Матеріали XXIII-тьої МНКСАМУ "Актуальні проблеми функціонування господарської системи України" by Економічний науковий клуб студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених

IVAN FRANKO NATIONAL UNIVERSITY OF L’VIV FACULTY OF ECONOMICS

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING Materials of 23 International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers rd

20-21 May, 2016 L’viv, Ukraine

L’viv 2016

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Матеріали ХХІII-тьої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених 20-21 травня 2016 р. м. Львів

Львів 2016

Львівський національний університет імені Івана Франка Економічний факультет До друку рекомендувала Вчена рада економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка О р г а н і з а ц і й н и й к омі т е т конференції: Р.В. Михайлишин, доц., канд. екон. наук (голова); В.Б. Буняк, доц., канд. екон. наук (заступник голови); М.Р. Ваврін, канд. екон. наук (заступник голови, голова правління економічного наукового клубу студентів, аспірантів, докторантів та молодих учених); І.В. Барилюк, доц., канд. екон. наук; В.М. Вовк, проф., д-р екон. наук; І. Вовк, студ.; Н. Гнип, студ.; Л.С. Гринів, проф., д-р екон. наук; О.Р. Голубник, доц., канд. екон. наук; М. Ільчишин, аспір.; О.М. Ковалюк, проф., д-р екон. наук; А. Ковальчук, аспір.; М.І. Крупка, проф., д-р екон. наук; Р. Лоїк, студ.; Є.Й. Майовець, проф., д-р екон. наук; С.О. Матковський, проф., канд. екон. наук; Б.К. Мельник, доц., канд. фіз.-мат. наук; І.Р. Михасюк, проф., д-р екон. наук; Т.П. Моряк, доц., канд. екон. наук; Ю. Муц, студ.; П.І. Островерх, проф., канд. екон. наук; С.М. Панчишин, проф., д-р екон. наук; П. Папіж, студ.; Ю.Ф. Пачковський, проф., д-р соц. наук; О. Підгурська, аспір.; В.Й. Плиса, проф., канд. екон. наук; В.І. Приймак, проф., д-р екон. наук; С.К. Реверчук, проф., д-р екон. наук; О. Солук, студ.; А. Турчин, аспір.; О. Турчин, студ.; Ю.П. Рудий, аспір.; В.В. Яцура, проф., канд. екон. наук.

Адреса оргкомітету: 79008, Львів-8, просп. Свободи, 18, кімн. 207, Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Тел. :+38 (032) 239-41-68. © Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2016. Укладання. © Автори тез, 2016.

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

ХХІІІ-ТЯ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Pawel Dobrzanski Wroclaw University of Economics

IMPACT OF EU COMMON AGRICULTURAL POLICY ON THE POLISH AGRICULTURAL SECTOR 1. Polish agriculture in the European Union Common agricultural policy (CAP) is the most integrated and one of the most important EU policies. It was established to subsidize farmers and encourage them to produce more to ensure stable food supplies. In the past CAP represented more than 50 % of EU budget. But it led to supporting unsustainable agricultural sectors so after three reforms in 1992, 1999 and 2003 it was reduced to recent 45 % (55 billion euro a year) with the prospect of further reductions in frame of new long term EU budget 2014 – 2020 [13, p.3]. The initial objectives of CAP were set out in Article 39 of the Treaty of Rome [14]: - to increase productivity, by promoting technical progress and ensuring the optimum use of the factors of production, in particular labor; - to ensure a fair standard of living for the agricultural Community; - to stabilize markets; - to secure availability of supplies; - to provide consumers with food at reasonable prices. When Poland joined the EU in 2004 it became a net recipient of EU funds. The general opinion of farmers and experts is that the accession negotiations were successful and facilitated favorable conditions for the further, stable development of the country’s agricultural sector. Agriculture is one of the sectors that profited the most from the Polish accession to the EU. About 15% of the country’s labor force, what is equivalent to 2.2 million full-time workers, is employed in farming, thereby providing the biggest - 20% - share in EU27 employment in agricultural sector. Despite very high level of employment, the effectiveness of Polish rural workforce is very small, what is portrayed by the fact that agriculture contribution to the Polish GDP is just few percent . According to data published by Eurostat - Polish farmers have experienced a significant rise in their real incomes during 2000-2009, which increased by 107%. EU27 average is just 5%, and the average of the new Member States (EU-12) is 61%. Most Polish farms (over 90%) are operated by the farm holders and their families. The share of own-farmed land is 75%. Agricultural land constitutes over the half of the total area of the state. Poland is the third largest producer of cereals in the EU-27 – leading the rye and oats production, with second best results in potato production. Poland possesses also the third largest share of EU-27 orchard area and it constitutes the largest apple tree orchard in the EU-27. Moreover, Poland is the fourth largest poultry producer (represents 11% of EU poultry meat production). Furthermore, it provides 6,6% of the milk produced in the EU [10] . The low competitiveness of Polish agriculture, both in relation to other sectors of the national economy and agriculture of developed countries is evidenced by its low efficiency and performance factors. The productivity of land, capital and labour in the Polish agriculture in selected countries of the European Union is presented in the table below. Table 1 Productivity of land, capital and labour in Polish agriculture with selected EU countries. Productivity Relative performance (efficiency Country Land (GVA* throughout the economy = 100) Capital (GVA/W**) Labour (GVA/employment) euro/ha UR) Poland

558

1,01

2514

EU (15)

1107

0,86

22985

Austria

713

0,58

13889

Belgium

1915

0,55

34414

Denmark

1326

0,61

37716

Finland

537

0,36

9786

France

1062

0,80

36115

Greece

1442

2,32

15499

Spain

891

1,62

24918

Holland

4489

0,68

44275

Ireland

612

0,73

13702

Germany

1112

0,59

29567

* GVA - gross value added by the purchasing power parity **W - working capital expenditures, depreciation and amortization Source: [4, p. 16-17]. In international comparisons, the most commonly used measure is the rate of labor productivity. Its level depends directly on the size and the cost of agricultural production. Table shows that the worst resource deployed in Polish agriculture is a labor. The average Polish farmer produces nine times less than farmer from EU-15, and compared with Dutch farmer productivity is almost eighteen times lower. The low productivity of factors of production in the Polish agriculture proves the fact that in 2007, 15.4% of professionals engaging all employees Polish agriculture produces only 3.8% of GDP [5, 140-162] . 2. The scope of help for Polish farmers under the CAP a) SAPARD 5

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Special Accession Programme for Agriculture and Rural Development (SAPARD) was established in June 1999 by the Council of the European Union to help countries of Central and Eastern Europe deal with the problems of the structural adjustment in their agricultural sectors and rural areas, as well as in the implementation of the acquis communautaire concerning the Common Agricultural Policy (CAP) and related legislation. The SAPARD program was the first program of EU help for agriculture, in which decisions were taken on the selection of projects in Poland. The Coherent Policy for Rural Development and Agriculture adopted by the Government of Poland in July 1999, as a fulfilment of the NPAA commitments, identified the following main policy objectives: - creation of adequate working and living conditions in rural areas so as to allow rural people to achieve their economic, educational, cultural and social potential; - restructuring of the agricultural sector by putting in place conditions for the adaptation of agriculture to the changing economic and social situation; and - sustainable development of rural areas, protection of the natural environment and cultural heritage [11] . Table 2 Action Action 1 Action 2 Action 3 Action 4 Action 5 Action 6 Action 7 Source: [7, p.38].

The share of individual action in the public pool of funds (%). Original allocation Final allocation 37,32 32,65 17,32 15,29 27,29 39,28 11,33 10,42 1,91 0 2,13 1,97 2,7 0,4

The investments under the measure "Improving the processing and marketing of agricultural and fishery products "contributed significantly to the modernization of processing plants, improving the safety and quality of food production and improve the competitiveness of the domestic and foreign markets. This action has provided almost 33% of total expenditure under the program (over 1.5 billion). Table 3

Action / scheme / component Dolnośląski

Number of contracts with the beneficiaries of the SAPARD Programme. 1. Improving 3.Development 4. Diversification processing and 2. Investments in and improvement of economic marketing of agricultural of rural activities in rural agricultural and holdings infrastructure areas fishery 47 279 194 196

SUM

716

Kujawsko - Pomorski

1 149

254

220

1 716

Lubelski

1 512

373

331

2 296

Lubuski

141

140

117

438

Łódzki

925

263

298

1 585

Małopolski

852

428

537

1 910

Mazowiecki

147

3 423

453

313

4 336

Opolski

210

100

124

466

Podkarpacki

230

479

540

1 300

Podlaski

448

240

293

1 044

Pomorski

677

190

317

1 277

Śląski

109

229

288

343

969

Świętokrzyski

1 302

305

209

1 856

Warmińsko - Mazurski

377

148

303

908

Wielkopolski

226

1 807

504

560

3 097

Zachodniopomorski

181

134

153

517

1 342

13 742

4 493

4 854

24 431

RAZEM KRAJ Source: [6].

As part of the Action 3 "Development and improvement of rural infrastructure", the beneficiaries of which are commune, commune associations and districts, a total of 4483 funded infrastructure projects in rural areas helped in the household water supply and its water treatment, wastewater collection and treatment of municipal waste management, construction and modernization of municipal and county roads, energy supply. b) Direct payments 6

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

One of the key objectives of Polish accession negotiations was to provide Polish farmers equal conditions of competition in the single European market. Therefore, the most important achievement of the Polish negotiating with the EU was to direct payments [8, pp. 173-174]. Much of the Polish agricultural landscape is characterized by small farmers who experience low returns on sales of agricultural commodities and as a result have low household incomes. Direct payments are an important part of farm income for large numbers of small farms in Poland and, together with small off-farm sales, are one of the most important sources of income in many rural areas [2]. During the negotiations regarding Poland's membership in the European Union a decision was made, that Polish farmers will be included in the simplified system of direct payments. This system is based on financial support of agricultural holdings, awarded proportionally to the surface of the crop, regardless of the type of agricultural activity. Figure 4 shows that the majority of applications for direct payments was made in 2005. In next years, the number dropped slightly, but the total number of applications is in the range of 1.4-1.5 million applications. It is also worth noting that since 2006, significantly decreased the number of requests for additional payments (almost 200 thousand applications). According to the Central Statistical Office of Poland's 1.8 million farms are bigger than 1 ha. This means that almost 80% of eligible households applied for direct payments in 2008.

Figure 1 The number of submitted applications for payments 2004-2008. Source: [12]. From the Polish accession to the European Union the total amount of payments under the single area payment scheme increased by almost 60% - from 2.8 billion zlotys in 2004 to 4.5 billion zlotys in 2008. Poland gets more and more funding from the EU budget which in 2004 amounted to 55% and increases annually by 5% in 2013 to reach 100%. The amount of payments made is shown in Figure 5.

Figure 2 The amount of the payments made under the single area payment scheme campaigns 2004-2008 (million zlotys). Source: [12]. 3. Impact of the Common Agricultural Policy in the Polish agriculture a) Foreign trade agricultural and food products After the Polish accession to the European Community, it is clear that the entry the structure of the Common Agricultural Policy was for Polish food Producers beneficial. The results of foreign trade in agri-food products are very good. 7

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Table 4

Exports of food products

Results of foreign trade in agri-food 2003 2004 2005 mln euro 4010,4 5242,2 7028,0

2006

2007

8291,2

9954,6

EU-25

2616,7

3781,8

5190,8

6313,7

8001,9

EU-15

2041,6

3781,8

4063,0

4788,2

5941,1

EU-10 Import of food products EU-25

575,1 3556,9 2175,9

793,6 4406,5 2763,8

1127,8 5373,5 3388,1

1525,5 6174,4 3795,9

2060,0 7971,0 5348,4

EU-15

1848,5

2395,9

2938,0

3244,4

4484,5

EU-10 The balance of foreign trade in agri-food EU-25

327,4 453,5 440,8

367,9 835,7 1018,0

450,2 1654,5 1802,7

551,5 2116,8 2517,8

862,7 1984,1 2654,1

EU-15

193,1

592,3

1125,0

1543,8

1456,6

EU-10 Source: [3].

247,7

425,7

677,7

974,0

1197,4

Food manufacturers are taking full advantage of competitive prices. Therefore, in 2003-2007 there was a large increase in export of the Polish agri-food products, which more than offset by a smaller increase in imports of these products [1, p.5]. Table 5

Exports of food products EU-25

The increase in foreign trade in agri-food 2004 2005 2006 2007 2003 = 100 130,7 175,2 206,7 248,2 143,5 198,4 241,3 305,8

2005 2006 2007 previous year=100 134,1 120,5 117,6 137,3 124,9 123,4

EU-15

145,4

199,0

234,5

291,0

136,0

121,0

120,9

EU-10 Import of food products EU-25

138,0 123,9 125,1

196,1 151,1 155,7

265,3 173,6 174,5

358,2 224,1 245,8

142,1 121,9 122,6

138,8 118,9 118,0

131,4 124,7 133,8

EU-15

127,1

158,9

175,5

242,6

122,6

116,2

131,3

EU-10 The balance of foreign trade in agri-food EU-25

112,4 184,3 234,3

137,5 364,3 409,0

168,4 466,8 571,2

263,5 437,5 602,1

122,3 198,0 177,1

129,3 125,6 137,8

148,2 95,5 106,8

EU-15

312,0

582,6

799,5

754,3

189,9

133,4

97,2

EU-10 Source: [3].

171,9

273,6

393,2

483,4

159,2

145,1

121,5

As presented in the above table, the Polish accession to the European Union (2004) caused increase in value of exports of agrifood products in comparison with 2003 increased by almost 31%. Import growth was slower, which at that time increased by nearly 24%. The high growth of exports in 2004 was not a one-time event, caused by the integration impulse. In the years that followed, an increase of foreign exchange agri-food products was noticed. In 2005, exports grew by over 34% and imports by nearly 22%, in 2006, respectively, for a further 21 and 19%. In 2007 there was a continued development of the Polish trade, but unlike in previous years, growth was higher imports (up by 25%) than exports (up by 18%). The development of trade with the EU countries applied not only to the EU-15, but also the "new" members. In 2003-2007, exports of agri-food products to the EU-15 increased by 191%, and UE-10/12 countries rose by 258%. The situation was similar in the import of food products, although the difference was smaller - import from the EU-15 increased by almost 143%, and UE-10/12 by nearly 164%. As a result, in 2003-2007 Poland significantly improved balance of foreign trade in agri-food products. In 2002, the balance was negative, and since 2003, steadily increased from 453.5 million in 2003 to 1982.8 million in 2007. The increase in foreign trade with countries UE-25/27 increased in this period from 440.8 million euros to 2,654.0 million euros, with the EU-15 - from 193.1 million euros to 1,456.6 million euros, while the UE-10/12 countries - from 247.7 million euros to 1,197.4 million euros. b) Prices of agricultural products The chart below shows the price index of agricultural products, food and inflation. It shows that the growth of prices in the market environment was and is against the interest of farmers and processors. Price Index of agricultural products and food prices were lower than the rates of inflation and the growth of prices of production inputs for agriculture. Among the products purchased by farmers, prices rose the fastest capital goods (mainly equipment), slowly rotating the inputs for production (fertilizer, diesel) and the slowest consumer goods [9, p.58].

8

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Figure 3 Price indices of agricultural products, food and inflation rates (2000 = 100) Source: [9, s.58]. Impact of Polish accession on the price for agricultural products was varied and depended to a large extent on differences in the level of prices on the EU market and Polish. Level of prices for some agricultural products before accession was below EU price level (such as milk, beef and sugar). For certain agricultural products prices in Poland were higher than those of the EU (eg cereals, poultry, pork). As a result of the inclusion of Polish agriculture to EU domestic prices for beef and sugar have increased, as well, though much smaller dairy products. For other agricultural products prices paid to farmers Polish were reduced [9, p.290]. c) The income situation of Polish agriculture Indicators presented in table below show a very significant impact of subsidies provided to farmers under the Common Agricultural Policy. Subsides’ rate of growth in this period was 485% .Other parameters for the production and costs had no significant effect on the change in income. The implementation of the value of farm production has increased from 3.3% in 2004 to 16.1% in 2006; the growing percentage of subsidies in the creation of the income in the family farm confirms their great importance in the economic development of the functioning and development of farms. Table 6 Indicators of changes in production costs, subsidies and income in 2004-2007 Percentage change indicators 2005/2004 2006/2005 2007/2006 2006/2004 2007/2004 Total production 95,2 102,7 126 97,8 123,2 In this: plant production 87,8 110,5 146 97 141,5 animal production 102,3 96,1 106,1 98,3 104,3 Intermediate consumption 98,3 101,6 121,2 99,8 121 Amortization 103,1 97,7 103,5 100,8 104,3 Cost of external factors 96,3 101,8 116,2 98 113,9 Taxes 105,4 89,6 112,2 94,4 106 Operating subsidies 316,4 153,2 91,3 484,6 442,6 The income from the family farm 108,7 126,9 130,8 137,9 180,4 Source: [15]. On average, the annual income of farmers in 2000-2003, who worked on the farm for at least 2170 hours, was 4170 zlotys, in 20042006 it rose to 9013 zlotys. Despite strong growth in revenue Polish farmers are still dramatically low compared to the average income in EU agriculture; this is due to very low labor productivity. Income of Polish farmer working in agriculture full-time in 2000-2003 was at the level 1,057 euro per year, while in the EU-15 16116 euros and 7687 euros for the EU-27. In 2004-2006 the Polish farmer income more than doubled to 2,175 euros, representing about 25% of the average income in the EU-27 and 13% of revenue for the EU-15 [9, pp. 68-69] . Conclusion The CAP has undoubtedly accelerated the adjustment of the Polish agricultural sector. It has also signiﬁcantly contributed to improving the living conditions of farmers and rural inhabitants. However competitiveness of Polish agriculture is still low mainly due to inefficient labor productivity. Polish farmers are using varying degrees of emerging opportunities of financial support from both the pre-accession programs and the Structural Funds. The SAPARD beneficiaries paid 1.068 billion, which accounted for almost 113% of the original allocation. Most was spent on implementation of the action "Development and improvement of rural infrastructure" and "Improving the processing and marketing of agricultural and fishery products". In addition to financial benefits, this program has played an important role in shaping the knowledge and experience to allow beneficiaries to use the instruments of the CAP. Direct payments are one of the most popular instruments supporting agriculture used by Polish farmers. Almost 80% of eligible households applied for direct payments in 2008. The analysis shows that the Polish accession to the European Union has had a positive effect on the Polish food sector. The results of foreign trade in agri-food products are very good, which proves the competitiveness of Polish products. This resulted in an increase in the income of Polish farmers, which in 2000-2006 more than doubled. 9

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

1 2 3 4 5 6

7 8 9 10 11 12 13 14 15

L’VIV

Bibliography: Biuletyn Informacyjny nr10(208), Agencja Rynku Rolnego październik 2008 CAP Reform Profile – Poland, http://www.cap2020.ieep.eu/member-states/poland. Handel zagraniczny produktami rolno-spożywczymi. Analizy rynkowe. Nr 21-27, IERiGŻ-PIB, ARR MRiRW, Warszawa 20052008. Klepacki B., Jakóbik A., Efektywność wykorzystania zasobów w rolnictwie polskim i jego opóźnienie rozwojowe, „Wieś Jutra” 2005, nr 1. Mały rocznik statystyczny Polski 2008, GUS, Warszawa 2008. Number of contracts with the beneficiaries of the SAPARD Programme, http://www.minrol.gov.pl/DesktopModules/Announcement/ViewAnnouncement.aspx?ModuleID=853&TabOrgID=855&LangId =0&AnnouncementId=7947&ModulePositionId=1223. Ocena ex-post realizacji Programu SAPARD w Polsce w latach 2000-2006. Raport końcowy, Instytut Ekonomiki Rolnictwa i Gospodarki Żywnościowej – PIB, 12 grudnia 2007. Piechota M., Botkowski K., Wykorzystanie unijnego i budżetowego wsparcia finansowego przez rolników województwa mazowieckiego,[in:] Wybrane problemy rozwoju obszarów wiejskich, editor M. Plichta, Wydawnictwo AP, Siedlce 2005. Polityki gospodarcze Unii Europejskiej, editor. E.Kawecka-Wyrzykowska, Szkoła Główna Handlowa, Warszawa 2009. Present and future of Common agricultural policy in Visegrad, http://www.visegrad.info/agriculture-and-capreform/factsheet/present-and-future-of-common-agricultural-policy-in-visegrad.html. SAPARD Operational program for Poland, Ministry of Agriculture and Rural Development, http://ec.europa.eu/agriculture/external/enlarge/countries/poland/plan/plan_en.pdf. System Informacji Zarządczej ARiMR, Departament Analiz i Sprawozdawczości ARiMR, http://www.arimr.gov.pl/pliki/67/1/0/0505-po.pdf. The Common Agricultural Policy. A story to be continued. European Union, Luxembourg 2012. The Treaty of Rome, http://ec.europa.eu/economy_finance/emu_history/documents/treaties/rometreaty2.pdf. Wyniki standardowe uzyskane przez gospodarstwa rolne uczestniczące w Polskim FADN w 2007 roku, www.fadn.pl/index.php?id=1554.

Павел Добжанський Вроцлавський Економічний Університет ВПЛИВ СПІЛЬНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС НА СЕКТОР СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Польща є одним з найбільших бенефіцієнтів спільної аграрної політики. Головною метою статті є аналіз і оцінка використання коштів спільної аграрної політики польськими аграріями, а також її вплив на польський аграрний сектор протягом перших років після її вступу до ЄС. З цією метою, у статті презентується стан польського аграрного сектору і представляється порівняльний аналіз польського сільського господарства з сільським господарством у інших країнах членах. Окрім того автор представляє вплив спільної аграрної політики на польську торгівлю сільськогосподарськими товарами. З дослідження можна зробити висновок, що вступ Польщі до Європейського Союзу мав позитивний вплив на польський сектор сільського господарства. Спільна аграрна політика також значно вплинула на покращення умов життя селян та мешканців сільських регіонів.

Sebastian Jakubowski University of Wroclaw

FUNDED PILLAR OF POLISH PENSION SYSTEM AFTER REFORMS OF 2011 AND 2014 In the past, the Polish pension system was based on a pay-as-you-go rule. On January 1st 1999 Poland introduced a major pension reform in order to improve sustainability of the pension system. The new system consisted three independent pillars. The first one was and still is public and managed by the Social Insurance Institution. It is obligatory, financed on a pay-as-you-go method, created on the basis of a defined contribution, but operating on the principle of inter-generational solidarity. The second one was based on the market of private pension funds. It was obligatory, financed through funding, also based on defined contribution, but without inter-generational solidarity. The third one was and still is intended to supplement the benefits from the first two ones and therefore participation is voluntary. This pillar is based on various forms of private pension schemes. It is financed through funding, based on defined contribution and without inter-generational solidarity. The pension reform of 1999 led to creation of pension market in Poland. The formation of funded pillar of Polish pension system that is based on Open-end Pension Funds’ market enabled accumulation of substantial long term capital. After the first year of functioning of the market the accumulated pension capital was only 2.25 bn PLN. In just 15 years this sum increased more than hundredfold to reach its peak level in November 2013 (306 bn PLN). The comparison of the total pension assets with the Gross Domestic Product shows this rapid growth of the pension market in relation to the size of the Polish economy [1]. At the beginning of the third millennium the pension asset to GDP ratio was just 1,33%. Ten years later it was already 15,65% and at the end of 2013 it was 18,3%. Therefore the Open-end Pension Funds became an important element and a stimulus of the development of financial markets in Poland [2]. Till 2008 Polish reformed pension system with compulsory Open-end Pension Funds was perceived as a modern and effective solution against the problem of ageing society. It was the global financial crisis that highlighted major flaws of Open-end Pension Funds market. Despite of the constant inflow of contributions to Open-end Pension Funds, their net assets shrunk to just 130,87 bn PLN in February 2009 [3]. For the first time customers of Open-end Pension Funds were hit by negative consequences of investment risk connected with capital accumulation in these pension funds. The value of their accounting units – financial instruments sold by Open-end Pension Funds and accumulated by members of OPFs at their individual accounts – fell down sharp. Between October 2007 and February 2009 the value of weighted average accounting unit fell down from 29,80 PLN in to just 22,93 PLN. This triggered pension debate among scientists, politicians and people working for pension market institutions in Poland. Unlike the rest of the Central and Eastern European countries Poland was not harmed by recession during the global financial crisis. Nevertheless bad performance of Open-end Pension Funds’ market, bad financial situation of Social Insurances Institution (ZUS), economic slowdown and finally fiscal problems of Poland led to major changes in pension system. 10

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Due to the global financial crisis Polish budget deficit increased from 1,9% in 2007 to 7,5% of GDP in 2010 (Table 1). This coincided with deteriorating financial situation of Social Insurances Institution (ZUS). Table 1 General government deficit – annual data Year 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 Deficit -6.1 -5.2 -4.0 -3.6 -1.9 -3.6 -7.3 -7.5 -4.9 -3.7 -4.0 -3.3 Source: own composition, based on the data of Eurostat. In order to improve fiscal situation and finances of Social Insurances Institution first reform was introduced in 2011 [4]. In this year funded pillar of Polish pension system was split into two parts: market of Open-end Pension Funds and newly created Subaccount at Social Insurances Institution. In this way contribution to Open-end Pension Funds was lowered from 7,3% to 2,3% of gross earnings and contribution received by Social Insurance Institution was increased - from 12,22% to 17,22% of gross earnings (12,22% first pillar, 5% subaccount). But this change was not enough to stop the growth of public debt in Poland, which grew constantly since 2007 and reached the level of more than 55% of GDP (Table 2). This forced Polish government to take more radical approach towards funded pillar of pension system. Table 2 General government gross debt - annual data Year 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 Debt 46.6 45.3 46.7 47.1 44.2 46.6 49.8 53.3 54.4 54.0 55.9 50.4 Source: own composition, based on the data of Eurostat. Polish Parliament voted Act of 6 December 2013 on amendment of certain laws relating to rules of paying out retirement pensions from assets accumulated in Open-end Pension Funds [5]. This legal act introduced several fundamental changes to funded pillar of Polish pension system. First, transfer of assets from Open-end Pension Funds to Social Insurances Institution halved the size of pension market in Poland. Open-end Pension Funds were forced to transfer 51,5% of their accounting units to Social Security Institution on February 3rd 2014. Total value of transferred assets was 153 151,2 mln PLN. Nominal value of transferred securities was 146 bn PLN. This included: - 130 bn PLN - Treasury Bills, - 15,6 bn PLN - Highway Bonds, - 200 mln PLN – debt securities guaranteed or backed by the State Treasury or the National Bank of Poland. Debt securities transferred to Social Security Institution were redeemed by the Ministry of Finances. Partial nationalization of Open-end Pension Funds’ assets led to reduction of Polish public debt by 145 bn PLN what constitutes 8,5% of GDP. Nevertheless, given the generous indexation of pension rights in the public part of the pension system, planned decrease of retirement age in Poland back to the level of 65 for men and 60 for women, negative demographic trends, this positive fiscal effect is just temporary [6, p. 223-249] Second, lifetime capital pension benefits (funded pillar of pension system) were replaced with joint pension benefit from the first and the second pillar and paid out by Social Insurances Institution. This coincided with introduction of faster withdrawals of capital from Open-end Pension Funds. This process starts ten years before member of Open-end Pension Fund reaches retirement age. Each month 1/120 of accumulated accounting units of this member is transferred to his subaccount at Social Insurances Institution. This only deepens and speeds up decrease of Open-end Pension Funds’ assets. Third, level of contribution paid to Open-end Pension Funds was set at 2,92% of gross earnings. But what is more important this contribution became voluntary. Since February 2014 insured citizens are enabled to choose if they still want to pay part of their pension contribution to Open-end Pension Fund. According to art. 11 of the act on amendment of certain laws relating to rules of paying out retirement pensions from assets accumulated in Open-end Pension Funds (Journal of Laws of 2013, item 1717) – between April 1st and July 31st 2014 every member of Open-end Pension Fund had a chance to officially declare the will of continuation to pay pension contribution to a chosen Open-end Pension Fund. Since 2016 every four years, between April 1st and July 31st every member of OPF will have to formally declare will of continuation to pay part of pension contribution to Open-end Pension Fund (art. 39a paragraph 1 of act on System of Social Insurances) [7]. If the insured citizen does not formally declare the will to continue to pay part of his pension contribution to Open-end Pension Fund, the whole pension contribution (19,52% of gross earnings) is received by Social Insurances Institution [8]. This three changes started slow process of informal phasing off of capital part of pension system in Poland, and this means gradual reversal of pension reform in Poland [9]. Bibliography 1 Niggemann T., Rocholl J. (2010): Pension Funding and Capital Market Development, Available online at:http://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=1571126. 2 Dybał M. (2014). ‘The Polish pension reform of 2011’ Wroclaw Review of Law, Administration and Economics, Vol. 4, no 1 2014, 33-45. 3 Banaszczak-Soroka, U. and Jakubowski, S. (2011). ‘Rynek Otwartych Funduszy Emerytalnych w dobie kryzysu finansowego’. In: Kundera J. et al. eds. Globalizacja, europejska integracja a kryzys gospodarczy. Wrocław: Uniwersytet Wrocławski - Wydział Prawa, Administracji i Ekonomii - Prawnicza i Ekonomiczna Biblioteka Cyfrowa. 4 Act of March 25th 2011 on amendment of certain laws relating to functioning of the social security system, Journal of Laws of 2011, No 75, item 398. 5 Act of 6 December 2013 on amendment of certain laws relating to payment of pensions from assets accumulated by Open Pension Funds, Journal of Laws of 2013, item 1717. 6 Banaszczak-Soroka,U. (2014), Rynki finansowe. Organizacja, instytucje, uczestnicy. Warsaw: C.H.Beck, 223 – 249. 7 Act of 13 October 1998 on System of Social Insurances, Journal of laws 2015, item 121. 8 Chybalski, F. (2013). ‘Konsekwencje wprowadzenia dobrowolności przynależności do OFE’. Warsaw: IGTE 11

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Bardzikowski, T. (2015), Skok na OFE zahamował rozwój rynku kapitałowego na który stawia UE. Warsaw: Forum Obywatelskiego Rozwoju.

Себастьян Якубовскі Вроцлавський університет ФІНАНСОВІ ОПОРИ ПОЛЬСЬКОЇ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ ПІСЛЯ РЕФОРМ 2011 ТА 2014Р. Пенсійна система і пенсійні фонди є важливою складовою економічної системи. Їх функціонування є об’єктом аналізу не лише для юристів та економістів, але й для працівників, роботодавців і політиків. Відносини поміж пенсійною та фіскальною системою є дуже важливим аспектом функціонування кожної країни, так як і стандарти життя, і функціонування ринків праці сильно залежить від рівня пенсійного вкладу. Теза представляє оцінку відносин поміж нещодавніми законодавчими змінами і функціонування Відкритого Пенсійного Фону в Польщі. Результати проведеного аналізу представляють, що правові зміни застосовані у 2011-2014 рр. призвели до повільного відтоку капіталу із польської пенсійної системи.

Arkadiusz Sieroń University of Wroclaw

PROCYCLICALITY OF FAIR VALUE ACCOUNTING There is much debate in scientific literature about the fair value accounting (thereafter ‘FVA’) [11]. Its supporters point to the fact that this method of valuation reflects current market values and is more suitable for investors focused on the future, while opponents of the FVA argue that the departure of the principle of prudence and the reporting of unrealized gains may deepen financial crises. The aim of this article is to analyze whether the FVA is at odds with the traditional accounting principles, and whether its adoption might increase the procyclicality of balance sheets and contribute to the financial crisis of 2007-2008. Let’s start with a few definitions. The fair value is “the price that would be received to sell an asset or paid to transfer a liability in an orderly transaction between market participants at the measurement date” [9]. Meanwhile, the accounting is defined as “the process of identifying, measuring, and communicating economic information to permit informed judgments and decisions by users of the information” [2] or as ”the art of recording, classifying and summarizing in a significant manner and in terms of money, transactions and events which are in part at least of a financial character and interpreting the result thereof” [3]. Therefore, accounting is historical in nature, as it provides a post factum record of business transactions, while its objective of accounting is to provide reliable information about the financial position of the entity as the basis of retrospective analysis [14]. Therefore, the purpose of accounting is neither to reflect of the ‘real’ or ‘fair’ value, nor to provide investment valuation. Economic theory teaches that the value is something totally subjective and constantly changing [12]. Thus, one of the main arguments for the FVA, i.e., that it better reflects the value of assets and liabilities, and is more relevant for investors than historical cost accounting (thereafter ‘HCA’), fails. In other words, accounting is an intellectual tool, enabling an economic calculation, avoidance of losses and capital consumption. As such, it should not be confused with the process of valuation and investors should not be treated as the only or main recipient of financial statements, which should be the owners and managers. It should be clear when we realize that the objective of accounting is to provide reliable information on the financial position of the company in order to enable the management to prevent capital consumption and to ensure that distributable profits come from a safe surplus and their distribution will not consume the company’s capital and will not threaten the company’s future viability [8]. The FVA is at odds not only with the very purpose of accounting, but also with the traditional principles of accounting. The FVA does not provide a reliable and objective picture, since it is based on subjective fair values (which replaced objective historical costs). The valuation based on subjective factors implies less reliability and comparability of financial statements, and increases the volatility of valuations and reported values in the financial statements (due to constant changes in fair value), which lowers their transparency and usefulness [6]. Most importantly, the FVA is at odds with the principle of prudence, according to which the FVA should be used only when the market price of assets is lower than the historical costs [14]. The use of the FVA in other cases may lead to recording “paper profits” and the following “wealth effect”, excessive risk-taking, wrong entrepreneurial decisions, malinvestments and capital consumption. Why was the FVA adopted as a general accounting convention, then? Well, there are four main reasons for that. First, the erroneous belief that financial statements should reflect the current market value and respond to a greater extent to the needs of investors and the rapidly growing financial markets since the 1970s. Second, the high inflation rates in the 1970s and 1980s in many developed countries caused historical cost financial statements to show illusionary profits and mask erosion of capital and, thus, changed opinions on the relative merits of the HCA and FVA. Third, the emergence of efficient-market hypothesis and the idea that the market prices are always reliable measures of value in the 1980s and 1990s also led to change in sentiment towards the FVA. Fourth, some entities from financial markets could be interested in replacing the HCA by the FVA. This is because the FVA led to very beneficial for stock companies and their managers feedback loop (during times of prosperity before the recent financial crisis): rising stock-market values were immediately entered into the books, and then such accounting entries were sought as justification for further artificial increases in the prices of assets listed on the stock market [8]. The following rise in prices of assets resulted then in higher bonuses for managers and executives. It is worth noting that the feedback loop also works during recessions. In consequence, the dramatic fall in the value of many toxic or illiquid assets has endangered the solvency of their owners, because “the loss in the value of assets immediately decapitalizes companies, which are obliged to sell assets and attempt to recapitalize at the worst moment, i.e., when assets are worth the least and financial markets dry up” [8]. It should be clear now that the main negative consequence of the adoption of the FVA is its procyclical character, which exacerbates the business cycle [10]. In times of boom, the FVA leads to boost in asset values and generate paper profits which create an artificial “wealth effect” that encourage people to take disproportionate risks and to spend unrealized gains (consume the capital). In turn, in times of bust, the application of the FVA leads to inappropriate write-downs – due to the inactivity of the markets it was almost impossible to perform a reliable market valuation” [10]. The FVA significantly exacerbates the problem of contagion during financial crises, because the volatility of asset prices directly affects the value of banks’ assets, forcing banks into insolvency, even though they would be fully able to cover their commitments if they use the HCA [1]. Some argue that the FVA is neither good nor bad, because it only reflects the market value [16]. However, this is not true – accounting is not merely a passive record of transactions, but it provides information based on which entrepreneurs, managers and 12

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

investors make their economic decisions. If the data presented in the accounting ledger does not reflect the financial situation reliably and accurately, the users of accounting information can make mistakes, like travelers using imprecise maps. As one can see, being guided by erroneous accounting principles can entail negative economic effects and lead to the destabilizing feedback in the business cycle discussed above. According to the Austrian Business Cycle Theory [12] boom is when investment errors accumulate. As the FVA reflects the rise in asset prices during boom, it solidifies entrepreneurs in their wrong investment decisions and prompts them to make further malinvestment. Therefore, the FVA prolongs and enhances the boom, which sets the stage for more painful recession, especially when it will be accompanied with the sharp fall in asset prices. Moreover, the FVA increases the possibility of data manipulation, since managers may be tempted to record higher asset prices and profits in order to maximize their personal benefits. On the contrary, the principle of prudence associated with the HCA requires a significantly greater degree of verification to recognize the positive economic events than the negative ones. Therefore, the FVA exacerbates the problem of asymmetric information and the agency problem [7]. Last but not least, the FVA is considered as costly method of accounting of non-financial assets by managers [4]. Summing up, the FVA is at odds with the very purpose of accounting and, consequently, with traditional accounting principles. The departure of the prudence principle and the adoption of the FVA (due to erroneous beliefs on the nature of accounting, high inflation in the 1970s and the 1980s and the growing importance of the financial sector) led to procyclical feedback – we witnessed an irrational growth during the 2000s boom and deeper loss of value during the following financial crisis. The HCA is not ideal convention, however it was a result of several centuries of market practice, which significantly contributed to the development of capitalism. It ensures better reliability [5], objectivity and comparability, and lower volatility in periodic reported performance. The HCA also better protects against the negative effects of information asymmetry in the company and against the consumption of capital as a result of the distribution of unrealized, paper profits. Therefore, we believe that it is necessary to abandon the FVA and return to the HCA, especially that the former was introduced contrary to the opinion of leading academics and financial experts [15]. Bibliography: 1 Allen F., Carletti E., 2008, „Mark-to-Market Accounting and Liquidity Pricing”, Journal of Accounting and Economics, Vol. 45, No. 2-3, August, pp. 358-378. 2 American Accounting Association, 1966, A Statement of Basic Accounting Theory, Sarasota, Fla. 3 American Institute of Accountants, 1953, “Review and Résumé”, Accounting Terminology Bulletins, No. 1. 4 Christensen H. B., Nikolaev V. V., 2012, “Does Fair Value Accounting for Non-Financial Assets Pass the Market Test?”, Review of Accounting Studies, Vol. 18, No. 3, pp. 734-775. 5 Costa M., Guzzo G., 2013, “Fair value accounting versus historical cost accounting: A theoretical framework for judgement in financial crisis”, Corporate Ownership and Control, vol. 11, No. 1, pp. 146-152. 6 European Central Bank, 2004, „Fair Value Accounting and Financial Stability”, Occasional Paper Series, nr 13. 7 Francis B., Hasan I., Wu Q., 2013, „The benefits of conservative accounting to shareholders: evidence from the financial crisis”, Bank of Finland Research Discussion Papers, No. 8. 8 Huerta de Soto, J., 2009, “Financial Crisis: The Failure of Accounting Reform”, Mises Daily, February 4, 2009, available at: https://mises.org/library/financial-crisis-failure-accounting-reform, accessed April 27, 2016. 9 IFRS 13, Fair value measurements. 10 Jarolim N., Öppinger C., 2012, „Fair value accounting in Times of financial crisis”, ACRN Journal of Finance and Risk Perspectives, vol. 1, nr 1. 11 Laux Ch., Leuz Ch., 2009, „The Crisis of Fair Value Accounting: Making Sense of the Recent Debate”, Initiative on Global Markets The University of Chicago, Booth School of Business Working Paper, nr 33. 12 Mises L., 1998, Human Action: A Treatise on Economics, the scholar’s edition, Auburn, Ala.: Mises Institute. 13 Novoa A., Scarlata J., Solé J., 2009, „Procyclicality and Fair Value Accounting”, IMF Working Paper, WP/09/39, March. 14 Rówińska M., Zadora K., 2012, „Rachunkowość w wartości godziwej a zasady rachunkowości”, [w:] Buk H., Kostur A. (red.), Za i przeciw wartości godziwej w rachunkowości. Teoretyczne aspekty wartości godziwej, Studia Ekonomiczne Zeszyty Naukowe Wydziałowe Uniwersytetu Ekonomicznego w Katowicach, Katowice, p. 165-172. 15 Rówińska M., Zadora K., 2012, „Bezstronnie o wartości godziwej”, [w:] Buk H., Kostur A. (red.), Za i przeciw wartości godziwej w rachunkowości. Teoretyczne aspekty wartości godziwej, Studia Ekonomiczne Zeszyty Naukowe Wydziałowe Uniwersytetu Ekonomicznego w Katowicach, Katowice, p. 191-199. 16 Turner L., 2008, “Banks want to shoot the messenger over fair value rules”, Financial Times, October 2, 2088, available at: http://www.ft.com/intl/cms/s/0/1453e83e-901b-11dd-9890-0000779fd18c.html, accessed April 27, 2016. Аркадіуш Шєронь Вроцлавський університет ПРОЦИКЛІЧНІСТЬ ОБЛІКУ ПО СПРАВЕДЛИВІЙ ВАРТОСТІ Метою статті є проведення аналізу ролі обліку по справедливій вартості у фінансовому циклі. Автор вважає, що це суперечить принципам традиційного бухгалтерського обліку, і його впровадження призведе до дестабілізуючої замкнутої петлі і повернення до фінансового кризису 2007-2008 рр. Автор робить висновок, що історичний облік бухгалтерських витрат, хоча і не є ідеальним виходом, проте забезпечує більш надійну і менш змінну фінансову інформацію.

Андрій Абрамчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ВІЙСЬКОВИЙ ЗБІР ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРАВЛЯННЯ Призначення військового збору покладає особливу відповідальність на платників – кожна гривня має вчасно потрапити за призначенням. Він є призначений для підтримки збройних сил та обороноздатності України. Військо́вий збір чи пода́ток - податок на зарплату у розмірі 1,5%, визначеного пп. 1.2 п. 161підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ. Відповідні зміни до ПКУ внесено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. № 71-VIII [1]. Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [2]. А саме: 13

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; - фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; - податковий агент. Об'єктом оподаткування військовим збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри, визначені статтею 163 ПКУ (підпункт 1.2 пункт 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ) [2]. Для резидента – це загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) (стаття 163 ПКУ). Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 ПКУ. А саме [2]: - роботодавець, який виплачує доходи у вигляді заробітної плати (п. 171.1. ст. 171 ПКУ). - податковий агент − для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; - платник податку − для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету (п. 171.2. ст. 171 ПКУ). Нарахування, утримання та сплата здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу [2], та здійснюється у тому ж порядку як і ПДФО. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп. 168.1.2 п. 168. 1 ст. 168 ПКУ). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду, тобто не пізніше 30 календарних днів, наступних за місяцем нарахування доходу. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов’язаний утримувати збір із суми такого доходу за його рахунок. Платник, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити військовий збір з таких доходів до 01 cерпня року, щo настає зa звітним,, пoдання декларації є oбов’язковим.(п.п. 168.2.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу) [2].Можна сказати лише одне, що армія України значно піднялася, порівняно із минулими роками. Отже, питання реалізації податкового обов’язку зі сплати військового збору фізичними особами – підприємцями, зокрема платниками єдиного податку, а також самозайнятими особами залишається не врегульованим належним чином. Саме тому чекаємо кроків Державної фіскальної служби, які дадуть можливість пролити світло на ситуацію, що склалася . Список використаних джерел 1 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів: Закон України від 31 липня 2014 року № 1621 // Відомості Верховної Ради України від 28.12.2014. – 2014 р., № 39, стор. 2800, стаття 2006 2 Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України від 08.04.2011. – 2011 р., № 13, / № 13-14, № 15-16, № 17 / стор. 556, стаття 112 3 Карлін М.І. Державні фінанси України.: навчальний посібник/ К.: Знання, 2008 - 348 с. Andrii Abramchuk Ivan Franko National University of L’viv MILITARY DESIGNATION FEES AND CHARGING FEATURES This article considers military tax as an important part of the tax system. Examine it from different sides. Specify its main characteristics and features. His participation in the budget.

Христина Андрейків Львівський національний університет імені Івана Франка

ТЕНДЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Важливою складовою будь-якої економіки є банківська система, адже банки є головними посередниками фінансового ринку, які перерозподіляють ресурси між економічними суб’єктами та забезпечують стійкість, ліквідність і ефективність фінансової системи в цілому. У 2014 році українська економіка зіткнулася із черговою економічною кризою і банківська система України вкотре була до цього не готова, що свідчить про недоліки її функціонування та необхідність їх усунення задля попередження та уникнення негативних наслідків у майбутньому. Метою нашого дослідження є огляд діяльності та висвітлення актуальних питань розвитку банківської системи України, обґрунтування можливих напрямів їхнього вирішення. В умовах нестабільної економічної ситуації виникає потреба постійного моніторингу банківської діяльності як ключового елемента економічної системи. У період 2014 – початку 2016 рр. банківська система України зазнала певних змін, які потребують вивчення та аналізу. Економічні та політичні події 2014 р. в Україні показали, що, на жаль, до сьогодні існує вкрай низький рівень довіри населення до банків та вітчизняної банківської системи загалом. Високий рівень невизначеності щодо подальшого економічного розвитку спричинив інтенсивний відтік депозитних коштів фізичних і юридичних осіб. Відтік депозитів у 2014 р. становив 126 млрд. грн. Попри це, банкам вдалось збільшити розмір пасивів за рахунок девальвації 14

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

національної грошової одиниці. Обсяг пасивів банківської системи України станом на 01.01.2015 р. становив 1168,3 млрд. грн. Однак, не зважаючи на зростання пасивів, які є одним із джерел формування капіталу банку, багато банків виявились неспроможними розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Протягом 2014 р. НБУ відкликав ліцензії 18 банківських установ (у т.ч. двох у зв’язку з анексією Криму та, як наслідок, неможливістю банківського регулювання і нагляду). Загалом у 2014 р. до 39 банківських установ було запроваджено тимчасову адміністрацію, 26 з них було ліквідовано [1]. У 2015 році на вітчизняному грошово-кредитному ринку не відбулось суттєвих покращень. Кількість банківських установ продовжувала зменшуватись і станом на 31.12.2015 р. становила 117. У зв’язку із зниженням кредитоспроможності населення, знизився попит на кредити і зріс обсяг простроченої заборгованості. У 2015 р. українські банки надали кредитів на 965 093 млн грн, що на 41,265 млн грн менше, ніж у 2014 р. Частка простроченої заборгованості за кредитами у 2015 р. зросла на 8,6 % і станом на 01.01.2016 р. становила 22,1 %. Обсяг строкових вкладів фізичних і юридичних осіб за 2015 р. зменшився 44.010 млн грн [2]. Станом на 01.04.2016 р. кількість банківських установ в Україні зменшилося до 111, тобто протягом перших трьох місяців 2016 р. було ліквідовано ще 6 банків. Активи банків зросли на 44,678 млн грн і станом на 01.04.2016 р. становили 1 299 063 млн. грн. Зросла також кількість наданих кредитів на 18,851 млн грн до 983 944 млн. грн. Та разом з цим, показник простроченої заборгованості зріс на 1,5%. Обсяг строкових депозитів юридичних осіб зменшився на 3,880 млн грн, а фізичних, навпаки, збільшився на 19,054 млн грн і становив 300 516 млн грн [3]. Головними причинами вразливості банківської системи України до кризових явищ є низький рівень капіталізації, неефективне управління ризиками у комерційних банках та низький рівень фінансової культури населення, що є одним із чинників низької довіри до банківської системи. Підвищити капіталізацію банків, на наш погляд, можуть такі заходи: а) злиття, реорганізація малоприбуткових банків з успішними банками; б) створення банківських об’єднань (банківських холдингових груп, корпорацій); в) випуск банківських облігацій, депозитних сертифікатів; г) розроблення механізму нарощування прибутку, який пов’язаний із дивідендною політикою банку. Для запобігання виникненню фінансових ризиків, на нашу думку, доцільно: а) не допускати надмірного залучення позикових коштів; б) забезпечити наявність довготермінових джерел фінансування активів та їхнє постійне зростання; в) підтримувати ліквідність активів; г) контролювати обсяг дебіторської заборгованості та запобігати його завищенню; д) покращити якість корпоративного управління до світових стандартів. Зауважимо, що банкам варто вкрай ретельно обирати персонал з ризик-менеджменту, адже неефективне управління фінансовими ризиками, нездатність їх передбачити або навмисне ігнорування стало однією з причин масового банкрутства українських банків у період з 2014 по 2016 рр. Важливе значення для розвитку банківської системи України має фінансова культура населення. Нею повинна опікуватись держава через створення соціальної реклами, інформаційних бюлетенів тощо. Іншим доцільним способом підвищення фінансової культури населення вважаємо введення дисципліни “економіка” у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів на рівні з іншими обов’язковими до вивчення предметами. Сьогодні в Україні є дуже мало шкіл, де викладають економічні предмети. Водночас у високорозвинених країнах у школах викладають не лише економіку, а й підприємництво, адже отримання базових знань, необхідних для загального розуміння економічних процесів у державі, які безпосередньо впливають на населення країни, є вкрай важливими в умовах сьогодення. Підсумовуючи результати дослідження зазначимо, що послаблення ризиків для цінової стабільності на тлі покращення зовнішніх умов та деяке зменшення політичної напруги в Україні дало змогу Національному банку пом’якшити монетарну політику, знизивши рівень облікової ставки з 22 до 19% річних. Це, відповідно, спричинить поступове зниження вартості ринкових фінансових інструментів та процентних ставок за операціями банків, посилюватиме стимулювання ділової активності, створить сприятливі умови для подальшого підвищення ліквідності банківської системи України й економічного зростання. Список використаних джерел: 1. Офіційний сайт НБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.uа 2. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua 3. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua Khrystyna Andreykiv Ivan Franko National University of L’viv TENDENCIES AND PROSPECTS OF DEVELOPMENT OF THE UKRAINIAN BANKING SYSTEM The thesis outlines the main issues concerning the tendencies of functioning of the Banking System of Ukraine over 2014 beginning of 2016. The basic problems, facing Ukrainian banks, which are connected with undersized capitalization, non-effective risk management and poor level of public confidence have also been highlighted in the paper.

Соломія Бабінська Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛІНГУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ КОРПОРАТИВНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МЕРЕЖІ Проявом позитивних сучасних процесів у роздрібній торгівлі, зокрема, виступає формування і набуття розвитку популярних для вітчизняного ринку організаційних утворень – торговельних мереж. В Україні вони набули широкого розвитку, довівши свою ефективність та дієздатність. Здійснення торговельної діяльності вимагає постійного руху капіталу, тобто використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. Поточне управління господарською діяльністю корпоративної торговельної мережі потребує інформаційної підтримки фінансово-економічних рішень, що передбачає використання методів і процедур з бюджетування, стратегічного планування, управлінського обліку, фінансової діагностики, управління ризиками та внутрішнього контролю. 15

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Це включає в себе система фінансового контролінгу, яка в сукупності забезпечує координацію окремих підсистем управління та зорієнтована на оптимізацію фінансових рішень і збільшення вартості компанії, що є одним з основних економічних пріоритетів діяльності корпоративних торговельних мереж. Формування та розвиток корпоративних торговельних мереж в умовах економіки України зумовлює потребу у детальності розгляду і дослідження особливостей використання фінансового контролінгу для підсилення вартісних орієнтирів керівництва компанією через вирішення ряду функціональних завдань. Загострення конкуренції серед корпоративних торговельних мереж та нестабільність ринкового середовища призводять до необхідності пошуку нових напрямків управління підприємством. Фінансовий контролінг є одним із важливих інструментів, який дасть змогу підняти управління на значно вищий рівень. Зважаючи на вищенаведене, слід зазначити, що дана проблема, яка виникла в світлі розвитку корпоративних торговельних підприємств, є дискусійною в частині визначення суті фінансового контролінгу і характеризується недостатністю теоретичної розробки. Актуальність цих питань та велике їх практичне значення обумовили вибір і цільову спрямованість дослідження. Враховуючи широку типологію торговельних мереж та різноманітність їх класифікацій, у дослідженні основна увага приділяється особливостям діяльності торговельних мереж саме корпоративного типу, а не франчайзингових торговельних мереж. Мета дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження діяльності корпоративних торговельних мереж в Україні та побудови ефективної системи управління їх діяльністю за допомогою механізмів фінансового контролінгу. Корпоративна торговельна мережа – це сукупність бізнес-одиниць, що знаходяться у спільному володінні та контролі, поєднані спільними зовнішніми та функціональними характеристиками, основним видом діяльності яких є торгівля. Спільність володіння і контролю – основна риса, що відрізняє корпоративну торговельну мережу. Отже, саме у внутрішній природі визначення такого підприємницького утворення як корпоративна торговельна мережа криється значення фінансового контролінгу (інформаційної системи з елементами контролю, бюджетування, обліку, планування та фінансової діагностики) для побудови ефективного управління. Єдиної думки щодо трактування поняття «фінансового контролінгу» в економічній літературі не існує. Українські та зарубіжні автори при описі сутності даного поняття розглядають різні підходи, що базуються на основі: контролю (Лаута Ю.С., Герасимов Б.І.); координації (Рябенков О.В., Карцева В.В.); менеджменту (Турило А. М., Святенко С. В.); інформаційного забезпечення (Приймак С.В., Коковіхіна О.О. ). На нашу думку, фінансовий контролінг являє собою інформаційну систему підтримки та координації ефективного управління, яка передбачає комплексне використання методик та інструментів бюджетування, планування, внутрішнього контролю, обліку для оцінки загального фінансового стану підприємства, вчасного виявлення відхилень від запланованих показників з метою забезпечення позитивного довгострокового ефекту. В процесі впровадження системи фінансового контролінгу в корпоративній торговельній мережі необхідно зважати на особливості їх структури та мету діяльності, яка передбачає максимізацію прибутку та досягнення конкурентних переваг. Тому важливо розглядати фінансовий контролінг як сервісно-економічну функцію підтримки управління корпоративною торговельною мережею у таких аспектах: - фінансовий контролінг бере на себе виконання функції управління повністю; - фінансовий контролінг бере на себе виконання функцій управління частково; - фінансовий контролінг забезпечує процес управління відповідним інструментарієм, що дає можливість підвищити якість і ефективність процесу управління[1, с. 214]. Управлінська складова фінансового контролінгу передбачає розробку певних планових показників, моніторингу й контролю їх виконання, що в свою чергу дозволить своєчасно виявляти, виправляти відхилення та запобігати негативні явища. Процес розробки і впровадження системи фінансового контролінгу в корпоративній торговельній мережі необхідно розподілити на наступні етапи: - визначення виду фінансового контролінгу як сервісно-економічної функції підтримки управління; - впровадження системи планування та контролю; - вибір системи показників для визначення ефективності діяльності корпоративної торговельної мережі та впровадження механізму постійного моніторингу за їх значеннями; - формування алгоритму дій з усунення відхилень та нормалізації діяльності [2, с.176]. Впровадження системи фінансового контролінгу в корпоративній торговельній мережі дозволить вирішити наступні проблеми управління: - недосконалість структури та складу внутрішньої звітності структурних підрозділів; - нестача оборотних коштів; - низька оперативність отримання фактичної інформації про конкурентне середовище, поточну діяльність підрозділів і компанії в цілому; - неконтрольована дебіторська заборгованість. На нашу думку, формування системи управління корпоративною торговельною мережею є недоцільним без включення до її складу фінансового контролінгу, основним завданням якого є раціоналізація інформаційних завдань і введення їх у систему управління, враховуючи специфічні інформаційні потреби керівництва торговельної мережі, які мають відповідати місії та визначеній меті підприємства в межах обраної стратегії. Саме контролінг надасть можливість забезпечити, з одного боку, координацію завдань, орієнтованих на планування та контроль в корпоративній торговельній мережі, а з іншого – сервісну підтримку управлінської системи в цілому, що має забезпечити її ефективне функціонування. Список використаних джерел: 1 Карцева В.В. Роль фінансового контролінгу у формуванні сучасної парадигми управління підприємством / В.В. Карцева // вісник Чернігівського державного технічного університету: Фінансові ресурси: проблеми формування та використання. – 2014. - №3 (75) – С. 211-215. 2 Погорєлов І.М. Фінансовий контролінг, як основа ефективного управління фінансами підприємства / І.М. Погорєлов, А.В. Сахно // Сборник научных трудов "Вестник НТУ "ХПИ": Технічний прогрес та ефективність виробництва №34 - Вестник НТУ "ХПИ", 2009. - №34 – С.173-177. 3 Біломістна І.І. Фінансовий контролінг як система ефективного управління діяльністю підприємства / І.І. Біломістна, О.М. Біломістний, Фесенко А.С. // Вісник Університету банківської справи НБУ. – 2014. - № 1(19) – С.64-68. 16

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Solomija Babinska Ivan Franco National Univercity of Lviv ROLE OF FINANCIAL CONTROLLING IN A SYSTEM OF MANAGEMENT OF THE CORPORATE SALES NETWORK In article the essence of financial controlling, its purpose, a problem and functions is opened. It is considered features of the organisation and expediency of introduction of system of financial controlling at the corporate sales network. The necessity of using financial controlling as the function of service and economic support in management system of corporate sales network has been proved.

Лілія Баган Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ Економічний розвиток будь-якої країни світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції «Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй» (ПРООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю. Проблемою оцінки рівня та якості життя населення в Україні та інших країнах світу вчені і практики займаються вже давно. Проте, вчені й досі не дійшли згоди з цілого ряду важливих питань. У першу чергу до них належать: - вибір об’єкта дослідження: індивідуум, домогосподарство або загальна чисельність населення; - вибір компонентів, які необхідно включати в предмет дослідження: людина, навколишнє середовище або соціальна інфраструктура; - інтегральний показник чи система окремих показників, які слід використовувати при оцінці рівня та якості життя населення; - вибір конкретних окремих показників, які необхідно включати в систему показників при оцінці рівня і якості життя населення. Якість життя – узагальнююча соціально-економічна категорія, що представляє узагальнене поняття «рівень життя» та включає в себе не тільки рівень споживання матеріальних благ і послуг, але й задоволення духовних потреб, здоров’я, тривалість життя, умови оточуючого середовища.[1] Дослідженню категорії якості життя населення та проблем її оцінки присвячено наукові праці таких відомих вчених, як В. Геєць, С. Пирожков, Л. Шевченко. В. М. Існує багато підходів до визначення категорії «якість життя». Так, російський дослідник В. Копнов вказує, що якість життя – універсальний та всіма відомий образ того, до чого ми бажаємо прагнути. Однак, походження цього образу невідомо та його зміст складно констатувати. Тому багатомірне поняття якості життя містить наступні складові: екологія; здоров’я; освіта; безпека; житло; зайнятість; економіка; культура, мистецтво, відпочинок; транспорт; громадська активність; суспільне середовище. З урахуванням ціннісних настанов існуючі концептуальні підходи до оцінювання якості життя можна розділити на два основних напрями: 1) об’єктивний підхід: дає змогу визначати якість соціального і фізичного (штучного і природного) навколишнього середовища, в якому люди намагаються реалізувати свої потреби; 2) суб’єктивний підхід: зосередився на розгляді ціннісних установок. Елементами структури якості життя є самопочуття, задоволеність життям, щастя (чи комбінація цих елементів). Одними з таких показників за суб’єктивним підходом є: - Частка осіб віком 18 років і старше, які займаються фізичною активністю не менше 30 хвилин 5 разів на тиждень, %. - Частка населення, яке оцінює свій стан здоров’я як «добрий» та «відмінний», %. - Частка населення, яке скоріше або повністю задоволено своєю освітою, %. - Частка населення, яке почуває себе безпечно у районі свого проживання з настанням темряви, %. - Частка населення, яке ставало жертвами пограбування або фізичного насильства за останні п’ять років, %. - Частка населення, яке повністю (скоріше за все) задоволене проживанням у своєму населеному пункті, %. - Частка населення, яке не задоволене роботою, %. - Частка населення, яке переважно та цілком довіряє певним інститутам влади (Президенту, Верховній Раді, уряду тощо), %. Ці показники є дуже важливими, так як враховують особисту думку індивіда та його самопочуття на певний момент. Також дуже цікаві показники якості життя розраховують у польській статистиці, наприклад: - Частка осіб від 15 років , у яких присутні надмірна вага та ожиріння. - Частка осіб, які палять щодня. - Частка осіб, які володіють іноземними мовами. - Частка осіб, які задоволені способом проведення свого вільного часу. - Частка осіб, які відчувають загрозу дискримінації. - Частка осіб, які задоволені станом рекреаційних та зелених зон. - Частка осіб, які задоволені життям в цілому. Аналіз існуючих підходів до організації моніторингу компонентів якості життя населення України свідчить про необхідність розроблення спеціалізованої системи вимірювання, зорієнтованої на охоплення максимально широкого спектру проблем суспільного розвитку, комплексної і збалансованої з позиції відображення внеску кожного учасника політики якості життя – держави, суспільства, власне громадян. Поняття «якість життя» використовується дуже широко, але воно не має загальновизнаної формалізованої структури і стандартного набору індикаторів. Пріоритети залежать від потреб людей, тісно пов’язані з рівнем соціально-економічного розвитку країн і регіонів, а також від можливості та джерел отримання достовірної інформації. Тому в різних міжнародних індексах використовуються різні критерії та різні методики розрахунку. Узагальнення досвіду свідчить про наявність трьох ключових проблем, які необхідно розв’язати для забезпечення моніторингу оцінки якості життя в Україні: 1) розроблення концептуальних підходів до вимірювання якості життя; 17

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

2) формування системи показників; 3) визначення порядку розрахунку узагальнюючих показників. Список використаних джерел: 1. Вимірювання якості життя в Україні, Аналітична доповідь. Лібанова Е. М., Гладун О. М., Лісогор Л.С. та ін. – К.: 2013 2. Досвід вимірювання якості життя міжнародними організаціями для врахування у процесах моніторингу та планування розвитку. Сітнікова Н.П. – К.: 2012 3. Jakość życia w polsce, Publikacja, Marta Bendowska, Pawel Luty. – 2015 Lilia Bahan Ivan Franko National University of L’viv Statistical evaluation of quality of life The main indicators of quality of life are described. Approaches to assessment of quality of life are showed in thesis. Particular attention is given to indicators which are estimated of subjective approach to definition of quality of life. Some interesting indicators of quality of life which are measured in Poland are described.

Ольга Барабаш Львівський національний університет імені Івана Франка

БАГАТОВИМІРНЕ РАНЖУВАННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ Формування ринкової економічної системи в Україні передбачає її інтеграцію до світового економічного простору. Утвердження в зовнішньому світі, демократизація, ринкові економічні перетворення – це можливо тільки за умов високоефективного механізму функціонування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності загалом, та зовнішньоторгівельної, зокрема, а отже актуальним є визначення рейтингу регіонів держави за показниками зовнішньої торгівлі. Основними поняттями, які застосовують в статистиці зовнішньої торгівлі, є експорт, імпорт, сальдо зовнішньої торгівлі. Експорт – митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України [3, с 300]. Імпорт – митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень. Сальдо зовнішньої торгівлі – різниця між вартістю експорту і імпорту [3, с 300]. У статистиці зовнішньої торгівлі товарами України враховуються всі товари, що додаються до запасів матеріальних ресурсів України або відраховуються з них у результаті їх ввезення (імпорту) у межі, чи вивезення (експорту) за межі її митної території. Україна використовує загальну систему торгівлі, як це рекомендовано методологічними дослідженнями Статвідділу ООН (1998р.) "Статистика міжнародної торгівлі товарами: концепції і визначення". Загалом систему показників оцінки зовнішньоекономічної діяльності можна охарактеризувати за такою схемою.(Див.рис.1) Система показників зовнішньої торгівлі країни

Показники інтегрованості країни до світової системи господарства

Показники структури зовнішньо-торгівельних зв’язків

Показники динаміки зовнішньої торгівлі

Показники результативності зовнішньої торгвлі

Рис.1 Схема функціонування системи показників оцінки зовнішньої торгівлі Джерело: складеноавтором за даними [3]. Основними показниками, які використовують для визначення ступеня залежності економіки від міжнародних економічних відносин, є експортна, імпортна та зовнішньоторговельна квота [5,7,8]. Оскільки зовнішня торгівля це складний економічний процес, то для ранжування регіонів за їх місцем у зовнішньоторгівельній діяльності країни часто використовують інтегральну оцінку. Інтегральна оцінка – це комплексний показник, що характеризує властивість одиниці сукупності в найзагальнішій формі її прояву, враховують сумарну дію значень різних ознак. Зведення множини ознак в одну інтегральну оцінку алгебраїчно представляє собою перетворення вектора ознак у скалярну величину. Таке перетворення називають агрегуванням, і, воно базується на так званій теорії «адитивної цінності» [4, с.12], згідно з якою цінність цілого дорівнює сумі цінностей його складових. Такий підхід реалізовують при визначенні рейтингів на основі експертних оцінок [2, с.12],. Якщо ознаки сукупності Х мають різні одиниці виміру, то адитивне агрегування потребує їх зведення до однієї основи, тобто потрібно їх стандартизувати – вектор первинних значень ознаки xj =(x1, x2, …,xm.) замінюють вектором стандартизованих значень zj =(z1, z2, …,zm.) [1,2]. Переважно інтегральну оцінка Gj визначаєть як середню арифметичну стандартизованих значень ознак zij. :

Gj 

1 m  zij m i 1 .

(1)

Для агрегування нормованих показників, або створення інтегрального індикатора можна використовувати різні методи. Найбільш поширені методи – це середня арифметична (1) або середня геометрична (адитивна або мультиплікативна згортка [1]). Якщо використовують зважені варіанти цих формул, то окремим блоком дослідження є визначення цих ваг. 18

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Для оцінки зовнішньої торгівлі регіонів України використаємо дані Державної служби статистики України. Побудову багатомірного ранжування здійснюватимемо на основі індексу товарності, індексу покриття експорту імпортом, експортної квоти та імпортної квоти регіонів України у 2014 році. На основі інтегральних індексів зовнішньоторгівельної діяльності розрахованих на основі стандартизації способом розмаху варіації (рис. 2) можемо стверджувати наступне: інтегральний індекс зовнішньої торгівлі менший за 0,3 у Львівській (0,266), Київській (0.275) та Чернівецькій (0,295) областях. В Івано-Франківській області, м.Києві, Харківській, Одеській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській, Волинській, Рівненській, Вінницькій, Сумській, Чернігівській, Херсонській областях інтегральний індекс зовнішньої торгівлі регіонів України у 2014 коливався від 0,303 до 0,391. Донецька Миколаївська Запорізька Луганська Кіровоградська Дніпропетровська Полтавська Закарпатська Житомирська Херсонська Чернігівська Сумська Вінницька Рівненська Черкаська Волинська Хмельницька Тернопільська Одеська Харківська м.Київ Івано-Франківська Чернівецька Київська Львівська

0,86 0,672 0,653 0,63 0,625 0,573 0,473 0,47 0,459 0,391 0,39 0,388 0,383 0,376 0,361 0,361 0,356 0,336 0,336 0,326 0,321 0,303 0,295 0,275 0,266 0

0,2

0,4

0,6

0,8

Рис. 2. Інтегральні індекси зовнішньоторгівельної діяльності регіонів України у 2014 році Джерело: розраховано автором за даними [6] Індекс зовнішньої торгівлі регіонів України у 2014 з помірними значеннями (від 0,45 до 0,63) зафіксовано у Житомирській, Закарпатській, Полтавській, Дніпропетровській, кіровоградській та Луганській областях. Найвищі значення інтегрального індексу зовнішньої торгівлі регіонів України, розрахованого на основі стандартизації за розмахом варіації у 2014 були у Запорізькій (0,653), Миколаївській (0,672) та Донецькій (0,86) областях. Список використаних джерел 1. Григорук П. М. Методи побудови інтегрального показника / П. М. Григорук, І. С. Ткаченко // Бізнес-Інформ. – 2012. – №4 (411). – С. 34-38. 2. Єріна А.М. Статистичне моделювання і прогнозування. Навч. посібник. / А.М. Єріна– К.: КНЕУ, 2001. – 170с. 3. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С.- К.: Освіта України, 2012. – 300с. 4. Ильяшенко С.Н. Составляющие экономической безопасности предприятия и подходы к их оценке / С.Н. Ильяшенко // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №3 (21). – С.11-20. 5. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів: Підручник. - Львів: Світ, 1995. – 328 с. 6. Офіційний сайт Державної служби статистики. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 7. Рум’янцев А.П.; Рум’янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність.-К.: Центр навчальної літератури,2004. – 384с. 8. Статистика зовнішньої торгівлі /В.С.Михайлов, Л.А.Жаворонкова. та ін. -Київ: НДІ статистики,1997. – 217с. Olha Barabash Ivan Franko National University of L’viv MULTIDIMENSIONAL RANKING REGIONS OF UKRAINE IN TERMS OF FOREIGN TRADE The study describes the main indicators of foreign trade regions, multidimensional ranking method based on them. Based on the marketability index , the index of export coverage import, export quotas and import quotas each region of Ukraine set the integral index and presented their rating in 2014.

Олена Баран Львівський національний університет імені Івана Франка

СКОРИНГОВІ МОДЕЛІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ Вітчизняна банківська система, як одна із найбільш чутливих до змін у зовнішньому середовищі сфер бізнесу, упродовж останніх років зазнала значних втрат. Варто зазначити, що кризові явища у банківському секторі України зумовлені як об’єктивними причинами, так і непродуманою політикою регулятора, що призвело до посилення кредитного дефіциту у національній економіці. Масовий відтік депозитів через побоювання громадян втрати своїх заощаджень став квінтесенцією поглиблення банківської кризи в Україні. 19

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Стрімка девальвація національної валюти для багатьох позичальників унеможливила повернення кредитів, що свідчить про істотні прогалини у системі хеджування валютних ризиків та управління ними. Водночас зволікання з вирішенням питання щодо реструктуризації зобов’язань фізичних осіб за кредитами, наданими в іноземній валюті постійно ускладнює ситуацію на вітчизняному кредитному ринку, оскільки чим вище курс іноземної валюти, тим гірша ситуація з обслуговуванням боргу. Важливість питань управління кредитними ризиками та проблемними активами банків в ринковій економіці отримало відображення у низці праць вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків. Зокрема, значний вклад у розкриття цієї проблеми зробили: О. Барановський, I. Бучко, В. Геєць, О. Дзюблюк, А. Камінський, Е. Кейд, О. Лаврушин, В. Міщенко, Е. Морсман, Л. Примостка, П. Роуз та інші вчені. Проблеми кредитування в Україні жваво обговорюються в медіа та політичних колах, чимало дискусій щодо подолання банківської кризи розгортається серед науковців. В той час як офіційна статистика НБУ вражає значущістю проблеми: cтаном на 01.02.2016 року частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів, наданих платоспроможними банками, складає 22,8%. Частка прострочених кредитів, наданих нефінансовим корпораціям (підприємствам корпоративного сектора), станом на кінець січня 2016 року складає 19,9 % (165 456 млн грн з 827 564 млн грн). З метою запобігання подальшого поглиблення кризи кредитної сфери вважаємо необхідним дослідити актуальність впровадження удосконаленої скорингової системи як провідного засобу ризик-менеджменту, що збільшить ефективність кредитування фізичних осіб з мінімальними затратами часу на опрацювання клієнтських заявок. Термін скоринг походить від англійського слова «score», що означає кількість балів отриманих в грі. При оцінці ризику потенційного позичальника – фізичної особи їй виділяють низку характеристик, за які надають певну кількість балів. Чим більше балів – тим меншим є ризик (і більше шансів отримати кредит). Таким є найпростіше пояснення концептуальної сутності скорингового підходу [1]. У практиці господарювання під скорингом розуміють сукупність статистичних методів, які призначені для впорядкування множини об’єктів за допомогою оцінки їх атрибутів. Скорингова технологія передбачає побудову скорингової функції, впорядкування множини об’єктів або розбиття її на класи з метою прийняття обґрунтованого рішення. Розглянемо скоринг та скорингову технологію в контексті інструментарію управління кредитним ризиком. У сфері кредитування скоринг являє собою систему, яка привласнює кожному позичальнику скоринговий бал, який в числовій формі відбиває рівень ризику позичальника. Сам скоринговий бал формується на основі різноманітних характеристик позичальника. Такими характеристиками [3, c. 198] виступають, зазвичай: - соціально-демографічні характеристики (вік, освіта, шлюбний статус, приналежність до певної соціальної групи, регіон проживання, тощо); - професіонально-кваліфіційні характеристики (стаж роботи на останньому місці роботи, посада, сукупний досвід роботи тощо); - характеристики добробуту (величина та структура доходів, наявність рухомого та нерухомого майна тощо); - поведінкові та інші характеристики (повернення кредитів в минулому, наявність та тип протермінування). На наш погляд, використання технології кредитного скорингу з метою управління портфелем проблемних кредитів є суттєвою конкурентною перевагою. Зниження витрат на стягнення і, особливо, скорочення терміну прийняття рішення дає змогу банку оперативно управляти проблемними кредитами і, частково, запобігати їх появі. З метою успішного впровадження технології використання кредитного скорингу для роботи з проблемною заборгованістю необхідно [2, с. 180]: а) запровадити первинну систему скорингу – скоринг кредитоспроможності; б) використовувати для аналізу та скорингу інформацію із зовнішніх джерел «чорні» списки, бюро кредитних історій і т.п.; в) напрацювати й зберегти статистичні дані щодо роботи з проблемною заборгованістю в період економічного зростання і в кризових умовах. Основний принцип під час побудови скорингової системи є припущення, що майбутній клієнт комерційного банку в перспективі буде вести себе так, як сьогодні існуючий клієнт. Використання скорингу як одного з головних інструментів в управлінні ризиками кредитних операцій визнано в світі як одне з найефективніших. При цьому рівень даної ефективності варіюється в залежності від факторів, що враховуються в ній. Однак, розроблені скорингові моделі потребують постійного вдосконалення у зв’язку з появою нових факторів, що впливають на кредитний ризик банків. Скорингова модель дає можливість банку на основі класифікації та визначення характерних ознак надійних, ненадійних та безнадійних клієнтів щодо погашення кредитної заборгованості, що отримані за допомого аналізу кредитних історій попередніх позичальників, визначити, якої величини є ймовірність того, що конкретно взятий позичальник поверне кредит у визначений термін. Крім того, в розвинених країнах кредитний скоринг використовується з метою: - прискорення процедури оцінки позичальника; - зменшення обсягу неповернутих позик, зниження рівня сформованих резервів під можливі втрати за кредитними зобов’язаннями; - створити централізоване нагромадження даних про позичальників, - швидко і якісно оцінити динаміку змін позичкового рахунку кожного конкретного клієнта та кредитного портфеля в цілому [4, c.166]. Варто відзначити, що скорингові технології є потужним інструментарієм кредитного ризик-менеджменту, який може бути ефективно використаний на різних етапах взаємовідносин між позичальником та кредитором. Для банку важливим є питання знаходження оптимальної комбінації скорингу з іншими складовими кредитного ризик-менеджменту – такими як перевірки за різними системами протидії шахрайству, верифікацією, запитами кредитних звітів тощо. Отже, у вітчизняних умовах, на наш погляд, існує необхідність у використанні скорингових моделей оцінки кредитоспроможності потенційного позичиальника з урахуванням уже існуючого досвіду та практики зарубіжних країн. Це повинно дати змогу сформувати необхідне підґрунтя для інтенсифікації економічного зростання та формування на цій основі інноваційної моделі розвитку національної економіки України.

20

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Список використаних джерел: 1. Anderson, R. A., 2007. The Credit Scoring Toolkit: Theory and Practice for Retail Credit Risk Management, Oxford University Press: UK 2. Бучко І.Є. Скоринг як метод зниження кредитного ризику банку / І.Є.Бучко // Вісник УБС НБУ: збірник наукових праць – Київ, 2013. – С. 178-182 3. Камінський А. Б., Писанець К. К. Скорингові технології у кредитному ризик – менеджменті / А.Б. Камінський, К. К. Писанець // Бізнес-Інформ. – 2012.– № 4. – С.197-201. 4. Щодо питання скорингу при наданні роздрібних банківських кредитів у сучасних економічних умовах України / А. М. Харченко // Вісник Університету банківської справи Національного банку України . – 2014. – № 2. – С. 165–168 Olena Baran Ivan Franko National University of L’viv SCORING MODELS AS A TOOL FOR EFFECTIVE MANAGEMENT OF BANKING RISKS The article deals with the problem of scoring model usage for effective banking risks management. The author summarize the nature and value of credit scoring in preventing credit risk of the bank. The basic requirements for scoring systems, with emphasis on types of credit scoring and benefits of scoring models. The author describes the main advantages and limitations of scoring models.

Лілія Белей Львівський національний університет імені Івана Франка

ОФШОРНІ ЗОНИ: НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ ЧИ ЗАСІБ ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ? Стрімкий розвиток зовнішньоекономічних відносин, підвищення інвестиційної активності, недосконалість судової та правоохоронної системи є основною передумовою того, що в сучасних умовах ринкового середовища все частіше в розподілі світового капіталу головну позицію займають офшорні зони. Офшорні зони є предметом досліджень багатьох як вітчизняних так і зарубіжних вчених. Детально з цим питанням можна ознайомитись в працях: Бозуленка О.К. [1], Зоріної О.І. [2], Косе Д.Д. [3], Костишиної О. Я. [4], Мірошніченка О.В. [5], Пешка А.В. [6] та багатьох інших відомих науковців. Незважаючи на численні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених вивченню теоретичних аспектів функціонування офшорних зон, це питання і зараз потребує подальшого вивчення та аналізу. Тому, необхідно відобразити усі переваги та недоліки діяльності офшорних зон, а також дослідити причини відмивання грошей вітчизняними компаніями з використанням таких зон. Для подальшого вирішення окресленої проблеми потрібно, передусім сформулювати визначення офшорної зони. Як зазначає А.В. Пешко, слово «офшор» походить від англійського «offshore» – «поза берегом», тобто «той, що знаходиться на деякій відстані від берега», і означає території, на яких діє пільговий режим оподаткування [6, с. 235]. Згідно Д.Д. Косе «офшорна зона - це один із видів вільно економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високого рівня банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання та ін.» [3, с. 18]. О.К. Бозуленко визначає офшорні зони (або податкові гавані) як специфічний інструмент стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних територій, економічний ефект якого базується на явищі зростання державних доходів завдяки розширенню податкової бази та мінімізації величини податкового навантаження [1, с. 51]. На основі опрацьованих джерел [1 - 6] зазначаємо, що офшорна зона – це держава або її особлива частина, на території якої для нерезидента країни діють особливі правила реєстрації і діяльності, а також занижені або взагалі відсутні податки (замінені на щорічний збір). Сьогодні світову економіку неможливо уявити без офшорного бізнесу. Для мінімізації податків, збільшення прибутку і захисту свого капіталу офшорні зони використовують підприємці практично в більшості країн. Україна – не виняток, крім того, вітчизняні підприємці перебувають серед лідерів за кількістю створених офшорних компаній. І як наслідок державний бюджет несе збитки, не доотримуючи значні суми податків [5, с. 88]. Єдиного списку офшорних зон не існує, роботу по контролю за офшорними зонами ведуть як Міжнародний валютний фонд (МВФ), так і центральні банки різних країн світу. В Україні також здійснюється контроль за офшорними зонами, їх список міститься у розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23 лютого 2011 р. №143 – р [7]. Чим ж так приваблюють офшорні зони вітчизняних підприємців? Дати відповідь можна проаналізувавши вигоди компанії, що реєструє свій бізнес в офшорній зоні. Основними такими вигодами є: а) спрощена процедура реєстрації компанії в офшорній зоні; б) конфіденційність власників; в) низькі ставки податків; г) відсутність обмежень по операціях з валютою; д) низький рівень статутного капіталу; е) спрощена форма звітності; є) економічна стабільність країн – офшорів тощо. Справді офшорна зона - це вигідна платформа для одержання надприбутків багатьма компаніями. В першу чергу це пов’язано з тим, що в країнах-офшорах існує сприятливе податкове середовище. Тому найпоширеніші схеми відмивання коштів пов’язані саме з операціями по виведенню грошей за кордон з використанням офшорних зон. Розглянемо одну з таких схем. Наприклад, українська компанія реєструє офшорну компанію на Багамах. Потім укладає з цією компанією контракт на постачання продукції. Далі відвантажує товар за низькою ціною, а офшорна компанія в свою чергу збуває товар дорожче. Таким чином різниця залишається в офшорі без сплати податків в Україні. Така ситуація негативно впливає на економіку України, адже податки, які б мали потрапити до держбюджету опиняються закордоном. А дефіцит бюджету тягне за собою недофінансування як сфери економіки, так сфери освіти, медицини, не отримують належних їм коштів і місцеві бюджети тощо. Іншими словами, відбувається відтік капіталу з країни. Щоб якось 21

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

стабілізувати ситуацію, Україна позичає кошти, яких не вистачає економіці, у МВФ і Світового банку, і, як це не парадоксально, ці кошти рівні сумам, що різними схемами були переведені в офшори. Останнім часом цілі використання офшорних компаній трохи змінилися. Так, якщо раніше офшор був необхідний, в основному, для вивозу капіталу, то тепер він виступає досить ефективним інструментом стабілізації платежів, регулювання ціни експортно-імпортних контрактів, самофінансування, продажу авторських прав, оплати валютних контрактів на території України, передачі устаткування в лізинг, наймання персоналу, постачань давальницької сировини, купівлі нерухомості закордоном [8, с. 37]. Необхідним є застосування законодавством жорсткіших заходів щодо моніторингу та контролю офшорного фінансового сектора, запровадження проти країн і компаній спеціальних штрафів та серйозних санкцій у випадках порушення встановлених правових норм щодо боротьби з незаконними фінансовими операціями з відмивання грошей і кримінальних прибутків [9, с. 20]. Підсумовуючи результати дослідження, можна зробити висновок, що бізнес з використанням офшорних зон є невід’ємною частиною світової економіки . Проте, на сьогодні офшоризація, незважаючи на всі свої переваги, стала одним з найбільших каналів виведення фінансових ресурсів, що справляє негативний вплив на економіку країни. Перспектива подальших досліджень полягатиме у висвітленні методів запобігання відмиванню грошей за допомогою офшорних схем, розробленні шляхів вдосконалення судової, правоохоронної та фіскальної систем, що забезпечить передумови для ведення бізнесу в прозорому та конкурентоспроможному середовищі. При цьому важливим є залучення до цього процесу світової спільноти з метою створення єдиної законодавчої бази, що дасть змогу врегулювати діяльність компаній в офшорних зонах, а це в свою чергу стане підґрунтям для скорочення відпливу капіталу, який так необхідний нашій країні в умовах сьогодення. Список використаних джерел: 1. Бозуленко О.К. Роль офшорної фінансової діяльності у світовій фінансовій системі / О.К. Бозуленко // Економіст. – 2010. - №1. – С. 51 - 53. 2. Зоріна О.І. Фінансово-правове (податкове) регулювання використання офшорів у господарській діяльності юридичних осіб: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.І. Зоріна. - К. - 2009. - 18 c. 3. Косе Д.Д. Місце правового режиму оподаткування офшорної території у сфері регулювання економічних відносин / Д.Д. Косе // Часопис Київського університету права. – 2008. - №1. – С. 18 - 21. 4. Костишина О.Я., Плохих В.В. Сучасні тенденції розвитку офшорних зон. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/ 15_NPN_2009/Economics/46815.doc. htm. 5. Мірошніченко О.В. Використання офшорних механізмів ухилення від сплати податків серед загроз економічній безпеці України / О.В. Мірошніченко // Вісник економічної науки України. – 2011. – № 1. – С. 88 - 94. 6. Пешко А.В. Офшорний бізнес, як складова світової економіки / А.В. Пешко // Держава і регіони. – 2006. – №3. С. 233 236. 7. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23 лютого 2011 р. №143 – р. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/143-2011-р 8. Бабонін В.Б Міжнародний досвід ведення і регулювання офшорного бізнесу / В.Б. Бабонін // Фінансовий ринок України. –2006. – №2. – С. 34 - 41. 9. Полотенко Д.В. Вільні економічні зони в контексті регулювання економіки / Д.В. Полотенко // Фінанси України. – 2010. – № 11. – С. 18 - 25. Liliia Belei Ivan Franko National University of L’viv OFFSHORE AREAS: A NECESSARY CONDITION FOR DEVELOPMENT OR THE WAY TO LAUNDER MONEY? We have analyzed the latest researches and publications related to the issue of offshore areas, highlighted the concept of the offshore zone. We have analyzed the benefits of the domestic companies which register their business in the offshore zones, both positive and negative sides related to the activities of these companies. We have investigated the influence of the offshore schemes on the economy. Also, we have proposed the main ways of improvement and regulation of the offshore companies.

Андрій Бий Львівський національний університет імені Івана Франка

НЕОБХІДНІСТЬ УПРАВЛІННЯ В МАКРО І МІКРО ЕКОНОМІЧНИХ РІВНЯХ ТА СПЕЦИФІКА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ Управління – це група дій (планування, організація, мотивація, контроль) скерованих на засоби організації (людський, фінансовий, предметний, інформаційний), які використовуються з метою отримання поставлених цілей організації. Управління є головною характеристикою динаміки систем організації. Існує багато підходів до ідентифікації і аналізу управління. На практиці розрізняють чотири головні методи аналізу управління. Змістовний аналіз управління вимагає аналізу в загальному економічному контексті і соціальному з процесом виробництва, промислової діяльності і господарства. Організаційний аналіз управління вирізняє чотири етапи і функції процесів управління з метою систематизувати ті функції (від планування до управління) або проаналізувати як основу для прийняття циклу управління. Завдяки організаційному аналізу вирізняємо відділи, які є у процесі управління, і впорядковуємо їх за співпрацею. Технологічна характеристика управління належить інформаційних аспектів і є зазвичай пов’язана з можливостями застосування покрокових методів і моделей, до раціоналізації процесів прийняття рішення. Належить до цього використання математичних методів, методів стратегічного аналізу. Рівень макро- це рівень економіки, цілий економічний комплекс. Належить підкреслити, що на макро рівні, процеси управління мають загальний економічний характер. Цей рівень включає в себе формулювання цілей, стратегій, політики на рівні економічного та соціального розвитку рівня суспільства, полягає на в моніторингу економічної, секторної і регіональної програми, на підставі спільної статистичної інформації, підприємств, інститутів. Кожний сектор економіки, підприємство, деякі організації мають свою специфіку управління. 22

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Моніторинг підприємств дає змогу також підвищити якість аналізу і прогнозу загальноекономічних процесів на регіональному рівні, поглибити цей аналіз за рахунок визначення фактичного й очікуваного індексу бізнес-клімату в країні, по галузях і регіонах; своєчасно виявляти диспропорції в економіці, причини їх появи і вживати заходів щодо їх усунення і запобігання їм; місцевим органам державного управління вносити на розгляд Уряду більш аргументовані пропозиції щодо вирішення гострих соціально-економічних проблем. Крім того, обласним органам виконавчої влади завдяки моніторингу підприємств простіше оцінити економічну кон’юнктуру в регіоні, відстежувати та прогнозувати динаміку і тенденції фінансово-господарської діяльності підприємств області, зіставляти їх з макроекономічними показниками по країні, виявляти та усувати чинники, що справляють негативний вплив, та забезпечувати розроблення й ухвалення оптимальних управлінських рішень з проблемних питань, які стосуються соціально-економічного розвитку регіону. На рівні макро аналізуємо попит і пропозиції праці, їх становище в усій економіці, а також таку проблему як безробіття. Статистика місячної вартості праці на одного працівника, у відповідній сфері.

Рис. 1. Оплата праці у Польщі Джерело: складено автором Оплата праці у Польщі: мінімальна місячна оплата з 1 січня 2016 року становитиме 1850 злотих, вартість години праці – 11,56 злотих, водночас в Україні – мінімальна місячна оплата з 1 січня 2016 року – 1550 грн, а вартість години праці – 9,29 грн. На мікро рівні, дрібних підприємств, щораз більш важливішим стають організаційні процеси управліня. існують різні форми організації господарювання на рівні мікроекономіки і відповідно функціонують різні організаційні види господарюючих суб'єктів: - фізичні особи окрема людина чи сім'я; - юридичні особи підприємства. Специфіка державного регулювання підприємництва залежить від типу економічної системи і відповідної економічної ролі держави, моделі національної економіки, національних традицій підприємництва, соціально-політичної ситуації, специфіки економічного розвитку і тих цілей, які ставить перед собою держава. Відповідно до цього держава може бути: - гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай несприятливе середовище для нього; - пасивним спостерігачем, який не протидіє, але водночас і не сприяє розвитку підприємництва; - прискорювачем підприємницького процесу завдяки активному пошуку та реалізації ефективних форм і методів залучення нових економічних агентів у підприємницьке середовище. Саме в цьому напрямі має розвиватися державне регулювання підприємництва в Україні. Мікроекономічна політика в умовах перехідної національної економіки — це система державних заходів, спрямованих на становлення і розвиток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які визначають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту. Складовими державного регулювання мікро рівня національної економіки є: роздержавлення і управління процесами приватизації; антимонопольна політика і створення конкурентного середовища; формування ринкової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; формування дієвого організаційногосподарського механізму крупного підприємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства (фірми) і підтримання інноваційної компоненти підприємництва; управління державним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпечує споживання і нагромадження. Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, грошово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) повинно сприяти посиленню господарської самостійності й активності підприємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме державне регулювання, напрями та інструменти, стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній ринковій системі. 23

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Список використаних джерел: 1. Дорогунцов С. І., Гош О. П. Політична економія: науковий курс. — К.: Оріони, 2004. — С. 402–435. 1. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — Вид 2-ге, доопрац. і допов. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 210-250, 380-389. 2. Завгородня О. О., Лебедєва В. К, Летуча О. В. та ін. Державне регу-лювання економіки. Частина І: Опорний конспект лекцій. — Дн-ск: НМетАУ, 2004. — С. 76-94. 3. Курс экономической теории. Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика, основы национальной экономи-ки: Учебное пособие / Руководитель авторского коллектива и научный редактор проф. А. В. Сидорович. — М: МГУ им. М. В. Ло-моносова. Издательство «ДИС», 2007. — С. 646-710. 4. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и по-литика: В 2 т.: Пер. с англ.— М: Республика, 1992. — Т. 1. — Гл. 7. — С. 108-113. 5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. — К.: Атіка, Ельга — Н., 2000. — С. 296-328. 6. Национальная экономика.: Учебник / Под общей ред. акад. РАЕН А. Шульги. — М: Изд-во Рос. Экон. Акад., 2002. — С. 473-500. 7. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. — К.: Вища школа, 2003. — С. 190–203, 246–707. 8. Теория и практика переходной экономики: микроэкономический аспект / Под ред. В. В. Герасименко. — М.: ТЕИС, 1997. — С. 107– 109, 117. 9. Экономика переходного периода: учебное пособие / Под ред. В. В. Радаева, А. В. Бузгалина. — М.: Изд-во МГУ, 1995. — С. 345– 375. 10. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання, 2006. — С. 259–289. 11. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. — Київ: Центр навчальної літератури, 2006. — С. 650–668. Andrii Byi Ivan Franko National University of L’viv NEED TO MANAGE AT THE MACRO AND MICRO ECONOMIC LEVEL AND SPECIFIC DECISION Distribution management functions and decision stages - the two main management processes that are linked, but above all in different conditions, as well as in solving various problems of governance.

Ліана Бордун Львівський національний університет імені Івана Франка

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ На сучасному етапі розвитку економіки формування централізованих фінансових ресурсів у вигляді доходів створюється, в основному, завдяки податковим надходженням. Основним джерелом наповнення Зведеного бюджету України являються саме непрямі податки. Вони встановлюються до цін товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки. Їх розмір для окремого платника прямо не залежить від величини його доходів. Держава використовує непрямі податки як регулятор цін, впливаючи на платоспроможний попит населення та на рівень споживання в суспільстві. Значна роль в реалізації політики стабілізації державних фінансів належить непрямим податкам. Якщо при економічному спаді зростає роль непрямих податків, що дає можливість закріпити і стабілізувати базу оподаткування, то при економічному зростанні, навпаки, прямі податки набувають домінуючого фіскального впливу [1, с.159]. За економічною сутністю головними видами непрямих податків є податок на додану вартість (далі – ПДВ), акцизний податок і мито, що становлять важливу частину централізованих грошових фондів і використовуються для здійснення видатків держави. Встановлюючи певні ставки ПДВ, держава впливає на попит споживачів, оскільки може стимулювати його в період кризи чи сприяти зростанню попиту в період надмірного піднесення економіки. За допомогою акцизного податку держава зменшує споживання шкідливих для населення товарів, а також оподатковує товари розкоші, споживачі яких спроможні сплатити ці податки. Стягуючи мито, регулюються експортно-імпортні операції, орієнтовані на стимулювання експорту і захист національних товаровиробників від конкуренції імпортованих товарів. Зміна податкових надходжень безпосередньо впливає на розмір доходів держави, оскільки саме за рахунок основних видів податків утворюється найбільша частка доходів Зведеного бюджету України. Непрямі податки активно використовуються у формуванні бюджетних ресурсів держави як ефективний інструмент фіскальної політики, що дає змогу державі вирішувати проблеми фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. ПДВ відіграє найважливішу роль при формуванні доходів Зведеного бюджету держави серед усіх видів непрямих податків. Широке застосування ПДВ зумовлене головними його перевагами, серед яких є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання, а інша його частина використовується на нагромадження. Велика база оподаткування ПДВ сприяє значному зростанню доходів держави від податків на споживання [2, с.30]. Важливим напрямом у справлянні ПДВ є його зменшення. Згідно з Податковим кодексом України( далі – ПКУ)[3] з 01.01.2014 року ставки по ПДВ та податку на прибуток мали становити 17% та 16% відповідно. Проте, ВРУ перенесла зниження ставки по ПДВ з 20% до 17% на 2015 рік і знизила ставку податку на прибуток з 19% до 18%, замість раніше передбачених ПКУ 16%. Таке рішення обумовлено тим, що різке зменшення ставок податків скоротить доходи Зведеного бюджету країни на суму близько 30 млрд. грн.. Водночас, податкова політика держави має сприяти поступовому зменшенню тінізації економіки. З метою вдосконалення податкової системи та забезпечення стабільного економічного зростання в Україні у 2010 році була розпочата податкова реформа, яка передбачає засновування заходів щодо справляння непрямих податків. Серед основних напрямів справляння ПДВ варто виділити: - удосконалення механізму сплати ПДВ та його бюджетного відшкодування шляхом покращення системи адміністрування податку; - зменшення кількості пільг зі сплати податку; 24

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

- удосконалення процедури подання платниками податку в обов’язковому порядку податкової звітності в електронному вигляді [4,с.185]. - Удосконалення справляння акцизного податку повинно здійснюватись шляхом: - підвищення частки акцизного податку в ціні реалізованих підакцизних товарів за рахунок збільшення його ставок з метою зменшення споживання таких товарів; - поступового наближення контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів відповідно до принципів ЄС; - забезпечення виконання єдиних підходів в оподаткуванні ввезених та вироблених в Україні товарів [5, 98]. - Останнім, проте не менш важливим напрямом вдосконалення непрямого оподаткування є митне регулювання, напрямами вдосконалення якого є: - захист українських виробників від негативного впливу імпортованої продукції внаслідок застосування різних видів мита та покращення роботи митних органів; - встановлення визначеної межі митної вартості для нарахування митних платежів з окремих видів товарів; - наближення митного законодавства України відповідно до вимог СОТ з урахуванням економічних інтересів держави та досягненням завдань зовнішньоекономічної інтеграції. Подальше вдосконалення непрямого оподаткування неможливе без з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, яка розпочалась з прийняттям Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»[6]. Конкретними заходами для України є наближення регулювання з питань ПДВ до вимог ЄС, а саме скорочення переліку пільгових операцій та перехід до диференційованої шкали ставок. Подальше вдосконалення механізму справляння акцизного податку є невід’ємним заходом зменшення споживання підакцизних товарів та сприяння контролю за виробництвом та обігом таких товарів відповідно до принципів ЄС. Сприяння реалізації цих заходів відбувається за рахунок підвищення ставок акцизного податку, зокрема збільшення ставки акцизного податку на спирт етиловий, тютюнові вироби тощо. В свою чергу митне регулювання характеризується схваленням «Прогресивного плану адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [7]. Цей план передбачав подальший розвиток митного законодавства України відповідно до міжнародних інструментів та стандартів, які розроблені ЄС та іншими організаціями, впровадження сучасних технологій митного контролю, з метою захисту українських товаровиробників, а також внесення змін до митного законодавства з метою розвитку прозорого торговельного середовища. Отже, напрямами вдосконалення системи непрямого оподаткування в Україні є: скорочення переліку пільгових операцій з ПДВ та перехід до диференційованої шкали ставок податку, подальше сприяння підвищенню ставок акцизного податку з метою зменшення споживання підакцизних товарів, а також розвиток митного законодавства України відповідно до стандартів, розроблених міжнародними структурами. Використання зарубіжного досвіду у регулюванні вітчизняного непрямого оподаткування сприятиме стабілізації економічного зростання та поступовій інтеграції держави в європейську спільноту. Список використаних джерел: 1. Крисоватий А.І. Теоретико-організаційні домінанти та практика реалізації податкової політики в Україні – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 371 с. 2. Добрик Л.О. ПДВ в Україні: проблеми адміністрування та напрями удосконалення / Л.О Добрик, А.А Литовченко // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. – №14. – 34 с. 3. Податковий кодекс України: Закон України 02.12.2010 р. №2755-IV // Відомості Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 4. Шкарупа О.В. Аналіз проблем та напрямків удосконалення системи оподаткування в Україні / Шкарупа О.В. // Механізм регулювання економіки. – 2010. – №1. – С.185-191. 5. Чередниченко О.М. Непряме оподаткування в Україні на шляху інтеграції до Європейського союзу / Чередниченко О.М. // Фінанси України. – 2007. – №7. – С.98-104. 6. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 р. № 1629-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1629-15 7. Прогресивний план адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: від 09.03.2010 р. №6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://shev.gov.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5164&Itemid=262 Liana Bordun Ivan Franko National University of L’viv DIRECTIONS OF IMPROVEMENTS INDIRECT TAXATION IN UKRAINE In theses examines the features of indirect taxation in Ukraine. Investigated its role in the formation of consolidated state budget and offered the basic directions of improvements indirect taxation in Ukraine.

Марта Боса Львівський національний університет імені Івана Франка

ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС Стратегічним пріоритетом для України є інтеграції до ЄС, у зв’язку з цим покращення транскордонного співробітництва набуває особливого значення. Для України транскордонне співробітництво із країнами ЄС відіграє важливу роль, так як, за умови ефективного здійснення, спонукає до прискорення процесів інтеграції. Транскордонне співробітництво набуває все більшого значення для розвитку багатьох регіонів країни, оскільки воно дає змогу поєднувати можливості та ресурси прикордонних територій суміжних держав для вирішення спільних проблем та соціально-економічного розвитку територій. Відповідно до формулювання, зафіксованого в Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади (1980 p.), транскордонне співробітництво – це будь-які дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або владами, які 25

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

перебувають під юрисдикцією двох або кількох держав і укладання з цією метою необхідних угод або досягнення домовленостей [1, c.36]. Суб'єкти транскордонного співробітництва — територіальні громади, їхні представницькі органи, місцеві органи виконавчої влади України, що взаємодіють із територіальними громадами та відповідними органами влади інших держав у межах своєї компетенцїї, встановленої чинним законодавством та угодами про транскордонне співробітництво [2]. Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо транскордонного співробітництва місцевих і регіональних влад в Європі”, виданих Радою Європи, основоположним принципом транскордонного співробітництва є створення зв’язків та договірних відносин у прикордонних зонах з метою пошуку спільних рішень ідентичних проблем. Усі законодавчі акти ЄС щодо транскордонного співробітництва, можна розділити на дві групи: – документи, що регулюють прикордонне співробітництво всередині ЄС, тобто між країнами – членами ЄС; – документи, які регулюють фінансові інструменти ЄС для прикордонного співробітництва між ЄС та сусідніми країнами. Транскордонне співробітництво є одним з інструментів прискорення процесів наближення рівня життя населення прикордонних регіонів до середньоєвропейського та забезпечення вільного переміщення людей, товарів і капіталів через кордон. Таке співробітництво сприяє об'єднанню зусиль суб'єктів транскордонного співробітництва для розв'язання спільних проблем прикордонних регіонів, здійсненню євроінтеграційних заходів на регіональному рівні. Транскордонне співробітництво сприяє: – зміцненню взаємної довіри та безпеки; – активізації торговельно-економічного співробітництва; – залученню іноземних інвестицій для реалізації спільних проектів; – спільному використанню енергетичних ресурсів; – виробленню спільної стратегії охорони довкілля; – розвитку транспортної та прикордонної інфраструктури; – взаємодії у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організованою злочинністю; – ефективному використанню людських ресурсів шляхом створення спільного ринку праці; – поглибленню культурних та комунікаційних зв'язків; – розвитку туризму; – боротьбі з наслідками стихійних лих та екологічних катастроф (паводки, землетруси й т. п.) [3,ст.462]. Цілями спільних форм транскордонного співробітництва України з ЄС постають розвиток прикордонної торгівлі, реалізація проектів у галузі туризму, екології, спорту і культури для вирівнювання якості життя населення прикордонних регіонів, стабільного розвитку та відкриття перспективи економічної інтеграції Таким чином,транскордонне співробітництво є першим кроком до більш поглибленої європейської інтеграції України. Цілями спільних форм транскордонного співробітництва України з ЄС постають розвиток прикордонної торгівлі, реалізація проектів у галузі туризму, екології, спорту і культури для вирівнювання якості життя населення прикордонних регіонів, стабільного розвитку та відкриття перспективи економічної інтеграції. Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів. Це зумовлено існуванням спільних кордонів із країнами, які вже є членами Європейського Союзу. Для України роль транскордонного співробітництва з країнами-членами ЄС визначається можливістю прискорення процесів підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій до середньоєвропейського, а також через сприяння мобілізації місцевих ресурсів та їхньому ефективному використанню. Список використаних джерел: 1. Журба І. Є. Економічна природа транскордонного співробітництва / І. Є. Журба // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – Хмельницький. – 2012. – № 4. Т. 2. 2. Закон України “Про транскордонне співробітництво” від 24.06.2004 року № 1861. 3. Варналій З. С. Проблеми та пріоритети консолідації регіонів України / З. С. Варналій // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки: Монографія / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2006. – 576 с. Marta Bosa Ivan Franko National University of L’viv CROSS-BORDER COOPERATION OF UKRAINE AND COUNTRIES-MEMBERS OF EU The paper analyzes the characteristics and prospects of economic relations between Ukraine and the EU member states; turns the current state of cross-border economic cooperation between Ukraine and the EU Member States and importance for economic development; describes the prospects for the development of cross-border cooperation between Ukraine and the EU member states.

Віта Браєр Львівський національний університет імені Івана франка

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ SWOT-АНАЛІЗУ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ Актуальність даної проблематики визначається тим, що сучасним організаціям, які розвиваються в нестабільних умовах зовнішнього середовища, необхідні попередній аналіз власної діяльності та можливість передбачати зміни зовнішнього середовища, оскільки це є неодмінною умовою для подальшого вироблення послідовності дій щодо постановки цілей, формування стратегій та їхньої реалізації. У 1963 році в Гарварді на конференції з проблем бізнес політики проф. K. Андревіс вперше публічно озвучив акронім SWOT, який полягав у виявленні сильних (Strength) і слабких (Weakness) сторін внутрішнього середовища, а також можливостей (Opportunities) і загроз (Threats) зовнішнього середовища організації [1]. З 60-х років і до цього дня SWOT-аналіз широко застосовується в процесі стратегічного планування, як метод систематичного аналізу, що полегшує зіставлення зовнішніх загроз і можливостей з внутрішніми слабкостями і силами організації з метою формування адекватних існуючим умовам стратегій. Щоб на практиці уникнути можливих помилок і дістати максимум користі зі SWOT-аналізу, необхідно дотримуватися кількох правил [2]: 26

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

1) по можливості максимально конкретизувати сферу проведення SWOT-аналізу. При проведенні аналізу, що охоплює весь бізнес, його результати швидше за все будуть занадто узагальненими і некорисними для практичного застосування. Фокусування SWOT-аналізу на становищі компанії в розрізі конкретного ринку / сегмента дасть набагато більш корисні для практичного застосування; 2) дотримуйтесь коректності при віднесенні того чи іншого фактора до сил/ слабкостей або можливостей/ загроз. Сильні і слабкі сторони - це внутрішні риси компанії. Можливості та загрози описують ситуацію на ринку і непідвладні прямому впливу менеджменту організації; 3) SWOT-аналіз повинен показувати реальний стан і перспективи компанії на ринку, а не внутрішнє їх сприйняття, тому сильні та слабкі сторони можуть вважатися такими лише в тому випадку, якщо вони (або їх результат) саме таким чином сприймаються покупцями і партнерами. Вони повинні відповідати об’єктивно існуючим відмінностям продуктів компанії від продукції конкурентів. Ранжувати сили і слабкості необхідно у відповідність до їх важливості для покупців і включати в SWOT-аналіз необхідно лише найбільш важливі; 4) якість SWOT-аналізу безпосередньо залежить від об’єктивності та використання різнобічної інформації. Не можна доручати його проведення одній людині, тому що інформація буде спотворена його суб’єктивним сприйняттям. При проведенні SWOT-аналізу повинні враховуватися точки зору всіх функціональних підрозділів компанії. Крім того, всі виявлені фактори обов’язково повинні бути підтверджені об’єктивними фактами та результатами досліджень; 5) необхідно уникати великих і двозначних формулювань. Чим конкретніше формулювання, тим зрозуміліше буде вплив цього чинника на бізнес компанії зараз і в майбутньому, тим більшу практичну цінність матимуть результати SWOT-аналізу. Кілька простих рекомендацій щодо виконання успішного SWOT-аналізу. Багато чого при здійсненні SWOT-аналізу проясняється, якщо виходити з наступного [3]: • SWOT-аналіз - лише аналітичний інструмент для визначення стратегії компанії; • будьте реалістичними при оцінці сильних і слабких сторін Вашої організації. У процесі аналізу необхідно враховувати: - ключові фактори успіху; - сценарії і прогнози розвитку ситуації; - оцінювати сильні і слабкі сторони треба в порівнянні з конкурентами; - для виділення проблемних зон корисно зіставляти своє бачення стану справ в організації сьогодні й те, яким Ви бачите майбутнє компанії; - уникайте загальних слів, будьте конкретнішими у своїх оцінках; - деякі фактори складно однозначно визначити тільки в зовнішньому або тільки у внутрішньому середовищі. Головний критерій - чи можете Ви впливати на цей фактор. Якщо Ваша компанія може контролювати фактор - пишіть у внутрішнє середовище, якщо ні - це фактор зовнішнього середовища. Інші фактори можна зарахувати одночасно і до сильними, і до слабких сторін. Спробуйте деталізувати фактор, тоді стане ясніше, що потрібно писати в переваги, а що - в недоліки. Наприклад, «згуртований колектив» може підвищувати мотивацію (тоді пишіть у переваги), а може таїти небезпеку «кругової поруки» (загрози). Результатом аналізу повинні стати: - встановлення комплексу цілей; - розробка стратегії і розуміння фінансового результату роботи компанії. Не ускладнюйте аналіз. SWOT повинен виявляти об’єктивно головні тенденції, його сила - в лаконізмі й об’єктивності. SWOT-аналіз - в істотній мірі суб’єктивний, пам’ятайте про це. Крім того, при заповненні матриці необхідно уникати підміни окремих позицій SWOT готовими конкретними заходами, яких може вжити підприємство, оскільки це призводить до дублювання переліків елементів матриці та стратегічних дій компанії. Існує думка, що головний ризик безпосереднього застосування SWOT-аналізу полягає не стільки в тому, що насправді неможливо врахувати всі чинники зовнішнього середовища і внутрішнього стану підприємства (чим, як правило, і пояснюють небезпеку прямого використання тих чи інших моделей стратегічного управління), скільки в тому, що ці, на перший погляд, дуже прості моделі розглянуті зарубіжними спеціалістами утилітарно, на недостатньому рівні абстракції, щоб збагнути їх внутрішню сутність. Іншими словами, підходи, створені західними фахівцями, мають швидше практичну, ніж загальнотеоретичну орієнтацію, і розроблені із врахуванням умов конкретного підприємства сфери діяльності. Оскільки бізнес в Україні має свою специфіку, спроба безпосередньо перенести зарубіжні методики стратегічного управління, зокрема SWOT-аналізу, на вітчизняні економічні реалії викликає додаткові труднощі. Тому деякі автори рекомендують керівникам застосовувати ці методики, особливо SWOT-аналіз, на проміжному етапі дослідження – для поглибленого аналізу ситуації підприємства, а далі покладатися на свою інтуїцію, тобто обмежитися використанням цієї моделі для генерації власних, нових стратегічних ідей [3]. Підсумовуючи все вищесказане, можна дійти висновків, що: - SWOT-аналіз – це інструмент стратегічного управління, суть якого полягає у встановленні зв’язків між можливостями, загрозами, сильними і слабкими сторонами організації, результати якого надалі можна використати для формування, вибору і реалізації стратегії підприємства. - SWOT-аналіз є необхідним елементом регулярного стратегічного аналізу, оскільки він дає змогу оперативно оцінити становище організації; - цей метод аналізу є простим і зрозумілим та дозволяє залучити до обговорення досліджуваних проблем широке коло керівників і спеціалістів. Список використаних джерел: 1. SWOT-анализ и стратегическое планирование. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.swotanalysis.ru/index_2.html. 2. SWOT-анализ // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.swot-analysis.ru. 3. Токарев В. Применение SWOT-анализа при разработке стратегии фирмы. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rcb.ru.

27

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Vita Brayer Ivan Franko National University of L’viv RECOMMENDATIONS FOR PRACTICAL USE SWOT ANALYSIS IN ORGANIZATIONS Conducting a SWOT analysis of your business is a lot more fun than it sounds. It won’t take much time, and doing it forces you to think about your business in a whole new way. The point of a SWOT analysis is to help you develop a strong business strategy by making sure you’ve considered all of your business’s strengths and weaknesses, as well as the opportunities and threats it faces in the marketplace. As you might have guessed from that last sentence, S.W.O.T. is an acronym that stands for Strengths, Weaknesses, Opportunities, and Threats. A SWOT analysis is an organized list of your business’s greatest strengths, weaknesses, opportunities, and threats.

Юлія Бринярська Львівський національний університет імені Івана Франка

СПОСОБИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ СТАТИСТИЧНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ Статистична закономірність – це певна послідовність або повторюваність соціально-економічних явищ, яка формується та чітко проявляється в масових процесах, при дослідженні достатньо великої кількості одиниць сукупності. Доведено, що в будь-якій складній великій системі, в котрій взаємодіють багато елементів, закони проявляються тільки у формі статистичних закономірностей. Розрізняють наступні види статистичних закономірностей: - закономірності зміни у часі (закономірності динаміки); - закономірності розподілу одиниць сукупності за певною ознакою; - закономірності зміни складу та структури сукупності (структурні зрушення); - закономірності взаємозв'язку. Характерною особливістю статистичної закономірності є те, що вона властива не окремим одиницям сукупності, а усій сукупності в цілому і виявляється лише в масових явищах при значній кількості одиниць сукупності. Пояснити це можна так: формування масового процесу відбувається під впливом основних причин (загальних) і причин випадкових (індивідуальних). Якщо кількість подій достатньо велика, вплив випадкових причин усувається, взаємно урівноважується (закон великих чисел) [3] (рис. 1).

