Віктор Єленський
ВЕЛИКЕ ПОВЕРНЕННЯ релігія у глобальній політиці і міжнародних відносинах кінця ХХ – початку ХХІ ст.
ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЛЬВІВ 2013
Зміст
Передмова............................................................................................................................................... 5 Вступ. Несправджені прогнози..................................................................................................... 11
Частина перша. Повернення релігії: початки, події та рушії 1. Ісламський вибух........................................................................................................................ 15 2. Євангельський бум..................................................................................................................... 22 3. Католицьке піднесення............................................................................................................. 29 4. Новорелігійний вибух............................................................................................................... 38 5. Релігійне відродження за «залізною завісою»..................................................................... 46 5.1. «Другий світ»: Церкви, суспільства, держави ............................................................. 46 5.2. Релігія versus квазірелігія: етапи змагання .................................................................. 63 6. Куди повертається релігія: деідеологізація.......................................................................... 67 7. Глобалізація як рушій релігійного повернення.................................................................. 71 8. Повернення релігії і процеси націєтворення...................................................................... 81 Частина друга. Релігія, що повернулася 1. Християни на початку третього тисячоліття...................................................................... 99 2. Глобальне християнство: зсув на Південь.......................................................................... 102 3. Глобальне християнство: пентекосталізація..................................................................... 111 4. Мінливе обличчя християнства: миряни і мирянки....................................................... 125 5. Християни і мусульмани ....................................................................................................... 129 6. Повернення релігії: США і Європа ..................................................................................... 149 6.1. Релігія у США: вітальність, плюралізм і політичний активізм............................. 151 6.2. Західноєвропейський виняток....................................................................................... 162 6.2.1. Кінець парафіяльної цивілізації (Франція, Італія)........................................ 165 6.2.2. «Віра без приналежності»..................................................................................... 168 6.2.3. Релігія «від імені більшості»................................................................................ 171 7. Центральна і Східна Європа.................................................................................................. 176 8. Америка і Європа: секуляризація, десекуляризація і теорія секуляризації............... 196
9. Християни в пошуках плюралізму: філософські та богословські перспективи....... 206 10. Повернення релігії: пробудження гігантів......................................................................... 214 10.1. Китай: соціальні трансформації і духовні пошуки................................................. 214 10.2. Індійський націоналізм і індійські релігії................................................................. 223 10.3. Світовий буддизм: між національним і глобальним ............................................. 229 11. Новітні релігії: мінливе і незмінне....................................................................................... 238
Частина третя. Повернення релігії в глобальну політику та міжнародні відносини 1. Релігія в теорії сучасних міжнародних відносин.............................................................. 251 2. Релігія як інституційний ресурс світової політики ........................................................ 259 2.1. Релігійний центр як дійова особа глобальної політики: Римський Апостольський престол............................................................................... 260 2.2. Євангельські Церкви США: зовнішньополітична мобілізація ............................. 265 2.3. Церква Англії у світовій політиці ................................................................................ 276 2.4. Московська патріархія як геополітичний гравець................................................... 279 3. Релігія і міжнародні конфлікти............................................................................................. 286 3.1. Конфлікти на релігійному ґрунті: мусульмани й не тільки.................................... 287 3.2. Терор в ім’я релігії: кінець ХХ – початок ХХІ століття............................................ 291 3.3. Релігія і збройні конфлікти на посткомуністичному просторі............................. 300 3.3.1. Боснійський вузол.................................................................................................. 300 3.3.2. Релігія під час і після російсько-чеченських воєн.......................................... 306 4. Повернення релігії і релігійна свобода............................................................................... 312 4.1. Релігійні права людини.................................................................................................... 313 4.2. Релігійна свобода: формування сучасного розуміння............................................. 327 4.3. Релігійна свобода у світі в кінці ХХ – на початку ХХІ ст......................................... 333
