ВIДПОВIДI НА ЗАПИТАННЯ I ЗАВДАННЯ ДО ПIДРУЧНИКА «ВСТУП ДО IСТОРIЇ УКРАЇНИ» В. С. ВЛАСОВА, О. М. ДАНIЛЕВСЬКОЇ РОЗДІЛ І. ЗНАЙОМСТВО З ІСТОРІЄЮ
C. 14. Речовинні пам’ятки є основним джерелом відомостей про минулі часи, тому що вони найбільш повно відбивають життя людей. Досліджуючи залишки житла, посуд, знаряддя праці, зброю, кістки тварин і прикраси, учені можуть відповістити на питання, коли і як жили давні люди, що вони їли, чим займалися. За фрагментами, що дійшли до нашого часу, можна відновити одяг давньої людини й навіть її вигляд. 1. Історія — наука, що вивчає життя людей у далекому й недавньому минулому. Про будь-яке минуле можна довідатися за допомогою історичних джерел. Викопана із землі кам’яна сокира первісної людини й модель космічного корабля, стародавня книга на пергаменті й сторінка тільки-но надрукованої газети, колядки, народні пісні про кріпосну неволю або відеозапис про перемоги українських спортсменів на Олімпіаді в Афінах — усе це історичні джерела. Історичні джерела поділяються на три групи:
Речовинні Усе, що пов’язане з матеріальною діяльністю людини: предмети, зброя, знаряддя праці, монети, прикраси
Історичні джерела Письмові Усе, що написане й намальоване людьми: написи, книжки, літописи, журнали, газети
ІСТОРІЯ
§ 1—2. ІСТОРІЯ ЯК НАУКА
Усні Усе, що люди передають із вуст у вуста, від людини до людини: казки, легенди, билини, міфи, розповіді
2. Наука, що вивчає літочислення, дати подій, календарі різних народів, називається хронологією. 3. Починаючи працювати з картою, потрібно ознайомитися з її умовними позначками, з так званою легендою — табличкою біля краю карти. Вона є важливою опорою для роботи з картою. Щоб змусити карту говорити, необхідно розглянути наведені в легенді умовні знаки, розфарбування й прочитати підписи. Після цього можна знайти на карті все. Дуже важливо звернути увагу на умовність знаків й їхню нерозмірність із масштабом карти. Наприклад, один-два вершника позначають ціле військо, а схрещені мечі — найважливіші бої; червоні й сині стрілки вкажуть напрямок переміщення військ або руху мандрівників. 4. Про життя людей у дописемний період історики довідуються, досліджуючи речовинні джерела, а також уважно вивчаючи усні джерела — давні легенди, міфи, перекази, казки, обрядові пісні, які є безцінним матеріалом, що розповідає про життя наших предків. До наших часів дійшли імена захисників рідної землі — богатирів Іллі Муромця та Добрині Микитовича. Народ наділив їх надзвичайною силою, сміливістю, спритністю. Часто історичні факти в легендах, думах і билинах поєднуються із вимислом. Народні герої завжди виходили переможцями з усіх сутичок: перемагали драконів, запрягали чудовиськ у плуг і орали землю, звільняли з полону
751
невільників. Билинні герої персоніфікували розквіт, час слави й доблесті землі Руської, героїчний період її історії.
ІСТОРІЯ
§ 3. ПАМ’ЯТКИ СТАРОВИНИ Ñ. 21. У долинах річок Дніпро, Дністер, Буг, Прут, а також на Волині, Поділлі, у Північному Причорномор’ї проживали племена трипільців. Вони жили у великих поселеннях, від 15 до 300 будинків. Поселення були обнесені валами й ровами. Будинки робили із глини, а обігрівали їх печами. Основними заняттями трипільців були землеробство, скотарство, рибальство, збирання. Знаряддя праці — шкребки, ножі, сокири, молотки — вони виготовляли з кісток, каменю, міді. Для свердлення отворів у камені застосовували дриль із кремінним наконечником. Завдяки торговельному обміну з населенням середземномор’я й Балканського півострова трипільські племена, які не мали покладів міді на своїй території, одержували мідні сокири, ножі, кинджали, рибальські гачки тощо. Посуд трипільці ліпили із глини, опалювали його й прикрашали орнаментом жовтого, білого, червоного кольору. Унікальною пам’яткою трипільської культури є глиняні статуетки, знайдені археологами під час розкопок. Учені вважають, що ці статуетки виготовляли на честь богині родючості — Великої Матері. Близько п’яти з половиною тисяч років тому трипільська культура занепала. 1. Археологія — наука, що вивчає минуле за речовинними джерелами. Археологами називають учених, які розшукують і вивчають стародавні предмети та споруди. 2. Український археолог Вікентій В’ячеславович Хвойка вперше відкрив й описав трипільську культуру в Середньому Придніпров’ї. 3. Див. відповідь на с. 21. 4. У столиці нашої батьківщини місті Києві розташований один з найдавніших музеїв України — Національний музей історії України. У ньому зберігаються унікальні археологічні та монетні колекції, зразки одягу, посуду, домашнього начиння. У виставочних залах виставлені стародавні книжки, зброя, ікони, картини, вироби народних майстрів — усього понад 600 тисяч експонатів.
752
5. Не всі давні жителі нашої країни були письменними. Для багатьох уміння писати було неприступним. З покоління в покоління люди часто передавали свої знання у вигляді казок, загадок, пісень, билин, легенд і приказок, у яких відбивалися спостереження очевидців, героїчні сутички з ворогами — хазарами, печенігами, половцями й татарами, а також наставляння прийдешнім поколінням. Цікавим історичним джерелом є письмові пам’ятки. До письмових джерел належать написи на скелях, листи, книжки. Наприклад, у горах, на скелі висічено напис: «Я великий Оксиан, цар царів, вирушив у похід на сусідню державу Афлегію. Вороже військо я розгромив, 10 тисяч воїнів убив, 15 міст спалив, 10 тисяч жінок і чоловіків узяв у полон». Інша пам’ятка — «Повість минулих літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, є найціннішим письмовим історичним джерелом, що оповідає про події, які відбувалися у сиву давнину.
6. Збиранням, збереженням й упорядкуванням письмових джерел займаються архіви. Частина письмових джерел зберігається в музеях. § 4. КЛЮЧІ ВІД СКАРБІВ
C. 28. У 7—3 ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї й Криму розселилися войовничі племена скіфів, що прийшли з Азії. Столицею скіфської держави було місто Неаполь у північному Криму. Скіфи-хлiбороби вели осілий спосіб життя, вирощували пшеницю й овес. Займалися ковальським ремеслом, виготовляли зброю та залізні знаряддя праці. Скіфикочівники переганяли численні череди тварин. Скіфи неодноразово вели війни із сусідами, перським царем Дарієм, Олександром Македонським. У скіфських курганах знайдено багато золотих прикрас і монет, що свідчить про високий рівень розвитку народу і його культуру. У кургані Товста Могила археологи виявили унікальну золоту пектораль — нагрудну прикрасу скіфського царя.
ІСТОРІЯ
C. 25. Нумізматика й археологія тісно пов’язані між собою тому, що давні монети знаходять археологи. Потім вони передають їх нумізматам. І тільки після цього нумізмати приступають до вивчення монет.
1. Вивченням монет, історії монетного карбування, обігом монет і грошових злитків займається наука нумізматика. 2. Монети є коштовним історичним джерелом. Досліджуючи зображення й написи на монетах, можна встановити або уточнити дату події, довідатися ім’я правителя. Монети можуть розповісти про торговельні зв’язки між країнами, а також допоможуть у вивченні історії містобудування, тому що часто на них зображували замки, храми й інші будівлі. 3. У давнину на території Криму, Причорномор’я й Приазов’я проживали скіфи. Цей народ мав власні монети. 4. Герб — це офіційна емблема держави, міста, роду. 5. Герби зображували на монетах, прапорах, зброї. Обов’язковим елементом герба є щит. При створенні герба можна було використати лише чотири кольори — червоний, синій, зелений і чорний. Герби на Русі з’явилися у сиву давнину. Родовим знаком київських князів Рюриковичів був тризуб. Спочатку він прижився в Києві, пізніше, при Володимирі Великому, став гербом усієї Київської держави. Одні бачать у ньому ширяючого сокола, інші — переплетіння у вигляді лука, треті — слово «Воля». Зрозуміло одне — знак цей дуже давній і був символом влади ще в Київській Русі. Великокнязівські й міські герби з’явилися в 12—14 століттях, дворянські герби — у 17 столітті. Тоді ж з’явилося і саме слово «герб». Найбільший інтерес являють герби міст. У 1256 році Данило Галицький заснував на честь свого сина Лева місто. І подарував князь його мешканцям герб, на якому зображений золотий лев на синьому полі. Пізніше цей герб став символом Галицьких земель. Минули сторіччя, але й зараз гербом Львова залишається дарований Данилом символ — золотий лев на синьому полі. Наприкінці 18 століття російська Катерина ІІ встановила правило, за яким кожне місто повинно було мати свій герб.
753
6. Наука, що вивчає герби, має назву геральдика.
ІСТОРІЯ
7. Малий державний Герб України — золотий тризуб на синьому тлі. 8. Наука, що вивчає печатки, має назву сфрагістика. Цінність печатки полягає в тому, що вона може розповісти про час, місце походження й вірогідність історичних документів. Перші відомості про печатки містять договори, укладені у 10 столітті Руссю з Візантією. Відповідно до них посли обох держав повинні були мати печатки. До кінця 15 століття печатки були майже завжди свинцевими. За формою вони нагадували сучасні пломби. Заготовку печатки надягали на довгий кольоровий шнурок, прив’язаний до грамоти, потім заготовку здавлювали спеціальними кліщами, що мали вирізані зображення й написи. Пізніше роль печатки ускладнилася. Печатка почала заміняти підпис князів, гетьманів, царів, що видавали жалувані грамоти та укладали угоди. Печатка, що скріплює документ, підтверджує його дійсність.
§ 5. ЗАГАДКОВІ НАЗВИ C. 34. Про походження Києва розповідає «Повість минулих літ». Полянський князь Кий захопив потужну фортецю на Дунаї і назвав її Києвцем. Але вчені вважають, що Кий дав своє ім’я замку фортеці, який він збудував на Дніпровських берегах. Ñ. 36. У розповіді згадуються такі географічні найменування: річка Дніпро, гори Щековиця й Хоривиця, річка Либідь. Максим Федорович Берлінський написав «Історію міста Києва», що стала першим науковим дослідженням минулого української столиці. 1. Топоніміка — історична дисципліна, що вивчає походження назв географічних об’єктів: міст, селищ, річок, озер тощо. Етноніміка вивчає походження назв народів і племен, їхнє життя. 2. З давніх часів жили на берегах Дніпра племена східних слов’ян — предків сучасних українців. Слов’яни були гордим, сильним і дружелюбним народом. Жили вони племенами. У кожного племені була своя назва: поляни, северяни, улиці, радимичі, кривичі та інші. У 8—9 століттях у східних слов’ян сформувалася держава. Вона одержала назву Русь. Учені дотепер сперечаються про походження цієї назви. У слов’янських землях протікали річки Рось, Росава, Роставиця, назви яких, можливо й були покладені в основу назви «Русь». У літописах слов’янську державу називають Руською землею, а її жителів русичами. А оскільки центром держави було місто Київ, вона одержала назву Київська Русь. 3. Давні українці називали себе полянами, северянами, уличами, дулібами, тиверцями, дреговичами.
754
4. Назва «Україна» вперше згадується в літопису 1187 року відносно трьох земель — Київщини, Переяславщини й Чернігівщини. Назва «Україна» походить від слова «країна», що означає «рідна земля, рідний край». Пізніше ця назва поширилася на всі землі, населені українцями, й витиснуло колишню назву — Русь.
Тематичне оцінювання
3. Досліджувати минуле історикам допомагають безліч наук. Археологія допомагає вивчати минуле за речовинними джерелами, які вчені-археологи знаходять при розкопках. Хронологія — наука про час — допомагає не заблукати у часі й установити точні дати подій. Найдавніші монети допомагає вивчити нумізматика. Печатки, що скріплюють документи й підтверджують їхню дійсність, вивчає історична дисципліна сфрагістика. Наука геральдика розповідає про історію створення гербів. Топоніміка й етноніміка — проте, звідки походять назви річок, озер, міст і селищ, а також назви народів, що населяють нашу Батьківщину.
ІСТОРІЯ
1. Історія, як і інші науки, що вивчаються в п’ятому класі, носить пізнавальний характер. Однак у неї є риса, що відрізняє її від інших наук. Історія вивчає минуле людства. Однак історія — це не лише розповіді про минуле, а й наука, що вивчає минуле, робить висновки, навчає людину приймати рішення. Історія — предмет, що навчає мудрості.
4. Географічні назви вивчає наука топоніміка. Вона є розділом мовознавства, що вивчає власні імена, саме такими і є назви географічних пунктів. Топоніміка тісно пов’язана з історією. Протягом усього історичного розвитку держави формувалися назви племен, міст, сіл, річок, озер, удосконалювалася мова місцевих народів. У кожній назві прихована своя історія. Вивчаючи географічні назви, можна відновити історію життя народу. 5. У 90—ті роки 19 сторіччя на березі річки Дніпро мене знайшов український археолог Вікентій Хвойка. Я — трипільський глечик. Добрі жіночі руки виготовили мене із глини й розписали жовтою, червоною й чорною фарбами. Потім мене обпалювали в печі. Невеликий за розміром, я був призначений для господарських потреб. У жарку погоду в мене наливали джерельну воду, а взимку молоко. Я довго слугував людям, але нема нічого вічного. Мене розбили. Осколки викинули, і лежав я кілька сторіч, поки не потрапив у руки археолога. Тепер, зібраний і склеєний, стою я на музейній полиці. Так почалося моє друге життя. 6. Стародавні споруди, посуд, знаряддя праці, одяг є речовинними історичними джерелами. Рукописна книжка, написи на речах — це письмові історичні джерела. Зайвими тут є слова — легенди й прислів’я, тому що це усні історичні джерела. 7. Видатним українським істориком можна назвати Михайла Сергійовича Грушевського — автора близько 2000 робіт із історії України, серед яких 10-томна «Історія України-Русі». Першовідкривачем став археолог Вікентій В’ячеславович Хвойка. Світову славу йому принесли відкриття й опис трипільської культури. 8. Архів — сховище історичних документів. Музей — організація, що збирає, вивчає й виставляє для огляду знаряддя праці, зброю, предмети побуту, прикраси, книжки, картини, монети, документи тощо. Герб — офіційна емблема держави, міста, роду. Монета — виготовлений з металу грошовий знак певної ваги й форми, що використовується як засіб платежу.
