ОГЛЯД ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДЯН1 ДО УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ Побудова демократичної, соціальної і правової держави потребує створення цілої системи правових механізмів залучення громадян до формування та реалізації державної політики. Українська держава гарантує громадянам право на свободу інформації (ст. 34 Конституції України), на індивідуальні та колективні звернення до органів влади та посадових осіб (ст. 40), на участь в управлінні державними справами (ст. 38). На сьогодні затвердженні ціла низка механізмів залучення громадян до ухвалення рішень як на рівні органів виконавчої влади так і на рівні місцевого самоврядування. Однак необхідно оцінити чи достатньо створених механізмів для ефективного урядування ? Чи ефективно застосовуються як представниками органів влади та к і громадськості наявні правові механізми взаємних консультацій? НАЯВНІ МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ Загальні механізми громадської участі До загальних механізмів впливу громадян на прийняття рішень які мають застосовувати як органи виконавчої влади так і місцевого самоврядування, можна віднести: регуляторну політику, звернення громадян, і всеукраїнський референдум. Важливим для проведення консультацій є доступ до інформації, тому варто сказати про такі механізми як запит на інформацію та обов’язкове оприлюднення інформації органами влади на офіційних сайтах.
Звернення громадян "Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення", – йдеться в ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року. Звернення громадян, пояснює Закон, це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин
1
Даний огляд підготовлений Максимом Лацибою (Український незалежний центр політичних досліджень) за підтримки проекту ПРООН «Розвиток громадянського суспільства» в рамках підготовки до регіональної конференції ПРООН «Перспективи демократії участі в Україні», м. Київ, 24 травня 2012р.
та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. Звернення розглядаються і вирішуються відповідно до ст. 20 Закону в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів із часу їх отримання. Будь-який громадянин при розгляді своєї заяви чи скарги відповідно до ст. 18 Закону має наступні права: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Керівники органів влади мають здійснити особистий розгляд звернень та першочерговий прийом Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни посадовими особами, визначеними законом; Особистий прийом громадян Відповідно до ст. 22 Закону "Про звернення громадян" керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години (у зручний для громадян час) за місцем їх роботи і проживання. Графік прийому зазвичай оприлюднений на сайті відповідного органу влади. Усі звернення громадян, подані під час особистого прийому, реєструються. Якщо порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі вирішити неможливо, то таке звернення розглядається у тому ж порядку, що й письмове. Про результати розгляду громадянинові повідомляється письмово або усно, на бажання громадянина. Указ Президента № 109 "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування " від 7 лютого 2008 містить чіткі доручення органам виконавчої влади щодо належної реалізації органами виконавчої влади права громадян на звернення.
Регуляторна політика Регуляторна політика, запроваджена 15 січня 2004 року в Законі України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", визначила чіткі процедури ухвалення рішень на основі принципів гласності, прозорості й відкритості. Дія процедур регуляторної політики поширюється на рішення у сфері господарської діяльності. За експертними оцінками, це може складати до 80% рішень усіх органів державної влади і місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 4 Закону регуляторні органи при ухваленні рішень мають сповідувати: "прозорість та врахування громадської думки – відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності". Регуляторна політика зобов'язує регуляторні органи оприлюднювати плани своєї регуляторної діяльності і проекти регуляторних актів на офіційних сайтах або друкованих медіа. Не менше місяця повинне тривати публічне обговорення регуляторних актів, а також можуть проводитися громадські слухання. Громадськість (громадяни, громадські організації, інші юридичні особи) можуть надсилати свої пропозиції до проектів регуляторних актів або взагалі заперечити необхідність їх ухвалення. Відповідно до ст. 9 "Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє". Регуляторний орган зобов'язаний періодично проводити аналіз ефективності регуляторного акта і враховувати пропозиції громадськості щодо його удосконалення або скасування.
