Frontiere mista vol. 04 2015

F

R

O

N

T

I

È

R

E

M

Ι

S

Τ

Α

2015 • 4

Les frontièrs de la cité l ’a l m a n a c h des études culturelles et historiques

publié par Gerda • Dnipropetrovs’k

М 4 • 2015

І

С

Т

А

історикокультурологічний альманах

засновник:

видавництво • Герда рік та місце заснування:

2012 • Дніпропетровськ

редакційна колегія: Андрєєв Віталій

кандидат історичних наук, м. Херсон

Бачинська Олена

доктор історичних наук, м. Одеса

Блануца Андрій

кандидат історичних наук, м. Київ

Богданов Ігор

заслужений архітектор України, м. Дніпропетровськ

Брехуненко Віктор

доктор історичних наук, м. Київ.

Бусигіна Нурія

колекціонер, м. Дніпропетровськ

Вінниченко Ольга

директор видавництва, м. Дніпропетровськ

Константінова Віктория

доктор історичних наук, м. Бердянськ

Кочергін Ігор

кандидат історичних наук, м. Дніпропетровськ

Лиман Ігор

доктор історичних наук, м. Бердянськ

Милов Марк

фотохудожник, м. Дніпропетровськ

Мільчев Володимир

доктор історичних наук, м. Запоріжжя

Пригарін Олександр

кандидат історичних наук, м. Одеса

редактор:

Савчук Варфоломій

доктор історичних наук, професор, м. Дніпропетровськ

Сєнь Дмітрій Грибовський Владислав кандидат історичних наук

доктор історичних наук, м. Ростов-на-Дону, координатор взаємодії з авторами з Російської Федерації

Старостін Валентин м. Дніпропетровськ

художній та технічний редактор

Кислов Михаїл

Харлан Олександр

кандидат архітектури, м. Дніпропетровськ

Чухліб Тарас

доктор історичних наук, м. Київ

В.В. Грибовський

І.П. Чорновол

І

С

Т

З

М

6

Переднє слово

Ґ

Р

8

Релігія та культура на фронтирі

У

Н

Фронтири міста 2012 • 1

Т

К.А. Липа 21 Теорія архітектури, містика і війна

Абель Полесе 34 Неформальність та кордон: нотатки з електрички Одеса–Кишинів

Э.Ш. Идрисов 50 Астраханские ногайцы в современных процессах урбанизации

С.В. Чирук 64 На орбіті Херсону. Старошведська колонія

В.В. Грибовский 82 Город Ногайск и ногайцы

94

Carte postale “Frontière mista” 2015 | 10

В.С. Пукіш 107 Традиційні вітальні формули міського русь кого (українського) населення Закарпаття

С В І Т Л О 112

Д Ж Е Р Е Л

Carte postale “Frontière mista” 2015 | 11

Н.Д. Бусыгина 113 Завещательная практика екатеринославского В.И. Лазебник купечества в документах В.С. Старостин семейного архива Ефановых

П

О

Г

Л

Я

Д

Дмитрюк В.В. 149 Семейный фотоальбом современного одессита «Крѣпость удивительною и чудною архитектурою запорожскою»

Александр Харлан 163

Новый Кодак, визуальная реконструкция

164

Carte postale “Frontière mista” 2015 | 12

Устное повѣствованіе... Никиты Леонтьевича Коржа, 1842.

Фронтири міста 2015 • 4

О

Б

Р

І

Ї

С

Л

О

В

А

В. Немов 165 Шёпот суфлёра | опыт метафизического путеводителя

М

А

Й

Д

А

Н

І.П. Чорновол 219 Від порубіжжя до пограниччя Рецензія на видання: Кравченко Владимир. Харьков /

Харків: сто­лица пограничья; Кравченко В., Мусиездов А., Филиппо­ва О. Представления о Пограничье и практики их использования.

В.М. Cаєнко 223 Екзерсиси з історії середньовічних міст за Дніпровими порогами

В.А. Тюрин 233 Мещанская Самара: terra incognita Рецензия на монографию: Кобозева З.М. Мещанское

сословие г. Самары в пространстве власти и повседневности (вторая половина XIX – начало XX вв.), или Рассказ о «душе с повинностями»

А. И. Слуцкий 237 Три взгляда на историю… Историческая публицистика Кубани

второй половины XIX – начала XX века : П.П . Короленко, И.Д. Попко, Е.Д. Фелицын / сост. В.К. Чумаченко

О.В. Харлан 245 Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї: номінація

для внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

253 96-літ тому Екатеринославскій Вѣстникъ. – Екатеринославъ. – 1919. –

21 августа.

6 Переднє слово Цей випуск «Фронтирів міста»1 був сформований восени 2013 року і залишений на планове «дозрівання», під час якого редактор мав інтенсивно листуватися з авторами, членами редколегії та рецензентами, аби отримати з первинного «сусла» дорогоцінне «вино» і, в решті решт, «зняти» його з «дріжджового осаду». Втім, сталося не так, як гадалося. Між авторами, членами редколегії, рецензентами та редактором замість сподіваних фронтирів – цього мозаїчного мережива, яке так кортіло прикрити цнотливою одежиною толерантності, – пролягла справжня лінія фронту. Пошматувавши ту одежину на лахміття, вона оголила чи не найбільш безсоромні місця людської комунікації. Альманах, котрий відпочатку уявлявся як майданчик для спілкування між українськими та російськими авторами щодо міської історії, вже здавалося, розгубив підстави для самого факту такого уявляння. Дріжджі зависли в каламуті, вперто відмовляючись випадати в осад – зависло «дозрівання» випуску. Звісно, оте недозріле «вино» можна було, спересердя, вилити геть як некондицію. Коли б не думка спробувати все ж подати його до столу читача як «урожай» кінця 2013 року. Як самий край того, що було напередодні бурхливої «біфуркації річки», врешті – як фронтир темпоральностей, черезсмужжя часових нашарувань, текст для діахронного прочитання. Альманах про фронтири в такому світлі сам постає в якості фронтиру. Разом з тим, вміст цього випуску рельєфно унаочнює те, як важко втримати вістря аналітичного поняття «фронтир» на міській проблематиці. Розгляд її контекстів постійно відхиляє це вістря за межі міста, чіпляючи його за інші, не міські, хоча пов’язані з містом локуси. Вектор цього руху гарно посвідчується «нотатками з електрички» Абеля Полесе, шведськими «орбітами Херсону» Святослава Чирука і «трьома поглядами» Аркадія Слуцького. Констатація стійкого дисперсного проживання кочовиків-ногайців довкола міста Ногайська у викладі Владислава Грибовського і відстеження Ельдаром Ідрісовим того, як ця дисперсія 1

Попередні числа: 2012. – Вип. 1; 2013. – Вип. 2 і Вип. 3.

Ф

Р

О

Н

Т

И

Р

И

М

І

С

Т

А

2015 • 4

7

долалася (завдяки зовнішньому втручанню) на прикладі Астрахані теж вказують на той же вектор. Концентрований теоретичний зміст статті і рецензії Ігоря Чорновола спонукає ще раз замислитися над доцільністю тримання понятійного вістря «фронтиру» над міським середовищем. Замислитися над питанням: чи можна розглядати фронтир як елемент міста, а чи місто як складову фронтиру? На ті ж шальки терезів кладуть камінчик і «екзерсиси» Валерія Саєнка стосовно (пост) золотоординських міст, розташованих нижче порогів Дніпра. Втім, напрацювання Катерини Липи, Володимира Пукіша, Нурії Бусигіної, Валентини Лазебник, Валентина Старостіна, Вікторії Дмитрюк, Олександра Харлана, розгорнувши широке полотно міського розмаїття, ніби виступили в ролі того «якоря», що утримує альманах у руслі заявленої в попередніх випусках концепції, попри круговерть, створювану стрічними течіями. Так само й художньо-літературний погляд В. Нємова фіксує складну астраханську мозаїку на грані революційного перелому. І все ж, строкату палітру текстів та зображень, явлену цим випуском, поєднує не лише переважання доцентрового над відцентровим. Тематичної збалансованості додає і те, що головним його персонажем є кордон у найрізноманітніших проявах своїх з’єднувальних та відокремлювальних функцій – кордон як фронтир і кордон як межова лінія, поставлені у те чи інше відношення щодо міста. То ж подаючи до столу читача цей продукт фронтирної взаємодії, ми були щирими в розкритті умов і складових його приготування, власне як і його смакових особливостей. Це приготування не могло б дійти до завершення без співпраці членів редколегії та різнобічного сприяння, порад, застережень і консультацій, наданих у різний час З.М. Кобозєвою (м. Самара), Т.Г. Гончаруком (м. Одеса), З.А. Маломьотовою (м. Астрахань) та В.К. Чумаченком (м. Краснодар). В.В. Грибовський,

редактор альманаху «Фронтири міста»

8 І.П. Чорновол

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

РЕЛІГІЯ ТА КУЛЬТУРА НА ФРОНТИРІ1 Варто представити історію України не лише як історію конкуренції і змагань різних станів, верств, конфесій, етносів, культур, націй, держав тощо, а і як простір взаємодії, взаємопроникнення, взаємозбагачення цивілізацій, культур, народів. У цьому варіанті «периферійність» української історії перетвориться на потужний пізнавальний стимул і дозволить подолати синдром меншовартості, характерний для національних історій «периферійних націй». Касьяснов Г., Толочко О. Національні історії та сучасна історіографія: виклики й небезпеки при написанні нової історії України // Український історичний журнал. – 2012. – № 6.– С. 21.

Як порівняно нещодавно уточнила дефініцію фронтиру американський філософ Анна Холодна, це «обмежений простір змінних цінностей, де різні культури вперше стикаються з „іншістю” (otherness) й сприймають, пристосовують або одомашнюють її»2. Зазначивши можливі фронтирні інтерпретації, Андреас Каппелер виділив «релігійний і культурний фронтир між різноманітними ціннісними й культурними традиціями» як окремий напрямок досліджень 3. Утім, А. Каппелер озвучив підхід, який існував ледь не від самого початку історіографії 1

Цей текст продовжує цикл публікацій І. Чорновола про компаративний підхід до тези про фронтир: «Дике Поле» і «Дикий Захід». Україна у світлі тези Тернера // Критика. – 2006. – № 6. – C. 26–28; Середньовічні фронтири та модерні кордони // Критика. – 2006. – № 10 – С. 9–12; Фронтири Росії // Критика. – 2007. – № 6. – С. 17–21; Географія фронтиру та її піонери // Критика. – 2008. – № 7–8. – С. 27–30; „Wild West” and „Wild Fields”: Ukraine in the Light of Frederick Jackson Turner’s Frontier Thesis. The text of the public lecture given in Columbia University, Harriman Institute on February 15, 2008 and Shevchenko Scientific Society, March 15, 2008 // Електронний ресурс: http://www.shevchenko.org/ users/shevchenko-cgi/webdata_news.cgi?fid=1205945129&query=pagenum%3D1%26cgifunction%3DSe arch&cgifunction=form ; З історії історичної науки в США: історіографія Латинської Америки і «теза Болтона» // Історіографічні дослідження в Україні. – Київ, 2008. – Вип. 19 – С. 132–157; Середні Віки у світлі Тернерової тези про фронтир // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. 13. – Дрогобич, 2009. – С. 203–216; Теорія компаративних фронтирів // Регіональна історія України (далі – РІУ). – Вип. 3. – Київ, 2009. – С. 41–66; Історіографія Австралії у світлі тези Тернера // РІУ. – Вип. 4. – Київ, 2010. – С. 239–248; Дискурс колонізації в українській історіографії у світлі теорії фронтиру // Історія – ментальність – ідентичність. Т. IV: Історична пам’ять українців і поляків у період формування національної свідомості в XIX – першій половині ХХ століття. – Львів, 2011. – С. 151–164; Фредерик Джексон Тернер і концепція фронтиру // РІУ. – Вип. 5. – Київ, 2011. – C. 77–100; Блукаючі метрополії. Історіографія Канади у світлі тези про фронтир // РІУ. – Вип. 6. – Київ, 2012. – С. 115–124; Фронтири Стародавнього Риму // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип. XVI. – Дрогобич, 2012. – С. 18–31.