755
ІСТОРІЯ
Карта — зображення поверхні Землі або окремих її частин за допомогою умовних знаків. До науки історії вони мають безпосереднє відношення, тому що герби, монети й карти — це історичні джерела, що можуть бути виставлені як експонати в музеях або зберігатися в архівах. 9. Одним із найдавніших народів, що проживали на південних землях України, були скіфи. Вони прийшли сюди понад дві з половиною тисячі років тому. За кілька століть перебування на українській землі скіфи залишили багату спадщину. Розкопуючи скіфські кургани, археологи знаходили не тільки предмети побуту і зброю, але й чудові прикраси. На території Дніпропетровської області в кургані Товста Могила була знайдена золота пектораль, прикрашена сценами із життя скіфів. У цьому та інших курганах були знайдені монети — свідчення високого рівня розвитку скіфської держави. 10. 1187 рік — друга половина 12 століття. 1529 рік — перша половина 16 століття. 11. Див. 4 питання § 5. 12. Київ — одне із найдавніших і найкрасивіших міст нашої країни. Засновано воно було наприкінці 5 століття, у 482 році. З назвою столиці нашої Батьківщини пов’язана цікава легенда. У «Повісті минулих літ» Несторалітописця йде розповідь про трьох братів — Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Вони заснували на землях слов’янського племені полян місто й назвали його на честь старшого брата Києвом. Щоб розсіяти сумніви щодо вірогідності існування Кия, Нестору довелося провести своє власне розслідування. Воно підтвердило, що Кий дійсно був полянським князем, ходив походом на Царград і був з почестями прийнятий візантійським імператором. А ось новгородські літописці вважали Кия простим перевізником через Дніпро й відмовляли йому у князівському походженні. На жаль, відомості про життя Кия дуже мізерні, і дотепер він залишається напівлегендарною особистістю. Однак археологічні розкопки підтверджують думку літописця Нестора про стародавність української столиці. На думку істориків місту понад 1500 років. 13. Коли з’явилися гроші? Який вид мали гроші? Які предмети слугували грішми? Який метал і чому відігравав роль грошей? Як називалися гроші? Яку форму мали гроші? Як визначалася вартість грошей? РОЗДІЛ ІІ. КНЯЗІВСЬКА РУСЬ-УКРАЇНА
§ 6. ПЕРШІ КНЯЗІ
756
Ñ. 43. Прийом, улаштований княгині Ользі візантійським імператором, свідчить про могутність Київської Русі, про те, що Візантія прагнула бачити Русь, своїм союзником, а не ворогом.
1. Першими київськими князями були Аскольд і Дир, що жили в 9 столітті. Їх вважають нащадками Кия. У 882 році їх обох убив Олег, що під виглядом купця обманним шляхом проникнув до міста. Згідно літопису Аскольда поховали на Угорській горі (Аскольдова могила), а Дира — за церквою Ірини в Києві. Олег, що зробився київським князем наприкінці 9 століття, об’єднав майже всі слов’янські землі. Він приєднав до Київської Русі уличів і тиверців, северян і радимичів. За його наказом будувалися міста, зміцнювався кордон Русі. Олег почав боротьбу проти войовничих сусідів Русі — хазар, й переміг їх, звільнивши слов’янські племена від сплати данини Хазарському каганату. Як говорить літопис: «На чолі великого війська вирушив Олег у похід на Візантію, розгромив армію візантійського імператора й на знак перемоги прибив свій щит до воріт Царграда (Константинополя)». Після смерті Олега, на початку 10 століття почав княжити Ігор. Саме його вважають засновником династії Рюриковичів. 2. Після смерті Ігоря Київською Руссю почала правити його дружина — княгиня Ольга (945—957 рр.). Жорстоко помстилася вона древлянам за загибель чоловіка. Існує легенда, начебто попросила Ольга у мешканців Іскоростеня — столиці древлян, по два голуби й три горобці від кожного двору замість данини. Прив’язали її воїни до лапок птахів палаючі скіпи й відпустили. Полетіли голуби й горобці додому, до рідних гнізд, сіли на солом’яні дахи. Почалася пожежа й вигоріло все місто. Інша легенда розповідає про те, як древлянський князь Мал вирішив, що має право одружитися із вдовою вбитого ворога. Він надіслав до Ольги два посольства. Посли першого були живцем поховані — їх разом із човном скинули у вириту за ніч яму й завалили землю. Для другого древлянського посольства Ольга наказала витопити лазню. Загинули посли в замкненій і підпаленій лазні. Але не даремно літописець називав Ольгу «мудрішою серед усіх людей», а церква — Святою. Вона чітко визначила розміри данини, а також місце й час її збору. Розділила податки на державні й князівські. При Ользі були створені «ловища» — спеціальні державні місця для розведення хутрових звірів й «знамення» — місця, де виробляли мед. Все це було спрямоване на поповнення державного бюджету. Посиленню авторитету княгині в державі сприяло й те, що вона зробила об’їзд усіх своїх земель. Ольга віддавала перевагу переговорам, а не веденню війни. Вона підтримувала дипломатичні зв’язки із Германською імперією. Відомо, що у 959 р. до імператора Оттона було відправлене посольство Ольги. Із почестями була прийнята княгиня Візантійським імператором, одержала від нього багаті подарунки. Ці факти свідчать, що й Візантія й Германська імперія бачили у Київській Русі рівноправного партнера.
ІСТОРІЯ
Ñ. 45. З метою зміцнення міжнародного авторитету Київської Русі й установлення добросусідських відносин з Візантією, Ольга влітку 957 року здійснила поїздку до Константинополя. Довго русичи чекали прийому. Візантійський імператор прийняв Ольгу тільки 9 вересня. Друга зустріч була призначена на 18 жовтня. Очікуючи прийому, Ольга зі свитою оглянула столицю Візантії. Кияни побачили розкішні палаци знаті, величні храми й церкви. Особливо сильно вразив Ольгу Софійський собор. Побували гості на східних базарах. Під час зустрічі Ольги з імператором Візантійський патріарх Феофилакт здійснив обряд хрещення, і княгиня Ольга, під ім’ям Олени, стала християнкою. Хресним батьком Ольги був сам візантійський імператор Костянтин.
757
ІСТОРІЯ
Ольга однією з перших прийняла християнство. Вона була хрещена під час відвідування Візантії в 957 році. Правила Ольга до 957 року. Померла княгиня 11 липня 969 р., заборонивши ховати себе за язичницькими обрядами. Двадцять років потому онук святої подвижниці, Володимир Хреститель переніс її моці — одну з перших святинь руського православ’я — у Десятинну церкву. А на початку 14 століття княгиню Ольгу проголосили Святою та Рівноапостольною. 3. Син Ольги й Ігоря Святослав правив державою п’ятнадцять років (957— 972 рр.). Видатний український історик М. С. Грушевський назвав його «козаком на престолі». Керування країною він поклав спочатку на свою матір — Ольгу, потім на синів, а увесь свій час присвятив військовим походам. «Іду на ви!» — завжди, по-лицарські, попереджав князь своїх ворогів. Воював він зі споконвічними ворогами Русі — хазарами, що робили набіги на Русь і грабували руських купців. Захопив і зруйнував столицю Хазарського каганату місто Ітиль. Переміг Волзьку Болгарію й зробив її менш ворожою до Русі. «Князе! Ти шукаєш чужих земель, а свою рідну покинув!» — писали кияни князеві, коли той перебував у поході на Дунаї. А рідний Київ піддався нападу лютих ворогів — печенігів. Повернувся Святослав до Києва, прогнав від нього печенігів і знову почав збиратися в похід. Святослав був захоплено оспіваний придворними літописцями. Суворий воїн, що любить простоту, у поході був невибагливим. Спав, підклавши під голову сідло, казанів із собою не возив, готував м’ясо на вугіллях. Навіть вороги-візантійці визнавали відвагу молодого київського князя. А із Візантією Святослав воював постійно, тому що вона хотіла відрізати Русь від Чорного моря й нерідко нацьковувала на руські землі кочові племена. У 972 році повертався князь із походу на Візантію. На дніпровських порогах потрапив у засідку, улаштовану печенігами. Січа була жорстокою, хоробро боролися руські воїни, багато хто загинув, серед них і князь Святослав. За переказами печенізький хан зробив із черепа Святослава чашу, окуту золотом. § 7. ВІДОМА Й ЧУТНА У ВСІХ КІНЦЯХ ЗЕМЛІ Ñ. 50. Водохрещення киян відбулося у 988 році. 1018 років тому (розрахунки: 2006 рік — 988 рік = 1018 років).
758
Ñ. 51. З 1019 р. київським князем стає Ярослав, прозваний пізніше Мудрим (1019—1054 рр.). Правління Ярослава Мудрого прийнято вважати вершиною історії Київської Русі. Хоробрий полководець, він продовжував розширювати межі держави. Відвоював у поляків захоплені ними західні землі Русі, підкорив балтійські й фінські племена, остаточно розгромив печенігів. Енергійний правитель, Ярослав зосередив зусилля на відновленні країни, скрізь садив на князювання своїх синів або призначав посадників. При ньому розвивалися землеробство, ремісництво й торгівля, карбувалися срібні монети. У роки правління Ярослава було складено перший на Русі збірник законів «Руська правда». У ньому були упорядковані вже відомі правила й установлені нові. Згідно «Руській правді» суворо каралися замах на життя, зазіхання на майно, найважчим покаранням було вигнання з рідного краю. Освічений монарх, Ярослав сприяв вихованню й підготовці знаті й служителів церкви. З’явилися перші монастирі, що стали центрами освіти, відкривалися нові шко-
ІСТОРІЯ
ли. Князь любив читати книжки, сам переписував і дбайливо зберігав їх. При ньому почали робити численні переклади книжок із грецької мови на слов’янську, з’явилася перша бібліотека. Особливу увагу князь приділяв будівництву храмів. Київ у часи Ярослава був дійсно золотоглавим: чотири сотні церков прикрашали місто, і серед них — перлина слов’янської архітектури — церква Святої Софії, закладена в 1036 р. на місці перемоги над печенігами. Умілий дипломат, князь уклав союзи з європейськими монархами й шлюби своїх дітей з володарями Європи. За це набув небувалого авторитету і поваги. Сам Ярослав був одружений на шведській принцесі, сестри були замужем за польським королем і візантійським царевичем. Європейські принцеси дісталися в дружини трьом його синам, а королі Франції, Угорщини й Норвегії взяли шлюб з його дочками. Князя Ярослава називали «тестем Європи». Такі династичні зв’язки сприяли залученню Русі до європейської політики. Князь Ярослав Мудрий помер на 76-му році життя, 20 лютого 1054 р. і був похований у церкві Святої Софії. Він залишив після себе могутню й процвітаючу державу. Перед смертю наказав синам берегти й захищати свою землю, жити у мирі, повазі й розумінні. Ñ. 54. У 1036 році на честь перемоги над печенігами було побудовано Софійський собор. Софійським його назвали тому, що велів князь Ярослав побудувати храм-пам’ятник мудрості Божої (Софія грецькою — мудрість). При Софійському соборі була побудована школа для боярських і князівських дітей. Тут же було обладнане сховище для книжок. 1. Зробившись повноправним правителем Русі Володимир (980—1015 рр.) почав об’єднувати навколо Києва всі слов’янські землі. Він підкорив радимичів, вятичів, відвоював у поляків Галичину. Як і його батько, Володимир поставив княжити у всіх руських землях своїх синів, відсторонивши місцевих князів від влади, яка повністю зосередилася в руках правлячої в Києві династії Рюриковичів. Сини-намісники від імені київського князя вводили закони, вершили суд, збирали данину. Зміцнюючи свою державу, Володимир почав карбувати золоті й срібні монети. Мав Володимир свою корону й герб — тризуб. Під час правління Володимира Святославовича Русь перетворилася на могутню державу із кордонами від Карпат до Волги й Кавказу й мала площу 800 тис. квадратних кілометрів. Численна дружина та князі замість далеких походів займалися тепер охороною кордонів. На південь від Києва будувалися нові міста-фортеці, насипалися оборонні вали, зводилися частоколи. Ця система укріплень стала надійною перешкодою для спустошливих набігів кочівників — печенігів. Князь Володимир присвятив своє життя зміцненню й процвітанню держави й, тому, не випадково, до його імені додають слова «Святий», «Великий», «Червоне сонечко». При Володимирі була хрещена Русь. Князь розумів, що язичництво (багатобожжя) не сприяє об’єднанню слов’янських народів. У кожного племені були свої боги. Потрібна була віра, здатна скріпити союз всіх народів під владою великого князя київського. У «Повісті минулих літ» є цікава розповідь про те, як Руссю був відкинутий іслам через заборону на вино й свинину, і обране християнство за красу церковної служби. У 988 році князь наказав зібрати киян для хрещення на березі річки Почайни (притока Дніпра). «Якщо хто не з’явиться, багатий або вбогий,— ворогом мені буде». Відбулося перше масове хрещення людей. А язичницькі ідоли були знищені, хоча народ і пручався цьому. Почалося будівництво християнських церков, з’явилися слов’янські майстри-зодчі, художни-
759
ІСТОРІЯ
ки-іконописці. При церквах почали відкривати школи. Християнство сприяло поширенню слов’янської писемності й культури, народженню літописної традиції. Християнська мораль учила людей милосердю, любові до ближнього, повазі. Християнство поєднувало й зміцнювало державу, підтримувало князівську владу й забезпечувало міцні зв’язки з європейськими країнами. 2. У часи князя Володимира навколо центра Києва було споруджено потужні укріплення. Зводилося й нове «місто Володимира» із трьома в’їзними брамами, до яких прилягали високі оборонні вали. Одночасно з будівництвом укріплень «міста Володимира» на його території розгорнулося й велике міське будівництво. Перлиною архітектури давнього Києва стала Десятинна церква. За нею розташовувався головний майдан Верхнього міста — Бабій Торжок, до якого сходилися дороги від усіх трьох брам. Навколо церкви здіймалися князівські палати. Тут, у Верхньому Києві, розташовувалися й двори знатних бояр. З’явилися нові забудови й у Нижньому місті — на Подолі. Гостинно зустрічала торговельні кораблі велика зручна пристань. На подільському торговищі, де збиралися гості — купці з усіх країн світу, ніколи не припинялася жвава торгівля. 3. Після смерті Володимира, як це вже не раз бувало, між його синами розгорнулася кровопролитна боротьба за великокнязівський престол. Старший син Володимира Святополк почав знищувати своїх братів, можливих претендентів на київський престол. Він убив молодших братів Бориса й Гліба, за що одержав у народі прізвисько Окаянний. Але Святополку не довелось правити в Києві, його дружина була розбита військами князя Ярослава. Святополк утік до Польщі й ніколи більше не повертався на Русь. З 1019 р. київським князем стає Ярослав, прозваний пізніше Мудрим (1019— 1054 рр.). До 1036 року він ділив владу на Русі зі своїм братом Мстиславом. Ярослав правив на Правобережжі, а Мстислав на Лівобережжі. Після смерті брата Ярослав об’єднав під своєю владою всі руські землі. 4. Див. відповідь § 7, с. 51. 5. Ярослав Володимирович багато уваги приділяв поширенню християнства на Русі. У ньому він бачив не тільки релігію. У Києві й інших руських містах була побудована безліч церков і храмів. Це й Софія Київська, і надбрамна церква Благовіщення, побудована над Золотими воротами. Усього за свідченням сучасників їх було понад 400. Вони були центрами освіти, літератури й мистецтва. § 8. ЛИХОЛІТТЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
760
Ñ. 59. У 1113 році київським князем став Володимир Мономах (1113— 1125 рр.). Після тривалих міжусобних воєн його правління ознаменувалося розквітом Київської Русі. Він спромігся об’єднати князів і народ для боротьби із спільним ворогом — половцями. Мономах ходив на половців 83 рази й знищив 200 половецьких вождів. Новий великий князь спромігся заново об’єднати майже всі землі, що раніше відійшли. Він змінив і доповнив закони. Володимиром Мономахом було написано «Повчання дітям», де є такі слова: «Будьте батьками сиріт; судіть удовиць самі; не давайте сильним губити слабких». У Києві будувалися храми й церкви, міст через Дніпро. Зміцнилося міжнародне становище
Ñ. 62. Численні князівські родичі прагнули мати свої уділи й не бажали підкорятися київському князеві. Сини Ярослава спочатку намагалися втихомирити непокірливих, але потім і самі почали боротися за київський престол. Тривалі конфлікти та міжусобиці виснажували державу. Вона страждала й від половецьких набігів. З ініціативи переяславського князя Володимира Мономаха та київського князя Святополка у 1097 р. було скликано князівський з’їзд у місті Любечі. На з’їзді було вирішено припинити міжусобиці й об’єднатися для боротьби з половцями. Відомий заклик з’їзду: «Пошто ми губимо руську землю самі проти себе усобиці дєя», був усвідомлений його учасниками. Князі дали один одному слово сидіти на своїх землях і не зазіхати на сусідські.
