ПРАВДОШУКАЧ № 53, березень 2013 by Yuriy Sheliazhenko

Незалежна газета. Засновник і редактор Юрій Шеляженко.

№ 3 (53) 31 березня 2013 року Гаряча лінія: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Сайт: www.truth.in.ua

у випуску:

НЕБЕЗПЕЧНИЙ

2Коли добудують

Тухле «покращення»

АКВАПАРК 3

довгобуди «Полтавабудінвесту»? Біля Верховної Ради протестували проти нових податків

Фото з сайту dreamtown.ua

Гладчук продовжує судитися з Центрвиборчкомом

Трагічна пригода сталася з киянкою Оленою у аквапарку «Dream Island» на Оболоні. Після з’їзду з гірки «Казан» вона отримала важку травму голови. Дівчина звинувачує у недбалості працівників аквазони, які не забезпечили їй першу медичну допомогу і не викликали швидку, вважає небезпечним атракціоном гірку з нерівномірним напором води і обурена тим, що власники аквапарку не хочуть оплачувати її лікування. У свою чергу, керівництво аквапарку закидає потерпілій необережність та недбалість. – Ми з другом вирішили кататися на гірці «Казан»,– розповідає Олена,– Інструктор, який знаходився на стартовому майданчику, дозволив нам сісти вдвох на подвійний круг і сказав готуватися до спуску. По сигналу інструктора ми почали рухатись по тунелю гірки, доїхали до казана. Це відкритий майданчик, що поєднує дві гірки. Ми зробили декілька обертів по інерції, а далі стали рухатися дуже повільно і наче застрягли. Раптово напір води різко посилився, наш круг перевернувся дном догори і нас викинуло з круга. Я сильно вдарилася головою, у мене блимнули яскраві блискавки в очах. Я відчула гострий біль у вухах – як ножем проткнуло наскрізь мої два вуха, двома руками я трималась за обидва вуха і кричала від болі, а великим потоком води мене несло далі без круга по кінцевій трубі «Казана». Далі, за словами дівчини, події розвивалися так. За рекомендацією інструктора вона звернулася у медпункт. Лікар записав її прізвище у журнал, подивився голову, заміряв

артеріальний тиск і сказав, що тиск в нормі. Дивитися вуха не схотів, бо не мав для цього спеціального інструменту. Ігноруючи скарги на біль у вухах, він запевнив дівчину, що нічого серйозного з нею не трапилося: «не переживай, ти не перша». Сказав відпочити 20 хвилин та розважатися далі. Олена спробувала перетерпіти біль за порадою лікаря. Їй не хотілося псувати добрий настрій друзям, з якими вона відпочивала. Але дівчині ставало все гірше і гірше, вона відчула сильний біль. Виявилося, що з вуха тече жовта рідина з кров'ю. Після повторного звернення до медпункту лікар сказав, що не знає, як їй допомогти. Порадив звернутися у місцевий травмпункт. Сам не став викликати швидку медичну допомогу. У травмпункті дівчині діагностували перелом черепу і викликали карету швидкої допомоги. Три тижні Олена лікувалася на стаціонарі у Київській міській лікарні швидкої допомоги. Після виписки з лікарні 4 місяці лікувалася амбулаторно під наглядом лікарів. Втратила купу часу і грошей на постійні процедури, аналізи, черги у поліклініці, ліки… Зрештою вона звернулася до власників аквапарку, ТОВ «Дрім клуб», з проханням компенсувати вартість лікування та моральні збитки. У відповідь прийшов лист із звинуваченням у шахрайстві та загрозливим цитуванням відповідної статті кримінального кодексу – про позбавлення волі до 3-х років. Продовження на стор. 7

Журналісти ображені свавіллям "регіонала" Євгенія Гєллєра

4Ольга Шатило: «Моє 6серце сповнене Ідеалістична проза

оптимізму»

Митний союз: наслідки для України Україно-латвійський бізнес-форум Молитва до землі

8Мера и красота

Реклама вместо мечты Пам’яті Ігоря Лубченка

Передплачуйте газету “Правдошукач” в усіх поштових відділеннях України! Передплатний індекс 49608. Вартість 2,24 грн./міс.

2 ТУХЛЕ

ТРИБУНА

Пам’ятаєте епізод з роману Булгакова "Майстер і Маргарита", де Воланд переконував буфетника: "Друга свіжість – дурниця! Свіжість буває тільки одна – перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, то це означає, що вона тухла!". Мені пригадався цей епізод, коли ми на засіданні Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці обговорювали виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої). Хартія – один з двох основних документів Ради Європи в галузі прав людини. Коли мені на повному серйозі кажуть, що Хартія "виконується Україною на 26%", так і хочеться вигукнути: люди добрі, що за тухлятину ви кажете! Краще визнайте чесно, що Хартія не виконується. Майте совість покаятись за те, що ви не хочете повернути з офшорів в Україну вкрадені гроші та забезпечити європейський рівень соціального захисту простим українцям, трудящим, до яких ви ставитесь, як до своїх кріпаків! Середня заробітна плата в Україні є найнижчою серед країн, з якими вона межує. Ще й заборгованість із заробітної плати станом на початок лютого цього року складала більш ніж мільярд гривень. Величина прожиткового мінімуму не враховує життєво необхідні витрати – на житло, освіту, оздоровлення, платні медичні послуги тощо. На думку фахівців, норми, закладені в прожитковому мінімумі громадян України, суттєво нижчі за фізіологічні, а набір непродовольчих товарів взагалі не забезпечує багатьох потреб сучасної людини. Може, одразу замінимо прожитковий мінімум на похоронний мінімум? Бо такі

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

“ПОКРАЩЕННЯ” мораторію на примусову реалізацію майна громадян за борги з житлово-комунальних послуг (№ 1083), щодо тривалості щорічної основної відпустки (№ 2452), щодо збільшення розміру пенсійного забезпечення педагогічних працівників та встановлення додаткових державних гарантій педагогічним та науковопедагогічним працівникам (№ 1124), тощо. Якщо олігархи їздять на шопінг в Європу та скуповують там елітну нерухомість, якщо їхні діти живуть і вчаться в Європі, настав час повністю ратифікувати Європейську соціальну хартію (переглянуту), щоб і всі українці могли відчути в своєму житті хоч якийсь мінімум європейських стандартів соціального захисту. І не на 26%, а на всі 100%! "Другої свіжості" нам не треба! Комітет з питань соціальної політики та праці рекомендував КМУ підготувати та внести на розгляд до парламенту законодавчі пропозиції щодо схвалення Україною положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) в повному обсязі, щодо ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; відміни показника "рівень забезпечення прожиткового мінімуму" при визначенні права на соціальну допомогу; внесення змін до Податкового кодексу з ціллю припинення дискримінації в оподаткуванні трудових доходів. Це колегіальне рішення комітету, яке у Азарова не зможуть проігнорувати при всьому бажанні. Подивимося, чи справді можновладці готові замість тухлої балаканини про "покращення" взятися до конкретних справ. Андрій Павловський, народний депутат України, секретар Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, для УП.

