ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Драми

ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ТРАҐЕДИЯ НА V АКТИ О С О Б И: Єфтай, спредз разбойнїк, вецка княз. Його єдинїца дзивка, 17 рочна. Осифко (вон ма покруцени ноги), прости пастир, 19 рочни. Данилко, пастир 14 рочни. Глашнїкове з войни: I, II, III. Елеазар, I предняк народу. Предняци народу: II, III, IV, V. Дзивчата, дружки: I, II, III, IV. Церковни послужнїк. Полицає: I, II. Жени. Дзивчата. Хлопи з народу. Гядаци. Место: у Масфи, палестиньским варошу, и у єй околїци. Време: дас 1300. роки пр. Хр.

Витайце нам, мили госци! Тоти, цо сце у старосци, И ви, цо сце у младосци! Знайце: цо ту увидзице, Нє видумка, алє жице!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Добре му ше припатрице! Давно, давно тото було, О Хрисце ше и нє чуло, Та зато нє препаднуло! Давни мертви, та воскресли: Же би жиц вас научели, Якцо сами дошвечели. Верим: же ше нашмеєце; Верим: же ше наплачеце; Верим: же нє забудзеце! Бо то давно, кедиш, дзешка, Та вше було так, як нєшка – Иста доля чловеческа! Щесце, радосц и нєщесце Вше ше по живоце плєце – Верабоже! Но агейце! Алє єст и рука з нєба, Хтора ровна, дзе цо треба – А то єй ше подац треба! Мили госци! тельо одпредз Я, Осифко, мал вам повесц – А вецей вам пове конєц! Бо цо нам розтреса жице, Ту сцагнуте увидзице – Якцо кед у венцу квице!

I. АКТ. (На дпаже блїзко Масфи. З єдней страни драги Єфтайова дзивка зос заруцену на плєцох поньвичку, а з другей страни Осифко з кияком у руки. Пашу кози. Рано).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА I. ЯВА. ЄФТАЙОВА ДЗИВКА (сама за себе): Пошли шицки – бранїц дом и виру! Празна Масфа, празни поля вшадзи – Цо лєм могло, пошло на гранїцу, Одкаль страшни нєприятель идзе... Ах мой Боже! Лєм мой оцец остал Там у горох – оталь вируцени! Медзи брацми жиц вон нє ма право, Свою жем вон нє ма право бранїц, Анї за ню умрец... И цо браца Можу страциц пре нєщесну войну, Вон уж давно страцел... Шицко! Шицко! (Плаче). Мамо моя! да сом голєм з вами Там у гробе – лєпше би ми було! Там у гробе, дзе сце пред мешацом Лєгли – з ганьби и з длугей трапези; Та и моя уж би ше трапеза Раз сконьчела... А так сом остала На тим швеце жива, як нєжива: Сама єдна широта, як палєц, Як тот палєц з руки одоцати. На нїкого нє шмем очи руциц, Нїхто ґя мнє шумнє нє прегвари – Якже дзивки жиц у вичней ганьби? Як вше слухац, цо шицки гуторя. „Єфтайова дзивка – бетярова!”...? Шицко, шицко з шицкого живого, Цо на швеце ище ми остало Блїзко при мнє, то лєм тота коза – Алє у нєй нєт чловеческого Шерца – та ме поцешиц нє може! (Заш плаче). Боже, Боже! да я даяк можем Тото нашо нєщесце обрациц: Да ше оцец заш може поврациц Ту до Масфи и ту жиц, як иньши... А я гоч бим и умарла прето! Да я можем народ свой одбранїц, Або дацо таке вельке зробиц Тераз, кед ше нєприятель гарнє

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Та да ганьбу змиєм з фамелиї, Гоч зос свою власну креву... Алє Цо я можем єдно слабе дзивче? Бог нєбесни нє попатри на мнє! На широту – пастирку на полю! Шак я мам лєм таку чесц у Масфи, Яґод да сом лєм вред на єй целу... (Плаче, оцера себе слизи). ОСИФКО: Гей ти, ти, ти – бетярова дзивко! Цо ти себе чвиркаш вше под носом? Палє: мирно твоя коза паше – Цо сцеш вецей? Шак и ти нє вредзиш Вецей, як цо тота твоя коза! Верабоже же ти Бога квилїш, Та пре тебе шицких нас покаре! Дзекуй Богу за нєбесне слунко, А заш Масфи за то, же це ище Нє вигнала – гоч ши єй на ганьбу! (Єфт. дзивка ище бапжей плаче). Га дабоме! Ти лєм зос слизами Сцеш розмегчиц мойо тварде шерцо – Знам я тебе: гад у тебе шедзи! ЄФТ. ДЗИВКА: Цихо будз, Осифку! Нє будз таки, Вше єднаки! ОСИФКО: Палє, яка бесна! Га дабоме – як даяка княжна! ЄФТ. ДЗИВКА: Гоч сом яка – ялє и я чловек, Мам у себе чловеческе шерцо, Та ме болї... ОСИФКО: А козу нє болї!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Га дабоме! яка ше ту нашла! Чи ти нє знаш: же твой оцец – бетяр? Син бетярки, якейшик приблуди Зос поґаньскей жеми и зос креви – Син рабинї яку вжал твой дїдо, Да му служи... А кед дїдо умар, Га дабоме, твойо бачикове Знали: цо їм робиц – га дабоме! Зос свойого гнїзда вируцели Подпуцене вайцо – га дабоме! Цоже мали робиц зос Єфтайом, Зос тим своїм нєправесним братом, А зос твоїм отцом? Га дабоме! Вигнали го з дому аж за хотап, Да їм вецей нє приноши ганьбу, Да ше з нїма зоз жему нє дзелї! (Кратка павза). А тебе лєм з хижи вируцели Зос мацеру, бо ши була мала, Та це якош, видно, сановали. А и суд вам так осудзел вецкаль: Же то твоя мац зос нашей креви, А ти дзивче – та же медзи нами Жиц чи гнїц можеце... Бо то таке На тим швеце: же на каждим древе Попри здравей єст и снїта овоц Дзепоєдна... Шицок швет зна тото! Га дабоме! ЄФТ. ДЗИВКА (по краткей павзи): Ша и я знам тото! Стораз лєпше, як цо ти, Осифку! Бо то слухам од марней марносци – Слухам и подношим... чежке ярмо! Алє себе, Осифку, подумай: Чи то тебе швечи так гуториц Мнє нєщесней?... Шак и ти нєщесни! ОСИФКО: Го-го! Ге-ге! Га дабоме! Палє! Яка вона мудра – як паноцец: Як премудро зна ци наказовац! Ти наказуй своєй шестри – кози,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА А нє мнє!... – Розумиш, ти – бундаво?! Га, ша знам я: цо ци джобе до оч: Мойо ноги, же сом таки – хроми... Та ми сцеш на очи вируцовац! Алє – га дабоме! – кед биш мала Чловечески розум – га дабоме! Лєгко би ши могла порозумиц: Же тот знак мой – то знак: же сом юнак! Бо, як дзецко, уж сом шедлал конї, Та сом спаднул, та ноги поламал... Так, так, вера! А нє иньшак, вера! Пре юнацтво так сом назначени! Бо то так, як да сом уж од дзецка Знал войовац и на войну ходзел... ЄФТ. ДЗИВКА: Най ци будзе! Алє други людзе О тим иньшак – нє так бешедую! ОСИФКО: Чит! ти бесна! Га дабоме! Палє! Сцеш ми повесц: же сом ше народзел Зос такима кривима ногами! Я од тебе старши! ти нє була При тим... Цо ти о тим можеш швечиц? – Алє гочби було, як уж було, Чисту крев у своїх жилох ношим, Чисту крев народу вибраного – А нє таку, як цо твоя, ґадну, Цпоґанєну!... (Кратка павза). ЄФТ. ДЗИВКА: Знаш ти цо, Осифку? Лєпше будзе, кед будземе цихо: Я ше ґу це нє будзем озивац, А и ти ме охаб раз на мире, Та лєм себе у души думайме: Ти о слави, а я о нєщесцу... ОСИФКО: Го, чи видзиш! Но, ша но! Дабоме! Якя вона душу ма – як коза!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Ти, бундаво, цо ти будзеш думац? О чим? Поведз? ЄФТ. ДЗИВКА: Кедже так, Осифку, Та гуторме о тим, о чим тераз Шицки и гуторя и думаю, Главу ламу, а шерцо сцискаю, Бо ше тераз важи шмерц и живот Шицких нас – шицкого Израела, Па нє знаме: цо наютро будзе? Боже, Боже, помож нашим братом! Помож побиц страшних Амонитох, Тих поґаною, цо нам жем сцу одняц! ОСИФКО: Гей, хто би це нє знал, драго би це Плацел!... Алє я нє з тих нємудрих! Га дабоме! Мнє ти нє замидлїш Очи, бо це познам – познам, вера! Видзим ппейґа през це – як през облак! Знам це, знам це – ти Єфтайов гаду! Так ме зводзиш!... Га дабоме, зводзиш! Шак ти знаш: же Осифко зна шицко – Та сцеш дознац: цо там на гранїци? Кельо войска пошло, кельо пойдзе? Дзе, як стоя? А дзе нєприятель? Думаш себе: тераз пришла зґода Вимсциц ше на Масфи, на нас шицких, Же ци отца вигнали зос краю – Та нас шицких видац сцеш поґаном! Думаш... Алє знай: же и я думам! А я кущик од тебе мудрейши – Лєм дас тельо, як од твоєй кози! ЄФТ. ДЗИВКА: О, так нє гвар! Цо гуториш! Боже! (Плаче, з фартухом себе накрива твар.) ОСИФКО: „Боже! Боже!...” Дабоме! Дабоме! Шицки таки, як ти, так гуторя, Бо, за Бога скриц сцу свою душу,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Як збойнїци крию ше у лєше, Або поцме, вноци, кед нєвидно... Знам я, знам я: хто ци на розуме! Шак твой оцец збойнїк – збойнїкує Там у горох дзешкаль, при пустинї – Вон, тот збойнїк, тебе на розуме! Та му послац сцеш таємни гласи: Же най придзе тераз ту до Масфи Зос своїма людзми, збойнїками – Масфа тераз, як да є ґдовица, Нєт ю хто обранїц... Тераз зґода, Да ше на нєй вимсци поґан Єфтай... Лєгко ю зрабує, лєгко тераз Цали народ упрепасциц може! ЄФТ. ДЗИВКА: Ох, Осифку! Змилуй ше надо мну! (Клєка, склада руки як на молитву). Бог... ми... шведок! ОСИФКО: Алє и я шведок! Га дабоме! ЄФТ. ДЗИВКА: Бог ми шведок, же сом Нїґда таке анї подумала! Алє думам, гоч и умрец ? ОСИФКО: За цо? За вимсценє! ЄФТ. ДЗИВКА: Нє! – За ппимипенє! Же бим отца з ганьби очисцела. Же бим святу Масфу одкупела... ОСИФКО (шмеюци): Та-та-та-та! Чи ти видзиш, вера? Яка ту ше нашла юнакиня!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Як кед кура сцела би зос хвостом Мешац або слунко з нєба звалїц! Но-но-но! Лєм думай себе о тим! (Оштро): Алє меркуй – чуєш, цо ци гварим? Знай, паметай, же я вше це шлєдзим, Кед ме видзиш и кед ме нє видзиш: Та меркуєм на твой кажди крочай И на очи, кед зос нїма клїпнєш – Нїч нє зробиш! То уж моя старосц! Бог ми ноги вжал, а я ту дома Бранїм народ – як да сом на войни! ЄФТ. ДЗИВКА: Роб, цо сцеш! А я у божих рукох! (Обрацела ше од Осифка). ОСИФКО (по малей павзи): Но-но-но! ша то уж моя старосц! Як сом гварел... Га дабоме, палє! Гербна з тебе дзивка – хто би думал! Палє, як ше ґу мнє обрацела!... Увредзена!... Знам я, цо ти думаш, Гоч ти тисящ думи маш – нє єдну!... За фраєром тужиш... Га, чи нє так? (розмазано а якби шпиваюци): Пошол мили, пошол на войночку, Та охабел свою фраєрочку – Фраєрочку – гоч вона нє його, Алє досц, же вона люби його! Вона красна: очи як цибулї (Бодай би сце ище векши булї) Гей, а власи чарни – як пачески! Вона цала – як да є зос дески! Яка на нєй, яка фина шмата! Яка вона барз, пребарз богата – Коза би то на хвосце нє вжала! Ле-ле, ле-ле! ла-ла, ла-ла, ла-ла! (Танцує).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТ. ДЗИВКА (сама за себе): Боже святи! Як ше го позбудзем? (По хвильки гласно): Хтошкаль ґу нам бежи – оздаль з войни... Яй, чи добре, чи нєдобпе пове? ОСИФКО (престрашени): Дзе? Цо? Хто? Ша укаж же ми!... Нолє! ЄФТ. ДЗИВКА: Палє тадзи! Бежи, уж є блїзко!