ІСТОРІЯ
Русі, укладалися шлюби членів князівської родини з імператорськими дворами Європи й Візантії.
1. Пам’ятаючи завіти Ярослава Мудрого, його сини Ізяслав, Святослав і Всеволод уклали союз для загального керування державою. Союз старших Ярославичів тривав близько 15 років, протягом яких вони спільно приймали важливі рішення, разом ходили у військові походи проти половців. Це був численний і небезпечний ворог. Напади були раптовими й руйнівними. Половці спалювали міста й села, забирали в полон десятки тисяч людей. У літописах того часу згадується про 47 половецьких набігів на руські землі. У 1068 році половці великими силами напали на Переяславську землю, і, розбивши руське військо Ярославичів, підійшли до Києва. Кияни зібрали віче й звернулися до князя Ізяслава з вимогою роздати їм зброю й коней для захисту від ворога. Побоюючись збройного народу, князь відмовив їм. Кияни повстали, прогнали Ізяслава й відбили половців. Незабаром князь за допомогою поляків придушив повстання й, незважаючи на вимогу молодших братів не вводити поляків у Київ, дозволив їм грабувати й убивати киян. Союз Ярославичів похитнувся. 2. А. Половці були величезною небезпекою для Київської Русі. Нападали раптово. Були жорстокими. Руйнували й спалювали міста. Тисячі людей вели в рабство. Володимир Мономах спромігся об’єднати князів і народ для боротьби із спільним ворогом. Мономах ходив на половців 83 рази й знищив 200 половецьких вождів. Лютий ворог був подоланий. Б. Міжусобиці заподіяли Київській Русі не меншої шкоди, ніж напади половців. Князі постійно ворогували один з одним. Брат силою віднімав у брата князівство. Спустошливі війни послабили державу. В. Видатним пам’ятником давньоруської культури є «Повчання», написане Володимиром Мономахом. У вихованні майбутніх князів Мономах на перше місце ставив виховання моральне. Він заповів дітям й онукам, та й всім нащадкам бути справедливими і милосердними, не лінуватися («так не застане вас сонце у ліжку»), вести життя чесне, гідне захисника батьківщини. 3. У 1222 р. монголи напали на половців. Половецький хан Котян звернувся по допомогу до Русі. Деякі князі відгукнулися на його заклик. У 1223 р. на річці Калка об’єднані сили русичів і половців зустріли монголо-татар. У жорстокій битві об’єднані русько-половецькі сили були розбиті. Але загарбники, які занадто далеко відірвалися від основних сил, не зважилися скористатися плодами перемоги й повернули назад, щоб прийти знову че-
761
ІСТОРІЯ
рез 14 років. А князі швидко забули цей урок і повернулися до династичних чвар. У 1237 році численне монголо-татарське військо на чолі із ханом Батиєм, онуком Чингис-хана, знову рушило на Русь. Першими упали Рязанське й Володимиро-Суздальське князівства. Із вогнем і мечем пройшли загарбники північно-східними землями Русі. Монголи дійшли майже до Новгорода, але через повінь повернулися на Волгу. Восени 1239 року навалі піддалися південноруські землі. Ординці йшли смугою, знищуючи все на своєму шляху. Були спалені й зруйновані Переяслав і Чернігів. У 1240 році монголи підійшли до Києва. Білокам’яна столиця Русі, укриті золотом бані церков уразили монголів своєю красою. Киянам запропонували здатися, щоб не руйнувати місто. Але, горді русичи відмовилися здатися на милість переможцям. Київський князь Михайло втік. Оборону очолив галицький воєвода Дмитро. Він повів на бій тих киян, що вирішили дати відсіч завойовникам. Удень і вночі били ворожі тарани в стіни міста, жорстока січа розгорнулася біля міських мурів. Літописець писав: «І не можна було голосу чути від скрежетання возів його, від ревіння безлічі верблюдів його, іржання черід коней його, і була земля Руська наповнена воїнами». На початку грудня 1240 року Київ упав, був розграбований, а потім спалений. Захопивши Київ, монголо-татари рушили на Волинь, Поділля, Галичину. На початку 1241 року дійшли до Польщі. Але відчайдушний опір Русі настільки послабив ханську орду, що монголи, не скорвши Західну Європу, повернули на схід. Тьма опустилася на землі Київської Русі аж на 120 років. 4. Ярмо — це залежність Русі від створеної монголо-татарами держави Золота Орда. § 9. ПЕРШЕ УКРАЇНСЬКЕ КОРОЛІВСТВО Ñ. 65. Після передчасної смерті Романа Мстиславича у 1205 році розпочалася тривала боротьба за престол між чужоземцями та його сином Данилом. Лише у 1221 році Данило Романович отримав законні права князювання на Волині, а через 17 років повернув собі Галич і частину Галичини. Усього ж на відновлення володінь свого батька Данилу знадобилося 40 років: у 1245 році він підкорив усю Галичину. Подібно до свого батька, князь Данило прагнув заручитися підтримкою городян і селян у боротьбі із непокірливою боярською знаттю. Князь був великим будівничим. Він заснував безліч міст, у тому числі нову столицю — Холм, а у 1256 році — Львів, названий на честь сина. Завзято боровся Данило із ворогами рідної землі. У 1238 році розбив військо німецьких лицарів під Дорогочином, змусив поляків й угорців відступити від галицько-волинських земель. Коли монголо-татари почали загрожувати Києву, надіслав туди для захисту частину свого війська з воєводою Дмитром. Мужньо боролися галичани, захищаючи Київ від татар. Князь Данило був не тільки талановитим полководцем, але й блискучим дипломатом. Заради миру й спокою в державі вирушив він до Золотої Орди.
762
Ñ. 67. Князь Данило розумів, що дати гідну відсіч монголам він не зможе — занадто не рівні сили. Знесилила Русь під монгольським ярмом. Під час відвідування Золотої Орди поводився розумно, показав ханові свою покірність. Навіть випив кумису, запропонованого ханом. Хоча знав, що негоже русичам пити кобиляче молоко. Сидів перед ханом на колі-
1. Галицьке князівство було розташовано на південному заході Київської Русі. Південні його кордони доходили до Дунаю, західні проходили Карпатськими горами. Волинські землі лежали на північ від Галичини. Ці землі здавна підтримували тісні економічні й культурні зв’язки, що й слугувало передумовою для їхнього об’єднання в єдине князівство. Це вдалося зробити у 1199 році волинському князеві Роману Мстиславичу. Так з’явилося Галицько-Волинське князівство. 2. Галицько-Волинське князівство досягло свого найвищого розквіту при князі Данилі Галицькому.
ІСТОРІЯ
нах, називав себе холопом. Робив усе заради збереження Русі. Краще данина, ніж загибель. Скорботним була подорож Схилилася знесилена Русь перед татарами.
3. А. Данило Романович народився у 1201 році. Коли спадкоємцеві було чотири роки, загинув його батько, князь Роман Мстиславович. Після смерті князя Романа між Галицькими й волинськими боярами спалахнула боротьба. Княгиня-удовиця із малолітнім Данилом і його братом Васильком змушена була тікати з Галича. Тільки у 1221 році змужнілий Данило, обвінчавшись із донькою новгородського князя Мстислава Відважного й заручившись його підтримкою спромігся повернутися до своєї вотчини. Б. Із перших днів князювання на Галицькому престолі перед Данилом постало завдання — зміцнити ослаблену роками безвладдя державу, захистити її від сусідів, відновити усередині спокій і порядок. Данило зміцнив армію, уперше в історії поповнивши її загонами стрільців, озброєних луками. Налагодив торговельні зв’язки із Візантією, Угорщиною, Німеччиною, Римом. Побудував нові міста — Холм і Львів. Данило сприяв архітекторам, художникам, музикантам. У 1255 році Папа Римський надіслав Данилу королівську корону. Помер Данило Романович у 1264 році. В. Хани Золотої Орди бачили в Данилові Галицькому небезпечного супротивника й вирішили скорити князя. Хан Батий надіслав до Данила своїх послів з вимогою: «Дай Галич». Не маючи достатніх сил для боротьби з монголами, Данило був змушений у 1246 році поїхати на переговори до Батия. Князя добре зустріли, а головне, він повернувся живим, хоча викуп за життя був чималим — визнання монгольського панування. «Він пройшов у землю свою, і зустріли його брат і сини, і плач був про образу й велика радість про здоров’я його»,— пише літописець. Покірність Орді сприяла зміцненню князівської влади, оскільки в особі хана князь одержав захисника від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Водночас нічим не можна було окупити сором рабського становища. Данило щосили намагався скинути цей тягар. 4. За різних князів столицями Галицько-Волинського князівства були Галич, Володимир, Холм, Львів. Першою столицею об’єднаних земель став Галич. Роман Мстиславович звернув увагу на його зручне розташування. Його син Данило також княжив у Галичі. При ньому місто стало ще гарнішим. Князь заснував безліч міст, у тому числі нову столицю — місто Холм. Син Данила переніс столицю до міста, названого його ім’ям,— Львів. З містом Лева пов’язаний герб Галицько-Волинського князівства — золотий лев на синьому тлі. Він символізував владу, мужність, непереможність і великодушність. Син Лева Даниловича, Юрій, обрав своєю столицею місто Володимир. Донині в місті стоїть побудований у 12 столітті Успенський собор.
763
§ 10. НЕТЛІННІ СКАРБИ
ІСТОРІЯ
Ñ. 73. У князівські часи центрами духовного життя Русі були монастирі й церкви. Києво-Печерський монастир — один із них. Навколо монастиря об’єднувалися видатні церковні діячі, учені, що спрямовували свою діяльність на освіту народу, процвітання держави. При монастирі була створена школа. Тут переписували книжки, створювали літописи, церковну й світську літератури. Ñ. 76. Феодосій Печерський — настоятель Києво-Печерського монастиря, самовідданий служитель церкви. Розширював Києво-Печерську обитель, заклав храм Успіня Пресвятої Діви Марії. Заснував при монастирі іконописну майстерню. Увів нові монастирські правила, яких мали неухильно дотримуватися ченці. Видатним іконописцем Давньої Русі був чернець Києво-Печерського монастиря Аліпій. Успенський собор монастиря прикрашали написані ним ікони. До творів майстра віруючі приходили за порадою. Здавалося, тепле добре світло променіло від них, щось невловимо рідне вгадувалося в погляді зображених на іконі променистих очей. Багато хто бачив в іконах Аліпія образи своїх матерів і немов чув слова материнські: «Прислухайся до свого серця, воно не обдурить, тому що з ним розмовляє Господь». Князі, бояри, купці прагнули мати ікони, написані майстром, пропонували а них будь-які гроші, тому що вірили, що ікона зцілює. Але не брав Аліпій грошей. Роздавав свої твори, не шукаючи ані слави, ані багатства. Навіть не підписував свої роботи. Малював тому, що до цього прагнула його душа. Нестор — чернець Києво-Печерського монастиря — увійшов в історію під ім’ям Нестора-літописця тому, що він є автором видатного твору з історії Давньої Русі — «Повісті минулих літ». Герої даної розповіді названі світочами тому, що сприяли процвітанню й освіті Русі, всі свої сили віддавали в благо рідної землі. 1. Нетлінними ці скарби названі тому, що вони збереглися й дійшли до нас, переживши століття. Вони є свідченням величі народу, що їх створив. Бездоганні споруди з дерева, каменю та цегли, прекрасні мозаїки, фрески й мініатюри розповідають про талант майстрів і художників давнини. 2. До нетлінних скарбів князівської епохи належать унікальні архітектурні шедеври — Софійський і Михайлівський Золотоверхий собори та Успенський собор Києво-Печерської лаври, що прикрашають Київ. Чернігів славний Спасо-Преображенським, Борисоглебським й Успенським соборами, Іллінською та П’ятницькою церквами. Успенський собор є прикрасою Володимира-Волинського, а церква Святого Пантелеймона — села Крилос недалеко від Галича. Видатним іконописним пам’ятником князівської епохи є ікона Богородиці (кінець 13 століття) з Успенської церкви в Дорогобужі. У середині 11 століття при князі Ярославі Мудрому було створено Остромирове Євангеліє, прикрашене мініатюрами. 3. Довідалися про настоятеля Києво-Печерського монастиря Феодосія, видатного іконописця князівської епохи Аліпія, ченця Києво-Печерського монастиря Нестора — автора безсмертного добутку «Повість минулих літ».
