Держслужбовець 2013 by Analitica

ЗМІСТ ПЕРШЕ ПРАКТИЧНЕ ВИДАННЯ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ДАЙДЖЕСТ-ІНФОРМ  Криміналізація корупції. Кабмін запропонував удосконалити антикорупційне законодавство . . .  Уряд змінив порядок ведення Держреєстру баз персональних даних . . . . . . . . . . . . . . . . .  Кабмін затвердив порядок проведення антидискримінаційної експертизи при нормотворенні . . . . . . . . . . . . . . . . . .

лютий 2013 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

Ващенко К. О., перший віце-президент Національної академії державного управління при Президентові України

. . . . . . . . . .3

. . . . . . . . . . . .4

. . . . . . . . . . . . . . .4

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

Гошовська В. А., директор Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України

Євтєєв Ю. О., директор Департаменту кадрового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України

Ємельянова І. І.,

Т. Безрук Коментар до Закону України від 05.06.2012 р. № 4901-VI «Виконання рішень суду щодо стягнення з держорганів сум боргу: гарантовано державою!» .

. . . . . . . . .8

перший заступник Міністра юстиції України

Канавець М. В., директор Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу

Коліушко І. Б., голова правління Центру політико-правових реформ

Ландсман В. А., директор Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Литвин А. М., заступник директора Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України

Набоченко С. І., директор Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України

Нікітіна Т. В., Голова Профспілки працівників державних установ України

Наказ Національного агентства України з питань державної служби «Про встановлення критеріїв визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування» від 29.11.2012 р. № 226 . . . . . . . .

. . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . .

А. Мацокін Коментар до наказу Нацдержслужби від 29.11.2012 р. № 226 «Держслужбовець, не держслужбовець, держслужбовець... Критерії визначення» . . . . . . . . . . . . . . . .

Панченко А. М., директор Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України

Серьогін С. М., директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Солодка І. В.,

АКЦЕНТ Т. Міхно Декларація про доходи — «головний біль» декларанта чи кадрової служби? . . . . . . . .

помічник Міністра юстиції України

Теплюк М. О., заступник Керівника Апарату Верховної Ради України — керівник Головного юридичного управління

Толкованов В. В., голова Національного агентства України з питань державної служби

Декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 20__ рік (додаток до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VІ) . .

. . . . . . . . .

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД Звільненню при реорганізації повинна передувати відмова від призначення на іншу вакантну посаду. Постанова Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. у справі № К/9991/24265/12 . . . . . Т. Міхно Коментар до постанови суду від 18.12.2012 р. у справі № К/9991/24265/12 «Обіцянок потрібно додержуватися!» . . . . . .

Генеральний директор О. Лобанов

. . . . . . . .

Дизайн та ілюстрації В. Погрібна Верстка Р. Громов Коректура С. Снаговська, О. Тютюнник

. . . . . . . . . . . . .

Засновник і видавець ТОВ «Видавничий будинок «Фактор» Реєстраційне свідоцтво: серія КВ 18798-7598Р від 04.04.2012

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ М. Канавець, А. Кукуля Служба персоналу — суб’єкт стратегічного управління людськими ресурсами державного органу . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Адреса редакції: вул. Сумська, 106а, м. Харків, 61002

. . . . . . . . . . . . . .

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ Т. Безрук «Корупційні злочини» кримінального характеру: діяння та покарання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Т. Безрук Чи можна прийняти працівника на службу в ОМС до відділу, керівником якого є його близька особа? . . . . . . . . . . . . . . . . Г. Хорошко Чи може держслужбовець працювати за сумісництвом в ОМС? . . . . . . . . . .

Редакція: (057) 719-93-13, 717-15-10 Факс-автомат (цілодобово): (057) 714-93-52, e-mail: ds@id.factor.ua www.factor.ua Редакційна передплата: (057) 717-52-72

. . . . . . . . . .

СЛУЖБА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Відділ реклами: (057) 719-41-12, e-mail: okr@id.factor.ua Надруковано в друкарні ТОВ «Фактор-Друк»: вул. Саратовська, 51, Харків, 61030, тел.: (057) 717-51-85, 717-53-55 Номер замовлення: 1025 Тираж: 4750 прим.

. . . . . . . . . . . . . .

Передплатний індекс: українською мовою 89878 Вартість поштової передплати: 49,98 грн. (на місяць)

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

74 Періодичність виходу: один раз на місяць День виходу понеділок Дата виходу 18.02.2013

ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ Т. Міхно Визначення права на отримання вихідної допомоги . . . . . . . . . . .

Головний редактор О. Павленко

За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Т. Міхно Обчислюємо стаж для виплати грошової винагороди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ Т. Руда Тривалість робочого часу у 2013 році

© ТОВ «Видавничий будинок «Фактор», 2013 Повне або часткове відтворення авторських матеріалів, розміщених у газеті «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ», їх опублікування або розповсюдження в будь-якій іншій формі допускається тільки з письмового дозволу ТОВ «Видавничий будинок «Фактор».

ДАЙДЖЕСТ-ІНФОРМ КРИМІНАЛІЗАЦІЯ КОРУПЦІЇ. КАБМІН ЗАПРОПОНУВАВ УДОСКОНАЛИТИ АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 17.01.2013 р. Верховною Радою України зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції» № 2033 (далі — законопроект № 2033). Цей законопроект розроблено Кабміном та внесено до Парламенту на виконання Завдань та заходів з виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011 — 2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 р. № 1240, та Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму. Законопроектом № 2033 пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП), Кримінального кодексу України (далі — КК) та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI, а також редакційні зміни до законів України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII, «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV та «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.96 р. № 392/96-ВР. Запропоновані зміни спрямовані на: — віднесення усіх корупційних правопорушень, пов’язаних з отриманням неправомірної вигоди, до числа злочинів; — встановлення відповідальності за активне та пасивне хабарництво у приватній сфері, коли працівник підприємства, установи чи організації не є службовою особою; — встановлення кримінальної відповідальності за обіцянку неправомірної вигоди, а також за прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди; — віднесення до числа кримінально караних діянь надання неправомірної вигоди третій особі з відома службової особи, яка діятиме на користь особи, що надаватиме таку вигоду; — перегляд механізму звільнення від кримінальної відповідальності при активному хабарництві. Так, наприклад, із КпАП запропоновано ви-

ДАЙДЖЕСТ-ІНФОРМ

ключити ст. 1722 «Порушення обмежень щодо використання службового становища» та ст. 1723 «Пропозиція або надання неправомірної вигоди». Нагадаємо, на сьогодні за одержання держслужбовцями та посадовими особами ОМС неправомірної вигоди шляхом зловживання своїм службовим становищем та повноваженнями діючим законодавством передбачено і адміністративну, і кримінальну відповідальність (ст. 1722 КпАП, ст. 364 КК). При отриманні суб’єктом відповідальності у 2013 році неправомірної вигоди в розмірі більш ніж 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — нмдг), тобто більш ніж 57350 грн.*, буде розглядатися питання про його притягнення до кримінальної відповідальності. А якщо розмір неправомірної вигоди становитиме до 57350 грн., то йтиметься про адміністративне правопорушення. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1722 КпАП за порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує 5 нмдг (2867,5 грн. у 2013 році), або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, передбачено штраф від 50 до 150 нмдг (тобто від 850 до 2550 грн.) з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру. За порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує 100 нмдг (тобто 57350 грн. у 2013 році), або у зв’язку з прийняттям обіцянки/ пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, передбачено штраф від 150 до 500 нмдг (тобто від 2550 до 8500 грн.) із конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (ч. 2 ст. 1722 КпАП). Отже, з виключенням з КпАП ст. 1722 за одержання неправомірної вигоди шляхом зловживання своїм службовим становищем та повноваженнями буде передбачено виключно кримінальну відповідальність незалежно від суми незаконно одержаної

* До 2015 року «кваліфікаційний» нмдг установлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка визначається як 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленому законом на 1 січня звітного податкового року. Отже, згідно із Законом про Держбюджет-2013 з 01.01.2013 р. прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку на місяць установлено на рівні 1147 грн. Відповідно нмдг, який використовується для кваліфікації злочинів та правопорушень, у 2013 році дорівнює 573, 50 грн.

лютий 2013, № 2

ДАЙДЖЕСТ-ІНФОРМ

неправомірної вигоди. (Щодо корупційних злочинів у сфері службової діяльності та кримінальну відповідальність за їх скоєння, передбачену розд. XVII Особливої частини КК, див. статтю «Корупційні злочини» кримінального характеру: діяння та покарання» у цьому номері видання «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ» на с. 65.) Загалом, аналізуючи законопроект № 2033, можна сказати, що він має за мету «криміналізувати» корупційні прояви, тобто встановити, а в деяких випадках посилити кримінальну відповідальність за вчинення корупційних правопорушень. Зокрема, пропонується встановлення кримінальної відповідальності за обіцянку неправомірної вигоди, а також за прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди. До числа кримінально караних діянь передбачається віднести надання неправомірної вигоди третій особі з відома службової особи, яка діятиме на користь особи, що надаватиме таку вигоду. До того ж проект містить зміну механізму звільнення від кримінальної відповідальності при активному хабарництві, допускаючи таку процедуру лише за наявності факту вимагання неправомірної вигоди у поєднанні з добровільним інформуванням після її надання відповідного органу досудового розслідування. Крім цього, запропоновано встановити кримінальну відповідальність за активне та пасивне хабарництво у приватній сфері, тобто за дії працівників підприємств, установ, організацій, які не є службовими особами. УРЯД ЗМІНИВ ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ ДЕРЖРЕЄСТРУ БАЗ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ Кабмін постановою «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2012 р. № 616» від 30.01.2013 р. № 60 уніс зміни до Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення. Нагадаємо, 20.12.2012 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про захист персональних даних» від 20.11.2012 р. № 5491-VI. З урахуванням законодавчих змін Уряд змінив перелік інформації, що підлягає внесенню до Держреєстру баз персональних даних. Зокрема, володільців персональних даних звільнено від обов’язку реєстрації баз персональних даних, ведення яких пов’язано із забезпеченням та реалізацією трудових відносин, а також баз персональних даних, які містять перелік членів громадських, релігійних організацій, професійних спілок та політичних партій. У той же час перелік інформації, що підлягає

внесенню до Держреєстру баз персональних даних, було доповнено. Зокрема, до Держреєстру вноситиметься інформація про третіх осіб, яким передаються персональні дані, про транскордонну передачу персональних даних, а також про склад персональних даних, які обробляються. Постанова набула чинності 06.02.2013 р. — з дня її офіційного опублікування (опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» від 06.02.2013 р. № 24). КАБМІН ЗАТВЕРДИВ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПРИ НОРМОТВОРЕННІ Кабінет Міністрів України постановою «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів» від 30.01.2013 р. № 61 затвердив Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної еспертизи проектів нормативно-правових актів. Нагадаємо, 04.10.2012 р. набув чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 р. № 5207VI (далі — Закон № 5207). Відповідно до вимог, установлених ст. 8 Закону № 5207, розроблення проектів нормативно-правових актів (далі — НПА) повинно здійснюватися з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах НПА норм, які містять ознаки дискримінації, обов’язково проводиться антидискримінаційна експертиза цих проектів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів НПА підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного НПА. При цьому обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади. Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів НПА визначається Кабміном (ч. 3 ст. 8 Закону № 5207). Отже, на виконання вимог Закону № 5207 Кабмін визначив Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної еспертизи проектів НПА (далі — Порядок № 61). Відповідно до встановленого Порядку № 61 антидискримінаційна експертиза проводиться юридичною службою органу виконавчої влади під час проведення юридичної експертизи про-

лютий 2013, № 2

ДАЙДЖЕСТ-ІНФОРМ

ектів актів з метою виявлення положень, які містять ознаки дискримінації та надання пропозицій щодо їх усунення. Нагадаємо, відповідно до Закону № 5207 дискримінація — рішення, дії чи бездіяльність, що спрямовані на обмеження або привілеї щодо окремої особи чи групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі — певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини і громадянина (ст. 1 цього Закону). Формами дискримінації є: — пряма дискримінація; — непряма дискримінація; — підбурювання до дискримінації; — утиск. Відповідно до норм, установлених ст. 6 Закону № 5207, будь-які форми дискримінації окремих осіб чи груп осіб за їхніми певними ознаками з боку держорганів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також юридичних та фізичних осіб забороняються. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг окремим особам чи групам осіб за їхніми певними ознаками, щодо яких застосовуються позитивні дії, а саме: — спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; — здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, коли такі заходи є необхідними; — надання пільг окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб. За результатами експертизи юридична служба готує висновок про проведення антидискримінаційної експертизи відповідного проекту НПА

лютий 2013, № 2

за формою, встановленою Порядком № 61 (п. 7 Порядку № 61). За відсутності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), завізовані керівником юридичної служби проект акта та висновок повертаються структурному підрозділу органу виконавчої влади. У разі наявності у проекті акта положень, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), проект акта разом із висновком повертається структурному підрозділу органу виконавчої влади для доопрацювання (пп. 8, 9 Порядку № 61). Виявлені у проекті акта положення, які містять ознаки дискримінації (крім позитивних дій), усуваються шляхом: — виключення відповідних положень з проекту акта; — уточнення редакції положень проекту акта; — підготовки нової редакції положень проекту акта. Після доопрацювання проект акта разом із висновком подається до юридичної служби для проведення повторної антидискримінаційної експертизи (п. 11 Порядку № 61). Також на виконання вимог, установлених ст. 13 Закону № 5207, постановою «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів» від 30.01.2013 р. № 61 Кабмін установив, що громадська антидискримінаційна експертиза проводиться громадськими організаціями, фізичними та юридичними особами в рамках публічного громадського обговорення проектів НПА відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. № 996. Постанова набула чинності 05.02.2013 р. — з дня її офіційного опублікування (опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» від 05.02.2013 р. № 23). Матеріал підготувала Тетяна БЕЗРУК, юрист

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

ПРО ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ Закон України від 05.06.2012 р. № 4901-VI Розділ I. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ Стаття 1. Загальні положення 1. Цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі — рішення суду), та особливості їх виконання. 2. Терміни в цьому Законі вживаються у значенні, наведеному в Бюджетному кодексі України і Законі України «Про виконавче провадження». Стаття 2. Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду 1. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі — державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі — юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб — відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. 2. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності. Стаття 3. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу 1. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень — за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 2. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 3. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, Державна казначейська служба України протягом п’яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення Державна казначейська служба України повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до Державної казначейської служби України для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення Державної казначейської служби України. 4. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей. Стаття 4. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи 1. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. 2. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не вико-

лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ нано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 3. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 — 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. 4. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів. 5. Кошти, що надійшли на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей. 6. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється Державною казначейською службою України у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі. 7. Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на Державну казначейську службу України з одночасним направленням повідомлення такому органу. 8. Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов’язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах Державної казначейської служби України та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі. Стаття 5. Компенсація 1. У разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 2. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України. 3. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п’яти днів з дня отримання ним повідомлення Державної казначейської служби України про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України. 4. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка Державної виконавчої служби України протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стаття 6. Відповідальність та відшкодування збитків, завданих державному бюджету 1. Кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом. 2. За поданням органу Державної казначейської служби України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету. У разі встановлення в діях посадової, службової особи державного органу складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством. Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу злочину в діях зазначених осіб.

лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ За результатами службового розслідування державні органи та органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів органами Державної казначейської служби України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Якщо збитки, завдані державному бюджету, є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно із законом. 3. У разі встановлення в діях службової особи державного підприємства або юридичної особи складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи прокуратури за поданням органу Державної казначейської служби України звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету. Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу Державної казначейської служби України державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу злочину. За результатами службового розслідування органи прокуратури за поданням відповідних матеріалів державними органами в місячний строк можуть звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред’явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до службових осіб державних підприємств, винних у завданні збитків. Стаття 7. Особливості виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна 1. Виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. 2. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов’язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. Розділ II. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року. 2. Кабінету Міністрів України підготувати та подати до Верховної Ради України до 1 січня 2014 року пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону. Президент України В. Янукович

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ від 05.06.2012 р. № 4901-VI

ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДУ ЩОДО СТЯГНЕННЯ З ДЕРЖОРГАНІВ СУМ БОРГУ: ГАРАНТОВАНО ДЕРЖАВОЮ! 01.01.2013 р. набув чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 р. № 4901-VI (далі — Закон № 4901). Слід зазначити, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ст. 124 Конституції України). Однак не є новиною, що на практиці існує проблема невиконання рішень суду. Зумовлено це низкою причин. Зокрема, це і неможливість виконання у зв’язку з відсутністю коштів на рахунках боржників, і заборона звернення стягнення на майно держави чи держпідприємств (установ) на стадії банкрутства через

уведення у 2001 році мораторію на примусову реалізацію майна згідно із Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 р. № 2864-III. Доволі часто невиконання рішень суду є також результатом неналежного чи несвоєчасного виконання та вжиття заходів щодо забезпечення виконання судових рішень. Нагадаємо, 15.10.2009 р. Європейський суд з прав людини виніс «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (стосовно тривалого невиконання в повному обсязі рішень суду щодо стягнення компенсації за неотримане речове майно, заборгованості з виплати вихідної

лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ допомоги при виході на пенсію та компенсації судових витрат), яке набуло статусу остаточного 15.01.2010 р. У цьому рішенні Європейський суд визнав порушення Україною її зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 6 «Право на справедливий суд» та ст. 1 «Захист права власності» Першого протоколу до Конвенції) у зв’язку із систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення ст. 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання. Ураховуючи ці обставини, Європейський суд зобов’язав державу запровадити ефективний засіб юридичного захисту, що повинен забезпечувати адекватний та достатній захист від невиконання або несвоєчасного виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції (пп. 5, 94 резолютивної частини рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»). Отже, на виконання рішення Європейського суду 05.06.2012 р. Парламентом України прийнято Закон № 4901. Цим Законом з 01.01.2013 р. впроваджується принципово новий механізм, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з боржників, а саме: — держорганів, — держпідприємств (установ, організацій), — юросіб, примусова реалізація майна яких забороняється законодавством, здійснюватиметься за рахунок коштів Держбюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення суду за рахунок боржника. При цьому дія Закону № 4901 не поширюється на рішення суду, де держоргани, держпідприємства, ОМС, підприємства (установи, організації), що належать до комунальної власності, є стягувачами. Відповідно до ст. 3 Закону № 4901 виконання рішень суду щодо стягнення з держоргану сум боргу здійснюється Держказначейством у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків цього держоргану. У разі відсутності у держоргану-боржника відповідних призначень — за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Як вбачається із встановлених норм Закону № 4901, для їх реалізації необхідно кожного року в Державному бюджеті України передбачати кошти на забезпечення виконання відповідних судових рішень. Слід відмітити, що Держбюджетом-2013

лютий 2013, № 2

передбачено кошти на забезпечення виконання рішень суду, що гарантовано державою, у розмірі 153921,6 тис. грн. (додаток № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 р. № 5515-VI). Які ж терміни виконання рішень суду про стягнення коштів? Відповідно до ст. 3 Закону № 4901 стягувач за рішенням суду про стягнення коштів із держоргану із заявою про виконання рішення суду звертається до Держказначейства у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV (далі — Закон № 606). Тобто рішення суду може бути пред’явлено до виконання протягом року з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання цього рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, — з дня, наступного після його постановлення (ст. 22 Закону № 606). Також нагадаємо, відповідно до Закону № 606, яким визначено порядок примусового виконання рішень судів та інших компетентних органів і посадових осіб, примусове виконання рішень суду покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Інші органи і посадові особи можуть також здійснювати виконавчі дії відповідно до закону. Зокрема, виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Держбюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ здійснюється органами Держказначейства, які не є органами примусового виконання, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (ст. 3 Закону № 606). Законом № 4901 також установлено термін перерахування Держказначейством коштів стягувачу — протягом трьох місяців. У разі коли Держказначейством у визначений термін не перерахувано кошти за рішенням суду, стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів із держоргану нараховується Держказначейством (ст. 5 Закону № 4901). Звертаємо увагу: виплати за рішенням суду, а також компенсації за несвоєчасно здійснені виплати Законом № 4901 кваліфікуються як збитки держбюджету. При цьому Закон зобов’язує органи прокуратури звертатися до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих держбюджету.

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ При встановленні в діях посадової особи держоргану складу злочину за обвинувальним вироком суду, а також за результатами проведення службового розслідування держоргани реалізують право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи про відшкодування збитків, завданих держбюджету, у розмірі виплаченого відшкодування. Але не можна звернутися за результатами службового розслідування з позовною заявою про відшкодування посадовими, службовими особами держорганів завданих збитків щодо виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди. Законом № 4901 також установлено, що виконання рішень суду про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є держорган, держпідприємство чи юрособа, здійснюється в порядку, встановленому Законом № 606, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 4901. У разі якщо такі рішення суду не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, держвиконавець зобов’язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення (ст. 7 Закону № 4901).

Прикінцевими положеннями Закону № 4901 визначено, що Кабмін до 01.01.2014 р. повинен підготувати пропозиції про внесення змін до чинного законодавства України, що випливають з норм, установлених цим Законом. Отже, планується внесення змін до низки законів. Підсумовуючи наведене можна сказати, що забезпечення виконання рішень суду, яке гарантовано державою з набуттям чинності Законом № 4901, направлено на вирішення проблеми тривалого невиконання рішень суду та обмеження можливості затягування або відкладання виконання судових рішень. Законом № 4901 передбачено введення процедури, за якою грошові кошти за рішенням суду можуть бути сплачені за рахунок коштів держбюджету, та компенсацію за затримку у виплаті відповідно до цієї процедури. При цьому посадові, службові особи держорганів, дії яких призвели до збитків держбюджету, ризикують сплатити нанесені збитки з власної кишені. Отже, будьте уважніші при виконанні своїх службових обов’язків. Тетяна БЕЗРУК, юрист

ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ КРИТЕРІЇВ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ПОСАД ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ОРГАНІВ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ ТА ЇХ АПАРАТУ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ ФУНКЦІЇ З ОБСЛУГОВУВАННЯ Наказ Національного агентства України з питань державної служби від 29.11.2012 р. № 226 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 р. за № 2121/22433

З метою оптимізації структури державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, розмежування посад державних службовців та посад працівників, які виконують функції з обслуговування, усунення з практики кадрової політики суперечностей при присвоєнні особам статусу державного службовця, визначення єдиної структури для категорії працівників, які виконують функції з обслуговування, відповідно до частини третьої статті 2 Закону України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI «Про державну службу», з урахуванням підпунктів 1, 3 пункту 4 та пункту 8 Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затвердженого Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 769, наказую: 1. Встановити критерії визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування (додаються). 2. Юридичному управлінню забезпечити державну реєстрацію цього наказу в установленому порядку. 3. Цей наказ набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI «Про державну службу». Голова Нацдержслужби України В. Толкованов

лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

Затверджено наказом Національного агентства України з питань державної служби від 29.11.2012 р. № 226 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 р. за № 2121/22433

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ПОСАД ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ОРГАНІВ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ ТА ЇХ АПАРАТУ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ ФУНКЦІЇ З ОБСЛУГОВУВАННЯ 1. Критерії визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, розроблені відповідно до вимог пункту чотирнадцять частини першої статті 1 та частини третьої статті 2 Закону України від 17 листопада 2011 року № 4050-VI «Про державну службу» (далі — Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2011 року № 937 «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади», постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2011 року № 1184 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади», наказу Міністерства праці України від 02 жовтня 1996 року № 77 «Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 11 жовтня 1996 року за № 593/1618 (із змінами), наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 11 травня 2004 року № 105 «Міжгалузеві норми чисельності робітників, що обслуговують громадські будівлі (будівлі управлінь, конструкторські і проектні організації)» та Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 липня 2010 року № 327. 2. Критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, є: 2.1. Зміст виконуваної за посадою роботи, який має бути безпосередньо та в переважній більшості (у співвідношенні до тривалості робочого часу) пов’язаний з: виконанням робіт із матеріально-технічного та господарського обслуговування діяльності державних органів; виконанням обов’язків секретаря і стенографіста, комп’ютерним набором тексту, роботою з копіювальною та розмножувальною технікою, із записами та опрацюванням цифрових даних; виконанням технічних обов’язків із ведення архіву та бібліотеки, обліку і доставки документів та/або кореспонденції; обслуговуванням, експлуатацією та керуванням транспортними засобами, технологічним устаткуванням; комплексним обслуговуванням і ремонтом будинків, реставраційними та будівельно-монтажними роботами; збереженням та охороною майна; прибиранням та утриманням будинків та їх прилеглих територій, прибиранням службових приміщень, виконанням низькокваліфікованих робіт тощо. 2.2. Вимоги до освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня, зокрема з урахуванням таких мінімальних загальних вимог: неповна вища освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст»; професійно-технічна освіта; повна загальна середня освіта. 3. Перелік посад працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, визначається керівником державної служби цього органу або його апарату. 4. Підставою при застосуванні критеріїв для визначення переліку посад працівників державного органу, які виконують функції з обслуговування, можуть бути: документи — регламенти, директиви, методичні рекомендації, посібники, кваліфікаційні характеристики, посадові (службові) інструкції та профілі професійної компетентності посад державної служби, чинні нормативні документи, які визначають вимоги до змісту виконуваної за посадою роботи, спеціальні вимоги до досвіду роботи, вимоги до напряму підготовки (отриманої особою спеціальності) та інші вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття посад працівників державного органу, які виконують функції з обслуговування; штатний розпис державного органу та його організаційна структура — організаційно-розпорядчі документи, що відображають співвідношення посад державної служби та посад працівників державного органу, які виконують функції з обслуговування; лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ система класифікації посад державної служби — поділ посад державної служби залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків на групи та підгрупи відповідно до статті 6 Закону. Заступник начальника управління — начальник відділу підготовки та правової експертизи проектів документів Юридичного управління Нацдержслужби України А. Заболотний

КОМЕНТАР ДО НАКАЗУ НАЦДЕРЖСЛУЖБИ від 29.11.2012 р. № 226

ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ, НЕ ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ, ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ… КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ Слід нагадати, що 01.01.2014 р. набуде чинності Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 р. № 4050 (далі — Закон № 4050). Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 дія цього Закону не розповсюджується на працівників державних органів, органів влади АР Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування. Визначення терміна «функції з обслуговування» наводиться у п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону № 4050. Так, функції з обслуговування — діяльність працівників державного органу, органу влади АР Крим та їх апарату, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов’язаних з реалізацією завдань та виконанням функцій цих органів. Відповідно до Закону № 4050 повноваження, пов’язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади АР Крим здійснюють державні службовці, які займають посади державної служби у цих органах. До повноважень органів влади, зазначених у Законі № 4050, які на відповідних посадах здійснюють держслужбовці, належать: — підготовка пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері; — розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів; — надання адміністративних послуг; — здійснення державного нагляду (контролю); — управління державним майном або майном, що належить АР Крим, державними корпоративними правами; — управління персоналом державних органів, органів влади АР Крим або їх апарату; — реалізація інших повноважень відповідного органу. Відповідно до Закону № 4050 керівник державної служби державного органу має визначити перелік посад працівників, які виконують функції з обслуговування, та які не є державними службовцями. Критерії визначення переліку посад працівників, які виконують функції з обслуговування, були розроблені Нацдержслужбою України та затверджені наказом, що коментується.

