газета факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка
П‘ять Поверхів
березень 2012
с.3-5
с.2
с.7
с.6
2 Язик до Америки доведе Валіза чи рюкзак, знання англійської, амбіції й бажання зрости як особистість за кордоном. Звучить заманливо. Уявімо собі студента з усім цим багажем. Хоча уявити його можна по-різному… Один – у темних окулярах і з широкою посмішкою до вух із замахом на далекі голівудські землі, інший – у діловому костюмі із серйозним виразом обличчя. Спільне в них те, що їм обом доведеться працювати над собою і… взагалі працювати. Світ можливостей для студента вому рівні. Дмитро Шульга говорить, що протрадиційно існує двох видів – це наукові програми і програми культурного грам для можливостей студента дуже обміну. Як пояснює начальник відділу багато. Одна з найвідоміших – проміжнародних зв’язків в університеті грама академічних обмінів Фулбрайта. Дмитро Шульга, наукові програми За офіційними даними сайту Фулбдають можливість здобути ґранти на райта, вона вважається однією із найпроведення дослідження, отримувати старіших і найпрестижніших у світі. Із стипендію й навчатися в закордонному 1992 року майже 700 українських вчеВНЗ. Щоб стати учасником такої про- них, студентів і молодих фахівців побуграми, необхідно пройти певний відбір. вали в США. Тут є кілька можливостей: Програми культурного обміну, як і студентам для отримання магістерсь«Work and Travel», тривалістю до чо- кого ступеня, і аспірантам, і молодим тирьох місяців, дають можливість пра- викладачам, і спеціалістам із технічних цювати, розширювати кругозір. Така наук. У межах програми також можуть програма передбачає, що сам студент запрошувати професорів для лекції в повинен проплатити її через фірму, яка певному внз іншої країни. Є така організація – Рада міжнавідправляє студента, адже вона забезпечує йому переліт до Сполучених Шта- родних обмінів, що адмініструється тів Америки і працевлаштування. «Aerox». Існує й магістерська проЗрозуміло, що студент, який відправ- грама «Maski», стипендіальна проВишеградської четвірки. ляється за кордон, сам підтягує свої на- грама вчальні борги, щоб подорож не Остання, наприклад, пропонує навчання в Угорщині, Словаччині, Чехії зашкодила навчанню в університеті. Студент, який бере участь в акаде- й Польщі. Із власними важливими для мічних наукових програмах, повинен світу дослідженнями й досягненнями обов’язково знати англійську мову. У студент може звертатися і в посоль«Work and Travel» – хоча б на початко- ства відповідних країн.
МАНДРИ
Ярослав Грицаєнко. Магістерська програма від DAAD й університету Віадріна. Франкфурт (Одер). Спеціальність «Соціокультурні студії»
Дмитро Шульга переконаний, що пропагувати себе, пропонувати свої знання і досягати чогось – це цілком реально, хоча не завжди все складається з першого разу. Нині вітається в багатьох програмах громадська діяльність студента. Головне – визначитися з майбутнім напрямком і серйозно готуватися. А також пам’ятати: за кордоном студентам доводиться більше працювати, ніж тут, на Батьківщині. Юлія Овчиннікова, студентка 53-ї групи
3
ТЕРЕВЕНІ
Сергій Шебеліст: «Посвідчення не робить людину справжнім журналістом»
Дискусії про те, наскільки гармонійно поєднуються теорія і практика журналістики, – тема поширена серед багатьох потенційних чи реальних медійників. Інтерв’ю із Сергієм Шебелістом переконує, що це взаємодоповнювальні сфери. Про особливості українських ЗМІ різних регіонів, професійну освіту, проблемні зони медій – цікаво! – від журналіста і науковця далі. – Якби у Вас життя склалось по– Ви працювали в багатьох інфоріншому, спеціалістом якої б галузі Ви маційних виданнях, поділіться, на були б? якому етапі ви відчуваєте, що треба – Думаю, це все одно була б якась змінювати роботу і чому? творча гуманітарна професія. Можна – Питання про зміну редакцій вибуло б пофантазувати, що б це могло никали поступово