764
4. Після введення християнства на Русі почали відкривати школи, у яких навчалися діти знатних людей. Про освіченість жителів Київської Русі
свідчать берестяні грамоти, знайдені вченими-археологами. Це й переписка між родичами, і торговельні угоди тощо. На стінах Софії Київської виявлені український алфавіт і написи, що належать як князеві Володимиру Мономаху, так і простому киянинові.
Ñ. 81. Освічені люди розуміли, що збереження державності можливо лише людьми грамотними, здатними відстоювати інтереси свого народу. Саме тому вони сприяли створенню шкіл, допомагали їм фінансами, дарували книжки. Розвивали друкарство, тому що розуміли, що книжка є джерелом знань. Запрошували відомих учених і професорів з Європи. Ñ. 83. Київського воєводу князя Василя-Костянтина Острозького називали королем русичів, тому що його родина володіла більшістю українських земель. Їй належали маєтки на Волині, Київщині, Поділлі, у Галичині. Князь Острозький був відомий як захисник православ’я. У 1596 р., під час Брестського церковного собору, він підтримав православну церкву. Покровитель культури, він зібрав у своєму маєтку найосвічених людей того часу. Заснував друкарню. У 1576 р. у місті Острозі була відкрита греко-слов’яно-латинська школа — перша українська школа вищого рівня. У школі викладали слов’янську, грецьку та латинську мови, граматику, арифметику, риторику, логіку. На високому рівні перебувало вивчення музики й хорового співу. Вихованцем школи був майбутній гетьман П. Сагайдачний. Острозька школа мала велике значення для поширення освіти серед населення України.
ІСТОРІЯ
§ 11. У СКЛАДІ ЛИТВИ Й ПОЛЬЩІ
1. Після занепаду Галицько-Волинського князівства в середині 14 століття українські землі потрапили під владу сусідньої держави Литви. 2. У 1596 році в польському місті Люблін була укладена угода про об’єднання (унію) Польської та Литовсько-Руської держав у єдину державу — Річ Посполиту, на чолі якої стояв польський король. Українські землі потрапили під владу польської шляхти. Українське населення зазнавало важкого гніту. Державною релігією стало католицтво. Богослужіння велося латинською мовою, що була незрозумілою українцям. 3. У 16 столітті Україна перебувала під владою іноземних держав. При цьому українці прагнули зберегти самобутність своєї культури. У містах Острозі, Львові, Чернігові, при Києво-Печерській лаврі виникли друкарні. У 1574 році Іван Федорович і Петро Мстиславець видали перші в Україні друковані книжки — «Апостол» і «Буквар». При монастирях, церквах діяли школи початкової грамоти. При монастирях тривало літописання, з’явилася перекладна література — книжки із Греції, Сербії, Італії. Крім традиційних казок, пісень і легенд з’явився новий жанр — героїчний епос: думи, історичні пісні, у яких прославлялася боротьба українського народу проти гніту Польщі й католицької церкви. 4. Острог став центром освіти й культури України. У місті була створена перша українська школа вищого рівня. Тут працював першодрукар Іван Федорович. У 1581 році він надрукував Біблію, що названа Острозькою. У місті знаходили пристановище вчені — друкарі, поети.
765
5. Про Василя-Костянтина Острозького — київського воєводу, українського магната, видатного діяча культури, засновника Острозької греко-слов’янолатинської школи.
ІСТОРІЯ
Тематичне оцінювання 3. Прихиливши коліно, іноземні посли підносять князеві Ярославу Мудрому дарунки. У свиті послів знатні люди, майбутній спадкоємець престолу. Це говорить про те, що авторитет Київської Русі був дуже високим. Із князем Ярославом прагнули поріднитися багато європейських монархів, багато з них намагалися підтримувати з Руссю добросусідські відносини. 4. У 10—16 століттях на Русі жили й правили князі Олег та Ігор, княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Володимир Мономах, Василь-Костянтин Острозький. 5. Першодрукар — той, хто поклав початок друкарству. Першодрукарем був Іван Федорович. Першодрукована — книжка, що є першим друкованим виданням. Швайпольт Фіоль був власником першої друкарні, що з’явилася в Кракові наприкінці 15 століття. Він видав кілька книжок для православних українців. Оформлені вони були як західноукраїнські рукописні книги, у післямовах була використана українська літературна мова того часу. Наприкінці 16 століття у Львові Іван Федорович заснував друкарню, у якій 1574 року вийшла перша церковна книга «Апостол». У тому ж році був виданий «Буквар». Василь-Костянтин Острозький запросив Івана Федоровича до Острога, де на кошти князя була відкрита друкарня. Тут Іван Федорович надрукував Біблію, що одержала назву Острозької, і ще п’ять книжок. 6. Євшан — назва степової рослини. 7. У 1199 році князь Роман Мстиславович об’єднав Галицькі й Волинські землі у Галицько-Волинську державу. У 1569 році було укладено угоду (унію) між Польською державою й Литовсько-Руською державою внаслідок чого утворилася держава Річ Посполита. Зайвою є дата 988 рік. Цього року князь Володимир Великий прийняв християнство. 8. Місцеві князі піклувалися про розвиток своїх стольних міст тому, що прагнули бути незалежними від Великого Київського князя. Намагалися, щоб їхні столиці не поступалися стольному Києву красою, тому прикрашали свої міста храмами, церквами, князівськими палацами й іншими гарними будовами. Найвідомішими спорудами часів феодальної роздробленості були Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська й П’ятницька церкви в Чернігові, Михайлівський храм у Переяславі, Успенський собор і Пантелеймонівська церква в Галичі.
766
9. Церква — будинок Божий, тобто святе місце, призначене для християнського богослужіння й молитов; монастир — церква, житлові приміщення й територія, що належать релігійній громаді; фреска — картина, написана фарбами на свіжій вологій штукатурці; чернець — монах;
князь — проводир війська й правитель області у феодальній Русі (Київський князь, удільний князь); шляхтич — польський дворянин; орда — назва союзів кочових племен; військо кочівників, ставка хана; Унія — союз.
РОЗДІЛ ІІІ. УКРАЇНА КОЗАЦЬКА
§ 12. ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА Й ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ Ñ. 92. Українського козака називали воїном-хліборобом тому, що, займаючись сільськогосподарською працею, він часто був змушений оборонятися від раптових нападів татар. Кожен житель, ідучи в поле, брав із собою рушницю, шаблю або тесак. Біля своїх садиб козаки будували невеликі будиночки з бійницями, у яких рятувалися під час набігів турок і татар. Ляссоту зацікавили українські козаки, тому що вони були хоробрими й відчайдушними воїнами, що добре знали військове мистецтво й ворога, з яким доводилося боротися.
ІСТОРІЯ
10. Литовський князь Володимир Ольгердович княжив 31 рік, з 1363 до 1393 року. Це кінець 14 століття. Від зречення Володимира Ольгердовича до створення Речі Посполитої минуло 176 років.
Ñ. 94. Володарі інших держав намагалися залучити українських козаків до себе на службу тому, що козацьке військо було добре організованою, дисциплінованою, сильною й мужньою армією. Кілька тисяч козаків на чолі з кошовим отаманом могли стати гідною перешкодою на шляху будь-якого агресора. Ñ. 96. А. Море для козака — головне випробування. Запорожці вирушали у морські походи на човнах, які називалися чайками. Дно такого човна виготовляли з одного великого дерева — липи або верби завдовжки до 16 м. Боки обшивали дошками. Виходив човен завдовжки до 20 м, завширшки 3—4 м, заввишки 2,5 м. Ставили 10—15 пар весел, хоча човен ходив і під вітрилом. На кожній чайці було 4—6 невеликих гармат. Порох, свинець, продукти в бочках, вода — усе вміщалося у швидкохідному, маневреному човні. У чайку сідало 50—70 озброєних козаків. Крім чайок козаки будували трищоглові кораблі. На легких човнах-чайках козаки нападали на турецькі фортеці, звільняли невільників, захищали свої землі. Навіть джуру, що брав участь у морському поході, відразу ж записували до козацького війська. Б. Кожна козацька Січ мала на озброєнні артилерію. Пушки козаки виготовляли власноруч. Причому вони піклувалися не тільки про технічну досконалість зброї, але й про її зовнішній вигляд. В. Найкращим винаходом козаків був їхній польовий табір. Він використовувався для оборони на відкритій місцевості, у степу. Табір будувався дуже швидко. Козаки ставили вози в коло, з’єднували їх ланцюгами, а навколо виривали рів. Такий табір міг тримати облогу протягом кількох тижнів. У Європі користувалася популярністю книга Гійома Лавассера де Боплана «Опис України...», у якій він розповів про звичаї, життя українського козацтва, його військову майстерність.
767
ІСТОРІЯ
Ñ. 97. Українські селяни прагнули стати козаками, тому що гніт польської шляхти був нестерпним. Селяни обробляли землі польських поміщиків власними знаряддями праці, платили великий продуктовий і грошовий податок. Виконували інші повинності. Поляки мали необмежену владу над майном і життям українського селянства. 1. Поява козацтва була зумовлена необхідністю захистити південні українські землі від нападу з боку Кримського ханства. Татари, що мешкали в Криму, у Причорноморських і Приазовських степах, робили розбійницькі набіги, грабували й розоряли українські землі, уводили тисячі українців у рабство. Особливо потерпали жителі Київщини й Черкащини. Тому тамошні українські городяни та селяни змушені були братися до зброї. Сюди ж бігли, рятуючись від польського гніту, міщани, селяни та ремісники західних українських земель. Так вільні хлібороби перетворювалися на митецьких воїнів — козаків. 2. У 15 столітті територія Дикого Поля (від Дністра до Сіверського Дінця) почала освоюватися українськими козаками. Значна частина їх проживала за порогами Дніпра. Ця частина України одержала назву Запорожжя. Для захисту козаки будували земляні укріплення й укріплення із загострених, усічених колод — січі. Незабаром Січчю почали називати всі фортеці, побудовані козаками. Першою Запорозькою Січчю була Січ, зведена в 1556 році на острові Мала Хортиця під керівництвом князя Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою. 3. Запорозьку Січ називають козацькою республікою тому, що ідеалами козацтва були воля, рівність і братерство. Вищим органом влади в Січі була Козацька рада. На ній вирішувалися найважливіші питання. Тут обирали кошового отамана та старшину. Право голосу на раді одержували всі козаки. Такий спосіб організації громадського життя називається республікою. 4. Гійом Лавассер де Боплан — французький військовий інженер, архітектор, картограф — брав участь у будівництві фортеці над Кодацьким порогом, прожив в Україні 17 років. Повернувшись до Франції, написав книгу «Опис України, декількох провінцій королівства Польського, що простягнулися від кордонів Московії до кордонів Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя й ведення війн», у якій розповів своїм землякам про Україну, мужніх запорожців, їхню боротьбу за волю. § 13. ЕПОХА ГЕРОЇЧНИХ ПОХОДІВ Ñ. 99. Кримське ханство розміщалося на території Криму, Приазов’я й Причорномор’я. Козаки ходили морем до Варни, Акерману, Константинополя, Кафи. Ñ. 100. Козаки під керівництвом Петра Сагайдачного зробили кілька зухвалих переможних морських походів на турецькі фортеці, розгромили їх, звільнивши тисячі невільників.
768
Ñ. 101. У 1600 році козаки почали похід у турецькі володіння. Захопили 10 галер (кораблів) з усіма припасами, напали на порт Варна, звільнили
1. Гіркою була доля українців, що потрапили до турецького полону. Вони втрачали все, навіть власне ім’я. Їх таврували й давали презирливі прізвиська. Змушували відмовитися від своєї віри. Бранців привозили на невільничі ринки Криму й Туреччини, де продавали в рабство багатим чужоземцям. Найчастіше їх використовували на важких будівельних роботах. Козаки, що потрапили в полон, ставали веслярами на турецьких галерах. Захоплених малолітніх хлопчиків віддавали в султанське військо. З них виховували яничарів — відданих захисників турецького султана. Лірники й кобзарі — народні співаки — складали пісні й думи про важку долю невільників-українців, що втратили все: Батьківщину, родину, домівку.
ІСТОРІЯ
бранців і увезли 180 тисяч золотих. А влітку 1606 року від козацьких нападів запалало все турецьке узбережжя Чорного моря. Козаки завдали удару відразу по трьох турецьких фортецях — Килі, Варні й Акерману. Неповороткі турецькі галери не змогли протистояти швидким, легким і рухливим козацьким човнам-чайкам. Після цього султан наказав перегородити Дніпро ланцюгом. Навесні 1615 року на 80 чайках козаки атакували турецьку столицю місто Константинополь і спалили кілька гаваней. А наступного року запорожці зробили один зі своїх найвизначніших морських походів — на Кафу, невільничий ринок у Криму. Було знищено 14 тисяч турецьких воїнів, потоплено велику кількість турецьких кораблів, звільнено тисячі бранців. Переможні походи козаків викликали захват і подив у Європі, тому що турецькі армія й флот уважалися непереможними.
2. 17 століття можна назвати епохою героїчних походів. У цей період українські козаки зробили цілий ряд походів у турецькі володіння. Всі вони закінчилися повною перемогою козаків і розгромом турецьких військ. Козакам удалось захопити незліченні скарби, звільнити невільників, і на довгий час відбити в турків намір розоряти українські землі. Ця епоха пов’язана з ім’ям гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. 3. Сагайдачний використав досвід багатьох поколінь запорожців. Часто він починав битву, коли заходило сонце і його останні промені світили у спину козакам і засліплювали ненависного ворога. А в морі сонячні відблиски — найкраще маскування на водній гладіні. Інший прийом, використовуваний гетьманом — це в’язки очерету, якими обкладали човни-чайки. Ці в’язки утримували човен на воді, навіть якщо він затоплювався водою. До того ж вони захищали судно від ворожих куль і ядер. § 14. ПІД ПРАПОРАМИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Ñ. 108. Б. Хмельницького долали сумніви щодо того, чи буде україно-російська угода рівноправною і взаємовигідною, чи дотримається російський цар обіцянки не обмежувати незалежність України, не порушувати козацьких прав. Ñ. 111. У квітні 1648 року Хмельницький на чолі війська виступив назустріч полякам. Біля річки Жовті Води разом із трьома тисячами татарських кіннотників він улаштував табір і став чекати на польське військо. Бій почався 4 травня. Через чотири дні польська армія була повністю розгромлена. Три тисячі поляків потрапили в полон. На початку вересня польське військо під керівництвом Я. Вишневецького знову зустріло-
769
ІСТОРІЯ
ся з козацькими військами, тепер біля села Пилявці. Як і у попередніх битвах, козаки виступили організовано й рішуче. Умілі удари змусили польські війська бігти. Після блискучих перемог Богдан Хмельницький на чолі козацької армії врочисто в’їхав до Києва. В українську столицю під розгорнутими прапорами ввійшли переможці. Багато сил і життів віддали вони на полях боїв за волю й незалежність рідної землі. «На сусідів шаблі не підніму, — говорив гетьман Хмельницький,— але воювати будемо з усіма, хто загрожувати українській землі буде. Війна знесилила Україну. Від кого чекати допомоги?» Хмельницький постійно шукав союзника. У 1651 році гетьман почав переговори з Москвою про можливий союз. У січні 1654 року до Переяславу прибули російські посли. На скликаній Генеральній раді було ухвалене рішення йти «під царя московського православного». Ñ. 112. Угода з Москвою була укладена у 1654 році (друга половина 17 століття). Це сьомий рік війни. Угода діяла 6 років. 1. Національно-визвольна війна українського народу проти польського гніту почалася у 1648 році. Її очолив Зиновій Богдан Хмельницький. 2. План розповіді «Богдан Хмельницький — великий син українського народу» 1) Походження Богдана Хмельницького. 2) Освіта Хмельницького. 3) Переможні битви 1648 року. 4) Формування Української держави. 5) Пошук союзника. 6) Угода з Москвою. 7) Тривога на вершині слави.