Всеукраїнський референдум Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Ст. 72 Конституції України зазначає, що "Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області". Ст.1 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року визначає що закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад народних депутатів. Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише через референдум. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України. Ініціативна група всеукраїнського референдуму утворюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі. У разі схвалення більшістю
учасників зборів пропозиції про проведення референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян. Ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму за поданням голів районних, міських (міст республіканського та обласного підпорядкування) Рад народних депутатів, на території яких проведено збори громадян, які обрали ініціативну групу. У разі відповідності поданих документів вимогам Закону Центральна комісія з всеукраїнського референдуму у 15-денний строк реєструє ініціативну групу всеукраїнського референдуму, та видає свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи. Загальний термін збирання підписів з питання про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців. Ухвалення рішення відбувається шляхом прямого голосування. Громадянин під час заповнення бюлетеня викреслює в ньому одне з двох слів: "так" або "ні". Проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України визнається таким, що не відбувся, якщо у ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених у списки для голосування. З метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення можуть проводитись всеукраїнські та місцеві дорадчі опитування громадян України (консультативні референдуми). Результати дорадчого опитування розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
Запит на інформацію Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Надання публічної інформації органами державної влади, місцевого самоврядування та іншими розпорядниками детально регулюється ст.19-22 закону «Про доступ до публічної інформації». Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Оприлюднення інформації про діяльність органів влади на сайті Відповідно до ст. 15 закону «Про доступ до публічної інформації» органи державної влади, місцевого самоврядування зобов’язані оприлюднювати інформацію про свою діяльність. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. Розпорядники інформації обов'язково оприлюднюють невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа таку інформацію: 1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо); 2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності; 3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення; 4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; 5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник; 6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації; 7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань; 8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи; 9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку; 10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію; 11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного вебсайту та електронної пошти; прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом; розклад роботи та графік прийому громадян; вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад; перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення; перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності; систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень; 12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом. Порядок оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 3 від 4 січня 2002 р.
Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.
Соціальний діалог Соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Участь в процедурах соціального діалогу беруть три сторони на національному рівні профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України; Стаття 8. Закон «Про соціальний діалог в Україні» від 23.12.2010 визначає наступні форми : Обмін інформацією - здійснюється з метою з'ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної та соціальної політики. Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна із сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом. Консультації - проводяться за пропозицією сторони соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій сторін при прийнятті ними рішень, що належать до їх компетенції. Сторона-ініціатор направляє іншим сторонам письмову пропозицію із зазначенням предмета консультації та терміну її проведення. Сторони, які одержали таку пропозицію, зобов'язані взяти участь у консультації, спільно погодити порядок і строки її проведення та визначити склад учасників. Узгоджувальні процедури - здійснюються з метою врахування позицій сторін, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативноправових актів. Порядок проведення узгоджувальних процедур визначається органами соціального діалогу відповідного рівня, якщо інше не передбачено законодавством або колективними угодами. Колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод. За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди: (генеральна угода; галузеві (міжгалузеві) угоди; територіальні угоди; колективні договори).
Органи соціального діалогу Національна тристороння соціально-економічна рада (далі - Національна рада) постійно діючий орган, що утворюється Президентом України для ведення соціального діалогу. Національна рада складається з рівної кількості повноважних представників сторін соціального діалогу (об'єднаннями профспілок, об'єднаннями організацій роботодавців, органів виконавчої влади) національного рівня і об'єднує 60 членів, які здійснюють свої
повноваження на громадських засадах. Діяльність Національної ради регулюється законом «Про соціальний діалог в Україні» та Указу Президента України від 02 квітня 2011 року № 347 "Про Національну тристоронню соціально-економічну раду". Національна рада відповідно до покладених на неї завдань виконує дорадчі, консультативні та узгоджувальні функції шляхом вироблення спільної позиції та надання рекомендацій і пропозицій сторін соціального діалогу щодо: формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин; проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань соціальної та економічної політики і трудових відносин, державних програм економічного та соціального розвитку, інших державних цільових програм; державних соціальних стандартів та рівня оплати праці; основних економічних і соціальних показників проекту Державного бюджету України на відповідний рік; ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці, міждержавних угод та нормативних актів ЄС з питань, що стосуються прав працівників і роботодавців; створення сприятливого середовища для розвитку соціального діалогу, ефективної діяльності суб'єктів господарювання, професійних спілок, організацій роботодавців та їх взаємодії з іншими інститутами громадянського суспільства; впровадження міжнародного і вітчизняного досвіду з організації та ведення соціального діалогу; інших питань, які сторони вважають значущими для забезпечення конституційних прав і гарантій громадян, суспільної злагоди, соціально-економічного розвитку держави. Для ведення соціального діалогу можуть утворюватися територіальні тристоронні соціально-економічні ради, галузеві (міжгалузеві) тристоронні або двосторонні соціальноекономічні ради. На локальному рівні для ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів стороною працівників (суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників) та стороною роботодавця (суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця) утворюється двостороння робоча комісія відповідно до закону. Рішення, прийняті тристоронніми або двосторонніми органами соціального діалогу в межах їх повноважень, є обов'язковими для розгляду органами державної влади та органами місцевого самоврядування, профспілками та їх об'єднаннями, організаціями роботодавців та їх об'єднаннями відповідного рівня.
Президент України Процес консультації з громадськістю Президент Україні головним чином реалізує через створення консультативно дорадчих органів.
Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства (далі – Координаційна рада) є допоміжним органом при Президентові України, створеним для забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації державної політики та впровадження системних заходів, спрямованих на формування сприятливого середовища для дальшого становлення в Україні громадянського суспільства, підвищення ролі його інститутів у здійсненні державної політики, а також досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.
Положення про Координаційну раду затверджено Указом Президента України від 25 січня 2012 року №32/2012. Основними завданнями Координаційної ради є: 1) розроблення з урахуванням суспільно-політичних процесів, що відбуваються в Україні, та кращого світового досвіду концептуальних напрямів та механізмів державного сприяння розвитку громадянського суспільства; 2) підготовка на основі розроблених напрямів та з урахуванням пропозицій державних органів, інститутів громадянського суспільства проекту Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні (далі – Стратегія), проектів плану першочергових заходів і щорічних планів щодо реалізації Стратегії; 3) сприяння проведенню громадських обговорень, наукових конференцій, круглих столів з питань розвитку в Україні громадянського суспільства, забезпечення та захисту прав і свобод людини, а також вивчення громадської думки з питань, віднесених до її відання; 4) здійснення аналізу ефективності реалізації Стратегії, загального моніторингу стану виконання плану першочергових заходів і щорічних планів щодо реалізації Стратегії та підготовка пропозицій з їх коригування; 5) підготовка, розгляд законопроектів щодо сприяння розвитку в Україні громадянського суспільства, які пропонуються для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України, проектів актів Президента України у цій сфері та підготовка пропозицій до проектів; 6) участь у підготовці послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 7) сприяння налагодженню ефективної взаємодії державних органів з інститутами громадянського суспільства. До її складу входять представники наукових установ, громадськості органів влади. Працюють наступні робочі групи: 1. Робоча група з питань правового забезпечення діяльності ІГС. 2. Робоча група з питань державної фінансової підтримки ІГС, їх оподаткування та залучення до надання соціальних послуг. 3. Робоча група з питань інформаційної політики. 4. Робоча група з питань благодійництва, волонтерства і громадянської освіти. 5. Робоча група з питань місцевої демократії та самоорганізації населення. 6. Робоча група з питань дослідження стану громадянського суспільства. 7. Робоча група з питань відкритості органів державної влади та залучення громадськості до формування політики.
Громадська гуманітарна рада Громадська гуманітарна рада (далі – Рада) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, створеним з метою врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина у сферах освіти, науки, культури і мистецтва, охорони здоров'я, інтелектуальної та творчої діяльності, впровадження системних реформ для досягнення відповідності європейським стандартам захисту таких прав. Рада створена Указом Президента України від 2 квітня 2010 року №469 «Про Громадську гуманітарну раду». До її складу входять представники наукових установ, громадськості органів влади. Працюють наступні робочі групи:
Робоча група з питань освіти і науки Робоча група з питань культури і мистецтва Робоча група з охорони здоров'я, фізичної культури та екологічної безпеки
Робоча група з суспільних комунікацій Робоча група із міжнаціональних і державно-церковних відносин
Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (далі – Комісія) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України створена Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1116/2010. Основними завданнями Комісії є: підготовка пропозицій щодо вжиття заходів для завершення виконання Україною зобов'язань, що випливають з її членства в Раді Європи, визначених Висновком Парламентської асамблеї Ради Європи №190 (1995), з урахуванням положень резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи щодо України, зокрема Резолюції 1755 (2010); сприяння налагодженню тісної співпраці між Україною та Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), підготовка пропозицій щодо врахування її висновків та рекомендацій; підготовка пропозицій щодо досягнення відповідності положень Конституції України європейським стандартам і цінностям на основі рекомендацій Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія); здійснення аналізу нормативно-правових актів та моніторингу ефективності реалізації таких актів з метою приведення їх у відповідність із європейськими нормами і стандартами, вимогами політичної складової Копенгагенських критеріїв 1993 року щодо набуття членства України в Європейському Союзі, а також підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України; підготовка довідкових матеріалів, що стосуються питань відповідності правової системи України вимогам політичної складової Копенгагенських критеріїв 1993 року, виконання відповідних положень Плану дій «Україна – Європейський Союз», вжиття заходів щодо висвітлення роботи з виконання цього Плану в засобах масової інформації. До складу Комісії входять представники наукових установ, громадськості органів влади.
Верховна Рада України Парламентські й комітетські слухання Парламентські слухання у Верховній Раді проводяться з метою вивчення питань, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання. Статті 233-236 Законом «Про Регламент Верховної Ради України» регулюють проведення парламентських слухань. Для участі в парламентських слуханнях запрошуються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших об'єднань громадян, наукових установ, представники громадськості, які виявили бажання взяти в них участь і подали не пізніш як за п'ять днів відповідну заявку до комітету, що проводить підготовку до слухань. Рішення про проведення слухань ухвалює Верховна Рада за ініціативою Комітету. Відповідно до існуючої практики на слуханнях завжди надається слово представникам громадських організацій.
