Газета умма № 31

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№31 травень 2017

НАРОД, ЯКОГО ПРАВДИ СИЛА НІКИМ ЗВОЙОВАНА ЩЕ НЕ БУЛА...

Ці

рядки з відомого вірша Тичини не випадкові: вони дуже добре описують історичну долю не тільки українців, а й кримських татар. І ще більше — спорідненість і близькість двох народів.

жінок, дітей і старих, бо їх було найбільше серед депортованих. Чоловіки у цей час перебували на фронті. Майже половина народу загинула в перші роки заслання. Депортація відкинула кримських татар на десятиліття назад, поставивши під загрозу саме їх існування. Але неймовірна любов до Криму, впевненість у своїй правоті та сподівання на милість Всевишнього повернули народ додому.

Депортація травня 1944 року за своїми масштабами стала для кримськотатарського народу тим самим, чим став Голодомор для українців. Обидва злочини радянського режиму мали на меті фізичне знищення «незручних» народів. Але як українці зберегли себе, усупереч усім «соловкам» й «ґулаґам», так і кримські татари пережили страшну депортацію, відродилися й повернулися на Батьківщину. Під час Голодомору померло кілька мільйонів українців. А депортація забрала життя десятків тисяч кримськотатарських

Нині кримські татари знову в надскладному становищі, але їхня незламна жага до життя, тверда боротьба за відновлення справедливості, надихають мільйони громадян нашої країни. Силу правди неможливо ні завоювати, ні перемогти. Кримськотатарський народ щодня доводить це, зберігаючи свою мову, культуру і віру.

Травма, що передається через покоління

Ніхто не забутий, нічого не забули Відомий кримськотатарський прозаїк Еміль Аміт у шестилітньому віці пережив усі жахи депортації. Його спогади про ту трагедію.  с. 4

Сучасне становище кримськотатарського народу, репресії, боротьба за відновлення права корінного народу України – про це та багато іншого в інтерв`ю з Наталією Беліцер.  с. 5

´Нехай станете ви уммою (громадою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

27 травня — початок Рамадану Астрономічно новий місяць настане 25 травня 2017 року о 19:44 за Гринвічем, але в цьому положенні молодик неможливо буде побачити ніде у світі. Проте наступного дня, 26 травня, будуть усі умови для чудової наочної фіксації молодика в Африці, на Аравійському півострові, у Південній та Північній Америці, Австралії та Океанії. Отже, Рамадан цього року почнеться з заходом сонця 26 травня, а 27 травня — перший день священного місяця, коли мусульмани почнуть постувати. Посилаючись на постанову Європейської ради з фатв і досліджень, а також астрономічні дослідження, ДУМУ «Умма» офіційно оголошує 27 травня днем початку священного Рамадану та закликає всіх мусульман України бути єдиними в цьому питанні, уникаючи розбіжностей. На думку згаданої Європейської ради, метод астрономічних розрахунків нині є найточнішим засобом з’ясування дати початку священного місяця. Щодо місяця шавваль, то, згідно з астрономічними розрахунками, молодик зафіксують у суботу 24 червня 2017 року, о 2:31 за Гринвічем. Відповідно, Рамадан-байрам мусульмани святкуватимуть у неділю — 25 червня 2017 року. Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов

Рамадан у світі Рамадан – особливий час для мусульман усього світу. Десятки мільйонів людей постять від світанку до заходу сонця, сподіваючись на прощення Всевишнього. Однак у різних мусульманських країнах існують і свої традиції Рамадану. Як він проходить у різних країнах? с.7

2

УММА

№31 травень 2017

НОВИНИ Українців біда тільки об'єднала В кінці квітня муфтій Саід Ісмагілов узяв участь у другій церемонії відкриття «Стіни національної пам’яті», присвяченій військовикам і працівникам правоохоронних органів, що віддали життя за Україну. На жаль, за неповні два роки меморіал збільшився вдвічі — і це без тих, хто загинув у другій половині 2016 й на початку 2017 року! На заході були батьки, родичі й побратими загиблих, а також представники трьох монотеїстичних релігій — християнства, Ісламу та юдаїзму.

— Нас, українців, ця біда тільки об’єднала й дала зрозуміти, що етнічне походження чи віровизнання — це не визначальні фактори, бо ми всі, попри свої відмінності, — українці. Тож на цьому урочистому зібранні ми вшановуємо пам’ять тих, хто наклав головою за нашу Батьківщину — кожна релігійна громада відповідно до своїх релігійних переконань, — сказав муфтій. Після закінчення церемонії шейх Саід поділився враженнями: як тяжко було дивитись на матерів, що плачуть, на військовиків, що показують дітям

«Роль і місце українських мусульман у боротьбі за незалежність України»

на стіні фото загиблих побратимів.

— Ми обов’язково переможемо і звільнимо нашу країну, бо в цій підступній війні за нами — правда і справедливість, а за нашу свободу віддало життя стільки наших вояків!

Саме так називався виступ муфтія Саіда Ісмагілова в п’ятій дії І тренінгового циклу Платформи «Сходи в Майбутнє» у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького 4 березня. Разом із віце-ректором Українського католицького університету Мирославом Мариновичем муфтій узяв участь у заході, організованому міжнародною корпорацією «Юрія-Фарм», Платформою «Сходи в Майбутнє», УЛТ у Львові та БФ «КРК м. Стрий» за підтримки Львівської ОДА. Пан Маринович презентував «Українську хартію вільної людини», що її сформулювала Ініціативна група «Першого грудня», а шейх Саід Ісмагілов розповів про участь українських мусульман у подіях Майдану, в АТО (добровольців та за мобілізацією), капеланському служінні, волонтерських проектах. Він наголосив, що патріотизм не заважає українським мусульманам зберігати свою ісламську ідентичність.

«Бог розподілив 1% Своєї милості між створіннями, а 99% лишив для Судного дня» Імам мечеті львівського ісламського культурного центру Мурат Сулейманов узяв участь у Міжрелігійному круглому столі «Бог: природа об’явлення та сприйняття його людиною», що відбувся у Львові 28 березня за сприяння Кафедри богослов’я Українського католицького університету та Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас». Захід ініційовано з метою впровадити на академічному рівні систематичний богословський діалог між представниками основних релігій, а предметом обговорення стало людське уявлення про природу Бога. Мурат Сулейманов пояснив присутнім, що інструментом пізнання Бога для людини є Писання — не тільки

Звільнення І.Козловського — одна з головних тем зібрання Всеукраїнської ради релігійних об’єднань

Засідання Секретаріату Всеукраїнської ради релігійних об’єднань (ВРРО), відбулося 23 березня в Ісламському культурному центрі Києва. Серед основних питань порядку денного — форма й засоби, що ними ВРРО має привернути увагу українського суспільства, міжнародних правозахисних організацій і світової спільноти до долі затриманого так званими «спецслужбами ДНР» релігієзнавця Ігоря Козловського.

— Ми узгоджуємо текст звернення до українських і міжнародних інституцій з вимогою докласти всіх зусиль для звільнення відомого науковця, нашого колеги, — заявив віце-президент Української асоціації релігієзнавців Олександр Саган. Під час засідання розглядалися й поточні питання, пов’язані з можливостями інформування українського суспільства про діяльність ВРРО: створення офіційного сайту організації, сторінок у соціальних мережах, співпраця зі ЗМІ, видання інформаційних матеріалів тощо.

