Кам’янець-Подільська міська ЦБС Центральна бібліотека Читальний зал
«Основа суверенітету України» (літературно-мистецький вечір до 25-річчя Декларації)
2015
Сценарій розрахований на студентів «Університету 3-го віку»
Обладнання: святкова сцена прикрашена квітами, калиною. На сцені національна символіка України, вишиті рушники. Під мелодію виходять ведучі. Читець: А її незалежність у муках з’являлась на світ, І у поті чола працювала на скибку духмяну. А її незалежність – це вірою сильний народ І любов його, як ота свічка горить, полум’яно. А її незалежність – безцінна, бо має ціну І ціна ця – життя та постійна готовність до битви. А її незалежність – це мати, що в’яне в війну, І ще небо блакитне, що чує за сина молитви… А її незалежність – дівча, що сивіє в косах, Бо достигла калина й схилилася з горя так низько. А її незалежність – в синів, її вірних, очах − Які мужньо говорять, що воля та спокій вже близько! А її незалежність сьогодні, у кожному з нас! Хай це слово, чи діло, чи тиха молитва звитяжна.
А її незалежність не вмістить ні ворог, ні час, Бо вона нічим грішним й земним у віках недосяжна…
Слова Юрія Рибчинського, музика Ніколо Петра «Україна», виконує учениця школи мистецтв Зоряна Бугера Ти шляхом праведним й святим Йшла до волі, Україно! Ти перед ворогом своїм Не ставала на коліна. Ти до омріяних зірок Йшла крізь терна, йшла крізь терна. Ти в душах сіяла добро, Наче зерна, наче зерна
Приспів: Є на світі моя Вкраїна, Де червона цвіте калина, Гори, ріки і полонина – Це моя Україна. Є на світі моя країна, Найчарівніша, як перлина, В моїм серці вона єдина – Це моя Україна!
Де б я на світі не була, Ти зі мною, Україно! Ти моя мати, що дала Мені мову солов’їну. Тут я пила із джерела Чисту воду і до рання. Тут я п’яніла без вина В ніч медову від кохання. Приспів. Ти до омріяних зірок Йшла крізь терна, йшла крізь терна. Ти в душах сіяла добро, Наче зерна, наче зерна. Приспів.
Ведуча 1: Визначною подією на шляху до незалежності України було прийняття 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. Цього року ми відзначаємо 25-річницю Декларації – цього доленосного документу, який закріпив основи української держави. З ухваленням 16 липня 1990 року Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України в літописі
нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни. Отже, вітаю Вас зі святом, шановні кам’янчани! Ведуча 2: Важко переоцінити значення цього документу для новітньої історії нашої держави. Ведуча 1: Кінець вісімдесятих − початок дев’яностих років були позначені небувалим піднесенням національновизвольної боротьби. У Прибалтиці вже на повний голос заговорили про незалежність. Прийняття Декларації про суверенітет дало новий поштовх, викликало нові сили і вже не тільки в Прибалтиці, а і в Україні На велелюдних мітингах зазвучало слово «незалежність». Тоді важко було передбачити хід історичних подій, але Декларація про державний суверенітет України дала впевненість, вселила віру в те, що воля, про
яку мріяли і за яку боролися століттями, вже не далеко. Читець: «Незалежність» Нарешті, дочекалися і ми Своєї незалежної держави. За неї стільки полягло грудьми, Зазнало мук ворожої розправи. За неї з безстрокової тюрми Ішли герої під сніги, мурави... За щастя стати вільними людьми Несли вінець терновий і кривавий. Настав час нині вирівняти груди, З’єдналися, бо мати в нас одна. Де без оману, зради та облуди Для України віддамо сповна У мирній праці для добра народу – Здобуту так закріпимо свободу. Василь Скрипка Ведуча 2: Декларація стала першим кроком до незалежності нашої держави, відчутним рушієм у боротьбі за волю. В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою тоді ще
Української РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: Читець: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Ведуча 1: Цей історичний документ поклав початок розбудові суверенної, незалежної держави, став поворотним пунктом в історії цілої нації, змінив хід подій на користь України.