II. ЯВА. ГЛАШНЇК (И) з войни (прибег, дихци, уривано гутори): Ах!... Нєщесце!... Наших... побиваю! Дайце знац... до Масфи... Най виберу Воєводу... доброго... нового... Гевтот спаднул... бо... зле водзел войска... (Пада на жем, дзвига руки): Дайце... знац... до Масфи... дораз... дораз! (Умера). ЄФТ. ДЗИВКА (зос страхом ше огляда доокола): Боже! Боже!... Чи су блїзко!... Дзе су? Цо нам скорей почац? ОСИФКО (през хвильку патри, як през розуму, вец уцека и кричи): Моя коза! (За сцену кричи на рату): Масфо! Масфо!... Людзе, уцекайце! Война ту уж!... На драже при Масфи! Ту падаю мертви!... Лєжа мертви!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Людзе! Людзе!... Гей-гей, уцекайце! Подце! Скоро! Бежце! Уцекайце! (Його глас чуц вше з далєй, и як кед чловек кричи бежаци). ЄФТ. ДЗИВКА (патри нємо през якуш хвильку на мертвого, вец знїма зос себе поньвичку, та го цалого накрива, при тим гутори по цихи): Най ци Господь будзе милосердни, Бо ши умар – народови верни! (Вона тиж виходзи за сцену, и кричи): Людзе з Масфи! Помоц! Помоц! Скоро! Гей-гей! Глашнїк з войни!... Помоц! Помоц! Дайце скоро знац народней влади! (И єй глас чуц вше з далєй. За сцену чуц иньши гласи людзох, цо ше збегую). ЛЮДЗЕ ЗА СЦЕНУ: Цо то?... Хто то?... Дзе неприятелє? Цо кричице так на рату?... Боже! ЄФТ. ДЗИВКА (за сцену): Глашнїк з войни! ЛЮДЗЕ ЗА СЦЕНУ: Дзе є? Цо гутори?

Хто то?... Скорей?... Ноце! ЄФТ. ДЗИВКА (за сцену): Тадзи! Тадзи!

III. ЯВА. (На сцену перши прибег полицай; за нїм Єфт. дзивка, а по нєй иньши даскельо жени и старши людзе. Полицай ше розпатра около алє нє обачел мертвого). ПОЛИЦАЙ (VI):

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Дзеже глашнїк? Шак ту нєт нїкого! ЄФТ. ДЗИВКА (приходзи ґу мертвому и одкрива го): Патьце: ту є! Умар! ЖЕНИ: Умар! Умап! ЄДНА ЖЕНА (приходзи блїжей ґу мертвому): Ноце-лє-но най му ше припатрим! Чий є, Боже? Цеґинь, яки млади!... Ти Михалє! Яй мой Боже, Боже! Моєй нини син! (Почина нарикац). Яй, квету красни! Якже ши ше зламал, як нєщасни! ПОЛИЦАЙ (одпиха жену од мертвого): Идце, жени! Нє час тераз плакац! Єст важнєйши справи – шак то война! (Заш накрива мертвого). ПОЛИЦАЙ (ґу Єфт. дзивки): Як же умар? ЄФТ. ДЗИВКА: Видно, так барз бежал! ПОЛИЦАЙ: Цоже гварел? (Медзи тим Осифко престрашени закукує на сцену и даскельораз скрива твар за сцену, вец бояжлїво – розпатраюци ше доокола – виходзи). ЄФТ. ДЗИВКА: Лєм даскельо слова нам прегварел,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Бо барз дихцел – уж бул блїзко шмерци. ПОЛИЦАЙ: Шак уж дацо лєм мушел прегвариц, Кед сце так барз нарату кричали. ЄФТ. ДЗИВКА: Лєм зме тельо вирозумиц могли: Же на войни нашим плано идзе, Же войвода спаднул, та нового И лєпшого питаю од влади – Дораз, такой! ОСИФКО (приступа пред полицая): Цо вона гутори! Вона нє зна нїч, бо нїч нє чула! Дурне дзивче – цо вона зрозуми? ПОЛИЦАЙ: Поведз ти, кед ти зрозумел лєпше! ОСИФКО: Цо вон гварел!... Боже, цо вон гварел! Страшне! Вельке!... Боже, цо вон гварел! (Бояжлїво ше огляда). ПОЛИЦАЙ: Шак уж поведз раз! Но цо гуторел? ОСИФКО: Я вам повем шицко, якцо, було: Ми пашеме кози ту при драже (Слава Богу, же су ту – нє сцекли!) Я, Осифко, свою – по тей страни, Бетярова дзивка – там по гевтей, Я стал ту, а вона тамаль стала (Гутори наспак, як наисце було).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА А кед нараз, хтошкаль ґу нам бежи: А то тот бул – тот глашнїк зос войни! Прибег ґу нам таки престпашени, Та умера, а вше фурт гутори, Фурт а фурт умера, а гутори, Та гутори – Боже, цо гутори? Таке страшне, аж сом главу страцел, Гоч сом леґинь – нє гочяки шмели! Га добре – цоже ви думаце? ПОЛИЦАЙ (нагнївано): Та нє ґваздай тельо, алє поведз! Цо гуторел глашнїк? Поведз ясно! ОСИФКО (розклада з руками): Цо гуторел? Боже! Верабоже! Же на войни нашо уж препадли – Амонитох сила, велька сила, Як кед шашки велька хмара лєци – Лєци, лєци... верабоже, лєци... Уж є блїзко.. Нашо войско жедла... Уцекайце! Помоц! Дораз дайце! Подце гевка шицки! Дзе войвода? Нови, лєпши! Войвода и войско! Конї! Ножи! Стрели!... Цо лєм маце! Бежце! Кричце! Дайце знац до Масфи! – Та сом сцекал, кричал... Га дабоме! ПОЛИЦАЙ (ґу Єфт. дзивки): Як то було? Алє як наисце? Так лєм було, як сом вам гварела, А вон плєце – ОСИФКО: Га дабоме, плєце! Палє ти ше! Чи я шлєпи, глухи? (За сцену чуц гласи людзох, цо иду).

IV. ЯВА.

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА (На сцену виходза народни предняци. Полицай їм здравка, прибегує ґу нїм). ЕЛЕАЗАР: Цо ше стало? Прецо нас нарату Ту волали? Дзе тот глашнїк з войни? ПОЛИЦАЙ: Чесни и пречесни ви, предняци! Велька владо, превисока радо! Ту тот глашнїк, алє лєжи мертви! Умар прето, же барз нагло бежал, Оздаль му ше плюца запалєли. Кед повеце, та вам го одкриєм – Тоти жени уж го препознали: Вон ше вола Михал, син Єфремов, Оталь з Масфи, з главного варошу Вибраного нашого народу. ЕЛЕАЗАР: Охаб, шак вериме! Чесц му даме, З чесцу го у Масфи поховаме, Кед лєм будзе време... Цоже гварел? ПОЛИЦАЙ: Гоч вон умар, його слова знаме. Була притим Єфтайова дзивка И тот хроми Осифко – ту стоя! Кози пасли ту при драже двойо, А вон прибег, та лєм тельо гварел – Так шведкове його зрозумели: Же на войни нашим плано идзе, Же войвода згинул, та нового – ПРЕДНЯК II (нагло): Брату мой – Енанє! (о мали час ґу полицайови): Гутор далєй!

ПОЛИЦАЙ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Та нового, лєпшого питаю Дораз, бо їм чежко!... То уж шицко! ЕЛЕАЗАР: Нєвесели гласи! (ґу иньшим предняком): Цо зробиме! Як думаце: кого би ту вибрац? Кельо з того я мог порозумиц, Думам, же ту, оцаговац нє мож! ПРЕДНЯК II: То сиґурне! Такой би то зробиц! Бо то дзе ше шмерц и живот боря, Там минута може одлучовац! ЕЛЕАЗАР (ґу женом): Жени, ноце идце оталь далєй, Бо ми маме зос собу бешеду? (Жени пошли. А Єфт. дзивка и Осифко поцагую ше до кутох – єдно до єдного, друге до другого. Кратка павза). ЄФТ. ДЗИВКА: Патьце! Бежи... други глашнїк з войни! (Шицки ше рушели з места, нєсцерпезлїво патра. Так ше уставели, же одтераз мертвого нє видно). ПРЕДНЯК IV: А наисце! То сиґурно глашнїк! ОСИФКО: Ша дабоме, глашнїк! Ша дабоме! ЕЛЕАЗАР: Зачекайме цо нам вон принєше! (Цихо през кратке време).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ГЛАШНЇК II (прибег задихани): З войни глашнїк – Ґепцон, син Яїра! Щесца мам, же народних преднякох Чесних и пречесних ту сом стретол И же зможем оконьчиц роботу, Яка моїм ногом поверена – Ногом, а и глави... Слава Богу! Нам на войни нє барз добре идзе, Амонитох трираз вецей од нас, Наш войвода, славни Енан, цпаднул, Гоч нє мушел, алє барз ше загнал, Його тїло вжали Амонити – ПРЕДНЯК II: Ох, Енанє, брату! (ґу глашнїкови): Гутор далєй! ГЛАШНЇК II: Та нового войводу питаме, А такого, же би нам, воїном, Додал духа шмелоцци и вири! З хторим бул би Господь Бог нєбесни, Бо лєм вон нас виратовац може! Чежко, чежко святу жем бранїме, Амонитох лєдво стримуєме, Їх напади лєдво одбиваме... Нє мож знац: же цо наютре будзе? (Осифко бояжлїво патри доокола). Та цо скорей главу нам назначце, Бо през глави нєт сили и дзеки! ЕЛЕАЗАР: Сину! Смутни гласи нам приношиш! Чежку бриґу пред душу нам ставяш... (По хвильки).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Катонацох ище мож назберац, Конї, шмати, єдзеня и таке – Алє дзе ми вежнєме войводу? Вецей од нас питаш, якцо маме! Хтори були у нас воїнове Главни, лєпши – шицки су на войни! (По хвильки). Чи ше дахто з вас нє преуказал Там на войни?... Та чи вон би нє мог Буц войвода? ГЛАШНЇК II: З нац ше ище потля Нїхто з нїчим так нє преуказал, Гибаль єден – алє вон нє з нами! Гоч є чловек наш... ЕЛЕАЗАР: А хто то таки? ГЛАШНЇК II: Єфтай збойнїк! – Познаце го добре! (Осифко ппиюодзи блїжей чудує ше; попатра на Єфт. дзивку, а вона очи широко отворела и стої як през духу). ГЛАШНЇК II: Вон нас – можем повесц, же нас спашел. Кед би нє вон, та би зме уж оздаль Були ту, дзе тераз ви стоїце! (Осифко аж подскочел зос страху). ЕЛЕАЗАР: Цоже зробел? Патьце-лє ше, патьце! Хто би думал! ГЛАШНЇК II: Зос своїма людзми Вон зос горох вдерел на Амона

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА З боку, нагло... Було то баж теди (Вщера вечар), кед ше Амон на нас Руцел – а зос шицку свою силу, Кед и Енан, наш войвода, препад. Та ше прето, нєприятель збунєл На тим кридлє, дзе войовал Єфтай, И одступел... То нам барз помогло. Прето вирос барз у очох войска... (Цихо през кратке време). ПРЕДНЯК II: Єфтай да войвода? (Предняци попатрую на себе). Нєвозможне! (По хвильки). Шак ми його вигнали зос дому, Бо – ша знаце! Нач вам то гуториц? (Цихо през мале време). ПРЕДНЯК V: Браца! Я зошицким иньшак думам! Послухайце, а вец оцядзице! Война – шак то таке време, кед ше Шицко ламе, горебздом вивраца: Хто бул пан, та може постац рабом; А хто раб, та може постац паном. Живи муша думац о живоце! Ми предняци – а Єфтай остатнї, Алє то лєм нєшка так, а ютро? Гнїц можеме и нєпоховани, Кед нас Амон позтрепе на войни... Та раб кажди векши будзе од нас! Якже маме ценїц того, хто нам Виратує живот од препасци? Гоч би пред тим вон бул раб остатнї, Та з тим як да вон наш оцец постал, Як да знова на швет нас народзел И виховал... ПРЕДНЯЦИ I, III, IV И ЛЮДЗЕ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Добре, добпе гвари! ПРЕДНЯК V: Цоже жем? – Лєм єдно ґадне блато! Алє же нас ранї, та є „свята”! Так то, мойо браца! ПРЕДНЯЦИ И ЛЮДЗЕ: Добре гвари!

ПРЕДНЯК V: А я у тим видзим божи палєц, Же ше Єфтай так крашнє виказал; Видно, же з нїм Господь Бог нєбесни, (Осифко през цале време ма отворени уста). Та му сце помогнуц... Видно, же зме Зос Єфтайом нєдобре зробели, А вон чесни чловек... Шак вон могол Вдериц на нас, нє на Амонитох, Та ше на нас вимсциц... Так нє зробел! Кельо же то було таки людзе, Цо на його месце так зробели: На свой народ пре гнїв и вимсценє Бидно зос нєприятельом ишли... ВЕЦЕЙ ГЛАСИ: Правда! Правда! ПРЕДХЯК V: Видно, же тот Єфтай То народни чловек – бо вон баржей Люби народ, як себе самого. Так я теди думам, мойо браца, Же за главу того треба вибрац, Котрого нам сам Бог указує: (Кричаци): Єфтай най нам будзе воєвода!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

(Осифко аж подскочел). ШИЦКИ (кричаци): Єфтай най нам будзе воєвода! ОСИФКО (сам за себе): Га, тот бетяр? Палє-а! Дабоме! ЕЛЕАЗАР: Кедже так, най Богу будзе миле! А ти и ти (ґя IV. и V. преднякови):

дораз ше зберайце, Та пойдземе замодлїц Єфтая: Най приходзи, та най шор нам водзи! ПРЕДНЯЦИ IV И V: Так зробиме! ЕЛЕАЗАП (ґя полицайови): Вжац мертвого оталь, И поховац, як уж там вам повем. (Виходза). ОСИФКО (ппибег ґя Єфт. дзивки): Бетярова... га... ти... ви... фрайличко! Купце себе били рукавици! А мнє свою козу охаб... дайце! (Заслона ше спуща). Конєц I. акту.

