За підтримки Програми малих проектів Матра КАП Посольства Королівства Нідерландів в Україні
АРТФОРУМLIVE: КОНСПЕКТИ ПОДІЙ 2008—2009 ОСВІТНЯ ПРОГРАМА ФОНДУ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» ARTFORUMLIVE: NOTES OF EVENTS 2008—2009 EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION EDUCATION PROGRAM
За підтримки Програми малих проектів Матра КАП Посольства Королівства Нідерландів в Україні Supported by Matra Small Embassy Projects Programme (KAP) of the Embassy of the Kingdom of the Netherlands in Ukraine
ЗА ПІДТРИМКИ SUPPORTED BY
Рогер М. Бюргель розповість, як він робив documenta 12 на стор. 30 Roger M.Buergel will share how he did documenta 12 on page 31
ЗМІСТ CONTENT Вступне слово 6 Introduction 7 Яра Бубнова Візуальний семінар Iara Boubnova Visual Seminar 8 Рогер М. Бюргель Сучасне мистецтво та спільнота Roger M. Buergel Contemporary Art and Community 30 Круглий стіл Чи потрібна Києву бієнале? Round Table Does Kyiv need a Biennale? 40 Мартін Кеіл Відповідальність та художня акція — стратегії та процесуально орієнтована художня практика Martin Keil Responsibility and Artistic Action — Strategy and Process Oriented Art Practice 56 Аліна Зазимко Нові території мистецтва Alina Zazymko New Territories of Art 70 Катерина Дьоготь Чи є місце для реалістичної традиції в сучасному мистецтві? Ekaterina Degot Is There a Space for Realistic Tradition in Contemporary Art? 86 Дмітрій Вілєнскій Робити Мистецтво Політично Dmitry Vilensky Making Art Politically 108 Катерина Дьоготь про спідню білизну радянських часів на стор. 86 Ekaterina Degot commentary of underwear in Soviet times on page 87
«Что делать?» та інші принципові питання від Дмітрія Вілєнского на стор. 108 “What Is To Be Done?” and other important questions by Dmitry Vilensky on page 109
Конкурси, виставки, проекти та скандали від Аліни Зазимко на стор. 70 Competitions, exhibitions, projects and scandals from Alina Zazymko on page 71
ВСТУПНЕ СЛОВО
Людмила Березницька докторант Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, арт-критик, засновник та президент фонду «ЕЙДОС» Ludmila Bereznitska Doctoral candidate of State Academy of Managing Personnel of Culture and Arts, art-critic, founder and the president of EIDOS Foundation
Любов Михайлова меценат, засновник фонду «ЕЙДОС» Lubov Mikhailova patron, founder of EIDOS Foundation
Актуальне мистецтво є невід’ємною складовою існування сучасного світу. Його місце — в площині народження нових ідей, воно живе й розвивається своїми шляхами й засобами, створює свою особливу мову визначень і спілкувань, і саме з ним буде асоціюватись наш час. Умовою розвитку актуального мистецтва в Україні є включення його до міжнародного контексту, що дозволить синхронізувати національний художній процес зі світовим. Усвідомлюючи, що в Україні бракує інформації про сучасне мистецтво і є нагальною потреба краще розуміти світові мистецькі процеси, Фонд розвитку сучасного мистецтва «ЕЙДОС» ініціював створення інформаційного центру сучасного мистецтва EIDOS InfoCentre. Проект EIDOS InfoCentre — це три взаємопов’язані частини: бібліотека, веб-ресурс http://lib.eidosfund.org та комунікативна освітня програма ARTФОРУМLIVE. Головна мета EIDOS InfoCentre — створити єдину інформаційно-теоретичну базу та комунікативну платформу в контексті актуального мистецтва для професійних арт-кіл та широкого загалу. Бібліотека Бібліотека містить найавторитетніші у світі видання з сучасного мистецтва, серед яких Flash Art, ArtReview, Parkett Art, frieze, CIRCA, Art Monthly, Art Investor, Art.es, «ХЖ», «Артхроника» та інші, а також каталоги, монографії, збірки статей українських та зарубіжних авторів. Окрім того, у спеціально обладнаній кімнаті можна ознайомитись з медіа-архівом: відео- та фото-документаціями акцій, відео- та медіа-артом. Фонд бібліотеки постійно поповнюється новими надходженнями, і з ними можуть ознайомитись усі, кого цікавить світ актуального мистецтва.
Веб-ресурс lib.eidosfund.org Веб-ресурс інформаційного центру lib.eidosfund.org — найбільший в Україні інформаційний ресурс з питань сучасного мистецтва, завдяки якому можна 4
отримати доступ до електронних версій авторитетної періодики з усього світу. Особливу увагу сайт акцентує на інформації про молодих українських художників. Метою цього є максимально повне представлення сучасної молодої арт-сцени, художників, які презентуватимуть Україну в міжнародному просторі в майбутньому. Веб-ресурс орієнтований на ретрансляцію світового досвіду та на презентацію українського мистецтва за кордоном. Мета цього ресурсу — створити цілісне уявлення про сучасне мистецтво в Україні.
ARTФОРУМLIVE. Освітня програма Ідея інформаційного центру знаходить свій логічний розвиток в освітній комунікативній програмі — регулярних публічних обговореннях, дискусіях, презентаціях, круглих столах з акту-
альних проблем сучасного мистецтва в режимі реального спілкування. Запрошеними гостями цих заходів є фахівціпрофесіонали з України та інших країн — відомі куратори, критики, теоретики та інші. За рік у межах програми відбулись воркшоп з німецьким куратором Рогером М. Бюргелем, інтернаціональним куратором Ярою Бубновою, круглий стіл «Чи потрібна Києву бієнале?», воркшоп з німецьким художником Мартіном Кеілом, майстер-клас російського куратора, арт-критика Катерини Дьоготь, лекція та семінар російського художника Дмітрія Вілєнского, діалоги з художниками арт-групи «SOSka», лекція з медіа-арту Ольги Балашової, лекція куратора Віктора Мізіано. Конспекти вибраних подій ви знайдете на сторінках цього каталогу.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
INTRODUCTION
Петро Багрій меценат, засновник фонду «ЕЙДОС» Petro Bagrij patron, founder of EIDOS Foundation
Contemporary art is an inherent part of a modern world’s existence. Its place is in the plane of new ideas, it lives and develops in its own way, it constitutes a special language of definitions and communications, and our generation will be associated with it. The requirement for contemporary art development in Ukraine is its inclusion into the international context, which will make it possible to synchronize the national art process with the world-one. Realizing that Ukraine lacks information about Contemporary art and has an urgent need to understand the world art process better EIDOS Arts Development Foundation initiated the contemporary art informational centre EIDOS InfoCentre. EIDOS InfoCentre project consists of three interdependent parts: the library, the web source http://lib.eidosfund.org and the communicative educational programme ARTFORUMLIVE. The main goal of EIDOS InfoCentre is to create the united informational and theoretical basis coupled with the communicative platform in the context of contemporary art for professional art-circles and wide audience.
Library The library holds the most recognized publications in contemporary art including Flash Art, ArtReview, Parkett Art, frieze, CIRCA, Art Monthly, Art Investor, Art. es, “ХЖ”, “Артхроника” etc, as well as catalogues, monographies and collections of articles by Ukrainian and foreign authors. In a special equipped room one can get acquainted with the media archive (video and photo documentation of actions and video or media art). The library stocks are permanently refilled with new elements and mediums, and everyone who is interested in contemporary art can take a look at them.
WEB SOURCE lib.eidosfund.org The web-source of the informational centre lib.eidosfund.org is the biggest Ukrainian informational source in contemporary art. It provides access
to electronic publications of the most recognized world periodicals. Special attention is paid to information about young Ukrainian artists. The aim is to fully show contemporary young artists, who will represent Ukraine on the international stage in the future. The web source is geared to interpret world experience and represent Ukrainian art abroad. The goal of this resource is to create the an integral vision of contemporary art in Ukraine.
ARTFORUMLIVE. Educational Programme
The follow-up of the informational centre is the educational communicative programme — regular public discussions, presentations, and round tables about contemporary art in the real-time mode. The participants invited to these activities are Ukrainian and foreign professionals —
renowned curators, critics, theorists and others. For the last year in the framework of the programme included workshops by German curator Roger M. Buergel and by international curator Iara Boubnova, also included was the round table “Does Kyiv need a biennale?”, the workshop hosted by German artist Martin Keil, the master class by Russian curator and art-critic Ekaterina Degot. The lecture and the seminar by Russian artist Dmitry Vilensky, the dialogues with the artists from SOSka art group, the lecture on media art by Olga Balashova, the lection by curator Viktor Misiano. Outlines of the selected events are available within this catalogue.
5
Яра Бубнова Візуальний семінар
ДАТА: 20 ТРАВНЯ 2008 РОКУ ПОДІЯ: ЛЕКЦІЯ «ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР» ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС», ГОГОЛЬFEST ПЕРСОНА: ЯРА БУБНОВА (БОЛГАРІЯ), КУРАТОР
Iara Boubnova Visual Seminar
DATE: 20 MAY 2008 EVENT: LECTURE “VISUAL SEMINAR” ORGANIZERS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION, GOGOLFEST PERSON: IARA BOUBNOVA (BULGARIA), CURATOR
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Я вирішила представити вам проект, над яким працювала в Софії практично чотири роки. Це був досить великий цікавий проект, який мав власні, навіть цілком позитивні політичні наслідки, про які я розповім пізніше. Назва проекту — «Візуальний семінар», і зробили ми його на доволі високому рівні і в такому масштабі завдяки співпраці зі специфічною програмою «Relations»(«Стосунки») Німецької Федеральної культурної фундації. Тому в проекті безліч політичних елементів. Ми з нашими колегами з Німеччини постійно їх обговорювали. І я зараз спробую вам пояснити, про що йшла мова під час цієї полеміки. Почнемо з того, що ідея проекту з’явилась у мене з кількох причин. Одна з перших, яка, на мою думку, не є локальною, а цілком інтернаціональною, це те, що в нашій сучасній ситуації у сфері мистецтва художники, культурологи чи мистецтвознавці нерідко не знаходять спільної мови. Ці групи людей, які теоретично роблять одну й ту ж саму справу, навіть ті мистецтвознавці та історики мистецтва, що вивчають сучасність, і культурологи, чиїм предметом є соціальна, антропологічна сторона мистецтва, існують в абсолютно різних просторах, практично не бачать один одного. Звичайно, художники майже ніколи не читають культурологічних текстів. А з іншого боку, культурологи завжди для своїх текстів обирають ілюстрації досить дивних, вторинних, або й зовсім периферійних об’єктів мистецтва, тому що вони зручніше підлаштовуються під їх логіку професійної наукової аргументації. Тому, по-перше, головною метою організації цього «Візуального семінару» було зібрати в одному місці в один і той же час теоретиків сучасного мистецтва та практиків. І спробувати надати їм можливість знайти спільну мову. Це виявилось не зовсім просто. Але мало цілком позитивний результат. 8
Ідеологія відпала, але централізовані інститути в державі залишились Після розпаду соціалістичного блоку однією з проблем, з якою стикнулись Болгарія та інші держави Східної Європи, була проблема національної культурної політики та культурного адміністрування. Тому що, з одного боку, ідеологія відпала, але централізовані інститути в державі залишились. Ці централізовані інститути — на кшталт міністерств культури, певних національних організацій — галерей, театрів, концертних залів, цирків, вар’єте, — всі вони вважали, що є єдиними репрезентантами національної культури. Але, природно, що паралельно з цим існували самостійні художники, самостійні групи, асоціації, співтовариства тощо, і вони вважали, що система розвитку культури має знаходитися в іншій площині. Єдине, що, як мені здається, є спільним для всіх полем битви — це посттоталітарний розвиток урбанізму, який, мабуть, знайомий і вам, в Києві, і в будь-якому іншому місті посттоталітарних держав. Ця проблема виникає одразу, оскільки починає розвиватися приватна власність, яка намагається знайти для себе місце в просторі міст, що іноді мають доволі давню традицію культури. Те, що відбувалося в останні роки в Софії, здалося мені цікавим. У місті доволі невеликий історичний центр з надзвичайною кількістю майже фізичних нашарувань історії від античності до ХІХ сторіччя, такого вже буржуазного урбанізму. Периферійна частина міста забудована житловими комплексами, панельними блоками, які всі ми добре знаємо. Це дивна, несанкціонована, поза будь-якою логікою урбанізму й культурної політики забудова міста там, де нові гроші, приватні кошти знаходили можливість будувати. Тому таке архітектурне поєднання виявилось дуже химерEIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
Фотографії надані Ярою Бубновою
Конспект:
По-друге, ситуація в Болгарії, де я живу. Болгарія — невелика держава на березі Чорного моря, колишній, досить близький, васал Радянського Союзу, який зараз вже є членом Євросоюзу. Тобто, вона весь час ніби переходить з одного союзу до іншого. В усій історії Болгарії цей політичний феномен трапляється досить часто. Болгарія — держава пізнього модернізму, пов’язаного з її історико-політичними проблемами. Тривалий час це була частина Османської імперії, що звільнилась від Османського панування в кінці ХІХ сторіччя, в 1878 році. Тому етап побудови капіталістичного суспільства, вільної торгівлі й створення того, що на сьогодні теоретично вважається започаткуванням сучасного мистецтва, індивідуальної персоніфікованої свідомості громадян, відбувалося дуже швидко і в певному сенсі залишилось незавершеним, адже держава була учасницею і першої, і другої світових воєн. А в результаті увійшла до альянсу держав соціалістичного сходу, як ми зараз модно і коротко висловлюємось — тоталітарною державою. Тоталітарна держава розвивала свою власну специфічну культурну політику. Це була політика, досить чітко ідеологізована, яка централізувала всі події та явища в сучасному мистецькому житті.
VISUAL SEMINAR
Notes:
Photos provided by Iara Boubnova
I have decided to share with you a project I worked on for nearly four years in Sofia. It was quite an exciting and big project that led to its own generally positive political consequences, which I will speak about later. The project name is “Visual Seminar”, and we managed to implement it on a high level and on a large scale due to the cooperation with program “Relations” supported by German Federal Cultural Foundation. The project includes plenty of political elements. Together with our German colleagues we regularly discussed political implications of the project. I will try to clarify what this polemics are all about. Let us begin with the fact that I had a perspective on the project to begin with. One of my perspectives was not local but quite international — it lies in the thought that in the current artistic environment artists, culture experts or art critics rarely speak a common language. These groups of people, who theoretically do similar things, even those art critics and historians that study contemporaneity, and culture experts, whose subject is social, anthropological aspect of the art, live in absolutely different spaces, thus practically ignoring the existence of each other. Naturally, artists hardly ever read any culturological texts. On the other hand, for their works culture experts always select illustrations of quite weird, secondary, or completely peripheral objects of art, because they are more flexible in terms of adaptation to their logic of professional scientific argumentation. Therefore, firstly, the essential goal of organizing this “Visual Seminar” was to collect in one place and at the same time theoreticians and practitioners of contemporary art. To try and enable them to find the common language. This turned out to be a real challenge, but had a positive result. Secondly, the situation in Bulgaria, where I live also shaped my perspective. Bulgaria is a small country on the Black Sea coast, former, rather close, vassal of the Soviet Union, which is now a member of the European Union. Bulgaria seems to permanently transit from one union to another. It has been
Курорт Святого Костянтина і Єлени є найстарішим вздовж болгарського узбережжя Чорного моря. У 1908 він був заснований як центр бальнеології St. Constantine and Elena resort is the oldest one along the Bulgarian Black sea coast. In 1908 it was founded as a balneology center
a frequent political phenomenon in the history of Bulgaria. Bulgaria is a country of late modernism, connected with its historic and political problems. For a long time it was a part of the Ottoman Empire, being liberated from this at the end of ХІХ century, in 1878. Consequently, the epoch of establishing capitalistic society, free trade and creation of what is today theoretically considered to be the foundation of modern art and individual personified social consciousness — happened very quickly and remained to some extent incomplete, as the country participated in both First and Second World Wars. However, in the end it joined the alliance of the Eastern Socialistic countries, and became the so-called totalitarian state. The totalitarian state developed its own specific cultural policy. It was the policy of clear ideology that centralized all the events and phenomena in the modern art life.
The ideology was removed, but centralized government institutions stayed After the socialistic block fell apart one of the problems Bulgaria and other Eastern European countries faced was the problem of the national cultural policy and cultural management. It was due to the fact that, on the one hand, the ideology was removed, but centralized government institutions stayed. These centralized institutions — like ministry of culture, certain national organizations — galleries, theatres, concert halls, circuses, variety theatres, — all of them claimed to be the only representatives of the national culture. Nevertheless, no wonder that at the same time there were independent artists, groups, associations, communities, etc., and they considered that the system of the cultural development should be different. The only thing that, to my mind, was common for all the battlefields was the post-totalitarian urban development, which is, probably, familiar to you, in Kyiv, and in any other city in post-totalitarian countries. This problem emerges immediately, since private property starts to develop, seeking to find some room for itself in towns and cities that sometimes have long cultural traditions.
Болгарські забудовники «не сумують» і прагнуть пом’якшити умови купівлі болгарської нерухомості Bulgarian builders “aren’t bored” and want to soften the Bulgarian real estate purchase terms 9
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Яра Бубнова розповіла про власний кураторський досвід фіналістам конкурсу Мистецтво a priori: актуальні історії фонду «ЕЙДОС» під час воркшопу (лютий 2009) Iara Boubnova shared her curatorial experience with finalists of the International competition Art a priori: Contemporary stories held by EIDOS Fund (February 2009)
ним. Панельні будинки, зведені в 70-ті, 80-ті і 90-ті роки — і банківське приміщення зі скла та металу… Безліч таких вкраплень у тіло міської ситуації, середовища міста є дуже дивним, надзвичайно нехарактерним явищем для західноєвропейського розвитку урбанізму, де в спальних районах зазвичай не зводять корпоративних будівель. У нас відбувається все навпаки, оскільки в спальних районах міста — за логікою урбаністичного соціалізму — було багато дитячих майданчиків, невеликих парків, скверів. Взагалі, місто виглядало більш провінційним — було таким зеленим, комфортним для життя. І всі ці території, що раніше належали муніципалітету або навіть державі, з причин, які навіть не варто пояснювати, опинились в руках приватного капіталу й почали забудовуватися такими «чудовими» спорудами.
Ніби концентрація прозорості Одна з ознак сучасного будівництва — будівлі зі скла, логіка, що виникла в архітектурі модернізму. І один із мотивів появи таких скляних будівель — це ніби концентрація прозорості. Бізнес, що робиться всередині цих будівель, чи політичні рішення, які там приймаються, ніби можуть бути контрольовані людиною з вулиці. Тому що вона має змогу крізь ці скляні стіни бачити, що там відбувається. Крім того, це ще й дуже специфічна концепція модерністської культури — логіка використання інших, більш сучасних матеріалів, легких для підтримки стану щоденної ситуації міського середовища. Квінтесенцією всіх цих прозорих скляних будівель стала конструкція куполу Рейхстагу (архітектор Норман Фостер), який туристи протягом майже 24 годин на добу можуть відвідати, інколи навіть долучаючись до спостереження, як сам Рейхстаг засідає у них під ногами. І ось ця логіка прозорості, логіка нібито контролю, коли пересічні громадяни можуть знаходитися над політикою, над прийняттям економічних рішень, виявилась в ситуації нашого міста доволі дивною. Тому, що спочатку будуються усі ці прозорі вікна і всі ці чудові будівлі, але потім виявляється, що зсередини всі вони закриті фіранками, доволі різноманітними і дивними. 10
І в результаті з цього можна вивести метафору, з одного боку, а з іншого — це знову ж таки політика неграмотного урбанізму та відсутності єдиної політики впорядкування міста. Адже Болгарія — країна південна. І в літню спеку скляні приміщення — це далеко не найкомфортніше з того, що можна використовувати.
Понад півтори тисячі заяв на всі ці огидні будівлі Тому з самого початку ми з художниками та теоретиками, з академічним середовищем спробували розробити наш «Візуальний семінар» у спілкуванні — інтерактивному, і я б сказала — досить агресивному, з політиками міста й узагалі з мешканцями. Ми вирішили, що єдині проблеми, про які ми можемо говорити з людьми, що не цікавляться мистецтвом — це проблеми середовища їх існування, фактично екології їх існування в місті. Перше, що ми зробили, це оголосили премію за найбільш недоречні будівлі в місті. За логікою голлівудської премії «Золота малина» — її, якщо ви пам’ятаєте, щороку дають найгіршому фільму й найгіршому акторові. Нашу премію ми назвали «Дзеркальною малинкою». І запропонували цю скляну дзеркальну малинку різним архітектурним досягненням. Для того, щоб створити консенсусне середовище й можливість комунікації між художниками, теоретиками, і взагалі — між публікою, що мешкає в місті, надрукували в кількох газетах повідомлення, що існує така премія «Дзеркальна малинка». І що ми будемо давати її найнеоковирнішим будівлям. Зробили сайт в Інтернеті, оголосили окрему телефонну лінію для того, щоб всі могли повідомити нам про свої версії найнегативнішого характеру. Після чого отримали понад півтори тисячі заяв на всі ці огидні будівлі. Звичайно, було багато смішного. Тому що людям не подобаються будівлі, які стирчать у них перед вікнами. Ми відселекціонували все, що стосувалося архітектури. І в результаті нашу премію все ж вручили: 2003 року навіть був дуже неприємний скандал, оскільки цю премію отримало приміщення ОсвітньоEIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
The events that have occurred in Sofia over recent years have kept me interested and engaged. The city has a small historic centre with an extraordinary number of visible historical layers from antiquity to the ХІХth century, bourgeois urbanism. The peripheral part of the city has been built-up with familiar housing developments, panel apartment blocks. This has been a strange, unauthorized, beyond any urban logic and cultural policy, city development in the areas where new money, private funds found an opportunity to build. Thus this architectural combination appeared really unrealistic. Panel houses, erected in the 70-s, 80-s and 90-s — and banking premises of glass and metal… Numerous inclusions of the kind into the city location and environment are indeed odd and extremely untypical for western European urban development, where city residential areas usually do not have any corporate buildings. The situation in our country is the complete opposite, as in these residential areas of the cities — according to the logic of the urban socialism — there were lots of children’s playgrounds, small parks and public gardens. On the whole the city looked more provincial — it was very green, comfortable for living. And all these areas, that earlier belonged to the local authorities or the government, due to the reasons that go without saying, were taken to private property and were further built-up with these “marvellous” buildings.
Concentration of transparency One of the features of the contemporary construction is building of glass. The logic that emerged in the architecture of modernism. One of the motives for the appearance of these glass constructions was the so-called concentration of transparency. Business, done inside these buildings, or political decisions, agreed there, seemed to be controlled by people from the street, since they could see through these glass walls what was happening there. This is also a really specific conception of modernistic culture — the logic of using other, up-to-date materials, light for supporting urban routine. The essence of all these transparent glass buildings was represented in the construction of the Reichstag dome (architect Norman Foster), which can be visited by tourists nearly 24 hours a day. They sometimes even begin observing the Reichstag sessions under
the feet. And here is the logic of transparency, the logic of quasi control, when common citizens may be placed above politics, above adopting economic decisions. It is this logic that turned out to be quite weird in the situation with our city. First of all these transparent windows and then constructions are built, but later it appears that inside all of them are closed with curtains, various and strange. The result may, on the one hand, be expressed in a metaphor, and on the other — this is again the policy of illiterate urbanism and the absence of unified policy of city organization. It is to be kept in mind that Bulgaria is a Southern country. In the summer heat glass premises are not the most comfortable place to use.
There are more than one hundred and fifty applications for all these disgusting constructions Therefore from the very beginning we, together with artists and theoreticians tried to develop our “Visual Seminar” in communication, which was interactive, and I would like to say — quite aggressive communication, with city politicians and public on the whole. We decided that common problems that we may speak about with the people, who are not interested in art — these are the problems of their life surroundings, actually the environment of their urban living. The first thing we did was the announcement of the award for the most inappropriate buildings in the city. According to the logic of Hollywood award “Golden Raspberry” — it, as you remember, is annually given to the worst film and the worst actor. Our award was called “Mirror Raspberry”. And we offered this mirror glass raspberry for different architectural achievements. In order to establish a consensus atmosphere and an opportunity for communication between artists, theoreticians and the public, living in the city, we published an announcement about the foundation of “Mirror Raspberry” award in a few newspapers. We stated that we would give it to the ugliest buildings. We created a website, announced a dedicated hot line so that people could inform us of their ideas for contenders of this award. Afterwards we received more than one hundred and fifty applications for all these disgusting constructions. Naturally, there were lots of funny things. It was due to the fact people usually do not like those buildings that face their windows. We sorted out everything that was connected with architecture. In the result the award was given: in 2003 there was even an unpleasant scandal, as this award was given to the building of the Education and information centre of NATO in Sofia, which was called “House of the Unknown Deceased”. However, collecting dwellers’ thoughts, we received an enormous number of patterns of the ways people react to this
Архітектура Болгарії відрізняється від столичної, і особливо від провінційної візантійської архітектури епохи Палеологів самостійним стилістичним варіантом, що в XIV столітті вплинув на архітектуру Константинополя Bulgarian architecture is different from both capital and provincial Byzantine architecture of Palaiologos epoch due to the independent stylistics, which influenced Constantinople architecture in the XIV century 11
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Мавзолей у Софії, який iз 1949 до 1990 зберігав останки першого комуністичного лідера Болгарії Георгiя Дімітрова Mausoleum in Sofia where from 1949 to 1990 the remains of the first communist leader of Bulgaria Georgy Dimitrov were kept інформаційного центру НАТО в Софії, який одержав назву «Будинок невідомого небіжчика». Але, збираючи думки мешканців, ми одержали надзвичайну кількість прикладів того, на що реагують люди при такому розвитку урбанізму. Наприклад, житловий комплекс, який утесався в національний парк і відрізав від нього великі частини. З лівого боку — дорогі приміщення, схожі на готелі десь на березі моря. А з правого — будівельне сміття, що завалило половину парку, яке, звісно, ніхто не планує прибирати. Або нові квартали з щільністю їх забудови. Це дуже дорогі квартири, в яких дуже багаті люди, що сподівались жити в престижних будинках, можуть шматок хліба чи сіль попросити в сусідів з іншого боку вулиці просто через вікно. Окрім того, є ще одна проблема — їх величезні авто просто неможливо поставити в гараж, оскільки вулиці настільки вузькі, а будинки зведені так близько, що навіть з ювелірним маневруванням велику машину загнати у двір досить важко. І виникає ситуація такого дорогого і престижного житла, мешкати в якому насправді дуже незручно й неприємно. Знову ж таки ця манія архітекторів робити все прозорим — але ж прозоре житло для людини — це невдала утопія модернізму. З другого боку, з’явились зовсім інші будівлі — привнесення в тіло болгарської архітектури абсолютно інакшої, традиційної західної, казкової архітектурної ідентичності. Це, звісно, і традиція засклення балконів, відома в країнах Східної Європи, ця експансія суспільного простору маленькими квартирами, з чим ми маємо справу щодня. Ось це бажання відкраяти ще трошки простору повітря, який насправді належить всім, і який потрібно якось з усіма ділити.
Дивна традиція різних східноєвропейських соціалістичних країн — обов’язково вкладати свого мертвого героя перед натовпом Ще одна проблема — це перебудова старих будинків. Незважаючи на спілкування з політиками, інститутами охорони пам’яток, вони своїх обіцянок ніколи не виконують. Будівлі всередині звільняються від історичної начинки. Залишаються лише фасади. А ті будівлі, що дорого реконструювати, або які знаходяться в незручній частині міста, просто залишають. А коли вони через свій технічний стан викреслюються зі списку охорони пам’яток, їх поступово руйнують, купують, і зрештою, вони зникають. І будуються ось ці старі-нові будівлі. При цьому побутовий аспект міста потребує специфічних втручань, на які муніципалітет відповідає дуже пізно. І паралельно з цим будівництвом відбувається руйнація пам’яток. У центрі Софії був мавзолей — подібний до мавзолею Леніна на Красній площі в Москві, що свого часу став початком дивної традиції різних східноєвропейських соціалістичних країн обов’язково вкладати свого мертвого героя перед натовпом і зводити для цього спеціальні будівлі в центрі міста. І оскільки його дуже не любили, наш антикомуністичний уряд у середині 90-х років вирішив здійснити такий популістський вчинок — підірвати цей мавзолей; підірвати й зруйнувати всі ці сліди, мумію комунізму, що там знаходилась. І були дуже здивовані, тому що це викликало надзвичайний протест софійського населення. Мавзолей не любили, але вважали, що в новому ставленні до прав людини потрібна якась прозорість, що можна було б якусь комунікацію з населенням встановити, з’ясувати його думку: що можна зробити на місці мавзолею. І вже майже 10 років на місці мавзолею відбувається 12
щось дивне. Зокрема, там з’явився великий паркінг. Також є церква, альтернативний синод. Болгарія взагалі дуже специфічна держава. За логікою своїх політичних обставин вона доволі вільна. Тому в нас безліч різних двоїстих дивних утворень. У нас існує свій православний синод, який настільки альтернативний, що відправляє служби під відкритим небом у самому центрі міста. І цей альтернативний синод певною мірою окупував місце мумії комунізму, що теж провокує певні химерні думки про те, що відбувається в сучасному місті після того, як з нього йде ідеологія. Виявляється, що найчастіше до нього приходить релігія. Ще одне, з чим ми зіткнулись, аналізуючи своє місто — це, звичайно, реклама. Як, наприклад, «McDonald’s», що почав домінувати над містом, або закриті рекламою всі символічні пам’ятники міста. На перехресті перед Національною Академією наук можна знайти рекламу чого завгодно, з адресами- телефонами. А одного дня ми всі прокинулись, а в нашому місті — шість тисяч портретів Путіна. Він мав приїхати до Софії — і розвісили його портрети з написами «Ласкаво просимо до Болгарії». В муніципалітеті на моє запитання мені чесно відповіли: «Ні-ні! Це не політична реклама. Це просто одна некомерційна асоціація дружби з Росією на ніч викупила всі рекламні місця в місті». І ми певний час насолоджувались добрим Путіним. Потім його замінили рекламою жіночих прокладок, презервативів, ще чогось, що, напевно, було набагато кориснішим для людей. Існує ще одна форма. Думаю, вона є i в Україні. Наприклад, «Coca-Cola» сплачує прикрашання Різдвяної ялинEIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
urban development. For example, a housing complex, which inserted into the national park and subsequently cut off two parts of it. On the left — there are expensive premises, looking like hotels at the seaside. On the right — construction rubbish, which piled up half of the park, and which, naturally, nobody is planning to dispose. Another example includes new densely built-up blocks. These are posh apartments, where really prosperous people, who hoped to live in prestigious buildings, may ask their neighbours from the other side of the street for a piece of bread or salt just through the window. Moreover, there is another problem — their huge automobiles do not fit into garages, since the streets are so narrow, and the houses have been erected so close, that even with the finest manoeuvring it is hard to get the car into the yard. This highlights a situation of this expensive and prestigious accommodation resulting in inconvenient and uncomfortable to live in. And again the architects’ mania to make everything transparent — but it should be noted that transparent accommodation for a person — is an unsuccessful utopia of modernism. On the other hand, absolutely new buildings appeared — they introduced completely different, traditional western, fairy-tale architectural identity into the body of Bulgarian architecture. This is also the tradition of glazing balconies, wellknown in Eastern European countries,
all the talks with politicians, institutes of historic monuments protection, nobody keeps their promises. Buildings are cleared out of the interior historic content. Only facades remain untouched. And those buildings that are expensive to reconstruct, or that are located in an inconvenient part of the city, are not reconstructed at all. And when, due to their technical condition, they are removed from the list of monument protection, they are gradually destroyed, bought and eventually, they disappear. Thus the old-new buildings emerge.
Strange tradition in many Eastern European socialistic countries to compulsorily put their dead hero in front of the crowd At the same time with this construction many monuments are being ruined. In the centre of Sofia there was a mausoleum — similar to Lenin mausoleum in Moscow's Red Square, which once became the basis for a strange tradition in many Eastern European socialistic countries to compulsorily put their dead hero in front of the crowd and erect for him special buildings in the heat of the city. As this hero was not really popular with the public, in mid-90s our anti-communist government decided to take the following populist action — to explode this mausoleum; to explode and destroy all these traces, the mummy of communism, which was inside. So they were in fact surprised when this decision led to a serious protest of Sofia residents. They did not like the mausoleum but believed that under a new attitude to the human rights it was necessary to maintain transparency, which could enable to organize at least some communication with the public and find out their opinion on what could be done on the place of the mausoleum. Therefore, for nearly a decade something weird has been happening in place of the mausoleum. For example, there appeared a large parking lot. There is also a church, alternative synod. Bulgaria is generally a very peculiar country. Under the logic of its political circumstances it is quite free. That is why we have a great number of ambiguous phenomena. We have our own orthodox synod, which is so “alternative” that it carries out services outdoors in the very centre of the city. And this alternative synod has, to a certain degree, occupied the place of the communism mummy, which also provokes some unrealistic thoughts about the events that occur in the modern city when ideology leaves it. Actually, most often religion takes its place. Центральний парк відпочинку Софії завжди «приваблював» величезною рекламою «McDonalds» The central theme park in Sofia was always “attractive” for its huge McDonalds advertisement
this expansion of social space with small apartments, what we deal with every day. Here is this desire to take a bit more air space, which in fact belongs to everybody, and which needs to be shared. One more problem to discuss is reconstructing old buildings. Regardless of
Next the issue we faced, analyzing our city was, certainly, advertising. For example, McDonald’s that has towered over the city or the fact that all the symbolic monuments of the city have been covered with advertisements. At the crossroads near the National Academy of Science advertisements of absolutely everything may be found, with respective addresses and telephones. And one day we woke up in the morning and saw six thousands portraits of Putin in the city. He was to come to Sofia — so his portraits had been hung up with the following inscription “Welcome to Bulgaria”. In the city 13
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
За кількістю захищених ЮНЕСКО пам’ятників архітектури Болгарія посідає третє місце у світі після Греції та Італії Зверху: пам’ятник Святої Софії, знизу: пам’ятник Царювизволителю Bulgaria takes third place in the amount of UNESCO monuments after Greece and Italy St. Sofia Monument; Monument to the Csar Liberator, Sofia, Bulgaria
14
ки на центральній площі міста. Але для того, щоб ніхто не забув, хто сплатив за це чудо, поруч ставлять чарівну пляшку «Coca-Cola», що світиться вночі. Або можна заробити трохи грошей для житлового будинку, якщо віддати стіни під рекламу, наприклад, «Stella Artois». Або мій улюблений приклад — найбільша лікарня швидкої допомоги в країні, центральна в місті — і на ній зверху написано «Philips». На приміщенні немає напису, що це лікарня, тим паче що це — швидка допомога. Але написано «Philips». І багато людей навіть не можуть знайти лікарню, тому що вважають, що там корпоративний офіс «Philips» у Болгарії.
Як можна отримати дозвіл, щоб поставити пам’ятник моїй улюбленій бабусі в центрі міста? Ситуація, з якою ми зіткнулися, коли почали працювати над «Візуальним семінаром», виглядає як в класичному прислів’ї: ми не цінували те, що мали, і дізналися про те, що саме ми втратили, коли наш простір існування в місті значно звузився. В соціалістичні часи ми всі не дуже любили термін «суспільне». Суспільний простір, суспільна площа, — «суспільне» завжди означало «нічиє». Про нього не треба було дбати, на нього можна було спокійно наплювати. І завжди вважалося, що це справа когось, хтось дбатиме про наші вулиці, наші площі. Зараз те, що відбувається в Болгарії — це характерний процес. І стосується не лише держав посттоталітарної території та посттоталітарних зон. Це дуже швидка і дуже агресивна приватизація суспільного простору. Викуп, забудова, різні корупційні методи, за допомогою яких цей простір окуповують різні люди, в тому числі й художники. Ми звернулися до муніципалітету і комісії, що відповідає за пам’ятники: як можна, наприклад, отримати дозвіл, щоб поставити пам’ятник моїй улюбленій бабусі в центрі міста. З’ясувалось, що законів нібито й немає, і якщо я маю гроші, знайду скульптора і зможу переконати комісію, що моя бабуся була архіважливим членом болгарського суспільства, вони мені нададуть територію. Відкрилась безліч таких цікавих обставин, пов’язаних
з пам’ятниками або з претензією на пам’ятники, як новий соціальний ритуал, що його місто почало розвивати. Так, нам побудували чудовий пам’ятник, який спочатку іменувався «Пам’ятник Святої Софії». Потім уже, коли його зробили, встановили й оплатили, з’ясувалось, що місто Софія назване не на честь святої, а, насправді, ще античними греками на честь поняття мудрості. І потім ще виявилось, що православна церква виступає проти будівництва пам’ятників Святої Софії, тому що зведення ідолів, особливо жіночих, зовсім не відповідає православній традиції. Тому скульпторові довелось переробляти Святу Софію і перетворювати її на незрозумілу суміш. Спочатку в неї на руці була сова як символ мудрості. Потім сову попросили прибрати. Пам’ятник Софії створювався за сучасними уявленнями про жіночу красу, тому в нього був великий бюст та глибоке декольте. Синод попросив прибрати бюст, або зменшити бюст і декольте — довелося переробляти ще й бюст. І взагалі, виконувати безліч таких косметичних заходів та процедур. Ми працювали з усім цим, організовували, так би мовити, зустрічі політиків з народом. Запросили до галереї організаторів стратегії реклами, голову муніципалітету та цілий натовп радників. Ми — художники, академічні дослідники, історики мистецтва, ставили їм всілякі провокаційні запитання, на які вони повинні були відповісти. Зустріч відбувалась за 10 днів до муніципальних виборів. Запросили всіх основних кандидатів на посаду мера міста до нас на дискусію, яка називалась «Як ви бачите власне місто?». Вони вирішили, що можуть використати це як публічну платформу, і, як це не смішно, усі прийшли. Розповідали досить наївно і докладно, що їм подобається в місті. В усіх майбутніх і дуже наполегливих мерів міста чомусь, як це не дивно, головна мрія і найулюбленіші куточки були поза містом. Вони говорили, що найбільше люблять гуляти в парку, що найкращі місця — це ліси навколо міста. На цій зустрічі було близько 500 осіб, і люди запитували, а навіщо ви тоді прагнете бути мером міста, а не міністром якихось лісових чи інших сільськогосподарських угідь, якщо у вас навіть немає улюбленого місця в урбаністичній ситуації. Ми зробили цікаву статистику — надали можливість EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
«Всі соціалістичні листівки практично не зображували людей. Ніби місто існувало поза людьми й без них. Тому, що соціалістичний муніципалітет і взагалі уряд пишався тим, чого вони досягли поза людьми і всупереч їх існуванню.» “Socialistic postcards hardly ever pictured people. There was an impression that the city was separated from people. The reason for that was the fact that socialist municipality and the government as a whole were proud of their achievements beyond and regardless of people’s being.”
council I was honestly replied: “No-no! This is not political advertising. This is just one non-profit association of friendship with Russia bought out all the advertising space in the city for one night”. So we enjoyed the kind Putin for a while. Later he was replaced by advertisements of nappies, condoms and something else which was probably much more useful for the people. There is yet another form. I suppose it also exists in Ukraine. For example, Coca Cola pays for decorating a Christmas tree in the central square of the city. However, in order to remind of the sponsor of this miracle, a wonderful bottle of “Coca-Cola” is placed nearby and it is lit at night. It is also possible to make some money for a house, if its walls are given for advertising of, for instance, “Stella Artois”. Or my favourite example — the biggest emergency hospital in the country, central in the city — and at its top there is the logo of “Philips”. It is nowhere written on this building that it is a hospital, let alone the inscription showing that it is an emergency hospital. But “Philips” is there. Many people even cannot find the hospital, because they begin to think that this building houses corporate “Philips” in Bulgaria. The situation that we came across, when we began working on the “Visual Seminar”, looked like in the classical proverb: you only know how warm the fire is when you’ve been out in the cold, so we learned what we lost only when our living space in the city significantly shrank. In the socialist times we all did not like the term “common”. Common space, common area, — “common” always meant “belonging to nobody”. It was not necessary to care of, it could be easily ignored. It was always considered that it was up to somebody else to deal with it, someone would care of our streets, our squares. What is currently happening in Bulgaria is a typical process. It concerns not only the countries of the post-totalitarian zones. This is a very quick aggressive privatization of the common space. Buying out, building up, various corruption techniques, owing to which this space is being occupied by different people, including artists. We addressed the municipal authorities and the commission responsible for monuments asking them how could, for instance, an approval be given for constructing a monument to the
beloved grandmother in the city centre. It appeared that there are no laws, and if a person has money, finds a sculptor and can persuade the commission, that this person’s grandmother was a really important member of the Bulgarian society, they allocate the agreed area. Plenty of similar exciting and interesting circumstances were found out. They were connected with monuments or claims for monuments, as a new social ritual, which began to develop in the city. Thus, a wonderful monument which was initially called “Monument to Saint Sofia” was erected. Later, when it was completed, installed and paid for, we learned that the city of Sofia was called not after the Saint person, but, in fact, as early as by ancient Greeks in honour of the concept of wisdom. And then it was also found out that the Orthodox Church was against the construction of the Monument to Saint Sofia, because the erection of idols, especially, female ones, did not meet the orthodox tradition at all. Therefore, the sculptor had to remake the Saint Sofia and turn her into a vague eclectic mixture. First she had an owl on her hand as a symbol of wisdom. Then the owl was removed. The Monument to Sofia created under the contemporary understanding of female beauty, so she had large bust and low neck. The synod requested to remove the bust or to lessen the bust and décolleté — thus the bust was changed. On the whole the author had to make numerous aesthetic measures and modifications.
How could an approval be given for constructing a monument to the beloved grandmother in the city's center? We worked with all these materials, organized, so to say, meetings of politicians and public. We invited to the gallery organizers of advertising strategy, mayor and team of advisors. We— artists, academic researchers, and art historians asked them various provocative questions, which they had to answer. One meeting was held 10 days before the municipal elections in 2003. All the main mayoral candidates were invited by us to to address the key question “What is your vision of your city”? They decided that they 15
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Мер Софії сприйняв рекламу Бригади Стефана як особисту образу і примусив художників зняти плакат Sofia Mayor took the Stefan’s Brigade advertisement personally and forced the artist to remove the billboard
нашій публіці голосувати за кандидатів — роздали бюлетені, листівки. При цьому вибрали абсолютно аполітичну форму голосування. Потім провели кумедний підрахунок. Як це не смішно, результати були опубліковані в усіх центральних газетах наступного дня. Тому що всі вважали це пробним пулом. В результаті всіх цих обговорень народилися, власне, самі проекти.
Такий дивний шизофренічний вигляд міста Ми створили художникам і теоретикам досить комфортні умови, в яких вони могли вирішувати завдання проекту. Завдяки Німецькій Федеральній фундації нам вдалось надати досить пристойну 6-місячну стипендію нашим дослідникам. Стипендію для дослідження своєї власної країни, своєї власної сучасної культурної ситуації. Болгарському або українському художнику досить легко знайти стипендію, щоб поїхати кудись і вивчати там обставини чужої реальності. Але дуже важко знайти гроші і вивчати свою власну культуру і свою власну сучасність. Нашим першим стипендіатом була Міла Мінєва, яка провела дослідження видання за всю історію міста Софії поштових карток, поштових листівок, що їх завжди ухвалює муніципалітет. І вони завжди є ніби рекламним обличчям міста. Всі соціалістичні листівки практично не зображували людей. Ніби місто існувало поза людьми й без них. Тому, що соціалістичний муніципалітет і взагалі уряд пишався тим, чого вони досягли поза людьми і всупереч їх існуванню. В часи відлиги 60-х — 70-х років ХХ ст. нарешті на листівках з’являються люди. І Болгарія рекламує свою столицю логікою курортного міста. Це місто, куди можна приїхати, попити кави, пива на вулиці, відчути принади життя. У 90-ті роки виникла проблема офіційного видання листівок: з’явилась маса всяких досягнень у місті, вибрати найкраще з них, найцінніше було зовсім неможливо. Тому муніципалітет видав листівку, де ніби є все і для всіх. І кожен, хто хоче, може вибрати релігійну, стару чи нову архітектуру, корпоративні будівлі, театр, університет. Такий дивний шизофренічний вигляд міста. Другим стипендіатом був художник Лучезар Бояджиєв. Вони працювали разом з Мілою Мінєвою. Ми прагнули, 16
щоб вони обговорювали одні й ті ж теми. І він робив дослідження впливу реклами в місті на нормального звичайного громадянина. Результатом став проект під назвою «Hot City Visual» — як виглядає місто для тих людей, що його не знають, за посередництва цієї, дуже агресивної системи впливу реклами на людину. Це була інсталяція, пов’язана з антропологічним і соціальним дослідженням художником рекламної мови. Наступною роботою Лучезара Бояджиєва було дослідження міжнародної корпоративної реклами і реклами приватної, яку люди використовують щодня. Людина написала на жовтенькій табличці «Ремонт взуття» і прибила її просто до дерева. І можна приходити ремонтувати взуття прямо в сусідньому дворі. Або жінка, яка у дворику свого досить великого будинку прямо в центрі міста продає продукти. З іншого боку, будинок лікарні швидкої допомоги з написом «Philips», про який я згадувала. Лучезар запропонував, щоби поруч із корпоративним «Philips», який платить великі гроші й дивиться з висоти міських дахів, з найбільш вигідного, ефектного місця на людей, поставити рекламу домашню, як цю, з написом «Виготовлення ключів», зроблену своїми руками місцевим мешканцем. Крім усього іншого, наше суспільство і наші політики закликають звернути увагу на маленький приватний бізнес, оскільки корпорації самі з цим впораються. А ми намагаємося наш дрібний бізнес піднести до рівня «Philips». Крім того, в проекті Бояджиєва з’явилися пропозиції для урбаністичної архітектури — будувати нові житлові квартали для того, щоб хоч якось впорядкувати цю систему у вигляді патріотичних цитат з національного гімну, наприклад, як ця «Мила Батьківщина». Як будувати цей будинок, щоб усім було зрозуміло, що це Болгарія. Проекти художників у «Візуальному семінарі» часто пов’язані з маніпуляціями в суспільному просторі. Однією із найбільш влучних, хоча і делікатних маніпуляцій, була листівка, яку зробив Лучезар. Ось будинок парламенту. Між трьома вікнами висить випрана білизна. Ми надрукували цю листівку 2-ма тисячами екземплярів. І вкинули її в поштову скриньку кожного члена болгарського парламенту — чотириста із чимось штук. Після чого, виявляється, був запит до комітету парламентського контролю, хто ж цей кретин і ідіот, який повісив білизну на ґанок? Виявилося, що наші парламентарі зовсім не здатні читати образну сторону цього. EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
Серія перформенсних пам'ятників від групи X-tendo The series of performance monuments of X-tendo group
could use the event as a public place and, funny as it may seem, everybody came. They spoke in quite a naive and detailed way of what they liked in the city. Somehow all the future and indeed persistent mayors’ dreams as well as their favorite places were outside the city. They said that they enjoyed walking in the park most of all, that the best places were in the forest outside the city. That meeting was attended by around 300 people, and the public asked why those candidates sought to become mayors but not the minister of forestry or agriculture, if they even did not have any urban favorite locations. We provided some interesting statistics that can be of interest — we enabled our public to vote for the candidates — so we gave out ballot papers and leaflets. Moreover, we chose absolutely non-political form of voting. We then talied the results, and curiously enough, the results were published in all the central newspapers the following day. It was generally thought to be a poll. The published results, it publicized the disputs of the various projects. We organized quite comfortable conditions for artists and theoreticians, where they could solve project tasks. Due to the German Federal foundation we managed to provide a decent 6-month scholarship to our researchers. The scholarship for studying their own country, own contemporary cultural situation. It is quite easy to find a scholarship for a Bulgarian or a Ukrainian artist in order to go somewhere and go into the circumstances of strange reality. However, it is extremely difficult to find money and study their own culture and their own contemporaneity. Our first scholarship holder was Mila Mineva, who did research into publishing postcards that were always approved by the municipal authorities along the whole history of Sofia. These papers always function as the advertising face of the city. Socialist leaflets hardly ever pictured people. There was an impression that the city was separated from people. The reason for that was the fact that socialist municipality and the government as a whole were proud of their achievements beyond and regardless of people’s being. During the time of the “thaw” — the 60s — 70s of the ХХ century people finally appeared on leaflets. Moreover, Bulgaria advertised its capital following the resort city logic. This is a city where one can come, drink coffee or beer outdoors and enjoy living. In the 90-s there appeared a problem of the formal leaflet publishing: plenty of achievements emerged in the city, and it was impossible to select the best, the most valuable. Therefore, the municipal authorities issued a leaflet that seemed to contain the data about everything and for everyone. Thus anyone, who wants, may choose religious, old or new architecture, corporate buildings, a theatre or a university. Such a strange schizophrenic look of the city.
The second scholarship holder was artist Luchezar Boyadjiev. He worked together with Mila Mineva. We wanted them to discuss the same issues. He did the research into the impact of urban advertising on a normal common citizen. The result was implemented in the project called “Hot City Visual” — the way a city looks for those, who do not know it, through this very aggressive system of advertising influence on the person. This was an installation, related to the anthropological and social research of the advertising language performed by an artist. The next work by Luchezar Boyadjiev was the research of international corporate advertising and private advertising, which people can use every day. A person wrote on a yellow board “Shoe repair shop” and nailed it to a tree. So one can come and get their shoes repaired in neighbouring yard. Or a woman, who in the yard of her large house right in the city centre, sells food. On the other hand, the building of the emergency hospital with the inscription “Philips”, I have mentioned above. Luchezar offered to place this home-made advertisement, like “Key repairs”, made by hands of a local dweller, next to the corporate “Philips”, that pays big money and looks down on people from the height of city roofs, from the most advantageous and effective place. Furthermore, our society and our politicians appear to pay attention to small private business, because corporations will cope with their problems themselves. And we try to elevate our small business up to the level of “Philips”. By the way, Boyadjiev’s project included suggestions as to the urban architecture — to construct new housing blocks in order to somehow arrange this system in the form of patriotic quotations from the national anthem, for example, like this “Sweet Motherland”. How to construct this building so that everybody understands that this is Bulgaria?
