Газета Умма №28

Офіційне видання Духовного управління мусульман України «Умма»

№28 березень 2016

ПОВНОЛІТТЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МУСУЛЬМАНСЬКОЇ ГРОМАДИ:

ЛИЦЕМІРСТВО – З ВЕЛИКИХ ГРІХІВ

ВЛАСНИЙ ІКЦ

Ч

асто можна чути, що Україна — країна переважно християнська. У нас поширена думка, що мусульмани з’явилися на цій землі недавно. Не так багато людей знають, що Іслам присутній на теренах України століттями. Власне географічне становище визначало активну взаємодію України з мусульманським світом, а наявність мусульман у сучасній в Україні зумовлена етнічним складом її людності, до якої, зокрема, належать і представники 26 тюркських народів, що сповідують Іслам.

2008 року в Україні було понад 0,5 млн мусульман, і їх дедалі більше — через повернення до релігії батьків, демографічні та міграційні процеси, а також

унаслідок навернення в Іслам представників інших національностей, зокрема етнічних українців. Хибно вважають, що мусульманин — це людина, яка переймається лише релігійними питаннями, не активна соціально, байдужа до освіти (крім ісламознавства та кораністики), культури й мистецтва, яка має тільки духовні потреби. Сучасний мусульманин — прекрасно соціализований, інтегрований у суспільство, а щодо участі в житті територіальної громади, то активності й громадянської позиції в мусульман варто повчитися. Українські послідовники Ісламу (ідеться про громадянство або офіційне проживання на території країни, а не про етнічне

´Нехай станете ви уммою (громадою), що закликає до добра, спонукає до праведного й забороняє негідне ― такі будуть щасливіª (Коран, 3:104)

походження) здебільшого не байдужі до проблем країни. Серед них багато активістів добродійних і волонтерських організацій, вони беруть участь у різноманітних акціях — від екологічних до соціально-політичних. Українські мусульмани регулярно на безоплатній основі здають кров, допомагають нужденним — як одновірцям, так і представникам інших релігій, опікуються дитячими будинками й лікарнями, збирають гуманітарну допомогу для вимушених переселенців і незаможних громадян, провадять просвітницьку та роз’яснювальну роботу, сприяючи порозумінню та міжрелігійному миру, намагаються долати наявні, на жаль, негативні стереотипи й навіть вияви побутової ксенофобії...  с. 4

Ассаляму алейкум, шановні брати й сестри! Це земне життя є великим випробуванням для нас. Щодня, за будь-яких обставин, ми мусимо зберігати нашу віру, щирість, справедливість і порядність. Випробовування життям — це важкий іспит. Коли Всевишній Аллаг створив душі всіх людей, він спитав їх: «Чи ви віруєте в Мене?» І душі всіх людей відповіли: «Так, ми віруємо!» Після цього Аллаг випробовуватиме кожну душу земним життям, а воно зовсім не ідеальне. У цьому житті ми долаємо труднощі, стикаємося з неправдою, переживаємо зради, хвороби, смерть. Але для кожного з нас головне — гідно витримати всі випробовування. І один із найбільших гріхів на цьому земному шляху — лицемірство. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) перелічив вияви лицемірства: «Справжній лицемір — той, хто зраджує, коли йому довіряють, каже неправду, коли щось розповідає, порушує угоду, переходить усі межі, конфліктуючи з іншими». Тож, брати й сестри, будьте вірні в усьому й тримайтеся якнайдалі від лицемірства, бо «воістину, лицеміри опиняться на самому дні пекла. І ти не знайдеш для них помічника» (Коран 4:145). Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов.

Кримські рукописи у Львові: нові знахідки

Найцінніший ресурс Киргизстану – люди

Про місце імама в житті мусульманської громади, про зміни у сприйнятті українцями послідовників Ісламу та багато іншого. Інтерв’ю з імамом ІКЦ Харкова Абдуллою Глущенком.

Зазвичай вважають, що історія Ісламу в Україні обмежується кордонами Кримського півострова. Проте захід нашої країни не менш цікавий для ісламознавчих досліджень.

Офіційна історія стверджує, що Одеса заснована 1794 року, за наказом Катерини II. Та правда в тому, що протягом принаймні трьох попередніх століть місто мало мусульманську історію.

 с. 5

 с. 6

с.7

Мій план банальний: хочеш змінити світ, почни з себе

2

УММА

№28 березень 2016

НОВИНИ Спільні дії на користь суспільства запобігають ворожнечі — Саід Ісмагілов В українській столиці нещодавно відбулася Національна зустріч релігійних чи заснованих на переконаннях громад України. Як і передбачалось, участь у дискусіях узяли не тільки представники релігійних громад і об’єднань, а й державні та громадські діячі, науковці, міжнародні експерти. На другий день роботи форуму, який було присвячено питанням соціальної, миротворчої та посередницької діяльності церков, релігійних

та громадських організацій в Україні, виступав муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов.

— Попри те, що різні релігії мають свої догмати та практику, я знаю, що наша співпраця в цих трьох сферах буде найкращим прикладом дружби та взаємної поваги не лише для громадян України, але й для цілого світу: це захист і популяризація морально-етичних цінностей, однакових для послідовників усіх релігій; реалізація добродійних

проектів і волонтерство; обстоювання й пропагування інтересів нашої країни, — висловився шейх Саід. Під час виступу муфтій також згадав проблеми, що виникають у Європейському Союзі через приплив мігрантів з мусульманських країн і посилення ісламофобії, викликаної вчинками терористів. Саід Ісмагілов зауважив, що мусульмани країн Східної Європи вже давно інтегровані в суспільство.

Оголошено переможців конкурсу знавців Корану Останній конкурс читців Корану в Ісламському культурному центрі Києва зібрав наприкінці грудня 56 учасників з усіх куточків України. Журі оцінювало як знання коранічного тексту, так і відповідність декламації правилам таджвіду. Щоб в учасників не виникало питань щодо критеріїв оцінювання, шейх Хайдар альХадж озвучив їх перед початком змагання, пояснивши, як можна заробити бали й через що можна втратити. За підсумками конкурсу призові місця розподілено таким чином: — у категорії «весь Коран» — Самія Арада (I), Джамал Альдін і Камаль Альдін (II), Абдуррахман Лутфулдін (III); — у категорії «10 джузів» — Хатім аль-Джамаль (I) і Мухаммад аль-Махасна (II); — у категорії «5 джузів» — Мухаммад Кутамі і Мурад Судасір (I), Арзи Аріфова (II) Мухаммад Вакад (III); — у категорії «2 джузи» — Віам Таха і Аня Агнатіненко (I), Мухаммад Джемаль (II), Саджида Абдуррахманова (III). Імам львівського ІКЦ Мурат Сулейманов як член журі згадує свої враження від суддівства: «Я був приємно здивований: щороку охочих спробувати свої сили більше, а ті, хто бере участь не вперше, ставлять за мету вивчити нові сури й виступити в складнішій категорії». Шейх Мурат зазначає, що такі конкурси — це ще й чудова можливість зануритися на кілька днів в атмосферу інтенсивного заучування Священної Книги, і він був би радий, якби змагання провадилися принаймні двічі на рік.