і зумовлювалися бути, але мені ще зі школи сподоба- не тільки матеріальними чинниками, лася журналістика, тому я себе саме в але й певними життєвими обставиній і бачу. нами. Насправді я не так уже й часто змінював місце роботи, тому що тривалий час я працював як позаштатний кореспондент «Молодіжної газети» Професійна освіта (2001 – 2002), потім «Ранкового ексдля журналіста необов’язпресу» (2002 – 2003), а згодом і кова, хоча й бажана. «Кола» (2003 – 2006). В «Експрес» я прийшов, оскільки це було нове для Полтави видання – – Як Ви вважаєте, журналістська кольорове, сучасне, цікаве за тематиосвіта для журналіста – це не- кою, яке писало про життя молоді. від’ємна частина чи достатньо лише Мені це підходило, тому я прийшов у редакцію і, не знаючи там нікого, заталанту і бажання працювати? – Професійна освіта для журналіста пропонував співпрацю. Редактор понеобов’язкова, хоча й бажана. Жоден годилася і я почав приносити диплом не зробить людину справжнім матеріали. Але газета не проіснувала журналістом, якщо у неї немає потягу й року. Влітку 2003-го її закрили, і я до цієї справи, прагнення весь час звернувся в «Коло», де мав кількох учитися і розвиватися. Є чимало при- знайомих. Так що переходи відбувакладів того, як нефахівці – історики, лися природно, «еволюційним шляфілологи, філософи, військові, ме- хом», так би мовити. дики, будівельники тощо – ставали добрими журналістами. Звісно, не бракує і протилежних прикладів, коли Нині, співпрацюючи з дипломовані випускники факультетів мас-медіа, обираю ті, що віджурналістики виявлялися не готовими повідають моїм уявленням до роботи в мас-медіа, та й не надто про якісну журналістику... намагалися щось змінити в собі. Можливо, це було не «їхнє». У цьому контексті пригадуються влучні слова А в редакцію Всесвітньої служби оглядача «Дзеркала тижня. Україна» радіомовлення України, навчаючись в Сергія Рахманіна: «Не кожен журна- аспірантурі в Києві, прийшов, тому ліст – член Спілки журналістів, і не що скучив за активною журналістикожен член Спілки – журналіст». По- кою. Матеріальні вигоди були в мене свідчення, значок або ще якась «ко- не на першому місці, бо Українське рочка», може, й формалізує радіо – це не те місце, де гроші можна приналежність людини до журналі- гребти лопатою, але там можна було стики, але ще не робить її справжнім здобути корисний досвід. Коли ж зажурналістом. кінчилося моє навчання в Києві, з
«
»
«
»
радіо я пішов, бо треба було повертатися в Полтаву. Нині, співпрацюючи з мас-медіа, обираю ті, що відповідають моїм уявленням про якісну журналістику, до таких видань, зокрема, належить всеукраїнська газета «День», на сторінках якої періодично виходять мої статті. – Журналістський талант – це дар, притаманний одиницям, а чи він набувається впродовж років? – Із талантом можна народитися, але також його можна розвинути в собі, якщо є певні здібності та прагнення працювати над собою. – Які, на Ваш погляд, основні проблемні зони в журналістиці? Які є шляхи їх вирішення? – Питання, звісно, глобальне, тому я не претендую на всеохопність і остаточність висновків, пропонуючи власне бачення ключових проблем. До таких належить, наприклад, недостатнє усвідомлення журналістами своєї професійної ролі. Вони мають бути, за словами редактора «Дзеркала тижня. Україна» Юлії Мостової, «шпигунами суспільства у владі», а не її оспівувачами або «четвертою підніжкою» якогось престолу. Це, напевно, зумовлено залежністю мас-медіа від їхніх власників, котрі вбачають у «кишенькових» ЗМІ лише інструмент для створення власного іміджу та боротьби з конкурентами...
Продовження див. на с. 4-5
4 Продовження, початок див. на с. 3 В ідеалі бізнесмен мав би перейматися прибутками газети чи телеканалу, а не впливати на їхнє змістове наповнення.
« Теоретичні знання мені не заважають, мабуть,
тому що я їх здобув уже після того, як почав працювати в журналістиці.
