Від мрії до дії by Roman Roman

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка Факультет філології та журналістики

Творчість, креативність, політ фантазії, потік ідей – усе це про кафедру видавничої справи та редагування Наталя Фенько, завідувач кафедри, кандидат філологічних наук, доцент Навчаючись тут, починаєш орієнтуватися в засобах масової інформації, розуміти процеси виготовлення газети чи книги і навіть сам можеш створити власне видання. Тут ти не обмежений жодними рамками, нестандартний підхід – це завжди вдале рішення. Усе починається з питання Обирати фах журналіста або редактора варто тим людям, які вміють поставити собі питання і можуть на нього відповісти. Вмотивованим, таким, які знають, чого вони прагнуть і чого вони хочуть. Питання таке: «Чи маю я сили, бажання і прагнення працювати в медіасфері?». Медіа – це надзвичайно складна система, яка вимагає від людини харизматичності, креативності, творчості, вміння виявляти себе в колективі. Якщо молода людина на нього відповість: «Так, я готовий працювати в медіасистемі, бо я саме такий», – вона наша. Коли немає остаточної позитивної відповіді на це питання, якщо є вагання – це означає, що вона може отримати цю відповідь у процесі навчання. Але якщо людина взагалі не може дати відповідь на це питання, то їй шлях не до нас. Професійна «карта» По-перше, це редактори, літературні редактори, корек-

тори, спеціалісти у сфері графічного дизайну і загалом – працівники різноманітних ЗМІ. Працювати можна будь-де, де є робота з текстом. І це очевидна перевага. У нашого випускника є таке важливе вміння: генерувати ідеї й одночасно бачити шляхи їхньої реалізації. Це лише на перший погляд просто – створити ідею і втілити її в життя, насправді це дуже складний процес, який під силу не кожному. І майже всі наші випускники вміють це робити. Традиції і перспективи Уже чотири роки поспіль відбувається започаткований кафедрою конкурс «Шкільна журналістика». Традиційно щоліта на Знам’янщині проходить освітній медіа-кемп «Чистий простір», щомісяця відбувається літературно-музичний проект «Поетичний капінг» та багато іншого.

У нас усе відбувається в динаміці, у нас не бояться вчитися, ми вчимося один в одного... Працевлаштування Чесно кажучи, не тільки наші випускники відчувають дискомфорт у цьому питанні в силу соціально-економічних чинників в Україні. Картина така: майже 80% випускників працевлаштовані, але не всі – офіційно. Наприклад, часто буває так, що людина працює в газеті як позаштатний кореспондент, тобто вона не може принести довідку, що там працює. Але всі знаходять себе у професії. Наші випускники працюють і на обласному телебаченні, і в багатьох газетах Кіровограда й області, і в прес-службах державних організацій, і в різноманітних рекламних агентствах. Ідеальний варіант – коли студенти знаходять роботу ще під час навчання, спочатку проходять стажування, а після закінчення університету отримують посаду. Наші особливості Себе хвалити завжди непросто. Сказати, що ми такі суперособливі, буде нескромно, але ми справді відрізняємось від інших філологічних кафедр. У нас настільки відмінна система навчання, що це помітно неозброєним оком. Мені здається, що ми відрізняємось своєю позитивною динамікою. Ми постійно прагнемо рухатися вперед, у нас не бояться

вчитися, ми вчимося один в одного – і викладачі, і студенти. Також у нас немає інтелектуального бар’єру. Ось таке вміння завжди бути в русі й відрізняє нас від інших. У нас невелика кафедра – всього 12 викладачів. Але всі різні. Є викладачі-науковці, які працюють у науковій сфері й викладають переважно теоретичні дисципліни. Є такі, що вже реалізувалися у творчій сфері. Наприклад, викладач нашої кафедри Василь Васильович Бондар – заслужений журналіст України, має величезний практичний досвід у цій галузі. Такі викладачі з практичного погляду цікаво доносять знання й формують уміння, діляться власним досвідом. Тому в підготовці студентів відчувається гармонійний баланс між теорією і практикою. Якщо говорити образно, то наша кафедра – це люди, які вміють дивувати. У мене щодня виникає захоплення, коли хтось із викладачів видає якусь ідею. І таке вміння генерувати ідеї та втілювати їх у життя робить наших викладачів особливими. Викладацькі стратегії Особливістю викладацьких стратегій кафедри є партнерська модель навчання. Коли навчальна співпраця відбувається не за схемою «я сказав – ти повторив», а зовсім по-іншому – «я сказав, ти сказав, і ми разом подумали». Ми прийшли до цього якось навмання, інтуїтивно. Бо така творча спеціальність, як наша, не може бути просто репродуктивною, як у традиційному академічному навчанні. Ще раз хочу наголосити: специфіка викладацьких стратегій у підготовці видавців і редакторів – це партнерська модель навчання. Розвиток Технічне оснащення нашої спеціальності повільно, але стабільно вдосконалюється, адже медіа завжди асоціюється із новітніми технологіями і, відповідно, специфіка підготовки майбутніх видавців і редакторів вимагає технічного ресурсу. У цьому напрямі в нас уже є певні здобутки.

Переваги навчання на кафедрі видавничої справи та редагування В якій сфері ти себе проявиш – залежить лише від тебе! Досвід — видавничий, журналістський, авторський, науковий, підприємницький; Партнерство з викладачами, студентами, роботодавцями, журналістами, видавцями, редакторами; Можливість втілити в життя ідею та випробувати себе; Формування та розширення професійного портфоліо; Перспектива працевлаштування з перших курсів навчання; Здобуття управлінського досвіду (адміністрування, написання бізнес-планів, робота у фокус-групах, виконання реальних видавничих замовлень); Стажування у видавництвах та редакціях; Спілкування з практиками (журналістами, видавцями, редакторами).

Студенти-видавці та студенти-редактори – особлива молодь на факультеті філології та журналістики. Вони активні, ініціативні, легко адаптуються до реального простору – культурного та інформаційного. Багато з них починають працювати за фахом з другого курсу, наполегливо озброюючись реальними знаннями. Тому в них і не буває того складного періоду, коли теорія не збігається з практикою. Корекція відбувається миттєво. Більше того, викладачі теж активно вивчають медіапростір та видавничий бізнес, аби йти в ногу з часом. Наші випускники й технологічно підготовлені – знають системи верстки, розуміються на тому, як краще підібрати дизайн, інфографіку; до того ж вони можуть генерувати ідеї. Тобто вони сполучають творчі й технологічні вміння.

Будь у мейнстрімі видавничого бізнесу та медіапростору!

Відомі колеги та друзі кафедри Процес формування кафедри видавничої справи та редагування був пов’язаний з діяльністю ряду відомих науковців та провідних працівників кіровоградських ЗМІ. Кожен з них зробив свій вклад у формування наукових і педагогічних традицій кафедри та зараз підтримує з нею дружні стосунки.

Протягом 2007-2012 років кафедру очолювала доктор філологічних наук, професор Олена Олександрівна Семенець – нині завідувач кафедри соціальних комунікацій, реклами і зв’язків з громадськістю Запорізького національного університету. З іменем Олени Олександрівни пов’язане й започаткування наукових традицій кафедри, які відбуваються в напрямку дискурсивних досліджень соціальних комунікацій та використанням дискурсивних практик у фаховій підготовці редакторів та видавців.

Серед викладачів кафедри видавничої справи та редагування – провідні кіровоградські журналісти та редактори. Вони забезпечують практичну підготовку студентів, діляться з ними секретами майстерності. Від початку існування кафедри до її складу входить і Василь Васильович Бондар – заслужений журналіст України, голова обласної організації Спілки письменників України. Василь Васильович відомий також як автор багатьох журналістських матеріалів і редактор ряду видань краєзнавчої тематики (зокрема, багатотомного видання «Реабілітовані історією»), тож для студентів безцінним є його багаторічний досвід. Плідною була співпраця кафедри з Іриною Вікторівною Холявко, кандидатом філологічних наук, яка забезпечувала якісне викладання мовознавчих дисциплін. Зараз працює у Глухівському педагогічному університеті.

Власний спецкурс з редагування викладала для кіровоградських студентів Лариса Віталіївна Завгородня – завідувач кафедри видавничої справи, редагування і теорії інформації Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, кандидат філологічних наук, доцент.

Серед запрошених до викладання колег із інших навчальних закладів України – Микола Степанович Тимошик, доктор філологічних наук, професор, член Національних спілок письменників і журналістів, завідувач кафедри видавничої справи та мережевих видань Київського національного університету культури і мистецтв.

Від дня заснування і до сьогодні кафедра пишається, що з нами співпрацює Григорій Дмитрович Клочек – завідувач кафедри української літератури КДПУ імені В. Винниченка, доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, член Національної Спілки письменників України. Для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування» Григорій Дмитрович розробив авторський спецкурс «Мистецтво арт-критики».

Світлана Василівна Орел – журналіст, публіцист, кореспондент ряду кіровоградських газетних видань і всеукраїнського тижневика «Дзеркало тижня». Викладаючи дисципліну «Основи редакторської майстерності», Світлана Василівна долучала студентів до практичного опанування сучасними стандартами журналістики та редакторської діяльності.

Проекти кафедри Медіа-клуб «Без фокусів» Створений у 2007 році з метою знайомства студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування» та студентів інших спеціальностей, яких цікавить медіа-діяльність, з учасниками інформаційного простору м. Кіровограда. За період діяльності гостями медіа-клубу були редактори та журналісти провідних кіровоградських газетних та інтернет-видань, ведучі та редактори Кіровоградської обласної телерадіокомпанії, відомі журналісти, письменники та перекладачі.

Фестиваль соціальної реклами Відбувається в межах дисципліни «Редакторсько-видавничий фах: листівки, плакати, етикетки» з весни 2010 року. Формат заходу: фестиваль соціальних проектів (видавничий жанр – соціальний плакат, листівка, мультимедіа). Мета заходу – підвищити фахову компетенцію майбутніх редакторів та видавців, кристалізувати загальнолюдські цінності та зміцнювати аксіологічні основи життя й професійної діяльності, розробити соціальний рекламний проект у відповідному видавничому жанрі, візуалізувати гостру соціальну проблему та знайти альтернативні шляхи її вирішення.

Конкурс «Шкільна журналістика» Конкурс проводиться з 2011 року серед учнів загальноосвітніх шкіл Кіровоградської області. Конкурсні роботи оцінює журі, до якого входять викладачі кафедри видавничої справи та редагування, провідні журналісти кіровоградських видань. Конкурс проводиться у трьох номінаціях: «Майбутній журналіст», «Наша газета», «Фотожурналіст».

Форум видавничих проектів Відбувається як промоційний захід, на якому студенти перед директорами провідних кіровоградських видавництв презентують свої видавничі проекти, створені в межах фахових дисциплін, та кваліфікаційні випробування (бакалаврські проекти). Вперше проведено у 2011 році. Відтоді – це впізнаваний проект та особлива традиція кафедри.

6 Студентська газета «П’ять поверхів» Студентська газета факультету філології та журналістики «П’ять поверхів» створена у 2011 році за ініціативи студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування». На сторінках газети висвітлюються важливі новини зі студентського життя, подається інформація про досягнення студентів факультету, піднімаються актуальні для сучасної молоді питання. Нині газета трансформувалася в електронне видання – молодіжну онлайн-газету «5 поверхів» http://www.5.kr.ua/.

Студентське радіо «П’ять поверхів» Студентське радіо факультету філології та журналістики виходить в ефір з 2012 року. Над проектом працюють студенти спеціальності «Видавнича справа та редагування». Студентське радіо готує ефіри, які відбуваються на перервах і містять інформаційно-розважальні програми для студентського загалу. Із записами ефірів можна ознайомитись і в соціальних мережах.

Медіа-кемп «Чистий простір» Експериментальний щорічний літній табір «Чистий простір» заснований у 2011 році з метою створити особливе інформаційне поле, в якому виразніше відчуються специфіка сучасних та традиційних ЗМІ. Основними напрямками роботи табору є: – неформальна освіта в галузі медіа; – культивування активних видів відпочинку; – екологічне виховання. Учасники табору – активні, небайдужі, свідомі люди – студентська молодь, працівники ЗМІ, члени громадських організацій, викладачі КДПУ ім. В. Винниченка.

Видавничі посиденьки Нетрадиційний формат презентації видавничих проектів студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування». Започаткований у 2013 році в межах дисципліни «Редакторсько-видавничий фах». Зміст «Видавничих посиденьок» визначається специфікою навчальних модулів та кінцевими видавничими проектами, які готують студенти та презентують студентській спільноті.