Разом з Muslime Helfen допомагаємо переселенцям Всеукраїнська асоціація «Альраід» у партнерстві з відомим німецьким фондом Muslime Helfen і ДУМУ «Умма» провели спільну добродійну акцію. Протягом лютого вимушеним переселенцям — кримським татарам передали понад 200 комплектів теплих зимових речей та продуктових наборів. Акція охопила кілька великих міст України (Вінницю, Львів, Дніпропетровськ, Запоріжжя та ін.), а розпочалася в Києві. Як розповів муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, німецькі мусульмани попросили українських одновірців скласти списки кримських татар — переселенців, що потребують допомоги, і з’ясувати, якої

саме, та скласти кошторис. У результаті 13 лютого в Ісламському культурному центрі Києва, а наступного дня — в ІКЦ Вінниці переселенцям з окупованого Криму роздано 100 комплектів гуманітарної допомоги. 24 родини кримських татар у Києві отримали продуктові набори,

«Мухаммад — милість для світів» — добра традиція українських мусульман

Уже десятий рік поспіль ДУМУ «Умма» спільно з ВАГО «Альраід» провадить для мусульман і послідовників інших релігій зустрічі, лекції та вечори в рамках просвітницького «каравану», з метою ознайомити якомога більше українців з Ісламом і цінностями, що їх проповідував і додержував пророк Мухаммад (мир йому і благословення). У Харкові магістр шаріатських наук Сейран Аріфов прочитав хутбу про останнього Пророка, а також провів зустріч із вірними, розповівши про вплив Мухаммада (мир йому і благословення) на історію людства й про те, як важливо вивчати його життєпис і йти за його прикладом. У заході з нагоди народження

Пророка, в одеському ІКЦ взяли участь імами всіх мечетей міста — кожен мав слово перед початком лекції. «Караван» дійшов і до сєвєродонецьких мусульман (Луганська область): 2 січня 35 вірних зібрались у мечеті, щоб послухати гостей з Харкова: імама мечеті харківського ІКЦ, заступника голови ДУМУ «Умма» Євгена Глущенка та представника громади «Милість» Мурада Путіліна. У Дніпропетровську вечір (3 січня) складався з лекції про любов до Пророка, нашидів, конкурса на знання сири (життєписа) Мухаммада (мир йому і благословення) та, звичайно, вечері для присутніх 45 вірних. Таку саму програму повторено й в Дніпродзержинську.

Акція донорства у День соборності — символ єдності країни

а 26 родин — набори зимових речей, постільної білизни, ковдр і подушок. У Вінниці роздано 43 продуктові набори — акція відбулася в місцевому ІКЦ, а також у приміському селищі Нова Гребля, де компактно розмістилися понад 30 сімей вимушених переселенців.

У День соборності України мусульмани Києва продемонстрували свою єдність у прагненні допомогти онкологічним хворим і пораненим бійцям АТО. В ісламському культурному центрі столиці саме 22 січня відбулася акція безоплатної здачі крові, задля чого на вулицю Дегтярівську, 25А прибула виїзна бригада медиків Київського міського центру крові. Тетяна Євлоєва, ініціаторка акцій у рамках проекту «Стань донором!», убачає добрий знак у тому, що донори діляться часткою себе в День соборності: — Це чудовий спосіб показати, що Україна справді єдина, що ми одне одному радо допомагаємо, ділимося й не залишаємося осторонь чужої біди. Наші акції почалися ще 2012 року. Спочатку в них брали самі мусульмани, але від 2014 року приєдналися й послідовники інших релігій — це символ і доказ того, що можна й треба єднатися та робити щось добре заради спільного добра. Серед тих, хто вирішив стати донором,

були люди різних світоглядних позицій та походження: мусульмани, християни, атеїсти; українці, вихідці з країн Сходу, росіяни; цивільні та люди в одностроях. Зголосилися подарувати свою кров і бійці Міжнародного миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва. Загалом медики Київського міського центру крові зібрали цього дня майже 13,5 літрів крові, яка, можливо, для когось стане порятунком.

У М МА

№28 березень 2016

3

НОВИНИ Комп’ютерний аналіз показав, що звинувачення Корану в агресивності безпідставні На основі системи контентаналізу OdinText програміст Томас Андерсон перевірив, чи справедливий західний стереотип про те, що джерелом ісламського екстремізму є власне текст Корану, нібито «найагресивнішої» священної книги. Як основу для порівняння було використано тексти Старого та Нового Завітів. Аналіз показав, що слів — патернів насильства в Корані та в Новому Завіті приблизно однакова кількість: 2,1% і 2,8% відповідно. Але Старий Завіт удвічі агресивніший, ніж священна книга мусульман, бо в ньому аж 5,3% відсотків тексту — згадки вбивств і руйнувань.

Андерсон розташував тексти Біблії та Корану за шкалою з восьми загальноприйнятих у психології емоцій. Виявилося, що в Біблії в цілому трохи більше гніву, а в Корані ширше розкрито теми страху та власне віри. Вірі Коран присвячує 7,6% тексту, а Старий Завіт — лише 0,2%, більше закликаючи не до віри, а до покори. Новий Завіт «лідирує» в любові (3% проти 1,9% у Старому та 1,26% у Корані). Поняття благодаті й милості у священному тексті Ісламу — 6,3%, у Новому Завіті — 2,9%, у Старому — лише 0,7%. Ворогів віри найчастіше згадує не Коран (0,7%), а Старий Завіт (1,8%).

У висновках дослідження Андерсон резюмує, що Коран не можна вважати за агресивнішу книгу, ніж Біблія.

Вчений-мусульманин винайшов прилад для ранньої діагностики раку Пакистанський інженер розробив прилад для виявлення раку на ранніх стадіях. Доцент кафедри електротехніки в Університеті Техасу в Арлінгтоні Самір Ікбал повідомив про відкриття в останньому номері видання Nature Scientific Reports. Діагностичний прилад, винайдений групою дослідників на чолі з Ікбалом, дозволяє вивчити в реальному часі поведінку клітин, що стикаються з нанотекстурованими стінками, які відтворюють багатошарові тканини людського організму. «Ми вирішили створити нанотекстуровану стінку, що зімітує справжню тканину та „обдурить“ зразки крові», — пояснив Ікбал. Учені помітили: вступаючи в контакт з нанотекстурованими стінками, клітини раку поводяться інакше, ніж здорові — вони «танцюють». Лікар має просто виявити такі клітини й почати лікування.

Ікбал отримав диплом інженера-електротехніка в Університеті Карачі, закінчив аспірантуру в США й захистив дисертацію в Університеті Пердью 2007 року. За час роботи вченого в Арлінгтоні загальна сума грантів, наданих йому на дослідження та розробки, становить майже 1,4 млн доларів.

На Херсонщині з’являться мечеті, кримськотатарські школи та культурні центри

Платформа кримськотатарських організацій Туреччини, що об’єднує 43 кримськотатарські організації по всій країні, 6–7 лютого провела своє чергове засідання в Анкарі, де ухвалила рішення про допомогу кримськотатарському народові у вирішенні нагальних питань. Представники кримськотатарської діаспори планують підтримувати ініціативи, пов’язані з відкриттям кримськотатарських шкіл і класів, дитячих садків, мечетей та культурних центрів для розвитку кримськотатарської мови й культури в Херсонській області. Уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілев повідомив, що всі рішення, прийняті Платформою кримськотатарських організацій Туреччини, відповідають принципам і рішенням Курултаю кримськотатарського народу, Меджлісу кримськотатарського народу і Всесвітнього конгресу кримських татар.

