Коваленко, В. Дніпровський район: історичні місцевоті

Коваленко, В. Дніпровський район: історичні місцевоті [Електр. ресурс] // Нерухомість Києва[сайт]. – Текст. та граф. дані. - К.: 2010-2016. – Режим доступу: http://www.zagorodna.com/uk/regioni-ukrajni/kijv/dniprovskij-rajonistorichni-miscevosti.html (01.06.2017). Дніпровський район: історичні місцевості Був утворений 23 травня 1969 і став другим лівобережним київським районом. Назва район отримав від прилеглого до нього Дніпра. Втім, дане назва ніколи не характеризувало індивідуальне своєрідність нового адміністративного округу. У 1987 році частина території Дніпровського району, в тому числі омивався Славутичем, відійшла до новоствореного Ватутінському району. Нині до складу Дніпровського району входять як мінімум 22 історичні житлові місцевості, у багатьох з яких у післявоєнний час відпрацьовувалися експериментальні форми і процеси містобудування. Микільська Слобідка (Полукнязевская Земля, Слобода, Микільське, Червоний Двір, Лівобережний) розташовується між Броварським проспектом, вулицею Марини Раскової, залізницею, Русанівськими садами і Русанівською затокою. У XV столітті ці території були відомі як «земля полукнязевская», можливо, належала одному з тих не доріс до повного княжого сіятельства людей, які, як кажуть, «з грязі та в князі». З XVIII століття Слобідка відома як робітниче селище. Жили в ньому переважно робітники заводу «Арсенал». Місцевість Червоний Дім («трактир міської, іменований Червоний») знаходиться на Микільській Слобідці, в районі сучасного Театру драми і комедії. З кінця XVIII століття тут розміщувався дерев'яний трактирний будинок, близько 1799 знову зведений на місці колишнього за проектом тодішнього головного київського архітектора Андрія Меленського. До 1903 року Микільська Слобідка входила, як і все київське лівобережжя того часу, до складу Броварський волості Остерського повіту Чернігівської губернії. З 1903 ж року ця місцевість стає адміністративним центром МикільськоСлобідської волості. З цього ж часу селище виявляється улюбленим місцем зустрічей для різних змовників і конспіраторів - зокрема членів нелегального студентського товариства «Союз київських земляцтв і організацій» та її виконавчого ради, більш відомого тоді під секретним назвою «Семен Семенович». У 1923 році Микільську Слобідку включають в межі міста. А

навесні 1943 року її осягає доля багатьох прибережних селищ: при підготовці німцями оборони вона була спалена. Після війни селище став відновлюватися на основі індивідуального будівництва. У 70-ті роки XX століття велику частину колишньої Микільської Слобідки зносять, а на її місці зводять житловий масив Лівобережний. Оскільки раніше місцевість періодично затоплювалися весняними розливами Дніпра, знижені ділянки заплавній території наростили за допомогою гідронамиву. Забудовували масив особливо на 1974-1980 років 9 -, 12 - і 16-поверховими житловими будинками. Воскресенка (Лиса Гора, Радунка, Родуні, Радосинь, Райдуга, Олелько, Городець; Земля Евстафіева, Воскресенська Слобідка, Губернаторська Слобідка; Воскресенський (масив) + Кибальчич + Райдужний (СєроваРайдужний) + Куликове) розташовується між проспектом Генерала Ватутіна, вулицею Вершигори , озером Радунка, залізницею, Броварським проспектом, головною алеєю парку «Перемога», вулицями Курнатовського і Братиславської. Назва перейшло від місцевих земель, що належали Воскресенської церкви. Від того, що земля ця приносила людям радість, веселощі і втіхи, від її «готовності служити іншим, робити добро і услужівать», а так само і від відбувалися тут «піклування» «священнодейственних піклування про що б то не було» - і відбувається , ймовірно, інша назва місцевості - Радунка. Згідно з уявленнями давніх тут знаходився «райський міст-дуга» між «дольним» і «гірський» світами - звідси і назва Веселка (Райдуга). Про зв'язок місцевості з «особливою радістю», неабиякої біоенергетикою, а також з «культами родючості та повернення до витоків» можуть свідчити і її паралельні назви - Родуні і Радосинь. Крім того, існує думка, що цю місцевість називали ще Городець, оскільки тут знаходилися «сторожові гори», які захищали Київ з боку Дніпра. У XV столітті якийсь Симеон Олелькович мав тут замок, городище якого в XVII столітті називалося Олельковим. Перше зафіксоване документально згадка про тутешні землях відноситься до XVI століття. Тоді вони іменувалися «землями Евстафіевимі» (Евстафіевскімі) і належали кошовому отаману запорізькому Остапу (по-церковнослов'янською - Євстафій) Дашкевичу. У 1923 році селище опинився в межах міста. Масив забудовувався стандартними 5-поверховими житловими будинками з вкрапленнями 9поверхових будинків. Друга черга Воскресенського масиву (згодом названа масивом Райдужний, або Сєрова-Райдужний) зводилася в 1978-1982 роках. Для неї характерна групова забудова по периметру. При забудові масиву вперше в Києві були зведені житлові будинки серії «Т» з поліпшеним плануванням. На початку 80-х років забудовувався мікрорайон Воскресенки, розташований між бульваром Перова, вулицею Миколи Кибальчича та проспектом Ватутіна. Пізніше цю територію назвали масивом Кибальчич (Кибальчича).

Масив Куликове, що фігурує також як мікрорайон Воскресенського масиву, розташувався між вулицями Кибальчича, Курнатовського, Братиславській і проспектом Ватутіна. Колись ця місцевість була заболоченою, в ній водилася маса куликів. Взагалі ж Куликове вперше згадується в 1571 році як долина, а в 1616 і 1764 роках - вже як село. Малинівка (Воскресенські Сади) розташовується між озером Радунка, залізницею, річкою Десенка та Райдужний. У цій місцевості знаходяться головним чином дачі та гаражі. Назва її походить чи то від імені пташки сімейства дроздових - малинівки звичайної (зарянкі), чи то від яблук рожевого кольору, чи то від наливки на темно-червоної основі, чи то від однойменного озера, колись оточеного густим малинник. Русанівські Сади розташовуються між Микільської Слобідки, Русанівською протокою, Горбачиха і залізницею. Перша частина назви пояснюється близькістю Русанівського протоки або ж походить від місцевості Русанівка, яка знаходилася тут в давнину. Микільська Слобідка теж виявлялася тоді на Русанівці. Русанівські Сади стали освоюватися дачниками з 1950-х рр.. Горбачиха розташовується між Русанівськими Садами, Русанівською протокою, Десенкою і залізницею. Назва урочища і місцевості походить від горбистого рельєфу заплавного (по весні затоплюваних) півострова, який виступає у водному просторі між Десенкою і Русанівською протокою у вигляді округлої пологої опуклості. Комсомольський масив (Полігон, Миропілля, Північно-Броварській масив) розташовується між Броварським проспектом, головною алеєю парку «Перемога», вулицями Жмаченка та Миропільській. До 1868 року в цих місцях був ліс, а 15 січня 1868 за указом Олександра II Артилерійське відомство отримало з казенних запасів у безкоштовне користування ділянку лівіше Броварського (Чернігівського) шосе - на 7-й версті від Києва і на 2-й версті від Дніпра . Тут розміщувалися батареї, военчасті, лазарети - і так аж до 1941 року. У 1968 році масив назвали Комсомольським, тому що зводити місцеві будови, а потім і проживати в них довелося тодішньому щодо молодому поколінню, майже поголовно були в лавах ВЛКСМ. 