2

Klein K. Frontiers of Historical Imagination. Narrating the European Conquest of Native America. 1890– 1990. – Berkeley, Los Angeles, London, 1997. – P. 210.

3

Каппелер А. Южный и восточный фронтир России в XVI–XVIII веках // Ab-Imperio. – № 1. – Казань, 2003. – C. 48.

Чорновол І.П. • Релігія та культура на фронтирі

19

конфесійної ситуації в Україні. Впродовж литовської «реконкісти» Поділля слов’ян-потурнаків прогнали в Добруджу, де вони остаточно тюркізувалися. Промовистий приклад вирішення проблеми неофітів – наказ кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка про фізичне знищення кількох тисяч потурнаків Кримського ханства, виведених козаками з кримської неволі, як наслідок відмови останніх повернутися на православну віру батьків (1675). Нова конфесія нерідко ставала вагомим фактором в процесах етногенезу, як це було, наприклад, на Балканах. Але в українських умовах «при ненависті до релігійних перекинчиків – боснійська модель в зоні Великого кордону та в гінтерлянді не могла здійснитися». Водночас, акцентувавши увагу на примусовій конверсії, Я. Дашкевич не вважав, що етноконфесійну ситуацію на теренах України визначала нетерпимість. «Періоди релігійної толерантності з обох боків кордону чергувалися з часами фанатизму та насильницького наступу на етноси з т. зв. релігійних мотивів», – стверджував він. Нерідко релікти попередньої конфесії зберігалися в нових віруваннях, а елементи різних релігій перепліталися в чудернацький спосіб. Наприклад, один з різновидів популярних зображень козака Мамая з музичним інструментом ґрунтується на калмицькому зображенні буддійського божества з картин, які калмики прикріпляли до сідел у спеціальних футлярах. А в випадку секти «жидівствующих» релігійні новації з південного боку фронтиру проникли на північ та стали основою оригінальної релігійної течії в Росії й Україні. В Росії «жидівствующих» вважали за єретиків, але в толерантнішій Україні їх не переслідували, завдяки чому вони вербували прихильників навіть серед вищих верств населення. «Намагаючись розглянути частину проблематики, пов’язаної з дослідженням етноконфесійної ситуації обабіч Великого кордону, я намагався довести перспективність вивчення цієї тематики саме в таких аспектах. Загальний висновок зводиться до того, що Великий кордон у цивілізаційному та духовному розумінні не був герметичним, непроникним бар’єром. Він був вибірковим фільтром, через який в обидва боки проникали явища релігійної культури народів Заходу і Сходу. А методи вирішування конфесійних конфліктів по обох сторонах Великого кордону були практично однакові як з боку Європи, так і з боку Азії»35. Так Я. Дашкевич закінчив цей свій текст, а іншу свою статтю – словами про те, що «Великий кордон чекає подальших досліджень»36.

35

Дашкевич Я. Конфесійні відносини Великого кордону (XIV–XVIII ст.)… – С. 206–210.

36

Він же. Великий кордон України за картами Боплана (політичні та конфесійні відносини) // Історичне картознавство України. – Львів; Київ; Нью-Йорк, 2004. – С. 114.

20

Ґ

Р

У

Н

Т

Фронтири міста 2015 • 4

Таким чином, спробуймо виділити етапи формування конфесійної ідентичності українського козацтва: 1. Період «стрибка в варварство», що співпадає з етапом його формування (XV–XVI ст.) як авангарду протистояння агресії «бусурман». Всупереч риториці «священної війни» проти мусульман, конфесійний чинник не відігравав істотної ролі, що підтверджують також суперечливі твердження сучасників про прихильність козаків до ісламу й встановлене тюркське коріння феномену козакування, як і широка присутність у їхніх рядах вельможних католиків і неістотна роль конфесійного чинника в перших повстаннях.

2. Період інтенсивної конфесіалізації («ставання православними»), що співпадає з завершенням формування Запорізької Січі, активне залучення козацтва до міжконфесійної боротьби. Апогей протистояння турецькій агресії, козацькі рейди на Стамбул і Малу Азію (1608–1624).

3. Православна ідентичність як каталізатор воєн за незалежність козацького стану (до кінця XVII ст.), карколомні зміни політичної ситуації супроводжують щораз частіші військові альянси з мусульманами.

4. Православна ідентичність як каталізатор інтеграції в Російську імперію (XVIII–XIX ст.). Що стосується міжконфесійних стосунків взагалі, в конфліктних ситуаціях здебільшого учасники історичного процесу в Україні керувалися політичною й економічною доцільністю. Всі вони перебували приблизно на однаковому культурному й технологічному рівні, що перешкоджало асиміляції, жодне суспільство не зазнало деструктивної руйнації до рівня аборигенів Австралії чи Африки. Саме тому такі крайні форми міжконфесійних стосунків, як насильницька конверсія, депортація, етноцид, траплялися порівняно зрідка, в умовах ескалації, внаслідок катастрофічної поразки (перемоги). Дефіцит людських ресурсів також сприяв відносній толерантності загального клімату ситуації в Україні, що регулярно приваблювало сюди дисидентів з сусідніх країв. В результаті поступово сформувалося мультиконфесійне й мультикультурне суспільство, яке було таким аж до періоду другої світової війни. В цьому сенсі історія України не є унікальною, всі ці ознаки притаманні й історії усіх інших фронтирів, не інтегрованих в національні держави.

21 К.А. Липа

мистецтвознавець, Київ

ТЕОРІЯ АРХІТЕКТУРИ, МІСТИКА І ВІЙНА

Міркуючи про ренесансову теорію містобудування та фортифі­ ка­ц ійну науку важко обійти увагою містичну складову тогочасних архітектурних поглядів. В українському архітектурознавстві цю «слизьку» проблему оминають вже не перше десятиріччя, хоча без бодай побіжного огляду містики, якою були просочені і архітектурні трактати, і саме сприйняття фортифікацій, важко розглядати сим­ воліку урбаністичних утворень та семантику окремих споруд. Ця стаття є спробою співвіднести будівельну містику, що побутувала в європейській теорії архітектури, із практикою оборонного будівництва на теренах України, зокрема на Поділлі. Інтелектуали доби Ренесансу вважали, що існує певна узагальнена теорія, спільна для всіх наук – scientia universalis, яку називали також mathesis. Ця теорія базувалася на вченні Аристотеля, Платона та Піфагора і стала науковим стандартом, який передбачав, що весь всесвіт від найбільших об’єктів до найменших невидимих часток керується спільними математичними законами1. За легендою, Піфагор винайшов зв’язок між нематеріальним світом звуків і матеріальним людським світом, коли співвідніс вагу різних молотів, молотків і молоточків у кузні з висотою звуку, який вони видають при ударі. Він же створив монокорд, інструмент із єдиною струною, пропорційно розділеною на інтервали, що творять октаву – основу тональної системи європейської музики 2. Для англійського вченого і містика зламу XVI–XVII ст. Роберта Фладда монокорд став «внутрішнім принципом усього сущого, який із центру всесвіту несе гармонію усьому живому у космосі»3. Одним з найцікавіших прикладів піфагорійського підходу і практичного використання mathesis є написаний у 1436 р. фламандцем Гійомом Дюфаї мотет «Nuper rosarum flores». У музиці, створеній із нагоди освячення 1

Goudeau J. A Northern Scamozzi // Nicolaus Goldmann and the Universal Theory of Architecture // Annali di architettura. – № 18–19, 2006–2007. – P. 243.

2

Vera M.A. Proportion, Symmetry and Mathematics in the Renaissance Theory of Construction: Vignola’s treaty of Architecture and Musical Mirror // Proceedings of the Third International Congress on Construction History. – Cottbus, 2009.

3

Roob A. Alchemy & Mysticicism – Taschen, 2005. – P. 25.

32

Ґ

Чотирикутний план замку у Сутківцях з п’ятикутними пунтоне на рогах

Р

У

Н

Т

Фронтири міста 2015 • 4

Тетраграматон, вписаний у серце з доданою літерою «шин».

Гравюра з твору Якоба Беме «Libri apologetici».

Впадає в око знайомство поета з доволі свіжим на той час твором протестанта-кабаліста Якоба Беме «Libri apologetici» (1621 р.). На одній з гравюр-ілюстрацій маємо зображення тетраграматону, вписаного у серце. У нижньому ряду літер (в основі трикутника) ім’я Єгови перетворено на ім’я Єгошуа за рахунок інтерполяції оточеної променями букви «шин». Малюнок являє собою символічне зображення Бога і його ієрархії у людському серці. Беме пояснює зображення наступним чином: «Ми, люди, маємо єдину книгу, що веде нас до Бога. У кожного вона всере­ дині нього, і являє собою безцінне Ім’я Бога. Її літери – це полум’я Його любові, яку Він у безцінному Імені Ісуса відкриває нам у Своєму серці. Читай ці літери у своєму серці і душі, і тобі буде досить цієї книги. Усі писання дітей Бога спрямовують тебе до цієї книги, тому що вона містить усі скарби мудрості. Книга ця – «Христос у тобі»25 .

Про це ж, власне, і йдеться у вірші. Наталя Яковенко звернула увагу автора на те, що слово «пребиваєт» означає «перебуває» у просторовому сенсі 26. З цього випливає, що у вірші архітектурну теорію трактовано, так би мовити, від супротивного: у трактатах архітектура подається антропоморфною і пропорціонуєть25

Королев К. Назв. твір. – C. 457.

26

Принагідно дякую п. Наталі Яковенко за люб’язно надані тлумачення туманного змісту цитованого уривку.