антисоціальні стандарти заганяють народ в могилу! Янукович з Азаровим дуже хваляться "ростом ВВП" і вже створили міністерство податків та зборів, щоб знімати вершки з киплячої економіки. Це "покращення" податкового тиску – мабуть, єдине "покращення", яке відчули на своїй кишені, і дуже боляче (!), українські громадяни. Соціальні стандарти не "покращувалися" роками – з того часу, як Янукович і Ко задурили народ нереальними обіцянками у 2009 році. До виборів вони наприймали законів з різними щедротами, а після виборів кожним законом про бюджет всі раніше прийняті соціальні гарантії скасовують і вертять тарифною сіткою та прожитковим мінімумом, як циган сонцем. До речі, опозиція внесла до парламенту чимало важливих законопроектів з питань соціального захисту. Якщо спікер Рибак та Янукович, що тримає його на гачку, так вже хочуть, щоб парламент "зайнявся законотворчою роботою", може, вони посприяють включенню опозиційних законопроектів до порядку денного, щоб люди побачили щирість радіння "ригів" за "покращення"? Нагадую, це проекти законів про внесення змін до деяких законів України. Серед них: щодо підвищення розміру соціальних стандартів і гарантій та відновлення соціального захисту громадян (№ 1251), щодо принципів формування та порядку встановлення набору продовольчих, непродовольчих товарів та послуг, розрахунку та затвердження прожиткового мінімуму (№ 1071). А також про запровадження

До народного депутата України від ВО «Свобода» Юрія Бублика звернулися ошукані фірмою-забудовником «Полтавабудінвест» жителі Полтави з проханням допомогти у вирішенні питання подальшої долі досі не зведеного будинку по вул. Боровиковського, 11. Понад п’ять років тому вісімдесят сімей вклали кошти у будівництво нової багатоповерхівки, але й дотепер не отримали своїх квартир, хоч фірму досі не визнано банкрутом. Під час лютневого телемосту з Президентом України жителі Полтави звернулися до В. Януковича з проханням допомогти у вирішенні даного питання: або ж повернути гроші інвесторам, або ж квартири. На що отримали відповідь, що адміністрація президента бере на контроль дане питання. 27 березня 2013 року у прямому ефірі ОДТРК «Лтава» та радіо FM «Ваша Хвиля» відбулася прес-конференція голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовиченка. Виконати волю громади і запитати у очільника облдержадміністрації про стан вирішення даного питання по фірмі

«Полтавабудінвест» завітали й представники прес-служби народного депутата Юрія Бублика. Присутні журналісти, студенти, керівники відділів апарату облдержадміністрації, телеведучі, сам Олександр Васильович - усі були здивовані появою біля мікрофону із запитаннями представників опозиційного депутата, свободівця Юрія Бублика. Прес-конференція мала йти по плану: спочатку доповідь голови Полтавської облдержадміністрації про зроблену роботу і покращення, потім підготовлені заздалегідь питання від комунальних та державних ЗМІ (які “встигли зареєструватися” незрозуміло коли й де), а також відповідь на питання, надіслані через інтернет. На питання, як скоро вирішиться доля даного будинку і чому ще й досі не змінено забудовника на управління капітального будівництва місьвиконкому, як це було обіцяно, Олександр Удовиченко відповів, що вони вже провели певні переговори з мером міста Олександром Мамаєм і далі будуть працювати в цьому руслі, оскільки вирішення даного питання – це прерогатива місцевої влади. Та чи

Фото ІА “Новини України”

Коли добудують довгобуди «Полтавабудінвесту»?

Президента "Полтавабудінвесту" Петра Бутрія навіть не притягнуто до відповідальності. Його син працює в обласній прокуратурі. пам'ятає це сам голова міської ради? Голову ОДА приємно здивував той факт, що Юрій Бублик активно долучився до вирішення даного питання; він висловив надію на співпрацю з народним обранцем. Прес-служба народного депутата України Юрія Бублика (bublyk.info).

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

СПРОТИВ

Часопис про свавілля влади та громадський спротив незаконним діям

www.sprotiv.org

Новини Аналітика Подробиці Публіцистика

БІЛЯ РАДИ ПРОТЕСТУВАЛИ ПРОТИ НОВИХ ПОДАТКІВ

Активісти та прихильники Партії Народний порядок, ВО «Молодь – надія України» біля Верховної Ради України в Києві

провели мітинг з вимогами скасувати новий грабіжницький податок на нерухоме майно, що почав діяти з 1 січня 2013 року, не

впроваджувати новий 25% податок на депозити та відмовитися від підвищення податку на землю у 3 рази.

ГЛАДЧУК ПРОДОВЖУЄ СУДИТИСЯ З ЦЕНТРВИБОРЧКОМОМ Вадим Гладчук, екс-кандидат у народні депутати по виборчому округу № 223 та редактор опозиційного інтернет-видання «Спротив», подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адмінсуду Києва. Раніше суд відмовився задовольнити позов Гладчука до Центрвиборчкому про компенсацію збитків його виборчим правам у розмірі 13 224 гривень. Гладчук вважає незаконним рішння суду першої інстанції, оскільки воно суперечить статті 56 Конституції України: державні органи зобов’язані відшкодувати збитки, завдані їх незаконними діями. Виставляючи свою кандидатуру на виборах, політик вніс заставу в розмірі 13 224 гривень, яка за законом про вибори могла бути перерахована до бюджету тільки після оприлюднення результатів виборів. Але Центрвиборчком 5 листопада 2012 року прийняв рішення, що результати голосування встановити неможливо. Оскільки ЦВК вперто не оголошує нові вибори, Гладчук має намір відсудити свою кандидатську заставу. «Як всі мешканці Шевченківського району столиці, я вважаю себе обманутим та

обікраденим. Вибори не відбулися з вини фальсифікаторів з ОВК та Центрвиборчкому, округ залишився без депутата. Люди дарма втратили вихідний, щоб прийти на виборчі дільниці, а я надурняк заплатив 13 тисяч гривень з гаком, оскільки вибори було зірвано» – обурюється Гладчук. На думку екс-кандидата, він постраждав більше за інших після оголошення про неможливість встановити результати виборів: «Я балотувався і вклав у виборчу кампанію багато сил, мені особливо прикро бачити нечесні махінації виборчкомів. Щоб ви зрозуміли, от схожа ситуація. Уявіть, що ви купляєте білет національної лотереї, а потім комісія з розіграшу оголошує: з технічних причин, мовляв, не вдалося увімкнути лототрон, не було світла. І не хоче повертати гроші за лотерейний білет. Хіба це спортивно?! Якщо гра не відбулася, майте совість, поверніть учасникам гроші!». Крім того, Гладчук звинувачує Центрвиборчком в обмані та фальсифікаціях: «Я отримав наскрізь брехливого листа про те, що

Вадим Гладчук в канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва. результати виборів у 223 окрузі, нібито, оприлюднені. Хоча всі знають, що у цьому і ще чотирьох округах ніяких результатів не встановлювалося. Магера, як виявилося в суді, мав на увазі результати по всій країні, однак це не привід залишати без депутата наш округ! Я впевнений, що Центрвиборчком давно допомагає Пилипишину вкрасти перемогу опозиційного кандидата. Наприклад, вони раніше відмовилися за моєю скаргою відкликати фальсифікаторів з окружної виборчої коміссії, купленої з потрохами Пилипишиним».