Коран, а й Євангеліє, Тора та Сувої Ібрагіма (Авраама), Псалтир Давида тощо. Наостанок імам нагадав хадис про те, що Всевишній розподілив малу частину Своєї милості між усіма створіннями, і вона виявляється в материнській любові до дитини, у допомозі іншим тощо. 99 % милості до нас Господь лишив на Судний день, тож ми повинні вірити в Господнє прощення й намагатися змінитися на краще. У Дніпрі міжрелігійні зустрічі — дев’яту та ювілейну десяту — організував проект «Сходи». Серед учасників — імам мечеті ІКЦ Дніпра Едґар Девлікамов, а основними її темами стали «Він і вона. Є варіанти?» і «Хто створив світ і хто його руйнує».

Релігійні діячі обговорили так звані «нетрадиційні статеві стосунки» і «вибір ґендерної ідентичності, незалежно від того, ким людина фактично народилася», а також представили не лише богословський погляд (усі три авраамічні релігії однаково визначають такі стосунки як гріховні та неприпустимі), а й фольклор і доробок філософів, письменників і поетів, дотичний до теми. Представник мусульман поділився з учасниками ісламським поглядом на друге питання: що Бог сотворив усе суще та зробив людей намісниками на землі. Тож ми відповідаємо за своє ставлення до довкілля та суспільства — це те, про що нас спитають у Судний день.

Україна приречена на мусульмансько-християнський діалог В Києві з ініціативи ГО «Український центр діалогу та комунікацій» та за підтримки Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту України, Експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій при Мінкультури відбулося засідання круглого столу «Християнськомусульманський діалог: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні». Зі вступним словом до присутніх звернувся директор Департаменту у справах релігій та національностей Андрій Юраш, відзначивши актуальність цього заходу, а голова Українського центру діалогу та комунікацій доктор Імад Абу Альруб у своїй доповіді наголосив, що в Україні склалася сприятлива атмосфера для відносин християн і мусульман. Голова релігійного управління незалежних мусульманських громад «Київський муфтіят» Канафія Хуснутдінов своєю чергою розповів про мережу медресе, допомогу вимушеним переселенцям, періодичні

видання, що інформують суспільство про життя українських мусульман, а також про участь у виданні накладів перекладу Корану українською мовою. У засіданні круглого столу взяв участь і муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, що закликав об’єднуватися не тільки на таких заходах, а передусім у спільних

проектах, практичних акціях, що втілюють моральні приписи релігії: милосердя, доброчинність. На думку муфтія, релігійним діячам треба зосередитись на запобіганні зверхнього ставлення до людей з інакшими світоглядними переконаннями, вихованні поваги, усвідомленні цінностей миру та злагоди.

У М МА

№31 травень 2017

3

НОВИНИ «Перш ніж сіяти розбрат у суспільстві — згадайте, що нам із цією ворожнечею жити!» Бачення Ісламу в медіапросторі стало темою вже третьої зустрічі Школи міжрелігійної журналістики, що відбулася в стінах Ісламського культурного центру імені Мухаммада Асада (Львів) 9 березня. Цього разу перед учасниками виступили імам центру Мурат Сулейманов та релігійний журналіст, редактор веб-порталу «Іслам для всіх» Ділявер Саідахметов. Імам розповів не лише про основи ісламського віровчення, а й про моменти релігійної практики, що опинилися

Мусульманки на ID-картки, внутрішні паспорти можуть фотографуватися в хустках

Жінки-мусульманки України не раз намагалися захистити своє право фотографуватися на документи, не знімаючи хустки з голови. Виявляється, ще в січні 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Києві всім підрозділам було розіслано інформаційний лист, що в додатках до нього наводилися зразки прийнятних фотографій і таких, що неприпустимі. Згідно з цим листом, у хустці фотографуватися на документи можна. Це право підтверджує і Конституція, а саме стаття 35, де сказано, що кожен має право на свободу світогляду і віровизнання. Це означає, що будь-хто може визнавати будьяку релігію чи не визнавати жодної, відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, провадити релігійну діяльність. До того ж вимога зняти хустку від мусульманки — це образа, зазіхання на її честь і гідність, а це — порушення статті 28 Конституції України, де сказано, що кожен має право на повагу до його гідності. Однак ні Конституція, ні листи Держміграційної служби досі не є переконливими документами для працівників відповідних служб. І хоч подекуди мусульманки ціною неймовірних зусиль таки виборюють право отримати документи з фотографіями в хустках, частіше їм у цьому законному праві відмовляють.

в центрі уваги немусульман, наприклад, про хибне тлумачення словесної формули «Аллагу акбар!»; про одяг жінок-мусульманок, що в ньому ісламофоби вбачають пригноблення; про помилкове розуміння терміну «джихад» як священної війни тощо. Шейх Мурат наголосив: Іслам — це релігія, що високо цінує вільне волевиявлення та право вибору. Ділявер Саідахметов, своєю чергою, порушив питання висвітлення Ісламу та образу мусульман у медіапросторі винятково в контексті тероризму.

Журналіст запропонував колегам не шукати «швидких сенсацій», а ретельно перевіряти новини й джерела інформації, не перекручувати термінологію, а, як у будь-якій іншій сфері, поглиблювати свої знання про теми, що вони висвітлюють, займатися самоосвітою. Після виступів і дискусії всі охочі могли спостерігати за тим, як мусульмани правлять вечірню молитву. Окрім того, була сесія «запитання-відповідь» та урочисте нагородження авторів найкращих есеїв про міжрелігійний діалог.

Міністр охорони здоров’я шукає підтримки реформ у релігійних лідерів В квітні до Ісламського культурного центру Києва завітала в. о. міністра охорони здоров’я пані Уляна Супрун з презентацією майбутньої реформи системи охорони здоров’я, що вона її виклала муфтієві ДУМУ «Умма» Саідові Ісмагілову. Пані Супрун уважає, що надзвичайно важливо донести суть реформ до громадян через якомога меншу кількість посередників, тож не шкодує особистого часу на зустрічі з релігійними діячами, бо саме релігійні інституції мають найвищий індекс довіри серед українців. В. о. міністра вірить, що можна суттєво покращити рівень медичного обслуговування без принципового збільшення витратної частини державного бюджету на цю галузь — просто запровадивши прозорі механізми, децентралізувавши систему, спростивши звітування, завдяки його автоматизації та надавши пацієнтам можливість обирати лікарів — без радянського пережитку «до кого приписали, до того й ходитимеш».

Мусульмани Дніпра у міжрелігійній молитві за мир Імам мечеті Ісламського культурного центру Дніпра Едґар Девлікамов та звичайні мусульмани взяли участь у міжрелігійній молитві за перемогу над агресором і якнайскоріший справедливий мир. Християни, мусульмани, юдеї — представники духівництва та вірні — зібралися на площі перед драматичним театром імені Тараса Шевченка, щоб попросити Бога про милість і безпеку. Представникам кожної релігії та конфесії по черзі давали слово, щоб усі присутні на площі могли помолитися відповідно до своїх переконань. Імам розпочав свою промову аятами Корану, а потім прочитав молитву-дуа за мир для України.