»
З іншого боку, суспільство не сформувало чіткого запиту на якісну журналістику, з куди більшою охотою споживаючи серіальне «мило», «чорнуху» і «жовтизну» з життя чергових «зірок». Змінити ситуацію можна, запропонувавши аудиторії добрий конкурентний продукт – газету, журнал, канал, сайт, які пишуть про незвичайні та буденні речі, але не отупляють свою публіку. Ситуація потроху змінюється, проте хотілося, щоб якість пошвидше переросла в кількість і щоб не було жахливих перекосів, коли люди зачитуються «бульварщиною» і практично нехтують серйозною пресою. – Як би Ви прокоментували сьогоднішній рівень існування друкованого ЗМІ, його переваги та недоліки у порівнянні з електронним ресурсом? – Інтернет-ЗМІ виграють у друкованих медіа завдяки оперативності, мультимедійності й економності, бо не треба купувати за кілька гривень свіже число якогось видання. Але газета чи журнал також зберігають певний потенціал. Якщо не можливо конкурувати у швидкості подачі інформації, то можна виграти, наприклад, у глибині аналізу, ексклюзивності. Не забуваймо також і про культуру читання друкованої преси, що теж є певним ритуалом, хоча читати електронні версії газет нині теж перетворюється на певний сучасний ритуал – тільки був би доступним Інтернет, завдяки глобальності якого ми можемо одночасно довідатись про події в нашому місті й на іншому кінці планети. – На Вашу думку, бути журналістом і стверджувати проукраїнські ідеї в Криму важче, аніж, скажімо, в Києві, враховуючи фактичну відсутність україномовних газет, велику частину кримськотатарського населення та інших факторів?
– Чесно кажучи, я ніколи не впроваджував українські ідеї в Криму за допомогою преси, тому що не є кримським журналістом і буваю там, як правило, влітку, коли навідую родичів. Але читаючи тамтешню періодику, розумію, що робити це не просто. Радянська інерція величезна. Півострів фактично живе в інформаційному, культурному й ментальному просторі Росії. Україну, як вважають місцеві жителі, їм нав’язують міфічні «націоналісти», а тому є спротив цій досить млявій «експансії» Києва. Україномовна преса Криму – на маргінесі. «Кримська світлиця» животіє, а «Дзвін Севастополя», мабуть, уже й не виходить. Проблема цих видань полягає, на мій погляд, у тому, що вони, так би мовити, не сучасні, в них панує риторика боротьби за Україну проти підступних ворогів, які полонили її. Якби було адекватне модерне видання, без пафосу, гадаю, можна було б привернути увагу аудиторії, показавши їй, що україномовний медіа-продукт – цілком якісний, самодостатній і відкритий.
« Неформальне спілкування допоможе розговорити людину, створити сприятливу комунікативну атмосферу, але, звісно, не треба це зводити до панібратства.
»
А питання кримських татар я б не став зараховувати до проблемних аспектів існування преси, адже насправді їх частка у Криму не така вже й велика (приблизно 14 %). І до того ж це чи не єдині прихильники українського руху на півострові, які знають державну мову часом набагато краще, ніж більшість кримських росіян і навіть українців. У Києві, звісно, утверджувати українські ідеї набагато легше, ніж у Криму, хоча й у столиці України не бракує українофобських (і буцімто респектабельних) видань, які глумляться над «потішними малоросами». – Чи не заважають Вам знання з теорії журналістики, яка описує практику в ідеалі, самій практиці? – Теоретичні знання мені не заважають, мабуть, тому що я їх здобув уже після того, як почав працювати в журналістиці. Фахова освіта не перешкоджає практиці, навпаки – допомагає, збагачує необхідними знаннями,
ТЕРЕВЕНІ