ЖУРНАЛІСТИ ОБРАЖЕНІ СВАВІЛЛЯМ “РЕГІОНАЛА” ЄВГЕНІЯ ГЄЛЛЄРА 28 березня 2013 року лідери Національного союзу журналістів України та Незалежної медіа-профспілки України Олег Наливайко та Юрій Луканов звернулися до спікера Верховної Ради Володимира Рибака та голови Комітету з питань бюджету Верховної Ради Євгенія Гєллєра з вимогою відкрити для преси засідання парламентських комітетів. Керівники журналістських організацій зазначають, що у вівторок, 26 березня 2013 року, журналістів телеканалів ТВі, «24», інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» та інтернет-сайтів «Українська правда» та LB.ua не допустили на засідання Комітету з питань бюджету Верховної Ради України, де

відбувалося затвердження перерозподілу 1,7 млрд гривень бюджетних коштів. «Даний інцидент є прямим порушенням норм ст. 44 Закону України «Про комітети Верховної Ради», у відповідності з якою «засідання комітетів проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання». Відповідного рішення комітету не було. Також це пряме порушення п. 2 ст. 25, ст. 26 Закону України «Про інформацію», згідно з якими «журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться». А «відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску

журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб’єкт владних повноважень», - йдеться у зверненні НСЖУ та НМПУ. У документі також зазначено, що дії працівників Державної охорони та прес-служби Верховної Ради України, які не допустили журналістів на засідання комітету, підпадають під дію ст. 171 Кримінального кодексу України «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» та тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту до шести місяців, або обмеження волі до трьох років.

ПРОЗА

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

ІДЕАЛІСТИЧНА ПРОЗА

Юрій Шеляженко. Я – традиція: ідеалістична проза – К.: 2013. – 128 с. – ISBN 978-966-97276-5-7. Бути собою? В наш час не вітається щира вірність собі. Але всі успіхи людства створені задумом однієї людини. Традиція радісної самотності доброго розуму житиме вічно. На сторінках книги читачів розважить соціальна фантастика, сатира і антиутопія, натхненний гімн суверенітету вільної душі та творчому ідеалізму одинаків, нещадне висміювання безумної стадності натовпу та його невільників і героїв – «соціальних істот». До книги увійшли твори: «Клятва «соціальної істоти», «Я – традиція», «Очі, що світяться в пітьмі», «День Незалежності», «Олігарх на мокрому піску», «Завтра у вашому місті», «Разом!», «Трутень –літописець. Хроніки вулика», «Притча про місто ненормальних», «Ми будемо привидами», «Семиструнна людина», «Лунає пісня над майданом», «Республіка Пісочниця», «Манія нікчемності», «Єдність», «Любиш домовлятися?», «Коли я не бажаю». «Клятва «соціальної істоти» висміює стереотипи соціального самовизначення людини, прагнення бути «об’єктивною», бездумно погоджуючись з чужими вимогами до себе та з чужими думками про себе. «Я – традиція» – це три історії прозріння, органічно поєднані в одному тексті. Розуміння традиційності суверенітету душі може прийти несподівано: коли відповідаєш на несерйозні питання соціолога, коли заняття маркетингом розкриває очі на популярність обману почуттів та сподівань, коли шкільна рада з ходу відкидає найпростіший рецепт подолання духу колективної нудьги – підтримку пошуків щастя наодинці з собою. «Очі, що світяться в пітьмі» – текст-загадка, подарунок шукачам таємниць. Не полінуйтеся пірнути в глибину цього тексту, там криється багато цікавого. «День Незалежності» – історія життя народного захисника, трибуна. Ви познайомитесь з юнаком, що подорожує країною, спілкується, думає, запам’ятовує, а потім приходить до можновладців і спрямовує їх волю в добре русло. Такі одинаки, що вміють перетворити всю свою землю на власну душу, насправді, творять історію. Оповідання «Олігарх на мокрому піску» передає світосприйняття людини, що стала в центрі соціальної стихії і не

тільки втрималася там, але й зуміла підкорити собі цю стихію, як мореплавець оволодіває океаном. Апокаліптичні мотиви замальовки «Завтра у вашому місті» повертають нас до осмислення трагедій Хіросіми та Чорнобиля. Повість «Разом!» передає атмосферу соціальної революції – епохи, коли добра воля людини як ніколи потрібна для здійснення волі Бога. Це момент узгодження зусиль, відмирання брехні, коли камінь спадає з серця; ми уболіваємо за успіх героїв повісті, для яких світло квітки у задушній темряві стає першим символом надії. «Трутень – літописець. Хроніки вулика» – весела історія політизації одного вулика, заразної гордині та глупоти. «Притча про місто ненормальних» розгортає перед читачами історію двох племен: «нормальних» і «ненормальних». Мораль цієї історії проста: бути нормальними не так важливо, як бути щасливими. Ще один текст про людину і традицію в цій збірці – «Ми будемо привидами». Цей текст підкаже, як вибратися з-під нігтя предків та ширяти, мов зірка, у просторі вічності. «Семиструнна людина» – оповідання про становлення віри в себе, складання себе з психологічної головоломки. «Лунає пісня над майданом» – історія пісні, яка врятувала від кровопролиття. «Республіка Пісочниця» – реалістична картина безладу та лайки, що створюється ворогами новацій. «Манія нікчемності» – нарис про те, як тоталітарне суспільство спотворює людську порядність. «Любиш домовлятися?» і «Коли я не бажаю» – дві історії з життя одинаків, які не приховують свою самостійність. Соціально-фантастичне оповідання «Єдність» написане в жанрі антиутопії. Це попередження нинішньому та наступним поколінням людей про світ, в якому панують «групи», а індивідуальності нема місця. Публікуємо два оповідання з цієї книжки. До речі, ви можете придбати її за 25 гривень у нашій редакції.

