Матеріали ІІІ-тьої МНІКСАМУ "Стратегічні орієнтири розвитку економіки України" by Економічний науковий клуб студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених

IVAN FRANKO NATIONAL UNIVERSITY OF L’VIV FACULTY OF ECONOMICS

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT Materials of 3 International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers rd

24-25 March, 2017 L’viv, Ukraine

L’viv 2017

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Матеріали ІІІ-тьої Міжнародної наукової інтернет-конференції студентів, аспірантів та молодих учених 24-25 березня 2017 р. м. Львів

Львів 2017

Львівський національний університет імені Івана Франка Економічний факультет До друку рекомендувала Вчена рада економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка О р г а н і з а ц і й н и й к омі т е т конференції: Р.В. Михайлишин, доц., канд. екон. наук (голова); В.Б. Буняк, доц., канд. екон. наук (заступник голови); М.Р. Ваврін, канд. екон. наук (заступник голови, голова правління економічного наукового клубу студентів, аспірантів, докторантів та молодих учених); В.М. Вовк, проф., д-р екон. наук; В. Говрі, студ.; Л.С. Гринів, проф., д-р екон. наук; О.Р. Голубник, доц., канд. екон. наук; М. Ільчишин, аспір.; О.М. Ковалюк, проф., д-р екон. наук; А. Ковальчук, аспір.; М.І. Крупка, проф., д-р екон. наук; Р. Лоїк, студ.; Є.Й. Майовець, проф., д-р екон. наук; С.О. Матковський, проф., канд. екон. наук; Б.К. Мельник, доц., канд. фіз.-мат. наук; І.Р. Михасюк, проф., д-р екон. наук; Т.П. Моряк, доц., канд. екон. наук; Ю. Муц, студ.; П.І. Островерх, проф., канд. екон. наук; С.М. Панчишин, проф., д-р екон. наук; Ю.Ф. Пачковський, проф., д-р соц. наук; В.Й. Плиса, проф., канд. екон. наук; В.І. Приймак, проф., д-р екон. наук; С.К. Реверчук, проф., д-р екон. наук; О. Солук, студ.; А. Турчин, аспір.; О. Турчин, студ.; Ю.П. Рудий, аспір.; В.В. Яцура, проф., канд. екон. наук.

Адреса оргкомітету: 79008, Львів-8, просп. Свободи, 18, кімн. 207, Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Тел. :+38 (032) 239-41-68. © Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2016. Укладання. © Автори тез, 2017.

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

ІІІ-ТЯ Міжнародна наукова інтернет-конференція студентів, аспірантів та молодих учених СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Христина Андрух Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ КОШТІВ ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ Важливою функцією держави є захист її громадян у разі втрати здоров’я, інвалідності, досягнення пенсійного віку, народження дитини, безробіття тощо. Для того, щоб зменшити негативний вплив соціальних ризиків, створюють систему загальнообов'язкового державного соціального страхування. Її ефективне функціонування залежить від наявності достатніх фінансових ресурсів для виплати матеріального забезпечення та проведення превентивних заходів. Метою дослідження є визначення джерел формування та порядку розподілу коштів соціального страхування в Україні. Основними джерелами коштів соціального страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Фонди соціального страхування, з метою забезпечення виконання своїх функцій також можуть мобілізувати доходи і з інших джерел. До них належать: а) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів фонду; б) кошти, передані з Державного бюджету та цільових фондів; в) суми від фінансових санкцій та пені, застосованих відповідно до законодавства до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів фондів, недотримання законодавства про зайнятість населення; г) благодійні, добровільні внески юридичних та фізичних осіб; д) інші надходження відповідно до законодавства України [3, с.141]. З 2011 р. в Україні було запроваджено збір єдиного внеску, який замінив собою окремі страхові внески на кожен вид соціального страхування, що існували до того моменту. Це було здійснено з метою спрощення системи сплати страхових внесків, збільшення надходжень та скорочення витрат. Відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 р. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування [2]. З 2016 року загальна ставка єдиного внеску для роботодавців встановлена у розмірі 22% до бази нарахування. До цього вона коливалася від 36,76% до 49,7% в залежності від оцінки класу ризику виробництва. До 2016 року також була встановлена ставка внеску для працівників у розмірі 3,6%. Для деяких платників законодавством встановлено інші ставки. Пропорції розподілу єдиного внеску визначаються Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження пропорцій розподілу єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 26.11.2014 № 675. На сьогодні вони становлять: а) загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) - 82,52%; б) загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - 6,3596%; в) загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності - 11,1204%. Таблиця 1 Динаміка надходження та розподілу ЄСВ у 2012-2016 рр.

Показник Надходження страхових коштів, що перераховуються: 1. ПФУ 2. ФСС НВБ 3.ФСС ТВП 4. ФСС НВВ Сума недоїмки зі сплати ЄСВ

2012 р., Млн. грн.

2013 р., Млн. грн.

2014 р., Млн. грн.

2015 р., Млн. грн.

2016 р. , Млн. грн.

Тпр 2013/ 2012,%

Тпр 2014/ 2013,%

Тпр 2015/ 2014,%

Тпр 2016/ 2015,%

178 791

186771,6

181128

185689,9

131826,8

4,5

-3,0

2,5

-29,0

153812,3 9128,4 9697,8 6137,9

160874,7 9500,2 10055,8 6367,5

159473,1 6152,5 9108,4 6405

165366,9 5701,3 7997,8 6623,9

107148 8333,8 8114 6863,8

4,6 4,1 3,7 3,7

-0,9 -35,2 -9,4 0,6

3,7 -7,3 -12,2 3,4

-35,2 46,2 1,5 3,6

1377

2766,2

4683,3

6671

7058,8

100,9

69,3

42,4

5,8

Джерело: Складено автором за даними Федерації професійних спілок України [5].

Пропорції розподілу єдиного внеску, які діють на даний момент були встановлені у листопаді-грудні минулого року. До 2016 року частка ЄСВ, що передавалася Пенсійному Фонду коливалася у межах 88,3%-85,5%, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття – 2,6%-5%, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань – 3,6%-3,9%, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності – 4,6%-5,7%. З 2016 розподіл надходжень від сплати єдиного внеску до 5

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Пенсійного Фонду різко скоротився до 79%, в той час як розподіл надходжень до кожного з решти трьох фондів збільшився. Кількість платників ЄСВ у 2016 році становила 3 933, 2 тис. осіб, що на 4,3% більше порівняно із 2015 роком. Динаміку надходження страхових коштів та їх розподіл між фондами соціального страхування за останні роки подано у таблиці 1. Проаналізувавши дані таблиці 1, можна зробити висновок, що у 2012-1015 рр. спостерігалася тенденція до зростання ЄСВ. За винятком 2014 р., коли даний показник зменшився на 3%, що було спричинено загальним спадом економіки у той період та тінізацією заробітних плат. Надходження від сплати ЄСВ за останній рік значно скоротилися порівняно з попередніми періодами, що насамперед пов’язане із зниженням ставки ЄСВ до 22% з 1.01.2016 р. Негативним явищем є постійне зростання сум недоїмок зі сплати ЄСВ в аналізованому періоді. Цей показник зріс із 1 377 млн. грн. у 2012 до 7 058,8 млн. грн. у 2016 р. Отже, в останні роки були внесені суттєві зміни у порядок формування та розподілу коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування. До них зокрема можна віднести зниження ставки та зміну пропорцій розподілу єдиного внеску. Як показала практика, зміна ставки єдиного внеску, здійснена з метою зниження навантаження на фонд оплати праці та виведення заробітних плат із тіні не виправдала себе. До того ж зниження ставки призвело до скорочення надходжень до фондів соціального страхування. У зв’язку з цим було прийнято рішення про збільшення мінімальної заробітної плати у 2017 р. Список використаних джерел:

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98ВР (зі змінами та доповненнями) / Верховна рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/16/98%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 11.03.2017). 2. Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (зі змінами та доповненнями) / Верховна рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 (дата звернення: 11.03.2017). 3. Кропельницька С.О. Соціальне страхування: навч. посібник/ C.О. Кропельницька, Т.В. Солоджук [Вид. 2-ге, доп. і перероб.] – К.: “Центр учбової літератури”, 2013. – 336 с. 4. Система соціального забезпечення в Україні y 2014–2015 рр. і після. У напрямку ефективних мінімальних рівнів соціального захисту. – URL: http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---europe/---ro-geneva/---srobudapest/documents/publication/wcms_504530.pdf (дата звернення: 12.03.2017). 5. Про основні показники зі сплати єдиного соціального внеску у 2016 році ) / Федерація професійних спілок України. URL:http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialne-strakhuvannya-i-pensijne-zabezpechennya/11852-proosnovni-pokazniki-zi-splati-edinogo-sotsialnogo-vnesku-u-2016-rotsi (дата звернення: 12.03.2017). Khrystyna Andrukh Ivan Franko National University of L’viv THE ORDER OF FORMATION AND DISTRIBUTION FUNDS OF STATE SOCIAL INSURANCE An important function of the state is to protect its citizens in case of loss of health, disability, retirement, maternity, unemployment and so on. A system of compulsory social insurance is created In order to reduce the negative impact of social risks. Its effective operation depends on the availability of sufficient financial resources for assisting and taking preventive measures.

Любов Бень Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНКА ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ Одним із найвагоміших важелів втручання держави в соціально-економічні процеси є податки. Вони відіграють важливу роль в економічному розвитку країни, оскільки є головним джерелом формування дохідної частини її бюджету. Податкова система України характеризується недосконалістю, нестабільністю податкового законодавства та надмірним податковим навантаженням, що призводить до збитковості діяльності суб’єктів господарювання або відходу їх у тінь. Інвестиційний клімат в Україні також є несприятливим, оскільки оподаткування реального сектору економіки надто обтяжливе, що пригнічує процеси економічного відтворення, а підприємство може працювати рентабельно тільки за умов приховування своїх доходів від оподаткування. Проте в Україні головним завданням реформування податкової системи протягом останніх років є зниження податкового навантаження на економіку. Його виконання досягається на основі зниження податкових ставок, змін у механізмі обчислення і сплати податків [5]. Теоретичні аспекти та практичні питання реформування вітчизняної системи оподаткування розглядали у своїх працях багато українських економістів-практиків, зокрема В. Баранова, Т. Васильєва, В. Вишневськой, О. Десятнюк, Ю. Іванов, В. Кміть, А. Крисоватий, С. Лэонов, В. Слухай, Л. Ткачик та інші. Водночас, чимало аспектів цієї складної проблематики ще потребують поглибленого дослідження та доопрацювання. Комплексного вивченя потребують питання оптимального податкового навантаження, його вплив на економічну активність і фінансові результати суб’єктів господарювання, ризики нерівномірного перерозподілу національного продукту між суб’єктами господарювання, рівень фіскальної безпеки платників податків та держави в цільому. В економічній літературі підходи до визначення поняття «податкове навантаження» різняться за суттю. В одних виданнях увага акцентується на його кількісній характеристиці, в інших – дають якісну характеристику, розкриваючи його сутність [1]. Досить часто дане поняття ототожнюється з терміном «податковий тягар». Різноманіття трактувань дозволяє узагальнити, що податкове навантаження на підприємства – це показник, який характеризує зв’язок між фінансовими станом підприємства та економічним розвитком країни, що визначається розмірами та кількістю податкових платежів, тобто, яку суму коштів підприємство втрачає і не викикористовує для розвитку 6

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

своєї діяльності (втрачені можливості на придбання нового обладнання, нових технологій через сплату податкових платежів), на таку ж суму перед собою відкриває нові можливості економіка країн (нові соціальні програми, підвищення рівня життя). При цьому слід пам’ятати, що рівень податкового навантаження повинен бути збалансованими, тобто враховувати інтереси, як підприємства, так і економіки країни в цілому [3]. Для визначення величини податкового навантаження підприємств використовують як абсолютні, так і відносні показники. Абсолютними показниками є сума всіх податків і зборів, які підлягають сплаті до бюджетів та цільових фондів за звітний період, і величина окремих податків та зборів, зокрема податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного соціального внеску тощо. Однак розрахунок величини абсолютного податкового тиску не дає повного уявлення про ступінь впливу сукупності податків і зборів на результати діяльності підприємницької структури. Тому поряд із показниками абсолютного податкового тиску розраховують показники відносного податкового тиску, що включають аналіз структури загального податкового тиску на підприємство, аналіз зовнішніх аналітичних коефіцієнтів податкового тиску, аналіз внутрішніх аналітичних коефіцієнтів податкового тиску, специфічних для конкретної галузі економіки. Ці показники достатньо повно характеризують вплив на кінцеві результати діяльності ділової одиниці [1]. Аналіз літературних джерел свідчить, що рівень податкового навантаження в країні обумовлює рівень підприємницької активності й ступінь рентабельності діяльності. Комплекс відносних показників, які використовують при аналізі податкового навантаження, характеризує [6]: - рівень ефективності оподаткування (відношення загального обсягу податкових відрахувань до бази оподаткування); - рівень податкомісткості реалізованої продукції (податкоспроможності підприємства) (питома вага загальних податкових платежів, які здійснює підприємство в бюджет із суми виручки від реалізації), - рівень податкового навантаження доходів (частка усіх податків і зборів у доходах ділової одиниці); - рівень податкового навантаження прибутку (частка усіх податків і зборів у прибутку субʼєкта господарювання); - частка ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі доходів (коефіцієнт податкового навантаження доходів із ПДВ); - частка ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі витрат (коефіцієнт податкового навантаження витрат із ПДВ); - частка податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі витрат субʼєкта господарювання (коефіцієнт податкового навантаження витрат із ПДФО); - рівень оподаткування прибутку субʼєкта підприємництва (коефіцієнт податкового навантаження прибутку із ПнП). Податок на прибуток підприємств підлягає обовʼязковому врахуванню при визначенні податкового навантаження субʼєкта підприємницької діяльності, адже він є його безпосереднім платником. Отже, одне із головних завдань податкового аналізу – визначення рівня податкового навантаження для ефективного впливу держави на економіку за допомогою механізмів податкового регулювання. Для цього використовують комплекс показників, а саме: загальне податкове навантаження, податкове навантаження з ПнП, податкове навантаження з ПДВ, податкове навантаження з ПДФО. Фахівцями Центру міжнародних і порівняльних досліджень граничний рівень податкового навантаження оцінюється в 40 %. Вважається, що перевищення цього показника може привести до зниження інвестиційної активності у виробничій сфері [4]. Одним із головних завдань управління в конкурентному ринковому середовищі є виявлення причин банкрутства й розробка контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій. Проаналізувавши дані соціально-економічного навантаження на підприємства України, слід визнати, що останнім часом спостерігається зменшення податкового навантаження, різкий спад відбувся після 2013 року (з 36,8 % у 2013 до 28,5 % у 2016 році) (табл. 1) [2]. Таблиця 1 Динаміка податкового навантаження в Україні у 2007-2014 роках лиця 1

Показники

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

ВВП(в фактичних цінах, млн. грн) Темпи росту (зменшення) ВВП, у % до минулого року Податкові надходження до зведеного бюджету України, млн. грн

720731

948056

913342

1082569

1316600

1408889

1454931

1566728

131,5

96,3

118,5

121,6

107,0

103,3

107,7

161264

227165

203073

234448

334692

274700

262800

280200

Страхові внески,млн.грн Податкове навантаження, % Темпи росту (зменшення) податкового навантаження у % до минулого року

73266 32,5

99911 34,5

97559 33,5

119343 32,7

150214 36,8

157980 30,7

166863 29,5

165923 28,5

106,2

97,1

97,6

112,5

83,4

96,1

96,6

Джерело: складено автором на основі [2]. 7

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Проаналізувавши чинну систему оподаткування в Україні, можна зробити висновок, що вона є недосконалою й суперечливою. Показник податкового навантаження, розрахований за різними методиками, дещо відрізняється, однак дає підставу зробити загальний висновок про низьку сприятливість податкової системи для розвитку бізнесу та надто обтяжливе оподаткування факторів виробництва – капіталу й праці. Порівняно з розвиненими країнами, показник податкового навантаження в нашій державі є середнім, тоді як громіздкість системи обовʼязкових платежів і складність адміністрування податків та зборів негативно впливає на підприємництво й інвестиційну активність і, як наслідок, призводить до зменшення сукупних податкових надходжень [3]. Податкове навантаження має бути оптимальним, що б давало можливість не лише розвивати економічні процеси, але й укладати вивільнені кошти в розширення виробництва та стимулювання інвестиційних процесів в Україні. При цьому важливо застосовувати комплексний підхід, що уможливить не лише вдосконалити інструменти податкового регулювання, а й структурувати їх застосування в часі. Також важливий напрям податкового регулювання в галузі підвищення дохідного потенціалу податкової системи України – оптимізація чинної системи податкових пільг. Першочергове завдання – запровадження новітніх методів боротьби з ухилянням від оподаткування, які повинні забезпечити, з одного боку, зменшення втручання фіскальних органів у діяльність підприємств, з іншого – гарантувати належний рівень податкової дисципліни. Список використаних джерел:

1. Богославець Т. І. Аналіз податкового навантаження та його вплив на кінцеві результати діяльності субʼєкта господарювання / Т. І. Богославець [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua. 2. Баранова В. Г. Вплив податкового навантаження на розвиток підприємництва / В.Г . Баранова, О. Е. Дубовик // [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/bitstream/.pdf 3. Лемішовська О. С. Роль та значення податкової політики у сучасних умовах / О. С. Лемішовська // Науковий вісник НЛТУУ. − 2014. − № 15 (4). − С. 243–247. 4. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. 5. Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 6. Ткачик Л. П. Методика проведення податкового аналізу субʼєктами підприємництва / Л. П. Ткачик // Потенціал стійкого розвитку та фінансова безпека соціально-економічних систем : матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. – м. Сімферополь – смт Гурзуф, 17–18 жовт. 2013 р. – С. 81–84. Lyubov Ben Ivan Franko National University of L’viv EVALUATION OF THE TAX BURDEN ACTIVITIES ON DOMESTIC ENTERPRISES This article examines the features of formation of the tax burden on business entities activity in terms of reforming the financial system of Ukraine. The concept of the tax burden and its status in Ukraine are determined. Dynamics of the tax burden in Ukraine and recommendations on its level optimizatsiyi Business are analyzed.

Тарас Білан Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВИТРАТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА Головними цілями сучасного сільськогосподарського підприємства є «збільшення його доходів за рахунок раціонального ведення виробництва, одержання максимально можливого обсягу продукції високої якості за мінімальних витрат, розвитку підсобної діяльності для одержання додаткових доходів, згладжування сезонності в завантаженні членів селянського господарства і залучених працівників, участь у соціальному розвитку території на якій розміщене фермерське господарство». Витрати (англ. costs– витрати) є однією з найважливіших економічних категорій, яка безпосередньо впливає на величину прибутку сільськогосподарського підприємства. Особливості обліку витрат сільськогосподарського підприємства обумовлені основним процесом його діяльності – сільськогосподарським виробництвом, як сукупності господарських операцій, пов’язаних з виготовленням та біологічним перетворенням біологічних активів. Облік має бути побудованим так, щоб відокремити відображення біологічних активів, які пройшли процес якісного та кількісного біологічного перетворення, від продуктів промислової переробки сільськогосподарського виробництва. Відрізняється облік витрат по створенню поточних та довгострокових біологічних активів. Крім того, продукція сільгоспвиробництва поділяється на основну, супутню та побічну, і кожна потребує особливого обліку. Тому навіть у невеликому сільськогосподарського підприємства можуть поєднуватися різні види виробництва(сільськогосподарське та промислове, рослинництво і тваринництво), види продукції, тощо. Також на організацію та ведення обліку витрат впливають такі особливості сільгоспвиробництва як значний вплив природних умов, сезонність, нерівномірність у використанні робочої сили і техніки протягом року, особливостей формування доходів та витрат майбутніх періодів, та найважливіший засіб праці – земля. Оскільки, основною метою діяльності сільськогосподарського підприємства є отримання прибутку, то облік витрат сільськогосподарського виробництва та іншої діяльності повинен бути організований таким чином, щоб забезпечити: своєчасне документування, повне і достовірне відображення витрат в обліку та звітності; – контроль за раціональним використанням активів господарства; проведення аналізу фактично понесених витрат з метою виявлення шляхів їх скорочення та управління ними. [1] Згідно з «Методичними рекомендаціями з організації та ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах», існує чотири форми ведення бухгалтерського обліку у фермерських господарствах: проста (без використання подвійного запису), спрощена (з подвійним записом), спрощена для сільськогосподарського підприємства, що відповідають статусу малих підприємств, загальна. Незалежно від обраної форми витрати обліковують у від8

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

повідності до П(С)БО16 «Витрати». Приклад питання формування та калькулювання собівартості продукції розкриваються у відповідних галузевих методичних рекомендаціях. Для синтетичного обліку витрат фермерські господарства використовують різні форми накопичувальних регістрів залежно від обраної форми. Аналітичний облік витрат ведуть у довільній формі та можуть обирати або рекомендовані форми регістрів, або розроблені самостійно. Просту форму (без використання подвійного запису) можуть використовувати фермерські господарства у яких працюють власник (голова господарства) і члени його сім’ї. Вказана система базується на моделі обліку «витрати-випуск», основою якої є порівняння доходів (випуск продукції) з витратами. [6] Спрощену форму обліку на сільськогосподарського підприємства доцільно використовувати якщо обсяги та різноманіття господарських операцій невеликого сільськогосподарського підприємства (але не більше 500 тис. грн.), та склад витрат ускладнюється, наприклад, залучається праця кількох (але не більше 10) найманих працівників, отримується банківський кредит тощо. Це потребує використання подвійного запису, але застосування системи облікових рахунків є надлишковим.[1.2] Для обліку витрат передбачено ведення «Відомості обліку витрат». Для сільськогосподарського підприємства з середньообліковою чисельністю за звітний період до 50 працівник і включно та обсягом загального доходу від реалізації до 70 млн. грн. рекомендовано використовувати систему спрощеного обліку з використанням бухгалтерських рахунків відповідно до «Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва» та П(С)БО25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва». Визнання доходів та витрат за цією формою здійснюється з урахуванням вимог Податкового кодексу. Великі фермерські господарства з кількістю найманих працівників на яких більше 50 та обсягами загального доходу від реалізації продукції понад 70 млн. грн. повинні вести бухгалтерський облік із використанням «Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій» і НП(С)БО1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Для обліку витрат рекомендовані спеціальні регістри, передбачені «Методичними рекомендаціями по застосуванню регістрів журнально-ордерної форми обліку для сільськогосподарських підприємств». Список використаних джерел:

1. Податковий кодекс Українивід 02.12.2010 р. № 2755-VI[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print1369123816050990. 2. Закон України «Про бухгалтерськийоблік та фінансовузвітність в Україні» № 996-XIVвід 16.07.1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14. 3. Постанова КабінетуМіністрівУкраїни «Про затвердження Порядку поданняфінансовоїзвітності» від 28.02.2000 № 419 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/419-2000-%D0%BF. 4. Національнеположення (стандарт) бухгалтерськогообліку 1 «Загальнівимоги до фінансовоїзвітності», затверджене наказом МіністерствафінансівУкраїнивід 07.02.2013 р. № 73 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13. 5. Інструкція про застосування Плану рахунківбухгалтерськогооблікуактивів, капіталу, зобов’язань і господарськихопераційпідприємств і організацій, затверджена наказом МіністерствафінансівУкраїнивід 30.11.1999 р. № 291 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99. 6. Положення (стандарт) бухгалтерськогообліку 16 «Витрати», затверджене наказом МіністерствафінансівУкраїнивід 31.12.1999 р. № 318 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z002700/print1363870772821150. Taras Bilan Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF COST ACCOUNTING OF AGRICULTURAL ENTERPRISES The article discusses the features of the agricultural enterprise, investigated the formation of financial results and legal regulation of cost accounting of agricultural enterprises

Віталій Білий Львівський національний університет імені Івана Франка

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БАЗИ ДЛЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ІТ ПІДПРИЄМСТВ Ухвалення раціональних рішень щодо оцінки і вибору варіантів інноваційного розвитку суб’єктів господарської діяльності вимагає наявності відповідної інформаційної бази. Інформаційна база необхідна для того, щоб зменшити ступінь невизначеності і викликаного нею ризику і підвищити обґрунтованість ухвалених рішень. Вона повинна зберігати відомості про особливості функціонування ринкових і регулювальних механізмів, загальноекономічні, політичні, соціальні, правові, екологічні та інші умови середовища господарювання, сфери виробництва і споживання виробів і послуг, фінансово-кредитну і наукову сфери, дані про фактичних і потенційних споживачів, конкурентів, ділових партнерів і т.д. Причому ці відомості необхідно мати для кожного з передбачуваних напрямків виробничо-збутової діяльності, що ставить ряд проблем, пов’язаних із трудомісткістю збору необхідних даних і високою вартістю одержання інформації. У загальному випадку інформація, необхідна для ухвалення рішень з управління інноваційним розвитком, може надходити з різних джерел (див. рис. 1), а саме: 1. Внутрішня звітність, що дозволяє контролювати показники, які відображають обсяги виробництва, суми витрат, обсяги матеріальних запасів, рівень поточного збуту, рух готівки , дані про дебіторську і кредиторську заборгованість і т.п. Джерела інформації знаходяться на самому ІТ підприємстві (дані структурних підрозділів підприємства) і є доступними. 9

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Джерела інформації Внутрішня звітність

Інформація, що регулярно публікується та поновлюється

Дані спеціальних ринкових досліджень

Експерти

Підсистема комунікації з споживачами та іншими економічними контрагентами, у. т.ч. зворотний

Підсистема інформації про фірмову структуру ринку (споживачів, партнерів, конкурентів і т. п.)

Підсистема виробничо-збутової інформації, яка характеризує діяльність підприємства

Підсистема законодавчої і нормативної інформації

зовнішня)

Підсистема маркетингової інформації (первинна та вторинна, внутрішня та

Система інформаційного забезпечення

Рис.1. Джерела формування і підсистеми інформаційної бази Джерело: Складено автором на основі [1].

2. Інформація про події, які відбуваються в зовнішньому середовищі, що регулярно публікується і поновлюється. Джерела інформації: періодичні видання, інформаційні бюлетені; спеціальна технічна, економічна, політична література; законодавчі і нормативні акти, які публікуються в окремих і періодичних виданнях; дані звітності кредитно-фінансових установ; комп’ютерні банки даних колективного користування; інформаційні комп’ютерні мережі (наприклад Іnternet); працівники збуту, продавці, торгові агенти, дилери; особи, що проводять технічне обслуговування і ремонт продукції; спеціалізовані організації, які займаються постачанням поточної інформації, наприклад, інформаційні центри при великих бібліотеках та НДІ і т.п. 3. Спеціально організовані маркетингові, соціологічні та інші дослідження ринкового середовища. Ці дослідження дозволяють накопичувати і систематизувати інформацію, отриману безпосередньо на території збуту в безпосередньому контакті зі споживачами, торговими і збутовими посередниками. 4. Експерти, якими можуть бути як фахівці і керівники суб’єктів господарювання, так і запрошені особи, а також споживачі. У будь-якому випадку експертами є фахівці в конкретних галузях діяльності. Можливе також використання комп’ютерних інтелектуальних інформаційних систем – експертних систем. Система інформаційного забезпечення організаційно-економічного механізму управління процесами інноваційного розвитку ІТ підприємств в умовах нестабільної ринкового середовища перехідної економіки містить ряд підсистем (див. рис. 1), які вирішують свої специфічні завдання, мають свої методи збору й обробки інформації, що знаходить відображення в їх функціонально-структурній побудові. Незалежно від джерела інформації рекомендується така послідовність дій щодо формування системи інформаційного забезпечення для оцінки проектів інноваційного розвитку ІТ підприємства [2, 3]: 1. Виділити стадії процесу обґрунтування, кожну з них поділити на етапи. 2. Для кожного з виділених етапів сформулювати цілі, виділити комплекс завдань, вирішення яких веде до досягнення поставлених цілей. 3. Визначити критерії, за якими буде оцінена ефективність проведення робіт кожного етапу. 4. Для кожного з етапів виділити види інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань (відомості про споживачів, конкурентів, торговельних і збутових посередників, дані про загальноекономічні умови господарювання, відомості про правові аспекти конкретних видів діяльності і т.п.). 5. Визначити джерела інформації і методи її збору, установити їх кількісні та якісні характеристики. 6. Визначити час, терміни і періодичність збору інформації і встановити, хто буде здійснювати її збір, обробку й аналіз і якими методами. 7. Розрахувати витрати на збір, збереження, обробку й аналіз інформації. 8. Визначити джерела й умови фінансування процесу формування інформаційної бази. 9. Зібрати інформацію. 10. Виконати аналіз зібраної інформації. 11. Подати отримані результати. Інформаційне забезпечення організаційно-економічного механізму управління процесами інноваційного розвитку ІТ підприємства в нестабільному ринковому середовищі повинне допомагати встановлювати природу вирішуваних проблем і знаходити їх ефективні рішення, забезпечуючи безперервне одержання і багатокритеріальний аналіз інформації про зовнішнє і внутрішнє середовище суб’єкта господарювання. Основними вимогами до якості інформації повинні бути [4]: - точність; - своєчасність; - повнота; - комплексність системи інформації; - адресність; - правова коректність; - висока швидкість збору, обробки і передачі; - актуальність. 10

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Ефективність пошуку інформації перебуває у прямо пропорційній залежності з повнотою пошуку і обернено пропорційній – з похибкою пошуку, тобто ефективність пошуку зростає зі збільшенням показника повноти і зменшенням показника похибки. Однак збільшення повноти пошуку, а відповідно і його ефективності призводить до зростання вартості інформації, тому необхідно знайти значення повноти пошуку, яке б задовольняло особу, що ухвалює рішення, і витрати на його досягнення не повинні перевищувати граничну вартість інформації. Накопичення інформації є доцільним до того часу, доки витрати на її одержання не перевищують очікувані вигоди від володіння нею. Список використаних джерел:

1. Ценов М. О. Оптимізація інноваційного розвитку підприємства на основі моделі економічного росту / М. О. Ценов // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Економічні науки. 2010. – № 1(5). – С. 118-127. 2. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД ”Університетська книга”; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. – 324 с. 3. Ілляшенко С.М., Біловодська О.А. Деякі аспекти формування інформаційного поля для управління вибором напрямків інноваційного розвитку // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія. Економіка та менеджмент. – 2003. – Вип. 3-4. – С. 26-35. 4. Безугла К.О. Сучасний стан сектору інформаційних технологій в Україні / К.О. Безугла // Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем : Зб. наук. пр. – К. : МННЦІТС НАН та МОН України, 2014. – Вип. 19. – С. 50-70. Vitalii Bilyi Ivan Franko National University of L’viv FORMING OF INFORMATIVE BASE IS FOR THE SYSTEM MANAGEMENT INNOVATIVE DEVELOPMENT OF ІТENTERPRISES Certainly, that the acceptance of rational decisions in relation to an estimation and choice of variants of innovative development of subjects of economic activity requires the presence of corresponding informative base. The different sources of receipt of information are considered and the basic requirements are certain to her quality.

Іван Будзан Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПЛИВ ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ Оподаткування зачіпає інтереси всіх громадян, дискусії про допустимий рівень податкового навантаження та структуру податкової системи, яка б задовольняла як інтереси держави, так і інтереси платників податків, не стихають у наукових колах країни та світу. На думку більшості науковців, податкове навантаження тоді буде позитивно сприйматися платниками, коли вони отримуватимуть, адекватні податковим стягненням, послуги від держави. У вітчизняній науковій економічній літературі неодноразово відмічалося, що існуюче в країні податкове навантаження, виконуючи переважно фіскальну функцію, не створює підприємствам сприятливі умови для господарювання, чим гальмує процес сталого економічного розвитку України. Важливим фіскальним показником, який характеризує сукупний вплив податків на економіку країни загалом чи на окремих суб’єктів господарювання є податкове навантаження. У Податковому кодексі України (далі – ПКУ)[1], однак, немає чіткого тлумачення цього поняття. Економічний зміст податкового навантаження на підприємство можна визначити як частку підприємницького доходу, яка вилучається державою у суб’єкта підприємництва через систему податків та зборів до бюджетів різного рівня або, іншими словами, ступінь впливу системи оподаткування на результати діяльності підприємства [2, с.18]. У процесі аудиторських перевірок одним із завдань аудитора може виступати перевірка ступеня податкового навантаження платника податків. Залежно від завдання О. Тимченко пропонує показник податкового навантаження розраховувати на різних рівнях [3, с.104]: загальне податкове навантаження на юридичних осіб як співвідношення всіх податків, зборів, що сплачують підприємства та ВВП, створеного юридичними особами; податкове навантаження на юридичних осіб з ефектом перекладання за аналогічною методикою, крім ПДВ і акцизного податку; податкове навантаження на прибуток як співвідношення податку на прибуток до ВВП. Податкове навантаження (тиск) реалізується на таких чотирьох рівнях [3, с.109110]: перший – податковий тиск безпосередньо податкових важелів; другий – податковий тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів; третій – використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий тиск переміщується з одних платників податків на інших; четвертий – використання податкової техніки, при якій посилюється податковий тиск на платника податку. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку платником до моменту отримання результатів його господарської діяльності. Податкове навантаження слід розрізняти на макрорівні (на рівні держави) та на мікрорівні (на рівні підприємства). Показник податкового навантаження на макрорівні відображає ефективність податкової політики, тобто кількісно вимірює сукупний вплив податків, зборів та інших обов'язкових платежів на джерела їхньої сплати. У міжнародному рейтингу Paying Taxes – 2016 у рейтингу податкових систем, що містить податкові показники 190 країн світу, Україна розташувалася на 84 місці. Як відомо, при його складанні податкові системи різних країн світу оцінюються за чотирма параметрами: загальною податковою ставкою; часом, що витрачається суб'єктом господарювання на сплату податків; кількістю платежів; простотою відшкодування ПДВ та коригування корпоративного податку (податку на прибуток). Загальне податкове навантаження розраховується як відсоток комерційної прибутку, який йде на основні податки в компанії середнього розміру, що не використовує податкові пільги. Для України цей показник становить 51,9%. Аналогічний показник по Східній Європі та Центральній Азії у 2015 році дорівнював 34,2%. Загальне 11

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

податкове навантаження в усьому світі досягло позначки в 40,6%. Загальне податкове навантаження для України враховує податок на прибуток – 8,7%, податок на заробітну плату – 43,1% і інші податки – 0,1%. При цьому в 2015 році не враховувалося зниження єдиного соціального внеску з 41% до 22%. За словами керівника відділу непрямих податків PwC В.Тимошенко, в рейтингу 2017 року зниження ЄСВ може просунути країну на 2,5 пункти в загальному рейтингу [4]. Рівень податкового навантаження постійно змінювався. Так, у 2014 році рівень бюджетного податкового навантаження становив 17,88%, що на 6% менше ніж у 2008 році. Треба наголосити, що з 2011року відбувалось зменшення податкового навантаження, і це, на нашу думку, пов’язано в першу чергу зі зниженням ставки податку на прибуток з 25% у 2008 р. до діючої – 18% з 2014 року. Зменшення чи збільшення загального податкового навантаження можна здійснювати не тільки регулюванням розміру податкових ставок, а й шляхом збільшення чи зменшення обсягів податкових пільг для певних суб’єктів господарювання. Дослідження А.Лаффера підтверджує, що держава зобов’язана завжди проводити помірковану політику податкового тиску для забезпечення стабільних надходжень. Ця концепція спрямована на зменшення навантаження на суб’єктів оподаткування, а зростання надходжень до бюджету має здійснюватись за рахунок збільшення платників податків та розширення податкової бази [5, с.113]. Прийняття ПКУ[1] не зменшило податкового тиску на вітчизняну економіку, а, навпаки, спричинило зростання цього показника до рівня 36,8%. Таким чином середнє значення загального коефіцієнта податкового навантаження протягом досліджуваного періоду становило 32,3%. Таким чином, основний тягар оподаткування припадає на трудові ресурси. Аналіз рівня податкового навантаження в Україні за допомогою даного коефіцієнта вказує на те, що він є досить низьким. За цим критерієм Україна знаходиться в одній групі з такими країнами як США (26,4%), Японія (25,8%), Португалія (33,9%), Ірландія (28,4%), Австралія (31,5%), Туреччина (31,1) [6, c. 78]. Насправді ж, такі дані не відповідають дійсності, а рівень податкового навантаження у 28,5% є значно заниженим. Останнє пояснюється такими причинами [6, с.14]: Перша причина – офіційний ВВП в Україні – це приблизно лише половина реально одержаних у вітчизняній економіці господарських результатів. Це означає, з одного боку, приховуване недофінансування суспільних товарів і заниження відносного значення суспільного сектора господарства, а з іншого – наявність нерівномірного розподілу податкових зобов’язань між підприємствами і громадянами, які беруть участь у виробництві. Друга причина – неврахування при обчисленні податкового коефіцієнта суми витрат, пов’язаних із справлянням податків. Використовувати обчислення податкового коефіцієнта з врахуванням таких витрат важко, проте воно б допомогло рельєфно виявити причини незадоволення суб’єктів господарювання та громадян, адже пригнічують не стільки самі по собі суми сплачуваних податків, скільки їх чисельність, заплутаність податкового законодавства, надмірні складності, пов’язані з веденням обліку і розрахунком податкових зобов’язань . Справжній рівень податкового навантаження в Україні складає 60-70% від отриманого доходу з урахуванням податкового навантаження на заробітну плату та собівартість продукції. Таке оподаткування є значно вищим, ніж у розвинених країнах світу, та негативно впливає на економіку нашої країни, а тому проблема надмірного податкового навантаження продовжує бути актуальною з початку здобуття незалежності і до тепер [7]. Порівнюючи показник податкового навантаження України з іншими країнами з розвинутою ринковою економікою, можемо побачити, що даний показник у нашій державі є середнім. Проте зниження податкового навантаження є необхідною умовою виходу України з економічної кризи, що приведе до формування цілої низки позитивних зрушень в економічній і податковій сферах. Поступове зниження податкового навантаження на фізичних осіб сприятиме збільшенню заощаджень домогосподарств, підвищенню платоспроможного попиту населення, а отже розвиткові виробництва та збільшенню реальних доходів платників податків і, як наслідок, – зростання податкової бази [8, c. 44]. Надмірне податкове навантаження на вітчизняні підприємства погіршує їхню фінансову безпеку та умови ведення підприємницької діяльності, реалізації інвестицій, дестабілізує фінансове становище – тим самим спонукає до ухилення від оподаткування, що, в свою чергу, є прямою загрозою фінансової безпеки держави. Пріоритетним завданням податкових реформ має стати перехід від переважно фіскального спрямування податкової політики, як інструменту мобілізації доходів до бюджету, до активації регулятивного потенціалу в напрямі стимулювання економічного розвитку, а запорукою ефективної податкової системи та необхідною умовою програм підтримки розвитку та заходів щодо покращення рівня життя має стати врегульоване податкове законодавство. Сьогодні Україна стикається із складним завданням – поєднати дві протилежні цілі – зменшення податкового навантаження та гарантування достойного рівня соціального забезпечення. Завдання влади полягає у формуванні такої податкової системи, яка сприяла б розвитку виробництва, оскільки це є вирішальною умовою збільшення надходжень в доходну частину бюджету. Отже, головна увага має бути зосереджена на виробництві, його розширенні та відродженні на основі використання нової техніки, прогресивних технологій. Зростання ВВП дасть змогу і без підвищення податкових ставок збільшити податкові надходження в бюджет, цільові фонди, підвищаться і доходи платників податків. Список використаних джерел:

1. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010р. [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2715-17 2. Корнус В. Оцінка податкового навантаження на рівні підприємств / В.Корнус, В.Квасов, О.Пономарьов // Економіст. – 2007. – №10. – С.17-19. 3. Тимченко О.М. Податкове навантаження на юридичних осіб в Україні в контексті реалізації податкової реформи / О.М.Тимченко // Матеріали (тези) IV наук-практ. конференції "Реформування податкової системи України відповідно до європейських стандартів". – Ірпінь, 2012. – С. 399-401.

12

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

4. Україна посіла 84 місце в рейтингу легкості сплати податків // Газета «Дзеркало тижня. Україна» [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/ukrayina-posila-84-misce-v-reytingu-legkosti-splati-podatkiv225420_.html 5. Атаманенко І.Б. Ефективність методів податкового планування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/7900/1/48.pdf 6. Левошко Л.В. Податок на прибуток як інструмент регулювання підприємницької діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/levoshko-lv-podatok-na-pributok-yak-instrument-regulyuvannya-pidpriemnitskoyidiyalnosti/ 7. Дропа Я.Б, Чабан І.Я. Податкове навантаження та його вплив на економіку //Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – №219 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.lnu.edu.ua/faculty/ekonom/Form_Rynk_Econ/2009_19/32 8. Дзюрій О.І., Кміть В.М. Вплив податкової політики України на розвиток реального сектора економіки // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія "Економічні науки". – Херсон, 2014р. – С .43-47. Ivan Budzan Ivan Franko National University of L’viv THE INFLUENCE OF THE TAX BURDEN ON THE ACTIVITIES OF DOMESTIC ENTERPRISES Tax burden in Ukraine mainly perfoms fiscal function.It doesn't create favourable conditions for performing conditions and slowdown the process of constant economic development of Ukraine.An important task in today's conditions is decreasing of tax burden and providing appropriate level of social maintenance for domestic enterprises.

Тетяна Булейко Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Постановка проблеми. Процеси лібералізації руху капіталів, фінансової глобалізації, концентрації та трансформації у банківській сфери, проводять до укрупнення банків і формування таких інституційно-структурних угрупувань, як системно важливі банки. Системно важливі банки концентрують значні обсяги капіталу, активів та зобов’язань, характеризуються великим обсягом і складністю операцій, системною пов’язаністю та складовою замінністю, а порушення чи диспропорції в їх діяльності можуть призвести до значних збитків у банківській системі та економіки в цілому. Метою статті є: визначення проблем та перспектив розвитку банківської системи України. Питання щодо проблем та перспективи розвитку банківської системи України, є предметом дослідження для таких науковців як Н. О. Задорожнюк, В. В. Коваленко, В. В. Лойко тощо. Проте незалежно від того в якому стані знаходиться банківська система, питання аналізу та перспектив розвитку залишатиметься актуальним. Виклад основного матеріалу. Банківська система – невід’ємна ланка національного економічного механізму. Завдяки функціонуванню банків- ської системи стає можливим наповнення еко- номіки грошима та перерозподіл грошових потоків у відповідності до економічного по- ступу держави. Банківська система взаємодіє з іншими системами: як структурна одиниця вона входить до складу кредитної системи, а як підсистема – до складу економічної системи в цілому. Враховуючи нестабільність політичної ситуації в окремих регіонах Укра- їни, забезпечення безперебійної та ефективної роботи банківської системи в поточних умовах вимагає від банкірів не тільки обережності та виваженості у прийнятті рішень, а й уміння швидко реагувати на мінливе зовнішнє серед- овище і ухвалювати рішення в умовах великої кількості факторів невизначеності.[6]. Усі зміни, що відбуваються в економіці нашої держави, тісно пов’язані з банківським сектором, і можуть як позитивно, так і негативно на нього вливати. У період стабільної економіки в державі обсяги кредитів за період з 2013 р. кінця 2016 р. збільшились на 21 %, депозити – на 63 % відповідно. У 2015 р. ВВП зменшився на 6,7%. Дефіцит Зведеного бюджету України перевищив 10% від ВВП. Гривня була знецінена майже у два рази, а інфляція збільшилась майже на 25% [1]. За таких умов, в результаті уповільнення бізнес-активності та відтоку депозитів населення доларовий еквівалент кредитів банківської системи у 2015 р. знизився на 20 %, а депозитів – на 26 % [3, c. 290]. Основні показники діяльності банків України у 2014-2017 рр. наведено у таблиці 1. Таблиця 1. Основні показники діяльності банків України у 2014-2017 рр.

Назва показника Кількість банків, що діють: з них з іноземним капіталом у т.ч. зі 100% іноземним капіталом Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків, % Частка простроченої заборгованості за кредитами у загальній сумі кредитів, % Рентабельність активів, % Рентабельність капіталу, %

01.01.2014 180 49 19 34.0 7.7

01.01.2015 163 51 19 32.5 13.5

01.01.2016 117 41 17 43.3 22.1

01.01.2017 93 38 17 53.3 25.8

0.12 0.81

-4.07 -30.46

-5.46 -51.91

0.33 3.33

Джерело: Складено автором за даними Національного банку України [5].

За даними із таблиці 1. в Україні спостерігається зменшення кількості банків та зниження їх ділової активності та прибутковості протягом останніх років, про що свідчать наведені показники рентабельності. Головною причиною цього є недовіра клієнтів до банківської системи. Важливим елементом зменшення кількості банків в Україні, це є 13

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

запровадження «Базель-ІІІ», адже при його введені в банківську систему, досить велика кількість банків була ліквідована через нестачу власного та регулятивного капіталу. Відповідно до цієї угоди, на ринку мають залишитись найсильніші та найстабільніші банки. При цьому лише за вісім місяців 2015 року, за даними НБУ кількість банків, які мають банківську ліцензію зменшилась з 163 на 01.01.2015р. до 93 на 01.01.2017р., тобто на 70 банківських установ. Недовіра населення, політична та економічна криза в країні призводить до відтоку капіталу з банківського ринку. Банкам все важче стає залучати на обслуговування клієнтів та зберігати депозитний портфель на безпечному та надійному, особливо це відображається на валютних депозитах, через нестабільність валютного курсу в Україні[4]. Також до проблем банківської системи варто віднести : - недoстатній рівень капіталізації; - недостатній рівень кваліфікації маркетингових відділів у банках, для формування ефективного іміджу та забезпечення конкурентоспроможності; - відсутні інструменти для управління ризиками; - низький рівень рентабельності активів банків; - відсутність високого рівня обслуговування клієнтів та низька якість банківських продуктів[2, c. 86]. На сьогодні банківська система знаходиться на стадії перевороту, і як очікується НБУ прийме правильні та необхідні заходи, зокрема: для забезпечення стабілізації банківської системи, які передбачатимуть посилення ролі облікової ставки, як базової ставки монетарної політики; підвищення рівня підзвітності НБУ перед населенням; підвищення рівня капіталізації банків; здійснення оцінки якості активів банків для визначення потреби в додатковій капіталізації банківських установ; закриття установ які є неплатоспроможними, не дотримуються законодавства та проводять операції пов’язані з відмиванням грошей. [1]. Очікується, що поступово прийняті заходи Національним банком України відновлять показники ділової активності банків у 2017 році. Висновки. Отже, на сьогодні банківська система України знаходиться у складному становищі. Це пов’язано, зі зниженням ділової активності, недовіра до банків з боку населення та рядом інших проблем. НБУ є центральним органом регулювання банківської системи України. Національним банком України було прийнято та розробляються ряд заходів, які зможуть врегулювати банківський сектор, подолати кризові явища та відновити показники ділової активності українських банків. Список використаних джерел

1. Банківська система 2016: виклики та перспективи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=14741673. 2. Задорожнюк Н. О. Проблеми та перспективи розвитку банківського сектора національної економіки України / Н. О. Задорожнюк // Молодий вчений. – 2015. – № 1(1). - С. 85-88. 2. Коваленко В. В. Трансформаційні напрями розвитку банківської системи України / В. В. Коваленко // Економічний форум. – 2015. – № 2. – С. 286-295. 3. Лойко В. В. Банківська система України: стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / В. В. Лойко, В. В. Павленко // Ефективна економіка. – №9. – 2015. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua. 5. Oсновнi показники діяльності банків України, за даними Національного банку України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807&cat_id=36798. 4. Реверчук С. К. Банківська система : [підручник] / С.К. Ре- верчук. – Львів : «Магнолія 2006», 2013. – 399 с. Tetiana Buleiko Ivan Franko National University of L’viv PROBLEMS OF BANKING SYSTEM IN UKRAINE Annotation. In the article the peculiarities of the banking sector of Ukraine today. Thesis there is determined the changes that took place in it under the influence of the financial crisis. The problems of development and the directions of solving these problems. The basic ways of strengthening the competitiveness of domestic banks.

Юрій Бундз Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНКА ВЗАЄМОДІЇ ФІСКАЛЬНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ З ПЛАТНИКАМИ ПОДАТКІВ Такий важливий елемент системи державного управління як Державна фіскальна служба України (далі – ДФСУ), водночас, є основним фіскальним органом і центральною ланкою податкової системи України, що пов’язує органи публічної влади із суб’єктами податкових відносин країни. Саме тому стратегія розвитку ДФСУ повинна плануватись й виконуватися не тільки в контексті реформування фіскальних органів, а також в рамках налагодження тісної співпраці з платниками податків та прозорості усіх процесів адміністрування податків, відповідно до планів та програм економічного розвитку країни, розроблених Президентом України та Урядом. У процесі забезпечення податкових надходжень до бюджетів та державних цільових фондів у національній системі адміністрування податків виникають фінансово-економічні відносини (рис. 1). Повноваження держави як суб’єкта податкових відносин полягає у створенні законодавчої бази, що слугує основою для стягнення податків та інших платежів. Платники, своєю чергою, реагують на створене державою податкове середовище і, таким чином, або стимулюють пожвавлення адміністративних процесів, або гальмують їх. В Україні повноваження і функції контролюючих органів визначаються Податковим кодексом України (далі – ПКУ)[1], Митним кодексом України [2] та законами України.

14

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Рис. 1. Взаємодія фіскальних органів із суб’єктами податкових відносин у процесі адміністрування податків Функцію контролю за виконанням податкового законодавства держава делегує контролюючим органам, передусім, фіскальним. Діяльність фіскальних органів у процесі адміністрування податків полягає у створенні налагодженого механізму нарахування та стягнення податків, тобто максимально ефективному обслуговуванні процесів, пов’язаних зі стягненням окремих законодавчо визначених видів податків та зборів. Фіскальні органи забезпечують створення методичної та методологічної баз для стягнення податків і зборів, розробку інформаційних матеріалів для платників податків з питань застосування податкового законодавства. Оскільки діяльність платників податків спрямована на мінімізацію податкових платежів, а податкове адміністрування – на максимальну мобілізацію доходів для потреб держави, то виникає конфлікт інтересів. Головною ж метою адміністрування податків є досягнення балансу суспільних та особистих інтересів. Технології, які застосовуються при адмініструванні податків, є доволі складними, тому вимагають залучення спеціально підготовлених працівників [3, с.7]. Посадові особи фіскальних органів повинні постійно аналізувати свої дії, об’єктивно їх оцінювати, розпізнавати характери й настрої платників і, відповідно до цього, добирати стиль спілкування з ними, прагнучи створити атмосферу співпраці та партнерства. Згідно ст.15 ПКУ[1], ДФСУ взаємодіє з фізичними особами (резидентами і нерезидентами України), юридичними особами (резидентами і нерезидентами України) та їх відокремленими підрозділами, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПКУ. Отож, в залежності від роду діяльності та юридичного статусу платників податків можна розділити на три групи: 1. Фізичні особи, які є громадянами країни. 2. Індивідуальні підприємці, це фізичні особи, які оформили свідоцтво про підприємницьку діяльність на території країни. 3. Юридичні особи, які утворені на основі законів країни і зареєстровані на її території. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, несуть [1]: юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить; фізичні особи – платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом; податкові агенти. Криза українського суспільства призвела до серйозних духовних та моральних наслідків в усіх сферах, що спричинило негативний імідж ДФСУ. Ефективне функціонування фіскальних органів можливе лише за умов позитивного ставлення громадськості. Саме тому сьогодні питання іміджу службовців ДФСУ має бути серед найголовніших питань, поставлених до розгляду фахівцями з державного управління. Як виявляє практика, основними чинниками, що призводять до погіршення іміджу ДФСУ, є прорахунки та недоліки в діяльності її органів і підрозділів, які викликають незадоволення конкретних громадян або значний суспільний резонанс, а також відсутність цілеспрямованих дій щодо зміцнення довіри до працівників ДФСУ з боку населення. Під час анонімних опитувань громадяни звертають увагу, зокрема, на зловживання службовим становищем працівників ДФСУ, невжиття належних заходів до правопорушників, надмірну тяганину при вирішенні проблем, відверте небажання допомогти, непрофесіоналізм, психічний тиск, грубість у спілкуванні з громадянами. Значний негативний вплив на імідж системи ДФСУ мають факти порушення чинного законодавства, неадекватні дії в різних ситуаціях тощо. При цьому увага засобів масової інформації (далі – ЗМІ) до таких фактів і подій зазвичай не створює, а посилює громадський резонанс. Велика кількість у ЗМІ негативних матеріалів про діяльність працівників ДФСУ дає підстави для висновку, що на сьогодні працівники системи ДФСУ створюють більше негативних, ніж позитивних інформаційних приводів для виступів ЗМІ. Водночас, спостерігається відсутність комплексних, цілеспрямованих зусиль, спрямованих на подолання історичних стереотипів масової свідомості населення щодо сплати податків, створення позитивного громадського резонансу щодо діяльності фіскальних органів. Серед причин цього слід назвати такі: відсутність у ДФС очевидної та зрозумілої для пересічних громадян корпоративної ідеології, корпоративних цінностей, потягу до «елітарності», необхідних для внутрішньої консолідації працівників цієї структури; відсутність у пересічного працівника фіскальної служби мотивації до зміцнення авторитету системи та престижу своєї діяльності і як наслідок байдужість до «іміджевих» результатів власної діяльності й цілеспрямованих дій; 15

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

відсутність у свідомості громадян чіткого уявлення про місце органів і підрозділів ДФСУ в наповненні прибуткової частини бюджетів усіх рівнів, а відтак, і в підвищенні добробуту всього населення. Звертає на себе увагу й недосконалість системи інформування населення про діяльність фіскальних органів. На сьогодні зусилля преси, увага громадськості прикута насамперед до «гучних злочинів та скандалів» (зокрема щодо затримання НАБУ Голови ДФСУ Р.Насірова та його відпущення з під варти за грошову заставу в розмірі 100 млн грн), розкриття яких потребує значних зусиль і часу. Оцінюючи взаємодію фіскальних органів України з платниками податків, хочемо зазначити, що одним із недоліків діючої системи адміністрування податків вважається закритий характер роботи фіскальних органів, відсутність ефективної системи звітності ДФСУ і контролю з боку суспільства. І це у той час, коли прозорість, наочність, доступність діяльності влади визнається важливою передумовою і ознакою демократичного суспільства, чинником його відкритості. Перевага відкритої влади полягає в тому, що коли громадяни знають, як і чому було прийнято те чи інше рішення, вони до певної міри стають учасниками його прийняття і, очевидно, більш охоче підтримають його виконання. Список використаних джерел:

1. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010р. №2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 2. Митний Кодекс України: Закон України від 13.03.2012р. №4495-VI [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 3. Мельник В.М. До питання формування теоретичних засад адміністрування податків / В.М. Мельник // Фінанси України. – 2008. – №9. – С. 3-9. Yuriy Bundz Ivan Franko National University of L’viv EVALUATION INTERACTION FISCAL AUTHORITIES OF UKRAINE WITH TAXPAYERS In his practice fiscal authorities interaction with individuals and legal persons (residents and non-residents of Ukraine) and their separate units, which have the status of the taxpayer. State Tax Service of Ukraine as the main financial authority of the country is central section to the tax system of Ukraine, which connects public authorities with entities. The financial and political crisis in Ukraine has led to a negative image of the fiscal authorities. Today it is important that fiscal authorities gradually began service center for servicing taxpayers.

Тетяна Бутрин Львівський національний університет імені Івана Франка

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ЗОЛОТА В УКРАЇНІ Золото – це дорогоцінний метал, який завжди виконує інвестиційну функцій на ринку дорогоцінних металів та на ринку золота в цілому. Вперше свою популярність ринок золота почав набувати в період ринкових перетворень та реформ, проте вважати, що він був довершений у своєму створенні та функціонуванні не слід. Ринок золота у процесі своєї діяльності вдосконалюється та вивчається з кожним роком. Вітчизняні вчені займалися вивченням проблем, які пов’язані з функціонуванням та перспективами розвитку як світового ринку золота, так і ринку золота в Україні. А на сучасному етапі свого розвитку варто зазначити, що він потребує вдосконалення через певні прогалини в нормативно– законодавчій базі та в процесі розвитку ринкової інфраструктури. Характеризуючи ринок золота в Україні варто наголосити на таких його характерних рисах, як: недостатня розвинутість, непрозорість, недосконале нормативно – правове забезпечення. Багато науковців та критиків вважають, що вітчизняному ринку золота варто брати приклад та прямувати до тих тенденцій, які існують на світовому ринку золота. Адже саме цей ринок розвивається на високому рівні та викликає до себе довіру як з боку банків, так і з боку інвесторів. З кожним роком ми спостерігаємо тенденцію зростання ціни на золото. Це насамперед спричинено тим, що Україна є повністю імпортером дорогоцінних металів, оскільки власного видобутку практично немає. На сьогодні ціни на золото та інші метали в Україні практично повністю залежать від цін на світовому ринку. Тому Україні в перспективі свого розвитку варто замислитися над тим, щоб вдосконалити власний видобуток дорогоцінних металів та золота, зокрема. Якщо Україна розпочне роботу над пошуком власних шляхів видобутку золота, то тим самим зможе менше імпортувати і менше залежати від цін на світовому ринку. Головним чинником, який впливає на ціну золота в Україні, є курс долара. Протягом останніх років ми спостерігаємо зростання курсу долара до національної валюти і тим самим це викликає недовіру і певні ризики з боку інвесторів. Економічна криза та нестабільна фінансова ситуація в Україні має свій вплив на інвесторів, а вони тим самим втрачають бажання вкладати власні кошти в золото. У всі часи золото вважалося такою цінністю, інвестуючи в яку людина була забезпечена від усіх економічних криз та негараздів. Проте останнім часом зростаюча ціна на долар робить золото непривабливим активом і інвестори неохоче інвестують у нього. Експерти зазначають, що у 2017 році курс долара буде зростати, а попит на золото буде падати. Тому у перспективах розвитку ринку золота в Україні варто налагодити нестабільну ситуацію з валютою, стабілізувати її, щоб тим самим повернути довіру з боку інвесторів. До основних переваг інвестування коштів у золото зачислимо: отримання прибутку; відсутність накладання певних податків та штрафів; хеджування валютних ризиків в процесі інвестування; захист від інфляції; відповідність металів своїй цінності. Варто також зазначити, що високої популярності набувають операції з безготівковим золотом. Проте, згідно із правилами, встановленими НБУ, придбати безготівкове золото можуть лише фізичні особи або промислові споживачі. У зв’язку з появою різних депозитних програм попит на такі операції дещо зник, але ринок таких операцій із золотом розвивається. Такі операції проводяться з метою розвитку ринку дорогоцінних металів та ринку золота особливо. 16

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Щодо здійснення таких операцій існує низка проблем для фізичних, юридичних осіб, а також і для нерезидентів. З боку резидентів можуть виникнути проблеми при перетині кордону. Це все пояснюється високим імпортом, недостачею власного видобутку золота, а також тим, що вітчизняний ринок золота ще не досягнув розвитку країн Європи. Отже, розглянувши умови функціонування ринку золота України, варто зазначити, що він ще недостатньо розвинутий. І тому у майбутніх перспективах розвитку Україна повинна зосередитися на таких напрямах: спрямування усіх можливостей на розвиток власного видобування золота, щоб тим самим зменшити імпорт і стабілізувати ціни на ринку золота; налагодити ситуацію з національною валютою, щоб уникнути прямого впливу курсу долара на гривню, повернувши довіру інвесторів; вдосконалити та привести у відповідність існуючу законодавчу базу, для вільного проведення операцій з дорогоцінними метала та операцій із золотом. Список використаних джерел:

1. Житний П.Є. Проблеми та перспективи інвестування в золото / П.Є. Житний, С.А. Дайнеко // Збірник праць університету банківської справи НБУ. – 2010. – №1. – С. 91 – 97. 2. Дудчик О. Ю. Інвестування в золото: переваги та недоліки / О.Ю. Дудчик, А.В. Брівко, Н. Ю. Нежива // Видавництво «Молодий вчений». – 2013. - № 2(02). – С. 22- 26; 3. Ринок золота України // Додаток до журналу «Вісник Національного Банку України» «Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності». – 1998. – №9 (спецвипуск). – С. 12 4. Паранчук С.В. Актуальність інвестиційної діяльності на ринку золота України / С.В. Паранчук, П.І. Віблий, О.О. Мавріна // Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2011. – С. 635 – 636; Tetiana Butryn Ivan Franko National University of L’viv MARKET PROSPECTS OF GOLD IN UKRAINE Gold - is a precious metal that always performs the functions of investment in the precious metals market and the gold market as a whole. Having considered the conditions for the functioning of the gold market of Ukraine, it is worth noting that it is still underdeveloped. And so the future prospects of Ukraine should focus on the following areas: directing all possibilities for the development of domestic production of gold, so as to reduce import prices and stabilizeimplementation of this type of governance in Ukraine.

Максим Ваврін Львівський національний університет імені Івана Франка

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНДЕКСУ ІНКЛЮЗИВНОГО ЗРОСТАННЯ ТА РОЗВИТКУ ЯК ІНДИКАТОРА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В сучасних умовах все більшого розвитку набирає концепція широкомасштабного та стійкого прогресу у розвитку рівня життя через зростання рівня економіки. Цей процес стає одним з ключових довготермінових показників, за яким суспільство оцінює економічний вимір керівництва своєї країни, а отже може враховуватись як результат застосування механізмів регулювання економічної безпеки держави. Інклюзивний ріст – це стратегія збільшення масштабів, при яких висока продуктивність економіки перетворюється на загальний суспільний результат з розширення економічних можливостей та процвітання. Його можна розглядати як петлю зворотного зв'язку, що може діє в позитивному та негативному напрямках. Тобто розповсюджене процвітання може бути поштовхом для зростання, створення циклу стрімкого внутрішнього споживання, збільшення довіри до ділових кіл та інвесторів, збільшення інвестицій, розширення зайнятості, підвищення заробітної плати, подальшого підвищення споживання та попиту, а отже призвести до ще сильнішого зростання. Як противага, розсіювання та зниження рівня життя в економіці може спричинити згубний цикл нестабільного споживчого попиту, спаду бізнесу та впевненості інвесторів, збільшення безробіття або низької зайнятості, застійної заробітної плати та, як наслідок, повільного зростання. Поширення зацікавленістю інклюзивним зростанням було спричинене розвитком емпіричних економічних досліджень зв'язку між нерівністю та економічним зростанням. 16,17, 19, 21.. Стійкий, широкомасштабний прогрес у рівнях життя, а також економічні можливості, безпека та якість життя, повинні бути основою державної політики, що використовує набір інструментів для вимірювання господарювання та оцінки його ефективності для країни, що призвело до виникнення індексу інклюзивного розвитку. Індекс інклюзивного зростання та розвитку є набором показників державної політики та сприятливих умов середовища у семи головних доменах та 15 субдоменах (Рис. 1), що характеризують спектр структурних факторів у сучасній економіці, які особливо впливає на широту поліпшення життєвого рівня. Розглянемо типи індикаторів, що містяться в кожному домені, та їх важливість для отримання інклюзивних результатів від зростання: Домен І. Розвиток освіти та навиків, включає: Субдомен І-1. Доступність – визначає широкий рівень зарахування на початкову, базову, професійну та вищу освіту, а також наявність навчальних послуг. Субдомен І-2. Якість – включає в себе заходи з оцінки якості системи освіти, такі як рівень кваліфікації середніх студентів, співвідношення учень-вчитель, доступ до інтернету, рівень державних витрат та сприйняття роботодавців. Субдомен І-3. Справедливість – включає в себе інформацію про початкові та додаткові ступені освіти, які були закінчення, базові вміння та можливості отримання освіти в залежності від доходів, а також інші заходи. Домен ІІ. Базові послуги та інфраструктура, включає: 17

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Субдомен ІІ-1. Базова та цифрова інфраструктура – включає в себе показники, що визначають якість загальної інфраструктури та внутрішньої транспортної мережі, інвестиції в транспортну інфраструктуру у співвідношенні до ВВП, загальний доступ до електроенергії, нерівність доступу до електроенергії, частка міського населення, що живе у нетрях, забруднення навколишнього середовища, житло без основних засобів та ряд заходів щодо доступу та доступності інформаційно-комунікаційних технологій; Субдомен ІІ-2. Послуги та інфраструктура, пов'язані з охороною здоров'я – містить дані про якість та доступність медичних послуг, про рівень нещасних випадків на медичне обслуговування, про доступ до поліпшеної питної води та санітарії, недоїдання, концентрацію твердих частинок, очікувану тривалість життя, скориговану нерівністю та показники статевої різниці у сфері охорони здоров'я, такі як співвідношення статей при народженні та очікувана середня тривалість життя жінок у порівнянні з чоловіками; Домен ІІІ. Корупція та орендна плата, включає: Субдомен ІІІ-1. Бізнес та політична етика – оцінює етичну поведінку фірм, ефективність заходів щодо боротьби з корупцією та хабарництвом, вилучення державних коштів, нерегулярні платежі при зборі податків та довіру суспільства до політиків; Субдомен ІІІ-2. Концентрація орендної плати – включає в себе показники, що вимірюють сприйняття ступеня домінування ринку, інтенсивності місцевої конкуренції, регуляторного захисту державних службовців, а також концентрації власності на землю та активів банківського сектору; Домен ІV. Фінансове посередництво у інвестуванні в реальну економіку, включає: Субдомен ІV-1. Включення до фінансової системи – досліджує поширеність облікових записів, що використовуються для ділових цілей, легкості доступу до кредитів та інформації про глибину кредитну інформацію; Субдомен ІV-2. Посередництво у бізнес-інвестиціях – досліджує ступінь доступу до місцевого ринку цінних паперів, доступність венчурного капіталу, внутрішні кредити для компаній банками, приватні інвестиції в інфраструктуру, неприватні інвестиції, приватні витрати на НДДКР, обіг акцій, банківські кредити нефінансовим корпораціям, емісія IPO для як малих, так і крупних компаній, подальших емісій акцій та викупу акцій;

Рис. 1. Екосистема стимулів регуляторної політики та інститутів Індексу інклюзивного зростання та розвитку Джерело: [1].

Домен V. Будівництво майна та підприємництво, включає: Субдомен V-1. Власність малого бізнесу – щільність реєстрації нових підприємств та заявки на патенти; ставлення до підприємницьких невдач, вартість та час, необхідний для започаткування бізнесу, вирішення неплатоспроможності та виконання контракту, і час, необхідний для підготовки та сплати податків; 18

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Субдомен V-2. Власність нерухомістю та фінансовим майном– відносяться сприйнята сила захисту прав власності, рівень власності на житло, коефіцієнт співвідношення цін на доходи до домогосподарства, охопленість житловими позиками, а для розвинених країн - власність на акціонерну частку працівників, розподіл прибутку та накопичення приватних пенсійних активів; Домен VІ. Компенсація зайнятості та праці, включає: Субдомен VІ-1. Продуктивна зайнятість –показники, що визначають ступінь участі робочої сили (в тому числі для жінок) та безробіття (у тому числі для молоді), неповна зайнятість та вразливі, тимчасові та неформальні заняття, погляди роботодавців про легкість утримання кваліфікованих працівників, заходи соціальної мобільності, строгість охорони праці. якість умов праці; Субдомен VІ-2. Зарплатні та незарплатні компенсації – показники, що визначають розподіл заробітної плати (співвідношення медіани до мінімальної заробітної плати), низький рівень оплати праці (менше двох третин від медіани), щільність профспілок, охоплення колективними переговорами, співпраця у відносинах між робочою силою та роботодавцями, розрив між чоловіками та жінками та порушення прав працівників, витрати на догляд за дітьми та материнські (батьківські) відпустки; Домен VІІ. Фіскальні трансферти, включає: Субдомен VІІ-1. Податковий кодекс – вимірюють сукупні податкові надходження, загальний податковий розрив у відсотках від витрат на оплату праці, частоту податків на капітал, майно, спадщину та споживання, а також загальну прогресивність податкової системи та сприйняття її впливу на стимули до роботи та інвестування; Субдомен VІІ-2. Соціальний захист – порівнюють: загальні соціальні видатки як частку ВВП; охоплення, адекватність та прогресивність державних пенсій; покриття та адекватність допомоги по безробіттю; покриття втрат працездатності та здоров'я; ефективність уряду у скороченні бідності та нерівності; марнотратність державних витрат; адекватність соціальної допомоги та страхування. Таблиця 1. Поділ країн на 4 групи за показниками доменів та субдоменів Індексу інклюзивного розвитку

Назва групи Розвинені економіки Країни вищесереднього доходу Країни нижче-середнього доходу Країни з низькими доходами

Опис групи найкраще можуть забезпечити інклюзивний ріст, оскільки вони мають найбільші фінансові ресурси та, як правило, складні ринки та економічне підгрунтя. Однак ступінь їх успішності коливається в широких межах. входять кілька країн, які наближаються до рівня доходів розвинених країн, вони мають значні ресурси, але їх процеси росту та розвитку різняться на рівні інтеграції. мають достатній дохід, щоб забезпечити велику частину населення вище прожиткового мінімуму, у багатьох випадках нерівність багатства та доходів залишається серйозною проблемою. відносно низький рівень нерівності, але також низький рівень доходів, а рівень життя населення більшою мірою ледве перевищує прожитковий мінімум.

Джерело: Складено автором на основі даних [1].

Дані домени, являють собою екосистему стимулів регуляторної політики та інститутів, які разом і як частина росту допомагають широко розповсюджувати переваги розширення національної економіки з точки зору доходів домогосподарств, можливостей, безпеки та якості життя. Ця екосистема являє собою імпліцитну систему розподілу доходів або, точніше, механізм дифузії життєвих стандартів, що лежить в основі сучасних ринкових економік. Коли вона виконується досягається вищи рівень економічної безпеки через механізми державного регулювання. Таблиця 2. Індекс інклюзивного зростання та розвитку

Номер п/п Домен І Субдомен І-1 Субдомен І-2 Субдомен І-3 Домен ІІ Субдомен ІІ-1 Субдомен ІІ-2 Домен ІІІ Субдомен ІІІ-1 Субдомен ІІІ-2 Домен ІV Субдомен ІV-1 Субдомен ІV-2 Домен V Субдомен V-1 Субдомен V-2 Домен VІ Субдомен VІ-1 Субдомен VІ-2

Назва домену Розвиток освіти та навиків Доступність Якість Справедливість Базові послуги та інфраструктура Базова та цифрова інфраструктура Послуги та інфраструктура, пов'язані з охороною здоров'я Корупція та орендна плата Бізнес та політична етика Концентрація орендної плати Фінансове посередництво у інвестуванні в реальну економіку Включення до фінансової системи Посередництво у бізнес-інвестиціях Будівництво майна та підприємництво Власність малого бізнесу Власність нерухомістю та фінансовим майном Компенсація зайнятості та праці, включає Продуктивна зайнятість Зарплатні та незарплатні компенсації 19

Оцінка 5,86 6,10 5,02 6,46 4,75 4,34 5,15 2,81 2,76 2,87 2,71 3,41 2,02 3,29 3,85 2,74 4,78 4,52 5,03

Рейтингу групі 1/34 1/36 1/37 2/35 10/37 14/37 8/37 33/37 30/37 32/37 28/37 16/37 31/37 24/37 21/37 26/37 2/37 13/37 1/37

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Домен VІІ Фіскальні трансферти Субдомен VІІ-1 Податковий кодекс Субдомен VІІ-2 Соціальний захист Загальний показник Індекса інклюзивного зростання та розвитку

3,84 3,06 4,62 3,67

6/37 37/37 1/36 47/79

Джерело: [1].

Щоб зрозуміти, якою мірою державне регулювання екосистеми може бути оптимізоване у країні, в кожній підсекції була складена база даних статистичних показників по всьому світу, яка дає змогу порівнювати дані за доменами, субдоменами та індивідуальними рівнями індикатора в групах. Ці профілі порівняльного аналізу країн є аналогічними структурній політиці та інституційному середовищу в кожній країні, оскільки це дає змогу зафіксувати синергію між зростанням та соціальною інтеграцією. Вони ілюструють відстань від найкращого результату своєї групи у сферах, які особливо важливі для досягнення широкого прогресу в житті. Результати представлені у чотирьох групах країн на підставі рівня економічного розвитку, виміряного за національним доходом. У таблиці 1 наведено 4 групи за якими поділяються країни та опис їх ключових особливостей. Для порівняння балів доменів кожної країни використовують схему затінення кольорів, яка класифікує країни своєї групи. Червоний колір відповідає найнижчій відносній продуктивності в групі, жовтий – середній, а темно-зелений – найкращій якості. Оскільки ця колірна схема посідає країни лише в межах кожної групи компараторів, кольори не можна порівняти за групами. Детальніше розглянемо Індекс Інклюзивного розвитку для України. Як можна побачити з Рис. 2 Україна має позитивні результати (у порівнянні до групи) тільки в 4 доменах. За показниками освіти, Україна посідає перше місце, до п’ятірки лідерів серед даної групи також потрапили Грузія, Республіка Молдова, Вірменія та Киргизька Республіка. За показниками зайнятості, Україна також посідає друге місце, поступаючись Соціалістичній Республіці В'єтнам, до п’ятірки лідерів увійшли: Республіка Молдова, Республіка Гана та Монголія. За показниками фіскальних трансфертів Україна посідає шосте місце, а п’ятірка лідерів виглядає наступним чином: Ісламська Республіка Іран, Алжирська Народна Демократична Республіка, Королівство Марокко, Королівство Таїланд та Колишня Югославська Республіка Македонія. За показниками базових сервісів наша країна посідає десяте місце, а п’ятірка лідерів виглядає наступним чином: Вірменія, Грузія, Республіка Туніс, Колишня Югославська Республіка Македонія та Йорданське Гашимітське КоРис. 2. Схематичне зображення ролівство. Індексу інклюзивного зростання та розвитку Серед негативних результатів УкраДжерело: [1]. їна посідає найнижче (33 місце) за показниками корупції та ренти. На 32 місці знаходиться Монголія та на 34 місці – Ісламська Республіка Мавританія, на першому місці в даній групі знаходиться Республіка Індія. Наша країна посідає 28 місце в рейтингу фінансового посередництва. На 27 місці знаходиться Республіка Замбія, а на 29 місці – Ісламська Республіка Мавританія, лідером в даній груп є Королівство Таїланд. За показником будівництва майна Україна посідає 24 місце, обганяючи Ісламську Республіку Мавританію (25 місце), проте поступається Республіці Філіппіни (23 місце), лідером в даній категорії є Ісламська Республіка Іран. Отже, можна прийти до висновку, пріоритетними напрямками повинні бути: покращення професійного навчання, зменшення адміністративного навантаження на створення нових підприємств, розширення фінансування для підприємців та підвищення уваги до боротьби з корупцією. Якщо вирішити дані питання можна досягнути вищого показника Індексу інклюзивного зростання та розвитку. Також, слід зазначити, що даний індекс можна використовувати для оцінки рівня державного регулювання економічної безпеки держави. Список використаних джерел:

1. Індекс інклюзивного зростання та розвитку: Звіт за 2017 рік / Світовий економічний форум [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reports.weforum.org/inclusive-growth-and-development-report-2017/

20

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Maksym Vavrin Ivan Franko National University of L’viv INCLUSIVE GROWTH AND DEVELOPMENT INDEX RESEARCH AS AN INDICATOR OF ECONOMIC SECURITY STATE REGULATION MECHANISMS APPLICATION RESULTS OF UKRAINE

In theses are describes inclusive growth and development index research as an indicator of economic security state regulation mechanisms application results of Ukraine

Софія Ванько Львівський національний університет імені Івана Франка

МІЖБЮДЖЕТНІ ТРАНСФЕРТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ НАДАННЯ Постановка проблеми. Основним інструментом, що дозволяє використовувати позитивні моменти від децентралізації і мінімізувати негативні ефекти від децентралізованого використання деяких повноважень, є державна фінансова допомога бюджетам нижчого рівня, тобто міжбюджетні трансферти. Планування видатків визначається кількістю суб’єктів господарювання, а також закладами охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення та культури, які підпорядковуються відповідним органам місцевої влади. Дана система не дозволяє місцевим органам планувати свою діяльність та запроваджувати на перспективу програми розвитку, тому, що нормативи відрахувань від загальних державних податків не сталі і переглядалися щороку. Як наслідок, запроваджений механізм негативно впливав на економічний розвиток країни. Метою статті є: є аналіз нововведеної системи міжбюджетних трансфертів, яка функціонує в Україні, виявлення її слабких місць і формування основних напрямків її удосконалення. Проблема реформування системи міжбюджетних відносин є предметом постійних наукових досліджень теоретиків та розробок практиків. Серед усього загалу наукових праць, присвячених питанням трансфертних платежів саме у бюджетній системі, варто виокремити роботи Алексеєнко Л.М., Кульчицький М. І., Шулюк Б.С. тощо. Виклад основного матеріалу. Згідно із сучасним вітчизняним законодавством до бюджетних трансфертів належать не лише кошти, які отримують місцеві бюджети з державного бюджету, а й перерахування коштів від місцевих бюджетів до державного бюджету. Трансферти є однією із форм фінансування соціально-економічного розвитку, інструментом його регулювання, одним із джерел поповнення місцевих бюджетів [2]. Бюджетний кодекс України визначає бюджетні трансферти як кошти, що безоплатно і безповоротно передаються із одного бюджету і інший. Бюджетні трансферти посідають важливе місце в процесі бюджетного регулювання. Відповідно до статті 96 Бюджетного кодексу України передбачено використання таких видів міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передають до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; додаткові дотації [4, с. 124]. З пpийняттям Бюджетнoгo кoдeкcу oзнaмeнyвaлo пoчaтoк зoвсім нoвoгo eтaпy рoзвиткy віднoсин, щo пpинципoвo змiнювaлo пoрядoк плaнyвaння дoхoдів тa видaткiв мicцeвиx бюджетів і oргaнізацiю взaємин мiж ними. Oсновні нoвoввeденя полягали у перегляді складу доходів державного та місцевих бюджетів, проведeнню бiльш чiткого poзмeжyвaння видaтків, зaпрoвaджeню пoділу дoxoдiв i видaткiв мiсцевих бюджетів на ті, що враховувались, і ті, що не враховувались при визначенні міжбюджетних трансфертів, як основних при обчисленні сум дoтaцiй вирiвнювaння, рoзрoблeню формули для розрахунку cyм міжбюджетних трансфертів; здійсненню перехіду до прямих відносин між загальноержавним бюджетом і місцевими бюджетами. Планувалося, що внесені зміни у систему регулювання міжбюджетних відносин зроблять її більш прозорою та стабільною, що дозволить підвищити рівень автономії місцевих бюджетів, відповідальності влади та будуть сприяти розвитку регіонів. Разом із тим стало очевидно, що самостійність місцевих бюджетів це тільки наміри. Свою самостійність місцеві бюджети можуть отримати тільки за умови їх незалежності у фінансових коштах [1, с. 336]. Така ситуація, призводить лише до того, що місцеві органи влади займаються виконанням делегованих повноважень, а не власне питаннями місцевого розвитку, також висока частка трансфертів не стимулює до нарощування власних доходів. Переважна кількість місцевих бюджетів є дотаційними [5, с. 21]. Дотація щодо вирівнювання визначається міжбюджетними трансфертами, перераховується органами державної казначейської служби із застосуванням певних встановлених нормативів щоденних відрахувань від доходів районних і міських бюджетів з урахуванням дотації для вирівнювання з державного бюджету та тих коштів, які передаються із місцевих бюджетів, що надійшли до аналітичних рахунків обліку доходів загального фонду бюджетів, та відкриті у територіальних органах казначейських служб. Суми дотації вирівнювання з міських та районних бюджетів, що недоодержуються згідно з розкладом міських та районних бюджетів, перераховуються казначейською службою на підставі встановлених платіжних доручень за рахунок фактично отриманих доходів загального фонду місцевих бюджетів, з яких надаються дотації, і у строк, установлений рішеннями рад щодо бюджету [6, с. 138]. Необхідно відмітити, що стан виконання розписів щодо вилучених коштів до державного бюджету набагато гірший, ніж по дотаціях вирівнювання. Це пояснюється тим, що місцеві органи самоврядування не надають до казначейства платіжних документів для перерахування коштів та недостатності надходжень по платежах, що враховуються при наданні даних трансфертів [3]. Одним із шляхів виходу з даної ситуації у фінансово-економічному вирівнюванні місцевих бюджетів, є використання математичної формули, що дозволить об’єктивно підійти до визначення обсягів бюджетів. Висновки. Нe дивлячиcь нa всi нeдoлiки мexaнiзмy фiнaнсoвoгo вирiвнювaння, взaгaлi вiдмoвитися вiд ньoгo нeмoжливo: оскільки, нaдтo нeрівнe рoзмiщeння прoдyктивниx сил, рiзнa пoдaткoвa бaзa рeгioнiв, вiдмiнніcть y пoтрeбax piзних peгiонiв, нeзбалансoвaнi oбсяги витрaт. Cвiй вплив тaкож справляють природні, геoгрaфiчнi тa iншi чинники. Фiскaльнi дисбaлaнси, якi виникaють під їх дiєю, пoтрeбyють вiдпoвiднoгo врeгyлювaння з бoку дeржaви, якa повинна забезпечити дотримання соціальних гарантій, принаймні, на мінімальному рівні. При цьому зaвдaнням 21

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

дeржави мaє бyти нe зрiвняння дохiдності бюджетів, a оптимізація поєднання необхідності забезпечення рівного доступу громадян до соціальних благ та послуг з наданням відповідної винагороди територіям, внесок яких у соціальний добробут більший. Обґрунтовано, що наявність міжбюджетних відносин обумовлена передусім недостатністю власних коштів місцевих бюджетів. Практика перерахування коштів до бюджетів іншого рівня в Україні довела неоптимальність чинної моделі надання трансфертів. Отже, необхідним є проведення реформування існуючої моделі міжбюджетних відносин. Список використаних джерел

1. Алексеєнко Л.М. Удосконалення функціональних елементів бюджетування видатків сфери соціально-культурних послуг в Україні / Л.М. Алексеєнко, Б.С. Шулюк // Сталий розвиток економіки. – 2013. – № 2 (19). – С. 336–341. 2. Бюджетний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua 3. Дані Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ibser.org.ua. 4. Кульчицький М. І. Місцеві фінанси. навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене / Мирослав Кульчицький. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. – 420 с. 5. Сунцова О.О. Фіскальна ємність регіонів як основа системи міжбюджетних відносин / О.О. Сунцова // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – № 2. – С. 137– 144. 6. Філатова Т. Взаємні розрахунки між державним та місцевими бюджетами в частині міжбюджетних трансфертів / Т. Філатова // Казна. – 2012. – № 5. – С. 21–23. 7. Шулюк Б.С. Особливості бюджетного планування і прогнозування видатків на сферу соціально-культурних послуг в умовах економічних трансформацій / Б.С. Шулюк // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. – 2015. – № 1. – С. 35–45. Sofiia Vanko Ivan Franko National University of L’viv INTERGOVERNMENTAL TRANSFERS AND FEATURES THEIR PROVISION Annotation. In the article reviewes essense of intergovernmental transfers and their application in Ukraine. It is ascertain that intergovernmental transfers are the basic instrument of horizontal financial equalizing in Ukraine. We offered the measures of improvement efficiency application of intergovernmental transfers for balancing of local budgets.

Віра Возняк Львівський національний університет імені Івана Франка

КОНТРОЛЬ ЗА ДЕПОЗИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої фінансові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. До пасивних операцій належать: розміщення акцій банку, залучення вкладів, отримання кредитів від центрального банку та на міжбанківському ринку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати пасивних операцій відображаються у пасиві балансу банку. Часто під пасивними операціями й розуміють [1,c.285] лише залучення коштів на вклади та в позики, тобто операції з формування ресурсів банку, необхідних йому понад суму власного капіталу. Пасивні операції, пов’язані з розміщенням акцій чи залученням внесків засновників, відрахуваннями з поточного і нерозподіленого прибутку, сприяють збільшенню власного капіталу банку. Грошові кошти, які банки одержують шляхом приймання вкладів (депозитів),є залученими коштами. Таке залучення коштів називають депозитним. Кошти, одержані шляхом випуску облігацій або інших зобов’язань чи на основі запозичень на міжбанківському ринку, в центральному банку, називають запозиченими коштами. Запозичені кошти найчастіше залучаються для підтримки ліквідності та платоспроможності банку. У пасивних операціях центральних банків переважає випуск банкнот, у комерційних – залучення депозитів. Інколи практики називають процес залучення ресурсів фондуванням. Вкладна (депозитна) операція – це операція банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами. Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими металами [5, с. 2]. Внутрішній банківський контроль депозитних операцій повинен забезпечуватися за допомогою сукупності процедур: додержання внутрішніх вимог, законодавчої та нормативної бази при здійсненні депозитних операцій; ефективності операцій банку; достовірності і повноти відповідної інформації, в тому числі бухгалтерської, управлінської, статистичної [7,c.85]. Адміністративний (внутрішній) контроль повинен передбачати [3,c.75]: - надання дозволу на операцію; - “принцип чотирьох очей”, тобто розподіл обов’язків, взаємоперевірка, подвійний контроль активів, вимога щодо двох підписів з метою, щоб жоден працівник банку не зміг зосередити в своїх руках всі необхідні для здійснення повної операції повноваження (прийом, оплата, зберігання); - виявлення ризиків і вжиття ефективних заходів щодо них; - методи контролю, що застосовуються керівником для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит тощо. До контролю депозитних операцій залучаються відповідальні виконавці в межах своїх повноважень під час проведення попереднього та поточного контролю; заступник головного бухгалтера і начальник відповідного відділу банку, 22

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

які на систематичній основі повинні проводити перевірки стану обліково-операційної роботи; інші працівники, які залучаються до проведення подальших перевірок у відповідності до переліку, затвердженого головним бухгалтером, а також внутрішні аудитори; правління, члени різних комітетів банку, що формують депозитну, тарифну та інші види політик [2,c.55]. При контролі та аудиті депозитних операцій повинна приділятися увага таким питанням [6,5]: - аналіз внутрішньої нормативної бази; - попередній аналіз відповідних операцій за допомогою системи показників; - аналіз стану обліку депозитних операцій (нарахування відсотків та ін.); - аналіз стану звітності та її достовірності (в тому управлінської); - перевірка звітності, що надається ФГВФО, та сплати внесків; - аналіз депозитної, тарифної політик банку, а також дотримання їх; - питання фінансового моніторингу операцій. Аналіз статистичної інформації дозволяє зробити висновок, що основним способом акумулювання фінансових ресурсів є банківські депозити, тому контроль банками за здійсненням депозитних операцій є важливою складовою забезпечення прибуткової роботи установи. Особливої актуальності така діяльність набуває в умовах низької довіри до банківської системи та важливості формування депозитної бази банків для розвитку національної економіки. Список використаних джерел:

1. Бєлова І.В. Організація контролю в банку : навчальний посібник. Київ, 2008. 325 с. 2. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 р. № 361 (зі змінами та доповненнями). – URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0361500-04. 3. Коренєва О.Г., Слав`янська Н.Г., Євченко Н.Г., Карпенко О.В. Слав`янської Облік і аудит у банках : навчальний посібник. Суми, 2007. 4. Офіційний сайт Національного банку України. – URL: http://www.bank.gov.ua. 5. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами : Постанова Правління Національного банку України від 22 листопада 2016 року № 403 (зі змінами та доповненнями). – URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1256-03. 6. Про затвердження Порядку розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням : Рішення Ради НБУ від 31 січня 2017 року № 2-рд (зі змінами та доповненнями). – URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/vr002500-17. 7. Фінансовий менеджмент банку : навчальний посібник. Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. Vira Vozniak Ivan Franko National University of L’viv THE CONTROL OF DEPOSIT OPERATION The main method of accumulating financial resources are bank deposits, because banks control the implementation of deposit operations is an important part of ensuring a profitable institution. Of particular relevance in this activity becomes low confidence in the banking system and the importance of the formation of banks' deposit base for the development of national economy.

Іван Воїнський Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ НАРАХУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ Досліджуючи питання благодійної та матеріальної допомоги, науковці стикаються з проблемою визначення саме цих понять і окресленні їх розбіжностей, адже у вітчизняному законодавстві воно відсутнє. В текстах нормативноправових актів, які окреслюють питання соціального законодавства використовується термін «матеріальна допомога». Єдине місце в чинному законодавстві, де йдеться про матеріальну допомогу працівникам, — це ст. 185 КЗпП. А саме: «Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу». Також в ст. 9-1 КЗпП зазначається, що підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові порівняно із законодавством трудові та соціально-побутові пільги для працівників. А відповідно до ст. 13 Кодексу законів про працю (КЗпП) та ст. 7 Закону про колективні договори, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема [4]: — встановлення гарантій, компенсацій, пільг; — забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; — можуть передбачатися додаткові порівняно з чинними законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Матеріальна допомога поділяється на види за різними критеріями. За кількістю працівників, яким надається: — усім або більшості працівників (категорії працівників визначені законодавством або колективним договором чи розпорядженнями керівництва, якщо колдоговору немає); — окремим працівникам (надається лише певній категорії працівників, визначеній в колективному договорі, чи окремим працівникам (на підставі заяв) за рішенням керівництва). За періодичністю надання: — систематична (надається регулярно один раз у визначений проміжок часу); 23

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

— одноразова (надається нерегулярно за наявності фінансових можливостей або у випадку настання певних подій у працівника). За обов'язковістю надання: — обов'язкова (передбачена законодавством або колективним договором і не залежить від фінансового становища підприємства); — необов'язкова (виплачується в окремих випадках за рішенням керівництва за наявності фінансових можливостей). За включенням до фонду оплати праці (ФОП) — включається до ФОП (належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат ФОП згідно з Iнструкцією зі статистики заробітної плати № 5, яка затверджена 13 січня 2001 року) [2]; — не включається до ФОП за Iнструкцією №5. За формою виплати: — грошова (виплачується працівнику з каси підприємства чи перераховується на його рахунок у банку); — натуральна (надається в негрошовій формі, наприклад у вигляді послуг з лікування). За розміром і порядком обчислення: — залежно від рівня заробітної плати (надається в розмірі посадового окладу (його частини) чи середньомісячного заробітку (його частини); — залежно від потреби (надається в розмірі, зазначеному в заяві працівника). За напрямом використання: — цільова (надається з конкретною метою); — нецільова (використовується працівником на власний розсуд). Матеріальна допомога (допомога на оздоровлення), як правило, виплачується у розмірі середньомісячної заробітної плати. Розраховують суму такої допомоги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. №100, якщо інше не передбачено в колективному договорі. Сума допомоги в розмірі, що дорівнює окладу працівника, як правило, надається для оздоровлення один раз на рік, у місяці надання щорічної відпустки, якщо в колективному договорі не передбачено інших умов. Схожа ситуація і з матеріальною допомогою для вирішення соціально-побутових питань. На практиці вона переважно надається в розмірі, що дорівнює посадовому окладу, встановленому працівнику в місяці надання матеріальної допомоги. Але можуть бути ситуації, коли допомога потрібна у більшому розмірі, ніж оклад, тож у колективному договорі може бути передбачено розмір матеріальної допомоги, який може собі дозволити підприємство. Як правило, умови та розміри виплат працівникам встановлюються в колективному договорі самостійно з дотриманням норм та гарантій, передбачених чинним законодавством. Якщо на підприємстві немає колективного договору, роботодавець повинен узгодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, у разі відсутності — з іншим уповноваженим колективом органом (ст. 97 КЗпП, ст. 15 Закону про оплату праці)[4]. Тобто якщо підприємство планує надавати систематичну матеріальну допомогу або ж одноразову всім чи більшості працівників або ж, навпаки, надавати матеріальну допомогу лише обраним категоріям працівників, умови та порядок виплати має бути встановлено в колективному договорі. Якщо виплата матеріальної допомоги працівникам передбачена в колективному договорі підприємства як обов'язкова, але роботодавець з якихось причин не зробив цього, маємо порушення положення колективного договору і за нього передбачено відповідальність у ст. 18 Закону про колективні договори. Згідно з вищезазначеним, на осіб, які представляють роботодавця чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і з вини яких порушено чи не виконано зобов'язання щодо колективного договору, угоди, накладається штраф у розмірі до 100 н. м. д. г. (до 1700 грн), і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу роботодавець зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання щодо колективного договору, угоди. Якщо колективного договору немає, умови надання матеріальної допомоги слід передбачити в інших локальних нормативних актах, наприклад Положенні про соціальне забезпечення або Положенні про матеріальну допомогу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄВCC, базою для нарахування ЄВСС для підприємств є: сума нарахованої заробітної плати, що включає: основну заробітну плату, додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі) [1]. Визначення видів виплат, що належать до основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску дається в Iнструкції №5. Тобто якщо підприємство виплачує матеріальну допомогу, що має систематичний характер, усім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом) і відповідно до нормативно-правових актів чи колективного договору (з поданням заяви працівником або без заяви), така допомога як складова заробітної плати є базою для нарахування ЄСВ. Матеріальна допомога, яка не включається до ФОП (розділ III Iнструкції №5), а також зазначена в Переліку №1170, не є об'єктом нарахування ЄСВ [2]. Матеріальна допомога, на яку не нараховується ЄВСС: — матеріальна допомога одноразового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання (п. 14 р. I Переліку №1170, п. 3.31 Iнструкції №5) [6,2]; — соціальна допомога і виплати за рахунок коштів підприємства, установлені колективним договором: працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною, на народження дитини, сім'ям із неповнолітніми дітьми (п. 1 р. I Переліку №1170, п. 3.4 Iнструкції №5) [6,2]; 24

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

— одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з чинним законодавством та колективними договорами (п. 2 р. I Переліку №1170, п. 3.6 Iнструкції №5) [6,2]; — вартість послуг з лікування працівників, наданих закладами охорони здоров'я (п. 13 р. II Переліку №1170, п. 3.30 Iнструкції №5) [6,2]; — матеріальна благодійна допомога, виплачена особам, які не перебувають у трудових відносинах із підприємством (п. 3.32 Iнструкції №5) [6,2]. Не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, в т. ч. що надається резидентами — юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року в розмірі, який не перевищує граничний розмір доходу, визначений згідно з абзацом першим пп. 169.4.1 ПКУ (у 2017 р. — 2240,00 грн). Суму перевищення оподатковують ПДФО за ставкою 18% (абз. 1 пп. 170.7.3 ПКУ). Військовий збір нараховується на доходи аналогічні до ПДФО [5]. Вітчизняні роботодавці стикаються з проблемою відображення матеріальної та благодійної допомоги у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за ознакою під кодом 126 «Додаткове благо» чи 127 «Інші доходи». На нашу думку в ПКУ чітко прописано перелік видів доходу фізичних осіб,що прирівнюють до додаткового блага, а, отже доцільно використовувати ознаку доходу під кодом 127 «Інші доходи» [6]. Список використаних джерел:

1. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 (дата звернення: 17.03.2017). 2. Наказ Держкомстату України «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати» від 13.01.2004 р. № 5 URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 17.03.2017). 3. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» від 13.01.2015р. № 4 URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z011115/paran10#n10 (дата звернення: 17.03.2017). 4. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08 (дата звернення: 17.03.2017). 5. Податковий кодекс України від 02.12.2010р. № 2755-VI URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 17.03.2017). 6. Постанова Кабінету міністрів України «Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 22.12.2010 р. № 1170 URL:http://minrd.gov.ua/zakonodavstvo/ediniy-vnesok-na-zagalnoobovyazkove-/postanovi-km-ukraini/62502.html (дата звернення: 17.03.2017). Ivan Voinskyi Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF FINANCIAL HELP TO PHYSICAL PERSONS The problematic aspects of account of extra charge, taxation of financial help, physical persons are concerned in theses.. Basic legislative acts, which regulate bases of extra charge of tax on the profits of physical persons, unique payment on social security and military collection, in the cut of object of taxation are outlined in theses.

Андрій Гембара Львівський національний університет імені Івана Франка

НАДІЙНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: ОЗНАКИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ Сучасний стан банківської системи України можна охарактеризувати як перехідний. Стрімке зменшення кількості банків на ринку призвело як до якісних покращень системи, своєрідне очищення від недобросовісних гравців, так і до виникнення невпевненості – а хто залишить банківський сектор наступного дня? Тому пошук шляхів забезпечення надійності та стабільності банківської системи є надзвичайно важливим та актуальним. Виведення активів, кредитування пов'язаних осіб, брак власного капіталу, непрозора структура власності – ось основні причини, через які тільки за 2016 рік банківський ринок втратив 19 установ. За три роки Національний банк України вивів з ринку 87 банків, або 48% від загальної кількості банків до «чисток» регулятора. Для порівняння : впродовж 1998 - 2013 рр. із ринку було виведено 34 неплатоспроможних банки, а їхні вкладники одержали від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб компенсацію в сумі 5,8 млрд грн. Сьогодні лише в 2016 році ФГВФО виплатив вкладникам 16 млрд. грн [6]. Розвиток банківських систем більшості країн світу має багато спільних рис, таких як скорочення кількості банків, зростання обсягів банківського капіталу та його консолідація, повсюдне використання інтернет-банкінгу, розширення спектру та підвищення якості банківських послуг тощо [3, с. 27]. Сьогодні активно ведуться дискусії стосовно того, скільки банків потрібно Україні. Аналіз світового досвіду показує, що універсальних підходів до визначення таких параметрів немає. Число банків у певній країні залежить від масштабів її економіки, особливостей законодавства, форми власності та організаційно-правових форм фінансово-кредитних установ, традицій ведення банківського бізнесу, національної специфіки та ін. У схожій країні за населенням та територією – Польщі, незважаючи на вищий рівень добробуту, діє 38 комерційних банків, з них лише п'ять належать до найбільших. В Україні діє 93 банки, з яких 20 найбільших володіють 90% активів банківської системи. Для порівняння, активи польської банківської системи становлять 408 млрд. дол. при ВВП в розмірі 451 млрд. дол., в Україні – 45 млрд. дол., при ВВП 88 млрд. дол. [7, с. 24]. 25

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Ключовою характеристикою рівня розвитку та надійності банківської системи є наявність достатніх обсягів капіталу. Станом на 1 січня 2017 р. загальний обсяг регулятивного капіталу банківської системи України скоротився до 109,6 млрд грн., на початку року становив – 129,8 млрд. грн. Варто зазначити, що обсяг власного капіталу – 123,8 млрд. грн., більш як втричі менший від обсягу статутного капіталу (414,7 млрд. грн.), що зумовлено збитковістю банківської системи. Запланована докапіталізація банків 1 вересня 2016 року(обсяг збільшення капіталу склав 78 млрд. грн.) практично не відобразилася на величині регулятивного капіталу через вихід із ринку низки неплатоспроможних банків. Так, з червня 2017 по червень 2019 року банки щорічно повинні збільшувати регулятивний капітал на 100 млн гривень, до липня 2020 року капітал повинен бути збільшений ще на 50 млн гривень. До липня 2024 року мінімальний капітал банків повинен досягти розміру 500 млн гривень [5]. Норматив достатності регулятивного капіталу на 01.01.2017 р. становив 12,69%, а розроблена НБУ схема докапіталізації банківської системи сприятиме подальшому його зростанню(нормативне значення 10%) [4]. Сьогодні близько 40 банків з 93 діючих мають капітал нижче 200 млн. грн., тобто головним викликом 2017 року буде подолання банками дефіциту капіталу, виявленого НБУ за результатами діагностики та стрес-тестів. Це буде однією з головних причин виведення з ринку банків, які не в змозі провести визначену докапіталізацію [7, с. 24]. Підвищення капіталізації окремих банків і банківської системи загалом може бути здійснене шляхом: 1) збільшення обсягів капіталу банків за рахунок коштів акціонерів або залучення нових інвесторів; 2) активізації процесів консолідації банківської системи через злиття й приєднання банків; 3) підготовки банками планів підвищення рівня капіталізації з урахуванням здійснюваних ними активних операцій; 4) поліпшення якості банківського капіталу та забезпечення достатнього ступеня покриття капіталом ризиків, що їх беруть на себе банки. Найпоширенішим у світовій практиці способом концентрації капіталу є консолідація банківської системи, а її основними методами — злиття та поглинання банків (M&A), а також операції з придбання (прийняття) активів і зобов’язань проблемного банку (P&A) [1, c. 23]. Одним із важливих завдань відновлення надійності та стабільності банківської системи України є вдосконалення процедур санації, фінансової реструктуризації, реорганізації та ліквідації банків, котрі мають проводитися шляхом [2, с. 7] : поліпшення нормативного й методичного забезпечення регулювання реструктуризації та реорганізації банків, а також механізмів антикризового управління в банках; удосконалення процедури ліквідації банків; підвищення ефективності технологій і процедур санації банків, зокрема перегляду нормативних документів щодо визначення критеріїв проблемності функціонування банків; урегулювання діяльності тимчасових адміністрацій, порядку продажу банків, створення інституту кризових менеджерів; моніторингу фінансового стану банків та розроблення надійних систем своєчасного реагування на їхні проблеми з метою локалізації наслідків неефективного управління й поширення системних ризиків. Ще однією негативною ознакою банківської системи є значний збиток, який згідно з оцінкою НБУ становив 158,48 млрд. грн. за 2016 рік. Добра новина в тому, що ця сума майже на 90% утворилася через визнання кредитного портфеля націоналізованого Приватбанку безнадійним, тобто частина збитку Приватбанку складає 135,3 млрд. грн., решта ж збитку у розмірі 23,18 млрд. грн. отримані 30 збитковими банками. Для порівняння збиток за 2015 рік становив 66,6 млрд. грн. Тобто простежується тенденція до зменшення збитковості банківського сектору, так 62 банки впродовж 2016 року отримали прибуток – 8.5 млрд. грн. [7, с. 21]. Основними причинами збитковості є неякісна структура активів банків, значні відрахування у резерви внаслідок ризиковості активних операцій, що зменшує ресурсну базу банків, відсутність можливостей для активного кредитування ринку. Позитивною ознакою для банківської системи є приріст депозитів у 2016 році на 50 млрд. грн, у 2015 році обсяг коштів фізичних і юридичних осіб на депозитних вкладах становив 874 млрд. грн. [4]. Отже, проаналізувавши вищенаведені тенденції у банківській системі України, вважаємо, що для підтримання її стабільності та відновлення надійності наступні роки мають характеризуватися такими ознаками [1, c. 22] : - істотне підвищення капіталізації банківської системи та її консолідація; - зниження частки “непрацюючих” і проблемних активів банків; - підвищення ефективності корпоративного управління в банках відповідно до міжнародних стандартів; - якісна перебудова систем ризик-менеджменту; - розроблення нових та підвищення дієвості наявних механізмів забезпечення захисту прав кредиторів і вкладників; - удосконалення регуляторних та наглядових функцій НБУ з метою забезпечення рівних умов діяльності для банків. Список використаних джерел

1. Міщенко В.І. Банківська система України: проблеми становлення та розвитку / В. І. Міщенко, С. В. Науменкова // Фінанси України. – 2016. – № 5. – С. 7-33. 2. Міщенко В. І. Проблеми капіталізації та консолідації банківської системи / В. І. Міщенко // Вісник НБУ. – 2008. – № 10. – С. 2-7. 3. Науменкова С. Нові тенденції в монетарній політиці та діяльності центральних банків у посткризовий період // С. Науменкова, С. Міщенко // Банківська справа. – 2011. – № 5. – С. 12-29. 4. Основні показники діяльності банків України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua 5. Офіційний сайт НБУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.bank.gov.ua 26

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

6. Офіційний сайт ФГВФО [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fg.gov.ua 7. Рейтинг надійності банків-2017. // Журнал «Гроші» – 2017. – №04. – С. 21-29 Andrii Hembara Ivan Franko National University of L’viv THE RELIABILITY OF BANKING SYSTEM: SYMPTOMS AND TENDENCIES Getting rid banking balances of sub-standard assets, high control of credit risks, accumulation of capital and struggling for survival on the banking market. The banking sector in the next year will try to handle those and others issues related to trust and reliability renascence. Reducing the number of unreliable banks and strict rules of banking regulations improve national banking system and enhance its competitiveness to stabilize Ukraine’s economic situation.

Марта Глухан Львівський національний університет імені Івана Франка

OЦIНКA РIВНЯ РOЗВИТКУ ДOБРOВIЛЬНOГO МЕДИЧНOГO СТРAХУВAННЯ В УКРAЇНI Aктуaльнiсть прoблеми. Стрaхoвий ринoк є невiд’ємним елементoм екoнoмiчнoї системи i рoзвитoк ринкoвих вiднoсин вимaгaє фoрмувaти вiтчизняний ринoк стрaхувaння з дoтримaнням мiжнaрoдних вимoг тa стaндaртiв. Сoцiaльний зaхист грoмaдян не мoже бути чaсткoвим чи вибiркoвим, тoму пoстiйне йoгo зaбезпечення вимaгaє вiд влaди викoнaння всiх йoгo склaдoвих. Дoбрoвiльне медичне стрaхувaння не є виключенням. Оскільки сьoгoднi для кoжнoгo грoмaдянинa це єдиний спoсiб oтримaти нa дoстaтньoму рiвнi нaлежну медичну дoпoмoгу. Рoзвитoк гaлузi медичнoгo стрaхувaння в Укрaїнi на дaний чaс стримує ряд причин, де oснoвними є зменшення держaвнoгo фiнaнсувaння гaлузi oхoрoни здoрoв’я, зaстaрiлa мaтерiaльнa бaзa, дефiцит лiкaрських препaрaтiв, пoкaзники демoгрaфiчнoгo рoзвитку крaїни тa рiвня зaхвoрювaнoстi нaселення тощо. Aнaлiз oстaннiх дoслiджень тa публiкaцiй. Прoблемaм медичнoгo стрaхувaння присвяченo бaгaтo нaукoвих прaць як вiтчизняних, тaк i зaкoрдoнних нaукoвцiв, тaких як В. Д. Бaзилевич, К. С. Бaзилевич, В.Й. Плиса, В. З. Кучеренкo, М. В. Мних, С. С. Oсaдець, В. В. Рудень, Т.I.Стецюк, Я.П. Шумелдa та багато інших. Врaхoвуючи дoслiдження у сферi медичнoгo стрaхувaння щoдo виявлення чинникiв, якi впливaють нa йoгo рoзвитoк тa пoдaльше їх вирiшення як з теoретичнoї, тaк i прaктичнoї тoчoк зoру, виникaє бaгaтo суперечнoстей i прoблем нa ринку медичнoгo стрaхувaння, якi пoтребують пoдaльшoгo вивчення. Метoю стaттi є aнaлiз пoкaзникiв дiяльнoстi стрaхoвoгo ринку Укрaїни, зoкремa дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння тa визнaчення чинникiв, якi стримують йoгo рoзвитoк. Виклaдення oснoвнoгo мaтерiaлу. Рiвень фiнaнсoвoгo зaбезпечення oхoрoни здoрoв’я в Укрaїнi є дoсить низьким, щo впливaє нa якiсть лiкувaння тa тривaлiсть життя грoмaдян. Прoгoлoшенi кoнституцiйнi гaрaнтiї щoдo безoплaтнoї медичнoї дoпoмoги тa низькa зaрoбiтнa плaтa медичних прaцiвникiв, нaжaль, не спoнукaють дo нaдaння якiсних медичних пoслуг. Тoму нa сьoгoднi медичнa гaлузь тримaється нa сaмoзaбезпеченнi, щo прoявляється у блaгoдiйних внескaх тa непередбaчених зaкoнaми Укрaїни плaтежaх. Тaк, чaсткa держaвних витрaт у структурi зaгaльних витрaт нa oхoрoну здoрoв’я в Укрaїнi склaдaє лише близькo 56 %, тoдi як у крaїнaх – членaх ЄС – близькo 76 %. Знaчнa чaсткa фiнaнсувaння в Укрaїнi (близькo 40%) припaдaє нa гoтiвкoвi витрaти нaселення зa нaдaння медичних пoслуг, a рештa (близькo 4%) нa дoбрoвiльне медичне стрaхувaння тa блaгoдiйну дoпoмoгу [1]. Медичне стрaхувaння є гaлуззю oсoбистoгo стрaхувaння. Гoлoвнa метa – гaрaнтувaння зaстрaхoвaним oсoбaм oдержaння медичнoї дoпoмoги, зa рaхунoк нaкoпичених грoшoвих кoштiв, в нaслiдoк виникнення стрaхoвих випaдкiв тa фiнaнсувaння прoфiлaктичних зaхoдiв [2]. Медичне стрaхувaння мoже здiйснювaтися в двoх oснoвних фoрмaх: oбoв’язкoвiй тa дoбрoвiльнiй. Зaкoнoдaвчa реглaментaцiя oснoвних фoрм медичнoгo стрaхувaння зaкрiпленa в Зaкoнi Укрaїни «Прo стрaхувaння» у статті 6. Згiднo дaнoгo Зaкoну, дoбрoвiльне медичне стрaхувaння мaє нaступнi види: медичне стрaхувaння (безперервне стрaхувaння здoрoв’я), стрaхувaння здoрoв’я нa випaдoк хвoрoби тa стрaхувaння медичних витрaт [3]. Тaблиця 1. Структурa вaлoвих i чистих стрaхoвих премiй з медичнoгo стрaхувaння

Види стрaхувaння Вaлoвi стрaхoвi премiї Медичне стрaхувaння (безперервне стрaхувaння здoрoв’я) Стрaхувaння здoрoв’я нa випaдoк хвoрoби Стрaхувaння медичних витрaт Чистi стрaхoвi премiї Медичне стрaхувaння (безперервне стрaхувaння здoрoв’я) Стрaхувaння здoрoв’я нa випaдoк хвoрoби Стрaхувaння медичних витрaт

Стрaхoвi премiї

Вiдхилення 2015р. вiд 2013р . +,%

2013р.

2014р.

2015р.

1165,4

1322,1

1487,7

322,3

127,6

186,9 304,2

318,2 324,9

373,6 334,7

186,7 30,5

199,9 110

1087,7

1280,1

1395,7

308

128,3

121,6

316,3

372,1

250,5

в 3 р.

288,1

317,9

323,4

35,3

112,2

Джерелo: склaденo aвтoрoм нa oснoвi [4,6].

Прoтягoм 2013-2015 рoкiв пo дoбрoвiльнoму медичнoму стрaхувaнню спoстерiгaється пoзитивнa тенденцiя зa стрaхoвими премiями тa виплaтaми. Тaк, чистi стрaхoвi премiї з медичнoгo стрaхувaння (безперервне стрaхувaння 27

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

здoрoв’я) у 2014 рoцi збiльшились нa 28,3 %, щo нa 308 млн грн бiльше пoрiвнянo з 2013 рoкoм тa нa 9 % бiльше пoрiвнянo з 2013 рoкoм, a чистi стрaхoвi премiї зi стрaхувaння медичних витрaт збiльшились нa 12,2 % (35,3 млн грн). Прийняття змiн дo Пoдaткoвoгo кoдексу, передбaченi зaкoнoпрoектoм «Прo внесення змiн дo Пoдaткoвoгo кoдексу Укрaїни (щoдo стимулювaння дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння) No 4164a вiд 25.06.2014 р., щoдo вiднесення витрaт дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння дo склaду зaгaльнoвирoбничих i aдмiнiстрaтивних витрaт, витрaт, пoв’язaних з нaдaнням пoслуг, витрaт пoдвiйнoгo признaчення, витрaт, дoзвoлених дo включення дo пoдaткoвoї знижки, a тaкoж врегулювaти питaння, пoв’язaнi з визнaченням рoзмiру тaких витрaт для звiтнoгo пoдaткoвoгo перioду, щo сприятиме пiдвищенню якoстi медичних пoслуг, дaсть знaчний пoштoвх детiнiзaцiї ринку медичних пoслуг i збiльшенню нaдхoджень дo держaвнoгo i мiсцевoгo бюджетiв. Тaкoж це сприятиме фoрмувaнню кoнкуренцiї серед пoстaчaльникiв медичних пoслуг i рoзвитку дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння, як oдних з ефективних шляхiв зaбезпечення сoцiaльнoгo зaхисту нaселення [1]. Прaктикa здiйснення медичнoгo стрaхувaння дoзвoляє зрoбити виснoвoк, щo для суб’єктiв не мiститься екoнoмiчних стимулiв: для стрaхувaльникiв – збереження i пoкрaщення свoгo здoрoв’я; для лiкувaльнo-прoфiлaктичнoї устaнoви – нaдaннi якiсних медичних пoслуг. Варто зaстoсoвувaти мехaнiзм стимулювaння суб’єктiв медичнoгo стрaхувaння через рoзрoблення тa впрoвaдження нoвих прoгрaм медичнoгo стрaхувaння, якi стимулювaтимуть стрaхувaльникiв пoкрaщувaти i пiдвищувaти якiснi хaрaктеристики свoгo здoрoв’я, не дoпускaти пoгiршення свoгo здoрoв’я, не ствoрювaти свiдoмoгo ризику для свoгo фiзичнoгo стaну.[7] Виснoвки. Вихoдячи з вищенaведенoгo, мoжнa визнaчити oснoвнi чинники, якi в сучaсних умoвaх функцioнувaння стрaхoвoгo ринку впливaють нa рoзвитoк ринку ДМС в Укрaїнi: - екoнoмiчнa нестaбiльнiсть в крaїнi, якa змушує нaселення здiйснювaти фiнaнсoвi витрaти тiльки нa нaйнеoбхiднiше; - недoскoнaлiсть зaкoнoдaвствa (нaприклaд, це прoявляється у вiдсутнoстi пoдaткoвих стимулiв); - пiдвищення oб’єму прoдaжу тa вaртoстi медикaментiв; - пiдвищення сoцiaльнoї вiдпoвiдaльнoстi стрaхoвoгo бiзнесу (збiльшення чaстки кoлективнoгo стрaхувaння прaцiвникiв зa прoгрaмaми ДМС, щo унемoжливлює уникнення рoбoтoдaвцями кoмпенсaцiї медичних витрaт); - висoкa мoнoпoлiзaцiя ринку медичних пoслуг, щo змушує медичнi зaклaди пiдвищувaти вaртiсть тa кiлькiсть нaдaвaних пoслуг; - низькa стрaхoвa культурa нaселення. Пiдсумoвуючи, мoжнa вiдзнaчити, щo перспективи рoзвитку медичнoгo стрaхувaння в Укрaїнi, зoкремa i дoбрoвiльнoгo виду, втiшнi: питoмa вaгa ДМС нa ринку стрaхoвих пoслуг мaє тенденцiю дo зрoстaння; стрaхoвики, якi нaдaють пoслуги з ДМС стaють все бiльше кoнкурентними; пiдвищується iнтерес нaселення дo дaнoгo виду стрaхувaння тoщo. Списoк викoристaних джерел

1. Пoяснювaльнa зaпискa дo прoекту зaкoну «Прo внесення змiн дo Пoдaткoвoгo кoдексу Укрaїни» (щoдo стимулювaння дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння) No 4164a вiд 25.06.2014 р. [Електрoнний ресурс]. — Режим дoступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51468. 2. Бaзилевич В. Д. Стрaхувaння : пiдручник / ред. В. Д. Бaзилевич. —К. : Знaння, 2008. —1019 с. 3. Зaкoн Укрaїни «Прo стрaхувaння» вiд 07.03.1996 р. No 86/98 – ВР зi змiнaми i дoпoвненнями // [Електрoнний ресурс]. Режим дoступу : http://www.rada.gov.ua. 4. Iнтернет-журнaл Forinsurer[Електрoнний ресурс]. — Режим дoступу :http://forinsurer.com/. 5. Oфiцiйний сaйт Нaцioнaльнoї кoмiсiї, щo здiйснює держaвне регулювaння у сферi ринкiв фiнaнсoвих пoслуг [Електрoнний ресурс]. — Режим дoступу : http://nfp.gov.ua/. 6. Стецюк Т.I. Суб’єктнa склaдoвa медичнoгo стрaхувaння / Т.I. Стецюк // Ринoк цiнних пaперiв Укрaїни. —2009. — No 5–6. —С. 9–13. Marta Hluckhan Ivan Franko National University of L’viv ASSESSMENT OF DEVELOPMENT LEVEL OF VOLUNTARY MEDICAL INSURANCE IN UKRAINE The article detected the essence and value of health insurance, especially voluntary health insurance and analyzed profile normatively-legal base. Trends of development types of voluntary medical insurance were analyzed and stated, based on data volume and structure of gross and clean insurance premium of medical insurance. Current statistical trends had been investigated and evaluated the prospects of this type of insurance. The problems of functioning and practical using of SMI were identified and ways of solution were offered. The most factors were revealed that influence the development of voluntary health insurance market in Ukraine.

Василь Говрі Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ СТВОРЕННЯ, РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БІРЖОВИХ СТРУКТУР У СВІТІ Сьогодні таке явище як біржа є звичним для всіх. В світі є багато їх видів, найпопулярніші з яких це Нью-Йоркська фондова біржа, NASDAQ, Лондонська фондова біржа. Зараз вони здійснюють вагомий вплив на світову економіку, хоча спочатку все починалось з простих відносин продавця і покупця. Саме процес розвитку бірж цікавитиме нас в даній роботі. Отже що таке біржа? По-факту це результат еволюції форм гуртової торгівлі і способів торгів котрі виникли в епоху нагромадження початкового капіталі. Хоча певні праобрази можна було спостерігати в Месопотамії, про що свідчать, наприклад, стародавні месопотамські глиняні таблички, що містять процентні кредити[1], або у Римській республіці , 28

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

яка існувала століттями до створення імперії, існували громадські організації підрядників або орендарів, які виконували будівництво храму та інші послуги для уряду. Учасники таких організацій мали партії чи акції, концепцію, згадану в різний час державним діячом і оратором Цицероном. В одній промові Цицерон згадує: "акції, які тоді мали дуже високу ціну"[1]. Але правильніше буде вважати, що перша система подібна до біржі, існувала в Франції в 12 столітті, де куратори здійснювали управління боргами по сільському господарству по всій країні від імені банків. Це можна розглядати як перший основний приклад брокерської діяльності, оскільки чоловіки ефективно торгували боргами[2]. В середині 13 століття венеціанські банкіри почали торгувати державними цінними паперами. У 1351 венеціанський уряд заборонив розповсюджувати чутки, спрямовані на зниження ціни державних коштів. Банкіри в Пізі , Вероні , Генуї та Флоренції також почали торгувати державними цінними паперами протягом 14 століття. Це було можливим лише тому, що це були незалежні міста-держави, не керовані герцогом, а радою впливових громадян. Італійські компанії також були першими, хто випускав акції. Перша біржа була створена в Бельгії ще в 1531 році, в Антверпені. Брокери та монетизатори зустрічалися там, щоб мати справу з бізнесом, урядом та вирішувати окремі боргові питання. То була біржа котра займалася виключно векселями та облігаціями , адже в 1500-х роках реальних запасів не було. Там було багато бізнес-фінансових товариств, які виробляли дохід, як роблять на акціях, але не було офіційної частки котра міняла власника. Також починають виникати біржі в Ліоні й Тулузі (1549), Лондоні (1556). Амстердамська фондова біржа була створена в 1602 році Голландською компанією East Indian Company ( Verenigde Oostindische Compagnie або "VOC") для операцій з друкованими акціями та облігаціями . Згодом вона була перейменована в "Амстердамську біржу" і була першою, хто офіційно почав торгувати цінними паперами .Хоча це, як правило, вважається першим фондовим ринком, проте Фернанд Браудел стверджує, що це не точно, так як торгівля державними цінними паперами була в Венеції, Пізі, Вероні, а також в Генуї, де був активний ринок місць і платіжних відомостей банку Сан-Джорджо, не кажучи вже про акції куксену в німецьких шахтах, котрі згадувались ще в п'ятнадцятому столітті на ярмарках в Лейпцигу, фондовий ринок в містах Ганзейських островів з п'ятнадцятого сторіччя. Всі докази вказують на Середземне море як колиску фондового ринку. Але те, що було нове в Амстердамі, - це обсяг, плинність ринку та його гласність, а також спекулятивна свобода угод[3; 100-101]. Також важливим є те, що на Амстердамській біржі у 1608 році вперше були встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. 17 травня 1792 року двадцять чотири брокери підписали Угоду Баттонвуд, яка встановила ставку користування для клієнтів, і змусила підписантів віддавати перевагу іншим учасникам у продажу цінних паперів. Цю подію вважають початком Нью-Йоркської фондової біржі. У 1817 р. біржові брокери Нью-Йорка, що діють в рамках Угоди Баттонвуд, запровадили нові реформи. Після відправлення делегації до Філадельфії, щоб ознайомитись з організацією їх правління брокерів. Після чого були прийняті обмеження на маніпулятивну торгівлю, а також були прийняті формальні органи управління. Після реорганізації фондового та біржового комітету, брокерська організація почала здавати приміщення виключно для торгівлі цінними паперами, котра раніше відбувалась в Tontine Coffee House . Між 1817 і 1865 роками використовувалось кілька місцеположень, після чого було прийняте теперішнє місце знаходження.. Паралельно з Нью-Йоркською, біржі починають виникати в різних куточках світу, наприклад в Японії перша біржа з’явилася у 1730 р. для торгівлі рисом, у США першою була зернова біржа в Чикаго (1848). Таблиця 1 Найбільші біржі за ринковою капіталізацією на кінець 2016 р.

№ 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Біржа Нью-Йоркська фондова біржа NASDAQ Японська Обмінна Група Шанхайська біржа Euronext Шеньчженська фондова біржа Гонконгська фондова біржа TMX Group Deutsche Börse BSE Limited

Економіка

Штаб-квартира

Ринкова капіталізація (Дол. США)

Рік заснування

Сполучені Штати

Нью-Йорк

19 573 073,69

1792

Сполучені Штати

Нью-Йорк

7 779 127,03

1971

Японія

Токіо

4 955 299,7

2013

Китай Європейський Союз

Шанхай

4 098 789,3

1866

Амстердам

3 459 874,3

2000

Китай

Шеньчжень

3 212 671,3

1987

Гонконг

3 193 235,5

1891

Канада Німеччина Індія

Торонто Франкфурт Мумбаї

1 993 522,7 1 716 041,5 1 566 680,5

2008 1992 1875

Джерело: Складено автором за даними WFE Annual Statistics Guide 2016 [4]

Торгівля цінними паперами наприкінці дев'ятнадцятого та початку двадцятого століть була схильна до паніки та падінь. Врешті-решт, державне регулювання торгових операцій з цінними паперами було визнано необхідним багатьма провідними країнами. Можливо саме зміни, що відбулися в 1930-х роках після великої катастрофи на фондовому ринку, спричинили економічну депресію. В подальшому з метою сприяння розробці, підтримці та просуванню організованих та регульованих ринків цінних паперів та деривативів, з метою задоволення потреб світових ринків капіталу в інтересах своїх користувачів, представники Амстердамської фондової біржі, Брюссельської фондової біржі, Лондонської фондової біржі, Люксембурзької 29

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

фондової біржі, Мадридської фондової біржі, Міланської фондової біржі, Паризької фондової біржі, Віденської фондової біржі та Асоціації швейцарських фондових бірж вирішили створити 12-13 жовтня 1961 року Всесвітню федерацію обмінів. У 1961 році кількість учасників федерації становила 10 учасників. Станом на 2017 рік, кількість федерації налічує 67 учасників [5]. На сьогодні основною компетенцією Всесвітньої федерації обмінів залишається статистика, а її ринкові дані розглядаються як остаточна міра обмінного курсу акцій, похідних та облігацій, а також ринкової капіталізації. Згідно її статистики, в таблиці 1 наведений приклад найбільших бірж за ринковою капіталізацією: Відповідно до Таблиці 1, за рівнем ринкової капіталізації лідером є Нью-Йоркська фондова біржа, котра випереджає найближчого переслідувача майже в три рази, що є вагомою конкурентною перевагою. В підсумку, від перших своїх праобразів, до сьогоднішнього вигляду, біржі стали вагомими важелями впливу на економіку. Що можуть підтвердити випадки 1929 року, котрі стали одними з причин економічної депресії. Також фінансова криза 2007-2008 років та крах Lehman Brothers, продемонстрували стійкість та надійність багатьох бірж, що залишилися життєво важливими джерелами ліквідності ринку та фінансування реальної економіки, оскільки міжбанківський ринок та банківське кредитування бізнесу тоді зазнали краху, і довіра до них була підірвана. Список використаних джерел:

1. Stock exchange early history [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Stock_exchange#Early_history 2. History-of-the-stock-market [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://bebusinessed.com/history/history-of-thestock-market/ 3. Fernand Braudel Civilization and Capitalism, 15th-18th Century, Vol. II: The Wheels of Commerce. USA, 1992. 673 p.; 4. WFE Members [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.worldexchanges.org/home/index.php/members/wfe-members 5. WFE Annual Statistics Guide 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.worldexchanges.org/home/index.php/statistics/annual-statistics Vasyl Hovri Ivan Franko National University of L’viv RETROSPECTIVE ANALYSIS OF EXCHANGE STRUCTURES CREATION, DEVELOPMENT AND FUNCTIONING IN THE WORLD

This theses concerned with history of bources. The author has covered the foundation time of bources, their development, and evolution to this day. Was considered the classification of major bources by market capitalization, and found organizations involved in statistics.

Христина Горин Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПЛИВ ЗМІН ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ НА ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ Загальновідомо, що кожне підприємство відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, з метою дотримання підприємством єдиної методики та підходів до відображення господарських операцій та складання фінансової звітності підготовлює і затверджує облікову політику підприємства у формі наказу [1]. Надалі цей наказ слугує піднормативним актом, яким керуються працівники підприємства, і насамперед бухгалтери у процесі сприйняття, оцінювання та реєстрації господарських фактів. Щороку наказ Про облікову політику підприємства повинен переглядатись на предмет змін у законодавчому полі, а також методів обліку і оцінки які зазнали змін. Облікова політика підприємств, у тому числі будівельного профілю, зазнала змін насамперед у зв’язку із прийняттям Верховною Радою 24 грудня 2015 р. Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» [2]. Так, починаючи з 1 січня 2016 р. щомісячні авансові внески з податку на прибуток підприємств не сплачуються. При цьому платники податку на прибуток підприємств сплачують до 31.12.2016 р. авансовий внесок із цього податку в розмірі 2/9 податку на прибуток, нарахованого в податковій звітності за три квартали 2016 р. Ключові ставки податку ПДВ залишилися у 2016 р., як і до попереднього року, на рівні 20% для більшості операцій будівельних підприємств. Проте база оподаткування при продажу товарів власного виробництва тепер розраховується по-новому виходячи із собівартості виробництва конкретної продукції (для решти товарів базою оподаткування є договірна вартість). У 2016 р. установлено єдину ставку нарахування ЄСВ. Підприємства, які перебувають на загальній системі оподаткування, сплачуватимуть ЄСВ із чистого доходу (різниці між отриманим доходом та понесеними витратами, відповідно до норм ст. 177 ПКУ), а підприємства, які знаходяться на єдиному податку, сплачуватимуть ЄСВ на суми, що визначаються такими платниками самостійно. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Необхідно відзначити низький рівень соціального захисту населення, який у 10 разів менше, ніж у розвинутих країнах. У 2016 р. оподаткування ПДФО застосовуватиметься базова ставка 18% до всієї бази оподаткування, у 2017 р. передбачається її зменшення до 17%, а також вирівняння інших видів ставок до цієї ж базової ставки. Аналіз цих змін, внесених до Податкового кодексу України та ключові ставки, вплинули на зміни змісту наказу Про облікову політику всіх будівельних підприємств, і зокрема Приватного підприємства „Будмонтаж-1”. Новий наказ було затверджене директором підприємства 3 січня 2017 р. [3]. Окрім загальних положень про відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, щодо використання національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які були затверджені Мінфіном України (у частині, що не. суперечить міжнародним стандартам фінансової звітності) і залишились не змінними, деякі статті зазнали змін. Наприклад, стосовно меж суттєвості для окремих об’єктів обліку із числа активів, зобов’язань 30

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

та власного капіталу підприємства, встановлено - 5% загальної вартості активів, зобов’язань і власного капіталу відповідно; окремих видів доходів і витрат - 3% чистого прибутку (збитку) підприємства; при проведенні переоцінки об’єктів основних засобів, відхилення залишкової вартості від їхньої справедливої вартості на дату балансу встановлено понад 10%, а статей фінансової звітності, відповідно 5%. В оновленому наказі, час для створення кваліфікаційного активу установлено період строком три місяці. Вартісну межу для малоцінних необоротних матеріальних активів (зі строком корисного використання понад рік) визначено у сумі 6000 грн. Призначення строку корисного використання об’єкта визначено оформлювати окремим наказом по підприємству в місяці визнання об’єкта активом. Для нарахування амортизації прийнято використовувати такі методи: для основних засобів - прямолінійний метод; для нематеріальних активів - прямолінійний метод; для малоцінних необоротних матеріальних активів відповідно 100% від вартості у першому місяці використання. Не проводити переоцінки основних засобів на дату балансу за справедливою вартістю. Визначено правила відображення витрат на ремонт, поліпшення (дообладнання, реконструкцію, модернізацію, добудову тощо) згідно з якими ремонти, що підтримують об’єкт у робочому стані та не призводять до зростання майбутньої економічної вигоди, відносити до витрат періоду, а вартість поліпшення, що призводять до зростання економічної вигоди - збільшують первісну вартість основного засобу. Стосовно запасів, визначено, що одиницею бухгалтерського обліку запасів слід вважати кожне їх найменування. Застосовувати при вибутті запасів метод перших за часом надходжень запасів (ФІФО). Установлено порядок розрахунку величини резерву сумнівних боргів, згідно якого застосовується абсолютна сума сумнівної заборгованості. Оцінку ступеня завершеності операції з надання послуг (виконання робіт) здійснювати шляхом вивчення виконаної роботи. А у виробництві використовувати простий метод обліку витрат на виробництво та калькулювання фактичної виробничої собівартості продукції. Наказом також передбачено для визнання основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів, установлення строку корисного використання об’єктів та їхньої ліквідаційної вартості створення постійно діючу комісію в складі: голова комісії: директор; члени комісії: головний бухгалтер; головний механік; інженер проектнокошторисної роботи. Однак, не передбачено терміни проведення інвентаризацій та порядку контролю грошових коштів і розрахунків на підприємстві, що необхідно також враховувати, Водночас, окремі положення наказу Про облікову політику підприємства, які не змінились, а це стосується розроблення на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 21.12.1999 р. № 291, робочого плану рахунків, не прикладено їх перелік до наказу. Так само, як і для склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції, змінних та постійних загальновиробничих витрат конкретний перелік відсутній. Тому, на нашу думку необхідно до наказу Про облікову політику підприємства включити у якості додатків Робочий план рахунків і перелік наведених вище видів витрат. Це сприятиме підвищенню аналітичності наказу Про облікову політику підприємства та сприятиме ефективності прийняття управлінських рішень на підприємствах будівельної індустрії. Список використаних джерел:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. №436 – IV (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ 2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями). [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2755-17. 3. Наказ Про облікову політику Приватного підприємства „Будмонтаж-1” від 03.01.2017 – 3 с.. Khrystyna Horyn Ivan Franko National University of L’viv INFLUENCE OF CHANGES IN THE TAX CODE IN THE ACCOUNTING POLICY OF CONSTRUCTION COMPANIES The study examined the latest changes in the Tax Code of Ukraine for their impact on the accounting policy of construction companies.On the example of a specific order on the accounting policy of a private enterprise, changes were analyzed,Which took place as a result of the above-mentioned event.The author proposed to amend the Order on the accounting policy of a private enterprise.

Христина Горна Львівський національний університет імені Івана Франка

НАРАХУВАННЯ ВІДПОВІДНОСТІ ДОХОДІВ І ВИТРАТ У ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Важливість принципу нарахування та відповідності доходів і витрат полягає у їх визнанні у фінансових звітах та економічному обґрунтуванні сум доходів і витрат, які формують фінансові результати звітного періоду в органічній взаємозалежності від видів звичайної діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Користувачі фінансової звітності потребують інформації щодо складових прибутку звітного періоду, основним із яких має бути прибуток від основної та іншої операційної діяльності, що відображає статутну діяльність, реєстрація якої відповідає вимогам кредитування та фінансування зі сторони кредиторів, інвесторів, акціонерів. Для теоретичного обґрунтування змісту і значимості даного принципу його доцільно структурувати за визначеними подіями: нарахування і відповідність, які характеризують відмінні сукупності доходів і витрат, відображувані у різних фінансових звітах, що визначається як стандартами МСБО, так і стандартами GAAP. [4, с. 49]. Принцип нарахування не обмежується безпосередньо лише доходами і витратами як заключними показниками проведених у минулому господарських операцій, а охоплює дату визнання та відображення у фінансовій звітності активів і зобов’язань, які утворюють різноманітні структурні елементи майбутніх доходів і витрат за періодами їх виникнення та періодами отримання економічних вигод від здійснених операцій, що забезпечує достовірність інформації не лише Звіту про фінансові результати, але і інших фінансових звітів. Принципи ведення обліку за GAAP визначають як слід відображати доходи і витрати у звітності компаній, виділяючи принцип визнання витрат, принцип визнання доходів, принцип співвідношення доходів і витрат, що забезпечує 31

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

нормативне регулювання визнання доходів і витрат та їх співставлення: ,,співвідношення доходів і витрат передбачає, що витрати повинні бути відображені в бухгалтерському обліку за той же період, що і дохід, для отримання кого вони були зроблені” [5, с.33]. Національний принцип нарахування та відповідності доходів та витрат у більшій мірі стосується безпосередньо структури показників Звіту про фінансові результати: ,,для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів” [2,с.7-8]. Наведені критерії нарахування доходів і витрат за МСБО, GAAP, національними стандартами спрямовані на визначення дати їх відображення у фінансових звітах і не пов’язані із встановленням розмірів, що забезпечується принципом обачності та іншими принципами, які регулюють грошову оцінку. Вивчення теоретичних аспектів принципу нарахування та відповідності доходів і витрат показує, що вони потребують уточнення та ув’язки із діючими галузевими П(С)БО, детальної класифікації доходів і витрат за періодами їх визнання та використання з ціллю формування реальних показників фінансового стану, фінансових результатів, звіту про рух грошових коштів звітного періоду. Дотримання вимог принципу нарахування та відповідності доходів і витрат у звіті про фінансовий стан і звіті про фінансові результати забезпечує відображення минулих операцій та минулих подій та їх зміни у звітному періоді, що є корисним при прийнятті економічних рішень. Список використаних джерел:

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/print1369123816050990. 2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/996-14. 3. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13. 4. Качалин В.В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами GAAP. – 3-е изд. М.: Дело. – 2000. – 432 с. 5. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / Перекл. З англ.. за ред. С.Ф. Голова. / - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с. Khrystyna Horna Ivan Franko National University of L’viv ACCRUAL OF REVENUES RELEVANCE AND EXPENSES IN THE ENTERPRISE'S REPORTING Examined the peculiarities of methodological support for the principle of revenues relevance and expenses according to National accounting standards and its practical application in the Enterprise's reporting.

Мар’яна Грица Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРАХУНКІВ ГОТІВКОЮ МІЖ КОНТРАГЕНТАМИ Грошові відносини - це складна система, яка віддзеркалює різні аспекти відтворювального процесу. Усі форми грошей, у ході обслуговування ними процесу товарного обігу, розподілу та перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту у процесі розширеного відтворення формують грошовий оборот. На сьогодні визначальною системою організації грошового обороту є банківський сектор, в основі якого знаходиться Національний банк України (НБУ). З 4 січня 2017 року НБУ вніс суттєві зміни в законодавство щодо готівкових розрахунків між суб’єктами господарювання, що суттєво вплинуло саме на граничні розміри готівкових взаємовідносини між контрагентами, адже НБУ зменшив їх аж утричі (зі 150 тис. грн до 50 тис. грн). Відповідно до п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджене постановою НБУ від 15.12.2004 р. № 637 підприємства, фізичні особи-підприємці (ФОП) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами впродовж одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною Постановою НБУ від 06.06.2013 р. №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» (зі змінами внесеними Постановою НБУ від 25.11.2016 р. №407) [5,6]. Зокрема, встановлено граничну суму розрахунків готівкою: — не більш ніж 10 тис. грн — між юридичними особами, ФОП впродовж одного дня; — не більш ніж 50 тис. грн — між фізичною особою та юридичними особами або ФОП впродовж одного дня; — не більш ніж 50 тис. грн — між фізичним особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню. Обмеження готівкових розрахунків поширюються як на ситуацію, коли фізична особа сплачує готівку підприємству (підприємцю), так і навпаки. Важливим аспектом, що зазнав змін з 4 січня 2017 р. є готівкове обмеження (50 тис. грн) між фізичною особою та підприємством (підприємцем) впродовж одного дня застосовується не за товари, роботи та послуги, як було раніше, а у разі будь-яких розрахунків, крім окремо зазначених у п. 2.3 Положення №637. Отже, оскільки, готівкові обмеження стосуються будь-яких розрахунків, крім окремо зазначених у п. 2.3 Положення №637, то виходить, що видачу зарплати та інших виплат працівникам у готівковій формі обмежено граничними сумами розрахунків. Таким чином, видавати заробітну плату та інші види платежів згідно з Iнструкцією №5 (незалежно від того, «зарплатні» вони чи ні), крім зазначених у п. 2.3 Положення №637, одному працівникові з каси можна у сумі, не більшій ніж 50 тис. грн за один день. Обмеження граничної суми готівкового розрахунку не поширюється на готівкові розра32

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

хунки, пов'язані з відрядженням працівника підприємства [5]. Тому на відрядження працівнику можна видавати готівкові кошти у будь-якій сумі. При цьому обмеження у розмірі 10 тис. грн поширюється на придбання таким працівником протягом дня за рахунок коштів, виданих на відрядження, товарно-матеріальні цінності (ТМЦ). До 04.01.2017 р. як фахівці НБУ, так і працівники фіскальної служби наполягали на тому, що на операцію і з видачі, і з повернення фінансової допомоги чи позики у готівковій формі з однією особою протягом одного дня поширюються готівкові обмеження. Звичайно ж, на практиці юристи та бухгалтери не прирівнювали фінансову допомогу до товару (послуги), згідно норм Положення №210 (до внесення змін). Проте з 04.01.2017 р. у зв'язку з тим, що готівкові обмеження стосуються будь-яких розрахунків, питання подальших судових позовів щодо цієї позиції втратило актуальність. Відповідно на ці розрахунки поширюється гранична сума готівкових розрахунків: — 10 тис. грн — між самими підприємствами (ФОП); — 50 тис. грн — між фізична особою та підприємством (ФОП). Готівкові обмеження поширюються на готівкові внески до статутного фонду і виплата дивідендів готівкою протягом одного дня підприємству (підприємцю) обмежується розміром 10 тис. грн, а фізичній особі — 50 тис. грн. [6]. Операція з придбання ТМЦ за власні кошти на виробничі потреби юридичної особи в сумі понад 10 тис. грн є порушенням вимог Постанови №637 щодо дозволеного розміру готівкових розрахунків між юридичними ососбами (ФОП). Адже якщо фізична особа-працівник здійснює придбання товарів (робіт, послуг) на користь підприємства за власні готівкові кошти, то таке підприємство на підставі статей 1159 і 1160 ЦКУ зобов'язане відшкодувати ці витрати, у разі якщо придбані товари (роботи, послуги) своєчасно та у повному обсязі було оприбутковано та відображено у бухгалтерському обліку підприємства. При цьому зазначимо, що коли фізична особа придбаває товари (роботи, послуги) за готівку на користь підприємства, то вона діє від імені підприємства. А отже, документи на ТМЦ має бути виписано на ім'я підприємства. Якщо ж придбання здійснює не працівник підприємства, то вважаємо, що зазначене вище також може бути застосоване, якщо така особа діє за договором доручення, укладеним із підприємством. Адже згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Тобто й у цій ситуації фізична особа — не працівник, придбаваючи товар, діятиме від імені підприємства. А отже, мають бути враховані готівкові обмеження у сумі 10 тис. грн. [3]. Обмеження граничної суми готівкового розрахунку 10 тис. грн не поширюється на операції з повернення готівки з каси підприємства фізичній особі, яка витратила власні готівкові кошти на придбання ТМЦ для потреб юридичної особи. Але, оскільки, йдеться про розрахунки між юридичною особою (ФОП) та фізичною особою, вважаємо, що тут готівкові розрахунки будуть обмежені сумою у 50 тис. грн. Готівкові обмеження згідно з абз. 2 п. 2.3 Положення №637 стосуються також розрахунків під час оплати за товари, придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівкових коштів, одержаних за допомогою електронного платіжного засобу [5]. Отже, видача зарплати та інших виплат працівникам, внесок до статутного капіталу готівкою, отримання та надання готівкою фінансової допомоги (позики), оплата за придбаний товар, роботи, послуги у готівковій формі, повернення боргу, оплата матеріальної шкоди тощо однаково обмежені граничними сумами розрахунків. Кількість підприємств (ФОП) та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується. Тобто видати чи отримати готівкою протягом дня можна хоч і мільйон гривень, але щодо різних осіб і так, щоб розрахунки з кожною не перевищували граничного розміру, визначеного у Постанові №210 [6]. Відповідно до абз. 3 п. 2.3 Положення №637, обмеження готівкових розрахунків не поширюються на: 1) розрахунки підприємств (підприємців) із бюджетами та державними цільовими фондами; 2) добровільні пожертвування та благодійну допомогу; 3) використання коштів, виданих на відрядження. Утім, це ще не всі випадки. Також не поширюються готівкові обмеження на розрахунки: — за договорами купівлі-продажу між фізичними особами, які не підлягають нотаріальному посвідченню, незалежно від суми розрахунків; — з особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність та, яка одночасно не зареєстрована як ФОП, на суму, більшу ніж 10 тис. грн. Утім, на розрахунки з такою особою поширюється обмеження у розмірі 50 тис. грн; — з особою, яка одночасно зареєстрована як ФОП, однак розрахунки не пов'язані з підприємницькою діяльністю такої особи, на суму, більшу ніж 10 тис. грн. Але на розрахунки з такою особою поширюється обмеження у розмірі 50 тис. грн; — які проводяться із застосуванням платіжних карток. Отже можна зробити висновок, що з п. 2 Постанови №210, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50 тис. грн, шляхом: — перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок; — внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у т. ч. у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті) [6]. Найбільш оптимальним способом купівлі товарів (робіт, послуг) на суму більше 50 тис.грн є розбити вартість покупки по 50 тис. грн на день. Так, чинним законодавством не передбачено обмежень терміну проведення розрахунків готівкою за товари (роботи, послуги), вартість яких перевищує 50 тис. грн. Тож у разі проведення розрахунків протягом кількох днів (відповідно до умов, визначених у договорі між продавцем та покупцем) обмеження сум розрахунків 50 тис. грн стосується кожного окремого дня проведення розрахунків. Розміри фінансових санкцій за порушення касової дисципліни встановлено Указом №436/95 [4]. Але цим Указом не передбачено фінансової відповідальності за недотримання суб’єктами підприємницької діяльності вимог Постанови №210. Тож у разі здійснення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків готівкою понад установлену граничну суму таких платників притягують до відповідальності згідно з нормами Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП) [1]. Так, ст. 163-15 КпАП передбачено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у т. ч. перевищення граничних сум розрахунків готівкою, недотримання установлених законодавством вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, тягне 33

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

за собою накладення штрафу на фізичну особу — підприємця, посадових осіб юридичної особи від 100 до 200 н. м. д. г., а це від 1700 до 3400 грн. Дія, передбачена ч. 1 ст. 163-15 КпАП, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення, тягне за собою накладення штрафу від 500 до 1000 н. м. д. г., а це від 8500 до 17000 грн. Зазначимо, що відповідальності звичайних фізичних осіб за перевищення граничних сум розрахунків готівкою чинним законодавством не передбачено. Але таку відповідальність несуть не тільки посадові особи платника готівки, але й посадові особи одержувача цих коштів, якщо під час цих операцій було перевищено обсяг граничних сум розрахунків готівкою. Згідно з пп. 19-1.1.4 та пп. 20.1.10 ПКУ, контроль за дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) здійснюють органи Державної фіскальної служби України [2]. Вони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку проведення готівкових розрахунків згідно з ст. 163-15 КпАП, та мають право складати протоколи про правопорушення, тобто накладають адміністративний штраф. Список використаних джерел:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. №8073-X. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 17.03.2017). 2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 17.03.2017). 3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 17.03.2017). 4. Указ Президента України від 12.06.1995 р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436/95(дата звернення: 17.03.2017). 5. Постановою НБУ від 15.12.2004 р. №637. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0040-05 (дата звернення: 17.03.2017). 6. Постанова НБУ від 06.06.2013 р. №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1109-13 (дата звернення: 17.03.2017). 7. Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. №5. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 17.03.2017). Mariana Hrytsa Ivan Franko National University of L’viv СASH TRANSACTIONS BETWEEN COUNTERPARTIES The problematic aspects of cash payments between counterparties according the norms of national legislation are concerned in theses. The basic types of responsibility for violation of legislation in the sphere of cash are shown in theses.

Іванна Даниляк Львівський національний університет імені Івана Франка

МОЖЛИВІ ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НЕПРИБУТКОВИХ КООПЕРАТИВІВ Необхідною умовою успішної діяльності сільськогосподарських кооперативів є забезпечення їх ефективним законодавством. Однак, на сьогоднішній день норми правового забезпечення діяльності сільськогосподарських неприбуткових кооперативів є недостатньо ефективними та потребують вдосконалення. В Україні затверджена нормативно-правова база для регулювання створення і діяльності кооперативів у різних сферах економічної діяльності, і, зокрема, у сільськогосподарському виробництві. Правове регулювання розвитку кооперації у сільському господарстві України здійснюється відповідно до Конституції України, законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про кооперацію”, Цивільного, Податково, Господарського кодексів України та інших нормативно-правових актів. Особливо нагальною є потреба удосконалення норм Податкового кодексу України щодо неприбуткового статусу сільськогосподарських кооперативів. В Україні, кооперативи мають статус неприбуткових (non-profit) організацій, бо діють з метою допомоги своїм членам у веденні їхнього селянського господарства. Право мати статус неприбуткового кооперативу регулюється статтею 9 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” [4]. Але дане право не закріплене вищими законодавчими актами, такими як: Податковий, Цивільний, Господарський кодекси України, що негативно впливає на організацію обліку в сільськогосподарських кооперативах. Для комплексного врегулювання усіх питань створення та забезпечення обліку і оподаткування діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні, разом із Податковим кодексом України, потребують змін Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України та Закон України «Про кооперацію». Однією із вимог Податкового кодексу України є наявність в установчих документах неприбуткової організації положень, які передбачають передачу активів іншим неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення) [2]. Саме дана норма Податкового кодексу України повністю перекреслює визначені законодавчо права на неприбутковий статус та розподіл доходів, відповідно, що закріплені у законах «Про кооперацію» та «Про сільськогосподарську кооперацію». Така ситуація призводить до неможливості зареєструвати такі організації: кооперативи (виробничі, споживчі, житлово-будівельні та ін.), споживчі товариства та спілки як неприбуткові, оскільки в статутах таких організацій міститимуться положення щодо розподілу коштів/майна таких організацій у разі їх ліквідації між їх співвласниками/членами. А це, в свою чергу, суперечить вимогам до неприбуткових організацій, визначених в Подат34

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

ковому кодексі. Сьогодні в Україні Господарський кодекс не визначає право на об'єднання в кооперативи саме фізичних осіб [1], що не дає правого підгрунтя для створення сільськогосподарського кооперативу як юридичної особи. Цивільний кодекс України визначає, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи [5]. Виходячи з закритого переліку видів підприємницьких товариств згідно Цивільного кодексу викликає питання щодо статусу інших видів кооперативів, таких як споживчі та обслуговуючі. Такі товариства, як це випливає із Закону України "Про кооперацію", вправі здійснювати господарську діяльність з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між членами споживчого товариства. Тому споживчі та обслуговуючі кооперативи мають визнаватись суб'єктами підприємництва. У Законі України «Про кооперацію» [3] стаття 26 визначає право членів кооперативів на виплати на паї. Однак, друге речення частини даної статті виключає дане право для членів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Що прямо перекреслює природу існування даного виду кооперативів та зацікавлення для членів кооперативу у його розвитку та підтримці пайовими внесками. Особливої уваги потребує саме узгодження усіх вищеперелічених правових норм у законодавчих актах між собою, щоб вони не перекреслювали одна-одну. З метою чіткого визначення та закріплення на законодавчому рівні неприбуткового статусу та врегулювання усіх питань створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні запропоновано: а) Пункт 133.4.1 абзац 4 Податкового кодексу України викласти у такій редакції: установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, а також на сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об’єднання, які здійснюють свою діяльність без мети одержання прибутку; У пункт 165.1.48 Податкового кодексу України словосполучення «виробничий сільськогосподарський кооператив» замінити на «сільськогосподарський кооператив». б) Господарський кодекс України доповнити 115 статтею та викласти її у такій редакції: Сільськогосподарський кооператив, сільськогосподарське кооперативне об'єднання для провадження спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб фізичні та/або юридичні особи, які є виробниками сільськогосподарської продукції, можуть утворювати сільськогосподарські кооперативи, а сільськогосподарські кооперативи – сільськогосподарські кооперативні об'єднання. Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських кооперативних об'єднань регулюються цим Кодексом, а також законом про сільськогосподарську кооперацію, іншими законами. в) У статті 86 Цивільного кодексу України замінити вираз «кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо» на «сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об'єднання, які діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо». г) У статті 26 Закону України «Про кооперацію» друге речення першого абзацу, яке звучить «Ця норма не поширюється на сільськогосподарські кооперативи» запропоновано викинути. Зазначені пропозиції ґрунтуються на підходах щодо основних напрямів вдосконалення законодавства про сільськогосподарську кооперацію, відображених в Єдиній комплексній стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 роки, та пріоритетних напрямків законотворчої роботи на 2017 р., враховують загальновизнані міжнародні кооперативні принципи, а також кращі світові практики врегулювання діяльності сільськогосподарської кооперації. Зазначені законодавчі пропозиції у разі їх прийняття сприятимуть подальшому розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні, як найбільш ефективної форми об’єднання малих та середніх сільськогосподарських товаровиробників з метою спільного виробництва та переробки, доступу до фінансових та матеріальних ресурсів та просування своєї продукції на вітчизняному та зарубіжних ринках. Українському парламенту доцільно розглянути кардинально новий механізм оподаткування сільськогосподарських кооперативів. Це може бути на перших роках існування сільськогосподарського кооперативу навіть повне звільнення від усіх податків та надання державних кредитів під пільгові відсотки на період становлення кооперативу чи об’єднання. Основними формами підтримки сільськогосподарських кооперативів мають стати: створення сприятливих законодавчих умов для розвитку різноманітних видів аграрних кооперативів як форм економічної самодопомоги населенню; фінансова та організаційна підтримка розвитку кооперативів; послаблення податкового тиску; залучення міжнародних проектів у сфері агробізнесу та співпраця з кооперативами. Доцільно також запровадити політику активної підтримки національного кооперативного руху з боку держави з одночасним посиленням контролю за дотриманням кооперативних принципів. Список використаних джерел:

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

4. Про сільськогосподарську кооперацію : закон України від 17.07.1997 № 469/97-ВР (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/469/97 –вр. 5. Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. № 435-IV (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.gov.ua Ivanna Danylyak Ivan Franko National University of L’viv ISSUES RECULATORY FRAMEWORK OF ACCOUNTING AND TAXATION AGRICULTURAL COOPERATIVES Аnnotation. Lanka economy that needs to be developed in the present time is the development of agribusiness. The way to achieve this goal is to state support of agricultural cooperatives and solving the problems of the legal provision of accounting and taxation of their activities. The article deals with the legal regulation of agricultural cooperatives. The system of taxation of agricultural cooperatives in Ukraine. The main problems of the current legislation in the sphere of agricultural cooperatives. Ways of improving the legal regulation of accounting of agricultural cooperatives in Ukraine.

Iryna Dolyna Ivan Franko National University of L’viv

CREDIT BUREAU INNOVATIONS AS AN INHERENT PART OF BANKING SYSTEM’S PROGRESS It is a well-known fact that the banking sector prospers on loans. But lending without adequate information means lenders will be losing money. Credit bureau exists to provide this full lending information so that nobody lends to anyone in the dark and that makes banks’ operations successful. The modern world puts new and new challenges for the banking sector demanding for its innovational development. The financial sector is now getting much more enlarged. So, in order to cope with augmenting amounts of data and keep banks updated credit bureau should also constantly improve their technologies implementing innovations 1. Presently credit bureaus’ innovations are stepping up in many countries globally. Say Experient Australia Credit Services is bringing on their effectiveness in three important ways: - encouraging all possible types of creditors including physical persons to subscribe and share information; - having built a unique data processing system based on Experian’s bureau score and summary on the data held on an individual’s credit report which instantly reflects the customer’s credit reliability; - up-to-date information transfer technologies, such as an XML interface, batch file transfer, and thoroughly designed web portal; - providing new additional services – account management that keep’s you in a loop of your existing debtors and exposures, such as portfolio reviews or trigger 2. One of the largest credit bureaus in Brazil Associação Comercial de São Paulo (ACSP) has launched Global FICO Credit Risk Score based on Isaac's industry-standard technology customized for Brazil's credit industry. The concept of this score is that it enables to encompass into calculations a lender´s own positive credit data as well as ACSP negative bureau data. The output is a risk score superior to any competing credit score and can be utilized at all stages in the consumer credit lifecycle to make lender’s decisions more educated. Besides, it comprises other advantages: - first, consumers are ordered in accordance to their credit risk; - second, the FICO score is continuously scaled across credit bureaus and national borders which makes it introduced as a new global standart for consumer credit risk evaluation and enables rapid deployment in any country with credit bureau data 3. Dr Patrick Njoroge, Governor of the Central Bank of Kenya emphasizes on innovations in the field of attitudes to potential consumer. There is a necessity of consumer rights detention improvement whilst taking out a bank credit as much as creditor interests. He underlines that borrowers get to know about credit bureau only in case of problem and that has to be changed. Now Banks in Kenya have been sharing positive data for two years already, moreover in a short-run they will start rewarding their low risk customers with better terms, particularly lower interest rates. Apart from this, Mr Patrick mentions about a need to resolve consumer complaints associated with credit information as promptly as possible. The Central Bank in its turn also begins using credit information to strengthen banking supervision 4. To conclude: credit bureau operation should be constantly improved by innovations so as to provide better information to lenders. The freshest innovations in this area of year 2016 are established by Australian, Brazilian and Nigerian largest credit bureaus, also Nigerian Central Back, and concern such aspects: lender-borrower relations, data processing systems, info transfer technologies, new worldwide credit risk score and additional services referring to managed accounts. Bibliography:

1. Banks without innovation will die / CRS Credit Bureau Limited. URL: http://www.crccreditbureau.com/our-media/bankswithout-innovation-will-die/ (дата звернення: 14.11.2016). 2. Credit bureau. The power of data sharing. / Experian. URL: http://www.experian.com.au/search/index.html?cx=018221729092257204127%3Awskjrcobc1a&cof=FORID%3A10%3B NB%3A1&ie=UTF-8&q=the+power+of+data+sharing&Search.x=0&Search.y=0&Search=Search (дата звернення: 14.11.2016). 3. First credit risk score based on FICO technology / FICO company. URL: http://www.fico.com/en/newsroom/innovativecredit-bureau-acsp-introduces-brazils-first-credit-risk-score-based-on-industry-standard-fico-technology-11-27-2007 (дата звернення: 14.11.2016). 4. Patrick Njoroge. Credit Information Sharing for Innovation and financial inclusion. / Patrick Njoroge // Bank for international settlementshttp. URL: http://www.bis.org/review/r160301d.htm (дата звернення: 14.11.2016). 36

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Ірина Долина Львівський національний університет імені Івана Франка ІННОВАЦІЇ КРЕДИТНИХ БЮРО ЯК НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ПРОГРЕСУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ Ці тези є спробою відтворити точну картину останніх інновацій у сфері діяльності кредитних бюро різних країн, які можуть також бути ефективно застосовані і в Україні. Основною ціллю є знайти найбільш прогресивні шляхи і технології з метою відчутного покращення функціонування кредитних бюро беручи за приклад останні в своєму роді інновації Австралії, Бразилії та Нігерії – трьох економічно потужних країн, що представляють три континенти.

Катерина Єрмакова Львівський національний університет імені Івана Франка

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ТА КОМУНІКАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ Постановка проблеми. Питання надання центральним банком повної, достовірної та своєчасної інформації економічним суб’єктам та громадськості є надзвичайно гострим для України. Розкриття центральним банком інформації щодо його цілей та результатів діяльності, а також макроекономічних показників сприяє формуванню об’єктивних ринкових очікувань і розвиткові прозорого економічного та правового середовища. Мета дослідження. Вивчення політики транспарентності в центральних банках та ї взаємозв’язку з інструментами комунікаційної політики і визначення перспектив підвищення рівня прозорості діяльності Національного банку України. Актуальність дослідження. В сучасних умовах нестабільності економічної й політичної сфери необхідною стає прозорість системи реалізації монетарної політики, зрозумілість правил та процедур задля уникнення ринкової невизначеності, мінімізація витрат на реалізацію антиінфляційної грошово-кредитної політики. Також, враховуючи посилення транспарентності політики центральних банків зарубіжних країн, актуальним є дослідження їх досвіду використання інструментів комунікації із учасниками ринку. Питанням визначення проблем та перспектив транспарентності монетарної політики займалось багато вітчизняних та зарубіжних дослідників. Серед праць зарубіжних науковців увагу привертають роботи Ф. Біанчі (F. Bianchi), П. Гераатс (P. Geraats), Н. Дінсера (N. Dincer), Б. Ейченгріна (B. Eichengreen), С. Ейфінгера (S. Eijffinger), О. Іссінга (O. Issing), Л. Мелосі (L. Melosi), П. Сіклоса (P. Siklos). Серед українських вчених цим питанням присвячені роботи К. Ануфрієвої, А. Закутньої, І. Івасіва, В. Міщенка, А. Сомик, О. Петрика, М. Щеглюка та ін. Разом з тим, проблемні питання транспарентності монетарної політики та системи комунікацій центральних банків з громадськістю та її інструментів недостатньо глибоко досліджені вітчизняною наукою, а отже, потребують більш глибоких досліджень у даній сфері. Таблиця 1 Характеристика видів транспарентності центрального банку та інструментів комунікаційної політики

№ п/п

Вид

Сутність

Політична

Висвітлення цілей грошово-кредитної політики

Економічна

Розкриття й прогнозування економічних даних

Процедурна

Опис процедур грошово-кредитної політики

Процесна

Роз’яснення процесу реалізації грошово-кредитної політики та своєчасне інформування про рішення, що приймаються

Операційна

Інформування щодо реалізації монетарної політики

Інформація, що висвітлюється Інформація про стратегічні й тактичні цілі та кількісні орієнтири грошово-кредитної політики Макроекономічні дані, моделі й прогнози, що використовуються при ухваленні рішень Інформація про внутрішній процес ухвалення рішень, що включає публікацію стенограм, протоколів, звітів Інформація щодо інструментів та заходів для досягнення цілей грошово-кредитної політики, а також щодо можливих майбутніх дій Дані щодо результатів та ефектів політики, а також помилки і витрати регулювання

Інструменти

Канали розкриття

Інтерв’ю, прес-конференції, публікацій досліджень, публікація протоколів засідань Ради НБУ та прийнятих документів

Безпосередній контакт, радіо, телебачення, Інтернет, друковані видання

Звіти (місячні, квартальні, річні), публікація прогнозів та статистичних даних

Інтернет-сайт, друковані видання

Прес-релізи, стенограми пресконференції, публікація протоколів засідань Ради директорів та інформації щодо розподілу голосів на засіданні

Сайт у мережі Інтернет, друковані видання

Публікацій досліджень, публічні обговорення, науково-практичні конференції

Сайт у мережі Інтернет, друковані видання, пряма взаємодія із представниками ЗМІ

Звіти; публічні виступи, публічні дискусії, круглі столи, обговорення, брифінги

Інтернет, друковані видання, прямий контакт, радіо, телебачення

Джерело: Складено автором на основі [1], [2], [3], [5].

Розв’язання поставленої задачі. Досвід найбільш розвинених країн світу в проведенні монетарної політики й нагляді за банківською системою показує, що прозорість діяльності центрального банку, ефективна система комунікацій із суб’єктами фінансового ринку та високий ступінь їх довіри до регулятора сприяє досягненню визначених останнім цілей. Найбільш цінним вважаємо досвід країн, центральні банки яких (за даними досліджень Н. Дінсера (N. Dincer) та 37

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Б. Ейченгріна (B. Eichengreen) [1, c. 204]), демонструють високий рівень індексу транспарентності (максимальне значення – 17). Це такі держави, як Нова Зеландія (16,5), Швеція (15), Велика Британія (14,5), Канада (14), США (14), країни Єврозони (13,5) (Угорщина – 14), Ізраїль (11,5), Австралія (10,5), які починаючи з 90-х років минулого століття активно використовують канали комунікації із учасниками фінансових ринків для здійснення впливу на кон’юнктуру цих ринків. Транспарентність є важливою характеристикою функціонування сучасного центрального банку, тому повинна бути закріплена в законодавстві, де вона може бути реалізована на основі висвітлення таких видів транспарентності, як політична, економічна, процедурна, процесна та операційна (табл. 1). Інформація, що підлягає висвітленню відповідно до видів транспарентності грошово-кредитної політики передбачає використання певних інструментів, кожен з яких розрахований на конкретну аудиторію, і завдяки яким зазначена інформація буде доведена до безпосередніх користувачів. У таблиці 1 було розглянуто, які із інструментів є найефективнішими в процесі реалізації кожного із видів транспарентності та які комунікаційні канали при цьому варто використовувати. Головним документом, що розкриває діяльність НБУ, є «Основні засади грошово-кредитної політики», також важливу роль відіграє публікація статистичних даних та економічних досліджень. Однак, застосування цих інструментів є доволі вузьким, адже вони охоплюють лише політичну та частково економічну й процесну транспарентність, при цьому багато аспектів залишається поза їх змістом. Так, у відкритому доступі відсутні відомості про механізм прийняття рішень щодо монетарної політики, не відбувається своєчасного інформування цільових аудиторій про зміни , не публікується монетарне правило. Крім того, центральний банк не надає даних щодо досягнення цілей, які були поставлені на початку року, а, отже, ускладнюється процес зіставлення прогнозованих значень і фактичних результатів [4, с. 161]. Це, в свою чергу, створює проблему фрагментарності і невичерпності інформації, яку несе в собі вітчизняна економіка. З метою покращення комунікаційної політики, на нашу думку, НБУ слід визначити та оприлюднити чітко формалізовану методику визначення довгострокової цілі діяльності, на регулярній основі звітувати перед населенням та урядом про її виконання. Також необхідним є надання своєчасних роз’яснень заходів монетарної політики та розробка прогнозних значення ключових макроекономічних індикаторів. Висновки. Отже, транспарентність є важливим аспектом діяльності центрального банку, зокрема, в проведенні ним монетарної політики. Адже, на основі наявної інформації суб’єкти економіки вивчають діяльність регулятора та роблять висновки щодо успішності застосованих ним заходів. Тож можна сказати, що транспарентність є способом звітування центрального банку перед громадськістю. Роль транспарентності також проявляється в її здатності проводити ефективну комунікаційну політику, адже якщо регулятор надає повну, зрозумілу, своєчасну інформацію, то суспільство формує раціональні очікування, якими можна ефективно управляти. Транспарентність центрального банку забезпечується комунікаційною політикою шляхом використання її інструментів та каналів задля донесення інформації до її користувачів. Список використаних джерел: 1. Dincer, N. Central Bank Transparency and Independence: Updates and New Measures / N. Dincer, B. Eichengreen // BOK Working Paper. – 2013. – № 21. – URL : http://www.ijcb.org/journal/ijcb14q1a6.pdf (дата звернення: 15.03.2017). 2. Geraats, P. Central Bank Transparency / P. Geraats // University of Cambridge. – 2002. – № 41. – URL : http://www.econ.cam.ac.uk/people/faculty/pmg32/research/cbtp.pdf (дата звернення: 15.03.2017). 3. Issing, O. Communication, Transparency, Accountability: Monetary Policy in the Twenty-First Century / O. Issing // Federal Reserve Bank of St. Louis Review. – 2005. – № 2. – URL : https://research.stlouisfed.org/publications/review/05/03/part1/Issing.pdf (дата звернення: 15.03.2017). 4. Щеглюк М. С. Підвищення транспарентності національного банку України як важливий фактор забезпечення стабільності банківської системи / М. С. Щеглюк // Фінанси, облік і аудит : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана» ; редкол.: В. М. Федосов (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2016. – Вип. 1. – С. 149–164. 5. Закутняя А. О. Інструменти та канали розкриття центральним банком інформації щодо грошово-кредитної політики / А. О. Закутняя // Проблеми формування та розвитку інноваційної інфраструктури: європейський вектор – нові виклики та можливості : збірник тез доповідей ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Львів, 2015. – С. 151-152. Kateryna Yermakova Ivan Franko National University of L’viv THE LINK BETWEEN TRANSPARENCY AND COMMUNICATION POLICY OF THE CENTRAL BANK

The purpose of this work is to analyze the current state and prospects of development of central bank transparency in Ukraine. It covers various types of transparency: political (transparency of the economic policy goals); economic (disclosure of economic data, models and forecasts); procedural (information on the decision-making mechanisms in monetary policy); policy (information about the motives of approved decisions and feasible future actions); operational (information on the central bank activities in financial markets and fallacy of regulation). The analysis of the connection between transparency and communication policy of central banks shows that informational disclosure facilitates formation of rational expectations and developing transparent economic and legal environment. The prospect for further research in this area is to determine the conditions necessary to ensure steady development of central bank transparency.

Христина Іваськевич Львівський національний університет імені Івана Франка

ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ Євроінтеграційний курс України активізував не лише проблему необхідності модернізації та розвитку системи державного управління, а також системи фінансового контролю, зокрема внутрішнього аудиту бюджетних установ, що сьогодні є ключовим інструментом фінансового контролю економічності, ефективності і законності управління суспільними ресурсами. 38

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Стаття 26 Бюджетного кодексу України [1] визначає, що внутрішнім аудитом є діяльність підрозділу внутрішнього аудиту в бюджетній установі, спрямована на удосконалення системи управління, запобігання фактам незаконного, неефективного і нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності бюджетної установи та підвідомчих бюджетних установ, поліпшення внутрішнього контролю. Внутрішній аудит у бюджетних установах є інструментом із налагодження керівником ефективної системи внутрішнього контролю та діє шляхом [2, c.45]: - оцінки стану внутрішнього контролю (яким чином він здійснюється, чи є в ньому недоліки, що призводять чи можуть призвести в майбутньому до невиконання установою поставлених перед нею завдань, до втрат або неефективного використання ресурсів); - надання керівнику рекомендацій щодо удосконалення внутрішнього контролю. Основним завданням внутрішнього аудиту є надання керівникові бюджетної установи об’єктивних і незалежних висновків і рекомендацій. Тобто внутрішній аудит допомагає керівнику здійснювати управління і в жодному разі не повинен підміняти управлінців і керівників – не може заміняти собою систему внутрішнього контролю. Стандарти внутрішнього аудиту, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247, визначають, що сфера застосування внутрішнього аудиту охоплює такі напрями діяльності [3]: - оцінка діяльності установи щодо ефективності функціонування системи внутрішнього контролю, ступеня виконання і досягнення цілей, визначених у стратегічних і річних планах, ефективності планування і виконання бюджетних програм і результатів їх виконання, якості надання адміністративних послуг та виконання контрольно-наглядових функцій, завдань, визначених актами законодавства, а також ризиків, які негативно впливають на виконання функцій і завдань установи – аудит ефективності; - оцінка діяльності установи щодо законності та достовірності фінансової і бюджетної звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку – фінансовий аудит; - оцінка діяльності установи щодо дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів з питань стану збереження активів, інформації та управління державним майном – аудит відповідності. Як бачимо, внутрішній аудит, як і внутрішній контроль, не має виключно фінансового характеру, його сфера діяльності значно ширша – починаючи з цілей, на виконання яких створено установу, поставлених перед нею завдань, через процес їх реалізації та до результату виконання цих завдань (у їх кількісному та якісному вираженні). Водночас функціонування внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту здійснюється за ініціативи керівника установи, порядок їх здійснення має бути регламентовано внутрішніми документами установи, а результати виконавці подають керівнику установи для прийняття управлінських рішень. Загалом внутрішній аудит покликаний досліджувати всі аспекти діяльності установи і заходи, що здійснюються керівником для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до поставленої мети, виконання завдань, планів і дотримання вимог щодо діяльності міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, в якому функціонує служба внутрішнього аудиту, а також підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління відповідного центрального органу виконавчої влади). При цьому дослідженню підлягають всі засоби попереднього і поточного контролю, які сприяють оперативному реагуванню на виникнення або загрозу виникнення фактів незаконного, неефективного та нерезультативного використання державних ресурсів, удосконаленню системи управління та прозорості прийняття управлінських рішень під час виконання покладених на орган завдань. Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 2. Дребот С. Європейський вектор у сфері перебудови системи державного фінансового контролю / С. Дребот // Фінансовий контроль. – 2015. – №2. – С. 42-47. 3. Стандарти внутрішнього аудиту, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1247. Kristina Ivaskevich Ivan Franko National University of L’viv ORGANIZATION OF INTERNAL AUDIT OF BUDGETARY INSTITUTIONS IN UKRAINE In these theses focus on highlighting the need audit activity of budgetary institutions as a special financial control function. The main objective is to provide internal audit manager budget organization objective and independent conclusions and recommendations. That internal audit manager helps manage and in any case should not replace managers and executives - can not replace a system of internal controls. In general, internal audit aims to examine all aspects of the establishment and activities undertaken manager to ensure the effective functioning of the internal control system.

Ольга Казимирович Львівський національний університет імені Івана Франка

АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА Постановка проблеми. Внаслідок нестабільної ситуації української економіки вітчизняні підприємства здійснюючи свою господарську діяльність, потребують грамотного управління головним рушієм розвитку підприємництва - інвестиціями. Саме тому слід велику увагу слід приділити розгляду, систематизації та вдосконаленню теоретичних підходів управління інвестиційною діяльністю на мікрорівні. Мета дослідження полягає у визначенні основних підходів до управління інвестиційною діяльністю на підприємстві, а також узагальненні ключових функцій інвестиційного менеджменту з розподілом на загальні та специфічні, що сприятиме ширшому розумінню механізму інвестування суб`єктів господарювання в цілому. 39

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Дослідження теоретичних засад управління інвестиційною діяльністю підприємства необхідно починати, насамперед, з розгляду поняття «інвестиційна діяльність». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [1]. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей. Основна мета інвестиційної діяльності — це впровадження форм реальних, а також фінансових інвестицій. Причому, достатньо уваги потрібно приділяти розробці стратегії інвестицій та заходам щодо їх реалізації. У сучасній теорії управління підприємством (організацією) та його інвестиціями виділяють функціональний, процесний, вартісний, структурний, проектний та інші підходи до управління. Ці підходи є основними, проте дедалі частіше розвитку набувають їх комбінації – процесно-вартісний, вартісно-функціональний тощо. На вітчизняних підприємствах домінуючим є функціональний підхід, теоретичні засади якого були закладені представниками класичної теорії управління – Вебером М., Тейлором Ф., Файолем А. та іншими. Перевагами функціонального підходу традиційно вважають простоту організаційної структури, можливість економії на накладних витратах внаслідок централізації функцій, спеціалізацію посадових осіб за певним напрямом, у результаті чого удосконалюються професійні навички, виключення дублювання управлінських функцій, висока компетентність фахівців, які відповідають за здійснення конкретних функцій, зменшення потреби в спеціалістах широкого профілю тощо. Проте, не зважаючи на очевидні переваги, функціональний підхід має ряд недоліків, які зумовлені не стільки обмеженістю і якістю методології цього підходу, скільки динамізмом середовища, у якому функціонує підприємство, зокрема: функціональне управління не забезпечує зацікавленості посадових осіб у кінцевому результаті, а також ускладнюється вирішення комплексних завдань. До ще одного недоліку можна віднести ускладнену процедуру та суперечливість оцінки ефективності структури управління інвестиційною діяльністю загалом та окремих підрозділів. Цілі, а відповідно і критерії ефективності системи в цілому можуть суперечити аналогічним параметрам підрозділів [2]. Сьогодні більшістю аналітиків та науковців декларується орієнтація на процесний підхід в управлінні, як більш ефективний порівняно з функціональним (хоча зазначається, що повна відмова від функціонального підходу є недоцільною. На процесному підході базуються положення міжнародних стандартів управління якістю ISO серії 9000. Здебільшого процесний підхід аналізується з позицій управління операційною діяльністю підприємства. Процесний підхід передбачає формування горизонтальної організаційної структури відповідно до набору процесів, які характерні саме для цього підприємства. За такої передумови вся система управління інвестиційною діяльністю підприємства повинна відповідати методології процесного підходу, включаючи процеси планування і прогнозування, оцінки ефективності, формування організаційних структур управління тощо. Однак сьогодні вітчизняні підприємства мають певні проблеми із його впровадженням. Деякі автори, зокрема, зазначають, що для систем менеджменту вітчизняних підприємств характерна відсутність комплексності, низька ефективність та слабка структурованість Вартісний підхід до управління підприємством (управління вартістю компанії – Value Based Management) випливає із концепції максимізації вартості для його власників, викладеної у 80-х роках ХХ ст. у працях А. Раппапорта. Суть концепції полягає у тому, що менеджери підприємства повинні спрямувати управлінський вплив на збільшення вартості для інвесторів, оскільки останні завжди мають можливість вкладати свої кошти у більш прибуткові активи. Враховуючи те, що на практиці інтереси інвесторів і управлінців компанії досить часто не збігаються, ця концепція спрямована на узгодження інтересів цих груп агентів. Управління вартістю компанії використовується переважно для оцінки ефективності стратегічних рішень, зокрема щодо угод злиття та поглинання. Сьогодні деякими науковцями пропонується використання вартісного підходу як основи управління інвестиційною діяльністю підприємства, інвестування розглядається як важіль управління вартістю підприємства. Такий підхід випливає з того, що цільовою функцією прийняття рішень щодо інвестування, які переважно є стратегічними, є максимізація вартості підприємства [2]. Механізм управління інвестиційною діяльністю охоплює традиційні компоненти системи управління, серед яких планування, аналіз, організація, контроль, оцінка, мотивація інвестиційної діяльності. Крім того, включає специфічні набори інструментарію залучення інвестицій, відрізняється моделями розподілу інвестиційних ресурсів, напрямками активізації інвестиційної діяльності та чинниками забезпечення інвестиційної привабливості [3]. Система управління інвестиційною діяльністю реалізує свою головну мету й основні завдання шляхом виконання певних функцій, які діляться на дві головні групи: а) функції управління інвестиційною діяльністю як управляючої системи (ці функції є складовими частинами будьякого процесу управління незалежно від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності – у теорії управління їх називають загальними). У групі загальних функцій управління інвестиційною діяльністю основними такі: 1) розробка інвестиційної стратегії підприємства; 2) створення організаційних структур, що забезпечують прийняття й реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами інвестиційної діяльності підприємства; 3) формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів інвестиційних рішень; 4) здійснення аналізу різних аспектів інвестиційної діяльності підприємства; 5) здійснення планування інвестиційної діяльності підприємства за основними її напрямами; 6) розробка дієвої системи стимулювання реалізації управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності; 7) здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності.

40

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

б) функції управління інвестиційною діяльністю як спеціальної галузі управління підприємством (їх склад визначається конкретним об’єктом певної управляючої системи – теорія управління розглядає ці функції як специфічні). У групі специфічних функцій управління інвестиційною діяльністю виділяють: 1) управління реальними інвестиціями; 2) управління фінансовими інвестиціями; 3) управління формуванням інвестиційних ресурсів. Кожна з цих функцій може бути конкретизована з урахуванням специфіки інвестиційної діяльності окремих підприємств [4]. За даними Державної служби статистики України за перше півріччя 2016 року основним джерелом інвестицій підприємств є власні кошти. Це приблизно 72,2% загального обсягу. Частка залучених та запозичених коштів (кредити банків і кошти іноземних інвесторів) становила 11,8%. За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно 3,9% капітальних інвестицій. За 2013-2015 рр. ситуація приблизно така ж: 2013 р. – 66,3 %, 2014 р. – 70,5 %, 2015 р. – 67,5 % від загального обсягу інвестицій становили власні кошти підприємств. Найбільше коштів спрямовано у промисловість, а саме підприємства переробної галузі [5]. Судячи з вищевказаних статистичних даних можна дійти до висновку про те, що вітчизняні підприємства не в повній мірі використовують залучені кошти для вкладання їх в певні види інвестицій. Таке управління інвестиціями лише за рахунок власного капіталу має багато плюсів, однак суттєво обмежує можливості підприємства здійснювати інвестиції. При грамотному управлінні інвестиціями важливо поєднувати, як власні, так і залучені ресурси для наступного вкладання їх в інвестиційні проекти. Таким чином, проведене дослідження підходів до визначення сутності та теоретичних аспектів управління інвестиційною діяльністю, а також розгляд ключових функцій у даній сфері дає змогу переконатись в тому, що саме грамотне управління інвестиціями на підприємстві, оптимальна структура власних та залучених коштів з метою інвестування може сприяти подальшому розвитку і розширенню суб`єкта господарювання. Список використаних джерел:

1. Про інвестиційну діяльність : закон України від 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ / Верховна рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=15 60-12 (дата звернення: 15.03.2017). 2. В. Л. Акуленко, І. В. Новикова Аналіз теоретичних підходів до управління інвестиційною діяльністю підприємства Вісник СумДУ. Серія “Економіка”, №3'2012. 3. Дараган О.О. Механізм управління інвестиційною діяльністю на підприємствах залізничного транспорту Вісник економіки транспорту і промисловості № 49, 2015. 4. Т.С. Пічугіна, Л.Д. Забродська Інвестиційна діяльність підприємства: сутність та зміст управління URL: http://irbisnbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/ (дата звернення: 15.03.2017). 5. Феєр О.В. Управління інвестиціями як складова інвестиційного механізму підприємства Економіка і суспільство, №5 , 2016 URL: http://www.economyandsociety.in.ua/journal/5_ukr/46.pdf (дата звернення: 16.03.2017). Olha Kazymyrovych Ivan Franko National University of L’viv ALTERNATIVE APPROACHES TO MANAGEMENT OF INVESTMENT ACTIVITY OF THE ENTERPRISE Nowadays national enterprises perform their business activities in condition of the unstable situation of the Ukrainian economy. Most of them need competent management of the investment. That's why we have to consider and systematize the main theoretical aspects of investment management at the micro level of national economy.

Ольга Камінська Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ Система пенсійного забезпечення відіграє важливу роль в економічному та суспільно-політичному житті країни. Пенсійне забезпечення – важлива складова соціальної політики будь-якої держави. Незважаючи на значну кількість реформ, проведених у сфері пенсійного забезпечення, система залишається недосконалою. Для українців літнього віку пенсія часто стає єдиним джерелом доходу після завершення трудової діяльності, тому питання їхнього соціального забезпечення завжди є актуальним. Метою дослідження є аналіз сучасного стану пенсійного забезпечення громадян в Україні. З 1 січня 2004 року в Україні набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає введення накопичувальної пенсійної системи. При цьому солідарна пенсійна система зберігається. Таким чином, система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів (табл. 1). Таблиця 1 Структура пенсійної системи України

Перший рівень Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

Другий рівень Накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

Третій рівень Система недержавного пенсійного забезпечення

Джерело: складено автором на основі [1].

Відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку, який в Україні становить 60 41

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

років, та за наявності не менше 15 років страхового стажу. Розмір такої пенсії визначається з врахуванням страхового стажу та заробітної плати (доходу). Відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум для цієї категорії осіб становить: - з 1 січня 2017 року – 1247 грн.; - з 1 травня 2017 року – 1312 грн.; - з 1 грудня 2017 року – 1373 грн. [2]. При призначенні пенсій у 2017 році максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) збережено на рівні 2016 року – 10740 гривень. У 2017 році утримується військовий збір (1,5%) та оподатковується (15%) сума пенсії, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 1 січня звітного податкового року – 12470 грн. (1247 грн. х 10) [3]. Упродовж 2012-2016 років прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність поступово збільшувався, так у 2015 році він збільшився на 125 грн., порівняно з 2014, у 2016 – на 173 грн. у порівнянні з 2015 роком, і у січні 2017 становив 1247 грн.. Середній розмір пенсійної виплати зріс у 2016 році на 138 грн.. Також у січні 2017 року було підвищено мінімальну заробітну плату до 3200 грн.. Таким чином, на початку 2017 року середній розмір пенсійної виплати був вищим прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 581 грн..

Рис.1. Динаміка розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, середнього розміру пенсійної виплати та місячного розміру заробітної плати Джерело: складено автором на основі [4; 5; 6; 7].

На рис. 2 зображено середній розмір пенсійної виплати станом на 1 січня 2017 року у розрізі областей. Як бачимо, середній розмір пенсійної виплати у грудні 2016 року становив 1828 грн.. Найвищі пенсії отримують у м. Києві – 2408 грн., Донецькій – 2102 грн. та Луганській – 1989 грн. областях. Найнижчий розмір пенсійних виплат у Тернопільській – 1561 грн., Закарпатській – 1598 грн. та Чернівецькій – 1600 грн. областях (рис.2). Попри номінальне зростання розмірів прожиткового мінімуму та пенсії, система пенсійного забезпечення залишається нестабільною та недостатньо справедливою. Для підвищення стабільності пенсійної системи та здатності забезпечити справедливі пенсії для людей, що завершили трудову діяльність вирішальне значення має проведення пенсійної реформи. Вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні повинне полягати у: поступовому врегулюванні пенсійного віку, зменшенні кількості осіб, котрі раніше виходять на пенсію, створенні умов, за яких буде вигідно декларувати фактичні доходи, тобто детінізація зарплати, а також необхідно консолідувати законодавство про пенсійну систему.

Рис.2. Середній розмір пенсійної виплати станом на 1 січня 2017 року Джерело: за даними Пенсійного фонду України [7].

42

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Таким чином, пенсійне забезпечення є дуже важливою складовою державної політики соціального захисту населення. Адже, саме через систему соціального захисту держава відповідає за добробут кожного громадянина. Список використаних джерел:

1. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9.07.2003 № 1058-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1058-15. 2. Про Державний бюджет України на 2017 рік: Закон України від 21.12.2016 № 1801-VIII [Електронний ресурс] / сайт Верховної ради України. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1801-19. 3. Пенсійне забезпечення у 2017 році / Офіційний сайт Федерації профспілок України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialne-strakhuvannya-i-pensijne-zabezpechennya/11584pensijne-zabezpechennya-u-2017-rotsi. 4. Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2014 рік / Пенсійний фонд України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/pfu/doccatalog/document?id=246432. 5. Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2015 рік / Пенсійний фонд України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/pfu/doccatalog/document?id=227018. 6. Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів (на початок 1991-2016) / Державна служба статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/sz/sz_u/srp_07rik_u.html. 7. Середній розмір пенсійної виплати станом на 01.01.2017 року / Пенсійний фонд України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pfu.gov.ua/pfu/doccatalog/document?id=273637. Olha Kaminska Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF PENSION PROVISION IN UKRAINE In theses concerned with analyzing the current state of pension provision in Ukraine. Pension system plays an important role in the economic, social and political life. Pension provision is an important part of social policy of any state. For Ukrainian pensioners pension is often the only source of income after labor activities, so the question of their social security is always important. The conclusions about the importance of improving the pension system in Ukraine.

Юлія Касімова Львівський національний університет імені Івана Франка

ПІДСТАВИ ТА ВИДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА Несплата або неповна сплата суб’єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів, інших обов’язкових платежів залежно від того, чи умисно, з необережності, чи навіть за відсутності вини, воно допущено, тягне за собою юридичну відповідальність винних в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Дана тема набирає все більшої актуальності, яка полягає в тому, що порушення податкового законодавства в Україні є досить поширеним явищем, але і досі більшість злочинців так і не були притягнені до юридичної відповідальності за свої вчинки через корумпованість влади та недосконалість податкового законодавства. Саме тому вважаємо за доцільне приділити особливу увагу цьому питанню, що дозволить виявити чіткі підстави для виникнення юридичної відповідальності та запропонувати систему покарань за порушення податкового законодавства. Під податковим законодавством розуміємо систему законодавчих актів, що містять правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін у податковій сфері. Податкове законодавство виступає формою реалізації податкового права і містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. [1, с. 158] В Україні податкове право не завжди виконує роль регулюючого фактора, характеризується специфічними принципами і величезною кількістю нормативно-правових актів, що часто суперечать один одному. Суб’єктами податкових правовідносин в Україні може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Виділяють три групи суб’єктів : державу (в особі представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), податкові органи та платників податків. [2, с. 30] Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Податковим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим Кодексом. [3] Разом з тим, стаття 67 Конституції України [4] встановлює, що сплата податків є обов’язком платника податку. Обов’язку, зрозуміло, кореспондує відповідальність за невиконання чи неналежне його виконання. Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності в разі : - ухилення від сплати податку, іншого обов’язкового платежу; - заниження об'єкта оподаткування; - несвоєчасної сплати податку, іншого обов’язкового платежу; - неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів; - неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов’язкових платежів; - недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи в особі ДФС, застосовуються такі види юридичної відповідальності : - фінансова; 43

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

- адміністративна; - кримінальна. Під фінансовою відповідальністю розуміємо обов'язок особи, винної у здійсненні фінансового правопорушення, зазнати заходів державно-владного примусу, що передбачені санкціями фінансового законодавства, полягають у покладенні додаткових юридичних обов'язків майнового характеру і застосовуються компетентними органами у встановленому процесуальному порядку. [5, с. 110] До адміністративної відповідальності належить вид юридичної відповідальності, який передбачає застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру. В структурі органу ДФСУ до 2016р. включно функціонував такий підрозділ як податкова міліція. У 2016 році робота підрозділів податкової міліції була спрямована на виявлення резонансних злочинів у сфері оподаткування, залученні до оподаткування коштів із тіньового обігу та надходженні їх до бюджетів, виявлення та припинення порушень чинного законодавства при здійсненні суб’єктами ЗЕД ризикових експортно-імпортних операцій, виявлення кримінальних правопорушень у митній та податковій сферах, відпрацювання платників, задіяних у міжрегіональних схемах ухилення від оподаткування. За матеріалами оперативних підрозділів у 2016 році виявлено ознаки злочинів та розпочато 1026 досудових розслідувань за виявленими фактами ухилення від сплати ПДВ на суму 8,3 млрд.грн. та незаконно відшкодованих з бюджету 104,8 млн. грн. ПДВ. За відповідний період 2015 року розпочато 1 255 досудових розслідувань за фактами ухилення від сплати ПДВ на суму 25,4 млрд. грн., що свідчить про зменшення обсягів порушення податкового законодавства. Безпосередньо у 2016 році розпочато 6800 кримінальних проваджень, що на 1142 менше, ніж за 2015 рік. Крім того, у спрямованих до суду кримінальних провадженнях забезпечено відшкодування збитків у розмірі 420 млн. грн., а також арештовано коштів та майна на загальну суму 638 млн.грн., що становить 66 % від суми встановлених збитків [6]. Починаючи з 2017р. повноваження податкової міліції були припинені, на її базі створюється Державна служба фінансових розслідувань, яка є центральним правоохоронним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вона складається із підрозділів по боротьбі з правопорушеннями у сфері господарської діяльності, слідчих підрозділів і підрозділів по боротьбі з корупцією та власної безпеки. Основними функціями Служби стануть виявлення, припинення, розкриття і попереднє розслідування злочинів в економічній, фінансовій і податковій сферах, а також аналітична і профілактична робота по виявленню факторів, що сприяють вчиненню таких злочинів. При цьому, силовий підхід замінюється комплексним і аналітичним - з використанням сучасних методик розслідувань економічних злочинів. Відтак, Україна сьогодні знаходиться у складному становищі, викликаному внутрішніми та зовнішніми економічними дисбалансами, несприятливими умовами для ведення бізнесу, які в свою чергу підсилені політичною кризою. Ці фактори викликають постійні порушення у сфері оподаткування, які спричиненні бажанням зменшити податковий тягар як фізичними, так і юридичними особами. В свою чергу порушення податкового законодавства мають безпосередній зв’язок із підвищенням рівня юридичної відповідальності та розміру покарання за злочини у сфері податкових відносин. Але в той же час, не викликає заперечень, що заходи податкового примусу повинні базуватися на конституційних принципах та засадах, які гарантували б забезпечення прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Список використаних джерел:

1. Роль В. Ф., Сергієнко В. В., Попова С. М. Фінансове право. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с. 2. Бандурка О. М., Понікаров В. Д., Попова С. М. Податкове право. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 312 с. 3. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 5. Гетманцев Д. О. Юридична відповідальність за податкові правопорушення [Текст] : наук.-практ. посіб. / Д. О. Гетманцев, Р. В. Макарчук, Я. С. Толкачов ; Нац. шк. суддів України, Юрид. компанія "Jurimex". - Київ : Юрінком Інтер, 2015. - 748 с. 6. Звіт про виконання Плану роботи Державної фіскальної служби України на 2016 рік // Офіційний сайт ДФСУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/data/files/199244.pdf Yuliia Kasimova Ivan Franko National University of L’viv THE BASIS AND KINDS OF LIABILITY FOR TAX VIOLATIONS In recent years in many countries fiscal policy is tightened. This process takes place against the background of a growing shadow economy. As a result there is a significant increase economic and financial crime. In such circumstances, legislative and executive bodies expand and strengthen the legal framework to combat crimes in the sphere of economics and finance, improve the work of the tax authorities to prevent, detect and prevent these offenses. Implementation of taxpayers and other business tax obligation can not rely on the high level of legal culture. In modern conditions to ensure the necessary level of tax revenue decisive importance is the application of state coercion in the tax area.

44

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Юлія Касімова Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄДИНОГО КАЗНАЧЕЙСЬКОГО РАХУНКУ В УКРАЇНІ Пріоритетним завданням у процесі розвитку системи фінансів в Україні є управління державними фінансами як ключовим інструментом забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Саме це спонукає до аналізу роботи Державної казначейської служби України, яка безпосередньо залежить від функціонування єдиного казначейського рахунку. Саме від дієвості системи управління видатками багато в чому залежить обіговість фінансових ресурсів, своєчасне та раціональне фінансування державних програм, фінансування функцій держави. Державну казначейську службу України (ДКСУ) необхідно розглядати як специфічну установу, оскільки поряд з технічними банківськими функціями – проведення платежів, обслуговування клієнтів тощо – вона залишається відповідальною за обслуговування державного бюджету згідно з покладеними на неї основними функціями. Реалізація функції управління бюджетними потоками держави стала можливою через консолідацію фінансових ресурсів держави на єдиному казначейському рахунку (ЄКР). Запровадження ЄКР, на який зараховуються державні доходи і з якого здійснюються видатки, дозволяє органам казначейства мати вичерпну інформацію про стан державних фінансів, а отже, володіти фінансовим важелями макроекономічного регулювання. [1] Функціонування ЄКР як основного рахунку держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів через СЕП НБУ регламентується Положенням про єдиний казначейський рахунок, затверджене наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року за №122 [2]. Єдиний казначейський рахунок – це рахунок, відкритий Державній казначейській службі України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України. ЄКР об’єднує систему рахунків, що діють в єдиному режимі та через які органи ДКСУ проводять операції за доходами та видатками бюджетів усіх рівнів відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Це дає можливість ДКСУ в режимі реального часу отримувати інформацію про рух та наявність коштів на ЄКР як результат здійснення операцій на всіх його бюджетних та небюджетних рахунках. Концентрація державних коштів на ЄКР дозволяє не лише акумулювати фінансові ресурси, не лише контролювати їх цільове використання, не лише прогнозувати майбутні залишки або нестачу бюджетних коштів, а показує його роль та економічну сутність. Залишки коштів ЄКР на початок січня 2017 року склали 14,3 млрд грн, що на 13,3 млрд грн менше, ніж місяцем раніше. Про це повідомила Державна казначейська служба України, оприлюднивши економічні показники на своєму офіційному веб-порталі. Але, вже в наступному місяці залишки коштів на ЄКР досягли 34,9 млрд грн. Станом на 01.03.2017 залишки коштів на ЄКР склали 34,1 млрд грн [3]. Для більш ґрунтовного аналізу стану державних фінансів розглянемо динаміку залишків на ЄКР у продовж 2015-2017 року. Таблиця 1 Практика застосування казнаВхідне сальдо ЄКР у 2015-2017 роках (станом на початок місяця) у млн.грн. чейської системи виконання бюПоказник 2015 2016 2017 джету в Україні, зокрема за допомосічень 3 008 9 017 14 258 гою такого інструменту як ЄКР свідчить про те, що фінансування, яке лютий 8 792 16 718 34 869 може теоретично отримати вся бюберезень 14 615 16 826 34 115 джетна сфера України не є стабільквітень 26 674 21 049 ним з урахуванням динаміки ЄКР. травень 23 560 16 245 [4] червень 27 746 18 413 Неможливо прослідкувати липень 25 446 17 996 стійку тенденцію у змінах залишків серпень 33 271 10 997 грошових коштів на ЄКР впродовж вересень 45 853 23 763 досліджуваного 2016 року. Варто жовтень 47 128 13 472 зазначити, що найбільші залишки листопад 43 624 15 865 були у квітні, вересні та грудні 2016 грудень 47 957 27 564 року, найбільший дефіцит фінансоДжерело: Складено автором за даними Державної казначейської служби Уквих ресурсів на ЄКР прослідковураїни [3]. ється саме на початку 2016р. Але якщо брати до уваги показники 2017 року, то вони досягли вже вищого рівня, ніж показники за будь-який місяць минулого року. З березня 2017 р. на єдиному казначейському рахунку знаходиться 34 115 млн грн, що на 49 % вище за показник відповідного періоду 2016 року та на 43 % за показник 03.2015 року. Цікавим є той факт, що враховуючи умови, в яких наразі знаходиться наша країна, на рахунку казначейства уряд акумулює досить великий обсяг залишків гривневих коштів, який не існував навіть до кризи та військових дій на території України. Наприклад, в березні 2010-2013 років залишок коштів на ЄКР коливався в межах від 2 773 млн. грн. до 7 755 млн. грн. Як бачимо, стан єдиного казначейського рахунку завжди нестабільний, він знаходиться під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Обсяг коштів, то збільшується за рахунок надходжень податків та інших обов’язкових платежів до державного і місцевого бюджетів, то зменшується при пікових навантаженнях за видатками. Тетяна Слюз, голова Державної казначейської служби, прокоментувала динаміку залишків на ЄКР за 2016 рік. За її словами, держава може здійснювати видатки не лише із залишку коштів на ЄКР, який обліковується на перше число місяця, а й за рахунок поточних доходів, які регулярно надходять до бюджетів усіх рівнів, а також з інших джерел

45

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

фінансування, передбачених законодавством. Тетяна Ярославівна зазначила, що за перше півріччя 2016 року обсяг коштів на ЄКР становив 15,6 млрд. грн., якого вистачає для поточної роботи ДКСУ, оскільки щоденний залишок, необхідний для забезпечення ліквідності ЄКР становить 3-6 млрд грн. Отже, запровадження ЄКР дало можливість повною мірою реалізувати принцип єдності бюджетної системи, задекларований у Бюджетному кодексі України, а також зосередити державні кошти на кореспондентському рахунку ДКСУ. Завдяки коштам ЄКР здійснюється покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, пов’язаних з недостатньою платоспроможністю місцевого бюджету на конкретну дату, погасити бюджетні фінансові зобов’язання за визначеним статтями видатків за рахунок наявних та очікуваних грошових активів загального фонду місцевого бюджету та коштів резервного фонду. Наявність на центральному рівні інформації про стан та рух бюджетних коштів надає Міністерству фінансів та головним розпорядникам коштів широкі можливості для гнучкого маневрування фінансовими ресурсами держави та оперативного контролю за спрямуванням коштів. А відтак, володіти фінансовими важелями регулювання економічної ситуації в державі. Список використаних джерел:

1. Управління фінансовими ресурсами в системі органів Державного казначейства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/publish/article/92710;jsessionid=18C2F82969456E8C3E9C62B53425E106 2. Про затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок: Положення від 26.06.2002 № 122 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0594-02 3. Офіційний веб-сайт Державної казначейської служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/index 4. Фрич А.О., Шатрук Б.В. Єдиний казначейський рахунок як інструмент управління фінансовими ресурсами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://global-national.in.ua/archive/3-2015/166.pdf Yuliia Kasimova Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF FUNCTIONING OF THE SINGLE TREASURY ACCOUNT IN UKRAINE The main instrument of the State Treasury Service of Ukraine is the single treasury account (TSA), which provides implementation functions flow control budget through their consolidation on a single account. Single treasury account – a consolidated account which open government treasury at the National Bank to account for funds and payments in system of electronic payments. TSA made it possible to introduce fully realize the principle of unity of the budget system, declared the Budget Code of Ukraine.

Сергій Касян Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

КОМУНІКАЦІЙНІ МАРКЕТИНГОВІ МОЖЛИВОСТІ У СФЕРІ ПОСЛУГ ТА ІНТЕНСИФІКАЦІЯ ЛОГІСТИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ Важливе значення у формуванні логістичних та комунікаційних детермінант діяльності високотехнологічних підприємств в електронному бізнесі відіграє підвищення впізнанності бренду інформаційних послуг. Інноваційні підходи до застосування концепції латерального маркетингу у сучасному інформаційному суспільстві базуються на досягненні латерального заміщення, що виступає певною запорукою формування конкурентних переваг організацій у сфері логістики дистрибуції. До складових такого латерального заміщення більшість маркетологів відносить: заміну, видалення, комбінацію, реорганізацію, гіперболізацію та інверсію. У цьому зв’язку потребують більш глибокого дослідження складні аспекти адаптації основних засад і механізмів комунікаційного забезпечення, інноваційного менеджменту та латерального маркетингу стосовно ринку логістичних послуг в Україні. Є. А. Домашева, О. В. Зозульов проводять комплексне визначення ефективності маркетингових Інтернет-комунікацій, означаючи вимірність цього процесу взаємодію, що засвідчує економічний прояв мінімаксних завдань. При цьому на основі процедур бюджетування і систем оперативного контролінгу відбувається взаємозв’язок управління за цілями з системою збалансованих показників (Balanced Score Card, BSC), що через виокремлення цілей та певних результатів дозволяє у стратегічному аспекті сформувати ключові показники ефективності (KPI), що належним чином відображають тактичні зміни на високотехнологічних підприємствах [1]. Науковці стандартно і доцільно проводять порівняння стандартних KPI із специфічними KPI, що притаманні віртуальним комунікаціям. У ході такого порівняння виокремлюються KPI-кліки, KPI-конверсії, KPI ROI у розрізі обсяг, ціна, якість означених показників. Серед наведених аналітичних показників і міркувань варто звернути дослідницьку увагу на такі, як: ціна за тисячу показів, зворотність інвестицій у маркетинг, кількість повторних замовлень, активних дій та кліків, показник конверсії, що відображає ступінь переходу клієнта в розряд покупця саме на сайті. Вагомими моментами є аналізування глибини огляду Інтернет-ресурсів, часу на проведення певних дій на сайті. Науковці справедливо наголошують на доцільності моніторингу та аналізування якості таргетування та змісту і структури цільових аудиторій. У запропонованій воронці таргетування відображено концентроване звуження потенційної аудиторії завдяки віртуальним реселлерам, які ураховують ступінь активності у поведінці споживачів [1]. Дійсно, запропоноване узагальнення та інтегрування підходів дозволяє більш точно і ретельно встановлювати змістовні детермінанти набуття ефективності комплексу маркетингових комунікацій підприємств в Інтернеті. Таке підвищення точності визначення успішності комунікаційної взаємодії у віртуальному просторі сприяє підвищенню задоволеності та рівня маркетингової цінності у споживачів. В. Є. Новицький, В. М. Миленький визначають, що агенти міжнародної глобальної конкуренції отримують зазвичай переваги за рахунок збільшення обсягів інвестицій у розробку нових видів обладнання, приладів, машин, що відбивається на позитивній зміні структури експортних і імпортних, капітальних потоків [2, с. 31]. Гадаємо, що таке тех46

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

нологічне переоснащення та модернізація активної частини ОВФ на високотехнологічних підприємств спричиняє підвищення дослідницької уваги до удосконалення координування потоків матеріалів, запасних частин, інноваційних товарів, поліпшення рівня надання логістичного сервісу в межах функціонування глобальних та національних логістичних систем. Гжегош Біесок підкреслює світову тенденцію переважання послуг в потоках пропозиції підприємств в економіці, що відбувається завдяки перетворенню деяких матеріальних продуктів у сервіс, підкріпленню товарів супутніми послугами, індивідуалізації товарної пропозиції підприємств. При цьому відбувається бізнес-взаємодія на основі знань та інформації, коли підвищується значення інформаційного і комунікаційного забезпечення маркетингової діяльності [3, c. 9]. Безперечно, бурхливий розвиток маркетингу послуг певною мірою опосередковується такими цивілізаційними й господарськими змінами, як: підвищення освіченості людей та споживчих очікувань, конкурентні переваги сучасних галузей економіки завдяки поширенню супровідних послуг, страхування маркетингової діяльності від низки ризиків на основі удосконалення послуг з охорони здоров’я, екологічного сервісу, формування якості. Підвищення стандартів життя у розвинутих суспільствах опосередковує бажання споживачів більше розпоряджатися вільним часом, що з’являється, коли нарощуються обсяги користування транспортом, телекомунікаціями, інформацією [3, c. 9, 10]. На наш погляд, такий стрімкий розвиток сектору послуг та відповідне маркетингове забезпечення цього процесу створює добрі можливості для розширення обсягів надання логістичних послуг, поліпшення стандартів логістичного сервісу. Станом на сьогодні сучасні освічені споживачі розвинених країн ЄС та України вже готові сприймати належним чином інтенсифікацію міжнародних та внутрішніх логістичних потоків в обслуговуванні, коли суспільство позитивно реагує на логістизацію в маркетингу. Прибутковість надання послуг, зокрема з ресторанного бізнесу приваблює інвесторів, які постійно вкладають високоліквідний капітал у цю сферу в Україні, як і в цілому у світі, що опосередковує наявність висококонкурентного маркетингового середовища. Як представники малого бізнесу, підприємства ресторанного господарства (ПРГ) проводять високу маркетингову активність, сегментують ринок, виборюють додаткових клієнтів. Деякі ПРГ отримують конкурентні переваги за рахунок синтезу кухонь різних етносів, відображаючи це у відповідних меню. Таке гастрономічне різноманіття сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних ресторанів. Вишуканість та переміщення послуг із залів ПРГ безпосередньо до споживачів відображає функціонування послуг з кейтерінгу (англ. catering). Широко розповсюдженими такі послуги є при закладах харчування у готельних комплексах. На сьогодні на сегменті ринку послуг з кейтерінгу функціонують багато економічних агентів, що створюють висококонкурентне маркетингове середовище. Серед таких сучасних агентів слід відзначити Алекс, Гетьман Фуршет, Єврокейтеринг, Талісман, Престиж клуб, Haiti’s catering service. А.О. Ільїна пропонує інституційно-організаційний механізм державного регулювання інвестиційного процесу, що побудований на базі певної дихотомії взаємозв’язку «держава – ринок» та проявляється на основі як безпосереднього впливу держави та інвесторів та також завдяки спонуканню до капіталовкладень через інструменти комплексу різновидів державних політик [4, с. 8, 9]. При цьому наголошується про зменшення інвестиційної безпеки в Україні, що проявляється через індикативне скорочення валового нагромадження основного капіталу до ВВП (13,28% у 2015 р.) та зменшення обсягу капітальних інвестицій до 13,80% ВВП [4, с. 10, 11]. Тому з метою нарощування конкурентної стійкості підприємств та економічного і маркетингового потенціалу окремих галузей доцільно підвищувати ефективність інвестиційної та логістичної діяльності в Україні. Зауважимо, що бренд-орієнтоване управління сучасним високотехнологічним підприємством ґрунтується на інтегрованій у загальну політику стратегії управління марочними активами у взаємозв’язку з маркетинговим комунікаційним забезпеченням цього процесу. Тому слід визначати комунікаційні детермінанти маркетингової активності, ринкові загрози та комунікаційні можливості брендів, проводити оцінку маркетингових складових накопичення капіталу марки. Окреслене поряд з високим рівнем логістичного сервісу сприятиме утриманню бажаних позицій економічних агентів на певних секторах і нішах високотехнологічних ринків. Створення образу бренду повинно відбуватися на основі відповідного комунікаційного і логістичного забезпечення та урахування необхідних психологічних аспектів цього процесу. Нарощування ринкової сили бренду сприяє підвищенню вартісних маркетингових потоків, які спрямовуються до споживачів. Список використаних джерел:

1. Домашева Є. А. Підходи до оцінювання ефективності маркетингових Інтернет-комунікацій / Є. А. Домашева, О. В. Зозульов // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – 2016. – №13. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ev.fmm.kpi.ua/article/view/80566/76150. 2. Новицький В. Є. Інформатизація в системі пріоритетів соціально-економічного розвитку та глобальної конкуренції / В. Є. Новицький, В. М. Миленький // Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку: науково-практичне видання. – 2011. – №1. – С. 24–34. 3. Biesok Grzegorz (red.) Logistyka usług / Grzegorz Biesok. – Warszawa : Wydawnictwo CeDeWu, 2013. – 160 s. 4. Ільїна А. О. Державне регулювання інвестиційного процесу в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : 08.00.03 / А. О. Ільїна ; М-во освіти і науки України, Київський нац. торгов.-економ. ун-т. – К., 2017. – 23 с. Serhii Kasian Oles Honchar National University of Dnipropetrovsk COMMUNICATION MARKETING OPPORTUNITIES IN THE SERVICES SECTOR AND THE INTENSIFICATION OF LOGISTIC SERVICE The importance in formation of logistic and communication determinants of activity of the high-tech enterprises in electronic business plays increase in recognition of a brand of information services. Increase in accuracy of definition of success of communication interaction in virtual space promotes increase in satisfaction and level of marketing value at consumers. Today modern educated consumers of the developed EU countries and Ukraine are ready to perceive properly an intensification of the international and internal 47

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

logistic flows in service when society positively reacts to a logistization in marketing. For the purpose of accumulation of competitive advantages it is expedient to increase efficiency of investment and logistic activity in Ukraine. The brand focused management of the modern high-tech enterprise is based on the strategy of management of branded assets integrated into the general policy in interrelation with marketing communication ensuring this process.

Мар’яна Козар Львівський національний університет імені Івана Франка

СУТНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Характерною особливістю сучасного розвитку економіки України є глобальні економічні перетворення у сфері виробництва на основі ринкових відносин. Ринкові відносини вимагають перегляду системи бухгалтерського обліку і аудиту, одним із центральних елементів яких є розгляд доходів, витрат і фінансових результатів. Фінансові результати є надзвичайно важливим показником для суб'єкта господарювання, адже в них відображаються всі сторони діяльності підприємства. Від фінансових результатів, їх правильного обліку, контролю та аудиту залежить фінансово-майновий стан та ефективність діяльності підприємства. В умовах ринкової економіки основний показник ефективності господарювання, основа економічного розвитку підприємства – прибуток, що є головним фактором, який визначає гостроту та необхідність вирішення проблем удосконалення обліку фінансових результатів з метою формування надійного фундаменту для підвищення економічної результативності підприємств. Дослідженням проблем обліку фінансових результатів діяльності підприємства присвячені праці таких відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, як І.О Бєлий, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Ю.А. Верига, С.Ф. Голов, В.М. Жук, С.В. Івахненков, Г.Г. Кірейцев, Л.І. Лавриненко, С.О. Левицька, О.В. Лишиленко, Є.В. Мних, О.П. Рудановський, В.В. Сопко, Л.К. Сук, В.О. Шевчук та ін. Провідні вчені зробили вагомий внесок у розвиток обліку фінансових результатів, проте залишається чимало невирішених питань, які потребують детального дослідження та надання пропозицій для практичної діяльності у зв’язку з постійною зміною, а також удосконаленням діючої нормативної бази. Метою дослідження є розгляд теоретичних аспектів обліку фінансових результатів діяльності підприємства, а також вивчення проблем, пов'язаних з їх обліком. Розуміння сутності поняття «фінансовий результат» – одна з головних передумов формування відповідних напрямів його обліку, аналізу та можливості здійснення своєчасного впливу на окремі його складові заради підвищення ефективності діяльності підприємств. Досі не існує єдиного визначення поняття «фінансовий результат», проте ми можемо здійснити аналіз підходів до визначення цього терміну різними науковцями (табл. 1). Таблиця 1 Підходи до визначення поняття «фінансові результати» у працях науковців

Автор Ф.Ф. Бутинець А.Д. Мочерний М.С. Пушкар А.Г. Загородній Г.Л. Вознюк

Визначення поняття «фінансові результати» Прибуток або збиток організації; співставлення доходів та витрат підприємства, відображених у Звіті про фінансові результати Грошова форма підсумків господарської діяльності організації або її підрозділів, виражена у прибутках або збитках Прибуток або збиток, отриманий у результаті господарської діяльності Різниця між доходами та витратами підприємства чи його окремого підрозділу за певний час Приріст чи зменшення вартості власного капіталу підприємства внаслідок діяльності у звітному періоді

Джерело: [3; 5; 6; 7].

Опрацювавши діючу нормативно-правову базу ми дізнались, що у законодавстві України термін «фінансові результати» детально не розглядається. Досліджуючи питання обліку фінансових результатів діяльності неможливо не торкнутися питань обліку доходів та витрат. Ф.Ф. Бутинець у своїх працях стверджує, що «ключовими елементами в процесі визначення фінансових результатів діяльності підприємства є доходи і витрати» [3, с. 324]. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів [1]. Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій фінансові результати формуються в розрізі видів діяльності. Облік фінансових результатів здійснюється на фінансово-результативному рахунку 79 «Фінансові результати», на якому збираються всі витрати, доходи підприємства, які групуються в аналітичному обліку за характером прибутків і збитків. Рахунок 79 «Фінансові результати» є номінальним і на кінець звітного періоду закривається, тобто сальдо по ньому немає, тоді як рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» є пасивним і його сальдо відображається в Балансі (Звіті про фінансовий стан). Синтетичний рахунок 79 у своєму складі містить субрахунки 791 «Результат операційної діяльності», 792 «Результат фінансових операцій», 793 «Результат іншої діяльності». У кредит рахунку 79 списуються доходи, в дебет – суми витрат від усіх видів діяльності, а також сума нарахованого податку на прибуток [2]. При складанні фінансових звітів порівнюються обороти по дебету та кредиту рахунку 79 «Фінансові результати». Якщо буде більше кредитового обороту цього ж рахунку, то підприємство на суму різниці має нерозподілений прибуток поточного року (Д-т 79 К-т 441). Якщо дебетовий оборот більший кредитового, то воно на суму різниці має збиток (Д-т 442 К-т 79) [5, c. 178-179]. 48

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Проте в обліку фінансових результатів існує багато спірних питань. Визначення фінансових результатів діяльності не може дати повної характеристики всьому різноманіттю ситуацій, пов'язаних з визнанням фінансових результатів підприємства в процесі його господарської діяльності. Проблемним питанням є відсутність в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій порядку віднесення податку на прибуток (рахунок 98 «Податок на прибуток») на конкретні субрахунки рахунку 79 «Фінансові результати». Згідно чинного законодавства, порядок ведення обліку на рахунку 79 «Фінансові результати», на якому накопичується інформація про фінансові результати, не дає можливості повного та об’єктивного висвітлення результатів господарської діяльності [8, с. 245]. Недоліком формування фінансового результату в діючому Плані рахунків бухгалтерського обліку є те, що в ньому на субрахунку 792 «Результат фінансових операцій» фактично об’єднані два види діяльності підприємства – фінансова та інвестиційна. Тому до робочого Плану рахунків підприємства можна внести доповнення: до субрахунку 792 «Результат фінансових операцій» відкрити два рахунки третього порядку: 7921 «Результат від фінансової діяльності» та 7922 «Результат інвестиційної діяльності». Для того, щоб підприємство могло чітко визначати обсяг та ефективність інвестицій, можна розділити інвестиційну діяльність на основну інвестиційну діяльність та іншу інвестиційну діяльність та деталізувати таку інформацію на субрахунках третього порядку 793 рахунка, оскільки за кредитом субрахунку 793 «Результат іншої діяльності» відображається списання суми в порядку закриття рахунків обліку доходів від інвестиційної діяльності підприємства. Отже, можна стверджувати, що фінансовий результат є досить складною та багатовимірною категорією. Фінансовий результат у формі прибутку виступає головною метою діяльності підприємства на ринку та одним з ключових показників, який визначає ефективність такої діяльності. Проведене дослідження підтверджує необхідність закріплення на законодавчому рівні сутності такого поняття, як «фінансові результати», уточнення переліку показників, які характеризують фінансові результати підприємства; важливість використання рахунків третього порядку для розмежування інформації щодо різних видів діяльності підприємств, а також створення в обов’язковому порядку резерву сумнівних боргів, як необхідної умови точного розрахунку фінансового результату діяльності підприємств. Список використаних джерел:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua /laws/show/996-14 (дата звернення: 07.01.2017). 2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій України № 291 від 30.11.99 // База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua /laws/show/z0893-99 (дата звернення: 07.01.2017). 3. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: підручн. Львів, 2009. 912 с. 4. Прохар Н.В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів: проблеми 1. теорії та практики: монографія / відп. ред. Н.В. Прохар, Ю.О. Ночовна. Полтава, 2011. 257 с. 5. Пушкар М.С. Фінансовий облік: підручн. Тернопіль, 2002. 628 с. 6. Сопко В.В., Завгородній В.П. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підручн. Київ, 2010. 411 с. 7. Хом’як Р.Л. Бухгалтерський облік та оподаткування: навч. посіб. Львів, 2011. 1112 c. 8. Шумляєв Б.О. Татаренко Б.О. Рябий Є.І. Бухгалтерський облік: навч. посіб. Д., 2012. 342 c. Mariana Kozar Ivan Franko National University of L’viv ESSENCE AND PROBLEMS OF ORGANIZATION OF FINANCIAL RESULTS ACCOUNTING OF ENTERPRISE ACTIVITY In theses considers the essence of the concept (idea) “financial results”. The role of financial results in activities of the company is revealed. The main problems and offers as to improving its accounting are researched to ensure formation of reliable information about companies’ activities in transitional economy of Ukraine.

Ярослав Колодій Львівський національний університет імені Івана Франка

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ У процесі своєї діяльності банки наражаються на багато ризиків, які здатні впливати на прибутковість, конкурентоспроможність та репутацію банку, тобто, на його ефективність. Тому важливо побудувати таку систему ризик-менеджменту, яка б забезпечувала прийнятний рівень ризиків, а також їхній безперервний аналіз і контроль. Особливо актуальним це питання є сьогодні, в час тривалої банківської кризи. У «Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» Національним банком України запропоновано 9 категорій банківських ризиків, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик [2, с. 37]. Детальніше розглянемо їхню сутність та вплив на функціонування банку. Кредитний ризик – наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними [1, с. 6]. Кредитний ризик означає, що платежі можуть бути затримані 49

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

або взагалі не виплачені, що, своєю чергою, може призвести до проблем у кругообігу грошових коштів і несприятливо позначитися на ліквідності банку [4, с. 98]. Тісно пов’язаним із кредитним ризиком є ризик ліквідності. Він визначається як ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та виконувати позабалансові зобов’язання [1, с. 7]. Наступним видом банківського ризику є ризик процентної ставки. Ризик процентної ставки - це уразливість фінансового стану банку до несприятливих рухів процентної ставки. Прийняття цього ризику є нормальною частиною банківської діяльності та може бути джерелом прибутковості. Проте, надмірний ризик процентної ставки може поставати серйозною загрозою банківським надходженням та капіталу. Зміни процентної ставки впливають на надходження банку через зміну його чистого процентного доходу, рівня інших доходів, чутливих до змін процентної ставки, та операційних витрат. Зміна ринкових процентних ставок також може впливати на економічну вартість активів, зобов’язань та позабалансових позицій банку, тому що теперішня вартість майбутніх грошових потоків (та, в деяких випадках, і самі грошові потоки) змінюються, коли змінюється процентна ставка [3, с. 7, 9-10]. Ринковий ризик – ризик фінансових втрат банку через несприятливі коливання вартості цінних паперів, товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Ще однією категорією банківських ризиків є валютний ризик. Джерелом його виникнення є несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на: ризик трансакції, ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) та економічний валютний ризик. Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Трансляційний ризик полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту. Економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. Операційно-технологічний ризик – це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій з точки зору надійності і безперервності роботи. Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство. Також інтереси банку можуть постраждати у якийсь інший спосіб, наприклад, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження, здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Ризик репутації виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк до зменшення клієнтської бази та фінансових втрат. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством. Джерелами виникнення юридичного ризику є порушення або недотримання банком вимог законів, нормативноправових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, органами нагляду тощо. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку та до звуження можливостей для розвитку. Вплив на ефективність функціонування банку має також стратегічний ризик, який виникає через неправильні управлінські рішення, їхню неналежну реалізацію та неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі [1, с. 7-9]. Для контролю вищеназваних ризиків і їхнього утримання на бажаному для банку рівні здійснюють управління ризиками. Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг та контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними видами ризиків [2, с. 14-15]. Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Виключення становлять деякі ризики, щодо яких немає взаємозв'язку між їх рівнем та величиною винагороди банку (наприклад, юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний). Багато ризиків, на які наражається банк, за своєю суттю властиві банківській діяльності і є істотною часткою посередницької функції, яку виконують банки (наприклад, кредитний ризик). Для таких ризиків банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику або мінімізуючи ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Деякі ризики часто є тією ціною, яку необхідно сплатити за право займатися певним бізнесом, наприклад, юридичний ризик. Як правило, такі ризики банк прагне знизити до певного граничного рівня, намагаючись при цьому зазнати щонайменших витрат [2, с. 17]. Варто зазначити, що не існує універсальної системи управління ризиками, яка б підходила усім банкам. Але можна виділити деякі спільні характеристики, якими володіють ефективні системи ризик-менеджменту. Так, кожна система управління ризиками має включати наступні елементи: - виявлення ризику. Належне виявлення ризику – це, в першу чергу, визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв’язку з новими діловими ініціативами. Виявлення ризику має бути постійним процесом, що має здійснюватися як на рівні окремої операції, так і на рівні портфелів; - вимірювання ризику. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг; 50

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

- контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів або процедур, які визначають обов’язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами управління, які можна уточнювати в разі зміни умов або рівня толерантності до ризику; - моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил [1, с. 4]. Таким чином, важливим компонентом ефективності банку є правильно побудована система ризик-менеджменту, яка утримує ризики в прийнятних межах та забезпечує їхній постійний моніторинг. Список використаних джерел:

1. Методичні вказівки Національного банку України з інспектування банків «Система оцінки ризиків»: постанова Правління Національного банку України від 15.03.2004 № 104 / Національний банк України. URL: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=36986 (дата звернення: 15.03.2017). 2. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361 / Національний банк України. URL: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=36985 (дата звернення: 15.03.2017). 3. Принципи управління ризиком процентної ставки / Базельський комітет з питань банківського нагляду. URL: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=36993 (дата звернення: 15.03.2017). 4. Швець Н. Р. Ризики банківських установ: проблеми визначення та управління / Н. Р. Швець // Регіональна економіка. - 2008. - № 4. - С. 97-103. Yaroslav Kolodiy Ivan Franko National University of L’viv RISK MANAGEMENT AS BANK EFFICIENCY FACTOR This theses describe the essence of banking risks and their impact on the bank activity. In the process of its activity, banks face many risks. To neutralize the negative effects of risks banks build the system of risk management, which aims to keep risks within acceptable limits and to constantly monitor them. It helps to increase bank profitability, competitiveness, and, therefore, its efficiency.

Оксана Крвавич Львівський національний університет імені Івана Франка

ЯКІСТЬ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ: СУТНІСТЬ, УПРАВЛІННЯ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ У банківському середовищі утвердилася думка про необхідність удосконалення стандартів банківської діяльності та підвищення рівня задоволення клієнтів якістю банківських послуг та банківських продуктів. Зросли вимоги до вдосконалення та модернізації банківського сектору, тому банківські продукти повинні бути досконалішими. Отже, вимоги до якості банківських послуг на споживчому ринку також ускладнюються та зростають, а тому необхідно вирішити проблему якості банківських послуг. Метою дослідження є визначення сутності якості банківських послуг та управління якістю банківських послуг, а також шляхів вдосконалення якості банківського обслуговування. У ХХІ столітті міжнародне співтовариство визнало, що якість життя населення є одним із головних показників, які характеризують розвиток країни. Якість продуктів та послуг стала ознакою високорозвиненої економіки, високої ефективності праці та джерелом національного багатства. Не виключенням є і сфера банківських послуг, де у нас час конкурентоспроможність та успішність діяльності банку перш за все залежить від якості банківського обслуговування споживачів. Проблеми якості банківських продуктів і послуг розглянуто у працях Р. Акоффа, Т. Бенделла, Г. Болта, Ю. Вітта, Е.Діхтля, П. Друкера, У. Кінга, Е. Кофлана, Д. Леманна, М. Саллівана, Г.Стюарта, Л. Штерна, Д. Еванса та ін. Серед українських економістів можна виділити праці з питань якості Ж. Довгополова, В.Смілянець, Е. Майдебури, І. Брітченка, Л. Кириченко, О. Криклій, А. Тютюник, О. Фомічової та інших. Якість – це вся кількість особливостей і характеристик продукту або послуги, що поширюється на їх здатність задовольняти певні потреби [3]. Якість обслуговування банком необхідно розглядати, як сукупність всіх правил, механізмів та заходів, які впливають та відносини банку зі свої клієнтом, з метою задоволення потреб клієнта, але які прямо не є пов’язані з реалізацією послуг. Тому під якістю банківських послуг доцільно розуміти їх фінансову складову, тобто тарифи на послуги, умови договору і наявність продуктів та їх здатність задовольняти потреби клієнтів. Управління якістю банківських послуг – це скерована діяльність, яка передбачає контроль та скерування банку щодо відповідності вимогам клієнтів. Одним із головних завдань управління якістю банківських послуг є підвищення якості послуг банку. Підвищення якості послуг є неможливим без здійснення ретельного моніторингу, визначення нових потреб клієнтів в будь-яких банківських продуктах, а також задоволення цих потреб. Моніторинг банківських продуктів – це безперервне відстеження процесу надання банківських послуг клієнтам. Найпоширенішими результатами процесу моніторингу якості обслуговування є [1]: а) розробка/виправлення системи якісного обслуговування клієнтів, достовірно та просто описуюча процес взаємодії консультанта та покупця; б) рішення про необхідність проведення тренінгу та\або навіть його розробка, програма мотивації, розроблена за результатами моніторингу, отримання регулярних достовірних, об’єктивних і актуальних відомостей щодо якості сервісу. Підвищення якості банківських послуг є стратегічною метою банку. Для того, щоб реалізувати дану мету, нам необхідно визначити основні завдання управління якістю послуг, які враховували потреби клієнтів та можливості банку. 51

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

По-перше, періодично проводити моніторинг якості обслуговування клієнтів, оскільки без постійного моніторингу ринку підвищення якості послуг є не можливим, а також необхідно виявляти нові потреби клієнтів в банківських послугах і задовольняти їх. Одним із головних моментів в роботі банку виступає дослідження кон’юнктури ринку банківських послуг з метою втілення отриманих результатів на практиці в банку. Виходячи з цього можна стверджувати, що моніторинг якості банківських послуг полягає в оцінці роботи персоналу банку і рівня виконання ним правил обслуговування клієнтів. По-друге, постійна орієнтація на клієнта, адже банки залежать від своїх клієнтів, а тому вони розуміти потреби своїх клієнтів, як ті, що є зараз, так і ті, що виникнуть в майбутньому, виконувати усі їхні вимоги та прагнути перевищити їхні очікування. Тому перш за все необхідно використовувати маркетинговий підхід до управління якістю банківських послуг, який повинен орієнтуватися на клієнта, а саме: професійне спілкування з клієнтом, зацікавленість персоналу банку у підвищенні обсягів продажу продуктів і послуг банку, швидко реагувати на зміни потреб клієнтів, надання якісних банківських послуг у порівнянні з іншими банками. По-третє, покращення матеріально-технічне оснащення філій, покращити показники комфортності. По-четверте, доведення до клієнтів яку вигоду вони отримають при користуванні конкретною банківською послугою у певному банку, чи буде матеріальна вигода, чи емоційна, чи психологічна. По-п’яте, впровадження нових способів взаємодії з клієнтами. Надання всіма банками банківських послуг з дистанційного банківського обслуговування. Необхідно розвивати відео-банкінг, він надає можливість віртуального спілкування клієнтів з працівниками банку за допомогою спеціальних пристроїв, які вбудовані в телемонітори. Такі пристрої необхідно встановлювати в торгових точках, де є велике скупчення населення. За допомогою них можна одержати консультації і проводити банківські операції на відстані. Однак, недоліком для банку будуть виступати високі витрати на впровадження та невисока конфіденційність. Також необхідно розвивати систему «клієнт-банк», яка дає можливість роботи в онлайн режимі, тобто робота з документами, імпорт документів з бухгалтерських програм, робота з довідками тощо. Перевагою цієї системи є те, що існує можливість обміну документами та високий рівень захисту, а недоліком – низький рівень мобільності та висока вартість встановлення необхідного програмного забезпечення. На сьогодні клієнт-банкінг орієнтований є основним напрямом отримання конкурентних переваг. Наступним кроком для банків, що надають послуги через Інтернет має стати не лише зниження цін на даний вид послуг, але й розширення спектру послуг, а також підвищення якості та безпеки розрахунків [2]. Загалом, банкам необхідно шукати нові підходи до підвищення якості пропонованих ними послуг. Необхідно залучати клієнтів до розробки нових послуг, пропонувати їм індивідуальні продукти. Інформаційні системи банку повинні бути спрямовані на відстеження прибутковості конкретного клієнта, а не тільки на відстеження прибутковості послуг. По-шосте, на сучасному етапі обслуговування клієнтів українським банкам потрібно розробляти систему показників, що логічно відображають увесь життєвий цикл взаємодії клієнта та банку у розрізі надання послуг. До цих показників належать такі коефіцієнти [1]: коефіцієнт якості продажу, що відображає рівень якості просунення банківських послуг; коефіцієнт якості супроводження клієнта, що відображає наскільки клієнтові зручно користуватися послугою; коефіцієнтом якості кредитора, що відображає економічну ефективність банку від продажу послуг. За допомогою цих коефіцієнтів можливо визначити стан рівня якості банківських послуг та в подальшому підвищувати його рівень. У сучасних умовах конкурентної боротьби банкам зрозуміло, що набагато дешевше утримати клієнта, ніж залучити нового. Необхідно реалізовувати маркетинг партнерських відносин – сучасний підхід у роботі банку з клієнтами, який охоплює встановлення і розвиток із основними клієнтами довготермінових партнерських відносин, заснованих на врахуванні взаємних інтересів у веденні бізнесу. Отже, доходимо висновку, що якість банківських послуг формується на основі тісної взаємодії банку і клієнта, де саме клієнт перебуває в центрі уваги. Тому, для того, щоб вдосконалити якість банківського обслуговування банкам необхідно періодично проводити моніторинг якості банківських послуг, впроваджувати нові доступні та якісні для споживачів банківські послуги та також орієнтація банку на задоволення потреб клієнтів у номенклатурі якості пропонованих послуг. Список використаних джерел:

1. Довгополова Ж., Завадська Д. Якість обслуговування: сутність, управління та шляхи вдосконалення в українських банках. – URL: http://www.rusnauka.com/ 12_ENXXI_20 11/ Economics/1_85034.doc.htm (дата звернення: 16.03.2017) 2. Пасічник І. В. Підвищення конкурентоспроможності банківських установ на основі використання електронних технологій / І. В. Пасічник, К. М. Базадзе [Електронний ресурс] / Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики : Збірник наукових праць. – 2011. Вип.1. – URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fkd/2011_1/part2/50.PDF (дата звернення: 16.03.2017) 3. Синявська О.О. Модель управління якістю банківських послуг. – URL: http://www.ej.kherson.ua/journal/economic_11/123.pdf (дата звернення: 16.03.2017) Oksana Krvavych Ivan Franko National University of L’viv THE QUALITY OF BANKING SERVICES: THE NATURE, MANAGEMENT AND WAYS TO IMPROVE The work deals with the quality management of the banking services. Contents of the category «banking product quality» areinvestigated from the standpoint of the customer and the bank. The study identified key objectives of the bank to manage the quality of banking services, especially the purpose of developing programs to control the quality of banking services and promising area of the bank to implement the quality standards of banking service.

52

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Ярослав Лема Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ВПРОВАДЖЕННЯ ЗМІН НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Багаторічний досвід провідних компаній розвинених країн світу свідчить, що здобути успіх на ринку можна шляхом вдосконалення системи управління якістю. Тому сьогодні, говорячи про якість, мають на увазі не стільки ґатунок самої продукції, скільки якість функціонування підприємств і організацій, досконалість їх систем управління якістю, націлених на постійне самовдосконалення та головне задоволення існуючої потреби на ринку. Як прийнято вважати, якщо підприємство отримало сертифікат відповідності системи управління якістю міжнародним стандартам ISO 9000, то воно здатне стабільно виробляти якісну продукцію, яка може бути конкурентоспроможною. Більшість фірм світу використовують для цього міжнародні стандарти ISO серії 9000 та похідні від них QS 9000, ISO 14000 та ін. Відповідно до визначення Міжнародної організації з стандартизації (ІSО), якість – це сукупність властивостей і характеристик продукту, які надають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби. Держстандарт 15467-79, визначає якість продукції як сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення». Система управління якістю роботи підприємства може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі, враховуючи, що конкурентоспроможність підприємства – це рівень його компетенції відносно інших підприємств конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, що знаходить свій вираз у таких показниках, як якість продукції, обсяги виробництва, прибуток тощо. Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму Global Competitiveness Report 2015-2016, за своєю конкурентоспроможністю наша країна посіла 79-е місце серед 140 держав та зайняла нішу між Гватемалою та Таджикістаном (за рік Україна втратила три позиції, опустившись з 76-го місця). При формуванні рейтингу враховували 12 чинників, серед яких – якість інфраструктури, макроекономічна стабільність, інноваційний потенціал, рівень технологічного розвитку, розвиток фінансового ринку, якість освіти та інші. [3] Впровадження та сертифікація систем управління відповідно до вимог національних або міжнародних стандартів забезпечить підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників. Наприклад стандарти серії ISO 9000 є набором вимог, які охоплюють ті напрямки діяльності, які в тій чи іншій мірі все одно виконуються на підприємстві (аналіз контракту, ведення документації, контроль продукції, що випускається). Але ці заходи проводяться безсистемно, епізодично. Слід зазначити, що система управління якістю – це невід’ємна частина контролю за управлінською діяльністю, технологією виробництва та продукцією, спрямована на зростання якості продукції. Підприємство має визначити мету втілення стандарту – заради отримання сертифіката або заради підвищення якості менеджменту. Індикаторами оцінювання системи управління якістю підприємства можуть виступати такі показники щодо наявності процесів, вимірювання та аналізу процесів і якості продукції. Наявність процесів – визначає діяльність кожного виробничого підрозділу як процесу, його взаємозв’язок між підрозділами, а також – наявність процесів усередині підрозділів, наявність «наскрізних» процесів виробництва. Вимірювання та аналіз процесів – встановлює реальні індикатори та показники, які характеризують кожний процес (це стосується як процесів управління, так і процесів виробництва) з метою прогнозування, виконання та аналізу діяльності на підприємстві. Якість продукції потрібно аналізувати на всіх стадіях життєвого циклу: стадії визначення потреб потенційних споживачів щодо якості, стадії проектування, розробки, виготовлення, реалізації та стадії післяпродажного обслуговування. Найчастіше керівник підприємства вирішує впроваджувати систему якості під тиском вимог замовника: коли є перспектива вигідного замовлення, але умовою укладання контракту є наявність сертифікованої системи якості. А сертифікувати можна тільки на відповідність чогось. Ось для цих цілей і застосовують різноманітні стандарти у сфері управління якістю. Для кількісного вимірювання ефективності системи управління якістю необхідно застосувати метод експертних оцінок, що дасть змогу градації показників визначати в балах. Тоді зведення показників до узагальненої оцінки є можливим за допомогою комплексного показника – коефіцієнта ефективності системи управління якістю. Такий підхід до структурування показників системи управління якістю надасть можливість не тільки оцінювати, але й удосконалювати систему управління якістю, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності підприємства. Якщо система управління якістю, в рамках якої реалізуються процеси управління на підприємстві відповідає вимогам зазначених стандартів, то сьогодні це сприймається як переконливий доказ здатності підприємства забезпечити випуск продукції або надання послуг необхідної якості [1]. До обов'язків керівництва відносяться підбір фахівців і виділення необхідних ресурсів для виробничого, контрольно-вимірювального та випробувального обладнання, а також для програмного забезпечення комп'ютерної техніки. Керівництво має встановлювати необхідний рівень компетенції та стежити за своєчасністю підвищення кваліфікації персоналу. На керівників організації покладається обов'язок виявляти ті показники якості товару, які впливають на його ринкову стійкість. Ринкова орієнтація економіки України вимагає від підприємств адаптування не тільки до умов ринкового середовища що змінюється, але й до швидкості цих змін, що найефективніше досягається на підставі реалізації вимог міжнародного стандарту на системи управління якістю. Характеристика основних аспектів якості продукції та систем якості показала, що створення на вітчизняних підприємствах систем якості відповідно зі стандартами має починатися зі створення загальної методології, що передбачає реальну оцінку стартових умов, етапи і послідовність робіт з якості на шляху перебудови всієї корпоративної культури 53

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

на принципах загального менеджменту якості (TQM). На нашу думку, є необхідність в удосконаленні не лише теоретичної бази управління якістю, але й стандартів зокрема, щоб одержати в результаті логічно обґрунтовані й більш зрозумілі для практичного використання стандарти. Впровадження загальної системи управління якістю на вітчизняних підприємствах приведе український ринок не тільки до покращення власної продукції, а й сприятиме оптимізації бізнес-процесів підприємств у цілому, що у свою чергу призведе до збільшення продуктивності праці, зменшення ресурсозалежності, та як наслідок, до зниження собівартості продукції, що безпосередньо впливає на місце підприємства на ринку і відповідно на конкурентоспроможність України у світі. Список використаних джерел:

1. Гольцев Д.Г. Розрахунок результативності системи управління якістю на підприємстві [Електронний ресурс] – 2011 – Режим доступу: http://gisap.eu/ru/rozrakhunokrezultativnostі-sistemi-upravlіnnya-yakіstyu-na-pіdpriєmstvі 2. Яцурa В.В., Жук O.П.:Менеджмент:Нaвчaльний посібник–Львiв:Видaвничий центр ЛНУ iменi Iвaнa Фрaнкa, 2008.– 170 с. 3. Всесвітній економічний форум Global Competitiveness Report: http://www3.weforum.org/docs/gcr/2015-2016 Lema Yaroslav Ivan Franko National University of L’viv THE QUALITY MANAGEMENT SYSTEM AS AN IMPORTANT COMPONENT OF THE IMPLEMENTATION OF CHANGES FOR ENTERPRISE IN THE UKRAINE Years of experience leading companies in the developed world suggests that to gain success in the market can be achieved by improving the quality management system. So today, talking about quality, we mean not only grade of the product quality as the operation of enterprises and organizations, perfection of quality management systems, aimed at the continuous self-improvement and most importantly meet the current needs of the market. The quality management system of the enterprise can be a tool for winning the competition, given that competitiveness - a level of competence in relation to other companies competing in the accumulation and utilization of productive capacities certain direction, which finds its expression in metrics such as product quality, production , profits.

Юлія Луковська Львівський національний університет імені Івана Франка

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ Інвестиційна політика підприємств України в умовах реформації та безперервної адаптації до змін економічної кон’юнктури та макросередовища в цілому передбачає прийняття широкого кола складних і неоднорідних інвестиційних рішень, де підприємство може виступати як ініціатором вкладення засобів, так і об’єктом зовнішніх інвестицій. В економіці України у 2016 році, вперше після депресивних 2012-2013 рр. та кризових 2014-2015 рр, було започатковано повільні тенденції економічного зростання. Активне збільшення капітальних інвестицій (16,4%), що відбувалося в несприятливих поточних умовах як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринках, при збереженні ускладненого доступу до кредитування та особливо слабкому бюджетному стимулюванні свідчить про незначне оздоровлення процесів пристосування бізнесу до макроекономічних ризиків, його реагування на конкурентні виклики та можливість переходу на етап циклічного пожвавлення [2]. Проте брак міцного макроекономічного підґрунтя, дефіцит інвестиційних ресурсів, зріст боргового навантаження, падіння споживчого попиту, відсутність стимулів до інвестиційної та інноваційної діяльності, фіскальна спрямованість податкової політики держави змушують підприємства не тільки відкладати реалізацію нових інвестиційних проектів, але й згортати вже розпочаті програми розширення обсягів діяльності. Активізація інвестиційної діяльності підприємств України набуває вкрай важливого значення, оскільки визначає можливості здійснення прогресивних структурних зрушень в економіці країни, інноваційне оновлення її реального сектора, підвищення конкурентоспроможності та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави. Вагомий внесок у теорію інвестиційної діяльності підприємства, аналіз проблем управління інвестиційною діяльністю, дослідження питань підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства зробили вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема: Л. Гітман, А. Ф. Гойко, В. М. Гриньова, М.П. Денисенко, В. В. Жигінас, І. С. Івахненко, В. В., Капильцова, Мельник М. І., А. С. Музиченко, Т. В. Романова, Н. А. Хрущ, У. Шарп та інші. Метою дослідження є визначення можливостей підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства в сучасних умовах та шляхів активізації інвестиційної діяльності підприємств України. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства умовно можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Перша група відображає вплив чинників зовнішнього середовища на всіх етапах функціонування підприємства, друга – внутрішні чинники, вплив яких простежується безпосередньо в процесі ухвалення інвестиційних та інших управлінських рішень. Одним із найважливіших етапів управління інвестиційною діяльністю є оцінка доцільності інвестиційного проекту, яка передбачає розрахунок, перш за все, таких показників як: період окупності проекту, чиста теперішня вартість, індекс прибутковості, внутрішня норма рентабельності, адекватна ставка дисконтування. Цей етап вимагає максимального врахування всіх можливих витрат і доходів, які можуть супроводжувати аналізований проект. Проект оцінюють з точки зору ліквідності, ризикованості, враховуючи вплив інфляції у кожному періоді. Належним чином проведений розрахунок мінімізує ризики виникнення непередбачуваних витрат і дає змогу об’єктивно оцінити можливість і доцільність впровадження такого проекту. Підвищенню ефективності інвестиційної діяльності підприємства сприяє встановлення оптимального співвідношення структури капіталу, забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел, а та54

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

кож забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Основними перевагами використання власних коштів для фінансування інвестицій (амортизаційні відрахування, прибуток) є простота та швидкість залучення, висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (відсутність потреби виплачувати відсотки та дивіденди), суттєве зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні, повне збереження управління в руках засновника підприємства. У той же час, обсяг таких ресурсів у підприємства обмежений, що й зумовлює потребу додатково залучення зовнішніх джерел (кредити, облігації, лізинг) [1, с. 369]. До інших внутрішній чинників підвищення ефективності інвестиційної діяльності можна віднести: оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління інвестиційною діяльністю, вироблення нових цілей і завдань по вдосконаленню організації аналітичного забезпечення методичного апарату управління інвестиційною діяльністю, безперервне вдосконалення управління інвестиційною діяльністю, аналіз та впровадження позитивного досвіду інвестування провідних компаній світу тощо. Особливе місце займає такий напрям, як розширення бази інвестиційних ресурсів, що спрямовуються в інноваційну сферу через механізми податкової, митної та регуляторної політики. Саме інновації сприяють динамічному саморозвитку та забезпечують конкурентоспроможність на всіх ієрархічних рівнях економіки. Інноваційний розвиток підприємств – це визначений безперервний рух, що базується на впровадженні і реалізації інновацій, які зумовлюють поліпшення кількісних та якісних характеристик діяльності підприємства, забезпечують зміцнення його ринкових позицій та створюють умови для його прогресивного розвитку [3, с. 199]. Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності на державному рівні (група зовнішніх чинників) необхідно: - впровадити дієву державну амортизаційну політику, яка б забезпечувала відчутне накопичення інвестиційних коштів і прискорене оновлення основного капіталу підприємств всіх форм власності; - посилити інвестиційне спрямування розвитку фондового ринку та його інфраструктури; - запровадити механізм акумулювання вільних коштів у венчурних фондах; - посилити інвестиційну активність населення та забезпечити гарантований захист його заощаджень; - спростити доступ підприємств до довгострокових кредитів; - відновити і зробити дієвою систему державної експертизи інвестиційних проектів, забезпечуючи державну підтримку пріоритетних проектів; - впровадити механізми гарантування і страхування всіх видів інвестицій від можливих ризиків; - знизити податковий тиск на виробництво, провести диференціацію податкових ставок залежно від пріоритетності сфер виробництва і впровадити застосування податкових пільг (канікул) при оподаткуванні прибутку, що використовується для розвитку виробництва. Для активізації інвестиційної діяльності мають бути створені необхідні умови, за яких діятимуть позитивні фактори впливу та зростання внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємства. Для цього необхідно подолати кризу неплатежів, зміцнити фінансово-кредитну сферу, створити умови для ефективної діяльності приватизованих підприємств. У разі відсутності цих умов державна інвестиційна політика буде розв’язувати лише поточні завдання соціальноекономічного виживання країни і населення, а не створюватиме умови для активізації інвестиційних процесів. Впровадження в практику господарської діяльності підприємств України пропонованих рекомендацій дозволить підвищити їх конкурентоздатність і зайняти гідне місце в світовій економічній системі. Адже проблема активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України є особливо нагальною, вона стосується подолання незбалансованості та недосконалості в процесах здійснення інвестиційної діяльності безпосередньо на вітчизняних підприємствах і не підлягає зволіканням, оскільки саме на ефективній підприємницькій діяльності в Україні і буде базуватись стабільна та конкурентоспроможна ринкова економіка. Список використаних джерел:

1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Т.В. Майорова. – Київ: Центр навчальної літератури. – 2009. – 472 с. 2. Макроекономічний прогноз-2017: економіка та людина / Інститут соціально-економічних досліджень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iser.org.ua/analitika/ekonomichnii-analiz/makroekonomichnii-prognoz-2017ekonomika-ta-liudina 3. Омельяненко, Ю.О. Інновації в контексті стратегічних можливостей підприємства / Ю.О. Омельяненко // Економічні проблеми сталого розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції імені проф. Балацького О.Ф. / За заг. ред.: О.В. Прокопенко, М.М. Петрушенка. – Суми: СумДУ, 2015. – С. 199-200. Yuliya Lukovska Ivan Franko National University of L’viv DIRECTIONS OF INCREASE THE INVESTMENT ACTIVITY OF THE ENTERPRISES OF UKRAINE These theses concerne with investigating the problems of investment activity of enterprises of Ukraine and determining the directions of increase their investment activity. The lack of a strong macroeconomic basis, shortage of investment resources, lack of incentives for investment and innovation, fiscal focus of the tax policy are main reasons, which do not only delay the implementation of new investment projects, but also cancel already started one. All directions on increase the investment activity are divided into two groups: external and internal. The conclusions are about the effect of implementation of this directions on the enterprises of Ukraine.

Ганна Люта Львівський національний університет імені Івана Франка

АУДИТ ТОВАРІВ ТА ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЙОГО РЕЗУЛЬТАТІВ Аудиторська діяльність є сферою підприємництва аудиторських фірм або приватних аудиторів, яка включає організаційне і методичне забезпечення аудиту, його практичне здійснення у формі надання різноманітних аудиторських 55

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

послуг. Аудит (лат. Audit – слухати) – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів [1]. Аудит операцій з товарами на підприємстві починається з укладенню договору з клієнтом, для чого аудитор попередньо ознайомлюється з анкетою нового клієнта. Інформація в анкеті подається у чотирьох розділах, які містять загальну інформацію про підприємство, що перевіряється, а також у анкеті наводяться загальні питання аудиторської перевірки, що планується, питання оподаткування та додаткова інформація. Основну інформацію про клієнта можна поділити на: інформацію, яка отримана до від'їзду на підприємство; інформацію, яка отримана після приїзду в офіс клієнта [2]. До приїзду на підприємство аудитор (аудиторська фірма) приймає заяву на проведення аудиту. У цей період необхідно провести збір загальної інформації: де знаходиться підприємство; склад управлінського персоналу; загально виробничий напрямок підприємства; вид аудиторських робіт; порядок оплати аудиторських робіт. Після приїзду в офіс клієнта можна проводити збір загальної інформації та з обов'язків клієнта з питань права, оцінки суттєвості та аудиторського ризику. Також необхідно провести ознайомлення з системою бухгалтерського обліку та внутрішньогосподарського контролю. У період, коли аудитор ознайомився з діяльністю підприємства складається аудиторський договір (контракт). Перед укладенням договору, аудитор може обмінюватися листами з клієнтом. Клієнт (замовник) звертається за допомогою листа-пропозиції до аудиторської фірми з проханням надати суб’єкту підприємництва аудиторські послуги, в якому зазначається мета та завдання аудиту, бажаний масштаб перевірки тощо. Лист-пропозиція аудитора підтверджує його згоду з поставленим завданням і масштабом аудиту. Такий лист-пропозиція містить положення, які стосуються меж відповідальності аудитора перед клієнтом, форми надання звіту аудитора і його висновків та інші моменти, про які аудитор вважає за необхідне домовитися до початку перевірки. Після обміну листами та на їх підставі складається договір на проведення аудиту. Листи можуть бути невід’ємною складовою договору або додатком до нього, якщо це буде обумовлено умовами договору [5, с. 324]. Ознайомившись з анкетою нового клієнта і уклавши договір на проведення аудиту, наступним важливим аспектом є проведення аудиторської перевірки фінансових звітів. При проведені аудиторської перевірки, аудитор також розраховує рівень аудиторського ризику. Аудиторський ризик – це суб'єктивно встановлений рівень ризику, який готовий взяти на себе аудитор. Щоб оцінити аудиторський ризик, необхідно аудитору виконати роботу на проведення аудиту з найменшим допуском помилок і забезпечити ефективність аудиторської перевірки. Загальний аудиторський ризик включає: властивий ризик, ризик контролю і ризик виявлення помилок. Міжнародними і національними нормативами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтовна модель аудиторського ризику може мати вигляд такого алгоритму:

ЗР = ВР * РК * РН

(1.1.)

де ЗР - загальний ризик; ВР - внутрішньогосподарський ризик; РК - ризик контролю; РН - ризик невиявлення. Важливим елементом при здійсненні аудиту на підприємстві є проведення тестів дієвості системи внутрішнього контролю. Система внутрішнього контролю являє собою внутрішні правила та процедури контролю, запроваджувані керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети, а саме: відповідність планам, процедурам, законодавству; забезпечення стабільного і ефективного функціонування підприємства; збереження та раціонального використання активів підприємства та інше. Після того, як аудитор розробить тести дієвості системи внутрішнього контролю, здійснюється розрахунок рівня суттєвості помилки. Відповідно до міжнародних стандартів аудиту 320 «Суттєвість в аудиті» інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на економічні рішення користувачів, які приймаються на підставі даних фінансової звітності підприємств [1]. Існують три основні етапи проведення аудиту операцій з товарами на підприємстві роздрібної торгівлі: - підготовчий етап; - дослідний етап; - заключний етап. На підготовчому етапі здійснюється загальний аналіз документів, які отримав аудитор, і які лежать в основі проведення аудиту на підприємстві роздрібної торгівлі. Дослідний етап починається з аудиту товарних операцій, який починають зі встановлення реального сальдо на рахунку 281 «Товари на складі». Шляхом порівняння аудитору слід встановити на найближчу до перевірки дату тотожність записів про залишки товарів на рахунку 281 «Товари на складі», зазначених у балансі, даним Головної книги, регістрів аналітичного обліку і особових рахунків матеріально відповідальних осіб (завідувачів складів) [3]. Завершальним етапом аудиторської перевірки є порівняння аналітичних і синтетичних даних - звіряння товарів, які фактично обліковуються за місцями їх збереження, з обліковими даними, відображеними у регістрах бухгалтерського обліку (журнали, відомості, Головна книга) [7, с. 245]. Після підтвердження відповідності цих даних порівнюються та арифметично перевіряються облікові дані в Головній книзі та оборотній відомості за рахунками із звітними даними, відображеними в бухгалтерському балансі, а також 56

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

аудитор перевіряє правильність відображення даних в активі Балансу за рядком «Виробничі запаси» на початок і кінець звітного періоду, їх достовірність порівнянням з даними інвентаризації. Після проведення аудиторської перевірки, аудитор, на підставі робочих документів формує аудиторський висновок. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про аудиторську діяльність», під аудиторським висновком слід розуміти «документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні» [1]. Відповідно до МСА 700 «Висновок незалежного аудитора щодо повного пакета фінансових звітів загального призначення» та МСА 701 «Модифікація висновку незалежного аудитора» висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним. Аудитор також може відмовитися від надання висновку. Позитивний висновок надається лише тоді, коли аудитор впевнений у тому, що фінансові документи оформлені правильно, на основі принципів обліку і контролю, що вони відповідають встановленим принципам, вимогам та інструкціям і за своїм змістом не суперечать відомим аудитору даним про підприємство, що перевірялося [6, с. 264]. У деяких випадках аудитор не в змозі надати беззастережний висновок через певні обмеження. Виділяють дві категорії обставин, які впливають на обмеження: фундаментальна невпевненість і незгода. Існують основні причини фундаментальної невпевненості: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв'язку з тим, що аудитор не може одержати всієї необхідної інформації й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не може виконати всіх необхідних аудиторських процедур (наприклад, через обмеження у часі перевірки, які диктуються клієнтом); ситуаційні обставини, невпевненість у правильності висновків у конкретній ситуації (наприклад, подвійне тлумачення окремих пунктів українського законодавства, що може призвести до значних наслідків і загрози існуванню в майбутньому). Причини незгоди: неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій; розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку; фундаментальна незгода з повнотою і засобом відображення фактів в обліку та звітності; невідповідність чинному законодавству та встановленим нормам порядку оформлення або здійснення операцій. Негативний висновок надається у випадках, коли аудитор вважає, що фінансова звітність настільки суттєво викривлена чи може ввести в оману, що її не можна вважати такою, що об’єктивно відображає фінансовий стан підприємства, результати його діяльності і рух грошових коштів відповідно до прийнятих принципів обліку [4, с. 488]. Оскільки, результати роботи аудиторів узагальнюються у вигляді аудиторського висновку, який складається, базуючись на робочих документах аудитора, і має на меті надання підприємству-клієнту в особі управлінського персоналу інформації про результати перевірки з детальним описом усіх виявлених викривлень, то, у свою чергу, контроль виконання підприємством-клієнтом вказаних помилок здійснюється аудитором за допомогою проміжного документа, який називається меморандумом виправлених викривлень, що встановлені під час аудиту господарських операцій, які відображені в бухгалтерському обліку підприємства. Такий документ є різновидом робочих документів аудитора та складається з метою відстеження виконання підприємством виправлень у всіх знайдених аудитором випадках викривлення облікових даних [7, с. 252]. Підсумовуючи результати дослідження можна зробити висновок, що якість аудиту товарів тісно взаємопов’язана з методикою аудиту. Аудитор повинен дотримуватись методики проведення аудиту товарів, яка впливає на якість аудиту і надання аудиторських послуг. Чим вище якість інформації, сформованої в системі бухгалтерського обліку, тим вище якість проведеного аудиту, а також вище впевненість користувача професійної думки аудитора в правильності прийняття та здійснення економічних рішень в майбутньому. Список використаних джерел:

1. Закон України «Про аудиторську діяльність в Україні» № 996-XIV від 22.04.1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3125-12. 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 318 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/iSfSM/go/z0860-99. 3. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1591 від 09.12.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1025-03. 4. Бутинець Ф.Ф. Аудит / Ф.Ф. Бутинець. – Підручник. – 2–ге вид. перер. і доп. – Житомир : ПП «Рута», 2002. – 672 с. 5. Кулаковська Л.П. Організація і методика аудиту: Навч. Посіб. / Л.П. Кулаковська. – К.: 2005. – 560с. 6. Чернелевський Л.М. Аудит : навч. посіб. / Л.М. Чернелевський, Н.І. Беренда. – К. : «Хай–Тек Прес», 2008. – 560 с. 7. Шеремет А.Д. Аудит: Навч. посіб. / А.Д. Шеремет, В.П. Суйц. – М.: ИНФРА, 2006. – 488 с. Hanna Liuta Ivan Franko National University of L’viv AUDIT OF GOODS AND DOCUMENTING ITS RESULTS Purpose of this research is the organization of audit operations with goods at the company. Also describes bases preparation audytrskoyi inspection, the basic directions of the strategy audit transactions in goods and method disclosed summarizing the results of the audit.

Ярина Майовець Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВІ ВАЖЕЛІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Постановка проблеми. Проблема державного регулювання аграрного сектора завжди була актуальна. Аграрний сектор України є доволі непростою сферою виробництва, його значущість особливо відчутна, якщо врахувати, що агросектор відіграє комплексоутворюючу роль в сукупності галузей продовольчої спеціалізації. Це вимагає удосконалення 57

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

методів фінансового управління, в першу чергу податкових механізмів. Активізація розвитку аграрного підприємництва обумовлює пошук відповідей на актуальні завдання щодо застосування нових підходів в оподаткуванні даного сектора економіки. Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити заходи держави у підтримці агровиробників через новації в оподаткуванні, які враховують нинішні проблеми у цій сфері і не потребували би значних видатків з Держбюджету Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями державного регулювання аграрного сектору через податкові механізми займаються такі вітчизняні вчені: Гудзь О.Є., Прокопенко Н.С., Тулуш Л.Д., Танклевська Н.С., Фененко П.О. та багато інших. Вони розглядали широке коло питань пошуку резервів підвищення ефективності функціонування системи фіскальних регуляторів у сфері аграрного сектору країни. Виклад основного матеріалу. Одним із визначальних напрямів державної політики високорозвинутих країн є підтримка інноваційного розвитку аграрного підприємництва. Для цього у більшості європейських країн збільшуються масштаби фінансової допомоги агровиробникам, удосконалюються її форми і методи від заходів з метою підтримки стабільного рівня цін на сільськогосподарську продукцію, доходів агровиробників, формування платоспроможного попиту на агропромислову продукцію, до стимулювання експорту та впровадження інновацій. У високорозвинутому та індустріалізованому аграрному секторі цих країн вектором державної політики все більшою стає підтримка науки і виробничих інновацій. Інновації в цю сферу мають довгострокову перспективу і найбільшу окупність, так зафіксовано у Спільній сільськогосподарській політиці (САР) європейських країн [1] Модель інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні має певні відмінності у порівнянні з американською та європейською моделями. Державна підтримка агровиробників в Україні відбувається в умовах гострого дефіциту державних ресурсів їх нецільового використання, корумпованості чиновників цієї сфери. З 2014 року ситуація ускладнюється ще із збільшенням видатків на оборону у зв'язку із агресією Росії. В цих умовах відбувається пошук нових і вдосконалення вже існуючих елементів державної підтримки, які з однієї сторони забезпечили би ефективність інновацій, а з іншої не потребували би значних видатків з Держбюджету. Одним із важелів стимулювання інноваційного розвитку агросектора, який відповідає цим критеріям є використання податку на додану вартість. З 1998 року в Україні для підприємств агросектора почав діяти спеціальний режим оподаткування. Суть його полягала в тому, що сільськогосподарські підприємства, які зареєстровані платниками податку на додану вартість не сплачують до бюджету суми податкового зобов'язання з ПДВ, акумулюючи їх на спецрахунках для власних потреб. [2] Таке стмулювання інноваційного розвитку агропромислового виробництва відноситься до непрямої форми державної підтримки. Статистичні дані Державної фіскальної служби України засвідчують значимість цієї форми у підтримці інноваційного розвитку агросектору. У 2015 році акумульовані кошти від спецрежиму оподаткування займали понад 90% від загальних обсягів державної допомоги. Його справляння дозволяло у 2014 році додатково інвестувати у виробництво 24 млрд. грн, а у 2015 році 32 млрд грн. Як засвідчує п'ятнадцятирічний досвід спецрежиму справляння ПДВ (режим ПДВ-акумуляції) він виявився найбільш дієвим важелем фінансової підтримки розвитку галузі і особливо з точки зору її доступності та ефективності. [3] Спецрежим оподаткування ПДВ важливий не лише з огляду можливості акумулювання ресурсів для поповнення господарств новітніми техніко-технологічними засобами, але і тому, що він дозволяє вирівнювати рівні доходів агровиробників в різні роки, пов'язані із впливом природньо-кліматичних умов. Проведений нами аналіз індексів виробництва продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємств лише за 2010-2015 роках засвідчив щорічні коливання, причиною яких є зміна природно-кліматичних умов (засухи, заморозки, повені). [4] Використання спецрежимів оподатку160 вання дало змогу суттєво оновити капітал аг140 138,1 ровиробників, особливо у галузі рослинниц125,9 тва, та підвищити ефективність функціону120 вання аграрного сектору. Україна стала про104,2 100 94,4 93,7 відною аграрною країною світу. За 200689,9 80 2016 роки вироблялося щорічно майже 60 60 млн. т. зернових. [5] Зростання обсягів виробництва позначилося на величині експорту. 40 Українські агровиробники зайняли перше 20 місце у світі за експортом насіння соняш0 нику, кукурудзи, друге – пшениці, третє 2010 2011 2012 2013 2014 2015 меду, шосте – борошна. Частка агропродукції в загальному експорті країни перевищила Рис.1. Індекси виробництва продукції рослинництва в сільсько40%. господарських підприємств за 2010-2015 роки Важливо й те, що спецрежим оподаткуДжерело :[4] вання упродовж всіх років його використання діяло автоматично, що виключало можливість втручання держави, а отже усувало корупційну складову. Однак його справлення стало предметом зауважень і дискусій. Окремі науковці і практики вказували на нерівномірність розподілу ПДВ між окремими видами сільгоспкультур. Найбільшу частку отримували виробники зерна і м'яса птиці, а в низькорентабельних галузях, частка його незначна. (таблиця 1.) Заслуговують на увагу і підтверджують означені тенденції дослідження, проведені Л. Тулушем. Він доводить, що суми ПДВ підтримки нерівномірно розподіляються також і за видами сільськогосподарських культур (високі у надрентабельних і незначні у низькорентабельних виробництвах). Зокрема третина сум ПДВ підтримки припадає на експо58

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

ртоорієнтовані зернові культури (пшеницю, кукурудзу, ячмінь), понад чверть на три основні олійні культури (соняшник, ріпак, сою) і одна шоста частина на продукцію птахівництва. Ці означені напрями займають загалом три четверті загальних сум ПДВ підтримки. [3] Таблиця 1 Структура сплаченого агровиробниками ПДВ за галузями сільськогосподарського виробництва у 2014 році

Галузі сільськогосподарського виробництва

Кількість сільськогосподарських підприємств

Всього в тому числі: птахівництво велика рогата худоба cадівництво і ягідництво овочівництво свинарство Інші галузі

2096

Акумульовано ПДВ на спецрахунках Частка у загальному млн. грн обсязі коштів (%) 4781 100

246 277 36 259 211 1067

2530 389 374 352 324 812

53 8 8 7 7 17

Джерело: розроблено автором на основі [6].

Вищеозначені дослідження дозволяють нам зробити висновок про те, що основні суми ПДВ-акумуляції спрямовуються на стимулювання найприбутковіших галузей і підприємств. Наприклад рентабельність зернових становила у 2015 році 70%, а валовий прибуток одного із найбільшого в Україні виробника курятини компанії «Миронівський хлобопродукт» склав за дев'ять місяців 2016 року 312 млн. дол. [7] Складнощі у механізмі справляння податку на додану вартість у частині формування спецрахунків спонукали владу змінити існуючі підходи. 24 грудня 2015 року Верховна Рада України внесла зміни до Податкового кодексу в частині сплати агроподатків. З 2016 року ПДВ є обов'язковим до сплати і відшкодуванню Згідно із прийнятими змінами, операції із зерновими і технічними культурами оподатковуються ПДВ у певній пропорції - 85% відраховується до бюджету, а 15% залишаються у розпорядженні підприємств на спецрахунках. Операції з продукцією тваринництва відповідно – 20% у бюджет, а 80% на спецрахунок. Всі інші операції із сільськогосподарською продукцією оподатковуються 50% на 50%. [8] Висновки. На наш погляд прийняті законодавчі зміни заслуговують на увагу. Однак, збереження спецрежиму оподаткування необхідно зберегти незважаючи на заклики МВФ повністю його скасувати. Навпаки окремі його положення варто посилити. Наприклад 100% виробленої у фермерських господарствах продукції акумулювати на спецрахунках з метою розвитку інноваційної діяльності. Складність проблеми вимагає гнучкого підходу. Однак запорука нашого успіху в аграрній сфері економіки полягає не в нових кредитах від МВФ, а у фінансовій підтримці вітчизняного агросектора, його конкурентоздатності на міжнароному ринку. Скасування пільгового оподаткування агросектора не може бути пріоритетом співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Список використаних джерел:

1. European Commission (2012). Communication from the Commission to the European Parliament and the Council on the European Innovation Partnership Agricultural productivity and Sustainability. Brussels, 29.02.2012, COM(2012)79 final – URL: http//:www.eea.europa.eu 2. 2.Спецрежим ПДВ: врятувати сільське господарство і догодити МВФ – URL: //www.epravda.com.ua/columns/2016/03/22/586322/ 3. Тулуш Л.Д. Стимулювання розвитку сільського господарства за рахунок спеціального режиму справляння ПДВ // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України – 2015. – №1. – с.158 4. Індекси обсягу сільськогосподарського виробництва. – URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ 5. Віртуальне сприяння аграріям в бюджеті 2017 провокує падіння економіки // Дзеркало тижня України  2016.  №46.  3 грудня 6. Офіційний сайт Державної служби статистики України. – URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ 7. Офіційний сайт компанії «Миронівський хлобопродукт». – URL: http//:www.mhp.com.ua/2016/11/16 8. Кабмін дозволив Фіскальній службі перевірити аграріїв в частині сплати ПДВ – URL: http://economics.unian.ua/agro Yaryna Mayovets Ivan Franko National University of L’viv THE TAX LEVERAGE INNOVATIVE DEVELOPMENT OF AGRARIAN BUSINESS The theses is about the peculiarities of state adjustment due to the mechanisms of taxation of the agricultural sector. It has been done the analysis of the use of the special tax regimes for agricultural enterprises. It has been analysed the VAT use for business entities of this branch of economy. The problems of taxation of the agricultural sector producers have been identified and it has been described the new approaches to its solution. The disadvantages of tax innovations for agricultural sector have been proved. It has been confirmed the importance of state regulation of the agricultural sector due to the tax mechanisms.

Ростислав Маркевич Львівський національний університет імені Івана Франка

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ СОБІВАРТІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВАХ Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на його рентабельність і самоокупність. Крім того, рівень собівартості продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності. 59

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Управління підприємством загалом та за функціями неможливе без отримання достатньої, достовірної, облікової та оперативної інформації. Однак, якщо управління виробничим процесом, технічною підготовкою виробництва ґрунтуються переважно на даних оперативного обліку, то управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації. Управління собівартістю за своєю сутністю означає управління всією діяльністю підприємства, оскільки охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві. Дослідженню методів ефективного управління собівартістю продукції присвячено праці М. А. Вахрушиної, Т. А. Городня, В. І. Даніліна, К. Друрі, М. В Жовнірова, Г. Емерсона, Дж. Б. Кларка, Н. П. Кондракова, А. Маршала, В. Д. Новодворського, Н. Г. Прохорова, Н. Я. Петракова, Ф. Тейлора, Дж. Фостера, Дж. Р. Хікса, Ч. Т. Хорнгрена, А. Д. Шеремета та інших. Проте більшість досліджень стосуються висвітлення проблеми та удосконалення системи обліку собівартості. Аспекти управління витратами опрацьовані недостатньо, зокрема у питаннях комплексної системи управління собівартістю продукції, яка містила б такі основні аспекти управляння, як: аналіз, планування, організація, регулювання та контроль. Метою дослідження є аналіз та узагальнення зарубіжних та вітчизняних методик управління собівартістю продукції, з’ясування сфери застосування кожної з них, визначення їх переваг та недоліків . «Стандарт-костинг» — це комплексна система управління витратами, яка об’єднує нормування, планування, аналіз і контроль. Використання цієї системи передбачає: попереднє нормування витрат за елементами і статтями; складання нормативних калькуляцій на продукцію; облік нормативних витрат і відхилень; аналіз відхилень; уточнення калькуляцій при зміні норм. Головне в цій системі — контроль за точним виявленням відхилень від встановлених стандартів. Перевага вказаного методу в його оперативності і оптимізації витрат шляхом їх наближення до нормативних значень. Недоліками цього методу є незручність обчислювати стандарт за короткий час за різними замовленнями; зміна цін ускладнює визначення незавершеного виробництва і вартість залишків готової продукції на складі. Цей недолік в основному і сприяє створенню системи «директ-костинг». Основна і принципова відмінність «директ-костинга» від системи «стандарт-костинг» в розподілі витрат між окремими видами продукції. В системі «директкостинг» вони поділяються на змінні і постійні. В системі «директ-костинг» у відмінність від інших систем розподіляються тільки змінні витрати. В системі «директ-костинг» також розробляють нормативи для витрачання різних ресурсів, на основі яких складають планові калькуляції для окремих видів продукції але тільки в частині змінних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції. Окремо визначають суму постійних витрат на плановий період. Такий підхід дає змогу визначати точку беззбитковості (точку рівноваги), суму маржинального доходу для покриття постійних витрат підприємства. Це дозволяє підприємству більш ефективно здійснювати цінову політику в стратегічному і тактичному плані, приймати рішення по встановленню цін на окрему продукцію та контрактам. Крім того, важливою позитивною рисою системи «директ- костинг» в тому, що обмеження собівартості тільки змінними витратами дозволяє спростити процеси нормування, планування, обліку і контролю витрат тому, що собівартість становиться більш прозорою, а окремі витрати — більш контрольованими. Але дана система, як і попередня, також має недоліки. При застосуванні даної системи враховують що обсяг виробництва дорівнює обсягу продажу, а це в більшості не співпадає. У основної частини вітчизняних підприємств мають місце значні залишки готової продукції на складі [4, с.41]. CVP-аналіз. Це метод управління витратами підприємства, який за своєю сутністю є співвідношенням трьох складових: «витрати — випуск — прибуток» (Cost-Volume-Profit Relationships, або CVP). CVP-аналіз за своєю сутністю є досить простим методом, оскільки базується на легко обчислювальних показниках. Він дає змогу швидко оцінити обсяг продажу продукції і її вплив на прибуток, величину та структуру витрат, аналізувати залежність обсягу прибутку від цін, структури виробництва, визначити точку беззбитковості тощо. За даним методом розраховуються та аналізуються маржинальний прибуток (збитки); коефіцієнт маржинального прибутку; точка беззбитковості; обсяг операційної діяльності, що забезпечує цільову прибутковість; операційний леверидж, за допомогою якого виявляється залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат. Отже, застосування CVP-аналізу дає змогу забезпечити беззбиткову діяльність підприємства та отримати передбачений прибуток за умови дотримання незмінності цін та чіткого відображення змінних витрат. Метод АВС. Це метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності або диференційований метод обліку собівартості. Суть АВС методу полягає у оптимізації витрат на основі їх структурування за критеріями важливості для створення продукції. Так, витрати поділяються на 3 групи: група А — найсуттєвіші витрати. Їх значимість для створення продукції дуже висока, і становить не менше 50 %; група В — суттєві витрати. Їх значимість незначна, і становить не менше 25 %; група С — інші витрати, частка яких не перевищує 25 % всіх витрат. Перевагами застосування методу АВС у процесі управління витратами є те, що його можна використовувати для пошуку резервів зниження собівартості в розрізі окремих центрів витрат, інвестиційних проектів чи видів продукції. Окрім цього, даний метод придатний для оптимізації портфеля продукції, виробництвом та реалізацією якої займається підприємство, максимізації обсягів реалізації продукції тощо. «Таргет-костинг» («target costing»). Це метод управління витратами за цільовою собівартістю. Це досить новий метод, що виник наприкінці минулого століття в Японії. Спочатку він набув широкого застосування у всіх галузях японської промисловості, а згодом і в інших галузях економіки Японії, а також і в США. «Таргет-костинг» варто розглядати як цілісну концепцію управління, що дає змогу підтримувати стратегію зменшення витрат і реалізувати функцію планування виробництва нових продуктів, попереджувального контролю витрат і калькулювання цільової собівартості з урахуванням реальної ситуації на ринку.

60

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Таке рішення дає змогу отримати ефективний і простий інструмент контролю та економії витрат ще на стадії проектування, оскільки «target costing» передбачає розрахунок собівартості виробу, виходячи з попередньо встановленої ціни реалізації. Однак на українських підприємствах основною перешкодою впровадження методу «Таргет-костинг» — це відсутність ефективної і досконалої системи управлінського обліку, інформаційного забезпечення для прийняття управлінських рішень. Кайзен-костинг «kaizen costing». Це один із новітніх методів управління витратами на підприємстві. У перекладі з японської слово «кайзен» означає поліпшення, удосконалення маленькими кроками. Даний метод застосовується в галузях економіки з довготривалим життєвим циклом продукції. Метод «kaizen costing» використовується для досягнення цільової собівартості. На відміну від «target costing», він полягає в постійному вдосконаленні якості процесів на всьому підприємстві за участі всіх його працівників, що дає можливість зменшити непродуктивні витрати. Перевага даного методу в тому, що він забезпечує постійне зменшення витрат і утримання їх на заданому рівні. LCC-аналіз. Це один із найновіших методів управління витратами на українських підприємствах. Сутність даного методу полягає у розрахунку витрат за етапами життєвого циклу продукції і застосовується при стратегічному управлінні і охоплює період в декілька років. Цей метод має такі переваги: він забезпечує точний прогноз всіх витрат і співвідношення отримуваного доходу та витрат щодо виробництва всіх виробів; дає змогу отримати в довгостроковому періоді оцінку здійснених витрат і їх покриття відповідними виробу доходами; забезпечення стратегічного бачення витрат в майбутньому і порівняння їх із доходами [3, с.34]. Однак, як і кожний метод управління витратами, LCC-аналіз має і свої недоліки: відсутність періодизації фінансових результатів, потребує витрат на отримання додаткової інформації та невизначеність в обліку накладних витрат. В Україні цей метод доцільно застосовувати на тих підприємствах, які виробляють нестандартний асортимент продукції. Розглянувши сутність, характерні риси методів управління собівартістю підприємства, треба зазначити, що основним завданням, яке виникає при виборі методів, є розуміння їх характерних особливостей, з метою уникнення притаманних їм негативних сторін, максимально повно використавши наявні у них переваги. Посилення значення нових технологій на вітчизняних підприємствах потребує перегляду багатьох існуючих нормативних витрат і зумовлює необхідність розробки нових методів в управлінні ними. Сьогодні перед кожним підприємством стоїть питання про вибір оптимального методу управління витратами, на базі якого можливо впровадити такий контроль, що дозволить збільшити ефективність діяльності підприємства та інвестицій у нього, загалом. Кваліфіковане використання методів управління собівартістю спроможне принести позитивні результати, однак для цього потрібно проводити відповідні дослідження. Список використаних джерел:

1. Влюсюк Г.В. Аналіз та оцінка існуючих систем управління витратами // Держава та регіони. – №6. – 2009. – С.7879. 2. Дробязко С.І. Основні характерні риси сучасних методів управління витратами // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. – 2012 - № 1 (5). Том 2. 3. Кальєніна Н.В. Методи управління витратами, їх переваги та недоліки // Держава та регіони . – №5. – 2007. – С. 3235. 4. Пустова І.В. Методи управління витратами в сучасних умовах: ефективність застосування, переваги та недоліки // Інвестиції: практика та досвід. - № 11. – 2013. – С.39-42. 5. Рижикова Н.І., Накісько О.В. Управління витратами : навчальний посібник. – Харків : ХНТУСГ, 2013. – 198 с. 6. Скоропад І.С. Механізм управління витратами підприємства// Науковий вісник НЛТУ України. -2010. -Вип.20.10.С.229. Rostyslav Markevych Ivan Franko National University of L’viv METHODS OF PRODUCTION COST MANAGEMENT AT ENTERPRISES In these theses the main existing foreign and domestic methods of cost management are analyzed and the necessity of individual approach is set to the choice of the existent systems of cost management at enterprises. Terms and factors that influence to the choice of methods for costs management methods are determined, as well as dependence between indicators of industrial enterprises costs and influence of methods usage on effectiveness of costs management. Practical use of the proposed recommendations will improve the efficiency of the management costs, which will boost the efficiency of the enterprise.

Наргіза Мартинів Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОЕКТНЕ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ В умовах загострення економіко-політичної кризи в Україні проблема нестачі інвестиційних ресурсів для розвитку вітчизняної економіки залишається невирішеною. Важливого значення у зазначених умовах набуває саме реальне інвестування, без якого неможливе оновлення, розвиток, модернізація національного виробництва. Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій, зарекомендувало себе як доволі успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах. Термін «проектне фінансування» є відносно новим поняттям для фінансової науки. Існують різні підходи і відповідно різні трактування поняття проектне фінансування. Науковці розглядають проектне фінансування як: 61

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

– спосіб мобілізації різних джерел фінансування, інструмент перерозподілу ризику між суб'єктами інвестиційного процесу; – фінансування, що базується на життєздатності самого проекту без урахування платоспроможності його учасників; – метод фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням наданих банками кредитів є сам проект; – фінансування, що характеризується особливим способом забезпечення, основою якого є підтвердження реальності держання запланованих потоків готівки шляхом виявлення і розподілу всього комплексу ризиків, пов'язаних з проектом, між сторонами, що беруть участь у реалізації та виконанні проекту [1]. Отже, проектне фінансування (Project financing) – це інтегрована система відносин учасників угоди (фінансовокредитних компаній, інвестиційних фондів, міжнародних фінансових організацій тощо) з метою здійснення комплексу взаємопов’язаних заходів без заставного фінансування, організації, управління інвестиційними проектами на партнерських умовах з цільовою орієнтацією на грошові потоки, отримані виключно в результаті реалізації проекту [4]. Визначають кілька особливостей проектного фінансування, які дозволяють виокремити його як вид інвестиційної діяльності: – виявлення особливостей та розподіл ризиків між учасниками; – наявність детально розробленого бізнес-плану, підкріпленого пакетом фінансових експертиз, на основі яких інвестор приймає рішення про надання коштів; – створення нової проектної компанії (Project Entity, або за окремими джерелами, Project Company) як юридично відособленої установи, яка власне реалізує проект і запозичує під нього кошти, крім того, несе власні зобов'язання. – джерелами виконання зобов'язань є доходи, що генеровані проектом; – широке коло фінансових учасників; – широкий спектр джерел,методів та інструментів фінансово-інвестиційних проектів; – об'єднання промислової та банківської сфери; – складність та тривалість процесу організації; – широкий спектр технічних,юридичних та фінансових послуг; – можливість залучення капіталу у великих обсягах і з високим фінансовим важелем тощо [3]. Серед основних переваг, що спонукають інвесторів застосовувати проектне фінансування, можна виділити такі: 1) склад і зацікавленість партнерів (це можуть бути інвестиційні фонди або приватні особи), які беруть участь у фінансуванні проекту; 2) передбачає фінансування окремого інвестиційного проекту; 3) проектне фінансування збільшує рівень кредиту під проект, безресурсне фінансування, що залучається проектною компанією, як правило, не включається до корпоративного кредиту (воно може бути позабалансовим); 4) великі проекти дозволяють розподілити ризик між інвесторами, які мають відповідні навички, і обмежують величину ризику, який пов’язаний з без ресурсною позичкою проектної компанії, для кожного інвестора; 5) позички проектного фінансування розраховані на більш тривалі терміни, ніж корпоративні позички; 6) структура проектного фінансування потребує меншого обсягу власного капіталу, що дозволяє розробнику зберегти рівноцінне партнерство, оскільки від нього вимагаються менші за сумою вкладення; 7) гнучкість проектного фінансування в цілому. За сучасних складних політичних та економічних умов в Україні, виникає необхідність у гнучкій системі залучення коштів. Як правило, ця необхідність виявляється під час відкриття нових проектів або освоєння нових сфер діяльності в рамках проектів, що вже існують. Особливо актуальним у цих умовах є використання шляхів залучення спонсорських коштів, тобто проектного фінансування, коли певна фінансова структура надає суб'єктові підприємницької діяльності кошти з тим, щоб забезпечити одержувача початковою фінансовою підтримкою [2, с. 122]. Тому проектне фінансування – один з найефективніших методів для фінансування інвестиційних проектів, як системних, так і галузевих, за пріоритетними напрямами економіки. Список використаних джерел:

1. Гузенко О.П. Проектне фінансування (практикум): [навч. посібник] / О.П. Гузенко. – Львів: Магнолія, 2008. – 336 с. 2. Thomson Reuters. Project Finance Review. Full Year 2012 [Електронний ресурс]: за даними Project Finance Review – Режим доступу: https://www.thomsonreuters.com 3. Сопільняк А. В. Проектне фінансування: проблеми та перспективи розвитку в Україні / А. В. Сопільняк // Молодий вчений – 2015 – Вип. 2(17). – С. 70-73. 4. Калита Т. А. Проекне фінансування як метод залучення іноземних інвестицій в економіку України в умовах фінансово-економічної кризи/ Т. А. Калита Економіка. Управління. Інновації. Випуск № 1 (13), 2015 Nargiza Martyniv Ivan Franko National University of L’viv PROJECT FUNDING INVESTMENT IN UKRAINE: COMPARATIVE ANALYSIS Project financing as a form of financing real investment, proved a fairly successful way of raising funds to finance investment projects in developed countries. Project financing - an integrated system of relations of parties to the agreement (financial and credit companies, investment funds, international financial organizations, etc.) to implement the set of interrelated activities without mortgage financing, organization, management of investment projects on partnership basis with a target focus on cash flow obtained exclusively by the project. Among the key benefits that encourage investors to use project finance are the following: the composition and interests of partners, provides financing investment projects, distributes risks and profit from participation in the investment project more effective, flexible project finance in general. 62

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Project financing - one of the most effective methods for financing investment projects.

Аліна Мельник Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ Здійснення активних операцій банківськими установами є найважливішим джерелом отримання прибутку, адже саме вони приносять банку більше 90% загального доходу. Таким чином, кредитні операції становлять більшу частину банківського портфеля активних операцій та є цілісним об’єктом управління, який характеризується специфічними його особливостями [2, с. 58]. Метою даного дослідження є висвітлення мети, завдання та методики проведення формування кредитного портфеля банку. Залежно від мети банк формує кредитний портфель певного типу. Тип портфеля являє собою характеристику портфеля, яка базується на співвідношенні прибутку та ризику [1]. Банківський портфель в економічній літературі визначається як сукупність активів і пасивів банку, що відповідно складається з портфеля активних та портфеля пасивних операцій банку. Кредитний портфель – сукупність усіх банківських позик, що структуровані за певними параметрами відповідно до завдань визначеної банком кредитної політики [4;c.374]. Процес формування кредитного портфеля банком визначають у три етапи: I етап – визначення загальних положень і цілей кредитної політики, створення апарату управління кредитними операціями; II етап – відбір конкретних об’єктів кредитування для включення їх у кредитний портфель; III етап – аналіз стану кредитного портфеля та оперативне управління виявленими відхиленнями від оптимального стану. Під час формування оптимального кредитного портфеля необхідно ставити за мету реалізацію розробленої кредитної політики шляхом підбору найбільш ефективних і надійних кредитних вкладень. Постійний аналіз кредитного портфеля дає змогу вибрати раціональний варіант розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити ризик шляхом диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам Працівники банку повинні здійснювати аналіз кредитного портфеля з метою визначення слабких сторін або здійснювати його удосконалення до сучасної економічної ситуації. Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників, а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля. Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної точки зору; а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому [6]. Кредитні операції є найважливішим джерелом прибутку банку, однак у зв’язку зі збільшенням останнім часом випадків неповернення кредитів ці операції наражають на небезпеку стійкість та стабільність банку в цілому. Тому якість кредитного портфеля банку означає формування такої його структури, яка забезпечувала б належний рівень його ліквідності та максимальний рівень дохідності банківської установи за мінімального рівня кредитного ризику. Рівень кредитного ризику визначається розміром фінансових втрат унаслідок неповернення (несвоєчасного повернення) позичальником основного боргу та несплати відсотків за кредитом. Такий рівень кредитного ризику залежить від впливу та характеру прояву чинників, що зумовлюють його виникнення та розвиток [3, с. 19]. Оцінка ефективності кредитної діяльності банку визначається дохідністю кредитного портфеля та прийнятим банком кредитним ризиком, рівень якого суттєво може збільшитись у періоди економічних криз. Його недооцінка призводить до зростання проблемної заборгованості, переоцінка знижує прибутковість за рахунок надмірного резервування. Тому в сучасних умовах важливе практичне значення має ефективна організація управління проблемними активами банків. З метою виявлення резервів підвищення ефективності кредитної діяльності за умови запланованого рівня дохідності та допустимого рівня ризику банки проводять аналіз кредитного портфеля, який здійснюється у двох напрямах: аналіз структури та динаміки кредитного портфеля (за строками кредитування, валютою кредитів, видами кредитних продуктів, галузями економіки, рівнем ризику тощо) та якісний аналіз кредитного портфеля (оцінення ризику та дохідності кредитного портфеля). На основі цього аналізу керівництво банку формує ефективний кредитний портфель та приймає рішення щодо зміни його структури з метою підвищення дохідності вкладень та оптимізації з погашення позик, що позначається на ліквідності та прибутковості банку. Проведемо аналіз стану кредитного портфеля АТ «Ощадбанк» за 2013–2015 рр.. Визначимо питому вагу кредитного портфеля в активах балансу за відповідний період. Найбільшу питому вагу у структурі активів АТ «Ощадбанк» займають кредити та заборгованість клієнтів. У 2013 р. вони становили 51,3%, у 2014 р. – 56,5%, а в 2015 р. – 41,1%. На основі річної фінансової звітності проаналізуємо динаміку та структуру кредитного портфеля за суб’єктами кредитування (див. табл. 1). Із табл. 1 видно, що протягом 2013–2015 рр. існувала чітка тенденція підвищення обсягів кредитування АТ «Ощадбанк», що є позитивним фактором, адже кредитування – це головне джерело отримання прибутку банком. Так, у 2013 р. обсяг виданих банком кредитів становив 52 179 567 тис. грн, у 2014 р. – 70 236 315 тис. грн. Але у 2015 р. обсяг виданих кредитів скоротився і дорівнював 65 462 189 тис. грн. Показник темпу зростання за аналізований період склав 25,5%. Найбільше зростання обсягів кредитного портфеля банком спостерігалося у кредитуванні юридичних осіб – у 2015 р. порівняно з 2013 р. він становив 26,5%. Повільний темп зростання спостерігається у кредитуванні фізичних осіб – у 2015 р. порівняно з 2013 р. він склав усього 6,8%. На нашу думку, це пов’язано з кризовою ситуацією 63

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

в країні – політичною та валютною нестабільністю, що привело до зниження попиту на кредитні продукти серед фізичних осіб [5]. Таблиця 1 Динаміка та структура кредитного портфеля АТ «Ощадбанк» за суб’єктами кредитування за 2013–2015 рр.

Назва статті Кредитування юридичних осіб Кредитування фізичних осіб Усього

2013

Показники станом на 2014 Сума, Питома тис.грн вага, %

Сума, тис.грн

Питома вага, %

49 420 244

94,7

67 714 985

2 759 323

5,3

52 179 567

100,00

2015 Сума, тис.грн

Питома вага, %

96,4

62 515 865

95,5

2 521 330

3,6

2 946 324

4,5

70 236 315

100,00

65 462 189

100,00

Джерело: Складено автором за даними фінансової звітності [5].

Вивчення теоретичних основ формування кредитного портфеля банку дає можливість виявити негативні тенденції у розміщенні кредитів, приймати обгрунтовані рішення щодо розширення чи стримування кредитної активності, поліпшувати структуру кредитного портфеля, визначити найбільш прийнятну для банку стратегію у здійсненні кредитної політики. Список використаних джерел:

1. Литовченко О. Сутність кредитного портфеля банку, його функції та склад / О. Литовченко, І. Глущенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rusnauka.com/21_TSN_2015/Economics. 2. Говоруха С. Підходи до визначення поняття «кредитний портфель» та аналіз його характеристик / С. Говоруха // Вісник Львівського університету. – 2012. – Вип. 39. – С. 125–127. 3. Крамаренко О. Навчальний посібник з дисципліни «Кредитування і контроль» / О. Крамаренко, Ю. Лаврентович. – Миколаїв : Вид-во НУК, 2011. – 105 с. 4. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. – К. : Центр наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. – 504 с. 5. Річна фінансова звітність АТ «Ощадбанк» за 2013, 2014, 2015 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.oschadbank.ua 6. Гавчук І. Формування кредитного портфеля комерційного банку / І. Гавчук, М. Марич [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://intkonf.org/gavchuk-is-marich-mg-formuvannyakreditnogo-portfelya komertsiynogo-banku. Alina Melnyk Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF FORMATION OF THE BANK’S LOAN PORTFOLIO The theoretical basis of the formation of the bank’s loan portfolio is reviewed in this thesis. It was determined that the process of its formation can affect credit risk, which leads to negative consequences. To identify the reserves for increasing thefficiency of credit operations the planned level of profitability and an acceptable level of risk should be an analysis in the loan portfolio.

Христина Мельник Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗРОСТАННЯ ДОВІРИ ДО БАНКІВ – ЗАПОРУКА ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ ЗАОЩАДЖЕНЬ Актуальність теми дослідження. В умовах економічної кризи, нестабільності, а також соціальних потрясінь, постає проблема довіри у суспільстві. Довірчі відносини прямо впливають на поведінку суб’єктів цих відносин, а поведінка призводить до певного результату, у тому числі й економічного. Гостра фаза фінансово-економічної кризи, яка змінила фазу економічного зростання, характеризується збільшенням кількості випадків невиконання зобов’язань суб’єктами господарювання взагалі, або часткового (неповного) чи невчасного їх виконання, різкими скачками курсу валют тощо. Тоді й виникло питання про довіру до окремо взятих суб’єктів господарювання, яке також пов’язувалося із довірою до системи (зокрема, банківської). Мета дослідження полягає в обґрунтуванні чинників, що визначають соціально-економічні засади довіри суспільства до банківського сектору, вивчення рівня важливості та необхідності підвищення рівня довіри до банківської системи, як ключового фактора впливу на процес формування депозитних ресурсів банку. Об’єктом дослідження є процес формування довіри у ході формування банківських заощаджень. Предметом дослідження є отримання економічних результатів діяльності банківської сфери в умовах економічної довіри, або недовіри. Зміна рівня довіри відіграє важливу роль в економічних циклах. У добрі часи люди довіряють одне одному, тому приймають рішення спонтанно. Вони на рівні інстинктів знають, що попереду на них чекає успіх. І доки у людей зберігається така довіра, імпульсивність їх рішень не буде очевидною. Але як тільки довіра зникає – ілюзії зникають. За даних умов банки є цілком залежними від настроїв людей, які, своєю чергою, змінюються з перманентними флуктуаціями зовнішнього економічного середовища. Проте в «погані часи» люди так само не застраховані від втрати довіри банків до них, що виражається у змінах в умовах надання певних видів послуг банками. Отже, клієнти є визначальними для банківської установи. Не даремно слова кредит і довіра мають спільне походження з латині (від лат. creditum — позика, від лат. credere — довіряти). Адже, формуючи ресурси банк від клієнта, 64

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

млн. грн.

який має вільні кошти отримую ніщо інше як кредит у своє користування, а отже клієнт повинен йому довіряти і навпаки. Якщо розглядати банківську діяльність, довіра – це сукупність очікувань, передбачуваність дій контрагентів, відсутність шахрайства, дотримання суб’єктами банківської угоди прийнятих правил гри на умовах чесності, порядності і взаємної вигідності. Банківські депозитні ресурси — це кошти у національній чи іноземній валюті, передані власником чи третьою особою за дорученням у готівковій чи безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на визначених умовах з періодичною сплатою відсотків або без неї, та залишки коштів на рахунках клієнтів [2]. Фактори впливу на залучення депозитних ресурсів можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносяться ті фактори, виникнення яких безпосередньо залежить від діяльності банку. При визначенні зовнішніх факторів ризику залучення ресурсів слід враховувати те, що можуть приєднатися й фактори, які формуються як в межах країни, так і поза її межами [5]. За результатами останніх опитувань, що проводилося Центром соціального моніторингу та Інститутом соціологічних досліджень ім. Яременко, зараз банкам не довіряють 70% громадян. Між тим, сьогодні вже маємо і певні позитивні процеси. Хай дуже повільно, але повертається довіра до банків, свідченням чого є приріст депозитів [6]. Динаміка депозитів фізичних і юридичних осіб за 2012-2015 рр. зображена на рис. 1. Аналізуючи рис. 1, спостерігаємо за 500000 приростом депозитів юридичних осіб, 437181 412264 398227 проте, що стосується депозитів фізич365854 400000 них осіб, їх динаміка є протилежною – 307375 зменшення за 2014 року на 5,70% та на 260138 300000 231358 3,40% у 2015 році. Із кінця 2013 року із 202027 банківської системи «відпливли» бли200000 зько 15 мільярдів доларів і понад 50 мільярдів гривень. Залишки за депози100000 тами у національній валюті за підсум0 ками 2016 року зросли на 8.7%. При 2012 2013 2014 2015 цьому гривневі депозити бізнесу зростали випереджаючими темпами – на Депозити юридичних осіб, млн. грн. роки 12.0% за минулий рік. Цьому сприяло Депозити фізичних осіб, млн. грн. поступове пожвавлення економічної Рис. 1. Динаміка депозитів фізичних і юридичних осіб за 2012-2015 активності та покращення фінансових рр. в Україні результатів підприємств, у тому числі Джерело: складено на основі [7]. завдяки активізації діяльності експортерів у другій половині року. Зростання номінальних доходів населення сприяло збільшенню гривневого депозитного портфеля громадян на 5,2% за підсумками року. За очікуваннями НБУ, приріст депозитів у 2017 році трохи прискориться порівняно з темпами попереднього року [1]. Провівши ґрунтовний аналіз ключових передумов, які формують довіру до банківської системи України можна надати певні рекомендації, щодо покращення стану речей в національній економіці. До таких рекомендацій можна долучити наступні пункти: - Максимально стабілізувати політичну ситуацію в країні та дати зрозуміти суспільству, що усі гілки влади діють узгоджено та в одному напрямку. - Створити такий рівень інформатизації у суспільстві, щоб усі необхідні об’єктивні дані щодо економічного стану в країні були максимально доступними та зрозумілими для кожного пересічного громадянина. - Відновити довіру до національної грошової одиниці – максимально стабілізувати ринковий курс гривні. - З боку банків потрібно проводити максимально прозору депозитну політику і створювати імідж банку серед клієнтів, найдоступніший у цьому плані крок – це працівники банку та їхня манера спілкування та поведінки по відношенню до клієнтів. Також банкам необхідно переглянути депозитну стратегію та акцентувати особливу увагу на нецінових методах залучення нових та утримання старих клієнтів [3]. Отже, довіра є тим визначальним чинником, який дозволить вийти банківській системі в процесі формування ресурсів на вищий, ефективний та прогнозований рівень співпраці із своїми клієнтами. Найкращим інвестором у кожній країні є власне населення, це загальновідома істина, яка підтверджена статистичними даними стосовно потенційного обсягу ресурсів, що можуть бути залучені в банківську систему. Повернути довіру до банків може лише зміцнення системи, для цього, у свою чергу, необхідні реформи на рівні законодавства. Потрібні нові закони про НБУ, банківську систему, валютне регулювання, і необхідно забезпечити їхнє дотримання. Слід докорінно змінити підходи до нагляду і санації банків. Система має бути більш прозорою і давати ширші можливості для недержавних організацій впливати на НБУ і банківську систему. Список використаних джерел:

1. Дощатов Ю., Пальчневський І. Голова Ради НБУ Богдан Данилишин: Рівень довіри до банків в 12% я вважаю занадто оптимістичним [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://ukranews.com/ua/interview/1586-bogdandanylyshyn-riven-doviry-do-bankiv-v-12-ya-vvazhayu-zanadto-optymistychnym 2. Коваленко М., Роль довіри у процесі формування банківських заощаджень, [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/611.pdf 3. Крухмаль О. Депозитна стратегія як фактор підвищення конкурентоспроможності банків в умовах фінансової кризи / О. Крухмаль, О. Євченко, О. Мірошниченко // Економічний простір. –2010. - № 33. – С. 168-178. 4. Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку (за оперативними даними) за 2012–2015 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua. 65

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

5. Толкач І., Фактори впливу на приріст депозитів як показник довіри клієнтів, [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.economy.in.ua/pdf/5_2013/31.pdf 6. Яблонський Д. Відновити довіру до українських банків можливо, але це справа багатьох років і системних реформ – експерти, [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://uacrisis.org/ua/48788-vidnoviti-doviru-ukrayinskih-bankiv Khrystyna Melnyk Ivan Franko National University of L’viv INCREASING OF TRUST TO BANKS IS KEY TO FORMATION OF BANK SAVINGS The theses is devoted to studying the issue of trust in banks as a key precondition for the effective formation of bank savings. The ways of boosting trust to banks are observed and potential opportunities for economics of Ukraine on this way.

Маргарита Мельничук Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПЛИВ ЗМІН НА ВИБІР СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ У ринковій економіці підприємство постійно змушене пристосовуватися до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища і в першу чергу боротися з конкурентами, що випускають аналогічну продукцію. Це об'єктивно вимагає, щоб кожне підприємство виробляло і шукало свій шлях розвитку відповідно до вимог ринку, тобто щоб бути фінансово стійким, потрібно рости, вишукувати нові форми застосування капіталу, нові економічно ефективні технології виробництва, нові форми доведення продукції до ринку. Стратегія являє собою сукупність перспективних планів і завдань, які необхідно виконати, щоб досягти поставлених цілей. Стратегія підприємства - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети для підприємства, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства - це довгостроковий плановий документ, тобто це результат стратегічного планування Послідовність процесу вироблення стратегії можна відобразити у вигляді ланцюжка: аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища - розробка місії і цілей підприємства - вибір конкретної стратегії розвитку -реалізація стратегії. Спочатку аналізується внутрішній стан і зовнішнє середовище підприємства, його позиція на ринку, динаміка розвитку, потенціалу, поведінка конкурентів, характеристики продукції, що випускається, стан економіки, культурного середовища і т.д. Аналіз ключових факторів здійснюється за методом SWOT (Strengths, Weakness, Opportunities, Threats сильні і слабкі сторони, можливості і небезпеки). SWOT ділиться на аналіз внутрішніх факторів діяльності підприємства (сильні і слабкі сторони) і зовнішніх факторів (можливості і небезпеки). Під організаційними змінами ми розуміємо будь-яку зміну в одному або кількох елементах підприємства (рівня спеціалізації, діапазону контролю, розподілу повноважень, механізмів координації) на будь-якій стадії її життєвого циклу, що може проявлятися в перетворенні потенціалу підприємства та в зміні розмірів, масштабів та цілей її діяльності. На думку В. М. Діденка, зміни в організації зумовлені здійсненням нововведень, що можуть відбуватися в напрямах: оцінки і зміни цілей організації; зміни структури, тобто розподілу повноважень, відповідальності, поділу на відділи, служби, підрозділи, комітети тощо; зміни техніки, технологічних процесів, конструкцій виробів; модифікації можливостей або поведінки працівників [1, с. 524]. У свою чергу Дж. Харрінгтон трактує зміни як процес руху від нинішнього стану через перехідний період до бажаного стану [2, с. 132]. Зміни на підприємстві обумовлені реакцією підприємства на розвиток навколишнього середовища (зв'язку, вимоги і можливості). Підприємства змушені постійно пристосовуватися до середовища, в якому існують. Самі вони також генерують зміни в зовнішньому середовищі, розробляючи і випускаючи на ринок нові товари і технології, які стають домінуючими і знаходять широке поширення. Необхідність здійснення змін виникає не лише внаслідок натиску оточення, але й з внутрішніх умов, оскільки в сучасних умовах зміни становлять невід'ємну частину функціонування підприємства і тісно пов'язані з його діяльністю і пошуком рівноваги. Кожне підприємство розвивається згідно з певним циклом, який охоплює кілька фаз, кожна з яких закінчується певною реструктуризацією, котра є відповіддю на виникаючу кризу [5]. Фактори, які впливають на процеси змін на підприємстві, представлені на рис.1.1. Добре продумане стратегічне бачення готує підприємство до майбутнього, дає змогу правильно вибрати довгострокові напрями розвитку та визначає наміри вищого керівництва стати на конкретні ділові позиції. Розробка стратегії є однією з важливих функцій менеджменту підприємства. Ефективність управління підприємством сьогодні залежить від того, наскільки добре менеджери розробляють і виконують стратегію. Деякі менеджери розробляють сильні стратегії, але не можуть перетворити їх у практику. Інші — створюють посередні стратегії, але блискуче здійснюють їх. Для того щоб підприємство досягло максимальних успіхів, менеджери повинні поєднувати добру розробку стратегії з вдалим її здійсненням. Чим краще продумана стратегія і чим вправніше її виконано, тим більше у підприємства шансів на сильну ринкову позицію. Визначення конкретного варіанта стратегії розвитку підприємницької діяльності та засобів його реалізації — досить складна проблема наукового прогнозування. Вона органічно пов'язана з пошуком нових імпульсів активізації технологічного оновлення та розвитку, з особливостями внутрішніх накопичень і залученням зовнішніх засобів для інвестицій та інновацій у виробничий процес. Головним питанням управління розвитком підприємства є рівновага між змінами і стабільністю. Для реального розвитку комерційної організації найважливіше значення має швидкість змін. Вона суб'єктивно визначається керівництвом самостійно або за допомогою консультантів-експертів. Основним в управлінні розвитком виступає вміння бачити стан мети діяльності організації в динаміці. 66

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

При формуванні системи управління змінами на підприємстві необхідно враховувати, що успіх залежатиме від якості розробленої стратегії, а мета організаційних змін полягає в досягненні стратегічних цілей та набутті конкурентних переваг, а тому за сучасних умов доцільним є використання стратегічного підходу до управління змінами на підприємстві. У загальному вигляді визначають чотири класичні стратегії змін: • стратегія сили (примусова стратегія) – передбачає використання керівником свого службового становища з метою примушування співробітників сприймати зміни; • емпірична (раціональна) стратегія – передбачає використання аргументів з метою перекоРис 1.1.Фактори, які впливають на процес змін в організації нання співробітників у корисності змін, апелюДжерело: складено автором. вання до їх здоровому глузду; • нормативна (перевиховна) стратегія – передбачає використання понять про норми та цінності, властиві для співробітників; за умови її використання намагаються змінити існуючі цінності, норми та поведінкові тенденції з метою виникнення нових точок зору та поведінкових форм, що піддаються змінам; • фасілітативна стратегія – передбачає створення умов з метою викликати та здійснити зміни за допомогою матеріальних та інших можливостей: співробітникам обіцяють винагороду, якщо вони підтримають зміни. Кожна із зазначених стратегій має недоліки та переваги, при цьому управління змінами реалізується через зміну системних елементів підприємства, а тому, залежно від моделі підприємства, доцільно використо-вувати певний вид стратегії змін Список використаних джерел:

1. Діденко В. М. Менеджмент: підруч. / В. М. Діденко. – К.: Кондор, 2008. – 524 с. 2. Харрингтон Дж. Совершенство управления изменениями / Дж. Харрингтон; [пер. с англ.; ред. В. В. Брагин]. – М.: Стандарты и качество, 2008. – 132 с. 3. Харрингтон Дж. Совершенство управления изменениями / Дж. Харрингтон; [пер. с англ.; ред. В. В. Брагин]. – М.: Стандарты и качество, 2008. – 132 с. Marharyta Melnychuk Ivan Franko National University of L’viv THE IMPACT OF CHANGES IN THE CHOICE OF DEVELOPMENT STRATEGY The potency of business management depends on how well managers develop and execute strategy. Some managers develop a strong strategy, but can’t turn them into practice. Others - create mediocre strategy, but a brilliant exercise them. To the company reached maximum success, managers must combine a good design strategy successful its implementation. The better thought-out strategy and how skillful it done, the more chances enterprise strong market position.

Назарій Міндзяк Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ СУБ'ЄКТІВ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ. Важливою функціональною складовою відкритої соціально-економічної системи - підприємства - є фінансова підсистема, діяльність якої спрямована на забезпечення його стабільного розвитку в умовах дії динамічного зовнішнього середовища. У вітчизняній економічній літературі, окрім поняття фінансова стійкість підприємства, трапляються категорії фінансова сталість, фінансова стабільність і фінансова рівновага. Українські економісти фінансову стабільність розглядають як процес забезпечення фінансової стійкості та фінансової рівноваги. Зокрема: Т. Керанчук визначає фінансову стабільність як сукупність економічних відносин, що забезпечують можливість підприємства до збереження ним абсолютної та нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі, та водночас здатність до стійкого економічного зростання за умови врахування найбільш значущих зовнішніх чинників; І. Бланк фінансову стабілізацію розглядає у контексті антикризового управління та визначає як процес, який складається з трьох етапів: усунення поточної неплатоспроможності, відновлення фінансової стійкості та забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді. За М Крейніною фінансова стійкість - це стабільність фінансового стану підприємства, що забезпечується достатньою часткою власного капіталу в складі джерел фінансування. В. Глухов та Ю. Бахрамов поєднують фінансову стійкість із наявністю у підприємства нерозподіленого прибутку. Вони стверджують, що „фінансовий стан є стійким, якщо підприємство здійснює річний цикл господарської діяльності, має прибуток та не погіршує початкову умову функціонування для наступного циклу діяльності. Наявність прибутку свідчить про ефективну роботу підприємства. Проте підприємство може мати значні суми дебіторської та кредиторської заборгованості, що не може свідчити про стійкість його фінансового стану. Фінансова стійкість є інтегральним, якісним й узагальнюючим показником, який відображає стан і результати діяльності суб'єкта господарювання. Для кожного конкретного суб'єкта господарювання необхідно сформувати систему критеріїв, яким він повинен відповідати, щоб бути фінансово стійким. Це дуже важливо саме у практичному плані, 67

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

оскільки без цього і фінансовий аналіз, і фінансове планування, і загалом управління фінансами втрачають орієнтири та, як наслідок, зміст. Усі чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства можна згрупувати за такими ознаками: за місцем виникнення (зовнішні та внутрішні чинники), за важливістю результату (основні та другорядні), за структурою (прості та складні), за часом дії (постійні та тимчасові). З огляду на сутність категорії стійкості увагу доцільно зосередити на аналізі та дослідженні внутрішніх і зовнішніх чинників. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їхня зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Зовнішні чинники утворюють зовнішнє середовище, коливання в якому можуть різко змінити фінансовий стан фірми і навіть спричинити до її банкрутства. Зовнішні обставини, зазвичай, не піддаються регулюванню з боку керівництва окремого підприємства, тому, щоб забезпечити фінансову стійкість, необхідне гнучке пристосування до них. З цього погляду поведінка підприємства для забезпечення стійкого фінансово-економічного розвитку - це процес протидії негативним зовнішнім чинникам, реакція на зовнішнє збурювання, що виводить підприємство зі стану рівноваги. З позицій сучасного менеджменту зовнішнє середовище розглядають як сукупність суб'єктів і сил, що перебувають за межами підприємства, однак впливають на його фінансовий стан. Найчастіше у сучасній літературі структуру зовнішнього середовища організацій розглядають як дворівневу систему, що складається з мікро- (зовнішні чинники прямого впливу) і макросередовища (зовнішні чинники непрямої дії), кожне з яких включає певні чинники або субсередовище . Внутрішні чинники - це внутрішні складові, які, зазвичай, перебувають під впливом підприємства. Вони відображають не лише обсяг фінансового потенціалу підприємства, а й ефективність його використання. Для забезпечення фінансової стійкості суб'єкта господарювання необхідно так управляти цими чинниками, щоб нівелювати негативний вплив зовнішнього середовища. Внутрішні чинники фінансової стійкості підприємства залежать безпосередньо від організації роботи самого підприємства та його фінансової служби зокрема. Успіх чи невдача підприємств багато в чому залежать від вибору складу та структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. Тобто визначення загальної мети організації та чітка відповідь на питання для чого створене підприємство, є основою його успішного розвитку. Від відповіді на питання, що виробляти, як виробляти та як організувати процес виробництва, залежать фінансові результати діяльності підприємства і як наслідок - його стійкість. Значний вплив на рівень фінансової стійкості підприємства має структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики та стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку та фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. Внутрішніми чинниками фінансової стійкості, від яких залежать результати діяльності підприємства у поточному періоді та у майбутньому, є технологія, технічне забезпечення та рівень інноваційної діяльності. Використання власних фінансових ресурсів для здійснення інноваційної діяльності не тільки певною мірою обмежує інноваційний потенціал підприємства, а й впливає на його фінансову стійкість. Вилучення частини власних, у тому числі обігових, коштів, відсутність зовнішніх і внутрішніх інвестицій, неможливість отримати банківські кредити на реалізацію інноваційних проектів суттєво знижує фінансову стійкість підприємства у поточному періоді. Водночас успішне виробництво якісної та екологічної продукції, яка користується попитом на ринку, використання прогресивних технологій і впровадження нової техніки та устаткування дозволяє створити підприємству конкурентну перевагу, а відтак забезпечити стійкість та стабільний розвиток у довгостроковому періоді. 1. Вовчак. О.Д. Страхова справа: підручник – К.: Знання, 2011. – 391 с. 2. Говорушко Т. А. Страхові послуги. Підручник. – К.: Центр учбової літератури. - 2011. – 376 с. 3. Дема Д. І. Страхові послуги : навч. посіб. / Д. І. Дема, О. М. Віленчук, І. В. Дем’янюк ; зазаг. ред. канд. екон. наук, проф. Д. І. Деми. – К. : Алерта, 2013. - 524 с. 4. Страхування: підручник для студ. вузів / В. Й. Плиса . - Київ : Каравела, 2010 . – 471 с Nazar Mindziak Ivan Franko National University of L’viv FEATURES OF FINANCIAL STABILITY MANAGEMENT OF MARKET SUBJECTS INSURANCE SERVICES.

In thesis describes features of financial stability management of market subjects insurance services.

Ольга Нестор Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ УКРАЇНИ Сьогодні середовище існування суб’єктів господарювання у глобальному контексті та в Україні зокрема зазнає кардинальних та динамічних змін, інших, ніж у минулому. Управління ефективністю суб’єктів господарювання в сучасних складних і постійно змінних ринкових умовах має вирішальне значення як для короткострокового, так і довгострокового успіху будь–якого суб’єкта господарювання. Стратегічне фінансове планування є важливою складовою процесу стратегічного планування розвитку суб’єктів господарювання. У процесі його здійснення визначаються головні цілі та завдання існуючого бізнесу або окреслюються чіткі орієнтири для новостворених суб’єктів господарювання, розробляється план для їх досягнення в рамках фінансової стратегії, що формує майбутній успіх або призводить до невдач суб’єктів господарювання. Проте в сучасних ринкових умовах господарювання значення стратегічного фінансового планування часто недооцінюють. Жоден інший вид планування не може мати для суб’єктів господарювання такого узагальнюючого, глобального значення. Дослідженням теоретичних та практичних аспектів стратегічного фінансового планування займалося чимало зарубіжних вчених, зокрема Р. Акофф, Р. Брейлі, Ю. Брігхем, Р. Вестерфілд, Ф. Джабоцці, Б. Джордан, М. Ерхардт, С. 68

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Маєрс, Г. Мінцберг, П. Петерсон, С. Росс, Д. Хан, Д. Хорн, а також вітчизняних вчених, а саме: М. Білик, О. Біла, В. Бодаковський, І. Бланк, Л. Буряк, І. Вахович, З. Герасимчук, Н. Гринюк, Н. Гуляєва, Н. Давиденко, Я. Дропа, О. Кравченко, В. Коваленко, М. Крупка, Л. Лігоненко, Б. Максимів, О. Марченко, В. Марцин, М. Оробчук, Г. Островська, В. Плиса, Т. Проказа, А. Поддєрьогін, К. Редченко, Г. Ситник, Г. Тарасюк, С. Тесля, І. Ткаченко, Л. Шваб, Л. Швайка та інші. Однак, незважаючи на значну кількість наукових досліджень з цієї проблематики, важливі аспекти стратегічного фінансового планування, зокрема дослідження негативного впливу окремих чинників на його ефективність та розробка рекомендацій для його подолання, залишаються недостатньо дослідженими. На ефективність стратегічного фінансового планування впливає доволі багато чинників зовнішнього та внутрішнього характеру: Охарактеризуємо головні чинники розвитку стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України: 1. високий рівень залежності суб’єктів господарювання України від світової кон’юнктури; 2. нестабільний стан економіки України, для якої характерні різкі і непрогнозовані зміни макроекономічних показників, властиві кризовим або посткризовим економічним процесам; 3. інфляційні процеси; 4. податкова політика; 5. відсутність ефективної нормативно–правової бази діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання; 6. організаційно–правові форми ведення господарської діяльності, сфера і характер діяльності справляють значний вплив на організацію фінансів суб’єктів господарювання; 7. неможливість розроблення єдиної методики стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України; 8. відсутність методики здійснення ефективного стратегічного планування в умовах нестабільного ринкового середовища; 9. низька якість стратегічних фінансових планів суб’єктів господарювання України; 10. відсутність стратегії розвитку у багатьох суб’єктів господарювання України; 11. низький рівень складності стратегічного фінансового плану, який визначається горизонтом планового періоду; 12. низький рівень підготовки та досвідченість безпосередніх розробників стратегічних фінансових планів, які мають бути спеціалістами високого рівня кваліфікації; 13. негативне ставлення керівництва деяких суб’єктів господарювання до стратегічного фінансового планування; 14. безсистемність здійснення стратегічного фінансового планування більшістю суб’єктів господарювання, особливо в державному секторі; 15. недоліки системи інформаційно–аналітичного забезпечення планування діяльності українських суб’єктів господарювання. Розглянувши ці чинники, можемо запропонувати наступні рекомендації щодо удосконалення процесу стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України: – враховувати при розробці стратегічних фінансових планів зовнішні чинники впливу, оскільки жоден суб’єкт господарювання не існує в статичному середовищі. Соціальні, політичні та економічні тенденції постійно впливають на попит і пропозицію товарів і послуги. Навіть досягнення в сфері технологій відкривають нові можливості, а також створюють нові очікування. Потреби і демографія спільнот можуть змінюватися, як і методи розробки та реалізації товарів і послуг. Тому дуже важливо забезпечити врахування у стратегічних планах, зокрема фінансове, відображення умов зовнішнього середовища. Це сприятиме чіткому і всеосяжному розумінню суб’єктами господарювання зовнішніх можливостей і викликів, які стоять перед ними. Товари, послуги, процеси, процедури та операції суб’єктів господарювання України повинні бути переглянуті і реорганізовані в світлі нинішніх реалій і прогнозів на майбутнє; – забезпечити реалістичну і комплексну оцінку сильних сторін і обмежень суб’єктів господарювання України, оскільки основою будь–якого успішного стратегічного плану є аналіз загроз, можливостей і обмежень та сильних і слабких сторін. Суб’єктивна і об’єктивна інформація повинна бути отримана з широкого переліку джерел, в тому числі варто опитати працівників, власників суб’єктів господарювання, директорів, клієнтів, керівників фінансових установ та організацій–партнерів; – дотримуватися всеохоплюючого підходу, що передбачає наступне: в той чи інший момент всі залучені у процес стратегічного фінансового планування повинні мати право голосу. Як мінімум, серед залучених у процес можемо назвати персонал, керівників суб’єктів господарювання, клієнтів, і організації–партнери. Негативним моментом цього може стати занадто велика кількість учасників процесу; – обов’язково долучати вище керівництво до процесу стратегічного фінансового планування. Така рекомендація пояснюється тим, що, як уже було зазначено вище, деякі керівники схильні уникати участі у розробці стратегічних фінансових планів або ж запровадження такої процедури суб’єктом господарювання, яким вони керують. Причиною цього можуть бути нестача часу, відсутність зацікавленості, негативні асоціації, недооцінення значення стратегічного фінансового планування та його потенційного впливу на діяльність суб’єктів господарювання; – застосовувати розподіл відповідальності між керівництвом суб’єктів господарювання і працівниками. Ефективний процес стратегічного фінансового планування обов’язково повинен враховувати такі чинники як фінансовий клімат, очікування клієнтів і інших зацікавлених сторін, конкурентне середовище суб’єктів господарювання і потребу у вдосконаленні діяльності. Ні керівництво, ні працівники, діючи неузгоджено, не матимуть повного уявлення про вплив вищеперелічених та інших чинників, а отже, необхідно забезпечити взаємодію всіх рівнів суб’єктів господарювання; – вивчати передовий досвід реалізації стратегічного фінансового планування. Кожен суб’єкт господарювання має свою індивідуальну місію, клієнтську базу і внутрішню культуру, тому повинен розробляти власну фінансову страте69

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

гію, відображену в цілях та практичних кроках реалізації і пристосовувати їх до власних унікальних потреб. Стратегічний фінансовий план, доречний в одних умовах, може бути недоречним в інших, незалежно від рівня схожості суб’єктів господарювання. Однак варто вивчати досвід і переймати ефективні моменти з успіхів, невдач і помилок інших суб’єктів господарювання, не обмежуючись лише територією України; – чітко розставляти пріоритети і розробляти реалістичні кроки. Незважаючи на те, що місія суб’єктів господарювання має важливе значення для мотивації і завдання напряму розвитку, вона може бути важко реалізованою без визначення і розроблення заходів, необхідних для досягнення бажаних цілей діяльності. Розробка реалістичного і придатного для втілення стратегічного фінансового плану означає розмежування мети і стратегії суб’єктів господарювання (в тому числі фінансової) і встановлення їх логічних взаємозв’язків; – удосконалити систему інформаційно–аналітичного забезпечення стратегічного фінансового планування, що дасть змогу підвищити ефективність цього процесу. Розглянемо наступні шляхи досягнення цієї мети: а) вдосконалити форми і методи збирання первинної інформації. Якість і своєчасність керування виробничими процесами та фінансово–економічною діяльністю суб’єктів господарювання в цілому залежить від своєчасного збору достовірної інформації, за допомогою якої можна всебічно дослідити всі процеси і явища, які відбуваються в суб’єктах господарювання; б) вдосконалити процеси обробки і доставки користувачам інформації, необхідної для коректного функціонування системи інформаційно–аналітичного забезпечення стратегічного фінансового планування та, як наслідок, підвищення ефективності цього процесу; в) удосконалити форми і методи обліку. В умовах ринкової економіки значення обліку на підприємствах важко переоцінити. Тут неабияке значення має оперативне збирання та обробка показників, простота й доступність цих показників усім користувачам у часовому та пооб’єктному аспектах. Отже, можемо підсумувати, що ряд чинників впливає на процеси стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України й їх розгляд важливий в контексті нестабільної економічної ситуації в країні та ділових очікувань суб’єктів господарювання України. Застосовуючи запропоновані нами рекомендації, можна значно підвищити ефективність процесів стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України. Список використаних джерел:

1. Марцин В. С. Планування як основна складова процесу фінансової діяльності // Фінанси України. 2008. №4 (149). 2. Фінанси підприємств: підручник / за заг. ред. Поддєрьогіна А. М.. Київ, 2013. 519 с. 3. Островська Г. Й. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. / за заг. ред. Островської Г. Й. Тернопіль, 2008. – 576 с. 4. Телишевська Л. І., Андрущенко Н. П., Сергеєв С. С. Фінансове планування як передумова фінансової стабільності підприємства // Механізм регулювання економіки. №2. 2013. С.71-79. 5. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / за заг. ред. Терещенка О. О. Київ, 2003. 554 с. Olha Nestor Ivan Franko National University of L’viv RECOMMENDATIONS FOR IMPROVING STRATEGIC FINANCIAL PLANNING OF UKRAINIAN ENTERPRISES In theses researched recommendations for improving strategic financial planning of Ukrainian enterprises. Determined that strategic financial planning is an important part of the strategic planning of Ukrainian enterprises.The factors external and internal nature, affecting the efficiency of strategic financial planning are listed in this thesis. Also the list of recommendations for the improvement of strategic financial planning entities Ukraine is designed.

Христина Островерх Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРО ПОГЛЯДИ НА ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ПРЕДСТАВНИКІВ ОКРЕМИХ ЕКОНОМІЧНИХ ШКІЛ Боргове фінансування державних видатків для більшості країн сьогодні є звичним явище. Проте нарощення боргів державою сприймалось та й надалі сприймається неоднозначно. Частина економістів уважає збільшення державних боргових зобов’язань необхідною умовою зростання добробуту країни, інші ж стверджують, що державний борг, навпаки, гальмує її економічне зростання. Отож, дослідження різних аспектів категорії державного боргу і, зокрема, еволюції поглядів представників окремих економічних шкіл на взаємозв’язок державних запозичень та економічного зростання є доволі актуальним. Особливої актуальності такого роду дослідження набувають сьогодні в Україні в умовах загострення проблеми обслуговування її боргу в умовах ведення війни. Одними з перших державні запозичення почали досліджувати меркантилісти, які виступали за використання кредитних коштів державою для покриття її видатків, наприклад, для ведення війни, проте вони не підтримували нарощення зовнішніх зобов’язань країни. Хоча представник пізнього меркантилізму Дж.Стюарт уважав, що боргове фінансування в кінцевому результаті призводить до збільшення податкового навантаження. Як відомо, представники класичної школи, зокрема А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Ст.Міль, виступали за мінімальне залучення держави до регулювання ринкових процесів, а відтак боргове фінансування державних видатків вони розглядали як негативне явище [1]. Так, А.Сміт наголошував, що державний борг ослаблює країну та може призвести до її руйнування. На думку Д.Рікардо, державні видатки, у тому числі, і видатки, які здійснюються за рахунок позикових коштів, перешкоджають економічному зростанню [2]. Протилежної точки зору дотримувався Т.Мальтус, який уважав, що великий державний борг, навпаки, сприяє збільшенню виробництва і за відсутності боргу у державі б зменшилось споживання [3]. Глибока економічна криза у 30-х роках ХХ століття засвідчила необхідність розширення функцій держави, оскільки ринкове саморегулювання, яке підтримувалось класиками, перестало бути ефективним. У цьому зв’язку Дж.М.Кейнс 70

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

запропонував розширювати «ефективний попит» за допомогою збільшення державних видатків. Він пропонував фінансувати поточні державні потреби та державні інвестиції за рахунок позикових коштів. Це мало сприяти економічному пожвавленню. При формуванні державного бюджету видатки вже не дорівнювали доходам, тобто був здійснений відхід від політики «здорових фінансів» [1]. У 50-х – 60-х роках ХХ століття сформувалася школа ортодоксального кейнсіанства (неокейнсіанства), представники якої є послідовниками Кейнса. Так, фундатори Стокгольмської школи (Е.Ліндаль, Г.Мюрдаль, Б.Олін) запропонували концепцію циклічного балансування державного бюджету, коли бюджет балансується не щорічно, а в межах одного економічного циклу. Пропонувалось у роки спаду збільшувати видатки держави за рахунок державного боргу, а в роки піднесення цей борг повертати [4]. На жаль, на практиці протягом економічного циклу мало місце здебільшого збільшення бюджетного дефіциту. Відтак досягнути профіциту, необхідного для повернення залучених позик і збалансування бюджету в межах економічного циклу було майже нереальним завданням. Зважаючи на цю проблему, було запропоновано «компенсативну» бюджетну концепцію, згідно з якою постійний бюджетний дефіцит уважався нормальним явищем. Держава, в умовах слабкого попиту, має його стимулювати, і боргове фінансування є засобом досягнення цієї цілі. Неокейнсіанці позитивно ставились до нарощення державного боргу, оскільки вбачали в цьому утворення додаткових фінансових активів [1]. А.Лернеру, який так само є представником кейнсіанства, належить авторство концепції «функціональних фінансів». На його думку основними завданнями економічної політики мають бути забезпечення повної зайнятості та недопущення інфляції, а державний борг виступає одним із засобів їх досягнення. Його збільшення чи зменшення є другорядним, він не несе негативних наслідків для економіки допоки є розміщений серед резидентів. На думку представника неокласичної школи Р. Барро, державний борг є нейтральним, оскільки не має значення як саме фінансуються державні видатки, – за рахунок податків чи за рахунок позик. На суспільному добробуті це аж ніяк не позначається [5]. Згідно «нової філософії державного боргу» Г.Моультона запозичення для покриття бюджетних дефіцитів справляють на економіку мультиплікативний ефект, особливо якщо залучені кошти використовуються для створення додаткових виробничих потужностей [6]. Ф.Модільяні та В.Вікрей запропонували інвестиційну гіпотезу, в якій звертають увагу на те, що майбутній обсяг основного капіталу і досягнутого добробуту при використанні кредитних коштів буде значно нижчим, ніж у разі фінансування державних видатків за рахунок податків [5]. Отже, проведений аналіз дає змогу зробити висновок про те, що сутність та роль державного боргу були і залишаються в центрі уваги представників головних шкіл в економічній науці, а висловлювані ними у цьому зв’язку погляди нерідко є діаметрально протилежними. У ХХІ столітті переважна більшість країн продовжують користуватися державними запозиченнями як важливим інструментом економічної політики. Що ж стосується України, то розмір її державного боргу сьогодні є надміру великим, а його структура далекою від оптимальної. Тому розгляду цього питання варто приділяти значну увагу, щоб досліджуючи світові підходи до обґрунтування державного боргу, проводити заходи, які відповідають реаліям української економічної ситуації. Список використаних джерел:

1. Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 576 с. 2. Nancy Churchman. David Ricardo on Public Debt / Palgrave, 2001. – 201 p. 3. Мартьянов А.В. Управление государственным долгом: ретроспективный анализ теоретических аспектов политической экономии / А.В. Мартьянов // Финансы. – 2009. – №1. – С. 59-62. 4. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: Монографія. – Тернопіль: Картбланш, 2002. – 238 с. 5. Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки / Пер. з нім. С.І.Терещенко та О.О.Терещенка; Передмова та наук. редагування В.М. Федосова. – К.: Либідь, 2000. – 654 с. 6. Длугопольський О.В. Теорія економіки державного сектора: Навчальний посібник. – К.: «ВД «Професіонал», 2007. – 592 с. Khrystyna Ostroverkh Ivan Franko National University of L’viv ABOUT VIEWS ON PUBLIC DEBT BY REPRESENTATIVES OF SEPARATE ECONOMIC SCHOOLS In this article attitudes of separate economists from main economic schools to public debt are described. Mercantilism, classical economics, Keynesian economics etc. have own approaches to public borrowings use. Their views differ from denial of borrowings to positive treatment of public debt as important tool in economic policy.

Олеся Панас Львівський національний університет імені Івана Франка

ОБЛІК ВИТРАТ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Цукрова галузь України є однією із пріоритетних галузей вітчизняного агропромислового комплексу. Складність організації, технології та економіки виробництва цукрових підприємств вимагає системних підходів до управління витратами як основного фактора їх ефективної роботи. Витрати виступають об’єктом найважливіших функцій управління – організації виробництва, планування (бюджетування), нормування, аналізу, контролю та обліку. Саме формування належного облікового забезпечення дозволить успішно реалізувати усі зазначені вище функції та у підсумку забезпечити ефективність управління підприємством. 71

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Виникнення витрат при здійсненні усіх господарських процесів – постачання, виробництва та реалізації, зумовлюють винятковий вплив особливостей останніх як на зміст витрат, так їх облікове забезпечення. Саме тому при дослідженні обліку витрат на цукрових підприємствах ключове значення відіграє галузева специфіка. Побудова бухгалтерського обліку вимагає детальної структуризації витрат діяльності. П(С) БО 16 “Витрати” містить докладну класифікацію витрат, що виникають у процесі діяльності будь-якого підприємства, і пояснення до порядку їх бухгалтерського обліку, а також критерії й умови їх визнання та оцінки [1]. Витрати операційної діяльності – це витрати які виникають у процесі виробництва та реалізації продукції цукрових підприємств, а також витрати, пов’язані з організацією та управлінням діяльності. Для ефективного управління операційними витратами на підприємствах цукрової галузі розробляється їх класифікація. Класифікація витрат – це поділ витрат на економічно однорідні групи з метою планування, обліку й аналізу. Залежно від поставленої мети класифікація витрат може здійснюватися за різними ознаками. Одні витрати можна прямо зарахувати на продукцію, інші не можна. Певні види витрат можуть бути важливими для одного типу рішень і не мати значення для іншого. Деякі економічні показники виступають в іншому світлі при зміні методу підготовки фінансової (зовнішньої) звітності на метод управлінського (внутрішнього) обліку [3]. В складі операційних витрат обліковують витрати основної операційної діяльності та інші операційні витрати. До витрат основної операційної діяльності відносять витрати, які включають до собівартості реалізованої продукції; адміністративні витрати та витрати на збут [2]. Собівартість реалізації продукції підприємств цукрової галузі – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме: витрати на оплату праці та соціальні платежі праці адмінперсоналу; загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, представницькі витрати); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних не оборотних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, опалення, освітлення, страхування майна, амортизація, ремонт, водопостачання, водовідведення, охорона); інші витрати загальногосподарського призначення [4]. В складі витрат на збут підприємства цукрової галузі обліковують: витрати на оплату праці персоналу, який забезпечує збут продукції; відрахування на соціальні заходи; витрати на оренду основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів, що забезпечують збут; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забезпечують збут продукції (витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші комунальні послуги; витрати на оплату послуг сторонніх підприємств та ін.); амортизацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, що забезпечують збут; витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і передпродажну підготовку продукції; витрати на транспортування продукції; витрати на проведення маркетингових заходів та ін. [3]. Крім того не менш вагомою складовою операційних витрат є інші операційні, такі як: собівартість реалізації виробничих запасів; втрати від знецінення запасів; витрати з операційної оренди; визнані штрафи, пені, неустойки та ін. Підтвердженням виникнення таких витрат є первинні облікові документі. Зведення інформації про дані витрати відбувається в облікових регістрах. Звітні показники знаходять своє відображення у періодичній та річній фінансовій звітності, а саме Звіті про сукупний дохід, на підставі якого можна здійснити аналіз структури та динаміки операційних витрат та їх впливу на кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства. Отже, формування аналітичної інформації про витрати операційної діяльності та їх зв’язок з доходами, фінансовими результатами; достовірність та повнота такої інформації; оперативність її надходження суттєво впливає на прийняття ефективних управлінських рішень менеджерами усіх ланок господарської діяльності підприємств цукрової галузі. Список використаних джерел:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджено наказом Міністерства фінансів України від від 31.12.1999 р.№ 318 -[Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00 2. Максимова В.Ф. Облік у галузях економіки. Навчальний посібник. / В.Ф. Максимова, З.В. Козіна, Л.М. Стиренко, Т.Г. Степова. – К: Центр учбової літератури, 2010. 3. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський (фінансовий) облік, оподаткування та звітність : Підручник / Н.М. Ткаченко.– доповнене і перероблене. – К.: Алерта, 2013. – 981 с. 4. Шот А. Фінансовий облік : Навч. посібник / А. Шот, С. Нікшич. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. – 236 с. Olesya Panas Ivan Franko National University of L’viv ACCOUNTING FOR EXPENSES OPERATING ACTIVITIES SUGAR INDUSTRY ENTERPRISES Forming analytical information on the cost of operations and their relationship with income, financial results; the accuracy and completeness of such information; efficiency of its revenues significantly affects the effective management decisions by managers of all levels of economic activity of the sugar industry.

72

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Наталія-Агафія Петрик Львівський національний університет імені Івана Франка

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Державне регулювання зайнятості є частиною соціально-економічної політики держави. Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочою силою необхідної якості, з відповідними загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, зменшити зростання безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами для існування.[1] Державна політика зайнятості України базується на принципах, які зазначені в Законі України «Про зайнятість населення», а саме: - пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави; - відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення; - забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю; - сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.[4] Сфера зайнятості сьогодні перебуває під впливом економічного спаду в країні, глобальних і геополітичних викликів. Сучасні виклики ринку праці посилюються зростанням інфляції, руйнацією виробничої кооперації, обмеженням ринків збуту, зупинкою підприємств та очікуванням масових вивільнень працівників. Критичною є ситуація на Сході, де відбувається збройний конфлікт. Зменшується чисельність зайнятих та середньооблікова кількість штатних працівників, збільшуються обсяги вимушеної неповної зайнятості. Разом з тим, скорочується попит на робочу силу та зростає навантаження на одне робоче місце, яке на сьогодні в середньому по Україні становить 8 осіб. Якщо звернути увагу на останні оприлюднення даних Державної служби статистики України, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років, порівняно з аналогічним періодом 2015 року, зменшилася на 0,18 млн. осіб та за 9 місяців 2016 року становила 16,3 млн. осіб. Рівень зайнятості населення знизився з 56,9% за 9 місяців 2015 року до 56,5% за 9 місяців 2016 року. Чисельність безробітних у середньому за 9 місяців 2016 року збільшилася на 24,6 тис. осіб і становила 1,66 млн. осіб. Рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), зріс з 9,0% до 9,2% економічно активного населення.[3] У структурі вакансій найбільшу частку складають робочі місця для кваліфікованих робітників, професіоналів та фахівців, кожна десята вакансія пропонувалася для низькокваліфікованих працівників, мінімальним є попит на технічних службовців та працівників сільського господарства. Вітчизняному ринку праці також притаманні проблеми недостатнього обсягу створення нових робочих місць; низької професійної мобільності трудових ресурсів. Однією з головних рис сучасного ринку праці є зростання внутрішньої міграції та вихід на ринок праці громадян з числа внутрішньо переміщених осіб, а також учасників антитерористичної операції, які потребують соціального захисту від безробіття. Актуальними залишаються ризики зростання безробіття серед молоді, проблеми працевлаштування випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів. Відповідно до чинного законодавства, саме державна служба зайнятості забезпечує реалізацію конституційного права безробітних громадян на їх соціальний захист від безробіття. Діяльність державної служби зайнятості зорієнтована на надання соціальних послуг громадянам щодо пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, надання інформаційних та консультаційних послуг, пов’язаних з працевлаштуванням, організації професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації, профорієнтації. Серед дієвих інструментів сприяння зайнятості – формування єдиної актуальної бази вакансій в межах України; стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та працевлаштування на них безробітних громадян, недостатньо конкурентоспроможних на ринку праці, шляхом виплати компенсації роботодавцю в розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідну особу; можливість тимчасового працевлаштування як для безробітних, так і для тих, хто працює й прагне отримати додатковий заробіток, завдяки організації громадських та інших робіт тимчасового характеру. Державною службою зайнятості також реалізується комплекс заходів щодо підтримки підприємницької ініціативи серед безробітних. Зокрема, орієнтація безробітних на підприємництво та самозайнятість, надання інформаційних та консультаційних послуг щодо підприємництва, профдіагностичне тестування для виявлення в людини нахилів та здібностей для ведення бізнесу, а також професійне навчання з професій та спеціальностей, які дають необхідні знання для малого бізнесу. Законом також передбачено надання безоплатних індивідуальних та групових консультацій з питань організації та провадження підприємницької діяльності всім, хто має намір започаткувати таку діяльність або вже її здійснює, із залученням на громадських засадах працівників органів державної влади. Протягом січня-лютого 2017 року (у порівнянні з відповідним періодом 2016 року) досягнуто позитивної динаміки результатів роботи державної служби зайнятості. Зокрема, кількість роботодавців, які співпрацювали з центрами зайнятості, зросла на чверть та становила 60 тисяч. Кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятості збільшилася на третину – до 199 тис. одиниць. 73

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

У січні-лютому 2017 року послуги державної служби зайнятості з пошуку роботи отримували майже 545 тис. зареєстрованих безробітних. За направленням державної служби зайнятості професійне навчання проходили 47 тис. безробітних, що на 10% більше, ніж у січні-лютому минулого року. За професійними групами, високий попит роботодавців спостерігається на робітників з обслуговування устаткування та машин (21%), а також на кваліфікованих робітників з інструментом (19%). Кількість безробітних станом на 1 березня 2017 року, у порівнянні з відповідною датою 2016 року, зменшилася на 14% та становила 439 тис. осіб, з них: 37% мають право на додаткові гарантії соціального захисту (161,2 тис. осіб), зокрема 6% становили учасники АТО (25,9 тис. осіб).[3] Отже, для більш ефективної політики зайнятості в Україні потрібно: створити законодавче поле для врегулювання новітніх змін в характері зайнятості, зокрема пошук механізмів соціального захисту працівників з нестандартними умовами зайнятості; збалансувати економічні і соціальні стимули для працевлаштування вразливих категорій населення, у тому числі ВПО та ветеранів АТО; розробити та запровадити набуття професійних кваліфікацій та системи їх незалежного підтвердження; вдосконалити системи професійної орієнтації, охоплення її послугами якомога широких верств населення, починаючи від учнів середньої школи і закінчуючи дорослим і літнім населенням. Список використаних джерел:

1. Безтілесна Л. І. Державне регулювання зайнятості : підручник / Л. І. Безтелесна, Г. М. Юрчик. – Рівне : НУВГП, 2006. – 210 с 2. Державна служба статистики України. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/ 3. Основні показники ринку праці – статистична інформація. Ринок праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua. 4. Про зайнятість населення : Закон України // ВВР України. – 2013. – № 24. – Ст. 243 Nataliia-Ahafiia Petryk Ivan Franko National University of L’viv STATE REGULATION OF EMPLOYMENT UKRAINE These theses described and analyzed the current state of government regulation of employment in Ukraine, examined the statistical indicators of the labor market and proposed measures for improvement of employment.

Оксана Пукало Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ Постановка проблеми. На етапі утвердження та удосконалення ринкових відносин в Україні актуального значення набуває питання розвитку нових форм господарювання. Світовий досвід переконливо доводить, що одне з провідних місць у господарських системах розвинутих країн належить малим підприємствам. Саме малий бізнес дає змогу в найкоротший термін здійснити структурну перебудову економіки, сприяти насиченню ринку товарами та послугами. Особливо зростає його роль в умовах економічної кризи,коли назріває потреба залучення всього потенціалу підприємницької діяльності для посилення впливу на економічний стан окремих регіонів ,галузей та держави загалом. Мета дослідження. Проаналізувати розвиток малого підприємництва оцінити його вплив на удосконалення національної економіки як у кількісному, так і в якісному вимірах,що дозволить реалізувати розробку та впровадження спеціальних програм державної підтримки розвитку малого підприємництва. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями розвитку малого підприємства в Україні займаються такі вчені :В. Виговська, З. Варналій, Г. П’ятницька, М. Харченко та багато інших. Ними розглядалося широке коло питань розвитку інфраструктури малого та середнього бізнесу в Україні. Виклад основного матеріалу. В умовах чинного українського законодавства малий бізнес має незначний вплив на створення валового продукту країни, оскільки підприємці працюють головно за спрощеною системою оподаткування. За такого стану, оцінити реальний обсяг реалізації продукції (сфер і послуг)вкрай важко. Мають місце факти, коли масово використовуються, так звані, “сірі та чорні схеми”, заякими значна кількість товарів, продається і купується підприємцями без жодних документів, тобто «неофіційно». З урахуванням зазначеного вище,проаналізуємо деякі негативні фактори, які перешкоджають ефективному розвитку малого бізнесу в Україні. 1.Недостатня фінансова підтримка малого бізнесу з боку держави. Сектор економіки, малого бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях. 2. Обмежені кредитні ресурси для розвитку малого підприємництва. Для більшості суб’єктів підприємницької діяльності банківський кредит залишається недоступним через високі відсоткові ставки. Це пояснюється тим, що в національній економіці фактично не діє механізм гарантування кредитів. 3.Недосконала чинна податкова система, надмірний податковий тиск та вкрай обтяжлива система звітності. На наше переконання, для контролю та підтримки малого бізнесу повинна існувати чітка система державного регулювання. В Україні вона фактично здійснюється на неприйнятних принципах адміністрування. [1] Вважаємо, що у структурі механізму державного регулювання має діяти система заходів ініційованих на рівні держави, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб’єктів малого бізнесу. Сьогодні, можемо говорити, що існуючий тотальний контроль з боку держави, практично гальмує розвиток малого бізнесу в Україні. Так, 63% українських бізнесменів вирішують регуляторні проблеми з державними чиновниками використовуючи, «неофіційні методи». Тому, вважаємо, що в Україні необхідне запровадження сучасних методів державного регулювання, а саме правової та фінансової бази стимулювання, підтримки, сприяння, контролю за розвитком малого підприємництва.[2] 74

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Проблеми, виявлені у процесі аналізу розвитку малого бізнесу в Україні потребують пошуку нових підходів до регулювання підприємницької діяльності. Тут, цікавим для України може бути досвід європейських країн, зокрема сусідньої Польщі , що дозволяє напрацювати стратегії розвитку та регулювання малого підприємництва. Як висновок, окреслимо кілька пріоритетних цілей та перспектив для розвитку малого бізнесу в Україні: -прихід вітчизняних та зарубіжних інвесторів, що суттєво збільшить капіталовкладення. -створення сприятливого фінансового клімату для активізації розвитку дрібного підприємництва. -підвищення економічного потенціалу та конкурентоспроможності малих підприємств. -розвиток інформаційного суспільства, що передбачає реалізацію програми розширення в підприємницькій діяльності інтернет-послуг.[3] Основні напрямки регулювання та підтримки малого бізнесу в країнах Європи довели свою ефективність, оскільки враховують розвиток кожного окремо регіону орієнтуючись саме на його потенціал. Це насамперед спрощення механізму податкового тиску на розвиток бізнесу. Необхідно підтримати динаміку такого процесу, що забезпечить «безперервність» ефективного функціонування підприємства. Важливим є формування такого механізму податкового кредиту, який дозволить знизити вартість фінансових ресурсів, пришвидшить термін їх отримання та суттєво зменшить обсяги бюрократичних витрат.[4] Висновки. Застосування ефективних механізмів державного регулювання та підтримки малого підприємництва дозволить розв’язати поточні та перспективні проблеми, й визначити пріоритетні напрями його функціонування. Список використаних джерел: 1. Малий І.Й. Економіка державного сектору : навч. посіб. / [І.Й. Малий, М.К. Галабуда]; К.: Київ. нац. екон. ун-т ім. В.Гетьмана. – К.: КНЕУ, 2007. — 280с. 2. Закон України про внесення змін до деяких законів України щодо захисту вітчизняних товаровиробників у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань - №4436-17 від 23.02.2012

3. Самотоєнкова О. В. Розвиток інфраструктури малого та середнього бізнесу в Україні / О. В. Самотоєнкова, Ю. О. Ольвінська // Вісник соціально-економічних досліджень. Збірник наукових праць. Випуск 37. Одеса: ОДЕУ, 2009. С. 166 – 170. 4. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики / З.С. Варналій. – 4-те вид. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – 302 с. Oxana Pukalo Ivan Franko National University of L’viv The theses is about using the effective mechanisms of state regulations and supporting small business that allows to solve current and perspective questions as well as to denote prime directions of its functioning

Ірина Рисовська Львівський національний університет імені Івана Франка

ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА Для ефективного функціонування в умовах ринкової економіки підприємству необхідна дієва комплексна система управління його діяльністю. Найбільш значним і суттєвим для підприємницьких структур є правильний вибір джерел фінансування. В умовах нестабільної ситуації в державі, підвищеної конкуренції на ринку, підприємства змушені шукати більш вигідні або нові способи фінансування своєї діяльності. Питання щодо джерел формування капіталу ділових одиниць досліджували у своїх працях такі вітчизняні вчені як І.О. Бланк, Є.Ф. Брігхем, П.Ю. Буряк, В.М. Івахненко, М.В. Кужельний, С.В. Мних, А.М. Поддєрьогін, Г.А. Стасюк та інші. Проте, поглибленого вивчення потребують питання пошуку шляхів залучення ресурсів для фінансування господарюючого суб’єкта та ефективного управління формуванням джерел фінансового забезпечення. Метою дослідження є розкриття теоретичних основ та змісту джерел фінансового забезпечення та обґрунтування необхідності розробки оптимального співвідношення власних та залучених ресурсів. Фінансове забезпечення – частина фінансового механізму, покликаного гарантувати розподільчі та перерозподільні процеси з метою утворення доходів і фондів коштів підприємства [2, с. 327]. Фінансове забезпечення господарської діяльності спрямоване на досягнення безперервності процесу виробництва суб’єктів господарювання та розширенні їхніх виробничих фондів (основних та оборотних). Залежно від джерел надходження капіталу розрізняють зовнішнє фінансування та внутрішнє фінансування. До внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств здебільшого відносять такі: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; забезпечення наступних витрат і платежів [1, c.169 ]. Прибуток від реалізації - це різниця між виторгом від реалізації без податку на додану вартість, акцизів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції. Чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства – це багатоцільове джерело фінансування його потреб. Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Проте в складних економічних умовах таке джерело фінансування доступне не всім суб’єктам господарювання. Державна служба статистики України підрахувала, що за перше півріччя 2016 р. найбільша кількість прибуткових великих і середніх підприємств працювала в галузях сільського, рибного і лісового господарства Відзначається, що сумарний прибуток підприємств аграрної галузі за підсумками шести місяці 2016 р. склав 520,9 млн грн. Фінансовий результат 12,5% збиткових підприємств агросектору складає 529 млн грн. Кількість прибуткових підприємств в сфері оптової та роздрібної торгівлі, ремонту транспортних засобів сягнув 71,3%, а їх сумарний фінансовий результат - 20,53 млрд грн. Кількість збиткових підприємств в цій галузі - 28,7%, їх сумарний фінансовий результат - 18,2 млрд грн. У сфері операцій з нерухомістю лише 49,7% підприємств є прибутковими, їх фінансовий результат - 2,7 млрд грн. 50,3% 75

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

збиткових підприємств цієї галузі показали збиток в 7,4 млрд грн. Висока частка збиткових підприємств показує, що прибуток не може бути єдиним джерелом фінансового забезпечення ділової одиниці. Складні економічні умови змушують підприємців залучати фінансові ресурси декількома способами. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при їхньому вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їхнього використання, витрат на модернізацію. В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентоспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства. З іншого боку, знижена питома вага відрахувань продовжує строк обігу засобів, вкладених у придбання основних фондів, і , як наслідок, знижує конкурентоспроможність продукції, призводить до втрати позицій підприємства на ринку [1, с. 102-104]. Оцінка ситуації, яка склалася нині в Україні, показує, що більша частина споруд, техніки й обладнання вітчизняних господарюючих суб’єктів зношена фізично та застаріла морально. За офіційними даними й експертними оцінками, більше 70% основних засобів усіх підприємств країни є застарілими. У січень-вересень 2016 р. обсяг капітальних інвестицій збільшився на 16%, порівняно з аналогічним періодом 2015 р., і становив 204, 4 млрд грн. [5]. Проте сума капітальних інвестицій є недостатньою для повного оновлення обладнання. В таких умовах амортизаційні відрахування виступають важливим джерелом внутрішніх інвестицій. Оптимальна амортизаційна політика дозволить підвищити конкурентоспроможність продукції та забезпечить позитивні фінансові результати ділової одиниці. До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень. Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їхнього формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансових ресурсів. Якщо забезпечення мають короткостроковий характер, однак нарахування здійснюються регулярно і зберігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх можна трактувати як довгостроковий капітал [4, c. 177]. Забезпечення наступних виплат та платежів є вагомим джерелом фінансування, який часто використовується у світовій практиці. Для прикладу Іntel Corp., найбільший світовий виробник мікропроцесорів повідомляє про високі витрати, пов’язані з реструктуризацією операцій у другому кварталі 2016 р. У квітні цього року компанія оприлюднила план скорочення витрат з метою вивільнення коштів для інвестицій в найбільш перспективні напрямки бізнесу. План реструктуризації включає скорочення 12 тис. робочих місць, або 11% штату Intel. Витрати Intel, пов’язані з реорганізацією бізнесу, що у другому кварталі склали 1,41 млрд. грн. були погашені за рахунок попередньо створеного забезпечення на реструктуризацію підприємства. До зовнішніх джерел фінансових ресурсів належать: - додаткова емісія цінних паперів, за допомогою якої відбувається збільшення акціонерного капіталу фірми, а також залучення додаткового складеного капіталу шляхом додаткових внесків коштів до статутного фонду [3]. Таке джерело фінансування є досить популярним та має низку переваг: свобода вибору термінів емісії, відсутність необхідності вносити зміни в статут, розширення можливостей в управлінні. Останнім часом за допомогою додаткової емісії коштів збільшили свій капітал низка вітчизняних підприємств: ПАТ «УКРНАФТА» випустила 13,6 млн акцій на суму 1,3 млрд. доларів США, ПАТ «ПБК «Славутич» зареєстрував випуск акцій на загальну суму 853 692 014 гривень. - безоплатна фінансова допомога - це можуть бути бюджетні асигнування на безповоротній основі, як правило, вони виділяються для фінансування державних замовлень, окремих суспільно значущих інвестиційних програм або як державної підтримки підприємств, виробництво яких має загальнодержавне значення [3]. На практиці таке фінансування спостерігається рідко. І, хоча у вітчизняному законодавстві надання такої допомоги суб’єктам господарювання допускається, як основне джерело фінансового забезпечення такий фінансовий ресурс розглядати не можна. - позикові кошти, до яких відносяться: кредити банків; позикові кошти інших підприємств і організацій; кошти від випуску та продажу облігацій фірми; кошти позабюджетних фондів; бюджетні асигнування на поворотній основі та ін. [ 3] На сьогодні залучення банківських кредитів є одним із найпоширеніших джерелом фінансового забезпечення. Для прикладу розглянемо кредитування агро-промислових комплексів в Україні в 2015 р. Кредитні кошти були залучені підприємствами на: витрати у галузі рослинництва (понад 5,2 млрд. грн., (66,9%); витрати у галузі тваринництва ( майже 2,3 млрд. грн., (28,9%), закупівлю молодняку сільськогосподарських тварин та птиці (282,9 млн. грн., (3,6%). Загальна кількість суб’єктів господарської діяльності, які залучали позикові кошті, склала 439 одиниць[5]. Проте кредитні відносини сільськогосподарських підприємств з комерційними банками були й залишаються ризикованими. Частка довготермінових кредитів є мізерною. Часто кредитування здійснюється на невигідних для позичальника умовах. Низький розвиток кредитування в Україні часто робить залучення позикових коштів недоступним джерелом фінансового забезпечення для вітчизняного бізнесу. В той же час використання позикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різноманітних цільових фінансових коштів, а в кінцевому результаті - підвищити ринкову вартість підприємства. Хоч основу будьякого бізнесу складає власний капітал, на підприємствах ряду галузей економіки обсяг залучених коштів значно перевищує обсяг власного капіталу. 76

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Залучення позикового капіталу стає необхідним у випадку покриття потреби господарюючого суб’єкта в основних і оборотних фондах. Така потреба може виникнути у ході проведення реконструкції і технічного переозброєння виробництва, через відсутність достатнього стартового капіталу, наявності сезонності у виробництві, заготівлі, переробці, постачанні і збуті продукції, а також в результаті відхилень у нормальному ході кругообігу коштів з незалежних від підприємства причин. Таким чином в сучасних умовах існує декілька альтернативних способів забезпечення поточної діяльності підприємства. Звичайно, неможливо дати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. Проте, поєднання кредитних коштів та власного капіталу дозволяє розробити оптимальну структуру фінансування ділової одиниці та забезпечити позитивні фінансові результати від виробничої діяльності. Список використаних джерел:

1. Лобода А.О. Джерела фінансового забезпечення підприємства та їх роль у розвитку економіки регіону/А.О. Лобода/ Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Економіка». Вип. 6(2), Дніпропетровськ – 2012. 2. Макух. Т. Особливості формування механізму фінансового управління виробничих підприємств / Т. Макух // Економічний аналіз. - 2012. - Т. 11(2). - С. 402. 3. Степасюк, Л. М. Економіка і фінанси підприємства [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л. М. Степасюк, Н. М. Суліма, О. В. Величко ; За ред.: В. К. Збарського, В. І. Мацибори. - К. : ЦП "Компринт", 2013. - 300 с. 4. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с. 5. Офіційний сайт Державної служби статистики України. URL.: http://www.ukrstat.gov.ua 6. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики та продовольства України. URL.: http://minagro.gov.ua Iryna Rysovska Ivan Franko National University of L’viv DESCRIPTION THE SOURCES OF FINANCING ENTERPRISE Considered the source of capital formation of companies, filed their classification and developed role of own and borrowed sources to ensure the effective operation of the enterprise. List of the main advantages and disadvantages of using own and borrowed sources of finance capital are given.

Марія Рущишин Львівський національний університет імені Івана Франка

СУЧАСНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Актуальність проблеми. Соціальне страхування як складова частина соціального захисту відіграє значну роль у житті громадян України, особливо тих, хто втратили можливість забезпечувати себе самостійно. Проте остаточного вигляду система соціального захисту ще не отримала і перебуває у процесі постійного реформування. Аналіз основних досліджень та публікацій. Проблемам і перспективам розвитку пенсійного страхування в Україні присвячені роботи багатьох учених. Значний вклад до розробки проблем реформування пенсійного забезпечення зробили: Антоненко Н.В., Бойко М.Д., Гнибіденко І.Ф., Грушко В.І., Зайчук Б.О., Зарудного О.Б., Кір’яна Т.М., Лібанової Е.М., Пирожкова С.І., Ріппа М.Б., Руженського М.М., Сахацького В., Семендяєва В.І., Шаварина М.П., Шаповала М.С., Юрія С.І., Якимова А.І., Яценко В.В.,. Проте, слід зазначити, що в науковій літературі ще недостатньо розробленими залишаються особливості сучасного пенсійного страхування в Україні та шляхи його вдосконалення. Метою статті є розкриття сутності пенсійного страхування в Україні та окреслення його особливостей здійснення в умовах сьогодення. Викладення основного матеріалу. Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян [1]. Пенсійне страхування в Україні і світі виконує подвійну роль. Воно виступає не тільки базовим інститутом соціального захисту населення, а й слугує механізмом нагромадження значних фінансових ресурсів які є джерелом довгострокових інвестицій в економіку. Отже, формування в нашій країні ефективної системи пенсійного страхування, яка здатна гарантувати громадянам гідні стандарти рівня і якості життя, є одночасно найважливішим фактором сталого економічного зростання. Враховуючи це, весь період незалежного розвитку України супроводжувався розбудовою і удосконаленням вітчизняної пенсійної системи на засадах державно-приватного партнерства, розвитку недержавного пенсійного страхування . Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування (рис.1): -обов'язкову, яка відіграє головну роль; -добровільну В Україні обов'язкове пенсійне страхування полягає у тому, що сам факт укладання трудового договору чи реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності породжує зобов'язання сплачувати визначені законодавцем страхові внески незалежно від волі працівника чи роботодавця. Відповідно до пенсійного законодавства лише наявність у суб'єкта трудового (а, отже, і страхового) стажу є підставою виникнення права на трудову пенсію за державною програмою пенсійного страхування [1]. .

77

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Рис.1. Схема пенсійного страхування в Україні Джерело:[2, с.76].

Сучасна пенсійна система України базується на солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка в свою чергу побудована на механізмі пенсійного страхування, що передбачає персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів. Джерелом коштів для фінансування пенсій є Пенсійний фонд, який формується на основі страхових внесків підприємств та громадян. Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що Пенсійний фонд у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Органи державної влади, зокрема Пенсійний фонд України, наділені повноваженнями видавати нормативно-правові акти. Система пенсійного забезпечення в Україні складається з таких рівнів: 1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 3) система недержавного пенсійного забезпечення [3]. Перші два рівні належать до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками одночасно різних рівнів пенсійної системи. Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Пенсії виплачуються з коштів державного Пенсійного фонду, а їх розмір залежить від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески та страхового стажу. Другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Вона ґрунтується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у накопичувальному фонді на індивідуальних пенсійних рахунках. Ці кошти інвестуються в економіку країни з метою отримання доходу. Всі накопичені кошти е власністю громадян, а виплати з накопичувального фонду здійснюються додатково до загальнообов'язкових пенсійних виплат. Третій рівень – система добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Вона здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими компаніями та банками. Розмір пенсійних виплат залежить від розміру пенсійних внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувалися і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Ці виплати здійснюються незалежно від отримання виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Висновки. Отже, пенсійне страхування в кожній країні – це важлива складова соціального захисту населення. Від його ефективності залежить добробут населення та рівень стабільності у суспільстві.Пенсійне страхування можна визначити як соціально-економічну систему взаємопов’язаних інфраструктурних елементів, учасників пенсійного захисту й пенсійних відносин, що ґрунтуються на страхових засадах, фінансовому механізмі. Список використаних джерел:

1. Пенсійне страхування та пенсійне забезпечення: загальна характеристика. – URL: http://studies.in.ua/soc_zabezp/1558-pensyne-strahuvannya-ta-pensyne-zabezpechennya-zagalna-harakteristika.html (дата звернення: 17.03.2017). 2. Білоног А.П. Економічна суть та основні засади пенсійного страхування /А.П. Білоног// Бюджетна політика. – 2013. – С. 66-76. 3. Бренер А.В. Аналіз сучасного стану пенсійного забезпечення України з 2010-2015 рр /А.В. Бренер, Ю. О. Набатова// Ефективна економіка. – URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4054 (дата звернення: 17.03.2017).

78

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Maria Rushchyshyn Ivan Franko National University of L’viv THE CURRENT PENSION INSURANCE IN UKRAINE

Pension insurance - is guaranteed by the state system of measures to ensure citizens in old age, sickness, disability. Our pension legislation provides for two forms of compulsory pension insurance, which plays a major role and voluntary. The current pension system in Ukraine based on the solidarity system of compulsory state pension insurance, which in turn is based on the mechanism of pension insurance, which provides personalized distribution through social insurance funds income of ablebodied population in favor of pensioners.

Маргарита Сивцева Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В умовах ринкових відносин основним завданням підприємства є підвищення ефективності його функціонування .Внаслідок нестійкого фінансового стану більшості підприємств України, особливе місце відводиться проблемі дослідження управління грошовими потоками. Раціональне управління грошовими потоками дозволить забезпечити фінансову рівновагу підприємства, знизити ризик неплатоспроможності та отримати прибуток Загальна неплатоспроможність підприємств перешкоджає здійсненню їх господарсько-фінансової діяльності , тому особливого значення набуває поняття «грошових потоків» та механізмів раціонального управління ними, які сприяли формуванню ефективної системи управління грошовими потоками, забезпечували б досягнення стратегічних і тактичних цілей. Проблемі управління грошовими потоками, присвячені праці наступних авторів І. А. Бланка, О. О. Орлова, М. Ю. Горохова, А. М. Поддєрьогіна, В. В. Бочарова, А. Д. Шеремета та ін. Проте, не зважаючи на масштабність досліджень даної проблеми, у більшості наукових досліджень приділено мало уваги комплексному підходу до процесу управління грошовими потоками підприємства, тому тема є актуальною. Метою статті є розглянути теоретичні аспекти управління грошовими потоками підприємства в умовах ринкових відносин. Грошовий потік – результат руху грошових коштів підприємства за той чи інший період часу, тобто в загальному вигляді це різниця між надходженнями грошових коштів та їх виплатами за період [1]. Управління грошовими потоками підприємства є важливою складовою частиною загальної системи управління його фінансовою діяльністю. Воно дозволяє вирішувати різноманітні задачі фінансового менеджменту і підпорядковане його головній меті. Основною метою управління грошовими потоками є забезпечення фінансової рівноваги та стабільної платоспроможності підприємства в процесі його господарської діяльності шляхом оптимізації грошових потоків за надходженнями та видатками, їх синхронізації в часі [5]. Система управління грошовими потоками має об’єкт і суб’єкт. Об’єктом управління в ній виступають грошові потоки підприємства, пов’язані здійсненням різноманітних господарських та фінансових операцій, то суб’єктом є фінансова служба, склад та чисельність якої залежать від розміру, організаційної структури підприємства, кількості операцій, напрямів та видів діяльності. Так, на малих підприємствах головний бухгалтер часто зосереджує функції керівників фінансового та планового відділів; на середніх –виділяються бухгалтерія, відділ фінансового планування та оперативного управління; на великих підприємствах структура фінансової служби суттєво розширюється – під загальним керівництвом фінансового директора знаходяться бухгалтерія, відділи фінансового та оперативного планування, аналітичний. Основними принципами управління грошовими потоками підприємства є принцип інформативної достовірності, забезпечення збалансованості, ліквідності, ефективності. Так, принцип інформативної достовірності передбачає забезпечення системи управління грошовими потоками підприємства необхідною інформаційною базою, яка містить повну, правдиву та неупереджену інформацію про зміни і рух грошових коштів у результаті різних видів діяльності. Реалізація принципу забезпечення збалансованості пов’язана з оптимізацією грошових потоків підприємства в процесі управління ними . Реалізація принципу ефективності в процесі управління грошовими потоками полягає у забезпеченні ефективного використання грошових коштів, що сприяє формуванню додаткових інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій. У процесі управління грошовими потоками необхідно забезпечити достатній рівень ліквідності. Реалізація цього принципу може бути досягнута шляхом синхронізації додатного та від’ємного грошових потоків досліджуваного періоду.). Основні етапи процесу управління грошовими потоками [4]: 1) забезпечення повного та достовірного обліку грошових потоків підприємства і формування необхідної звітності ; 2) аналіз грошових потоків підприємства у попередньому періоді ; 3) оптимізація грошових потоків підприємства; 4) планування грошових потоків у розрізі різних їх видів; 5) забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства. Поетапне здійснення управління грошовими потоками підприємства забезпечить постійний моніторинг рівномірності і синхронності формування грошових потоків у розробці окремих інтервалів часу. Найпоширенішими плановими фінансовими документами для організації та управління грошовими потоками підприємства коштів є[3]: 79

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

1)Касовий бюджет-план надходження та витрачання грошових коштів, що розробляються на фінансовий рік із помісячною сегментацією; 2)Платіжний календар – короткотерміновий план надходження і витрачання коштів підприємства, як надійний інструмент оперативного управління грошовими потоками підприємства дає змогу: оптимізувати та максимально можливо синхронізувати вхідний і вихідний грошовий потоки ,забезпечити пріоритетність платежів підприємства за критерієм їх впливу на кінцеві результати його фінансової діяльності ,забезпечити ліквідність грошового потоку підприємства . Сьогодні в процесі планування та управління грошовими потоками використовується достатньо велика система прийомів та методів, без яких досягнення позитивних результатів неможливе. До цих методів необхідно віднести наступні: техніко-економічні розрахунки, економіко-статистичні, порівняння, балансовий метод, факторний аналіз [2]. Управління рухом грошових коштів є одним із першочергових завдань, адже керівники підприємств щодня стикаються з прогнозуванням і управлінням грошовими потоками. Вони вирішують, як уберегти гроші від інфляції, як забезпечити нормальну поточну діяльність, підтримати репутацію підприємства як надійного фінансового партнера. Але при цьому необхідно уникати надлишкових грошей, бо їх можна використати для короткострокових укладень, що в подальшому призведе до отримання додаткового доходу. На підставі проведеного дослідження, можна зробити висновок, що для підприємства, яке працює в ринкових умовах, головним є безперервний рух грошових коштів, який може забезпечити функціонування основної діяльності, оплату зобов'язань та здійснення соціального захисту працівників. Управління грошовими потоками є важливою складовою фінансової політики і фінансового менеджменту, яка охоплює всю систему управління підприємством. Від якості управління грошовими потоками залежить подальший розвиток підприємства та кінцевий результат його фінансовогосподарської діяльності. Список використаних джерел:

1. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання : навч. посібник / О. О. Терещенко. – К. : КНЕУ, 2003. – 554 с. 2. Ігоніна К.А. Теоретичні аспекти планування грошових потоків підприємств. –Актуальні проблеми економіки. ( № 5 (35), 2004. 3. Ластовенко О.В. Вдосконалення системи управління грошовими потоками підприємства: дис.канд. екон. Наук : 08.06.01 / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган - Барановського. - Донецьк, 2005. 4. Нагайчук В.В. Управління грошовими потоками підприємства Вісник соціально-економічних досліджень, 2014 рік, випуск1 (52), с.245-248 5. Школьник І.О. та ін. Фінансовий менеджмент Навчальний посібник / Школьник І.О., Боярко І.О., Сюркало Б.І. – Суми: Університетська книга, 2009. – 301 с. Margaryta Syvtseva Ivan Franko National University of L’viv CASH MANAGEMENT SYSTEM IN THE ENTERPRISE MARKET CONDITIONS The article examines the essence of cash flows, cash management purpose of the enterprise in market conditions, the organization of the management of cash flow businesses, and explored principles, stages and methods of cash management company.

Ілона Смокоровська Львівський національний університет імені Івана Франка

НОМЕНКЛАТУРА ТОВАРІВ ЧИ ПОСЛУГ У ПОДАТКОВІЙ НАКЛАДНІЙ Державна фіскальна служба України регулярно вносить зміни в податкове законодавство, чим суттєво ускладнює діяльність суб’єктів підприємницької діяльності та роботу бухгалтерської служби. Податок на додану вартість (ПДВ) є ключовим загальнодержавним податком і на його адміністрування направлені основні зусилля з боку фіскальних органів нашої держави. На початку 2017 року було внесено зміни в основний документ, який дає право на податковий кредит та є підставою формування податкового зобов’язання – податкову накладну. Недостовірна інформація,яка наведена в податковій накладній або помилки допущені в оформленні її обов’язкових реквізитів дає підстави фіскальній службі визнати її недійсною, а, отже, суб’єкт підприємницької діяльності може втратити право на податковий кредит з відповідним наслідками у вигляді штрафів. Визначення назви товару або послуги є проблемним питанням, тому тема дослідження є актуальною. Номенклатура (найменування) товарів чи послуг, що постачаються продавцем, належить до обов’язкових реквізитів податкової накладної (пп. «е» п. 201.1 ПКУ). До того ж номенклатура товару нерозривно пов’язана з зазначенням коду УКТ ЗЕД (український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності), а найменування послуги – з кодом такої послуги згідно з ДКПП (Державний класифікатор продукції та послуг). Складання податкової накладної регулюється додатковими вимогами до обов’язкових реквізитів. Так, у наказі Міністерства фінансів України Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної від 31.12.2015 № 1307 (Порядку №1307) зазначено, що податкова накладна заповнюється державною мовою (українською) [3]. Це правило поширюється і безпосередньо на зазначення номенклатури товару або послуги. Але іноді виникають ситуації, коли в назві товару використовуються іноземні слова, переклад або заміна яких може призвести до неможливості здійснення ідентифікації здійсненної операції. Як зазначено в листі ДПСУ від 16.02.2012 р. № 4809/7/15-3417-26, в разі неможливого перекладу з іноземної мови торгової марки або назви товару державною мовою та з метою збереження ідентифікації такого товару в податковій накладній в графі «Номенклатура товарів/послуг продавця» допускається зазначати назву торгової марки, назву товару та у вигляді абревіатури номенклатуру товару без перекладу його державною мовою. При цьому при здійсненні постачання різних товарів слід враховувати їх назви та класифікацію згідно з УКТ ЗЕД. Так, наприклад, при постачанні друкованої продукції назвою товару буде «книжка» або «брошура», або «журнал», а не 80

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

назва друкованого видання чи ім’я його автора. Важливим моментом є те, що номенклатура товарів чи послуг повинна відповідати формулюванню у первинних документах, якими супроводжується постачання товарів або надання послуг. У роботі ДФС існує практика визнання операції з надання послуг або поставки товару фіктивними або нереальними. В такому випадку під сумнів ставиться саме право на податковий кредит з ПДВ, яке, за нормами ст. 198 ПКУ, виникає тільки в разі здійснення певних господарських операцій. Не було цих операцій (навіть якщо на них оформлені первинні документи) - не буде і податкового кредиту. Податкова накладна в цій ситуації це другорядний документ, адже фактично вона не надає право на податковий кредит, а лише підтверджує його (до того ж не в усіх випадках, якщо брати до уваги п. 201.11 ПКУ). Однак, якщо таке підтвердження буде оформлене з помилками в обов’язкових реквізитах (особливо такими, що заважатимуть ідентифікувати сутність господарської операції) податковий кредит буде знято при документальній перевірці. Це стосується і невірної або «надто загальної» номенклатури товарів/послуг. Якщо платник виписує податкову накладну на суму перевищення собівартості товару над його вартістю реалізації, то у якості номенклатури зазначається "перевищення бази оподаткування, визначеної відповідно до статей 188 і 189 Податкового кодексу України, над фактичною ціною постачання.". Така умовна назва встановлена п.16.1 Порядку № 1307. Також за цим пунктом Порядку № 1307 у податковій накладній, складеній в межах виконання багатосторонньої угоди про розподіл продукції оператором інвестору, у цій графі зазначається "розподіл сум податкового кредиту за багатосторонньою угодою про розподіл продукції". У разі складання зведених податкових накладних у випадках нарахування податкових зобов'язань відповідно до п. 198.5 ПКУ та п. 199.1 ПКУ, у цій графі зазначаються дати складання та порядкові номери податкових накладних, складених на такого платника податку при постачанні йому товарів/послуг, необоротних активів, за якими він визначає податкові зобов’язання [2]. Виникають ситуації, що потребують коригування номенклатури у податковій накладній. Тобто, крім ситуації, коли номенклатуру треба змінити для виправлення помилки, буває, що зміна номенклатури відбувається внаслідок здійснених господарських операцій або домовленостей з контрагентами. Наприклад, коли була отримана передоплата за товар, номенклатура якого була змінена під час поставки такого товару. Зміна номенклатури проводиться за допомогою складання розрахунку коригування до податкової накладної. При цьому в рядку з неправильною номенклатурою в графі 7 «Зміна кількості, обсягу» зазначається кількість зі знаком «-», а в рядку з правильною номенклатурою - зі знаком «+». Причина коригування в такому випадку зазначається як «Зміна номенклатури». Оскільки такий Розрахунок коригування не призводить до зміни суми компенсації, то його реєструє сам постачальник. Допущення продавцем помилок щодо зазначення обов’язкових реквізитів в податковій накладній згідно з п. 1201.3 ПКУ, що були виявлені контролюючим органом за результатами перевірки, призведе до штрафу у розмірі 170 грн та зобов’язання виправити такі помилки. У випадку не виконання вимог контролюючого органу протягом 10 календарних днів, наступних за днем його отримання передбачено штраф у розмірі від 10 до 100% суми ПДВ в такій податковій накладній, залежно від кількості днів прострочення виконання рішення. Звісно, встановити помилку у зазначенні в податковій накладній такого реквізиту як номенклатура товару/послуги може тільки документальна перевірка (адже камеральна перевірка реєстрації ПН не передбачає їх звіряння із первинними документами постачальника). До того ж, самим п. 120-1.3 ПКУ передбачено, що для застосування до порушника штрафу це повинна бути не проста документальна перевірка, а така, підставою для якої була скарга покупця на помилку при складанні податкової накладної. А це означає, що на практиці застосування цього штрафу можливе лише якщо про це подбає постраждалий контрагент і обмежується строками давності, встановленими ст. 102 ПКУ – він може застосовуватися до порушника протягом трьох років [2]. Відповідальність за помилки у обов’язкових реквізитах податкової накладної, складеної продавцем, покупець відповідальності не несе. Однак наслідки для покупця можуть бути доволі значними. Адже, якщо помилки в обов’язкових реквізитах заважають провести ідентифікацію здійсненної операції або її змісту - це є підставою для неможливості віднесення покупцем суми податку до податкового кредиту. Покупець може попросити у продавця скласти розрахунок коригування, в якому будуть виправлені відповідні недоліки в назві товару. Якщо ж зв’язатись з продавцем немає можливості або він відмовляється вносити відповідні коригування, покупець до декларації за звітний місяць (не обов’язково за місяць у якому була складена накладна з помилкою) подає заяву із скаргою на такого продавця. Таку скаргу продавець може подати протягом 365 календарних днів від граничного терміну подання декларації за місяць у якому було складено податкову накладну в якій міститься помилка. До заяви необхідно додати копії розрахункових документів або видаткових накладних, що підтверджують факт отримання або оплати таких товарів або послуг. Така скарга призведе до документальної перевірки постачальника з відповідними для нього штрафними наслідками. ДФС зобов'язана провести документальну перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією протягом 90 календарних днів з дня надходження заяви зі скаргою з урахуванням вимог, установлених пп. 78.1.9 ПКУ. А це вже є негативним наслідком для постачальника [2]. Постачальників до кінця 2017 року звільнено від відповідальності за помилки у кодах УКТ ЗЕД. Це встановлено п. 35-1 підр. 2 р. ХХ ПКУ. Згідно з цим пунктом, до 31 грудня 2017 року не застосовуються штрафні санкції, передбачені п. 120-1.3 ПКУ, за помилки, допущені у податковій накладній під час зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та/або коду послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг [2]. Але постачальників може бути притягнуто до адміністративного штрафу за порушення ведення податкового обліку. Наразі частиною 1 статті 163-1 КУпАП встановлено, що порушення посадовими особами підприємств порядку ведення податкового обліку тягне за собою накладення штрафу у розмірі від 5 до 10 н. м. д. г. (від 85 грн до 170 грн). Повторні такі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від 10 до 15 н. м. д. г. (від 170 до 255 грн) [3]. Список використаних джерел:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 19.03.2017). 81

від

07.12.84

р.

№8073-X.

URL:

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 19.03.2017). 3. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 31.12.2015 № 1307 URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0137-16 (дата звернення: 19.03.2017). Ilona Smokorovska Ivan Franko National University of L’viv NOMENCLATURE OF COMMODITIES/SERVICES IN A TAX INVOICE

The problem aspects of reflection of essential elements of commodities or services tax invoice are reflected in theses. Types of responsibility for violation of requirements to registration of tax invoice are shown in theses.

Аліна Собко Львівський національний університет імені Івана Франка

ОБЛІКОВА СТАВКА: ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ Облікова ставка є важливим інструментом монетарної політики центрального банку. Її вплив на грошовокредитний ринок забезпечується шляхом регулювання ліквідності. Змінюючи облікову ставку, центральний банк впливає на короткотермінові процентні ставки на міжбанківському грошово-кредитному ринку, які, в свою чергу, транслюються у зміни процентних ставок за іншими фінансовими активами (зокрема державними цінними паперами) та зміни процентних ставок банківських установ за кредитами та депозитами. Ці ставки мають безпосередній вплив на обсяги споживання та інвестицій домогосподарств і підприємств, а, отже, і на інфляцію. Дослідженням ефективності механізму використання облікової ставки для регулювання національної економікизаймалися багато вітчизняних науковців, зокрема, Є. Андрущак, О. Васюренко, А. Гальчинський, О. Дзюблюк, В. Єпіфанов, П. Лазур, Я. Лапчук, С. Лобозинська, В. Міщенко, В. Стельмах, І. Шевчик та багато інших. Проте питання реалізації процентної політики є надзвичайно складним та багатогранним. Складність світових глобалізаційних процесів та лібералізація фінансових ринків зменшують потенціал регулювання процентних ставок та їхній вплив на монетарну сферу, а тому потребують наукового обґрунтування доцільності використання в комплексі інструментів грошово-кредитного регулювання з врахуванням причино-наслідкового зв’язку між грошово-кредитною політикою центральних банків та ситуацією на грошовому ринку країни. Таблиця 1 Розмір облікової ставки в провідних країнах світу

Країна

Центральний банк

США Єврозона

FED (Federal Reserve) ECB (European Central Bank) BOE (Bank of England) BOJ (Bank of Japan)

Великобританія Японія Канада Швейцарія Швеція Австралія Нова Зеландія Норвегія Данія

BOC (Bank of Canada) SNB (Swiss National Bank) Riksbank (Sweden Central Bank) RBA (Reserve Bank of Australia) RBNZ (Raserve Bank of New Zealand) Norges Dank (The Norvegian Central Bank) Danmarks Nationalbank (The Danish Central Bank)

Головна процентна ставка Federal Funds Rate Refinancing tender

Остані зміни 14.12.2016 10.03.2016

Наступний розгляд 15.03.2017 09.03.2017

Поточна ставка 0.75 % 0.00 %

Bank Rate Overnight Call Rate Target

04.08.2016 29.01.2016

16.03.2017 16.03.2017

0.25 % -0.10 %

Overnight Rate Target 3 Month Libor Rate

15.07.2015 15.01.2015

12.04.2017 16.03.2017

0.50 % -0.75 %

Repo Rate

11.02.2016

27.04.2017

-0.50 %

Cash Rate

02.08.2016

07.03.2017

1.50 %

Official Cash Rate

09.11.2016

22.03.2017

1.75 %

Sight Deposit Rate

18.03.2016

16.03.2017

0.50 %

Lending rate

20.01.2015

09.03.2017

0.05 %

Джерело: Складено автором за даними Форекс Україна [2].

Процентна ставка (облікова ставка або ставка рефінансування) ‒ це ставка центрального банку з валютних операцій з іншими фінансовими установами [1], тобто ставка по кредитах, які центральний банк надає банківським установам. Зміна процентної ставки впливає на ставки по кредитах комерційних банків, рівень інфляції в країні та курс національної валюти, тобто визначає грошово-кредитну політику. Зниження процентних ставок спрямоване на збільшення ділової активності та зростання інфляції, а підвищення процентних ставок ‒ навпаки ‒на зниження ділової активності, падіння інфляції і зміцнення національної валюти. Величину зміни процентної ставки зазвичай вимірюють в базисних пунктах (1 б.п. = 0.01 %). 82

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Розглянемо досвід використання облікової ставки як інструмента грошово-кредитного регулювання центральними банками провідних країн світу (див.табл. 1) Ставка за федеральними фондами (Federal Funds Rate) ‒відсоткова ставка, за якою банки-члени Федеральної резервної системи залучають короткотермінові кредити overnight. Прийняття рішень про зміну цієї ставки приймає Комітет з операцій на відкритому ринку (Federal Open Market Committee, FOMC). 15.03.2017 р. базову процентну ставку визначено на рівні 0,75-1 % (тобто підвищено на чверть відсотка) [3].Зазначимо, що рівень відсоткової ставки під час кризи 2008-2009 рр. було знижено майже до нуля, відтоді суттєвих змін не було. У 2014 р. Федеральна резервна система згорнула програму кількісного пом’якшення, оскільки з’явилися ознаки відновлення економіки США. Наприкінці 2015 р. вперше після кризи було підвищено рівень ставки, що пов’язано з покращенням ситуації на ринку праці та зниженням рівня інфляції. Сьогодні очікується, що упродовж цього року ФРС ще кілька разів підвищуватиме базову ставку. З огляду на те, що більше 70 % розрахунків на FOREX проводяться в американських доларах [4], зміна процентних ставок в США має найбільший вплив на світовий ринок. Ставка рефінансування Європейського центрального банку (ЄЦБ) з 10.03.16 р становить 0 %. Перед цим, починаючи з вересня 2014 р., ключова відсоткова ставка банку, за якою він надає кредити фінансовим установам Єврозони, становила 0,05 %. Крім того, відсоткова ставка ЄЦБ за короткотерміновими депозитами для банків становить -0,4 %. Тобто банки мають ще менше стимулів розміщувати свої вклади в Європейському центральному банку. Водночас ЄЦБ провадить програму купівлі державних облігацій країн Єврозони (обсяг програми ‒ 80 млрд євро на місяць). Крім державних облігацій, ЄЦБ купує також боргові цінні папери, які емітують підприємства. Банк Англії ‒ центральний банк Сполученого Королівства ‒ визначив облікову ставку на рівні 0,25 % і знижуватиме її у випадку, якщо стан британської економіки далі погіршуватиметься. Банк запровадив низку заходів для стимулювання національної економіки, зокрема, програму на 100 млрд фунтів, що має на меті змусити банки поширити зниження облікової ставки на їхніх приватних і корпоративних клієнтів. Банк Англії також планує купити облігації британського уряду на суму 60 млрд фунтів і 10 млрд фунтів корпоративних боргових зобов’язань. Центральний Банк Японії визначив ключову процентну ставку нижче нуля ‒ -0,1 %. У країні впроваджено трирівневу систему застосування базової процентної ставки. Перший рівень –базовий баланс ‒ ключова процентна ставка для поточних залишків на рахунках становить 0,1 %. Другий рівень ‒ додатковий, макробаланс ‒ нульова ставка застосовується до інституціональних резервів, які зберігаються в центральному Банку Японії, та до різних програм кредитної підтримки. Третій рівень ‒ відсотковий баланс ‒ ставка - 0,1 % застосовується до усіх резервів, які не підпадають під перші два рівні. Зауважимо, що після оголошення про зниження процентної ставки ієна почала своє падіння на лондонській біржі (і єна знецінилася на 2,6 % і досягла позначки в 131,45 за євро). Цільова ставка овернайт (Overnight Rate Target) ‒ основна процентна ставка Банку Канади, що характеризує ситуацію на ринку короткотермінових депозитів. Для контролю рівня процентних ставок Банк Канади встановлює операційний діапазон шириною в 0,50 %. Серединою даного діапазону є основна (цільова) процентна ставка по кредитах overnight. Ця ставка є верхньою межею операційного діапазону. Банк Швейцарії визначив облікову ставку -0,75 % для безстрокових депозитних вкладів на суму понад 10 млн швейцарських франків. У такий спосіб центральний банк намагається знизити курсову вартість швейцарського франка, яка останнім часом зросла, адже падіння російського ринку і стрімке зниження світових цін на нафту змусили інвесторів шукати безпечніші місця для вкладання грошей. Ставка Репо (Repo Rate) ‒ з 1994 р. основна процентна ставка, відповідно до якої центральний банк Швеції, Riksbank, позичає і бере на депозит кошти у комерційних банків строком на 7 днів. Банком Швеції встановлено облікову ставку на рівні -0,50 % Готівковий курс (Cash Rate) ‒ основна процентна ставка Резервного Банку Австралії, який підтримує даний рівень процента, контролюючи пропозицію грошей. Банком Австралії встановлено облікову ставку на рівні 1,50%. Банк Нової Зеландії встановив облікову ставку на рівні 1,75 %. Розмір процентної ставки визначають перспективи економічного зростання та інфляції в державі. Високі процентні ставки залучають іноземців, які шукають кращий варіант “безризикових” доходів на свої гроші, що може різко підвищити попит на валюту країни. Sight Deposit Rate ‒ головний інструмент грошово-кредитної політики центрального банку Норвегії (сьогодні становить 0,50 %). Ставка за кредитами (Lending rate) ‒ ключова процентна ставка центрального Банку Данії. Незважаючи на членство в Євросоюзі, Данія як і раніше використовує власну валюту ‒ датську крону, тому центральний Банк Данії, а не ЄЦБ, несе відповідальність за монетарну політику в країні. Банк прагне утримувати курс крони в паритеті з євро, тому зміни ставки часто повторюють рішення ЄЦБ (сьогодні ‒ 0,05 %). Як бачимо, розмір облікової ставки, визначений провідними центральними банками, коливається в межах -0,751,75 %, що характеризує обмежену можливість впливу на ситуацію на грошовому ринку. Запровадження від’ємної облікової ставки центральними банками провідних країн пояснюємо різними причинами: бажання зміцнити мінімальний обмінний курс національної валюти, сприяння обігу грошей в країні, активізація процесів інвестування та споживання тощо. В Україні станом на 17.03.2017 облікова ставка НБУ становить 14,0 %, що пов’язано з необхідністю нівелювати ризики для досягнення цілей з інфляції у 2017-2018 рр. (найвища облікова ставка була у період із 25.10.1994 по 11.12.1994 і становила 300 %, а найнижча – у період із 13.08.2013 по 14.04.2014 і становила 6,50 %) [5]. Сьогодні облікові ставки НБУ є головним індикатором на грошово-кредитному ринку держави, що характеризує ризики цінової стабільності та інфляційні очікування. Одним із головних ризиків є подальше зростання інфляції в країні, перш за все, внаслідок ефекту бази порівняння. Зауважимо, що ключовим ризиком є активізація бойових дій та блокада транспортних шляхів на сході країни. Тривале продовження таких подій призведе до остаточного розриву ланцюгів виробництва та постачання готової продукції. Як наслідок, скоротить обсяг 83

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

випуску металургійної продукції, коксу, добувної промисловості, електроенергії. Це може становити ризики для прогнозу інфляції опосередковано – через негативний вплив на платіжний баланс. На стан поточного рахунку тиснутиме можливе скорочення експорту металургійної продукції та збільшення імпорту енергетичного вугілля, відповідно, це матиме негативний вплив на динаміку міжбанківського валютного ринку. Крім того, побічним ефектом від зазначених подій виступатиме погіршення інфляційних очікувань! Список використаних джерел:

1. 1.Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. № 679-XIV (Редакція від 01.01.2017). – URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/679-14 2. Компанія Форекс Україна [Електронний ресурс] – URL: http://www.forexua.com/ua/analytic/rates 3. 3. Інтернет – бренд і глобальний фінансовий портал Investing.com [Електронний ресурс] – URL: https://ru.investing.com/economic-calendar/interest-rate-decision-168 4. Клітченко О. Федеральна резервна система США підвищила базову відсоткову ставку [Електронний ресурс]. – URL: http://www.unn.com.ua/uk/news/1651858-federalna-rezervna-sistema-ssha-pidvischila-bazovu-vidsotkovu-stavku 5. Банки України [Електронний ресурс] – URL: http://bankua.com/%D0%9E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B0% D0%B2%D0%BA%D0%B0_%D0%9D%D0%91%D0%A3 Alina Sobko Ivan Franko National University of L’viv DISCOUNT RATE : THE PRACTICE OF CENTRAL BANKS OF LEADING COUNTRIES In these identified essence of discount rate, its impact on the economy, especially on inflation. Considered the experience of using the discount rate as an instrument of monetary control by central banks of leading countries. Analyzed the factors that influence on the dynamics of discount rate in the future and described the risks of the price stability and inflation expectations.

Наталія Стрілецька Львівський національний університет імені Івана Франка

НАПРЯМИ ЗМІЦНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В умовах нестабільності світової економіки і фінансової сфери, що впливає на функціонування вітчизняних товаровиробників, а також політичної і фінансово-економічної кризи у нашій державі проблеми бізнесу залишаються невирішеними вже багато років. Це призводить до неспроможності підприємств України отримувати позитивні фінансові результати, бути незалежним від зовнішніх кредиторів та інвесторів і конкурентоспроможним у ринковому середовищі. У цих умовах ведення господарської діяльності важливою проблемою є забезпечення фінансової стійкості підприємств для відновлення зростання економіки, наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, попередження банкрутства підприємств, вирішення соціальних питань, таких як: подолання безробіття, підвищення життєвого рівня населення тощо. Актуальним є вирішення проблеми забезпечення і ефективного управління фінансовою стійкістю підприємств, оскільки фінансово стійкий суб’єкт господарювання має можливість вчасно оновлювати основні фонди, впроваджувати нові технології, інвестувати кошти у інноваційні перетворення, повністю задовольняти свої потреби у товарноматеріальних запасах відповідно до потреб виробництва, у встановлені строки розраховуватися за кредитними зобов’язаннями при прийнятному співвідношенні власного і позикового капіталу. Вивченням шляхів зміцнення фінансової стійкості підприємств займалося чимало вітчизняних вчених. Основні аспекти цих проблем відображено в наукових роботах Городинської Д.М., Данильчук І.В., Карпенко Г.В., Мороз Е.Г., Обущак Т.А., Рудницької О.М., Смачило В.В., Фридинського В.О. та ін. Однак досі не дослідженими залишаються деякі аспекти цього питання. Метою дослідження є визначення напрямів підвищення та зміцнення фінансової стійкості вітчизняних підприємств в сучасних умовах господарювання. Насамперед потрібно визначити сутність поняття “фінансова стійкість підприємтсва”. В економічній літературі наведено багато визначень цього поняття. Гробовецький Б.Є. зазначає, що фінансова стійкість — це надійно гарантована платоспроможність, рівновага між власними та залученими засобами, незалежність від випадковостей ринкової кон'юнктури і партнерів, довіра кредиторів і інвесторів, наявність такої величини прибутку, який би забезпечив самофінансування [2, с. 212]. У свою чергу, Поляк Г.Б. стверджує, що економічна сутність фінансової стійкості підприємства полягає в забезпеченості його запасів і витрат джерелами їх формування [4, с. 430]. Філімоненков О.С. вважає, що фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство платоспроможне. Іншими словами, фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів [6, с. 295]. На думку ЦалЦалко Ю.С. фінансова стійкість — це стан активів (пасивів) підприєм ства, що гарантує постійну платоспроможність [7, с. 372]. Система фінансових коефіцієнтів повинна відповідати певним вимогам з точки зору ефективності оцінки фінансової стійкості підприємства [1, с. 88]: - фінансові коефіцієнти повинні бути максимально інформативними і давати цілісну картину фінансової стійкості підприємства; - в економічному змісті фінансові коефіцієнти повинні мати однакову спрямованість (зростання коефіцієнта означає покращення фінансового стану); 84

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

- для всіх фінансових коефіцієнтів повинні бути вказані нормативи мінімально задоволеного рівня або діапазону зміни; - фінансові коефіцієнти повинні розраховуватися тільки за даними публічної бухгалтерської звітності підприємств; - фінансові коефіцієнти повинні давати можливість проводити рейтингову оцінку підприємства як у просторі (порівняно з іншими підприємствами), так і в часі. З урахуванням вищенаведених умов доцільно обрати тільки основні, найбільш інформативні та значущі аналітичні коефіцієнти, які відображають основні аспекти фінансової стійкості. Ці коефіцієнти можуть розглядатися як інструменти пошуку «проблемних точок» у підприємства. Чим менша питома вага позикового капіталу, тим менше необхідність у проведенні поглибленого аналізу структури капіталу. Якщо підприємство характеризується високою долею позикового капіталу, то обов’язкового розгляду вимагає вивчення структури власного капіталу, складу і структури позикового капіталу, співвідношення між величиною позикового і власного капіталу. На перший план виходить вивчення коефіцієнтів співвідношення позикового і власного капіталів (коефіцієнт фінансового ризику) [1, c.89]. В основі забезпечення фінансової стійкості лежить рух його грошових коштів в узгоджених обсягах і часі, що виступає як безперервний процес. Для кожного напрямку використання грошових коштів має бути відповідне джерело. Цикл руху грошових засобів, здатний забезпечити фінансову стійкість підприємства, якщо досягнута їх узгодженість в розмірі та в часі. Важливе значення в забезпеченні та підтриманні фінансової стійкості підприємств має також управління дебіторською заборгованістю. Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження і розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фінансового благополуччя. Здійснювати управління фінансовою стійкістю необхідно з врахуванням ризиків, зумовлених науковим прогресом, нестабільністю політичної ситуації, зростанням конкуренції на товарних і фінансових ринках. Велика ймовірність виникнення «стратегічних несподіванок» призводить до виникнення ризику, зниження фінансової стійкості [5, c. 106]. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не отримує прибутку у розмірах, що забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази підприємства та соціальної сфери. Основним напрямом забезпечення досягнення точки фінансової рівноваги підприємством є скорочення обсягу споживання фінансових ресурсів. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій. Як наслідок, майже кожне друге підприємство і причини цього явища різні. Проте попередити такі негативні наслідки можна. Для цього потрібно систематично й глибоко оцінювати фінансовий стан підприємства з використанням різних методів та прийомів аналізу. Можна виділити наступні основні шляхи покращення фінансового стану вітчизняних підприємств [3, с. 22]: - здійснення пошуку оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, яке забезпечує рентабельність власного капіталу; - забезпечення моніторингу стану дебіторської заборгованості та впровадження заходів щодо зменшення частки дебіторської заборгованості в структурі оборотного капіталу; - забезпечення оптимального співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю; - здійснення аналізу платоспроможності та фінансової стійкості покупців для зменшення ризику неповернення коштів за реалізовану продукцію; - підвищення ефективності управління грошовими потоками підприємства; - зниження собівартості продукції (робіт, послуг); - оптимізація збутової політики, розширення ринків збуту; - державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної активності; - запровадження оптимальної системи оподаткування вітчизняних підприємст. Таким чином, можна стверджувати, що фінансова стійкість підприємства передбачає такий стан фінансових ресурсів, за раціонального розпорядження якими гарантується наявність власних коштів, стабільна продуктивність і забезпечується процес розширеного відтворення. Тому ефективний механізм аналізу та зміцнення фінансової стійкості підприємства вкрай важливий для нього, бо дає змогу виявити причини фінансової дестабілізації, розробити й реалізувати конкретні заходи щодо вирішення фінансових проблем. Список використаних джерел:

1. Гнєушева І.В. Сучасні підходи до визначення та оцінки фінансової стійкості підприємства / І.В. Гнєушева, Д.В. Русских // Економічний аналіз. – 2012. – № 8. Частина 2. – С. 86-90. 2. Грабовецький Б.Є. Економічний аналіз: монографія / Б.Є. Грабовецький. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 256. 3. Кошельник В.М. Напрями зміцнення фінансового стану аграрних підприємств у посткризовий період їх розвитку / В.М. Кошель ник, Л.В. Побережна // Економічні науки. – 2013. – № 10 (1). – С. 22. 4. Поляк Г.Б. Фінансовий менеджмент: монографія / Г.Б. Поляк. – М.: ЮнітіДана, 2006. – С. 430. 5. Рябенко Г.М. Шляхи покращення фінансового стану підприємства / Г.М. Рябенко // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2012. – №7. – С. 105-108. 6. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: монографія / О.С. Філімоненко. – К.: МАУП, 2004. – С. 328. 7. Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз: монографія / Ю.С. Цал-Цалко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 56.

85

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Nataliia Striletska Ivan Franko National University of L’viv DIRECTIONS FOR STRENGTHENING THE FINANCIAL SUSTAINABILITY OF THE UKRAINIAN ENTERPRISES The elements of economic activity, that determine the financial sustainability of enterprise, are investigational in the theses. The ways of improvement of the financial sustainability and basic directions of it strengthening for Ukrainian enterprises are offered.

Андрій Табачук Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ОРІЄНТИР РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У процесі взаємодії людини і природи здійснюється їх взаємовплив одне на одного. Історія засвідчує, що міра цього взаємовпливу на різних етапах розвитку суспільства була неоднаковою. Розвиток суспільства характеризується збільшенням знань, модернізацією способів та засобів людської діяльності, що в свою чергу, виливається у зростання впливу людини на природу. Характерною рисою минулого століття було нестримне прагнення людства до забезпечення економічного та технологічного розвитку. Успіх, як правило, визначався зростанням валового внутрішнього продукту. Вважалося, що це автоматично приведе до добробуту і значного підвищення рівня життя людей у майбутньому. При цьому прогрес майже завжди забезпечувався нещадною експлуатацією та збіднення навколишнього середовища, експансією «закону джунглів» – хто сильніший, той і виживе [5, С. 180]. З цього приводу свідома світова громадськість, вчені різноманітних галузей знань, які об’єдналися у так званому Римському клубі, в 70-х роках минулого століття забили на сполох. Продовження такого хижацького ставлення до природи зумовлює появу невідворотних негативних наслідків для всього людства. Сьогодні природу слід визнати основним джерелом національного багатства та ключовим елементом виробництва, що приведе до розуміння об’єктивної необхідності її збереження та покращення для прийдешніх поколінь. Об’єктивною необхідністю сьогодення є екологізація цивілізаційного, а насамперед, економічного розвитку. Екологізація є складним, багатогранним і досить суперечливим процесом наближення господарської діяльності до таких форм життєдіяльності, які існують у природній системі без участі людини [6, С.241]. Екологізацію не слід ототожнювати з охороною природи. У цьому контексті Л. Мельник слушно зазначає, що «екологізація» є поняттям значно ширшим за поняття «природоохоронна діяльність», більше того, останнє є складовим елементом трансформаційних процесів народногосподарського комплексу, котрі кваліфікуються як екологізація. Хоча екологізація і включає процеси природоохоронної діяльності вона відрізняється від неї концептуально. У той час як природоохоронна діяльність використовується для пом’якшення екодеструктивного впливу на довкілля, екологічної недосконалості, екологізація є процесом постійного екологічного удосконалення, який направлений на ліквідацію екодеструктивних факторів, а відповідно і необхідності у природоохоронних мірах [4, С. 230-231]. Після розпаду Радянського Союзу економіка України опинилася у стані глибокої кризи: падіння виробництва, інфляція, і як наслідок – значне зниження рівня життя людей. Разом з тим, Україна успадкувала технологічно відсталу, ресурсо- та енергоємну, залежну від зовнішніх джерел енергоносіїв промисловість, про екологічну ефективність якої говорити не приходиться. В цей кризовий період питання екологічної ефективності в країні відійшли на другий план. Чи можемо ми сьогодні говорити про суттєві зрушення в напрямку покращення еколого-економічної ситуації в нашій країні? На превеликий жаль, ні. Вітчизняне господарство продовжує залишатись енергоємним, в навколишнє природне середовище викидається велика кількість шкідливих речовин, при цьому впровадження зелених, ресурсоощадних технологій залишається на низькому рівні. Так, справді, спостерігаємо зменшення показника енергоємності в країні з 0,217 т н.е./тис. міжнародних доларів у 2007 році до 0,159 т н.е./тис. міжнародних доларів у 2015 році, проте як би така тенденція не радувала око, змушені констатувати, що це зменшення зумовлене, в основному, не покращенням енергоефективності та ресурсоощадності в Україні, а скороченням виробництва внаслідок кризових явищ, зменшенням ВВП країни з 395,2 млрд. міжнародних доларів у 2007 році до 319,5 млрд. міжнародних доларів – у 2015 році [2]. Обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря становили у 2015 році 4521,3 тис.т, крім того, викиди діоксиду вуглецю становили у цьому ж році 162,0 млн.т. [1]. Стосовно величини обсягів постачання енергії від відновлювальних джерел, то як це не прикро, але при загальному постачанні первинної енергії у 2015 році в обсязі 90090 тис. т н.е., загальне постачання енергії від відновлювальних джерел складало 2700 тис. т н.е., що становить лише 3,0% від загального показника [3]. Екологізація економіки України є актуальним питанням сьогодення. Ключова роль в процесі екологізації відводиться державній екологічній політиці, яка повинна бути узгодженою з визнаними в світі імперативами, принципами і стандартами сталого розвитку. Державна політика в цьому напрямку, на наше переконання, повинна базуватись на використанні еколого-економічних інструментів, що дали позитивні результати при використанні у розвинутих країнах світу, зокрема серед таких інструментів виділимо наступні: – податкові інструменти; – мита; – штрафи; – плати та платежі; – дотації; – субсидії; – кредитні інструменти; – гранти; – прискорена амортизація; – цінові інструменти. 86

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Шкода, але вже типовим і яскравим прикладом негативних екологічних наслідків в нашій країні є проблема субсидій в еколого-економічно екстенсивні галузі економіки, зокрема в традиційну енергетику. Виходячи з цього, вимушені констатувати, що на державному рівні, попри гучні заяви можновладців, свідомо ігнорується потенціал ефективності альтернативних джерел енергії та енергозбереження в цілому. Впровадження «зелених податків» на товари та виробничі процеси, котрі пошкоджують чи знищують навколишнє природне середовище, спричинить скорочення виробництва таких товарів і водночас дасть поштовх в напрямку виробництва екологічно чистих товарів-замінників. Кошти, отримані від оподаткування забруднювачів доцільно інвестувати в екологічно чисті сектори економіки, зокрема у розвиток відновлювальної енергетики. Вважаємо за потрібне удосконалити вітчизняне екологічне законодавство, розробивши та доповнивши його законами «Про екологічне страхування», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навколишнього природного середовища» тощо. Список використаних джерел:

1. Викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря / Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 25.02.2017). 2. Енергоємність за 2007 - 2015 роки / Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 25.02.2017). 3. Енергоспоживання на основі відновлювальних джерел за 2007 - 2015 роки / Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 25.02.2017). 4. Мельник Л.Г. Экологическая экономика :учебник для вузов Украины /Л.Г. Мельник. – Сумы : Университетская книга, 2001. – 350 c. 5. Онуфрик І.П. Економічне зростання, сталий розвиток та українські реалії / І.П. Онуфрик, А.Я. Табачук // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.7. – С. 180-186. 6. Туниця Т.Ю. Міжнародні аспекти проблем екологізації економіки / Т.Ю. Туниця // Науковий вісник НЛТУ України. – 2005. – Вип. 15.6. – С. 238-242. Andriy Tabachuk Ivan Franko National University of L’viv ECOLOGIZATION AS A STRATEGIC LANDMARK OF ECONOMICS DEVELOPMENT OF UKRAINE Proved, that the ecologization of civilizational, and first of all economical development is an objective necessity today. Revealed conceptual differences between ecologization and conservation of nature. Offered a number of instruments of state environmental policy that are appropriate to use in Ukraine. Revealed the need to improve national ecological legislation.

Ольга Тарадюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ Достовірний облік об’єктів основних засобів, які належать територіальній громаді, має важливий вплив на ефективне управління комунальною власністю. Основні засоби становлять вагому частку у загальній вартості майна комунальних підприємств, і їх достовірна оцінка має велике значення для об’єктивної характеристики ресурсів підприємства та результатів фінансово-господарської діяльності. Дослідження практики ведення обліку основних засобів на шляхово-ремонтних комунальних підприємствах показало, що залишкова (балансова) вартість значної частини основних засобів, у т. ч. безкоштовно переданих, суттєво відрізняється від їх реальної вартості, деякі об’єкти повністю амортизовані (залишкова вартість дорівнює нулю), хоча і продовжують використовуватися. Отже, за даних умов неможливо говорити про доречність і достовірність валюти балансу, яка, в першу чергу, залежить від об’єктивної оцінки активів підприємства. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей оцінки основних засобів комунальних підприємств, в тому числі виходячи з вимог П(С)БО та МСФЗ, що має сприяти приведенню у відповідність їх балансової (залишкової) вартості до справедливої, здійсненню контролю за збереженням та ефективним використанням майна комунальної власності, достовірного відображення інформації про основні засоби у Реєстрі комунального майна. Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить, що дослідженню проблеми оцінки та переоцінки об’єктів основних засобів присвячені роботи багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: С. Ф. Голова, К.В. Гульпенко, М.В. Корягіна, С.Ф. Кугана, Л. Г. Ловінської, М.П.Мішкова, М.М. Могилова, А.В. Озеран, Н.М. Озеран, І. М. Павлюка, В. М. Пархоменка, О. М. Петрука, Г.М. Підлисецького, Е.В.Россохи, І.В. Супрунова , І.В. Твердої, А.С. Ткаченко, А.О. Фетенок-Ткачук, І.Л. Цюцяк та інших. Разом з тим, питання особливостей проведення переоцінки об’єктів комунальної власності часто залишаються поза увагою науковців, не врегульовані законодавством, і тому є актуальними для проведення наукових досліджень. Внаслідок процесів роздержавлення, приватизації і реформування форм власності в Україні, розмежування загальнодержавної і комунальної власності, що відбувалися з 1991 р., комунальним підприємствам передавалися на баланси активи часто безкоштовно або у господарське відання за залишковою вартістю. Оскільки на деякі активи на момент передачі була відсутня документація підтвердження вартості об’єктів, ці об’єкти приймалися на баланси за необґрунтованими цінами та не переоцінювалися органами місцевого самоврядування [4]. Відповідно до п. 16 П(С)БО 7 «Основні засоби» [5] та п. 34 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів [2] підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт. У пп. 2.7.1 п. 2.7 вітчизняних Методичних рекомендаціях щодо облікової політики підприємства [3] зазначається теж саме, що свідчить про те, що підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів за бажанням, а отже, це питання 87

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

повинно бути висвітлено в наказі про облікову політику підприємства. У п. 29 МСБО 16 «Основні засоби» зазначається, що суб’єкт господарювання має обирати своєю обліковою політикою або модель собівартості або модель переоцінки, і йому слід застосовувати цю політику до всього класу основних засобів [5]. Згідно з § 30 МСБО 16 «Основні засоби» сутність моделі собівартості: після визнання активом, об’єкт основних засобів слід обліковувати за його собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які накопичені збитки від зменшення корисності. Відповідно до § 31 МСБО 16 «Основні засоби» [6] сутність моделі переоцінки: після визнання активом, об’єкт основних засобів (справедливу вартість якого можна достовірно оцінити) слід обліковувати за переоціненою сумою, яка є його справедливою вартістю на дату переоцінки мінус будь-яка подальша накопичена амортизація та подальші накопичені збитки від зменшення корисності. Переоцінки слід проводити з достатньою регулярністю, так щоб балансова вартість суттєво не відрізнялася від тієї, що була б визначена із застосуванням справедливої вартості на кінець звітного періоду. Отже, як П(С)БО 7 «Основні засоби» так, і МСБО 16 «Основні засоби» містять вимогу щодо вибору облікової політики основних засобів за моделлю собівартості або моделлю переоцінки [1]. На нашу думку, основні засоби комунальних підприємств мають бути оцінені за справедливою вартістю, що сприятиме достовірному представленню інформації про необоротні активи таких підприємств, а саме дозволить: – підвищити якість фінансової звітності комунальних підприємств; – сформувати Реєстри об’єктів комунальної власності за справедливою вартістю активів; – підвищити якість аналізу використання основних засобів комунального підприємства тощо. Таким чином, оцінка основних засобів комунальних підприємств за справедливою вартістю дозволить органам місцевого самоврядування володіти достовірною фінансовою інформацією про вартість об’єктів комунальної власності і використовувати її як для управління існуючими об’єктами, так і для планування подальших капітальних інвестицій. Список використаних джерел:

1. Безверхий К. Переоцінка основних засобів: вимоги П(С)БО та МСФЗ / К. Безверхий // Відкрита Міжнародна інтернет-конференція "МСФЗ: дослідження, наука, практика, імплементація". - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://konf.amsfo.com.ua/pereocinka-osnovnix-zasobiv-vimogi-psbo-ta-msfz 2. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України № 561 від 30.09.2003 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://i.factor.ua/ukr/journals/nibu/2015/october/issue-79/article-11951.html 3. Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, затверджені наказом Міністерства фінансів України № 635 від 27.06.2013 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://buhgaltercom/Res/Zakoni/MetodRek/metod_uchet_polit.aspx. 4. Озеран А.В. Переоцінка основних засобів підприємств житлово-комунального господарства та її вплив на достовірність фінансової звітності / А.В. Озеран, Н.М. Озеран // Вісник ЖДТУ. – 2010. – № 4 (54). – С. 144–152. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z028800 6. International Accounting Standard 16 “Property, Plant and Equipment” [Electronic resource]. – Mode of access to the resource: http://eifrs.ifrs.org/eifrs/bnstandards/en/2015/ias16.pdf. Olga Taradyuk Ivan Franko National University of L’viv THE FEATURES OF EVALUATION THE FIXED ASSETS OF UTILITY COMPANIES Fixed assets represent a significant share of the total value of assets of utility companies and their accurate evaluation is important for objective characteristic of enterprise’s resources and results of financial and economic activity. Valuation of fixed assets of utility companies at fair value will allow local governments to have accurate financial information of the cost of communal property and use it both for control of existing facilities and for planning further capital investment.

Катерина Терлецька Львівський національний університет імені Івана Франка

РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. В умовах несприятливої економічної і політичної ситуації, що склалась в Україні, питання зайнятості та безробіття населення є особливо актуальними, оскільки вирішення проблем, що виникають на ринку праці, призводять до сталого соціально-економічного розвитку країни. Згідно ст.1 Закону України «Про зайнятість населення», «ринок праці - система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства» [1]. Таблиця 1. Попит та пропозиція робочої сили станом на 1 січня

Рік 2015 2016 2017

Кількість зареєстрованих безробітних , тис. осіб 524,4 508,6 429,0

у % до населення працездатного віку 2,0 1,9 1,6

Потреба роботодавців у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад), тис. осіб 41,0 31,3 47,4

Джерело: Складено автором за даними державної служби зайнятості [2]. 88

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Головним індикатором стану ринку праці є рівень безробіття. Дивлячись на таблицю 1, бачимо, що за останній рік ситуація серед безробітних покращилась, та все ж проблеми є. Спостерігається тенденція до зниження чисельності безробітних. До основних причин виникнення безробіття можна віднести: - обмежена кількість робочих місць; - спад економіки, яке призводить до скорочення сукупного попиту на робочу силу; - міграція; - низька зарплата; - важкі умови праці [4]. Загалом через служби зайнятості 2015 року працевлаштувалися 445,6 тис. безробітних, у 2016 – 406,7 тис. осіб, 15,4 тисячі скористалися державною програмою, отримали одноразову допомогу із безробіття та відкрили власні справи. Найбільша кількість зайнятих працює у сфері оптової та роздрібної торгівлі, а також ремонтуючи автотранспортні засоби та мотоцикли. Люди шукають собі постійне місце роботи, і якщо їм це не вдається, це призводить до збільшення злочинності в країні, а також, не маючи коштів на проживання, до закінчення життя суїцидом. Вагомим внеском до формування безробіття здійснюється його прихованою формою, тобто безробітні особи працездатного віку не бажають реєструватися в службах зайнятості, а це означає, що кількість безробітних є набагато більша ніж показує статистика. Таблиця 2. Однією із особливостей сучасного ринку Чисельність населення станом на 1 січня праці є постійно зростаюча кількість еміграНаявне насентів. За даними у таблиці 2, бачимо, що загаРік Постійне населення, тис. осіб лення, тис. осіб лом населення в Україні зменшується щороку. Робітники України шукають кращі 2015 42910,8 42741,2 умови для праці та вищих заробітних плат. З 2016 427380 425684 2015 року більше ніж 300 тис. осіб залишило 2017 42584,5 42414,9 країну. За даними обстеження Держслужби Джерело: Складено автором за даними державної служби зайнятостатистики, 14 % трудових мігрантів не пласті [2]. нують повертатися на Батьківщину. Відсутність пропозиції на ринку праці часто супроводжується відтоком висококваліфікованої робочої сили з країни, яка робить вибір на користь відкритих ринків інших держав, а це, у свою чергу, не може не вплинути негативно на темпи економічного зростання та конкурентоспроможність країни у світі, тобто якщо ринок праці буде мати мало робочих місць, то в країні це супроводжуватиметься поширенням бідності, яке призводить до зменшення доходів у сім’ях, а це означає, що знижуватиметься попит на різні товари та послуги. Тому, вирішення цього питання є дуже важливим, особливо для держави. Ще одним важливим елементом ринку праці, який призводить до безробіття, є заробітна плата. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» станом на 1 січня 2017 року, розмір мінімальної заробітної плати збільшився до 3200 гривень, а це означає, що і величина податку теж збільшилась [3]. Підвищення мінімальної заробітної плати з 1600 грн. до 3200 грн. в місяць зовсім не означає, що ті, хто отримував 1600 грн. в місяць, автоматично отримуватимуть 3200 грн. Для тих, хто отримує мінімальну зарплату і доплату в «конверті» буде два варіанти – або роботодавець переведе частину «конверта» в офіційну зарплату і буде виплачувати збільшену суму в Пенсійний фонд (єдиний соціальний внесок) і в бюджет (податок на доходи фізичних осіб), або, що більш імовірно, переведе таких співробітників на неповний робочий день і «заощадить» на платежі державі. Важливим рішенням щодо покращення ситуації, що склалась на ринку праці – це знайти шляхи вирішення проблеми безробіття, основними з яких є: - знизити податки для юридичних та фізичних осіб; - створити сприятливі умови для розвитку малого бізнесу; - надавати підтримку підприємцям-початківцям; - запровадити компенсацію за звільнення працівників. Отже, у підсумку можна сказати про те, що основною проблемою на сучасному ринку праці є проблема безробіття. Відсутність робочих місць у країні спричиняє погані наслідки для економіки. Основними причинами безробіття в Україні є: скорочення сукупного попиту на робочу силу; еміграція населення та низька заробітна плата. Проблема безробіття є досить актуальною і вимагає подальших досліджень та методів його вирішення. Список використаних джерел:

1. Закон України «Про зайнятість населення» 2. Статистичні дані Державного комітету статистики України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: www.ukrstat.gov.ua 3. Закон України «Про державний бюджет України на 2017 рік» 4. Чурилова О.В. Безробіття в Україні: причини, види, наслідки / О.В. Чурилова // Наукові доробки молоді – вирішення проблем європейської інтеграції. – 2008. – Т. 2. – С. 182-184 Kateryna Terletska Ivan Franko National University of L’viv THE LABOR MARKET IN UKRAINE: ANALYSIS AND THE ASPECTS OF DEVELOPMENT This article focuses on the basic elements of labor market in Ukraine based on materials of State Statistical Service of Ukraine. One of the most fundamental social-economic problems of the present stage of economic development and important characteristic of the labor market is unemployment. Excessive unemployment has a negative impact on the entire economy, that’s why the study of this question is actual today.

89

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Марта Тучапська Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ В час глобалізації та інтернаціоналізації значно зросла частка нематеріальних активів у загальному обсязі активів підприємства. В наш час важко залишатись конкурентоспроможним підприємству, яке використовує тільки матеріальні та фінансові ресурси, тому використання нематеріальних активів (у вигляді науково-технологічних знань та інновацій) на підприємстві підіймає його на якісно новий рівень діяльності. Про удосконалення обліку та оцінки нематеріальних активів писали у своїх роботах Ф.Ф. Бутинець, Н. В. Дзюба, В.М. Жук, В.П. Завгородній, В.В. Сопко, В.О. Шевчук та інші. Та, все ж таки, проблеми обліку нематеріальних активів залишаються відкритими, а багато питань - невирішеними. Зокрема, проблемними на даний час є питання методики бухгалтерського обліку нематеріальних активів, які забезпечують здійснення інноваційної діяльності підприємства, та питання оцінки нематеріальних активів в чатині застосування методів оцінки. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені П(С)БО 8 "Нематеріальні активи" [2]. Оцінка нематеріальних активів на даний час є одним з найбільш дискусійних та проблемних питань. Труднощі оціни викликані відсутністю вичерпного переліку витрат, які можна зарахувати до первісної вартості об'єктів нематеріальних активів. Як відомо, залежно від виду витрат їх можна віднести до вартості нематеріального активу або на витрати діяльності. До витрат, щодо яких існує невизначеніть при їх відображені, відносимо витрати на наукові та патентні дослідження, оцінювання об'єктів нематеріальних активів, маркетингові дослідження ринку нематеріальних активів. Причиною виникнення проблем оцінки нематеріальних активів може бути відсутність: - Чіткого визначення дійсної природи нематеріальних активів; - Пповного розуміння характеристик нематеріальних активів, а саме високих рівнів інвестиційного ризику і невизначеності; - Чітко закріпленої системи майнових прав для більшості нематеріальних активів [1]. Достовірна та науково-обґрунтована оцінка має особливе значення при включенні об’єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу, при злитті підприємств або поділі організації для визначення майнових частин у статутному капіталі, при складанні фінансової звітності, оцінці застави під отриманий кредит, визначенні збитків при виявленні порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Оцінка об'єктів інтелектуальної власності проводиться у таких випадках: при визначенні розміру винагороди авторам розробки і при визначенні економічного ефекту від використання певного об'єкта, виходячи з яких роблять платежі авторам; при зарахуванні об'єкта інтелектуальної власності на баланс підприємства роблять його оцінку для включення до складу нематеріальних активів; при укладенні ліцензійних договорів необхідно визначити ціну ліцензії, для чого роблять оцінку; оцінка провадиться при здійсненні заставних операцій, страхуванні майна, поділі і злитті фірм, визначенні вартості бізнесу; у разі порушення виключних прав також необхідно зробити оцінку для визначення збитку від порушення [4, c. 240]. Відомі три класичні підходи до оцінки нематеріальних активів [3, c. 532]: - Витратний; - Порівняльний; - Оцінка на основі прибутковості. Витратний підхід застосовується при оцінці вартості нематеріальних активів у тому разі, якщо неможливо знайти аналоги, а прогнозований прибуток не є стабільним. Як правило, такі об'єкти інтелектуальної власності, як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення нематеріального активу, створюються протягом досить тривалого періоду, і витрати на їх формування найчастіше списуються за витратними статтями. Порівняльний, або ринковий, підхід застосовується в тому разі, якщо існує досить розвинений ринок продажу нематеріальних активів, що оцінюються. Цей підхід ґрунтується на принципі ринку, що ефективно функціонує, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення [4, c. 235]. При оцінці патентів і ліцензій, торгової марки, майнових прав використовується, як правило, третій - метод прибутковості, який ґрунтується на розрахунку економічних вигід, пов'язаних з отриманням прибутку за рахунок використання нематеріальних активів. Цей метод вимагає досить точного знання про ринкові перспективи товару, стосовно якого використовується оцінюваний об'єкт. Такі методи, перш за все, стосуються оцінки об’єктів, які можна ідентифікувати, а щодо неідентифікованих об’єктів виникають додаткові проблеми їх оцінки. За словами С. Шульги причиною списання багатьох унікальних об’єктів на витрати підприємства під час їх створення власними силами є відсутність методики оцінки нематеріальних активів [5, c. 256]. Важливою проблемою оцінки нематеріальних активів є також невизначеність майбутніх економічних вигод, які очікується отримати від них, та періоду їх отримання. Суттєвою характеристикою об’єкта нематеріальних активів є можливість його ідентифікації, тобто можливість відокремлення від інших активів, яке не завжди вдається. Найбільша проблема, що виникає при ідентифікації нематеріального активу – визначення його відмінностей від гудвілу. В даний час варто зазначити, що законодавство України звужує склад нематеріальних активів, тому виникає багато питань з приводу того, як обліковувати та до складу яких активів відносити нематеріальні активи, в тому числі й об’єкти інтелектуальної власності. Подальше вивчення нематеріальних активів вимагає глобального всебічного дослі90

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

дження, так як вони стали одним з принципово важливих об’єктів обліку вітчизняних підприємств. Також перспективним напрямом наукових пошуків є здійснення дослідження щодо проведення диференційованої оцінки для кожного виду нематеріальних активів за справедливою вартістю, незважаючи на шляхи їх надходження на підприємство, що підвищить релевантність бухгалтерської звітності в частині нематеріальних активів та сприятиме зростанню ефективності управління підприємства в ринкових умовах їх розвитку. Список використаних джерел:

1. Конституція України. Закон країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 02.06.1999 р. Київ, 2016. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=996-14. 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» № 242 від 18.10.1999 р. Київ, 2016. URL: http://pro-u4ot.info/index.php?section=browse&CatID=92&ArtID=122. 3. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. Житомир, 2009. 912 с. 4. Нашкерська Г. В. Фінансовий облік. Київ, 2005. 504 с. 5. Шульга С. В. “Еволюція” нормативного регулювання обліку нематеріальних активів. Київ, 2004. 842 c. Marta Tuchapska Ivan Franko National University of L’viv THE PROBLEM OF ASSESSING INTANGIBLE ASSET IN THE ENTERPRISE Issues that are examined: ·Substantiates the economical essence, classification of intangible assets as a specific resource and accounting object at enterprises. ·The work deals with the acid test of actual approach to the assessment of intangible assets. Debatable problems have been marked out and ways of their improvement have been based.

Ірина Харко Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ВІТЧИЗНЯНОГО ГРОШОВОГО РИНКУ Сьогодні, коли Україна на шляху великих ринкових перетворень економіки і політики особливого значення набуває досягнення соціально-економічної стабілізації суспільства, що неможливо уявити без існування ефективного грошового ринку, оскільки механізм його функціонування є важливим зв’язувальним елементом між усіма економічними суб’єктами ринкової системи, що забезпечує сталість відтворення в ринковій економіці та стимулює розвиток виробництва. Сьогодні у вітчизняній економіці ми зіткнулись з проблемою бажання економічних суб’єктів мати у своїй власності стабільну грошову одиницю, але на даний момент цією стабільною одиницею виступає долар, відповідно відбувається зміна попиту і пропозиції гривні, що визначає обсяги інвестицій, рівень процентних ставок, які впливають на динаміку ВВП та рівень інфляції. Дослідження грошового ринку та його компонентів, зокрема попиту і пропозиції на гроші, рівня процентних ставок, були і є предметом аналізу багатьох як сучасних так і економічних теорій минулого. Варто згадати відомого вченого як Дж. М. Кейнса(та відому його теорію переваги ліквідності), а також М. Фрідмана, Л. Харріса, Дж. Хікса, якими розроблено функціональні проблеми грошового ринку, досліджено причинно-наслідкові зв’язки між показниками грошового ринку та основними макроекономічними індикаторами, представлено теоретичні підходи до забезпечення рівноваги на грошовому ринку. Для точнішого аналізу грошового ринку спершу потрібно вказати трактування значення грошового ринку та його основних частин. Отже, грошовий ринок це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Для кращого тлумачення попиту на гроші слід використати пояснення Дж. М. Кейнса, що попит на гроші - це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент, з даного визначення випливає один з основних мотивів попиту на гроші за Кейнсом – спекулятивний[2]. Пропозиція грошей - це той запас грошей наявний у економічних суб’єктів у всіх їх формах, яка є в них в надлишку і вони готові надати їх іншим за зазначеними з обох сторін умовами. В даній роботі значний акцент ставиться на грошову масу, яка використовується для визначення рівня монетизації економіки, який у свою чергу є макроекономічним показником, що характеризує ступінь забезпеченості економіки грошима, необхідними для здійснення платежів і розрахунків, та відображає забезпеченість процесів виробництва та споживання відповідною грошовою масою. Монетизація економіки – це інтегральний показник, який відображає довіру суспільства до національної валюти, до політики монетарної влади. А також рівень кредитної активності. Основним фактором динаміки показника рівня монетизації економіки, є попит на реальні гроші, який у свою чергу, залежить від ступеня довіри суб’єктів економіки до національної грошової одиниці: чим вищим є рівень монетизації, тим більшим, за інших рівних умов є попит на реальні гроші. У кінцевому рахунку, рівень монетизації економіки визначається рівнем розвитку економіки[1]. Таблиця 1. Динаміка коефіцієнта монетизації за 2008-2012 рр.

Роки

М2

ВВП, млрд.грн.

М2/ВВП, %

2008 2009 2010 2011 2012

512,53 541,76 570,87 673,23 762,3

948,04 914,06 1082,55 1316,6 1408,88

54,06 59,27 52,73 51,13 54,11

Джерело: Складено автором на основі власних розрахунків. 91

Темп росту рівня монетизації,% 109,63 88,97 96,97 105,81

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Коефіцієнт монетизації економіки, розраховується, зазвичай, як відношення грошового агрегату М2 до ВВП у відсотках. Інколи для розрахунку коефіцієнта монетизації використовують агрегат М3. Де М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями; М1 включає грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті; М2 включає грошовий агрегат М1 та переказні кошти в іноземній валюті й інші депозити; М3 включає грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій. Грошовий агрегат М3 є показником грошової маси в країні[1]. Для аналізу даного показника слід взяти до уваги його нормативне значення, для розвинених країн воно повинне становити 70-80%. Як видно з таблиці рівень монетизації в Україні нижчий 70% що свідчить про недостатню забезпеченість економіки грошовою масою. Ще одним з характеристик грошового ринку є рівень доларизації економіки. Як зазначалось вище, на жаль, на даний момент це актуально для нашої країни, адже характерний високий ступінь недовіри до національної грошової одиниці. Це призводить до залежності від коливань курсу іноземної валюти, зокрема долара США. Доларизація економіки, як феномен грошової системи, є, в більшій мірі, негативним явищем, аніж позитивним, оскільки підриває національні інтереси країни, сприяє незаконному відпливу капіталу за кордон, призводить до втрати інвестиційного потенціалу, збіднює суспільство та державу, штучно знецінює та деформує структуру грошового обігу [3]. Рівень доларизації кредитного портфеля банків зростав з огляду на курсову переоцінку кредитів в іноземній валюті. Станом на початок липня 2014 року цей показник становив 43,4%, тоді як на початок поточного року – 34,0% тобто ми бачимо реальне його збільшеннях[4]. Також слід не забувати про домогосподарства, тобто конкретних споживачів і їх вплив на структуру грошового ринку. На сьогодні для домогосподарств характерним є низький попит на товари довгострокового споживання і переважання попиту на продукти першої необхідності та продовольчі товари, що у свою чергу в умовах зростання грошових доходів розподіл грошей між трансакційними витратами та накопиченням стає непропорційним і структура попиту на гроші деформується. Підсумувавши вище зазначене, потрібно зрозуміти, що на даний момент ситуація на грошовому ринку в Україні є напружена і вимагає грамотного корегування, одне з основних моментів які слід відкоригувати - це попит і пропозиція на грошовому ринку, а саме зрозуміти природу даних показників та вивчити їх особливості саме в нашій економіці Список використаних джерел:

1. Береславка О. Вальвація гривні: вплив на інфляційні процеси в Україні та рівень доларизації економіки / О. Береславка 11 Вісник НБУ. – 2006. – № 6. – С. 20–24.} 2. Економічна теорія:Політекономія: підручник/За ред. В.Д.Базилевича. – 7-ме вид., перероб. і доп. – К.:Знання Прес.2007. – 719с 3. Крупка М. Мрочко М. Вишивана Б. - Гроші та кредит / Підручник - М.Крупка // - ЛНУ ім. І.Франка - 2011. 4. Монетарний огляд за 2014. - URL: http://www.bank.gov.ua 5. Національний банк України. – URL: https://bank.gov.ua/ Iryna Kharko Ivan Franko National University of L’viv ANALYSIS OF THE NATIONAL MONEY MARKET Due to the situation in our country we see an imbalances in macroeconomic and microeconomic indicators and therefore the deterioration of human life and deterioration of relationships with the world. The article analyzes the investigation of money market and it impact on the modern economy of Ukraine and also offered measures of exit from a crisis.

Марія Цимбалюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ВАЖЛИВІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ НА ПІДПРИЄМСТВІ ПРИ НЕСТАБІЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ В КРАЇНІ Питання щодо важливості здійснення фінансово-економічного аналізу на українських підприємствах та коректного вибору методів цього аналізу завжди перебували в центрі уваги вітчизняних науковців. Враховуючи те, що на даний момент країна не знаходиться в стабільному стані, потрібно ще більше приділяти уваги аналізу підприємства, звертати увагу на нові методи дослідження. Тим паче показники та результати аналізу не завжди можуть бути коректними через постійні зміни, які не є враховані в звичних методах досліджень [1. c.3]. Актуальність даної роботи можна пояснити тим, що керівникам підприємств важливо правильно вміти прорахувати та спрогнозувати майбутні ризики чи оптимальні фінансові рішення для того, щоб максимально уникнути негативного впливу зовнішніх подразників та правильно залучити вільні фінансові ресурси для забезпечення платоспроможності в довготривалому періоді. На це питання також звертали увагу чисельні науковці, як вітчизняні, так і зарубіжні, а саме: В.О. Василенко, Т.Д.Костенко, С.Ф.Покропивний, Дж.Кеннон, Р.Сміт, Л.Д.Білик, О.І.Барановський, Ф.Ф.Бутинець, О.Д.Василик, О.І.Гадзевич, І.В.Зятковський, В.М.Івахненко, К.В.Ізмайлова, Є.Є.Іонін, Т.М.Ковальчук, М.Я.Коробов, Л.А.Лахтіонова, О.Г.Мендрул, В.О.Мец, Є.В.Мних, О.В.Павловська, А.М.Поддєрьогін, В.В.Сопко, адже завжди є певні зміни, які впливають на кінцевий результат дослідження і треба вміти правильно його зрозуміти та прийняти вірне управлінське рішення [4. c.99-104]. На даний момент економіка країни не є стабільною, оскільки практично у всіх головних сферах діяльності держави проходять соціально-економічні зміни. Ці зміни, в свою чергу, є спричинені продовженням військового конфлікту на Сході України, новими реформами які запровадив уряд, посиленням боротьби з корупцією та залученням інвестицій. Виходячи з цього, фінансово-економічний аналіз набуває ще більшої актуальності за даної ситуації. Оскільки зараз вже буде недостатньо звичайного аналізу, який використовували при стабільній економіці, тепер важливо враховувати ще більший відсоток закладених ризиків та виявляти фактори на які раніше не зверталася увага. Тобто потрібно чітко 92

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

ідентифікувати кризові явища, наскільки вони можуть бути негативні для підприємства, визначати причини їх виникнення та шляхи уникнення або розраховувати правильний вихід з даної ситуації без великих фінансових втрат. Результати фінансово-економічного аналізу підприємства можуть бути різними залежно від поставленого завдання. Суть аналізу досягається за допомогою зібраної бази даних за такими напрямками як: аналіз балансу, аналіз ліквідності та платоспроможності, аналіз фінансових результатів та прибутковості діяльності. Найбільш поширеними методами здійснення фінансово-економічного аналізу є: аналіз коефіцієнтів, горизонтальний аналіз, аналіз абсолютних показників та вертикальний аналіз. Для досягнення більш точних та достовірних даних спеціалісти рекомендують застосовувати різні методики фінансово-економічного аналізу підприємства. Звичайно, що на кожному підприємстві залучене різне технічне, кадрове, інформаційне забезпечення, відповідно не існує єдиної загальноприйнятої методики аналізу фінансово-економічної діяльності підприємства, але в загальних рисах процес побудови аналізу є схожим (табл.1). Таблиця 1 Сучасні методики оцінки фінансово-економічного стану підприємства

№ 1

Назва методики Класичні методики

Матричні методики

Проактивні методики

Групи прогностичних методик

Характеристика Характеризуються тим, що джерелом інформації аналізу фінансового стану виступають бухгалтерська і фінансова звітність, інша статистична та оперативна звітність. Використання матриці фінансових стратегій дає можливість фірмі приймати обґрунтовані рішення щодо ефективного використання всіх складників активів та пасивів. Розробляються потужними корпораціями, передбачають можливість імітації активних дій. До них належать методики прогнозування стану банкрутства. Існує група методів фінансово-економічного аналізу, яка використовується для діагностики ймовірності банкрутства

Джерело:[2. c.93].

На нашу думку, за теперішнього стану економіки найкраще застосовувати матричну методику, оскільки за її даними керівництво може не лише побачити реальний стан справ на підприємстві, а й спрогнозувати ймовірні майбутні моделі поведінки підприємства на ринку. Таким чином, для забезпечення стабільної діяльності підприємства важливо оновлювати інформаційне і методичне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства, розробляти власний методичний інструментарій прогнозування фінансового стану підприємства, який враховує специфіку діяльності підприємства та всі фактори нестабільного зовнішнього середовища, адаптувати методику аналізу до сучасних економіко-правових умов. Список використаних джерел:

1. Бельбаша Т.В. Проблеми та перспективи фінансово-економічного та соціального розвитку підприємств України. // XXІІІ Міжнародної наукової конференції студентів і молодих учених: Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2016. c.3. 2. Дробишева О.О., Коберницька Ю.В. Проблеми застосування фінансового-економічного аналізу на підприємстві в сучасних умовах. / Економічний вісник Запорізької державної інженерної академії. Випуск 4-1 (04) / 2016. c. 90-94/ 3. Економіка України - 2017: більше зростання і менше інфляції / Finance.ua / URL: http://news.finance.ua/ua/news//392088/ekonomika-ukrayiny-2017-bilshe-zrostannya-i-menshe-inflyatsiyi 4. Котляр М.Л. Аналіз фінансового стану підприємства / М.Л.Котляр // Фінанси України. – 2008. – c.99-104. 5. Комариця Л.Л., Кіцак Ю.Г. Аналіз фінансового стану підприємства у кризових умовах економіки / Буковинська державна фінансова академія. URL: http://www.rusnauka.com/9_DN_2010/Economics/61392.doc.htm Mariia Tsymbaliuk Ivan Franko National University of L’viv THE IMPORTANCE OF FINANCIAL AND ECONOMIC ANALYSIS OF THE ENTERPRISE IN UNSTABLE ECONOMY IN THE COUNTRY.

With the current state of the economy is best to use a matrix method, because of data management can not only see the real situation in the enterprise, but also to predict the likely future behaviors on the market. To ensure the sustainability of the enterprise is important to update the information and methodological support financial analysis company, to develop its own methodological tools of forecasting the financial condition of the company, taking into account the specifics of the company and all factors of unstable environment, adapt to modern methods of analysis of economic and legal conditions.