Шукайте Коран українською в читальній залі філософського факультету КНУ Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов, що є автором передмови до перекладу Священного Корану українською мовою, нещодавно виданого в Туреччині, 14 квітня подарував бібліотеці філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 10 примірників цього видання. Книгу вже інвентаризували, студенти, аспіранти й викладачі можуть ознайомитися з нею в читальній залі факультету. Окрім того, ще понад 60 примірників безкоштовно роздали всім охочим.

Дрогобицький університет знайомиться з Ісламом Муфтій Духовного управління України «Умма» Саід Ісмагілов відвідав Дрогобич, де зустрівся з ректором ДДПУ імені Франка професором Надією Скотною, а пізніше прочитав цікаву лекцію «Іслам в Україні», що відкрила присутнім багато нового не лише про Іслам, а взагалі про міжрелігійне життя в Україні. Шейх Саід розповів про історію Ісламу та мусульман в Україні, що налічує не одне століття й не обмежується Кримським півостровом; про регіони компактного проживання українських мусульман і про те,

як окупація Криму та частини Донбасу спричинила їхню внутрішню міграцію. Не оминув увагою і тему релігійних течій серед українських мусульман та їхню участь у суспільнополітичних процесах нашої держави, а також аспекти діяльності релігійних діячів із вірними, зокрема виховання патріотизму, запобігання геттоїзації тощо.

— Півтори години просто пролетіли. Цікаво, інформаційно! Багато невідомого почув і дізнався, — поділився враженнями один з учасників зустрічі з муфтієм ДУМУ «Умма».

4

УММА

№31 травень 2017

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЧОГО НЕ ЗАБУЛИ

Еміль АМІТ

У

ранці мати завжди будила мене ніжним голосом, торкнувши за плече. Цього разу рвучко підняла й поставила на ноги. Я ніяк не міг прокинутися, ноги мені підгиналися, вона знову ставила мене, щось недоладно й ніжно казала зі слізьми. Руки її трусилися, і вона ніяк не могла натягнути на мою кволу руку рукав вельветової тужурки. У кімнаті тьмяно світилася гасова лампа. Грюкали чоботи, лунали грубі нетерплячі голоси. Я впізнав запах зброї, як будь-який хлопець після трьох з половиною років окупації. За вікнами ще було геть темно, і я ніяк не міг зрозуміти, хто завітав до нас так рано. Мені ледь виповнилося п’ять, і люди у військових строях для мене були однакові. Своїх ворогів я навчився впізнавати з виразу обличчя мами й баби. Потом дідо пояснив, що в наших солдатів на пілотці або кашкеті обов’язково є зірочка. У солдатів, що до нас прийшли, на пілотках були зірки. Але ж чому такі суворі їхні лиця, і такі розгублені й перелякані мама з бабою? І дідо сидить на табуреті, блідий, притулився до стіни. Я не міг збагнути, що коїться, бо лиш кілька днів тому бачив на власні очі, як німці тікали, кинувши на околиці села батарею, не зробивши жодного пострілу. А за годину чи півтори в нашому селі Буюк-Актачі вже були радянські частини. І по дорозі, що веде до Сакама, пішли машини з причепленими до них гарматами, у кузовах сиділи бійці. Якраз навколо пишно цвів бузок, і степ, зритий вирвами та траншеями, ряснів квітами. Обабіч дороги юрмилися жителі сіл, кидали оберемки квітів у кабіни й кузови машин і просто під колеса. Солдати посміхалися, махали руками, щось кричали, ловили букети бузку, притискали до лиця. Іноді хтось зіскакував на землю, підбігав до натовпу, углядівши когось із близьких — матір, дружину, сестру чи просто знайомих, — обійми, сльози; за мить, насилу вирвавшись з обіймів рідних, солдат біг до машини, що чекала його на узбіччі. А ці, зовсім не усміхнені — не свої, чужі?

— Именем Советской власти!.. За измену Родине!.. Пять минут на сборы! Собирайтесь! Брать не более двадцати килограммов на человека! Живо, живо! Так запустили машину знищення старих,

жінок, дітей. Ніхто не знав, куди їх везуть, навіщо. Ніхто навіть не спромігся ознайомити народ ііяз Постановою ДКО від 11 травня 1944 року, що за нею кримськотатарський народ як етнос по суті засуджено на смерть. Хтось вирішив, що засудженим не обов’язково знати її — важливо, щоб знали виконавці. У складі ГКО були ті, хто звик винаходити такі вироки: Й. Сталін (голова), В. Молотов (заступник), К. Ворошилов, Г. Маленков, Н. Булганін, М. Вознесенський, Л. Каганович, А. Мікоян. Виселення здійснювали війська НКВД під орудою Берії та його найближчих помічників — Кобулова й Сєрова. Під час окупації, що тривала понад три роки, тисячі працездатних кримських татар вивезено до Німеччини, а частину народу просто винищено. Решта — здебільшого жінки, діти, старі, що не придатні до військової служби. Порівняймо дані про 188 тисяч кримських татар, депортованих 18 травня 1944 року за постановою ДКО. Близько половини з них становили діти до 16 років, 35 відсотків — жінки, і лише 15 відсотків (тобто близько 28 тисяч) — чоловіки, зокрема старі, інваліди, колишні партизани та партійно-господарський актив, що встиг повернутися до Криму з евакуації для відновлення Радянської влади… Ми їхали довго. Мало не місяць. Стукіт коліс убивався в душу, мозок, тіло. Я тепер його чую, стуливши очі: знову розгойдує мене вагон і скрипить… Частина ешелонів із репресованим народом попрямувала до Сибіру, частина — на Урал, а наш повернув на південь, до Середньої Азії. І обабіч залізничного насипу усім довгим шляхом у вигнання лишилися лежати непоховані трупи — дітей, жінок, старих… «Великий керманич» тим часом потурбувався про те, щоб усе коїлося «за законом». Поки поплічники Берії вигадували звинувачення, виправдовуючи засуд цілого кримськотатарського народу, письменникам і науковцям доручили особливе завдання: затерти в пам’яті все, що стосується до кримських татар, замастити чорною фарбою те, що не одразу вдасться забути. Терміново видаються путівники для Криму, підручники, друкуються вірші та проза, що розпалюють у читача презирство, ненависть до кримських татар, викликаючи