За результатами слухань ухвалюється резолюція, що затверджується Постановою ВРУ, у якій надаються вказівки й рекомендації органам державної влади щодо вирішення проблем, зафіксованих на слуханнях. Аналогічно відбуваються і Комітетські слухання. Головним організатором слухань є Комітет ВРУ, а рішення слухань затверджується рішенням комітету і стосується тільки комітету. Громадські ради при комітетах ВРУ Існує практика створення громадських або науково-консультативних рад при комітетах ВРУ. Такі ради створюються, як правило, за ініціативою і рішенням Комітету. Відомо про створення громадських рад при 6 Комітетах, але на даний момент активної роботи не ведеться. 1. Громадська рада з питань свободи слова та інформації (Комітет з питань свободи слова та інформації) 2. Науково-громадська експертна рада при Комітетові ВРУ з питань правової політики 3. Науково-експертна рада при Комітетові ВРУ з питань європейської інтеграції 4. Громадська рада з питань законодавства для місцевого самоврядування та організацій третього сектора (Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування) 5. Громадська рада з питань культури і духовності при Комітетові ВРУ з питань культури і духовності 6. Громадська рада при Комітетові з питань будівництва, містобудування і житловокомунального господарства ЦЕНТРАЛЬНІ ТА МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (міністерства, центральні органи виконавчої влади, обласні адміністрації)
і районні
державні
Громадські ради при органах виконавчої влади Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 3 листопада 2010 року центральні органи виконавчої влади, обласні і районні державні адміністрації мають створити громадські ради та сприяти їх функціонуванню. Громадська рада є постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики. Типове положення про громадську раду при центральному, місцевому органі виконавчої влади було затверджено Постановою КМУ №996, положення про роботу конкретної громадської ради затверджується спільним рішенням цієї ради і керівника органу влади. Чисельність і персональний склад громадської ради визначається самою громадськістю рейтинговим голосуванням на установчих зборах. Склад ради обирається на 2 роки. Основними завданнями громадської ради є: – створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами; – здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади; – сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики.
Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань: 1) готує та подає органу виконавчої влади, при якому вона утворена (далі - орган), пропозиції о орієнтовного плану проведення консультацій з громадськістю, а також щодо проведення консультацій, не передбачених таким планом; 2) готує та подає органу пропозиції щодо організації консультацій з громадськістю; 3) подає органу обов'язкові для розгляду пропозиції щодо підготовки проектів нормативноправових актів з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері, удосконалення роботи органу; 4) проводить відповідно до законодавства громадську експертизу та громадську антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів; 5) здійснює громадський контроль за врахуванням органом пропозицій та зауважень громадськості, а також дотриманням ним нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції; 6) інформує в обов'язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб; 7) збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення; 8) організовує публічні заходи для обговорення актуальних питань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці; 9) готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяльність.
Консультації з громадськістю Консультації з громадськістю – це процедура, за якої органи виконавчої влади налагоджують системний діалог органів виконавчої влади з громадськістю, підвищують якість підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створюють умови для участі громадян у розробленні проектів таких рішень. Необхідність і спосіб проведення консультацій з громадськістю визначається Порядком проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики який затверджено Постановою КМУ № 996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 3 листопада 2010 року. Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) та вивчення громадської думки (опосередкована форма). Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. В обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо: – проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб'єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; – проектів регуляторних актів;
–
проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання; – звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік. Для організації та проведення консультацій з громадськістю з визначеної тематики орган виконавчої влади разом із громадською радою розробляє план, у якому зазначаються перелік питань, форма, строки та етапи консультацій, порядок оприлюднення інформації про їх проведення й урахування результатів. Інформаційне повідомлення про проведення консультацій з громадськістю оприлюднюється органами виконавчої влади в засобах масової інформації та на веб-сторінці відповідного органу виконавчої влади. Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій роботі. План проведення консультацій з громадськістю. Відповідно до пункту 6. Порядку консультації з громадськістю центральні й місцеві органи виконавчої влади щороку складають орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю на підставі пропозицій, підготовлених громадською радою з урахуванням основних завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Державною програмою економічного і соціального розвитку України, планом законопроектних робіт та іншими документами, а також результатів проведення попередніх консультацій з громадськістю. Орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю затверджується до 1 січня й оприлюднюється в засобах масової інформації, на веб-сторінках органів виконавчої влади або доводиться до відома громадян в інший прийнятний спосіб. Публічне громадське обговорення – це безпосередня форма консультацій з громадськістю. Публічне громадське обговорення передбачає організацію і проведення: конференцій, семінарів, форумів, громадських слухань, круглих столів, зборів, зустрічей з громадськістю, громадських приймалень; теле- або радіодебатів, дискусій, діалогів, інтерв'ю та інших передач теле- і радіомовлення, Інтернет-конференцій, телефонних "гарячих ліній", інтерактивного спілкування в інших сучасних формах. Строк проведення публічного громадського обговорення визначається органом виконавчої влади за пропозицією громадської ради, він не повинен бути меншим, ніж один місяць. Для організаційного забезпечення проведення публічного громадського обговорення утворюється робоча група. Публічне громадське обговорення організовує і проводить орган виконавчої влади із залученням громадської ради у такому порядку: – визначає питання, яке буде винесене на обговорення; – приймає рішення про проведення обговорення; – розробляє план заходів з організації та проведення обговорення (у разі потреби); – вживає заходів для забезпечення репрезентативності соціальних груп населення, а також суб'єктів господарювання, інститутів громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих суб'єктів (далі - заінтересовані сторони); – оприлюднює в обов'язковому порядку інформацію про проведення обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб; – збирає та аналізує інформацію про оцінку громадськістю ефективності запропонованого органом виконавчої влади шляху вирішення питання; – формує експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання; – забезпечує врахування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення;
– –
проводить аналіз результатів обговорення у разі прийняття рішення, що стосується різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін; оприлюднює результати обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб.
