Пирлик, О. Станіслав Медведенко: «Українське баскетбольне диво» цілком можливе»

Пирлик, О. Станіслав Медведенко: «Українське баскетбольне диво» цілком можливе» // Вечірній Київ. – 2018. – 27 вересня (№39). – С.13 Станіслав Медведенко: «Українське баскетбольне диво» цілком можливе» Олександр ПИРЛИК Мабуть, немає жодного прихильника баскетболу, який би не знав ім’я Станіслава Медведенка. Він є поки що єдиним українським переможцем найпрестижнішої ліги НБА. Маючи величезний досвід, уславлений гравець прагне розробити вітчизняну модель розвитку одного з найпопулярніших у світі видів спорту.

– Станіславе, ви єдиний український дворазовий чемпіон НБА. А як взагалі потрапили за океан?

– Я й досі пригадую ту історію з певною ноткою подиву. Тоді грав у БК «Київ», і мене абсолютно все влаштовувало. І тут раптом надходить пропозиція з Лос-Анджелесу, навіть, копію контракту надали. Будь-хто інший на моєму місці навіть не думав би й одразу ж поставив підпис. Ая чомусь вагався: їхати – не їхати? Сумніви розвіяв тренер: «Славко, потрібно їхати. Мерщійпідписуйпапериі рушай!» Ну як я міг не послухати тренера? Так і опинився за океаном…

– Як вас там сприйняли?

– Розумієте, коли приїздеш туди грати – це означає, що ти забираєш місце в команді й якісь коштив американця. Тому від тебе чекають повної самовіддачі. У гравців «Лейкерс» був цілодобовий доступ до спортивного комплексу, і я часто ходив туди навіть вночі, й рано вранці, щоб відпрацьовувати певні елементи.

– А що порадите молодим українцям, які мріють грати за океаном?

– Працюючи з молодими баскетболістами, я помітив одну загальну помилку. Вони вважають, що коли потрапили до Штатів, справу вже зроблено, життя влаштоване і можна полегшено зітхнути. Насправді ж це лише початок важкого шляху. Мені запам’яталися слова одного з тамтешніх тренерів: «Ти повинен грати в баскетбол доти, доки не спадуть кеди». Цю філософію я намагаюся прищеплювати й нашим юнакам.

– Якщо говорити про вітчизняний баскетбол, що в ньому не так?

– Гадаю, навряд чи всі проблеми цього виду спорту можна охопити в одній бесіді. Є проста істина: якщо ви не вкладаєте у своїх баскетболістів зусилля та кошти, нічого не буде. Це показала нинішня ситуація, коли все розвалилося. Грошей немає, українських гравців немає, тренерів немає... Негативна сторона українського баскетболу в тому, що з початку незалежності існувала думка: якщо створимо Суперлігу, вона допоможе розв’язати решту проблем. Купляли багато легіонерів, підписували іноземних тренерів. Витрачали на це величезні гроші, а дитячим баскетболом займалися одиниці. Потім настала криза, баскетбол виявився нецікавим інвесторам, і вся ця помпезність луснула, як мильна бульбашка. Натомість ті, хто займався дитячим спортом, зараз «на коні» й показують хороші результати.

– Отже, можна говорити й про позитив?

– Позитивна сторона – в активізації аматорського спорту. У нас склалося багато аматорських ліг. Раніше існувала думка: якщо грошей немає, то й ніякого баскетболу бути не може. Але аматорські ліги довели, що незважаючи на відсутність коштів вони можуть існувати, розвиватися і давати позитивний поштовх багатьом речам. Скажімо, розвитку дитячого спорту, створенню майданчиків, відповідної інфраструктури. Візьмемо Палац спорту. Як не дивно, спорту там не так вже й багато. Його витіснили різноманітні ярмарки, концерти та релігійні зібрання. Мене це просто обурює. Звідки у вболівальника з’явиться інтерес до баскетболу, якщо взимку на трибунах він повинен мерзнути, а влітку викручувати футболку від поту? Про розважальні заходи під час матчів я взагалі мовчу. Хтось може сказати: «Та що там Медведенко вигадує? Побував в Америці, й хоче, щоб і тут було так само!». Але, з одного боку, що поганого у тому, щоб про таке мріяти? А з іншого – я неодноразово говорив, що американську модель інтегрувати в українські реалії абсолютно неможливо. По-перше, на моє велике переконання, вона далеко не ідеальна, а по-друге, ми спроможні розробити власну. «Українське баскетбольне диво» цілком можливе, але для цього потрібно, аби зацікавленість виявляли не лише функціонери від баскетболу, а й держава, інвестори, громадяни.

– Нещодавно завершився організований вами турнір «Битва районів». Його можна вважати одним із перших кроків до згаданого вами «українського дива»?

– Турнір «оживив» місцеве населення, привабив навіть тих, хто ніколи не цікавився баскетболом. У столиці безліч аматорських команд, в них грають кияни з різних районів міста. Мені просто спало на думку: а чому б не об’єднати гравців у колективи, які б представляли їхні райони. Це ж круто, коли у спортсменів є певна мотивація, у даному випадку – честь конкретного

осередку. До того ж, за тебе вболіваютьне лише родина, а й знайомі, сусіди, які, можливо, навітьне знали про твоє спортивне захоплення. Завдяки таким турнірам люди, можна сказати, заново знайомляться, відтак починається зовсім інший рівень спілкування. Я бачу, як баскетбол надає імпульс для позитивних взаємин між пересічними киянами, вони більше цікавляться цим видом спорту, приводять дітей на трибуни. Все це в перспективі може дати поштовх для омріяного «українського баскетбольного дива».