почуття вдячності до того, хто позбавив від цих звірів і варварів. Товарні вагони, ущерть напхані родинами тих, хто воює на фронтах, були ще в дорозі, а в Сімферополі вже відбулося спеціальне засідання «науковців». Після нього академік Б. Греков у співавторстві з Ю. Бромлеєм сповістили через «Вісник АН СРСР», хто з їхніх колег діяв «на догоду татарським буржуазним націоналістам», натомість головне завдання є розгляд історії Криму «у світлі вказівок, що містяться в основоположних працях Й. Сталіна». Негайно стали переписувати історію Криму, що, за словами П. Надинського, містила «багато принципових помилок і збочень історичної дійсності» і не могла відповідати вимогам часу без таких характеристик: «… кримські татари мало й неохоче господарювали. Основним їхнім заняттям були безперервні війни та розбійницькі напади з метою грабежу й наживи…»; «...Ліквідація Казанського ханства дозволила активізувати боротьбу проти кримських загарбників. Росії в цій боротьбі допомагало також донське козацтво, ускладнюючи дії кримських хижаків…» та ін. (Очерки по истории Крыма. Крымиздат, 1952; История СССР). І стерто, спалено, забуто все, що писали про кримських татар Л. Толстий, А. Чехов, М. Горький, І. Франко, Л. Українка, І. Коцюбинський, В. Короленко — усе, що хоч трохи нагадувало висловлювання поета й художника Максиміліана Волошина, що жив у Криму і дружив із татарами: «...Грецька і готська кров абсолютно перетворюють татарство і проникають в нього до самої глибини мозкових звивин. Татари дають ніби синтез усієї різноманітної строкатоїю історії країни. Під просторим і терпимим покровом Ісламу розквітає власна справжня культура Криму. Ціла країна від Меотійських боліт до південного узбережжя перетворюється в один суцільний сад: степи цвітуть фруктовими деревами, гори — виноградниками, гавані — фелюками, міста дзюрчать фонтанами та б’ють у небо білими мінаретами. У тінистих вулицях із кам’яними й дерев’яними аркадами, в архітектурі і в прикрасах будинків, у малюнках тканин і вишиваних рушниках догорає вечірня позолота візантійських мозаїк і починає сяяти плетиво італійського орнаменту…» Чи не через те ім’я поета пустили в непам’ять на довгі роки, що він був чесний, ставився однаково до людей різних національностей, і творчість його не вміщатися

в ідеологічні межі сталінських «істориків»? У Криму зацікавлені й відповідальні особи квапно поширювали найстрашніші чутки про звірства кримських татар, про це невтомно віщали радіо та преса. У місцях заслання кримські татари щодня без ліку. Їх часто не встигали ховати, діти лишалися сиротами. За самий перший місяць в Узбекистані померло понад 40 тисяч кримських татар. І не останню роль у цьому зіграла та обставина, що місцеві жителі зустріли засланих як своїх особистих ворогів. Зрозуміти їх було можна: антикримськотатарську пропаганду й тут поставили на конвеєр. Над цілим народом вчинили акт насильства. Природне питання: чому? Влада мала пояснити людям, за що народ покарано. Одним словом, легітимізувати свавілля. Перед прибуттям до Середньої Азії ешелонів з депортованими агітаторами з республіканських, обласних, районних апаратів спішно «пояснювали» місцевим, що везуть до них зрадників, запроданців, «продажних шкур». Що, мовляв, ваші батьки, брати, чоловіки, сини б’ються з фашистами, а ці… Неважко уявити, як ставилися до прибулих люди, що втратили на війні близьких. Їхня ненависть до «зрадників» була цілком зрозуміла. Чимало часу минуло, поки місцевий люд почав щось розуміти. Поверталися з фронту десятки покалічених, безруких, безногих солдатів, побрязкуючи орденами на грудях, вони шукали своїх матерів, дружин, дітей, а їх уже й на світі не було… І узбеки, зрозумівши, що вчинено страшенну несправедливість, стали ділитися з кримськими татарами останнім шматком хліба, останньою жменею кишмишу чи горіхів… Скінчилася війни, і пішла друга хвиля: тепер висилали переможців. А потім був важка праця на чужині, боротьба за виживання та накази, постанови й знову накази й постанови щодо депортованих народів. Минав час, і люди добачали. Вони пильно придивляються одне до одного, з’ясовують, хто є хто насправді, а не на словах. Ніякі успіхи нового часу не стануть справжніми успіхами, поки не розв’яжуть справедливо питання відшкодування моральної шкоди кривдженим та обмовленим, пограбованим і підданим фізичному геноциду народам, зокрема кримським татарам. 

У М МА

№31 травень 2017

5

ТРАВМА, ЩО ПЕРЕДАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ПОКОЛІННЯ Повний текст інтерв`ю читайте на сайті islam.in.ua

Ім‘я дослідниці, експерта Інституту демократії імені Пилипа Орлика, доктора наук Наталії Беліцер серед кримських татар відомо давно. Адже вона багато років вивчає історію боротьби за визнання корінних народів у світі. Нещодавно пані Наталія представила свою книгу «Кримські татари як корінний народ». Це, а також сучасне становище кримських татар, і стало головною темою нашої бесіди з дослідницею.

— Пані Наталіє, депортація 18 травня — незагоєна рана, завдана «радянським режимом» кримськотатарскому народові...

— Україна відзначає цю трагічну дату, визнавши депортацію за акт геноциду, і закликає інші держави, зробити те саме. А після окупації та анексії Криму, увага до кримськотатарського народу, його подальшої долі посилилася — і в Україні, і за кордоном. І тепер цей день відзначають як день пам’яті, скорботи й солідарності з кримськими татарами по цілій Україні.

— Не всі добре знаються на історії нашої країни, на історії кримських татар — через що це сталося. Були надумані звинувачення цілого народу.

— Відомо, що абсолютно неприйнятний концепт «колективної вини» широко застосовувався Радянським Союзом не тільки щодо кримських татар. Просто кримським татарам не пощастило більше, ніж іншим. Їх і пізніше за інших реабілітували, і аж до кінця вісімдесятих років, поки був Союз, їм не дозволяли оселитися в Криму. А те, що колишні звинувачення абсолютно надумані, мені здавалося, сьогодні всім зрозуміло. Серед кримських татар були герої Радянського Союзу та двічі герої Радянського Союзу, і знаменитий пілотас Амет-Хан Султан — з ним мало кого можна порівняти…

А втім усіх колективно звинуватили. І я просто не хочу вдаватися до того, до чого схильні багато дослідників, політиків, політологів: до порівняння, скільки зрадників було з боку росіян — горезвісна армія Власова налічувала понад мільйон — і порівнювати це з так званим «колабораціонізмом» кримських татар.

— Та хіба ж схильність до колаборації з ворогом залежить від національності? В наші часи дехто з тих, хто народився в Україні, прожив тут життя — щойно перед їхнім носом помахали обіцянками російських зарплат, швидко стали прихильниками «русского мира».

— Це правда. Варто уточнити, все-таки ті, хто з ентузіазмом голосував на псевдореферендумі за так зване «возз’єднання» з Росією та вітав це — це переважно не молодь. І свіжа статистика показує, що саме молодь переважає серед тих, хто покидає Крим — покидає в різних напрямках, здебільшого на материкову Україну, але їдуть і до Туреччини, до Європи...

— Якщо вже казати про питому вагу тих, хто проголосував за відділення Криму, то кримських татар там були одиниці. Ми знаємо, що на окупованому півострові на певні посади з пропагандистською метою висувають людей татарськими іменами й прізвищами — але вони не є кримські татари!