Such a strange schizophrenic look of the city Projects by artists in the “Visual seminar” are often connected with manipulations in the common space. One of the most appropriate, though delicate, manipulations was a leaflet, made by Luchezar. Here is the building of Parliament. Between the windows washed laundry is being dried. We printed out this leaflet in 2 thousand copies. And put them into post boxes of every member of the Bulgarian Parliament — over four hundred pieces. Afterwards, it turned out, that there was an inquiry to the parliamentary control committee, about that cretin and idiot, who had hung laundry at the window? Our parliamentarians appeared to be completely unable to read between the lines. However, association with money laundering 17
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Американський художник Шон Снайдер провів дослідження змін міського середовища і зробив, зокрема, дуже цікавий проект щодо змін карти міста American artist Sean Snyder did an interesting research project regarding the city map changes
А тут, крім усього іншого, присутня абсолютно природна асоціація з відмиванням грошей. Інша робота, яка теж поширювалася у формі листівки, це знаменитий, дуже важливий, національний — націоналістичний — політичний пам’ятник у Болгарії, так званий пам’ятник Царю — визволителю, себто, Олександру Другому, за царювання якого Болгарію звільнили від турків. Цей пам’ятник стоїть перед парламентом. На ньому написано: «Вдячна Болгарія Царю-визволителю». Це дуже складний політичний пам’ятник, оскільки, незважаючи на те, що в Болгарії такі прадавні культурні зв’язки з Росією, з політичного погляду останні 15 — 20 років відзначені дуже проблематичними взаєминами. Художник забрав царя з коня і запропонував у такий спосіб радикально розв’язати проблему. Нехай царя не буде, ми ж ніби республіка, а не монархія. Цар — це, очевидно, чужий цар чужої держави. А кінь — шляхетна тварина, він все ж, безумовно, метафорично, брав участь у війні і в усіх цих битвах. Нехай все-таки кінь y місті залишиться. Тому що історична подія колись-таки трапилась, і від неї відмовитись було б не зовсім приємно. Ще одна робота Лучезара Бояджиєва у публічному просторі стала головним скандалом. Це був величезний білборд, який художник зробив, сфотографувавши бригаду відомих всім мешканцям Софії циган. Із написом: «Бригада Стефана і його зятів». Мова про цигана Стефана Семенова. Він колись працював у Союзі болгарських художників на всіляких «чорних» роботах. Корпоративна реклама завжди має можливість з’явитися, хоча далеко не всі користуються «філіпсом» чи «сіменсом». Але дуже важко зробити рекламу такому бізнесу, як, наприклад, циганський (вони завжди збираються в певному місці, можна піти і домовитися з ними про якісь послуги, наприклад, меблі перенести і таке інше). Отже, білборд на 36 квадратних метрів, на ньому великими червоними літерами написали адресу, час, коли можна підійти та знайти їх там. Вказали телефон і електронну пошту нашої галереї. Спочатку ми намагалися поставити цей білборд на будинок Національного палацу культури, але тепер це власність телефонного мобільного оператора, який нам відмовив. І тоді ми, хоча й з великими труднощами, але повісили цей гігантський плакат на будинок Національної художньої галереї царського палацу. Після чого мер Софії на ім’я Стефан, y якого теж було троє, хоча й малолітніх, доньок, вирішив, що це страшне знущання з нього. Тому, що його неодноразово звинувачували у корупції. І плакат «Бригада Стефана» він сприйняв як певний антикорупційний виступ. Хоча насправді концепція не мала жодного стосунку до його імені та чистого сумління. Я зустрічалась з ним особисто, і він прохав, делікатно пояснював, що всі мають право критикувати політика і мера міста, але коли написано «Бригада Стефана і його зятів» — це образливо для його дочок, хоча вони не в тому віці, коли у них можуть бути приятелі чи чоловіки. Ми його дуже довго переконували, що плакат жодним чином з ним не пов’язаний. 18
Потім нам вдалося, щоправда вночі, в дуже незручний час, показати фільм Лучезара, як він знімає цю рекламу. Ви знаєте, making (мейкінг) — це дуже популярна зараз частина масштабної кінопродукції й навіть рекламної продукції. І ми теж зробили такий фільм і показали його по телебаченню. Мейкінг цієї реклами циганської бригади. Одна газета відрядила журналіста знайти їх на площі Македонії, розслідувати, звідки в них такі гроші, що вони можуть замовити гігантський білборд і повісити його в центрі на колишньому царському палаці. І навіть намагалися відмовити одному із цих зятів у допомозі з безробіття. Підстава: якщо вони можуть собі дозволити таку рекламу, то допомога з безробіття їм не потрібна. Таким чином, це спричинило у засобах масової інформації досить цікаву дискусію про певні кліше щодо різних груп міського населення. І про те, що в реальності люди зовсім не в змозі прочитати того, що їм говорять.
Скульпторові довелось переробляти Святу Софію і перетворювати її на незрозумілу суміш Ще одним художником-стипендіатом був Красимир Терзієв. Це відео-художник, який зробив досить цікаве міське дослідження. Зокрема, він знайшов дитячий майданчик, зроблений одним відомим болгарським дизайнером із металевих залишків будівельних матеріалів. Але чомусь дітям пропонується гратися в оточенні танків, «катюш», бронетранспортерів, інших подібних життєрадісних елементів, які представляють війну як гру. І він знайшов безліч таких елементів у різних частинах міста. Вони дуже яскраво розфарбовані, щоб дітям не було нудно. Ми потім спеціально їздили до кварталу, де місцевий начальник схвалив цей проект для виховання дітей за допомогою танків, кулеметів і інших таких окрас. І щоразу ми намагалися обговорювати такі художні проекти на загальних зустрічах з політиками і різними впливовими людьми. К. Терзієв зробив відео-роботу «Просто фільм» у досить специфічній формі. Він провів професійний кастинг і вибрав серед волонтерів різні історичні типи болгар. Зібрав усю болгарську історію на одній площі, починаючи із фракійських племен прадавніх часів і завершуючи сучасними або майже сучасними нацистами або партизанами, комуністами або якимись партійними лідерами. І всі ці люди, зібрані в одному і тому ж місці, в один і той же момент, повинні були знайти систему комунікації, взаємин. Художник працював із групою, яка називається X-tendo. Група дуже молодих, до 30 років, театральних акторів, які грають дуже специфічний тип перформенса — несанкціоноване втручання в міське середовище. Вони створюють дуже симпатичні невеликі тимчасові пам’ятники в місті. Серія їх перформенсних пам’ятників — це зовсім елементарні об’єкти, які залишають на місцях, абсолютно недоречних для них, з надією на те, що люди якось зреагують на цю незрозумілість і незвичайність появи дивних предметів. Такі дуже милі, ностальгічні, досить сентиментальні форми створення тимчасових обставин комунікації в сучасному міському неокапіталістичному середовищі, де всі кудись поспішають, і, пробігаючи повз, не зацікавлені в жодній формі спілкування. Але спочатку вони зробили для нас окремий проект: EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
Афіша фіктивного відкриття музею сучасного мистецтва в Софії The Advertisement of the fake opening of the Contemporary Art Museum in Sofia
is entirely acceptable here. Another work, which was also distributed as a leaflet, was a famous and very important, national — nationalistic — political monument in Bulgaria, the so-called monument to the Csar-Liberator, that is, to Alexander the IInd. During his reign Bulgaria was liberated from the Turkish. This monument was placed in front of the parliament. It has the following inscription: “Grateful Bulgaria to Csar-Liberator”. This is a really complex political monument, as despite such long-term cultural relations between Bulgaria and Russia, from the political point of view the last 15—20 years have been marked by rather rough and problematic relations. The artist dismounted the tsar from the horse and thus offered to solve the problem in one go. Let there be no tsar, as we seem to be a republic, not a monarchy. Csar is, probably, a strange csar of a strange country. And his horse is a noble animal that still, certainly metaphorically, participated in the war and in all these battles. Let the horse stay in the city. The historic event did happen here and it would be rather unpleasant to deny it.
The sculptor had to remake the Saint Sofia and turn her into a vague eclectic mixture One more work by Luchezar Boyadjiev in the public space provoked a major scandal. It was a huge billboard, which had been made by the artist by taking a picture of the brigade of the Gypsies familiar to all the Sofia citizens. It bore the inscription: “Stefan’s and his son’s-in-law brigade”. The work concerned a Gypsy, Stefan Simeonov. He used to work in the Bulgarian Artists Union doing varied labor. Corporate advertisement can always appear, though few would use a “Philips” or a “Siemens”. However, it is hard to advertise such business, as, for example, Gypsy one (they always gather in a definite place, where it is possible to come and arrange with them provision of certain services, for instance, furniture removal etc.). Therefore, a billboard of 36 square meters, contained large red letters saying the address and the time it is possible to come and find them. The advert also contained the telephone number and email of our gallery. First we tried to place this billboard on the building of the National Palace of Culture, but currently it is the property of a mobile operator that turned down our request. Then we, with great difficulties, hung this gigantic poster on the building of the National Art Gallery, which is located in the former Csar's Palace. Afterwards the mayor of Sofia, whose name was Stefan, who also has three daughters, found it to be a terrible mockery of him. The thing was that he had been repeatedly blamed for being corrupted. So “Stefan’s brigade” billboard was perceived by him as a certain anticorruption sign. In fact the work had nothing to do with his name and his good reputation. I met him face-to-
face, and he, delicately explained, that everybody had the right to criticize a politician and a city mayor. But inscription “Stefan’s and his sons’-in-law brigade” was definitely humiliating for his daughters, though they were still under age. We persuaded him for a long time that the billboard had absolutely nothing to do with him. Later we managed to show, only at night, at a very inconvenient time, the film by Luchezar, demonstrating the way he made this advertisement. As you know, “making” is a very popular part of large-scale film and even advertising products at the moment. We also made this kind of film and showed it on the television as “Making of the Gypsy brigade advertisement”. One newspaper sent a journalist to find them in that Macedonia Square, to investigate, where they had got enough money from to order a gigantic billboard and hang it in the centre on a former csar palace. They even tried to refuse one of these sonsin-law from the dole. The grounds were: if they can afford this advertisement, they do not need any dole. Thus, this event provoked quite an interesting discussion in mass media about certain clichés regarding various strata of urban population, regarding the point that in fact people are absolutely incapable of reading what is written to them. The next scholarship holder was Krassimir Terziev. He is a video-artist, who did some interesting urban research. In particular, he found a children’s playground, made by a famous Bulgarian designer of metal remnants of construction materials. Still children were somehow offered to play in the surroundings of tanks, “katyushas”, armoured personal carriers and other cheerful items representing war as a game. He found numerous elements of the kind in different parts of the city. They were brightly coloured, so that children were not bored. Then we went to the neighbourhood where a local boss had approved the above project for bringing up children with the help of tanks, machine guns and other similar equipment. Every time we tried to discuss these artistic projects at general meetings with politicians and various influential officials. К. Terziev made a video work “A Film” in a rather extraordinary form. He carried out a professional casting and chose different historical types of Bulgarians among the
Президент фонду «ЕЙДОС» Л.Березницька та Євген Березницький беруть участь у воркшопі для молодих кураторів з Ярою Бубновою та Катериною Дьоготь, проведеному фондом «ЕЙДОС» у лютому 2009 The president of EIDOS Fund Ludmila Bereznitska and Eugeniy Bereznitsky take part in curatotial workshop with Iara Boubnova and Ekaterina Degot held by EIDOS Fund in February 2009
19
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
«Майор» проекту «Візуальна поліція» був присутній на майже всіх популярних talk-шоу країни “The Major” of the Visual Police project took part in most of country’s popular talk-shows
визначили як рекламу соціалізму величезні санкціоновані демонстрації, на які нас усіх колись заганяли зустрічати керівників іноземних держав, або з нагоди Першого травня чи ще чогось, коли треба було виходити на площу, розмахувати прапорцями і носити гасла. Ця молодь ніколи не брала участі у таких чудових розвагах. Але вони знайшли в них якийсь дуже привабливий елемент. Коли ми почали працювати над проектом, з’ясувалось, що дуже важко знайти юрбу, перед якою вони могли б здійснити цю демонстрацію. Раніше на мавзолеї сиділи різні лідери, а люди проходили, махали їм і страшенно раділи тому, що бачать своїх лідерів там, на балконі. Зараз важко знайти публіку, яка б звернула увагу на що завгодно. Тому група X-tendo знайшла свою публіку в метро як найбільш велелюдному місці, адже зараз люди вже не ходять ані на політичні демонстрації, ані на мітинги: ні за, ні проти, ні натомість. А в метро в годину пік завжди величезний натовп. Художники вбрали одяг, який їм видався соціалістичним, такі сірі плащі й кепки, зробили гасла і зустрічали з ними юрбу в метро. Потім разом з юрбою з’явилися на ескалаторі. Спочатку вони запропонували просто гасло «Ласкаво просимо». При тому у годину пік вони дуже заважали людям підходити до ескалаторів, оскільки увесь час намагалися вітати натовп, створювати гарний настрій, як мали його створювати наші партійні лідери. І варто зазначити, між іншим, люди чомусь із задоволенням їм махали у відповідь. Тому що їм говорили: «Ласкаво просимо!» — невідомо куди, можливо, просто на робоче місце. І всі там махали руками. Але разом із «Ласкаво просимо» X-tendo ще пропонували гасла, на яких було написано «промоція» або «знижка», бо цим молодим людям із театральної групи здалося, що розпродаж і знижка — це дуже ефектно. Тому що це саме те, що підвищує настрій сучасним людям, а не якесь гасло на зразок «Перемога комунізму неминуча» чи ще щось такого ж штибу. Потім, об’єднавши кіно-заставки, вони зробили відео-роботу, в якій герої партії й уряду та герої групи X-tendo намагаються підняти дух у звичайних громадян серед їх щоденних турбот. Інші наші стипендіати — художниця Яна Германова і письменник Георгій Господінов — створили книгу під назвою «Інвентарна книга соціалізму». Вони зібрали всі залишки соціалістичної продукції, яка, на їх думку, була рекламою соціалізму. Тоді реклами практично не було, оскільки не було вибору. І згідно з їх дослідженням головним білбордом соціалізму були сірникові коробки, на яких досить цікаві 20
дизайнери намагалися проявити себе й рекламували різні суспільні обставини, від футбольних матчів, спортивної лотереї й до якихось свят і традицій. Крім сірникових коробок були ще й цигаркові обгортки. Цигарки, що, як ми тепер всі знаємо, страшенно шкідливі для здоров’я, в 60-ті й 70-ті роки продукувались такими собі елітарними партіями. Тому на одній із цих цигаркових упаковок написано: «ІХ конгрес Болгарської Комуністичної партії» — спецвипуск. На іншій — напис «50 років Радянської влади». Або цигарки з назвою «Ударник». Саме така система взаємин візуальної культури і продуктів споживання ще в 60-ті — 70-ті стала предметом дослідження.
Втручання мистецтва в життя в теорії добре, а на практиці — не завжди Наступний проект під назвою «Назад до світлого майбутнього» зробила пара дуже відомих болгарських рекламних фотографів Борис Місірков і Георгій Богданов. Вони створювали портрети сучасних школярів і їх уявлення про майбутнє, опитавши 12 молодих людей віком 16-17 років. І це виявилось дуже цікавим, тому що всі ці люди мають певне бачення свого майбутнього. Одна дівчина вважає, що буде власницею дуже модного й шикарного ресторану, інша уявляє своє життя екологічно чистим десь на лоні природи. Ще одна буде адвокатом і захищатиме багатих від ще багатших. І це є певна логіка взаємин із майбутнім, яку люди собі уявляють абсолютно поза реальністю своєї власної культури і традиції, це майбутнє, яке ми знаємо з телесеріалів. Тому система створення моделі існування в майбутньому за логікою цього проекту — це таке майбутнє, що весь час ніби як у кіно. Це ніколи не майбутнє в реальності. Цей проект ми показували просто у великих роздруківках на площі в Софії. Один з останніх провокативних проектів — це проект Івана Мудова. Він називався «Мусіз». Ми зробили фіктивне відкриття музею сучасного мистецтва в Софії. У нас такого музею немає. Це велика драма для художників, тому що вони дуже бояться, що всі їхні неймовірні продукти ніде буде зібрати й нікому показати. Отже, ми зробили таку провокацію і дуже широко її розрекламували. Це були білборди з написами «Музей сучасного мистецтва. Відкриття у вівторок, 26 квітня 2005 року. Перед колишнім вокзалом». Їх розклеїли по місту. Вони стояли тиждень. Зробили ми це практично безкоштовно, оскільки один із власників цих рекламних EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
volunteers. Having collected the whole Bulgarian history in one square, from Thracian tribes of ancient times to contemporary or almost contemporary Nazi or partisans, communists or party leaders. And all these people, collected in the same place, at the same time, had to find a system of communication, their relations. The artist worked with the group, called X-tendo. The group consists of really young, up to 30, theatrical actors, who act a very specific type of performance — unauthorized intrusion into the urban environment. They create very lovely and small temporary monuments in the city. The series of their performance monuments includes absolutely elementary objects, which are left in completely inappropriate places, hoping that conscious people would react to the nonsense and extraordinarity of the emergence of these strange objects. These are nice, nostalgic and quite sentimental forms of creating temporary communication circumstances in the contemporary city neocapitalistic environment, where everybody rushes somewhere ignoring any form of communication they pass by.
Intrusion of art into life is only good theoretically, but not always in practice However, first they implemented a separate project for us: they determined as a form of advertising of socialism the enormous authorized demonstrations, we were all once forced to come and meet the leaders of other countries, or to celebrate the First of May or another holiday, when it was required to go to the square, wave flags and carry slogans. These youths never took part in such kinds of entertainment. Nevertheless, they found a very attractive element in them. When we began working on the project, it turned out that it was a hard job to find a crowd, in front of which they could conduct this demonstration. There used to be different leaders on the mausoleum, and people passed by, waved to them and were sincerely happy that they saw their leaders there, on the balcony. At present it is difficult to find the public that would pay attention to anything. Therefore, group X-tendo found its own public in the underground as in the most crowded place, because people currently do not go either to any political demonstrations or to any meetings: pro or contra. At the same time in the underground during the rush hour there are always huge crowds. Artists put on the clothes which seemed to them socialistic, such grey raincoats and caps, made slogans and thus met crowds in the underground. After that they appeared together with people on the escalators. First they just offered slogan “Welcome”. Doing so during the rush hour they in fact bothered those who came up to the escalators, since they constantly tried to greet the crowd, cheer them up, the way our party leaders should have done it. It should be noted that,
people somehow waved to them with pleasure. This reaction was due to the fact that people were welcomed — nobody knows where, maybe just at the workplace. And everybody waved their hands. However, along with “Welcome” slogan X-tendo also offered slogans, saying “promotion” or “discount”, because it seemed to these young theatrical youths that sales and discounts were really effective. It was they that cheer people up today, but not a slogan “Communism Viktory is inevitable” or the like. Afterwards, uniting film episodes, they made a video work, where the heroes of the party and government and the heroes of X-tendo group tried to raise the spirit of common citizens among in their routine activities. Other scholarship holders were Yana Genova and the writer Georgi Gospodinov who created a book titled “Inventory book of Socialism”. They collected all the odds and ends of socialist products, which were, to their mind, adverts of socialism. At that time advertising was practically absent, as there was no choice. According to their research the main billboards of socialism were on match boxes, where quite interesting designers sought to realize themselves and advertised different social events, from football games, sport lottery to some celebrations and traditions. Besides match boxes there were also cigarette packets. Cigarettes, which, as we all now know, are terribly hazardous for health, were produced in the 60-s and 70-s by “elite” batches. Therefore one of these cigarette packets had the following inscription: “ІХ Congress of Bulgarian Communist Party” — special issue. Another had inscription “50 years of the Soviet power”. Or cigarettes called “Udarnik” (“record-setter in work productivity”). That was this system of visual cultural relations and consumer products as early as in the 60-s and 70-s that became the subject of the research. The next project called “Tracing the Bright Future” was done by a couple of very famous Bulgarian advertising photographers Boris Misirkov and Georgi Bogdanov. They created portraits of contemporary pupils and their vision of the future, having asked 12 young people aged 16-17. It appeared to be in fact exciting because all these people have a certain vision of their future. One girl thought that she would be the owner of a fancy and posh restaurant, another imagined her life in ecologically clean environment somewhere in the country. Yet another girl wanted to become a lawyer and defend the rich from the richer. Here is a definite logic of the relations with the future, which people imagine absolutely beyond the reality of their culture and tradition; this is the future that we know from television. Therefore the system of modelling lives in the future according to the logic of the project is the future that permanently seems to be like a film. This in no way can be the real future. We showed the project just on large print outs in the square of Sofia.
Яра Бубнова очолила журі Міжнародного Конкурсу «Мистецтво a priori: актуальні історії» фонду «ЕЙДОС» у 2009 р. На фото: оголошення фіналістів конкурсу, Київ, музей російського мистецтва Iara Boubnova headed the jury of the International Competition “Art a priori: Contemporary Histories”. Pictured is the ceremony of announcement of the finalists, Kyiv, Museum of Russian Art
21
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
місць виявився однокласником учасника нашого «Візуального семінару». Ми роздрукували плакати, які практично нелегально поширювали у різних точках міста. Так люди були змушені з ними постійно зустрічатися. Також ми надрукували листівки і розповсюджували їх в нічних клубах і молодіжних закладах, де всі могли прочитати, що о 7 годині вечора, в певному місці, в реальному будинку відкриватиметься музей сучасного мистецтва. В результаті на відкриття прийшла майже тисяча людей. Приїхали навіть два посли — Індії та Італії. Результатом стала дивна ситуація, адже насправді там нічого не було. Був собі вокзал, малесенький такий, що майже не працює — проходить один потяг на день. Там сиділи якісь люди похилого віку, що чекали на свій потяг і здивовано дивились на цю величезну юрбу. Власник найбільшої медійної корпорації Болгарії, який дуже засмутився, що газети не звернули увагу на таку важливу подію, сам приїхав з’ясувати, що це. І всі юрбилися в цій вокзальній залі очікування, де нічого не відбувалося. Приїхав також директор Національної галереї, який вже за 2 години, зневірившись дочекатися хоч чогось, просто пив собі пиво. Люди почали розходитися десь о 10 годині. Тому що зрозуміли, що нічого цікавого не відбудеться. Але три години вони там стояли. Представники медіа просто не знали, що робити — в результаті вони брали інтерв’ю в художника-провокатора, намагались з’ясовувати, навіщо він таке зробив.
Не «Дикий Захід», а «дикий схід» Ще одне дослідження стосувалося найдовшого маршруту міського автобусу № 76, що перетинає все місто, минаючи майже всі головні його частини. І за рухом цього автобуса можна побачити зміни міської ситуації і міської культурної політики. На околицях повна катастрофа, а в центрі — фонтани, пам’ятники й місця зустрічі з політиками. Було проведене дуже цікаве дослідження, знайдені документи та інформація про кожне місце, де розташовані зупинки цього автобусa. Хто тут мешкав, яке було село, кому належала ця земля, що на ній вирощували. Такі дрібні факти з історії звичайної людини, не з історії великих подій, які увічнюються пам’ятниками, а з історії тієї частини міста, звідки ми всі зазвичай виходимо і яку дуже погано знаємо. Ми зробили серію плакатів для кожної із зупинок, написали історію цих конкретних місць. І на зупинках на два місяці розклеїли 22
плакати. Люди з великим інтересом це читали — адже поки чекаєш на громадський транспорт, завжди є багато вільного часу. Нам навіть телефонували й розповідали якісь подробиці: там жили чиїсь предки, там було якесь село, там когось рятували, або навпаки… Насправді, це є вибудовування своїх власних неурегульованих контактів з історією того місця, де людина мешкає. І ще проект, яким ми намагалися завдати дуже потужного удару по адміністрації Софії, називався «Візуальна поліція». Це теж провокаційний проект у суспільному просторі, автором якого є дуже відомий, неймовірно цікавий театральний режисер Явор Гирдєв. Це просто найкращий театральний режисер у країні, можливо, навіть більше, якого я знаю. Він запропонував нам свій власний проект вже після того, як ми практично завершили «Візуальний семінар». Виглядало це так. Ми зшили форму поліцейського. На платних сторінках декількох газет опублікували оголошення, почали посилено поширювали плітки, про те, що мер Софії створив новий підрозділ у поліції — «візуальну поліцію», який буде стежити за візуальною якістю міського середовища. Поширювали цю інформацію тривалий час у різних місцях. Це були такі маленькі оголошення, але вони знайшли свою широку публіку, і цей «майор», начальник візуальної поліції, створив дуже складну систему логічної маніпуляції. Він організував собі можливість брати участь в усіх найбільш популярних телевізійних talk-шоу, які існують. Під час ефірів програм на задньому плані сиділа ця людина в формі поліцейського, створювала ефект постійної присутності. Безліч таких провокацій, з яких ми зробили відеофільм. Всі журналісти були підготовлені, так би мовити, грали в нашій команді. І показали ми це у формі розгорнутої великої відео-інсталяції. Звичайно, після того, як виставка вже тривала кілька тижнів, до нас прийшли люди від нашого мера, щоб перевірити, наскільки це образливо для нього. І їм сподобалося, вони навіть задумалися, чи можна таку візуальну поліцію і дійсно запровадити. Ми цього дуже злякались: насправді, втручання мистецтва в життя — це лише в теорії добре, а на практиці — не завжди. У результаті наш «Візуальний семінар» закінчився декількома великими досягненнями. Одне з них — це зустріч EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
Віденські «ковбої» — група «Gelitin». Кожен мопед за віком відповідає віку власника Vienna “cowboys” — the Gelitin group. Each motorbike refers to the artist by age
on it. These historical details of ordinary people, not from the history of great events, that are commemorated in monuments, but from the history of that part of the city where we usually come from and which we hardly know. We developed a series of posters for every stop, recorded the history of those places. Then we displayed the posters for two months. People eagerly read them — as while waiting for public transport, there is always plenty of free time. We were even phoned and told some details: in one place somebody’s ancestors had lived, in another used to be a village, somewhere a person had been saved, or vice versa… Actually, it was the development of personal unregulated contacts with the history of the place a person lives in.
Not the “Wild West”, but the wild east One of the last provocative projects was the one done by Ivan Moudov. It was called “MUSIZ”. We made a fictitious opening of the Museum of Contemporary Art in Sofia. We do not have this museum. This is a real drama for artists, as they are afraid that there will be nowhere to show and nobody to show to all their incredible products. So we made this provocation and widely advertised it. These were billboards with inscriptions “Museum of Contemporary Art. Opening on Tuesday, 26 April 2005. In front of the former train station”. They were spread around the city. The billboards were shown for a week. It was done virtually free of charge, since one of the owners of this advertising area was a classmate of the participants of our “Visual Seminar”. We printed out posters, which actually were illegally distributed in different places of the city. Thus people had to come across them regularly. We also printed leaflets and distributed them in night clubs and youth establishments, where everybody could read that at 7 pm, in a certain place, in the existing building a Museum of Contemporary Art would be opened. In the result the opening was attended by nearly thousand people. Even two ambassadors came — of India and Italy. A funny situation emerged as in fact nothing happened. There was only a tiny railway station, hardly operating — only one train passes it a day. Some elderly people sat there, waiting for their train, and they looked in great surprise at the huge crowd. The owner of the largest media corporation in Bulgaria, who was very upset that newspapers did not pay attention to this important event, came himself to find out what it was. So everybody thronged in that station waiting lounge, where nothing was happening. Besides the director of the National Gallery of Art came, two hours later he was just drinking beer, having lost hope to see anything at last. People began to go away at about 10 o’clock. They realized that nothing interesting would occur. However, they stayed there for three hours. Media representatives were distracted and did not know what to do — in the end they took an interview from the artistprovoker, trying to find out why he had done that. Another research was related to the longest route of the city bus № 76, which crosses the whole city, passing by almost all the major parts of the city. Following the route of the bus it is possible to see the changes of urban situation and city cultural policy. The outskirts represent complete catastrophe, while the centre has fountains, monuments and places for meeting politicians. The carried out research was exciting as it contained curious documents and data of every place of the stops of the above bus. Who had lived there, what kind of village it used to be, who this land had belonged to, what had been grown
A project that was our attempt to seriously affect the administration of Sofia was called “Visual Police”. It was again a provocative project in the social space, whose author was a wellknown, unique and fascinating theatrical director Javor Gardev. He is just the best theatre director of the country, or perhaps even more than I know. He offered us his own project almost after our completion of the “Visual Seminar”. It looked as follows. We tailored a police uniform. At the paid pages of several newspapers we published advertisements, started intensive rumours that the mayor of Sofia had created a new police squad — “visual police”, which would watch the visual quality of the urban environment. We spread this information for a long time and in various places. It was in the form of small advertisements but they found their numerous readers, and this “major”, the head of the visual police, established a really complex system of logical manipulation. He made it possible for himself to take part in all the most popular existing TV talk-shows. During the air of these programs there was that person in the police uniform sitting at the background, creating the effect of constant presence. Abundant provocations of the kind served the basis for the film we made. All the journalists were prepared, and so to say, played in our team. So we showed this in the form of a large spread video-installation. Naturally, when the exhibition had lasted a few weeks, some people from the mayor came to us to check how humiliating it was for him. In the result they liked the installation and even began to think if it was feasible to introduce this visual police. We were really afraid of that: in fact, the intrusion of art into life is only good theoretically, but not always in practice. Eventually our “Visual Seminar” finished by several serious achievements. One of them was a meeting in the municipal offices with the commission for architecture and architectural and cultural heritage. We told them and showed the actual life of the city, which they, generally speaking, ignore, all the time moving in cars. After this and a series of other meetings and discussions on the matter we, curiously enough, managed to change the local regulations as regards advertising. And Bulgaria proudly got on the list of civilized countries. At present the law prohibits to place visual advertising, for instance, on architectural monuments. Earlier everybody could advertise wherever and whatever they wanted. Once during the formation of the critical attitude to the urban situation and generally development of neo-capitalism we decided that, probably, we were just exhausted, disappointed elderly people. Our own city was disgusting for us. So we invited 23
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
Події ARTФОРУМLIVE відвідують як студенти НАОМА, так і відомі художники, як-то Тіберій Сільваши ARTFORUMLIVE events held by EIDOS fund are attended by students of National Arts Academy as well as well-known artists such as Tiberiy Silvashi
у муніципалітеті з комісією з архітектури й архітектурної культурної спадщини. Ми їм розповідали й показували справжнє життя міста, на яке вони, загалом, не звертають уваги, пересуваючись увесь час на автомобілях. Після цієї і ще серії зустрічей і розмов із цього приводу нам навіть, як це не дивно, вдалося змінити міське законодавство стосовно реклами. І Болгарія гордо влізла до списку цивілізованих країн. У нас тепер закон забороняє розміщувати візуальну рекламу, наприклад, на пам’ятках архітектури. Раніше кожен міг рекламувати де завгодно і що завгодно.
Доки плавала в морі, у неї вкрали джинси У якийсь момент формування цього критичного ставлення до урбаністичної ситуації й взагалі розвитку неокапіталізму ми вирішили, що, можливо, ми просто стомлені, зневірені люди похилого віку. І наше власне місто нам просто жахливо не подобається. І ми вирішили запросити кілька відомих іноземних художників, які б прокоментували урбаністичну ситуацію в місті. Першою була відома австрійська група «Gelitin». Вони приїхали з Відня до Софії на маленьких мотопедах. Коли вони їх купували, необхідною умовою було, аби кожний мопед за віком відповідав віку художника. Ось такі ковбої, тільки вони для себе відкривали не «Дикий Захід», а «дикий схід». Прибувши до Софії, вони зробили перформенс на площі в місті — гімнастика Йога. Зовсім голі чотири чоловіки, які вставали на голову і робили всілякі кумедні речі. Зібралась велика юрба людей. Приїхала, щоправда, поліція. Але оскільки в міському середовищі немає жодної системи регуляції, поліцейські не знали, що із цим робити. Це не можна кваліфікувати як несанкціоновані політичні збори, тому заборонити неможливо. Уявіть: спека — 46 градусів, люди практично непритомніли. Але всім було дуже цікаво, і в результаті цей проект став черговою провокацією в міській ситуації. Американський художник Шон Снайдер, що мешкає в Берліні, зробив для нас дослідження змін міського середовища, і, зокрема, дуже цікавий проект про те, як зміни24
лася карта міста. Знаєте, ми всі зазвичай віримо, що карта міста показує те, що ми прагнемо там знайти. Виявилось, що карта капіталістичного міста зовсім його не показує. Художник порівняв звичайну, нудну соціалістичну карту, створену науковим інститутом, із тим, що тепер роблять сучасні корпорації, які увесь час намагаються розташувати себе на карті. Вони там друкують свій лого, іноді навіть фотографію будинку. Оскільки всі ці корпорації знаходяться в центрі міста, відбувається конфлікт просторових інтересів — місця на карті не вистачає. Однак всі вони можуть використовувати комп’ютер для того, щоб трохи збільшити місто. Тому місто на карті сучасної корпорації більше, аніж воно є в реальності — адже «Coca-Cola», «Philips», інвестиційний банк, сільськогосподарський банк, — всі прагнуть бути на карті. При тому всі вони знаходяться поруч — і отже, збільшують центр міста. При накладанні однієї карти на іншу виявляється, що місто виросло. Фізично карта міста збільшилася майже в три рази, незважаючи на фактично трагічну демографічну ситуацію в країні. І ще один проект. Ми використали кліше, за яким Болгарія була відома за часів соціалізму. Сюди приїжджали люди з НДР, Чехословакії, з північніших країн, в яких немає теплого моря. І Болгарія отримала дивну назву — «Червона Рив’єра». Наш проект називався «Ще раз відвідати Червону Рив’єру»: ми знайшли художників, які дітьми чи підлітками, ще з батьками, приїжджали в 80-х роках до Болгарії на курорт. Запропонували їм знайти ті місця, які вони відвідали в ті часи, і якимось чином прокоментувати ситуацію змін обставин у цих місцях і реалії самого суспільства. Серед учасників були німецькі художники. Частина з них народжена там, де була НДР, частина — в колишній Західній Німеччині. Ідея цього проекту полягала в тому, що у цих людей дуже різний досвід взаємин з Болгарією. Наприклад, Олоф Нікулає і його брат Кастор Нікулає були самостійними мандрівниками. Жили там у якійсь печері, залицялися до панночок на пляжі, пили дешеве вино і насолоджувалися літом. У молодої художниці Біргіт Бренер із Західної Німеччини спогади про Болгарію дуже погані. Її батьки розлучились, і мати вибрала в туристичній агенції найдешевше місце, куди можна було відвезти на відпочинок двох дітей. Отже, Болгарія у спогадах Біргіт Бренер асоціюється з тим, що в 16 років вона вперше пішла на пляж, і доки плавала в морі, у неї вкрали джинси. Тож ми зібрали спогади про країну, про її культуру, про її ситуацію. Те, що люди знайшли 20 або майже 30 років потому, і що вони з цього зробили. Вийшла дуже елегійна, дивна виставка, трішки ностальгічна, зовсім не схожа на ту сатиричну провокацію, яку місцеві художники зазвичай робили. От ці дві сторони нашого «Візуального семінару», таку ностальгічну і дуже гостро критичну, ми і вважаємо головним досягненням надто різних груп людей, які в ньому брали участь. Саме тому я хотіла представити вам цей проект, щоб показати, як зовсім скромними засобами можна спробувати залучити величезну кількість незалежних людей і таких, що не цікавляться проблематикою сучасного мистецтва. Показати їм методологію цього мистецтва. І тоді воно стає їм трішки зрозумілішим, зрозумілими стають і системи взаємин, які ці люди, наша потенційна публіка, можуть побудувати з цим мистецтвом.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
Серед учасників кураторського воркшопу з Ярою Бубновою — польська група STRUPEK, а також молоді українські куратори Лариса Бабій та Лариса Данилюк Among participants of the workshop with Iara Boubnova there were art group STRUPEK from Poland and young Ukrainian curators Larysa Babiy and Larysa Danyluk
a few famous foreign artists who would comment on the urban situation in the city. The first guests were the famous Austrian artist group “Gelitin”. They came from Vienna to Sofia by mopeds. When they bought them, the necessary condition was the correspondence by age to the artists. Such cowboys they were — they discovered not the “Wild West”, but the wild east. Arriving in Sofia, they made a performance in the square of the city — Yoga gymnastics. Completely naked, four men, standing on their heads, made different funny things. A large crowd gathered. The police, though, also came. However, having no regulation system in the city, the policemen did not know what to do with it. The event could not be qualified as an unauthorized political meeting, so it could not be prohibited. Imagine: heat — 36 C, people nearly fainted. Nonetheless everybody was fascinated, and the project eventually became another provocation in the urban environment.
While she was swimming in the sea, her jeans were stolen American artist Sean Snyder, who lives in Tokyo and Kiev now, did some interesting research work for us, which considered changes in the city environment, and, in particular, a project, worth paying attention to, regarding the city map changes. You see, we usually believe that the city map shows what we want to find. It turned out that a map of a capitalistic city is absolutely different. The artist compared an ordinary, boring socialistic map, created by a scientific research institute, with the one, made by modern corporations, which always try to place themselves on the map. They print the company logo there, sometimes even a photo of the building. As all these corporations are in the city centre, there is a conflict of space interests — the map does not have enough room. However, all of them can use a computer to enlarge the city a little. Therefore, on the map the location of the existing corporation is exaggerated — as “CocaCola”, “Philips”, investment bank, and agricultural bank — all of them try to be mapped. At the same time they are situated close to each other — thus they enlarge city centre. Applying one map on the other it appears that the city has grown. Physically the city map has grown by nearly three times, regardless of actually
tragic demographic situations in the country. One more project. We used a cliché, under which Bulgaria was known during the socialist times. It was the place where people used to go from GDR, Czechoslovakia, from northern countries that are not washed by warm seas. This way Bulgaria was given a strange name — “Red Riviera”. Our project was called “Red Riviera Revisited”: we found artists, who being children or teenagers, together with their parents, visited Bulgarian resorts in the 80-s. We offered them to spot the locations they visited at that time and somehow comment on the changes of those places and the realia of the society on the whole. German artists were among the participants. Some of them were born in GDR, others in the former Western Germany. The point of the project was that these people have really different experience of relations with Bulgaria. For example, Olaf Nicolai and his brother Carsten Nicolai were independent travellers. They stayed there in a cave, met ladies on the beach, drank cheap wine and enjoyed summer. Young artist Birgit Brenner, Western Germany, had indeed negative memories of Bulgaria. Her parents divorced, and in a travel agency her mother chose the cheapest place, where she could take her two children to have rest. Thus, in Birgit Brenner’s memories Bulgaria is associated with the accident that happened when she, a 16-year-old girl, went to the beach and while she was swimming in the sea, her jeans were stolen. Finally we collected the memories of the country, its culture and its atmosphere. Those things that people found 20 or nearly 30 years later, and what they made out of it. The project resulted in a very melancholic, strange exhibition, which had a little nostalgia, completely different from that satirical provocation, which local artists usually presented. These are the two aspects of our “Visual Seminar”, this nostalgia and sharp criticism that we consider the essential achievement for these different groups of people, who participated in it. It is due to the above reasons that I wanted to present you this project to show how it is possible, using really modest funds, to try and attract a great number of independent and impartial people and those who are not interested in the problems of the contemporary art. It is a chance to demonstrate the methodology of art to them. And then the art becomes a little clearer, people begin to realize the relationship systems that can be built between them, our potential public, and art. 25
ВІЗУАЛЬНИЙ СЕМІНАР
ЗАПИТАННЯ СЛУХАЧІВ — Протягом якого часу тривав проект? — Практично 4 роки. Концептуально ми його почали відразу ж після моєї участі як куратора Manifesta у Франкфурті. Там я вперше зіткнулася з величезною кількістю обмежень, які структуроване, систематизоване суспільство накладає на роботу в публічному просторі. І мені стало дуже цікаво, як вони формулюються, хто їх придумує — хто там сидить і вигадує правила для художників. І як ці правила обслуговують реальність взаємовідносин художників. У 2002 р. я придумала цей проект, 2003-го нам вдалося його захистити перед Німецькою Федеральною культурною фундацією. І з травня 2003 року ми почали над ним працювати, а завершили в 2005-му. Одного дня ми всі зіткнулися з тим, що різні люди, найрізноманітніших політичних і естетичних переконань, невдоволені одним — містом, в якому мешкають. З цього і почався проект. У нього безліч всіляких продовжень. Ця тема стала модною. Багато художників почали працювати з містом. Наприклад, художник Кіріл Прашков провів спостереження за панельними будівлями, їх реальним станом і почав інтерпретувати ці стіни і ці старі фасади як абстрактний живопис, що з’являється самостійно. І створив серію фотографій. Я і сама вирішила робити арт-проект, пов’язаний із магазинами, які знаходяться в підземних поверхах будівель, де треба обов’язково поклонитися нібито самому Богові торгівлі і вступити з ним в певні дивні взаємини. Ми показуємо відео-роботи на межі професійної галереї і публічного простору. Почали з роботи відомого австрійського художника Петера Коглєра, показали його нову комп’ютерну анімацію, яка називалася «Щур». Вирішили, що найприродніше в підвалі — показувати щурів. Люди приходили, розглядали це все. І дітей навіть приводили. Ми поставили там камеру, яка фотографувала. А потім показали роботу болгарського художника Стефана Ніколаєва. І остання робота, яку ми тільки-но завершили. Це два фільми Ванесси Бікрофт, відомої художниці, яка працює з принципами репрезентації в моді, з мовою голого жіночого тіла як об’єкта бажання, з одного боку, і як засобу споживання в створенні реклами, з іншого. Я запросила Ванессу показати одну, надто важливу і вже майже хрестоматійну роботу, яку вона робила в Берліні 2005 року. Це величезна інсталяція з живих жінок (вона їх відбирає з-поміж волонтерів, що приходять на її запрошення): художниця поставила їх в гігантській залі за кольором волосся, створюючи німецький національний прапор. Там задіяні три кольори: жовтий, чорний і червоний, отже, там були блондинки, темноволосі й руді жінки. І вони були голі. Одягнуті тільки в прозорі колготи. Дуже дивний ефект. Ніби дивно прикрита голизна. І мені дуже хотілося показати цю роботу у нас. Але Ванесса запропонувала показати її нову роботу з останньої венеційської бієнале. Тема — кровопролиття в Дарфурі. Перформенс із величезною кількістю дуже гарних чорних жіночих тіл, які лежали, а вона поливала їх кров’ю, чим створювала дивну, дуже венеційську картину цих порочних мучеників, цього кровопролиття, традиційно пов’язаного взагалі ще з католицькими зображеннями Середньовіччя. Частині наших глядачів, особливо студентам, ця робота дуже сподобалась. У нас тепер з’явилась нова міська традиція. Враховуючи те, що фільм довгий, хвилин на 40, люди приходять зі стільцями, як на риболовлю, з якимось питвом (самі розумієте, місто у нас південне), сідають і дивляться цей фільм. Мені дуже сподобалась ця нова система взаємостосунків, коли не потрібно заганяти людей в галереї і вчити їх там сучасному мистецтву. Вони здатні самі вибрати в міському середовищі те, що їм цікаво. Це і є концепція, ідея проекту, який я називаю наслідком «Візуального семінару». — Які у вас взаємини з місцевою владою? Чи є підтримка з боку влади? — Стосунки з місцевими можновладцями у нас складні й неоднозначні. Як у телесеріалі: то ми один одного дуже любимо і взаємно використовуємо, то ми страшенно один одного не любимо. Взагалі, я вважаю, що в Болгарії немає культурної політики, а культурна адміністрація складається зазвичай із ідіотів, які отримують пости завдяки своїй відданості певній політичній партії. Вони абсолютно не розуміють, що таке культурна політика і що робити в конфлікті приватної ініціативи й централізованого державного адміністрування. Тому одна з проблем у нас — художники, особливо молоді, виїжджають вчитися за кордон. Ми тепер у Євросоюзі і легко це можемо робити. Ще одна проблема — це, звичайно, інтервенції закордонних коштів. Дуже небезпечно використовувати лише іноземні гроші, тому що це лише здається, що вони їх нам дають, бо ми дуже їм подобаємося. Насправді, коли працюєш весь час з іноземними коштами, ти все одно обслуговуєш якісь специфічні інтереси: геополітичні, економічні, інтереси культурної політики. Це виробництво художнього продукту на експорт. Для того, щоб отримати ці гроші, ти щось обіцяєш, ти якось хочеш сподобатися. Вимоги специфічні. І уявлення про те, яка у нас культура і яка вона має бути, зовсім не ті що у нас, коли ми створюємо свій місцевий культурний продукт. Загалом, велика частина коштів у нас йде через нормальний fund rising. Ми прагнемо все ж таки використовувати, в основному, більш класичні інститути, які підтримують культурні проекти на міжнародній основі, а не корпоративні гроші. Ми, тобто Інститут сучасного мистецтва в Софії, до якого входять наші провідні художники, ще з 1995 року якось тримаємось купи. Знайшли певну форму, яку можна вважати використанням капіталістичної ринкової системи для концептуального мистецтва. І намагаємось самі заробляти. І виживати.
26
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
VISUAL SEMINAR
QUESTIONS FROM THE AUDIENCE — How long did the project last? — Nearly 4 years. Conceptually we started it immediately after my participation as a curator of Manifesta 4 in Frankfurt. There I first met numerous restrictions, which were set and systematized by the society for operating in the public space. I began to wonder how they had been established, who created them — who was out there creating rules for artists. It was interesting to learn how these rules serviced the reality of artists’ interaction. In 2002 I had the idea of this project; in 2003 we managed to defend it at German Federal Cultural Foundation. From May 2003 we commenced working on it, and finished it in 2005. Once we all faced the fact that different people of absolutely opposite political and aesthetic views, were dissatisfied with one and the same thing — the city they lived in. That was the start of the project. It may have various prospects for the future. This topic has become trendy. Plenty of artists have begun cooperating with the city. For example, artist Kiril Prashkov monitored panel buildings, their actual state and began interpreting these states and these old facades as abstract painting, which appears independently. Later he made a series of photos. I myself decided to do an art project, related to shops which are in underground passages, where it is necessary to bow as if to the very God of Trade and enter into strange relations with him. We showed video-works at the edge of professional gallery and public space. Beginning to work with a video by the famous Austrian artist Peter Kogler, we demonstrated his new computer animation, which was called «Rat». It was decided the most natural place to show rats was in the cellar. People came, watched all these in detail. Even children were coming. We placed a camera that took pictures. Afterwards a work by a Bulgarian artist Stefan Nikolaev was shown. And the latest work that we have just completed. These are two films by Vanessa Beecroft, famous artist, dealing with the presentation principles in fashion, with the language of the female naked body as the object of desire, on the one hand, and as a way of consumption while creating adverts, on the other. I invited Vanessa to show one, vital and almost classic work, done by her in Berlin in 2005. This is a huge installation of live women (she selects them among volunteers, who come at her invitation): she placed them in an enormous hall according to the colour of their hair, thus creating the German national flag. Three colours were used there: yellow, black and red, so there were blonds, dark-haired and red-haired women. Besides, they were naked. They had only transparent tights on. The effect was indeed incredible. It looked like covered nudity. I wished to show this work in our country. However, Vanessa suggested showing her new work from the latest Venice Biennale. The topic was bloodshed in Darfour. During the performance a lot of really beautiful dark female bodies were lying, while the artist was pouring them with blood thus creating a strange, typical of Venice picture of these depraved martyrs of the bloodshed, traditionally connected with the catholic image of the Middle Ages. A part of our spectators, especially students, liked that work. A new tradition has emerged in our city. Taking into account the fact that the film is long, about 40 minutes, people come with chairs, as to fishing, with some beverages (as you understand our city in the south), sit down and watch the film. I liked a lot this new system of relations, where there is no need to drive people into galleries and teach them contemporary art there. People are able to choose themselves what they want to see in the city. This is the conception, idea of the project, that I call the consequence of the "Visual Seminar". — What is the attitude of the local authorities? Have you been supported by them? — The relations with local authority officials have been complicated and ambiguous. They resemble television series: at times we adore and mutually use each other, at times we hate each other. Generally speaking, I consider that Bulgaria lacks cultural policy, and the cultural administration usually consists of idiots, who receive their positions owing to their loyalty to a certain political party. They have no idea of what cultural policy is and what to do with the conflict between the private initiative and the governmental centralized administration. Therefore one of the problems we have is in the artists, especially youths, who go abroad to study. Being in the European Union, it is easy to do it. Another problem that we have is, naturally, the intervention of foreign funds. It is very dangerous to use only foreign funds as it only seems that they are given to us just because foreigners like us so much. In fact, constantly working with foreign funds, you still service particular interests: geopolitical, economic, cultural policy interests. This is the production of art for the export. In order to be granted this money, you promise something, you try to please. The requirements may be specific. And the images of our existing culture and its future are completely different from ours, when we create our local cultural product. On the whole, a large part of the money is received through the regular fund-raising. We still seek to mostly use more classical institutes, supporting cultural projects on the international basis, not corporate money. We, that is the Institute of Contemporary Art in Sofia, whose members are our leading artists, have been trying to stay together since 1995. We have found a form, which may be thought to be the use of capitalistic market system for the conceptual art. Thus we try to make money ourselves. And survive.
27
Рогер М. Бюргель
Сучасне мистецтво та спільнота
ДАТА: 10-11 ЧЕРВНЯ 2008 РОКУ ПОДІЯ: ВОРКШОП «СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ТА СПІЛЬНОТА» ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» СПІЛЬНО З НІМЕЦЬКИМ КУЛЬТУРНИМ ЦЕНТРОМ «ГЕТЕ-ІНСТИТУТ В УКРАЇНІ» ПЕРСОНА: РОГЕР М.БЮРГЕЛЬ (НІМЕЧЧИНА), АРТ-ДИРЕКТОР DOCUMENTA 12
Roger M. Buergel Contemporary Art and Community
DATE: 10-11 JUNE 2008 EVENT: WORKSHOP “CONTEMPORARY ART AND COMMUNITY” ORGANIZERS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION TOGETHER WITH GERMAN CULTURAL CENTRE “GOETHE-INSTITUTE IN UKRAINE” PERSON: ROGER M. BUERGEL (GERMANY), ART DIRECTOR DOCUMENTA 12
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ТА МІГРАЦІЯ ФОРМИ
На дводенному семінарі Рогер М. Бюргель поділився з учасниками своїм досвідом, окресливши теоретичну основу взаємодії сучасного мистецтва та спільноти. Його лекції «Спільнота в мистецтві» та «Міграція форми» були присвячені відповідно двом найбільшим проблемам, з якими стикається сьогодні світ сучасного мистецтва. По-перше, проблема утворення аудиторії і, по-друге, питання належної презентації. У перший день семінару Р. Бюргель презентував міжнародну виставку сучасного мистецтва documenta: історію, головну ідею, а також свій досвід арт-директора останньої 12-ої виставки. documenta — одна з найважливіших виставок сучасного мистецтва світового значення. Її започатковано 1955 p. художником і освітянином Арнольдом Боде в Касселі. Після нацистської диктатури вона була покликана поєднати німецьке суспільне життя з міжнародною сучасністю. Тоді, в оточенні напівзруйнованих будинків, перший куратор documenta зробив акцент на демонстрації досягнень садівництва, що справило сильне враження на людей, зголоднілих за красою. З творів образотворчого мистецтва домінували представники «дегенеративного мистецтва», які були гнані Гітлером. Таким чином, перша documenta реабілітувала чудових митців абстракціонізму, експресіонізму та інших. Загалом, все разом справило незабутнє враження, і виставку відвідали понад 35 тисяч глядачів, що для невеликого німецького міста виявилося надзвичайним явищем. Тому започаткована акція мала продовження, якого ніхто не передбачав. З того часу documenta організується раз на п’ять років і збирає найцікавіші явища, що відбулися за цей період у мистецтві і якими цікавляться чисельні відвідувачі з усього світу. Як зізнався сам Бюргель на початку семінару, якщо хтось працював куратором documenta, то це залишається спогадом на все життя, і після цієї події, так чи інакше, все починає сприйматися крізь призму цього досвіду, аж поки, з часом, не вдасться позбавитися цієї магії.
documenta — виставка сучасного мистецтва, що відбувається кожні п’ять років в місті Кассель, Німеччина. Заснована в 1955 році художником і куратором Арнольдом Боде. На першій documenta були представлені художники, що помітно вплинули на сучасне мистецтво (Пікассо, Кандінський та ін.) documenta мала відновити традицію авангардистських виставок у Німеччині, що була перервана 1937 року нацистами викривальною «Виставкою дегенеративного мистецтва». Згодом documenta стала однією з найзначніших подій у сучасному мистецтві
Мистецтво неможливо звести до одного знаменника
30
Фотографії надані Рогером М.Бюргелем
Другого дня учасники мали можливість презентувати та обговорити проекти, розроблені в рамках грантової програми «Публічний простір», започаткованої фондом «ЕЙДОС». Інтерактивна частина складалась із обговорень запропонованих Р. Бюргелем тем та презентацій проектів, що стали фіналістами грантової програми, як реалізованих («Спільний простір», група Р.Е.П.), так і тих, що перебували на підготовчій стадії («LAB_ua», автори Ольга Балашова, Ольга Нешта, Денис Дідур; «Стереотипи», автор Дмитро Єрмолов; «Старт тайм», автор Юрій Кручак; «PARKING LOT FOR DEMOCRATIC INNOVATION», автор Кент Хансен, куратор Юлія Усова). Презентація проектів молодими художниками стала для них серйозним випробуванням, але при цьому і важливим досвідом , оскільки вони мали нагоду почути коментарі такого фахівця як Р. Бюргель. На думку художниці Алевтіни Кахідзе, яка має досвід набуття художньої освіти в Україні та за кордоном (Академія Ян Ван Ейк, Нідерланди), презентації молодих художників визначили проблему української художньої освіти, яка робить художниEIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
CONTEMPORARY ART AND COMMUNITY
At the two-day seminar Roger M.Buergel shared his experience with the participants, outlining theoretical basics of the interaction between the contemporary art and community. His lectures “Community in Art” and “Migration of Form” were dedicated respectively to the two essential problems the contemporary art world is currently facing. These problems include creating public areas and the issue of the proper presentation of these areas.