Пропозиції та зауваження, що надходять на урядовий веб-сайт "Громадянське суспільство влада" та офіційні веб-сайти органіввиконавчої влади, оприлюднюються на цих веб-сайтах протягом п'яти робочих днів після їх надходження. За результатами публічного громадського обговорення органи виконавчої влади готують звіт який оприлюднюється. Під час проведення конференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей з громадськістю ведеться протокол, у якому фіксуються висловлені пропозиції і зауваження. Текст протоколу оприлюднюється на офіційному вебсайті органу виконавчої влади протягом двох тижнів. Результати публічного громадського обговорення в обов'язковому порядку орган виконавчої влади доводить до відома громадськості шляхом оприлюднення на своєму офіційному вебсайті та в інший прийнятний спосіб не пізніше, ніж через два тижні після його закінчення. Обов'язкове проведення консультацій на вимогу громадськості Громадські, релігійні, благодійні організації, професійні спілки та їх об'єднання, творчі спілки, асоціації, організації роботодавців, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства України (далі - інститути громадянського суспільства), можуть ініціювати проведення консультацій з громадськістю з питань, не включених до орієнтовного плану, шляхом подання відповідних пропозицій громадській раді або безпосередньо органу виконавчої влади. У разі коли пропозиція щодо проведення консультацій з громадськістю з одного питання надійшла не менше ніж від трьох інститутів громадянського суспільства, які діють на відповідній території, такі консультації проводяться обов'язково. Ініціювати проведення консультацій з громадськістю, не включених до орієнтовного плану, можуть також громадські ради. Вивчення громадської думки – це опосередкована форма консультацій з громадськістю яка здійснюється шляхом: – проведення соціологічних досліджень та спостережень (опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-групи тощо); – створення телефонних "гарячих ліній", проведення моніторингу коментарів, відгуків, нтерв'ю, інших матеріалів у друкованих та електронних засобах масової інформації для визначення позиції різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін; – опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення громадської думки. Вивчення громадської думки організовує і проводить орган виконавчої влади із залученням громадської ради у такому порядку: – визначає: потребу у вивченні громадської думки з окремого питання; питання, з яких проводиться вивчення громадської думки, альтернативних пропозицій щодо їх вирішення; строк, форми і методи вивчення громадської думки; на конкурсній основі дослідницькі організації, фахівців, експертів, громадські організації, які проводитимуть вивчення громадської думки; ступінь репрезентативності соціальних груп населення та заінтересованих сторін, які досліджуються; – отримує підсумкову інформацію про результати вивчення громадської думки; – узагальнює громадську думку щодо запропонованого вирішення питань, що потребували вивчення громадської думки;
–
забезпечує врахування громадської думки під час прийняття органом виконавчої влади остаточного рішення з питань, що потребували вивчення громадської думки; – оприлюднює в обов'язковому порядку на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб результати вивчення громадської думки. Для організації вивчення громадської думки з метою отримання об'єктивної та достовірної інформації органи виконавчої влади можуть відповідно до законодавства укладати договори з дослідницькими організаціями, окремими фахівцями, експертами, об'єднаннями громадян на умовах відкритого конкурсу щодо проведення фахових, науково обгрунтованих соціологічних досліджень, спостережень, експрес-аналізу поглядів різних соціальних груп.
Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади (далі - громадська експертиза) є складовою механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі. Здійснюється громадська експертиза відповідно до Постанови КМУ №976 від 5 листопада 2008р. «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» Процедура громадської експертизи фактично дає можливість ІГС стати учасниками вироблення державної політики в різних сферах та бути громадськими контролерами за її реалізацією. Інституту громадянського суспільства можуть провести оцінку ефективності діяльності певного органу виконавчої влади або якоїсь посадової особи, оцінити ефективність виконання певної державної програми, законність витрачання бюджетних коштів, оцінити якість надання адміністративних послуг чи виконання законодавства тощо. Громадська експертиза дає можливість ІГС не тільки оцінити діяльність органу влади, але й вплинути на його політику або її виконання. Тепер органи виконавчої влади зобов’язані розглядати висновки громадської експертизи за участю авторів та враховувати результати експертизи в своїй діяльності. Відповідно до пункту 6 Порядку «пропозиції, підготовлені інститутом громадянського суспільства за результатами проведеної громадської експертизи (далі -експертні пропозиції), враховуються органом виконавчої влади під час підготовки програм соціально-економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів відповідного рівня, вирішення питань поточної діяльності». Проведення громадської експертизи складається власне з: 1) надіслання запиту на проведення громадської експертизи; 2) отримання інформації від органу виконавчої влади і іншого сприяння під час здійснення громадській експертизі; 3) здійснення моніторингу, оцінки і аналізу отриманих даних; 4)підготовки експертного висновку та його направлення на розгляд органу виконавчої влади; 5) оприлюднення висновків експертизи для широкого загалу. Розгляд результатів громадської експертизи відбувається шляхом: 1) участі в засіданні колегії органу виконавчої влади під час розгляду висновків експертизи; 2)отримання офіційного рішення органу виконавчої влади про врахування чи не врахування висновків громадської експертизи.
Орган влади може погодитися або частково погодитися з результатами громадської експертизи і визначити перелік заходів по їх врахуванню. Також орган влади може не погодитися з результатами експертизи, але його рішення має бути аргументованим. Але, в будь-якому випадку, орган виконавчої влади має оперативно розмістити на власному веб-сайті експертний висновок (протягом тижня) і результати його розгляду(протягом 10 днів). Результати громадських експертиз всіх органів виконавчої влади розміщуються на урядовому сайті "Громадянське суспільство і влада" (http://civic.kmu.gov.ua).
Громадська антикорупійна експертиза проектів нормативно правових актів Антикорупційна експертиза проектів НПА - перевірка проектів актів на предмет наявності в них положень, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, та розроблення рекомендацій стосовно їх усунення. Стаття 15 Закону Україні «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачає що за ініціативою фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів НПА та оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством. Міністерство юстиції України обовязково проводить антикорупційну експертизу проектів законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Громадська рада при органі влади також може здійснювати антикорупційну експертизу НПА відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (від 05.11.2010 року №996). Методичні рекомендації щодо проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на наявність корупціогенних норм затверджені наказом Міністерства юстиції № 1380/5 від 23 червня 2010 року. Завданнями антикорупційної експертизи є: 1) виявлення корупціогенних норм (факторів, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень); 2) надання пропозицій та рекомендацій щодо усунення у проектах нормативно-правових актів корупціогенних факторів; 3) включення до проектів нормативно-правових актів превентивних антикорупційних норм (положень, спрямованих на попередження та унеможливлення вчинення корупційних правопорушень). Під час проведення експертизи здійснюються виявлення та оцінка таких корупціогенних факторів: 1) нечітке визначення функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 2) створення надмірних обтяжень для одержувачів адміністративних послуг; 3) відсутність або нечіткість адміністративних процедур; 4) відсутність чи недоліки конкурсних (тендерних) процедур.
Відповідно до Параграфів 49 і 50 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого Постановою КМУ N 950 від 18 липня 2007 р. - у разі проведення громадської антикорупційної експертизи розробник надає громадянам або об'єднанням громадян а їх зверненням проект акта з необхідними матеріалами, повідомляє про строки завершення його підготовки. Пропозиції, що надійшли в результаті проведення громадської антикорупційної експертизи, орган влади розглядає під час опрацювання проекту. До пояснювальної записки НПА який вноситься на розгляд уряду додаються пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи проекту акта (у разі її проведення).
