Бібліотека на ДВРЗ відсвяткувала ювілей

Бібліотека на ДВРЗ відсвяткувала ювілей [Електрон. ресурс] // Ліски [сайт]. – Текст. і граф. дані. – К.: 2010-2016. – Режим доступу: http://lisky.org.ua/site/news/news2169.shtml (25.03.2016) Бібліотека на ДВРЗ відсвяткувала ювілей Неділя, 27.12.2015 21:49 На початку грудня бібліотека №158, яка розташована в Центрі культури та мистецтв Дніпровського району, відзначила своє 80-річчя. Свято пройшло у вигляді зустрічі з читачами, які поділилися спогадами про колишні часи бібліотеки та враженнями про її теперішню роботу. Член національної спілки журналістів України, випускник 11-ї школи Анатолій Васильович Довбня подарував присутнім присвячену ювілею поетичну збірку, яку так і назвав - "Бібліотека в Будинку культури". Пропонуємо уривки з передмови до цієї книги.

1947-й рік. Такий далекий і такий пам'ятний для мене. По-перше, того року відбувся мій перший у житті "публічний виступ" - зі сцени заводського клубу (потім, після відкриття Будинку культури ДВРЗ, спортивного залу) я прочитав вірша на вечорі, присвяченому 800-літтю Москви (це мені, тоді другокласнику, довірила наша вчителька Клавдія Михайлівна Осадча). По-друге - я став читачем бібліотеки ДВРЗ. Про бібліотеку я дізнався від однокласниць Раї Рись та Віри Тацохи, коли ми стояли у черзі, в яку поставили нас мами (поки вони були зайняті своїми справами), здається, за мукою, що мали продавати зі входу до підсобного приміщення з тилу "Гастроному", який був у першому домі (за тодішньою нумерацією будинків у нашому селищі), що навпроти пізніше збудованої лазні. Виявилось, що бібліотека розташована тут же, на другому поверсі, над "Гастрономом".

Колишній будинок №1 на ДВРЗ (тепер - №105/2 по вул.Алма-Атинській) Першою моєю книгою як читача бібліотеки стала повість під назвою "Мишка на палубе" (автора не пам'ятаю), яку я одержав з рук бібліотекарки Ольги Павлівни Левенкової, тітки мого однокласника Аліма Ромащенка. Коли її вибирав, гадав, що мова йде про хлопчика, який потрапив на корабель, а виявилося, що це оповідь про маленьке ведмежатко, якого морські прикордонники підібрали у далекосхідній тайзі біля застреленої

порушниками кордону ведмедиці. Ця повість про малого бешкетника, що завдавав багато клопоту команді корабля, і особливо корабельному коку (з цієї книжки я дізнався, що кухар на кораблі зветься коком, а кухня камбузом) мені дуже сподобалась. Я її швидко прочитав (читати мене навчила бабуся ще до школи, а першою "великою" книжкою, яку я спромігся прочитати самостійно, була казка Г.-Х. Андерсена "Дюймовочка", 1945 року видання) і прийшов за новою. Що тоді ще читав, уже не пам'ятаю, пригадую лише, що серед прочитаного були не тільки прозові твори, але й віршовані збірочки. Ольга Павлівна завжди допомагала вибрати книжку, а коли повертав її, то питала, чи сподобалась вона, чи все зрозумів, що в ній найбільш зацікавило. Ще з прочитаного (це вже, мабуть, у третьому чи четвертому класі) запам'яталася книга зарубіжних підводних дослідників (розрахована, звичайно, на дорослих, але мене дуже зацікавила її назва) "В батискафе на дне океана" з багатими ілюстраціями дослідницької техніки, зокрема й батискафа, океанських риб, тварин і рослин. З цієї книжки я дізнався, що таке лот, і коли наш вчитель географії Борис Моїсейович Хандрос у п'ятому класі розповідав про прилад для вимірювання підводних глибин, це вже було мені відомо. У середніх і старших класах на літні канікули нам видавали списки книжок для позакласного читання. Тож мій шлях лежав до бібліотеки (що вже була у новозбудованому заводському Будинку культури), де я набирав купу книжок для читання влітку. Зізнаюся, що не все встигав здолати - літо ж все-таки! Пам'ятаю, із захопленням прочитав тоді книги Марка Твена "Приключения Тома Сойера" і Гаррієт Бічер-Стоу "Хижина дяди Тома". Коли навчався на вечірньому відділенні факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, водночас працюючи на Дарницькому вагоноремонтному заводі, то мій шлях знову ж таки лежав до нашої бібліотеки, де брав книжки з української та зарубіжної літератури, які передбачалися навчальними програмами. Та й коли перейшов на стаціонарне відділення факультету в 1961 році, то, готуючись до семінарських занять або до написання рефератів, йшов конспектувати програмні твори класиків марксизму-ленінізму та партійні документи, а також іншу суспільно-політичну літературу, не до університетської книгозбірні, а до читальної зали бібліотеки у нашому Будинку культури. Тут же залюбки переглядав підшивки газет і журналів. Такий вигляд мав читальний зал бібліотеки у 1954 році

Ще закарбувалися у пам'яті такі пов'язані з

бібліотекою спогади, як робота літературного гуртка, створеного спільно бібліотекою та редакцією заводської багатотиражної газети "Дарницький вагоноремонтник". Членами гуртка були працівники заводу, зокрема майстер цеху Федір Какойченко, який у заводській газеті публікував свої оповідання (двічі пробував поступити до Московського літературного інституту, але "не пройшов за конкурсом"), газоелектрозварювальник Григорій Гвоздик (публікував вірші), молоденька вчителька, теж поетеса, Валя (прізвища не пам'ятаю) з нової школи, що в районі Машиністовської (тоді, здається, вона мала номер 74, потім 103), молоді літературні критики Світлана Скубій та її подружка Куколевська, випускниці нашої школи №11. Останніх, так гадаю, надихнула на заняття літературною творчістю наша улюблена вчителька з російської літератури Євдокія Іванівна Ізвєкова. Заняття гуртка проходили у читальній залі бібліотеки. Особливо пам'ятна мені зустріч гуртківців з поетом Леонідом Вишеславським (його запросила до нас завідувачка бібліотеки Ніна Мефодіївна Мегеда). На цій зустрічі, разом з іншими, виступив і я з власними віршами, якими відомий письменник навіть зацікавився і попросив залишити йому рукопис, щоб ознайомитися з моєю "творчістю" докладніше, а може й, як він сказав, рекомендувати до публікації. Пам'ятається і проведений бібліотекою спільно з редакцією газети "Дарницький вагоноремонтник" у великій залі Будинку культури літературний вечір, на якому виступали зі своїми творами літгуртківці, а також були відзначені активні, як тоді казали, робкори (тобто робітничі кореспонденти) заводської багатотиражки. Для їх нагородження бібліотека десь розжилася книгами. Одержав тоді як винагороду і я з рук відповідального секретаря редакції Клари Юхимівни Полякової зібрання творів Г.В. Плеханова у двох томах "Литература и эстетика".

Великий зал Будинку культури ДВРЗ, 1954 рік

Зазначу, що від спілкування з працівницями бібліотеки у мене залишилися дуже добрі враження. Завжди привітні, доброзичливі, готові допомогти вибрати цікаву книгу або підібрати літературу за інтересами читача - навчальними чи просвітніми. З бібліотекою в Будинку культури підтримую зв'язок і досі, за що мої глибокі шана і подяка її працівницям та щирі побажання успіхів у їхній благородній праці на культурно-просвітницькій ниві.