Шпак, Віктор. Співучий комеск українського кіно // Урядовий кур»єр. – 2018. – 8 грудня (№232). – С.7.
Співучий комеск українського кіно Один із прототипів зіграного Биковим командира ескадрильї Олексія Титаренка — українець Дмитро Титоренко, у прізвищі якого кіношники змінили літеру
ПОСТАТЬ. Навіть якби весь його творчий доробок обмежився тільки фільмом «У бій ідуть лише «старі», ім'я уродженця Слов'янського району Донеччини Леоніда Бикова навіки ввійшло би в історію вітчизняного кінематографа. Тим образливіше чути, що видатного кінорежисера і не менш талановитого актора чомусь називають росіянином. Насправді він українець і за походженням, і місцем народження, бо, хоч би як цього хотілося путінцям, Донбас — це Україна, жителям якого великодержавні шовіністи цілеспрямовано виправляли прізвища на російський лад. Понад те, молодий актор Леонід Биков дебютував на сцені українськомовного Харківського театру імені Тараса Шевченка, а створений ним образ Максима Перепелиці з однойменного фільму, знятого 1955 року на Ленінградській кіностудії, став утіленням суто українського характеру. До речі, саме того року московська кіностудія імені Гррького випустила на екран картину «Солдат Іван Бровкін» з майже аналогічним сценарієм, герой якої — хлопець з російської «деревні», що йде на строкову службу в армію. На відміну від чорно-білого «Максима Перепелиці», на розповідь про пригоди Бровкіна не пошкодували кольорової плівки, зате сюжет безсоромно вкрали в українського прозаїка Івана Стаднюка — сценариста кінокартини, де вперше в головній ролі знявся Леонід Биков. Однак навіть за значно меншого фінансування талант переміг злодійство і в художньому, і в суто технічному сенсі. На відміну від «Бровкіна» з військовою технікою часів радянсько-німецької війни, в «Максимі Перепелиці» вперше на широкому екрані дебютували до того секретні