13-поверховий готель, названа на честь міста-побратима Києва «Братиславою» і що відкрилася до московської Олімпіади, була розрахована на проживання гостей з соцкраїн і до цих пір служить візитною карткою Комсомольського масиву. Соцмісто розташовується між Броварським проспектом, Червоногвардійської вулицею, проспектом Гагаріна, Карельським провулком, вулицею Гашека, Харківським шосе, Ленінградської площею, вулицею Будівельників, бульваром Верховної Ради і залізницею. Назва звучить гордо, але сам житловий масив був прагматично призначений для

проживання робочої сили, зайнятої на прилеглих до будинків і проектованих на майбутнє промислових підприємствах, багато в чому замішаних на хімії. Ліски (Ліски) розташовуються між вулицями Усенко, Сновська, Бакинських Комісарів і Червоногвардійської. Одні вважають, що назва місцевості походить від невеликих Лєсков і гаїв, колись шумевшіх тут листям. Інші вважають, що в минулому тут були і «Ліскіна» місця, тобто водилося багато лисиць. На них і полювали - проводилися «лісогони». Фанерний (селище) розташовується між вулицями Березневій, фанерною, Харківським шосе і залізницею. Назва місцевості походить від Дарницького фанерного заводу, що вступив в дію в 1910 році, і його робочого селища. ДВРЗ (селище Дарницького вагоноремонтного заводу) знаходиться між Ліски, Стара Дарниця, кордоном Дарницького району та Пляховой. Виник на початку 30 ¬ х років XX століття як селище Дарницького депо, згодом названого ДВРЗ. Сучасні його планування і забудова відносяться до 40-50-х років минулого століття. Пляхова розташовується між ДВРЗ, Рибним і Биківнею. Назва урочища і місцевості відбуваються, швидше за все, від прізвища людину, яка колись володів тут можновладні або будь-якими іншими правами. У місцевості розташовуються сосновий, змішаний і листяний ліси, а також озера, болота та бази відпочинку. Рибне розташовується між Пляховой, Броварським проспектом, межею міста та залізницею. Назва походить від заболоченого урочища з кількома рибними озерами, оточеного з одного боку бором, з іншого - полем, з третього - гаєм, а з четвертого - «Пресняков» (болотних лісом). Передмісна (Мостова, Берегова) Слобідка (Венеціанський острів, Гідропарк) розташовується між лінією метро, Дніпром, Венеціанською і Русанівською протоками. Місцевість ця стала заселятися приблизно в кінці XVIII століття. У 1764 році був заснований Київський арсенал - підприємство з виготовлення та ремонту бойових гармат і артилерійського спорядження, і деякі з робітників, приписаних до заводу, осідали в береговій слобідці по ліву сторону Дніпра, навпроти Києво-Печерської лаври, неподалік від Наводницької переправи. Втім, арсенальці і без переправи легко добиралися до роботи, оскільки у багатьох були власні човни. У 1904-1906 роках через Русанівську протоку перекинули двопрогонової металевий міст з вперше застосованої в Росії системою піднесених арок з затяжками, а в 1912 році за Ланцюгового мосту пустили трамвай. У червні 1920 року білопольські війська перед носом у наступаючої Червоної Армії підірвали міст. До 10 вересня того ж року 3 тисячі київських трудящих за допомогою ніжинських, Конотопський і брянських залізничників міст в рекордні терміни відновили.