Я – традиція Та-та-тата-тата-тата... Хапаю телефон, що тремтить, як пацюк у лапі лева: – Слухаю. – Вас вітає центр опитування громадської думки «Суспільна мрія». Якщо ви чули про діяльність нашого центру, оцініть її за десятибальною шкалою. – Можна уточнити, це ваша реклама по телевізору – така музика і ласкаве шепотіння, наче дев’ять з десяти людей самогубці? – Ви помиляєтесь. Наше опитування показало, що 93% громадян готові пожертвувати собою заради загального блага і підтримання правопорядку в суспільстві. Натомість лише 7% погодилися назвати себе злочинними егоїстами. – Одиниця. Ви знаєте, що заслужили. – Щиро дякуємо за високу оцінку. Ми пишаємося бути соціологічною компанією № 1 на вітчизняному ринку. А тепер прошу відповісти на питання: чи підтримуєте ви смертну кару через публічне згвалтування усім народом ворогів народу? – Ви ж опитуєте думку суспільства, правда? – Так. – Негайно викресліть мене з вашого суспільства. – Щиро дякуємо за відповідь. Вас зараховано до ворогів народу. Електронна пошта. Корпоративна розсилка: «Оголошується військовий стан! Ми – загарбники вітчизняного ринку! Президент вимагає 200%-ї рентабельності! Ми не

зупинимося!». Тридцять сім скарг від клієнтів за одну ніч. Лише одна відносно грамотна і без лайки: «У рекламі було сказано, що ваші таблетки чудодійного рецепту тібетського монаха Пло ЦиБо навіюють яскраві та радісні сни. Але мені сняться кошмари. Я бачила бійку у парламенті. На мене накинулися троє бритоголових, один, зі шрамом на підборідді та роздвоєним язиком, гвалтував мене, а двоє тримали і лапали, рвучи до крові брудними нігтями мої в’ялі груди. Потім банда розіпнула мене між чотирма кріслами та прибила руки і ноги до чотирьох кнопок для голосування. Хтось викрикнув, що я тушка. Всі почали реготати, і я прокинулася на підлозі біля ліжка в калюжі сечі...». Корпоративна політика – всі скарги ігнорувати. Пересилаю тридцять сім нарікань на особисте мило президента з супровідним листом: «Прощавай. Тебе звільнено. Віднині я працюю на себе». SMS: «Захисти життя! Уряд жлобиться дати 2 мільйони гривень на операцію малюку Саші, якого куряща мати-лесбійка намагалася вирізати з живота кухонним ножем, бо жоден лікар не пішов би на злочинний аборт! Врятуємо дитину! Всі на мітинг протесту! Збір о 13 годині біля пам’ятника Сталіну на площі Козаків!». Блокую номер відправника, як і всім активістам громадянського суспільства. В дитинстві доводилося бути серед них. Якось один школяр з бідної родини звернувся до мене як радника президента шкільної ради з проханням дозволити йому вчитися одному, окремо від всього класу. Йому набридла тіснява у класі, довгі, нудні монологи вчителів про те, що за десять хвилин можна прочитати в підручнику, принизливі питання, наче спеціально вигадані для того, щоб оцінити не знання суті предмету, а лояльність до вимог вчителя вивчити напам’ять якісь випадково обрані та несуттєві набори фактів і цифр. – Що тобі заважає, як всім переконаним одинакам, читати книжки під партою під час уроків? – Хочу бути чесним. Треба припинити дискримінацію розумних, самостійних людей. Йду з цим до шкільної ради. – Це божевілля! Як він вчитиметься сам, без класу? – За підручниками. Користуючись інтернетом. – Що за ненормальний егоїзм! – Не треба дискримінувати. Людині просто подобається бути самотньою. Нічого поганого в цьому нема. – Дискримінація – це коли хлопці кепкують з дівчат за слабкість. Інших видів дискримінації в нашій школі нема і не може бути, а з гендерною дискримінацією ми успішно боремося. – Схоже, ваша боротьба проти дискримінації дискримінує одинаків у їх праві заявляти про себе як жертв дискримінації! Діалог відбувається під плакатом довжиною три метри: «В нашій школі нема місця дискримінації». – Ми цінуємо твою приватну думку, але, при всій повазі, є більш пріоритетні цілі шкільної ради як частини громадянського суспільства. – Наприклад? – Захищати життя і здоров’я учнів, займатися їх соціалізацією. Чемпіонат школи з футболу, театральний гурток та уроки демократії – наші головні проекти. За це директор та батьки дають нам гроші. – Коли ж пріоритетом громадянського суспільства стане захист одинаків від примусової соціалізації? – Швидше за все, ніколи.

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року – Якщо ви хочете диктувати і не хочете домовлятися, я виходжу з вашої організації. Я буду самостійно захищати права одинаків! За наступні роки мені довелося витягнути сотні одинаків з тисяч спільнот та організацій, які вбивали людське життя пустими зборищами та шкідливими затіями. Мені вдалося витягнути з сімей чимало світлих голів, приречених на нещастя та головоломки за древнім законом життя у бездумній парі. Ми вчилися керувати своїми почуттями, ми укладали між собою угоди про спільне життя самостійних людей, про народження та розвиток самостійних дітей. Уявіть собі любов, закріплену один-на-один шлюбним контрактом, без формальностей та ладану, без помпи та масового пияцтва... Пам’ятаю одну розповідь, точніше, її фінал: – І жили ми довго та щасливо, бо все заздалегідь продумали та виконували свої обіцянки, бо знайшли в собі терпіння і мудрість впоратися зі всіма непередбачуваними проблемами, а всіх сторонніх просили не втручатися у наші договірні відносини! Мені вдалося витягнути тисячі одинаків з соціальних мереж, в яких більше нав’язливої реклами, ніж змістовного спілкування. Поки бізнес ставав грабунком, поки право ставало війною, поки культура ставала обманом, поки суспільство вмирало, перетворюючись з розумного договору розумних людей у розгнівану масу тіл, спантеличених власним невмінням володіти собою – ми, одинаки, наче в раю, воскрешали у собі кращі традиції цього суспільства: винахідливість, підприємливість, стриманість, чесність, вірність своєму слову і бажання домовлятися з кожним, як з рівним. Є один гріх, що береже людину від всіх інших гріхів і навіть від самого себе, якщо переповнитись цим гріхом, пересититись, налитись під зав’язку. Цей гріх – гординя. Поки всі вбивають – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе вбивцею. Поки всі грабують – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе злодієм. Поки всі знищують себе отруйними насолодами нестриманого життя – я занадто поважаю себе, щоб уявити себе у стані сп’яніння, ейфоричного ідіотизму. І, звичайно, гординя не дозволить мені ставити себе вище за інших. Бо я занадто поважаю себе, щоб уподібнитись в цьому до першоголіпшого зазнайки. Я одинак. Я пам’ятаю те, що всі хочуть забути. Я несу в собі найдавнішу традицію, від якої всі готові відректися просто заради того, щоб полоскотати собі нерви. Я знаю, що я – це все, що було, є і буде, що можна собі уявити і що не можна собі уявити. Я є все. Я вічна дійсність. Я – воістину я. Я – традиція вірності собі, що живе в кожному суспільстві. А коли суспільство стає натовпом і не помічає мене, я залишаюся його духом, його вічністю і його пам’яттю. Мені спало на думку розмовляти з рікою, просити вибачення за червоніючу воду, коли соплемінники тисячі років тому воювали стадом проти стада. І ріка підказала заповідь: «знайди щастя наодинці». Мені вдалося винайти колесо, запалити вогонь і розмістити всі важливі для мене істини в інтернеті, щоб кожен одинак міг вчитися самостійно. Мої міфи, створені силою священної фантазії, завжди вчать людей свободі та мудрості. Мої знання створені заради того, щоб міфічні блага стали реальністю, поки інші тупо сперечаються з міфами. Мої книги написані, поки інші воювали; моя краса створена, поки інші ненавиділи; мої винаходи задіяні, поки інші безуспішно мріяли