Мусульманин очолив міністерство культури Хорватії Мусульманин Златко Гасанбегович увійшов до новоствореного консервативного уряду Хорватії. У новому кабінеті він очолив міністерство культури. Перед цим він працював в Інституті соціальних наук імені Іва Пілара, був головним редактором журналу Pilar. Златко Гасанбегович бере активну участь у житті мусульманської громади Хорватії, що налічує понад 65 тисяч осіб; він є член виконкому Ісламської громади Загреба. Автор книжок «Мусульмани в Загребі в 1878–1945 рр.» та «Югославська мусульманська організація в 1929–1941 рр. (Хіна)». Предмет його наукових інтересів — взаємини між ідеологією хорватського націоналізму та ісламською громадою Боснії і Герцеговини в XIX–XX ст. Гасанбегович також вивчає мусульманський компонент хорватської культури до 1945 року та політичні й релігійно-етнічні відносини в Боснії і Герцеговині від часів Австро-Угорської імперії до комуністичного режиму. Новий міністр культури учасник різних ініціатив, спрямованих на ідентифікацію жертв комуністичного терору, передусім серед мусульман Боснії і Герцеговини, а також один з організаторів кампанії проти легалізації одностатевих шлюбів у Хорватії.

Державні службовці в жодному разі не мають обирати «перших серед рівних», — Саід Ісмагілов

25–26 лютого в Києві відбулася конференція в рамках проекту Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ «Зміцнення безпеки релігійних громад в Україні», у якій узяв участь і муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов. У виступі шейх говорив про систематичні утиски, що їх зазнають громадяни України на окупованих територіях, зокрема за релігійною ознакою: обшуки, затримання, катування, викрадення, конфіскація майна, закриття релігійних навчальних закладів тощо. У Криму це передусім мусульмани, на Донбасі — християни-протестанти. Окрім того, Саід Ісмагілов наголосив на тому, що держава повинна неупереджено ставитися до всіх релігійних об’єднань, які на законних підставах діють

в Україні, не обираючи «перших серед рівних». Він також зазначив, що діалогові — міжмусульманському та міжрелігійному — має сприяти «єднальний суддя» в особі компетентного державного органу, аж ніяк не приватні особи чи ініціативи.

Пішов з життя відомий письменник Ідріс Тауфік 17 лютого пішов з життя відомий мусульманський письменник та оратор з Великобританії Ідріс Тауфік. Він був католицьким священиком і прийняв Іслам прийняв сім років тому. Багато віддав справі релігійної освіти: працював у різних школах Сполученого Королівства, жив у Єгипті. «Я знаю людей, котрих життя змінилося після зустрічі з Ідрісом. Колишній католицький священик, що став мусульманином, умів зворушити серця людей будь-якого віровизнання, будуючи мости добра й розуміння, — зазначив старший керівник британської громадської організації Human Appeal Омар Алі, підкресливши, що особлива заслуга Тауфіка полягала у поширенні прекрасного образу Ісламу. — Його книжки надихнули вивчати свою релігію десятки тисяч молодих мусульман». Шанувальники творчості та друзі Ідріса Тауфіка створили сторінку в соцмережі Facebook, щоб ділитися спогадами та молитися за нього.

4

УММА

№28 березень 2016

Повноліття Дніпропетровської мусульманської громади: ВЛАСНИЙ ІКЦ

 с. 1

С

еред мусульман можна зустріти не тільки активних і послідовних громадських активістів, але й відомих політичних діячів. А щодо науки й мистецтва, то сучасний мусульманин не просто споживач — учень, студент, глядач, слухач і читач — але й автор наукових досліджень, митець. Отже відкриття в містах України ісламських культурних центрів не надзвичайне явище, а закономірний процес. У такий центр, що, як правило, має мечеть, вірні приходять не тільки для задоволення своїх релігійно-духовних потреб — це клуб, при якому діють громадські організації, бібліотеки, працюють різні курси й навіть загальноосвітні школи, як, наприклад, в ІКЦ Києва, де в гімназії «Наше майбутнє» навчаються як діти з мусульманських родин, так і немусульмани. Перераховувати все, чим займаються такі центри, можна довго: тут вивчають чужі мови, зокрема й четверту за поширеністю в світі, арабську, викладають каліграфію, регулярно організують культурологічні та етнофольклорні заходи; можна відвідувати спортивні секції та музично-художні, хореографічні гуртки... Ісламські культурні центри створюються не тільки для мусульман, але й для послідовників інших релігій, які хочуть поповнити свій багаж знань, відкрити для себе культуру й традиції Ісламу. При цьому, зауважмо, культурно-просвітницька складова роботи ІКЦ не є інструментом навернення послідовників, а спрямована передусім на задоволення духовних і культурних потреб мусульман, а також на досягнення порозуміння, поваги та злагоди в багаторелігійному суспільстві. Практично в кожному обласному центрі України існують громадські організації

мусульман, проте не всі з них мають власне приміщення. До недавнього часу лише 8 центрів у структурі Всеукраїнської асоціації громадських організацій «Альраід» могли похвалитися цим, але в січні свій дім знайшла мусульманська громада Дніпропетровська. По вісімнадцятьох роках поневірянь орендованими приміщеннями (часто маленькими, через що організація не могла функціонувати належним чином), громада дніпропетровських мусульман, нарешті, має дах над головою: 29 січня відбулося урочисте відкриття ісламського культурного центру з чоловічою та жіночою залами мечеті, конференц-залою, жіночим відділом, навчальними класами, бібліотекою та зоною відпочинку. Мусульманску громаду міста особисто привітали голова ВАГО «Альраід» Бассіл Марееі, міський голова Дніпропетровська Борис Філатов, заступник голови Дніпропетровської ОДА Олег Кужман і муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов. На думку Бориса Філатова, відкриття ісламського центру — початок відновлення історичної справедливості, бо Іслам у Дніпропетровську має давнє коріння: стару, збудовану місцевими мусульманами, мечеть ніяк не можуть повернути громаді, хоч конфіскували її ще більшовики. Міський голова тішиться, що мусульмани тепер мають власний куток, і вважає, що це ІКЦ може бути корисний для немусульманам, бо вони зможуть поглибити тут свої знання в галузі релігієзнавства. З цією думкою згоден імам-хатиб і голова ІКЦ Дніпропетровська Абдульгані Девлікамов, виголосивши на урочистостях, що двері центру відкрито для кожного, хто приходить з добром і миром — байдуже, які релігійні