Липа К.А.• Теорія архітектури, містика і війна

33

ся виходячи з вимірів людини, а у вірші людина «вибудовує» свій духовний світок наче споруду – храм. Причому уявляє цей храм простором, місцем перебування «священика за чином Мелхиседековим». Таке використання архітектурних понять для створення літературного образу може свідчити про доволі широке знайомство інтелектуалів на теренах України на поч. XVII ст. із настановами архітектурних трактатів. Крім того, даний уривок демонструє шанобливе ставлення тогочасного суспільства до праці художника та будівничого. Виходячи із усього сказаного вище, уявляється, що містична філософія архітектурної теорії в процесі реалізації у будівництві та подальшому використанні оборонних споруд за призначенням трансформувалася у таку собі захисну побутову магію. І ланкою, що єднала «високу» теорію інтелектуалів із магічними уявленнями тих, хто користувався спорудами, могли бути практичні трактати з фортифікації.

34 Абель Полесе

доктор філософії, старший науковий співробітник Інституту політології Талліннського університету

НЕФОРМАЛЬНІСТЬ ТА КОРДОН: нотатки з електрички Одеса–Кишинів1

Вступ: ринок, що рухається Одеський залізничний вокзал, 11:30 ранку. Сонце освітлює людей і поїзди, а натовп перевантажених багажем пасажирів зібрався на останній платформі, залишивши решту вокзалу майже порожнім. Незважаючи на всю різнорідність цього натовпу, на очі одразу спадає один типовий персонаж – бабусі 2. Ці літні жінки з неочікуваною жвавістю бігають туди-сюди, несучи в руках величезну кількість продуктів. У поїзд закидаються приєднані до імпровізованих візків сумки, наповнені кавою, борошном, огірками та капустою. Люди кричать, сперечаються і навіть деруться за місця. Таке неочікуване явище зацікавило мене як випадкового спостерігача (яким я був на той час), і моє здивування тільки посилилося, коли я дізнався, що це був мій поїзд – електричка з Одеси до Кишинева. За термінологією радянської доби, електричка – це невеликий поїзд із вагонами лише четвертого класу3, який дуже повільно перевозить пасажирів на невеликі відстані. У нашому випадку він проходить 180 км між Одесою та Кишиневом приблизно за п’ять годин. Те, що колись було поїздом внутрішнього сполучення, який курсував між двома радянськими містами, тепер, після розпаду СРСР, стало поїздом міжнародного сполучення, яким щодня користуються декілька сотень людей. До Кишинева поїзд прямує через Придністровську Республіку.

1

Автор висловлює подяку Marie Curie IOF (no. 219691) та IRSES (no. 295232) за надання підтримки для проведення цього дослідження. Попередня версія цієї глави була представлена на семінарі «Народжуване громадянство і оспорювана ідентичність між Дністром, Прутом і Дунаєм» (Max Planck Institute of Social Anthropology, Галле, 10–11 березня 2005 року), а її пізніша версія була опублікована в Anthropology of Eastern Europe Review (травень 2006 року).

2

У радянській термінології слово «бабуся» означає літню жінку, зазвичай віком за 50 років. З часів пострадянських реформ ці люди насилу зводять кінці з кінцями, отримуючи мінімальні пенсії, розмір яких недостатній для виживання. Часто їм доводиться винаходити інші способи поповнити свій мізерний дохід.

3

У цьому поїзді є два види четвертого класу. Сплативши 1 гривню (обмінний курс змінюється, але після кризи 2008 року він становив приблизно 10 гривень за 1 євро), люди могли їхати у вагоні з телевізором і протягом п’яти годин дивитися старі бойовики.

Абель Полесе • Неформальність та кордон

49

можливість розірвати порочне коло кризи, привезти нові товари і заробити трохи грошей. Проте, як зауважував М. Бові49, тіньова економіка, як правило, пов’я­зана з інституційною неспроможністю. Отже, в цьому випадку є учасник, що програє, і це – сама держава. Слабка держава означає неконтрольовані доходи, несплату податків на доходи і, що навіть важливіше, спотворене уявлення про роль держави. Держава сприймається як інструмент обмеження ініціативи і діяльності, який не надає ніякої реальної переваги своєму законослухняному громадянину. Там, де держава в змозі захистити своїх громадян і надати їм деякі переваги і перспективи в обмін на їх лояльність, люди виказують більше бажання діяти в рамках законності50. З урахуванням нинішньої ситуації в регіоні, Молдова та Україна все ще далекі від такої перспективи. У регіоні з високим ступенем еміграції51, електричку слід розглядати як ще одну стратегію виживання для громадян Молдови (а також і для українських посадових осіб), які не можуть розраховувати на власні державні інституції. До проаналізованої нами динаміки у таких країнах як Україна і Молдова застосовуються різні тлумачення. На думку західних політологів, слабкість держави (її нездатність контролювати економічні та соціальні процеси) стимулює тіньову економіку, яка, у свою чергу, живить корупцію. Проблему тут вони бачать у тому, що у такій ситуації держава не отримує ніяких доходів і виявляється нездатною забезпечити своїм громадянам гідний рівень життя. За альтернативною точкою зору, слабка держава сприяє розвитку системи контрабанди та корупції, і може не відповідати традиційному баченню держави як розподілювача добробуту, оскільки вона створює систему функціональних операцій, у яких люди самі виступають розподілювачами добробуту, обминаючи державні канали: торговці можуть самі заробити собі на їжу, митники самі можуть підняти свою заробітну плату, а майбутні покупці мають можливість придбати такі товари, які в іншому випадку вони б ніколи не змогли купити. Чи відносити такі дії до «незаконних» або «необхідних», вирішувати читачеві.

49

Bovi M. The nature of the underground economy – some evidence from OECD countries // Journal for Institutional Innovation, Development & Transition. ‑ 2003. ‑ № 7. – Р. 60–70.

50

Bovi M. The nature of the underground economy… ‑ Р. 67.

51

Експерти кажуть, що за кордоном працюють не менше 20 % економічно активного населення Молдови (або близько 300 тис. чоловік), хоча ця цифра може досягати і 1 млн. (RFE, Moldova: mass migration threatens the country’s future by Eugen Tomiuc, 29 October, 2004).

50 Э.Ш. Идрисов

кандидат политических наук, заместитель директора Астраханского филиала Российской академии народного хозяйства и государственной службы при Президенте РФ

АСТРАХАНСКИЕ НОГАЙЦЫ В СОВРЕМЕННЫХ ПРОЦЕССАХ УРБАНИЗАЦИИ

В современных условиях этнокультурное развитие все более приобретает искусственную (конструируемую) форму. Традиционные основы хозяйства, материальной культуры, в течение XX в. ушли в прошлое. Вместе с этим изменилась социальная организация и духовная культура этноса. Значительная часть в этнокультурном воспроизводстве теперь зависит от складывания профессиональных форм искусства и литературного творчества. Определяющее значение для любой этнической системы имеет способность приспосабливаться к урбанизации. Вырастает целое поколение, оторванное от этнической среды, что особенно заметно у городских жителей. Сегодня на примере многих народов часто можно говорить о процессах этнической аккультурации и ассимиляции. Эта проблема особенно ощутима в сфере владения родными языками. Даже, казалось бы, этносы, имеющие собственные государственные образования, задаются вопросом о судьбе родного языка в условиях современных социолингвистических изменений. В виду этого важно и изучение того, как эти процессы происходят у этносов, не имеющих собственных административно-территориальных автономий. Одним из таких этносов в России являются ногайцы. Ногайский этнос сложился в результате этногенетических процессов золотоордынской эпохи XIII–XV вв. Основным определяющим фактором его этнического развития был кочевой образ жизни с последующим обоседлением и переходом на стационарное воспроизводство. В средине XVI в. – начале XVII в. их собственное государство, Ногайская Орда, распадается на части, и ногайские кочевые группы мигрируют за пределы первоначальной территории своего расселения (междуречье Волги и Урала) и распределяются на юго-западных оконечностях евразийской степи. К XVIII в. складываются крупные массивы ногайского населения в Нижнем Поволжье, Северном Кавказе, Крыму и Подунавье. В дальнейшем некоторые группы мигрируют на территорию Турции. Существовавшее ранее широкое взаимодействие между этнотерриториальными группами ногайцев прерывается, особенно в ХХ в.

Идрисов Э.Ш. • Астраханские ногайцы в современных процессах

63

свобождению от этнических норм, что мы и наблюдаем у современной ногайской молодежи разных регионов в Астрахани. Ногайская молодежь принимает активное участие в областном празднике восточных народов «Навруз». Традиция проведения «Навруза» обществами национальных культур возникла с конца 1990-х годов, прежде всего, как праздничное мероприятие культуры, адаптированное к городским условиям. По устоявшимся региональным правилам «Навруз» проводится не в марте, как положено, а в апреле. На празднике все мусульманские народы Астраханской области выставляют свои юрты или шатры, представляют свою песенную и танцевальную культуру, а также традиционную кухню. Подытоживая обзор состояния включенности ногайцев Астраханской области в процессы урбанизации, отметим, что они представлены несколькими местными субэтническими группами с заметным вкраплением представителей ногайцев Северного Кавказа и, таким образом, образующими единое этнокультурное движение, но не имеющим единой внутренней социокультурной характеристики. Процесс нивелирования традиционной этнокультуры происходит, прежде всего, в городской среде, но он имеет свои пределы, так как затрагивает только некоторые внешние сферы и не касается бытовых основ, сложившихся за предшествующий исторический период. Кроме этого надо отметить, что ногайцы в основной массе все еще проживают в сельской местности, а те, кто переехал в город, не теряет своей связи с сельской средой, поддерживаемой через родственников, используя при этом и другие формы постоянного общения. Более урбанизированными выглядят бывшие жители городских поселков, переехавшие на постоянное жительство в микрорайоны, расположенные в центре города и вокруг него.

64 С.В. Чирук

аспірант кафедри історії України Дніпетровського національного університету ім. Олеся Гончара

НА ОРБІТІ ХЕРСОНУ. СТАРОШВЕДСЬКА КОЛОНІЯ

У другій половині XVIII ст., завдяки військово-політичним успіхам Російської імперії, традиційний кордон між Російською імперією та Кримським ханством спочатку перемістився, а потім – зник. Почалась колонізація Південної України, яка мала сприяти тому, щоби перемішати населення у «цивілізаційному котлі». Натомість, вона створила нові, локальні кордони – культурні, релігійні, етнічні, мовні, соціальні. Накладаючись один на одного, час від часу відкриваючи свої двері, вони формували той унікальний світ, в якому наприкінці XVIII – на поч. ХІХ ст. жили мешканці цього регіону. Силу та значення таких невидимих кордонів можна оцінити завдяки сучасним соціологічним та демографічним дослідженням. Відповідно до них, іноетнічне та інокультурне середовище підштовхує колоністів укладати шлюби поміж собою та уникати контактів із представниками інших віросповідань. Відсутність контактів створює роль своєрідного карантину через що спостерігаються демографічні особливості – різний рівень смертності, шлюбності тощо1. Таким чином, відмінна культура представляє собою потужну центробіжну силу, яка спонукає емігрантів замикатися у своєму мікрокосмосі, що особливо помітно у сільській місцевості. У той же час економічні та культурні потреби міста спонукають його розширювати свій вплив, шукаючи нових працівників, ринки збуту промислових товарів та місця поповнення продовольчих запасів. Окрім того, міста здійснюють адміністративний контроль та зосереджують у собі значний інтелектуальний потенціал у вигляді релігійних та освітніх центрів, які мають свою привабливість. Виходячи з того, що міста прагнуть до експансії, а села, особливо інокультурні, – до замкненості, але, в силу об’єктивних причин, не можуть відмовитися від контактів із містом, можна говорити про наявність контактної зони між селом та містом, до якої, в першу чергу, залучені села-супутники. Цю зону характеризує те, що частота контактів між міським та сільським населенням у ній значно вища ніж у більш віддалених сільських населених пунктах. При цьому, у випадку Південної 1

Poppel F., Schellekens J., Liefbroer A.C. Religious diferentials in infant and child mortality in Holland, 1855– 1912 // Population Studies. – 2002. – № 56. – P. 277–289.