але не слід забувати, що теорія навряд коли-небудь наздожене практику й зможе охопити абсолютно всі процеси, що відбуваються в студіях і редакціях. Тому навчаючи студентів журналістиці, треба постійно звертатися до актуального досвіду масмедіа, а не лише декларувати якісь голослівні тези, не підперті жодними зрозумілими прикладами. – Чи користуєтеся певними засобами маніпуляції (наприклад, НЛП) у спілкування, щоб отримати бажану Вам інформацію? – Ні, аж до таких практик я не вдаюся. «Витягувати» інформацію зі співрозмовників краще за все природним шляхом, добре пояснивши, навіщо ви звертаєтеся за коментарем саме до них. Під час самої розмови, можливо, виникатимуть навідні запитання. Неформальне спілкування допоможе розговорити людину, створити сприятливу комунікативну атмосферу, але, звісно, не треба це зводити до панібратства. – Наскільки доречним у нашому суспільстві було б створення так званого електронного уряду за прикладом естонців, щоб налагодити діалог із владою? – Це було б дуже добре, бо поперше, позбавляє прямого контакту з чиновником, до якого звертаються по довідку чи ще щось, по-друге, зменшує спокусу хабарництва і, по-третє, значно економить тонни паперу, який витрачають на друк купи документації. Крім того, електронне урядування – це також і підзвітність влади суспільству, котре дізнається он-лайн про все, що робиться в країні, та якому докладно пояснюють необхідність тих чи тих рішень, а не просто ставлять перед фактом чи банально ігнорують. – Чи існує для Вас зразок людини в журналістському колі, яку Ви вважаєте еталоном або вчителем? – Учителем, мабуть, не можу назвати нікого. Але є люди, котрих я поважаю за високу професійність і з яких можна брати приклад. Це, наприклад, такі журналісти, як Сергій Рахманін, Юлія Мостова, Олег Вергеліс («Дзеркало тижня»), Віталій Портников («ТВі»), Сергій Лещенко («Українська правда»), Юрій Макаров («Український тиждень»), Ірина Штогрін («Радіо Свобода»). Як публіцистів дуже шаную Юрія Андруховича, Миколу Рябчука й Адама Міхніка («Gazeta Wyborcza», Польща).
5
« Україні дуже бракує розмовного радіо. »
– У якому світлі Ви бачите українську радіожурналістику? Чого їй бракує? На Вашу думку, радіожурналіст або ді-джей певної радіостанції, або телеведуча на розважальному телеканалі можуть мати поганий настрій в ефірі? Чи гарний настрій для них – стиль життя? – Україні дуже бракує розмовного радіо. Фактично у цій ніші працює лише «Ера-FM», можливості «Радіо Свобода» обмежені, тому що воно не має власної хвилі, а тільки транслює програми в Інтернеті та на партнерських каналах. Українське радіо має потенціал, але воно має активніше іти в FM-діапазон. Можливо, створення суспільного мовлення наблизить нас хоч трохи до формату BBC, бо поки що тут ситуація не надто оптимістична. Переважають «ефемки», схожі одна на одну, майже як дві краплі води: стандартний пісенний репертуар, вітальні програми, ранкові шоу, розбавлені для пристойності короткими випусками новин. Що ж до ді-джеїв розважальних станцій, то вони повинні, так би мовити, за визначенням піднімати настрій аудиторії, адже більшість слухачів не хвилює, в якому емоційному стані ведучий зайшов у студію. Це має бути та сама настанова, що й для артиста – дарувати радість, не зважаючи на обставини. – Чому світовій аудиторії нав’язують історії життя там, де, здавалося б, їх присутність недоречна? І чому це споживається? Попит породжує пропозицію чи навпаки?
– Цікавість аудиторії до жанру історій з життя полягає в самій природі людини, яка схильна цікавитися різними цікавими й пікантними деталями зі сфери особистого. Невипадково цей жанр настільки популярний, що навіть виходять спеціальні журнали з відповідними назвами – «Истории из жизни», «Успехи и поражения», «Караван историй». Подивіться, як охоче люди дивляться програми «Неймовірна правда про зірок» або «Сімейні мелодрами», бо це видається їм близьким і зрозумілим, це ж майже про них, а не якась там далека Бразилія з її фазендами, рабами-утікачами й лісовими капітанами. Власники мас-медіа чудово це розуміють, і тому лише реагують на попит людей, яким підкидають купу дуже життєвих сюжетів, «створених на основі реальних подій».
«
Пам’ятайте, що вас можуть читати, дивитись або слухати люди з вищою освітою.