ПРОЗА

підкорити мене собі, і лише в руках одинаків ці винаходи приноситимуть радість успіху, а для інших залишатимуться безглуздою саморуйнівною зброєю. Моя любов належить тим, хто, перш за все, є собою і лише за свідомою домовленістю може бути парою чи множиною. У мене багато домовленостей. За угодою мені доводилося бути і родиною, і племенем, і корпорацією, і союзом племен, і містом, і громадською організацією, і вотчиною, і князівством, і асоціацією, і царством, і державою, і товариством, і імперією, і республікою, і комітетом, і союзом, і нацією, і спільнотою, і партією, і організацією, і церквою, і натовпом на площі, і мислителем, що усамітнився біля комп’ютера, підключеного до всесвітньої мережі. Але в родині та в племені, наодинці чи у тісняві мене завжди тішила щаслива внутрішня самотність – свобода бути собою, свобода бути традицією. Навіть ті, хто у пориві безумства нападає на мене, в глибині душі знають: бажаючи зрадити мені, зраджуєш собі; бажаючи знищити мене, знищуєш себе. Я спонукаю вас замислитись про свою долю. Я заважаю вам втратити себе. Я традиція. Я – це я.

Завтра у вашому місті На небі ані жодної хмаринки. Блищали пластикові ялинки. Люди на вулицях стояли і раділи святу. – Перепрошую,– сказав Дейв сусіду,– Сьогодні День Незалежності? – Можна і так сказати. Велике свято у нашому вільному місті. – Сьогодні Новий Рік,– уточнили з-за спини. – Не слухай їх, сьогодні наступає Нова Епоха! – сказав сусід Дейву. – І що буде далі? – Ми зібралися на вулицях, щоб відстояти своє право на гідне життя і разом рушити до щасливого майбутнього! “Рушаймо!” – гукнув хтось, і люди підхопили: “Ру-шай-мо! Ру-шай-мо!” Несподіваний порив вітру зривав з них капелюхи, але люди не помічали цього. Вони продовжували скандувати. На сусідній вулиці, у затишному кафе, бармен Білл з любов’ю оглянув акуратні полиці, заставлені різноманітними напоями і відмитим до блиску посудом. – І чого вони розкричалися,– пробурмотів Білл собі під ніс,– Всі однаково стоять на місці, а кричать: “Рушаймо”. Йолопи. – Точно,– сказав Тед, думаючи про те, чи не випити йому кухоль пива. – Але сьогодні точно якесь свято. Всі поставили ялинки, он і біля моїх дверей стоїть. – Я не знаю, яке сьогодні свято, але я сьогодні прийшов у ваш шинок, і це вже має щось означати,– заявив Тед. – Мені здається, ви поселилися в моєму закладі, а замовлень від вас – з гулькін нос! – обурився Білл. – Принаймні, добра компанія,– примирливо зауважив Тед. Сонце невблаганно рушило до закату. Народ на вулицях не розходився. – Мамо, чого ми стоїмо на вулиці і не йдемо додому? – спитав малюк у колясці. – Гаррі, тобі один рік і два місяці. Тобі ще рано розмовляти. А ну спи! Неподалік злодій з сумочкою в руках знущався з бабусі на інвалідному візку: – Не впіймаєш, не впіймаєш! – А ну віддай, мерзотнику! Зараз викличу

поліцію! – Ги-ги, і поліція не догонить! В місті сотня полісменів, і жоден мене не дожене! – Молодий чоловіче! Ви забуваєтесь! Невже вам незрозуміло, що злочин – це вчинок проти закону! Люди не дозволять вам грабувати безсилу бабусю! – Чхав я на людей, місс! Люди нічого мені не зроблять! Де вони, ваші люди? – Невихований хуліган, подивись навколо! Тобі це так не минеться! Бачиш, скільки народу вийшло на вулиці, щоб продемонструвати свою спільну силу і волю народу! Ми викинемо з міста злочинця-мера і всіх інших крадіїв, таких, як ти! “Викинемо!” – крикнув хтось у натовпі. Ніхто не рушив з місця. – Ех, бабусю, ви смішна. Подивіться навколо. Ви живете в місті манекенів! Бабуся з розпачем подивилася навколо. Вітер знову пронісся по вулиці. Над землею закружилося жовте целофанове листя, якісь папірці, листівки, рекламні буклети... Вітер знову штовхнув людей в спини. “Рушай-мо! Ру-шай-мо!” – скандував натовп. Хтось з людей похитнувся. – Рушаємо! Вже рушаємо! – закричали збуджені голоси. Над містом піднімалось зарево. Вітер рвонув дужче. Людина впала і зачепила іншу. Інша людина похитнулася і впала. Люди почали падати на землю та один на одного під поривами вітру. – Відчепі-іться! – линув чийсь безнадійний зойк, супроводжуваний гучними басистими виправданнями: – Мем, я розумію, це схоже на сексуальні домагання, але я не можу піднятися з ваших грудей... Просто не можу піднятися... Насправді такі холодні леді, як ви, просто не в моєму смаку! Ви навіть не пручаєтесь, наче зроблені з пенопласту та пластмаси! Люди продовжували падати... Генерал дивився на місто в бінокль з високої гори. У бункері було сиро і незатишно, але настрій у генерала був пречудовий. – Вісімнадцята вже є? – Так точно,– відповів ад’ютант. Тед засидівся в кафе. – Бармене, дайте мені салат з грибів. Я люблю гриби. – Пробачте, але кафе закрите. Йдіть додому. – Я хочу грибів! Генерал спитав: – В місті жодної людини? – Якщо не рахувати “цивільних”,– відповів з нервовим смішком ад’ютант. Генерал натиснув на червону кнопку. Вогненна хвиля прокотилася містом. Спалахнув ядерний гриб. – Складіть протокол про вдалі ядерні випробування,– із задоволенням сказав генерал ад’ютантові,– Ви знаєте, Джеймс, саме тут, в цьому місті манекенів, почалася нова епоха. Світ більше ніколи не стане таким, як був. – Не хотів би я, щоб в моєму Літлтауні наступила така епоха,– серйозно сказав ад’ютант. – І я би не хотів. Але, скажіть, ви впевнені, що у вашій чортовій дірі не живуть терористи? – генерал хитро примружився. – В Літлтауні живуть мирні жителі. Народ не дозволить вам відбирати життя у мирних жителів. – Народ? А як ви собі його уявляєте? Ад’ютант стояв на місці, не рухаючись і навіть не червоніючи. Він мовчав. Генерал засунув руки в кишені і уявив собі велике місто – з хмарочосами, банкоматами, телевежею, морем, людьми на пляжах, на вулицях, в кафе, на майданах – і всі вони стоять на місці та чекають нової епохи. А потім уявив собі велику червону кнопку – і посміхнувся. Диск сонця, палаючи, добігав краю горизонта.