Photos provided by Roger M.Buergel
Art cannot be subject to logic During the first day of the seminar R. Buergel presented an international exhibition of contemporary art documenta: history, main idea, as well as his experience as art-director of the latest 12th exhibition. Documenta is one of the most important exhibitions of contemporary art in the world. It was founded in 1955 by artist and scholar Arnold Bode in Kassel. After the Nazi dictatorship it was aimed at uniting German social life with international situation of the time. Then, being surrounded by half-ruined buildings, the first curator of documenta put the emphasis on demonstrating achievements of gardening, which made a great impression on people, starving for beauty. Among the works of fine art representatives of “degenerative art”, outcast by Hitler, dominated. Thus, the first documenta rehabilitated wonderful abstractionism, expressionism and other artists. On the whole, this event became unforgettable, and the exhibition was attended by over 35 thousand spectators, which turned out to be extraordinary for a small German town. Therefore, the founded event was continued in the way nobody could foresee. Since then documenta has been organized every five years and has gathered the most fascinating phenomena, occurring during the period in art, interesting for numerous visitors from all over the world. At the beginning of the meeting Buergel himself confessed that for a curator of documenta this event remains a memory of lifetime, and after the event the person begins to perceive everything in the light of this experience, until he or she can get rid of these charms. During the second day participants could present and discuss the projects, developed within the grant program “Public Space”, organized by “EIDOS” foundation. The interactive part comprised the discussion of the topics suggested by R. Buergel and presentations of the projects that were finalists of the Grant program, implemented (e.g. “Common Space”, R.E.P. group), and those that were at the stage of development (“LAB_ua”, authors Olga Balashova, Olga Neshta, Denis Didur; “Stereotypes”, author Dmitry Ermolov; “Start time”, author Yuriy Kruchak; “PARKING LOT FOR DEMOCRATIC INNOVATION”, author Kent Hansen, curator Julia Usova). The presentation of the projects by young artists became a real challenge but at the same time important experience for them, since they had a chance to hear comments from such expert as R. Buergel. According to artist Alevtina Kakhidze, who has the experience of studying in Ukraine and abroad (Yan Van Eyck Academy, Netherlands), the presentations made by young artists outlined the problem of Ukrainian artistic education, which makes an artist “numb”, as is it is solely the painting that should “speak” for him. Contemporary art, instead, requires from an artist clear articulation of his position and grounds.
documenta is an exhibition of contemporary art that takes place every five years in Kassel, Germany. It was founded by artist, teacher and curator Arnold Bode in 1955 as a part of the Bundesgartenschau (Federal Horticultural Show) which took place in Kassel at that time This first documenta featured many artists who are generally considered to have had a significant influence on modern art (such as Picasso and Kandinsky). The more recent documenta’s feature art from all continents; nonetheless most of it is site-specific
31
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ТА МІГРАЦІЯ ФОРМИ
Кожні п’ять років обирається новий куратор, і кожного разу виставку ніби винаходять знову і знову Every five years a new director is chosen and the exhibition is reinvented, a concept which to date has been affirmed by the public’s interest
ка «німим», немовби «говорити» за нього повинна лише його картина. Сучасне мистецтво, натомість, вимагає від художника чіткої артикуляції своєї позиції та обґрунтування. Після презентації і обговорення її учасник — художник Юрій Кручак — зазначив, що візит такого професіонала як Бюргель і проведення ним майстер-класів, лекцій — це подія, що привносить новий досвід в український художній процес, дає можливість художникам краще розуміти суть того, що відбувається на міжнародній арт-сцені, й ефективніше виконувати свою роботу. А його колега Микола Рідний із знаменитої харківської групи SOSkа висловив надію на те, що ініціатива фонду «ЕЙДОС» з візитом Р. Бюргеля матиме продовження: «Такі фігури як Обріст, Мізіано, Буріо також дуже важливі для контексту українського мистецтва. Коли я спілкувався з Бюргелем, він сказав, що до візиту в Україну не знав жодного українського художника. Воркшоп майстра для художників-початківців — безумовно, необхідний захід, але йому повинно передувати знайомство з локальним художнім контекстом».
Саме суперечності й конфронтація з межами власного розуміння призводять до того, що ти сам починаєш думати про себе самого, про своє оточення, про людей навколо У програмі семінару брали участь художники та куратори з різних міст України (Київ, Харків, Одеса), Німеччини, Данії. Подія зібрала у форматі круглого столу відомих українських художників ( Микита Кадан, Леся Хоменко, Володимир Кузнєцов, Микола Рідний, Юрій Кручак), кураторів, мистецтвознавців (Леся Авраменко), арт-критиків (Ута Кільтер), співробітників Інституту проблем сучасного мистецтва, студентів Національної Академії образотворчого мистецтва й архітектури, Національного Університету « Києво-Могилянська Академія», арт-менеджерів, галеристів та інших, сприяла активній комунікації всередині української арт-спільноти. У лекції «Спільнота в мистецтві» Р. Бюргель підкреслив, що розуміє аудиторію не як даність, як людей, що більш-менш автоматично приходять відвідати виставку, але радше як соціальне тіло, що має бути сконструйоване самою виставкою. «Тема поєднання мистецтва і спільноти комплексна та багатогранна, це пов’язане з тим, що мистецтво неможливо звести до одного знаменника. І спільнота — це теж поняття комплексне». І тому їх взаємодія не є механічним поєднанням двох комплексів, а є взаємопроникненням, що має результатом поштовх до самоаналізу і самопізнання. «Шляхом критичного осмислення мистецтва можна здійснити спробу усвідомити межі власного існування. Саме суперечності й конфронтація з межами власного розуміння призводять до того, що ти сам починаєш думати про себе самого, про своє оточення, про людей навколо. Отже, в результаті розуміння залежності від оточуючих змінюються власні відносини з навколишнім світом». Під час роботи над documenta одним із головних завдань куратора була організація виставки таким чином, аби спонукати глядача до чуттєвого сприйняття мистецтва. Отже, питання взаємодії мистецтва і спільноти було актуальним з самого початку. Саме з експозиції у музеї Фрідріціані виставки сучасного мистецтва 20-40-х рр. — певного відтворення історії мистецтва «міжнародного модерну», яка мала шалений успіх у глядачів, і починається відлік documenta. Цим історичним екскурсом Бюргель поступово окреслив специфіку виставки, як орієнтованого на аудиторію Заходу, під час якого однією з ключових проблем постає проблема сприйняття людиною мистецтва. 32
З його колекцією книг, каталогів експозицій, мистецьких журналів та інших текстів Архів documenta, що включає колекцію книг, каталогів, експозицій,митсецьких журналів та інших текстів, має найповнішу спеціалізовану бібліотеку сучасного мистецтва в Німеччині With its collection of books, exhibition catalogues, art magazines and other writings, the documenta Archive possesses one of the most extensive speciality libraries for contemporary art in Germany
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
CONTEMPORARY ART AND COMMUNITY
Воркшоп з Рогером Бюргелем
After the presentations and discussions, the participant — artist Yuriy Kruchak noted that the visit of such expert as Buergel, master classes and lectures with him are the event that contributed to the Ukrainian art process experience, enabled artists to understand better the essence of what was happening at the international art-stage, and do their work more effectively. His colleague Mykola Ridniy from the famous Kharkiv group SOSkа expressed his hope that the initiative of “EIDOS” foundation with the visit of R. Buergel would be continued: “Such personalities as Obrist, Miziano, and Bourriaud are also very important for the context of Ukrainian art. During the conversation with Buergel, he told me that he had not known any Ukrainian artists before visiting Ukraine. The Master’s workshop for beginning artists was certainly a necessary event, but it should have been preceded by the acquaintance with the local art context”. The seminar program attended by the participants — artists and curators — from different cities of Ukraine (Kyiv, Kharkiv, Odesa), Germany, Denmark. The event gathered a round table with famous Ukrainian artists (Nikita Kadan, Lesya Khomenko, Vladimir Kuznetsov, Mykola Ridniy, Yuriy Kruchak), curators, art historians (Lesya Avramenko), art critics (Uta Kilter) researchers from the Institute of Contemporary Art, students of the National Academy of fine art and architecture, National University “Kyiv-Mohyla Academy”, art managers, gallery owners and others, promoted active communication inside the Ukrainian art community.
These contradictions and confrontation with the limits of personal understanding lead you to thinking about yourself, your environment, surrounding people In lecture on the “Community in Art” R. Buergel emphasized that he understood the public as a social body that should be structured by the exhibition itself rather than something given, people who more or less automatically come to visit an exhibition. “The topic of joining art and community is complex and varied, due to the fact that art cannot be subject to logic. Community itself is also a complex concept”. Therefore, their interaction is not mechanical joining of two complexes, but interpenetration, resulting in the stimulus to self-analysis and self-cognition. “Through critical understanding of art it is possible to try and realize the boundaries of our own being. These contradictions and confrontation with the limits of personal understanding lead you to thinking about yourself, your environment, surrounding people. Eventually, realizing the dependence on the environment you change your personal relations with the surrounding world”. During the work on documenta one of the major tasks for the curator was the organization of the exhibition so that spectators were encouraged to sensitive perception of art. Thus, the issue of the interaction between art and community was topical from the very beginning. The story of documenta starts from the exposition in Fridriciani museum of the contemporary art exhibition (20s— 40s) — a representation of the art history of “international modern”, which was a great success among viewers. By this history introduction Buergel gradually outlined the specifics of the exhibition, as one oriented on the western public, during which one of the key problems was the issue of human perception of art. “Documenta was established in the crisis period for the German society. Perhaps, it was the reaction to the challenge of the Enlightenment project failure in the German society. In other words, its goal was in the search of a new project, new ways, and new bases for
At workshop with Roger М. Buergel
33
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ТА МІГРАЦІЯ ФОРМИ
«Documenta була започаткована в кризовий для німецького суспільства період. Можна сказати, що вона була реакцією на виклик, спричинений у німецькому суспільстві поразкою проекту Просвітництва. Тобто, її мета полягала у пошуку нового проекту, нових шляхів, нового ґрунту для об’єднання суспільства. У цьому, як на мене, і полягає роль мистецтва зараз. Звичайно, не можна сказати, що мистецтво впливає на суспільство безпосередньо. Але якимось чином воно може здійснювати свій непрямий вплив».
Необхідно показати мистецтво світові — яким чином виникає мистецтво в конкретному місці У деяких своїх кураторських проектах, як, наприклад, МАСВА у Барселоні, Бюргель вирішив винести виставку за межі інституції у вузькому розумінні до шкіл, простору заводів та громадських центрів на околицях міста. Такий підхід глибоко змінює характер кураторської роботи. Куратор має справу не лише з художниками та їх потребами, але він має також слухати людей, які адмініструють та контролюють середовище, що вже існує та має дуже специфічний характер, наприклад школу. Тип виставки, що є результатом такого зіткнення, має зовсім іншу форму та щільність, ніж чистота, з якою асоціюється безпечний музейний устрій. Взаємодію мистецтва і спільноти Рогер Бюргель вбачає в певних механізмах освіти: процеси тлумачення в мистецтві діють колективно, але через спільноту людей, які дискутують між собою. Цей аспект освіти був однією з естетичних підвалин documenta 12. У лекції «Міграція форми» Бюргель розглянув види демонстрування мистецтва. Показ стає проблемою, коли твори мистецтва винесені зі свого контексту і, як у випадку з documenta, транспортовані в інше місце. Ризик такої операції цілком очевидний: речі з Африки або Індії чи навіть Східної Європи починають втрачати свій контекст для аудиторії Заходу. Разом з тим, «необхідно показати мистецтво світові — яким чином виникає мистецтво в конкретному місці». Однією з можливостей було б висвітлення особливостей контексту через надання вихідної інформації. Documenta обрала ризиковану альтернативу: вона дозволила мистецтву контекстуалізувати саме себе. «Міграція форми» — експериментальна, але провокативна спроба звільнити мистецтво від будь-яких, наперед заданих історичних чи політичних обмежень, аби підкреслити його первинну естетичну якість. «Аби зрозуміти сучасне мистецтво, потрібно знати його витоки. Тоді можна визначити, в якому напрямку воно рухається. Я прагну не дзеркального відображення того, що є сучасним мистецтвом, а скоріш за все, відповіді на запитання, звідки беруться певні форми, я хочу познайомити світ з невідомим, а відоме показати в новому світлі». Завдяки такому підходу вибудовувались нові конотації, несподівані асоціації, які кожен глядач мав змогу сам побачити. Але попри таку свободу для глядача, відповідальність за все, що відбувається, несе куратор. Окрім теоретичних розмірковувань, яскравого ілюстративного матеріалу, цікавим був досвід деяких організаційних моментів. Зокрема, що кожні 5 років експертна рада documenta призначає нового куратора, після чого йому надається повна свобода дії, жодна людина не втручається в авторську побудову концепції майбутньої виставки. Загалом, у підготовці такого великого проекту задіяні близько 1600 осіб. Триває documenta завжди 100 днів, і за цей час минулого року її відвідали 157 000 глядачів. Бюджет минулого арт-форуму сягав 19 мільйонів доларів, половина з якого мала державну підтримку. Площа, на якій розгорталася експозиція, загалом понад 30 тисяч квадратних кілометрів, охоплювала декілька відомих музеїв і паркову територію, де спеціально побудували легкі павільйони. Важливим для розуміння величезного успіху documenta є те, що стратегія куратора будується не на його мистецькій ерудиції, а на правильній організації роботи з людьми. Розповідаючи 34
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
CONTEMPORARY ART AND COMMUNITY
uniting the society. To my mind this is the role of the art now. Naturally, it would not be true to say that art influences society directly. However, somehow it may indirectly affect it”. In some of his curator projects, e.g. МАСВА in Barcelona, Buergel decoded to move the exhibition out of the institution in the narrow meaning and, instead, occupy schools, factory and public centre premises in the city outskirts. This approach deeply changes the nature of curator’s work. The curator deals not only with artists and their needs, but he or she also should listen to people, who administer and control the existing environment of a really specific nature, e.g. a school. The type of exhibition, which is the result of this collision, has a completely different form and compactness, than the clearness associated with a safe museum.
Світлини старого Касселя Photos of old Kassel
It is necessary to show art to the world — how art appears in a specific place Roger Buergel sees the interaction of art and society in certain education mechanisms: processes of interpretation in art act collectively, but through the community of people, who discuss it. This aspect of education was one of the aesthetic grounds of documenta 12. In lecture “Migration of Form” Buergel presented the ways of art show. Demonstration becomes a burning issue, when art works are taken out of their context and, as in the case of documenta, transported to another place. The risk of this operation is quite evident: objects from Africa or India or even Eastern Europe begin to lose their context for the western public. Nevertheless, “it is necessary to show art to the world — how art appears in a specific place”. One of the opportunities was the clarification of the peculiarities of the context via providing the outcoming information. Documenta opted for a risky alternative: it let the art contextualize itself. “Migration of form” is an experimental, but provocative attempt to liberate art from any, a priori given historical or political limitations in order to focus on its initial aesthetic quality. “To understand contemporary art, it is necessary to know its origins. Then it is possible to determine the direction it is moving. I am not seeking to obtain the mirror reflection of what is contemporary art but most likely answers to the questions, where some forms come from, I would like to communicate to the world some unknown points and show the familiar ones in the new light.” Owing to this approach, new connotations and unexpected associations were created, enabling every viewer to see them with their own eyes. However, despite this freedom for the viewer, it is the curator that bears full responsibility for everything that happens. Besides theoretical reasoning and bright illustrations, organizational experience was also useful. In particular, every 5 years expert council of documenta appoints a new curator, after which he or she is given carte blanche and nobody interferes with the author’s future exhibition conception structure. On the whole, approximately 1600 people took part in preparation to this large event. Documenta always lasts 100 days, and during this period last year the exhibition was attended by 157 000 visitors. The budget of the last-year art-forum reached 19 million dollars, half of which was state funded. The area, occupied by the exposition, totalled over 30 thousand square kilometres and covered several famous museums and park zones, where light pavilions were erected. A vital factor in understanding the success of documenta is the fact that the curator’s strategy is based not on his art erudition, but on the proper organization of working with people. Telling about the stages of creating the exposition, R.Buergel noticed that he and his assistants began with... 35
СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО ТА МІГРАЦІЯ ФОРМИ
Питання кураторства як професії Р.Бюргель висвітлював через свій власний досвід. Враховуючи те, що професія куратора є надзвичайно специфічною і залежить багато в чому від особистих якостей людини, то відсутність єдиного алгоритму її набуття цілком зрозуміла. Зазвичай у всіх химерні шляхи, бо завдання на 99% складається з імпровізації. Проте, нижченаведені конспективні тези як задокументований досвід професіонала можуть слугувати певним допоміжним матеріалом у кураторській роботі:
Куратори не завжди існували, і це досить специфічна діяльність. На Заході куратор, як суб’єкт художнього поля, з’явився наприкінці 80-х, коли стали зрозумілі зміни, в той час, як інституції були неповороткими. Багато кураторів є митцями. Існує природна конкуренція між митцем і куратором. Це відбувається тому, що куратору притаманні авторські функції, адже саме він здійснює остаточний відбір. Також є така річ, як вибір теми, і це вже питання естетичної автономії. Крім того, до завдання куратора входить і пошук фінансового забезпечення. Вимоги до куратора надзвичайно високі: це і професіоналізм, і відповідальність за зроблене.
Куратор має дуже багато подорожувати, зустрічатись з художниками, відвідувати майстерні, спілкуватись і запам’ятовувати на майбутнє. Куратор має бути витриманим, дипломатично вирішувати складні суперечливі ситуації з митцями, використовувати знання психології у спілкуванні, а також бути інтерфейсом до глядачів (аудиторії). В Україні є необхідність документації всього, що робиться в арт-просторі. Ці функції може здійснювати або окрема фігура, або міні-інституція, що має стати контактною персоналією для тих, хто цікавиться мистецтвом професійно (наприклад, такі невеличкі центри існують в Малайзії, чи Таїланді).
про етапи створення експозиції, Р.Бюргель сказав, що він і його помічники починали з ... глядачів. Щодо помічників, то їх на кінець підготовки до відкриття виставки у куратора вже було понад півтори тисячі. Спочатку проводилися опитування у «ініціативної групи» місцевого населення щодо їхніх уподобань і пріоритетів. Згодом художникам передавали деякі пропозиції, таким чином, твори набували більшої актуальності, зацікавленості глядачів. Співробітництву з місцевим населенням Касселя приділяється досить багато уваги, аби проблемні питання спільноти можна було зробити складовими виставки. Для цього навіть створюється спеціальна рада з представників громади, члени якої знайомляться з митцями, які в свою чергу за три роки до проведення documenta презентують мешканцям свої роботи.
Багато уваги приділялося молоді Багато уваги приділялося молоді. За словами Р. Бюргеля, аби залучити молодь, він обрав непрямий шлях. Спочатку пропонувалося стати гідами і пояснювати мистецтво дорослим. На першому етапі була привабливою лише ситуація зміни ролей. Інтерес безпосередньо до мистецтва виникав вже на другому рівні. Таким опосередкованим чином молоді люди набували фахові знання з мистецтва, можливо навіть непомітно для себе самих. У спілкуванні з авторами експозиції куратор теж мав пристосовуватись до їхньої різнорідності, починаючи з «відлюдькуватих» диваків, опозиційно налаштованих художників, які навіть свої твори зневажали, до набридливих, як мухи, підлабузників. Куратор має достатньо розвинену мережу збирання інформації з питань світового мистецтва в арт-виданнях та Інтернеті, після вивчення яких він запрошує авторів до участі у своєму заході. Дводенна подія стала вагомим змістовним початком нового освітнього, комунікативного проекту фонду «Ейдос» — ARTФОРУМLIVE — низки зустрічей, обговорень, презентацій, круглих столів з актуальних питань сучасного мистецтва. Запрошення до України куратора такого ґатунку як Рогер М. Бюргель є унікальним поєднанням комунікативного та освітнього потенціалів. У завершальному слові директор фонду «ЕЙДОС» Катрін Зінгер зазначила: «ЕЙДОС» працює з міжнародними культурними інституціями в Києві від початку свого існування. Це принципове питання. Сучасне мистецтво сьогодні не існує ізольовано в межах однієї країни. І ми переконані, що є нагальна потреба художників, організацій, подібних до нашої, та широкої мистецької спільноти дізнатись погляд, думку з-закордону, експертну оцінку людей, які мають багаторічні надбання у сфері сучасного мистецтва. Рогер Бюргель був арт-директором однієї з найвизначніших у світі мистецьких подій. Почути його розуміння сучасного мистецтва, інституту кураторства та його необхідності, зрозуміти, як знаходити нових художників і створювати мережі по всьому світу є надзвичайно важливим досвідом для нас усіх. Тому висновок після цього воркшопу для нас цілком очевидний: навіть якщо ми не є державною інституцією та не можемо жодним чином її замінити, нам потрібно більше приділяти уваги освіті та розвитку міжнародних арт-зв’язків».
Засновник фонду «ЕЙДОС», меценат та колекціонер Петро Багрій та Президент фонду Людмила Березницька Founder of EIDOS Foundation, patron and collector Petro Bagriy and the president of the Fund Ludmila Bereznitska
Використані матеріали статті О. Голуб «Секретні "Документи"». Від куратора Рогера М. Бюргеля — «День», 10.07.2008. Та информація, надана мистецтвознавцем І. Яцик.
36
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
CONTEMPORARY ART AND COMMUNITY
The issue of curatorship as a profession R.Buergel described through his own experience. Considering the fact the profession of curator is extremely specific and greatly depends on the personal qualities, the lack of the unified algorithm of its obtaining is quite understandable. As a rule, each curator passes through an unbelievable way, since 99% of the task is improvisation. None the less, the following short statements, being recorded professional experience, may assist in curator’s activity:
Curators are a recent phenomenon and suppose a really particular activity. In the West a curator, as an artistic subject, first appeared in late 80-s, when the changes became evident while the institutions were not flexible. Many curators are artists. There is a natural artist-curator competition. It caused by the author’s fuction of curator as he (she) makes final selection. There is also an issue of choosing a topic, and this is the matter of aesthetic autonomy. Besides, the search of funding is among curator’s task as a well. Requirements to a curator are incredibly high, including professionalism and commitment.
viewers. The number of curator’s assistants rose to over fifteen hundred at the end of the preparation to the exhibition opening. At first the “pressure group” questioned local inhabitants about their likes and preferences. Later artists were given some suggestions, thus the works became more topical and attractive for visitors. Serious attention is paid to the cooperation with the Kassel inhabitants in order to make controversial issues in the community integral parts of the exhibition. Even a special council is organized for this purpose. It consists of the community representatives, its members get acquainted with artists, who, in their turn, present their works to the local residents three years before holding documenta.
Youths were in the focus of attention Youths were in the focus of attention. According to R. Buergel, to attract youths, he chose an indirect way. First they were offered to become guides and describe art to adults. At the early stage the only attractive point was in exchanging roles. The interest in art itself emerged at the next stage. Thus indirectly young people acquired professional knowledge of art, sometimes even not noticing it. Communicating with the exposition authors, the curator also had to adapt to their variety, beginning from “recluse” strangers, permanently opposing artists, who despised even their own works, to annoying, like flies, lickspittles. The curator has a well-developed network for collecting information on the matters of world art in art periodicals and the Internet. Having studied these sources, he invites authors to participate in his event. The two-day event became a significant content basis for the new educational, communicative project of “EIDOS” Foundation — ARTFORUMLIVE — series of meetings, discussions, presentations, round tables devoted to the urgent issues of contemporary art. Invitation to Ukraine of a curator of Roger M.Buergel’s level is a unique combination of communicative and educational potentials. In the conclusion the director of “EIDOS” Foundation Kathrin Singer noted: “EIDOS” has cooperated with international cultural institutions in Kyiv since its establishment. This is a principal issue. Contemporary art is not currently isolated within one country. We are convinced that there is a burning need in artists, organizations, similar to ours, and the whole artistic community needs to learn the viewpoint from abroad, expert’s opinion of those people who have long experience and achievements in the area of contemporary art. Roger Buergel was an art-director of one of the most remarkable artistic events in the world. To hear his understanding of the contemporary art, curatorship and the need in it, to realize how to find new artists and create networks worldwide is vital experience for all of us. Therefore, the conclusion of the workshop for us is absolutely evident: even if we are not a governmental institution and cannot replace it anyhow, we need to pay more attention to education and development of international art contacts».
Curator must travel extensively, meet artists, visit workshops, communicate and plan ahead. Curator must be reserved, settle complicated and controversial issues with artists diplomatically, use the knowledge of psychology in communication, as well as be the interface for the viewers (public). In Ukraine there is a need to record everything that is done in art space. These functions may be performed either by an individual or a miniinstitute that should become a contact entity for those who are interested in art professionally (for example, such small centres function in Malaysia and Thailand).
Різнопланова унікальна документація історії та середовища виставки documenta і загальне вмістилище інформації про мистецтво ХХ-ХХI століть доступні як зацікавленим глядачам, так і дослідникам чи експертам галузі Broad-ranging and unique documentation of the history and surroundings of the documenta exhibition and general repository of information on art of the 20 th and 21 st centuries are available to interested lay visitors as well as scholars and experts in the field
On the basis of materials by O. Golub “Secret 'Documents'”. From curator Roger Burgel — Den, 10.07.2008. And I. Yatsyk.
37
Круглий стіл
Чи потрібна Києву бієнале?
Запропонована для обговорення тема не нова і має свою історію, що, зрештою, зовсім не нівелює її актуальності. Ініціатива Фонду «ЕЙДОС» знову привернути увагу до цього питання мала низку причин, обумовлених змінами в культурній ситуації Києва та зростанням інтересу міжнародної спільноти до української арт-сцени. «Бієнале» тут означає регулярний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва, необхідність проведення якого в Києві загалом є зрозумілою, але конкретна проблема змістовного наповнення такої події залишається відкритою
ДАТА: 3 ЛИПНЯ 2008 РОКУ ПОДІЯ: КРУГЛИЙ СТІЛ «ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?» ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» СПІЛЬНО З ІНСТИТУТОМ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ УЧАСНИКИ: ОЛЕКСАНДР СОЛОВЙОВ, КУРАТОР PINCHUKARTCENTRE; ВІКТОР СИДОРЕНКО, ХУДОЖНИК, ДИРЕКТОР ІНСТИТУТУ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА АМ УКРАЇНИ; АНДРІЙ ТРИЛІСЬКИЙ, ДИРЕКТОР ГАЛЕРЕЇ «РА», ІНІЦІАТОР ФЕСТИВАЛЮ KIEVFOTOCOM; ЄВГЕН КАРАСЬ, ПРЕЗИДЕНТ АСОЦІАЦІЇ ДІЯЧІВ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА, КЕРІВНИК ГАЛЕРЕЇ «АТЕЛЬЄ-КАРАСЬ»; ВІКТОР ХАМАТОВ, ПРЕЗИДЕНТ АСОЦІАЦІЇ АРТ-ГАЛЕРЕЙ УКРАЇНИ, КЕРІВНИК ГАЛЕРЕЇ «СОВІАРТ»; АЛІСА ЛОЖКІНА, КИЇВСЬКИЙ МЕДІА ХОЛДИНГ; ЄВГЕН САМАРЦЕВ, ГОЛОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ З ТУРИЗМУ ТА КУРОРТІВ; ЖУРНАЛІСТИ СЕРГІЙ СЕМЕНОВ, ВИДАННЯ «ЕКСПЕРТ»; ОЛЕНА ГОЛУБ, ГАЗЕТА «ДЕНЬ»; АНАТОЛІЙ УЛЬЯНОВ, ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «ПРОЗА»; ВАСИЛЬ ЛОЗИНСЬКИЙ, ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖУРНАЛ ПРОSTORY; ХУДОЖНИКИ НІКІТА КАДАН, ЮРІЙ КРУЧАК, ЮЛІЯ КОСТИРЕВА ТА ІН.
Round Table
Does Kyiv need a Biennale?
The topic offered is not new at all and has its history, which, eventually, does not reduce its topicality. The initiative of “EIDOS” Foundation to draw attention to this issue once again had a number of reasons, relating to the changes in the cultural situation in Kyiv and the increase of the interest of the international community to the Ukrainian art stage. The “biennale” here stands for a regular international festival of contemporary art, whose necessity in Kyiv is generally understood and accepted but the content problem of this event still remains open for discussion
DATE: 3 JULY 2008 EVENT: ROUND TABLE “DOES KYIV NEED BIENNALE?” INITIATORS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION IN COOPERATION WITH THE MODERN ART RESEARCH INSTITUTE OF UKRAINE PARTICIPANTS: ALEKSANDR SOLOVYOV, CURATOR PIHCHUKARTCENTRE; VIKTOR SYDORENKO, ARTIST, DIRECTOR OF THE MODERN ART RESEARCH INSTITUTE OF THE ACADEMY OF ARTS OF UKRAINE; ANDRIY TRYLISKYI, DIRECTOR OF “RA” GALLERY, INITIATOR OF KIEVFOTOCOM FESTIVAL; EUGENE KARAS, PRESIDENT OF THE ASSOCIATION OF CONTEMPORARY ARTISTS, DIRECTOR OF “ATELIER-KARAS” GALLERY; VIKTOR KHAMATOV, PRESIDENT OF ART GALLERIES ASSOCIATION OF UKRAINE, DIRECTOR OF “SOVIART” GALLERY; ALISA LOZHKINA, KYIV MEDIA HOLDING; EUGEN SAMARTSEV, HEAD OF THE NATIONAL COUNCIL FOR TOURISM AND RECREATION; JOURNALISTS SERGIY SEMENOV, “EXPERT”; OLENA GOLUB, NEWSPAPER “THE DAY”; ANATOLIY ULYANOV, EDITOR-IN-CHIEF “PROZA” INTERNET PUBLICATION; VASYL LOZYNSKYI, PROSTORY MAGAZINE; ARTISTS NIKITA KADAN; YURIY KRUCHAK, YULIA KOSTYREVA, ETC.
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
Конспект:
ТЕТЯНА ФІЛЕВСЬКА: Я вдячна всім, хто до нас прийшов, і впевнена, що ваша участь в дискусії є доказом можливості створити ту спільноту, яка усвідомлює необхідність і зацікавлена в розвитку сучасного мистецтва, готова вкладати в нього знання і ресурси. Ми запросили людей, які можуть поділитися досвідом участі або організації подібних заходів, адже бієнале — це лише символічна назва регулярних великих фестивалів та виставок сучасного мистецтва. Сьогодні на всіх континентах є така подія раз на два, три, чотири, п’ять років. Звичайно, вони всі мають свої особливості, але ідея кожної — це великий, міжнародного рівня, захід. Серед них, безумовно, лідером є найвідоміша, найбільш видовищна Венеційська бієнале, що має найтривалішу історію та найвищий рівень відвідуваності. Потім слід також згадати documenta, Manifesta, бієнале в Сан Паулу, серія бієнале в Азії — ті, що проходять в Сінгапурі, триєнале в Йокогама (Японія), відома сьогодні Кванджу, корейська бієнале; останнім часом з’явилися бієнале в Австралії та Африці. Кожна з них має свою причину проведення, певне завдання — наприклад, Берлінська бієнале орієнтована на маловідомих молодих художників, бієнале в Сінгапурі поставила собі за мету інтеграцію мистецтва в міський простір, корейська бієнале Кванджу була покликана довести практичне значення відкритих громадських чи культурних форумів, що є індикаторами стабільних демократичних процесів. У зв’язку із цим виникає проблема визначення нашого місця в цьому процесі. Отже, першим запитанням є: Чи потрібна ще одна бієнале? І, якщо потрібна, то навіщо і яка саме? ОЛЕКСАНДР СОЛОВЙОВ: Справді, бієнале з’являються як гриби після дощу. До вже згаданих я б додав із найбільш престижних Бієнале в Ліоні, яку відвідав у 1996 році. Ця бієнале мала свою тему «Image mobile» — «рухомий образ», і була присвячена сторіччю кінематографу — адже брати Люм’єри були з Ліону. Там було зібране все найкраще, що існувало на той момент в кіно, відео, медіа, і це було дуже цікаво і дуже корисно. Сіднейська бієнале також має свою специфіку — її девіз: «Повсякденність відображує життя, повсякденність». Кожна бієнале мала свою історію виникнення: та ж documenta була створена як форпост між двома блоками, східним і західним, і, взагалі-то зароджувалась як компенсаторна задача в мистецтві Німеччини. Потім вона перетворилась з явища локального, геополітичного на супер-художнє явище, що віддзеркалювало моду «на п’ятирічки», — оскільки проходила кожні п’ять років, і взагалі, створювала певні напрямки, мейнстріми. Manifesta була задумана як альтернатива монстрам, що на той час вже існували, наприклад, тій же Венеційській бієнале з її заважкою формулою і роз’їдаючою політкоректністю. Ця, колись мобільна, європейська структура, спершу заявила про себе досить яскраво в Роттердамі, потім все пішло нанівець, і врешті-решт зовсім зникло. Але в липні цього року в італійському місті Пальцано в Альпах ця бієнале відновлюється, відкривається знову, і можна буде подивитися, чи здатна вона стати художньою альтернативою застарілим вже бієнальним формам. Зрозуміло, що згадані центри в різних куточках світу несуть певне ресурсне, регіональне навантаження. Якщо взяти бієнале Кванджу, бієнале в Шанхаї, Сінгапурі, Тайбеї, то цілком зрозуміло, що левова доля їх учасників — це художники з Азії. Є й інші форми, наприклад, бієнале Уїтні в Америці. Це — традиційна американська бієнале, але там визначився досить помітний в момент спаду інцестуальний ухил, і вже на останню бієнале вони запросили європейських кураторів. Яким буде результат, майбутнє покаже. 40
Ілля Чічкан всередині українського павільйону на 53-й Вінеційській бієнале Фото з сайту PinchukArtCentre Illya Chichkan inside the Ukrainian Pavilion at 53rd Venice Bienalle Photo from PinchukArtCentre's site
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
Notes:
TETYANA FILEVSKA: I am grateful to everybody who has come to us, and I am sure that your participation in the discussion is the proof of the possibility to create the community, which is aware of the need and interest in developing contemporary art, ready to invest knowledge and resources in it. We invited the people who can share their experience of participating or organizing similar events, because a biennale is only a symbolic name of large regular festivals and exhibitions of the contemporary art. Each continent holds a similar event every two, three, four or five years. Naturally, all of them have their peculiarities, but the idea of every one of them is to create a large-scale international event. Among them, certainly, there is a leader — the most famous, spectacular Venetian Biennale, which has the longest history and the highest level of attendance. This is followed by documenta, Manifesta, Biennale in San-Paolo, series of biennales in Asia — those which are held in Singapore, triennial in Yokohama (Japan), famous now Gwangju, Korean biennale; lately biennals there have appeared in Australia and Africa. Each of them has their reasons for being held, certain tasks — for example, Berlin biennale is oriented on little known young performers, biennale in Singapore aims at integrating art into the urban space, Korean biennale in Gwangju was dedicated to communicate the practical meaning of open public or cultural forums, which are the indicators of stable democratic processes. Owing to this there emerges a problem of defining our place in this process. Therefore, the first question is: Is there a need in another biennale? If yes, what for and in what format? ALEKSANDR SOLOVYOV: It is true that biennales have been sprouting like mushrooms after a summer rain. To the abovementioned ones I would add one of the most prestigious biennales in Lyons, which I visited in 1996. The topic of that biennale was “Image mobile”, and it was dedicated to 100-year anniversary of cinematography — it is common knowledge that Lumiere brothers were from Lyon. All the best works that existed at the time in the cinema, video and media were collected there, and that was really interesting and useful. Sydney biennale also has its specifics — its motto is: “Routine reflects life, routine”. Every biennale has its background: the above documenta was created as an outpost between two blocks — eastern and western, and, was generally founded as compensatory task in the German art. Later it turned from a local geopolitical event into a highly artistic phenomenon that reflected the trend of “five-year plans”, — as it was held every five years, and on the whole, established certain directions, mainstreams. Manifesta was created to be an alternative to the monsters that existed at the time, for example, to the Venetian biennale with its too heavy formula and annoying political correctness. This, once mobile, European structure, first made itself known in Rotterdam, and then everything ruined and eventually disappeared completely. However, this July in the Italian town of Palcano in the Alps this biennale is being reawakened,
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
«Місяць фотографії в Києві» проводять за моделлю одного з найбільших в світі міжнародних фестивалів «Місяць фотографії в Парижі». Тепер Київ — у списку двадцяти міст, де організують такі акції: разом з Парижем, Барселоною, Х’юстоном, Монреалем, Туріном, БуеносАйресом, Братиславою, Мехіко та Москвою. “The Month of Photography in Kyiv” is designed according to one of the biggest international festival “The Month of Photography in Paris”. Kyiv belongs to the list of twenty cities where similar activities take place together with Paris, Barcelona, Houston, Montreal, Torino, Buenos Aires, Bratislava, Mexico and Moscow
Про молоді бієнале, які щойно почали функціонувати: Московська бієнале, створення якої відбувалося у всіх на очах, якій передувала довга дискусія під назвою «Великий проект для Росії», тривалі підготовчі роботи. За рік до відкриття з’їжджалися міжнародні світила, теоретики, проводилась конференція, обговорювали форму — якою вона має бути, тощо. Були пропозиції зробити велику бієнале, яка б охоплювала пострадянський простір та країни колишнього соцтабору; були пропозиції створити бієнале виключно молодого мистецтва. Але що з цього вийшло? Перша бієнале під назвою «Діалектика надії» була досить цікава, навіть трохи екзотична — мороз 30-градусний, горілка, ікра —приїхали відомі світові куратори, і дійсно — головний інтерес цієї бієнале полягав у тому, що вона стала приводом для консолідації місцевих художніх сил. Не таким цікавим був сам проект, як те, що відбувалося навколо нього, які спецпроекти запропонували митці саме з Росії. Іншими словами, це було цікаво саме як експериментальний проект. А ось друга бієнале вже не подолала «синдром другого разу». Її задумали надто складною, навигадували концепцію з геополітикою, ринком, відповідно до сучасних тенденцій. Розташували головний проект у недобудованій Башті Федерації, куди треба було підійматися ліфтом, по коліно в багні — таку екзотику не всі західні куратори витримали. А в художньому сенсі вона не запам’яталася, можливо, через запропоновану формулу — п’ять кураторів, над ними координатор, і склад кураторів другого разу не змінювався. Тож, не сказати, що провально, але… Я згадав Московську бієнале тому, що і там, коли виникало питання, чи потрібна вона, звичайно, був скепсис. І це при тому, що було зрозуміло, яким буде бюджет цієї бієнале, які фінансові ресурси і можливості виставкових територій і усієї художньозадіяної інфраструктури. І все одно бієнале відбулася. Тобто, питання, чи потрібна Києву бієнале — це питання риторичне. Зрозуміло, що потрібна, але в якій формі, яким буде вектор, специфіка? Звичайно, таким собі ГУАМом від мистецтва нам не стати — це смішно, це все одно буде периферія. В ту ж Москву, хочемо ми того чи ні, всі куратори і художники — від зірок до початківців, їдуть із задоволенням. 42
Український павільйон 2009 року розташовувався в палаццо 16 століття біля моста Rialto у Венеції. Авторами експозиції виступили українець Ілля Чічкан та японці Міхара Ясухіро і Огата Кінічі Фото з сайту PinchukArtCentre The Ukrainian Pavilion 2009 was situated in the 16-th century palazzo near the Rialto bridge in Venice. The authors of the exhibition were Ukrainian artist Illya Chichkan and Mihara Yasuhiro with Ogata Kinichi from Japan Photo from PinchukArtCentre's site
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
reopened, and it will be possible to see if it is capable of becoming an artistic alternative to these, outdated biennale forms. It is clear that the above centres in different places of the world bring certain resource, regional colouring. Regarding the Biennale in Gwangju, the Biennales in Shanghai, Singapore, Taibei, it is absolutely clear that the overwhelming majority of their participants are Asian artists. There are also other forms, for example, the Biennale of Whitney in America. This is a traditional American biennale, but at the time of recession there appeared a stable tendency of incestuous emphasis and for the last event European curators were invited. The future will show what the result will be. A few words about young biennale, which have just begun functioning: Moscow Biennale, whose foundation was open to public and preceded by along discussion called “Great Project for Russia”, as well as long preparation works. A year before opening world-known stars and theoreticians came there, a conference was held to discuss the form — what should it be like, etc. There were suggestions to make a large biennale, covering the post-Soviet region and the countries of the former socialistic camp; there were also suggestions to create a biennale of the young art only. Anyway, what was the result? The first biennale called “Dialectics of Hope” was quite interesting, even a bit exotic — the frost of 30 degrees, vodka, caviar — meeting of world famous curators, and really — the major focus of the biennale was in encouraging local artistic resources to consolidate. The project itself was not so exciting as those things that were related to it, as special projects offered by Russian artists. In other words, it was a success as an experimental project. However, the second biennale did not overcome the “Second time Syndrom”. Its idea was too complex; the conception was overloaded by geopolitics, market, according to the contemporary trends. To locate the principal project in the nonfinished Tower of Federations, where it was necessary to go by lift, standing up to your knees in mud — this exotic situation was not bearable for many foreign curators. In the artistic aspect it did not become memorable, perhaps, due to the offered formula — five curators headed by a coordinator, and the members of curators did ever not change. Thus, it cannot be said that the project was a failure but… I recollected Moscow Biennale because there the question about the need in the existence of the biennale was, naturally, met sceptically. Furthermore, it was clear what the biennale budget would be, what financial resources and opportunities for exhibition space and the artistic infrastructure would be used. Yet the biennale was held. That means that the question if Kyiv needs a biennale is a rhetoric one. It is evident that it is necessary; another question in what form, what vector and specifics would be chosen? Certainly, we cannot be a kind of artistic — GUAM — it is ridiculous, anyway it will be in the periphery. Whether we want it or not, all the curators and artists — from stars to beginners, go to Moscow with pleasure. In order to change their orientation, become an alternative, it is necessary to put too many organizational, conceptual and art resources. One more point. I have been to Venice four times in a row: just as a visitor, then — in 2003 I took part as Viktor Sydorenko’s со-curator, represented his project Palazzo Justiniani “Millstones of Time”, next time I presented a special project of Pinchuk foundation, though the formal curator was Nicolas Bourriaud and finally last year — together with 43
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
Тому для того, щоб їх переорієнтувати, стати такою собі альтернативою, слід докласти занадто багато організаційних, концептуальних, художніх ресурсів. Є ще один момент. До Венеції я їздив чотири рази поспіль: просто як глядач, потім — в 2003 році брав участь як спів-куратор Віктора Сидоренка, представляв його проект в Палаццо Джустініані «Жорна часу», наступного разу представляв спецпроект Фонду Пінчука, хоча офіційним куратором був Ніколя Буріо. І минулого року — разом з Петром Дорошенком і Віктором Сидоренком представляв проект «Поема про внутрішнє море». Дивишся на рух, динаміку — чи навпаки, застій цієї Венеційської бієнале, розумієш всі її плюси та мінуси, усвідомлюєш, що з кожним разом вона стає дедалі гіршою. Перші дві бієнале робив Харальд Зеєман, йому вдавалося залучити справді найкращі сили. Наступну бієнале створювали іспанські куратори, і зрозуміло, що переважали представники латиноамериканських течій. Минулого року був американський куратор, і я спеціально підрахував, скільки було в проекті американців — близько двох третин. Тобто, незалежно, чи цікаві самі ці бієнале — проведення їх в національному прояві, в національних павільйонах — застаріла форма. А з іншого боку, ми спробували відійти від цього і представили міжнародний проект в українському павільйоні. І після цього я, куратор, чув доволі багато запитань, на кшталт «Чому у вас там так багато британців?», тобто, все одно виникає питання національної присутності. Окрім того, ці жорсткі кураторські схеми — вони вже не спрацьовують. Мені, зокрема, було набагато цікавіше дивитися АртБазель в Майамі взимку цього року, тому що це ярмарок, там немає жорсткої концепції, але є жорсткий критерій — там немає поганих робіт. Я поставив собі наступне запитання — що є культурною столицею, що може стати культурною столицею. Так, зараз в Москві відбувається перша міжнародна бієнале молодого мистецтва. Окрім цієї основної, багатобюджетної бієнале, група створила інші проекти — там і Мексика, і Фінляндія — не дуже визнані на арткарті, але я впевнений, що все це буде цікавіше, аніж на мавзолеї Леніна. В тій же Москві місяць тому я відвідав виставку Андреаса Гурскі — 27 величезних його фотографій — нею, крім мене, ходили ще 2 відвідувачі. А незабаром він буде в Києві — і тут знову будуть черги. Це питання про культуру: Гурскі в Москві вже сприймається як норма, або просто дратує — привезли там ще якусь зірку… На завершення ще одне важливе питання — проблема грошей. Я впевнений, що є люди, які бажають зробити цю бієнале, профінансувати її. Але інша справа, чи захочуть вони ділитися, чи вдасться створити такий пул усіх цих людей, щоб зробити її на відповідному рівні.
Ілля Чічкан на лекції Віктора Мізіано в ЦАМ «ЕЙДОС» відразу після повернення з Бієнале у Венеції Illya Chickan at the lecture of Viktor Misiano in CAC EIDOS after his return from Venice Biennale
ТЕТЯНА ФІЛЕВСЬКА: Отже, окреслений міжнародний контекст і наші, українські проблеми. Виникає безліч запитань. Є об’єктивні закономірності, і є внутрішній процес, який виступає тут як головний — і саме він повинен бути рушійною силою, закладати основні моменти мистецької дії. І мені здається, питання не стільки в тому, як нам вбудуватися в міжнародний контекст, а в тому, що потрібно нам, Україні… Яка форма… ВІКТОР СИДОРЕНКО: Я думаю, що вбудова в контекст — це найпростіше питання. А от те, що у нас робити… Я знову наведу приклад бієнале в Росії. Перш, ніж її зробити, Росія зібрала видатних кураторів з усього світу. Це була дводенна конференція в Будинку художника, але куратори не просто приїхали — вони ходили майстернями, і те, що вони зробили своїм найкращим проектом мавзолей Леніна — це вже інше питання. Принаймні, вони визначили для себе територіально, що є Росія. Для нас дуже важливим є те, щоб нас знали, і знали не поодиноко, як люди, що інколи приїздять прочитати художникам якісь лекції чи провести майстер-клас. Потрібно, щоб приїздили для того, щоб зробити тут проект. І другий нюанс. Жодна бієнале, ані Стамбульська, ані, тим паче, Венеційська, не проходять без підтримки держави. Це обов’язковий і невід’ємний фактор — без цього взагалі нічого не буде. Пам’ятаєте, три чи чотири роки тому Київ подавав до Європейського Союзу заявку на «Столицю європейської культури», а переміг Стамбул. Вони спершу відкрили музей сучасного мистецтва — це при тому, що там вже була бієнале. Здавалось би, ісламська держава і сучасне мистецтво несумісні, а турки показали, що сумісні, і що вони гідні Європи. І довели це своїм музеєм сучасного мистецтва і бієнале. Ця держава щось робить для того, щоб увійти до єв44
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
Peter Doroshenko and Viktor Sydorenko I presented project “A Poem about an Inland Sea”. You can look at the movement, dynamics — or on the contrary the stagnation of the Venetian biennale, and understand all its advantages and disadvantages, realize that it is only worsening with the time. The first two biennals were organized by Harald Szeemann, who managed to attract really best forces. The next biennale was created by Spanish curators, and it was clear that the Latin American representatives dominated. Last year there was an American curator, and I deliberately calculated, how many Americans I had in the projects — about two thirds. That is whether interesting or not, these biennals being held nationally, in the national pavilions represent an outdated form. On the other hand, we tried to change it and presented an international project in the Ukrainian pavilion. After that I, the curator, heard quite a lot of questions, like “Why do you have so many British artists here?”, that is, all the same there appears an issue of the national presence. Besides, these rigid curator schemes do not work any more. It was much more gripping for me, personally, to watch ArtBasel in Miami this winter, since it was a fair, with no rigid conception, but a rigid criterion — no poor works. I asked myself — what is the cultural capital, what can become the cultural capital. For instance, Moscow is holding now the first international biennale of young art. Along with the principal, high-budget biennale, a group created other projects — with Mexico and Finland as participants — not commonly recognized on the art map, but I am sure that it will be more exciting than in Lenin mausoleum. A month ago, still in Moscow, I attended an exhibition of works by Andreas Gurski — 27 huge photos of his — there were two other visitors beside me. Soon the artist will be in Kyiv — and here queues will be again. This is the matter of culture: Gurski has been perceived in Moscow as standard or just irritating — say, another star was brought to us… To sum up one more important question — funding problem. I am convinced that there are people who want to arrange this biennale and fund it. Another thing is whether they will want to share, if organizers manage to create a pool of all these people to carry it out on the respective level.
