ПРАВДОШУКАЧ № 51, січень 2013 by Yuriy Sheliazhenko

Незалежна газета. Засновник і редактор Юрій Шеляженко.

№ 1 (51) 31 січня 2013 року Гаряча лінія: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Сайт: www.truth.in.ua

у випуску:

Що з тобою, Україно? 2 Запануємо ми, браття,

Наша держава зараз схожа на повітряну кулю, що втратила попутний вітер. Гарячий козацький дух все ще тримає нас на висоті; своя земля, культура, традиція забезпечують міцність конструкції літального апарату. Але невизначеність напрямку руху та щільний туман навколо викликають таке відчуття, що ми вже не команда повітроплавців і навіть не пасажири, а заручники стихії, вітру, що несе нас невідомо куди.

Влада все більше нагадує флюгер, що з гучним вереском повертається в різні боки, не зсуваючись з місця. Навіть єдиний реальний центр влади в країні, Президент Віктор Янукович, публічно визнав безсилість свого політичного режиму перед «саботажем реформ» на 2/3 від запланованого обсягу. Це зайвий раз демонструє непослідовність правлячого угруповання. Продовження читайте на стор. 7

Нескінченне слідство Реалії кримінального провадження в Україні залишаються незмінними: обвинувальний ухил та зелене світло всім примхам прокуратури. Навіть чесні судді, чий професіоналізм та досвід дозволяють вершити правосуддя впевнено і неупереджено, не можуть ігнорувати ці сумнівні тенденції. На початку 2013 року відбулося два знакових судових засідання у кримінальних справах Помазана та Кравченко, про які ми неодноразово згадували на шпальтах газети «Правдошукач». Залаштунковою метою обидвох кримінальних справ є захоплення приміщення консервного цеху, який не поділили між собою агрофірми «Рубежівська» і «Прогрес». Господарські суди давно вирішили спір на користь «Рубежівської». Але посадові особи прокуратури, у безкорисливості яких є великі сумніви, за допомогою порушення і з а к р и т т я кримінальних с п р а в намагаються

перевернути догори дригом господарський спір і віддати цех «Прогресу». Приклеївши ярлик «злочинців» вбитому директору «Рубежівської» Сергію Помазану та провідному юрисконсульту БТІ Києво-Святошинського району Київської області Ользі Кравченко, рейдери намагаються створити привід для перегляду раніше прийнятих рішень господарських судів на користь «Прогресу». 23 січня суддя Корольовського районного суду міста Житомира Валерій Аксьонов відмовив у задоволенні постанови старшого слідчого прокуратури Житомирської області Григоришина про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про закриття кримінальної справи стосовно Сергія Помазана в зв'язку зі смертю особи, яка вчинила злочин, та направив кримінальну справу прокурору Житомирської області для організації відповідних процесуальних дій у відповідності до КПК. Хоча діти Помазана наполягають на його реабілітації, суд не наважився розглянути це питання по суті та повернув справу до прокуратури. Продовження читайте на стор. 8

у своїй сторонці? Генпрокуратура підозрює Тимошенко 3 1025-річчя згвалтування Києва Короли и капуста 4 Кримінальна справа, сфальшована проти мене, розвалилася в суді У чому наша біда? Роздуми виборця Публичная информация недоступна для простого человека 5 Чому Україні не потрібен закон про внутрішню торгівлю Син прем’єра Азарова не платитиме новий податок на нерухомість Гладчук вимагає від Центрвиборчкому компенсації за нечесні вибори 6 Олексій Кустовський: «Сучасні політики давно перетворилися на карикатури» 7 Лист патріярхам українських церков 8 Ми будемо привидами

Передплачуйте газету “Правдошукач” в усіх поштових відділеннях України! Передплатний індекс 49608. Вартість 2,24 грн./міс.

Ïîë³òèêà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Запануємо ми, браття, у своїй сторонці? Є два способи завоювати і поневолити націю: перший – мечем, другий – боргами. Як хотілося б вкласти цей афоризм американського економіста Джона Перкінса у голову вельможного пана з Межигір’я, який розкошує в кредит, поки весь народ живе у злиднях! Світова політика обумовлена реаліями постіндустріального суспільства: одна тонна нафти дає в середньому прибуток 20 доларів США, але рентабельність літакобудування складає 500-700%, один кілограм сучасних мікросхем коштує в 2,4 рази дорожче одного кілограма золота. Світовий досвід засвідчує, що країни, які виробляють наукоємну продукцію, мають середню зарплату у 10-20 разів більшу, ніж країни, які експортують до них зерно, насіння соняшника, метал, мінеральні добрива тощо. Зрозуміло, що в умовах жорсткої ринкової конкуренції у світі жоден іноземний радник-консультант (що з заходу, що зі сходу) не дасть порад, які здатні зробити Україну конкурентоспроможною країною. Особливо це стосується галузі високих технологій. На жаль, Україна вже сьогодні опинилась на периферії світового господарства і фактично має статус сировинного придатку. Купуючи наукоємну продукцію за кордоном за кредити, взяті там же, ми проїдаємо своє майбутнє і віддаємо

себе в новітнє рабство. Кримінально-владна еліта України повністю ігнорує економічну науку. Найбільша відмінність ринку розвинених країн від ринку країн периферії (та України, зокрема) полягає в тому, що в розвинених країнах діє класична формула: гроші – товар (власне виробництво) – ще більші гроші, а в Україні діє корупційна формула олігархів: гроші – влада – гроші в квадраті. Недарма власне гроші та капітал, що у цивілізованих державах символізує дух підприємливості та благодійності вільної працьовитої нації, більшість українців сприймає як нечисте, розбійницьке багатство, просякнуте духом корупції та соціальної несправедливості. Як ще людям ставитись до багатства, коли замість країни рівних можливостей олігархи перетворили Україну на концтабір для народу, а самі насолоджуються вседозволеністю у ретельно охоронюваних феодальних угіддях?! При цьому всі центральні телеканали належать олігархам, вони брешуть і зомбують громадян, нав’язують міфи про успіхи їх реформ та «покращення»... Справжнім мірилом вартості кожної еліти є її здатність творити нові цінності, організовувати виробництво і життя. Найпереконливішим аргументом на користь того, що нинішня владна еліта меншовартісна, є бідність в Україні за

найкращих умов для того, щоб Україні бути заможною державою. Українському народу належить 1% суходолу Землі, але наша територія щедро наділена природними ресурсами – 5,2% від світових корисних копалин, 40% чорноземів Європи. Як бачимо, це зовсім не умови Японії, що зросла на камінні. Україна має вигідне географічне положення і може зайняти справедливе місце одного з центрів світової економіки. У нас талановита молодь, працьовитий народ. Ми досягли певного рівня технологій, освіти та науки. Якщо б подальший розвиток у цих сферах був обраний справжнім національним пріоритетом, як альтернатива життю в борг, Україна зайняла б гідне місце на світовому ринку сучасних технологій. Єдине, чого не вистачає Україні, так це справжньої патріотичної еліти та лідерівпатріотів на чолі держави, які б розробили стратегію розвитку і мобілізували весь природний, виробничий, технологічний і людський потенціал на користь українського народу, надавши найвищий пріоритет національним інтересам. Україна відродиться лише тоді, коли нинішній кримінально-олігархічний режим Януковича відійде в історію, як її ганебна мить. Інше не дано! Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, народний депутат України.