6 Ольга Шатило: «Моє серце сповнене оптимізму» СПОРТ

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

Бронзова призерка ХІV параолімпійських ігор Ольга Шатило з дитинства цікавилася волейболом, вчилася у спортивній школі. У 2002 році втратила ногу - збив автомобіль. Це добра та привітлива дівчина, яка прославила Україну своїми спортивними успіхами, а незабаром планує вийти заміж за коханого. – Ви на останній параолімпіаді в Лондоні завоювали «бронзу». Поділіться Вашим секретом успіху… – Головне – впевнено йти до поставленої мети. Після втрати ноги я на якийсь період часу втратила віру в себе. Ніколи не чула, що є параолімпійські види спорту. Через рік після аварії я почала знову активно займатися в тренажерному залі для підтримки належного настрою та форми. Кілька років тому Боярський клуб інвалідів запросив мене взяти участь у спеціальному авторалі для інвалідів «Каштани Київщини», оскільки я керую автівкою. Там мене помітила керівник обласного спортивного комітету інвалідів Марія Вінниченко. Вона наполегливо попросила мене зайнятися спортом. Окрім того, мені на вибір запропонували кілька видів спорту. Душа тяжіла до волейболу. Кілька місяців я тренувалася в області, незабаром потрапила до української збірної. Волейбол сидячи – це командний вид спорту, на площадці беруть участь шестеро. Цей вид спорту схожий на класичний волейбол, тільки гра відбувається сидячи, за допомогою рук. Починала з інтерконтинентального кубку світу в Каїрі. Ми тоді вибороли срібло. Також взяла участь у дружньому турнірі в Голландії, де знову наша збірна зуміла продемонструвати другий результат. А у Шанхаї брали участь команди трьох країн: США, Китаю та України. Тоді ми, до речі, обіграли навіть американську збірну. Так поступово я досягла того рівня, коли змогла брати участь у параолімпіаді. На той час важко було спрогнозувати, що я братиму участь у параолімпіаді. Це була моя перша параолімпіада і перші поїздки на міжнародні змагання. – Як Ви оцінюєте останні результати української параолімпійської збірної на літніх іграх? Четверте місце у загальнокомандному заліку – це гідний результат для нашої країни? – Насправді, це чудовий результат для нашої країни. Звичайно, було важко витримати конкуренцію. Ми сподівалися на кращий результат, але в нас було обмаль часу на підготовку – 6-7 місяців. Попри все, наші спортсмени вдячні за підтримку Валерію Сушкевичу. Він висловив свою позицію з цього приводу: «Якби держава виділила хоча б третю частину того, що я просив, ми б гарантовано змогли посісти друге місце». Якщо взяти до уваги ті умови, в яких спортсмени працюють, то четверте місце – це високий показник. Я вірю в те, що у 2016 році в Ріо-де-Жанейро ми продемонструємо кращий

Ольга Шатило народилася 12 серпня 1984 року. Українська волейболістка. Бронзовий призер Літніх Параолімпійських ігор 2012 року. Займається у секції волейболу Київського обласного центру «Інваспорт». результат. – За рахунок чого вдалося досягти такого значного прогресу? – Насамперед, спрацював міцний командний дух. В нас дуже дружня команда, яка працює на один результат – перемогу. – Як Ви оцінюєте ступінь розвитку параолімпійського спорту в країні? Чи є підтримка з боку держави? – З кожним роком держава приділяє більшу увагу параолімпійському спорту. Економічна ситуація в країні з кожним роком покращується. Покращуються і результати на параолімпіадах. Глибоко сподіваюся, що наші премії незабаром зрівняються з преміями здорових спортсменів. Все ж параолімпійці принесли країні четверте місце, а олімпійці – чотирнадцяте. Тому принципово хочеться, аби нас урівняли. – Олімпійська збірна продемонструвала скромніші результати. Чому? – Параолімпійці сильні духом, вони впевненіше крокують до поставленої мети. Ми до цього йшли не заради грошей, а заради перемоги. Своїм результатом параолімпійці вкотре довели, що ми можемо працювати на результат не гірше за олімпійців і наші серця сповнені оптимізму. Вперше за всю історію існування волейболу сидячи, наша країна змогла отримати такий високий результат. Конкуренція була високою, і наша збірна її витримала. Через це серце сповнене позитивними емоціями та гордістю. Деякі команди продемонстрували значно кращий результат, ніж вони показували на інших турнірах. – Ви тренуєтеся самостійно чи з тренером? – У паралімпійської збірної є головний тренер – Віктор Тимошенко. В нашій збірній представлені спортсмени з усіх куточків держави. А так кожен тренується за місцем проживання на території шкіл та спортивних шкіл. У мене є свій тренер, інколи тренуюся з чоловічою збірною. Загалом, я займаюся по