Адам Нанкервіс написав імена всіх художників, що брали участь в його виставці «Should the World break in» на вітрині Ludmila Bereznitska and Partner Gallery, де проходила виставка Adam Nankervis wrote the names of all the artists, who took part in his exhibition «Should the World break in», at the vitrine af Ludmila Bereznitska & Partner Gallery where the exhibition itself was held
TETYANA FILEVSKA: Thus international context, as well as our Ukrainian problems, has been outlined. Lots of questions appear. There are objective laws, and there is an internal process, which is leading here — it is this process that must be the driving force, put the bases of the art event. It seems to me that the point is not in joining the international context, but in finding out what we need in Ukraine… What form… VIKTOR SYDORENKO: From my point of view, joining the context is the simplest issue. But the question of what can be done here… Again I will cite an example from a biennale in Russia. Prior to arranging it, Russia collected famous curators from all over the world. There was a two-day conference in the House of Artists, but the curators had not just come — they walked around workshops, and the fact that they found Lenin mausoleum the best project was another issue. At least, they defined for themselves what Russia is. It is crucial for us to make us known, and not only by few people who sometimes come here to give lectures to artists or conduct a master class. It is necessary to make people come and do projects here. Another detail. No biennale, either Istanbul or moreover Venetian, goes without governmental support. This is an essential and integral factor — without it nothing will happen at all. Do you remember, three or four years ago, Kyiv applied to the European Union for the “Capital of European Culture”, and Istanbul won. Thus Istanbul first opened a museum of contemporary art — and this is besides the already existing biennale. It could seem that an Islamic state and contemporary art are not compatible but the Turkish showed that they are, and that they deserve Europe. They managed to prove it by their museum of contemporary art and the biennale. This state has to put some efforts to join the European context. We are currently saying that we are almost Europe, we are in Europe, we are the centre of Europe, put the stone on the middle of Europe, but we are not Europe, we are less European than the Turkish. Therefore, consider: maybe for the first time we will organize a biennale, but anyway for the second time we will have to attract officials. Regardless of our attitude to them, we will have to cooperate with them as any sponsor, any individual, who invests money, will first of all find out what is the interest of the government. And provided the government needs it, the state is interested, then he or she will give money, but if the government is out of the 45
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
ропейського контексту. Ми дуже багато говоримо, що ми майже Європа, ми вже в Європі, ми — центр Європи, ставимо камінь в центрі Європи, але ми — не Європа, ми набагато менші європейці, ніж турки. Тому зважте: можливо вперше ми і проведемо бієнале, але другого разу все одно доведеться залучати чиновників. Як би ми до них не ставилися, але співпрацювати все одно доведеться, адже будь-який спонсор, будь-яка людина, що буде вкладати гроші, насамперед поцікавиться, як до цього ставиться держава. І якщо державі це потрібно, держава зацікавлена, то він дасть гроші, але якщо держава проти цього — то він не даватиме, бо йому це не потрібно. Ми маємо впливати на наші владні структури, заохочувати їх до співпраці з нами. Для цього потрібно сказати, що насамперед це політичний захід, який розповідає про державу, про її демократизм, про демократизм мистецтва цієї держави. Окрім того, нам важливо зібрати весь досвід, причому досвід негативний, адже досить часто все закінчується другим разом — ми проводимо першу, потім другу — вже гірше, а на третю не вистачає сил. Отже, перш, ніж братися за цю справу, нам слід подумати, виробити бачення другого і третього разу, на перший нас вистачає. Другий момент, який, на мою думку, заслуговує на увагу. Дуже важливо, як ми будемо позиціонуватися. Ми будемо цікаві, якщо наша позиція буде цікава. Тож, є дві речі, над якими слід подумати: перша — це залучення владних структур — це обов’язково, без цього немає сенсу дискутувати; друге питання — це визначення концепції, з якою ми виходимо до світової спільноти, що ми бажаємо їй запропонувати і чим ми будемо їй цікаві. Якщо ми інституційно не вирішимо проблему всередині держави, якщо тут не буде розвинутої інфраструктури сучасного мистецтва, входження в контекст не має жодного значення. В Україні немає державних інституцій, які б розвивали сучасне мистецтво, Інститут проблем сучасного мистецтва — це академічний інститут, основним завданням якого є дослідницька діяльність. Треба спочатку створювати якийсь державний центр сучасного мистецтва. Я пропоную створити громадський комітет з проведення цієї бієнале, який, користуючись певною підтримкою громадськості, буде разом з нашим Інститутом, ще якимись структурами працювати на правах оргкомітету. Наступний крок — це концепція. ВІКТОР ХАМАТОВ: Коли ми вимовляємо слово «проект» (а бієнале — це проект), йому, як слову, як терміну, властиві певні важливі характеристики, без яких взагалі немає предмету розмови. Це три головні: перша — ідеї, друга — виконавці, третя — джерела фінансування; і є ще четвертий важливий момент — забезпечення тривалості, життєздатності проекту, його перспективи. Таким чином, функція власне мистецької спільноти — це запропонувати ідею, оскільки вона не здатна запропонувати менеджмент і джерела фінансування. Вона може про це лише фантазійно розмірковувати, як зараз: якби держава, якби приватний бізнес, туризм, готелі… Це все ілюзорні, абстрактні розмови. Це завдання цільової менеджментгрупи: відпрацювати ідеї втілення менеджменту і створити конкретні моделі. А ось на ідеях художніх нам варто зосередитися — і це завдання мистецької спільноти, оскільки це її місія. Вона має запропонувати конкретні ідеї, що можуть бути доволі просто структурно сформульовані. Перше — це концепція, найпростіший за формою документ, на одну сторінку, квінтесенція всіх ідей у вигляді слоганів, які мають відобразити основну задачу, сенс і мету бієнале. Друге — це художні ідеї щодо програми, тобто художнього змісту, контенту. Більше ні над чим працювати не потрібно, оскільки немає ресурсів. Наступне питання — дуже важливе — як бієналє взагалі має відбутися? З досвіду вивчення бієнале можу сказати, що це — виключно амбіції трьох сторін: держави як політики, приватного бізнесу та мистецької спільноти в особі конкретних пассіонарних людей. Якщо такі амбіції будуть в Україні — десь вони зустрінуться, і бієнале буде, незалежно від того, досить тут художнього продукту, чи все ж таки замало. Досвід Москви, Стамбулу демонструє — одразу як запускається механізм — він починає продукувати. Потрібен механізм, машина — це ідеї, гроші та менеджмент. Я можу сказати, що мета і завдання всіх бієнале у світі універсальні. Найперші намагаються реалізовувати ці завдання через власну, оригінальну концепцію, а решті вже важче, тому що їм доводиться позиціонувати себе з огляду на ті, що 46
Дискусія «Чи потрібна Києву бієнале?»
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
process then no money will be given. We ought to influence our governmental bodies, encourage them to cooperation with us. Here it is necessary to note that this event is first basically political, telling about the state, its democracy, about democracy of art in this state. Furthermore, it is important for us to collect all the experience, especially negative, since quite often everything finishes by the second time — we hold the first event, then the second — but it is already worse, and we lack forces for the third one. Therefore, before taking up this job, we should think and work out the vision for the second and the third times, as we have enough force for the first time. Then there is one more issue worth paying attention to. It is important to decide how we will position ourselves. We will be attractive if our position is interesting. So the two things to consider are: first — support from the authorities — it is a must, we have nothing to discuss without it; second — determination of the conception, with which we are going to the public worldwide, what we are eager to offer it and how we will appeal to it. Unless we solve this problem inside the country institutionally, unless we have a well-developed infrastructure of contemporary art, entering the context is completely useless. In Ukraine there are not institutes that are engaged in contemporary art, as the Institute of Contemporary Art is an academic institute, whose essential goal is in the research activity. Thus it is first necessary to create a public centre of contemporary art. I offer to found a public committee for holding this biennale, which being supported by the public, will function along with our Institute, with other entities, performing the functions a of the steering committee. The next step is to create a conception. VIKTOR KHAMATOV: When we pronounce the word “project” (and a biennale is a project), it as a word and as a term is characterized by certain vital properties, without which there is nothing to speak about. There are three essential ones: first — ideas, second — performers, thirds — sources for funding; and there is the fourth important detail — provision of long-term viability of the project, its prospects. Thus, the function of the artistic community itself is to offer the idea, as it is incapable of offering management and sources for funding. It may only think about it hypothetically, like we are doing now: if the government, if the private business, tourism and hotels… these are all illusive, abstract conversations. This is the task of the specialized management group: to work out the ideas to implement management and to create specific models. However, we should focus on artistic ideas — and this is the task for the artistic community since it is its mission. It ought to suggest clear ideas that may be easily structured. The first idea is the conception, the simplest in terms of the form document, taking only one page, the quintessence of all the ideas in slogans, reflecting the essential task, the sense and goal of the biennale. The second issue is the artistic ideas about the program, i.e. art content. We should work only on the above issues as we lack the resources for any other matters. The next question is really significant — how should we hold a biennale? Considering the experience of studying biennals I can say that this is only the matter of ambitions of three parties: state as politics, private business and art community represented by individual passionate people. Provided we have these ambitions in Ukraine — if they meet somewhere, then the biennale will take place regardless of whether we have enough artistic product or not. The experience of Moscow and Istanbul shows that the mechanism it triggered at once — it begins to produce. We badly need this mechanism, the machine — these are ideas, money and management. I can state that the goal and tasks of all the biennals are universal worldwide. The leading ones try to implement these tasks through their own, original conception, while the rest feel more difficulties, as they have to position themselves taking into account the already existing biennals. Ukrainian biennale may look for its face realizing that it is hard as foreign artists, stars as well as youths, have already been engaged somehow into all the existing processes. Nevertheless, it is important to start the pilot project basing on a specific conception, and then, cooperating and competing, this “face” will be shaped. For example, a person has founded a Centre of contemporary art in Ukraine, it takes a certain niche, and the others have to position themselves in a new way in this space; if the centre had not been organized nothing would change.
Discussion “Does Kiev need biennale?”
47
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
вже існують. Українська бієнале може шукати своє обличчя — це досить важко, оскільки зарубіжні митці, як зірки, так і молодь, вже так чи інакше залучені до всіх попередніх процесів. Але важливо розпочати пілотний проект на базі певної концепції, а далі, в умовах співробітництва і художньої конкуренції це обличчя буде створюватись. Наприклад, ти створив Центр сучасного мистецтва в Україні, він посідає певну нішу, й усі інші змушені по-новому позиціонуватися в цьому просторі; якби його не було, все б продовжувалося як і раніше. Я хотів би озвучити дуже важливу, на моє переконання, тезу. Якщо бієнале є, то це інструмент продукування художнього процесу в державі. Тому що це як піраміда: якщо є бієнале, обов’язково з’явиться музей сучасного мистецтва, адже, продукуючи продукт, його треба архівувати, накопичувати, концентрувати. Приватний, державний, змішаної форми — як завгодно, але він виникне. Знову ж таки, повертаючись до бієнале, потрібна чи ні? Потрібна — і чим скоріше, тим краще, бо зараз ми втрачаємо всіх тих, хто без цих дискусій просто робить це як бізнес-проект, як менеджмент-проект, і всі вони запускають культурну машину. Питання, як ми будемо запускати культурну машину? ЄВГЕН КАРАСЬ: Є очевидні речі. Перша — це створення оргкомітету, куди увійдуть комерційні структури, і державні, і приватні. Наступне — це створення робочої групи з розробки концепції. Зрозуміло, що ми з Віктором (Сидоренком) вже обговорювали це питання — від концепції залежить все. Робоча група, яка буде генерувати цю концепцію, повинна аналізувати ті, що вже існують, та сформулювати емоційний заклик, зрозумілий і важливий для кожного. Враховуючи рельєф міста, його особливості, певні амбіції, тощо — з усіх цих умов та досвіду, який є в Європі, й слід генерувати певну ідею. Ця ідея має бути точною і дуже важливою, вона не може бути висмоктаною з пальця. Для того, щоб розбудити свідомість, можна запрошувати художників, які будуть знаходити в Києві певні місця і просто фотографувати: ось моя робота, бруківка, якась школа… Потрібно вигадувати на рівні формату та на рівні ідеї, і формат має розкривати ідею, і розкривати так, щоб потім вона могла бути імпортована в інший простір. Наприклад, зібралась робоча група з генерування ідеї для Мистецького арсеналу, я запропонував кілька проектів. Це — нове бачення музею, коли людина, що викопує черепки, є також важливою, як і охоронець чи прибиральниця; коли однакове значення має і археолог, і череп’янка, яку він знаходить. До того ще зробити фотографії цих людей та об’єктів, виставити їх в певне приміщення, або запустити художників у цей приголомшливий простір Арсеналу, який сам по собі вже є експозицією. Найважливіше — знайти цю ідею, яка сама по собі буде затягувати. Вона має бути дуже міцною і дуже індивідуальною.
Зацікавлена вдячна публіка на лекціях в ЦАМ «ЕЙДОС» Адама Нанкервіса та Ути Кільтер Intersted greatful audience of CAC EIDOS during the lectures by Adam Nankervis and Uta Kilter
АНАТОЛІЙ УЛЬЯНОВ: Мені здається, тут доволі небезпечна ситуація, тому що досить важко сказати, чи готовий Київ, його мистецьке середовище продукувати бодай якісь ідеї. Шукати концепцію такої бієнале означає шукати концепцію її форми, якщо запропонувати саме ідею — такий пасивний і доволі лінивий Київ буде не в змозі її запустити. ВІКТОР ХАМАТОВ: А що саме ви маєте на увазі під формою? АНАТОЛІЙ УЛЬЯНОВ: Наприклад, бієнале виключно на дахах міста, те, що може бути унікальною пропозицією… ВІКТОР ХАМАТОВ: Стосовно того, що середовище готове — не готове. Справа в тому, що жодне середовище нічого не продукує — створюють абсолютно конкретні люди, яких в Україні не так багато. З іншого боку, зацикленість на цих небагатьох також шкідлива і хибна, адже це як в політиці: ми говоримо, що немає іншої еліти, а її немає, бо та, що існує, закрила доступ іншим, відбулася самоізоляція — і ніхто не бачить перспективи. Потрібно відкрити ситуацію, провести конкурс ідей, конкурс проектів. Має бути фокус-група, яка в звичайних соціологічних дослідженнях буде обробляти ці ідеї. Безумовно, група професіоналів, здатних ці ідеї синтезувати, структурувати, деталізувати, комбінувати. Власне, на цьому всі 48
Президент фонду «ЕЙДОС» Людмила Березницька та медіа-теоретик Ольга Балашова після лекції Віктора Мізіано в ЦАМ «ЕЙДОС» President of the Fund EIDOS Ludmila Bereznitska and mediatheorist Olga Balashova after the lecture of Victor Misiano at CAC EIDOS
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
I would like to voice a crucial, to my mind, statement. If a biennale functions, this is an instrument for promoting art process in the country. This is like a pyramid: in case we have a biennale, a museum of contemporary art will certainly appear, as, creating a product, it is also necessary to archive it, accumulate and concentrate. Be it private, state, or a mixed form — it does not matter but it will emerge. Again, coming back to the biennale, if we need it or not? We do — and the sooner the better, because we are losing all those who can, without these discussions, just do it as a business project, as a management project, and all of them trigger the cultural machine. The question is how shall we trigger the cultural machine? EUGENE KARAS: There are evident things. The first is the establishment of the organizing committee out of commercial entities, as well as of state and private ones. The next thing is the establishment of the working group for developing the conception. It is clear that Viktor (Sidorenko) and I have already discussed this matter — everything depends on the conception. The working group, which will generate this conception, must analyze the already existing ones and formulate an emotional appeal, understandable and significant to everybody. Taking into account the relief of the city, its peculiarities, certain ambitions, etc. — out of all these conditions and the experience, accumulated in Europe, we should generate a specific idea. This idea has to be accurate, apt and actual not made up out of whole cloth. In order to awaken the consciousness, it is possible to invite artists, who will find in Kyiv certain places and just photograph them: here is my work, paved road, a school… It is necessary to create on the level of format and on the level of idea. By the way format should describe the idea, and describe so that it could be later imported into another space. For instance, there was a meeting of the working group for generating the idea of the Art Arsenal, and I suggested several projects. This is a new vision of a museum, when a person who digs out crocks, becomes as important as a guard or a maid; when an archaeologist is equally important with a piece of crockery that he or she finds. Moreover, if you take photos of these people and objects, expose them in a certain room, or allow artists into this astonishing space of the Arsenal, which is an exposition itself. The name of the game is to find this idea, which itself will appeal. It has to be strong and highly original.
Вперше за останні три роки один з найвідоміших у світі східноєвропейських кураторів Віктор Мізіано приїхав до України Лекція в ЦАМ «ЕЙДОС» First for the last three years one of the most well-known in the world curators of the east Europe Viktor Misiano arrived to Ukraine Lecture at CAC EIDOS
ANATOLIY ULYANOV: I suppose that we are here in rather dangerous situation, because it is difficult to say whether Kyiv and its artistic environment are ready to produce at least any ideas. To seek a conception of this biennale means to seek the conception of its form, if we offer merely an idea — this passive and rather reluctant Kyiv will be unable to launch it. VIKTOR KHAMATOV: What do you mean by the form? ANATOLIY ULYANOV: For example, a biennale only on the city roofs, something that may be a unique suggestion… VIKTOR KHAMATOV: As to the question of readiness of the environment. The point is that no environment processes anything — individuals do, and Ukraine has few of them. On the other hand, being obsessed by these few is also harmful and faulty, because this is similar to politics: we say: “there is no other elite”, but in fact it is not available as the existing elite has closed the access to the others, thus isolating themselves — and nobody sees any prospects. We need to reveal the situation, carry out a competition of ideas, competition of projects. There should be a focus group, which will treat and develop these ideas by means of ordinary sociological surveys. Naturally it must be a group of professionals, able to synthesize ideas, structure, specify and combine. Actually, this is the basis of all the funds — they collect ideas of a certain area, then a group of managers works on the combinability of the ideas, thus creating incredible and new intellectual products. And the rest do not even reflect on the fact that a drop of their idea was used. Moreover, there should be no governmental influence — this is a professional art project, officials have nothing to do with it. Their function must be well outlined: here is a professional project with the budget to the consideration for either organizational or
Засновники фонду «ЕЙДОС» Людмила Березницька та Любов Михайлова на відкритті першого проекту ЦАМ «ЕЙДОС» — «Числа» Founders of the EIDOS Foundation Ludmila Bereznitska and Lubov Mychailova at the opening of the first project by CAC EIDOS — “Numbers”
49
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
фонди створені — вони збирають ідеї певної тематики, а потім група менеджерів працює над комбінаторикою ідей, створюючи з них приголомшливі нові інтелектуальні продукти. А решта і не замислюється над тим, що це часточка їхньої ідеї використана. При цьому жодного урядового впливу тут бути не повинно — це професійний художній проект, чиновники тут ні до чого. Їх функція має бути нами визначена абсолютно чітко: ось професійний проект з бюджетом на розгляд задля організаційної чи фінансової підтримки. Все, їх функція визначена, а працювати з цим мають професійні експерти, професійні менеджери, залучені до цієї роботи. В цьому і є функція відкритих дискусій — це можливість оголосити про пошук нових людей, нових ідей для розробки художньої концепції та художнього формату. ЄВГЕН КАРАСЬ: Визначення завдання — це і є головна мета робочої групи. Сформулювати конкурсне завдання — це практично половина конкурсу. Тому має бути створена група, до якої увійдуть і філософи, і культурологи, і журналісти. Відповідати за це має одна людина, або максимум три, які здійснюють всю цю механіку і розуміють, кого потрібно ще запросити.
Зліва направо: Адам Нанкервіс — художниккосмополіт, засновник Лондонської бієнале, куратор проекту «Should the World break in» в Ludmila Bereznitska and Partner Gallery (липень 2009 р.); Ілля Чічкан — український художник, автор проекту Українського Павільйону на 53-й Венеціанській бієнале; Віктор Мізіано — куратор, член ради Manifesta From left to right: Adam Nankervis — cosmopolitan artist, the founder of biennale in London, the curator of the project “Should the World Break In” at Ludmila Bereznitska and Partner Gallery (July 2009); Illya Chichkan — ukrainian artist, author of the project of Ukrainian Pavillion at 53rd Venice biennale; Viktor Misiano — curator, member of Manifesta council
ТЕТЯНА ФІЛЕВСЬКА: Дякую всім. Оскільки ми вже перейшли до практичної частини нашого обговорення, я б хотіла запросити поділитися своїм досвідом Андрія Триліського, який зумів, незважаючи ні на що, організувати фотобієнале в Києві, і успішно провести вже не одну… АНДРІЙ ТРИЛІСЬКИЙ: Організатором Фотобієнале був Євген Солонін. Три бієнале поспіль ми були партнерами і співорганізаторами, але розійшлись у баченні рівня цієї події. І почали проводити з 2006 року власний фестиваль, він щорічний, а не раз на два роки, як проводиться бієнале. І формат дещо інший, ми запросили до співпраці галерею «Совіарт» з Віктором Хаматовим. Ми популяризуємо фотомистецтво, візуальне мистецтво фотографії. Це кураторський проект: протягом всього року проводимо селекцію, знаходимо найкращих фотографів, представників різних країн — тобто представляємо не одного українського фотографа на цьому фестивалі, а переважно представників інших держав. На першому у нас було чотири проекти з Польщі, України і Чехії. На другому фестивалі ми визначили тему «Латиноамериканська культура», запросили фотографів з Аргентини, Бразилії, також тих фотографів, у чиїй творчості розкривається тема латиноамериканської культури (Канада, Україна). Для кожного фестивалю визначаємо власну тему. Зараз у нас тема «Threshold», англійське слово, що означає «поріг», тобто «на межі». Шукаємо фотографів, листуємося з ними, запрошуємо до України. Але половина цього фестивалю — це освітня програма, тобто, проведення лекцій, безкоштовних майстер-класів. Зацікавленість фотографією зараз значна… Ми ще не визначились, чи варто переходити до бієнале сучасного мистецтва. Ми ще не прийшли до формату — ленд-арт, аероплани, космос чи ще щось. Але якщо буде фотографія як приклад візуального сучасного мистецтва, то її поки що немає де представляти. Особливо, якщо будуть великі проекти, зірки. Ми не маємо таких приміщень. Мене дуже здивувало, коли показували фотографію в Мистецькому арсеналі взимку — з його дірявими вікнами, куди залітав сніг… І ще: це потребує великих коштів. Нам всім відомо, що сучасне мистецтво дуже технологічне. І якщо ми бажаємо демонструвати гідні проекти, а не просто якихось художників, на це потрібні значні бюджети. Потрібно створити оргкомітет, який за рахунок спонсорів, бюджетних коштів фінансував би проекти молодих художників. Ми хочемо показати, що Київ — це культурна столиця, хоча у мене щодо цього песимістичні настрої. Я вважаю, що до Європи нам ще далеко. Одній інституції дуже важко самостійно організовувати бієнале, такі проекти потребу50
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
financial support. That’s it, their function is determined, but professional experts must work on it, professional managers engaged to this activity. This is the function of the open discussions — this is a possibility to announce the search of new people, new ideas for developing a new art conception and format. EUGENE KARAS: Task determination is the essential goal of the working group. To formulate the competition task is in fact half of the competition. Therefore, we need to establish a group, including philosophers, culture experts and journalists. One or maximum three persons should be responsible: they activate the mechanism and understand whom to invite. TETYANA FILEVSKA: Thank you all. As we have already come to the practical part of our discussion, I would like to ask and share the experience Andriy Tryliskiy, who managed, despite everything, to organize a photo biennale in Kyiv, and successfully hold several… ANDRIY TRYLISKIY: It was Eugene Solonin who organized a photo biennale. Three biennals in a row we were partners and co-organizers, but did not agree on the vision of the level of the event. So since 2006 we began organizing our own festival, annual, not every two years, as biennals. And the format has been somewhat different, we asked gallery “Soviart” with Viktor Khamatov to cooperate. We have been popularizing photo art, visual art of photography. This is a curator project: during the year we carry out the selection, find the best photographers, representatives of different countries — that is we present not only Ukrainian photographers at this festival, but mostly representatives of other countries. At the first event we had four projects from Poland, Ukraine and Czech Republic. At the second festival we determined the topic “Latin American culture”, invited photographers from Argentina, Brazil, as well as those photographers, in whose works the Latin American topic is widely shown (Canada, Ukraine). For every festival we decide on the topic. At present our topic is “Threshold”, English word, meaning “on the edge”. We are looking for photographers, are corresponding with them, inviting them to Ukraine. However, half of the festival is the educational program, i.e. giving lectures, free master classes. Interest in photography is currently quite high… We have not decided whether it is worth transiting to a biennale of contemporary art. We have not come yet to format — land art, airplanes, space or something else. Provided we have a photo as an example of the visual contemporary art, there is nowhere to show it. Especially, if the projects are big, with stars. We do not have the appropriate premises. I was really surprised when photographs were shown in the Art Arsenal in the winter — with its hole-ridden windows, with snow getting inside… And one more thing: the above event is fund-consuming. It is common knowledge that contemporary art is highly technological. And if we want to show decent projects, but not just some artists, this will require considerable budgets. We need to establish an organizing committee, which would at the expense of the sponsors and budget funds would finance young artists. We are eager to show that Kyiv is a cultural capital, though I am pessimistic about that. In my opinion, we have a long way to Europe. It is very hard
Засновник фонду «ЕЙДОС» Любов Михайлова та Президент Людмила Березницька розповідають Анастасії Куріній про мистецтво в Україні Founder of EIDOS Foundation Lubov Michailova and the President Ludmila Bereznitska tell about Ukrainian art to Anastasia Kurina 51
ЧИ ПОТРІБНА КИЄВУ БІЄНАЛЕ?
ють державного фінансування та допомоги. І навіть без точного визначення, що буде спочатку — музей сучасного мистецтва чи бієнале, нам потрібно планувати бюджет і в умовах відсутності фінансів. Тому організаційну підготовку (комітети, фокус-групи) потрібно починати вже зараз. НІКІТА КАДАН: Бієнале як великий проект виявляється більш дієвим не в мегаполісах, а в містах, що віддалені від них. У багатьох західних країнах, наприклад, у Франції, бієнале, що проводяться у великих містах, губляться на фоні інтенсивного художнього життя міста. Тому у Франції найбільш популярним є бієнале в Ліоні. Можна сказати, що Київ, який є дуже провінційним, готовий до бієнале. Київ — це столиця країни, що відзначилась своєрідними самобутніми презентаціями на деяких інтернаціональних форумах, проте, куратори рідко відвідують місто для презентації великих проектів. Хотілося б позначити форми бієнале, які є небажаними для Києва: офіціозний креатив, коли управлінці почнуть презентувати свій творчий продукт, та стандартна глобалістська платформа, яка виникає в багатьох містах з певним зірковим куратором, що збирає трохи менших зірок, які зазвичай є популярними серед різних прошарків населення. Перша київська молодіжна бієнале, що проходила на базі старого Національного музею, була досить невеликою виставкою. Як наслідок: відбулась невелика, але точна цілеспрямована презентація, що мала підґрунтям багатий теоретичний дискурс, звідки багато молодих художників стартували не на Базель, а у досить серйозні некомерційні структури. Основними моментами цієї бієнале був акцент на молодих художниках та регіональних особливостях (близько половини художників були з Прибалтійського регіону). Наступний приклад — це бієнале, що пройде у Вірменії (м. Гюмрі). У цьому місті, спустошеному свого часу землетрусом, спостерігається така ж культурна бідність, як і в Києві. Проте, бієнале має стати інвестицією в ситуацію регіону. Ефективними є бієнале, які акцентують увагу саме на регіональному контексті, адже ніша східноєвропейської бієнале вільна. На майбутній київській бієнале хотілося би бачити потужну дискусійну базу, яка б не була популістською. І тому її завданням має бути створення гідного контексту для нової української художньої сцени. Бієнале має стати креатурою певної інтернаціональної групи. Українські інтереси сплутані зараз в такий неоковирний вузол, котрий — якщо його визначити організатором великої події, ні до чого доброго не приведе. Тобто, не зберуться київські діячі запросити кого-небудь екс-модного, тому що у нас на нині-модного грошей не вистачить. Немає сенсу. Здається, ідейна ініціатива має виходити з якогось адекватного, інтернаціонально авторитетного джерела. АНАТОЛІЙ УЛЬЯНОВ: Якщо ми хочемо мати бієнале як певну інституцію, як інструмент світотворення, то вона має бути проти того стану речей, який зараз існує. Тому я б не знімав загрозу того, що може з’явитись гидко-буржуазна, карикатурна форма бієнале. Якщо подивитись на ті галереї, що сьогодні в нас є — Fine Art, Колекція, Да Вінчі — все це проституція духу. Це те, що хоче зараз Київ, те, куди ходять люди з грошима, те, куди молоді люди поспішають на келих шампанського. І проект бієнале має стати контраргументом цій ситуації, яка веде до того, що Київ є абсолютно непасіонарним містом. Тому київська бієнале має бути пасіонарна бієнале. А про державу і про те, що вона може дати грошей, потрібно забути і навіть цього не обговорювати. НІКІТА КАДАН: Отже, ми приходимо до того, що бієнале мають робити молоді люди. ОЛЕКСАНДР СОЛОВЙОВ: Проблема в тому, де ті люди, що будуть все робити… ТЕТЯНА ФІЛЕВСЬКА: Ми сподіваємось, що наша дискусія на цьому на закінчується, а буде продовжена на сайті eidosfund.org тими, хто зацікавився і готовий приєднатися до обговорення.
52
ПІДСУМКИ Відповідь на питання «Чи потрібна Києву бієнале?» має бути не риторичною, а концептуальною. Дати відповідь: «Kyiv goes biennale» — це констатувати вже пройдене: Венеція, Москва, Таллін, Берлін, Стамбул. Нова бієнале на арт-карті та в культурному календарі світу ставить перед спільнотою нові завдання та нові пошуки, чим заповнює нішу експерименту поміж арт-ринком та музеєм актуального мистецтва. Мистецьке середовище шукає виходу з ситуації, що склалася: Київ набирає значення у міжнародному мистецькому житті, проте, з цього поки що користає лише глядач. Він «голосує» своїми ногами, простоюючи у чергах заради мистецтва. На жаль, є інше мистецтво «з-під прилавка», за яким не треба стояти в чергах. Проблема подвійних стандартів і політизація та комерціалізація українського мистецтва може стати основною концепцією розвитку ідеї актуального мистецтва. Завдання утруднює конфлікт поколінь, який викликає у старшого віку параною інцесту. Інституційна криза спричинена в Україні, передусім, кризою культурної ідентичності. Українському актуальному мистецтву, що з’явилося як суспільний рушій лише із державною незалежністю, не притаманні ані «російська тоталітарність», ані «мусульманський фундаменталізм». Це можна окреслити іронічно як «українська демократичність». Похідною від цієї ідентичності є структурні елементи суспільства, інститути, які виконують запити індивідуалістичного суспільства, забезпечують кругообіг інформації у ньому та у глобальній спільноті. Досвід проведених бієнале у Стамбулі та Москві вартий докладного вивчення з огляду на геополітичну близькість двох сусідніх держав. Функція держави полягає у збиранні податків, в тому числі з доходів галерей, та перерозподілі їх між освітніми та дослідними інституціями. Усе номенклатурне ідеологічне мистецтво, на думку усіх учасників дискусії, — «passe». Проте демократизація мистецтва не полягає ані у звільненні від податків його лобістів, ані у його популяризації. Держава — це, втім, і не туристичний чи будь-який інший бізнес. За рахунок бієнале неможливо полагодити дороги, розв’язати політичну кризу, подолати екологічну катастрофу, змінити прожитковий мінімум населення. Разом з тим, київська бієнале може використати досвід митців інших країн, щоб привернути до цих проблем увагу кожного громадянина та мотивувати до діалогу з ним місцеву мистецьку спільноту. Пошук нових імен та нового формату з урахуванням позитивних моментів отриманого досвіду є шляхом до консенсусу. Поняття менеджменту, логістики та фінансування посіли перше місце у дискусії, авторитетні та особисті концепції естетичних смаків залишились під час дискусії нерозвінчаним табу. Можливість публічного суїциду заспокоює одних та лякає інших. «Biennale goes Kyiv».
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
DOES KYIV NEED A BIENNIALE?
for one institution to independently organize a biennale, such projects demand government funding and support. Even without an accurate decision of what will be first — a museum of contemporary art or a biennale, we need to plan the budget even in the conditions of the lack of funding. Thus the organizational preparation (committees, focus groups) should be initiated now. NIKITA KADAN: Biennale as a large project appears to be more efficient not in megalopolises, but in remote towns. In many western countries, for example, in France, the biennals, held in the cities disappear on the background of the urban intensive art life. Therefore, in France the most popular biennale is in Lyon. It is possible to say that Kyiv, which is very provincial, ready for a biennale. Kyiv is the capital of the country that has been noted for its original presentations at international forums, but curators seldom visit the city for presenting large projects. It would be appropriate to determine the forms of biennales, which are undesirable for Kyiv: officious creativity, when officials begin to present their creative product, and standard global platform, that appears in many cities with a specific starry curator, who collects a bit smaller stars, which are usually popular with different social strata. The first Kyiv youth biennale that was held on the basis of the old National museum, was quite a small exhibition. In the result: a small, but apt and focused presentation was carried out. It was grounded on the rich theoretical discourse from which many young artists did not leave for Basel, but for serious non-profitable entities. The milestone of the above biennale was the emphasis on young artists and regional peculiarities (around a half of the artists were from the Baltic region). The next example is a biennale that will be held in Armenia (town of Gyumri). In this town, once devastated by the earthquake, the same cultural poverty can be observed as in Kyiv. However, the biennale has to become an investment in the regional situation. Biennals are efficient if they focus on the regional context, as the niche of the Eastern European biennals is empty. At the future Kyiv biennale it would be nice to seе a powerful discussion base that would not be populist. Therefore its task is to create a decent context for the new Ukrainian art stage. The biennale must be the source of creativity for a specified international group. Ukrainian interests are woven now into a strange knot, which, providing it is determined to be an organizer of a great event, will not do any good. That means that Kyiv activists will not arrange and invite the visit of some ex-trendy people, because we do not have enough money to invite the persons who are trendy at the moment. There is no use. It seems to me that the idea generating initiative must come from an adequate, internationally authoritative source. ANATOLIY ULYANOV: If we want to have a biennale as a certain outlook forming institution, as an instrument, then it should be against the existing status quo. Therefore I would not exclude the threat of appearance of a disgusting bourgeois, caricature form of a biennale. Looking at the galleries that we have today — Fine Art, Collection, Da Vinci — all these are prostitution of spirit. This is what Kyiv wants now, where people go with money, where young people hurry for a glass of champagne. And biennale project should become a counter argument to this situation, which leads Kyiv to being absolutely non-passionate city. Thus Kyiv biennale ought to be passionate biennale. At the same time we should forget and stop speaking about the government and the state funding. NIKITA KADAN: Thus, we are coming to the idea that the biennale should be created by the youth. ALEKSANDR SOLOVYOV: The problem is to find these people, who would do everything…
CONCLUSIONS The answer to question “Does Kyiv need a biennale?” should be not rhetoric, but conceptual. To answer: “Kyiv goes biennale” means to state something that has already been done: Venice, Moscow, Tallinn, Berlin, Istanbul. A new biennial on the art map and the cultural calendar of the world puts new challenges to the community and encourages new search thus filling the niche of experiment between art market and museum of contemporary art. Art environment is seeking a way out of the existing situation: Kyiv is becoming more significant in the international art life but only the viewers have been able to enjoy it. They “vote” by their legs, queuing for the sake of art. Unfortunately, there is another art “under the counter”, for which you do not have to queue. The problem of double standards and politicization and commercialization of Ukrainian art may be the basic conception for developing the idea of the actual art. The task is complicated by the generation gap conflict, provoking incest paranoia of the older generation. Institutional crisis has been caused in Ukraine mostly by the crisis of the cultural identity. Ukrainian actual art that appeared as a social driving force only with the independence is not characterized by “Russian totalitarian system”, or by “Muslim fundamentalism”. This can be ironically outlined as “Ukrainian democracy”. The derivatives from this identity are structural elements of the society, institutes, meeting the requirements of the individualistic society, providing the information turnover inside and globally. The experience of the held biennials in Istanbul and Moscow is worth scrupulous study considering the geopolitical close relations of the two neighbouring countries. The government function lies in collecting taxes, including from the incomes of galleries, and in their redistribution among educational and research institutions. All the nomenclature ideological art, according to all the discussion participants is “passe”. However, the democratization of art is not in exempting from taxes of its lobbyists, or in its popularization. State is, though, not a touristic or any other business. At the expense of a biennial it is impossible to repair roads, settle a political crisis, overcome an ecological catastrophe, or change the living wage. Nevertheless, Kyiv biennial may use the experience of the artists from other countries to draw attention to these problems of every citizen and motivate to starting the dialog with the local art community. The search of new names and a new format considering strengths is the way to consensus. The concepts of management, logistics and funding were leading in the discussion, widely accepted and personal conceptions of aesthetic tastes remained non-dethroned taboos during the discussion. The possibility of the public suicide calms down some people frightening the others. “Biennale goes Kyiv”.
TETYANA FILEVSKA: We hope that our discussion is not finishing at this point and will be continued at website eidosfund.org by those who got interested and ready to join the discussion.
53
Мартін Кеіл
Відповідальність та художня акція — стратегії та процесуально орієнтована художня практика
;; ;;"" ;;ttkkJJttttJJ"";;RRww ttttMMMMkkttttkkkkZZ ""JJ"" ttJJkk;; MM;;ZZ;;ZZkkZZ;;tttt ""tttt""tttt ttttkkJJww""JJkk"" tt "" ;; JJMMMMMMMM;;wwRRwwJJ;; "" "" wwMMMMMMMM"";;;;MMMM""JJ "" JJkkww;;JJMMMMMMMMRRJJ ;; "";; ;;""MMMMMMMMRRMMMMMMMMkk "" kkZZRRRRZZRRkk ;;""MMMMMMkkMMMMMMMMZZ ttttww"" ;; ttMMMMMMMMMMMMMMRRJJ """"MMMMkkkkMMMMMMRR;; wwkkJJZZMM ww"" MMMMRRRRMMRRwwkkwwRRRRMMJJ ttttMMMMwwMMMMMMMMZZ """"""JJtt;; RR kkMMMMZZMM;; """" ;;MMtt ;;wwkkMMMMMMMMMMRRtt "" ;; wwMMMMMMRR ww MMRRMMwwMMMMMMRRRR tt "";;;; MMZZZZMMZZRR "" ZZMMRR;;MMMMMMMMMM wwMMMMZZ;; JJMMMMMMRRkk "" ;;MMMM""""JJ kkRR "" ww"";; MMMMMMMMMMMM ;; MMwwMM ;; tt""tt"""" ttMMMMMMMMMMMM;; "" kkMMMMMM;;RR;; JJRRZZZZtt;; ttMMMMMMMMMMMMkk ;;tttt "" ZZZZMM """" MMMMMMMMMMMMtt ttZZMMMMMMRR kkZZkk ZZMMZZ ;;;; wwMMMMMMMMMM;; ;;MMMMMMMMMMww MMMMww;; ttMM ;;RRwwkkJJ JJRRttMMMMMM JJ;;""RRtt"" wwZZMM ""JJ ttMMMMMMMMMMMMMMZZRRRRZZ ;;ZZRRJJkk"" JJtt ;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRttww;; "" ;;;; MM ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJMM ""ZZkkZZRR ;; kkMMkk ;;MMMMMMMMMMMM""RRMMMMMM;; ""tt;;;; kkkk;; wwMMRRkk;;;; wwMMMMMMZZ;;MMMMMMMMMMMMJJ kkMMMMMMMMMMMMww;; ""ww tt ;;;;kk ""tt""kk ;;tt ;;RRMMMMMMMMMMMMZZ;;MMMMMMMM JJMMMMMMMMMMMMMMMMRR;; wwZZMM"" ;;RRwwkkwwZZ"""" ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZMMMMMMRR wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt RR ;; ;; "" tt tt wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; tt kkMMMMMM tt wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;;tt;; MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ;; JJMMMMMMMMww ;;"" ""wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMww ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ;; ;;MMMMMMMMMMMMMMZZZZZZkkJJ ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk ;; ""MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ;;MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt JJ kkMMMMRRMMMMMMMMMMMM;; MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ;;MMMM ttMMkk MMMMMMMMMMwwJJ MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRRZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM"" kkMMZZ ""JJwwZZMMMMMMMMMM ZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; wwMM JJZZMMMMMMMM"" wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ;;ZZ JJ ""JJMMMMMMww wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJ tt;;JJ ttMMMMRR ZZMMMMMMRRttRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt ""RRttkkJJ""JJtt"" wwMMZZ;; ZZMMMMMMMMkk;; ""wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM kkkkkk;; MMkktt;;kk RRMMMMwwMMMMMM;; JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk JJJJ ;;;; ;;kk""ttttkk;; JJMMMMZZZZMMMMMM;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJ tt ;;kk ZZ wwJJ MMMMMMRRMMMMMMMM "" kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk ""kk """""""";; wwMMkkJJZZRRZZ ""kkZZMMMMMMMMMMMM "" ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt ;;JJ ;;;;;;;;;; ;;ttRRMMMMMMMMMMMMMMRR JJ MMMMMMMMRRZZJJ "";;;;RRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ""JJ;;;;"""""";;JJJJMMMMMMMMJJkkMMwwMMRRMMMMJJ ;;""MMkkMM;; ;; ;; ww""JJRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMJJJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRRR;;"""""""" RRMMZZtt;; ;; ""RR;;ZZkkZZMM ""kkRRkk"";; ;; JJJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM"" ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMM ""MMMMwwRRtt"";;"" ;;;; ;; ttMM;; RRZZJJ kk;;kkww "" ;; ;;;;wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt MMMMMMMMMMMMMMMMMM RRMMMMMMMMZZ;;"";;"";;;;;;;;;;;;;;;; ttMM ;;MMRR ttttww;;;;"";;;;;; ;; ;;wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt RRMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMRR"";;"""";;;;"";;;;"" ;; ""MM kkMM""ttJJww"";;;;"";; ;; ;;JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ZZMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMM;;;;"""""""""";;""tt;;"";;kkMMJJMMRRttRR"""";;"";;;;;;"";;"";;JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR MMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMtt;;"""";;"""""";;tt;;;;;;RRMMwwMMttMMJJ"""""""";;"""""""" ttJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt;;"""";;"""""";;""ZZMMRRMMRRkkwwMMMMZZwwJJttJJZZkkkkRRMMMMMMwwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ;;MMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk;;""""""""""JJMMMMMMMMMMMMJJMMMMMMMMMMMMRRZZwwwwwwZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMJJ RRMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkkkkttttttwwZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMttttJJ""""""""ZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ ttMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMM"" ""ZZMMRRRRRRMMMMRRZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM""ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ""MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMJJZZMMMMMMMMMMMMMMtt""ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ MMMMMMMMMM
ДАТА: 20-21 ЛИСТОПАДА 2008 РОКУ ПОДІЯ: ВОРКШОП «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА» ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» СПІЛЬНО З НІМЕЦЬКИМ КУЛЬТУРНИМ ЦЕНТРОМ «ГЕТЕ-ІНСТИТУТ В УКРАЇНІ» ПЕРСОНА: МАРТІН КЕІЛ (НІМЕЧЧИНА), ХУДОЖНИК, УЧАСНИК ГРУПИ REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG)
Martin Keil
Responsibility and Artistic Action — Strategy and Process Oriented Art Practice
;; ;;"" ;;ttkkJJttttJJ"";;RRww ttttMMMMkkttttkkkkZZ ""JJ"" ttJJkk;; MM;;ZZ;;ZZkkZZ;;tttt ""tttt""tttt ttttkkJJww""JJkk"" tt "" ;; JJMMMMMMMM;;wwRRwwJJ;; "" "" wwMMMMMMMM"";;;;MMMM""JJ "" JJkkww;;JJMMMMMMMMRRJJ ;; "";; ;;""MMMMMMMMRRMMMMMMMMkk "" kkZZRRRRZZRRkk ;;""MMMMMMkkMMMMMMMMZZ ttttww"" ;; ttMMMMMMMMMMMMMMRRJJ """"MMMMkkkkMMMMMMRR;; wwkkJJZZMM ww"" MMMMRRRRMMRRwwkkwwRRRRMMJJ ttttMMMMwwMMMMMMMMZZ """"""JJtt;; RR kkMMMMZZMM;; """" ;;MMtt ;;wwkkMMMMMMMMMMRRtt "" ;; wwMMMMMMRR ww MMRRMMwwMMMMMMRRRR tt "";;;; MMZZZZMMZZRR "" ZZMMRR;;MMMMMMMMMM wwMMMMZZ;; JJMMMMMMRRkk "" ;;MMMM""""JJ kkRR "" ww"";; MMMMMMMMMMMM ;; MMwwMM ;; tt""tt"""" ttMMMMMMMMMMMM;; "" kkMMMMMM;;RR;; JJRRZZZZtt;; ttMMMMMMMMMMMMkk ;;tttt "" ZZZZMM """" MMMMMMMMMMMMtt ttZZMMMMMMRR kkZZkk ZZMMZZ ;;;; wwMMMMMMMMMM;; ;;MMMMMMMMMMww MMMMww;; ttMM ;;RRwwkkJJ JJRRttMMMMMM JJ;;""RRtt"" wwZZMM ""JJ ttMMMMMMMMMMMMMMZZRRRRZZ ;;ZZRRJJkk"" JJtt ;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRttww;; "" ;;;; MM ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJMM ""ZZkkZZRR ;; kkMMkk ;;MMMMMMMMMMMM""RRMMMMMM;; ""tt;;;; kkkk;; wwMMRRkk;;;; wwMMMMMMZZ;;MMMMMMMMMMMMJJ kkMMMMMMMMMMMMww;; ""ww tt ;;;;kk ""tt""kk ;;tt ;;RRMMMMMMMMMMMMZZ;;MMMMMMMM JJMMMMMMMMMMMMMMMMRR;; wwZZMM"" ;;RRwwkkwwZZ"""" ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZMMMMMMRR wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt RR ;; ;; "" tt tt wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; tt kkMMMMMM tt wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;;tt;; MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ;; JJMMMMMMMMww ;;"" ""wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMww ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ;; ;;MMMMMMMMMMMMMMZZZZZZkkJJ ttMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk ;; ""MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ;;MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt JJ kkMMMMRRMMMMMMMMMMMM;; MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ;;MMMM ttMMkk MMMMMMMMMMwwJJ MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRRZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM"" kkMMZZ ""JJwwZZMMMMMMMMMM ZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; wwMM JJZZMMMMMMMM"" wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ;;ZZ JJ ""JJMMMMMMww wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJ tt;;JJ ttMMMMRR ZZMMMMMMRRttRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt ""RRttkkJJ""JJtt"" wwMMZZ;; ZZMMMMMMMMkk;; ""wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM kkkkkk;; MMkktt;;kk RRMMMMwwMMMMMM;; JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk JJJJ ;;;; ;;kk""ttttkk;; JJMMMMZZZZMMMMMM;; kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM JJJJ tt ;;kk ZZ wwJJ MMMMMMRRMMMMMMMM "" kkMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk ""kk """""""";; wwMMkkJJZZRRZZ ""kkZZMMMMMMMMMMMM "" ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt ;;JJ ;;;;;;;;;; ;;ttRRMMMMMMMMMMMMMMRR JJ MMMMMMMMRRZZJJ "";;;;RRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ""JJ;;;;"""""";;JJJJMMMMMMMMJJkkMMwwMMRRMMMMJJ ;;""MMkkMM;; ;; ;; ww""JJRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMJJJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRRR;;"""""""" RRMMZZtt;; ;; ""RR;;ZZkkZZMM ""kkRRkk"";; ;; JJJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM"" ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMM ""MMMMwwRRtt"";;"" ;;;; ;; ttMM;; RRZZJJ kk;;kkww "" ;; ;;;;wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt MMMMMMMMMMMMMMMMMM RRMMMMMMMMZZ;;"";;"";;;;;;;;;;;;;;;; ttMM ;;MMRR ttttww;;;;"";;;;;; ;; ;;wwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt RRMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMRR"";;"""";;;;"";;;;"" ;; ""MM kkMM""ttJJww"";;;;"";; ;; ;;JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ZZMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMM;;;;"""""""""";;""tt;;"";;kkMMJJMMRRttRR"""";;"";;;;;;"";;"";;JJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR MMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMtt;;"""";;"""""";;tt;;;;;;RRMMwwMMttMMJJ"""""""";;"""""""" ttJJMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM RRMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMtt;;"""";;"""""";;""ZZMMRRMMRRkkwwMMMMZZwwJJttJJZZkkkkRRMMMMMMwwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; ;;MMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkk;;""""""""""JJMMMMMMMMMMMMJJMMMMMMMMMMMMRRZZwwwwwwZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMJJ RRMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMkkkkttttttwwZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMttttJJ""""""""ZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ ttMMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMM"" ""ZZMMRRRRRRMMMMRRZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM""ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRR ""MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMJJZZMMMMMMMMMMMMMMtt""ZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM;; MMMMMMMMMM MMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMRRMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMMZZ MMMMMMMMMM
DATE: 20-21 NOVEMBER 2008 EVENT: WORKSHOP “RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE” ORGANIZERS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION TOGETHER WITH GERMAN CULTURAL CENTRE “GOETHE-INSTITUTE IN UKRAINE” PERSON: MARTIN KEIL (GERMANY), ARTIST, MEMBER OF REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG) GROUP
Фотографії надані Мартіном Кеілом
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
Графічне зображення простору діяльності REINIGUNGSGESELLSCHAFT Graphic image of REINIGUNGSGESELLSCHAFT activity sphere
56
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG) (німецькою означає «послуги прибирання» та «очищення суспільства») — це група художніх проектів, що діють на перетині мистецтва та соціальної реальності. Мартін Кеіл (народився у Німеччині, живе та працює в Дрездені та в Одесі) та Генрік Майєр (народився у Німеччині, живе та працює в Дрездені) об’єдналися для створення RG. Художники працюють з партнерами різного походження та соціального статусу, пропонуючи платформи для міждисциплінарної діяльності. Їхній метод роботи базується на позитивному потенціалі об’єднання різних сфер суспільства. RG береться за проекти, які генерують нові стосунки та створюють зацікавлені групи людей. REINIGUNGSGESELLSCHAFT розуміє сучасне мистецтво як каталізатор соціальних та політичних процесів.
Photos provided by Martin Keil
REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG) (German, “cleaning services” and “social purification”) is a group of art projects, acting on the verge of art and social reality. Martin Keil (born in Germany, lives and works in Dresden and Odessa) and Henrik Mayer (born in Germany, lives and works in Dresden) joined to create RG. The artists work with the partners of various origins and social statuses, offering platforms for interdisciplinary activity. Their way of work is based on the positive potential of uniting different social spheres. RG initiates projects that generate new relations and create interested groups of people. REINIGUNGSGESELLSCHAFT understands contemporary art as a catalyst of social and political processes.
57
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
Про методи роботи REINIGUNGSGESELLSCHAFT
«Бідний поет», Карл Шпітцвеґ, 1839 “Poor poet”, Carl Spitzweg, 1839
Суперечності суспільства в процесі змін стали вихідним пунктом і мотивацією діяльності REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG). Під час реалізації проектів випробовуються моделі взаємних інтервенцій та співпраці таких сфер, як мистецтво, наука, політика і економіка. Проект REINIGUNGSGESELLSCHAFT виступає за орієнтовані на процес трансдисциплінарні методи роботи і реалізацію мистецької практики. У співпраці із соціологами, політологами, психологами, а також науковцями та мистецтвознавцями випробовуються та застосовуються наукові та естетичні методи. Основні теми RG — це структурні зміни робочого суспільства, а також розвиток демократії та економіки. REINIGUNGSGESELLSCHAFT реалізовує, починаючи з 1998 року, міждисциплінарні проекти в міжнародному контексті. На основі вибраних практичних прикладів тут подаються стратегічні можливості щодо діяльності у сфері культури та естетики. Картина «Бідний поет» німецького художника Карла Шпітцвеґа, створена у 1839 році, служить метафорою образу митця, який романтичним чином прославляв у ХІХ столітті матеріальні злидні. Митці часто зображалися як суспільні пропагандисти складних, але добровільно обраних життєвих обставин. Суперечності між самореалізацією та самоствердженням подаються та інструменталізуються як уявна рушійна сила задля творчості. Так, наприклад, освіта у вищих мистецьких закладах Німеччини все ще однобічно орієнтована на мистецький ринок. Проте статистичні дані показують, що лише 2% випускників розглядають такий ринок як засіб для існування. Тут слід втрутитися і визначити освіту як міждисциплінарний простір для досліджень та роботи.
