За Діло №2, 20 листопада 2010 року
Що говорить устами дитини? Кажуть, що устами дитини говорить істина. От я й вирішила перевірити на Фестивалі молодіжної преси, що ж говорить устами дитини? До того ж, журналісти пишуть про всіх, а хто ж про них подумає? От ми з малечею й подумали . Хто такий журналіст, що він робить, і, як кажуть, «з чим його їдять»? Відповіді виявилися просто унікальними! Отож, журналіст – це... Семен, 9 років: ... той, хто сидить з камерою і щось записує, а потім передає на телевізор. Ще пише він журнали. Женя, 8 років: Це така людина, що влаштовує всякі конкурси, і робить щось таке, щоб було державі добре. Аня, 6 років: М-м-м... (хвилина глибоких роздумів – П. А.) Дід Молоз. Він подалки лоздає (певно, це такий натяк мені, щоб з подарунками ходила, а не з диктофоном). Катя, 6 років: Вони співають про музику. Аліна, 5 років: Картинки всякі малює, бумажки робить, розмальовує все. Саша, 7 років: Вони розносять журнали і в пошту кладуть. Ще привозять їх. Антон, 9 років: Перевіряють пісні, записують на диск і відправляють на концерт. Даша, 5 років: Я не можу... ну... ну вони слухають пісні і співають.
Автор: Тетяна Михальчук
МОДНА ТЕНДЕНЦІЯ: Еклектика або сміливий стиль від сучасних ІТдівчат! Вибір одягу – це найкращий спосіб виразити власну індивідуальність. Найпростіший спосіб звернути на себе увагу - поєднувати непоєднуване: різноманітні кольори, тканини, ретро і сучасний одяг. У великих містах, де більш відчутний вплив різнорідних культур, дедалі частіше Ви можете зустріти людей, зовнішній вигляд яких щонайменше дивує. Модний вибір ексцентричної Леді Гага і трохи скромнішої Кеті Перрі часто називають еклектичним, оскільки своїм стилем співачки проклали шлях «модному божевіллю» і на наших вулицях! Елементи еклектики присутні у колекціях багатьох з найвпливовіших модних дизайнерів і, судячи з усього, це - вісник нової модної течії, яка стає дедалі популярнішою. Минулий New York Fashion Week пройшов під знаком еклектичних колекцій Кріса Бенца, Альтузара, Хуан Карлоса Обанда, Джейсона Вуа, Майкла Корса, Оскара де ла Ренте і Петера Сома. Тож, якщо Ви бажаєте, щоб Ваш індивідуальний стиль помітили і оцінили, пам’ятайте, що інколи потрібно порушувати модні правила, оскільки мода зазнає змін щосекунди. Наприклад: існує неписане правило, згідно з яким взуття має бути гармонійно підібране до сумки, а вибір простішого взуття вважався можливим лише для більш «легковажного» стилю одягу. Утім, таким неписаним правилам настав кінець, оскільки ми всі офіційно увійшли в нову модну еру! Хто каже, що кольори і малюнки мають бути узгоджені? Чому б не зробити щось божевільне для Вашого стилю і не придбати пістряві чобітки, які Ви носитимете з тигровою сумкою? Таке поєднування непоєднуваного можуть бути оригінальними і інновативними, проте не слід забувати, що перебільшене нехтування модними правилами може виявитися небезпечним, оскільки межа між красивим еклектичним стилем і відвертим кітчем досить тонка! І на закінчення – декілька порад щодо створення власного еклектичного образу:1)Поєднайте різні забарвлення: комбінуйте смугасту кофтинку із спідницею з незвичним малюнком;2)Поєднайте вінтажні та сучасні предмети гардеробу: ретро-сумочку, придбану на секонд-хенді носіть із новенькою сукнею; 3)Не забувайте про аксесуари: носіть біжутерію, що відразу привертає до себе увагу, наприклад, разом із тонкою блузкою одягніть масивне кольє. Автор: Катерина Кондратенко 2
Журналістська освіта в Україні Журналістська освіта в Україні чимось нагадує приготування паельї – хтось додає трохи паприки, і виходить неймовірний смак, а хтось плутає і висипає півпакетика чилі. Тепер уявіть, що ви йдете до ресторану їсти цю ж славнозвісну паелью. Ви ж підете до кухаря, який знає рецепт? От так само й з журналістикою: талант – це річ чудова і дуже потрібна, але на одному таланті далеко не заїдеш. Потрібна освіта, тобто знання «рецепту» на журналістській кухні. А то усі статті буде переперчено чи пересолено. Сучасний журналіст потребує не лише сухої теорії, але й практики, ґрунту, на якому зможе побудувати свою кар’єру. Якщо навіть досить здібному кухареві весь час розповідати лише теоретично, як