Генпрокуратура підозрює Тимошенко На сайті «Українська правда» опубліковано документ, нібито наданий анонімними прокурорами. Це витяг з офіційного повідомлення про підозру, пред’явленого Юлії Тимошенко. Її звинувачують у злочинах, вчинених спільно з екс-прем’єр-міністром П. Лазаренком: організації умисного вбивства Є. Щербаня та привласненні 3,1 млрд. грн. бюджетних коштів, які держава Україна має виплатити Міністерству оборони Росії за борги корпорації ЄЕСУ. Якщо вірити документу – в якому, до речі, відсутні посилання на будь-які докази подібних тверджень – Юлію Тимошенко і Павла Лазаренка нібито об’єднувало те, що за надання протекції корпорації ЄЕСУ Тимошенко як її керівник перераховувала 50% від усіх прибутків на банківські рахунки Лазаренка. Далі стверджується ще одна скандальна річ: Лазаренко, нібито, підтримував близькі особисті стосунки з Тимошенко, перебуваючи з нею в інтимному зв’язку! 18 січня Генеральний прокурор В. Пшонка підтвердив на брифінгу, що Ю. Тимошенко було вручено повідомлення про підозру у вчиненні організації розтрати державного майна в особливо великих розмірах. За його словами, будучи у 1996 році президентом корпорації ЕЄСУ спільно та за попередньою змовою з колишнім Першим віце-прем’єр-міністром України Павлом Лазаренком, вона із корисливих мотивів замовила та організувала вбивство народного депутата України Євгена Щербаня. За його словами, між Ю. Тимошенко та Є. Щербанем мав місце конфлікт бізнес-інтересів, пов’язаний з постачанням газу та ціною на нього. Слідством встановлено, що Ю.Тимошенко та П.Лазаренко мали спільний злочинний намір та згідно з попередньою домовленістю саме П. Лазаренко мав знайти виконавців вбивства. Ю. Тимошенко здійснювала оплату злочину за рахунок коштів, отриманих від підконтрольних фірм. Лазаренко зустрічався з керівником організованої злочинної групи, а Тимошенко неодноразово зустрічалася з членами злочинного угруповання. З рахунків Ю. Тимошенко було перераховано

виконавцям 2 млн. 329 тис. доларів в якості оплати за вбивство. Ще півмільйона доларів П. Лазаренко оплатив готівкою. Віктор Пшонка наголосив, що лише суд, дослідивши всі докази, зібрані слідчими, та позицію іншої сторони, має прийняти законне рішення у справі. Також Генпрокурор стверджує, що слідчі СБУ виявили розкрадання Тимошенко та Лазаренком коштів державного бюджету на суму понад 3 млрд. грн. Він зазначив, що результати почеркознавчих експертиз вказують на авторство саме Ю. Тимошенко у підготовці низки документів щодо діяльності ЄЕСУ, які у подальшому візував П. Лазаренко. В. Пшонка наголосив, що Тимошенко фактично переклала відповідальність за зобов’язаннями ЄЕСУ на державний бюджет України шляхом отримання гарантій Уряду щодо боргу корпорації, яку вона очолювала, перед Міністерством оборони Російської Федерації. Згідно рішення Господарського суду м. Києва, на виконання рішення суду Україна вже розпочала виплату боргу. Наразі з державного бюджету стягнуто понад 15 млн. грн. Юлія Тимошенко у відповідь заявила, що гучні обвинувачення проти неї є агонією, істерикою Януковича, який знає, що всі попередні кримінальні справи проти неї розвалилися, виявилися нікчемним політичним брудом, і йому в найближчий час, після рішення Європейського суду з прав людини, доведеться випускати її на свободу. Ю. Тимошенко стверджує, що корпорація ЄЕСУ, яку вона очолювала до кінця 1996 року, ніколи не отримувала фінансових державних гарантій від України. Такі гарантії, згідно з законом, надаються виключно колегіальним рішенням уряду та відображаються в законі про бюджет України, але уряд ніколи не приймав колегіальних рішень з надання фінансових гарантій корпорації ЄЕСУ і такий борг ніколи не відображався в законі про бюджет України. Також Ю. Тимошенко заявляє, що вона не має ніякого відношення до трагічного вбивства Євгена Щербаня в 1996 році. Євген Щербань був одним із п`яти засновників корпорації „Індустріальний союз Донбасу”

(ІСД), яка володіла сотнями підприємств, незаконно приватизованих в 90-х роках. Крім Євгена Щербаня, власниками корпорації ІСД були Олександр Момот, Ахат Брагін та Рінат Ахметов. П`ятим тіньовим співвласником корпорації ІСД був тоді молодий політик Віктор Янукович, який зараз є президентом України. Євген Щербань був беззаперечним лідером цієї групи, народним депутатом та лідером Ліберальної партії України. Але протягом короткого часу були трагічно вбиті три власника корпорації ІСД. Євген Щербань та Олександр Момот були застрелені в Донецьку, а Ахат Брагін – підірваний на донецькому стадіоні. Після цього вся власність корпорації ІСД, яка оцінюється в мільярди доларів США, перейшла Віктору Януковичу та Рінату Ахметову. Після трагічного вбивства Євгена Щербаня губернатором Донецької області також зміг стати Віктор Янукович. Керівники банди, яка вбила Євгена Щербаня, були одразу ж ліквідовані в Донецькій виправній колонії, за якою наглядали в той час прокурори Кузьмін та Пшонка. Таких міжусобних кримінальних розборок, як в Донецькій області в 90-х роках, не було більше в жодному регіоні України. Юрій Луценко, коли став у 2005 році міністром внутрішніх справ, розкопав тільки в одному з донецьких териконів більше 30 трупів бізнесменів, суддів, адвокатів, слідчих та інших непокірних, яких ліквідували донецькі в 90-х роках. За що, в тому числі, Юрію Луценку помстилися та кинули за грати. Тоді, в 2005 році, Віктор Ющенко сказав Юрію Луценку «більше в териконах Донецької області не копати». «Сьогодні Віктор Янукович вирішив свої злочини, скоєні в 90-х роках, перекласти на мене – свого головного політичного опонента - та спробувати залишити мене у в`язниці пожиттєво, а може, спробувати позбавити мене у своїй в`язниці життя, як він це робив в 90-х. Але ми не дозволимо йому це зробити. Віктор Янукович більше ніколи не буде Президентом України, які б кримінальні справи він проти мене не порушував. Я найближчим часом буду на свободі поруч із вами, а Україна займе своє гідне місце в європейській родині» - заявляє Юлія Тимошенко.

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Êðèòèêà

1025-річчя згвалтування Києва За часів бурхливого президентства Віктора Януковича щороку маємо нові свята. У 2010 році справляли 60-річний ювілей глави держави, у 2011 році піднімали червоні прапори з серпом і молотом та прощалися з днем свободи, у 2012 році поховали мільярди на футбольному полі Євро-2012 і зараз, у 2013 році, стоїмо на колінах в очікуванні 1025-річчя хрещення Київської Русі. Святкування цієї річниці завжди було заходом державницьким, лише за формою релігійним. Вперше подібне дійство було влаштоване у 1888 році за наказом оберпрокурора священного синоду Побєдоносцева, якого призначив керувати російською православною церквою імператор Олександр III (пам'ятаєте його девіз – "Росія для рускіх"?). У 1885 році самодержець відвідав Києво-Печерську Лавру і дуже занепокоївся, почувши, що деякі ченці розмовляють на "малоруском наречіі". Три роки потому під шумок 900річчя хрещення Русі в Києві звели і освятили пам'ятник Богдану Хмельницькому... Зрощування влади з церквою – старий гріх православ'я. Протягом двох тисяч років після описаних у Євангелії подій християнство (не як релігію, а як піартехнологію) взяли на озброєння римські імператори та перетворили на політичну доктрину правителі Візантії. Тирани"богоносці" цінували п'янкі літургійні лестощі, де від янгольських співів тягар совісті спадає з серця, а кров у жилах ніби кипить від духу святого. Щедро осипана золотом та почестями, офіційна державна

церква у Царгороді втратила найменшу схожість із дружнім колом мандрівного проповідника та братів-рибалок, які прагнули нагодувати весь світ п'ятьма ячмінними хлібинами і двома рибинами во славу Божу, щоб сталося диво і кожен полюбив ближнього свого, як самого себе. Погляди на любов хрестителя Русі Володимира Святославича сильно відрізнялися від Ісусових. Наприклад, завойовуючи Полоцьке князівство, він згвалтував доньку варязького правителя Рогніду і взяв за дружину, щоб успадкувати престол, а її батькові з рештою сім'ї вкоротив життя. Потім він з варязьким військом взяв в облогу Київ, виманив свого старшого брата Ярополка нібито на переговори і підступно вбив, а його вагітну дружину взяв у наложниці. Повість времінних літ живописує ненаситний блуд князя Володимира, який приводив до себе заміжніх жінок, зіпсував дівчат і мав близько тисячі наложниць у Вишгороді, Бєлгороді та Берестові. "Хрещення" Києва теж було схожим на згвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро. Тільки безнадійні циніки – наприклад, ті, що "виграють" вибори за рахунок підкупу виборців, адмінресурсу і відвертих фальсифікацій та саджають за грати політичних опонентів – можуть сприймати як святковий день річницю цього апофеозу

свавілля середньовічного тирана, очманілого від похоті та політичних амбіцій. Чи не тому, що нас привчили прощати такі кричущі гріхи своїм безумним володарям і водночас не прощати собі й краплі співчуття до їх жертв, "ворогів народу", українські чоловіки можуть роками марно мріяти про революцію, а українські жінки терплять таких чоловіків і ще й захоплено споживають у екранів телевізорів багатогодинну нудотну турецьку жвачку про Хюррем-Роксолану, улюблену рабиню чужоземного султана?!