Times of Garbage Часи непотребу
Кадри з фільму «Часи непотребу — двірники на Таймс-Сквер», RG, 2008 Shots from film “Times of Garbage — Cleaners in Times Square”, RG, 2008
Сучасна глобальна економічна та фінансова криза розпочалася в США з краху банківського та фінансового світу. Йдеться про початок спіралеподібного економічного спаду глобальних масштабів, але також і про системну кризу існуючих політичних та суспільних інституцій. Це відчувається також і в культурному та мистецькому секторі. Музей сучасного мистецтва (MOMA) у Нью-Йорку відмовився, наприклад, від ряду виставкових проектів, запланованих на 2009 рік, оскільки припинилося фінансування від збанкрутілого банку Леманн Бразерс. Times Square, вивіска Нью-Йоркських капіталістичних і споживацьких обіцянок щастя, є вихідним пунктом кінопроекту REINIGUNGSGESELLSCHAFT, який носить назву « Times of Garbage» («Часи непотребу»). У фільмі слово надається двірникам, котрі в епоху класового суспільства, яке стає дедалі чіткіше структурованим, знаходяться на найнижчому суспільному щаблі. Тут особливо чітко простежується, як визначення закріпачення, сформульоване Марксом, доповнюється визначенням розмежування, як це описали Люк Болтанські та Ів Чіапелло у своїй книзі «Новий дух капіталізму». Глядачі мають змогу супроводжувати двірників під час їхньої роботи, яка полягає в тому, щоб постійно прибирати відходи суспільства масового споживання. При цьому вони оточені символами багатообіцяючого світу реклами і, водночас, явищами соціальної несправедливості. Камера спостерігає, як робітники рухаються комерціалізованим простором міста і фіксує, як протагоністи сприймають власну роль у громадському просторі. Відеокадри розповідають, як професійна діяльність формує особисту ідентифікацію з роботою та міським оточенням.
Exploring Flexibility Аналіз гнучкості Нас давно хвилює проблема перспектив робітничого суспільства. Проект «Social Engine — Exploring Flexibility», реалізований у 2007 році, досліджує на основі відеофільмів, ілюстрацій і текстів проблематику адаптації робітничого світу шляхом створення фірм, що пропонують найману робочу силу. В мистецькому процесі взяли інтенсивну участь психологи з питань зайнятості з двох інститутів. Наймана праця належить до атипових трудових взаємовідносин. Робітники часто отримують нижчу заробітну платню, зазвичай у них відсутні профспілки, які представляють та захищають їхні інтереси, їх легко звільнити. Зумовлену такими 58
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
About REINIGUNGSGESELLSCHAFT methods of work Controversies in the society during the change process became the source and motivation of the REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG) activities. While implementing projects the models of mutual interventions and cooperation of such areas as art, science, politics and economy are tested. REINIGUNGSGESELLSCHAFT project supports process-oriented interdisciplinary methods of work and introduction of the artistic practice. Cooperating with sociologists, political experts, psychologists, scientists and art experts’ scientific and aesthetic methods are tested and applied. The main topics of RG are structural changes of the working society, as well as the development of democracy and economy. REINIGUNGSGESELLSCHAFT has implemented, since 1998, interdisciplinary projects in the international context. Basing on the selected practical examples strategic opportunities of cultural and aesthetic activities are suggested here. Picture “Poor poet” by German artist Carl Spitzweg, created in 1839, serves a metaphor of the artist image, who romantically glorified material poverty in the ХІХth century. Artists were often represented as social propagandists of complex, but voluntarily chosen life circumstances. Contradictions between self-realization and self-affirmation were depicted and backed as an imaginary driving force for creativity. For instance, education in higher artistic educational establishments of Germany is still unilaterally oriented on the artistic market. However, statistical data show that only 2% of the graduates consider this market as the means for making their living. Here it should be noted that education is an interdisciplinary space for doing research and work.
Times of Garbage
Нью-Йоркська біржа, символ впливу фінансового світу на глобальне економічне та культурне життя New York stock exchange, symbol of influence of financial world on global economic and cultural life
The current global economic and financial crisis started in the USA from the collapse of the banking and financial world. Here we deal with the beginning of a spiral-like economic recession of the global scale, but also about the system crisis of the existing political and social institutions. It has been evident in cultural and art sectors too. The museum of modern art (MOMA) in New York refused, for example, from a number of exhibition projects, planned for 2009, due to the termination of funding by the bankrupt Lehman Brothers. Times Square, the guise of New York capitalist and consumer promises of happiness is the source point of the REINIGUNGSGESELLSCHAFT film project called “Times of Garbage”. In the film the word is given to cleaners, who in the times of the class society, which is becoming more and more clearly structured, are on the lowest social level. Here it is especially evident how the definition of enslaving, given by Marx, is completed by the definition of stratification, described by Luc Boltanski and Ève Chiapello in their book “The New Spirit of Capitalism”. The viewers are enabled to accompany cleaners during their work, which is in permanent cleaning the waste of the mass consumption society. At the same time they are surrounded by the symbols of the promising world advertising and, as well as the phenomena of social injustice. The camera observes how workers move in the commercialized space of the city and fixes how protagonists treat their role in the social space. Video shots tell how the professional activity forms personal identification with work and urban environment.
Exploring Flexibility
«Social Engine — Exploring Flexibility», RG у співпраці з Міклошем Ергардтом, 2007 “Social Engine — Exploring Flexibility”, RG in cooperation with Miclosz Ergardt, 2007
The issue of working society prospects has been urgent for a long time for us. Project “Social Engine — Exploring Flexibility”, implemented in 2007, did the research on the basis of video films, illustrations and texts into the problem of adaptation of the working world by creating companies offering hired labor force. Employment psychologists from two institutes took an active part in the art process. The hired labor belongs to atypical labor relations. Workers often receive lower payment, usually they do not have any trade unions, which could represent and protect their interests, and it is easy to dismiss them. Therefore the erosion of the social sphere caused by this uncertainly was accurately described by Richard Sennett in his book “The Corrosion of Character, The Personal Consequences Of Work In the New Capitalism”. The loss of personal freedom and dignity due to the idea that participation in the career life is the only access to the social respect, — all this was outlined as early as in the ХІХth century by Paul Lafargue. Karl Marx’s son-in-law published “The right to be lazy”. Today we are on the threshold of the third industrial revolution epoch. After the epoch of machines and the second industrial revolution, information epoch, we are living in the period of 59
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
невизначеностями ерозію соціальної сфери дуже чітко змалював Ріхард Зеннетт у своїй книзі «Корозія характеру». Втрата особистої свободи та гідності внаслідок уявлення, що участь у трудовому житті є єдиним доступом до громадської поваги, — все це описав ще у ХІХ столітті Пол Лафарк. Тесть Карла Маркса опублікував «Право на лінь». Сьогодні ми знаходимося на порозі епохи третьої індустріальної революції. Після епохи машин і другої індустріальної революції, інформаційної епохи, ми живемо в період енергетичної епохи, характерними особливостями якої є змагання за ресурси та інновації в галузі відновлювальних джерел енергії. Те, яка нова роль відведена при цьому трудовому класу, як частині суспільного цілого, є серед іншого також і культурним питанням. Дотеперішня індустріалізація життєвих стосунків дедалі більше звільняла людину з її соціальних пут. Нагальну актуальність здобула вимога побудови діяльного суспільства, котре базується на солідаризації та активній співучасті. Поняття Ганни Арендт «Vita Activa» стосується трудової людини. Вона говорить про основоположні види людської діяльності: праця, створення і торгівля. Торгівля перетворюється внаслідок самовизначеної поведінки також і на політичну торгівлю.
Der Dreidimensionale Arbeitsbegriff Тривимірне поняття праці У рамках реалізації цього проекту в процесі здійснення емпіричного польового дослідження було опитано різні за професією та доходами групи населення стосовно їхнього розуміння поняття «праця». Учасники цього польового дослідження стали об’єктом опитування в громадському просторі у формі своєрідного «кастингу». Результати опитування у формі фотопортретів учасників та висловлювань щодо їхньої професійної ситуації і кваліфікації стали предметом кластерного дослідження, реалізованого за участі 34 студентів-соціологів. Кластеризація, або групування, дозволяє об’єднати висловлювання у три типові поведінкові зразки. Це, по перше, професії, в яких самореалізація та особиста участь відіграють велику роль, а також висококваліфіковані та відповідальні види діяльності, де значну роль відіграє також креативність. Другу групу складають ремісничі професії та професії з надання послуг, де присутня значна міра задоволення працею. До третьої групи належать ті види діяльності, які, по перше, служать для забезпечення прожиткового рівня і приносять мало задоволення. Сюди ж належать складні трудові відносини у низькооплачуваній сфері, як от підконтрольна діяльність без можливості самостійно приймати рішення. Четверту групу осіб складають змішані форми з вищеназваних профілів. Спільно зі студентами, що вивчають психологію та архітектуру у Технічному університеті в Дрездені, RG розробила просторову модель для унаочненого подання кластерів. У просторовому співвідношенні можна розпізнати тривимірне поняття праці.
Keep Fit for the Jobmarket Тримай себе у формі для ринку праці
«Keep Fit for the Jobmarket», інсталяція в Музеї праці у Штирії, Австрія, RG, 2006 “Keep Fit for the Jobmarket”, installation in the Meseum of Labor in Styria, Austria, RG, 2006
60
Просторова інсталяція «Keep Fit for the Jobmarket» розглядає феномен нових і складних форм праці та заробляння грошей. Інсталяцію було створено у 2006 році як постійний виставковий внесок для музею «Світ праці», що знаходиться у провінції Штирія (Австрія). Проект було реалізовано у науковій співпраці з Інститутом суспільної та соціальної політики університету міста Лінц. Проект торкається зображення складних трудових взаємовідносин у сфері підприємницької діяльності. Водночас тут присутнє звернення до емансипованого та самовизначеного способу життя. У п’яти відеочастинах RG документує прототипові трудові сфери так званих «підприємств з надання послуг найманої праці». Дуже часто це такі види діяльності, які здійснюються без виплати соціальних відрахувань, і в яких протагоністи, наприклад, технічний персонал в супермаркетах, агенти в кол-центрах чи помічники під час збирання урожаю, працюють на власну відповідальність. Глядач самостійно вмикає відеофільми за допомогою ергометрів, що застосовуються в індустрії фітнесу. Інсталяція є складовою самостійного тематичного розділу в музеї «Світ праці». У тому ж приміщенні подаються також особисті враження про складні форми трудових відносин у Німеччині, Австрії та Швейцарії. На стінах можна побачити цитати з описів від особистих вражень до асоціативно досліджуваного понятійного поля.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
energy epoch, characterized by the competition for resources and innovations in the area of renewable energy sources. The new role suggested here for the working class, as a part of the social whole, is a cultural issue. So far the industrialization of life relations has been liberating a person from the social obligations. The burning and topical matter has been in the need to create an active society based on the solidarity and actual participation. The concept by Hannah Arendt “Vita Activa” is related to a working person. She narrates about the fundamental types of human activity: labor, creativity and trade. The trade turns due to the self-determined behaviour also into political trade.
Der Dreidimensionale Arbeitsbegriff Three-dimensional concept of labor
«Тривимірне поняття праці», інсталяція та портрет з науковою класифікацією праці, RG, 2004 “Three-dimensional concept of labor”, installation and portrait and scientific classification of labor, RG, 2004
The implementation of this project included carrying out empirical field study. During this study different by professions and incomes strata of population were asked about their understanding of the “labor” concept. The participants of the field study became the object of surveying in the public space in the form of a “casting”. The results of the survey in the form of photo portraits of the participants and statements as to their professional situation and qualification became the subject of cluster research, carried out by 34 sociology students. Clusterization or grouping enables to divide the statements into three typical behaviour patterns. These are, first of all, professions, where selfrealization and personal participation play an important part, as well as highly-qualified and responsible activities, where a significant part also belongs to creativity. The second group comprises crafts and service trades, where the enjoyment of labor is considerable. The third group consists of those activities which, first, serve to make a living and bring little satisfaction. This group also includes complicated labor relations in the low-paid sphere, like controlled work with no opportunity to make decisions independently. The fourth group comprises mixed forms of the above profiles. Cooperating with students studying sociology and architecture at the Technical University in Dresden, RG developed a 3D model for visualization of clusters. In the space correlation it is possible to single out a three-dimensional concept of labor.
Keep Fit for the Jobmarket Space installation “Keep Fit for the Jobmarket” considers the phenomenon of new and complex forms of labor and making money. The installation was made in 2006 as a regular exhibition contribution to museum “World of Labor”, based in Styria (Austria). The project was implemented in scientific cooperation with the Institute of public and social policy of the University of Linz. The project touches upon the image of complex labor relations in the business area. At the same time it includes the appeal to the emancipated and self-determined lifestyle. In its five video parts RG documents prototype labor spheres of the so-called “hire labor force provision company”. These are often activities that are not covered by social deductions, in which protagonists, for example, technical personnel in supermarkets, agents in call-centres or harvest assistants work under their personal responsibility. The viewer independently switches on video films with the help of ergometers, which are applied in the fitness industry. The installation refers to the independent thematic section in museum “World of Labor”. In the same room one can also listen to the personal impressions of the complex forms of labor relations in Germany, Austria and Switzerland. On the walls it is possible to see quotations from descriptions of personal impressions to the association studied concept field.
61
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
Work Out — Erzeuge Deinen eigenen Strom! Тренуйся — виробляй свій власний струм! Під час цього мистецького експерименту в бременській фітнес-студії «Спорт і дозвілля» протягом кількох тижнів енергія м’язів трансформувалася в електричну енергію. Беручи до уваги зростання дефіциту енергії в усьому світі така нова форма реґенеративної енергії може стати доброю альтернативою мінеральним видам палива. Під час використання модифікованих велотренажерів було досягнуто потужності майже в одну кіловат-годину. Цієї енергії достатньо, щоб: «Work Out — Erzeuge Deinen eigenen Strom!», мистецький експеримент ґенерування струму у сфері фітнесу, RG, 2006 “Work Out — Erzeuge Deinen eigenen Strom!”, art experiment of generating current in fitness sector, RG, 2006
зварити 240 яєць випрати 5 кілограм білизни підсмажити 133 тостери підзарядити 300 мобільних телефонів З огляду на відміну постійних стосунків зайнятості та зростання значення відпочинкового сектору слід приділити більшу увагу використанню енергетичного потенціалу фітнесстудій. Ґенерований струм може використовуватися для функціонування музичної стереоустановки чи для заряджання мобільних телефонів. Фітнес-студія та бременська спілка митців GAK вирішили спільно реалізувати цей проект. Щоденно у фітнес-студії заповнювався протокол щодо кількості виробленого струму. Цей протокол надсилався до мистецької спілки, опрацьовувався та документувався. Відвідувачі виставки отримували, крім того, можливість фізично оздоровитися у фітнес-студії. Відвідувачі студії, в свою чергу, отримували право безкоштовно подивитись виставку.
Das Zukunftsversprechen Обіцянки на майбутнє Цей проект торкається суспільної зміни цінностей, прогресу і зростання. Економічноліберальний розвиток минулих десятиліть призвів до того, що численні великі підприємства зазнали структурних змін. Так, дуже часто традиційні місця виробництва за умов глобальної конкуренції переносилися в інші регіони, де виробництво було більш дешевим. Сподівання на те, що підприємства візьмуть на себе відповідальність за розбудову громадянського суспільства дедалі більше перетворюються у такому транснаціональному контексті на нереалізовані обіцянки на майбутнє. Вихідним пунктом для цієї концептуальної роботи стало збереження настінної картини із занедбаної будівлі одного з покинутих підприємств Східної Німеччини. Настінна картина була знайдена товариством RG, вичищена і відреставрована. Її було створено у 1965 році дрезденським митцем Еріхом Ґерлахом і виконано у Майсенській порцеляні. Картина відповідає стилю соціалістичного реалізму і показує робітників та інженерів у процесі спільного планування та проектування. Архівні довідки підтвердили, що на підприємстві працювали більше 3000 працівників. Це підприємство було зразковим серед машинобудівних підприємств, які виготовляли упаковку. В 1990 році підприємство було реорганізоване у акціонерне товариство. Сьогодні тут працюють 300 працівників. З огляду на історичне підґрунтя тематика була переведена в актуальні відносини. Об’єктом мистецької роботи стало сучасне підприємство. Для цього REINIGUNGSGESELLSCHAFT діяла з працівниками акціонерного товариства Б.Браун Мельзунґен. Темою воркшопу, проведеного на підприємстві, стала соціальна відповідальність підприємства за умов глобального переміщення фінансових потоків. Учасники воркшопу представляли різні ієрархічні рівні підприємства. За допомогою процесу візуалізації, що базувався на використанні фотографій та символів, були визначені та сформульовані уявлення про цінності. На виставці можна побачити 45 образних модулів, які були створені під час семінару. Виставка була задумана як простір для роздумів та самоаналізу, що послужив для когнітивного, спрямованого на пізнання мистецького процесу. Виставка у мистецькій спілці в Касселі є відображенням документації та дискусії.
62
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
Work Out — Erzeuge Deinen eigenen Strom! Work out — produce your personal current! During several weeks of this art experiment in Bremen fitness studio “Sport and Leisure”the energy of muscles was being transformed into electric power. Taking into account the increase of the energy deficit worldwide this new form of energy regeneration may become a good alternative to mineral fuel. Use of the modified exercycle machines enabled to reach the power of nearly one kilowatt hour. This energy was enough to:
Boil 240 eggs Wash 5 kilogram laundry Make 133 toasts Recharge 300 mobile phones Considering the change in the regular work relations and the increasing significance of the leisure sector, we should pay more attention to using the energy potential of fitness studios. The generated current may be used for music stereo system operation or for recharging mobile phones. The fitness studio and Bremen Association of Artists GAK decided to implement this project jointly. The fitness studio made a protocol of the quantity of generated current on the daily basis. This protocol was then sent to the Association of Artists, processed and recorded there. Visitors of the exhibition received, besides, an opportunity to keep fit in the fitness studio. Visitors of the studio, in their turn, were given the right to attend the exhibition free of charge.
Das Zukunftsversprechen Promises for future This project concerns the shift in social values, progress and growth. Economic and liberal development of past decades led to the need of restructuring of numerous large enterprises. Thus, it has been a common practice to move conventional manufacturing locations under the conditions of global competition to other regions where the production has been cheaper. Hopes that the companies will assume the responsibility and develop the civil society are more and more turning in this international context into the non-introduced promises for the future. The source point for this conceptual work was the image of the wall-mounted picture from a half-destroyed building of one of the abandoned enterprises in Eastern Germany. The wall-mounted picture was found by the RG society, cleaned and restored. It was painted in 1965 by a Dresden artist Erich Gerlach and executed on Meissen porcelain. The picture corresponds to the style of the socialistic realism and shows the workers and engineers in the process of joint planning and designing. Archive references confirmed that the enterprise used to employ over 3000 people. This company was a model among the facilities that produced packaging. In 1990 the company was reorganized into a joint-stock company. Currently it has the workforce of 300 people. Basing on the historic background the topic was transferred to the contemporary relations. The object of art work was a modern company. To do so REINIGUNGSGESELLSCHAFT worked with the employees of joint-stock company (AG) B.Braun Melsungen. The topic of the workshop, held at the company, was social responsibility of the company under the conditions of global funds flow shifting. The participants of the workshop represented different hierarchical levels in the company. Through visualization based on the use of photos and symbols, the idea of values was outlined and determined. At the exhibition it is possible to see 45 image modules, which were created during the seminar. The exhibition was initially thought as space for reasoning and self-analysis, which served for the cognition-oriented art process. The exhibition in the Association of Artists in Kassel is a reflection of documents and discussions.
63
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
Private Dancers Приватні танцівники Проект тематизує соціальні та культурні виміри економічних трансформаційних процесів. Предметом дослідження стала приватизація державної власності у Бєлграді (Сербія). Група RG здійснила візуальний аналіз трансформації і її наслідків для двох підприємств, що працюють у текстильній промисловості. Одне підприємство було вже приватизоване, а інше готувалося до приватизації. Інсталяція комбінує відеокадри і фотографії з обох підприємств, на яких зафіксоване проведення державного аукціону колишньої державної власності. Проект запланований як довготривале дослідження.
Labor Day День праці
«Private Dancers», інсталяція, RG, 2006 “Private Dancers”, installation, RG, 2006
У 2005 році концерн «Фольксваґен» закрив своє представництво у Бельгії, що знаходилося неподалік від міста Аалст. Тисячі працівників втратили роботу. В день праці, 1 травня, спілка REINIGUNGSGESELLSCHAFT розробила концептуальну роботу у формі транспарантів, які демонструвалися під час демонстрації. Лозунги закликали до руху, як це здійснювали активісти у 50-і роки. Лозунг «Так, як ми працюємо, ми будемо завтра і жити» був змінений і сформульований по-іншому: «Так, як ми сьогодні купуємо, ми будемо завтра і жити». Шляхом участі у травневих демонстрацях в Аалсті (Бельгія) була зроблена спроба критичного підходу до проблематики, що вказує на зміни в плані неоліберальних економічних тенденцій розвитку.
The City of Cool Місто спокою Для реалізації цього проекту було тимчасово перейменовано назви вулиць у районі Ляйпціґа Плаґвітц. Темою стала поєднуваність демократії та ринкових законів. Цей район Ляйпціґа характеризується наслідками деіндустріалізації, такими як демонтаж і виселення, в результаті чого залишається пустка. Метою проекту було привернення уваги широкої громадськості та зображення регіональних та глобальних суперечностей у формі змінених вуличних показників.
Change Reality! Зміни дійсність!
«Change Reality» — перейменування вулиць у Заґребі, RG, 2006 “Change Reality” — street renaming in Zagreb, RG, 2006
64
Як варіація Ляйпциґського проекту в Заґребі RG звернулася до 10 неурядових організацій з проханням розробити пропозиції щодо перейменування вулиць, парків та майданів. Головна увага при цьому приділялася посиленню громадської ініціативи щодо формування громадянського суспільства. З огляду на націоналістичні рухи, що виникли внаслідок напруження під час балканського конфлікту у 90-і роки, Хорватія перебувала в процесі переорієнтації. При цьому мова йшла про визначення нових цінностей. Після війни виникли численні неурядові організації. Зі зменшенням уваги з боку міжнародної громадськості та внаслідок зниження фінансової підтримки з-за кордону діяльність цих неурядових організацій перетворилася на боротьбу за виживання. Тому проект мав за мету посилити громадську увагу та стати платформою для розвитку тих організацій, які виступають на захист довкілля, права меншин та жінок, за відкрите громадянське суспільство.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
Private Dancers The project actualizes by topics social and cultural dimensions of economic transformation process. The subject of the research was privatization of state property in Belgrad (Serbia). Group RG carried out a visual analysis of the transformations and their consequences for the two enterprises operating in the textile industry. One enterprise had already been privatized, while the other was being prepared for the privatization. The installation combines video shots and photos from both enterprises, fixing the conduction of the state auction of the former state property. The project has been planned as a long-term research. «Private Dancers», інсталяція, RG, 2006
Labor Day
“Private Dancers”, installation, RG, 2006
In 2005 concern “Volkswagen” shut down its representative office in Belgium, located near the town of Aalst. Thousands of employees lost their jobs. On the Labor Day, 1st May, REINIGUNGSGESELLSCHAFT developed a conceptual work in the form of banners, shown during the demonstration. The slogans appealed to move, as it was done by the activists in the 50s. Slogan “We will live tomorrow the way we work today” was changed and formulated in a different manner: “ We will live tomorrow the way we buy today”. Participation in the May demonstrations in Aalst (Belgium) was an attempt to treat the problem critically, indicating the changes in the plans of the neoliberal economic development trends.
The City of Cool To implement this project street names in Plagwitz area in Leipzig were temporarily changed. The topic was the combinability of democracy and market laws. This area in Leipzig is characterized by the consequences of the deindustrialization, such as dismounting and eviction, leading to the void. The aim of the project was to draw the public attention and presentation of the regional and global contradictions in the form of changed street indices.
Change Reality! «The City Of Cool», перейменування вулиць у Ляйпциґу, RG, 2005 “The City Of Cool”, street renaming in Leipzig, RG, 2005
As a variant of the Leipzig project in Zagreb RG addressed 10 non-governmental organizations with a request to develop suggestions as to the street, park and square renaming. The major emphasis was placed on intensifying public initiative as regards the formation of the civil society. Considering the nationalist movements, that emerged due to the tension during the Balkan conflict in the 90s, Croatia was under the reorientation. In addition the point was in determining new values. After the war numerous non-governmental organizations there appeared. As the international public attention reduced and foreign financial support decreased the activity of these non-governmental organizations turned into the struggle for survival. Therefore, the project set the goal to intensify the public attention and become a platform for developing those organizations which defended the environmental protection, women’s and minorities’ rights and open civil society.
65
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ХУДОЖНЯ АКЦІЯ — СТРАТЕГІЇ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА ХУДОЖНЯ ПРАКТИКА
Coporate Social Values Корпоративні соціальні цінності
«Change Reality» — перейменування вулиць у Заґребі, RG, 2006 “Change Reality” — street renaming in Zagreb, RG, 2006
Спілка REINIGUNGSGESELLSCHAFT звернулася у цьому проекті до мистецького бачення взаємовідносин між захистом прав споживачів, підприємством та споживачами. Проект реалізовувався у співпраці з фондом якості товарів «Warentest», найбільшою німецькою організацією, що виступає на захист прав споживачів. Саме завдяки такій співпраці митець зміг бути присутнім під час конкретного тестування ланцюгової пилки. Спираючись на фактичний фотоматеріал та використовуючи висловлювання експертів, що брали участь у тестуванні виробів, був зроблений мистецький аналіз усієї процедури тестування, продемонстрований згодом під час виставки у Берліні. Захист споживачів — це такий вид діяльності, в якому дедалі більша кількість оферентів змагаються за увагу. Така організація, як «Warentest» конкурує, крім того, з оферентами, що пропонують результати тестування у проплачених з рекламних міркувань публікаціях. Як поєднуються ринкові інтереси та прагнення до незалежності? Яких вимог дотримуються підприємства під час виготовлення своєї продукції і яку роль відіграє підприємницька відповідальність (корпоративна соціальна відповідальність — Corporate Social Responsibility, CSR) під час оцінювання товарів? Чи є споживачі дійсно суспільно-консолідуючою силою, як це стверджує соціолог Ульріх Бек? Захист споживачів та етично свідоме споживання набувають дедалі більшого значення в процесі формування загальних суспільних масштабів цінностей. Проект розробляє мистецьку тему взаємозв’язків між «етикою світу товарів» та «естетикою тестування» і реалізовує її у формі відеоінсталяцій та фоторепортажів.
The Resocialisation of Art Ресоціалізація мистецтва Проектна група REINIGUNGSGESELLSCHAFT планує організувати в червні—липні 2009 року виставку та конференцію на тему політичної ролі сучасного мистецтва в Одеському музеї сучасного мистецтва. На фоні політичних та суспільних змін сучасне мистецтво може поставити під сумнів існуючі уявлення про цінності та стимулювати розвиток нових стратегій та дій. Змістовим вихідним пунктом є дискусія щодо місця сучасного мистецтва в Україні. В епоху широкого висвітлення культурних та соціальних феноменів, а також початку діалогу щодо критичної мистецької практики група RG ініціює проведення виставки та конференції. Метою є робота над питаннями, які відкривають нові горизонти для дії. Як можуть, перш за все, соціальні та політичні поля напруги стати предметом мистецької та наукової практики? Як можна сформувати критичне розуміння сучасного мистецтва? Ці питання набувають особливого значення на фоні структурних змін в Україні.
66
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
RESPONSIBILITY AND ARTISTIC ACTION — STRATEGY AND PROCESS ORIENTED ART PRACTICE
Corporate Social Values REINIGUNGSGESELLSCHAFT addressed in this project to the art vision of relations between consumer rights protection, entrepreneurship and consumers. The project was implemented in cooperation with the fund of goods quality “Warentest”, the biggest German organization, protecting consumer rights. It is due to this cooperation that an artist could be present during specific testing of a chain saw. Basing on the actual photo materials and using the opinion of those experts who took part in product testing, art analysis of the whole testing procedure was carried out, and later it was shown at the exhibition in Berlin. Consumer protection is an activity, where more and more offerers are competing for attention. Such organization as “Warentest” besides competes with the offerers that provide the test results in the paid, for advertising purposes, publications. How do market interests and strive for independence join? What requirements do enterprises follow when manufacturing their products and what role is played by the Corporate Social Responsibility (CSR) during the assessment of goods? Are consumers a really socially-consolidating force as it is claimed by sociologist Ulrich Bek? Consumer protection and ethically conscious consumption are becoming more significant while forming the general social values. The project develops the art topic of relations between the “ethics of the world of goods” and “aesthetics of testing” and implements it in the form of the video installations and photo reports.
The Resocialisation of Art
«Ресоціалізація мистецтва» — виставка та конференція, Одеса, RG, 2009 “The Resocialisation of Art” — street exhibition and conference, Odessa, RG, 2009
In June—July 2009 REINIGUNGSGESELLSCHAFT is planning to organize in Odessa Museum of Contemporary Art an exhibition and a conference devoted to the topic of political role of contemporary art in Odessa museum of contemporary art. On the background of political and public changes contemporary art may question the existing understanding of the values and encourage the development of new strategies and actions. The content source point is the discussion of the place of contemporary art in Ukraine. During the epoch of the wide coverage of cultural and social phenomena, as well as the beginning of the dialog about the critical art practice, group RG initiates holding the exhibition and the conference. The goal is in the work on the issues, opening new horizons for actions. How can primarily social and political fields of tension become the subject of artistic and scientific practice? How can we form the critical understanding of contemporary art? These questions are gaining special significance on the background of the structural changes in Ukraine.
Олександр Соловйов та Нікіта Кадан з Президентом Фонду «ЕЙДОС» Людмилою Березницькою Aleksandr Solovyov and Nikita Kadan with the President of EIDOS Found Ludmila Bereznitska
67
Аліна Зазимко
Нові території мистецтва
ДАТА: 20 ЛИСТОПАДА 2008 Р. ПОДІЯ: ДОПОВІДЬ «НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА» ПІД ЧАС «ІV ТИЖНЯ МИСТЕЦТВ» ІНСТИТУТУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. М.П. ДРАГОМАНОВА ПЕРСОНА: АЛІНА ЗАЗИМКО (УКРАЇНА), КЕРІВНИК ГРАНТОВОЇ ПРОГРАМИ «ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР 07—08» ФОНДУ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС»
Alina Zazymko New Territories of Art
DATE: 20 NOVEMBER 2008 EVENT: REPORT “NEW AREAS IN ART” AT THE “ІV WEEKS OF ARTS” OF THE INSTITUTE OF PHILOSOPHICAL EDUCATION AND SCIENCE OF THE NATIONAL DRAGOMANOV PEDAGOGICAL UNIVERSITY PERSON: ALINA ZAZYMKO (UKRAINE), HEAD OF GRANT PROGRAM “PUBLIC SPACE 07—08” OF EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
Після успішного проведення першого Міжнародного конкурсу візуальних мистецтв «ЕЙДОС 2006/07» стало зрозумілим, що саме конкурс є одним із найкращих методів розвитку актуального мистецтва в Україні та залучення до нього нових молодих художників.
Завдання програми — підтримка молодіжних художніх ініціатив Для наступного запланованого на 2007-2008 рр. конкурсу було обрано тему, пов’язану з інститутом кураторства в Україні. Але, дослідивши стан українського кураторства та віднайшовши лише невелику кількість молодих кураторів, «ЕЙДОС» вирішив здійснити попередній підготовчий проект — грантову програму «Публічний простір», до участі в якій мала бути залучена нова генерація українських кураторів та художників. Тему Грантової програми — «Публічний простір» — визначила керівник фонду Катрін Зінгер, яка запропонувала здійснення проектів в урбаністичному просторі міста. Такий вибір не був випадковим, адже спостереження за розвитком Public Art у світовому мистецтві вочевидь доводили, що мистецтва, представленого в публічному просторі, не вистачає й українському глядачеві. Девізом програми обрали гасло «Місто — територія мистецтва», що досить чітко відображає концепцію програми, в основу якої була закладена ідея використання та перетворення міського простору на територію творчості, де за допомогою засобів актуального мистецтва створюється відповідне середовище, відновлюються втрачені соціальні зв’язки, а мистецтво втілюється в життя самим процесом експонування. Завдання програми — підтримка молодіжних художніх ініціатив, що представляють мистецьке бачення сучасного міста, розширення кола кураторів та пошук нових імен у сфері сучасного мистецтва. За умовами програми гранти надавались молодим художникам і кураторам для створення мистецьких проектів і представлення їх в урбаністичному просторі міста. Художні проекти (інсталяції, об’єкти, відео-проекції, «живі» акції із залученням до процесу творення глядачів, тощо) мали вивести мистецтво з-за стін музеїв і галерей, розширюючи межі його публічності. Грантова програма «Публічний простір» проводилася «ЕЙДОСом» з 1 вересня 2007 до 1 листопада 2008 рр. З метою відбору актуальних кураторських проектів був оголошений конкурс для молодих українських та іноземних кураторів і художників. На адресу конкурсу грантової програми в період з 1 вересня 2007 до 31 березня 2008 рр. було надіслано 47 проектів. Конкурс проходив у два етапи, протягом яких експертна рада програми відібрала 9 проектів.
70
Перший етап, що тривав з вересня 2007 до лютого 2008 рр., визначив 4 проекти: проект «LAB_ ua», автори Ольга Балашова, Ольга Нешта, Денис Дідур, (Київ); проект «Стереотипи», автор Дмитро Єрмолов, (Київ); проект «Перешкода», автори Аліна Якубенко, Денис Саліванов, (Київ); проект «Квас», автор Олексій Новіков, (Київ). На другому етапі — з лютого до 31 березня 2008 р. — було відібрано 5 проектів: «Особистий простір», автор Аліна Копиця, (Київ); «Очки», автор Дмитро Ульянов, (Київ-Москва); «Старт тайм», автор Юрій Кручак, (Київ); «Опыт № 1», автори Ольга Балашова, Ольга Нешта, Дідур Денис, (Київ); «PARKING LOT FOR DEMOCRATIC INNOVATION», автор Кент Хансен, куратор Юлія Усова, (КиївКопенгаген). Поки тривав конкурс, а експертна рада обирала переможців, «ЕЙДОС» підтримав два проекти на позаконкурсній основі. Першим став спільний проект одеських і київських художників та кураторів «Мухи і котлети по-київські». Проект було здійснено за підтримки Німецького культурного центру «Ґете-Інститут в Україні». 21 жовтня 2007р. на одеському Староконному ринку відбулась чергова акція «Язик до Києва довів». Учасники акції: Ірина Альтер, Артур Білозеров, Вадим Бондаренко, Леонід Войцехов, Ігор Гусєв, Сергій Зарва, Жанна Кадирова, Сергій Кузнєцов, Юлія Макаренко, Наталя Мариненко, Олексій Романенко, Анатолій Слойко, Катя Соловйова та ін. активно скуповували різні побутові речі, створювали з них художні об’єкти та презентували невибагливій публіці. Реакція публіки була багатогранною: від визначень «мистецтво навіжених — до дурдому» до пропозицій валізи для мистецтва («навіщо нам таке мистецтво?»). Акція мала на меті показати поширення ідеї артрейдерства від Одеси до столиці. Сама ідея акцій арт-рейдерів народилася в Одесі в серпні 2007 року як рух художників-акціоністів на знаменитому «блошиному» базарі. Влітку були здійснені чотири акції «Арт-Рейдеры. Опыт №1», «Разбор полетов», «Оторвали попке жопку», «Певчие птицы и лепнина» (куратори Ігор Гусєв, Сергій Ануфрієв, Леонід Войцехов та Ігор Чацкін); «Панк-рок он и в Африке Панк-Рок», (куратор Стас Підлипський); «Игромания» (куратор Олександр Шевчук). Арт-рейдери прагнули повернути часи «кінця 80-х, коли комерція перебувала на бордюрах», а мистецтво «було в ціні та наповнювало світ» (С. Підлипський). 9 листопада 2007 р. в Німецькому культурному центрі «Ґете-Інститут в Україні» на виставці «Артрейдери: хроніка одеського акціонізму» був презентований відео-звіт одеського руху арт-рейдерів. Кураторами виставки були Ігор Гусєв, Сергій Ануфрієв та Сергій Зарва.
Робота «Котлети» Юлії Макаренко та Олексія Романенко (Київ) з акції «Мухи і котлети по-київськи», яка відбувалась на території одеського Староконного ринку. Ідея акцій артрейдерів народилася в Одесі як рух художників-акціоністів на знаменитому «блошиному» базарі “The Cutlets” by Yulia Makarenko and Oleksiy Romanenko (Kyiv) from “The Flies and Chinken Kyiv” project, which took place at the territory of Starokonnyi market in Odessa. The idea of art-raiders was born in Odessa as the movement of actionist artists at the famous “flea” market
Проект «Музей сучасного мистецтва» (куратор Тетяна Борзунова, Харків) є варіантом переїзного музею. Як тільки-но десь з’являється колектив художників, які встановлюють слово «Музей», будь-який ландшафт і всі його деталі автоматично перетворюються на мистецтво “The Museum of Contemporary Art” project (curator Tetiana Borzunova, Kharkiv) is a kind of portable museum. As soon as the group of artists appears at some place and puts the word “Museum” every landscape and all its details automatically turn into art
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
«Таємниця 10-ї планети» Андрія Логінова та Валерія Савульчіка (Берлін) — це серія сатиричних фото, в яких автори являють себе публіці карикатурними представниками певного соціального типу. Проект-фіналіст конкурсу «ЕЙДОС 2006/07» “Mystery of the 10th Planet” by Andiy Lohinov and Valeriy Savulchik (Berlin) is a series of satirical photos in which the authors present themselves to the audience as caricatures of a certain social type. Project-finalist of the “EIDOS 2006/07” competition
Ігор Цикута (Київ) в проекті «Док. Проект створення сучасного мистецького простору» в якості мобільного Музею сучасного мистецтва рекламує кораблебудівельний плаваючий док, який втілює в собі досить сучасну ідею освоєння мистецтвом промзони Ihor Tsykura (Kyiv) in the project “The Floating Dock. Creation of a Contemporary Art Space” promotes the floating shipbuilding dock as the museum of contemporary art, which embodies the idea of art conversing the industrial estate
After the success of the First International Competition of Visual Arts “EIDOS 2006/07”, it became clear that the competition is one of the best ways for the development of the modern art in Ukraine and involving new young artists to it. For the next competition scheduled for 20072008 it was decided to choose the topic, connected with the institute of curators in Ukraine. However, having studied the condition of the institute of Ukrainian curators and having found only few young curators, “EIDOS” decided to carry out a preliminary project — Grant program “Public Space” that suggested participation of the new generation of Ukrainian curators and artists. The topic of the Grant program — “Public Space” — was determined by the director of the foundation Kathrin Singer, who offered to implement the projects in the urban space of the city. This choice was not accidental, as the observation of the development of Public Art in the world evidently proved that the art presented in the public space is not sufficient for the Ukrainian viewers. The program motto was “City is the Territory of Art”, which quite clearly reflected the program conception, based on the idea of using and transforming the urban space into the territory of creativity, where through the means of the modern art it is possible to create the corresponding environment, thus restoring the lost social links, and the art was activated by the very process of exposition. The program mission is to support young artistic initiatives, representing the art vision of the contemporary city, to expand the circle of curators and search for new names in contemporary art. Under the program conditions the grants were given to young artists and curators to create art projects and present them in the urban space of the city. Art projects (installations, objects, video-projections, “live” promotions engaging viewers to creation, etc.) had to take art out of the museum and gallery walls, extending the boundaries of its publicity. The Grant program “Public Space” was carried out by “EIDOS” from 1 September 2007 to 1 November 2008. To select the topical curator projects we announced a competition of young Ukrainian and foreign curators and artists. From 1 September 2007 to 31 March 2008 47 projects were sent to the address of the Grant program competition. The competition was held in two stages, during which the program experts’ council selected 9 projects. The first stage, that lasted from September to February 2007, determined 4 projects: project “LAB_ ua”, authors Olga Balashova, Olga Neshta, Denis Didur, (Kyiv); project “Stereotypes”, author Dmitry Ermolov, (Kyiv); project “Obstacle”, authors Alina Yakubenko, Denis Salivanov, (Kyiv); project “Kvas”, author Aleksey Novikov, (Kyiv).
At the second stage — from February 2008 to 31 March 2008 — 5 projects were selected: “Personal Space”, author Alina Kopytsia, (Kyiv); “Glasses”, author Dmitry Ulyanov, (Kyiv-Moscow); “StartTime”, author Yuriy Kruchak, (Kyiv); “Experience № 1”, authors Olga Balashova, Olga Neshta, Denis Didur, (Kyiv); “PARKING LOT FOR DEMOCRATIC INNOVATION”, author Kent Hansen, curator Julia Usova, (Kyiv-Kopenhagen). During the competition period, and experts’ council selection of the winners, “EIDOS” supported two projects out of the competition. The first was a joint project of Odessa and Kyiv artists and curators “Flies and chicken Kyiv cutlets”. The project was initiated and carried out under the support of the German Cultural Centre “GoetheInstitute in Ukraine”.
The program mission is to support young artistic initiatives 21 October 2007 in Odessa Starokonny market there was a promotion called “A clever tongue took us to Kyiv”. The promotion participants: Iryna Alter, Arthur Bilozerov, Vadim Bondarenko, Leonid Voytsekhov, Igor Gusev, Sergey Zarva, Zhanna Kadyrova, Sergey Kuznetsov, Julia Makarenko, Nataliya Marinenko, Aleksey Romanenko, Anatoliy Sloiko, Katya Solovyova and others. They actively bought different domestic objects, creating art objects out of them and presented them to the undemanding public. The public reaction was varied: from definition “art of the crazy — to the mad house” to the suggestions of a bag for art (“why do we need this art?”). The promotion had the goal of showing the idea of art-raiding expansion from Odessa to the capital. The idea of art-raiders was born in Odessa in July 2007 as a movement of artists-promoters on the famous “flea” market. In the summer four promotions were held “Art-Raiders. First Experience”, “Progress review”, “Bottom with buttocks torn off”, “Singing birds and moulding” (curators Igor Gusev, Sergey Anufriev, Leonid Voytsekhov an Igor Chatskin); “Punk rock is Punk rock any where”, (curator Stas Pidlypskiy); “Game mania” (curator Oleksandr Shevchuk). Art-raiders strived for returning the time of the “late 80-s, when the commerce was on the pavement”, and the art “was valued and filled up the world” (S. Pidlypskiy). 9 November 2007 in the German Cultural Centre “Goethe-Institute in Ukraine” a video report of Odessa movement of art-raiders was presented at exhibition “Art-raiders: chronicles of Odessa promotions”. The curators of the exhibition were Igor Gusev, Sergey Anufriev and Sergey Zarva.
71
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
Другий проект, виставка «Спільний простір» — являла собою кураторський проект групи «Р.Е.П.» і здійснювалась за підтримки фонду «ЕЙДОС» та Представництва Європейської Комісії в Україні. На виставці були представлені художники, діяльність яких пов’язана з публічним міським середовищем. Відбувалась виставка в незвичайному виставковому просторі: вантажному контейнері на площі навпроти входу/ виходу на станцію метро «Арсенальна» в Києві та на рекламних площах ескалаторів тієї ж станції метро.
З прес-релізу виставки «Спільний простір» Куратори: група «Р.Е.П.»
Акція Миколи Рідного (Харків) «Лежи і чекай» стала реакцією художника на серію відмов у візі на відвідання Європи, навіть із запрошенням на власну виставку Action by Mykola Ridniy (Kharkiv) “Lie and Wait” was the artist’s answer to the series of visa refusals for visiting Europe — even with the invitation for his own exhibition Вгорі: група «Р.Е.П.» Up: R.E.P. Group
На виставці «Спільний простір» представлені художники, діяльність яких пов’язана з публічним міським середовищем. Частина показаних робіт, — це вторгнення художників у громадський простір, зокрема акції та графіті. Інша частина, — «утопічні» проекти для міста, які не можуть бути втілені за наявних соціальних обставин. Роботи «інтервенційного» спрямування представлені як фото- та відео-документація, як свідоцтва. Розділ виставки, сформований ними, має характер архіву, але це живий архів, — у ньому представлений зріз сьогоднішніх художніх процесів. Цей розділ складають документація акцій групи «SOSка» (Харків), Олександри Галкіної (Москва), «Профсоюзу Вуличного Мистецтва» (Москва), Вікторії Ломаско (Москва), «Р.Е.П.» (Київ), графіті групи «Psia Krew» (Київ) та ін. У другу частину «Спільного простору» входять проекти «паперової архітектури» ідеї нової монументальної пропаганди, реалізація яких стала б симптомом докорінних суспільних змін. Тут є плакати херсонського художника-аутсайдера Володимира Глущенка, звернені до Бога та модель мікрорайону для перенаселеного міста від групи архітекторів «Alt Room». Павло Величко вводить дослідження процесів купівліпродажу у свій проект нового супермаркету, в якому повсякчас демонструє себе зворотній бік споживання. Проект групи «Р.Е.П.», який має назву «Патріотизм», базується на досвіді радянської наочної агітації, капіталістичній символіці логотипів та утопічних ідеях універсальної мови. Художники користуються словником графічних знаків — аналогів різних слів та понять, аби говорити про проблеми «спільного простору», території нової колективності. Візуальний текст «Патріотизму» розміщений на взятих в оренду рекламних площах Київського Метрополітену (ст. «Арсенальна»), набув якості легітимного вторгнення. Українські та російські роботи «Спільного простору» були створені після радянської доби та періоду 90х, — часом тотальної «приватизації». Ці твори демонструють нове розуміння громадянського, колективного, спільного.»
«Протягом двох років я вписувала слово "ЖОПА" кожного разу, як зафарбовувалось попереднє» О. Галкіна “For two years I filled in the word ‘ZHOPA’ (ass) every time when they painted out the previous one” O. Galkina
Текст: група «Р.Е.П.» 72
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
The other project, exhibition “Common Space” was a curator project of “R.Е.P.” group and was carried out under the support of “EIDOS” Foundation and the Delegation of the European Commission in Ukraine. The exhibition displayed the artists, whose activity was connected with the urban public environment. The exhibition was held in an unusual exhibition space: cargo container in the square opposite the entrance of underground station “Arsenalna” in Kyiv and on the advertising area on escalators of the same underground station.
From exhibition press-release “Common space” Curators: R.Е.P. group
“The part of ‘Patriotism’ project is the dictionary containing the graphic signs — the analogues of different words and notions. These signs are used for visual texts — narratives, separate statements or slogans”
Exhibition “Common space” presented the artists, whose activity is connected with the urban public environment. A part of the displayed works forms the intrusion of artists into the public space, in particular promotions and graffiti. The other part represents “utopia” projects for the city, which cannot be implemented under the existing social status quo. The works of the “intervention” nature were shown as photo- and video documents, as certificates. The section of the exhibition, formed by them, resembled an archive, but a live archive representing the actual cross section of the modern art process. This section comprises the documents prepared by “SOSka” (Kharkiv), Alexandra Galkina (Moscow), “Trade union of Street Art” (Moscow), Viktoria Lomasko (Moscow), “R.Е.P.” (Kyiv), graffiti of “Psia Krew” group (Kyiv) and others. The second part of the “Common Space” included the projects of “paper architecture” ideas of the new monumental propaganda, whose implementation would become a symptom of fundamental social changes. Here are posters by Kherson artist-outsider Vladimir Glushchenko, addressed to God and the model of an area for the overpopulated city from the group of architects “Alt Room”. Pavlo Velichko introduces the research of selling process into his project of a new supermarket, where he constantly shows the other side of consumption. The project by “R.Е.P.” group, called “Patriotism” was based on the experience of the Soviet visual propaganda, capitalistic symbols of logos and utopia ideas of the universal language. The artists used the dictionary of graphic symbols — analogues of different words and concepts in order to speak about the problems of the “common space”, territory of the new community. The visual text of “Patriotism” was placed on the rented advertising area of Kyiv underground (station “Arsenalna”), gaining the quality of the legitimate intervention. Ukrainian and Russian works of the “Common Space” were created during the PostSoviet period and after the period of the 90s, the time of the total “privatization”. These works demonstrate a new understanding of the civil, collective and common.
R.E.P. Group
R.E.P.
Газета до виставки «Спільний простір», яка слугувала і запрошенням, і каталогом виставки The newspaper for the exhibition “Common Space”, which served as the invitation and the catalogue at the same time
«Складовою частиною проекту «Патріотизм» є словник, що містить графічні знаки — аналоги різних слів та понять. Ці знаки використовуються для створення візуальних текстів — оповідей, окремих тверджень чи гасел.» Група «Р.Е.П.»
Перший та останній день роботи виставки «Спільний простір». Після гучного відкриття, вранці наступного дня чиновниками без попередження було відімкнуто електропостачання виставки. Пізніше, під час з’ясування причин заборони виставки прозвучало звинувачення в порушенні суспільної моралі The first and the last day of the exhibition "Common Space". Next morning after the grand opening officials switched off the electricity at short notice. Later during the elucidation of the exhibition’s ban was brought accusation of transgressing the public morality 73
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
«Порнографію забрали з центру міста за нашим наказом. До нас звернулися батьки, серед яких є депутати районної ради, які були обурені змістом відеофільмів. Через станцію "Арсенальна" люди прямують до Києво-Печерської Лаври та бачать слово "бог" у лапках і це ображає їх релігійні почуття. Нам телефонують з обуренням: до чого дожив Печерськ!» Заступник голови Печерської районної адміністрації Олександр Федоренко
74
Експонування виставки планувалось з 6 до 12 лютого 2008 року. Але тривала вона лише два дні. 8 лютого Печерська районна влада виставку припинила, відімкнувши електропостачання без попереднього інформування організаторів. Заборону було аргументовано тим, що, по-перше, організатори «зібрали недостатньо дозволів», а по-друге, що протягом єдиного дня роботи виставки до органів влади надійшла безмежна кількість скарг щодо «порнографічного характеру» виставлених робіт, які «ображали релігійні почуття громадян». Організація виставки в публічному просторі Києва стала першим складним досвідом фонду «ЕЙДОС» у спілкуванні з представниками державної влади. Не зважаючи на зусилля, спрямовані на одержання всіх дозволів, ордерів, з’ясувань і т.п., процедура є такою, що робить практично неможливою реалізацію будь-якого мистецького втручання в міський простір, якщо це дія не одноразова, а розрахована на певний термін. Неможливо також знайти інстанцію, яка б надала вичерпну інформацію щодо повного обсягу процедури. Ніхто з управлінців та чиновників не готовий взяти на себе відповідальність.
Акція «Пир» в київському метрополітені стала реакцією групи «Війна» (Москва) на заборону виставки «Спільний простір», учасниками якою вони були. Акція була повторенням славнозвісної московської акції, яку «Війна» проводила на 40-й день після смерті Дмітрія Пригова. «Пир» відбувся на трьох гілках метрополітену за участю близько 30-ти учасників, московських та київських художників та активістів.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
“Pornography was taken away from the city centre under our order. We were addressed by the parents, among which were deputies of the district council who were offended by the content of the video films. ‘Arsenalna’ station is a place through which people go to Kyiv-Pechersk Lavra and see the word “God” in the inverted commas which offends their religious feelings. We have been phoned by the offended: what has Pechersk come to!” Deputy Head of Pechersk district administration Oleksandr Fedorenko
The exhibition was planned to be held from 6 to 12 February 2008. However, it lasted only two days. 8 February Pechersk district administration terminated the exhibition, disconnecting it from the power supply with no written notice of the organizers. The prohibition was grounded on that fact that, first, the organizers did not “collect all the required permissions”, second, that during one single day of the exhibition the authorities received numerous complaints about the “pornographic nature” of the presented works, which humiliated “religious feelings of the citizens”. The organization of the exhibition in the public space of Kyiv was the first complex experience of “EIDOS” Foundation in communication with the representatives of the governmental bodies. Despite the efforts, directed on receiving all the permissions, orders, agreements etc., the procedure makes the implementation of any art intrusion into the city space nearly impossible, unless the action is single, and scheduled for a certain time period. It is also impossible to find the authority, which would give sufficient information regarding the full volume of the procedure. No official or executive is ready to assume responsibility.