погляди має відвідувач. Імам запевнив присутніх, що мусульмани щиро прагнуть розвивати місто і його культуру. Однак мусульманська громада розвиває не тільки культуру та міжрелігійний діалог, але й економіку Дніпропетровщини. За словами керівника «Відродження» Павла Федосова, багато виробників зверталися через них до ДУМУ «Умма» з проханням перевірити їхнє виробництво на відповідність нормам шаріату. Підприємства отримали відповідні рекомендації, виконали їх та успішно пройшли сертифікацію-халяль і тепер постачають свою продукцію на ринки мусульманських країн, принісши за кілька років своєму регіонові не один десяток мільйонів доларів. Після урочистостей, у програмі яких була й тематична фотовиставка, відбулася п’ятнична молитва та проповідь — її прочитав муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов. Ісламський центр очолив імам релігійної громади мусульман Дніпропетровська «Відродження» Абдульгані Девлікамов, який має вищу духовну освіту й ступінь магістра шаріатських наук. Саме він зробив ознайомчу екскурсію для гостей і розповів, що ІКЦ має цілий комплекс приміщень: мечеті, бібліотеки, конференц-зали й класи. Імам підкреслив, що Україна — багатонаціональна, мультикультурна й толерантна країна, отже ісламський центр, як і будь-який центр, що представляє іншу релігію та культуру, потрібен місту й цілій країні. Після екскурсії Абдульгані Девлікамов запросив гостей до столу, де на них чекали гарячий плов, кава по‑східному, чай і солодощі. Новий ІКЦ в Дніпропетровську — значуща подія не тільки для послідовників Ісламу, але й для всієї області, і до неї не байдужі ЗМІ. Імама-хатиба Абдульгані Девлікамова та голову релігійної громади «Відродження» Павла Федосова запросили на один із місцевих телеканалів, де імам, зокрема, заявив, що відкриття центру — подія історична, висловивши надію, що це допоможе покращити відносини в суспільстві й подолати нерозуміння, бо немусульмани так само

можуть вільно відвідувати центр і дізнаватися про Іслам, ісламську культуру й мусульман не з чужих вуст, а просто від самих послідовників цієї релігії. Дружина імама ІКЦ, Анастасія, радіє перспективам. Каже, що раніше безліч цікавих ідей відкладали до кращих часів, бо не мали елементарних умов для їх реалізації. Через відсутність приміщень і нестачу простору додержували суворого графіку, складеного за принципом «кожному потроху», але тепер розпочали нові громадські проекти. Вже навчаються студенти першого набору недільної школи арабської мови (більшість — немусульмани); жінки мають можливість спокійно збиратися разом, планувати й просто спілкуватися за чашкою чаю. У планах громади — активне соціальне, наукове, просвітницьке та релігійне життя. «Відродження» підтримує тісні стосунки з іншими мусульманськими

громадами міста, співпрацює з громадами інших релігій, розвиває діалог і взаємодію для суспільного добра й хоче вийти на новий рівень якісної роботи. Нагадаємо, що станом на 2010 рік найпоширенішою релігією на планеті було християнство (31,4%, близько третини людства). Послідовників Ісламу п’ять років тому налічували майже 1,6 млрд чоловік. Фактично мусульмани — друга за кількістю релігійна група. За прогнозами експертів, до 2050 року чисельність мусульман у світі збільшиться на 73% й становитиме близько 2,8 млрд. Таким чином, за кількістю прихильників Іслам упритул наблизиться до християнства. Щодо Ісламу в нашій країні, то він не має якоїсь специфіки: за всю його історію тут не виникло нових течій, напрямків і угруповань. 

У М МА

№28 березень 2016

5

Мій план банальний: ХОЧЕШ ЗМІНИТИ СВІТ, ПОЧНИ З СЕБЕ Абдулла (Євген) Глущенко — з молодої генерації українців. Часи Радянського Союзу йому недовідомі, але нова історія нерозривно пов’язана з його долею. Він зі звичайної української родини, замолоду прийняв Іслам і присвятив життя служінню людям. Сьогодні Абдулла Глущенко — заступник голови правління ДУМУ «Умма», а ще імам Ісламського культурного центру Харкова.

звертатися до Бога: просив у Нього здоров’я рідним і таке інше. Як правило, люди згадують про Бога, коли стається біда, але в моєму випадку причина була, мабуть, у потребі для душі. 2003 року, з волі Всевишнього, я познайомився з одним мусульманином — поспілкувався з ним і того ж таки дня прийняв Іслам.

— Чимало людей приймають Іслам, та мало хто наважується стати імамом. Що спонукало вас?

— Імам в Ісламі не аналогічний християнському священикові. Імам не намісник Бога, не той, хто знає складні молитовні формули. Наприклад, усякий чоловік у своїй родині — імам. Крім того, в колективній молитві імамом може стати будь-хто, аби його знань вистачало для цієї відповідальності. Я вважаю, що не можна «обрати» шлях імама мечеті — це шлях, який Усевишній призначає комусь зі Своїх рабів. Я почав із читання лекцій для місцевих мусульман в Ісламському культурному центрі Харкова, потім були уроки перед п’ятничної молитвою. Проблема в тому, що російськомовних мусульман багато, і вряди-годи треба читати проповіді цілком російською мовою. На прохання моїх братів в ісламському центрі, я закінчив спеціальні курси й почав читати п’ятничні проповіді.

— Розкажіть трохи про мусульманську громаду Харкова. З якими людьми доводиться щодня спілкуватися? З чим до вас звертаються?

— Чи змінилося ставлення українського суспільства до мусульман нашої країни через події останніх двох років?

— Так сталося, що Іслам у Харкові вже понад 100 років, більшість мусульман міста — татари. Через те, що Харків від часів Союзу є студентське місто, значну частину відвідувачів ІКЦ становлять студенти-іноземці. Ну, й, звичайно, місцеві мусульмани, що прийняли Іслам, та іноземці, котрі лишилися жити в Україні. Основні питання стандартні: життя в немусульманському суспільстві, причини радикалізації деяких груп мусульман, пошук халяльних продуктів тощо.

— Який ваш звичайний день?

— Як і в будь-якого вірного — щоденна невпинна боротьба: з хибами, з гріхами. Якщо чесно, то по дорозі в мечеть або додому я намагаюся допомогти комусь, хто цього потребує. Байдуже, мусульманин це чи ні. Допомогти чим завгодно: піднести сумку, спустити по сходах коляску або якось інакше. Намагаюся зробити це щоденним своїм обов’язком, разом із релігійними. Мій план банальний та неоригінальний: хочеш змінити світ, почни з себе.

— Розкажіть трохи про себе. Який був ваш шлях до Ісламу?

— Я народився у звичайній українській родині, де про релігію згадували переважно на церковні свята. Ніхто не заохочував мене, але я дуже зацікавився християнством у 7–8 років: передплачував дитячу християнську літературу, зі своїм троюрідним братом ходив до протестантської церкви. Батьки, помітивши, що їхній восьмирічний син приходить додому занадто спокійний, нарешті попросили мене туди не ходити, подарували Біблію для дітей. Потім, більше, ніж на 10 років, я забув про релігію. Тільки вступивши до інституту, знову замислився про це, почав поверхово вивчати дзен-буддизм. Про Іслам уперше подумав після трагічних подій 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Мені стало цікаво, чому люди так чинять, і що їх спонукає до таких дій? Коли я був на педагогічній практиці після першого курсу, вожатим у дитячому оздоровчому таборі, я перед сном почав

— Що змінилося у вашому житті, відколи ви прийняли Іслам, і які нові обов’язки з’явилися як в імама?