Короли и капуста Жириновского в Киеве забросали кислой капустой, попутно ругая «украинофобом» и «шовинистом». Все получилось очень складно: при первом же выпаде в адрес «оранжевой революции», как по сигналу, в приезжего вице-спикера летит порция квашенки от «коалиции участников оранжевой революции». Трудно вообразить, что «поддержку из зала» организовал сам «гастролер», но, как говорится, бывают странные сближения. Так или иначе, слушатели вернули Владимиру Вольфовичу продукт, который он вешал им на уши. А зря. Ведь лидер ЛДПР по-своему прав, говоря, что в России уровень свободы выше, чем в Украине. И в России, и в Украине при молчаливом попустительстве, а то и при участии власть имущих отморозки всех мастей получают все больше «свободы» находить «врагов народа» методом русской рулетки среди иностранцев, инородцев, иноверцев, инакомыслящих et cetera. С некоторых пор слово «свобода» ассоциируется в Украине не с правами человека и даже не с американским радио «Свобода», а с партией «Свобода» публично призывавшего «бить жидов и москалей» Олега Тягнибока; партией, которая до недавнего времени называлась социалнациональной. В Украине вообще принято называть вещи своими именами. Вот словосочетание «либеральная демократия» в устах Жириновского – явный эвфемизм: он создавал свою партию в смутные 90-е, когда социализм (выдаваемый им за либерализм) уже стал враньем, а национализм (выдаваемый им за демократию) еще оставался ругательством. «Свобода» Тягнибока и «либеральная демократия» Жириновского похожи, как однояйцевые близнецы. Политическая платформа Жириновского – «за русских», «государствообразующую нацию», за русский язык и общинность, против мигрантов и олигархов. У Тягнибока такая же платформа: «программа защиты

украинцев», «титульной нации», за украинский язык и народовластие, против олигархов и завозимой ими рабочей силы. Похож и костяк активистов: футбольные фанаты, неистовая люмпен-интеллигенция (нищенствующие педагоги, врачи, технари из госсектора). Эта публика с похмелья готова отрывать головы всем, кто дерзнул не посвятить сердце Родине в их обличии. Жириновский и Тягнибок одинаково злоупотребили лозунгом «наших бьют», педалируя тему геноцида русских и украинцев. Правда, Жириновский в самом термине «русский холокост» не скрывает источник заимствования этой «национальной идеи» и не так явно путается в цифрах (в программе ЛДПР сказано о 30ти миллионах русских жертв, а у Тягнибока невинно убиенных украинцев не то 7, не то 20 миллионов). Скандалить на братской могиле ради внушения людям ложного чувства, будто все перед русскими или украинцами виноваты, все убийцы, все чтото должны «по справедливости» «многострадальной нации», каковая просто обязана «сплотиться» и залезть с вилами на чужой огород, пусть для этого даже придется кое-кому продырявить шкуру – это высшая мера подлости, оголтелой демагогии. Особенно когда архивы остаются закрытыми, канули в Лету имена и судьбы миллионов посланных на смерть «вождями» и «вождиками»-людоедами, а число жертв «геноцидов» откровенно берется с потолка. Кстати, о подлости. Жириновский поддержал антидетский закон в России, а Тягнибок требует принятия такого же закона о запрете усыновления детей иностранцами у нас. Еще одно свидетельство того, насколько они похожи. А вот вам последний штрих – официальный замер уровня «свободы для жириновских и тягнибоков» в Украине и России. На украинских выборах в 2012 году «Свобода» набрала 10,44% голосов, ее фракция в Верховной Раде Украины

насчитывает 36 депутатов из 450. В России на выборах в 2011 году ЛДПР набрала 11,67% голосов, ее фракция в Госдуме РФ – 56 депутатов из 450. Стало быть, прав Жириновский. В России ему свободнее живется, чем его близнецу Тягнибоку в Украине. Другое дело, кому нужна такая «свобода». Дурачить народ квасным патриотизмом и метанием кислятины во «врагов» заинтересованы прежде всего люди, считающие себя хозяевами страны. Новые феодалы, оградившие свои вотчины непробиваемыми кордонами массовой глупости простонародья, стали королями не по праву крови, а в силу своей способности цинично манипулировать людьми. Вы не найдете их угодья на карте мира, потому что границы этих угодий определяются результатами социологических опросов. Они завладевают нашим сознанием, используя человеческие грехи: умственную лень, жадность, страх, легковерность, нежелание верить в себя, кормить себя, нести ответственность за себя, владеть собой, быть верными себе кузнецами собственного счастья. На огороде, где ничего не хочет расти, кроме кислой капусты, любое пугало может в два счета сделаться королем. Юрий ШЕЛЯЖЕНКО

Ëèñòè ÷èòà÷³â

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Кримінальна справа, сфальшована проти мене, розвалилася в суді 10 січня 2013 року Славутицький міський суд Київської області виніс постанову у справі, про яку писала газета «Правдошукач» («Фальшивий експерт для фальшивої справи», № 12 (50) від 31 грудня 2012 р.). Суддя Орел постановив повернути кримінальну справу Прип’ятському спеціалізованому прокурору Київської області на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства. Слідство стверджувало, що я, будучи директором державного спеціалізованого підприємства «Комплекс», у 2005 році нібито в інтересах одного з підрядників письмово звернувся до ДП «Чорнобильсервіс» з проханням виділити за бюджетні кошти додатковий автобус для перевезення робочих,

хоча оплачувати перевезення робочих мав підрядник. У постанові суду сказано, що слідство не встановило, яким чином міг підрядник отримати користь внаслідок моїх дій, не з’ясувало, чому у даних бухгалтерського обліку та фінансовій звітності ДП «Чорнобильсервіс» за 2005 рік відсутні нібито завдані мною збитки і чому підприємство не вживало заходів до їх відшкодування в установленому порядку. Суд звернув увагу на те, що злощасні пасажирські перевезення були виконані ДП «Чорнобильсервіс» за рахунок бюджетних коштів Комплексної програми заходів та послуг щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи у зоні відчуження на 2005 рік в межах щомісячних заявок, за відсутності

порушень при використанні бюджетних коштів. Суд також зазначив, що під час досудового слідства у справі на адресу Прип’ятського спеціального прокурора заступником прокурора Київської області О. Шмаковим було направлено лист щодо активізації досудового слідства, у якому було звернуто увагу на допущені недоліки досудового слідства та необхідність їх усунення, однак органи досудового слідства на нього увагу не звернули і вказані у ньому недоліки щодо неповноти та неправильності досудового слідства не усунули. Насправді, я давно очікую закриття справи або виправдального вироку. Добре, що суд побачив недоліки слідства, але коли вже буде поставлено крапку в цій історії?! Віктор САФОНОВ, м. Донецьк

У чому наша біда? Роздуми виборця Колись я, безпартійний журналіст, попав на засідання бюро райкому партії. І таке бувало в нашому житті. Озброївшись олівцем та блокнотом, нишком сів у кутку. Почалися виступи – дебати. Один говорить, другий, третій... Один поперед одного. Один розумніший за другого. Просто тобі сучасна Верховна Рада. Я записую виступи до блокнота, Перший секретар уважно слухає кожного, зрідка щось мітить у своєму настільному записнику. Все, товариші? Все… Так от, підсумував Перший. Буде так. Прошу проголосувати. Одна поперед другої потяглися угору руки. Одноголосно. Свіжий надвірний вітерець освіжив моє розпашіле обличчя. Бунтувала думка. Як же це так? Що це за бюро – збіговисько? Один чоловік розпорядився усім і вся. Однак недарма кажуть в народі, що тільки дурень не змінює свою думку. Я переконався , що Перший був тисячу раз правий. Чому? Та тому, що він узяв