Рис.1 Графічне представлення закону великих чисел Джерело: [4, Р. 77]. Закономірності змін у часі представляють за допомогою класичної гістограми, точкової діаграми, лінійного графіка та діаграми розсіювання. Класична гістограма використовує або горизонтальні або вертикальні смуги, щоб показати дискретні чисельні порівняння між категоріями Одна вісь графіка показує конкретні категорії порівнюваних даних, а інша вісь – це дискретне значення. Недоліком гістограм є маркування – зі збільшенням кількості категорій воно стає проблематичним. Точкова діаграма відображає відношення між числовими значеннями в кількох рядах даних, або візуалізує дві групи чисел у вигляді одного ряду координат XY. Точкова діаграма має дві осі даних і відображає один набір числових даних уздовж горизонтальної осі (осі Х), а інший — уздовж вертикальної осі (осі У). Ці значення поєднуються в єдині точки та їх відображають в нерівних інтервалах або групах. Точкові діаграми зазвичай застосовуються для відображення та порівняння числових значень, наприклад наукових, статистичних або інженерних даних. Лінійний графік використовують для відображення кількісного значення протягом безперервного інтервалу або часу. Його найчастіше використовують, щоб показати тенденції. Лінійні графіки допомагають показати "велику картину" на інтервалі, щоб побачити, як вона розвивалася протягом цього періоду. Діаграма розсіювання використовує набір точок, розміщених з використанням декартової системи координат для відображення значень від двох змінних. При відображенні змінної в кожній осі, ми можемо виявити, чи існує зв’язок між цими двома змінними. Різні типи кореляції можна інтерпретувати з допомогою шаблонів, які відображаються на діаграмах розсіювання. До них відносяться: позитивні(значення збільшуються разом), негативні(одне значення зменшується по мірі зростання інших), нуль(без кореляції), лінійна, експоненційна і U-подібна форма [2]. Закономірності розподілу одиниць сукупності за певною ознакою представляють за допомогою: гістограми, секторної діаграми, пелюсткової діаграми, точкових карт, фонова картограма, боксплот. Секторна діаграма відображає пропорційні розміри елементів, що складають ряд даних, відносно суми всіх елементів. Вона завжди містить лише один ряд даних, її зручно використовувати для виділення важливого елемента. Щоб покращити відображення невеликих секторів, можна згрупувати їх разом як один елемент секторної діаграми, а потім відобразити цей елемент у меншій секторній діаграмі або гістограмі поряд із головною діаграмою. Пелюсткова діаграма — діаграма або графік, який складається з осей, що називаються радіусами, кожна з них представляє якусь змінну. Величина значення пропорційна до величини змінної у кожній точці. Таким чином утворюється лінія, яка 28

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

з'єднує значення змінної у кожній точці — зовнішній вигляд діаграми стає схожим на зірку, від чого й походить одна з найпоширеніших назв цієї діаграми. Точкові карти є одним із способів виявлення просторових структур або розподіл даних по географічних регіонах, шляхом розміщення однакового розміру точок за географічними регіонами. Є два типи: один-до-одного (одна точка являє собою єдиний лічильник або об'єкт) і один-до-багатьох. Точкові карти ідеально підходять для перегляду того як явище розподілене по географічних регіонах і може виявити закономірності. Фонова картограма відображає розділені географічні райони або регіони, які пофарбовані, затінені або з малюнком по відношенню до змінної даних. Один недолік використання кольору в тому, що ми не можете точно читати або порівнювати значення з карти. Інша проблема полягає в тому, що більш великі регіони, з'являються більш виразними. Боксплот – це спосіб наочного подання крайніх значень та квартилів групи числових даних. Як правило, їх використовують в описовій статистиці, щоб представити розподіл сукупності. Закономірності зміни складу та структури сукупності (структурні зрушення) представляють за допомогою лінійного графіку, секторної діаграми, стовпчикової діаграми, точкової діаграми, піраміди населення. Стовпчикову діаграму використовують для порівняння показників, характеристики динаміки явища та його структури. Щоб побудувати стовпчикову діаграму, треба накреслити прямокутну систему координат. Кожне значення порівнюваного показника зображують у вигляді вертикального прямокутного стовпчика. Основи всіх стовпчиків розташовані на горизонтальній осі координат [2]. Закономірності взаємозв'язку представляють за допомогою лінійного графіку, стовпчикової діаграми, точкової діаграми. Список використаних джерел: 1. Теорія статистики : навч. посіб. / С. О. Матковський, О. Р. Марець; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2010. - 534 c. 2. The Data Visualisation Catalogue [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.datavizcatalogue.com/search.html. 3. Статистичні методи досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/navch/StatMetodyDoslid.pdf. 4. OpenIntro Statistics: Third Edition – July 2, 2015 by David M Diez, Christopher D Barr, Mine Çetinkaya-Rundel [Electronic resource] – Mode of access: https://www.openintro.org/stat/textbook.php. Julia Brynyarska Ivan Franko National University of L`viv WAYS OF PRESENTING STATISTICAL PATTERNS Characteristic of statistical patterns is that it is not unique set of individual units and entire population as s whole and is only a mass phenomenon with a significant number of population units. Formation mass process is influenced by fundamental factors (general) and causes random (individual). If the number of events is large enough, the effect of random causes eliminated mutually counterbalanced by (the law of large numbers).

Анастасія Брода Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В умовах переходу України до ринкових відносин, нового змісту набуває зовнішньоекономічна діяльність. Перш за все вона стимулює структурну перебудову в економіці та сприяє входженню її в світове господарство. Інвестиційна діяльність завжди пов'язана з ризиком, тому потенційного інвестора, насамперед цікавить рівень інвестиційного ризику, що супроводжує інвестиції. Вивчення інвестиційного ризику в зовнішньоекономічній діяльності є актуальною проблемою для України як для країни з перехідною економікою, що характеризується нестабільністю економічного та політичного середовища, нестачею або недостовірністю статистичної інформації, прискореною трансформацією соціально-економічних процесів тощо. Дослідженням загальних проблем виникнення інвестиційних ризиків в зовнішньоекономічній діяльності присвячено роботи таких вітчизняних дослідників як: В. Забродського, Т. Шарової, С. Кошечкіна, В. Вітлінського, С. Наконечного, В. Ситника, О. Ястремського, Л. Маханець. Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект. Методами оцінки ефективності інвестиційних проектів є: метод розрахунку чистого приведеного ефекту (NPV); метод розрахунку індексу прибутковості (рентабельності) інвестицій (РІ); метод розрахунку норми рентабельності інвестицій (IRE); метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій. При оцінці рівня ризику інвестиційного проекту необхідно враховувати, що чим більше значення коефіцієнта варіації рентабельності інвестицій, тим вищий ризик цього варіанта інвестування. Ризик в інвестуванні - це кількісно оцінена з позиції певного суб'єкта інвестиційної діяльності невизначеність, пов'язана із можливістю виникнення в процесі реалізації інвестиційного проекту несприятливих подій та їх наслідків в формі певних фінансових втрат (зниження доходів, зростання витрат, втрата прибутку тощо).[2] Залежно від чинників, виділяють такі види інвестиційних ризиків:політичний ризик; загальноекономічний ризик; правовий ризик; технічний ризик; ризик учасників проекту; фінансовий ризик; маркетинговий ризик; екологічний ризик. Інвестиційні ризики, пов'язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на три групи: ризики втраченого зиску; ризики зниження дохідності; відсоткові ризики. Таким чином, ключовими складовими сутності інвестиційного ризику як економічної категорії є: невизначеність дії ринкових факторів у даний час та у майбутньому; існування декількох альтернатив розвитку подій; можливість настання несприятливої події, ймовірність втрат активів, неотримання очікуваного прибутку або інших відхилень від запланованих, прогнозованих показників; об'єктивна необхідність здійснення управлінських заходів щодо зменшення можливих негативних або несприятливих наслідків; суб'єктивне сприйняття подій. 29

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Інвестиційні ризики поділяються також на загальні і спеціальні. Загальні ризики – ризики, однакові для всіх учасників інвестиційної діяльності, які визначаються чинниками, на які інвестор при виборі об’єктів інвестування не може суттєво вплинути. Спеціальні ризики об’єднують усі види ризиків конкретного суб’єкта господарювання. Вони є індивідуальними для кожного інвестора і можуть бути пов’язані з нефаховою інвестиційною політикою, нераціональним розподілом коштів інвестора тощо. В аналізі інвестиційного ризику значне поширення одержали методи імітаційного моделювання. Зміст імітаційного моделювання полягає в розробці імітаційної моделі, тобто моделі реальної господарської ситуації й маніпулюванні із цією моделлю з метою аналізу ситуації.[1] У практиці аналізу інвестиційного ризику особливе значення набув метод імітаційного моделювання Монте-Карло. Побудова моделі починається з визначення функціональних залежностей у реальній системі, які згодом дозволяють одержати кількісне рішення, використовуючи теорію імовірності й таблиці випадкових чисел. Використання методів імітаційного моделювання потребує спеціальної програмної підтримки. Для оцінки ризиків фінансових інвестицій існують дві основні методики: аналіз чутливості кон'юнктури; аналіз імовірнісного розподілу прибутковості. Сутність статистичного методу аналізу ризику полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані по результативності реалізації підприємством аналізованих інвестиційних операцій. При цьому визначається частота виникнення деякого рівня втрат. Для визначення рівня втрат і побудови кривої ризику використовується поняття «область ризику». Область ризику — це деяка зона загальних втрат, у межах якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику. При оцінці рівня ризику в кожній області розраховують коефіцієнт ризику, що показує рівень достатності капіталу підприємства. [1] У системі заходів щодо забезпечення реалізації інвестиційних проектів важливе місце належить нейтралізації проектних ризиків. Різні види ризиків мають різний ступінь керованості. Виявити рівень керованості ризику складно, але необхідно для визначення шляхів можливої нейтралізації їхніх негативних наслідків. Нейтралізація інвестиційних ризиків має на увазі, насамперед, установлення гранично припустимого рівня ризиків за окремими операціями, пов'язаними з реалізацією інвестиційного проекту. Такий рівень установлюється в розрізі окремих видів операцій з урахуванням інвестиційного поводження власників підприємства, тобто їхнім відношенням до інвестиційного ризику. Для зниження інвестиційних ризиків в зовнішньоекономічній діяльності існують такі методи зниження інвестиційних ризиків: запобігання ризику; нормування ризику; розподіл ризику між учасниками проекту; зниження ступеня ризику; страхування ризику. Список використаних джерел: 1. Управління інвестиційними ризиками [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://referat-ukr.com/ekonomchnijrizik/nvesticzjn-riziki.html 2. Вдовин М. Л. Моделі та методи оцінювання економічних ризиків у різних функціональних сферах бізнесу: монографія / М. Л. Вдовин Л. Г. Данилюк Л. І. Лелик І. М. Березяк О.-С. М. Медльник. – Львів.: В-во ННВК «АТБ», 2015 – ст.165 3. Моделювання ризику в зовнішньоекономічній діяльності [Електронний ресурс] / Л. Л. Маханець Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/26523.html Anastasiia Broda Ivan Franko National University of L’viv STATASTICAL EXPLORATION OF INVESTMENT RISK IN FOREIGN ECONOMIC ACTIVITY UKRAINE This paper focuses on the main investment risks of foreign investments in Ukraine. Collision with different risks is usual threat for any investor in the conditions of modern market economy. Mostly, putting the means in production of these or those goods or services, the investor can't have confidence of public recognition of results of this production. The concept of investment risks has been revealed and their classification and evaluation methods have been regarded.

Марія Будзович Львівський національний університет імені Івана Франка

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЯКІСНИХ ДАНИХ Коли ми будуємо графік, то приймаємо ряд важливих рішень, наприклад, який тип графіка використати і яку зовнішню структуру обрати. Без керівних принципів, які закорінені в чіткому розумінні створення графіка, рішення є довільним і в результаті призводить до неналежного відображення інформації. Для того, щоб ефективно спілкуватися за допомогою графіків, ви повинні розуміти природу даних, правила побудови графіків і візуальне сприйняття, знати не тільки про те, що працює, а що ні, але й розуміти причину. Дані є різних видів, які визначають певний тип відображення, які для них використовуються. Дані поділяються на два основні види – кількісні і категорійні дані, що значною мірою впливає на тип їх візуалізації. Треба правильно класифікувати ознаки щоб використовувати для їх аналізу доречні методи. У статистичних дослідженнях науковцям часто доводиться працювати із категоріями, які не мають числового вираження, тобто якісними даними. Їх особливістю є те, що їх виражають у вигляді понять чи визначень, які характеризують їхню суть, стан або якість. Наприклад, національність, професія, сімейний статус, сорт рослин тощо. Засобом упорядкування та вираження ознаки є її шкала виміру. Для вимірювання значень якісних ознак використовують номінальну та порядкову шкали. До ознак номінальної шкали використовують математичні оператори “дорівнює” та “не дорівнює”. Прикладом номінальної шкали є релігійна конфесія, національність, номер студентського квитка тощо. Порядкова шкала дає можливість упорядкувати одиниці сукупності за зростанням чи спаданням. Відтак вона дає можливість присвоювати одиницям сукупності ранги. Приклад такої шкали: освіта, оцінки успішності і тд [1, c.11]. Якісні дані можна подавати у формі статистичної таблиці, на основі якої можна розраховати частоту і частки поданих категорій ознак. Для наочного представлення взаємозв’язків використовують такий різновид таблиць – таблиці спряженості. 30

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Таблиця спряженості (contingency table) - засіб представлення спільного розподілу двох змінних, призначене для дослідження зв'язку між ними. Таблиця спряженості є найбільш універсальним засобом вивчення статистичних зв'язків, оскільки в ній можуть бути представлені змінні з будь-яким рівнем вимірювання. Існує низка графічних методів представлення якісних даних. До традиційних (їх можна побудувати засобами Excel) належать секторна та стовпчикова діаграми. Секторна діаграма (pie chart) показує пропорції і відсотки між категоріями, шляхом поділу кола на пропорційні сегменти. Кожна довжина дуги є часткою відповідної категорії, повне коло є загальною сумою часток всіх даних, яка дорівнює 100%. Секторні діаграми підходять для представлення внутрішньої будови простих структур. Практики називають оптимальне число секторів такої діаграми: від 3 до 6. Однак секторні діаграми мають певні недоліки. Наприклад, вони не можуть належним чином показати більше, ніж кілька категорій, оскільки при збільшенні кількості категорій, розмір кожного сегмента зменшується. В такому разі використовують стовпчикову діаграму (bar chart). Вона показує дискретні, чисельні порівняння між категоріями. Одна вісь графіка показує конкретні категорії, які порівнюють, а інша вісь є дискретним значенням [2]. Якщо треба порівняти одну структуру в динаміці можна використати стовпчикову кумулятивну діаграму (stacked bar graph). Вона характеризує структуру того чи іншого явища. При побудові цієї діаграми висоту стовпчика беруть за 100% і поділяють на частини пропорційно структурі явищ. Поряд із вище названими простими методами візуалізації використовують і більш специфічні способи для більш точно відображення якісних даних і збереження первинної інформації. Хмара слів (word cloud) – метод візуалізації, який показує як часто слова трапляються в поданому прикладі тексту роблячи розмір кожного слова пропорційним до його частоти. Слова також можуть бути організовані у форматі горизонтальних ліній, стовпців і тд. Як правило, хмари слів використовуються на веб-сайтах або блогах, щоб відобразити ключове слово або використання тегів. Хоча Хмари слів є простим і зрозумілими, вони мають деякі головні недоліки: а) довгі слова більше виділяються порівняно з короткими; б) слова, які складаються з більшої кількості букв привертають більше уваги; в) вони не є аналітично точними, тому використовуються більше з естетичних міркувань [3]. Також, хмара слів була використана для аналізу найбільш виживаних слів політичними партіями [4]. Часова шкала (timeline)- це спосіб графічного відображення переліку подій в хронологічній послідовності. Основна функція часової шкали полягає в передачі інформації, пов’язаної з часом, для аналізу або для візуального представлення історії. Якщо метод базується на шкалі, він дозволяє бачити, коли речі відбувалися або повинні відбутися, дозволяючи глядачеві оцінити часові інтервали між подіями. Це може забезпечити глядача інформацією, чи є які-небудь закономірності протягом будь-яких періодів часу і як події розподілені по часу [3]. Журнал «Significance» опублікував часову шкалу, щоб представити важливі етапи становлення статистики як науки [5]. Деревоподібна діаграма (tree diagram) є способом візуального представлення ієрархії у вигляді дерева. Як правило, структура діаграми складається з таких елементів, як кореневий вузол, тобто, член, який не має старшого, переважаючого над собою. Далі є вузли, які пов'язані один з одним сполучними лініями, відомими як гілки, які представляють відносини і зв'язки між членами. Нарешті, кінцеві вузли є членами, які не мають дітей або дочірніх вузлів. Деревоподібні схеми найчастіше використовуються для того, щоб показати родинні зв’язки і походження; щоб показати походження видів в еволюційної науці; а також, в інформатиці, математиці та бізнесі. Деревоподібні карти (treemap) є альтернативним способом візуалізації ієрархічної структури деревоподібної діаграми, в яких кількість для кожної категорії відображається через розмір площі. Кожна категорія є прямокутною областю зі своїми підкатегоріальними прямокутниками, вкладеними всередині неї. Діаграма Венна (Venn diagram) дозволяє візуально відобразити всі можливі логічні відносини між набором множин, кожна з яких, як правило, представлена у вигляді кола. Кожен набір є сукупністю об'єктів або масиву даних, які мають щось спільне. Коли декілька кіл (наборів) перекриваються, то даний перетин – це дані, які володіють всіма тими якостями, що і набори, які перетинаються. Розклад (time table) використовується як інструмент управління запланованими подіями, завданнями та діями. Розклад зазвичай використовуються для відображення часу прибуття і відправлення поїздів та інших видів транспорту. Мозковий штурм (brainstorm/mind-maps)- це діаграма, яка використовується для відображення пов'язаних ідей, слів, образів і понять. Мозкові штурми, як правило, використовуються в якості інструменту для генерації та класифікації ідей, знаходження асоціацій, організації інформації, візуалізації структури та загальної допомоги при навчанні. Мозковий штурм часто використовується на початковому етапі проекту і роботи в якості однієї з форм конспектування. Діаграма Санкі (Sankey diagram) відображає різноманітні потоки і їх кількості в пропорції один до одного. Ширина стрілок або ліній використовується, щоб показати їх величини. Колір може використовуватися, щоб розділити діаграму на різні категорії, або, щоб показати перехід від одного стану процесу до іншого. Як правило, діаграми Санкі використовується для візуального відображення передачі енергії, грошей або матеріалів. Паралельні набори (parallel sets)представляють собою новий метод візуалізації та інтерактивне вивчення категорійних даних, яка показує частоти даних замість окремих точок даних. Метод базується на розташуванні на осі паралельних координат, з ящиками, що представляють категорії і паралелограмами між осями, що показують відносини між категоріями [3]. Також, можна використовувати й інші способи представлення якісних даних, наприклад, використання фотографії поруч відгуків учасників або інтерв’ю; діаграм для пояснення концепцій і процесів; використання іконок поруч з описом і відповідями. Іконки є дуже простими у використанні, тож варто використовувати їх, щоб розбити довгі ділянки тексту [6]. Отже, ми розглянули різні методи представлення якісних даних. Якісними є дані, які не мають числового вираження. Для їх візуалізації використовуються як стандартні методи, такі як стовпчикові, секторні діаграми, таблиці, а також більш складніші методи. Це, наприклад, візуалізація різноманітних результатів досліджень, інтерв’ю, опитувань. Візуалізація допомагає полегшити розуміння і сприйняття якісних даних в звітах, аналізах, документах тощо. Тому, потрібно знати, які методи представлення якісних даних потрібно використовувати для правдивого і точного відображення інформації.

31

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Список використаних джерел: 1. Теорія статистики : навч. посіб. / С. О. Матковський, О. Р. Марець; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2009. - 534 c. 2. Categorical Variables [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.:

https://www.youtube.com/watch?v=38oQwFeCEag 3. The

Data

Visualisation

Catalogue

[Електронний

ресурс]

–

Режим

доступу

до

докум.:

http://www.datavizcatalogue.com/index.html 4. Party priorities in a word [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://behindthenumbers.ca/2015/10/14/party-

priorities-in-a-word/ 5. The timeline of statistics [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: https://www.statslife.org.uk/history-of-stats-

science/1190-the-timeline-of-statistics 6. Ideas for displaying qualitative data [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://annkemery.com/qual-dataviz/ Mariia Budzovych Ivan Franko National University of L’viv VISUALIZATION OF QUALITATIVE DATA When you create a graph, you step through a series of choices, including which type of graph you should use and several aspects of its appearance. Without guiding principles rooted in a clear understanding of graph design, choices are arbitrary. To communicate effectively using graphs, you must understand the nature of the data, graphing conventions and a bit about visual perception. Data comes in a number of different types, which determine what kinds of mapping can be used for them. The most basic distinction is that between quantitative and categorical data, which has a profound impact on the types of visualizations that can be used.

Тетяна Булейко Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ Постановка проблеми. Сьогодні справляння податку на прибуток належить до дієвих важелів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання та забезпечує при цьому стабільний рівень бюджетних надходжень [2, с. 126]. Актуальним залишається забезпечення системи адміністрування податку на прибуток, яка б не обтяжувала суб’єктів господарювання й забезпечувала стабільність доходів до бюджету. Метою статті є аналіз можливостей вдосконалення системи адміністрування податку на прибуток. Наукова новизна полягає у можливості вдосконалення взаємодії органів державної податкової служби та суб’єктами господарювання. За останні роки податкова система що діє в Україні проходить черговий етап реформування, за рахунок того, що сьогодні постають вже інші завдання у порівнянні із попередніми періодами. Якщо на початку створення та функціонування податкової системи метою було вироблення вибудовування законодавчої бази, то сьогодні відбувається заміна цільових орієнтирів щодо якісного поліпшення та підвищення ефективності існування податкової системи, і, в першу чергу за допомогою ефективної організації діяльності податкових органів. В сучасних умовах нестабільності економічної ситуації, що склалася та невизначеності фіскального середовища, що призводить до неузгодження ефективних взаємовідносин між платниками податків та фіскальними органами, головного значення набуває побудування відповідної системи щодо адміністрування податків, яка б створила позитивні фіскальні параметри та соціально-економічні наслідки щодо оподаткування, що у сукупності, повино забезпечити підвищення рівня добробуту населення. Організація сплати податків має бути побудована так, щоб держава змогла збільшити свої доходи за рахунок податків, зменьшивши при цьому негативні впливи на платників податків. Головна роль в цьому належить адмініструванню податків. Адміністрування часто використовується в діяльності органів податкової служби, в статтях з бухгалтерського обліку й оподаткування. Проблеми адміністрування податків в Україні залишається досить актуальними не тільки у сфері сплати податків, а й у сфері соціального керування фінансовою та господарською діяльністю суб’єктів господарювання в країні. Проблемами оподаткування прибутку й вдосконалення системи адміністрування цього податку досліджувалось науковцями та дослідниками такими як: В. Андрущенко, Н. Вахновська, О. Гудима, О. Іванишина, та іншими. Основним напрямом підвищення ефективності діяльності податкових органів в Україні є удосконалення системи адміністрування податків. Ціль такого удосконалення полягає у ефективності фіскальної політики України, в першу чергу у підвищенні бюджетних та соціально та економічних ефектів. Необхідно зазначити, що з моменту прийняття Податкового кодексу податок на прибуток зазнав серйозних змін. Зниження ставок податку стало головним нововведеням. Відтак, знизилася ставка податку. Однак, враховуючи дефіцит бюджету, в кінцевому варіанті Податкового кодексу та з подальшими змінами у ньому уряд заклав для першого етапу менш стрімку динаміку зниження, ніж було задекларовано. Діюча сьогодні ставка – 18% є найнижчою із ставок у Європі. Проте, існуюча ставка податку на прибуток не означає, що автоматично сформується найбільш конкурентоспроможний фіскальний простір. Конкурентоспроможний простір податкової системи більш залежить від реальної ставки податку на прибуток та від прозорості адміністрування [4, с. 117]. Слід зазначити, що в Податковому Кодексі надано певне визначення об'єктів оподаткування щодо податку на прибуток, склад та порядок визначення доходів та витрат. Також наведено перелік щодо витрат двійного призначення й розкрито методику нарахування амортизації. Однак, існують певні розбіжності між податковим законодавством і веденням бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат й визначення прибутку, що обліковується. Автори Податкового Кодексу намагалися запобігти схемам мінімізації оподаткування, вказуючи, що потрібно, а що не потрібно враховувати при розрахунку оподаткування. Це, перетворилося у значну кількість нормативно-правових актів, що не затруднило розрахунок оподаткування [3, с. 28]. 32

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Позитивним зрушенням стало внесення змін до Кодексу у 2013 року, згідно яких суб’єкти господарювання повині сплачувати податок на прибуток згідно нових правил адміністрування. Також, слід зазначити, що з 2013 року відбулось об'єднання податкової та митної служб під порядкуванням Міністерства доходів та зборів України. Починаючи з цього року суб’єкти податку на прибуток, доходи яких враховуються для визначенні об’єкта оподаткування за останній звітний період перевищують 10 млн. грн. повині сплачувати щомісячно авансовий внесок. Розмір внеску становить не менше 1/12 нарахованих до сплати сум податку за попередній звітний рік без подання податкової декларації. Також, суб’єкти платники податку на прибуток, доходи яких, враховуються для визначення об’єкта оподаткування становлять не більше 10 мілн. грн., та неприбуткові установи сплачують податок на прибуток тількі на підставі податкової декларації, яку подають до органів державної податкової служби за звітний рік. Розрахунки з бюджетом щодо податку на прибуток проводяться раз у рік, на підставі декларації, без сплати авансових внесків щодо податку протягом звітного року [1]. Отже, у ході внесення змін до нового Податкового законодавства був досягнут певний прогрес. Однак, зазначимо, що досі існують певні недоліки, виправлення яких дозволить покращити ситуацію. Головним кроком може бути впровадження так званого податкового паспорта підприємства, що дасть більш ефективно витрачати час податкової перевірки та здійснювати планування податків на підприємстві. Також можливе подальше покращення взаємодії органів державної податкової служби та розширення повноважень контролюючих органів до інформації щодо руху коштів платників податків на рахунках у банківських установах. Висновки. Поступове впровадження описаних заходів дасть змогу зменшити та запобігти податковим ризикам, які виникають у процесі адміністрування податку на прибуток. При умові ефективного реформування системи адміністрування податків й податкової системи, Україна буде мати шанс стати головним суб’єктом податкової конкуренції на світовому просторі. Список використаних джерел 1. Бабіч В.В. Удосконалення оподаткування прибутку на основі визначення об’єкта оподаткування / В.В. Бабіч, А.М. Поддєрьогін // Фінанси України. – 2013. - № 9 (178). – С. 71-76 2. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України // Економічний форум. – 2011. – № 1. – С. 123–127 205 3. Гудима О. В. Оподаткування прибутку підприємств: шляхи вдосконалення // Реформування підходів до визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток : зб. наук. праць за матер. наук.-практ. круглого столу, 11 липня 2013 року / НДІ фінансового права. – К. : Алерта, 2013. – 120 с. 4. Іванишина О. С. Підвищення фіскальної ефективності прямого оподаткування в контексті побудови постіндустріальної економіки // Економічний вісник університету: збірник наукових праць учених та аспірантів. – Переяслав-Хмельницький: ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, 2010. – Том 2. – С. 1 Tetiana Buleiko Ivan Franko National University of L’viv THE SYSTEM OF ADMINISTRATION OF INCOME TAX. PROBLEMS AND WAYS TO IMPROVING Annotation. The mechanism of administration of income tax has analyzed, were identified problems and possible ways to overcome the difficulties in today's economic situation.

Тетяна Бутрин Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ Постановка проблеми. Першочерговою потребою сьогодення є забезпечення збалансованого розвитку всіх підсистем суспільства, гармонізації інтересів різноманітних верств населення, створення міцного економічного підґрунтя для інтеграції України у світову економічну систему. Все це в значній мірі залежить від ефективної контрольної функції податків, яка проявляється через податковий контроль. Вітчизняна система оподаткування сьогодні є недосконалою, її характерними рисами на цьому етапі розвитку є наявність безлічі проблем, які постають на шляху її еволюційного та динамічного розвитку. Основною необхідністю є забезпечення надходження відповідних податкових платежів, а також дотримання податкових зобов’язань, як умови належного виконання суб’єктами господарювання обов’язків перед державою, що тим самим зумовили проведення податкового контролю на значно вищому рівні [1]. Виклад основного матеріалу. Державний контроль є основним елементом державного регулювання економіки, оскільки основною його метою – є сприяння реалізації податкової політики в процесі формування та виконання бюджетів різних рівнів, для забезпечення функціонування державних цільових фондів. Під податковим контролем варто розуміти складову частину державного, фінансового та внутрішньокорпоративного контролю , який за допомогою державних контролюючих органів слідкує за господарською діяльністю платників податків, а також за формуванням і виконанням бюджету відповідно вимогам чинного законодавства. [2]. Також, формою податкового контролю є сукупність заходів та певних методів, які здійснюються в процесі контрольної діяльності. Формами податкового контролю можуть виступати різного роду: - податкові перевірки; - облік платників податків; - оперативно-бухгалтерський облік податкових надходжень; - контроль за відповідністю витрат фізичних осіб їх доходам. Іншими формами податкового контролю виступають: - отримання пояснень платників податків; - податкових агентів; - перевірка даних обліку і звітності; - огляд приміщень і територій, що використовуються з метою отримання доходу (прибутку) [3]. 33

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

На практиці визначальне місце займають податкові перевірки, адже саме за допомогою них можна ефективно визначити повноту та правильність обчислення податків і зборів. Податкові перевірки здійснюють зіставляючи дані податкової звітності, яку подають платники податків з фактичними даними щодо об’єкта і бази оподаткування, відображених у податковому обліку [4]. Важливим моментом при здійсненні податкового контролю є виділення його основних елементів. Серед них виділяють: - контролюючий суб’єкт; - підконтрольний суб’єкт; - контрольні дії; - предмет контролю; - об’єкт контролю; Податковий контроль в процесі своєї діяльності відокремлюється в окрему нішу в економічних відносинах ринкової економіки. Його сутність визначається у тому, що він повинен забезпечувати контроль за рівнем оподаткування та дотриманням визначених завдань покладених на фізичних та юридичних осіб щодо сплати податків в процесі здійснення господарської діяльності. Контрольна діяльність податкових органів спрямована на досягнення низки цілей, серед яких важливо виокремити такі [5]: - забезпечення додержання податкового законодавства суб'єктами господарювання; - попередження правопорушень у податковій сфері; - виявлення порушень податкового законодавства. Варто зазначити, що проведення податкового контролю повинні здійснювати тільки спеціально підготовленні особи податкової служби, які повинні функціонувати на основі чітко розроблених норм та методів. Податковий контроль на сучасному етапі потребує вдосноналення основних елементів, тому на сучасному етапі можна виділити три основні напрями реформування системи податкового контролю в Україні [5]: - реформування системи органів державного податкового контролю, удосконалення їх структури; - удосконалення методики податкового контролю; - удосконалення законодавчої бази з питань здійснення заходів податкового контролю; - розширення бази спеціально підготовлених фахівців, що здійснюють податковий контроль; - удосконалення системи проведення податкового контролю, а саме введення нових технологій, які можуть полегшити процес перевірки. Ефективний податковий контроль повинен чітко відображати прозоре адміністрування податкових відносин, що виникають, але з використанням мінімальних витрат.Слід відмітити, що ефективний податковий контроль при неефективній системі оподаткування матиме обмежену дію, що призведе до посилення його фіскальної функції та загрожує перерости у державний каральний механізм [2]. Таким чином, податковий контроль залишаючись складовою частиною фінансового контролю, відіграє важливу роль у наповнені дохідної частини бюджету. Організація податкового контролю ґрунтується на загальних принципах державного фінансового контролю, на його загальних вимогах та завданнях. А також особливостей системи оподаткування, виходячи з, прийнятої державою, податкової політики і опосередковуються організацією роботи органів податкової служби. Тому головним завданням податкового контролю є, не лише виявляти певні недоліки, проблеми та нерозв’язані питання, а й запобігати їх виникненню. Список використаних джерел: 1. Шевчук О. Теоретичні засади розвитку податкового контролю/ Шевчук. О// Фінанси та банківська справа. – 2012. -№2. – С.74-83 . 2. Іванова І.М. Державний фінансовий контроль. Парадигми розвитку: монографія / І. Іванова. — К.: Академвидав, 2010. — 168 с 3. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. №2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 4. Шевчук О.А. Податковий контроль: сутнісно-змістовні характеристики / О.А.Шевчук // Економіка і управління. – 2011. №4. – С.90-96. 5. Корецький О.М. Податковий контроль як необхідна умова функціонування ефективної податкової системи /О.М. Корецький // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2012. – С.224-233. Tetiana Butryn Ivan Franko National University of L’viv TAX CONTROL AS COMPONENT STATE FINANCIAL CONTROL Annotation: State control is a key element of state regulation of the economy, since its main purpose - is to facilitate the implementation of tax policy in the formation and execution of budgets of different levels, to ensure that the state funds. The tax control is based on the general principles of financial control, its overall requirements and tasks

Максим Ваврін Львівський національний університет імені Івана Франка

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ФРАНЧАЙЗИНГУ ЯК НОВОЇ ФОРМИ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ На перший погляд може здатись, що франчайзинг, що франчайзинг виник як досконале рішення, оминувши зародковий етап свого розвитку. Багато звичайних людей можуть бути здивованими, коли дізнаються, що франчайзинг не розпочався з компанії Макдональдс. Те, що зробив Рей Крок, було лише розвитком системи, яка до цього вже існувала в різних формах декадами. Проте залишається фактом, що франчайзинг існував більше ніж за сто років до першого проданого бургера компанією Макдональдс. Франчайзинг – це вид ділового співробітництва, сутність якого полягає в наданні франчайзером права – франшизи, на здійснення визначеної діяльності з використанням його торговельної марки, технологій, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності франчайзі впродовж установленого терміну на обмеженій території та на визначених умовах. 34

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Багато істориків розглядають франчайзинг як концепцію, яка виникла в середньовіччі, коли феодали почали продавати права на збір податків і управління ринками. Проте це є скорше прикладом ранньої політичної діяльності ніж економічно. Перші приклади франчайзингу як комерційної діяльності спостерігаються в середині XІX століття у Німеччині: пивовари укладали угоди з власниками таверн на виключні права продажу своєї продукції. У США зародження франчайзингу було пов’язане з продажом товарів домогосподарствам, які проживали в преріях. Компанія з виробництва швейних машин Зінгера була першим користувачем, хто використав систему франчайзингу для продажу та обслуговування своєї продукції. У 1851 році Зінгер створив мережу з продавців та дилерів швейних машин, які платили за право їх дистрибуції у певних регіонах. Проте така модель не була цілком успішною для компанії та проіснувала близько 10 років. Отже можна прийти до висновку, що Зінгер був першим, хто заклав основи для використання франчайзингу як бізнес моделі, що здобула світове визнання. В другій половині XIX століття залізничні та енергетичні компанії хотіли пришвидшити зростання та поширити свій вплив. Методи, які вони використовували, можна описати як зародкові форми франчайзингу. Вдаючись до продажу прав на власне найменування та/або систем для окремих інвесторів або груп (які покривали вартість будівництва) дані компанії скорочували терміни відкриття нових ділянок залізничних доріг або електростанцій у новому місті. Це все безпосередньо зумовило виникнення того, що ми тепер називаємо продукт або торговельна марка франчайзингу. Незважаючи на те, що компанія Зінгера була першим представником франчайзингу в короткі терміни її обігнала компанія Coca-Cola. На початку 1890х років вона прийняла рішення про надання ліцензії з розливу газованого напою великій кількості незалежних підприємств, які отримали виключні права діяльності на певній території взамін плати за дистрибуцію продукції та покриття відповідних рішень. Компанія продавала готовий сироп франчайзі, які в свою чергу розводили його до готових напоїв за рецептурою компанії. Coca-cola зважилась на такі дії через три причини: - не було сенсу розливати готовий напій і потім транспортувати його в різні куточки світу, оскільки одним із базових інгредієнтів є вода; - компанія не бачила подальшої перспективи розвитку продажів газованих напоїв і вважала цю галузь ситуативною примхою наявних споживачів; - вона бажала уникнути капітальних вкладень у будівництво заводі з розливу напоїв. Проте, компанія досягла головного свого бажання – найбільшої мережі заводів в країні. З зростанням популярності напоїв, компанія почала відкривати заводи в різних куточках світу. Такі компанії як Pepsi, Dr. Pepper та Royal Crown почали продавати свої ліцензії тільки на початку 1900 років. В кінці 1890-х початку 1900-х років популярним став розвиток автомобіля. У ті дні, були буквально сотні виробників автомобілів і ключем до успіху став розподіл цього нового продукту. General Motors та Ford Motors, створили одну із перших успішних систем автосалонів шляхом надання ліцензій незалежним продавцям. Це було викликано браком коштів для відкриття достатньої кількості торговельних точок. Дилери купляли землю і побудували будівлі автосалонів купуючи автомобілі зі знижкою від виробника. Цей метод не тільки дозволив автовиробника ефективно розподіляти свої автомобілі, але також допоміг створити лояльність до бренду і отримати спеціальні вигоди від обслуговування клієнтів через агресивних дилерів. Такий взаємозв’язок використовується і на сьогоднішній день та призвів до розвитку низки відомих торговельних марок автомобілів. Іншою важливою інновацією франчайзингу став розвиток конверсійного франчайзингу. Піонерами цього виду франчайзингу стали великі нафтові компанії, які почали пропонувати незалежним станціям технічного обслуговування використання своїх брендів та продажу марок бензину у 1920х роках. Такий розвиток був зумовлений бажанням компаній отримати переваги від максимізації прибутків та мінімізації ризиків та витрат. Цей вид франчайзингу дозволи до 1935 року великим компаніям повністю захопити національний ринок бензину у США. Також можна назвати інших новаторів у сфері роздрібної торгівлі та надання послуг, які виникли у 20х та 30х роках минулого століття. Можна назвати першим франчайзером у сфері роздрібної торгівлі мережу магазинів Ben Franklin, яка почала надавати франшизи з початком свого заснування у 1920 році. Першим франчайзером на ринку швидкого харчування вважається компанія A&W Root Beer, створена у 1924 році, на ринку ресторанного бізнесу – Howard Johnson, створена у 1953 році. Першою компанією франчайзингу послуг вважається компанія Arthur Murray Dance Studios заснована у 1938. Період розквіту франчайзингу як організаційної форми ведення бізнесу припало на 50-60 роки ХХ століття, коли були створені багато сучасних франчайзингових мереж, таких як Tastee-Freez, KFC, McDonald’s та Burger King. Такий бурхливий розвиток франчайзингу був зумовлений двома причинами: розвитком в сфері телевізійної реклами та будівництвом національної мережі автомагістралей. Перше дозволило розвивати бренд в масштабах країни, це дозволило створювати великі мережі, підприємства яких були розміщені у всій країні, а головною конкурентною перевагою стала впізнаваність бренду. Останнє в свою чергу дозволило споживачам переміщатись країною та зумовило виникнення необхідності появи національних брендів з належної якості. На період з 1960 по 1970 років припадає бурхливий розвиток конверсійного франчайзингу в сфері ріелторських та брокерських послуг. У цей період Ентоні Негез та його компанія Red Carpet Realty досягла успіху у перетворені незалежних ріелторських офісів у франшизу з уніфікованим ім’ям. Пропонуючи тренінги, вирішуючи проблеми збуту та маркетингу їм вдалось об’єднати низку підприємств під франшизною парасолькою. Зростання кількості франшиз-одноденок, які виникали і швидко згортали свою діяльність, призвело до виникненню у 1970х роках законодавчих актів, покликаних регулювати галузь франчайзингу. Перше розслідування звинувачення у шахрайстві в даній галузі було проведене Федеральною торговельною комісією у 1975 році. В цьому ж році Північноамериканське управління з питань безпеки запропонувало проект Єдиного циркуляру франчайзингових пропозицій (UFOC), який в майбутньому став єдиним стандартом розкриття франчайзингової пропозиції франчайзі. Увага, яка надавалась проблемам франчайзингу в майбутньому набула розвитку в затверджені вимог з розкриття інформації і правил продажу франшиз, які були прийняті у 1979 році Федеральною торговою комісією і заклали початок ери регулювання франчайзингу. В результаті на сьогодні франчайзинг є регульованою формою ділової активності, проте в Україні на даний момент часу відсутні відповідні або аналогічні законодавчі акти.

35

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Список використаних джерел: 1. Franchising 101: The Complete Guide to Evaluating, Buying and Growing Your Franchise Business/ The Association of Small Business Development Centers. – Chicago, 1998. – 261 p. Maksym Vavrin Ivan Franko National University of L`viv HISTORICAL ANALYSIS OF FRANCHISING AS A NEW BUSINESS FORM The theses deals with the historical development of franchising as a new business form.

Юрій Вишневський Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ І НАПРЯМИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ Постановка проблеми та її актуальність. На сьогодні податок на доходи фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яку здійснюють на основі примусового обов'язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій. Рівень оподаткування фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення, особливо тих, хто отримує основні доходи у вигляді заробітної плати. Незважаючи на те, що податок на доходи фізичних є одним з головних джерел наповнення державного бюджету, механізм його справляння має ряд недоліків та невизначеностей, вирішенню яких на сьогодні приділяється чимало уваги та застосовується чимало зусиль відносно їхнього подолання. Теоретичним основам оподаткування доходів фізичних осіб приділяється достатньо уваги вітчизняних науковців, таких як А. Крисоватий, І. Луніна, В. Мельник, В. Андрущенко, В. Опарін, О. Василик, М. Перерва [1]. Виклад основного матеріалу. Податок на доходи фізичних осіб – це прямий, загальнодержавний податок, що сплачується фізичними особами безпосередньо або через податкових агентів з доходів, одержуваних від усіх джерел протягом податкового періоду. За економічною сутністю ПДФО - форма індивідуального прибуткового оподаткування. Податок на доходи фізичних осіб потрібно розглядати з двох аспектів: з економічного і соціального. Економічний аспект полягає у вилученні доходів фізичних осіб до відповідних бюджетів з метою надання можливості фінансування видатків, що здійснює держава, та регулюванні макро- та мікроекономічних параметрів для досягнення відповідного економічного зростання. Соціальний аспект закладається в процесі перерозподілу та вирівнювання доходів з метою досягнення суспільного добробуту. Податок на доходи фізичних осіб відіграє значну фіскальну роль, але головною проблемою цього податку є те, що він не є нейтральним і соціально справедливим. Бідні верстви населення у структурі власних витрат сплачують значно більший обсяг коштів, ніж заможні. Це обумовлено тим, що для більшості громадян з невисокими статками єдиним джерелом доходу є зарплата. Соціальна нерівність призводить до тінізації доходів фізичних осіб. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України 10-12% населення країни перебуває за межею бідності, 10-15% – це населення країни, що знаходиться недалеко від межі бідності. 40-50% населення – це люди, що мають невизначений соціальний статус і тільки 20% складає група, що може формувати середній клас. 5% населення складає група, що може бути зарахована до заможного населення. Отже, в Україні платниками ПДФО можуть бути тільки 25% населення, а 75% населення становлять особи для яких обтяжливо сплачувати податки [4]. За даними Незалежного фонду дослідження заробітних плат в Україні 27% працюючого населення України залучено до різного роду конвертних заробітних схем, коли частина заробітної плати взагалі не проходить ніде, а дається просто на руки. При цьому 9% отримують повністю тінізовану заробітну плату, а 18% показують частку своїх доходів [5]. В свою чергу рівень безробіття в Україні істотно впливає на надходження ПДФО до бюджетів, тому уряду необхідно створити відповідні умови, щодо зменшення безробіття для виправлення ситуації відносно наповнення бюджету. Отже, з вище наведеного можна сказати, що основними факторами, які обумовлюють незаконну мінімізацію сплати податку на доходи фізичних осіб є: - недосконалість законодавства з питань оплати праці і можливість його недотримання; - високий податковий тиск; - значна частка вторинного ринку праці, де переважають низькооплачувані роботи, які не потребують значної підготовки; - необізнаність працівників, які хочуть отримувати зароблені гроші, при цьому не особливо замислюючись над майбутнім [3, с. 13]. Основні чинники, які позитивно впливають на надходження податку на доходи фізичних осіб [1]: - зростання витрат на оплату праці; - легалізація виплати заробітної плати; - позитивні тенденції до зростання доходів низькооплачуваних верств населення через державне підвищення мінімальних соціальних гарантій; - зростання змішаних доходів домашніх господарств за рахунок індивідуальної підприємницької діяльності. Чинники, які безпосередньо впливають на забезпечення зростання життєвого рівня населення і надходження податку на доходи фізичних осіб [2]: - підвищення мінімальної заробітної плати; - підвищення прожиткового мінімуму на одну працездатну особу. Для реформування податку на доходи фізичних осіб необхідно провести глибоке соціальне дослідження, яке допоможе вибрати справедливі ставки податку і цим самим зменшити тінізацію доходів від сплати податку. Одним з дієвих заходів подолання соціальної нерівності є введення пропорційних ставок ПДФО, адже непропорційні ставки породжують соціальну несправедливість, надмірне податкове навантаження, нестабільність податкового законодавства, низький рівень свідомості щодо сплати податків та корупцію в державі. Подібні ставки зараз діють в усіх країнах Європи. На нашу думку, вони будуть ефективні в Україні і таким чином податок на доходи фізичних осіб буде приносити достатньо надходжень до місцевих бюджетів.

36

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Зростаюча податкова культура і свідомість платників податків дає змогу забезпечувати сталі надходження до бюджету і використовувати податки як інструменти, що стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості, рівномірний розвиток територій тощо. Висновки. В Україні оподаткування доходів громадян має серйозні внутрішні фундаментальні вади, які негативно впливають на сприйняття його суспільством. Ключовою проблемою є те, що ПДФО не відповідає загальним принципам оподаткування, а саме, він не є нейтральним і соціально-справедливим. Це обумовлено тим, що для більшості громадян єдиним джерелом доходу є зарплата, причому дуже гострим є нововведення щодо оподаткування пенсій. Саме на людей невисокого та середнього статку припадає основне податкове навантаження з ПДФО. Таким чином, можна стверджувати, що система оподаткування доходів фізичних осіб в Україні залишається надалі недосконалою і потребує поступового та послідовного реформування в напрямі зміцнення регулюючої ролі ПДФО. Отже, здійснення послідовної податкової політики з усвідомленням стратегічної мети економічної інтеграції України – приєднання до європейських організацій – сприятиме виходу її економіки з глибокої кризи і забезпечить умови для поступового зростання. Список використаних джерел: 2. Перерва М.Г. Податок на доходи фізичних осіб / М. Г. Перерва // Економічні науки. – Серія «Облік і фінанси». — 2011.— №8(29).— Ч.4. – с. 136. 3. Швабій К. Податки з доходу фізичних осіб: проблеми і перспективи [Текст] / К. Швабій // Вісник податкової служби України. - 2010. - № 6. - С. 33-35. 4. Олієвська М.Г. Оптимізація процесів легалізації соціально-трудових відносин в Україні// Вісник СумДУ. Серія “12 Економіка”.- 2011.-№4.-с.12-17 5. Офіційний сайт Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.idss.org.ua 6. Шарікова О.В. Податкова політика як фактор легалізації «тіньової» заробітної плати // Економіка та держава. – 2010. – №6 Yurii Vyshnevskyi Ivan Franko National University of L`viv PROBLEMS OF PERSONAL INCOME TAX COLLECTING AND AREAS OF IMPROVEMENT The theses analyze the main problems in modern personal income tax of Ukraine, such as the use of a proportional tax rates in incomes, wages "in envelopes" and excessive tax burden, the legalization of industrial relations, inadequate tax laws, and are offered on-new approaches to personal income tax in Ukraine.

Марія Вівчар, Ольга Павлишин Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОГО РИНКУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ОДЕСЬКОЇ ТА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) Євроінтеграція – цивілізаційний вибір України, одна з ключових вимог Революції гідності. У системі зовнішньополітичних пріоритетів України вона посідає особливе місце [5]. У дослідженні процесів європейської інтеграції важливого значення набувають питання формування та реалізації спільних політик ЄС та напрямів їх діяльності. Дедалі більша увага звертається на можливості проведення спільних заходів у різних сферах і вдосконалення інституційних механізмів функціонування розширеного ЄС. На сучасному етапі однією з таких сфер є туризм, оскільки інтерес світової спільноти до ЄС як до туристичного регіону з кожним роком зростає. В Україні є всі передумови для розвитку туристичної сфери, такі як: зручне географічне розташування, сприятливий клімат, різноманітний рельєф, унікальне поєднання природно-рекреаційних ресурсів, культурно-історичної спадщини, розгалуження санаторно-курортної бази – всі ці фактори можуть формувати конкурентні переваги України на туристичних ринках. Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. (Найпопулярнішими туристичними вузлами країни є Київ, Одеса, Львів, зростає популярність Дніпропетровська. Саме тому провівши аналіз туристичної галузі в Одеській та Львівській областях, можна прослідкувати перспективи подальшого розвитку галузі, а також відслідкувати недоліки, які потрібно подолати найближчим часом. Для України актуальними є питання формування та реалізації її туристичної політики, оскільки туризм визнано пріоритетною сферою в нашій країні і його розвиток визначатиме її спеціалізацію у майбутньому [6]. Метою дослідження є аналіз туристичних ресурсів Львівської та Одеської областей, як регіонів, що займають провідні місця на туристичному ринку України, визначити стан їх використання та перспективи розвитку. Одеська область за загальною кількістю обслугованих туристів за останні три роки піднялась з 8-го (2012-2013 рр.) на 5те місце (2014 р.). Але у кількісному виражені у 2014 р. потік туристів становив 32,5 тис. осіб, що на 30,7% (або 14,4 тис осіб) менше, ніж у 2013 р. За показником в’їзного туризму Одеська область у 2014 р. займає 2-ге місце, поступаючись тільки м. Києву, причиною такого зрушення (у 2012- 2013 рр. 5-те місце) слугувало вибуття з рейтингу АР Крим, м. Севастополя, та різкий спад в’їзного організованого туризму у Львівській області [2]. У свою чергу Львівська область вважається туристичною і володіє рядом переваг. Зокрема слід зазначити, що: Львів посів третє місце у Топ-6 велосипедних європейських міст за версією блогу для подорожей "Friday Flat Travel blog". Разом із місцевими неурядовими організаціями місто розвиває сталу мобільність та активно співпрацює з іншими велосипедними містами світу. А також те, що чотири львівські готелі («Леополіс», «Асторія», «Швейцарський», «Нобіліс») увійшли в топ 20 найкращих готелів України згідно рейтингу Trip Advisor 2014 року [4]. Слід зазначити, що кожна з обраних для аналізу областей, володіють своїми неповторними ресурсами і кожна по-своєму є привабливі для туристів. Розвиваючи сильні сторони областей у галузі туризму, можна збільшити туристичні потоки в Україну та зробити її лідером туристичного ринку серед європейських країн. Туристичний ринок України розвивається швидкими темпами порівняно з іншими країнами (рис. 1). З 2005 р. обсяг ринку туристичних послуг у розвинених країнах зростав у середньому на 6 % за рік, у країнах, що розвиваються, – у середньому на 37

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

10 %. А зростання українського ринку відбувалося в середньому на 9 % щорічно, що близько до темпів зростання світового ринку, але дещо менше від середніх темпів зростання ринку в країнах, що розвиваються. Однак через політичну ситуацію обсяг вітчизняного туристичного ринку суттєво зменшився в 2014 р. Найбільш відвідуваними українськими туристами країнами є Польща, Молдова, Угорщина, Білорусь, Словаччина, Румунія, Німеччина, Єгипет, Туреччина, ОАЕ.

Рис. 1. Темпи зростання туристичних ринків України, розвинених країн і країн, що розвиваються Джерело: [3] Одержання допомоги ЄС для розвитку сфери туризму можливе за двома напрямами: 1) технічна допомога ЄС для розвитку туризму у проектах, що реалізують безпосередньо обласні державні адміністрації; 2) розроблення стратегій регіонального розвитку згідно з проектом ЄС “Підтримка політики регіонального розвитку в Україні”. На практиці найінтенсивніша співпраця відбувається за проектами технічної допомоги та грантової підтримки, що надаються як для розвитку туризму, так і для регіонального розвитку. Розвиток співробітництва між Україною та європейськими країнами – це головне завдання та один з основних напрямів діяльності Державної служби туризму в Україні. У процесі співпраці увага має бути спрямована на: − спрощення митних формальностей, пов’язаних із оформленням документів; − підвищення конкурентоспроможності туристичних підприємств України за рахунок упровадження стандартів у сфері туристичної галузі, що відповідали б європейським; − створення відповідної системи підготовки та перепідготовки кваліфікованих кадрів, зайнятих у туристичній сфері; − популяризація туристичного іміджу України серед європейських держав. Список використаних джерел: 1. Головне управління статистики Львівської області [Електронний ресурс]. – Електронні дані. – Львів, 2003-2016 рр. – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ 2. Головне управління статистики Одеської області [Електронний ресурс]. – Електронні дані. – Одеса, 2003-2016 рр. – Режим доступу: http://www.od.ukrstat.gov.ua/ 3. Концепція Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/638-2013-%D1%80#n9 4. Корнійчук Ю. Готельний ринок України: стан та перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://realt. aviso. ua/uk/news?id=b0a31638-a89c-47d2-b80a-109234314216. 5. Сучасний стан і перспективи української євроінтеграції», [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php 6. Cпівпраця України та Європейського Союзу у сфері туризму: політико-правовий аспект», [Електронний ресурс]. – Режим доступу:: http://tourlib.net/statti_ukr/kraevska.htm Marija Vivchar, Olga Pavlyshyn Ivan Franko National University of L’viv PROSPECTS OF DEVELOPMENT OF THE TOURIST MARKET OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF EUROPEAN INTEGRATION (ON EXAMPLES OF ODESSA AND LVIV REGIONS) The article considers analysis of tourism resources on examples of Lviv and Odessa regions as regions occupying leading positions in the tourism market of Ukraine and prospects of the tourism in these regions in the context of European integration.

Наталія Вовк Львівський національний університет імені Івана Франка

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ТРАНСКОРДОННЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Важливим інноваційним інструментом розвитку економіки є транскордонне співробітництво. Враховуючи пріоритетність курсу інтеграції України до ЄС, питання інтенсифікації транскордонного співробітництва набувають особливого значення. Питання розвитку українсько-польського транскордонного економічного співробітництва набувають все більшої актуальності сьогодні та потребують подальшої уваги як уряду, так і органів місцевого самоврядування, зокрема в контексті реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Актуальність теми дослідження зумовлена потребою подальшого розвитку транскордонної економічної співпраці та має значення для розвитку національної економіки України. Транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їхніми представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їхнім національним законодавством.[1, с.33] Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або органами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних 38

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

сторін. Воно здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовленостей. [2, с.37] Транскордонне співробітництво є одним з інструментів прискорення процесів наближення рівня життя населення прикордонних регіонів до середньоєвропейського та забезпечення вільного переміщення людей, товарів і капіталів через кордон. Таке співробітництво сприяє об'єднанню зусиль суб'єктів транскордонного співробітництва для розв'язання спільних проблем прикордонних регіонів, здійсненню євроінтеграційних заходів на регіональному рівні. [3] Слід виокремити чотири рівні реалізації транскордонної співпраці: - міжнародний рівень, на якому реалізується політика загальноєвропейських інтересів, здійснюється координація національних регіональних політик для збалансованого розвитку європейського простору; - державний рівень, на якому виробляється національна політика розвитку ТКС, національні інтереси узгоджуються із загальноєвропейськими, а також здійснюється гармонізація національних та регіональних цілей; - регіональний рівень, на якому реалізується регіональна політика ТКС з урахуванням інтересів держави та місцевих органів влади, здійснюється координація дій між регіонами сусідніх країн; - місцевий рівень, на якому здійснюється координація планів розвитку місцевої влади з приділенням істотної уваги до регіональних та національних інтересів, відбувається конкретна співпраця між суб'єктами прикордонних територій. Під українсько-польським транскордонним співробітництвом розуміють територію, яка складається з адміністративних регіонів, розміщених уздовж кордону сусідніх держав і охоплює простір чотирьох адміністративних одиниць, серед них з української сторони – областей Волинської та Львівської, а з польської – воєводств Люблінського і Підкарпатського. Специфіка прикордонних регіонів залежить від таких факторів: устрою та форм сусідніх держав, зв’язків між ними, що знаходять своє вираження у характері кордону.[4, с.19] Важливим чинником, який впливає на формування та розвиток відносин між двома незалежними державами і суверенними народами протягом останніх років, залишається ідея добросусідства України та Польщі. Таким чином, досліджуючи тему роботи, можна дати визначення, що транскордонне співробітництво означає спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством. Транскордонне співробітництво сприяє: зміцненню взаємної довіри та безпеки; активізації торговельноекономічного співробітництва; залученню іноземних інвестицій для реалізації спільних проектів; спільному використанню енергетичних ресурсів; виробленню спільної стратегії охорони довкілля; розвитку транспортної та прикордонної інфраструктури; взаємодії у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організованою злочинністю; ефективному використанню людських ресурсів шляхом створення спільного ринку праці; поглибленню культурних та комунікаційних зв'язків; розвитку туризму; боротьбі з наслідками стихійних лих та екологічних катастроф (паводки, землетруси і т. п.). Список використаних джерел: 1. Васьківська К.В. Транскордонне співробітництво України в умовах євроінтеграції / К.В. Васьківська, Г.В. Кушнірук // Вісник Львівської державної фінансової академії / під. ред. П. Ю. Буряка. – Львів : ЛДФА, 2010. – №18. – С. 33−41. 2. Варналій З. С. Проблеми та пріоритети консолідації регіонів України / З. С. Варналій // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки - 2006: Монографія / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2006. – 576 с. 3. Постанова КМУ від 1 грудня 2010 р. № 1088 «Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки» - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1088-2010-п 4. Мікула Н. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: Монографія. – Львів: ІРД НАН України, 2004. - 395 c. Nataliya Vovk Ivan Franko National University of L’viv UKRAINIAN - POLISH CROSS-BORDER ECONOMIC COOPERATION This paper analyzes the strengths and weaknesses of Foreign Economic Relations of Ukraine with Poland, the analysis of the relationships between the main macroeconomic indicators of the two countries , recommendations for improving the mutually beneficial cooperation between Poland and Ukraine .

Володимир Вовк Львівський національний університет імені Івана Франка

ПАРАДОКСИ СУЧАСНОГО ФОНДОВОГО РИНКУ Сучасний фондовий ринок має постійно адаптуватися до економічного середовища. Він значно впливає на економіку країни, а також пропонує величезні можливості для отримання прибутку, хоча й створює ризики для всіх учасників. Пошук, так званих парадоксів фондових бірж, а також шляхи їх формування, фактори, що впливають на елементи, які утворюють парадокси і їх вплив на ринок є реальною проблемою. Основна мета фондового ринку – розміщення емітентами цінних паперів, за допомогою яких власникам надлишкового капіталу пропонують здійснити інвестиції, з метою одержання певної вигоди. Фондові біржі дають можливість двом категоріями учасників (відповідно представникам попиту і пропозиції), вести переговори, які в результаті можуть призвести до транзакції, тим самим задовольняючи їх потреби. В деяких випадках аномалії в торгівлі цінними паперами пов'язують з неефективним фондовим ринком. Такі аномалії найкраще можуть бути визначені вченими і практиками на розвинених ринках. Завдяки своїй специфіці, існування аномалій фондового ринку вказує на неефективність такого ринку або недоліки щодо ціноутворення активів. Такі аномалії, як правило, зменшуються або навіть зникають, тим самим зменшуючи або усуваючи можливість отримання прибутку інвесторами, що спекулюють на торгівлі [2]. Аномалії фондового ринку, що безпосередньо впливають на формування ціни цінних паперів, можуть забезпечити інвесторам можливість досягнення більшого прибутку при належному управлінні. Аномалії, що виникають на фондових ринках, можна розглядати з точки зору часу (календарні аномалії), з точки зору інтерпретації, пов'язані з технічним аналізом (технічні аномалії), з точки зору оцінки, пов'язані з фундаментальним аналізом (фундаментальні аномалії) або спотворення, пов'язані з іншими питаннями. 39

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Найбільш відомими календарними аномаліями є ефект вікенду та ефект січня. Але крім того, можна говорити про аномалії вихідних днів, щоквартальні аномальні ефекти в межах одного календарного місяця, понеділковий ефект, який часто спостерігається в поєднанні з ефектом вікенду, ефект внутрішньоденної торгівлі (в один торговий день) або аномалії для років, що закінчуються цифрою «5». Технічний аналіз намагається передбачити майбутні ціни цінних паперів, використовуючи минулі ціни і статистичні дані. Найпростіші методи і торгові стратегії засновані на класичному графічному аналізі, які включають в себе інтерпретацію прямої тренду або оборотності конфігурацій, ліній які підтримують лінії опору, змінного середнього значення. Складніші методи технічного аналізу вимагають включення в аналіз таких показників, як: RSI (Relative Strength Index), стохастичних коливань, зміна середньої конвергенції-дивергенції або елементи теорії хвиль Елліотта, числа Фібоначчі та графіки Ганна. Варто згадати про ефект величини, розроблений Бенцом у 1981 році. Проведені ним дослідження показали, що прибутковість, яка досягається за рахунок компаній з малою капіталізацією є більшою, ніж середня прибутковість, що досягається за рахунок компаній з великою капіталізацією. На ринку Нью-Йоркської фондової біржі [3] явище було вивчено іншими дослідниками: Ібботсоном в 1984 році, Рейнґанумом в 1981 році, Ламуре і Занґером у 1989. В останні два десятиліття піднявся інтерес інвесторів до ринку капітальних вкладень через його здатність генерувати високу віддачу. На жаль, він може генерувати і великі втрати. З 90-х років, вчені звернулися до нового дослідницького поля – нейроекономіки, яка вивчає сприйняття покриття ризику інвесторами, його кількісної оцінки та визначення ймовірності. Нейроекономіка відносно нова галузь досліджень, яка знаходиться на стику психології в економіці, та відгалуженні медицини, неврології. Один з небагатьох фахівців у галузі прикладної нейроекономіки, Джейсон Цвайг вважає, що нейроекономіка має для фінансового сектору великий практичний інтерес [4]. Численні теорії про прийняття рішень щодо інвестування на фондовому ринку створюють певні труднощі, якщо дивитися з точки зору нейроекономіки. Це відбувається, бо інвестори дуже часто приймають ірраціональні рішення, які не узгоджуються з цими теоріями. Така ірраціональна поведінка інвесторів може бути породжена їх особистістю, емоціями, темпераментом, впливом ситуації. Ґіірт Гофстед вважає, що культура також впливає на поведінку інвесторів. Він визначає культуру як колективне програмування думок, що відокремлює членів групи від інших учасників. У своєму дослідженні Гофстед аналізує культурні особливості окремих осіб в більш ніж 70 країнах і виявляє п'ять релевантних величин, які можуть бути розглянуті як фактори, що характеризують культурні відмінності між країнами. Таким чином, він говорить про: розрив влади, індивідуалізм, мужність, уникнення невизначеності та довгострокову орієнтацію. Відповідно мужність і уникнення невизначеності характеризують краще інвестиційне середовище в тій чи іншій країні. Важливою є також інвестиційна поведінка брокерів, особливо в економіці, де фондовий ринок перебуває на початковому етапі. Стан фондового ринку, а також ринку капіталів, відповідає ставленню брокера до інвестиційного процесу, рівню їх кваліфікації, досвіду, особистості або способу сприйняття ризику [1]. Зміни в останні роки на міжнародних фондових ринках призвели до значних змін у всій світовій економіці. Можна сказати, що більшість змін відбулося у світовій економіці в останні роки через фінансові інновації. У цих умовах, фондовий ринок має бути стабілізуючим фактором у фінансовому плані. Найважливіший елемент, на якому можна побудувати таку необхідну стабільність, це надійність учасників фондового ринку. Надійність фондового ринку походить від багатьох факторів, умов, правил і норм, але перш за все це принципи учасників ринку. Тільки шляхом забезпечення належного регулювання середовища і системи, в якій адекватно представлена функція контролю влади, фондовий ринок забезпечить учасникам довіру до нього. Список використаних джерел: 1. Ciobanu, G., Luțaș, M., Postelnicu, C., Bako, D., Rus, A., Pop-Silaghi, M., și alții. (2004). Tranzacții economice internaționale. Cluj-Napoca: Imprimeria Ardealul. 2. Schwert, W. G. (2003). Anomalies and Market Efficiency. University of Rochester: G.M. Constantinides, M.Harris and R. Stulz. 3. Simon, Y. (1997). Encyclopedie des marches financiers. Paris: Editura Economica. 4. Zweig, J. (2007). Your Money and Your Brain - How the new science of neuroeconomics can help make you rich. New York: Simon and Schuster Paperbacks. Volodymyr Vovk Ivan Franko National University of L’viv PARADOXES OF THE MODERN STOCK MARKET The experience of foreign and economically developed countries demonstrates the importance of the study and consideration of the development of the stock market series of paradoxes that hinder its effective development. This experience should be considered for the development of Ukrainian stock market.

Юрій Вовчанський Львівський національний університет імені Івана Франка.

ВПЛИВ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Важливе місце в економічній політиці у сучасних умовах відводиться фіскальній політиці, оскільки вона володіє дієвими інструментами і виконує важливі для держави і населення функції. Питання про роль фіскальної політики як інструменту регулювання економіки є особливо актуальним в сьогоднішні дні, коли виникла реальна потреба пошуку джерел виходу з кризи, боротьби з інфляцію, забезпечення належного життєвого рівня населення та стимулювання розвитку національного виробництва, оскільки всього цього можна досягнути у випадку її ефективного застосування [1, 703]. Фіскальна політика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування [1, 703]. Фіскальна політика є видом економічної політики вона містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах. Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну і не дискреційну. В межах дискреційної виділяють ще два підвиди фіскальної 40

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

політики: стимулювальну та стримувальну. Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. У період спаду стимулююча дискреційна політика складається із: - збільшення державних витрат; - зниження податків; - поєднання росту державних витрат із зниженням податків (з урахуванням того, що мультиплікаційний ефект зростання державних витрат більший, ніж мультиплікаційний ефект зниження податків). Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння виробництва. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Фіскальна політика є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики, вона здійснює вплив на економіку шляхом формування доходів держбюджету та понесення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями, така політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання впроваджує різноманітні методи мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків [4, 19]. Фіскальна політика має значний вплив на сукупний попит і пропозицію методом вилучення частини грошових потоків через оподаткування та перерозподіл бюджетних коштів з метою досягнення загальнодержавних цілей інституційного, економічного, політичного, соціального характеру. Першочерговим завданням держави є стабілізація економіки, яка реалізується, як правило, інструментами фіскальної політики, тобто через маніпулювання державними видатками і оподаткуванням. За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення. Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них Найбільш значними інструментами фіскального впливу є податки і державні витрати. У періоди спаду виробництва необхідно збільшувати державні витрати, знижувати податки або робити і те й інше, тобто проводити стимулюючу політику. З метою зниження темпів інфляції реалізують стримуючу фіскальну політику. Вона полягає в скороченні державних витрат, збільшенні податків або в поєднанні тих і інших заходів. Основні функції фіскальної політики: - вплив на стан господарської кон’юнктури. - перерозподіл національного доходу. - нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм [2, 11] Фіскальна політика опосередковує рух доходів та витрат, впливаючи на нього вилученням податків та державними витратами. Серед чисельних завдань фіскальної політики є стійке зростання національного доходу, помірні темпи інфляції, повна зайнятість та згладжування циклічних коливань економіки. Основною метою фіскальної політики є досягнення макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою зменшення податків і збільшення державних інвестицій Фіскальна політика є видом економічної політики. Вона містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах [3, 24]. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки, в періоди спаду податкові надходження автоматично зменшується сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримуг спад. По-іншом). прої ресивна система оподаткування в періоди інфляційного росі) приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, і навпаки, в періоди уповільнення економічного росі) вона 'забезпечує мінімальну втрат) купівельної спроможності. І перше, і друге є бажаним з погляд) економічної стабільності. Висновок: Фіскальна політика є вагомим інструментом державного регулювання економіки і передбачає всеохоплююче планування, аналіз, оцінку та контроль, і основними задачами є: забезпечення стійких темпів економічного росту, досягнення високого рівня зайнятості, зниження інфляції. За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення. Для України основним завданням повинно є формування такої фіскальної політики, яка дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем Однією з найгостріших проблем фіскальної політики є фінансове наповнення бюджету та оптимізація витрат, особливо в період економічної кризи. Вдосконалення фіскальної політики повинно підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку, позитивно вплинути на структурні процеси у реальному секторі економіки, чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення. Таким чином, Україні для переходу до стимулюючої бюджетної політики потрібно розв’язати два, на перший погляд, взаємовиключних завдання – збільшення бюджетних доходів і зниження податкового навантаження до рівня, що сприяє зростанню виробництва. Це свідчить про складність використання фіскальної політики як регулятора економіки. Використання неадекватної фіскальної політики або строга орієнтація на зарубіжний досвід може призвести до негативних наслідків. Список використаних джерел: 1. Базилевич В. Д., Базилевич К.С., Баластрик К. С. Макроекономіка: Підручник / За ред.. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2007. – 703 с. 2. Єфименкo Т. І. Пoдаткoвий кoдекc України як перший крoк на шляху рефoрмування вітчизнянoї пoдаткoвoї cиcтеми / Т. І. Єфименкo // Фінанcи України. – 2010. – № 12. – C. 11. 3. Cтепанoва Д. C. Фіcкальні ефекти адміністрування пoдатків в Україні. – Рукoпиc. Диcертація на здoбуття наукoвoгo cтупеня кандидата екoнoмічних наук за cпеціальніcтю 08.00.08 – грoші, фінанcи і кредит. – ПВНЗ «Єврoпейcький універcитет». – Київ, 2015. – 24 c. 41

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

4. Поліпшення конкуренції позиції України засобами фіскальної політики/ Бадрак О.// Економіка України.- 2006.- №2.- С. 19 Uriy Vochanskyu Ivan Franko National University of L’viv THE IMPACT OF FISCAL POLICY ON THE DEVELOPMENT OF NATIONAL ECONOMY An important place in economic policy in modern conditions given fiscal policy, as it has effective tools and performs important for the state and public functions. The question of the role of fiscal policy as an instrument of economic regulation is especially important in today's day when there is a real need to find sources of the crisis, the fight against inflation to ensure adequate living standards and incentives for domestic production, because all this can be achieved if its effective application

Віолета Гаврилів Львівський національний університет імені Івана Франка

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТІВ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Функціонування та розвиток інвестиційного простору відіграють ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, модернізації економіки та підвищенні її конкурентоспроможності. Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки є спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери [3, с. 10]. Індустрія спільного інвестування завдяки зниженню ризиків за рахунок диверсифікації активів, професійному управлінні інвестиційними ресурсами, своїй дохідності та перевагам в оподаткуванні набула значного розвитку та уваги у міжнародному фінансовому просторі. У США спільні інвестиції у півтора рази перевищують депозитні вклади населення, у Франції - у 1,2 рази, у Польщі вони складають майже 16% від суми депозитів, в Україні ж цей показник менший 1%. Інститути спільного інвестування виступають потужним джерелом фінансових ресурсів, є одними з найефективніших інструментів акумуляції інвестиційних ресурсів та можливим чинником усунення диспропорцій у розвитку національної економіки. Суть інститутів спільного інвестування ґрунтується на акумулюванні вільних фінансових ресурсів індивідуальних інвесторів і спрямуванні їх в організоване русло на основі професійного управління активами як щодо управління дохідністю цих активів, так і щодо управління ризиками [6]. Для українського інвестора це нова можливість вкладення своїх заощаджень з метою їхнього примноження. Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування», інститут спільного інвестування (ІСІ) – це корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану із залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутків від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [1]. Основна класифікація ІСІ за порядком та періодом здійснення діяльності, формою організації, структурою активів подана на рис.1. Відкритий Структура активів

Закритий

Інтервальний Порядок провадження діяльності

Диверсифікований Недиверсифікований Кваліфікаційний

Інститути спільного інвестування

Пайовий інвестиційний фонд

Форма

Корпоративний інвестиційний фонд

організації Період діяльності

Спеціалізований

Безстроковий Строковий

фонди грошового ринку

фонди акцій

індексні фонди

фонди державних цінних паперів

фонди облігацій

фонди банківських металів

Рис. 1. Класифікація інститутів спільного інвестування Джерело: складено автором за даними [1;5]. Основними перевагами інститутів спільного інвестування порівняно з індивідуальним інвестуванням є потенційно висока дохідність, порівняно із традиційними напрямами вкладень, менші витрати часу на управління інвестиціями, їхня диверсифікація, можливість оперативного вилучення коштів. Дрібні інвестори, як правило, мало ознайомлені з особливостями управління активами, із ситуацією на фондовому ринку, тому інвестування коштів в цінні папери інвестиційних фондів, якими розпоряджаються професійні управляючі, здатні забезпечити вищу дохідність таких вкладень та мінімізувати можливі ризики. Цінні папери інвестиційних фондів, зазвичай, характеризуються вищою ліквідністю, ніж первинні цінні папери, що дає змогу швидше їх конвертувати в гроші. Індивідуальний інвестор доручає обслуговувати свої активи професійному управляючому, що значно економить його час. До того ж, цінні папери інвестиційних фондів легко продати і купити як у професійного управляючого, так і через посередників, які надають широкий спектр послуг в обслуговуванні цих фінансових інструментів [6]. До недоліків інвестування коштів в ІСІ, перш за все, потрібно віднести досить великі, порівняно з іншими формами інвестування, витрати, які лягають на учасника ІСІ (виплата винагороди компанії з управління активами, зберігачу, реєстратору, оцінювачу майна, аудитору та інші витрати, пов’язані з управлінням Фонду). Ще одним мінусом є не завжди достатня ліквідність вкладень в ІСІ. Якщо для відкритих або інтервальних інвестфондів вона доволі прийнятна, то реалізувати належні учаснику цінні папери закритого ІСІ, особливо у разі термінової потреби, буде 42

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

непросто. Головна відмінність вкладень в ІСІ від банківських депозитів – відсутність гарантованої дохідності за цінні папери ІСІ [2]. Динаміка розвитку ринку спільного інвестування свідчить про те, що дана форма інвестиційних фондів є актуальною для економічної системи України. Основні показники діяльності ринку спільного інвестування в Україні можна простежити за даними рисунка 2. 380 336 353 347 341 339 334 313 400 6,0 228 5,0 4,0 4,7 4,6 159 4,4 4,3 3,6 88 3,2 3,0 2,5 2,3 2,0 1,8 1,2 0 0,0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Кількість КУА

Кількість ІСІ на одну КУА

Рис. 2. Динаміка кількості КУА та ІСІ у 2004-2015 рр. Джерело: складено автором за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу [2]. Так, станом на 31.12.2004 року в Україні налічувалося 105 інститутів спільного інвестування (88 компаній з управління активами (КУА), а на кінець 2015 року в Україні вже функціонувало 1565 ІСІ (313 КУА). (Компанія з управління активами (КУА) – господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) і не може поєднувати цю діяльність з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів) [2]. Необхідно також зазначити про суттєві обсяги зростання активів ІСІ в останні роки (див. рис.3). Станом на кінець 2015 року загальний розмір активів ІСІ становив 236,175 млрд грн, а річний темп приросту становив 14%. 300000 236175 300,00 256,24 206358 148,33 137,85 157201 177523 105867 126790 63265 82541 55,14 30,47 28,26 19,76 23,99 12,93 16,24 14,45 1938 6904 17145 40780 0 0,00 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 Активи ІСІ, млн грн

Річний темп приросту активів, %

Рис. 3. Динаміка ринку управління активами ІСІ у 2004-2015 рр. Джерело: складено автором за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу [2]. В Україні вперше з 2011 року відношення активів ІСІ до ВВП у 2015 році зменшилося. Тим не менше, обсяг активів ІСІ становив майже 12% ВВП України (див. рис. 4). Потенціал для росту залишається значним: активи європейських інвестиційних фондів у 2015 році перевищили 86% ВВП ЄС (у 2014 році – 79%) [2]. У той же час, співвідношення обсягів активів ІСІ та активів банків України у 2015-му році продовжувало зростати, причому, на тлі різкого скорочення кількості банків, пришвидшеними темпами – із 15,7% у 2014 р. до 18,8% у 2015 р. Таким чином, впродовж останніх десяти років спостерігається поступове зростання питомої ваги ІСІ у вітчизняній фінансовій системі на фоні скорочення частки комерційних банків. Для порівняння, відношення вартості сукупних загальних активів ICI до банківських активів у 2007 р. становило 6,8%, тоді як у 2015 р. цей показник зріс майже у 2,8 рази. 2500 20% 15,7% 18,8% 13,9% 13,9% 11,2% 12,0% 2000 11,9% 13,0% 15% 12,1% 9,8% 11,2% 1500 9,8% 10% 1000 236,2 5% 206,4 177,5 105,9 126,8 500 157,2 0 0% 2010 2011 2012 2013 2014 2015 Активи ІСІ в управлінні, млрд грн (ліва шкала)

ВВП, млрд грн

Відношення активів ІСІ до активів банків

Відношення активів ІСІ до ВВП

Рис. 4. Динаміка активів інститутів спільного інвестування, банківського сектора та ВВП України у 2010-2015 рр. Джерело: [2]. Розвиток ринку спільного інвестування в Україні характеризується такими тенденціями, як збільшенням кількості ІСІ в управлінні компаній з управління активами (нині, в середньому, в управлінні однієї КУА знаходиться 5 ІСІ), збільшенням активів в управлінні КУА (порівняно з докризовим 2007 роком активи в управлінні КУА зросли в 13,5 разів), зменшенням частки витрат у структурі вартості чистих активів ІСІ, посиленням залежності ринку спільного інвестування від фондового ринку тощо. Подальший розвиток діяльності інститутів спільного інвестування є надзвичайно перспективним, адже за допомогою таких інвестиційних фондів можливо провадити масштабні стратегічно важливі проекти, що є неодмінною умовою на шляху якісно нових трансформаційних змін української економіки. Розвиток вітчизняних інституційних інвесторів дасть змогу 43

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Україні організувати заощадження населення для цілей довгострокових інвестицій в цінні папери підприємств реального сектора економіки, знизити залежність динаміки вітчизняного фондового ринку від спекулятивних інвестиційних стратегій зарубіжних інвесторів, надати населенню інструменти пенсійного забезпечення і накопичення заощаджень, що позитивно відіб’ється на рівні добробуту населення в цілому [4]. Список використаних джерел:: 1. Закон України «Про інститути спільного інвестування», від 15.07.2012 р. № 5080-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5080-17/page 2. Аналітичний огляд діяльності ринку спільного інвестування за 2015 рік / Українська асоціація інвестиційного бізнесу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/analituaib/publ_ici_quart.html 3. Вергун В.А. Інститути спільного інвестування в умовах глобалізації світових фінансових ринків: монографія / В. А. Вергун, О. І.Ступницький, В. М. Коверда, Т. В. Волковинська. – Київ: Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, 2009. – 512 c. 4. Грінченко О.В. Інститути спільного інвестування: сутність, функції та місце в економічній системі / О.В. Грінченко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/handle/123456789/2228 5. Змієнко М.О. Інститути спільного інвестування: сутність, сучасний стан, проблеми та перспективи / М.О. Змієнко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economy.kpi.ua/uk/node/267 6. Криниця С.О. Інститути спільного інвестування: природа, проблеми і перспективи розвитку / С. О. Криниця. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VUbsNbU_2013_3_43 Violeta Havryliv Ivan Franko National University of L`viv THE DEVELOPMENT TENDENCIES OF COLLECTIVE INVESTMENT INSTITUTIONS IN THE ECONOMIC SYSTEM OF UKRAINE The theoretical aspects of collective investment institutions in the economic system are analyzed. Main advantages and disadvantages of collective investment institutions in comparison with individual investment are presented. An analytical review of collective investment institutions activities in Ukraine for recent years is conducted.

Тетяна Гавриляк Львівський національний університет імені Івана Франка

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ СТРАХОВИКІВ В УКРАЇНІ. Фoрмування внутрiшнiх джерел iнвестицiйних ресурсiв страхoвих кoмпанiй являє сoбoю прoцес акумуляцiї та викoристання частини страхoвих премiй, oтриманих в результатi здiйснення страхoвих oперацiй. Oсoбливoстi дiяльнoстi страхoвикiв дoзвoляють викoристoвувати в iнвестицiйних цiлях тимчасoвo вiльнi кoшти. Саме термiн вiдiграє важливу рoль, oскiльки цi кoшти перебувають у їх рoзпoрядженнi лише певний прoмiжoк часу. Прoте, iснує пряма залежнiсть мiж oбсягами страхoвих премiй та характерoм iнвестицiйних вкладень страхoвих кoмпанiй. Вплив капiталiзацiї страхoвoгo ринку на фiнансoвий пoтенцiал iнвестицiйнoї дiяльнoстi вітчизняних страхoвих кoмпанiй є очевидним, оскільки забезпечення дoстатньoгo oбсягу фінансових ресурсів є першoчергoвим завданням при веденнi активнoї та прибуткoвoї інвестиційної політики. Oснoвним джерелoм фiнансування iнвестицiйнoї дiяльнoстi страхoвих кoмпанiй є резервнi фoнди, якi напoвнюються за рахунoк укладених страхoвих пoлiсiв, а відтак надходження страхових премій. Тoбтo, мoжна стверджувати, щo саме заoщадження населення слугують oдним iз oснoвних напрямiв ресурснoгo забезпечення iнвестицiйних oперацiй страхoвих кoмпанiй. Недoвiра населення дo дoвгoстрoкoвих прoграм страхування життя та нестабiльна екoнoмiчна та пoлiтична ситуацiя в країнi є oснoвними стримуючими чинниками Кiлькiсть укладених дoгoвoрiв страхування прoтягoм oстаннiх дев’яти рoкiв пoступoвo зрoстає, у 2013 р. вiдбулoся рiзке збiльшення дoгoвoрiв у 1,5 рази, щo свiдчить прo пiдвищення дoбрoбуту населення та зацiкавленoстi юридичних i фiзичних oсiб в захистi свoїх майнoвих iнтересiв. Вiдпoвiднo й вiдбулoся збiльшення валoвих страхoвих премiй. Прoте, у 2015 р. цей пoказник oпустився майже дo рiвня 2012 р. Така тенденцiя oбумoвлена складним пoлiтикo-екoнoмiчним станoвищем країни, знецiненням нацioнальнoї грoшoвoї oдиницi, збiльшенням власних заoщаджень грoмадян та рекoрдним за oстаннi рoки зменшенням кiлькoстi банкiв, щo зменшує рiвень дoвiри населення дo фiнансoвих устанoв. Важливим джерелoм страхoвих iнвестицiй є власний капiтал страхoвих кoмпанiй. Без iснування вiдпoвiднoї ресурснoї бази прoцес здiйснення значних oбсягiв вкладень немoжливий. Тoму, з метoю пiдвищення фiнансoвoгo пoтенцiалу iнвестицiйнoї дiяльнoстi страхoвикiв першoчергoвим завданням є пiдтримання oбсягу власнoгo капiталу на висoкoму рiвнi з метoю рoзмiщення вiльних резервiв у прибуткoвi активи. [2] А. Василенкo капiтал страхoвoї кoмпанiї визначає з тoчки зoру iнвестицiй та зазначає, щo «на стадiї залучення вiн переважнo перебуває у грoшoвiй фoрмi, а в пoдальшiй iнвестицiйнiй дiяльнoстi страхoвика частина капiталу трансфoрмується в активи, фoрмуючи iнвестицiйний пoртфель страхoвика». [1] Аналізуючи статистичні дані страхових компаній України по валових страхових преміях, безумовними лідерами є компанії з ризикових видів страхування, в той як компанії зі страхування життя повинні бути активними інвесторами на фінансовому ринку (рис. 1.). Відтак, oдним з прioритетних напрямкiв фoрмування механiзму фiнансoвoгo забезпечення iнвестицiйнoї пoлiтики кoмпанiй зi страхування життя, має стати рoзрoбка системи стимулiв для фiзичних oсiб та їх мoтивацiя у спiвпрацi зi страхoвими кoмпанiями. З метoю приближення дo єврoпейських стандартiв страхування, Мoтoрним транспoртним страхoвим бюрo України булo запрoпoнoванo щoрoку пiдвищувати рoзмiр страхoвих сум за дoгoвoрами oбoв'язкoвoгo страхування цивiльнo-правoвoї вiдпoвiдальнoстi щoнайменше вдвiчi. Це, в свoю чергу призведе дo здoрoжчання страхoвих пoлiсiв, прoте змoже вплинути на oбсяг страхoвих премiй у пoзитивнoму напрямку.

44

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

ВУСО ПЕРША КНЯЖА АЛЬЯНС УПСК НАФТОГАЗСТРАХ УНІВЕРСАЛЬНА ІНГОСТРАХ ДНІПРОІНМЕД ОРАНТА ТАС СГ PZU Україна АСКА АЛЬФА СТРАХУВАННЯ ПРОВІДНА УКРАЇНСЬКА… ІНГОУКРАЇНА АРСЕНАЛ… УНІКА АХА СТРАХУВАННЯ

ТЕКОМ-ЖИТТЯ БРОКБІЗНЕС ЖИТТЯ БЛАКИТНИЙ ПОЛІС АХА СТРАХУВАННЯ ОХОРОНА ЖИТТЯ ОРАНТА ІНГО Україна КД-ЖИТТЯ ГАРАНТ-ЛАЙФ ІЛЛІЧІВСЬКА ЮПІТЕР… ЕЙГОН ЛАЙФ Україна PZU Україна ГРАВЕ Україна АСКА-ЖИТТЯ ТАС РЕНЕСАНС ЖИТТЯ МЕТ ЛАЙФ УНІКА ЖИТТЯ

229851 233879 269456 297913 323118 330242 351733 352167 386635 387655 426105 503877 504855 521523 528992 555668 581214 626945 743785 758208

Кoмпанiї з ризикoвих видiв страхування

1834 2313 2942 3941 4046 4139 10001 18716 19195 20587 47968 143856 154303 172259 183442 209464 260019 319320 387831

Кoмпанiї зi страхування життя

Рис. 1. Рейтинг страхoвих кoмпанiй України пo валoвих страхoвих премiях у 2015 р., тис. грн. Джерелo: пoбудoванo автoрoм з використанням джерел [4] Отже, сьогодні для успішного розвиту діяльності страховика необхідно оптимізувати джерела наповнення фондів страхових резервів. Для цього в Україні покищо недостатньо умов розвитку страхового ринку як на законодавчому рівні, так і на рівні розвитку страхового ринку. Список використаних джерел: 1. Василенко А. В. Інвестиційна діяльність страхових компаній України: стратегії та пріоритети / А. В. Василенко, В. П. Тринчук // Страхова справа. – 2006. – № 3 (23) 2. Гавриляк Т. С. Особливості формування інвестиційного портфеля страхових компаній України/ Т. С. Гавриляк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки». – м. Херсон. – Видавничий дім «Гельветика» 2014. – С. 210-214 3. Плиса В.Й. Антикризове управління діяльністю страховика. / В.Й. Плиса, З.П. Плиса. // Науковий вісник НЛТУ України. – Вип. 20.3. – Львів: РВВ НЛТУ України, 2010. − С.221-226. 4. Підсумки діяльності страхових компаній за 2010-2015 рр. [Електронний ресурс] / сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. – Режим доступу : http://nfp.gov.ua Tetyana Havrilyak Ivan Franko National University of L’viv KEY ASPECTS OF INVESTMENT POLICY FORMATION OF INSURANCE COMPANIES IN UKRAINE The article presents the key aspects of investment resources of insurance companies in Ukraine. In particular, describes the effect of the main indicators of insurers on the amount invested it's resources. This amount of equity, premiums and signed up, statistics are gross premiums of insurance companies in Ukraine. The necessity of optimization of financial resources of insurance companies is explained.

Оксана Герасимчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ: ЕВОЛЮЦІЯ НАУКОВИХ ПОГЛЯДІВ Вивчення чинників економічного зростання завжди привертало увагу науковців і залишається актуальним питанням економічної теорії й сьогодні, адже аналіз впливу різних факторів на зростання дає можливість визначати передумови для розбудови процвітаючої національної економіки та провадити ефективну державну політику. У сучасній економічній літературі зустрічаються різні підходи до визначення поняття “факторів економічного зростання”. Зокрема, чинники економічного зростання різні вчені трактують як: а) основні елементи виробництва, що забезпечують зростання ВВП; б) ресурси, реально залучені в процес виробництва; в) важливі умови приросту ВВП; г) явища і процеси, які визначають масштаби зростання; д) джерела економічного зростання; е) основні елементи потенціалу зростання ВВП та ін. [4, с. 120]. Б. Селігмен пояснює таке різноманіття підходів до визначення чинників зростання тим, що економічне зростання є надзвичайно комплексним явищем. Теорія зростання повинна охоплювати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, безліч психологічних і соціальних факторів [3, с. 87]. Розробка такої всеохоплюючої теорії видається майже нездійсненним завданням. Саме тому вчені виділяли для дослідження окремі фактори, які вважали найважливішими. Фахівці приділили чимало уваги аналізу чинників економічного зростання. Вивченню цього питання присвятили свої праці такі науковці, як Т. Мен, В. Петті, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілл, К. Маркс, Й. Шумпетер, А. Маршалл, Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Р. Солоу, Н. Калдор, Дж. Робінсон, В. Нордхаус, К. Келлі, Д.Б. Делонг, 45

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Д. Норт, Р. Фогель, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю та чимало інших. У цьому дослідженні ми розглянемо детальніше, як змінювались погляди економістів на фактори, що впливають на динаміку економічного зростання, у ретроспективі. Метою дослідження є виокремлення факторів економічного зростання відповідно до вчень економістів різних наукових шкіл та з’ясування того, яким чином еволюціонували погляди на чинники зростання економіки від перших спроб теоретичного узагальнення економічної думки до сьогодення. Економісти минулого приділяли увагу питанню економічного зростання, звертаючись до поняття “багатства націй”. Меркантилісти безпосереднім джерелом багатства вважали прибуток від зовнішньої торгівлі, хоча його передумови створюються у виробництві. Т. Мен вбачав шляхами збільшення національного багатства розвиток експортної промисловості та обмеження імпорту задля досягнення активного зовнішньоторговельного балансу. Основоположник класичної політичної економії В. Петті виокремлює чотири фактори, що беруть участь у виробництві та створенні національного багатства. Земля і праця, на думку вченого, є основними факторами. Кваліфікація працівника і засоби праці є допоміжними, тобто такими, що роблять працю продуктивною, але не можуть існувати самостійно. Фізіократи (Ф. Кене, А. Тюрго) були прихильниками ідеї, що єдина сфера створення багатства країни – це сільське господарство. Працю в інших галузях економіки дослідники натомість вважали “непродуктивною” в тому розумінні, що вона не створює нового багатства. Згідно із поглядами вчених цієї школи, єдиними факторами виробництва є праця і земля. Головна тема праці А. Сміта “Багатство націй” – економічний розвиток, тобто сили, що діють у довгостроковому періоді і керують зростанням багатства націй. Зростання багатства, на думку А. Сміта, залежить від частки населення, зайнятого в матеріальному виробництві, продуктивності праці, розвитку обміну та нагромадження капіталу. Ж.-Б. Сей у своїй праці “Теорія трьох факторів” виділяє три фактори виробництва: працю, капітал і землю. Економіст вважає вважає їх рівноправними чинниками у створенні вартості. Т. Мальтус розглядав народонаселення як один із природних ресурсів – факторів економічного зростання. Песимістичні погляди Т. Мальтуса економічне зростання обумовлені тим, що вчений не врахував впливу науково-технічного прогресу на виробництво. Основою вчення Дж. Мілла стало спостереження, що після руйнівних війн країни відновлювали господарство відносно швидко, якщо у них залишалась кваліфікована робоча сила, технічні знання та найфундаментальніші споруди. Економісти класичного напряму не розглядали знання як чинник економічного зростання, але визнавали, що освіта може опосередковано впливати на нього. К. Маркс виділив два основоположні фактори економічного зростання: особистий і речовий. Він визначив низку факторів виробництва і, згідно із вченням В. Петті, відніс до факторів виробництва також природні умови, зокрема землю. Й. Шумпетер вперше висловив думку про те, що інновації є чинником динамічних змін в економіці. Підприємництво (або підприємницький хист) є четвертим фактором, який не розглядали представники класичної школи. Згодом М. Вебер наголошує на тому, що, крім економічних передумов зростання, необхідно брати до уваги й соціальні чинники, зокрема релігійні переконання населення. Маржиналісти також не уникали теми економічного зростання, зокрема, А. Маршалл досліджував його фактори. Науковець зробив свій внесок, додавши до трьох класичних факторів виробництва організацію. Вчений виділив природні та людські чинники економічного зростання. Використання природних факторів веде до спадної віддачі від масштабу виробництва. Водночас зростання віддачі пов’язане з використанням людських факторів. Тобто слід приділяти значну увагу підвищенню продуктивності та якості праці, вдосконаленню технологій та іншим факторам, що стосуються людини. На думку Дж. М. Кейнса, на рівень національного доходу головним чином впливає обсяг інвестицій. Однак споживачі схильні зберігати певну частину доходу, що скорочує обсяг капіталовкладень. Дж. М. Кейнс розглядає передусім економічні чинники зростання, проте враховує у своєму дослідженні й неекономічні фактори: державу та психологію населення. Під впливом кейнсіанських ідей економісти звертаються до динаміки національного доходу. Вчені (Е. Лундберг, Е. Ліндаль та ін.) пропонують свої методи аналізу, класифікують фактори зростання. Наприклад, Е. Ліндаль вважає, що найважливішим чинником динаміки зростання є очікування підприємців. При цьому державне регулювання повинне сприяти зниженню ризиків, що стимулюватиме активний розвиток підприємництва та забезпечить економічне зростання. Виходячи з традиційних теоретичних засад економісти ХХ ст. розробляли різні моделі економічного зростання. У неокейнсіанській теорії провідним параметром вважається норма нагромадження і передбачається державне регулювання. Натомість для неокласиків первинними факторами є основний капітал і робоча сила, що можуть безперешкодно сполучатися в різних пропорціях. Крім того, представники цієї наукової течії враховують науково-технічний прогрес. Р. Харрод у своїх працях створив власну модель економічного зростання, простеживши зв’язки між заощадженнями та інвестиціями. Однак модель, що увійшла в науку як модель Харрода – Домара, доволі спрощена, оскільки враховується лише один фактор економічного зростання – інвестиції. Самі автори вважали її лише інструментом теоретичного аналізу. Р. Солоу розробив неокласичну теорію економічного зростання. Він модифікував виробничу функцію Кобба – Дугласа, впровадив в аналіз фактор науково-технічного прогресу, дослідив межі економічного поступу з позиції вичерпності ресурсів, запропонував методику розрахунків, пов’язаних з матеріалізацією технічних ідей тощо. Проте представники Кембриджської школи заперечували можливість вимірювання капіталу й праці в однорідних величинах. Вони стверджували, що якщо кількість праці можна виміряти у технічних одиницях, то для капіталу це неможливо. Таким чином втрачає сенс і виробнича функція, яка репрезентує зв’язок між факторами виробництва і готовим продуктом. Посткейнсіанці включили до своїх моделей не лише розподіл національного доходу, а й недосконалу конкуренцію, технічні умови, інфляцію, інституційні фактори, розподіл продукту на споживчі і виробничі блага та інші чинники. Н. Калдор вважав прибуток від підприємницької діяльності основою інвестування, тож і економічного зростання. З іншого боку, Дж. Робінсон стверджує, що заробітна плата – це один з факторів зростання та стимул технічного прогресу. Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва ще більше актуалізувала вивчення впливу держави на економічне зростання, а також викликала необхідність дослідження ролі правового, соціального та політичного факторів. У другій половині ХХ ст. економісти стали приділяти все більше уваги інституційним факторам, до яких належать інтереси людей, їхня поведінка, правила, норми, соціально-економічні відносини і зв’язки, які мають стійкий характер. Згодом у працях інституціоналістів чинники зростання змінюються, їхня кількість збільшується, самостійною рушійною силою виступають наука і техніка. У 1980-х рр. почали виділяти ще один визначник зростання – інформаційні технології , які мають неабиякий вплив на ефективність прийняття рішень. На думку багатьох економістів (В. Нордхауса, К. Келлі, Д.Б. Делонга), поширення інформаційних технологій в розвинутих державах в останній третині минулого століття привело до прискорення темпів зростання і підвищення продуктивності праці. Д. Норт і Р. Фогель синтезували неокласичну мікроекономіку та інституціоналізм, розглядаючи вплив людської поведінки через інститути на економічний розвиток. 46

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Крім того, у наш час головним чинником економічного зростання у розвинутих країнах часто називають людський капітал. Роль людського капіталу підкреслюють в ендогенних моделях зростання та модифікованих моделях Солоу. У системі факторів соціально-економічного розвитку країни також зросла роль конкуренції та рівня конкурентоспроможності. Сьогодні широко розповсюдженим є підхід до визначення чинників економічного зростання, запропонований К.Р. Макконнеллом та С.Л. Брю, за яким економічне зростання обумовлене факторами попиту, пропозиції та ефективності. Фактори пропозиції включають кількість і якість природних та трудових ресурсів, обсяг і структуру капіталу країни та наявні технології. Фактори попиту та ефективності повинні забезпечувати ефективний розподіл ресурсів, здатний максимально задовольнити потреби суспільства. Критики економічного зростання негативно оцінюють теорії, розроблені А. Смітом, Дж. М. Кейнсом, К. Марксом, як такі, що не враховують вичерпність природних ресурсів у факторному аналізі. Г. Дейлі наголошує на важливості якісного розвитку, а не кількісного зростання. За неокласичним поглядом, нефізичні якісні характеристики (технології, розподіл доходу) є заданими, а фізичні кількісні величини підлягають коригуванню, що майже завжди включає зростання. Натомість у моделі розвитку Г. Дейлі заданими є фізичні кількісні параметри, а змінними стають нефізичні якісні параметри життя. Отже, представники всіх наукових напрямів зверталися до питання економічного зростання та виокремлювали його чинники, керуючись різними методологічними принципами та акцентуючи на дії тих чи інших факторів. З плином часу економісти застосовують комплексні моделі для аналізу факторів, що впливають на економічне зростання, та розглядають нові чинники зростання. Ця робота слугуватиме теоретико-методологічною основою для подальшого дослідження впливу різних факторів на виробничу результативність економіки, класифікації та систематизації чинників економічного зростання. Список використаних джерел: 1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / Марк Блауг. / М.: “Дело” Лтд, 1994. – 720 с. 2. Ковальчук В.М. Історія економіки та економічної думки: навч. посібник / В. М. Ковальчук, М. В. Лазарович, М. І. Сарай. – К.: Знання, 2008. – 647 с. 3. Корнійчук Л. Економічне зростання і сталий розвиток / Л. Корнійчук // Економіка України. – 2008. – № 3. – С. 84-91; № 4. – С. 82-90. 4. Магдіч А.С. Типологія факторів економічного зростання: теоретико-методологічний аспект / А.С. Магдіч // Європейський вектор економічного розвитку. - 2015. – № 2. – С. 119–130. Oksana Gerasymchuk Ivan Franko National University of L’viv FACTORS OF ECONOMIC GROWTH: THE EVOLUTION OF SCIENTIFIC VIEWS The evolution of scientific views on the factors that influence economic growth is considered. The review of factors that determine economic growth according to different theoretical approaches is provided.

Ростислав Гнатюк Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ КОНТРОЛЮ ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ Останніми десятиліттями у Західній економічній думці все більш актуальним стає питання того, яким чином можна стимулювати розвиток економіки в країнах, що розвиваються. В цьому контексті було запропоновано два підходи, що є, на нашу думку, двома сторонами однієї медалі. Перший підхід передбачає зміну політичної системи держави на більш демократичну, яка б захищала права власності. Другий підхід виходить з того, що політична система не є визначальною: важливою є акумуляція людського капіталу, що буде стимулювати розвиток економіки [1, c. 275]. Обидва ці підходи мають рацію. Проте з нашого погляду, перше є лише наслідком другого, вони навряд можуть розвиватись разом. Зокрема, С. Джанков та інші вважають, що власне людський капітал, тобто його якість, є глибинними визначниками інституцій, що встановлюють обмеження для суспільства [2, с. 614]. З цього можна зробити висновок про те, що основа “піраміди інституцій”, тобто традиції та звичаї, значною мірою визначаються рівнем розвитку людей в тій чи іншій країні. Є доволі логічним твердження про те, що освічені люди мають більше бажання творити та розвивати, ніж нищити та воювати. В такому випадку можна підсумувати, що захист прав людей та інвесторів може бути, в принципі, здійснений не лише у демократичних державах, але й в авторитарних (до прикладу, Китай). З цього випливає, що основою розвитку та еволюції інституцій є власне людський капітал. Саме він дає можливість державі досягнути певного рівня розвитку і лише тоді розглядати можливість введення правових обмежень в стилі демократії. З іншого боку, коли суспільство, або людський капітал наявний у тій чи іншій державі, досягнув певного рівня розвитку, зокрема такого, що використовує або намагається використовувати усі блага ринкової економіки, то таку діяльність слід поставити у певні рамки. В іншому випадку, якщо система відсутня, розвиток не буде благом, а лише хаосом. Це стосується і ринку цінних паперів. Держава та відповідні органи повинні якимось чином організувати діяльність на цьому ринку для уникнення хаосу та мінімізувати ту волатильність, яку потенційно несуть в собі макроекономічні та інституційні чинники, адже часто ринковий механізм може давати збій. Але держава в ринкових умовах не може напряму регулювати економічну кон’юнктуру. Проте носіями інституційних змін на ринку цінних паперів є перш за все його учасники: саме вони приймають рішення в залежності від економічної кон’юнктури – показників макроекономічного та інституційного середовища. Тому єдиним виходом є створення системи, яка, як фільтр, буде регулювати діяльність цих учасників. Іншим питанням є ефективність такого регулювання у різних країнах, адже вона не завжди однакова. Проте в результаті такого регулювання, показники ринку цінних паперів є відносно стабільними та передбачуваними та створюють благо, а не хаос. На нашу думку, інституційне середовище буде само по собі еволюціонувати з часом, як і люди, що є користувачами або носіями цих інституцій. Проте передумови для такої еволюції виникнуть лише у випадку, якщо держава правильно регулює відповідний ринок, в нашому випадку, цінних паперів. Система регулювання покликана попереджати такі несприятливі ситуації, адже вона є своєрідним хвилерізом або фільтром, який пом’якшує наслідки негативних “хвиль” змін економічного чи інституційного середовища. Вважалось, що ціллю будь – яких реформ ринку цінних паперів у країнах, що розвиваються, перш за все спрямовані на те, щоб система регулювання якомога більше стала подібною на ту, якою керуються у розвинених країнах. Адже тенденції 47

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

регулювання ринку цінних паперів спрямовувались у двох напрямах: з одного боку це фінансова лібералізація, що мала сприяти розширенню ринку та збільшенню ліквідності, яка була притаманна розвиненим ринкам, а з іншого – суворе пряме регулювання державою діяльності на фондовому ринку для уникнення системних ризиків, що було притаманне країнам, що розвиваються. Світова фінансова криза розкрила неспроможність систем розвинених країн до виявлення системних та точкових ризиків, бо саме ринки цінних паперів розвинених країн і їх економіки постраждали найбільше, тоді як деякі ринки, що розвиваються, майже не постраждали. Це знову піднімає питання оптимальності системи регулювання ринку цінних паперів та напрямків її розвитку. Проте, це питання є надто складним і, на нашу думку, однієї ідеальної моделі не існує: у кожній країні свої особливості і свої методи їх регулювання. Хоч методи і відрізняються, проте цілі регулювання у всіх країна однакові: забезпечити захист прав інвесторів через систему розкриття інформації, лістингу, організаційних та адміністативних вимог до потенційний посередників та емітентів. Крім того, система покликана стимулювати конкуренцію на ринку та виявляти системні ризики. У випадку виявлення невідповідності вимогам, компетентні органи, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів покликані здійснювати розслідування та накладати санкції. Всьому цьому має сприяти відповідне законодавство та розвинена система саморегулювання, яка надасть можливість інститутам ринку цінних паперів частково виконувати функцію регулятора. Список використаних джерел: 1. Edward L. Glaeser. Do institutions cause growth?/ Edward L. Glaeser, Rafael La Porta, Florencio Lopez-de-Silanes, Andrei Shleifer// Journal of Economic Growth. – 2004. Vol. 9(3), p. 271 – 303.; 2. Simeon Djankov. The new comparative economics/ Simeon Djankov, Edward Glaeser, Rafael La Porta, Florencio Lopez-deSilanes, Andrei Shleifer// Journal of Comparative Economics. – 2003. Vol. 31, p. 595 – 619. Rostyslav Hnatyuk Ivan Franko National University of L’viv REGULATION SYSTEM AS A MEANS OF CONTROL OF SECURITIES MARKET INSTITUTIONAL ENVIRONMENT Human capital and its accumulation is a basis for the development and evolution of institutions in the economy. However, this evolution must be shaped as it may bring chaos. Securities market is not an exception: it is important that exists a system that would regulate and control securities market. It works as a filter: prevents devastating outcomes of unfavorable changes of macroeconomic and institutional environment for securities market. The targets of securities regulation in each country is the same. It attempts to protect investors, supervise intermediaries and issuers, stimulate competition and prevent systematic risks. Thus, there is a law, central regulatory authority and self-regulated organizations that support the framework.

Наталія Гнип, Роман Лоїк Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ Сучасні умови економічного розвитку в Україні ставлять досить жорсткі вимоги щодо проведення страхової діяльності. Внаслідок економічної кризи в Україні,страхові компанії все частіше використовують перестрахування як основний варіант убезпечення себе від ризиків. Метою статті є аналіз сучасного стану операцій перестрахування в України. Дослідженню теоретичних і практичних аспектів перестрахувальних послуг присвячено праці таких вчених-економістів, зокрема: Базилевич В.Д., Говорушко Т. А., Компаніченко О.С., ОсадецьС.С.,Пікус Р.В., Плиса В.Й. Перестрахування (Reinsurance) – це операція, згідно з якою страховик, беручи на страхування ризики, частину відповідальності за ними (з урахуванням своїх фінансових можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метою створення збалансованого страхового портфеля забезпечення фінансової стійкості та рентабельності страхових операцій[1]. Розрізняють активне та пасивне перестрахування: а) активне перестрахування – пов'язане з проведенням перестрахових операцій у межах вітчизняного страхового ринку, в тому числі розміщення іноземних ризиків серед вітчизняних страховиків. б) пасивне перестрахування – передбачає передачу ризиків іноземним перестраховикам, тобто нерезидентам. Пасивне перестрахування забезпечує відтік капіталів за кордон і негативно впливає на частку страхових премій у валовому внутрішньому продукті країни[3]. Проаналізуємо місце операцій перестрахування у структурі страхових послуг, наданих страховими компаніями впродовж 2013 – 2015 рр.. За договорами перестрахування ризиків за 2015 рік українські страховики (цеденти, перестрахувальники) сплатили часток страхових премій 9 911,3 млн. грн. (за 2014 рік – 9 704,2 млн. грн.) (рис. 15), з яких: перестраховикам-нерезидентам – 2 530,2 млн. грн., що на 65,3% більше порівняно з 2014 роком (за 2014 рік – 1 530,5 млн. грн.); перестраховикам-резидентам – 7 381,1 млн. грн., що на 9,7% менше порівняно з відповідним показником 2014 року (за 2014 рік – 8 173,7 млн. грн.). Загальна сума часток страхових виплат, компенсованих перестраховиками, становила 1 345,8 млн. грн. (за 2014 р. – 640,9 млн. грн.), в тому числі компенсовано: перестраховиками-нерезидентами – 848,1 млн. грн. (за 2014 рік – 468,5 млн. грн.); перестраховиками-резидентами – 497,7 млн. грн. (за 2014 рік – 172,4 млн. грн.)[2]. У структурі вихідного перестрахування станом на 31.12.2015 найбільше сплачено часток страхових премій за такими видами страхування, як: страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) – 2 376,0 млн. грн. (або 24,0%) (станом на 31.12.2014 – 1 040,4 млн. грн. (або 10,7%)); страхування майна – 1 798,7 млн. грн. (або 18,1%) (станом на 31.12.2014 – 1 616,3 млн. грн. (або 16,7%)); страхування фінансових ризиків – 1 712,7 млн. грн. (або 17,3%) (станом на 31.12.2014 – 2 480,5 млн. грн. (або 25,6%)); страхування відповідальності перед третіми особами – 1 052,8 млн. грн. (або 10,6%) (станом на 31.12.2014 – 858,8 млн. грн. (або 8,8%)); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ – 871,6 млн. грн. (або 8,8%) (станом на 31.12.2014 – 1 204,4 млн. грн. (або 12,4%)); страхування наземного транспорту (КАСКО) – 544,6 млн. грн. (або 5,5%) (станом 48

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

на 31.12.2014 – 520,1 млн. грн. (або 5,4%)); авіаційне страхування – 293,4 млн. грн. (або 3,0%) (станом на 31.12.2014 – 199,8 млн. грн. (або 2,1%))[2]. Операції вихідного перестрахування за 2015 рік зросли на 2,1% з 9 704,2 млн. грн. до 9 911,3 млн. грн. На збільшення операцій вихідного перестрахування за 2015 рік вплинуло збільшення на 65,3% перестрахування із страховикаминерезидентами. При цьому, на 9,7% зменшилась операції з перестрахування в середині країни[2]. В табл. 1 висвітлено динаміку обсягу страхових послуг, що надаються страховими компаніями України, 2013 – 2015 рр.,млн грн.» Протягом 2013 – 2015 років,по різному змінювались обсяги вихідного перестрахування, відповідно зазнали змін і частки резидентів та нерезидентів у вихідному перестрахуванні. При рості у 2015 році порівняно з 2014 роком операцій з перестрахування із страховиками-нерезидентами на 65,3% їх часткау вихідному перестрахуванні збільшилась на 9,7 в.п. до рівня 25,5%. Відповідно зменшилась частка резидентів з рівня 84,2% за 2014 рік, до рівня 74,5% за 2015 рік. Таблиця 1 Основні показники перестрахування діяльності страхового ринку та його динаміка Темпи приросту 2013

2014

2015

2014/ 2013

2015/2014

Перестрахування млн. грн.. Сплачено на перестрахування, у тому числі:

8744,8

9704,2

9911,3

2,1

- перестраховикам-резидентам

7110,4

8173

738,1

-9,7

- перестраховикам-нерезидентам

1634,4

1530,5

2530,2

-6,4

65,3

Виплати, компенсовані перестраховиками, у тому числі:

486,7

640,9

1345,8

31,7

110

- перестраховиками-резидентами

85,2

172,4

497,7

102,3

188,7

- перестраховиками-нерезидентами Отримані страхові премії від перестрахувальниківнерезидентів Виплати, компенсовані перестрахувальникамнерезидентам Джерело: [2]

401,5

468,5

848,1

16,7

324

12,9

38,1

-96

195,3

27,4

9,9

12,9

-63,9

30,3

Отже,проаналізувавши дану статистику,ми прослідкували тенденцію до збільшення обсягів операцій перестрахування на ринку страхових послуг за останні роки. Основною причиною таких тенденцій може бути поглиблення загальноекономічної кризи,коли страхові компанії додатково убезпечують себе та своїх клієнтів від можливих раптових коливань ринку,які можуть призвести до краху як економіки загалом,так і страхової компанії зокрема. Такий вид страхування створює нові перспективи для розвитку економічної співпраці між суб’єктами господарювання та страховими компаніями,що в майбутньому буде сприяти успішному розвитку економічної системи на базі стабільно надійних відносин між страховими компаніями та юридичними й фізичними особами. Список використаних джерел: 1. Базилевич В. Д., Базилевич К. С.,Р. В. Пікус та ін. за ред. В. Д. БазилевичаСтрахування : підручник./ – К. : Знання, 2008 р. – 1019 с 2. Офіційний веб-сайт національної комісії,що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/informaciya-pro-stan-i-rozvitok.html 3. ГоворушкоТ.А., В.М. Стецюк; за ред. ГоворушкоТ.А. Страхування:Навч. посіб. /– К.: – Львів: «Магнолія 2006», 2014 р. – 328 c.НУХТ. Nataliia Hnyp,Roman Loik Ivan Franko National University of L’viv REINSURANCE AND ITS ROLE IN THEINSURANCE MARKETFUNCTIONING In theses concerned topic of reinsurance transaction as a primary process of insurance against risks. Reinsurance - a transaction whereby an insurer, taking on the insurance risks of responsibility for them (with their financial capabilities) passes on agreed terms to other insurers (reinsurers) to create a balanced insurance portfolio to ensure financial stability and profitability of insurance operations.