Частина четверта. Релігійне повернення: випадок України 1. Відродження напередодні відродження: релігійне піднесення в Україні 1970-80-х років................................................................ 343 2. Націєтворення, релігія, політика, держава і суспільство в Україні............................. 369 2.1. Православно-католицький конфлікт........................................................................... 379 2.2. Релігія і політика в Україні: міжправославні відносини ........................................ 394 2.2.1. Розкол православ’я в Україні .............................................................................. 394 2.2.2. Єдина Помісна Православна Церква: українська сага.................................. 398 2.2.2.1. Автокефалія для Православної Церкви в Україні: позиції сторін..... 402 2.3. Еклезіологія, політика і геополітика: проблема патріархату для Української Греко-Католицької Церкви................................................................ 443 2.4. Релігія і політика в Україні.............................................................................................. 451 3. Релігійність українського суспільства: головні тенденції змін..................................... 464 Післяслово........................................................................................................................................... 481
Передмова
Ця книга про те, як і чому релігія, якій цілі покоління інтелектуалів прогнозували цілковитий занепад або, в кращому разі, жалюгідне існування в якихось дуже маргінальних анклавах, знов опинилася на авансцені світової політики. Про те, як вона перевернула наші уявлення не лише про світ, начебто вже остаточно «розчаклований», а й про ті сили, що запускають пружини глобальних соціальних механізмів. Довгий час фахівці в сфері соціальних наук вперто відмовлялися бачити в основі світових політичних процесів щось інше, крім економічних інтересів, боротьби за природні ресурси, території та ринки збуту. Так вони проочили іранську революцію, зростання мусульманського, євангельського, індуїстського та інших фундаменталізмів, релігійно вмотивований тероризм, релігійні піднесення у різних куточках світу, «арабську весну» й багато іншого. Героями часів на зламі двох тисячоліть стали такі особи, як папа Іван Павло ІІ чи аятола Хомейні, виклично побожний Рональд Рейґан чи сальвадорський архиєпископ-мученик Оскар Ромеро. А ще – Нобелівські лавреати: англіканський архиєпископ Десмонд Туту, чотирнадцятий далай-лама Тенцзін Ґ’яцо, мати Тереза та протестантський єпископ Ласло Токеш, з якого розпочалася Румунська революція 1989 року. Усвідомлення того, що за потужними здвигами мільйонів може стояти те, у що вони вірять (або не вірять), їхня колективна культурна пам’ять і їх переконання в тому, що ця віра й ця пам’ять рішуче відрізняє їх від усіх інших, – таке усвідомлення спирається саме на обміркування тих процесів, що збурили планету в останні десятиріччя ХХ і перше десятиріччя ХХІ ст. У цей час релігія – як свого роду мова, що надає особливої потужності ідеям у боротьбі з іншими ідеями, як ідентифікаційний маркер величезної демаркаційної сили, як феномен, що додає людині та спільноті сил і для духовних злетів, і для колосальних падінь, – заявила про свою присутність у світовій, регіональній і національній політиці, і то так голосно, як мало хто
5
Передмова
сподівався. У ХХІ ст. релігія бере активну участь у націєтворенні, і нерідко ця участь значно інтенсивніша, ніж то було в минулому столітті. Вона й далі конструює колективні ідентичності й визначає поведінку людських спільнот, далі впливає – часом доволі парадоксальним чином – на право, мистец тво, економіку, здоров’я людей. У дебати та конфлікти навколо релігійних сенсів, символів і моралі втягуються законодавці, державні діячі, дипломати й цілковито секулярні медіа; виклики, кинуті цим символам, призводять до вибухів насильства й численних людських жертв. Хвилі люті, спровоковані карикатурним скандалом 2005-2006 рр., ненавмисним спаленням Коранів на американській військовій базі у Баграмі або появою фільму «Не винність мусульман» у 2012 р., коштували життя сотням людей. З іншого боку, справа учасниць феміністичного гурту Pussy Riot, що 21 лютого 2012 р. влаштували «панк-молебень» у московському храмі Христа Спасителя, стала глобальною подією, викликавши небувалий резонанс по всьому світі й гостру реакцію з боку глав держав, громадських активістів та поп-зірок. А рішення Венедикта XVI залишити престол святого Петра збурило дуже багатьох саме тому, що в результаті цього акту інститут папства втрачає сак ральний ореол, і уряд вікарія Христового й наступника первоапостола Петра постає як майже світська посада, з якої можна подати у відставку.1 Релігія виявляється присутньою у величезній кількості збройних конфліктів та воєн сучасності; протиборство сторін, які сповідують різні релігії, надзвичайно загострюється, хай навіть першопричиною конфлікту були території, ресурси чи політичний статус. Тим дивовижнішими виглядають спроби легковажити й навіть ігнорувати релігійний чинник у «великій полі тиці». Західні політики, здається, ще не усвідомили до кінця – навіть незважаючи на застережну книгу Мадлен Олбрайт2, держсекретаря США у 19972001 рр., – що релігія таки повернулася. І повернулась у стані розлюченості, яка мало нагадує миловидні пасторалі. Що релігія – це не тільки мати Тере за, але й шахіди, фанатизм і терор. Утім, релігійні лідери поводяться не менш легковажно, відмовляючись торкатися тих аспектів релігії, що становлять реальну загрозу людству. По казово, що у фінальному документі четвертого Саміту релігійних лідерів на 1 Див.,
серед іншого: Giles Fraser. The Pope’s Resignation Has Finally Revealed that the Papacy Is Simply a Job. The Purposes of the Almighty Do Not Flow Exclusively through the Narrow Weir of the Papacy // The Guardian. – 2013. – February 22. 2 Мадлен Олбрайт. Религия и мировая политика. – Москва: Альпина, 2007.