— Життя поступово зовсім змінилося. Я знайшов в Ісламі порядок для себе, а головне, чого я досяг — це душевна рівновага. Може, в це важко повірити, але за свої 13 років в Ісламі навіть у важких життєвих ситуаціях я не відчував безвиході. Я був певен, що всяку проблему можна розв’язати, адже Всевишній не дарма зміцнив нас аятом «Воістину, за тягарем — полегшення», повторивши це двічі. Щодо обов’язків імама, то це передусім відповідальність перед Аллагом і Його посланцем: чи ти щирий, чи ти живиш Сунну пророка Мухаммада (мир йому і благословення). І, звичайно ж, відповідальність перед мусульманами, що слухають тебе, моляться за тобою, питають поради. Хай очистить Аллаг наші наміри та пробачить нам!

— Україна нарешті побачила мусульман: наших братів — кримських татар (дай, Боже, їм терпіння та миру нам усім) і тих, хто прийняв Іслам. Я дуже тішився, зауваживши, як цінують наших сестер — мусульманокактивісток, коли вони як волонтери годували на вокзалі в Харкові біженців, передавали їм допомогу. Уявлення людей геть змінилося: мусульманка-українка в хустці допомагає немусульманам.

— Як вплинули ці події на життя мусульман Харкова та цілої України?

— Ці події дали мусульманам визначитися, хто вони, усвідомити свою роль в українському суспільстві, відчути близькість війни, зрозуміти, як страждають брати й сестри в Сирії, Іраку... Мусульмани знову згадали про своїх співгромадян-немусульман. Зазвичай, труднощі об’єднують, і події останніх років згуртували мусульман. Але ми сподіваємося, що надалі будемо об’єднуватися в моменти загальної радості, а не горя й просимо Аллага про мир для України. 

Пішов із життя відомий ісламський вчений Таха Джабір аль-Альвані 4 березня помер видатний сучасний ісламський вчений і мислитель Тага Джабір аль-Альвані. Тага Джабір аль-Альвані народився 4 березня 1935 року в Іраку. Закінчив 1959 року Аль-Азгар, бакалавр шаріатських наук. Згодом отримав звання лейтенанта іракської армії в запасі, викладав у Військовій академії в Багдаді, а також читав лекції в коледжі ісламознавства. До 1969 року Аль-Альвані був імам-хатибом багдадської мечеті Хадж Хасіба.1968 року шейх здобув ступінь магістра, а 1973 — доктора усуль аль‑фікх (основи ісламського права). 1969 року мусив покинути Ірак через незгоду з керівною партією Баас.

1983 року шейх Аль-Альвані вирушив у Сполучені Штати. Під час свого перебування в США разом із колегами заснував Міжнародний інститут ісламської думки та очолював його від 1988 до 1996 року. Тага Джабір аль‑Альвані був головою Вищої школи ісламських і соціальних наук (GSISS), Північноамериканської ради фікху, членом Академії ісламського фікху Організації ісламської конференції. Учений відомий багатьма науковими працями та книгами в царині сучасної ісламської думки.

6

УММА

№28 березень 2016

Кримські рукописи у Львові: нові знахідки Михайло Якубович, сходознавець

Я

к не дивно, крайній захід України цікавий для ісламознавчих досліджень не менше, ніж південний схід — зокрема місто Львів, ісламська громада якого через останні події значно збільшилася, доказом чого є відкриття в червні минулого року Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада. Зі Львовом пов’язано багато важливих фактів з історії Ісламу в Україні: саме тут народився перекладач Корану Мухаммад Асад (Леопольд Вайс). У цьому ж місті в 1913–1914 роках з’явився перший повний переклад Корану українською мовою, виконаний випускником львівського університету Олександром Лисенецьким, а вже в 90‑х роках минулого століття львівський сходознавець Ярема Полотнюк (1935–2012) переклав мекканські сури Корану українською безпосередньо з арабської. Утім, не лише цими фактами багата «ісламська історія» Львова. Про це свідчать надзвичайно цінні для вивчення Ісламу в Україні матеріали, збережені в місцевому Музеї історії релігії. У 70‑х роках минулого століття сюди передано рукописи, що походили з Зинджирли-медресе — найстарішого ісламського вищого навчального закладу Криму (засноване 1500 року й функціонувало аж до 20‑их років минулого століття; закрите більшовицькими окупантами). На рукописах досі видно печатки з написом: «Зынджирлы Медресе (!) въ г. Бахчисарае». І хоча декілька років тому, на жаль, більшу частину цієї рукописної спадщини повернули до Криму, кілька важливих текстів таки вдалося зберегти. Враховуючи складність цих рукописів (вони мають велику історію, містять різні вклейки, додатки, не один раз реставровані ще за давніх часів), формальний опис за всіма канонами поліграфічної науки можна провести лише окремим дослідженням, уважно вивчивши й папір, і чорнила, й інші «матеріальні» особливості. Отже в межах цієї статті для кращого й доступнішого викладу значущості зазначених артефактів буде розглянуто передусім їхні змістовні виміри. Перша надзвичайно цікава праця (інв. № 6494) — це рукопис

арабськомовного твору з довгою назвою Маджаліс аль-Абрар ва Масалік аль‑Ах’яр ва Махаік аль-Бідаа ва Макамі аль-Ашрар («Зібрання праведних, шляхи найкращих, руйнівники нововведень у релігію і супротивники найнечестивіших») османського автора Ахмада ар‑Румі аль‑Ханафі (пом. 1632). Вона написана представником так званого кадізаделізму (за іменем проповідника Мехмета Кадізаде) і спрямована проти відхилень від Сунни, на відродження первісного Ісламу. У ста розділах автор описує релігійні переконання й практики, постійно наголошуючи на тому, що не може бути якогось «доброго нововведення» в релігії, адже якщо «добре нововведення» відповідає релігійному законові, то це — Сунна, а не «нововведення». Нараховують десятки списків цієї праці в бібліотеках світу; існує навіть друковане критичне видання, здійснене 2007 року в Ісламському університеті (Медина, Саудівська Аравія). Львівський рукопис загалом збігається з іншими, а переписала його — про це свідчить напис на останній сторінці — людина на ім’я Абд аль‑Гаффар бін Багадиршаг 1801 року. І хоч місце переписування достеменно невідоме, ним цілком можна вважати Крим, бо, як повідомив нам дослідник кримськотатарської літератури Рефат Абдужемілев, форма імені «Багадиршаг» трапляється особливо часто саме в Криму. Цікаво, що рукопис містить ще й так звані глоси (араб. хашійят) — примітки пізніших часів на полях, підписані словом каді, що може означати «суддя». Цей рукопис, безпосередньо пов’язаний з Кримом, показує, що кадізаделітський рух, що поширився в Османській імперії в першій половині XVII ст., був популярний на південноукраїнських землях навіть після загарбання Кримського ханства Російською імперією. У XVIII ст. з Криму походили щонайменше два автори, які були прихильниками кадізаделізму: Мухаммад аль‑Кафауві (пом. 1754) та Кутб ад‑Дін аль‑Киримі (пом. після 1790). Вони виступали проти ототожнюваних із народними формами суфізму нововведень і закликали передусім до морального відродження мусульманської громади. Вочевидь, читався рукопис праці Ахмада ар‑Румі й у XIX, й навіть на початку XX ст., у добу ісламського реформізму в Криму

й в ісламському світі загалом. Наступний, не менш цікавий, рукопис (інв. № 6495) уже має стосунок до кораністики. Попри те, що початок праці втрачено, понад дві третини збережених аркушів містять тлумачення Корану Анвар ат‑Танзіль («Світочі зіслання»), виконане Абдаллагом аль‑Байдауві (пом. 1286/1310). Цей текст, що в Османській імперії був без перебільшення джерелом номер один із вивчення коментарів до Корану, супроводжується глосами (хашійя) на полях авторства Мухі д‑Діна Шейха-Заде (пом. 1544). Як можна припустити, зважаючи на стан паперу, це тлумачення переписано так само в Криму, але не на початку XIX ст., а набагато давніше — у XVIII чи навіть XVII ст. Існує також і друковане видання цього джерела (у 8 томах; Бейрут: Дар аль-Кутуб аль‑Ільмійя, 1999). Як і попередній текст, хашійя Шейха-Заде містить додатки, вірогідно, когось із кримських читачів. Варто зауважити, що свого часу популяризації самого тлумачення Аль-Байдауві також значною мірою посприяли вихідці з Криму — так, одну з перших османських хашійят, подібну до хашійят ШейхаЗаде, написав у середині XIV ст.

