"Почекайте з генеральною репетицією мого похорону" - 39 років тому загинув Леонід Биков

"Почекайте з генеральною репетицією мого похорону" - 39 років тому загинув Леонід Биков [Електронний ресурс] // Gazeta.ua [сайт] – 2006-2019. Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/necrology/_pochekajte-z-generalnoyurepeticiyeyu-mogo-pohoronu-39-rokiv-tomu-zaginuv-leonid-bikov/830809 - Дата публікації: 11.04.2018. – Дата перегляду: 21.01.2019.

"Почекайте з генеральною репетицією мого похорону" - 39 років тому загинув Леонід Биков "Жодних оркестрів, жодних студій, жодних надгробних промов, а то я встану і піду: вийде конфуз. Хай хлопці заспівають "Журавлі", "Сірьожку з Малої Бронної...", "Бери шинель" і "Цей День Перемоги". І все. Вони не відмовлять. А потім хай 2-га ескадрилья "вріже" "Смуглянку" від початку і до кінця... Спасибі й пока!" — ці слова актор і режисер Леонід Биков написав у заповіті за три роки до смерті. Він загинув 50-річним в автокатастрофі 11 квітня 1979-го, коли повертався зі своєї дачі до Києва. Спробував обігнати трактор попереду себе, але у його "Волгу" в'їхала вантажівка ГАЗ-53. Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві. Надивившись фільмів про льотчиків, юний Леонід Биков марить небом.

1945-го він їде до Ленінграда (перший раз пробував у Барнаулі, та відмовили) і вступає до льотної спецшколи. Та за місяць його відраховують: через зріст — 163 см. Хлопець вирішує стати актором. Заваливши вступні іспити в Києві, 1947-го їде до Харкова. Абітурієнтів поселили в спортзалі інституту, розділивши його на дві половини — чоловічу й жіночу. Там Биков знайомиться із 17-річною Тамарою Кравченко з Бєлгорода. Вона теж стала актрисою. "Льоня приходив зустрічати її після вистав. У житті вона була смішливою. Він її дуже любив, — розповідав народний артист України Володимир Антонов. За шість років вона стає його дружиною. 1956-го Тамара народжує сина Олеся, а через два роки — доньку Мар'яну. Після інституту Биков влаштовується до Харківського театру ім. Шевченка. Його помічають кінорежисери й запрошують грати в кіно. Спочатку на епізодичні, а потім і головні ролі. Фільми "Приборкувачка тигрів", "Максим Перепелиця" та "Альошчина любов" роблять Леоніда Бикова відомим у СРСР. Невдовзі його із дружиною запрошують на "Ленфільм" й одразу вручають ключі від трикімнатної квартири на набережній Неви. У Ленінграді

Биков знімає свою першу режисерську роботу — кінокомедію "Зайчик". На гонорар за неї купує гараж й "Волгу". "Тяпа" — так він ласкаво називає свою машину — стає для нього членом родини.

"Леонід Федорович червонів, як дитя, коли хтось у його присутності лаявся матом. Соромився носити краватку, одягав її тільки в окремих випадках. Йому незручно було їздити у власній машині — бо в друзів машин не було. Ніяковів і червонів, коли його на вулиці впізнавали перехожі", — розповідає актор і режисер Алім Федоринський. "Зайчик" має успіх у глядачів, та у пресі його критикують. Керівництво "Ленфільму" більше не дає Бикову знімати фільми. "Уже майже рік не знімаюся, - пише він другові. - Відмовився від дев'яти сценаріїв. Не хочу брати участь в брехливих і антихудожніх речах. Звичайно, довго не протримаєшся, треба виконувати план студії. Все частіше думаєш, що треба повертатися додому".

1966-го він їде до Києва — його давно сюди кличуть. На кіностудії ім. Довженка Биков сподівається втілити свою давню мрію — зняти фільм про воєнних льотчиків. Але на студії його зустрічають бойкотом: "Він дуже важко це переносив і cтавив собі питання до кінця життя:"Навіщо?! Навіщо потрібно було мене переманювати, якщо я тут нікому не потрібен?! "- згадує донька Мар'яна. Стрічку "У бій йдуть одні "старики" довго не дають знімати — не дуже героїчна. Тоді Биков починає "обкатувати" сценарій на сцені різних міст Союзу. Слухачі захоплені його виступами й керівництво студії врешті-решт дає "добро" на зйомки фільму. Картина виходить на екрани на початку 1974-го.

1974 року цей фільм Бикова номінували на Всесоюзному кінофестивалі в Баку. Того ж року вийшла ще одна радянська культова стрічка — "Калина червона" Василя Шукшина. Партійне керівництво і кінокритики стояли на боці Бикова. Але режисер відмовився від нагороди на користь фільму Шукшина. "У списку, де буде Василь Шукшин, я вважатиму за честь бути хоч сотим. Адже моя стрічка — це рядовий фільм про війну, а його — це справжній прорив у заборонену зону, прорив у сферу, про яку раніше й думати не дозволялося, — казав він.