»
– Як би Ви оцінили украінську журналістику на фоні російськоі, івропейськоі та американськоі? – Українській журналістиці, за незначними винятками, бракує професійності, глибини й інтелектуальності. Не треба мати аудиторію за дурників. Пам’ятайте, що вас можуть читати, дивитись або слухати люди з вищою освітою. Схоже, це розуміють далеко не всі. Проблематичною залишається впливовість журналістики, адже в цивілізованих країнах критична публікація має резонанс, а у нас часто залишається непоміченою або проігнорованою, хоча, наприклад, докази зловживань досить переконливі. Українські ЗМІ ще не стали інструментом громадського конт-
ТЕРЕВЕНІ
ролю, який здатен відправити у відставку недобропорядного посадовця або вплинути на ухвалення важливих для суспільства рішень. Зрештою, залишається відкритим створення більшменш цілісного інформаційного простору, як у Європі чи США, адже нині в Україні існують своєрідні «паралельні світи», мешканці яких не перетинаються. Спрощено кажучи, кожен читає «свою» газету і не цікавиться, що пишуть в інших. – Ви застосовуєте сучасні інформаційно-комунікаційні технології у викладацькій діяльності? – Іноді для висвітлення деяких питань використовую мультимедійну дошку або просто ноутбук, демонструючи студентам пізнавальні фільми, програми і майстер-класи. Звісно, у великій пригоді стає Інтернет, завдяки якому можна спілкуватися, обмінюватися цікавими посиланнями і пересилати чорнові варіанти наукових робіт.
« Кожен читає «свою» газету і не цікавиться, що пишуть в інших.
» – Ваші поради сучасному студентові, майбутньому журналістові і редактору щодо працевлаштування. – Учіться весь час, будьте наполегливими, уважними, більше читайте, спілкуйтесь із колегами, любіть свою професію. Вона подарує вам задоволення від цікавих зустрічей і поїздок, а також принесе користь людям, для яких ви працюєте. Розпитували Анастасія Зубова, Андрій Мороз, Юлія Овчиннікова.
Довідка Сергій Шебеліст – журналіст, науковець. Працював у виданнях «Молодіжна газета», «Ранковий експрес», «Коло», в Українській редакції ТВО «Всесвітня служба радіомовлення України». Публікувався у друкованих та електронних виданнях «Екстрім» («ХЗМ»), «Слово Просвіти», «Святий Володимир», «Газета по-українськи», «Світ молоді», «Рідний край», «Полтавський вісник», «Арт-Вертеп», «Mazepa-fest.org.ua», «Телекритика». Автор близько 20 наукових праць з теорії та історії журналістики. Кандидатська дисертація «Особливості розвитку сучасної української есеїстики в системі журналістських жанрів». Детальніше можна подивитися на персональному сайті Сергія Шебеліста – shebelist.at.ua.
6
ІНША ДУМКА
Перетворити слово в діло Епохальні зміни Тарас Чернов, молодий журналіст й активний громадський діяч, та його колега із громадської організації «Слово і діло» (Київ) Олена Некрасова 14 березня зустрілися зі студентами факультету філології та журналістики. Не так давно Тарас і сам навчався у нашому виші, а 506 аудиторія, як виявилося, була його рідною. Майстер-клас був присвячений новим технологіям і проектові «Слово і діло». Тарас говорив про сучасні технології і професію нинішнього журналіста. – Сьогодні не достатньо гарно писати, важливо правильно обрати формат подачі. Журналіст наголосив, що зараз передовою журналістикою є конвергентна, яка поєднує кілька форматів одночасно. Концептуальні зміни, що відрізняють 2012 рік від 2002, – це безкоштовність групової комунікації й можливість прославитися на світ всього за хвилину, наприклад за допомогою ресурсу «You tube». Цей прогрес не можна назвати просто технологіями, це нова епоха історії людства.
Контроль влади Тарас Чернов разом зі своїми однодумцями створив проект «Слово і діло» – так званий інструмент для контролю влади. Учасники проекту збирають обіцянки української влади і надають їй статусу «виконано», «не виконано» чи «в процесі». Будь-який українець із чіткою громадською по-
зицією може долучитися до проекту. Для цього треба написати оператору «Слова і діла» й доповнити список обіцянок або надати відомості для статусу певної обіцянки. Така інформація буде корисна журналістам, оскільки всі обіцянки й інформація щодо їх виконання зібрані в одному місці, що може зекономити час.