II. АКТ.

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

(У Масфи пред юпамом божим).

I. ЯВА. (На лавочки шедза двоме народни предняци II. и III., а даскельо людзе стоя коло нїх): ПРЕДНЯК ИИ: Так то, так, видзице, мили браца! Чежки днї нам казал Господь дожиц, Бо зме го забули, та поґаньским Ґадним богом кланяц ше почали – Ваалови и Астаротови, Та нас тераз Господь чежко каре: „Людзе мойо, сцеце буц поґанє? Патьце: ту су! – та най вас науча!”

– Оздаль себе так подумал Господь, Кед вон на нас пущел Амонитох... Ми свой грих аж тераз зрозумели, Та би зме ше вираховац сцели. (Павза). Медзи шмерцу и жицом плїваме – Зос двох странох глаци лєм чекаме: Єдни з войни, други од Єфтая – Ту страхота, там прамень надежди: Та ше шерцо анї рушиц нє шме, Алє ше у першох дави... дави, Як кед чловек у дзиравим чамцу, Та до чамцу вода начурела, Та ше чловек бої рушиц з места, Да ше зос нїм чамец нє превраци! А ту треба веслац... та цо цкопей Дойсц ґу брегу... Веслац, та ше спашиц!

ПРЕДНЯК III: Так то, брату, вше так на тим швеце: Чи то война, чи то мир, – так вше то! Зос двох странох гласи вше чекаме: Єдни гласи од шмерци, а други Од живота – така наша судба!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Од обидвох странох ше боїме: Од шмерци: да ґу нам нє приходзи; Од живота: да нам нє одходзи. Алє видно: така божа воля! А з ким Бог, та шицко тот надвлада. Так то и на войни, як у жицу: Млади богач, а умерац муши – Шицки лїки и шицки дохторе, Гоч їх кельо вола, – нє поможу! А худобни – єст, цо и калїка, Стари, цемни, нєт цо вжац до устою, Голи, боси – а умрец нє годзен, Гоч ше пита и модлї ше Богу, Видно: Бог сце, же би гевтот умар, А тот муши потля жиц, док Бог сце; Та, як гварим; так то и на войни. Кед нас Господь зосце упрепасциц (Най далєко тото од нас будзе!), Та нам нїхто помогнуц нє годзен. А кед зосце спашиц нас – га, тедик Чи то будзе Єфтай, чи хто иньши, Та лєм будзе як батог у рукох, Тих нєвидних рукох, цо зос шветом Владаю... караю, наградзаю. (Павза). Алє зато Бог ма свойо знаки: Думам, же зме добре поробели, Кед зме на Єфтая гласовали... Думам о тим, так ми шерцо гвари: По Єфтаю Господь Бог нас спаши. ПРЕДНЯК II: Ша дабоме, же на концу конца Шицко так ше склада, як гуториш.

ПРЕДНЯК III: Уж ше народ обрацел ґя Богу, Цудзих богох, поґаньски идоли Повируцал, поламал, потрепал, Та ше кає... Верим: же му Господь Просци, та го од препасци спаши. Шак до тераз у нашим народзе Вше так було, кед ше народ каял.

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄДЕН З НАРОДУ: Цоже (кед ше шмем вас о тим питац): Чи сце назад глашнїка послали? Та чи сце му добре наказали: Цо ма повесц братом там на войни? Думам, же би то требало зробиц, Войско треба цо скорей умириц... Бо кед буду дзеку мац и виру, Та ше, вера, и биц лєпше буду! ПРЕДНЯК II: Так! Послали – ище вщера вечап! Сам вон при тим бул, кед зме Єфтая За войводу вибрали, – зна шицко! У тим зме за дзеку пошли войску. Бо як глашнїк ствар нам сам представел: Войско прима Єфтая з радосцу. ТОТ ИСТИ З НАРОДУ: Алє нє знам: чи ше Єфтай приме? ПРЕДНЯК II: Як то: чи ше приме? ЧЛОВЕК З НАРОДУ: Шак тей чесци, Тей пречежкей служби. Вон кус гербни, Мож повесц: тераз приходзице Ґу мнє, кед сце у найвекшей нужди? Предтим сце ме яґод пса вигнали, Я ше з нужди научел войовац У тих горох уж през тельо роки; Лєм раз на рок сце ми дозволєли Присц та жену и дзецко опатриц, Такой сце ме дораз виганяли, Полицає пред хижу ми стали През тот дзень, кед зявел сом ше дома – Тераз сцеце, да вас придзем спашиц?...

– Кус з Єфтайом так, як зос Осифом Було у Египце... Осифово Браца вельо, вельо прецерпели,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Док їм Осиф повед: же є Осиф... ПРЕДНЯК III: Уж як будзе, я думам: же придзе.

II. ЯВА. ОСИФКО (приходзи з кияком): Но та цоже? дзеже тот войвода? Га дабоме – з бетяра войвода! ПРЕДНЯК II: Цихо буц ти!... Нє шмеш так гуториц!... ЄДЕН З НАРОДУ (ґу Осифкови): Ти – маґарцу! Каранїку єден! ОСИФКО: О, пребачце! Дабоме, дабоме: „Ти – маґарцу! Каранїку єден!” Нє шлєбодно у нас так гуториц! Бо ми шицки – Яковово дзеци, Святи народ, од Бога вибрани – А кед шицки, та и я вибрани! А ви мнє, ппебачце, „ти – маґарцу!” Га дабоме, палє ти ше, палє! ЧЛОВЕК З НАРОДУ: Го, гутори, як да є провкатор! (Шмих). ОСИФКО: То ше зна: же як да сом провкатор! Так ми Бог дал, таки сом ше родзел! Га дабоме, цоже ви думаце? (Шмих).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Ви ше ище на мнє нє познали! Алє придзе време – га дабоме! Я вам повем правду, мойо браца, Га дабоме, ша ви мнє лєм браца, А нїч вецей! – Мойо то нєщесце, Же сом ше нє родзел у Египце, А кед нє, та гоч у Вавилонє! Уж бим давно бул даяки предняк – Нє, нє таки, якцо ви предняци – Алє голєм цар або Фараон! Га дабоме! (Шмих). Шмейце лєм ше, шмейце! Ви нє знаце: цо ту у мнє шедзи – Яка сила, яка велька мудросц! (Шмих). Алє у нас з того ше лєм шмею! Га дабоме – цоже знаю робиц? Цар нє може буц у Израелу – „Господь з нєба, вон лєм цар ваш будзе!” Так нам Мойсей наказал, та так то И до нєшка, остало – дабоме! Но, та цоже? ПРЕДНЯК III: Видзим: же ши, хлапче, Нє зошицким шалєни – маш главу! ОСИФКО: Ша, вера, ю мам, а нє гочяку! Да ви знаце: цо ту у мнє шедзи: Цо ме мучи! – Кридла мам у глави Таки вельки, як даяки шапкань! Бог ми однял ту, (указує на ноги) а ту ми додал! (Указує на главу).

Розумице, браца?

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

(Шмих). Га дабоме! Алє я вам повем: Бог – то цар наш, А ми шицки – браца, ми лєм браца! Нєт ци у нас панох, анї князох – А предняци у нас, яґод да су Нє предняци! Бо хто їх нє позна, Тот ше їх предняцтву нє дозна... По чим? Як? – Шак їх шмати обични, Нєшка вони предняча, а ютро – Го-го-го!... Но цо? Чи то нє правда? Га дабоме! (Шмих). ПРЕДНЯК III: Правда и нє правда! ОСИФКО: Цо? Нє правда? – Алє я вам повем: Єфтай ту нє придзе! Верабоже! ПРЕДНЯЦИ ОВИДВОМЕ: Чом нє придзе? ОСИФКО: Ша лєм подумайце: Вон у горох княз над збойнїками – Княз до шмерци, покля сце! – А у нас? Спредз лєм бетяр, а вецка войвода; Кедже вигра войну, та престанє Буц войвода – бо у нас нєт панох; А кед згинє – на дябла му гинуц, Кед у горох може жиц до шмерци! (Шмих). Га дабоме! (Павза). ЄДЕН З НАРОДУ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Гей, Осифку, хто зна: Чи це Єфтай ище нє послуха? Да це чує, та би це послухал! (Шмих. Павза). ОСИФКО (любезно): Га, панове! Панове предняци! Но, пребачце, же у нас нєт панох! Я вам цошкаль повем... Вера, повем, Бо ми война барз на шерцу лєжи И наш святи народ... Га, предняци! (Павза). Ище зато нїч, нїч нє препадло! Мож направиц... Зидце ше, можеце!... Скоро, нєшка... бо, знаце, ствар важна!... ПРЕДНЯК III: Цо такого? ОСИФКО (джмяпкаюци): Кед би так нового... ПРЕДНЯК III: Цо нового? ОСИФКО: Цо? – Шак воєводу! ПРЕДНЯК III (зос шмихом): Кого же ти думаш? ОСИФКО: Кого думам? Кого думам, то я знам, – но алє Ви кус подумайце, та згаднїце! ПРЕДНЯК III:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Нє згаднєме! ОСИФКО: Но, а мнє!... Дабоме! (Шмих). ЄДЕН З НАРОДУ: Идз, шалєни, цо ту таке плєцеш! ОСИФКО: Га дабоме: шалєни, шалєни – А кед би сам бул у Вавилонє, Або, у Египце – шак сом гварел! Єфтай може – а я да нє можем? Цоже? Га дабоме! Як ше шмею! ЄДЕН З НАРОДУ: Яки же би з тебе бул войвода, Кед ши хроми, та нє можеш бегац?! ОСИФКО: Е, цо хроми!... Алє ту сом здрави! (Указує на главу). А у глави – ша уж сом вам гварел: Як да шаркань зос кридлами трепе... А войвода нє муши исц пешо! Вон ма коня!... Коня ви мнє дайце! Коня – бо то войводови спада! Па да вец видзице... таке чудо! Гей, лєм да ми войводски конїчок – Били, красни, яґод огень бесни! Його ноги да одменя мойо! Да подо мну дихци... Да видзице! Яґод шаркань так би сом ше нєсол – Бух, луп, треп! Дзе видзиш и нє видзиш, З тим кияком, вера, би сом побил, У час побил шицких Амонитох! Сцекали би – як миши до дзирох... А я би лєм тадзи, па заш тадзи

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Доокола себе лупай, трепай З тим кияком – а вше лєм по глави! Гуя би їм було – алилуя! Та вец би сце шицки гуторели: Же вас спашел тот хроми Осифко... А я за то нїч бим од вас нє вжал, Лєм, дабоме, так дас дзешец кози – Но и конь тот остал би ми навше! (Шмих). ЄДЕХ З НАРОДУ: Уж препадло, Осифку, препадло! Єфтай уж вибрани – а кед придзе? ОСИФКО: Цо, кед придзе! Я ше го нє боїм! Лєм ви мнє конїка – коня дайце, Я ше на ньго руцим зос конїком – Як даяки шаркань, та го стрепем! (Шмих). (Здалєки трираз трубя).

III. ЯВА. (Медзи народом постало замишанє). ЄДЕН З НАРОДУ Цо то? Оздаль нє нєприятелє? (Осифко преплашени циска ше под лавку, на хторей шедза предняци. Скрил лєм главу, а з ногами лєжаци на бруху, вирґа – як да ше бранї од нєприятельох). ПРЕДНЯК III (става): Людзе будце мирни! Добри знак то! Добри и радосни, бо вон гвари: Же зос грунка, цо за Масфу стої, Уж Єфтая видно... Єфтай идзе!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ПРЕДНЯК II: Так наисце! Бо зме наказали Варовнїком, цо су на тим грунку, Же лєм кед здалєки збача послох, Цо зме їх послали ґя Єфтаю, Та най нам то явя... Кед лєм двоме Буду впацац най затрубя двараз; А кед троме, най затрубя трираз; Знак то теди: же и Єфтай идзе!

ОСИФКО (станул): Е, дабоме! Так преплашиц народ! (Шмих). Чомже сце нам одпредз нє гварели: Же то годно стац ше таке дацо?! Е, дабоме! Шак то зос воздуха Нє мож знац: же чия труби труба? Цоже? Оздаль нє мож було думац: Же то Амонити трубя – на страх трубя, Бо су уж пред Масфу – уж у Масфи?! ЄДЕН З НАРОДУ: Гей, Осифку, алє ши ми юняк! ОСИФКО: Га дабоме, кед сом коня нє мал!