Щорічні плани розвитку громадянського суспільства Органи виконавчої влади мають ухвалювати річні плани заходів сприяння розвитку громадянського суспільства у відповідній галузі або території. Про це сказано в Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації, яка затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212, а також в Розпорядженні КМУ №1035 «Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства в Україні» 21 листопада 2007 року. Щорічний план заходів по виконанню завдань Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні затверджується Президентом України за поданням Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства. За результатами моніторингу органи виконавчої влади по закінченні кожного року аналізують хід реалізації Стратегії, забезпечують висвітлення у засобах масової інформації і громадське обговорення результатів своєї діяльності, а також підготовку і затвердження щорічного плану заходів з реалізації Стратегії з урахуванням підсумків обговорення. Щорічний план заходів з реалізації Стратегії та звіт про результати виконання плану заходів за попередній рік органи виконавчої влади оприлюднюють на власних офіційних веб-сайтах та надсилають до 1 лютого Секретаріату Кабінету Міністрів України для розміщення на урядовому веб-сайті "Громадянське суспільство і влада".
Залучення громадян до прийняття рішень самоврядування (Обласні, районні, міські, сільські та селищні ради)
на
рівні
місцевого
Місцевий референдум Конституція України і Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року надають право територіальних громаді вирішувати питання місцевого значення шляхом місцевого референдуму. Відповідно до ст.4 Закону Предметом місцевого референдуму може бути: 1)прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; 2)прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів. Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну однойменних адміністративнотериторіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах; питання про реорганізацію
або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами. Місцева рада призначає місцевий референдум на вимогу депутатів, що становлять не менш як половину від загального складу Ради народних депутатів, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право брати участь у референдумі. Ініціативні групи місцевого референдуму реєструються головами місцевих Рад народних депутатів, у межах території яких пропонується провести місцевий референдум. Загальний термін збирання підписів з питання про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців, а місцевого референдуму - одного місяця від дня одержання свідоцтва про реєстрацію першої з створених по даному референдуму ініціативних груп. Загальний термін збирання підписів з питання про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців. Ухвалення рішення відбувається шляхом прямого голосування. Громадянин під час заповнення бюлетеня викреслює в ньому одне з двох слів: "так" або "ні". Рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування.
Місцева ініціатива Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 9) надає членам територіальної громади право ініціювати в порядку місцевої ініціативи розгляд у місцевій раді будь-якого питання, що віднесене до відання органів місцевого самоврядування. Тобто, громадяни мають право самостійно внести на розгляд місцевої ради проект рішення або питання для розгляду. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. За даними Міністерства юстиції сьогодні лише біля 20% територіальних громад мають статути громад, тобто переважна більшість громадян не можуть реалізувати своє право на місцеву ініціативу ініціативу. В більшості міст встановив що ініціативні групи громадян мають зібрати певну кількість підписів мешканців для внесення питання(проекту рішення) на розгляд міської ради. Наприклад для Києва це 1000 осіб, Рівне 1000 осіб, Запоріжжя 250, Херсон 10% від виборців(біля 28000 осіб). Процедура здійснення місцевої ініціативи зазвичай значно ускладнена для громадян і містить недоречні обмеження. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.
Громадські слухання Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст.13) надає територіальним громадам право проводити громадські слухання, зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами органів місцевого самоврядування, причому під час цих заходів члени територіальної громади можуть заслуховувати депутатів і посадовців, порушувати питання місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування, та вносити пропозиції щодо них.
Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади. Нажаль сьогодні лише біля 20% територіальних громад мають статути громад, тобто переважна більшість громадян не можуть реалізувати своє право на громадські слухання. В містах де існує практика громадських слухань громадяни можуть ініціювати слухання зібравши певну кількість підписів, наприклад Харків 100 підписів, Суми - 250, Вінниця - 250, Івано-Франківськ – 5% виборців( 9000 підписів). В деяких містах право ініціювати громадські слухання в порушення закону надано лише міському голові і міській раді. Загалом процедури ініціювання та проведення громадських слухань в більшості міст є обтяжливі і обмежувальні для громадян.
Загальні збори громадян за місцем проживання Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Питання порядку проведення загальних зборів громадян за місцем проживання регулюються ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Положенням "Про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні", затвердженим Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року. Варто зазначити, що вказана постанова була прийнята Верховною Радою України до прийняття Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Основного Закону України, а отже, діє виключно в тій частині, яка не суперечить цим документам. В. ст.8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також зазначено що Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. На сьогодні окремого закону не існує, а статути є лиш є лише 20% громад. Суб’єктами ініціювання скликання загальних зборів громадян можуть бути третина від загальної кількості: громадян, що проживають на відповідній території, депутатського корпусу, постійної комісії, депутатської групи, трудового колективу, об’єднання громадян. За наявності такої ініціативи загальні збори скликаються головою місцевої ради, виконкомом місцевої ради, громадськими комітетами або радами самоврядування. Збори є правомочними за присутності на них більше половини громадян, які проживають на відповідній території і мають право брати участь у зборах, а в разі скликання зборів (конференції) представників громадян - не менше двох третин представників відповідних територіальних утворень. У разі неможливості скликання загальних зборів громадян, що мешкають на певній території, скликаються загальні збори їх представників. У такому випадку норми представництва на цих зборах визначаються місцевою радою, її виконкомом або органом самоорганізації населення. Рішення загальних зборів ураховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності, про що ці органи мають публічно звітувати перед громадою.