Чирук С.В. • На орбіті Херсону. Старошведська колонія

81

опекунства, и получали как кормовые, так и ссудные деньги, по распоряжению Екатеринославской Казенной палаты 2-е, В высочайше конфирмованном нам докладе в 6 день апреля 1800 года в 3-м пункте о колонистах данцигских сказано: «1-е, принимая правилом высочайший рескрипт 1792 года июня 2-го дня, чтобы из денег употребляемых на данцигских колонистов вызванных в 1787 и 1788 годах, взыскивать ту только сумму, которая на наличных причитается из числа употребленных по счету надворного советника Контениуса на всех колонистов 53201 [рубль] 98 ¼ коп. следует почитать в долгу на отысканных 116 душах 16579 [рублей] 24 ¼ коп. из коих доводится на каждую 104 [рубля] 31 ¾ коп.», следст- // 7 венно и пришлось на вышеписанных 14 семейств 28 душ данцигских колонистов, поселенных в шведской колонии 2929 [рублей] 89-коп., взыскание коих и расположено на 30 лет считая с 1800 года. О шведских колонистах в 3-м пункте также сказано: «приняв за основание высочайший рескрипт 1792 года июня 2-го дня данный генерал-майору Каховскому относительно взыскания казенного долгу с данцигских колонистов и согласно с высочайшим именным вашего императорского величества указом состоявшемся 1797 года ноября 29-го дня, касательно взыскания недоимки с жителей астраханской губернии из числа издержанных на сию колонию денег 19622 [рубля] 69 ¾ – коп. да на поселение 31-го человека пленных шведов 352 [рубля] 1¼ – коп. следует взыскивать сумму причитающуюся только на наличных, то есть с колонистов 3006 [рублей] 37 ½ – коп., с пленных же 45 [рублей] 42 коп. пла- // 7 зв. теж сего долгу должен начаться с 1800 года, таким образом, чтоб шведские переведенцы выплатили всю сумму в двадцать, а пленные шведы в десять лет». Как казенный долг вообще на поселенных в Старо-Шведской коло­ нии шведских и данцигских колонистах состоящий, взыскивается поныне на основании высочайше конфирмованного в 6 день апреля 1800 года доклада, то Екатеринославская Контора иностранных поселенцев честь имеет донести о сем Попечительному комитету о колонистах южного края России, предавая вышеизъясненные обстоятельства его благорассмотрению. Младший член Василевский Секретарь Семенов Помощник секретаря Савеннов ДАОО. – Ф. 6. – Оп. 5. – Спр. 3661. – Арк. 5–7. Оригінал.

82 В.В. Грибовский

к. и. н., научный редактор издательства «Герда», г. Днепропетровск

ГОРОД НОГАЙСК И НОГАЙЦЫ

Ногайцы были последними кочевниками южноукраинских степей, составлявшими большинство их малочисленного населения до последней четверти ХVIII в. Во время войны Турции и России 1768–1774 гг. бо́л ьшую часть Едисанской, Буджацкой, Едичкульской и Джембуйлуцкой ногайских орд российское командование переселило на правый берег р. Кубань. В ходе ликвидации Крымского ханства и присоединения его территории к Российской империи в 1783 г. царское правительство столкнулось с крайне сложной проблемой управления ногайскими кочевниками. Военно-полицейские мероприятия, предпринятые А.В. Суворовым летом–осенью 1783 г., вызвали массовую миграцию ногайцев за пределы владений России и активное участие в антироссийских выступлениях представителей кавказских обществ, поддерживаемых Турцией. Тех ногайцев, которые оставалась под российской властью, в 1790 г. переселили в Северное Приазовье, где им отвели территорию между речками Молочная, Берда и Токмак. Здесь для них создавали максимально льготные условия, ссылаясь на которые можно было агитировать их единородцев, находящихся в турецких владениях, к переходу в российское подданство. В 1804 г. у поселенных в Приазовье ногайцев возник острый внутренний конфликт, вызванный злоупотреблениями их мурз. Большинство кочевников отказалось от своих «древних прав», закрепленных в указе Александра I от 16 июля 1801 г. о создании Ногайского казачьего войска, и согласилось перейти в состояние «свободных земледельцев», чтобы избавиться от произвола родовой знати. Осенью 1804 г. в Приазовье было учреждено отдельное приставство, перед которым правительство поставило задачу в кратчайшие сроки обоседлить всех находящихся в его ведомстве кочевников без причинения им ущерба1.

1

Грибовський В.В. Ногайське козацьке військо: юридичний статус і соціальний контент // Кубань– Україна: питання історико-культурної взаємодії. Вип. VII. – Краснодар; Київ: ЭДВИ, 2013. – С. 266– 300.

107 В.С. Пукіш

здобувач Адигейського державного університету, м. Майкоп, РФ

ТРАДИЦІЙНІ ВІТАЛЬНІ ФОРМУЛИ МІСЬКОГО РУСЬКОГО (УКРАЇНСЬКОГО) НАСЕЛЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ

Останнім часом значну увагу дослідників привертає тема мовного етикету в поліетнічному середовищі, зокрема, в такому специфічному багатонаціональному та мультикультурному регіоні як Закарпаття1. Вчені підкреслюють, що на мовний етикет представників старожитніх етносів Закарпаття (до них відносимо закарпатських українців (карпатських русинів)2, угорців, словаків, німців, румун, ромів і євреїв), навіть коли вони розмовляють рідною мовою, суттєво впливають традиції, звичаї, ментальність інших етносів, що проживають у ре­ гіоні3. У цьому зв’язку особливо підлягають взаємовпливам вітальні формули, що використовуються (чи використовувалися в минулому) представниками цих старожитніх етносів – адже всі вони впродовж багатьох століть постійно контактували один з одним, висловлювали певні побажання тощо. Тут також слід узяти до уваги той факт, що багато закарпатців протягом тривалого часу були дво- чи багатомовними. В колишній Австро-Угорській імперії до таких білінгвів, здатних «з обома мовними групами та культурами або ж їхніми частинами ототожнюватись»4, належали, зокрема, представники нечисленної русько-української5 інтелігенції – греко-католицькі священики та 1

Див., зокрема: Фабіан М.П. Етикетна лексика в українській, англійській та угорській мовах. ‑ Ужгород, 1998; Гульпа Д.В. Форми привітання в угорській та українській мовах на Закарпатті // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. – Вип. 6. – Ужгород, 2002. – С. 33–36; Hulpa Diána. Köszönési formák a kárpátaljai magyar és ukrán köznyelvben // Nyelv, nemzet, identitás. A VI. Nemzetközi Hungarológiai Kongresszus (Debrecen, 2006. augusztus 22–26.) nyelvészeti előadásai. I. kötet / Szerkesztette Maticsák Sándor. Budapest – Debrecen, 2006. – P. 53–60.

2

Проблема встановлення статусу карпаторуського (русинського) ідіома як самостійної мови або діалекта української, а також етноніма «[карпатський] русин» як найменування окремого етносу, чи тільки як історизма, тотожного поняттю «закарпатський українець як субетнос українського етносу», виходить за межі цієї роботи.

3

Гульпа Д.В. Мовний етикет угорського населення Закарпаття: автореф. дис… канд. філолог. наук. – Ужгород, 2008. – С. 7.

4

Гульпа Д.В. Мовний етикет... – С. 7.

5

Тут і далі руський вживається як прикметник, похідний від іменника русин. Даний слововжиток є природнім і традиційним не лише для Закарпаття, хоч сьогодні в таких випадках у літературі здебільшого використовують штучно створений прикметник русинський.

112

| *

Ф

Р

О

Н

Т

И

Р

И

М

І

С

Т

А

2015 • 4

carte postale “Frontière mista” 2015 | 11

* Белявский Прокофий Андреевич. Фотография Миткина начала 1860-х гг. из альбома К.И. Ефанова. // Из частной колекции семьи Бусыгиных.

Н.Д. Бусыгина

коллекционер, член редколлегии альманаха

В.И. Лазебник

начальник отдела Днепропетровского национального исторического музея им. Д.И. Яворницкого

В.С. Старостин

краевед, член редколлегии альманаха

ЗАВЕЩАТЕЛЬНАЯ ПРАКТИКА ЕКАТЕРИНОСЛАВСКОГО КУПЕЧЕСТВА в документах семейного архива Ефановых

История представляет собою «ни что иное как деятельность преследующего свои цели человека». Традиционно историки уделяют больше внимания определению этой деятельности и её последствий, и именно через неё реконструируют и цели самого «человека действующего». Обратный путь, от человека к его деятельности, намного более сложно, а в подавляющем большинстве случаев совершенно невозможно реализовать. В данной публикации мы не намерены серьёзно отступать от традиционного пути, хотя нашей целью является все же человек, точнее семья и определение её места в социальном пространстве г. Екатеринослав XIX в. Купечество является одной из наиболее исследованных групп населения данного города. В полной мере изучены юридические основания его деятельности и его роль в работе органов самоуправления, торговой жизни и место в социуме города. Восстановлены биографии отдельных представителей сословия и генеалогия ряда семей. Вместе с тем, сословие по-прежнему воспринимается как монолит, равномерно меняющийся с течением времени, без явно выраженных групп внутри данной страты, объединенных родственными или деловыми связями; без выявления социальных сетей, путей их формирования и реализации возможностей; без оценки характера возможных противоречий внутри сословия. Масштабное исследование этой сферы жизни купечества на сегодняшний день представляется маловероятным из-за слабости местной источниковой базы. Тем не менее, данные вопросы необходимо поднимать. В этой публикации подается выборка документов из более чем непривычного для нашей науки источника – частной коллекции. Корпус документов был последовательно приобретен Нурией Дамировной Бусыгиной летом 2010 г. на антикварном рынке Днепропетровска.

148

С В І Т Л О

Ж Е Р Е Л Фронтири міста 2015 • 4

54 Артамонов Иван Тимофеевич – купец 2-й гильдии, екатеринославский городской голова в 1839– 1841 гг. Умер до 1855 г. После его смерти по прошению его жены (вдовы) Марины Ивановны, семейство было возведено в потомственное почетное гражданство. В 1839 и 1847 гг. награжден Похвальным листом (свидетельством) от здешних граждан за службу.