Акція «Частинка миру» Благодійна акція «Частинка миру» покликана зібрати кошти для допомоги кіровоградським військовим у зоні АТО. Ініціатор проекту – Ольга Макаревич, студентка 5 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування», художниця. Результат проекту – 50 арт-футболок з ексклюзивними патріотичними малюнками. Це – 10 тисяч гривень для потреб кіровоградських спецпризначенців.

Вікторія Гапоненко Альона Олійник ініціатори літературно-музичного проекту «Поетичний капінг»

Будь-який задум можна реалізувати За три роки навчання ми жодного разу не пошкодували, що вступили саме на спеціальність «Видавнича справа та редагування». Найголовніше, це атмосфера та люди, які тебе оточують. А атмосфера тут напрочуд творча, активна. Навіть, якщо немає бажання чи сил щось робити, завжди знайдуться люди (викладачі, колеги), які змотивують іти далі, робити добрі справи, втілювати в життя проекти. До речі, про «втілювати в життя»: саме тут ми навчились, що будь-який задум можна реалізувати. Треба тільки мати бажання, силу волі та хорошу команду. Ми отримуємо хороші професійні навички: від грамотного написання текстів до розуміння журналістської та видавничої діяльності. Ми створюємо різні проекти Здебільшого, ми це робимо завдяки нашим викладачам, які мотивують нас, допомагають у реалізації ідей. Варто тільки зайти на кафедру, де завжди панує творча атмо-

сфера, і за горнятком кави у невимушеній бесіді народжуються нові ідеї. Нещодавно незвичайним видавничим проектом привітали Ліну Костенко з 85-річним ювілеєм. Це був рукописний ексклюзив, який проілюструвала кіровоградська художниця Ольга Макаревич. Також ми започаткували літературно-музичний проект «Поетичний капінг», який переріс у фестивальний формат. Ідея створення рукописної книги виникла, коли ми у Бережанах відвідали місцевий музей, де побачили рукописний «Кобзар» Тараса Шевченка, укладений місцевими активістами. Ми подумали, що було б класно втілити подібний проект у нас в університеті, але обрати для цього щось оригінальніше.

Сергій Ткаченко викладач, спортсмен, турист, велосипедист, відповідальний за спорт на кафедрі

Спортивні та туристичні традиції кафедри видавничої справи та редагування започатковані Сергієм Ткаченком, у якому поєднався хист викладача з духом марафонця, велосипедиста і мандрівника. Це більше ніж хобі, оскільки спортивні амбіції у студентів та викладачів серйозні. Всеукраїнські туристичні змагання «Стежками героїв» Студентсько-викладацька команда вже другий рік поспіль успішно пройшла непростими маршрутами всеукраїнського змагу з пішого мандрівництва «Стежками героїв» – одного з найбільших туристичних зльотів в українських Карпатах. «Kyiv City Marathon» Цієї весни факультетські бігуни подолали півмарафонські дистанції. Так, активісти щороку долучаються до Міжнародного легкоатлетичного форуму «Kyiv City Marathon». Команда факультету філології та журналістики «Інгульські соколи» в складі амбіційних студентів та випускників посіла почесне 29-те місце з-поміж 47 учасників, подолавши дистанцію в 42 км 195 м.

Сергій Ткаченко: «Найкраще загартовує спорт» Ті виклики, у яких сьогодні опиняється молода людина з дипломом, неважливо яким, спонукатимуть її до розвитку й боротьби. Найкраще загартовує спорт, тому що це дисципліна, рух, перемоги, смак поразки та відчуття надійної підтримки друга. Команда на факультеті, який, до речі, до створення спеціальності «Видавнича справа та редагування» стереотипно сприймався як жіночий, сильна та яскрава: туризм, футбол, марафонський біг, мандрівки. Все це уяскравлює життя майбутнього редактора, видавця, журналіста.

Ігор Токар журналіст телеканалу «112»

Університет вчить виживати Університет – гарний крок у самостійне життя. Він більшою мірою вчить виживати, ніж навчає конкретним дисциплінам. Університет, а зокрема наш факультет, дає зв’язки та знайомства. З більшістю людей, з якими я зараз працюю, ми перетинались на факультеті. Також факультет дав мені можливість взяти участь у всеукраїнському конкурсі «Медіа-фест», завдяки якому я проходив стажування у львівській газеті «Експрес». Самі ж викладачі привчили до поняття «треба». Хочеш поспати, хочеш погуляти, але сесія прийшла і... «треба». Поняття «якось буде» не проходило. Про мрії та реалії Коли ми на парах мріяли про те, які ми чесні і своєю наївністю змінимо світ... було однією з найбільших помилок! Треба було нас готувати до суворих реалій і вчити, як можна вижити в заполітизованих рамках. Хоча навряд чи у когось є для цього формула. Звичайно, в університеті було круто, весело, та коли ти

приходиш на роботу, починається зовсім інше, вимагають писати так, як їм треба. Якщо на парах ми мали змогу в своєму матеріалі висловлювати власну думку, в усіх статтях вимагали нашого ставлення до тієї чи іншої проблеми, на практиці ж усе інакше.

Головне – мати власну думку, проте цю думку не можна нав’язувати іншим.

Завжди треба вчитись у професіоналів Журналіст ніколи не повинен виступати суддею, він ніколи не повинен давати оцінку (навіть якщо все і так зрозуміло). Присутність журналіста в його матеріалі має бути мінімальною, факти мають говорити самі за себе. Так що різниця є, і не мала, та наш факультет – це велика база, яка, звичайно, допомагає, але я завжди стверджую, що журналістиці навчити неможливо, її треба пізнавати із середини... Коли пишеш статтю чи знімаєш сюжет, у жодному разі не можна говорити «я думаю». Щоб мати право на такі слова, треба напрацювати вагон досвіду й створити власний інформ-продукт. Для досягнення мети завжди треба вчитись у професіоналів, у тих, хто вже вміє якісно працювати в цій сфері, не обурюватись на критику. Ніколи не можна вважати себе професіоналом! Завжди є те, до чого треба ще дорости. Не полишайте мрій! Важливо не полишати мрій, навіть нереальних, прагнути досягнення поставленної мети і не розсіюватись на другорядні чи побічні плани. Також не варто сприймати все, що чуєш з перших вуст, за чисту монету. Інформація з різних джерел може різнитись, і хто має рацію, а хто ні, має вирішувати читач або глядач. Тому в матеріалах має переважати збалансованість думок. Треба постійно підвищувати свій професійний рівень У нас редакційна політика каналу така, що якщо у тебе є якийсь підробіток або можливість кудись поїхати чомусь навчитися, це тільки плюс. Вперше мій професійний рівень почав рости, коли я став працювати регіональним журналістом на каналі «БТБ». Там я працював майже рік. Туди треба було робити економічні новини. Це вже викликало певні складнощі. До того ж, ті редактори змушували мене підніматися в рівні підготовки. Зараз я співпрацюю з каналом «112» стрімером. Це взагалі нова стихія для мене, оскільки це постійно прямі ефіри, ти повинен говорити й думати одночасно, самому тримати планшет і швидко обирати людей, в яких треба взяти коментар. Тому постійно доводиться підвищувати свій професійний рівень.

Євген Салтан журналіст кіровоградського телеканалу «TTV», ведучий та автор телевізійних проектів

Завжди позитивно сприймав критику викладачів Із кожним з викладачів у мене склалися хороші стосунки. Завжди позитивно сприймаю їхню критику. Більш того, не рідко запрошую в свої програми. Дійсно, я їм вдячний за ті знання, які вони мені дали. Я почав працювати вже з другого курсу. Без них, напевно, не було б тих результатів, яких я зміг домогтися за останні кілька років. Йдіть до поставленої мети! Мені зараз приємно бачити, що в кіровоградських виданнях з’являється багато молодих облич, які прагнуть щось зробити й змінити обласний медійний простір на краще. Можливо, мої слова будуть банальними, але вони правдиві. Виходячи з особистого досвіду, всім майбутнім студентам нашого факультету хочу сказати: «У будь-яких ситуаціях треба шукати компроміс. Не буває безвихідних ситуацій». Ви завжди повинні йти до чітко поставленої мети. А досягнувши її, ставити перед собою нову планку. Творіть, творіть і ще раз творіть. Ви журналісти, і від того, якими ви

будете, залежить майбутнє нашої країни. Будьте чесними перед собою. Ніколи не піддавайтеся на провокації, щоб у майбутньому не було незручно за деякі моменти. І треба завжди визнавати свої помилки.

Ви журналісти. Творіть, творіть і ще раз творіть.

Яна Вічірко журналіст телевізійного проекту «Народний контроль»

У розслідуваннях намагаюся наблизитися до істини Я не пам'ятаю дослівно настанов усіх викладачів, але запам’ятались слова Наталі Фенько. Суть їх була такою: істини не існує, бо у кожного своя правда, істин існує стільки ж, скільки існує людей на планеті. Згадуючи ці слова в журналістських розслідуваннях, завжди перевіряла інформацію через максимальну кількість джерел, щоб хоч трохи наблизитись до істини. Ну і бути максимально об'єктивною. Я народила сина на початку третього курсу... Дуже допомогла сім'я, бо академічну відпустку я не брала, на пари доводилось ходити. Тож із Назаром сиділи по черзі мама та дві бабусі. Якби не їхня допомога, було б важко. А от мої курсові писались за три ночі, дипломна за тиждень.

Треба пам’ятати не лише професійно-етичні засади журналістської праці, а й дослухатися до своєї совісті.

Головне – запевнити всіх, що дипломна пишеться. Я завжди все приносила в останній момент, тому дуже вдячна викладачам, що вони розуміли моє становище. Будьте чесними перед самим собою! Якщо абітурієнт вирішить обрати фах журналіста і стати ним у майбутньому, то, мені здається, треба бути чесним із самим собою і пам’ятати не лише професійно-етичні засади журналістської праці, а й дослухатися до своєї совісті. Людина має розуміти, що якщо вона стане журналістом, то в неї не буде часу на сім’ю, бо працювати доведеться гнучко й ненормово, а найчастіше – понаднормово. І якщо студент залишиться працювати в Кіровограді, то розчарується в зарплатні. Треба вчитись тут, на нашому факультеті, та їхати у велике місто або столицю. Там можна заробити.

Олена Янішевська фрілансер, кореспондент інформагенства «УНІАН» та кіровоградської філії «Громадського ТБ», тележурналіст

Навчання сформувало мою особистість Навчання сформувало, перш за все, мою особистість. Середовище, в якому виховуєшся, справді має значення. До його вибору варто підходити дуже серйозно. На факультеті філології та журналістики не зроблять з тебе журналіста, тут вчать, як бути ПРАВИЛЬНИМ спеціалістом. Це те, що зробили зі мною. Важко працювати довелося з перших днів роботи Я потрапила на телебачення, коли проходила практику на третьому курсі. Тоді себе добре зарекомендувала, тому згодом взяли на роботу. Спочатку довелося нелегко, адже потрібно було зламати внутрішні комплекси й стереотипи. Наприклад, комплекс «бога». Студент думає, що він вміє і знає усе, а насправді – нічого. Адже теорія кардинально відрізняється від практики. Я бачила помилки інших, але не наважувалася виправляти уже досвідчених журналістів. Також

хибно вважати, що тобі платитимуть за стажування. Не заплатять нічого! Я стажувалася п’ять місяців безкоштовно, поки мене не взяли в штат. Важко працювати довелося з перших днів, адже програму створюють лише дві людини. Тому знаходити ідеї, знімати, а подекуди й монтувати відео потрібно самій. Але головне – це досвід, який справді безцінний.

На факультеті філології та журналістики не зроблять з тебе журналіста – це твоя робота. Тут вчать, як ним бути.

Люблю свою роботу, вона часто перетворюється на хобі: в журналістиці робиш багато речей, за які не платять, проте задоволення від цього меншим не стає. Під час навчального процесу можна «набити руку» Навчальний процес на факультеті передбачає створення різноманітних видань та журналістських текстів різних жанрів. Це допомагає «набити руку». Проте, якщо хочеш більшого, треба працювати додатково. Перш за все, рекомендую завести блог. А потім ще й мікроблог (twitter). Перший допоможе дістати думки з глибин свідомості, другий – відсіяти інформаційний шум і навчить писати по суті (кількість символів у мікроблозі обмежена). Відкрий блог, пиши у соцмережах... Рекомендую постійно відвідувати культурні заходи: це дасть змогу не лише бути в курсі подій в місті, а й допоможе зрозуміти, як вони проходять. Це потрібно для того, щоб не боятись натовпу й вільно себе почувати, коли вийдеш на роботу. Потім про це пиши в блоги. Відкрий коментарі, адекватно сприймай конструктивну критику від користувачів інтернетресурсу. Читай матеріали інших журналістів! Не намагайся бути розумнішим за читача. І, звичайно, постійно читай матеріали інших журналістів, наслідуй їхній стиль. Тут, щоправда, краще орієнтуватись на суспільно визнаних фахівців. Читати різнотипні матеріали дуже важливо, при цьому треба зосереджуватись не лише на фактах, а й на структурі. З цією ж метою треба дивитись і теленовини. Намагайся аналізувати та систематизувати все, що побачиш чи почуєш. Повір, те, що ти одразу почнеш писати – це не власний «оригінальний стиль, який поки що не розуміють». Стиль випрацюється лише через десятки років. У мене, гадаю, свого поки немає. Але тут мені пощастило: він мені і не потрібен, я ж інформаційник. Іншу, набагато важливішу інформацію, почуєш на парах. Це цікаво. Вступай!