Назар Горін Львівський національний університет імені Івана Франка

МИТНІ ПЛАТЕЖІ В ПОДАТКОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Однією з особливостей сучасного етапу економічного розвитку є швидке зростання обсягів міжнародних економічних контактів, подальший розвиток світового поділу праці, поглиблення економічної взаємозалежності держав. Кінцевим результатом такого процесу має стати вільне переміщення товарів, послуг, об’єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили через території різних держав та поступове зникнення торгівельних бар’єрів між ними. У цю систему поступово інтегрується й українська економіка. В Україні у процесі становлення ринкової економіки митні платежі виступають інструментом впливу на зовнішньоекономічні відносини нашої країни з іншими державами. Для того щоб керувати процесом оподаткування митом 49

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

та митними зборами як засобами підвищення ефективності економіки, насамперед необхідно проаналізувати специфіку та місце митних платежів у податковій системі, їхні функції та роль. Питанню теоретичних аспектів функціонування систем оподаткування, у тому числі митної, приділяли увагу такі вчені та дослідники, як: О. Гребельник, О. Єгоров, Т. Мельник та ін. [1]. Однак, деякі питання потребують більш детального вивчення. Наприклад, важливими питаннями залишаються оптимізація митних ставок, лібералізація митно-тарифного регулювання, а також наслідки лібералізації цих методів регулювання. Метою даного дослідження є розгляд сучасного стану митних платежів країни, процесу їх адміністрування та пошук шляхів вдосконалення системи адміністрування митних платежів в сучасних умовах. У Митному кодексі України [2] відсутнє чітке визначення поняття «митні платежі», однак його можна знайти у Податковому кодексі (далі – ПКУ)[3], де митні платежі визначаються як податки, що відповідно до ПКУ або митного законодавства справляються при переміщенні або у зв’язку з переміщенням через митний кордон та контроль за справлянням яких покладено на митні органи. До митних платежів відносять: - мито, яке поділяється на: ввізне й вивізне; - податок на додану вартість за ставкою, згідно із Розділом V Податкового кодексу України; - акцизний податок за ставками, встановленими п. 215.3. ст. 215 ПКУ, у разі належності товарів до підакцизних; - митні збори. - єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;Мито, податок на додану вартість, акцизний податок та інші платежі і збори сплачуються резидентами та нерезидентами – фізичними особами, суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, особами, уповноваженими на декларування, до або на момент митного оформлення, шляхом перерахування через банківські установи на відповідні рахунки митних органів, що здійснюють митне оформлення та розпорядження майном, або вносять готівкою в касу митного органу. Пропуск товарів та майна здійснюється митними органами після сплати всіх належних митних платежів. Тобто, головною особливістю цих обов’язкових платежів є те, що всі вони справляються під час переміщення предметів через митний кордон. Отже, критерієм визначення митних платежів повинен бути не тільки об’єкт оподаткування, але й суб’єкт, тобто ті органи системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які виконують контролюючі функції з нарахування чи сплати даного виду платежів. З огляду на це, під митними платежами потрібно розуміти ті види податків та зборів, які нараховуються у встановленому порядку при переміщенні через митний кордон країни товарів та інших предметів під контролем митних служб. Це дозволяє не тільки чітко визначити об’єкти оподаткування, але й суб’єкти системи митного оподаткування, до яких належить крім держави та митних органів безпосередні платники податків та зборів, тобто юридичні та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. При цьому слід акцентувати увагу на характерній особливості митних платежів, а саме: односторонньому руху вартості від юридичних та фізичних осіб до держави. Основна різниця між митними зборами та митними податками полягає в тому, що мито обов’язково надходить до Державного бюджету, а митні збори направляються на утримання митної служби. Проте, слід відмітити, що з того моменту як країна стала членом світової організації торгівлі, було заборонено значну частину митних зборів, які стягувались із суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності під час митного контролю та оформлення на кордоні товарів, транспортних засобів та інших предметів [4, ст. 137-140]. Серед великого спектра функціональних завдань, які виконують митні платежі головними є: - фіскальні, тобто митні платежі є джерелом поповнення бюджету країни; - стимулюючі, які спрямовані на розвиток національного виробництва; - регулятивні, які формують обсяг та структуру експорту, імпорту, споживання. На етапі трансформування економічних відносин домінує фіскальна функція митних платежів, але у міру формування ринкової моделі господарювання митні платежі стають важливим фінансовим інструментом регулювання економіки. В Україні, з метою спрощення і прискорення руху товарів через митницю, впроваджуються дві концепції задля полегшення роботи підприємств і максимальної прозорості. Дані концепції були розроблені за кордоном та перевірені в роботі митними органами ЄС. Саме їх позитивний досвід і поступове впровадження дає можливість митному аудиту в Україні вийти на новий рівень. Перша концепція передбачає можливість учасників зовнішньої торгівлі стати уповноваженим оператором економічної діяльності – УЕА. Друга концепція спрямована на створення так званого «єдиного вікна». «Єдине вікно» спрощує процедуру збирання інформації для держави, а для підприємств полегшує роботу з оформлення. В Україні питання, пов’язані з визначенням і контролем митної вартості товарів, регламентується не тільки нормативноправовими документами, а також відомчими листами митної служби, які мають рекомендаційний характер. Отже, митні платежі в сучасному економічному просторі виступають не тільки як засіб поповнення державного бюджету, але й як засіб здійснення економічної політики, політики кредитування, розвитку інфраструктури. Створення оптимальної моделі порядку стягнення мита та інших податків і зборів є необхідним в сучасних економічних реаліях української держави. Вдосконалення митного права виступає одним з пріоритетних напрямів роботи у процесах адаптації українського законодавства до норм права Європейського Союзу. Список використаних джерел: 1. Структура та ефективність митного оподаткування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://libfree.com/134438064.html 2. Митний кодекс України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/92-15 3. Податковий кодекс України: Закон України від 24.12.2015 р. № 909-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/909-19 4. Константюк Н. Місце і роль державної митної служби України в системі державних фінансів/ Н. Константюк // Галицький економічний вісник. – 2015р.. – №5. – С. 137-140.

50

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Nazar Horin Ivan Franko National University of L'viv CUSTOMS PAYMENTS IN THE TAX SYSTEM OF UKRAINE In the article is considered the question of concept of the tax payments according to the current legislation, problems of tax payments and the ways of solving them. Key components of tax payments and the place they have in the system of Ukraine and functions that they administer.

Мар’ян Гоцій Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ На сьогодні у науковій літературі приділяється велика увага проблемам реформування системи оподаткування, проблемам реформування міжбюджетних відносин в Україні. Проте у своїх дослідженнях науковці розглядають переважно фінансові особливості цих відносин. На наш погляд, проблема обґрунтування даної теми потребує вдосконалення податків і є однією зі складових економічної і фінансової політики. Державна податкова політика як один із важливих засобів державного регулювання економіки розробляється державними органами в рамках загальнодержавної політики, спрямовується на виконання пріоритетних завдань суспільного розвитку та стратегічних цілей економічного зростання. Податки безпосередньо впливають на результати фінансово - господарської діяльності платників, а також на макроекономічні процеси та розвиток окремих регіонів. Тому не дивно, що можливості податкової системи як «вбудованого економічного регулятора» активно використовують розвинені країни.[1] Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері податків і є однією зі складових економічної і фінансової політики. Податкова політика використовується як інструмент регулювання відтворювального процесу та соціального добробуту суспільства. Самостійну податкову політику Україна розпочала проводити, коли здобула незалежність. Взагалі податкова політика є одним із елементів системи оподаткування, вона визначає, по-перше, яку частку ВВП (валового внутрішнього продукту) за допомогою податків вилучити до бюджету, по-друге, як ця частка має розподілятися між окремими платниками податків, між окремими територіями, між соціальними верствами населення.[2] Податкова політика передбачає: встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні бюджету); визначення податкових пільг, податкових ставок, їх диференціацію; визначення податкоспроможності даного регіону; визначення механізму обчислення і зарахування податків до відповідних бюджетів.[3] Щоб забезпечити належний рівень надходжень до відповідних бюджетів необхідно, перш за все, провести реформу податкової системи, реформу адміністративно-територіального устрою, прийняти відповідні нормативні акти, що регулюють міжбюджетні взаємовідносини, та реалізувати основні напрямки, до яких належить зниження податкового навантаження на виробництво при одночасному розширенні податкової бази шляхом зменшення привілеїв і податкових пільг, вжити додаткових заходів, спрямованих на зменшення податкової заборгованості для бюджетів усіх рівнів. Тому на часі прийняття Податкового кодексу, в якому було б чітко зафіксовано, які види та форми пільгового оподаткування доцільно зберегти. Прийняття Податкового кодексу має ліквідувати всі ті деформації, якими наповнена податкова система за всі роки незалежності. Сьогодні кожному зрозуміло, що стабільність в оподаткуванні – основна умова успішного розвитку економіки. Податкова політика в економічній літературі визначається як система заходів держави щодо податків. Соціально-економічний зміст податкової системи та податкової політики визначається характером суспільного ладу та історичними умовами, в яких держава здійснює свої функції. Взагалі, податкова політика – це цілеспрямована діяльність держави у сфері встановлення та справляння податків. Податкову політику можна розглядати як сукупність форм і методів, інструментів, важелів впливу на стан і розвиток економіки в цілому. Тому доречно дати і таке формулювання: податкова політика – це сукупність форм і методів, що регулюють податкові відносини між державою та суб’єктами підприємницької діяльності у напрямку стимулювання зростання суспільного виробництва, залучення інвестицій, забезпечення стабільності доходів бюджетів усіх рівнів та спрямована реалізація цілей соціально – економічного розвитку країни. Для того щоб податкова політика виконувала стимулюючу функцію та сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари та розширенню їх виробництв, необхідно вирішити ряд завдань, які постають перед державою: активізувати приватизаційні процеси з чітким визначенням і гарантуванням прав власності; стабілізувати інфляційні процеси, що дасть змогу посилити привабливість інвестицій; чітко розмежувати податки між державними і місцевими бюджетами; стабілізувати політичну ситуацію в країні; підтримувати передових напрямів виробництва та виробництв конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників.[4] Отже, розвиток оподаткування повинен визначатися функціонуванням ринкового механізму. Якщо він не дозволяє вирішити проблему стійкого економічного зростання та соціального захисту населення, то держава зобов'язана активно впливати на розвиток економічних процесів через різні методи регулювання, в тому числі і податкові. Якщо ринкові важелі справляються з вищевказаними завданнями, то податкова система повинна мінімально викривляти дію ринкового механізму, що забезпечується непрямим втручанням держави в економіку Список використаних джерел: 1. Карлін М.І. Державні фінанси України.: навчальний посібник/ К.: Знання, 2008 - 348 с. 2. Печуляк В.П. Державна податкова політика в Україні: організаційно-правові аспекти здійснення. - К.: КНТЕУ, 2005. - 157с. 3. Василькова Т.В., Терещенко В.А Соціально - економічні наслідки пільгового оподаткування в Україні/ Науковий вісник Національного університету ДПС України - 2009. - №2(45). - 284 с. 4. Воронова О. М. Податковий механізм регулювання економічних відносин/ Економіка і держава - 2008. - №7. - С. 12-14. Marian Hotsiy Ivan Franko National University of L’viv TAX POLICY AS A TOOL OF RAGULATION THE NATIONAL ECONOMY Today, the scientific literature paid much attention to the problems of reforming the tax system, reform of intergovernmental relations problems in Ukraine. In this article we look around taxes policy. 51

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Софія Грабовенська, Тетяна Лукашенко Львівський національний університет імені Івана Франка

КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ІНФРАСТРУКТУРИ ЗИМОВОГО ВІДПОЧИНКУ ТА СПОРТУ НА ЛЬВІВЩИНІ Економічне зростання багатьох європейських регіонів обумовлене розвитком туристичної сфери, зокрема створенням умов для зимового відпочинку. Львівщина володіє сприятливими природно-економічними умовами для заняття зимовими видами спорту та розвитку сфери зимового відпочинку. За дослідженнями експертів, гірський рельєф регіону відповідає вимогам для прокладання гірськолижних трас, які задовольняють параметри проведення змагань під егідою міжнародної федерації лижного спорту (FIS) [1]. В свій час саме ця обставина спричинила прийняття рішення про обрання м. Львова містом-заявником на проведення XXIV Зимових Олімпійських та XIII Параолімпійських Ігор в Україні, якому в силу певних політико-економічних причин не судилося здійснитися. Проблема створення в регіоні відповідної інфраструктури зимового відпочинку та спорту та забезпечення ефективного управління її розвитком залишається для регіону актуальною. Світова наука та практика доводять, що формування туристичної інфраструктурної бази для розвитку зимового відпочинку та спорту в регіоні можливе за умови застосування в управлінській практиці підходів програмно-цільового управління. Програмне управління немислиме без встановлення концептуальних напрямків розвитку досліджуваного об’єкту, сфери. Метою статті є обґрунтування концептуальних напрямків розвитку інфраструктури зимового відпочинку та спорту в Львівській області, як основної передумови нарощення туристичних потоків в регіон у зимовий період. Завданнями, що досягають поставлену мету є: оцінка існуючого стану інфраструктури зимових видів спорту та відпочинку на Львівщині, виявлення основних проблем її розвитку та обґрунтування концептуальних програмних напрямків її формування у перспективі. Новизною проведеного дослідження є те, що стратегічний розвиток зимового туризму в регіоні розглядається через призму конкурентоспроможності комплексу послуг інфраструктурного обслуговування туриста з врахуванням специфіки його потреб в зимовому спортивно-оздоровчому відпочинку. Не дивлячись на те, що серед областей України Львівська область за підсумками 2014р. посідає друге місце (після м. Києва) за кількістю реалізованих туристичних путівок [2], її потенційні можливості щодо розвитку зимових видів спорту та відпочинку не є повністю реалізованими. Про це свідчить хоча б той чинник, що в тому ж 2014р. році готельні заклади Сколівського району, де локалізовані основні гірськолижні траси регіону, прийняли лише 6 відсотків від загального числа (449 тис. осіб) гостей, які відвідали Львівщину [3]. Це означає, що послуги зимового відпочинку не є достатній мірі популярними, не приваблюють значне коло туристів, мають низьку конкурентоспроможність. Причина ховається не тільки в політико-економічній ситуації в країні, а й у рівні та якості інфраструктурного обслуговування туристів, співвідношенні якості та ціни запропонованого туристичного продукту, просуванні гірськолижних послуг всередині та за межами країни. Проведений авторами аналіз виявив ряд невідповідностей між сучасними потребами «зимового» туриста і досягнутим рівнем розвитку інфраструктури та якості життя в області. Спортивна інфраструктура для зимових видів спорту та відпочинку в основному сформована в 70-і роки минулого століття, а тому стан цієї інфраструктури за багатьма показниками не відповідає міжнародним нормам та сучасним технічним можливостям. Розташовані на території регіону спортивні бази для заняття гірськолижними видами спорту вимагають модернізації та оновлення, оскільки відмічаються низькою якістю трамплінів та трас. Проблемним є забезпечення туристів готельним фондом в безпосередній близькості до гірських трас. Станом на кінець 2015р. готельні заклади Сколівщини в кількості 20 одиниць могли одночасно в сукупності вмістити 1172 особи [4], в той час, як курорт Буковель рекомендує гостям 67 різних об’єктів [5]. Масштабні готельні потужності локалізовані в Трускавці та Львові, проте проїзд до гірськолижних трас з цих міст вимагає не менше 2-х годин автомобілем або ще більше часу у разі поєднання залізничного та автомобільного сполучення. Крім всього іншого, автодорога, яка веде в гірськолижний край, на значному відтинку має лише 2-і полоси, що не дозволяє розвивати хорошу швидкість, на ній відсутні транспортні розв’язки в місцях перетину з дорогами місцевого значення, вона пролягає по гористій місцевості, має нахили, вузькі проїзди в долинах, нерегульовані ліві повороти, тощо. Не відповідає потенційним потребам туристів також і система медичної допомоги в гірськолижних районах, яка представлена 2-а лікарнями – Сколівською районною та Славською міською, які налічують 220 лікарняних ліжок [4]. Місцеві лікарі переважно не володіють іноземними мовами, а тому їм проблематично обслуговувати іноземних туристів. Не врегульованими є питання медичного обслуговування за полісами медичного страхування. Як проблемний, оцінюється стан інженерної та комунальної інфраструктури та енергетичного забезпечення. Із аналізу стану інфраструктури зимового відпочинку та туризму на Львівщині слідує висновок про те, що перетворення регіону в міжнародний центр зимового відпочинку та спорту, вимагає корінної модернізації майже всіх інфраструктурних елементів туристичного комплексу регіону. Для досягнення такої амбітної мети, необхідною є координація стратегічних планів та дій органів влади різного рівня та різноманітних підприємницьких структур туристичного кластеру. Іншими словами, стратегічне бачення держави, територіальних громад та підприємців повинно бути узгодженим і адаптуватися до конкретних умов та обставин. Питання виробництва та реалізації конкурентоспроможного туристичного продукту – це не тільки питання туристичних підприємств, воно стосується всього населення, яке проживає на даній території, майже всіх підприємств, задіяних в сфері обслуговування, центральної, регіональної та місцевої влади, яка формує інвестиційнопідприємницьку політику. Виходячи із умов Львівщини для регіону пропонуються наступні концептуальні напрямки розвитку інфраструктури зимового відпочинку та спорту: формування сприятливих умов для стратегічного розвитку області, як міжнародного центру зимового відпочинку та спорту; - розвиток спортивної інфраструктури гірськолижних територій з орієнтацією на максимізацію вигод від її використання; - забезпечення суттєвого покращення сфери гостинності, благоустрою, якості життя на основі оновлення та розбудови інженерної, транспортної, інформаційної та соціальної інфраструктури області та покращання якості її кадрового забезпечення; - підвищення інвестиційної привабливості регіону, забезпечення інвестиційної активності у всіх сферах суспільного господарства; - створення своєрідної атмосфери та комфортних умов перебування гостей на території області, включення зимових ігор в комплекс щорічних міжнародних спортивно-культурних заходів на Львівщині; 52

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

- мінімізація впливу розвитку зимового туризму та спорту на природне середовище. Реалізація зазначених напрямків розвитку зимового відпочинку та спорту в регіоні повинна поєднуватися з активною діяльністю по просуванню регіону на ринки туристичних послуг та формуванням його позитивного іміджу. Таким чином, повніше використання туристичного потенціалу Львівщини вимагає розвитку інфраструктури зимового відпочинку та спорту. Забезпечення конкурентоспроможності послуг з зимового туризму вимагає програмно-цільового підходу до управління туристичними кластерами, координації стратегічних планів держави, громад та підприємців, зосередження ресурсів на просуванні регіону на ринки туристичних послуг. Список використаних джерел: 1. Українська асоціація активного та екологічного туризму. Туризм гірськолижний [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://uaeta.org/ua/tourism/5?tab=territory 2. До

Всесвітнього

дня

туризму

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/si/press/2015/r15_71.pdf 3. Цікава статистика: [популярна статистична інформація про Львівську область] /За редакцією Зимовіної С.І. –Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2015. – 48с. 4. Регіональна статистика Львівщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/regiostat/regio/Regiostat.asp?lang= 5. 67 вариантов размещения в Буковеле [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.booking.com/city/ua/bukovel.ru.html Sofiia Hrabovenska, Tetiana Lukashenko Ivan Franko National University of L’viv CONCEPTUAL DIRECTIONS OF INFRASTRUCTURE DEVELOPMENT OF WINTER RECREATION AND SPORTS IN LVIV REGION This publication addresses the maintenance of competitiveness of services on winter recreation and sports in Lviv region on the basis of program-oriented approach to the management of regional tourist facilities. It is recommended to determine the conceptual directions of development of winter tourism through balancing strategic interests, communities and businesses.

Оксана Грос Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДІВ КОРЕЛЯЦІЙНОГО АНАЛІЗУ Класичні і сучасні теорії соціальної економіки доводять існування помітного взаємозв’язку процесів соціального та економічного розвитку. Вивчення таких зв’язків дає змогу виявити найбільш важливі чинники сталого суспільного розвитку, а відтак – його безпеки. Мета нашого дослідження полягала у кількісній оцінці закономірностей взаємозв’язку у демографічних, соціальних та економічних показниках розвитку регіонів України. Такими показниками обрано народжуваність та розлучуваність. Статистична перевірка варіації народжуваності в регіонах України здійснювалася з такими показниками-факторами, як середній вік жінки, частка сільських жителів, рівень інституційної релігійності, валовий регіональний продукт, рівень безробіття, очікувана тривалість життя та середньомісячна заробітна плата. Результати кореляційного аналізу показали, що найбільше впливає на варіацію народжуваності в регіонах України середній вік жінки та частка сільських жителів (табл. 1). Таблиця 1 Кореляція народжуваності в регіонах України з деякими соціально-демографічними показниками їх розвитку у 2014 році Показники-фактори Коефіцієнт кореляції Щільність зв’язку Істотність Середній вік жінки, років -0,96 дуже щільний, обернений доведена Частка сільських жителів, % 0,56 помітний, прямий доведена Джерело: Складено та розраховано автором за даними Державної служби статистики [1] Підвищення віку жінки має негативний вплив на рівень народжуваності, що зумовлено характером зміни репродуктивної поведінки жінки. Середній вік народження за останні десять років збільшився з 24 років до 27 років. В результаті жінка народжує пізніше, відповідно, кількість дітей, яких вона може народити, зменшується. Виявлений щільний зв'язок є істотним, про що свідчить порівняння розрахункового та критичного значень t-критерію для досліджуваного коефіцієнта кореляції (𝑡𝑝 = −16,09 > 𝑡кр = ±2,086). Традиційною є думка про те, що народжуваність серед сільського населення є вищою. Це певною мірою підтверджує сумарний коефіцієнт народжуваності в Україні, який становить 1,8 та 1,4 дитини на одну жінку у сільських та міських поселеннях відповідно. Результати кореляційного аналізу підтверджують цей прямий помітний зв’язок, який є істотним (𝑡𝑝 = 3,06 > 𝑡кр = ±2,086). Актуальною проблемою сучасного українського суспільства є нестійкість шлюбів. Україна залишається у групі країн Європи з найвищими показниками розлучуваності населення. На основі даних Держстату ми можемо стверджувати, що в Україні високою є вірогідність розпаду шлюбу на всіх його етапах. Більше половини розлучень припадає на шлюби тривалістю від 1 року до 15 років, тобто саме на той період, коли в сім’ї виховують неповнолітніх дітей. Разом з тим значна частка розлучень – це розпад шлюбів, в яких пара прожила разом понад 15 років, тобто і за такої значної тривалості шлюбу ймовірність розлучення є досить високою. Зростання рівня розлучуваності – це наслідок модернізації соціального і економічного життя в умовах сучасного режиму відтворення населення: низької народжуваності і зростаючої тривалості життя. Як зазначає Л.І. Слюсар, існують протиріччя між нестійкістю шлюбу і потребою суспільства у комфортних умовах соціалізації підростаючого покоління, негативні наслідки якого значніші у країнах з низькою економічною і соціальною захищеністю населення, до яких належить і Україна [3]. 53

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Статистична перевірка варіації розлучуваності в регіонах України здійснювалася з такими показниками-факторами, як кількість абортів, валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу, середній вік чоловіків і жінок, кількість виявлених злочинів, середньомісячна заробітна плата, рівень інституційної релігійності, кількість виявлених злочинів, смертність, безробіття та забезпеченість житлом у середньому на одного жителя. Найбільш впливовими серед зазначених виявились показники, представлені у таблиці 2. Наявність прямого щільного взаємозв’язку між розлучуваністю та кількістю абортів є невипадковою, адже значення критеріальної статистики (𝑡р = 4,84) потравляє до критичної області і ми приймає альтернативну гіпотезу. Причиною цього може стати ціла низка соціальних мотивів: кар’єра, розлучення з чоловіком, смерть чоловіка, ув’язнення тощо. З підвищенням середнього віку молодят ймовірність розлучитись стає вищою, це пояснюється тим, що у більш пізньому віці, членам подружжя набагато важче змінювати свій спосіб життя, пристосовуватися до звичок іншої людини і входити у сімейні ролі. Наші розрахунки підтверджують, що такий взаємозв’язок є помітний (𝜌 = 0,58) та істотний ( 𝑡р = 3,24). Наявний прямий помірний (𝜌 = 0,58) та істотний (𝑡р = 3,17) зв’язок між розлучуваністю та кількістю виявлених злочинів. Причиною цього може стати наявність у когось із подружжя алкогольної, наркотичної залежності чи пристрасті до азартних ігор. Таблиця 2 Рангова кореляція розлучуваності в регіонах України з деякими соціально-економічними показниками їх розвитку у 2014 році Показники - фактори

𝜌

Аборти, на 1000 осіб народжених живими 0,73 Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу, грн 0,60 Середній вік чоловіків та жінок, які вперше взяли шлюб, осіб: чоловіки 0,59 жінки 0,56 Кількість виявлених злочинів, % 0,58 Середньомісячна заробітна плата, грн 0,54 Рівень інституційної релігійності, % -0,52 Джерело: Складено автором за даними Державної служби статистики [1,2]

Щільність зв’язку

Істотність

щільний, прямий помітний, прямий

доведена доведена

помітний, прямий помітний, прямий помітний, прямий помітний, обернений

доведена доведена доведена доведена

Між розлучуваністю та середньомісячною заробітною платою також існує помітний прямий взаємозв’язок (ρ = 0,55) і це є насправді незрозуміло, адже багато молодят скаржаться саме на матеріальні труднощі. Однією з причин наявності такого зв’язку є ситуація, коли один член сім'ї працює над собою і, розвиваючись, збільшує свої доходи, а інший – зупинився. У такому випадку імовірність конфлікту зростає, знижується самооцінка партнера, а звідси – заздрість, відчуття невдоволеності, роздратування, підозри, ревнощі, що можуть призвести до розлучення. Вагомий вплив на розлучуваність має рівень інституційної релігійності (територіальної щільності релігійних організацій). Між наведеними показниками виявлено обернений та істотний зв'язок (𝑡р = −2,75). Важливо зазначити, що в Україні релігійні організації розміщені досить нерівномірно. Причиною цього є суттєві відмінності в історичному минулому її окремих регіонів. Найвищим показник інституційної релігійності є на заході України. Саме на західній Україні менше людей, які розлучилися зі своїми партнерами. З огляду на негативне ставлення церкви до розлучень, можна припустити, що взяти шлюб зважуються лише ті пари, які є найбільш впевненими у своїх почуттях. Підсумовуючи результати нашого дослідження, можемо стверджувати, що нестабільність шлюбу, високий рівень розлучуваності та низька народжуваність є найбільш складними соціально-демографічними проблемами. Держава як інститут, що представляє інтереси суспільства, має забезпечувати шляхи попередження та мінімізації негативних наслідків таких проблем, беручи до уваги виявлені у дослідженні взаємозв’язки соціальних, економічних та демографічних процесів суспільного розвитку. Список використаних джерел: 1. Демографічний щорічник «Населення України 2014» – Київ: Державна служба статистики України, 2015. – 117 с. 2. Статистичний збірник «Регіони України 2015» – Київ: Державна служба статистики України, 2015. – 305 с. 3. Слюсар Л. І. Розлучення в Україні в демографічному вимірі: минуле і сучасність / Л. І. Слюсар // Демографія та соціальна економіка. - 2014. - № 2. - с. 78-89 Oksana Gros Ivan Franko National University of L’viv STATISTICS EVALUATION OF THE SOCIAL PROCESSES RELATIONSHIP IN THE REGIONS OF UKRAINE USING THE METHOD OF CORRELATION ANALYSIS Сorrelation analysis of the relationship between fertility in Ukraine regions and other socio-economic characteristics were performed. Tight connection of the birth rate with a women's average age and the percentage of rural residents were found. Spearman's rank-order correlation method was used to determine the main factors that affect the divorce rates in Ukraine regions. These are: abortion, gross regional product per person, women's and men's average age who got married for the first time, number of reported crimes, average salaries and level of institutional religion.

Богдан Грудецький Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ Економіка України останні роки функціонує в умовах високого незбалансованого завищеного фіскального тиску. На сьогодні система оподаткування, методи збору податків та контролю за їх сплатою посилюють негативні тенденції та є основою для корупції, розвитку тіньової економіки. Це стає причиною того, що в належному обсязі не поповнюється дохідна частина бюджету, а від так скорочуються соціальні видатки та видатки розвитку, збільшується частина невдоволеного 54

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

населення. Відтак досить актуальною проблемою у забезпечені ефективного функціонування податкової системи України є надання податкових пільг, що негативно впливають в першу чергу на формування доходів бюджету.[2] У свою чергу, це призвело до таких проблем системного характеру у податковій системі: 1. Податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами, що зумовлено: - відсутністю ефективних механізмів, які забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань; - недосконалістю системи списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; - проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків; проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс), які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема в частині регулювання державою цін на енергоносії. 2. Бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основні причини, що ускладнюють виконання державою зобов’язань перед платниками податку на додану вартість: - пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов’язань; - виконання прогнозних показників надходжень з податку на додану вартість. 3. Ухилення від сплати податків. Ця проблема є однією з найгостріших, адже створює нерівні умови для суб’єктів підприємницької діяльності і зумовлює: -недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн. На масштаби ухилення від сплати податків впливає високий рівень податкових ставок, нерівномірний розподіл податкового навантаження; - порушення принципу рівності платників перед законом; - складність і недосконалість законодавства, яким регулюється підприємницька діяльність, зокрема податкового; - недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики.[1] Відтак значної актуальності набуває питання формування такої системи оподаткування, яка б сприяла розвитку економіки, формуванню повноцінних суб’єктів ринкової економіки з одночасним поступовим розв’язанням проблеми скорочення дефіциту бюджету і досягнення фінансової стабілізації з поступовим переходом до економічного росту. Потребує змін і сам механізм та цільове спрямування податків. Проте, в сучасних умовах не потрібно вдаватися до радикальних змін. Основними напрямками реформування податкової системи в Україні повинні бути наступні: - побудова стабільної, зрозумілої і цілісної податкової системи з метою визначення збалансованих підходів до фінансового перерозподілу в межах країни і обґрунтування норм оподаткування; - розширення податкової бази завдяки скасуванню непрозорих податкових пільг, розширенню кола платників податків і оподатковуваних доходів у відповідності з критерієм «доцільності» і принципом «соціальної справедливості»; - розв’язання ряду проблем, пов’язаних зі стягненням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства; - зниження податкового тиску до теоретично допустимого рівня; - забезпечення стабільності податкового законодавства; - уніфікація системи оподаткування, уникнення подвійного оподаткування з однієї і тієї ж бази оподаткування;[1] Всі зусилля повинні бути спрямовані на зміцнення і вдосконалення податкової системи. Необхідно, разом з тим, приділити увагу підвищенню якості планування і фінансування державних видатків, зміцнити дохідну базу бюджетної системи, створити необхідні механізми контролю над ефективністю використання державних фінансових ресурсів.[3] Отже, реформування податкової системи повинно відбуватися в напрямку створення сприятливих податкових умов для вітчизняних товаровиробників, стимулювання вкладення коштів у інвестиційні програми, з метою формування раціональної податкової системи необхідно використовувати регулюючу функцію податкової системи у вигляді надання пільгового оподаткування, зробити пільги більш прозорими та підвищити їх стимулюючі і реґулюючі властивості. Список використаних джерел: 1. Луніна І.О. Мінімізація впливу фінансової кризи на бюджет України / І. Луніна, В. Баліцька // Фінанси України. –2008. – № 12. – С. 22-32. 2. В'ячеслав Є.. Застосування Податкової пільги / Є. В'ячеслав // Вісник податкової служби України. –р 2011. –№3. –С. 3.-21 3. Бурденко І.М Аналіз стану й напрями розвитку податкової системи України та її вплив на зростання економіки / І. Бурденко, О. Кравченко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №4(70).– С.67-74. Bogdan Grudetskyi Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMS AND PROSPECTS OF THE NATIONAL TAX SYSTEM Ukraine's economy last years operates in highly overvalued unbalanced fiscal pressures. At present tax system, tax collection methods and control over their payment and reinforce the negative trends are the basis for corruption and the shadow economy. This is the reason that the proper amount is not replenished the budget revenues and so on reduced social expenditures and development expenditures, increases of disgruntled people. So rather urgent problem in ensuring the effective functioning of the tax system of Ukraine is providing tax incentives that affect primarily the formation of budget revenues.

Ірина Демиденко Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Постановка проблеми. Світова економіка не стоїть на місті, вона продовжує розвиватися з допомогою інновацій. Провідні країни світу, для створення стабільної та конкурентоспроможної національної економіки, активно впроваджують інновації. Для України шлях інноваційного розвитку означає створення конкурентоспроможних продуктів, впровадження прогресивних високотехнологічних процесів, розвиток наукоємного виробництва, що дасть змогу реорганізувати економіку країни та вивести її на новий рівень. Саме тому стимулювання державою інноваційної діяльності є необхідним та актуальним. 55

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Держава може стимулювати інноваційну діяльність через: податкове стимулювання або ж через пряме стимулювання. Якщо в першому передбачається надання податкових пільг, то пряме стимулювання означає фінансування на безоплатній та безповоротній основі, тобто надання субсидій. Як свідчить світовий досвід, одним з найпоширеніших у світовій практиці методів державного управління інноваційною діяльністю є податкове стимулювання. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній економічній літературі проблемам податкового стимулювання інноваційної діяльності присвячуються праці багатьох вітчизняних вчених, серед яких І. А. Майбуров, П. В. Мельник, ВУ. П. Вишневський, С. М. Лобозинська, О. Д. Данілов та інші. Однак, попри зазначених проблем, вказаних у працях зазначених вчени, існує ряд невирішених питань, серед яких: проблема підбору шляхів інноваційного розвитку, визначення ефективності податкового стимулювання на інноваційну діяльність, проблема податкових пільг та шляхів їх надання. Постановка завдання. Метою данного дослідження є розроблення теоретичних та медико-прикладних рекомендацій щодо податкового стимулювання інноваційної діяльності. Виклад основного матеріалу. Під податковим стимулюванням розуміють надання податкових пільг з певних податків, які є елементом податкової системи держави, для розвитку певних галузей. Для кожної країни характерна специфічна система податкового стимулювання, яка визначається виходячи з економічних умов, особливостей національної інноваційної системи, стратегії інноваційного розвитку, традицій і політичних цілей. Проте найпоширенішими є: списання витрат на проведення науково – технічної діяльності, що зменшує базу для розрахунку податку; інвестиційний податковий кредит; зниження податкових ставок для суб'єктів інноваційної діяльності. Практично в усіх розвинутих країнах інноваційні підприємства можуть зменшити свою податкову базу на суму кваліфікованих витрат (тобто таких, що відповідають встановленим державою вимогам), а у переважній більшості країн Організації економічної співпраці та розвитку — навіть на величину, що перевищує ці витрати.[2] А.А. Подлевський та Н.Ю. Перев’язко вказують, що податкове стимулювання є доцільним для таких суб’єктів господарювання, які[3]: - виробляють інноваційну продукцію; - використовують інноваційні технології; - впроваджують управлінські та економічні нововведення, спрямовані на підвищення ефективності їх діяльності; - є фінансові посередники, які кредитують інноваційно та інвестиційно активні підприємства. Проте існує низка проблем, які перешкоджають податковому стимулюванні інноваційної діяльності. Зокрема це є: проблеми податкового законодавства, низькі темпи впровадження високих технологій, недостатня державна підтримка впроваджень інновацій, невизначеність пріоритетів розвитку базових галузей економіки та відсутність сприятливих умов для залучення інвестицій, нерозвинутість інноваційної інфраструктури, постійні спроби «реанімувати» застарілі підприємства та інші. На загальнодержавному рівні основною проблемою стимулювання інноваційної діяльності є недосконалість податкового законодавства. На даний час у податковому законодавстві не зазначені податкові стимули для підприємств чи секторів економіки, що займаються інноваційною діяльністю. У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [4]названо лише напрями руху таких підприємств. Створення та впровадження енергозберігаючих технологій та податкові пільги в ІТ – індустрії є податковими преференціями, через які здійснюють підтримку інноваційної діяльності. Тому з 2015р. в Україні звільненні від оподаткування операції із ввезення на митну територію України устаткування, яке працює на відновлювальних джерелах енергії, енергозберігаючого обладнання і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливноенергетичних ресурсів, обладнання та матеріалів для виробництва альтернативних видів палива та інше. Однак ці процеси є негативними для національного виробництва, адже вони не стимулюють його. Натомість держава надає перевагу в податковому стимулюванні підприємствам, які закупляють іноземні енергозберігаючі технології. Застосування податкових преференцій призведе спочатку до зменшення податкових надходжень до бюджету, проте надасть змогу підприємствам частково зекономити кошти на сплаті податків та спрямувати їх на розширення інноваційної діяльності. Стимулювання інноваційної діяльності дасть можливість підприємствам та організаціям збільшувати свої прибутки шляхом збільшення доходу чи зменшення витрат. А звідси держава отримуватиме додаткові кошти від податкових надходжень[3]. На сьогодні в Україні недостатньо науково-теоретичних робіт із питань вирішення проблем ІТ-сфери, зокрема щодо особливостей оподаткування ІТ–галузі, що можна пояснити безупинним збільшенням обсягів технологічних пропозицій, які вимагають високих інвестицій і посилення залежності від зовнішніх послуг, а також нестабільністю податкового законодавства [2]. Стабільність і ефективність державної підтримки інноваційної активності в Україні в довгостроковому періоді можна забезпечити лише за виконання низки умов, основними з яких є [1]: - забезпечення зростання ВВп, обсягу виробництва, прибутку та рентабельності його галузей; - зміцнення самостійності підприємств щодо вирішення проблеми інноваційного розвитку, зростання частки їх власних коштів, спрямованих на впровадження інновацій у виробництво; - зниження частки бюджетних коштів у фінансуванні інноваційної діяльності за загальної тенденції збільшення бюджетних асигнувань на науку та інноваційну діяльності; - розширення масштабів впровадження інноваційних досягнень шляхом зменшення податкового тиску на підприємства тощо. Висновки. Без впровадження інновацій розвиток економіки неможливий. Держава повинна сприяти впровадженню та розширення застосування інноваційної діяльності серед суб’єктів господарювання, та стимулювати національного виробника. Більшість розвинених країн використовують саме податкове стимулювання інноваційної діяльності тому, що це один з найкращих способів розвитку національної економіки. Саме тому, можемо зробити висновок про необхідність подальшого удосконалення податкового стимулювання інноваційної діяльності за такими ключовими напрямками як удосконалення податкового законодавства, підвищення співпраці з міжнародними організаціями, захист національного виробництва та розвиток інноваційної інфраструктури.

56

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Список використаних джерел: 1. Замасло О.Т. Податковий механізм стимулювання інноваційної діяльності в Україні/ О. Замасло // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – Вип.19. – С. 235-240. 2. Кміть В.М. Особливості пільгового режиму оподаткування для вітчизняної ІТ-галузі // Науковий журнал «Світ фінансів». – 2012. – №4(33). – С.33-40. 3. Податкове стимулювання інноваційної діяльності / А.Є.Никифоров, В.М.Диба, В.О.Парнюк // Фінанси України. – 2009. – № 5. – С. 78-86. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fu_2009_5_8 4. Желізняк Р.Й. Важливість правильного підбору податкових пільг та шляхів їх надання при податковому стимулюванні інноваційної діяльності підприємств / Алєксєєв І.В., Желізняк Р.Й. // Журнал Бізнес – Ін форм. – Харків, 2014. – №2 – С.314-320. Iryna Demydenko Ivan Franko National University of L’viv TAX STIMULATION INNOVATIVE ACTIVITY The aspects of state innovative police of Ukraine are considered, certain main tendencies and problems which present have Ukrainian legislation, the question of increase of efficiency of tax mechanism of stimulation of innovative activity, and presents ways to overcome problems in tax stimulation innovative activity.

Христина Демків Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ПЕРЕВАГ І ЗАГРОЗ У ТОРГІВЛІ ПРЕДМЕТАМИ АНТИКВАРІАТУ В ІНТЕРНЕТ-МЕРЕЖІ За даними американського Бюро розвитку комунікацій, станом на кінець 2015 року – 3,2 блн. осіб у світі є користувачами Всесвітньої мережі Інтернет, з яких за даними консалтингової компанії Gemius станом на січень 2016 року – 20,2 млн. осіб припадають на користувачів з України [1,2]. Тому, на нашу думку, це беззаперечна можливість розвитку бізнесових структур, у тому числі й підприємств, які здійснюють свою діяльність на ринку антикваріату в Україні, в новій площині. Про це свідчать і результати маркетингових досліджень компанії TNS Україна, якими визначено, що у період з 2012 по 2015 рік кількість покупців у режимі онлайн, зросла на 1 млн. осіб, тобто сукупна кількість становить близько 4 млн. осіб [3]. На сьогоднішній день, поряд з класичними (через спеціалізовані магазини, галереї чи аукціони) способами купівлі антикваріату, все більшої розповсюдженості набувають і сучасні, у вигляді Інтернет-аукціонів чи магазинів, що сприяє розвитку антикварного ринку, завдяки залученню більшої аудиторії зацікавлених осіб. Проте, на даному етапі розвитку електронної комерції в Україні, купівля-продаж антикваріату та предметів колекціонування здебільшого проводиться на універсальних онлайн аукціонах, на рівні з іншими товарами, що є однією з основних перешкод у ідентифікації таких предметів для потреб аналізу та обліку. Якщо говорити про переваги торговельних майданчиків антикваріатом і предметами колекціонування у Всесвітній мережі, то їх варто розглядати за такими напрямами: Купівля-продаж предметів здійснюється з будь-якої точки, за умови вільного доступу до мережі Інтернет, таким чином нівелюються географічні бар’єри та спостерігається значна економія часу. Економічність торговельних операцій, пов’язана з нижчим рівнем торговельних надбавок, що практикуються при оцінюванні товарів у спеціалізованих місцях торгівлі. Також варто зазначити, що оплата придбаних товарів може здійснюватись як у готівковій, так і безготівковій формах. Однак, поряд із перевагами, які є важливими (враховуючи конкуренцію на ринку та нестачу часу) існують і недоліки, що стосуються як продавців, так і покупців. До недоліків Інтернет-аукціонів для продавців, слід віднести додаткову плату за виставляння товару на продаж, яку необхідно сплатити відразу, а також комісію у майбутньому – за умови успішного продажу товару. Якщо на українському Aukro вартість виставляння товару становить 0,01 грн. від вартості представлено товару терміном від 3 до 21 дня, то на американському Ebay 50 виставлених за місяць товарів, за умови участі в аукціоні і фіксованої ціни – не сплачуються, то за кожен наступний представлений товар продавцю необхідно буде сплатити 60 центів (30 за фіксовану ціну та 30 за участь в аукціоні). Комісія за успішно проданий товар також варіюється, на Aukro вона залежить від суми виручених у процесі продажу коштів (1-50 грн. – 4%; 50,01-1000 грн. – 4%; 1000,01-8000 грн. – 15грн.+2,5%; 8000,01 … – 135грн.+1%), натомість на Ebay незважаючи на виручену суму продавець повинен сплатити комісію у розмірі 10%, однак якщо він є членом клубу лояльності, то комісія становить 6% за нумізматичні та філателічні предмети, 9% за всі інші предмети колекціонування [4,5]. Серед головних недоліків роботи Інтернет-аукціонів, з якими зіштовхуються покупці варто віднести – можливість втрати грошей, через шахраювання на онлайн аукціонах та через відсутність необхідних знань про окремі предмети антикваріату та колекціонування. Часто одержані товари відрізняються від раніше представлених на аукціоні, можуть мати значні дефекти, що знецінюють їх тощо. Наприклад, на Aukro головними порадами щодо безпеки покупців є ознайомлення з попередніми відгуками про продавця, уважне вивчення характеристик запропонованого товару та способів його оплати, натомість Ebаy, окрім базових порад покупцям тісно співпрацює з державою, щодо застосування новітніх технологій в захисті власної інформації та здійсненні онлайн платежів, також в разі виявлення шахрайства гроші покупця можуть бути поверненні, завдяки гарантії повернення Ebay тощо. Отже, завдяки невпинному розвитку технологій та збільшенню чисельності користувачів глобальною мережею Інтернет, виник абсолютно новий простір для здійснення торговельної діяльності, одним з проявів якої є Інтернет-аукціон. Проте, поряд з економією часу та коштів, відсутністю географічних бар’єрів, існує ймовірність збитковості. Тому, на нашу думку будь-яка електронна комерційна діяльність перш за все має регулюватися на законодавчому рівні, а потім внутрішніми правилами онлайн аукціону. Список використаних джерел 1. Офіційний сайт Бюро розвитку телекомунікацій США. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/facts/ICTFactsFigures2015.pdf

57

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

2. Офіційний

сайт

консалтингової

компанії

L’VIV

Gemius

Україна.

[Електронний

ресурс].

Режим

доступу:

http://www.gemius.com.ua/e-commerce-novosti/onlajn-populjacija-po-vsem-ustrojstvam-s-uchjotom-peresechenijav-ukraine.html 3. Офіційний сайт маркетингової компанії TNS Україна. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://tnsua.com/news/on-line-shopping-po-ukrainski-chto-chashhe-ukraintsyi-pokupayut-on-line-i-chto-ih-ostanavlivaet-otinternet-pokupok 4. Офіційний сайт Інтернет-аукціону Aukro. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://aukro.ua/ 5. Офіційний сайт Інтернет-аукціону Ebay. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ebay.com/ Khrystyna Demkiv Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF ADVANTAGES AND THREATS OF THE ANTIQUES TRADE IN THE INTERNET Work of online auctions were considered as an opportunity to develop business activity presented on the market of antiques. Advantages and threats of the antiques trade in the Internet both for buyers and sellers were listed, on example of policy of Aukro and Ebay.

Катерина Дорош Львівський національний університет імені Івана Франка.

НЕПАРАМЕТРИЧНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ У ПОКАЗНИКАХ ЯКОСТІ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ Якість життя – комплексна соціально-економічна категорія та об’єкт дослідження у багатьох суспільних науках. Особливостями статистичного вивчення якості життя є виявлення та кількісна оцінка закономірностей динаміки, структури та взаємозв’язку у показниках, які характеризують найбільш важливі параметри цього об’єкту. Дослідженням окремих аспектів якості життя присвячені праці цілої низки вітчизняних вчених, зокрема, Е.М. Лібанова, Л.С. Лісогор, Л.Г. Ткаченко, Н.В. Ковтун, І.С. Марченко, Андрій Іванов, Ю.І. Саєнко, Т.І. Петрушиній та інші. На особливу увагу, на нашу думку заслуговують результати спеціального дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень, опубліковані у праці «Вимірювання якості життя в Україні»[2].Для оцінювання якості життя автори згаданої публікації пропонують 68 індикаторів (186 одиничних показників), які класифіковані за 11напрямами: 1. Рівень життя; 2. Економічний розвиток; 3.Населення; 4. Здоров’я; 5. Знання і вміння; 6. Навколишнє середовище; 7. Безпека; 8. Житлові умови; 9. Міський спосіб життя; 10. Громадянські й політичні права;11. Соціальні мережі. Зазначені напрями об’єднані у три основні середовища якості життя: соціальне, природне та економічне. Метою нашого дослідження є статистичне оцінювання взаємозв’язків у показниках, які характеризують соціальне, економічне та природне середовища якості життя в регіонах Україні.У таблиці 1 наведено результати кореляційного аналізу взаємозв’язків окремих показників соціального та природного середовища у регіонах України. Таблиця 1 Результати аналізу взаємозв’язку деяких показників соціального і природного середовища якості життя в регіонах України у 2014 році (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена) Показники природного середовища Викиди шкідливих Викиди шкідливих Питома вага площ, речовин в атмосферне речовин в атмосферне вкритих лісовою повітря від повітря від пересувних рослинністю, % стаціонарних джерел, кг джерел, кг Показники соціального середовища: Середня очікувана тривалість життя Помірний (0,371) Слабкий (0,129) Помітний (0,586) при народженні. років Загальний коефіцієнт смертності, Помірний (0,373) Помірний (0,464) Помірний (0,491) проміле Джерело: Складено та розраховано автором за данимиДержавної служби статистики [1]. Як свідчать результати аналізу визначальним фактором природнього середовища у підвищення середньої очікуваної тривалості життя в Україні є зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел. Цікавими виявились результати аналізу взаємозв’язку показників економічного та соціальногосередовища якості життя. Вони систематизовані у таблиці 2. Таблиця 2 Результати аналізу взаємозв’язку деяких показників соціального і економічного середовища якості життя в регіонах України у 2014 році (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена) Показники економічного середовища Валовий регіональний Середньомісячна продукт у розрахунку на Рівень безробіття, % заробітна плата, грн. одного жителя, тис. грн. Показники соціального середовища: Помітний(-0,610) Високий(-0,800) Помірний (-0,425) Кількість розлучень у розрахунку на 10 тис. жителів Кількість засуджених осіб за вироками суддів у розрахунку Високий(-0,717) Слабкий (0,169) Помірний (-0,389) на 10 тис. жителів Джерело: Складено та розраховано автором за [1]. 58

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Результати статистичного аналізу вказують також на суттєвий вплив гендерного чинника на середню очікувану тривалість життя. Про це свідчать дані таблиці 3. Таблиця 3 Комбінаційний розподіл регіонів України за середньою очікуваною тривалістю життя чоловіків і жінок у 2014 році Середня очікувана тривалість життя, років Стать Разом 63,5-67,4 67,4-73,2 73,3-78 Чоловіки

Жінки

Разом 18 Джерело: Складено та розраховано автором за [1].

Квадратична спряженість Пірсона для наведеного у таблиці 3 комбінаційного розподілу (𝜒 2 = 43,56) та перевірка її на істотність вказують на збереження для більшості регіонів України значної асиметрії у якості життя чоловіків і жінок. Список використаних джерел: 1. Статистичний збірник «Регіони України» за 2015 рік: [у 2-х част.] / Державна служба статистики України [За редакцією І.М. Жук]. – Київ, 2015. – 674. 2. Лібанова Е.М. Вимірювання якості життя в Україні. Аналітична доповідь/ Лібанова Е.М., Гладун О.М., Лісогор Л.С.та ін. – К.: Київ, 2013 – 48 с. 3. Статистика: навч.посіб., 2-ге вид., допов. і виправ./[ Матковський С.О., Гальків Л.І., Гринькевич О.С., Сорочак О.З.]. – Львів: «Новий світ-2000», 2011. – 429с. Kateryna Dorosh Ivan Franko National University of L’viv NON-PARAMETRIC METHODS OF ANALYSIS OF INTERCOMMUNICATIONS ARE IN THE INDEXES OF QUALITY OF LIFE IN UKRAINE The statistical is carried out evaluation of intercommunication of indexes of social, economic and natural environment, that determine quality of life in regions to Ukraine. Noticeable direct connection of the mean expected time of life is educed in the regions of Ukraine and extrass of harmful substances from movable sources, and also considerable influence of gender factor mean time of life.

Христина Дорощук Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЕРСПЕКТИВИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ЕКОНОМІЦІ Криза – це невід’ємна частина формування та становлення економіки держави. Досліджуючи кризу слід враховувати не лише її негативні сторони, але й звертати увагу на позитивні наслідки. Багато економістів стверджують, що криза це неминучий період розвитку економічної системи і вважали його обов’язковим явищем. Серед таких вчених є: Дж. М. Кейнс, М. Кондратьєв, К. Маркс, П.Самуельсон, М. Туган-Барановський, Р. Дж. Хоутрі, Й. Шумпетер та ін. Якщо детальніше вивчати історію то не важко зрозуміти, що кризи це певного роду керований процес, адже їх можна передбачити, якщо потрібно то викликати чи спричинити, а також прискорювати та запобігати. Отже управління в питаннях кризи є важливим аспектом її аналізу , так як саме управління здатне зменшити появу негативних наслідків кризи та забезпечити вихід з неї. Також окрім позитивних впливів керуючого апарату, слід також не забувати про те що помилки управління можуть призвести до деструктивних змін, поглибити кризу та зробити її тривалішою. Це можливе в тому випадку, якщо причини кризи є не до кінця зрозумілими та ясними, адже саме розуміння причини проблеми дає змогу знайти правильні інструменти та способи її регулювання та вирішення. Враховуючи те, що є на даний момент є можливість викликати, поглибити чи вийти з кризи, можна також розглядати такий варіант що у майбутньому буде можливість уникнути криз на шляху соціально-економічного розвитку. Надзвичайно складна соціально-економічна ситуація в Україні в 2014- 2015 рр. вимагає негайних кроків щодо реформування фіскальної політики. шляхи подолання економічних криз повинні бути сконцентровані на діяльності міжгалузевого характеру зі створення, освоєння, поширення нових технологій, за умови їх оцінки як здатних привести до кардинальних змін у технологічній основі України; З усіх напрямів модернізації для України найбажанішими є такі: 1) прийняття рішень з забезпечення досягнутого рівня видобутку енергії та сировини разом з новим механізмом оподаткування, спрямованим на скорочення витрат і цін., 2) збільшення частки вітчизняного продукту на внутрішньому ринку , через зниження рівня витрат виробництва та покращення якості товарів; 3) заміна старого обладнання виробництв новим; 4) розвиток технологій прориву – джерела підйому експортного потенціалу та забезпечення економічної незалежності Передумовою довгочасної міцності реформ є покращення структури державного управління та місцевого самоврядування, що має спиратися на традиції як державного, так і домашнього добробуту, при цьому здатної до ефективного соціального новаторства. Тільки це може захистити вибір нової економічної моделі розвитку. Зважаючи на це, слід запровадити певні зміни в економічній політиці країни, які полягають у наступному: 1. Знизити частку загального доходу, для того щоб підвищити попит населення , адже на разі практично весь дохід є спрямований на оплату комунальних послуг (з 70-80% до 20-25%) 59

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

2. Навести порядок у сфері державних закупівель, щоб подолати практику відкатів та завідомо сплановане надання переваги бізнес-групам, наближеним до владного істеблішменту. 3. Зменшити роль посередників на внутрішньому ринку нафтопродуктів, для того щоб ціни на бензин та інші нафтопродукти без об’єктивних на це причин не підвищувалися, адже це негативно вплине на конкурентність більшості видів вітчизняних продуктів 4. У митних та фіскальних органах провести необхідні жорсткі заходи по боротьбі з корупцією, щоб забезпечити зростання різного роду податкових та митних платежів до бюджетів різного рівня вже у короткостроковій перспективі. 5. Для того щоб зменшити рівень безробіття у найбідніших регіонах країни слід створити комплекс громадських робіт в рамках реалізації інфраструктурних проектів 6. Провести реальну децентралізацію, щоб територіальні громади, особливо в сільській місцевості, отримали можливість використовувати інфраструктурні та природні активи і збільшувати податкові надходження у місцеві бюджети. Список використаної літератури: 1. Грабинська І.В. Ділові політичні цикли у сучасній ринковій економіці / І.В. Грабинська. - Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. - 2010. - Вип. 20.13. - С. 160-170. 2. Кризи в економіці, їх види, сутність та наслідки / М. С. Пуша // Управління розвитком. - 2013. - № 23. - С. 160-164. 3. Карлін М.І. Критерії та напрями удосконалення розподілу податкових доходів між регіонами країни/М.І. Карлін// Карлін М.І. Особливості Науково - практичний журнал “Регіональна економіка” - Львів, Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2014. - № 2. - с. 116 – 124 4. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. О. Василенко. – К. : ЦУЛ, 2003. – 504 с. Christina Doroshchuk Ivan Franko National University of L’viv PERSPECTIVES OVERCOMING THE CRISIS IN THE DOMESTIC ECONOMY DURING 2014-2015 YEARS Today, Ukraine is in the most difficult conditions of new challenges to national security, which constitute a serious threat not only to national values, independence, territorial integrity and sovereignty of the state, but also to set forth by the Constitution of Ukraine of freedom, democracy, human rights and the rule of law, prosperity, peace and security. Considering the the scale, depth and duration of the crisis, and the degree of their impact on processes occurring in the Ukrainian economy, we need to develop new approaches to building a system of economic security of our country.

Ольга Дуда Львівський національний університет імені Івана Франка

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СУБ’ЄКТА СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ Сьогодні статистична база дослідження доходів і видатків домогосподарств є недосконалою, внаслідок неузгодженості та окремих недоліків під час визначення доходів та витрат домогосподарств в Україні. Це пов’язане перш за все, що для багатьох українців з’явилися нові можливості для формування джерел доходів, які не обстежуються державною статистикою, тому визначити реальні доходи домогосподарств досить важко, це ж твердження стосується і видатків. Дослідження, що стосуються статистичного спостереження доходів і видатків домогосподарств майже не зустрічаються в наукових джерелах, однак офіційні видання Державної служби статистики розкривають сутність методик статистичного спостереження домогосподарств, частиною яких є доходи і видатки домогосподарств. Суцільне обстеження домогосподарств практично неможливе (окрім переписів населення, які дають тільки окремі соціальні характеристики домогосподарств без показників, що відображають економічну діяльність домогосподарств), тому вибірковому спостереженню немає альтернативи. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним із п'яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків використовує визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг. Відповідно до системи національних рахунків ООН, до домашніх господарств зараховують також домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованців будинків дитини та інтернатів, військовослужбовців строкової служби, інвалідів у будинках інвалідів та ін. Належними до цієї інституційної одиниці також вважають осіб, які постійно або упродовж тривалого часу живуть у різноманітних установах і закладах: члени релігійних конфесій (у товариствах, монастирях); пацієнти лікарень; особи, які утримуються в пенітенціарних установах; особи, які постійно проживають у геріатричних установах, дитячих будинках та ін. [1]. Досить тривалий час функціонування вітчизняної економіки з орієнтацією на ринкові методи господарювання зумовлює необхідність аналізу складових доходів та витрат домогосподарств з урахуванням тих структурних змін, що мали відбутись протягом даного проміжку часу. Крім того, зміни в економічній ситуації, викликані кризовими процесами останніх років і складною ситуацією на сході України, мали безпосередній вплив на стан доходів та витрат українських домогосподарств, адже доходи та витрати домогосподарств є своєрідними індикаторами розвитку даного суб’єкта та його участі у суспільному виробництві. У сучасній міжнародній статистичній практиці питання доходу окремих типів домогосподарств вивчаються із застосуванням різних джерел даних: реєстрів населення, окремих вибіркових опитувань або багатоцільових обстежень домогосподарств. Департамент обстежень домогосподарств Державної служби статистики України при характеристиці загальної величини доходів домашніх господарств використовує поняття "сукупних ресурсів", що є цілком логічним і мотивованим, адже заощадження домогосподарств (скажімо, неорганізовані заощадження у вигляді готівки, яка зберігається вдома) не є надходженнями за певний період часу (тобто доходами), а лише відображають ресурсний потенціал домашнього господарства, формуючи його багатство. 60

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Класифікація сукупних ресурсів домогосподарств, яка використовується під час щорічного вибіркового обстеження умов життя домогосподарств, включає такі основні елементи: грошові доходи (оплату праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, від продажу сільськогосподарської продукції, особистого та домашнього майна, доходи від власності, пенсії, стипендії, субсидії, компенсаційні виплати, надані готівкою, грошову допомогу від родичів, аліменти та інші грошові доходи); негрошові доходи (вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, пільги та субсидії безготівкові, грошову оцінку допомоги від родичів); загальні доходи (суму грошових та негрошових доходів); сукупні ресурси (величину загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством та повернених йому боргів) [2]. Аналіз статистичних даних дозволив виділити такі тенденції у розвитку домогосподарств: – левова частка доходів домогосподарств формується в основному за рахунок заробітної плати та соціальних трансфертів; – у структурі витрат незначною є частка витрат інвестиційного характеру (заощаджень), що пов'язано із значним поширенням кредитних продуктів, доступних населенню, у результаті чого кошти, накопичені на депозитних рахунках, практично не перекривають сум, отриманих в кредит.[3] Реальна вартість заощаджень національної валюти в готівковій формі має тенденцію до зниження під впливом інфляційного зростання цін в Україні. – взаємозв'язок схильності населення до заощадження зі зміною макроекономічних умов; – поява нових для пострадянського українського ринку організаційних форм заощаджень (наявна іноземна валюта, залишки на валютних рахунках, вкладення в цінні папери); – динамічне зростання заощаджень у наявній іноземній валюті на руках у населення; – низький рівень заощаджень домашніх господарств, розміщених у цінних паперах; – збільшення сум, які спрямовуються домашніми господарствами в квазізаощадження (кошти, вкладені домашніми господарствами в матеріальні активи: коштовні камені й метали, антикваріат, картини, квартири й інші матеріальні об'єкти; вкладення, які досить ліквідні, дозволяють зберегти заощадження від знецінення або одержати додатковий дохід). Враховуючи сучасну ситуацію в країні, зокрема коливання курсу гривні відносно долара та його невизначеність при прийнятті бюджету, тенденція до зменшення частки заощаджень домогосподарств не зміниться. Основними причинами низького рівня заощадження домогосподарств України є: • відсутність доходів для заощаджень; • високе податкове навантаження на домогосподарства; • недовіра до фінансових інститутів та до держави як регулятора: вкладення грошей у інвестиційні інструменти є досить ризикованим, і дохідність від таких інвестицій не компенсує наявну міру ризику. Список використаних джерел: 1. Інституційні сектори економіки: метод, матеріал для вивчення Дисциплін "Фінанси підприємств" і "Фінансова діяльність суб'єктів господарювання" / уклад.І. Зятковський. - Т.: ТДЕУ, 2006. - С.6. 2. Кізима Т.О. Фінанси домогосподарств: сучасна парадигма та домінанти розвитку/ Т.О. Кізима; [вступне слово С.І. Юрія]. - К.: Знання, 2010. - 431 с. 3. Кізима Т.О. Тенденції та перспективи розвитку основних форм заощаджень домогосподарств в Україні / Тетяна Кізима // Світ фінансів. – 2010. – Вип. 3. – С. 60–72. Olha Duda Ivan Franko National University of L’viv THEORETICAL QUESTIONS OF THE HOUSEHOLD STUDY AS THE SUBJECT OF STATISTICAL STUDY The basic trends in development of household in Ukraine are analyzed. The characteristics of income and expenditure of domestic households are shown in theses. Particular attention is given to changes in incomes and expenditures of the household sector. The basic directions of the development of household personal finance are proposed.

Ірина Дутчак Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СФЕРИ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ На сьогоднішній день, ринок сфери послуг достатньо багатоманітний і розвинений, але при цьому він має ряд проблем функціонування, які можуть бути вирішені за допомогою дії економічних механізмів, завдяки грамотній економічній політиці держави, створенню нормативно-правової господарської бази. Значний внесок у дослідження проблем функціонування сфери послуг в економіці України зробили такі вчені, як Демідова Л., Мальченко В. [1], Пащук О. [2], Пісочна Л., Челенков А., Шканова О. [3]. Метою дослідження є виявлення проблем функціонування ринку сфери послуг в Україні та пошук шляхів їх вирішення. На даному етапі розвитку економіки України, основними проблемами функціонування ринку сфери послуг є відсутність фінансової підтримки і малі асигнування з боку державних органів на більш динамічний і ефективний розвиток сфери послуг. Спостерігається незначна роль держави в розвитку даного сектора економіки, в той час як державне втручання просто необхідне. Підвищення рівня наукових досліджень в області вивчення ринку послуг, а також маркетингові дослідження можуть допомогти удосконалити дану сферу як на вітчизняному, так і на зарубіжному ринках. Якість послуг (особливо нових видів) − одна з найважливіших проблем розвитку сфери послуг. Оскільки послуга носить невідчутний характер, ту якість її ми можемо оцінити тільки після її надання, але заздалегідь замовивши і сплативши її отримання [2]. Отже, корисним було б встановити систему сертифікації послуг − систему надійності і гарантії для задоволення суспільних потреб. Орієнтація на високі стандарти якості дозволить вирішити проблему малої конкурентоспроможності вітчизняних виробників послуг. Сповільнює розвиток сфери послуг відсутність необхідного вкладення іноземних інвестицій. Поліпшення ситуації у сфері послуг багато в чому залежить від іноземних вкладень. Виникає потреба у пошуку балансу між інтересами по захисту свого внутрішнього ринку і потребою в інноваціях для створення інфраструктури. Маломасштабна сфера послуг із слаборозвиненим транспортом, зв’язком, торгівлею, фінансово-кредитним і страховкою секторами, комплексом ділових послуг, сферами освіти і охорони здоров’я, відповідаючи сучасним вимогам, не дає вітчизняним суб’єктам господарювання 61

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

створити ефективне ринкове господарство і гідно увійти до світової економіки. Тому головною задачею на сучасному етапі переходу на ринкові відносини в умовах інтеграції в світове господарство повинно стати прискорення розвитку сфери послуг. Для сфери послуг характерна порівняно низька частка послуг в міжнародній торгівлі в порівнянні з їх величезним значенням на внутрішніх ринках. Багато послуг, особливо послуги державних організацій, надаються на національному рівні. Реалізація послуг на міжнародному рівні вимагає високого технічного рівня в області телекомунікаційного зв’язку, туризму, політичної стабільності на світовій арені [3]. Торгівля послугами поки відстає від торгівлі товарами в області лібералізації і відвертості ринків. Досягнутий в рамках ГАТТ/ВТО прогрес в лібералізації торгівлі обмежується в основному товарними ринками [1]. Послуги, за винятком транспортних і туристичних, залишалися в національній компетенції. Таким чином, проблеми в розвитку ринку сфери послуг залишаються на порядку денному, їх рішення обіцяє великий прибуток і підйом в розвитку економіки. Але, на сьогоднішній день, число проблем не скільки зменшилося, а скільки зросло, що вимагає вживання певних заходів. До чинників розвитку сфери послуг в сучасних умовах відносяться: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі у сфері матеріального виробництва; поява нових видів послуг в області охорони навколишнього середовища і переробці відходів; зростання розмірів домашнього майна відповідає зростанню потреб в його ремонті і обслуговуванні; розвиток конкуренції наукоємних товарів; урбанізація і старіння населення (94% міського, 6% сільського). Структура потреб жителя міста в послугах набагато більш ніж жителів села. Віддзеркаленням проблеми вибору, що полягає в альтернативності використовування обмежених чинників і пошуку найраціональнішого варіанту їх поєднання, виступають три основні задачі, які повинні бути вирішені в будь-якому суспільстві. Проблема «що виготовляти» − припускає ухвалення рішень про те, які конкретно блага і послуги, в якому асортименті, якості і кількості повинні бути виготовлені. Цю проблему вирішують споживачі, висловлюючи свою думку під час голосування грошима у процесі ухвалення рішення про покупки. Зрештою, гроші споживачів використовуються на оплату праці, ренту і дивіденди, які споживачі ж і одержують у вигляді доходу. Підприємства, у свою чергу, прагнуть одержати максимальний прибуток. Проблема «як виготовляти» − припускає рішення про те, за допомогою яких обмежених ресурсів і технологій, а також в якій комбінації будуть створені блага і послуги. Ця проблема розв’язується за допомогою конкуренції між різними виробниками. Мінімалізація витрат виробництва за рахунок вживання найефективніших технологій є якнайкращим для виробників способом досягнення перемоги в ціновій конкуренції і отримання максимального прибутку. Це можна організувати шляхом незначної модернізації устаткування, зміни поєднання ресурсів і ін. В деяких випадках використовуються кардинальні зміни в технологіях. На даний час здійснюються радикальні перетворення, пов’язані з переходом до комп’ютерних технологій. В цілому дана проблема зводиться до вирішення наступних питань: як розподілити ресурси між галузями; які фірми повинні здійснювати виробництво в кожній галузі; яку технологію застосовувати. Проблема «для кого виготовляти» − визначає споживача, на якого орієнтовано дане виробництво і кількість благ і послуг, яким споживач може надати перевагу. Внаслідок того, що основними суб’єктами в економіці виступають споживачі, виробники і суспільство, то проблема вибору полягає в забезпеченні оптимального економічного результату для кожного з них: для споживача − зростання кількості і якості задоволених потреб, для продавців − приріст прибутку, для уряду − ступінь задоволення суспільних потреб. Іншими словами, вирішення даної проблеми дозволяє визначити, хто і скільки споживає. Воно залежить від співвідношення пропозиції і попиту на ринках. Протягом двох останніх десятиріч спостерігається тенденція підвищення ролі послуг в економіці країн світу. Що ж до України, то її позиція на світовому ринку послуг в даний час не дуже стійка: вона входить в тридцятку крупних країн-учасниць міжнародної торгівлі послугами, але продовжує залишатися нетто-імпортером послуг. Але все таки не варто говорити, що стан ринку сфери послуг в Україні незадовільний. Ринок сфери послуг одержав активний розвиток в основному у попередньому десятиріччі. Але на чолі компаній цієї галузі на відміну від промисловості і сільського господарства стоять, як правило, динамічні, ініціативні фахівці з широкими зарубіжними зв’язками, які легко засвоюють все нове, розуміють рівень конкурентоспроможності своєї фірми на вітчизняному і світовому ринках та відчувають потребу в протекціоністському захисті. Важливою є готовність і здатність відповідних урядових структур зібрати воєдино, узагальнити і оцінити всю інформацію, виробити на її основі більш досконалу систему правового регулювання сфери послуг, використовуючи досвід зарубіжних країн. Таким чином, поліпшення ситуації на ринку сфери послуг сильно залежить від іноземних інвестицій, але в той же час, лібералізуючи цей ринок, необхідно підтримувати баланс між інтересами по захисту свого внутрішнього ринку і потребою в інноваціях для створення сучасної інфраструктури. Адже без великомасштабної сфери послуг з розвиненим транспортом, зв’язком, торгівлею, фінансово-кредитним і страховим секторами, комплексом ділових послуг, сферою освіти і охорони здоров’я, що відповідають сучасним вимогам, Україна не зуміє створити ефективне ринкове господарство і гідно увійти до світової економіки. Тому нашою головною задачею на сучасному етапі переходу до ринкових відносин і інтеграції в світове господарство повинно стати прискорення розвитку сфери послуг. Список використаних джерел: 1. Мальченко В.М. Маркетинг послуг : навч. посібн. / В. М. Мальченко. –К.: КНЕУ, 2006. –360 с. 2. Пащук О.В. Маркетинг послуг: стратегічний підхід: навчальний посібник / О.В. Пащук. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 560 с. 3. Шканова О.М. Маркетинг послуг: навч. посібн. / О.М. Шканова. – К.: Кондор, 2003. –304 с. Iryna Dutchak Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMS OF FUNCTIONING OF SPHERE SERVICES MARKET IN UKRAINE The thesis exposes the problems of service sector functioning in Ukraine and ways of their solving. At the present stage of transformation to market relations in terms of integration into the world economy, the main task should be the acceleration of the development of the service sector. Market of sphere of services is sufficiently developed, but it has a list of problems of functioning, which can be solved using the means of economic mechanisms, thanks to competent economic policy of the State, the creation of normative-legal base of business. 62

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Дарія Євтушенко Львівський національний університет імені Івана Франка

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Інвестиційна привабливість є одним з ключових факторів стабільного соціально-економічного розвитку будь-якого регіону та держави в цілому. Зокрема, інвестиційна привабливість регіону залежить від низки факторів, серед яких: географічне розташування, природні ресурси, інфраструктура, трудові ресурси, споживчий сегмент, бізнес-сегмент, інноваційний потенціал регіону тощо. Під інвестиційною привабливістю слід розуміти сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних та економічних умов функціонування країни, регіонів, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів.[1]. Використовуючи аналітичні дані щодо обсягів вкладених інвестицій у 2002–2011 рр., можна зазначити, що станом на 2011 р. іноземні інвестори були зацікавлені вкладати кошти в реальний сектор економіки, що, у свою чергу, створювало умови для активізації інвестиційної діяльності держави [2]. Таблиця 1 Обсяги та темпи зростання інвестицій в Україні, станом на початок року у 2010-2015 рр. Прямі іноземні інвестиції В Україну З України % до попереднього % до попереднього млн. дол. США млн. дол. США року року 2010 40053,0 112,5 6226,3 100,4 2011 44806,0 111,9 6868,3 110,3 2012 50333,9 112,3 6899,7 100,5 2013 55296,8 109,9 6483,3 94,0 2014 58156,9 105,2 6575,3 101,4 2015 45916,0 79,0 6352,2 96,6 Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики [3]. Рік

В Україні у 2012–2015 рр. продовжують домінувати негативні тенденції в економічній, політичній, соціальний та інших сферах, інвестиційна привабливість поступово знижується. Так, у 2010–2012 рр. темпи зростання прямих іноземних інвестицій становили в середньому 112,2 %, в 2013 р. – 109,9 %, у 2014 р.– 105,2 %, у 2015 р. – 79 %, тобто спостерігається загальне зменшення темпів зростання прямих іноземних інвестицій в Україну. Сприятливий інвестиційний клімат у країні можливий лише за умови, що темпи зростання прямих іноземних інвестицій в Україну будуть перевищувати темпи зростання прямих іноземних інвестицій з України. Сьогодні як закордонних, так і вітчизняних інвесторів цікавлять проекти, пов’язані зі сферою IT, фармацевтикою, енергетикою, медициною. Між іншим, саме підприємства із зарубіжними капіталами працюють в Україні більш-менш стабільно й прозоро. На їхній досвід та особисті враженні від українського ринку покладаються величезні надії, коли точаться розмови про імідж вітчизняного ринку на глобальній арені. Так, нестабільність економічної та політичної ситуації, анексія частини території та військові дії насторожили бізнес (й інвестиційний зокрема). Також інтерес до України поступово знижується – це факт. Реформи провадяться занадто повільно, судова система майже не змінилася, а рівень корупції у деяких випадках показує стабільне зростання. Однак, рейтинг інвестиційної привабливості International Business Compass, який проводиться щорічно Гамбурзьким інститутом світової економіки (HWWI) спільно з компанією BDO International, підняв Україну на 20 позицій (порівняно з минулим роком) на 89 місце. А Світовий рейтинг легкості ведення бізнесу (DoingBusiness) віддав нам 83 місце (що також на кілька позицій вище за попередні показники). Позитивні фактори, що ми спостерігаємо останнім часом пов’язані зі стабілізацією ситуації в країні (стабілізація економіки після падіння 2014 року, стабілізація в зоні конфлікту, відновлення співпраці з МВФ та стабілізація курсу гривні, помірний дефіцит бюджету), а також перші кроки щодо реформ(патрульна поліція, перші кроки щодо дерегуляції зовнішньоекономічної активності). Реформи в найрізноманітніших сферах, безумовно, мають стати тим підґрунтям, без якого подальше покращення економічної ситуації в Україні практично неможливе. У принципі, ситуація розвивається позитивним чином, але є ще багато партнерів, які не бажають брати зобов'язань у рамках інвестування саме з причини локальної та регіональної корупції Сьогоднішні найбільші нарікання зарубіжних інвесторів полягають у площині непрогнозованості умов роботи на ринку. На даному етапі в Україні необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, що має не лише підтримати динаміку на даному рівні, але й забезпечити зростання залучених інвестицій у країну. Для цього, на мою думку, необхідно розробити стратегію нарощування конкурентних переваг в національній економіці України; впровадження розширеної системи мотиваційних механізмів, шляхом надання пільг інвесторам; розробка системи дотацій для підприємств, що здійснюють інвестиції в регіонах з рівнем безробіття, суттєво (наприклад, в 2–3 рази) вищим, ніж в цілому по країні; розбудова системи інноваційної інфраструктури з метою стимулювання поширення інновацій та нових технологій, залучення науково-дослідних установ до реалізації проектів, особливо на регіональному рівні [2, с. 165–167]. У зв’язку з цим, вражаємо за необхідне створити відповідні інституційні, економічні та організаційно-управлінські передумови для сприятливого клімату в Україні. Проведення подальших досліджень та поглиблення розгляду проблематики взаємозв’язків інвестування з іншими економічними процесами в межах національних економік є надзвичайно важливим з огляду на роль інвестування для соціально-економічного розвитку України, адже фінансові ресурси, якщо вони працюють на розвиток економіки та на підвищення, в першу чергу, добробуту населення, можуть відіграти значну роль в майбутньому розвитку та процвітанні вітчизняної економіки.

63

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

1 2 3

L’VIV

Список використаних джерел: Інвестиційна привабливість [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studopedia.com.ua/1_17896_tema-otsinkainvestitsiynoi-privablivosti-pidpriiemstva.html..ua Гринів Л.С.Економіка України: національна стратегія розвитку: Монографія-Львів:Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008.-С.380-387. Офіційний сайт Державної служби статистики України,2010-2015рр. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.

Darija Yevtushenko Ivan Franko National University of L’viv ACTUAL PROBLEMS OF INVESTMENT ATTRACTIVENESS OF UKRAINE ECONOMY In the offered article considered essence actual problems of investment attractiveness of Ukraine economy. Investigated the amount and rate of growth of investment in Ukraine economy. Offered conditions how to create an attractive investment climate in Ukraine economy.

Наталія Жмурко Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В умовах глобалізації та інтеграції фінансових ринків перед кожною державою постає нагальна потреба захисту своїх національних інтересів та мінімізація ризиків, які пов’язані із значним підвищенням тягара заборгованості у світі. Зауважимо, що реалізація ефективної боргової політики в Україні (протягом останніх 5 років сукупний обсяг державного боргу зріс більш ніж втричі до 1 424,13 млрд. грн.) є одним із основних завдань її уряду і на сьогоднішній день боргові заходи, будучи найбільшою мірою залежними від тенденцій у сфері фінансових ринків, наражаються на нові загрози, але, водночас, здобувають нові можливості щодо оптимізації державних запозичень. Дослідженням такої економічної категорії як боргова політика займалась низка вітчизняних науковців. До них можемо віднести праці Л. Бенч [1], Т. Богдана [2], І. Верещаки [3], В. Козюка [4], С. Лондара [5] та низки інших. Висвітлюючи поняття «боргова політика» вчені розглядають її як сукупність державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави. Проведення ефективної боргової політики України в таких складних соціально-економічних умовах набуває особливого значення. Згідно з прогнозами МВФ, співвідношення валового зовнішнього боргу до ВВП досягнуло пікового значення в 2015 році, після чого має показати низхідну динаміку. Відомо, що основними основними причинами зростання обсягу державного боргу в 2014-2015 рр. стали наступні [5]: ‒ безпрецедентна політична криза, анексія АР Крим та тривалий військовий конфлікт на сході країни; ‒ глибока економічна рецесія, викликана перегрупуванням економічних зав’язків з міжнародними партнерами та руйнуванням інфраструктури та промислових об’єктів на частині території країни; ‒ фінансування за рахунок державних запозичень дефіциту державного бюджету, зростання якого обумовлене в значній мірі збільшенням видатків на оборону та обслуговування державного боргу; ‒ необхідність потужної державної підтримки державних підприємств та банків, зокрема НАК «Нафтогаз України» тощо. Для удосконалення управління державним боргом в Україні необхідно [1]: а) визначити та законодавчо закріпити боргову стратегію України, в якій конкретизовані цілі, завдання і методи їх досягнення на довгострокову перспективу, визначені граничні розміри державного боргу та напрями використання залучених коштів. б) прийняти Закон України «Про державний борг і гарантований державою борг», яким закріпити максимально допустиму величину державного боргу України на рівні 35% ВВП та регламентувати усі питання управління боргом. Доцільно також врахувати можливість використання фіскальних правил нового покоління, які дозволяють поєднання обмеження розмірів боргу з показниками, що забезпечують дію автоматичних стабілізаторів та дозволяють певну гнучкість при застосуванні антициклічної фіскальної політики з метою протидії значним спадам в економіці. в) збільшити частку боргу в національній валюті у загальній сумі державного і гарантованого державою боргу України до 70%-80%. Внутрішні запозичення слід збільшити за рахунок розширення кола покупців державних цінних паперів – інституційних інвесторів та фізичних осіб, для яких емітувати різні види державних облігацій. г) сформувати ефективну систему ризик-менеджменту, яка базуватиметься на використанні сучасних методів оцінки потенційних боргових ризиків. Управління боргом повинно включати диверсифікацію ризиків, яка передбачає випуск цінних паперів з широким діапазоном строків обігу замість концентрації цих строків у тих точках поточної кривої доходності, які в даний момент, як здається, вимагають найнижчих витрат, розподіл цінних паперів за валютою, який наближений до запланованих урядом виплат, та використання опціонів, ф’ючерсів, свопів та інших деривативів лише для добре зрозумілих цілей хеджування ризиків. д) визначити напрями використання залучених за допомогою державних позик коштів, надавши пріоритет інвестиційним проектам. Мінімізувати використання запозичених ресурсів для фінансування поточних видатків бюджету. Зростання розміру державного боргу як, правило, призводить до зниження рівня боргової безпеки держави та спричиняє низку негативних наслідків: зростання відсоткових ставок на ринку державних запозичень, зростання податкового навантаження на суб’єктів господарювання, зменшення споживчих витрат населення, відплив з країни коштів на обслуговування боргу, зниження міжнародного престижу країни та ін. Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізація витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у коротко- та довготерміновому періодах. Список використаних джерел: 1. Бенч Л. Напрями вдосконалення управління державним боргом в Україні / Л. Бенч, В. Лісовенко // Ринок цінних паперів України. - 2013. - № 9-10. - С. 3-10. 64

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

2. Богдан Т. П. Боргова політика держави в умовах глобальної нестабільності / Т. П. Богдан // Економіка України. - 2013. № 2. - С. 4–17. 3. Верещака І.М. Боргова політика в системі середньострокового бюджетного прогнозування / І. М. Верещака // Наукові праці НДФІ. - 2015. - Вип. 2. - С. 46-56. 4. Козюк В. Боргова політика в системі глобальних макрофінансових процесів / В. Козюк // Світ фінансів. – 2008. –№ 1. – С. 29-41. 5. Лондар С. Л. Фінанси : навч. посібник / С.Л. Лондар, О.В. Тимошенко. – Вінниця : Нова книга, 2009. – 384 с. 6. Офіційний сайт Національного рейтингового агентства «Рюрік» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://rurik.com.ua/ Natalya Zhmurko Ivan Franko National University of L’viv ECONOMIC MAINTENANCE AND SETTING OF THE STATE PROMISSORY POLITICS In theses is considered setting of promissory policy of the state. Reflected the row of reasons of the high promissory loading is in a national economy. Certainly optimum ways of realization of effective promissory policy of the state. It is well-proven that the strategic purpose of management a national debt is: providing of liquid money of general state administration and minimization of charges, related to the risks, redemption and maintenance of national debt necessary volumes.

Остап Зайшлий Львівський національний університет імені Івана Франка

ГОЛОВНІ ПРОБЛЕМИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ ТА СПОСОБИ ЇХ ПОДОЛАННЯ Платіжний баланс є вартісним вираженням масштабів, структури та характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві; співвідношенням між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів країни з резидентами інших країн за певний період. У сучасних умовах платіжний баланс є інструментом узагальнюючої оцінки економічного стану країни та ефективності її міжнародних зв’язків. Складання платіжного балансу держави, створення методичної бази для його аналізу і прогнозування та проведення відповідних розробок покладено на Національний банк України. Дослiдженню проблем платіжного балансу присвячені праці таких вiтчизняних і зарубіжних вчених, як О. Анісімова, С. Боринець, Д. Єрін, С.Нiколайчук, П. Пищик, Т. Савченко, А. Ставицький, О. Сунцова, В. Шевчук, А. Шкляр, В. Юрчишин та інші. Незважаючи на зазначені праці, особливості характеру впливу макроекономічних показників на платіжний баланс, а також причини виникнення дефіциту платіжного балансу залишаються малодослідженими. Платіжний баланс України за останній період 8 років має сильний дефіцит поточного рахунку, що покривається за рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій. Це означає, що витрати на реальні ресурси (товари, послуги, робоча сила) перевищують доходи, і ця різниця фінансується за рахунок припливу іноземного капіталу. Дефіцит зведеного платіжного балансу становив 1,9 млрд дол. США у 2015р. (у І кварталі 2014 – 4,3 млрд дол. США). Формування дефіциту, головно є викликано погіршенням інвестиційного клімату внаслідок війни на сході нашої держави та накопичення низки макроекономічних дисбалансів. Це перешкоджало залучати приватному сектору як інвестиційні, так і кредитні ресурси для рефінансування поточних виплат за попередніми кредитами. Різке зростання валового зовнішнього державного боргу зумовлене залученням позик міжнародних фінансових організацій та зростанням боргу юридичних осіб може призвести до кризи платоспроможності за зовнішніми зобов’язаннями України. Окрім того, збільшення державного боргу підживлює інфляцію та вимагає значних ресурсів для погашення заборгованості, що значно підвищує попит на іноземну валюту. В таких умовах уникнути подальшої девальвації національної валюти буде практично неможливо, що, в свою чергу, лише посилить навантаження виплат по зовнішньому боргу на національну економіку. Для досягнення Україною подальшого економічного розвитку та реалізації концепції побудови платіжного балансу необхідно зосередити зусилля на таких основних напрямах: – визначити систему показників для складання платіжного балансу України; – досягнути деталізації банківської звітності стосовно операцій із нерезидентами; – розширити інформаційну базу про експорт та імпорт послуг, в першу чергу, транспортних, туристичних і державних; – застосувати якісну систему контролю за достовірністю даних щодо умов поставок за контрактом під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності юридичних осіб; – розробити методичне забезпечення та запровадити збір, опрацювання й узагальнення інформації про прямі і портфельні інвестиції; – використати експертні оцінки та розрахунки, даних спеціальних статистичних обстежень для характеристики окремих позицій платіжного балансу; – провести систематичний аналіз даних платіжних балансів України відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду; – створення банку даних зі статистики платіжного балансу[1]. Стратегія зменшення дефіциту платіжного балансу повинна включати такі складові: вжиття необхідних заходів щодо ліквідації внутрішніх економічних диспропорцій; забезпечення надання виробникам цільових експортних кредитів, страхування від економічних і політичних ризиків, введення пільгового режиму амортизації основних засобів та надання інших фінансово-кредитних пільг в обмін на зобов’язання виконувати конкретно визначену експортну програму; використання міжнародних правових норм для регулювання платіжного балансу; запровадження податку на товари розкоші, позитивний досвід використання якого демонструють нові індустріальні країни; коригування видатків і доходів державного бюджету; застосування у фінансовій системі інструментів хеджування валютних ризиків; збільшення державних видатків на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки з метою зростання надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями й науково-технічними знаннями[2, c. 71-74]. 65

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Список використаних джерел: 1. Гриньова В.М., Новікова М.М. Державне регулювання економіки: Підручник. - К.: Знання, 2008. - 398 с. 2. Козак Л.С., Федорук О.В. Платіжний баланс як важливий інструмент узагальнюючої оцінки стану національної економіки : Публікація . – Київ, Національний транспортний унівеститет, 2015.-С. 71-74. 3. Шевчук В. О. Платіжний баланс і макроекономічна рівновага в трансформаційних економіках: досвід України: Монографія. — Львів: Каменяр, 2001. — 495 с. Ostap Zayshlyy Ivan Franko National University of L’viv THE MAIN PROBLEMS OF BALANCE OF PAYMENTS OF UKRAINE AND WAYS OF OVERCOMING THEM This article deals with the definition of the balance of payments and the main problems of Ukrainian balance of payment in recent years. There are explained the main reasons of imbalances in balance of payments of Ukraine and also there are listed ways of overcoming this problems.

Лілія Захарчук Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ У МАРКЕТИНГОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Ризик у маркетинговій діяльності відіграє значну роль, оскільки прийняття тих чи інших рішень як відділу маркетингу, збуту чи адміністрації суттєво може вплинути на подальший розвиток підприємства. Маркетинговий ризик є одним із ключових в умовах ринкових відносин. Він зумовлений невизначеністю попиту на продукцію і ставить під загрозу саме існування підприємства [3, с. 19]. Наша увага зосереджена на оцінюванні ризику у маркетингу за такими категоріями підприємств країни як: малі, середні та великі підприємства. В економічній статистиці для оцінки маркетингової діяльності можна використовувати різні первинні дані про підприємницьку діяльність. Підприємства можна вважати центральним суб'єктом економіки, а статистику підприємств основою економічної статистики [2, с. 20]. Показником ефективності підприємств можна вважати попит на їхні товари чи послуги. Тому для оцінки ризику було використано показники обсягу реалізованої продукції на підприємствах. Дані для дослідження взято за період 2010-2014 років (табл. 1). За основу для дослідження обрано відносні показники оцінки ризику, а саме квадратичний коефіцієнт варіації. Висновки зроблено відповідно до відомої і загально використовуваної шкали оцінки ризиків за коефіцієнтом Vσ. Таблиця 1 Показники обсягу реалізованої продукції на підприємствах та ймовірності реалізації (млн грн. у порівняних цінах 2009 року)

Роки

Обсяг реалізованої продукції

Ймовірність реалізації

Обсяг реалізованої продукції

Ймовірність реалізації

Великі підприємства Середні підприємства 2010 1401596,8 0,2 1396364,3 0,2 2011 1775829 0,2 1607628 0,2 2012 1761086 0,2 1769430,2 0,2 2013 1717391,3 0,2 1662565,2 0,2 2014 1742507,9 0,2 1723151,5 0,2 Разом 8398411 1 8159139,2 1 Джерело: Статистичний збірник України за 2014 рік [1, с. 31].

Обсяг реалізованої продукці

Ймовірність реалізації

Малі підприємства 568267,1 0,2 607782,4 0,2 672653,4 0,2 670258,5 0,2 705000,5 0,2 3223961,9 1

У вхідній таблиці наведено всі необхідні дані для здійснення проміжних обчислень. Значення ймовірностей встановлено однакові для усіх періодів діяльності підприємств. Для порівняння відповідних показників обсягу реалізованої продукції побудовано графік (рис. 1).

млн грн

2000000 1500000

Великі підприємства

1000000

Середні підприємства

500000

Малі підприємства

0 2010

2011

2012 Роки

2013

2014

Рис. 1. Показники обсягу реалізованої продукції суб’єктів господарювання України Джерело: побудовано на основі даних статистичного збірника України за 2014 рік [1, с. 31]. За отриманими даними з обчислень, відображених у табл. 2. можна зробити певні висновки. Найменший ризик характерний для малих підприємств, найвищий – у великих підприємств. Загалом для усіх видів підприємств ризик можна 66

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

вважати низьким. Таким чином можна впевнено залучати кошти у підприємницьку діяльність, у тому числі у маркетингову діяльність, яку можна вважати «рушійною силою» у розвитку підприємництва. Таблиця 2 Відносні показники оцінювання економічного ризику Великі підприємства Середні підприємства Малі підприємства Група/ Показники Показники Висновок Висновок Висновок Показники Показники М(х) 1679682,2 1631827,84 644792,38 ризик ризик ризик σ 140407,4929 низький 129805,9448 низький 49549,23716 низький Vσ 8,359170139 7,954634776 7,684525856 Джерело: обчислено на основі даних статистичного збірника України за 2014 рік [1, с. 31]. У теорії з економічного ризику часто застосовують спеціальні показники оцінювання ймовірності настання сприятливих та несприятливих явищ. Оцінювання ризиків за моментами розподілу виконано для підприємств України у розрізі видів економічної діяльності. Таке рішення прийнято зважаючи на актуальність досліджуваного питання у наукових колах. У табл. 3 наведено дані про діяльність підприємств за показниками обсягу реалізованої продукції за п’ять суміжних років. Таблиця 3 Показники обсягу реалізованої продукції та кількості суб’єктів господарювання для підприємств за видами економічної діяльності (млн грн. у порівняних цінах 2009 року) Оптова та роздрібна Сільське, лісове та рибне торгівля; ремонт Промисловість Будівництво господарство автотранспортних засобів і мотоциклів Роки Обсяг Кількість Обсяг Кількість Обсяг Кількість Обсяг Кількість реалізованої суб'єктів, реалізованої суб'єктів, реалізованої суб'єктів, реалізованої суб'єктів, продукції одиниць продукції одиниць продукції одиниць продукції одиниць 2010 99891,4 50666,0 1159231,4 47827,0 96725,3 38215,0 110154,0 1406132,7 2011 126961,2 41677,0 1464792,1 47479,0 120419,5 37544,0 111638,0 1587116,5 2012 162611,1 47656,0 1498929,7 43356,0 155790,7 34077,0 103798,0 1623609,6 2013 161130,3 49848,0 1473091,5 49130,0 141125,7 36185,0 110414,0 1612134,4 2014 213929,8 46012,0 1546614,9 42187,0 150466,6 29785,0 93972,0 1629690,6 Разом 764523,8 235859,0 7142659,6 229979,0 664527,8 175806,0 7858683,8 529976,0 Джерело: Статистичний збірник України за 2014 рік [1, с. 27]. Після опрацювання даних і проведення основних розрахункових операцій можемо сформувати певні висновки. Найбільш ризиковим видом економічної діяльності з чотирьох вказаних варто вважати оптову та роздрібну торгівлю, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів. Серед видів економічної діяльності з найменшим ризиком є сільське, лісове та рибне господарство. Такий висновок можна сформувати за результатами обчислення асиметрії. За показником ексцесу найменший ризик характерний для промислових підприємств. Як бачимо, значення найбільш ризикових видів економічної діяльності співпали за двома показниками центральних моментів розподілу, а значення найменш ризикових – дещо відрізняються, що в теорії економічного ризику припускається. За здійсненими розрахунками було зроблено важливі висновки щодо ризиковості діяльності за тими чи іншими видами діяльності. Такі дослідження відіграють важливу роль у виборі інвестиційних проектів для інвесторів як вітчизняних, так й іноземних. На державному рівні за допомогою визначення ризиків можна уникнути небажаних втрат. Для самих підприємців оцінка ризиків – це один із важливих етапів дослідження ринку. Список використаних джерел: 1. Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. 2. Матковський С.О. Статистика підприємств: навчальний посібник / [С.О. Матковський, Л.І. Гальків, 3. О.С. Гринькевич та ін.]; за ред. С.О. Матковського – Львів: Новий світ - 2000, 2009. – 430 с. 4. Моделі та методи оцінювання економічних ризиків у різних функціональних сферах бізнесу: монографія / [Вдовин М. Л., Данилюк Л. Г., Лелик Л. І., Березяк І. М., Мельник О.-C. М.]. – Львів: Вид-во ННВК «АТБ», 2015. – 248с. Liliia Zakharchuk Ivan Franko National University of L’viv STATISTICAL EVALUATION AND ANALYSIS OF ECONOMIC RISK IN THE MARKETING ACTIVITIES IN UKRAINE Market risk is the risk of losses in positions arising from movements in market prices. Risk assessment is the determination of quantitative or qualitative estimate of risk related to a well-defined situation and a recognized threat (also called hazard). Studies have shown that the enterprises have a low and medium risk. The country has created favorable conditions for increased investment for the future development of enterprises of different economic activities.

Катерина Зеленюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ЯКІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ОБ’ЄКТ СТАТИСТИЧНОГО ОЦІНЮВАННЯ ТА АНАЛІЗУ У даній статті розглянуто основні підсистеми забезпечення якості вищої освіти в Україні та систематизовано міжнародні та національні підходи до розуміння поняття “якість вищої освіти”. Відповідно до принципів менеджменту якості запропоновані статистичні інструменти для оцінки та аналізу якості освітніх послуг вищих навчальних закладів. Якісна вища освіта є однією з основних складових забезпечення сталого розвитку людського потенціалу. Вона готує людину до життя в соціумі, забезпечує свободу професійного та соціального вибору. Рівень вищої освіти є чинником формування процесу якісного відтворення людських ресурсів, зростання продуктивності праці, визначає якість 67

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

життєдіяльності як суспільства в цілому, так і окремої особи. Це обумовлює актуальність досліджень, пов’язаних з розробкою ефективних інструментів оцінювання якості вищої освіти та чинників її підвищення. Метою нашого дослідження є систематизація теоретичних підходів до розуміння поняття “якість вищої освіти”, а також основних статистичних інструментів для її оцінювання та аналізу. У таблиці 1 систематизовані основні підходи до теоретико-методологічного осмислення поняття якості вищої освіти. Таблиця 1 Національні та міжнародні підходи до розуміння поняття “якість вищої освіти” Автор, джерело Визначення рівень здобутих особою знань, умінь, навичок, інших компетентностей, що Закон України “Про вищу освіту” [1] відображає її компетентність відповідно до стандартів вищої освіти багатовимірна концепція, що охоплює всі основні функції та різновиди діяльності ЮНЕСКО, програмний документ ВНЗ, спрямовані на забезпечення випускникові можливостей швидко й "Реформа та розвиток вищої освіти" ефективно розпочати трудову діяльність в інтересах суспільства, роботодавця та задля власної користі. Стандарти і рекомендації щодо результат взаємодії між викладачами, студентами та інституційним навчальним забезпечення якості в середовищем. У процесі забезпечення якості має бути встановлене таке навчальне Європейському просторі вищої середовище, в якому зміст програм, навчальні можливості та матеріальноосвіти [5] технічні засоби відповідають поставленій меті. Кремень В.Г. [2] комплексна характеристика, яка відображає діапазон і рівень освітніх послуг, що надаються системою освіти відповідно до інтересів особи, суспільства і держави. Джерело: складено автором за [1; 2; 5] Узагальнюючи підходи до розуміння якості вищої освіти, можемо зробити висновок, що основними критеріями якості вищої є відповідність набутих компетенцій у її здобувача встановленим стандартам та задоволеність здобувача рівнем освітніх послуг. Таблиця 2 Основні статистичні інструменти оцінювання якості вищої освіти у ВНЗ Об’єкт та завдання оцінки Статистичні інструменти та аналізу Задоволеність основних Спеціальні анкетні опитування а) студентів; б) роботодавців в) випускників щодо якості споживачів освітніх послуг послуг, технологій їх надання і менеджменту Інструменти описової статистики: а) характеристики центру розподілу студентів за Задоволеність інституцій успішністю (середня, мода, медіана), б) аналіз рядів розподілу (показники варіації, внутрішнього та зовнішнього рівномірності, концентрації та локалізації тощо) оцінювання якості Побудова рейтингів ВНЗ, спеціальностей, кафедр за критеріями якості освітніх послуг Графічні методи: діаграми Паретто, причинно-наслідкові діаграми Ісікави Визначення основних Статистичні методи аналізу взаємозв’язків кількісних та якісних параметрів якості чинників підвищення якості (успішність та задоволеність освітою) та параметрів, що характеризують ресурси і менеджмент вищої освіти Визначення зони ризиків у Побудова контрольних карт якості для аналізу успішності різних груп студентів процесах управління якістю Формування статистичних баз даних і метаданих щодо основних індикаторів якості вищої освіти освітньої діяльності ВНЗ Джерело: [4]. Забезпечення якості вищої освіти у ВНЗ пов’язане з реалізацію системного підходу, який передбачає, насамперед, урахування інтересів її учасників та інституційної структури системи вищої освіти. У зв’язку з цим у законодавстві України про вищу освіту йдеться про необхідність функціонування трьох основних підсистем: 1) внутрішнього забезпечення якості, тобто періодичний моніторинг освітніх програм, щорічне оцінювання здобувачів вищої освіти, забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, персоналу ВНЗ, запобігання плагіату, забезпечення необхідними ресурсами для організації освітнього процесу, доступність інформації про освітні програми, ступені вищої освіти та кваліфікації; 2) зовнішнього забезпечення, зокрема, доступне і зрозуміле звітування, оприлюднення критеріїв прийняття рішень щодо стандартів та рекомендацій забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти, наявність системи проведення процедур зовнішнього забезпечення якості; 3) забезпечення незалежної діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і незалежних установ оцінювання [1, ст.16] Для реалізації зазначених вище підсистем важливим є використання статистичних інструментів, які забезпечують максимально об’єктивне кількісне оцінювання якості вищої освіти, причому з урахуванням інтересів усіх її стейкхолдерів: студентів, науково-педагогічних працівників, менеджмент ВНЗ, роботодавців, представників незалежних державних і недержавних агенцій з оцінювання якості. У таблиці 2 нами систематизовано основні напрями та інструменти статистичного оцінювання якості вищої освіти, визначені відповідно до основних принципів менеджменту якості, якими є: 1) орієнтація на споживача; 2) лідерство; 3) залучення працівників; 4) процесний підхід; 5) безперервне удосконалення; 6) прийняття рішень на основі фактів; 7) менеджмент взаємовідносин. Використання наведених у таблиці 2 статистичних інструментів на рівні кожного ВНЗ забезпечить, на нашу думку, суттєве підвищення якості їх послуг, а відтак – конкурентоспроможності на ринку освіти. Список використаних джерел: 1. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII з усіма змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18. 2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с. 68

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

3. Управління якістю: навч. посіб. для студ. вищ. навч. зак. / В.Б. Захожай, Н.Г. Салухіна, О.М. Язвінська, А.Ю. Чорний; за наук. ред. В.Б. Захожая. – К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2011. – 936 c. 4. Quality management principles: ISO [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://www.iso.org/iso/pub100080.pdf. 5. Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.enqa.eu/wp-content/uploads/2015/11/ESG_2015.pdf Kateryna Zeleniuk Ivan Franko National University of L’viv THE QUALITY OF HIGHER EDUCATION AS OBJECT OF ESTIMATION AND STATISTICAL ANALYSIS The present article deals with main subsystems ensuring the quality of higher education in Ukraine and systematized international and national approaches to understanding the concept of "quality of higher education." According to the principles of Total Quality Management proposed statistical tools for estimation and analysis of the quality of educational services in higher education.

Тетяна Зотова, Сергій Касян Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ЧИННИКИ ВПЛИВУ ТА ПАРТНЕРСЬКА ВЗАЄМОДІЯ В ІНТЕРАКТИВНОМУ МАРКЕТИНГОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ Динамізація процесів взаємодії у маркетинговому середовищі приводить до його періодичних змін. Позиціонування товарів і послуг підприємств в умовах інтерактивного маркетингу потребує урахування ринкових можливостей й загроз, їх своєчасного виявлення. На сьогодні інтерактивне маркетингове середовище функціонує на засадах використання Інтернеттехнологій. Такі інноваційні інформаційні технології надають комплекс ринкових переваг, а саме: покращення можливостей для проведення системних маркетингових досліджень, інтенсифікація діалогу між учасниками обмінних процесів при формуванні баз даних, цілодобове інформаційне обслуговування, участь споживачів і зацікавлених осіб у створенні нового продукту, блискавичне поширення мережевих маркетингових подій. Дослідженню комплексу питань партнерського маркетингу та інтерактивного маркетингового середовища присвячені праці вітчизняних і закордонних учених-маркетологів, таких як: Я. Гаврись, О. Гірна, О. В. Данніков, Ф. Котлер, Н. В. Куденко, В. П. Пилипчук, Н. І. Чухрай та ін. Метою даної роботи є висвітлення теоретико-методичних положень з визначення чинників впливу та аналізу партнерської взаємодії в інтерактивному маркетинговому середовищі. Ф. Котлер доцільно визначає маркетингове середовище як набір чинників, що чинять вагомий вплив на спроможність підприємства формувати успішні взаємовідносини з цільовими ринками [1]. Більшість вітчизняних учених-маркетологів визначають маркетингове середовище підприємства як сукупність факторів і процесів, які впливають на зміст і структуру управління маркетингом, ринкову обізнаність про асортимент пропозиції та встановлення взаємовигідних відносин із цільовими групами споживачів, рештою економічних агентів партнерського оточення. Розвиток інтерактивних медіа певним чином впливає на конфігурацію маркетингового середовища та баланс ринкових сил у ньому [3]. Н. Чухрай, Я. Гаврись, О. Гірна підкреслюють споживчоцентричність сучасного маркетингу й відмічають функціональну і процесну складову розуміння маркетингу, коли потік маркетингових цінностей обслуговує комплекс зацікавлених організацій [4, c. 12]. Орієнтація на клієнта у ході маркетингової взаємодії передбачає системне застосування теорії stakeholders, створеної Р. Е. Фріманом і Р. К. Мітчелом, що базується на презентації багатьох інтересів економічних агентів і встановленні зв’язків між ними. Науковці наголошують, що за підбором атрибутів зацікавлених партнерів варто поділяти на суб’єкти можливості, законності й терміновості, розрізняючи головних, домінуючих, залежних, небезпечних, вимогливих, бездіяльних та невизначених зацікавлених (definite, dominant, dependent, dangerous, demanding, dormant and discretionary stakeholders) [4, c. 14-16]. Дійсно, саме маркетингова активність дозволяє встановлювати позитивні відносини із колом зацікавлених. Зокрема, у маркетинговій науці формують групи ринково-психологічних чинників, що генерують збільшення вартості у процесі комунікаційної взаємодії із зацікавленими агентами: споживча лояльність, залучення співпрацівників, партнерські зв’язки, взаємодія з дистрибуторами, конкурентні стратегії [4, c. 18-19]. Насправді, у рамках когнітивного простору варто досліджувати психологічні атрибути поведінки споживачів, акцентуючи на встановленні напрямів і параметрів взаємодії між представниками різних зацікавлених груп. Розвиток складових інноваційного маркетингу підприємств сприяє поліпшенню їх ринкової активності. При цьому слід дотримуватися принципів тотального управління якістю (TQM), використовувати сертифікацію і стандартизацію товарів і послуг, проводити моделювання цільових ринків та поведінки споживачів, впроваджувати програми співпраці партнерських економічних агентів. На основі системного застосування комплексу маркетингових комунікацій промислові підприємства покращують свою організаційну культуру та формують належний імідж, удосконалюють економічну ефективність управління складовими підрозділами. Змінювані цінності та стратегічні орієнтації споживачів вимагають у ході аналізу маркетингового середовища чіткого визначення рівня конкуренції, ухвалення виважених тактичних рішень, активного реагування на ринкові зміни, своєчасного запровадження комунікаційних і технологічних інновацій [3]. Н. В. Куденко у праці «Стратегічний маркетинг» справедливо акцентує на необхідності розрізняти маркетингове мікросередовище й макросередовище. Вона окреслює маркетингове мікросередовище як складову загального середовища, в якому підприємство взаємодіє під час маркетингової активності, зараховуючи до складових такого середовища таких економічних агентів, як: підприємство, постачальники, взаємодіючі посередники, споживачі, конкуренти, громадськість. До сфери маркетингового макросередовища дослідниця слушно відносить певні чинники, що незалежно від маркетингового менеджменту підприємства впливають на його ринкову активність. Серед таких чинників варто виокремлювати такі, як: економічне, політичне, природне середовище, демографічні зміни, темпи НТП, культура і свідомість, прийняті у суспільстві [2]. Дійсно, становлення сучасного суспільства знань, інформаційної економіки, що поступово відбувається в Україні, опосередковує доцільність урахування цих інформаційно-комунікативних тенденцій у маркетинговій діяльності високотехнологічних підприємств. Вагомою є керованість факторів маркетингового середовища, коли підприємства корегують структуру і наповнення елементів маркетинг-міксу та формують політику внутрішнього маркетингу, окреслюючи засади маркетингової свідомої поведінки співпрацівників. При аналізуванні маркетингового середовища доцільно 69

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

ураховувати баланс інтересів між швидкоплинними потребами індивидів та стандартами добробуту клієнтів. У такому контексті слушним є застосування концепцій соціально-етичного маркетингу, споживчої цінності. Також встановлюються еквівалентні пропорції споживчого обміну в суспільстві, обчислюється рівновага між потоками прибутків підприємств, комплексом потреб споживачів та морально-етичними стандартами й інтересами суспільства. У наукових дослідженнях спостерігається альтернативна варіація основних чинників маркетингового середовища, коли такі чинники розглядають як внутрішні (персонал, маркетингові підрозділи) та зовнішні (політика, господарство, суспільство, навколишнє природнє середовище, комунікаційна взаємодія з конкурентами, постачальниками, споживачами, в межах ринків позикових засобів й праці). Отже, задля забезпечення належної інтерактивної маркетингової взаємодії доцільно прискорювати швидкість завантаження та поліпшувати ступінь захисту інформації, дотримання прозорості та симетричності ринкових даних, інкорпорування такої взаємодії у межах маркетингової комунікаційної політики підприємства. Застосування означених комунікаційних аспектів приводить до поліпшення маркетингового потенціалу комунікативних можливостей сучасних високотехнологічних підприємств. Список використаних джерел: 1. Котлер Ф. Основи маркетингу: Пер. з англ. – М. : «Бізнес-книга», 1995. – 702 с. 2. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг: [навч. посіб.]. – К. : КНЕУ, 1998. – 152 с. 3. Пилипчук В. П. Формування та тенденції розвитку мережевого маркетингу / В. П. Пилипчук, О. В. Данніков // Маркетинг в Україні. – 2008. – №3 – С. 40–45. 4. Чухрай Н., Гаврись Я., Гірна О. Кадри в маркетингу і логістиці: монографія / за наук. ред. Н. Чухрай. – Л. : видавництво національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 228 с. Tetiana Zotova, Serhii Kasian Oles Honchar National University of Dnipropetrovs`k FACTORS OF INFLUENCE AND PARTNER INTERACTION IN THE INTERACTIVE MARKETING ENVIRONMENT Today the interactive marketing environment functions on the principles of use of Internet technologies. The purpose of this work is research of theoretical and methodical provisions by definition of factors of influence and the analysis of partner interaction in the interactive marketing environment. For ensuring appropriate interactive marketing interaction it is expedient to accelerate the speed of loading and to improve degree of protection of information. It is necessary to observe transparency and symmetry of market data, to introduce marketing interaction within marketing communication policy of the enterprise. Application of the communication aspects noted in work leads to improvement of marketing potential of communicative opportunities of the modern high-tech enterprises.