відповідальність на себе. Всіх вислухав і прийняв рішення. Хіба зараз хтось слухає людей? Жителі міст і сіл пишуть про негаразди в різні інстанції та редакції газет. І що? Знаходять правду? Тримайте кишеню ширше. Ота вся писанина, мов горохом об стіну. Безперспективна і безрезультативна... Не те, що верхній ешелон влади, а навіть дрібний чиновник на критичні висловлювання громадян абсолютно не реагує. Мов на дріжджах зійшли численні партії з гучними та дошкульними назвами. Великі, малі, кишенькові, партія влади. Щоб під лозунгом «майбутнього щастя народу» сьогодні обібрати його до нитки прийняттям тих законів, які абсолютно не діють, або ж працюють на руку власть імущим. Першого б зняли з посади, якщо б він не знав, що вдіяти з економічними та соціальними проблемами, якщо б втратив почуття відповідальності. А хто поніс відповідальність за знищені заводи і фабрики,

анульовані школи та медичні заклади, спаплюжені села, забур’янені поля і ниви, розвалені дощенту приміщення тваринницьких ферм, масове безробіття, втечу (інакше не назвеш) досвідчених спеціалістів за кордон, за навчання яких розплачувалися не дядько Сем і тітка Європа, а ми з вами, тобто держава? Взяти сучасне мистецтво, яке нав’язують нам огидні «творці моралі». У переважній більшості це кобилятина, жеребятина, пошлятина. Ми все це знаємо, розуміємо, споглядаємо і… мовчимо. В рот води понабирали. От у чому наша біда. Не ждімо сподіваної волі і манни небесної. Будьмо громадянами, владою на місцях. Самі порадимось і знайдемо собі раду, вислухаємо один одного, наведемо порядок у себе в домі. Інакше нам не бачити достатку і стабільності в державі, як своїх вух. Володимир ЩЕРБАК, с. Мала Виска Кіровоградської обл.

Публичная информация недоступна для простого человека В номере 38 газеты «Правдоискатель» за декабрь 2011 года вы опубликовали мое письмо о том, как обворовывают военных пенсионеров. Напомню, проблема в том, что с 2008 года перерасчет военных пенсий связан с волокитой в Кабинете Министров Украины (КМУ), Министерстве обороны Украины, Пенсионном фонде Украины, где процветает бюрократия, способствующая коррупции. Правовые махинации выглядят следующим образом. Закон не обязует Кабмин принимать решение об изменении денежного обеспечения, а вот в Постановлении КМУ № 45 от 13.02.2008 г. почему-то указано, что перерасчет пенсий производится в связи с соответствующим решением Кабмина. Именно на отсутствие такого решения ссылаются в Министерстве обороны и Пенсионном фонде, отказываясь производить перерасчет пенсий десяткам тысяч военных пенсионеров. Хотя все чиновники должны понимать, что Постановление КМУ № 45 – это подзаконный акт, который нельзя трактовать как отменяющий действие прямых норм закона. Закон же таков. Часть 3 ст. 43 Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с воинской службы, и некоторых других лиц» предусматривает, что размер премии включается в структуру пенсии и влияет на ее размер. Условия перерасчета пенсий определяются статьей 63 данного Закона. В ней определено, что пенсии подлежат перерасчету в связи с изменением размера хотя бы одного из видов денежного обеспечения соответствующей категории военнослужащих,

лиц, имеющих право на пенсию согласно этому Закону, или в связи с введением для указанных категорий лиц новых ежемесячных дополнительных видов денежного содержания (надбавок, доплат, повышений) и премий, установленных законодательством. С 1 ноября 2010 года повышен размер премий для военнослужащих, следовательно, я имею право на перерасчет пенсии. Получив незаконный отказ в перерасчете пенсии, я обжаловал его в Николаевском районном суде Николаевской области. Дело вел судья Терентьев Г. В. и помощник судьи Кондратьева А. Л.; у меня не было даже адвоката, ответчиков представляли опытные юристы. Несмотря на это, поскольку дело рассматривалось в строгом соответствии с Конституцией и Законами Украины, было принято решение в мою пользу. Однако Главное управление ПФУ в Николаевской области подало апелляционную жалобу на это решение. Я наивно думал, что апелляционная инстанция подтвердит законное решение суда первой инстанции. Жаловался на то, что задержки с рассмотрением жалобы ГУ ПФУ оттягивают вступление в силу и исполнение судебного решения. Однако 17 мая 2012 года апелляционную жалобу удовлетворили, и я остался ни с чем. Меня даже лишили законного права участвовать в рассмотрении дела в Одесском апелляционном административном суде. Я подал кассационную жалобу на решение апелляционного суда, а тем временем решил воспользоваться новым законом «О доступе к

публичной информации» и обратился в Пенсионный фонд Украины с запросом о том, какой размер пенсии установлен военным пенсионерам (офицерский состав), которые уволились после ноября 2010 г., июня 2011 г. и по настоящее время. В ответ мне прислали отписку, что расчет и перерасчет пенсий находится в исключительной компетенции структурных подразделений Министерства обороны. Между тем согласно статье 10 Закона Украины «О пенсионном обеспечении лиц, уволенных с воинской службы, и некоторых других лиц» назначение и выплата пенсий военнослужащих производится органами Пенсионного фонда Украины. Чиновники пользуются разночтениями законодательства в вопросах компетенции, чтобы сложить с себя ответственность за социальную защиту граждан. А Николаевский районный суд Николаевской области отказал мне в удовлетворении иска, которым я просил обязать областное управление ПФУ предоставить публичную информацию о том, как определяется размер военных пенсий. Теперь я не имею возможности подкрепить свои доводы официальной информацией компетентного органа о установленном законом порядке перерасчета пенсии. Вот и получается, что публичная информация недоступна для простого человека – доступны лишь плоды крючкотворства чиновников. Ветеран Вооруженных Сил Украины, подполковник в отставке МАЛЕЦКИЙ Александр Петрович (с. Нечаянное, Николаевская обл.)

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Ñïðîòèâ

Часопис про свавілля влади та громадський спротив незаконним діям

Новини Аналітика Подробиці Публіцистика

мереж, їх постачальникам». Втім, депутати не дослухалися застережень. Три роки потому Мінекономрозвитку Росії підготувало доповідь про те, що приніс країні закон про торгівлю. У доповіді нема жодного слова про те, що закон дозволив знизити ціни – на 40%, на 15% або хоч би на 5%. Однак з посиланням на авторитетного дослідника роздрібної торгівлі Вадима Радаєва зазначено: «Про пом’якшення вимог [до постачальників] кажуть 2-3% рітейлерів і постачальників… на те, що вимоги пожорсткішали, вказують 24%». Те саме каже голова правління одної з провідних асоціацій постачальників Максим Протасов: «Положення постачальників не змінилося або погіршилося». Факти підтвердили правоту скептиків, але оптимізм сильніший за факти. «Закон не лампочка, він не включаєтся натисканням, потрібен час», – прокоментував невтішні результати запровадження закону його ідейний натхненник і один з керівників ФАС Тимофій Нижегородцев. «Важливо дотримуватись спокою» і не піддаватися на заклики скасувати закон – так він закликав до витримки, і незабаром... ініціював внесення поправок, які роблять закон жорсткішим. Нижегородцев правий. Закон про торгівлю дійсно виявився не схожим на лампочку. Лампочка, яка світиться наполовину, все ж світиться. Закон про торгівлю ще не до кінця «увімкнувся», але вже «потемнішало».