IV. ЯВА. ЄФТ. ДЗИВКА (приходзи чисто одзата, алє худобно): Господь з вами, чесни нашо людзе! (Обачела преднякох). А! И ви ту, пречесни предняци! Крашнє я вас витам, та вас питам: Чом трубели нашо вартовнїци Там на грунку? – Кед би дацо з войни,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Сохрань Боже, дацо нє доброго, Та би, думам, на рату трубели... Чи то нє знак: же мой оцец – ПРЕДНЯК II: Идзе! ЄФТ. ДЗИВКА (як да сама за себе): Ах, мой оцец! Мой премили оцец! ПРЕДНЯК II: Так! То знак: же уж го обачели Вартовнїци, цо на грунку стрежу –

Видно же наш вибор на войводу Приял, – но а прето и ти, дзивко, Уж од нєшка будзеш чествована Нє як марна широта – остатня, Алє перша од шицких дзивчатох! ПРЕДНЯК III: З шерца ми ци шицки виньчуєме! ГЛАСИ З НАРОДУ: Шицки! Шицки! ПРЕДНЯК II: Видзиш: яка радосц! Бо то крашнє: таке дацо дожиц! Вельо ши пре отца прецерпела, Тераз пре ньго вельку чесц ши нашла! ОСИФКО: Га дабоме, бетярова дзивко, Ти дожила – чомже я нє дожил? Гоч зме вєдно кози пасли... ЄДЕН З НАРОДУ (пляснул Осифка): Ту маш!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Та ши дожил, мудри провкатору! (Осифко стої засмуцени). ЄФТ. ДЗИВКА: Питам я вас: нє бийце го пре мнє! Шак я ище нїч, бо лєм широта, Хтора звикла слухац таки слова, А вон звикол ґу мнє так гуториц! Вон и так уж досц ма своєй кари... Бог зна: ище як ше шицко зложи? Бо войводство гоч мой оцец приме, Алє чи му Господь Бог поможе, Же би себе добру славу змогол: Же би народ виратовал з нужди? ТОТ ИСТИ З НАРОДУ: Е дабоме! Цо право, то право!

Вон (указує на Осифка) виводзи – чита, як зос кнїжки: Же то йому нє шлєбодно повесц „Ти маґапцу”, гоч би лєм у шали, Но, а вон? Чи може так називац Ту при людзох войводову дзивку? Е дабоме! Цо право, то право! ПРЕДНЯК III: Та престаньце! Нєшка нє час на то. А ґу тому: ту пред божим храмом! Векши ствари пред нами предстоя – Нє час нєшка дрец ше и задзерац, Кед зме шицки прибити пре войну И кед нови войвода приходзи, Да зос божу помоцу нас спаши, А ми крашнє маме го привитац. (Кратка павза). Алє то уж таке у живоце, Же гочдзе и гочкеди, та дацо Вше ше найдзе, цо нам губи швето И як кед би сцело го вишмеяц.

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА (Шицки цихо). ЄДЕН З НАРОДУ (цо стої блїзко Осифка, по цихи гутори ґу другому, указуюци на Єфт. дзивку): Палє яка красна! ТОТ ДРУГИ (по цихи): Так ше швечи, Да є красна кед є войводова! Иньшак би єй анї нє швечело! ОСИФКО (сам за себе): А наисце красна! А я тото Нє обачел теди, кед сом зос ню Пасол кози... красна, боме красна! Гибаль же ше през ноц пременєла! А и добра муши буц, кед за мнє Так ше заступела... вера, добра!

(Заш трираз труба) ОСИФКО: Цо то заш? ПРЕДНЯК II: Алє будце, людзе, мирни! Єфтай тераз уж при вартовнїкох Там на грунку, коло нїх преходзи. – ЄФТ. ДЗИВКА (сама за себе): Ах, мой оцец! Мой премили оцец! ПРЕДНЯК II: Та го вони тераз привитали По розказу, яки зме їм дали. Дораз Єфтай будзе медзи нами – Шак то вони путую на коньох! Слухай, брату, (ґу III. преднякови) ти ту шицко

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА уредз, А я пойдзем по Елеазара, Шак то вон ма привитац войводу, Та му владу придац. ПРЕДНЯК III: Добре, брату. (Ппедняк II. одходзи). ПРЕДНЯК III (ґу двом з народу): Ноце-лє ви двоме идце тамаль, Та там од нїх конї превежнєце, Кед надиду, бо то їм нє спада Присц зос коньми пред сами храм божи. А заш ти, Осифку, нолє руш ше Тамаль-тадзи кущик по варошу, Покрич кущик, най ше людзе зиду – Шак войводу так привитац спада! (Тоти виходза). ОСИФКО (за сцену кричи на рату): Людзе! Браца! Подце! Ноце! Бежце! Ша войвода идзе! Гей, войвода! Нови наш войвода! Людзе подце!

V. ЯВА. (Ппиходзи Елеазар з предняком ИИ, збегую ше вецей людзе). ЛЮДЗЕ (цо ше збегую): Цоже? Пришол? Єфтай? Наш войвода? Єфтай? Дзе є? Ище го нє видно? Одкаль придзе? Одкаль го випатрац? ЕЛЕАЗАР: Цихо, людзе! Мушице буц цихо! (Цихо). ЄДЕН З НАРОДУ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Патьце-а! Уж пришли! Сходза з коньох! ЄФТ. ДЗИВКА (за себе): Ах, мой оцец! (Плаче). ЕЛЕАЗАР: Шицки кричце „слава!” ШИЦКИ КРИЧА: Слава!... Славно! Слава! Славно! Слава! (Маюаю з руками на привитанє. Заш цихо. Приходзи Осифко). ЄДЕН З НОВИХ ЛЮДЗОХ (по цихи ґу Осифкови): Вера маш сереньчу! Палє: як це Народ вита – як ци крича: „слава!” ОСИФКО (по цихи): Ношак цоже?! Я зос його дзивку Од малючка пасол кози – боме! Алє да сом так у Вавилонє... (На сцену приходзи Єфтай з предняками ИВ. и В. Народ заш кричи „слава! славно!” Елеазар дава народови з руку знак, же би уцих. Затля Єфт. дзивка прибегла ґу отцови, вон ю притулєл ґу себе, вона плаче).

ЄФТАЙ: Дзецко мойо! ЄФТ. ДЗИВКА: Ах, мой апо! Апо! (Єфтай побочкал свою дзивку за чоло, а вона йому побочкала руку, и одступела од нього).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЕЛЕАЗАП: Витай нам Єфтаю, Бог зос табу! ЄФТАЙ: Бог най будзе и зос вами, браца! ЕЛЕАЗАР: Якцо знаш, послали зме по тебе Двох преднякох у Господнїм мену – Якже тераз ґу нам ти приходзиш? Чи у мену Божим? ЄФТАЙ: Так, у Божим! ЕЛЕАЗАР: Кед же так, най Господь будзе з тобу! (Народ кричи „слава! славно!”) Палє: як це народ дзечнє вита! Забудз шицко, цо ши од нас дознал, Бо од нєшка нови ши нам чловек: Судз нам лєпше, як ци ми судзели... Алє, нолє поведз же нам явно Пред народом – най це народ чує, Най ше у нїм приме и утвердзи Твойо слово, бо воно ма владац: Чи ти примаш, Єфтаю, наш вибор На войводу? ЄФТАЙ: Готови сом прияц! Алє напредз я ше сцем дошвечиц: Чи то ви примеце, цо вам повем? Бо и я мам свойо вимаганя... ЕЛЕАЗАР: Поведз: яки?

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТАЙ: Шицко, цо уж прешло, Забуц сом готови, як сом гварел, Алє тото, цо у будучносци Може буц, – та як мам тото забуц? Кед ми Бог да побиц Амонитох, Чи я будзем ваш княз аж до шмерци? ОСИФКО (ґу тим, цо були ту одпредз): Га, а цоже? Чи сом вам нє гварел? ЕЛЕАЗАР (оштро попатрел на Осифка, и прегварел ґу народови): Як же ше вам видзи? НАПОД: Приставаме! ЄФТАЙ: Алє война нїґда нє сиґяпна, Гибаль же бим мал од Бога висци, Лємже потля нє мам нїч такого. Кед бим войну преграл (най ше нїґда, Хїґда и ппенїґда то нє зисци!) Теди я би препад и ви зо мну!... Алє кед бим сам на войни спаднул, А мойо ше войско враци дому Шпиваюци – цоже будзе теди? Патьце – мам на цалим ширим швеце Лєм єдину тоту мою дзивку, Вельо пре мнє мушела прецерпиц Найже пре мнє одтераз ше цеши! Най вам будзе вше князова дзивка, Чи ше, врацим з войни, чи нє врацим... И цо спада: билого маґапца, Шмати, єдло – шицко дац єй маце, Як князовей дзивки.

НАРОД: Приставаме!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ОСИФКО (пришол блїжей ґу Єфт. дзивки, и по цихи прегварел): Агей же уж тераз даш ми козу! ЄФТ. ДЗИВКА: Дам! Наютро придзеш себе по ню! ЄФТАЙ: Добре! Алє ви ми пришагнєце, А и я вам пришагнєм пред Богом – Най ше слово трима! НАРОД: Пришагнєме! (Шицки уходза до храму. Дзвери храму оставаю отворени, Зос храму чуц пришагу). ЕЛЕАЗАР: Бог нєбесни тераз медзи нами, Пред нїм зме и пред нїм гуториме: (Святочно): Ми, Єфтаю, тебе пришагаме: Же кед Бог ци поможе надвладац Амонитох, та будзеш князовац Аж до шмерци у нашим народзе, А и твою єдинїцу дзивку Як князову будземе чествовац До єй шмерци. Най нам Бог поможе! ЄФТАЙ: Я вам, браца, пришагам пред Богом: Же вас будзем бранїц вше и вшадзи Душнє, вирно. Най ми Бог поможе! ЕЛЕАЗАР: Прим же, князу, тераз свою владу, Та ю справуй на добро народу! (Шицки виходза з храму. Полицає стоя при дзверох и трубя. Народ ше кланя новому князови. Кричи „слава!”)

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТАЙ: Време наглї! Чека нас робота! Ви, ппедняци, – далєй сце предняци, Док ше я зос войни нє поврацим. Видно: же сце зо мну єдна душа, Кед сце ме за войводу вибрали. Меркуй, мудри ти Елеазару, Же би шицко ту у шоре було – Бо то од кореня идзе сила! Душнє зберай цо за войну треба: Нових людзох, шмати, поживенє, Та на войну душнє нам посилай. Ище нєшка пошлї питац помоц Од Єфремового поколєня: Бо то кед би наш Галаад препад, Горко теди братом за Йорданом! (Кратка павза). Идце тераз шицки до роботи! Я ше такой виберам на войну, Лємже ище поступим до храму: Знак сцем питац од Бога – чи нє да? (Шицки виходза зос сцени. А Єфтай ступел до храму. Одтамаль чуц його уривани слова): Боже! Вельки Боже!... Израелов! Ту сом... Шицко, шицко сом бул страцел... Нєшка ши ми стораз вецей врацел... Моя чесц и мойого дзивчеца... Кед ше з войни здрави врацим... Дам ци... Дам ци... Будз ми шведок!... Та цо видзе З хижи... Дам за себе... Одкупенє! Сам виберай!... Лєм ми помож побиц! (Виходзи з храму. Заслона ше спуща).

III. АКТ. (На драже блїзко Масфи).

I. ЯВА. (Осифко и Данилко пашу кози. Рано).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ДАНИЛКО: Гей, Осифе, а кед би так тераз Амонити вдерели одтамаль – Видзиш одкаль слунко нам виходзи, Па кед би ше на нас нєсли – „гура!”... Палє: одталь з долу, па одтамаль... ОСИФКО: Цоже? Оздаль думаш: же бим сцекал? ДАНИЛКО: Ша, вера, и я би нє барз сцекал, Алє вони од нас би сцекали! ОСИФКО: Да лєм нє мам таки криви ноги, Да сом з коня нє спаднул, Данилку, Кед ми було ище лєм три роки, Тераз би сом преуказал, вера, Як ше биє гоч хторих поґанох: Филистимох чи Амалекитох, Чито тих преклятих Амонитох... Уж бим бул, Данилку, там на войни, Та бим трепал, лєм би ше курело – Алє... так наисце, га дабоме, Цо ти знаш, Данилку!... Так наисце Уж би було и по шицкей войни, Бо бим побил шицких Амонитох, Та бим тераз я бул княз, нє Єфтай!

ДАНИЛКО: Знаш, Осифе, цо я себе думам? Кед би так – ни видзиш? Палє: одталь – Кед би одталь Амонити вишли, А ми двоме так, якцо зме тераз, Кед би зме їх здалєки збачели – Знаш, Осифе, цо би зме зробели? Палє-а, чи видзиш тоту гору? Бул ши там, Осифе, уж дакеди?