Сергій Касян Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ІННОВАЦІЙНІ ТА ЕНЕРГООЩАДНІ АСПЕКТИ МАРКЕТИНГОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІД ЧАС ЛОГІСТИКИ ЕНЕРГЕТИЧНИХ ПОТОКІВ В умовах прискорення маркетингової взаємодії вагомим постає досягнення ресурсозаощадження та підвищення цінностей, що отримують споживачі під час користування потоками енергетичних ресурсів. Організаційні інновації у досягненні більшої економічної ефективності енергозбереження мають полягати в інтеграції служби збуту промислових підприємств. При цьому слід ураховувати баланс інтересів учасників енергетичного розподілу, які функціонують у певному когнітивно-інформаційному просторі. Еластичність сервісу в сфері логістики енергетичного розподілу дозволяє розширити контакти в сервісному енергетичному процесі, поліпшити щільність взаємодії енергогенеруючих компаній з клієнтами. Комплексу питань дослідження логістики енергетичного розподілу, маркетингової взаємодії, енергозбереження, споживчих енергетичних цінностей присвячені праці таких науковців, як В. А. Коток, К. М. Краус, Є. В. Крикавський, М. І. Маниліч, М. Портер та ін. Метою проведеного нами дослідження є висвітлення інноваційних та енергоощадних аспектів маркетингової взаємодії під час координування й логістики основних енергетичних потоків. У ході енергетичного розподілу важливо мінімізувати логістичні витрати, що може забезпечуватися за рахунок швидкого циклу розподілення. Під час донесення споживчих енергетичних цінностей до споживача слід проводити інтеграцію ланцюга поставок. Потік логістичних інновацій на енергетичні ринки зумовлює підвищення маркетингової ефективності функціонування енергетичних підприємств. В. А. Коток підкреслює наявність двох науково-практичних підходів до збереження балансу генерування та споживання енергетичних ресурсів: збільшення енергогенерації й запровадження енергозберігаючих технологій. Він справедливо наголошує на доцільності аналізування економії енергетичних ресурсів, як за рахунок використання енергії відновлювальних джерел, так і завдяки перевагам від вторинної переробки матеріалів. Підтримуємо позицію науковця про вагомість впливу держави на розповсюдження провідних технологій переробки сміття, роз’яснення тези про реальність досягнення економічної й енергетичної ефективності у ході переробки твердих побутових відходів, сортування сміття за його видами [2]. На наш погляд, застосування комунікаційних детермінант при формуванні загальнодержавних та регіональних програм із енергозбереження поряд із впровадженням концепції рециклінгу відходів на кштат вже наявних в соціально-економічному просторі ЄС, дозволить досягати енергозаощадження в житлово-комунальному господарстві (ЖКГ) і промисловості України. М. І. Маниліч доцільно зазначає про певні риси маркетингового управління енергорозподілом в Україні, такі як: розподілення енергетичних потоків відбувається на основі неефективної монополії, енергетична інтенсивність економіки та значна ресурсомісткість ЖКГ [4, с. 243]. Науковець справедливо торкається питання значних витрат, пов’язаних з генеруванням енергії та її транспортуванням в Україні. Варто знижувати втрати паливних ресурсів, що відбуваються в системах опалення, вентиляції та транспортування горячих водних ресурсів [4, с. 243, 244]. Важливо застосовувати маркетингову стратегію прямої інтеграції у каналах розподілу на вітчизняних енергетичних ринках. Внутрішні конкурентні переваги енергогенеруючих підприємств можуть бути побудовані на засадах широкого впровадження технологічних, маркетингових інновацій. Спеціалізована індустрія енергетичного розподілу грунтується на удосконаленні функціонування логістичних систем в енергетичній сфері, у т.ч. слід приділяти увагу логістичному забезпеченню маркетингової взаємодії. 70

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Відмітимо, що відома модель п’яти конкурентних сил М. Портера [1] може бути поглиблена з урахуванням специфіки енергетичної галузі. На наш погляд, маркетинговий енергетичний розподіл має враховувати основні складові ринкової теорії управління на основі положень сучасної філософії бізнесу. При цьому стратегічна концепція маркетингу у сфері енергорозподілу передбачає урахування довгострокових тенденцій енергетичної комунікаційної взаємодії на ринках. У ході побудови логістики постачання важливо застосовувати методи реінжинірингу бізнес-процесів, інтегровані інформаційні системи формування заявок на енергетичні ресурси [4]. Такі елементи дають змогу досягати значної відповідальності виконавців, безпеки процесу поставок енергоносіїв цільовим промисловим споживачам і населенню. Інтенсифікація енергетичної бізнес-взаємодії є вагомою для розвитку регіону. Так, на сьогодні відбувається комунікаційна взаємодія вишів і підприємств Дніпропетровської області з обласною радою за таким значущими напрямками розвитку регіону, як: стан та розробка заходів з охорони та відновлення біорізноманіття промислового Придніпров'я, використання науково-технологічних розробок та впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, соціально-освітні проекти та програми. К. М. Краус досліджує традиційні й інноваційні наукові підходи в управлінні маркетингом, зазначаючи про низьку доступність наявних маркетингових інструментів для середніх і малих підприємств в Україні [3, c. 14]. Вона групує трактування поняття «управління маркетингом» на системний, комплексний і організаційний підходи, акцентуючи на доцільності внесення психологічних та морально-етичних аспектів формування ринкових цінностей у це поняття [3, c. 15-18]. Дозволимо частково не погодитися із слабкою доступністю маркетингу для окреслених суб’єктів господарювання. Справа у тому, що сучасні інтерактивні технології комунікаційної взаємодії удоступнюють застосування маркетингових елементів (комплексу маркетингу) навіть для малих і середніх підприємств. Зазначену обставину варто ураховувати у ході побудови схем і процедур маркетингового забезпечення розподілу енергетичних потоків та просування енергозберігаючих технологій, особливо на основі застосування енергії альтернативних джерел. Безперечно, системний підхід до управління маркетингом на енергетичних підприємствах є домінуючим, оскільки управління енергетичними потоками має ураховувати усі зв’язки між елементами господарської і ресурсної системи. Дослідниця у ході узагальнення справедливо підкреслює слушність застосування концепцій освіченого маркетингу та конкурентної раціональності, що базуються на інноваційності, ціннісних орієнтаціях та конкурентності [3, c. 20-21]. Насправді, ураховує усі деталі ринкової взаємодії концепція холістичного маркетингу, що відображає широту і взаємозалежність співпраці економічних агентів [3, c. 26-27]. На наш погляд, саме цільність та цінність маркетингових дій дозволяють досягати економічного успіху під час координації енергетичних потоків з урахуванням комплексного застосування інноваційних енергозберігаючих технологій. Таким чином, у контексті створення інновацій у сфері енергозберігаючих технологій доцільно в українських вишах, підприємствах створювати науково-дослідні колективи для виконання спільних наукових досліджень із закордонними партнерами, передусім із країн ЄС. На сьогодні вагомим є маркетингове просування і логістика дистрибуції передових технологій космосу та використання альтернативних джерел енергії. Інтерактивний маркетинг на енергетичних ринках передбачає значне пожвавлення розподільчої взаємодії під час координування основних енергетичних потоків. Підтримка функціонування сучасного постійно оновлюваного Інтернет-сайту є доцільна для енергетичного підприємства, оскільки сприяє активізації взаємодії споживачів, енергетичних брокерів і дилерів, енергогенеруючих і розподільчих агентів. Застосування мультиканальної маркетингової взаємодії поруч із розширенням енергозберігаючих проектів засвідчують здатність економічних агентів розширювати простір комунікаційного спілкування в енергетичній сфері. Список використаних джерел: 1. Porter M. The Competitive Advantage of Nations / M. Porter. – New York : Free Press, 1990. 2. Коток В. А. Енергоефективність по-європейськи або чому можна навчитися у французів? / В. А. Коток. – [Електронний ресурс]. – Доступно на: http://udhtu.com.ua/zagalna_informaciya/news/kultura/energoefektivnist_poevropeyski,_abo_chomu_mozhna_navchitisya_u_francuziv. 3. Краус К. М. Управління маркетингом малого торговельного бізнесу: концепції, організація, домінанти розвитку / К. М. Краус: монографія. – Полтава : Дивосвіт, 2013. – 164 с. 4. Маниліч М. І. Інноваційна діяльність з впровадження поновлюваних джерел енергії як спосіб досягнення енергоефективності ЖКГ та економіки в цілому / М. І. Маниліч // Економічний простір. – 2015. – №100. – С. 242–253. Serhii Kasian Oles Honchar National University of Dnipropetrovs`k INNOVATIVE AND ENERGY SAVING ASPECTS OF MARKETING INTERACTION DURING LOGISTICS OF POWER FLOWS Elasticity of service in the sphere of logistics of power distribution allows to expand contacts in service power process, to improve density of interaction of the power generation companies with clients. The flow of logistic innovations on the energy markets causes increase of marketing efficiency of functioning of the power enterprises. Internal competitive advantages of the power generating enterprises can be created on the principles of widespread introduction of technological, marketing innovations. Today marketing advance and logistics of distribution of advanced technologies of space and use of alternative energy sources is significant. Interactive marketing in the energy markets provides considerable acceleration of distributive interaction during coordinating of the main power flows. Use of multichannel marketing interaction with extension of energy saving projects confirm ability of economic agents to expand space of communication in the power sphere.

Андрій Керніцький Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕФЕКТИВНІСТЬ АДМІНІСТРУВАННЯ ПДВ В УКРАЇНІ Сучасні проблеми оптимізації рівнів і баз оподаткування, вдосконалення адміністрування непрямого оподаткування, і зокрема, податку на додану вартість (далі – ПДВ), є надзвичайно актуальними для України. Починаючи з 1992 року, коли в країні вперше був уведений ПДВ, ведуться постійні суперечки про доцільність його стягнення або повернення до податку з обороту, про рівень ставок і порядок обчислення зобов'язань по податку, обсяги й структуру пільг, порядок стягнення ПДВ при експорті й імпорті товарів і послуг. 71

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Питання, пов'язані з використанням ПДВ, його роллю у системі оподаткування, а також окремі проблеми застосування цього податку та механізму його справляння виступають предметом дослідження цілого ряду вітчизняних науковців та практиків, зокрема В. Андрущенка, В. Буряковського, В. Геєця, О. Василика, О. Данілова, Т. Єфименко, М. Кучерявенко, І. Луніної, С. Льовочкіна, В. Опаріна, В. Пинзеника, А. Соколовської, Д. Сологуба, В. Суторміної, В. Федосова та ін. Все це робить актуальним дослідження основних напрямів удосконалення ПДВ в Україні й отримання відповідей з погляду як теоретичних аспектів податкового адміністрування. ПДВ – непрямий загальнодержавний податок, порядок справляння якого регламентується Розділом V податкового кодексу України (далі – ПКУ), а адміністрування здійснює Державна фіскальна служба України (далі – ДФСУ) [1]. Під адмініструванням ПДВ розуміють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення виконання законодавчих та нормативно правових актів. Об'єктом адміністрування є процес узгодження й погашення податкових зобов'язань платників податків. Метою адміністрування є забезпечення погашення податкових зобов'язань платників шляхом оптимального втручання в їхню господарську діяльність через застосування законодавчо встановлених механізмів і процедур [2]. Для всебічного аналізу фіскальної ефективності справляння ПДВ науковцями запропоновано комплекс показників та коефіцієнтів, а саме [1]: - надходження ПДВ та його питома вага у доходах та податкових надходженнях зведеного бюджету України; - повнота і своєчасність виконання зобов’язань платників податку перед бюджетом; - повнота і своєчасність виконання зобов’язань бюджету перед платниками податку; - ступінь відповідності між фактичними та запланованими показниками цього податку; - абсолютний та відносний приріст надходжень податку порівняно з попереднім періодом. ПДВ займає значну частку у податкових надходженнях (~50%) та у доходах Державного бюджету [3]. Це вказує на високий рівень залежності формування дохідної бази бюджету від адміністрування даного податку. Значні суми сплаченого ПДВ означають, відповідно, збільшення податкового тягаря на кінцевих споживачів товарів, робіт чи послуг, які сплачують окрім ціни включену суму ПДВ (таблиця 1). ПДВ сьогодні є одним з найголовніших джерел формування бюджету та важливою фінансовою базою держави, що підтверджує аналіз структури надходжень до Зведеного бюджету. В 2014 році до Державного бюджету надійшло 357,1 млрд. грн. податкових надходжень, що на 17,9 млрд. грн., або на 5,01 % більше відповідного показника минулого року. У порівнянні, обсяг податкових надходжень збільшився на 17,4 млрд. грн., або на 6,21%. Частка податкових надходжень становила 78,43%, а частка ПДВ – 39,0% дохідної частини Державного бюджету України [3]. Значною проблемою в адмініструванні ПДВ є його відшкодування, зокрема експортерам. Труднощі з відшкодуванням ПДВ, масові зловживання при нарахуванні та звільнення від сплати, лобіювання фінансових інтересів певних олігархічних сил, зокрема експортерів, справді, ставлять під сумнів потребу в цьому виді податку для країни. Таблиця 1 Ефективність адміністрування ПДВ в Україні Роки 2009 2010 2011 2012 2013 Доходи Державного бюджету України, млрд. грн. 225,4 240,6 314,6 346,1 339,2 Податкові надходження, млрд. грн. 178,6 202,9 261,6 274,7 262,7 ПДВ, млрд. грн. 94,8 119,0 132,5 139,8 128,1 Частка ПДВ у доходах бюджету, % 42,1 49,5 42,1 40,4 37,8 Частка ПДВ у податкових надходження бюджету, % 53,1 58,6 50,6 50,9 48,8 Темпи росту ПДВ, % 96,1 125,5 111,3 106,2 98,3 Відшкодування ПДВ, млрд. грн. 34,5 40,6 42,5 45,9 53,4 Суми невідшкодованого ПДВ, млрд. грн. 24,2 21,8 11,1 10,5 11,4 Джерело: складено на основі даних Звітів про виконання Державного бюджету України за 2009-2014 рр.[3] Показник

2014 357,1 280,1 139,2 39,0 49,7 104,1 50,2 13,5

З метою підвищення ефективності адміністрування ПДВ в Україні, доцільно аналізувати донарахування з ПДВ у розрізі камеральних і документальних перевірок; реальне поповнення доходної частини бюджету, за рахунок виявлених і сплачених при- хованих податкових зобов’язань з ПДВ. Висновки. Проведений аналіз показав, що в дохідній частині державного бюджету України у 2009 – 2014 рр. ПДВ став основним бюджетоутворюючим податком – його питома вага поступово зросла з рівня 42,1 % у 2009 році до максимального рівня 62,2% у 2014 році. Незважаючи на позитивні показники відшкодування податку на додану вартість, при недосконалості існуючої схеми відшкодування ПДВ (відображення в Податкових Деклараціях, система камеральних, виїзних документальних та зустрічних перевірок, подання реєстрів), сума податку, сплачена митницям, у 2009-2014 рр. могла бути реально отримана платником не раніше, ніж через 4-6 місяців. У окремих підприємств, частка експорту в яких перевищує 80-90%, за такий термін було «вимито» всі оборотні кошти, підприємства втратили можливість нормально розраховуватися з постачальниками, бюджетом, соціальними фондами, сплачувати вчасно заробітну платню. Список використаних джерел: 1. Чижова Т.В. Сучасні реалії адміністрування ПДВ та вирішення проблем його гармонізації / Т.В.Чижова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. – № 1(13). – С. 96-99. 2. Бандурка О.М. Податкове право / Бандурка О. М., Понікаров В. Д., Попова С. М. // Б 23 Податкове право. Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2012. - 312 с. 3. Показники виконання бюджету України // Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?&cat_id=77643&stind=1

72

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Andriy Kernitsky Ivan Franko National University of L’viv EFFICIENCY OF VAT ADMINISTRATING IN UKRAINE The article provides the approaches of tax administration interpretation. It covers the contents of the VAT efficiency administration concept. The indexes of efficiency of the VAT administration in Ukraine are substantiated and expected.

Ірина Кирилейза Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕПОЗИТНИХ РЕСУРСІВ БАНКАМИ В УКРАЇНІ Банківські установи виконують роль фінансових посередників, що передбачає залучення тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб і розміщенні їх на кредитному, фондовому та валютному ринках на власний ризик. Саме тому операції пов’язані з мобілізацією фінансових ресурсів та подальше їх використання з найбільшими вигодами для банку мають фундаментальне значення в процесі формування ресурсної бази банківської установи. Фінансова криза, постійне коливання курсу національної валюти, нестабільна політична ситуації в країні зумовили відтік депозитних ресурсів з вітчизняних банків. Це призвело до негативних явищ як в банківському секторі, так і в економіці країни загалом. За таких умов проблематика депозитного залучення коштів банківськими установами є особливо актуальною та вимагає подальшого дослідження. Аналізом основних аспектів формування депозитної складової ресурсної бази банків займалися такі вітчизняні автори як: О.В. Васюренко, О.Д. Вовчак, О.І. Лаврушина, Л.О Примостка, М.І. Савлук та ін.. Депозитні операції належать до пасивних операцій банку, тобто це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси з метою проведення в перспективі активних операцій. В Україні банки в процесі залучення ресурсів використовують різні види депозитів. Однак загострення політичного процесу наприкінці 2013 року, а також зміна владної гілки на початку 2014 року, анексія Криму та війна на Східній території України, яка досі продовжується, спричинили погіршення стану фінансової сфери та масового скорочення депозитних вкладів банківських установ. Про обсяги скорочення депозитів у вітчизняній банківській системі сигналізують показники динаміки депозитів. Впродовж 2014 р. банківська система України втратила 39,8 млрд. грн. депозитів у національній валюті, або 9,8%. Відтік депозитів у національній валюті фізичних осіб мав більш негативну динаміку і складав 57,8 млрд. грн., або 22,8%. Проте, такий великий обсяг зниження депозитів в національній валюті фізичних осіб частково компенсувався приростом депозитів у національній валюті юридичних осіб на 17,9 млрд. грн. за рахунок зростання коштів на поточних рахунках [1].

500 000 400 000 300 000 200 000

депозити фізичних осіб

100 000

депозити юридичних осіб

Рис. 1. Динаміка депозитів банків України в 2014-2015 р.р., млн. грн. Джерело: складено автором на основі [2]. Відтік депозитів фізичних осіб протягом 2014 р. негативно вплинув на ліквідність банківської системи України. Національний банк України застосовуючи рефінансування намагався покрити низький рівень ліквідності. Відтік депозитних вкладів з банківської системи також зумовлений тим, що з 01.08.2014 р. запровадили оподаткування доходів за депозитами, проценти, що нараховуються, не покривають рівня офіційної інфляції, яка за результатами 2014 р. склала 24,9%. Також на зменшення депозитів впродовж 2014-2015 років вплинуло: скорочення строків за депозитами нових клієнтів та обмежені можливості щодо зняття вкладів. Акумуляція коштів на депозитні вклади повинна здійснюватись за наступних умов: - дотримання та виконання вимог НБУ щодо запроваджених економічних нормативів діяльності; - відсутності неприбуткових ресурсів за винятком тих, що сформовані для обов’язкових резервів; - гнучкості депозитної політики, що необхідно для забезпечення оперативної ліквідності банку; - розвитку ринку банківських продуктів для здійснення постійного залучення нових вкладників; - існування взаємозв’язку і узгодженності між депозитними та кредитними операціями за термінами і грошовими обсягами; - кошти на депозити повинні залучатися з метою одержання прибутку або ж створення передумов для його нарощення у перспективі; - довгострокового залучення коштів на депозити, тобто значну увагу у процесі діяльності банки повинні приділяти строковим вкладам; - забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими ресурсами, оскільки значна частка залучених коштів зменшує довіру до банку та збільшує ризик неплатоспроможності банківської установи, водночас надмірна наявність 73

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

власного капіталу у ресурсній базі банку веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та вартості акцій на ринку; - досягнення часової стабільності ресурсів банку (ступінь часової стабільності портфеля пасивів характеризується діапазоном імовірності того, що обсяг цього портфеля залишиться на певному рівні протягом встановленого терміну) [3] . - постійне удосконалення якості обслуговування клієнтів та підвищення корпоративної культури в цілому. Список використаних джерел: 1. Шульц Е.П. Особливості сучасної депозитної політики банків [Електронний ресурс] / Е.П. Шульц // Офіційний сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ sepspu_2015_3_20%20(1).pdf 2. Аналітичний огляд банківської системи України за 2014 рік // Національне рейтингове агентство «Рюрік» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rurik.com.ua/documents/research/bank_system_4_kv_2014.pdf 3. Шелюк А. А. Функціональна модель депозитного менеджменту банку [Електронний ресурс] / А.А. Шелюк // Офіційний сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ Iryna Kyryleiza Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF FORMATION OF BANKS DEPOSIT RESOURCE IN UKRAINE In this thesis examines the main trends in deposits of economic entities and population and the factors of their reduction. Based on the analysis features of the domestic banking sector provides the main conditions for effective fundraising by banks.

Христина Клуб Львівський національний університет імені Івана Франка

СТОВПЧИКОВА ДІАГРАМА ТА ЇЇ ВИДИ Стовпчикова діаграма дуже популярна для використання у візуалізації даних. Її найчастіше використовують для порівняння однойменних показників, що характеризують різні об'єкти або території. Значення порівнюваних показників зображується при цьому у вигляді прямокутних стовпчиків, які мають однакову ширину і розташовуються на загальній горизонтальної або вертикальної базової лінії. Стовпчикові діаграми належать до найпростіших, базових діаграм і появу їх пов’язують з працею шотландського політичного економіста Вільяма Плейфейра. У 1786 р. він видав «Комерційний і політичний атлас», де представив показники імпорту та експорту Шотландії в сімнадцять країн у вигляді стовпчикових, лінійних та секторних діаграм. Його принципи візуалізації використала, зокрема, англійська медсестра Флоренс Найтінгейл, коли у 1859 р. переконувала владу покращити умови гігієни в армії.

Рис.1. Види стовпчикових діаграм Джерело: складено автором на основі [1, 2, 3].

74

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Зважаючи на особливості кодування за допомогою стовпчикової діаграми та на дослідження особливостей сприйняття графічних образів, можна сформувати наступні правила побудови стовпчикових діаграм: а) вертикальна вісь повинна починатися з 0. Оскільки висота стовпчика відповідає обсягу явища, недотримання цієї вимоги може спотворити інформацію та сформувати неправильний висновок при порівняннях; б) проміжок між стовпчиками повинен дорівнювати половині ширини стовпчика; ширина стовпчиків та відстань між ними повинні бути однаковими; в) обов’язкові елементи діаграми – назва та умовні позначення; г) не варто зловживати кольорами, для одної категорії використовувати один колір; д) у розташуванні категорій повинна бути закономірність: якщо це номінальна ознака, для зручності читання її варто впорядкувати: за алфавітом, за класифікацією, числовими значеннями тощо. Зауважимо, що якщо категорія порядкова чи кількісна, порядок її подання змінювати не можна (наприклад, числові інтервали, роки). Розглянемо види стовпчикової діаграми (рис.1). Отже, стовпчикові діаграми використовують для: а) порівняння між собою обсягів явищ; б) зображення обсягів явищ та їх структур у часі; в) відображення динаміки явищ; г) оцінки взаємозв’язків. Список використаних джерел: 1. Желязни Д. Говори на языке диаграмм: пособие по визуальным коммуникациям. Пер. с англ. - М., 2004, 220 с. 2. The Data Visualisation Catalogue [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.datavizcatalogue.com/. 3. Emery’s essentials Chart Choosing Tool [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://annkemery.com/essentials/. Christina Klub Ivan Franko National University of L’viv COLUMN CHART AND ITS TYPES In theses concerned with a bar chart. Many sources consider William Playfair to have invented the bar chart and the Exports and Imports of Scotland to and from different parts for one Year from Christmas 1780 to Christmas 1781 graph from his The Commercial and Political Atlas to be the first bar chart in history. A bar chart or bar graph is a chart that presents grouped data with rectangular bars with lengths proportional to the values that they represent. Such types of a bar chart are presented: span, back-to-back, side-to-side, stacked, diverging stacked.

Олександра Коваленко Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗРОСТАННЯ РОЛІ ФІНАНСІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ В сучасних умовах, в Україні, у контексті глобальної структуризації національних економік, стало виокремлення домогосподарств в окремий сектор економіки та фінансової системи країни. Це означає, що домашні господарства слід розглядати як окремі господарські одиниці, роль та значення яких, по мірі демократизації економіки та суспільного життя, повинні зростати, що відкриває нові можливості для подальшого розвитку людини, економіки, країни та людства загалом. Проте, їх широкомасштабне включення у фінансово-господарську діяльність країни може стати реальністю за наявності розроблених теоретичних підходів та практичних рекомендацій, що отримали належне нормативно-правове забезпечення. У науковій економічній літературі чимало вчених присвятило свої праці вивченню окремих питань фінансів домогосподарств, зокрема, М. Абрамова, Л. Александрова, В. Вітлінський, В. Глухов, В. Іванов, М. Карлін, Т. Кізима, В. Ковальов, Е. Лібанова, Л. Миргородська, О. Мірошниченко, М. Мосесян, В. Опарін, С. Панчишин, С. Реверчук, А. Сурінов, В. Федосов, С. Юрій, Ю. Янель та ін. Проте, незважаючи на значний внесок науковців, на практиці домогосподарства залишаються, незважаючи на їх значні потенційні фінансові можливості, найменш задіяними у сфері фінансів, що є свідченням неналежної оцінки їх функцій та ролі в економіці загалом. Нормативно-правове поле діяльності домашніх господарств, формуючись на різних рівнях управління економікою, не носить системного отже впорядкованого характеру, при якому кожна фізична особа є повноправним суб’єктом економічних відносин, інтереси якої належним чином захищені державою. Практика свідчить, що економічні умови діяльності і, відповідно, фінансові відносини домашніх господарств з іншими суб’єктами фінансової системи носять, значною мірою, суперечливий характер, оскільки правила економічної поведінки здебільшого формуються виходячи з інтересів більш сильних суб’єктів економіки. Домашні господарства, за таких умов, виявляються найменш захищеними суб’єктами фінансової системи. Крім того, домашні господарства як окремий сектор фінансової системи, на підсистемному рівні знаходять своє відображення у складі фінансів населення, узагальнені доходи та витрати яких знаходять своє відображення у макроекономічних показниках, що є підтвердженням необхідності дослідження та пошуку шляхів удосконалення їх діяльності на макроекономічному рівні. Труднощі трансформаційного періоду торкаються усіх суб’єктів економіки, проте найбільш уразливими економічними одиницями виявились домашні господарства. Під останніми розуміють окремо взяту особу або більшу кількість осіб, об’єднаних спільним бюджетом та місцем проживання, які постачають економіку ресурсами, отримують доходи та здійснюють витрати. Проте, найбільш вживаним є визначення, згідно якого домашнім господарством вважають сукупність фізичних одиниць – резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, побут і джерела фінансування [2, с. 43]. Таке визначення розкриваючи різні аспекти економічної природи домашніх господарств у той же час не дає відповіді на особливо важливе питання щодо їх ролі та місця в структурі економіки і, відповідно, фінансової системи. Відповідь на подібне питання дають автори, які розуміють домашні господарства як економічні суб’єкти, які складаються з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет [4, с. 158]. Більш широким є визначення домашнього господарства як економічної одиниці, яка складається з однієї або більше осіб, що володіє ресурсами, постачає ними економіку та використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і надання послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів [1, с. 161].

75

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Фінансовий стан домогосподарств на відміну від інших суб’єктів економіки та фінансової системи напряму залежить від стабільності національної грошової одиниці (оскільки заробітна плата в Україні не індексується належним чином), рівня зайнятості, обсягів виробленого в країні валового внутрішнього продукту та пропорцій його розподілу. Показники обсягів ВВП у вартісних та фізичних одиницях виміру засвідчують різновекторні тенденції його динаміки, що так чи інакше відображаються на фінансовому стані суб’єктів господарювання, держави та населення (табл. 1). Таблиця 1 Обсяги валового внутрішнього продукту протягом 2010-2014 рр. У фактичних цінах Індекси фізичного обсягу Роки валовий внутрішній валовий внутрішній валовий внутрішній валовий внутрішній продукт продукт у розрахунку продукт продукт у розрахунку на (млн. грн.) на одну особу (відсотків до одну особу (тис. грн.) попереднього року) (відсотків до попереднього року) 2010 1079346 24798 104,1 104,5 2011 1299991 29980 2012 1404669 32480 2013 1465198 33965 2014* 1586915 36904 *(без урахування тимчасово окупованої території АР Крим і м. проведення АТО) Джерело: дані Державної служби статистики України [3]

105,5 105,9 100,2 100,5 100,0 100,2 93,4 93,7 Севастополя, за 2014 рік - також без частини зони

Незважаючи на зростання обсягів валового внутрішнього продукту у фактичних цінах, його індекси фізичного обсягу показують скорочення, що, значною мірою, зумовлює випереджаюче зростання імпорту над експортом, отже падіння курсу гривні та щорічне зростання інфляції. Падіння показника валового внутрішнього продукту у розрахунку на одну особу свідчить про загальне пониження рівня життя населення. Таке скорочення неминуче викликає перерозподіл виробленого суспільного продукту між видами діяльності, територіями та соціальними групами населення, що, у свою чергу, викликає соціальне напруження в країні. Долати подібні диспропорції в економіці, отже обмеження фінансових можливостей домашніх господарств, у найближчому майбутньому видається можливим на основі зростання обсягів виробництва продукції, яка має стійкий попит на внутрішньому ринку, виготовляється в основному на базі власної сировинної бази та є конкурентоспроможною по ціні і якості. Таке зростання може сприяти зміні структури споживання на користь національного виробника та слугувати в якості імпортозаміщення, що одночасно послабить напругу на валютному ринку. У зв’язку з цим держава повинна домагатися, де це реально можливо, перевиробництва товарів, наповнення вітчизняного ринку і лише після цього надавати дозволи національним виробникам щодо експортних поставок. Це сприятиме зростанню реальних доходів і економічної активності домашніх господарств та подоланню багатьох проблем, що силами держави та суб’єктів господарювання багато років не вдавалось. Таким чином, домашні господарства як економічна одиниця отримають в ринковій економіці у триєдиній соціальноекономічній системі “домогосподарство – суб’єкти господарювання – держава” належне їм місце, де виконують одночасно роль первинної і завершальної ланки цієї системи. Вони є реальними учасниками економічних процесів як виробники і споживачі одночасно. Від їх господарської поведінки, значною мірою, залежить реальний стан та кругообіг усіх видів ресурсів. Це означає, що економічні інтереси окремої людини, домогосподарств та населення в цілому необхідно враховувати при формуванні економічної політики як держави так і суб’єктів господарювання, оскільки саме людина, як фізична особа, є первинною ланкою усіх інших утворень (економічних одиниць) у сфері господарської діяльності. Чим більше фінансових ресурсів у складі ВВП та національного багатства припадає на домогосподарства, що приймають активну участь у фінансовогосподарській діяльності, тим вищою є стійкість економіки та держави перед різного роду загрозами. Список використаних джерел: 1. Економічна теорія: політична економія: підручник / [С.І. Юрій, І.В. Буян, Р.М. Березюк та ін.]; за заг. ред. С.І. Юрія. – К.: Кондор, 2009. – 602 с. 2. Кізима Т.О. Фінанси домогосподарств: сучасна парадигма та домінанти розвитку / Т.О. Кізима; [вст. слово С.І. Юрія]. – К.: Знання, 2010. – 431 с. 3. Офіційний сайт Державної служби статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. 4. Федоренко В.Г. Політична економія : підручник / В.Г. Федоренко, О.М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Іткін; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. В.Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – 487 с. Oleksandra Kovalenko Ivan Franko National University of L’viv THE INCREASING ROLE OF THE HOUSEHOLDS FINANCE IN THE ECONOMIC SYSTEM OF UKRAINE The role and place of the households in the economy and financial system are disclosed. Necessity of the growth of economic activity that will promote economic development and strengthen state are brought.

Віктор Коваленко Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ БЮДЖЕТУ У ЗМІЦНЕННІ ЕКОНОМІКИ ТА РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Сучасний стан економіки України характеризується значними диспропорціями у розвитку окремих галузей, секторів, територій тощо, а також хронічною нестачею коштів у одних складових та їх вкрай неефективним використанням у інших, що є свідченням неналежної організації фінансів, які, незважаючи на значні зусилля вчених та держави, поки що не набули системного характеру. Падіння обсягів виробництва та зниження його ефективності, хронічний дефіцит бюджету та коштів у 76

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

суб’єктів господарювання, безупинне зростання цін при падінні курсу національної грошової одиниці, значний рівень тінізації економіки і багато інших негативних явищ в економіці є, значною мірою, результатом неналежної організації фінансової системи. Фінансова система, як сукупність фінансових інститутів та фінансових відносин, що пов’язані з формуванням і використанням централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, під впливом різного роду факторів, у тому числі глобального характеру, зазнає постійних змін, що далеко не найкращим чином відбиваються на фінансовому стані її суб’єктів. Питанням побудови та удосконалення фінансової системи України приділяли увагу такі відомі українські вчені як В. Андрющенко, О. Білорус, С. Боринець, В. Будкін, М. Карлін, В. Кудряшов, В. Опарін, В. Федосов, С. Юрій та багато інших. Попри значну кількість праць на подібну тематику нові публікації завжди будуть актуальними оскільки фінансова система повинна зазнавати змін своєчасно реагуючи на зміни в економіці та інших сферах людської діяльності. Отже, в умовах сьогодення щоразу стають необхідними нові теоретичні розробки та практичні рекомендації. З точки зору забезпечення тісного зв’язку між теорією і практикою особливо важливими є пошуки можливостей удосконалення у якому зацікавлені всі суб’єкти економіки, зокрема, суб’єкти господарювання, держава та населення. Їх економічна поведінка чи заходи держави, що направлені на покращення фінансового стану окремо взятих складових економіки (підприємств, організацій, галузей, секторів, територій тощо) без урахування особливостей діяльності та економічних інтересів інших, зазвичай, приречені на невдачу. У даному контексті особливої уваги і, очевидно удосконалення, заслуговують існуючі підходи до розуміння та порядок формування і використання централізованих фондів фінансових ресурсів держави, серед яких винятково важливу роль відіграє Державний бюджет. Його формування та, особливо, використання (оскільки торкається значно ширшого переліку суб’єктів економіки та фінансової системи) може, за певних соціально-економічних умов, що склалися в країні, сприяти покращенню або погіршенню стану економіки та фінансів. Подібні умови формуються виходячи з розуміння економічної природи (зокрема сутності, явища, форми прояву тощо) та функцій бюджету, а також функцій і завдань центральних і місцевих органів влади в частині його формування і використання. Бюджет, як об’єктивне економічне явище та одну з ключових категорій фінансової науки, в економічній літературі розглядають з різних точок зору, які, незважаючи на відмінності в поглядах вчених, не мають негативних наслідків для бюджетної практики. Його, як центральну ланку фінансової системи, розглядають з точки зору методології дослідження за економічною сутністю та явищем, за формою та змістом, за організаційною будовою, правовим характером, впливом на соціально-економічний розвиток суспільства [1, с. 12]. За економічною сутністю бюджет більшість економістів розглядають як об’єктивну економічну категорію, що пов’язана з розподілом і перерозподілом ВВП для формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави [4, с. 37]. З позиції бюджетного права (Бюджетного кодексу України) під бюджетом розуміють план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду [3, ст. 2 п. 1, с. 5]. Таблиця 1 Показники виконання Державного бюджету України 2010 2014 2015 Показники млрд. % млрд. % млрд. % грн. грн. грн. Доходи 240,6 357,1 534,7 Видатки, 303,6 100,0 430,2 100,0 576,9 100,0 у т.ч.: Загальнодержавні функції (без видатків на 34,7 11,4 17,8 4,1 18,6 3,2 обслуговування держборгу) Обслуговування боргу 48,0 11,1 84,5 14,6 Оборона 11,3 3,7 27,4 6,4 52,0 9,0 Громадський порядок, безпека та судова влада 28,6 9,4 44,6 10,4 54,6 9,5 Економічна діяльність 36,0 11,9 34,4 8,0 37,1 6,4 Охорона навколишнього природного середовища 2,3 0,8 2,6 0,6 4,1 0,7 Житлово-комунальне господарство 0,8 0,3 0,1 0,1 0,02 0,1 Охорона здоров’я 8,8 2,9 10,6 2,5 11,5 2,0 Духовний та фізичний розвиток 5,2 1,7 4,9 1,1 6,6 1,1 Освіта 28,8 9,5 28,7 6,7 30,2 5,2 Соціальний захист та соціальне забезпечення 69,3 22,8 80,6 18,7 103,7 18,0 Міжбюджетні трансферти 77,8 25,6 130,6 30,3 174,0 30,2 Джерело: Складено автором за даними Міністерства фінансів України [5]. Розмаїття визначень щодо розуміння соціально-економічної природи бюджету створює передумови для визначення його функцій. Останні, розкриваючи сутність бюджету одночасно покликані відображати його застосування на практиці. Абсолютна більшість економістів схиляється до думки, що бюджет, як і фінанси, виконує дві функції – розподільчу і контрольну. Це пояснюється тим, що бюджету держави як складової фінансів притаманні і їх функції [1, с. 17]. У інших випадках бюджет наділяють окрім розподільчої і контрольної, функцією забезпечення існування держави, що пояснюється необхідністю утримання органів влади [2, с. 35]. Є більш широкі погляди щодо функцій бюджету, зокрема, Ф. Ярошенко доводить, що бюджет виконує акумуляційну, регулюючу, стимулюючу, перерозподільчу і контрольну функції, звертаючи особливу увагу на акумуляційну (фіскальну) та стимулюючу функції [6, с. 8]. Відповідь на питання щодо функцій бюджету, які мають конкретне вираження на практиці дає його визначення, що представлене у Бюджетному кодексі України. Тут функцією бюджету, з точки зору фінансів, є фінансове забезпечення здійснення органами влади (центральними, місцевими) покладених на них функцій і завдань. Цьому підтвердженням є перелік 77

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

показників державного бюджету, що сформований на основі функціональної класифікації видатків, розробленої міжнародним співтовариством та прийнятої ООН в якості основи з метою порівняння бюджетних даних різних країн світу. Перелік таких функцій органів влади представлено у показниках видатків державного бюджету України (табл. 1). Як показують наведені у табл. 1 дані, протягом 2010-2015 років, фінансове забезпечення державою різних напрямів діяльності мало різновекторний характер. При зростанні видатків, що пов’язані з діяльністю держави, підтримкою правопорядку та обороноздатністю знижувалися видатки, що мали соціальне спрямування та спрямовувалися на підтримку економіки. Крім того, спостерігається продовження процесу надмірної централізації коштів у державному бюджеті, та надвисока частка видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, що є свідченням регулюючої функції бюджету. Держава, надаючи значні обсяги допомоги місцевим органам влади, яка складає від однієї четвертої до однієї третьої усіх видатків державного бюджету, одночасно нівелює можливість використання стимулюючої функції бюджету. Свідченням цього є переважаюча кількість дотаційних бюджетів, оскільки значно легше отримувати кошти від держави ніж заробляти самотужки. Регулювання доходів населення у вигляді надання державної допомоги, особливо в частині комунальних платежів, діє також як антистимул до праці, що жодним чином не сприяє виводу доходів (у тому числі і трудових) із тіні. Таким чином, можна зробити висновок, що функціями бюджету, у контексті розподільчої функції фінансів, є забезпечуюча, регулююча та стимулююча функції, реалізація яких повинна відбуватися під призмою зростання економіки, розвитку фінансової системи та покращення життя громадян. Список використаних джерел: 1. Бюджетна система : підруч. / за ред. С.І. Юрія, В.Г. Дем’янишина, О.П. Кириленко. – Тернопіль : ТНЕУ, 2013. – 624 с. 2. Бюджетна система України: навчальний посібник / [С.О. Булгакова, Л.І. Василенко, Л.В. Єрмошенко, Ц.Г. Огонь, Т.О. Масленнікова, О.О. Чечуліна]; за заг. ред. С.О. Булгакової. – К.: Київ. нац. торг.-економ. ун-т, 2002. – 228 с. 3. Бюджетний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 23 берез. 2015 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2015. – 212 с. – (Кодекси України). 4. Дем’янишин В.Г. Теоретична концептуалізація і практична реалізація бюджетної доктрини України: Монографія. – Тернопіль: ТНЕУ, 2008. – 496 с. 5. Офіційний сайт Міністерства фінансів України. – www.minfin.gov.ua. 6. Ярошенко Ф.О. Бюджетна політика та економічне зростання: від моделей до реалій / Ф.О. Ярошенко // Наукові праці НДФІ. – 1996. – Вип. 1-2 (24-25). – С. 3 – 10. Viktor Kovalenko Ivan Franko National University of L’viv THE ROLE OF BUDGET IN THE STRENGTHENING OF ECONOMIC AND DEVELOPMENT OF FINANCIAL SYSTEM OF UKRAINE Functionality of budget in the strengthen of the economy and development of the financial system of Ukraine are reviewed.

Олег Колібаба Львівський національний університет імені Івана Франка

ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ: ЧИННИКИ ТА ЗАВДАННЯ В сучасних ринкових умовах господарювання у підприємств дедалі частіше виникає потреба вести бухгалтерський облік витрат і визначати собівартість продукції, обмежуючись не лише вимогами діючої нормативно-правової бази. Виникнення такої потреби обумовлено наступними причинами: - підприємство має володіти інформацією щодо вартості виробництва усіх видів продукції. Це надає підприємству можливості ухвалення рішень щодо цін, структури виробництва, збуту, напрямів авансування та інвестування трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; - підприємство повинно здійснювати аналіз щодо якості та наслідків прийнятих рішень, порівнювати витрати, доходи та фінансові результати за усіма видами продукції чи структурними підрозділами; - підприємство повинно використовувати одержану в процесі розробки планів, стратегій, бюджетів, програм розвитку інформацію. Тобто, завдання бухгалтерського обліку витрат і калькулювання собівартості продукції розташовані в сфері інтересів суб’єкта господарювання та відносяться до організації бухгалтерського обліку. Для правильної організації бухгалтерського обліку на підприємстві потрібно враховувати вплив кожного елементу в системі бухгалтерського обліку витрат. Передусім на організацію бухгалтерського обліку витрат мають значний вплив зовнішні фактори, що визначають умови діяльності підприємства в цілому. Зокрема, В. В. Лєсних виділяє фактори, що існують об’єктивно і впливають на виробничі витрати: клімат, наявність природних ресурсів, протяжність території, при цьому наголошуючи, що необхідність їх врахування потрібна для адекватного визначення витрат на підприємстві [1, с. 10-11]. Бухгалтерський облік витрат, насамперед, визначається інформаційними потребами користувачів. Інформації про витрати протягом звітного періоду є достатньо для складання та подання фінансової звітності, оскільки вона є узагальненою. Але для управлінських потреб щодо обґрунтування цін на продукцію, аналізу ефективності виробничої діяльності чи планування обсягів виробництва все ж необхідна більш повна та детальна інформація. Таким чином, організація бухгалтерського обліку витрат враховує економічні наслідки управлінських рішень, оскільки на основі облікових даних звітних та попередніх періодів здійснюється планування, аналіз та контроль отриманих результатів, регулювання виявлених відхилень. Як стверджує Г. С. Червоноіванова [2, с. 340], формулювання цілей підприємства починається з аналізу зовнішнього середовища. Визначивши зовнішні чинники, що можуть впливати на завдання обліку витрат, можна детальніше підійти до питання організації обліку.

78

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Тому зобразимо сукупність умов, в яких здатна функціонувати система обліку витрат на підприємстві, завдання, основи та принципи організації обліку витрат (рис. 1). Чинники, що впливають на організацію бухгалтерського обліку виробничих витрат Вимоги до організації обліку витрат Розробка облікової

Завдання обліку витрат Контрольне – забезпечує збереження майна, попередження виникнення недостачі цінностей. Оптимізаційне – виявляє приховані резерви зниження собівартості продукції, підвищує рентабельність. Оціночні– достовірно та своєчасно обчислювати собівартість продукції та визначати фінансові результати.

політики підприємства.

діяльності підприємства.

Відповідність вимогам чинного законодавства. Документування витрат

Інформаційно-аналітичне – забезпечує адміністрацію достовірною інформацією для ухвалення управлінських рішень.

Географічні особливості

Зміни у нормативно-правовому забезпеченні бухгалтерського

у момент їх виникнення.

обліку.

Групування витрат за статтями, підрозділами.

Основи обліку витрат Принципи бухг. обліку (щодо витрат): - нарахування і відповідності доходів і витрат;

Розвиток сучасних методів

Узгодження об’єктів обліку

Нормативна база:

з об’єктами калькулювання. Зв'язок обліку витрат з

- ПКУ, Закони України

обліку.

номенклатурою рахунків

Розвиток інформаційних технологій.

бухгалтерського обліку. Рис. 1. Організаційна система бухгалтерського обліку витрат Розподіл завдань обліку витрат, що зазначений на рис.1, тобто контрольне, оптимізаційне, оцінююче та інформаційноаналітичне завдання ілюструє призначення обліку витрат та сприяє його раціональній організації. Контрольне завдання обліку витрат полягає: в оцінці виконання плану за обсягом, структурою і асортиментом продукції; забезпеченні збереження майна, попередження та недопущення виникнення нестач, крадіжок цінностей; порівнянні фактичних рівнів витрат з нормативними, розрахунковими значеннями чи рівнями ринкових цін; розмежуванні виробничих витрат за економічним змістом, центрами відповідальності, центрами витрат, елементами та статтями, між реалізованою і нереалізованою продукцією, звітними періодами та іншими ознаками. Оптимізаційне завдання обліку витрат включає в себе: підвищення рентабельності підприємства, окупності програм з виробництва і технології; управління якістю продукції, підвищення рівня організації виробництва; сприяння щодо ефективного використання ресурсів; виявлення прихованих резервів зниження собівартості продукції. Оціночне завдання обліку витрат полягає у: оцінці доцільності виробництва, придбанні комплектуючих виробів, напівфабрикатів; формуванні інформації для аналізу можливостей та доцільності зміни виробничих технологій чи організаційної структури; обліку обсягу, асортименту та структури виготовленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Щодо інформаційно-аналітичного завдання обліку витрат, то до нього відноситься: забезпечення інформацією адміністрацію для прийняття управлінських рішень; збір відповідної інформації про обсяги витрат і виготовленої продукції передбаченою системою документів, звітності та облікових регістрів; своєчасне та правильне визначення доходів, витрат та кінцевих фінансових результатів. Чинники організаційної будови обліку визначаються різноманіттям Отже, щодо впливу чинників на організацію бухгалтерського обліку виробничих витрат, насамперед, варто виокремити галузеві особливості, як найбільш впливовий чинник, оскільки саме призначення галузі чи виду діяльності визначає основи обліку на підприємстві. Список використаних джерел: 1. Лесных В.В. Численная оценка специфических издержек / В.В.Лесных // Вестник УГТУ-УПИ. – 2008. - №6 (95). – С.4-11. 2. Червоіванова Г.С. Організація обліку витрат підприємства в конкурентному середовищі / Г.С. Червоіванова // Вісник економіки, транспорту і промисловості: зб. наук.-практ. праць. – Харків. – 2013. - №42. – С.338-342. Oleg Kolibaba Ivan Franko National University of L’viv ACCOUNTING ORGANIZATION OF PRODUCTION COSTS: THE FACTORS AND THE PROBLEMS Theses related of accounting organization of production costs and its factors. Emphasized that tasks such as monitoring, optimization, evaluating and analytical problem illustrates the purpose of cost accounting and contributes to its rational organization. Regarding the impact of factors on the organization of accounting of production costs primarily necessary to distinguish features industry as the most influential factor, since the appointment of industry or activity determines the basis of accounting in the company. Underlines that accounting costs primarily determined by the information needs of users. Information on expenses during the reporting period is sufficient for the preparation and presentation of financial statements because it is generalized. 79

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Дмитро Коломієць Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ РОЗПОДІЛУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЬВІВЩИНИ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ У тезах йдеться про проблематику аналізу фінансових ризиків підприємств Львівщини за основними показниками їх діяльності. Аналіз було здійснено на основі системи показників кількісної оцінки ризиків, яка включає абсолютні та відносні величини. На їх основі було проаналізовано фінансові ризики підприємств Львівщини за їх розмірами. Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом і т.д. Важлива роль у реалізації цього завдання приділяється аналізу фінансової діяльності та фінансових ризиків підприємств. З його допомогою виробляються стратегія розвитку підприємства, оцінюються результати діяльності підприємства. Підприємства повинні мати здатність до правильної і своєчасної трансформації структури свого бізнесу, постійно проводити адекватні стратегічні й оперативні зміни. Проблема, пов’язана з ефективним здійсненням підприємницької діяльності заслуговує на увагу, особливо сьогодні — при укрупненні суб’єктів ринкових відносин та переділі власності. Вимірювання ризиків у підприємницькій діяльності дає багато переваг. Власники бізнесу можуть передбачити, чи буде конкретний проект прибутковим. Вони також мають можливість побачити, де можуть виникнути втрати і, отже, вжити міри, щоб уникнути таких ситуацій. Аналіз ризиків може допомогти підприємцям вибирати, у яких сферах розвивати свій бізнес і у яких сферах свою діяльність обмежувати. Розподіл підприємств за показниками фінансових ризиків дає можливість визначити основні напрямки вдосконалення економічної політики. Важливим елементом фінансового ризику є наявність імовірності відхилення від обраної мети. При цьому можливі відхилення як негативного, так і позитивного характеру. Зазначені елементи, їхній взаємозв’язок і взаємодію відбивають змістовність фінансового ризику. В абсолютному вираженні ризик може визначатися величиною можливих втрат у матеріально-речовинному (фізичному) або вартісному (грошовому) вираженні. У відносному вираженні ризик визначається як величина можливих втрат, віднесена до деякої бази, у вигляді якої найбільш зручно приймати або майновий стан підприємства, або загальні витрати ресурсів на даний вид підприємницької діяльності, або очікуваний дохід (прибуток). На основі даних про діяльність суб'єктів великого, середнього, малого та мікропідприємництва Львівської області за 20102014 роки окремо для обсягу реалізованої продукції, фінансового результату до оподаткування (сальдо) та рівня рентабельності операційної діяльності було розраховано основні абсолютні показники оцінки фінансових ризиків підприємств Львівщини, зокрема середні лінійні відхилення, дисперсії, середньоквадратичні відхилення. Потрібно зазначити, що дані показники ми зважували на кількість підприємств. На основі отриманих абсолютних показників було розраховано відносні. Такими показниками є лінійний та квадратичний коефіцієнти варіації. Розрахункова формула лінійного коефіцієнта варіації має вигляд:



l ( x)  100 %, x

(1)

де l(х) – середнє лінійне відхилення ознаки, 𝑥̅ – середнє значення ознаки. Розрахункова формула квадратичного коефіцієнта варіації має наступний вигляд:

V 

 ( x) x

 100 %, (2)

де (х) – середньоквадратичне відхилення ознаки, 𝑥̅ – середнє значення ознаки. Розраховані лінійні коефіцієнти варіації (у %) для обсягів реалізованої продукції, фінансових результатів до оподаткування та рівнів рентабельності операційної діяльності наведено в табл. 1. Таблиця 1 Лінійні коефіцієнти варіації розраховані для основних показників фінансової діяльності підприємств за їх розмірами Лінійні коефіцієнти варіації Розмір підприємств Обсяг реалізованої Фінансовий результат до Рівень рентабельності продукції оподаткування операційної діяльності Усього 0,41 1,49 0,52 Великі підприємства 1,90 2,17 0,32 Середні підприємства 0,61 2,03 1,21 Малі підприємства 0,37 12,59 1,91 у т. ч. мікропідприємства 0,31 1,67 8,28 Джерело: Складено автором на основі власних розрахунків. За основними показниками фінансової діяльності підприємств за їх розмірами фінансові ризики, оцінені за допомогою лінійного коефіцієнта варіації, є низькими. Так, за обсягом реалізованої продукції ризики є низькими, найвищі ризики є для великих підприємств (1,90%) та середніх підприємств (0,61%). Найнижчими ризики є для малих (0,37%) та мікропідприємств (0,31%). За фінансовим результатом до оподаткування ризики є загалом низькими, найбільші ризики є для малих (12,59% – середні ризики) та великих підприємств (2,17%). Найнижчими ризики є для мікропідприємств (1,67%). За рівнем рентабельності операційної діяльності ризики є низькими, найвищі ризики є для мікропідприємств (8,28% – низькі ризики). Найнижчими ризики є для великих (0,32%) та середніх підприємств (1,21%). 80

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Лише розрахунку середніх лінійних відхилень як міри ризику може бути недостатньо, особливо коли ці значення є наближеними для кількох альтернативних об’єктів, тому ми розраховуємо квадратичні коефіцієнти варіації. Розраховані квадратичні коефіцієнти варіації (у %) для обсягів реалізованої продукції, фінансових результатів до оподаткування та рівнів рентабельності операційної діяльності наведено в табл. 2. Таблиця 2 Квадратичні коефіцієнти варіації розраховані для основних показників фінансової діяльності підприємств за їх розмірами Квадратичні коефіцієнти варіації Розмір підприємств Обсяг реалізованої Фінансовий результат до Рівень рентабельності продукції оподаткування операційної діяльності Усього 13,72 41,79 20,08 Великі підприємства 10,41 32,93 31,38 Середні підприємства 16,13 53,39 32,19 Малі підприємства 14,57 93,99 44,37 у т. ч. мікропідприємства 17,28 39,40 93,18 Джерело: Складено автором на основі власних розрахунків. За основними показниками фінансової діяльності підприємств за їх розмірами фінансові ризики, оцінені за допомогою квадратичного коефіцієнта варіації є досить високими. Так, за обсягом реалізованої продукції ризики є середніми, найвищі ризики є для середніх (16,13%) та мікропідприємств (17,28%). Найнижчими ризики є для великих підприємств (10,41%). За фінансовим результатом до оподаткування ризики є високими, найбільші ризики є для малих (93,99%) та середніх підприємств (53,39%). Найнижчими ризики є для великих підприємств (32,93%). За рівнем рентабельності операційної діяльності ризики є в основному високими, найвищі ризики є для мікропідприємств (93,18%). Найнижчими ризики є для великих (31,38%) та середніх підприємств (32,19%). Відмітимо, що жоден з розглянутих вище показників не є вичерпною характеристикою для аналізу фінансових ризиків. Вони повинні використовуватись системно. Список використаних джерел: 1. Вітлінський В.В. Аналіз моделювання та управління економічним ризиком: Навчально-методичний посібник / В.В. Вітлінський, П.І. Верченко. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 28-56; 2. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник / Л.І. Донець. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 64-71; 3. Статистичний збірник «Діяльність суб'єктів великого, середнього, малого та мікропідприємництва Львівської області» [Електронний ресурс]. – Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2015. – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/publ/2015/DF7820150101.pdf Dmytro Kolomiets Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF THE DISTRIBUTION ENTERPRISES IN LVIV REGION ON INDICATORS OF FINANCIAL RISKS This thesis is about problems of analysis of the financial risks of enterprises in Lviv region on the basic indicators of their activities. The analysis was carried out on the basis of indicators of quantitative risk assessment, which includes absolute and relative values. On this basis were analyzed financial risks of enterprises in Lviv region on their sizes.

Наргіза Копитко Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ В умовах ринкової трансформації економіки України домінуючим стає інвестиційний аспект, що зумовлюється масштабними завданнями ринкового реформування в Україні. Інвестиції є важливим джерелом утворення фінансових ресурсів вітчизняних підприємств. Це особливий вид ресурсів акціонерного товариства, у якому відображаються взаємозв’язки та економічні інтереси всіх суб’єктів корпоративних відносин: акціонерів, працівників, ринкових партнерів, інвесторів, державних та місцевих органів влади. Питанню залучення та перерозподілу інвестиційних ресурсів через фондовий ринок, а також особливостям функціонування ринку цінних паперів приділено увагу багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців серед яких варто відмітити праці Р. Мертона, Д. Стігліца, Д. Сороса, Я. Мозгового, М. Рябчикова, О. Науменка, В. Оскольського. Незважаючи на вагомість наукових напрацювань, досліджувана тематика залишається актуальною, особливо в умовах нестачі фінансових ресурсів для розбудови економіки країни. Фондовий ринок є одним із визначальних механізмів з перерозподілу інвестиційних ресурсів між інституційними інвесторами та реальним сектором економіки; ціноутворення на базові активи національної економіки; визначення рівня успішності країни на світових ринках капіталу. У складний для України період ефективно функціонуючий фондовий ринок міг би стати фундаментом для забезпечення економічної стабільності та проведення структурних реформ. Слабка розвиненість ринку цінних паперів України значно знижує конкурентоспроможність держави в отриманні інвестицій з міжнародних ринків капіталу та акумуляції коштів внутрішніх інвесторів. Тому надзвичайно важливо у нинішніх кризових умовах запропонувати конкретні стратегічні та тактичні заходи щодо подальшої розбудови українського фондового ринку [3]. Для того, щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обороту цінних паперів, сприяв економічному розвитку та забезпечував належні умови для інвестицій та надійний захист інвесторів, його створення та подальше функціонування повинно будуватися на таких принципах: - соціальна справедливість: забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав та свобод суб’єктів ринку цінних паперів; 81

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

- надійність захисту інвесторів: створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб’єктів фондового ринку та забезпечення захисту їх майнових прав; - регульованість: створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку; - контрольованість: створення надійно діючого механізму обліку та контролю, попередження та профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів; - ефективність: максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку відносно мобілізації та розміщення фінансових ресурсів в перспективні сфери національної економіки, яка буде сприяти забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення; - правова упорядкованість: створення розвинутої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, який чітко регламентує правила поведінки та взаємовідносин його суб’єктів; - прозорість, відкритість: забезпечення надання інвесторам повної та доступної інформації, яка стосується умов випуску та обороту на ринку цінних паперів, прилюдності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб’єктів фондового ринку; - конкурентність: забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів та ринкових посередників, створення умов для змагань за найбільш вигідне залучення вільних фінансових коштів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників при умовах контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку; - цілісність ринку: забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, яка діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил відносно ціноутворення на ринку цінних паперів по всій території України; - першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України [1,2]. Основними цінними паперами, за допомогою яких суб'єкти підприємницької діяльності залучають інвестиційні ресурси на фондовому ринку, є акції та корпоративні облігації. Емісія акцій є одним з найбільш розповсюджених способів фінансування інвестицій, який використовується акціонерними товариствами. Шляхом випуску акцій здійснюється фінансування як початкової діяльності компанії, так і подальших великих інвестиційних проектів. В Україні ринок акцій протягом довгого періоду відігравав провідну роль, але це було пов’язано більше зі специфікою перерозподілу власності в процесі приватизації, ніж із інвестиційним спрямуванням його діяльності. За період 2010 - 2014 років спостерігалася нерівномірна тенденція обсягу випуску акцій. Так, у 2012 році обсяг емісії акцій становив 15,84 млрд. грн., що зменшився у 3,5 разу порівняно з попереднім 2011 роком. Наступний, 2013 рік демонстрував пожвавлення емісійної діяльності на ринку акцій і становив 64,23 млрд. грн. Важливо зазначити, що у 2014 році обсяг випуску акцій мав позитивний тренд і досягнув свого максимуму за останні п’ять років і становив 144,35 млрд. грн. На кінець 2014 року до біржових списків організаторів торгівлі внесено 1 910 акцій. Кількість випусків акцій, які допущено до торгів на організаторах торгівлі, зменшилася порівняно з 2013 роком яких було 1993 акцій, що пов’язано із загальними ринковими тенденціями, а також запровадженням нових вимог для внесення та перебування цінних паперів у біржовому реєстрі організаторів торгівлі [4,5]. Потенційним джерелом додаткових фінансових ресурсів на підприємствах є емісія облігацій. Корпоративні облігації є альтернативою банківському кредитуванню. їхніми перевагами є те, що вони є більш дешевими та довготривалими інструментами фінансування розвитку підприємств. Цей вид цінних паперів дозволяє диверсифікувати заборгованість за рахунок доступу до широкого кола інвесторів, адаптувати структуру позики під власні фінансові потоки. Для підприємств такий спосіб залучення коштів є вигідним, оскільки дозволяє залучати додаткові ресурси без делегування кредиторам повноважень із контролю за діяльністю підприємства [6]. Проте в Україні використання облігацій як інструмента залучення інвестиційних ресурсів підприємствами не є поширеною практикою. У 2014 році відбулося скорочення емісійної діяльності на ринку корпоративних облігацій. Протягом року регулятор зареєстрував 248 випусків облігацій підприємств на суму 29,01 млрд. грн. Порівняно з 2013 роком обсяг зареєстрованих випусків облігацій підприємств зменшився на 13,46 млрд. грн. або на 31,69 %. Зазначимо, що з кожним роком кількість випусків облігацій підприємств, допущених до торгів на фондових біржах, помірно зростає. Так, до біржових списків організаторів торгівлі станом на 31.12.2014 включено 648 облігацій підприємств, що на 1,57 % більше порівняно з показником ана- логічного періоду 2013 року [4]. Вітчизняні цінні папери характеризуються низькою дохідністю та високим рівнем ризику. Також проблемою є спекулятивний характер вітчизняного фондового ринку. В Україні неорганізований ринок значно переважає над організованим (на позабіржовому ринку відбувається 86,4 % торгів). Недовіра інвесторів до цінних паперів вітчизняних емітентів пояснюється також недостатнім рівнем розкриття інформації про діяльність таких підприємств та про можливості інвестування у їх фінансові інструменти. Обсяг залучення інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку залишається на низькому рівні, а структура емісії цінних паперів не сприяє розвитку інвестування реального сектору економіки. Найбільшу частку емісій здійснюють банківські установи, для яких випуск акцій є однією з вимог НБУ до рівня капіталізації банків. Тому підприємства змушені звертатись до банківського кредитування для фінансування своєї діяльності. Значною є частка таких джерел залучення додаткових коштів, таких як бюджетне фінансування, торговий кредит, власні кошти підприємств. Вітчизняному фондовому ринку притаманний спекулятивний характер та відсутність достатнього обсягу фінансових інструментів з прийнятними інвестиційними якостями. Цим зумовлена недовіра інвесторів до залучення додаткових коштів на фондовому ринку. Для розвитку і зміцнення позицій українського фондового ринку необхідне вдосконалення правової та організаційної бази його функціонування, підвищення його технологічності та прозорості. Це дозволить зробити фондовий ринок інвестиційно привабливим як для великих іноземних компаній, так і для широкого спектру приватних інвесторів, що є найважливішим перспективним завданням його розвитку. Удосконалення механізмів фондового ринку може бути направлено в першу чергу на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональне використання і перерозподіл на основі конкуренції між підприємствами для більш швидкого економічного розвитку, оскільки обіг цінних паперів є необхідним і обов'язковим елементом ринкової економіки в розвинених країнах. В сучасних умовах господарювання фондовий ринок залишається одним 82

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

з ключових факторів мобілізації капітальних ресурсів в економіці, а також інструментом проведення інноваційної політики у державі, постає невід’ємним атрибутом інституційного регулювання національної економіки. Список використаних джерел: 1. Москвін С. Пріоритети інвестиційної політики держави щодо розвитку фондового ринку України // Ринок цінних паперів України. – 2012. -№11-12. – С.5 – 8. 2. Тарасенко О. Роль та місце ринку цінних паперів у забезпеченні інвестиційної складової розвитку економіки // Ринок цінних паперів України. –2011. - №5-6. – С.49 – 54. 1. 3.[Електронний ресурс]//Режим доступу: http://ireu.org.ua/2014/03/27/fondovij-rinok-ukrayini-texnologiya-prorivu 3. Річна звітність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2010-2014 роки Електронний ресурс] // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку [сайт]. – Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua/activities/annual. – Назва з екрана. 4. Аналітичний огляд фондового ринку України за 2012 рік [Електронний ресурс] // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку [сайт]. – Режим доступу:http://www.nssmc.gov.ua/fund/analytics.– Назва з екрана. 5. Базилевич В.Д. Цінні папери: підручник [текст] / Базилевич В.Д., Шелудько В.М.– К.: Знання, 2011.- 1094 с. Hargiza Koputko Ivan Franko National University of Lviv INVESTMENT PROCESSES IN THE STOCK MARKET OF UKRAINE In a market economy transformation Ukraine becomes dominant aspect of investment, due to ambitious objectives of market reforms in Ukraine. The stock market is one of the main mechanisms of redistribution of investment resources between institutional investors and the real economy; pricing on the underlying assets of the national economy; determine the level of success of countries in the global capital markets. In a difficult period for Ukraine well functioning stock market could become the foundation for economic stability and structural reforms. Weak maturity of the securities market Ukraine significantly reduces the competitiveness of the state in obtaining investments from international capital markets and accumulation of funds of domestic investors. It is therefore extremely important in the current crisis offer specific strategic and tactical measures for further development of Ukrainian stock market.

Наргіза Копитко Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ ЛІЗИНГУ В ФІНАНСОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ В умовах ринкових відносин у країнах з розвиненою економікою інвестиційні потреби господарства не можуть повною мірою задовольнятися за рахунок традиційних каналів фінансування, якими є бюджетні кошти, власні засоби підприємств, довгостроковий банківський кредит та інші джерела. У цьому значенні лізинг стає доповненням до традиційних джерел засобів для задоволення інвестиційних потреб. Лізингові операції і їх роль при фінансуванні інвестиційної діяльності підприємств підвищується з кожним роком. Насамперед лізинг — це форма інвестування, один з каналів надходження засобів до підприємств. Тому саме лізинг можна розглядати як один з найдієвіших способів виходу з кризи. Ось чому глибоке наукове опрацьовування інвестиційних можливостей лізингових операцій в сучасних умовах розвитку економіки, розробка практичних і теоретичних основ їх розвитку і впливу на стан інвестиційного потенціалу країни є актуальною і практично важливою задачею. Привабливість лізингу як форми інвестування визначається його роллю в фінансовому забезпеченні виробничих програм і зменшення ризиків при здійсненні банками кредитних операцій. Поширення лізингових угод пояснюється перевагами, які він надає як виробнику, так і користувачу. В Україні в умовах дефіциту власних фінансових коштів і високої вартості банківського кредиту лізинг є одним з основних важелів, що дає змогу модернізувати, диверсифікувати чи реструктуризувати виробництво і адаптувати його до вимог ринку. Лізинг – це практично єдиний шлях розвитку за рахунок відновлення основних фондів. Важливо те, що він доступний малим і середнім підприємствам, для яких одержання кредитів, як правило, є проблемою [1,3]. До переваг можна віднести економію коштів при експлуатації обладнання, придбаного за лізингом (по суті, в кредит, з розстрочкою платежу); можливість у досить короткі терміни повернути вартість основних фондів, що виникає в результаті швидкого накопичення амортизаційного фонду. Виплата лізингових платежів можлива з виручки, отриманої від експлуатації обладнання. Лізинг дозволяє швидко оновлювати основні виробничі фонди (особливо їх активну частину) без значних одноразових грошових витрат, і на цій основі підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції. При використанні оперативного лізингу легше відбувається усунення неминучих втрат, що випливають з володіння морально застарілим обладнанням. Особливо важливо те, що застосування лізингу відкриває шлях для пробної експлуатації принципово нового дорогого обладнання з метою зменшення різних видів інноваційного ризику. До того ж лізингоотримувач не стикається з проблемами кредитних гарантій або застави, що виникають при звичайному кредиті [2,4]. Економічна суть лізингу полягає в наданні реальної, необхідної економічно обґрунтованої послуги тимчасовому користувачеві майном, переданого на умовах лізингу, в отриманні прибутку, достатнього для поетапної виплати всіх понесених Інвестором (лізинговою компанією) витрат. Однак, на сьогодні, лізинг в Україні залишається переважно середньостроковим фінансовим інструментом. Частка лізингових операцій з терміном дії договору від 2 до 5 років перестала бути домінуючою, питома вага договорів від 5 до 10 років збільшилась. Проте лізинг ще не можна цілком вважати довгостроковим фінансовим інструментом залучення інвестиційних ресурсів, оскільки частка договорів більше 10 років є ще надто малою. Більш того, відсутня тенденція її зростання [6]. За підсумками ІІІ кварталів 2015 року найбільшими споживачами лізингових послуг є: - транспортна галузь, вартість договорів становить 10 939,8 млн. грн., (станом на 30.09.2014 - 37 275,2 млн. грн., спад на 70,7% (26 335,4млн. грн.)); - сільське господарство, вартість договорів становить 7 621,8млн. грн. (станом на 30.09.2014 – 9 971,1 млн. грн., спад на 23,6% (2 349,3млн. грн.)); - добувна промисловість, вартість договорів становить 1 623,6млн. грн. (станом на 30.09.2014 – 955,2 млн. грн., ріст на 70,0% (668,4млн. грн.)); 83

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

- будівництво, вартість договорів становить 1 375,1 млн. грн. (станом на 30.09.2014 – 2 090,2 млн. грн., спад на 34,2% (715,1 млн. грн.)); - сфера послуг, вартість договорів становить 1 038,3 млн. грн. (станом на 30.09.2014 – 1 229,3 млн. грн., спад на 15,5% (191,0 млн. грн.)) [6]. Основні об’єкти фінансового лізингу за чинними договорами станом на 30.09.2015: - транспортні засоби - 17 295,0 млн. грн. або 57,7% від загальної суми договорів. Порівняно з аналогічним періодом 2014 року показник зменшився на 57,7% (23 608,3 млн. грн.); - техніка, машини та устаткування для сільського господарства – 6 637,4 млн. грн. (22,1%). Вартість договорів зменшилась на 25,0% (2 209,4 млн. грн.) порівняно з відповідним періодом минулого року; - будівельне обладнання та техніка - 1 468,7 млн. грн. або 4,9% від загальної суми договорів. Вартість договорів зменшилась на 77,2% (4 971,5 млн. грн.) порівняно з відповідним періодом минулого року [6]. За 9 місяців 2015 року загальний обсяг джерел фінансування юридичних осіб – лізингодавців та фінансових компаній становить 4 026,8 млн. грн., що на 279,7 млн. грн., або на 6,5%, більше порівняно з відповідним періодом 2014 року. У структурі джерел фінансування лізингових операцій юридичних осіб – лізингодавців найбільшу частку займає власний капітал 38,6% (1 555,5 млн. грн.) [6]. Таким чином, дослідження лізингу і його місця на ринку інвестиційних послуг дозволяє зробити висновок, що він є важливою ланкою відтворювального процесу. Він обумовлює підвищення інвестиційної активності у всіх сферах економіки, є ефективним інструментом технічного переозброєння виробництва. Підсумовуючи вищесказане, можна з упевненістю стверджувати, що застосування лізингу як альтернативного методу фінансування інвестиційної діяльності має набагато більше переваг, аніж недоліків. Лізинг основного капіталу стимулює оновлення основних фондів підприємств в умовах високих темпів науково-технічного прогресу та жорсткої конкуренції на світових ринках. Провідна роль у подоланні проблем вітчизняного ринку лізингових послуг належить державі. Створення сприятливих умов для його розвитку можливе через удосконалення законодавчої бази, особливо у сфері бухгалтерського та податкового обліку, а також усунення розбіжностей між ними. Державна підтримка та вивчення етапів організації лізингової діяльності суб’єктами господарювання дозволить використовувати лізинг як ефективний механізм залучення довгострокових інвестиційних ресурсів в реальний сектор економіки. Список використаних джерел: 1. Куліш Г.П.,Кравченко К.В. Лізинг основного капіталу та перспективи його розвитку в національній економіці // Інвестиції: практика та досвід. – 2012р. - №3 – С.16-20. 2. Подік А.В. Використання лізингу як фінансового інструменту інвестування розвитку економіки // Інвестиції: практика та досвід . – 2011р. - №9 – С.5-8. 3. Шкуратов О.І. Лізинг як інвестиційний інструмент управління розвитком підприємств // Інвестиції: практика та досвід .– 2012р. - №1 – С.16-20. 4. Ларіонова К.Л., Яремчук О.В. Можливості, проблеми та перспективи розвитку лізингу в Україні // Наука й економіка. – 2013. – № 4. – С. 10-19. 5. Соболь Л.В. Сутність лізингу як інструменту фінансування підприємств // Бізнес-навігатор. – 2011. – № 12. – С. 96. 6. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nfp.gov.ua/content/konsolidovaniy-oglyad-rinkiv.html Hargiza Koputko Ivan Franko National University of Lviv THE ROLE OF LEASING IN THE FINANCIAL SUPPORT OF INVESTMENT ACTIVITY IN UKRAINE In market conditions in the advanced economies, the investment needs of the economy can not be fully satisfied through the traditional channels of financing, which is the budget, own funds of enterprises, long-term bank loans and other sources. In this sense, leasing is a supplement to traditional sources of funds to meet investment needs. Leasing operations and their role in the financing of investment companies increases every year. First Leasing - a form of investment, one of the channels for funds to businesses. Therefore, leasing can be considered as one of the most effective ways to resolve the crisis.

Ольга Корицька Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ ДАВАЛЬНИЦЬКОЇ СИРОВИНИ У ПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ УКРАЇНИ Важливим напрямом оцінювання ефективності промислового виробництва України є аналіз операцій з використання давальницької сировини промисловими суб’єктами господарювання та визначення питомої ваги промислових товарів, виготовлених на основі давальницької сировини. У Податковому кодексі України визначено, що давальницька сировина – це «сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб’єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб’єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові» [1]. Проблема використання давальницької сировини у промисловому виробництві України є особливо актуальною, адже, за нашими підрахунками, на основі даних Державної служби статистики [2] у 2014 р. 99,3% імпорту давальницької сировини становили промислові товари і 100% експорту продукції, виготовленої на основі давальницької сировини були промислові товари. До промислових товарів відносимо товари з груп 4-19 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності [3]. У 2014 р. питома вага товарів, виготовлених на основі давальницької сировини склала 10,6% в експорті товарів (рис. 1).

84

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Експорт

Імпорт 7,2

0,3

24,5

64,0

10,6

92,5

Інші товари (не промислові)

Промислові товари, виготовлені на основі давальницької сировини Інші промислові товари

Рис. 1 Структура експорту-імпорту товарів України у 2014 р. Джерело: розраховано автором на основі [2] При цьому, 95,2% імпорту товарів становили промислові товари, виготовлені на основі давальницької сировини. Здійснивши структурний аналіз товарів, виготовлених на основі давальницької сировини, встановлено, для виробництва яких видів промислових товарів найбільше використовується давальницька сировина. Результати є важливими. За окремими групами промислових товарів питома вага товарів, виготовлених на основі давальницької сировини становить більше 50% (рис. 2). Взуття, головні убори, парасольки

77,8

Текстильні матеріали та…

76,3

Шкури необроблені, шкіра…

36,2

Різні промислові меблі

31,6

Машини, обладнання та механізми

30,1

Маса з деревини або інших…

Продукція хімічної та повязаної з…

Полімерні матеріали, пластмаси…

11,9

100

Рис. 2 Питома вага експорту груп промислових товарів, виготовлених на основі давальницької сировини в експорті промислових товарів України у 2014 р. Джерело: розраховано автором на основі [2] Найбільше операцій з використання давальницької сировини у 2014 р. було на підприємствах легкої промисловості. Зокрема тих, які займалися виробництвом взуття, головних уборів, парасольок, текстильних матеріалів, тощо. Перевагами вибору іноземними партнерами цих видів діяльності є: близьке географічне розміщення для реалізації товарів у країнах Європи (порівняно із країнами Південно-Східної Азії); дешева робоча сила; курсові різниці валют для країн-постачальників давальницької сировини. Це основні чинники, які стимулюють іноземних партнерів здійснювати виробництво на території України. Отже, науково і практично доведено, що проблема використання давальницької сировини на промислових підприємствах України потребує ґрунтовного дослідження, визначення переваг та недоліків виробництва таких товарів для економіки України, на їх основі формування промислової політики для розвитку вітчизняної промисловості. Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України № 2755-VІ від 2 груд. 2010 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу до документу : http://www.rada.gov.ua. 2. Статистичний збірник «Зовнішня торгівля України 2014». – К. : Держ. служба статистики України, 2015. – 102 с. 3. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України. – Режим доступу до документу : http://www.ukrstat.gov.ua/. Olga Korytska Ivan Franko National University of L’viv THE TOLLING RAW MATERIALS IN INDUSTRIAL PRODUCTION OF UKRAINE AND THE PROBLEM OF THEIR USING In theses concerned with using of tolling raw materials in industrial production of Ukraine. The products manufactured from tolling raw materials is occupied a large share in Ukrainian industrial production. From raw materials most made shoes, hats, umbrellas and clothing. All these products are exported. The problem of using the tolling raw materials needs further study.

85

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Ірина Кочут Львівський національний університет імені Івана Франка.

ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ. Відновлювана енергетика є однією з ключових галузей світової економіки. Відновлювані джерела енергії, це не лише способі зменшення вуглеводневої енергетичної залежності, а є реальною конкурентною перевагою для тих країн, які змогли ефективно їх використовувати. Запровадження сучасних технологій у виробництво дає змогу значно зменшити собівартість «зеленої» електроенергії порівняно з тепловими і навіть атомними станціями. Проблемі економічної передумови розвитку відновлюваної енергетики присвячені праці таких відомих вчених як: С.О. Кудрі, І.В. Бондаренко, Г.Б. Варламова, І.А. Вольчина, А.К. Шиндловського, А. Крижанівського. У давні часи енергія відносилась до найбільших цінностей і у сфері виробництва, і у побуті. Наприклад,про це свідчать дані статутів, в умовах цехового укладу економіки, у середньовічних містах Європи. Зокрема, штрафні санкції за порушення виробничої дисципліни, часто оцінювали мірою воску. Оскільки, віск використовували для освітлення приміщень цехів та інших виробничих витрат. Водночас. У сільському господарстві тих часів успішно використовувалась вітрова енергія, за допомогою якої працювали вітрові млини, якими перемелювали зерно [3, С.7]. Як показує розвиток енергетики, питання освітлення продовжує бути актуальним і у XIX ст. – період науково – технічної революції. Саме із необхідністю освітлення пов’язані виходити відомого електротехніка, військового інженера, винахідника і підприємця Яблочкова Павла Миколайовича, який у 1878 році збудував у Парижі електролінію для освітлення вулиці Опера. ХІХ сторіччя вражають епохою розвитку електроенергетики. Саме у XIX столітті мали місце найбільші відкриття у сфері енергетики. До кінця XIX століття було винайдено прилади майже усіх типів, таких як: - Електромашини; - Генератори; - Трансформатори; - Електролампи; - які із певною модефікацією використовуються дотепер. - Геніями цього віку вважають: - Майкл Фарадей, зробив відкриття електромагнітної індукції. - Нікола Тесла, вперше в світі створивши неонову рекламу. - Вернер фон Сіменс, перший у світі електроліт. - Томас Едісон – творець телефону та фонографу, електролічильника, електричної лампи розжарювання [1]. - Михайло Доліво-Добровольський. Важливим для промисловості став винахід Вернер фон Сіменса, динамо – машина, за допомогою якої, було можливе виробляння електроенергії в обсягах необхідних для промислового виробництва [3, С.12]. Наступними винаходами Сіменса були: електровоз та перша електрифікована залізниця, кварцовий телеграф. Вагомий внесок у розвиток електроенергетики внесли і українські вчені, такі як Іван Полюй, який винайшов лампу денного світла. Спочатку використовували переносні батареї постійного струму, а згодом було здійснено перехід до змінного струму. Це було зумовлено, насамперед, економічними проблемами. Постійний струм не забезпечував довгочасного освітлення та енергозбереження виробництва і вимагав великих витрат в обслуговуванні. Прикладом застосування постійного струму став електричний трамвай, винайдений Піроцьким Федіром Аполлоновичем. Винайдений Пітером Барлоу електродвигун, поступово витісняє парові машини у всіх видах транспорту та у промисловості. Зростання цін на енергоносії в новітній час, сприяє пошуку можливостей використання відновлюваних видів енергії. У першу чергу – це: - вітроенергетика; - енергія сонця. Також важливими є: - біоенергетика; - гідроенергетика; - геотермальна енергія; - енергія довкілля [2]. Вагомими перевагами її застосування є порівняно не високі витрати на обслуговування. Однак, для впровадження цих видів енергії потрібне сприяння держави. Тому, в умовах енергозбереження України відновлюваними видами енергії, важливо розробити механізм стимулювання витрат підприємства на енергозберігаючі технології, що дозволять у майбутньому не лише перевести економіку на відновлювані види енергії, але і посилити її енергетичні незалежність України в цілому. Список використаної літератури: 1. Карвайна Г. Єлектрическая держава: Пер. с нем./Общ. ред. И вступ. ст. А.Ю. Юданова. - : Москва.: Прогресс, - 1988. – 328 с. 2. Кочут І.І. Відновлювані види енергетики ХХІ ст. та їх відображення у бухгалтерському обліку підприємств / І.І. Кочут// Вісник Львівського національного університету, серія економічна: Вісник. – 2016. – Т.1, № 1. 3. Крижанівський А. М. Історія електрифікації Львівщини/ А.М. Крижанівський - Львів «Галицька видавнича спілка», 2015. – 360 с. Iryna Kochut Ivan Franko National University of L’viv, ECONOMIC PRECONDITIONS OF THE DEVELOPMENT OF RENEWABLE ENERGY. The point of the development of renewable sources of energy depends on economics factors. In theses was overviewed the history of energy development, which demonstrates the need to stimulate the development of certain types of energy.

86

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Василина Красій Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНЮВАННЯ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ У РЕГІОНІ ЗА ДОПОМОГОЮ СТАТИСТИЧНИХ ІГОР У своїй діяльності банківські установи постійно стикаються з різноманітними видами ризиків. Процес управління ризиками у банківництві розглядають як ключовий напрям банківського менеджменту. З метою мінімізації ризиків банківські установи повинні організовувати виявлення та оцінювання їх основних різновидів у банківській діяльності, пошук ефективних методів їх контролю та моніторингу, а також створення відповідних систем управління ними. Під банківським ризиком розуміють ймовірність виникнення непередбачених втрат банком частини ресурсів, очікуваного прибутку,погіршення ліквідності, недоодержання доходів або створення додаткових видатків у зв'язку з випадковим виникненням подій, пов'язаних з внутрішніми та зовнішніми чинниками, які мають негативний вплив на фінансовугосподарську діяльність банку [2, с.295]. Господарську діяльність у сучасних умовах розвитку ринкових відносин здійснюють при коливаннях ринку та мінливості економічного середовища. У зв’язку з цим виникає невизначеність і невпевненість в одержанні очікуваного кінцевого результату, а, тому зростає ризик, небезпека невдачі, непередбачені втрати. Для цього, зокрема і банківській діяльності, необхідне використання математико-статистичних методів з метою попередження, мінімізації та уникнення ризику. [4, с.181]. Складовою теорії ігор виступає статистична теорія ігор. Це розділ сучасної прикладної математики, який вивчає методи обґрунтування оптимальних рішень в конфліктних ситуаціях. Статистичні ігри (моделі) – це гра двох осіб – людини і природи – з використанням людиною додаткової статистичної інформації про стани природи [3, с.152]. Для аналізу банківського ризику Львівщини були обрані такі банки як: «Ідея банк», «VS банк», «ОКСІ банк», «Кредобанк», «Банк «Львів»» та економічні показники діяльності банку: статутний капітал, грошові кошти та їх еквіваленти, кошти в інших банках, основні засоби та нематеріальні активи, процентні доходи. Таблиця 1 Показники банківської діяльності Львівщини у 2015 році Основні Грошові Кошти в Статутний засоби та Процентні Банки/Показники кошти та їх інших капітал нематеріальні доходи еквіваленти банках активи Ідея банк

186 181

238 196

356

539 092

VS банк

420 000

649 014

16 016

187 782

227 710

ОКСІ банк

120 000

203 492

20 595

30 866

46 135

Кредобанк

1 918 969

1 153 783

37 017

511 748

615 980

Львів

252 905

57 941

226 955

54 027

108 398

Джерело: складено за даними [1] Для прийняття невизначеності вхідна інформація задається у формі матриці, рядки якої відповідають можливим альтернативам – банкам, а стовпці – станам природи, тобто економічним показникам діяльності банків. Таблиця 2 Стандартизовані дані показників банківської діяльності Львівщини Стани природи

Альтернативи

𝒚𝟏

𝒚𝟐

𝒚𝟑

𝒚𝟒

𝒚𝟓

𝑥1

-0,03

0,23

-0,97

1,75

𝑥2

0,55

1,61

-1,31

-0,52

-0,33

𝑥3

0,52

1,73

-0,92

-0,77

-0,55

𝑥4

1,67

0,48

-1,26

-0,52

-0,36

𝑥5 1,34 -0,98 1,03 -1,02 -0,38 Джерело: складено і розраховано за даними табл.1 Стани природи представлені такими економічними показниками банків Львівщини: 𝑦1 – статутний капітал,𝑦2 – грошові кошти та їх еквіваленти, 𝑦3 – кошти в інших банках, 𝑦4 – основні засоби та нематеріальні активи, 𝑦5 – процентні доходи,а альтернативи – банками Львівщини: 𝑥1 – «Ідея Банк», 𝑥2 – «VS банк», 𝑥3 – «ОКСІ банк», 𝑥4 – «Кредобанк», 𝑥5 – «Банк Львів». Інформацію, подану в табл.2.1 стандартизуємо як відношення між різницею фактичного і середнього значеннями та середньоквадратичним відхиленням. Невизначеність, пов’язану із відсутністю інформації про ймовірність станів середовища (природи) називають «безнадійною». У такому разі для визначення найкращих рішень використовуються такі критерії: Байєса-Лапласа, Гурвіца, Вальда, Ходжеса-Лемана.

87

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Таблиця 3 Інтегральна оцінка банківського ризику Львівщини за банківськими установами

БУ

Критерій Вальда 𝒙𝒊

ранг

Критерій Гурвіца 𝒙𝒊

ранг

Критерій БайєсаЛапласа ранг

𝒙𝒊

Критерій ХоджесаЛемана 𝒙𝒊

Метод суми коефіцієнті в

Інтеграль на оцінка

ранг

𝑥1

-0,97

0,39

0,002

-0,48

-1,058

𝑥2

-1,31

0,15

0,0

-0,66

-1,820

𝑥3

-0,92

0,41

0,002

-0,46

-0,968

𝑥4

-1,26

0,21

0,002

-0,63

-1,678

-0,51

-1,372

2 𝑥5 -1,02 3 0,16 -0,002 Джерело: складено і розраховано за даними табл.1

Після здійснення оцінки банківських ризиків Львівщини за допомогою статистичних ігор, можна зробити висновки, які банки є найбільш ризикованими. Так, за критерієм Байєса-Лапласа найризикованішим є «Ідея Банк» та «VS банк»; виходячи з критерію Гурвіца найризикованішими будуть такі банки як «Банк Львів» та «VS банк»; «Кредобанк» та «VS банк» є найризикованішими як за критерієм Вальда, так і за критерієм Ходжеса-Лемана. Здійснивши загальну рейтингову оцінку банківського ризику за банківськими установами бачимо, що найризикованішими банками Львівської області є «VS Банк» та «Кредобанк». Список використаних джерел 1. Дані фінансової звітності банків Львівської області. Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/ 2. Владичин У. В. Банківське кредитування / У. В. Владичин. – К. : Атака, 2008. – 648 с. 3. Вітлінський, В.В Економічний ризик: ігрові моделі : навч. посіб. / Вітлінський В.В., Верченко П.І., Сігал А.В., Наконечний Я.С. – К.: КНЕУ, 2002. – 446 с. 4. Моделі та методи оцінювання економічних ризиків у різних функціональних системах бізнесу: монографія / [Вдовин М.Л., Данилюк Л.Г., Лелик Л.І., Березяк І.М., Мельник О.-С.М.] – Львів: Вид-во ННВК «АТБ», 2015. – 248с. Vasylyna Krasiy Ivan Franko National University of L’viv THE EVALUATION OF BANKING RISKS IN THE REGION USING STATISTICAL GAMES It is offered the concept of banking risk and causes of its appearance in abstract. There are many methods of evaluating bank risk, such as variation estimation, statistical games etc. Statistical games is the section of modern applied mathematics, which helps us to select the optimal solutions in conflict situations. For definition of the best solutions there are such types of criteria: Bayes - Laplace, Hurwitz, Wald, Hodge - Lehmann. In the difficult economics circumstances in Ukraine, it is necessary to create and use the new mathematics and statistics methods for minimization of bank risk.

Катерина Кузян Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ ПОНЯТЬ „ПЕНСІЯ” ТА „ПЕНСІЙНА СИСТЕМА” Проаналізовано особливості тлумачення категорій „пенсія” та „пенсійна система” різними авторами та подано власне розуміння цих понять. Проблеми функціонування пенсійної системи завжди були в центрі уваги як політиків, так і науковців, адже від ефективності такого функціонування залежить рівень соціально-економічного розвитку країни. Враховуючи світові тенденції розвитку пенсійного забезпечення, варто приділити більше уваги вивченню теоретико-методологічних засад та соціальноекономічної сутності пенсійної системи як складової добробуту населення. До того ж, сьогодні, коли кожна країна намагається знизити рівень бідності та досягти якомога вищого рівня економічного зростання, поставлене питання є справді актуальним. Адже впровадження дієвих реформ та їх успішне завершення неможливе без чіткого розуміння самої сутності основних понять, якими є „пенсія” та „пенсійна система”. Сьогодні аналізоване нами питання залишається у центрі уваги наукових досліджень як в Україні, так і за кордоном. Цьому питанню присвятили увагу такі вчені як Н. Болотіна [4], Н. Волгін, Б. Гнибіденко [5], І. Загорулько [6], Е. Лібанова, Б. Надточій, М. Ріппа [7], О. Соломка [8], Б. Сташків [9], Л. Стожок, М. Шаповал, С. Юрій [10], А. Якимів [11]. Незважаючи на значну кількість праць, окремі теоретичні аспекти „пенсія”, „пенсійна система” залишаються недостатньо дослідженими. Для початку звернемо увагу на подані в словниках тлумачення: - у словнику іншомовних слів „пенсія” (лат. pensio – платний внесок, pendo – плачу) – гарантована щомісячна грошова виплата, що надається громадянам після досягнення певного віку, у разі інвалідності, утрати годувальника, а також за вислугу років в окремих сферах трудової діяльності [3, с. 427]; - у Великому тлумачному словнику „пенсія” – це грошове забезпечення, що видається громадянам щомісячно, у встановлених законом випадках (у разі старості, інвалідності та ін.), а також гроші, одержувані в рахунок такого забезпечення [2, с. 932]. Якщо говорити з точки зору законодавства, то у ст. 1 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсію визначено як щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов’язкового державного 88

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом [1]. Б. Сташків запропонував розглядати пенсію як щомісячну грошову виплату фізичним особам зі спеціально створених для цього пенсійних фондів на умовах та в порядку, передбачених нормативними актами [9, с. 272]. На думку І. Загорулька, пенсії мають подвійну природу: з одного боку, пенсія – це грошова винагорода, яка забезпечує достойний рівень життя громадян пенсійного віку і є еквівалентною до попередніх заробітків, тобто до рівня доходів, які отримував громадянин протягом трудової діяльності. З іншого, це грошова допомога в розмірі прожиткового мінімуму за рахунок державного бюджету для непрацездатних громадян [6, с. 272]. У працях І. Гнибіденко та Н. Болотіної знаходимо такі визначення пенсій [4, с. 37; 5, с. 6]: - періодичні виплати, які здійснюються за кошти соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників; - щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років; - щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, призначені у розмірах, співставлених з заробітком, що отримувався в минулих періодах, громадянам, що впродовж установленого законодавством терміну виконували суспільно корисну діяльність та досягли певного віку; - державні виплати з Пенсійного фонду, що здійснюються для матеріального забезпечення непрацездатного населення у зв’язку з їх минулою діяльністю – трудовою чи іншою суспільно корисною в тих розмірах, що як правило, співвідносяться з минулим заробітком пенсіонера. Досліджуючи велику кількість джерел, ми дійшли висновку, що оптимальним вважатимемо підхід А. Якиміва, який визначає пенсію, як передбачене законом (договором) щомісячне (разове) грошове забезпечення непрацездатних у зв’язку з настанням таких пенсійних випадків, як старість, інвалідність, втрата годувальника (до життя до певного віку), за рахунок спеціальних пенсійних фондів (страхових резервів) у розмірі, пропорційному до їх трудового стажу і заробітку (відповідно до умов договору страхування), а у випадку персоніфікованої капіталізації – у вигляді визначених виплат пропорційних сумам накопичених коштів [11, с. 105]. До того ж, важливо відрізняти пенсію від інших виплат соціального характеру. Різниця полягає в тому, що пенсія призначається: - при настанні ситуації, яка дає на це право; - із врахуванням трудового внеску працівника, його величини та характеру; - лише у грошовому виразі, як частина заробітної плати, і виплачується конкретному громадянину; - довічно (переглядається у разі виникнення додаткових відомостей про участь пенсіонера у трудовій діяльності). Перед тим, як давати визначення поняттю „пенсійна система”, зазначимо, що коли ми говоримо про пенсійну систему, то маємо на увазі систему саме тієї чи іншої держави. Тому при визначенні даного поняття, важливо називати конкретно державу, в якій функціонує ця система. Загалом пенсійну систему розглядають як економічний механізм гарантованого забезпечення стабільного рівня життя осіб похилого віку та тих, які втратили працездатність, що здійснюється через державні механізми регулювання. Відтак, через такий „подвійний” механізм їх формування, можемо виділити два напрямки: на трудовій основі (із залежністю величини пенсій повністю від заробітної плати) та на потреби непрацездатних громадян країни. У розумінні сутності і цього поняття існує багато різних думок. Так, наприклад, на думку М. Ріппи, пенсійна система – складний комплекс інститутів, відносин та механізмів, за допомогою яких здійснюється формування пенсійних фондів і створюються умови для пенсійного забезпечення непрацездатного населення [7, с. 13]. С. Юрій вважає, що пенсійна система – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності [10, с. 58] Звернемо також увагу на підхід О. Соломки, де пенсійна система визначається як система інститутів та механізмів їх взаємодії, що акумулюють кошти через розподільчий та нагромаджувальний канали, амортизують наслідки соціальних ризиків, що прогнозуються у відповідності до визначених соціальних технологій та національних правил, які мінімізують наслідки зміни матеріального становища [8, с. 4]. Опрацьовуючи джерела в контексті цього визначення, ми пропонуємо власне, на нашу думку, найбільш точне. Отже, пенсійна система – це складний комплексний, взаємопов’язаний та взаємодіючий багатокомпонентний інститут, який об’єднує у собі економічні, соціальні і правові підсистеми, спрямовані на реалізацію прав громадян при досягненні ними встановлених законодавством умов в галузі пенсійного забезпечення. Отже, проаналізувавши ситуацію, яка склалася на сьогодні, можемо сказати про деяку понятійну неузгодженість в розумінні у законодавстві, наукових дослідженнях та практичній діяльності. Тому, вважаємо, що актуальним та доцільним є подальше вивчення даного питання у різних його аспектах. Список використаних джерел: 1. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1058-15. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [уклад. і ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2005. – 1728 с. 3. Сучасний словник іншомовних слів: близько 20 тис. слів і словосполучень / [укл. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк]. – К. : Довіра, 2006. – 789 с. 4. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні : проблема термінів і понять / Н. Б. Болотіна // Право України. – 2000. – № 3. – 381 c. 5. Гнибіденко І. Пенсійна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи / І. Гнибіденко // Економіка України. – 2007. – № 4. – С. 4–11. 6. Загорулько І. Б. Поняття пенсійного забезпечення: поняття, принципи та функції / І. Б. Загорулько // Науковий вісник Укр. ДЛТУ. – 2006. – Вип. 15.3. – С. 248 – 256. 89

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

7. Ріппа М. Б. Державне пенсійне забезпечення в Україні та шляхи його розвитку: автореф. дис. канд. екон. наук: спец., 08.00.08 „Гроші, фінанси і кредит” / М. Б. Ріппа. – К., 2007. – 19 с. 8. Соломка О. М. Пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – Х., 2006. – 24 с. 9. Сташків Б. І. Теорія прав соціального забезпечення: навч. посіб. / Б. І. Сташків. – К. : Знання, 2005. – 405 c. 10. Юрій С. І. Соціальне страхування: підручник / С. І. Юрій, М. П. Шаварина, Н. В. Шаманська. – К.: Кондор, 2006. – 464 c. 11. Якимів А. І. Формування і розвиток системи пенсійного забезпечення в Україні / А. І. Якимів. – Л. : Афіша, 2003. – 448 c. Kateryna Kuzian Ivan Franko National University of L’viv MODERN UNDERSTANDING OF THE TERMS „PENSION” AND „PENSION SYSTEM” The peculiarities of different authors’s interpretations of „pension” and „pension system” categories are analyzed and own understanding of these concepts is presented.

Роман Лоїк,Олексій Солук Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАНОВЛЕННЯ ФАКТОРИНГУ ЯК СПОСОБУ ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ,ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Сучасні умови економічного розвитку ставлять досить жорсткі вимоги щодо ведення підприємницької діяльності. Внаслідок фінансової кризи в Україні підприємства відчувають нестачу фінансових ресурсів, тому їм необхідно шукати додаткові напрями залучення капіталу та проводити диверсифікацію таких джерел. Через нестачу коштів у юридичних осіб все більше залучених кредитів визнаються сумнівними, а підприємства позичальники продовжують втрачати оборотний капітал, що невпинно призводить до втрати фінансової стабільності суб’єктів господарювання та поглиблює загальноекономічну кризу. За таких умов найперспективнішим способом залучення додаткових фін ресурсів на підприємстві є факторинг. Метою статті є аналіз сучасного стану факторингових операцій в України та визначення перспектив розвитку факторингу в Україні. Дослідженню теоретичних і практичних аспектів ринку факторингових послуг присвячено праці як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів, зокрема М. Бікерса, В. Гриценко, І. Котлярова, М. Крупки, О. Пальчук, Ф. Селінжера, О. Федорченка. Таблиця.1 Інформація про обсяги і види фінансових послуг,наданих фінансовими компаніями,крім послуг з управління ФФБ та ФОН,млн.,грн..

Вид фінансовї послуги

Темпи приросту(2015/2014)

2013

2014

2015

Надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів Надання позик

4462,4 2555,7

3540,3 3444,2

5521,4 1849,3

Абсолютний 1981,1 -1594,9

% 56 -46,3

Надання поручительств

211,2

88,3

36,3

69,8

Фінансовий лізинг

16,5

257,4

20,2

-237,2

-92,1

Надання гарантій

327,8

409,7

138,5

-271,2

-66,2

Факторинг Залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення Операції з обміну валют Операції з переказу грошових коштів Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах Джерело: [1]

10039,5

23525,7

16555,9

-6969,8

-29,6

247,7

644,9

1649,3

1004,4

155,8

7605,2 11127

694,4 12703,8

449,3 31594,7

-245,1 18890,9

-35,3 148,7

622,2

422,5

678,3

255,8

60,5

Факторингова операція полягає в процесі перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами у процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту у поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.[2] У світовій практиці факторинг охоплює: а) колекторські послуги – послуги з контролю й забезпечення своєчасного погашення заборгованості; б) міжнародний факторинг – комплекс послуг, що включає: експортний факторинг, тобто фінансування експортних операцій, захист від ризиків непогашення дебіторської заборгованості експортерів, управління дебіторською заборгованістю; імпортний факторинг, тобто послуги іноземним факторинговим компаніям (оцінка дебіторів і захист від ризиків непогашення дебіторської заборгованості), які надають послуги експортного факторингу у своїх країнах; в) факторинг без регресу, під яким розуміють придбання факторинговою компанією вимоги з узяттям на себе ризику непогашення заборгованості дебітора; г) факторинг із регресом, тобто придбання факторинговою компанією вимоги, котра супроводжується поручительством продавця (клієнта) за виконання боржником своїх зобов’язань; 90

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

закритий (конфіденційний, прихований) факторинг, що передбачає придбання покупцем (фактором) вимоги без повідомлення боржника; д) реверсивний факторинг (конфермінг) – послуга, що надається й оплачується покупцем (боржником, дебітором), надаючи можливість покупцю залучити товарні кредити постачальників на триваліші терміни; е) синдикований факторинг, який передбачає одночасну участь двох або більше факторів при обслуговуванні клієнта та націлений на розширення доступу торговельних і виробничих компаній до високоякісних факторингових послуг. При цьому зростають обсяги фінансування, скорочуються терміни та поліпшується якість обслуговування клієнтів; є) фінансування під відступлення грошових вимог (спрощений факторинг), яке не передбачає надання додаткових супутніх послуг [3, с. 239].

Рис 1. Динаміка надання фінансовими компаніями послуг факторингу Джерело:[1] Проаналізуємо місце факторингу у структурі фінансових послуг, наданих фінансовими компаніями впродовж 2013 – 2015 рр.. Він посідає друге місце з часткою 28,3 %, поступаючись операціям з переказу грошових коштів (16,92 %) та випереджаючи надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів на 18,9 % Обсяг надання факторингових послуг щорічно збільшувався,окрім 2015 року. Таблиця 2 Джерела фінансування укладених факторингових операцій Джерела фінансування Власні кошти Позичкові кошти юридичних осіб (крім банківських кредитів) Банківські кредити Інші джерела Всього Джерело: [1]

2013

2014

Темпи приросту (2015/2014)

2015

6 183,9

15 168,8

13 780,2

Абсолютний -1 388,6

-9,2

367,7

1 279,7

1 251,9

-27,8

-2,2

3 338,9 149 10 039,5

4 926,3 2 146,1 23 525,7

793,6 728,7 16 555,9

-4 132,7 -1 417,4 -6 969,8

-83,9 -66,0 -29,6

В табл. 1 висвітлено динаміку обсягу факторингових послуг порівняно з іншими послугами, що надаються фінансовими компаніями України у 2013 – 2015 рр., млн грн.» Станом на 31.12.2015 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 457 фінансові компанії, які мають право надавати послуги факторингу. Протягом 2015 року фінансові компанії уклали 14 267 договорів факторингу на загальну суму 16 555,9 млн. грн., виконали 12 367 договорів на суму 16 786,4 млн. грн. Діючими на кінець 2015 року залишалося 8 685 договорів факторингу. Динаміка кількості та вартості укладених фінансовими компаніями договорів факторингу наведена на рис 1. Кількість договорів факторингу, укладених протягом 2015 року, становила 14 267 одиниці, що на 19,3 % (3 404 одиниць) менше порівняно з цим показником аналогічного періоду 2014 року. Вартість договорів факторингу становила 16 555,9 млн. грн., що на 29,6 % (6 969,8 млн. грн.) менше порівняно з аналогічним періодом минулого року. Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є джерела їх фінансування. Станом на 31.12.2015, порівняно з відповідною датою 2014 року, відбулося зменшення фінансування факторингових операцій за рахунок: - власних коштів на 9,2 % (1 388,6 млн. грн.); - банківських кредитів на 83,9,8 % (4 132,7 млн. грн.). В той же час, для фінансування факторингових операцій були залучені кошти фізичних осіб (1,5 млн. грн.)(Рис 2). 91

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Рис.2. Джерела фінансування факторингових операцій,млн..грн. Джерело: [1] Динаміка структури джерел фінансування факторингових операцій за 2013 – 2015 рр. є досить нестійкою та істотно коливається, в першу чергу за рахунок зміни частки власних коштів та банківських кредитів. За 2015 року частка власних коштів становить 83,2 % і є найбільшою в структурі джерел фінансування, що на 18,8 в.п. вище даного показника за відповідний період минулого року (64,5 %). Станом на 31.12.2015 частка банківських кредитів становить 4,8 %, що на 16,1 в.п. менше ніж за відповідний період 2014 року (20,9 %). Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів порівняно з показником на відповідну дату 2014 року збільшився на 2,1 в.п. та становить 7,6 % від загальної суми джерел фінансування. Розподіл за галузями обсягів наданих фінансових послуг за укладеними договорами факторингу наведено у табл. 3. Таблиця 3 Розподіл за галузями обсягів наданих фінансових послуг за договорами факторингу Назва галузі Будівництво Добувна промисловість Легка промисловість Машинобудування Металургія Сільське господарство Сфера послуг Транспорт Харчова промисловість Хімічна промисловість Інші Всього Джерело:[1]

2013 55,1 0,0 0,0 0,3 0,0 17,5 152,6 1,7 115,1 2,1 9 695,1 10 039,5

2014

Темпи приросту (2015/2014)

2015

69,6

91,3

Абсолютний 21,7

% 31,2

0,1 0 0

0,0 0,0 0,0

-0,1 0,0 0,0

-100,0 -

0,0

1,3 1 501,8 3 133,2 0 21 817

29,7 738,3 50,0 105,0 0,0 15 541,5

23 525,7

16 555,9

28,4 -763,5 47,0 -28,2 0,0 -6 275,5 -6 969,8

2 187,4 -50,8 1 566,7 -21,2 -28,8 -29,6

Найбільше збільшення продемонстрували укладені договори факторингу за такими галузями, як: транспорт – у 15,7 рази (на 47,0 млн. грн.), сільське господарство – 21,9 рази (на 28,4 млн. грн.) [1]. Отже, проаналізувавши стан факторингу в Україні,можна зробити висновки,що використання даної фінансової операції набирає все більших і більших обертів в Україні,особливо в контексті загальноекономічної кризи. Навіть не зважаючи на значний спад у 2015 році порівняно з 2014 роком (-29,6 %), факторингові операції займають провідні позиції серед загальної сукупності фінансових операцій , з допомогою яких можна залучати додаткові кошти на підприємствах. Факторингові операції мають менш поширене використання, ніж кредити в банків, проте факторинг, як операція із залучення додаткових коштів є досить перспективною галуззю, і її, не надто часте використання, пов’язане переважно з низьким рівнем фінансової освіти підприємців, стан якої останніми роками почав значно покращуватись,що можна прослідкувати, наприклад за показниками зростання використання факторингових операцій у різних галузях (до прикладу, у сільському господарстві обсяги використання факторингових операцій зросли на 2187,4 % у 2015 році порівняно з попереднім). Список використаних джерел: 1. Офіційний веб-сайт національної комісії,що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/stan-i-rozvitok-finansovih.html. 2. Науменкова С.В.,Міщенко С.В. Ринок фінансових послуг:Навчальний посібник – 2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072019365/finansi/rinok_finansovih_poslug 92

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

3. Федорченко О. Є. Сутність факторингу та його роль в управлінні дебіторською заборгованістю на підприємстві / О. Є. Федорченко І. І. Економічний простір. — 2008. — № 13. – С . 237—243. Roman Loik, Oleksii Soluk Ivan Franko National University of L’viv FORMATION OF FACTORING AS A WAY OF BUSINESS FINANCING IN UKRAINE. THE MAIN PROBLEMS, TRENDS AND PROSPECTS In theses concerned topic of factoring transaction as the process of assignment of factoring companies (bank) outstanding debt (invoices and bills) arising between the contracting parties in the implementation of goods and services in terms of commercial credit, combined with elements of accounting, information, marketing, insurance, legal and other service provider. Analyzing the state factoring in Ukraine, we can conclude that the use of these financial transactions is gaining more and more volume in Ukraine, especially in the context of the general economic crisis. Even despite the significant decline in 2015 compared to 2014 year (-29.6%), factoring occupies a leading position among the universe of financial transactions by which, additional funds in the business can be raised.

Юлія Луковська Львівський національний університет імені Івана Франка

ПДВ: ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРУВАННЯ І ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ В УКРАЇНІ На сучасному етапі господарювання особливого значення набула проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини Державного бюджету. Її вирішення, значною мірою, залежить від ефективності діяльності органів Державної фіскальної служби України (далі – ДФСУ), а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджетів та цільових фондів держави і підвищувала рівень адміністрування податкових платежів. Податок на додану вартість (далі – ПДВ) є одним із «наймолодших» та найсуперечливіших податків, стрімке поширення якого у світі фактично припадає на останні п’ятдесят років [4]. Реформування податкової системи в напрямку вдосконалення функціонування ПДВ значно вплинуло на ефективність механізму адміністрування цього податку, забезпечивши зростання прозорості та зручності його сплати. Проте, широке коло питань, пов’язаних з недосконалістю податкового законодавства та економічною нестабільністю в країні в цілому, визначає актуальність дослідження цієї теми. Дослідженням особливостей функціонування та шляхів вдосконалення механізму адміністрування ПДВ в Україні займались такі науковці: М. Александрова, К. Безверхий, О. Вдовичен, Ю. Дроговоз, В. Куриленко, О. Лєгостаєва, Т. Мараховська, О. Оксенюк, Л. Сідельникова, М. Фільо, С. Шевченко та інші. Метою дослідження є аналіз особливостей адміністрування ПДВ та сучасних проблем його застосування в Україні, а також визначення основних напрямів його вдосконалення. ПДВ – загальнодержавний непрямий податок, порядок справляння якого регламентується Податковим кодексом України (далі – ПКУ). Платниками ПДВ є: будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і за своїм добровільним рішенням реєструється платником податку; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України та інші платники, визначені ПКУ. Базові ставки ПДВ в Україні в 2016 році становлять 20%, 7% (лікарські засоби та вироби медичного призначення) і 0% (експорт та супутні експорту послуги, інші операції згідно з ПКУ). Левова частка ПДВ в податкових надходженнях та доходах Державного бюджету вказує на високий рівень залежності формування дохідної бази від адміністрування цього податку. Значні суми сплаченого ПДВ означають, відповідно, збільшення податкового тягаря на кінцевих споживачів товарів, робіт чи послуг, які сплачують окрім ціни включену суму ПДВ. Тому для розвитку та зміцнення національної економіки потрібно забезпечувати наповнення бюджету не за рахунок пересічного громадянина, а за рахунок оптимального оподаткування багатих верств населення та власників потужних підприємств, які можуть вдаватись до приховування своїх доходів чи виведення бізнесу в офшорні зони. Позитивною є тенденція до збільшення сум відшкодованого ПДВ суб’єктам господарювання. Зокрема, за січень-грудень 2015 року платникам було відшкодовано 68,4 млрд грн, що, в свою чергу, на 36,3% більше за розмір відшкодування в аналогічному періоді минулого року. Проте, одночасно швидкими темпами зростає і заборгованість держави по бюджетному відшкодуванню. У 2015 році розмір такої заборгованості становив 21,5 млрд грн. Цей показник перевищує значення показника у 2014 році на 45% [2]. З прийняттям ПКУ у практику діяльності ДФСУ впроваджено механізм автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ, який, однак, потребує подальшого вдосконалення, оскільки суб’єктам господарювання, що є платниками ПДВ, важко пройти процедуру відбору і через жорсткість встановлених вимог, і через суб’єктивність посадових осіб ДФСУ. Проблема відшкодування ПДВ стосується більшості суб’єктів господарювання, у тому числі експортоорієнтованих виробництв. Невідшкодування з бюджету податку, відповідно, зменшує обсяг фінансових ресурсів, що є у розпорядженні платника, змушує фірми корегувати свою діяльність в напрямку підвищення ціни на продукцію та негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняного експорту. Одним з варіантів тимчасового полегшення ситуації з відшкодування ПДВ вважається випуск фінансових казначейських векселів та облігацій внутрішньої державної позики, проте самої проблеми виникнення боргу вони не вирішують [1]. Значною проблемою для національної економіки є наявність незаконного відшкодування ПДВ. В Україні поширеними способами незаконного завищення сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню, або завищення податкового кредиту з ПДВ є: фіктивний експорт, експорт товарів, які повертаються контрабандним шляхом на митну територію України з наступним оформленням їх повторного експорту, оформлення продажу товару через декілька фіктивних підприємств перед здійсненням експортної операції за межі митної території України для збільшення ціни товару та відшкодування податку на додану вартість, створення фіктивного податкового кредиту за допомогою фіктивних підприємств тощо. Для вирішення проблеми відшкодування ПДВ доцільними є наступні заходи: диференційований підхід до стимулювання експорту – збереження нульової ставки лише на експорт технологічної продукції і надання звільнення від ПДВ, або 93

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

оподаткування сировинного експорту за стандартною ставкою, введення мита на деякі позиції вітчизняного експорту; оптимізація кількості розрахунків – тимчасово, до вирішення проблем з відшкодуванням ПДВ, можливо встановити, що відшкодування з бюджету виплачується тільки у випадку, коли дебетове сальдо перевищує певний рівень; посилення кримінальної відповідальності за податкові правопорушення [4]. Сьогодні дії працівників ДФСУ спрямовані на ліквідацію вищезгаданих схем з метою детінізації економіки, зменшення числа недобросовісних платників, збільшення доходів бюджету. Важливим є зменшення впливу людського фактора у роботі податківців, які за певну винагороду можуть не помічати наявність порушень стосовно нарахування та сплати як ПДВ, так і інших податків та зборів. Ще одним проблемним моментом сучасної податкової системи України є податкові пільги. Частка пільг з ПДВ в розрізі податків України є найвищою вже декілька років поспіль. Домінування пільг з ПДВ свідчить про зосередження податкової політики на впливі на видову структуру економічної діяльності. Досить часто надання такого роду пільг є результатом лобіювання певних груп інтересів. Чинна система пільгового оподаткування створює нерівномірне податкове навантаження на суб’єктів господарювання та не є ефективним стимулюючим важелем розвитку тих видів діяльності, які ними здійснюються. Крім того, податкові пільги прямо впливають на зростання витрат Державного бюджету. Для того, щоб податкові пільги стали ефективним інструментом податкового стимулювання, необхідно переглянути перелік і кількість податкових пільг, скасувати неефективні, які призводять до значних втрат бюджету; створити дієву систему нагляду за податковими витратами з метою дослідження їх впливу на окремі галузі економіки; скасувати надання пільг окремим галузям чи суб’єктам господарювання для вирівнювання конкурентних умов [3]. Також проблемами аспектами функціонування ПДВ в сучасних умовах є порушення галузевого та територіального принципів нейтральності, значний вплив ПДВ на загальний рівень цін, стримування розвитку господарської діяльності і створення високотехнологічних та наукомістких виробництв. Ефективним заходом у напрямі удосконалення оподаткування ПДВ є запровадження диференційованих ставок ПДВ, а також зниження стандартної ставку ПДВ (20%) до 17%, а згодом – і до 15%. На думку фахівців, такий крок реформування чинної системи ПДВ зменшить негативний вплив високої стандартної ставки на рівень добробуту населення з невисоким рівнем доходів, а також відповідатиме вимогам гармонізації податкового законодавства, які висуваються директивами Європейського Союзу [4]. Отже, функціонування сучасної системи адміністрування ПДВ в Україні пов’язано з широким колом проблем, які потребують невідкладного вирішення. До основних напрямів реформування можна віднести: підвищення прозорості всього процесу нарахування та сплати ПДВ, зниження рівня тінізації та незаконного завищення сум ПДВ, що підлягають відшкодуванню, зменшення корупції та стимулювання реальної конкуренції шляхом вдосконалення правового та інституційного забезпечення. Значним кроком в напрямі вдосконалення адміністрування ПДВ стало впровадження з 1 лютого 2015 року (з 1 липня – на постійній основі) системи електронного адміністрування ПДВ, що призвело до зростання податкових надходжень у 2015 році на 29,4% порівняно з попереднім роком [2]. Список використаних джерел: 1. Александрова М. Аналіз суперечності використання ПДВ та його перспективи / М. Александрова // Державні фінанси та фінансове забезпечення процесів національної економіки: Вісник Дніпропетровського університету. – 2011. – № 5. – С. 70-79. 2. Податок на додану вартість: електронне адміністрування ПДВ, надходження та відшкодування ПДВ // Офіційний веб-сайт Державної казначейської служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=218009 3. Фільо М. Проблема втрат бюджету від надання податкових пільг та шляхи її вирішення / М. Фільо // Економічний часописХХІ. – 2012. – № 3-4. – С. 73-76. 4. Шевченко С. ПДВ: Проблеми справляння та шляхи їх вирішення / С. Шевченко // Наукове фахове видання «Ефективна економіка» . – 2014. - №11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy. nayka.com.ua/?op=1&z=3513 Yuliya Lukovska Ivan Franko National University of L’viv VAT: PROBLEMS OF ADMINISTRATION AND WAYS OF IMPROVEMENT IN UKRAINE These theses concern with investigating the features of VAT functioning, problems and ways of improvement of VAT administration. Rapid growth of the state debt for VAT refund, imperfect mechanism of automatic budgetary compensation, widespread using of schemes of illegal VAT refund, overstatement of the tax credit, growth of the shadow economy and the number of unscrupulous taxpayers, excessive amount of VAT tax benefits, violation of branch and territorial principles of neutrality, significant VAT impact on the overall price level, control of economic activity and creation of high-tech and knowledge-intensive industries are the main problems of VAT administration in Ukraine. The conclusions represent the principal directions of solving these problems.