Тетяна Мацюк веб-дизайнер

Факультет – прекрасний старт Факультет виявився прекрасним стартом для становлення особистості та загальної освіти. Для будь-якого фахівця важливе правильне написання та вимова слів. На тумбочці у мене живуть словники, правда, з російської мови. Як приємний бонус, мене тепер просять вичитувати макети інших дизайнерів на предмет граматичних помилок перед відправкою замовнику. Філфак в цьому плані дуже допоміг. Багато в чому допомагають знання про розташування текстів в так званому «білому просторі», психології їхнього сприйняття читачем, в деякій мірі, навіть маніпуляції ним. На мій подив, знадобилася і математика – перед тим, як адаптувати сайт до мобільної версії, потрібно дуже чітко уявляти, що і в яких пропорціях зменшиться/збільшиться. Часто доводиться звертатися до університетських підручників. Веб чимось схожий на газетний друк, але зі своїми відмінностями, звичайно ж. Шкодую, що було так мало англійської. Доводиться іноді робити макети закордонним клієнтам, для цього консультуємося з людьми, які викладають або ідеально знають мову. Всі спеціалізовані програми англомовні.

Хочете писати – пишіть, хочете малювати – малюйте Головна порада, яку нам давали – вірити в себе. Це виявилося не так уже й легко. Коли не виходить щось одне, берешся за інше, але й там можна пролетіти. Ось тут підстерігає страх, а раптом не такий вже я і здібний. І важливо не вдаватися у філософію, а чітко поставити собі мету. Перед цією роботою я змінила чотири інших. Так що просто вірте в себе. Обирайте те, до чого лежить ваша душа і на що вказують здібності. Хочете писати – пишіть, хочете малювати – малюйте. Все у ваших руках. Не прислухайтесь до громадської думки або наполегливих прохань батьків. Вони, звичайно, досвідченіші й багато в чому розумніші, але жити з обраною професією саме вам! Слухайте себе. Важливо не зламатись. Ніколи не вийде з людини добрий професіонал, який працює у нецікавій йому сфері.

Катерина Федоренко фотограф, блогер

Тут я зрозуміла, що фотографую краще, ніж пишу Не важливо, чому і як я зробила вибір. Зрештою, у нашому місті він був досить обмеженим. Головне, що про ці 5 років я точно ніколи в житті не пожалкую! У мене були класна група, класні викладачі, і навчилася я не лише верстати журнальчики, вставляти міцні слівця в серйозні матеріали та майстерно прогулювати, не отримуючи «енок». О-о, ніколи не забуду одну ситуацію в університеті! Справа була на першому курсі… Наталя Миколаївна спитала на парі, в кого з собою є фотоапарат. Виявилося, що з 20 осіб – тільки в мене. За цим слідував вереск: «О! Справжній журналіст!» – і я так перелякалася, що журналістом так і не стала. А стала фотографом. Я спрямовую свою скаженість у правильне русло Головний мій здобуток – те, що я навчилася спрямовувати свою скаженість у творче русло. Ще з часів навчання я зрозуміла, що фотографую краще, ніж пишу. Так що тепер моя робота – це дивитися на світ крізь скло об’єктивів і робити його кращим у фотошопі.

Оскільки я закінчила університет з червоним дипломом, то було б соромно взагалі відійти від видавничої справи. Тому я веду в соцмережі «Вконтакті» блог для наречених «Ты – невеста», який на сьогодні зібрав більш ніж 6-тисячну аудиторію. Розвивайтеся! Універсальних порад для студентів не буває. Звісно, не потрапляти на очі декану, якщо провинилася, та поновлювати в пам’яті слова на кшталт «дискурсивність» та «парадигмальність» перед парами Ірини Анатоліївни – то само собою. Ну, і дружити зі старостою – це взагалі панацея від половини студентських бід. Серйозно!

Наталя Романюк науковець, викладач Київського національного університету культури і мистецтв, тренер із особистісного розвитку

Про вибір факультету У старших класах я навчалася в педагогічному ліцеї. Вчителі викладалися максимально, то була справді сильна підготовка, на найвищому рівні. Більшість із тих, хто з нами працював два роки, були з педуніверситету. І це подіяло краще будь-якої реклами. Крім того, тоді (а це 2005–2007 роки) на факультеті життя вирувало: кілька разів проводився «Медіа-фест», організовувалися різноманітні конкурси й концерти. Тож я остаточно переконалася, що наш університет і факультет зокрема – те, що треба. Навчання на факультеті, звісно, зробило свій внесок. Маю на увазі і фахову підготовку, але передусім – людей, з якими тут зустрілася. Деякі з них стали для мене близькими друзями, деякі – справжніми вчителями, а дехто – одночасно і другом, і вчителем. Не загубіться у професії! Радити, як не загубитися у професії чи житті, – дуже відповідально. Але, якщо можна, то моя порада буде такою: уя-

віть себе старшим на скількись років (наприклад, на сорок) і оцініть у тому віці, чи важливе те, чим ви займаєтеся сьогодні. Не відчуваю, що наш обласний виш гірший від національного столичного. Переконалася, що наша кафедра не поступається іншим подібним, а багато в чому – навіть краща.

Наш факультет – це те, що треба! Точно знаю, що тут я познайомилася з людьми, які суттєво вплинули на моє життя. І цього уже було б достатньо, аби не шкодувати про вибір навчального закладу…

Бакалаврську роботу можна виконати на найвищому рівні За вісім років існування спеціальності «Видавнича справа та редагування» і п’ять років діяльності кафедри видавничої справи та редагування вперше було втілено у видавничу практику проект наукової монографії в межах бакалаврської роботи. З таким серйозним випробуванням впоралася Наталя Романюк, підготувавши до друку літературознавчу монографію І. А. Ткаченко «Поезія і поетика степу в українській літературі» («Степова Еллада», 2011 р.). Можна бути багатопрофільним Наталя Романюк вирізнялася в студентські роки особливою стилістикою редакторської роботи, дизайнерськими підходами, наполегливістю й сумлінністю у виконанні фахових завдань, багатопрофільністю. Погодьтеся, наявність у «редакторському портфелі» студента наукової монографії та навчально-методичного видання – серйозний показник професійної зрілості. Окрім цього, Наталя Романюк ініціювала створення інтернет-видання «Листівки центральної України», яким сміливо можна продемонструвати багатогранність фахової компетенції випускників спеціальності «Видавнича справа та редагування». Можна стати тренером з особистісного розвитку Наталя активно долучається до роботи з громадськістю: успішно пройшла чергову програму «Літньої школи тренерів» (2012 р.), організовану «Спілкою ініціативної молоді», на базі факультету філології та журналістики Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка, провела дві тренінгові програми. Шлях до науки Наталя навчається в аспірантурі Інституту журналістики і міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв, пише кандидатську дисертацію під керівництвом професора М. С. Тимошика.

Олеся Копецька редактор новинної стрічки порталу UKR.NET, письменниця

Якби не цей факультет, я б не була такою, якою є зараз Можливо, якби не факультет філології та журналістики, і зокрема – кафедра видавничої справи та редагування – я б не була тією, якою є зараз. Окрім знань, які я отримала за роки навчання, навчилася дивитися на світ під іншим кутом зору, не піддаватися маніпуляційним впливам. Факультет розвинув у мені не тільки любов до слова, а й відповідальність за те, щоб це слово було правдивим. Зараз я працюю редактором новинної стрічки порталу UKR.NET і щохвилинно відчуваю свою відповідальність за той контент, який бачать тисячі читачів. І коли я думаю, яку новину пропускати в «ефір», завжди згадую слова Наталі Миколаївни: «Навчіться мислити критично!». Усе залежить від нас самих Кожна людина – це океан, але тільки від наших наставників залежить, як ми відкриємося світу: чи як невпевнений в собі струмок, чи як повноводна річка, чи як безкрає море, чи як неозорий океан.

Я дуже рада, що в нашому університеті я зустріла стільки світлих і мудрих викладачів, які своїми настановами і порадами допомогли мені осягнути глибини внутрішнього світу. Про конкурси та навчання в КНУ Я отримала вищу освіту в магістратурі Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Як вдалось вступити на державну форму?

Просто треба любити те, що ти робиш. І тоді неодмінно отримаєш результат!

Існує безпрограшний варіант вступу! Треба мати бажання, віру в себе й розум. Я перемогла у Міжнародному конкурсі творчих робіт «Україна моєї мрії» у 2011 році. І з легкої руки Наталі Миколаївни Фенько також здобула перемогу в конкурсі студентських журналістських матеріалів від «Телекритики» зі статтею про етичні норми журналіста. Щодо наукової діяльності, то у 2012 році брала участь у науковому конкурсі робіт у Львівській академії друкарства і теж отримала призове місце. Повірити у свій науковий потенціал мені допомогла Олена Олександрівна Семенець, яка була моїм науковим керівником. Кілька років за підтримки Ірини Юріївни Круть брала участь у конкурсі «Завтра.ua». Я написала свою книгу Моя книга «Мандрівка у книжковий світ» (до речі, її вже надрукували в «Імексі» невеликим накладом) – це приклад того, як бакалаврський проект, у який ти вкладаєш частинку своєї душі, може стати реальним проектом. Дитяча книга – цікавий експеримент не тільки для дітей, а й для батьків. Я намагалася продовжити життя своєї казки, запропонувавши маленькому читачеві додаткові розвивальні завдання, які б дали йому можливість спробувати себе ілюстратором, дизайнером. Книга має потужний профорієнтаційний потенціал і для допитливого читача може стати першим кроком у дивовижний світ видавничої справи. Видання отримало грант в проекті «Українська книга», в результаті чого її видали за державний кошт. І хоч видавництво модифікувало видання без додаткової, розвивальної частини, від цього дитяча книга не втратила свій шарм і самодостатність – змістову, естетичну, видавничу. Виконуючи певні завдання на парах, ми рідко допускаємо навіть в уяві можливість реалізувати свій задум від початку до кінця. Просто треба любити те, що ти робиш. І тоді неодмінно отримаєш результат! Надихайте і надихайтеся! Слухайте своє серце, але, якщо ще й любите думати головою, – то професія журналіста, видавця, редактора саме для вас. Любіть людей, цінуйте час, сприймайте світ критично, надихайте і надихайтеся!

Галина Артеменко блогер, арт-фуд-фотограф, ведуча кулінарної програми на каналі «Кіровоград»

Виправляти помилки? Двома руками! По-перше, я писала в школі круті твори, а у позашкільний час (так-так, у той щасливий час, коли вдома не було комп’ютера, і вільний час був присвячений друзям, юнацькому коханню та власним думкам наодинці з собою) писала багато віршів. По-друге, завдяки моїй класній керівничці, вчительці літератури, я щиро захоплювалася письменниками й таким чином хотіла стати ближче до цього паперовофантазійного світу. По-третє, я патологічний перфекціоніст. Виправляти помилки? Двома руками! Імпонували самі викладачі У навчанні найбільше імпонували самі викладачі з їхньою манерою… ні, навіть не викладати, а ділитися знаннями. Найбільш яскраві спогади з навчального процесу – це ті, коли пари проходили за, здавалося б, звичайнісінькою розмовою, але обговорювані теми були змістовними, «їстівними». І тому матеріал, який сприймався у такій завуальовано неформальній формі, згадуєш регулярно.

Прислухайтеся до своїх прагнень! Моя особиста порада – це прислухатися до своїх прагнень. Обираючи цю професію, можна реалізовуватися, рухаючись за різними векторами, а тому важливо продегустувати різні сфери діяльності: радіо, телебачення, друк, поліграфію, безпосередньо редакцію тощо. Пишучи цей текст, я зрозуміла, що мала практику в роки навчання в кожному з цих напрямів. І кожен досвід дав можливість полегшити вибір «свого», адже на початку навчання я була впевнена, що буду займатися одним, а потім дійшла до зовсім іншого. А ще – читайте побільше!