6
Передмова
передодні зустрічі «Великої Вісімки» (G8) не просто не порушується пробле ма насильства в релігіях, але й не згадується навіть саме слово «тероризм».3 Міжрелігійний діалог у світі відбувається, по суті, «між своїми». Еку меністи не запрошують на свої зустрічі фундаменталістів, ліберали – консерваторів. Звичайно, миротворцям важко, а іноді й просто неможливо вести діалог із тими, хто освячує війну. Однак, треба здавати собі справу з того, що лінії поділу між «голубами» і «яструбами» всередині однієї релігії нерідко виявляються суттєвішими за міжрелігійні поділи. Відсутність у міжнародних організацій і урядів притомних стратегій «умиротворення релігії» пояснюється не тільки – а віднедавна, можливо, не стільки – нерозумінням важливості релігійного чинника в сучасному світі. Просто релігія як така погано піддається операціоналізації, її важко розкласти на складові навіть у теоретичному аналізі, вона утворює немислимі альянси з етнічністю, культурними ідентичностями, політикою та економікою. Державні діячі та політики шукають в релігії знайомих точок опори, вони думають про релігію у категоріях сили, влади, авторитету, мобілізації, навіть харизми, але релігія, наче ртутні кульки, вислизає поза узвичаєні кордони, щоб знову злитися в одне геть непередбачуваним способом і в несподіваному місці. Мабуть, чи не кожному відомо, як Сталін у відповідь на пораду союзників не конфліктувати з господарем Римського престолу, запитав: «А скільки у цього папи дивізій?» Менше знана відповідь папи Пія ХІІ: понтифік попросив переказати «своєму синові Йосифу», що той дізнається про кількість «папських дивізій» на небесах. Цей заочний діалог дуже промовистий. Одна з ключових постатей світової політики ХХ ст. у звичних для «реальної політики» категоріях оцінює силу іншого політичного діяча. Однак той діяч – в особі 260-го папи римського – намагається пояснити, що звичні, «поцейбічні» оцінки тут не працюють. І навряд чи тут ішлося виключно про посмертну відплату диктаторові. Релігія впливає на «цей світ» по-інакшому, ніж світські інституції. Вона має інший інструментарій «формування дивізій» та їх мобілізації, а також інший вимір боєздатності й протистояння. Втім, Йосиф Сталін, який був змушений у 1941 р. звернутися до так і не викоріне них релігійних почуттів радянських людей і якому так і не вдалося знищити в СРСР релігійне підпілля, про щось таке, без сумніву, здогадувався й сам. 3 IV
Summit of Religious Leaders on the occasion of the G8. Rome, June 16-17, 2009 (текст на сайті: www.g8italia2009.it).