Олена Чопко Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Для оцінки потенційного ризику, що виникає в процесі проведення активних операцій банку слід володіти необхідною інформацією, а також вміти її систематизувати, проаналізувати та використати з максимальним ефектом. Інформація фактично виступає невід’ємною часткою банківських ресурсів і має певний рівень ліквідності. При аналізі потенційно вигідних клієнтів її важливість зростає, а при виконанні певних актуарних розрахунків її недостовірність може не тільки нівелювати результати, але й завдати шкоди. Процес управління ризиками, як правило, не має на меті уникнення ризику, адже метою банку є, насамперед, отримання прибутку, тому банк прагне отримати відповідну винагороду за прийняття ризику. Тому в основі ефективної 93

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

системи управління кредитним ризиком є його відповідна оцінка, адже будь-якому рішенню щодо застосування тих чи інших інструментів управління лежить розуміння його величини до та після такого застосування. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг. Крім того, розвиненість інструментів управління ризиками, які використовує банк, має бути адекватною складності і рівню ризиків, які він узяв на себе. Ступінь ризику вимірюється витратами, понесеними збитками, які можуть настати в результаті реалізації цього ризику, а також ймовірністю, з якою такі втрати можуть настати. Методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику [1]: розмір (величина) – сума можливих втрат; ймовірність настання негативної події; тривалість періоду впливу ризику. Ймовірність настання певної події вимірюється за допомогою об’єктивних методів (теорія ймовірності, економічна статистика, математичні методи тощо) та суб’єктивних методів (використання оцінок та критеріїв, сформованих на основі припущень, експертних оцінок, консультантів тощо). Оцінка можливостей контрагента виконувати прийняті на себе кредитні зобов’язання здійснюється як в світовій, так і у вітчизняній практиці з допомогою показників кредитоспроможності. Кредитор оцінює та аналізує кредитоспроможність позичальника, рівень індивідуального ризику щодо нього, мінімізуючи тим самим рівень ймовірних втрат, а також порівнює цей ризик з величиною очікуваного прибутку від проведення кредитної угоди. Банки використовують різноманітні методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які стають їхнім “know how” і базуються на аналізі кількісних та якісних показників позичальника. Однак, перед тим, як розробляти та використовувати такі методики постає питання на розумінні самого поняття “кредитоспроможність” і критеріїв, які б його характеризували. Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Як відомо свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати свої зобов’язання характеризує його платоспроможність. Між кредито- і платоспроможністю існує суттєва відмінність, яка полягає в тому, що кредитні зобов’язання перед банком на відміну від інших повинні погашатися виключно грошовими коштами. Банк цікавитиме не лише те, щоб позичальник був платоспроможний, а ще й кредитоспроможний. Саме цей момент обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспроможності підприємства поняття “потік грошових коштів”. Існує деяка відмінність між потоком грошових коштів та грошовим потоком, адже, спираючись на визначення МСБО [4] грошовий потік – це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів, тому при визначенні кредитоспроможності необхідно акцентувати увагу на здатність позичальника генерувати потік грошових коштів, тому що саме вони використовуються для погашення заборгованості за кредитом, а не їх еквіваленти. Виходячи з визначення еквівалентів, їх можна швидко реалізувати без значних втрат у вартості, і отримані кошти внести на позиковий рахунок, тому, на наш погляд, робити такий акцент на їх відокремлення в нашому аналізі здатності позичальника розрахуватися перед банком у визначений термін є не суттєво, адже на сьогоднішній день використання еквівалентів грошових коштів вітчизняними підприємствами майже відсутня. Основну зовнішню інформацію, яка необхідна для детального аналізу, ідентифікації та оцінки ризику кредитного проекту можна отримати з таких основних джерел: фінансової звітності клієнта, його кредитної історії, засобів масової інформації, опублікованих річних звітів, статистичних даних, галузевих журналів та інших спеціалізованих видань, особистих контактів з клієнтом, при обміні інформацією на різних семінарах, конференціях, спеціалізованих комп’ютерних та телекомунікаційних мереж, кредитної історії, доступної для усіх банків України. Отже, головною ланкою проведення аналізу фінансового стану позичальника є його інформаційне забезпечення, яке виступає певною системою даних та способами їх обробки, що дають змогу виявити основні показники діяльності об’єкту аналізу та визначити зовнішні та внутрішні чинники, що мають вплив на його стан. Якість та обсяг інформаційного забезпечення певною мірою залежить від мети та завдання аналізу, його глибини та повноти обліку всіх факторів внутрішнього та зовнішнього середовища діяльності господарюючого суб’єкта, який виступає позичальником. У структурі інформаційного забезпечення економічного аналізу розглядають два елементи: інформаційний фонд (база) і процеси перетворення даних, що спостерігаються в ньому [5]. Інформаційний фонд складається з достовірних даних, необхідність та достатність обсягу яких залежать від завдань аналізу. Якість інформації та її адекватність економічним явищам та процесам визначають істотність та правильність результатів аналізу та мають вирішальний вплив на формування ґрунтовних висновків та пропозицій, які на них базуються. Глибина аналізу та обґрунтованість висновків і заходів за його результатами значною мірою залежать від переліку добраних показників. Уся система показників дає кількісні та якісні характеристики різних сторін господарської діяльності підприємства або окремих явищ та процесів. Кількість показників може зростати через диференціацію або їх інтеграцію залежно від мети і змісту аналізу, глибини вивчення відповідних об’єктів та процесів. На сучасному етапі банківські установи в процесі формування методики аналізу та оцінки кредитоспроможності позичальника використовують комплексний підхід, використовуючи як фінансові так і не фінансові показники. Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх застосування та розрахунку фіксується документально в окремому положенні, яке є частиною кредитної політики банку. Систему показників, методи їх застосування банк визначає та розробляє самостійно, адже методика та фінансові показники, які регламентуються НБУ носять рекомендаційний характер та є мінімально необхідними. Отже, у зв’язку з тим, що не існує єдиної та уніфікованої системи аналізу та оцінки кредитоспроможності позичальника, банки в процесі розробки своєї власної методики змушені керуватися власним досвідом та виходити з специфіки своєї діяльності та спеціалізації, а також з клієнтської бази та її вимог. 94

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Список використаних джерел:

1. Вітлінський В.В. Концептуальні засади ризикології у фінансовій діяльності // Фінанси України. - 2003. – № 3. - с. 39. 2. Галасюк В. Галасюк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. – 2002. - № 2. - с. 3945 3. Галасюк В. Галасюк В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників (аналіз здатності позичальника генерувати SC – потоки) // Вісник НБУ. – 2001. - № 7. - с. 38-44 4. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / перекл. з англ.. за ред. С.Ф. Голова. - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 1998. - 736с. 5. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єкта господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2001.- 454с. Olena Chopko Ivan Franko National University of L’viv ASSESSMENT OF THE CREDITWORTHINESS OF AN ENTERPRISE The theoretical bases of management of credit risks of bank establishments and methods of their estimation for increase of efficiency of financial management of banks are covered. It is offered to banks to use a control system of credit risk, proceeding from the classification for increase of financial stability, business activity, liquidity, profitability of bank.

Марія Швець, Вікторія Мамчук Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У СИСТЕМІ ЕЛЕКТРОННОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ПДВ Електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ – рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який платником перераховуються кошти з власного поточного рахунку в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, а також у сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку. Для кожного платника податку Казначейством відкрито один електронний рахунок. Відкриття та обслуговування електронних рахунків Казначейством здійснюється на безоплатній основі. Інформація про рух коштів на електронних рахунках платникам податку надається ДФС України за відповідним запитом платника на безоплатній основі без обмеження кількості запитів та у часі. Перерахування суми податку до бюджету та/або на спеціальні рахунки платників податку з їх електронних рахунків здійснюється Казначейством не пізніше останнього дня строку для самостійної сплати податкових зобов’язань, в межах залишку таких коштів на електронних рахунках (пункт 200.2 Кодексу).[1] Взагалі система електронного адміністрування ПДВ передбачає: а)Відкриття ПДВ-рахунку у Держказначействі кожному платнику ПДВ. б)Переведення всього документообігу в)Введення штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН – ст. 120-1 ПКУ. г)Надання права покупцю на податковий кредит лише за умови реєстрації податкової накладної в ЄРПН. д)Сплата ПДВ здійснюється виключно з ПДВ-рахунку та за рахунок наявних на ньому коштів п. 23 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою КМУ від 16.10.2014 р. № 569 (далі — Порядок № 569).[2] Повна формула для обчислення реєстраційного ліміту ПДВ: ∑Накл = ∑НаклОтр + ∑Митн + ∑ПопРах − ∑НаклВид − ∑Відшкод − ∑Перевищ + ∑Овердрафт + ∑ЗалРах + ∑Від′ ємнЗначення + ∑Переплат (1) Спеціальний рахунок - рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, a також рибальства для акумулювання сум ПДВ, що нараховуються на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг), у порядку, передбаченому статтею 209 Податкового кодексу України. У випадку, якщо платником ПДВ, який застосовує спец режим, кошти з його ПДВ-рахунку передусім перераховуються до бюджету, а у разі повного розрахунку з бюджетом – на спеціальний рахунок такого платника. Таке перерахування здійснюється на підставі реєстру, який автоматично формується ДФСУ на підставі поданих платниками податкових декларацій з ПДВ та надсилається Держказначейству. Перерахування суми ПДВ до бюджету та/або на спеціальні рахунки платників податку з їх ПДВ-рахунків здійснюється Держказначейством у межах залишку таких коштів на ПДВ-рахунках (п. 21 Порядку № 569). Зазначене правило стосується також і платників податку – сільськогосподарських підприємств.[2] Електронні рахунки відкривають лише на підставі реєстру платників ПДВ, який після надання особі ІПН Казначейство отримує від ДФС. Казначейство відсилає ДФС повідомлення про відкритті електронного рахунку платникові ПДВ не пізніше наступного робочого дня з дня відкриття. ДФС після отримання цього повідомлення інформує платника ПДВ про реквізити його електронного рахунку. Після анулювання реєстрації платника ПДВ залишок засобів на йoгo електронному рахунку перераховується Казначейством до бюджету, а рахунок закривається. 95

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

ДФC для закриття електронних рахунків надсилає ДКСУ реєстр колишніх платників ПДВ з вказівкою сум ПДВ, що підлягають перерахуванню до бюджету. На підставі отриманого реєстру Казначейство перераховує до бюджету ПДВ. Повідомлення про закриття електронного рахунку ДКСУ надсилає до ДФС не пізніше наступного робочого дня з дня його закриття. В разі повторної реєстрації юридичної або фізичної особи платником ПДВ йому відкривають новий електронний рахунок ПДВ. Отже, роль Державної Казначейської Служби України у системі електронного адміністрування ПДВ передбачає: а) Визначення періодичності, структури та формату обміну інформацією і реєстрами платників ПДВ, необхідними для функціонування системи електронного адміністрування ПДВ. [4] б) Відкриття електронного рахунку платнику ПДВ на безоплатній основі в) Прийом реєстру платників податку, який ДФС надсилає Казначейству г) Перерахунок ПДВ до бюджету д)Надсилання Державній Фіскальній Службі повідомлення про відкриття та закриття електронного рахунка/додаткового електронного рахунка у день відкриття рахунка. [5] Список використаних джерел:

1. Фіскальна служба України надала роз’яснення щодо системи електронного адміністрування ПДВ/ Державна фіскальна служба України - URL: http://if.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/180406.html (дата звернення: 23.01.2015) 2. Ю. Єгорова Електронне адміністрування ПДВ починає діяти/ Агробізнес сьогодні №4(299) лютий 2015 - URL: http://www.agro-business.com.ua/pytannia-bukhgalteriii/2768-elektronne-administruvannia-pdv-pochynaie-diiaty.html (дата звернення: 23.01.2015) 3. Електронне адміністрування ПДВ: розраховуємо реєстраційну суму/ Все про бухгалтерський облік – URL: http://www.vobu.com.ua/ukr/analytics/view/24 (дата звернення: 26.08.2015) 4. Новий порядок електронного адміністрування ПДВ/ Вісник офіційно про податки – URL: http://www.visnuk.соm.ua/ua/news/id/2094 (дата звернення: 13.01.2016) 5. Порядок електронного адміністрування ПДВ - в новій редакції / “Дебет-Кредит” – URL: https://news.dtkt.ua/ua/taxatiоn/pdv/37064 (дата звернення: 08.01.2016) Mariia Shvets, Viktoriia Mamchuk Ivan Franko National University of L’viv THE ROLE OF THE STATE TREASURY SERVICE OF UKRAINE IN THE SYSTEM OF ELECTRONIC VAT ADMINISTRATION This theses are concerned the role of the State Treasury Service of Ukraine in the system of electronic VAT administration. Transfer of VAT to the budget and / or special accounts of taxpayers from their VAT accounts carried out by the State Treasury. In addition, it determine the frequency, format and structure of the exchange of information and registers VAT payers necessary for the operation of electronic VAT administration. It also responsible for sending to State Fiscal Service information about opening and closing of electronic invoices / optional electronic invoices on the day of opening an account.

Наталія Шулик Львівський національний університет імені Івана Франка

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЙ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ ТА ПОБУДОВА МОДЕЛІ ЗАЛУЧЕННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ Кредитна стратегія банку є необхідною складовою сучасного розвитку банківської системи і суспільства, яка дасть змогу банкам удосконалити кредитні відносини максимально враховуючи власні інтереси та інтереси клієнтів. Кредитна стратегія банку – це якісно визначений довгостроковий напрям розвитку кредитної діяльності банку, що характеризує основні принципи, пріоритети та цілі банку на ринку кредитування і спрямований на формування та утримання довгострокових конкурентних переваг банку на ринку кредитних послуг. До найважливіших зовнішніх чинників, які визначають кредитну стратегію банку, належать: загальний стан економіки країни, темпи інфляції і зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), дефіцит державного бюджету тощо;грошово-кредитна політика Національного банку України; рівень доходів населення, здатність його споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;регіональна та галузева специфіка функціонування банку;рівень конкуренції; рівень цін на банківські продукти та послуги; політизованість суспільства; соціальна напруженість; попит на послуги банку [1]. Серед внутрішніх чинників впливу, які визначають кредитну стратегію банку, можна виділити: ризик певних позик, а також їх прибутковість; кредитний потенціал банку; стабільний рівень депозитів; спектр проведених операцій і послуг; забезпеченість позик; професійна підготовленість; кваліфікований персонал; клієнти; політика, яку вибрав банк [1]. Метою кредитної стратегії банку є досягнення рівноваги між добре вивченими сферами бізнесу і прийнятними ризиками. Кредитна стратегія банку буде ефективною, якщо вона відповідає певним вимогам, зокрема [2]: - досягати позиції у кредитуванні, яка б була гнучкою та ефективною для досягнення банком поставлених цілей, незважаючи на невизначені зовнішні зміни у середовищі, при цьому використовуючи мінімальні затрати ресурсів для максимального результату; - скеровуватись на ключові напрямки та концепції з метою досягнення сумісності, збалансованості, фокусування уваги та концентрації зусиль і ресурсів банку; - потрібно, щоб кредитна стратегія була сумісною з іншими стратегіями розвитку банку з метою успішного функціонування та виконання місії; - обирати серед усіх можливих варіантів найбільш ефективні рішення; 96

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

- правильний вибір керівництва, зокрема потрібно мотивувати менеджерів, щоб їхні інтереси відповідали їх функціям у межах стратегічного управління кредитною діяльністю; - бути інноваційною для конкурентів. На практиці виділяють три типи кредитної стратегії банку: помірний; консервативний; агресивний [3]. Для банківської діяльності найбільш типовим є помірний тип кредитної стратегії, який характеризується середнім (прийнятним) рівнем ризику. Консервативний тип направлений на мінімізацію кредитного ризику, зокрема банк не отримує значних прибутків за рахунок високих відсотків, ризикових операцій та значному розширенню обсягів кредитної діяльності. Агресивний тип кредитної стратегії банку характеризується максимізацією прибутку завдяки збільшенню об’ємів кредитної діяльності, але не враховує кредитного ризику, який наявний у цих операціях. Для опису впливу динаміки макроекономічних показників на динаміку формування кредитних ресурсів банків Україні та відображення структури взаємозв’язків між ними доцільно використовувати симультативну модель сфери залучення кредитних ресурсів банків України. На нашу думку, cимультативна модель сфери залучення кредитних ресурсів банків України має містити чотири рівняння: Рівняння величини кредитів: Y1t = α10 + α14 X4t + α15 X5t +β12 Y2t + ε1t. Рівняння процентних доходів банків: Y2t = α20 + α26 X6t + β23 Y3t + ε2t. Рівняння процентних витрат: Y3t = α30 + α32 X2t + β32 Y2t + ε3t. Рівняння валового внутрішнього продукту: Y4t = α40 + α41 X1t + α44 X4t + β41 Y1t + ε4t. Кінцева симультативна модель сфери залучення кредитних ресурсів банків України, отримана допомогою методу покрокового регресійного аналізу [4], містить такі ендогенні показники: Y1t – валові кредити; Y2t – процентні доходи банків; Y3t – процентні витрати депозитів банків; Y4t – валовий внутрішній продукт. Сукупність екзогенних змінних симультативної моделі сфери залучення кредитних ресурсів банків України містить такі змінні: X1t – недіючі кредити; X2t – резерви під втрати за кредитами; X3t – валовий зовнішній борг; X4t – рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП); X5t – депозити резидентів; X6t – кредити нерезидентів. Побудовану симультативну модель системи банківського кредитування України доцільно використовувати для прогнозування динаміки показників сфери кредитування України під впливом зміни макроекономічних показників. Список використаний джерел:

1. 1.Криклій О. А. Управління кредитним ризиком банку [Текст] : монографія / О. А. Криклій, Н. Г. Маслак. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – 86 с. 2. 2.Любунь О.С. Система банківського менеджменту : навч. посібн. [для студ. екон. ВНЗ] / О.С. Любунь. – Вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : Вид-во "Кондор", 2007. – 354 с 3. Сало І.В. Фінансовий менеджмент банку : навч. посібн. / І.В. Сало, О.А. Криклій. – Суми : Вид-во "Університетська книга", 2007. – 314 с 4. Здрок В. В. Економетрія [Текст] : підручник / В. В. Здрок,Т. Я. Лагоцький. – К. : Знання, 2014. – 541 с. Natalja Shulyk Ivan Franko National University of L’viv FORMATION OF CREDIT STRATEGIES AND BUILD A MODEL TO ATTRACT CREDIT RESOURCES The essence of a bank credit strategy is defined. Distinguishing features of credit strategy formation by banking institutions taking into account external and internal factors at the present stage are marked out. Types of credit strategy are investigated. The model of attracting credit resources of banks Ukraine.

Олег Щирба Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ РІВНЯ ІНФЛЯЦІЇ Під інфляцією розуміють зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці [1]. Таке зростання пов’язане з перевищенням кількості грошей в обігу порівняно з сумою товарних цін. При цьому ціни різних товарів та тарифи на послуги можуть зростати різними темпами, а саме підвищення не обов’язково торкається усіх товарів. Як відомо, у роки помірної інфляції, ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін також свідчить про знецінення грошової одиниці за яку можна придбати дедалі меншу кількість товарів. Отже інфляція – це не тільки зростання цін, але і знецінення грошей, що має місце внаслідок порушення грошового обігу та перевищення грошової маси над товарною масою. Крім того, зростання цін не завжди є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок покращення якості продукції, її оновлення або заміни. У такому разі має місце неінфляційне зростання цін. Переважна більшість сучасних економістів розглядає інфляцію як багатофакторний процес, тобто причини інфляції різноманітні. Серед головних причин інфляції виділяють такі [2]: - зростання грошової маси вищими темпами порівняно із зростанням національного продукту; - бюджетний дефіцит; - надмірні військові видатки; - монополізм та необґрунтовані пільги; - дисбаланси у структурі національної економіки та інші. 97

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

У Національному банку України застосовують модель, ґрунтовану на методі покомпонентного прогнозування інфляції [3]. Застосування цього методу дає кращі результати порівняно з іншими, оскільки дає змогу вимірювати рівень впливу чинників на кожний окремий компонент кошика, що, своєю чергою, підвищує точність прогнозу індексу споживчих цін. Застосування цього методу ускладнюється мірою поглиблення деталізації кошика [4]. Методологічні засади побудови індексу споживчих цін в Україні передбачають розподіл його на індекси цін продовольчих товарів, непродовольчих товарів і послуг, які також мають свою внутрішню структуру, тобто поділяються на окремі компоненти [5]. Цю модель створено на основі визначення основних груп чинників, що впливають на значення індексу споживчих цін з огляду на специфіку української економіки. Кількість чинників впливу на розвиток інфляційних процесів доволі значна, тому в процесі побудови моделі потрібно проаналізувати певний набір їх і відібрати ті, що справляють найвідчутніший вплив на інфляційні процеси. Модель передбачає дію таких чинників: монетарного, обмінного курсу, реального зростання економіки, очікувань населення, адміністративного регулювання цін, зовнішніх та внутрішніх шоків, рівня розвитку банківської системи, продуктивності праці, внутрішніх взаємозв’язків. Загалом модель прогнозування інфляції містить 55 стохастичних рівнянь та побудована на основі часових рядів, що описують динаміку цін 23 компонентів продовольчих товарів, 20 компонентів непродовольчих товарів, 9 компонентів послуг і трьох агрегованих компонентів товарів та послуг. Модель є потужним інструментом для використання в Національному банку України як для аналізу лагів впливу монетарних чинників (грошової маси та обмінного курсу) на інфляційні процеси, так і для кількісної оцінки їхнього впливу. Оскільки рівняння моделі взаємопов’язані, значний інтерес для практичного використання становить закладена в моделі функція аналізу й оцінювання впливу зміни цін, які регулюються адміністративно, на загальний індекс споживчих цін і його динаміку. Для прогнозування динаміки рівня інфляції в Україні модифікуємо цю модель увівши в неї додаткові змінні. У загальному вигляді інфляцію виробників

( IV )

(P) , як вона розрахована в моделі, можна записати як зважене значення індексу цін

, індексу рівня доходів

(I D )

та індексу зміни грошової маси

(I M ) :

P  IV  I D  I M , де

(1)

 ,  ,   частки відповідних груп у значенні індексу споживчих цін, причому: 0   ,  ,   1;      1.

Значення часток оцінювання.

, , 

(2)

відповідних груп у значенні індексу споживчих цін знаходять за допомогою експертного

Значення чинників інфляції

( I V ) , ( I D ) та ( I M ) знаходимо на основі симультативної моделі. Побудована симу-

льтативна модель містить 3 рівняння, які включають 3 ендогенні змінні та 6 екзогенних змінних. Симультативну модель системи чинників інфляції можна записати таким чином:

IVt  a10  a11I It  a12 I Pt  a14 IV t 1  b12 I Dt

;

(3)

;

(4)

I Dt  a20  a23I Zt  a25I Dt 1  b21IVt  b23I Mt

I Mt  a30  a36 I M t 1  b31IVt  b32 I Dt

де I It  індекс величини інвестицій у основний капітал у t–ому часовому періоді;

I Pt  індекс промислової продукції у t–ому часовому періоді; I Zt  індекс реальної зарплати у t–ому часовому періоді; IV t 1  індекс цін виробників у попередньому часовому періоді; I D t 1  індекс доходів у попередньому часовому періоді; I M t 1  індекс грошової маси (М3) у попередньому часовому періоді;

  i  1,3; j  1,3  структурні параметри при j–й ендогенній змінній вi–му рівнянні; i  1,3 вільний член i-го структурного рівняння.

aij i  1,3; j  1,6  структурні параметри при j–й екзогенній змінній в i–му рівнянні; bij

ai 0

98

(5)

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Рівняння (3) симультативної моделі системи чинників інфляції визначає вплив індексу інвестицій у основний капітал

I It , індексу промислової продукції I P t , індексу цін виробників у попередній період IV t 1 на зміну індексу цін виробників у поточний період часу

IVt .

Рівняння (4) описує залежність між індексом доходів населення у поточний період часу

I D t як ендогенної змінної

I Zt , індексу доходів населення за попередній період часу I Dt 1 , індексу цін виробників I Vt , індексу грошової маси I Mt , які виступають екзогенними змінними. В рівнянні (5) ендогенною змінною виступає індекс грошової маси I Mt , а екзогенними змінними є індекс грошової та індексу реальної заробітної плати

маси у попередній період часу

I M t 1 , індекс цін виробників I Vt

та індекс доходів населення

I Dt .

Застосування побудованої моделі для прогнозування значення індексу споживчих цін дозволить врахувати динаміку чинників системи інфляції, а після цього обчислити прогнозне значення індексу інфляції. На першому етапі роботи моделі із головної бази даних обирають часові ряди з індексами відповідних змінних на основі даних Державного комітету статистики та Національного банку України. Другий етап передбачає оцінювання невідомих параметрів симультативної моделі системи чинників інфляції за допомогою двокрокового методу найменших квадратів, процедура якого описана в третьому параграфі курсової роботи. На третьому етапі здійснюють прогнозування окремих чинників системи інфляції – індексу цін виробників, індексу доходів населення та індексу наявної грошової маси, а після цього отримані дані стосовно окремих чинників об’єднуються прогнозне значення індексу споживчих цін на основі моделі (1). У плані прийняття рішень на четвертому етапі, значний інтерес становить процедура проведення економічної інтерпретації отриманих результатів моделювання системи інфляції. Список використаних джерел: 1. Ватаманюк З.Б. Економічна теорія: мікро- і макро-економіка: Посібник / З.Б. Ватаманюк, С.М. Панчишин. – К.: Альтернативи, 2001. – 605 с. 2. Коваленко О. Інфляція в Україні: особливості та вплив на фінансову систему / О. Коваленко // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009, Вип. 19. – С. 308-315. 3. Петрик О.І. Аналіз чинників інфляції та її прогнозування в Україні / О.І. Петрик, Ю.О. Половньов // Економіка і прогнозування (укр.). – 2005. – № 1. – C.86-104. 4. Петрик О. Інфляція в Україні та її прогнозування в Національному банку / О. Петрик // Вісник Національного банку України. – 2012. – № 5. – С. 8-12. 5. Моделювання антиінфляційної політики: http://naub.oa.edu.ua/2015/моделювання-антиінфляційної-політик/ – Назва з екрану. – (Науковий блог Національний університет «Острозька академія»). Oleg Shchyrba Ivan Franko National University of L’viv ECONOMY-MATHEMATICAL RESEARCH OF DYNAMICS THE RATE OF INFLATION Essence of inflation and factors that influence on her are considered. The model of prognostication of inflationary expectations is built in the economy of Ukraine. The algorithm of application of model is considered.

Оксана Щуревич Львівський національний університет імені Івана Франка

НОВІ ПІДХОДИ ДО ПРОВЕДЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ Банки є особливими суб’єктами ринкових відносин. Саме вони як фінансові посередники насичують реальний сектор грошовими коштами, що сприяє економічному зростанню. Тому для ефективного виконання цього завдання Національний банк України (НБУ) повинен забезпечити своєчасний контроль за такими процесами з метою гарантування довіри інвесторів до банків, забезпечення захищеності інтересів вкладників, кредиторів та загалом підтримання стабільного розвитку банківського сектора. Існує багато підходів, класифікацій до здійснення НБУ банківського нагляду. Проте з огляду на сучасні тенденції у банківському середовищі, коли в умовах підвищених ризиків зростає кількість проблемних, неплатоспроможних банків, на особливу увагу заслуговує розгляд нових напрямів проведення банківського нагляду, які відповідають потребам та реаліям сьогодення. Такими видами нагляду, на нашу думку, є нагляд, заснований на вимогах, та ризик-орієнтований нагляд. Нагляд, що ґрунтується на вимогах, охоплює кількісні (формальний нагляд) та якісні (змістовний нагляд) вимоги (рис. 1). Формальний нагляд означає, що наглядовий орган відслідковує дотримання банками лише кількісних параметрів діяльності, наприклад, економічних нормативів, тобто, доки ці кількісні вимоги перебувають у допустимих межах, то вважається, що банк працює ефективно. Змістовний нагляд передбачає оцінювання такого критерію як наявність надійної системи внутрішнього контролю. Необхідно наголосити, що потрібно поєднувати ці два типи нагляду, щоб отримати комплексну характеристику діяльності банку, оскільки лише формальний чи змістовний нагляд не відображає всіх аспектів функціонування.

99

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24-25 MARCH, 2017

STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

L’VIV

Можна виокремити такий суттєвий недолік нагляду, що базується на вимогах (формальний та змістовний), – це фіксація вже виявлених порушень, загроз, небезпек у банку без можливості прогнозувати, виявляти ці проблеми на ранніх етапах. Саме тому вкрай важливо наголосити на новому підході до проведення банківського нагляду – ризик-орієнтованому нагляді, основне завдання якого полягає у можливості прогнозування, протистояння наявним і потенційним ризикам. Формальний нагляд (кількісні вимоги)

Змістовний нагляд (якісні вимоги)

Статистичний підхід

Ризик-орієнтований нагляд

Перспективний підхід Рис. 1. Види банківського нагляду

Джерело: складено автором.

Новий наглядовий підхід (risk based supervision) повинен охоплювати: – Ідентифікацію ризикової діяльності. – Систему раннього реагування на появу проблем в установі. – Систему комплексної оцінки ризикової діяльності банку. Ідентифікація ризикової діяльності передбачає встановлення у законодавчих актах конкретного переліку ознак, які дають змогу дійти висновку про здійснення банком ризикової діяльності. Система раннього реагування покликана виявляти ознаки погіршення фінансового стану банку не пізніше 3-6 місяців, а також ті установи, у тенденціях діяльності яких простежується ймовірність появи проблем у майбутньому. Ця система оцінює ризики за такими напрямами: капітал, якість активів, ліквідність та надходження. Вона ґрунтується на аналізі статистичної та фінансової інформації як окремого банку, так і на порівняльному аналізі показників подібних банків. Для кожного показника системи встановлено граничні значення таким чином, щоб їх порушення заздалегідь сигналізували про можливу появу проблем у банку [1, с. 69]. Погіршення показників чи порушення нормативних значень передбачає здійснення аналізу причин та наслідків зі сторони наглядового органу, а також застосування заходів впливу. Система комплексної оцінки ризиків передбачає ідентифікацію, оцінювання ризикованості банку, на підставі якої визначають режим нагляду за таким банком. При визначенні загального ризику в установі враховують такі компоненти: прозорість структури власності, бізнес-модель, фінансова підтримка акціонерів тощо. Використання систем раннього реагування та комплексної оцінки ризиків сприятиме [1, с. 70]: – Визначенню найважливіших напрямів для проведення аналізу операцій банку. – Дотриманню наглядового принципу співмірності (пропорційності), який наголошує, що інтенсивність нагляду повинна бути пропорційною рівню ризику банку та його можливого впливу на стабільність всієї банківської системи. – Оптимізації навантаження на наглядовців та кураторів. – Скоординованій діяльності різних підрозділів НБУ. НБУ з початку 2017р. розпочинає тестування нової системи нагляду, яка включатиме наявний інструментарій (дані дистанційного та виїзного інспектування і результати діагностики активів), надалі оцінки буде доповнено, уточнено на основі нових процедур (вимоги до ризик-менеджменту банку). Такі сучасні підходи до проведення банківського нагляду ґрунтуються на так званому SREP (supervisory review and evaluation process), що активно застосовують у країнах Європейського союзу. Він передбачає здійснення нагляду за банками на підставі таких критеріїв: якість бізнес-моделі, систем управління ліквідністю, капіталом, стандартів корпоративного управління і т.д. Отже, діяльність наглядового органу змінює акценти із відслідковування виконання банками формальних (пруденційних) вимог на ідентифікацію ризиків, які можуть призвести до зменшення капіталу та втрат ліквідності. Новий підхід до проведення нагляду у перспективі сприятиме стабільності банківського сектора, зменшенню ризикованості діяльності банків та загалом визначатиме ефективність функціонування банків. Список використаних джерел: 1. Річний звіт НБУ за 2015 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://bank.gov.ua/ 2. Звіт про фінансову стабільність // Аналітично-статистичне видання Національного банку України. – 2016. – Випуск №2. – 66 с. 3. Банківські операції: підручник / М.І. Крупка, Є.М. Андрущак, Н.Г. Пайтра; за ред. д-ра екон. наук, проф. М.І. Крупки. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – 312 с. Oksana Shchurevych Ivan Franko National University of L’viv NEW APPROACHES IN REALIZATION BANKING SUPERVISION: ESSENCE AND FEATURES The separate types of banking supervision covered in theses. Recommendation and suggestions for improving the banking supervision in accordance with modern trends in the banking system have been provided.

100

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Анна Юр Львівський національний університет імені Івана Франка

УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ В умовах фінансової кризи та нестабільної ситуації в економіці України важливим завданням розвитку підприємств є прогнозування майбутнього фінансового стану, оптимальний вибір стратегії та контроль за рівнем фінансових ризиків. Успішність діяльностісуб’єктів господарювання залежить від ефективного використання факторів виробництва та правильної оцінки вартості капіталу, яку здійснюють менеджерами й інвесторами за допомогою відповідних економічних показників.Забезпечення перспективного зростання свідчить про ефективне управління та правильний вибір стратегії розвитку підприємства. Найскладнішими умовами прийняття стратегічних рішень є нестабільність навколишнього середовища, в яких високий ступінь невизначеності зумовлює низьку ймовірність вірного вибору та відсутність упевненості в досягненні підприємствами успіху. Тому вони зацікавлені в ефективній організації фінансового планування, формуванням стратегії, яка є генеральним планом дій щодо забезпечення управління фінансовими ресурсами підприємств. Вона поєднує питання теорії та практики планування та визначення джерел формування фінансових ресурсів, завдяки чому забезпечується фінансова стабільність. Необхідно зазначити, що головною метою фінансового планування на підприємстві є виявленні невикористананих резервів, визначення суми платежів у бюджет та величини, на яку доходиперевищують витрати. Фінансове планування охоплює найважливіші сторони господарської діяльності підприємства, забезпечує необхідний попередній контроль за утворенням і використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів, створює умови зміцнення фінансового стану підприємства. У процесі розроблення проекту фінансового плану визначається: витрати та виторг від реалізації продукції, обсяг і джерела фінансування, що прогнозується на планований рік інвестицій, грошові накопичення, амортизаційний фонд; потреба в оборотних коштах і джерела її покриття; розподіл і використання прибутку; взаємовідносини з бюджетом і банками; платежі у державний та місцевий бюджети й ін. Без фінансового планування не можливо досягти того рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечить йому успіх на ринку постійного вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу, бо ніякий інший вид діяльності не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення. Проблемам організації фінансового планування на підприємстві присвятили свої праці такі вітчизняні науковці: А. А. Бурлаков, О. П. Гузенко, В. М. Гриньова, Е. А. Зінь. Фінансове планування – це процес визначення обсягів фінансових ресурсів за джерелами формування та напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками діяльності підприємства в плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення господарської діяльності підприємства необхідними джерелами фінансування. На нашу думку, проблемами фінансового планування на підприємствах є: – непристосованість більшості облікових і звітних документів для фінансового аналізу; – переважання витратного методу ціноутворення; – не завжди проводиться аналіз беззбитковості продажів; – відсутність можливості визначення потреби у фінансуванні діяльності підприємства через не доведення загальноекономічного планування до фінансового; – прозорість планів для керівництва; – відрив довготермінових планів від короткотермінових; – реалізація планів; – комплексність. Необхідно зазначити, що в сучасних умовах діють чинники, що обмежують використання фінансового планування на підприємствах, а саме: 1) високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов’язаний з триваючими глобальними змінами у всіх сферах громадського життя; 2) відсутність ефективно діючої нормативно-правової бази у сфері внутрішньо-фірмового фінансового планування; 3) обмеженість фінансових можливостей для здійснення фінансових розробок у галузі планування на підприємствах; 4) недовіра керівників підприємств до методів та прийомів фінансового планування [3, с. 74]. Наявність наведених проблем свідчить про необхідність розроблення і застосування принципово нових підходів до фінансового планування в умовах невизначеності, що властиво сучасній економіці. Для забезпечення ефективного управління фінансовими ресурсами підприємств актуальним є створення адаптивної системи фінансового планування, що має бути гнучкою стосовно умов реалізації фінансових планів, і методів її практичного використання на основі впровадження новітніх інформаційних технологій. Практика розвинених країн з ринковою економікою свідчить, що чим вищий рівень якості фінансового планування, тим ефективнішим є управління діяльністю підприємств. Отже, фінансове планування важлива складова системи фінансового управління та за сучасних умов набуває все більше актуальності, так як ринок визначає високі вимоги до її якості, оскільки за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність несе саме підприємство. Його важливістьна підприємстві складно недооцінити, так як діяльність будьякого підприємства починається з фінансового планування. Без сумніву, що прибутковість підприємства залежить від добре організованого фінансового планування, яке обов’язково повинно бути реальним для виконання в конкретних умовах для підприємства. Список використаних джерел: 1. Марцин В. С. Планування як основна складова процесу фінансової діяльності / В. С. Білик // Фінансова України. - 2012. № 4.- с.23 101

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

2. Бурлаков О. О. Становлення фінансового планування підприємств в Україні / О. О. Бурлаков // Вісн. Житомир. держ. технолог. ун-ту. – 2014. – № 1 (59). – Ч. 2. – С. 251-253. 3. Литвин Ю. П. Фінансове планування на підприємствах в сучасних умовах / Ю. П. Литвин // Актуальні проблеми розвитку фінансово-кредитної системи України. – Донецьк, ДонНТУ, 2015. – С. 67–85. Anna Yur Ivan Franko National University of L’viv FINANCIAL PLANNING PROBLEMS OF THE ENTERPRISE The financial stability of the enterprise is an important prerequisite for successful business activities, creates the image of a business entity is its hallmark. Therefore, one of the most important issues in enterprises is the lack of efficiency and financial management of the organization that is primarily associated with the development and implementation of financial planning. Financial planning - the process of determining the volume of financial resources by sources of formation and directions of their intended use in accordance with production and marketing performance of the company during the planning period. Solving these problems will create conditions for the development and effective running of the business and promote the transformation of business in one of the driving forces on the road to market.

Марія Яремик Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВЕ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ Інвестиції в дослідження і розробки (R&D) є рушійною силою економічного зростання. Уряди країн в усьому світі застосовують поєднання прямих (через гранти, державні закупівлі, кредити, субсидування тощо) та непрямих (податкових) інструментів фінансового стимулювання фірм для здійснення інвестицій в знання та науку, що сприяють інноваціям, які в свою чергу, приносять вигоди як для економіки, так і для суспільства загалом. Незначна частка фінансування інноваційної діяльності з боку держави в Україні та дефіцит бюджетних коштів, вимагає пошуку альтернативних інструментів стимулювання інноваційних процесів, якими можуть стати податкові преференції. Зважаючи на це, дослідження та запозичення досвіду податкового стимулювання R&D у зарубіжних країнах є однією з важливих передумов побудови ефективної моделі економічного розвитку. Сучасні проблеми та особливості використання податкових інструментів стимулювання інноваційних процесів висвітлено у працях вітчизняних науковців: І. В. Алєксєєва, З. С. Варналія, І. В. Желізняка, В. М. Коваленка, М. І. Крупки, О. І. Марченко, С. В. Онишко, В. В. Ткаченка та низки інших. Податкові стимули, поряд із прямими інструментами, знайшли широке використання в сфері інноваційної діяльності у країнах з розвиненою економікою. За результатами 2016 року, 29 з 35 країн Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) та 22 з 28 країн ЄС, а також й інші країни поза OECD, використовують податкові пільги щодо R&D витрат [7, c. 4]. Нині найбільш зосередились на непрямому фінансуванні бізнесу – Ірландія, Франція, Бельгія, Канада, Японія, Нідерланди. Лише Естонія, Фінляндія, Німеччина, Мексика, Швейцарія і Швеція, які використовують тільки прямі інструменти фінансової підтримки R&D [5, c. 174]. Така популярність фіскальних інструментів пов’язана, передусім з тим, що їх використання дає можливість фірмам самостійно вибирати найбільш вигідні проекти для інвестування, що одночасно сприяє зменшенню їх витрат на інвестиції в інновації. Крім того, R&D податкові пільги мають низькі адміністративні витрати, порівняно з прямими субсидіями для інновацій. Утім, такі країни як Німеччина, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, що не застосовують фіскальних інструментів стимулювання інноваційної діяльності, займають передові місця у рейтингах найбільш інноваційних економік світу. Це свідчить про те, що податкові інструменти не є основним фактором інноваційності економіки. Однак, вони є найкращими стимулами для суб’єктів господарювання щодо створення та застосування інновацій, що підтверджують нещодавні дослідження. Так, зменшення вартості користування інноваціями на 10%, збільшує вкладення в R&D в межах від 4 до 30%. Такий широкий діапазон пояснюється відмінностями у розмірах фірм та особливостями ведення політики між різними країнами. Загальний висновок полягає в тому, що податкові пільги стимулюють більш високий рівень інноваційної активності в середньому для тих фірм, які вже займаються такою діяльністю в тій чи іншій юрисдикції [4, c. 22]. З точки зору ведення бізнесу в зарубіжних країнах, найбільш широкого використання набули податкові стимули для R&D з прибуткового податку, а в меншій мірі, з податків на заробітну плату та внесків на соціальне страхування. Для заохочення імпорту науково-технічного обладнання застосовують пільги з податку на додану вартість (ПДВ) (Колумбія та Росія), а також, в деяких випадках, з податків на землю та майно, наприклад, для конкретних типів фірм (Франція) або особливих географічних економічних зон (Росія). Більшість країн, що надають податкові пільги для R & D використовують податковий кредит – зменшення податкового зобов’язання на певну частину витрат понесених у зв’язку з розробленням та впровадженням інновацій (Австралія, Канада, Франція, Ірландія та Норвегія), або податкові знижки – вирахування коштів на НДДКР із сукупного доходу підприємства з метою досягнення оподатковуваного доходу (Бразилія, Китай, Нідерланди, Великобританія), які застосовуються щодо понесеного обсягу витрат на R&D. Особливою формою податкових пільг є прискорена амортизація капітальних вкладень в R&D, що дає змогу знижувати вартість придбаних основних засобів за вищими ставками в перші роки використання активу, що зменшує загальний оподатковуваний прибуток [6, c. 2]. Такий інструмент дає можливість прискорити оновлення засобів виробництва, моральне старіння яких, в наукомісткому виробництві, відбувається набагато швидшим за фізичне. Прискорені схеми амортизації сьогодні поширені в 14 країнах світу (Бельгія, Бразилія, Чилі, КНР, Данія, Франція, Ірландія, Ізраїль, Литва, Польща, Румунія, Росія, Іспанії та Англія) [7, c. 6]. Однією з ключових тенденцій використання податкових пільг в галузі інноваційної діяльності є заохочення передачі технології. Це спричинило за собою преференційний режим для спільних вкладень в R&D чи витрат на послуги, 102

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

одержані в університетах і державних науково-дослідних інститутах (Італія, Латвія), прискореної амортизації на придбання нових технологій та знань (Польща, Росія) і пільгового режиму оподаткування для придбання нематеріальних активів (Австралія) [5, c. 181]. В умовах глобалізації, все частіше уряди країн застосовують податкові пільги з доходів від використання інтелектуальної власності, так званий режим «патентного боксу», що спрямовані на стимулювання внутрішнього експлуатації нових технологій [5, c. 182]. На початок 2016 року 11 країн ЄС (серед яких Бельгія, Франція, Велика Британія,Угорщина, Ірландія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Португалія, Іспанія) ухвалили новітній режим, що передбачає зниження ставки корпоративного податку на доходи певних видів інтелектуальної власності до номінальної ставки 0 – 22 %. Крім патентів, в деяких країнах (Угорщина, Люксембург і Іспанія) до об’єктів оподаткування цього режиму включають проекти, авторські права і моделі [8, c. 7]. Проте, його використання може мати негативний вплив, оскільки сприяє міжнародній податковій конкуренції та викликає ерозію податкових баз. Однак, при недостатньому контролі, податкові пільги для R&D та інновацій мають негативний вплив, оскільки їх застосування має менш обґрунтований характер, витісняючи діяльність інших фірм. Широке використання податкових пільг в різних країнах з метою залучення транснаціональних корпорації до науково-дослідної діяльності, може також привести до формування податкової конкуренції і глобальної втрати податкових надходжень практично не впливаючи на R&D. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» [2], не передбачено фінансової підтримки інноваційної діяльності у вигляді особливих преференцій в оподаткуванні та митному регулюванні (виключені із цього Закону у 2005 році). Відсутнє чітке формулювання стратегії податкового стимулювання інноваційної діяльності, що прописано в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» [3]. Відповідно зі змінами, внесеними до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) [1], з початку 2015 року, скасовано більшість пільг з податку на прибуток підприємств. Зокрема, відмінено пільги щодо звільнення від оподаткування 80% прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України деяких енергозберігаючих товарів власного виробництва за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України та 50% прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів підприємств. Крім того, скасовано пільгову ставку з податку на прибуток підприємств для суб'єктів програмної індустрії – 5%. Проте, в ПКУ передбачено низку тимчасових положень, що звільняють від оподаткування ПДВ операції з постачання програмної продукції, а також діють пільги в оподаткуванні ПДВ космічної галузі на період до 1 січня 2023 року. З 2015 року також звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії, енергозберігаючого для виробництва альтернативних видів палива (Cт.197.16 ПКУ) [1]. Відповідно до вказаних змін, необхідно зазначити, що у сучасних умовах в Україні надається перевага податковому стимулюванні тим підприємствам, що здійснюють закупівлі іноземних інноваційних технологій, порівняно з тими, що їх створюють. Таким чином, для стимулювання інноваційних процесів в Україні, з врахуванням зарубіжного досвіду використання податкових інструментів та виходячи з вітчизняних реалій, необхідно: вдосконалити податкове законодавство, зокрема у сфері інноваційної діяльності, шляхом розроблення ефективної програми її податкового стимулювання; запроваджувати найефективніші податкові преференції, що апробовані світовою практикою, особливо інноваційний податковий кредит з податку на прибуток підприємств та застосування механізму прискореної амортизації; визнання на законодавчому рівні переліку інноваційних витрат, що підлягають відшкодуванню через механізм податкового кредиту; важливим є формування ефективного механізму контролю за цільовим використанням коштів, наданих у вигляді податкових пільг. Список використаних джерел 1. Податковий кодекс України: Закон України вiд 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) // Офіційний сайт Верховної ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата доступу: 04.03.2017). 2. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 № 40-IV. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/40-15/ (дата доступу: 04.03.2017). 3. Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць: Закон України від від 06.09.2012 № 5205-VI. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5205-17/ (дата доступу: 04.03.2017). 4. Guceri I. Tax incentives for R&D [Electronic resource] / Irem Guceri // Oxford University Centre for Business Taxation, 2016. – 30 p. – Mode of access: http://www.etpf.org/papers/PP005Incent.pdf/ (last access: 04.03.2017). 5. OECD (2016), OECD Science, Technology and Innovation Outlook 2016, OECD Publishing, Paris. - Mode of access: http://dx.doi.crg/10.1787/sti_in_outlook-2016-en/ (last access: 04.03.2017). 6. OECD (2016). "Tax incentives for R&D and innovation", in OECD Science. Technology and Innovation Outlook 2016, OECD Publishing, Paris. – Mode of access: httn7/rtx doi org/10 1787/s: in outlook-2016-24-en/ (last access: 04.03.2017). 7. OECD review of national R&D tax incentives and estimates of R&D tax subsidy rates - (new 2016 edition) / OECD Publishing. – Paris, February, 13, 2017. -54 p. – Mode of access: http://www.oecd.org/sti/RDTaxIncentives-DesignSubsidyRates.pdf/ (last access: 04.03.2017). 8. PwC Global Research & Development Incentives Group, February, 2016. – 44 p. – Mode of access: http://www.etpf.org/papers/PP005Incent.pdf/ (last access: 04.03.2017). Mariya Yaremyk Ivan Franko National University of L’viv TAX INCENTIVES FOR INNOVATION ACTIVITY: EUROPEAN EXPERIENCE AND UKRAINIAN PROSPECTS The thesis summarizes foreign experience of tax incentives for innovation activity in developed countries. Modern features of using tax preferences and recommendations for improving of tax mechanism of stimulation of innovation processes in Ukraine are determined. 103

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

Василь Яськів Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ РИНКУ АВТОСТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Сьогодні розвиток ринку страхування України відбувається в складних економічних умовах, визначених як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Особливої уваги потребують питання страхового захисту суспільства в системі автотранспортного страхування, що обумовлено стрімким збільшенням автомобілів; збільшенням кількості дорожньотранспортних пригод та пов’язаних з ними збитків заподіяних життю, здоров’ю, майну громадян [1]. Це призводить до збільшення попиту на послуги автотранспортного страхування, а відповідно і до збільшення цього сегмента фінансового ринку країни. Під автотранспортним страхуванням розуміють страхування усіх ризиків, пов’язаних з володінням і експлуатацією автотранспортних засобів. Автотранспортне страхування – це система економічних відносин щодо створення та використання спеціального грошового фонду для захисту інтересів громадян, підприємств, організацій у разі настання певних несприятливих подій, пов’язаних з володінням ти користуванням автотранспортними засобами, шляхом виплати страхового відшкодування. Необхідність «автострахування» як економічної категорії, зумовлена сукупністю ризиків, що можливі при настанні експлуатації автомобіля. Ризики, яким піддається безпосередньо автомобіль, підлягають під покриття страхуванням і включають: дорожньо-транспортну пригоду; протиправні дії третіх осіб; незаконне заволодіння авто; інших випадкових подій (стихійного лиха, падіння дерев та інших предметів, зіткнення з тваринами, пожежі або вибуху); настання відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основним ризиком, який виникає при експлуатації автомобілів є загроза виникнення дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). Збільшення числа транспортних засобів та учасників дорожнього руху підвищує ймовірність аварійності на автошляхах, відповідно й зростає число осіб, які потенційно можуть постраждати в автопригодах. За статистичними даними Управляння безпеки дорожнього руху України кількість ДТП за період з 2012 р. по 2016р. постійно змінюється (табл. 1) Зменшення кількості ДТП у 2014 та 2015 роках зумовлено відсутністю інформації про їхню кількість на території анексованого Криму та окупованих Донецької та Луганської областей України. Таблиця 1 Українські страховики пропонуДинаміка ДТП в Україні у 2012-2016 рр. ють різноманітні умови страхування Кількість ДТП % ДТП з постраждазасобів наземного транспорту[2]: авРоки лими від загальної кіЗ постраждатоКАСКО (добровільне страхування Загалом лькості лими наземного транспорту); відповідальності власників авто (обов’язкове 2012 196410 30699 15,63 страхування цивільно-правової відпо2013 191010 30681 16,06 відальності власників наземних транс2014 153205 26160 17,08 портних засобів (ОСЦПВ); «Зелена 2015 134193 25365 18,90 картка» (обов’язкове страхування ци2016 154556 25547 16,53 вільної відповідальності власників Джерело: Складено автором за даними Управління безпеки дорожнього транспортних засобів на території руху України [2]. країн Європи); страхування перевізників; страхування відповідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів; страхування від нещасних випадків на транспорті; страхування вантажів та багажу. Автострахування займає близько третини страхового ринку України за обсягом страхових премій та близько половини – за страховими виплатами. Динаміка основних показників страхування автотранспорту – страхування наземного транспорту (КАСКО), страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами (ОСЦПВ) та за міжнародними договорами («Зелена картка») – наведена на рис. 1. Бачимо, що показники автострахування мають тенденцію до зростання попри їхнє незначне скорочення у 2014 р. Так, у 2012 р. було акумульовано 6153,1 млн грн валових премій з автострахування загалом, а у 2015 р. – 7871,6 млн грн. За підсумками трьох кварталів 2016 р. спостерігаємо, що цілком ймовірне продовження зростаючої динаміки. Простежується стабільне зростання і страхових виплат з автострахування, з 2516,4 млн грн у 2012 р. до 3187,2 млн грн у 2015 р. У 2016 р. ця тенденція, скоріше за все, не порушиться, оскільки, станом на 30.09.2016 р. страхові виплати становлять 2780,6 млн грн. Щодо рівня страхових виплат (відношення валових премій до валових виплат) з автострахування, то воно перебуває в допустимих нормах, коливається від 39% до 43% впродовж аналізованого періоду. Незважаючи на позитивні тенденції в сфері автострахування існує ряд проблем, які стримують його розвиток, а саме: нестабільність економічної ситуації; недосконалість законодавчої бази у сфері автострахування;, недостатня відповідність чинних нормативно-правових актів вимогам сьогодення та європейських стандартів [1]; відсутність якісної статистичної інформації в страховому секторі; низький рівень послуг, що надаються окремими страховиками та наявність випадків шахраювання; низький рівень кваліфікації кадрів страхових компаній, довіри та платоспроможності населення; недостатній розвиток регіональних страхових ринків, які мають помітні територіальні диспропорції; зменшення попиту на послуги автострахування з боку потенційних страхувальників; погіршення загальної платоспроможності страховиків; зростання виплат страхових сум та підвищення збитковості процесів страхування внаслідок підвищення темпів росту страхових виплат при зниженні темпів росту страхових премій, що призводить до погіршення загального стану забезпеченості страховиків насамперед ліквідними активами, які забезпечують формування страхових резервів; девальвація гривні та інфляційні процеси; зростання вартості ремонту автомобілів; згортання автокредитування, спад продажів в автосалонах через зниження реальних доходів населення; неповернення депозитів банками.

104

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Покращення ситуації на ринку автострахування можливе за рахунок реалізації низки заходів, 8000 44% спрямованих на усунення існую6000 42% чих проблем, серед яких: усунення наслідків економічної та фі4000 40% нансової кризи, постійний моніторинг платоспроможності страхо2000 38% виків; розширення страховиками 0 36% клієнтської бази, надання компле2012 р. 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2016 р.( ксного обслуговування; інформування населення про страхові поза 9 слуги з метою підвищення страхомісяців) Валові премії валові виплати вої культури громадян; підвищення рівня довіри до страхових Рівень страхових виплат. % компаній, що своєю чергою призРис.1. Динаміка ринку автострахування України у 2012 -2016 рр. веде до збільшення обсягу проДжерело: [4]. дажу страхових продуктів; вдосконалення нормативно-правового забезпечення процесів страхування, і приведення його до європейських стандартів; впровадження нових ефективні і привабливих для населення форми страхових послуг; створення комплексної системи підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для страхового ринку; побудова дієвої стратегії та програми розвитку автотранспортного страхування; ефективне та якісне обслуговування клієнтів, що зведе до мінімуму втрати коштів та часу. Поступове введення індивідуальних кодів, на нашу думку, кожному клієнтові страхової компанії, забезпечить можливість миттєвого отримання страхової інформації про клієнта, постійну, безперервну взаємодію з ним; корисним для страхових компаній є відкриття веб-представництв, за допомогою яких передбачатиметься продаж полісів у режимі on-line, оформлення заяв у разі виникнення страхового випадку; важливим кроком для вдосконалення «КАСКО» стане надання клієнтові «тимчасового» транспортного засобу, яким він зможе користуватися під час ремонту свого автомобіля; створення єдиного реєстру страхових агентів, що дасть можливість мінімізувати кримінальні схеми на ринку страхування[5]. Реалізація запропонованих шляхів формування стратегії розвитку автострахування в Україні, дасть можливість покращити його якість за забезпечити сталий розвиток.

10000

46%

Список використаних джерел: 1. Каленська А. В., Сучасний стан та перспективи розвитку автострахування в Україні [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.xktei.km.ua/files/tezz%2004.04.16.pdf 2. Статистика аварійності в Україні [Електронний ресурс]. - http://www.sai.gov.ua/ua/ua/static/21.htm 3. Могильна Н., Проблеми та перспективи розвитку автострахування в Україні / Н. Могильна // Економічний аналіз. - 2012. - Т. 11(1). - С. 183-185.[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ ecan_2012_11(1)__40. 4. Статистика страхового ринку України [Електронних ресурс]. – Режим доступу: http://forinsurer.com/stat 5. Толстенко О., Стратегічні орієнтири розвитку системи автомобільного транспорту України [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM =2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nznuoa_2011_18_70.pdf Vasil Yaskiv Ivan Franko National University of L’viv MARKET ANALYSIS OF AUTOMOBILE INSURANCE IN UKRAINE Auto insurance takes a significant share in the insurance market of Ukraine. We examine the factors that affect auto insurance. Appreciated the dynamics of premiums and payments. We have analyzed the negative factors influencing market auto insurance. Suggested ways of improving the situation.

105

3rd International Scientific Internet-Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers STRATEGIC GUIDELINES OF UKRAINE’S ECONOMY DEVELOPMENT

24-25 MARCH, 2017 L’VIV

ЗМІСТ Христина Андрух. Порядок формування та розподілу коштів державного соціального страхування ... 5 Любов Бень. Оцінка податкового навантаження на діяльність вітчизняних підприємств ....................... 6 Тарас Білан. Особливості обліку витрат сільськогосподарського підприємства ...................................... 8 Віталій Білий. Формування інформаційної бази для системи управління інноваційним розвитком ІТ підприємств ............................................................................................................................ 9 Іван Будзан. Вплив податкового навантаження на діяльність вітчизняних підприємств....................... 11 Тетяна Булейко. Проблеми банківської системи України ........................................................................ 13 Юрій Бундз. Оцінка взаємодії фіскальних органів України з платниками податків .............................. 14 Тетяна Бутрин. Перспективи розвитку ринку золота в Україні .............................................................. 16 Максим Ваврін. Дослідження індексу інклюзивного зростання та розвитку як індикатора результативності застосування механізмів державного регулювання економічної безпеки України ................................................................................................................... 17 Софія Ванько. Міжбюджетні трансферти та особливості їх надання ...................................................... 21 Віра Возняк. Контроль за депозитними операціями .................................................................................. 22 Іван Воїнський. Особливості нарахування матеріальної допомоги фізичним особам ............................ 23 Андрій Гембара. Надійність банківської системи України: ознаки та тенденції .................................... 25 Марта Глухан. Oцiнкa рiвня рoзвитку дoбрoвiльнoгo медичнoгo стрaхувaння в Укрaїнi ..................... 27 Василь Говрі. Ретроспективний аналіз створення, розвитку та функціонування біржових структур у світі ..................................................................................................................................... 28 Христина Горин. Вплив змін до Податкового кодексу на облікову політику будівельних підприємств .......................................................................................................................... 30 Христина Горна. Нарахування відповідності доходів і витрат у звітності підприємства ..................... 31 Мар’яна Грица. Особливості розрахунків готівкою між контрагентами ................................................. 32 Іванна Даниляк. Можливі шляхи удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності сільськогосподарських неприбуткових кооперативів ...................................................... 34 Iryna Dolyna. Credit Bureau Innovations as an Inherent Part of Banking System’s Progress ....................... 36 Катерина Єрмакова. Взаємозв’язок транспарентності та комунікаційної політики центрального банку ..................................................................................................................................... 37 Христина Іваськевич. Організація внутрішнього аудиту бюджетних установ в Україні ...................... 38 Ольга Казимирович. Альтернативні підходи до управління інвестиційною діяльністю підприємства 39 Ольга Камінська. Аналіз пенсійного забезпечення громадян України .................................................... 41 Юлія Касімова. Підстави та види відповідальності за порушення податкового законодавства ........... 43 Юлія Касімова. Особливості функціонування єдиного казначейського рахунку в Україні .................. 45 Сергій Касян. Комунікаційні маркетингові можливості у сфері послуг та інтенсифікація логістичного обслуговування .................................................................................................................... 46 Мар’яна Козар. Сутність та проблеми обліку фінансових результатів діяльності підприємства ......... 48 Ярослав Колодій. Управління ризиками як чинник забезпечення ефективності діяльності банку ....... 49 Оксана Крвавич. Якість банківського обслуговування: сутність, управління та шляхи вдосконалення ...................................................................................................................... 51 Ярослав Лема. Система управління якістю як важлива складова впровадження змін на підприємствах України ................................................................................................................................. 53 Юлія Луковська. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємств України ... 54 Ганна Люта. Аудит товарів та документальне оформлення його результатів ....................................... 55 Ярина Майовець. Податкові важелі інноваційного розвитку аграрного підприємництва ..................... 57 106

24-25 БЕРЕЗНЯ 2017 Р. М. ЛЬВІВ

Ростислав Маркевич. Методи управління собівартістю на підприємствах ............................................ 59 Наргіза Мартинів. Проектне фінансування інвестиційної діяльності в україні: порівняльний аналіз 61 Аліна Мельник. Особливості формування кредитного портфеля банку ................................................... 63 Христина Мельник. Зростання довіри до банків – запорука формування банківських заощаджень .... 64 Маргарита Мельничук. Вплив змін на вибір стратегії розвитку .............................................................. 66 Назарій Міндзяк. Особливості управління фінансовою стійкістю суб'єктів ринку страхових послуг. 67 Ольга Нестор. Рекомендації щодо удосконалення стратегічного фінансового планування суб’єктів господарювання України .................................................................................................... 68 Христина Островерх. Про погляди на державний борг представників окремих економічних шкіл ... 70 Олеся Панас. Облік витрат операційної діяльності на підприємствах цукрової промисловості........... 71 Наталія-Агафія Петрик. Державне регулювання зайнятості населення України ................................. 73 Оксана Пукало. Перспективи розвитку малого бізнесу в україні ............................................................. 74 Ірина Рисовська. Характеристика джерел фінансування підприємства................................................... 75 Марія Рущишин. Сучасне пенсійне страхування в Україні ....................................................................... 77 Маргарита Сивцева. Система управління грошовими потоками підприємства в умовах ринкових відносин ................................................................................................................................ 79 Ілона Смокоровська. Номенклатура товарів чи послуг у податковій накладній..................................... 80 Аліна Собко. Облікова ставка: практика застосування центральними банками провідних країн світу 82 Наталія Стрілецька. Напрями зміцнення фінансової стійкості підприємств України ......................... 84 Андрій Табачук. Екологізація як стратегічний орієнтир розвитку економіки України .......................... 86 Ольга Тарадюк. Особливості оцінки основних засобів комунальних підприємств ................................ 87 Катерина Терлецька. Ринок праці в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку ............................ 88 Марта Тучапська. Проблеми оцінки нематеріальних активів на підприємстві...................................... 90 Ірина Харко. Аналіз вітчизняного грошового ринку ................................................................................. 91 Марія Цимбалюк. Важливість проведення фінансово-економічного аналізу на підприємстві при нестабільній економіці в країні .......................................................................................... 92 Олена Чопко. Оцінка кредитоспроможності підприємства ....................................................................... 93 Марія Швець, Вікторія Мамчук. Роль Державної Казначейської Служби України у системі електронного адміністрування ПДВ .................................................................................. 95 Наталія Шулик. Формування стратегій кредитних ресурсів та побудова моделі залучення кредитних ресурсів ................................................................................................................................. 96 Олег Щирба. Економіко-математичне дослідження динаміки рівня інфляції ........................................ 97 Оксана Щуревич. Нові підходи до проведення банківського нагляду: сутність та особливості ........... 99 Анна Юр. Удосконалення фінансового планування на підприємстві .................................................... 101 Марія Яремик. Податкове стимулювання інноваційної діяльності: європейський досвід та українські перспективи ........................................................................................................................ 102 Василь Яськів. Аналіз ринку автострахування в Україні......................................................................... 104

107

ББК 65.050.9(4УКР)1+94 С83 JEL Classification: А32 – Collective Volumes, O10 – Economic Development: General, P17 – Capitalist Systems: Performance and Prospects Стратегічні орієнтири розвитку економіки України: Матеріали ІІІ-тьої Міжнародної наукової інтернет-конференції студентів, аспірантів та молодих учених, Львів, 24-25 березня 2017 р. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. – 110 с. До збірника увійшли тези доповідей учасників ІІІ-тьої Міжнародної наукової інтернет-конференції студентів, аспірантів та молодих учених "Стратегічні орієнтири розвитку економіки України" (Львів, 24-25 березня 2017 р.), яка проходила на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Розглядаються актуальні проблеми сучасної економічної науки і практики. Доповіді присвячені питанням визначення стратегії розвитку національної економіки України в умовах посилення глобалізаційних процесів, проблемам фінансово-кредитного забезпечення функціонування господарської системи, особливостям формування системи менеджменту в Україні, аналізу соціальних проблем в умовах ринкової економіки тощо. Для науковців, викладачів вищих закладів освіти, аспірантів та студентів. ББК 65.050.9(4УКР)1+94 На ук ов е в и д а н н я

СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Матеріали ІІІ-тьої Міжнародної наукової інтернет-конференції студентів, аспірантів та молодих учених Львів, 24-25 березня 2017 р.

Упорядкування збірника: Буняк В., Ваврін М., Говрі В., Моряк Т.

Оригінал-макет: Василь Буняк, Максим Ваврін, Василь Говрі Обкладинка Максим Ваврін Тези доповідей опубліковано в авторській редакції Підписано до друку 01.07.2017. Папір офсет. №1. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний. Умовн. друк. аркуш 4,58. Друк: Малий видавничий центр економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. 79008, Україна, м. Львів, просп. Свободи, 18.