55 Белявский Прокофий Андреевич (3.07.1803–1870) – купец 1-й гильдии (с 1854 г.), потомственный почетный гражданин (10.11.1858 г. – Грамота), Екатеринославский городской голова в 1846, 1851– 1854 гг. В 1851, 1852 и 1854 гг. награжден золотыми медалями «За усердие» по ходатайству Екатеринославской городской думы. Благотворитель, во время Крымской войны неоднократно делал пожертвования городу на военные и хозяйственные расходы, за что был награжден памятной медалью «За защиту Севастополя». По завещанию оставил городу пожертвования на устройство больницы и приюта для бедных мещан и купцов города, которые носили имя П. Белявского.

56 Алексеенко Мартин Алексеевич, купец 2-й гильдии, гласный городской думы в 1854–1856 гг., 1871– 1874 гг., в 1866 г. – городской голова, гласный думы 57 Кранцфельд Леон Миронович (1805–1872), купец 1-й гильдии, (с 1832 г. – 3-й гильдии, с 1842 г. – 1-й гильдии), еврей . С 1865 года вместе со своим семейством в 25 душ возведен в потомственное почетное гражданство.

58 Мунштейн Александр Мойсеевич, купец 1-й гильдии, гласный городской думы 1842–1845 гг. и в 1871–1876 гг.

59 Речь идёт о перестроенной в каменную лавке Башмаковых-Ефановых в Старогостином ряду.

60 Ловягин Иван Изотович (?–1863(1864)) – гласный Городской думы (1834–1863), городской голова, избирался на эту должность семь раз (1847–1863) и награжденный за служение городу шестью золотыми медалями «За усердие».

Пчёлкина И.

Фотография Ф. Дюрнбека в г. Николаеве, 1870-е гг. Из частной коллекции семьи Бусыгиных.

Дмитрюк В.В.

аспирантка кафедры археологии и этнологии Одесского национального университета им. И.И. Мечникова

СЕМЕЙНЫЙ ФОТОАЛЬБОМ СОВРЕМЕННОГО ОДЕССИТА

Современная массовая культура ориентирована на визуальные образы, фотография же является одним из ее символов, а семейный фотоальбом – одной из ее форм. Нередко фотоизображения называют одним из универсальных языков современной цивилизации1, однако, происходящие в настоящее время изменения (появление видео и цифровых технологий), привели к появлению новой культуры производства изображений 2, сокращению сферы использования нецифровой фотографии, изменению способов хранения и функционирования фотоснимков и представлений о достоверности фотографии. Как заявляет знаменитый режиссер и фотограф Вим Вендерс: «Ежесекундно снимков делается больше, чем за десятки лет до того. Виртуальная реальность, оказавшаяся главным потребителем фотоизображений, на глазах становится реальней „реальной” жизни. Информация, в том числе визуальная, вытесняет действительность»3. На фотографиях семейного альбома, который Даниил Гранин наз­вал своеобразным документом эпохи4, представлены образы самого человека и членов семьи в разное время и в разных жизненных обстоятельствах. Так как семья является коллективным носителем традиций, создающим собственное культурное пространство 5, а зафиксированный фотографией образ не только воспроизводит внешний вид человека, но и позволяет наглядно представить образ той эпохи, к которой он принадлежит: мелочи быта, одежды, настроения – дух времени 6 . Как отмечает А.А. Пригарин: «Эвристический потенциал значительно расширяется при росте количества просмотренных альбо1

Вартанов А. Место фотографии в культуре // Электронный ресурс: http://tipfoto.ru/088-mest.

2

Вендерс В. Все кругом фотографируют, потому что боятся потерять свою личность // Электронный ресурс: http://interviewrussia.ru/art/693

3

Там же.

4

Козленко Д. Семейный альбом – кладовая памяти // Электронный ресурс: http://infodon.org.ua/ uzovka/678

5

Разумова И.А. Потаенное знание современной русской семьи. Быт. Фольклор. История. – М., 2001. – С. 9.

6

Петровская Е. Непроявленное. Очерки по философии фотографии. – М.: Ad Marginem, 2002.

162

П

О

16. Cемья буялыкских греков, нач. ХХ века.

17. Одесский дворик. Хуторская, 28

Г

Л

Я

Фронтири міста 2015 • 4

163

«КРѢПОСТЬ УДИВИТЕЛЬНОЮ И ЧУДНОЮ АРХИТЕКТУРОЮ ЗАПОРОЖСКОЮ»

Александр Харлан |

художник, г. Днепропетровск

carte postale “Frontière mista” 2015 | 12

* Александр Харлан. Новый Кодак, визуальная реконструкция // 2011 г.

*|

164

П

О

Г

Л

Я

Фронтири міста 2015 • 4

О стародавнихъ запорожскихъ селеніяхъ, бывшихъ ещё до атакованія сѣчи1 | XI.

5-е Новые-Кодаки, мѣстечко сіе любезная моя родина, говорит Коржъ, существовало еще и во время Польского владѣнія (какъ выше сказали при описаніи Старого-Кодака) а потомъ, когда онымъ завладѣли Запорожцы, то оно отъ случившагося въ немъ пожара обратилось въ пепелъ. До сгорѣнія-же выстроена была въ немъ церковь небольшая, деревянная, стараніемъ Запорожцевъ, покрытая соломою и камышемъ. Послѣ того. Какъ церковь, так и все оное мѣстечко вновь было выстроено и названь был городъ Новые-Кодаки. Въ немъ построена была и крѣпость удивительною и чудною архитектурою Запорожскою, и именно: весь городъ обведенъ былъ обычною глубокою канавою и острыми рогатками, в двѣ лавы, на сажень отъ канавы. Въ семъ городѣ было три башни деревянныя, чрезвычайно искусно сдѣланныя: 1-я по Днѣпру, 2-я въ гору Дѣпра, а 3-я на полдень; надъ канавою вокруг города устроенъ былъ земляный валъ, хотя и обыкновенной величины и высоты, но съ четырмя роскатами по угламъ города, на коихъ были утверждены пушки, а притомъ, на самом верху онаго вала поставлены были вокруг лозовые, выплетенные кошели и насыпанные землею до верха, наподобіе маковки. Сіи кошели плетены были внизу очень узко не шире арщина, а вышиною въ гору и въ горѣ шириною косоваго сажня, и ставляли ихъ по валу один возлѣ другаго, так плотно, чтобы верхніе 1

краи кошелей сходились вмѣстѣ, или сцеплялись один съ другимъ, а нижніе краи утверждали на валу; и такъ сей кругъ или циркуль, стоящій на валу вокругъ города, казался издали наподобіе вѣнца съ коронами. Сіи кошели подѣланы были на счетъ защиты противу непріятеля, такъ напр. если подступившій подъ городъ непріятель начнетъ бросать пули въ городъ и метить прямо на бекетныхъ часовых, на валу для защиты находящихся, то пули его остаются, ударяясь о земляные кошели, не дѣйствительными, и часовыхъ повредить никогда не могутъ; они-же сидя, лёжа за кошелями (как въ Бендерахъ за стенами) будучи невредимы, безъ нуждно уже изъ своихъ оружій, въ щели или въ окошка, между кошелями внизу находящіяся , поражаютъ непріятеля. Сія хитрая диковинка, хитрыми Запорожскими козаками выдуманная, была почти первая тогда, между всѣми, как нашими, такъ и непріятельскими крѣпостями самымъ искуснѣйшимъ образом состроенная. Въ то время какъ оная крѣпость была строена, я (Коржъ) пріѣхавши изъ Сѣчи въ Новые-Кодаки по надобности, и видя що люди робятъ зробивъ и соби для памяти, собственными руками два кошели, и отвизши волами на мисто, поставивъ якъ треба и насыпавъ землею. Чудно и удивительно, что на томъ самомъ мѣстѣ, гдѣ было такое огромное зданіе, да и не такъ ещё въ давнее время, едва уже и слѣды онаго видны.

Устное повѣствованіе бывшего запорожца, жителя екатеринославской губерніи и уѣзда, селенія Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. – Одесса: въ городской типографіи, 1842. – С. 87–89.

В. Немов | *

ШЁПОТ СУФЛЁРА | опыт метафизического путеводителя

Я живу в маленьком городке, и делаю это охотно, чтобы он не стал еще меньше. Плутарх Какое горе – человек без города! Еврипид

* В иллюстрировании использована графика художников О. Верейского (г. Москва) и Ю. Троицкой (г. Астрахань), а также персональные визитки нач. XX в. из коллекции редакции альманаха.

174

О Б

І Ї

С Л О В А

Фронтири міста 2015 • 4

Был обстоятельный обход комнат с обязательным занесением в за­ веденный специально для этих целей гроссбух всех выявленных недо­ статков – от поскрипывающих лестниц и рассохшихся ставней до нуж­ давшихся в стирке занавесей и покрытых слизью, готовых треснуть кирпичей, – с последующим подсчетом расходов и увековечиванием оных. Гроссбух этот, кстати, представлял собой переплетенные листы голландской бумаги XVIII столетия, которая попала в семью Фортуна­ товых благодаря историческим прихотям, пожелавшим остаться неиз­ вестными. Каждый такой лист был снабжен особым водяным знаком, а именно: девизом Pro Patria, что означало «за Родину», пониже которого восседала богиня Афина с жезлом и лев с саблей… Тянулись долгие обеды с переменами блюд и участием дорогой по­ суды. Основательный дубовый стол, накрытый белоснежной скатер­ тью, мнился Дмитрию Ивановичу пустынным ландшафтом, который предстояло заполнить пропорционально и вдумчиво. В центре его ут­ верждался хрустальный лафитник, вкруг которого, как селения возле горы, теснились тарелки, блюда и вазы. Особых деликатесов не было – Фортунатовы были неприхотли­ выми в еде. В качестве аперитива выступал травяной ликёр, который Дмитрию Ивановичу подавали в старинном рёмере – объемном бока­ ле с украшенной буклями ножкой. Затем Анна Григорьевна выносила черного морского судака, жареного в сухарях; листы ветчины такой ни­ чтожной тонкости, что на них можно было царапать письмена; куриные ноги, торчащие из-под салфетки дуэльными пистолетами; пласты за­ плаканного сыра и плошку искрящейся зернью икры. Кушали в молчании, долго, придирчиво, под щелканье ходиков, птичий щебет и хруст разгрызаемых хрящей. В глубине комнат тихо потрескивали половицы – это маленькими тиграми ходили кошки, до которых Анна Григорьевна была большая любительница. Так, на цыпочках, уходило время.