7
Передмова
«Релігійне повернення» відбувається на тлі (чи завдяки?) занепаду так званих «великих ідеологій», що панували над свідомістю мільйонів у минулому і позаминулому століттях, величезних демографічних зсувів, які поступово виводять світ з його західної фази і надають релігії особливої значущості, а також употужнення глобалізаційних процесів. Взагалі, глобалізація – одна з головних героїнь цієї книги. Вона безпосередньо причетна до перетворення католицтва й п’ятдесятництва на глобальні транснаціональні культури, до стрімкого нарощення ісламської присутності в Європі, до євангельського вибуху в країнах Африки, Азії та Латинської Америки, до відродження релігії за «залізною завісою». До того, зрештою, що церкву, яку в пересічну неділю на початку 2000-х років відвідувало більше киян, аніж будь-яку іншу з київських церков, очолює чорношкірий пастор. Дія книги розгортається в охопленій християнсько-мусульманським про тистоянням Африці й у Західній Європі, яка вже перестає бути форпостом християнства; у Сполучених Штатах Америки, які говорять про свою глобальну місію у релігійних категоріях, та в Китаї, який намагається «перевіднайти» свою релігійну ідентичність; у Латинський Америці з її вражаючим співіснуванням, часто в одній особі, майже несумісних релігійних вірувань та в Індії з її безмежним багатством духовних традицій. Однак ця книга не є цілковито збалансований панорамний погляд на релігійно-політич ний ландшафт планети: тóму, що відбувається в християнстві, тут приділено значно більше уваги, а всередині «християнського архипелагу» східноєвропейський регіон прокреслений значно докладніше, ніж, скажімо, регіон тихоокеанський. А особливе місце у цій книзі посідає Україна, головно тому, що книга написана саме в Україні, а отже те повернення релігії, що відбувається тут уже понад чверть століття, автор спостерігав на власні очі. Але й тому також, що Україна, якій наприкінці 1980-х пророкували трохи не війни на релігійному ґрунті і в якій існує найплюралістичніший релігійний ринок серед усіх країн Східної Європи,4 здатна запропонувати дуже і дуже багато повчального всім, хто цікавиться сучасними релігійно-суспільними змінами. Цією книгою автор чимало зобов’язаний «заздрісному блуканню» (кажучи словами Мирослава Мариновича) бібліотечними лабіринтами західних 4 Принаймні,
так вважає один з найпродуктивніших сучасних соціологів релігії Хосе Касанова: Jose Casanova. Incipient Religious Denominationalism in Ukraine and Its Effect on Ukrainian-Russian Relations // Harriman Review. – 1996. – Vol. 40. – P. 9.
8
Передмова
університетів (особлива подяка тут Програмі академічних обмінів ім. Фул брайта). Але не меншою мірою – обмінові думками з українськими колегами, а також дискусіям із вченими з багатьох країн світу, часом дуже далеких і навіть екзотичних для нас. Такі зустрічі важко перецінити. Крім суто професійного збагачення, вони допомагають позбутися європоцентричного по гляду на світ і збагнути, що глобальні релігійні процеси незмірно багатші, су перечливіші й масштабніші, ніж це видається з нашого кутка планети, а той інструментарій, з яким ми підходимо до вивчення цих процесів, далеко не завжди адекватний іншим культурним контекстам і духовним традиціям. Крім того цей текст майже напевно був би істотно інакший, якби авторові не пощастило на зустрічі й більш або менш тривалі бесіди та інтерв’ю з великою кількістю релігійних діячів: і з маловідомими за межами своїх громад, парафій та єпархій священнослужителями, і з головами українських Церков, і з такими визначними зарубіжними єрархами, як царгородський патріарх Варфоломій І, знаменитий чорношкірий кардинал, префект Кон грегації богослужіння та дисципліни таїнств Френсіс Арінзе, президенти Папської ради «Справедливість і мир» Роже Ечеґарай, Ради у справах культури – Поль Пупар, Ради для сприяння християнській єдності – Вальтер Каспер, вашинґтонський архиєпископ кардинал Теодор Мак-Каррік, головний ашкеназький рабин Ізраїлю у 1993-2003 рр. Ісраель Меїр Лау і багатобагато інших. Дякуючи колегам з Українського католицького університету, Інституту філософії НАН України та абсолютно всім, чиї думки, погляди й поради справили вплив на те, якою виявилася ця книга, автор традиційно попереджає, що за всі її можливі хиби відповідає, безперечно, тільки він сам.
