коли заговорили про скарб гетьмана Полуботка, скарб, котрий, у вигляді золотих зливків, було передано на зберігання в один із англійських банків. Цей короткий сплеск задавненої ілюзії зафіксував екран – в ігровому фільмі В. Кастеллі Вперед, за скарбами гетьмана! (1992)… Ну а безсумнівною класикою тут є творчість Тараса Шевченка. Хрестоматійний приклад – вірш Розрита могила. Приєднання до Росії визначається як причина загибелі України. У підсумку: Дніпро, брат сій, висихає / Мене покидає / І могили мої милі /Москаль розриває (…)
У фільмі є епізоди, що відбуваються приблизно у ІХ-ХІ століттях – про дівчину Роксану, котра зрадила свій народ, покохала вождя завойовників, одначе потому схаменулася і повстала. Помстою вождя стало закляття Роксани і усіх скарбів, котрі й западають, на екрані, під землю (все це подано у розповіді Діда, а в екранній пластиці – ніби крізь серпанок, крізь товщу часу, напіврозмиту оптику). Інші епізоди (з них, власне, і починається картина) належать до періоду Гайдамаччини, ХVІІІ століття. Затим оповідь переходить до часів Громадянської війни та 1920-х років, тобто сучасності. І, нарешті, у фільмі виникає образ майбутнього, котре виглядає майже 110
казково і переможно – індустріалізація крокує країною, учорашні темні селюки отримують освіту (звісно, ударними темпами) і зачинають радикально перетворювати навколишній світ на засадах певної раціональної конструкції. Із Хаосу виникає упорядкований Космос, чиї довершені контури прозирають із завтрашнього дня.
Звинувачення, що досі, час від часу, лунають на адресу Довженка щодо того, ніби він у своїх ранніх фільмах “зрадив Україну” і власне національний визвольний рух (подавши карикатуру на його чільників), мають більше суб’єктивно-політичний, аніж скільки-небудь обґрунтований (аналізом мистецьких текстів передусім) зміст. Бо у режисера, як це було, скажімо, і у Тараса Шевченка, є доволі цілісний проект майбутнього нації, і його концептуальні побудови належить сприймати у рамках того проекту. Або, що є тим самим, національної ідеї. Вона в нього була, от що найважливіше. Його опоненти заперечували її зміст і орієнтованість, оскільки – як той самий Дід із Звенигори – прагнули “викопати” образ України, проект її завтрашнього дня у минулому. Саме за це й висміювалися митцем, саме в цьому і полягав найпринциповіший момент дискусії, або діалогу.
Власний естетичний національний проект – в значній мірі споріднений з Довженковим – вибудовував і Іван Кавалерідзе. В кіноепопеї Перекоп ми бачимо притаманну тогочасній романтичній естетиці розстріляного відродження колажність, епохальні