Немов В. • Шёпот суфлёра

175

ФЛАНИРОВАНИЕ

Ранним субботним утром, по холодку, шли за продуктами. Походы эти больше напоминали паломничество. Сначала отправлялись на Большие исады, расположенные в районе Духосошественской улицы и Красного моста, где вдоль реки бесконеч­ ными рядами сидели люди с лицами цвета обожженной глины, одетые во всевозможные балахоны, хафтаны, чухи, чапаны и чалмы. Люди эти торговали творогом, сметаной, маслом, зеленью, соленым сыром и мо­ локом. Выказывая особенную восточную гордость, они пренебрегали весами, больше доверяя пригоршне, глазу и собственной выдумке. Сердцами рдели багровые помидоры. Огурцы двух видов – корот­ кие колючие клинки и длинные гладкие сабли – были покрыты, слов­ но крылья бабочек, мучнистым налетом и собраны в тугие пирамиды. Готовые лопнуть от спелости ягоды крыжовника искусно копировали арбузы, лежащие тут же и, в свою очередь, желто-зеленой расцветкой напоминающие полу хорезмского халата. Густая щетина мачт, растущих из низко сидящих лодок, напраши­ вающихся на сходство с османскими фелюгами, вызывала в памяти Фортунатова картину Веласкеса, изображающую сдачу Бреды, или по­ лотно Делакруа, посвященное взятию Константинополя крестоносца­ ми. Стамбульский колорит усиливался также Красной мечетью, гор­ танными колоратурами муэдзина и поистине азиатской резкостью кра­ сок, успешно соперничавших с набирающим силу солнцем. Можно было воспользоваться бельгийским чудом – трамваем, но Фортунатовы предпочитали пройтись пешком по набережной реки Ку­ тум до Малых исад, где продавали самую свежую рыбу. Солнце всходило у них за спиной и выливало прямо в воду свою яркую желчь, разве что самую малость смягченную кронами купно ра­ стущих деревьев. От этого река как бы мелела и поднимала на поверх­ ность всю скопившуюся в ней за ночь дрянь: арбузные корки, белесые, как десны стариков; изумрудные геммы ряски и серебряную мелочь рыбьей чешуи; ершистые нити водорослей и трупики крыс с глазами злыми и остекленевшими. Какое-то время Фортунатовы шествовали вдоль длинных сплош­ ных заборов, за которыми скрывались скучные просторные дворы и деревянные дома, не вырастающие из каменных фундаментов, а будто небрежно поставленные на них.

202

О Б

І Ї

С Л О В А

Фронтири міста 2015 • 4

С мыслями у Фортунатова было так же: софистические кружева, бисер ущербных истин, рассыпанные бусины догадок; словом, рукоде­ лие, бабья работа. Потом, в ознаменование возврата к мужской терми­ нологии, более уместной в данном случае, возникал панический накал, кипение, возгонка, переход в пар, рассеивание и абсолютная пустота, за которой ни границ, ни очертаний. Желалось уже не столько достойной жизни, сколько пристойной смерти и опрятных похорон. Фортунатов и думать забыл про веселую вдову, снес в подвал книги по истории и вообще заделался домоседом, благо занятия в гимназии велись от случая к случаю. На двор Дмитрий Иванович выходил – буквально – только по нужде. Опростился он до крайности – стал неряшливым и задумчивым, похожим на человека, который либо заболевает серьезной болезнью, либо выздоравливает после нее… Чтобы хоть как-то утешить жену, Фортунатов принес домой чай­ ник – смятый и закопченный. Он раздобыл его у сторожа гимназии. Однако момент для положительных терапевтических воздействий был упущен – дар оставил Анну Григорьевну безучастной.

Немов В. • Шёпот суфлёра

217

По Московской, в направлении Кремля, двигалась колонна всад­ ников. Их бесформенные, плотно облепленные снегом фигуры, в кото­ рых башлыки казались продолжением попон, напоминали кентавров. Лошади кивали головами, будто признавая правоту этого сравнения. Коротко звякала сбруя, ей вторил сухой кашель, тут же затихающий в вязаных перчатках. Тускло, в полнакала, горели клычи. Фонарь, висевший сзади Восторгова, превращал его, казалось бы, в идеальную мишень. Сочно клацнул гребень затвора, досылая патрон в патронник. Звук выстрела, похожий на щелчок прогоревшего бревна, сдул снег с ближайших подоконников. Однако стрелявший промахнулся, – пуля пробила лишь полу дохи, в которую был облачен Восторгов, и сгинула во мраке Губернаторско­ го садика. За первым выстрелом последовали другие, в том числе и со стороны Кремля, и Антон, упавший на четвереньки, не знал, куда ему ползти. На стенах Кремля тут же занялись огни; ими оказались факелы, ко­ торые отбрасывали свои пахнущие копотью тени в далекое стрелецкое прошлое, к залитым кровью плахам. Удивленно ахнула пушка. Угол Гостиного двора брызнул кирпич­ ной крошкой. Куском колонны, рухнувшим с верхнего этажа, Восторго­ ву перебило ногу. Ослепнув от боли, он кое-как выбрался на мостовую прямо под копыта понесших коней… Бои продолжались почти две недели. Фортунатовы сидели дома. Топить было нечем, и Дмитрий Иванович жег книги, радуясь, что в свое время не ленился собирать отечественные издания: тогда это был вопрос патриотизма, сейчас – объема и, соответственно, времени горе­ ния. Собрание «Русских летописей», отпечатанное на плотной бумаге, занимало без малого целый шкаф, чем выгодно отличалось от книжек Иосифа Флавия и Полибия. Особенно Фортунатов уважал Карамзи­ на – как-никак целых двенадцать томов!.. Анна Григорьевна, достигнув ангелозримого облика, молилась за здравие графоманов – как покойных, так и тех, кто жил и своими тру­ дами готовил спасение будущим поколениям. Сад пришел в полнейший упадок – деревья вымерзли и торчали из-под снега черными, пораженными гангреной конечностями. Мечтам Фортунатова выращивать лавролистную калину, которым он периоди­ чески стыдливо предавался, не суждено было сбыться. Двадцать пятого сражение закончилось, и Дмитрий Иванович рискнул выбраться в город. Гостиный двор проиграл битву Кремлю и лежал в руинах. Улицы были усеяны, будто оторванными кулаками, вывороченными булыжниками. Сгоревшие, разрушенные здания вы­ глядели как плоские на скорую руку выстроенные декорации.

218

О Б

І Ї

С Л О В А

Фронтири міста 2015 • 4

Кое-где еще виднелись трупы. Лица покойников выражали просвет­ ленное отсутствие, принимаемое многими за спокойное равнодушие. Вид всеобщего разорения, как это ни странно, действовал на Фор­ тунатова успокаивающе. Созерцая обугленные головешки, развалины и утоптанный снег, он испытывал злорадство провидца. Надо было говорить какие-то слова, но Фортунатов уже не верил в их силу. Мир скручивался горящей страницей. Скоро должно было на­ стать новое время, имя которому было verbogenheit, закрытость. …Именно об этом любил рассуждать Смиренномудров летом 1919 го­д а, когда посещал отца Анастасия и владыку Митрофана, аре­ стованных за деятельность, признанную контрреволюционной. К этому времени товарищ Смиренномудров сделался заместителем председателя астраханской чрезвычайной комиссии, которая разме­ щалась в бывшем доме лесопромышленника Губина. Окна здания ЧК выходили на Кутум. Погода стояла чудесная – до настоящей жары оставалась еще пара недель, и можно было наслаж­ даться июньскими вечерами, которые бережно, как фарфор в вату, за­ ворачивали город в нежную прохладу. Касаясь воды, солнце шипело и гасло сгустком размягченного стек­ ла. Цветущие, разделенные на ярусы липы походили на зажженные па­ никадила; их свет был жёлт и ярок, и стол Смиренномудрова казался усыпанным апельсиновыми корками. Тяжелая сладость лип опускалась к земле, превращая воздух на высоте человеческого роста в густой сироп. Аромат обнаруживал оде­ колонную навязчивость, но Смиренномудрову это нравилось. Он даже жалел о том, что в июле, когда планировались расстрелы, липы уже от­ цветут, и ничто не сможет перебить смрад экскрементов, крови и деше­ вых чернил. Астрахань, май–октябрь 2013

І.П. Чорновол

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

ВІД ПОРУБІЖЖЯ ДО ПОГРАНИЧЧЯ

[Рецензія на видання: Кравченко Владимир. Харьков / Харків: сто­ лица пограничья. – Вильнюс: Европейский гуманитарный уни­ верситет, 2010. – 357 с.; Кравченко В., Мусиездов А., Филиппо­в а О. Представления о Пограничье и практики их использования. – Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2012. – 172+2 с.]

Володимир Кравченко – доктор історичних наук, професор, доне­ давна – завідувач кафедри українознавства Харківського національно­ го університету ім. В. Каразіна, а з осені 2012 р. – директор Канадського інституту українських студій, професор факультету історії та класич­ них наук Альбертського університету. Обидві монографії виконані й видані в рамках дослідницького проекту «Соціальні трансформації в Пограниччі – Білорусь, Україна, Молдова» в Європейському гума­ нітарному університеті у Вільнюсі (зорієнтованому на абітурієнтів з Білорусі). В. Кравченко спочатку здобув репутацію вдумливого до­ слідника творчої спадщини Дмитра Багалія1. А оскільки, на противагу взагалі притаманному українським історикам акцентові на князях та гетьманах, Д. Багалій та інші історики Слобожанщини передовсім ці­ кавилися колонізацією, такий підхід не міг не вплинути й на сучасних інтерпретаторів минулого регіону, В. Кравченка зокрема. Тож предметом дослідження є Харків як центр Слобожанщини. Хоча В. Кравченко акцентував на міській історії, але приділив увагу й регіональній історії в світлі теорії фронтиру, з якою він ознайомлений дуже добре (на що вказують численні посилання на праці американ­ ських і інших дослідників фронтирів). «Важко втриматися від спокуси порівняти процес заселення Слобожанщи­ ни з освоєнням так званого Дикого Заходу в американській історії. Вплив фронтиру на ходу американської історії в інтерпретації Ф. Тернера виглядає так: чим далі просувався фронтир, тим очевиднішою ставала самобутність американського суспільного розвитку. З цієї точки зору на перший погляд історія Слобожанщини, здавалося б, повторює американську з точністю до навпаки: чим далі в степ просувався фронтир, тим менше самобутності залишалося в регіональній системі управління, соціально-правовому ладі краю і т. д. Складається враження, що з просуванням Росії на південь Сло­ божанщина рухалася в протилежному напрямку – в сторону адміністра­ тивної інтеграції з імперією», – стверджує автор (c. 61).

1

Кравченко В. Д.И. Багалей и его вклад в изучение отечественной истории. – Харьков, 1990; Вибрані праці Д.І. Багалія: в 6 томах. За ред. В. Кравченка. – Харків, 1999–2008.