Ахмад аль‑Киримі, котрий після навчання на батьківщині в ханафітського правника Ібн аль‑Баззазі переїхав до Анатолії. Не зайвим буде згадати, що серед рукописів, які декілька років тому передали до Бахчисарайського історико-культурного заповідника було й кілька тлумачень Корану саме авторства Аль‑Байдауві (так само з хашійят). Нарешті третій арабськомовний рукопис, початок і кінець якого, швидше за все, втрачено, належить до жанру філологічних праць (інв. № 6493). Як удалося встановити після досить тривалого дослідження й порівняння, це хашійя невідомого автора на анонімне тлумачення праці Іраб Діббаджату ль‑Місбах Якуба бін Алі аль‑Бурусаві (пом.

1524). Окрім суто філологічних питань (граматика та морфологія арабської мови), хашійя, зокрема, містить дискусію на теми логіки, теології та навіть філософії. Рукопис датовано 1669 роком (переписав Мустафа бін Бахі), а сам текст анонімного тлумачення на роботу Аль‑Бурусаві написано не пізніше за 1643 рік: саме цим часом датовано рукописну копію аналогічної праці, що збереглася у Відділі рукописів

Переклад книги «Фікх мусульманських меншин у світлі Корану і Сунни» доступний читачеві Видавництво «Ансар Фаундейшн» підготувало для широкої аудиторії переклад книги одного з найвпливовіших релігійних діячів сунітського Ісламу, богослова Юсуфа аль‑Кардаві, «Фікх мусульманських меншин у світлі Корану і Сунни». Книгу присвячено дуже важливому й актуальному питанню — від правильності розуміння цього питання значною мірою залежить майбутній прогрес мусульманської громади, особливо тієї частини умми, що живе в немусульманських країнах. В анотації до видання наводяться слова Юсуфа

аль-Кардаві: «Нині ми перебуваємо на останній стадії — стадії позитивної взаємодії з суспільством. Тут самоізоляція і самообмеження просто недоцільні, бо мусульмани (в немусульманських країнах. — Ред.) вже... твердо стоять на ногах, упевнені в собі й мають власну гідність, вони можуть заявляти про свою релігійну ідентичність, демонструвати й обстоювати її, а також показувати світові культурні особливості релігії, що вони визнають». У книзі, зокрема, розглянуто такі питання, як теоретичне обґрунтування фікху та проблеми меншин, ісламське право, наведено практичні приклади в питаннях релігійної практики, акиди, соціальних взаємин, у питаннях сім’ї, їжі тощо.

Публічної бібліотеки короля Абд аль‑Азіза (Ер-Ріяд, Саудівська Аравія; шифр рукопису — 298). Власне, хашійя, тобто глоси-коментарі до цього анонімного тлумачення, могла бути написана вже в Криму або переписана з якогось османського джерела. На жаль, екслібриси-печатки власників, які можна віднайти на аркушах рукопису, практично не прочитуються, тож для відстеження всієї історії рукописів потрібні додаткові дослідження. Окрім зазначених матеріалів, що мають прямий стосунок до інтелектуальної історії Кримського ханства, збереглися й інші, а саме рукописні Корани (мусхафи), на основі яких можна вивчати кримськотатарські традиції переписування Корану. Також представлено у фондах і друковані мусульманські видання арабською і татарською мовою, переважно видані в Казані (окрім стародруку фундаментальної теологічної праці Адуд ад‑Діна аль‑Іджі Кітаб аль‑Мавакіф, опублікованої наприкінці XIX ст. в Стамбулі). Здається, що згадані кілька рукописів — це далеко не вся кримська спадщина, що досі залишається в Україні: у Національній бібліотеці України ім В. Вернадського також збережено кілька рукописів, переписаних колись у медресе Криму. Час від часу «випливають» подібні речі й у регіональних музеях та приватних колекціях, бо в минулому столітті, надто після депортації кримських татар, про цю спадщину ніхто серйозно не дбав. Ба більше, це могло бути навіть небезпечно. Ще більше кримськотатарських рукописів опинилися поза межами Криму й України, серед них і тексти, створені в Буджаку та Єдисані, тобто на теренах сучасної Одещини й Миколаївщини. Звісно, зібрати ці всі речі в одному місці (музеї чи виставці) навряд чи можливо. Утім, підготувати спеціальний оглядовий каталог із метою реальної оцінки внеску Кримського ханства в ісламську інтелектуальну традицію — це вже цілком посильне для української науки завдання. Інше питання, що для цього потрібні серйозні інвестиції в гуманітарну складову кримознавства, без яких кримськотатарська спадщина, слідом за півостровом, поступово «привласнюватиметься» агресором, як це вже сталося з багатьма сторінками історії України.

У М МА

№28 березень 2016

7

ТАЄМНИЦІ МУСУЛЬМАНСЬКОЇ ОДЕСИ Олександр Степанченко

Офіційна історія Одеси, написана за часів панування Російської імперії, стверджує, що 1794 року цариця Катерина II видала рескрипт про заснування міста. Виконуючи це розпорядження, 2 вересня забили перші палі. Цю дату і вважають за день народження морської столиці України.

Імперські історики доклали чимало зусиль, щоб викреслити принаймні чотири століття історії міста, зокрема й трьохсотрічний період, коли Одеса (Хаджибей, Кочубеїв) була частиною Золотої Орди, Кримського ханства та Османської імперії. Перша згадка про територію, на якій виникло майбутнє місто, пов’язане з битвою на Синіх Водах (1362). Під час цього історичного бою великий князь литовський Ольгерд розгромив військо золотоординських емірів Кутлубуга, Хаджибея та Деміра (Димитрія). У хроніці польського історика Мацея Стрийковського фінал протистояння описується так: «Не зумівши довше витримати лобового натиску Литви, татари почали мішатися і перелякані бігти в поля. На бойовищі лишилися вбиті три їхні царики: Кутлубах, Качибей (іменем якого названо Качибейське солоне озеро в Диких полях дорогою до Очакова) і султан Дімейтер, і разом з ними дуже багато мурз та уланів». У «Качибейському солоному озері» нескладно впізнати нинішній Хаджибейський лиман. Цілком слушно можна припустити, що ім’я татарського еміра отримав не тільки лиман, а й населений пункт, що був у той час адміністративним центром невеликого улусу, яким правив емір Хаджибей. Слід зазначити, що під час археологічних розкопок в Одесі золотоординська кераміка траплялася неодноразово. Після битви на Синіх Водах територія між Дністром і Дніпром перейшла в залежність

Перші акти реєстрації мусульман належать до 1849 року.