Як «Слово і діло» допомогло Макіївці Тарас Чернов разом зі своєю колегою пояснили, що сам факт існування проекту змінює ставлення влади до виконання власних обов’язків. Для повної картини гості навели приклад. Макіївський міський голова пообіцяв місцевим жителям надати список гарячих ліній ЖКГ, за якими можна буде звертатися за допомогою. Після кількарічного очікування цих номерів телефонів, учасники проекту оформили запит на адресу міського голови Макіївки і вже за п’ять діб отримали цілий список гарячих ліній. До цього часу їх фактично не існувало. Аудиторія на зустрічі з Черновим напередодні виборчих кампаній все ж сумнівається у правдивості й незаангажованості адміністраторського крісла сайту «Слово і діло». Для прозорості вона пропонує створити окрему сторінку, на якій відправники інформації можуть залишати відгуки. Юлія Овчиннікова, студентка 53-ї групи, світлини з архіву «Слова і діла»
7
ПОГЛЯД
Робота не вовк Найголовніше питання, яке тривожить випускників після закінчення університету, – це працевлаштування. Наївно думати, що держава влаштує на роботу тих, хто отримує стипендію. Кожному студенту доводиться самому шукати місце роботи. Тут і починаються дорослі труднощі. Виявляється, що молоді спеціалісти нікому не потрібні. Працедавцю одразу подавай людину з досвідом роботи не менше трьох років. А де ж узяти цей досвід, якщо людина всі 5 років наполегливо вчилася і не мала часу працювати? А це проОлена Гурмач блеми самого випускника. Ми поспілкувалися із п’ятикурсни- лише дві людини. Тому знаходити ідеї, ками, які вже знайшли собі роботу. Олена знімати, а подекуди і монтувати відео поГурмач працює на кіровоградській трібно було самій. Але головне – це доОДТРК в програмі «Ділові новини». Дів- свід, який справді безцінний. Тетяна Пташник нині стажується в чина розповідає, що потрапила на телебачення, коли проходила практику на рекламному агентстві. Говорить, що найтретьому курсі. Тоді себе добре зареко- складніше – знайти з людьми спільну мендувала, тому згодом її взяли на ро- мову, навчитися переконувати, умовляти, боту. Спочатку довелося нелегко, адже доступно розповідати. А цьому на парах потрібно було зламати внутрішні ком- психології якраз не вчать. Тому довоплекси і стереотипи. Наприклад, ком- диться вчитися на помилках. Олена Карпенко почала працювати плекс «бога». Студент думає, що він вміє і знає усе, а насправді – нічого. Адже тео- ще у 16 років, бо її родині треба була марія кардинально відрізняється від прак- теріальна допомога. Це вже потім вона тики. Олена бачила помилки інших, але зрозуміла, що чим раніше ти працевлашне наважувалася виправляти уже досвід- туєшся, тим більше в тебе шансів мати чених журналістів. Також хибно вважати, класну роботу. Дівчина намагалася пращо тобі платитимуть за стажування. Не цювати за фахом у редакціях, але, наївна, заплатять нічого! Олена стажувалася навіть не думала, що роботодавці ввамайже 5 місяців безкоштовно, поки її не жають недосвідчену молодь безкоштоввзяли в штат. Важко працювати довелося ною робочою силою! Але вона вдячна з перших днів, адже програму створюють своїм першим «роботодавцям», завдяки яким отримала безцінний досвід роботи Тетяна Пташник у редакціях. Розповідає, що молодому спеціалісту не важко влаштуватися на роботу. Якщо є бажання працювати та мі-
Олена Карпенко
німальні здібності – все у ваших руках. Зараз Олена працює фоторепортером у редакціях двох обласних газет та в університеті, крім цього половину щомісячного доходу формують фріланс-замовлення. Вона задоволена тим, що обрала таке професійне спрямування, бо займається улюбленою справою, а ще має ненормований робочий графік (а це, вважає Олена, надзвичайно зручно!). Дівчина радить новачкам: «Якщо тобі не подобається справа, якою займаєшся, ти ніколи не зможеш отримувати за неї гідну зарплатню. Та й де ви бачили роботодавця, який терпить незадоволених підлеглих? Потрібно чітко уявляти, ким ти хочеш працювати зараз і в майбутньому, що принесе тобі задоволення та прибуток». Бажаємо кожному з нас знайти хорошу і престижну роботу, а ще – прагнути до саморозвитку і самовдосконалення. Надія Фролова, студентка 53-ї групи