можна зварити борщ, але ні разу не дати йому в руки каструлі, то роки його навчання будуть лише згаяним часом. На сьогодні така проблема існує: відсутні контакти між редакціями українських ЗМІ та закладами журналістської освіти. Студенти після закінчення журналістського факультету не мають практичних навичок роботи в редакції, написання статей та репортажів. Ось що я знайшла на одному Форумі: «Справа в тому, що в наших ЗМІ працює багато студентів або "журналістів" з технічних внз. Я колись проходив практику в одній газеті, там двоє працівників закінчили фізико-технологічний факультет, інші теж щось такого типу, а факультет журналістики закінчили лише 20% працівників. І ще й не всі з них на стаціонарі вчились. Ось так от...» І це не поодинокі випадки. Але не все так погано. Позитивним аспектом є поява видань, присвячених проблемам медіа: «Телекритика», «Телерадіокур’єр», «Медіа-критика». Кілька вишів в Україні почали готувати журналістів на основі базової освіти бакалавра з різних галузей. Студенти, які вже мають певні знання, життєвий досвід, а також хист до написання, можуть звернутися до таких форм навчання. Однією з таких навчальних закладів є Могилянська школа журналістики. Магістерську програму можуть обрати для себе лише ті, які вже здобули бакалаврську освіту з філології, політології, економіки чи з іншої спеціальності і обрали для себе фах журналіста. Навчання полягає в постійній практичній діяльності. Студенти не мають вузької спеціалізації, а здобувають знання з різних сфер журналістики. Звичайно, є й сучасна матеріальнотехнічна база (дві телестудії, радіостанція, фотостудія, клас Веб-дизайну), кваліфіковані українські та іноземні викладачі. Могилянську школу журналістики я назвала для прикладу. Звичайно, в освітньому просторі з’являються й інші школи та інститути, які допомагають формуванню професійного журналіста. Але хочу відразу ж додати: їх ще не так багато. Тому, якщо ви справді хочете навчитися готувати паелью по-українськи, то уважно обирайте місце навчання .
Автор: Тетяна Михальчук 3
Притулок для іграшкового ведмедика, або що робити із розбитим серцем? Музей розбитих сердець (дослівно «стосунків, що зазнали краху» - The Museum of Broken Relationships) був заснований у 2006 році у Загребі (Хорватія). За перший тиждень після відкриття до музею завітало більш ніж мільйон відвідувачів. Окрім того усі бажаючі можуть ознайомитися з експозицією музею віртуально, переглянувши її на сайті. Ідея його створення належить колишній щасливій парі - Олінці Віштиці та Дражену Грубішичу.На відміну від self-help посібників (самодопомоги) та психологічних тренінгів (згадаймо лишень як це практикувала героїня Джулії Робертс у фільмі «Їсти, молитися, кохати»), засновники Музею пропонують усім, хто зазнав невдачі в особистому житті, перемогти емоційний крах за допомогою пожертвування до колекції Музею дрібничок, які все ще нагадують про кохану людину. Якою б не була справжня мотивація кожного, хто зважується на цей крок – виставити на розсуд громадськості свої почуття, прагнення терапевтичного полегшення болі, чи просто дивакуватість – громадськість сприйняла пропозицію виставити свої любовні сувеніри, як певний ритуал і навіть святкову церемонію.Чому б ні? Адже суспільство зобов’язує нас відзначати такі події нашого життя, як-от: закінчення школи, одруження, прощання з рідними нам людьми, але не зважає на емоційний ефект, який справляє на людину розірвання близьких стосунків з коханими.Колекція музею значно поповнилася після подорожі (Спліт - Берлін – Белград – Сан Франциско – Сингапур – Маніла – Стамбул) та місяць тому повернулася до Загребу на постійну експозицію. Висновок: люди, і у Загребі, і в Сингапурі, схожі між собою за своїми недоліками і прагненнями особистого щастя, пошуками «другої половинки». «Кохання має жити довше!», - так звучить одна із соціальних реклам в метро. І справді: хіба почуття до коханої людини зникають відразу після розірвання шлюбу? І як жити далі із розбитим серцем? Одностайної відповіді не існує.
Автор: Катерина Кондратенко
Над газетою працювали: Павло Плотніков головний редактор. Наші журналісти: Кондратенко Катерина, Михальчук Тетяна.