222

М

А

Й

А

Н

Фронтири міста 2015 • 4

Автор частини третьої «Сприйняття Пограниччя в масовій свідо­ мості» – А. Мусієздов. Фактично це – аналіз матеріалів соціологічних опитувань студентів Харкова 2009 р. на предмет з’ясування їхньої іден­ тичності, ментальної лояльності (до України, Росії, Європи), розуміння поняття «Пограниччя». Хоча абсолютна більшість вважає своєю бать­ ківщиною Україну, себе – громадянами України, а Україну – части­ ною Європи, водночас Росія сприймається як «близька Україні країна, партнер, дружній сусід, але окрема держава»; натомість Європа пере­ довсім трактується як територія люксусового побутового комфорту, а не світовий політичний і культурний центр. Впевнено прослідковуєть­ ся також сприйняття України як «перехрестя між Сходом і Заходом», «пограниччя між Європою та Росією». Уявлення про «пограничність» Слобожанщини між Україною й Росією прослідковується впевненіше, ніж між Європою та Росією, а навіть України між Європою та Росією. Крім того, більшість респондентів вважає, що російські впливи посту­ пово зменшаться, європейські натомість – зростуть. Цікаво також за­ уважити, що регіональна ідентичність студентів не асоціюється з при­ кордонним статусом Харкова, сама ідея пограниччя популярною не є й фактично не функціонує на рівні масової свідомості. Той, хто цікавився проблемою застосування тези про фронтир в іс­ торії України, не міг не зауважити дві суперечливі тенденції. З одного боку, в середовищі передових науковців існує великий інтерес, я б ска­ зав, – своєрідна інтелектуальна мода – до інтерпретації історії України в тернеріянському стилі. З іншого, брак знань у галузі теорії світових фронтирів гальмує намагання застосувати її методи в повному обсязі. Тому репрезентовані монографії видаються новаторськими особливо під оглядом методології. Книга В. Кравченка про столицю Слобожан­ щини – хронологічно перший вдалий приклад застосування тези про фронтир в українській історіографії на рівні монографії. А друга кни­ га – зразок міждисциплінарного підходу, практикум. Застосувавши концепцію фронтиру спочатку в регіональну історію Слобожанщини, згодом В. Кравченко продовжив свої дослідження в галузі такої по­ пулярної теми, як ідентичності й націоналізми, а залучені соціологи А. Мусієздов й О. Філіппова простежили, як спрацьовують рудименти фронтирної ментальності на рівні політики й масової свідомості в кон­ тексті сучасності. Залишається лише пошкодувати, що обидві цінні монографії вче­ них з Харкова, видані мізерними накладами закордоном, ледве чи по­ траплять в бібліотеки України; не кажучи вже про полиці книгарень.

223 В.М. Cаєнко

пошукач кафедри всесвітньої історії та історіографії Херсонського державного університету

ЕКЗЕРСИСИ З ІСТОРІЇ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ МІСТ ЗА ДНІПРОВИМИ ПОРОГАМИ

Життя таке різноманітне у своїх проявах, що кожна гіпотеза пев­ ною мірою знаходить своє підтвердження. Або можна сказати, що кожна виявляється хибною, оскільки реалії не вміщуються у прокру­ стове ложе теорії – кому як подобається. В історичній науці джерела завжди залишаються більш-менш блідою примарою того, що колись відбувалося насправді. Але комплекс джерел вивчає джерелознав­ ство, а для історії, якщо спробувати втекти від дискусії про такі речі як «предмет» та «об’єкт», перше й буквальне її тлумачення – «діяння». Події ж у минулому відбувалися без жодної залежності від того, що за­ раз про них відомо. Очевидно, що у кожного були предки в епоху, на­ приклад, середньої бронзи, хоча й бракує джерел з цього питання. Втім, коли починаєш про щось говорити, не спираючись на дже­ рела, то у відповідь чуєш, що «нема джерел – нема й подій», а це вже якийсь ідеалістичний матеріалізм. Можливо, не варто відкидати від­ чуття впевненості у тому, що минуле не тотожне його залишкам, а було саме таким, як ото писав М. Булгаков: «в белом плаще с кровавым по­ дбоем, шаркающей кавалерийской походкой…». Та ближче аd fontes. У зв’язку зі спрямованістю «Фронтирів міс­ та» до теми урбаністики (нелюбої Чингісханові й Несторові Махну) та етнічної строкатості (зрештою, нація – це завжди процес) вельми ці­ кавою для розгляду під редакційними акцентуаціями видається тема середньовічних міських осередків Великого Лугу. Отже, хотілося б ще раз звернути увагу на вірогідну роль у засну­ ванні та розвитку цих міст «зовнішніх» векторів, а саме генуезьких, венеціанських колоній, Сугдеї, Херсону, князівства Фео-Дору та полі­ тичних утворень Ромейської імперії, і також на невідповідності історії сучасній джерельній базі з цього питання. Нижнє Подніпров’я ХІІІ–ХV ст. довгий час виглядало дещо блідо в оточенні давніх міст: на півночі – руської Гардаріки, циркумпонтій­ ських на півдні, європейських на заході, на сході – Волзької Болгарії та чисельних, майже безперервно розташованих вздовж берегів Волги, побудованих вже в золотоординський час (останні несуть давні серед­ ньо- та передньоазійські традициї).

232

М

А

Й

А

Н

Фронтири міста 2015 • 4

нівець. Другий висновок, щодо якого ми маємо деяку певність, такий: міс­ то на Конці з успіхом існувало й у ХV ст. – аж до турецького завою­ вання Криму. Велику роль у його розвитку повинна була відігравати кримська держава Фео-Доро, яка переможно боролася з генуезькою конкуренцією й своїми фортецями контролювала дороги з півострова. Відповідно, місто було й християнським осередком у Подніпров’ї. При­ пускаємо, що воно є центром відомого округа Кінсанус. Повертаючись же до початку розмови – про те, яким шляхом краще йти у дослідженні – аd fontes або аb fontes, зазначимо, що запропоновані спостереження зроблені на обмеженій джерельній базі, у відповідності до засад теорії малих виборок, яка свого часу так добре зарекоменду­ вала себе на броварнях Гіннесса, та дарма що залишилася поза увагою при використанні математичних методів в історичних дослідженнях.

233 В.А. Тюрин

кандидат исторических наук, доцент Самарского государственного университета, РФ

МЕЩАНСКАЯ САМАРА: TERRA INCOGNITA [Рецензия на монографию: Кобозева З.М. Мещанское сословие г. Самары в пространстве власти и повседневности (вторая по­ ловина XIX – начало XX вв.), или Рассказ о «душе с повинностя­ ми». – Самара: Самарский университет, 2013. – 608 с.]

В конце 2013 г. российская региональная историография пополни­ лась заметным исследованием, монографией к. и. н, доцента, доктор­ анта Самарского государственного университета Зои Михайловны Кобозевой «Мещанское сословие г. Самары в пространстве власти и повседневности (вторая половина XIX – начало XX вв.), или Рассказ о «душе с повинностями». Монография выполнена в русле нескольких актуальных направ­ лений исторической науки. В ней мы видим классическое воплоще­ ние методологии «микроистории», истории повседневности городских обывателей, в сочетании с достижениями и методологией традицион­ ного изучения сословно-классовой структуры Российской империи. Это открывает перед исследователем интересные перспективы, дает возможность всестороннего рассмотрения социума г. Самары на излете имперской эпохи. С другой стороны, данную книгу можно смело назвать качествен­ ным произведением в рамках проблематики «новой социальной исто­ рии». Во многом это определяется оригинальной авторской концепци­ ей, предполагающей восхождение от «души с повинностями» к облику социальных страт, активному использованию теоретических моделей социальных наук, обращению к новым источникам. Постановка проблемы на стыке дисциплин потребовала от автора не только широкой научной эрудиции, но и основательной историогра­ фической и теоретико-методологической подготовки. З.М. Кобозева свободно ориентируется в ведущих направлениях российской и за­ рубежной исторической науки. История ментальностей, новая интел­ лектуальная история, теория «социального пространства» П. Бурдье, теория «знания – власти» М. Фуко, семиотика Ю.М. Лотмана, дости­ жения научной школы Л.П. Репиной, научные концепции Н.В. Середы,

236

М

А

Й

А

Н

Фронтири міста 2015 • 4

чительной степени всесословным, динамичным, открытым всем новым явлениям российской действительности. Эти перемены, главным обра­ зом, были связаны с изменением экономической ситуации в Среднем Поволжье и кардинально повлияли на жизнь мещанского сословия, снизив значимость сословной корпоративности. Нельзя не согласиться с интересным выводом, сделанным автором монографии, что мещанское сословие к периоду рубежа XIX–XX веков значительно трансформировалось. Фактически возник средний го­ родской класс, «проникающийся новыми ценностями рационалисти­ ческого буржуазного города, но еще тысячами нитей связанный с кре­ стьянским миром с социальной и культурной точек зрения». Другое важное заключение, состоит в том, что реформы 1860– 1870-х гг. даровали мещанству свободу, «раскрепостили» его, но итог данного процесса оказался губительным. Мещанство стало терять свой уникальный облик, оно смешивалось с другими городскими страта­ ми, формируя новый, пока еще условный «средний городской класс». Выводы, сформулированные в монографии, строго аргументированы, подкреплены богатым материалом источников и слагаются в целост­ ную авторскую концепцию2. Безусловно, монография З.М. Кобозевой стала ярким и долгождан­ ным исследованием важной для региональной историографии пробле­ мы повседневности «маленького человека». Полный электронный вариант монографии «Мещанское сословие г. Самары в пространстве власти и повседневнос­ ти (вторая половина XIX – начало XX вв.), или Рассказ о «душе с повинностями» размещен на электронном ресурсе: http://rushist.samsu.ru/archive/138-2013-12-28-07-51-10

2 Кобозева З.М. Мещанское сословие г. Самары в пространстве власти и повседневности (вторая поло­ вина XIX – начало XX вв.), или Рассказ о «душе с повинностями». – Самара: Самарский университет, 2013. – С. 599

237 А. И. Слуцкий

кандидат педагогических наук, профессор, ассоциированный научный сотрудник Южного филиала Российского научноисследовательского института культурного и природного наследия имени Д.С. Лихачева, г. Атланта, США.

ТРИ ВЗГЛЯДА НА ИСТОРИЮ… [Историческая публицистика Кубани второй половины XIX – на­ чала XX века : П.П . Короленко, И.Д. Попко, Е.Д. Фелицын / сост. В.К. Чумаченко. – Краснодар: Периодика Кубани, 2014. – 356 с.: ил.]