Органи самоорганізації населення Органи самоорганізації населення – це добровільне об'єднання громадян за територіальною ознакою (ОСН може бути створений на базі багатоквартирного будинку, вулиці, кварталу або мікрорайону). Органи самоорганізації населення є представницькими органами в системі місцевого самоврядування і створюються громадянами для представлення своїх інтересів та захисту своїх прав. Діяльність ОСН регулюється Законом України “Про органи самоорганізації населення”.
ОСН є юридичною особою, має свідоцтво про державну реєстрацію, розрахунковий рахунок, печатку та власність. Головні завдання ОСН: представляти і захищати інтереси громадян, що проживають на території ОСН, перед органами місцевого самоврядування, органами державної влади, юридичними особами; покращувати організацію проживання громадян та вдосконалювати господарювання на території ОСН; забезпечувати задоволення побутових, культурних, соціальних та інших потреб жителів шляхом сприяння в наданні їм відповідних послуг. ОСН вносять у встановленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів. ОСН здійснюють контроль за якістю надаваних громадянам, які проживають у житлових будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг та за якістю проведених у зазначених житлових будинках ремонтних робіт. ОСН долучаються до планування забудови території ОСН шляхом обов’язкової участі в обговоренні проектів містобудівної документації. За окремим рішенням місцевої ради ОСН може бути надане право обов’язкового узгодження проектів землевідведення під забудову на його території. ОСН можуть лобіювати перед місцевою радою та міським чи сільським головою питання про відкриття нового магазину, подання соціальної допомоги мешканцям, введення нового чи відміну наявного транспортного маршруту, відкриття школи, дитячого садка, молодіжного клубу, спортивної секції, ремонт та реконструкцію комунальних мереж або будинків, благоустрій території, проведення свят, публічних акцій та інше. ОСН мають можливість бути присутніми на апаратних засіданнях районних адміністрацій та сесіях районних і міської рад, можуть колективно оскаржувати дії чи бездіяльність комунальних служб перед головою ради та депутатами. Місцевою радою ОСН може бути передано повноваження з контролю за розподілом коштів, які збираються з квартплати мешканців території ОСН, та коштів, призначених для проведення капітального ремонту будинків. ОСН разом із представниками ЖЕКу можуть визначати перелік та обсяг ремонтних робіт, брати участь у виборі виконавців ремонтних робот та прийнятті виконаних робіт.
Громадські ради при органах місцевого самоврядування Громадська рада - консультативно-дорадчий орган, створений з метою ефективної взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю. Зазвичай до їх складу включають місцеві організації політичних партій, громадських організацій, професійних спілок, творчих спілок, органів самоорганізації населення. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" надає право створювати при органах місцевого самоврядування консультативно-дорадчі органи. Зазвичай громадські ради створюються наказами міського голови, рішенням місткої ради. На сьогодні склалася практика створення громадських при міських головах, ми заступниках міських голів, при міських радах та виконавчих комітетах. Наприклад в місті Чернівці діяли 8 громадських рад 1) Рада міського фонду охорони навколишнього природного середовища; 2)Міська координаційна рада з питань підтримки та розвитку підприємництва; 3) Міська координаційна рада з питань правової освіти населення; 4) Громадська консультативна рада з питань охорони культурної спадщини в межах історикокультурної заповідної території м. Чернівці; 5)Координаційна рада представників місцевих осередків політичних партій, громадських організацій та виконавчих органів міської ради при виконавчому комітеті міської ради; 6) Рада по координації роботи ринків і мікроринків у м. Чернівці; 7)Координаційна рада громадських благодійних організацій при виконавчому
комітеті міської ради; 8) Громадська рада з питань реформування житлово-комунального господарства; 9) Координаційна рада з питань молодіжної політики м. Чернівці.
Громадські слухання щодо врахування містобудівній діяльності
громадських
інтересів
в
Ст. 21 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає порядок громадського обговорення проектів містобудівної документації. Громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації, без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється. Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов'язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні; 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні. Оприлюднення проектів генеральних планів, планів зонування територій, детальних планів територій здійснюється не пізніш як у місячний строк з дня їх надходження до відповідного органу місцевого самоврядування. Для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, утворюється погоджувальна комісія. Оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у двотижневий строк з дня їх прийняття шляхом опублікування в засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення таких рішень на офіційних веб-сайтах цих органів. Детальний Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. N 555 .