— Я рада, що ви розрізняєте кримських татар і татар інших: казанських, астраханських, волзьких тощо, бо в Росії їх тенденційно «зараховують» до одного етносу. Це не так, бо кримські татари — абсолютно окремий, самобутній народ. Корінний народ Криму! Справді, вони фактично не брали участі не тільки в референдумі 16 березня 2014 року, а й в усіх наступних виборах, що провадила окупаційна російська влада на території Кримського півострову. І чимало дослідників звертає на це увагу, вважає за дуже сильний вияв принципово мирного, ненасильницького опору окупантам. Згадаймо, що оцей принцип

ненасильства був притаманний кримським татарам від самого початку організації національного руху за повернення на Батьківщину. Саме тому кримськотатарський рух, репресії, що проти них чинять у Криму, привертає таку велику увагу світової спільноти. Це викликає щире співчуття й бажання підтримати й допомогти.

— Весь світ бачить оцей ненасильницький опір. Але російська пропаганда намагається представити кримських татар як «терористичну загрозу». Багато порушено карних справ за звинуваченнями в тероризмі, екстремізмі!

— Це дуже болюче питання! Цифри різняться, залежно від джерел інформації. Але з усіх цих даних сумної статистики можна побачити, що питома вага кримських татар — завелика серед тих, хто зник, загинув, заарештований, переслідуваний, до кого приходять з обшуками, кого зупиняють на вулицях тощо. Просто хочу звернути увагу, як брутально й жорстоко використовує Росія надуманий привід «належності» або просто симпатії до так званого «Хізб ут-Тахрір». Наслідки цього для кримських татар, мусульман (не тільки кримських татар, але переважно для них. — Ред.) справді трагічні. На цих процесах, що ми знаємо, оці звинувачення не мали жодного справжнього свідчення. Тобто вони всі — вигадані! Ніхто не погоджується з ними, незважаючи на тортури, на тиск. На тиск психологічний та інший, зокрема з абсолютно жахливим поверненням до практики радянської каральної психіатрії.

— В Криму найбільшими патріотами України виявилися саме кримські татари, корінний народ України. Але багато хто не сприймає формулювання «корінний народ» щодо кримських татар. Ви можете пояснити цим людям, чому вони помиляються?

— Насправді боротьба кримських татар за статус не однієї з численних національних меншин України, а саме за статус корінного народу, почалася не останніми роками, а з початком репатріації на Батьківщину — до Криму. І це дуже довга історія, як світова спільнота прийшла до ухвалення норм захисту прав корінних народів, вироблення критеріїв належності основних характеристик та ознак. І я можу сказати, що саме кримські татари абсолютно відповідають усім вимогам Декларації ООН «Про права корінних народів». Ніяких сумнівів у належності кримських татар до категорії «корінних народів» бути не може. Дуже шкода, що Україна так спізнилася з визнанням цього статусу: якби це зробили свого часу, то, може, й ситуація з окупацією та анексією Криму виглядала би зовсім інакше. Нещодавно зареєстрований законопроект про статус кримських татар як корінного народу — я дуже хочу, щоб суспільство усвідомило, що це: а) цілком відповідає сучасним поглядам і нормам міжнародного законодавства в галузі прав людини і гуманітарного права; б) — цілком відповідає не тільки інтересам кримських татар, а й України загалом. Цей погляд — права кримських татар як корінного народу на свою землю — має бути закладено в основу стратегії деокупації Криму й повернення Криму під юрисдикцію України.  с. 8

6

УММА

№31 травень 2017

Чого не варто робити в місяць Рамадан?

Почав постити в одній країні, а закінчувати мушу в іншій

Шейх Алі Джума

Шейх Абдуль-Азиз ибн Баз Ассаляму алейкум! Якщо людина почала постити в одній країні, а потім поїхала до іншої, де жителі почали постити на день скоріше — скільки днів треба постити і коли саме святкувати Ід-аль-Фітр? Якщо мусульманин перебуває в якійсь місцевості, і її жителі почали постити, то й він повинен почати піст разом із ними. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) сказав: «Піст настає, коли ви всі постите. Піст закінчується, коли ви всі закінчуєте. День жертви — коли ви всі правите жертви» (Абу Дауд). Тож людина, виїхавши з країни, де вона почала постити, до іншої, повинна зважати на обставини нового місця перебування: якщо місцеві жителі припиняють піст скоріше, ніж у країні, звідки вона приїхала, — треба припинити піст разом з ними. Однак у разі, коли загальна тривалість посту того, хто переїхав, не становить 29 днів (наприклад, 28), треба надолужити пропущений день, бо місяць за ісламським (місячним) календарем триває 29–30 днів. А Всевишній Аллаг знає краще.

Чи буде прийнято піст того, хто не надолужив пропущені дні попереднього Рамадану?

Той, хто постить, не має робити того, що може порушити піст і позбавити нагороди за нього. Треба уникати всього, що може викликати гнів Всевишнього: пліток і лихослів’я, марнословства, розглядання того, на що заборонив дивитися Аллаг. А ще не починати суперечок і конфліктів, не поривати родинних відносин та іншого — усього, що позбавляє будь-якої нагороди за піст. Пророк (мир йому і благословення) казав: «Може статися, що той, хто постить, не матиме зі свого посту нічого, крім голоду. І може бути, що той, хто молиться вночі, не матиме зі своєї нічної молитви нічого, крім безсонної ночі» (Ан Насаї, Ібн Маджа, Ахмад). Отже, все, що зменшує богобоязливість — зменшує винагороду за піст, адже піст приписаний для виховання богобоязливості і благочестя. Господь сказав у Корані: «О ви, хто увірував! Вам приписаний піст — так, як він був приписаний тим, хто жив перед вами, — може, ви будете богобоязливі» (Коран, 2:183). А Всевишній Аллаг знає краще.

ФАТВИ до РАМАДАНУ

Шейх Юсуф аль-Кардаві Якщо піст спричиняє великі труднощі для такої людини: вона геть знеможена, нездужає, якщо несила терпіти відчуття голоду або спраги, можна перервати піст і надолужити пропущений день чи дні. Але, зауважмо, є труднощі нестерпні, а є такі, що людина може винести — таких мусульманину не можна уникати, бо піст — саме для того, щоб ми зазнавали труднощів й терпіли їх. Якщо це справді труднощі, що їх людина не може терпіти, — набуває чинності принцип полегшення та відповідні послаблення, згідно з аятом: «[Всевишній] не вчинив для вас жодної трудності в вашій релігії...» (Коран, 22:78).

Шейх Алі Джума Я не встигла відшкодувати пропущені дні посту минулого Рамадану. Чи буде прийнято мій пост у новому Рамадані? Так, з волі Аллаха, буде прийнято. Якщо Ви не надолужили пропущені дні попереднього Рамадану без причини, Ви повинні відшкодувати їх, нагодувавши одного бідного за кожен пропущений день. Якщо це сталося з поважних причин, то Вам досить відшкодувати кожен пропущений день тільки постом. А Всевишній Аллаг знає краще.

Переривання посту

Привітання з Рамаданом — це новозаведення?

в Рамадан через хворобу

Шейх Мухаммад Салех аль-Мунаджид

Шейх Ахмад Кутті Я застудився, але це не грип. Чи можу я перервати піст? І яка серйозна має бути хвороба, щоб я міг перервати піст в Рамадан? Вам дозволено перервати піст лише як він погіршує Ваш стан або перешкоджає лікуванню (бо ж не можна заживати ліків). У разі застуди Вам дозволено перервати піст, якщо стан тяжкий, і піст для Вас нестерпний, якщо Ви не почуваєтеся нормально без лікування. Адже «Аллаг хоче для нас полегшення» і не бажає завдавати нам труднощів Його законами.

Чи є біда (заборонене новозаведення) вітати з Рамаданом словами «Рамадан мубарак» або «Рамадан карім»? Нема нічого поганого в привітанні інших із початком або під час місяця Рамадан словами «Рамадан мубарак» або «Рамадан кaрім», бо обидва привітання є традиційні, а в основі цієї дії лежить правило дозволеності. Пророк (мир йому і благословення) повідомляв своїх сподвижників про початок Рамадану та закликав

Піст у краї з дуже великим світловим днем Шейх Маїн аль-Куда Багато людей питають, як постити в краї, де день набагато довший за ніч. Чи можна під час посту жити за світловим днем у Мецці? Мусульмани повинні тримати піст у Рамадан протягом цілого дня, навіть якщо він довший за ніч — поки між ними є відмінність. Одначе деякі ради фікгу дозволяють мусульманам, що живуть у країнах з дуже довгим світловим днем, додержувати посту в Рамадан згідно зі світловим днем найближчої до них країни, де він довший. Ця проблема є об’єктом глибоких наукових досліджень. Найпоширеніший серед богословів підхід передбачає додержання посту протягом цілого дня, якщо день можна відрізнити від ночі, тобто

Які норми посту для тих, хто тяжко працює?

звичайний піст від світанку аж до заходу сонця, якщо справді можна казати про світловий день, справжній захід сонця і ніч. Але шаріат розглядає тягар як вагому причину й законне виправдання для полегшення того, що є тяжке або нестерпне. Дозволено перервати піст, якщо людина не може його тримати або ж може тримати, але для неї цеї тяжко. Якщо так сталося, то треба надолужити пропущені дні за першої нагоди. Водночас деякі інші, гідні довіри, ради фікгу, зокрема Єгипетська рада фікгу, видали фатву про те, що в разі занадто тривалого світлового дня, довшого за нормальний, люди можуть жити за світловим часом найближчої місцевості, де світловий день і ніч мають нормальну тривалість.

їх якнайкорисніше використати цей особливий час. Абу Хурайра розповів, що посланець Аллага (мир йому і благословення) казав: «Рамадан почався! Аллаг приписує вам піст. Бра‑ му раю відчинено, браму пекла зачинено, і шайтанів закуто. Цього місяця є ніч, ліпша за тисячу місяців! Хто втрачає її благословення, той справді скривджений» (Ахмад). Отже, привітання під час Рамадану не вважають за новозаведення (біда), бо це лише традиція, що ґрунтується на правилі звичайної дозволеності. А Всевишній Аллаг знає краще.

Чи можна продавати їжу вдень під час Рамадану? Шейх Монзер Кахф У денний час Рамадану продавати харчові продукти, звичайно ж, дозволено, бо ті, що постять, мають купити харчі для вечірнього переривання посту. Заборонено лиш несвоєчасно переривати піст — їдою, питтям, курінням або статевим актом — тим дорослим, хто здатен постити. І той, хто продає харчові продукти, не має їм у цьому потурати. Щодо хворих людей чи подорожніх, жінок під час менструації, а також дітей, то їм, не обов’язково, але з поваги до посту інших, ліпше утриматися від їди або пиття в громадських місцях. Тож ресторанам у мусульманських країнах під час Рамадану рекомендують закриватися або обладнати подалі від людських очей приміщення, де можуть їсти ті, кому це дозволено в години посту. До того ж деякі дорослі мусульмани, що не постять, можуть мати законне виправдання, і продавець у жодному разі не повинен розпитувати про це покупця. А Всевишній Аллах знає краще.

У М МА

№31 травень 2017

Рамадан у світі

7

Місяць Рамадан — особливий час для мусульман. Десятки мільйонів людей у світі постять від світанку до заходу сонця, сподіваючись на прощення Всевишнього. Увесь мусульманський світ у цей час змінюється: вірні намагаються встигнути зробити якнайбільше добрих і корисних справ, допомогти знайомим і незнайомим людям, бо в цьому й полягає суть посту в Рамадан. Однак у різних мусульманських країнах існують і свої традиції Рамадану. Отже, як переходить Рамадан у світі?

Пакистан Першими перед світанком прокидаються зазвичай жінки. Чоловіки — пізніше й поки вони читають Коран або моляться, на кухні вирує життя. На сухур господиня готує пра‑ та (традиційні хлібці з начинкою), лассу (кисломолочний напій) та інші страви з городини та м’яса. Пакистанські сім’ї досить великі, тож готують чимало. А ще в ці години перед ранковою молитвою до подвір’їв приходять бідняки, що не завжди мають їжу. Гостинні пакистанці радо ділять свій сніданок з незнайомими мусульманами. Мінарети мечетей оживають десь за годину перед ранковою молитвою. Вони нагадують, скільки часу залишилося до початку посту. Родини разом сідають до столу. З початком азану чоловіки зазвичай ідуть до мечеті. На ранкову молитву вони беруть із собою і дітей (7–8 років і старших). Після молитви діти часто лишаються в мечеті на лекціях із Корану та фікгу, а батьки йдуть на роботу. У Пакистані навіть найменших дітей поступово привчають до посту. Для них існує так звана чирія ураза («піст горобців»): діти прокидаються разом з родиною на сухур, а потім постять, скільки зможуть. Під час Рамадану майже всі заклади громадського харчування вдень не працюють. Відкриваються вони перед вечірньою молитвою або навіть із першими звуками азану, що сповіщає про неї. У державі законом заборонено їсти й пити на вулиці вдень протягом священного місяця. Про закінчення посту так само сповіщають мінарети мечетей. З настанням вечірньої молитви приходить і час іфтару. Тут він традиційно складається з двох частин: одразу після азану вірні переривають пост фініками, фруктами, місцевим морозивом із сіллю та чорним перцем, молочними коктейлями. Після вечірньої молитви накривають великі столи з силою різних страв. На іфтар запрошують родичів і друзів. Активізується життя міст: відкриваються кав’ярні й парки. Після

нічної молитви-таравіх усе поступово вщухає на кілька годин — до світанку й наступного дня посту.

Боснія Протягом багатьох років комуністичного югославського режиму Іслам у Боснії був фактично під забороною. Численні традиції посту в Рамадан утрачено або забуто. Але нині ісламське відродження охопило цю балканську країну. Місцеві мусульмани всіляко намагаються відродити та зберегти численні традиції, пов’язані з цим місяцем. Безумовно, Рамадан — це місяць, що місцеві мусульмани чекають із великим нетерпінням. Це найцікавіший та найобговорюваніший місяць року. Боснійці дуже гостинні, тож іфтари після довгих робочих днів стають часом єднання родин і друзів навколо святкової вечері. Святкової, бо кожен день цього місяця боснійці сприймають як свято. До іфтару готують особливі другі страви, супи та салати. Закінчується вечеря десертом і традиційною боснійською кавою. Один із найважливіших елементів іфтару — тонкий прісний хліб-сомун. Під час Рамадану в мечетях Боснії провадять так звані мукабели: хафізи гарними голосами читають Коран, а мусульмани, сидячи, слухають їх. Також читають численні лекції. У вечірні та в ранкові години саме мечеті стають центром життя в країні.

Марокко У цій країні особливу атмосферу Рамадану можна відчути ще за два тижні пере цим місяцем. На вулицях з’являються торговці, що пропонують найрізноманітніший товар, а крамниці прикрашають різнокольоровими вогниками й паперовими зірочками. Під час Рамадану робочий день скорочують. Про настання священного місяця сповіщають спеціальні сирени. Почувши їх,

мусульмани вітають усіх навколо. Діти ходять вулицями міст, б’ють у барабани та співають рамаданських пісень. Дитячий спів можна чути аж до самого світанку й настання часу сухура. У Марокко є національна страва, що готують у Рамадан — суп-харіра. Його з задоволенням їдять усі марокканці. Обов’язок ходити на базар — чоловічий, а не жіночий. Під час Рамадану скрізь виникають додаткові ринки, щоб люди не витрачали час і сили. Перед світанком мінарети мечетей будять людей на сухур. У Марокко існує так званий «улюблений день Рамадану» — це 15 день священного місяця. Така традиція виникла, щоб ушанувати середину посту. Цього дня марокканці дарують своїм дітям подарунки, а на вечерю готують смажене курча або кроля. Саме цього дня дуже важливо провести іфтар у колі родини. Ця традиція допомагає постити маленьким мусульманам, підтримуючи їхні перші спроби посту. На 28 день Рамадану марокканці відвідують могили батьків і родичів. Ідучи на кладовище, роздають їжу та милостиню бідним. Цього дня кладовища прибирають, приводять до ладу рослини, що там ростуть. Свято марокканці зустрічають у гарно прикрашених будинках. Господині пригощають усіх гостей солодкими стравами, усі обдаровують інших подарунками.

Малайзія Лише трохи більше ніж половина жителів цієї країни є мусульмани, однак Іслам тут — офіційна релігія. Ця норма закріплена

в конституції. Звичайно, Рамадан у Малайзії — особливий час. Вірні активно готуються до священного місяця: жінки шукають гарні тканини для нових уборів, що зможуть надіти на Ід альФітр, а також купують рис, фініки та інші потрібні харчі. Чоловіки допомагають жінкам і своїй сім’ї підготувати дім: прибрати та прикрасити його. День посту починається з досить легкого сухура. Зазвичай, це рис із куркою, городиною, яйцями чи телятиною. Потім люди йдуть на роботу, і життя тече наче у звичному режимі. Однак саме під час Рамадану місцеві жителі намагаються бути особливо уважними та добрими до інших. Наприкінці дня відкриваються численні кіоски та крамнички, де продають насамперед харчові продукти. Здається, там можна купити будь-що: різні напої, смажену курку, рибу, десерти, фрукти й городину. Сусіди пригощають одне другого смаколиками, а після іфтару разом ідуть до мечеті на нічну молитву. Нерідко буває так, що мусульмани переривають свій піст саме в мечеті, адже в Малайзії часто провадять колективні іфтари. Та найбільше країна змінюється в останні десять днів Рамадану. Майже кожен будинок прикрашають різноманітні ліхтарики. У селах люди навіть змагаються в тому, хто краще прикрасить свою хату. Усі з нетерпінням чекають настання Лейлят аль-Кадр, перебуваючи ночі в колективних молитвах у мечетях. Отак, у святковій атмосфері, приходить і свято Ід аль-Фітр. У Малайзії його часто відзначають феєрверками. 

8

УММА

№31 травень 2017

ІДЕЯ ПОМІРКОВАНОСТІ В ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКОГО МИСЛИТЕЛЯ МУХАММАДА АЛЬ-АККІРМАНІ

С

Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно

 с. 5 Початок інтерв'ю

— Але чому ж, на Вашу думку, Україна так довго міркувала про долю кримських татар? Чому не повернули кримським татарам їхні домівки? Якщо не можна повернути домівки — чому не відшкодували втрачене?

Михайло ЯКУБОВИЧ учасні релігійні авторитети Ісламу тривалий час дискутують про ставлення релігії до проблем сучасності. Зважаючи на той факт, що чимало мусульманських суспільств страждають від насильства, що йому приписують саме «ісламську» мотивацію, досить багато авторів акцентують увагу на «поміркованості» Ісламу як певному ключі до вирішення не лише проблем мусульманських, а й немусульманських суспільств. Пропонують навіть спеціальний термін (аль‑васатия), який можна перекласти українською як «поміркованість». І хоча саме формулювання цієї концепції в такому розумінні порівняно нове, відповідні принципи, на думку прихильників ідеї поміркованості, закладено вже в Корані. Часто цитують, зокрема, такий аят: «Так Ми спрямували вашу громаду на середній шлях, щоб ви були свідками для людей, а Посланець щоб був свідком для вас» (Коран, 2:143). Вислів «умматан васатан» (букв. «середньою громадою») більшість середньовічних тлумачів Корану розуміє як «справедливою», а вже деякі коментатори XX ст., зокрема Мухаммад ат-Тагір ібн Ашур (1879–1973), пишуть про таке можливе розуміння вказаного аяту: «Це середній шлях між крайнощами, тобто применшенням і перебільшенням, який випливає з того, що ціла ісламська громада не може допуститися омани в словах, діях і переконаннях». Таке розуміння бачимо в працях відомого сучасного ісламського богослова Юсуфа аль-Кардаві й низки інших учених. Ще 2003 року в Мецці відбувся міжнародний симпозіум під назвою «Значення Священного Корану для утвердження поміркованості й уникнення крайнощів» — за його підсумками опубліковано збірку наукових праць. Сьогодні до цієї ідеї звертається чимало ісламських авторів як із консервативного, так і ліберального табору. У попередні століття Ісламу ідея поміркованості також була представлена в працях мусульманських авторів. Аль‑Фарабі (871–950) й Абу Алі Міскавайг (932–1031) пропонували бачення ісламської етики як «золотої середини» між крайнощами, що збігалося зі ще античними уявленнями про доброчесність; Ібн Таймія (1263–1328) розглядав ісламське право як «поміркований закон», адже ісламський шаріат поєднав у собі «юдейську справедливість» і «християнську милість». Протягом багатьох років мусульманська богословська думка формулювала в термінах «поміркованості» й питання співвідношення індивідуальної волі людини та божественної волі Творця. Обиралася зазвичай концепція «середнього шляху» між ідеєю абсолютного упризначення джабаритів та абсолютною свободою вчинків у кадаритів, історично перших напрямів мусульманської філософської думки. Цікаво, що вже в пізній період, зокрема в XVIII ст., до цієї проблеми долучилися й автори, що походили з України, а саме відомий учений Мухаммад бін Мустафа аль‑Аккірмані (бл. 1690–1761). Аль-Аккірмані, що народився в Білгороді-Дністровському (нині Одеська обл.), був викладачем у Стамбулі, суддею в Ізмірі, Каїрі, а наприкінці життя навіть обійняв посаду судді в Мецці. За своє життя Мухаммад аль-Аккірмані написав десятки праць, серед яких найвідоміші — «Тлумачення сорока хадисів» (арабською, вийшла друком у Стамбулі 1905 року) та «Послання про індивідуальну волю» (збережено майже сто рукописних копій у різних бібліотеках світу). Обидві праці стосувалися чіткого формулювання відповіді на класичну теологічну проблему, яку можна коротко описати так: Бог — єдиний справжній Творцем усього, отже, як стверджує сунітська доктрина, саме Бог творить людські вчинки. Але якщо вчинки створені Богом, то яким чином людина може за них відповідати? Пошук «середнього шляху» між крайнощами в цьому питанні призвів до формулювання класичної доктрини касб («набуття»), яку сформулював Абу ль‑Хасан аль‑Ашарі (873–936) : Бог творить учинок, а людина його «набуває». Схожих думок дотримувався й Абу Мансур аль‑Матуріді (870–944), хоч і вважав, що касб також твориться Богом. Але як тоді бути з намірами людини — розглядати їх так само як «створені Богом» чи якось інакше, адже саме завдяки їм виникає поняття відповідальності? Тим більше, що відомий правдивий хадис Пророка (мир йому і благословення) каже: «Вчинки оцінюються за намірами» (Аль‑Бухарі, Муслім).

ТРАВМА, ЩО ПЕРЕДАЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ПОКОЛІННЯ

Мухаммад аль‑Аккірмані намагався відповісти на це питання, аналізуючи саму структуру людського наміру. У своїй праці «Послання про індивідуальну волю» він підтверджує сунітську доктрину створеності як учинків, так і людської «можливості» робити їх. Проте саме людина, за своєю «індивідуальною волею» (букв. «частковою»), перетворює потенцію в акт, тобто можливість діяти — у саму дію. При цьому «індивідуальна воля» належить не до створених Богом речей, а до «станів», унаслідок чого відповідає за неї людина. Ця воля ґрунтується на ідеї свободи вибору, а можливим цей вибір стає за умови чотирьох складових. По-перше, «уявлення», тобто образу майбутньої дії — цей образ створюється Богом; по-друге, «бажання», яке так само, за переконанням Мухаммада аль-Аккірмані, створюється Богом. І ось тут уже власне й з’являється місце для власного вибору людини, тобто індивідуальної волі. Якщо розум людини ухвалює рішення на користь виконання певної дії, то далі настає четверта умова — «рух органів тіла», тобто вчинок як такий, створений Богом. Загалом ця позиція відповідає напряму, заданому видатними матуридитськими богословами минулого, зокрема Абу с‑Сана аль‑Ляміші (пом. 1144). У своїй праці «Вступ до принципів однобожжя» цей автор писав: «Наділена розумом людина, якщо поміркує сама про себе, то з логічною необхідністю зрозуміє, що саме вона обирає те, що робить, без примусу та силування, бо вона через власний розум пізнає те, що безпосередньо спроможна робити це чи не робити». Отже, Мухаммад аль‑Аккірмані спромігся досить аргументовано пояснити «серединну позицію» між двома крайнощами: ідеєю того, що людська воля також створена Богом (отже людина приречена на певні вчинки), а також поглядом на людські вчинки як створені самою людиною (що обмежує всемогутність Творця). Якщо індивідуальна воля належить до станів, а не до речей, а знання Богом того, що обере раб Божий, не означає самого примусу до дії, то людина цілком вільна у своєму виборі й відповідає за свої вчинки. Цю позицію розвинули в дусі класичного матуридизму й ашаризму, але приймали й за межами традиційного османського Ісламу, наприклад, у подібному дусі ідею свободи волі витлумачував мединський хадисознавець Мухаммад Хайат ас‑Сінді (пом. 1750 р.), автор «Мединського провіщення про свободу волі». Чим важливі ці вчення сьогодні? Як зазначає ціла низка сучасних ісламознавців (Дж. Пессано, Ф. Брукмайр, М. Саріянніс та ін.), індивідуалізація проблеми свободи волі й чітке позиціонування розуму як єдиного відповідального знаряддя свободи вибору сприяло раціоналізації суспільного й економічного життя. Певною мірою ця ідея, що була сформульована саме в дусі ісламської поміркованості (як серединним між неприйнятними крайнощами), сприяла новітнім реформам на теренах постосманського світу, які відбувалися вже у ХІХ столітті. Доробок вихідця з українських земель Мухаммада аль‑Аккірмані ще раз засвідчує, що для ісламської інтелектуальної традиції регіону була характерна ідея уникнення крайнощів, що відбивалася, зокрема, на рівні складних богословських дискусій. 

Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Іслям Гімадутін Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 490-99-00 E-mail: dumu.umma@gmail.com

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.

— Мабуть, хронічно не вистачало грошей. Але, я думаю, що значно більшу роль відіграли політичні міркування. Тобто брак політичної волі у керівників, у всіх урядів України. Передусім через побоювання реакції більшості жителів півострова, традиційно налаштованих досить вороже до кримських татар. Думаю, що серйозну роль відіграли два чинники: по-перше, це наслідки тривалої радянської пропаганди про кримських татар як «колаборантів і зрадників» . І, по-друге, роль отих самих спецслужб: гадаю, ні для кого не секрет, що практично всі роки незалежності вони посилали Києву сигнали, що основна загроза для національної безпеки України — це кримські татари!

— Повертаючись до Вашої роботи «Кримські татари як корінний народ» — хто, крім кримських татар, ще може вважатися за корінний народ?

— В Україні є абсолютно чітке уявлення про те, що це — три етнічні спільноти. Кримські татари, що не тільки не викликають жодного сумніву щодо всіх критеріїв належності, а й невпинно борються за цей статус. Крім них значною мірою відповідають цим критеріям нечисленні етнічні групи, дуже асимільовані і майже зниклі: караїми та ще більшою мірою — кримчаки. Україна пішла таким законодавчим шляхом: паралельно готували два законопроекти. Один, що ми називаємо «статусний», — саме про кримських татар і їхні права. Міжнародні експерти якраз працюють з англомовною версією цього законопроекту. Чекаємо, що скоро буде зареєстровано другий законопроект, «рамковий» — де йдеться про всі три етнічні спільноти.

— Розмову ми почали з цієї трагічної дати, страшної не лише для кримських татар, а й для всіх українців, взагалі для будь-якої людини, що має совість.

— Це те саме, що Голодомор для українців. Травма, що передається через покоління! Вона передається, вона впливає — майже половина народу загинула під час депортації і в перші місяці на засланні! — вона потребує особливої уваги й механізмів не тільки якоїсь матеріальної компенсації, а й психологічної реабілітації. І це все в нас ще попереду. Хочу зазначити, що це зближує наші народи — український і кримськотатарський. Бо така сама травма лишилася у свідомості українців. І я думаю, що ці символи — тамга, переплетена з тризубом — є справжніми символами нашої єдності, геть не випадковими. Українцям дуже легко сказати 18 травня: «Я — кримський татарин» — і це щиро, від серця, бо ми, як ніхто, мабуть, не просто знаємо про цю трагедію, а сприйняли її душею. Бо вона нам близька, вона нам зрозуміла й спонукає справді якось запобігти її трагічним наслідкам у прийдешніх поколіннях.  Ольга КУЗНЕЦОВА

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в ООО «ПРАЙМ КОМПАНІ» Друк офсетний. Наклад 2000 прим.