Декларація стала одним із перших рішень Верховної Ради, в якому було розгорнуто програму політико-правового, соціально-економічного і культурного будівництва незалежної України. Прийняття Декларації вселило великі надії у громадян у відродження і економічне зростання для забезпечення матеріальних і духовних потреб українського народу. Ведуча 2: Так, Україна здобула волю і незалежність. Перед усім світом постала держава з давньою славною історією, оригінальною духовною культурою, зі своїми символами, мовою, чесними, працьовитими, миролюбними людьми − українським народом. І сьогодні хочеться сказати словами відомого прикарпатського поета Степана Пушика: «...Є на світі Україна! Не грудка, а земля з народом є!». Читець:
Вишита колоссям і калиною, Вигойдана співом солов’я, Звешся величаво − Україною,
Земле зачарована моя! Ти мені боліла важко ранами, Як тебе хотіли розп’ясти І хрещато чорними й багряними Власний образ вишивала ти. Вишивала мужністю суворою, Долею і спогадом надій. І читаєм всю твою історію На сорочках вишитих твоїх. Вишита колоссям і калиною, Ти чаруєш піснею мене. Називаю гордо «Україною», І ніхто мене не дорікне!
Пісня «Країна моя – Україна», у виконанні Жанни Мадич Ведуча 1: Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і краси. Україна − це країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають; країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Україна − це тихі води, ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.
На сцену запрошується керівник поетичного клубу «Ліра» Неля Лещинська із віршем Вірш Нелі Лещинської «Матінка-земля» Велика наша матінка-земля, Поля, сади, дніпровські кручі, І українці всі одна сім’я Веселі, роботящі і співучі. Лунають наче музика слова А в них живе душа народу, Є мова − моя нація жива, Не буде роду переводу. Судилось нам країну берегти, У єдності, добро і славі. До кращого майбутнього іти, Жити в оновленій державі.
Вірш Валентини Чешневської «Я − українка», читає автор Я – українка! І живу у цій країні, Де є і кручі, пагорби круті, Поля пшеничні, трелі солов’їні, І хліб, ще теплий, в хаті на столі.
Моя країна, чарівна перлино, Колиска добрих почуттів і справ, Змахни крилом натхненно, щиро, мило, − Твій день по Божій милості настав. Брини пісенним співом стоголосим, Збудовуй світле вічне майбуття І заплети у коси срібні роси, Твори, верши омріяне життя! Я – українка! І живу у цій країні. Несу в молитві свою радість й біль. За Україну дякую, Всевишній, За мирне небо і за хліб і сіль. Тож процвітай, славетна Україно, У співах, в праці, твій щоденний крок. Тобі уклін, Господь, хай пісня наша лине, До світлих, вічних сяючих зірок.
Вірш Людмили Кур’ян «Україна», читає автор Коли із мого серця пісня лине, Коли обличчя бачу молоді, − Тоді тебе люблю я, Україно, Тобі вклоняюсь до землі тоді. Коли про мене дбаєш, як про сина, І бережеш на суші і воді, Тоді тебе люблю я Україно,
Тебе шаную щиро я тоді. Коли мене ти ціниш, як людину, Коли з тобою разом ми в труді, – Тоді тебе люблю я, Україно, Тобі дарую запал свій тоді. Коли в житті згораю, як жарина, А ти мене не кидаєш в біді. Тоді тебе люблю я Україно, Тобі безмежно вдячний я тобі. Коли твоя історія билинна Іде вперед у впевненій ході, – Тоді тебе люблю я, Україно, Навік з тобою краю мій тоді. Коли ти станеш в скрутний час полинний Без докорів на Вищому суді. – Тоді скажу: «Люблю тебе, Вкраїно, Тобі своє життя віддам тоді!»
Вірш Лесі Приліпко «Моя Україно!», читає автор Україно, я твоя донька! А ти мене мати моя сивочола Ось тобі моя тепла долонька, Зоре моя світанкова. Я йду босоніж по росі
Милуюсь аквамариновим небом Жовто-блакитну стрічку в косі Я зробила своїм оберегом. Ненько, я дім твій не лишу В край чужий журавлем не полечу Я твоя надія, я майбутнє пишу Твого життя несу свічу. Україно, я в коханні тобі зізнаюсь Ти – моя найдорожча перлина. І в низькому поклоні схилюсь, Моя дорога і свята Батьківщина.
Ведуча 2: Ми народилися і живемо у чудовій мальовничій, у незалежній Україні. Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин. Нема
життя без України, бо Україна − це мати, це доля, це пісня… Слова і музика Лариси Закієвої «Моя Україна» Ведуча 1: Здійснився святий Шевченків заповіт «В своїй хаті, своя правда, сила, і воля». Дух Шевченка і нині тримає нас. Без нього не буде нашого повернення до власного прикореня. Віра Тарасова – пророча, бо говорив він від імені мільйонів як обранець самого Бога, наділений такою любов’ю до свого народу, що заради нього готовий був жертвувати власним життям... Тому мав моральне право сказати українцям: Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Ведуча 2: Біблійний Мойсей сорок років виводив свій народ пустелею з єгипетського полону в омріяний Аннан − царство волі. Українському народові довелося незрівнянно довше блукати лабіринтами
століть до сподіваного Акту про державну незалежність, а лихі урагани історії порозкидали мільйони українців по всіх материках і континентах. Вірш Людмили Книш «Україна», читає автор Чомусь наснилося мені Як ти живеш на чужині. Щоранку сонця виглядаєш Неначе звісточки чекаєш. Складаєш пісеньки сумні, Про ту печаль, що вдалині. Живеш як там для тебе зручно І нам розповідаєш влучно − Про тую мову солов’їну Про ту єдину Україну Ласкаву, добру і сумну Та не кидаєш чужину. А я живу на Україні Мені по-справжньому єдині. Для мене чужини нема Хоч це дарма. Так важко жить у цім краю Та берегти сім’ю свою
Що дихати немає сили І пошматованії крила Щовечора складаю я. Тут мабуть не до солов’я А вранці кращого чекаю В своїх ідеях вже блукаю Що вже робилось що ще ні Не пригадать уже мені. У кров закушена губа, Життя тут чиста боротьба. Чому ж вона мене тримає? Бо в мене іншої немає. Бо моя ненька Україна Хоч і нестерпна та єдина. Тут у душі бринить струна І пахне мріями весна. Живуть тут ті, кого люблю Заради них усе стерплю, І в дар прадавньому вогню Для них життя зміню.
Ведуча 1: Історія була немилосердна до українського народу − як ніякий інший народ Європи упродовж століть його нищили фізично й духовно − навалами, голодомором, денаціоналізацією,
деморалізацією, нарешті атомною чорнобильською смертю. А він усе витримав. Звівся з колін. Випрямився і зробив перший крок. Значить − житиме! Пройде велику і многотрудну дорогу, на якій його чекає нелегка праця. Ми − народ, мусимо це осягти. Іншого нам не дано, якщо хочемо стати людьми серед людей. Такий присуд історії. Вірш Ірини Попіль «Молитва за Україну», читає автор Я молюся за тебе, Україно моя За святу твою землю молюся і кожну родину, За широкі простори і щедро родючі поля, За єдину мою і таку дорогу Батьківщину. Як дитятко до хресту я до тебе піднесу з молитвами України чистоту, щедрість, милість, доброту нашу з Вами. Земле рідная моя, не покину тебе я, Україно, Мій народе, мудрий мій, люд трудящий, і простий і єдиний.
Я з цілющих джерел п’ю твою неосяжну любов В твоє зоряне небо злітаю, як птаха думками. І з далеких світів повертаюсь до тебе я знов Моя земле свята, що від болю страждала віками.
Ведуча 2: Політичне життя в Україні на початку 90-х років відзначалося значною активністю. Українська інтелігенція, почала організовувати мітинги протесту і демократизації проти бюрократичної партійної системи, проти колоніальної політики центру, проти русифікації і нищення національних культурних цінностей. Так народився масовий громадськополітичний рух в Україні, який очолили колишні репресовані − дисиденти В’ячеслав Чорновіл, брати Михайло та Богдан Горині, Олесь Шевченко, а також: письменники Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Яворівський.
Ведуча 1: Та найвидатнішу роль у пробудженні України відіграв масовий політичний рух українського народу, який сформувала громадсько-політична масова організація, на чолі якої був один з фундаторів незалежності В’ячеслав Чорновіл. Його життя трагічно обірвалось 25 березня 1999 року. Читець: Степан Литвин «Нова Україна у муках великих рождається» (уривок) Україна нова, незалежна ще тільки рождається. Як страждає народ, як нещасний народ настраждається! Селянин догрібає соломку і триннячко вилами, А довкілля гуде іномарками, повниться віллами. Наступає зима, притискає і кривдить морозами... В нас нічого нема — розікрали усе й повивозили. Нас годують примарами,
напувають підступними чарами, Богунові нащадки й сьогодні ростуть яничарами. Та народ не вмира — буряки проривають поляночки І співають про волю синьоокі, мов льон, волиняночки. В старожитнім таночку чарівно пливуть подоляночки, Рушники вишивають коханим палкі полтавчаночки. Хоч бідує народ, хоч нещасний народ настраждається, Та нова Україна у муках великих рождається.
Ведуча 2: За цей час не одному поколінню українців довелося ціною власного життя здобувати право прийдешніх поколінь на незалежність. Читець: Степан Литвин (Вірш Д. Кочугури «Благослови і вознеси…») Благослови і вознеси Болючу правду України,
Що йде від чистої роси, Що йде від чистої сльози − Не тільки смуток і руїни, І незнищенність України, Народе рідний, вознеси!
Ведуча 1: Ми, українці, належимо до тих народів, які пройшли через великі випробування. І хоча над нами впродовж багатовікової історії глумилися, нас принижували, грабували міста і села, пророкували загибель, відбирали землі й виселяли із власної домівки − ми вижили і вистояли у цьому поєдинку, пам’ятаючи своє коріння, розмовляючи власною мовою. Ведуча 2: Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя. Україна може і повинна вижити. Вірш Юлії Ковальчук «Вінок», читає автор Із квітів польових із дзвінких пісень Сплету вінок і піднесу уклінно
Тобі у цей святковий день Цей скромний дар від мене, Україно! У нім ромашки, м’ята і чабрець, Ясних пшениць колосся золотисте, Є маку цвіт, мов жар палких сердець Й волошки мов кохання ніжні чисті. А ще вплету я у віночок-дар Калини, мов рубін багряні грона. Їх негасимий віковічний жар Тобі у горі й злиднях оборона. Поміж квіток зустрінеться полин Гіркий, пекучий наче твоя доля. У ним пролита гіркота сльози, Важки часи, митарство і неволя. Вінок, мов шлях тернистий, що пройшла Ти, наша мати, крізь тисячоліття. Живи. Ні чвар не знаючи ні зла, Неси в широкий цвіт його суцвіття.
Ведуча 1: Незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. То ж своїми знаннями, працею. здобутками підносьте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх предків,
бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими. Вірш Людмили Новіцької «Україна дорога», читає автор Україно дорогенька Ти для нас, як рідна ненька Ти ростиш нас і годуєш, Ти багатство нам даруєш. В тебе є ліси і гори, ріки повноводні А поля які родючі? А які врожаї? І садів не полічити, бо нема оселі Де не було б яблунь, груші, вишень і черешень, І смородини й малини, І таке смачне все. У степах шовкові трави коси розпустили. І вода така солодка лиш на Україні. Люди щирі і привітні вас зустрінуть хлібом Бо не хочем воювати – мир більш до душі нам. Тож люблю я Україну Нашу рідну неньку. Бо нема ніде на світі Скільки б не шукали Вже такої благодаті
Як у ріднім краї.
Ведуча 2: Пам’ятаємо про нинішні події, які відкрили нам очі на тих «воріженьків у власні хаті», про яких писав Тарас Шевченко. Слова великого пророка підхоплені не тільки конкретними діями сучасних героїв, що боронять державу від ворога, а й вустами сучасників, що продовжують його поетичне слово. На сцену запрошується керівник поетичного клубу «Ліра» Неля Лещинська із віршем «Єднаймося браття» Єднаймося, браття мої! У нас Україна одна! Дивлюсь на простори її – Ріднішої в світі нема. Чи з Заходу ми, чи зі Сходу, – Тут пращури наші жили, Ми діти одного народу, – Козацьких нащадків сини! Судилося нам берегти Соборність і єдність свою,
Освіту й добробут нести В родину твою і мою. Щоб лад в нас завжди панував І була держава своя, Єднаймося браття і сестри Народ мій – єдина сім’я!
Читець: «ЄДИНА УКРАЇНА» Нехай ніхто не половинить, Твоїх земель не розтина, Бо ти єдина, Україно, Бо ти на всіх у нас одна. Одна від Заходу й до Сходу Володарка земель і вод − Ніхто не ділить хай народу, Бо не поділиться народ. І козаки, й стрільці січові За тебе гинули в полях. У небесах сузір’я Лева Нам світить на Чумацький Шлях. Стражденна чаєчко-небого, Єдині два твої крила. Виходимо, нене, у дорогу, Аби ти вільною була.
Нехай ніхто не половинить Твоїх земель, не розтина, Бо ти єдина, Україно, Бо ти на світі в нас одна.
Ведуча 1: Ми з Вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Ведуча 2: Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. І я вважаю, що захистимо й зараз! Вірш Миколи Панасюка «Україні», читає автор У кожнім подиху весни Буяй, славетна Україно! Ти, обдарована крильми, В піснях злітаєш солов’їних. Хрещатиком звеличена й селом, Людьми, що мають добре серце,
Омита праведним Дніпром, Живеш у кожнім нашім герці. Вічній, світися у віках, Щаслива дочками й синами, Квітуй в веселках і зірках, Багатими пишайся врожаями! І день свободи України – Це свято вічне, не минуле: Перемогли, звели з руїни, Красу країні повернули!
Читець: Звільни нам душі від страху й облуди, А Україну від нових оков, Щоби людьми вовік лишались люди, Щоб не лилась невинна кров. Не повтори смертельних днів кривавих Для нинішніх й прийдешніх поколінь. Даруй нам волю, щастя і державу, На многії літа… Амінь.
Вірш Людмили Дрезналь «Моя Вкраїно, земле рідна», читає автор Моя Вкраїно, земле рідна, Ніщо не спинить праведний твій шлях, Ти визнання в усьому світі гідна, Ти прагнеш миру, як польоту – птах. Патріотизму б’ють живі джерела, – Їх не замулить страх і ненависть ворожа. У кожнім серці мужність ти відкрила, Бо із тобою – більша сила, Божа! Зітреш з свого лиця сльозу утрати, Бо предковічний корінь твій – в добрі! Неправду долі зможеш подолати, Прославиш єдністю наш український рід! Тобі ще доля, вірю, посміхнеться, Цілющими джерелами заб’є, З тобою в унісон нам серце б’ється, Прославимо святе ім’я твоє, Бо пробудилась в нас самосвідомість, – Ми зрозуміли, ким були і є. Ми – українці! В нас є розум й совість, І віра в краще сили додає. Не треба, українці, – брат на брата, І ворога не пустим на поріг!
За мир і волю – дорога в нас плата. Країно рідна – долі оберіг!
Вірш Людмили Кур’ян «За щастя Батьківщини», читає автор Оновим землю, на якій живем, Захистимо права і честь людини. Ми, українці, матір’ю зовем Багатодітну неньку-Україну. Ми – патріот, сенс наш – боротьба За мир, прогрес, добробут, справедливість. Зорею світить завтрашня доба, Де запанують гідність і правдивість. Народ зрідниться, як одна сім’я, Гуртом розвіє супостатів тіні, – І незалежність сонцем воссія В святій державі – вільній Україні. Хай Україна процвіта в віках, Здобутки й славу множить щохвилини. Ми майбуття тримаємо в руках, І наша ціль – це щастя Батьківщини!
Вірш Світлани Кремінської «Гордість», читає автор Хочу розповісти про Україну Вона собі здобула майбуття Під прапором, де склалося в єдине І вільне небо, і сонячне життя. Вже 24 народна вільність З колін піднялись ми із небуття. Свободою живе люба народність На Україні словом Кобзаря. Спитайте росіян або поляків Болгар, євреїв, романів-циган... Вам кожен відповість, що є ознаки На краще для життя у поселян. Хай славою звучать слова у пісні, Яка Державним Гімном нам дана. Героям слава! Гордість серця тисне Є незалежність − то Україна моя!
Ведуча 1: Нехай наші символи – святий Гімн, Золотий Тризуб, наш синьо-жовтий прапор освітлюють наше життя, гріють душі й серця, єднають і зміцнюють сили всіх українців.
Дякуємо всім, хто захищає незалежність України!!! Зі святом Вас! Слава Україні! Пісня «Україна», виконує учень міської школи мистецтв Олександр Лівіцький
Наша адреса: 32300, Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 тел. 2-44-52; 2-13-14. E-mail: k-pmcbs@ukr.net