1870 роком датують спорудження в місті «татарської мечеті» (у деяких документах вона називається турецькою). від Великого князівства Литовського. У 20‑ті роки XV сторіччя в Кочубеєві (так називалася тоді Одеса) князь Вітовт звів кам’яний замок. 1482 року, скориставшись ослабленням влади литовських князів, кримський хан Менглі Ґерай здійснив похід на Київ, під час якого захопив причорноморські землі Великого князівства Литовського, зокрема і Кочубеївський замок. Тривалий час Кримське ханство та Османська імперія не цікавилися відновленням споруд міста, набагато більше сил і засобів витрачаючи на будівництво міста-порту Очакова (Озю), що розташований неподалік від Хаджибея. Але в середині XVIII сторіччя Блискуча Порта, готуючись до неминучого військового конфлікту з Росією, побудувала невелику Хаджибейську фортецю. Поруч із нею звели складські

споруди, одночасно розширювалася й портова інфраструктура.

1766 року Хаджибей як купець відвідав російський офіцер-розвідник Іван Ісленьєв, який зняв план фортеці та «новозбудованого на березі моря турецького міста Гаджибей». На плані Ісленьєва серед інших будівель є мечеть. Вона перебувала в районі нинішнього Літературного музею. Імовірно, це була невелика споруда, враховуючи, що мусульманське населення міста було невелике.

1789 року російські війська штурмом здобули фортецею Хаджибей. Велику частину будівель одразу знищили. Живих мешканців міста виселили. Мечеть так само зруйновано, проте коли й за яких обставини це зроблено, точно не відомо. За 60 років після взяття Хаджибея в місті, що отримало назву Одеса, знову виникла мусульманська громада. В Одеському обласному архіві перші акти реєстрації мусульман належать до 1849 року. 1870 роком датують спорудження в місті «татарської мечеті» (у деяких документах вона називається турецькою). Вважають, що автором проекту мечеті був азербайджанський архітектор Кербелаї Сефіхан Карабагі, представник карабаської архітектурної школи. Дотепер не збереглося ні будівлі мечеті, ні її зображення. Ба більше, невідомо навіть точне місце, де вона була розташована. За словами давніх мешканців, будівля стояла в кінці вулиці Старопортофранківська. В ілюстрованому путівнику «Одеса 1900» сказано, що трамвайна «лінія огинає кладовище, проходить повз турецьку мечеть і турецьке кладовище». Судячи з карти Одеси 1919 року, мечеть була десь між вулицями Водопровідна і Старопортофранківська, одразу за Першим міським кладовищем, частиною якого був «магометанський» сектор. Його знищила радянська влада в 30‑ті роки, збереглися тільки ворота мусульманського кладовища. Муллою в одеській мечеті в 90‑ті роки ХІХ століття був Ібрагім Адікаєв, а після нього, аж до революції 1917 року — Сабірзян Сафаров. У ті часи при одеській мечеті існував мектеб із чоловічим і жіночим відділеннями.

1893 року мусульмани Одеси врочисто зустрічали еміра Бухари Сеїда Абд аль‑Ахада Бахадур-хана, яскраву політичну фігуру, відомого мецената. Варто зазначити, що коштом і заходом бухарського еміра побудовано Соборну мечеть у Санкт-Петербурзі, а в Ялті на його гроші спорудили лікарню. Більшість мусульман Одеси були вихідцями з Поволжя — татарами й башкирами, але були серед них і кримські татари. 1892 року

в місті проживало близько 1 тис. мусульман. Завдяки родині Калмикових у різних районах міста відкрили 16 м’ясних халяльних крамниць. Протягом кількох десятиліть в одеській пресі гуляла таємнича історія про руїни мечеті, яка нібито існувала в старій частині міста, на землі, що належала в ХІХ столітті князям Гагаріним. Ця історія сягає часів, коли Одеса була центром організації хаджу в Мекку. Наприкінці ХІХ — початку XX століття в місті збиралися прочани з цілої Російської імперії. Організацією хаджу займалося «Товариство для перевезення прочан-мусульман». Для прочан у 1908 році в районі Пересипу відкрили Хаджі-хану, такий собі каравансарай для незаможних. Однак через початок Першої світової війни відряджати прочан до Мекки з Одеси припинили. Довгий час уважали, що в період активної боротьби з релігією в СРСР мусульмани не мали можливості здійснювати хадж. Але завдяки недавнім дослідженням працівника Одеського обласного архіву С. Желяскова вдалося висвітлити невідому сторінку в історії хаджу. Желясков знайшов кілька документів під грифом «таємно». Виявилося, що в 1920‑ті роки Радянська Росія, стурбована залученням іноземної валюти, знову почала відряджати прочан з одеського порту суднами ЧорноморськоАзовського пароплавства. Передусім ішлося про мусульман із Китаю, Афганістану та Персії, хоча радянські громадяни теж могли опинитися в складі груп, що здійснюють хадж. У районі порту, на розі вулиць Приморська та Військовий узвіз, для прочан і відкрили Хаджі-хану. Там само була й молитовна зала. Імовірно, що саме цей факт уплинув на виникнення легенди про існування на цьому місці старовинної мечеті, за яку місцеві жителі вважали спорожнілі й напівзруйновані будівлі Хаджі-хани. Радянська влада не афішувала того факту, що на пароплавах перевозять прочан до Мекки. В обласному архіві Одеси зберігається шифрограма, яка повідомляє, що начальник аравійського порту Джидда відзначив радянський пасажирський пароплав «Теодор Нетте» «як найкраще за санітарним станом судно, призначене для перевезення прочан». На початку 30‑х років XX століття близькосхідну пароплавну лінію закрито, а разом із нею припинилося відряджання прочан до Мекки. Відлига 20‑х закінчилася — починалася доба сталінського терору й репресій. 

