"Вісник Ч", 31 серпня 2023 року

чоловіка

Того дня жінка разом з чоловіком Іваном копала картоплю на городі поряд з домом. — Осколок прилетів у гомілку. Ніч спостерігала, пішла на рентген подивитися, які його розміри. Порадилася з хірургом.

Вирішили: поки не турбує, не будемо чіпати. Маю варикозне розширення вен та інші супутні хвороби. Якщо зараз будемо діставати, можемо тільки нашкодити, — каже Марина Гернеса, місцева жителька. — Я сама медик, працювала фельдшером на «швидкій». Зараз на пенсії. Від нашої хати до кордону напряму — метрів 300. До вибухів звичні. Була повна тиша і миттю навкруги нас два приходи. Іван упав на землю, не постраждав. А я дивлюся на нього і теж падаю, широкою спиною закриваю його. Шматки глини розлетілися, ударили мене в ліву нирку. Болить і досі. Через хвилин 15 був повторний приліт. Іван пішов якраз забирати викопану картоплю з городу. Тільки доїхав тачкою до підвалу, аж упали міни. Дивом не постраждав. День народження в нього на Різдво, може, тому його Боженька оберігає. У нашому будинку й літній кухні побило уламками шифер, винесло вікна.

— Виїжджати не плануєте?

— Поки на кілька тижнів приїхали в Чернігів заспокоїти нерви. Двох свинок і курей віддали родичам, які поки залишаються в Грем’ячі. А там далі буде видно. Адреналін тягне назад додому, у село.

— Картоплю всю викопали?

— На їжу вистачить. А от більше вже не хочемо копати. Тому нехай бажаючі приходять і копають, ми дозволяємо . Уродила добре. А от моркву не віддамо. Ще треба якось з’їздити і викопати. Наступного дня в Грем’ячі також було неспокійно. В результаті обстрілу з мінометів близько 20.00 загорівся жилий будинок 49-річного Едуарда Лішентевича. На щастя, ні він, ні його співмешканка не постраждали. На момент прильоту були в іншій частині села.

— У Грем’ячі зараз близько пів тисячі жителів. Попри майже щоденні вибухи люди не хочуть виїжджати. Тримаються за будинки, господарство, — занепокоєний Андрій ІРХА, староста Грем’яча. * * * Як повідомляє департамент з питань цивільного захисту, упродовж тижня в Новгород-Сіверському районі було 54 обстріли 17 населених пунктів. Ольга САМСОНЕНКО

Різне, реклама

Бананка приїхала з-під Бахмута з приданим.

29­річний Ярослав Бреус із Феськівки, що на Менщині, учасник шоу «МастерШеф­4», зараз військовий кухар. Годує хлопців, які воюють за 18 кілометрів від Бахмута. Запитав у мами, чи можна привезти додому дівчину. Мама зраділа. У Феськівку волонтери привезли вівчарку Бананку.

— З грудня минулого року вони на бахмутському напрямку, — розповідає Тетяна БРЕУС, мати Ярика. — У січні до хлопців прибилося цуценя. Забрали до себе, покинути не змогли. Ярик на кухні, підгодовував. Цуценя жило в коробці з-під бананів, настелили ганчірок, щоб тепліше було. Ніхто особливо не роздивлявся, дівчинка чи хлопчик. З ім’ям також не мудрували. Назвали Бананом. За декілька місяців Банан підріс і хтось з хлопців роздивився, що то зовсім не Банан, а Бананка. З усіх військових ця гадюка мала, — жартома називає собацюру, — обрала за хазяїна сина. Німецька вівчарка, метис. Дзвонить мені дитина, питає: «Мамо, можна я додому приїду з дівчиною?» Кажу: «Ярику, у 20 років у мене не питав, у 29 вирішив спитати? Рідненький мій, звичайно їдь». Мені час онуків потримати, я ж кидаюся вже на чужих дітей, — сміється. — «Та ні, мамо, онуків ще не буде». У мене в голові мільйон думок: мо’, старша, мо’, уже дітки є, це ж життя. Час покаже. Скоро перемога, приїжджайте, щось придумаємо. А він далі: «Мамо, їй потрібне окреме житло». Е, ні, Бреус, бійся Бога. Мені хоч би батькову хату, яка залишилася тобі в спадок, привести в порядок. Кажу, приїдете, побачите — будуємось, ремонтуємо, миримо, живемо добре. На повному

серйозі думала, що він каже мені про дівчину. «Мамо, їй вольєр потрібен».

— Соба-а-а-ака?

— Ага, Бананка.

— Чого Бананка?

— Моя дівчинка, як хочу, так і називаю.

Кінець травня, Ярик їхав додому у відпустку з побратимом. Купили машину для потреб військових. За дві тисячі

доларів. Більше в ремонті, ніж їздять на ній. Колишні власники здихалися, не призналися про всі поломки. Знали, що купили військові за власні гроші. Хлопцям образливо. В результаті, віз Бананку додому, автівка та зламалася, не доїхали, повернулися на базу. Приїхав сам автобусом. Хлопчик мій уже важить 140 кілограмів. У 29 років виглядає на всі 40. Змужнів, подорослішав. Сказав: «Мамо, я не знаю, як мені жити в цьому суспільстві, зайвий. П’ять днів був у Києві, у військовій формі. Військові повинні бути для цивільних гордістю. А військова форма дратує людей». Я розплакалася.

Тема Бананки і далі актуальна, — повертається до нового члена родини Бреусів. — Підросла, стала великою, перевозити її з точки на точку важко. У травні почала будувати вольєр. Жартувала: «Бреус, хата твоєї дівчини виходить дорожчою, ніж будинок, в якому ти живеш». Підлогу заливали, сітку купували. Будку сама збивала, бажаючих допомогти не знайшлося. Бананку вже привезли, а я ще допилювала, докручувала. Хороми метр на метр. Звернулася до місцевого волонтера, який возить передачі нашим хлопцям. Відмовив. Ярик знайшов харківських волонтерів під назвою «Dog help Kharkiv UA». Займаються вивозом собак із зони бойових дій. Історії у всіх різні: власники загинули або виїхали, залишили тварину, під час обстрілів поранило. Шукають родини. 17 серпня вони привезли Бананку під двір. Сильно хвилювалася, що мене не прийме. Узяла синів зимовий бушлат, аби запах його був. А бушлат не сином пахне, а порохом... Першу ніч переночувала. Зранку випустила з вольєра, щоб походила по території. У хаті в нас ремонт. У дворі стояло корито з водою. Почала пити воду, а тоді залізла повністю і сіла попою у воду. Тільки ввечері вилізла. Поки Бананка гуляє в дворі, дві собаки і шестеро котів закриваю в хаті. А ми характерами зійшлися. 26 серпня прийшла посилка з приданим. Повідки. Амуніція. Жилет, схожий на бронік з шевронами. Кажу сину: «Ярику, у неї шеврон з групою крові мінус три, як у тебе, бути такого не може». А то його лишній шеврон був, причепив. Гребінець особистий. Чисто дівка з приданим. Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото надане Тетяною БРЕУС

Q а казав — дівчина

Тетяна Бреус з Бананкою чекають Ярика з війни