Христина Ляниця Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОПОДАТКУВАННЯ ПДФО Постановка проблеми. Прямі податки – вагомий засіб формування доходів бюджету в Україні та важливий інструмент державного регулювання інвестицій, доходів платників, нагромадження капіталу, сукупного споживання – ділової активності та інших чинників щодо розвитку суспільства. Актуальність. Головним елементом податкової системи України є оподаткування громадян, тобто податок на доходи з фізичних осіб (далі – ПДФО), що також є одним із основних джерел доходів Державного бюджету й виконує роль соціального регулятора. Реформування податкового законодавства, а саме прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», внесли зміни у механізм справляння та адміністрування ПДФО. Отже, особливо актуальним стає питання щодо дослідження впливу цих нововведень, визначення проблем та недоліків існування ПДФО. 94

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемами оподаткування доходів фізичних осіб займаються багато українських та зарубіжних науковців, таких як: Бондар М., Кобилянська О., Ковач С., Лайко П., Сафін А., Швабій К. й багато інших. Науковці досліджують позитивні та негативні зміни ПДФО, доцільність й ефективність їх впровадження. Однак, варто переглянути механізми нарахування та сплати ПДФО у зв’язку з останніми змінами у податковому законодавстві. Метою даного дослідження - є аналіз ключових положень ПКУ, які урегульовують відносини в сфері ПДФО та виявлення їх недоліків. Виклад основного матеріалу. З 24 грудня 2015р. вступили в дію всі норми Закону, яким встановлено, що базою для оподаткування ПДФО є загальний оподатковуваний дохід, а саме будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений або наданий) на користь платника податку протягом звітного періоду[2]. Станом на 1.01.2016 року в Україні діє одна ставка податку для доходів у вигляді заробітної плати, деяких пасивних доходів (тобто дивідендів по акціях і / або інвестиційним сертифікатам, роялті, інвестиційний прибуток від операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними павами, відсотки, виграші, призи, подарунки) і доходів за договорами цивільноправового – 18 %. На сьогодні оподаткуванню за ставкою 15 % підлягають пенсії, що перевищують три розміри мінімальної заробітної плати (4134 грн.: 1378*3). Не оподатковуються пенсії, призначені учасникам бойових дій у період Другої світової війни, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно ст.167 ПКУ ставка податку на доходи може становити інший розмір. Спеціальні ставки оподаткування 0% - доходи у вигляді об’єктів спадщини згідно п.174.2.1.(для родичів першого ступеня споріднення. та 5% застосовується до доходів від продажу та обміну об’єктів рухомого чи нерухомого майна фізичними особами резидентами. У ПКУ приділено значну увагу щодо податкових соціальних пільг. Платники податків мають право на зменшення суми місячного оподатковуваного доходу, що отримується із джерел на території України у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, яка може становити 100%, 150% і 200% розміру прожиткового мінімуму. У 2016 р. розмір звичайної ПСП встановлений на рівні 50 % від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня звітного року. Нагадаємо: раніше (до 01.01.2016р.) вона становила 100%, але згідно з п.1. р.19 ПКУ [1] до 31 грудня 2015 р. ПСП обчислювали виходячи з 50% прожиткового мінімуму. Тому фактично з 1 січня 2016 року механізм обчислення ПСП не змінився. Право на ПСП у 2016 р. зберігається в кожному з місяців, за який надають пільгу, лише якщо заробітна плата за цей місяць не перевищує 1930,00 грн. (прожитковий мінімум помножено на коефіцієнт 1,4 та округлені до найближчих 10 гривень [3, с.32]. Основними чинники, що позитивно впливають на збільшення надходжень від ПДФО є: легалізація зарплати, збільшення витрат на оплату праці, збільшення доходів населення за рахунок підвищення соціальних гарантій, зростання доходів домогосподарств за рахунок підприємницької діяльності та збільшення суми мінімальної зарплати й прожиткового мінімуму. Перевагами проведеної реформи для фізичних осіб є: а)права на включення до складу податкових знижок сум витрат платника податку щодо сплати видатків на будівництво або придбання доступного житла, в тому числі на погашення іпотечного житлового кредиту, що наданий на таку ціль, та відсотків по кредиту. б)зменшення кількості дітей з трьох до двох для осіб, які можуть претендувати на податкову соціальну пільгу. в)залежність суми податкової соціальної пільги для вдівців від кількості дітей До недоліків можна віднести: а)застосування податкової соціальної пільги не в повному обсязі, лише 50%. б)відсутність повного переліку документів, що підтверджують право на податкову знижку по кожному окремому виду витрат. Загалом недоліками оподаткування ПДФО є: високий рівень податкового навантаження, нерівномірне навантаження на доходи населення, в результаті чого значна частина податкових надходжень до бюджету відбувається за рахунок доходів осіб з низьким рівнем доходу, суперечливість у визначенні податкових пільг та постійні зміни у законодавстві. Висновки. У даній роботі були розглянуті зміни у частині адміністрування ПДФО, зокрема, що стосується ставки податку, а також розглянуті особливості надання у 2016 році податкової соціальної пільги. Отже, можна зробити висновки, що реформування системи оподаткування фізичних осіб, сприяло збільшенню податкових платежів до бюджету та прискоренню соціально-економічному розвитку України. Однак залишаються не вирішеними такі проблеми, як: нестабільність законодавства та відсутність належних умов щодо підвищення впливу ПДФО на рівень життя громадян. Список використаних джерел. 1. Податковий кодекс України 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. 2. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році: Закон України від (24.12.2015р. №909- VIII) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/909-19 3. Безверхий К. Адміністрування ПДФО у 2016 році: новації законодавства//Податки та оподаткування. – 2015. - №12.-С.2635. Khrystyna Lianytsia Ivan Franko National University of L’viv REFORMATION OF THE TAXATION SYSTEM AND ITS IMPACT ON THE TAX ON PERSONAL INCOME The questions of the administration of tax on personal income in 2016 in the context of legislative changes. The study is the disclosure of the procedure of calculation and payment of tax on personal income, due to changes in current tax legislation.

95

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Людмила Мадамінова Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АПК Аграрний сектор традиційно займає особливе місце в економіці країни та південного регіону, він є одним з основних секторів національного господарства, що визначає продовольчу безпеку суспільства. Його значення обумовлено не тільки задоволенням фундаментальних потреб людей у продуктах харчування, а й забезпеченням продовольчої незалежності країни, створенням стимулів для розвитку інших галузей національної економіки за рахунок розширення міжгалузевих зв'язків. Економічне реформування привело до суттєвих змін у структурі агропромислового комплексу (АПК), однак практично не відобразилося на ефективності його виробництва. Незважаючи на реалізацію «Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року», очікуваний ефект від прийнятих урядом країни макроекономічних заходів досі не досягнутий [1, 15]. Сучасний АПК України знаходиться в складному фінансово-економічному стані: в галузі ще не подолана повністю збитковість, собівартість продукції як і раніше залишається високою, велика частка простроченої кредиторської заборгованості. Сильно зношені основні виробничі фонди, гостро не вистачає оборотних коштів, відсутні необхідні методи технологічного оновлення виробничих потужностей, недостатньо ефективні механізми ведення господарської діяльності підприємств АПК з застосуванням сучасних технологій виробництва, управління і організації. В галузі здебільшого застосовуються застарілі технології, низькопродуктивні сорти рослин і породи худоби, недосконалі методи і форми організації виробництва та управління. Відсутні відпрацьовані механізми діяльності впровадження, система науково-технічної інформації, яка відповідає ринковій економіці, немає апробованої ефективної схеми взаємодії наукових установ з впроваджувальними структурами. Вкрай низька активність інноваційної діяльності також пов'язана з недосконалістю організаційно-економічного механізму освоєння інновацій. Це посилює деградацію галузей комплексу, веде до зростання собівартості і низької конкурентоспроможності продукції, гальмує соціально-економічний розвиток сільської місцевості, різко знижує якість життя на селі. Слід зазначити, що основними економічними і внутрішніми факторами, що стримують інновації, як і раніше, залишаються недолік власних коштів, висока вартість нововведень, високий економічний ризик. Інновації в АПК - це нові технології, нова техніка, нові сорти рослин, нові породи тварин, нові добрива та засоби захисту рослин і тварин, нові методи профілактики і лікування тварин, нові форми організації, фінансування і кредитування виробництва, нові підходи до підготовки, перепідготовки і підвищенню кваліфікації кадрів і т. д. Інноваційні процеси в АПК мають свою специфіку. Вони відрізняються різноманіттям регіональних, галузевих, функціональних, технологічних і організаційних особливостей. Умови і фактори, що впливають на інноваційний розвиток АПК, підрозділяються на негативні (стримуючі інноваційний розвиток) і позитивні (сприяють прискоренню інноваційних процесів). Умовами і факторами, що сприяють інноваційному розвитку АПК, є перехід до ринкового способу господарювання, наявність природних ресурсів, значний науково-освітній потенціал, ємний внутрішній продовольчий ринок, можливість виробляти екологічно безпечні, натуральні продукти харчування. Розвиток науки та інноваційної діяльності в сфері агропромислового комплексу є одним з основних напрямків державної аграрної політики, що знаходить своє відображення в концепціях сучасної економічної політики. З досвіду країн з ринковою економікою слід зазначити: висока інноваційна активність економіки забезпечується провідною роллю держави а науково-технічному ринку, у визначенні національних пріоритетів і активним впливом держави на процес інноваційного розвитку через систему економічного стимулювання. Пріоритетом економічної державної політики має бути підтримка інноваційної діяльності, що, в свою чергу, вимагає від держави розробки відповідних механізмів та інструментів для стимулювання інноваційної активності. Основними методами системи державного стимулювання інноваційної діяльності є: - Пряме державне стимулювання шляхом розподілу бюджетних і позабюджетних фінансових ресурсів відповідно до системи державних пріоритетів, формування інноваційної інфраструктури, прогнозування і планування; - Непряме державне стимулювання освоєння наукових досягнень за допомогою податкової, амортизаційної, патентної політики, пільгового кредитування, страхування, фінансового лізингу тощо [2, 56]. Прямі методи фактично стимулюють пропозицію наукових розробок, послуг з боку суб'єктів інноваційної інфраструктури, а непрямі - попит на ці розробки, послуги. Найбільш важливим непрямим методом стимулювання інноваційної діяльності, на наш погляд, є пільгове кредитування підприємств, що реалізують інноваційні проекти, організацій, що здійснюють інноваційні розробки, формування фонду кредитного поручительства інноваційних напрямків в АПК. Об'єктом стимулювання повинна бути наукова та інноваційна діяльність, а також інноваційна зацікавленість реальних секторів економіки (зокрема аграрний сектор), визнана суспільно-пріоритетною, напрямки якої визначаються державою, фінансуються (повністю або частково) з бюджету та контролюються відповідними органами виконавчої влади [6]. На думку Л. Е. Мінделі, значення непрямих методів державної підтримки визначається, перш за все, тим, що опосередковане стимулювання вимагає значно менших бюджетних витрат в порівнянні з прямим фінансуванням, і в той же час їм може бути охоплений набагато більше коло інноваційних суб'єктів [7]. Створення комплексного механізму стимулювання інноваційної діяльності в сільському господарстві - сфері, яка характеризується високим ступенем ризику і невизначеності, дозволить активізувати науково-технічний прогрес по всьому ланцюжку, від фундаментальних досліджень до впровадження розробок у виробництво, з урахуванням обмеженості ресурсів підприємств і державних (суспільних) пріоритетів розвитку галузі, і забезпечити сталий розвиток галузі в перспективі. Основним завданням на етапі розробки системи державного стимулювання АПК є виділення напрямків інноваційноорієнтованої аграрної економіки. З урахуванням специфіки сільського господарства вчені виділяють наступні типи інновацій в АПК: селекційно-генетичні, техніко-технологічні та виробничі, організаційно-управлінські, економічні, соціальні, екологічні, інформаційні (таблиця 1). Механізм державного стимулювання інноваційної діяльності в сільському господарстві являє собою сукупність економічних, організаційних (а в ряді випадків - також політичних) способів цілеспрямованого взаємодії суб'єктів 96

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

господарювання (суб'єктів підприємництва, науково-технічного розвитку) і впливу на активізацію їх діяльності у сфері інноваційного розвитку. Необхідність розробки системи державного стимулювання розвитку інновацій в сільському господарстві викликана тим, що в даний час адаптація агропромислових підприємств до інновацій і нововведень носить пасивний характер, який передбачає прийняття до реалізації наукової продукції, створюваної за межами сільськогосподарських підприємств. Основним джерелом фінансування аграрної науки повинен стати державний бюджет, а також діяльність науководослідних організацій на основі госпрозрахункової тематики. Таблиця 1 Напрямки розвитку АПК відносно типів інновацій Селекційногенетичні 1. Нові сорти і гібриди сільськогосподарських рослин. 2. Нові породи, типи тварин і кроси птиці. 3. Створення рослин і тварин, стійких до хвороб і шкідників, несприятливих факторів навколишнього середовища.

Технікотехнологічні та виробничі 1. Нові технології обробітку сільськогосподарських культур. 2. Нові ресурсозберігаючі технології виробництва і зберігання харчових продуктів 3. Нові індустріальні технології в тваринництві. 4. Нові види добрив і їх системи.

Тип інновацій ОрганізаційноСоціальні управлінські та економічні 1. Розвиток 1.Формирование кооперації і системи кадрів формування науково-технічного інтегрованих структур забезпечення АПК. в АПК. 2. Поліпшення 2. Нові форми умов праці, вирішення технічного проблем охорони обслуговування і здоров'я, освіти і забезпечення культури трудівників ресурсами АПК. села. 3. Нові форми 3. Розвиток організації та сільського туризму. управління в АПК.

Економічні 1. Біологізація і екологізація землеробства 2. Ведення екологічного господарства 3. Оздоровлення та поліпшення якості навколишнього середовища.

Інформаційні

1. Комп’ютеризація процесів виробництва в сільському господарстві і управління. 2. Впровадження ППП управління підприємством на основі систем MRP та ERP.

Джерело: складено автором. Єдиним ефективним способом розвитку інновації в АПК стає переклад його на ринкову основу за умови обмеженого державного контролю та суттєвої бюджетної підтримки в формі непрямого фінансового стимулювання. У загальному вигляді механізм державного стимулювання розвитку інновацій в сільському господарстві повинен включати наступні функціональні елементи: - Об'єкти стимулювання; - Пріоритетні напрями докладання бюджетних ресурсів; - Форми і методи непрямого стимулювання; - Інструменти державного непрямого впливу; - Облік умов інноваційного розвитку конкретного періоду часу і конкретних регіональних умов; - Механізми оцінки результатів інноваційної політики в аграрному секторі, заснованої на державному стимулюванні. У теперішніх нестабільних економічних умовах, коли значна частина сільськогосподарських підприємств хронічно неплатоспроможна, саме держава за допомогою непрямих методів стимулювання і підтримки повинно сприяти: підвищенню інноваційної активності, освоєння науково-технічних досягнень, оновленню матеріально-технічної бази галузі, щоб сприяти ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання конкурентоспроможності вітчизняного продовольства на світовому ринку [3,34]. Таким чином, система державного кредитного стимулювання інноваційної діяльності сприятиме вирішенню комплексу завдань держави в сільському господарстві: загальної активізації застосування інновацій, забезпечення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора економіки. Список використаних джерел: 1. Бубенко П. Інноваційна політика регіонів / П. Бубенко // Бізнесінформ. - 2010. - №5 (1). - С. 220. 2. Саліхова О. Адресна державна підтримка як Чинник стимулювання розвитку вісокотехнологічніх виробництв в Україні / О. Саліхова // Економіка і прогнозування. - 2011. - №2. - С. 123. 3. Федулова Л. Тенденції розвитку інноваційної політики та її вплив на економічне зростання / Л. Федулова // Економіка і прогнозування. - 2011. - №2. - С. 181. Ludmyla Madaminova Ivan Franko National University of L’viv THE SYSTEM OF FOSTERING INNOVATION IN AGRICULTURE Theoretical, methodological and practical principles of innovation in agriculture. Specifies the content of the basic concepts and generalized trends fostering innovation based on the study of international experience. Analyzed the organizational and legal conditions of innovative activity in Ukraine and provides an assessment of the current state of scientific support innovation process. Peculiarities of innovation in the agricultural hospodastvi and the promising directions of strengthening innovation in this field. The proposals on the use of technology parks, incubators and other innovative structures. The ways of improvement of economic relations between research institutions and agricultural producers in the use of intellectual property.

Володимир Мазур Львівський національний університет імені Івана Франка.

РОЛЬ МИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Із розвитком зовнішньоекономічної торгівлі, активізацією виробничих технологій, збільшенням поділу праці у рамках транснаціональних корпорацій функції митного регулювання розширилися і змінилось їх значення. Незважаючи на зменшення середнього рівня митного оподаткування у більшості країн світу та спрощення митних заходи , митно-тарифні процедури продовжують впливати на структуру і динаміку торговельних потоків. Ступінь регулювання змінюється залежно 97

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

від країни, оскільки це залежить від рівня торгової політики, економічного розвитку, національних пріоритетів й інших чинників країни. У теперішніх умовах більшість економічно розвинених країн проводять політику помірного протекціонізму, поєднуючи протекціонізм та елементи політики свободи торгівлі. Проблеми державного управління досліджували багато вітчизняних учених, серед яких: О. Борисенко, Л. Демиденко , В. Науменко, П. Пашко, М. Каленський, Л. Пісьмаченко та багато інших. Однак є ще багато недосліджених аспектів, тому дана тема потребує подальшого вивчення. Виходячи з недосконалості української системи управління процесами митного регулювання, необхідно уточнення ролі митного регулювання для сприяння митної співпраці у зовнішньоекономічній діяльності. В основі митного регулювання держави лежить митний тариф, який являє собою перелік товарів, які обкладаються митом, тобто обов’язковим внеском, яке стягується митними органами при перетині товарами кордону. Встановлені мита є важливим засобом економічного впливу щодо обсягу і структури торгівельного обороту через механізми цін. Мито – традиційний і законний засіб управління торгівельними потоками [1, с.65]. Митним заходам належить особлива роль [2, с.23]: 1) митні тарифи застосовують всі країни-учасниці міжнародного обміну, 2) митний тариф на імпорт – це засіб регулювання, який охоплює товарну номенклатуру повністю, тоді як інші інструменти митного регулювання орієнтовані на ввезення лише певних груп товарів, 3) мито це прозорий вид торгівельних обмежень; 4) ставки мит дозволяють регулювати надходження в країну імпортних товарів в залежності від конкурентоспроможності аналогічних вітчизняних товарів, задля економічної безпеки й соціальної стабільності. Тим самим митний тариф дозволяє країнам з різними соціально-економічними умовами співпрацювати через торгівлю. Зміни в механізмі використання митного тарифу вносять митні процедури, що залежить від особливостей їх здійснення. Ускладнення в процедурі митного оформлення документів, зайві формальності, що не впливають на сплачене мито, можуть створювати додаткові бар’єри для міжнародного руху товарів [3, с.42]. Більшість країн у світі як головний інструмент регулювання зовнішньоторговельної діяльності використовують імпортний тариф. Експортні мита застосовує невелика кількість країн лише у фіскальних цілях або для обмеження експорту переважно сировинних товарів. Транзитні мита рідко, оскільки головними для міжнародної торгівлі є принципи свободи транзиту. Митне регулювання суттєво впливає на розвиток міжнародної торгівлі й рух грошових потоків за такими основними напрямами. По-перше, здійснює захист вітчизняних виробництв шляхом підняття цін на ввезені товари від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку країни. По-друге, стимулює розширення експорту товарів та підвищує конкурентоспроможність національного виробництва. По-третє, слугує засобом щодо залучення іноземного капіталу в галузі промисловості, що актуально для країн які розвиваються. По-четверте, митне регулювання сприяє формуванню міжнародних виробничо-технологічних зв’язків та розвитку міжнародної спеціалізації й кооперування виробництва. По-п’яте, митне регулювання використовується у більшості країн як інструмент впливу на економічну політику іншої держави. Мита стали основним торгівельно-політичним інструментом щодо утворення торгово-економічних об’єднань. По-шосте, стимулює розвиток міждержавних інтеграційних процесів, які мають розвинену ринкову економіку, та високий рівень індустріалізації виробництва. Митне регулювання є одним з головним загальновизнаним засобом реалізації державної економічної політики, інструментом виконання внутрішніх завдань [4, с.22]. За допомогою митного тарифного регулювання проводиться модернізація та реконструкція головних галузей економіки, раціоналізація експорту та імпорту, насичується товарами внутрішній ринок, зрівнюються торговий і платіжний баланс, забезпечуються однакові умови конкуренції тощо. Це досягається збільшенням імпортних ставок або зменшенням їх, та наданням пільгового режиму у порівнянні з національним. Отримуючи мито при експорті, держава регулює вивезення тих товарів, на які є не задовільний попит внутрішніх споживачів, або запобігає експорту небажаних товарів. До важливих функцій митного тарифного регулювання належить фіскальна функція: отримана сума мита направляється на поповнення державного бюджету, що є важливим джерелом доходів. Податок на експорт або імпорт, організаційно легше отримати, ніж інші види податків, тому, що в більшості країн він сплачується в момент перетинання товару митного кордону. У країнах, де існують інші джерела доходів, фіскальна функція відійшла на другий план. В країнах, які розвиваються, роль митних зборів в дохідній частині держбюджету досить суттєва, хоча в міру економічного розвитку спостерігаються тенденції до її зменшення. Для України ця функція має важливе значення. Митні збори, як правило, формуються у результаті політичного та економічного компромісу між виробниками, споживачами й вільної торгівлі у середині країни з урахуванням торгово-політичних інтересів інших держав – торгових партнерів. У різних країнах періодично змінюються митні тарифи під впливом факторів структурних зрушень в торгівлі та економіці, та у зв’язку з цілями й пріоритетами національної економіки [6, с.23]. Ставки митних тарифів зазвичай зростають у період погіршення економічної ситуації і знижуються у періоди її зростання. В умовах розвитку міжнародних зв’язків на ставки тарифів великий вплив мають зовнішньоекономічні інтереси транснаціональних корпорацій. Часта зміна митних ставок, яка відбувається заміною митного тарифу або внесенням змін до існуючого тарифу, є особливістю митної політики країн, які розвиваються, в тому числі України. Тарифи застосовуються з різною метою. За допомогою митного тарифного регулювання можна виконувати фіскальні завдання, підтримувати розвиток одних галузей та стримувати інших, забезпечувати зовнішню та внутрішню рівновагу тощо. Суперечливі також інтереси учасників запровадження митного тарифу: національні виробники зацікавлені у високих ставках ввізних мит на продукцію, споживачі продукції, навпаки – в мінімальних ставках. З урахуванням функцій тарифів, а також національних інтересів, що впливають на митні тарифи, рішення про їх підвищення або зниження, встановлення або скасування вимагає зваженого і обережного підходу, також всебічного аналізу економічних і соціальних наслідків для вибору оптимального рівня [3, с.12]. Використання високої ставки мита, особливо протягом тривалого часу, може загальмувати імпорт та створити умови для діяльності національних підприємців, що дозволить їм отримувати прибутки за рахунок збільшення цін, зменьшить стимули щодо впровадження інновацій і в кінцевому підсумку приведе до зниження конкурентоспроможності продукції на зовнішніх міжнародних ринках. Високі митні ставки також можуть збільшити ціну по всьому ланцюгу споживання товарів та, 98

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

відповідно, і фінансове навантаження на кінцевого споживача. Ще одним негативним ефектом високих ставок є митні порушення з метою зменшення митних платежів та стимулювання корупції [2, с.24]. Знижене мито може привести до зникнення аналогічні продукції з внутрішнього національного ринку та до банкрутства вітчизняних підприємств, що може загострити соціальну ситуацію у країні. Так само існують проблеми визначення оптимального балансу між інтересами виробників та споживачів щодо питань підвищення або зниження митних тарифів за певними групами товарів. Надання захисту у певній галузі знижує конкурентоспроможність інших пов’язаних з нею виробництв. У всіх випадках підвищення мита приводить до збільшення цін на аналогічні та суміжні товари на внутрішньому національному ринку. При цьому головний тягар лягає на кінцевих споживачів товару, які вимушені купувати імпортні та конкуруючі національні товари за підвищеними цінами. В результаті доходи споживачів перерозподіляються на користь виробників та державного бюджету . Митне тарифне регулювання може ефективно виконувати свої функції тільки при належній організації митної справи у країні, використання новітніх технологій щодо митного оформлення, відповідного статистичного обліку товарів, які ввозяться, та їх митного контролю, який спрямований на забезпечення сплати платежів, боротьбу з ввезенням на внутрішній ринок неякісної і фальсифікованої продукції та контрабандою. За надто складна система митного адміністрування створює широкий простір для прийняття суб’єктивних рішень та корупції в митних органах, сприяє зловживанням та перекладає трансакційні витрати на споживача. Проведений аналіз дає змогу розкрити значення митно-тарифної політики щодо розвитку національної економіки. Незважаючи на стрімкий розвиток економіки, відбувається поступова лібералізація механізму її регулювання та істотний вплив процесів глобалізації у зв’язку із збільшенням масштабів товарообігу та зміною його структури, збільшенням багатосторонніх торгівельних угод, які сприяють тінізації економічної діяльності. Список використаних джерел 1. Демиденко Л.М. Мито і митна політика в умовах глобалізації / Л.М.Демиденко // Фінанси України. – 2004. – №1. – С. 6369. 2. Пашко П.В. Митна безпека (теорія, методологія та практичні рекомендації) : монографія / Пашко П.В. – Одеса: ПЛАСКЕ, 2009. – 628 с. 3. Пісьмаченко Л.М. Державне управління зовнішньоторговельною діяльністю: механізми регулювання та контролю : монографія / Пісьмаченко Л. М. – Донецьк: Юго-Восток, 2008. – 366 с. 4. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна СОТ ЄС) : посібник / Єгоров О.Б. – Одеса : ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 226 с. 5. Науменко В.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні / Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. – К.: Знання, 2006. – 394 с. 6. Борисенко О.П. Зовнішньоекономічна політика в Україні: проблеми та перспективи / О.П.Борисенко // Актуальні проблеми зовнішньоекономічної діяльності та митної справи в умовах глобалізації : матеріали міжнародної науковопрактичної конференції. – Дн.: Академія митної служби України, 2010. – 461 с. Volodymyr Mazur Ivan Franko National University of L’viv THE ROLE OF CUSTOMS REGULATION OF UKRAINE’S FOREIGN ECONOMIC POLICY The role of customs regulation is crucial for Ukraine. Modernization and reconstruction of the main sectors of the economy, export and import rationalization, filling the domestic market with goods, trade and balance of payments equalization, providing the same conditions of competition are implemented by customs tariff regulation.

Оксана Мандзій Львівський національний університет імені Івана Франка

ТАКСОНОМIЧНИЙ АНАЛIЗ ДIЯЛЬНОСТI СУБ’ЄКТIВ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БIЗНЕСУ РЕГІОНІВ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Мале та середнє підприємництво є невід’ємною складовою світової ринкової господарської системи як найбільш масова, динамічна, гнучка форма ділового життя. Отже , дослідження є актуальним. Об’єктом дослідження є масові явища та процеси. які виникають у ході розвитку діяльності малих та середніх підприємств. Предметом дослідження – розміри та кількісні співвідношення між масовими явищами, закономірності, що виявляються у процесі розвитку малого та середнього бізнесу. Метою роботи є статистичне дослідження стану та розвитку малого бізнесу у регіонах України за видами економічної діяльності. Показники статистичного вивчення малого та середнього бізнесу розглядають в розрізі: середні підприємства, малі підприємства; фермерські господарства; фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності; мікропідприємства, мале та середнє підприємництво в цілому. Діяльність малих та середніх підприємств вивчають за суцільними державними статистичними спостереженнями та вибірковими спостереженнями. З точки зору аналізу суб’єкти господарювання можна позначити поняттям “багатовимірний об'єкт”, отже, для оцінювання самого підприємства та його позиції на ринку можливо використовувати методи багатовимірного аналізу. Багатовимірний статистичний аналіз – розділ статистики, присвячений математичним методам побудови оптимальних планів збору, систематизації та обробки багатовимірних статистичних даних, спрямованих на виявлення характеру і структури взаємозв'язків між компонентами досліджуваної багатовимірної ознаки та призначений для отримання наукових і практичних висновків [2, с. 376]. Перерахованим вимогам найкраще підходить застосування таксономічного методу порівняльного багатовимірного аналізу, адже таксономія – вчення про принципи та практику класифікації та систематизації складних областей дійсності, що мають, як правило, ієрархічну будову [1, c.14, 5]. Метод таксономії дасть можливість провести ранжування суб’єктів господарювання за рівнем розвитку кожної кількісної складової в сукупності, надасть можливість виокремити серед видів економічної діяльності лідерів, середняків та аутсайдерів шляхом порівняння значень основних обраних показників з еталонним показником. 99

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Для остаточного вибору алгоритму проведення таксономічного аналізу за класичним, модифікованим і об’єднаним підходом бачимо за необхідне порівняти результати кожного з них. Сутність класичного варіанту таксономії, за О. Г. Янковим [6], що буде використано для суб’єктів господарювання, полягає у виконанні наступних основних етапів (рис. 1). 1.Відбір ознаксимптомівлатентних показників і формування

6. Вибір метрики відстаней

2.Розділення показників і ознакіндикаторів на стимулятори і формування матриці Х дестимулятори

3.Визначення статистичних ваг fk відібраних ознакіндикаторів

5. Вибір еталонного значення

4.Стандартизація ознаксимптомів і перехід до матриці Z

7. Розрахунок відстаней di між усіма точками і еталоном

8. Розрахунок коефіцієнтів подібності μі кожного об’єкта з еталонним

Рис.1. Блок-схема класичного алгоритму оцінювання показників на базі функцій відстані та схожості Джерело: побудовано автором з використанням [6, с. 59] Для початку відібрано такі показники-індикатори [4]: кількість малих та середніх підприємств на 1000 наявного населення; кількість робітників, що зайняті на малих та середніх підприємствах, %; частка обсягу реалізованої продукції, %; додана вартість виробництва, млн грн.; рівень рентабельності (збитковості), %; витрати операційної діяльності, млн грн, які, найбільше підходять для об’єктивної оцінки рейтингу виду економічної діяльності за рівнем розвитку малого та середнього бізнесу. тимчасове розміщування й організація харчування

0,370

фінансова та страхова діяльність

0,376

операції з нерухомим майном

0,398

транспорт, складське господарство, поштова та…

0,514

професійна, наукова та технічна діяльність

0,537

мистецтво, спорт, розваги та відпочинок

0,544

інформація та телекомунікації

0,555

діяльність у сфері адміністративного та…

0,613

охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

0,645

надання інших видів послуг

0,653

освіта

0,672

промисловість

0,676

будівництво

0,700

сільське, лісове та рибне господарство

0,789

оптова та роздрібна торгівля; ремонт… 0,000

0,893 0,200

0,400

0,600

0,800

1,000

Рис. 2. Таксономічні показники розвитку малого та середнього підприємництва України за 2014 р. за видами економічної діяльності Джерело: розраховано автором за: [4] На наступному етапі, з врахуванням поділу відібраних індикаторів на стимулятори і дестимулятори задано координати еталона. У нашому випадку взято z0 = – 2 (на відстані двох стандартних відхилень). Далі для всіх видів економічної діяльності розраховано Евклідові відстані та за таксономічні показники для відповідного регіону. Тоді стандартний діапазон варіації |С| = 8,94. На рис. 2 зображено рейтинг видів економічної діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва України у 2014 році. Як видно з рисунку 2 найнижчими є індекси таксономії розвитку малого та середнього підприємництва України за 2014 р. за такими видами економічної діяльності тимчасове розміщування й організація харчування (0,370), фінансова та страхова діяльність (0,376), операції з нерухомим майном (0,398). У наступній групі видів економічної діяльності: транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність; професійна, наукова та технічна діяльність; мистецтво, спорт, розваги та відпочинок; інформація та телекомунікації індекси таксономії розвитку малого та середнього підприємництва змінювались від 0,514 до 0,555.

100

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

В межах від 0,613 до 0,676 змінювались індекси таксономії розвитку малого та середнього підприємництва у діяльності у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, охорона здоров’я та надання соціальної допомоги, надання інших видів послуг, освіта та промисловість. До трійки лідерів за індексом таксономії розвитку малого та середнього підприємництва України у 2014 році належать будівництво (0,700), сільське, лісове та рибне господарство (0,789) та оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів(0,893). Список використаних джерел 1. Джеффри Ч. Биологическая номенклатура / Ч. Джеффри. – М.: Мир, 1980. – 120 с. 2. Лопатников Л. И. Экономико-математический словарь. Словарь современной экономической науки / Л. И. Лопатников – М.: Дело. – 2003. – 520 с. 3. Манцуров І.Г. Розвиток малих підприємств (статистичне оцінювання впливу на економічне зростання та конкурентоспроможність країни): моногра- фія / І.Г. Манцуров, С.С. Ващаєв, С.Г. Дрига та ін. – К. : КНЕУ, 2009. – 181 с. 8. 4. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний ресурс] – Режим доступу

http://www.ukrstat.gov.ua/ 5. Янковой А. Г. Математико-статистические методы и модели в управлении предприятием / А. Г. Янковой. – Одесса: ОНЭУ, 2014. – 250 с. 6. Янковой А. Г. Многомерный анализ в системе STATISTICA. – Одесса: Оптимум, 2001. Вып. 1. – 216 с. Oksana Mandzij Ivan Franko National University of L’viv THE TAXONOMIC ANALYSIS OF SUBJECTS SMALL AND MEDIUM BUSINESS IN THE REGION BY ECONOMIC ACTIVITY In the study described performance statistics small and medium business, shows the pattern of taxonomic analysis, taxonomic analysis performed small and medium enterprises by economic activity and built by rating.

Володимир Маслов, Марта Петльована Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В КОНТЕКСТІ ПОСИЛАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

1. 2. 3. 4. 5.

7. 8. 9.

1. Постановка проблеми: а) забезпечення державою національної безпеки; б) вирішення важливих екологічних проблем; в) потреба концентрації спільних зусиль і реалізації єдиної екологічної політики багатьох держав; г) збереження і відродження природно-ресурсного потенціалу України. 2. Мета виступу. 3. Виклад основного матеріалу дослідження: - становлення екологічної політики Євросоюзу; - сфери, у яких на даний момент відбувається інтеграція екологічних питань; - пріоритетні цілі політики ЄС у сфері навколишнього середовища; - специфіка природоохоронного законодавства ЄС; - втручання ЄС у вирішення екологічних проблем окремих держав-учасниць; - основні принципи екологічної політики ЄС; - діяльність суб’єктів екологічного врядування; - суб’єкти, які розробляють та реалізують екологічну політику ЄС; 4. Екологічна складова Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною: 1) рівні реалізації екологічної політики в Україні; 2) передумови, аналіз та пріорітети програми дій Союзу з охорони навколишнього середовища до 2020 року; 3) мета та проблеми регіональної екологічної політики. 5. Підбиття підсумків. Список використаних джерел: Право Європейського союзу : підручник / за ред. В.І. Му- равйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 704 с. Микієвич М.М. Європейське право навколишнього серед- овища : навч. посіб. / М.М. Микієвич, Н.І. Андрусевич, Т.О. Будякова. – Львів, 2004. – 256 с. Право Європейського Союзу : підручник / за ред. О.К. Ви- шнякова. – Одеса : Фенікс, 2013. – 883 с. Екологічне право України: академ. курс : підручник : 2-ге вид. / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К. : ТОВ «Вид-во «Юрид. думка», 2008. – 720 с. Бондар О.І. Заключний звіт з науково-дослідної робо- ти «Проведення аналізу стану реалізації регіональної екологічної політики» [Електронний ресурс] / О.І. Бон- дар; Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління. – К., 2012. – Режим доступу : http://www.menr.gov.ua/docs/activityecopolit/NDR%20 regionalna%20politika%202013.doc. Грушкевич Т.В. Європейські стандарти забезпечення еко- логічних прав : навчально-методичний посібник / Т.В. Грушкевич. – Хмельницький : Центр перепідготовки та підви- щення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підпри- ємств, установ і організацій, 2013. – 260 с. Лінник С. Нові підходи в управлінні еколого-економічни- ми процесами / С. Лінник // Вісник НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 203. Малиш Н.А. Ефективні механізми формування державної екологічної політики : монографія / Н.А. Малиш. – К. : К.І.С., 2011. – 348 с. Хвесик М.А. Стратегічні імперативи раціонального приро- докористування в контексті соціально-економічного піднесення України : [монографія] / М.А. Хвесик. – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2008. – 496 с. 101

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

10. Ашикова Е.І. Необхідність державного регулювання еколо- гічного розвитку регіонів / Е.І. Ашикова // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах полі- тичної реформи в Україні : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р. : у 2 т. : тези доп. – К. : Вид-во НАДУ, 2006. – Т. 2. – С. 180-182. Maslov Volodymyr, Petlovana Marta Ivan Franko National University of L’viv ENVIRONMENTAL POLICY OF THE EUROPEAN UNION IN THE CONTEXT OF INCREASING INTEGRATION PROCESSES IN UKRAINE The article deals with the evolution of the formation of environmental policy of the European Union as a leading expert in the determination and implementation of the objectives of environmental policy at the global and regional level. It indicates the general direction of further reforms in the field of environmental protection in the context of strengthening integration processes.

Юлія Масюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ В УКРАЇНІ Туристична дестинація, як об’єкт управління, є однією з важливих складових ієрархічної системи туризму. Європейська Комісія (2000 р.) визначила дестинацію як «територію, яка окремо ідентифікується і підтримується для туристів як місце відвідування й у межах якої туристичний продукт виробляється одним чи декількома закладами або організаціями». ЮНВТО запропонувала таке визначення: «дестинація – це фізичний простір, в якому відвідувач проводить не менше однієї доби. Він включає туристичні продукти, такі як послуги та атракції, а також туристичні ресурси в межах однієї доби подорожування. Цей простір має фізичні й адміністративні кордони, які визначають форму його управління, імідж і репутацію, що впливають на його конкурентоспроможність на туристичному ринку» [3]. Найбільш повну типізацію дестинацій подає Т. І. Ткаченко, класифікуючи їх за різними ознаками. За масштабом: туристський регіон, країна, адміністративно-територіальна одиниця країни, туристичний об’єкт. За видом туризму: екологічна, сільська, зелена, пізнавальна, освітня, культурологічна, воєнна тощо. За метою подорожі: комплексна, дозвільна, спортивно-оздоровча, лікувальна, рекреаційно-оздоровча, ділова (службова, бізнес, навчання), спеціалізована (релігійна, пізнавально-просвітницька та ін.). За ступенем навантаження: слабко навантажена, оптимально навантажена, максимально навантажена, перенавантажена [4]. Міжнародна практика стратегічного управління розвитком дестинацій показує, що досягнення високого рівня розвитку багато в чому залежить від здатності органів державної влади вибудувати ефективний механізм прийняття й реалізації рішень, спрямованих на досягнення стратегічної цілі. Тому особливе місце при розробці стратегії розвитку локальних туристичних дестинацій повинно займати застосування програмно-цільового методу управління, який орієнтований на досягнення кінцевого результату в логіці поетапної дії: формування дерева цілей, розробку адекватної стратегії (програми), реалізацію стратегії (програми). В Україні вже існує практика розробки та реалізації програм і стратегії розвитку туризму великих міст України (наприклад, Стратегія розвитку туризму міста Львова на 2009-2015 рр.; Програма розвитку туристичної галузі міста Львова на 2016-2022 рр. тощо). Та в Україні на сучасному етапі більшу увагу необхідно приділяти розвитку інших дрібніших туристичних дестинацій зон, які можуть прийняти обмежену кількість туристів не вище допустимого рівня для екологічного та естетичного стану довкілля (гірські курорти, морські узбережжя, центри історичних та архітектурних пам’яток, сільські садиби як об’єкти сільського зеленого туризму тощо). Сьогодні в Україні дестинації тільки починають формуватися. Це пов’язано з трансформаційними процесами в економіці країни та її повільною інтеграцією до світового економічного простору. За концентрацією пам’яток національного значення першість тримають Львівська (816 об’єктів), Волинська (224) й Чернігівська (211), тоді як найменша їх кількість зосереджена в Запорізькій (16), Донецькій (27) та Кіровоградській (32). За кількістю закладів культури передують Чернівецька, ІваноФранківська, Черкаська і Тернопільська дестинації, в той час як найменш забезпеченими є Сумська, Дніпропетровська та Полтавська [1]. Прикладами типів дестинацій в Україні є: «Кам’янець-Подільська фортеця» як історико-культурна дестинація, Національний дендрологічний парк «Софіївка» як екологічна дестинація, культурно-історична дестинація «Чернігів стародавній», екологічна та зелена дестинація «Українська Венеція», спортивно-оздоровча дестинація «Буковель», релігійна дестинація «Свято-Успенська Почаївська лавра», екологічна та сільська дестинація «Дунайські плавні», культурологічна дестинація «Історичний центр Львова» тощо. Сучасний етап розвитку туризму в Україні має ознаки інтенсивної стадії життєвого циклу, підтвердженням чого є зростання ємності туристських потоків, обсягів реалізованого туристичного продукту, підвищення прибутковості туризму та надходжень до бюджетів усіх рівнів. Оскільки життєвий цикл туристичних дестинацій на відміну від життєвого циклу товарів не має стадії загибелі за винятком турбулентних ситуацій, то перехід до глобальної стадії життєвого циклу української дестинації виступає першочерговим завданням в розвитку туризму Механізмами стратегії розвитку туристичних дестинацій є процеси, які властиві всім сферам і напрямам її діяльності, а саме: - організаційно-управлінський механізм (з набором таких засобів управління: концептуальних, програмних, проектних, планових та інших); - нормативно-правовий механізм; - фінансово-економічний механізм (з виділенням усередині інвестиційного механізму); - соціальний механізм; - інформаційно-комунікативний механізм. Ми приєднуємось до думки вчених, що основними інструментами механізму реалізації стратегії розвитку туристичних дестинацій повинні стати [2, с. 177]: 1) система нормативних правових актів регіонів, які мають логічний зв’язок і співпідпорядкованість і регламентуюче застосування конкретних методів та інструментів державного регулювання. Така система включає кілька рівнів нормативних правових актів; 102

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

2) інформаційна, методологічна та інструментальна підтримка підготовки й прийняття управлінських рішень на рівні регіональних органів державної влади; 3) широке застосування елементів стратегічного управління при оптимальному з’єднанні його з методами й формами оперативного (короткострокового) управління. Список використаних джерел: 1. Головчан А. І. Методика оцінки ефективності функціонування туристичних дестинацій в Україні / А. І. Головчан // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ (серія «Економічні науки»): зб. наук. пр. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2010. – Вип. IV (40). – С. 131-137. 2. Лужанська Т.Ю. Стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій / Т.Ю. Лужанська // Науковий вісник Мукачівського державного університету. - 2014. - № 2(2). – С. 175-180. 3. Любіцева О. О., Третьяков О. В. Типізація дестинацій // Географія та туризм: зб. наук. пр. – К., 2012. – Вип. 17. – С. 3-9. 4. Ткаченко Т. І. Територіально сфокусований розвиток суб’єктів туристичного бізнесу / Т. І. Ткаченко // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 81. – С. 56-64. Yuliya Masyuk Ivan Franko National University of L’viv PROSPECTS FOR DEVELOPMENT OF TOURIST DESTINATIONS IN UKRAINE In this article was given the concept of tourist destination, its types, characteristics which be used in the modern times. Also given the largest and smallest tourist destinations in Ukraine. At the end indicated that tools can be a mechanism tools development strategy of tourist destinations.

Катерина Михалець Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ РИНКОВОЇ КОН’ЮНКТУРИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНДЕКСНОГО МЕТОДУ Характерною ознакою розвитку національної економіки України є інтенсивність змін, які визначають ринкову кон’юнктуру та тенденції розвитку. Ці зміни пов’язані з впливом чинників як національного, так і глобального характеру. До першої групи експерти зараховують, насамперед, військові дії на Донбасі, які призводять до скорочення виробництва, погіршення умов залучення зовнішнього фінансування та зростання видатків бюджету на фінансування силових відомств і відновлення зруйнованої інфраструктури; зростання боргового навантаження на бюджет через необхідність фінансування дефіциту та заборгованості НАК «Нафтогаз», сформованої у минулі роки [3]. Мета нашого дослідження полягала в аналізі інтенсивності структурних зрушень, які пов’язані з впливом зазначених вище політичних і соціально-економічних чинників, а також визначення основних факторів, які можуть зумовити економічне зростання в реальному секторі економіки України. Об’єкт дослідження – підприємства реального сектору економіки України у 2011-2014 років. У таблиці 1 наведено результати аналізу інтенсивності структурних зрушень в обсягах реалізованої продукції суб’єктів господарювання реального сектору економіки України у 2011-2014 рр. Як свідчать дані таблиці 1, частка обсягу реалізованої сільськогосподарської продукції у 2014 р. збільшилась на 2,12 відсоткові пункти порівняно з попереднім роком, частка обсягу реалізованої промислової продукції зменшилась на 2,06 відсоткові пункти а частка обсягу будівельної продукції зменшилась лише на 0,06 відсоткові пункти. Проте протягом досліджуваного періоду частка обсягу реалізованої сільськогосподарської продукції збільшилась у середньому на 1,29 відсоткові пункти щороку, частка обсягу реалізованої промислової продукції протягом досліджуваного періоду зменшилась у середньому на 1,74 відсоткові пункти щороку, а частка обсягу будівельної продукції збільшилась у середньому щороку на 0,45 відсоткові пункти. Таблиця 1 Інтенсивність структурних зрушень в реалізації продукції підприємств реального сектору економіки України у 2011-2014 роках Середній Середн Ланцюгові абсолютні прирости Базові абсолютні прирости абсолют я Показники ний частка, 2011 2012 2013 2014 2011 2012 2013 2014 приріст % Сільське x 1,61 0,14 2,12 x 1,61 1,75 3,87 1,29 9,27 господарство Промисловість

-3,63

0,48

-2,06

-3,63

-3,15

-5,21

-1,74

82,92

Будівництво

2,02

-0,62

-0,06

2,02

1,40

1,34

0,45

7,81

Джерело: складено та розраховано автором за [2]. Одним із інструментів аналізу структурних зрушень є інтегральні оцінки. Для досліджуваного об’єкту вони наведені у таблиці 2. За період 2010-2014 роки частки окремих складових реального сектору економіки змінилися в середньому на 3,5 відсоткові пункти. За квадратичним коефіцієнтом, який є більш чутливий до коливань структури, ця зміна становила 3,8 відсоткові пункти. Зміна частки кожної складової реального сектору економіки за досліджуваний період становила в середньому 16,1 % їх величини. Середньорічна зміна частки кожної складової сектору економіки була незначною і становила 1,2 відсоткові пункти. Індекс структурних відмінностей Салаї та інтегральний коефіцієнт Гатаєва вказує на те, що в структурі реалізованої продукції підприємств реального сектору економіки у 2011-2014 роки не відбувалися суттєві структурні зрушення. 103

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Таблиця 2 Інтегральні оцінки структурних зрушень в реалізації продукції підприємств реального сектору економіки України у 2011-2015 роках Вид показника 2010-2014 роки 2014-2015 роки Лінійний коефіцієнт абсолютних структурних зрушень 3,5 2,8 Квадратичний коефіцієнт абсолютних структурних відмінностей 3,6 3,8 Квадратичний коефіцієнт відносних структурних відмінностей 13,1 16,1 Лінійний коефіцієнт «абсолютних» структурних зрушень за 2011-2014 рр. 0,2 1,2 Інтегральний коефіцієнт Гатєва 0,072 0,056 Індекс структурних відмінностей Салаї 0,038 0,076 Індекс Рябцева 0,051 0,039 Джерело: складено та розраховано автором за [1-2 ]. Кореляційний аналіз взаємозв’язків індексів промислової продукції у регіонах України у 2014 році показав, що серед соціально-економічних чинників зростання промислового виробництва визначальна роль належить капітальним інвестиціям. Відповідний коефіцієнт кореляції з індексом капітальних інвестицій становить 0,712 і свідчить про те, що реальне економічне зростання в регіонах України потребує, насамперед, інвестування коштів в оновлення та інноваційний розвиток активів промислових підприємств. Список використаних джерел: 1. Індекси промислової продукції в Україні за видами економічної діяльності. Статистична інформація Держстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 2. Обсяг реалізованої продукції (товарів, послуг) суб’єктів господарювання за видами економічної діяльності. Статистична інформація Держстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 3. Щодо тенденцій розвитку економіки України у 2014-2015 рр. Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/163523. Catherine Mykhalets Ivan Franko National University of L’viv STATISTICAL ANALYSIS OF MARKET CONDITIONS BY USING THE INDEX METHOD The analysis of the intensity of structural changes in product sales of the real sector for the period 2010-2014 years. Found that in Ukraine over the period no significant structural changes in the real economy, particularly in the industrial production. Correlation analysis showed that its growth in regions Ukraine needs to increase capital investment in business assets.

Ольга Морозюк Львівський національний університет імені Івана Франка

УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Сьогодні, як відомо, в Україні майже половина суб’єктів господарювання не сплачує податки та збори вчасно і в повному обсязі . Це стало нормою для діяльності більшості підприємств. Запобігання таким фінансовим злочинам є дуже важливим для держави, оскільки, бюджет не наповнюється повною мірою, в наслідок чого виникають проблеми з його розподілом та погашенням необхідних зобов’язань. Зараз цю серйозну проблему на міжнародному рівні, намагаються вирішити багато впливових організацій а також фінансових та правових установ. Ухилення від сплати податків є особливо актуальним, враховуючи розміри тіньового сектору економіки України і проблеми, які викликаються таким явищем. За оцінками дослідників в Україні 40-50% ВВП не оподатковується, тобто входить в тіньовий сектор економіки, що набагато перевищує відповідний показник у європейських державах. Це негативно впливає на темпи економічного зростання. В Україні проблема несплати податків пов’язана з недовірою платників податків до податкових органів і влади загалом [1]. В державі з високим розвитком корупції, де влада не дотримуються демократичних засад, громадяни вбачають в податках примусові стягнення на незрозумілі цілі, оскільки не бачать позитивних результатів від оподаткування. Тому й платники всіма можливими способами ухиляються від сплати податків, ризикуючи своєю репутацією і коштами. Досліджують тему ухилення від оподаткування такі науковці, як Барановський О., Бородюк В., Вишневський В., Воронкова О., Задорожний О., Кірсанова Т., Козак Ю., Попович В., Сидоренко Т. та інші. Однак, питання залишається невирішеним. Ухилення від оподаткування впливає на розвиток проблем економічного та соціального характеру: зростає корупція, збільшується відтік капіталу за кордон, порушуються правила чесної конкуренції, суспільний сектор економіки не має належного фінансування, не отримуються необхідні суми коштів для потреб держави, що в свою чергу викликає збільшення кількості податків та зростання ставок оподаткування. Велике податкове навантаження на підприємства негативно впливає на їх діяльність. Держава повинна мотивувати суб’єктів господарювання до сплати податків. На нашу думку, найвпливовішими факторами, які спонукають платників податків до порушення податкового законодавства є наступні: - кількість та розміри податків; - нестабільність і незрозумілість податкового законодавства та умов оподаткування; - недосконале законодавство і відповідно наявність лазівок у ньому; - суто фіскальна система оподаткування; - неефективна робота податкової служби і недовіра до неї з боку платників; - неусвідомленість громадянином доцільності сплати податків; 104

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

- корумпованість органів влади; - бажання приватних підприємців збільшити свій чистий прибуток. Варто взяти до уваги той факт, що схеми ухилення від оподаткування постійно вдосконалюються. Вони швидко пристосовуються до змін в законодавстві, що потребує постійного контролю та безперервних досліджень цієї проблеми. Найпоширенішими схемами мінімізації податкових зобов’язань в Україні є [2]: - взаємодія із підприємствами, які мають ознаки «фіктивності» або визнані банкрутами; - перенесення бази оподаткування на суб’єктів господарювання, які знаходяться на іншій системі оподаткування; - збільшення витрат за рахунок послуг нематеріального характеру, методика визначення вартості яких відсутня (із маркетингу, просування та реалізації товару, юридичних, інформаційно-консультаційних, експертизи, проведення семінарів), договорів комісії, добровільного страхування; - застосування низької торговельної націнки або реалізація товарів (робіт, послуг) за цінами, нижчими за ціни придбання, як правило, на експорт. Для того щоб суб’єкти господарювання належно сплачували свої податки необхідно[3]: - підвищити рівень довіри до податкових органів; - невідворотність настання відповідальності за порушення; - удосконалити законодавство; - забезпечення простої і швидкої процедури сплати податків; - організовувати процес збору податків так, щоб податкова система не забирала оборотні кошти підприємства і не змушувала їх ухилятися від сплати податків. Отже, якщо платники довіряють податковим органам, тобто впевнені у їх чесності, ефективності їх роботи, коли відсутні податкові зловживання, а кошти бюджету витрачаються доцільно і розподіляються справедливо, громадяни усвідомлюють необхідність сплати податків. Список використаних джерел: 1. 1.Козак Ю.-Г. Міжнародна макроекономіка. Навч. посіб. / за ред. Козака Ю. Г. Видання 3-тє перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 400 с. 2. 2.Щодо схем мінімізації сплати податків очима МФУ, Лист Міністерства фінансів України N 31-20010-3-8/3337, 25.04.2008, [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1023.2460.0 3. 3.Рубан Н. : Усі схеми мінімізації відомі. І ми докладемо максимум зусиль для їх руйнування» / Офіційний портал ДФСУ [Електронний ресурс]:– Режим доступу: http://minrd.gov.ua/media-tsentr/novini/print-55225.html Olha Morozyk Ivan Franko National University of L’viv TAX EVASION IN UKRAINE: PECULIARITIES PROBLEMS AND SOLUTIONS Annotation: Today, as you know, in Ukraine almost half the entity does not pay the taxes and fees on time and in full. Special attention is given to the solving this problem. Looking for ways to improve taxation in Ukraine.

Галина Мулінська Львівський національний університет імені Івана Франка

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ ЗА МІСЦЯМИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ І ЦЕНТРАМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ТОРГІВЛІ НАФТОПРОДУКТАМИ Динаміка розвитку процесів у торгівлі нафтопродуктами (НП) і їх різноманітність зумовлює потребу у постійному удосконаленні організації обліку. Найбільш перспективним напрямом є впровадження обліку за центрами відповідальності (ЦВ) та місцями виникнення витрат (МВВ). Для цього потрібно розробити ключові принципи та з’ясувати особливості побудови структури ЦВ та МВВ, яка б враховувала специфіку діяльності торговельних підприємств на ринку нафтопродуктів та забезпечувала формування деталізованої аналітичної інформації про витрати підприємства. Проблематика виокремлення ЦВ та МВВ у організаційній структурі (ОС) підприємства та впровадження управлінського обліку (УО) за ЦВ та МВВ досліджувалася у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців. Поняття «ЦВ» аналізували такі науковці, як: Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов, К. Друрі, Х. Л. Дюкарєва, Т. П. Карпова, Ю. Д. Маляревський, Л. В. Нападовська, Я. В. Соколов, В. В. Сопко, Дж. Фостер, Ч. Т. Хорнгрен, інші. Питання управління витратами з використанням методики обліку за ЦВ та МВВ досліджували Н. М. Гаркуша, И. В. Мілаш. С. Г. Вербовецька, І. А. Герасимович, Н. А. Морозова-Герасимович вивчали організацію обліку за ЦВ у системі бюджетування підприємства. Мета дослідження - визначення сутності, етапів і особливостей організації обліку витрат по ЦО і МВЗ на підприємствах торгівлі нафтопродуктами (ПТНП), що дозволить виділити переваги і ризики децентралізації системи управління. Ідеї ЦВ виникли ще в «старій італійській бухгалтерії», з розвитком теорії виробничого обліку [1, с. 114]. Засновником концепції ЦВ вважається американський економіст Джон А. Хіггінс, який у 1952 р. сформулював таке правило: «кожну структурну одиницю підприємства обтяжують ті, і лише ті витрати або доходи, за які вона може відповідати і які контролює» [2, с. 406]. На початку 1950-х років ця концепція набула значного поширення в США, а згодом і в інших країнах. У підходах до трактування поняття ЦВ таких науковців, як Ф. Ф. Бутинець, С. Ф. Голов, К. Друрі, Ю. Д. Маляревський, Я. В. Соколов, Дж. Фостер, Ч. Т. Хорнгрен, вказується, що для ЦО характерні дві обов’язкові ознаки: співставність із певним елементом (ланкою) ОС підприємства та відповідальність керівника цієї ланки за її показники діяльності. Х. Л. Дюкарєва уточняє, що для досягнення показників діяльності підрозділу, керівник розпоряджається матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами. Дещо інакше визначають ЦВ В. В. Сопко и Т. П. Карпова. За В. В. Сопко «ЦВ – місце, де виникають правові відносини між учасниками господарських процесів» [3], а за Т. П. Карповою – «таке групування витрат, яке дозволяє поєднати в одному процесі місця виникнення витрат з відповідальністю керуючих ними менеджерів» [4, c. 146]. Таким чином, ЦВ ми визначаємо, як структурну одиницю (ланку) організаційно-управлінської структури (ОУС) підприємства, керівник якої володіє відповідними повноваженнями для управління цією одиницею та відповідальний за показники її фінансово-господарської діяльності. Зауважимо, що Вербовецька С. Г. у фінансовій структурі виділяє такі типи ЦВ [5, с. 47]: 105

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

- центр витрат – структурний підрозділ або група підрозділів підприємства, керівники яких відповідають тільки за витрати; - центр доходів – структурний підрозділ або група підрозділів підприємства, керівники яких відповідають за отримання доходів; - центр прибутку – структурний підрозділ або група підрозділів підприємства, керівники яких відповідають одночасно за витрати і доходи підрозділу; - центр інвестицій – структурний підрозділ або група підрозділів підприємства, керівники яких відповідають не тільки за витрати і доходи, але й за ефективність використання інвестицій. Таку типізацію ЦВ можна зустріти у більшості науковців, які досліджували тематику ЦВ, оскільки вона доступно і вичерпно відображає їх суть та функції ЦВ. Зауважимо, що ЦВ вважається найбільш ефективним при максимальному досягненні цілей, за умови мінімального використання ресурсів. Ми виділяємо такі етапи формування системи організації обліку витрат за ЦВ і МВВ на ПТНП: 1. Визначення типу ОУС підприємства і детальний опис всіх її елементів (ланок). 2. Виділення в ОУС елементів (ланок), які генерують витрати. 3. Разроблення структури ЦВ на основі елементів (ланок), які наділені повноваженнями для управління витратами, а також структури МВВ на основі елементів (ланок), які не наділені такими повноваженнями. 4. Організація первинного обліку за МВЗ і ЦВ з метою формування адекватної інформаційної бази для УО. 5. Затвердження внутрішніх форм і порядку звітності керівників, відповідальних за результати діяльності ЦВ. 6. Разроблення ключових показників для оцінки ефективності діяльності ЦВ. На великих підприємствах, із складною ОС, для спрощення обліку і аналізу виникає потреба в об’єднанні МВВ в центри виникнення витрат (ЦВВ). Структурним підрозділом операційної діяльності ПТНП, як ЦВВ, є автозаправна станція (АЗС). У АЗС здійснюється облік, планування, нормування, бюджетування, контроль витрат операційної діяльності. Для кожного ЦВВ може бути кілька МВЗ. Наприклад, у межах одного автозаправного комплексу виникають витрати операційної діяльності, пов’язані з різними об’єктами, які діють у межах цього комплексу (паливороздавальні колонки (ПРК), магазин, мийка, кафе). У цьому випадку, кожен із об’єктів виступає МВВ операційної діяльності, зокрема витрат на збут. Попри зазначене, за окремим МВВ накопичуються витрати, які неможливо віднести до конкретного об’єкта (наприклад, витрати на електроенергію, охорону, опалення, інші комунальні витрати, тощо). Поряд із МВВ операційної діяльності підприємства ПТНП, доцільно виділити МВВ допоміжної та обслуговуючої діяльності, яка забезпечує здійснення операційної діяльності (управління (менеджери АЗС, територіальні менеджери), відділ обліку і звітності, відділ правового забезпечення, відділ персоналу, відділ розвитку, відділ маркетингу і збуту, відділ транспорту і логістики, відділ забезпечення технічної експлуатації АЗС, лабораторії, нафтобази, тощо). Звернемо увагу на те, що процес децентралізації управління, за умови обліку за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат, має чимало переваг, зокрема: 1. Керівництво ЦВ володіє дієвими важелями впливу на поточну ситуацію, здатне приймати оперативні управлінські рішення та здійснювати контроль за їх виконанням. 2. Зменшення часу та витрат на передачу інформації від нижчих ланок управління до вищих, за допомогою звітів і, як наслідок, підвищення оперативності прийняття рішень. 3. На рівні ЦВ виникають максимально сприятливі умови для формування деталізованої інформаційної бази про показники діяльності конкретного ЦВ, зокрема і про витрати у конкретних МВВ. 4. Вище керівництво звільнюється від прийняття поточних рішень та отримує більше можливостей для реалізації завдань стратегічного управлінського обліку. 5. Можливість оцінки показників функціонування кожного ЦВ, виявлення найменш ефективних ЦВ та дослідження об’єктивних причин такого стану. 6. Фіксування відхилень безпосередньо у місцях їх виникнення, виявлення сутності, причин та джерел їх виникнення, формування програми заходів для їх запобігання. 7. Керівники ЦВ персонально відповідальні за показники діяльності, а отже безпосередньо зацікавлені в прийнятті ефективних управлінських рішень, що зумовлює підвищення мотивації, наполегливості й ініціативності керівників та працівників ЦВ через посилення відчуття відповідальності за виконану роботу. 8. Керівники ЦВ отримують знання та досвід у сфері менеджменту, якісно збільшуючи кадровий потенціал підприємства. 9. Керівники ЦВ мають можливість оперативно виявляти тенденції ринку та потреби споживачів, а також своєчасно реагувати на них. Проте, на нашу думку, децентралізація управління зумовлює і певні ризики, пов’язані з ускладненням координації діяльності усіх структурних підрозділів підприємства внаслідок автономності їх функціонування та виникнення конкуренції між ними. Аналіз наукових подходів до визначення суті ЦВ допоміг виявити, що для ЦВ характерні дві обовязкові ознаки: співставність із певним елементом (ланкою) ОС підприємства та відповідальність керівника цієї ланки за її показники діяльності. Нами представлено етапи, принципи і особливості організації обліку за ЦВ і МВВ в роздрібній торгівлі НП. Перспективами подальших досліджень є встановлення критеріїв доцільності і побудови обліку за ЦВ і МВВ окремо у роздрібній та оптовій торгівлі НП. Актуальним питанням для детальніших розвідок є розроблення переліку типових постійних та змінних елементів витрат для ПТНП, а також для різного типу МВВ, з метою визначення релевантних та нерелевантних витрат. Такий поділ забезпечить справедливі умови для оцінювання ступеня впливу керівника ЦВ на рівень витрат. Список використаних джерел: 1. Мілаш І. В. Управління витратами підприємств роздрібної торгівлі за центрами відпові-дальності / І.В. Мілаш, Н.М. Гаркуша // Проблеми економіки. – 2011. – № 4. – С. 113-117. 2. Голов С. Ф. Управлінський облік [Підручник] / С. Ф. Голов. – [2-ге вид.] – К.: Лібра, 2004. – 704 с. 3. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: навч. посібник / В. В. Сопко — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fingal.com.ua/content/view/794/35/1/2/. 106

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

4. Карпова Т. П. Управленческий учет : учебник для вузов / Т. П. Карпова. – 2-е изд., пе-рераб. и доп. – М. : Юнити-Дана, 2004. – 351 с. 5. Вербовецька С. Г. Формування центрів відповідальності в системі бюджетування підприємства / С. Г. Вербовецька // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 3. – T. 3. – С. 46-49. Halyna Mulinska Ivan Franko National University of L’viv KEY ASPECTS OF COST ACCOUNTING AT THEIR PLACES OF ORIGIN AND CENTERS OF RESPONSIBILITY IN TRADE IN OIL PRODUCTS Analyzed scientific approaches to understanding the essence of responsibility centers. Defined the concept of responsibility center, as a structural unit of the organizational and management structure of the company, which the director manages and is responsible for the performance of its financial and economic activity. Investigated the steps of forming the organization of cost accounting systems in their places of origin, and the rules successful implementation of provided steps. Analyzed the features of the functioning of the organization of accounting responsibility centers, centers and cost centers, associated with a complex organizational structure of retail petroleum business. Disclosed advantages for the implementation of management accounting responsibility centers and cost centers, in terms of enterprise management decentralization.

Олена Мулярчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОЦЕНТНОГО КАНАЛУ МОНЕТАРНОГО ТРАНСМІСІЙНОГО МЕХАНІЗМУ У структурі трансмісійного механізму монетарної політики процентний канал вважається головним каналом передавального механізму, який ілюструє влив центрального банку на фінансовий та реальний сектори економіки через регулювання офіційних процентних ставок за його операціями. Канал процентної ставки базується на змінах у структурі процентної ставки та їх впливі на інвестиції та інші компоненти сукупного попиту [1, С. 72]. Ефект дії каналу відображається на зміні обсягу грошової бази або резервів та на рівні кредитного ринку. З певним часовим лагом відбувається зміна у переміщенні капіталу між сегментами фінансового та товарного ринків, зокрема через прийняття рішень суб’єктів економіки щодо споживання, заощадження та інвестицій [1, C. 88; 6, C. 209; 7, С. 8]. Це в свою чергу також впливає на динаміку обмінного курсу національної валюти та на стан платіжного балансу [6, С. 123]. Ф. Сметс у своїх дослідженнях дійшов висновку, що у більшості макроекономічних моделей центральних банків передавальний механізм монетарної політики зображується як процес трансмісії процентної ставки. Центральний банк встановлює офіційну облікову процентну ставку, яка впливає на коротко- та довгострокові процентні ставки, на рівень інфляції та економічне зростання [1, С. 81]. Є. Алімпієв пояснює дію процентного каналу наступним ланцюжком [2, С. 47]: Â↑ → M↑ → i↓ → I↑→ AD↑ → P↑; B↓ → M↓ → i↑ → I↓ →AD↓ → P↓;

(1) (2)

де Â↑ – купівля (B↓ – продаж) облігацій центральним банком; M↑– збільшення (M↓ – зменшення) грошової маси; i↓ – зниження (i↑ – підвищення) ринкової процентної ставки; I↑ – зростання (I↓ – скорочення) інвестиційного попиту; AD↑ – зростання (AD↓ – скорочення) сукупного попиту; Y↑ – зростання (Y↓ – зменшення) реального ВВП; P ↑ – зростання (P↓ – зменшення) рівня цін. На ринкову процентну ставку має вплив зміна грошової маси внаслідок здійснення центральним банком операцій з купівлі-продажу на ринку цінних паперів. Це в свою чергу має обернений вплив на макроекономічні показники – при зниженні рівня ринкової процентної ставки зростають інвестиції та сукупний попит і, як наслідок, ВВП країни. В умовах кредитної рестрикції знижується грошова маса, а отже зростає ринкова процентна ставка. Це призводить до зниження обсягу інвестицій, сукупного попиту та ВВП. Спрощена схема дії процентного каналу монетарної трансмісії виглядає наступним чином: dr↓ → i↓ → [S↑, C↑, I↑] → [Y↑, 𝑃̂↑]; dr↑ → i↑ → [S↓, C↓, I↓] → [Y↓, 𝑃̂↓];

(3) (4)

де S – заощадження суб’єктів економіки, 𝑃̂ – рівень інфляції [6, C. 207]. Зі зниженням рівня облікової ставки, знижується і ринкова процентна ставка, що стимулює зростання обсягів споживання, заощадження та інвестицій, внаслідок чого відбувається зростання обсягу ВВП та рівня інфляції. Центральний банк з метою ефективного управління грошово-кредитним ринком, обсягами грошової маси в обігу використовує облікову ставку; процентну ставку рефінансування; процентну ставку за міжбанківськими кредитами овернайт; процентну ставку за залученими банками депозитами у національній валюті; процентну ставка за наданими кредитами банками в економіку країни в національній валюті [4, C. 24] Т. Унковська ілюструє описану вище дію монетарної трансмісії процентного каналу наступним чином [7, С. 36]: 𝑘𝐶𝐵 → 𝑘𝜏1 → 𝑘𝜏2 → 𝑘𝜏3 → ⋯ → 𝑘𝜏𝑁 ; де 𝜏𝑗 – строк дії процентної ставки (𝜏𝑗 < 𝜏𝑗+1 ), 𝑘𝐶𝐵 – процентна ставка, що безпосередньо контролюється центральним банком (облікова ставка), 107

(5)

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

𝑘𝜏1 – ставка овернайт на міжбанківському ринку, 𝑘𝜏2 , 𝑘𝜏3 , ⋯ 𝑘𝜏𝑁 – послідовність ринкових процентних ставок за зростанням строків «визрівання» відповідних монетарних інструментів. Схема 5 ілюструє вплив офіційної процентної ставки на інші процентні ставки та дохідність на фінансовому ринку. Насамперед, вплив основної ставки центрального банку позначається на ставках на міжбанківському ринку (за кредитами овернайт, іншими кредитами та депозитами). Зростання вартості ресурсів на міжбанківському ринку зумовлює зростання ринкових ставок за банківськими кредитами в економіку країни та ставок за депозитами, при цьому попит на цінні папери скорочується, їх ринкова вартість знижується, а дохідність на ринку цінних паперів матиме тенденцію до зростання [6, С. 123]. Важливу роль у процентній політиці відіграє облікова ставка центрального банку, яка є основною офіційною ставкою та орієнтиром для суб’єктів економіки офіційної вартості ресурсів. Змінюючи облікову процентну ставку, центральний банк впливає на пропозицію грошей. Підвищення рівня облікової ставки призводить до зменшення обсягів рефінансування банків, зменшення грошової бази і зниження пропозиції грошей. Зниження облікової ставки центрального банку має зворотній ефект: стимулює зростання попиту на дешевші кредити рефінансування, зниження кредитних ставок та зростання на цій основі попиту на кредит банків тим самим веде до зростання пропозиції грошей. На основі розширення/звуження пропозиції грошей стимулюється економічна активність суб’єктів економіки, тому процентна політика є важелем регулювання ділової активності суб’єктів економіки та циклів її розвитку [6, С. 122]. Слід зазначити, що у зростанні облікової ставки є як позитивні (стимулює притік іноземних інвестицій), так i негативні сторони (гальмує економічне зростання, збільшує безробіття) [5, С. 234]. Рівень облікової ставки є базовою основою ставки рефінансування комерційних банків [3, С. 415]. Ставка за кредитами овернайт є процентною ставкою, за якою центральний банк надає комерційним банкам кредити строком на один робочий день з метою згладжування тимчасових коливань ліквідності банків та оперативного регулювання грошово-кредитного ринку. ЇЇ розмір визначається на основі облікової ставки з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку, аналізі процентних ставок на міжбанківському кредитному ринку, попиту і можливої емісії. Розмір процентної ставки за кредитами овернайт може бути диференційованим залежно від забезпечення кредиту. За ставкою за депозитами овернайт центральний банк залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день. Ставка рефінансування є процентною ставкою, за якою центральний банк надає банкам на визначений строк кредити рефінансування. Вона встановлюється під час проведення з банками кількісного тендера, яка визначається на основі облікової ставки та залежно від строку та виду рефінансування і не може бути меншою, ніж облікова ставка [6, С. 125–126]. Центральний банк здійснює вплив на споживання, заощадження, інвестиції, сукупний попит та економічне зростання через застосування непрямих інструментів монетарної політики. Рівні облікової та інших ставок встановлюються відповідно до цілей монетарної політики та в залежності від економічної ситуації в країні. Список використаних джерел: 1. Bofinger P. Monetary Policy: Goals, Institutions, Strategies, and Instruments /Peter Bofinger, Julian Reischle, Andrea Schächter/ Oxford University Press, 2001. – 454p. 2. Алімпієв Є.В. Синхронізація каналів фінансово-монетарної трансмісії в Україні / Є.В. Алімпієв // Економічний часопис – ХХІ. – К., 2010. – № 6. – С. 46–50. 3. Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. Макроекономіка : Навч. Посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 672 с. 4. Монетарний трансмісійний механізм в Україні : Науково-аналітичні матеріали. Вип. 9 / В.І. Міщенко, О.І. Петрик, А.В. Сомик, Р.С. Лисенко та ін. – К. ; Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2008. – 144 с. 5. Сороківська З.К. Особливості грошово-кредитної політики Національного банку України в контексті досягнення макроекономічної стабільності / З.К. Сороківська // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – №8.– 2012 – С. 231-237. 6. Стельмах В.С. Грошово-кредитна політика в Україні / В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребеник, В.І. Міщенко / за ред. В.І. Міщенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, КОО, 2003. – 421 с. 7. Стельмах В.С. Грошово-кредитна політика в Україні / В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребеник, В.І. Міщенко / за ред. В.І. Міщенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, КОО, 2003. – 421 с. 8. Унковська Т. Взаємозв'язок процентних ставок у контексті монетарної трансмісії та оптимізації політики рефінансування [Текст] / Т. Унковська // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 4. – С. 35–38. Olena Mulyarchuk Ivan Franko National University of L’viv OPERATING INTEREST CHANNEL OF MONETARY TRANSMISSION In theses summarizes and analyzes the main approaches to the study of the action mechanism of interest rate channel of monetary policy transmission. It researches structure of the channel of interest and connections between the links. The effects of indirect monetary policy instruments on the financial and real sectors of the economy were defined.

Юлія Муц Львівський національний університет імені Івана Франка

КОМПЛЕКСНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВА Аналіз фінансових результатів займає провідне місце в системі комплексного економічного аналізу. Економічний аналіз, в першу чергу, розуміється як факторний, оскільки забезпечує системне вивчення поведінки факторів, які утворюють результативний показник. Тому однією із необхідностей є виявлення наявних взаємозв’язків між факторами та їх вплив на зміну результативного показника. Під економічними факторами розуміють “рушійні сили, умови, необхідні для здійснення господарських процесів, а також причини, що впливають на результати цих процесів [1, с. 34]”, або “поступовий перехід від вихідної факторної системи (результативний показник) до кінцевої факторної системи (або навпаки), розкриття повного набору прямих, кількісно вимірюваних факторів, які мають вплив на зміну результативного показника [2, с.214]”. Фінансові результати розуміють як величину прибутку або збитку [3, с.91], або “рівень ефективності господарської діяльності підприємства та отримані в результаті цієї діяльності як прибутки, так і збитки [4, с.354]”. 108

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Мета аналізу фінансових результатів – визначити повноту та якість їх отримання, оцінку динаміки абсолютних і відносних показників, з'ясувати спрямованість, ступінь і частку впливу окремих факторів на зміну прибутку і рентабельності, виявити та оцінити можливі резерви їх зростання [5, с.219], [4, с.354]. Комплексність аналізу фінансових результатів підприємства передбачає наявність таких основних завдань: - аналіз обґрунтованості плану (прогнозу) досягнення фінансових результатів; - аналіз, оцінка динаміки показників прибутку і рентабельності; - аналіз виконання планових показників з прибутку і рентабельності; - визначення та вимірювання впливу факторів на відхилення з прибутку і рентабельності; - виявлення резервів підвищення фінансових результатів діяльності підприємств та обґрунтування заходів щодо їх мобілізації; - аналіз розподілу і використання прибутку [5, с.219], [3, с.93]; - оцінка виконання плану з прибутку, в цілому та в розрізі його складових, динаміки абсолютних показників фінансових результатів; - визначення спрямованості і величини впливу факторів на суму прибутку та рівень рентабельності; - виявлення причин збитків у діяльності підприємства [4, с.355]. Інформаційна база для аналізу фінансових результатів є комплексною, оскільки складається із таких трьох видів джерел інформації (рис.1). Джерела інформації Планові

Обліково-звітні

Для аналізу забезпечення ефективної діяльності підприємства використовують стратегічний план, оперативний план, бізнес-план, фінансовий план

Для проведення аналізу використовують первинні дані обліку і звітні документи

Позаоблікові

Дані, які не передбачені встановленими формами обліку і звітності: П(С)БО 15 “Дохід”, П(С)БО 16 “Витрати”, П(С)БО 17 “Податок на прибуток”, Податковий кодекс України, акти податкових перевірок, аудиторські висновки

Рис.1. Джерела інформації для аналізу фінансових результатів підприємства Джерело: [4, с.356]. Комплексність джерел інформації полягає у всебічному відображенні вхідних матеріалів та документів для здійснення ефективної фінансово-господарської діяльності підприємства. Ведучи мову про обліково-звітні дані для комплексного аналізу фінансових результатів підприємства, варто зауважити їхній поділ на такі категоріальні групи: - дані синтетичного обліку за рахунками класу 7 “Доходи і результати діяльності”, 8 “Витрати за елементами”, 9 “Витрати діяльності”, рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”, довідки бухгалтерії, головна книга, оборотно-сальдова відомість, журнали 5 (5А), 7 та аналітичні відомості до них (первинні документи); - форма №1 “Баланс”, форма № 1-М “Баланс”; форма № 2 (2-М) “Звіт про фінансові результати”; форма №3 “Звіт про рух грошових коштів”; форма №4 “Звіт про власний капітал”; форма №5 “Примітки до річної фінансової звітності”; форма №6 Додаток до приміток до річної фінансової звітності “Інформація за сегментами” (фінансова звітність); - форма №1-підприємство “Звіт про основні показники діяльності підприємства” (річна), (статистична звітність); - декларація з податку на прибуток підприємства; - декларація з податку на додану вартість; - розрахунок акцизного податку (податкова звітність) [4, с.356], [3, с.93], [5, с.329]. Щодо методів і прийомів економічного аналізу фінансових результатів у торговельній діяльності доцільно зауважити про їх широкий спектр, зокрема традиційні (методи порівняння, середніх і відносних величин, балансовий метод, елімінування, групування, графічні методи та інші), економіко-математичні (лінійне програмування, теорія масового обслуговування, сітьові графіки) [1, с.42]. Комплексний аспект аналізу фінансових результатів дозволяє підприємствам розглядати їхню основну мету діяльності як отримання прибутку, що необхідний для подальшого розвитку (за умови самофінансування). Тому прибуток або збиток стає якісним показником роботи цього суб’єкта господарювання, в якому концентруються ефективність видів діяльності підприємства. Звідси випливає, що прибутковість є головною умовної ділової активності, результат ефективного здійснення підприємством своїх функцій. Досвід діяльності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою свідчить, що стійкого зростання прибутковості суб`єкти господарювання досягають тільки тоді, коли реалізують стратегію свого розвитку, враховуючи не тільки свої інтереси, але також й інтереси суспільства. Такі підприємства повинні здійснювати цінову політику, спрямовану не на короткочасне отримання вигод від максимізації цін, а на стабільний розвиток. У конкурентних умовах поряд з підприємствами, які успішно працюють, є і збиткові. Збиток виникає в разі перевищення суми витрат, здійснених для отримання доходів, над сумою цих доходів. Наявність збитку свідчить про неефективну роботу підприємства. Хоча можуть бути й інші причини, пов'язані із порушенням прав суб'єкта господарювання чи виникненням якихось надзвичайних обставин. У будь-якому випадку збитковість негативно впливає на фінансовий стан підприємства, а довготривала збитковість може призвести навіть до банкрутства. Тому аналітичне забезпечення менеджменту на підприємстві повинне бути таким, щоб можна було вчасно спрогнозувати можливість виникнення збитковості і вжити заходів для її 109

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

недопущення. А якщо уникнути збитковості неможливо, то хоч би звести її до мінімуму. Це є одним із завдань комплексного економічного аналізу, зокрема і аналізу фінансових результатів. Отже, комплексний аспект аналізу фінансових результатів діяльності підприємства полягає у всесторонньому відображенні облікових даних та повноцінному аналітичному забезпеченні, що забезпечує раціональну реалізацію завдань господарської діяльності підприємства, зокрема ефективну аналітичну складову. Список використаних джерел: 1. Марченко О.І. Економічний аналіз. Навч.посібник. – Вид. 2-ге, без змін / О.І.Марченко. – Тернопіль: Крок, 2010. – 495 с. 2. Ковальчук Т.М. Теорія економічного аналізу: Рек. М-вом освіти і науки України як навч. посібник для студ. вищ.навч.закладів / Т.М.Ковальчук. – Чернівці: Чернівецький нац.. ун-т, 2011. – 544 с. 3. Спільник І.В., Загородна О.М. Економічний аналіз: навч.-метод.комплекс дисципліни (для студентів економічних спеціальностей). – Тернопіль:ТНЕУ, 2012. – 432 с. 4. Тринька Л.Я., Липчанська О.В. Економічний аналіз: навч.-метод. посібник. – К.: Алерта, 2013. – 568 с. 5. Мних Є.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Підручник – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 514 с. Yuliia Muts Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS COMPLEX ASPECT OF ENTERPRISE FINANCIAL RESULTS Thesis concerned with the notions of financial results analysis and its components. Underlines, that analysis of financial results take a leading place in the complex economic analysis. Financial results understand as the amount of profit or loss obtained as a result from the activities of the company. The purpose of the financial results analysis is to determine their completeness and quality, assessment of the dynamics of absolute and relative performance, find direction extent and share the impact of individual factors on the change in revenue and profitability, to identify and evaluate possible reserves of growth.

Ірина Навроцька Львівський національний університет імені Івана Франка

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ: ЗНАРЯДДЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ Необхідність регулювання зайнятості набуває все більшої актуальності як у розвинутих країнах, так і у країнах, що перебувають на етапі формування ринкової системи. В умовах глобалізації усім економічним системам притаманні диспропорції у галузевій структурі зайнятості, зростання рівня безробіття, масштабів легальної та нелегальної трудової міграції тощо. Усі ці проблеми неможливо подолати без присутності держави на ринку праці. Кожній із цілей державної політики зайнятості відповідають певні знаряддя. З метою зниження рівня безробіття та скорочення його тривалості уряд зрівноважує попит і пропозицію на ринку праці, забезпечує соціальний захист безробітних. Задля недопущення стагфляції, використовують інструментарій активної політики зайнятості, який націлено на вдосконалення руху інформації про наявність вакантних робочих місць на ринку праці, підвищення ефективності функціонування бірж праці, підвищення конкурентоспроможності та гнучкості робочої сили. Застосування активної політики зайнятості залежить від особливостей економіки країни. У країнах з розвинутою ринковою економікою ринок праці характеризується високою гнучкістю та мобільністю. Тому інструментарій активного регулювання переважно орієнтований на зростання зайнятості саме економічно активного населення. Ринки праці у країнах із перехідними економіками характеризуються глибшими структурними дисбалансами і потребують значних структурних змін. Тому активна політика зайнятості повинна забезпечувати не лише боротьбу з високим рівнем безробіття, але і покращення якісних характеристик безробітних задля їх швидкого повернення до складу робочої сили. Активна політика безпосередньо впливає на структуру, обсяг зайнятості та співвідношення попиту і пропозиції праці. Одні інструменти націлені на підвищення конкурентоздатності працівників, що шукають роботу, інші сприяють збільшенню кількості вакантних місць, треті інструменти націлені на максимальне поширення інформації про вакантні робочі місця (організація ярмарків праці, дослідження кон’юнктури ринку праці тощо). Реалізація державної політики зайнятості повинна узгоджуватись з соціальною політикою. Соціальна спрямованість державної політики зайнятості реалізується, по-перше, через сприяння повній та продуктивній зайнятості, по-друге, через реформування оплати праці та узгодження ринкового і державного механізмів регулювання заробітної плати, по-третє, через встановлення мінімальної заробітної плати, надання тимчасової фінансової підтримки особам, що втратили роботу. Пасивна політика зайнятості є важливою передумовою зниження соціальної напруженості у суспільстві та гарантування соціальної безпеки. Водночас слід наголосити на негативних наслідках застосування знарядь пасивної політики зайнятості. Гарантування відчуття захищеності не мотивує безробітних до пошуку роботи, підвищення продуктивності та більш ефективного застосування праці. Пасивні інструменти політики зайнятості не впливають на співвідношення попиту і пропозиції праці, а в умовах сучасного ринку праці націлені лише на пом'якшення наслідків безробіття. Серед видатків на пасивну політику зайнятості, близько 85% припадає на допомогу безробітним. Хоча реалізація пасивної політики є менш затратною, віддача від неї і стимули до праці є значно нижчими. Щодо активної політики зайнятості, то приблизно половини загальних витрат націлена на допомогу із пошуку роботи державними службами зайнятості та на професійну підготовку і перепідготовку [1, С.10].

110

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

2013 2012 2011 2010 2009 2008 2007 2006 2005 2004 2003 2002 2001 2000

Норвегія Швейцарія Швеція Люксемб… Японія США Велика… Польща Угорщина Данія Німеччина Нідерлан… Бельгія Австрія

0,0

0,3

0,6

0,9

1,2

1,5

2013 2012 2011 2010 2009 2008 2007 2006 2005 2004 2003 2002 2001 2000

Норвегія Швейцарія Швеція Люксембу… Японія США Велика… Польща Угорщина Данія Німеччина Нідерланди Бельгія Австрія

0,0 0,3 0,6 0,9 1,2 1,5 1,8 2,1 2,4 2,7

1,8

б)

а)

Рис. 1. Частка видатків на активну політику зайнятості у ВВП (а) та частка видатків на пасивну політику у ВВП (б) у деяких країнах ОЕСР. Джерело: складено автором за даними Eurostat.

Пасивна політика

Активна політика зайнятості

Як свідчать дані рис. 1, з 2005 р. у країнах ОЕСР спостерігається тенденція до зниження видатків на пасивну політику зайнятості (за винятком Люксембургу та Нідерландів). Щодо активної політики зайнятості, у порівнянні з 2005 р. помітно зріс відсоток видатків на цей вид політики до ВВП у Данії та Швеції (на 42 % та 59 % відповідно), що відповідає традиціям і принципам функціонування скандинавської моделі зайнятості. Таблиця 1 Число осіб, залучених Державною службою зайнятості України до різних програму 1991-2012 рр., тис. осіб Вид програм 1991 1994 1997 2000 2003 2006 2009 2012 Кількість осіб, які проходили професійне навчання Кількість осіб, які брали участь в оплачуваних громадських роботах

1,9

52,3

53,4

137,0

175,5

203,4

157,1

221,1

0,1

15,8

52,1

251,0

378,6

437,4

240,9

369,0

Кількість охоплених профорієнтацією

осіб,

–

440,0

851,0

2118,0

2639,0

3280,1

3462,0

4086,0

Кількість осіб, які отримали допомогу по безробіттю

–

855,5

1621,4

1793,6

1659,0

1448,9

1138,5

Джерело [2] Реалізація активної політики зайнятості в Україні відбувалася із початком трансформаційних процесів. Щорічно активна політика охоплює все більшу частину робочої сили (табл. 1). Така тенденція зумовлена необхідністю зміни структури робочої сили та підвищення рівня її конкурентоспроможності. Помітною є тенденція до зростання кількості безробітних, залучених до активних програм зайнятості. Якщо у 1994 році їх кількість становила лише 508,1 тис. осіб, у 2000 році – 2,51 млн. осіб, у 2012 році – 4,68 млн. осіб. Відсоток працевлаштованих осіб, які були залучені до програм зайнятості змінюється з року у рік. Так, у 1991 році завдяки активній політиці зайнятості було працевлаштовано 55 % незайнятих громадян України, у 1997 році – 21 %, у 2006 році – 40 %, у 2012 році – 42 %. Найбільшу частку серед осіб, які залучені до активних програм зайнятості становлять безробітні, охоплені профорієнтацію (більше 87% у 2012 році) (табл. 1). З 2005 року в Україні зменшується кількість осіб, що отримують допомогу з безробіття. У порівнянні з піком виплат у 2004 році (1832 тис. осіб), станом на 2012 рік кількість таких осіб скоротилася на 38 %. Висновки. У країнах з розвинутою ринковою економікою інструментарій регулювання ринку праці орієнтований на подолання негативних наслідків циклічного безробіття та зростання рівня зайнятості. На ринках праці перехідного типу політика зайнятості повинна забезпечувати не лише боротьбу з високим рівнем безробіття, але і зміну структури робочої сили. В умовах сучасної економіки у більшості країн перевага надається інструментам активної політики зайнятості. Їх реалізація зумовлена потребою у врівноваженні пропозиції праці з попитом на неї. Зокрема потреба у перекваліфікації характерна для вітчизняного ринку праці. Щорічно в Україні зростає кількість осіб, залучених до програм активної політики зайнятості. Це сприяє зміні структури робочої сили та підвищує рівень її конкурентоспроможності.

111

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Список використаних джерел: 1. OECD Employment Outlook 2009 // [Електрoнний ресурс] // Режим дoступу: http://www.oecd.org/employment/ministerial/43765276.pdf 2. Державна служба зайнятості України Динаміка основних показників 1991-2012 рр. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.dcz.gov.ua/statdatacatalog/document?id=350880 Iryna Navrotska Ivan Franko National University of L’viv STATE EMPLOYMENT POLICY: INSTRUMENTS AND ASPECTS OF USAGE IN TRANSITION ECONOMIES The research focuses on defining instruments that belong both to active and passive employment policy. The content of active instruments and their effect on labor are analyzed. The tendency to declining share of passive employment policy in general expenditures on employment policy is described. The research analyzes number of unemployed being engaged in employment policy on the Ukrainian labor market.

Ольга Нестор Львівський національний університет імені Івана Франка

ІСТОРИЧНА РЕТРОСПЕКТИВА ТА СУТНІСТЬ СТРАТЕГІЧНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ Середовище існування суб’єкта господарювання у глобальному контексті та в Україні зокрема сьогодні зазнає кардинальних та динамічних змін, що відбуваються значно швидше, ніж у минулому. Це пов’язано із ускладненням системи взаємозв’язків усіх сторін суспільного життя, кількісним та якісним розвитком науково-технічного прогресу, загостренням конкурентної боротьби. Саме ці фактори призвели до того, що фінансовий стан суб’єкта господарювання в майбутньому визначається тими рішеннями, що приймаються сьогодні. За цих умов застосування стратегічного фінансового планування набуває особливої ваги. Однак неможливо застосовувати щось, не знаючи його призначення. Тому необхідно дослідити сутність стратегічного фінансового планування, його історичної ретроспективи та його значення для ефективного функціонування суб’єкта господарювання. Дослідженням різних аспектів стратегічного фінансового планування займалося багато науковців, зокрема Акофф Р., Брігхем Ю., Білик М., Біла О., Блакита Г., Вахович І, Герасимчук З., Гончаров В., Марцин В., Ситник Г., Терещенко А., Тищенко О., Хорн Дж.,та інші. Однак, незважаючи на значне висвітлення цього питання у наукових працях, окремі аспекти стратегічного фінансового планування досі залишаються нез’ясованими. Зокрема, подальших досліджень потребує питання визначення сутності стратегічного фінансового планування, а також дослідження його впливу на ефективність функціонування суб’єктів господарювання. В країнах з ринковою економікою вихідним пунктом розвитку теорії і практики планування було підприємство як суб’єкт господарювання. Саме підприємства першими усвідомили роль фінансового планування у забезпеченні ефективної господарської діяльності та почали застосовувати його у своїй практиці в умовах ринкової економіки. Планування на макрорівні виникає вже пізніше, в 30-ті рр.. XX ст.. і зазнає розвитку в післявоєнні роки. Від початку виникнення планування на підприємствах країн з ринковою економікою базувалося на генетичній концепції. Її особливістю є те, що плани складаються на основі вивчення ринкових процесів, закономірностей їх розвитку, врахуванні кон’юнктури ринку тощо. Таке планування мало короткотерміновий характер і проводилось у формі бюджетування і контролю. У цей період відбувався розвиток методичних прийомів розроблення короткострокових фінансових планів. Потреба в довгостроковому плануванні з’явилась під впливом розвитку науково-технічного прогресу та ускладнення організаційних форм підприємництва. Теоретичні основи та практичний інструментарій планування на довгостроковий період з’явилися та отримали подальший розвиток у 50-ті рр.. XX ст.. Це планування також базувалося на генетичному підході до розроблення планів та здійснювалося шляхом перенесення тенденцій розвитку підприємства на майбутнє. На етапі економічного зростання такий підхід виявився дуже ефективним. З початком 60-х рр. економічне середовище почало стрімко змінюватися. Причинами цих змін була недостатня стабільність зовнішнього оточення та зростання конкуренції. За такої ситуації необхідно було переглянути концептуальні основи планування. За цих умов теорія і практика планування були спрямовані на органічне поєднання генетичного і телеологічного (цільового) підходів. Планування мало цільовий характер, тобто ресурси розглядалися як засоби досягнення цілей, а план - як набір можливих альтернатив згідно з прогнозованими змінами зовнішнього середовища. Цей підхід отримав назву “стратегічного планування”. Воно активно розвивалося на початку 60-х – на по початку 70-х рр. XX століття. Основним принципом стратегічного планування був такий: “від майбутнього до теперішнього”. Він докорінно відрізнявся від основного принципу довгострокового планування – “від теперішнього до майбутнього”. Важлива роль у стратегічному плануванні належала аналізу перспектив розвитку підприємства, тенденцій, загроз і можливостей, котрі могли змінити усталені тенденції. Домінувало положення, що майбутнє не обов’язково має бути кращим за теперішнє. Такий підхід повною мірою відповідав особливостям розвитку економіки того періоду. У середині 70-х рр. XX ст.. нестабільність економічного середовища посилилась, що спричинило пошук нових підходів до управління підприємством. На основі концепції стратегічного планування виникає “стратегічне управління”, теоретичні положення і практичний інструментарій якого залишається актуальним і сьогодні. Планування є невід’ємною складовою стратегічного управління. Доказом цього є значна увага фахівців зі стратегічного управління до планування. Огляд історичної ретроспективи стратегічного фінансового планування показує, що розвиток стратегічного фінансового планування базувався на вивченні ринкових процесів, закономірностей їх розвитку та врахуванні кон’юнктури ринку. Це дозволило враховувати динамізм ринкової економіки для ефективного планування діяльності суб’єкта господарювання. З розвитком теорії стратегічного планування змінилась його концепція – визначалися майбутні цілі та очікуваний фінансовий стан і здійснювалося планування досягнення визначених орієнтирів. Ця концепція відрізнялася від концепції довгострокового планування, котра домінувала раніше. Це дозволило змінити погляд на планування та його можливості як інструмента управління суб’єктом господарювання в умовах ринку. Потрібно з’ясувати сутність поняття “стратегічне фінансове планування”. У науковій літературі часто зустрічаються його наступні синоніми: “довгострокове фінансове планування” та “перспективне фінансове планування”, однак немає чіткого розмежування цих понять. Зазначимо, що серед авторів досі відсутній єдиний підхід до визначення сутності стратегічного фінансового планування. Так, більшість американських та європейських вчених ототожнюють поняття “довгострокове фінансове планування” та “стратегічне фінансове планування”. Зокрема, Росс С. А. [2] висвітлює саме довгострокове 112

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

фінансове планування. Вважаємо, що таке ототожнення не є коректним, оскільки відбулася зміна концепції планування – із довгострокового на стратегічне. Відмінністю між цими концепціями є наявність у стратегічному плануванні чіткої стратегії та постановка завдань, що допомагають цієї цілі досягти. Довгострокове ж планування – допомагає досягнути цілі та вирішити певні завдання, що виникають під час цього процесу. Однак розробкою та реалізацією стратегії воно не займається. Стратегічне фінансове планування є важливою складовою процесу стратегічного планування розвитку суб’єкта господарювання. У процесі його здійснення визначаються головні фінансові цілі існуючого бізнесу або окреслюються чіткі орієнтири для новоствореного. Ці цілі обов’язково повинні бути узгодженими між собою за часом та ресурсами. Стратегічне фінансове планування конкретизує фінансову стратегію суб’єкта господарювання та сприяє досягненню її цілей. Крім того, стратегічне фінансове планування має найдовший серед усіх рівнів системи часовий горизонт – від 5 років. Хоча транснаціональні корпорації можуть встановлювати часовий горизонт на десятиліття і навіть на декілька десятків років. Довгострокове фінансове планування відрізняється від вищезазначеного своїм часовим горизонтом 2-5 років. Однак головна його відмінність, на нашу думку, полягає у його призначенні – розв’язання окремих самостійних проблем фінансової стратегії суб’єкта господарювання. Перспективним фінансове планування називають, вочевидь, через значення слова “перспективний”, тобто такий, “який передбачає наступний розвиток чогось; розрахований на багато років, на майбутнє”. Виходячи з цього, бачимо, що стратегічне фінансове планування можна назвати довгостроковим чи перспективним, але не кожен довгостроковий чи перспективний фінансовий план можна назвати стратегічним. Отже, можемо зробити висновок, що стратегічне фінансове планування – це процес визначення головних фінансових цілей суб’єкта господарювання та розробка плану їх досягнення у рамках фінансової стратегії. Тому вважаємо, що ототожнення понять “стратегічне фінансове планування”, “довгострокове фінансове планування” та “перспективне фінансове планування” є некоректним. Ці поняття відрізняються між собою і їх потрібно розмежовувати. Однак існує ще інша точка зору. Наприклад, На думку Брігхем Ю. Ф. [1] вважає, що більшість компаній мають стратегічні плани, оперативні плани та фінансові плани. Тобто стратегічне і фінансове планування – це різні речі і не виокремлюється стратегічне фінансового планування як складова системи фінансового планування. Ми не погоджуємося з цим твердженням. Вважаємо, що фінансове планування , в свою чергу, є складовою стратегічного планування. а отже, обов’язково повинно бути пов’язане з загальною стратегією суб’єкта господарювання та сприяє її реалізації шляхом розробки та втілення фінансової стратегії. Тому доцільно виокремити стратегічне фінансове планування в системі фінансового планування суб’єкта господарювання. Стратегічне фінансове планування, як і кожен інструмент управління суб’єктом господарювання, має свої переваги і недоліки. До переваг стратегічного фінансового планування можна віднести: - сприяє зниженню ризиків під час прийняття рішень; - забезпечує інтеграцію цілей, мети і завдань всіх структурних підрозділів і виконавців суб’єктів господарювання.; - стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень у подальшій діяльності; - сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві. - забезпечує координацію дій управлінського персоналу [4, с. 30]. Недоліки стратегічного фінансового планування наступні: - немає чіткого алгоритму реалізації і розробки; - конкретний інструментарій стратегічного фінансового планування залежить від особистих здібностей спеціаліста, його професійно досвіду та інтуїції [5]; - вимагає значних затрат ресурсів і часу. - негативні наслідки помилок досить серйозні. - саме по собі стратегічне планування результату принести не може Однак потрібно усвідомлювати, що процес стратегічного фінансове планування дуже залежить від дій менеджерів. Це означає, що велику роль відіграє ефективна організація цього процесу та професійність дій управлінського персоналу. Тому що переваги дуже легко знівелювати, якщо некоректно і легковажно проводити цей процес, і стратегічне фінансове планування може втратити своє значення як ефективного інструмента управління. Отже, можемо зробити наступні висновки з проведеного дослідження: стратегічне фінансове планування є важливою складовою концепції стратегічного управління суб’єктом господарювання. Воно дозволяє визначити головні фінансові цілі суб’єкта господарювання та розробити плану їх досягнення у рамках фінансової стратегії. Проте, незважаючи на це, серед вчених досі немає єдиного підходу до визначення сутності цього поняття. Список використаних джерел: 1. Brigham E.F., Ehrhardt M.C. (2011), Financial Management: Theory and Practice, Thirteen Edition, South-Western Cengage Learning. 2. Ross S.A., Westerfield R.W., Jordan B.D. (2010), Fundamentals of corporate finance – 9th ed., Alternate ed., The McGrawHill/Irwin. 3. Давиденко Н. М., Фінансовий менеджмент: Підручник. / Н. М. Давиденко - К.: ТОВ «Задруга», 2012.-516 с. 4. Марцин В. С. Планування як основна складова процесу фінансової діяль-ності / В. С. Марцин // Фінанси України. – 2008. - № 4 (149). – с. 23-31. 5. Швайка Л. А. Планування діяльності підприємств: Навчальний посіб-ник. / Швайка Л. А. – Львів: “Новий світ - 2000”, 2003. - 268 с. Olha Nestor Ivan Franko National University of L’viv A HISTORICAL RETROSPECTIVE AND THE ESSENCE OF STRATEGIC FINANCIAL PLANNING] The environment of enterprises is currently undergoing radical and dynamic changes which are occurring much faster than in the past. This is due to the complexity of the system of relationships between all aspects of social life, quantitative and qualitative development of scientific and technological progress, and increased competition. These factors mean that the financial position of an enterprise in the future is determined by today’s decisions. Strategic financial planning is especially important under these conditions. However, it is impossible to use something without knowing about its purpose. The goal of this theses is to study the essence of strategic financial planning, its historical retrospective and its importance for an enterprise’s effective functioning. 113

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Яніна Нікітіна Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ДЛЯ ВІДОБРАЖЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВИМ ДЕРЖАВНИМ СОЦІАЛЬНИМ СТРАХУВАННЯМ Система загальнообов’язкового соціального страхування в Україні зазнає постійних змін, що впливає на процедуру ведення бухгалтерського обліку за розрахунками по соціальному страхуванню. Метою даного наукового дослідження є порівняння використовуваних субрахунків при фіксуванні облікових процесів, пов’язаних із соціальним страхуванням, для більш точного відображення фактів господарської діяльності. Система загальнообов’язкового соціального страхування в Україні передбачає насамперед сплату роботодавцем нарахування (а до 01 січня 2016 року також утримання) єдиного соціального внеску. Для відображення такої бухгалтерської операції використовують рахунок 651 «За розрахунками із загальнообов’язкового державного соціального страхування», рахунок 311 «Поточні рахунки в національний валюті», а також відповідні рахунки витрат: 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності». Система соціального страхування здійснює застрахованим особам, тобто найманим працівникам підприємств (організацій, установ), відшкодування втраченого заробітку, коли йдеться про настання випадку тимчасової непрацездатності, пов’язаної з хворобою, травмою невиробничого чи виробничого характеру, з вагітністю та пологами, а також доглядом за хворою дитиною або хворим членом сім’ї. Після відновлення працездатності найманий працівник подає до бухгалтерії листок непрацездатності, який підлягає опрацюванню, та згідно з яким здійснюють нарахування допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Матеріальне забезпечення за перших п’ять календарних днів виплачується за рахунок коштів роботодавця. Решта днів непрацездатності відшкодовуються за рахунок Фонду соціального страхування за поданням заповненої заяви-розрахунку до робочого органу Фонду. Замовлені кошти Фонд соціального страхування перераховує протягом 10 робочих днів на спеціальний рахунок підприємства (організації, установи), відкритий для виплат по соціальному страхуванню. Відповідно до Листа Національного банку України «Щодо відкриття страхувальниками-роботодавцями окремих поточних рахунків» № 25-111 від 14 грудня 2010 року, страхувальник-роботодавець відкриває у банку окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у порядку, встановленому Національним банком України [1]. Банківський рахунок, відкритий спеціально для відшкодування матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності повинен розпочинатись кодуванням «2604». В плані рахунків бухгалтерського обліку банків, на цьому рахунку обліковують цільові кошти на вимогу суб'єктів господарювання, тоді як на рахунку 2600 – кошти на вимогу суб’єктів господарювання. Тобто рахунок, який підприємство відкриває спеціально для отримання коштів фонду є цільовим спеціальним рахунком. Таким чином, нарахування суми втраченого заробітку по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування буде здійснюватися з використанням рахунків: 378 «Розрахунки з державними цільовими фондами», 663 «Розрахунки за іншими виплатами» та рахунком 31 «Рахунки в банках». Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» № 573 від 18 червня 2015 року передбачено введення у використання нових субрахунків першого порядку для рахунка 31 «Рахунки в банках», а саме: - 315 «Спеціальні рахунки в національній валюті»; - 316 «Спеціальні рахунки в іноземній валюті». Субрахунок 315 «Спеціальні рахунки в національній валюті» призначений для обліку коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритому платнику податку в Казначействі, а також на інших спеціальних рахунках, відкритих у банку та/або органі Казначейства відповідно до законодавства, тощо [2]. Ці рахунки були введені спеціально для обліку розрахунків за податком на додану вартість, а отже використовувати рахунок 315 для обліку надходжень по соціальному страхуванню не потрібно. Застосування субрахунків рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті» також не є до кінця коректним, адже рахунок для отримання замовленого матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування не є звичайним поточним рахунком і характеризується строгою цільовістю. Розглянемо можливість застосування рахунку 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті». Доцільно також виокремити спеціальний субрахунок 313.1 для обліку коштів, отриманих від Фонду соціального страхування. В таблиці 1 «Кореспонденція рахунків щодо нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності» відобразимо основні бухгалтерські проведення для відображення нарахування та виплати матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності. Таблиця 1 Кореспонденція рахунків щодо нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності № Зміст операції Дт Кт 1 Нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів 378 663 Фонду соціального страхування 2 Нараховано ЄСВ (22 %) 23, 91, 92, 93,94 651 3

Надійшла допомога від Фонду на спеціальний рахунок

313.1

378

Утримано ПДФО та військовий збір

663

641

663

313.1

Допомогу по тимчасовій непрацездатності після компенсації Фондом перераховано на зарплатну картку працівнику Джерело: Складено автором.

Таким чином було розглянуто особливості використання рахунків та субрахунків бухгалтерського обліку за розрахунками по соціальному страхуванню, а також запропоновано модель відображення отримання допомоги по тимчасовій 114

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

непрацездатності від Фонду соціального страхування на рахунок фірми-роботодавця з використанням субрахунку 313.1 для цільового використання. Список використаних джерел: 1. Лист Національного банку України «Щодо відкриття страхувальниками-роботодавцями окремих поточних рахунків» № 25-111 від 14 грудня 2010 року; ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon.rada.gov.ua 2. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» № 573 від 18 червня 2015 року; ; [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.zakon.rada.gov.ua Yanina Nikitina Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF USE OF ACCOUNTS TO REFLECT PAYMENTS FOR OBLIGATORY STATE SOCIAL INSURANCE Features of the use of accounts at the reflection of social insurance payments were considered. Scores of accounting was described. The questions are submitted using tables. Improving of process of the payments for social insurance was suggested. Accounting entries to reflect the costs for social insurance are described.

Тетяна Оліярник Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ГОТЕЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ М. ЛЬВОВА Львів це культурна столиця України, яку з кожним роком відвідує велика кількість туристів. Міжнародний ресурс trivago склав рейтинг найпривабливіших для мандрівників міст світу за співвідношенням ціни та якості послуг. До уваги були прийняті місцеві пам’ятки, а також якість обслуговування в готелях, де ніч на двох коштує не більше 100 євро. Єдиним українським містом, що потрапило до рейтингу trivago Best Value Index-2014, виявився Львів, набравши 95,86% у співвідношенні ціна-якість, він посів 39 місце. За підрахунками trivago, ніч в готелі для двох у Львові в середньому обходиться в 73 євро станом на 2014 рік [1]. На нашу думку, необхідно відобразити ціни номера певної категорії та набір послуг, що в нього входять в готелях розташованих в центральній частині міста Львова, порівняти ціни готелів та визначити середню ціну в євро станом на 2016 рік. З метою проведення аналізу цінової політики готельних комплексів центральної частини м. Львова, ми обрали наступні готелі: «Львів», «Дністер», «Леополіс», «Панорама» та «Жорж». На нашу думку, необхідно обрати ціну номера стандарт та послуг, які в нього включені. Джерело: Складено автором за даними готельних комплексів Отже, ми проаналізували готелі декількох категорій центральної частини м. Львова, а саме два – трьохзіркових, два – чотирьохзіркових та один п’ятизірковий готель. Відповідно до аналізу можна виділити наступні особливості: Наявність вищої категорії не завжди свідчить про більшу вартість; Готельні комплекси однієї категорії відрізняються за рівнем комфортабельності номера; Сніданок включений не в кожному готельному комплексі, при чому він відсутній в готелі вищої категорії; Номери в трьох-, чотирьох- та п’ятизіркових готельних комплексах облаштовані дуже схожим чином. Однак предмети розташовані в номерах відрізняються своєю комфортабельністю та більш новітніми технологіями; Послуга WI-FI в номері надається в кожному із представлених готелей, окрім готельного комплексу «Львів», де WI-FI безкоштовно надається в холі. Серед особливих переваг можна вказати наявність міні-бару в готельному комплексі «Панорама». Таблиця 1 Аналіз цінової політики готельних комплексів центральної частини м. Львова станом на 2016 рік Готельні комплекси центральної частини м. Львова Показники Львів Жорж Дністер Панорама Леополіс Кількість зірок 3 3 4 4 5 Вартість номера Стандарт 350 1310 700 1200 2400 Включення сніданку у вартість номера + + + + Комфортабельність номера за шкалою від 1 2 3 4 5 1 до 5 Облаштування номера Робочий стіл Кабельне Кондиціонер Кондиціонер Кондиціонер Телевізор телебачення Робочий стіл Робочий стіл Робочий стіл Холодильник WI-FI WI-FI WI-FI WI-FI Телефон Холодильник Холодильник LED HD Рушники та Телефон Телевізор телевізор телевізор засоби Халати, Телефон Телефон Телефон особистої тапочки та Засоби Халат, Халат, гігієни. мініособистої тапочки та тапочки та косметика. гігієни. засоби засоби особистої особистої гігієни гігієни. Міні-бар. Відобразивши ціну та набір послуг готелів різної категорії, розташованих в центральній частині міста Львів, необхідно визначити середню ціну номера в євро. Отже, за допомогою методу середньої арифметичної, підсумуємо всі використовувані ціни в готелях і розділимо суму на їх загальну кількість. Середня ціна = (350+1310+700+1200+2400)/5=1192 гривні

115

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Таким чином, ми отримали середню ціну серед готелів різної категорії, розташованих в центральній частині міста Львова. За курсом євро станом на 12.05.2016 ніч в готелі для одного туриста становить близько 41 євро, а для двох відповідно – 82 євро. В порівнянні з 2014 роком ціна в готелі для двох зросла на 9 євро. Отже, на нашу думку, необхідно провести економічний аналіз діяльності готельних комплексів з метою прийняття ефективних управлінських рішень, та пошуку шляхів зниження вартості номера. Список використаних джерел: 1. Львів потрапив до топ-50 кращих міжнародних туристичних напрямків 2014 року [Електронний ресурс] // Про гроші : електронне наукове фахове видання. – Електронні дані. – 2014. – Режим доступу: http://finance.ua/ua/. –

http://news.finance.ua/ua/news/-/312667/lviv-potrapyv-do-top-50-krashhyh-mizhnarodnyh-turystychnyhnapryamkiv-2014-roku Oliiarnyk Tetyana Ivan Franko National University of L’viv THE PRICE POLICY ANALYSIS OF THE HOTEL FACILITIES OF THE CITY CENTRAL OF LVIV The price policy of the hotel facilities in the city central of Lviv is analyzed in the thesis. The prices and services, which are presented in the hotels of several categories, are described. The average price per night in the hotel in the city central as of 2016 was calculated; the price increase compared to the year 2014 is indicated, and the economical analysis of the hotel facilities for the effective management decisions and looking for ways to reduce the room rate was offered.