3. У 1648 році армія під керівництвом Богдана Хмельницького здобула перемоги в урочищі Жовті Води, під Корсунем і Пилявцями. До листопада 1648 року майже всі українські землі були звільнені від польського гніту. Почалося створення Української козацької держави, що називалася Військо Запорозьке.
770
4. Під час національно-визвольної війни у Хмельницького й у середовищі козацької еліти виникли й одержали розвиток ідеї української державності. Після того, як на значній частині українських земель було ліквідовано польську адміністрацію, гостро постало питання про власну державу. Держава мала свої чітко окреслені кордони (козацьку лінію). Влада гетьмана поширювалася на землі Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств. У держави була назва — Військо Запорозьке й Гетьманщина. Однак поступово утверджувалася народна назва — Україна. Державною емблемою України був герб Війська Запорозького — козак із шаблею й рушницею. Територія гетьманської України ділилася на полки й сотні. У 1649 році налічувалося 16 полків. Полки ділилися на 10—20 сотень на чолі із полковниками й сотниками. Головним органом влади у новій державі були Генеральна рада козаків і старшинська рада. На чолі всього державного апарату стояв гетьман. Керувати державними справами гетьманові допомагали Генеральний писар, Генеральний обозний, два Генеральних осавули, два Генеральних судді. Молода держава користувалася різними грошовими одиницями: польськими злотими, російсь-
кими рублями й єфимками, турецькими левами й левками. Гетьманська держава сформувала одну з найсильніших у тодішній Європі армію. Військо складалося із представників різних верств населення. Більшість становили оказачені селяни й міщани. Ядром армії були реєстрові козаки й запорожці. Європейські держави визнавали Україну, надсилали до неї своїх послів, укладали угоди.
§ 15. ГЕТЬМАНСЬКА УКРАЇНА Ñ. 114. Головною умовою угоди між Карлом XII і гетьманом Мазепою було зобов’язання захищати Україну при виникненні для неї небезпеки. При цьому шведи ні за яких умов не втручалися у внутрішні справи українських земель. А війська, що прийшли в Україну для надання допомоги, підпадають під командування гетьмана й перебувають тут необхідний час. При цьому забезпечення продовольством шведських військ покладалося на українську сторону.
ІСТОРІЯ
5. У розповіді «Тривога на вершині влади» йдеться про підготовку Переяславської угоди з Москвою й присягу російському цареві.
Ñ. 115. Пісня оповідає про важке становище, що склалося в Україні. Стогне Україна під царським і королівським гнітом. Нема згоди серед українців. Розділено Україну. Однак автор пісні закликає не занепадати духом і боротися за Україну зі зброєю в руках. І навіть якщо герої загинуть, їхні імена прославляться, тому що віддали вони своє життя за віру й батьківщину. Ñ. 116. Гетьман Мазепа мріяв бачити Україну вільною й сильною державою. Російський цар мало піклувався про духовну сторону життя українського народу. Тому, щиро люблячи свою батьківщину, Мазепа докладав зусиль для її процвітання. На свої гроші та кошти державної скарбниці гетьман будував храми й церкви, школи й друкарні. Книжки із власної бібліотеки гетьман часто дарував школам, Чернігівському колегіуму, монастирям. Освічена людина, Мазепа хотів бачити такими ж більшість українців. Ñ. 118. У козацькій столиці, місті Батурині, гетьман Мазепа приймав у своєму палаці французького посла. Гість був надзвичайно здивований, побачивши оточений прекрасним парком палац, що не поступався красою палацам європейських монархів. Не меншим був подив, коли гетьман заговорив із французом на бездоганній латині. Трохи пізніше гість переконався в тому, що крім латини Мазепа володіє ще дев’ятьма мовами. У бібліотеці гетьмана французький посол побачив краще в Україні книжок на багатьох мовах світу. Гетьман розповів послу про те, що передав перлину своєї бібліотеки Пересопницьке Євангеліє, до Переяславського Вознесенського собору. 1. Після смерті Хмельницького гетьманська булава перейшла до його сина Юрія. Але шістнадцятирічний юнак не зміг її удержати. «Слабкий духом і тілом», за словами сучасників, він відмовився від гетьманства й вирушив для навчання до Києво-Могилянського колегіуму. Гетьманом України став Генеральний писар Іван Виговський. 6 вересня 1658 року у Гадячі між Гетьманською Україною й Польщею було укладено договір, що одержав назву Гадяцького. За цим договором Україна й Польща утворювали союз самостійних держав. Україна ставала державою з назвою Вели-
771
ІСТОРІЯ 772
ке Князівство Руське. У 1659 році на Київщині зібралася козацька рада, що висловила недовіру Виговському, що відмовилася визнати Гадяцький договір і виступила проти союзу з Польщею. Не бажаючи загострювати й без того складне становище, Виговський відрікся від гетьманської булави. Гетьманом обирається вісімнадцятирічний Ю. Хмельницький, що підписує нову угоду з Росією — Переяславські статті, які істотно обмежили владу гетьмана, української церкви та козацтва. 30 січня 1667 року у селі Андрусово поблизу Смоленська Московська держава й Польща уклали Андрусівське перемир’я. Відповідно до нього Україна була розділена по Дніпру на дві частини: Лівобережжя закріплювалося за Московією, Правобережні землі — за Польщею. Запорожжя підкорялося одночасно російському царю й польському королю. Південні українські землі пізніше були захоплені Кримським ханством. 2. У 1700 році Росія почала війну проти Швеції (Північна війна). Ця війна нічого не давала Україні, але вимагали її значних матеріальних і людських ресурсів. Гетьман був змушений надсилати на північ продовольство, фураж, коней, волів. Козацькі полки підкорялися тепер не гетьманові, а російським воєначальникам. Українці тисячами гинули в цій війні. Цар зневажав давно встановленими в Україні традиціями й порядками. Мазепа вирішив скористатися війною для того, щоб відродити незалежну українську державу. У 1706 році він таємно уклав договір зі шведським королем Карлом XII. Відповідно до підписаного договору, Україна після війни ставала вільною державою. Події війни розверталися дуже швидко. Шведські війська вступили на територію України. Гетьман звернувся до козаків із пропозицією скористатися моментом і скинути ненависне ярмо російського панування. Мазепа з генеральною старшиною й 4 тисячами козаків відкрито перейшов на бік шведів. Народ не очікував такого повороту подій, не міг уявити себе прихильником шведів і тому не підтримав Мазепу. А тут ще Петро I у своїх численних відозвах до українців обвинуватив Мазепу у зраді й намірі віддати частину України Польщі. Одночасно цар зруйнував гетьманську столицю — місто Батурин. Вирішальна битва між шведами й російськими військами відбулася під Полтавою в липні 1709 року. Перемогу одержала російська армія. Залишки військ Карла XII, втекли з поля бою. Разом з ними відступив і Мазепа. У липні, переправившись через Буг, гетьман з’явився у Бендерах, що перебували під владою турецького султана. Стан його здоров’я погіршувався, і 22 вересня 1709 року гетьман Іван Степанович Мазепа помер. 3. За час свого правління І. Мазепа спромігся зміцнити авторитет гетьманської влади. Гетьман намагався впорядкувати роздачу землі шляхті, систему повинностей. Спеціальним універсалом заборонив світським і духовним особам обтяжувати селян повинностями. Одним з важливих напрямків діяльності гетьмана Мазепи було сприяння розвитку науки й культури. Як людина освічена гетьман надавав матеріальну допомогу Києво-Могилянському колегіуму, який у період його правління реформували в академію. Було закладено фундамент і побудовано перший поверх під нову будівлю академії. Гетьман домігся підтвердження статусу академії, матеріально підтримував студентів. Академію навіть почали називати Могилянсько-Мазепинською. При гетьмані було відкрито ще один навчальний заклад — Чернігівський колегіум. Розуміючи значення освіти, І. Мазепа дарував землі монастирям, які мали свої школи й друкарні. Щедрі пожертвування Івана Степановича змінили архітектурний вигляд багатьох ук-
§ 16. ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
ІСТОРІЯ
раїнських міст: Києва, Чернігова, Глухова, Батурина тощо. У Києві було побудовано новий кам’яний Богоявленський собор Братського монастиря на Подолі, церкву Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі. Завдяки його турботам було відбудовано в стилі барокко Софійський і Михайлівський Золотоверхий собори. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва був настільки великим, що тодішній архітектурний стиль дослідники називають мазепинським бароко. Історики дотепер сперечаються про кількість церков, споруджених на кошти Івана Мазепи, адже багато з них не збереглися. Інша сфера діяльності Івана Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської епохи належать до числа кращих українських друкованих книжок. Маючи найбагатшу в Україні бібліотеку, гетьман обдаровував книгами з неї монастирі, церкви, школи.
Ñ. 121. Царське самодержавство наказало зруйнувати Запорозьку Січ, щоб раз і назавжди ліквідувати козацьку вольницю, прагнення українського козацтва до державотворення. Ñ. 124. За наказом Катерини II стотисячна російська армія, що поверталася з війни проти Туреччини, оточила Запорозьку Січ. Козаки не могли повірити, що російські війська зруйнують козацьку святиню. Адже не раз спільними зусиллями українські козаки й російські солдати відбивали напади загарбників. Тому кошовий отаман Петро Калнишевський вирушив до російського військового табору. Але доля Січі була вирішена. 5 червня 1775 року в поле вивезли боєприпаси, клейноди, прапори, архів запорозької військової канцелярії. Було зруйновано всі будівлі Січі, навіть церкву Покрова Пресвятої Богородиці. 1. За царським указом гетьман Павло Полуботок і старшина, що його підтримала, були ув’язнені у Петропавлівській фортеці. Незабаром П. Полуботок помер у темниці. 2. Павло Леонтійович Полуботок став новим гетьманом України. Наказний гетьман розгорнув бурхливу діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків. П. Полуботок здійснив реформу суду з метою обмежити повноваження Малоросійської колегії, рішуче боровся проти хабарництва й тяганини у провінційних судах. Між Павлом Полуботком й офіцерами з Малоросійської колегії почалися конфлікти. Це стало відомо цареві. Петро видав указ, що зобов’язував наказного гетьмана прибути до Петербурга. У травні 1723 року П. Полуботок спорядив депутацію до Санкт-Петербурга із метою відстояти «права й вільності» України. Після прибуття до столиці українська депутація майже півроку чекала запрошення до царя. Але після зустрічі Петро І наказав заарештувати Павла Полуботка й 15 українських старшин. Протягом року тривали допити. Полуботка обвинувачували у зв’язках із Кримом, Запорожжям. Але до суду справа не дійшла. 18 грудня 1724 року Павло Леонтійович Полуботок помер у казематах Петропавлівської фортеці. Через 40 днів після його смерті помер і цар Петро I. У казематах загинули й кілька старшин, інших згодом звільнили. 3. Російська цариця Катерина II вирішила раз і назавжди покінчити з козацькою вольницею — Запорожжям. Козацькі полки були перетворені на полки російської армії, було ліквідовано й полковий устрій на Слобожан-
773
ІСТОРІЯ
щині. У квітні 1775 року вона видала указ про роззброєння Запорозького війська та його ліквідації. 4 червня 1775 року російські війська під командуванням генерала Текелія раптово оточили Запорозьку Січ. Всі будівлі Січі було зруйновано. З 25 травня по 8 червня російська армія повністю захопила запорозькі землі. Серед тих, з ким розправилися найбільше жорстоко, були кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, що протягом 25 років відбував покарання у Соловецькому монастирі і військовий суддя Павло Головатий, військовий писар Іван Глоба, що прожили залишок своїх днів у засланні в Тобольську. Руйнування Запорозької Січі було останньою крапкою в ліквідації автономного устрою України, тому що одинадцятьма роками раніше, у 1764 році, Катерина II ліквідувала пост гетьмана України. Російська цариця змусила Кирила Разумовського — останнього гетьмана — написати рапорт про відставку. 4. Останньою Запорозькою Січчю була Нова Січ, побудована у плавнях Великого Лугу. У червні 1775 року Січ була оточена 10-тисячним царським військом. У ті літні дні в Новій Січі перебувало близько 3 тисяч козаків. Оскільки сили були не рівні, вони склали зброю. 5. Калнишевський Петро Іванович (1690—1803 рр.) — останній кошовий отаман Запорозької Січі. Належав до найбагатшої верхівки запорозької старшини. У війнах з Туреччиною командував загонами запорозьких козаків. Після ліквідації Запорозької Січі був заарештований, а все його майно конфісковане. За наказом Катерини II Калнишевського заслали до Соловецького монастиря, розташованого на островах у Білому морі. Звільнено колишнього кошового отамана було тільки у 1800 році. Але він залишився жити в монастирі, де й помер у віці 113 років. § 17. КОЛИ МОВЧАЛИ ПУШКИ Ñ. 129. Нащадки називали Григорія Сковороду Великим Любомудром тому, що він був людиною, яка шукає істину. Отримавши славу видатного філософа, Григорій Саввович протягом 25 років подорожував Україною, навчаючи мудрості своїх земляків й навчаючись в українського народу. 1. Видатними діячами культури козацької епохи були Петро Могила, що заснував школу при Києво-Печерській лаврі, іконописці Іван Руткович і Йов Кондзелевич, літописець Самійло Величко, філософ Григорій Савич Сковорода.