були поширені, з іншими товарними категоріями. За необхідності треба зробити поправку на дію інших факторів. Якщо був вплив закону, хай навіть невеликий, його буде виявлено. Саме так сталося в американських воєнторгах, де з іниціативи Міністерства оборони з 2002 року була запроваджена заборона на маркетингові бонуси. Військові є військові – заборона «увімкнулася одним натиском». Однак, як встановив економіст Джошуа Райт (зараз є одним з керівників американського антимонопольного органу, FTC), ця заборона призвела до підвищення цін на 4% та зниження обсягу продажів на 13%. Тривожне попередження для споживачів і постачальників! Якщо б у Росії з’явилося дослідження, подібне до роботи Райта, мабуть, це розвіяло б сумніви в тому, що проблема в самій ідеї закону, а не у непослідовності та неповноті її втілення. Але такого дослідження нема. Ініціатори закону з ФАС не поспішають скористатися своїм правом запитувати у торгівельних мереж обов’язкові для надання дані, а торгові мережі, які зачепив закон, не відгукнулися на прохання Мінекономрозвитку зробити це добровільно. Як би мало не цінували російські чиновники та рітейлери можливість аргументовано вирішити спір про наслідки закону, у його вирішенні мають бути зацікавлені українські парламентарі та Кабінет Міністрів України. Робота над законопроектом «Про внутрішню торгівлю» йде чотирнадцять років. Якщо ще місяць присвятити вивченню того, як аналогічний закон працює в сусідній країні, це може дати більше ясності, ніж усі попередні дискусії. В іншому випадку є великий ризик придбати лампочку, від якої темнішає. Вадим Новиков, член Експертної ради при уряді Росії.

www.sprotiv.org ЧОМУ УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБЕН ЗАКОН ПРО ВНУТРІШНЮ ТОРГІВЛЮ На одному із засідань Кабміну прем’єр Микола Азаров оголосив про рішення протягом місяця доопрацювати проект закону «Про внутрішню торгівлю», який у грудні довелося відкликати з Верховної Ради «з огляду на явну безперспективність прийняття». Прем’єр дав зрозуміти, що ключові положення відкликаного законопроекту – обмеження термінів відстрочки платежів постачальникам та заборона вимагати оплати маркетингових послуг – залишаться і в оновленому документі. Вони, вважає Азаров, дозволять «забезпечити захист вітчизняного виробника і споживача» від диктату роздрібних мереж.

Досвід Росії Такі самі надії російські чиновники покладали на закон про торгівлю, що набув чинності у 2010 році. Він також містить обмеження щодо граничних термінів відстрочки платежів постачальникам та надання платних маркетингових послуг у торгівельних мережах. Голова профільного комитету Державної думи тоді обіцяв: протягом п’яти років новий закон призведе до зниження роздрібних цін на 40%, в тому числі на 15% у перший рік своєї дії. Схожі показники передрікала Федеральна антимонопольна служба (ФАС) РФ: «роздрібна ціна формується не тільки виходячи із собівартості виробництва і націнок…», але і з додаткових виплат (бонусів, штрафів, маркетингових послуг) у обсязі «від 5 до 40% від обсягів» поставок. Мовляв, без цих додаткових виплат ціни були б нижчими на ті самі 5-40%. Були і скептики. Провідні російські економісти, застерігаючи депутатів Держдуми, у відкритому зверненні заявили: прийняття закону про торгівлю нанесе «величезні збитки споживачам, підприємствам торгівельних

Син прем’єра Азарова не платитиме новий податок на нерухомість Запроваджений урядом податок на нерухомість породжує соціальну несправедливість у ставленні до платників податків. Про це пише Андрій Скумін у матеріалі «Українського тижня». Автор відзначає, що відповідно до Податкового кодексу зменшення бази оподаткування застосовується лише до одного об’єкта нерухомості. «Це породжує соціальну несправедливість у ставленні до платників податків, оскільки власник апартаментів, скажімо, у Києві площею до 120 кв. м. не сплачує його (син прем’єрміністра Азарова Олексій має квартиру площею 104 кв. м., а відтак звільнений від оподаткування), а пенсіонер, який має у власності хрущовку метражем 33 кв. м. і успадкований будиночок у селі, який не є дачним чи садовим, мусить це робити», — зауважує автор. При цьому автор підкреслює, що ринкова вартість нерухомості господаря апартаментів і пенсіонера різниться на порядок, а то й більше. «Квартири, житлова площа яких не перевищує 240 кв. м., та житлові будинки площею до 500 кв. м. мають максимальну річну ставку податку в розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. (наразі це 11,47 гривень). Відтак власник елітної нерухомості житловою площею до 240 кв. м. сплачуватиме не більше ніж 1,376 тис гривень на рік, а кількаповерхового палацу житловою площею до 500 кв. м. — до 2,867 тис

Тривожне застереження Можна заперечити, що «потемнішало» не завдяки закону, а всупереч йому. Чудовий довод! Але його справедливість можна перевірити. Наприклад, співставити динаміку цін та обсягів продажів у товарних категоріях, у яких додаткові виплати до прийняття закону гривень, або 350 доларів», — йдеться у матеріалі. Автор зазначає: маленький українець, пенсіонер чи бюджетник, який має хрущовку житловою площею 18-30 кв. м. і сільський будинок, мусить викласти щонайменше 206-344 грн. незалежно від того, де він проживає: у столиці чи обласному або районному центрі, де рівень доходів і витрат суттєво різниться. При цьому податком на нерухоме майно не обкладатиметься комерційна нерухомість.

Гладчук вимагає від Центрвиборчкому компенсації за нечесні вибори Нещодавній кандидат в народні депутати по 223 виборчому округу Вадим Гладчук судиться з Центральною виборчою комісією, повідомляє sprotiv.org. У позові політик вимагає повернути йому 13 тис. гривень, сплачених у якості застави за балотування. Свій позов Гладчук обгрунтував тим, що чесних виборів не відбулося. Тому, вважає він, махінатори з Центрвиборчкому зобов’язані компенсувати обманутим учасникам виборів витрачені кошти. «Спочатку я написав листа до Центрвиборчкому з вимогою повернути мої гроші. Надійшла відповідь від Магери: результати виборів встановлені, заставу кандидатів перераховано до бюджету. Але всі знають, що Центрвиборчком відмовився встановлювати результати виборів у низці

округів, в тому числі, в 223 окрузі. Відповідь Магери – це цинічний обман і маніпуляція. Центрвиборчком просто не хоче нести відповідальність за свої дії. Вони пальцем о палець не вдарили для проведення чесних виборів у Шевченківському районі Києва. Вони кришували пилипишинських наперсточників, допомогли вкрасти перемогу опозиційного кандидата, відмовившись відкликати фальсификаторів з ОВК. Мої 13 тисяч гривень – це мала частина збитків, нанесених киянам, які Центрвиборчком зобов’язаний компенсувати після перетворення виборів на цирк з його вини» – стверджує Гладчук. 5 листопада 2012 року Центрвиборчком визнав неможливість достовірно встановити результати голосування у 223 виборчому окрузі. Однак фальсифікатори не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Тому учасники виборів, витрати яких виявилися даремними, навіть не отримали можливості стягнути з банди пилипишинських «підрахуїв» через суд нанесені ними збитки. На сайті Центральної виборчої комісії в публикації під заголовком «Протоколи Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України в одномандатних виборчих округах» відсутні дані про результати виборів депутатів у одномандатному виборчому окрузі № 223. На думку Гладчука, формально виборчий процес в цьому окрузі не відбувся, результати виборів не оприлюднювалися. Отже, держава має повернути обманутим кандидатам у депутати їх заставу за участь у виборах, що не відбулися – вважає редактор опозиційного інтернетвидання «Спротив».