Василь Левицький письменник, журналіст, екскурсовод, викладач МАН, керівник гуртка краєзнавства та журналістики

Викладачі дуже допомагали На формування мене як особистості й професіонала вплинуло безліч людей. Мені Олег Попов (зараз він в Одесі працює) запропонував записати на радіо декілька передач для проекту «Пам'ять», залучала до активного життя Ганна Волчанська (вернісажі талантів, КВК влаштовували тощо). Як особистість вплинув на мене мій куратор Леонід Куценко (його вже з нами немає) – він возив на екскурсії до Чигирина, Суботова, незважаючи на брак часу, спілкувався зі своєю 11-ою «пролетарською» групою (як він нас жартома називав), знайомив з іншими чудовими літературними, громадськими діячами України. Наталя Фенько інформувала нас щодо співпраці з місцевими газетами («Україна-центр», «Молодіжне перехрестя» тощо). І до сьогодні я з багатьма викладачами підтримую

дружні стосунки (нас об’єднує громадське життя, журналістські проекти, культурницькі заходи, а то й просто людська близькість). Факультет задовольняє всі вподобання абітурієнтів Звертаю увагу, що наш факультет філології та журналістики з його різноманітними спеціалізаціями та багатопрофільністю здатен задовольняти різноманітні вподобання абітурієнтів: і майбутніх журналістів, і видавців, і редакторів, і дикторів, і працівників сфери прес-служби, і мистецькокультурницького напряму і, звичайно ж, тих, хто хоче бути вчителем.

Інна Тільнова журналіст, колумніст, науковець, головний редактор кіровоградської обласної газети «Нова газета»

Яким ти станеш Факультет готує грамотну й всебічно розвинену людину. Насправді особистість формує сім’я, родина, школа, а от факультет дає можливості. Для мене цією можливістю стала президентська стипендія, завдяки якій я змогла подорожувати Україною і побачити багато цікавого, познайомитися з багатьма людьми. Вперше завдяки їй побувала на Форумі видавців у Львові, на Сорочинському ярмарку, на різних тренінгах. Студенти повинні використати шанс поспілкуватися з інтелектуалами й інтелігентами, які працюють на кафедрах української мови та літератури, видавничої справи та редагування, слухати їх, багато читати, не заглядати в інтернет, а ходити в бібліотеку. Взагалі, людина стає розумнішою тоді, коли спілкується з розумними людьми. У нашому університеті їх вистачає, часто відбуваються цікаві зустрічі, презентації, перфоменси. Кому потрібно дякувати Дякую за підтримку Світлані Леонідівні Ковтюх і Григорію

Дмитровичу Клочеку – вони мої покровителі, які додавали і додають натхнення для роботи та розвитку. Якщо такі викладачі є на факультеті, будьте спокійні, – з порожніми головами ви звідси не вийдете. Крім того, у педуніверситеті прекрасний ректор – ліберальний, демократичний, доступний, а ще – неймовірно розумний, іронічний, сучасний і цікавий. Якщо говорити про вчительську професію, то факультет філології та журналістики – це все, що потрібно для того, щоб стати вчителеммовником. Тут є на кого рівнятися, є база, є «джерела», є взірці. Викладачі у нас високоінтелектуальні, інтелігентні, самодостатні, розумні, професійні.

Не все дається одразу Я не вважаю себе директором чи керівником, ми разом із однодумцями робимо одну справу. Я вчуся в них, а вони в мене, ми разом вчимося в інших. А от результатом є «Нова газета». Хоча ще не зовсім звикла до того, що я – редактор. На мою думку, людині потрібно підніматися кар’єрними сходами поступово, а злітати раптово й високо – шкідливо. В авторських колонках треба писати про щось дуже цікаве, а не просто так: «що бачу, те й пишу». Матеріал беру з життя, із Драча і Костенко, я щотижня десь буваю, багато з ким спілкуюсь. Так що люди і є моїми джерелами інформації. Це відповідально, інколи страшно, але позитивні відгуки додають ентузіазму і наснаги.

Тут є на кого рівнятися: є база, є «джерела», є взірці.

Поради для тебе, обов’язково прочитай Абітурієнтам, коли вони стануть студентами, треба бути активними, веселими, оптимістичними, сміливими та українськими. Хочу побажати майбутнім абітурієнтам: 1. Найперше – не асимілюватися з місцевими жителями, не соромитися свого рідного села, родини, мовлення. Тобто бути й залишатися собою. І запам’ятати, що в маршрутках у нас кажуть «На зупинці, будь ласка!», а не «На остановкє». 2. Багато читати, не висіти в соцмережах, не витрачати свій час на пусті речі, бо, як казав Сковорода, «з усіх утрат утрата часу найтяжча». 3. Займатися лише сродною працею (знову Сковорода!), тоді ти будеш щасливим. 4. Не здаватися в полон лінощам. 5. Не думати, що диплом – це вирок. Завжди можна перепрофіліюватися, а вища освіта (якщо вона здобута власними стараннями) написана в людини на лобі. 6. Якщо вам буде важко, приходьте до мене, я підтримаю, бо сама це все пережила: і соціалізацію, і адаптацію в місті, і мовні проблеми.

Аня Сарапіон стиліст, засновник модного руху «Sale in the City», весільний критик, блогер на телеканалі «ТЕТ»

У рік мого вступу відкрилася кафедра Мій вибір був не випадковий, скажу одразу. У підлітковому віці я почала писати вірші й розповіді, вчителька української мови в школі неодноразово говорила, що мені треба розвиватись в гуманітарному напрямку, бо математик з мене ніякий (це вже говорила інший вчитель), тим паче, я й сама це бачила. Тому класі в десятому, коли всі вирішують свою подальшу долю, тобто куди вступати і чим займатись – вирішила йти в журналістику. Якраз у 2004 році, у рік мого вступу, з’явилася спеціальність «Видавнича справа та редагування» – я не вагалась. Навчання та паралельна робота дали мені поштовх Навчання в університеті та паралельна робота дали мені поштовх для подальших дій. Я не зможу згадати і перерахувати на пальцях, що саме було першим, що другим. Мені здається, що навчання не завжди може щось дати, бо людина повинна це взяти для

себе, взяти саме те, що їй потрібно – я взяла. Я взяла для себе любов до літератури, любов до запаху книжок, але любов до праці на видавництві – ні, напевно не моє. Все-таки, моє покликання трішки інше, і це нормально.

Скоріш за все, теперішні студенти мені можуть багато чого порадити. Молодь зараз дуже прогресивна, дієва, активна, рішуча, і це не може не вражати.

На формування особистості вплинули всі викладачі Знаєте, це як в дитинстві, коли одна дитина питає батьків, кого вони більше люблять. Кожна людина, яка зустрічається на твоєму шляху, бере свою участь у формуванні нашої особистості, адже саморозвиток постійний. Вона ніколи не повинна зупинятися, тому що так людина перестає жити та починає існувати – це не про мене. Звичайно, на кожному етапі певні люди відіграють роль у цьому формуванні. У період мого навчання в університеті – це були абсолютно всі (без винятку) викладачі. Кожен по-своєму, кожен різне й потроху, а я брала та користуюсь до тепер тим, що відклалось. За що вдячна. Можна працювати не за спеціальністю Як ви зрозуміли з попередніх запитань, я не працюю за фахом. Це не добре і не погано – це мій вибір і мій шлях. Довгий час я займалась журналістикою, та й зараз вона присутня в моєму житті. Працювала в міських газетах, телебаченні – журналістом та ведучою, переїхала до Києва і працювала тут. Згодом мені став цікавий PR, саме він сьогодні теж присутній в моєму житті. Я – стиліст Вже три роки поспіль – я стиліст. Для тих, хто знає мене не дуже добре – це було відкриттям. Але тільки не для мене. Мені завжди подобався одяг, завжди цікаво було змінювати людей, що наразі я і це роблю. Крім того, вже рік як я заснувала модний рух «Sale in the City» – розпродажі в місті. Веду свій блог по стилю, пишу, даю поради і консультації. Був досвід весільного блогера та критика. У жовтні минулого року ми з моїм чоловіком планували власне весілля, і я вирішила вести свій блог – «Сказала “да”! Как сделать свадьбу за 60 дней». За кілька днів блог став дуже популярним, і я почала схожий (крім свого) вести на «ТЕТ». Зараз думаю, що робити з таким хорошим ресурсом. Але останні події не оминули моє життя. Я займалася волонтерством, віддавала свій час на Майдані ініціативі «Варта в лікарні», є однією з її засновників. Відтак я стала активісткою. Наразі я розвиваюсь в цьому напрямку. Вважаю, що ми змінюємо нашу країну, тому не можу сидіти на місці.

Ірина Константінова ведуча шоу «Ранкова кава» на каналі «Кіровоград», редактор радіо «Скіфія-центр», диктор

Навчання допомогло мені зрозуміти, чого насправді я хочу в житті На факультеті я отримала вищу освіту, знання, які мені допомогли в моїй роботі. А вдячна я факультету та університету за знання, розуміння викладачів, та студентські роки. Навчання допомогло мені зрозуміти, чого насправді я хочу в житті, чим хочу займатися. Це допомогло мені, тому що зараз я з упевненістю можу сказати: “Я люблю свою роботу”. Були викладачі, якими я захоплювалася Пам’ятаю інтереси наших викладачів, які мене захоплювали. До прикладу можу назвати Наталю Миколаївну Фенько. Її науковий інтерес настільки передавався нам, студентам, що ми й самі починали перейматися медіакритикою. Олександра Олександрівна Гуманенко заряджала позитивом. Григорій Дмитрович Клочек навчив цінувати мистецтво та вдивлятися в саму суть. І, авжеж, не можна не згадати Леоніда Васильовича Куценка. Важко сказати, чому

нас навчила ця людина. Мабуть, бути людьми, жити справою та любити те, чим ти займаєшся. Саме завдяки цим людям, завдяки дискусіям, які відбувалися на парах, завдяки особистості кожного викладача формувалася і моя власна особистість. Беріться за те, що до душі! Абітурієнтам пораджу прислухатися тільки до себе. А як не загубитися у вирі професій? Знову ж, слухати себе, бути собою, не зраджувати життєвим принципам та братися за те, що до душі.

Ольга Цимбаліст редактор та коректор кіровоградського видавництва «Імекс-LTD», хенд-мейд майстер

Викладачі намагаються «вилюднити» своїх студентів Насправді студенти починають розуміти, яка наша кафедра, лиш тоді, коли є з чим порівнювати. У мене, принаймні, не було такого розуміння, мало хто намагається так «вилюднити» дітей з першого курсу й до останнього. Той, хто хоче, завжди знайде, як себе реалізувати. А у нас… я навіть не знаю випадків, коли амбіції студентів не знайшли підтримки, подекуди навіть неочікуваної. Коли прийшов час бакалаврських робіт на 4 курсі, і всі побігли вибирати теми, тоді я вже навчалась на екстернатній формі. Коли людини часто не буває на парах, вона багато чого пропускає. А от коли я прийшла обирати тему, то всі цікаві були розібрані. Я ще напівжартома сказала, що це все мене не хвилює і я писатиму про те, що знаю – про комікси. Це почула Наталя Миколаївна Фенько, і, на свою голову, зголосилась мною, безпритульною, керувати. Не думаю, що вона про це шкодувала. З тих пір і кафедра, і весь мій курс багато дізнався про комікс-культуру, цікавила вона їх чи ні. «У вас є 5 хвилин, щоб передумати й піти в кулінарний» Коли ми тільки прийшли на вступні екзамени (ще не було

тоді ЗНО) у велику аудиторію на 5 поверсі, ми тоді взагалі, можна сказати, не розуміли, що ми і де ми. В аудиторію заходить жіночка, кидає на стіл купу папірців і абсолютно серйозним тоном говорить: «У вас є 5 хвилин, щоб передумати й піти подати документи в кулінарний технікум». Ну, це тепер ми знаємо, що Наталя Миколаївна Фенько любить лякати дітей, а тоді залишалось істерично похихотіти. Шукайте якісний та цікавий приклад Тут головне бажання й трохи практики, але це можна сказати про будь-яку діяльність. Для «підростаючого покоління», власне якщо говорити конкретно про мізки, – нічого кращого за якісний і цікавий приклад бути не може.

