В історію Майк Йогансен увійшов як літератор, але в молодості сам себе вважав першою чергою ученим-лінгвістом, про що зокрема свідчить Єремія Айзеншток: “Якось улітку чи на початку осені 1921 року мені пощастило придбати велику купу книжок з лінгвістики, зокрема й два великі томи літографованих лекцій О.О.Шахматова в Петербурзькому університеті з історії російської мови,— придбання неоціненне для будь-якого філолога. Сталося так, що своєю покупкою я похвалився тут же Йогансену, якого зустрів на вулиці. Ефект виявився вражаючим! Йогансена буквально затрусило при згадці про лекції Шахматова. З неабияким запалом він заходився переконувати мене, що лекції ці для мене абсолютно непотрібна розкіш (адже я, мовляв, все ж таки історик літератури!), що слід відразу ж, на самому початку збирання, обмежити свої книжкові апетити, не розпорошуючись і не прагнучи до шкідливої в наш час енциклопедичності. Природним висновком зі всього цього виходило: обидва томи лекцій Шахматова я повинен негайно віддати моєму співрозмовнику, для якого вони хліб 174
насущний і навіть не повітря, не життєдайний кисень, а — озон!”
Взагалі, сучасники згадують Майка Йогансена як надзвичайно пристрасну і запальну людину. Він міг, наприклад, бити посуд під час дрібної сварки з дружиною. А коли Йогансен обіграв у більярд Володимира Маяковського, то примусив його, на той час уже визнаного патріарха пролетарської поезії, проповзти під більярдним столом. При цьому Маяковський застряг під низькою стільницею, а Йогансен носився навколо нього з “дикими танцями і криками”. Після цього випадку Йогансен отримав жартівливий титул “більярдного короля радянської літератури”. Враховучи запальність натури Йогансена дуже легко зрозуміти, чому він зрештою зняв своє ім’я з титрів Звенигори.
Автором початкового варіанту сценарію першого зрілого фільму Олександра Довженка був Юрій Тютюнник — колишній генералхорунжий армії УНР працював на ВУФКУ рядовим сценаристом. За основу сюжету Тютюнник взяв народні оповідки свого рідного села на Черкащині. Проте у первісному варіанті Звенигора була суто авантюрно-пригодницькою історією з деякими елементами мелодрами. Літературна комісія ВУФКУ прийняла фільм до роботи, але сценарій