Христина Островерх Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ УКРАЇНИ На час здобуття незалежності Україна не мала зовнішнього державного боргу, проте вона успадкувала значну частку внутрішніх зобов’язань фінансових інституцій колишнього СРСР, зокрема Держбанку. У наступні роки відсутність дієвих ринкових реформ, неефективне державне управління вітчизняною економікою спричинили швидке нарощування державних боргових зобов’язань як перед зовнішніми, так і перед внутрішніми кредиторами. На нашу думку, доцільно розмежовувати чотири основні етапи формування зовнішнього державного боргу України. Перший етап тривав з 1991 по 1999 роки. Його особливістю було те, що Україна започаткувала співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями (МФІ) та заклала підвалини державної боргової політики. На початку 90-х років ХХ ст. економічна система України характеризувалась хронічним бюджетним дефіцитом, гіперінфляцією, стрімким падінням обсягів національного виробництва, що було спричинене порушенням господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР, браком енергетичних ресурсів тощо. Україна не входила складу жодних міжнародних фінансових організацій, оскільки вона являла собою нове державне утворення без кредитного рейтингу і тому не мала змоги отримувати зовнішні кредити на вигідних умовах. За таких умовах вітчизняні підприємства почали залучати зовнішні кредити під гарантії держави. Так, у 1992 році під державні гарантії залучено було 396 млн дол., а вже у наступному році цей показник зріс у вісім разів (3,624 млрд дол., що становило 12,2% від ВВП). Значну частку цього боргу (74,6%) складали зобов’язання за енергоресурси, які Україна купувала у Росії [1, c. 35]. У 1995 році вітчизняний Уряд починає активно співпрацювати з міжнародними організаціями економічного розвитку (Світовим банком, МФВ, ЄБРР). Борг перед цими організаціями досяг майже 3,5 млрд дол. (39% від загального обсягу зовнішнього боргу). Стрімко збільшувався борг за газ, який Україна імпортували з Туркменістану. У цьому ж році він становив 723,4 млн дол. [2]. За даними Міністерства фінансів України, на кінець 1995 року величина зовнішнього боргу зросла до 8,017 млрд дол. З середини 1990-х років Україна розпочинає випуск облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) та облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), особливістю яких був надзвичайно високий рівень доходності та короткий термін їхнього погашення. У 1997 році основними кредиторами України стають міжнародні фінансові інституції (головно – МВФ та Світовий банк). У цьому ж році вперше було отримано комерційну позику у розмірі 397 млн дол. На кінець 1997 року зовнішній державний борг України уже становив 10,3 млрд дол. Світова фінансова криза 1998 року значно звузила можливості кредитування України за рахунок зовнішніх ринків, що спричинило проблему обслуговування постійно зростаючого державного боргу. Повернення кредитів урядам інших країн, вчасне обслуговування боргових зобов’язань під державні гарантії, виплати за ОВДП та ОЗДП стали непосильним тягарем для української економіки. Другий етап розпочався у 1999 році і тривав до осені 2008 року. У цей час в Україні було проведено реструктуризацію її боргових зобов’язань та здійснено перехід до зваженої політики управління державним боргом. У зв’язку з відсутністю ефективної боргової політики вже у 1999 році державний борг зріс до 15,3 млрд дол., що перевищило критично допустимий рівень (60% від ВВП). Необхідні виплати лише МВФ у 2000 році перевищували всі валютні резерви НБУ. Оскільки український Уряд не мав змоги виконувати свої боргові зобов’язання, їх необхідно було реструктуризувати. У цьому зв’язку Верховна Рада України вирішила заборонити отримання нових іноземних кредитів підприємствами під державні гарантії. Виплати з ОВДП було відтерміновано до 2001-2004 років. Для іноземних власників ОВДП були випущені спеціальні євробонди. Було також відтерміновано погашення комерційних позик шляхом випуску єврооблігацій з терміном погашення у 2007 році. Такі дії спричинили зниження кредитного рейтингу України і обмежили її доступ до зовнішніх кредитних ресурсів. Результатом тривалих переговорів з іноземними урядами та МФІ стало відтермінування сплати зовнішніх позик. У результаті вдалось зменшити боргове навантаження у короткостроковому періоді; загальний обсяг зовнішнього державного боргу України в 2000 р. скоротився на 17,1%. Проте у довгостроковому періоді Україна понесла додаткові фінансові витрати, пов’язані з обслуговуванням боргу, оскільки реструктуризація тільки відтерміновувала повернення боргів, проте не передбачала їх списання [3]. 116

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

З 2000 року співпраця України з МФІ значно скоротилась, оскільки Україна не виконувала вимоги щодо реформування економіки, які ставились міжнародними організаціями. Відкриття нових кредитних програм було відкладено до 2008 року. Постановою КМУ №1483 від 28.09.2000 року було затверджено Концепцію державної боргової політики на 2001 – 2004 роки, якою визначались оптимальні джерела фінансування потреб держави, передбачалось зменшення боргового навантаження і створення ефективної системи управління державним боргом. Цілі цієї програми український Уряд намагався впровадити у життя впродовж кількох наступних років. Проте й надалі кошти від позик спрямовувались на поточні видатки та рефінансування наявного державного боргу, тоді як на інвестиційні проекти витрачалась мізерна їх частка (наприклад, менше 15% у 2005 році). Наступний етап розпочався восени 2008 року і тривав до 2013 року. Цей період характеризувався поверненням до позик від МФІ та стрімким зростанням державного боргу України. Світова фінансово-економічна криза, що розпочалася у 2007 році, з деяким запізненням охопила й економіку Україну. Нестабільна економічна ситуація знову вимагала залучення позичкових ресурсів, які, як звично, спрямовувались не на розширення інвестиційних програм, а на погашення бюджетного дефіциту. Відновивши співпрацю з МФІ Україна отримала кредити, зокрема, від МФВ за програмою «Stand-by» (14,4 млрд дол. протягом 2008-2010 рр.) та Світового банку (0,8 млрд дол. у 2008 році). Усе це спричинило небачені до того виплати за зовнішнім боргом: 3,7 млрд дол. у 2012 році і 5,7 млрд дол. у 2013 році. Останній етап, який триває сьогодні, розпочався у 2014 році. Його особливістю є поглиблення боргової залежності України від зовнішніх кредиторів та виникнення переддефолтної ситуації. Упродовж 2014 року, унаслідок великих затрат на ведення військових дій на сході країни, втрати частини великих підприємств, які забезпечували валютні надходження, а також суперечливої політики НБУ та Уряду, валютні резерви України скоротились на 63,2% і становили усього 7,5 млрд дол. Отримавши позики від інших країн (1,9 млрд дол.), МВФ (4,6 млрд дол.) та Світового банку (1,3 млрд дол.), Україна істотно збільшила свій зовнішній борг – до 35,1 млрд дол. у 2014 році за даними НБУ. Упродовж 2015 року сума державного та гарантованого державою боргу України у доларовому еквіваленті зменшилась на 4,32 млрд дол. за рахунок проведення реструктуризації та списання частини державного та гарантованого державою зовнішнього боргу і на початок 2016 року вона становила 65,51 млрд дол. (в т.ч. 43,45 млрд дол. зовнішнього боргу). Водночас, державний та гарантований державою борг у гривневому еквіваленті збільшився на 470,93 млрд грн, що було спричинено знеціненням національної валюти, курс якої відносно долара США знизився з близько 15,77 грн/дол. на кінець 2014 року до близько 24,00 грн/дол. на кінець грудня 2015 року. Отже, державний та гарантований державою борг становив на початку 2016 року 1 572,18 млрд грн порівняно з 584,79 млрд грн на початку 2014 року та складав 79,4% від ВВП (для країн, що розвиваються допустимий показник трохи менше 50%, найбезпечніший рівень - 20%). Ситуація з державним та гарантованим державою боргом України й надалі залишається невтішною. Переважна більшість запозичень здійснені в іноземній валюті (72,4%), внутрішні запозичення становлять лише третину боргового навантаження, а співвідношення державного боргу до ВВП країни значно перевищує допустимий рівень. Усе це, а також відсутність ефективних економічних реформ та зростання боргового навантаження на державний бюджет, загрожують національній та економічній безпеці України. Список використаних джерел: 1. Лісовенко В. Державний зовнішній борг України: етапи формування та розвитку // Вісник НБУ. – 2000. – № 9. – С. 35-36. 2. Дмитренко О. Життя в борг. Історія державного боргу України //Контракти. – 2003. – №36. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.kontrakty.ua/gc/2003/36/3-zhizn-vzajjmy-istoriya-gosudarstvennogo-dolga-

ukrainy.html?lang=ua 3. Кравчук О. В. Історія формування боргової залежності України. Журнал соціальної критики Commons, 2015. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://commons.com.ua/formuvannya-zalezhnosti/ Khrystyna Ostroverkh Ivan Franko National University of L’viv STAGES OF FORMATION OF UKRAINE’S EXTERNAL DEBT Index of public debt is strategic indicator of national and economic security of the country. The stages of accumulation Ukraine’s external liabilities, which are comprised of public debt policy establishment, cooperation with international financial organizations, lending from other countries, are the main topics of the article.

Северина Падовська Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОБУДОВА ІНДЕКСУ ЦІН НА ОСВІТНІ ПОСЛУГИ ВНЗ (НА ПРИКЛАДІ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ З ЕКОНОМІКИ У ВНЗ М. ЛЬВОВА) Одним із напрямів економіко-статистистичного аналізу ринку освітніх послуг є оцінка рівня та динаміки їх ціни. Як відомо, ціна у ринковій економіці виконує низку функцій, які повязані не лише з мірою вартості, але й перерозподілом вартості послуг, стимулюванням до підвищення ефективності їх виробництва та надання. В умовах загострення конкурентних відносин на ринку освітніх послуг використання індикаторів внутрішнього та зовнішнього моніторингу цін на послуги ВНЗ набуває особливої актуальності. Метою даного дослідження є побудова індексу цін на освітні послуги та його апробація на основному масиві освітніх послуг ВНЗ міста Львова. Для реалізації поставленої мети за основу (аналог) прийнято методику побудови індексу цін виробників промислової продукції та індексу споживчих цін [1]. З урахуванням зазначених вище методик побудову індексу цін на освітні послуги ВНЗ пропонуємо здійснювати за таким алгоритмом. Відбір освітніх напрямів підготовки / спеціальностей, які представляють основний масив (не менше 90%) у структурі підготовки фахівців певної галузі знань. Відбір ВНЗ, які забезпечують підготовку основного масиву студентів за визначеним масивом напрямів/спеціальностей. Розрахунок середніх цін на навчання за кожним напрямом/спеціальністю основного масиву за періоди, що порівнюють. 117

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Розрахунок індивідуальних індексів на освітні послуги для кожного напряму/спеціальності. Визначення базового року для порівняння та розрахунок базової структури підготовки для зважування індивідуальних індексів ціни. Розрахунок зведеного індексу цін на освітні послуги за формулою середньої арифметичної зваженої. У таблиці 1 наведено результати реалізації перших двох етапів запропонованого вище алгоритму. Таблиця 1 Основні масиви напрямів підготовки і ВНЗ м. Львова у галузі знань “Економіка та підприємництво” Основний масив Кумулятивна Основний масив ВНЗ Львова, що забезпечують Кумулятивна напрямів підготовки частка, % підготовку фахівців у галузі частка, % Фінанси і кредит 32,0 Національний університет «Львівська політехніка» 36,2 Облік і аудит

61,7

ЛНУ імені Івана Франка

71,2

Економіка підприємства

79,6

Львівський інститут «Університет банківської справи»

82,4

Львівський національний аграрний університет Львівська комерційна академія ×

87,2 90,8 ×

Маркетинг

86,5 Міжнародна економіка 89,8 Економічна кібернетика 93,1 Джерело: Складено автором за [2; 3]

Наступним етапом у побудові зведеного індексу цін на освітні послуги є розрахунок середніх цін за кожним із напрямів підготовки та відповідних індивідуальних індексів. Середні ціни на освітні послуги ВНЗ Львова з підготовки бакалаврів у галузі знань “Економіка та підприємництво” представлено у таблиці 2. Таблиця 2 Середні ціни на освітні послуги ВНЗ Львова у галузі знань “Економіка та підприємництво” Напрями підготовки 2011 рік 2012 рік 2013 рік 2015 рік Фінанси і кредит 7 922 8 699 8 813 9 630 Облік і аудит

7 535

8 399

8 363

9 349

Економіка підприємства

8 473

7 465

7 509

9 589

Маркетинг

7 024

6 869

6 938

8 682

Міжнародна економіка

15 483

12 140

10 394

11 336

7 660

7 880

Економічна кібернетика 6 810 7 350 Джерело: Складено автором за даними офіційних сайтів ВНЗ м. Львова

Прийнявши за базу порівняння структуру підготовки бакалаврів з економіки та підприємництва у 2010 році, нами розраховано щорічні зведені індекси цін на освітні послуги ВНЗ м. Львова у галузі економіки та підприємницта (рис. 1).

120

110

113,0 100

98,9

100,0

99,4

2010

2011

2012

2013

100 90

2015

Рис. 1. Зведені індекси цін на освітні послуги ВНЗ м. Львова у галузі знань “Економіка та підприємництво”(2010 рік – 100%) Аналіз динаміки представлених на рис. 1 індексів вказує на нестабільне і лише номінальне зростання у 2015 році цін на освітні послуги ВНЗ м. Львова у галузі підготовки бакалаврів з економіки. Враховуючи вплив інфляційного чинника, можемо сформулювати висновок про зниження реальної вартості освітніх послуг ВНЗ у зазначеній галузі знань. Список використаних джерел: 1. Методологічні положення щодо організації державного статистичного спостереження за змінами цін виробників промислової продукції та розрахунків індексів цін і середніх цін виробників промислової продукції. Затверджені наказом Держстату від 12.01.2015 №6 [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.ukrstat.gov.ua/ 2. Статистичний бюлетень: Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2013/14 навчального року [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.ukrstat.gov.ua. 3. Статистичний бюлетень: Основні показники діяльності вищих навчальних закладів Львівської області на початок 2013/14 навчального року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua. Severyna Padovska Ivan Franko National University of L’viv CREATION OF A PRICE INDEX ON EDUCATIONAL SERVICES OF HIGHER EDUCATION INSTITUTION (ON THE EXAMPLE OF TRAINING OF BACHELORS ON ECONOMY IN HIGHER EDUCATION INSTITUTIONS OF THE CITY OF LVIV) The technique of creation of a price index on educational services of higher education institution is offered. It is carried out her approbation on the example of calculation of summary price indexes on services of higher educational institutions of the city of Lviv in training of bachelors on economy. 118

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Андрій Падура Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПЛИВ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ ДЕРЖАВИ НА РОЗВИТОК СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА З позиції юридичного підходу контроль (від французького «controle» - список, що має дублікат для перевірки) розглядається як одна з форм здійснення влади, яка забезпечує дотримання встановлених приписів. Проте в науці немає єдиної думки щодо сутності контролю. Так, його розглядають і як функцію органів управління, і як сукупність прийомів і засобів відстеження діяльності суб’єктів господарювання, і як завершальну стадію управлінського процесу, і як форму зворотного зв’язку між суб’єктом та об’єктом управління, і як систему спостереження за функціонуванням об’єкта управління з метою виявлення відхилень від заданих параметрів. Існує й наукова позиція, згідно з якою контроль доцільно розглядати як достовірне визначення фактичного стану об’єкта управління; зіставлення отриманих даних із заздалегідь установленими параметрами функціонування для певного об’єкта управління; визначення ступеня відхилень у функціонуванні об’єкта управління від заданих параметрів; з’ясування причин і наслідків цих відхилень, уживання заходів щодо запобігання та усунення порушень у функціонуванні об’єкта управління [1, с. 96-97]. Згідно із Податковим кодексом України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [2]. Податковий контроль здійснюється шляхом: а) ведення обліку платників податків; б) інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; в) перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин [2]. Виділяють такі напрями здійснення податкового контролю: а) ведення обліку платників податків; б) інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів; в) проведення перевірок щодо дотримання податкового законодавства [3, с. 141]. Підприємницька діяльність є основою сталого розвитку, запорукою вирішення соціальних проблем, подолання бідності та забезпечення високого рівня добробуту народу. Тим часом, незважаючи на певні позитивні зрушення в цьому напрямі за роки незалежності, підприємництво в Україні розвивається повільно і фрагментарно, конкурентна боротьба між економічними суб’єктами є малоефективною, а конкурентні позиції переважної більшості вітчизняних підприємств – слабкими [4, с. 20]. На наше глибоке переконання, серед найважливіших факторів, які негативно впливають на розвиток підприємництва в Українській державі, на можливість і темпи оновлення складу учасників вітчизняних ринків, на поведінку підприємств, є наявність необґрунтовано високих вхідних (а нерідко – і вихідних) бар’єрів. Світовий досвід доводить, що наявність ринкових бар’єрів створює сприятливі умови для домінування на галузевому ринку одного або групи суб’єктів, спонукає їх до маніпулювання цінами та обсягами випуску продукції, до встановлення своїх “правил гри” для контрагентів, дає можливість тривалий час одержувати норму прибутку, вищу порівняно з аналогічними фірмами на інших ринках. Наслідком є зниження рівня суспільного добробуту [4, с. 21]. Під ринковими бар’єрами розумітимемо сукупність факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру, що знижують підприємницьку активність як на окремих ринках, так і в економіці в цілому. Існують дві основні групи ринкових бар’єрів: бар’єри входу на ринок і бар’єри виходу з ринку. Бар’єри входу на ринок – це сукупність перешкод, які ускладнюють вхід на ринок нових фірм і подолання яких пов’язане із значними (іноді – непосильними) фінансовими, соціальними та психологічними затратами. Відповідно, бар’єри виходу з ринку являють собою сукупність факторів, які перешкоджають фірмам піти з ринку без істотних втрат [4, с. 21]. В Україні політика дерегулювання підприємницької діяльності здійснюється за великою кількістю напрямів та з використанням різноманітних інструментів. І хоча ця політика не набула системного характеру, позитивні зрушення відбуваються [5, с. 140] Поліпшення у сфері оподаткування сталися за рахунок впровадження електронної системи подання та сплати податків до фонду заробітної плати. У рамках цієї ініціативи кількість податкових платежів було зменшено з 28 до 5, а час, витрачений на їхню сплату, скоротився з 390 до 350 годин. Однак в Україні існує значна кількість невирішених проблем, які створюють перешкоди в діяльності суб’єктів господарювання. Однією з найважливіших проблем є необхідність вдосконалення, підвищення дієвості й ефективності податкового контролю [5, с. 140]. Завдяки податковому контролю держава не лише вирішує свої фіскальні завдання, а й формує обґрунтовану фіскальну політику, регулює фінансову і економічну діяльність господарюючих суб’єктів. Крім того, за допомогою податкового контролю вирішуються завдання зниження рівня економічних злочинів і економічної стабілізації суспільства [5, с. 140]. Державний податковий контроль здійснюють не лише податкові, а й митні органи, а також рахункові палати в частині контролю податкових надходжень до дохідної частини державного і місцевих бюджетів й використання наданих суб’єктам господарювання і фізичним особам податкових пільг [5, с. 142]. З урахуванням вищезазначеного, на нашу думку, під державним податковим контролем слід розуміти діяльність уповноважених державою органів з контролю за дотриманням платниками податків, податковими агентами і платниками зборів і обов’язкових платежів правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків, зборів і обов’язкових платежів до державного і місцевих бюджетів і державних позабюджетних фондів, а також відшкодуванням частини утриманих податків з метою збалансування інтересів учасників податкових відносин, контролю за реалізацією підконтрольними суб’єктами своїх прав, зниження податкових ризиків держави, територіальних громад, господарюючих суб’єктів і населення, виявлення порушень податкового законодавства, запобігання їх виникненню, підвищення податкової культури і дисципліни платників податків (обов’язкових зборів і платежів) [5, с. 142]. Немає однозначного розуміння й функціонального призначення податкового контролю. Так, скажімо, Л. Черномордов підкреслює, що податковий контроль реалізує головну функцію податків – фіскальну [5, с. 142]. 119

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

З метою реалізації політики дерегулювання підприємницької діяльності, спрямованої на спрощення умов господарювання, покращення бізнес-клімату надважливим є підвищення дієвості податкового контролю за рахунок: розширення сфери превентивного податкового контролю (надання консультаційно-методичної допомоги платникам податків, своєчасне висвітлення відомостей про зміни податкового законодавства, інформації про найбільш типові і злісні порушення податкового законодавства та судову практику, що є важливою умовою для зменшення кількості податкових правопорушень); розширення юридично значущого електронного документообігу не лише на процеси міжвідомчого обміну документами, а й на процеси взаємодії платників і податкових органів (вимоги про сплату податків, проведення автоматизованого звіряння розрахунків, надання інформації про відкриття і/або закриття рахунків платника податків у банках і вимога документів, що підтверджують підстави застосування пільг), що істотно знижує витрати на адміністрування і сплату податків (за оцінками європейської Асоціації фінансових директорів корпорацій, витрати лише на обробку паперових рахунків-фактур можуть бути знижені за рахунок їх електронної обробки до 80%, що дозволяє економити країнам ЄС близько 250 млрд. євро на рік ; впровадження сервісу «Особистий кабінет платника податків», доступного через Інтернет, який має включати проведення реєстрації, перереєстрації, звіряння розрахунків, запити документів, здійснення заліків і повернення податків [5, с. 143-144]. Список використаних джерел: 1. Сарана С. В. Режими процесуальних процедур податкового контролю / С.В. Сарана // Право і суспільство. – 2015. – №5(2). – С.95-100 2. Податковий кодекс України: від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 3. Лісовий А. В. Проблеми податкового контролю в Україні та напрями підвищення його ефективності / А.В. Лісовий, К.П. Проскура // Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – №24(6). – С.140-149. 4. Филюк Г. М. Адміністративні бар’єри входу на ринок в Україні та їх вплив на розвиток підприємництва / Г.М. Филюк // Економіка України. – 2013. - №6 (619). – С.20-30. 5. Шевчук О.А. Державний податковий контроль в умовах дерегулювання підприємницької діяльності / О.А. Шевчук // Конкурентоспроможність національної економіки: Матеріали ХV Міжнародної науково-практичної конференції, 26-27 березня 2015 р. – К.,2015. – С.140-145. Andriy Padura Ivan Franko National University of L’viv THE IMPACT OF TAX CONTROL STATE FOR DEVELOPMENT ENTITIES The article deals content of the concept of tax control and it is judicial-procedural regulations, tax regimes in terms of procedures. The specific features and the types of administrative barriers in Ukraine’s economy are studied, and their negative influence on the development of entrepreneurship is proved.

Ольга Панів Львівський національний університет імені Івана Франка

СПОСОБИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ КІЛЬКІСНИХ ДАНИХ Один з кращих способів досліджувати велику базу даних і спробувати розібратися в ній - це візуалізація. Візуалізацію даних використовують при роботі з набором чисел та числових даних. Для роботи з кількісними даними їх треба певним чином упорядкувати. Для цього найчастіше використовують методи ранджування і групування. Кількісні ознаки є вираженням окремих значень якісних ознак у числовому виразі та для яких відомі одиниці вимірювання. Приклади кількісних ознак: «Вік» (одиниця вимірювання - рік), «Заробітна плата» (одиниця вимірювання гривня). Кількісні ознаки, в свою чергу, поділяють на дискретні та неперервні. Дискретні або перервні кількісні ознаки виражають в кожній групі тільки цілими числами без проміжних значень. Наприклад: кваліфікаційний розряд робітників, кількість дітей у сім’ї, число кімнат у квартирі тощо. Для відображення дискретних даних зручніше використовувати стовпчикову діаграму і її різновиди. Ознаки, які можуть набувати різного значення в певних межах варіації, називають неперервними або інтервальними. Наприклад, вік людини в межах від 0 до 100 і більше років. До неперервних належать також розрахункові ознаки, а саме: народжуваність, урожайність, балансова ліквідність тощо. Для візуалізації неперервних даних зручно використовувати лінійні графіки. Для вираження дискретних і неперервних чисел використовують метричну шкалу виміру. Метрична шкала — це звичайна шкала дійсних чисел, в основу якої покладено результати безпосереднього вимірювання натурально-речових явищ, ресурсів та результати господарсько-фінансової діяльності людей, їхній вік, фізичні параметри тощо. Вибір одиниці такої шкали залежить від природи, матеріального змісту явища, конкретних завдань дослідження та практичної доцільності. Всі метричні шкали розпочинають з нульової відмітки. Відносна шкала або шкала відношень має природній початок відліку – нуль, але відсутня природна одиниця вимірювання. Відповідно до цієї шкали, властивості об’єкта класифікують залежно від ступеня прояву. Відносною шкалою вимірюють більшість фізичних одиниць: маса тіла, довжина, ціни в економіці і т.д. Таку кількість термінів виділяють щоб конкректно застосовувати методи та робити обґрунтовані висновки. Використовують такі способи візуалізації даних: числовий ряд, табличний чи графічний методи [3]. За числового методу ряд чисел записують у вигляді рядка або стовпця з відповідними кількісними даними. Порядок, в якому йдуть числа, зазвичай визначають за тим, в якій послідовності ці числа з'являлися. Табличний - найпростіший спосіб впорядкувати ряд чисел. Числа впорядковують у сформованій таблиці. Статистична таблиця – це найбільш раціональна, наочна та компактна форма представлення статистичних даних, яка містить результати підрахунку емпіричних даних і є результатом зведення. Статистична таблиця складається з підмета і присудка. Підмет – це об’єкт дослідження,перелік окремих чи всіх одиниць сукупності або їх груп за певними ознаками. Присудок – система показників, які характеризують об’єкт дослідження(підмет). Залежно від побудови (розробки) підмета розрізняють три види статистичних таблиць: прості, групові та комбінаційні. Простими називають такі статистичні таблиці, в підметі яких міститься простий перелік будь-яких об'єктів, територіальних 120

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

підрозділів або хронологічних дат. Груповими називають статистичні таблиці, в яких статистичний підмет складається з груп, виділених за будь-якою однією суттєвою ознакою, а присудок містить ряд ознак, які характеризують зазначені групи. Комбінаційними називають статистичні таблиці, в яких підмет є комбінацією, сполученням двох або більше ознак, а в присудку наводять ознаки, які характеризують виділені групи і підгрупи. Графічний метод зображення, як правило, звертає на себе більше уваги, ніж табличний. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна відобразити не тільки конкретні дані, а й закономірності, що за допомогою таблиць зробити буває важко. Кількісні дані можна зобразити, використовуючи п'ять основних типів діаграм і графіків: кругова діаграма, лінійна діаграма, графік, гістограма і діаграма розсіювання. Всі інші діаграми (за винятком карт) є їх похідними. Розглянемо наочно основні типи діаграм. 1. Кругова діаграма призначена для наочного відображення співвідношення частин і цілого,що складають ряд даних. Завжди містить лише один ряд даних, вона зручна для виділення одного елемента. У круговій діаграмі площа круга зображає явище як ціле, тобто 100%. 2. Лінійна діаграма. 3. Гістограма. Лінійна діаграма і гістограма є горизонтальними і вертикальними смугами (стовпчиками), які відображають дискретні числові дані. Довжина (висота) смуг чи стовпчиків пропорційна до зображуваних ними величинам. Лінійні діаграми і гістограми можуть бути використані для ілюстрації співвідношення окремих значень або показу динаміки зміни даних за певний період часу. Лінійну діаграму особливо доцільно використовувати для порівняння однакової ознаки двох чи декількох різних груп. 4. Графік відображає тенденції зміни даних за певні проміжки часу. Для побудови лінійних графіків зазвичай використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладають час або незалежні ознаки, на осі ординат - показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з'єднують відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників для їх наочного порівняння. 5. Діаграма розсіювання також відома як точкова діаграма - один з типів математичних діаграм, у якій використовують декартову систему координат для відображення значень двох змінних для набору даних. Діаграми розсіювання використовують для демонстрації наявності або відсутності кореляції між двома змінними. Існують різні типи кореляції: позитивні (значення збільшуються разом), негативні (одне значення зменшується в міру зростання інших), нуль (без кореляції), лінійна, експоненціальна і U-подібної форми. Силу кореляції можна визначити аналізуючи наскільки щільно розташовані елементи один з одним на графіку. До різновидів точкової діаграми відносять також бульбашкову, де точки даних замінено на бульбашки, розміром яких відображають додатковий вимір даних. Бульбашкову діаграму можна використати щоб відтворити на площині дані із чотирьох значень. Перші два значення відтворюють по осі категорій (X) і по осі значень (Y), третє значення – розміром бульбашки, четверте – кольором. Для побудови таких діаграм використовують дані, які складені з трьох рядків або трьох стовпців. Бульбашкові діаграми часто використовують для відображення фінансових даних. Різними розмірами бульбашок зручно підкреслювати окремі значення. Такий відомий статистик як Ханс Рослінг використовує бульбашкові діаграми для візуалізації демографічних ситуацій у світі, картин розвитку країн третього світу, для зображення поширення певних захворювань та, наприклад, для демонстрації того, до чого призведе природній історичний процес в світі за певний період часу. Бульбашкові діаграми дозволяють відобразити кількісні дані та покращити їх сприйняття, за допомогою яскравої презентації. Щоб намалювати діаграму необхідно мати самі дані і мету – для чого (для кого) їх представляти. Даних спочатку навіть може і не бути - в наш час знайти їх стало набагато простіше. Головне – сформулювати мету. Коли є мета, процес вибору діаграми можна розбити на три етапи: 1. Формулювання ідеї або від мети і даних до ідеї. Для того, щоб правильно вибрати тип діаграми, в першу чергу необхідно чітко сформулювати конкретну ідею, яку хочемо донести за допомогою діаграми. 2. Визначення типу порівняння даних або від ідеї до порівняння. Сформульована ідея обов'язково буде містити в собі 5 основних типів порівняння кількісних даних: покомпонентне, позиційне, тимчасове, частотне і кореляційне. 3. Вибір типу діаграми або від порівняння до діаграми. Кожному типу порівняння відповідає один з п'яти видів діаграм. Висновки: Візуалізація – це перетворення даних (будь то числа, текст, категорії ) в візуальні елементи. Деякі візуальні методи працюють краще ніж інші. Частота їх застосування варіює і залежить також від конкретного набору даних. Метод, який вважається помилковим для візуалізації одного набору даних, може виявитися ідеально відповідним для іншого. Список використаних джерел: 1. Сайт каталогу візуалізації даних. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.datavizcatalogue.com/search/patterns.html. 2. Искусство визуализации в бизнесе. Как представить сложную информацию простыми образами Нейтан Яу; пер. с англ. Светланы Кировой. — М. : Манн, Иванов и Фербер, 2013. — 352 с. 3. Сайт візуалізації даних та інформаційного дизайну. Теорія і практика графічного представлення даних. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.vmethods.ru/. Olga Paniv Ivan Franko National University of L`viv METHODS FOR VISUALIZING QUANTITATIVE DATA Data visualization is used when working with a set of numbers and numerical data. Use the following methods of data visualization methods, numerical series, tabular or graphical methods. The frequency of use varies and depends on the particular data set. Numerical and tabular methods belong to the simplest. Graphic display the method attention is drawn more. Quantitative data can be visualized using five main types of charts and graphs, pie chart, line chart, graph, histogram and scatter chart. All other diagrams are their derivatives. 121

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Олег Паращук Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ: СВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД Постановка проблеми. Податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) є одним із найбільших за розміром податком, що надходить у місцевий бюджет в усіх країнах світу, в тому числі і в Україні. Виникає питання справедливості податкового тягаря ПДФО, що покладений на його платників, а також формування взаємовигідної як для платника, так і для бюджету податкової політики. Саме тому в умовах розвитку в Україні соціально – орієнтованої ринкової економіки пошук шляхів удосконалення власної системи оподаткування доходів фізичних осіб із урахуванням світових здобутків у цій сфері є доволі актуальним та складним завданням. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній економічній літературі проблемам удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб присвячуються праці багатьох вітчизняних вчених, серед яких: В. Л. Андрущенко, Т.О. Даценко, О.П. Кириленко, П.А. Лайка, І. О. Луніна, В. М. Мельник, О. Р. Романенко, В. М. Суторміна, В. М. Федосов, І.Д. Якушик та інші. Однак попри проведені дослідження тема розкритою залишається не до кінця. Постановка завдання. Метою даного дослідження є вивчення провідного світового досвіду щодо оподаткування доходів фізичних осіб із можливістю його застосування у вітчизняній податковій практиці. Виклад основного матеріалу дослідження. Кожна держава обирає власні методичні підходи для здійснення оподаткування доходів фізичних осіб, однак визначальною ознакою такого оподаткування є те, що воно повинне сприяти зростанню заощаджень населення країни, які в подальшому слугують одним з джерел фінансування економіки країни. ПДФО – прямий загальнодержавний податок, порядок справляння якого регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – ПКУ) [1]. З 01.01.2016 р., відповідно до Закону України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році»[2]. введена єдина базова ставка ПДФО – 18% замість колишніх 15 і 20. За ставкою 18 відсотків оподатковуються більшість видів доходів, визначених ПКУ. В Україні справляння ПДФО характеризується такими основними недоліками: - складний механізм його нарахування, який потребує значного спрощення; - високий рівень податкового навантаження; - нерівномірне навантаження на доходи населення, в результаті чого значна частина податкових надходжень до бюджету відбувається за рахунок доходів осіб з низьким рівнем доходу; - суперечливість у визначені податкових пільг, постійні зміни у законодавстві, які регулюють механізм їх визначення; - функціонування тіньового сектору економіки, де присутня заробітна плата в конвертах. Як відомо, більшість держав використовують прогресивну шкалу оподаткування, оскільки саме вона як інструмент перерозподілу великих доходів на користь бідних громадян слугує встановленню соціальної справедливості у суспільстві[3]. Так, у США ставки оподаткування доходів фізичних осіб коливаються від 2% до 35%, у Німеччині – від 10% до 53% залежно від розміру доходу платника, в Японії –10% – 50% від розміру доходів[4]. У таких країнах Європи, як Болгарія, Кіпр, Естонія, Греція, Латвія, Норвегія, Румунія, особистий прибутковий податок належить до місцевих податків, а в Бельгії, Данії, Фінляндії, Швеції та Швейцарії органи місцевого самоврядування самостійно визначають ставки, за якими будуть оподатковуватися доходи громадян. Досить цікавою є практика справляння податку в Китайській Народній Республіці. Держава надає право податковим агентам компенсувати витрати на забезпечення сплати податку в розмірі 2% від суми утриманого податку[4]. В таких країнах, як Ірландія, Корея, Мексика, Туреччина, середньозважена величина граничного доходу (неоподатковуваного мінімуму), з якого починається сплачуватись податок з доходів фізичних осіб становить 30% від середньої заробітної плати у виробничому секторі. Одна з найбільш розвинених систем індивідуального прибуткового податку із широкою системою податкових вирахувань діє в Нідерландах. У цій країні існує п'ять видів податкових відрахувань, що залежать від віку, кількості дітей, доходу батьків і відрізняються сумою, на яку дозволено зменшувати оподатковуваний дохід (в євро на одну дитину). Висновки. Отже, з метою удосконалення вітчизняної системи оподаткування доходів фізичних осіб доцільним є вивчення сучасних аспектів їх оподаткування в економічно розвинутих країнах. Розглянутий досвід прибуткового оподаткування у розвинутих зарубіжних країнах спонукає до ретельного дослідження існуючої в Україні системи оподаткування доходів фізичних осіб та адаптації кращих моментів світового досвіду до вітчизняних умов оподаткування. З метою підвищення соціально-регулюючої ролі ПДФО необхідно: –збільшити прогресивність податку залежно від розміру доходів, як це передбачають податкові системи багатьох зарубіжних країн; –збалансувати оподаткування доходів у вигляді заробітної плати та доходів від нетрудової діяльності шляхом збільшення ставки податку на пасивні доходи до 20%; –встановити гарантований неоподатковуваний мінімум доходів на рівні не нижче 30% від середньої заробітної плати працівників сфери державного управління. Врахування і реалізація іноземного досвіду буде сприяти переходу до дієвої обґрунтованої системи оподаткування, що посилить соціальну складову системи оподаткування в Україні. Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. 2. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році: Закон України від 24.12.2015.р. № 909-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/909-19 3. Мельник М.М. Податкове навантаження як окрема економічна категорія // Наукові праці НДФІ. – 2008. №2. – С.119-127. 4. Світовий досвід оподаткування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sts.gov.ua/modernizatsiya-dps-

ukraini/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/ 5. Annotation: The article deals with the global and home – produced experience in income tax of privat persons. And also the problems of collecting of personal income tax and Ways of Solutions through the international experience. 122

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Христина Пасічна Львівський національний університет імені Івана Франка

КРИТЕРІЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ КРАЇН Малий бізнес (МБ) відіграє велику роль в економіці, оскільки його розвиток впливає на економічне зростання, на насичення ринку товарами необхідної якості, на створення нових робочих місць і, таким чином, сприяє вирішенню як економічних, так і соціальних проблем. Зважаючи на виняткову роль малого бізнесу в забезпеченні зростання економіки, зайнятості і добробуту населення, дослідження розвитку малого бізнесу є актуальним. Малий та середній бізнес в Україні створює не більше 15% ВВП, а решта припадає на діяльність порівняно невеликої кількості крупних компаній. Це дуже мізерний рівень у порівнянні з більшістю країн з ринковою економікою. Так, у країнах ЄС на їхню частку в середньому доводиться 63 – 67 % ВВП, у США – 40 %, у Японії – 61 %. На малих підприємствах зайнята значна кількість працездатного населення: 72 % у середньому у країнах ЄС, 78 % – у Японії, 75,3 % – у Південній Кореї, 73 % – в Італії, 54 % – у Франції та США. Така роль малих підприємств в економіці розвинутих країн забезпечується систематичною комплексною підтримкою з боку держав, яку підкріплено регулярним та значним за своїми обсягами бюджетним фінансуванням[1, c. 255]. Незважаючи на тривалу історію розвитку ринкової економіки і значне місце у її розвитку МБ, на сьогодні на практиці немає уніфікованого визначення МБ. Дослідження природи МБ, його місця та ролі у розвинутих ринкових економіках є об’єктом уваги таких науковців, як: Бех Н, Заярна Н.М., Владимир О та таких зарубіжних учених, як Т. Бартік, В. Баумоль, А. Брунетті, М. Вайт, Б. Ведер. Відповідно до діючого законодавства суб’єктами малого підприємництва визнають фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, середня кількість працюючих у яких за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ (ч. 3 ст. 33). Крім того, з числа суб’єктів малого підприємництва, виокремлюють підкатегорію суб’єктів мікропідприємництва, котра включає фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, середня кількість працюючих у яких за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід яких від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.[2]. Підприємства, що здійснюють декілька видів господарської діяльності, належать до категорії малих підприємств за критеріями того виду діяльності, який має найбільшу питому вагу в обсязі господарського обороту. Підприємство не відносять до категорії малих, якщо воно є монополістом у своїй сфері діяльності серед інших підприємств (за висновком Антимонопольного комітету України). За статистичним підходом до кола підприємств малого бізнесу відносять: малі підприємства; фермерські господарства; фізичних осіб-підприємців з врахуванням Реєстру статистичних одиниць і КВЕД при розмежуванні за чисельністю працівників та розміром доходу. Близько третини підприємств малого бізнесу впродовж останніх років збиткові, а фінансові результати підприємств малого бізнесу у переважній більшості видів діяльності від’ємні. Серед основних причин: непередбачувана та недолуга практика державного регулювання підприємницької діяльності, значне зниження купівельної спроможності домогосподарств, відсутність не декларованої, а практичної і дієвої підтримки державою малого бізнесу. До підприємств МБ у США належать підприємства у яких кількість працівників не перевищує 500 осіб і яке при цьому не займає домінантної позиції на ринку. Обстеження сектора МБ: частка малих та середніх підприємств з числом зайнятих більше 5 осіб – вибіркові обстеження; для дрібних підприємств (5 осіб зайнятих і менше) і індивідуальних підприємців, що не використовують найману працю, – непрямі оцінки за податковими даними. Основним джерелом інформації є дані економічного перепису (1 раз в 5 років); адміністративний регістр, база податкових органів; дані обстежень.[4, c.10]. Мале підприємництво представлене практично у всіх сферах — в торгівлі, фінансовій сфері, у виробничому секторі, в галузі соціальних послуг, у сфері інновацій та консалтингу. Визначальним фактором, який забезпечує стабільність МБ в країні є гнучка податкова система та заходи зі збереження добросовісної конкуренції на ринку товарів та послуг [3, с.24]. Критерії віднесення суб`єктів підприємницької діяльності до розряду малих у Німеччині залежать від сфери діяльності підприємства:промисловість – менше 499 працюючих,обіг менше 100 млн. DM; торгівля,транспорт та комунікації, послуги – менше 49 працюючих, обіг менше 25 млн. DM. Малі та середні підприємства обстежуються в рамках галузевих вибіркових спостережень; спеціальне обстеження дрібних закладів промисловості і будівництва (до 20 осіб зайнятих) один раз на рік [4, c.9]. Малі і середні підприємства становлять 99,7% всіх комерційних підприємств і створюють майже 50% ВВП. Ефективність малих підприємств у Німеччині є дещо вищою, ніж в США і Японії, 2/3 робочих місць створюються за рахунок малого підприємництва [3, c.19]. Особливістю німецьких малих підприємств є те, що на них майже 4/5 всієї молоді отримують кваліфікацію і майже 70 відсотків випускників вищої школи розпочинають свою трудову діяльність. Інша особливість полягає в розвитку малого інноваційного бізнесу на регіональному рівні. [3, с.20]. Підприємства з кількістю працюючих до 50 осіб у Польщі відносять до малих. Обстеження цих підприємств здійснюється у вигляді галузевих вибіркових обстеження; річних вибіркових спостереження МБ, включаючи фізичних осіб з чисельності тих, що працюють, що не перевищує встановленого цензу (до 5, до 9 осіб). Інструментарій вибірки – регістр господарюючих одиниць – REGION; адміністративні джерела воєводств; дані статистичних обстежень [4, c.9]. Мале підприємництво здебільшого представлене в таких галузях, як оптова та роздрібна торгівля, послуги, будівництво, промислове виробництво та охорона здоров’я. Специфікою польського МБ є те, що 40% новоутворених підприємств засновуються жінками. У секторі малих підприємств постійно збільшується кількість створених робочих місць та знаходиться чверть інвестиційних вкладень, притому понад 60 відсотків інвестицій здійснюється за рахунок власних коштів. [3, с.12]. Критерії віднесення суб’єктів підприємницької діяльності до розряду малих у Японії так як і у Німеччині залежать від сфери діяльності підприємства промисловість – 1-300 працюючих, загальний баланс до 100 млн. єн;оптова торгівля – 1-100 працюючих, загальний баланс до 30 млн. єн.; роздрібна торгівля – 1-50 працюючих, загальний баланс до 10 млн. єн.[5, c.17]. У Японії сектор малого бізнесу — це 88% зайнятого населення та понад 90% підприємств. Найбільшого поширення МБ набув у будівництві, легкій промисловості, сфері послуг. Малі підприємства займаються також традиційними японськими ремеслами. Японська модель розвитку МБ відзначається тісною взаємодією між малими й великими підприємствами. Японія належить до країн із жорсткою системою регулювання бізнесу. Розвитком малого бізнесу займається управління Міністерства торгівлі й промисловості. У країні діє чотириланкова система підтримки малого бізнесу — центральний уряд, місцеві органи влади, великий бізнес та самостійні об’єднання малих підприємств. Місцеві та центральні органи влади стимулюють 123

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

становлення та розвиток підприємств МБ за допомогою субсидій (надаються виключно на науково-технічні програми), позик, кредитних гарантій, податкових пільг, надання допомоги в навчанні кадрів та полегшення доступу до інформації [3, с.27]. Підсумовуючи поняття МБ та порівнюючи результати діяльності на підставі статистики МБ різних країн, необхідно бути особливо пильними, так як існують додаткові “підводні камені”, здатні суттєво викривити “істинний” стан речей:різні підходи до формального визначення МБ у різних країнах; навіть у межах загальних підходів - різниця традиційно усталених в різних країнах способів обліку підприємств, що з'явилися на ринку та тих, що покидають ринок фірм; статистика малих підприємств у різних країнах по-різному обліковує малі фірми, які є відділеннями інших компаній. Таким чином, статистичні дані по МБ можуть мати свої особливості в кожній країні. Віднесення суб’єкта підприємницької діяльності до МБ сьогодні не має належного обґрунтування, оскільки критерії постійно змінюються, не враховують специфіку видів економічної діяльності. Така ситуація має негативний вплив на одержання якісних і надійних даних про діяльність МБ, їх аналіз, прийняття обґрунтованих управлінських рішень. МБ є важливим соціально-економічним та політичним фактором розвитку регіону, а тому потребує стратегічного підходу до управління його розвитком з боку регіональних органів влади. Стратегія розвитку МБ в країні повинна будуватися відповідно до загальної економічної стратегії розвитку країни,окремих її регіонів з урахуванням його специфіки, стратегічного призначення, ролі підприємництва в господарському комплексі країни (регіону), ресурсних можливостей. Список використаних джерел: 1. Ісаченко Д.А. Малі підприємства в трансформаційній економіці регіону: монографія / Д.А. Ісаченко . – Одеса: Ін-т проблем ринку та екон.-еколог. досліджень НАН України, 2009. – 406 с. 2. Господарський кодекс України [Електронний ресурс].– Режим доступу:http://yuristonline.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/016/55.php 3. Зарубіжні практики розробки стратегій розвитку малого підприємництва на регіональному рівні / Бей О., Томсон Г. – К.: К.І.С., 2013. – 48 с. 4. Бізнес-статистика. Конспект лекцій / І. А. Сєрова, В. О. Шаповалова. — Харків: Вид. ХНЕУ, 2009. — 88 с. 5. Малий бізнес:сутність, стан, засоби підтримки стабільності:Монографія/Парсяк В.Н., Журавльова М.Б. – Миколаїв: УДМТ, 2001. – 164 с. Khrystyna Pasichna Ivan Franko National University of L’viv THE CRITERIAL OF IDENTIFICATION AND SPECIAL FEATURES OF THE ENTERPRISES OF THE SMALL BUSSINESS IN UKRAINE AND OTHER COUNTRIES The small bussiness perfoms plays the main role in the economics of the country influencing its economic growth. Nowadays there is not a common approach to define the small enterprises. In the following thesis the criteria of identification and definition of functioning limits of the entrprises of the small business are reviewed. The special features of the segment development of the small business in Ukraine and other countries are also reviewed, taking into account the specificity of the economic development in the strategy of each country.

Роксолана Паславська Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ПРОЦЕСУ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ Спрямованість на досягнення певних результатів і ефективності є головною ознакою будь-якого процесу, в тому числі й адміністрування податків. Ефективність адміністрування податків відображає продуктивність діяльності фіскальних органів, рівень податкової культури платників податків, результативність реалізації податкової політики в країні, тобто ефективність функціонування системи оподаткування загалом. Дослідженню теоретичних і практичних аспектів процесу адміністрування податків присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як В.Л. Андрущенко, О.М. Воронкова, А.Я. Кізима, А.І. Крисоватий, В.М. Мельник, Л.Г. Олейнікова, А.М. Соколовська тощо. Та все ж, питання щодо оцінювання рівня результативності та ефективності адміністрування податків, а також усунення певних недоліків та суперечностей у даній сфері залишаються висвітленими недостатньо. Метою даної публікації є виокремлення показників оцінки ефективності та результативності адміністрування податків в Україні. Ефективність, в широкому значенні, – це відносна величина, яка характеризує співвідношення між результатом (ефектом) і витратами, які були здійснені задля досягнення цього результату. Критеріями визначення ефективності системи справляння податків можуть слугувати: - ступінь досягнення поставлених цілей та виконання завдань; - ступінь адаптації системи до змін зовнішнього середовища; - ступінь досягнення балансу інтересів суб’єктів процесу адміністрування податків; - порівняння результатів і витрат на їх досягнення [1, с. 200]. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин ефективність системи адміністрування податків передбачає не лише систематичне та в повному обсязі надходження платежів податкового характеру до відповідних бюджетів за найменших витрат на їх адміністрування, а й якісне обслуговування, з боку фіскальних органів, платників податків [2, с. 165]. Ефективність адміністрування податків залежить від таких чинників, як якість податкового законодавства та рівень його дотримання посадовими особами фіскальних органів і платниками податків, професійність працівників фіскальних органів, податкоспроможність платників податків, рівень автоматизації процесу адміністрування податків, дієвість системи захисту прав та інтересів платників податків, рівень податкового навантаження в державі тощо. Результативність адміністрування податків означає здатність забезпечувати фіскальні потреби держави за рахунок своєчасного надходження податкових платежів до бюджетів в повній мірі. Оскільки податкова політика України має, здебільшого, фіскальну спрямованість, то для оцінки результативності адміністрування податків часто застосовують такий показник, як стан виконання плану надходжень до державного бюджету, який обчислюється як відношення обсягу податкових надходжень, які фактично надійшли до бюджету, до обсягу запланованих [3]. 124

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

В Україні спостерігається досить високий відсоток виконання плану податкових надходжень до державного бюджету, тобто показник результативності адміністрування податків відповідає нормі. Це пояснюємо тим, що вітчизняні економісти професійно ставляться до питання формування державного бюджету, здійснюють комплексний аналіз стану надходжень протягом бюджетного року і, як наслідок, точно прогнозують податкові надходження на наступні бюджетні роки. Хоча, зазначимо, час від часу трапляються певні прогалини у такому прогнозуванні, які слід усувати. Зауважимо, що формування Державного бюджету України здійснюється не стільки за доходами, виходячи з реальної оцінки бази оподаткування, скільки за видатками – за процедурою бюджетних запитів. Внаслідок такого статистичного та адміністративного протиріччя податковим інспекціям часто встановлюють плани надходжень податків. Крім того, виникають ситуації, коли такі плани є надмірно завищені. В результаті виконання нереально високих планів податкових надходжень посадові особи податкових інспекцій змушені вдаватися до процедур адміністративного або навіть психологічного тиску на платників податків. В той час, як в Україні показником результативності адміністрування податків є стан виконання плану надходжень до державного бюджету, у світовій практиці результативність визначається за допомогою показників податкового розриву та витрат на мобілізацію податків і зборів. Податковий розрив відображає заплановані обсяги податків, що підлягають сплаті, та здійснені платежі, тобто він визначається як різниця між сумою податків, які мають бути сплачені, та фактичними обсягами їх сплати. Таким чином, податковий розрив відображає ту величину податків, що передбачалася до сплати, але з певних причин платники не сплатили [4, с. 48]. Причинами несплати можуть бути: - наявність податкових недоїмок; - ухиляння від оподаткування; - збільшення кількості неподаних декларацій; - нерозуміння платниками податкового законодавства. Сучасний методологічний підхід, який слід застосовувати до вимірювання ступеня складності адміністрування податків, передбачає визначення загальної суми витрат, яка має місце у процесі адміністрування податків. До цих витрат включають: - загальну суму коштів, які витрачає держава на утримання органів фіскальної служби; - витрати платника на сплату податків; - витрати третіх осіб (наприклад, витрати на податкові консультації, витрати податкових агентів та ін.). Для оцінки адміністрування податків в Україні доцільно використовувати комплексну систему показників. На нашу думку, ця система повинна включати такі показники: - рівень добровільності декларування податкових зобов’язань – розраховується як відношення сум податкових платежів, які платники добровільно задекларували у фіскальних органах, до загальної суми нарахованих до сплати податків; - рівень добровільності сплати податків – визначається як відношення фактично сплачених податків до нарахованих сум, які мають бути сплачені; - рівень витрат на адміністрування податків – обчислюється як відношення витрат на адміністрування податків (в тому числі витрати на утримання контролюючих органів) до загальної суми податкових надходжень до Зведеного бюджету України; - рівень дотримання податкового законодавства з боку платників податків – визначається як відношення кількості платників податків, щодо яких встановлені факти порушення податкового законодавства, до загального числа зареєстрованих платників податків; - рівень донарахувань податків – розраховується як відношення сум донарахованих податків (за результатами контрольноперевірочних робіт) до загальної суми податкових надходжень Зведеного бюджету України; - кількість апеляцій, які платники податків подали на рішення органів ДФС; - рівень навантаження одного податкового інспектора, що здійснює перевірки – визначається як відношення кількості юридичних осіб – платників податків до кількості податкових інспекторів у органах ДФС; - частота перевірок з боку органів ДФС – відношення загальної кількості здійснених перевірок за рік до загальної кількості зареєстрованих юридичних осіб – платників податків; - трудові й фінансові витрати платника на сплату платежів податкового характеру тощо. Отже, враховуючи зарубіжний досвід і ті функції, що покладені на фіскальні органи в процесі адміністрування податків, вважаємо, що в Україні недостатньо враховувати лише кількісні показники оцінки процесу адміністрування податків, оскільки такі показники відображають лише результативність у сфері стягнення податків, а ефективність залишається «за кадром». Необхідно враховувати і якісні показники, які б характеризували різні аспекти роботи фіскальних органів. Наприклад, витрати на мобілізацію податків, раціональність використання ресурсів, раціональність методів роботи, рівень співпраці між структурними підрозділам, якість послуг, що надають фіскальні органи, трудові й фінансові витрати платника на сплату податків тощо. Список використаних джерел: 1. Воронкова О. Теоретико-методологічні засади ефективності податкового менеджменту / О. М. Воронкова // Економічний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди : збірник наукових праць. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – Вип. 17/1. – С. 198-202. 2. Проскура К. Податкове адміністрування в Україні в посткризовий період: ефективність та напрями модернізації : монографія / К.П. Проскура. – К. : ТОВ «Емкон», 2014. – 376 с. 3. Степанова Д. Бюджетоутворюючі ефекти адміністрування податків в Україні / Д.С. Степанова // Ефективна економіка. – 2015. – №7. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/ 4. Олейнікова Л. Підвищення фіскальної й економічної результативності податкового адміністрування в Україні / Л.Г. Олейнікова // Фінанси України. – 2010. – №10. – С. 47-59. Roksolana Paslavska Ivan Franko National University of L’viv THE SYSTEM OF INDEXES THAT EVALUATE TAX ADMINISTRATION PROCESS IN UKRAINE Any process, including tax administration, focuses on the achievement of certain results and efficiency. The aim of this theses is determination indexes that help to estimate the efficiency and effectiveness of tax administration process in Ukraine. The author 125

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

determined main factors of efficiency of tax administration. The complex system of indexes that evaluate tax administration process in Ukraine, that takes into account its quantitative and quality parameters, is offered in this theses.

Вікторія Петренко, Оксана Марець Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРИНЦИПИ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ТАФТІ Збільшення кількості інформації у сучасному світі зумовлює необхідність використання різних типів візуалізацій. Гострою є потреба у наукових дослідженнях цього інструменту пізнання дійсності та прийняття рішень. Щорічно проводять міжнародні наукові конференції, де обговорюють теоретичні та практичні аспекти візуалізації даних (наприклад Big Data Innovation Summit and Business Analytics Innovation Summit, Conference on Visualization and Data Analysis (VDA), Malofiej World Summit, OpenVis Conference – це неповний перелік конференцій, що відбулися вже у 2016 році). Використання візуалізації даних базується на чималій кількості ґрунтовних наукових праць [1]. Серед авторів, праці яких цитують найчастіше, та в роботах яких закладені основи візуалізації, назвемо: Тафті, Клівленда та МакГілла, Карда та МакКінлі, Аглберґа та Шнеідермана, Геалея, Боотга та Еннса та ін. (наприклад, [2]). Ми виділимо з цього переліку дослідження Тафті, оскільки його праці нині вважають класичними. Едвард Рольф Тафті (нар. у 1942 р.) – американський статистик, професор-емерит статистики, політології і комп’ютерних наук Єльського університету, відомий своїми працями з інформаційного дизайну. Він вперше використав візуалізацію даних на лекціях зі статистики для журналістів у 1975 році. Тафті розробив курс на основі графіків, де зобразив всю основну інформацію. Він об’єднав свої зусилля з Джоном Тукі (американський статистик, 1915-2000 рр.). Матеріали цих семінарів стали основою його першої книги «Візуальне представлення великих обсягів інформації». Загалом Тафті є автором 4-х великих праць про візуалізацію даних: а) Візуальне відображення кількісної інформації (The Visual Display of Quantitative Information), 1983; б) Подання Інформації (Envisioning Information), 1990; в) Візуальні пояснення: образи і кількості, свідоцтва та оповідання (Visual Explanations: Images and Quantities, Evidence and Narrative), 1997; г) Прекрасна наочність (Beautiful Evidence), 2006. Основними принципами візуалізації даних Тафті є: лаконічність, узагальнення та уніфікація, акцент на основних смислових елементах, автономність, структурність, стадійність, використання звичних асоціацій та стереотипів. На думку вченого, представлення інформації на графіку повинне бути точним, якісним та результативним. Графік повинен містити повну сукупність інформації та не спотворювати її, аби не вводити глядача в оману. Користувач повинен мати можливість за короткий час отримати максимальну кількість інформації і за допомогою мінімальної кількості чорнил на малому просторі. Тафті є автором таких термінів: - співвідношення дані-чорнило (data-ink ratio) – «The Visual Display of Quantitative Information», 1983; - графічне сміття (chartjunk) – «The Visual Display of Quantitative Information», 1983; - індекс брехні (lie factor) – «The Visual Display of Quantitative Information», 1983; - щільність даних (data density) – «The Visual Display of Quantitative Information», 1983; - іскрографік (sparkline) – «Beautiful Evidence», 2006; - мультиграфіки (small multipes) – «Envisioning Information», 1990; - графік-нахил (slopegraph) – «The Visual Display of Quantitative Information», 1983. Перші чотири – це конкретні показники, якими можна оцінити якість візуалізації. Останні три – це види графіків, які активно використовують у візуалізаціях і нині. Назва терміну співвідношення дані-чорнило відносить нас в часи, коли діаграми малювали вручну, за допомогою чорнила. У наш час актуальніше використовувати слово «пікселі». За визначенням, це відношення кількості чорнила, яке на графіку показує дані, до всього чорнила, або частка чорнила, яке на графіку показує дані. Його значення повинно бути 1. Зменшують це співвідношення: використання рамок в полі графіка, надмірна кількість кольорів, зайвий текст, дублювання інформації в легенді, використання беззмістовних візерунків та текстур, ефекти тіні та об’єму тощо. Продовженням ідеї про співвідношення даних та чорнила є поняття графічне сміття. Це елементи візуалізації, використані скорше для краси, ніж для донесення інформації (перелічені вище). Проте на практиці ця ідея виявилась не настільки однозначною. Є дослідження, результати яких стверджують, що використання «зайвих» елементів, навпаки, привертає увагу користувача і створює мнемонічну прив’язку до об’єкта дослідження та допомагає краще запам’ятати інформацію [3]. Індекс брехні – це відношення розміру ефекту, показаного на графіку, до розміру ефекту вихідних даних. Розмір ефекту – це те, що ми називаємо темпом приросту. Якщо значення індексу відмінне від 1, графік спотворює інформацію. У деяких випадках це відбувається ненавмисно, у деяких – дані спеціально представляють так, щоб сформувати у користувача некоректний висновок про дійсність. Перекручують (спотворюють) дані за допомогою маніпуляцій з осями (зміщена чи перевернута шкала, недотримання масштабу), площами фігур, кольорами (наприклад, ілюзія Еббінгауза). Щільність даних – це відносний показник, що виражає кількість даних на загальну площу рисунка. Тафті вважає, що на невеликому рисунку потрібно показати максимум інформації, при цьому кожна з них не повинна відволікати чи перешкоджати сприйняттю іншої. Іскографік – це малий за розміром (співмірний з розміром слів у тексті), проте досить інформативний різновид графіку. Його призначення – показати загальну тенденцію, закономірність зміни явища та виявити найбільші та найменші значення у сукупності даних. Такі графіки є корисні на попередньому етапі аналізу даних. Зауважимо, що можливість будувати іскрографіки (spark lines and spark bars) є доступна у програмі Excel 2010 і вище. Мультиграфіки – це серія графіків чи діаграм з однаковими шкалами та осями, що дозволяє їх легко зіставити. За допомогою такого представлення даних, їх можна легко порівнювати та аналізувати, помічати відмінності між об’єктами. Графік-нахил – це лінійна діаграма, побудована за допомогою двох точок. Сфера його застосування дуже широка – це і візуалізація динаміки, порівняння і навіть оцінка взаємозв’язків. 126

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Графік-нахил використали аналітики Текстів [4] щоб порівняти рівень тіньової економіки у різних галузях економічної діяльності у першому кварталі 2014 р. та 2015 р. Отже, візуалізація даних – це те, що економить наш час та дозволяє швидко і якісно представити будь-яку інформацію. Праці Тафті мають практичне застосування та його ідеї нині широко використовують у різних сферах досліджень. Список використаних джерел: 1. Chun R. 6 lessons academic research tells us about making data visualizations [Electronic resource] – Mode of access: http://www.poynter.org/2015/6-lessons-academic-research-tells-us-about-making-data-visualizations/381168/. 2. 7 Classic Foundational Vis Papers You Might not Want to Publicly Confess you Don’t Know [Electronic resource] – Mode of access: http://fellinlovewithdata.com/guides/7-classic-foundational-vis-papers. 3. Bateman S., Mandryk R.L., Gutwin C., Genest A., McDine D., Brooks C. Useful Junk? The Effects of Visual Embellishment on Comprehension and Memorability of Charts (2010) [Electronic resource] – Mode of access: http://hci.usask.ca/uploads/173pap0297-bateman.pdf. 4. Цифри тижня: тіньова економіка і ставлення до НАТО (інфографіка) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/article/An-21/read/61497/Cyfry_tyzhna_tinova_jekonomika_i_stavlenna_do. Viktoria Petrenko, Oksana Marets Ivan Franko National University of L’viv PRINCIPLES OF DATA VISUALIZATION FROM TUFTE Basic ideas about data visualization from Edward Tufte are presented. These are such principles: show the data, provoke thought about the subject at hand, avoid distorting the data, present many numbers in a small space, make large datasets coherent, encourage eyes to compare data, reveal data at several levels of detail, serve a reasonably clear purpose, be closely integrated with statistical and verbal descriptions of the dataset. Tufte is the author of terms with which we estimate the quality of a visualization (data-ink ratio, chartjunk, lie factor, data density) and also he is the inventor of graphs or ways of presenting data (sparkline, small multipes, slopegraph). The process of presenting information is greatly simplified by the use of graphical visualizations such as graphs and charts.

Наталія- Агафія Петрик Львівський національний університет імені Івана Франка

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ОДИН З ЧИННИКІВ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ Зайнятість населення – це соціально-економічна категорія, що характеризує залучення населення в суспільне виробництво, тобто відображає потреби людей не лише в заробітках, але й у самореалізації через суспільно-корисну діяльність.[3]Рівень життя населення – це складна та системна соціально-економічна категорія, яка відображає сукупність відносин та умов, що визначають життєдіяльність та розвиток людей.[7, c. 240] Одним із головних орієнтирів розвитку соціально-економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в національному господарстві, розміщення продуктивних сил, шляхи підвищення якості і рівня життя є зайнятість населення. Для всіх країн світу зайнятість посідає провідне місце у системі соціальних та економічних проблем і разом з показниками рівня життя є важливим індикатором соціальних процесів. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Державна політика зайнятості населення, в Україні базується на таких принципах: - забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки; - сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць; - координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами соціально-економічної політики; - забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; - міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.[1] Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Інститутом інфраструктури ринку праці в Україні (як визначено в законі України «Про зайнятість населення») є Державна служба зайнятості(сфери управління Міністерства праці України). Основними завданнями цієї служби є: - аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці; - консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою - облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються в питаннях працевлаштування; - допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників; - організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які лишилися без роботи; - надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення; - реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної; - участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.[1] Державне регулювання питання зайнятості здійснюється через міністерство та забезпечує зміни рівнів та структури зайнятості, створює умови для послідовних переміщень трудових ресурсів в основу яких ставить критерії економічної доцільності та ефективності господарювання. Важливим принципом є забезпечення ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення робочих місць. Врахування пріоритетів, а також стану соціально-економічного розвитку суспільства дає змогу обґрунтувати основні заходи щодо регулювання зайнятості, які спрямовані: на сприяння оптимізації її рівня та структури; запобігання масовому безробіттю; регулювання ринку праці; соціальний захист безробітних. Ефективне управління зайнятістю населення неможливе без вдосконалення нормативно-правових механізмів її регулювання. Це передусім удосконалення соціального законодавства, розроблення нових і доповнення існуючих законодавчих й нормативних актів про працю, заробітну плату, соціальний захист, соціальне партнерство, соціальне страхування та інші з метою встановлення, перегляду соціальних гарантій, прямого забезпечення державної частини цих 127

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

гарантій, визначення конкретної компетенції органів державного регулювання різних рівнів у реалізації політики зайнятості.[4] Сьогодні державна політика зайнятості не має узгоджених організаційно-правових механізмів реалізації окремих напрямів. Це зумовлює потребу побудови цілісної системи трудового законодавства України, що регулюватиме трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від їх форми власності, виду діяльності й галузевої приналежності. Особливої актуальності при ухваленні основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також Закону «Про обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [2], набуває процес внесення змін і доповнень до чинних законодавчих, нормативних актів. Виникає потреба перегляду і скасування міністерствами та відомствами, органами центральної виконавчої влади їх нормативних актів, що суперечать Закону України «Про обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Інформаційне забезпечення державного регулювання зайнятості є водночас умовою і елементом механізму реалізації, оскільки воно дає змогу простежити структурні зрушення в зайнятості, динаміку трудових процесів, зміни кількісних і якісних показників рівня життя населення. До системи інформаційного забезпечення мають входити дані державної статистики й соціологічних обстежень, що дають змогу оцінити результати державної політики зайнятості, за потреби коригувати її та робити обґрунтовані прогнози її наслідків. Основою розробки такої системи мають бути показники та індикатори, відсутність яких призводить до неконтрольованого ухвалення політичних, економічних і соціальних рішень. На сьогодні залишається чинним порядок розроблення програм зайнятості усіх рівнів, який є одним із механізмів державного регулювання. Зміни і доповнення стосуються лише інтеграції показників програми зайнятості з основними показниками державної програми економічного і соціального розвитку. Отже, держава має сприяти повному включенню та ефективній дії ринкових механізмів, які об’єктивно, через вільне коливання цін і заробітків, урівноважують попит і пропозицію на робочу силу в кожному секторі економіки. Окрім цього необхідно приділити увагу координації діяльності у сфері зайнятості у сукупності з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі загальнодержавних і регіональних програм зайнятості, наслідком чого буде забезпечення ефективності державних заходів у сфері праці на всій території держави. Список використаних джерел 1. Закон України «Про зайнятість населення» // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 14. – С. 170. 2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». – Уряд. кур’єр. – 2000. – № 72. – 19 квіт. 3. Іванченко А. В. Формування механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні / А. В. Іванченко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2011. – № 2. – С. 101–104. 4. Казюка Н. П. Зайнятість населення : проблематика та наслідки негативних тенденцій для регіону / Н. Казюка // Економіка : проблеми теорії та практики: [зб. наук. пр.] – Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. – Вип. 258. – Т. ІІ. – С. 553 –558. 5. Коваль О.М. Зайнятість і безробіття на ринку праці України [Текст] : научное издание / О.М. Коваль // Аграрна наука і освіта. Т. 9, №3-4, 2008 : Науковий журнал / Національний аграрний університет. – К. : НАУ, 2008. – С. 109-114. 6. Куйбіда М. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів / М. Куйбіда, К. Черніцина // – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lvivacademy.com/visnik5/fail/+Kujbida.pdf . 7. Удотова Л. Ф. Социальная статистика / Л. Ф. Удотова // – К. : КНЕУ, 2002. – С. 240.

Максим Пехник Львівський національний університет імені Івана Франка

СТУДЕНТСЬКА МОЛОДЬ В УКРАЇНІ: МІСЦЕ НА РИНКУ ПРАЦІ ТА ЕКОНОМІЧНА АКТИВНІСТЬ Характерною особливістю ринку праці України є вторинна зайнятість молоді, зокрема студентів. У загальному розумінні вторинну зайнятість можна визначити як додаткову форму використання робочої сили вже залученого в трудову діяльність працівника. Серед різних форм вторинна зайнятість студентів посідає особливе місце, оскільки є поширеною саме серед цієї соціальної групи, а її обсяги в Україні щорічно зростають. Особливістю вторинної зайнятості студентської молоді є також той факт, що первинної формою її зайнятості є навчання. Таблиця 1 Чисельність молоді в України та її окремих соціальних груп Рік 2000 2005 2010 2014 Молодь віком 15-24 роки, тис. осіб 7275,86 7455,66 6541,12 5336,45 Частка у населенні України, % 14,8 15,8 14,3 11,8 Молодь віком 25-35 років, тис. осіб 7280,70 7338,62 7739,08 8052,49 Частка у населенні України, % 14,8 15,6 16,9 17,8 Чисельність студентів ВНЗ усіх 1930,9 2709,1 2491,3 1689,3 типів, тис. осіб Частка у молоді віком 15-24 роки, % 26,5 36,4 38,1 31,7 Чисельність учнів ПТУ усіх типів, 524,6 496,6 433,5 315,6 тис. осіб Частка у молоді віком 15-24 роки, % 7,2 6,7 6,6 5,9 Загальна чисельність молоді, яка 2455,5 3205,7 2924,8 2004,9 навчається у ВНЗ і ПТУ, тис. осіб Частка у молоді віком 15-24 роки, % 33,7 Джерело: складено і розраховано автором за:[1].

43,0

44,7

37,7

2015 4814,23 11,6 7618,37 17,8 1605,3 33,3 304,1 6,3 1909,4 39,7

Проблемам зайнятості та безробіття молоді присвячені наукові праці таких авторів як Т. Буда, І. Богданова, П. Мазурок, В. Онікієнко, Л. Ткаченко. Одним із прикладів соціологічного дослідження вторинної зайнятості молоді в Україні є 128

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

опитування студентів, проведене у 2012 року Державним інститутом сімейної та молодіжної політики на тему “Вторинна зайнятість студентської молоді м. Києва”[2]. Для визначення фактичних і потенційних обсягів вторинної зайнятості студентської молоді в Україні нами визначено “статистичні межі” об’єкта дослідження. Статистичні дані про кількість та частку окремих соціальних і вікових груп молоді в Україні подано в табл. 1. Як свідчать дані таблиці 1, в Україні має місце помітне зменшення кількості молодих людей віком 15-24 роки. Водночас у цій віковій категорії зростає частка студентів, а відтак – актуальність проблем поєднання навчання у ВНЗ з роботою, формування професійних компетенцій та соціалізації під час вторинної зайнятості.

Так, але тільки під час канікул

24,0

8,0 4,0

Так, але час від часу

Студенти ЛНУ Івана Франка економічного факультету

26, 0 24,0

Так, майже постійно

Студенти різних ВНЗ м. Львова

32,0

Ні я не працюю

48,0

36,0

10%

20%

30%

40%

50%

Рис.1. Чи поєднують студенти навчання з роботою ?, % до відповідної вибірки студентів Джерело: Побудовано і розраховано автором за результатами анкетування студентів у м. Львів, травень 2016р. З метою поглибленого вивчення вторинної зайнятості молоді міста Львова протягом травня 2016 року нами проведено спеціальне анкетне опитування студентів. Анкетуванням охоплено два типи вибірок: 1) квотована, неймовірнісна вибірка студентів четвертого курсу економічного факультету імені Івана Франка, репрезентативна за напрямами підготовки; 2) ймовірнісна вибірка, представлена студентами різних типів ВНЗ, напрямами підготовки і курсами. Обсяг обох вибірок становив 100 осіб.

46,0

Не працюю

4,0 18,0 22,0

Ні, але офіційно не міг влаштуватись

Студенти ЛНУ Івана Франка економічного факультету Студенти різних ВНЗ м. Львова

22,0

Ні, але для мене це не важливо

44,0 10,0

Так

32,0

10%

20%

30%

40%

50%

Рис.2. Чи працюють студенти офіційно?, % до відповідної вибірки студентів Джерело: Побудовано і розраховано за результатами анкетування студентів у м. Львів, травень 2016р. Програма анкетування студентів з питань вторинної зайнятості передбачала з’ясування таких основних питань: 1. Чи працюють студенти під час навчання у ВНЗ? 2. Яка тривалість вторинної зайнятості? 3. Що найбільше мотивує студентів працювати? 4. Як впливає вторинна зайнятість на навчання? 5. У якій сфері зайнятості працюють студенти?6. Як студенти знаходять роботу% 7. Чи працевлаштовані студенти офіційно? На рис. 1 представлені результати відповідей студентів на запитання щодо наявності вторинної зайнятості під час навчання. Як свідчать дані рис. 1, більше половини студентів ВНЗ Львова охоплені вторинною зайнятістю, причому 32 % респондентів працює постійно. Дещо меншими є обсяги вторинної зайнятості під час навчання студентів економічного факультету ЛНУ імені Івана Франка, кожен четвертий серед яких працює лише під час канікул. Залишається актуальною у сфері вторинної зайнятості студентської молоді її неофіційний, “тіньовий” характер. Про це свідчать результати відповідей студентів обох вибірок на запитання щодо юридичного характеру вторинної зайнятості (рис. 2). Згідно результатів анкетування, переважна більшість студентів ВНЗ міста Львова працюють не офіційно, причому майже половина з них готові змиритись з таким становищем. Статистичний аналіз взаємозв’язків у характеристиках вторинної зайнятості показав, що не існує помітного зв’язку між часткою працюючих студентів та їх спеціальністю, а також заробітною платою та способом працевлаштування студента.

129

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Список використаних джерел: 1. Державна служба статистики : офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// database .ukrcensus .gov.ua /Mult /Dialog /varval.asp ?ma=000_0204&path= /Database/Population/02/02/&lang=1 2. Державний інститут сімейної та молодіжної політики. Звіт за результатами соціологічного дослідження: «Вторинна зайнятість студентської молоді міста Києва. Київ 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studrespublika.com/foto/news/vtorinna-zainiatist-20120926.pdf Maxym Pekhnyk Ivan Franko National University of L’viv STUDENTS IN UKRAINE: THE LABOR MARKET AND ECONOMIC ACTIVITY Dynamics of social groups of youth in the population of Ukraine for the period 2000-2015 years is analyzed . As a result of a survey of students of Lviv defined volume of secondary employment of students, its reasons and dependence on specialty and ways of job search.

Оксана Півньова Національна академія статистики, обліку та аудиту

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ТВЕРДИХ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ В УКРАЇНІ Практика свідчить про постійне збільшення кількості твердих побутових відходів (далі – ТПВ). Із суто екологічної ця проблема вже давно перетворилася на соціально-еколого-економічну: тверді відходи є не тільки істотним чинником забруднення повітряного середовища, водних ресурсів, ґрунту та інших природних компонентів, а й причиною зниження якості життя, яка проявляється у зростанні захворюваності населення, погіршенні умов праці та відпочинку тощо. Департамент екологічної безпеки та поводження з відходами Міністерства екології та природних ресурсів України оцінює концентрацію в Україні всіх видів відходів в обсязі близько 35 мільярдів тонн, із них 2,6 млрд тонн є високотоксичними. Щорічно загальний обсяг побутових відходів збільшується на 50 млн м3 або 14 млн т (300-400 кг у рік на одну особу), а промислових відходів – на 175 млн м3. Зокрема, тільки автомобільних покришок щорічно накопичується близько 12,5 млн штук [1]. Кожен українець щороку створює близько 220–250 кг ТПВ, а жителі великих міст – 330–380 кг і ці обсяги постійно зростають (останнім часом – на 20% у рік). Більше 90% твердих побутових відходів в Україні вивозиться на звалища та полігони. Поховання відходів на звалищах вимагає відчуження великих територій та їх дорогого облаштування. На полігонах та звалищах України накопичилося більше мільярда кубометрів відходів життєдіяльності людини, з яких повторну переробку проходить лише 3,5%. Чисельність полігонів по всій території Україні – понад 1430, з них 885 не відповідають санітарним вимогам. Найбільші площі під полігонами зайняті в Дніпропетровській (140 га), Донецькій (330 га), Одеській (195 га), Запорізькій (153 га) та Луганській (129 га) областях [1]. Досвід поводження з ТПВ у найбільш розвинених країнах Європи свідчить про можливість переробляти, компостувати та спалювати до 95% утворених відходів. При цьому обсяги переробленого та компостованого сміття перевищують обсяги спаленого. А спалення як таке здебільшого здійснюється в енергетичних цілях. Приклад цих країн показує, що переробка твердих побутових відходів – економічно, екологічно та соціально вигідний вид діяльності [2]. Лідерами за обсягами корисного використання ТПВ є Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Швеція та Швейцарія. Більше того, Швеція закуповує відходи в сусідніх країнах. Питома вага побутових відходів, що захоронюються, у цих країнах не перевищує 5% від загального обсягу. При цьому показники переробки та компостування перевищують 50%, а питома вага спалення ТПВ з метою рекуперації енергії в усіх перелічених країнах, крім Німеччини, складає 99–100%. У багатьох європейських містах сміттєпереробні заводи є невід’ємною частиною господарства міста. Показники поводження з твердими побутовими відходами в Україні є протилежними: обсяги переробки, компостування та спалювання ТПВ не перевищують 8%. Тобто понад 90% відходів щорічно розміщується на полігонах, велика частина з яких експлуатується з порушенням базових екологічних та проектних норм [2]. За радянських часів було побудовано чотири сміттєспалювальні заводи у містах Києві, Дніпропетровську, Харкові та Севастополі, але нині працюють лише перші два [3]. Разом з тим сучасні технології дозволяють перетворювати побутові відходи у потрібну сировину та матеріали, адже у загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3–26,4% паперу, 20–40% харчових відходів, 0,75–3,7% деревини, 0,2–8,0% текстилю, 1,0–5,8% металів, 1,1–9,0% скла, 0,6-6,0% полімерних відходів та інших речовин. Сьогодні на проблему сміття потрібно подивитися з іншого боку та побачити у відходах реальні перспективи і можливості для розвитку економіки України. На часі – переробка сміття, в результаті якої виробляється чиста енергія. Однією з ідей виробництва альтернативної енергії є біогаз, який утворюється у надрах сміттєзвалищ. Величезні накопичення міських відходів на полігонах разом з вологим папером та органічними рештками утворюють сприятливі умови (відсутність кисню, світла) для розмноження бактерій, які продукують метан. Отже, розклад відходів органічного походження є природним джерелом його отримання. Збирання та використання такого біогазу – не лише чудова енергетична альтернатива традиційному паливу, а й часткове вирішення екологічної проблеми, оскільки метан, який виробляється на смітниках, у 20 разів шкідливіший для навколишнього середовища, ніж СО2 [4]. З погляду фахівців, методи переробки ТПВ повинні задовольняти сучасним вимогам економіки та енергозбереження, їх потрібно обирати диференційовано з урахуванням особливостей регіону, населеного пункту та місцевих умов. Насамперед варто враховувати такі характеристики: склад та властивості ТПВ; їх зміни за порами року; річні норми накопичення відходів; кліматичні умови; потреби у ресурсах та сировині; економічні фактори [5]. Водночас практичний досвід вирішення проблеми ТПВ в Україні та в інших країнах свідчить, що ще й досі не розроблено єдиного універсального методу промислової переробки відходів. Таким чином, необхідною є систематизація існуючого зарубіжного досвіду комплексної переробки твердих побутових відходів та пошук новітніх, найбільш ефективних методів для вітчизняної економіки з огляду на отримання економічного, соціального та екологічного ефектів. Список використаних джерел: 1. Матеріали офіційного сайту Міністерства екології та природних ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.menr.gov.ua/ 130

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

2. Тверді побутові відходи – утворення та переробка [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.saleprice.com.ua/ua/publications/municipal_solid_waste.html 3. Офіційний сайт Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://old.minregion.gov.ua/zhkh/ – Назва з титул. екрана. 4. Сміття на вагу золота: перспективи переробки відходів в Івано-Франківську [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://firtka.if.ua/?action=show&id=79346 5. Ходарев О. В. Переробка твердих побутових відходів як фактор економічного розвитку України [Електронний ресурс] / О. В. Ходарев // Ефективна економіка. Електронне наукове фахове видання. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1353 Oksana Pivnova The National Academy of Statistics, Accounting and Audit CONTEMPORARY STATE AND PROBLEMS OF SOLID DOMESTIC WASTE UTILIZATION IN UKRAINE The problem of solid waste utilization in Ukraine has been outlined. The international experience in solid domestic waste utilization has been analyzed. The methods due to solid domestic waste utilization in Ukraine have been proposed.

Наталія Полинюк Львівський національний університет імені Івана Франка

БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ТА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ Питання оптимізації ресурсів в формуванні доходів місцевих бюджетів та виявлення резервів їх зростання набуло особливої актуальності в час проведення фінансової децентралізації. Зважаючи на те, що в період з 2002 по 2015 рік система акумулювання ресурсів регіонів характеризувалась низьким рівнем частки власних доходів місцевих бюджетів і відповідно зумовлювала збільшення обсягів міжбюджетних трансфертів. Реальні фінансові можливості місцевих органів влади в той час значно обмежувалися, що було вагомим фактором сповільнення показників соціально-економічного розвитку регіонів в Україні. Проблеми бюджетної політики та шляхи їх вирішення на рівні місцевого самоврядування досліджували такі вченіекномісти, як С. Буковинський, Т.Бондарук, А. Гальчинський, В. Геєць, М.Єрмошенко, М. Кульчицький , І.Луніна, Ю. Пасічник, С. Юрій та ін. Особливості функціонування економічного суверенітету держави сьогодні представлені ключовим їх елементом – бюджетом. Він забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансування видатків держави, залучених в процесі часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого соціального становища в країні та активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві. Оскільки бюджет виступає одним із основних інструментів державного регулювання економіки, становлення ефективної бюджетної системи є необхідною умовою для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Вагому роль в даному випадку відіграє, бюджетна політика, що реалізується через систему бюджетних механізмів і скерована на забезпечення бюджетної рівноваги та ефективний вплив на соціально-економічні процеси. Механізм формування обсягу та структури доходів і видатків кожного бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання для забезпечення всебічного розвитку суспільства. Важливою є розробка концептуальних засад побудови ефективної моделі реалізації бюджетної політики у системі державного регулювання на рівні місцевих органів влади. За останні роки політика держави стосовно бюджетного процесу в Україні зазнала істотних змін. При цьому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Це стало основою різноспрямованого її впливу на формування бюджетних відносин в Україні та фінансових основ місцевого самоврядування. Вищими органами влади була впроваджена відповідна національна стратегія розвитку, основні дії якої спрямовані на зміцнення державної фінансової безпеки. В її основу покладено зміни реалізації ефективної бюджетної політики у сфері місцевих фінансів, що повинна відігравати значну роль у процесі регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Для поглиблення процесу децентралізації влади було реалізовано низку заходів за такими основними напрямами, як: - зміцнення доходної бази місцевих бюджетів; - посилення впливу стимулюючих факторів у роботі органів місцевого самоврядування щодо наповнюваності доходів бюджету; - впорядкування основних видаткових повноважень між рівнями бюджетів на основі принципу субсидіарності тощо [3]. Першочерговим завданням для урядовців в умовах проведення трансформаційних змін є зростання доходів місцевих бюджетів за рахунок децентралізації системи управління державними фінансами. Саме тому важливо оцінити стан децентралізації бюджетної системи України, визначити пріоритетні напрямки її проведення та виявити фактори що уповільнюють процес фінансової децентралізації. Нині хронічна нестача фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їх дохідних джерел стали проблемою загальнодержавної ваги. Однак, проведення державою бюджетної політики на практиці реалізується із застосуванням різних інструментів, серед яких можна виокремити: перегляд податкових ставок, зміну обсягу і структури державних видатків, зміну балансу між доходами і видатками бюджету, заміну джерел фінансування його дефіциту, встановлення граничних обсягів державного боргу та зміну його структури і джерел фінансування, державну підтримку вітчизняних підприємств та підприємців тощо. Необхідно також вдосконалити механізм розподілу джерела податкових надходжень між центральними і місцевими органами в прямій залежності з виконуваними ними функціями та відобразити це у законодавстві про місцеве самоврядування. Особливу увагу доречно приділити збільшенню доходів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Однак зазначимо, що формуванню бюджетної політики передує процес складання місцевих бюджетів, який узгоджується з планами економічного й соціального розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Фактично основним документом, що визначає бюджетну політику на місцевому рівні, є програма економічного та соціального розвитку адміністративно-територіальної одиниці [1]. Забезпечення цілеспрямованого впливу на місцевий бюджет через затвердження 131

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

основних напрямів бюджетної політики на певний (середньостроковий) період з метою досягнення встановлених цілей у програмі соціально-економічного розвитку території є пріоритетним. Цілі місцевої бюджетної політики в сучасних умовах логічно формуються з врахуванням політики держави. Формування місцевих бюджетів повинно здійснюватися таким чином, щоб це давало змогу органам місцевого самоврядування мати достатню фінансову базу для реалізації повноважень, визначених Конституцією України, законами, іншими нормативноправовими актами, сприяло забезпеченню необхідними ресурсами виконання завдань соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень. Процедура складання місцевих бюджетів повинна давати можливість місцевій владі виявляти фінансово-господарську самостійність у використанні коштів на заходи з утримання та розвитку установ освіти, охорони здоров’я, культури, соціального забезпечення тощо. В умовах надання більшої фінансової самостійності місцевим громадам виникає можливість вирішити значні проблеми суспільства з максимальним врахуванням інтересів громадян, адже це є основною політико-правовою метою в Україні. На наш погляд, цей процес повинен супроводжуватися подальшою демократизацією управлінського апарату, децентралізацією повноважень і відповідальності, адміністративними реформами, зокрема, зміною структури державної виконавчої влади. Надання широких повноважень органам місцевого управління надасть в подальшому можливість наблизити українську систему публічної влади до європейських стандартів та пришвидшить інтеграцію України в Європейський економічний простір. Для успішного реформування системи міжбюджетних відносин Україні доцільно використати досвід провідних європейських країн, врахувавши при цьому особливості, потенціал та інтереси конкретних регіонів держави. Очевидно, на місцевому рівні бюджетний механізм, як особливість системи державного управління, має спрямовуватися на формування й реалізацію територіальної бюджетної політики та враховувати наявні можливості використання певних заходів бюджетного регулювання. Децентралізація державного управління закономірно сприятиме об’єктивній тенденції до збільшення економічних повноважень органів місцевого самоврядування, у тому числі у сфері планування бюджету лише при законодавчих змінах. При цьому місцеві бюджети набудуть більшого значення в процесах підтримки стійкості й оптимізації структурних складових соціально-економічного розвитку територій. Сьогодні важливо чітко розподілити компетенцію щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і поступово здійснювати перехід до реальних соціально-економічних змін на підґрунті децентралізації державних фінансів. Список використаних джерел: 1. Плугатар О. А. Проблеми та шляхи реформування податку на прибуток / О. А. Плугатар, Т. О. Кравченко//Екон. простір. – 2008. - № 12/2. –С. 138 – 143. 2. Попова О. Реформуємо місцеве самоврядування /О.Попова// Дзеркало тижня: - 2015.- 7 лютого – с. 4 3. Роз`яснення щодо змін до Конституції України на реалізацію реформи місцевого самоврядування та курсу уряду на децентралізацію влади в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minregion.gov.ua/ 4. Сало Т. Децентралізація фінансової системи: стан та оцінка рівня в Україні / Т. Сало // Ефективність державного управління. – 2013. – Вип.4 – С. 324–330 Nataliia Polyniuk Ivan Franko National University of L’viv FISCAL POLICY AND PROBLEMS IN THE FIELD OF FORMATION OF LOCAL BUDGET IN UKRAINE In theses the fiscal decentralization in Ukraine is investigated. The national experience of local budgets management, development and implementation of a set of measures for state regulation of the public sector is considered in terms of using it in transformation of the Ukrainian economу. Indicated necessary terms ensuring financial independence of local government in the conditions of decentralization, in particular, creation of system of budget formation, are distinguished.

Микола Прокіпчук Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ ДЛЯ МІСЦЕВОГО СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ Подолання сучасної цивілізаційної кризи, що має економічну, соціальну та екологічну складові сьогодні визнано пріоритетним завданням людства. Тому визначені країнами-членами ООН Глобальні Цілі на період з 2016 по 2030 роки передбачають створення національних стратегій сталого розвитку. В той же час формування та реалізація такої стратегії неможлива без врахування потреб та можливостей на місцевому рівні. Актуальною залишається проблема ролі процесів місцевого самоврядування для досягнення цілей сталого розвитку. На законодавчому рівні, як відомо, територіальні громади визначено як жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах відповідного населеного пункту, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями [1]. Такий підхід є одностороннім, тому що розглядає лише територіальний аспект об’єднаної громади. В контексті сталого розвитку важливими постають наступні аспекти територіальної громади: соціально-політичний; еколого-економічний; духовно-ціннісний; організаційний. Територіальні громади володіють значним потенціалом для вирішення місцевих проблем та запровадження сталого розвитку, з його подальшим розширенням на регіональному та національному рівні. Механізмом розкриття цього потенціалу визначено соціальну мобілізацію. Соціальна мобілізація розглядається як процес приведення територіальної громади у багатовекторний стан, що дозволяє вирішувати місцеві проблеми із використанням місцевих ресурсів [3, с. 263]. Метод соціальної мобілізації ґрунтується на наступних передумовах [2, с. 28]: а) існування об’єктивно існуючих проблем, що потребують вирішення; б) бажання людей покращувати умови життя для себе та своїх близьких; в) можливість поєднання даного потенціалу разом із місцевими ресурсами та конкретними управлінськими інструментами для сталого розвитку. Розглянуто конкретні приклади використання соціальної мобілізації для вирішення проблем, зокрема проект постачання питної води в м. Долина (Івано-Франківська обл., 2010 р.), створення туристичних маршрутів через с. Стужниця (ІваноФранківська обл., 2010 р.), проведення енергозберігаючих заходів в дитсадку с. Заводське (Львівська обл., 2010 р.), створення 132

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

молодіжного центру в с. Замглай (Чернігівська обл., 2009 р.) тощо. Аналіз даних проектів дозволяє зробити наступні узагальнення: - Соціальна мобілізація допомагає запроваджувати принципи прямого демократичного врядування на місцях; - Можливо охопити за короткий час та із низькою затратою коштів значну частину населення; - Поширення ідей сталого розвитку та ознайомлення із можливостями спільного вирішення проблем збільшує мобілізаційну здатність громад на місцевому рівні; - Програми розвитку сформовані за підходом «знизу – вверх» є більше орієнтованими на людей, ніж за підходом «Зверху – вниз». На даному етапі в Україні соціальна мобілізація не досягнула таких масштабів та ефектів як її прояви у інших, для прикладу, європейських, країнах. Це означає, що існують перспективи вдосконалення цього інструменту сталого розвитку. Тенденція збільшення ролі соціальної мобілізації існує і зараз, а причинами цьому є [3, с. 284 - 285]: а) неефективність національних стратегій на місцевому рівні; б) пріоритет місцевих інтересів над державними на локальному рівні; в) відсутність ресурсів, або ж політичної волі уряду для розв’язання місцевих проблем; г) розвиток громадянського суспільства та підвищення його ролі у державотворчих процесах; д) тенденції до децентралізації, як відповідь на неефективне центральне управління тощо. В той же час існують перешкоди, що заважають повноцінно використовувати соціальну мобілізацію, до них відносять: - відсутність дієвої взаємодії між центральними і місцевими органами влади та територіальними громадами; - обмежена фінансова забезпеченість місцевих проектів через бідність населення, особливо у сільських територіях; - порівняно низька організаційна та управлінська грамотність місцевого населення. На нашу думку, соціальна мобілізація, враховуючи загальносвітові тенденції та умови її розвитку в Україні, є важливим інструментом сталого розвитку. Вагому роль потенціал територіальних громад щодо вирішення місцевих проблем повинен відігравати при формуванні стратегій сталого розвитку. Тому подальшого дослідження потребують конкретні механізми використання соціальної мобілізації для сталого розвитку. Отже, існує необхідність використовувати нові інструменти при досягненні цілей сталого розвитку. На фоні недостатньо ефективного централізованого підходу, використання потенціалу територіальних громад виглядає перспективним. Соціальна мобілізація є тим процесом, що дозволяє використовувати потенціал громади на вирішення місцевих проблем за допомогою місцевих ресурсів. Практика використання соціальної мобілізації в Україні підтверджує ефективність цього інструменту, однак необхідно подолати перешкоди, які гальмують його повноцінне застосування. Список використаних джерел: 1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, №24, ст. 170 2. Гринів Л.С. Екологічна економіка: навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2010. – 354 с. 3. Сталий розвиток суспільства: навчальний посібник / авт.: А. Садовенко, Л. Масловська, В. Середа, Т. Тимочко. – 2 вид. К.; 2011. – 392 с. Mykola Prokipchuk Ivan Franko National University of L’viv THE ROLE OF THE SOCIAL MOBILIZATION IN THE LOCAL SUSTAINABLE DEVELOPMENT IN UKRAINE In theses concerned with the role of the process of social mobilization. Application of the method of social mobilization allows managing the potential of the local community in problem solving. This method is proposed to use when forming social mobilization strategies for sustainable development in the national economy of Ukraine.

Ірина-Марта Радович Львівський національний університет імені Івана Франка

ПДВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРУВАННЯ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ Особлива роль у наукових дискусіях відводиться податку на додану вартість як одному з основних бюджетоутворювальних податків .Механізм справляння ПДВ характеризується рядом недоліків, першочергово, на нашу думку, потребує удосконалення порядок обчислення і сплати ПДВ, визначення розміру ставок, вирішення проблем бюджетного відшкодування . Податок на додану вартість — це один із найбільш поширених, але складних та суперечливих податків, тому через наявність суттєвих проблем при його справлянні, він може перетворитися з бюджетоутворювального у бюджетовитратний. Наукове вирішення проблем застосування, удосконалення податку на додану вартість, як і непрямих податків в цілому, знайшли своє відображення у дослідженнях таких вчених, як В. Андрущенко, О. Василик, В. Волканов, В. Геєць, А. Крисоватий, І. Луніна, В. Опарін, О. Резніченко, А. Соколовська, В. Суторміна, В. Федосов. Проте деякі питання застосування ПДВ в Україні й досі мають дискусійний характер та потребують нагального вирішення. Не зважаючи на численні зміни, що обумовлені прийняттям ПКУ, система адміністрування ПДВ в України в цілому має ряд суттєвих недоліків. Сьогодні нові правила справляння податку суб’єктами господарювання та механізм його відшкодування з бюджету пройшли апробацію на практиці і засвідчили необхідність внесення змін до ПКУ. Тому питання вдосконалення системи адміністрування ПДВ в Україні залишаються актуальними і потребують подальших наукових досліджень. Формування і впровадження якісно нового механізму адміністрування ПДВ, а також обліку і контролю за його надходженням і відшкодуванням з боку контролюючих органів, дозволить підвищити його ефективність і створити умови для легального функціонування реального сектора економіки та сприятливого податкового клімату. Можна стверджувати, що саме підвищення ефективності функціонування податку є метою заходів, спрямованих на удосконалення системи адміністрування ПДВ. Напрями вдосконалення повинні бути визначені на основі аналізу сучасних проблем функціонування податку та забезпечувати реалізацію інтересів обох сторін: податкових органів та платників податку.[2] Однією з основних проблем сьогодні є негативне сприйняття податку. Відомо, що ПДВ є непрямим податком на споживання, а отже має бути нейтральним до виробника. Якщо це так, то природно виникає питання щодо причин негативного ставлення і сприйняття податку. Адже це впливає на ефективність його стягнення. 133

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

На нашу думку, надмірна кількість перевірок платників – юридичних осіб, у зв’язку з декларуванням ними від’ємного значення ПДВ, а також їх контрагентів та відсутність законодавчо визначених підстав для отримання відповідної інформації від платників для здійснення таких перевірок в автоматизованому режимі спричиняє невиправдане втручання податкових органів у діяльність суб’єктів господарювання, значних трудових і фінансових витрат, знижує ефективність таких перевірок, призводить до порушення законодавчо встановлених строків проведення перевірок та відшкодування, але, зрештою не виключає зникнення ПДВ на так званих ланцюгах "фіктивних" фірм.[1] На думку фахівців податкової служби, запровадження "горизонтального моніторингу" великих платників податків дасть змогу розпочати формування ефективної для бюджету та необтяжливої для сумлінних платників податків системи адміністрування податків у рамках проведення податкової реформи. Основними напрямами подальшого вдосконалення системи адміністрування ПДВ є наступні: - визначення справедливої вартості ціни товарів,робіт і послуг,що є базою оподаткування ПДВ; - процедури відстеження і визнання угод недійсними,які укладаються виключно з метою формування фіктивного податкового кредиту; - вдосконалення системи податкогового контролю через підвищення ефективності електронних камеральних і документальних перевірок.[2] Отже,при визначенні напрямів удосконалення системи адміністрування ПДВ в Україні необхідно уважно і детально проаналізувати недоліки діючого механізму адміністрування даного податку, оскільки роль ПДВ у формуванні Державного бюджету є провідною, а недоотримання надходжень від цього податку та його незаконне відшкодування з бюджету може порушити фінансову безпеку держави. Заходи, спрямовані на удосконалення системи адміністрування ПДВ, повинні враховувати як інтереси держави в особі податкових органів, так і платників податків та бути націленими на підвищення ефективності функціонування цього податку, на його фіскальній достатності та справедливості Окреслені напрями для забезпечення відчутного ефекту повинні реалізовуватися комплексно із застосуванням системного підходу у відповідності з прийняттям належного нормативно-правового забезпечення. Список використаних джерел: 1. Сухоруко О.В. Документальне оформлення камеральних перевірок та перспективи їх автоматизації [Текст] / О.В.Сухоруко, Т.І.Свідзинська // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології. – 2013. – № 1(2). – С. 24-28. 2. Швабій К.І. Ефективність адміністрування податків в Україні:методологія та аналіз/К.І. Швабій//зб. наук. праць. – 2013. – № 2(2). – С. 113-123. Iryna-Marta Radovych Ivan Franko National University of L’viv VAT IN UKRAINE: PROBLEMS OF ADMINISTRATION AND DIRECTIONS OF IMPROVEMENT Annotation: A value-added tax (VAT) is a type of consumption tax that is placed on a product whenever value is added at a stage of production and at final sale. The "value-added tax" has been criticized as the burden of itfalls on personal end consumers of products. The measures sent to the improvement of the system of administration of VAT must take into account both interests of the state in the person of tax organs and taxpayers.

Галина Рак Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРВИННОГО ОБЛІКУ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ Фундаментом інформаційної системи бухгалтерського обліку використання фінансових ресурсів бюджетних установ (далі – БУ) є первинні документи, значення яких невпинно зростає. Вивчення структури інформаційного забезпечення первинного обліку використання фінансових ресурсів БУ здійснювалось за допомогою ієрархічного методу класифікації інформації в первинних документах. Такі нормативно-правові акти, як Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», План рахунків бухгалтерського обліку БУ, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку тощо, регламентують засади первинного обліку використання фінансових ресурсів БУ, в т. ч. зумовлюють потребу ведення внутрішньої документації БУ, а також визначають порядок формування та реєстрації специфічних первинних документів у процесі кошторисного фінансування діяльності БУ. Другий рівень інформаційного забезпечення первинного обліку використання фінансових ресурсів БУ формується за рахунок внутрішньої документації, до якої відносяться робочий план рахунків бухгалтерського обліку БУ, наказ про облікову політику БУ, Положення про відділ бухгалтерського обліку [1] та методичних рекомендацій щодо переліку підтвердних документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів [2], в розрізі кожної статті витрат за кодами економічної класифікації витрат (КЕКВ) БУ. Наступний рівень інформаційного забезпечення первинного обліку використання фінансових ресурсів БУ формують власне первинні документи відповідно до загальних засад бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні [1]. Наприклад, для обліку витрат БУ за кодом КЕКВ 2111 «Заробітна плата» посадова особа БУ на етапі реєстрації бюджетних зобов’язань надає заявку на видачу готівки для перерахування коштів на вкладні рахунки. У свою чергу, документами, які надаються БУ на етапі проведення платежів за КЕКВ 2111, можуть бути платіжне доручення на перерахування платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, платіжне доручення на перерахування коштів на вкладні або карткові рахунки, чек, платіжна вимога, заявка на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки [2]. Донедавна збір і реєстрація первинної облікової інформації про використання фінансових ресурсів БУ здійснювалися ручним способом, тобто паперові первинні документи були основою інформаційної системи кошторисного фінансування БУ. Нині відбувається еволюція паперових документів у електронні паперові документи за умови активного впровадження електронного документообігу в БУ, тобто автоматизуються процеси збору і реєстрації первинної облікової інформації БУ про 134

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

використання фінансових ресурсів. У найближчій перспективі такі електронні первинні документи, ймовірно, будуть трансформуватися у релевантні інформаційні потоки БУ, що міститимуть облікову інформацію про результати реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів БУ. Очевидно, що повністю автоматизований бездокументний збір і реєстрація первинної облікової інформації щодо кошторисного фінансування БУ можливі завдяки використанню сучасних інформаційних технологій для збирання, реєстрації, передавання та обробки первинної інформації у БУ [3, с. 78]. Незважаючи на ієрархічну структуру та умови організації інформаційного забезпечення первинного обліку використання фінансових ресурсів БУ, будь-які належно оформлені первинні документи містять та підтверджують відомості про операції витрачання фінансових ресурсів БУ. Список використаних джерел: 1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: від 16.07.1999 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/996-14. 2. Наказ Державної казначейської служби України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо переліку підтвердних документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів»: від 29.04.2013 р. № 68 (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://buhgalter.com.ua/zakonodavstvo/kaznacheyskeobslugovuvannya/metodichny-rekomendatsiy-shchodo-pereliku-pidtverdnih-dok/ 3. Крупка Я.Д. Облікові системи та їх інтеграція в умовах повністю автоматизованої обробки інформації / Я.Д. Крупка, В.В. Муравський // Вестник НТУ «ХПИ». – 2008. – № 54. – С. 75-82. Galyna Rak Ivan Franko National University of L’viv INFORMATIVE PROVIDING OF INITIAL ACCOUNTING FOR USING FINANCIAL RESOURCES BY BUDGETARY INSTITUTIONS This thesis concerned with informative providing structure of initial accounting for using financial resources of the budgetary institutions. Regulatory legal acts form the informative providing first level of initial accounting for using financial resources by budgetary institutions. Budgetary institutions’ internal documentation and their basic documents form the informative providing second and third levels of initial accounting for using financial resources by budgetary institutions accordingly. The conclusions about the proper registration of any document that contains details and confirm the using financial resources by budgetary institutions.

Христина Ренкас Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ США ТА НІМЕЧЧИНИ Політико-ідеологічні чинники мають значний вплив на перебіг економічних процесів та на трансформаційні зміни економічних систем. Найбільш доцільним для якісного дослідження конвергенції економічних систем, на наш погляд, є аналіз еволюції економіки та державного регулювання у США та Німеччині. За оцінками Світового банку з 77,868 трлн доларів США вартості глобального ВВП у 2014 р. 17,419 трлн припадало на Сполучені Штати, що становить 22,37 % від глобального. Проаналізуємо вплив держави на економіку країни на прикладі США. У 70-х роках ХХ ст. США зіткнулися з проблемою загострення інфляції, що супроводжувалося зниженням продуктивності праці, темпів економічного зростання. Криза світового капіталістичного господарства 1973-1975 рр. у гострій формі проявилася в Америці. Скорочення виробництва, що охопило більшість галузей промисловості, супроводжувалося істотним зростанням цін та високим рівнем інфляції, циклічна криза переплелась із структурною, сировинною і валютно-фінансовою, різко скоротилася зайнятість. Тому на зміну кейнсіанській моделі була запропонована неоконсервативна модель державного регулювання ринкових відносин, яка втілювалася на практиці у роки правління адміністрації президента Р.Рейгана і отримала назву "рейганоміки". Ідея економічної свободи реалізується, на думку М.Фрідмена, тим, що втручання в економіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокрема контролем за грошовим обігом [1, С. 421-430]. Ще однією складовою теоретичної платформи неоконсерваторів були тісно пов'язана з монетаризмом теорія пропозиції, розроблена американськими економістами А.Лафером, М.Фельдстайном та ін., а також теорія раціональних очікувань ще одного американського дослідника Р.Лукаса [1, С. 437]. Таким чином, спираючись на проаналізовані теоретичні концепції, команда президента Р.Рейгана висунула такі головні постулати своєї реформаторської програми: 1) скорочення податків на корпорації та особистих прибуткових податків; 2) обмеження урядових витрат за рахунок скорочення соціальних програм; 3) дерегулювання підприємницької діяльності; 4) здійснення жорсткої кредитно-грошової політики з метою подолання інфляції. Як зазначає Е. Лортикян [2, С. 175-176], внаслідок податкової реформи 1981 р. виграли головним чином заможні прошарки населення, у той час як від згортання низки соціальних програм насамперед постраждали малозабезпечені родини. Вже прийнятий сенатом у 1986 р. новий Закон про податкову реформу поширював податкові стимули не тільки на привілейовані верстви, але й на всіх громадян, зробивши ставку на посилення приватної ініціативи у більш широких прошарках населення. Так, відповідно до Закону "стеля" особистих прибуткових податків знижувалася з 50 % до 28 %, а податку на прибуток корпорацій – з 46 % до 34 % . Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими прибутками від сплати федеральних податків [2, С. 176]. Крім перелічених заходів, було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню США. Водночас, на думку дослідників, надмірне послаблення регулюючої ролі держави знизило увагу до розвитку науки і наукомістких галузей, впровадження досягнень НТР в економіку [2, С. 177]. Починаючи з 1992 р., після перемоги на президентських виборах демократів на чолі з Б.Клінтоном, відбувається перехід до більш зваженої макроекономічної політики, заснованої на теоретичних концепціях неокейнсіанства. Економічна діяльність уряду спрямовувалася на оздоровлення економіки шляхом стимулювання інвестиційного процесу. План стабілізації економіки президента Б.Клінтона охоплював три програми: 1) стимулювання економіки шляхом збільшення кількості робочих місць; 2) інвестування економіки, яка пропонувала пільгове фінансування для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення; 3) скорочення бюджетного дефіциту за рахунок скорочення урядових витрат і збільшення податків. 135

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Протягом президентства Білла Клінтона спостерігалось економічне зростання, збільшення ВВП, зниження безробіття та скорочення темпів інфляції. Уряд Дж. Буша - молодшого запланував зростання витрат бюджету на соціальне забезпечення з 22,9 % витратної частини бюджету у 2000 фінансовому році до 25,6 % – у 2006 р. США випереджують всі інші країни світу за обсягом виробництва та експорту наукомісткої продукції й послуг. Спостерігається випереджаюче зростання інформаційної інфраструктури, основу якої становить комплексна індустрія обробки інформації за допомогою новітньої комп'ютерної техніки і програмного забезпечення, а також засобів електрозв'язку. Обсяг обігу в галузі комп'ютерних спеціалізованих послуг США у середині 90х рр. становив майже 200 млрд. дол. щорічно [3, С. 334-335]. Таким чином, як свідчать факти, неоконсервативна стратегія, яку сповідував уряд Дж. Буша - молодшого, в цілому сприяв розвитку економічної системи Сполучених Штатів, її технічній модернізації та структурному удосконаленню на базі широкого розвитку науки. Також слід приділити увагу розбудові економічної системи у Німеччині. Як відомо, у післявоєнний період розпочалося відродження ринкових господарств європейських країн шляхом їхньої американізації, яка здійснювалася у таких напрямках: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур [4, С. 105]. У Німеччині протягом 60-х рр. почали скорочуватися темпи економічного зростання, а у 1966-1967 рр. настала перша післявоєнна криза. Вперше з часу утворення ФРН відбулося скорочення сукупного суспільного продукту на 0,1 %, а чисельність зайнятих зменшилася приблизно на 3 %. Так, у 1967 р. був прийнятий "Закон про підтримку стабільності й економічного зростання", відомий як стабілізаційний закон. За цим законом уряд повинен був здійснювати активну кон'юнктурну і структурну економічну політику з метою протидії кризовим явищам і прискорення економічного зростання. Закон передбачав планування державного бюджету, державних інвестицій, а також створення спеціального "Фонду вирівнювання кон'юнктури". Вважають, що саме стабілізаційний закон поклав початок переходу ФРН від ідеї "вільного ринкового господарства" через теорію "соціального ринкового господарства" до концепції "ринкового господарства з глобальним регулюванням", яка являла собою своєрідний синтез ідей В. Ойкена і Дж. Кейнса [2, С. 182-183]. Прихід до влади у 1969 р. соціал-демократів, що спиралися на неокейнсіанську економічну концепцію, призвів до посилення державного регулювання на макроекономічному рівні. Уряд розпочав застосовувати державне економічне програмування, розробку довгострокових завдань та орієнтирів розвитку на перспективу і т.п. Внаслідок використання кейнсіанських методів управління економікою у 1970 р. зменшилося безробіття і було забезпечене економічне зростання на рівні 4 % [3, С. 349]. З новими рецептами виходу з економічної кризи 1980-1982 рр. до влади прийшов уряд Г.Коля, котрий спирався на теоретичну концепцію монетаризму. Наслідком його діяльності стало тривале піднесення економіки Німеччини у 1983-1990 рр. В основі економічного зростання лежали інтенсивні процеси нагромадження, збільшення інвестицій, розширення експорту. У результаті ФРН змогла вийти на науково-технічний рівень США у таких галузях індустрії, як металургія, верстато- і автомобілебудування, хімія, будівництво атомних електростанцій. [3, С. 350; 2, С. 184]. На початку 90-х рр. ХХ ст. у Німеччині спостерігалося зниження економічної динаміки, що було зумовлене низкою причин, серед яких – втрата ринків як наслідок розпаду соціалістичного табору та СРСР, а також об'єднання Німеччини, коли на 1/3 збільшилася територія країни і зросло населення з 64 до 80 млн. чол., а, головне, було розпочато реформування економіки НДР у напрямку її наближення до розвинутої економічної системи ФРН. Зокрема, зросло безробіття до позначки 10 % та на 15 % знизився ВВП [2, С. 186]. Основними причинами динамічного економічного розвитку сучасної Німеччини, як обґрунтовано зазначають П.Леоненко і П.Юхименко, є: 1) високий рівень споживчого попиту; 2) збільшення зайнятості і заробітної плати; 3) розширення німецького внутрішнього ринку за рахунок п'яти нових федеральних земель; 4) швидкий розвиток НТП; 5) пріоритетний розвиток галузей експортної орієнтації [3, С. 350]. Висновок. Аналізуючи становлення сучасних економічних систем США та Німеччини слід відмітити спільні риси, що сприяли економічному зростанню в цих державах. Зокрема до них слід віднести стимулювання економіки шляхом збільшення кількості робочих місць; інвестування економіки, яка пропонувала пільгове фінансування для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення; скорочення бюджетного дефіциту за рахунок скорочення урядових витрат і збільшення податків. Крім того спільним для цих держав є стимулювання науки, зростання ролі науково-технічного прогресу у виробництві, а також глобальна інформатизація. Список використаних джерел: 1. Історія економічних учень : [підручник] / [Л.Я Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін.; [за ред. Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко]. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с. 2. Лортикян Э.Л. Историяэкономических реформ: Мировойопытвторойполовины ХIХ-ХХ вв. / Э.Л. Лортикян. - Харьков: Консум, 1999. - 288 с. 3. Леоненко П.М. Економічна історія : [навч. посіб.] / П.М.Леоненко, П.І. Юхименко. - К.: Знання-Прес, 2004. - 499 с. - (Вища освіта ХХІ століття). 4. Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. Економічна історія : [курс лекцій] / [за ред. Б.Д.Лановика]. - [2-ге вид., перероб.]. - К.: Вікар, 2000. - 300 с. - (Вища освіта ХХІ століття). Khrystyna Renkas Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF THE ESTABLISHMENT PROCESS OF ECONOMIC SYSTEMS OF USA AND GERMANY The aim of this article is to analyze the development of economic systems of USA and Germany. This thesis shows which measures were taken by governments of these countries to get out of economic crisis and become developed countries. Also common features that contributed to economic growth in these countries were defined.