Згідно з наказом критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади АР Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, є: — зміст виконуваної за посадою роботи; — вимоги до освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня. Підставою при застосуванні критеріїв для визначення переліку посад працівників державного органу, які виконують функції з обслуговування, можуть бути, зокрема: — організаційно-розпорядчі документи, що відображають співвідношення посад державної служби та посад працівників державного органу, які виконують функції з обслуговування (постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади» від 07.09.2011 р. № 937 та «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади» від 14.11.2011 р. № 1184); — штатний розпис державного органу та його організаційна структура (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій» від 18.04.2012 р. № 606 (далі — Рекомендаційні переліки); — документи-регламенти, кваліфікаційні характеристики, посадові (службові) інструкції та профілі професійної компетентності посад державної служби, чинні нормативні документи, які визначають вимоги до змісту виконуваної за посадою роботи, спеціальні вимоги до досвіду роботи; — система класифікації посад державної служби — поділ посад державної служби залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків на групи та підгрупи, яка визначена Законом № 4050. Критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, органів влади АР Крим та їх апарату, які виконують функції з обслуговування, є виконання робіт із матеріально-технічного та господарського обслуговування діяльності державних органів. лютий 2013, № 2

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ З урахуванням вищезазначеного та на підставі Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічно-

го регулювання та споживчої політики від 28.07.2010 р. № 327 (далі — КП), можна визначити приблизний перелік таких посад.

КРИТЕРІЙ за наказом № 226 виконання обов’язків секретаря і стенографіста, комп’ютерний набір тексту, робота з копіювальною та розмножувальною технікою, із записами та опрацюванням цифрових даних виконання технічних обов’язків із ведення архіву та бібліотеки, обліку і доставки документів та/або кореспонденції

ПОСАДА за КП секретар, секретар організації, стенографіст, оператор комп’ютерного набору, оператор копіювальних і розмножувальних машин, конторський (офісний) службовець (бібліотека), конторський (офісний) службовець (копіювання документів) архіваріус, конторський (офісний) службовець (систематизація документів), листоноша (поштар), черговий, відповідальний за обмін поштою, діловод, конторський (офісний) службовець (документознавство)

Звертаємо увагу, що офіційного визначення терміна «технічні обов’язки» не існує. На нашу думку, цей термін визначає виконання чітких, відпрацьованих функцій та операційної діяльності, що не потребує застосування додаткових знань та високої кваліфікації обслуговування, експлуатація та керування транспортними засобами, технологічним устаткуванням

водій автотранспортних засобів, електрик, енергетик, технік-механік, механік технічних систем

комплексне обслуговування і ремонт будинків, реставраційні та будівельно-монтажні роботи

комендант, пічник, сантехнік, столяр

збереження та охорона майна

сторож

прибирання та утримання будинків та їх прилеглих територій, прибирання службових приміщень, виконання низькокваліфікованих робіт тощо

двірник, прибиральниця

При застосуванні службами персоналу державних адміністрацій вищезазначених критеріїв може виникнути запитання, наприклад, щодо належності посад працівників архівного відділу/архіву та відділу інформаційнокомп’ютерного забезпечення до державної служби. Для відповіді на це запитання слід ураховувати таке. По-перше, обидва структурних підрозділи зазначені у Рекомендаційних переліках, хоча і назви мають дещо інші. По-друге, ці підрозділи за своїми функціональними призначеннями реалізують на конкретній території відповідну державну політику, а саме: відділ інформаційно-комп’ютерного забезпечення, зокрема, формує та реалізує державну політику у сфері інформатизації; забезпечує впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій і систем; здійснює збір, обробку і аналіз інформації та ін.; архівний відділ — відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Типового положення про архівний відділ районної, районної у місті Києві і Севастополі державної адміністрації» від 25.10.2002 р. № 1616, зокрема, реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства, здійснює управління ними; координує діяльність органів державної влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у питаннях архівної

лютий 2013, № 2

справи і діловодства; здійснює контроль за діяльністю архівних установ і служб діловодства, з метою забезпечення додержання законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи тощо. Отже, якщо посади у цих підрозділах були створені для реалізації зазначених функцій, то вони будуть належати до посад державної служби. Відповідно до Закону № 4050 посада державної служби — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу, органу влади АР Крим або їх апарату з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах повноважень відповідного державного органу. Державна служба — професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг. Таким чином, головною відмінністю посади державної служби від посади з функцій обслуговування державного органу є виконувані державним службовцем функціональні обов’язки, які мають співпадати з функціональними завданнями органу влади або його структурного підрозділу. Андрій МАЦОКІН, аналітик Видавничого будинку «Фактор», магістр державного управління

АКЦЕНТ

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДОХОДИ — «ГОЛОВНИЙ БІЛЬ» ДЕКЛАРАНТА ЧИ КАДРОВОЇ СЛУЖБИ?

ак сталося, що подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру хоча і відбувається вже не перший рік, але актуальних питань не стає менше. Обмаль офіційних роз’яснень заважає бездоганно виконати вимоги антикорупційного Закону та убезпечити себе від відповідальності за порушення фінансового контролю в осіб, які зобов’язані подавати таку декларацію. Не менше запитань виникає й у кадрових служб щодо порядку опублікування даних, зазначених у декларації. Тож спробуємо всебічно розглянути цю тему.

Тетяна МІХНО, юрист ДОКУМЕНТИ СТАТТІ ЦКУ — Цивільний кодекс України. ГКУ — Господарський кодекс України. ККУ — Кримінальний кодекс України. ПКУ — Податковий кодекс України. КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення. ЖК УРСР— Житловий кодекс Української РСР. Антикорупційний Закон — Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI. Закон про державну службу — Закон України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-ХII. Закон про службу в ОМС — Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-III. Наказ № 1395 — наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи» від 07.11.2011 р. № 1395. Порядок № 16 — Порядок про зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 р. № 16. УМОВНI СКОРОЧЕННЯ Мінфін — Міністерство фінансів України. Мін’юст — Міністерство юстиції України. КМУ — Кабінет Міністрів України. СБУ — Служба безпеки України. МВС — Міністерство внутрішніх справ України. ДПС — Державна податкова служба України. Нмдг — неоподатковуваний мінімум доходів громадян. З першого дня нового року в черговий раз стартує кампанія щодо виконання приписів антикорупційного Закону в частині фінансового контролю, а саме подання за місцем роботи (служби) декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік. А тому незайвим буде згадати всі істотні умови, які передують внесенню інформації до зазначеної декларації, порядок її подання та відповідальність, що передбачена за порушення фінансових зобов’язань. Нагадаємо: у 2012 році практично усі особи,

на яких розповсюджується дія ст. 12 антикорупційного Закону щодо фінансового контролю, окрім заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (далі — антикорупційної декларації), встигли надати до податкових органів декларацію, про майновий стан і доходи (далі — податкову декларацію), передбачену п. 179.9 ПКУ. I лише 28.04.2012 р. було оприлюднено Закон України від 24.04.2012 р. № 4661-VI, згідно з яким було внесено зміни до п. 179.11 ПКУ та зазначено, лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

що фізичні особи, які декларують майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру відповідно до антикорупційного Закону, подають податкову декларацію виключно у випадках, передбачених розд. IV ПКУ. Що то за випадки — поговоримо у наступному номері «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ» окремо, а зараз вивчаємо механізм фінансового контролю в частині антикорупційної декларації. При цьому в рамках цієї статті ми не будемо говорити про ті випадки, коли подання декларації зумовлене бажанням обійняти посади, призначення на які передбачає процедуру проходження спецперевірки, а зупинимося лише на випадках, коли перебування на посаді зобов’язує до подання антикорупційної декларації.

СУБ’ЄКТИ ДЕКЛАРУВАННЯ У першу чергу визначимось із колом осіб, на яких поширюється дія ст. 12 антикорупційного Закону щодо необхідності складання та подання антикорупційної декларації. Так, відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 12 антикорупційного Закону на осіб, зазначених у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 4 антикорупційного Закону, покладено обов’язок подання антикорупційної декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік. Детальний перелік таких осіб наведемо у таблиці:

п. 1 ч. 1 ст. 4 антикорупційного Закону: — особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

підпункт «а»

Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністр України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим

підпункт «б»

Народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад

підпункт «в»

Державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування

підпункт «г»

Військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань

підпункт «ґ»

Судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі та присяжні (під час виконання ними цих функцій)

підпункт «д»

Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, податкової міліції

підпункт «е»

Посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби

підпункт «є»

Члени Центральної виборчої комісії

підпункт «ж»

Посадові та службові особи інших органів державної влади

п. 2 ч. 1 ст. 4 антикорупційного Закону: — особи, які для цілей антикорупційного Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування підпункт «а»

Посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету

Iз наведеного переліку вбачається, що антикорупційну декларацію слід подавати не лише особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та прирівняним до них особам. Такий обов’язок покладено і на посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи міслютий 2013, № 2

цевого бюджетів. Тому вважаємо за потрібне навести норми, за якими слід визначатися із тим, чи є особа тим суб’єктом, що підпадає під дію антикорупційного Закону в частині декларування доходів та витрат. Так, відповідно до абзацу третього ч. 2 ст. 81 ЦКУ розрізняють кілька видів юридичних осіб публічного права, які створюються розпорядчими актами Прези-

АКЦЕНТ

дента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Так, до юридичних осіб публічного права належать, зокрема, державні та комунальні організації, установи, заклади, серед яких і бюджетні установи. Згідно з наведеним переліком розуміємо, що антикорупційну декларацію повинні складати, наприклад керівники та керівники структурних підрозділів, а також іх заступники, головні бухгалтери усіх закладів освіти, охорони здоров’я, культури, державних та комунальних засобів масової інформації тощо. Інакше кажучи, усі посадові особи, яким заробітна плата виплачується за рахунок бюджетних коштів. Iз наведеного вбачається, що незайвим буде згадати і про те, хто є посадовою особою та повноваження, притаманні такій особі. Усе зрозуміло зі службовцями, бо це визначено на законодавчому рівні. А хто вважається посадовою особою у юридичних осіб публічного права? На зазначене запитання зараз немає відповіді на законодавчому рівні. Але при визначенні таких осіб прийнято посилатися на лист Мін’юсту від 03.11.2006 р. № 22-48-548. У цьому роз’ясненні говориться, що для визначення терміна посадової особи слід керуватися пп. 1, 2 Примітки до ст. 364 ККУ, де міститься поняття службової особи. Так, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в п. 1 цієї Примітки. Згідно з ч. 3, 4, 5 п. 1 постанови Пленуму

Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 р. передбачено, що організаційно-розпорядчі обов’язки — це обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Адміністративно-господарські обов’язки — це обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном. Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Отже, якщо посаді юридичної особи публічного права притаманні зазначені ознаки (тобто в особи, яка обіймає посаду, є підлеглі та обумовлене коло завдань, яке під його керівництвом виконують підлеглі особи), робимо висновок, що така особа повинна складати антикорупційну декларацію. У межах цього розділу не зайвим буде нагадати і про те, що депутати сільської, районної, обласної ради незалежно від того, що вони не є державними службовцями і виконують функції депутата безоплатно, повинні подавати антикорупційну декларацію щодо себе та членів своєї сім’ї. Яскравим прикладом суджень з цього приводу є наведений нижче витяг із судового рішення. Отже, знайомимося:

Стислий зміст постанови апеляційного суду Кіровоградської області від 24.10.2012 р. у справі № 1109/9021/12 Відповідно до постанови Кіровського районного суду ОСОБА_3, — який є депутатом N-ської селищної ради, який згідно зі ст. 4 антикорупційного Закону є суб’єктом відповідальності за ч. 1 ст. 1726 КпАП, був визнаний винним у скоєнні корупційного правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. ОСОБI_3 поставлено в провину невиконання вимог ст. 12 антикорупційного Закону, яке виразилось у неподанні ним до 01.04.2012 р. до N-ської селищної ради антикорупційної декларації за 2011 рік. Таким чином, вказаними діями ОСОБА_3 порушила вимоги фінансового контролю, встановленого ч. 1 ст. 12 антикорупційного Закону. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить постанову Кіровського районного суду від 28.09.2012 р. скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 1726 КпАП. Під час розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_3 пояснила, що за антикорупційним Законом особи

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

подають декларацію лише за місцем своєї роботи чи служби, інших умов подання такої декларації, зокрема в інший орган, установу чи підприємство не передбачено. Також зазначив, що він є пенсіонером за віком та станом на 01.01.2012 р. не перебував і на сьогодні не перебуває в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями та не укладав жодних трудових договорів чи угод. На підставі викладеного ОСОБА_3 вважає, що у неї був відсутній обов’язок подавати до 01.04.2012 р. вищезазначену декларацію. Апеляційний суд зазначив, що посилання ОСОБИ_3 на те, що він пенсіонер за віком та станом на 01.01.2012 р. не перебував і зараз не перебуває в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями та не укладав жодних трудових договорів чи угод, та те, що він не зобов’язаний подавати до 01.04.2012 р. вищезазначену декларацію, є безпідставним, оскільки до встановленої дати необхідно було подати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік до N-ської сільської ради, депутатом якої він є. Отже, якщо депутатами є непрацюючі особи, то вони повинні подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік до апаратів відповідних рад або їх виконавчих комітетів. Таким чином, ОСОБА_3 своїми діями порушила встановлені вимоги фінансового контролю, встановлені ст. 12 антикорупційного Закону. Отже, з особами, на яких антикорупційним законом покладено обов’язок щодо декларування свого майнового стану, ми визначилися.

ТЕРМIН ПОДАННЯ АНТИКОРУПЦIЙНОЇ ДЕКЛАРАЦIЇ ТА ПОРЯДОК ЇЇ ЗБЕРIГАННЯ Згадаємо терміни подання антикорупційної декларації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 антикорупційного Закону інформацію про майновий стан суб’єкти декларування повинні надавати кожного року до 1 квітня. Подається вона до кадрової служби за місцем роботи (служби). Зверніть увагу на те, що подавати декларацію слід не 1 квітня, а до 1 квіт-

ня. Отже, у 2013 році 1 квітня припадає на понеділок, тому в організаціях із п’ятиденним робочим тижнем останнім днем, протягом якого можна подати декларацію, буде п’ятниця 29 березня. Але слід зазначити, що ця вимога має і свої винятки. Так, у разі настання деяких випадків, що унеможливлюють подання декларації у встановлений термін, може відбуватись і відтермінування такої дії. Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 12 антикорупційного Закону у разі настання деяких випадків подання декларації можливе до 31 грудня року, наступного за звітним періодом.

Випадками подання декларації до 31 грудня року, наступного за звітним періодом, є: — перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами — перебування у відпустці по догляду за дитиною — перебування на лікарняному через тимчасову непрацездатність — перебування за межами України — перебування під вартою

Зверніть увагу на той факт, що перелік цих підстав є вичерпним. Усі інші перепони, що звели нанівець намагання декларанта своєчасно надати декларацію, будуть визнані як навмисні, та такі, що спричинили ухилення від виконання вимог антикорупційного Закону, та вчинення корупційного правопорушення. лютий 2013, № 2

Яскравим прикладом неврахування судом будьяких інших причин при вирішенні питання про притягнення до відповідальності за неподання своєчасно декларації є наведений на с. 18 витяг із судового рішення. Отже, знайомимося:

АКЦЕНТ

Стислий зміст постанови апеляційного суду Хмельницької області від 18.09.2012 р. у справі № 3/2210/377/2012 Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 12 від 20.07.2012 р. ОСОБА_2, яка працює на посаді вчителя N-ського НВК № 1, будучи депутатом N-ської ради і ознайомленою з вимогами п. 1 п.п. «б» ст. 4 антикорупційного Закону, згідно з якою вона є суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, у строк до 01.04.2012 р. не подала декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, а подала її лише 26.06.2012 р., чим вчинила адміністративне корупційне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 1726 КпАП. Але постановою Летичівського районного суду від 20.08.2012 р. ОСОБУ_2 звільнено від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 1726 КпАП, з усним зауваженням. Провадження у справі було закрито. Прокурор вважає вказану постанову суду незаконною. Зазначено, що в судовому засіданні підтверджено той факт, що ОСОБА_2 свідомо не подала своєчасно антикорупційну декларацію за 2011 рік, а місцевим судом не було взято до уваги підвищену суспільну шкідливість вчиненого нею адміністративного корупційного правопорушення та те, що цими діями ОСОБА_2 підірвала авторитет органів місцевого самоврядування, оскільки вчинила діяння, пов’язане з відкритістю та представленням органами місцевого самоврядування інтересів громади. Прокурор посилається на те, що закривши провадження у справі, суд першої інстанції знехтував одним з основних принципів ст. 3 антикорупційного Закону, а саме принципом невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень. ОСОБА_2 теж не погодилась із зазначеною постановою та в апеляційній скарзі просить провадження у справі закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1726 КпАП. Звертає увагу суду на те, що доказів її вини у вчиненні адмінправопорушення не встановлено. Крім того, вона виховує самостійно трьох дітей, тому і невчасно подала антикорупційну декларацію. Стверджує, що в її діях відсутній мотив як складова суб’єктивної сторони умисного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1726 КпАП. Як вбачається з диспозиції ч. 1 ст. 1726 КпАП, наявність мотиву та мети неподання чи несвоєчасного подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру для відповідальності особи, яка має такі зобов’язання, значення не має. З огляду на викладене, доводи ОСОБИ_2 та її захисника про відсутність складу адмінправопорушення через недоведеність її мотиву та мети неподання декларації є необґрунтованими. Разом з тим, посилання прокурора на те, що місцевий суд, застосувавши ст. 22 КпАП, та звільнивши ОСОБУ_2 від адмінвідповідальності, яка свою вину не визнала, у вчиненому не розкаялася, що було підтверджено в ході апеляційного розгляду, порушив принцип, передбачений ст. 3 антикорупційного Закону про невідворотність відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, є таким, що відповідає вимогам Закону. Ураховуючи викладене, апеляційний суд прийняв рішення, що постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а ОСОБА_2 — притягненню до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 170 грн.

Згідно з п. 4 ст. 12 антикорупційного Закону порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених в антикорупційній декларації, затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог, встановлених законом. Так, на сьогодні відповідно до п. 2 Порядку № 16 декларації зберігаються в кадрових підрозділах відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права в особових справах цих осіб. Декларацію приєднують до матеріалів особової справи, нумерують та вносять до переліку документів, що зберігаються в особовій справі. Нагадаємо, що особові справи осіб зберігаються навіть після звільнення особи з обійманої посади. Згідно з нака-

зом Мін’юсту «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» від 12.04.2012 р. № 578/5 особові справи (заяви, анкети, автобіографії, копії і витяги з наказів про прийняття, переміщення, звільнення, оголошення подяк, копії особистих документів, декларації держслужбовців, характеристики, листки з обліку кадрів) зберігаються за місцем роботи навіть після звільнення з посади щонайменше 75 років, а в деяких випадках зберігаються постійно. До речі, у деяких листах до редакції надійшли запитання, як слід поводитися кадровим службам, коли звільнення особи, що повинна декларувати лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

свої доходи за минулий рік, відбувається до 1 квітня. На нашу думку, у такому випадку можливо посилатися на вимогу абзацу другого ч. 1 ст. 12 антикорупційного Закону щодо обов’язку суб’єкта подати антикорупційну декларацію до розірвання трудового договору. Виходячи з того, що декларувати доходи за минулий рік потрібно, та те, що кампанія щодо декларування починається з першого дня року, який настає після звітного періоду, необхідно роз’яснити особі важливість виконання вимог фінансового контролю. Що стосується осіб, для яких державний орган або орган місцевого самоврядування не є основним місцем роботи, то для них законодавець не дає чітких вказівок, як бути з поданням декларації та де її зберігати. Тому ми радимо скористатися роз’ясненнями Мін’юсту від 05.12.2012 р., згідно з якими до врегулювання цього питання на рівні законодавства слушною вбачається практика подання антикорупційної декларації депутатами місцевих рад, які не працюють на постійній основі у раді, до кадрових підрозділів державних органів, підприємств, установ, організацій за місцем основної роботи, а для депутатів місцевих рад, які працюють у раді на постійній основі, є самозайнятими особами або пенсіонерами — подання декларацій до апаратів відповідних рад або апаратів їх виконавчих комітетів. ОПРИЛЮДНЕННЯ ВIДОМОСТЕЙ, ЗАЗНАЧЕНИХ В АНТИКОРУПЦIЙНIЙ ДЕКЛАРАЦIЇ Відповідно до ч. 2 ст. 12 антикорупційного Закону відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік деяких суб’єктів підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. До таких суб’єктів антикорупційний Закон відніс осіб, які обіймають пост Президента України, а також: — Голови Верховної Ради України; — народних депутатів України; — Прем’єр-міністра України; — членів Кабінету Міністрів України; — Голови та суддів Конституційного Суду України; — Голови та суддів Верховного Суду України; — голів та суддів вищих спеціалізованих судів України; — Генерального прокурора України та його заступників; — Голови Національного банку України; — Голови Рахункової палати; — Голови та членів Вищої ради юстиції;

лютий 2013, № 2

— членів Центральної виборчої комісії; — Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; — Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; — керівників інших органів державної влади та їх заступників; — членів колегіальних органів державної влади (комісій, рад); — керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників. Одразу звернемо увагу на той факт, що визначальний термін оприлюднення відомостей, що зазначені такими особами в антикорупційній декларації, обліковується не місяцями, а днями і становить цей термін 30 днів. Увага, цей термін необхідно відраховувати не з граничної дати подання антикорупційної декларації (1 квітня), а саме з дати, що зазначена особою як дата ії подання. Наприклад, якщо особа подала антикорупційну декларацію до кадрової служби 1 березня, то граничний термін опублікування відомостей становитиме 31 березня. Цей висновок ґрунтується на положенні ч. 1 ст. 255 ЦК, відповідно до якого у разі встановлення терміну для вчинення дії така дія повинна бути вчинена до закінчення останнього дня цього строку. Слід зазначити, що на сьогодні не встановлено механізму опублікування та не встановлено, за які кошти повинні здійснюватися зазначені дії. Так, 15.01.2013 р. у Нацдержслужбі було проведено нараду з питань розроблення проекту нормативно-правового акта, який визначатиме механізм публічного доступу до інформації, що зазначається в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру державних службовців. У нараді взяли участь представники Міністерства юстиції України, Міністерства доходів і зборів України, Нацдержслужби України, Координаційного центру з упровадження економічних реформ. Тож будемо сподіватися на найшвидше вирішення цієї проблеми. А поки зазначене питання не вирішено, звернемося до роз’яснень, наданих Мін’юстом. Так, у листі «Вимоги щодо декларування майна, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру та оприлюднення декларацій» від 05.12.2012 р. сказано, що питання обов’язку оприлюднення окремими суб’єктами декларування відомостей, що містяться в декларації, заслуговує окремої уваги, оскільки під час практичної реалізації вказаної норми необхідно також брати до уваги положення п. 7 Примітки до антикорупційної декларації, згідно з якими відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина

АКЦЕНТ

України, що зазначаються у позиціях 1 і 4, та щодо місцезнаходження об’єкта, що зазначаються у позиціях 2 та 23 — 34, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню. Оскільки в декларації вищих посадових осіб держави, що підлягають опублікуванню, містяться також і відомості про членів сім’ї, неодноразово поставало питання про необхідність надання згоди членів сім’ї декларанта на опублікування відомостей щодо них. У зв’язку з цим Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 та 2 ст. 32, ч. 2 та 3 ст. 34 Конституції України окремо роз’яснив, що збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Також у зазначеному Рішенні Конституційного Суду України наголошується на тому, що перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів — суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету в суспільстві. Тому робимо висновок: при оприлюдненні відомостей, що занесені до антикорупційних декларацій, з них повинно бути виключено дані щодо серії та номера паспорта, номера картки платника податків, місця мешкання та місця знаходження майна декларанта та членів його сім’ї. Стосовно джерел фінансування опублікування декларацій в офіційних друкованих виданнях слід зазначити: законодавцем не визначено джерел фінансування такого опублікування, що разом з відсутністю офіційних друкованих видань у деяких державних органах та органах місцевого самоврядування стає перепоною на шляху реалізації ст. 12 антикорупційного Закону. А тому скористаємося порадою Мін’юсту. До визначення на законодавчому рівні питання розміщення відомостей, зазначених в антикорупційній декларації, їх може бути розміщено на офіційних веб-сайтах відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування як альтернатива способу розміщення вказаних відомостей.

ПРАВО НА ОТРИМАННЯ ВIДОМОСТЕЙ, ЗАЗНАЧЕНИХ В АНТИКОРУПЦIЙНIЙ ДЕКЛАРАЦIЇ У п. 3 Порядку № 16 зазначено, що відомості, занесені до антикорупційної декларації осіб, перелічених у ч. 2 ст. 12 антикорупційного Закону, можуть надаватися у разі надходження відповідного запиту в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI. Що стосується відомостей, зазначених у деклараціях інших осіб, то вони надаються з дотриманням установлених законом вимог: — спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції (Мін’юст, МВС, СБУ, ДПС, Військова служба правопорядку у Збройних силах, Генеральна прокуратура України), органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, судам — у разі надходження відповідного запиту, оформленого згідно із законодавством; — комісії з проведення службового розслідування — у разі проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, якщо до органу, в якому зберігається антикорупційна декларація, надійшов запит про надання інформації щодо відомостей антикорупційної декларації Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єрміністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівників інших органів державної влади та їх заступників, членів колегіальних органів державної влади (комісій, рад), керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», така інформація в обов’язковому порядку повинна бути надана. Отже, яким чином слід діяти у разі витребування інформації із декларації, ми визначились, а далі поговоримо про можливість настання відповідальності в осіб, які повинні подавати антикорупційну декларацію, та в осіб, які розпоряджаються такою інформацією.