Втім, до 10 травня 1925, за 85 днів, його замінили новим мостом імені Є. Бош, зведеним за проектом академіка Євгена Патона. Він теж був підірваний - 19 вересня 1941 року, перед носом у наступаючих німецьких військ. Міст метро було відкрито 5 листопада 1965 для руху поїздів метро (по верхньому ярусу) та автотранспорту (по нижньому). Його довжина складає 700 метрів. Це перше в світі за розмірами прогонів (60 м) аркова консольне споруда на сухих стиках. Долобецький (Долобського, Дулебського) острів (Увятічі) розташовується між Венеціанським протокою, Десенкою і Русанівською протокою. Багато століть тому разом з Венеціанським островом він був єдиним цілим з Лівим берегом. Назва цієї місцевості походить від колись знаходився на місці нинішнього Русанівського протоки легендарного Долобського озера. Долобецький острів в ХІ-ХІІ століттях вважався нейтральною територією, і князі Київської Русі для ведення переговорів збиралися саме тут. В основі цієї назви лежить слово «довбати», тобто, «постійно бив, поступово робити діру». Мабуть, Долобецький озеро час від часу, особливо навесні, з'єднувалося з Чортория, а місцевість Довбичка на Трухановому острові зазнавала і досі зазнає «довбання» з боку нинішнього Матвіївської затоки. У повоєнний час Долобецький острів повинен був стати місцем для відпочинку, спорту та ігор дітей. Труханів (Туханов, Тухонов, Трухонов) острів (Дніпровський парк культури і відпочинку) розташовується між Дніпром, Десенкою та Подільським залізничним мостом. Його назва пов'язують з ім'ям половецького хана Тугоркана (Тугорхана), дочка якого, вона ж дружина Святополка Ізяславовича, наприкінці XI століття проживала тут у своїй літній резиденції, або розбирають за змістом, що може означати і «трухлявої» (рихлість, гніловатость) острови , і його «тухонность» (як затхлість, так і «спертость» з усіх сторін річковими протоками). У 1957 році було споруджено 400-метровий пішохідний Парковий міст, який з'єднав острів з Правобережжям. Русанівка (Русанівський масив, Русанов, під садком, Флоренція) розташовується між Русанівським каналом і Русанівською протокою. Назва загадкове, але етимологічно не безнадійно. Перша версія його походження зводиться до того, що в XV столітті землевласник (чи то розбійник, чи то просто поселенець) Сава Русановіч (Русанов) заснував «десь тут або поруч» село Русанів, що отримало ім'я свого засновника. Втім, хтось стверджує, що слово «Русанівка» відбувається або від слова «русявий», або від того, що низинне Лівобережжі в порівнянні з правобережними кручами було «на Русі», тобто на увазі, на відкритому місці, або ж, нарешті, від того, що в тутешніх місцях водилася сила-силенна зайців-русаків. З часом підсвічуються в вечірній час фонтани обвідного каналу і оригінальна забудова утворили особливу, притаманну тільки Русанівці панораму.

Березняки (Березники, Кухмістерська Слобідка, Тельбін, Зательбін Березняк) розташовуються на лівому березі Дніпра, між проспектом Возз'єднання, залізницею і Дніпром. Назва місцевості походить від однойменного хутора, згаданого ще в 1733 році, а назва хутора - від березняка, тобто березового лісу, а отже, і від достатку березового сушняка та хмизу. Паралельне назва - Тельбін (варіанти: Телбіно, Тербін, Телбин, Телбен, Тербіна, Тельбухіно) - місцевість отримала від озера, вперше згаданого в 1694 році, яке навесні, під час повені, з'єднувалося з Дніпром. У ньому «шарпали» туші битою худоби, тобто очищали їх від требушіни («тельбухов»), а оскільки армія і прочани завжди відрізнялися ненажерливістю, то й тельбуха в цьому озері плавало більш ніж достатньо. Ще одна частина Березняків - в 1883 році слобідка на 5 дворів розташовується за озером Тельбін. Колись вона називалася Зательбін Березняк. Березняки увійшли до міської межі Києва 21 жовтня 1923 року, а в 1941-1943 роках були вщент зруйновані відступаючими і наступаючими радянськими та німецькими військами. Сучасна забудова Березняків сформувалася в 1972-1976 роках. Територію масиву намили на 3-4 метри - і з тих пір озеро по весні більше не з'єднується з Дніпром. Кожен тутешній мікрорайон укомплектований школою, дитячими дошкільними установами та торгово-промисловими підприємствами. Важливу роль у створенні індивідуальної зовнішності Березняків грають елементи монументальної декоративної пластики: мозаїчні панно на громадських будівлях, декоративні скульптури, малі архітектурні форми. Основними магістралями місцевості є проспект Павла Тичини, вулиці Березняківська, Серафимовича та Дніпровська набережна.