Марія Теліна PR-менеджер, власниця продакшн-студії

Я давно вирішила, що хочу бути журналістом Насправді, ще десь класу з дев’ятого в школі я вже вирішила, що хочу бути журналістом, працювати в медіа. Пробувала власні сили в телевізійних молодіжних проектах, у шкільних періодичних виданнях тощо. Коли прийшов час вступу до ВНЗ, подавала документи в декілька закладів, у тому числі в Кіровоградський педуніверситет. Оскільки спеціальності «Журналістика» у нас не було, вирішила іти на «Видавничу справу та редагування». Не шкодую про свій вибір анітрохи, дуже рада, що вчилася саме тут. Завжди був інтерес до того, що ми вчили Під час самого навчання я б могла назвати мільйон речей, які мені здавалися суперважкими. Зараз вже ці роки сприймаються інакше, і труднощі здаються несуттєвими. Для мене досі залишається великою загадкою, як нам вдавалося поєднувати бурхливе та веселе студентське життя поза навчанням із парами, виконанням домашньої роботи та написанням наукових робіт. Ще й, як виявилось, непогано

вдавалося. Єдине, що можна назвати допомогою у подоланні цієї проблеми – це інтерес до того, що ми вчили. Ну і, звичайно, кава… багато кави, особливо під час сесій. Я всім розповідаю, які в мене були класні викладачі Можливо, хтось із теперішніх студентів ще цього не розуміє, але я впевнена, що зрозуміє пізніше. Я й досі за будьякої можливості всім розповідаю, які у мене були класні викладачі, як ми весело навчалися, нестандартно і результативно. І, до речі, не чула ще жодного разу, щоб хтось казав, що в нього було так само. Взагалі іноді дивуюсь, як у студентів, які вчаться на юристів, економістів, істориків тощо після років написання величезних конспектів та

зубріння ще залишається бажання працювати за спеціальністю. Наші викладачі та їхні принципи навчання навпаки давали можливість полюбити свою справу ще більше. Навіщо лише писати величезні лекції, якщо є щира цікавість до того, що вивчаєш. Бувало, звичайно, різне, і проблеми з вивченням чогось, іноді здавалось, що навколо лише глобальна несправедливість, а ми – її головні жертви. Але з ким не буває. Зараз роки навчання, і саме ТАКОГО навчання, з ТАКИМИ викладачами, здаються кращими роками. Не обмежуйте себе! Головна порада, яку я зрозуміла тільки після навчання, – не треба обмежувати себе. Ніколи не думайте, що щось вам знадобиться у майбутньому, а інше – взагалі нікому не потрібне. Ані студенти, ані викладачі не можуть напевне знати, кому і що саме стане в нагоді в професійному житті. А отже, поки вчитесь, намагайтесь вбирати все, як губка, і не тільки те, що дають в університеті. Розвивайтесь у різних напрямках, інакше це все одно доведеться робити, але пізніше, коли не буде часу, можливості й тих, хто може допомогти та підказати. Ще одна порада – не забувайте, що студентські часи ще й призначені для веселощів, але краще це робити так, щоб не надто заважало навчанню, інакше ваше студентство може закінчитися раніше терміну. Сфера медіа не відповіла мені взаємністю... Тому я вирішила не втрачати часу даремно. Зараз працюю PR-менеджером у групі компаній, багато чому доводиться вчитися, не відриваючись від процесу. Крім цього, є ще одна робота: ми відкрили власну продакшн-студію та займаємося зйомками реклами, корпоративного відео, розробкою графіки тощо. Звичайно, продакшн у нас ще маленький, але з чогось треба починати. P.S. Так багато написала, бо хочеться розповідати і розповідати. Дуже скучила за рідною кафедрою та улюбленими викладачами!:)

Дмитро Душейко дизайнер, музикант

Журналістика була моєю мрією ще з дитинства... Ні, немає у моїй сім’ї жодного медійника чи людини, хоч якось дотичної до цього фаху. Цей вибір дався мені легко, бо його зробила лінь, я боявся забруднити рученята. Іронія в тому, що після першого курсу я усвідомив, що не маю бажання бути журналістом, справжнім журналістом. Писакою – легко, але так нецікаво: ліпити матеріал про морквяні котлети чи якісь інтриги, маньяків і перевертнів. Справжні журналісти довго не живуть, справжні журналісти не продаються, вони не сидять в офісі як папіки, не катаються на джипах. Вони постійно на вістрі подій, вони знають, що буде далі, їм немає чого втрачати. Їхнє життя динамічне, трохи неохайне, виснажливе й романтичне. Для них популярність не має жодного значення. Для них важливі

ефективність та дієвість їхньої роботи. Це відчайдухи, котрі хочуть, аби життя не пройшло дарма. Музикою я займаюся з 13 років, граю на гітарі. За цей час записав один EP-альбом у 2013 році та ще один у 2014 році для свого проекту «Astheneia», а потім на початку 2015 записав 4 композиції для ЕР проекту «dusheiko», що стали початком сайд-проекту.

Коли музика створена чесно перед самим собою, для музиканта важлива лиш одна людина, яка її зрозуміє...

Не бійтеся робити те, що горить у вас всередині! І ще: прислухайтеся до батьків, але не у виборі професії, і найменше думайте про престижність та фінансову вигоду в справі всього вашого життя.

Анастасія Зубова журналіст онлайн-видання «Рідний Кіровоград»

У професії найбільше подобається результат Це здасться ідеалістично й наївно, але обрати журналістський фах спонукало бажання допомагати людям і шукати правду. Інколи за допомогою слова можна вирішити не менше проблем, ніж медику вилікувати хворого. У професії найбільше подобається результат. Наприклад, якщо ти напишеш, що родини загиблих учасників АТО не отримують належні пільги і за кілька днів через твою публікацію ситуацію вирішать, це буде найбільша подяка й задоволення професією. Вважаю, що корисними та важливими для журналістів є фахові тренінги. Але вони будуть ефективніші, якщо студент вже має фахову практику і підпрацьовує за спеціальністю. Адже тоді лише теорія, що викладається на парах, більшменш зрозуміла. Проте тренінги, звичайно, це класно. Я декілька років поспіль відвідувала Львівський Медіафорум, тренінги від Інтерн’юзу та ІРРП. Служіть професії! Серед порад, можу побажати служити професії, а не прислужувати. З конкретики – побільше цікавитись суспільно-

політичним життям країни. Адже студент, який не читає щодня як мінімум три новинні сайти, навряд працюватиме у журналістиці. Іноді варто забути про такі стандартні уявлення про професію, як те, що, будучи журналістом, ви станете багато подорожувати, вас показуватимуть по телебаченню, ви станете зіркою. Треба зрозуміти, що журналістика – це ремесло.

Треба зрозуміти, що журналістика – це ремесло!

Ольга Макаревич художниця, ілюстратор видавництва «Зелений Пес»

Я цілеспрямовано вступала на журналістику Ця професія дає можливість, з одного боку, концентруватись на роботі з інформацією, а з іншого – перебувати в постійному розвитку, дізнаватись щось нове. Якщо ти пишеш про кінологів, наприклад, то ти дізнаєшся про їхній спосіб життя, так само про волонтерів, лікарів чи якісь суспільні проблеми. Увесь час зустрічаєшся з чимось новим, а специфіка професії не дає зациклюватись на чомусь одному. У журналістиці, звичайно, багато різних аспектів, але притягував мене саме цей. Та згодом, десь на початку третього курсу, я зрозуміла, що попри певний практичний досвід в журналістиці я не зможу бути класним журналістом, це не приносить мені задоволення. Проте спектр нашої спеціальності досить широкий – в ньому можна знайти місце навіть деяким специфічним вмінням, і я змогла знайти себе у видавничій справі як книжковий ілюстратор, дизайнер. А також відображати своє бачення світу, людей, реакцію на події в зображеннях як художник.

Нещодавно я започаткувала свою акцію «Частинка миру». Ідея полягає в тому, щоб розмалювати півсотні футболок і таким чином зібрати десять тисяч гривень для наших місцевих солдат. Разом із професією ми приймаємо її світогляд Хоча мої вміння не стовідсотково збігаються зі спеціальністю, яку вивчаю, та я жодного разу не пошкодувала, що обрала саме її. Коли ми обираємо професію, ми разом із тим приймаємо певний світогляд, притаманний їй. А світогляд журналіста, редактора, видавця мені подобається і, мабуть, є найближчим. Це – вбирати в себе все

нове, максимально адаптуватися й налагоджувати комунікації в різних середовищах, не дозволяти собі бути осторонь й ставати поштовхом до знаходження й вирішення проблем. Багато читайте! Якщо ви збираєтесь стати журналістом, редактором, видавцем, то моєю вам порадою буде неймовірно багато читати абсолютно різних книжок, що не стосуються програми чи фахової літератури (її ви за замовчуванням маєте знати), як хороших, так і поганих, починаючи з науково-популярних та закінчуючи детективами і фантастикою. Якщо ви філолог, спробуйте через ті книги розширити свій світогляд на певні речі з природничих чи точних наук, на те, з чим би ви не зіштовхнулися в процесі звичайної програми навчання. Це дасть вам можливість не лише ширше сприймати світ, а й у повній мірі уявити предмет своєї роботи. З'явиться величезна, суто ваша, унікальна база аргументів і фактів, що вирізнятиме вас із числа більшості журналістів і збільшить шанси знайти власний стиль. Також, отримуючи якісь завдання, будь-то на парі чи в редакції, спробуйте знайти не один, а кілька шляхів його розв'язання й бажано протилежних, дивіться на проблеми з різних боків. Будьте тим, ким хочете І, мабуть, найголовніша порада – якщо ви задумали собі кимось стати, не чекайте поки вас до кінця навчать, зроблять професіоналом, просто будьте тим, ким хочете. Журналістом – безперервно пишіть, намагайтесь десь публікуватись, видавцем – вигадуйте видавничі проекти, намагайтесь їх втілити. Таким чином більше шансів стати справжнім професіоналом. Не знаю, чи ці поради вам дадуть користь, адже це суто мій суб'єктивний досвід, але може комусь чимось і допоможуть.

Я зображаю те, що напряму стосується кожного глядача, намагаюся показати людям їх самих і світ навколо них крізь скло їхніх окулярів.

Світлана Дубина журналіст інформаційного порталу «Гречка», головний редактор молодіжної онлайн-газети «5 поверхів»

Я хотіла писати... Написання текстів завжди було моєю найулюбленішою справою в школі. Коли йшла на журналістику – не усвідомлювала, що це таке насправді. Я хотіла писати. І першу мою писанину, з точки зору редактора, оцінили викладачі нашої спеціальності. Почала друкуватися ще на першому курсі у газетах «Народне слово» та «Майбутнє за молоддю», на сайті «Гречка». Мабуть, мотивацією були не гроші, а потреба потрапити в інформаційне середовище та показати себе. Нам під час навчання постійно говорили, що себе треба показувати й тебе обов’язково побачать, запропонують роботу. Побачили й запропонували. Я росла разом з «Гречкою» Перші декілька місяців працювала і день, і ніч. Це були шалені дні. Фотографувати, обробляти, писати допізна…

Уже зараз, зрозуміло, це займає менше часу. За два з половиною роки роботи усвідомила, що газетна журналістика, якій вчать на спеціальності, не формат для інтернету, а вона займає більше часу. Відтак тепер довжелезні тексти замінюються фото- та відеоматеріалами. Я не знала, як правильно й композиційно зробити кадр, подолати страх зайти кудись не туди, спитати не те. Зараз усе це пройдено, а коло знайомих розширилось до перших осіб міста й області. За тиждень на парах можу побувати 20 хвилин Але робота, з часом, коли на тебе покладають більше

обов’язків і відповідальності, більше не дає можливості поєднувати її з навчанням. Фактично сьогодні моєю основою є те, що вхопила за перші три роки. За тиждень я можу побувати на парах 20 хвилин. Пріоритетом тепер є не конспекти, як це було на перших курсах, а новини, рідше книжки. Однак навчання переросло в наукову діяльність: я маю публікації в наукових збірниках, отримала досвід участі у всеукраїнських конкурсах (Всеукраїнський конкурс наукових робіт з видавничої справи та Стипендіальна програма «Завтра.UA»). Я вже у Спілці журналістів Важливим досягненням для мене стало членство у Національній спілці журналістів України. Це є доказом професійного росту. У своєму арсеналі поряд із сертифікатами тренінгів та семінарів маю кілька папок з грамотами й подяками Кіровоградських міської та обласної рад. Маю свій медіа-проект Отриманий у роботі досвід дав можливість започаткувати новий інтернет-проект – молодіжну онлайн-газету «5 поверхів». Зараз мені надійшла пропозиція взяти участь у телепроекті, що незабаром має з’явитись у Кіровограді й гучно заявити про себе. Відсуньте усі комплекси! Людям, які збираються йти в журналістику, найперше, що потрібно зробити – це відсунути всі комплекси й довести собі, що ти можеш зробити більше, аніж зараз маєш. Не боятися, що ти не те запитаєш, не те ляпнеш, не до того підійдеш і тому подібне. Просто робити все впевнено й не боятися критики, хоч на початку її дуже багато й це б’є психологічно. Але потрібно триматися.

Важливо до чогось прагнути, ставити ціль, і попри все впевнено йти до неї!