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

НЕНАДАННЯ ДЕКЛАРАЦIЇ ЧИ НАДАННЯ НЕПРАВДИВИХ ВIДОМОСТЕЙ. НАСЛIДКИ ТАКИХ ДIЙ Наслідки порушення вимог фінансового контролю визначені у ст. 1726 Кодексу про адміністративні правопорушення. У ній зазначено, що неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої антикорупційним Законом, тягне за собою накладення штрафу від 10 до 25 нмдг* (від 170 до 425 грн.). Слід зазначити, що хоча антикорупційним Законом і не визначено обов’язку особи, яка декларує свій стан, підтверджувати дані, що відображаються в антикорупційній декларації, документами чи будьяким іншим способом, але саме на цю особу покладено відповідальність щодо достовірності даних. Так, п. 12 Примітки до декларації говорить про те, що достовірність унесених до декларації відомостей засвідчується підписом декларанта та зазначенням дати її заповнення. Не зайвим буде пригадати терміни, протягом яких особу може бути притягнуто до відповідальності за зазначене корупційне правопорушення. Так, відповідно до ч. 3 ст. 38 КпАП адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Увага! Декларація може бути піддана перевірці на достовірність зазначених у ній відомостей про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру спеціально уповноваженими суб’єктами, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень відповідно до антикорупційного Закону. На сьогодні такими суб’єктами є Мін’юст, МВС, СБУ, ДПС, Військова служба правопорядку у Збройних силах, Генеральна прокуратура України. Тож при заповненні антикорупційної декларації

слід бути дуже уважними. У разі виявлення факту невідповідності фактичних даних та даних, що було внесено до декларації, можуть настати негативні наслідки у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності за недодержання вимог антикорупційного Закону в частині обмежень з фінансового контролю. Як ми вже неодноразово згадували на сторінках «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ», притягнення до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення в обов’язковому порядку зумовлює процедуру звільнення із обійманої посади. У межах цієї статті вважаємо за потрібне звернути увагу і на той факт, що при виявленні незначних описок чи технічних помилок, допущених при зазначенні даних у декларації, може бути допущено їх виправлення. Так, для підтвердження зазначеного наведемо витяг із листа Мін’юсту від 10.07.2012 р. « <...> Зокрема, зустрічаються випадки різного розуміння терміна «неправдиві відомості», подання яких згідно із частиною третьою статті 11 Закону є перешкодою для прийняття на роботу (службу). Особливо це є актуальним з огляду на поширені випадки виявлення фактів подання таких відомостей (як правило, внаслідок помилки) у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру претендентів на зайняття посади. Стосовно цього слід зауважити, що при визначенні неправдивості поданої інформації необхідно виходити із свідомого приховування чи перекручування тієї чи іншої інформації. Тому в разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на зайняття посади у вказаній декларації неправдивої інформації, насамперед має враховуватися характер виявлених розбіжностей. При цьому незначні описки чи технічні помилки в декларації не варто розцінювати як недостовірні відомості. <...>» Яскравим прикладом суджень з цього питання є наведений нижче витяг із судового рішення. Отже, знайомимося:

Стислий зміст постанови апеляційного суду Сумської області від 11.07.2012 р. у справі № 1813/3141/2012 Постановою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.06.2012 р. ОСОБА_3 була піддана адміністративному стягненню за ч. 1 ст. 1726 КпАП у вигляді штрафу на суму 170 грн. у зв’язку з тим, що вона, працюючи на посаді головного бухгалтера N-ської сільської ради з 14.06.2006 р., будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, не подала до N-ської сільської ради у встановлений антикорупційним Законом термін де-

* Нмдг для визначення розміру адміністративного стягнення у вигляді штрафу на сьогодні становить 17 грн.

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

кларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік, чим порушила вимоги, передбачені п. 1 ст. 12 антикорупційного Закону. Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_3 пояснила, що 23.03.2012 р. секретар сільської ради надала їй для заповнення бланк антикорупційної декларації. Вона заповнила дану декларацію та вчасно здала її секретарю N-ської сільської ради, а виявивши помилку у зазначенні місця проживання, виправила її пізніше. Вважає, що вона не мала умислу не подавати декларацію і тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1726 КпАП. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в порушення вимог ст. 254 КпАП суд першої інстанції не вжив заходів щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, допустивши невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, прийняв незаконне рішення про застосування відносно ОСОБИ_3 адміністративного стягнення. У ході апеляційного розгляду справи було встановлено, що 27.03.2012 р. ОСОБА_3 заповнила декларацію та надала її секретарю N-ської сільської ради, однак з’ясувалося, що вона допустила помилку при зазначенні свого проживання. У зв’язку з цим секретар сільської ради в той же день повернула їй декларацію для виправлення помилки, але нового бланка декларації своєчасно не надала, тому вона не заповнила декларацію. Вказані пояснення ОСОБИ_3 знайшли своє підтвердження при дослідженні судом пояснень голови N-ської сільської ради ОСОБИ_4, однак вони як доказ по справі не були прийняті судом до уваги при прийнятті ним рішення по справі. Свідок ОСОБА_5 у ході апеляційного розгляду пояснила, що вона працює на посаді секретаря N-ської сільської ради. 23.03.2012 р ОСОБА_3 як головний бухгалтер N-ської сільської ради заповнила декларацію. Однак у зв’язку з допущенням нею помилки при заповненні бланку декларації, бланк їй був повернутий для виправлення помилки, яку вона фактично виправила 17 травня 2012 року під час здійснення працівником міліції перевірки дотримання службовцями ради вимог антикорупційного Закону. За наведених доказів можна зробити висновок, що антикорупційна декларація ОСОБОЮ_3 була подана вчасно, тобто до 01.04.2012 р., що підтверджується показами самої ОСОБИ_3 та показами свідків — секретарем сільської ради ОСОБОЮ_5 та головою сільської ради ОСОБОЮ_4. Ці докази по справі ніяким чином не були спростовані. За таких обставин суд вважає, що в діях ОСОБИ_3 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1726 КпАП, оскільки ОСОБА_3, будучи суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення подала декларацію у встановлений законом строк. Ті обставини, що ОСОБА_3 взяла назад декларацію з метою виправлення помилки в написанні в декларації своєї адреси, а також те, що декларація знаходиться не в її особовій справі, не свідчить про те, що вона не подала декларацію або подала її несвоєчасно. При розгляді справи суд першої інстанції не дав оцінку вказаним обставинам справи, а тому незаконно дійшов висновку про наявність у діях ОСОБИ_3 складу правопорушення. Виходячи з викладеного, постанову судді про накладення відносно ОСОБИ_3 адміністративного стягнення не можна вважати законною, а тому вона належить до скасування із закриттям провадження по справі. ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ КАДРОВОЇ СЛУЖБИ Слід зазначити, що на сьогодні деклараційна кампанія є своєрідним «головним болем» і для кадрових служб. Щоб звести до мінімуму можливість бути притягнутим до відповідальності за порушення законодавства, спеціалістам кадрових служб необхідно виконати такі дії: — своєчасно провести оприлюднення даних, зазначених у деклараціях деяких посадовців, як того вимагає антикорупційний Закон; — утриматися від розголошення даних, що захищаються Законом України «Про захист персональних даних»;

— надавати інформацію, що зазначена в антикорупційній декларації, лише у встановленому законом порядку. Як ми вже зазначали раніше, на сьогодні визначено порядок зберігання декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. Так, відповідно до Порядку № 16 зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру забезпечується кадровими службами відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права в особових справах осіб. Також необхідно зазначити, що відповідно до лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

Закону України «Про доступ до публічної інформації» в антикорупційній декларації міститься інформація, яка належить до інформації з обмеженим доступом. А відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297VI персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом. А тому працівники кадрової служби у разі розголошення таких даних можуть нести відповідальність. Так, наприклад, дуже цікавим щодо цього питання є лист Міністерства охорони здоров’я України від 01.12.2011 р. № 11-02-09/10299, у якому фактично надано методичними рекомендаціями щодо приведення обробки персональних даних у закладах охорони здоров’я відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних». Згідно з вказаними рекомендаціями працівники кадрової служби лікувальних закладів обробляють персональні дані у вигляді картотеки особових карток (за типовою формою П-2), особових справ, трудових книжок та персональних даних працівників в автоматизованій системі, що є складовими відповідної БПД, наприклад «Працівники» або «Кадровий облік». Ці працівники зобов’язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов’язків. Отже, говориться в зазначеному листі, оскільки декларації повинні зберігатися в особових справах працівників, то відповідальність за розголошення відомостей, що містять такі декларації, будуть нести працівники (керівники) кадрових служб лікувальних закладів або інші відповідальні особи, призначені головним лікарем для виконання цієї роботи. Зрозуміло, що такий розвиток подій стосується і кожної установи. Тому будьте уважні, шановні керівники та спеціалісти кадрових служб, при виконанні вимог антикорупційного Закону в частині оприлюднення даних, зазначених у декларації, не лише з дотримання терміну їх опублікування, а і з дотримання вимог щодо збереження таємниці особистих даних декларанта. Адже за порушення законодавства про

захист персональних даних передбачені такі види відповідальності: 1. Дисциплінарна — при недотриманні вимог збереження персональних даних може відбутися застосування заходів дисциплінарного впливу, наслідками якого може бути як попередження у недопущенні в подальшому таких дій, так і звільнення з посади.* 2. Адміністративна — встановлюється за ухилення від реєстрації БПД, невиконання законних вимог посадових осіб, порушення порядку зберігання та використання конфіденційної інформації. Відповідальність настає незалежно від факту спричинення збитків. 3. Кримінальна — настає за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, розповсюдження конфіденційної інформації про особу або незаконну зміну такої інформації, у тому числі якщо дії спричинили істотну шкоду. 4. Цивільно-правова — відшкодування збитку, отримання компенсації, що потерпілий може стягнути з порушника в судовому порядку. З 01.07.2012 р. набрали чинності зміни до КпАП та КК, якими введена адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя стосовно незаконного збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконної зміни такої інформації. Саме тому найбільш важливими змінами можна вважати норми ст. 182 КК «Порушення недоторканності приватного життя», яка передбачає відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконну зміну такої інформації. Крім того, п. 2 цієї статті передбачає посилення відповідальності за вчинення тих самих дій повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи. До речі, у Примітці до згаданої статті чітко зазначено, що «істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто у 2013 році ця сума повинна перевищувати 57350 грн.»**

* Див. статтю «Дисциплінарна відповідальність: що нам готує новий Закон?» // «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ», 2012, листопад, № 5, с. 39. ** Нмдг для кваліфікації злочину до 2015 року встановлено на рівні податкової соціальної пільги, яка визначається як 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленому станом на 1 січня звітного податкового року. На 2013 рік зазначений показник становить 1147 х 50 % = 573,50 грн.

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

Далі за «ступенем захисту від втручання в особисте життя» іде стаття 18839 КпАП «Порушення заковид порушення

нодавства у сфері захисту персональних даних», яка зокрема встановлює відповідальність за: відповідальність

— неповідомлення або несвоєчасне повідомлення суб’єкта персональних даних про його права у зв’язку з включенням його персональних даних до бази персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким ці дані передаються, —

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

— недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних у базі персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них, —

тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Особлива важливість зазначених статей пов’язана з тим, що вони покликані унеможливити зловживання та незаконне використання персональних даних, що могло б завдати шкоди суб’єкту персональних даних — людині. Отже, проаналізувавши те, хто повинен декларувати свої доходи та витрати, нести відповідальність за неналежне декларування, а хто повинен збирати, оприлюднювати та оберігати зазначені відомості, ми тепер знаємо, як не допустити можливості настання негативних наслідків декларування. Але для їх уникнення слід дотримуватися не лише перелічених нами вище правил, а і правил внесення до антикорупційної декларації даних. А тому перейдемо до наступної частини нашої статті, в якій поговоримо про вимоги до внесення даних до антикорупційної декларації. ПРАВИЛА ЗАПОВНЕННЯ АНТИКОРУПЦIЙНОЇ ДЕКЛАРАЦIЇ Отже, згадаємо загальні положення заповнення антикорупційної декларації. Згідно з п. 2 Примітки до антикорупційної декларації особа, яка надає відомості (декларант), заповнює декларацію власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне читання внесених відомостей. Зверніть увагу і на той факт, що згідно

з п. 8 Примітки до декларації у разі відсутності окремих відомостей у відповідному полі в обов’язковому порядку ставиться прочерк. Не забувайте, що відповідно до п. 9 Примітки відомості щодо фінансових сум округлюються до гривні. Прийнято це робити за математичним округленням, тобто значення, що перевищує 50 копійок, рахується за гривню, значення менше за 50 копійок рахується за нуль. Відповідно до п. 13 Примітки бланки декларації виготовляються у визначеному КМУ порядку. Так, постановою КМУ «Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» від 08.02.2012 р. № 64 передбачено, що бланки декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру виготовляються особами, які відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» заповнюють і подають декларації, шляхом роздрукування або копіювання їх на папері формату A4 за формою, наведеною в додатку до зазначеного Закону. Зверніть увагу! Бланк* повинен складатися виключно з 10 сторінок, не допускається ані зменшення, ані збільшення іх кількості. Для підтвердження зазначеного наведемо витяг із судового рішення Київського апеляційного адміністративного суду, з якого чітко вбачається, що ні в якому разі не можна відступати від форми антикорупційної декларації, затвердженої антикорупційним Законом, та уважно підходити до роздрукування бланка. Отже, знайомимося з рішенням.

Стислий зміст постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. у справі № 9103/104/2012 Суть спірної постанови полягає в тому, що подана позивачем для реєстрації кандидатом у народні депутати України декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру

* Бланк декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру розміщено на с. 35 — 45 цього випуску «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ».

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

містить 8 сторінок, а отже, в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 55 та ч. 1 ст. 57 антикорупційного Закону не відповідає визначеній формі. Як встановлено п. 4 ч. 4 ст. 11 антикорупційного Закону, декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік подається за формою, що додається до цього Закону. У Примітці 13 додатка 1 до нього зазначено, що бланки декларації виготовляються у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку. Так, постановою КМУ «Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру» від 08.02.2012 р. № 64 передбачено, що бланки декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру виготовляються особами, які відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» заповнюють і подають декларації, шляхом роздрукування або копіювання їх на папері формату A4 за формою, наведеною в додатку до зазначеного Закону. Бланк складається з 10 сторінок. Отже, в Законі України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. № 4061-VI прямо не вказано, яка саме форма декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру вимагається від кандидата у народні депутати, проте зазначено, що така форма визначена антикорупційним Законом, який, у свою чергу, відсилає до постанови КМУ від 08.02.2012 р. № 64. Таким чином, форма декларації чітко регламентована законодавством, зокрема, остання має бути викладена на бланку з 10 сторінок формату A4. Подана ОСОБОЮ_2 декларація не відповідає формі, встановленій антикорупційним Законом, що розцінюється судовою колегією як порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 55 та ч. 1 ст. 57 Закону України «Про вибори народних депутатів України», що, у свою чергу, є перешкодою в реєстрації його документів. Допущені позивачем порушення не можуть вважатися помилками чи неточностями, оскільки вони усуваються шляхом подачі виключно нової декларації, а не шляхом виправлень або ж уточнень.

Отже, тепер безпосередньо починаємо розгляд правил заповнення антикорупційної декларації. Для зручності будемо розглядати її за розділами. Для більшої наглядності візьмемо за приклад дані середньо-статистичної сім’ї з чотирьох осіб. РОЗДIЛ I. ЗАГАЛЬНI ВIДОМОСТI На перший погляд здається, що із заповненням першого розділу декларації не виникає жодних питань, але це не зовсім так. Згадаємо, у п. 3 Примітки до декларації зазначено, що у позиції 1 у разі якщо декларантом у звіт-

ному році змінено прізвище, ім’я, по батькові, спочатку зазначається нове прізвище, ім’я, по батькові, а у дужках — попереднє прізвище, ім’я, по батькові. Якщо декларант через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті громадянина України, — у декларації зазначаються серія та номер паспорта громадянина України. Зверніть увагу! Такі самі вимоги має бути дотримано при зазначенні даних членів сім’ї, хоча на це не вказано у додатку до декларації. Наведемо витяг із декларації.

Розділ I. Загальні відомості 1. Петрів Людмила Сергіївна, 2435769098 (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків/ серія та номер паспорта громадянина України (декларанта) 2. Місце проживання: 61157, Харківська область, місто Харків, вулиця Iстоміна, будинок 347, квартира 12 (поштовий індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер: будинку, корпусу, квартири декларанта) 3. Посада: Головний спеціаліст юридичного відділу № -ської обласної державної адміністрації 4. Члени сім’ї декларанта: Ступінь зв’язку

Чоловік Донька Брат чоловіка

лютий 2013, № 2

Прізвище, ініціали

Петрів М. Д. Петрів О. Г. Петрів Г. А

Реєстраційний номер облікової картки платника податків/ серія та номер паспорта громадянина України

1234567890 9087654321 МН № 699432

АКЦЕНТ

До сьогодні виникають суперечки щодо правильності зазначення даних у другому рядку зазначеного розділу. Так у п. 4 Примітки до декларації зазначено, що у позиції 2 зазначаються відомості щодо місця проживання із зазначенням адреси житла на кінець звітного року, тобто станом на 31 грудня, а у разі якщо назва адміністративно-територіальної одиниці (адреса житла) зазнала у звітному році зміни, що не відображено у паспорті громадянина України декларанта, зазначається також назва станом на дату заповнення декларації. З цього приводу наведемо консультацію Голови ДПС у м. Києві за матеріалами інтернет-конференції «Актуальні питання кампанії декларування доходів 2012» *. Так, у ній зазначено, що у випадку коли державний службовець проживає і працює в м. Києві, але зареєстрований (прописаний) в іншому місті України, то в рядку 2 «Місце проживання» розділу I «Загальні відомості» декларації зазначає адресу реєстрації (прописки) згідно із паспортом громадянина України. Але думка автора інша. Змоделюємо ситуацію. Припустимо, що особа зареєстрована у м. Ужгороді. На цей час вона навчається на вечірньому факультеті університету та працює в державній установі на посаді державного службовця у м. Києві. Вона винаймає кімнату в м. Києві за договором найму. А в декларації буде зазначено, що її місцем мешкання є м. Ужгород? Тоді постає запитання: чи не є такі дії декларанта приховуванням інформації, неправдивим її наданням. Адже одразу можна зробити висновок, що неможливо дістатися до роботи вчасно, адже відстань від Києва до Ужгорода унеможливлює щоденне прибуття на роботу з цього місця мешкання. Аналізуючи це запитання, не варто забувати і про Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV. У статті 3 цього Закону визначено, що місцем проживання вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Тож, на думку автора, у вказаному випадку слід зазначати дві адреси: одну — за місцем реєстрації, а іншу — як місце фактичного мешкання на дату складання декларації. Не менш цікаве питання і щодо визначення осіб, котрі входять до кола членів сім’ї для цілей антикорупційної декларації. Так, у п. 6 Примітки сказано, що у позиції 4 зазначаються відомості відповідно до абзацу дев’ятого ч. 1 ст. 1 антикорупційного За-

кону, тобто члени сім’ї — особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Звернемо увагу на те, що поняття осіб, які проживають спільно, вживається у ч. 2 ст. 3 СКУ, а саме у цій нормі зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли не проживає спільно з ними, але зверніть увагу на той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 6 СКУ у загальному випадку особа наділена правовим статусом «дитина» лише до досягнення нею повноліття. Також членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Тому при заповненні позиції 4 антикорупційної декларації при визначенні осіб, які належать до членів сім’ї в розумінні ч. 1 ст. 1 антикорупційного Закону, обов’язковою умовою є визнання членами сім’ї не тільки осіб, з ким відбувається спільне проживання, а і всіх осіб, з якими ведеться спільне господарство, тобто наявні спільні витрати на харчування, витрати на утримання житла та іншого майна, витрати на отримання освіти чи відпочинку тощо. Ось чому ми в прикладі заповнення першого розділу вказали, що брат чоловіка є членом сім’ї декларанта, оскільки він бере участь у фінансових витратах на утримання житла та витратах на харчування. Згадаємо і про те, що у разі виникнення потреби в оприлюдненні такої декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, що зазначаються у позиціях 1 і 4, та щодо місцезнаходження об’єкта, які зазначаються у позиції 2 розділу I, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню. РОЗДIЛ II. ВIДОМОСТI ПРО ДОХОДИ Не менш цікавий розділ. Зверніть увагу на той факт, що сума, зазначена у позиції 5, повинна дорівнювати сумі показників, що містяться у позиціях 6 — 20.

* Всеукраїнська мережа Ліга:Закон. Режим доступу до мережі:http://www.ligazakon.ua

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

У позиції 6 зазначаються усі виплати, що були отримані декларантом та його членами сім’ї за основним місцем роботи, такі як заробітна плата, премії, надбавки, винагороди, матеріальна допомога, окрім компенсації на відрядження. У разі одержання доходу від викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту (позиція 7) обов’язково має бути зазначено назву закладу, установи тощо, в яких одержано вказану у цій позиції суму. Для відображення даних у позиції 9 згадаємо і про те, що дивіденд — це платіж, який провадиться юридичною особою на користь особи власника корпоративних прав у зв’язку з розподілом частини її прибутку (наприклад, отримання дивідендів за акціями підприємства). Відповідно проценти — це платежі, які здійснюються тим, хто тимчасово володіє коштами декларанта (або членів його родини на користь кредитора (декларанта, членів сім’ї декларанта) у вигляді плати за залучені кошти (наприклад, отримання процентів за депозитними вкладами). У п. 10 відображається будь-яка матеріальна допомога, передбачена законодавством. Зокрема, соціальна допомога при народженні дитини, благодійна цільова допомога, від профспілки на соціальні потреби, компенсація вартості путівки на санаторне лікування тощо.

У п. 11 зазначаємо вартість безоплатно отриманих у власність квартири, землі, будівлі чи інші споруди, інші основні фонди, інше майно, згідно з нотаріально засвідченими документами, суми виграшів у лотереях, розіграшах тощо. У п. 12 зазначаємо вартість допомоги, що призначається центрами зайнятості, за місцем перебування безробітного на обліку, як такому, що має статус безробітного. У п. 13 зазначається сума отриманих коштів на утримання неповнолітніх дітей або на непрацездатних батьків. У п. 14 зазначаємо вартість майна або грошові кошти, отримані за договорами спадкування. У п. 15 зазначаємо кошти, отримані внаслідок страхового випадку за договорами страхування автотранспорту, здоров’я, життя тощо. У п. 16 зазначаємо суму від продажу квартири, будинку, авто-, мото-, водного транспорту тощо. У п. 20 зазначаємо доходи, що отримані декларантом або членом його сім’ї, але не входять до переліку видів доходів, зазначених у пп. 6 — 19. Наприклад, таким доходом може бути відшкодування частини відсотків за кредитами, що надаються комерційними банками молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, чи суму отриманої позики, кредиту тощо.

Розділ II. Відомості про доходи А. Одержані (нараховані) з усіх джерел в Україні Перелік доходів 5. Загальна сума сукупного доходу, гривні, у т. ч.: 6. Заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (крім виплат, зазначених у позиціях 7, 8) 7. Дохід від викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту Харківський радіотехнічний коледж (назва закладу, установи тощо, в яких одержано (нараховано) зазначені у цій позиції доходи) 8. Авторська винагорода, інші доходи від реалізації майнових прав інтелектуальної власності 9. Дивіденди, проценти 10. Матеріальна допомога 11. Дарунки, призи, виграші 12. Допомога по безробіттю 13. Аліменти 14. Спадщина 15. Страхові виплати, страхові відшкодування, викупні суми та пенсійні виплати, що сплачені декларанту за договором страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу 16. Дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна 17. Дохід від провадження підприємницької та незалежної професійної діяльності 18. Дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав 19. Дохід від передачі в оренду (строкове володіння та/або користування) майна

лютий 2013, № 2

Сума одержаного (нарахованого) доходу декларанта членів сім’ї 265405 170305 55105

92105

19200

—

700 800 — 100000 — 9600 —

— 3400 — — 4800 — —

—

80000 — — —

— 40000 — 30000

АКЦЕНТ 20. Інші види доходів (не зазначені у позиціях 6 — 19) Б. Одержані (нараховані) з джерел за межами України декларантом

168000

—

Розмір доходу в іноземній перерахованого валюті у гривні — —

Назва країни 21. В. Одержані (нараховані) з джерел за межами України членами сім’ї декларанта

Розмір доходу в іноземній перерахованого валюті у гривні — —

Назва країни 22.

Зверніть увагу на те, що відповідно до п. 10 Примітки до декларації у разі одержання декларантом та (або) членами його сім’ї доходів із джерел за межами України у позиціях 21— 22 у полі «перерахованого у гривні» зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції. Навіть тоді, коли отримано зазначені кошти в іноземній валюті чи за курсом комерційного банку, необхідно обрахувати зазначені показники у гривні за курсом, установленим Національним банком України на день, в який проводилася така фінансова операція. РОЗДIЛ III. ВIДОМОСТI ПРО НЕРУХОМЕ МАЙНО Для правильного відображення даних у розділі III антикорупційної декларації не зайвим буде згадати, що нерухоме майно — це земельні ділянки,

а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (будівлі, споруди). Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. При цьому слід пам’ятати, що зазначається лише те майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта станом на останню дату звітного року, а не на дату заповнення декларації. У разі якщо квартира, в якій мешкає декларант, належить йому на праві сумісної власності, зазначається її місцезнаходження, а у позиції «загальна площа» вказується площа такої частки. Змоделюємо ситуацію: декларант володіє квартирою загальною площею 116 кв. м у рівних долях зі своїм чоловіком, а тому у позиціях 25 та 31 зазначена одна й та сама адреса, але загальна площа вказана пропорційно до часток у спільній власності.

Розділ III. Відомості про нерухоме майно А. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним Перелік об’єктів

Місцезнаходження об’єкта (країна, адреса)

Загальна площа (кв. м)

Сума витрат (грн.) на оренду придбання чи на інше право у власність користування

64300, Харківська область, Зміївський район, селище Воєводівка, 600 вулиця Слов’янська, будинок 347 24. Житлові будинки — — 61157, Харківська область, 25. Квартири місто Харків, вулиця Iстоміна, 58 будинок 347, квартира 12 26. Садовий (дачний) будинок — — 27. Гаражі — — 28. Iнше нерухоме майно — — Б. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Перелік об’єктів Місцезнаходження об’єкта (країна, адреса) 29. Земельні ділянки — 30. Житлові будинки — 23. Земельні ділянки

—

— — —

Загальна площа (кв. м) — —

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ 31. Квартири 32. Садовий (дачний) будинок 33. Гаражі 34. Iнше нерухоме майно

61157, Харківська область, місто Харків, вулиця Iстоміна, будинок 347, квартира 12 64300, Харківська область, Зміївський район, селище Воєводівка, вулиця Слов’янська, 347 61157, Харківська область, місто Харків, вулиця Iстоміна, гаражний кооператив «Iскорка» № 892 —

Зверніть увагу: у п. 11 Примітки зазначено, що поле «сума витрат (грн.) на придбання у власність чи в оренду, або на інше право користування» у позиціях 23 — 28 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) щодо кожної із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150000 грн. Тож, якщо все майно, що обліковується у зазначеному розділі, придбане декларантом не у звітному році, або вартість за його придбання чи плата за оренду не перевищує 150000 грн. за кожну одиницю майна, графа, в якій повинно бути зазначено суму витрат, буде містити лише прочерк. Так, у прикладі зазначено, що декларант має земельну ділянку. Припустимо, що придбала вона її у 2012 році, але внаслідок того, що вартість земельної ділянки менша ніж 150000 грн., дані про це не були зазначені в декларації. I це не є порушенням. Але не зайвим буде при цьому зберегти документ, що при нагоді зможе слугувати підтвердженням суми витрат на його придбання. Згадаємо і те, що дані, які відображають місцезнаходження об’єктів, зазначених у розділі ІІІ у пози-

58 46 18 —

ціях 23 — 34, є інформацією з обмеженим доступом і при потребі оприлюднення такої декларації її дані замовчуються. Для наглядності ці дані були нами заретушовані. РОЗДIЛ IV. ВIДОМОСТI ПРО ТРАНСПОРТНI ЗАСОБИ Розділ, в якому зазначаються дані про транспортні засоби декларанта та членів його сім’ї, не містить неясностей. Головне при його заповненні — уважно зазначати дані щодо марки/моделі (об’єм циліндрів двигуна, куб. см, потужність двигуна, кВт, довжина, см). Указуйте зазначені дані відповідно до технічного паспорта або іншого реєстраційного документа, що містить ідентифікаційні дані транспортного засобу. При цьому згадаємо, що транспортний засіб — це пристрій, призначений для перевезення людей або вантажу, а також такий, на якому встановлено спеціальне обладнання або механізм (усі види автомобілів, трактори й інші самохідні машини.

Розділ IV. Відомості про транспортні засоби А. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на їх придбання (користування) Перелік транспортних засобів 35. Автомобілі легкові

Марка/модель (об’єм циліндрів двигуна, куб. см, потужність двигуна, кВт, довжина, см) Марка RENAULT, модель MEGAN, об’єм циліндрів двигуна 1600 куб. см

Рік випуску 2009

Сума витрат (грн.) на оренду придбання чи на інше право у власність користування —

—

36. Автомобілі вантажні — — — (спеціальні) 37. Водні засоби — — — 38. Повітряні судна — — — 39. Iнші засоби — — — Б. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Перелік транспортних Марка/модель (об’єм циліндрів двигуна, куб. Рік випуску засобів см, потужність двигуна, кВт, довжина, см) 40. Автомобілі легкові

Марка OPEL, модель OMEGA, об’єм циліндрів двигуна 2000 куб. см

— — —

2011

41. Автомобілі вантажні (спеціальні)

—

42. Водні засоби

—

43. Повітряні судна

—

44. Iнші засоби

—

лютий 2013, № 2

—

АКЦЕНТ

Зверніть увагу! Згідно з п. 11 Примітки поле «сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» транспортних засобів у позиціях 35 — 39 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) щодо кожної із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150000 грн. РОЗДIЛ V. ВIДОМОСТI ПРО ВКЛАДИ У БАНКАХ, ЦIННI ПАПЕРИ ТА IНШI АКТИВИ При заповненні такого розділу завжди виникає багато запитань. Тож з’ясуємо, що саме є предметом обліку у цьому розділі. Нагадаємо, що вважається внесками до статутного капіталу, а також цінними паперами та вкладами у банках. Так, відповідно до ч. 2 ст. 115 ЦКУ внеском до статутного капіталу учасника можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Майно, що є предметом вкладу учасника чи засновника, має відповідати певним вимогам: бути власністю учасника (засновника); мати грошову оцінку; бути відчужуваним; належати до майна, яке може використовуватися для формування статутного капіталу господарського товариства. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-IV цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з проспектом їх емісії (за емісійними цінними паперами), а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Щодо банківських вкладів, то, здається, в цьому питанні найменше непорозумінь. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III вкладом (депозитом) є кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами банків на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Закон розуміє банківський вклад як кошти. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р., № 2346-III кошти існують у готівковій (формі грошових знаків) або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Водночас банківський вклад слід розуміти і як вид виключної банківської діяльності, адже згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб. Стаття 1058 ЦКУ зазначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тож виходячи з викладеного, при заповненні цього розділу антикорупційної декларації для уникнення в майбутньому непорозумінь, не зайвим буде отримати в установах, що володіють такою інформацією, довідки із зазначенням усіх потрібних вартісних показників для правильного їх відображення.

Розділ V. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи А. Вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності декларанта, та витрати декларанта на придбання таких активів (грн.) Перелік 45. Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах, у т. ч. :

Усього

у тому числі за кордоном

80000

—

46. вкладених у звітному році

—

47. Номінальна вартість цінних паперів, у т. ч. :

—

48. придбаних у звітному році

—

49. Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації, у т. ч.:

—

50. внесених у звітному році

—

Б. Вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності членів сім’ї декларанта (грн.) Перелік 51. Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах 52. Номінальна вартість цінних паперів 53. Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації

Усього 34000 — —

у тому числі за кордоном — — —

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

За п. 11 Примітки до антикорупційної декларації поле «усього» у позиціях 46, 48, 50 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) щодо кожної із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150000 грн. При цьому зверніть увагу на той факт, що у позиціях 45, 47, 49 декларанта за наявності таких показників витрата обліковується обов’язково, незважаючи на те, що вона може бути меншою за 150000 грн. Зточки зору логічного контролю в обов’язковому порядку повинна бути заповнена позиція 9 (дивіденди, проценти) розділу II декларанта та членів його сім’ї. У разі наявності даних у позиціях 47, 49, 52, 53 визначте, чи були отримані доходи від них протягом звітного періоду, та пам’ятайте, що такі доходи слід буде відображати у позиції 20 (інші види доходів (не зазначені у позиціях 6 — 19)) розділу II декларанта та членів його сім’ї. I ось нарешті ми переходимо до розгляду останнього розділу антикорупційної декларації. РОЗДIЛ VI. ВIДОМОСТI ПРО ФIНАНСОВI ЗОБОВ’ЯЗАННЯ Зазначимо, що на сьогодні на законодавчому рівні не встановлено, в якому розумінні вживається в антикорупційній декларації поняття «фінансові зобов’язання». А тому згадаємо, що згідно з Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпоряд-

ників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 02.03.2012 р. № 309, фінансове зобов’язання — це будь-яке придбання товару, послуги чи виконання інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, здійснена розпорядником або одержувачем бюджетних коштів з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, у частині перевищення повноважень. Отже, зробимо висновок. Фінансовими зобов’язаннями в межах антикорупційної декларації є сплачені декларантом чи членами його сім’ї у звітному році суми за договорами (угодами, замовленнями) виконавцеві за умов їх реалізації, які відображаються в позиціях 54 — 64. Одразу згадаємо, що відповідно до п. 10 Примітки у полі «у тому числі за кордоном» у позиціях 54 — 64 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції, а не на день складання декларації. Відповідно до п. 11 Примітки поле «усього» у позиціях 56 та 59 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) щодо кожної із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150000 грн.

Розділ VI. Відомості про фінансові зобов’язання А. Фінансові зобов’язання декларанта та інші його витрати (грн.) Перелік фінансових зобов’язань 54. Добровільне страхування

Усього

у тому числі за кордоном

2300

—

55. Недержавне пенсійне забезпечення

—

56. Утримання зазначеного у розділах III — V майна

—

57. Погашення основної суми позики (кредиту)

—

58. Погашення суми процентів за позикою (кредитом)

—

59. Iнші не зазначені у розділах III — V витрати

—

Усього

у тому числі за кордоном

Б. Фінансові зобов’язання членів сім’ї декларанта (грн.) Перелік фінансових зобов’язань 60. Добровільне страхування

4600

—

61. Недержавне пенсійне забезпечення

8000

—

62. Утримання зазначеного у розділах III — V майна

5700

—

63. Погашення основної суми позики (кредиту)

15783

—

64. Погашення суми процентів за позикою (кредитом)

13052

—

лютий 2013, № 2

АКЦЕНТ

Зверніть увагу: якщо протягом звітного року були відрахування на добровільне страхування, у позиції 54 слід указати розмір сплачених внесків за таким договором. За необхідності розмір таких внесків можна уточнити в страховій організації, яка видала страховий поліс відповідно до укладеного договору. Характеристики та класифікаційні ознаки видів договорів добровільного страхування зазначені в ст. 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР. Так, ними можуть бути страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування здоров’я на випадок хвороби тощо. У позиції 55 указується розмір внесків, спрямованих у звітному році на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення, тобто платежі на іменні пенсійні рахунки відповідно до укладених договорів з недержавними пенсійними фондами. У позиції 56 зазначаються сплачені декларантом протягом звітного року платежі на утримання майна, що перебуває у його власності або на будьяких інших, установлених законом підставах. Така позиція заповнюється лише у разі, якщо разова виплата перевищує 150000 грн. У позиції 57 зазначаються сплачені декларантом протягом звітного року платежі за договорами позики (за одержані кошти або майно у позику (тимчасове користування) як основної суми позики (кредиту). Позика — передача за договором (угодою) однією стороною (позикодавцем) другій стороні (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою — тобто, інакше кажучи, така річ є замінною. Договір позики може бути безпроцентним або під певні проценти, що регламентується ЦКУ. Кредит — це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншої фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір, і які підлягають поверненню разом з відсотками, на умовах і в строк, передбачені кредитним договором. У позиції 58 указуються сплачені декларантом протягом звітного року платежі за договорами позики (за одержані декларантом кошти або майно у позику (тимчасове користування), такі як проценти за користування цією позикою (кредитом).

У позиції 59 зазначаються інші, не зазначені у розділах III — V декларації витрати, здійснені декларантом у звітному році. Сюди, наприклад, відноситься і сума, сплачена декларантом на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості навчання, підготовки чи перепідготовки декларанта або членів його сім’ї, якщо разова виплата перевищує 150000 грн. Що стосується вимог для зазначення відповідних даних щодо членів сім’ї, то при заповненні позицій 60— 64 слід підрахувати зобов’язання за кожною позицією кожного члена сім’ї, додати їх один до одного та заповнити відповідні графи. Зверніть увагу, що дані членів сім’ї у цьому розділі заповнюються незалежно від суми. Так, якщо декларант зазначає витрати на утримання майна, лише якщо їх разова виплата перевищує 150000 грн., то фінансові зобов’язання членів сім’ї відображаються у такій позиції незалежно від сум. Наприкінці бланка декларації міститься напис «засвідчую правильність зазначених у цій Декларації відомостей», який має бути підтверджений підписом декларанта із зазначенням дати: Петрів

22 березня 2013 року

підпис

Слід зазначити, що відповідно до п. 12 Примітки достовірність унесених до декларації відомостей засвідчується саме підписом декларанта та зазначенням дати її заповнення. Тому не слід цим нехтувати. У разі якщо наприкінці декларації не буде міститися підпис декларанта, ця декларація буде вважатися такою, що не відповідає вимогам антикорупційного Закону, і як наслідок — такою, що є неподаною. У разі непроставляння дати подання антикорупційної декларації можуть виникнути запитання щодо своєчасності її подання. Хоча ми і підготували велику за обсягом статтю, із викладеного в ній вбачається, що не так уже і багато слід пам’ятати, щоб не потрапити в халепу під час деклараційної кампанії. Тож будьте уважні, шановні! Адже стосовно подання антикорупційної декларації, як-то кажуть, «Все у наших руках!». У наступному випуску «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ» ми розглянемо ті випадки, коли особи, які подають антикорупційну декларацію, повинні звітувати до податкових органів податковою декларацією.

лютий 2013, № 2

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД

ЗВІЛЬНЕННЮ ПРИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПОВИННА ПЕРЕДУВАТИ ВІДМОВА ВІД ПРИЗНАЧЕННЯ НА ІНШУ ВАКАНТНУ ПОСАДУ* Постанова Вищого адміністративного суду України від 18.12.2012 р. у справі № К/9991/24265/12** Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді — Заїки М. М., суддів — Стародуба О. П., Штульман І. В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБИ_2 та Головного управління юстиції у м. N-ську на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. у справі за позовом ОСОБИ_2 до Головного управління юстиції у м. N-ську, третя особа — ОСОБА_3, про визнання неправомірними дій, скасування результатів конкурсу на заміщення вакантної посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, встановила: У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції у м. N-ську, третя особа — ОСОБА_3, про визнання неправомірними дій, скасування результатів конкурсу на заміщення вакантної посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2011 р. позов ОСОБИ_2 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління юстиції у м. N-ську на користь позивача грошову компенсацію за невірно нараховану та невикористану щорічну відпустку, виходячи з розрахунку чергової відпустки, а саме: в частині виплати компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки у кількості 8 календарних днів за період роботи з 23.03.2009 р. по 22.03.2010 р. та в частині виплати компенсації за невикористану частину основної щорічної відпустки у кількості 5 календарних днів за період роботи з 12.07.2010 р. по 13.09.2010 р. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2011 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБИ_2 задоволено частково. Скасовано наказ Гловного управління юстиції у м. N-ську «Про звільнення ОСОБИ_2» від 09.07.2010 р. № 974/03. Поновлено позивача на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську. Стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09.2010 р. по 15.03.2012 р. в розмірі 20060 грн. 38 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБИ_2 на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 1109 грн. 33 коп., допущено до негайного виконання. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. в частині визначення порядку нарахування та розміру стягнення з Головного управління юстиції у м. N-ську на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 13.09.2010 р. по день розгляду касаційної скарги, виходячи з розміру середньої заробітної плати за два місяці роботи, а не з розміру посадового окладу 1109 грн. 33 коп. Стягнути з відповідача на його користь середньомісячну заробітну плату з посади першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 13.09.2010 р. по день поновлення на роботі, виходячи з розміру середньої заробітної плати за два місяці роботи. Також просить постанову суду в частині стягнення з відповідача на його користь середньомісячної заробітної плати з посади першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. У касаційній скарзі Головне управління юстиції у м. N-ську просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2011 р. залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Перевіривши доводи касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосу*Назва редакційна. — Прим. ред. ** Номер справи вказано за Єдиним державним реєстром судових рішень. Режим доступу до Реєстру: http://reyestr.court.gov.ua.

лютий 2013, № 2

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД вання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Головного управління юстиції у м. N-ську задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБИ_2 підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАСУ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Гoловного управління юстиції у м. N-ську «Про призначення за переведенням ОСОБИ_2» від 23.03.2009 р. № 485/03 ОСОБУ_2 призначено за переведенням на посаду першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та присвоєно 7 ранг державного службовця. Відповідно до наказу Гoловного управління юстиції у м. N-ську «Про затвердження структури та штатного розпису Гoловного управління юстиції у м. N-ську» від 06.05.2010 р. № 626/02 посаду, яку обіймав ОСОБА_2, скорочено та попереджено останнього про наступне вивільнення. Цим же наказом до штату введено посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби. 07.05.2010 р. позивача було повідомлено про звільнення із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). У цей же день йому запропоновано подальше працевлаштування в Головному управлінні юстиції в м. N-ську на одній з посад за переліком, у тому числі і на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби. 14.05.2010 р. ОСОБОЮ_2 подано заяву з проханням призначити його на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби. Проте Головним управлінням юстиції в м. N-ську 06.07.2010 р. проведено конкурс, за результатами якого на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби прийнято ОСОБУ_3. Наказом Головного управління юстиції у м. N-ську «Про звільнення ОСОБИ_2» від 09.07.2010 р. № 974/03 позивача з 12.07.2010 р. звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП. Дата звільнення ОСОБИ_2 через перебування ним на лікарняному змінювалася наказами Головного управління юстиції у м. N-ську від 19.07.2010 р. № 1056/03, від 05.08.2010 р. № 1171/03, від 19.08.2010 р. № 1224/03, від 20.09.2010 р. № 1379/03 та остаточно визначена як 13.09.2010 р. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 ст. 40 КЗпП передбачено, що звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Крім того, ч. 3 ст. 40 КЗпП містить заборону щодо звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБИ_2, дійшов висновку, що запропонувавши позивачу посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби та отримавши від нього письмову згоду на її зайняття, відповідач не мав підстав для звільнення ОСОБИ_2 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП. Водночас необґрунтованим є і проведення Головним управлінням юстиції в м. N-ську конкурсу на зайняття цієї посади, оскільки вона фактично не була вільною. При незаконному звільненні позивачу заробітна плата була виплачена по 13.09.2010 р., а тому на його користь підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 13.09.2010 р. по день поновлення на роботі. Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок), середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз. 4 названого пункту Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку. Абзацом 3 п. 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. (Продовження див. на с. 43)

лютий 2013, № 2

Додаток до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО МАЙНО, ДОХОДИ, ВИТРАТИ І ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ФІНАНСОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА 20___ РІК Розділ І. Загальні відомості 1.

(прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків/ серія та номер паспорта громадянина України — декларанта)

Місце проживання:

(поштовий індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер: будинку, корпусу, квартири декларанта)

Посада:

Члени сім’ї декларанта:

Ступінь зв’язку

Прізвище, ініціали

Реєстраційний номер облікової картки платника податків/ серія та номер паспорта громадянина України

Розділ ІІ. Відомості про доходи А. Одержані (нараховані) з усіх джерел в Україні Перелік доходів

Сума одержаного (нарахованого) доходу декларанта

Загальна сума сукупного доходу, гривні, у т. ч.:

заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (крім виплат, зазначених у позиціях 7, 8)

дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту

(назва закладу, установи тощо, в яких одержано (нараховано) зазначені у цій позиції доходи)

авторська винагорода, інші доходи від реалізації майнових прав інтелектуальної власності

дивіденди, проценти

10.

матеріальна допомога

11.

дарунки, призи, виграші

12.

допомога по безробіттю

13.

аліменти

14.

спадщина

15.

страхові виплати, страхові відшкодування, викупні суми та пенсійні виплати, що сплачені декларанту за договором страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу

16.

дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна

17.

дохід від провадження підприємницької та незалежної професійної діяльності

18.

дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав

19.

дохід від передачі в оренду (строкове володіння та/або користування) майна

20.

інші види доходів (не зазначені у позиціях 6 — 19)

членів сім’ї

Б. Одержані (нараховані) з джерел за межами України декларантом Розмір доходу Назва країни

в іноземній валюті

перерахованого у гривні

21.

В. Одержані (нараховані) з джерел за межами України членами сім’ї декларанта Розмір доходу Назва країни 22.

в іноземній валюті

перерахованого у гривні

Розділ ІІІ. Відомості про нерухоме майно А. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним Сума витрат (грн) на Перелік об’єктів

23.

Земельні ділянки

24.

Житлові будинки

25.

Квартири

26.

Садовий (дачний) будинок

27.

Гаражі

28.

Інше нерухоме майно

Місцезнаходження об’єкта (країна, адреса)

Загальна площа (кв. м)

придбання у власність

оренду чи на інше право користування

Б. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Перелік об’єктів 29.

Земельні ділянки

30.

Житлові будинки

31.

Квартири

32.

Садовий (дачний) будинок

33.

Гаражі

34.

Інше нерухоме майно

Місцезнаходження об’єкта (країна, адреса)

Загальна площа (кв. м)

Розділ ІV. Відомості про транспортні засоби А. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на їх придбання (користування) Перелік транспортних засобів 35.

Автомобілі легкові

36.

Автомобілі вантажні (спеціальні)

37.

Водні засоби

38.

Повітряні судна

39.

Інші засоби

Марка/модель (об’єм циліндрів двигуна, куб. см, потужність двигуна, кВт, довжина, см)

Сума витрат (грн) на Рік випуску

придбання у власність

оренду чи на інше право користування

Б. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Перелік транспортних засобів 40.

Автомобілі легкові

41.

Автомобілі вантажні (спеціальні)

42.

Водні засоби

43.

Повітряні судна

44.

Інші засоби

Марка/модель (об’єм циліндрів двигуна, куб. см, потужність двигуна, кВт, довжина, см)

Рік випуску

Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах, у т. ч.:

46.

вкладених у звітному році

47.

Номінальна вартість цінних паперів, у т. ч.:

48.

придбаних у звітному році

49.

Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації, у т. ч.:

50.

внесених у звітному році

Усього

у тому числі за кордоном

Б. Вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності членів сім’ї декларанта (грн) Перелік 51.

Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах

52.

Номінальна вартість цінних паперів

53.

Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації

Усього

у тому числі за кордоном

Розділ VІ. Відомості про фінансові зобов’язання А. Фінансові зобов’язання декларанта та інші його витрати (грн) Перелік фінансових зобов’язань 54.

Добровільне страхування

55.

Недержавне пенсійне забезпечення

56.

Утримання зазначеного у розділах III — V майна

57.

Погашення основної суми позики (кредиту)

58.

Погашення суми процентів за позикою (кредитом)

59.

Iнші не зазначені у розділах III — V витрати

Усього

у тому числі за кордоном

Б. Фінансові зобов’язання членів сім’ї декларанта (грн) Перелік фінансових зобов’язань 60.

Добровільне страхування

61.

Недержавне пенсійне забезпечення

62.

Утримання зазначеного у розділах III — V майна

63.

Погашення основної суми позики (кредиту)

64.

Погашення суми процентів за позикою (кредитом)

Усього

у тому числі за кордоном

Засвідчую правильність зазначених у цій Декларації відомостей __________________ підпис

«_____»______________ 20___р.

Примітка. 1. Декларація заповнюється і подається особами, зазначеними у пункті 1 і підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4, та особами, зазначеними в абзаці першому частини першої статті 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». При цьому особами, зазначеними в абзаці першому частини першої статті 11 цього Закону, відомості щодо витрат (вкладів/внесків) у декларації не зазначаються. 2. Декларант заповнює декларацію власноручно чорнильною або кульковою ручкою синього або чорного кольору таким чином, що забезпечує вільне читання внесених відомостей. 3. У позиції 1 у разі, якщо декларантом у звітному році змінено прізвище, ім’я, по батькові, спочатку зазначається нове прізвище, ім’я, по батькові, а у дужках — попереднє прізвище, ім’я, по батькові. Якщо декларант через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті громадянина України, — у декларації зазначаються серія та номер паспорта громадянина України. 4. У позиції 2 зазначаються відомості щодо місця проживання із зазначенням адреси житла на кінець звітного року. У разі якщо назва адміністративно-територіальної одиниці (адреса житла) зазнала у звітному році зміни, що не відображено у паспорті громадянина України — декларанта, — зазначається також назва станом на дату заповнення декларації. 5. У позиції 3 зазначається займана декларантом посада або посада, на яку претендує декларант. 6. У позиції 4 зазначаються відомості відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». 7. Відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, що зазначаються у позиціях 1 і 4, та щодо місцезнаходження об’єкта, що зазначаються у позиціях 2 та 23 — 34, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню. 8. У разі відсутності окремих відомостей у відповідному полі ставиться прочерк. 9. Відомості щодо фінансових сум заокруглюються до гривні. 10. У полі «перерахованого у гривні» у позиціях 21 — 22 і полі «у тому числі за кордоном» у позиціях 45 — 64 зазначаються відомості за офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, установленим Національним банком України на день проведення фінансової операції. 11. Поле «сума витрат (грн) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» у позиціях 23 — 28, 35 — 39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56 та 59 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень. 12. Достовірність внесених до декларації відомостей засвідчується підписом декларанта та зазначенням дати її заповнення. 13. Бланки декларації виготовляються у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД (Початок див. на с. 33)

Колегія суддів приходить до висновку, що всупереч вищезазначеним положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати та незважаючи на дійсні обставини справи апеляційний суд припустився помилки під час здійснення нарахувань у частині стягнення з Головного управління юстиції у м. N-ську на користь ОСОБИ_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом періоду з 24.06.2010 р. по 12.07.2010 р. позивач перебував у відпустці, а протягом періоду з 05.07.2010 р. по 10.09.2010 р. — на лікуванні. Отже, за період в останні чотири місяці до його звільнення (з 10.05.2010 р. по 10.09.2010 р.) ОСОБА_2 пропрацював необхідний час, що дає всі підстави для стягнення з відповідача на його користь відповідних виплат за весь час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середнього заробітку. Відповідно до вимог ст. 225 КАСУ суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом апеляційної інстанції помилково було застосовано абз. 3 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати та здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з його посадового окладу, то постанову апеляційного суду в цій частині необхідно змінити і стягнути з Головного управління юстиції у м. N-ську на користь ОСОБИ_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.09.2010 р. по день поновлення на роботі, виходячи з розміру його середнього заробітку. Водночас колегії суддів необхідно наголосити про відсутність законних підстав в апеляційного суду на стягнення з Головного управління юстиції у м. N-ську на користь позивача конкретної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідно до положень статей 21, 105, 162 КАСУ адміністративний позов може містити вимоги стосовно визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю, а нарахування та виплата будь-яких коштів є основним завданням відповідача та відноситься до його компетенції. Крім того, судом апеляційної інстанції при поновленні ОСОБИ_2 на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську не було зазначено дату, з якої таке поновлення необхідно здійснити. На підставі викладеного та зважаючи на те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. підлягає зміні із зазначенням дати, з якої необхідно ОСОБУ_2 поновити на роботі, та стосовно розміру, з якого потрібно нараховувати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу під час поновлення його на роботі. Керуючись ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 КАСУ, колегія суддів, постановила: Касаційну скаргу Головного управління юстиції у м. N-ську залишити без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБИ_2 задовольнити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. у справі за позовом ОСОБИ_2 до Головного управління юстиції м. N-ська, третя особа — ОСОБА_3, про визнання неправомірними дій, скасування результатів конкурсу на заміщення вакантної посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу змінити, виклавши абзаци п’ятий, шостий та восьмий її резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБУ_2 на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську з 13.09.2010 р.». «Стягнути з Головного управління юстиції у м. N-ську на користь ОСОБИ_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.09.2010 р. по день поновлення на роботі, виходячи з розміру середньої заробітної плати з посади першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську». «Постанову в частині поновлення ОСОБИ_2 на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання». В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 р. залишити без змін. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий суддя — М. М. Заїка Судді — О. П. Стародуб, І. В. Штульман лютий 2013, № 2

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД

КОМЕНТАР ДО ПОСТАНОВИ СУДУ від 18.12.2012 р. У СПРАВІ № К/9991/24265/12

ОБІЦЯНОК ПОТРІБНО ДОДЕРЖУВАТИСЯ! Ще одним яскравим прикладом забезпечення права особи на працю, що закріплено в ст. 43 Конституції України, є постанова Вищого адміністративного суду України (далі — ВАСУ), що опублікована у цьому випуску «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ» на с. 33. Ні для кого не є новиною, що згідно із зазначеною нормою головного Закону України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава повинна створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожному громадянину гарантується захист від незаконного звільнення. Зазначені вище норми Конституції є досить дієвими, що і підтверджує рішення ВАСУ, яке коментується. Отже, знайомимось із зазначеним судовим рішенням більш детально. Згідно з установчою частиною постанови ВАСУ вбачається, що суть позовних вимог, які були предметом розгляду судами усіх інстанцій, полягає в такому: позивач працював на посаді, яку відповідно до наказу від 06.05.2010 р. було скорочено, про що його було повідомлено та одночасно попереджено про наступне вивільнення. Цим же наказом до штату введено інші посади, в тому числі і посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби. 07.05.2010 р. позивача було повідомлено про його майбутнє звільнення із обійманої посади на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП). У цей же день позивачеві запропоновано подальше працевлаштування в цій же установі на одну з вакантних посад, у тому числі і на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби. 14.05.2010 р. позивач надав заяву з проханням призначити його на посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби. Але всупереч його заяві щодо призначення на цю посаду, 06.07.2010 р. Головним управлінням юстиції в м. N-ську було проведено конкурс, за результатами якого на зазначену посаду було прийнято іншу особу, а позивача наказом від 09.07.2010 р. було звільнено із займаної посади (що була скорочена з 12.07.2010 р.) за п. 1 ст. 40 КЗпП,

а саме трудовий договір з ним було розірвано у зв’язку із змінами в організації установи. У зв’язку з тим, що позивач у той час знаходився на лікарняному, остаточно було визначено дату звільнення — 13.09.2010 р. Із зазначеними діями роботодавця позивач не погодився, звернувся до суду за захистом своїх прав із позовною заявою, в якій просив визнати дії роботодавця з приводу його звільнення незаконними та поновити його на посаді. Для більшого розуміння ситуації що склалася, стисло проаналізуємо попередні рішення судів*, що були прийняті у даній справі та нагадаємо, що передумовою перегляду справи у суді касаційної інстанції відповідно до ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) є її розгляд у суді першої та апеляційної інстанцій. Отже, знайомимося з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2011 р. у цій справі (зазначена справа під час розгляду даним судом мала номер 2а-14204/10/2670**). Розглядаючи зазначену справу, цей суд прийшов до висновку, що позов у частині визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на посаді не підлягає задоволенню. Мотивуючи свою відмову в задоволенні вимог позивача, суд послався на той факт, що нововведена внаслідок реорганізації посада, на яку позивач надав свою згоду на призначення, була вакантною, а тому призначення на неї повинно відбуватись відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII (далі — Закон про держслужбу) та Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2002 р. № 169 (далі — Порядок проведення конкурсу), а саме на конкурсній основі. Інформація, запропонована позивачеві щодо вакантних посад державних службовців, у тому числі і посади заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську, була опублікована в засобі масової інформації 01.06.2010 р. на виконання приписів п. 10 — 11 Порядку проведення конкурсу. Як вбачається з постанови суду, 06.07.2010 р. членами конкурсної комісії роботодавця, що є відповідачем у справі, складено акт про те, що позивач не з’явився для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади заступника начальника відділу

* Рішення не публікуються. — Прим. ред. ** Номер справи вказано за Єдиним державним реєстром судових рішень. Режим доступу до Реєстру: http://reyestr. court.gov.ua. — Прим. ред.

лютий 2013, № 2

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську. Також було зазначено, що згідно з поданими до відповідача заявами про участь у конкурсі, на цю посаду претендувало 2 особи. За результатами проведеного конкурсу 06.07.2010 р. комісією була рекомендована та особа, яка набрала найбільшу кількість балів. Відповідно до ст. 492 КЗпП після спливу двомісячного терміну після відповідного попередження про майбутнє звільнення наказом від 09.07.2010 р. позивача було звільнено із обійманої посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. На цій підставі суд зазначив, що в діях відповідача немає порушень. Позивач знав, коли відбудеться конкурс на заміщення цієї вакантної посади і не взяв участі у ньому, а тому він не мав права бути призначений на цю посаду. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач скористався своїм правом, установленим ст. 185 КАСУ, оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу на зазначене рішення. На підставі зазначеного звернення з апеляційною скаргою справу було переглянуто Київським апеляційним адміністративним судом: постанову першої інстанції скасовано, оскільки суд апеляційної інстанції визнав, що у даній справі суд першої інстанції допустив неповне з’ясування обставин, що мали значення для її вирішення, допустив невідповідність висновків фактичним обставинам справи та порушив норми матеріального права, що і призвело до неправильного її вирішення. Усі ці підстави згідно зі ст. 202 КАСУ є підставами для скасування судового рішення та ухвалення у свою чергу нового рішення. Обґрунтовуючи зазначений висновок неправомірності рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу врегульовані Законом про держслужбу. За змістом ч. 1 ст. 30 Закону про держслужбу підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими КЗпП та спеціальними, які наведені в Законі про держслужбу. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП, на позивача поширюються також і гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку реорганізації, при цьому, як-то всталютий 2013, № 2

новлено правилами ч. 2 цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається лише у разі неможливості переведення працівника за його згодою на іншу роботу. Тобто, запропонувавши позивачеві посаду заступника начальника відділу державної виконавчої служби та отримавши письмову згоду на її зайняття, у Головного управління юстиції в м. N-ську не було підстав для звільнення позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, а тому необґрунтованим є і проведення відповідачем конкурсу на зайняття цієї посади, оскільки вона фактично не була вільною. Суд апеляційної інстанції зазначив, що перша інстанція на наведену норму уваги не звернула та дійшла помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині поновлення позивача на роботі. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив частково: — скасував наказ Гловного управління юстиції у м. N-ську про звільнення; — поновив позивача на роботі на посаді першого заступника начальника відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. N-ську; — прийняв рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.09.2010 р. по 15.03.2012 р. із розрахунку його посадового окладу з визначенням конкретної суми. Здавалося, начебто всі поневіряння позивача скінчились, справедливість перемогла, мета позивача досягнута, можна спокійно працювати, але і на цьому він не зупинився. Вважаючи, що судом апеляційної інстанції неправильно було обраховано суму, яка належала йому до виплати за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, він скористався своїм правом і оскаржив зазначені рішення попередніх інстанцій до Вищого адміністративного суду України і мав рацію. Отже, чому? Із постанови ВАСУ від 18.12.2012 р. вбачається, що касаційний суд підтримав думку колегії суддів апеляційного суду щодо визнання дій відповідача із звільнення позивача з обійманої посади такими, що не відповідають нормам чинного трудового законодавства. Але касаційний суд не погодився з розрахунком суми відшкодування заробітної плати, що належить до виплати позивачу за час вимушеного прогулу, встановленої судом апеляційної інстанції, та визнав постанову апеляційної інстанції в цій частині помилковою.

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД При цьому колегія суддів ВАСУ зазначила, що згідно з абзацом третім п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок обчислення середньої зарплати), середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Але всупереч вищезазначеним положенням Порядку обчислення середньої зарплати, апеляційний суд припустився помилки: вказав, що здійснення нарахувань у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинно здійснюватися з його посадового окладу на підставі абзацу четвертого п. 2 та абзацу останнього п. 4 Порядку обчислення середньої зарплати. Нагадаємо, що у абзаці четвертому п. 2 Порядку обчислення середньої зарплати зазначено: якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. І лише у тому разі, коли протягом і цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, тобто з посадового окладу. А в даному випадку працівник мав заробіток у попередніх двох місяцях роботи (травень — червень 2010 року) і тому проведення розрахунків з посадового окладу є хибною думкою. З цих підстав суд касаційної інстанції застосував інститут зміни судового рішення та відповідно до вимог ст. 225 КАСУ зазначив про те, що у переглянутій ним справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати нові обставини, а судове рішення, яке переглядається, є помилковим тільки в частині, а тому може бути змінено. Колегія суддів дійшла висновку, що оскільки судом апеляційної інстанції помилково було застосовано останній абзац п. 4 Порядку обчислення середньої зарплати та здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з його посадового окладу, то постанову апеляційного суду в цій частині необхідно змінити і при нарахуванні суми, що підлягає стягненню з Головного управління юстиції у м. № -ську на користь позивача (середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 вересня 2010 року по день поновлення на роботі), слід ураховувати розмір його середнього заробітку відповідно до абзацу четвертого п. 2 Порядку обчислення середньої зарплати без застосування абзацу останнього п. 4 цього Порядку.

Водночас колегія суддів ВАСУ звернула увагу на відсутність законних підстав у апеляційного суду щодо прийняття рішення про стягнення з Головного управління юстиції у №-ську на користь позивача конкретної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідно до положень ст. 21, 105, 162 КАСУ адміністративний позов може містити вимоги стосовно визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю, а нарахування та виплата будьяких коштів є основним завданням відповідача та належить до його компетенції. Крім того, звернуто увагу на той факт, що при винесенні рішення про поновлення позивача на роботі слід було обов’язково зазначити дату, з якої він підлягає поновленню на посаді. Саме з цих підстав і було прийнято колегією суддів ВАСУ постанову, що опублікована у цьому випуску «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ» та якою було змінено постанову Київського апеляційного адміністративного суду в частині встановлення дати, з якої слід поновити позивача на роботі, та виключено конкретний розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу. Коментуючи зазначене рішення, вважаємо за потрібне нагадати і про ті «прописні» істини, які є визначальними під час розгляду судами спорів, що виникають із трудових правовідносин в частині оскарження дій роботодавця під час розірвання трудового договору за його ініціативою. Одним із яскравих прикладів тлумачення норм трудового права є постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9, із змінами та доповненнями, яка, до речі, постановляє: «1. Звернути увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП й інших актів законодавства України. Діяльність судів щодо розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. <...> 17. Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так й інлютий 2013, № 2

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД ших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. <...> 19. Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19.01.95 р.). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. лютий 2013, № 2

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Стосовно правил п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов’язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність), а також з особою, що приймалась для заміщення відсутнього працівника, але пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу. В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював. <...>» До речі, слід зазначити, що постанови Пленуму Верховного Суду України на сьогодні не мають статусу нормативно-правових актів, але вважаються різновидом офіційних роз’яснень чинного законодавства, які слугують фактичним орієнтиром як для судів, так і для інших суб’єктів-учасників тих чи інших правовідносин. У них містяться правила застосування норм права, з яких складається юридична практика. Постанови Пленуму Верховного Суду України здатні компенсувати відставання норм права від розвитку суспільних відносин, усувати певні неясності чи суперечності законодавства, а також відігравати роль своєрідного барометра для суб’єктів, які використовують на практиці норми права, та вбачають для себе деякі суперечності у них. А тому вивчаючи судові рішення та узагальнення практики застосування тієї чи іншої норми права в постановах Пленуму Верховного Суду України, ми убезпечуємо себе від допущення у роботі майбутніх помилок. Тетяна МІХНО, юрист

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

СЛУЖБА ПЕРСОНАЛУ — СУБ’ЄКТ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ ДЕРЖАВНОГО ОРГАНУ

ктивне реформування системи державної служби в Україні встановлює нові вимоги до механізмів управління людськими ресурсами в органах державної влади. Зокрема, виникає необхідність у зміні пріоритетів у роботі служб персоналу (кадрових служб): посилення їх стратегічної ролі в управлінні людськими ресурсами, зосередження на аналітичній та організаційній роботі з менеджменту персоналу, прогнозуванні професійного розвитку та плануванні кар’єри державних службовців тощо. Зміна пріоритетів вимагає змістовного перегляду вимог до рівня професійної компетентності працівників служби персоналу та встановлення нових знань, умінь і навичок, які необхідні для виконання нових завдань. Тож у цій статті спробуємо у світлі нового Закону про держслужбу визначити основні характеристики та вимоги до рівня професійної компетентності працівників служб персоналу державних органів і розробити на їх основі Типові профілі професійної компетентності посад служби персоналу. Марина КАНАВЕЦЬ, директор Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу Анжела КУКУЛЯ, завідувач сектора управління персоналом на державній службі експертно-аналітичного відділу Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, магістр педагогіки ДОКУМЕНТИ СТАТТІ Закон № 4050, новий Закон — Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 р. № 4050-VI. Типове положення № 45 — Типове положення про службу персоналу державного органу, органу влади АР Крим або їх апарату, затверджене наказом Національного агентства України з питань державної служби від 05.03.2012 р. № 45. Відповідно до ст. 9 нового Закону та Типового положення № 45 у державному органі залежно від чисельності працівників його апарату, підпорядкованих територіальних органів, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також від обсягу, характеру та складності управління персоналом утворюється служба персоналу як окремий структурний підрозділ — департамент, управління, відділ чи сектор, або вводиться посада спеціаліста з питань управління персоналом. РЕФОРМУВАННЯ КАДРОВОЇ СЛУЖБИ Новий Закон передбачає реорганізацію кадрової служби у службу персоналу. Перед тим як розпочати цей процес, керівнику державної служби та кадровикам

у державному органі необхідно визначити основні питання та нагальні проблеми, які служба персоналу повинна буде вирішувати у своїй діяльності. Тому до того, як кадрова служба буде реорганізована у службу персоналу, слід здійснити низку організаційних заходів: — розробити план реформування кадрової служби у службу персоналу; — проаналізувати в органі влади ситуацію у сфері управління людськими ресурсами (виявити найгостріші проблеми, відповісти на запитання: «Що ми хочемо змінити?»); — визначити структуру утворюваної служби персоналу (попередні дії дозволять відповісти на інші запитання: «Яку структуру матиме служба персоналу?», «Які завдання вона повинна буде вирішити в першу чергу, другу, третю?»); лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

— розробити профілі професійної компетентності посад служби персоналу та визначити вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття цих посад; — визначити матеріальні та кадрові ресурси, які будуть задіяні у створенні «ідеальної» служби персоналу (прийняти рішення щодо залучення «зовнішніх» фахівців або підвищення рівня професійної компетентності працівників існуючих кадрових служб державного органу). Основним завданням реформування є створення служби персоналу, що відповідає власним очікуванням державного органу, стратегії його діяльності, вимогам державної кадрової політики та Закону № 4050. Посада спеціаліста з питань управління персоналом вводиться до штатного розпису органу державної влади з розрахунку до 35 осіб на одного спеціаліста служби персоналу. У разі наявності територіальних органів, підпорядкованих органів, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління державного органу (далі — підпорядковані організації), чисельність служби персоналу збільшується залежно від кількості персоналу, супроводження проходження служби якого здійснюється службою персоналу (з розрахунку до 50 осіб на одного спеціаліста служби персоналу). Служба персоналу підпорядковується безпосередньо керівнику державної служби у державному органі — керівнику державного органу або керівнику апарату. Очолює службу персоналу керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади керівником державної служби у державному органі, крім випадків, установлених законодавством (з урахуван-

ням положень ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI). Основні завдання та функції, права і відповідальність служби персоналу зазначені у ст. 9 Закону № 4050 та Типовому положенні № 45. Для забезпечення виконання нових вимог, зокрема ефективного стратегічного управління людськими ресурсами, у державному органі служба персоналу перш за все повинна буде розробити і реалізувати такі заходи: — розробити кадрову політику, стратегію управління людськими ресурсами; — увести нові методи підбору, відбору і оцінки персоналу; — запровадити систему планування кар’єри та професійного розвитку персоналу, ротацію кадрів; — розробити програми адаптації персоналу; — розробити нову систему стимулювання і трудової мотивації; — розробити заходи з управління трудовою дисципліною; — розробити систему вирішення конфліктів в колективі тощо. З урахуванням вищевказаного на посади керівника служби персоналу, його заступника та інших працівників служби персоналу мають призначатися особи з рівнем професійної компетентності, необхідним для виконання завдань на відповідній посаді. Кандидат на зайняття вакантної посади у службі персоналу повинен мати такі відповідні знання, уміння і навички та особисті якості, які дозволять йому професійно діяти в типових і нестандартних ситуаціях, що виникають під час виконання ним функціональних обов’язків.

Тільки мінімізація або відсутність прогалин між тими вимогами, які пред’являє працедавець, і тим рівнем професійної компетентності, який пропонує кандидат на зайняття вакантної посади, можуть гарантувати працевлаштування, розвиток кар’єри і якщо вже не повну відсутність, то мінімальну кількість «отруєних робочих місць». Перелік знань, умінь і навичок та особистих якостей для керівних посад у службі персоналу складається з трьох груп: — управлінські уміння і навички (Managerial Competencies); — функціональні знання, уміння і навички (HRfunctional Competencies); — особисті якості (Behavioral Competence / Personal Qualities). УПРАВЛІНСЬКІ УМІННЯ І НАВИЧКИ Управління — вид людської діяльності, сутністю лютий 2013, № 2

якої є реалізація управлінських функцій (планування, організація, координація, облік, контроль, мотивація), спрямованих на оптимальне використання ресурсів державного органу, з метою досягнення запланованих результатів, що забезпечують постійний розвиток державного органу. Тобто управлінські уміння і навички — це система умінь, навичок, здібностей, способів поведінки, які потрібні для того, щоб бути ефективним на різних керівних посадах і в різних державних органах. Інакше кажучи, управлінські уміння і навички є значною мірою загальними для різних спеціальностей, незважаючи на відмінності у функціональних обов’язках.

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Особа, яка претендує на зайняття вакантної керівної посади у службі персоналу державного органу, повинна володіти такими управлінськими уміннями і навичками: — стратегічне планування (Strategic Planning); — прийняття управлінських рішень (Management Decision Making); — використання та управління ресурсами (Resource Management); — організація та планування роботи (Work Organization and Planning); — управління змінами (Change Management); — впровадження удосконалень та інновацій (Benchmarking); — ефективна комунікація; — робота з інформацією. Стратегічне планування — це вміння встановлювати пріоритети, ставити та досягати поставлені цілі (завдання), шляхом визначення оптимальної послідовності дій, необхідних ресурсів і джерел та безпосередніх виконавців завдань; уміння постійно і своєчасно коригувати напрями діяльності співробітника, структурного підрозділу чи державного органу, оновлювати структуру державного органу для ефективного його функціонування у середовищі, що постійно змінюється, і досягнення поставленої мети. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє навичками стратегічного планування: — демонструє розуміння, що стратегія державного органу повинна мати унікальність, новизну, неповторність і бути заснована на внутрішніх конкурентних перевагах; — перетворює стратегічні пріоритети в конкретні, спрямовані на результат, цілі; — надає переконливі коментарі для обґрунтування завдань і цілей державного органу за напрямом діяльності структурного підрозділу; — ураховує наслідки і можливості, що відкриваються під час ухвалення рішень; — демонструє розуміння того, як діяльність його структурного підрозділу та підлеглих пов’язана з діяльністю державного органу в цілому; — приймає поточні рішення з урахуванням стратегічних цілей; — бачить декілька варіантів рішень для однієї ситуації, може приймати нестандартні рішення; — розуміє цілісну картину, бачить окремі функції з перспективи цілого; — може оцінити зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на ефективність діяльності державного органу та її результати;

— розглядає проблеми з різних точок зору, щоб визначити загальну картину; — прораховує варіанти сприятливого і несприятливого розвитку подій і їх вірогідність розвитку; — виходячи з поточної інформації, робить довгострокові прогнози щодо розвитку сфери діяльності державного органу; — уміє розроблювати ефективні довгострокові стратегічні плани за напрямами діяльності; — демонструє знання типів організаційних структур, розуміння формальної організаційної структури (Formal Organizational Structure) і того, що оргструктура повинна відповідати стратегічним вимогам ефективності діяльності державного органу; — демонструє розуміння діагностики і формування клімату всередині державного органу, типи і норми організаційної культури і здатний урахувати усе це під час ухвалення рішень; — досягає результатів, що підвищують імідж державного органу, а не лише виконує поставлені перед ним завдання; — планує і впроваджує програми стратегічного управління людськими ресурсами, оцінює їх результати і домагається підвищення цінності людського капіталу. Прийняття управлінських рішень — уміння обирати та погоджувати найкращі об’єктивні та неупереджені рішення або альтернативні варіанти досягнення поставленої мети, шляхом аналізу, прогнозування та оцінки ситуації і проблем, що її спричинили. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє уміннями приймати управлінські рішення: — діє рішуче, коли стикається з неоднозначними або кризовими ситуаціями; — здатний гарантувати, що його рішення відкриті для обговорення і критики з боку заінтересованих сторін та громадськості; — приймає «жорсткі» рішення щодо пріоритетів, на основі ретельного аналізу переваг і недоліків для досягнення цілей структурного підрозділу та державного органу в цілому; — приймає рішення, які враховують отримання довгострокових вигід для державного органу; — іде на «добре зважений» ризик; — розуміє можливий вплив своїх рішень до їх прийняття; — приймає складні або непопулярні рішення, коли це необхідно; — приймає важливі (які матимуть значні наслідки) рішення, що ґрунтуються на комплексній або обмеженій інформації; — відстоює та захищає свої рішення та рішення підлеглих;

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

— аналізує різні варіанти розвитку подій для того, щоб вибрати найбільш ефективне рішення. Використання та управління ресурсами — уміння ефективно, залежно від потреб, знаходити, розміщувати та використовувати ресурси (в тому числі матеріальні та фінансові), розподіляти завдання різного рівня впливу, мотивувати задіяних людей та контролювати заплановані заходи з метою отримання очікуваних результатів. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє уміннями використовувати та управляти ресурсами: — застосовує системний підхід для встановлення пріоритетів використання ресурсів; — оптимально розподіляє функції та ресурси, визначає людей та вміння; — приймає «жорсткі» рішення щодо виділення коштів для досягнення найвищих стратегічних пріоритетів у «потрібний час»; — сприяє ефективному використанню коштів, технологій і процесів; — сприяє управлінню інформацією та знаннями в масштабах усього державного органу; — розподіляє ресурси з урахуванням пріоритетності під час визначення стратегічних напрямів; — визначає конкретні цілі для підвищення ефективності всього свого напряму діяльності, у тому числі мотивації співробітників щодо раціонального використання коштів та зменшення впливу на навколишнє середовище (запровадження електронного документообігу, на відміну від паперового, повторне використання паперу, економія бензину, зменшення кількості службових автомобілів і т. д.); — складає плани для використання ресурсів; — ставить цілі, які спрямовані на постійне поліпшення використання ресурсів; — здатний оцінювати широкий спектр фінансової інформації для управління ризиками та визначення стратегії; — гарантує, що в його сфері діяльності важливі дані зберігаються та захищаються згідно із законодавством та політикою державного органу; — переконується, що для досягнення цілей установи його підлеглі і він сам використовують ресурси (час, фінанси, персонал, устаткування, приміщення, канцтовари) ефективно і відповідально; — використовує інформацію, отриману з прогнозів та звітів для забезпечення ефективного використання ресурсів і вживає заходів для зміни планів у разі потреби; — здатний гарантувати, що його підлеглі використовують інструменти, технології та процеси для збору, систематизації та збереження знань, інформації з метою забезпечення її доступності та цілісності.

лютий 2013, № 2

Організація та планування роботи — уміння встановлювати цілі та завдання за відповідним напрямом діяльності, а також визначати шляхи досягнення цілей, необхідні для цього ресурси та розробляти відповідні плани діяльності, ураховуючи можливі зміни обставин; уміння ставити завдання підлеглим, розподіляти і делегувати роботу та контролювати досягнення визначених цілей. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє навичками організації та планування роботи: — роз’яснює цілі та завдання, які мають бути виконані, перед тим, як почати над ними працювати, і забезпечує, щоб інформація була зрозуміла всім співробітникам, залученим до відповідного процесу; — розробляє і доводить до відома співробітників зрозумілий і послідовний план дій згідно з вимогами до завдання; — інтегрує плани роботи структурного підрозділу у стратегічний план роботи державного органу з урахуванням доступних ресурсів, що «прив’язані» до напрямів стратегічного плану діяльності; — відстежує власний прогрес і прогрес інших під час роботи над завданнями, спрямованими на досягнення цілей державного органу, за необхідності вносить зміни у завдання і плани роботи; — виконує завдання в строк відповідно до встановлених термінів досягнення цілей; — ефективно складає плани і розподіляє ресурси для досягнення короткострокових і довгострокових цілей структурного підрозділу і державного органу в цілому; — швидко і точно визначає і розставляє пріоритети навіть за наявності суперечливих планів і великої кількості різних завдань; — правильно розставляє пріоритети, ураховуючи важливість і терміновість завдання; — планує роботу так, щоб результати досягалися без авралів і порушення балансу робочого часу й особистого життя; — здійснює регулярний моніторинг виконання усіх прийнятих рішень, доручень і завдань; — заздалегідь розробляє альтернативні варіанти дій на випадок непередбачених ситуацій; — переглядає плани на всіх стадіях виконання завдань і вносить корективи до планів роботи з урахуванням змін, що виникли; — ефективно організовує свій час і час своїх підлеглих у ситуації великого завантаження, не допускаючи збоїв; — формулює зрозумілі і конкретні завдання для підлеглих; — чітко визначає критерії оцінки успішності та результативності роботи;

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

— ефективно розподіляє робоче навантаження серед підлеглих; — делегує роботу співробітникам, які мають для цього необхідний рівень професійної компетентності та надає їм усі необхідні повноваження; — погоджує з підлеглими контрольні терміни для оцінки результатів намічених кроків; — регулярно координує й оцінює діяльність підлеглих. Управління змінами — це розуміння змін, що відбуваються, і швидка адаптація до них; а також уміння очолити процес управління змінами, уміння постійно і своєчасно коригувати напрями діяльності співробітників, структурного підрозділу чи державного органу, оновлювати організаційну структуру для ефективного функціонування державного органу в середовищі, що постійно змінюється і досягнення поставленої мети. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє уміннями управляти змінами: — демонструє розуміння комплексу заходів, здатних забезпечити успіх переходу державного органу з одного рівня розвитку на інший, вищий; — демонструє розуміння необхідності ретельного планування проведення змін, своєчасного виявлення причин і джерел опору нововведенням, а також уміння їх усувати; — демонструє розуміння різних форм реструктуризації державного органу: напрямів діяльності, фінансів, реорганізацію, тобто зміну організаційної структури державного органу; — демонструє знання процесу діагностики державного органу, що включає усі види аналізу; — визначає, як наслідки змін вплинуть на його сферу діяльності та зовнішніх партнерів; — ураховує можливий розвиток подій під час упровадження змін та їх вплив поза межами його сфери діяльності; — залишається зосередженим на досягненні цілей державного органу в період невизначеності та заохочує (підтримує) інших робити те ж саме; — здійснює постійний моніторинг впливу змін, щоб гарантувати досягнення потрібних результатів; — залучає своїх підлеглих та зовнішніх партнерів до процесу планування змін; — упроваджує зміни у своїй сфері діяльності для підвищення потенціалу державного органу та досягнення кращих результатів; — заохочує організаційну культуру, яка позитивно сприймає зміни, де керівники явно демонструють гнучкість і оперативність; — формулює чіткі обґрунтування і опис додат-

кових змін для того, щоб допомогти іншим зрозуміти, що зміниться, чому і як; — розробляє комплексну програму під час впровадження змін і враховує вплив низки питань, включаючи організаційну культуру державного органу; — демонструє виважений підхід, який ґрунтується на аналізі персональних ризиків з урахуванням непередбачуваних змін; — просуває трансформаційні зміни там, де вони сприятимуть кращим результатам. Упровадження удосконалень та інновацій (бенчмаркінг) — уміння організовувати людей, інформацію та ресурси на систематичній основі для підвищення ефективності діяльності, а також уміння формулювати напрями розвитку і створювати клімат, який позитивно впливає на впровадження нововведень і змін. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє уміннями впроваджувати удосконалення та інновації: — стимулює та сприяє розвитку в підлеглих довгострокового інноваційного мислення; — досліджує та визначає нові можливості для державного органу; — підтримує культуру, яка заохочує певний рівень ризику; — оцінює та підтримує інноваційні рішення, які підвищують якість виконання завдань і надання державним органом послуг, а також забезпечують раціональне використання коштів; — визначає та реалізує нові методи щодо підвищення ефективності та результативності; — ураховує ідеї та пропозиції своїх підлеглих; — розробляє інноваційні підходи до методів надання послуг (виконання завдань); — вивчає та адаптує успішні практики, розвиває нові підходи і рішення, які раніше не застосовувалися; — активно надає інформацію і ресурси для підвищення потенційних можливостей державного органу; — використовуючи передовий український та міжнародний досвід, пропонує нові концепції, процедури і моделі, за допомогою яких можна удосконалити процеси ухвалення рішень або виконання завдань; — послідовно виявляє нові можливості, покладає на себе відповідальність за отримання найкращих результатів і спонукає до цього інших; — не чекає, поки складуться ідеальні умови для виконання планів або ухвалення рішень, якщо існує можливість працювати, не маючи повної інформації; — переконує інших проявляти оперативність

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

і активність, своєчасно виявляти можливості для вдосконалення, з ентузіазмом реагувати на зміни; — створює сприятливий «клімат» для появи нових ідей і разом зі своїми підлеглими і колегами працює над упровадженням цих ідей; — спонукає своїх підлеглих і колег виступати з ініціативами, що виходять за межі їх «комфортної» зони; — є наставником (коучем)* для інших у розвитку і впровадженні інноваційних підходів. Ефективна комунікація — це: — уміння слухати, інтерпретувати, формулювати і надавати інформацію у формі усної мови, невербального спілкування (за допомогою мови жестів,

міміки або мови тіла), письмової мови і/або електронних повідомлень; — уміння вибирати мовні засоби відповідно до характеру аудиторії або реципієнта; — здатність до ефективного обміну інформацією та думками як по горизонталі, так і по вертикалі, з метою досягнення розуміння та підтримки на шляху реалізації цілей структурного підрозділу та державного органу в цілому, розробки політики і прийняття спільного рішення. Розрізняють комунікації вербальні та невербальні і письмові (Verbal, Non-verbal and Written Communication).

Чому така важлива компетенція «Ефективна комунікація»? Відповідь очевидна. Без спілкування неможливі взаємодія людей, передача інформації і людське мислення. Нездійсненне збереження й актуалізація смислової та оціночної інформації. Усі люди вміють спілкуватися. В основному — за допомогою мови. Проте це зовсім не означає, що усі спілкуються ефективно. Незнання лексики спричиняє незнання значення слів і сфери їх застосування. Мовні помилки, незрозуміле поєднання слів і лексична недбалість викликають реакцію відторгнення. Ми спілкуємося для того, щоб нас розуміли і щоб ми розуміли інших людей. Розуміння — критичний аспект, необхідний для отримання бажаного результату. Тому для ефективного спілкування необхідно вміти знайти мовну форму, що адекватна ситуації спілкування і характеру стосунків з адресатом. Щоб привернути увагу співрозмовника або групи людей, мова має бути різноманітною, логічною, емоційно й інформаційно насиченою. І цьому треба вчитися. Щоб розуміти своїх співрозмовників, дуже важливо вміти слухати. Уважне слухання співрозмовника дозволяє людині зрозуміти приховані проблеми і створити кращі взаємини із споживачами, підлеглими або колегами. Активне слухання і постановка правильних запитань дозволяють людині виявляти і вирішувати приховані проблеми, які не завжди очевидні. І цьому теж треба вчитися. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє навичками ефективної комунікації: — демонструє уміння висловлювати ідеї в ситуаціях спілкування з малою і великою кількістю людей, включаючи невербальні методи спілкування; — вибирає мовні засоби відповідно до характеру аудиторії; — демонструє грамотну побудову структури пропозиції та доречне вживання слів, будує висловлювання зрозуміло і стисло, стежить за темпом і гучністю мови, жестами; — установлює і підтримує зоровий контакт з аудиторією; — демонструє уміння висловлювати думки чітко і зрозуміло під час написання документів; — вибирає лексичні та стилістичні засоби, вра-

ховуючи характер реципієнта, у висловленні ідей дотримується логічного зв’язку; — вибирає стиль, що найбільш відповідає повідомленню; — демонструє уміння робити презентації перед групою; — представляє свої ідеї, плани або програми, спираючись на факти, дані, цифри і конкретні приклади усно або у вигляді графічної презентації; адаптує її до рівня або інтересів аудиторії, визначає стиль мови; — викладає зміст презентаційного матеріалу в логічній послідовності, використовує зрозумілі усім слова, а також гумор, мову рухів тіла й інтонації для встановлення контакту з аудиторією; — уважно слухає запитання і заперечення, уміє на них відповідати;

* Коучинг (англ. coaching – навчання, тренування) – це мистецтво сприяти підвищенню результативності, навчанню і розвитку іншої людини. – У. Тимоти Голви. Работа как внутренняя игра. Фокус, обучение, удовольствие и мобильность на рабочем месте = W. Timothy Gallwey. The Inner Game of Work: Focus, Learning, Pleasure, and Mobility in the Workplace. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005.

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

— демонструє ефективне слухання, прагне розуміти невисловлені або погано сформульовані думки, занепокоєння та інші почуття співрозмовників; — «читає» мову жестів, міміки і тіла; — перефразовує інформацію, щоб перевірити своє розуміння, перш ніж дати відповідь або зробити висновки; — демонструє уміння розуміти чужі точки зору; розуміє, чому люди поводяться по-різному в різних ситуаціях, використовує цю інформацію, щоб краще зрозуміти співрозмовника і/або визначити, що необхідно обговорити негайно; — передбачає різну реакцію оточення і готується до цього, уміє отримувати і надавати конструктивний зворотний зв’язок; — ефективно модерує обговорення, збалансовуючи різні позиції, погляди, точки зору; — демонструє уміння ефективно вести перего-

вори, уміє аналізувати проблемні питання, обговорює альтернативні варіанти й ідеї, щоб досягти згоди, з’ясовує запити, інтереси і позиції опонентів; — використовує тільки ті аргументи, які відносяться до справи; — намагається досягти рішення, вигідного для обох сторін; — уміє протистояти маніпуляціям, здатний відстоювати свою точку зору, не руйнуючи стосунків; — упевнено спілкується з вищим керівництвом; — надає важкі або емоційні повідомлення (вказівки) спокійно; — надає та отримує постійний безпосередній зворотний зв’язок з підлеглими та організаціямипартнерами. Робота з інформацією — це здатність інтерпретувати, систематизувати, критично оцінювати й аналізувати інформацію.

Чому така важлива компетенція «Робота з інформацією»? Володіння нею є одним з головних ресурсів соціально-економічного розвитку в інформаційному суспільстві і розглядається сьогодні як найважливіша конкурентна перевага одних держав або державних органів, установ та організацій перед іншими. Оскільки саме розвиток і використання людського капіталу служать основною конкурентною перевагою, фахівці у сфері управління людськими ресурсами мають бути здатні переробляти величезні обсяги інформації, щоб ефективно працювати з інформаційним потоком. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє навичками роботи з інформацією: — активно прагне до того, щоб залишатися в курсі всіх передових досліджень, новацій і кращих практик у відповідній сфері діяльності; — грамотно формулює інформаційні запити; — оцінює необхідність тієї або іншої інформації для своєї діяльності; — управляє інформацією для створення і підтримки конкурентної переваги; — здійснює інформаційний пошук, використовуючи для цього різні засоби; — отримує інформацію з різних видів джерел, представлених на різноманітних носіях; — опановує нові знання і навички на основі отриманої інформації; — інтерпретує, систематизує і критично оцінює інформацію з позиції вирішуваного завдання; — інтерпретує дані для надання обґрунтованих рекомендацій керівництву державного органу; — використовує та «обробляє» отримані дані в тій або іншій ситуації під час планування і реалізації своєї діяльності; — користується сучасними комп’ютерними технологіями пошуку й аналізу інформації, працює з електронними базами даних; — надає наявну інформацію у різноманітних

формах і на різних носіях, відповідно до запитів споживача: у вигляді таблиць, графіків, діаграм тощо. — досліджує кращі практики і визначає шляхи для застосування їх у своїй роботі; — чітко формулює вимоги до інформації для інших; — отримує дані та факти, які дозволять керівникам державних органів, їх заступникам, йому самому та іншим приймати ефективні рішення; — застосовує аналітичну експертизу, включаючи консультації із зовнішніми експертами для обґрунтування рішень щодо складних питань; — визначає суть проблеми для її роз’яснення; — надає чіткі рекомендації на основі стратегічних пріоритетів державного органу; — робить належні висновки на основі неповних, нечітких або складних (комплексних) даних; — швидко виявляє закономірності та робить висновки щодо загальних тенденцій в інформації. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗНАННЯ, УМІННЯ І НАВИЧКИ Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 4050VI посадові обов’язки визначені як перелік функцій і повноважень, закріплених за посадою державної служби, які зобов’язаний виконувати державний службовець та які встановлені його посадовою інструкцією. лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Функція органу виконавчої влади й/або його підрозділу — це конкретна дія щодо реалізації або забезпечення реалізації владних повноважень, доручена державі суспільством, здійснювана державними службовцями, чітко спрямована на досягнення певного результату, що має зовнішнього користувача стосовно такого органу виконавчої влади (підрозділу).

Функціональні знання, уміння і навички — це спеціальні (професійні) знання, уміння і навички, необхідні для ефективного виконання співробітниками своїх посадових обов’язків. Відрізняються від інших тим, що зачіпають галузь спеціальних знань, умінь і навичок, а не властивості та здатності особистості.

Функціональні знання, уміння і навички легко оцінити, оскільки вони об’єктивні та вимірювані (кількісні). Під час конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби зазвичай вимірюють саме функціональні знання, уміння і навички. Особисті якості виміряти набагато складніше, оскільки вони суб’єктивні (якісні). Функціональні знання, уміння і навички з управління людськими ресурсами — володіння інструментами планування, відбору, професійного розвитку, використання та мотивації людських ресурсів, оцінки кандидатів на зайняття вакантних посад, аналізу змісту виконуваної за посадою роботи, управління її ефективністю та визначення потреб у підвищенні рівня професійної компетентності державних службовців. До основних функціональних знань, умінь і навичок з управління людськими ресурсами належать: — планування і відбір людських ресурсів (Planning and Selection of Human Resources); — управління ефективністю службової діяльнос-

ті (Performance Management); — мотивація людських ресурсів (Motivation of Human Resources); — планування кар’єри та професійний розвиток (Career Planning and Professional Development). ОСОБИСТІ ЯКОСТІ Особисті якості описують готовність і здатність людини на основі предметних знань, умінь і навичок, необхідних для ефективного виконання роботи, демонструвати роботу, що відповідає встановленим вимогам і стандартам.

Щоб людина стала результативним і успішним фахівцем у сфері управління людськими ресурсами у сучасному державному органі, вона повинна мати управлінські та функціональні знання, уміння і навички й особисті якості. Особисті якості (наприклад, лідерство, креативне мислення, орієнтація на споживача, орієнтація на результат, відповідальність тощо) зазвичай людина демонструє в контексті своєї діяльності. Якщо людина, наприклад, не вміє управляти своїми емоціями або не націлена на результат, то навіть блискуче володіння функціональними компетенціями не допоможе їй стати ефективним працівником. Для оцінювання особистих якостей внутрішніх і зовнішніх кандидатів на зайняття вакантних посад західні і передові українські компанії використовують центри оцінки і розвитку (Assessment and Development Centers) або інструмент «360 градусів зворотного зв’язку» (360 Degrees Feedback). Найбільш важливими особистими якостями для ефективної керівника служби персоналу є: — лідерство (Lidership); — орієнтація на споживача (Customer Orientation); — емоційний інтелект (Emotional Intelligence or Emotional Quotient — EQ); — орієнтація на результат (Result Orientation); — креативне мислення (Innovation Thinking); — самовдосконалення (Self-perfection); — відповідальність (Accountability). Лідерство — здатність керувати і заохочувати колег, підлеглих і партнерів діяти для досягнення цілей структурного підрозділу та державного органу в цілому, використовуючи відповідні міжособові стилютий 2013, № 2

лі і методи під час управління групами або окремими людьми (підлеглими та колегами). Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який демонструє лідерство: — передбачає майбутні події і спільно з колегами, підлеглими та зацікавленими сторонами розробляє стратегію для запобігання майбутнім проблемам; — повідомляє своє бачення колегам та підлеглим, щоб виробити натхнення, ентузіазм і прихильність місії колективу; — використовує власний ентузіазм для того, щоб вести інших до досягнення результатів; — демонструє розуміння повної картини і продовжує збирати інформацію для розширення власних уявлень (знань);

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

— готує свій структурний підрозділ до змін; — допомагає підлеглим прийняти зміни, впливаючи на їх сприйняття і використовуючи підтримку інших; — підтримує впевненість в успіху у своїх підлеглих; — відзначає та заохочує вдалі дії підлеглих; — використовує різні способи мотивації залежно від індивідуальних особливостей підлеглих; — регулярно заохочує найбільш ефективних працівників; — мотивує на виконання завдання, поєднуючи інтереси співробітника та державного органу; — застосовує різні стилі керівництва залежно від ситуації; — змінює власні управлінські підходи залежно від ситуації;

— створює індивідуальні спеціальні завдання для розвитку інших, організовує робочі ситуації з метою ефективно підвищити знання, удосконалити уміння і навички підлеглих; — швидше дає можливість підлеглим самим розв’язати проблему, ніж просто сам приймає рішення за них; — виражає свої почуття і переконання — з одного боку сміливо, а з іншого — зважаючи на почуття і переконання інших людей. Орієнтація на споживача означає, що керівник служби персоналу державного органу розуміє потреби внутрішніх і зовнішніх споживачів, своєчасно на них реагує, демонструє позитивне відношення і прагнення до задоволення потреб споживачів.

Чому така важлива поведінкова характеристика «орієнтація на споживача»? Тому що вся діяльність служби персоналу спрямована на задоволення потреб внутрішніх і зовнішніх споживачів. Планування, оцінювання та відбір кандидатів на обіймання вакантних посад, управління ефективністю службової діяльності, планування кар’єри та професійний розвиток персоналу, формування корпоративної політики компенсацій і пільг — основні види послуг, які надає служба персоналу внутрішнім споживачам. Основні споживачі послуг служби персоналу — вище керівництво державного органу, а не співробітники та керівники структурних підрозділів. Ідеться про таку службу персоналу, яка є стратегічним партнером керівництва державного органу. Чому її основні споживачі — керівництво державного органу? Тому що саме керівники державного органу та їх заступники займають стратегічну позицію в державному органі, контролюють його ресурси та керують структурними підрозділами. Тому що саме вони є безпосередніми керівниками керівників структурних підрозділів і як наслідок впливають на них, щоб переконати їх виконувати поради служби персоналу і реалізовувати програми управління людськими ресурсами. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який орієнтований на споживача: — своєчасно надає конструктивну підтримку, яка відповідає очікуванням внутрішніх і зовнішніх споживачів або навіть перевершує такі очікування; — уміє уважно слухати і розуміти те, що не було озвучено людиною/людьми; — будує гарні партнерські взаємовідносини із споживачами, щоб виявити їх потреби і шляхи задоволення цих потреб; — повною мірою втілює у життя вимоги споживачів, інформує їх про результати виконання завдання; — дотримується позитивної орієнтації на якісне надання послуг споживачам навіть у складних або гостроконфліктних ситуаціях; — постійно підтримує контакти з внутрішніми

і зовнішніми споживачами, прагне повністю зрозуміти і передбачити їх потреби і турботи; — щоб вивчити і зрозуміти точку зору споживачів, ставить себе на їх місце; — піклується про те, щоб споживачі служби персоналу сприймали її як сторону, до якої необхідно прислухатися; — для підвищення результатів своєї роботи діє відповідно до інформації, отриманої від споживачів в процесі зворотного зв’язку. Емоційний інтелект — це здатність направляти колективні емоції у потрібне русло, створювати в державному органі приязну атмосферу, викликати в людей ентузіазм, надавати їм емоційну підтримку та вміло запобігати і боротись з негативними настроями; здатність проявляти прозорливість під час оцінювання ситуацій і тонкощів людських взаємин*.

* Алешина А., Шабанов С. Ничего личного – только бизнес. Эмоциональный интеллект для достижения успеха. – СПб.: Питер, 2012. – 336 с.: ил.; Гоулман Д. Эмоциональный интеллект. – М.: АСТ, 2008; Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта = Primal Leadership: Learning to Lead with Emotional Intelligence. – М.: «Альпина Паблишер», 2011. – С. 301.

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Чому такий важливий емоційний інтелект? Тому що в роботі фахівця з управління людськими ресурсами він, можливо, відіграє навіть більшу роль, ніж когнітивний інтелект (Cognitive Intelligence or Intelligence Quotient — IQ). Коефіцієнт розумового розвитку (IQ) традиційно вважається одним з ключових індикаторів подальшого особистого і професійного успіху, проте прогноз, заснований тільки на цьому коефіцієнті, часто буває помилковим. Можна навести багато прикладів, коли людина надзвичайно обдарована, має високий показник IQ, проте в професійній діяльності непродуктивна. Володіння ж емоційним інтелектом (EQ), як правило, завжди говорить про те, що така людина неодмінно досягне і особистого, і професійного успіху. Слід підкреслити, що сьогодні багато лідируючих організацій використовують EQ як ключовий індикатор потенційно високого рівня виконання роботи.

Поведінка фахівця у сфері управління людськими ресурсами має бути емоційно привабливою. Емоційний інтелект складається з емпатії (Empathy), знання самого себе (Self-Awareness), мотивації (Motivation), уміння управляти своїми емоціями (Emotions Management) та співробітництва і роботи в команді (соціальних умінь і особистих якостей). Емоційний інтелект допомагає вибудовувати в процесі роботи міжособистісні відносини, що є ключовим чинником успіху професіонала у сфері управління людськими ресурсами. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє емоційним інтелектом: — емпатія: розуміє емоційний стан іншої людини за допомогою співпереживання і проникнення в його суб’єктивний світ; розпізнає емоційний стан людини на основі його мімічних реакцій, вчинків, жестів тощо; здатний впливати на емоції кожного члена колективу; — знання самого себе: усвідомлює свої здібності, можливості, знання, інтереси, ідеали і мотиви поведінки; вміє осмислювати свої почуття; використовувати свої схильності для ухвалення правильного рішення; оцінює себе реально і впевнений у собі; здатний приймати і виконувати рішення, незважаючи на незгоду з ними інших людей; — мотивація: усвідомлює свої глибинні бажання і проявляє наполегливість у досягненні цілей; докладає достатньо зусиль протягом необхідного проміжку часу під впливом усієї сукупності внутрішніх чинників, що спонукають і підвищують його активність; наполегливо йде вперед, незважаючи на розчарування і можливі невдачі; — управління емоціями: уміє таким чином управляти своїми думками і почуттями в складних обста-

лютий 2013, № 2

винах, щоб під час вирішення спірних питань або ситуацій досягти позитивного результату; здатний не піддаватися на провокації і чинити опір спокусі бути залученим у неналежну ситуацію; може вибудовувати ситуації і здійснювати діяльність за дезорганізуючих обставин, що впливають на емоційну сферу людини; вміє швидко відновлюватися після емоційних потрясінь; — співробітництво і робота в команді (соціальні компетенції): виявляє здатність і готовність відповідально створювати і підтримувати стосунки, ділові контакти і зв’язки; може диференціювати і розуміти вірогідні вигоди і загрозу в стосунках; уміє взаємодіяти з іншими людьми раціональним і чесним способом, що включає розвиток почуття соціальної відповідальності та солідарності; здатний демонструвати пошану до думки інших людей, навіть якщо з нею не згоден. Орієнтація на результат — спроможність цілеспрямовано та послідовно діяти відповідно до визначених цілей з метою досягнення очікуваних результатів. Це оцінка, розстановка пріоритетів і розробка робочих планів; знання, яким найбільш ефективним способом виконати роботу якісно і своєчасно; уміння ефективно використовувати ресурси, формувати бюджети, відстежувати їх виконання, не виходити за рамки бюджетів; знаходити шляхи для поліпшення якості в межах установленого часу і витрат; шукати можливості для економії витрат. В ідеалі цю особисту якість можна проілюструвати такими прикладами, як виконання роботи або завдання краще, швидше, за умови нижчих витрат і найефективніше, або як поліпшення якості надання послуг, підвищення задоволення споживачів без спеціальної на те вказівки або доручення.

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Чому така важлива орієнтація на результат? Тому що вона означає чітке виконання своїх обов’язків і обіцянок; доведення справи до кінця і підтримка постійного рівня високої результативності праці незважаючи на складнощі і розчарування. Орієнтація на результат — це прагнення до мети до тих пір, поки вона не досягнута або її досягнення уявляється неможливим; це подолання перешкод на шляху до мети і багатократні спроби все-таки домагатися бажаного результату; це дії, спрямовані не лише на виконання завдання, але й на його перевиконання; це вирішення проблем без будь-яких спеціальних на те знань. Співробітник компанії Honda дорогою додому зупиняється і випрямляє двірники на кожній «хонді», якщо вони погнуті*. Це кращий з відомих прикладів, що ілюструє особисту якість «орієнтація на результат». Звичайно, безглуздо ігнорувати прірву між українською та японською культурою, але чому б нам не навчитися підтримувати постійний рівень високої результативності праці і вирішувати проблеми, якщо навіть ми ні від кого не отримували такої вказівки? Володіння особистою якістю «орієнтація на результат» означає, що людина вмотивована і сфокусована на результаті, а значить, вона здатна домогтися найвищого рівня майстерності у своїй професії. Відданість справі (Commitment) і відповідальність (Accountability) за досягнення результатів дають людині енергію і відчуття успіху, навіть коли на її шляху виникають труднощі. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який орієнтований на результат: — демонструє стабільні показники результативності праці навіть під тиском несприятливих чинників (нестачі робочого часу або нечіткості під час постановки завдань вищим керівництвом); — не втрачає самовладання у критичних ситуаціях; — демонструє уміння встановлювати вимоги до власної роботи і роботи підлеглих; — має здатність визначати «важкі» цілі і розставляти пріоритети для себе і співробітників, робить усе можливе, щоб досягти цих цілей, докладаючи великі, але реальні і можливі зусилля; — розставляючи пріоритети і визначаючи цілі, аналізує витрати, щоб отримати потенційну вигоду; — демонструє уміння підвищити рівень власної компетентності для досягнення кращого особистого результату і підвищення ефективності структурного підрозділу і/або державного органу; — незважаючи на перешкоди, докладає численні зусилля, щоб досягти поставлених цілей; — демонструє уміння ефективно управляти своїм часом (Time Management);

— інвестує час і ресурси для визначення можливих ризиків, щоб їх мінімізувати; — розробляє план дій для себе і/або співробітників з метою досягнення конкретної мети; — уміє розподіляти навантаження; — здійснює ефективне управління ресурсами за пріоритетами, що змінюються, щоб досягти результату в межах бюджету, відповідно до стандартів якості та у встановлені терміни; — стимулює своїх підлеглих до ефективного вирішення завдань; — підвищує рівень особистої і колективної роботи, пропонуючи і реалізовуючи щось нове, можливо, сміливе й унікальне; — визначає можливості удосконалення системи і/або виконання роботи; — систематично оцінює результати і терміни вирішення завдань. Креативне мислення — це здатність знаходити і застосовувати інноваційний, адаптивний, проектний і творчий підхід в управлінні процесом прийняття рішень, вирішувати нестандартні завдання; здатність іти на розумний ризик, готовність долати перешкоди, внутрішня мотивація, толерантність до невизначеності, готовність протистояти думці оточення. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який володіє креативним мисленням: — пропонує три і більше варіантів вирішення проблеми; — може розглядати варіанти як взаємовиключні, так і взаємодоповнюючі; — не орієнтується на старі ідеї, тільки за крайньої необхідності; — прагне створити щось нове; — пропонує нові ідеї, які є перспективними і підвищують ефективність, імідж державного органу; — активно захищає свою нову ідею; — на будь-яку запропоновану тему пропонує велику кількість асоціацій, не однотипних за своїм змістом. Самовдосконалення — уміння безперервно підвищувати свій рівень професійної компетентності, мак-

* Ингиу Оу. Японский менеджмент: прошлое, настоящее и будущее. – М.: Эксмо, 2007. – 35 с.; Савенко В. П. Философия Honda Motor // Менеджмент и Менеджер. – 2002. – № 1. – С. 12 — 13; Джин Ландрам. 13 мужчин, которые изменили мир: Глава 6. Соитиро Хонда. – М.: Феникс, 2007 – С. 45 — 51. Ричард Паскаль. Эффект компании Honda = Richard Т. Pascale. Perspectives on strategy. The real story behind Hon-da’s success. – California Management Review XXVI, no. 3. – pp. 47 — 72.

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

симально використовувати власні можливості, здатність організовувати власну діяльність з метою оптимального й раціонального використання робочого та вільного часу. Відкритість новим знанням і досвіду. Готовність братися за вирішення більш складних завдань з метою свого професійного розвитку. Характеристики поведінки керівника служби персоналу, який спрямований на самовдосконалення: — знає і правильно оцінює свої сильні та слабкі сторони; — відкритий і сприйнятливий до зворотного зв’язку; — отримує зворотний зв’язок про свою роботу і використовує цю інформацію для вдосконалення своєї діяльності; — здатний контролювати свою ефективність щодо цілей і стандартів; — регулярно здійснює пошук інформації про зміни, що відбуваються, і появу нових розробок у своїй сфері; — ставить конкретні цілі для професійного саморозвитку з урахуванням розвитку державного органу; — використовує вдалий досвід конкурентів, колег і партнерів або їх помилки для підвищення свого рівня професійної компетентності; — набуває нових знань і навичок в суміжних сферах діяльності; — робить практичні кроки до саморозвитку (читає спеціальну літературу, відвідує семінари тощо); — активно виявляє і шукає можливості для саморозвитку; — управляє власною кар’єрою. Відповідальність — здатність усвідомлювати і виконувати належним чином закріплені за посадою завдання та посадові обов’язки, передбачати наслідки своїх вчинків, дій та бездіяльності як у сфері наданих

повноважень, так і в суспільній сфері. Це здатність при ухваленні рішень брати на себе відповідальність за свої дії та дії своїх підлеглих і зобов’язання чітко їх дотримуватись і виконувати. Характеристики поведінки відповідального керівника служби персоналу: — несе відповідальність за свої рішення та дії; — бере на себе відповідальність за роботу своїх підлеглих; — відкрито визнає свою провину і свої помилки; — пунктуальний і надійний; — бере на себе відповідальність за проблеми, коли вони виникають; — працюючи в команді, демонструє прагнення досягти командних цілей і бере на себе відповідальність за досягнення результату; — не відмовляється від узятих на себе зобов’язань навіть при виникненні труднощів; — перевіряє якість і дотримання встановлених строків виконуваних робіт, завдання; — активно шукає підвищення ефективності використання ресурсів; — активно використовує усі можливі способи для виконання узятих на себе зобов’язань. Отже, ми розглянули основні характеристики та вимоги до рівня професійної компетентності працівників служби персоналу державних органів. Звертаємо увагу читачів, що Типові профілі професійної компетентності посад служби персоналу, запропоновані у цій статті, є загальними для всіх служб персоналу, оскільки розроблялися без урахування розподілу функціональних обов’язків. На основі наведених профілів залежно від характеристики окремої посади та функціональних обов’язків, що виконує працівник цієї посади, можна розробити відповідні деталізовані профілі до конкретних посад вашого державного органу.

ЗАТВЕРДЖУЮ (найменування посади, ініціали (ім’я), прізвище та підпис керівника державної служби у державному органі, органі влади АР Крим або їх апараті)

р.

ПРОФІЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПОСАД КЕРІВНИКА, ЗАСТУПНИКА КЕРІВНИКА, КЕРІВНИКА СТРУКТУРНОГО ПІДРОЗДІЛУ У СКЛАДІ СЛУЖБИ ПЕРСОНАЛУ І 1

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСАДИ Найменування державного органу

лютий 2013, № 2

Державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим або їх апарат

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ 2

Найменування структурного підрозділу

Служба персоналу або структурний підрозділу служби персоналу

Найменування посади

Керівник, заступника керівник, керівника структурного підрозділу у складі служби персоналу

Група посади державної служби

II, III

Підгрупа посади державної служби

II-1, II-2, II-3, II-4 або III-1, III-2, III-3, III-4

Мета посади

Забезпечення реалізації державної політики в сфері державної служби з питань управління персоналом у державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті та структурних підрозділах цього державного органу або його апарату

Зміст виконуваної за посадою роботи

— забезпечення здійснення керівником державної служби у державному органі своїх повноважень; — участь у розвитку державного органу; — планування і прогнозування потреби у людських ресурсах; — відбір персоналу; — організація заходів з підвищення рівня професійної компетентності персоналу; — адаптація персоналу; — організація заходів з професійного розвитку та планування кар’єри державних службовців; — управління ефективністю службової діяльності державних службовців; — розроблення корпоративної політики компенсацій і пільг; — організаційно-методичне забезпечення управління персоналом; — забезпечення внутрішньої комунікації (вирішення проблем співробітників, роз’яснення їм очікувань керівництва і, у разі потреби, виправдання дій керівництва, якщо вони отримують несподіваний відгук); — участь у формуванні бюджету витрат на персонал і контролі за його виконанням; — спрямування, координація, організаційно-методичне керівництво та контроль за роботою з персоналом у підпорядкованих організаціях; — документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення

II 1

ВИМОГИ ДО РIВНЯ ПРОФЕСIЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТI ОСОБИ Мінімальні загальні вимоги

1.1

Освітньокваліфікаційний рівень

Спеціаліст (магістр)

1.2

Освіта

Повна вища освіта

1.3

Стаж роботи (тривалість у роках, у тому числі на посадах певної групи/підгрупи)

Відповідно до статті 16 Закону України від 17.11.2011 № 4050-VI «Про державну службу» для конкретної групи та підгрупи посад державної служби

Спеціальні вимоги

2.1

Напрям підготовки (спеціальність)

Управління персоналом, державне управління, державна служба

2.2

Досвід роботи

Досвід роботи в сфері управління людськими ресурсами (кадрового діловодства), в тому числі в державному або приватному секторі

Перелік знань, необхідних для виконання посадових обов’язків

— Конституція України, законодавство України у сфері державного управління, зокрема Закон України «Про державну службу», Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», трудове законодавство; — основи психології та сучасні методи управління людськими ресурсами; — кадрове діловодство та статистична звітність; — основи управління та організації загального діловодства, архівної справи; — державна мова; — знання комп’ютерної техніки та програмного забезпечення

2.3

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

2.4

2.5

Перелік умінь та навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків

— стратегічне планування; — прийняття управлінських рішень; — використання та управління ресурсами; — організація та планування роботи; — управління змінами; — впровадження удосконалень та інновацій; — ефективна комунікація; — робота з інформацією; — планування і відбір людських ресурсів; — управління ефективністю службової діяльності персоналу; — мотивація персоналу; — планування кар’єри та професійний розвиток персоналу

Iнші вимоги до рівня професійної компетентності

— лідерство; — орієнтація на споживача; — емоційний інтелект; — орієнтація на результат; — креативне мислення; — самовдосконалення; — відповідальність

«___» ___________________ 20 ____ р. ПРОФIЛЬ ПРОФЕСIЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТI ПОСАД СПЕЦIАЛIСТIВ СЛУЖБИ ПЕРСОНАЛУ I

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСАДИ

Найменування державного органу

Державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим або їх апарат

Найменування структурного підрозділу

Служба персоналу або структурний підрозділу служби персоналу

Найменування посади

Спеціаліст

Група посади державної служби

IV, V

Підгрупа посади державної служби

IV-1, IV-2, IV-3, V-4 або V-1, V-2, V-3, V-4

Мета посади

Зміст виконуваної за посадою роботи

лютий 2013, № 2

КАДРОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ співробітників, роз’яснення їм очікувань керівництва і, у разі потреби, виправдання дій керівництва, якщо вони отримують несподіваний відгук); — участь у формуванні бюджету витрат на персонал і контролі за його виконанням; — спрямування, координація, організаційно-методичне керівництво та контроль за роботою з персоналом у підпорядкованих організаціях; — документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення

II 1

ВИМОГИ ДО РIВНЯ ПРОФЕСIЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТI ОСОБИ Мінімальні загальні вимоги

1.1

Освітньо-кваліфікаційний рівень

Спеціаліст (магістр), бакалавр або молодший спеціаліст

1.2

Освіта

Повна вища освіта, базова вища освіта або неповна вища освіта

1.3

Стаж роботи (тривалість у роках, у тому числі на посадах певної групи/підгрупи)

Спеціальні вимоги

2.1

Напрям підготовки (спеціальність)

Управління персоналом, державне управління, державна служба

2.2

Досвід роботи

Перелік знань, необхідних для виконання посадових обов’язків

Перелік умінь та навичок, необхідних для виконання посадових обов’язків

— використання та управління ресурсами; — організація та планування роботи; — управління змінами; — ефективна комунікація; — робота з інформацією; — планування і відбір людських ресурсів; — управління ефективністю службової діяльності персоналу; — мотивація персоналу; — планування кар’єри та професійний розвиток персоналу

Iнші вимоги до рівня професійної компетентності

— орієнтація на споживача; — емоційний інтелект; — орієнтація на результат; — креативне мислення; — самовдосконалення; — відповідальність

2.3

2.4

2.5

лютий 2013, № 2

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

«КОРУПЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ» КРИМІНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ: ДІЯННЯ ТА ПОКАРАННЯ

а «корупційні злочини» кримінального характеру, вчинені посадовими особами органів державної служби та місцевого самоврядування, настає кримінальна відповідальність. Які діяння посадових осіб державної служби та органів місцевого самоврядування можна віднести до службових злочинів з ознаками корупційних діянь та яка відповідальність передбачена кримінальним законодавством за їх вчинення — пропонуємо ознайомитися в цій статті. Тетяна БЕЗРУК, юрист ДОКУМЕНТИ СТАТТІ КК — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8074-X. Закон про держслужбу — Закон України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII. Антикорупційний Закон, Закон № 3206 — Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI. Положення № 39/05 — Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього реєстру, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2012 р. № 39/05. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ Нмдг — неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Відразу нагадаємо, що відповідно до ст. 21 Закону № 3206 за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в ч. 1 ст. 4 цього Закону, притягаються до адміністративної, цивільно-правової, дис-

циплінарної, а також кримінальної відповідальності в установленому законом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3206 суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

— Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єрміністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; — народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад; — державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування; — військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань; — судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій); — особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, податкової міліції; — посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби; — члени Центральної виборчої комісії; — посадові та службові особи інших органів державної влади

лютий 2013, № 2

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ Особи, які для цілей Закону № 3206 прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

— посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в наведеному вище п. 1, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; — особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках); — посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового; — посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів

Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону

Посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними вище у пп. 1 та 2, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди

При цьому антикорупційним Законом установлено, що відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього Реєстру затверджено наказом Міністерства юстиції України від 11.01.2012 р. № 39/5 (Положення № 39/05, а також коментар редакції до нього «Реєстр корупціонерів. Порядок формування та використання інформації» ви можете знайти у виданні «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ», 2012, № 5, на с. 23 — 32). Також ст. 22 Закону № 3206 визначено особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення, та передбачено відсторонення від виконання службових повноважень осіб, обвинувачуваних у вчиненні злочину у сфері службової діяльності. (Щодо порядку відсторонення від виконання повноважень на посаді в органах держслужби та місцевого самоврядування та процедури звільнення з роботи «корупціонерів» див. статтю «Як правильно оформити звільнення та відсторонення від посади за «корупційною» статтею» // «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ», 2012, № 2 (с. 66 — 72) та № 3 (с. 73 — 77).)

Отже, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, за вчинення корупційних правопорушень можуть бути притягнуті як до адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності (див. схему «Відповідальність за корупційні правопорушення» на с. 67). Далі пропонуємо розглянути «корупційні злочини» у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, та кримінальну відповідальність за їх скоєння, передбачену розд. XVII Особливої частини КК. Одразу слід зазначити, що у чинному кримінальному законодавстві поняття «корупційні злочини» не вживається. Злочин з ознаками корупційних діянь не є самостійним видом злочину, оскільки такі злочини можуть проявлятися у багатьох видах злочинної поведінки. Основним критерієм для віднесення службових злочинів до корупційних є те, що суб’єкт службового злочину повинен мати ознаки, які є характерними для суб’єктів корупційних діянь, визначених антикорупційним Законом. Додатковим є вчинення умисних дій, спрямованих на протиправне використання свого посадового становища, отримання від цього певних благ та переваг чи надання таких переваг іншим особам*. Спочатку зазначимо діяння, які КК віднесено до службових злочинів.

* Узагальнення Верховного Суду України щодо судової практики розгляду кримінальних справ про службові злочини з ознаками корупційних діянь (ст. 364, 365 та 368 КК) від 01.04.2008 р.

лютий 2013, № 2

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

ДІЯННЯ, ВІДНЕСЕНІ КК ДО СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової влади, виконують свої службові обов’язки у державному апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах та організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових обов’язків на підставі, в межах і в порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій. Зокрема, про це йде мова у листі Верховного Суду України «Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 336 Кримілютий 2013, № 2

нального кодексу України (службове підроблення)» від 19.10.2009 р. У розд. XVII Особливої частини КК «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. До кола таких діянь КК віднесено: — зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); — зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3641 КК); — перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК); — перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3651 КК); — зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 3652 КК); — службове підроблення (ст. 366 КК); — службову недбалість (ст. 367 КК); — одержання хабара (ст. 368 КК); — незаконне збагачення (ст. 3682 КК); — комерційний підкуп службової особи юри-

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

дичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 3683 КК); — підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 3684 КК); — пропозицію або давання хабара (ст. 369 КК); — зловживання впливом (ст. 3692 КК); — провокацію хабара або комерційного підкупу (ст. 370 КК). Діяння, відповідальність за які встановлена в зазначеному вище розділі Особливої частини КК, можуть бути віднесені до числа так званих загальних видів злочинів, скоєних у сфері службової діяльності, оскільки кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності. Водночас у КК досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб’єкта. При їх здійсненні основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини. Наприклад, життя та здоров’я (ст. 132, 238 КК), воля та гідність особи, її виборчі (ст. 159 КК), трудові (ч. 1 ст. 173 КК), інші права та свободи (ст. 371, 373 КК), власність (ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 191 КК), господарська діяльність (ч. 3 ст. 206 КК), громадська безпека та порядок (ст. 308 КК), авторитет органів влади та місцевого самоврядування (ст. 351, 353, 358 КК) тощо. Кваліфікація таких діянь ще й за статтями, які передбачені у розд. XVII, можлива тільки за наявності сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів (див. ст. 33 КК). Але це вже інша тема для розмови. Отже, відповідальність за діяння посадових осіб, у тому числі держслужби та органів місцевого самоврядування, які КК віднесено до службових злочинів та які мають ознаки корупції, передбачено ст. 364, 365, 3652, 366, 367, 368, 3682, 3684, 369, 3692, 370 КК. Крім цього, кримінальна відповідальність за корупційні правопорушення передбачена ст. 353 КК «Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи» та ст. 358 КК «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів». Для притягнення до відповідальності за вказаними статтями КК спочатку потрібно встановити, чи мало місце вчинення службового злочину, а тому слід визначитися з суб’єктом і об’єктом за даними

кримінальними злочинами з ознаками корупційних діянь та їх суб’єктивною і об’єктивною сторонами. СЛУЖБОВА ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ Суб’єктом службових злочинів, крім давання хабара та зловживання впливом (ст. 369, 3692 КК), може бути тільки службова особа. Отже, особа, яка вчиняє такий злочин, є спеціальним суб’єктом. Згідно з п. 1 Примітки 1 до ст. 364 КК службовими особами* є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління зі спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Представники влади — це працівники держорганів, установ та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Отже, представник влади — це, як правило, працівник, який перебуває на службі у держорганах чи органах місцевого самоврядування, діє від їх імені та за їх дорученням і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Такі особи наділяються владними повноваженнями, що виражається у пред’явленні вимог та прийнятті рішень, обов’язкових до виконання юридичними чи фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості чи підлеглості, а іноді й у застосуванні примусових заходів впливу, які забезпечують виконання цих вимог та відповідальність осіб, які ухиляються від їх виконання. До представників влади, зокрема, належать народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, керівники держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори держінспекцій, лісничі, військові коменданти та начальники гарнізонів, військові патрулі,

* Поняття «службові особи», що вживається у ст. 364, 365, 368, 3682, 369 КК.

лютий 2013, № 2

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

вартові на посту та інші військовослужбовці при виконанні ними обов’язків з охорони громадського порядку, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони місць позбавлення волі та інші. КК пов’язує визнання особи представником влади не з посадою, яку вона обіймає, а з наявністю владних повноважень. Тому представником влади може бути й рядовий працівник держоргану. Особу, яка займає певне посадове становище в органах виконавчої влади, можна охарактеризувати визначенням, яке надане в Законі про держслужбу. Зокрема, такими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами України або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Організаційно-розпорядчі обов’язки — це функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності (планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади державних, колективних чи приватних підприємств та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій, кафедр, їх заступники тощо), керівники ділянок робіт (майстри, виконроби, бригадири і т. п.). При цьому особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов’язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов’язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Зайняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні обов’язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням, постановою тощо). Вирішення питання про визнання особи суб’єктом службового злочину завжди потребує ретельного вивчення нормативних актів, відомчих наказів, розпоряджень, інструкцій, положень та інших документів, що дозволяють визначити правовий статус особи, коло її службових обов’язків, характер та обсяг їх повноважень, якими вона наділяється у зв’язку з обійманням певної посади чи здійснення відповідної діяльності. Не є службовими особами та відповідно не мо-

лютий 2013, № 2

жуть бути визнані суб’єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ та організацій, які виконують функції суто професійні (наприклад, лікар, педагог тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (наприклад, друкарка, сторож, прибиральниця тощо). Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, суб’єктами яких є виключно службові особи, настає тільки за умови, що діяння службової особи були обумовлені її службовим становищем та пов’язані з її власними та службовими повноваженнями. Якщо такий зв’язок не встановлено, то діяння винного за наявності для цього підстав можуть бути кваліфіковані за статтями особливої частини КК, якими передбачено відповідальність за злочини проти особистості, власності, громадського порядку тощо. Слід зазначити, що виконавцем та співвиконавцем службового злочину може бути лише службова особа, а організатором, підбурювачем та посібником можуть визнаватись і приватні особи. У разі якщо використання особою свого службового становища, перевищення службових повноважень чи порушення службових обов’язків вчинені за наявності обставин, що виключають злочинність діяння (див. розд. I Загальної частини, ст. 36 — 43 КК), то відповідальність за службовий злочин виключається. До осіб, які вчинили службові злочини та визнані винними в їх скоєнні, за рішенням суду можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 3) виправні роботи; 4) конфіскація майна; 5) арешт; 6) обмеження волі; 7) позбавлення волі на певний строк. ОБ’ЄКТ ТА ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ Об’єктом злочину у сфері службової діяльності є правильна (нормальна) діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднання громадян, окремих організацій, установ, підприємств (незалежно від форм власності), зміст якої визначено законодавством України. Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується такими ознаками: — службові злочини, такі як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та службова недбалість (ст. 367 КК), можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності;

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

— інші службові злочини, передбачені ст. 365, 366, 368, 369 та 370 КК, які вчиняються тільки шляхом активної поведінки — дії. Але для всіх службових злочинів, окрім давання хабара, характерним є наявність безпосереднього зв’язку між вчиненим особою діянням та посадою, яку особа обіймає, чи службовою діяльністю, яку вона здійснює. Отже, суспільне небезпечне діяння у цих випадках завжди обумовлене службовим становищем суб’єкта, який вчиняє злочин: — шляхом використання службового становища, діючи у межах своїх повноважень; — внаслідок виходу за межі прав та повноважень, наданих йому за посадою чи у зв’язку зі службовою діяльністю, яку він здійснює; — внаслідок невиконання чи неналежного виконання покладених на нього службових обов’язків. При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить тим цілям і завданням, заради досягнення яких функціонує апарат управління відповідних організацій і для рішення яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону службового злочину, є обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби. Службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК), одержання (ст. 368 КК), давання (ст. 369 КК) та провокація (ст. 370 КК) хабара відносяться до службових злочинів з формальним складом, об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Інші діяння, передбачені розд. XVII КК, є злочинами з матеріальним складом, об’єктивна сторона яких включає в себе не тільки суспільне небезпечне діяння, але й певні наслідки. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів, визначених частинами першими ст. 364, 365 та ст. 367 КК, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Істотна шкода може виявлятися у заподіянні: — матеріальних (майнових) збитків; — нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди; — матеріального збитку у сполученні з наслідками нематеріального характеру. Відповідно до п. 3 Примітки 1 до ст. 364 КК у разі

коли шкода полягає в заподіянні матеріальних збитків, то вона визнається істотною за умови, якщо сума таких збитків у сто і більше разів перевищує нмдг. Слід зазначити, що кваліфікація дій винних посадових осіб, відповідальність яких за вчинення корупційного правопорушення передбачена КК, залежить від розміру отриманої неправомірної вигоди та наслідків нанесеного злочину — як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди. Поняття нмдг використовується для кваліфікації правопорушення (тобто визначає розмір шкоди, завданий протиправним діянням особи) та для визначення розміру покарання у вигляді штрафу. Але нмдг, який встановлює суму штрафу, не змінювався вже багато років і дорівнює 17 грн., а нмдг, який впливає на кваліфікацію правопорушення (злочину), у нас кожного року новий. До 2015 року «кваліфікаційний» нмдг встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, яка визначається як 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом на 1 січня звітного податкового року. Так, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 р. № 5515-VI станом на 01.01.2013 р. прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку на місяць установлено на рівні 1147 грн. Відповідно нмдг, який використовується для кваліфікації злочинів та правопорушень, у 2013 році дорівнює 573,50 грн. (у 2012 р. — 536,50 грн.). Таким чином, якщо розглядатиметься питання про притягнення особи до відповідальності за отримання у 2013 році неправомірної вигоди, розмір якої становить до 57350 грн., то мова буде йти про адміністративне правопорушення. Але якщо розмір неправомірної вигоди сягнув понад 57350 грн. (тобто більше ніж 100 «кваліфікаційних» нмдг), тоді вже буде розглядатися питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Наприклад, за вчинення такого правопорушення, як одержання неправомірної вигоди шляхом зловживання своїм службовим становищем та повноваженнями, передбачена адміністративна (ст. 1722 КпАП) та кримінальна відповідальність (ст. 364 КК). При отриманні суб’єктом відповідальності у 2013 році неправомірної вигоди в розмірі 60000 грн. (більш ніж 100 нмдг, тобто більш ніж 57350 грн.) буде розглядатися питання про притягнення його до кримінальної відповідальності. Отже, повернемось до розгляду питання стосовно заподіяння істотної шкоди. Щодо заподіяння матеріального збитку, то він може:

лютий 2013, № 2

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

— полягати у заподіянні прямих майнових збитків (реального матеріального збитку). Наприклад, коли винний незаконно використовує транспортні засоби держоргану в особистих цілях, що призводить до їх амортизації та витрат цього органу на паливномастильні матеріали; — виражатися в «упущеній вигоді» (неодержаних доходах). Наприклад, коли винний віддає незаконний наказ щодо обмежень стосовно передачі в оренду нежитлових приміщень, які знаходяться в комунальній власності територіальної громади міста, що призводить до зменшення надходження доходів до бюджету; — являти собою сполучення реального матеріального збитку та «упущеної вигоди». При цьому для визначення заподіяної шкоди як істотної у всіх трьох зазначених випадках загальна сума матеріальних збитків повинна в сто і більше разів перевищувати нмдг, установлений законодавством України на момент вчинення злочину. Вирішення питання, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального (фізичного, морального) характеру, здійснюється органами досудового слідства та судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання буде враховуватися ступінь негативного впливу протиправного діяння на нормальну діяльність органів влади та управління, роботу підприємств, установ та організацій, зокрема держорганів та органів місцевого самоврядування, характер завданої ним нематеріальної шкоди, кількість потерпілих громадян, тяжкість заподіяної ним фізичної, моральної шкоди тощо. Щодо істотної шкоди, яка полягає у заподіянні матеріального збитку у сполученні з наслідками нематеріального характеру, то згідно із судовою практикою визнається істотною така шкода, яка полягає в обмеженні основних конституційних (виборчих, трудових, житлових) прав і свобод особи, у підриві престижу та авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, у порушенні громадської безпеки та громадського порядку, у створенні обстановки та умов, що ускладнюють підприємствам, установам та організаціям виконання їх основних функцій, тощо. Істотною практика визнає і шкоду, що настає у разі використання службовою особою свого службового становища для: — сприяння чи потурання вчиненню злочину іншими особами; — вчинення поряд зі службовим іншого злочину; — приховування злочину, раніше вчиненого нею самою чи іншими особами.

лютий 2013, № 2

Також шкода є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов’язків злочин вчиняється іншими особами. Наприклад, внаслідок недбалості начальника Управління комунального майна та приватизації юридичні особи незаконно заволодівають майном територіальної громади міста. У разі коли матеріальний збиток поєднується із заподіянням наслідків нематеріального характеру, то шкода може бути істотною навіть за умови, якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує 100 нмдг. Однак і матеріальний збиток, і супутні йому наслідки нематеріального характеру можуть оцінюватися як заподіяння злочином істотної шкоди лише за умови, якщо ці наслідки враховуються в цілому, у їх нерозривній єдності, а не окремо один від одного. У таких ситуаціях у вироку суд повинен обґрунтувати та мотивувати думку про те, за якими ознаками і з урахуванням яких обставин він дійшов висновку, що заподіяна злочином шкода є дійсно істотною. Заподіяння істотної шкоди служить одним із критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних (службових) проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших необхідних умов) про наявність такого злочину, то її відсутність дає підстави розглядати вчинене або як незакінчений службовий злочин (за наявності прямого умислу на заподіяння такої шкоди), або як дисциплінарний проступок. Наприклад, у справі обвинуваченого у службовому зловживанні за порушення проектно-кошторисної та фінансової дисципліни судом було зазначено, що у випадку відсутності істотної шкоди дії службової особи не можуть кваліфікуватися як зловживання службовим становищем і у зв’язку з цим порушення, допущені службовою особою, можуть розглядатися лише як службовий проступок. У ст. 364 — 367 КК злочинним результатом, що обтяжує відповідальність, вказано настання тяжких наслідків. Тяжкими наслідками у цих статтях, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують нмдг (п. 4 Примітки 1 до ст. 364 КК). «Істотна шкода» та «тяжкі наслідки» відрізняються ступенем тяжкості, тобто за обсягом заподіяної злочином шкоди. Також тяжкі наслідки можуть виявлятися у заподіянні злочином як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди. Тяжкими наслідками нематеріальної шкоди можуть бути, наприклад: виникнення масових заворушень, смерть хоча б однієї людини, приховування злочинної діяльності злочинної організації (за відсутності ознак співучасті), протиправне позбавлення житла громадянина, дезорганізація діяльності

КОРУПЦІЙНІ ДЕЛІКТИ

органів влади чи місцевого самоврядування, розвал роботи підприємств, який призвів до їх банкрутства, зрив виконання важливих державних замовлень і таке інше. У разі коли тяжкі наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків (у вигляді прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то відповідно до п. 4 Примітки 1 до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати нмдг, встановлений законодавством України на момент вчинення особою злочину. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів з матеріальним складом є причинний зв’язок між допущеним службовою особою порушенням службових обов’язків та наслідками, що настали. Для її наявності необхідно встановити: — які службові обов’язки, покладені на службову особу, були нею порушені; — чи передувало це порушення настанню істотної шкоди або тяжких наслідків; — чи створювало воно реальну можливість заподіяння цих наслідків; — чи виявилося необхідною умовою їх настання і чи викликано неминучістю їх настання у конкретному випадку. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА Суб’єктивна сторона службових злочинів може виявлятися як в умисній, так і в необережній формах вини. Вина у таких злочинах із формальним складом, як службове підроблення без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 366 КК), одержання (ст. 368 КК), давання (ст. 369 КК) та провокація (ст. 370 КК) хабара можлива тільки у формі прямого умислу. При цьому зміст вини включає в себе усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру діянь, що вчиняються, та бажання їх вчинити. При отриманні хабара та службовому підробленні свідомістю винного охоплюється скоєння діяння з використанням свого службового становища та всупереч інтересам служби. У злочинах із матеріальним складом, передбачених ст. 364, 365, ч. 2 ст. 366 та ст. 367 КК, вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння та наслідків, що настали внаслідок його вчинення. У трьох із цих злочинів діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки у ст. 364 КК вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 КК — на умисне вчинення дій, які явно, тобто очевидно для всіх і перш за все для самого винного, виходять за межі наданих повноважень, а у ч. 2 ст. 366 КК — на завідомо неправдивий ха-

рактер відомостей, що вносяться службовою особою до офіційних документів. При вчиненні недбалості (ст. 367 КК) діяння може бути як умисним (наприклад, коли винний свідомо не виконує покладені на нього службові обов’язки), так і необережним (наприклад, коли винний неналежним чином виконує службові обов’язки внаслідок неправильної оцінки тієї ситуації, що склалася). Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею службового злочину може характеризуватися як умисною, так і необережною формами вини. Для окремих із службових злочинів (ст. 364, 368 та 370 КК) обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є відповідні мотиви та цілі. Отже, при визначенні суб’єктивної сторони злочину у сфері службової діяльності перш за все необхідно встановити, що службова особа: — усвідомлювала факт використання свого службового становища та той факт, що це суперечить інтересам служби; — передбачала, що такі дії наносять шкоду змісту правильної роботи держоргану, ОМС чи створюють загрозу настання такої шкоди, та бажала вчинити такі дії. Якщо при цьому винний передбачав можливість нанесення істотної шкоди та бажав цього або ставився до цього байдуже, то все скоєне охоплюється однією формою вини — умислом (прямим чи непрямим). Водночас коли службова особа передбачала абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків (істотної шкоди чи тяжких наслідків), але легковажно розраховувала на їх запобігання або взагалі не передбачала можливості нанесення істотної шкоди чи тяжких наслідків, хоча вчиняючи службове зловживання, перевищення влади чи службових повноважень або службове підроблення, повинна була та могла їх передбачити, виникає необхідність установлення двох самостійних форм вини: умислу відносно діяння та необережності стосовно наслідків, які настали. У цілому такі злочини (що характеризуються умисним становленням до діяння, умисним чи необережним ставленням до наслідків) визнаються умисними. Підсумовуючи наведене зазначимо: лише після того як буде досліджено та встановлено, що всі зазначені складові (суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони) присутні у діях чи бездіяльності особи, котра звинувачується у скоєнні службового злочину, який має ознаки корупційних діянь, її може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення «корупційного злочину». Більш детально про «службово-корупційні» злочини та кримінальну відповідальність, передбачену за їх скоєння Кримінальним кодексом України, поговоримо в наступних випусках «ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ».

лютий 2013, № 2

СЛУЖБА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ЧИ МОЖНА ПРИЙНЯТИ ПРАЦІВНИКА НА СЛУЖБУ В ОМС ДО ВІДДІЛУ, КЕРІВНИКОМ ЯКОГО Є ЙОГО БЛИЗЬКА ОСОБА? Тетяна БЕЗРУК, юрист Чи можна прийняти на роботу в ОМС працівника, який є онуком начальника відділу, до якого потрібно прийняти цього працівника?

(Івано-Франківська обл.) Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р., № 2493-III (далі — Закон № 2493) встановлено, що на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи, які: — визнані судом недієздатними; — мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; — за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку; — на яких протягом останнього року накладалися адміністративні стягнення за вчинення корупційних правопорушень; — у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам. Також ст. 12 Закону № 2493 визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI (далі — Закон № 3206). У розумінні Закону № 3206 безпосереднє підпорядкування — це відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вка зівок, доручень, контролю за їх виконанням (ч. 1 ст. 1 Закону № 3206). Близькими особами є подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у ч. 1 ст. 4 Закону № 3206, зокрема з посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 1 Закону № 3206). лютий 2013, № 2

А відповідно до ст. 9 Закону № 3206 посадові особи органів місцевого самоврядування не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Претенденти на посаду в органах місцевого самоврядування зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб. У той же час згідно зі ст. 9 Закону № 3206 обмеження щодо роботи близьких осіб не поширюються на осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах. Отже, на службу до відділу в органах місцевого самоврядування не може бути прийнята особа, яка є онуком начальника цього відділу, крім випадків, коли орган міського самоврядування знаходиться у сільському населеному пункті. Слід зазначити, що питання стосовно поняття «сільська місцевість» на сьогодні є дискусійним. Відповідно до абзацу п’ятого ч. 1 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17.06.2004 р. № 1807-IV (далі — Закон № 1807) сільська місцевість — це території, що знаходяться за межами міст і є переважно зонами сільськогосподарського виробництва та сільської забудови. Керуючись цим визначенням, можна говорити про те, що територія селища міського типу (далі — смт) належить до сільської місцевості, а тому на осіб, які працюють у смт, обмеження щодо безпосереднього підпорядкування близьких осіб не поширюються. Але згідно з Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР, затвердженим Указом Президії ВР УРСР від 12.03.81 р. № 1654-Х, до міських населених пунктів належать міста республіканського, обласного, районного підпорядкування та селища міського типу (смт), а до сільських — села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості. Тобто зазначеним Положенням смт віднесено до міських населених пунктів, що передбачає заборону стосовно безпосереднього підпорядкування близьким особам в ОМС, розташованих у селищах міського типу. В інших законах смт також визначають окремо від решти населених пунктів

СЛУЖБА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

сільської місцевості (наприклад, у ч. 4 ст. 29 Закону України «Про культуру» від 14.12.2010 р. № 2778-VI, п. «ї» ч. 1 ст. 77 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 р. № 2801-XII). Тут акцентуємо увагу, що у Законі № 3206 ідеться саме про сільську місцевість, а не про сільські чи міські населені пункти. Тому, на нашу думку, антикорупційні обмежен-

ня щодо роботи близьких осіб у сільській місцевості, а саме сіл, селищ, а також смт, не повинні діяти. Щодо підпорядкування близьких осіб та належності населених пунктів до сільської місцевості див. також постанову апеляційного суду Хмельницької обл. від 09.02.2012 р. у справі № 33-47 та коментар до неї «Винуватість» повинно бути доведено» у «ДЕРЖСЛУЖБОВЦІ», 2012, № 6, с. 11 — 14.

ЧИ МОЖЕ ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ ПРАЦЮВАТИ ЗА СУМІСНИЦТВОМ В ОМС? Ганна ХОРОШКО, головний спеціаліст відділу соціально-трудових відносин управління праці та зайнятості Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації Чи може держслужбовець — спеціаліст сектора методології та бухгалтерського обліку держоргану працювати за сумісництвом на посаді бухгалтера в сільській раді?

(Івано-Франківська обл.) Нагадаємо, згідно з Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.93 р. № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час (п. 1 Положення № 43). Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII на держслужбовців поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI (далі — Закон № 3206). Статтею 7 Закону № 3206 установлено об-

меження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Зокрема, держслужбовцям та посадовим особам місцевого самоврядування забороняється: — займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медпрактики, інструкторської та суддівської практики зі спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. При цьому зазначені обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради АР Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних. Отже, відповідно до обмежень, установлених Законом № 3206, держслужбовець — спеціаліст сектора методології та бухгалтерського обліку держоргану не має права за сумісництвом обіймати посаду бухгалтера в сільській раді.

лютий 2013, № 2

ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВА НА ОТРИМАННЯ ВИХІДНОЇ ДОПОМОГИ Тетяна МІХНО, юрист

У листі дописувача наведено два приклади виходу на пенсію державних службовців та міститься запитання щодо можливості отримання ними вихідної допомоги в розмірі десяти окладів, передбаченої ст. 37 Закону про держслужбу. 1. Державний службовець (чоловік) має стаж державної служби 23 роки, досяг віку 56 років і на сьогодні отримує пенсію на утримання дитини — інваліда дитинства. Він виявив бажання звільнитися з державної служби за власним бажанням, але наполягає на виплаті йому грошової винагороди у розмірі десяти окладів, оскільки вважає, що факт отримання ним пенсійних виплат дає йому право на отримання такої вихідної допомоги. 2. Державний службовець має стаж державної служби понад 11 років і написав заяву про припинення державної служби у зв’язку з тим, що його стан здоров’я на цей час перешкоджає виконанню ним службових повноважень (що підтверджено медичним висновком, на підставі якого цій особі буде призначено пенсію по інвалідності). У зв’язку з цим він наполягає на виплаті йому вихідної допомоги у розмірі десяти посадових окладів.

(м. Хмельницький) Перед тим як відповісти на поставлені запитання, нагадаємо, що згідно з ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII (далі — Закон про держслужбу) державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів. Отже, відповідаючи на запитання щодо можливості отримання особою грошової допомоги у першому випадку наголосимо, що ця особа не має права на отримання такої грошової винагороди. Обґрунтовуючи зазначений висновок, проаналізуємо наступні норми права. Згідно з ч. 13 ст. 37 Закону про держслужбу державний службовець має право на отримання грошової винагороди у випадку дотримання двох істотних умов: — виходу на пенсію;

лютий 2013, № 2

— за наявності стажу державної служби понад 10 років. У нашому випадку у державного службовця стажу державної служби достатньо. А що з підставою звільнення з посади? Так, із листа вбачається, що державний службовець має бажання розірвати трудовий договір з власної ініціативи. Таке можливе за умов, передбачених ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), згідно з якими працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (у нашому випадку — догляд за дитиноюінвалідом), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Тобто в цьому випадку звільнення відбудеться з підстав загального закону, що визначає правила трудового законодавства. А виплата грошової допомоги у розмірі 10 окладів здійснюється лише тоді, коли державний службовець звільняється із служби у зв’язку з виходом на пенсію державного службовця (тобто у випадку досягнення встановленого пенсійного віку для державних службовців). На сьогодні згідно з ч. 1 ст. 37 Закону про держслужбу такий вік для чоловіків становить 62 роки. Оскільки державний службовець на час звільнення з посади має лише 56 років, він не досяг граничного віку, який надає йому право на призначення пенсії державного службовця, а тим самим не має права на отримання грошової виплати у розмірі десяти місячних посадових окладів. Що стосується другого випадку, то з листа дописувача вбачається, що особа, яка перебуває на державній службі понад 11 років, унаслідок погіршення стану здоров’я має бажання припинити державну службу за станом здоров’я. Таке звільнення можливе за ч. 2 ст. 40 КЗпП за умов, якщо згідно з медичним висновком буде виявлено її невідповідність виконуваній роботі. При цьому до цієї особи може бути застосовано положення ст. 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших грома-

ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

дян похилого віку в Україні» від 16.12.93 р. № 3721XII (далі — Закон № 3721), а саме їй буде призначено пенсію за півтора року до набуття нею такого права через досягнення пенсійного віку для державних службовців. Але той факт, що особа набуває право на достроковий вихід на пенсію відповідно до ст. 21 Закону № 3721-ХII, а не у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі, не дає підстав поширити на неї положення ч. 13 ст. 37 Закону про держслужбу. Так, в обґрунтування наведеного висновку вважаємо за доцільне нагадати про рішення, прийняте Верховним Судом України.* У постанові від 18.09.2012 р. у справі № 21211а12 суд дійшов висновку, що Закон № 3721-XII, який застосовується в цьому випадку, визначає лише право на достроковий вихід на пенсію за певних умов, але не визначає та не пов’язує його застосування з правом на отримання грошової допомоги при припиненні державної служби. Судова колегія зазначила, що обов’язковими умовами для виплати 10 посадових окладів, з урахуванням приписів ст. 37 Закону про держслужбу, вважає наявність припинення державної служби відповідно до п. 3 ст. 30 Закону про держслужбу, а саме досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби, установленого ст. 23 цього Закону. При цьому суд зазначив: ст. 21 Закону № 3721-XII передбачено, що особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням

підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, а також виявленою невідповідністю працівника обійманій посаді за станом здоров’я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію, якщо таке сталося за півтора року до встановленого законодавством строку. При цьому такі особи повинні мати і страховий стаж для чоловіків — 25 років, для жінок — 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, — стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії. А оскільки ст. 37 Закону про держслужбу не передбачено інших умов припинення державної служби, крім виходу на пенсію, що надають та встановлюють право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, припинення трудових відносин з державним службовцем на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я не надає такому працівникові правових підстав для нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, оскільки, як зазначив суд, такі підстави припинення державної служби для такої виплати не передбачені ч. 13 ст. 37 Закону про держслужбу. Отже, із наведеного робимо висновок, що вихідна допомога в розмірі 10 окладів виплачується при звільненні лише тим державним службовцям, стаж роботи яких на державній службі перевищує 10 років, підставою їх звільнення з посади є вихід на пенсію та призначення пенсії саме як державним службовцям, а не пенсії з будь-яких інших підстав.

* Див. «ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ», 2012, листопад, № 5, с. 33 — 35.

лютий 2013, № 2

ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

ОБЧИСЛЮЄМО СТАЖ ДЛЯ ВИПЛАТИ ГРОШОВОЇ ВИНАГОРОДИ Тетяна МIХНО, юрист У листі дописувача наведено перелік обійманих посад службовця, які, він вважає, може бути зараховано до стажу державної служби для отримання грошової винагороди за безперервну та сумлінну працю відповідно до постанови КМУ від 24.02.2003 р. № 212. Так, протягом свого трудового періоду дописувач обіймав такі посади: 04.03.1977 р. — 19.07.1984 р. — старший економіст, заступник начальника районної інформаційно-обчислювальної станції (звільнення за власним бажанням; 01.08.1984 р. — 02.01.1986 р. — старший економіст управління сільського господарства райвиконкому (звільнення за переведенням до РАПО відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14.11.1985 р. № 1114); 02.01.1986 р. — по 04.07.1991 р. — спеціаліст планово-економічної служби районного агропромислового об’єднання (звільнення за переведенням до служби зайнятості); 04.07.1991 р. і по цей час — державний службовець у службі зайнятості. Дописувач просить надати консультацію щодо правил обрахування стажу для правильного встановлення розміру зазначеної винагороди, оскільки стаж безперервної роботи прямо пов’язано з розміром такої.

(м. Тернопіль) Відповідаючи на зазначений лист, у першу чергу визначимося з таким. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-ХII (далі — Закон про держслужбу) за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов’язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України було прийнято Порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов’язків, затверджений постановою КМУ від 24.02.2003 р. № 212 (далі — Порядок № 212). Грошова винагорода державним службовцям

лютий 2013, № 2

за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання ними трудових обов’язків (далі — грошова винагорода) згідно з п. 1 Порядку № 212 видається особам, які пропрацювали безперервно на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років. При цьому відповідно до п. 2 Порядку № 212 грошова винагорода видається один раз на п’ять років за умови зразкового виконання посадових обов’язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов’язків (далі — щорічна оцінка). Винагорода видається, якщо за результатами проведення щорічної оцінки рівень виконання державним службовцем обов’язків та завдань оцінений як «добрий» або «високий». При цьому повинні враховуватися результати щорічних оцінок за п’ять років. У разі відсутності щорічних оцінок за п’ять років, що передують видачі грошової винагороди, враховується наявність адміністративних, дисциплінарних та інших порушень за зазначений період. Оскільки дописувачем не було зазначено у листі про результати, що були отримані ним за процедурою щорічного оцінювання, будемо вважати, що вони відповідають вимогам, викладеним у п. 2 Порядку № 212. Щодо розміру грошової винагороди, яку можна виплатити, слід зазначити, що відповідно до п. 3 Порядку № 212 грошова винагорода залежить від стажу безперервної праці та видається у таких розмірах: — від 10 до 15 років роботи — одна середньомісячна заробітна плата; — від 15 до 20 років — дві; — від 20 до 25 років — три; — від 25 до 30 років — чотири; — від 30 років і більше — п’ять. Тож із зазначеного випливає, що одним із найважливіших етапів прийняття рішення щодо визначення розміру належної до виплати винагороди є розрахунок стажу. Iз наведеного у листі переліку обійманих дописувачем посад як у минулому, так і на сьогодні визначимось, який період можна включити до об-

ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

числення стажу для виплати грошової винагороди за Порядком № 212. Так, період з 04.03.1977 р. по 19.07.1984 р. не може входити до безперервного стажу, оскільки дописувач звільнився за власним бажанням, і не працював 12 днів до наступного місця працевлаштування (тобто умова безперервної праці не виконується). Що стосується періоду роботи з 01.08.1984 р. по 02.01.1986 р. на посаді старшого економіста управління сільського господарства райвиконкому, з якої дописувача було звільнено за переведенням до РАПО (відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 14.11.1985 р. № 1114) та період роботи з 02.01.1986 р. по 04.07.1991 р. на посаді спеціаліста планово-економічної служби районного агропромислового об’єднання, то зазначений період не можна включити до стажу державної служби, що дає право на отримання грошової винагороди. Обґрунтовуючи цей висновок, наведемо витяг із листа Головного управління державної служби України «Щодо зарахування до стажу державної служби окремих періодів роботи, які дають право на призначення пенсії державного службовця» від 17.07.2007 р. № 5587/11-07. У ньому зазначено, що «за період з 1962 року відбувся ряд змін у структурі управління сільським господарством колишньої УРСР. Зокрема, постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 27 березня 1962 року «Про перебудову управління сільським господарством Української РСР» були створені територіальні виробничі колгоспно-радгоспні (радгоспно-колгоспні) управління по керівництву сільськогосподарським виробництвом, які підпорядковувались обласним управлінням і Міністерству виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів. Далі, згідно з постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 03.04.65 р. № 334 «Про заходи по поліпшенню керівництва сільським господарством республіки», обласні управління виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів реорганізовані в обласні управління сільського господарства, а в районах — у районні виробничі управління сільського господарства. Постановою ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 30.01.70 р. районні виробничі управління сільського господарства перетворені в управління сільського господарства райвиконкому.

Відповідно до постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 10.12.85 р. № 429 «Про дальше удосконалення управління агропромисловим комплексом Української РСР» були створені обласні агропромислові комітети і районні агропромислові об’єднання під керівництвом обласних і районних Рад народних депутатів, як самостійні суб’єкти господарювання. Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.10.89 р. № 253 «Про вдосконалення управління в агропромисловому комплексі республіки» передбачено заходи щодо подальшого поширення нових організаційних форм промислової інтеграції та кооперування, створення на добровільній основі агропромислових об’єднань, агрокомбінатів, агрофірм, виробничих об’єднань та інших формувань. Для оперативного виконання функцій управління цими формуваннями на районному рівні обиралась рада і утворювався апарат — робочий орган ради. В області замість агропромислових комітетів обиралась рада агропромислових формувань і утворювався робочий орган ради. Згідно із Законом України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР» від 13.05.91 р. та постановою Кабінету Міністрів УРСР «Про порядок реалізації Закону України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР» від 24.05.91 р. № 12 створено Міністерство сільського господарства і продовольства та відповідні обласні і районні управління. Враховуючи зміни у структурі управління сільським господарством, що проводилися відповідно до постанов Уряду, періоди роботи керівних працівників і спеціалістів у вищезазначених органах управління підлягають зарахуванню до стажу державної служби, за винятком роботи в агропромислових об’єднаннях, агрокомбінатах, агрофірмах, виробничих об’єднань та інших формуваннях, які не реорганізовані в управління сільського господарства і продовольства.» Стосовно періоду роботи з 04.07.1991 р. і по цей час на посаді державного службовця в службі зайнятості, то слід зазначити, що цей період праці (за умови що вона є сумлінною) дає право на отримання грошової винагороди у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки станом на січень 2013 року стаж безперервної праці складає більше 20 років, але менше ніж 25 років.

лютий 2013, № 2

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ

ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ У 2013 РОЦІ Згідно зі ст. 73 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) у 2013 році на підприємствах, в установах, організаціях робота не проводиться у такі святкові та неробочі дні: — 1 січня — Новий рік; — 7 січня — Різдво Христове; — 8 березня — Міжнародний жіночий день; — 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; — 5 травня — Великдень; — 9 травня — День Перемоги; — 23 червня — Трійця; — 28 червня — День Конституції України; — 24 серпня — День незалежності України. Відповідно до ч. 3 ст. 67 КЗпП, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний переноситься на наступний день після святкового або неробочого. Тому за графіком п’ятиденного робочого тижня з вихідними днями у суботу та неділю у 2013 році переносяться вихідні дні: — неділя 5 травня — на понеділок 6 травня; — неділя 23 червня — на понеділок 24 червня; — субота 24 серпня — на понеділок 26 серпня. Законодавством не встановлено єдиної норми тривалості робочого часу на рік, а тому роботодавці визначають її самостійно з урахуванням вимог КЗпП. Приклад розрахунку норми тривалості робочого часу для п’ятиденного робочого тижня Міністерство соціальної політики України щорічно доводить у своїх листах. Так, на 2013 рік такий розрахунок наведено у листі Мінсоцполітики від 21.08.2012 р. № 9050/0/14-12/13. У свою чергу розпорядженням КМУ від 19.12.2012 р. № 1043-р у 2013 році керівникам підприємств, установ і організацій (за винятком органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», Державного казначейства та банківських установ) для працівників, яким установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, запропоновано порядок перенесення робочих днів. Згідно з цим порядком робочі дні переносяться з: — п’ятниці 3 травня — на суботу 18 травня; — п’ятниці 10 травня — на суботу 1 червня. Зазначене розпорядження має рекомендаційний характер. Разом з тим звертаємо увагу на таке: відповідно до ст. 67 КЗпП власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації КМУ не пізніше ніж за два місяці до таких днів повинен видати наказ (розпорядження) про перенесення вихідних і робочих днів в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). У зв’язку з цим та з урахуванням вимог ст. 2411 КЗпП наказ (розпорядження) про перенесення робочих днів у травні 2013 року необхідно видати не пізніше: — 1 березня — про перенесення з п’ятниці 3 травня — на суботу 18 травня; — 7 березня — про перенесення з п’ятниці 10 травня — на суботу 1 червня. Також необхідно пам’ятати, що прийняте рішення про перенесення робочих днів призведе до зміни графіка роботи установи, організації та норми тривалості робочого часу у місяцях, в яких здійснюється таке перенесення. Тому всі дії, що стосуються надання відпусток, виходу на роботу, розрахунку лікарняних та допомоги по вагітності та пологах мають відбуватись на підставі зміненого у зв’язку з перенесенням робочих днів графіка роботи підприємства, установи, організації. Щоб полегшити роботу кадровим і бухгалтерським службам, нижче у таблиці пропонуємо інформацію про тривалість робочого часу у 2013 році з урахуванням перенесення робочих днів відповідно до рекомендацій КМУ (див. колонки 8 та 10 таблиці на с. 80).

лютий 2013, № 2

Кількість святкових днів і днів релігійних свят

168

Норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні, год.

—

Кількість днів, що передують святковим і неробочим, у які тривалість робочого дня при 40-годинному тижні зменшується на одну годину —

Кількість робочих днів

Число місяця, в яке скорочується тривалість робочого дня

Кількість днів, робота в які не проводиться

Кількість вихідних днів

1, 7

Число місяця, на яке припадає свято

Кількість календарних днів

Показники

Січень

№ з/п

Лютий

160

—

Березень

159

Квітень

лютий 2013, № 2

Травень

151

1, 2, 5, 9

Травень з урахуванням перенесення

143

1, 2, 5, 9

Червень

143

23, 28

151

23, 28

184

—

Серпень

167

Вересень

168

—

Жовтень

184

—

Листопад

168

—

Грудень

175

—

2002

251

114

104

365

2013 рік

Матеріал підготувала Тетяна РУДА, головний редактор газети «Оплата праці»

175

—

Червень з урахуванням перенесення

80 Липень

НОРМИ ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ НА 2013 РІК

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