774
2. На досить високому рівні в Україні у 17—18 ст. залишалася освіта. Невпинно збільшувалася кількість шкіл. Так, у 1732 році на території семи з десяти полків Гетьманщини діяло 866 шкіл. Здатні до навчання діти могли продовжити освіту в колегіумах: Чернігівському (1700 р.), Харківському (1726 р.), Переяславському (1738 р.). Кількість студентів у колегіумах була досить значною. Наприклад, у Чернігівському щорічно навчалося 700—800 осіб. Вищим навчальним закладом України залишалася Києво-Могилянська академія. У 1709 р. у ній навчалося до 2 тисяч студентів з Білорусі, Росії, Молдови, південнослов’янських країн. Випускники академії продовжували навчання в європейських університетах. При православних церквах громади міщан утворювали школи, які називалися братськими. Перша така школа з’явилася у Львові в 1586 році. Потім з’явилися ще 30 шкіл.
У братських школах дітей навчали рідною українською мовою. Крім грамоти навчали арифметиці, іноземним мовам.
4. Видатним українським літописцем козацької епохи був Самійло Величко. Народився Самуіл Васильович Величко на Полтавщині. Освіту одержав у Київській колегії. Володів латинською, німецькою, польською мовами. Служив у Генеральній військовій канцелярії. С. Величко — автор літопису історичних подій в Україні другої половини 17 — початку 18 сторіччя. У літописі розповідається про національно-визвольну війну українського народу, високо оцінюється роль Богдана Хмельницького. І хоча літопис зберігся до наших днів не повністю, він є найціннішим історичним джерелом української історії.
ІСТОРІЯ
3. — Злиття двох київських шкіл. — Заснування Києво-Могилянської академії. — Роль Петра Могили у створенні Києво-Могилянської академії. — Викладання в Києво-Могилянській академії. — Випускники академії.
5. Особливе місце в історії української культури посідає син козака з Полтавщини мандрівний філософ, просвітник-гуманіст, поет і музикант Григорій Савович Сковорода. Г. Сковорода закінчив Києво-Могилянську академію. Маючи яскраве музичне дарування, був запрошений співати до царського палацу. Багато подорожував країнами Західної Європи. Повернувшись до України, викладав у Переяславському і Харківському колегіумах. У своїх творах критикував існуючий державний лад, відстоював права й інтереси простого народу. Мудрість Григорія Сковороди виявилася в тому, що найбільше він цінував знання й усе своє життя навчався. Здобував знання із книжок, з мудрості народної, спілкуючись із різними людьми — освіченими шляхтичами й неписьменними селянами. Мудрість полягала у вірі в добро, що завжди переможе. «Хіба не любов все поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує?» Тематичне оцінювання 2. Всенародну славу гетьман Богдан Хмельницький завоював тому, що виборював волю українського народу, боровся проти турків і поляків. Брав участь у козацьких повстаннях. У ході національно-визвольної війни боровся за створення самостійної української держави. Прагнув об’єднати українські землі. Мудра політика, військовий талант і великий авторитет Богдана Хмельницького здобули йому заслужену славу серед українського народу й зробили його героєм народних пісень, дум, переказів. 3. Козак — вільна озброєна людина. Гетьман — головнокомандуючий військами. Наказний гетьман — тимчасово виконуючий обов’язки гетьмана. Клейноди — символи козацької влади. Канцелярія — організація, в якій фіксувалися розпорядження, зберігалися документи тощо. Осавул — військова посадова особа, відповідальна за вишкіл козаків, озброєння та боєприпаси. Січ — військово-політична організація українських козаків.
775
ІСТОРІЯ
4. Запорозька Січ, Кафа, Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Андрусове. 5. Де байрак, там і козак; Козак з бідою, як риба з водою; Козак, як голуб: куди не летить, там і пристане; Козацькому роду нема переводу. Ці прислів’я розкривають зміст і характер життя українського козацтва. Дім у козака там, де він у цей момент перебуває. Козак під відкритим небом, поклавши під голову сідло або кулак, укрившись теплим вітром, виспиться — й у бій. Безжурний і задерикуватий характер, можливість пристосуватися до будь-яких умов, перебороти будь-які труднощі — от риси, властиві українському козаку. І хіба можуть люди з такими якостями бути переможені супротивником. Ніколи. Козацькому роду нема переводу. Саме козаки були й залишаються стрижнем українського народу. 6. Метикований, добрий, сильний, чесний, гордий, сміливий, хитрий, спритний, роботящий, веселий. 7. Богдан Хмельницький підняв український народ на національно-визвольну війну проти польського панування. Гетьман Іван Мазепа очолив на повстання проти влади московського царя. Зайвим є Дмитро Вишневецький — засновник Запорозької Січі. Він жив у 16 столітті. А національновизвольна війна відбувалася у 17 столітті. Мазепа здійнявся проти влади московського царя у 18 столітті. 8. Ці слова належать Григорію Савовичу Сковороді — видатному українському просвітнику-гуманістові, мандрівному філософу, поету й музиканту. Народився Г. Сковорода на Полтавщині у селі Чернухи в козацькій родині. Прагнення до освіти привело його до Києва. На іспитах Григорій Сковорода так уразив екзаменаторів знаннями церковного співу, силою та красою свого голосу, що ректор академії наказав зарахувати його солістом у хор і забезпечити безкоштовною їжею. Після завершення навчання Григорій Сковорода зайнявся викладацькою діяльністю, однак незабаром залишив її. Останні 25 років свого життя він присвятив мандрам Україною. Писав вірші, проповідував свої погляди, навчав сільських дітей. На білокам’яній плиті, що лежить на його могилі, написаний «Світ ловив мене, але не піймав». 9. Архітектурними пам’ятками козацької епохи є церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Георгіївський собор Видубицького монастиря, Богоявленський собор Братського монастиря, Воєнно-Нікольський собор Пустинно-Никольского монастиря в Києві, Свято-Преображенський собор у Великих Сорочинцях, Вознесенський собор у Переяславі. Ці собори й церкви вражають своєю красою й архітектурною досконалістю. Одні собори виглядають піднесено-строгими, тому що пов’язані зі світом небесним і тому протистоять світу земному. Інші — затишні, світлі, прикрашені незвичайним живописом. Сюди ходили молитися Богові, що допомагав людині в її земних щоденних справах. Іноземці, що приїжджають до України, були вражені красою побаченого, про що можна прочитати в залишені ними спогадах.
776
10. Батьки проводжають сина до Січі. Їм гірко відпускати хлопця. Він — надія й опора родини, помічник батькові й матері по господарству. Як спритно він управлявся на полi. Борозна, залишена його сохою була рівною й глибокою. А як він косив. Але мати благословляє сина.
11. Одяг українців 17—18 століть, що мешкають у селах та у містах, безумовно, має як подібність, так і відмінності, будь то простолюдин або багатий козак. Чоловіки у 17—18 столітті носили шаровари, незалежно від того до якої верстви суспільства вони належали. Шаровари підперізували широким поясом. Носили сорочки. Тільки у селянина вона була з полотна, а у кошового отамана з тонкої шовкової тканини. Городяни і кошовий отаман носили шкіряні чоботи, а селяни задовольнялися постолами. Чоботи селяни носили на свята. Голови чоловіків покривали шапки. Кошовий отаман виділявся багатством одягу. За поясом у нього зброя, рукоять якої інкрустована золотом і дорогоцінним камінням. Знаком відмінності отамана є булава. Селянин тримає в руках косу, неодмінний атрибут сільського життя. Костюм городянина відрізняється від простого одягу селян покроєм й якістю тканини.
ІСТОРІЯ
— Іди, синку, — каже вона.— Будь хоробрим і сильним захисником землі рідної. Не дай бусурманам бешкетувати на рідних просторах. Не жалій життя свого захищаючи рідну землю.
РОЗДІЛ IV. УКРАЇНА У 19—20 СТ.
§ 18. ПОЧАТОК ВІДРОДЖЕННЯ Ñ. 140. У своїх творах поет рішуче виступав за звільнення слов’янських народів від деспотизму. Обурення поета гнобленням українського народу тісно переплітається з гіркотою й сумом щодо національного приниження України. Мрією Тараса Григоровича була ліквідація самодержавства, знищення кріпацтва, створення Української держави. За ці вільнолюбні думки царат жорстоко розправився з поетом, він був засланий до Оренбурзького корпусу під найсуворіший нагляд, без права писати й малювати. Ñ. 142. Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в родині кріпака. Коли йому виповнилося 9 років, померла мати, через два роки він втратив батька. Поміщик Енгельгардт узяв його до себе в служіння. Незабаром Шевченко разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта переїжджає до Петербурга. Тут він знайомиться з українським художником Іваном Сошенком, що був вражений талантом кріпака, і подбав про те, щоб добрі люди викупили Тараса з неволі. Художник Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського, що був проданий за 2500 рублів. Ці гроші були передані хазяїнові Шевченко поміщикові Енгельгардту. У 24 роки Тарас Шевченко одержав вільну. Наприкінці 1938 року Шевченко знайомиться із полтавським поміщиком Петром Мартосом, який на власні кошти видає книгу Тараса Григоровича «Кобзар». 1. В 19 столітті українські землі були поділені між двома державами. Росії належали Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережжя й Південна або Степова Україна. До Австрійської імперії відійшли Галичина, Буковина, Закарпаття. Уряди обох імперій прагнули зробити з українських земель сировинні придатки. Із цією метою вони ліквідували всі особливості їх політичного й економічного життя, а також установили жорсткий контроль над культурою. Східні українські землі були розділені на 9 губерній, об’єднаних у три генерал-губернаторства — Малоросійське, Київське й Новоросійсько-Бессарабське. У середині 19 століття українсь-
777
ІСТОРІЯ
ке населення цих територій становило 13,6 млн осіб. Австрійська імперія також закріпила штучний поділ українських земель. Закарпаття опинилося у складі Угорського королівства. Галичина дісталася Австрії й називалася тепер «королівством Галичини й Лодомерії». Буковинські землі також увійшли до складу цього королівства. Економічне становище обох частин України у складі імперій було вкрай тяжким: земля належала поміщикам і дворянам. Селяни, в основному кріпаки, працювали в поміщицьких маєтках, за це поміщик наділяв їх невеликою ділянкою землі. Робочий день тривав від світанку й до заходу сонця. На панщину ходили навіть діти 6—7 років. Державним селянам жилося не краще. Вони платили великі податки й відбували різні повинності на користь держави. 2. Поява книги Т. Г. Шевченка «Кобзар» стала видатною подією в українській літературі першої половини 19 століття. Ця книга показала, що в Україні з’явився Великий Поет. Вірші Шевченка закликали до боротьби, до знищення кайданів, що сковують український народ. Він закликав боротися проти кріпосництва, тому що на власному прикладі знав про жахи кріпацтва. Написані українською мовою рядки віршів пробуджували думки, закликали до змін, до боротьби. 3. Ще хлопчиком Шевченко разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта був вивезений з України спочатку до Вільна, потім до Петербурга. Тут він навчався в художній академії. За кілька років після закінчення академії Шевченко повертається до України. Однак, зустріч із рідною землею була затьмарена побаченим. Мільйони селян залишалися у кріпосному ярмі. Бажаючи звільнення своєму народу, Шевченко стає членом таємного товариства, що одержало назву Кирило-Мефодіївське братерство. Однак, проіснувавши трохи більше ніж рік, братерство було розгромлене. Усі його члени заарештовані. За вільнодумство Шевченка було заслано в Оренбурзькі степи простим солдатом на 10 років. Потім Тарас Григорович служив у Казахстані. 4. Першою друкованою книжкою українською мовою став збірник «Русалка Дністрова». Маркіян Шашкевич підготував збірник віршів, статей і казок українською мовою. Однак дозволу на видання збірника не одержав. Тоді Шашкевич і його друг Яків Головацький вирішили видати його в Угорщині, де цензура була м’якшою. Збірник «Русалка Дністрова» було надруковано у кількості 1000 примірників, але 800 із них було конфісковано. І тільки 200 примірників було продано або розійшлося по руках серед близьких і друзів авторів. § 19. ЗРОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ Ñ. 147. Урочисте святкування 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Котляревського й ушановування Івана Франка з нагоди 25-річчя літературної й суспільної діяльності показали, що, не зважаючи на переслідування українського демократичного руху, він усупереч перешкодам, які зводило російське самодержавство і монархія Австро-Угорщини, існує, активно бореться за політичні й національні права народу.
778
Ñ. 149. У своєму вірші «Великі роковини» Іван Франко закликає до боротьби за світле майбутнє своєї Батьківщини. Не миритися, а боротися, не тужити й оплакувати свою важку долю, а воювати. І нехай не всі борці доживуть до світлого дня, але смерть їх буде не даремна, тому, що життя буде
1. У 19 столітті, не зважаючи на гноблення та постійний тиск, в українському суспільстві зріє ідея національного відродження. У 1846 році професор М. Костомаров, учитель В. Білозерський, службовець М. Гулак і письменник П. Кулиш створили таємну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське братерство, назване на честь великих слов’янських просвітників. Мрією членів Кирило-Мефодіївського братерства були ліквідація самодержавства, знищення кріпацтва, установлення республіки, створення Української держави. Однак уже на початку 1847 р. члени братерства були заарештовані. На території Західної України центром українського відродження було місто Львів. Саме тут в 1833 році виник напівлегальний літературно-просвітницький гурток «Руська трійця», заснований випускниками семінарії Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Іваном Вагилевичем. Син сільського священика Маркіян Шашкевич часто задавав собі питання: чому освічені українці зневажають мову свого народу? Тому він і його товариші не тільки стали розмовляти українською мовою, але й підготували до друку збірник поезії рідною мовою, що назвали «Зоря». Учасники гуртка почали «ходіння в народ»: вони записували народні пісні, приказки, слова й вирази, використовувані простими людьми, вимовляли промови у церквах українською мовою. Зусиллями Якова Головацького у 1837 році в Будапешті вдалося видати збірник (альманах) «Русалка Дністрова», у якому було вміщено народні пісні, думи, сказання, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут і культуру українського народу. Наприкінці 50-х років 19 століття в Петербурзі, Києві, Харкові, Полтаві та інших містах виникають напівлегальні громадські організації — громади. Вони об’єднали представників української інтелігенції, офіцерів, студентів, учнів. Найбільшою була громада, створена при Київському університеті. Її лідером був студент Володимир Антонович, майбутній професор історії. Члени громад засновували школи, читали лекції, поширювали популярні видання, сприяли розширенню мережі недільних шкіл для неписьменних селян. У Петербурзі громадівці почали видавати літературно-науковий щомісячник «Основа» — перший український журнал.
ІСТОРІЯ
віддане за Вітчизну. Повний текст вірша закінчується словами: «Ще не померла Україна! Ще не померла! І не вмре!» Ці слова свідчать про віру І. Франка в те, що Україна буде вільною, незалежною державою. Що на український народ очікує світле майбутнє. Своїм духовним наставником Іван Франко вважав Тараса Григоровича Шевченка — видатного сина українського народу, який усе своє життя присвятив боротьбі за звільнення українського народу.
2. Святкування 100-річчя із дня виходу у світ поеми Івана Котляревського «Енеїда» було організовано у Львові. На свято з усіх кінців Галичини з’їхалися священики й лікарі, письменники й учителі, музиканти й художники. Великий театральний зал був ущерть заповнений гостями. Увазі глядачів була представлена п’єса «Наталка Полтавка». Святковій постановці п’єси передувало читання вірша Івана Франка «Великі роковини», спеціально написаного для цього вечора. 3. Після закінчення святкової виставки «Наталка Полтавка», присвяченої 100-річчю із дня виходу у світ «Енеїди» Котляревського, на сцену вийшов Іван Франко. Галичина привітала Українського Каменяра. Іван Якович
779
ІСТОРІЯ
Франко — видатний поет і прозаїк, суспільний діяч і просвітник. Його вірші та проза, що засуджували підступність, зрадництво, себелюбність й егоїзм, прославляють гордість і мудрість народу, честь і гідність людей. День у день І. Франко своїм полум’яним словом закликав народ до боротьби. Особливе значення для об’єднання українців у боротьбі за свої права, за знищення гноблення народу мала поява в Галичині політичних партій. Перша українська політична партія була створена Іваном Франком. За своє коротке життя він написав близько 9000 тисяч творів, з них понад 100 з історії України. Безмежна любов до рідної землі, спонукувала Франка зневажати особистим спокоєм і благополуччям в ім’я служіння українському народу. Не даремно про нього казали: «У важкі години безправ’я й тьми він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук». 4. Найвідомішим діячем українського руху був Володимир Антонович. Він народився у 1834 році в родині польського шляхтича. Закінчивши Одеську гімназію, вступив до Київського університету. Спочатку Антонович одержав освіту на медичному факультеті, потім на історико-філологічному. Будучи студентом, Антонович організував у Київському університеті громаду — громадську організацію, що займалася читанням лекцій, поширенням популярної літератури, сприяла розширенню мережі недільних шкіл для неписьменних селян. По закінченні навчання його залишили працювати в університеті. В. Антонович написав багато праць, присвячених історії українського козацтва. Зібрав і підготував до видання 9 томів документів з історії України. Викладаючи в Київському університеті, Антонович залучав найбільш здатних студентів до вивчення історії України. Він спрямовував наукові дослідження своїх учнів так, щоб жоден з періодів української історії не залишився без уваги. § 20. ВЕЛЕТНІ ДУХУ Ñ. 154. «Гнітить мене твоя краса, чужина» — ці рядки написані видатною українською поетесою Лесею Українкою у хвилини туги за Батьківщиною. З дитинства Лариса Косач (таким було справжнє ім’я поетеси) хворіла на туберкульоз. Тому змушена була залишити милі серцю волинські ліси й проводити час у країнах з теплим і сухим кліматом. Однак, яким важким випробуванням був час, проведений удалині від рідної землі. Ні сонячний берег Криму, ні гарячий подих пустелі Єгипту, ні прекрасні долини Грузії й Італії, де Леся Українка прожила більшу частину свого життя, не змогли замінити батьківщини, заглушити тугу за друзями й близьким, викреслити з пам’яті мрячні світанки рідної землі.
780
Ñ. 157. Джерелом натхнення творчості Лесі Українки була любов до рідної землі й українського народу. В ім’я майбутнього свого народу Леся писала вірші, займалася суспільною діяльністю. Де б не перебувала вона, у Криму або Грузії, Італії або Єгипті, її думки незмінно летіли на Україну, у рідні волинські ліси, на полонини, у села й міста рідної землі. Перу Лесі Українки належить поема «Бояриня». Тяжкою була доля цього твору. Після 70 років забуття слово Лесі Українки повернулося до українського народу. Своїм твором велика донька українського народу закликає інтелігенцію боротися за майбутнє своєї землі й свого народу. Поетеса вважає, що на інтелігенцію покладена священна місія рятування народу від невільничих кайданів. Іншим видатним твором
1. «Велетні духу» — саме так можна назвати сузір’я видатних синів і доньок українського народу, які беззавітно й самовіддано боролися за відродження України. В умовах заборон, під невсипущим наглядом поліції, іноді у вигнанні вони розвивали українську освіту, науку й культуру. Відстоювали право українського народу говорити рідною мовою, право на самобутність. Прикладом величі духу може слугували життя й творчість Лесі Українки. Будучи невиліковно хворою, зазнаючи страшного болю, вона ні на хвилину не припиняла суспільної діяльності. То клопотала про створення бібліотек, то турбувалася про закупівлю книжок для народного читання, то брала активну участь у відкритті шкіл. При цьому завжди виявляла твердість характеру й непохитну волю у досягненні мети. «Я вірю в нашу справу, тому, що в ній є велике зерно життя»,— писала Леся Українка про українське відродження. Леся Українка спробувала написати підручник з історії. З під її пера вийшла невелика книжка із всесвітньої історії.
ІСТОРІЯ
Лесі Українки є драма «Лісова пісня». Головним персонажем поеми стала Мавка — лісова дівчина з ніжною, чистою й відкритою душею. Вона — дитя природи, що не вмирає. Хто пронесе, як Мавка, іскру любові крізь усі перешкоди й спокуси, не проміняє її ні на які вигоди, той одержить у нагороду безсмертя.
2. Іван Пулюй — фізик й астроном, очолив першу в Європі кафедру електротехніки. Брав активну участь у діяльності наукового товариства імені Т. Шевченка. Володів 15 мовами. Перевів на українську мову Святе Писання, Молитовник. 3. Агатангел Кримський — видатний мовознавець, дослідник східних мов. Вивчив понад 50 мов. У своїх дослідженнях з’ясував походження й історію української мови, її взаємозв’язки з мовами сусідніх народів. Брав участь у створенні українського правопису. 4. Своєю появою український театр зобов’язаний родині Тобілевічів. Як багатьох театральних діячів членів родини знали під сценічними іменами. Іван Тобілевіч — видатний драматург, актор і режисер відомий під сценічним прізвищем Карпенко-Карий. Микола — талановитий актор і режисер носив прізвище Садовський. Під таким саме прізвищем виступала їхня сестра — Марія — відома співачка й чудова акторка. У Панаса Тобілевіча було сценічне ім’я Саксаганський. Брати й сестра Тобілевічи разом з письменниками Михайлом Старицьким і Марком Кропивницьким, а також талановитою акторкою Марією Заньковецькою створили кілька театральних труп. Актори об’їздили з українськими спектаклями всю Україну. Саме український театр прилучив до національно-визвольного руху багато молоді. 5. Великим авторитетом у західноукраїнських землях користувався митрополит грекокатолицької церкви Андрій Шептицький. Своїм покликанням він уважав служіння Богу й своєму народу. Митрополит проводив значну роботу з освіти українців. Саме завдяки його зусиллям у Львові були відкриті Науковий інститут, об’єднаний із Львівською богословською академією, Академічний будинок для українських студентів. А. Шептицький піклувався не лише про духовне здоров’я нації. Його стараннями була відкрита українська лікарня.
781
§ 21. ГРІЗНІ РОКИ
ІСТОРІЯ
Ñ. 161. Маніфестація в Києві була важливою подією української революції. На вулиці міста вийшли десятки тисяч киян і громадян України. «Ми прагнемо бути хазяями у своєму, прагнемо самі визначати свою долю»,— так думали люди, що вийшли на вулиці й площі української столиці люди. Уперше українці заявили про своє бажання будувати власну державу. Уперше об’єдналися для вирішення важливих для себе питань. Ñ. 165. 19 березня 1917 року в Києві відбулася грандіозна національна демонстрація, у якій взяло участь близько 100 тисяч осіб солдат, робітників, службовців, представників студентської й учнівської молоді. Її організатором була Українська Центральна Рада. Над колонами демонстрантів майоріли жовто-сині прапори. На транспарантах, які несли учасники маніфестації, було написано «Хай живе самостійна Україна». Маніфестанти наблизилися до Київської думи. З балкона думи до народу звернувся Михайло Сергійович Грушевський: «Заприсягнемо під прапором Шевченка, що будемо боротися й не складемо зброї, поки не добудемо волю для рідного краю!». Маніфестація закінчилася на Софійській площі. Як колись у князівські часи, тут мало відбутися віче. Український народ сам вирішував тепер свою долю. 1. Перша світова війна стала великим нещастям для України. Росія й АвстроУгорщина, що розділили українські землі, воювали між собою. Українці опинилися у ворогуючих арміях. Українці-галичани, що воювали в армії Австро-Угорщини, й українці-наддніпрянці, що воювали у російській армії, тисячами гинули за чужі інтереси, тому що не мали власної держави, яка б відстоювала їхні інтереси. 2. У складі австрійської армії воювали вихідці з Галичини. У серпні 1914 року в місті Стрий на Львівщині з добровольців було створено легіон Українських січових стрільців, що розглядався як зародок майбутньої української армії. Членами легіону стали вихованці українських воєнізованих організацій «Січ», «Сокіл» й «Пласт». Бажаючих стати легіонерами було понад 10 тисяч осіб, але австрійське командування погодилося обмундирувати й озброїти лише 2,5 тисячі. Військову присягу стрільці приймали двічі: перший раз — загальну для всієї австро-угорської армії, другий раз — на вірність Україні. Легіонери брали участь у Галицькій битві, у бою за гору Маківку в Карпатах. Вони першими увійшли до міста Галич, піднявши над ним жовто-синій національний прапор. Німецьке командування відзначало, що полк січових стрільців — «кращий підрозділ усієї австро-угорської армії». У 1916 р. стрільці вели тяжкі бої на горі Лисоня біля Тернополя, вижити у цих боях удалося лише небагатьом. Українські січові стрільці в жорстоких умовах війни знаходили час для суспільної діяльності. В останні місяці життя Івана Франка про нього піклувалися легіонеристрільці. Сини Івана Яковича Петро й Тарас одними з перших вступили до легіону і брали участь у боях. Січовики були не лише хоробрими воїнами. Серед них було чимало поетів, композиторів. Українському народу вони залишили у спадщину пісні: «Ой, у лузі червона калина», «Зажурилися галичанки» і багато інших.
782
3. У березні 1917 року українські політичні партії й громадські організації створили Українську Центральну Раду, що мала перетворитися на орган
4. У листопаді 1917 року на території України була створена Українська Народна Республіка. Рік по тому бурхливі події на території західноукраїнських земель привели до створення Західноукраїнської Народної Республіки. Міжнародна обстановка у той період була дуже несприятливою для молодих українських республік. Тому було ухвалене рішення про їхнє об’єднання. 22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі відбулося врочисте проголошення злуки (об’єднання) Західноукраїнської Народної Республіки й Української Народної Республіки. Цей день увійшов в історію як День Соборності України.
ІСТОРІЯ
тимчасового державного керування України. Очолив Раду видатний український історик Михайло Сергійович Грушевський. Центральна Рада обрала український уряд — Генеральний секретаріат. Уживала заходів із відродження української державності. У листопаді 1917 року Рада проголосила створення Української Народної Республіки (УНР).
5. Українська Центральна Рада не змогла створити сильну самостійну державу. Протиріччя усередині керівництва Ради, нездатність виробити чітку позицію у внутрішній і зовнішній політиці призвели до того, що 29 квітня 1918 року Всеукраїнський хліборобський конгрес оголосив про розпуск Центральної Ради й передав владу гетьманові Скоропадському. Павло Петрович Скоропадський — нащадок знаменитого роду. Його прадід Іван Скоропадський був гетьманом України ще при Петрові I. І хоча гетьманство П. Скоропадського тривало лише сім з половиною місяців і уряд припустився істотних помилок, досягнення в області культури були вражаючими. При Скоропадському було створено 150 українських шкіл і гімназій, при цьому не закрито жодної російської школи. Мільйонними тиражами були видані підручники українською мовою. Гетьман сприяв відкриттю Української Академії Наук, головою якої було обрано Вернадського. У містах Києві й Кам’янець-Подільському відкрилися два державних українських університети. Ще один приватний було відкрито у Полтаві. Для зберігання документів з історії України відкрили національний архів. Було відкрито Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Українську академію мистецтв, Національну оперу, драматичний театр. Однак доля гетьмана Скоропадського була трагічною. У листопаді 1918 року він був змушений утікати з України разом із відступаючими німецькими військами. Його життя закінчилося в Німеччині навесні 1945 року. Після американського бомбардування тяжкопоранений колишній гетьман України П. Скоропадський помер.
§ 22. УСТАНОВЛЕННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Ñ. 170. Найбільшою трагедією в історії України став голод 1932—1933 років, що став підсумком політики більшовиків на селі. Урожай 1932 року був не гіршим, ніж у попередні роки. Селяни здали державі заплановану кількість зерна. Але за першим пішов другий збір, а потім третій. У селі з’явилися продовольчі загони, які забирали у селян хліб. Селяни ховали хліб у скиртах, колодязях і на горищах, адже попереду була зима. Матері думали про те, чим будуть годувати дітей. Але продзагони повністю вигрібали хліб. І не тільки хліб, але й інші продукти харчування. В Україні розпочався голод. Люди вмирали родинами, вулицями, селами. Померлих від голоду ховали в братських могилах. За оцінками
783
ІСТОРІЯ
істориків у 1932—1933 роках в Україні від голоду померло від 3 до 9 мільйонів осіб. Ñ. 172. Тяжким і страшним було життя українського селянства у 30-ті роки 20 століття. Наприкінці 20-х років у селі почали організовувати колгоспи. У колгоспників відбирали всі знаряддя праці та худобу. А головне, відбирали землю. З діда-прадіда працювали українські селяни на власній землі, навіть тоді, коли її було дуже мало. Земля була основою селянського життя. З болем і страхом вступали селяни у колгоспи. Важко працювали вони в колгоспі, заробляючи трудодні. А платили їм дуже мало. У 30-ті роки в Україні розпочався великий голод. Історики називають його страшним словом «голодомор». Голодомор тому, що держава не лише не піклувалася про своїх громадян, а навпаки відбирала у них останнє. Продзагони повністю забирали у селян хліб й інші продукти харчування. Смертність в Україні була величезною. Вимирали родини, села. Загинуло від 3 до 9 мільйонів осіб. 1. У грудні 1919 року на території України була створена Українська Радянська Соціалістична республіка. На території радянської України вводилися радянські порядки. Було проголошено курс на індустріалізацію, побудовані заводи-гіганти «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод тощо. У сільському господарстві більшовики взяли курс на колективізацію. У селі створювалися колгоспи. При цьому інтереси селян не враховувалися. У них примусово відбирали землю, велику рогату худобу, птицю, знаряддя праці. З хазяїв селяни перетворювалися на безправних батраків. Під жорсткий контроль більшовицьке керівництво прагнуло узяти й думки людей. Воно переслідувало тих діячів науки, культури й освіти, які дозволили себе сумніватися у вірності більшовицької політики. Ця політика призвела до знищення будь-яких проявів української державності. 2. Колгоспи — це колективні господарства, які створювалися в селі. Колгоспи почали організовувати в українських селах наприкінці 20-х років 20 століття. Вступаючи до них, селяни були зобов’язані віддати для загального користування землю, знаряддя праці, велику рогату худобу, птицю тощо. Українські селяни не звикли до такої форми господарювання. У селянина завжди була власна земля, навіть якщо її було не дуже багато. Земля годувала родину. Селянин від світанку й до заходу сонця плекав свою землю. А, вступивши до колгоспу, він її втратив. З болем і страхом вступали селяни до колгоспів. Тих, хто не хотів вступати, примушували. Інших карали, забирали землю, висилали до Сибіру. Мільйони людей не повернулися у рідні краї.