9
Вступ
НЕСПРАВДЖЕНІ ПРОГНОЗИ У знаменитій статті «Повернення сакрального? Аргумети щодо майбутнього релігії»1 Деніел Белл зазначав, що наприкінці XVIII-го й на початку ХІХ ст. більшість мислителів гадали, що в ХХ ст. релігія щезне. На зламі ХІХ–ХХ століть багато хто з соціологів вважав, що релігія існуватиме не дов ше, ніж до початку ХХІ ст. «Щонайменше від часів Просвітництва більшість західних інтелектуалів чекали на смерть релігії так само нетерпляче, як стародавні євреї – на прихід Месії, – нагадують американські релігієзнавці Родні Старк і Вільям Бейндбрідж. – У пророкуванні неминучого тріумфу розуму над „забобонами” особливо відзначилися представники суспільних наук. Найвидатніші соціологи, антропологи та психологи одностайно висловлювали впевненість у тому, що їхні діти або – це вже точно – онуки побачать світанок нової ери, коли, перефразовуючи Зіґмунда Фрейда, людство переросте інфантильні ілюзії релігії».2 Релігію трактували як забобон, як засіб долати різноманітні страхи, як вияв інтелектуальної обмеженості тощо. У другій половині ХХ ст. дослідники демонстрували вже набагато більше оптимізму щодо майбутнього релігії. Вони навіть почали припускати, що «релігія існувала й буде існувати в усіх суспільствах і в усі часи»...3 Усу переч тому, що стверджували «володарі думок» у ХІХ – на початку ХХ ст., в Bell. The Return of the Sacred? The Argument on the Future of Religion // The British Journal of Sociology. – Vol. 28. – № 4. – December 1977. – Р. 419-449. 2 Rodney Stark, William Sims Bainbridge. The Future of Religion: Secularization, Revival and Cult Formation. – Berkeley: University of California Press, 1986. – Р. 1. 3 Probleme der Religionssoziologie /��������������������������������������������������������� Hrsg.��������������������������������������������������� �������������������������������������������������� D.������������������������������������������������ ����������������������������������������������� Goldschmidt, J. Matthes. – Köln���������������� ; �������������� Opladen: Westdeutscher Verl., 1962. – S. 4. 1 Daniel
11
Вступ. Несправджені прогнози
останній чверті ХХ ст. вчені визнають: «Люди потребують Бога, щоб реалізувати свій життєвий шлях. Людина не дасть Богові померти».4 А вже на початку ХХІ ст. Філіп Дженкінс – автор «Наступного християнства», однієї з найгарячіше обговорюваних у релігієзнавчих колах праць, – прогнозує: «Майбутні історики майже напевно вважатимуть ХХІ століття століттям, коли релігія замінила собою ідеологію як головна надихаюча й руйнівна сила в людських відносинах, сила, що визначатиме ставлення людей до політичної свободи та громадських обов’язків, до державницьких ідей і, звісно, до конфліктів та воєн».5 Дженкінс мав усі підстави так говорити: ХХ ст. істотно скорегувало погляди філософів, соціологів, історіософів на майбутнє релігії. Головними чинниками такої корекції стали: колосальні політичні катаклізми останнього сторіччя, а зокрема дві світові війни, що призвели до небачених людських втрат; вичерпаність прогресистської схеми сприйняття історії, згідно з якою людство розвивається у висхідному напрямі, хоч і робить, буває, крок назад; загострення глобальних проблем сучасності, поява і поширення зброї масового знищення, наближення екологічної катастрофи; раціоналізація й уніфікація людського життя; поглиблення й диференціація антропологічних знань, майже повсюдне прагнення повернутися до сталих архетипів, закорінених у самій природі людини. «Людство й досі потребує релігії, і головні її функції не дуже змінилися з часу льодовикового періоду, – писав на початку 1970-х рр. католицький священик, соціолог, журналіст і автор романів-бестселерів Ендрю Ґрілі. – А ті зміни, що відбулися за останні століття, роблять релігію в сучасному світі ще необхіднішою».6 Крім того вже наприкінці ХХ ст. дослідження з генетики, нейробіології, нейропсихології, нейрохімії, нейрофармакології дали змогу нагромадити цілий корпус даних на підтвердження того, що релігія асоціюється із специфічним і постійним набором біологічних процесів. Ці дослідження, що в ХХІ ст. стають дедалі інтенсивніші, формують нову дисципліну – біологію релігії.7 4 Religion,
société et politique: mélanges en hommage à Jacques Ellul, professeuer emerite a l’Univ. de Bordeaux I. – Paris: PUF, 1983. – P. 163. 5 Philip Jenkins. The Next Christianity // Atlantic Monthly. – 2002. – October. – P. 54. 6 Andrew M. Greeley. Unsecular Man. The Persistence of Religion. – New York: Schoken Books, 1972. – P. 1. 7 Where God and Science Meet. How Brain and Evolutionary Studies Alter Our Understanding of Religion. – Vol. 1: Evolution, Genes, and the Religious Brain; Vol. 2: The Neurology of