“The Banquet” action in Kyiv metro was the reaction of “The War” group to banning the “Common Space” exhibition in which they participated. It repeated the famous Moscow “Banquet” organized in memory of Dmitri Prigov. “The Banquet” took place at three Kyiv metro branches; nearly 30 Moscow and Kyiv artists and activists participated
75
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
ЩОДЕННИК: ПРОЕКТИ-ФІНАЛІСТИ ГРАНТОВОЇ ПРОГРАМИ «ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР 07-08» Протягом серпня — жовтня 2008 р. з дев’яти відібраних у конкурсі проектів для надання грантів, художниками були реалізовані п’ять. Їх представили в різному просторі Києва, вони мали різний характер та залучали до участі у процесі експонування різних глядачів. Реакція публіки під час презентації проектів також була різноманітною. Художники стали свідками реакцій від звичайної байдужості до активних дій з поданням скарг до міліції. Старше покоління неодноразово звинувачувало організаторів в порнографії, а молодь уважно спостерігала за новими художніми інтервенціями. DIARY OF EVENTS: PROJECTS-FINALISTS OF GRANT PROGRAM “PUBLIC SPACE 07-08” During August — October 2008 artists implemented five out of nine projects selected in the competition for grants. They were presented in various spaces of Kyiv, they were of various nature and engaged into the exposure process various viewers. The public reaction during the presentation of projects was also varied. The artists became the witnesses of the reactions varying from the ordinary indifference to active actions entailing complaints to militia. The older generation repeatedly blamed the organizers for pornography, and the youths attentively observed the new art interventions. 76
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
АЛІНА КОПИЦЯ ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР КИЇВ І КИЇВСЬКА ОБЛ., ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ, 18 СЕРПНЯ 2008 Р.
ALINA KOPYTSIA PERSONAL SPACE KYIV AND KYIV REGION, PUBLIC TRANSPORT, 18 AUGUST 2008
Вранці 18 серпня 2008 року художниця Аліна Копиця здійснила акцію «Особистий простір», яка полягала у відвоюванні особистого простору за допомогою габаритного одягу. У яскравій довгій сукні з металевим каркасом діаметром більше метру вона проїхала електричкою Фастів-Київ, основними станціями Київського метрополітену та пройшла головною вулицею столиці. «У своїй акції художниця лише претендує на звільнення від стресу та напруження, яке їй доводиться переживати в міському транспорті щодня, та прагне вибудувати нові комунікативні зв’язки».
In the morning of August 18, 2008 artist Alina Kopytsia accomplished an action entitled “Personal Space” that consisted of re-establishing own personal space with the help of clothing of unconventional sizing. In a long bright dress with a metal frame (one meter in diameter) she rode a suburban electric train Fastiv – Kyiv, Kyiv metro, along its main stations, and took a walk on Kreschatyk. J.Dolynna
Ю.Долинна
77
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
АЛІНА ЯКУБЕНКО ТА ДЕНИС САЛІВАНОВ ПЕРЕШКОДА КИЇВ, БЕХТЕРЕВСЬКИЙ ПРОВУЛОК, 4Г., 6 — 12 ВЕРЕСНЯ 2008 Р.
ALINA YAKUBENKO AND DENIS SALIVANOV OBSTACLE KYIV, BEKHTEREVSKIY LANE, 4G, 6 — 12 SEPTEMBER 2008
«Автори проекту «Перешкода» ставили перед собою завдання привернути увагу до архітектурних пам’яток, які дедалі швидше зникають з міського ландшафту. Обраний для художнього експерименту будинок, за свідченнями місцевих жителів, був побудований у першій половині ХІХ ст., і свого часу в ньому мешкав І.Нечуй-Левицький. Залишки старого будинку художники заселяють вигаданими героями, використовуючи відео-проекцію. Власна історія героїв відео надає зруйнованому будинку шанс набути нового сенсу».
“The authors of project ”Obstacle“ set the goal of drawing attention to architectural monuments, which are disappearing faster and faster from the city landscape. The building selected for the art experiment, according to the local residents, was erected in the first half of the ХІХ century, and once І. Nechuy-Levytskiy lived there. The remnants of the old building the artists inhabited with imaginary heroes, using video-projection for that. The own history of the video heroes brought a chance for the ruined building to gain a new meaning”.
О.Балашова
78
O.Balashova
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
ДМИТРО ЄРМОЛОВ СТЕРЕОТИПИ КИЇВ, БУЛ. ШЕВЧЕНКА, ПЕЙЗАЖНА АЛЕЯ, ПАРК НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНИ «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ», КОНТРАКТОВА ПЛОЩА, ВЕРЕСЕНЬ 2008 Р. Протягом вересня в різних куточках Києва відбувались презентації проекту «Стереотипи» художника Дмитра Єрмолова. Ідеєю проекту стала гра на людських стереотипах сприйняття. «Стереотипи» — мігруюча інсталяція, що має вигляд сільського туалету, в якому представлені фото- та відео-роботи. Стереотипи, що їх викликає зовнішній вигляд об’єкту, руйнуються його наповненням. Місце задоволення фізіологічних потреб стає місцем задоволення потреб естетичних». Ю.Долинна
Dmitry ERMOLOV STEREOTYPES KYIV, SHEVCHENKO BLVD., LANDSCAPE ALLEY, PARK OF THE NATIONAL TECHNICAL UNIVERSITY OF UKRAINE “KYIV POLYTECHNIC INSTITUTE”, CONTRACTOVA SQUARE, SEPTEMBER 2008 During September in different places of Kyiv there were presentations of “Stereotypes” project by artist Dmitry Ermolov. The project idea was play on human stereotypes of perception. “Stereotypes” is a migrating installation, which looks like a country toilet, where photo and video works are presented. Stereotypes, evoked by the looks of the object, are destroyed by its content. The place of satisfying physiological needs becomes a place of satisfying aesthetic ones». J.Dolynna
79
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
ОЛЬГА БАЛАШОВА, ОЛЬГА НЕШТА ТА ДЕНИС ДІДУР ОПЫТ №1 КИЇВ, ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК У ПАРКУ ІМ. Т.Г. ШЕВЧЕНКА, 18 ЖОВТНЯ 2008 Р. ТРЦ «БІЛЬШОВИК», 19 ЖОВТНЯ 2008 Р. «Кожен, хто хоч раз відвідував виставки сучасного мистецтва, погодиться, що найбільш вдячними глядачами на них є діти. Дитяче сприйняття є найбільш відкритим та незаангажованим різноманітними нашаруваннями та знаннями — тому все, що здається їм невідомим та незрозумілим, вони прагнуть досліджувати з живою та безпосередньою зацікавленістю об’єктом свого дослідження. Дорослі люди — навпаки — не лише не звертають уваги, але і прагнуть позбутися всього, що не вписується у їх сформовану картину світу. Проект «Опыт №1» спрямований на подолання непорозуміння між твором сучасного мистецтва та аудиторією, яка відкидає саму можливість його прийняття. Досвід, який отримали батьки, спостерігаючи за своїми дітьми в момент спілкування з мистецьким об’єктом, цікавість та бажання дітей досліджувати невідоме можуть переконати пересічного глядача зробити перший крок в бік розуміння сучасного мистецтва». О.Балашова
OLGA BALASHOVA, OLGA NESHTA AND DENIS DIDUR EXPERIENCE №1 KYIV, CHILDREN’S PLAYGROUND IN SHEVCHENKO PARK, 18 OCTOBER 2008 SHOPPING AND LEISURE CENTRE “BILSHOVYK”, 19 OCTOBER 2008 “Everybody who at least once attended exhibitions of contemporary art will agree that the most grateful viewers there are children. The children’s perception is the most open and objective, being free from various layers and knowledge — therefore, they are eager to study with a live direct interest the object of their research that can be everything that seems to be unknown and unclear. The adults — vice versa — not only ignore, but try to get rid of everything that is not suitable for their shaped worldview. Project ”Experience №1“ was directed on overcoming misunderstanding between the work of contemporary art and the public, which denies the very possibility of accepting it. The experience, received by the parents, watching their children communicating with an art object, children’s interest and desire to study the unknown may persuade a common viewer to make the first step towards understanding the contemporary art”. О.Balashova
80
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
ЮРІЙ КРУЧАК СТАРТ-ТАЙМ КИЇВ, «ПАРК КУЛЬТУРИ ТА ВІДПОЧИНКУ "ГІДРОПАРК"», 25—26 ЖОВТНЯ 2008 Р. «Старт-тайм» — це художня інтервенція у київський Гідропарк, мета якої — розвиток парку спільно з відпочивальниками. Задум полягає в тому, щоб залучити відпочивальників до спортивних змагань, нині поширених на території острову, шляхом гіперболізації об’єктів і метафоризації правил ігор, дати учасникам можливість відчути себе гравцями «великих змагань». У загальному значенні «Старттайм» має за мету трансформацію оригінальної атмосфери київського «Гідропарку» на об’єкти мистецтва, увиразнення естетичного простору ігрової реальності та проектування її на більш широкі соціальні структури.
YURIY KRUCHAK START-TIME KYIV, “RECREATION AND CULTURE PARK 'HYDROPARK'”, 25-26 OCTOBER 2008 “Start-Time” is an art intervention into Kyiv Hydropark, aiming at developing the park in cooperation with the visitors. The idea is in attracting visitors to sports competitions, currently popular on the island by hyperbolizing the objects and metaphorizing the game rules, enabling the participants to feel the players of “major competitions”. In the general sense the “Start-Time” goal is the transformation of the original atmosphere of Kyiv Hydropark into the object of art, expression of aesthetic space of game reality and projecting it to wider social structures. Y. Kruchak
Ю. Кручак
81
НОВІ ТЕРИТОРІЇ МИСТЕЦТВА
Тепер, коли грантова програма завершена, проекти реалізовані, а всі події задокументовані, не складно визнати, що інтеграція мистецтва до міського простору під час програми відбувалась досить болісно. Коли «ЕЙДОС» розпочав програму, київський глядач ще не встиг звикнути до видовищних, іноді шокуючих виставок PinchukArtCentre. Не встиг навчитись сприймати та розуміти проекти, представлені в галереях. Тому, зіштовхнувшись із публічним мистецтвом, яке також вимагає нової, особливої форми стосунків, багато глядачів були незадоволені, а часто й агресивно обурені його несподіваною появою.
Можливість вийти за межі галерей та поринути у простір реального життя Частина публіки, що поспішала у своїх справах, налякано минала інсталяції, забороняючи собі затримати погляд на них. Молодь вела себе більш розкуто. Вона не стримувала свого сміху і здивування та для пояснення побаченого шукала додаткових коментарів. Найскладніше публічне мистецтво сприймалось людьми похилого віку, які, керуючись, мабуть, зразками мистецтва соцреалізму, порівнювали його з порнографією та звинувачували художників у зневажанні суспільної моралі та порушенні громадського спокою. Але, незважаючи на будь-яку критику публічного мистецтва, молодих художників сьогодні дедалі більше приваблює можливість вийти за межі галерей та поринути у простір реального життя. Можливість втрутитись в це життя, формувати і змінювати його за своїми смаками. З вигадуванням нових інсталяцій, акцій, перформансів, експериментів із медіа художники кожного разу намагаються залучити до них ще більше міської публіки, в результаті чого складаються динамічні стосунки між публічним мистецтвом та глядачем. Спостерігаючи за зростанням зацікавленості молодих художників публічним мистецтвом, із легкістю підсумовую, що проведення грантової програми «Публічний простір» було подією, актуальною та необхідною для загального розвитку сучасного мистецтва в Україні. 82
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
NEW TERRITORIES OF ART
Посередині: віце-президент фонду «ЕЙДОС» Тетяна Андрієнко In the middle: Vice-president of EIDOS Fund Tetyana Andrienko
Now when the Grant program is completed, the projects have been implemented, and all the events documented, it is not hard to admit that the integration of art into the city space during the program was rather painful. When “EIDOS” started the program, Kyiv viewer did not have enough time to get used to spectacular, at times shocking exhibitions of PinchukArtCentre. He did not have enough time to learn, perceive and understand the projects, presented in the galleries. Therefore, facing the public art, which also demands new, special form of relations, a great number of viewers were dissatisfied, and often aggressively offended by its unexpected appearance.
Opportunity to go beyond the galleries and plunge into the space of real life A part of the public that was rushing on their business passed installations being frightened even to look at them. The youths were more relaxed. They did not keep from laughing and expressing surprise and sought extra comments for explaining the sight. The older generation showed most complex perception of the public art, because they, probably being governed by the specimens of socialistic realism art, compared it with pornography and accused artists of humiliating the public moral and violating civil order. However, despite any criticism of the public art, the young artists are now more and more attracted by an opportunity to go beyond the galleries and plunge into the space of real life. The possibility to intrude into this life, to form and change it to their taste. Creating new installations, promotions, performances and experiments out of the media, artists every time try to involve more city public into them, in the result of which there appear dynamic relations between the public art and viewers. Observing the increasing interest of young artists in public art, I easily come to the conclusion that holding the Grant program “Public Space” was the event, topical and necessary for the general development of contemporary art in Ukraine.
83
Катерина Дьоготь
Чи є місце для реалістичної традиції в сучасному мистецтві?
kkJJ""ZZJJ""kkkkwwZZRRRRMMMMMMMMRRtt""JJMMZZ""ttMMZZZZRRRRRRRRRRMMRRRRRRRRRRRRRRRRRRZZRRRRRRRRRRRRMM wwtt""RRttJJkkwwZZRRRRMMMMMMMMkk;;;;;;;;wwMMttkkRRZZRRRRRRRRRRRRRRMMRRRRRRZZRRRRRRRRRRRRRRRRRRRRMMMM ""kkttkkkkMMttkkwwZZRRRRMMMMMMMMtttt;;;;"""";;MMRRRRZZMMRRZZRRRRRRRRZZZZZZZZwwwwZZZZRRRRRRRRRRMMRRMMMMRR tttt;;ww""RRwwZZZZRRRRRRMMRRMMJJ;;"";;;;;;;;""ttRRMMRRRRRRMMRRZZZZwwwwwwwwwwZZZZwwRRRRRRMMRRMMMMMMRRMMRR ""wwtt""ttZZRRRRRRRRRRZZRRRRkk;;;;;;;; ;;""""ttMMMMMMMMZZkkkkwwwwwwwwwwkkkkkkwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR tt"" ;;ZZMMRRRRRRZZZZRRZZ;;;; ;;;;""kkMMRRRRkkkkwwkkwwkkkkkkJJJJJJJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR ;;;; ;;ttRRMMRRZZZZZZRRRR"";; ;;;;RRMMMMZZwwkkkkkkkkJJttJJJJJJJJkkwwRRMMRRMMMMMMMMMMMMMMRR ;; ttRRRRMMZZZZZZZZRRkk;; ""RRRRMMZZZZwwZZwwZZwwwwkkJJttttJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR ttZZZZRRkkwwZZZZZZRR;;;; ttwwRRRRMMMMRRRRRRZZkkwwwwwwkkJJJJkkRRMMRRMMMMMMMMMMMMMMMM ;;""wwZZZZRRkkkkZZZZMMtt"";; ;;ttwwMMMMMMRRMMRRZZkkJJkkkkkkkkkkJJJJZZMMRRMMMMMMMMMMMMMMMM ""ttkkwwRRRRwwJJZZRRwwJJkktttt;; ;; ;; ;;""JJRRMMRRMMRRRRZZkkJJtt""ttttttkkwwwwwwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ttkkRRRRkkZZJJZZRRRRwwZZZZZZwwkk"";;;;;;;;;;""JJZZRRMMRRRRwwkkkkkkkkJJJJ"" ;;JJZZZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMM ""ZZRRwwkkwwkkRRRRZZZZZZZZZZZZwwJJ"";;;;;;""ttJJkkwwZZZZZZZZZZZZZZRRRRZZZZwwkkttJJwwRRMMMMMMMMMMMMMMMMMM ttttRRZZJJJJwwZZRRRRkkkkwwwwZZZZZZwwtt;;;;;;;;ttJJZZZZwwwwwwwwwwwwZZkkJJkkwwkkRRZZMMZZwwMMRRMMMMMMMMMMMMMM RRZZJJ""kkRRRRRRwwttJJJJkkkkkkkkwwJJ;;;;;; kkZZkkkkwwkkRRRRkkttttkkJJttttZZZZJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMMM kkZZkkZZwwRRRRRRRRttJJJJJJkkwwwwkkkkJJ;; ;;ZZkkttJJJJkkwwkk"""" """"JJkkJJJJwwJJZZRRwwRRRRMMMMMMMMMMMMMM JJwwJJttRRMMRRRRRRRRRRZZZZwwwwkkkkwwwwZZZZwwwwkk""tt;;JJkkkkJJkkkkJJttkkkkkkkkkk""ZZwwZZMMMMMMMMRRMMMMMMMMMM ;;RR"";;ZZZZwwRRRRZZkkJJttkkkkJJkkkkZZRRRRZZkkkk;;JJJJttttwwwwRRRRRRRRRRZZZZwwJJkkZZJJ;;ttJJkkwwRRMMRRMMMMMMMM MM;;ttkkJJwwRRRRtt""JJJJkk"" ;;""ttwwRRww;;ttMM ttJJttJJkkRRwwRRRRZZZZRRRRRR""ZZZZJJ""JJJJJJJJkkkkMMMMMMMMMM wwkk kkttZZMMww ;;;;kkwwtt ;;;;""JJkkZZ RR ""kkttttkkZZkkRRRRwwttkkMMkkkkkkRRJJJJJJJJJJJJJJkkkkRRMMMMMM JJtttt;;ww""MMww ;;kkZZwwRRRRZZkkJJkk ww""""ttttttJJwwwwkkwwwwRRMMJJwwJJRRwwJJJJJJJJJJJJkkkkwwkkZZRRMM JJtttt;;JJJJww;;;;"";;ttZZRRRRRRRRwwJJRR ;;ttZZ ww""JJJJwwwwwwZZZZwwkkwwkkRRZZwwkkttJJttttJJkkkkkkwwwwZZZZ tttt;;JJJJ"" ;;;;;;JJRRRRZZRRRRJJJJ;; ;; ZZwwJJtt""JJJJkkwwwwwwZZwwwwZZwwkkkkJJtt""""ttJJkkkkkkwwwwwwRR ;;tt kkkkww ;;"";;kkRRRRZZZZwwZZtt ;;;;;; kkRRZZwwkkkkkkZZRRZZwwkkJJJJJJJJJJtt""""ttttJJJJkkkkwwwwwwRR tt kkMMww ;; JJwwRRZZZZZZ;; ;;;;;;;;;;kkkkJJkkwwwwkkJJttttttttJJtttttttt""""ttttJJJJJJkkwwwwZZMM "" JJMMMM"" ttZZZZwwZZ ;;;;;;;;;;;;;;ttJJttttJJJJJJttJJJJJJJJtttttttt""""ttttttJJJJkkkkwwRRMM ;;ttMMMMkktt ""ZZwwkk"" ;;;;"";;;;;;;;;;;;""ttttJJJJJJJJJJJJJJJJtttttttt""""""ttttttJJJJkkwwRRRR kkMMMMwwZZRRwwJJkkZZMM"";;;; ;;"";;;;;;;;;;"""" ;;;;""""tt""tttt"""""""""";;""""""""ttttJJkkkkZZZZRR ;;MMRR""""wwMMMMMMkkwwJJkkJJttJJJJJJtt"";;;;;;"""";; ;;;;;;;;;;;;;;"""";;;;""""""""ttttJJkkkkRRZZMM RRZZ;;;;ZZMMMMZZJJkkJJwwwwwwwwZZwwwwJJtt""""""tttt;;;; ;; ;;;;;;;;"";;""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR ZZMMJJttZZMMMMkkkkJJ wwZZwwkkZZwwkkMMwwJJ""""JJJJ"";;;; ;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR JJZZMMwwMMMMRRJJ"";; kkwwRRwwkkkkwwwwMMwwJJJJkktttt"";;;; ;; ;;;;;;;;;;""""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR kk;;wwwwRRMMwwtt;;;;;;JJkkwwZZkkkkkkkkkkwwwwkkwwttkk"";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttJJJJkkwwRRRRZZ JJ;; JJMMMMJJ"""";;""""wwkkZZwwJJJJkkkkwwwwwwJJ;;ttJJ"";;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttttJJJJkkwwRRRRZZ JJ wwMMMMtt""""""""""ttwwZZkkJJttttJJJJtttt;;;; tttt"";;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttJJJJkkkkkkRRZZZZ ttZZMMMMtt""""""""""ttkkkkJJJJtt"""""""";; ""tt"";;;;;;;;;;;;""""""""""""""""ttJJJJkkkkkkZZRRZZ ;;wwMMRR""tt""""""""ttJJtttttt"""";;;;;;;; """";;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttttJJJJkkkkwwRRZZ ttZZMMRR""tt"""""";;tttt"""""";;"";;;; ;; ;;"";;;;;;;;;;;;"";;;;;;""""""ttttJJJJJJkkkkwwZZRR JJRRRRRR""tt""tt;;""""tt""ttJJtt;; ;;;;;;;;;; ;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttttttJJJJJJkkwwwwRR JJZZZZZZ""tt""""""""JJwwkkkkkkJJkkJJ;; ;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttJJJJJJkkwwZZZZ ""RRZZZZtt""""""""kkwwkkwwwwwwwwkkwwwwJJ;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;"""";;""""""ttttttJJJJJJkkwwRRRR RRwwZZtttt""ttJJZZZZwwwwwwkkkkJJkkkkZZZZkktttt"";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttJJJJJJkkkkZZRR JJRRwwtt""ttttwwZZtt""tt;;""""ttttJJkkwwZZRRZZJJtt;;;;"";;;;;;;;""""""""""""""""ttttttJJkkkkkkZZRR kkZZJJttttJJRRJJJJJJkkkkkkkkkkkkJJtt""""ttJJJJtt"";;;;;;;;;;;;"";;""""""""tt""ttttttJJJJkkkkZZZZ ttJJttJJJJZZwwwwkkkkkkkkJJttttttJJtttt"";;""tt"""";;;;;;;;;;""""""""""""""""ttttttJJJJkkkkZZRR ;;JJttJJJJJJkkwwwwwwwwkkkkkkkkJJtt"";;;;"""""""""";;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttJJJJkkkkwwZZRR JJttJJJJJJwwwwwwwwkkwwkkkkJJtttt"""""""""""""""";;;;;;;;;;""""""""""""ttttttttJJkkkkwwZZZZZZ kkttttJJttJJkkkkkkkkJJkkJJJJtttttttttt"""";;;;"""";;;;""""""""""""""""ttttttttJJkkwwwwZZZZRR JJttttJJttJJkkkkkkkkkkkkJJJJ"";;"""""""""";;;;;;"";;;;""""""""""""ttttttttttJJkkkkwwwwZZZZRR JJJJttJJkkJJkkkkJJtttttt"""";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttttttJJttJJJJkkwwwwZZZZZZRR ttJJttJJkkJJtt"""""""";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""ttttttttJJJJJJkkkkkkwwZZZZZZRRRR ""kkttJJtttt"""""""";;"";;;;;;;;"";;;;;;;;;;;;;;;;;;""ttttttttJJJJJJkkkkkkkkkkwwZZZZZZZZZZRR kktttttttt""tttt"""""""""""""""";;;;;;""""""""""""""ttttttJJJJkkkkkkkkkkwwwwwwZZZZZZZZZZZZ kkJJtttttttttt""tt"""""";;"""";;""""""""ttttttttttttttttJJkkkkkkkkwwwwwwwwZZZZZZZZZZZZZZZZ ttkkJJtttttttttttttttttt""ttttttttttJJJJttJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkwwwwwwwwwwZZZZZZZZZZZZZZwwww wwJJJJttttJJJJJJJJJJttJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwZZZZZZwwZZwwwwwwwwww kkkkJJJJJJJJJJJJJJJJJJttttJJJJJJJJJJJJkkJJJJJJkkkkkkkkkkkkwwwwwwZZwwwwwwwwwwwwwwwwwwkkkk ;;wwJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkJJkkkkkkkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwkkwwkkkkkk ttwwkkkkkkJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkkkkkJJkkkkkkkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwkkkkkkkkkkkkkkkkkkkk
ДАТА: 25 ЛИСТОПАДА 2008 РОКУ ПОДІЯ: МАЙСТЕР-КЛАС «МИСЛЯЧИЙ РЕАЛІЗМ», «БОРОТЬБА ЗА ЗНАМЕНО» ТА ІНШІ КУРАТОРСЬКІ ПРОЕКТИ: ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ? ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» ПЕРСОНА: КАТЕРИНА ДЬОГОТЬ (РОСІЯ), КРИТИК, КУРАТОР, МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ
Ekaterina Degot
Is There Space for Realistic Tradition in Contemporary Art?
kkJJ""ZZJJ""kkkkwwZZRRRRMMMMMMMMRRtt""JJMMZZ""ttMMZZZZRRRRRRRRRRMMRRRRRRRRRRRRRRRRRRZZRRRRRRRRRRRRMM wwtt""RRttJJkkwwZZRRRRMMMMMMMMkk;;;;;;;;wwMMttkkRRZZRRRRRRRRRRRRRRMMRRRRRRZZRRRRRRRRRRRRRRRRRRRRMMMM ""kkttkkkkMMttkkwwZZRRRRMMMMMMMMtttt;;;;"""";;MMRRRRZZMMRRZZRRRRRRRRZZZZZZZZwwwwZZZZRRRRRRRRRRMMRRMMMMRR tttt;;ww""RRwwZZZZRRRRRRMMRRMMJJ;;"";;;;;;;;""ttRRMMRRRRRRMMRRZZZZwwwwwwwwwwZZZZwwRRRRRRMMRRMMMMMMRRMMRR ""wwtt""ttZZRRRRRRRRRRZZRRRRkk;;;;;;;;;;""""ttMMMMMMMMZZkkkkwwwwwwwwwwkkkkkkwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR tt"";;ZZMMRRRRRRZZZZRRZZ;;;;;;;;""kkMMRRRRkkkkwwkkwwkkkkkkJJJJJJJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR ;;;;;;ttRRMMRRZZZZZZRRRR"";;;;;;RRMMMMZZwwkkkkkkkkJJttJJJJJJJJkkwwRRMMRRMMMMMMMMMMMMMMRR ;;ttRRRRMMZZZZZZZZRRkk;;""RRRRMMZZZZwwZZwwZZwwwwkkJJttttJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMRR ttZZZZRRkkwwZZZZZZRR;;;;ttwwRRRRMMMMRRRRRRZZkkwwwwwwkkJJJJkkRRMMRRMMMMMMMMMMMMMMMM ;;""wwZZZZRRkkkkZZZZMMtt"";;;;ttwwMMMMMMRRMMRRZZkkJJkkkkkkkkkkJJJJZZMMRRMMMMMMMMMMMMMMMM ""ttkkwwRRRRwwJJZZRRwwJJkktttt;;;;;;;;""JJRRMMRRMMRRRRZZkkJJtt""ttttttkkwwwwwwMMMMMMMMMMMMMMMMMMMM ttkkRRRRkkZZJJZZRRRRwwZZZZZZwwkk"";;;;;;;;;;""JJZZRRMMRRRRwwkkkkkkkkJJJJ"";;JJZZZZRRMMMMMMMMMMMMMMMMMM ""ZZRRwwkkwwkkRRRRZZZZZZZZZZZZwwJJ"";;;;;;""ttJJkkwwZZZZZZZZZZZZZZRRRRZZZZwwkkttJJwwRRMMMMMMMMMMMMMMMMMM ttttRRZZJJJJwwZZRRRRkkkkwwwwZZZZZZwwtt;;;;;;;;ttJJZZZZwwwwwwwwwwwwZZkkJJkkwwkkRRZZMMZZwwMMRRMMMMMMMMMMMMMM RRZZJJ""kkRRRRRRwwttJJJJkkkkkkkkwwJJ;;;;;;kkZZkkkkwwkkRRRRkkttttkkJJttttZZZZJJwwRRRRRRMMMMMMMMMMMMMMMM kkZZkkZZwwRRRRRRRRttJJJJJJkkwwwwkkkkJJ;;;;ZZkkttJJJJkkwwkk""""""""JJkkJJJJwwJJZZRRwwRRRRMMMMMMMMMMMMMM JJwwJJttRRMMRRRRRRRRRRZZZZwwwwkkkkwwwwZZZZwwwwkk""tt;;JJkkkkJJkkkkJJttkkkkkkkkkk""ZZwwZZMMMMMMMMRRMMMMMMMMMM ;;RR"";;ZZZZwwRRRRZZkkJJttkkkkJJkkkkZZRRRRZZkkkk;;JJJJttttwwwwRRRRRRRRRRZZZZwwJJkkZZJJ;;ttJJkkwwRRMMRRMMMMMMMM MM;;ttkkJJwwRRRRtt""JJJJkk"";;""ttwwRRww;;ttMMttJJttJJkkRRwwRRRRZZZZRRRRRR""ZZZZJJ""JJJJJJJJkkkkMMMMMMMMMM wwkkkkttZZMMww;;;;kkwwtt;;;;""JJkkZZRR""kkttttkkZZkkRRRRwwttkkMMkkkkkkRRJJJJJJJJJJJJJJkkkkRRMMMMMM JJtttt;;ww""MMww;;kkZZwwRRRRZZkkJJkkww""""ttttttJJwwwwkkwwwwRRMMJJwwJJRRwwJJJJJJJJJJJJkkkkwwkkZZRRMM JJtttt;;JJJJww;;;;"";;ttZZRRRRRRRRwwJJRR;;ttZZww""JJJJwwwwwwZZZZwwkkwwkkRRZZwwkkttJJttttJJkkkkkkwwwwZZZZ tttt;;JJJJ"";;;;;;JJRRRRZZRRRRJJJJ;;;;ZZwwJJtt""JJJJkkwwwwwwZZwwwwZZwwkkkkJJtt""""ttJJkkkkkkwwwwwwRR ;;ttkkkkww;;"";;kkRRRRZZZZwwZZtt;;;;;;kkRRZZwwkkkkkkZZRRZZwwkkJJJJJJJJJJtt""""ttttJJJJkkkkwwwwwwRR ttkkMMww;;JJwwRRZZZZZZ;;;;;;;;;;;;kkkkJJkkwwwwkkJJttttttttJJtttttttt""""ttttJJJJJJkkwwwwZZMM ""JJMMMM""ttZZZZwwZZ;;;;;;;;;;;;;;ttJJttttJJJJJJttJJJJJJJJtttttttt""""ttttttJJJJkkkkwwRRMM ;;ttMMMMkktt""ZZwwkk"";;;;"";;;;;;;;;;;;""ttttJJJJJJJJJJJJJJJJtttttttt""""""ttttttJJJJkkwwRRRR kkMMMMwwZZRRwwJJkkZZMM"";;;;;;"";;;;;;;;;;"""";;;;""""tt""tttt"""""""""";;""""""""ttttJJkkkkZZZZRR ;;MMRR""""wwMMMMMMkkwwJJkkJJttJJJJJJtt"";;;;;;"""";;;;;;;;;;;;;;;;"""";;;;""""""""ttttJJkkkkRRZZMM RRZZ;;;;ZZMMMMZZJJkkJJwwwwwwwwZZwwwwJJtt""""""tttt;;;;;;;;;;;;;;"";;""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR ZZMMJJttZZMMMMkkkkJJwwZZwwkkZZwwkkMMwwJJ""""JJJJ"";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR JJZZMMwwMMMMRRJJ"";;kkwwRRwwkkkkwwwwMMwwJJJJkktttt"";;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttttJJkkwwZZRRRR kk;;wwwwRRMMwwtt;;;;;;JJkkwwZZkkkkkkkkkkwwwwkkwwttkk"";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttJJJJkkwwRRRRZZ JJ;;JJMMMMJJ"""";;""""wwkkZZwwJJJJkkkkwwwwwwJJ;;ttJJ"";;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttttJJJJkkwwRRRRZZ JJwwMMMMtt""""""""""ttwwZZkkJJttttJJJJtttt;;;;tttt"";;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttJJJJkkkkkkRRZZZZ ttZZMMMMtt""""""""""ttkkkkJJJJtt"""""""";;""tt"";;;;;;;;;;;;""""""""""""""""ttJJJJkkkkkkZZRRZZ ;;wwMMRR""tt""""""""ttJJtttttt"""";;;;;;;;"""";;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttttJJJJkkkkwwRRZZ ttZZMMRR""tt"""""";;tttt"""""";;"";;;;;;;;"";;;;;;;;;;;;"";;;;;;""""""ttttJJJJJJkkkkwwZZRR JJRRRRRR""tt""tt;;""""tt""ttJJtt;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttttttJJJJJJkkwwwwRR JJZZZZZZ""tt""""""""JJwwkkkkkkJJkkJJ;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttJJJJJJkkwwZZZZ ""RRZZZZtt""""""""kkwwkkwwwwwwwwkkwwwwJJ;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;"""";;""""""ttttttJJJJJJkkwwRRRR RRwwZZtttt""ttJJZZZZwwwwwwkkkkJJkkkkZZZZkktttt"";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""""""""""ttJJJJJJkkkkZZRR JJRRwwtt""ttttwwZZtt""tt;;""""ttttJJkkwwZZRRZZJJtt;;;;"";;;;;;;;""""""""""""""""ttttttJJkkkkkkZZRR kkZZJJttttJJRRJJJJJJkkkkkkkkkkkkJJtt""""ttJJJJtt"";;;;;;;;;;;;"";;""""""""tt""ttttttJJJJkkkkZZZZ ttJJttJJJJZZwwwwkkkkkkkkJJttttttJJtttt"";;""tt"""";;;;;;;;;;""""""""""""""""ttttttJJJJkkkkZZRR ;;JJttJJJJJJkkwwwwwwwwkkkkkkkkJJtt"";;;;"""""""""";;;;;;;;;;;;;;""""""""""""ttttJJJJkkkkwwZZRR JJttJJJJJJwwwwwwwwkkwwkkkkJJtttt"""""""""""""""";;;;;;;;;;""""""""""""ttttttttJJkkkkwwZZZZZZ kkttttJJttJJkkkkkkkkJJkkJJJJtttttttttt"""";;;;"""";;;;""""""""""""""""ttttttttJJkkwwwwZZZZRR JJttttJJttJJkkkkkkkkkkkkJJJJ"";;"""""""""";;;;;;"";;;;""""""""""""ttttttttttJJkkkkwwwwZZZZRR JJJJttJJkkJJkkkkJJtttttt"""";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;"";;""""""""""""ttttttJJttJJJJkkwwwwZZZZZZRR ttJJttJJkkJJtt"""""""";;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;""""""ttttttttJJJJJJkkkkkkwwZZZZZZRRRR ""kkttJJtttt"""""""";;"";;;;;;;;"";;;;;;;;;;;;;;;;;;""ttttttttJJJJJJkkkkkkkkkkwwZZZZZZZZZZRR kktttttttt""tttt"""""""""""""""";;;;;;""""""""""""""ttttttJJJJkkkkkkkkkkwwwwwwZZZZZZZZZZZZ kkJJtttttttttt""tt"""""";;"""";;""""""""ttttttttttttttttJJkkkkkkkkwwwwwwwwZZZZZZZZZZZZZZZZ ttkkJJtttttttttttttttttt""ttttttttttJJJJttJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkwwwwwwwwwwZZZZZZZZZZZZZZwwww wwJJJJttttJJJJJJJJJJttJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwZZZZZZwwZZwwwwwwwwww kkkkJJJJJJJJJJJJJJJJJJttttJJJJJJJJJJJJkkJJJJJJkkkkkkkkkkkkwwwwwwZZwwwwwwwwwwwwwwwwwwkkkk ;;wwJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkJJkkkkkkkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwkkwwkkkkkk ttwwkkkkkkJJJJJJJJJJJJJJJJkkkkkkkkJJkkkkkkkkkkkkkkkkkkkkwwwwwwwwwwkkkkkkkkkkkkkkkkkkkk
DATE: 25 NOVEMBER 2008 EVENT: MASTER CLASS “THINKING REALISM”, “STRUGGLE FOR BANNER” AND OTHER CURATORIAL PROJECTS: IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART? INITIATORS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION PERSON: EKATERINA DEGOT (RUSSIA), CRITIC, CURATOR, ART EXPERT
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
Я говоритиму загалом про кураторські проекти, про виставки, які поєднують декілька рядів матеріалу, і взагалі про те, як вибудовується виставка. Я можу виступати як носій різного роду інформації, тому що, з одного боку, я куратор, а з іншого — активний критик на московській художній сцені. Крім того, зараз я знову працюю як арт-журналіст, веду сайт openspace.ru. І крім того, я є просто певним свідком московського художнього життя. І за всіма цими аспектами у вас можуть виникати запитання до мене, тому ми спробуємо побудувати діалог, щоб наша робота була продуктивною.
Стосовно виставок: як я зараз бачу вже ретроспективним поглядом, у мене завжди існував спротив до виставок сучасного мистецтва, тим більше, певного одного автора. І мені завжди подобались виставки, де сполучались різні низки матеріалів, іноді навіть позахудожніх. У цьому сенсі однією з перших виставок, де я зробила разом з моїм співавтором Юлією Димиденко те, що хотіла, була виставка під назвою «Пам’ять тіла». Вона була присвячена історії радянського суспільства через історію радянської спідньої білизни. Там експонувалися не тільки реальні предмети, що ми знайшли в приватних колекціях і музеях, але і якісь старі роботи, як наприклад, реклама, графіка, взагалі об’єкти, предмети мистецтва, і одночасно сучасне мистецтво, яке так чи інакше стосувалося цієї теми переживання соціальної історії ніби із споду, від тіла, знизу.
86
Що стосується конкретно виставки — це був доволі складний проект, який, починаючи з 2000 року, багато разів відтворювався в найрізноманітніших умовах. Спочатку в музеї історії міста Санкт-Петербурга, тобто в приміщенні Петропавлівської фортеці. Потім в Нижньому Новгороді у виставковій залі. Після — в Москві, в Центральному Будинку художника. І ще один раз у Відні, а потім в Гельсінкі. Кожного разу цей проект демонструвався з одним і тим самим матеріалом, але був інакше представлений. І там вже були визначені теми, важливі для мене — це сполучення різного, сполучення сучасного із старим, сполучення художнього матеріалу із нехудожнім заради певної мети. Виставка мала сценарій — пролог «Гобелени життя», далі були три розділи, які відповідали трьом історичним етапам: перший «Суспільне і приватне», присвячений 20-30-м рокам, «Побут
“Time to time people — the majority of city dwellers — slept not taking off their cloths. They lost their body from the eyeshot. Being walled-up it went deeper, and there, in the recess, it was changing, regenerating. The human knew it was becoming terrible. […] He wanted to forget that somewhere far away, behind the sweater, the singlet, the felt boots he has the impure body. But the body reminded of itself by the aches, by scald. Those most viable washed themselves, changed their underwear sometimes. And then meeting the body was unavoidable” — Lidia Ginsburg, “The Blockade Man’s Notes” (from “The Body Memory” catalogue)
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
Фотографії надані Катериною Дьоготь
«Місяцями люди — велика частина жителів міста — спали не роздягаючись. Вони втратили з поля зору своє тіло. Воно пішло в глибину, замуроване одягом, і там, в глибині, змінювалося, перероджувалося. Людина знала, що воно стає страшним. [...] Їй хотілося забути, що десь далеко — за ватником, за светром, за фуфайкою, за валянками і обмотками — є у неї нечисте тіло. Але тіло давало про себе знати — болями, коростою. Найжиттєздатніші інколи милися, міняли білизну. Тоді вже не можна було уникнути зустрічі з тілом» — Лідія Гінзбург, «Нотатки блокадної людини» (з каталогу «Пам’ять тіла»)
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
Photos provided by Ekaterina Degot
I will speak about curator projects on the whole, about exhibitions, uniting different layers of material, and generally about the way of structuring an exhibition. I may act as a carrier of various sorts of information, because on the one hand, I am a curator, on the other — an active critic on the Moscow art stage. Besides, at present I am again working as an art journalist, running the site openspace.ru. In addition, I am a full witness of the Moscow art life. Under all these aspects you may have questions to me, so we will try to organize a dialog to make our work efficient.
Regarding exhibitions: as I see it now already retrospectively, I have always had certain resistance to the exhibitions of contemporary art, moreover of one specific author. On the contrary, I have always liked the exhibitions, combining different layers of materials, sometimes even non-artistic. In this meaning one of the first exhibitions, where I did what I wanted together with my co-author Julia Demidenko, was the exhibition called “Body Memory”. It was devoted to the history of the Soviet society through the history of the Soviet underwear. There we exposed not only real objects that we had found in private collections and museums but also some old works, for example, adverts, graphics, generally the art objects, and at the same time contemporary art, which was somehow connected with this topic of experiencing the social history from inside, from the very body, from below. Regarding the exhibition itself — it was rather a complicated project, which, beginning from 2000, was repeatedly renovated in completely different conditions. First in the Museum of Urban History, that is in the premises of Petropavlovskaya Fortress. Then in Nizhniy Novgorod in the exhibition hall. After that — in Moscow, in the Central Artists’ House. And later in Vienna and in Helsinki. Every time this project was demonstrated with use of the
same material, but was presented in different ways. There were already determined topics, important for me — it was the combination of varied things, combination of modern and old, combination of artistic and non-artistic material for a specific purpose. The exhibition had a scenario — prologue “Life Tapestry”, then there were three chapters, which corresponded to the three historic stages: first “Public/Private”, dedicated to the 20-30-s, “Life Style/ Shame” — 50-60-s and “Daydreams” — 70-80-s. The central emphasis of the prologue was placed on the art work which represented the so-called ready-made. It was a finished item of underwear — knickers, darned so many times that they themselves represented a specimen of incredible embroidering. It was a work of Moscow artist Petlyura, who is a clothes collectioner. The three chapters are indeed different stages. We represented them on the specific material. The 20-30-s were characterized by, on the one hand, soldier underwear, on the other, some odds and ends from the luxury, which was kept even in the farmers’ families. Before the war people kept all the underwear, which was hand-made by seamstresses as early as in late the ХIХth century, and it had the shade of what we consider to be luxurious now, and at that time was an element of every day life, and
Професійні фотографи виставляли знімки, пов'язані з темою спорту Professional photographers showed images connected with sports
87
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
та сором» («Быт и стыд») — 50-60-і роки і «Депресія та мрія» — 70-80-і. У пролозі центральне місце посідала художня робота, що являла собою так званий ready-made. Це був готовий предмет білизни — панталони дамські, штопані-перештопані таку кількість разів, що вже самі по собі вони були гаптуванням неймовірним. Це була робота московського художника Петлюри, який є колекціонером одягу.
Наші бабусі були просто не при своєму розумі, що всі діти мають носити якусь білизну з начосом Три розділи — три дуже різні етапи. І відтворювали ми їх конкретно в матеріалі. 20-30-і роки — це, з одного боку, солдатська білизна, а з іншого, якісь залишки колишніх розкошів, що зберігались навіть у селянських сім’ях. До війни повністю зберігалась білизна, зшита вручну ще швалями заледве наприкінці ХIХ століття, і вона мала відтінок того, що зараз для нас є розкошами, а тоді було елементом повсякденного життя, і якісь образи, знайомі нам за фотографіями того часу. Як показати цей розділ кожного разу ми мали вигадувати. І демонстрували його на манекенах з білого пластику, вирізаних за нашим замовленням. Зовсім інша історія була про 50-60-і роки: це епоха комунальних квартир, епоха, коли все йде в приватне життя. Після війни люди ніби компенсували докладені ними величезні зусилля відходом від громадського життя взагалі. Звідси, мені здається, виникає така манія теплої білизни, хоча клімат не став холоднішим. Моє покоління ще пам’ятає, як наші бабусі були просто не при своєму розумі, що всі діти мають носити якусь білизну з начосом. Взагалі у всій цій історії головним для нас предметом були такі спідні штани з начосом китайського виробництва. Може хтось з вас бачив їх у своїх бабусь — дуже яскравих кольорів — рожеві, жовті, блакитні. Вони з’явились саме в 50-х і втілювали, з одного боку, спрагу чогось чепурного, гарного, як не дивно, хоча ця річ була спідньою (зараз її з великим задоволенням використав би якийсь Ямамото чи Ком Де Гарсон), а з іншого боку, спрагу тепла індивідуального, захисту від великих суспільних проблем в своєму особистому побуті. Тому історію про 50-60-і роки ми побачили як історію комунальної квартири. Я придумала такі коробочки- кімнатки, які ми виклеїли шпалерами, а в них висіли ось ці предмети, що збереглися, і одночасно там же була графіка і знайдені нами якісь еротичні фотографії 60-х років — смішні такі, з тодішніми уявленнями про прекрасне та еротичне. І нарешті, третій розділ — 70-80-і роки, коли все це щезає, коли закритість країни починає розчинятися, з’являються предмети з заходу, які роз’їдають прекрасну утопію приватного життя, і народжу88
ється мрія про щось інше — про капронові панчохи, бюстгальтери. І тому ці предмети — ліфчики, купальники (багато з них були перероблені вручну, доповнені творчою працею) ми повісили на плічки — крильцята. І зробили для них подіум, який обклеїли фотографіями з каталогів одягу 70-х рр., і посеред всього було сучасне мистецтво, яке певним чином це коментувало. Наприклад, відеофільм Д. Гутова «Московське літо» — це забавні зйомки в московському метро на ескалаторі влітку, коли дівчата ходять в коротких спідницях. Фотограф ніби заглядає під спіднички дівчатам (це насправді було зроблено за допомогою прихованої камери, що знаходилась в сумці), і в цьому є згадка про 60-і, про епоху міні-спідниць, безмежного щастя, відтвореного в фільмі «Я иду-шагаю по Москве», де також частина дійства відбувається в метро. Тут я намагалася використати речі з різних пластів, по-різному їх експонуючи в певній послідовності. Місце радянської білизни дуже дивне. Робота над виставкою відкрила для мене своє розуміння, що таке радянське суспільство. Головне, що потрібно зрозуміти про радянське суспільство — це не те, що воно було тоталітарним, або не вільним, закритим, коли не можна було виїхати. Це все не найоригінальніше чи дивне. А те, що в цьому суспільстві не було реклами. Взагалі. І це важко уявити сучасній людині. Тобто, в реальному житті можна було носити білизну, а на фотографії показувати не можна. І навіть в модних журналах друкувались викрійки спідниць, суконь, строїв, і вони були на фотографіях, а білизна — ніколи. Тільки малюнки. Тому що фотографія вважалась надто спектакулярною. Зараз я кажу своїм студентам, яким по 20 років: ми сьогодні живемо в суспільстві спектаклю, в радянському суспільстві його не було. Свого часу я була причетна до витоків конкурсу в Пітері «Сучасне мистецтво в традиційному музеї», що проводився кожен рік інститутом ПроАрте. Там художники можуть одержати грант на роботу в традиційному музеї, і одночасно сам музей одержує грант. І художники працюють із різними музеями, більше того, як правило, нехудожніми, тому що саме це і є найцікавішим. У Пітері існує дуже багато дивних маленьких музеїв, присвячених історії науки, криміналістики, біології. Багато з них були засновані ще в ХIХ ст., інші в 20-х роках ХХ ст. У них збереглися експонати та обладнання того часу, що робить їх самих дуже сильним артефактом, і художнику потрібно зробити дуже небагато, щоб не завадити цьому проявитися, а навпаки, проінтонувати, проакцентувати речі, які там є, і виставити їх для загального огляду. Ось такий діалог художника з музеєм в тих випадках, коли він відбувався, був по-справжньому цікавим. Чому цікаво саме в нехудожніх музеях? Тому що в краєзнавчому музеї, наприклад, зараз більше шансів побачити щось незвичайне. Історія музейної справи в СРСР складалася так, що туди могли потрапити маргінальні речі, які знаходяться не тільки між жанрами, між
Тема білизни була в радянському суспільстві надзвичайно табуйованою, і візуальні образи білизни збереглися лише в родинних світлинах
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
some images, familiar to us from the photos of the time. Every time we had to create a new form of showing these exponents. We demonstrated them on the customized models made of white plastic. The epoch of the 50-60-s was absolutely different: it was the time of communal flats, the time when everything was going to private life. After the war people seemed to compensate their enormous efforts by turning away from the public life. Therefore, as I understand, there appeared the mania of warm underwear, though the climate did not become colder. My generation still remembers our grandmothers being crazy with the fact that all the children had to wear warm underwear. Generally in the whole story we were mostly interested in these warm trousers that were made in China. Maybe some of you saw at your grandmother’s — really bright — pink, yellow, blue. They appeared in the 50-s and represented, on the one hand, the thirst for something beautiful, nice, and not surprisingly, though this thing was somewhere deep under (now it would be used by a Yamamoto or a Comme des Garçons with great pleasure), on the other hand, the thirst for the warmth of individual protection against serious public problems in their personal living. Thus the history of the 50-60-s we saw as a story of a communal flat. I had an idea of boxes — rooms, which we covered with wallpaper, and inside the abovementioned preserved objects were hanging, and at the same time there were some graphic items and found by us erotic photos of the 60s — so funny, with the contemporary image of the beauty and erotica of the time.