Ìèòåöü

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Олексій Кустовський: «Сучасні політики давно перетворилися на карикатури» У столиці талановитих художників-карикатуристів можна на пальцях однієї руки порахувати. У Києво-Святошинському районі Київської області, в місті Вишневому живе така рідкісна людина, переможець майже вісьмох десятків міжнародних фестивалів та конкурсів карикатури. Цього літа в Ірані завершився перший Міжнародний фестиваль карикатури "Падіння Уолл-Стріт", де Олексій Кустовський посів друге місце. Народився Олексій Павлович у 1971 році в м. Києві. Закінчив Аграрний університет, аспірантуру Національного ботанічного саду ім. М.Гришка. Професійною карикатурою займається з 1998 р. – Олексію Павловичу, Ви призер багатьох міжнародних та вітчизняних конкурсів карикатури, маєте чимало нагород. З чого все почалося? – Малювати любив з дитинства. За радянських часів дитиною збирав карикатури відомого журналу «Крокодил», вирізав та вклеював до шкільного зошита. Цей зошит, до речі, зберігся і по сьогоднішній день. Спочатку я жодної авторської карикатури придумати не міг, оскільки для цього треба мати певний життєвий досвід. Навчаючись в інституті, я часто замислювався над своєю карикатурою. Після народження сина, у 28 років, я створив першу карикатуру. Моя перша карикатура була надрукована приблизно 10 років тому, вона була досить простою. – Як виглядала Ваша перша карикатура? – Коли я з малюком сидів та гойдав його у колясці, в мене виникла ідея створити ось такий жарт: я в одній колясці, моя дитина в іншій, я гойдаю дитячу коляску, читаю книжку, а в роті у мене соска. – Як до Вас приходить натхнення? – Творче натхнення карикатуриста залежить від фази місяця. Але досі я не зрозумів, що більше впливає на робочий настрій: повний місяць, старий чи молодий. Чомусь вночі мені хочеться творити. – Мабуть, для того, щоб творити карикатури, треба мати гарне почуття гумору? – Я б навіть сказав, специфічне почуття гумору. Звичайно, карикатура – це гумор і має свою специфіку. Є такий знаний американський вчений Віктор Раскін, який досліджує теорію гумору. В нього є наукова робота «Семантична теорія гумору», в якій значне місце приділяється вербальному анекдоту, тобто карикатурі. Інколи його теорія та практика допомагає в непростій роботі. Для того, аби творити карикатуру, треба мати загострене серце. Це достатньо складний процес. Інколи її можна швидко намалювати, інколи доводиться витратити чимало часу і навіть використовувати технологію графіті. – Цього літа Ви посіли друге місце на міжнародному фестивалі карикатури, що проходив в Ірані… – Хочу додати, що в Ірані трохи неординарне ставлення до карикатури. Контроль і державне фінансування. Інколи

Олексій Кустовський, відомий український карикатурист

Ця робота перемогла на міжнародному конкурсі карикатура в них використовується як політична пропаганда. Темою конкурсу було «Падіння УоллСтріт». Я виступав на економічну тему. Зобразив двох капіталістів, які розривають долар навпіл. В результаті утворюються мішки, прірва. Зроблена вона у вигляді силуету людини. Вона влучно вписалася в саму назву теми конкурсу. Коли ми беремо участь в таких конкурсах, у нас і думки не виникає, що наші малюнки можуть неправильно трактуватися. Метою фестивалю було продемонструвати солідарність із рухом, що прокотився Сполученими Штатами під назвою «Захопи Уолл-Стріт». Головний приз отримала карикатура іранського автора з відвертим антисемітським змістом: вона зображує євреїв, які моляться під входом до біржі Уолл-Стріт, який виглядає як іудейська

святиня – стіна плачу. На жаль, досі організатори конкурсу зі мною не зв’язалися і не привітали із нагородою. Цей конкурс має суто віртуальний характер. Можливо, це пов’язано із специфікою країни, яка знаходиться в міжнародній ізоляції. Я люблю професію карикатуриста, тому що вона мені дає можливість багато подорожувати та побачити світ. – Як Ваші рідні ставляться до Вашої творчості? – Інколи мої рідні мене ревнують до моєї роботи, але порозуміння ми знаходимо. Справа в тому, що я дуже багато часу приділяю карикатурі. Хоча карикатурою, безумовно, важко заробляти собі на життя. Карикатури – це моя коханка, інколи дружина так до моєї діяльності і ставиться. Хоча дружині я не зраджую. – Чи можна назвати карикатуру політичним видом мистецтва? – В Америці карикатурі приділяють велику увагу. Там в періодиці можна побачити в кожному номері карикатури на політиків. І це нормальна практика. В Ірані цей вид мистецтва використовується як зброя. Недарма карикатура на пророка Мухамеда спричинила скандал. На мою думку, краще обмінюватися карикатурами, ніж розпочинати кровопролитну війну. У свій час я багато малював політичних карикатур і перехворів політикою ще за часів помаранчевої революції. У додатку до журналу «Політика» друкувалося чимало моїх карикатур, присвячених Ющенку, Кучмі, Тимошенко, тощо. Також в українському журналі «Тиждень» разом з колегами працювали над коміксами. Одним з героїв наших малюнків тоді був таксист Теодор Драйвер, який потрапляв у різні політичні історії. Були комікси, коли наш герой копав картоплю. Зараз такого натхнення немає, тому відчувається втома від того, що відбувається в країні. Для того, аби створювати карикатури, треба, щонайменше, довіряти одному з депутатів Верховної Ради. Коли ти розчарований у політиках, карикатури важко створювати. Принаймні, вони будуть нечесними. – Чи можна вважати українську політику суцільною карикатурою? – Сучасні політики давно перетворилися на карикатури. Малювати карикатури на карикатури стає все важче. – У Вас велика родина? – Моя дружина Алла викладає ботаніку в педагогічному університеті. В мене двоє дітей: донька Вікторія та син Євген. Доньці 6 років, вона любить малювати, причому з елементами графіті. Сподіваюся, з неї з часом вийде професійний художник, і вона піде за моїми стопами. Сам я спадковий агроном. Мій дід за радянських часів був директором Шпітьківського радгоспу, а батько керував радгоспом «Хотівське», теж КиєвоСвятошинського району. Я закінчив агрономічний університет, готував дисертацію. Працював 10 років в Національному ботанічному саду імені Гришка, що знаходиться на Печерську. Вирішив, що краще замість дисертації малювати карикатури. Про це я не жалкую. В аспірантурі я пройшов непогану життєву школу, за що вдячний своєму науковому керівникові. Карикатура – це також в своєму роді дисертація, тільки графічна. Хоча, на жаль, в вітчизняному та зарубіжному реєстрах професій немає такої професії, як карикатурист. Є. Цаплевич

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

Ïîçèö³ÿ

Що з тобою, Україно? Початок на першій шпальті. Олігархічне оточення глави держави планувало «будувати нову країну» без чіткого бачення стратегії розвитку. «План реформ», аби-як змальований відповідно до міркувань тактичної вигоди, повністю знецінився і перетворив слово «покращення» на жарт та лайку в народному фольклорі. Не секрет, що з 2010 року в Україні зник поділ влади на три гілки – законодавчу, виконавчу і судову – що існував у 2005-2009 рр. у зв’язку з послабленням президентської вертикалі. Адже наш державноадміністративний устрій від самого набуття незалежності будувався «під Президента»: саме Президент, виведений з політичної системи стримувань і противаг і поставлений над законом, визначає формат політичної еліти та порядок денний. Парламент виконує дорадчі функції при Президенті, уряд виконує доручення Президента, судова система де-факто на чолі з призначеним Президентом Генеральним прокурором пристосовує правові та державницькі традиції суспільства до президентської політики, а представники Президента (пізніше названі головами обласних адміністрацій без зміни суті їх діяльності) забезпечують реалізацію політики Президента на місцях. Але Президент не є людиною, що може реалізувати власні задуми. Він – зразковий пристосуванець, що вміє подати схід сонця як свою особисту заслугу та повісити провину на злочинну опозицію за всі прориви каналізації. Саме такий «керманич» «державної машини» біля декоративного «пульту керування» влаштовує можновладців, що обрали його своїм Президентом та підтягнули на вибори голосувати за нього або, принаймні, проти всіх інших мільйони лояльних робітників своїх підприємств, бюрократів і активістів