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Там каменя тельо – тельо вельо, Та би зме на тоту гору вишли – Видзиш: як ше вона нагло дзвига З того боку, кадзи идзе драга? Одталь нє мож на ню ше видрапац – Видзиш: просто, яґод мур, так стої – Чи уж тераз розумиш. Осифе? Амонити мушели би тадзи По тей драже исц... А ми би на нїх Лєм каменє, каменє валяли – Гей, Осифе, гуя би їм було! Та вец би зме – но нє так, Осифе? – Я и ти князове були... Вера, А нє Єфтай! ОСИФКО: Е, цо ти гуториш! Познаш ти Єфтая, видзел ши го? ДАНИЛКО: Ша нє видзел! ОСИФКО: Та теди нїч нє знаш! Га дабоме! Ти думаш же Єфтай Таки, яґод ти... Чловече божи, Ша то моцни, вельки чловечиско! Збойнїк бул, у горох збойнїковал Перши над шицкима збойнїками! Вон у пальцох ґрайцар ци позмелє Так, як ти у зубох – чекай, цо би? Но, на примир: ядро зос ореха! Вон ци, вера, нїкого нє пущи Тадзи на нас... гуя Амонитом! Шицким глави вон порозвалює – Нє дарма го вибрали за княза! (Павза). ДАНИЛКО: Гм, шак я нє гварел: же вон слаби! Алє кед би так, поведзме, кед би Одталь нараз вишли Амонити... ОСИФКО:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Та нє виду! Нє, нє, нє, Данилку! Гварим ци: же Єфтай їх нє пущи! ДАНИЛКО: Ставме ше! Но, чи ше зошмеш ставиц? ОСИФКО: Цо? Чи шмем? Ша езер раз ше ставим! ДАНИЛКО: Па и я ше шмем ставиц Оцифе! А кед виграм, та ми даш, Осифе, Тоту козу од князовей дзивки... ОСИФКО: Га дабоме! Яки ши мудри! ДАНИЛКО: Но, га цоже? Ша и ти ю достал! ОСИФКО (по надуманю): Цо ти знаш, Данилку! Ти лєм хлапец! Шак кед Єфтай пущи Амонитох, Та вец гуя шицким нашим козом, Нє лєм моїм двом, алє и твоєй!... Знаже їх поєдза Амонити! Та гоч як, Данилку, та лєм преграш! Но, а мнє останє нє лєм коза, Алє ище и слава – дабоме! – Же сом трафел: же Єфтай надвлада...

ДАНИЛКО: Е, Осифе, ша я нє так думам! Став ше ти: же Єфтай нє надвлада! А я будзем твердзиц: же надвлада! ОСИФКО (шмеє ше):

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Ге, чи видзиш! Сцел биш, сцел, Данилку? Ге, па теди став ше... з тим каменьом! Най вон страци, та ставянку плаци! ДАНИЛКО (вибегує зос сцени, и за сцену кричи на козу): Та дзе идзеш?... Гу, ти єдна каро! Вера би ци жито смаковало! Люцке – Енаново – предняково! (Пришол заш на сцену, та гутори): Слухай – но, Осифе!... То наицце Тот наш Єфтай муши буц барз моцни! Знаш ти: цо сом чул о позбойнїкох? Кед є таки моцни, перши збойнїк, Та лєм придзе ґя гори, та лєм ше Упре – дораз камень ше розступи, Та го пущи нука до печери – Знаш: там, дзе ше збойнїци скриваю... То циґяпне: же и тот наш Єфтай, Вера, муши таки барз буц моцни! ОСИФКО: Гм! Ша хто зна: чи то вон нє таки? Алє вон нїкому то нє пове, Бо то тайна... Лєм укаже шицким: Цо вон може... ДАНИЛКО: Ей, Осифе, да так... (Кратка павза). ОСИФКО: Но, ша гутор! Поведз: цоже: цоже „да так”? ДАНИЛКО: Да так ми пойдземе ґу збойнїком... Збойнїковац, як вон збойнїковал... До ти думаш, Осифе? – Подумай! Знаже би зме вецка таки були, Як и вон... Па кед би дараз война...

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Та вец нас би за князох вибрали! ОСИФКО: Ша идз себе, алє я нє пойдзем, Га дабоме!... Чекац таке време... А вец нє знац: будзе чи нє будзе Война, щесце, вибор на войводу?... Ти, Данилку, ша то дотля можу Тисяч раз це влапиц, та обешиц – Га дабоме! – Як враня на древе! (По хвильки). Алє цо! Ти можеш пойсц, шак тебе Нїч на драже нє стої – дабоме! Алє мнє – е, мнє нє тадзи драга! (По хвильки). Цо ти знаш, Данилку, ти лєм хлапец! Палє, видзиш, ту и там и вшадзи Нєраз и нє двараз и нє трираз, Алє кажди дзень през дзешец роки (Кельо же то? Чи биш пораховал?) Пас сом кози з Єфтайову дзивку – Зос князову. Чи ти то розумиш? Чи то нїч?... Дабоме, ти лєм хлапец! Алє мнє у першох шерцо трепе, Вера трепе, дзвонї як цинґалов, Та вше кричи: „Вона! Вона! Вона! Моя мила – ах, князова дзивка!” Но, а вона? Думаш: же ме нє сце? Мой брацику, кед би ме нє сцела, Та чи би ми козу охабела? ДАНИЛКО: Га, Осифе!... Палє и я з тобу Кози пасол – пашем... Та кед будзеш Князов жец, та вецка ме нє забудз! ОСИФКО: Нє бой ше, та знаже нє забудзем! (По хвильки почина шпивац):

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Шедзим, шедзим – камень ми на души! Укаж ми ше, мили, голєм раз! Муши ґу мнє присц Осифко, муши! Я – князова, вон мой будзе княз! ДАНИЛКО (винял з торби пищалку, та пискал, док Осифко шпивал; а вец руцел очи напредз себе, та гутори): Палє-а, Осифе!... Хтошкаль ґу нам Бежи... Видзиш? Палє: одталь бежи! (Оцифко ше злєкол, сце уцекац). ДАНИЛКО: Цоже сцеш уцекац? Цо ше боїш? ОСИФКО: Е, ти дурни! Чи ти знаш: цо война? Шак ту – видзиш – ту лєжали мертви! Шмерц, нєщесце, страх – ти знаш: цо война? (Уцека).

II. ЯВА. ГЛАШНЇК ИИИ З ВОЙНИ (за сцену кричи: „Радосц! Радосц!” Приходзи на сцену, и ту гутори кус задихани): Цо сцекаце?... Ви – шалєни хлапци!... Нє ццекайце!... Алє идце вочи Єфтайови, славному князови Та му кричце: Слава и осана! Побил, славно побил Амонитох... Та ше враца дому... шицки людзе З вельку славу витаю го вшадзи! (Одходзи, а Осифко приходзи). ОСИФКО И ДАНИЛКО НАРАЗ: Га, нє гварел сом? ДАНИЛКО: А я нє гварел?

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Ша, Осифе, вєдно зме гварели! ОСИФКО (весело): Ти, маґапця! Питал ши одо мнє Єдну козу – Єфтайову козу... Но, а тераз? Дзешец, двацец, трицец – Трицец кози Єфтай ци приженє!... Бер, паш, коль, єдз... цо лєм ццеш, Данилку! Радосц, радосц, нє гочяка радосц: Побил славни княз наш Амонитох! Двасто воли зарежу у Мацфи, Буду точиц вино – яґод воду... Гея-гоя! Па лєм єдз, пий, шпивай! (Танцую и погвиздую себе, кляпкаю). ОСИФКО: Гей, Данилку! Нолє зашпивайме, А даяку нову видумайме! (По хвильки Осифко почина шпивац, а Данилко писка на пищалки): Идзе з войни, славни Єфтай идзе, Цо бул збойнїк, а тераз є княз! Та лєм дума: „Дзе ши ми, Осифе? Гей, ша мнє би дзивку одац, раз!” Гея-гоя-гай! Шедзи дзивка, камень єй на души: „Вера час уж одац ми ше – час!” Нє бой ти ше: Осиф твой буц муши! Зос бойтара и вон будзе княз! Гея-гоя-гай! Нарикайце, плачце, Амонити, Кедже ище остал дахто з вас! Вам ридати, нам ся веселити – Вам ше ховац, нам свадзбовац час! Гея-гоя-гай! (Заш танцую през длужше време, звискуюци „гея-гоя-гай”, кляпкаюци и погвиздуюци. Збегую ше жени и дзивчата, крича): Слава!... Боже! Яка радосц!... Слава! Радосц!... Гей побида!... Славни Єфтай!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ЄДНА ЖЕНА (СТАРША): Цоже, хлапци? Ище их нє видно? ОСИФКО: Ище нє – но, алє дораз приду! (Шицки зос сцени вишли вочи Єфтайови. На сцену пришла єдна младша жена; патри тамаль, одкадз ма присц Єфтай; ма широко отворени очи, и рецитує на пол шпиваюци, як да є нє при себе). ТОТА МЛАДША ЖЕНА: Гет од желєного Ароеру До Менита – през двацец вароши Єфтай бежи, Амонитох коши – Єфтай пребег як перон по нєбе – Бранєл и обранєл дом и веру! Як то було? Поведз, Ароеру! Поведз лє, Мениту, як то було? Амонитски чарни хмари зблядли, Та роздарти, мертви на жем спадли – Було, як да о тим ше лєм чуло! Цоже тебе, Амонє, цо тебе? Анї єден конь твой нє регочи! А желєзни уж нє черча кочи! ...Лєжа твойо людзе, нє ставаю... Остал Єфтай – як слунко на нєбе! Витай же нам, славни наш Єфтаю! Амонитска чарна буря ишла, Та грожела нашей святей жеми: „Палє: ту сом! Нолє припать ше ми! Шмерц ци нєшем! Моя влада пришла!...” Було, як да о тим ше лєм чуло! Дзеже тераз тоти Амонити? Гей, Амонє, нолє припать ше їм! Глєдай їх под жему, нє на жеми – Щиря зуби зос писком прикрити, Руки їм од цела одпадую, Очи шветла їм нє указую... О, Єфтаю, будз благословени! Же ти нас од такей долї спашел, Же ши ю на Амона наврацел!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА (През якеш време патри, як нє жива. Вец споза сцени чуц женьски глас) Подце назад! Ша дзеже пойдземе? (На ццену виходзи старша жена, а за ню иньши – тоти, цо спредз пошли напредок). СТАРША ЖЕНА: Патьце: ту на драже красне место, Ту можеме причекац Єфтая, А док придзе, та ше повешельме! (Шицки ше беру до кола та танцую. Осифко танцує. Данилко писка на пищалки. Шпиваю на свадзебну арию): Хтоже, хто нас ошлєбодзел?

– Єфтай княз! Як да на швет нас народзел Други раз! Леле, леле – лалала! Дал ши живот народови, Князу наш! Най це Господь благослови Кажди час! Леле, леле – лалала!

III. ЯВА. (За сцену од Масфи чуц гудацою. Приходзи з нїма Єфтайова дзивка, крашнє, богато ппибрана; ма на глави венєц з ружох, а у рукох мали буґни з черкотками по бокох; на ногох ма черкотки. Виходзи на сцену танцуюци. Осифко клєка пред ню, и з руками од чола до жеми посила єй поклон. Иньши єй ше розступаю, беру ю до штредку кола, та так танцую през даяке време. Осифко клєчи, и нє спуща очи зос княжни. Вец княжна дава з руку знац гудацом, да престаню. Коло престало танцовац, алє ше нє розходзи. Осифко станул). ЄФТ. ДЗИВКА: Видзим: же ше шицки вешелїце! Видзим и розумим... Добре маце! Но, а цоже теди я мам робиц? Вам мой оцец дом и живот спашел – Ах, а мнє вон зос гробу воскрешел! Потля лєм сом була бетярова, Тераз уж сом наисце князова! Ту сом пасла кози од дзециньства –

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ОСИФКО: Ясна панї! И я пасол з вами! ЄФТ. ДЗИВКА: Так, Осифку! Вєдно зме ту пасли! Як остатня широта нєщасна Ту сам Богу за шмерцу ше модлєла – Ах, а Бог ме барз иньшак вислухал! Церню, церню. Зґаженому церню Гварел: най ше на ружу пременї! Прето мойо шерцо ше вешелї – Ноце, ноце грайце нам гядаци! Най мой оцец видзи: як го вита Його дзивка – єдинїца дзивка! (Гудаци заш граю. Коло ше розступело, и Єфт. дзивка през даяке време сама танцує на восточии цпоцоб. Вец ю заш вжали до штредку кола; шицки танцую, а вона стої. Гудаци граю по цихи; а шицки шпиваю на свадзебну арию): Розквитнул нам квиток красни, Бо нам вишло слунко ясне – А хтоже тот квиток красни? Хтоже тото слунко ясне? Ой-гей-лалала! Славни княз наш – слунко ясне! Його дзивка – квиток красни! Слава тебе, слунко ясне! Слава тебе, квитку красни! Ой-гей-лалала! ЄДНО ДЗИВЧЕ: Патьце иду! То муша буц вони!