В Краснодаре вышел 22-й том книжной серии «Кубанская биб­ лиотека». Серия выходит давно, но этот первый том, полностью по­ священный публикации текстов известных кубанских историков – П.П. Короленко, И.Д. Попко, Е.Д. Фелицына. Напечатанные в сборни­ ке произведения представляют три совершенно разных жанра исто­ рической публицистики: 1) очерк военной и политической истории заселения Западного Кавказа, 2) дневники участника военной экспе­ диции к Карсу (Крымская война), 3) газетные очерки о превращении военного укрепления (Майкопа) в крупный уездный город. Три жан­ ра – три совершенно разных взгляда на историю. С разной перспекти­ вой, масштабами видения, обстоятельствами реальности и мифами сознания. Составителем тома и автором коротких биографических справок выступил ведущий специалист по истории кубанской литера­ туры – профессор Виктор Кириллович Чумаченко. Опубликованные в томе произведения уже печатались, но печатались давно, стали библи­ ографической редкостью, практически недоступной (за исключением одного1) современным исследователям и просто читателям. Формат рецензии не позволяет обстоятельно говорить об авторах. Важно под­ черкнуть, что они (как практически все провинциальные историогра­ фы и литераторы XIX века) были заняты в разных должностях государ­ ственной и военной службы, но всю жизнь самозабвенно занимались историей и литературой. Открывается том публикацией большого исторического очерка Прокофия Петровича Короленко «Закубанский край (К истории За­ 1

Короленко, П.П. Закубанский край ( К истории Западного Кавказа) // Ландшафт, этнографические и исторические процессы на Северном Кавказе в XIX – начале ХХ века. – Нальчик : Издательский центр «Эль-фа» , 2004. – С. 293 – 451.

244

М

А

Й

А

Н

Фронтири міста 2015 • 4

тех или иных текстов 8. Но и это при публикации исторических текстов следует разъяснять. Делать замечания всегда проще, чем создавать. Насколько мне пом­ нится таких сборников на Кубани еще не издавалось. И хочется наде­ яться, что «Кубанская библиотека» не ограничится одним подобным томом, что на страницах «Кубанской библиотеки» больше места будет уделяться историкам XIX века. Нужно не только переиздавать автор­ ские классические труды по истории Кубани (Я.Г. Кухаренко, И.Д. Поп­ ко, П.П. Короленко, Ф.А. Щербина), но подготовить антологию кубан­ ской исторической мысли, куда включить труды членов Кубанского областного статистического комитета (по материалам «Кубанского сборника»), избранные публикации из «Известий Общества любите­ лей Кубанской области». Всего собственно не перечислишь. Подводя итоги, позволим себе еще раз указать на высокий уровень издания, его актуальность и востребованность. Оно, безусловно, будет интересно и полезно профессиональным исследователям кубанской истории, куль­ туры и литературы, любителям-краеведам. Что же касается некоторых редакторских погрешностей, думается они будут легко устранены при работе над следующими выпусками, выход которых представляется не только желательным, но и необходимым.

8

Составитель в дневнике 1854 года практически выпустил сентябрь, хроника событий которого была опубликована в 11 номере «Русского архива» за 1909 год. В 1 номере за 1910 год было несколько изменено название публикации. Все это вполне допустимо, но составитель (с нашей точки зрения) должен был оговорить обстоятельства публикации и т.д.

245 О.В. Харлан

кандидат архітектури, старший науковий співробітник НДІ пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України

ІСТОРИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ СТОЛИЦІ КРИМСЬКИХ ХАНІВ У МІСТІ БАХЧИСАРАЇ: номінація для внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

У відповідності до ратифікованих міжнародних угод, зокрема Кон­венції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Євро­пейської ландшафтної конвенції, Конвенції про охорону архі­ тектурної спадщини Європи, Україна взяла на себе зобов’язання щодо збереження національної спадщини на належному рівні та здійснення відповідних заходів з охорони культурної спадщини. Заходи про які йтиметься нижче, в даній роботі, відбувалися у контексті виконання взятих державою міжнародних зобов’язань перед світовою спільнотою та втіленню послідовної політики держави. Жахливі події 2014 року спричинили низку проблем з подальшої роботи над номінаціями пам’яток Кримського півострова. Сьогодні не­ можливо продовжити розробку Бахчисарайської номінації і розпочати нову номінацію під назвою «Кримська Готія», однак не слід забувати, що в Україні велася і ведеться потужна робота в загальноєвропейсько­ му контексті у сфері охорони культурної спадщини. Дана стаття має за мету висвітлити процес роботи 2011–2013 років українських фахівців та міжнародних експертів над Бахчисарайською номінацією. Формування Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до «Настанов що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвіт­ ньої спадщини» створюється на основі ретельно встановлених крите­ ріїв, оцінок кваліфікованих експертів та ретельно розроблених проце­ дур1. На сьогодні від України до Попереднього Cписку (Tentative List) внесено низку об’єктів, що належать до різних категорій. Серед них є об’єкт під назвою «Бахчисарайський ханський палац»2. Комплекс Ханського палацу на теренах КРУ Бахчисарайського істо­ рико-культурного заповідника є одним з раритетних об’єктів культурної спадщини Криму і України XVI–XIX ст.ст. і цілком заслуговує на відпо­ 1

Пламеницька О. Список всесвітньої культурної та природної спадщини: засади формування // Вісник Українського комітету ІСОМОS. – Вип. 1, 2007. – С. 26.

2

Сердюк О. Українські об’єкти в попередньому списку всесвітньої спадщини // Вісник Українського комітету ІСОМОS. – Вип. 1, 2007. – С. 39.

252

М

А

Й

А

Н

Фронтири міста 2015 • 4

Чуфут-Калє і прилеглі до нього долини розвивалися як сакральний ландшафт, що символізував для кримських іудеїв, християн і мусуль­ ман святі місця Єрусалиму. Також, в текстовій частині розглянуто й проаналізовано розділи: «Стан збереженості та фактори, що впливають на об’єкт», «Охорона та управляння територією», «Моніторинг» та «Документація» (фото­ графії, кресленики, бібліографія). Зазначені назви розділів відпові­ дають вимогам ЮНЕСКО, їх зміст і насиченість вимагали потужного опрацювання величезної кількості інформації, що розпорошена в до­ кументації та джерелах з різних галузей. Робота такого напрямку вперше виконувалися для територій Бахчисарайського заповідника. Її цінність полягає в тому, що вперше досліджено і підійнято низку пи­ тань з пам’яткоохоронної, юридичної, наукової, господарчої та інших напрямків діяльності КРУ «Бахчисарайський історико-культурний за­ повідник». У 2013 році продовжувалася робота, було отримано низку пропози­ цій та зауважень, додаткових побажань та роз’яснень фахівців Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, здавалося, що вирішення питання подання буде позитивним і українська культурна спадщина ще раз отримає очікувану підтримку на світовому рівні. Та сталися неперед­ бачені трагічні події в Криму. З відомих причин європейські експерти не змогли приїхати на «об’єкт», оскільки, не зрозуміло з яким керівни­ цтвом спілкуватися і в якій країні?! Нажаль, політичні події негативно вплинули на гарну справу і унеможливили підтримку номінації, затяг­ нули її на невідомий час, ще раз довівши, що культурне надбання – то другорядна річ, а влада – то головне! Фахівці пам’яткоохоронної справи, історики та люди які пережи­ вають за нашу культурну спадщину мають надію, що така важлива пам’ятка світового рівня не буде забута і отримає певний відповідний статус світового рівня в будь-якому випадку! Примітки до плану об’єкта, що номінується до Списку всесвітньої спадщини: 1.1. Чуфут-Калє, 1.2. Салачик; 2.1. Ханський палац, 2.2. Ескі-Дюрбе; 3.1. Дюрбе Мухамеда ІІ Гірея, 3.2. Дюрбе Ахмед-Бея, 3.3. Мимбер, 3.4. Мавзолей Мехмед-Бея, 3.5. Мавзолей Бей-Юде-Султан (за О. Харланом).

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Фотографії об'єктів Середньовічне місто Чуфут-Калє, фото О. Харлана, 2012 р. Пам’ятки Салачика у підніжжя Чуфут-Калє, фото О. Харлана, 2011 р. Ханський палац в Бахчисараї, фото О. Харлана, 2011 р. Гробниця Ескі-Дюрбе, фото О. Харлана, 2011 р. Гробниця «Дюрбе великий восьмигранник» (Дюрбе Мухамеда ІІ Гірея), фото В. Ієвлєвої, 2011 р. Гробниця «Дюрбе кубовидне» (Дюрбе Ахмед-Бея), фото В. Ієвлєвої, 2011 р. Мимбер на Азізі, фото Р. Осадчого, 2011 р. Мавзолей «Дюрбе малий восьмигранник» (Дюрбе Мехмед Бея), фото О. Харлана, 2011 р. Мавзолей «Старовинне дюрбе» (Мавзолей Бей-Юде-Султан), фото В. Ієвлевої, 2011 р.

• Список передплатників

1.

255

Наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. Івана Франка Наукова бібліотека Херсонського державного уні­ верситету Наукова бібліотека Національного гірничого уні­ верситету, м. Дніпропетровськ Науково-дослідна лабораторія археології та історії Придніпров'я Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Дніпропетровський національний історичний му­ зей ім. Д.І. Яворницького, бібліотека музею «Літера-

2.

3.

4.

5.

6.

турне Придніпров’я» 7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

Громадська оганізація ветеранів футболу «ДНІ­ ПРО-99», президент Чередніченко Олег Артьоменко Тетяна Володимирівна, м. Київ Кушнєрова Наталя Павлівна, м. Київ Лазебнік Валентина Іванівна, м. Дніпропет­ровськ Сидоренко Олександр Ілліч, м. Дніпропетровськ Цапов Григорій Анатолійович, м. Дніпропетровськ Сухомлин Олександр Дмитрович, м. Дніпропетровськ Грибовська Евеліна, м. Нікополь

Оформити передплату:

frontier_m@ukr.net

УДК 94 (477) ББК 63.3 Ф71

історикокультурологічний альманах

2015 • 4 Українською та російською мовами Редактор В.В. Грибовський Художній та технічний редактор М.Д. Кислов Відповідальна за випуск О.В. Винниченко Дизайн, підготовка матеріалу та комп’ютерна верстка Misheаl_D Коректор Н.М. Котова

Підписано до друку 11.08.2015. Формат 70x100/16. Папір офсетний, крейдований, Сremy 1,8. Гарнітура PetersburgC. Друк цифровой. Ум. друк. арк. 16,0. Тираж 150 прим. Зам. № 18/015 Видавництво «ГЕРДА» 49000, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК №397 від 03.04.2001 р.

www. book-shop.at.ua

Ф71

Фронтири міста: історико-культурологічний альманах / ред. В.В. Грибовський. – Дніпропет­ ровськ: Герда, 2015. – Вип. 4. – 256 [5] с.: іл., карти.

ISBN 978-617-7097-34-0 Альманах пропонує розгляд міського середо­ ви­щ а як фронтиру – строкатого черезсмужжя ет­но­к ультурних укладів, що входять у склад­ ну взаємодію й утворюють міські ідентичності. Осягнення «духу міста» подається як методами гуманітарних наук (історії, етнографії, соціології, мистецтвознавства), так і художніми засобами. УДК 94 (477) ББК 63.3

ISBN 978-617-7097-34-0

© Автори статей, 2015 © Грибовський В.В., концепція, 2015 © Misheal_D, художнє оформлення, 2015

Misheal

Автор цифрового підпису Misheal DN: cn=Misheal, o=gerda, ou=D, email=gerda_dp@ukr.net, c=UA Дата: 2015.08.26 12:29:52 +03'00'