Our grandmothers being crazy with the fact that all the children had to wear warm underwear And finally, the third chapter — 70-80-s, when everything was disappearing, when the closeness of the country began to dissolve, some western objects were appearing, giving out a wonderful utopia of private life, and there emerged a dream about something else — about caprone tights, bras. We hung many of the dream objects, such as brassieres, swimming suits (lots of them were remade manually, creatively decorated) on hangers. Moreover, a podium was made for them and decorated with photos from the clothing catalogues of the 70s, and in the middle of all these we placed contemporary art, which commented somehow on the displayed objects. For example, a video film by D. Gutov “Moscow Summer” comprises curious filming in Moscow underground on the escalator in the summer, when the girls wear short skirts. The photographer seems to look under the girls’ skirts (in reality it was done with the help of a hidden camera, which was in a bag), and that was recollecting the 60-s, the epoch of mini-skirts, unlimited happiness, represented in film “Walk
Around Moscow”, where some of the scenes were also in the underground. Here I tried to use the objects of different layers, variously displaying them and showing in a certain sequence. The place of the Soviet underwear is very strange. The work on the exhibition revealed for me a new understanding of what was the Soviet society. The main point to realize about it is not the fact that the society was totalitarian, not free, close, and impossible to leave. All these are not the most original or surprising. The name of the game lies in the absence of advertising in this society. At all. And it is hard to image for a person today. That means that in real life it was possible to put on underwear, but it was not allowed to show it on photos. Even fashion magazines published patterns of skirts, dresses, and they were photographed, but never underwear. Only drawings. That was due to the fact that photography was considered too spectacular. Today I tell my 20-year-old students: we are now living in the society of performance, but it was absent in the Soviet society. Once I was participating in the foundation of the competition in Saint-Petersburg called “Contemporary art in traditional museum”, held annually by the Institute ProArte. There artists can obtain a grant for working in the traditional museum, and at the same time the very museum would receive a grant. And artists cooperate with different museums, furthermore, as a rule, non-art, because this is the most interesting activity. In Saint-Petersburg there are a number of small strange museums, devoted to the history of science, criminalistics, biology, etc. Many of them were founded in the ХIХth century, others in the 20-s of the ХXth century. They have kept the specimens and the equipment of the time, which already makes them a powerful artifact, and the artist needs to do very little not to prevent it from showing up, and on the contrary, to emphasize, accentuate those things, which are there and show them to the public. This kind of a dialog between an artist and a museum, when and if it was created, was indeed fascinating. What is so interesting in the non-art museums? Because in the regional ethnography museum, for instance, there are more chances to find something extraordinary. The history of museums in the USSR developed in the way that marginal things could get there, the things that are not only between genres, between different arts, but generally between art and non-art. There it is possible to make unusual discoveries, and it is very interesting to display these objects. On the whole the exhibitions I have like most of all in my life were organized by the great Swiss curator Szeemann (he died a few years ago). I believe he was the most extraordinary curator in the ХХth century. He became famous for promoting new talents, young artists, but naturally I did not see these exhibitions. I saw what he did later in his life. And I should admit that his exhibitions of contemporary art did not impress me
The underwear theme was a strong taboo in Soviet society, and visual images of the underwear can be seen only in family photographs
89
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
видами мистецтва, а і взагалі між мистецтвом і не-мистецтвом. Там можна зробити незвичайні відкриття, і дуже цікаво такі речі виставляти. Взагалі, найбільше в житті мені сподобались виставки великого швейцарського куратора Зеємана (помер декілька років тому). Я вважаю його найвизначнішим куратором ХХ ст. Загалом, він прославився як промоутер нових талантів, молодих художників, але я ці виставки, зрозуміло, не бачила. Я бачила те, що він робив вже наприкінці свого життя. І скажу, що його виставки сучасного мистецтва не справили на мене такого сильного враження, як виставки історичні або взагалі не суто художні. Я бачила його виставку про Австрію як дивну країну, яка існувала не завжди. Що таке взагалі Австрія? Чи існують австрійські художники? Що таке австрійська ментальність? Хто такі австрійські письменники? Відень — це Австрія чи ні? Відень знаходиться на околиці країни, і багато хто вважає, що взагалі не має нічого спільного з Австрією. Виставка була про це. В ній він зібрав деякі загальновідомі твори австрійського мистецтва з австрійських музеїв, деякі дуже рідкісні і дивні твори, деякі твори взагалі не мистецтва. Наприклад, у Відні (а це було місто з серйозною медичною історією) існує декілька музеїв медицини з дуже дивними експонатами. Демонструвались ці речі, були різні артефакти, але деякі з них не були призначені для милування. Мені здається, що твори мистецтва, перед якими потрібно стояти і милуватись — це річ найменш цікава і має надто ринковий контекст. Зараз це вже неминучість, хоча можливо, це тимчасовий етап. Але такі виставки, де просто експонуються різні, приблизно однакового розміру твори мистецтва одного медіуму — живопис чи фотографія — мені нагадують ярмарки: так і тягне подивитись, скільки все це коштує. А виставка, яку зробив Зеєман, коли долучив туди і роботи сучасних художників як коментар — це інше. Все це було поділене на розділи, це були речі різного часу, які знаходились в діалозі між собою. І якщо б я зараз думала про виставкові проекти, я б шукала саме в такому напрямі. Хоча складність таких виставок полягає в тому, що потрібно дуже добре володіти матеріалом, мати інсайдерське знання про певні музейні колекції. Ці колекції не тільки в Росії, але й в Україні мають величезні приховані скарби, які ніколи не виставлялись, або виставлялись не в такому контексті. Тому що зазвичай люди, що зберігають такі речі, не вміють поглянути на них зовні, не розуміють, в якому співвідношенні, поряд з чим вони можуть себе виявити, і як зовсім інакше їх можна побачити. Якщо говорити про проект суто художній, де не було речей поза-художнього плану, але дуже гостро стояла проблема зіставлення, це була виставка «Москва-Берлін», в підготовці якої я брала участь. Це був груповий проект російської і німецької команди кураторів. Виставки було дві. Одна з них, зроблена ще до мене, була присвячена класично90
му часу — першій половині ХХ ст., коли дійсно між Москвою і Берліном існували прямі зв’язки. Це була велика виставка авангарду. А потім з політичних мотивів була ініційована виставка «Москва-Берлін 1950-2000 рр.», cформована команда кураторів, до якої я також увійшла. Куратори не самі вигадали цю виставку. Вони були поставлені перед фактом. Почали думати, про що можна зробити таку виставку, і взагалі, що це таке. Якщо перша половина ХХ ст. — це єдиний рух в єдиному стилістичному річищі при певних відмінностях, то тут, по-перше, Берлінів було декілька, по-друге, про що взагалі? Зрозуміло, що структура самої виставки весь час диктувала порівняння радянського мистецтва (загалом, мова йшла про радянське мистецтво) і західнонімецького, східнонімецького, і таке інше. Що ці зіставлення могли нам дати? З самого початку всі домовились, що не хочемо ситуації, коли всі порівняння ведуть до висновку про відсталість радянського мистецтва порівняно із західним. Заради такої мети нам здавалося нецікавим витрачати себе. Крім того, ніхто з нас так не вважав, ні російська, ні німецька сторона. Ми вважали, що у радянського мистецтва, яке певного часу пішло іншим шляхом, була своя правда, значною мірою не зрозуміла і донині. А нам було цікаво показати, як люди підходять до одного й того ж абсолютно з різних боків та різними стилістичними шляхами й одержують такі ж сильні естетичні результати.
Виставка «МоскваБерлін» дослідила тенденції поствоєнної естетики (мається на увазі II Світова війна)
Я вважаю Зеємана найвизначнішим куратором ХХ ст. Виставка «Москва-Берлін» починалася з могутнього заряду — дуже відомої абстрактної картини американського художника Барнетта Ньюмена (Barnett Newman) «Хто боїться червоного, жовтого і синього» — це післявоєнне величезне полотно, майже повністю червоне. Апелює воно до відомого твору О. Родченка «Червоне, жовте, синє» в уявленні Барнетта Ньюмена. І поруч з цим була поставлена така радянська, 1945 року картина академіка Ф. Богородського «Слава загиблим героям», яка дає своє бачення трагічного і високого, свій червоний колір, але абсолютно іншою мовою. Одна й та сама тема в абстрактному і фігуративному мистецтві, які абсолютно не розуміють одне одного, які за життя не те щоб ставились з презирством, а навіть не могли уявити собі існування одне одного. Такі співставлення є дуже цікавими. І ця виставка відбулась двічі — один раз в Берліні (початок 2000 років), а потім у Москві в Історичному музеї. В якийсь момент виставку в Москві ми почали робити дещо інакше. Спочатку я разом з головним куратором Юргеном Хартеном відпрацювала цей метод в Німеччині, а потім ми застосували його на матеріалі в Росії. Цей метод Хартен називав методом констеляції, або сузір’я. Мова про діалог творів, які ми бачимо EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
so much as the historical or non-art exhibitions. I saw his exhibition devoted to Austria as a wonderful country which once did not exist. What is Austria? Are there any Austrian artists? What is Austrian mentality? Who are Austrian writers? Is Vienna equal to Austria or not? Vienna is located at the outskirts of the country and many consider that it has nothing common with Austria. The exhibition was about it. There the curator collected some generally known works of Austrian art from Austrian museums, some really rare and marvellous works, and some non-art works. For example, in Vienna (it was a city with a serious medical history) there are several museums of medicine with indeed strange exhibits. These objects were demonstrated as well as various artifacts, but some of them were not intended for admiration. It seems to me that art works, a person should stand in front and contemplate, are the least exciting and have too much market context. At present it is inevitable, though, perhaps this is a temporary stage. These exhibitions, with various exhibits of approximately the same size, representing the art works of one medium — painting or photography — remind me of fairs: it is always interesting to look and find out how much it costs. However, the exhibition, developed by Szeemann where he engaged there the works of contemporary artists as the comment, is completely different. All this was divided into chapters, these were objects of different time, which were in dialog with each other. And if I thought now about an exhibition projects, I would seek in this direction. Although the complexity of these exhibitions is in the fact that it is necessary to know the material very well, have insider knowledge on certain museum collections. These collections not only in Russia but also in Ukraine hide great treasures, which have never been exposed, or were exposed in a different context. Therefore, usually people, who keep these objects, cannot look at them from aside, do not understand, in what proportion and combination they can show up, and how it is possible to look at them from an absolutely new perspective.
I believe Szeemann was the most extraordinary curator in the ХХth century Taking into consideration a purely art project with artistic objects only and a burning problem of correlation, it was exhibition “Moscow-Berlin”, where I participated in the preparations. It was a group project of Russian and German team of curators. There were two exhibitions. One of them had been made before I came and had been dedicated to the classic times — the first half of the ХХ century, when there were really direct links between Moscow and Berlin. It was a large exhibition of avant-garde. And then due to the political reasons exhibition “Moscow-Berlin 1950-2000” was initiated, a team
of curators was formed, and I was a member of the team. It was not the curators who had the idea of that exhibition. They just faced the fact. They started thinking what could be that exhibition about, and generally, what it was like. While the first half of the ХХ century was the unified movement in the same stylistic mainstream with certain individual peculiarities, the other part was different. Firstly, there were several Berlins, secondly, what was it all about? It was clear that the structure of the exhibition itself constantly led to the comparison of Soviet art (Soviet art on the whole) and Western German, Eastern German, etc. What could these correlations give us? From the very beginning we agreed that we did not want the situation where all the correlations would lead to the conclusion that the Soviet art was behind the western. To achieve this goal it was not interesting for us to spend time and put efforts. In addition, none of us thought so, either the Russian or the German party. We considered that the Soviet art, which once chose another way, had its truth, still not fully understood. Therefore, it was curious for us to find out how people approached one and the same issue from completely different sides through various stylistic ways and received equally reliable aesthetic results. Exhibition “Moscow-Berlin” began with a powerful impulse — a very famous abstract picture by American artist Barnett Newman “Who’s Afraid of Red, Yellow and Blue” — it is a post-war huge painting, almost fully red. It appeals to a wellknown work by A. Rodchenko “Red, Yellow, Blue” imagined by Barnett Newman. Beside it we placed a Soviet, made in 1945, painting by an academician F. Bogorodskiy “Glory to Fallen Heroes”, which gives its vision of the tragic and elevated, its red, but communicated in an absolutely different language. One and the same topic in the abstract and figurative art, which do not understand each other at all, which being alive not only despised each other but even could not imagine the existence of each other. These correlations are in fact fascinating. And this exhibition was held twice — once in Berlin (in early 2000), and then in Moscow in the History Museum. At a certain moment we began making the exhibition in Moscow somewhat differently. First the chief curator, Jurgen Harten, and I worked out this method in Germany, and later we applied it on the prepared material in Russia. This method was called by Harten the method of constellation. The topic of the dialog between art works we can see at the same time. Working on this exhibition it was necessary to keep in mind its whole symphony (there were lots of works, of large size, and a great number of rooms — long enfilade, where each room had its own topic). I realized that an exhibition is first of all a specific task. Speaking about advice and recommendations on the way of making exhibitions, the essential point is: the exhibition is space, where you need to consider everything: the way a viewer
“Moscow-Berlin” exhibition explored trends in post-World War II aesthetics
91
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
Автопортрет, Іван Крамський, 1867 Self-Portrait, Ivan Kramskoy, 1867 Юрій Альберт Сьогодні вночі мені наснилося, що я пишу картини, причому вони не були схожі на мої роботи. Дочка сказала: «Напевно, це було як в музеї — золоті рами, а всередині все таке дивовижне...», 1993 «Ми з художником Ігорем Чацкіним були на виставці "Тіціан і його коло", і нам обом було до болю соромно за себе і своє мистецтво» (з каталогу «Мислячий реалізм») Yuri Albert This night I had a dream in which I was painting pictures, but they didn’t look like mine. My daughter said: “It was probably like in a museum — golden frames and everything so wonderful inside…”, 1993 “The artist Igor Chatskin and I went to the exhibition 'Titian and His Circle', and were both extremely ashamed of ourselves and our art” (from “The Thinking Realism” Catalogue)
одночасно. В роботі над цією виставкою потрібно було утримувати в голові всю її симфонію (було дуже багато робіт великих розмірів, і дуже багато кімнат — довга анфілада, й у кожної кімнати своя тема). Я зрозуміла, що виставка — це, насамперед, певна просторова задача. Якщо говорити про поради і рекомендації, як робити виставку, то першочергове: виставка- це простір, де потрібно брати до уваги все: як глядач через нього йде, що він відчуває і що бачить, в тому числі, що бачить спиною. І все це має перебувати в певному діалозі між собою, все має працювати і кудись спрямовувати. У виставки мають бути початок і кінець: потрібно вести глядача кудись, він щось бачить і читає виставку як певного роду текст з прологом і фіналом. Я так намагаюсь будувати виставки, як власне і тексти, це моя політика.
Це не реальна сцена, а певний ідеологічний монтаж А тепер декілька слів про проект «Мислячий реалізм». Це був проект (як і наш конкурс) — укорінювання сучасного мистецтва в традиційному музеї. Він був реалізований в межах Московської бієнале сучасного мистецтва в Третьяковській галереї і в книзі. Я вважаю дуже важливим завжди, по можливості, робити видання, притому не тільки як документацію (хоча і це важливо), але і як сам по собі проект. В багатьох випадках я намагаюсь знайти додаткове фінансування — практично 92
завжди — і роблю окремий проект, в якому можуть бути зацікавлені інші люди. Ті проекти, які пов’язані з порівняннями, в книзі дуже органічно реалізуються, тому що базуються на принципі монтажу. Принцип, за яким будуються не тільки сучасне кіно, але і сучасне мистецтво загалом. Вважається, що сучасне мистецтво як певний проект ХХ ст. народилось тоді, коли народився принцип монтажу. Тобто, замість органічного принципу поєднання елементів між собою з’явився принцип їх штучного складання, при тому умисного, очевидного, одночасно і за допомогою тексту. Монтаж перетворює елементи також на певний текст. Коли ми бачимо на картинці, скажімо, образ жінки із снопом пшениці і чоловіка з інструментами для креслення, ми розуміємо, що це не реальна сцена, а певний ідеологічний монтаж — зображення колгоспного селянства і інтелігенції. Момент монтажу зразу дає нам зрозуміти, що це є певний текст, а текст відразу робить це чимось дуже сучасним. Для виставки «Мислячий реалізм» була зроблена книга, поділена на 4 розділи. Перед кожним розділом — діалог з художником. На певну тему. Потім картинки, зіставлені між собою. Тобто, це був окремий проект по співставленню. В Третьяковці цього зробити не вдалося. Там я одержала одну маленьку залу, де могла розмістити речі доволі невеликого розміру доволі традиційним способом, і тільки трішки зіставити з ними старі речі, що знаходились в вітринах. Чому так вийшло? Я визначила для себе завдання, практично нереEIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
Дві голови людей похилого віку в повороті голови фарисея в чалмі, Олександр Іванов, 1840-і Heads of Two Old Men Turning Toward the Head of a Pharisee in a Turban, Aleksandr Ivanov, 1840’s
goes through it, what he or she feels and sees, including the “back sight”. And all this ought to be in a mutual dialog; everything should work and direct somewhere. The exhibition must have the beginning and the end: you should lead your viewer somewhere, he or she can see something and read the exhibition as a kind of text with a prologue and a final. This is the way I have been trying to organize exhibitions, and actually texts as well, this is my policy.
This is not a real scene, but a certain ideological montage Now I would like to say a few works about “Thinking Realism” project. It was a project (as well as our competition) for establishing contemporary art in the traditional museum. It was implemented within the framework of the Moscow biennale of contemporary art in Tretyakov gallery and in the book. I consider it to be very important to publish books, if possible, and not only as documentation (though it is also useful), but also as the project itself. In many cases I have tried to find extra funding — almost always — and do a separate project, in which other people can be interested. Those projects that are connected with comparisons are in fact naturally implemented in the book, because they are based on the montage principle. The principle on which not only contemporary cinema but also contemporary art is based on the whole. It is thought that contemporary art as a project of the ХХ
century was born when the montage principle was born. That means that instead of the harmonious principle of combining elements with each other there appeared the principle of their artificial composition. This composition was deliberate, evident and at the same time supported by the text. The montage also transforms elements into a text. When we see in the picture, say, an image of a woman with a sheaf of wheat and a man with drawing tools, we understand that this is not a real scene, but a certain ideological montage — image of collective farmers and intellectuals. The moment of montage simultaneously communicates to us that this is a context, and the text immediately makes it something really modern. The book developed for exhibition “Thinking Realism” was divided into 4 chapters. Before each chapter there was a dialog with an artist. The topic was given. It was followed by pictures, correlations. That means that it was a separate project on correlation. In Tretyakov Gallery it was not possible to do it. There I was granted one small room, where I could place objects of a very modest size in a traditional way, and I was able to compare a little these objects with the old ones, displayed in the showcases. Why was it so? I determined a task for myself, which was actually unreal. This exhibition was in fact an experiment: whether it will work or not. It was important to implement it at least. From the very beginning it was evident for me that the exhibition was to be called “Thinking
Павло Пепперштейн Старий, 1995 Pavel Pepperstein An Old Man, 1995
Катерина Дьоготь була членом журі міжнародного конкурсу кураторських проектів «Мистецтво apriori: актуальні історії», організованого Фондом «ЕЙДОС» восени 2008 року Ekatrina Degot was a member of the jury for the “Art a priori: Contemporary Stories” International Curator Project Contest announced by the EIDOS Arts Development Foundation in autumn 2008
93
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
2
1 альне. Ця виставка фактично була експериментом: а чи вийде щось взагалі? І важливо було, щоб це в принципі відбулося. З самого початку мені було зрозуміло, що виставка має називатись «Мислячий реалізм». Тобто натяк на мислячий очерет як людину. Англійською thinking realism звучить так, що сам реалізм вже є thinking, що він не є дурістю. В Росії дотепер вважають, що реалізм — це якесь мистецтво для тих, хто не розуміє більш складних речей. Разом з тим, реалізм — річ надзвичайно складна. Іноді навіть складніша, ніж деякі види абстрактного мистецтва, які переродились в суто декоративний варіант. З одного боку, реалізм сам є мислячим, з іншого — що ми про нього мислимо. Для мене було важливим відібрати художників, які працюють зі зразками російського реалізму ХIХ ст. Знаменита серія Бориса Михайлова «Біля землі» («У земли»). Я вважаю це одним із найвеличніших творів пострадянського часу, що сигналізує про розпад. І там весь час повторюється як рефрен похилена фігура. Коли я її побачила, відразу зрозуміла, звідки вона прийшла. Для себе. В картині Перова ця похиленість — умисна, вона являє собою певного роду знак питання. Це знак в середині картини. І хоча це реалістична картина, але вона побудована на символах і пластичних метафорах. Ось такі речі я прагнула показати.
У сучасній ситуації це завдання виконує відео і фотографія. Живопис меншою мірою. Один з художників, хто відразу і безпосередньо робив це в своїй творчості — це Сергій Братков, який знімав свою серію хресної ходи. І в цій картині, і в цьому народному тілі він, звичайно, прямо мав на увазі картину Рєпіна «Хресна хода в Курській губернії», що являє собою хорову соціальну картину, якої не існує в сучасному мистецтві. Для І. Кабакова, справжня картина — це коли ми можемо знаходитись всередині і дійсно відчувати певний світ, в тому числі і соціальний світ, просторовий світ. І в сучасній ситуації це завдання виконує відео і фотографія. Живопис меншою мірою. І ще одна робота, що викликала у мене всі ці асоціації — це фотографія одного з перформансів групи «Колективні дії» («Коллективные действия»). На природі, за містом, для невеликої групи людей 94
відбувались філософські, метафоричні події. Наприклад, одна людина виходила з лісу, у інших була інструкція просто чекати, а потім записати свої відчуття. Люди могли не знати, що саме буде на перформансі. І ось я бачу фотографію: 70-ті роки, брюки-кльош, довге волосся, погана плівка, люди дивляться вдалечінь. І перша асоціація, що у мене з’явилась, — івановське очікування, яке в російському мистецтві залишилось назавжди. Ось це очікування, що прийде Месія, хоча вже Іванову було зрозуміло, що Він не прийде. Можливо, коли він починав картину, то сподівався, але в тому, що написав, зрозуміло, що ніхто не прийде. Ця фотографія була на виставці. Були і фото бомжів Купріянова (Володимир Купріянов — московський фотограф, художник), які були зроблені ще у 80-і роки і яких дуже довго — більше 10 років — не показували. Я попросила надрукувати їх дуже маленькими, замовила великі глибокі паспарту, які роблять для дорогоцінної графіки. Була там ще художниця Ольга Чернишова з невеличкими малюнками замерзлих людей, які щось там продають. Це нагадує малюнки ХIХ ст. Там були винахідливі проекти, які не потребували ніяких переміщень. Так, проект Анатолія Осмоловського мав назву «Художній інтердикт» і полягав просто в тексті. Був ще один проект — нематеріальний: його автор Юрій Альберт позначив свій зріст на рамі дверей Третьяковки. Відео Д.Гутова «Оттепель». Таких творів російського живопису є величезна кількість. У кожної нації присутній свій лейтмотив. В російському живописі депресивний мотив — це здебільшого пейзажі (якщо не пам’ятати про Шишкіна). Це не просто погана погода. Людина, як правило, знаходиться всередині цього пейзажу так, що має кудись йти. Навіть російські поети і письменники писали, що справжній зміст російського пейзажу — це те, що ти знаходишся в ньому і відчуваєш весь жах цього величезного, некомфортного простору. Тема відлиги — нетвердого ґрунту, і ти весь час падаєш в багнюку. Для політичного контексту ця тема є ключовою. Відлига — це коли поповз холод, поповз тоталітаризм. Те ж саме і в 1870 році — скасування кріпацтва. Старі закони суспільства вже не працюють. Все пливе. Не обов’язково на краще. Люди, що вже не є кріпаками, мали вирішувати свою долю самостійно, до чого багато хто готовий не був. Суспільство висуває певні вимоги до людей, а їм важко йти. Ось така епоха відлиги — одночасно епоха надій і труднощів.
3 1. «Третій варіант», Група «Колективні дії», 1978 2. «Xресна хода в Курській Губернії», Ілля Репін, 1883 3. «Case History», Борис Михайлов, 1978—1997
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART? 1
2 Realism”. That meant a hint at the thinking fence as a person. English thinking realism sounds the way the very realism seems to be thinking, showing that it is not nonsense. In Russia it is still considered that realism is popular art for those who do not understand more complex matters. None the less, realism is a very complex phenomenon. At times it is even more complicated than some kinds of abstract art, which turned into a purely decorative variant. On the one hand, realism itself is thinking, on the other — what we think about it. For me, personally, it was important to select artists, who work with the specimens of the Russian realism of the ХIХ century. The famous series by Boris Mikhailov “By the Ground”. I believe it is one of the greatest works of the post-Soviet time, signaling of the collapse. And there is a repeating bent figure that seems to be a refrain of the work. As soon as I saw it, I understood that where it had come from. For myself. In the picture by Perov this bending is deliberate; it is a sort of a question mark. This is a sign in the middle of the picture. And though it is a realistic picture, it is based on symbols and plastic metaphors. I strived for showing this kind of objects.
In the current situation this task is fulfilled by video and photography. Painting — less. One of the artists, who immediately and directly did it in his works, was Sergey Bratkov, who made his series of cross processions and in this picture. In such picture, and this popular entity he, naturally, directly referred to the painting by Repin “Cross Procession in Kursk Province”, which was the chorus social picture, absent in contemporary art. For І. Kabakov, a genuine painting is when we can be in the middle and actually feel certain light, including social light, special light. In the current situation this task is fulfilled by video and photography. Painting — less. Another work that stirred up all these associations was a photo of a performance of the group Collective Actions. In the country for a small group of people philosophic and metaphoric events were carried out. For example, one person went out of the forest; another had an instruction of just waiting, and later recording the experienced feelings. People could not know what exactly would be at the performance. And
here I see a photo: the 70-s, bell-bottoms, long hair, bad film, people look into the distance. And the first association I had was Ivanov expectation, which in the Russian art will remain forever. This expectation that the Messiah will come, though even for Ivanov it was clear that He would not come. Perhaps, when he began creating the picture, he still hoped. However, from the final variant it is evident that nobody will come. This photo was at the exhibition. There were also the photos of homeless people by Kupriyanov (Vladimir Kupriyanov — Moscow photographer, artist), which were made in the 80-s and which were for a long time — for over 10 years — not shown. I asked to print them out very tiny, ordered large and deep passe-partouts, as if for precious graphics. There was also artist Olga Chernyshova with small pictures of frozen people, who were selling something. They resembled the pictures of the ХIХ century. There were inventive projects, which did not require any movements. For instance, the project by Anatoly Osmolovskiy was called “Art Interdict” and comprised the text only. Another project was non-material: its author Yuriy Albert marked his height on the door frame in Tretyakov gallery. Video by D. Gutov called “Thaw”. There are lots of these works in the Russian painting. Every nation has its main motive. In the Russian painting the depressive motive exists in the majority of landscapes (unless we consider Shishkin). This is not just bad weather. A person, as a rule, is in the middle of this landscape so that he should go somewhere. Even Russian poets and writers wrote that the actual content of the Russian landscape is that you are in it and experience all the terror of the huge, uncomfortable space. The topic of thaw is non-stable ground, where you tend to get into the mud all the time. At the same time for the political context this topic is a key. The thaw is when the cold begins to disappear, totalitarianism begins to disappear. The same situation was in the 1870 — abolishment of serfdom. The old public laws did not work any more. Everything was floating. Not always for better. People, who were not serfs any more, had to choose a way in the lives by themselves, while many of them were not ready for that. The society put forward some requirements to the people, and they were difficult to carry. That was the epoch of thaw — the epoch of simultaneous hopes and difficulties.
3
4
1. «У пошуках горизонту», Сергій Братков, 2008 2. «У квартирі Віктора Миколайовича», Ілля Кабаков, 1994 3. «Фомушка-сич», В. Перов, 1868 4. «Явління Христа народу», А. Іванов, 1836—1857
95
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
САМЕ В ПРОЕКТІ «МОСКВА-БЕРЛІН» Я ВІДПРАЦЮВАЛА БАЗОВІ ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ВИСТАВКИ, ЯКІ І СЬОГОДНІ ПРОДОВЖУЮ ВРАХОВУВАТИ. ІНОДІ ЇХ МОЖНА ПОРУШУВАТИ, АЛЕ ДУМАТИ ПРО НИХ НЕОБХІДНО
1. Речі не обов’язково мають бути однакові за розміром. Навпаки, іноді краще спрацьовує прийом, коли висить якась велика робота і щось дуже маленьке, але на голій стіні. Потрібно враховувати ці впливи. Вони мають бути приблизно однакової сили. Бажано, дуже потужні.
3. Одним із найважливіших принципів побудови виставки є створення тексту. Вже у виставці білизни, з якої все почалося, головною її складовою були розповіді людей, так звана oral history. Взагалі, виставка саме з цього і починалась. Завжди потрібно бачити, як народжується проект, і які асоціації викликає. 2. Дуже важливе сполучення медіумів. Ці розповіді були про те, як соромно було Важко поєднуються живопис і живопис. щось підгледіти, як хтось підгледів, і все Взагалі, погано сполучаються речі схожі. це було соромно. Одним було соромно, Головною помилкою кураторів, особлищо білизна надто дорога, іншим — надто во молодих, є намагання поєднати речі бідна. Ці історії ми записали, я їх літерасхожі, наприклад, за манерою виконан- турно обробила, частково придумала. ня. Під час цього німецько-російського Зробили такий собі твір — смуги текстів, проекту весь час виникали ситуації, коли вставили туди деякі старі фотографії мої колеги знаходили щось дійсно схоже, (свої, своїх батьків, приватні, що взаі хотіли виставляти це разом. І кожногалі ніколи не потрапляли в часописи). го разу я запитувала — навіщо? Що ми Цю історію ми відтворили в усіх країнах. хочемо одержати від такого зіставленІнколи люди взагалі спочатку не розуня? Або глядач взагалі не зрозуміє, що міли, навіщо це потрібно. Але ми напоце різні художники і пройде повз них. лягали, що тексти мають бути. І дійсно, Або буде вираховувати, хто що в кого люди їх читали, і через це кожен розумів вкрав? Але це не є нашою метою. Мені виставку по-своєму. Саме такий прийом завжди були цікаві такі порівняння, коли я більше не повторювала, але тоді перерезультат є більшим, ніж те, що вклали. коналась: текст — це дуже важлива склаА якщо в результаті обидві картинки ви- дова виставки. являються меншими, ніж вони були, і ми відчуваємо певне розчарування, тоді це порівняння нікуди не веде. 96
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
IT WAS IN PROJECT “MOSCOW-BERLIN” THAT I DEVELOPED THE BASIC PRINCIPLES OF MAKING EXHIBITIONS, WHICH EVEN TODAY CONTINUE TO CONSIDER. SOMETIMES THEY CAN BE VIOLATED, BUT STILL THOUGHT ABOUT
1. Objects do not have to be of a similar size. On the contrary, sometimes an efficient technique is to hang a large work and something very tiny, but on the bare wall. It is necessary to take into account these influences. They have to be of about the same force. Desirably very strong. 2. The crucial point is to combine media. It is hard to combine painting and painting. Generally, similar things combine badly. The major curators’ error, it refers especially to the beginners, is the ambition to combine similar objects, for example, by the manner. During this German-Russian project there were constantly situations, when my colleagues found some really similar things, and wanted to exhibit them together. Every time I asked — what for? What do we want to get from this correlation? A viewer will either not understand that these are different artists and will pass them by. Or he or she will try to single out who was a thief? But that was not our goal. I have always been interested in the comparisons, when the result came up and exceeded our expectations. But if in the result both paintings seem less than they used to, and we are disappointed, then this comparison will lead to nowhere.
3. One of the most important principles of making an exhibition is creation of the text. As early as in the exhibition of underwear, which was the beginning, the main component was in people’s stories, the so-called oral history. On the whole, the exhibition started with it. It is always a must to see how a project is born and what associations it evokes. These stories were about the shame to overlook something, or to be overlooked, and everything was a shame. Some were ashamed that the underwear was too expensive, others that it was too poor. We recorded these stories, I edited them and enhanced. Eventually we made a composition — lines of text, inserted there old photos (own, parent’s, private, that were never intended to be exhibited). This history we produced in all countries. At times people first did not understand at all what it was necessary for. However, we insisted that the texts had to be present. And in fact, people read them, and due to this everybody understood the exhibition in their own way. I have never repeated this technique but at that time I was convinced: the text is a very important component of an exhibition.
97
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
ЗАПИТАННЯ СЛУХАЧІВ
— Ви вибирали художників? Деякі роботи були створені для виставки, а щось брали з того, що вже було? — Я надаю перевагу варіанту, коли є готові роботи. Взагалі мені більше подобається працювати з історичним матеріалом. По-друге, мені подобається розкладати картинки: сидіти вдома і робити виставки на папері. Дивитись, що з чим і як працює. Деякі куратори воліють замовляти роботи художникам. Це модно, ніби ти разом з художником народжуєш твір. Для мене це великий ризик — раптом вийде не те, а ти не зможеш відмовитись. Іноді бувають виставки робіт тільки відомих. Якщо ти береш готові роботи, потрібно брати старі, або рідкісні, або в неочікуваних поєднаннях, тому, безумовно, нове теж потрібне. Але в цьому випадку я працюю з художниками, яких знаю. Я замовляю їм проект, ми його разом обговорюємо, і я можу сказати, що мені не подобається. Коли робиш таку виставку, потрібно дуже багато шукати. Я завжди про це думаю, коли дивлюсь тематичні виставки на заході і бачу величезну кількість невідомих мені речей навіть відомих художників, їх ранні роботи або випадкові. Звідки їх взяли?! Це колосальний research. Виставку на тему роблять два-три роки цілою командою. Момент research є дуже важливим. — Чи існує на «Винзаводі» або Кримському Валу архів матеріалів, яким куратор міг би скористатися для підготовки виставки? — На це покладатися неможливо. ЦБХ якийсь архів збирав, тому що належить до Спілки художників. Зараз ситуація з архівами катастрофічна. Ніхто їх не веде. Ті, що існують, швидко зникають, тому що нові носії менш стійкі, ніж старі. Комерційні організації на зразок галерей ведуть свої архіви, але вони все не охоплюють. Не думаю, що «Винзавод» веде свій архів. Єдине, де можна знайти інформацію — це у художників. Тому що художник зацікавлений мати своє досьє, щоб показувати кураторам. Фактично, єдиний архів для куратора — у нього в голові. Справжній великий куратор — це людина, що завжди подорожує, дивиться молодих художників, ходить по виставках, запам’ятовує, записує. І тримає в голові іноді роками, що є такий художник, і в нього є такі роботи. А потім минає рік. У нього виставка на тему, він згадує і знаходить ці роботи. І тут практично ніхто не допоможе, крім особистої пам’яті і персонального комп’ютера. Саме тому професія вільного куратора така нечисленна. Музейний куратор — це людина, яка працює в музеї і знає колекцію свого музею. Музейна колекція обмежена, навіть якщо дуже велика. Він може поставити собі завдання протягом двох років переглянути її всю і знати, що в ній є. І на базі цього матеріалу робити виставку. Але якщо куратор вільний, не належить організації і не прив’язаний до матеріалу, перед ним неосяжне поле. Тому потрібно розраховувати тільки на себе. — Чи типово для художника вести портфоліо? Чи завжди вільний куратор шукає фінансування? — Перше питання. Художниками стають люди, які не здатні робити кар’єру військового. В них інше світосприйняття. В цьому є свої плюси і мінуси. Не завжди відсутність портфоліо — це погано. І навпаки, якщо художник веде сумлінно своє портфоліо, це не завжди означає, що він хороший художник. Інший момент — проблема, що вони нічого не роблять, поки їх не запросять до виставки. Приємно спілкуватись з художниками, які працюють без нагадування. Ти приходиш в майстерню і вибираєш роботи. Такі художники мені більше подобаються, ніж ті, що працюють тільки на замовлення. Друге запитання. Навіть якщо б я була куратором в певній інституції, це не звільнило б мене від пошуку коштів. І не тільки в нашій країні, а всюди. Навіть Центр Помпіду, який завжди фінансувався французьким урядом як один із символів прогресивного характеру сучасної французької нації, залишився без грошової підтримки. Але буває навпаки — тебе запрошують робити виставку, де вже є фінансування, та це може бути гірше. Як правило, в сучасних умовах це означає прихований рекламний проект. А у спонсора може бути своє бачення. І дуже часто вони не відчувають різниці між рекламним буклетом і витвором мистецтва. На жаль, вже навіть деякі художники не відчувають. Ось це ситуація неприємна. Ідеально, як у випадку з виставкою «Москва-Берлін», коли був величезний державний бюджет. Але таке стається приблизно раз на 50 років. Що ж до проектів сучасного мистецтва, потрібно шукати фінансування, намагаючись знайти людей, які б були в цьому зацікавлені з невідомих причин. Загалом, спонсор виставки сучасного мистецтва очікує, що йому подарують певну кількість робіт.
98
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
QUESTIONS FROM THE AUDIENCE
— Did you select artists? Were some of the works made specifically for the exhibition, while the others had already been finished? — I prefer the variety when the works have already been finished. Generally speaking I tend to work with the historical material. Second, I like composing pictures: to stay at home and make an exhibition on paper. To see what with what and how works. Some curators prefer to order the works to artists. This is trendy, as if you are giving a birth to the work together with the artist. I consider it a big risk — if the result is not what you expected, you will not be able to refuse. Sometimes there are exhibitions of works by the celebrities only. If you take finished works, you should take either old or rare ones, or in unexpected combinations, therefore, certainly, new is also useful. But in this case I work with the artists whom I know. I order them my project, we discuss it together, and I can say what I do not like. However, of course, when you are arranging this kind of exhibition it is necessary to seek a lot. I always think about it looking at the thematic exhibitions in the West and see a large number of works unfamiliar to me but created by famous artists, their early or accidental works. Where were they taken from?! This is enormous and scrupulous research. Thematic exhibitions are prepared by teams for two-three years. The time of research is vital. — Is there an archive of materials at the “Vinzavod” or Krymsky Val, which could be used by a curator to prepare for an exhibition? — You cannot rely on that. The Central House of Artists collected an archive, because it belongs to the Association of Artists. Currently the situation with archives is catastrophic. Nobody is keeping them. The existing ones are disappearing quickly, because new media are less stable and reliable than the old ones. Commercial organizations like galleries keep their archives but they do not cover everything. I do not think that a “Vinzavod” keeps its archive. The only place where it is possible to find the information is from artists. It happens due to the fact that artists are interested in having their dossier in order to show it to a curator. Actually, the only archive for a curator is in his head. The genuine curator is a person who is always on the move, looking at young artists, walking around exhibitions, memorizing and recording. The curator keeps in mind sometimes for years that there is this or that artist and he or she has these or those works. Then a year passes. The curator has a thematic exhibition, and he recollects and finds these works. Here actually nobody can help, except personal memory and personal computer. Therefore, there are so few professional free curators. A museum curator is a person, who works in the museum and knows the collection of the museum. The museum collection is limited, even if it is very large. He or she can set the task to study it in full within two years, and find what is in it. It is possible to make an exhibition basing on this material. But if the curator is free and does not belong to a specific organization and is not tied by the given material, then the endless field for actions opens ahead. Thus, it is necessary to rely only on yourself. — Is it typical of an artist to keep a portfolio? Does a free curator always look for funding? — The first question. Artists are the people who are not capable of making a military career. Their worldview is different. Here are advantages and disadvantages. The lack of portfolio is not always bad. And vice versa if an artist thoroughly keeps his portfolio, it does not mean that he is a good artist. Another point is that they do not do anything until they are asked to an exhibition. It is pleasant to communicate with artists, who work without reminding. You come to the workshop and select works. I prefer these artists than those who work only to order. The second question. Even if I was a curator at an institution, it would not release me from the search of funds. Not only in our country but everywhere. Even Pompidou Centre, which was always funded by the French government as a symbol of the progressive nature of the modern French nation, was left with no financial support. However, there are opposite cases — you are invited to an exhibition that has already received the funds, but this can turn to be worse. As a rule, in the modern conditions it means that it is a hidden advertising project. And the sponsor may have its own vision. They rather often do not feel the difference between a booklet and a piece of art. Unfortunately, even some artists do not feel it. This is an unpleasant situation. The ideal variant was presented by the exhibition “Moscow-Berlin”, which had a huge state budget. But this happens once in fifty-year time. Regarding the projects of contemporary art, it is necessary to find funds, trying to find the people, who would be interested in it due to the unknown reasons. On the whole, a sponsor of a contemporary art exhibition expects that he or she will be given a certain number of works. 99
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
— Як Ви стали відомим куратором? — Я не знаменитий куратор. Відомий у нас Віктор Мізіано, тому що робить виставки міжнародного масштабу. Як я стала куратором? Не від солодкого життя. Спочатку я була критиком. Але згодом зрозуміла, що професія критика померла, що критик нікому не потрібен і що цієї форми реагування на твори мистецтва вже недостатньо. Потрібно робити свій особистий художній жест із твору мистецтва, і виставка є доволі цікавою формою. Зробити виставку — це все одно, що написати книгу, тільки швидше. Тому я почала кураторську діяльність, але не можу сказати, що я — професійний куратор. Також я пишу і викладаю, і сподіваюсь ще написати книжки. І кожну виставку обов’язково супроводжую книжкою. — Які враження справили на Вас Київ і Харків? Чи можна порівняти їх тенденції з Москвою? — На мене справила сильне враження вітальність міста Харкова, сквот, що там існує. Нічого такого в Москві немає вже багато років. Своїм студентам я, як казки розповідаю про існування колись якихось сквотів, якогось Трьохпрудного провулка, що художники збирались не для виставки, не для куратора, а самі для себе. Я чула, що в Києві немає атмосфери, а в Харкові вона є. Але ж в Києві і ринку глянсового немає. Що тоді є? Я бачу роль, яку відіграє тут PinchukArtCentre. Двоїсту, як мені здається. В Москві те ж саме, але там ще додається ринковий зміст. Кожен твір просто пакується в товар. Цікаво, що тут цього немає, скоро не буде і в Москві, і при цьому відсутнє будь-яке андеграундне життя. А що тоді є? Салон? Отже, потрібно штучно створювати, вирощувати гуртки спротиву. Спеціальні гуртки проти сучасного мистецтва. Сучасне мистецтво вже набридло. Коли я відвідую такі виставки, то кажу: ну це якесь сучасне мистецтво. Дивитись це неможливо. Це якийсь контемпорарі арт. Вже час створювати підривну сітку проти контемпорарі арту. Сучасне мистецтво перетворилось на мейнстрім. Читаєш тексти Ортегаі-Гасета, написані на початку ХХ ст., де він пише, що розпізнавальною ознакою нового мистецтва є те, що воно нікому не подобається. І саме з цим героїчним лозунгом художники йшли по життю. Але в більшості випадків сучасне мистецтво подобається широкому загалу. Що провокативніше воно, то більше звертає на себе увагу. Створити щось, що не подобалось би, надзвичайно важко. Як правило, це має бути дуже нудно. Фільм на 24 години. Зараз вже на тиждень. Сучасне мистецтво перетворилось на форму дизайну. Економіка сучасного мистецтва радикально відрізняється від економіки світу. Ось в цьому і може бути найавангардніший момент. Сучасне мистецтво — це єдиний вид культурної індустрії, який розповсюджується в одному примірнику. І це принцип. Тут не діє принцип бестселера. Економіка сучасного мистецтва протистоїть диктату споживача. В усьому світі споживач має рацію. Але картину сучасного художника не можна повернути до галереї (як телевізор до магазину) з тієї причини, що вона не виконує обіцяної функції і не тішить свого хазяїна. Це єдина сфера, де споживач не в усьому має рацію. І досягається це шляхом створення складної, дивної економіки. Інформації про ринок в нас немає, тільки на аукціонах ми дізнаємося, скільки коштує художник. В музиці, кіно літературі — навпаки. І як тільки з’ясується, що чим більш наклад, тим краще, тоді ніяка інтелектуальна новація просто не зможе втриматись. — Але ж є наклад в графіці, фотографії? — Штучно зменшений. Теоретично сучасні технології дозволяють друкувати фотографії (навіть Андреаса Гурскі) яким завгодно накладом. Але тоді вони коштуватимуть 100 доларів, а не мільйон. В цьому ніхто не зацікавлений. Тому наклад штучно обмежується. — Якщо мистецтво перетворилось на дизайн, на що тоді перетворилось мистецтвознавство? — Мистецтвознавство десь загубилось. Там перебудова ще не відбулася. Зберігається мистецтвознавство радянського зразка, яке було формальним, тому що уникало соціального, політичного змісту. І питань. Або не дозволяли, або вони самі того не бажали. На тому ж рівні і залишається. Сучасне мистецтво має бути описане мовою cultural studies. Не знаю як тут, а в Росії нові університетські дисципліни, дискурси загалом розвивались на території філології. А на мистецтвознавчих факультетах такого немає. Якщо з’являються якісь унікальні люди, кому цікаво це вивчати в певному транснаціональному контексті, вони просто виїжджають закордон. Представники інших спеціальностей — філологи, математики, біологи, художники вчаться закордоном, а потім повертаються жити до Росії. Тому що тут їм більш комфортно, і це є нормальна ситуація. А мистецтвознавці — ні. Жоден. Тому що тут їм просто немає чого робити. Тому що немає установ, де вони могли б працювати. Мистецтво ще є, а мистецтвознавства немає.
100
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
— How did you become a famous curator? — I am not a famous curator. Our famous curator is Viktor Miziano, because he organizes international exhibitions. How did I become a curator? Not because I desired to. First I was a critic. Later I realized that the profession of critic died and that a critic is unnecessary and that this form of reaction to the works of art is insufficient. I understood that it was necessary to make my own contribution into art, and that exhibition was quite an interesting form. To make an exhibition is similar to writing a book but quicker. Therefore I began working as a curator but I cannot say that I am a professional curator. Furthermore, I write and teach, hoping to write more books. And it is a must for me to accompany every exhibition with a book. — What are your impressions of Kyiv and Kharkiv? Is it possible to compare their trends with Moscow? — I was really impressed by the vitality of Kharkiv, squat existing there. There has been nothing similar in Moscow for many years. I tell the stories to my students about the existence once of some squats, a Tryokhprudny lane, that artists gathered there not for exhibitions, not for the curator, but for themselves. I have heard that Kyiv lacks the atmosphere but Kharkiv has it. However in Kyiv there is no gloss market either. What is there then? I can see the role that is played here by PinchukArtCentre. This role is ambiguous, to my mind. In Moscow we have the same plus certain market content. Every work is simply packed into goods. It is interesting that this element is absent in Kyiv and will soon disappear in Moscow. At the same time any underground life is missing. What is present then? Salon? Thus, it is necessary to artificially create, grow some groups of resistance. Special groups against contemporary art. We are already fed up with contemporary art. When visiting such exhibitions, I say: this is some contemporary art. It is impossible to look. It is high time we created a demolition network against contemporary art. It has turned into the mainstream. When you read texts by José Ortega y Gasset, written in the early ХХ century, where he writes that the distinguishing feature of the new art is the fact that nobody likes it. It is this heroic slogan that followed the artists’ life. However, in most cases contemporary art is popular with the public. The more provocative it is the more attention it draws. To create something that would not be liked is extremely difficult. As a rule, it must be really monotonous. A film lasting 24 hours. Now there are already films lasting a week. Contemporary art turned into a form of design. The economy of contemporary art differs dramatically from the world economy. Here can be the most avant-garde point. Contemporary art is the only kind of cultural industry that is distributed by one copy. And this is a principle. The best-seller principle does not work here. The economy of contemporary art confronts the consumption dictate. The consumer is right worldwide. But a picture by a contemporary artist cannot be returned to the gallery (as a TV set to a supermarket) because of the fact that it does not fulfil its function and does not please its master. This is the only industry where the consumer is not always right. This is achieved by creating a complex and strange economy. We do not have any market information, only at the auctions we learn, how much an artist costs. In music, cinema or literature — it is completely opposite. And as soon as it turns out that the bigger circulation the better then no intellectual innovation will survive. — But in graphics and photography there are circulations too? — Artificially reduced. Theoretically modern technologies enable to print photos (even by Andreas Gursky) by any circulation. But then they will cost 100 dollars but not a million. Nobody is interested in it. Therefore, the circulation is manually limited. — If art has turned into design, then what have art studies turned into? — The art studies have got lost somewhere. There restructuring has not taken place yet. The art studies of the Soviet type have been kept. They have been formal as it enabled to avoid social and political content. And questions. The authorities either did not allow or did not want. These studies are on the same level. Contemporary art should be described in the language of the cultural studies. I do not know what is here, but in Russia new university subjects, discourses on the whole, developed in philology. However, the art studies faculties do not have any of them. If there appear some unique people, who are interested in studying this in a certain transnational context, they just go abroad. Representatives of other professions — philologists, mathematicians, biologists, and artists study abroad and then come back and live in Russia. They do it because here they feel more comfortable, and this is a normal situation. Nevertheless, art studies students do not do it. None. Because they just have nothing to do here. Because there are no organizations they could work at. Art is still alive but art studies are not any more.
101
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
— Чи не здається Вам, що сучасне мистецтво має вийти за межі галерей, і спасіння саме в тиражуванні? — Вийти із майстерень? Ви ідеалістично уявляєте собі споживача. Він з’їсть вас з бебехами. Куратори з галеристами з’їдають так, він — інакше. Там ще невідомо, може, хтось зможе прослизнути крізь зуби, але тут все перетвориться на дизайн. Дизайн — це смерть мистецтва. Багатьом, напевне, подобається в цій могилі. Комфортно. Але мистецтво — це форма пізнання (все-таки пізнання!) світу в художніх образах (не буду тут оригінальною), а не перетворення його на більш зручний, гарніший, модний. А художник — це людина, яка для цього пізнання знаходить форми. І пізнає як може. Але момент знаходження форми є надзвичайно важливим. Мистецтво все ж таки ми бачимо і виставляємо. Виставка не може бути набором матеріалу. Виставка — це певний простір, в якому має бути певна спокуса. Ми маємо його якимось чином переживати. Це є переживання простору і форми. Художник може творити форми і простір. Але сьогодні значна кількість відомих художників за моїм розумінням є просто дизайнерами, якщо у них немає реального визначення питання. Взагалі, це як масова музика. Вона створює ілюзію того, що торкається прогресивної сфери. Але це лише зовнішня форма. У цих сферах мистецтво підпорядковується комерційним правилам, хоча завжди залишається місце для створення чогось цікавого. Розписи Сикейроса були створені на замовлення Рокфеллера, а потім знищені. Дизайнерські речі можуть бути унікальними, але там немає питання. — Чи не здається Вам, що існування таких центрів, як PinchukArtCentre, приносять мистецтву більше мінусів, ніж плюсів? — Є такий момент. Тому я і сказала, що його роль двоїста. З одного боку, неможливо заперечити його певний позитивний вплив. Просто як соціального центру. Важливо, що це маркує художню інституцію як певний новий світ, що спокушає молодь. Загалом, те, що показують речі, які репрезентують собою історію мистецтва — це теж добре. Але те, що, по-перше, відбуваються виставки суто рекламного змісту, які, як правило, не є особистим інтелектуальним виробництвом — і, це по друге, які взагалі не ставлять питань, а просто показують найбільш відомих персоналій, — це вже не дуже добре. На початковому етапі це може бути непогано, але надалі потрібно переходити на вищий щабель. Треба враховувати, що це задає певний формальний стандарт для глядачів. І для художників, які знають, що саме потрібно зробити, щоб Пінчук це купив, коли він є практично єдиним споживачем. Але загалом, на мою думку, існування такого центру все ж добре. Хоча б тому, що він висвітлює проблему комерційного мистецтва. І молодий художник може бачити, на що він не повинен бути схожим, або як себе позиціонувати стосовно цього. Але це спокуса… — Чи залишились ще абсолютні авторитети, критерії та статусні події сучасного мистецтва? — З одного боку, я маю сказати, що вони все ж залишились. Залишаються принциповими віхами documenta або персональна виставка в МОМА, або навіть персональна виставка в західних музеях художників, що живуть в Росії. І це їх сильно відокремлює від інших. Тобто, з одного боку, ці критерії все ж залишились, а з іншого — Ви маєте рацію — з’явилось багато місцевих ринків. І я би сказала — так, дійсно, це все розмивається. documenta стає дедалі гірше. Але поки що ми маємо ситуацію, коли в CV художника згадка про те, що він був на documenta, принципово переводить його в іншу лігу стосовно всіх решти. І все-таки на останню documenta, яку можна оцінювати по-різному, були запрошені художники, що не мають галерейного успіху. І зараз, до речі, з’явився новий термін «artist’artist» — художник для художників. Це офіціальний термін для художників, що не мають шаленого комерційного успіху, але вельми авторитетні в художньому середовищі, особливо, ті, хто працював у 60-70-ті роки. І, як відомо, саме вони найчастіше потрапляють на documenta. І значною мірою не з живописом.