Вікторія Салогуб автор і ведуча проекту «Історії успішних випускників», телеведуча

«Шкільна журналістика» стала вирішальною Коли навчалася в школі, то іноді писала замітки до районної газети. На той час мені здавалося, що я роблю серйозну справу. В одинадцятому класі взяла участь у конкурсі «Шкільна журналістика», який організовує наша кафедра і виграла його. Мабуть, конкурс і став вирішальним у виборі професії, адже він подарував мені віру в себе. Вже маю досвід телеведучої «Багатий» досвід телеведучої планую збагачувати, адже вся діяльність, якою я займалася під час студентства, була на рівні аматорства. Хочу професійно себе реалізовувати в цій галузі, не знаю, що з цього вийде, але в будь-якому випадку я спробую. А чому б ні? Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім вона працює на тебе Якщо згадати 5 років навчання, то в моєму випадку воно

поділяється на дві частини, і головним слоганом є банальна фраза: «Спочатку ти працюєш на заліковку, а потім вона працює на тебе». Цей принцип дієвий, і я ним вдало користувалася на п’ятому курсі. В університеті подобалася проектна діяльність, можливість реалізувати свої здібності в процесі навчання. Головним мотиватором, ідейним натхненником вважаю Ірину Анатоліївну Ткаченко. Навіть коли не хотілося вчитися, вона знаходила потрібні фрази для того, аби ми вчилися. Разом з нею ми групою часто створювали благодійні акції, поетичні капінги, творчі вечори, видавничі посиденьки, різні марафони хустинок. Мені неймовірно це подобалося, адже під

час роботи над проектом ти постійно дізнаєшся щось нове, знайомишся з цікавими людьми, пробуєш себе в ролі ведучого, організатора, учасника, глядача, фотографа, інтерв´юера. Університет дає можливості, але кожен по-різному їх використовує. Своїм колегам, наставникам, одногрупникам вдячна за безцінний досвід спілкування, з яким я піду в доросле життя. Спеціальність багатогранна Після змістовного навчання, яке координує кафедра видавничої справи та редагування, можна реалізувати себе в різних напрямках: журналістика (газетна, телевізійна, радіожурналістика, інтернет-журналістика), видавнича справа (редактор, коректор, поліграфіст, видавець), телебачення (ведучий, журналіст, репортер, стрімер). Яскравим підтвердженням цього є наші випускники. Тут тебе щодня стимулюють до роботи Це відчуття постійної підтримки з боку викладачів нашої кафедри. Ти відчуваєш, що ти комусь потрібен, що всі твої ідеї вислухають, а потім допоможуть втілити в життя. Тут тебе щодня стимулюють щось робити, творчо розвиватися – подорожі, мистецькі проекти, соціальні ініціативи. Закінчується один проект, одразу починається новий – так життя не видається нудним. І що особливо важливо – друзями можуть стати не тільки твої одногрупники, але й твої викладачі. Частіше виходьте зі своєї зони комфорту Не марнуйте своє студентське життя перед моніторами ноутбуків, менше часу сидіть «Вконтакте». Відвідуйте всі мистецькі події, які відбуваються в місті, беріть у них участь, пишіть про них, знайомтеся із новими людьми. Частіше виходьте зі своєї зони комфорту. І їжте вітаміни та займайтеся спортом!

Навчання за спеціальністю «Видавнича справа та редагування» – це 90% творчості.

Олександр Акименко журналіст, екс-заступник головного редактора «Forbes Україна», ініціатор проекту «YanukovychLeaks» та інтернет-журналу «Платформа»

Ще в студентські роки я створив своє видання Ще під час навчання в університеті я вирішив створити невеличкий освітній проект під назвою «Медіа-фест», який проіснував три роки. Методом відбору ми формували групу з 30 студентів університету та проводили для них тренінги й майстер-класи. Лекції читали відомі журналісти-практики з усієї України. Також під час проекту відбувалися змагання: команди (кожна з 5 людей) створювала свою газету й намагалася вибороти перемогу. Згодом я зрозумів, що в наших конкурсантів є потенціал, і зародилася ідея створити одну спільну університетську газету – добру, якісну. Вона мала б кардинально відрізнятися від видання «Університетський меридіан», яке не користувалося популярністю у студентів. Тож зусиллями знайомого дизайнера, який створив логотип, за допомогою моїх навичок з верстки та ентузіазму новоствореної редколегії вийшов у світ перший випуск «Студентського меридіану». Вагому роль у народженні газети зіграв тодішній ректор

університету Григорій Клочек, який згодився фінансово підтримати нас. Запрошував до своєї редколегії креативних Під час проведення «Медіа-фестів» можна було прослідкувати, хто з учасників дійсно працездатний та креативний. Саме за цими критеріями я запрошував написати замітку, допомогти сфотографувати чи редагувати газету. Бували випадки, коли приходили й просили взяти до редколегії. Наприклад, одна дівчинка запропонувала нам свою

допомогу – таким чином у нас виникла нова рубрика «Комікс у номер». Згодом видання стало обласним молодіжним Звичайно, труднощі траплялися. Можете, наприклад, прослідкувати, що перші номери виходять під назвою «Студентський меридіан», а потім вона змінилася на просто «Меридіан». З цим пов’язана достатньо хитра історія. Університет вирішив припинити фінансування газети. Нам довелося заново зареєструвати газету, назвати її «Меридіан» і видавати її за рахунок громадської організації. Це була вже не просто університетська газета, а обласне молодіжне видання. Вплив «Медіа-фесту» та «Меридіана» на подальшу кар’єру Це був найважливіший момент у моїй кар’єрі, адже після останнього «Медіа-фесту» мене запросили на співбесіду на телеканал «Інтер». Я, студент четвертого курсу, поїхав у Киів, пройшов стажування й став кореспондентом провідного українського каналу. Знайдіть якісного журналіста й хапайтеся за його штанину! Найголовніша порада – довго і спостережливо шукати якісного журналіста і хапатися за його штанину. Він буде намагатися скинути вас, брикатися, та головне – не відпускати його, вчитися. Потрібно знайти собі ментора, адже сучасна журналістська освіта – це маячня, незалежно кіровоградський це ВНЗ чи київський. Тому єдиний вихід – іти в медіа одразу: писати, бути відредагованим, ще раз відредагованим, бути вигнаним і знову прийнятим. Це шлях, який повинен пройти молодий спеціаліст. Також потрібно проявляти активність, без неї я б ніколи не працював ні на «Інтері», ні у «Forbes». Я постійно щось організовував, проводив. На власному досвіді знаю, що мої активні однокурсники дійсно досягли успіху, а ті, хто нічим не займався – як приїхали з Добровеличківки, так і повернулися назад вчителем у рідну школу. Тож знайти ментора і проявляти активність – ось секрет успіху.

Андрій Мороз спортивний журналіст, інструктор Федерації Айкідо і Будо м. Кіровограда (І дан)

Навчання на нашій спеціальності цікаве й водночас легке Той, хто каже, що йому важко, або кривить душею, або ледачкуватий, або просто вибрав не ту професію. Щоб було легко, треба ставити перед собою найвищі цілі, робити усе, щоб бути найкращим. Ви можете не досягнути своєї мети, проте сам процес вашого сходження до обраної вершини однозначно піде вам на користь, зробить вас сильнішими. В іншому випадку краще не починати взагалі. І це стосується не лише навчання. Зазвичай, люди дуже переймаються за працевлаштування. Не у всіх з цим складається відразу. Треба не розчаровуватися в собі та розуміти свої невдачі, зараз такий час, що в багатьох людей проблеми з роботою. Та це не смертельно, не варто опускати руки. Вас помітять, якщо ви щось для того робитимете. Як поєднати спорт, навчання й журналістику? Просто. Це все одне ціле. Я просто роблю речі, які мені

подобаються і які, можливо, допоможуть у житті. Якщо людина зацікавлена у чомусь, вона встигатиме це зробити. А я багато в чому зацікавлений, намагаюсь встигати, хоч і не завжди виходить. Не тішу себе ілюзіями. Відразу редактором ВВС я не буду. Життя покаже. Скажу одне: хочу жити в достатку, заробляти хороші гроші, щоб прогодувати сім'ю. Це моя мета, якої я щодня потроху досягаю. Як я її досягну – з допомогою фаху чи ні, покаже час. Головне її досягнути. До того ж, життя коротке, щоб у чомусь собі відмовляти. Тим паче, у здійсненні мрій.

Олена Сідорова журналіст газети «Кіровоградська правда»

Зрозуміла, що опинилася на своєму місці На вибір університету в мене було рівно 30 хвилин, оскільки вдома інтернету досі немає, а в комп’ютерному залі мені вистачило коштів тільки на півгодини. Улюбленим предметом у школі була українська мова, до того ж, ще й вчилася в музичній школі, тому швидко вирішила, що майбутня спеціальність має бути або гуманітарною, або музичною. Обирала між професіями музичного теоретика, педагога і культуролога. Кіровоград був найближчим до мого рідного міста, тому поїхала сюди. Питання правильності обраного фаху, якщо бути відвертою, не дає спокою й донині. У педагогічному університеті опинилася майже випадково, але це «майже» зіграло вирішальну роль. Потрапивши сюди, зрозуміла, що опинилася на своєму місці. Паралельно можна вчитися на військовій кафедрі Ще зі школи хотіла вчитися у Військовій академії. А оскільки зір не ідеальний, то довелося мені плакати на плацу академії, що буду змушена використати запасний варіант – вступити до педагогічного.

Коли в нашому університеті відкрили військову кафедру від тої академії, то, зрозуміло, що я не могла не скористатися шансом здійснити своє давнє бажання. Зараз це чудове доповнення до моєї спеціальності, яке я, можливо, колись використаю. Зате тепер я точно знаю, що займаюся тим, чим мала займатися, і що нічого не втратила, вступивши сюди. Прислухайтеся до себе й викладачів! Без зайвих слів констатую – наша кафедра особлива. Вас тут перш за все розглядатимуть як особистість. Тому прислухайтеся до себе, до викладачів, живіть навчанням в університеті як своїм маленьким, але насиченим життям. І робіть те, що вважаєте за потрібне.

Роман Базака аспірант Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), дослідник історії журналістики Кіровоградщини

Допомогали долати труднощі одногрупники й тепла атмосфера на кафедрі Очевидно, таким простим і приємним навчання було завдяки двом факторам: по-перше, у нас була неймовірно дружна група, я помічав як у інших групи діляться на «кучки», щось там затівають одне проти одного, то в нас було щось «неймовірне»: увесь колектив як одне ціле, півтора десятка друзів, а не колег, які витягували один одного за вуха, а чи то ділом, чи словом – як доводилося. По-друге, у нашому університеті (передусім маю на увазі факультет і безпосередньо кафедра) дуже тепла атмосфера. Мені доводилося бачити багато вишів, наш університет, якщо й поступиться якомусь іншому, то хіба що у пафосі. Нашим викладачам вдається створити ту атмосферу, в якій студенти відкриваються, університет для них часом «перший» дім, особисто я мало не щодня засиджувався до закриття корпусу.

Пишіть побільше й носіть в редакцію частіше На одну із перших наших пар Наталя Миколаївна Фенько запросила Григорія Дмитровича Клочека, щоб ми «відчули професорський дух». Він сказав нам: «Тут вас нічому не навчать! Ви повинні оббивати пороги редакцій!». Ми тоді мало зрозуміли його слова, мовляв, навіщо ж ми вступили? Шкодую, що не послухав, і відразу ж не поніс якогось свого дописа до найближчої редакції. То ж і порада тим, хто хоче вивчати журналістику: пишіть побільше й носіть в редакцію частіше, і неважливо, що матеріал здається примітивним, інакше ніяк. Не потрібно думати: «От, я ще повчуся років два, а потім щось напишу, щось таке гарне і професійне». Так не вийде.

Юлія Гончаренко фотограф, тележурналіст, хенд-мейд майстер

Я жодного разу не пошкодувала про свій вибір Мені хотілося пов'язати життя з журналістикою та телебаченням. Я маю досвід навчання у Польщі, й, повірте, такої крутої кафедри, як наша, я ще не бачила. По-перше, це єдина кафедра, яка навчає нас не сухій теорії, а тому, як воно є на практиці. Дає нам волю у навчанні. Наприклад, є домашнє завдання зробити новини, і виконуй як хочеш: пиши від руки, записуй на диктофон, знімай на камеру. Нам дають можливість творчо відкриватися та допомагають шукати сильні сторони кожного. По-друге, навчання не завершується відвідуванням занять в університеті. Раз, а то і декілька разів на місяць наша кафедра проводить цікаві вечори, мистецькі та благодійні проекти. На таких заходах ти береш участь нарівні з викладачами, вони поряд з тобою виступають. Це можливість краще по-

знайомитися, навчитися одне в одного і це, безперечно, духовно виховує. По-третє, дуже важливий момент – ставлення викладачів до життя кожного студента за стінами університету. Викладачі нашої кафедри настільки з розумінням і повагою ставляться до того, що ти працюєш, займаєшся спортом і взагалі ведеш активний спосіб життя. Таке трапляється рідко. Не ставте собі рамки! Підходьте максимально нестандартно до підготовки домашніх завдань. Тут це тільки вітається. Класне студентське життя у ваших руках.