ШИЦКИ: Вони! Вони! ДАСКЕЛЬО ГЛАСИ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Престаньме танцовац! ЄФТ. ДЗИВКА (прибегла ґу тей страни, одкадз идзе єй оцец з войни): Вони!... Яй мой апо и мой князу! (Стої задумана, як да є нє при себе. Нараз почала рецитовац на пол шпиваюци, гудаци цихо граю, закля вона рецитує). Шпива шицок Израїл з радосци, Яґод тащки, кед слунко виходзи! Мирно квитнє лоза, рошнє жито – Зачувани од коньских копитох! Яке вельке чудо ше случело, Же ше людзом шепцо пременєло! Чи нє вигнал Галаад Єфтая? Тераз му ше аж ґя ногом кланя! Пошол по ньго, кпашнє го препитал, Та князовску владу йому придал! Тераз го як спасителя вита: Придз, та владай – на многая лїта! О чим сом и подумац нє шмела, Та ше стало – вецей, як сом сцела! Апо, апо, придце, та владайце! Ах, а мнє гоч и умерац кажце! (Заш, а бапз, танцує. Приходза ппедняци, та єй радосно кляпкаю). ШИЦКИ (патра на тот бок, одкаль приходзи Єфтай и крича): Слава! Слава! Єфтайови слава! Витай нам, войводо спасителю!

IV. ЯВА. (Уходзи Єфтай зос своїма людзми, а вони маю опужиє у рукох: копию, щит, меч... Єфтай, накеди обачел свою дзивку, розодрал себе шмату на першох. Шицки ше злєкли). ЄФТАЙ: Дзецко мойо! Цо ши ми зробела? (Єфт. дзивка клєкла, випущела бяґночки з рукох. И Осифко клєкол).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТ. ДЗИБКА: Ах, апочко! Цо сом вам зробела? (Єфтай през длужше време нє може прегвариц. Почина, алє му ше слова уриваю). ЄФТАЙ (указує на роздарту шмату): Палє: так ши шерцо ми роздарла! ЄФТ. ДЗИВКА (плачуци): Апо, апо! Цо сом вам зробела? ЕЛЕАЗАР: Вельки князу! Наш ти спасителю! Дозволь-лє ми на даскельо слова, Бо нє можем у такей радосци Патриц на боль тайней тей жалосци! (Єфтай маюа з руками, як да тото зна, цо му сце Елеазар повесц). Цоже таке дзивче би зробело? Дома було, та ше лєм модлєло За свойого отца: же би премог – (Єфтай далєй маха з руками, кива з главу). А же тераз крашнє ше прибрало – Шак, я думам, так му и спадало! Ми му тоти красни шмати дали, Як князовей дзивки и швечело! ЄФТАЙ: То нє тото! Нє тото! Нє тото! (Далєй од часу до часу маха з руками и тамал-тадзи ходзи). ЕЛЕАЗАР: Поведз же нам теди, кед лєм можеш: Цо ше таке случело нєщесце?

Же це анї привитац, як спада,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Нє можеме, гоч як барз то сцеме! Место слави, щесца и радосци Як да зме ше на хованє зишли – О, най Господь од нас то оддалї, Шмерц най на нєприятельох звалї! ЄФТАЙ (ґя своєй дзивки): Єдну сом це мал – а мушим страциц! Уж ши вецей нє моя, нє моя! (Старши жени скричали: „Яй, Боже! Боже!” Плачу. Осифко тиж плаче). ЄФТ. Д3ИВКА: Мой апочку, цоже сом зробела? ЄФТАЙ: То нє ти! То – видно – Господь зробел! (Єфт. дзивка става. Твар ше єй кус розяшнєла. И Осифко станул). Так! То Господь зробел! Бон сце жертви! Єдну нам одпущел – другу пита! Жертву вон одпущел – народови, Алє другу наложел – князови! (Кратка павза). ЕЛЕАЗАР: Вельки князу! Пребог я це питам: Кед лєм можеш, та нам поведз ясно: Цо? И як? И нач? – Най зрозумиме, Най ше нам у шерцу кельо-тельо, Цма розяшнї, бо церпиме пре ню! ЄФТАЙ: Можем повесц, а и сцем вам повесц! Так, уж тераз можем шицко повесц, Бо цо стац ше мало, та ше стало! Нїхто уж то вецей нє одменї! (По хвильки).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Дзецко мойо! Вошла ши до клїтки Моєй клятви – як даяки тащок... Бог завязал – нїхто нє розвяже! ЄФТ. ДЗИВКА: Апо, шмело поведце ми шицко, Кед то Божа воля – я готова! ЄФТАЙ: Так-так-так! Мушиме буц готови, Гоч нє лєгко служиц вше Богови! (По хвильки). Зарек сом ше пред Богом у храме, Кед сом ишол на войну пред тижньом: Же кед ми да побиц Амонитох, Кед ше з войни здрави дому врацим, Та му дам – за жертву му принєшем Тото, цо предо мнє перше видзе Зос мойого дому, кед ше врацим. (Жени гласно здихую, киваю з главами) Цоже сом мал робиц? – Вельку зомну Бог пременку зробел – алє то бул Лєм початок, а я конєц питал... Та сом Богу так ше зарек, же би Сам виберал: цо одо мнє глєда... А вон вибрал – крев з мойого шерца! (Жени плачу. Єфтай себе очи закрива з руку). Алє то ше уж одменїц нє да! ЄФТ. ДЗИВКА: Апо, апо! Най будзе, як Бог сце! Я готова, кед то Божа воля! (Єфтай ю прициска ґу першом). ЄФТАЙ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Дзецко мойо! Така ши як ангел! Жиц би ци лєм, а мушиш умерац! (Жени барз плачу. Осифко ше руцел на жем, та ше тарга за влаци). Як це барз сануєм, дзецко мойо! ЄФТ. ДЗИВКА: Апо, кед сце годни, та ми зробце... Зробце ми остатню мою дзеку, Будзе мнє и вам будзе лєгчейше: Пущце ме до горох галаадских Лєм на два мешаци – зос дзивчатми: Най дзивоцтво свойо там оплачем – А я вецкаль врацим ше до Масфи, Та зробице зо мну, як мушице! ЄФТАЙ: Добре, дзецко! Тельо Бог вибачи! ЕЛЕАЗАР: Вельки князу! Кпашнє то ше стало, Же ши сполнєл дзеку своєй дзивки. Тераз народ вельку славу слави – Якже злучиц шмерц князовей дзивки И жаль княза з радосцу народа! Гоч зме ше од шмепци вибавели, Та би зме лєм заш плакац мушели! А так, як ше стало, та так лєпше! (Шицки киваю з главами). Войдз весело зос славу до Масфи, Бо це народ чека там зобрани – А уж вецкаль збереме кнїжнїкох, Най препатра: чи би ше нє дало Даяк иньшак спольнїц Божу волю? (Шицки виходза). ЄФТАЙ (уж виходзаци): Шицко дармо! Нє мож Бога спревесц!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА (Остал на сцени лєм Осифко. На клєчаци патри длужей за Єфт. дзивку, а вец станул, обрацел ше, та кричи): ОСИФКО: Гей, Данилку! А дзе нашо кози? (Данилка нєт. Нїхто ше нє озива).

А, цо кози! кед ми шерцо пукло! (Заш клєка, та плачяци гутори): Боже! Така млада, така красна, Та умерац муши – а баж теди, Ах, баш теди, кед постала княжна! (Плаче финкаюци). Яки я бул з Данилком шалєни! Ми думали: же то мож украднуц, Або дармо достац дацо вельке Од Господа Бога – а то треба Шицко купиц!... Бог сце жертви, жертви! (Заслона ше спуща).

IV. АКТ. (У галаадских горох под нєбом. Єфт. дзнвка при6рана як млода: цала у билим, на глави ма миртов венєц, власи єй розпущени. Штири дзивчата зос ню при6рани як дружки).

I. ЯВА. (Дзивчата шедза. Єфт. дзивка стої). ЄФТ. ДЗИВКА: Дружки мойо мили и любезни! Хтори же то нєшка дзень свадзебни Моєй свацби у желєних горох? Чи остатнї, чи ище лєм перши? ДРУЖКИ ШИЦКИ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Ах, остатнї, наша панї млодо! ДРУЖКА I: Алє ти нє думай ище о тим Ютро, ютро, кед слунечко видзе, Кед на нєбе будзе стац найвисше Та ти теди будзеш думац о тим. ЄФТ. ДЗИВКА: Цо? Остатнї? Яґод да є перши!... Дружки мойо мили и любезни! За мнє нєт уж днї, лєм єдна вичносц: Време ше застановело у мнє, Доокола мнє лєм єдна вичносц – Вичносц страшна, смутна и радосна... Ах, мой Боже, як то так буц може? ДРУЖКИ: Умир ше нам, наша панї млодо! Ми зос тобу, палє: ми зос тобу!

ЄФТ. ДЗИВКА (обрацела ше од дружкох на пол лїца, патри далєко, очи ма широко отворени, як да є нє при себе): Цо я чуєм? Цо я видзим? Цо то? Врещи шицок Израел од страху: „Амонити!... Дзе?... У Галааду!” Палє, колю, ґажа, забиваю... Черча їх желєзни страшни кочи, Страшно, страшно конї їх регоча, А Израел уцека и плаче... Якже то ше доля так зменєла? Боже! Идзе шмерц на Израела! ДРУЖКИ (ставаю ґу нєй): Умир ше нам, наша панї млодо! То уж прешло! Палє: ми зос табу! ЄФТ. ДЗИВКА: Цо я видзим? Цо я чуєм? Цо то? „Єфтай най нам будзе воєвода!”

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Ах, Осифку, поведз: чи то правда? Я широта од шицких остатня – Чи я мам буц дзивка войводова?... Ах, Осифку, чи то сон? Чи правда? ДРУЖКИ: Правда, ппавда, наша панї млодо! Нєт Осифка, алє ми зос тобу! ЄФТ. ДЗИВКА: Патьце: идзе мой оцец зос горох! Главна Масфа, цо го вируцела, Тераз му ше кланя, кричи „слава!” Ах, мой оцец, мой премили оцец! Апо, цо то?... Та чи то наисце: Ви – та княз, а – я князова дзивка? ДРУЖКИ: То наисце, наша панї млодо! Лєм ше умир! Палє: ми зос тобу! ЄФТ. ДЗИВКА: Бежи глашнїк по Масфи, та кричи:

„Побил Єфтай шицких Амонитох! Аж од Ароера до Менита Гнал їх, покрил поля з їх главами... Подце шицки ппивитац Єфтая! Шицки иду... Якже я мам нє пойсц? Грайце ми гудаци, най танцуєм! Най зна оцец: як го привитуєм! ...Боже! Цо то? Чом мой оцец, збляднял? „Дзецко мойо! Цо ши ми зробела?”

– Ах, апочко! Цо сом вам зробела? (Павза). „Вошла ши до клїтки моєй клятви! Ах, уж ши нє моя – алє Божа!” (Два дружки ю таргаю, да ше спамета, а други два їм гуторя): ДВА ДРУЖКИ:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Та охабце! Вона ше спамета! ЄФТ. ДЗИВКА: Апо, апо, прелюбезни апо! Ище ми остатню дзеку зпобце: Пущце ме до горох галаадских Лєм на два мешаци – зос дзивчатми, Най дзивоцтво свойо там оплачем... Та сом ту!... Ах, дзе сом?... Цо то зомну? Дзе сце дружки, мойо мили дружки? ДРУЖКИ: Княжно наша! Палє: ту зме з тобу! Припать нам ше! Палє! ЄФТ. ДЗИВКА: Ах, ви зомну! (По хвильки): Така млада, а умерац мушим! (Плаче. Дружки тиж плачу). Ах, я умрем, а ви, останєце! (Заш ше розплакали шицки). Одаце ше, дзеци мац будзеце! (Заш ше розплакали). А я згинєм, як роса на квеце! (Заш плачу). Цо ви, цо ви о мнє вец повеце? Ганьба то у Израелу – ганьба: Дзивка буц, а нїґда ше нє одац! Доля така зос шмерцу єднака! (Павза). ДРУЖКА I:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Ми повеме: же ши нєвиньчана Нє умарла на тим билим швеце! Красше ши ше, красше повиньчала, Як гочхтора од нас ше повиньча! Шак то ти шицкого Израела Одкяпела – мац ши му постала! ЄФТ. ДЗИВКА: Так повеце? Ах, ви так повеце? Яка слава, яке вельке щесце! (По хвильки): Красни конєц – алє чежка драга! Лєгко повесц – алє чежко прежиц! (По хвильки): Дружки мойо! Мойо мили дружки! Ноце ви мнє розвешельце кущик! Живот за мну – ах, а шмерц предомну, Я у штредку, та нє знам: цо зомну?... Влапце ше за руки, обкоолєшце Мнє зос венцом своїх живих шерцох, Та танцуйце, та ми пришпивуйце – Най ше вам припатрам, най паметам: Як ме живот, яґод да є габа, Зблїзка плока, а далєко сцека... ДРУЖКИ: Княжно наша! Наша княжно славна!

Шак ми тебе розвешелїц сцеме, У шицким ци за дзеку идземе! (Влапели ше до кола, Єфт. дзивка у штредку; танцую и шпиваю): Розквитнул нам квиток красни, Бо нам вишло слунко ясне – А хтоже тот квиток красни? Хтоже тото слунко ясне? Ой-гей-лалала! Славни княз наш – слунко ясне!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Його дзивка – квиток красни! Слава тебе, слунко ясне! Слава тебе, квитку красни! Ой-гей-лалала! * Цоже живот чловечески?