102
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
— Do you not think that contemporary art must go beyond galleries, and its survival is in the very replication? — Come out of workshops? Your understanding of a consumer is idealistic. He will not be happy and will eat you up with lock, stock and barrel. Curators and gallerists do it in one way, the consumer in another. And nobody knows yet if anybody will be able to escape from the “chewing machine”, but at that point everything will turn into design. Design is the death of art. The majority probably feels comfort in this grave. But art is a form of cognition (still cognition!) of the world in art images (here I will not be original), but not its transformation to being more comfortable, nicer and trendier. Thus an artist is a person who finds forms for this cognition and cognizes the way he can do it. However, finding the right form is decisive. Art is still seen and displayed by us. An exhibition cannot be just a set of materials. An exhibition is a specific space, which must contain a temptation. We should experience it somehow. This is the experience of space and form. An artist creates forms and space. However at present a significant number of famous artists, as I understand, are merely designers if they do not have the actual definition of the issue. Generally it is similar to mass music. It creates the illusion that it touches upon the progressive sphere. But this is an outer form. In these spheres art is subject to commercial rules, though there is always room for creating something exciting. Painting by Siqueiros was created to Rockefeller’s order, and then destroyed. Designer items can be unique, but they do not raise any questions. — Do you not think that functioning of such centres as PinchukArtCentre, bring more harm to art than good? — You have a point. Therefore I said that its role is ambiguous. On the one hand, it is impossible to deny its certain positive influence. Just as a social centre. It is important that it marks an artistic institution as a new specific world, tempting the youths. On the whole, the fact that they show the items representing the history of art is also good. However the exhibitions of merely advertising nature, which, first, as a rule, are not personal intellectual production, second, do not raise any questions at all, but just show the most famous personalities, is not very good. At the initial stage it can be not bad, but it is necessary to move to the new level, to upgrade. It should be born in mind that this creates a formal standard for the viewers. And for the artists, who know what exactly is necessary to do, so that Pinchuk buys it, when he is actually the only consumer. None the less, from my point of view, functioning of this centre is still good. At least because it enlightens the problem of commercial art. And a young artist may see what he should not look like, or how to position himself to it. But this is a temptation… — Are there any absolute authorities, criteria and status events in contemporary art? — On the one hand I have to say that despite everything they have survived. The milestones are still documenta, or a personal exhibition in the МОМА, or even a personal exhibition in western museums of artists, who live in Russia. This makes them really different. That is, on the one hand, these criteria have been kept, on the other — you are right — many local markets have appeared. And I would say that — yes, actually, everything is getting unclear. documenta is worsening. However, the situation is that the note in an artist’s CV that he participated in documenta, basically transfers him to another league comparing to the others. Still the latest documenta, which can be assessed differently, invited the artists, who are not successful in galleries. By the way a new term has emerged “artist’ artist” — artist for artists. This is the formal term for the artists, who do not have great commercial success, but are quite authoritative in the artistic environment, especially those, who worked in the 60-70s. As it is known, it was they who most often participate in documenta. And to a significant degree their art is not painting.
103
ЧИ Є МІСЦЕ ДЛЯ РЕАЛІСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВІ?
— Чиї тексти, на Вашу думку, найбільш адекватно відображують арт-процес? — Питання в тому, чи відображений все ще цей процес в текстах. Мені подобаються книги Ніколя Буріо «Relational Aesthetics», які частково були надруковані російською в «ХЖ» у Мізіано. Мені як і раніше дуже цікаво читати Бориса Гройса, хоча це не завжди стосується художнього процесу. Зараз в нього тексти про релігію. В певному співвідношенні до мистецтва. Свого часу мені була цікавою критична книга про сучасне мистецтво Бодрійяра. Сучасні модні автори не цікаві. Читати це неможливо. В Росії, на жаль, немає критиків, теоретиків. В Росії є люди, які працюють в газетах, газетних критиків, але це не одне й те ж саме. Професія критика згасла, втратила впливовість. Де можна написати критичну статтю? В газеті не можна, тому що там це нікого практично не цікавить. Там потрібна інформація про відкриття виставки і про те, що на ній виставляється. Може бути ще стаття в каталог. Але вона не буде критичною, тому що фактично є замовленням або художника, або його галериста. Отже, завжди буде мати рекламний характер. Можна було б в якомусь серйозному журналі з питань мистецтва на зразок ARTFORUM. Але в Росії такого журналу не існує. І в Інтернеті також. Я роблю свій оpenspace.ru, але майже не друкую те, що називається «відслідковуванням процесу». А те, про що ми з вами говоримо, може існувати десь в університетах. І знову ми повертаємось до того, що у нас немає мистецтвознавчої освіти. — Ви говорите — немає мистецтвознавчої освіти, а художня? — Художник залишається художником. Він може бути без освіти. А мистецтвознавець — ні. Це не означає, що художник кращий за мистецтвознавця. Але останній має одержати певні знання, володіти методологією. А художник має бути просто талановитим, зрозуміти, в чому його талант, і цей талант має випирати з нього. Щоб писати вірші, не обов’язково вчитися на літературному факультеті. А з мистецтвознавцем це не вийде. — Серія «Очерки визуальности» — це видавнича лінія? — Сподіваюсь, що ні. Це жива історія. «ОВ» не можна назвати серією про сучасне мистецтво, тому що її видає Видавничий Дім «НЛО» — люди, які сучасне мистецтво не люблять. Ця серія не має своєї політики, будується на тому, хто до них прийде і запропонує текст, тому там друкуються дуже різні тексти. Раніше «ХЖ» видавав книжки. Зараз, як я розумію, ні. Щось намагається видавати Ad Marginem. Більше теоретичного характеру. В Будинку фотографії, де я також працюю, весь час мова йде про видавничу програму, але нікуди справа не пішла. Ніхто не хоче з цим працювати. У нас всі інституції несерйозні — музеї, галереї, центри сучасного мистецтва. Якщо б була серйозна інституція, якщо б вони, як справжні, відкрилися і створили у себе видавничий відділ зі своєю політикою. Нехай дві книжки на рік, але це був би план, щось би перекладалось, видавалось. Цим би хтось опікувався. І вибудовував політику. Але про це навіть мови немає. — А що таке серйозна інституція? — Інституція, що має за мету не моментальний успіх, не рекламування себе самої. Наприклад, зараз «Гараж» зробив проект в Москві. Виставка відео на Москва-ріці. В чому зміст цього проекту? В піарі «Гаража». Нехай навіть в піарі сучасного мистецтва. Але це просто симуляція. Ніякого соціального змісту там немає. Це прикраса. Якщо б замість цього була зроблена велика ретроспектива одного з цих відео-художників, будь кого. Має бути якійсь research. Певна робота має бути проведена для створення виставки. — Ваші поради кураторам-початківцям. — Нічого не потрібно боятися. Необхідно бачити виставку в цілому. В певному просторовому режимі. Тому що виставка — це, перш за все, просторове рішення. Ніяка виставка не існує поза конкретним місцем. Розмови про те, що ви вигадаєте виставку, а потом ми знайдемо для неї місце — безперспективні. А вже потім для кожного місця можна придумати щось цікаве. І вже після того, як ви відчуєте простір, ви думаєте, що саме будете виставляти. Які речі, де їх знайти, існують вони чи ви будете замовляти художнику щось зробити. І це буде перспективним початком.
104
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
IS THERE SPACE FOR REALISTIC TRADITION IN CONTEMPORARY ART?
— Whose texts do, to your mind, most adequately reflect the art process? — The question is whether this process is represented in texts. I like books by Nicolas Bourriaud “Relational Aesthetics”, which were partially published in Russian in Misiano’s “Art Magazine”. It has been exciting to read Boris Groys, though it does not always touch upon the art process. At present his texts are about religion. In a certain relation to art. Once I was attracted by the critical book on contemporary art by Baudrillard. Modern authors are not interesting. It is not possible to read them. Russia, unfortunately, lacks critics and theoreticians. In Russia there are people who work in newspapers, newspaper critics, but these are different phenomena. The profession of critic has faded, lost its influence. Where is it possible to write a critical article? It is impossible in a newspaper, because it will not attract anybody. The newspaper needs to publish information about opening exhibitions and about the items displayed. There can be an article to a catalogue. But it will not be critical, because in fact it is the order of either the artist himself, or his gallerist. Thus, it will always be of advertising nature. It could be possible to publish it in a serious art magazine like ARTFORUM. However, these magazines do not exist in Russia. In the Internet either. I work with my оpenspace.ru, but actually do not publish what is called “process monitoring”. And what we have been speaking about, may exist somewhere at universities. And again we are coming to the fact that we do not have the art studies education. — You claim that there is not art studies education, and what about artistic education? — An artist stays an artist. He can be with no education. But an art expert cannot. It does not mean that an artist is better than an art expert. But the latter has to obtain specific knowledge, master the methodology. And an artist should be just talented, understand, where his talent is, and be overfilled with it. To write verses, it is not obligatory to be trained at the literature faculty. But this will not work with an art expert. — Is a series “Sketches of Visuality” a publishing line? — Hope that not. This is live history. “Sketches of Visuality” cannot be called a series on contemporary art, because it is published by Publishing House “НЛО” — by the people who do not like contemporary art. This series does not have its policy, it is based on those who come to them and offer texts. Therefore, the texts offered are really various. At present Ad Marginem is trying to publish something. Of more theoretical nature. In the house of photography, where I also work, there has been constant discussion of the publishing program, but nothing has been introduced. Nobody wants to do this. All our institutions are not serious — museums, galleries, centres of contemporary art. If there was a serious institution, if they opened and created a publishing department with its own policy. Let there be only two books a year, but that would be the plan, something would be translated, published. Somebody would take care of it. And would build up the policy. But it is out of question. — What do you mean a “serious institution”? — It is an institution that does not aim at the immediate success, that does not advertise itself. For example, “Garage” has made a project in Moscow. The exhibition of video on the Moskva River. What is the content of the project? The PR of “Garage”. Let it be in the PR of contemporary art. But this is just simulation. No social content. It is just a decoration. If only a merely retrospective collection of works by one of these video artists was made instead, of anybody. There must be some research. Some work must be done to create an exhibition. — Your advice to emerging curators. — You should not be afraid of anything. It is necessary to see the exhibition on the whole. In a certain special mode. It is owing to the fact that the exhibition is first of all, a special solution. No exhibition exists without a specific place. Discussion about creating an exhibition and later finding a place for it has no prospects. And only then for every place it is interesting to find something extraordinary. Afterwards, when you feel the space, when you feel what you will perform. What things to show, where should we take them, whether they are already finished or the artist will be offered to do something. And this will be a perspective start.
105
Дмітрій Вілєнскій Робити Мистецтво Політично
ДАТА: 20 ЛЮТОГО 2009 РОКУ ПОДІЯ: ЛЕКЦІЯ «РОБИТИ МИСТЕЦТВО ПОЛІТИЧНО» ІНІЦІАТОРИ: ФОНД РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА «ЕЙДОС» ПЕРСОНА: ДМІТРІЙ ВІЛЄНСКІЙ (РОСІЯ), ХУДОЖНИК, КРИТИК
Dmitry Vilensky Making Art Politically
DATE: 20 FEBRUARY 2009 EVENT: LECTURE “MAKING ART POLITICALLY” INITIATORS: EIDOS ARTS DEVELOPMENT FOUNDATION PERSON: DMITRY VILENSKY (RUSSIA), ARTIST, CRITIC
РОБИТИ МИСТЕЦТВО ПОЛІТИЧНО
Конспект:
ДЕКЛАРАЦІЯ ГРУПИ «ЧТО ДЕЛАТЬ?»
Прагнення до рівності, свободи, справедливості, гармонії
Обкладинки газети «Что делать?» Covers of newspaper “Chto delat?” (What is To Be Done?)
108
Заполітизоване мистецтво, або мистецтво, підкорене капіталу — я, звичайно, висловлюю свій суб'єктивний погляд — втрачає право зватися мистецтвом, і стає тим, чим воно є — дивною розвагою чи виробництвом розваг. Цитуючи Жака Ранс’єра: «політична дія — показати політичним те, що здається соціальним, економічним, а отже, відбувається розмиття меж. Це те, що трапляється кожного разу, коли люди, робітники або жінки, наприклад, перебудовують свої питання, які стосуються місця, яке їм належить (чи не належить), і того, хто здатний (або не здатний) робити заяви і виступати з приводу "спільного". Політика існує, коли існують розбіжності з приводу того, що є політика, коли межа, що відокремлює політичне від соціального (або публічне від приватного), ставиться під питання, політика — це засіб перерозподілу політичного від не-політичного. Саме тому вона, зазвичай,
Декларація виникла пізніше організації колективу. Художники мають доводити, що вони теж люди, в них є певні права, і вони вимагають соціальних гарантій. Чотири відсотки художників-зірок володіють вісімдесятьма відсотками усіх можливостей — бути в центрі уваги і захоплення, отримувати гроші, тобто, володіти усім капіталом. Як член самоорганізації, я почав створювати документ, який згодом отримав підтримку і дав життя Декларації. Структура в нас дуже проста: робоча група сформувалась у 2003 році. З того часу кількість членів колективу збільшилась, виникають групи ініціатив, дорослішають, так би мовити, «діти». Є принцип: будь-які три члени групи можуть "реагувати" від колективного імені до того часу, поки інші три особи не накладуть вето на цю реакцію. Платформа «Что делать?» об’єднує художників, філософів, соціальних дослідників (і частину дослідницьких практик — досліджень форм пізнання світу), що мають за мету реалізацію критичних, незалежних, дослідницьких, публікаційних, художніх, освітніх проектів в Росії. Всі ініціативи будуються на принципах самоорганізації і колективності. Ці принципи реалізуються шляхом політичної форми координації діяльності робочих груп — сучасним аналогом ради. Проекти, що реалізує та чи інша група ради, репрезентують всю платформу і перебувають в тісній взаємодії одна з іншою. Водночас, існування платформи створює загальний контекст інтерпретації проектів і його індивідуальних учасників. Ми керуємось принципами солідарності, зобов’язуємося підтримувати мережі
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
Фотографії надані Дмитрієм Вілєнскім
Важливо усвідомити, що мистецтво — це один з історичних відтинків. Тобто, те, що визнавали як мистецтво ще 20 років тому, сьогодні вже зазнає певних, дуже важливих змін, і ці зміни ми власноруч здійснюємо — своєю творчістю. Єдиного розумного визначення мистецтва ми не знайдемо. Скоріш за все погодимось із думкою, що мистецтво — це результат творчої активності, спроможний впливати не тільки на відчуття, але й на розум, а також передавати досвід конкретних емоцій. Що означає творча активність? Творчість — родова риса — дозволяє людині вільно співвідноситись зі світом і відтворювати щось принципово нове, те, що не існувало до цього конкретного акту самовираження. Одночасно, говорячи про мистецтво і творчість, неможливо твердити про рівнозначність цих понять — відомо, що мистецтво неможливе без творчості, але не кожний творчий акт стає мистецтвом. Мистецтво — це суспільний інститут визнання певних цінностей, що дозволяє виконувати процедурні розрізнення й ідентифікацію предметів як таких, що мають художню цінність. Цінність — це споживча вартість мистецтва. Проте цінність не має відношення до споживання, тут краще відповідає суті англійське слово «use value» — корисність. А тепер підходимо до основної теми семінару. Говорячи «політичне», ми розуміємо ті ж родові якості людини — а це насамперед, прагнення до рівності, свободи, справедливості, гармонії. Політичним може вважатись те мистецтво, яке артикулює своє ставлення до протистояння людини і соціуму, і позиціонує себе на боці «сили визволення».
MAKING ART POLITICALLY
DECLARATION OF GROUP “WHAT IS TO BE DONE” The declaration was formed after establishing the team. Artists must prove that they are also people, they have certain rights, and they require social guarantees. Four well-known artists own eighty percent of all the opportunities — to be in the center of attention and admiration, earn money, that is, own the capital. As a member of a selforganization, I began constructing a document, which was later supported and became the source of the Declaration. Our structure is very simple: working group was formed in 2003. Since then the number of members of the team has grown, established initiative groups, the so-to-say “children” have become mature. We have a principle: “any three members of the group may 'react' on behalf of the team until other three people veto this reaction”.
Photos provided by Dmitry Vilensky
Platform of “What to do?” unites artists, philosophers, social researchers (and a part of research practices — world cognition research), who aim at implementing critical, independent, research, publication, art, and educational projects in Russia. All the initiatives are built on the principles of self-organization and collectiveness. These principles are implemented by a political form of coordinating activity of working groups — contemporary analogue of councils. The projects, being implemented by one of the councils, represent the whole platform and closely interacts with each other. At the same time, the platform also creates creates a general context for interpreting projects and its individual participants. We follow the principles of solidarity, undertaking to support the networks of mutual assistance with all the low level groups,
24 травня 2003 р. група санкт-петербурзьких художників, архітекторів, критиків і науковців організувала і провела акцію під назвою «Фонд Санкт-Петербурга» May 24, 2003, a group of Saint-Petersburg artists, architects, ciritics, and scholars organized and realized participated in The Foundation of Saint-Petersburg
Останнім внеском «Что делать?» до проекту «Журнал документи 12» були дебати про Авангард. Їх представили публіці за Круглим столом у Касселі в середині серпня Debates on the Avantgarde was the last contribution of “Chto delat?” to the “documenta 12 magazines” project. It was presented to the audience in a panel discussion at Kassel in midAugust
Notes:
It is important to understand that art is one of historical shades. That means that those things that were recognized as art 20 years ago, today is already undergoing certain, very important changes, and these changes are done by us, by our creativity. We will not be able to find a unified definition of art. Most likely we will agree on the thought that art is the result of creative activity, able to affect not only feelings, but also mind, as well as share the experience of specific emotions.
Strive for equality, freedom, justice and harmony What is the creative activity? Creativity is a generic trait that enables the person to interact with the world freely and produce something fundamentally new, something that did not exist before this specific act of self-realization. At the same time speaking about art and creativity it is impossible to affirm that these concepts are equal — it is known that art is not feasible without creativity, but not every creative action becomes art. Art is a social institute of recognizing certain values, which enables to perform procedural differentiation and identification of objects that are of artistic value. The value is the consuming cost of art. However, the value has nothing to do with consumption, here the essence is better referred by the English “use value”.
Першу популярність Жак Ранс'єр здобув в 1965 році як учасник збірки «Читаючи Капітал», створеної за матеріалами семінару «Про «Капітал» Карла Маркса» Луї Альтюссером та його студентами The first fame came to Jacques Ranciere gained notoriety 1965 when he was the contributor to “Reading Capital”. It was written after the seminar about Karl Marx’s “The Capital” by Louis Althusser and his students
Thus now we are coming to the major point of the seminar. Saying “political”, we understand the same generic human qualities — first of all, strive for equality, freedom, justice and harmony. Art can be deemed political provided if articulates its attitude to the confrontation between a person and a social medium, and positions itself on the side of the “liberation force”. Politicized art or the art, subject to capital — I usually express my subjective point of view — loses the right to be called art, and it becomes what it is — strange entertainment or the production of entertainment. Quoting Jacques Ranciere: “political action is to show political those things that seem to be social, economic and therefore boundaries become vague. This is what happens every time people, workers or women, for example, restruct their questions regarding their place and property and the issue of who is able (unable) to make declarations and speak about the ”common“. Politics exists when there are discrepancies and doubts about the issue of what is the politics, where is the limit that separates political from social (or public from private); politics is the means of distinguishing political from non-political. That is why it, as a rule, emerges not in places supposed to be political”. J. Ranciere considers the matter of equality. Equality is the horizon of relations, it is constant and vital, due to the fact that in the modern world everything is built on other principles — on the 109
РОБИТИ МИСТЕЦТВО ПОЛІТИЧНО
взаємодопомоги з усіма низовими групами, що поділяють принципи інтернаціоналізму, фемінізму і рівності. В реакційний історичний момент, коли елементарна вимога можливого трактується як романтична неможливість, ми залишаємось реалістами і наполягаємо на простих і зрозумілих речах. Необхідно відійти від фрустрації, викликаної історичними поразками при реалізації [проектів], і розкрити знову їх визвольний потенціал. Звертаючись до великої аудиторії, ми твердимо: «Бути вільним і жити гідно — ось для чого варто знайти в собі сили та за що боротися».
Платформа «Что делать?» — це проект, що створює простір взаємодії теорії, мистецтва й активізму, і спрямований на політизацію цих трьох типів діяльності The platform "What Is to Be Done?" is a project which creates the interaction space for theory, art and activism and aims to politicize these three types of activity
виникає не в тому місці, якому належить бути політичним». Ж. Ранс’єр розглядає питання рівності: рівність — це горизонт стосунків, вона постійна і дуже важлива, через те, що в сучасному світі все побудоване на інших принципах — на тиску, хазяйнуванні, нерівності й експлуатації, і це те, що має викликати в людині супротив, опір і думки на кшталт: як це можливо?! Важливо підкреслити, що тут Ранс’єр стверджує: політичне — це те, що відбувається не в цьому місці. І ось «не цим місцем, де політично» стає мистецтво. Тому що дуже часто мистецтво виконує конденсаторну функцію публічної сфери, оскільки «дій» в мистецтві можна створювати більше. Наприклад, активісти, коли прагнуть не особливо привертати до себе контроль певних структур, стверджують: «ми плануємо не акцію, а художню дію, так би мовити, "вуличний театр" — вулицю перекрили, так, вимагаємо дещо, проте, насправді, це не політика, а мистецтво», — і тоді наче все минається.
Як це можливо?! Зараз ми переглянемо відеороботу, дуже дорогу для нас. Завершена вона була в 2005 р., хоч і знята 2004-го, і відтоді стала, так би мовити, нашою візитівкою. У цій роботі чітко артикулюються наші позиції і роздуми, які випливають із цих позицій, відео може вважатись нарцисичною репрезентацією, проте все ж залишається «харчем для розуму». Мистецтво повинно встановлювати певний рівень критичності, проте, ця презумпція в сучасних умовах перебуває в надглибокій кризі. Позиція, задекларована в нашому відеофільмі, може бути описана як критична й одночасно — самокритична; одночасно ми намагаємось додати нового рівня. Виникає тема поезії — «декламація істини». Тобто, ми вважаємо: сучасний художник, що піддає тотальній критиці суспільні стосунки і ті форми мистецтва, які вже стали звичними 110
в цей час, влипає в певну афірмативність. І ця позиція від самого початку є надто вразливою, тому що в сучасному світі говорити про те, що ти дотримуєшся певної позиції, означає, що тебе будуть намагатись деконструювати — і політично, й естетично. Проте, нам здається, що без цього ефекту поезії мистецтво втрачає сенс. І якщо ми відслідкуємо теорію, то і в більш ранніх документах знайдемо сентенцію: «Ми не претендуємо на правду, ми знаємо, що робимо, за що відповідаємо. Давайте з’ясуємо під час змагання, яка з форм мистецтва має певну історичну місію і той сенс, що закладається в цей конкретний час». Мистецтво, яке відмовляється від такої боротьби, такого змагання різних форм пізнання світу, відмовляється від тієї сили, що і робить мистецтво мистецтвом.
Питання колективності в мистецтві «Декламація істини» — це завжди колективний акт. У політиці можна виставляти поодинокі пікети, дозволені законом, але зрозуміло, що п’ятсоттисячна демонстрація спроможна змінити ситуацію значно сильніше. Та мова йтиме не про великі політичні дії, а про мікрополітичні зміни, які, на мій погляд, є також принципово важливими. Прагнення «робити мистецтво», текст, теорію, жити разом є фундаментальним явищем, і останнім часом з’являється певний акцент на колективну форми роботи. Моделі колективності в мистецтві розташовуються між двома бігунами: з одного боку, це моделі типу Енді Уорхола, тобто, існує фабрика за форматом зйомок фільму: є один «великий режисер», а на нього працює команда акторів, операторів, сценаристів, тощо. І зрозуміло, що спільний процес інтелектуальної співтворчості приховується за одним великим «автором». Сьогодні в мистецтві є такі команди. Інший бігун — відомий художник Валід Раад
Перше, чим ми керуємось — несприйняття будь-яких форм пригноблення в мистецтві, роз’єднання людей. Тому ми боремось за справедливий розподіл багатств, всіх ресурсів. Ми — інтернаціоналісти, і вимагаємо рівності для всіх людей, незалежно від їх місця народження та походження. Ми — феміністи, саме тому ми проти будь-якої форми патріархату, гомофобії і ґендерної нерівності. Ми — це результат двох історичних моментів — розпаду СРСР і 2000 року — появи руху «Движение», коли ми усвідомили себе членами нового класу. Сьогодні капітал здійснює неймовірну атаку на всі форми життя. Капіталізм вже є тотальністю, і завдання художника — послідовно викривати міф про безальтернативність глобальної капіталістичної системи: завжди існувала вільна, безкоштовна медична допомога, безоплатна освіта, вільна циркуляція певних речей, і ми наполягаємо на тому, що їх перелік повинен розширюватись. Ми наполягаємо на очевидному — світ поза господарюванням та експлуатацією не просто можна створити, він вже існує на рівні мікрополітики, економіки, людських
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
MAKING ART POLITICALLY
sharing our principles of internationalism, feminism and equality. At the time of reaction, when an elementary demand is interpreted as a romantic dream, we stay realistic and insist on simple and clear things. It is necessary to refuse from frustration, provoked by historic failures of implementations [of projects], and rediscover their liberating potential. Addressing a large audience, we affirm: «To be free and live decently — this is what is worth living and struggling for». The first matter we are governed by is nonacceptance of any forms of humiliation in art, separation of people. Therefore, we fight for the fair distribution of wealth, all the resources. We are internationalists, and demand the equality of all the people, regardless of their place of birth and origin. We are feminists, so we are against any form of patriarchy, homophobia and gender inequality. We are the result of two historic events: the collapse of the USSR and 2000 — advent of the “Movement”, when we became aware of being members of a new class. Capital is aggressively attacking all forms of life. Capitalism is already a totality, and the task for an artist is to consistently reveal the myth of having no alternative to the global capitalistic system: there has always been free, medical service, free education, free circulation of specific matters, and we insist that their list must expand. We insist on the evident — the world beyond business activity and exploitation is hard to establish, it already exists on the level of micropolitics, economy, human relations and creative activity. Therefore, it is worth discovering this joyful life space to as many people as possible. In fact a free person, who lives in full, is a person able to perceive different sciences, critically study himself (herself) and the
pressure, mastery, inequality and exploitation, and this is what has to evoke human resistance, protest and thoughts like: “Is it possible?!” It is important to emphasize that at this point Ranciere claims: political is what happens somewhere else. And one more quotation art is “not a political place”. Quite often art performs a condenser function in the public sphere since there it is easier to make more “actions”. For example, activists, seeking not to attract too much control from certain authorities, state: “we are planning not a promotion but an art event, so to say ”street theatre“ — the street is closed, yes, we demand some things, however, in fact, this is not politics, but art”, — and then everything seems to pass. We are going to watch a video work, really appreciated and valued by us. It was completed in 2005, though it was filmed in 2004, and since then it has become a kind of our presentation. This work clearly articulates our positions and reasoning, coming out of these positions, video may be considered a narcissus representation, but still it remains “food for mind”. Art must establish a certain level of criticism; however, this presumption in the contemporary conditions is in deep crisis. The position, declared in our video film, may be described as critical, and at the same time — selfcritical; we are still trying to improve the level. There appears a poetic topic — “truth recitation”. In other words we believe that contemporary artist who totally criticizes public relations and those art forms that have already become common now, comes to some affirmativeness. From the very beginning this position has been too vulnerable, because to say in the modern world that you stick to a specific position, means that they will try to deconstruct you — both politically and aesthetically. Nevertheless, we suppose that without this effect of poetry art loses its sense. If we follow the theory, then even in the earlier documents we will find a maxim: “we are not aspiring for the truth; we know what we do and what we are responsible for. Let us find out in a competition what art form has a certain historic mission and the content existing at the moment”. The art, refusing from this fight, this competition in different forms of the world cognition, thus refuses from the force that makes art the art.
Issue of collective in art The “truth recitation” is always a collective action. In politics it is possible to place individual pickets, legally allowed, but it is that five-hundred-thousand demonstration is capable of changing the situation much more efficiently. And the speech will be not about large-scale political actions, but about micropolitical changes, which, to my mind, are also essential. The desire to “make art”, text, theory, live together is a fundamental phenomenon, and recently
there has appeared a kind of accent on the forms of team work. The models of collectiveness in art are located between the two runners: on the one hand, these are the models of Andy Warhol type, i.e. there is a factory complying with the format of the film: there is one great “film director”, and a team of actors, operators, script writers etc. work for him. And it is clear that the common process of intellectual interactive creativity is hidden behind one great “author”. The today’s art has these teams. The other runner is a famous artist Walid Raad (Lebanon, has worked from the early 80-s ХХ century, teaches at Cooper Union), with whom, as it turns out, a significant number of people have been working. That is, the other runner is the restless exploitation. We are trying to be neither — as we are always worried about the collective. There is a series of presentations prepared by me — working in a team, it is necessary to keep in mind the link: origin — structu re — economy — projects and politics.
Is it possible?! The origin offers at once to outline the problem for us as for the group. It is important to find out why people unite. There appears another question — how to differentiate political self-organization, selfgovernment from quite a functional start-up (the latter often set the rigid goal of making profit)? What means to be irritated, angry? This is an element of politicization. How should we make ourselves known, how should we “make ourselves heard”? How should we articulate the protest in the form of a team action: team creativity is too complicated. Seventy percent of the time is spent on agreeing, and, naturally, under the conditions of rigid hierarchy everything is solved more easily.
Hegemony. Theory of hegemony and counter-hegemony Today team creativity emerges as a response to an incredibly powerful technological breakthrough, with our full interdependence: we communicate, using the Internet, when corporate labor on projects in the conditions of rigid hierarchy is rather inefficient. It should be a new line form. What is a “team”? To claim “we are open to everything” is nonsense, the rules must be clearly set. A similar organization principle works here — every artist, standing in front of a blank easel, must realize what he includes and what excludes. This choice is based on a certain decision, and the issue of decision making is principal. Another thing that seems exciting is crisis management — group is often stressed, everything begins to move. The ability to work with it becomes essential for sustainability. A vital issue — economy: who makes profit from team work? There are always more active participants, who may lead to conflicts, and 111
НАЗВА РОЗДІЛУ
(Ліван, працює з початку 80-х ХХ ст., викладає в Cooper Union), з яким, як виявляється, працює велика кількість людей. Тобто, другий бігун — це нещадна експлуатація. Ми намагаємось бути і не цим, і не тим — ми завжди занепокоєні питаннями колективного. І є низка підготованих мною презентацій — працюючи в колективі, необхідно тримати в пам’яті зв’язок: походження — структура — економіка — проекти і політика. Походження відразу дозволяє нам окреслити проблематику як колективу. Важливо, чому люди збираються разом. Виникає ще одне питання — як відрізнити політичну самоорганізацію, самоврядування від досить функціонального старт-апу (останні часто ставлять перед собою жорсткий критерій отримання прибутку)? Що означає бути роздратованим, злим? Це — елемент політизації. У який спосіб заявити про себе, як «зробити себе почутим»? Яким чином артикулювати протест у формі колективної дії: колективна творчість — процес надто складний. Сімдесят відсотків часу втрачається на узгодження, і, звичайно ж, в жорсткій ієрархії вирішується простіше.
Гегемонія Теорія гегемонії і контр-гегемонії Сьогодні колективна творчість виникає як відповідь на неймовірно потужний технологічний прорив з нашою повною взаємозалежністю: ми спілкуємось, використовуючи Інтернет, коли корпоративна праця над проектами в умовах жорсткої ієрархічної вертикалі є досить непродуктивною. Це повинна бути нова форма горизонталі. Що таке «колектив»? Заявляти «ми відкриті до всього» — це маячня, правила мають бути встановлені. Той же організаційний принцип — кожний художник, що стоїть перед пустим мольбертом чи заряджає касету, повинен знати, що він включає, а що — виключає. Цей вибір базується на певному рішенні, а питання рішень — це принципове питання. Ще цікавим видається управління кризою — група часто перебуває в напрузі, все починає вирувати. Вміння з цим працювати стає стрижневим для sustainability — стійкості. Дуже важливе питання — економіка: хто отримує прибуток від колективної діяльності? Завжди є більш активні учасники процесу, це може спричиняти конфлікти, і важливо залишатись надто уважним до цих 112
ситуацій і не ігнорувати їх як неможливі. Далі, будь-який колектив має бути постійно у «наступі». Обрати позицію оборони означає те саме, що здатися. Колектив завжди має бути на крок попереду. Наступний важливий феномен — питання дисципліни. У низці статей А. Бад’ю пише про необхідність створення нової дисципліни, тобто ідеологічно поєднуються непідкорюваність і дисципліна. А це дуже складне завдання.
Леся Хоменко (митець), Аліна Зазимко (куратор), Юрій Кручак (художник) Lesya Khomenko (artist), Alina Zazymko (curator), Yuriy Kruchak (artist)
Економіка Сучасні інституції побудовані за принципом прозорості. Для мікроколективів цей принцип став би тотально руйнівним. Саме тому вкрай важливо дотримуватись принципу непрозорості від EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
НАЗВА РОЗДІЛУ
Лекція Дмітрія Вілєнского зібрала в офісі фонду «ЕЙДОС» близько 100 людей: студентів, художників, журналістів, науковців, навіть, представників Міністерства Культури і Туризму України About 100 people came to the office of EIDOS Foundation to hear the lecture by Dmitry Vilensky; among them were lots of students, artists, journalists, research workers, even representatives of Ministry of Culture and Tourism of Ukraine
Художники Жана Кадирова, Анатолій Бєлов та Нікіта Кадан Artists Zhanna Kadyrova, Anatoly Belov and Nikita Kadan
to stick to the principle of non-transparency from the environment, from the community. At the same time there ought to be full internal transparency — transparency of funds, relations, correspondence — this is basic and enables to keep the team integral, when everybody understands what happens and that he or she has the access to everything.
About Contemporary Art Mission
it is important to stay extremely attentive to these situations and not to ignore them as something impossible. Then, any team must be permanently “attacking”. To choose the defence position means the same as giving up. The team must always be a step ahead. The next significant phenomenon is the issue of discipline. In a range of the articles А. Badiou describes the necessity of creating a new discipline, i.e. ideologically joins rebelliousness and discipline. And this is a real challenge.
Economy Contemporary institutions are built up on the principle of transparency. It would be absolutely destructive for micro-teams. Therefore it is vital
Contemporary art created as remarkable product is not the art, but the mass production of fakes and illusions. One of the most important tasks today is to reveal the modern system of ideological control and manipulation of people, whose pseudo-creative activity is nothing but code-modification not only of the labor results but of all the forms of life. We are certain that genuine art is the art of deautomation of the consciousness — first of an artist, then — of a viewer, and since art is an activity, open to everybody, not power, no capital can monopolize the human right to create. One of the answers to the eternal debates regarding the art autonomy — here we are coming to the total radicalism — possibility of its production independently from art institutions (state or private). In the contemporary conditions self-objection, necessary for developing art, occurs beyond institutional practices. Indeed, the issue of art autonomy is very important. In other words, art must be art and non-art at the same time, then — at a certain moment — it will open a new space. Currently it seems interesting to crystallize art in 113
РОБИТИ МИСТЕЦТВО ПОЛІТИЧНО
стосунків і творчої праці. Тому варто відкрити цей радісний простір життя максимальній кількості людей. Дійсно вільна людина, що живе в повноті власного буття — це людина, що здатна сприймати різні науки, критично досліджувати себе та світ, однак вузька спеціалізація наукового знання в капіталістичному суспільстві використовує це знання на догоду панівного класу, а дослідження суспільства зорієнтовані на універсалізацію критичного вислову. Ми ж стверджуємо, що існує тільки одне знання — те, що сприяє розкриттю прагнення людини бути вільною і разом з іншими. Наша улюблена фраза: «Не кажемо світу: припини боротись, вся твоя боротьба — пусте».
Лада Наконечна (художник), Єлизавета Бабенко та Назарій Совсун — культурологи, мистецтвознавці слухають лекцію Дмітрія Вілєнского Lada Nakonechna (artist), Elizaveta Babenko and Nazary Sovsun — culture experts are listening the lecture of Dmitry Vilensky
зовнішнього оточення, від спільноти. Одночасно має бути повна прозорість внутрішня — прозорість фінансів, стосунків, листування — це є фундаментальним і дозволяє залишатись колективу цілісним, коли кожен розуміє що відбувається і що він має доступ до усього.
Про завдання сучасного мистецтва. Сучасне мистецтво, що створюється як відмітний товар, не є мистецтвом, а є масовим виготовленням підробок і дурману. Одне з найголовніших завдань сьогодні — викривати новітню систему ідеологічного контролю і маніпуляції людьми, псевдотворча активність якої — це не більш, ніж комодифікація не тільки результатів праці, але й усіх форм життя. Ми впевнені, що справжнє мистецтво — це мистецтво деавтоматизації свідомості — спочатку художника, а потім — глядача, і оскільки мистецтво являє собою діяльність, відкриту кожному, то ні влада, ні капітал не зможуть монополізувати право на володіння мистецтвом. Одна з відповідей на одвічні дебати про автономію мистецтва — тут ми впадаємо в тотальну радикальність — можливість його виробництва незалежно від арт-інституцій (державних чи приватних). У сучасних умовах необхідне для розвитку мистецтва самозаперечення відбувається поза інституційними практиками. Так, питання художньої автономії є дуже важливим. Прості114
Ми тільки демонструємо світові, що усвідомлення — це та річ, яку світ повинен набути для себе. ше кажучи, мистецтво має бути мистецтвом і не-мистецтвом водночас, тоді — в певний момент — воно відкриє новий простір. Сьогодні цікавою видається кристалізація мистецтва в різних місцях, в тому числі, і в межах інституцій... ...Для мене мистецтво — це просвітницька діяльність. Місце для мистецтва як публічної форми реалізації креативного потенціалу кожної творчої особистості в історичні моменти підйому революційних настроїв завжди було і буде в центрі подій, воно за формою стає «вуличним театром», графіті, плакатами, тощо. Актуалізація цих форм на новому етапі і є завданням художника. Однак виникає питання: а яким є місце революційного мистецтва в ситуації реакції? І ми відповідаємо — в ситуації тимчасової (sic!) відсутності масових рухів за перетворення суспільства місце мистецтва все одно на боці пригнічених і головним його завданням є творення нових форм. І в цьому випадку ми не можемо зараз залишатись в інституціях, ми повинні постійно віднаходити позицію «поза-ззовні» як, власне, витвір мистецтва завжди балансував на крихкій межі мистецтва і немистецтва водночас. Зараз ми повинні це відтворювати постійно і свідомо. Музей має діяти як соціальний центр, як інститут, що підриває поняття свободи буржуазного суспільства.
Ми визнаємо важливість авангардистської думки ХХ ст. і переосмислення трактувань лівої політичної традиції. Із цього виникає така «модна» вимога — переосмислення класових композицій: сьогодні, коли трансформуються трудові відносини, змінюється, власне, поняття «класу», ми вже не зможемо повністю покладатися на попередні визначення «пролетаріату» і «буржуазії», а також старі форми організації боротьби за визволення. Ми вважаємо необхідним подальший перегляд класової теорії, яка б враховувала сучасний етап і розвиток антагонізму між працею і капіталом. Ми стверджуємо, що цей антагонізм не зникає, він переходить на дуже цікавий рівень, тому що форма експропріації праці стає тотальною.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
MAKING ART POLITICALLY
БУДЬ САМ ТІЄЮ ЗМІНОЮ, ЯКУ ТИ ХОЧЕШ ПОБАЧИТИ В СВІТІ
world. However, narrow specialization of the scientific knowledge in the capitalistic society uses this knowledge in favour of the ruling stratum, and the social studies are oriented on the universalization of the critical expression. We affirm that the knowledge is a phenomenon assisting in discovering the human strive for being free and together with others. Our favourite phrase is: “Let us not say to the world: stop fighting, all your fight is useless”. We only demonstrate to the world that understanding is a matter that the world must acquire. We admit the importance of the innovative thought of the ХХ century and reinterpretation of the left political tradition. This leads to the emergence of such “trendy” demand as reconsideration of class composition: today, transforming labor relations, changing, actually, the concept of “class”, we cannot fully rely on the old definitions of “proletariat” and “bourgeoisie” any more, as well as on the outdate forms of organizing the struggle for liberation. We believe it is necessary to further reconsider the class theory taking into account the contemporary stage and development of the antagonism between labor and capital. We state that this antagonism is not disappearing — it is transiting to a very interesting level as the form of expropriation is becoming total.
various places, including institutions... ...For me art is enlightening education. The place of art as a public form of implementing the potential of every creative personality at historically crucial moments of revolutions has always been and will be in the centre of events, it then turns into “street theatre”, graffiti, posters etc. The actualization of these forms at the new stage is the artist’s mission. However, there appears a question of what is the place if the revolutionary art in the situation of reaction? We reply — in the situation of contemporary (sic!) absence of mass actions for
the public transformations, the place of art is still on the side of the humiliated, and its essential goal is the establishment of new forms. In this case we cannot stay at the institutions; we must constantly find a position “beyond-outside” because, actually, art works have always balanced of the fragile verge between art and non-art at the same time. At present we ought to reproduce it regularly and consciously. The museum must act as a social centre, as an institute, undermining the concept of freedom in the bourgeois society.
115
РОБИТИ МИСТЕЦТВО ПОЛІТИЧНО
ЗАПИТАННЯ СЛУХАЧІВ
— З Декларації в загальному розумінні можна зробити висновок, що Ви прагнете зробити все людство щасливим, так? Але питання в іншому — те, про що Ви говорите, є зрозумілим для десь приблизно одного відсотка населення, тож скажіть, яким чином Ви плануєте довести Ваші ідеї до решти дев’яноста дев’яти? — Я категорично відкидаю звинувачення в елітизмі. Елітний проект — це щось зовсім інше. Тут йдеться про те, що існують конкретні сфери виробництва знань, де історичний аспект стає центральним. — Дивіться, існує Діснейленд, який відвідує безліч людей щорічно. І ось директор Діснейленду вирішує відкрити новий атракціон задля більшої епатажності, наприклад, і звертається до художника з пропозицією: ти маєш, що сказати, і я готовий надати тобі майданчик для цього. І тут питання: висловлюватись художнику чи ні, і якщо висловлюватись, то у який спосіб? — Я зачитаю, у нас в газеті про це йдеться, адже все це про мистецтво: «Мистецтву в сучасних умовах ми пропонуємо керуватися наступною програмою: неприпустим є втручання зовнішніх чинників у реалізацію задумів певного проекту, неприпустимою є передання ексклюзивних прав з дистриб’юції, неприпустимою вважається пряма чи опосередкована реклама влади чи капіталу в межах проекту». — А як же сучасний мінімалізм, який черпає свої художні мови з супрематизму? Невже Малевич заради цього створював свої роботи? — Ні. — Але Ви ж зараз ризикуєте бути тими, кого не зрозуміло сучасне суспільство, як свого часу і сталося з радянським авангардизмом: вони творили тільки для простих 116
людей, а ці ж прості люди їх потім відправляли у заслання. І якщо років за двадцять Вашою мовою скористаються для масового виробництва, це тільки перекреслить те, що Ви первісно в цю ідею вкладали. — Це дійсно дуже тонке і важливе зауваження. Проте Ви ставите запитання надто категорично — все з’їли буржуа. Але з іншого погляду, якби не Малевич, ми навряд би сьогодні про це говорили. Тут є й інші елементи композиції. Завжди відбувається осмислення, ти постійно відтворюєш; мені здається, що історія пригнічених, переривання боротьби за свободу завжди потребує перевідкриття в нових умовах сучасності. — Що принципово нове створює ваша організація: якщо мистецтво побудоване на запереченні — в сучасному мистецтві тільки ледар не відштовхується від заперечення. Які букви Ви створюєте зараз, з яких ваших букв надалі можна буде скласти слова? — Це збіг певного історичного моменту, зараз ситуація відроджується. Про нове, про букви, які будуть складені у слова — говорити складно, краще дивитись роботи. — Не могли б Ви як діалектик піддати критиці себе: в чому Ваші помилки, упущення? — Зараз розвивається саме той сценарій, котрого я не бажав: ми перетворюємося на арт-групу. А більшість запланованих до підкорення майданчиків перестали працювати взагалі, або частково. Зробити з філософа художника виявилось нереально, зробити з філософа активіста — складно. Головне ж завдання — поєднати естетику, політику і активізм.
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009
MAKING ART POLITICALLY
QUESTIONS FROM THE AUDIENCE
— In the general sense, it is possible to conclude from the Declaration that you are eager to make the mankind happy, aren’t you? But the question will be different — the things we are speaking about are understandable for about one percent of the population, as tell us please, how are you planning to communicate your ideas to the other ninety-nine percent? — I strongly object to the accusation of elitism. An elite project is something completely different. Here we say that there are absolutely specific areas of knowledge generation, where the historic aspect becomes the focus. — Look, there is a Disneyland, attended by numerous people every year. And once the director of Disneyland decides to open a new shocking attraction, for example, and addresses an artist with an offer: you have something to say, and I am ready to provide you with the ground for that. So here is a question: should the artist express himself or not, if yes, then how? — I’ll read out — it is written in our newspaper, because all this is about art. Under the current conditions we offer art to stick to the following program: it is unacceptable to allow intervention of external factors into the implementation of the thoughts regarding a certain project, it is unacceptable to transfer exclusive rights for distributing, and it is considered unacceptable to advertise authorities or capital directly or indirectly within the frames of the project. — And what’s about modern minimalism, which takes its artistic languages from suprematism? Did Malevich work on his works for that? — No. — But you are now risking to become those who are not understood by the contemporary society, as it once was with the Soviet avant-gardism: they created only for common people,
and these common people exiled them later. And if in twenty years your language is used for the mass production, this will only cross out everything that you initially meant by your idea. — This is a very refined and important remark. Nevertheless your question is too point-blank — everybody has understood the essence of bourgeois. However, from another perspective, if Malevich had not worked, we would hardly speak about it. Here there are other composition elements as well. Thinking is permanent, a person is constantly reproducing; it seems to me that the history of the humiliated, interruption of the liberty struggle always requires rediscovery in the new contemporary conditions. — What are fundamentally new issues created by your organization: provided art is based on objection — in contemporary art only a lazy person does not base on the objection. What letters are you creating now, what are the letters out of which it will be further possible to make words? — This is the coincidence of a specific historic moment, at present the situation is being revived. It is difficult to tell about the new issues, about the letters, which will be combined to form words — it is better to look at works. — Could you as a dialectician criticize yourself: what are your mistakes, omissions? — The scenario that is developing now is what I did not want: we are transforming into an art group. And the majority of the grounds planned to be conquered have stopped to work fully or partially. It has turned out to be impossible to make an artist out of a philosopher, and complicated to make an activist from a philosopher. But the essential goal is to combine aesthetics, politics and activism.
117
ПРО АВТОРІВ ABOUT AUTHORS Яра Бубнова (Болгарія) директор Інституту сучасного мистецтва Софії, член ради Manifesta, організатор і куратор болгарської програми на бієнале у Венеції, Санкт-Петербурзі, Стамбулі, Сан-Паулу, Москві; куратор виставки Фіналістів премії Кандинського-2007 (Рига, 2008) та ін., арт-критик. Рогер M. Бюргель (Німеччина) арт-критик, арт-директор documenta 12, активний організатор виставок. Викладав історію мистецтва в Художній Академії міста Карлсруе (Karlsruhe), Німеччина. Перший бенефіціант нагороди імені Уолтера Хоппса (одного з найвизначніших кураторів ХХ ст.) за кураторську діяльність (2003). Мартін Кеіл (Німеччина) художник, живе та працює в Дрездені та в Одесі, учасник групи REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG). Аліна Зазимко (Україна) керівник Грантової програми «Публічний простір 07—08» Фонду розвитку сучасного мистецтва «ЕЙДОС». Катерина Дьоготь (Росія) критик, куратор, кандидат мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв Російської Федерації, професор Московської школи фотографії та мультимедіа імені Олександра Родченка, шеф-редактор розділу мистецтва порталу OpenSpace.ru. Дмітрій Вілєнскій (Росія) художник, критик, викладач, ініціатор робочої групи «Что делать?». Iara Boubnova (Bulgaria) Director of the Institute of Contemporary Art of Sofia; member of the Manifesta Council; administrator and curator of the Bulgarian program at biennales in Venice, St. Petersburg, Istanbul, San-Paulo and Moscow; curator of the Kandinsky Prize - 2007 finalists exhibition in Riga (2008), etc.; art critic. Roger M. Buergel (Germany) Art critic and curator; documenta 12 art director; active curator and exhibition administrator. Teaches Art History at the Art Academy of Karlsruhe, Germany. First beneficiary of the Walter Hopps Award for Curatorial Achievement (2003). Martin Keil (Germany) Artist; lives and works in Dresden and Odessa; member of REINIGUNGSGESELLSCHAFT (RG). Alina Zazymko (Ukraine) Manager of the EIDOS Arts Development “Public Space 07-08” Grant Program. Ekaterina Degot (Russia) Art critic and curator; Ph.D. in Art History; member of the Russian Academy of Arts; professor of the Rodchenko Moscow School of Photography and Multimedia, editor-in-chief of art division of the OpenSpace.ru portal. Dmitry Vilensky (Russia) Artist, critic, professor, “What is to be done?” work group initiator.
Каталог, який ви тримаєте в руках, є своєрідним конспектом освітньої програми, здійсненої у 2008-2009 роках Фондом розвитку сучасного мистецтва «ЕЙДОС» у рамках проекту EIDOS InfoCentre. Запрошені міжнародні куратори, арт-критики та художники (Яра Бубнова, Рогер М.Бюргель, Мартін Кеіл, Катерина Дьоготь, Дмітрій Вілєнскій та інші) ділилися своїм досвідом з українською мистецькою спільнотою. Кожний захід ставав приводом для інформаційного та комунікативного резонансу і відіграв свою особливу роль у формуванні діалогу між локальним та інтернаціональним мистецтвом. Сподіваємось, цей досвід стане для вас таким же цікавим і важливим, як і для безпосередніх учасників задокументованих тут подій. This catalogue is a kind of an outline of the educational programme realized by EIDOS Arts Development Foundation in 2008-2009 in the framework of EIDOS InfoCentre project. International curators, art-critics and artists (Iara Boubnova, Roger M.Buergel, Martin Keil, Ekaterina Degot, Dmitry Vilensky and others) shared their experience with Ukrainian community. Each of the activities was the matter for the informational and communicative resonance and played its particular role in establishing the dialogue between local and international art. We hope that this experience will be as interesting and important for you as it was for the participants of the documented events.
Відповідальний редактор Людмила Березницька Editor-in-Chief Ludmila Bereznitska Координатори Лариса Поліщук, Тетяна Філевська Coordinators Larysa Polishchuk, Tetyana Filevska Редакційна колегія Людмила Березницька, Олена Кірсанова, Лариса Поліщук, Тетяна Філевська, Тетяна Андрієнко, Лізавета Герман, Альона Ковальова Editorial Board Ludmila Bereznitska, Olena Kirsanova, Larysa Polishchuk, Tetyana Filevska, Tetyana Andrienko, Lizaveta German, Alyona Kovalyova Автори вступного слова Людмила Березницька, Любов Михайлова, Петро Багрій Introduction text by Ludmila Bereznitska, Lubov Michailova, Petro Bagriy Переклад і редагування Катерина Кірсанова, Ірина Цейґер, Михайло Юрченко, Бюро перекладів «Гольфстрім» Translation and editing Kateryna Kirsanova, Iryna Tseiger, Mykhailo Yurchenko, “Gulfstream” Translation Agency Світлини Ярослав Казаков, Лариса Поліщук, Дмитро Єрмолов, Вадим Забіяка Photos Yaroslav Kazakov, Larysa Polishchuk, Dmytro Ermolov, Vadym Zabiyaka Дизайн та верстка Дмитро Єрмолов Design and layout Dmytro Ermolov
Особлива подяка: Програмі малих проектів Посольства Королівства Нідерландів МАТРА КАП, Міжнародній юридичній фірмі Байтен Буркхардт, Любові Михайловій, Петру Багрію Special thanks: Matra Small Embassy Projects Programme (KAP) of the Embassy of the Kingdom of the Netherlands in Ukraine and to H.E. Mr.Ron Keller, Beiten Burkhardt International Law Company and Dr.Johaness Posth, and the patrons Lubov Michailova and Petro Bagriy
Ілюстрації надано запрошеними доповідачами. Illustrations were kindly granted by the invited guests.
118
EIDOS АРТФОРУМLIVE: 2008—2009