Обходячи заборону, Кавалерідзе винаходить жанр кіноопери й фільмує в 1937-1938 роках стрічки Наталка-Полтавка та Запорожець за Дунаєм – популярні серед глядачів буколічні екранізації української театральної класики з провідними оперними співаками того часу в головних ролях. Зняті здебільшого в павільйонах, фільми вражають ліричними пейзажними прологами й інтермедіями в дусі Довженкової Землі та Івана. 1939 року Кавалерідзе, який доти знімав фільми лише за власними сценаріями, змушений був працювати над короткометражною агіткою Стожари, аби довести лояльність владі під час масових розстрілів української інтелігенції.
1941 року Кавалерідзе відправляється в кіноекспедицію в недавно окуповані СРСР західноукраїнські землі на зйомки фільму Пісня про Довбуша. Під час зйомок розпочалася війна. В офіційній радянській біографії Кавалерідзе багато писано про поневіряння знімальної групи фільму розгромленим Правобережжям й повер-
240
ненням до Києва ледь не пішки.
Однак у мемуарній дилогії На білому коні – На коні Вороному українського письменника Уласа Самчука, що був редактором всеукраїнської газети Волинь, – цей епізод виглядає не так драматично: в Рівному, де в той час перебувала ставка німецького командування східним Іван Кавалерідзе, 1930-і рр. Ivan Kavaleridze, 1930s
фронтом, знімальній групі Кавалерідзе, яку після з’ясування обставин було випущено з-під арешту, забезпечили комфортний побут і відпочинок (вірогідно, клопотами представників ОУН-мельниківців у місцевій цивільній адміністрації). Відтак Самчук, який згодом одружився з асистенткою Кавалерідзе Тетяною Праховою, навіть відвідав його в окупованому Києві, де той підтримував зв’язки з українською інтелігенцією, що тимчасово повернулася з еміграції до України (Олегом Ольжичем, Оленою Телігою).
Повернувшись до Києва, Кавалерідзе стає головою Комітету у справах мистецтва Київської міської управи, цивільного органу місцевого самоврядування, контрольованого ОУН (мельниківці). До початку