8

УММА

№28 березень 2016

Найцінніший ресурс Киргизстану — ЛЮДИ Оксана Лоїк Продовжуємо серію публікацій, що відтворюють враження дослідниці Оксани Лоїк від подорожей країнами Центральної Азії. Було б лицемірством називати Киргизстан туристичною країною. Абсолютна відсутність історичних пам’яток, бо на зміну кочовому ладу киргизького народу прийшла сіра радянська архітектура. Політична нестабільність, зумовлена частими революційними вибухами. Безперебійні потоки наркотиків, які «живить» сама природа... Приблизно такий образ цієї середньоазійської держави закарбований в уяві пересічних мандрівників. Мені до такої серії картин додалася ще одна — та, що «намалювали» в Узбекистані, який я відвідала перед поїздкою до Киргизстану. Принагідно відзначу, що узбеки, як самі ж і розповідають, живуть в оточенні всюдисущих ворогів. Відтак, кожного разу, коли я, розмовляючи з узбеками, казала про свій намір відвідати Киргизстан, на мене виливали цілі потоки критики та застережень. Мовляв, «там живуть дикі, безграмотні й жорстокі люди»; «варто бути дуже обережною, бо киргизькі чоловіки досі безкарно крадуть собі дружин»; «там немає нічого, що заслуговує туристичної уваги» та багато іншого у такому стилі. Отак я вперше в житті відчула на собі силу деструктивної пропаганди, яка ще довгий час не дозволяла мені дивитись на речі об’єктивно. Не надто радіють узбецьким гостям і в Киргизстані. Логічно, що перепускні пункти між країнами зазвичай порожні. А мене на киргизькій митниці зустріли надмірною увагою. Після оформлення, офіційних процедур митники дружно взялися давати поради й рекомендації, що саме варто відвідати в їхній країні, заходилися шукати мені житло та гіда. Проте я не відходила від знайомих французів, з якими перетинала кордон, і лаконічно «відрубала» всі спроби допомогти, бо на думці була одна нав’язлива фобія — хочуть украсти. Такі безглузді, а головне неправдиві, упередження супроводжували мене ще кілька днів, не даючи «зануритись» у середовище й сповна насолоджуватись мандрівкою. Таким чином я проігнорувала багато цікавих пропозицій та виявів гостинності, доки остаточно не збагнула, що таке Киргизстан насправді. Ніколи не розуміла людей, які, відвідавши тільки Рим чи Париж, сміливо заявляють, що бачили Італію чи Францію. Вважаю, що судити про країну можна лише тоді, коли побачив її панорамно з усіма етнічними, культурними, природними та іншими особливостями. Наприклад, якщо відвідати саму столицю Киргизстану, Бішкек, та решту найбільших міст країни, то враження справді складеться гнітюче. Усі так звані міста Киргизстану — це лише 10% території країни, решта — суцільний заповідник. На цих теренах розкинули свої височезні й неймовірно мальовничі хребти Алайські гори, Памір і Тянь-Шань. Тут найкрасивіші у світі озера, серед яких перлина Тянь-Шаню Іссик-Куль, найвищі гірські водоспади, одіозні Ферганська та Чуйська долини та багато інших дивовижних місцин,

Орган Духовного управління мусульман України «Умма» Розповсюджується безкоштовно

що дають підстави казати про Киргизстан як про земний рай. Багато мальовничих куточків мені вдалось побачити на власні очі. Можливо, колись ці враження затьмарять ще яскравіші. Та один особливий день, я впевнена, ніколи не зітреться з моєї пам’яті. Північ і південь країни пов’язані між собою лише однією автомобільною дорогою. Одна з найвищих (до 4000 тисяч метрів над рівнем моря), а отже й найнебезпечніших у світі. Поїздка з Оша до Бішкека триває в середньому 14–15 годин на таксі. Цю відстань можна подолати й літаком за 45 хвилин, але не за тим я їхала до Киргизстану... Для тих, хто любить гори, відомо, що жодними словами описати їхню красу неможливо. Лише відзначу, що за ті ...надцять годин я проїхала чотири пори року, дізналась, що серед хмар можна не тільки літати, а й їхати автомобілем, побачила наживо, як витримують на такій височині кочові юртові села тощо. Прикро лише через одне — що здебільшого просто не мала фізичної можливості зафіксувати всі ці чудасії на камеру. Тепер сама собі не можу повірити, що тисячні отари овець можуть з легкістю пересуватись практично по вертикальних скелях, а величезна 800-кілометрова ріка може бути зовсім неймовірного смарагдово-бірюзового кольору. Бішкек — невелике, за столичними параметрами, місто (проживає менше ніж 800 тисяч осіб) із типовою радянською архітектурою, кількома увічненими в камені національними героями та занехаяним парком. З огляду на те, що це столиця, центральну частину міста прибирають, хоч і роблять це «доісторичними» методами. На вулицях також зустрічаються канали з водою для зрошування зелених насаджень. Ще одна перевага столиці над іншими містами — автобуси, привезені з Китаю як гуманітарна допомога. Усі інші міста складно назвати містами в традиційному розумінні цього слова. Такі обласні центри, як Ош, Джалал-Абад, Каракол, міста Кербен та Чолпан-Ата скоріше нагадують величезні селища після масштабних катаклізмів. Знищені часом будівлі, поламані паркани та інші споруди, повибивані шибки, бездоріжжя, гори сміття... Але

Засновник: Духовне управління мусульман України «Умма» Головний редактор: Іслям Гімадутін Адрес: 04119, Київ-119, вул. Дегтярівська, 25-А. Тел.: (044) 490-99-00 E-mail: dumu.umma@gmail.com

є в цьому хаосі якийсь привабливий місцевий колорит: розкладені посеред вулиць дивани (такі собі меблеві магазини просто неба), величезні паки заготовленої вовни обабіч доріг, пахощі фруктів, гамір містян, невпинний трафік автомобілів, кожен з яких, здається, їздить за власними правилами... Парадоксальним видається те, що попри зовнішній депресивний стан країни, суспільство йде в ногу зі світовим темпом. Усюди, інколи навіть на вулиці, є вільний Wi-Fi, будь-де можна розрахуватись електронними грошима, а від різноманіття дорогих автомобілів розбігаються очі. Ціни на життя (харчі, одяг, послуги) такі «привабливі», що часто громадяни сусідніх країн приїжджають сюди на закупи, лікувати зуби чи ремонтувати авто. А через те, що контролю з боку правоохоронних органів практично немає, то, як кажуть, продається тут практично все. Таксі — практично єдиний транспорт, яким можна долати відстані між містами. Є одиничні приклади автобусних рейсів, і то лише на дуже короткі сполучення, адже використовувати великогабаритний пасажирський транспорт на гірських дорогах украй небезпечно. Та попри все найцінніший ресурс Киргизстану — люди. Я захоплена порядністю й шляхетністю цього народу, зачарована його силою духу та вольовими якостями й просто

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. За достовірність фактів відповідають автори публікацій. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. Рукописи не рецензуються й не повертаються.

зворушена його добротою та гостинністю. Ні, на відміну від узбеків, вони не позиціонують себе гостинними — для них це норма, про яку навіть не говорять. Здається, в цій країні не пропав би й без грошей. Особливо в горах чи сільській місцевості... У кожній юрті нагодують, напоять кумисом, з жодної хати не вийдеш без смачної тандирної паляниці в дорогу. Допомагають порадами, піклуються — як можуть. Причому, про це не треба просити — просто так, із доброї волі. До речі, в чомусь киргизи дуже нагадують нас, українців. Також волелюбні, із загостреним відчуттям справедливості, не можуть мовчки миритися з тим, що їх не влаштовує, та «мають у грудях те, що тіло рве до бою». Не дивно, що й історія останніх десятиліть у наших країнах практично ідентична. Після української Помаранчевої революції киргизи 2005 року здійснили практично безкровну Революцію тюльпанів і зігнали з президентського крісла Аскара Акаєва. Наступний президент Курманбек Бакієв тримався за владу ще міцніше, тож революція 2010 року, хоч теж закінчилася перемогою та втечею президента-злодія, коштувала сотню життів мирних демонстрантів. Потім була страшна кривава різанина з «братнім» узбецьким народом. А тепер, попри зовнішню стабільність, країну розривають кілька сильніших геополітичних гравців. 

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 15690-4162 Р Газету надруковано в ООО «ПРАЙМ АДВЕРТАЙЗИНГ» Друк офсетний. Наклад 2000 прим.