8 Радіо філфаку
Дізнаватись більше про студентське життя не лише з дошки оголошень, а й з інших джерел можливо. Нещодавно факультету філології та журналістики подарували радіо-обладнання. Презент дістався від товариства з обмеженою відповідальністю «Друкмаш-Центр». На фізико-математичному факультеті уже два роки на перерві після першої пари в ефір виходять студенти. Підтримують їх викладачі, а всі охочі беруть участь в організації та створені програми. Радіо-обладнання розмістили в 210 аудиторії, де збирається студентська рада фізико-математичного факультету. Однак, не треба вважати, що все легко. Насправді, це потребує багато зусиль. Автори програм виконують купу різних справ. Не треба забувати про поради «згори». Але завдяки співпраці активних та веселих студентів, ми щосереди слухаємо ефір. Університет повинен мати голос. На концертах виступи студентів із вокальними здібностями заворожують. Яскравий доказ – конкурс «Вокальна кузня», що проходив у нашому університеті. Тепер факультет філології та журналістики чекає дозволу на встановлення лінгафонної аудиторії. Заяви вже написані та потребують ухвалення. Залишається чекати і сподіватись, що на п’яти поверхах корпусу факультету філології та журналістики лунатимуть голоси наших студентів. Марина Кісільова
ЗА ВІКНОМ
Перші результати марафону «На фоне Пушкина снимается семья»
Напередодні 175 річниці з дня загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна колектив бібліотеки ім. Д. Чижевського підготував літератературний вечір та презентував надіслані на проект «На фоне Пушкина снимается семья» фотографії. І саме туди, у пошуках нового матеріалу, відправились студенти I курсу. Незважаючи на жорстокі лютневі морози, шанувальників творчості письменника виявилось багато, зал був переповнений. Щодо самого проекту, то ідея його ім. М. Л. Кропивницького Людмили створення з'явилась ще в самого Пуш- Швець, Антона Адаменка і Євгена кіна. Він мріяв, щоб усі сім'ї завжди Скрипника. А запалені свічки, кобули разом, не знали розлуки. І цей стюми й зачіски акторів часів XVIII конкурс-марафон став своєрідним вті- ст. створили атмосферу літературного ленням мрії поета. Охочі мали наді- салону епохи Пушкіна. слати до бібліотеки фото із Але ж який літературний вечір зображенням сім'ї біля монумента чи без музики? Студенти Кіровоградсьіншого місця пам'яті Пушкіна. Таким кого музучилища виконували твори чином митець об'єднує людей. За те, Баха, Ролана Єльца, Моцарта, і, що що бібліотека ініціювала про- цікавого, на гітарі! Ця драматична, ведення марафону в Кіровограді неспокійна, хвилююча і водночас за(конкурс є загальноукраїнським) кон- хоплююча і романтична музика сульство РФ в Україні надіслало ві- стала відображенням життя велитальну телеграму і подарувало три кого поета. збірники творів російських поетів. Переважно захід проводився Окрім презентації надісланих мовою Пушкіна, й організатори засвітлин, аудиторія подивилась уривок пропонували послухати український з мультфільму Андрія Анджеховсь- переклад М. Рильського, цей експекого, створениого за малюнками римент виявився доволі успішним. Пушкіна, та послухала декламацію поезій митця у виконанні Анастасія Зубова, акторів Кіровоградського академічстудентка 13-ї групи ного музично-драматичного театру
ПІД ПАРТОЮ
5п
Газета “П’ять поверхів”
Pедактори: Ірина Ткаченко, Наталя Романюк
Верстка: Ольга Цимбаліст