– Шицки людзе умераю! Жию, а кед жиц престаню – Та як да нє жили нїґда! Ой-гей-лалала! Слухай-лє нас, княжно мила! Цошкаль ци повесц сцеме: Ище лєм даяке време, Та за тобу ми пойдземе... Ой-гей-лалала! А тоти, цо по нас приду, Та на нашим цемним нєбе Обача лєм єдну гвизду – Ясну гвизду, вичну гвизду! Ой-гей-лалала! Хтоже, хтоже тота гвизда?

– Славна Єфтайова дзивка! Вона народ так любела, Же ше за ньго пошвецела! Ой-гей-лалала! ЄФТ. ДЗИВКА: Знаце цо? Та бавме-лє ше даяк!

(Бавя ше „на апач”, вец таргаю квецики, обруцую ше; притим врища и шмею ше). ЄФТ. ДЗИВКА (нараз станула, задумала ше): Дружки мойо мили и любезни! Чи я млода?... А дзеже мой млоди? ДРУЖКА II: Княжно наша, ша знаже ши млода! А твой млоди – вон наютро придзе: Привеже ше на огняним кочу!...

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТ. ДЗИВКА: Дружки мойо, поведце ми правду: Хто ме бере до свойого дому? Шмерц? Чи Господь цо на нєбе влада? ДРУЖКА II: Тот це бере, цо влада на нєбе! Палє: яку свацбу вон ци прави У желєних горох галаадских Аж през цали, цали два мешаци! Вон на нєбе слунко ци завишел, Да ци швици воднє... А мешачок И гвиздочки, да ци швица вноци... Рано ташки крашнє ци шпиваю, Квеце крашнє пахнє – як у раю... Тот це бере, цо влада на нєбе! ЄФТ. ДЗИВКА: Ах, мой Боже! (По цихи плаче). ДРУЖКИ: Нє смуц ти ше, нє смуц! Можеш буц весела, смутна нє будз! (Павза). ЄФТ. ДЗИВКА: Дружки мойо, мили и любезни! Чи то мож зос словом заповедац Души, кед ше шицка зос дна руши, Та виноши на верх страх и жалосц? Ви нє знаце: як чежко умерац... (По хвильки): Цтрах и жалосц бию на мнє тераз: Цо у шерцу мутне, та ше пенї, Як кед сладке вино киснуц почнє, Та ше пенї, док ше нє пременї...

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Ганьбим я ше од вас, вера ганьбим, Як да мам ше зоблєкац пред вами... (По хвильки): Пойдзем кущик сама – сцем буц сама, А ви ту останьце – мнє чекайце! (Одходзи).

II. ЯВА. (Дружки пошедали). ДРУЖКА I: Боже, Боже! Добре же уж конєц! Думам, же уж ошалїм од того! ДРУЖКА II: Ша то кажда з нас би була така! ДРУЖКА I: Нє, шестричко, була бим иньшака! Кед бим мала умрец – та цоскорей! Вера нє на тижнї розцаговац Шмерц – та жиц, а нє жиц; мрец, а нє мрец... ДРУЖКА III: Нє забувай, шестричко, же вона Двараз би мушела умрец, кед би Так зробела, якцо ти гварела: Раз – як дзивка, други раз – як княжна... Бо, накеди княжна з нєй постала, Такой би ше з тим розлучиц мала! Но, а так, та голєм два мешаци Була княжна... ДРУЖКА I: То наисце правда! Якош о тим я и нє думала. ДРУЖКА IV:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Я вам повем, цо вона гварела: Лєгко то гуториц – чежко прежиц! ОСИФКО (здалєки за сцену кричи): Дзе ши? Дзе ши, моя гвиздо ясна? Дзе це найсц, у лєше? Зашвиц ми ше! ДРУЖКА I: То Осифко идзе! Цихо будце! ДРУЖКА II: Нє! Ша лєпше, да му ше озвеме, Ище даяк стретнє княжну саму, Та ю годзен преплашиц – засмуциц! (Става, идзе ґу тей страни, одкаль идзе Осифко, – а вон идзе з ппецивней страни, якцо пошла княжна). Гей, Осифку! Цоже ти ту робиш? ОСИФКО (за сцену): А ви ту, фрайлички мойо красни! (Приходзи на сцену, розпатрує ше, и плачуцим гласом гутори): Но, а дзеже вона – ясна княжна? Ша оздаль ю нє жедли фаркаше? (Дзивчата ше ошмихую). ДРУЖКА I: Нє, нє жедли! Нє бой ше, Осифку! ОСИФКО: Ша укажце ми ю, бо я зос ню Мушим буц – ах, мушим, мушим, мушим! (Дзивчата го обколєли, полапали ше за руки). ДРУЖКИ (шицки): Нє шлєбодно! Знаш: цо нє шлєбодно!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ДРУЖКА I: Гоч биш бул єй оцец – нє шлєбодно! Вона тераз Божа, а нє людска! Нїхто з людзох нє шме з ню гуториц, Лєм ми штири, цо ю провадзиме Ґу Богови, – ютро ю зобачиш! ОСИФКО (клєка и плачуци гутори): Боже! Боже! Цо то зо мну будзе? Ша змилуйце ми ше ви, дзивчата, Пребог я вас питам, модлїм крашнє! ДРУЖКИ: Нє шлєбодно! Знаш: цо нє шлєбодно! ОСИФКО: Ах, дзивчата! Цо ви розумице? Шерцо ми ше дре на тисяч часци – Умрем – умрем зос ню, умрем пре ню! Умрем, а нє препитани зос ню! (Плаче). Знаце ви – ах, цо ви знац можеце? Знаце ви: же я през дзешец роки Зос ню пасол кози?... ДРУЖКИ: Знаме! Знаме! ОСИФКО: Цо ви знаце? Цо ви знац можеце? Шерцо ми ше од жалосци треше, А з любови на кридлох ме нєше! Боже, кельо жалю я єй задал, Пре мнє вона кажди дзень плакала – Яки, яки бул сом барз шалєни! Бо гоч сом ю любел, та ю мучел! (Заш плаче).

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Пришол сом ю препитац барз крашнє И поздравиц и повесц єй: же ю Так барз любим, же умерам пре ню...

Патьце (указує на свойо ноги), ша я чежку драгу прешол, А ви ґя нєй пущиц ме нє ццеце! ДРУЖКИ: Нє шлєбодно! Знаш: цо нє шлєбодно? ОСИФКО (оштро): Га, кед так, та одталь ше нє рушим! Най ме дораз жедза ту фаркаше! (Дзивчата ше ошмихую). ДРУЖКА I: Нє вериме, же ши таки шмели! ОСИФКО: Цо? Нє шмели? Вона може умпец, Гоч є княжна, а я да нє можем? Одталь вам ше нє рушим, дзивчата! (Дружки попатраю на себе). ДРУЖКА II: Слухай-лє но, Осифка, послухай: Сцеш ю забиц? Шерцо єй преджобнуц? Єден дзень єй остал, а нє цали – Оздаль сцеш и тот дзень од нєй одняц? ОСИФКО (става): Нє, нє, нє сцем! Захрань же ме, Боже! Алє цоже робиц ми – ах, цоже? (Кратка павза. Вец Осифко винїма з кишенки помараньче). Патьце: принєс сом єй помараньче! Дайце єй, най за мнє нє забува!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ДРУЖКА I: Добре, даме! (Бере помараньче од Осифка). ДРУЖКА II: Вона це, Осифку, Споминала, крашнє споминала.

ОСИФКО (зрадовани): Споминала? Крашнє споминала? Яка вона добра! Яка свята! ДРУЖКА I: Идз, Осифку! Идз уж раз, бо вона Може надисц, та цо вецка будзе? (Дзивчата ше тримаю за руки, и так випихаю Осифка зос сцени; вон идзе задком). ОСИФКО: Пойдзем, пойдзем! Лєм ви ю поздравце! ДРУЖКИ: Поздравиме! Знаже поздравиме! ДРУЖКА I: Идз! А ми це кус одпровадзиме! (Виходза).

III. ЯВА. (Приходзи Єфт. дзивка). ЄФТ. ДЗИВКА (по цихи): Нєт їх! Дзешкаль пошли! Так и лєпше!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Кед сом сама, та ми кус лєгчейше! (Нашла квецик, та обера з нього лїсцочка, притим ма зхилєну главу. Нараз ше випросцела, патри далєко и гутори помали, з надумованьом, гласно): Гори мойо, галаадски гори! За вас я умерам, нашо гори! За вас ютро я у огню згорим: Же би ви нам остали шлєбодни! Же би ви нам нє були широти! Я – широта, та за вас умерам! Же би вас Израел волац могол „Мойо гори” – ах, Израелово! Же би у вас квитли писнї його!

Гори мойо, галаадски гори! За сто езри души я умерам! Чудно, чудно Господь Бог вибера: Єдну душу за сто езри души!... А кед так, та умерац ше муши, Бо то моя крев барз драга, драга! (Два остатнї слова вигваря кричаци, и з горох чуц одглас: „драга! драга!”) (По цихи): Мой апочку, цоже ши знал зробиц? Бог так сцел, гоч ти о тим нє думал, Алє видно, Господь о тим думал – Господь думал, та зробел, як ти сцел; А ти мушиш зробиц так, як вон сце! Шак од Бога то ше нє уцека! Господь пита нєшка єдну душу, А кед нє, та наютре уж дзешец, А за мешац езер, кед нє вецей, Ах, а за рок – цали, цали народ! Тих Бог люби, цо шмели и сцели! Цоже зо мну зробиц мал мой оцец? Шак вон нє тапґовец єгипетски, Анї нє адвокат вавилоньски – Вон нє таки, як тот ключ витарти, Цо ше круци, алє нє замика... Кед раз повед, та уж на тим конєц! (По хвильки): Мили апо! Ту сом, сполнїм слово,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Богу дане, од Бога прияте! Сполнїм, гоч то младей души чежко! (Заш зорвала квиток, и тарга з нього лїсцочка. Нараз ше заш випросцела). Гори мойо, гори каменїсти! Гори мойо желєни, лєшисти! Уж вас нїґда нє зобачим, вера! Пришол, пришол уж ми час умерац! Яке страшне слово: нїґда! нїґда! (Два остатнї слова вигваря кричаци, и чуц одглас: „нїґда! нїґда!” Плаче). Я дзивоцтво свойо вам охабям. Я дзивочу младосц вам охабям: Будце млади, будце вше як дзивки! Най вам вашо желєнї ше лїсце, Най пахнєце вше вам квитнє квице, Най вам ташки шпиваю навики! (По хвильки). З Богом, гори, навики! навики! (Два остатнї слова вигваря кричаци и чуц одглас: „навики! навики!”) Ище раз вас я охабям з Богом: Галаадски гори, з Богом, з Богом! (Два остатнї слова вигвапя кричаци, и чуц одглас: ,,з Богом! з Богом!” Єфт. дзивка закрила себе твар з руками, и плаче).

IV. ЯВА. (Приходзи дружка I. сама). ДПУЖКА I: Яй, ша нє плач тельо! Уж раз престань! Добре, же сом тераз з тобу сама, Мам ци цошкаль повесц... Бул Осифко! ЄФТ. ДЗИВКА (по цихи): Бул Осифко? ДРУЖКА I:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Бул, та це поздравел? ДРУЖКА I: Та ци принєс помараньче... ЄФТ. ДЗИВКА: Принєс помараньче? ДРУЖКА I: Палє: ту є! Вежнї!

ЄФТ. ДЗИВКА: Добре! Вежнєм! (Вжала помараньче и трима го у рукох). ДРУЖКА I: Я ци цошкаль повесц мам, шестричко! ЄФТ. ДЗИВКА: Маш ми цошкаль повесц? ДРУЖКА I: Так, шестричко! Гевти дружки нашли красне квеце, Та збераю... Я сцекла ґу тебе... Знаш, шестричко, цо я себе думам? Видзиш, яки тераз тот Осифко... Вера, уж иньшаки, як бул одпредз, Та за тобу препада и гинє... Бо то як я себе думам – гадам: Худобному чежко найсц у людзох Любов – алє лєгко богатому, А князови та ище лєгчейше! Бо кед дахто люби худобного, Та лєм бриґу, терху ма пре нього,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Шицко би му дац, а нїч нє достац! А кед дахто люби богатого, Та ше вельо сподзива од нього! Видзиш: прето князом швет отварти... Можеш пойсц гоч дзе, гоч дзе до швета! ЄФТ. ДЗИВКА: Цо гуториш? ДРУЖКА I: Шестро, уцекайме! ЄФТ. ДЗИВКА (злєкла ше, випущела памараньче з рукох): О, та нє гвар! ДРУЖКА I: Скоро, бо нєт кеди!

ЄФТ. ДЗИВКА: Шестро, нїзач то нє зробим! ДРУЖКА I: Шак мнє чежко и патриц на тебе – Якже тебе, шестро, ма буц чежко? Чом биш така млада умрец мала? ЄФТ. ДЗИВКА: О, нє гутор! ДРУЖКА I: Лєм роздумай добре! Так наисце нє маш чом умерац: Кед твой оцец Богу ше зарекал, Та о шицким теди себе думал. Лєм о тебе сиґурно нє думал – Кед нє думал, та и нє обецал, А кед нє обецал – та нє муши,

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Чом да теди умреш, кед нє мушиш? ЄФТ. ДЗИВКА: О, нє гутор!... Мой оцец нє думал, Алє Господь думал – та и жада! ДРУЖКА I: Чи то оздаль Бог дакому гварел? Божо думи – то за людзох тайна! Шестро, я ци гварим: уцекайме! Нїч ше нє бой! Найдзе ше у швеце Княз чи цар, цо приме це ґу себе – Та побудзеш там даскельо роки, Док ше оцец з тобу нє препита!... Та ше вецка назад врациш дому, Та пожиєш так до своєй шмерци! ЄФТ. ДЗИВКА: Питам я це: нє гутор ми о тим! Нїзач, нїзач, нїґда то нє зробим! Бо то ше од Бога нє уцека! ДРУЖКА I: Га, як сцеш! Я, вера, би уцекла! (Дружка вжала помараньче и шедла). ЄФТ. ДЗИВКА (пришла на край сцени, обрацела ше од дружки). Нєт думаня и надумованя!... Уж му време було ше ушеднуц – Лєм ми, Боже, помож шицко пребуц!

V. ЯВА. (Приходза гевти три дружки з квецом у рукох. Єфт. дзивка спредз їх нє видзи). ДРУЖКА II (ґу I. по цихи): Цоже роби? Чи ше умирела? ДРУЖКА I:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

Умирела! Готова є на шмерц! ДРУЖКА IV (ґу I.): Палє: кельо квеца и якого Там зме назберали!...Та наютро Будзе княжна венєц мац зос нього, Та го єй под главу положиме... ЄФТ. ДЗИВКА (обрацела ше ґу дружком): Кельо квеца! Якого красного! ДРУЖКА ИИИ: То за тебе! Венєц будзе з нього Тебе, княжно, наютро под главу... (Єфт. дзивка плаче по цихи). ЄФТ. ДЗИВКА: Так... Уж конєц... Блїзко, блїзко конєц... То мой венєц... Мой мертвени венєц... (По хвильки). Ах, шестрички, ноце поставайце, Най вас шицких ище раз вибочкам! А и ви мнє ище вибочкайце! Мили мойо!

ДРУЖКИ (поставали): Мила наша, люба! (Бочкаю ше зоз Єфт. дзивку. Медзитим заслона ше спуща). В. АКТ. (У Масфи пред храмом божим).

I. ЯВА.

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

(Церковни послужнїк склада древо, на хторим Єфт. дзивка ма буц спалєна. Осифко патри на нєбо). ОСИФКО: Цо так бежиш? Гу, ти єдно чудо! – Бежи, бежи – як да конєц швета Ма буц дораз, та яцека, сцека... Ище лєм цо споза жеми клїпло, Та уж такой на ват подскочело! Та понагля – Боже, як понагля! – Вера ище нїґда так нє було! Цо ци нєшка? Чи ши ошалєло? Цагло ши ше – як да ши забуло За поладнє: же то людзом треба Полудньовац, та – було – нє було! Но, а нєшка – цо ше з тобу стало? Цо так бежиш?... Чи ши жадне креви? Младей креви з дзивочого шерца? (По хвильки): Стань-лє, слунко, пребог це заклїнам! Нє дойдз нєшка до поладня – нїґда! Нє дойдз, аж ше ми устаряєме, Та у своєй старосци помреме – Най нєшкашнє рано вше нам тирва! Стань, слунечко, як во время оно, Кед ши стало – знаш – над Ґабаоном, Кед це силни заклял Егошуа! Стань, та конєц – та най будзе гуя! (Цпущел очи, махнул з руку).

Е, та цо то вредзи... Нїч, та тельо! Муши умрец – и я зос ню мушим! (Приходзи ґу церковному послужнїкови): Гей, ти майстре од нєбесних дзверох! Зроб то даяк – да ше нє отворя! Знаш: так даяк – же би ше згашело... Знаш: же би ше анї нє влапело...

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ПОСЛУЖНЇК (побожно ше ошмихуюци): Гм, то нє мож! Бо то людзе видза, Та розруца, та вец сами зробя... ОСИФКО: Е дабоме, нє мож! Гвариш: нє мож! Шак каменє накладз место древа! Таке ма буц каменє – як древо... ПОСЛУЖНЇК: Мой брацику, шак то нє поможе! Бо цо повед княз, та то буц муши! А вон так ми поробиц наказал. ОСИФКО: Га, а вецей нїч ци нє гуторел? Як то будзе? Знаш, но шак розумиш! Чи то... напредз... з ножом. (Ах мой Боже!) Чи ю... спаля... таку... цалу... живу? ПОСЛУЖНЇК: Вера я ци тото нє знам повесц! Знаш: же у нас таки жертви нєт – та! А лєм дараз, дакеди, лєм теди, Кед Бог жада, як, од Авраама... А Авраам тримал нож у пякою, Алє ангел йому руку влапел, Та – шак оздаль тото знаш – и теди Вец нє було такей людскей жертви. ОСИФКО: О, кед би то ангел так и тераз Руку влапел!... И огень загашел! Чи поможе, кед ше будзем модлїц? ПОСЛУЖНЇК: Гм, то божа воля! ОСИФКО: Дал би Бог то!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ПОСЛУЖНЇК: Алє себе можеме подумац: Цо би було, кед би Бог нє помог Єфтайови побиц Амонитох? Ша и так би мушела лєм умрец, – Даґдзе под коньскима копитами Там на драже... Або би ю вжали Як рабиню, цо од шмерци горше! А и ми би лєм так исто прешли! Но, а так, та умре яґод свята... Жертва за шицкого Израела! Нїхто нє сцел, алє – видно – Бог сцел! ОСИФКО: Так, то правда! Алє – га дабоме – Чежко то умерац – так сцем повесц: Кед уж раз це шмерц... уж прескочела! (По хвильки): Знаш ти цо, брацику? Ти єй шена, Лїсца, трави – най єй будзе мегко... Голєм тото!... Нолє, голєм тото! Чекай, я ци поможем! ПОСЛУЖНЇК (ошмихує ше): Е, нє мож!

II. ЯВА. (Приходза Єфтай и предняци. Осифко ше поцагнул до кута). ЕЛЕАЗАР: Вельки князу! Ище раз ци гварим! Уж ше слунко зблїжа ґя поладню, То остатнє време... Та роздумай Шицко од початку та до конца – Ище раз роздумай... Бо то чежко

Було би нам патриц: як жалуєш За тим, цо ши зробел, – а одменїц Вец ши уж нє годзен... Тераз можеш!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Єдни з наших богословох твердза: Же ши дзивку нє длужен жертвовац – Можеш ю заменїц, зос чим зосцеш... Вельки князу! Кед ши ше зарекал, Та ши о нєй анї нє подумал – Но, а кед ши о нєй нє подумал, Якже ти ю Богу приобецал? ЄФТАЙ (ходзаци гев-там): Так... То правда! Алє... нє... нє цала! То лєм полак правди!... То лукавство! Я нє думал – бо сом думац нє сцел, Бо сом Богу охабел виберац – А кед Бог так вибрал – як же зменїц? Гоч я нє сцел – видно, же так Бог сцел! А од Бога як чловек уцекнє? Шак ми шицки вше у його рукох, За єдного може езер питац – Езер, дзешец езри, цали народ! Бог ми помог – приял обецунку, Та чи да го тераз я спреведзем? Нє, то Єфтай пре нїґда нє зроби! (По хвильки): Алє дзе є! Чомже нє приходзи? Уж ше слунко дзвига ґя поладню!

III. ЯВА. (Приходзи Єфт. дзивка зос дружками. Шицки так облєчени, як були у горох. Дружка ИИ. нєше венєц з квеца. За нїма приходзи вецей народу). ЄФТАЙ (ґу своєй дзивки любезно): Ту ши? ЄФТ. ДЗИВКА (по цихи): Ту сом! ЄФТАЙ: Палє: уж готове Шицко – а и твойо време пришло!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА

ЄФТ. ДЗИВКА: Добре, апо! И я уж готова! (Кратка павза). ЄФТАЙ: Нолє най це ище раз побочкам! (Бочка ю, прициска ґу першом). Дзецко мойо! Дзецко мойо миле! Дзецко миле! Дзецко ти єдине! (По хвильки): Поме, мила! Най це Господь приме! (Вжал ю за руку, и помали ведзе ю ґу наскладаному древу, дзе вона ма буц спалєна. Дружки иду дораз за нїма, и шпиваю на свадзбену арию). ДРУЖКИ (шпиваю): Наша княжна, панї млода, Вера, уж одходзи од нас Ґу свойому, ґу млодому – Щесц єй, Боже, в новим дому! Ой-гей, ла-ла-ла! (Кед пришли ґя наскладаному древу, єдна дружка потаргла Єфт. дзивку за рукав. Єфт. дзивка ше трираз до жеми кланя отцови, и за каждим поклоном бочка му обидва руки. Оцец стої смутни лєдво ше стримує од слизох, а за каждим поклоном сциска єй главу з руками. Медзитим дружки шпиваю): Мили апо и любезни, Кланям вам ше аж до жеми! Благословце свою дзивку, Свою дзивку єдинїцу! Благословце до виньчаня – Нїзко вам ше, нїзко кланям! За шицко вас ппепитуєм И за шицко вам дзекуєм! Благословце до виньчаня – Нїзко вам ше, нїзко кланям!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Благословце до виньчаня – Апо! – и до умераня! (За трецим поклоном оцец ю прициска ґя першом и бочка, та гвари): ЄФТАЙ: Най це Бог нєбесни благослови! (Єфт. дзивка виходзи на наскладане древо, оцец єй помага. Шедла на древе. Дружкка ИИ. положела венєц там, дзе єй глава ма буц. Єфтай стої на пошвеценим месце. Церковни послужнїк дал му нож. Осифко ше прицискал на предок так, да го Єфт. дзивка може видзиц. Дружки станули кажда при єдним рогу наскладаного древа. Єфтай патри на свою дзивку). ЄФТ. ДЗИВКА (по цихи): Апо, з Богом! ЄФТАЙ: З Богом, дзецко мойо! (Єфт. дзивка лєга; два дружки – тоти, цо при єй глави, поправяю єй венєц под главу. Осифко клєкнул, та плаче и тарга ше за власи). ЄФТАЙ: Дзецко мойо! Кед сцеш ище дацо, Та ми поведз! ЄФТ. ДЗИВКА (дзвигла ше, та шедзи): Мнє уж нїч нє треба! (Обачела Осифка) Вежце того Осифка ґя себе! ...Я з нїм кози пасла од дзециньства! ЄФТАЙ (обпацел ше, обачел Осифка, та ше заш обрацел ґу своєй дзивки): Дзецко! То остатня твоя воля? ЄФТ. ДЗИВКА: Так, остатня!

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА ЄФТАЙ: Вона за мнє свята! Примем го, а тебе Бог най приме! (Єфт. дзивка заш лєгла. Два друшки заш єй поправяю венєц под главу). З Богом, дзецко мойо! ...Богу жертва, а нам одкупенє! (Подноши руку з ножом. Задумани кус одцагує. Дружки починаю шпивац: „Слухай-лє нас, княжно мила...” А теди Осифко ше зорвал, та на рату кричи): ОСИФКО: Людски жертви нєт у Израелу! То поґаньцтво! Поґаньство! Поґаньство! Ангел влапел руку Аврааму! ЦАЛИ НАРОД (з6унєл ше, и почал кричац): То поґаньцтво! Поґаньство! Поґаньство! (Єфтай ше обрацел ґу народови, випущел нож зос рукох; його дзивка заш шедла). ЄФТАЙ (кричаци): Цоже зос ню зробим? – Вона Божа! Богу сом ю обрек! Цо з ню зробим? (През якеш време цихо). ОСИФКО (кричаци): Заврец ю до храму аж до шмерци! Най зос нього нїґда нє виходзи! Най є Божа, най нє спозна мужа! НАРОД: Заврец ю до храму! ЄФТАЙ: Шак то за ню Горше, як да умрец ма одразу! НАРОД:

Гавриїл Костельник: драма - ЄФТАЙОВА ДЗИВКА Заврец ю до храму! Нє забивац!

ЄДЕН ГЛАС З НАРОДУ: За ню иньшу жертву принєсц – иньшу! (Цихо). ЄФТАЙ (цихше): Добре, кедже така Божа воля! (Помага своєй дзивки зисц зос древа. А вона остава така як була – як през души. Народ ше позцтяпел. Єфтай ведзе свою дзивку до храму. Дружки иду дораз за нїма; дружка ИИ. вжала венєц. Осифко заш клєкол, та побочкал Єфт. дзивки сукню, кед коло нього преходзела. Вона на ньго попатрела. Так шицки уходза до храму). ДРУЖКИ (шпиваю): Славна Єфтайова дзивка – То Израелова гвизда: Вона народ так любела, Же ше за ньго пошвецела! Ей – гой – лалала! (Заслона ше спуща). Конєц. Надпомнуце: Дзекуєме НВУ „Руске слово“, Нови Сад на уступених преписаних текстих