своїх установ та громадських організацій, вояк своїх силових підрозділів. Ці можновладці звикли владарювати за рахунок обману дурного простолюду. Поки в народі вважається, що надто розумним бути погано, доти демагогічна «державна машина» літатиме туди-сюди над болотом до першої ж блискавки, що продирявить повітряну кулю та остаточно скине в багнюку нашу батьківщину. Під уявним проводом декоративного Президента, він же – цап-відбувайло, «державна машина» зайнята підгодовуванням з ложечки злиденного, лінивого та безкультурного населення, все «народовладдя» якого полягає у варварській звичці шантажувати владу перспективою бунту, бійок та безладів, вимагаючи незаслужені блага: безкоштовну освіту, медицину, житло, хліб та розваги. В обмін на бездумну любов до «батька нації» або, частіше, лякливу лояльність до нього народ отримує бажану «халяву»: тюрму замість школи, хоспіс замість медицини, конуру замість житла, об’їдки замість хлібу і дурман замість розваг. При цьому всі, хто щось будує власними руками, зобов’язані платити відступні друзям Президента, допомагати цивілізаційному самогубству решти населення, або все створене власними руками буде розтоптане чи відібране за нелояльність до «народовладдя» брехливої демагогічної халявократії. Слід облишити всяку надію на те, що політики та глобальні корпорації спроможні вирішити економічну кризу і забезпечити добробут населення. Не можна вірити нікому, хто закликає об’єднатися без розумного задуму, просто заради об’єднання, щоб показати «силу» стихії сліпого натовпу в протесті заради протесту або самонавіюванні заради самонавіювання. Маємо керуватися власним розумом, а не

лояльністю до дутих авторитетів, що дискредитували себе пустими обіцянками. Спілкування між людьми має сенс лише тоді, коли приносить задоволення від обміну особистими думками і закінчується створенням нормальних, рівноправних та зрозумілих договірних відносин між людьми на чітких прозорих умовах, без торгівлі котами в мішку. Добробут треба заслужити, збудувати своїми руками з допомогою тих людей, яким ви допомогли, допомагали у минулому або точно можете допомогти в майбутньому. Добробут треба правильно задумати, обмежуючи свої потреби тим, що дійсно може принести щастя, а не першимиліпшими позивами шлунку чи інших частин тіла. Тільки холоднокровні черв’яки та змії живуть заради втамування голоду, представляючи з себе суцільний шлунок. І, оскільки щастя у кожного своє, задум добробуту також має бути індивідуальним у кожної людини, оскільки не може бути стандартизованого «соціалістичного» щастя для всіх людей. А знання про те, як будувати своє щастя, мають бути загальнодоступними та коштувати розумну ціну, що відповідає їх реальній вартості, а не амбіціям самозванних тиранів та демагогів і їх придворних мудрагелів та шутів. Що з тобою було б, Україно, коли б раптом козацький дух особистої самостійності, хазяйновитості, самоврядування поступився плазуванню перед обіцяльниками мани небесної та голодними потягами когось вкусити, знайти на стороні та розтерзати «винних» за нашу власну безініціативність? Цього не буде! Ми – хазяї свого життя, розумні та щедрі, помірковані та співчутливі, терпимі до стриманого інакодумства, нетерпимі до агресивних спроб завоювати нашу свідомість та навіяти нам чужі думки і потреби, перетворити людей на голодних та неграмотних рабів, що не можуть дати раду собі без рабовласницького кнута з пряником. Майбутнє за людьми, що володіють собою. Юрій ШЕЛЯЖЕНКО

Лист патріярхам українських церков Патріярху Української ГрекоКатолицької Церкви Блаженнійшому Святославові (Шевчуку) Патріарху Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшому Філарету Слава Ісусу Христу! Факт прийняття українським народом християнства спричинив постання цілого пласту базованих на ньому світосприйняття та культури. Понад тисячу років українці отримували таїнство хрещення у віці кількох днів або тижнів, зростали в атмосфері віри й усвідомлення особистої відповідальності. Християнське виховання дарувало мудрість і розуміння згубності для душі та тіла відходу від євангельських заповідей, сил визнати власний гріх або помилку. А прагнення бути разом з Творцем після фізичної смерті зобов'язувало до чеснотливого життя. Вихованій в цих традиціях людині звично ухвалювати життєві рішення, вмотивовані вірою. Сучасні політологи та аналітики нарекли цю форму земного буття "традиційним суспільством". Залишений у спадок від почилого (і геть не в Бозі) Союзу "совковий" менталітет продовжує і нині корегувати поведінку мільйонів українців. В останнє десятиліття минулого століття ми всі були свідками неймовірного духовного піднесення. Проте з часом незаздрісний побут взяв гору над здоровим потягом до правди. Варто визнати, що нині ми живемо у псевдо-християнському суспільстві, світі, котрий мовчить про Бога і старається жити так, ніби Його немає. Як не прикро визнавати, переважна більшість володарів паспорту громадянина України нині довіряють найрізноманітнішим пройдисві-

там-чаклунам, продажним політологам, естрадним штукарям, але не порадам та застереженням старозаповітніх пророків та Христових апостолів. Християнство (не як одна з релігій, а як реальна форма світосприйняття) є антиподом симуляції, нещирості, безпринципності і аморальності, давало й дає чітку відповідь майже всім викликам часу. Певно, саме в цьому і криється причина ненависті до нього адептів різноманітних течій матеріалізму. На щастя, агресивність прихильників вивищення чуттєвих насолод над здоровим глуздом і Божими Заповідями не в змозі применшити вагомість Христової Церкви в суспільному житті України. Думки, поради і навіть заклики церковних діячів є вагомим аргументом для мільйонів українців у справі сприйняття та розуміння нинішніх процесів і формування поведінки. Саме ця обставина спонукає нас звернутися до Вас з проханням подати свій голос на захист правди та моральності. Впродовж кількох останніх років проблема азартних ігор набула винятково великого значення. Оманлива можливість виграти велику суму грошей за дуже короткий час відволікає від продуктивної діяльності, сімейного життя, творчих виявів, духовного розвитку, занять спортом, діяльності, скерованої на самовдосконалення, провокує антисуспільну поведінку. Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно визнала лудоманію (залежність від азартно-ігрових дій) хворобою ХХІ століття. Згідно статистичних підрахунків, Україна ризикує потрапити в число держав з великою кількістю хворих новітнім знаряддям узалежнення. Кілька

років тому окремим указом президента, постановами Кабінету Міністрів та Верховної Ради діяльність азартно-ігрових закладів в Україні була цілковито заборонена. Здійснені під тиском громадськості ініціативи не вирішили посталої проблеми остаточно, проте суттєво ослабили позиції діячів аморальної форми отримання надприбутків. Витримавши кількарічну паузу, позбавлені моральних принципів шукачі легкої наживи, нерідко прикриваючись абстрактним терміном "Миттєві державні лотереї", намагаються скасувати поки що чинні постанови та указ і легалізувати діяльність азартно-ігрових закладів. Ваше Блаженство! Усвідомлення відповідальності перед майбутнім багатостраждального і водночас боголюбивого українського народу зобов'язує нас не лишатись осторонь викликів, з якими зіштовхується він під сучасну пору. Даним зверненням ми просимо Вас листовно звернутися до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України і громадськості з приводу спроб легалізувати азартно-ігрові заклади в містах та селах України. Ваш голос почують мільйони і він стане вагомим чинником в справі протидії аморальності та гону за наживою. "Хто стукає, тому відчиняють" (Лк. 11:10). Член ЦП ВГО "Чесне Слово" О. Вахній; заступник Голови ВМГО "Український Молодіжний Авангард" Г. Посмерека; головний редактор альманаху "Молода Нація", к. п. н. П. Вознюк; керівник Слухацького клубу НАДУ, к. і. н. В. Омельчук; к. і.н. КНЕУ П. Сацький; голова ГО "Відкрите коло" М. Єременко.