Через рік Биков розпочинає роботу над стрічкою "Ати-бати, йшли солдати". Для зйомок виділено танки, артилерію й кілька армійських взводів. Та коли плівку проявляють, з'ясовується, що вона майже зіпсована. Графік летить, солдатів і військової техніки більше не можна тримати. Леонід Биков їде до Москви на прийом до міністра оборони маршала Андрія Гречка. Той кричить на Бикова, потім мають довгу розмову. Після повернення з режисером трапляється інфаркт. У лікарні пише лист-заповіт, адресований друзям — режисерові Миколі Мащенку й акторові Іванові Миколайчуку — подбати про його родину після його смерті. Одужавши, закінчує картину. "Тато ніколи не носив камінь за пазухою або дулю в кишені, - пояснює Мар'яна. - Він міг порадити міністру, який не вміє керувати, йти на пенсію. Міг відмовитися від банкету з дуже високопоставленою особою і піти в цей час на риболовлю". Командування частини, де служив його син Олесь, запрошує актора на творчу зустріч. Після виступу той терміново їде, пославшись на справи у Києві. Олесь одержує наряд поза чергою, а потім іще кілька впродовж місяця. Чому впав у немилість, довідується згодом: батько відмовився пити на банкеті, який влаштувало командування. За місяць Леонідові Бикову передають нове запрошення — зі штабу сподіваються високого начальства. Коли Олесь каже, що батько не приїде, йому радять добре подумати. А за тиждень під час нічного чергування б'ють і відправляють до психлікарні. Два місяці Олесь там спить — йому без кінця колють препарати. Потім комісують й відправляють додому. У військовому квитку запис: "шизофренія". Із цими статтею й діагнозом влаштуватися на роботу годі. Олесь обійшов 44 організації, де були потрібні робітники: його не беруть ані нічним сторожем, ані вантажником, куди приймають навіть кримінальників. Тоді зважується на злочин, щоб, відсидівши, вийти на волю без "квитка". Грабує ювелірний магазин і чекає арешту. По нього ніхто не приходить і він сам іде в міліцію. Коли Биков дізнається, що сина арештовано, переживає другий інфаркт. Замість в'язниці Олеся на рік запроторюють до "павлівки" — київської психлікарні. "Мій біль, моя совість, моя провина — Олесь. Допоможіть йому повірити в людей. На нього впало стільки, що вистачило б цього горя на цілий народ", — писав Биков у заповіті.

Биков зліг. Коли за "Ати-бати, йшли солдати" 1977-го йому присвоюють Державну премію Української РСР ім. Т. Г. Шевченка, відмовляється від неї. Перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький любить актора і премію привозять в ліжко.

Коли Биков видужує, везе на студію ім. Довженка заяву про звільнення. Щербицький просить не робити цього, і актор заяву забирає. За чотири місяці до загибелі Леонідові Бикову виповнилося 50. Від поздоровлень на кіностудії ім. Довженка він відмовився. "Почекайте з генеральною репетицією мого похорону", - сказав. А наступного дня одержав листівку із жалобною рамкою й побажанням довгих років життя. *** Леонід Биков знявся в 22 фільмах. Як режисер поставив 5 кінострічок. 1978го почав працювати над фільмом "Прибулець" і не закінчив його. *** Маестро- це двічі герой СРСР У стрічці "У бій йдуть одні "старики" Леонід Биков зіграв роль командира ескадрильї Титаренка. Образ Маестро списаний з Віталія Попкова, двічі героя Радянського Союзу. У роки війни він служив в легендарному 5-му гвардійському винищувальному авіаційному полку під командуванням Василя Сталіна, і його ескадрилья була прозвана "співочою" за те, що в ній був власний хор, а два літаки були подаровані фронту оркестром Утьосова і на одному красувався напис "Веселые ребята". До слова, полк Василя Сталіна дійшов до Берліна і збив рекордну кількість ворожих літаків - 744, мав в своїх лавах 27 Героїв Радянського Союзу. У ролі Смуглянки втілений образ найкращого друга Бикова Віктора Щедронова, який на відміну від самого режисера, зміг закінчити навчання в льотному училищі, після чого був відправлений на фронт і 11 квітня 1945 загинув у Чехословаччині. Биков у фільмі навіть прізвище персонажа залишає незмінним – лейтенант Щедронов. Оскільки бюджет картини був невеликим, Биков поїхав до Москви й домігся зустрічі з тричі Героєм Радянського Союзу маршалом Олександром Покришкіним. Ас авіації на одному диханні прочитав сценарій і розпорядився передати на баланс кіностудії Довженка чотири винищувачі

"ЯК-18" і чехословацький "Z-326", який зовні нагадував "Месершміт-109". Коли приймали фільм, на очах Покришкіна були сльози. Стрічку за 5 місяців побачили 54 мільйони глядачів. Уже багато десятиліть вона залишається однією з найулюбленіших кінострічок військової тематики.

Цитати із стрічки Не могём, а мо́гем! Хочешь жить - умей вертеться! Макарыч, принимай аппарат! Во, махнул не глядя. В жизни человека бывают минуты, когда ему никто, никто не может помочь! Рождается сам - и умирает сам. Вот в Берлине, где-нибудь на самой высокой уцелевшей стене, я с огромной любовью напишу: "Развалинами рейхстага удовлетворён". Пилотом можешь ты не быть, летать научим всё равно. Но… музыкантом быть обязан! Арфы нет - возьмите бубен! Летать не умеют, стрелять тоже пока не умеют. Но орлы!.. Будем жить, пехота. Человечество должно же когда-нибудь понять, что ненависть разрушает. Созидает только любовь! Всё преходяще, а музыка — вечна. Тебя я понял, умолкаю, не то по шее получу и подвиг свой не совершу. Пацанов не брать. В бой идут одни "старики".