кілька разів на тиждень. Коли наближаються змагання, а також при зборах команди у нас щодня по кілька посилених тренувань. У параолімпійців є сучасна база підготовки в Євпаторії. Для нас створені усі необхідні умови, аби ми не відчували себе в чомусь обмеженими. – Для того, аби досягти в спорті вагомих результатів, потрібно мати міцну силу волі. Чи можна сказати, що Ви досягли всього, до чого прагнули? – Зізнаюся, у мене міцний дух. Моє серце сповнене оптимізму, я продовжую працювати над собою. З кожним роком, після кожної досягнутої сходинки я не зупиняюся і ставлю за мету досягти більшого. Більше того, я ще не досягла того, чого хотіла. Безумовно, участь у параолімпіаді – це найвища сходинка в спорті. Але бронзова нагорода – це не кінцева мета. Я переконана, що в Ріо-де-Жанейро продемонструю значно вищий результат. Як і наша команда. Але для цього треба залучати молоді таланти і переконувати інвалідів, що життя не зупиняється. На жаль, коли зі мною трапилася трагедія, поруч не було друзів, які могли підказати, як жити далі, як спілкуватися і працювати над собою. Я готова допомагати таким людям, аби вони не падали духом. Окрім того, поділюся секретом: я планую незабаром створити власну родину та народити дитину. В мене є коханий, його звуть Антон. Ми з ним однолітки. Ще задовго до параолімпіади він запропонував мені стати його нареченою, і я погодилася. Антон – приватний підприємець, кожні вихідні з друзями грає в футбол. Окрім того, він професійно грає на кубок нашого району та області. Ми з ним підтримуємо стосунки досить давно. Я йому вдячна за підтримку та розуміння. Інколи ми разом їздимо на мої змагання. Трішечки відпочину після змагань, а потім зіграємо весілля. Воно буде скромним, цілком ймовірно, ми просто розпишемося в Боярському ЗАГСІ за місцем проживання. – Що більше за все запам’яталося на лондонській параолімпіаді та за кордоном? – Європейці – люди доброзичливі та привітливі. Мене вразив рівень підготовки за кордоном до таких змагань та високий рівень життя, до чого має прагнути Україна. Навіть громадський транспорт у них пристосований для інвалідів. Наприклад, в метро можна спуститися на колясці в спеціальному ліфті, є пандуси та бордюри для зручного пересування людей з обмеженими фізичними можливостями. Україні у цьому плані ще треба вчитися. Хочеться, щоб наш уряд більше приділяв уваги інвалідам, аби вони могли відвідувати театри, музеї. Бо, насправді, в нинішніх умовах таким людям важко пересуватися. – Ви отримали Орден княгині Ольги III ступеня. Особисто бачилися з Президентом України? – Через 5 днів після повернення в Україну з Лондона усі спортсмени-параолімпійці мали зустріч з Главою держави та особисто отримали з його рук нагороду. У той же день відбулася зустріч в клубі Кабінету міністрів з Миколою Азаровим, який нам вручив почесні грамоти з нагрудним знаком та квіти. Теодор КОЗАК

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

ЖИТТЯ

НЕБЕЗПЕЧНИЙ АКВАПАРК Початок на першій шпальті. Керівник аквапарку Світлана Альміз написала Олені: «Ми вважаємо, що результатом ускладнень здоров’я, що призвели до Вашої госпіталізації, стала Ваша власна необережність та недбалість до Вашого здоров’я, в тому числі перебування після інциденту ще протягом трьох годин у Аквазоні, годину з яких Ви провели в релакс-зоні з підвищеною температурою повітря та вологістю. Все зазначене вище дає підстави говорити про необґрунтованість вимог та Ваше бажання отримати матеріальну вигоду від ТОВ «Дрім клуб» шляхом обману». Олені не залишалося нічого іншого, як подати в суд на власників аквапарку. Які, до речі, юридично підстрахувалися: розмістили на дошці для оголошень «публічну оферту» з попередженням про те, що оператор зони розваг не несе відповідальності за шкоду, нанесену шукачам пригод внаслідок нещасного випадку, отриманої травми, тощо. З усіх клієнтів у аквапарку беруть розписку про згоду з цією «офертою», хоча мало хто читає її текст уважно та повністю. Дівчина сподівається, що суд зверне увагу на недоліки технічного проектування гірок аквапарку «Dream Island» і гірки «Казан» щодо

дотримання технічних норм і стандартів стосовно безпеки користування атракціонами, а також врахує брак кваліфікації та недбалість персоналу, що надає послуги відвідувачам: інструкторів, медичних працівників. Готуючи цю статтю, ми отримали коментар від керівника аквапарку пані Альміз. Вона підтвердила, що у аквапарку «Dream Island» мав місце трагічний випадок з відвідувачкою, однак назвала неправдивими твердження про недбалість працівників та недоліки в обладнанні аквапарку, які зараз перевіряються в судовому порядку. Також вона продовжує обвинувачувати потерпілу в «обмані»: на думку пані Альміз, перебування Олени в аквапарку ще протягом трьох годин після інциденту (приблизно, з 14 до 17:18), в тому числі у релаксзоні (СПА) з 15:31 по 16:20, що підтверджується відповідними відеозйомками з камер спостережень, «йде врозріз із твердженнями про нестерпний біль та погане самопочуття». Олена, зі свого боку, каже про бездоказовість будь-яких звинувачень в обмані на її адресу, які вона сприймає як образливі спроби уникнути відповідальності. Обидві сторони звинувачують одна одну у небажанні вести переговори та шукати компроміс.

У своєму листі до редакції керівник аквапарку запевняє, що працівником відділу домедичної допомоги у санітарному куточку був здійснений огляд потерпілої та надані рекомендації звернутися до ЛОР-спеціаліста, про що є відповідний запис у журналі прийому відвідувачів. Відповідно до своїх посадових обов’язків, пояснює пані Альміз, працівник відділу домедичної допомоги не має права надавати медичну допомогу, крім домедичної допомоги, оскільки медична допомога потребує спеціальних знань у відповідній області медицини та відповідного обладнання для діагностики. Також пані Альміз вважає, що аквапарк не повинен оплачувати, окрім вартості лікування, втрачені заробітки Олени за три місяці та ліки, які купувалися без письмового призначення лікаря. Нещастя Олени має нагадати всім киянам, що карколомні атракціони додають у кров адреналіну не без ризику для здоров’я. Слід бути обережнішими, плануючи своє дозвілля. Якщо ж нещасний випадок таки стався, треба без затримки самостійно потурбуватися про своє здоров’я, не сподіваючись на персонал закладу розваг. Юрій ШЕЛЯЖЕНКО

Митний союз: наслідки для України Я є учасником Форуму Польща - Україна, який проходить у Варшаві, тема форуму Асоціація з ЄС/Митний союз: наслідки для України, наслідки для Польщі. Учасники форуму, в тому числі і представник Фракції Партії Регіонів О. Зарубінський, і представник Інституту стратегічних досліджень при Президентові України О. Шаров, і В. Мовчан назвали цілий ряд аргументів за європейську інтеграцію та проти проросійського напрямку розвитку. Більшість присутніх зазначили необхідність для України запровадження європейських стандартів, причому оцінювалось це питання і з прагматичної, і з цивілізаційної точки зору.