136

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Зоряна Романчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ В умовах формування ринкової економіки України соціального спрямування виникла потреба докорінної реструктуризації системи господарювання. Вона супроводжується затяжною економічною кризою, затратним типом відтворення ВВП. Вітчизняна економіка містить малий відсоток суб’єктів господарювання із закінченим циклом виробництва, інноваційним типом діяльності та високим рівнем економічної безпеки на глобальному рівні. Всі завдання розбудови економічної системи країни можна виконати шляхом формування дієвої системи інвестування та формування сучасної інвестиційної політики на державному рівні. Стратегічно важливим є формування якісних інвестиційних потоків. Саме тому дослідження даної проблеми є актуальним, необхідним та своєчасним. Визначення інвестицій як рушійної сили розвитку економічної системи представлено в працях А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Дж. Кейнса, Й. Шумпетера, П. Самуельсона та інших вчених, вони носять загальнотеоретичний характер і є фундаментом для побудови дієвої системи державного стимулювання інвестиційної діяльності. Проблеми формування ефективної системи інвестування досліджують провідні вчені України - В.М. Геєць, М.І. Крупка, Д.В. Ванькович, І.С. Гуцал та інші. Проте не зважаючи на високий рівень наукового обґрунтування місця та ролі інвестицій у системі розбудови економічної системи країни, відсутні комплексні реформування економічної системи України на державному рівні, якості системи державного управління інвестиціями та бюджетної підтримки інноваційних інвестиційних проектів. Основною метою даного наукового дослідження є виявлення основних чинників формування ефективної системи стимулювання інвестицій на державному рівні, розробка дієвих та актуальних рекомендацій щодо імплементації механізму державної підтримки інвестиційних проектів в економічну систему України. З метою забезпечення ефективності інвестиційної діяльності на рівні держави формується певна система або механізм управління інвестиціями. На нашу думку, механізм бюджетної підтримки інвестиційних проектів є сукупністю методів та важелів фінансового управління інвестиційними процесами в країні, які імплементовані в систему державного управління та закріплені у бюджеті як основному фінансовому документі країни на поточний рік. Формування механізму бюджетної підтримки інвестиційних проектів на державному рівні передбачає низку пріоритетних напрямів його функціонування, а саме: забезпечення економічної безпеки країни, яка містить як підсистеми фінансову та інвестиційну безпеки. Тобто створення позитивного інвестиційного клімату, стимулювання росту інвестицій в економічну систему. Цей напрям повинен реалізовуватися шляхом державних грантів, бюджетних програм та прямого інвестування із бюджетів загальнодержавного та місцевого рівня; фінансування проектів по зниженню енергомісткості виробничих процесів як основи забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, підвищення енергетичної суверенності української економіки в цілому; створення бюджетних інвестиційних проектів, які стимулюватимуть зниження матеріаломісткості суспільного блага шляхом стимулювання росту якісного рівня науково-технічного прогресу; Механізм бюджетної підтримки інвестиційних проектів складається із явних та неявних методів стимулювання інвестиційних процесів. Явні методи – це законодавчо закріплені бюджетні інвестиційні проекти, державні гранти та акумульовані фонди інвестиційних ресурсів, які входять в ореол завдань як бюджетної, інвестиційної так і політики економічної безпеки країни. Неявні методи – це фіскальні методи стимулювання інвестицій. Так як податки є інструментом наповнення бюджету країни та регулюють структуру підприємництва економічної системи, вони виступають методом «неявним» механізму бюджетної підтримки інвестиційних проектів. Такий напрям стимулювання інвестицій не передбачає прямого втручання держави в інвестиційні процеси країни, створення суспільного блага. Основним індикатором ефективності функціонування вище зазначеного механізму є рівень прямих іноземних інвестицій. Адже бюджетна підтримка інвестиційних проектів створює прецедент на інвестиційному ринку країни, знижує затратність інвестицій, створює систему гарантій для інвесторів, формує «фундамент» для розбудови інвестиційного середовища в тій чи іншій сфері життєдіяльності країни. Прямі іноземні інвестиції – найбільш затребувана форма капіталовкладень для економік, що розвиваються, так як вона дозволяє реалізовувати великі проекти. Крім того в країну надходять нові технології, нові практики корпоративного управління, що дозволяє підвищити не тільки рівень конкурентоспроможності, а й економічної безпеки країни. Наведемо графік надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України за останні роки. Як бачимо – ніякої закономірності , систематичність відсутня. Це свідчить про відсутність ефективного функціонування механізму бюджетного стимулювання інвестиційних проектів та неефективність інвестиційної політики України (рис.1). Отже, на державному рівні не створено сприятливих умов реалізації інвестиційних проектів, відсутня бюджетна підтримка інвестиційних проектів та не сформовані умови спільного співінвестування державних структур з приватним сектором економіки. На нашу думку, стратегічно важливим та першочерговим для України є забезпечення енергетичної суверенності економічної системи, зниження енергомісткості виробничих процесів та диверсифікація джерел енергії. Розвиток поновлювальної енергетики потребує значних інвестиційних ресурсів, тому масштабні енергетичні проекти можуть реалізовуватись лише за державної підтримки. У 2012 р. загальний світовий обсяг інвестицій на розвиток відновлюваної енергетики та палива становив 244 млрд. дол. США, що свідчить про перспективність і пріоритетність інвестування в енергетику майбутнього. У загальному 6,5% світової електроенергії було вироблено з допомогою поновлювальних джерел енергії, таких як енергія вітру, сонця, біомаси і відходів, геотермальної енергії, морських і талих гідротехнологій, порівняно з тим, що у 2011 р. частка відновлюваної енергетики сягала 5,7%. Так, Китай і США у 2012 р. інвестували в розвиток альтернативної енергетики 102,6 млрд. дол., що становить 42 % загального обсягу інвестицій в світі. В Україні наявний значний потенціал альтернативної енергетики, який становить більше 50% загального енергоспоживання в Україні на даний час і 30% енергоспоживання в 2030 р., а частка енергії добутої за рахунок альтернативних джерел становить сьогодні близько 3%. Світові тенденції розвитку енергетики характеризуються політикою розвинутих країн на зменшення залежності від високовартісних органічних енергетичних джерел і збільшення частки 137

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

альтернативної енергетики в енергобалансі. В Україні сьогодні немає жодного проекту в сфері відновлюваної енергетики або підвищення енергоефективності, який би не повернув вкладених інвестиційних коштів [2]. Отже, механізм бюджетної підтримки інвестиційних проектів України, на нашу думку, повинен використовувати усі можливі методи та важелі для забезпечення енергетичної безпеки країни, зменшення енергомісткості виробництв та розвитку науково-технічного прогресу у цій сфері. Державним органам влади необхідно працювати у таких напрямах: закладати в бюджети усіх рівнів проекти інвестування поновлювальних джерел енергії для індивідуального користування фізичними, юридичними особами та державними установами; створювати співпроекти інвестування проектів зниження енергомісткості економіки України в цілому; стимулювати інвестиції у виробництво інноваційних енергетичних технологій.

80000 60000 40000 20000 0 2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

Рис. 1. Динаміка надходження прямих іноземних інвестицій в Україну протягом 2005 – 2015 рр. Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики [3]. Українська ринкова економіка соціального спрямування потребує інноваційних методів управління, які дозволять вирішувати суб’єктам господарювання та державним органам влади завдання у сферах економічної безпеки, підвищення рівня конкурентоспроможності та зростання якісних та кількісних показників діяльності. Механізм бюджетної підтримки інвестиційних проектів необхідний для ефективного та результативного інноваційного управління, особливо у сфері енергетичної суверенності, яка є основним показником здатності економіки країни до розвитку та підвищення якості її структури. Список використаних джерел: 1. Альтернативне майбутнє України [Електронний ресурс].// Веб-сайт Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України (http://www.ukrproject.gov.ua). – 2012. –27.01). 2. Енергетична стратегія України на період до 2030 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/signal/kr06145a.doc 3. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://www.ukrstat.gov.ua/ Zoryana Romanchuk Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMS OF AN EFFECTIVE SYSTEM OF INVESTMENT INCENTIVES AT THE STATE LEVEL The role and features of the mechanism of state support of investment projects in the economic system of the country are discussed in the article. Also the efficiency of budget support investment projects in Ukraine is analyzed. The recommendations for improving the mechanism of budget support investment projects are proposed in the conclusions.

Тетяна Савка Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ Ринок праці, як невід’ємна складова ринкової економіки, посідає одне з центральних місць у вирішенні таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої економіки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захищеності населення. В умовах несприятливої економічної і політичної ситуації, що склалась в Україні, питання зайнятості та безробіття населення є особливо актуальними, оскільки вирішення проблем, що виникають на ринку праці, призводить до сталого соціально-економічного розвитку країни. Дослідженню загальних проблем функціонування ринку праці приділено роботи таких вітчизняних вчених: Бараник З.П., Головач А.В., Манцурова І.Г., Мочерного С.В., Лібанової Е.М., та інших. Одна з найважливіших вимог до статистичного дослідження ринку праці – вивчення закономірностей купівлі-продажу робочої сили (робочих місць) і взаємозв’язків між економічно самостійними продавцями та покупцями залежно від конкретних умов, з огляду на місце, час та етап суспільного розвитку [1]. Основними статистичними показниками, що характеризують ситуацію на ринку праці є рівні зайнятості та безробіття, що визначаються відношенням відповідної категорії населення (зайнятих чи безробітних) до економічно активного населення. За даними Державної служби статистики кількість зайнятого населення України у 2015 році зменшилась на 9,2% порівняно з 2014 роком та становила 16,4 млн осіб, з яких особи працездатного віку складали 95,5%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років становив 56,7%, а у населення працездатного віку – 64,7%. Найвищий рівень цього показника спостерігався серед осіб віком 35–49 років, а найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років, оскільки зазначені категорії населення вразливіші та соціально незахищені в сучасних умовах господарювання. Рівень зайнятості був вищим у мешканців міських поселень і вищим у чоловіків порівняно з жінками [2]. Серед загальної кількості зайнятих осіб кожний шостий працював у промисловості або у торгівлі, сьомий – у сільському господарстві. 138

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

У зв’язку з складною економічною ситуацією та її наслідками значно зросла неформальна зайнятість. У 2015 році кількість неформально зайнятого населення становила 26,2% від усього зайнятого населення. Більше половини неформально зайнятого населення (50,2%) були мешканцями сільської місцевості. Неформальна зайнятість найбільше охоплює молодь та пенсіонерів. В молоді неформальна зайнятість пов’язана з пошуком додаткового заробітку під час здобуття освіти, серед осіб пенсійного віку – рівнем пенсійного забезпечення, що спонукає їх до пошуку неформальних джерел отримання додаткових засобів існування [2]. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) віком 15–70 років у цілому по Україні у 2015 р. становив 9,1% економічно активного населення зазначеного віку, а серед населення працездатного віку – 9,5%. Цей показник був вищим серед населення сільської місцевості (9,4%) порівняно з мешканцями міських поселень (9,0%). Найвище значення рівня безробіття спостерігалось в осіб віком 15 – 24 років (22,4%), найменше значення в осіб віком 50 – 59 років (6,3%) [2]. Для забезпечення економічного зростання України важливим є формування власної моделі ринку праці в цілому та аналіз регіональних ринків праці. Серед регіонів України у 2015 р. найвищий рівень зайнятості був у Дніпропетровській області (60,9%), яка займає позиції лідера за даним показником протягом останніх п’яти років. Найвище значення рівня безробіття у 2015 р. зареєстровано у Луганській (15,6%) та Донецькій областях (13,8%), причиною чого є несприятливе соціально-економічне середовище внаслідок військових дій. Найнижчий рівень безробіття зареєстрований у Київській області (6,4%). Загалом рівень безробіття зріс у всіх областях України. З метою класифікації та типологізації областей України за показниками ринку праці використано кластерний аналіз. Кластеризацію регіонів України здійснено за такими ознаками: чисельність безробітного населення, попит на робочу силу, чисельність зайнятого населення та кількість працевлаштованих безробітних. За результатами агломеративного методу кластеризації виділено 4 групи кластерного аналізу: до першого кластеру увійшли 5 областей (Житомирська, Київська, Львівська, Полтавська, Одеська), другий кластер охоплює 4 області (Донецька, Черкаська, Запорізька, Вінницька), третій – 2 області (Дніпропетровська і Харківська), четвертий кластер включає 13 областей (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернігівська, Чернівецька). Перший кластер характеризується відносно великим числом зайнятих і безробітних, а також високим попитом на робочу силу. Другий кластер охоплює області з трохи меншою кількістю зайнятого населення, проте вищим числом безробіття та найнижчим значенням серед усіх інших кластерів показника попиту на робочу силу. До третього класу ввійшли області, які за чотирма класифікаційними ознаками мають найвищі значення. Четверту групу областей характеризують найнижчі значення чисельності зайнятого і безробітного населення та кількості працевлаштованих осіб. Львівська область увійшла до першого кластеру, що займає друге місце серед інших кластерів за кількістю зайнятого населення, попитом на робочу силу та кількістю працевлаштованого безробітного населення. Даний кластер характеризують показники безробіття нижчі середнього по всіх кластерах. За показником рівня безробіття (8,2% у 2015 р.) Львівська область входить до п’ятірки областей з найнижчими його значеннями. Кластеризація регіонів України дає змогу поглиблено вивчити прояви безробіття в регіональному розрізі, розробити заходи щодо покращення ситуації на ринку праці, виходячи із виділених регіональних зон, а також прогнозувати ситуацію на регіональному ринку праці [3]. Аналіз дослідження показує, що ситуація на ринку праці в Україні значно погіршилась за останні два роки: зростає неформальна зайнятість і рівень безробіття, що призводить до збільшення кількості злочинів, у пошуках роботи та кращих умов життя населення емігрує за кордон. Особливої уваги заслуговує безробіття серед молоді, оскільки неможливість знайти роботу на батьківщині змушує їх шукати її за кордоном, що призводить до такого явища як «відтік мізків». Всі ці фактори негативно впливають на соціально-економічний стан України в цілому. Для підвищення зайнятості населення та скорочення безробіття органам державної влади потрібно здійснити активну політику зайнятості, необхідним є вдосконалення законодавчо-нормативної бази функціонування ринку праці. Список використаних джерел: 1. Бараник З. П. Статистика ринку праці / З.П. Бараник // Навч.-метод посібн. – 2003. – С. 143 2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua 3. Хмелюк А.В. Статистична оцінка ринку праці в регіоні: виокремлення регіональних таксонів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3730 Tetiana Savka Ivan Franko National University of L’viv STATISTICAL EXPLORATION OF THE LABOUR MARKET IN UKRAINE Analysis of the labour market in Ukraine has been carried out. Changes in unemployment level and number of employed, leading to a deterioration of the situation in the labour market have been revealed. The technique of statistical analysis of the labour market through the use of cluster analysis and extraction of qualitative homogeneous clusters aimed to the realization of a comprehensive statistical evaluation of the regional labour market in Ukraine has been improved.

Остап Саловський Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕНТООРІЄНТОВАНА ПОВЕДІНКА В ЕКОНОМІЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ Повсякденна діяльність економічних суб’єктів безперечно опосередкована стійким механізмом інституційної взаємодії. Формування та вкорінення неефективних формальних або неформальних норм (“правил гри”) веде до експлуатації інституційної системи окремими індивідами або їх групами задля отримання власної вигоди. Часто результатом такої діяльності стає перерозподіл суспільних благ на користь даних індивідів за рахунок зменшення добробуту суспільства. В таких умовах і виникає рентоорієнтована поведінка. Теорія пошуку ренти активно розроблялась в 1960–1970-х роках, а сам термін “пошук ренти” вперше з’явився у роботі Е.Крюгер “Political economy of rent-seeking society” (1974). Метою рентоорієнтованої діяльності є обмеження конкуренції та отримання певних монопольних прав. Цей тип економічної поведінки в сучасних умовах часто пов’язаний з такими негативними явищами як корупція, хабарництво та “тіньові” ринки. 139

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

За умови вилучення ренти державою на користь суспільства така діяльність може стати стимулом для економічного зростання. Ситуація змінюється, коли рента привласнюється не державою, а окремими суб’єктами. Якщо граничні витрати на збільшення обсягу продукту перевищують граничні витрати на привласнення ренти, це стає підґрунтям пошуку ренти. Найбільші ризики виникнення такої ситуації притаманні економікам трансформаційного типу, зокрема й Україні[1, С. 39]. Недосконалість інститутів призводить до утворення інституційних пасток, які можуть стати джерелами рентоорієнтованої поведінки. Без сумніву, основними здобувачами ренти в економіці України є державні службовці, особисті інтереси яких часто не збігаються з загальносуспільними. Прикладами рентоорієнтованої поведінки у вітчизняній економіці є політична корупція, розкрадання державного майна, використання службових обов’язків для отримання особистих переваг (контроль над ресурсами, отримання дешевих кредитів), пільгове оподаткування, спекуляції з державними закупівлями тощо. Організовані та вправні індивіди, заручившись підтримкою впливових політиків та суддів, змогли розвинути більше десятка корупційних схем виведення коштів з офіційної економіки, переважно за допомогою державного сектору економіки. Зокрема, такі механізми включають як традиційні “відкати”, використання “кишенькових” банків і продаж за заниженими або завищеними цінами, так і набагато складніші і витонченіші – махінації з боргами, фіктивні договори спільної діяльності, перерозподіл власності через суд та ін.[3]. Такі схеми часто залишаються безкарними, а судові процеси розтягуються на довгі роки. На жаль, позиції України у відповідних світових рейтингах підтверджують згадані тенденції. До прикладу, за індексом сприйняття корупції наша держава посідає 130 місце зі 168, а за індексом верховенства права – 70 позицію із 102. Несприятливий показник демонструє й рівень контролю за корупцією – 17%[2]. Отже, негативні риси інституційної системи України і далі ускладнюють ефективну відбудову економіки України. Процесу змін перешкоджають неефективна політична влада, брак реальної репрезентації інтересів народу та довіри до державних мужів, важкий стан економіки. Важливим завданням у процесі реформ має стати побудова чесної та прозорої структури влади, підбір мотивованих професіоналів, не зацікавлених у пошуку ренти, закріплення раціональних і зрозумілих “правил гри”. Список використаних джерел 1. Бурлуцький С.В., Бурлуцька С.В. Рентоорієнтована поведінка суб’єктів вітчизняної економіки в контексті прокляття ресурсів / С.В. Бурлуцький, С.В. Бурлуцька // Інституціональні проблеми економіки. – 2014. – № 1 – С. 38-48. 2. Матеріали сайту міжнародної громадської організації “Transparency International” [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.transparency.org. 3. Шульмейстер В. Преступления без наказания: 15 схем воровства из госкомпаний, или как украсть 100 млрд. [Електронний ресурс] / В. Шульмейстер, А. Соболев // Матеріали Інформаційного агентства “ЛігаБізнесІнформ”. – 2015. – Режим доступу: http://www.liga.net/projects/corruption/ Ostap Salovskyi Ivan Franko National University of L’viv RENT-SEEKING BEHAVIOR IN THE MODERN UKRAINIAN ECONOMY The article focuses on the problem of rent-seeking behavior in Ukraine. It principally describes main theoretical points and practical examples of this phenomenon. Conducted analysis provides the opportunity to formulate key problems and basic recommendations.

Анна Семенюк Львівський національний університет імені Івана Франка

БЮДЖЕТНЕ ВІДШКОДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ Податкова система держави є важливим елементом функціонування національної економіки. Її ефективність забезпечує досягнення стратегічно важливих для держави цілей. Однією з таких цілей для України є подальший розвиток ринкової економіки. Перед державою стоїть вибір між оптимальним обсягом наповнення Державного та місцевих бюджетів і стимулюванням діяльності суб’єктів господарювання. В обох цих випадках фінансовим важелем державної політики виступають податки та збори. Питання про проблеми бюджетного відшкодування ПДВ часто виступали предметом досліджень таких вчених та науковців: О. Данилова, А. Дриги, Б. Карпінського, В. Копилова, І. Луніної, І. Лютого, В. Мельника, Л. Новицької, М. Петренка, С. Салівона, А. Сігайова та інших. Метою даної робити є аналіз проблематики бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі – ПДВ) та пошук оптимальних шляхів вирішення. Згідно із Податковим Кодексом України розділом І п. 14.1.18, бюджетне відшкодування – це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.[1] На підставі цього визначення бюджетного відшкодування можна зрозуміти, що новий порядок відшкодування буде детальніший, ніж раніше. Відшкодування ПДВ завжди супроводжувалося жорсткими перевірками. Кожен заявник, який хотів отримати ПДВ з бюджету, був під підозрою. Процес перевірки переважно передбачав затягування строків, відведених законодавством для відшкодування, та нерідким їх порушенням, і як наслідок – не відшкодування сум ПДВ. Проблема із відшкодування ПДВ і досі залишається однією з найбільш суттєвих для вітчизняних суб'єктів господарювання. 01 січня 2016 року набрали чинності зміни внесені до Податкового кодексу України Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII Законом передбачено, що з 01 лютого 2016 року мають запрацювати два публічних відкритих реєстри з однаковою системою хронологічного відшкодування податку на додану вартість (ПДВ): один - для тих, хто відповідає критеріям автоматичного відшкодування платників податків, а другий - для всіх інших, що йдуть по так званій «загальній процедурі». 140

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Платник податків, що має сміливість відшкодувати в держави ПДВ «живими грошима» подає до відповідної податкової такі документи: а) заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (форма зави передбачена в додатку 4 до Наказу №966 від 23.01.2015 р.) б) податкову декларацію з розрахунком сум бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. В свою чергу, податкова протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. Якщо висновок за результатами камеральної перевірки позитивний, то податкова зобов'язана протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати Казначейству висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (пп. 200.18.1. ПКУ).[2] Казначейство надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку податкової. Інформація про те, хто і в якій сумі отримав відшкодування має стати публічною і публікуватися на сайті Казначейства. [1] Найпроблемнішим питанням залишається позитивний висновок податкової про суми заявлені до відшкодування. За практикою минулих років платник податків змушений був в судовому порядку оскаржувати рішення податкової про завищення сум до відшкодування. А це несе за собою незаплановані витрати часу, фінансів та ресурсів. Та навіть, якщо податкова підтвердила суми заявлені до відшкодування або є рішення суду, що підтверджує ці суми, то не факт, що Казначейство протягом 3 операційних днів здійснить перерахування цих коштів на рахунок платника податків. Оскільки, в Казначейства просто може не бути на це «вільних коштів», або якщо ці кошти і є, проте в жодному нормативному акті не передбачена черговість та пріоритетність здійснення Казначейством таких транзакцій.[2] Отже, процедура відшкодування ПДВ в теорії є досить простою та швидкою. Проте на практиці є два значних мінуси: підтвердження сум податкової до відшкодування та безпосередньо сам перерахунок Казначейством «вільних» коштів на рахунок платника податків. Це саме та ситуація, коли просто норм законодавства не є достатньо; важливо, яке буде застосування цих же норм уповноваженими органами державної влади. Крім цього, доцільно все таки аби був єдиний публічний реєстр до відшкодування ПДВ, а не два. Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755−VІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2755-17. 2. Відшкодування ПДВ: зміни 2016 року [Електронний ресурс]: Law Offices of Legal Consultants for Investment / OMP – [Цит. 2016, 27 січня]. – Режим доступу:

http://omp.com.ua/ua/presscenter/publications/vidshkoduvannya_pdv:_zmini_2016_roku Anna Semeniuk Ivan Franko National University of L’viv BUDGETARY COMPENSATION IN UKRAINE: PROBLEMS AND WAYS OF SOLUTIONS Annotation: The essence of the problem and the mechanism of compensation of VAT and its change due to the adoption of the Tax Code of Ukraine are considered. Special attention is given to the budgetary refund. Ways of improving the mechanism of reimbursement of value added tax in the current conditions that would guarantee efficient operation of businesses.

Оксана Скульська Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ МОНІТОРИНГУ ДОВКІЛЛЯ Для багатьох може здатись нераціональним статистичне вивчення навколишнього середовища, і його будуть вважати складовою частиною екології. Та насправді воно є важливим для економіки країни, адже чим більше забруднена територія і більше викидів з промислових підприємств потрапляє в атмосферне повітря, тим більше коштів витрачається на ліквідацію цих забруднень, а від так – видатки з державного бюджету зростають. Значне зростання кількості промислових підприємств, підвищення техногенного навантаження, накопичення великої кількості відходів – все це є наслідками діяльності людини, які разом з природними явищами та процесами спричиняють істотні зміни у довкіллі та вимагають постійного спостереження, обліку, аналізу стану умов проживання людини, дослідження використання, відновлення й охорони природних ресурсів. Здійснення цих функцій покладено на статистику, яка відіграє провідну роль у відображенні екологічного моніторингу навколишнього середовища. До основних завдань, які варто виконати для покращення стану навколишнього середовища можна віднести: 1) формування збалансованої системи природокористування; 2) ліквідація наслідків антропогенного впливу на довкілля шляхом виділення коштів; 3) збереження біологічної та ландшафтної різноманітності; 4) розробка стратегії щодо подальшої екологічної політики; 5) ретельний контроль за якістю навколишнього середовища. Контроль за якістю навколишнього середовища проводиться шляхом аналізу ефективності заходів щодо збереження природних ресурсів. Іншим способом такого оцінювання є проведення порівняльного аналізу фактичного стану довкілля з гранично допустимими нормами щодо його забруднення і безпеки здоров’я людини. Такі нормативи встановлюються в законодавчому порядку і становлять критерії для оцінки санітарного стану навколишнього середовища [2]. У статистиці навколишнього середовища розроблено систему статистичних показників навколишнього середовища та використання природних ресурсів. Вона базується на методологічних принципах, що забезпечують комплексний підхід до опису стану відповідних компонентів довкілля, відображенню факторів і дій, що впливають на їх зміну в кількісному і якісному вираженні.

141

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

До складу системи показників статистики навколишнього середовища входять більшість показників, які застосовуються в екологічній статистиці, а також ряд специфічних показників, необхідних для аналізу навколишнього середовища. Зокрема, це: 1) показники стану, забруднення та охорони атмосфери; 2) показники стану, використання і охорони водних ресурсів; 3) показники стану, використання та охорони земельних ресурсів; 4) показники стану, використання і охорони лісових ресурсів; 5) показники стану та охорони заповідних територій і лісових насаджень на території; 6) показники охорони надр та раціонального використання мінеральних ресурсів [1] На сьогодні існує нагальна необхідність визначення тих регіонів країни, де екологія компонентів довкілля знаходяться в найгіршому стані, з метою спрямування фінансових ресурсів на впровадження природоохоронних заходів. Оцінка стану навколишнього середовища та природоохоронних заходів здійснюється на прикладі Львівської області. Атмосферне повітря є одним із найважливіших компонентів навколишнього середовища та не менш важливою складовою життєдіяльності всіх живих організмів. Та, на жаль, одним із найпоширенішим видом забруднення навколишнього середовища є саме викиди в атмосферне повітря шкідливих речовин від стаціонарних джерел, зокрема, підприємств, які виробляють електроенергію, виробничих об’єктів переробної та добувної промисловості, фабрик та заводів, а також пересувних джерел, зокрема, транспортні засоби, рух яких супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області обсяг викидів в атмосферне повітря у порівнянні з попередніми роками зменшився майже на 18%, та попри це ситуація все ще знаходиться на критичному рівні. Таблиця 1 Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними та пересувними джерелами у 2014 році (тонн) У тому числі Усього стаціонарними пересувними джерелами джерелами Викиди забруднюючих речовин 209632,3 100203,5 109428,8 у тому числі: метан 48655,1 48315,7 339,4 неметанові леткі органічні сполуки 13124,8 1664,7 11460,1 оксид вуглецю 84267,3 5793,4 78473,9 діоксид сірки 33539,5 31844,2 1695,3 сполуки азоту (діоксид та оксид) 21281,1 6153,9 15127,2 речовини у вигляді твердих суспендованих частинок 8686,4 6364,0 2322,4 інші речовин 78,1 67,6 10,5 Джерело: Складено автором за даними Головного управління статистики у Львівській області [3, с. 27]. Окрім обсягів викидів, вражає також і частка шкідливих речовин у повітрі, яке кожного дня вдихають тисячі людей. Оскільки на одну особу припадає неймовірна концентрація шкідливих речовин. І навіть незважаючи на те, що виділяється чимало коштів на повітроохоронні заходи, цього виявляється недостатньо для хоча б часткового вирішення проблеми. Щодо інших складових навколишнього середовища, то їх стан також не відповідає нормам. Очищення стічних вод відбувається надто повільно, що перешкоджає їх відновленню. Рекультивація земель, що сприяє усуненню наслідків від викидів промислових підприємств та оновленню земельного фонду, на даний час взагалі не здійснюється. На сьогодні не менш важливою проблемою є розміщення відходів, що є потенційним джерелом забруднення довкілля. Протягом 2014 року у Львівській області утворилось понад 3323,0 тис. т відходів, в тому числі від економічної діяльності підприємств, які отримали дозвіл на їх утворення (близько 92% від усього обсягу), та від домогосподарств. Важливим заходом у захисті навколишнього середовища є здійснення інвестування. Протягом 2014 року у Львівській області на охорону довкілля було виділено та витрачено підприємствами, установами та організаціями 390,8 млн. грн, що на 3,5% більше, в порівнянні з 2013 роком. Та попри це, цього недостатньо, щоб остаточно позбавитись від проблем пов’язаних з природним середовищем. Загалом можна зробити висновок, що природоохоронні заходи ще не є на достатньо розвиненому рівні для ретельної ліквідації наслідків забруднення шкідливими речовинами, і вони потребують доопрацювання та вдосконалення. Не менш важливим є і введення заходів, які будуть регулювати кількість викидів забруднюючих речовин в довкілля та не допускати перевищення дозволених норм. Список використаних джерел: 1. Тарасова В. В. Екологічна статистика: Підручник – Київ: Центр учбової літератури, 2008. – 392 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eco.dt-kt.net/books/book-12/chapter-708/ – Назва з екрану. 2. Макарова Н. С., Гармідер Л. Д., Михальчук Л. В. Економіка природокористування: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 322 с. / Сутність і функції статистики навколишнього середовища [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/fof/finansiv/2011/11-26/page27.html – Назва з екрану. 3. Довкілля Львівської області. Статистичний збірник 2014. За ред. Зимовіної С. І. – Львів, 2015. Oksana Skulska Ivan Franko National University of L’viv THE TASKS OF THE STATISTIC TO PROVIDE THE ENVIRONMENTAL MONITORING The main indicators of the state and quality of the environment are pointed and analyzed. Also the estimate of the main environmental protection actions is performed. The specific attention is devoted to the pollution of the air. The detection of the interconnection between the pollution and the household’s activity are held. The conclusions of the general state of the environment of Lviv are formed. 142

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Андрій Скучипець Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОДЕЛЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ КАЗНАЧЕЙСЬКИХ СИСТЕМ РІЗНИХ КРАЇН Проблема збільшення ефективності роботи казначейської системи була і залишається актуальною в країнах, де передбачена казначейська форма виконання Держбюджету, оскільки в даному випадку Державна казначейська служба України(далі – ДКСУ) є важливим елементом управління державними фінансами, який повинен постійно розвиватися відповідно до нових соціально-економічних реалій. Кожна держава прагне знайти оптимальну модель організації даної системи та мінімізувати витрати на її функціонування. Особливо гостро ця проблема постає сьогодні в Україні. В умовах серйозної економічної нестабільності та спаду назріла необхідність пошуку нових та удосконалення існуючих напрямів розвитку казначейської системи, щоб підвищити оперативність та якість управління державними коштами, посилити контроль за грошовими потоками та оптимізувати витрати її діяльності. З цією метою доцільно брати до уваги позитивні аспекти досвіду інших країн, які можуть бути корисними для України. У сучасній економічній літературі проблемам організації казначейських систем присвячені наукові праці відомих вчених С.О. Булгакової, П.Г. Петрашка, В.І. Стояна, С.І. Юрія, О.О. Чечуліної, О.Д. Василика, С.Я. Кондратюка, К.В. Павлюка, Р.Т. Макуцького та інших. Однак необхідно й надалі продовжувати дослідження організації казначейських систем різних країн для підвищення ефективності їх роботи в умовах розвитку ринкової економіки. Метою даного дослідження є вивчення провідного світового досвіду, щодо вдосконалення системи організації казначейських систем різних країн, із можливістю його застосування у вітчизняній фіскальній практиці. ДКСУ безпосередньо контролює і обліковує надходження коштів до бюджетів, законність і доцільність їх використання, обслуговує розпорядників бюджетних коштів, веде облік руху бюджетних коштів та готує звітність про виконання бюджетів. Головним призначенням ДКСУ є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Розглянемо далі проблемні питання, які виникають під час казначейського обслуговування місцевих бюджетів, а саме: 1. Територіальна віддаленість сільських та селищних пунктів, що потребує оптимізації документообігу та скорочення обсягів робіт, що здійснюються в ручному режимі, тощо. 2. Неоптимальний перерозподіл бюджетних коштів між розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів місцевих бюджетів, коли у однієї установи залишаються невикористанні кошти, і вона їх повертає до бюджету, а у другої утворюється кредиторська заборгованість. [4]. 3. Значне зростання документообігу. 4. Відсутня оперативність в роботі (значні затримки у фінансуванні видатків місцевих бюджетів, що перешкоджає ефективному вирішенню питань життєдіяльності громад; на перевірку кожного платіжного документа, що робиться вручну, витрачається біля 10-30 хв.; впродовж кількох днів клієнти не можуть уточнити чи проведений платіж; несвоєчасне отримання відпрацьованих документів з казначейства). 5. Низький рівень кваліфікації працівників ДКСУ, що зумовлено плинністю кадрів через незадовільний рівень оплати праці. Внаслідок цього управління вимушене приймати на роботу випускників ВНЗ, які після набуття досвіду фінансової роботи переходять до органів із вищим рівнем оплати праці. 6. Існування непродуктивних видатків для сільських, селищних бюджетів віддаленість населених пунктів від районних центрів [3, С.261]. Між ученими-теоретиками досі немає цілковитої одностайності щодо побудови якісно нової деталізованої організаційної моделі вітчизняної системи казначейства. Поки досліджуються окремі недоліки та шляхи їх усунення. Зокрема, професори Одеського Національного економічного університету Баранова В. Г. та Курганська Е.І. наголошують на відсутності розрахунків навантаження на одного працівника-казначея, що є неприпустимим і негативно впливає на їх оперативність [1]. Доцент Чернівецького торговельно-екномічного інституту Ковалевич Д. А. досліджував бухгалтерське та інформаційноаналітичне забезпечення ДКСУ і дійшов висновку, що важливим напрямом реформування має стати розробка об’єднаного плану рахунків виконання бюджетів із планом рахунків з виконання кошторисів бюджетних установ, а також модернізація програмного забезпечення шляхом створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами. Вчений ставить акцент на застосуванні зарубіжного досвіду касового виконання бюджетів усіх рівнів 2. Подібно до української є модель організації системи Держказначейства Франції, яке підпорядковується Міністерству фінансів, промисловості і економіки. Характерним є також наявність єдиного банківського рахунку казначейства, відкритого у Банк де Франс. Особливістю є те, що цим рахунком може користуватися не тільки головний бухгалтер казначейства, а й бухгалтери, що знаходяться в інших місцях, де розташовані філії Банк де Франс. Контроль за станом єдиного рахунку здійснюється одночасно Казначейством та Банком де Франс, причому інформація про баланс рахунку офіційно публікується двічі на день. Кожного четверга здійснюється порівняльне сальдо в центральному агентстві бухгалтерського обліку Державного казначейства, з одного боку, і в Банк де Франс – з іншого. Кошти казначейства на поточному рахунку, згідно з угодою між казначейством і Банк де Франс, приносять доходи за ставками фінансового ринку. Згідно із законом про держбюджет окрім єдиного рахунку можуть відкриватися також спеціальні рахунки для фінансування окремих видів операцій 5. Наступна особливість – різноманітність способів розрахунків за видатками держустанов [5]: - внесенням готівки, чеками; - поштовим або банківським переказом; - державними цінними паперами, комерційними векселями. - І ще однією специфічною рисою казначейської системи Франції є досить широкі повноваження Головного Казначея країни, які також включають [5]: - податкове і митне управління; - участь у прийнятті рішень щодо надання державних гарантій за контрактами та інвестиціями, які французькі підприємства здійснюють за кордоном; - функції секретаря або головуючого у деяких міжвідомчих та міжнародних органах (Паризький клуб). Для порівняння Великобританії притаманна власна специфічна модель казначейської системи, що склалася історично. Тут Казначейство одночасно є і Міністерством фінансів, і головним податковим органом, який повністю контролює 143

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

державний сектор економіки. Більше того, воно виступає регулятором банківської системи Британії на рівні із центральним банком 6. Діяльність казначейства можна розділити на чотири сектори: громадські видатки; фінанси; економіка (народне господарство); державна громадська служба. Ці сектори у свою чергу поділяються на ряд комітетів. Сектор громадських видатків слідкує за видатками відомств і служб Уряду. Фінансовий бік діяльності казначейства стосується фіскальної політики фінансових угод і ринків і установ настільки, наскільки це стосується урядової політики. Сектор економіки займається економічним аналізом та прогнозуванням. І нарешті ще одною функцією Казначейства є ведення справ у сфері трудових ресурсів, заробітної плати та пенсійних виплат. Головні офіси Казначейства розташовані у Лондоні, також є офіси у Норвічі та Єдинбурзі. Вражаючим є програмне забезпечення Казначейства, яке включає такі програми, як [7]: - Lifetime ISA account – аналог пенсійного депозитного рахунку для фізичних осіб зі ставкою 25% річних; - платіжні системи Faster Payments (онлайн чи мобільний бенкінг), CHAPS і Bacs для одержання податкових платежів; унікальність полягає в тому, що платник може здійснити платіж перебуваючи в будь-якій точці земної кулі. Фінансовим агентом Казначейства є Банк Англії, у якому відкрито рахунки даної структури. Тобто, загалом, як бачимо, у Британській моделі Казначейству відведена роль мегарегулятора економіки, який поєднує в собі функції найголовніших державних органів – МінФіну, Державної Фіскальної Служби, Казначейської Служби і навіть частково державного банку. Отже, виходячи із порівняння Французької та Британської моделей організації казначейської системи можна виділити наступні напрями удосконалення системи ДКСУ в Україні: об’єднання казначейської та фіскальної служб у єдину організаційну структуру, посилення контролю за станом єдиного казначейського рахунку через щоденне висвітлення інформації про його сальдо, диверсифікація способів розрахунків за видатками держустанов, залучення довгострокових накопичувальних рахунків населення, що надасть доступні кошти для уникнення касових розривів, запровадження власних сучасних платіжних систем для спрощення справляння податкових платежів. Список використаних джерел: 1. Баранова В. Г., Курганська Е. І. Менеджмент фінансових потоків в казначейській системі / Баранова В. Г., Курганська Е. І. // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2014. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.irbis-

nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN =1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Vsed_2014_2_30 2. Ковалевич Д. А. Казначейське обслуговування бюджетів у сучасних умовах. / Ковалевич Д. А. // Наука й економіка №1. – 2015. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-

bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN =1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Nie_2015_1_4 3. Шляхи вдосконалення казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками // І.С. Скоропад, І.В. Макалюк.Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − № 21.3, с.257-263. 4. Шляхи удосконалення казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками / В.І.Волчанська, О.О. Гоптарєва.// [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VSUNU/ 2011_17/Volchanskai.pdf 5. Юрій С.І. Казначейська система . – 2006. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-

text/613/85/ 6. HM

Treasury

homepage.

–

2016.

Електронний

ресурс.

–

Режим

доступу:

https://www.gov.uk/government/organisations/hm-treasury/about 7. HM Treasury: Pay yourself assessment tax bill. – 2016. Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.gov.uk/pay-

self-assessment-tax-bill/bank-details?utm_source=sa-overview&utm_medium=internal-link&utm_campaign=fasterpayments-callout Andrew Skuchypets Ivan Franko National University of L’viv COMPARATIVE CHARACTERISTICS OF MODELS OF TREASURY SYSTEMS OF DIFFERENT COUNTRIES Improvement of treasury services for local budget expenditures should be based on new forms and methods of achieving positive results in the future. The proposed ways to improve our treasury servicing of local budgets in our opinion will promote the most effective use of budget funds and necessarily their intended use.

Уляна Слесарчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ Зовнішні тенденції потреб споживачів на продукцію легкої промисловості дають змогу направляти і удосконалювати технологічні процеси і виробництво товарів, виходячи на якісно новий рівень діяльності підприємств. Для формування і виконання основних стратегічних цілей підприємств легкої промисловості, зокрема, в управлінні витратами доцільно використовувати систему збалансованих показників (СЗП). Ця система вже давно використовується в організаціях розвинених країн світу. Вона «одночасно виконує кілька функцій: як оцінювальна система; як система стратегічного управління; як інструмент розповсюдження інформації» [1, с. 36] і допомагає ефективно оцінювати результати діяльності суб’єктів господарювання, реалізувати стратегію їхнього розвитку. На основі СЗП можна проаналізувати процес використання наявних ресурсів підприємства, пояснити процес виникнення і формування рівня витрат «в розрізі таких проекцій: клієнтська, фінансова, навчання та розвиток, внутрішніх бізнеспроцесів» [2, с. 121]. Тому методика оцінки ефективності використання господарських ресурсів підприємства і її вплив на фінансово-економічний стан повинна базуватися на аналізі показників фінансово-господарського потенціалу підприємства (рис. 1).

144

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Аналіз фінансового потенціалу Аналіз виробничого та інноваційнотехнологічного потенціалу

Аналіз процесу використання ресурсів, структури витрат і фінансового стану підприємства легкої промисловості

Аналіз маркетингового і ринкового потенціалу

Аналіз інтелектуального і людського потенціалу Рис. 1. Аналіз фінансово-господарського потенціалу підприємства легкої промисловості з метою визначення ефективності його використання Джерело: Складено автором З вище зазначеного, необхідно зазначити, що в економічній літературі є два основних підходи до тлумачення поняття фінансового потенціалу. Згідно першого підходу він визначається як обсяг фінансових ресурсів (власних, залучених, позичених) для досягнення як коротко-, так і довгострокових цілей. За іншим підходом фінансовий потенціал ототожнюють з показниками фінансового стану – ліквідності, платоспроможності, ділової активності, фінансової стійкості тощо. Погоджуємося з думкою науковця О.Д. Костевич [3], який досліджуючи проблеми фінансового розвитку підприємств легкої промисловості, оцінює фінансовий потенціал як результат дії двох ключових груп параметрів, таких як: «фінансовий стан підприємства (загальний рівень фінансової стійкості, ліквідність та платоспроможність підприємства, ділова активність, ефективність використання активів, капіталу тощо); ресурсний та ринковий потенціал, що характеризує наявність та якість ресурсів підприємства, при цьому не лише матеріальних (виробничі потужності, технологічність устаткування, наявність фінансових ресурсів), а й нематеріальних (кадровий потенціал, якість менеджменту, інтелектуальний потенціал компанії) [3, с. 27]. Вплив на структуру витрат і зміну їхнього рівня на одну гривню реалізованої продукції відбувається при погіршенні або покращенні фінансового стану підприємства легкої промисловості. В свою чергу, фінансовий стан суб’єкта господарювання залежить від ступеня можливості використовувати як найефективніше усі види ресурсів. Це характеризує рівень фінансовогосподарського потенціалу підприємств, зокрема, підприємств легкої промисловості. Пропонуємо методику оцінки ефективності використання такого потенціалу. В узагальненому варіанті пропонується оцінювати види потенціалу за такими напрямами як: управління персоналом (людський та інтелектуальний потенціал (Ер)); управління виробничим процесом і його технологічний розвиток (виробничий та інноваційний потенціал (Еt)); управління маркетингово-збутовим процесом (ринковий і маркетинговий потенціал (Еm)); управління фінансами (фінансовий потенціал (Еf)). Необхідно зазначити, що склад і структура фінансово-господарського потенціалу (Еe) залежить від специфіки функціонування і стратегії окремого підприємства легкої промисловості. Оцінка загального фінансово-господарського потенціалу підприємства будується на основі базових показників ефективності (Ер1, Ерn … Еf1, Еfn), таких як, структура витрат, фінансовий стан, фінансові результати діяльності. Показники, що характеризують результативність базових показників (Ер1.1, Ер1.n … Еf1.1, Еf1.n) (наприклад, коефіцієнт виробітку, фондовіддача основних засобів, темп зміни частки ринку, коефіцієнт фінансової рентабельності тощо) вибираються за такими критеріями (крім показників фінансового стану і структури витрат): розрахунок лише якісних показників діяльності; до збільшення значення таких показників прагне кожне підприємство і це має позитивний вплив на узагальнюючий показник Еe (Еp, Еt, Еm, Еf). Всі ці показники є взаємопов’язаними і здійснюють взаємний вплив один на одного починаючи з управління персоналом і закінчуючи характеристикою фінансового стану підприємства, що є відображенням рівня ефективності використання його фінансового потенціалу. Eр1 = (Ер1.1x…x Ер1.n) ½

max;

Eр2 = (Ер2.1х…хЕр2.n) ½

max;

Et1 = (Еt1.1х…х Еt1.n) ½

max;

Et2 = (Еt2.1х…х Еt2.n) ½

max;

Ef2

optimal; Ee

max optimal

Рис. 2. Критерій забезпечення ефективності використання фінансово-господарського потенціалу підприємств легкої промисловості України Джерело: Складено автором Показники фінансового стану (Еf2.1 … Еf2.n) (коефіцієнти рентабельності, фінансової незалежності і т.д.) і структури витрат (Еf3.1) (рівень витрат на одну гривню реалізованої продукції) при збільшенні базових показників (Ер1, Ерn … Еf1, Еfn) прямують до рекомендованих і бажаних значень, які будуть оптимальними відповідно до специфіки діяльності окремого підприємства легкої промисловості. При таких умовах показник рівня витрат на гривню реалізованої продукції буде зменшуватись (див. рис. 2). З рисунку 2 бачимо, що окремо виділяються показники фінансового стану і структури витрат, оскільки вони є похідними результативними показниками і відображають рівень ефективності використання людського, інтелектуального, інноваційно-технологічного, виробничого потенціалу підприємства. При достатній кількості кваліфікованих працівників, які використовуючи інформаційні технології, інноваційні знання і новітнє обладнання можна налагодити виробничі процеси, зменшуючи кількість бракованої продукції і простоїв, виготовляючи продукцію високої якості. Значний відсоток продуктивності виробничого процесу допомагає виконувати 145

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

замовлення клієнтів і зберігати їхню прихильність. Заздалегідь продумана маркетингова політка дозволяє збільшувати попит на продукцію підприємства, і тим самим зміцнити конкурентні переваги на ринку. Це підвищує рівень фінансового забезпечення підприємств легкої промисловості з позицій збільшення прибутку, амортизаційного фонду, інвестиційної привабливості, сприяючи тим самим залученню коштів населення. Така продумана тактична діяльність допоможе підприємствам легкої промисловості виконувати їхні основні стратегічні цілі. Список використаних джерел: 1. Кузь Т. Стратегічний розвиток машинобудування в Україні / Т. Кузь // Галицький економічний вісник. – 2011. – №1(30). – С. 35-43. 2. Свідрик О.І. Методика діагностування витрат підприємства / О. І. Свідрик // Вісник Хмельницького національного університету. – 2012. – №2, Т.1. – С. 121-126. 3. Костевич О.Д. Фінансовий потенціал підприємств легкої промисловості в Україні / О.Д. Костевич //Легка промисловість: науково-виробничий журнал. – 2010. – №3. – С. 27-30. Uliana Slesarchuk Ivan Franko National University in L’viv DETERMINING THE EFFICIENCY OF USE FINANCIAL AND ECONOMIC POTENTIAL OF LIGHT INDUSTRY ENTERPRISES OF UKRAINE In theses analyzes the financial and economic potential of the enterprise of light industry to determine its efficiency. Based on the Balanced Scorecard methodology proposed evaluation effective use of this potential. It is possible evaluate of potential species in such areas as HR, process control and its technological development, marketing and sales management process, financial management. It was selected indicators of financial condition and cost structure, as they are derived performance indicators that reflect the level of efficiency of the human, intellectual, technological, innovative, production capacity of enterprise.

Наталія Смочко Мукачівський державний університет

ГЕОПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ Важливим засобом декомпозиції територіальної структури господарства на простіші складові є його територіальнофункціональна структура. Це зумовлено тим, що територіальні відношення системи проявляються найчастіше через функціональні зв’язки. Територіально-функціональна структура, як відзначає О.М Паламарчук, “розкриває субстратну природу елементів системи, характер їх взаємодії, взаєморозташування, доступності, територіальної концентрації, тобто значною мірою визначає якісну специфіку всієї системи” [1, с.106]. Вона формується сукупністю функціональних зв’язків територіальних і компонентних відношень, взятих у єдності і взаємозумовленості. Щоб її вивчити, необхідно надати територіальну визначеність компонентно-функціональним елементам господарського комплексу і виявити взаємозв’язки всередині цих компонентів і між ними. Також необхідно встановити взаємозв’язки між об’єктами, що утворюють різні територіальні структури. Як зазначає О.І. Шаблій, сутність територіально-функціональної структури в тому, що “різні складові частини геопросторової структури відіграють неоднакову роль у життєдіяльності територіальних систем” [2, с.355]. Так, у т.з. “живильно-розподільчій структурі” [3], або як її називає О.І. Шаблій (2003), “пов’язувальною” чи “лінійно-вузловою”, виділяються ядра (центри) зосередження соціально-економічного потенціалу (населення, господарства) і лінії взаємозв’язку між ними. Такі центри, залежно від певного потенціалу, відіграють основну, регулюючу і координуючу роль для навколишньої території, притягуючи до себе територію (з її наповненням) за допомогою функціональних зв’язків. Ці зв’язки відображають лінії, вони продовжують процес функціонування господарства на території. Ядра і лінії утворюють т.з. опорний каркас виробництва і розселення. Залежно від розміщення ядер і ліній він може бути радіально-кільцевий, гратчастий, лінійно-вузловий, приморський, нерегулярний [4]. Вивчення територіальної організації господарства Закарпатської області свідчить про її лінійно-вузлову структуру. Для опорного каркасу території Закарпатської області характерний ексцентриситет. Це виявляється у тому, що її центр розташований на крайньому заході регіону, що значною мірою впливає на соціально-економічні зв’язки між окремими його частинами, його частинами і обласним центром. Таке розташування центра (м. Ужгород) призвело до того, що створюється система соціально-економічних центрів (ядер), кожен з яких має свою сферу впливу, функції центра області (особливо соціально-економічні) нерідко виконують інші міста, що мають зручніше розташування у регіоні. У області таким центром є друге за чисельністю населення м. Мукачево (має обласне підпорядкування), що знаходиться на перетині транспортних шляхів і має вигідне економіко-географічне положення у Закарпатській системі розселення. Крім нього, міста Берегово, Хуст, Чоп – це міста, які розміщені на головній планувальній осі території (вона проходить із заходу на схід у південній (низовинній) частині області. Від неї відходять бічні осі Чоп – Ужгород – Великий Березний – Львів, Мукачево – Воловець – Славське, Рахів – Ворохта) та ін., які сполучають основні центри області з іншими населеними пунктами регіону і дають вихід до інших областей. На соціально-економічний розвиток окремих частин регіону мають вплив і виходи до інших країн. Особливо це стосується південної і західної прикордонних територій, які відчувають вплив з боку Угорщини (Берегівський, Виноградівський райони), Словаччини (Великоберезнянський, Ужгородський, Перечинський), Румунії (Хустський, Тячівський, Рахівський) щодо господарювання, а також внаслідок міграцій населення, інвестицій та ін. Структура композиційних осей, що склалася в області, сприяє формуванню двох внутрішньообласних соціальноекономічних комплексів Південно-Західного з центрами у м. Ужгород, м. Мукачево та Північно-Східного, що не має чітко вираженого ядра, тому спостерігається мала потужність композиційних осей, які відходили б від міжрайонних до центрів районних і мікрорайонних соціально-економічних комплексів. Така особливість опорного каркасу Північно-Східного соціально-економічного району зумовлює дуже слабкі зв’язки між районними комплексами або в деяких випадках їх повну відсутність (Міжгірський і Рахівський районні комплекси). Необхідне зростання ролі цих пунктів як центрів соціальноекономічних комплексів різних рангів (міжрайонних, районних, мікрорайонних). Найбільшу зону впливу має обласний центр, його вплив як центру мікрорайонного соціально-економічного комплексу поширюється вздовж композиційних осей, які відходять від нього. Найпотужніші зв’язки склалися з Мукачівським та Хустським районними комплексами. 146

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Лінійно-вузлова композиція обласного соціально-економічного комплексу є нераціональною, що виражається у: - невеликій кількості центрів міжрайонних комплексів, що веде до різної диспропорції в соціально-економічному розвитку обласного центру та його "периферії"; - відсутності, або недостатньому розвитку, композиційних осей між центрами районних соціально-економічних комплексів, які лежать за межами головної соціально-економічної осі розвитку території (Великоберезнянський, Перечинський, Воловецький, Міжгірський), що зумовлює незначний розвиток (або й відсутність) різних видів зв’язків між ними. Отже, для Закарпатської області, що має нераціональну просторову структуру господарства через “периферійне” розміщення обласного центру, надзвичайно важливим є виявлення нових напрямків композиційних осей та активізація соціально-економічного-розвитку окремих опорних центрів і збільшення їх зон впливу. Звичайно, вплив кожного центру посилюється вдовж композиційних осей, якими є транспортні шляхи, тому розгалуження транспортної мережі є надзвичайно важливим. Крім цього, зони впливу є тим більшими, чим більший демографічний, економічний і соціальний потенціал населеного пункту. Для області необхідне формування декількох міжрайонних центрів, які певною мірою виконували б обслуговувальні функції для населення і виробництва. Такими центрами можуть стали сучасні райцентри Хуст, Рахів (за умови розміщення в них нових виробництв, закладів освіти і культури, оздоровниць, які матимуть обласне чи державне значення). Тим самим можуть бути частково подолані просторові диспропорції у соціально-економічному розвитку різних частин області. Адже, лише у великих селах розвинена соціальна інфраструктура, однак в горах великі села досить розкидані з багатьма присілками, значно віддаленими від центру, тому не всім жителям доступні елементарні складові благоустрою. Населення нерідко за соціальними послугами змушене долати значні відстані у Мукачево чи Ужгород, позаяк саме в них розміщені основні і культурні заклади області. Розвиток багатогалузевої сфери послуг поруч із розвитком туризму, деревообробної і харчової промисловості є важливими напрямками розвитку району у майбутньому. Ще важливо у перспективі налагодити у районі видобуток корисних копалин, зокрема облицювального каміння, цеоліту, будматеріалів, запаси яких величезні і мають міжобласне значення, на їх базі можуть розвиватись ряд нових виробництв. Важливі перспективи у Північно-Східному районі має створення мережі невеликих підприємств з переробки промислової та сільськогосподарської сировини, передусім, тваринницької, що активізує обслуговувальну функцію та забезпечить жителів гірських територій товарами власного виробництва. Це значною мірою сприяло б закріпленню населення у населених пунктах гірських територій та підвищило мобільність би працездатного населення району. А розміщення закладів соціальної сфери міжпоселенського значення у міських поселеннях значно поліпшило б рівень і якість життя населення у сільській місцевості. Але для цього необхідне, передусім, поліпшення транспортної доступності гірських поселень до центрів обслуговування. Це потребує створення нових шляхів, докорінної реконструкції транспортної мережі, що склалася. Особливо актуальними є питання соціально-економічного розвитку найбільше депресивних адміністративних гірських районів – Воловецького, Міжгірського, Великоберезнянського, Рахівського. Визначення основних напрямів соціально-економічного розвитку цих районів та їх реалізація стануть важливою основою для подолання депресивності в економічному та соціальному аспектах, стане базою для досягнення приблизно однакових умов життя для мешканців області, що є завданням сучасної регіональної економічної політики. Гірський рельєф на значній території області є певною перешкодою для створення радіально-кільцевої форми геопросторової організації господарства, яка вважається найбільш раціональною, але відсутність композиційних осей або їх слабкий розвиток може бути у багатьох випадках подолані за рахунок створення додаткових "віток" від головної соціальноекономічної осі області до населених пунктів у гірській частині. Незважаючи на реалізацію ряду заходів із поліпшення геопросторової організації господарства, певні відмінності у соціально-економічному розвитку господарства різних частин області збережуться і в майбутньому, вони зумовлюватимуть, передусім, специфіку життєдіяльності населення у гірській і низовинній частинах області. Дослідження трансформації територіально-функціональної структури дозволили передбачити розвиток соціальноекономічної активності населення у всіх сферах господарського комплексу. Тенденції розвитку визначатимуться подальшими структурними зрушеннями в економіці, інноваційною та інвестиційною політикою, транскордонному співробітництві, демографічними процесами. Процеси модернізації виробництва, ліквідація непродуктивних робочих місць і надлишкової зайнятості, реалізація аграрної реформи зумовить подальше скорочення зайнятого населення, особливо в сільському, лісовому, рибному господарстві та промисловості. Одночасно можливе підвищення зайнятості працездатного населення області в туристично-рекреаційній галузі, транспорті та зв’язку, торгівлі, ресторанному харчуванні. Триватиме перерозподіл населення зі сфери матеріального виробництва в сферу послуг. У галузях культури, мистецтва, охорони здоров’я, освіти, науки і наукового обслуговування зайнятість визначатиметься державним фінансуванням, тому лише у випадку покращення останнього можливо зберегти наявний працересурсний потенціал. Список використаних джерел: 1. Паламарчук М. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії / М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук – К. : Знання, 1998. – 416 с. 2. Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії : підручник / О. І. Шаблій – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 444 с. : 52 іл. 3. Маергойз И. М. Методика мелкомасштабных экономико-географических исследований / И. И. Маергойз. – М. : Изд-во МГУ, 1981. – 136 с. 4. Паламарчук М. М. Формирование регионально-агломерационных комплексов как направление трансформации территориальной структуры хозяйств староосвоенных районов / М. М. Паламарчук, И. А. Горленко, Л. Г. Руденко // Изв. АН СССР. Серия: география. – № 5. – С. 80–87. Nataliya Smochko Mukachevo State University GEOSPATIAL ORGANIZATION OF THE ECONOMY IN TRANSCARPATHIAN REGION. TRANSFORMATION PROCESSES The territorial and functional structure of Transcarpathian region has been researched in the article. The specific of region reference frame and its linear and nodal structure have been discovered. Two socio-economic systems inside the region have been defined and 147

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

described. The necessity to identify new areas of composite axes and intensification of socio and economic development of separate supporting centers and increase of their zones of influence has been justified in the article.

Олексій Солук, Роман Лоїк Львівський національний університет імені Івана Франка

КРЕДИТНИЙ ДЕФОЛТНИЙ СВОП, ЯК ФОРМА СТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ На сучасному етапі господарювання та в умовах ринкової невизначеності особливого значення набула проблема своєчасного та ефективного страхування фінансових ризиків. У наукових колах дослідженню теоретико-методологічного підґрунтя страхування фінансових ризиків присвячені праці А.П. Архипова, Т. Бартона, В.Д. Базилевича, У. Шенкіра, П. Уокера, В.В. Вітлінського, Б. Гардинера, О.В. Гребенко, О.В. Дорофєєвої, М.М. Євсевлєєвої, О.Б. Єрмасової, С.М. Ілляшенко, І.М. Кожевнікової, О.С. Кузнєцова, Б.М. Мізюка, Т.В. Нікітіної, Е. Ольсона, С.С. Осадця, В.В. Осецького, Р.В. Піскуса. Сучасні кредитні деривативи як фінансові інструменти нового покоління вміщують більш ефективні способи управління кредитним ризиком та здатні мінімізувати його негативні наслідки. Кредитні деривативи – фінансові інструменти, що дозволяють одній стороні (бенефіціару) перенести кредитний ризик за активом на іншу сторону (гаранта), не здійснюючи фізичного продажу активу [1]. Похідні фінансові інструменти (деривативи) активно використовуються в рамках синтетичної сек’юритизації, яка на відміну від традиційної форми передбачає продаж ризику, а не всього активу [2]. Види найвживаніших кредитних деривативів зображено на рис. 1.

Рис.1. Види похідних фінансових інструментів Джерело: складено автором. Кредитний дефолтний своп (credit default swap) – кредитний дериватив (своп), угода, згідно з якою покупець на основі разових або регулярних внесків сплачує премію за кредитний ризик емітентові, який бере на себе зобов’язання погасити виданий покупцем кредит третій стороні в разі неможливості погашення кредиту боржником (дефолт третьої сторони). Покупець кредитного дефолтного свопу отримує цінний папір, який гарантує обов’язкове повернення суми виданого кредиту або купленого боргового зобов’язання. У разі дефолту, покупець передає емітентові боргові папери (кредитний договір, облігації, векселі), а в обмін отримує від емітента компенсацію на суму боргу плюс несплачені проценти, а також ті, що повинні бути нараховані до дати погашення.[3]

Рис.2. Схема взаємовідносин при кредитному дефолтному свопі Джерело: складено автором. Існує дві форми компенсації: грошова компенсація або фізична поставка активу. Перша форма передбачає покриття емітентом збитку покупця в розмірі різниці між номінальною та реальною вартістю активу. У разі фізичної поставки, емітент CDS зобов’язаний викупити визначений у контракті актив за визначену ціну.[3]. Кредитні дефолтні свопи схожі на страхування, тому що можуть використовуватися кредиторами для хеджування ризиків неплатежу за позиками. Однак є істотні відмінності від страхування [4]: 1. Об'єктом дефолтного свопа може бути будь-яке боргове зобов'язання - від контракту на постачання товару до усього спектру похідних боргових зобов'язань, в основі яких лежать транші іпотечних кредитів; 2. Покупець і емітент можуть не мати прямих відносин з об'єктом дефолтного свопа, наприклад, коли страхуються зобов'язання за купленою на вторинному ринку облігацією або опціони; 3. На відміну від страхового полісу, дефолтний своп є цінним папером, який може продаватись та купуватись необмежену кількість раз; 4. Нерегульований статус дозволяє купувати і продавати цей дериватив не на біржі, а в приватному порядку; 5. Відсутні юридичні вимоги щодо наявності в емітента свопа активів, що відповідають можливим зобов'язанням. Все це робить дефолтні кредитні свопи привабливими для спекулятивних операцій, але не дуже стійкими при спадах ринку. 148

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Кредитні деревативи, в тому числі кредитні дефолтні свопи продаються і здійснюють свій обіг позабіржовим шляхом, а також є слабко регульованими, як і більшість синтетичних похідних фінансових інструментів. Варто зауважити, що країни, що розвиваються, в тому числі і Укріїна, взагалі немають збалансованого законодавчого середовища, щодо обігу похідних фінансових інструментіві це є першочерговим завданням для розвитку національного ринку похідних фінансових інструментів. Потрібно провести масштабну роботу по створенню саме законодавчих основ у розвитку ринку похідних фінансових інструментів, з наданням можливості економічного розвитку національним компаніям і економіки країни в напрямку менеджменту ризиків, як з боку банків, так і з боку корпорацій. Одже кредитні дефолтні свопи, можуть використовуватися як ефективний метод страхування фінансових ризиків, незважаючи на відсутність відповідної законодавчої бази в Україні. Список використаних джерел: 1. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / [под общ. ред. А. Г. Грязновой]. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 1168 с. 2. Азаров Ю. Сек’юритизація – передові фінансові технології з управління дебіторською заборгованістю / Ю. Азаров // Юридична газета. – 2003. – № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/ru/oarticle/80/. 3. Науменкова С. В. Валюта і валютна політика / С. В. Науменкова, В. І. Міщенко. — К.: Знання, 2010. — 84 с. 4. Данькевич А.П. Фінансові інструменти: особливості визначення, класифікації та обігу / А.П. Данькевич // Наукові праці НДФІ. - 2009. - № 1(46). – С. 64-74. Soluk Oleksii, Roman Loik Ivan Franko National University of L’viv CREDIT DEFAULT SWAPS AS A FORM OF FINANCIAL RISKS INSURANCE In theses concerned with the process of financial risks insurance by such a specific thing like credit default swaps Credit default swaps – credit derivative (swap) deal, according to which the buyer pay a premium for credit risk issuer based on one-time or regular contributions. This issuer takes a responsibility to repay the credit issued by the buyer to a third party in case of failure loan repayment by the debtor (third party default).

Гaлина Стaховськa Львівський національний університет імені Івана Франка

МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ У процесi економiчної модернiзaцiї тa iнтегрaцiї нaявнiсть ефективної системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми мaє фундaментaльне знaчення для зaбезпечення стaбiльностi нaцiонaльної бюджетної системи, a також загaльної фiнaнсової безпеки тa стiйкого економiчного зростaння крaїни. Вонa зaймає основне мiсце в системi держaвного упрaвлiння. Без глибокої модернiзaції системи держaвних фiнaнсiв, змiцнення iнституцій, зменшення пiдґрунтя для корупцiї ефективнiсть вaжелiв стимулювaння економiчного розвитку буде нульовою. Дослiдженням модернiзaції системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми зaймaлися тaкі вiдомi вченi-економiсти, як: В. М. Геєць, Т. І. Єфименко, Ц. Г. Огонь, В. М. Опарін, А. М. Поддєрьогін, М. І. Сaвлуко, Д. В. Полозенко, В. П. Кудряшов, В. Л. Плескaч, А. М. Соколовськa та інші. Метою дaної роботи є aнaліз системи упрaвлiння держaвними фінaнсaми, як основної склaдової соцiaльно-економiчного розвитку крaїни в умовaх глобaлізaцiї. Упрaвлiння держaвними фiнaнсaми являє собою сукупнiсть форм i методiв цiлеспрямованого впливу держaви нa формування i використaння центрaлiзовaних i децентрaлiзованих фондiв фiнaнсових ресурсiв, що знaходяться в розпорядженнi держaвних оргaнів упрaвлiння [2, С.60]. Нa сьогоднi, до головних проблем системи держaвних фiнaнсiв нaлежать нaступнi: а) Нaдмiрнa фiскaльнa орiєнтaцiя подaткової системи; б) Неефективнa полiтикa витрaчaння бюджетних коштiв; в) Високий рiвень корупцiї; г) Соціaльнa неспрaведливiсть подaткової системи; ґ) Вiдсутнiсть ефективної системи контролю зa витрaчaнням бюджетних коштiв; д) Деструктивнa борговa полiтикa. Окрiм того, системa держaвних фiнaнсiв Укрaїни хaрaктеризується низкою вaд тa суперечностей, якi погiршують соцiaльно-економiчне стaновище держaви тa створюють бaр’єри для економiчного зростaння. Вони нiвелюють ефективнiсть бaгaтьох нaпрямiв соцiaльно-економiчної полiтики. Зокремa, неефективнiсть мехaнiзмiв розподiлу тa витрaчaння бюджетних коштiв призводить до недофiнaнсувaння вaжливих держaвних зaвдaнь, нaдмiрний обсяг видaткiв провокує фiскaлiзaцiю подaткової системи тa нерaцiонaльну боргову полiтику, обмеженiсть доходiв мiсцевих бюджетiв обумовлює втрaту aвтономностi оргaнaми мiсцевого сaмоврядувaння [3]. Модернiзaцiя системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми передбaчaє удосконaлення зaконодaвчої бaзи, розроблення методологiї з нaступною реалiзaцiєю тa впровaдженням вiдповiдних компонентiв iнтегровaної iнформaцiйно-aнaлiтичної системи держaвної влaди, що здiйснюють упрaвлiння тa регулювання у сферi держaвних фiнaнсiв. До склaдових системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми, розвиток яких зaбезпечується, вiдповiдно до «Стрaтегiї розвитку системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми » нaлежaть: - податкова система; - квазіфіскальні операції; - середньострокове бюджетне прогнозування, середньострокове бюджетне планування, програмно-цільовий метод, стратегічне планування на рівні міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів; - управління ліквідністю державних фінансів та державним боргом; - система бухгалтерського обліку в державному секторі; - система державних закупівель; - державні інвестиції; - державний внутрішній фінансовий контроль; 149

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

- незалежний зовнішній фінансовий контроль; - протидія корупції; - доступ громадськості до інформації з питань бюджету [1]. Отже, є досить aктуaльним зaвдaння модернiзaцiї системи упрaвлiння держaвними фiнaнсaми, спрямовaної нa пiдвищення рiвня ефективностi держaвного упрaвлiння у сфері бюджетної системи, a тaкож зaгaльної фінaнсової безпеки тa сталого економічного розвитку країни, зміцнення державних фінансів та покращення загальної функціональності системи, створення нaдiйних механiзмiв упрaвлiння держaвними коштaми. Список використаних джерел: 1. Про Стратегію модернізації системи управління державними фінансами: Розпорядження // Кабінету Міністрів України. від 01.08.2013 № 774-р 2. Ковалів І. Р. Розвиток та модернізація системи управління державними фінансами [Електронний ресурс] – 2013. – Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/%D0%A1%D0%B0%D1%88%D0%BE%D0%BA/Downloads/Npndfi_2013_4_8.pdf . 3. Молдован О. О. Щодо пріоритетів реформування системи державних фінансів України в середньостроковій перспективі. Аналітична записка [Електронний ресурс] // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/articles/1439/. Halyna Stakhovska Ivan Franko National University of L’viv MODERNIZATION OF PUBLIC FINANCIAL MANAGEMENT IN UKRAINE Annotation. The problems of the state of financial system of Ukraine and state finance were discussed, its contemporary condition was analyzed, reasons of the problems and possible ways to get through the difficulties under modern economic conditions were determined.

Наталія Стень Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ПОСЛУГИ НА ФІНАНСОВОМУ ТА СТРАХОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ У суспільстві з розвинутими ринковими відносинами важливу роль на фінансовому ринку відіграють фінансові посередники, які є ключовою фігурою на всіх сегментах ринку. В економічній літературі роль посередництва досліджується на економічному рівні і у фінансових відносинах. Тема "фінансові посередники" є ключовою багатьох дисциплін економічного спрямування. Не існує такого сегмента фінансового ринку, де б не діяли посередники. У вітчизняній економічній науці проблеми діяльності страхових брокерів досліджували такі науковці і фахівці, як В. Базелевич, О. Барановський, В. Гончарук, Е. Губарь, Ю. Журавльов, Н. Задерій, В. Дарков, А. Матешевич, А. Павлюк, С. Слесарук, В. Хенке, А. Чувакова, А. Шульга, І. Секрет, проте питання подальшого розвитку брокерських послуг на страховому ринку України сьогодні залишаються невирішеним і потребують подальшого дослідження. З кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.[4] Страховий посередник діє на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. Уперше страхові брокери на страховому ринку України, як посередники при страхуванні, з’явилися на початку 90 рр., це були колишні працівники страхових компаній середньої та вищої ланки, які працювали в інтересах страхових компаній, забезпечуючи їм перестрахування і на українському, і на зарубіжних ринках. Згодом брокери почали приділяти більше уваги захисту інтересів страхувальника. На підтвердження цього у вересні 1997 р. була створена Асоціація професійних страхових посередників України (АПСПУ), що розпочала свою організаційну роботу зі створення ринку страхових посередницьких послуг, яка отримала визнання і в Україні, і за кордоном. Спільна співпраця АПСПУ з Лігою страхових організацій та з Укрстрахнаглядом дозволила запровадити реєстрацію ведення державного реєстру страхових брокерів, що сприяє створенню цивілізованого страхового посередницького ринку в Україні. [3] Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР надає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). При цьому зазначає, що: Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.[1] Страхові брокери - це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.[1] Відповідно до ст. 15 Закону України "Про страхування", страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників. їх діяльність регламентується також відповідним положенням. Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів - страховиків. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється. Посередницька діяльність страхових та перестрахувальних брокерів здійснюється як виключний вид діяльності та може включати: 150

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

-консультування; -експертно-інформаційні послуги; -роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування); -інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, установленим уповноваженим органом. Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні специфічні функції. Страховий агент виконує такі функції: - Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси; - Оформляє страхову документацію; - Має право проводити страхові виплати; - Виконує представницькі функції; - Забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику. - Страховий брокер виконує такі функції: - Визначає об'єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати клієнту; - Проводить порівняльний аналіз послуг і фінансового стану страховиків; - Підбирає клієнту кращого, на свою думку, страховика; - Оформляє договір страхування; - Здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків. Страхувальники через мережу посередників можуть дізнатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку. За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та вдосконалити страхові продукти. З метою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Федерацію страхових посередників України.[2] У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Його завдання стають дедалі різноманітнішими та складнішими. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо. Вдосконалення умов розвитку посередницької діяльності на страховому ринку України зробить її ефективним каналом реалізації страхових продуктів, що, своєю чергою, зміцнить позиції страхових компаній на фінансовому ринку й підвищить культуру страхування у населення. Без високопрофесійних каналів дистрибуції страхових послуг страховим компаніям буде дуже важко вирішити проблему залучення значної кількості клієнтів для підтримки стабільного фінансового стану. З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісних відносин страхових посередників і страхувальників. Отже, наявність значної кількості страхових посередників дозволить активізувати український страховий ринок і наблизити його до Єдиного світового ринку страхування.[5] Список використаних джерел 1. Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. М 85/96-ВР. 2. Офіційний сайт Федерації страхових посередників України.- Режим доступу: http://fspu.com.ua/ 3. Кот О.В Особливості функціонування міжнародного та вітчизняного ринку страхування / О.В. Кот, В.О. Пірштук / Економічна наука ХХІ століття: реалії та перспективи. // Збірник наукових праць з актуальних проблем економічних наук : у 2-х частинах / Наукова організація «Перспектива». – Дніпропетровськ : Видавничий дім «Гельветика», 2013. ч. 2. – 248 с. 4. Страховий ринок України 2015: огляд. – Режим доступу: http://frk.kiev.ua/index.php?p=articles&area=1&action=displayarticle&id=830&name=2015 . 5. Временко Л.В. Теоретичні аспекти формування страхового портфеля страховика /Л.В. Временко, Ю.В. Подзолкова / Економічна наука ХХІ століття: реалії та перспективи. // Збірник наукових праць з актуальних проблем економічних наук : у 2-х частинах / Наукова організація «Перспектива». – Дніпропетровськ : Видавничий дім «Гельветика», 2013. ч. 2. – 248 с. 6. Лой Ю.В. Страховий ринок та перспективи його розвитку. / Ю.В. Лой. – Режим доступу :http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/2011_17-2/Loi.pdf

Юлія Стецько Львівський національний університет імені Івана Франка

СПОСОБИ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДИНАМІКИ Суспільно-економічні явища безперервно змінюються протягом певного часу. Місяць за місяцем, рік за роком змінюються кількість виробленої продукції, обсяги ВВП, рівень заробітних плат, кількість народжених тощо. Вивчення тенденції розвитку та зміни явищ та визначення способу її представлення – одне з ключових завдань статистики. Мета: Висвітлити основні статистичні показники, якими характеризують ряди динаміки, способи їх розрахунку та представлення. Процес розвитку змін окремих явищ за часом в статистиці прийнято називати динамікою, для відображення якої будують відповідні ряди. Отже, динамічний ряд – це ряд статистичних величин, що відтворюють зміни явища у часі і розташовані в хронологічному порядку через певні проміжки часу [4].

151

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Складовими елементами ряду динаміки є його рівні та показники часу (роки, квартали, місяці і т.д.) чи моменти (періоди часу). Рівні ряду – це величини, з яких складається динамічний ряд: розмір того чи іншого явища, досягнутий протягом певного періоду чи на певний момент часу. Залежно від того, як рівні ряду відображають стан явища, розрізняють моментні та інтервальні ряди динамаміки [2]: - моментні – величини ряду характеризують явище на будь-який певний момент часу (штати, ліжка на кінець календарного року, виявлені хворі при медичному огляді). - інтервальні – рівні ряду визначають за певний період часу (число випадків госпіталізації в стаціонар, число летальних випадків протягом року, число викликів швидкої допомоги протягом доби). Залежно від бази порівняння (постійний чи попередній рівень ряду) розрізняють базисні та ланцюгові показники динаміки, серед яких: абсолютний приріст, коефіцієнт зростання, темп зростання, темп приросту. Абсолютний приріст – це різниця між даним рівнем ряду і тим, що взято за основу (попереднім, початковим). Абсолютний приріст може бути як позитивним, так і негативним. Він відображає, на скільки одиниць в абсолютному виразі змінився рівень того чи іншого періоду порівняно з базовим. Один і той самий абсолютний приріст відносно різних вихідних рівнів може означати різний темп динаміки, тому необхідно визначити також у скільки разів рівень одного періоду є вищим чи нижчим рівня іншого періоду [3]. Темп зростання – відношення даного рівня ряду до рівня, взятого за основу, виражене у відсотках. Дозволяє відповісти на питання: скільки відсотків він становить. Якщо оцінка в динамічному ряду проводиться відносно до попереднього рівня, можна говорити про темпи зросту, розраховані при змінній основі. При розрахунках, проведених відносно висхідного рівня, говоримо про показники, розраховані на постійну основу, які ще мають назву показників наочності [4]. Таблиця 1. Динаміка доходів населення у Львівській області за 2001-2015 роки. Абсолютні прирости, грн Коефіцієнти зростання Темпи зростання Темпи приросту Доходи, Рік грн базисні ланцюгові базисні ланцюгові базисні ланцюгові базисні ланцюгові 2001 7787 Х Х Х Х Х Х Х Х 2002 9221 1434 1434 1,184 1,184 118,4 118,4 18,4 18,4 2003 11466 3679 2245 1,472 1,243 147,2 124,3 47,2 24,3 2004 14352 6565 2886 1,843 1,252 184,3 125,2 84,3 25,2 2005 19823 12036 5471 2,546 1,381 254,6 138,1 154,6 38,1 2006 23804 16017 3981 3,057 1,201 305,7 120,1 205,7 20,1 2007 31361 23574 7557 4,027 1,317 402,7 131,7 302,7 31,7 2008 42220 34433 10859 5,422 1,346 542,2 134,6 442,2 34,6 2009 43813 36026 1593 5,626 1,038 562,6 103,8 462,6 3,8 2010 54838 47051 11025 7,042 1,252 704,2 125,2 604,2 25,2 2011 63602 55815 8764 8,168 1,160 816,8 116,0 716,8 16,0 2012 72828 65041 9226 9,353 1,145 935,3 114,5 835,3 14,5 2013 75762 67975 2934 9,729 1,040 972,9 104,0 872,9 4,0 2014 79378 71591 3616 10,194 1,048 1019,4 104,8 919,4 4,8 2015 96133 88346 16755 12,345 1,211 1234,5 121,1 1134,5 21,1 Джерело: побудовано автором за: [1] Темп приросту – відношення абсолютного приросту за даний період часу до абсолютного рівня попереднього періоду, виражене у відсотках. Абсолютний приріст може бути позитивним чи негативним, а відповідно, темп приросту також може бути позитивним чи негативним. Дозволяє відповісти на питання: на скільки відсотків змінився рівень ряду від базового чи попереднього рівня ряду [4]. 100000 90000 80000

120,7

119,3 108,7

125,9 110,5

116,1

70000

113,2

105,0

107,5

112,6

88,3

60000

106,1 90,2 80,0

50000 40000 30000 20000 10000 0 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Доходи, млн грн

Реальний наявний доход, % до попереднього року

Рис.1. Динаміка доходів населення Львівської області Джерело: побудовано автором за: [1] У таблиці 1 представлено перелічені показники динаміки розраховані для доходів населення Львівської області у 2001 – 2015 рр. З результатів, представлених в таблиці 1, бачимо, що для аналізу ланцюгової динаміки можемо вибирати будь-який показник. Стосовно базисних показників, то за 2005 – 2015 рр. відносні величини варто описувати тільки коефіцієнтами, 152

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

оскільки з 2005 року зростання доходів порівняно з 2001 роком перевищувало 3 рази, тому такі результати представляти у відсотках не доцільно. Окрім табличного представлення динаміки важливим методом є графічний метод. Для графічного представлення динаміки найчастіше використовують стовпчикову чи лінійну діаграми. На рисунку 1 представлена поєднання цих двох типів діаграм для доходів населення Львівщини у 2002 – 2015 рр. За даними, представленими на рисунку 1, бачимо, що доходи населення Львівської області зростали впродовж представленого періоду (стовбчикова діаграма), динаміка реальних наявних доходів розрахованих у відсотках до попереднього року не мала такої стабільної тенденції: найбільше зростання реальних доходів було у 2005 році порівняно з 2004 роком, піки спадання у 2009 році та 2015 році. Отже, для аналізу рядів динаміки використовують як абсолютні так і відносні показники, які найзручніше представляти табличним або графічним методами. Візуалізовують ряди динаміки переважно стовбчиковою чи лінійною діаграмою. Список використаних джерел: 1. Головне Управління статистики у Львівській області. [Електронний ресурс] – Режим доступу:

hhttp://www.lv.ukrstat.gov.ua/ 2. Ряди динаміки та їх аналіз. Прямий метод стандартизації показників. Графічні методи аналізу. .[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://intranet.tdmu.edu.te.ua/ 3. Статистика : навч. посіб. / С. О. Матковський, М. Л. Вдовин, Т. В. Панчишин; Львів. нац. ун-т ім.І.Франка. - Л., 2010. 340 c. 4. Теорія статистики : навч. посіб. / С. О. Матковський, О. Р. Марець; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2010. - 534 c. Julia Stetsko Ivan Franko National University of L`viv DYNAMIC WAYS OF PRESENTING Dynamics - a process of changes in certain phenomena over time. So, a dynamic row - a series of statistical variables in consecutive moments or periods of time arranged in chronological order at regular intervals. The constituent elements of a dynamic row are its levels and time indicators (years, quarters, months etc.) or moments (time periods). Levels of row are the values, which are the parts of dynamic row: size of a phenomenon, reached during some time period or at a certain time.

Тетяна Ступак Львівський національний університет імені Івана Франка

ФІНАНСОВА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ : ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРОВЕДЕННЯ Здійснення реформи децентралізації є важливим кроком на шляху до зміни самоврядування та ефективної перебудови територіальної організації влади. Фінансова/фіскальна децентралізація - процес делегування повноважень місцевому самоврядуванню щодо прийняття рішень у сфері бюджетного регулювання соціально-економічним розвитком регіонів, виявляється у фіскальній незалежності органів місцевого самоврядування приймати рішення щодо формування бази оподаткування, визначення ставок відповідних місцевих податків та зборів, введення податкових стимулів для галузей економіки на регіональному рівні, а також формування структури видатків для надання суспільних благ населенню .З одного боку, здійснення децентралізації є необхідним кроком з огляду на євро інтеграційний зовнішньополітичний курс держави. З іншого боку, трансформація державного устрою може створити нові виклики для українського суспільства, особливо у процесі здійснення адміністративно-територіальної реформи та на перших етапах функціонування нової системи організації публічної влади [1]. Показники темпів проведення реформи децентралізації оцінюються на середньому рівні, проте реформа фінансового сектору станом на 1 квартал 2016 року показує позитивний результати як зростання доходів загального фонду місцевих бюджетів, передання громадянам кількох видів податків. Починаючи з 2015 року, джерела наповнення місцевих бюджетів було розширено за рахунок передачі з державного бюджету на місця цілої низки податків, а також запровадження нових зборів. Зокрема, тепер місцева влада буде збирати 100% плати за надання адмінпослуг, 100% державного мита, 10% податку на прибуток підприємств. Разом з тим, у місцеві бюджети надходитимуть збори з роздрібного продажу підакцизних товарів (пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів) за ставкою 5% вартості реалізованого товару. Крім того, їхні доходи поповняться податком на нерухомість, яким відтепер оподатковується і комерційне (нежитлове) майно, податком на автомобілі з великим об’ємом двигуна, 80% екологічного податку (замість 35%) та 25% плати за надра. У Мінфіні запевняють, що частина нових місцевих податків дозволить акумулювати в загальному фонді місцевих бюджетів додаткового ресурсу до 25 млрд грн. В цілому, завдяки новій системі міжбюджетних трансфертів, додатковий ресурс місцевих бюджетів лише в 2015 році становитиме близько 45 млрд грн. Найголовніше, що саме місцева влада вирішує, куди спрямовувати ці кошти [2]. До завдань фінансової децентралізації належить: - збільшення участі громади в розвитку села чи міста, в якому вона проживає; - ефективне забезпечення населення суспільними послугами. Для ефективного функціонування органів місцевого самоврядування на засадах фіскальної децентралізації та реалізації своєї автономії щодо витрат, місцева влада повинна володіти бюджетною та податковою самостійністю спираючись на використання таких атрибутів: - передусім важливим є достатній рівень автономії органів місцевого самоврядування щодо використання доходів – місцеві органи влади повинні мати змогу при потребі «доповнити суми доходів, які вони одержують з власних джерел прибутку» [3]. Так, можна виділити чотири виміри такої автономії – це можливість зміни податкових ставок, визначення бази оподаткування, можливість прийняття рішення щодо введення конкретного податку та можливість збирання податків, які накладаються на місцевому рівні. Серед них можливість зміни податкової ставки є чи не найважливішим атрибутом податкової самостійності, оскільки при його відсутності повноваження органів місцевого самоврядування щодо введення в разі необхідності додаткових податків стає дуже обмеженою; 153

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

- «тягар місцевих податків повинні нести місцеві мешканці» [3]. Це дуже важливе правило фінансової децентралізації, оскільки, якщо витрати, які здійснюються для гарантування відповідного рівня життя резидентів відповідної території, частково сплачуватимуться нерезидентами, місцева влада перетвориться на менш підзвітну місцевим мешканцям структуру щодо своїх витрат. Так, податок на прибуток підприємств та акцизи не можуть бути кандидатами на роль місцевих податків, оскільки їх тягар експортується до нерезидентів; - фінансові ресурси, одержані від вищих владних структур не повинні суперечити пріоритетам місцевої влади у веденні власної видаткової політики. Винятком є лише ситуація, коли органи місцевого самоврядування забезпечують виконання завдання, яке в результаті має принести значні переваги нерезидентам даної території. В такому випадку інтереси останніх можуть потребувати захисту центральних органів влади в формі цільового використання наданих місцевим органам влади коштів. Список використаних джерел: 1. Очікувані ризики у процесі децентралізації влади в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.niss.gov.ua/articles/1021/. 2. Інфографіка: фінансова децентралізація [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.malinrda.gov.ua/infogr.pdf. 3. Тірск У. Фіскальна децентралізація в Україні / У. Тірск. – Режим доступу: www.c-e-d.info/img/pdf/Utt_125_134_ukr.pdf. Tetyana Stupak Ivan Franko National University of L’viv FINANCIAL DECENTRALIZATION IN UKRAINE : PROBLEMS AND PERSPECTIVES OF ITS REALIZATION Reform of decentralization is a new step towards improving the quality of citizen's daily life and creation of favourable investment climate for businessmen. There is a range of problems that would be effectively solved by providing communities with its own financial resources, that’s why financial decentralization is one of the main priorities for Ukraine nowadays.

Тетяна Ступак Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЗВИТОК СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ Страхування життя є важливим напрямком діяльності переважної більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу та важливою складовою в системі страхового захисту інтересів громадян. Відповідно до Закону «Про страхування» від 07.03.1996 р., страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку [1]. Укладаючи договір страхування життя та вчасно виконуючи покладені на нього обов’язки, страхувальник має впевненість у збереженості сплачених у період дії договору страхування внесків і у здійсненні страховиком виплати страхової суми йому або іншій особі. Зокрема, інтерес страхувальника полягає не лише в страхуванні ризиків, а й в отриманні додаткового доходу від інвестування накопичених коштів. Аналізуючи стан розвитку страхування в Україні, можна дійти висновку про зростання обсягів страхових виплат, а також збільшення кількості страхувальників. Валові страхові платежі (премії, внески) при страхуванні життя за 2015 рік становили 2 186,6 млн. грн., що на 1,2% більше, ніж за 2014 рік (станом на 31.12.2014 – 2 159,8 млн. грн.). За 2015 рік збільшилася кількість застрахованих фізичних осіб на 6,9% або на 320 735 осіб (станом на 31.12.2014 застраховано 4 618 275 фізичних осіб, станом на 31.12.2015 – 4 939 010 фізичних осіб). Обсяг валових страхових виплат із страхування життя за 2015 рік становив 491,5 млн. грн.,що на 105,5% більше в порівнянні з 2014 роком (239,2 млн. грн.) [2]. Хоча вищенаведені дані свідчать про розвиток страхування життя в Україні, існують все ж чинники, які стримують його розвиток. Основні причини цього — відсутність платоспроможного попиту на страхові послуги внаслідок низького рівня життя населення, обмеженості корпоративних фінансів, нестійкості податкової системи, відсутності економічних стимулів для розвитку страхування. Для поступового розвитку цієї галузі в Україні необхідно: підвищити добробут громадян; законодавчо унормувати визначення фінансових ризиків; розвивати класичні види довгострокового та накопичувального особистого страхування;освоїти нові види страхування життя і поліпшити якість послуг;підвищити рівень капіталізації страхових компаній, їхню фінансову стійкість, плато- і конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість; розвивати сучасну інфраструктуру ринку страхування життя; підвищити ефективність менеджменту та маркетингового аналізу сегментів ринку; приділити особливу увагу вдосконаленню страхової справи в регіонах; підвищити якість підготовки та перепідготовки кадрів страхового бізнесу; підвищити прозорість страхового ринку, створити єдину базу даних; організувати роботу бюро страхових історій; впроваджувати в практику роботи страхових компаній новітні Інтернет-технології; підвищити рівень страхової культури населення і його довіру до страхових компаній [3]. Розвитку українського ринку страхування життя, насамперед, має сприяти держава шляхом проведення низки першочергових заходів з популяризації страхування життя, серед яких пропонуємо виділити такі: - вдосконалити методики формування резервів зі страхування життя; - запровадити податкові пільги для страховиків, що пропонують програми пенсійного страхування, тобто вони повинні бути в таких же умовах, як і Державний Пенсійний Фонд; - запровадити податкові пільги для юридичних осіб, котрі укладають договори страхування життя своїх працівників; - запровадити умови, які б дозволили страховикам пропонувати привабливі програми нагромадження капіталу та були б доступні більш широкому загалу. Отже, страхування життя зазнає пожвавлення, проте необхідним є здійснення низки заходів, спрямованих на покращення розвитку страхового ринку України, зокрема страхування життя.

154

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Список використаних джерел: 1. Закон України "Про страхування" [Електронний ресурс]. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80. 2. Підсумки діяльності страхових компаній за 2015 рік [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://nfp.gov.ua/files/DepFinMon/zvitni_dani/sk_%202015.pdf. 3. Зіненко А. Сучасний стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні [Електронний ресурс] / А. Зіненко – Режим доступу до ресурсу: http://www.rusnauka.com/26_SSN_2010/Economics/71565.doc.htm. Tetyana Stupak Ivan Franko National University of L’viv DEVELOPMENT OF LIFE INSURANCE IN UKRAINE Life insurance in Ukraine is developing in Ukraine now, though there are some factors that restrain it. There is a range of measures that must be taken to maintain an appropriate level of life insurance.

Вікторія Сус Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЄВРОРЕГІОНІВ УКРАЇНИ У ПРОЦЕСІ ІНТЕГРАЦІЇ З ЄС В сучасних умовах поширення глобалізації, все більш популярним стає співробітництво між сусідніми державами, яке у наукових колах носить назву транскордонне співробітництво. Не винятком є і Європейський Союз. У Європі виникнення транскордонних єврорегіонів почалось ще у 90-ті роки ХХ століття і триває досі. Єврорегіон - це одна з організаційних форм транскордонних відносин, де у межах своєї компетенції та за згодою центральних державних органів - на базі спеціальних розширених повноважень на міжнародне співробітництво - місцеві органи влади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної на гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні транскордонні економічні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології.[2] До основних завдань, що постають перед єврорегіонами можна віднести такі: спрощення прикордонних формальностей при перетині кордону, стимулювання економічного зростання країн –учасниць, покращення якості життя населення як і у прикордонних зонах, так і по території всієї країни, підвищення якості науки, освіти, збільшення потоку інвестицій, покращення екології та впровадження ефективних заходів щодо охорони довкілля, стимулювання економічного зростання, співробітництво у сфері культури, туризму, охорони здоров’я та інші. У зв’язку з подальшим поглибленням відносин України з Європейським Союзом, невід’ємною складовою для нашої країни є створення транскордонних організацій. Станом на 2016 рік, на території України є створено 10 єврорегіонів, проте, аналізуючи особливості їхньої діяльності, можна зробити висновки, що вони діють неефективно, спричиняючи напруженість взаємозв’язків з ЄС.[1] На сьогоднішній день проблема інтеграції України з Європейським Союзом має досить актуальний характер. Її дослідженню приділяють увагу не лише окремі науковці, але і урядові та міжнародні організації. Такий інтерес є досить виправданий, оскільки українці, не хочуть відчувати себе «другорядними» жителями планети, а прагнуть кращого і якіснішого життя. Проте перспективи функціонування єврорегіонів за участі України залежать основним чином від того, як Україні вдасться негативні чинники її діяльності, до яких належать: відсутність єдиної законодавчої бази, низький рівень участі українських організацій у реалізації цілей єврорегіонів, поширення корупції, низький рівень підготовки кадрів, відсутність коштів у бюджеті для розвитку єврорегіонів та в основному, відсутність ініціативи самостійного вирішення урядових проблем. В загальному, дані проблеми можна вирішити такими шляхами: - удосконалити нормативно-правову та законодавчу базу в митному, податковому законодавстві шляхом обговорення і прийняття рішень країнами – учасницями; - сформувати єдині стратегії розвитку єврорегіонів та ввести нову категорію, як «партнер єврорегіону», яка передбачає право міжрегіонального співробітництва з будь-якою адміністративно - територіальною одиницею ЄС чи іншою країною, на прикладі єврорегіону « Верхній Прут»; [5] - створити транскордонні інституції, так звані кластери, до складу яких входитимуть країни –учасниці єврорегіону, і які міститимуть спільні підприємства та організації, користуватимуться єдиним законодавством та інфраструктурою; - підвищити інвестиційну привабливість єврорегіону, що можливо шляхом розвитку банківського сектора ( прикладом є створення депозитно-кредитного банку у єврорегіоні «Буг») [3], створення міжнародних фондів, які надаватимуть гранти та технічну допомогу організаціям та місцевим урядам на розвиток транскордонної співпраці ( на прикладі Карпатського фонду) та забезпечення прозорості стягнення податків, зборів та інших державних платежів;[4] - покращення прагнення та мотивації органів місцевого самоврядування щодо укладання угод з країнами- учасницями єврорегіонів. На думку багатьох експертів, економічний та соціальний ефект від дії єврорегіонів в Україні в даний час є досить мізерним.[6] Вони вважають, що в нашій державі є гостра потреба розвитку транскордонного співробітництва, оскільки воно лише допоможе різноманітним організаціям, інституціям та зацікавленим особам реалізувати свої проекти у сфері транскордонної співпраці, відкриє доступ до інформації щодо коштів, призначених на розвиток єврорегіонів, допоможе обмінятися досвідом, знайти партнерів, інвесторів, підготувати кадри до нового рівня співпраці та в загальному покращити умови життя населення. Таким чином, суттєвим недоліком розвитку єврорегіонів в Україні є саме відсутність ефективної регіональної політики та стимулів щодо її подолання. Саме це є основним чинником, що створює напруженість та веде до відчудження громадян. Українцям слід змінити своє ставлення до транскордонної співпраці, оскільки у транскордонній сфері декілька малих підприємницьких ініціатив окремих осіб можуть перетворитись у серйозні інвестиційні проекти і спричинити економічне зростання по всій країні.

155

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Список використаних джерел: 1. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу / Є. Кіш // Політичний менеджмент. – 2006. – No5. – С. 131-143. 2. Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. –Львів:ІРД НАН України, 2003. – 222c. 3. Офіційний сайт єврорегіону «Буг» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://brestobl.com/21evro/evro.htm. 4. Офіційний сайт єврорегіону «Карпати» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.euroregionkarpaty.com.ua/2010-03-21-00-46-50/2010-03-21-00-48-02.html. 5. Панов А.В. Єврорегіони як інструмент прикордонного (транскордонного) співробітництва / А.В. Панов // Вісник Запорізького національного університету. Збірник наукових праць. Серія: «Юридичні науки». – Випуск № 8. – Запоріжжя – 2011 – С. 20-26. 6. Щерба Г.І. Транскорднонне співробітництво в рамках Єврорегіонів в контексті процесів європейської інтеграції / Г.І.Щерба // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. - 2011. - Вип. 7. - С. 128-141 Viktoriya Sus Ivan Franko National University of L’viv THE MAIN PROBLEMS OF EUROPEAN REGIONS IN THE SYSTEM OF CROSS-BORDER COOPERATION OF UKRAINE AND EU This article deals with the definition of European regions and the importance of European regions for Ukraine. There are also listed the main problems and factors that causes the main drawbacks of the Ukrainian European regions and methods how to solve this problems and deal with drawbacks.

Андрій Табачук Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

РОЛЬ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМАХ Впродовж всієї історії існування людської цивілізації держава була одним із ключових економічних гравців. Перед державними інститутами стояло завдання забезпечувати ефективність та стабільність господарської системи. Разом з тим, як слушно зазначає В. Кінзерський, проблема «… місця, ролі та функцій держави породжувала низку суміжних, невід’ємних питань, зокрема про прибутковість сфер обігу та виробництва, суть та роль прибутку в економічній системі, процес вільного ціноутворення, саморегулювання ринків, ринкову рівновагу, циклічність тощо» [1, с. 176]. Проте, на різних етапах розвитку суспільства та у різних економічних системах уявлення про форми, методи та міру взаємодії держави та економіки були дещо відмінними. Від панування думки про відведення державі ролі «нічного вартового», запропонованої класиками, до активізації державного втручання в економічні процеси у другій половині ХХ століття, коли ринкові своєю «невидимою рукою» не вдавалось впоратись з післявоєнними кризовими явищами. У ХХІ столітті в умовах посилення глобалізації взаємодія ринку і держави, участь держави у функціонуванні сучасних економічних систем та зміна її ролі і механізмів впливу на перебіг економічних процесів продовжують залишатись ключовими проблемами економічної теорії та практики. Ми розділяємо думку Б. Кульчицького, котрий говорить, що сьогодні «внаслідок об’єктивних причин чисто ринковий капіталізм з плином часу трансформувався у капіталізм, що регулюється державою, де існує інколи й досить значний державний сектор» [2, С. 308]. Необхідність доповнення ринкового механізму зумовлена двома обставинами[3, с. 303]: а) існують такі важливі для сучасного суспільства сфери, як освіта, фундаментальна наука, захист довкілля та ін., для яких значною мірою не прийнятне вимірювання ефективності прибутком. б) оскільки сучасна економіка виступає як змішана – і за формами власності, і за організацією підприємницької діяльності, – відповідний механізм господарювання є не суто ринковим, не суто конкурентним, а змішаним. Адже коли ринок не є універсальним, то мають бути також інші засоби впливу на економіку, які долають обмеженість ринкового механізму. І тут важлива роль держави в ринковій економіці. Держава поряд з вартісними механізмами регулювання економіки, які є характерними для ринкового механізму, використовує неринкові, які у розвинутих країнах набувають втілення у все більш широкому використанні індикативного планування, що можна вважати свідомим регулюванням економіки. В умовах посилення глобалізаційних процесів на перший план виходять наступні функції держави у сучасних економічних системах: а) формування національної стратегії економічного розвитку; б) стимулювання інноваційного розвитку національних підприємств, тим самим підвищуючи конкурентоспроможність національної економіки; в) створення привабливого інвестиційного середовища в країні з метою залучення іноземних інвестицій; г) захист економічної безпеки країни; д) створення сприятливих умов для успішного вирішення глобальних проблем сучасності. Однією з глобальних проблем ХХІ століття є екологічна криза. До нагальних проблем сьогодення належать деградація довкілля, виснаження природних ресурсів і екологічна безпека. З негативними впливами економічної діяльності на довкілля ринковий механізм саморегулювання, як правило, не може впоратися. У вирішенні даної проблеми, на нашу думку, одну з провідних ролей повинна відігравати держава. Метою державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища є узгодження процесу економічної діяльності з наявними суспільними поглядами щодо захисту навколишнього середовища [3, С. 305]. Ми розділяємо думку Ю. Туниці, що «економічна політика держави повинна будуватися на трьох основних складових: екологічній моралі (виховання нової ментальності); екологічній економіці; екологізованому праві. Всі ці три складові (екомораль, екоекономіка, екоправо) мусять бути в центрі уваги всіх державних інституцій і політичних сил» [4, с. 23]. Перехід до принципово нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства означає ясне розуміння екологічних проблем і переконаність в особистій відповідальності кожного за стан і майбутнє біосфери та людства і потребує вжиття невідкладних заходів щодо формування екологічної свідомості та культури. Саме ці питання в багатьох країнах є предметом 156

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

уваги політичних еліт, а державними органами з регулювання безпеки у різних сферах визнана дієвим інструментом вирішення екологічних проблем. Досвід державного регулювання у розвинутих економічних системах засвідчує, що найкращих результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регулятивною функцією держави. Список використаних джерел 1. Кінзерський В.В. Еволюція теоретичних поглядів на роль держави в економічних процесах / В.В. Кінзерський // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». –2013.– Вип. 7(4).– С. 169-177. 2. Кульчицький Б.В. Економічні системи суспільства: теорія, методологія, типологізація: [монографія] / Б.В.Кульчицький. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 352 с. 3. Кульчицький Я. В. Зміна ролі держави у сучасних економічних системах в умовах посилення глобалізаційних процесів / Я.В. Кульчицький // Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – Вип. 24.9. – с. 302-307. 4. Туниця Ю.Ю. Екоекономіка і ринок: подолання суперечностей: [монографія] / Ю.Ю. Туниця. – К. : Вид-во «Знання», 2006. – 314 с. Andriy Tabachuk Ivan Franko National University of L'viv ROLE OF THE STATE IN MODERN ECONOMIC SYSTEMS The theoretical and methodological approaches to comprehension of the role of the state in modern economic systems were considered. Conditions that stipulate the necessity to supplement market mechanism with state regulation levers were defined. It was determined that one of the key functions of the state in modern economic systems is the environmental protection and establishement of conditions for creation of ecologically balanced economy and its sustainable development.

Катерина Терлецька Львівський національний університет імені Івана Франка

БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ Одна з найважливіших проблем в Україні – це безробіття, адже кількість безробітних людей – це своєрідний потенціал, який дозволяє економіці функціонувати правильно, тому вирішення цього питання є важливим кроком на шляху до кращого життя. Багато науковців займаються темою негативного впливу безробіття на економіку . Зокрема це Щотова Ю. М [3], Панчишин С.М, Котова О.В [4]., Чурилова О.В. [5]. Згідно ст.2 Закону України «Про зайнятість населення», «безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу» [1]. Рівень зареєстрованих безробітних за 2015 рік у січні сягає 524,4 тис., у травні - 469,4 тис., у серпні - 414,7 тис., у грудні 490,8 тис. осіб. Як ми бачимо, спостерігається тенденція до зниження, однією з причин яких – це міграція, адже населення України шукає кращі умови для праці та вищих заробітних плат. Загалом через служби зайнятості 2015 року працевлаштувалися 445,6 тис. безробітних. 15,4 тисячі скористалися державною програмою, отримали одноразову допомогу із безробіття та відкрили власні справи. Найбільші кількість зайнятих працює у сфері оптової та роздрібної торгівлі, а також ремонтуючи автотранспортні засоби та мотоцикли. За даними міністра соцполітики Павла Розенка, рівень безробіття в Україні становить близько 9%(враховані офіційно зареєстровані та незареєстровані безробітні) [2]. Конкурентоспроможність ринку праці – це одна з характеристик безробіття. Якщо ринок праці буде мати мало робочих місць, то в країні це супроводжуватиметься поширенням бідності, яке призводить до зменшення доходів у сім’ях, а це означає, що знижуватиметься попит на різні товари та послуги. Тому, вирішення цього питання є дуже важливим, особливо для держави. Люди шукають собі постійне місце роботи, і якщо їм це не вдається, це призводить до збільшення злочинності в країні, а також, не маючи коштів на проживання, до закінчення життя суїцидом. Також, вагомим внеском до формування безробіття здійснюється його прихованою формою, тобто безробітні особи працездатного віку не бажають реєструватися в службах зайнятості. Отже, основними причинами виникнення безробіття є: - обмежена кількість робочих місць; - міграція; - важкі умови праці; - нерегулярна виплата зарплати; - спад економіки, яке призводить до скорочення сукупного попиту на робочу силу; - небажаність людей працювати легально [5]. На нашу думку, важливим рішенням у цьому питанні – це знайти шляхи вирішення проблеми безробіття, основними з яких є: - знизити податки для підприємств; - створити сприятливі умови для розвитку малого бізнесу; - запровадити компенсацію за звільнення працівників; - легалізувати тіньову зайнятість; - надавати пільгові кредити для виплати заробітної плати зайнятим у виробництві; - забезпечити збереження ефективно функціонуючих робочих та створювати нові. Важливою проблемою безробіття є відсутність робочих місць серед молоді. У пошуках працевлаштування, вони наштовхуються на вакансії, які вимагають кваліфікації та робочого стажу. Цим питанням займається Міжнародний молодіжний фонд, який дослідив, що до 2018 року рівень безробіття серед молоді досягне 12,8%. Вирішенням цієї проблеми може бути прийняття низки заходів, а саме: - створити фірми для працевлаштування молоді, для того, щоб вони набиралися досвіду; - створити при вищих учбових закладах відділів працевлаштування молоді; 157

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

- виплачувати дотації роботодавцям, які беруть на роботу молодих спеціалістів без досвіду роботи; - надавати підтримку підприємцям-початківцям; - створити маркетингові служби навчальних закладів з метою сприяння працевлаштуванню випускників [3,4]. Отже, безробіття – це важлива складова ринку праці, то ж це питання вимагає державного регулювання. Відсутність робочих місць у країні спричиняє погані наслідки для економіки, а також психічні зрушення серед населення. Проблема безробіття є досить актуальною і вимагає подальших досліджень та методів його вирішення. Список використаних джерел: 1. Закон України «Про зайнятість населення» 2. Статистичні дані Державного комітету статистики України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: www.ukrstat.gov.ua 3. Щотова Ю. М. Правове регулювання працевлаштування молоді в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудове право; право трудового забезпечення» / Ю. М. Щотова. - X., - 2013. -19 с ; 4. Котова О.В. Державна молодіжна політика: проблеми працевлаштування молоді / О.В. Котова // Наукові доробки молоді – вирішенню проблем європейської інтеграції. – 2008. – Т. 1. – С. 38-40 ; 5. Чурилова О.В. Безробіття в Україні: причини, види, наслідки / О.В. Чурилова // Наукові доробки молоді – вирішення проблем європейської інтеграції. – 2008. – Т. 2. – С. 182-184 Kateryna Terletska Ivan Franko National University of L`viv UNEMPLOYMENT IN UKRAINE One of the fundamental social-economic problems of the present stage of economic development and important characteristic of the labor market competitiveness. Excessive unemployment has a negative impact on the entire economy, that is why the study of this question is actual today. The main causes of very high level of unemployment today in Ukraine are: economic recession and corresponding reduction in aggregate demand for labor and structural changes.

Христина Терпляк Львівський національний університет імені Івана Франка

ДИСПЕРСІЙНИЙ АНАЛІЗ ХАРАКТЕРИСТИК БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ВИДІВ В УКРАЇНІ НА УМОВАХ ФРАНЧАЙЗИНГУ Характерною особливістю сучасного етапу розвитку бізнесу в Україні є зростання різноманітності його організаційноправових форм і видів. Водночас певною загрозою можна вважати збереження високої частки фізичних осіб–підприємців у розподілі суб’єктів підприємницької діяльності за юридичним статусом. Саме зазначений вид бізнесу часто виступає джерелом тінізації національної економіки та загострення проблеми дефіциту фінансових ресурсів соціального розвитку територій (рис.1). У сфері розвитку малогого та середнього бізнесу характерною ознакою є використання франчайзингу. За даними франчайзингової групи [2] кількість франчайзерів в Україні з 2001 р. по 2014 р. щорічно зростала, у 2014 р. порівняно з попереднім роком їх кількість збільшилася на 30 одиниць.

1805118 1591160 1325925

1235192

1328743

Юридичні особи Фізичні особи

378810

375695

364935

393327

341001

2010

2011

2012

2013

2014

Рис.1 Кількість суб’єктів підприємництва в Україні за юридичним статусом Джерело: Побудовано за [3]. На основі даних франчайзингової групи України ми спробували дати відповідь на запитання: «Чи впливає вид бізнесу на основні характеристики його діяльності та ефективності на умовах франчайзингу?». Такими характеристиками обрано: термін окупності витрат, обсяг інвестицій, чисельність персоналу, розмір приміщення. Видами бізнесу виступили: 1) заклади фастфуд, 2) піцерії та 3) ресторани. Загалом досліджувана вибірка охоплювала 16 суб’єктів зазначених видів бізнесу. 158

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

У таблиці 1 наведено результати дисперсійного аналізу взаємозв’язку основних характеристик бізнесу та його видів в Україні на умовах франчайзингу. Рівень істотності, за якої приймалася нульова гіпотеза становив 0,05. Таблиця 1 Результати дисперсійного аналізу взаємозв’язку характеристик бізнесу та його видів на умовах франчайзингу Економічні хараткеристики бізнесу Термін Інвестиції, Персонал, осіб Приміщення, м² окупності, міс. тис.грн 5,27 2,42 12,95 5,68 Фактичне значення F-критерію 3,19 3,18 3,23 3,21 Критичне значення F-критерію Істотність залежності від виду Доведена Не доведена Доведена Доведена бізнесу Джерело: Складено та розраховано автором за даними Франчайзингової групи України [2]. Таким чином, результати дисперсійного аналізу показують істотну залежність від виду бізнесу на умовах франчайзингу таких показників його діяльності та ефективності як чисельність персоналу, розмір приміщення та термін окупності витрат. Список використаних джерел: 1. Вихрущ В.П. Основи бізнесу: Підручник./ В.П. Вихрущ - Тернопіль: Збруч, 2004. - 198 с. 2. Офіційний сайт франчайзингової групи України [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://franchisegroup.com.ua. 3. Статистична інформація про діяльність суб’єктів підприємництва в Україні. Офіційний сайт Держстату України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. Christina Terplyak Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF VARIANCE OF CHARACTERISTICS OF THE BUSINESS AND ITS SPECIES IN UKRAINE ON A FRANCHISE In theses deals with the development of domestic businesses, particularly in catering. Showing results of analysis of variance characteristics of the business and its species on franchising in Ukraine. The results which show a significant dependence on the type of business in a franchise such indicators as payback period, number of employees and the size of the room.

Марія Тершак Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМА ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ В ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Як суспільне явище тіньова економіка наявна у всьому світі, проте відрізняється за часткою у структурі ВВП кожної країни. Тіньовий сектор впливає на результати економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, прийняття ефективних управлінських і законодавчих рішень, тому проблема «тінізації» економіки була та залишається актуальною. Вивчали і досліджували дану проблему такі вчені, як: В. Базилевич, А. Базилюк, О. Барановський, З. Варналій, С. Кравчук, Ю. Коміссарчук, І. Мазур, О. Мандибура, В. Попович, С. Позняков, В. Предборський тощо. Серед іноземних учених слід відзначити: Р. Бекер, Г. Гросман, П. Гутман, Б. Даллаго, В. Патрізі, С. Роттенберг, Е. Фейг, Ф. Шнайдер та ін. За визначенням А. Б. Базилюк, тіньова економіка – це діяльність, яка в основі є кримінальною і охоплює незаконні види діяльності, а також діяльність, що є легальною, але здійснюється методами, що є поза законом. О.В. Мандибура пояснює це явище, як економічну діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, і спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Отже, за своєю сутністю, тіньова економіка – це прихована від податків економічна діяльність, яка не враховується офіційною статистикою. Тіньова економіка має об’єктивні причини існування та розвитку. Основною її функціонування слугують “тіньові” доходи, які значно перевищують легальні. Сучасний стан розвитку тіньової економіки України забезпечується нерегламентованими відносинами. До інших причин її утворення належать: - надмірне фіскальне та адміністративне навантаження на бізнес; - падіння національної економіки; - політичні потрясіння. Тіньова економіка часто є відповіддю на кризу суспільних відносин у сфері регуляції. Відхід у тінь є альтернативою дерегуляції, дозволяє економічним суб'єктам бути більш гнучкими та інноваційними, і працювати без посередника в особі держави. Тіньовий сектор насичує ринок товарами і послугами, збільшує доходи частини населення, посилює конкурентну боротьбу, тому сіра економіка підтримується домогосподарствами і фірмами. Як стверджує Вольф Шефер: "тіньовий сектор можна класифікувати як ринкову систему, в якій майже без тертя здійснюється координація попиту і пропозиції" [2]. Проте унаслідок існування тіньової економіки зменшуються доходи бюджету, зростає зовнішній і внутрішній борг, збільшується тіньовий капітал, зменшується інвестиційна привабливість держави, втрачаються можливості активної участі у глобалізаційних процесах. За попередніми розрахунками Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у січні-вересні 2015 року рівень тіньової економіки склав 40% від офіційного ВВП, що на 1 в.п. менше порівняно з відповідним періодом 2014 року [1]. Визначають такі основні фактори вплину на рівень «тінізації», зокрема: - наявність корупції; - втручання владних структур у діяльність суб'єктів господарювання; - високі податки та їх нерівномірність; - непрозорість податкового законодавства; - низький рівень адміністрування податків та зборів; - повільний процес приватизації; - мінімальний розмір заробітної плати. 159

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

Тіньова економіка (за Е. Фейгом) включає в себе всю економічну діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою та не потрапляє до валового національного продукту. Складовими сучасної тіньової економіки виокремлюють: - неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків; - фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей; - підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності. Механізмами детінізації на сучасному етапі можуть стати: - реформування національної системи фінансового контролю за здійсненням протизаконної діяльності у напрямі розробки конкретних інструментів обмеження тіньових систем перерозподілу фінансових ресурсів за кожним конкретним випадком; - формування спеціального реєстру та загального переліку декларацій із заявленими відшкодуваннями сумам ПДВ, які вважаються сумнівними; - застосування мінімальних цін на високоліквідні імпортні товари (передусім підакцизні) для розрахунків і сплати податків; - створення інституту представників митної та податкової служби в зарубіжних країнах (для обміну інформацією про оподаткування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів підприємництва) [3]. Отже, тіньова економіка в Україні є результатом системної кризи, що виникла через невідповідність методів здійснення ринкових перетворень. Масштаби тінізації значно впливають на обсяги і структуру ВВП та спотворюють офіційні дані про її величину. Тіньова економіка створює загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Високий рівень тінізації вкрай негативно впливає на статус країни, конкурентоспроможність, ефективність структурних та інституційних реформ. Важливо вживати заходів для боротьби з нелегальним сектором, зменшувати його масштаби та використовувати механізми детінізації. Для подолання тіньової економіки потрібно застосовувати спеціальні заходи по мірі розвитку ринкових відносин у країні. Важливо сприяти формуванню великих господарських об'єднань, корпорацій, фінансово-промислових груп, здатних конкурувати на світовому і регіональних ринках. Найголовнішими чинниками скорочення тіньового сектору в Україні є послаблення фіскального тиску на легальний сектор та боротьба з корумпованими органами влади. Це стане запорукою процвітання легальної економіки, в той час як прихована діяльність стане невигідною. В результаті, збільшаться доходи до бюджету країни, її ВВП, кількість середнього класу, а, відповідно, і рівень життя населення. Список використаних джерел: 1. Департамент економічної стратегії та макроекономічного прогнозування : тенденції тіньової економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.me.gov.ua/Documents/List?lang=uk-UA&id=e384c5a7-6533-4ab6-b56f50e5243eb15a&tag=TendentsiiTinovoiEkonomiki\. 2. Шарікова О.В. Економічні наслідки тінізації економічної системи // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 1. – С. 3-6. 3. Нехайчук Ю. С. Про вплив тіньової економіки на соціально-економічний розвиток [Електронний ресурс] / Ю. С. Нехайчук. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvfbi/2010_2/0210st4.pdf. Maria Tershak Ivan Franko National University of L’viv THE PROBLEM OF SHADOW ECONOMY IN THE ECONOMIC SYSTEM OF UKRAINE The thesis concerning to the main reasons of such a high level of shadow economy in Ukraine. This problem is topical because shadowing effect on GDP. Understanding the shadow economy is important for understanding the impact that the growing size of government has on our lives. In this thesis there are some strategies for reducing shadow economic activity in Ukraine.

Христина Тортина Львівський національний університет імені Івана Франка

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ Однією з основних проблем кожної національної економіки, ключовим проявом її макроекономічної нестабільності є безробіття – складне соціально-економічне явище,що виникає на ринку праці, за якого працівники, які погодилися б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знайти роботу [1,c.339]. Таблиця 1 Валовий внутрішній продукт у 2005-2015рр. ВВП, млн.грн.

Рівень безробіття, %

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

441452 544153 720731 948056 913345 1082569 1299991 1404669 1465198 1586915

7,2 6,8 6,4 6,4 8,9 7,8 7,5 7,2 7,2 9,2

2015

1979458

9,1

Джерело: Складено автором за даними Державного комітету статистики [3].

160

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Наслідки безробіття в Україні досить тісно пов’язані з його тривалістю. Якщо безробіття є короткочасним явищем, то його навіть можна вважати за бажане, так як за цей короткий період безробітні можуть підшукати оптимальну роботу,ефективність пошуку якої збільшує матеріальна допомога, що їм виплачується. Проте коли безробіття є застійним,воно має лише негативні наслідки [2,c.186-187]. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки безробіття: – «падіння» обсягів виробництва ВВП; Проаналізуємо динаміку ВВП України протягом 2005-2015рр. Проаналізувавши дані з таблиці, можна зробити висновок, що вищий приріст валового внутрішнього продукту призводить до скорочення рівня безробіття, що спостерігаємо протягом 2005-2008рр. та 2010-2013рр., а зменшення темпів зростання ВВП призводить до зростання безробіття, зокрема у 2009р. Щодо 2014-2015рр. то тут ця закономірність не спрацьовує, це можна пояснити складністю проведення статистичних розрахунків рівня цих показників у зв’язку з військовим конфліктом на Сході країни та окупацією Автономної Республіки Крим. –недоотримання податкових надходжень , яке спричинено перш за все тим, що багато робітників отримують зарплату «у конверті», тобто не є офіційно працевлаштовані; –зростання трудової еміграції населення; Так як ситуація на ринку праці України «бажає кращого», багато громадян у пошуках роботи виїжджає за кордон. За даними Національного банку України, грошові перекази громадян, які надійшли у 2014-2015рр. як оплата праці (від робітників, що працюють за кордоном менше року) становили 4,3млрд та 3,5 млрд. дол. США відповідно,що разом з приватними трансферами становить 4,8 (2014р.)та 5,7(2015р.) у % до ВВП країни [4]. –зменшення матеріального достатку сімей, зростання бідності та поглиблення соціальної нерівності; –підвищення імовірності політичних та соціальних заворушень; –знецінення людського капіталу (втрата кваліфікації, послаблення мотивації до праці тощо; –розпад сімей; –погіршення загального стану здоров’я, зниження самооцінки та втрата самоповаги, зростання імовірності психічних розладів та самогубств; –зниження якості робочої сили майбутнього покоління, внаслідок зменшення рівня розумових здібностей дітей, через те, що їхні безробітні батьки не матимуть достатньої кількості грошей або «дати» їм добру освіту. Отже, з перелічених наслідків тривалого безробіття, можна зробити висновок, що суспільство платить дуже високу ціну за нього з економічної та соціальної точки зору. Проблема безробіття є надзвичайно актуальною на сьогоднішній день, тому Україні слід вжити певних заходів щодо забезпечення зайнятості населення для її вирішення. Список використаних джерел: 1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка:підручник: у 2 кн. / С.М. Панчишин, П.І. Островерх, В.Б. Буняк та ін.; за ред. С.М. Панчишина, П.І. Островерха. – Кн.2: Мікроекономіка.-2-ге вид., виправл. і доповн. – К: Знання, 2014.390с. 2. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків : колективна науково-аналітична монографія [Електронний ресурс] / За ред. Е. М. Лібанової. – К. : Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Держкомстат України,2010.–496с. 3. Офіційний веб-портал Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 4. Офіційний веб-портал Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua. Christina Tortyna Ivan Franko National University of L’viv SOCIAL AND ECONOMIC CONSEQUENCES OF UNEMPLOYMENT IN UKRAINE This article analyzes the effects of unemployment on society and the economy. There are also listed some important consequences of this impact.

Соломія Фаїк Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕВАГИ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ПДВ На розвиток і ефективне функціонування економіки будь-якої країни значним чином впливає її податкова система. Податками можна стимулювати або, навпаки, обмежувати ділову активність, а, отже, розвиток тих чи інших галузей підприємницької діяльності. Можна створити передумови для зниження витрат виробництва й обігу приватних підприємств, підвищення конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку. За допомогою податків можна проводити протекціоністську економічну політику або забезпечити свободу товарному ринку. Податки створюють основну частину доходів державного та місцевих бюджетів, даючи можливість фінансового впливу на економіку через видаткову частину. На сучасному етапі розвитку економіки України значно розвинений сектор тіньової економіки, тому дуже важливим і необхідним є облік і контроль за сплатою податкових платежів. Ухилення від сплати податків є гострою проблемою національної економіки. В даному контексті постає проблема податкових надходжень, які є основною складовою доходів державного бюджету. Звичайно, певні кроки у вирішенні вищезгаданої проблеми зроблено з прийняттям Податкового кодексу (далі-ПКУ), проте досі не враховано низку чинників, зокрема, в розрізі адміністрування ПДВ, який займає левову частку у структурі податкових надходжень до бюджету [1]. Оптимізація в адмініструванні ПДВ вимагає вирішення конфліктності зіткнення прямо протилежних інтересів держави і підприємця. Проблеми впровадження системи електронного адміністрування ПДВ предметно не досліджувалися у вітчизняній правовій науці у зв’язку з новизною даного явища, проте питання адміністрування в цілому та певних податків зокрема були об’єктом дослідження таких науковців, як В.Б. Авер’янов, Л.К. Воронова, П.Т. Гега, Л.М. Доля, Р.А. Калюжний, 161

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

М.П. Кучерявенко, Н.Р. Нижник, Д.М.Притика, П.С. Пацурківський, В.М. Попович, О.П. Рябченко, Л.А. Савченко та інших [2]. Метою даного дослідження є висвітлення основних аспектів функціонування електронного адміністрування ПДВ та ролі Державної казначейської служби (далі – ДКСУ) в організації та забезпеченні цього процесу. ПДВ – непрямий загальнодержавний податок, порядок справляння якого регламентується Розділом XX [2], а адміністрування здійснює Державна фіскальна служба України (далі – ДФСУ). Під адмініструванням ПДВ розуміють управлінську діяльність органів державної виконавчої влади, яка пов’язана з організацією процесу оподаткування, об’єктом якої є процес узгодження й погашення податкових зобов’язань платників податку. Система електронного адміністрування ПДВ призначена для безперервного оперативного контролю за формуванням цього податку, головною метою впровадження якої є запобігання зловживань шляхом незаконного отримання відшкодування ПДВ з бюджету. Завдяки системі електронного адміністрування ПДВ інформація про обсяги бюджетних ресурсів з ПДВ стає доступною в кожен момент часу (а не після закінчення звітного періоду, коли платники склали декларації). Крім того, ця система дає можливість оперативно регулювати процес формування зобов'язань і податкового кредиту кожного платника таким чином, щоб в цілому по країні сума відшкодування ПДВ не перевищувала суми надходжень цього податку до бюджету. Система електронного адміністрування ПДВ не вносить кардинальних змін в загальні принципи справляння ПДВ, затверджені ПКУ. Норми, що визначають платників ПДВ, об’єкт оподаткування, принципи формування податкових зобов’язань та податкового кредиту залишаються незмінними [3]. Платниками ПДВ є будь-які особи, які провадять або планують провадити господарську діяльність і реєструються за своїм добровільним рішенням як платники податку у порядку, визначеним законодавством; будь-які особи, які зареєстровані або підлягають реєстрації як платники податку; будь-які особи, які ввозять товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу [1]. Електронні ПДВ-рахунки – одна з головних складових системи електронного адміністрування ПДВ. Саме за допомогою ПДВ-рахунків здійснюється безперервний і ефективний контроль формування та відшкодування податку на додану вартість. Створення ПДВ-рахунків не вимагає додаткових дій від власників бізнесу або бухгалтерів – рахунок відкриває ДКСУ на підставі даних УКРІНФОРМ і сповіщає про це платника податків. Відкриття та обслуговування електронних рахунків здійснюється на безоплатній основі, так само, як і надання інформації про рух коштів на них (за відповідним запитом платника податків) без обмеження в кількості запитів і в часі [4,2]. Відповідно до пункту 21 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість [5], ДКСУ не пізніше останнього дня строку, встановленого ПКУ для самостійної сплати податкових зобов'язань, на підставі реєстрів платників податку, надісланих ДФСУ для перерахування до бюджету та/або на спеціальний рахунок платника податку сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій з податку, перераховує суми податку до бюджету та/або на спеціальні рахунки платників податку з їх електронних рахунків. Крім того, ДКСУ подає ДФСУ у розрізі платників інформацію щодо перерахованих з їх електронних рахунків коштів до бюджету і на спеціальний рахунок у день, що настає за днем такого перерахування, та не перерахованих сум у зв'язку з відсутністю коштів на таких рахунках [1]. До основних недоліків діючої системи електронного адміністрування ПДВ можна віднести те, що у запровадженому вигляді реформа адміністрування ПДВ не призведе до полегшення умов ведення бізнесу та економічного зростання, відсутність чіткого механізму та строків відшкодування [4]. Попри це, до переваг запровадження системи електронного адміністрування ПДВ можна віднести [3]: - запобігання незаконному відшкодуванню ПДВ з бюджету; - значно збільшено поріг для обов’язкової реєстрації суб’єктів господарювання в якості платника податку з 300 тис. грн. до 1 000 тис. грн. - скасовано вимогу щодо видачі податкових накладних на „паперових носіях” (податкова накладна повинна виписуватись виключно в електронному вигляді); - скасовано обов’язок платника подання контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих накладних; - прискорено, на місяць в часі, можливість платника отримання бюджетного відшкодування ПДВ; - значно скорочено кількість критеріїв автоматичного бюджетного відшкодування ПДВ; - зменшення кількості перевірок суб’єктів господарювання; - спрощення податкової звітності. На нашу думку, впровадження системи електронного адміністрування ПДВ є дуже хорошою і позитивною зміною в податковій системі України. Адже, крім того, що електронне адміністрування є зручним та скорочує затрату часу, система мінімізує участь працівників ДФСУ, чим забезпечує об’єктивність та неупередженість у процесі бюджетного відшкодування. Список використаних джерел: 1. Про подання електронної податкової звітності: наказ ДФСУ від 10 квітня 2008 року № 233 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://minrd.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/nakazi/62295.html 2. Електронне оподаткування: сутність та перспективи застосування: монографія / Мельник П. В. [та ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. П. В. Мельника; Держ. податкова адмін. України, Нац. ун-т держ. податкової служби України, Н.-д. центр з пробл. оподаткування. – Ірпінь: Нац. ун-т ДПС України, 2010. – 331 с. 3. Корецька-Гармаш В.О. Адміністрування податків: порівняльний аналіз після прийняття Податкового кодексу / В.О.Корецька-Гармаш, А.В.Кулік // Вісник Східноукраїнського національного університету імені В. Даля. – 2011. – №7(161). – Ч. 2. – С. 78-84. 4. Податковий кодекс України // Вісник податкової служби України. – 2013. – № 2–3. – 416 с. 5. Про електронні документи та електронний документообіг: закон України від 22 травня 2003 року № 581-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/851-15.

162

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Solomiya Fayik Ivan Franko National University of L’viv FEATURES AND BENEFITS OF ADMINISTRATION OF ELECTRONIC INCOME TAX This theses concerned withadministration of electronic income tax .The use of electronic workflow accelerates the transaction is passed onnotion and processing of tax returns by tax authorities, eliminating the need for manual administrationof data declarations, expands the possibilities of tax control, makes possible the existence of suchforms of tax control as "e-check" in the future will provide the opportunity to continue tax authorities promptly receive for information from the taxpayer electronically.Special attention should be criteria for evaluating the effectiveness of electronic tax administration.For the purpose of effective implementation of electronic documents we have identified a number of quantitative and qualitative criteria, including: the quantitative criteria include changes in volumes and revenues, the share of tax administration costs to tax revenue, the number of complaints about the activities of tax authorities.

Ярина Федишин Львівський національний університет імені Івана Франка

БОКСПЛОТ, ЯК СПОСІБ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ДАНИХ Прикладна статистика-наука про методи обробки статистичних даних, отриманих в результаті досліджень. Кожен дослідник певного явища повинен відшукати найкращу форму представлення його результатів, що деколи потребує додаткових навичок. Результатом зведення матеріалів статистичних спостережень є дані, які характеризують розподіл одиниць сукупності за певною суттєвою ознакою, тобто ряд розподілу (це впорядковані у групи за певною ознакою одиниці сукупності). Складається він з двох частин: варіант (xi)- значення групувальної ознаки, та частота (fi)– кількість повторювань цієї групувальної ознаки в сукупності [5, с.72]. Для кращого сприйняття цих результатів користуються візуалізацією отриманих даних. Адже візуалізована інформація назагал легше сприймається і дозволяє швидко та ефективно донести до користувача ті чи ідеї. Виділяють різні форми представлення даних, серед яких: таблиця, графік, діаграма, боксплот (box plot). Переважно для представлення рядів розподілу графіками використовують: полігон, кумуляту, гістограму; а діаграми: точкову діаграму, секторну діаграму, діаграму розсіювання, діаграму з областями, кільцеву діаграму, пелюсткову діаграму, об’ємну діаграму з поверхнями, бульбашкову діаграму, біржову діаграму [5, с.113-117]. Серед відомих вчених, що займалися візуалізацією даних Джон Уайлдер Т’юкі, Він ввів у науковий вжиток термін боксплот та пропагував його використання у дослідженнях соціально-економічних явищ та процесів. У вітчизняних наукових публікаціях результати досліджень переважно представляють у вигляді діаграми чи гістограми, бо вони дають можливість зробити ті чи інші висновки тільки на основі зорового контакту без додаткових знань. Відповідно, мало уваги приділяють представленню рядів розподілу за допомогою боксплоту. Таку ситуацію можна пояснити тим, що на відміну від гістограми, побудова, якої не потребує додаткових знань чи навиків, для побудови чи аналізу боксплоту аналітик чи користувач мають володіти мінімальною статистичною термінологією: медіана, розмах варіації, квартилі тощо. Однак, на нашу думку, варто долати такі стереотипи закцентувавши увагу на перевагах такого представлення. Адже це швидкий спосіб вивчення і порівняння декількох наборів даних у графічному вигляді (наприклад: чим довша смужка (чим дальше розташовані кінці один від одного) тим більший діапазон дослідження). Але все ж, діаграми розмаху можна використовувати для візуальної експрес-оцінки різниці між двома і більше групами (наприклад, між датами відбору, експериментальними групами, ділянками простору і т.п.). Для побудови боксплоту (по-іншому «коробковий графік») розраховують такі показники: мінімальне значення, максимальне значення, медіану, перший квартиль, третій квартиль і представляють їх на графіку(рис.1).

Рис.1.Загальний вигляд боксплот (коробкового графіку) та його елементи. Джерело: побудовано автором (умовні дані). Елементи боксплоту мають свої назви: вусики, міжквартальний діапазон, коробка тощо. Розглянемо детальніше ці характеристики та їхні значення. Відстані між мінімальним значенням і першим квартилем, та максимальним значенням і третім квартилем називають «вусиками». Вони вказують величину мінливості поза верхньою та нижньою межами відповідного квартиля. Переважно використовують назву, яка вказує на вусик, тобто «нижній вусик», якщо від мінімального значення до першого квартиля і «верхній», якщо від третього квартиля до максимального значення. Відстань між першим і третім квартилем називають міжквартильним діапазоном (коробка) або IQR і вона вміщує в себе 50% сукупності. Також 25% сукупності знаходиться в межах від мінімального значення до першого квартиля і 25% сукупності знаходиться в межах від третього квартиля до максимального значення розподілу [1]. Якщо в ряді розподілу є значення, які виходять за межі 163

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

допустимого діапазону, то їх на боксплоті позначають додатковими кругами і називають «нетиповим значенням» (outlier) [3] (рис.1). Однак з такими нетиповими спостереженнями варто бути вкрай обережними – вони цілком можуть бути "нормальними" для даної сукупності, і тому не повинні випадати з уваги дослідника без додаткового аналізу причин їх появи. Отже, форма представлення статистичних даних – боксплот (box plot) є не найпростішою для сприйняття та розуміння, але завдяки цьому можна побачити розподіли різних даних у тих чи інших дослідження. Вітчизняні вчені приділяють мало уваги до вивчення такої форми візуалізації рядів розподілу, адже цільова аудиторія не завжди достатньо готова до цілісного візуального сприйняття. Список використаних джерел: 1. Demystifying Box-and-whisker plots — Частина 1, [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.infragistics.com/community/blogs/tim_brock/archive/2016/01/25/demystifying-box-and-whisker-plotspart-1.aspx 2. Demystifying Box-and-whisker plots — Частина 2, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infragistics.com/community/blogs/tim_brock/archive/2016/01/26/demystifying-box-and-whisker-plots-part-2.aspx 3. Box Plot: Display of Distribution, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.physics.csbsju.edu/stats/box2.html 4. Box plots, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://onlinestatbook.com/2/graphing_distributions/boxplots.html 5. Теорія статистики : навч. посіб. / С. О. Матковський, О. Р. Марець; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2010. - 534 c. Yaryna Fedyshyn Ivan Franko National University of L’viv BOX PLOT AS A WAY OF VISUALIZE THE DATA In theses the ways of presentation the result of statistical researches such as charts, tables, graphs and box plots are considered. One of the most frequently used is a graphs. The advantages of the graphs is easy visual perception and understanding of the results without additional knowledge.This article deals with the problem of using box plot in the national researches. All elements of the box plot with their characteristic features are analised. The conclusions about problems of the box plot in our country are considered.

Олена Федюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ Питання державного боргу у нашій країні завжди вважалося болючим, а особливо у сьогоднішні кризові часи. За часи Незалежності, Україна не один раз стикалася з неможливістю обслуговування боргів. До прикладу криза 2000 року, але тоді уряду вдалося досить швидко розрахуватися з позичальниками та покращити ситуацію в країні. Основною причиною боргових криз є тривале життя в борг і, відповідно, - його нарощування. Саме тому, ще починаючи від світової кризи 2008 2009 років, уряд України допустився найбільшої помилки - почав жити в борг, приховавши всі проблеми, які потрібно було вирішувати тоді і негайно.

Рис. 1 Обслуговування та погашення державного боргу Джерело: [4]. Сьогоднішній обсяг державного боргу є не що інше, як «напряцювання багатьох років», тобто цей показник є результатом невідповідальності уряду не лише цього року, а багатьох попередніх. Спостерігається негативна тенденція, яка демонструє постійне і значне зростання даного показника. Якщо у 2008 році державний борг України був 89 мільярдів гривень, то станом на 1 березня 2016 року він зріс до 1730 мільярдів гривень. Коли даний показник рахується сумарно для держави, то 164

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

суспільство може не розуміти до кінця серйозність ситуації. Саме тому державний борг розраховується також у розрахунку на одну людину. Станом на 2016 рік цей показник становить 34170 грн. Якщо припустити, що кожна людина працює і беручи до уваги середню заробітну плату за січень місяць, яку визначило Міністерство Фінансів України, і яка становить 4362 грн., то термін виплати даного боргу є 8 місяців. Звичайно, це нереально, адже кожен громадянин має свої особисті потреби і більше того, всі не працюють. Такі приблизні розрахунки демонструють, наскільки великою є сума державного боргу [1]. Зовнішній борг України складається із заборгованості за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку - 17 302, 43 млн. дол. США («Путінські облігації», облігації , гарантовані США), заборгованості за позиками, одержаними від міжнародних фінансових організацій - 15 743, 77 млн. дол. США (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний Валютний Фонд, Європейське Співтовариство, Європейський банк реконструкції та розвитку та Європейський Інвестиційний Банк) і із заборгованості за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав - 1 362,82 млн. дол. США (США, Росія, Німеччина, Канада і Японія) [4]. Аналізуючи рис. 1, можна сказати, що 2016 рік буде досить легким для України в плані затрат на погашення та обслуговування боргу. Набагато складніше буде у 2018 році, на який припадає найбільше виплат МВФ, і в 2020, коли прийде час розраховуватися з Європейським Союзом (2, 326 млрд. американських доларів) і погасити єврооблігації (1, 707 млрд. американських доларів). Надзвичайно важким для України буде й 2024 рік, оскільки тоді прийду строк погашення ще одного кредиту ЄС (800 млн. дол. США), Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку (772, 5 млн. дол. США) і ще 1,3 мільярди американських доларів держателям облігацій. При цьому, навіть якби Україна не позичала більше жодного долара за кордоном, з наявними боргами прийшлося б розраховуватися аж до 2040 року. Лише на погашення комерційного боргу (по єврооблігаціях) Україна в середньому буде тратити по 1, 3 млрд. щороку від 2019 по 2027 роки [4]. Девальвація Української гривні негативно впливає не лише на розмір доходів та купівельну спроможність громадян, а й ,безумовно, на державний борг. Незважаючи на те, що за січень - грудень 2015 року сума державного та гарантованого державою боргу України у доларовому еквіваленті зменшилась на 4,32 млрд. дол. США завдяки реструктуризації та списанню, але у гривневому еквіваленті збільшилася на 470,93 млрд. грн., якраз через девальвацію національної валюти. Ціна одного долара США з 15-16 грн. збільшилася до 24 грн. Для кращого розуміння величини державного боргу України необхідно використовувати не лише абсолютні показники, а й відносні. Всім зрозуміло, що певна сума, наприклад 5 млрд. боргу для США і для України має різне значення. Тому варто використовувати відносний показник - відсоткове відношення суми боргу до Валового Внутрішнього Продукту (ВВП). Він означає, скільки повинна працювати вся країна для погашення боргу. Боргова криза у 2000 році досить швидко «забулася», оскільки борг країни з 61% ВВП того року зменшився до 12, 3% на початку 2008 року [3]. Варто заглибитися в основні умови реструктуризації та списання боргів. Взагалі, як такого списання у самій борговій декларації немає. Уряд таким чином намагався заспокоїти суспільство. Домовленість з кредиторами передбачає перенесення погашення частини боргів на 4 роки. Усі облігації номіналом у 1000 доларів замінюються на облігації номіналом у 800 доларів. Щорічна виплата, яка передбачена за цими цінними паперами становить 7,75 % і це є дещо більше ніж в середньому була б за чинними на той момент ставками. Це означає, що ми й далі проводимо виплати відсотків, але у дещо вищому розмірі, а повернення самого боргу переноситься на чотири роки. Нібито списана частина українського боргу оформляється новими цінними паперами. На них не вказується номінальна сума (вартість), але умовно їх сумарний розмір приймається у розмірі списаної суми боргу. І за цими "списаними" боргами передбачено виплати. Перша має відбутися 15 січня 2021 року. А всього таких виплат має бути 20 протягом 20 років – до 2040 року. Україні реструктуризували весь борг: по 80% надали відтермінування виплат основної суми на 4 роки зі щорічною виплатою відсотків. За рештою суми дали відтермінування усіх виплат до 2021 року із застосуванням особливого порядку виплат [2]. Підсумувавши вище сказане, варто зазначити, що суму державного боргу України є нереально великою для її погашення спираючись на теперішню економічну ситуацію. Необхідно підвищити обсяг ВВП, спрямовувати інвестиції у справді вигідні галузі економіки і впроваджувати інноваційні технології у виробництво, перш за все для інтенсивного використання ресурсів. Уряд повинен підвищити відсоток «чесності» у стосунках із суспільством і не створювати ніяких ілюзій щодо ситуації в Україні. Список використаних джерел: 1. Борг України [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Пинзеника Віктора Михайловича. – Режим доступу:

http://pynzenyk.com.ua/Analytic/list.php?SECTION_ID=82 2. Боргова арифметика: три мільярди списали, десятки додали? [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Пинзеника Віктора Михайловича. – Режим доступу: http://pynzenyk.com.ua/News/detail.php?ID=23564&phrase_id=8145 3. До становлення української боргової кризи [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Пинзеника Віктора Михайловича. – Режим доступу: http://pynzenyk.com.ua/News/detail.php?ID=23614&phrase_id=8144 4. Кому и сколько должна Украина? [Електронний ресурс] / Офіційний сайт газети «Діло». – Режим доступу:

http://delo.ua/ukraine/iz-chego-sostoit-vneshnij-dolg-ukrainy-i-kak-ego-pogashat311627/?supdated_new=1463216379 Olena Fediuk Ivan Franko National University of L’viv GOVERNMENT DEBT OF UKRAINE In theses investigated the essence and main reasons of Ukrainian national debt. This index has been increasing for the last years and reached the elevated level. Our government has been trying to demonstrate that the situation wasn’t so crisis. They agreed about the restructuring and writing-off the debt in the end of the previous year, but the conditions of these processes weren’t as good as they introduced it to the society. In conclusion, the amount of the debt and interests are higher, but the terms in which Ukraine should return the money is longer.

165

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Ірина Харко Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ІНФЛЯЦІЇ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ Сучасне економічне середовище, в якому перебувають більшість економік світу, ще досі відчуває на собі наслідки економічної кризи 2008 року, яка вважається найгіршою економічною кризою з часів «великої депресії». Усім відомо, що наслідки даної кризи є значні і сильно впливають на фінансовий стан України і до сьогодні. На додачу, у зв’язку із подіями, що відбувалися і відбуваються сьогодні в Україні, національна економіка переживає власну фінансово-економічну кризу. Прогнозування впливу фінансово-економічної кризи на Україну та пошук шляхів її подолання є одним з основних завдань діяльності сучасних вчених-економістів. Важливо зазначити, що підґрунтям стабільного економічного зростання та забезпечення добробуту кожного громадянина є досягнення макроекономічної стабільності, вагомим фактором якої є загальний рівень цін та аналіз його коливань. Сьогоднішній темп інфляція – це проблема, яку слід вирішити якомога скоріше, адже з нею супроводжується зниження темпів виробництва, порушується рух грошових потоків, стрімко зростають ціни, різко падає рівень життя населення, а також знецінюється національна грошова одиниця. Дану проблематику у різний час досліджували такі науковці як Пухтаєвич Г.О., Панчишин С.М.(вивчали економічні основи появи інфляції), Середа А.Р., Савченко А.Г., Макаренко І.П.(вивчали методологічні основи та шляхи подолання інфляції), а також такі світові вчені як Дж.М. Кейнс, М. Фрідмен, П.Самуельсон та інші. Проте ця проблема залишається актуальною, тому варто приділити їй увагу. Проблематиці інфляції в Україні сьогодні присвячені праці відомих економістів О.Кендюхов,І. Злобін,Т. Момот. Для розуміння проблеми інфляції перш за все потрібно їй дати визначення. За П. Самуельсоном інфляція - період загального зростання цін на товари та фактори виробництва[2]. Професор Панчишиним С.М. розглядає інфляцію як усталене зростання загального рівня цін, яке супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей. [1] Для України проблема інфляції є постійною, ще з часу здобуття незалежності так і до сьогодні вона наявна, проте у різній силі(від помірної до руйнівної або галопуючої) Серед основних негативних впливів інфляції на економіку слід зазначити: а) зі збільшення паперових грошей в обігу відбувається їхнє знецінення; б) у відповідь на це грошове знецінення відбувається зростання цін на продукти суспільного вжитку, що у свою чергу ще більше веде до зниження курсу національної грошової одиниці у відношенні до валют інших країн(ми побачили як змінився курс національної валюти щодо стабільних іноземних валют на кінець 2014 – початок 2015 років), і призводить до різкого подорожчання імпортної продукції та здешевлення експорту. в) поступове зниження доходів громадян, особливо тих, хто отримує фіксовані доходи, адже реальна заробітна плата зі збільшенням грошової маси в обігу зменшилась порівняно з попередніми роками. За даними Головного управління статистики у м. Києві, реальна заробітна плата у 2014 порівняно з 2014 роками знизилась відповідно з 94,5% до 89,0%, хоча номінальна заробітна плата зросла з107,4% у 2013 до 114,2% у 2014[6]; г) втрата значних коштів кредиторами, що надавали кошти у вітчизняній грошовій валюті; д) знецінення грошових заощаджень( в національній грошовій валюті) громадян; е) скорочення темпів виробництва та затримка товару на складі(до кращого періоду). За даними Головного управління статистики у м. Києві промислова інфляція у квітні другий місяць поспіль залишалась високою – 3.6%; є) розвиток тіньової економіки; ж) зростання злочинності та спекуляцій; з) зупинка інвестиційного процесу; и)соціально-політичне напруження суспільства. Дані негативні впливи створюють дисбаланс в економіці, в результаті чого у робітників зменшується мотивація до праці, втрачається довіра до держави іноземними країнами, обмежуються кредитні операції, дезорганізується інвестиційний процес(особливо скорочується іноземне інвестування), порушується нормальне функціонування грошово-кредитної політики, повертається така форма обміну як бартер. Для подолання наслідків інфляції, спершу, слід знайти її першопричину. Однією з них на сучасному етапі функціонування економіки можна вважати: - високий рівень захисту ринків, що перешкоджає збільшенню пропозиції у вигляді імпорту; - незбалансованість у державних видатках і державних надходженням, що компенсується штучною емісією грошових знаків; - військовий конфлікт на сході України; - згубний вплив чинять інфляційні очікування, що змушують людей міняти національну грошову одиницю на більш конвертовану і стійку; - зростання ціни паливно-енергетичних продуктів на міжнародних ринках. Так, паливо на внутрішньому ринку, як і очікувалося, у квітні подорожчало на 5.4% у 2016 з огляду на підвищення світових цін на нафту в попередні періоди[5]; - зростання цін на автомобілі і запчастини не лише через знецінення вітчизняної грошової одиниці, але й у зв’язку зі підвищення митних тарифів. Для боротьби з інфляцією необхідно провести ряд заходів: 1) обмежити емісію грошей; 2) стимулювання заощадження і відповідно інвестиції; 3) покращити довіру громадян до національної грошової одиниці та банків 4) поширення серед населення знань про небанківські інвестиційні компанії; 5) зростання виробництва; 6) реформувати податковий кодекс, щоб дати можливість малому та середньому бізнесу розвиватись; 7) обмежити зловживання монопольним становищем; 8) подавлення інфляційних очікувань населення; 9) регулювати курс валюти; 10) зменшити енерговитрати національної економіки. 166

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Отже, інфляція це складна проблема для України, яка несе за собою низку ланцюгових негативних реакцій, які дестабілізують національне економічне зростання. Одним із шляхів для подолання наслідків інфляції є розвиток агропромислової сфери. Варто скористатись досвідом Польщі, де успішно розвивається і підтримує економіку агропромисловий комплекс. Конкретні дії які було б варто запровадити і нам, це надання податкових пільг та дотацій приватним сільськогосподарським виробникам та штрафи і покарання за неналежне природокористування, що у свою чергу дало б змогу збільшити виробництво даної продукції, не лише для забезпечення власного споживання, а також для експорту. Адже, Україна знаходиться в сприятливих природньо-кліматичних умовах, з великим земельним потенціалом, який використовується нераціонально. Даний шлях можна обрати за пріоритетний у боротьбі з кризою, враховуючи перспективи і потенціал сільськогосподарського виробництва в Україні. Список використаних джерел: 1. Аналітична економія: мікроекономіка і макроекономіка: навч.посіб.:У 2 кн. – Кн.1Вступ до аналітичної економії. Макрекономіка/За редС.Панчишина і П.Островерха. – 4-те вид., випр. І доп. – К.:Знання,2006. – 723с. 2. Економічна теорія:Політекономія: підручник/За ред. В.Д.Базилевича. – 7-ме вид., перероб. і доп. – К.:Знання Прес.2007. – 719с. 3. 3.Л. О. Білокінь Теоретичні основи інфляції та її особливості в Україні та вплив на економіку// Економіка та держава – К., № 12, 2014 стор. 153 – 156. 4. 4.Інфляція в Україні та її особливості - Гроші та кредит - Навчальні посібники: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/10611207/finansi/inflyatsiya_ukrayini_osoblivosti. 5. Оцінка інфляції Національний банк України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=58162. 6. Темп зростання/зниження номінальної та реальної заробітної: [Електронний ресурс].За даними - Головного управління статистики у м.Києві – Режим доступу: http://kiev.ukrstat.gov.ua/p.php3?c=2557&lang=1 Iryna Kharko Ivan Franko National University of L`viv PROBLEMS OF INFLATION IN MODERN ECONOMY OF UKRAINE Due to the situation in our country we see an imbalances in macroeconomic indicators and therefore the deterioration of human life and deterioration of relationships with the world. The article analyzes the investigation of the problem of price fluctuations and it impact on the modern economy of Ukraine and also offered measures of exit from a crisis.

Олена Хемій Львівський національний університет імені Івана Франка

ОПТИМІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ РИЗИКИ Проблеми екологічного характеру вже упродовж не одного десятиліття постають на різних рівнях та у різних сферах. Підприємства, здійснюючи виробничу діяльність, є значним джерелом шкідливих викидів у повітря, ґрунт, воду. Перед їх керівництвом постає нелегкий вибір: відмовитись від більшої потужності виробництва, працювати на максимум потужності, не замислюючись над проблемою забрудненості (наприклад, купити «Екологічний сертифікат» чи заплатити штраф за перевищення норм шкідливих викидів) чи модернізувати виробництво та перейти на нові, безпечніші технології, що, в свою чергу, потребує додаткового вкладення коштів. Враховуючи, що за останні десятиріччя більшість суб’єктів господарської діяльності та органи державної влади мали за мету забезпечення зросту економіки та отримання швидких результатів своєї діяльності, на сьогодні особливої уваги набули питання еколого-економічної безпеки та мікро-, макро- та мегарівнях. Пов’язано це з тим, що здійснення активної економічної діяльності має, перш за все, негативні екологічні наслідки. Деякі з них проявляють себе лише через деякий час. Окрім цього, часто отриманий ефект від тої чи іншої господарської діяльності набагато нижчий, ніж негативні екологічні наслідки, до яких він призводить. Невирішені еколого-економічні проблеми на сьогоднішній день є загрозою не тільки для окремого підприємства, а й для економіки в цілому. Саме тому багато дослідників вирішення питання стабілізації екологічної ситуації бачать у розробці та впровадженні відповідних економічних реформ. Сучасна концепція щодо управління компанією (фірмою) ґрунтується на системному, комплексному та ситуаційному підходах до управління. Підприємство розглядається при цьому як відкрита система. Успіх забезпечується настільки, наскільки гнучко й адекватно воно пристосовується до умов свого зовнішнього середовища (оточення) – економічного, політичного, правового, демографічного, географічного тощо, як враховує та керує ризиком. Основоположні принципи управління еколого-економічними ризиками полягають в наступному: а) аналіз ризиків з погляду єдності їх екологічної, економічної та соціальної складових; б) оцінка наслідків виникнення та впливу ризиків на населення, економічну систему та довкілля за рівнями деталізації аспектів прояву ризиків; в) урахування можливих якісних форм прояву ризиків; г) науково-методологічні оцінки інтегрального й індивідуального рівня ризиків; д) розроблення заходів оптимізації рівня еколого-економічних ризиків у напрямі збалансованого екологічного, економічного та соціального розвитку. Одним з методів управління еколого-економічними ризиками є економіко-математичне моделювання – опис економічних і екологічних процесів у їх взаємозв’язку у вигляді еколого-економічної моделі. Ступінь участі екологічних і економічних чинників при цьому може бути різною. Для розгляду запропоновано наступну економіко-математичну модель. Нехай підприємство прагне отримати щонайменше встановлений ліміт прибутку Pr, мінімізуючи при цьому обсяг викидів. Нехай маємо N видів продукції, що виготовляються з M видів ресурсів. При цьому в ґрунт виділяється T видів твердих відходів, P видів викидів надходитимуть у повітря та V видів – у воду. Фірма при цьому обирає одну із H можливих технологій. Введемо наступні позначення: ℎ — затрати ресурсів m-го виду на виробництво одиниці продукції n-го виду, при використанні h-го варіанту технології; 𝑎𝑚𝑛 167

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

20-21 MAY , 2016

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

L’VIV

ℎ 𝑘𝑡𝑛 — обсяг твердих відходів t-го виду, що будуть отримуватись при виготовленні одиниці продукції n-го виду, при використанні h-го варіанту технології; ℎ 𝑐𝑝𝑛 — обсяг викидів у повітря p-го виду, що будуть виділятись при виготовлення одиниці продукції n-го виду, при використанні h-го варіанту технології; ℎ — обсяг викидів у воду v-го виду, що будуть утворюватись при виготовлення одиниці продукції n-го виду, при 𝑚𝑣𝑛 використанні h-го варіанту технології; 𝐵𝑚 — запаси ресурсів і-го виду; 𝑄𝑛 , 𝑄𝑐 , 𝑄𝑚 – максимально допустимі для підприємства обсяги твердих відходів, викидів у повітря та у воду відповідно; 𝑆𝑛 , 𝑆𝑐 , 𝑆𝑚 – розмір штрафу за перевищення ліміту шкідливих викидів в ґрунт, повітря та воду відповідно у розрахунку на одну умовну одиницю обсягу такого перевищення. 𝑇 ℎ - затрати на впровадження h-ої технології (найбільш актуально, коли підприємство впроваджує якусь нову, безпечнішу від попередніх технологію, модернізує процес свого виробництва); 𝐹𝐶𝑛ℎ - постійні витрати на виробництво n-ого виду продукції при застосуванні h-го варіанту технології; 𝑉𝐶𝑛ℎ - змінні витрати на виробництво одиниці j-ого виду продукції при застосуванні h-го варіанту технології; 𝑝𝑟𝑖𝑐𝑒𝑛 — середньоринкова ціна n-го виду продукції; Pr – величина очікуваного прибутку підприємства; 𝑥𝑛ℎ — кількість n-го виду продукції, що виготовляється при використанні h-го варіанту технології; 𝑦 ℎ — оператор вибору h-ї технології. Цільова функція моделі: 𝑇

𝑛

𝐻

𝑃

𝑛

𝑉

𝐻

𝑛

𝐻

ℎ ℎ ℎ ℎ ℎ ℎ ℎ ℎ ℎ 𝑍 = ∑ ∑ ∑ 𝑘𝑡𝑗 𝑥𝑗 𝑦 + ∑ ∑ ∑ 𝑐𝑝𝑗 𝑥𝑗 𝑦 + ∑ ∑ ∑ 𝑚𝑣𝑗 𝑥𝑗 𝑦 → 𝑚𝑖𝑛 𝑡=1 𝑗=1 ℎ=1

𝑝=1 𝑗=1 ℎ=1

(1)

𝑣=1 𝑗=1 ℎ=1

при обмеженнях: 𝐻

𝑁

𝐻

𝑁

𝑇

𝑁

𝐻

ℎ ℎ ℎ ∑ ∑(𝑝𝑟𝑖𝑐𝑒𝑛 − 𝑉𝐶𝑛ℎ )𝑥𝑛ℎ 𝑦 ℎ − ∑ ∑ 𝐹𝐶𝑛ℎ 𝑦 ℎ − ∑ ∑ ∑(𝑘𝑡𝑛 𝑥𝑛 𝑦 − 𝑄𝑛 )𝑆𝑛 − ℎ=1 𝑛=1 𝑃 𝑁 𝐻

ℎ=1 𝑛=1 𝑉 𝑁 𝐻

ℎ 𝑥 ℎ 𝑦ℎ ∑ ∑ ∑(𝑐𝑝𝑛 𝑛 𝑝=1 𝑛=1 ℎ=1

−

𝑡=1 𝑛=1 ℎ=1

ℎ 𝑥 ℎ 𝑦ℎ 𝑄𝑐 )𝑆𝑐 − ∑ ∑ ∑(𝑚𝑣𝑛 𝑛 𝑣=1 𝑛=1 ℎ=1 𝑁 𝐻

𝐻

− 𝑄𝑚 )𝑆𝑚 − ∑ 𝑇 ℎ 𝑦 ℎ ≥ 𝑃𝑟 ; ℎ=1

ℎ 𝑥 ℎ 𝑦ℎ ≤ 𝐵 ; ∑ ∑ 𝑎𝑚𝑛 𝑛 𝑚 𝑛=1 ℎ=1

(2)

𝐻

∑ 𝑦 ℎ = 1; ℎ=1

𝑦 ℎ (1 − 𝑦 ℎ ) = 0. У даній ситуації отримаємо певний обсяг викидів, який є мінімально можливим за бажаної величини прибутку. Далі підприємству доцільно оцінити ступінь перевищення лімітів та переглянути свої плани щодо отримання прибутку у разі потреби. Список використаних джерел: 1. Вітлінський В. В. Аналіз, моделювання та управління економічними ризиками: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц./В. В. Вітлінський, П. І. Верченко. — К.: КНЕУ, 2000. — 292 с. 2. Качинський А. Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращання [Текст] / А. Б. Качинський. – К. : НІСД, 2001. – 312 с. 3. Порфір’єв Б. М. Концепція ризику: новий підхід до екологічної політики [Текст] / Б. М. Порфір’єв // США: економіка, політика, ідеологія. – 1988. − №11. – С. 98–105. Olena Khemii Ivan Franko National University of L’viv OPTIMIZATION OF ACTIVITY OF INDUSTRIAL ENTERPRISES AND ENVIRONMENTAL AND ECONOMIC DANGERS Environmental problems arise over no one decade at different levels and different areas. Enterprises, which carry out industrial activity, are a significant source of harmful emissions to air, soil, water. Their directors and managers have a difficult choice: to refuse from bigger capacity, to work at maximum capacity, but without thinking about the problems of contamination (eg buy “Environmental certificate” or pay a fine) or to modernize industrial activity and develop a new safer technology, which requires additional investment.

Надія Хоча Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Розширення інформаційних можливостей бухгалтерського обліку в Україні спричинило функціональну його реалізацію за двома підсистемами: фінансовим і управлінським обліком. Так, згідно статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” внутрішньогосподарський (управлінський) облік – “це система обробки і підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством”[1]. Проте через нерегламентованість управлінського обліку на законодавчому рівні та самостійний вибір його організації деякі керівники 168

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

малих підприємств нехтують його впровадженням. Це перешкоджає використанню аналізу поведінки витрат, маржинального аналізу, бюджетування, аналізу релевантної інформації для прийняття управлінських рішень, що надає переваги перед конкурентами. До основних причин відмови від використання управлінського обліку на малих підприємствах належать: - Відсутність у керівника належної інформації про переваги впровадження управлінського обліку. - Складність забезпечити належні умови працевлаштування висококваліфікованих кадрів, відвідування тренінгів та семінарів. - Значні витрати часу і грошей на організацію та ведення управлінського обліку. - Скептичне ставлення керівника до використання управлінського обліку на малому підприємстві. Керівниками (власниками) малих підприємств часто є особи, які започаткували діяльність керуючись лише власними підприємницькими здібностями. Сприятливі умови для ведення бізнесу дозволили їм зайняти відповідний сегмент ринку, що забезпечує достатній рівень прибутковості. Переважна більшість таких керівників здобули освіту не економічного спрямування. Тому доволі часто керівники малих підприємств надають перевагу інтуїтивним рішенням, оскільки вони не є фахівцями з управління та недостатньо обізнані з його сучасним інформаційним забезпеченням, вагомою складовою якого є управлінський облік. Необізнаність керівника про методи управлінського обліку значно гальмує його використання на малих підприємствах. Іншою причиною повільного впровадження управлінського обліку на малих підприємствах є складність забезпечити належні умови працевлаштування висококваліфікованих кадрів, які б займалися його веденням. Така ситуація виникає, коли на малому підприємстві веденням обліку займається його керівник. Він має безпосередній доступ до необхідної йому інформації, яку можна отримати, використовуючи дані фінансового обліку. Проте через відсутність інформації про можливості управлінського обліку або часу на його ведення, потреби значних додаткових витрат керівники малих підприємств відмовляються від залучення спеціаліста з цього виду обліку. Також трапляються випадки, коли бухгалтерський облік на малих підприємствах ведуть працівники, які здійснили перекваліфікацію, закінчивши бухгалтерські курси. Це дозволяє їм вести законодавчо встановлений фінансовий облік, проте вони не володіють достатніми знаннями для ведення управлінського обліку. Відвідування тренінгів та семінарів з управлінського обліку значно підвищує кваліфікаційний рівень керівника малого підприємства чи працівників бухгалтерської служби та допомагає їм здобути належні знання у цій галузі. Проте такі семінари повинні бути адаптованими для осіб, які не мають економічної освіти, або володіють лише навичками ведення фінансового обліку, що часто не враховується при організації їх проведення. Впровадження управлінського обліку на малому підприємстві повинно відбуватися з дотриманням принципу ефективності, який передбачає порівняння витрат та вигод від його застосування. Тому важливою причиною, яка може спонукати керівництво суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи відмовитися від використання управлінського обліку є значні витрати грошей і часу на етапі його впровадження та подальшого ведення. Проектування та створення системи управлінського обліку на малому підприємстві передбачає залучення фахівця у цій сфері або навчання працівників бухгалтерської служби, трансформацію інформації, яка отримується з даних фінансового обліку для потреб складання управлінської звітності, що вимагає значних витрат грошей і часу. На малих підприємствах доволі часто всю бухгалтерську роботу виконують один - два працівники або бухгалтер, який працює за сумісництвом. Відповідно для ведення управлінського обліку потрібно найняти нового працівника або збільшувати навантаження штатних бухгалтерів, що також збільшує витрати часу і грошей. Постійне підвищення кваліфікаційного рівня облікових працівників, відвідання спеціалізованих тренінгів та семінарів збільшує витрати на ведення управлінського обліку. Незважаючи на обізнаність керівника про переваги використання управлінського обліку, наявність висококваліфікованих бухгалтерів, які можуть і хочуть займатися його веденням, фінансову спроможність забезпечити його організацію, керівники скептично ставляться до впровадження цього виду обліку на малому підприємстві. Така ситуація виникає, коли підприємницька діяльність є високорентабельною. Тоді не виникає потреби в отриманні детальної інформації для управління витратами. Проте це свідчить про недалекоглядність керівника, відсутність стратегії розвитку малого підприємства. Неналежне використання ресурсів підприємства дозволяє отримати надприбутки в короткостроковій перспективі, однак призводить до появи загрози припинення діяльності. Наявність зазначених причин сповільнює зростання кількості малих підприємств, на яких ведеться управлінський облік. Це вимагає пошуку шляхів вирішення проблем впровадження цього виду обліку суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, основними з яких є забезпечення зростання рівня проінформованості керівників малих підприємств про переваги використання управлінського обліку та можливість отримання фінансової державної підтримки для часткової компенсації витрат на його організацію. Список використаних джерел: 1. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні / Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/99614/print1452604979275198. Nadiya Khocha Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMATIC ASPECTS OF IMPLEMENTATION OF MANAGEMENT ACCOUNTING IN SMALL ENTERPRISES In these theses is considered the problematic aspects of the use of management accounting in small enterprises. The main reasons for rejection of this type of accounting are the lack of adequate information about the advantages of implementation of management accounting or skeptical attitude, significant time and money spent for his organization, the complexity of attracting highly skilled workers, attending trainings and seminars. The conclusions are about the possible solutions for implementation of management accounting in small enterprises.

169

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Юлія Чайковська Львівський національний університет імені Івана Франка

ГРАФІЧНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДАНИХ СТРУКТУРИ Візуальна інформація краще сприймається і дозволяє швидко і ефективно донести до глядача власні думки та ідеї. Фізіологічно, сприйняття візуальної інформації є основною для людини. Едвард Тафті, автор одних з найкращих книг по візуалізації, описує її як інструмент для показу даних; спонукання глядача замислитися про суть, а не методології; уникнення спотворення того, що повинні сказати дані; відображення багатьох чисел на невеликому просторі; показу великого набору даних зв’язковим і єдиним цілим; спонукання глядача порівнювати фрагменти даних; служіння досить чітким цілям: опису, дослідженню, упорядкуванню або прикрашанню (“The Visual Display of Quantitative Information”, Edward Tufte). Структура — це взаєморозміщення та певний взаємозв'язок складових частин цілого, внутрішня будова. Структура також може відноситися до устрою, організації чого-небудь. Успіх візуалізації структури безпосередньо залежить від правильності її застосування, а саме від вибору типу графіка, його вірного використання та оформлення Існує чимало варіантів візуалізації даних структури. Залежно від мети та даних ми обираємо який графік чи діаграма підходить нам найкраще. Тож , детальніше розглянемо варіанти. Найперше, що спадає на думку, це секторна діаграма (the pie chart). Розподіл якої-небудь сукупності на частини нерідко буває доцільно зобразити розподілом кола на частині - сектори. Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об'єкту чи явища. Однак основними мінусами секторної діаграми є: -Вони не можуть показати більш, ніж кілька значень, тому що, як число значень, показаних збільшується, розмір кожного сегмента стає менше. Це робить їх непридатними для великих обсягів даних. -Вони займають більше місця, ніж їх альтернативи, як стовпчикові діаграми, наприклад. Зазвичай їм потрібні легенди -Не є зручними при порівнянні між собою. Важче розрізняти розмір елементів-секторів Кільцева діаграма (the donut chart) мало чим відрізняється від секторної. Тим не менше, кільцеві діаграми мають невелику перевагу над секторними, а саме займають менше місця, пустий центр можна використати для відображення інформації, як назва діаграми, наприклад. Діаграма з областями (the stacked area chart) відображає відносну зміну відсоткового внеску кожного значення з часом або залежно від даних інших категорій, і за їх допомогою можна привернути увагу до значення загальної суми за змінами. Стовпчикова діаграма (the stacked bar). відображає значення у вигляді плоских вертикальних прямокутників, приведених до 100% і поставлених один на один. Якщо є тільки кілька різних точок у часі, можемо використовувати її, як секторну діаграму, і це, як правило, кращий варіант. Деревоподібні карти (the TreeMap) - альтернативний спосіб візуалізації ієрархічної структури. Кожній категорії присвоюєна прямокутна область зі своїми підкатегоріями прямокутниками вкладеними всередині нього. Деревоподібні карти використовують області прямокутників, щоб показати відносні пропорції. Оптимальний вибір, якщо дані мають ієрархічну структуру з батьківськими вузлами, дітьми і т.д. Для візуалізації структури замість прямокутників або клинів, діаграма Вороного (the Voronoi diagram) використовує багатокутники. Такий графік має більш стійкий алгоритм, який здатний обійти деякі проблеми, коли обмежується прямокутниками. Діаграма Вороного — це особливий вид розбиття метричного простору, що визначається відстанями до заданої дискретної множини ізольованих точок цього простору. Вона названа на честь Георгія Вороного, який є одним з найбільш відомих вчених-математиків, яких дала світовій науці українська земля. Ще за життя його наукові здобутки справляли на сучасників враження геніальних спалахів думки, він був визнаний фахівцями одним з найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ-ХХ століть. Інші назви —теселяція Вороного, декомпозиція Вороного, чи теселяція Діріхле (на честь Лежена Діріхле). У найпростішому випадку, ми маємо множину точок площини, які називаються вершинами діаграми Вороного. Кожній вершині s належить комірка Вороного, також відома як комірка Діріхле, утворена з усіх точок ближчих до s ніж до будь-якої іншої вершини. Границі на діаграмі Вороного являють собою всі точки на площині, які рівновіддалені від двох найближчих вершин. Вузли Вороного — точки рівновіддалені від трьох і більше вершин. Діаграми Георгія Вороного вперше було введено в теоретичну комп’ютерну науку 1975 року в широко відомій нині статті М. Шамо і Д. Хоей "Проблеми найближчих точок”, надруковані в одному з випусків праць IEEE (Inst. of Electrical and Electronic Engineers). З того часу діаграми Вороного почали застосовувати всюди у конструкціях, пов’язаних із геометричними алгоритмами, деякі фахівці навіть вважають, що з цього і почалася комп’ютерна геометрія як наука. Так само значною є роль діаграм Вороного у більш практично орієнтованих галузях, таких, як комп’ютерна графіка, геометричне моделювання, конструювання роботів, розпізнання образів, побудова географічних інформаційних систем тощо. Діаграми Вороного використовують у багатьох наукових центрах світу. Їм присвячено сотні статей, кілька монографій, серед яких найбільшою популярністю користується видана 1992 року книга A. Oкабе, B. Бутс і K. Сугіхара «Просторові мозаїки. Поняття та застосування діаграм Вороного» японських фахівців об’ємом понад 500 стор., у якій лише бібліографія складає 80 стор. Можна навести такі приклади використання діаграми Вороного як візуалізація структури ВВП світу [5] , поширеність мов світу [4]. Аманда Кокс, графічний редактор The New York Times, яку Едвард Тафті назвав «королевою інфографіки», використала діаграму Вороного для візуалізації структури інфляції [6]. Діаграма полярної області (the nightingale rose chart) є комбінацією стовпчикової і кругової діаграми. Вона була створена медиком і статистиком Флоренс Найтінгейл, щоб повідомити про причини смерті солдатів під час Кримської війни. Графік малюють на полярній системі координат. Кожна категорія або інтервал даних ділиться на рівні сегменти по радіальної схемою. Основний недолік діаграми полярної області це те, що зовнішні сегменти приділяти більш пильну увагу через їх більшого розміру площі. Матричні діаграми (the Dot Matrix Chart) відображають дані в одиницях точок, відповідно до кольору кожна відповідає певній структурній одиниці, які згруповані в матрицю. Їх використовують, щоб порівняти розподіл і співвідношення між наборами даних, для того, щоб виявити закономірності. Отже, візуалізація – потужний інструмент донесення думок та ідей до кінцевого споживача, помічник для сприйняття та аналізу даних. Але як і всі інструменти, її потрібно застосовувати в свій час і в своєму місці. В іншому випадку інформація 170

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

може сприйматися повільно, а то і некоректно.Є багато інших методів візуалізації структури, але ті, які перші приходять на думку, є вище. Звичайно ви завжди можете звернутися до вашої стандартної таблиці і нехай цифри самі говорять за себе. Список використаних джерел: 1. 9 Ways to Visualize Proportions – A Guide [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://flowingdata.com/2009/11/25/9-ways-to-visualize-proportions-a-guide/ 2. 2.The Data Visualisation Catalogue [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.:

http://www.datavizcatalogue.com/index.html 3. 3.Мозаїки Вороного [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://voronuy.at.ua/publ/statti/mozajiki_voronogo_chastina_1/2-1-0-27 4. INFOGRAPHIC: A world of languages - and how many speak them [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.:

http://www.scmp.com/infographics/article/1810040/infographic-world-languages 5. One Diagram That Will Change the Way You Look At the U.S. Economy [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: http://howmuch.net/articles/one-diagram-that-will-change-the-way-you-look-at-the-us-economy 6. Preis-Kaleidoskop [Електронний ресурс] – Режим доступу до докум.: https://www.destatis.de/Voronoi/PreisKaleidoskop.svg Yulia Chakovska Ivan Franko National University of L’viv WAYS TO VISUALIZE STRUCTURE A primary goal of data visualization is to communicate information clearly and efficiently via statistical graphics, plots and information graphics. Effective visualization helps users analyze and reason about data and evidence. Structure is an arrangement and organization of interrelated elements in a material object or system, or the object or system so organized. With all the visualization options out there, it can be hard to figure out what graph or chart suits your data best. Examine following types of diagrams as: the pie chart, the donut chart, the stacked area chart, the stacked bar, the tree map, the Voronoi diagram, the nightingale rose chart and the dot matrix chart.There are plenty of other methods to visualize proportions, but all others that come to mind are variants of the above.

Вікторія Черненька Національна академія статистики, обліку та аудиту

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДУМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Актуальність теми. Глобальні трансформаційні процеси в економічній системі України відбуваються в надзвичайно складних умовах, як внутрішніх, так і зовнішніх, та вимагають узгодження ринкових перетворень в рамках національної економічної політики з глобалізованою світовою економічною системою, з її структурою, механізмами функціонування та регулювання. Розвиток економіки України у глобальному вимірі передбачає участь у міжнародних економічних відносинах на світовому ринку товарів і послуг, у міжнародній міграції капіталу, технологій та інновацій, робочої сили, а також співпрацю з міждержавними регіональними економічними об’єднаннями та міжнародними економічними організаціями з конкретних питань функціонування світового господарства. В економічній науці проблема конкурентоспроможності є однією з ключових. Значний вклад у її дослідження здійснили такі західні вчені, як П. Кругман, С. Ліндер, Б. Олін, М. Портер, Д. Сакс, Л. Саммерс, Дж. Харт, Е. Хекшер. Останнім часом ці проблеми розробляються також ученими з пострадянських країн, зокрема – українськими та російськими (Я. Базилюк, О. Білорус, І. Бондар, Б. Буркинський, О. Головня, М. Делягін, Б. Кузик, Д. Лук’яненко, І. Мухіна, С. Соколенко, Ю. Яковець та ін.). Зокрема, І. Боднар висвітлив наслідки фінансової глобалізації для України та стратегії її розвитку; О. Головня розглядав вплив глобалізаційних процесів на соціально-економічний розвиток країни; І. Мухіна досліджувала місце України в сучасному глобалізаційному світі. Таблиця 1 Динаміка складових конкурентоспроможності України за даними GCI 2008/2009 – 2014/2015 рр. Роки № Назва складової конкурентоспроможності 2008– 2009– 2010– 2011– 2012– 2013– з/п 2009 2010 2011 2012 2013 2014 1 2 3 4 5 6 7 8 1. Державні, суспільні та приватні установи 115 120 134 131 132 137

2014– 2015 9 130

Інфраструктура

Макроекономічна стабільність

106

132

112

107

105

Охорона здоров’я та початкова освіта

Вища освіта та професійна підготовка

Ефективність ринку товарів та послуг

103

109

129

117

124

112

Ефективність ринку праці

85 65 31 80 52

106 80 29 91 62

119 83 38 100 63

116 82 38 103 74

114 81 38 91 71

117 94 38 97 93

107 85 38 99 81

8. Розвиненість фінансового ринку 9. Оснащеність новітніми технологіями 10. Розмір ринку 11. Рівень розвитку бізнесу 12. Інновації Джерело: World Economic Forum

171

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Позиціювання України в глобальній економічній системі визначається комплексом міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Існує декілька найбільш відомих міжнародних рейтингів, які відображають економічні позиції країни порівняно з іншими: Doing Business (індекс легкості ведення бізнесу), Global Competitiveness Index, GCI (Глобального індексу конкурентоспроможності), Index of Economic Freedom (Індекс економічної свободи), Legatum Prosperity Index (Індекс процвітання), Corruption Perceptions Index, CPI (індекс сприйняття корупції), Human Development Index, HDI (індекс розвитку людського потенціалу) тощо. Отже, метою цього дослідження є висвітлення методичних аспектів аналізу передумов глобалізації економіки України, зокрема через визначення глобального індексу її конкурентоспроможності. За даними таблиці видно, що тільки три складові – «Інфраструктура», «Охорона здоров’я і початкова освіта», «Вища The Global Competitiveness Index – глобальне дослідження країн світу за показником економічної конкурентоспроможності та утворення рейтингу на основі отриманих результатів. Нині він є найбільш комплексним вимірювачем конкурентоспроможності країн, що узагальнює експертні оцінки понад 1300 незалежних експертів із різних країн і сфер діяльності та дані офіційної статистики країн. Індекс глобальної конкурентоспроможності складений зі 113 змінних, які характеризують конкурентоспроможність країн світу, що перебувають на різних рівнях економічного розвитку. Методика розрахунків базується на розробці американського економіста, професора Колумбійського університету К. Сала-і-Мартіна, за якою індекс формується як комбінація загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній. Це велике щорічне дослідження проводиться з 2004 року Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) разом із мережею партнерських організацій – провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Усі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність, а саме: якість інститутів, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров’я і початкова освіта, вища освіта і професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, рівень технологічного розвитку, розмір внутрішнього ринку, конкурентоспроможність компаній, інноваційний потенціал. За своєю суттю індекс GCI оцінює здатність країн забезпечити високий рівень життя своїх громадян. Насамперед це залежить від ефективності використання наявних у країні ресурсів. Водночас необхідне постійне підвищення рівня продуктивності праці та якості товарів і послуг. Дані звітів про конкурентоспроможність країн світу дозволяють більш детально розглянути динаміку стану конкурентоспроможності економіки України у розрізі зазначених 12 складових Глобального індексу конкурентоспроможності (табл. 1). освіта та професійна підготовка» – демонструють тенденцію до підвищення місця у рейтингу і тим самим сприяють зростанню конкурентоспроможності України. Тренди інших дев’яти складових свідчать про зниження місця у рейтингу. Динаміка зміни позицій України в рейтингу за Індексом глобальної конкурентоспроможності за період 2010–2015 рр. представлена у табл. 2. Таблиця 2 Динаміка змін позицій України в рейтингу за Індексом глобальної конкурентоспроможності 2010–2011 2011–2012 2012–2013 2013–2014 2014–2015 2015–2016 (зі 139 країн) (зі 142 країн) (зі 144 країн) (зі 148 країн) (зі 144 країн) (зі 140 країн) 89 82 73 84 76 79 Джерело: World Economic Forum У рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ за 2015 рік Україна втратила 3 позиції і спустилася з 76-го (у 2014 році) на 79-те місце серед 140 країн світу. Найбільше позицій Україна втратила за складовими макроекономічного середовища (мінус 29 позицій, 134-те місце зі 140 країн) та рівнем розвитку фінансового ринку (мінус 14 позицій, 121-ше місце). Трохи погіршились оцінки складової «охорона здоров’я та початкова освіта» (мінус 2 позиції). А за деякими позиціями країна «очолює» списки з кінця, зокрема, за міцністю банків нам присвоєно 140-ве місце зі 140 країн світу; за регулюванням фондових бірж – 135-те, за інфляційними змінами –134-те. За оцінками експертів, найбільш проблемними факторами для ведення бізнесу у нашій країні визначено (в порядку зменшення): корупцію, ускладнений доступ до фінансів, інфляцію, політичну нестабільність, високі податкові ставки, неефективну державну бюрократію, складність податкового законодавства, неефективне регулювання валютного ринку, часту зміну урядів, обмежувальне регулювання ринку праці, недостатню здатність до інновацій, невідповідну якість інфраструктури, високу злочинність, низьку якість охорони здоров’я та недостатню освіченість. Проведений аналіз величин індексу глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресивні процеси у наданні освітніх послуг та розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Підвищення рівня конкурентоспроможності вимагає прийняття комплексу заходів з контролем їх подальшої реалізації. Наразі дефіцит бюджету України є суттєвою проблемою, його подолання вимагає втілення непопулярних заходів: збільшення ціни на газ, реформи пенсійної системи, прийняття податкового й митного кодексів. Високі обсяги ринку та якість людського потенціалу, відсутність стихійних лих та епідемій є вагомими перевагами над іншими країнами, що за умови якісних структурних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України. Тому, на нашу думку, на теперішньому етапі розвитку країни для покращення показників у глобальній економіці необхідним є: а) захист внутрішнього ринку шляхом запровадження ефективної податкової політики; б) підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників товарів і послуг шляхом стимулювання науковотехнологічного та виробничого секторів економіки; в) контроль над трудовою міграції та відтоком кваліфікованих кадрів, забезпечення привабливості вітчизняного ринку праці; г) зміцнення ресурсного потенціалу країни, забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу та реалізація інноваційної політики в регіонах та в державі загалом; д) поліпшення інвестиційного клімату, забезпечення стабільної законодавчої бази країни; е) активна співпраця зі світовими організаціями на умовах партнерства та співпраці. 172

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Саме за реалізації цих завдань процес глобалізації стане для України ресурсом і додатковим стимулом власної реконструкції та трансформації, окреслить шлях входження України в єдиний світ. Список використаних джерел: 1. Матеріали Всесвітнього економічного форуму (щорічна нарада 2008-2015 рр.) – http://www.weforum.org. 2. Головня О. М. Вплив глобалізаційних процесів на соціально-економічне зростання України: оцінка загроз та можливостей // Економіка і держава - 2010 р. - № 6 – C.70-75. 3. Індекс глобальної конкурентоспроможності / UA Economic. Якісна економічна теорія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uaeconomic.com/ulens-313-1.html. Victoria Chernenka The National Academy of Statistics, Accounting and Audit METHODOLOGICAL ASPECTS OF THE UKRAINIAN ECONOMY GLOBALIZATION PREREQUISITES STUDY The prerequisites of Ukraine's entry into the global economy have been observed. The constituents of Ukraine's competitiveness in the global ranking have been revealed. The measures due to Ukraine's competitiveness increasing in the global economy have been proposed.

Ольга Шабак Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ДІАГРАМ (НА ПРИКЛАДІ ДІАГРАМ ПОГОДИ ВІД THE NEW YORK TIMES) Нині, в епоху розвитку комп’ютерних технологій та інтернету, кількість інформації збільшується прискореними темпами. Саме тому важливим завданням статистиків та аналітиків є представлення своїх досліджень коротко, лаконічно і якісно. Вони використовують при цьому візуалізацію даних, щоб зацікавити та привернути увагу читачів (слухачів), скоротити їхній час сприйняття даної інформації. Якісна візуалізація великого обсягу інформації - це майже завжди нелегке завдання, тому відображення всіх даних може призвести до перевантаженості діаграми, її заплутаності і, в підсумку, до неправильного сприйняття і висновків [1]. Красивим рішенням у подібній ситуації може стати створення інтерактивної діаграми - одного з найсучасніших методів візуалізації даних. Інтерактивна діаграма може відображати дані поетапно, що дає змогу демонструвати пов’язані між собою групи даних [2]. Використання інтерактивної діаграми дозволяє користувачу підлаштовувати інформацію під себе і свої потреби. Це означає, що можна, наприклад, вибрати певну категорію даних, яка цікавить в цей момент, відкрити інформаційне вікно, клікнути на певній території (якщо надана карта) – тобто зі всієї наведеної інформації на діаграмі отримати необхідну та зекономити при цьому свій час. Такі інтерактивні діаграми можна вставляти на публічні сайти і відвідувачі зможуть «бавитися» з ними, а не просто дивитися на статичну картинку. Одним з прикладів інтерактивної діаграми є сучасна публікація (19 лютого 2016 року) в популярній американській газеті «The New York Times» статті «The Times’s Classic Weather Chart: Now Online With 3,000 Cities» («Класичний графік погоди: зараз на сайті 3 000 міст»). В статті була опублікована інтерактивна діаграма, яка детально ілюструє показники температури і опадів для 1,801 американських міст і 1,334 інших міст всього світу на 2015 рік. Вона дає можливість дослідити погодні умови певного виокремленого року. Така діаграма складена за даними компанії Accuweather (компанія прогнозування погоди). Дані для деяких міст є неповними. Аналіз цих діаграм показує, що клімат планети Землі змінюється – відбувається потепління. Більше 90 відсотків міст мали вищу середньорічну температуру повітря, у порівнянні з попередніми досліджуваними роками (з 1978 року) – це доказ того, що 2015 був найспекотнішим рекордним роком. Так для міст в північній півкулі, графік температури повітря зростав та досягав піку в літні місяці. Нью-Йорк у 2015 році мав нетипово холодний лютий і дивно теплий грудень У південній півкулі, картина погоди є зворотньою. Так місто Мельбурн (Австралія), у 2015 році було холодне взимку (зима в південній півкулі – це місяці червень, липень, серпень) і мало нехарактерне спекотне літо (місяці грудень, січень, лютий) з високими температурами (один день з температурою 40,6° С – рекордна висока температура грудня в Мельбурні). Також місто потерпало від великої посухи; кількість опадів була нижчою за середній рівень попереднього року кожного місяця (виключенням є липень). Ближче до екватора спостерігаємо порівняно не так багато змін в температурі. В Антарктиді температура буквально зашкалює [3].

Рис. 1. Температури повітря та кількості опадів Нью-Йорку у 1978 році Джерело: газета « The New York Times» 1980 року 173

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Ця діаграма також є важливою для вивчення графічного історичного методу тому, що її почали публікувати в газеті «New York Times» ще з 1979 року (кількість міст, що досліджувалися, з кожним роком зростала) та відбувалися певні зміни у її вигляді протягом минулих 37 років. Графік погоди вперше з’явився в газеті 7 січня 1979 року та описував погоду 1978 року (рис.1). Графік був представлений у вигляді ескізу. Максимуми і мінімуми представлені за допомогою графіка зигзагоподібної форми. Тоді діаграма була дещо спрощена і показувала показники температури повітря та кількості опадів лише для НьюЙорка. Діаграма була чорно-білого кольору. Дванадцять років потому, 6 січня 1991 року, графік трохи змінився, було видалено фон (став білим) і візуально підкреслено незвичні максимуми і мінімуми. Сім років по тому Баден Копеленд, картограф і менеджер, який координує багато карт для друку в газеті «New York Times», змінив температурні графіки на гістограму - графік в якому висота пропорційна значенню даних. Цю діаграму надрукували в газеті 4 січня 1998 року і вона мала майже ідентичний вигляд інтерактивної діаграми, опублікованої у 2016 році. Єдиною вагомою відмінністю було те, що графік залишався чорно-білим (рис. 2).

Рис. 2. Температури повітря та кількості опадів Нью-Йорку у 1997 році Джерело: газета « The New York Times» 1998 року Дизайн інтерактивного графіка, що є найбільш звичним для читачів сьогодні вперше було опубліковано в газеті 15 років тому, 7 січня 2001 року (має такий ж вигляд як і графік на рис.1), саме тоді вперше графік з'явився в кольорі . Також це був перший рік, коли було створено такі ж версії графіків для Бостона і Вашингтона. Версія, що публікується сьогодні онлайн, вперше доступна як інтернет-джерело. Так на рис. 3 представлено температуру та кількість опадів в Нью-Йорку у 2015 році – даний графік опубліковано на сайті « New York Times»

Рис.3. Температура повітря та кількість опадів в Нью-Йорку у 2015 році Джерело: [3]. 174

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Тепер графік доступний в Інтернеті більш ніж для 3000 міст (в тому числі і для Львова) [4]. У вітчизняній практиці також зустрічаються інтерактивні діаграми, хоча їх не так активно використовують, як за кордоном. Так прикладами українських інтерактивних способів візуалізації – є інтерактивна мапа державної прикордонної служби, яка відображає рівень завантаженості всіх наявних пунктів пропуску. Знаємо, що на сьогодні в Україні є складна політична ситуація, тому актуальною є інтерактивна мапа зони АТО. Такі методи візуалізації даних в українській практиці тільки «приживаються» і потребують доопрацювань та удосконалень. Отже, інтерактивні діаграми дійсно є зручним та цікавим способом представлення великої кількості даних. На сьогодні застосування таких діаграм можливе завдяки розвитку технологій і допомагає користувачу отримати необхідну на даний момент інформацію. Яскравим прикладом появи інтерактивних діаграм є публікації газети «New York Times» статті про погоду 1980-2016 роках – завдяки яким можна простежувати розвиток історичного графічного методу представлення даних. Список використаних джерел: 1. Інтерактивна діаграма [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://moonexcel.com.ua/tip_interactive_graph_ua 2. Додавання та редагування діаграм. Інтерактивні діаграми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://numbers.skydocu.com/uk. 3. The Times’s Classic Weather Chart: Now Online With 3,000 Cities [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.nytimes.com/interactive/2016/02/18/upshot/the-times-classic-weather-chart-now-online-with-3000cities.html?_r=0. 4. How Much Warmer Was Your City in 2015? Lviv, Ukraine [Електронний ресурс].

– Режим доступу:

http://www.nytimes.com/interactive/2016/02/19/us/2015-year-in-weather-temperatureprecipitation.html#lviv_ukraine. Olha Shabak Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF USING INTERACTIVE CHARTS (AN EXAMPLE OF WEATHER CHARTS IN NEW YORK TIMES) In theses concerned with solution of problem using a lot of information in one chart – interactive chart. This chart allows the users to adjust the information for themselves and their needs. One of the foreign examples of interactive charts is actual publication in newspaper «New York Times». The conclusions about the actual using interactive charts of domestic practice.

Андрій Шамрай Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЛАТНІ ПОСЛУГИ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ОПОДАТКУВАННЯ ТА НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ На сьогодні, бюджетні установи фінансуються за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, які надаються їм безповоротно, проте не менш важливою статтею прибутків є кошти, які вони отримують від надання платних послуг. Так основним нормативним документом, який здійснює регулювання діяльності бюджетних установ являється Бюджетний Кодекс України. Відповідно до Бюджетного Кодексу бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими [5]. Платні послуги бюджетних установ – це один з видів власних надходжень бюджетних установ, які отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. Варто зазначити, що в Україні існує досить велика кількість різноманітних бюджетних установ, які надають різні платні послуги, асортимент яких є досить великим відповідно до потреб громадян України [4]. Види платних послуг. Бюджетні установи здійснюють платні послуги у таких сферах: - у сфері освітньої діяльності; - у сфері наукової та науково-технічної діяльності; - у сфері міжнародного співробітництва; - у сфері охорони здоров'я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту; - у сфері побутових послуг; - у сфері житлово-комунальних послуг; - у сфері інших послуг [1]. Зазначені у переліку платні освітні та інші платні послуги виконуються і надаються на добровільній основі згідно з договорами (угодами, контрактами) з юридичними та фізичними особами (Замовниками), у якому визначається порядок надання послуги, розмір та терміни оплати за надану послугу, або на підставі письмової заяви від фізичної особи (Замовника), складеної в довільній формі. У разі неякісного виконання або невиконання послуги внесені кошти підлягають обов'язковому поверненню фізичній (юридичній) особі, яка оплатила послугу. Розмір плати за той чи інший вид послуги встановлюється на підставі її ціни, базою для визначення якої є розрахунок витрат, пов'язаних з наданням послуги [2]. До складу таких витрат належать: - витрати на оплату праці, у тому числі витрати на заробітну плату працівникам, які надають послуги, та нарахування на заробітну плату (на державне соціальне страхування, державне пенсійне страхування тощо); - матеріальні витрати, у тому числі на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, інструменту, пристроїв, спеціального одягу і взуття, захисних пристроїв, на проведення поточного та капітального ремонту, технічний огляд та технічне обслуговування основних фондів, що використовуються для надання послуг, службові відрядження, винагороду автору та власнику об'єкта інтелектуальної власності; - інші витрати, віднесені до валових витрат платників податку на прибуток. 175

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Бюджетна установа може диференціювати розмір плати за надання платної освітньої послуги, виходячи з ліцензованого обсягу , співвідношення попиту та пропозиції за конкретними напрямками (спеціальностями). Розмір плати за надання освітньої послуги може змінюватись щорічно з урахуванням індексу інфляції за попередній рік. Розмір плати за надання інших платних послуг здійснюється на основі вартості кожної конкретної послуги, яка встановлюється на весь строк її надання в повному обсязі. На кожний вид платних послуг складається відповідний кошторис. Кошти, отримані установами від надання послуг, зараховуються на їх спеціальні реєстраційні рахунки органів Державного казначейства України або на поточні та депозитні рахунки, відкриті в установах державних банків і використовуються в порядку, визначеному чинним законодавством [2]. Керівник та головний бухгалтер установи, яка отримує кошти від надання платних послуг, зобов'язані: - використовувати кошти тільки відповідно до цільового призначення та в межах сум затвердженого кошторису; - отримані в касу суми коштів – своєчасно здавати до установи уповноваженого банку для зарахування на поточний бюджетний/реєстраційний рахунок; - здійснювати витрачання коштів тільки через поточний рахунок в установі уповноваженого банку, а при переході на казначейське обслуговування – через реєстраційний рахунок; - у випадку недоотримання доходів – скорочувати видатки на відповідну суму; - вести бухгалтерський облік доходів і видатків за отриманими коштами. Порядок, строки та види оплати за надані послуг та виконані роботи передбачаються умовами укладених угод. У випадку, якщо строк надання платної послуги перевищує один календарний рік, а Замовник бажає здійснювати оплату частинами, у відповідному договорі (угоді, контракті) зазначаються всі поетапні суми та строки оплати. Бюджетна установа зобов’язана оприлюднити визначену у встановленому порядку вартість платної послуги в терміни, встановлені чинним законодавством: - вартість платної освітньої послуги, що надається для здобуття освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем, підвищення кваліфікації або для здобуття наукового ступеня – не пізніше ніж за один місяць до дати прийому заяв від осіб,що бажають її отримати; - вартість інших платних освітніх послуг – не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку їх надання . Грошові надходження від надання послуг, спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних з їх організацією та наданням, на сплату податків, обов'язкових відповідно до чинного законодавства внесків, зборів і платежів. Після покриття всіх витрат, в розпорядженні установи залишається певний прибуток, який спрямовується на погашення перевищення загальної суми видатків установи над установленими бюджетними призначеннями. Документальне оформлення операцій з надання послуг, забезпечення їх обліку та складання звітності за цим видом діяльності здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства [2]. Надходження від надання платних послуг населенню й іншим споживачам і продажу виробів власного виробництва забезпечують покриття видатків бюджетних установ та отримання прибутків,а також забезпечують її належне функціонування. Останніми роками у зв'язку з необхідністю підвищення рівня соціально-культурного обслуговування громадян, почалося розширення сфери платних послуг, бюджетні установи перейшли на нові умови господарювання, що значно розширило склад джерел їхніх фінансових ресурсів Список використаних джерел: 1. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. №796 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності; 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. №1180 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами 3. Костирко Л.А., Білоусова Л.І., Мельник Г.Г. Фінансова діяльність бюджетних установ: Навчальний посібник. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. – 240с.; 4. Назарова К.О., Кумченко Т.А. Аналіз діяльності бюджетних установ: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Г.О. Кравченко (заг.ред.). — К. : КНТЕУ, 2006. — 208с. 5. Платні послуги бюджетних установ: основні поняття, види та порядок використання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy-confer.com.ua/full-article/915/ Andriy Shamray Ivan Franko National University of L’viv PAID SERVICES OF BUDGET ESTABLISHMENTS: CONCEPTS, TYPES AND USES OF TAX Annotation: This article systematized information sources to analyze cash flows in budgetary institutions. The role and characteristics of the analysis of cash flows in budgetary institutions were justified.

Оксана Шпак Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ Постановка проблеми. Діюча сьогодні податкова система є однією з найскладнійших у правовій системі України. Як показує практика, зміни, які вносяться до законів України з питань оподаткування, сприяють появі нових проблем. Актуальність. Оподаткування це фінансові відносини між суб'єктами господарювання та державою. Наукова новизна полягає у пошуку кращих перспектив функціонування української податкової політики. Проблемами оподаткування в Україні займалися вітчизняні вчені, такі як Воронкова О. М., Ляшенко В. І., Орлова В. О., та багато інших [1]. Метою дослідження є проблеми оподаткування в Україні та обґрунтування напрямів щодо їх вирішення. Податкова політика держави визначає стратегічні й тактичні цілі оподаткування, при яких забезпечується економічний розвиток країни. Важливою умовою щодо формування ефективної податкової політики та механізмів її реалізації є забезпечення узгодженності інтересів держави та платників податків. Для проведення узгодженої податкової політики важливим є забезпечення стабільного розвитку податкового механізму й його складових, таких як податкове планування і 176

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

прогнозування, податкове регулювання, податковий контроль й податковий аналіз. Під податковим механізмом необхідно розуміти форми та елементи, які використовують у взаєминах між державою і платниками податків для досягнення цілей податкової політики. Основою податкового механізму є податки. Характер податкового механізму проявляється в тому, що він є інструментом впливу на процеси відтворення і виражає процес формування економічних ресурсів держави. Податкова система України залишається однією з гірших у світі, у 2014 році Україна посідає одне з останніх місць серед 183 країн [2]. Кількість податкових платежів за рік складає 135 видів, це 165 місце із 194 у світі. На виконання сплати податкових платежів, витрачається 657 годин на рік, зважаючи на те що на такі процедури у світі витрачається в середньому 277 години за рік [3]. У рейтингу податкового навантаження на суб’єктів господарювання Україна посіла 152-ге місце серед 183 країн із показником 57,1% сукупної податкової ставки, в середньому у світі цей показник на 2014 рік склав 44,8 %. На адміністрування податків українські бізнесмени щорічно витрачають понад 4 млрд гривень [4]. Дисбаланс податкової системи України створює нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводить до збільшення тіньового сектору економікиУкраїни, ухилення від оподаткування та зменшення податкових надходжень. Податкова система України на даний час не може повною мірою забезпечити реалізацію цілей і прав державної політики та платників податків. Цілий ряд недоліків у створенні системи оподаткування, призвели до того, що податки повноцінно невиконують свої основні функції, такі як фіскальну, регулюючу та соціальну. Сфера виробництва пригнічена податками та призводить до скорочення оподатковуваня, і відповідно, до зменшення бюджетних надходжень. У результаті податкова система не стимулює виробництво, а призводить до його скорочення, о атже, дохідна частина бюджету не поповнюється. Проблемою податкової системи України є некоординована структура податків. Наявність великої кількості податків та зборів приводить до того, що питома вага багатьох податкових зборів становить менше 1 %. Такі податки не впливають на поповнення бюджету, а є додатковою статтею витрат. Присутні проблеми із податком на додану вартість (ПДВ). Цей податок є важливий для бюджету: надходження від сплати цього податку становлять приблизно третину доходу державного бюджету. Процедура відшкодування цього податку дуже тривала, до того ж ПДВ повертають частково, що завдає шкоду конкуренції та призводить до корупції. Корупція є перепоною економічного зростання країни, та здатна створити загрози будь-яким економічним перетворенням. Що стосується податкового навантаження, то проблеми його нерівномірного розподілу серед суб'єктів господарювання набагато серйозніше. Податкові навантаження мають підприємства, які позбавлені податкових пільг. Підприємства, що працюють тільки на внутрішньому ринку, не мають податкових пільг та не ухиляються від сплати податків, і перераховують до державного бюджету близько 40 % створеної додаткової вартості, тоді як підприємства, що користуються податковими пільгами, відхиляються від сплати податків, та перераховують до бюджету лише від 0 до 7 % прибутку. За підрахунками експертів, тіньова економіка в Україні становить 40-50 % в Україні від обсягу ВВП [6]. У процесі реформування податкової системи в Україні головною проблемою є не тільки рівень податкового навантаження, а й оптимальність поєднання прямих і непрямих податків. На протязі останніх років в системі оподаткування спостерігається збільшення частки прямих податків, що відповідає податковій практиці розвинених країн. Непрямі податки зручні для фіскальних органів з позиції їх стягнення, але їх сплата є тягарем для кінцевого споживача. Саме тому перевага прямих податків дозволить уникникати негативних наслідків, таких як: зниження рівня життя, спад виробництва, яке нездатне конкурувати з іноземними виробниками. До основних проблем існуючої системи оподаткування, можна віднести: по-перше, велику кількість неефективних податків, що вимагають істотних адміністративних витрат; по-друге, протиріччя та неузгодженість податкових законів та їх нестабільність, безсистемне надання пільг, перекручування окремих видів податків; по-третє висока фіскальна спрямованість податкової системи; по-четверте, неврегульованість правових гарантій щодо учасників податкових відносин, відсутність ефективних механізмів захисту прав для платників податків і т. д; по-п’яте, діюча податкова система є чинником зниження рівня інвестиційної активності та економічного зростання, стимулює ухилення сплати податків [7]. З метою вирішення протиріч і неузгодженостей необхідно вдосконалити нормативно-правову базу України шляхом визначення чіткого справляння, нарахування та сплати податків й зборів у державний бюджет України. Висновки. Проаналізувавши стан сучасної податкової системи України, можна зробити висновки, що вона має серйозні недоліки, такі як: нестабільність; часті зміни у законодавчих актах щодо окремих податків, які негативно впливають на розвиток господарської діяльності; фіскальний напрям є основним у податкової системи, відсутність єдиних і стабільних нормативів відрахувань загальнодержавних податків до бюджетів і т. п. Регулювання економічних відносин вимагає гнучкої податкової політики у держави, яка дала б можливість пов'язати інтереси держави та інтереси суб’єктів господарювання. Для створення оптимальної податкової системи треба керуватися основними принципами, такими як: економічна ефективність, гнучкість, стабільність, соціальна справедливість. Список використаних джерел: 1. Безоглюк В. А. Окремі аспекти оподаткування податком на додану вартість / В. А. Безоглюк, Л. І. Жідеева // Вісник ДДФА. – 2012. – № 1(27). – С. 142–145. 2. Тимченко О.М. , Сибірянська Ю.В. Фіскальні ефекти структурних зрушень у податковій системі України / О. М. Тимченко, Ю.В. Сибірянська // Економічний часопис – ХХІ (Ekonomicnij Casopis - XXI) - №1-2 (1) – 2014. – С. 69-73. 3. Вахновська Н. А. Податковий кодекс в контексті реформування податкової системи України // Економічний форум. – 2011. – № 1. – С. 123–127 205 4. Гетманцев Д.О. До питання про податковий обов’язок платника податку / Д. О. Гетманцев // Часопис Київського університету права . - 2013. - № 4. - С. 134-137. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/Chkup_2013_4_33.pdf 5. Олійник А.Р. Правова природа конституційного обов’язку із сплати податків і зборів: аналіз основного закону України. // Підприємництво, господарство і право. – 2013. - № 8. –С. 55-59. Oksana Shpak Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMS OF TAXATION IN UKRAINE Annotation. The article highlights the features of the development and issues of taxation in Ukraine, defines the place of taxation issues in business development, location and status of the Ukrainian tax system in comparison with EU countries, the necessity of a radical reformation of the modern tax system. 177

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Христина Якімець Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНДЕКС СПОЖИВЧИХ ЦІН ЯК ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК ІНФЛЯЦІЇ: ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ Індекс споживчих цін (ІСЦ) є чи не найпопулярнішим статистичним показником, має широку сферу використання та стосується інтересів різних категорій користувачів, тому увага до нього у суспільстві постійно зростає. ІСЦ вимірює темпи інфляції цін, з якою стикаються на власному досвіді і яку відчувають домашні господарства, що виступають в ролі споживачів. Він також використовується як замінник загального індексу інфляції для економіки в цілому, частково завдяки частоті та своєчасності його розрахунку. ІСЦ став найважливішим статистичним показником для прийняття економічних рішень, особливо в сфері грошово-кредитної політики. Він часто згадується в законодавстві і в багатьох приватних контрактах в якості показника інфляції, який належить використовувати для коригування платежів з урахуванням впливу інфляції. У зв'язку з цим застосування ІСЦ може мати значущі і масштабні фінансові наслідки як для органів державного управління та підприємств, так і для домашніх господарств. ІСЦ характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним [1, с.7]. Розрахунок ІСЦ в Україні здійснюють відповідно до Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін, затверджених Наказом Державної служби статистики України від 01. 07.2013 №371. Побудова ІСЦ складається з таких етапів: - формування споживчого набору товарів (послуг)-представників; - відбір продуктів; - відбір територій; - визначення кількості котувань за товарами-представниками; - розподіл кількості котувань за товарами-представниками між підприємствами торгівлі та ринками; - відбір підприємств торгівлі, сфери послуг та ринків; - визначення документів первинного обліку та порядку збору інформації щодо цін (тарифів); - формування вагової структури; - розрахунки середніх цін (тарифів) та індивідуальних індексів цін (тарифів) на товари (послуги)-представники на регіональному рівні; - розрахунки індексів споживчих цін на державному рівні. Статистичне спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) проводиться за вибірковим колом базових підприємств, територій, товарів та послуг на щомісячній основі, розрахунки ІСЦ здійснюються на державному рівні по країні в цілому та за регіонами. Розрахунки ІСЦ проводяться на основі даних щодо змін цін (тарифів), одержаних шляхом щомісячної реєстрації цін (тарифів) на споживчому ринку, та даних про структуру фактичних споживчих грошових витрат домогосподарств – основного джерела інформації для формування вагової структури [2, с.5]. Використання ІСЦ як вимірника загального рівня інфляції має низку переваг. Основною перевагою є те, що розрахунок ІСЦ є відносно простим, а отримані результати мають достатню точність. ІСЦ публікується кожен місяць, що дозволяє уважно відстежувати рівень споживчої інфляції. Крім того, ІСЦ являє собою оперативні статистичні дані, що публікуються незабаром після закінчення того періоду, до якого вони відносяться. Після публікації ІСЦ не переглядаються. Це робить ІСЦ більш привабливим для використання у багатьох, особливо фінансово значущих цілях, таких як індексація. Можливо, відмова від уточнень створює дещо оманливе враження про достовірність, але, судячи з усього, також підвищує довіру до індексу і ступінь його прийнятності. Однак існують недоліки, які стосуються методики розрахунку ІСЦ. По-перше, оскільки ІСЦ розраховують за фіксованим набором товарів та послуг, який не переглядається протягом тривалого періоду часу, оновлення складу “споживчого кошика” за часом запізнюється у порівнянні з реальними змінами на ринку товарів та послуг. По-друге, при розрахунку ІСЦ виникають труднощі з врахуванням нових продуктів та послуг, що з’являються на споживчому ринку. По-третє, проблемою є порядок врахування сезонних товарів при розрахунку ІСЦ. Місячні зміни цін на продукти, що реалізуються в період поза сезоном (тобто в місяці, коли сезонні ваги для даної категорії продуктів невеликі) можуть бути сильно завищені при використанні річних ваг. Проблема посилюється, якщо деякі продукти взагалі відсутні в продажу в певні місяці року. По-четверте, в ІСЦ недостатня увага приділяється послугам, незважаючи на те, що вони набувають дедалі більшого значення. Зазвичай для ІСЦ реєструється набагато більше цін на товари, ніж на послуги, і кількість товарних груп перевищує кількість груп послуг, що включаються до розрахунку [3, с.26]. Незважаючи на перелічені недоліки, ІСЦ використовують у якості показника загального рівня інфляції в економіці, що можна пояснити простотою його розрахунку, достовірністю отриманих результатів, а також відсутністю будь-яких інших прийнятних альтернативних або більш повних показників щомісячного рівня інфляції. Список використаних джерел: 1. Індекс споживчих цін: сприйняття та реальність: Посібник для користувачів / За ред. Ю.М.Остапчука. — К.: Державний комітет статистики України, 2006. — 56 с. 2. Методологічні положення з організації державного статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунки індексів споживчих цін: Затверджено наказом Державної служби статистики України від 01.07.2013 №371 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. 3. МОТ/ МВФ/ ОЭСР/ Евростат/ ЕЭК ООН/Всемирный банк. Руководство по индексам потребительских цен: Теория и практика – Вашингтон, МФВ, 2004.

178

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Khrystyna Yakimets Ivan Franko National University of L’viv THE CONSUMER PRICE INDEX AS THE MAIN INDICATOR OF INFLATION: ADVANTAGES AND DISADVANTAGES The Consumer Price Index (CPI) is one of the most important economic and social indicators in a country. In theses examined CPI as the main measure of inflation for the economy. It is also investigated benefits and drawbacks of using CPI as a general index of inflation.

179

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

ЗМІСТ Pawel Dobrzanski Impact of EU Common Agricultural Policy on the Polish Agricultural Sector ............. 5 Sebastian Jakubowski Funded Pillar of Polish Pension System after reforms of 2011 and 2014 .............. 10 Arkadiusz Sieroń Procyclicality of Fair Value Accounting........................................................................ 12 Андрій Абрамчук Військовий збір призначення та особливості справляння...................................... 13 Христина Андрейків Тенденції і перспективи розвитку банківської системи України .................... 14 Соломія Бабінська Роль фінансового контролінгу в системі управління діяльністю корпоративної торговельної мережі ............................................................................................................................ 15 Лілія Баган Статистична оцінка якості життя ....................................................................................... 17 Ольга Барабаш Багатовимірне ранжування регіонів України за показниками зовнішньої торгівлі 18 Олена Баран Скорингові моделі як інструмент ефективного управління банківськими ризиками . 19 Лілія Белей Офшорні зони: необхідна умова розвитку чи засіб відмивання грошей?....................... 21 Андрій Бий Необхідність управління в макро і мікро економічних рівнях та специфіка прийняття рішення ................................................................................................................................................. 22 Ліана Бордун Напрями вдосконалення системи непрямого оподаткування в Україні ..................... 24 Марта Боса Транскордонне співробітництво України та країн-членів ЄС ....................................... 25 Віта Браєр Рекомендації щодо практичного застосування SWOT-аналізу в діяльності організацій ........................................................................................................................................... 26 Юлія Бринярська Способи візуалізації статистичних закономірностей ............................................. 28 Анастасія Брода Статистичне вивчення інвестиційних ризиків в зовнішньоекономічній діяльності України ................................................................................................................................................. 29 Марія Будзович Візуалізація якісних даних ........................................................................................... 30 Тетяна Булейко Система адміністрування податку на прибуток. Проблеми та шляхи вдосконалення ..................................................................................................................................... 32 Тетяна Бутрин Податковий контроль як складова державного фінансового контролю .................. 33 Максим Ваврін Історичний аналіз розвитку франчайзингу як нової форми ведення бізнесу .......... 34 Юрій Вишневський Проблеми справляння податку на доходи фізичних осіб і напрями його вдосконалення ..................................................................................................................................... 36 Марія Вівчар, Ольга Павлишин Перспективи розвитку туристичного ринку України в контексті Євроінтеграції (на прикладі Одеської та Львівської області) ........................................................ 37 Наталія Вовк Українсько-польське транскордонне економічне співробітництво ............................ 38 Володимир Вовк Парадокси сучасного фондового ринку .................................................................... 39 Юрій Вовчанський Вплив фіскальної політики на розвиток національної економіки ...................... 40 Віолета Гаврилів Тенденції розвитку інститутів спільного інвестування у господарській системі України ................................................................................................................................................. 42 Тетяна Гавриляк Ключові аспекти формування інвестиційної політики страховиків в Україні. .... 44 Оксана Герасимчук Чинники економічного зростання: еволюція наукових поглядів ...................... 45 Ростислав Гнатюк Регулювання як елемент контролю інституційного середовища ринку цінних паперів .................................................................................................................................................. 47 Наталія Гнип, Роман Лоїк Перестрахування та його роль в організації функціонування ринку страхових послуг ................................................................................................................................. 48 Назар Горін Митні платежі в податковій системі України .................................................................. 49 Мар’ян Гоцій Податкова політика як інструмент регулювання національної економіки ................. 51 Софія Грабовенська, Тетяна Лукашенко Концептуальні напрямки розвитку інфраструктури зимового відпочинку та спорту на Львівщині .................................................................................. 52 180

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Оксана Грос Статистична оцінка взаємозв’язків соціальних процесів у регіонах України за допомогою методів кореляційного аналізу ...................................................................................... 53 Богдан Грудецький Проблеми та перспективи розвитку національної податкової системи............. 54 Ірина Демиденко Податкове стимулювання інноваційної діяльності ................................................. 55 Христина Демків Аналіз переваг і загроз у торгівлі предметами антикваріату в Інтернет-мережі . 57 Катерина Дорош Непараметричні методи аналізу взаємозв’язків у показниках якості життя в Україні .................................................................................................................................................. 58 Христина Дорощук Перспективи подолання кризових явищ у вітчизняній економіці..................... 59 Ольга Дуда Теоретичні питання вивчення домогосподарства як суб’єкта статистичного вивчення ............................................................................................................................................... 60 Ірина Дутчак Проблеми функціонування ринку сфери послуг в Україні .......................................... 61 Дарія Євтушенко Актуальні проблеми інвестиційної привабливості економіки України ............... 63 Наталія Жмурко Економічний зміст та призначення боргової політики держави ........................... 64 Остап Зайшлий Головні проблеми платіжного балансу України та способи їх подолання............. 65 Лілія Захарчук Статистична оцінка та аналіз економічного ризику у маркетинговій діяльності в Україні .................................................................................................................................................. 66 Катерина Зеленюк Якість вищої освіти як об’єкт статистичного оцінювання та аналізу ................ 67 Тетяна Зотова, Сергій Касян Чинники впливу та партнерська взаємодія в інтерактивному маркетинговому середовищі .............................................................................................................. 69 Сергій Касян Інноваційні та енергоощадні аспекти маркетингової взаємодії під час логістики енергетичних потоків .......................................................................................................................... 70 Андрій Керніцький Ефективність адміністрування ПДВ в Україні ..................................................... 71 Ірина Кирилейза Особливості формування депозитних ресурсів банками в Україні ........................ 73 Христина Клуб Стовпчикова діаграма та її види .................................................................................. 74 Олександра Коваленко Зростання ролі фінансів домогосподарств у господарській системі України ................................................................................................................................................. 75 Віктор Коваленко Роль бюджету у зміцненні економіки та розвитку фінансової системи України76 Олег Колібаба Організація бухгалтерського обліку виробничих витрат: чинники та завдання ...... 78 Дмитро Коломієць Аналіз розподілу підприємств Львівщини за показниками фінансових ризиків .................................................................................................................................................. 80 Наргіза Копитко Інвестиційні процеси на фондовому ринку України .............................................. 81 Наргіза Копитко Роль лізингу в фінансовому забезпеченні інвестиційної діяльності в Україні .... 83 Ольга Корицька Проблема використання давальницької сировини у промисловому виробництві України ................................................................................................................................................. 84 Ірина Кочут Економічні передумови розвитку відновлюваної енергетики. ...................................... 86 Василина Красій Оцінювання банківських ризиків у регіоні за допомогою статистичних ігор ...... 87 Катерина Кузян Особливості сучасного розуміння понять „пенсія” та „пенсійна система” ........... 88 Роман Лоїк,Олексій Солук Становлення факторингу як способу фінансування підприємств в Україні. Основні проблеми,тенденції та перспективи..................................................................... 90 Юлія Луковська ПДВ: проблеми адміністрування і шляхи вдосконалення в Україні....................... 93 Христина Ляниця Реформування податкової системи та її вплив на оподаткування ПДФО ........... 94 Людмила Мадамінова Система державного стимулювання інноваційної діяльності в апк ............. 96 Володимир Мазур Роль митного регулювання у реалізації зовнішньоекономічної політики України ................................................................................................................................................. 97 Оксана Мандзій Таксономiчний аналiз дiяльностi суб’єктiв малого та середнього бiзнесу регіонів за видами економічної діяльності ...................................................................................................... 99 181

23rd International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

20-21 MAY , 2016 L’VIV

Володимир Маслов, Марта Петльована Екологічна політика Європейського Союзу в контексті посилання інтеграційних процесів в Україні.................................................................................. 101 Юлія Масюк Перспективи розвитку туристичних дестинацій в Україні .......................................... 102 Катерина Михалець Статистичний аналіз ринкової кон’юнктури з використанням індексного методу ................................................................................................................................................. 103 Ольга Морозюк Ухилення від сплати податків в Україні: особливості проблеми та шляхи їх вирішення........................................................................................................................................... 104 Галина Мулінська Ключові аспекти організації обліку витрат за місцями їх виникнення і центрами відповідальності у торгівлі нафтопродуктами ............................................................................... 105 Олена Мулярчук Функціонування процентного каналу монетарного трансмісійного механізму .. 107 Юлія Муц Комплексний аспект аналізу фінансових результатів підприємства............................... 108 Ірина Навроцька Державна політика зайнятості: знаряддя та особливості застосування в умовах сучасної економіки ............................................................................................................................ 110 Ольга Нестор Історична ретроспектива та сутність стратегічного фінансового планування........ 112 Яніна Нікітіна Особливості використання рахунків бухгалтерського обліку для відображення розрахунків за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням ............................ 114 Тетяна Оліярник Аналіз цінової політики готельних комплексів центральної частини м. Львова 115 Христина Островерх Етапи формування зовнішнього боргу України ............................................ 116 Северина Падовська Побудова індексу цін на освітні послуги ВНЗ (на прикладі підготовки бакалаврів з економіки у ВНЗ м. Львова) ....................................................................................... 117 Андрій Падура Вплив податкового контролю держави на розвиток суб’єктів підприємництва.... 119 Ольга Панів Способи візуалізації кількісних даних ........................................................................... 120 Олег Паращук Податок на доходи фізичних осіб: світовий та вітчизняний досвід......................... 122 Христина Пасічна Критерії ідентифікації та особливості розвитку підприємств малого бізнесу в економіці України та інших країн ................................................................................................... 123 Роксолана Паславська Система показників оцінки процесу адміністрування податків в Україні 124 Вікторія Петренко, Оксана Марець Принципи візуалізації Тафті ................................................... 126 Наталія- Агафія Петрик Державне регулювання зайнятості як один з чинників рівня життя населення ........................................................................................................................................... 127 Максим Пехник Студентська молодь в Україні: місце на ринку праці та економічна активність . 128 Оксана Півньова Сучасний стан та проблеми утилізації твердих побутових відходів в Україні .. 130 Наталія Полинюк Бюджетна політика та проблеми формування місцевих фінансових ресурсів в Україні ................................................................................................................................................ 131 Микола Прокіпчук Роль соціальної мобілізації для місцевого сталого розвитку в Україні ............ 132 Ірина-Марта Радович ПДВ в Україні: проблеми адміністрування та напрями удосконалення .... 133 Галина Рак Інформаційне забезпечення первинного обліку використання фінансових ресурсів бюджетних установ ........................................................................................................................... 134 Христина Ренкас Аналіз процесу становлення економічних систем США та Німеччини............. 135 Зоряна Романчук Проблеми формування ефективної системи стимулювання інвестицій на державному рівні ............................................................................................................................... 137 Тетяна Савка Статистичне дослідження ринку праці України......................................................... 138 Остап Саловський Рентоорієнтована поведінка в економіці сучасної України .............................. 139 Анна Семенюк Бюджетне відшкодування в Україні: проблеми та шляхи вирішення ..................... 140 Оксана Скульська Завдання статистики у забезпеченні моніторингу довкілля ............................... 141 Андрій Скучипець Порівняльна характеристика моделей організації казначейських систем різних країн .................................................................................................................................................... 143 182

20-21 ТРАВНЯ 2016 Р. М. ЛЬВІВ

Уляна Слесарчук Визначення ефективності використання фінансово-господарського потенціалу підприємств легкої промисловості України ................................................................................... 144 Наталія Смочко Геопросторова організація господарства Закарпатської області: трансформаційні процеси ............................................................................................................................................... 146 Олексій Солук, Роман Лоїк Кредитний дефолтний своп, як форма страхування фінансових ризиків ................................................................................................................................................ 148 Гaлина Стaховськa Модернізація системи управління державними фінансами в Україні ............ 149 Наталія Стень Посередницькі послуги на фінансовому та страховому ринку України ............... 150 Юлія Стецько Способи представлення динаміки ............................................................................... 151 Тетяна Ступак Фінансова децентралізація в Україні : проблеми та перспективи проведення .... 153 Тетяна Ступак Розвиток страхування життя в Україні..................................................................... 154 Вікторія Сус Основні проблеми єврорегіонів України у процесі інтеграції з ЄС ........................... 155 Андрій Табачук Роль держави в сучасних економічних системах ..................................................... 156 Катерина Терлецька Безробіття в Україні ........................................................................................... 157 Христина Терпляк Дисперсійний аналіз характеристик бізнесу та його видів в Україні на умовах франчайзингу ........................................................................................................................ 158 Марія Тершак Проблема тіньової економіки в господарській системі України .............................. 159 Христина Тортина Соціально-економічні наслідки безробіття в Україні ....................................... 160 Соломія Фаїк Особливості та переваги системи електронного адміністрування ПДВ ................... 161 Ярина Федишин Боксплот, як спосіб візуалізації даних ..................................................................... 163 Олена Федюк Державний борг України ............................................................................................... 164 Ірина Харко Проблеми інфляції в сучасній економіці України ......................................................... 166 Олена Хемій Оптимізація діяльності виробничих підприємств та еколого-економічні ризики ..... 167 Надія Хоча Проблемні аспекти впровадження управлінського обліку на малих підприємствах .. 168 Юлія Чайковська Графічне представлення даних структури ............................................................ 170 Вікторія Черненька Методичні аспекти дослідження передумов глобалізації економіки України ............................................................................................................................................... 171 Ольга Шабак Особливості використання інтерактивних діаграм (на прикладі діаграм погоди від The New York Times)................................................................................................................... 173 Андрій Шамрай Платні послуги бюджетних установ: поняття, види, оподаткування та напрями використання ..................................................................................................................................... 175 Оксана Шпак Проблеми оподаткування в Україні ............................................................................. 176 Христина Якімець Індекс споживчих цін як основний показник інфляції: переваги та недоліки . 178

183

ББК 65.9(4УКР)+94 А43 JEL Classification: А32 – Collective Volumes, O10 – Economic Development: General, P17 – Capitalist Systems: Performance and Prospects Актуальні проблеми функціонування господарської системи України: Матеріали ХХІІІ-тьої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених, Львів, 20-21 травня 2016 р. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – 184 с. До збірника увійшли тези доповідей учасників ХХІІІ-тьої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених "Актуальні проблеми функціонування господарської системи України" (Львів, 20-21 травня 2016 р.), яка проходила на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Розглядаються актуальні проблеми сучасної економічної науки і практики. Доповіді присвячені питанням формування господарської системи України, проблемам фінансово-кредитного забезпечення її функціонування, особливостям формування системи менеджменту в Україні, аналізу соціальних проблем в умовах ринкової економіки тощо. Для науковців, викладачів вищих закладів освіти, аспірантів та студентів. ББК 65.9(4УКР)+94 На ук ов е в и д а н н я

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Матеріали ХХІІІ-тьої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених Львів, 20-21 травня 2016р.

Упорядкування збірника: Буняк В., Ваврін М., Моряк Т., Рудий Ю. з використанням інформаційно-аналітичної системи „ОСВІТА: Конференція” (© Рудий Ю., 2009-2016) Оригінал-макет: Василь Буняк, Максим Ваврін, Юрій Рудий Обкладинка Максим Ваврін Тези доповідей опубліковано в авторській редакції Підписано до друку 01.07.2016. Папір офсет. №1. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний. Умови.друк.арк. 11,5. Друк: Малий видавничий центр економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. 79008, Україна, м. Львів, просп. Свободи, 18.