Ольга Ткаченко журналіст кіровоградського онлайн-видання «Перша електронна газета»

Не навчанням єдиним Багато студентів дивується, як їй вдається успішно поєднувати роботу та навчання. Оля без проблем складає всі екзамени та заліки, користується авторитетом не лише серед студентів, а й серед викладачів. Ще з перших днів першого курсу вона зарекомендувала себе як відповідальна староста групи. Оля завжди мотивує студентів брати участь у різноманітних заходах, які організовуються на факультеті та в університеті. На другому курсі її обрали головою студентської ради факультету філології та журналістики, адже коли вона обіймала посаду заступника голови – показала себе з найкращого боку. На другому курсі вона влаштувалась на роботу в «Нову газету», а вже звідти пішла в інтернет-журналістику та громадську діяльність. Врятувати життя З ініціативи Ольги Ткаченко «Перша електронна» запо-

чаткувала соціальний проект «Врятуй життя» з метою заохочення донорів з усього міста здавати кров. У цей час з’явилась інформація про Тоню Партем, якій після пересадки нирки потрібна була донорська кров та ліки. Ліки, яких у вільному доступі більше не було. Перейнявшись проблемою, журналістка почала шукати причину відсутності препарату. Оля може пишатися цією статтею, адже завдяки їй народний депутат подав звернення на дозвіл виробництва препарату хоча б на час АТО. З того часу Оля найбільше пише про медицину: «Я пишу про це, бо це важливо. Журналіст – не той, хто у гонитві за сенсацією забуває про совість. Справжній журналіст – той, чия справа є корисною для когось».

Не мовчати Оля бере активну участь і у культурному житті нашого міста. Варто лише згадати організований нею «Вечір пам’яті Андрія Кузьменка (Кузьми “Скрябіна”)» у галереї «Єлисаветград» на дев’ятий день по смерті музиканта (захід був висвітлений на Громадському ТБ). «Це було дійсно важливо для мене. Адже Кузьма є той, кого не варто забувати», – говорить Оля. Від журналіста до письменника та фотомоделі – один крок А ще Оля письменниця. Колись давно вона писала вірші, щоправда, зараз каже, що зав’язала з цим. Свого часу вона навіть брала участь у популярній в Кіровограді «Битві поетів». Зараз же вона пише художню прозу. Її твори були надруковані в серії «Теплі історії». А також Оля – фотомодель. Її чарівні світлини можна знайти на її сторіночках в соціальних мережах. Оля встигає буквально все. Незрозуміло, скільки годин у її добі, адже вмістити усю ту роботу, яку вона встигає зробити, у 24 години – нереально. Своїм прикладом Оля доводить, що вона і успішний студент, і голова студентської ради, і журналіст, і письменниця, і фотомодель. Ольга Ткаченко: «Не бути овочем!» Кредо мого життя – не бути овочем. День, проведений без діла, – втрачений марно. Певно, це і є моя мотивація. А ще я стараюсь зробити все, аби бути гордістю для батьків і прикладом для молодшої сестри. Батьки мені нічого не забороняли, довіряли, давали можливість самій обирати своє майбутнє й підтримували у всьому. Я хочу їм за це віддячити.

Журналіст – не той, хто у гонитві за сенсацією забуває про совість. Справжній журналіст – той, чия справа є корисною для когось.

Ірина Ткаченко доцент кафедри видавничої справи та редагування, кандидат філологічних наук, стипендіат Кабінету Міністрів (2014-2016 роки), мама трьох синів

Факультет філології та журналістики - це бренд Філологічний факультет, а саме так він називався, коли я в 2000 році стала студенткою, був одним із престижних філологічно-педагогічних осередків. Брендовим його робили імена Леоніда Куценка, Володимира Панченка, Григорія Клочека, Василя Марка, Олега Поляруша... Усвідомлюю, що належу до іншого, нового покоління викладачів нашого факультету. Важливим є те, що нам завжди демонстрували вищий пілотаж викладання, мені пощастило з хорошими вчителями. Раджу шукати альтернативи Якби в свій час нам пропонували читати книги з особистісного розвитку, то ми могли б бути на сходинку вище. Раджу читати авторитетну фахову літературу, ставити правильні цілі та досягати їх, не зациклюватися в одній площині фахової діяльності, шукати альтернативи, подорожувати, спілкуватися з успішними людьми!

Видавнича справа, журналістика вимагає абсолютно інших підходів до викладання. За цей час нам вдалося перекваліфікуватися, і є певна привабливість в тому, що як викладач та науковець, ти маєш бути в мейнстрімі сучасних інформаційних технологій, бізнесу. Як на мене, це нашій кафедрі вдається.

Сучасна студентська молодь має багато переваг – немає інформаційних блокад, є можливість здобувати дистанційну освіту, брати участь у тренінгових програмах.

Ірина Круть доцент кафедри видавничої справи та редагування, кандидат філологічних наук

Студенти кафедри настільки різні, що не дають розслабитись... Доводиться адаптуватись до кожної групи – варіюється і складність подачі, і кількість ігрових моментів, і ступінь самостійності. Є студенти, які дуже люблять гратися. Їм потрібні тренінги, дебати, брейн-ринги й подібні реаліті-шоу, тоді вони прокидаються, очі блищать, мозок працює. А є такі групи, з якими категорично не можна «гратися» − вони дивуються, губляться і перестають готуватись, їх тоді ще кілька занять доводиться переконувати у серйозності моїх намірів чомусь навчити. І так у всьому – студенти настільки різні, що не дають розслабитись – щоразу треба підлаштовуватись і непомітно проводити свою лінію:)) Поза викладацькою діяльністю Читаю, пишу, готую їсти, граюсь із сином і чоловіком, вишиваю ночами. Я фанат читання, тому для мене еврика − електронні книжки. Ціла бібліотека завжди з тобою, за умов постійної нестачі часу в мене з’являються нові можливості. Читати у

маршрутці, у черзі чи поки чекаю малого з гуртка. А якщо зовсім чесно, то майже весь час, що не присвячений викладанню, належить сім’ї. У мене тепер з’явилось багато умінь – я можу відрізнити айпод від айпада і захоплююсь ними. Я вмію битися джедайським мечем (це вже від синочка) і збирати іграшкові танчики та леґо-клонів. У вишивці мені подобається не стільки процес, скільки результат – свого часу це було справою честі – вишити сорочки своїм хлопцям. Тепер вишиваю собі футболку, якщо вийде, така, як я хочу – похвалюсь. А конкретно зараз – ось уже кілька місяців активно чекаю остаточної перемоги воїнів світла, воїнів добра. Цього й бажаю всім нам. Слава Україні! Займайтеся справою, яка приноситиме радість! Щастя-здоров’я і займатись справою, яка приноситиме не тільки гроші, а й відчуття значущості й радість.

Дмитро Шульга старший викладач кафедри видавничої справи та редагування, кандидат філологічних наук, телерадіоінтернет-журналіст

Особливості кафедри Наша кафедра вирізняється доброзичливим, відкритим ставленням до життя, ставленням до навчально-виховного процесу в університеті як насамперед процесу творчого, спрямованого на відкриття якихось нових граней особистості як у студентів, так і у викладачів. Хочу окремо відзначити готовність багатьох колег з кафедри йти назустріч усіляким запропонованим студентами авантюрам. Слід бути собою Зацитую фрагмент із одного з моїх найулюбленіших кінострічок, в якому бабуся говорить подружці своєї онучки: «Коли ти дорослішаєш, ти змінюєшся. Через те, що люди тобі кажуть, брешуть, вигадують усіляке. Зрештою, ти стаєш такою, якою тебе хочуть бачити інші. Думаю, тобі не варто повторювати цього. Думаю, тобі слід бути собою».

Справжній редактор – це насамперед ерудит Наголошую: не всезнайка, а ерудит. Бути редактором – означає постійно відкривати для себе щось нове. Тому на нашій спеціальності ми намагаємося не тільки навчати фаховій редакторській справі, а й всіляко заохочувати потяг до пізнання та творчо-критичне ставлення до дійсності. Почніть дивитися на все, що зустрічається вам в житті, активно: намагайтеся сприймати якомога більше, при цьому аналізуючи, що з побаченого-почутого-прочитаного ви можете використати в обраній професії, які творчі ідеї інших можуть лягти в основу ваших майбутніх креативних задумів. У такому разі, чи не найголовнішим «ворогом», якого вам треба буде побороти в собі – це лінь. Крім того, редакторську роботу важко назвати нудною. Окремі помилки настільки веселі, що про них можна розповідати практично анекдоти.

Олександр Баранюк доцент кафедри видавничої справи та редагування, кандидат технічних наук

Видавнича справа вимагає творчості, креативності, генерації ідей З одного боку, вивчення комп’ютерних дисциплін вимагає точності, наполегливості, терпіння й практики. З іншого боку, молоді люди спеціальності «Видавнича справа і редагування» – творчі, а досить часто й обдаровані особистості. Завдання викладача полягає в тому, щоб спрямувати ці два потоки в єдине русло. Саме так, видавнича справа вимагає творчості, креативності, постійної генерації ідей, але так само філігранної точності, детальних розрахунків, дотримання видавничих стандартів. Серед студентів, які приходять на нашу спеціальність, є надмірно вільні й креативні люди, так само є люди, які схильні просто якісно й добросовісно виконувати свою роботу. І тим, і іншим може бути важко стати справжніми видавцями. Майстерність викладача полягає в тому, щоб вивести усіх студентів на певний рівень, який дає можливість нази-

ватися видавцями. Одним додати відповідальності й точності, іншим – ініціативи й активності. Не марнуйте часу! Хотілося б побажати нинішнім студентам повноцінно та ефективно використовувати свої студентські роки. Основне – не марнувати час. Є такий вислів: «Якщо маєш ключі від раю, нерозумно марнувати час перед брамою». Бажаю добре вчитися, цікаво відпочивати, цінувати свій колектив і використовувати можливості. Майдан показав, що українські студенти надзвичайно свідомі й активні. Хотілося б, щоб і наші студенти були готовими до викликів сьогодення.

Василь Бондар доцент кафедри видавничої справи та редагування, письменник, заслужений журналіст України

На жодній кафедрі не дотримано гендерної рівності, як у нас Насамперед і взагалі кафедра відрізняється тим, що ніде студентів не вчать видавати книги, газети, журнали; писати репортажі й інтерв’ю – тільки на нашій кафедрі. А ще тим, що на жодній кафедрі не дотримано гендерної рівності, як у нас (половина викладачів – чоловіки). А ще кажуть, що наша кафедра дружна, згуртована, товариська – як ніяка інша. Воджу студентів у бібліотеки, архіви, редакції... Знаю, що здебільшого студентів навчають переважно в аудиторіях. Але щоб бодай якось урізноманітити цей процес, а отже й зафіксувати його в молодих головах, вдаюсь до екскурсій зі студентами в бібліотеки (університетську й обласну наукову), в архіви області, в редакції газет і видавництв… Здається, щось із тих походів запам’ятовується. Поза викладацькою діяльністю Влітку, під час відпустки, пишу художню прозу. Це наче

найважливіша справа мого життя. Принаймні так я сам для себе визначив. А ще редагую літературний журнал «Вежа». Редагую книги друзів-письменників і взагалі намагаюсь брати активну участь в організації літературного життя краю. А ще – читаю: нічому не віддаюся з таким захопленням, як читанню (це ж і задоволення, і робота, і навчання). Люблю відвідувати театр, художні виставки, слухати цікавих людей. Усвідомте себе! Ясно усвідомити: для чого тебе Господь привів у цей недосконалий світ? А усвідомивши, бодай наполовину виконувати своє призначення, аби він, світ, став досконалішим: кращим, добрішим, комфортнішим.

Роман Пикалюк старший викладач кафедри видавничої справи та редагування, кандидат філологічних наук

Викладачі всіляко заохочують студентів Взагалі галузі видавничої справи, редагування, журналістики дуже динамічні, вони постійно оновлюються як в технологічному плані, так і в плані розуміння засобів масової інформації, принципів їх створення. Тому викладачу необхідно бути в курсі останніх тенденцій у цих галузях, постійно самовдосконалюватись. Особлива увага при підготовці майбутніх редакторів та видавців приділяється практичній діяльності. Тому викладачі кафедри всіляко заохочують студентів до того, щоб вони ще під час навчання спробували себе в професії, поєднували теорію з практикою. Доводиться враховувати індивідуальні особливості студента Особливих професійних секретів немає, однак завжди доводиться враховувати індивідуальні особливості студентської групи, щоб процес навчання був ефективним. Типовий студент, який приходить до нас вчитися – це людина, здатна творчо, критично мислити, яка ще з перших років навчання

на «ти» з комп’ютерними технологіями. Відповідно, доводиться постійно шукати індивідуальний підхід, зацікавлювати, встановлювати діалог. Поза викладацькою діяльністю У викладацькій діяльності проведення занять в університеті – це лише верхівка айсберга, тому всі інші види діяльності можливі лише на рівні хобі. Коли дозволяє час, люблю активні види відпочинку, подорожі. Отримуйте задоволення від професії! Хотілося б побажати студентам, які обрали професію редактора чи видавця, завжди отримувати від неї задоволення, постійно вдосконалюватись і стати справжніми професіоналами у своїй справі!

«Зіркові» гості нашого факультету Наш факультет часто приймає гостей не тільки з України, а й з інших куточків світу. На таких зустрічах ми можемо вільно поспілкуватись з відомими письменниками, журналістами, поетами, літературознавцями, перекладачами та перейняти досвіду успішних у своїй справі людей. Десятки історій, десятки книг презентовані в стінах нашого факультету. «…Я буду говорити з вами так, щоб коли років через три ви прийшли до мене на роботу, ми з вами могли продовжити діалог» Тоді він до нас прийшов не рекламувати канал чи себе, а просто поділитися досвідом, вміннями та навичками. Він, випусковий редактор програми «Вікна-Новини», СТБ-шник Сергій Мамаєв. Ця зустріч була більше схожа на дебати, адже кожен охочий міг поставити запитання й отримати на нього ґрунтовну відповідь. Отже, «Що таке новини? – запитав студентів Мамаєв. – Новини – це не коли собака вкусила людину, а коли людина вкусила собаку». Після таких слів кожен мав над чим подумати, переосмислити почуте та небоязко прямувати в майбутнє! «Без творчості немає журналістики» До нашого університету неодноразово навідувався професор Микола Тимошик. Він читав лекції для журналістів, показував приклади зарубіжних газет, буцімто як треба і як не треба робити, показував фотографії зі своїх мандрівок країнами світу. Він характеризував журналіста, як людину з трьох «П» - порядності, патріотизму та професіоналізму. «Творчість формується зі студентських лав! Потрібно формувати в собі творчість. Без творчості немає журналістики», – говорив Микола Степанович. «Я не знаю жодної людини, яка пішла б із журналістики!» Своїм досвідом з нами поділилися провідний оглядач газети «Українацентр» Оксана Гуцалюк та головний редактор «Кіровоградської правди» Олена Данилишин. До речі, обидві навчались на нашому факультеті. З цієї зустрічі ми зрозуміли, що журналістика – це не робота, це життя. Пані Олена не може заснути, якщо телефон буде вимкнутий, а пані Оксана стверджує, що, навіть ідучи у відпустку, журналіст працює далі, бо джерела інформації – повсюди, і він не може просто проходити повз них. «Ми поговоримо про серйозні речі» Є такі люди, які навідуються до нас і неодноразово. Одними з таких є брати Капранови. Ці неординарні браття нам і лекції читали, і співали, і книжки презентували. Вони поєднують в собі цілісіньку майстерню: і книги пишуть, і оформлюють їх, і друкують, а також виконують пісні в стилі кобза-реп. Дуже багато їхніх лекцій були присвячені темі сучасних видавців, сучасних книг та сучасних читачів, їхнього майбутнього. «Бути видавцем дуже цікаво – ти завжди можеш показати пальцем на те, що ти зробив. Якщо ви хочете бачити результат своєї діяльності – треба бути видавцем. Якщо ви хочете сидіти без грошей – теж треба бути видавцем. Спробуйте

знайти роботу за спеціальністю. Це не так просто, але реально», – розмірковує один з братів. «Суспільство хоче все знати про Міккі Маусів і нічого – про мишей» На наш факультет часто заїжджають журналісти, після розмов з якими хочеться побігти і влаштуватись на роботу. Однією з таких журналістів була Юлія Мостова, заступник редактора газети «Дзеркало тижня». Вона розмірковувала разом зі студентами про якості професійного журналіста та про українське суспільство. За словами пані Юлії, професійний журналіст має поєднувати в собі реаліста та фантазера, тобто вимагати неможливого. Сплав з патологічної цікавості та моральної основи дасть свій результат. «Зараз усе меншим стає попит на глибоку інформацію, – говорить журналістка. – Суспільство хоче все знати про Міккі Маусів і нічого – про мишей. Хоча саме з мишами доводиться мати справу». Не оминула пані Мостова й питання хабарів та цензури. Вона «вариться» в журналістиці вже давно, тому відчула на собі багато видів цензури. Нинішня цензура – доларова, а такій спокусниці протистояти важче, ніж страхові. «Уже не буде масових зґвалтувань. Але буде масова самовіддача», – такий невтішний висновок зробила Юлія Мостова про співіснування цензури і свободи слова. «Щоб улюблена іграшка ставала кращою» Святкувати 80-річчя факультету філології та журналістики до нас завітала знімальна група програми «Ранкової кави», що виходить на каналі «Кіровоград»: Сергій Мамаєв, ведучі Світлана Адамович і Євген Манженко, а також головний продюсер телеканалу «Кіровоград» та ведучий програми «Погляд» Андрій Богданович. Гостем «Ранкової кави» може стати будь-хто, а якщо з якихось причин якийсь чиновник не зміг потрапити до студії, знімальна група запрошує незапланованого гостя. «Треба любити цю роботу. Ми із задоволенням ділимося з вами своїми знаннями, щоб улюблена іграшка ставала дедалі кращою й кращою», – сказав Сергій Мамаєв.

54 «Журналіст, який працює тільки в певній сфері, наприклад, в сфері екології чи спорту, цінується більше…» Нашим студентам-журналістам проводять лекції не тільки вітчизняні фахівці в галузі мас-медіа, а ще й американські. Цього разу це були Керрі Осланд, який працює віце-президентом цифрових медіа у комунікаційній компанії Шурц Комьюнікейшнз, та Елізабет Томпсон, яка є директором цифрового відділу газети «Геральд Мейл». Закордонні гості розповіли про власні перепони та страхи на шляху до бажаної кар’єри. Елізабет, наприклад, починала свою кар’єру журналіста з посади позаштатної кореспондентки, а Керрі вперше почав друкуватися у ЗМІ, аби заплатити за навчання в університеті. Але основною думкою лекції було ось що: якщо ти хочеш стати професійним працівником у ЗМІ, потрібно спеціалізуватись на одній сфері суспільного чи політичного життя. Такі журналісти цінуються більше.

І знову американські медіа-фахівці на факультеті Ден Ньюмен та Ден Свінні завітали до нас та майже годину обговорювали відмінності ЗМІ України та США. Досить цікава ситуація виходить: Ден Ньюмен в свої 26 років вже має престижну роботу, в той час, як в нашій країні, самі розумієте, інша ситуація. Він досягнув цього завдяки хорошому навчанню. Ще коли він був студентом, його запросили на стажування в велику компанію. Тож Ден порадив навчатись на «відмінно». Студенти повідомили, що, зокрема, в Кіровограді є проблема зі стажуванням, а на роботу беруть «по знайомству». Ньюмен пояснив, що і США не без гріха, але тотального кумівства не спостерігається. Тепер щодо блогерства та соціальних мереж. Українські журналісти дозволяють собі залишати суб’єтивні коментарі в соц. мережах, тим часом як американські цього не роблять. Також вони не «підчищають» коментарі читачів до їхніх статей та не терплять «джинсу».

«Це не проста іграшка-пташка, а чарівна…» Іноді нашим студентам випадає можливість потрапити знову в дитинство, поринути в містерії казок та легенд. До нас приїжджають не тільки автори дорослих книг, а ще й творці дитячої літератури. Адже ми, видавці й педагоги, повинні вміти, а педагоги й змушені, працювати з цією примхливою аудиторією. Екскурс в дитинство ми здійснили з Лесею Ворониною, відомою дитячою авторкою. Говорили довго і дійшли до найцікавішого – натхнення. То що ж надихає Воронину на створення невимушених світів? Ви не повірите – іграшка Ґава. «Це не проста іграшка-пташка, а чарівна. Усі, хто вірить у диво, незалежно від віку, можуть потримати вороненя за лапку, дівчата – смикнути за кіску, а хлопці – за хвостика та загадати бажання. Проте, чи збудеться ваше бажання залежить від настрою самої Гави»,– каже Леся Воронина.

«Для дорослих і малих» В нашому університеті часто презентують книги, але не тільки – ще й продають. Письменник Іван Андрусяк, поет, есеїст, у минулому редактор видавництва «Грані-Т», представив книги для наймолодших читачів. Уявіть, в університеті можна купити книжечку для свого брата чи сестри, племінника чи племінниці. Або просто собі. Також Іван Михайлович говорив і про серйозні речі, разом зі студентами він обговорив сучасний стан книговидавничої справи в Україні. Він зазначив, що не збирається перекроювати видавничий ринок, а робитиме його світлішим.

«Це блукання руїною…» Іноді до нас повертаються наші колишні викладачі, щоб поділитись досвідом, отриманим в інших містах та на інших посадах. Не винятком є і Володимир Панченко, професор Національного університету «КиєвоМогилянська академія», літературознавець. Цей список ще довгий, але одне ясно – досвід спілкування з такими людьми залишить яскравий відбиток в душах та свідомості. Останнього разу Володимир Панченко приїздив презентувати свою книгу «Сонячний годинник», яка, за словами письменника, є книгою мандрів та досліджень. Стежками Є. Чикаленка, М. Костомарова, І. Мазепи, Л. Костенко, А. Ахматової, Н. Кобринської, М. Хвильового та інших мандрує Володимир Панченко і запрошує нас до подорожі. Знайомство із «Сонячним годинником» було надзвичайно цікавим та світлим, адже в кожного в очах засвітився вогник бажання торкнутися сторінок вічного і водночас плинного – історії життя.

«Стати письменником вирішив, коли дізнався, що письменники не ходять на роботу» Ці слова стосуються письменника, перекладача та сценариста Андрія Куркова. Письменник пише російською, мовляв, «так твори виходять живими та цікавими». Також Курков колекціонер. Він колекціонує вінілові платівки, старовинні виделки та чарки, а також відмови від видавництв, яких в нього десь вже 600. Найбільше, за словами Андрія, йому запам’яталася відмова з англійського видавництва: «Вибачте, але ми друкуємо лише якісну літературу». Але Курков не здавався і довів усім, що його твори не лише якісні, а й гідні любові читачів. «Коли ошуканий, не піддаєшся злому…» Відомий літературознавець Дмитро Стус, син Василя Стуса, повідав нам багато історій про свого батька, також поділився своїми думками щодо сучасної літератури. Зрозуміло, що подібні виступи можуть змінювати свідомість та світобачення. Але з цієї зустрічі ми винесли усвідомлення того, що ми всі талановиті, але треба лиш зрозуміти суть свого таланту; усвідомлення того, що важить для тебе твоє ім’я; потрібно довести світу, що ти чогось вартий, зробити все можливе для цього.

Іміджеве видання про успішні журналістські, видавничі, редакторські, рекламні, дизайнерські практики студентів та випускників кафедри видавничої справи та редагування КДПУ імені Володимира Винниченка «Стартап кафедри видавничої справи та редагування. Від мрії до дії» Поради для абітурієнтів, секрети успіху у професійній діяльності, які стануть у нагоді охочим пов’язати своє життя з видавничим бізнесом та журналістикою Над випуском працювали: Тетяна Демчук, Андрій Мороз, Інна Демчук, Світлана Дубина, Ольга Макаревич, Ірина Майнич, Оксана Петренко, Олександра Ільченко, Роман Пикалюк, Сергій Ткаченко, Ірина Круть, Наталя Фенько Марія Корнілова, Сергій Цигульський

Ірина Ткаченко (автор ідеї та головний редактор) Олена Сідорова (дизайн, макет, верстка) Дмитро Шульга (коректор) Фото із архіву кафедри Кафедра видавничої справи та редагування Факультету філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Адреса: вул. Шевченка, 1 (корпус №5) e-mail: kafedra.vsr@gmail.com Сайт університету: http://www.kspu.kr.ua/ua/ Сайт кафедри: http://vsr-cathedra.at.ua/ ВКонтакте: https://vk.com/kafedrakdpu Facebook:https://www.facebook.com/vudavnuchakafedra Методичний блог кафедри: http://nashmetod.blogspot.com/