Сьогодні є Закон про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики, Програма реформ Януковича та політичні декларації влади - усі вони за Європейський союз. Чому ж влада не виконує закон та власні ж обіцянки, декларації? Очевидно, що діюча влада чинить спротив запровадженню європейських цінностей в Україні задля власного самозбереження. Адже в разі забезпечення в Україні виконання законів та судового захисту прав, в разі розвитку в Україні умов для реальної економічної конкуренції, в разі розвитку середнього класу на базі малого та середнього бізнесу - жодних шансів для збереження влади для Партії регіонів

не буде. Тому питання зміни режиму є питанням зміни системи в Україні. І тому ми ініціюємо зараз законопроекти, які системно зменшують корупцію, що розвивають конкуренцію та забезпечують захист прав українських громадян та підприємств. Ми повинні створити умови для розвитку української економіки, посилення українського виробництва. І робитимемо ми це разом з експертами та громадянським суспільством. Бо іншого вибору в України немає. Оксана ПРОДАН, народний депутат України (фракція УДАР)

Україно-латвійський бізнес-форум 14 березня в рамках візиту президента Латвійської Республіки до України в приміщенні Торгово-Промислової Палати (ТПП) України відбувся україно-латвійський бізнес-форум. В форумі взяли участь Президент України Віктор Янукович, Президент Латвійської Республіки Андріс Берзіньш, президент ТПП Україна Геннадій Чижиков, директор Латвійського агентства з інвестицій та розвитку (LIAA) Андріс Озолс, віце-президент Українського союзу

промисловців та підприємців Олександра Блавдзевич, заступник голови Ради Федерацій роботодавців України Дмитро Олійник, перший заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Анатолій Максюта, а також Міністр економіки Латвії Даніелс Павлютс. В рамках форуму з презентацією інвестиційного потенціалу України виступив директор департаменту національних проектів Державного агентства з інвестицій та

управління національними проектами України Юрій Гусєв. Після завершення пленарної частини заходу відбулися двосторонні переговори між представниками бізнесу Латвії (на заході були присутні понад 40 представників провідних компаній Латвії з усіх галузей економіки) та України, в яких прийняли участь представники понад 300 українських компаній. Руслан СИНЕЛЬНИКОВ

Молитва до землі Розщедрися, матінко-земля, Врожаєм народ благословляй, Хлібом всі лани озолоти, Буряки, картоплю народи!

Матінко, прекрасна на віки, Дай-но три червоні буряки, Щоб в крові кипів гемоглобін, Щоб за мить зробити сорок сівозмін!

Матінко! Опора, обрій мій! Розбуди, дай сил, пригрій, Щоб хутчіш за вітер я побіг, Щоб усі шляхи здолати встиг! Олександр СИТНИК, агроном.

ПОЭЗИЯ

Всеукраїнська незалежна газета № 3 (53) від 31 березня 2013 року

МЕРА И КРАСОТА Зоя Пушкарёва. Памяти бегущая строка : стихотворения – К.: 2013. – 44 с. – ISBN 978-966-97276-2-6 Любовь и мудрость, мера и красота, сила чувств и утончённость переплелись в этих завораживающих бегущих строках. Сборник стихотворений киевского поэта Зои Пушкарёвой, неожиданного романтика рубежа XX и XXI столетий, адресован настоящим ценителям поэзии. Публикуем избранные стихотворения из этой книжки. Кстати, её можно приобрести в редакции за 15 гривен. *** Я в зиму выхожу с утра, чтоб распознать в штрихах небрежных, как теплится в снегу подснежник, как ветер прячется в овраг. Рисунки лишены прикрас, а чёрно-белое решенье – как бы другое измеренье всего привычного для нас.

Люблю Всё отключилось: и земля, и звуки. Опять в твои любимые глаза гляжу с такой же верою и мукой, как в образа. Опять в твоих серебряных руках легка я и свободна небывало, как будто бы в огромных, гулких залах танцую, отражаясь в зеркалах. Мои движенья празднично строги, а руки – не находят примененья: взлететь бы – так не хватит оперенья, упасть бы – так немыслимо легки… Жестокость танца – в близости конца. Ему сегодня должно оборваться и замереть. И навсегда остаться твоей чертою моего лица.

Звоны

А люди шли и шли, не уставали, стояли долго, лицами светясь. И прихожане головы склоняли, и экскурсанты пялились, дивясь. Смогу ли научиться не спешить, найти себя, пускай ценой потери, построить жизнь и храм своей души, как подсказали красота и мера?

Я этот выставочный зал запомню высотой и светом, отчётливостью силуэтов, отсутствием кривых зеркал.

Те зодчие не спали по печам. Взяв топоры и крепко в Бога веря, поставили сей деревянный храм, как подсказали красота и мера.

И, пробродив до темноты, пойму негаданно-нежданно, что чёрно-белы первозданно законы высшей красоты,

По длительном прошествии времён храм устоял, как воин в поле брани: он не сгорел и не был превращён в подобье склада или холм развалин.

Мы в трёх соснах запутались, соснах, где иголки к губам присохли, где под вечер струились вещие, на ветвях горящие свечи.

Что тайны светотени нет! А если где-то есть бессмертье – так в том, что радуг семицветье – всего лишь белый, белый свет.

А колокол его гудел и звал, а храм века хранил свои устои – он благодатью души защищал и врачевал своею лепотою.

Кто из нас до рассвета разбуженный? Кто назвался, единственный, суженый? Кто заплакал, красавица, умница? Как же было нам не запутаться?!

***

Реклама вместо мечты На улицах под видом "социальной рекламы" появились плакаты со словами "не бойся мечтать!". Да, бесстрашие - это всегда актуально. Без мечты жизнь не имеет смысла. Но зачем рядом с такими хорошими словами пишется чепуха: или "сыграть Джеймса Бонда", или "встретить восход Солнца на орбите"? Если это ирония, гораздо веселее было бы написать

мечту “глаза бы не видели никакой рекламы”, что мы и сделали на фотомонтаже рядом с этой заметкой. Настоящая мечта приносит радость самой игрой воображения. Но рекламщикам идеализм чужд. Они хотят из мечтателя сделать потребителя и словом “мечта” заманивают нас, чтобы мы доверяли рекламе, а потом гнались покупать товар с картинки на новом плакате.

Пам’яті Ігоря Лубченка Донецька обласна організація Національної спілки журналістів України (НСЖУ) продовжує акцію по збиранню благодійних внесків на увічнення пам’яті незмінного голови

Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (член Національної спілки журналістів України) Адреса редакції, видавця: Шеляженко Ю. В., вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82, м. Київ, 01042. Листи до редакції можуть бути опубліковані. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р.

НСЖУ протягом останніх 15 років Ігоря Федоровича Лубченка. Її ініціатором, відповідальним за проведення і найактивнішим організатором є член секретаріату ДОО НСЖУ Редколегія: Ю. Шеляженко (голова), В. Гладчук, О. Кривенко, В. Малінін, Л. Пекар, Д. Федоренко. Тираж 2 100 примірників. Розповсюджується безкоштовно та по передплаті (ціна 2 грн. 24 коп.). Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 31.03.2013 р. Віддруковано у ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034, тел. 0432-556397. Зам. № 136603.

Володимир Степанкевич. Бажаючі можуть перерахувати кошти на рахунок НСЖУ за реквізитами: р/р 26002000031665 у ПАТ “Укрсоцбанк”, МФО 300023, ЗКПО 00027140, Національна спілка журналістів України, з поміткою “Благодійна допомога на заходи з увічнення пам’яті екс-голови І. Ф. Лубченка, без ПДВ”. З журналу “Журналіст України”

ВСЕУКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА