7 квітня 2015 року, №4 (63)
У номері «Колишній мер Рави-Руської - у рейтингу ТОП-50 успішних жінок Львівщини». Ірина Верещук також потрапила на обкладинку видання «РІА Львів». Ст. 2.
Влада
рава вже майже два місяці - фактично без влади
«Рава-руські волонтери нагодували близько 15 тис. воїнів АТО».
Члени спільноти «Матері в молитві», що при церкві св. Юрія у Раві-Руській, інціювали, організували і є головними виконавцями робіт зі створення борщових та супових наборів. Ст. 3. «Чи є громада у Раві-Руській?» Аналітична публікація про місце та роль равчан у громадському та суспільно-політичному житті міста. Ст. 4. «Родинне виховання - це основа виховання громадянина». У рубриці «Сусідонька» розмова з вчителем Лавриківської школи Наталією Калькою. Ст. 5. «Коротко про старт «Рави» у новому сезоні». Огляд товариських та офіційних матчів футбольної команди з РавиРуської. Ст. 6.
Дорогі читачі! Орієнтовна дата виходу наступного номера газети «Прикордоння» 6 травня 2015 року. Детальнішу інформацію щодо виходу наступних номерів шукайте на сайті prykordonnya.info
Колись депутати Рава-Руської міської ради могли збиратися тричі протягом місяця на засідання сесії. Тепер же невідомо, коли наступного разу вони побувають у сесійному залі. Фото з архіву «Прикордоння» (3)
Рава-Руська міська рада зокрема і місто Рава-Руська загалом вже понад півтора місяця фактично перебувають без влади. Після того, як 17 лютого Ірина Верещук склала повноваження міського голови, а через тиждень, 24 лютого, те ж зробив і секретар міської ради Степан Борис, який повинен був виконувати обов’язки мера, Рава-Руська, таке враження, перебуває у підвішеному стані. Попри складання повноважень Степана Бориса він і надалі виконує і свої, і обов’язки міського голови, так як новообраний секретар міської ради «свободівець» Микола Зінько ще не вступив на посаду. Наслідком такої ситуації стало те, що вже майже два місяці не відбувається скликання сесій Рава-Руської міської ради, а розгляд важливих питань на засіданнях виконкому наразі відкладено. Ще наразі діючий секретар і в.о. міського голови Рава-Руської міської ради Степан Борис пояснює ситуацію тим, що важливими питаннями повинен займатися новий керівник, тому він залишає йому можливість розібратися у них самому і прийняти власне рішення. - Степане Степановичу, чому за більш як місяць не було скликано сесій міської ради, а на засіданнях виконавчого комітету не розглядають важливі питання, зокрема, пов’язаних зі змінами тарифів на комунальні послуги? - Я ще у лютому, коли міський голова склала повноваження, заявив, що не готовий взяти на себе відповідальністю за управління містом. Найголовнішою причиною у цьому є те, що депутати не відвідують засідання комісій, найперше, це
стосується, земельної. Відповідно, як це неодноразово бувало раніше, важливі питання залишаються нерозглянутими і у подальшому вже на засіданнях сесії без погодження комісії депутати відмовляються за них Степан Борис голосувати. Тоді починаються скандали, в які я не хочу бути втягнутим. Крім того, вважаю, важливі рішення, як от зміна тарифів, повинен прийняти новий керівник. На депутатів у мене впливу немає, тому сподіваюся, що новий секретар зможе цю ситуацію змінити. У свою чергу, Микола Зінько, який замінить Степана Бориса на посаді секретаря міської ради і очільника міста, пояснив, що не може вступити на посаду і приступити до виконання обов’язків, оскільки досі не вирішено всі питання, пов’язані із звільненням його від служби у батальйоні «Січ», де він, за його словами, перебував на момент обрання його на посаду секретаря. - Тягнеться бюрократія. Мені дзвонили, казали, що протягом наступного тижня (6 – 12 квітня, - Авт.) уточнять коли саме я повинен з’явитися в Києві. Однак стовідсотково не буду нічого казати. Згідно з законом, мене переводять у резерв і, у випадку якщо буде обраний новий секретар, я одразу автоматично переходжу назад в батальйон «Січ». - Яка процедура того, щоб вас перевели у резерв? - Я пишу заяву на ім’я начальника Головного управління МВС м. Києва, якому
підпорядковується батальйон «Січ». Її передають у відділ кадрів, де заяву переглядають і передають у юридичний відділ, де її вже юристи переглядають. Тоді відповідним чином все затверджують, начальник підписує Микола Зінько і заяву відправляють у МВС. Там дають свою резолюцію і відсилають заяву назад в Головне управління м. Києва. Мені подзвонили у п’ятницю (3 квітня, – Авт.) і повідомили, що заяву відіслали назад в управління. Коли вона прийде, мені залишиться лише забрати трудову книжку, але коли це буде – мені невідомо. - До вирішення бюрократичних питань і до вступу на посаду, чи займаєтесь проблемами міста і справами міської ради? - Я займаюсь діяльністю міста з того боку, з якого можу, так як наразі не можу підписувати офіційні документи. Але я намагаюся долучитися і до його благоустрою, до вирішення проблемних питань, допомагаю зібратися депутатським комісіям, розбираюся з проблемою підтоплення на окремих вулицях міста. Тобто займаюся питаннями, які не потребують офіційного втручання. - Як відбуватиметься ваш вступ на посаду секретаря міської ради? - Буде скликана позачергова сесія, я прийму присягу і офіційно приступлю до обов’язків. Після цього, через декілька днів, буде проведено чергову сесію, виконком і розглянуто ті питання, які до цього назбиралися. Андрій Бучко
2 Слуга народу
Визнання
парасюк пропускає засідання парламенту Народний депутат України Володимир Парасюк, який у Верховній Раді представляє Жовківський та Яворівський райони, за перших три місяці роботи має одну з найбільших кількостей пропущених засідань новообраного парламенту серед депутатів від Львівщини. Відповідне дослідження провели журналісти інтернет-видання «Варіанти», яке опублікували ще на початку березня. Так, журналісти дослідили присутність народних депутатів України зі Львівщини на засіданнях Верховної Ради України у пе-
ріод з 27 листопада 2014 року по 6 березня 2015 року, тобто протягом більш як трьох місяців. Жодного засідання Верховної Ради, за їхніми спостереженнями, не пропустили депутати Васюник І. В. та Кадикало М. О. Від одного до трьох пропусків мають Парубій А. В., Дубневич Б. В., Дубневич Я. В., Мусій О. С., Юринець О. В., Величкович М. Р., Хміль М. М. та Бондар М. Л. Найбільшу кількість пропущених засідань виявилась у Парасюка В. З. - 20, у Шухевича Ю.-Б. Р. - 19, Антонищака А. Ф. - 18. За матеріалами varianty.net
Родина нардепа парасюка збагатиться земельною ділянкою Крехівська сільрада Жовківського району Львівської області 29 вересня 2014 року ухвалила рішення, якими ініціювала процес передачі у власність Зіновія Парасюка, батака нардепа Володимира Парасюка, земельної ділянки площею 0,08 га. Про це йдеться у рішенні сільради, копія якого є в розпорядженні журналістів інтернет-видання «Варіанти». Про це йдеться на сайті varianty.net від 19 лютого цього року. Згідно з рішенням, Зіновію Парасюку надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у селі Папірня. Іншим рішенням від 29 вересня 2014 року сільрада затвердила детальний план території в селі Папірня Жовків-
ського району з внесенням змін в містобудівну документацію громадянину Зіновію Парасюку загальною площею 0,95 га. Ділянці був присвоєний вуличний номер. Таким чином, батько нардепа у цьому селі володітиме земельною ділянкою загальною площею 1,03 га. Володимир Парасюк отримав за минулий рік 231 860 гривень сукупного доходу. Парасюк не володіє та не орендує жодної нерухомості, - повідомляють «Варіанти». Члени сім’ї Парасюка (у ефірі Громадського ТБ він сказав, що прописаний у своєї бабусі) мають у власності земельну ділянку 0,6 гектарів та житловий будинок на 100 метрів квадратних. Нардеп не має у власності жодного транспортного засобу та не тримає жодних вкладів у банку. varianty.net
Колишній мер Рави у рейтингу ТОП-50 успішних жінок Львівщини Колишній міський голова Рави-Руської Ірина Верещук потрапила до рейтингу «ТОП50 успішних жінок Львівщини» журналу «РІА Львів».
До рейтингу «ТОП-50 успішних жінок Львівщини» увійшли волотери, громадські діячі, журналісти, бізнес-леді, спорстмени, політики та ін. Так, Ірині Верещук експерти віддали 11 позицію рейтингу. Екс-мер Рави-Руської випередила, зокрема, теперішніх народних депутатів України Ірину Подоляк, Оксану Сироїд, редактора газети «Високий Замок» Наталію Балюк, ведучу програми «ТСН.Особливе» Соломію Вітвіцьку, співачку Наталку Карпу, колишніх народних обранців Лідію Котеляк, Ірину Фаріон та Ірину Сех. Крім того, фото Ірини Верещук потрапило на обкладинку журналу «РІА Львів», у якому і опубліковано рейнтинг. Очолила ж рейтинг «Успішних жінок Львівщини» співачка Руслана Лижичко. Також у
У рейтингу Ірина Верещук випередила теперішніх народних депутатів Ірину Подоляк, Оксану Сироїд та колишніх Лідію Котеляк, Ірину Фаріон та Ірину Сех першу «десятку» потрапили народні депутати України Ганна Гопко та Оксана Юринець, організатор «Форуму видавців
Фото зі сторінки Ірини Верещук у Facebook
у Львові» Олександра Коваль, ведуча львівського Євромайдану та громадський діяч Софія Федина, телеведуча Ольга Фреймут, дизайнери Роксолана Богуцька та Оксана Караванська, телеведуча Параскевія Дворянин. Серед експертів рейтингу, які і визначали 50 успішних жінок Львівщини, були журналіст і ведучий програми «Прямим текстом» на телеканалі ZIK Остап Дроздов, народний депутат України VII скликання і засновник благодійного фонду «Добре Серце» Олег Канівець, соціолог Володимир Подгор-
нов, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Мицик і Партнери» Олег Мицик, політик, журналіст член НСЖУ Іван Матковський, адвокат, кандидаток юридичних наук Маркіян Мальський, юрист, науковий співробітник університету «Львівський Ставропігіон» Андрій Петришин, директор з маркетингу компанії «Susy Production» Тарас Яценко, керівник відділу маркетингу у Львівській ОДА Олексій Хміль, видавець та громадський діяч Віталій Новосад. Василь Волокуша
Автомобілі
Депутати від «Самопомочі» не захотіли підтримати законопроект про автомобілі на іноземній реєстрації 18 березня під час засідання Комітету з питань податкової та митної політики депутати Верховної ради України зірвали прийняття рішення щодо законопроекту №1393 Про збільшення строків транзитних перевезень для автомобільного транспорту. Про це повідомляє інформаційний сайт «Україна без корупції». Членам Комітету не вистачило кількох голосів для прийняття позитивного рішення по ЗУ, який торкається інтересів автомобілістів Західної України, і не тільки їх. Не підтримали рішення представники партії “Самопоміч”. Зокрема це депутати-члени фракції «Об’єднання «Самопоміч»» Андрій Журжій та Тетяна Острікова (“За” проголосували депутати Антонищак, Горват, Вознюк, Головко, Герега, Кришин, Сидорчук, Юрик та Продан). Водночас сайт «Самопомочі» повідомляє, що голова фракції Об’єднання «Самопоміч» у Верховній Раді Олег Березюк пропо-
нує збільшити до 90 днів термін можливого перебування на території України автомобілів іноземної реєстрації. - Встановленого у законопроекті №1393 строку у 30 днів недостатньо для того, щоб власники автомобілів мали змогу спокійно користуватися автівками, не витрачаючи час та гроші на пальне, – зазначив він. Законопроект №1393 від 11.12.2014 “Про внесення змін до Митного кодексу України щодо встановлення строків транзитних перевезень для автомобільного транспорту” внесений за ініціативи народного депутата Ярослава Дубневича пропонує внести зміни до статті 95 Митного кодексу України щодо встановлення строків транзитних перевезень, який для автомобільного транспорту становитиме 30 діб незалежно від переміщення в зоні діяльності конкретної митниці. Натомість, на даний момент, відповідно до статті 95 п. 1 Митного Кодексу України строки транзитних перевезень становлять для автомобільно-
го транспорту – 10 дiб (у разi перемiщення в зонi дiяльностi одного митного органу – 5 дiб); У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що внаслідок дії цієї норми Митного кодексу сотні тисяч українців змушені кожних п’ять (десять) днів перетинати державний кордон України, що в свою чергу породжує навантаження митних постів та черги на митних пунктах пропуску, сприяє хабарництву та корупції у митних органах, підрозділах ДАЇ та інших підрозділів МВС та створює суттєві перешкоди для розвитку бізнесу в Україні, оскільки громадяни України, котрі працюють на іноземні компанії чи займаються підприємницькою діяльністю змушені раз на 5 днів перетинати державний кордон. Як відомо, прийняття саме цього рішення західноукраїнські водії вимагають уже не один рік. Аргументують це тим, що існуюча система розмитнення автівок створює умови для хабарництва на митниці, коли за продовження строку транзитного перебування
Фото olx.ua
митники вимагають хабарі. Можливо якби проект Закону пройшов Комітет, українці як мінімум могли позбутися черг на кордоні, зменшити рівень корумпованості, та, головне – для мешканців Єврокарпатського регіону
була б можливість закупівлі відносно дешевих автомобілів. Захар Негода, за матеріалами сайтів «Україна без корупції», «Самопоміч»
3
7 квітня 2015 року, №4 (63)
Допомога
Волонтерство
ВОїнам ато - цілющу воду від «марусі». необхідні 5-тилітрові пляшки!
Рава-руські волонтери нагодували близько 15 тис. воїнів ато Волонтерство, яке розвинулося в Україні за час війни на Сході України, має різні форми. Так, здебільшого воно передбачає збір коштів, продуктів харчування, одягу та необхідних технічних засобів для захисників Вітчизни. Однак серед волонтерів є й ті, які власними руками, у прямому сенсі цього словосполучення, творять допомогу для українських бійців.
Для равчан - бійців АТО, які перебувають на Сході України у складі 24 окремої механізованої бригади, планують відправити бус з цілющою водою з джерела «Маруся», що у селі Заглині. Так, аби ця ідея була втілена у життя, необхідна велика кількість порожніх пляшок, об’ємом 5 літрів. За понад місяць збору пляшок, вже вдалося зібрати поло-
вину від необхідної кількості. Ініціатори акції, а також учасники АТО, які перебувають на війні на Сході Україні, просять усіх небайдужих допомогти порожніми 5-літровими пляшками. Такий об’єм для останніх є оптимальним і найбільш зручним. Порожні пляшки потрібно приносити у кафе «Гарбузова хатка», що у центрі Рави-Руської ліворуч від супермаркету «Рукавичка». Василь Волокуша
Транспорт
Автобуси знову їздять частіше З 20 березня знову діє новий графік руху автобусів на маршруті Рава-Руська - Львів. Це вже треті зміни за останні півтора місяця. Так, нагадаємо, попередні зміни у графік руху були внесені 16 та 26 лютого. Щоразу кількість автобусів на маршруті скорочували. З кінця лютого їх стало курсувати лише 10 - це вдвічі менше, ніж було за звичайного графіку. Середній інтервал руху автобусів на маршруті почав складати 1,5 години. Перевізники пояснюва-
ли такий крок зростанням цін на паливо та автозапчастини більш як удвічі в порівнянні з останнім підвищенням тарифів, яке відбулося у липні 2014 року. - У порівнянні з лютим ціни на паливо дещо знизились, ми знову повертаємо на маршрут
кілька автобусів, - розповів директор ТзОВ «Автосвіт» Юрій Семочко. З 20 березня, відповідно до оновленого графіку, на маршрут Рава-Руська - Львів повернулося 6 автобусів. Тепер середній інтервал руху складає 1 годину. Так, у порівнянні з графіком від 26 лютого, замість трьох автобусів, які відправлялися до 9.00 год вранці з Рави-Руської, тепер їх стало 5. Щоправда, якщо раніше на маршруті курсували лише великогабаритні автобуси, то тепер, окрім них, знову їздять малогабаритні.
Так, у Раві-Руській група волонтерів уже майже півроку дбає про те, аби бійці на передовій не були голодними. Члени спільноти «Матері в молитві», яка існує при церкві св. Юрія, є ініціаторами, організаторами і головними виконавцями у роботі зі створення борщових та супових наборів, за допомогою яких протягом короткого часу можна нагодувати не одного українського воїна. - Одного разу, переглядаючи Інтернет, ми натрапили на сторінку, на якій було розміщено інформацію про те, як волонтери у Львові власноруч виготовляють «борщики», - розповіла волонтер Леся Пелипець. – Ми
Директор магазину самотужки зробив сушарку для овочів давно думали як допомогти нашим воїнам, підтримати їхній бойовий дух, але не знали як. Наступного дня ведуча «Матерів у молитві» Наталія Білоус поїхала до Львова у церкву св. Климентія. Там волонтерська робота на той час тривала вже понад півроку. Звідти вона привезла рецепти борщів, супів та гарбузових каш, які створювали львівські кухарі, а також дозвіл на відповідну роботу у РавіРуській.
«Великі» автобуси тепер відправилятимуться о 6.00, 7.45, 9.15, 10.00 з Рави-Руської та о 7.30, 10.45, 11.25, 12.15 - зі Львова. Тарас Левко
Графік руху автобусів з Рави-Руської до Львова від 20 березня: 6.00-Карів, 7.00-Дев’ятир, 7.45-Немирів, 8.30-Середкевичі, 9.15-Клебани, 10.00-Карів, 11.15-Рава, 12.15-Дев’ятир, 13.00-Середкевичі, 13.45-Клебани, 15.00-Карів, 16.00-Немирів, 16.45-Рава, 17.30-Середкевичі, 18.25-Клебани, 20.00-Рава. Графік руху автобусів зі Львова до Рави-Руської від 20 березня: 7.30-Карів, 9.10-Дев’ятир, 10.00-Середкевичі, 10.45-Клебани, 11.25-Карів, 12.15-Немирів, 13.35-Рава, 14.25-Дев’ятир, 15.15-Середкевичі, 15.55-Клебани, 17.20-Карів, 18.10-Рава, 18.45-Немирів, 19.35-Середкевичі, 20.15-Клебани, 22.00-Рава.
* Великими літерами позначено великогабаритні автобуси
Наталія Білоус - один із ініціаторів та організаторів роботи зі створення борщових т супових наборів. Фото Наталії Білоус
- До нас долучилися місцеві священики, які донесли інформацію до людей, що не лише коштами можна допомагати військовим, а й своїми рука-
Наталія Дзюнька (ліворуч) та Леся Пелипець (праворуч) насипають сушені овочі у пакети. Фото «Прикордоння»
ми, - розповіла Наталія Білоус. – Людей закликали приносити вживані чисті речі (пізніше діти зі школи №1 з вживаних шерстяних плащів шили устілки для взуття), білі простирадла (взимку з них плели сітки та маскувальні халати учні рава-руських шкіл та ліцею), сирі овочі, одяг та взуття, а також у вільну хвилину приходити допомогати чистити, терти та сушити овочі. Роботу із виготовлення борщових наборів організували неподалік церкви св. Юрія. - Четверо з нас працюють разом на одній роботі і наш директор допоміг нам із приміщенням, де б ми могли готувати борщові набори, - розповіла Наталія Дзюнька. – Він самотужки зробив сушарку для овочів, а все необхідне для сушіння готуємо на місці. За словами волонтерів, до праці долучаються багато людей. Найактивнішим є Наталія Лемішко, Стефанія Потопляк, Ірина Сохань, Ірина Войтович, Наталія Стадницька, Ірина Білецька, Надія Вишинська, Оксана Мартин, Галина Мізюк. Також активну участь беруть діти, які з нетерпінням чекають на пакування борщів: Лілія Мартин, Юлія Дзень, Анна Дзень, Надія Потопляк, Верноніка Войтович. - Люди приносять цибулю, капусту, картоплю, часник, моркву, буряк, - розповіла Наталія Дзюнька. – Багато людей це привозять зі сіл – Замку, Потелича, Гійче. Крім того, до нас приносять і гроші, і військову форму й інші речі, які ми разом з борщовими наборами передаємо нашим бійцям. Овочі спершу потрібно помити, почистити, порізати і висушити. Їх зберігають у ящиках та мішках також у службовому приміщенні магазину. До цієї роботи активно долучають учні та працівників місцевих ліцею та школи-інтернату, шпалопросочувального заводу, ТзОВ «Агродерев». - Найбільше проблем з картоплею, - зізнаються волонтери. – Спершу її треба повбирати, занурити на 7 хвилин у холодній воді, згодом – 3 хвилини варити і на кінець ще раз
занурити на 7 хвилин у воду. А вже тоді її можна сушити. В іншому випадку – вона почорніє. Сушити ж картоплю потрібно добу, а інколи і півтора, і дві, і навіть три. Це надзвичайно тривала і важка праця. На окремому столі у волонтерів лежать спеціальні пакети, у які згодом розсипають сушені овочі. У них також поміщені листки паперу, на яких надруковано перелік вмісту пакета, рецепт приготування та побажання бійцям швидкого повернення додому. Один пакет набору важить в середньому 700 грам, розрахований на 10 літрів води. Усе, що потрібно буде зробити бійцям АТО, – висипати його вміст у воду і варити протягом 30 хвилин. Ще туди можна додавати тушонки. Один набір, за словами волонтерів, може нагодувати 15 бійців. Так, від листопада минулого року усього вони зробили 427 борщових наборів, 306 – супових та 60 – гарбузової каші. - Ми порахували, що нагоду-
Усе, що потрібно зробити бійцям АТО, висипати вміст пакету у воду і варити протягом 30 хвилин
вали близько 15 тис. воїнів АТО, - розповіла Наталія Дзюнька. – Неодноразово до нас у магазин заходять воїни, які повернулися з війни, і дякують. Борщові та супові набори, які виготовили рава-руські волонтери, вони передають або самим військовим, або іншим волонтерам, або відсилають через пошту. - Ми дуже дякуємо всім, хто долучається до нашої ініціативи, - зазначила Наталія Білоус. – Сподіваємось, наша робота не припинятиметься ні на мить і цю допомогу і надалі відчуватимуть наші захисники! Андрій Бучко
4 Погляд
чИ Є ГРОМАДА У рАВІ-рУСЬКІЙ? Понад двісті років тому французький політик Жозеф де Местр сказав дуже просту, неоднозначну й водночас завжди актуальну фразу: «Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує». У цих словах, по суті, є відповіді на всі запитання, які є зараз актуальними для українців загалом і равчан зокрема. Адже представники влади є виразником інтересів більшості людей, а тому якщо останні змогли посадити у чиновницькі крісла перших, то, за логікою, так само мали б їх звідти й випровадити, якщо їхні дії різняться з вимогами громади чи народу. У новітній історії Рави-Руської місто не пам’ятає якихось масових виступів, мітингів чи протестів проти місцевої влади. Звісно, були певні невдоволення, незалежно від того, хто очолював міську раду і хто приймав рішення. Їх люди висловлювали на громадських зборах, а інколи навіть писали і відкриті листи у газети та до вищих керівних органів влади. Однак такі випади ніколи не переростали у загальне обурення, яке б підтримувало більшість равчан конкретними діями. Разом з тим ніколи не було ситуації, коли б перед міським головою та депутатами Рави-Руської ставили реальні ультиматуми – або ви робите так, як ми вимагаємо, або підете геть. Подібні погрози про відставку, розпуск ради та дострокові вибори у Раві-Руській лунали завжди, за будь-якої влади. Однак, як правило, їхній тон задавали окремі зацікавлені особи, організації чи політичні сили, які, здавалось, прикриваючись громадою намагалися відстояти власні інтереси. Якщо збурення людей і відбувалося, то скоріше лише у тих випадках, коли зачіпалися безпосередні їхні власні інтереси, а не міста загалом. Прикладом цього є скандальна «справа 139», коли людям не виділили земельних ділянок, чи протести місцевих промисловців проти закриття заводів чи зміни їхнього керівництва. Натомість жодних кроків для того, аби, приміром, вирішити проблему із катастрофічно жахливим станом доріг, як от по вул. 1-го Листопада, попри закиди на адресу міської влади, ніхто з громади не робив. Чи скажімо, питання про збереження і майбутнього відновлення найстарішої архітектурної пам’ятки на території міста – монастиря і костелу Реформаторів. Попри зусилля невеликої групи людей, які щороку намагаються прибирати у цих приміщеннях, публікації у «Прикордонні» ніхто з равчан так і не ініціював і не зайнявся реальними кроками, які б не дозволили втратити цю пам’ятку. Прикро, але навіть якщо у Раві і знаходяться люди, які знають як, хочуть, можуть і беруться до реалізації різних проектів, далеко не завжди вони отримують підтримку не те що від влади, а й навіть від самих равчан. Більше того, є й такі, які роблять все для того, аби перешкодити цим ентузіастам, нерідко безпідставно критикуючи їх. Як наслідок, останні дуже часто розчаровуються і, так би мовити, «відчіпаються» робити будь-що на благо і на користь громади, а на їхнє місце нікому прийти. У кращому випадку, вони починають себе реалізовувати деінде, поза рідним місто, приносячи користь і славу чужій землі, а не своїй малій Батьківщині. Прикладів такої ситуації, коли ініціатива була виявлена, але не підтримана і навіть незрозуміла, у Раві-Руській в різні роки було достатньо. Найяскравішим є фестиваль «Галицькі перехрестя», який проводився у місті у 2004 – 2010
рр. Справжня підтримка громади і влади в його організації відчувалася хіба що перших два роки. Згодом, як показала практика, він виявився потрібним лише його організаторам і невеликому колу людей, переважно старшого віку, які розуміли значення та цінність такого заходу для підтримки та розвитку культури не лише у місті, а й у регіоні. Для більшості равчан фестиваль був лише можливістю розважитися на атракціонах чи з’їсти шашлику, випити пива та горілки. Як наслідок, коли фестиваль почав проводитись спершу один раз на два роки, а згодом і взагалі припинив існування, мало кого зацікавило чому так, у чому причина. Через відсутню громадську позицію равчан вони самі ж втратили кінотеатр, кілька парків та скверів, низку підприємств, приміщення медсанбату та військової частини, зручне залізничне сполучення. Саме через їхню пасивність і байдужість у місті з понад півтисячолітньою історією фактично немає ознак старовинного міста. Саме через відсутність інтересу до історії свого краю, своєї малої Батьківщини, равчани не знають про те, що серед їхніх предків, які тут народились чи проживали, є всесвітньо відомі люди – оперна співачка, конструктор космічних кораблів, міністр однієї з країн, голлівудський актор та багато інших. Їхні імена сьогодні відомі лише кільком (!) равчанам. Рава-Руська сьогодні нагадує місто, у якому є люди, але немає громади, є натовп, але немає особистостей. Адже принцип, за яким правильно вживати слово «громада», пов’язаний, найперше, з організацією людей. Однак зі всього виглядає, що більшість равчан живе за правилом «Моя хата скраю». Саме тому, прибираючи свій дім, власне подвір’я, багато хто сміття лише перекидає через паркан. Через такий підхід ніхто з них не зробить зауваження тим «інтелектуалам», які, не соромлячись, серед білого дня у самісінькому центрі міста на повну горлянку «криють матом» одне одного. Люди пройдуть мимо і промовчать, коли на пішохідній алеї на повній швидкості ганяють автомобілі та скутери, серед ночі трощать лавки та смітники. Прикро, але своє місто равчани сприймають не як дім, а як колонію. Коли про олігархів, міністрів і народних депутатів говорять про те, що в Україні вони крадуть, а живуть закордоном, то аналогічно можна сказати і про равчан. Єдине, що «закордон» для них – це все те, що є у їхній квартирі, будинку чи на подвір’ї. Півтора роки тому у Раві відбувався збір коштів, необхідних для реалізації міжнародного проекту, який повинен був забезпечити теплом один з дитячих садків міста. Однією з умов його реалізації було внесення від громади невеликої на той час суми – близько 50 тис. грн., що склало 5% від загальної. Тому волонтери, які займалися збором коштів, звернулися до великої кількості равчан різних професій та соціального статусу. У середньому, перехожі равчани жертвували від 5 до 20 грн. Були й такі, які й менше, і такі, які й більше. Але суть не у сумі, а у тому, чи було розуміння для чого така акція проводилась. У одному з навчальних закладів міста одна з його працівників сказала наступне: - Я не буду здавати гроші. Я в Раві не живу, - відповіла вона на звернення волонтера. Цей волонтер був добре з нею знайомий, знав, що хоч і проживає вона неподалік Рави, та не один десяток
Колишній кінотеатр у Раві - яскравий приклад байдужості громади до контролю за діяльністю міської влади. Після його перетворення у будівельний магазин місто втратило не лише заклад культури, який відповідав основним вимогам, а й сквер у саміському центрі, який перетворився на проїжджу частину. Фото з архіву газети
років працює тут. - То, можливо, ваші діти будуть тут жити, а онуки ходитимуть у садочок, в якому буде сухо та тепло, - намагався переконати волонтер. - В мене діти живуть у Львові і внуки також там ходитимуть у садок, - відрізала вона. Звісно, змусити пожертвувати кошти працівника навчальної установи волонтер не міг і не намагався. Хоча був дуже здивованим такою позицією хоч і не мешканки міста, але фактично – равчанки, якій Рава-Руська дала місце праці, діти якої, до речі, свого часу також тут навчалися. Ще більшим було здивування, коли через кілька місяців у переліку громадян, яким депутати Рава-Руської міської ради виділили земельну ділянку для будівництва будинку на території міста, значилося прізвище згаданої працівниці (!). Волонтерові одразу ж пригадалися її слова: «Я в Раві не живу», «В мене діти живуть у Львові і внуки також там ходитимуть у садок». Виходячи з цих слів, виникає логічне запитання – для чого їй, у такому випадку, земельна ділянка у Раві, якщо ні вона, ні її діти та внуки у Раві не живуть і, судячи з розмови, не збиралися? На прикладі цієї жінки можна зробити висновок – для багатьох мешканців міста і тих, хто тут працює, Рава-Руська є не більше як, так би мовити, «сировинним придатком». Чимало хто бере від міста по максимуму, натомість свого внеску у його розвиток не робить ні найменшого. Подібних прикладів можна навести чимало, але чи потрібно? Чи змінить це щось? Хотілося б сподіватися, що чимало хто з представників громади задумається і бодай незначна їхня частина зробить висновки щодо свого місця і ролі у Раві. Равчани сьогодні не готові відстоювати те, що вкрай необхідно для здорової атмосфери всередині громади, не готові думати про майбутнє міста. Більшість з них сьогодні воліють не наражатися на неприємності, не сваритися і не псувати відносини одне з одним, а відповідно, й не демонструвати та не відстоювати власну позицію. Очевидно, це є бідою усіх невеликих міст, до яких належить і Рава-Руська, де всі одне одного знають і мають спільні інтереси тощо. Показовим у цьому є громадські збори, які проводяться щонайменше раз або двічі на рік для оцінки роботи місцевої влади,
вирішення суспільних проблем, обговорення важливих питань та внесення пропозицій. На них приходить вкрай мала кількість равчан, більшість з яких – працівники бюджетних установ. Так, на останніх таких зборах з 4 тис. равчан, які мають право голосу, перебувало заледве 100 осіб (!). Аналогічна ситуація і зі засіданнями сесії Рава-Руської міської ради. За винятком тих, де розглядалися питання виділення земельних ділянок чи тих, у яких були зацікавлені окремі політичні сили чи організації, попри їхню відкритість ніхто з равчан так їх і не відвідував. Чи можна у такому випадку говорити про активність громади та їхню турботу про власне місто? Чи здатні вони об’єктивно оцінювати те, що тут відбувається? Чи не нав’язують їм чужі думки і чи мають вони власні? Натомість власну «позицію» для багатьох равчан простіше виявляти так званим «народним» методом «Бі-Бі-Сі», у соціальних мережах, коментуючи новини про події в Раві, чи, в більш «серйозний» спосіб – розповсюджувати анонімні листки серед равчан. Прикро, але навіть на прикладі «Прикордоння» можна спостерігати як для равчан цікавіше читати про конфлікти і скандали, аніж про здобутки одне одного та міста загалом. Це говорить про те, серед них переважають зовсім не ті цінності, які дозволять говорити про те, що місто є з ким розвивати, не кажучи вже про те, аби не дати йому занепадати. І знову варто згадати приклад міського кінотеатру, медсанбату, військової частини. Громада Рави-Руської загалом є пасивною. Один із останніх яскравих прикладів, які це підтверджують, вкрай низький рівень допомоги від пересічних равчан для воїнів АТО. Таке враження, у місті немає критичної маси людей, які готові, можуть і будуть представляти інтереси більшості у місті, тих, хто готовий стати його двигуном і задавати тон місцевій владі, контролювати її і впливати на неї, не будучи при цьому залежним від жодних структур чи політичних партій. У місті немає морального авторитета чи авторитетів, якого готова визнавати більшість, який подаватиме правильні приклади громаді, до якого дослухатимуться і який, у випадку нехтування інтересів останньої, зможе підняти сотні людей і за яким вони підуть.
Безумовно, люди, яким це все до снаги, у місті є, але в силу різних причин та обставин вони або відійшли від громадської роботи, або їх ще не так багато, або ж вони наразі воліють перебувати у тіні. Влада, будь-яка, незалежно від того якою вона є зараз, якою була чи буде, завжди користуватиметься недовірою у такій громаді, незалежно від прийнятих рішень чи вчинених дій. Адже допоки представники останньої турбуватимуться лише і виключно про власні інтереси, доти вони не бачитимуть, не розумітимуть і не цінуватимуть того, що інші роблять на благо усього міста та громади загалом. Як равчанин, я також несу відповідальність за все, що описав. Ми всі несемо відповідальність за те все, що відбувається у нашому місті – від кинутого папірця на тротуарі до дій місцевої влади. Андрій Бучко P.S. Розуміємо, що багато хто у цих рядках почне шукати певний підтекст і, переконаний, знайде, особливо в світлі нещодавніх політичних подій у Раві-Руській. Однак зазначимо, що ця публікація визрівала давно, але чекала свого часу. Такий час, на нашу думку, настав саме зараз. Різні випадки та події, які відбувалися у місті, щоразу лише підтверджували думки, які тут висловлено. Тому зараз, допоки, так би мовити, земля розорана, цієї публікацією ми намагаємось засіяти нове зерно у громадсько-політичній та суспільній думці равчан. Головна думка цієї публікації – закликати равчан переосмислити своє місце у громаді, стати активними її членами, а не простими статистами, переконати у важливості власних думок, необхідності їхнього формувалювання, аналізу, без нав’язувань чужих. Задля справедливості зазначимо, що ситуація в Раві – не поодинока. Подібне є і у інших громадах, містах та селах. І лише окремі можливості, які має саме Рава-Руська, дозволяє їй до сих пір, так би мовити, триматися на плаву. Про те, які з них місто втратило і які ще має ми обов’язково розповімо у наступних номерах. Наразі ж вкотре закликаємо не лише до словесного, а й до письмового обговорення проблеми, піднятої у цій та інших публікаціях, а також до інших, які ще не були висвітлені.
5
7 квітня 2015 року, №4 (63)
«Сусідонька»
«рОДИННЕ ВИХОВАННЯ ЦЕ ОСНОВА ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА» У цьому номері вперше публікуємо інтерв’ю з мешканкою села Лаврикова. Так, героїнею рубрики «Сусідонька» є Наталія Василівна Калька — вчитель української мови та літератури Лавриківської школи, голова районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури. - Наталіє Василівно, про вас говорять, що ви – людина, яка закохана у свою професію... - Так, люблю школу, дітей, викладання. А українська мова та література для мене наче невичерпне джерело, з якого безнастанно черпаєш воду, а напитися не можеш — хочеться ще! У поезії Володимира Сосюри є такі рядки: “Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну”. Як не любити її? Наша мова — одна з наймилозвучніших та найдавніших на землі, тож вивчати її та навчати інших — це і покликання, і задоволення водночас. Світлана Лагодич, Галина Тесляк, Ольга Лозінська, Світлана Кирик, Наталія Барбарич — це мої послідовники, вчителі української мови та літератури. - Пам’ятаєте свою першу вчительку української мови? - Це був мій ідеал! Стефанія Василівна Матвіїшин — не лише талановитий педагог, а й справжній патріот. Ми вчилися ще у т.зв. “радянські часи”, а вона приносила на уроки поезії Василя Симоненка, Ліни Костенко і читала нам. Пишаюся тим, що всі учні нашого класу зберегли цю таємницю. Інакше Стефанія Василівна могла мати великі неприємності...
«Не лише від учителя, а, найперше, від батьків залежить, чи буде присутня любов до української мови та своєї країни загалом» - Ви обрали професію вчителя української мови та літератури. Чи не вплинули на цей вибір ваші батьки? - Мої батьки родом із села Ясениці Турківського району. Мама — Катерина Василівна — за свої політичні переконання та за діяльність в УПА була ув’язнена у “Бригідках”. Розповідала про жахи, які довелося пережити. Звісно, що це закарбувалось у моїй пам’яті назавжди. А мій дідусь по материній лінії був вояком УСС (Українські Січові Стрільці – Авт.), знав декілька іноземних мов: англійську, німецьку, чеську, італійську, румунську.
Батько — Василь Дмитрович — в часи Другої світової війни був вивезений на роботи до Німеччини. Повернувшись в Україну, він одружився з моєю мамою. Батьки виховали мене та моїх сестер — Поліну, Марію, Богдану та Любов — справжніми патріотами. Тож розумію, що не лише від учителя, а, найперше, від батьків залежить чи буде присутня любов до української мови та своєї країни загалом. Родинне виховання — це основа виховання громадянина. - А як ви створили свою сім’ю? - Із чоловіком — Василем Йосиповичем — познайомилась у рідній Ясениці. Він також вчитель, викладає фізику, людина виважена, з аналітичним складом розуму. У 1977 році ми разом із чоловіком переїхали у село Бишків, де прожили дев’ять років. А коли Василя Йосиповича призначили директором Лавриківської школи, Лавриків став для нас рідною домівкою. Це дуже велике і красиве село. Має горбистий ландшафт і понад сто присілків. Наша школа – одна з найбільших сільських шкіл у Жовківському районі. Коли ми з чоловіком тільки прийшли сюди на роботу, тут навчалось сімсот учнів, тепер — удвічі менше. - Мені відомо, що ви є членом журі конкурсу читців “Іду до тебе я, Тарасе...” - Так, ось вже п’ятнадцять років наше методичне об’єднання проводить цей огляд-конкурс. Приємно, що лавриківські учні є його постійними учасниками та переможцями. Це і Василь Коляда, і Тетяна Лесюк, і Олена Волинець, й Ірина Мавдрик тощо. Та ми не лише учнів залучаємо! Скажімо, у минулому році наше методичне об’єднання провело конкурс читців, присвячений 200-літтю з Дня народження Тараса Шевченка. До участі у ньому запросили вчителів різних профілів. Це було і цікаво, і пізнавально водночас. - Ви мама та бабуся одночасно. Чи складно поєднувати сімейні обов’язки та роботу в школі? - Ні, бо мої діти вже дорослі та створили власні сім’ї (маю двох доньок і сина). Тішуся, бо у нас із чоловіком вже троє онуків (Сміється). - У вас велика родина. Часто зустрічаєтесь? - На великі свята обов’язково збираємося разом. На Великдень печу високу гарну паску, кошик накриваю власноруч вишитим рушничком і йдемо до церкви святити. Потім усі разом снідаємо. Добре, що тепер ми можемо святкувати не ховаючись, бо колись було інакше. Ніколи не забуду, як на Святий вечір нам в університеті в післяобідній час поставили навчальні пари. Наш викладач — Федір Степанович
Літературна Равщина
Поезія напередодні Великодня
У сьогоднішньому номері публікуємо поезію равчанки Ольги Галань. Вона - вчитель початкових класів Рава-Руської школи №2. Напередодні Великодня публікуємо її вірші про Господа та Ісуса Христа. Стою у храмі я перед Ісусом І пильно в очі дивлюся Йому. Цей погляд кожен день для мене інший І я весь час задумуюсь: Чому? Чому сьогодні він ясний, веселий? Радію, бачити його таким, А вчора у собі знайшла провину І погляд невеселим був, сумним.
Фото автора
Мороз — зайшов в аудиторію, подивився у вікно (на той час вже звечоріло) і тихо промовив: “Христос Рождається”. Ми втишилися, в кожного забриніли сльози на очах, бо вдома мама й тато вже сідали до столу. Оця духовна єдність викладачів університету, справжньої української інтелігенції, зі студентами допомогла багатьом втримати правильні орієнтири у житті. Ось так і я намагаюся жити, цього навчаю своїх учнів — поважай інших і тебе поважатимуть люди. - Українська мова у багатьох асоціюється з вишивкою. А ви любите вишивати? - Вишиття — особливий вид творчості. Люблю класти хрестик до хрестика, викладаючи узори. Надаю перевагу геометричним рисункам. Багато вишивок взяла із книги знаної вишивальниці з Америки Ксенії Колотило. Вишила сорочки чоловіку та сину, блузки – собі, донькам та свасі. Маю вишиті і серветки, і рушники. Моя господа багата вишиттям. - Яка ваша улюблена пора року? - Осінь, бо саме тоді небо напрочуд глибоке й синє, а дерева одягаються у жовто-золотисті шати. Люблю це поєднання кольорів, хоча у вбранні надаю перевагу червоному. - Ви – людина ініціативна та творча. Де черпаєте енергію та позитивні емоції? - Енергію черпаю в слові, бо “першим було слово”. Не лише читаю, промовляю, але й сама пишу новели, які неодноразово друкувалися у різних виданнях.
Кулінарні рецепти від Наталії Кальки Терчаники (шваби — лавриківська назва) Натерти картоплю на дрібній тертці, відтиснути через марлю. Картопляний сік трішки вистояти, потім злити, залишивши крохмаль. Його додати до тертої картоплі і посолити. Окремо на плиту поставити воду та довести її до кипіння. Вкинути в баняк дрібку приготованого тіста — це пом’якшить окріп. Сформувати терчаники у долонях. Всередину кожного покласти начинку (можна будь-яку, але краще з м’яса) та вкинути у киплячу воду. Варити стільки ж часу, як вареники. Сніданкове лечо Декілька шматків підчеревини обсмажити на пательні, додати нарізаний солодкий перець (жовтий, червоний, зелений), трішки його потушкувати, потім збити на усе це чотири або п’ять курячих яєць, додати солі та перцю до смаку, посипати зеленню. Нарізати порціями та подавати. Смачного!
- Сподіваємося почитати їх у рубриці “Літературна Равщина”... - Обов’язково! А емоцій та вражень набираю у своїх численних мандрівках. Побувала у багатьох містах України від Заходу й до Сходу: Івано-Франківську, Вінниці, Одесі, Каневі та Умані, у Кривому Розі та Дніпропетровську. Бувала у Білорусі, країнах Балтії (Естонія, Литва, Латвія), Бельгії, Польщі, Німеччині. Та найбільше вразили Нідерланди — чарівна країна тюльпанів, вітряків та усміхнених людей. - Поділіться враженнями… - Нідерланди настільки красиві, що закохуєшся в них із першого погляду! Чисті, доглянуті вулиці, привітні та зичливі люди. А як вони люблять свою країну, плекають! Нам є чому повчитися у них. Та найбільше вразили тюльпанові поля. Вони довгі та барвисті наче килимові доріжки. Відвідала також найвідоміший у світі парк квітів Койкенгоф, де проводяться щорічні виставки
«Духовна єдність викладачів університету, справжньої української інтелігенції, зі студентами допомогла багатьом втримати правильні орієнтири у житті» квітів. Лише нарцисів представлено більш як півтори тисячі сортів! З Нідерландів привезла собі тюльпани класу “папугові” (пелюстки наче пір’я пташки)— дуже незвичні на вигляд. - Чи є там громада українців? - Українці там навіть видають свій часопис “Журнал Україна”, що друкується двома мовами. Тож його читають як українці, так і нідерландці. Діє Українська школа “Веселка”. Віднедавна у Нідерландах з’явилась і парафія УГКЦ. Тож українці мають де гуртуватися. Маргарита Чайка
Ісусе! Знову Тебе ми розпинаєм, Повторними гріхами без причин, Хоч зовсім ми не хочем, не бажаєм Побачити ще раз Тебе таким. На Тебе ми щоденно уповаєм, Чекаєм ласки і любові теж. Тебе ми любим до нестями палко, І наша ця любов не знає меж. *** Ісусе коханий, любове велика, Приходиш до кожного ти чоловіка. І стукаєш в двері, очікуєш, ждеш, Чи впустять? Та ні! І Ти далі ідеш. Приходиш Ти вдруге у хвилю нещастя, А може тепер увійти мені вдасться? Впустили…Згадали, що Ти є у світі. І очі вже зводять увись до блакиті. Ти всіх дуже любиш, бо ми Твої діти, І як же від цього нам всім не радіти? Учора був грішник: згрішив, не постив, Сьогодні ж Господь всі гріхи відпустив. *** Існує у народі цей переказ. Що Господь людям роздавав хрести. Усім були вони до уподоби, Лише не зміг один його нести. І попросив цей чоловік у Бога. Самому вибрати для себе хрест. Та, обійшовши сотні верств навколо, Вернувся знову до старих своїх місць. Усім під силу ця Господня ноша, Бо більше він нікому не дає. Терпіння Бог дає нам повну чашу Й для цього у людини сила є. Бо не дає Ісус нікому ноші. Від тої більшої, яка під силу нам. Та й не відкупишся від неї ти за гроші – Ця ноша рівномірна є гріхам.
6
Футбол
Коротко про старт «Рави» у новому сезоні З першими днями весни на футбольні поля України повернулась гра мільйонів. Повернулась вона і у Раву-Руську. Місцевий футбольний клуб «Рава» розпочав підготовку до чергового сезону. Керівники клубу дослухались до слів тренера Романа Самчука і взяли курс на обласні змагання. У зв’язку з цим, команда потребує підсилення і більш інтенсивної підготовки. Щодо першого, то в команда поповнилася воротарем Білим, який свого часу вже захищав кольори команди, захисником Дещицею, який добре знайомий із теперішніми гравцями «Рави» Дацишиним та Яворовим, адже навчався з ними в училищі фізкультури. Також один матч за «Раву» зіграв вихованець рава-руського футболу Мізерник, який протягом останніх років виступав за команди Магерова
Керівники ФК «Рава» взяли курс на обласні змагання та Артасова. Щоправда, його перехід в команду під великим питанням. А ось підготовку до нового сезону «Рава» розпочала з низки товариських матчів, а також з участі у «Кубку Героїв Майдану та Небесної Сотні 2015», який організувала Жовківська районна федерацією футболу. Перший товариський матч команда провели проти команди Кам’янки-Липника/Потелича і впевнено перемогла з рахун-
ком 3-1. Один з голів забив новачок команди Дещиця, який, до речі, в цьому матчі показав гру доволі хорошого рівня. Вже через тиждень у Синьковичах равчани переграли місцеву команду з рахунком 2:1, взявши своєрідний реванш за нищівну поразку у минулому сезоні в чемпіонаті районі. І в цьому матчі знову відзначився новачок. Цього разу це був Мізерник. У цих двох товариських матчах «Рава» показала гру доволі пристойної якості, всі гравці виходили на поле «голодними» до великого футболу.Тта й з приходом новачків конкуренція за місце в основі помітно зросла. Перші ж офіційні матчі «Рава» провела в рамках турніру «Кубок Героїв Майдану та Небесної Сотні», де у групі їхніми суперниками були команди Бучми, Глинська, юнацька команда Добросина, а також кривдники «Рави» в минулорічному «Кубку осені» - команда Городжева. Відповідно до регламенту змагань, матчі відбуваються у форматі два тайми по 30 хвилин. В один ігровий день кожна команда проводила по дві гри. На «Кубок Героїв Майдану та Небесної Сотні», окрім основних гравців, «Рава» заявила доволі велику кількість молоді. Волею жереба першим суперником равчан була команда з Бучмів. Очевидно, команди РавиРуської і Бучми перебувають в «різних вагових категоріях», тому вже після першого тайму зустрічі між цими командами рахунок був 4:0 на користь першої. На другий тайм тренер Рави
«Кубок Героїв Майдану
та
Небесної
сотні»
Турнірна таблиця групи 1
випустив багатьох молодих гравців. Мабуть, саме у зв’язку з цим рахунок до кінця гри і залишився незмінним. Схожою була гра і з юнацьким командою Добросина. Хоч там хлопці і доволі талановиті, але тягатися з досвідченими гравцями «Рави» їм ще зарано. Тож кінцевий рахунок в матчі 3:0 на користь равчан. Найважчим матчем в групі неочікувано виявилась гра проти Глинського. За дуже поганих погодних умов «Рава» звела цей матч в нічию – 1:1. А ось очікуваний найзапекліший матч проти Городжева для команди з берегів Рати виявився легкою прогулянкою. Матч завершився впевненою перемогою 3:1, що дозволило «Раві» посісти перше місце у своїй групі. В 1/8 фіналу «Кубка Героїв Майдану та Небесної Сотні» жереб звів равчан з командою Сопошина. На цій стадії змагань матчі вже проходили в звичному форматі – кожен тайм тривав по 45 хвилин. Вже з першої хвилини гри равчани показали хто в районі чемпіон. Перший там матчу закінчився з рахунком 4:0 – два голи забив Щигол, а ще два потрапили у ворота господарів в результаті автоголів їхніх гравців. На другу половину гри тренер «Рави» Самчук випустив молодь і ті також не підвели, ще тричі вразивши ворота суперника. Вивроцький, Щигол та Богуша довели рахунок до розгрому – 7:0.
Турнірна таблиця групи 2
Турнірна таблиця групи 3
Турнірна таблиця групи 4
Турнірна таблиця групи 5
Ігор Брик
«Рава» - у півфіналі «кубка героїв майдану та небесної сотні»
Турнірна таблиця групи 6
Турнірна таблиця групи 7
Турнірна таблиця групи 8
Фото з групи ФК «Рава-Руська» у соціальній мережі «Вконтакті»
«Кубок Героїв Майдану та Небесної Сотні». 5 квітня, с. Зарудці. Віднів – Рава – 0:4. Рава (основний склад): Білий, Фурса, Старчак, Дещиця, Зінько (к), Чорний, Щигол, Стельмах, Бойко, Мізерник, Дацишин. Голи: Бойко, Щигол, ? (автогол), Щигол (пен.). В четверть фіналі «Кубка Героїв Майдану та Небесної сотні» «Рава» зустрічалась з командою села Відніва. Матч проходив на полі села Зарудці, яке, м’яко кажучи, було неідеальним. Хорошою звісткою для тренерів і керівників команди стало те, що все таки вирішив виступати за «Раву» Олег Мізерник, який
відверто підсилить гру команди в атаці. Гра розпочалась з масованих атак равчан. Вже на третій хвилині гри повинен був відзначитись Щигол, але його удару з меж карного майданчика забракло влучності. Через декілька хвилин Мізерник перевірив на пильність голкіпера Відніва. В цьому моменті він був на місці на відміну від моменту з ударом Бойка, який виник згодом, на 23 хвилині. Вотарем суперника «Рави» не впорався з ударом і пропустив круглого попід руки. Через 15 хвилин сильним ударом подвоїв рахунок Щигол, який вловив на протиході воротаря
Відніва. У другому таймі тренер «Рави» зробив низку замін, чим знову продемонстрував, що ні для кого не закриті двері в основну команду. На 63-й хвилині з правого флангу сильно прострілив Щигол і один з гравців Відніва зрізав «смугастого» у власні ворота. Остаточний рахунок гри встановив все той же Щигол, реалізувавши пенальті. Таким чином, у півфіналі, котрий відбудеться, 7 квітня Рава зустрінеться з командою Глинська. Ігор Брик
Результати матчів 1/8 фіналу (29 березня): Жовква - Добросин (дорослі) - 2:2 (5:6 пен.), Артасів - Магерів 2:6, Віднів - Стара Скварява - 3:2, Сулимів/Звертів - Бишків - 2:2 (4:2 пен.), Поріцьки - Глинськ - 0:1, Збиранка - Забір’я - 0:2, Малехів Липник/Потелич - 2:4, Сопошин - Рава-Руська - 0:7. Результати матчів 1/4 фіналу (5 квітня): Липник/Потелич - Забір’я - 2:1, Магерів - Добросин (дорослі) 0:1, Віднів - Рава-Руська - 0:4, Глинськ - Сулимів/Звертів - 1:0. В 1/2 фіналу зустрічаються (7 квітня): Рава-Руська - Глинськ, Липник/Потелич - Добросин. За матеріалами групи «Футбольна Жовківщина» у соціальній мережі «Вконтакті»
7
7 квітня 2015 року, №4 (63)
Історія
Постаті Равщини
привiлей вiд короля, який дае уявлення про потелич 14 квітня 1680 року король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський видав Потеличу, яке на той час було містом, привілей. Він підтверджував підтверджував привілеї, записи, по життєві пільги і права потелицьких міщан і городян. Зокрема, у люстрації 1766 року йдеться:: «Це місто закладене на 119 ланах, але тепер заросли лісом, заледве шоста частина, на 20 ланів поля залишилась, якого міщани і громадяни міста показали привілей, затверджений Яном III в Яворові від 14 квітня 1680 року, який підтверджував привілеї, записи, пожиттєві пільги і права. Який підтверджує такі привілеї: 5-ий Зигмунта Августа, 6-ий Владислава IV, 7-ий Яна ІІ Казимира. Це є перший привілей Зигмунта Августа, в якому він надав магдебурзьке право, незалежне від будь-якої юрисдикції, вільних пасовищ ultra villam Кам’янка, Верхрата і Кобиляче Озеро, також зрубу дерева на опалення і будівництво дозволив. Другий привілей Зигмунта Августа, яким провіант з шинку вина і паління горілки для
міщан назначив. Третій привілей Зигмунта Августа звільнюючий убогих міщан від податків і мита; четвертий — вільне володіння міськими ґрунтами дозволяючий; п’ятий — до всіх вольностей повертаючий, призначаючий оплату з четверті лану по 16 грошів на Любачівський замок. Шостий привілей Владислава IV, в якому всю продукцію з воскобійні, шинку для міста назначив, три ярмарки, які мають по 12 тижнів тривати, з вільним вибором торгового радника, і тижневі торги з вільним вибиранням від селян дерева, продажею для ратуші дьогтю, смоли і лоєвих свічок, вибиранням штукового від куфи дьогтю по 3 гроші в чужих купців (з попередженням щоб чужі купці не горшками, а куфою в місті продавали), також призначає, щоб від кожного каменя олова по 1 грошу платити для ратушу на місто. Сьомий привілей Яна Каземира, який це місто звільняє від відправлення з кожного лану по солдату на війну і цей же лан для костелу в Потеличі на провізію назначає, ці ж вище перераховані привілеї Ян ІІІ підтверджує, апеляції до Львова або своїх судів дозволив, і це ж саме Август ІІ і ІІІ підтвердили. Повинності міста: Міщани з городів платять згідно з правом свого 62 злотих, євреї з своїх будинків 32 злотих, гончарі відповідно до свого права виплачують 8 злотих на замкові потреби, надають полив’яного посуду, великих і малих горщиків, чашок 6 коп, простих горнят 3 копи, полив’яний кахель 6 коп. Одну кахельну піч раз на 3 роки, де скажуть поставити. Під час опису
всіх повинностей міщани скаржились, що незаконно млин віддано в оренду, продукцію з ярмарку відібрано для ратуші, слугу для орендаря для роботи винаймати і оплачувати змушені. За вирішенням вони звернулись з цим питанням до економічної комісії. Дохід з цього міста і присілка „Прусє“ в сумі 4400 злотих складається з таких частин: 1) ратуша з кам’яницями; 2) бровар з винницею; 3) корчма на передмісті; 4) корчма в Прусє, оренда з якої становить 400 злотих; 5) млин лісовий з трьома каменями; 6) млин прусенський з одним каменем; 7) фолюш, з якого 2 гроші на орендаря, а третій мельникові; 8) податок з жорен від міщан і передміщан, яких є більше ніж 150 осіб, ті що мають жорна гречки по 2 корчики дають, які не мають по одному корчику дають, ще 22 дають гончарі; 9) поля 3 чверті з городами і лугами в Прусєму; 10) 3 підданих з конями, 2 піших по дню панщини і дню шарварку на тиждень і 5 днів на рік повинні відробляти і по 3 мотки пряжі; 11) кадковий податок з кожного католика і єврея від вироблення кадки по 1 злотому; 12) міщани, які шинкують, орендареві від шинку повинні платити, з зауваженням, щоб крім орендаря на весілля, хрестини, похорони, горілки не давали, також щоб пива не варили на своїх котлах, тільки орендарських, платили від вару по 15 грошів і половину обмолоту давали; 13) гончарі олово ні у кого іншого не брали, тільки в орендаря, або у купців, що оплатили податок на місто. 14) податок від мішка пивного солоду по 2 злотих 7,5 грошів, а від горілчаного по 7,5 грошів брали; 15) продаж лоєвих свічок, мазей, дьогтю тільки орендарю дозволено; 16) суди і зібрання міщан повинні бути тільки в орендаря, а напої під час зібрань повинні також в нього брати; 17) всі речі повинні продаватись під ратушею і музика в ратуші повинна грати; 18) податок з горщика меду становить 12 грошів; 19) міщани і євреї тільки на ярмарку повинні купляти збіжжя, важити повинні на колоди і від міри платити по 1 грошу; 20) податок торговий і ярмарковий належить до орендаря; мило від купців і від підводи з деревом по 1 грошу, 21) з нових будинків мають брати алкогольні напої на шинок; 22) Міщани слугу до орендаря дають і йому платити повинні. У Потеличі є три стави. Перший став Боровий, якого спуск (якого інвентар описаний в 1722 році, під час віддання Любачівського староства з королівської власності в оренду канцлерові коронному Шембекові) становив в сумі 1400 злотих, тепер в сумі 1100 злотих. Млин на цьому ставі з трьома каменями, з яких належить орендареві 2 мірки, а третя мельнику. Другий став це гутенський, якого спуск в сумі 300 злотих становить. Третій став Стовпичний, не враховувався, так як ніколи не спускався. Дохід з міста становить на рік 5067 злотих 20 грошів, інші доходи 142 злотих.»
унiкальна спадщина отця iвана гавришкевича 5 квітня 1907 року львівська щоденна газета «Галичанин» повідомляла: «На вісімдесятому році упокоївся Іван Гавришкевич, папський шамбелян (почесний світський духовний титул, – Я.С.), почесний крилошанин (почесний титул священика в єпархії, – Я.С.), титулярний радник Перемишльської консисторії, кавалер ордена Франца Йосифа, настоятель потелицького деканату і приходник в Кам’янці Лісній.» Прізвища Івана Гавришкевича не знайдемо ні у вітчизняних, ні в діаспорних енциклопедичних виданнях. А, втім, він був ще й яскравим публіцистом, письменником, перекладачем, етнографом, краєзнавцем. Іван Гавришкевич народився 1 листопада 1827 року в місті Чесанові (тепер – Республіка Польща) в родині отця Василя (1799-1863), який був добрим знавцем сільського господарства, бджільництва, садівництва, сконструював сонячний годинник (крім годин вказував і дату). Після закінчення гімназії в Перемишлі Іван Гавришкевич вивчав богослов’я у цьому ж місті та у Львові. У 1852 році він призначений парохом у селі Кам’янці-Лісній (тепер – Боброїди). Там він працював до кінця свого життя. У 1869 році Гавришкевич став завідувачем чина потелицького деканального, а в 1873 – дійсним деканом потелицьким. У 1855 році, у четверту річницю шлюбу, овдовів і повністю присвятив себе пастирській, громадській та літературній праці. У своїй автобіографії отець писав, що найулюбленішими його заняттями були землепис (географія – Я.С.), історія, ботаніка, музика і рисунки. Як священик Іван Гавришкевич здобув авторитет і повагу серед духовенства і мирян. З його ініціативи були засновані читальні у Старому Селі, Липнику і дві – в Кам’янці-Лісній. У останньому селі він також збудував нову церкву. У 1884 році Гавришкевича обрали почесним крилошанином Перемишльського собору. Неодноразово (з 1867 року) він обирався депутатом Равської повітової ради та заступником голови цієї ради. У 1901 році Гавришкевич відмовився від цієї посади на знак протесту проти махінацій під час виборів. Служіння церкві Іван Гавришкевич поєднував з літературною і публіцистичною творчістю. Він опублікував кілька десятків повістей, оповідань, нарисів, гострих фейлетонів та статей. Його перу належить низка перекладів творів іноземних письменників. Одне з оповідань, «Страхи», відносять до важливих пам’яток української містичної прози ХІХ ст. Невичерпним джерелом етнографічної діяльності Гавришкевича служили багатоденні мандрівки по рідному краї. Ще будучи студентом, у 1848 році, він з двома товаришами на трьох возах
Церква Різдва Богородиці в с. Кам’янці-Лісовій. 1884 рік. Фото pslava.info
здійснив подорож по Самбірщині, Стрийщині та повторив її у 1851 році. Детальний опис мандрівки Гавришкевич опублікував у 1862 році у львівській газеті «Слово» (числа 20, 22-33). Автор наводить цікаві факти з історії відвіданих міст і сіл, розповіді й легенди, записані з уст мешканців, описує будівлі, зокрема церкви, курні хати, а також звичаї, забобони селян тощо. Читача приваблюють і майстерні замальовки різних куточків галицької землі. З описів можна почерпнути інформацію про лікувальні властивості і потужності санаторіїв Любіня і Трускавця. «У першому погодинно відпускається 500 купелей, на які затрачається 21 тис. горців сірчаної води». Трускавецькі мінеральні води у 1901 році поставили отця на ноги в буквальному розумінні, оскільки він не міг уже пересуватися без милиць. У мандрівничій практиці Івана Гавришкевича важливе місце займали і кількаденні піші походи. Один з них, триденний перехід околицями Львова (довжина 17,5 км), детально описаний в газеті «Слово» за 1863 рік (чч.70-84). Частина цієї мандрівки пролягала на території сучасного Яворівського військового полігону. І лише завдяки детальним описам Гавришкевича можна відтворити реальну картину стану природи на цій місцевості. Мандрівки Іван Гавришкевич використовував не лише для насолоди від зустрічей з природою, а й з науковою метою. Ще у 1852 році у календарі «Перемишлянин» він опублікував працю «Початок до уложення термінології ботанічної руської», де подав 240 назв рослин. Це, фактично, перший український термінологічний словник з біології. Цінність мандрівок по-
лягала ще й у тому, що Гавришкевич відкрив для себе вісім висот, що не увійшли до його каталогу, опублікованого 1863 року. У статті «Висоти Східної Галичини і Буковини» автор подав українські назви 2000 висот, які він переклав з німецької з карти Кумерберга 1852 року. Завдяки цьому Івана Гавришкевича можна вважати піонером і на ниві картографії. Унікальну наукова розвідка Івана Гавришкевича «Село Кам’янка-Волоська» була опублікована в літературному збірнику «Галичанин» (кн.1, вип.) у 1862 році. Це – перша в Галичині комплексна етнографічна праця, яка не втратила наукової вартості і нині. Вона – цінне джерело при написанні історії сіл, що входили колись в Камянку-Волоську (усього –і 14). Праця Гавришкевича відзначається різноплановістю, багатством інформації. Тут історія заснування села, його розміри і походження назви, типи мешканців, їх мова, звичаї, одяг, ремесла, поширені хвороби, культ печі, легенди і перекази, цікаві дані про рослинний і тваринний світ краю, його ґрунти та надра. Чимало місця у праці відведено церковному і житловому будівництву. До речі, вона лягла в основу нарису про Кам’янку-Волоську, вміщеного у третьому томі 16-томного польського географічного словника. Іван Васильович Гавришкевич відійшов у вічність 19 березня 1907 року в Кам’янці-Лісній (тепер – Боброїди) і похований на місцевому цвинтарі. На храмі, спорудженому завдяки старанням отця, встановлена пам’ятна таблиця. Ярослав Серкіз, краєзнавець
День в історії 7 квітня 1955 року у Раві-Руській народився Анатолій Ярема – заступник голови Верховного Суду України, заслужений юрист України.
20 квітня 1893 року у РавіРуській народився Юліан Дадлез – художник, скульптор. Помер 1 червня 1979 року в Ольштині (Польща).
19 квітня 1958 року у РавіРуській відбулася перша районна звітно-виборна конференція відділення Товариства для поширення політичних і наукових знань.
28 квітня 1957 року у РавіРуській відбувся перший районний фестиваль. У програмі: великий фестивальний концерт за участю колективів художньо самодіяльності міста і сіл райо-
ну, зустріч з цікавими людьми, демонстрування художніх фільмів, спортивні змагання, п’єса «Наталка Полтавка», зустріч з учасниками ХVІ Олімпійських ігор, танці, конкурси на кращий костюм, фестивальний тираж, феєрверк. Ярослав Серкіз, доктор філософії, краєзнавець
* Копіювання чи будь-яке відтворення матеріалів та інформації про історію Рави-Руської, опублікованої на шпальтах газети «Прикордоння» у рубриках «Постаті Равщини» та «День в історії», можливе лише з письмового дозволу авторів та редакції.
8 Посміхнімося :-) *** - Чого немає в жіночій сумочці? - Чого-чого? Місця, в ній немає! ***
Сварка в сім’ї: - Ти свиня! - А ти коза! Батьки помітили,що дитина плаче: - Синку, ти чого плачеш? - А якщо мій тато свиня, а мама коза, то хто тоді я? *** - Милий - ти памятаєш, який завтра день? - Звичайно! Десятиріччя нашого весілля! - І як ми відзначимо свято? - Яке свято?! *** Довго збиралася і ось вирішила зробити усю хатню чоловічу роботу! Плюхнулася на диван, дивлюся телевізор... Важко, не сперечаюся, але треба. *** На уроці. Вчителька: - Мені це набридло! Хто там постійно крутиться?! - Земля. - Хто це сказав?! - Галілео Галілей *** Головний орган у людини - це задниця. У всьому бере участь - в лікуванні, навчанні, вихованні, прийнятті рішень і пошуку пригод. *** - Синку, як іспит здав? - Блискуче! Навіть попросили повторити восени... *** - Лікарю, я сподіваюсь, що результат операції буде успішним?
Запитуйте - відповідаємо - Не хвилюйтеся, про невдалий результат ви просто не дізнаєтеся. *** Адвокат радить своєму клієнтові: - У даному разі для вас найкращим виходом буде повернутися до дружини. - Розумію. Але пане адвокате, може, пошукаємо гірший вихід? *** - Як за деревом визначати сторони світу? - Це просто: ялинка — Північ, пальма - Південь. *** — Тату, а це правда, що в декотрих країнах Сходу наречений не знає, хто його дружина, поки не ожениться? — Це в будь-якій країні, синку! *** На будівництво має приїхати комісія. Пpоpаб інструктує робітників: - Що б не трапилось, робіть вигляд, що так і мусить бути. Комісія приїхала, оглядає. Раптом обвалюється одна стінка. Робітник, радісно поглянувши на годинник: - Десять тридцять п’ять. Точно за графіком! *** Депутати це люди, які за наші з вами гроші крадуть наші з вами гроші. *** - Петрику, ти уроки зробив? - Ні. - А чому тоді вже ліг спати? - Менше знаєш - краще спиш! *** - Галю, в тебе дуже гарне волосся. - Ооу, дякую. - Прикро, що під носом.
хто має право на спадщину Шановні читачі! Перед тим, як почати нову тему, хотілося б звернутися до Вас із проханням, все ж таки надсилати на адресу редакції свої запитання. Ставлячи свої запитання, ви будете отримувати відповіді, що допоможуть Вам визначитися із тим як діяти для захисту своїх порушених прав. Зокрема, своїми запитаннями Ви зможете допомогти іншим людям, які, можливо, колись будуть зустрічатися із подібними проблемами. Практика показує, що в основному наші громадяни звертаються за правовою допомогою вже на крайніх стадіях, коли мінімальними витратами вже фактично не можна обійтися. Ви повинні розуміти, що правильна побудова захисту на ранніх етапах – це вже половина справи. Адже в результаті наших дій завжди виникають наслідки. Тому, сподіваємось, все ж таки можна буде організувати об’єктивний діалог на сторінках газети. Сьогодні у рубриці «Запитуйте – відповідаємо» розглянемо тему спадщини та спадкування. Спадщина - матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов’язки померлої фізичної особи, що переходить до спадкоємців. Враховуючи це, ст. 1216 Цивільного кодексу України визначає, що спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Таким чином, можна зробити чітки висновок, що підставою відкриття спадщини є: - день смерті особи – спадкодавця; - або день, з якого вона оголошується померлою. Ці положення закріплені у ч. 1 та ч.2 ст.1220 Цивільного кодексу України. Хто саме має право на спадщину? У відповідності до норм матеріального і процесуального права, діючим законодавством, а саме ст. 1217 ЦК України передбачено два варіанти спадкування: - спадкування за заповітом; - спадкування за законом. Розглянемо кожен варіант окремо. Спадкування за заповітом. Основною умовою застосування саме цього варіанту спадкування – це обов’язкова наявність заповіту. Визначення що таке заповіт, міститься у ст. 1233 ЦК України, яка визначає, що заповіт – є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Отже, у випадку спадкування за заповітом, спадкоємцями є особи, які заявлені у заповіті. Але це не означає, що крім осіб, заявлених у заповіті, не може бути інших спадкоємців. Відповідно до ст. 1241 ЦК України встановлено поняття обов’язкової частки у спадщині. Встановлено, що
«Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка)». Таким чином, якщо ви отримали на свою користь заповіт, то не можете бути упевненими у відсутністю інших спадкоємців. Розмір спадщини за заповітом визначає сам спадкодавець своєю волею. Спадкування за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування отримують спадкоємці за законом в порядку черговості, визначеною у ст.ст. 1261 - 1265 Цивільного кодексу України (ч.1 та ч.2 ст. 1223 ЦК України). Враховуючи визначення черговості отримання спадщини, визначається, що право на спадщину, спадкоємці кожної черги отримують при умові відсутності спадкоємців попередньої черги. Наприклад, якщо ви – спадкоємець третьої черги, то право на спадщину отримаєте лише у разі відсутності спадкоємців 1-ї та 2-ї черги або у випадку їх відмови від прийняття спадщини. Розмір частки при умові спадкуванням за законом визначається ст. 1267 ЦК України, яка визначає, що у загальному розумінні частки кожного із спадкоємців за законом є рівними, але допускається, що самі спадкоємці можуть домовитися між собою про зміну часток у спадщині когось із них, якщо це стосується рухомого або нерухомого майна. Строки прийняття спадщини. Для захисту прав спадкоємців, законодавством встановлено шести місячний термін (ст. 1270 ЦК України) для прийняття спадщини. Це означає, що протягом шести місяців після смерті спадкодавця кожен, хто має право на спадщину, може звернутися до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини. Також цей визначений строк дозволяє нотаріусам вивчити майно спадкодавця, визначити коло спадкоємців та розмір частки кожного з них і т.п. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Для отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець зобов’язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або надіслати її по пошті, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві в нотаріальному порядку. Спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати
до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини спадкоємець подає особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини на підставі ч. 5 ст. 1269 ЦК України, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (6 місяців). Не допускається прийняття заяв про прийняття спадщини, складених від імені спадкоємців їх представниками на підставі довіреностей. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Спадкоємці мають право як на прийняття спадщини, так і право на відмову від прийняття спадщини. Тобто спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини також подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування, а неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Такий порядок та строки видачі свідоцтва про право на спадщину застосовуються до спадкоємців за заповітом і за законом. У наступних статтях ми розглянемо, як правильно і з чого починати оформлення спадщини та, які підводні камені можуть Вас очікувати. Олег Хмілевський, директор Рава-Руської філії юридичної компанії «ТЕРРА»
Інформаційно-аналітична газета. Видається з липня 2009 року. Виходить двічі на місяць. Свідоцтво: ЛВ №883/136 від 10.10.2008. Розповсюджується у Раві-Руській, Магерові, Потеличі, Річках, Кам’янці-Липнику, Новій Кам’янці, Гійче, Дев’ятирі, Добросині, Монастирку, Забір’ї, Волиці, Шабельні, Раті.
Наклад 1000 примірників. Віддруковано у ТзОВ «Червоноградська міська друкарня». Замовлення №
Головний редактор - Андрій БУЧКО Адреса для листів: 80316, Львівська область, Жовківський район, м. Рава-Руська, а/с №1. Електронна пошта: prykordonnya@meta.ua Контактний телефон: 067-77-17-884. Позиція редакції може не збігатися з думкою авторів публікацій. За достовірність даних відповідальність несе автор. Передрук публікацій лише з дозволу газети.