Ïðîçà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 1 (51) â³ä 31 ñ³÷íÿ 2013 ðîêó

МИ БУДЕМО ПРИВИДАМИ Притча. Я прокинулася в країні привидів. Ми народилися тут і спали все життя. Ми були малими, думаючи про себе мало. Ми зростали, думаючи про себе більше. Ми багато думали про свій дім. Тому він став дуже великим. Під стелею оселилися хмари, а підлога була засипана зірками. Їх теплі доторки приємно лоскотали наші босі ноги. Ми багато думали про старших. Вони були нашими джерелами чистої води, вершинами з твердим шляхом нагору, книжками про всі таємниці життя. І водночас старші були чужими. Ми вважали їх надто великими та недосяжними. А вони не хотіли бачити нас більшими, рівними собі. Ми так багато думали про старших, наче забули, що й самі живемо вічно. Ми завжди гралися у народження та смерть – азартні раунди нескінченного життя, які віднімають спокій та глушать пам’ять. Я прокинулася біля моря, і, співаючи в ритм муркотінню хвиль, зізнавалася в любові до старших. Я прокинувся біля моря, і, перекрикуючи шторм, зізнавався в любові до старших. Мені не було про що спілкуватися з морем, окрім любові до старших. Але море вийшло з берегів, затопило мене, не помічаючи моєї любові. Ледве вдалося випливти до сонця. І, випльовуючи гірку солону воду – наче пародію на смак чистого домашнього джерела – мені захотілося зненавидіти старших та проклясти їх навіки, вбити в своїй пам’яті, наче їх нема і ніколи не було. Вся любов світу випарувалася, окрім тої краплі, що була в крові та примушувала битися страждаюче серце. На місці моря залишилися лише камені та порожнеча. Ми стрибали по каменях і кидалися ними в сонце, здіймаючи пилюку та ковтаючи пилюку. Ми ненавиділи старших і любили один одного, тому що ми були злими розчарованими дітьми, які не хотіли рости. Ми народжували своїх дітей, прищеплювали їм свою любов і свою ненависть, залишаючись для них великими і недосяжними. Наші діти з плином століть стали такими малими, що їм навіть не вдавалося повністю зрозуміти нас. Тисячі нащадків ставали в зіниці ока

скам’янілого предка і дивилися під ноги, марно сподіваючись уявити собі його точку зору. Мільйони нащадків тупцяли по ніздрям носу предка, переконуючи себе, що от-от відчують, чим той дихав. Поки сім мільярдів нащадків сперечалися, скільки їх може вміститися на нігті далекого предка, вони всі забрели під ніготь і навіки спочили у рихлій грязюці. Я прокинулася в цій країні привидів і полюбила її. Лише дивно було жити в грязюці під нігтем далекого предка. Інші привиди твердили, що нема життя, окрім життя в грязюці; бо грязюка – об’єктивна реальність, виявлена у пристрасних почуттях. Своя грязюка, переконували вони, чистіша за грязюку під іншими нігтями, хоча за великим рахунком не існує нічого, окрім грязюки. Твердили також, що кількість грязюки переходить у якість і забруднення грязюки збільшує життєвий простір. Я казала: «Окрім грязюки, існують ще привиди». Мені відповідали: «Ніяких привидів не існує. Тільки грязюка реальна». Тоді я почала багато думати про себе, бо вирішила не бути грязюкою. І хоч в мене кидалися грязюкою, ніхто не влучив, бо я була привидом. Я зуміла перерости старших. Стала високою, як гора. Бачила багатьох високих і низьких привидів, що розводили грязюку навколо себе та гралися в грязюці з малечею, нескінченно повторюючи ласкавими фразами смішне вчення, ніби існує лише грязюка і нічого, крім грязюки. Я знайшла в собі світло і народила сонце над своєю вершиною, одне для всіх, щоб всі привиди світилися в його променях і росли, прагнучи досягнути спільної вершини. Я прокинувся від перших променів сонця в країні привидів. Я завжди уявляв себе сонцем, хоча всі казали, що я грязюка. В мене кидалися грязюкою, але вся грязюка пролітала наскрізь, бо я був привидом. Якось мене закидали цілою горою грязюки; я став піччю, і вся грязюка всередині мене затверділа. Я злетів у небо і випустив зсередини новонароджену планету; на ній вирувало життя. Мешканці моєї планети, які називають себе людьми, спочатку вважали привидів мертвими і боялися нас. Потім вони прокинулися і написали мовою водойм та лісосмуг на поверхні найбільшої зі своїх пустель:

Нескінченне слідство Початок на першій шпальті. «Слідство» у справі може знову продовжуватися до нескінченності. Зміст постанови судді Аксьонова показує, наскільки непрофесійними були дії слідчого Григоришина, що зажадав від суду визнати покійника злочинцем в інтересах рейдерів. Суд встановив, що вимоги синів Помазана про доведення слідства до кінця для реабілітації їх померлого батька відповідають діючому законодавству. Між тим слідство не було доведено до кінця. Зокрема, справу було направлено до суду без обвинувального висновку. Суддя вказав, що в такій ситуації неможливо вирішити питання про винуватість чи невинуватість Сергія Помазана у вчиненні злочину, і вважав за необхідне направити кримінальну справу прокурору Житомирської області “для організації досудового слідства, за результатами якого справа щодо померлої особи може бути закрита на досудовому слідстві за відсутністю події злочину або складу злочину в діях померлого”; “коли ж обвинувачення не буде спростовано, справу необхідно надіслати до суду, де за наявності відповідних підстав суд або виправдовує померлого, або закриває справу”. 30 січня Апеляційний суд Житомирської області відмовився скасувати

постанову про порушення кримінальної справи відносно О. Кравченко та залишив в силі аналогічне рішення судді Бондарчука, про яке ми писали у минулому випуску газети “Правдошукач” у статті “Негласність суду: інстинкт самозбереження беззаконня”. Слід зазначити, що засідання було гласним, на відміну від безпідставно засекреченого розгляду справи в суді першої інстанції. Директор агрофірми “Прогрес” Іванов заявив клопотання про видалення преси з зали судових засідань, посилаючись на неназвані “наклепи” проти себе, суду та прокуратури. Він навіть поскаржився, що його “обзивають” в публікаціях та в інтернеті, але не зміг навести жодного прикладу “некрасивих слів” про нього у наших публікаціях. Головуючий суддя Прокопчук сказав, що не буде обмежувати свободу преси і не розуміє, чому засідання в суді першої інстанції було закритим. Взагалі, пан Іванов показав у залі судових засідань дива красномовства. Почавши з обіцянки “не займатись словоблудієм”, він заявив, що його “обіжали” протягом 10 років. Тому, сказав він, суд має дати йому 15 хвилин на промову та витребувати всі 35 томів кримінальної справи. Далі він заявив, що “36 томів цієї

«Ми будемо привидами!». Вони відчули примарність дійсності, створили різнобарв’я неповторних майданчиків, де кожна людина самостійно будує собі щастя. Перед людьми постав прекрасний привид майбутнього – складна і водночас очевидна мозаїка життя, радості та щастя, в якій всі живуть по-своєму, усвідомлюючи єдність життя, розуміючи інакших і допомагаючи один одному. Одна людина, що стала сонцем і ширяє в порожнечі неподалік від мене, якось спитала, навіщо я так складно наповнював щастям всесвіт. Вона каже: «Легше рости і розширюватись, спалюючи космічний пил, поки увесь всесвіт не стане сонцем». Відповідаю: «Я, сонячний привид, довго вдихав порожнечу і тільки після цього зумів роздмухати туман дійсності подихом майбутнього. Не бачу сенсу нескінченно переплавлювати бруд у боротьбі проти бруду. Плазма важить не більше, ніж бруд; різниця лише у температурі». А вона мовчить і палає в моїх обіймах, наче забула, як дихати. Знаєте, як? Творчість має бути довгою і глибокою, як вдих. Боротьба – швидкою і вичерпною, як видих. Юрій ШЕЛЯЖЕНКО

справи зникли в прокуратурі”, причому за це “вигнали слідчого”, зловісно натякнув про якісь “вбивства”, про “злочинність БТІ” та “розірвані папки”. Суддя Прокопчук попросив Іванова виступати по суті. Той образився і почав сперечатися з суддею... Здавалося, він марить “під градусом”. Адвокат І. Татієв розчарований тим, що суд пішов назустріч Іванову та прокуратурі у інспірації надуманого обвинувачення проти О. Кравченко. Махінації слідства ще будуть викриті під час гласного слухання справи по суті, від чого репутація органів прокуратури далеко не виграє. Всеукраїнська незалежна газета

Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (член Національної спілки журналістів України). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р. Тираж 2000 примірників. Розповсюджується безкоштовно та по передплаті (ціна 2 грн. 24 коп.). Адреса редакції, видавця: поштовий індекс 01042, м. Київ, вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82. Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 31.01.2013 р. Віддруковано у ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034, тел. 0432-556397. Замовлення № 136601.