12
Вступ. Несправджені прогнози
Відбувається відмова від наївного ставлення до досягнень науково-техніч ного прогресу, в якому колись убачали панацею від усіх соціальних хвороб. Поглиблення розриву між рівнем інтелектуального розвитку і моральним станом сучасного світу вказує на драматичну проблему розвитку цивілізації: науково-технічний прогрес, який не супроводжується прогресом моральним, духовним зростанням людини, призводить до катастрофічних криз і ставить людство на межу самознищення. Гостро відчуваючи цю цивілізацій ну суперечність, Микола Бердяєв ще перед Другою світовою війною і винайденням ядерної зброї схарактеризував його вичерпною формулою: «Ко ли дано таку страшну силу в руки людини, тоді доля людини залежить від її духовного стану».8 Та хоча констатація хибності давніх прогнозів про «зникнення релігії» стала вже свого роду банальністю, відхід релігії з публічної сфери видавався все ж невідворотним аж до останньої чверті ХХ ст. Ще в 1960-х роках серед західних дослідників релігії панувало уявлення про переможний поступ секуляризації. У квітні 1968 р. один з найвідоміших соціологів релігії Пітер Людвіґ Берґер писав у «Нью-Йорк Таймс»: «На початку ХХІ століття релігійних осіб, мабуть, можна буде знайти лише в маленьких сектах, що тулитимуться одна до одної, намагаючись поставити опір секулярній культурі».9 Показово, що предметний покажчик культової в той час футурологічної праці «Рік Божий 2000»10 не містить згадок ані про «релігію», ані про «Бога», ані про «Церкву»; передбачалося, що в ХХІ ст. ці «атавізми» вже не матимуть значення для людства в цілому. Релігія мала покинути публічну сферу і залишитися тільки в сфері людських душ. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. критика на адресу цілого покоління істориків, філософів та соціологів, що свого часу недоцінили живучість і непоборність релігії, – це такий самий загальник, як колись пророцтва про її неминучий занепад.11 Religious Experience; Vol. 3: The Psychology of Religious Experience / Ed. Patrick McNamara. – Westport: Praeger Publishers, 2006. 8 Николай Бердяев. Духовное состояние современного человека // Путь. – 1932. – № 35. – С. 59. 9 Peter L. Berger. A Bleak Outlook is Seen for Religion // The New York Times. – 1968. – April 25. 10 Anno Domini 2000. – New York: Macmillan, 1967. 11 Див. хоча б: Alister Chapman, John Coffey. Introduction: Intellectual History and the Return of Religion // Seeing Things their Way: Intellectual History and the Return of Religion / Ed. Alister Chapman, John Coffey, Brad S. Gregory. – Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 2009. – Р. 1-23.
13
Вступ
Не менш показово, що на початку ХХІ ст., коли прийшов час справджува тися прогнозам, зробленим у 1960-х рр., і люди спробували заглянути ще на сорок-п’ятдесят років уперед, релігія бачиться вже невід’ємним елементом картини майбутнього. Прогнозується пожвавлення й урізноманітнення співпраці між різними релігійними традиціями, поглиблення міжрелігійного діалогу, розгортання міжрелігійних досліджень, спрямованих на віднайдення спільних моральних цінностей і підходів, що були б прийнятні для всіх культур. Релігійні провідники, – говориться в одному з авторитетних прогнозів глобальних тенденцій до 2050 р. – публічно визнаватимуть, що існує багато різних шляхів до духовного просвітлення і таке багатоманіття має свою цінність. Це визнання сприятиме зменшенню тої міжрелігійної напруги й ворожнечі, що лежить в основі цілої низки гострих конфліктів кінця ХХ ст. Особиста участь релігійних лідерів у процесі примирення й засудження тих, хто виправдовує насильство ім’ям релігії, до певної міри завадить одвертому використанню релігії для легітимації конфліктів.12 Словом, в останні десятиліття ХХ ст. релігія перестала розглядатися як щось таке, що взагалі може не існувати – йдеться лише про те, як вона змінюватиметься сама (якщо змінюватиметься) і як вона змінюватиме світ та людину. І навіть більше: події та процеси, що мали місце в ці кілька десятиліть, похитнули нашу впевненість у тому, що з поступом модернізації релігія втрачає свій вплив на глобальну політику та міжнародні відносини, на регіональну й національну політику, на економічний розвиток і, зрештою, на хід історії. Такими подіями, що засвідчили тріумфальне повернення релігії «із заслання» й докорінну зміну її сприйняття дослідниками, стали ісламський вибух, євангельський бум у США, глобальне католицьке піднесення, бурхливе поширення нових релігій та дедалі інтенсивніше звернення до релігії за «залізною завісою».
C. Glenn, Theodore J. Gordon. A Global Status Report: January 1, 2050 // The Humanist. – 1999. – Vol. 59. – № 6. – Р. 27. 12 Jerome
14