TEMPO ЯК ЧИННИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ Зерно, 29.06.2021 21:30:00 http://tv_and_press.com/i117912561_d1625002200 В агрофірмі «Привілля» Троїцького району на Луганщині сівалки Vaderstad стали частиною великої модернізації колишнього радянського господарства. І це не перебільшення, бо на думку його керівника Дмитра Оденчука, все в цьому житті абсолютно взаємопов'язано: темпи та якість сівби, врожайність, прибутки, настрій у колективі й навіть... демографічна ситуація на території місцевої громади. Шлях «Привілля» від радгоспу й колективного господарства до сучасного аграрного підприємства європейського зразка лежав через трансформацію мислення керівника та його колективу. П’ять років пішло на те, аби зрозуміти, що з колективною формою власності та морально застарілими технологіями «Привілля» не те, що немає жодних перспектив, а приречене на поглинання, як це сталося з десятками аграрних підприємств у регіоні. Проте для цього довелося побувати на фермах США, Скандинавії, Центральної Європи, ну й, звісно, сповна сьорбнути щастя колективного господарювання. Бо гой невеличкий продукт, який заробляли, розтягувався по дворах або ж ішов на ремонт застарілого обладнання. Ще одна обставина, яка стояла на заваді розвитку господарства,-ного географічне розташу вання. Це північ Луганщини. Дмитро Оденчук називає цей міні-регіон-апендиксом з дуже складною логістикою: величезна відстань до найближчих промислових центрів і дуже погані дороги. Тому за всі витратні матеріали: запчастини, міндобрива, корми доводилося переплачувати. Водночас зернотрейдери и молокозаводи намагалися зрізати закупівельні ціни на продукцію. Через це питання підвищення ефективності виробництва стояло перед «Привіллям» дуже гостро. Проте яка ефективність, якщо в колективному господарстві працювали за принципами «аби день до вечора» або «якось воно буде». Тоді Дмитро Олексійович вчинив за іншим принципом, який узяв не з колгоспної, а ринкової опери: «або пан, або пропав». Заснував на базі колишнього «Привілля» приватне господарство, віддав у заставу власний будинок і все, що можна було заставити, та взяв доволі великий на той час кредит12 млн грн (майже $7 млн). Вирішив почати з оновлення технічного парку. Однак перед придбанням кожної одиниці того чи іншого бренда детально вивчав її технічні характеристики. Робив це сам-як справжній господар, не покладаючись на інженера чи агронома, заглиблюючись у найменший нюанс, а тому він (колишній ветлікар) сьогодні може дати фору в інженерних знаннях найдосвідченішому технічному експерту. Сівалки керівник вважає ключовою ланкою в рослинництві, від якої як мінімум на 30% залежить успіх загальної технології. Проте на якій же моделі зупинитися? Вибір такий, що очі розбігаються. Перепробував їх чимало. І та надій не виправдала, й інша: не вистачає швидкості, точності, надійності, адаптованості до степових чорноземів, місцевих косогорів. Нарешті звернув увагу на сівалки компанії Vaderstad. Запропонували поїхати на завод до Швеції. Що вразило? Те, що виробник ставиться до своєї продукції як до інструменту, котрий буде використовувати сам. Тобто роблять, як для себе. Приємно вразив також рівень організованості, контролю якості, безпеки, соціальної захищеності працівників, технічної оснащеності виробництва, де застосовується плазменна різка, робототехніка, сучасні технології пофарбування. А випробовуються машини в дуже жорстких умовах, на площах із ґрунтом, котрі можна прирівняти до кам’яного кар’єру, при цьому показують чудові показники сівби. Однак перш ніж ухвалити рішення про придбання новітньої на той час сівалки точного висіву Tempo F8, ще раз зважив всі «за» і «проти». Взяв лист паперу, написав там кілька моделей відомих брендів, поклав перед собою їхні характеристики та почав ставити напроти них плюси й мінуси. У Tempo цей баланс виявився найкращим. Позитивні якості перекривали негативні. Про Tempo F8 ще на заводі сказали, що вона сирувата й потребує вдосконалення. Справді, ця машина за останні десять років зазнала близько сотні модернізацій, але навіть тоді вона демонструвала рівень сівби, недосяжний для інших сівалок. Одразу замовив дві сівалки точного висіву Tempo F8 і зернову Rapid, згодом ще й дискатор Carrier. «З висівного пристрою Tempo насінина вистрілюється у вологу землю на те місце, де їй технологією прописано. Коли подивилися результати сівби після сівалок відомих брендів, які в нас були, і після Tempo, то це земля і небо. Переваги були очевидні: на великій швидкості, рівномірно, на однакову глибину висів насіння, швидше з'явилися сходи, хоча та весна була доволі сухою, водночас американські сівалки залишили строкаті посіви. Розумієте, у нас степ, а тому треба упіймати вологу. З’ясувалося, що в Tempo це виходить найкраще, бо може працювати на високій швидкості до 17 км/ год»,-розповідає Дмитро Олексійович. Тому, коли завод випустив 16-рядну сівалку, одразу нею
зацікавився. Вона виявилася продуктивнішою за свою попередницю. Перевага її в компактності та маневреності. «У мене й досі стоїть 24-рядна хороша сівалка американського виробництва, але я її не використовую через великі габарити, котрі не вписуються в наші поля на крутосхилах та площах із нестандартним форматом: одну ділянку вона захопила, а іншу не захопила, секції нібито нормально притискаються до землі, але через довгі крила насіння лежить зверху. Тоді як 16-рядна сівалка Tempo в подібних ситуаціях із завданням справляється на «відмінно» і швидкість у півтора раза вища. Тому я взяв спочатку одну Tempo L16, потім ще дві, а цього року ще одну. Всього чотири. Тепер посівний сектор закрили повністю. Нас задовольняють і їхня швидкість, і великі об’єми бункерів для добрив та насіння, завдяки яким можна сіяти тривалий час без дозаправки. За добу одна сівалка, яка працює у дві зміни, може засіяти не менше 200 га. Сівалка дуже економічна тому, що за продуктивністю працює, як 24-рядна сівалка найближчих конкурентів, проте коштує дешевше. І дуже важливо, що виробник дає на неї два роки гарантії»,пояснює керівник господарства. Tempo-машина універсальна, може застосовуватися за різних технологій і на Mini-till, вона в базовому варіанті готова до диференційованого посіву та внесення мінеральних добрив. «У нас є і «мінімалка», й оранка. Без плуга не можемо обійтися, бо треба приорати гній і залишки після кукурудзи чи соняшнику. Перед сівалкою в мінімальній технології пускаю плоскорізи, глибокорозпушувачі, дискатори. Tempo по «мінімалці» йде добре, як і всі сівалки, котрі створюють тиск на сошник силою 170 кг, проте нульова технологія не прижилася, хоча й пробували-репається земля»,-ділиться досвідом Дмитро Оденчук. Машинний двір господарства заставлений технікою відомих брендів, через це нагадує міжнародну виставку сільськогосподарської техніки: «джон діри», «нью холанди», «кейси», ну, й звісно, агрегати компанії Vaderstad. Біля сівалок Tempo L16 пораються механізатори. «Сіяли вчора соняшник до пізнього вечора, але перебив дощ. Я раніше працював і на радянських сівалках, і на американських, а тому є з чим порівнювати. Ця найкраща, надійніша, простіша в експлуатації. Калібрую її сам: зняв планшет, виставив показники, прокрутив до стану, коли кількість пропусків дорівнюватиме нулю. Допускаю, щоб був один відсоток двійників, але без пропусків, але Claas Axion для неї слабуватпй. Щоб вона розкрила свої можливості треба, як мінімум 345 «конячок»,ділиться своїми враженнями від Tempo механізатор Олександр Карпенко. «Ця сівалка любить точність, буває відкалібруємо її під одну фракцію насіння, і коли привозять іншу, а в бункері залишається продукт від попередньої партії, необхідно перекалібрувати відсікані двійників...»-говорить механізатор Сергій Духін. «То вже повністю укомплектувалися?»-звертаю увагу керівник; на ряди сучасної техніки, що вишикувалася на машинному дворі. «На сьогодні так. Однак життя й це, світові виробники щороку модернізують свої моделі, вони стають швидшими, точнішими, розумнішим! І, тому продовжуємо стежити за всіма новинками її, коли відчуємо, що наявні машини морально застаріли, будемо обновлятися. Нема сумніву, що Vaderstad порадує нас чимось новим»,-висловлює впевненість Дмитро Олексійович. Стратегічний курс «Привілля» на нові технології на основі сучасної техніки повністю себе виправдав. Ще 2009 року агрофірма повністю погасила кредит, земельний банк подвоївся із 6,5 тис. га до 14 тис. га, стала відроджувати тваринництво, збудувала мінімолокозавод, цех із переробки м’яса, зберегла всі колишні робочі місця й додала нові (тепер їх понад 300), щороку сплачує до бюджету місцевої громади понад 9 млн гри. «Я міг би довго перераховувати всі наші досягнення за останні роки: прибуток з одного га, врожайність сільгоспкультур, валове виробництво продукції, рівень середньої заробітної плати тощо. Проте я назву лише один, який для мене головний: цього року до школи піде 19 першачків! Школа і дитячий садочок наповнені. Тобто село Привілля має добру перспективу»,-підсумовує Дмитро Оденчук. Керівник агрофірми «Привілля» Дмитро Оденчук Олександр Карпенко