784
3. Діячі освіти, науки й культури були найбільш освіченою частиною радянського суспільства. Вони не приймали покірно політику більшовицького керівництва. Аналізували кроки, що робила радянська влада. З багатьма діями не були згодні. А владi потрібні були люди, що беззаперечно виконують її розпорядження. Тому проти вчителів, лікарів, учених, діячів культури, служителів церкви, не згодних з політикою більшовицького керівництва, організовували репресії. Їх заарештовували, саджали до в’язниць. Багатьох було розстріляно. Серед репресованих були засновник театру «Березіль» Лесь Курбас, один з перших радянських драматургів Микола Куліш, родина Крушельницьких, родичі Лесі Українки та інші.
§ 23. І ЗНОВУ ВІЙНА
Ñ. 179. Найважливішою подією влітку 1941 року була оборона столиці України — Києва. Вона розпочалася 7 липня й тривала до 19 вересня. 72 дні радянські війська під командуванням генерала Кирпоноса героїчно обороняли місто. Тисячі киян допомагали солдатам будувати оборонні укріплення. Із жителів столиці формувалися винищувальні батальйони й загони народного ополчення. Героїчна оборона Києва відіграла значну роль у затримці ворожого наступу. Біля стін української столиці фашисти втратили вбитими і пораненими понад 100 тисяч осіб. Але захистити місто не вдалося, фашисти зайняли Київ. На правому березі Дніпра фашисти створили потужну лінію оборони, яку назвали «Східний вал». Гітлер хвастався, що після цього рубежу зупинить радянські війська. Увесь жовтень радянське командування готувалося до звільнення Києва. 3 листопада артилерія відкрила ураганний вогонь по позиціях супротивника. Так розпочалися бої за українську столицю. Узяття «Східного вала» далося Радянській Армії ціною величезних втрат. Але 6 листопада 1943 р. війська генерала Миколи Федоровича Ватутіна увійшли до Києва. Перемога в битві за Київ і Дніпро мала величезне значення, тому що зазнали катастрофи останні надії фашистів утриматися на нашій землі. Бабин Яр — місце розстрілу мирних жителів і військовополонених воїнів Червоної Армії. У Бабиному Яру за роки війни розстріляли 100 тисяч осіб. Нагорода медаль «За оборону Києва» була встановлена 21червня 1961 року. Лютеж — місце (плацдарм), із якого розпочався наступ, спрямований на звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників.
ІСТОРІЯ
Ñ. 175. У роки Великої Вітчизняної війни наш народ зазнав величезних втрат, на фронті й у тилу загинуло близько 9 мільйонів українців. Під час хвилини мовчання нащадки шанують пам’ять героїв, що віддали своє життя за волю Батьківщини, і згадують усіх, хто загинув у роки страшної фашистської окупації.
1. Напередодні Другої світової війни А. Гітлер і Й. Сталін уклали таємну угоду, за якою західноукраїнські землі, що входили раніше до складу Польщі, переходили до складу Радянського Союзу. Однак бажаної волі це об’єднання українцям не принесло. На приєднаних територіях були встановлені більшовицькі порядки, не прийнятні для населення Західної України. 2. 22 червня 1941 року без оголошення війни фашистська Німеччина напала на Союз Радянських Соціалістичних Республік. План нападу на СРСР називався «Барбаросса». Війна почалася о четвертій годині ранку в неділю. Сотні літаків скинули свої бомби на сплячі міста: Мінськ, Київ, Одесу, Севастополь, Ленінград. Тисячі танків, перетнувши границю, почали наступ, знищуючи все на своєму шляху. 23—29 червня 1941 року в районі міст Луцьк і Рівне відбувся найбільший танковий бій початкового періоду війни. У ньому взяло участь близько 2 тисяч танків. Радянські танкісти зазнали величезних втрат. Але головною подією літа-осені 1941 року була оборона Києва, що тривала 72 дні. У всіх захоплених фашистами містах були створені комендатури, гестапо, каральні загони. У своїй рідній країні українці й жителі інших республік перетворилися на людей «третього ґатунку».
785
ІСТОРІЯ
Вони повинні були жити за наказами і правилами, порушення яких каралося розстрілом. «Новий порядок» — так назвали фашисти встановлений режим. Він був спрямований на знищення всього нашого багатонаціонального народу. На території України було створено 150 концтаборів. Найбільшими були Кіровоградський, Житомирський, Львівський, Станіславський, Уманський, Кам’янець. Тільки у Станіславському й Львівському таборах було закатовано близько 200 тисяч осіб. Бабин Яр — ці слова стали символом великої скорботи. Протягом 103 тижнів окупації Києва, щовівторка й щоп’ятниці у Бабиному Яру розстрілювали людей різних національностей, але переважно євреїв. За роки фашистської окупації в Україні було вбито й закатовано понад 5 мільйонів осіб. Фашисти не тільки вбивали громадян нашої країни, вони нещадно грабували нашу Батьківщину. До Німеччини вивозили устаткування, метал, сировину, твори мистецтва, музейні експонати й навіть родючі українські чорноземи. Але найбільшою втратою були люди, яких вивозили на примусові роботи до Німеччини. В основному це була молодь. Вивезені до Німеччини радянські люди називалися «остарбайтерами» — східними робітниками, їх було понад 2 млн осіб. З перших місяців гітлерівської окупації України розпочалася всенародна боротьба з ворогом. У тяжких умовах у ворожому тилу вели боротьбу партизани й підпільники. В Україні діяли десятки партизанських загонів, на чолі найбільших були С. Ковпак, А. Федоров, М. Наумов, А. Сабуров, Д. Медведєв, Я. Мельник. Партизани громили німецькі гарнізони, підривали залізничні мости, пускали під укіс ешелони з технікою, пальним, військами, збирали цінну інформацію. Значної шкоди фашистам заподіяли підпільні організації, створені в містах і селах. Ризикуючи життям, підпільники розклеювали на стінах будинків листівки, розповідаючи населенню правду про становище на фронті. Організовували диверсії на підприємствах, нападали на поліцаїв і німецьких солдатів, звільняли радянських військовополонених і допомагали їм перейти лінію фронту. Серед підпільників було чимало молоді, у тому числі студентів і школярів. Крім радянських партизанів і підпільників на території України в роки війни діяла Організація Українських Націоналістів (ОУН). У жовтні 1942 року із розрізнених загонів ОУН була створена Українська повстанська армія, що вела боротьбу й проти гітлерівців і проти Червоної Армії за відродження незалежної України. Два довгих роки Україна перебувала під фашистським ярмом. Але влітку 1943 р. прийшов порятунок. Червона Армія розпочала звільнення українських земель. 6 листопада була звільнена столиця України. А через рік, 8 жовтня 1944 року, було звільнено останній населений пункт України в її довоєнних границях — село Крамничне Дрогобицької області. 28 жовтня була звільнена Закарпатська Україна. 3. Український народ зробив величезний внесок у розгром фашистських загарбників. У роки війни на території України розгорнувся Рух опору. На окупованій території діяли сотні партизанських загонів і підпільних організацій. Восени 1942 р. на Волині було створено Українську Повстанську армію. § 24. УКРАЇНА У 60—80 РОКИ Ñ. 185. Своє покликання Василь Стус бачив у служінні Батьківщині. Він прагнув бачити Україну вільною, незалежною державою. Поет боровся, він не йшов на жодні компроміси із системою, що панувала у нашій державі в 70-ті роки, і це визначило зміст його життя.
786
1. Примітною рисою життя України у другій половині 20 століття було бурхливе будівництво. Зводилися нові фабрики, заводи, електростанції. Будувалося багато житла. Збільшувалися зарплати, люди одержали можливість купувати побутову техніку: саме тоді в багатьох родинах з’явилися холодильники, телевізори, магнітофони. Розвивалася народна освіта. У 70-ті роки кожен обов’язково мав одержати середню освіту. Щорічно збільшувалася кількість науковців. У 1961 році було здійснено перший політ людини в космос. Однак водночас прийнято рішення про необов’язковість вивчення української мови в школах. Скорочено число українських шкіл, україномовних газет, журналів. У суспільстві з’явилася група людей, що не бажали миритися із таким станом справ. Їх називали шестидесятниками. Влада жорстоко боролася проти будь-якого прояву інакомислення. Але у 1985 році в країні почалася перебудова. Великим лихом у роки перебудови стала аварія на Чорнобильській АЕС, що призвела до забруднення радіонуклідами величезної території. Із середини 80-х років погіршилося економічне становище в Україні. Зупинялися заводи, з’явилися перші безробітні. У 1991 році Україна стала на шлях незалежного розвитку. Важко давалися перші кроки молодій українській державі. Однак упевненість у правильності обраного шляху дозволила народу перебороти всі труднощі.
ІСТОРІЯ
Ñ. 187. Перебуваючи в ув’язненні, Василь Стус не припиняв літературної діяльності. Він писав вірші, присвячені рідній землі й українському народу, за честь якого ладен був віддати своє життя. Згадував золоті бані київських церков, замислювався про сенс життя, намагався достукатися до сердець своїх слухачів. Влада боялася слова свободи, тому робила все, щоб не допустити виходу віршів Стуса за стіни в’язниці. У таборі проводилися обшуки. Знайдені вірші відразу ж вилучалися. Безкарна сваволя обурювала в’язнів совісті. На знак протесту вони оголошували голодування. Порядки, які існували в таборах і в’язницях, принижували гідність людей, були несправедливими. Однак зломити волю таких, як Василь Стус влада не змогла. Людина створена для того, щоб творити добро, щоб робити життя людей краще й чистіше.
2. Шестидесятники — молоде покоління українських письменників, поетів, художників — борці за відновлення радянського суспільства (рух розгорнувся в шістдесяті роки 20 століття, тому учасників руху назвали шестидесятниками.) Молоді «лицарі українського відродження» Василь Стус, Петро Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Алла Горянська й інші підняли свій голос проти обмеження демократії й прав людини, на захист української мови й культури. Своїми творами намагалися донести правду про минуле й сьогодення України. 3. Шестидесятники були совістю народу, вони боролися за дотримання прав людини, запровадження в життя положень радянської Конституції. Влада не могла допустити критики режиму, тому жорстоко переслідувала шестидесятників. Їх звільняли з роботи, заарештовували, поміщали до психіатричних лікарень, саджали до в’язниці. Не всі з них дожили до дня незалежності України. 4. Розповідь присвячена життю й творчості Василя Стуса. 787
§ 25. В УКРАЇНІ НЕЗАЛЕЖНІЙ...
ІСТОРІЯ
Ñ. 194. Дотримуючись Конституції країни, громадяни, насамперед, неухильно дотримують законів. Закони спрямовані, у першу чергу, на поліпшення життя кожної людини окремо й суспільства в цілому. Отже, від реалізації прав і виконання обов’язків залежить добробут і процвітання громадян і держави. Ñ. 196. Конституція — Основний закон, за яким живе держава. У перекладі з латини це слово означає «устрій». Конституція визначає державний устрій і взаємини громадян і держави. У першій статті Конституції України записано: «Україна є суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Конституція визначає державні символи України — Герб, Прапор, Гімн. 1. 24 серпня 1991 року було прийнято Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 року цей документ одержав всенародну підтримку на референдумі. Понад 90 % громадян України сказали «Так» незалежності своєї батьківщини. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Макарович Кравчук. 2. Герб — це офіційна емблема держави. Герб України — тризуб. Однак тризуб — Герб Малий. Зображення Великого Державного Герба поки ще не встановлено. У Конституції України лише сказано, з яких елементів він повинен складатися. Гімн — це врочиста пісня, що виражає сутність держави. Слова гімну «Ще не вмерла Україна» написані відомим українським поетом Павлом Чубинським, музику написав композитор і диригент Михайло Вербицький. Прапор — офіційна емблема держави, що символізує її суверенітет. Прапор України — це полотнище, що складається із двох рівновеликих частин синього і жовтого кольору. Синій колір символізує чисте блакитне небо України, а жовтий — дозрілу пшеницю, якою багата наша Батьківщина. 3. Державна мова — це мова титульної нації. Основне населення України — українці, тобто українці є титульною нацією. Вони говорять українською мовою. Державна мова на території України українська. Доля української мови часом була трагічною. У період, коли Україна перебувала в складі Російської й Австрійської імперій, українська мова була заборонена. На території Лівобережної України насаджувалася російська мова, на території Правобережжя — польська, румунська або німецька мови. І тільки коли Україна здобула незалежність, українська мова стала державною мовою. Українською мовою ведеться документація, це мова навчання в школах. Українською мовою говорять політики й артисти, учителі й лікарі, робітники й селяни. Це мова держави, що будує своє майбутнє.
788
4. Яна Клочкова — чотириразова олімпійська чемпіонка плавання, визнана гідною звання «Герой України». Вдячні вболівальники в усьому світі називають українську спортсменку «Золотою рибкою». Своїми спортивними перемогами прославляють Україну боксери-важкоатлети брати Володимир і Віталій Кличко, футболіст Андрій Шевченко. У 2004 році переможницею конкурсу Євробачення стала українська співачка Руслана Лижичко.
Тематичне оцінювання
3. У 1840 році в петербурзьких книгарнях з’явилася невелика книжечка ще нікому не відомого молодого українського поета Тараса Шевченка «Кобзар». Про Івана Франка казали: «У важкі години безправ’я й тьми він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук». Головою Української Центральної Ради обрали видатного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського. 4. а) Агатангел Кримський був видатним мовознавцем, дослідником східних мов. Він знав понад 50 мов. б) Маркіян Шашкевич — суспільний діяч, член організації «Руська трійця», написав передмову до альманаху «Русалка Дністрова». в) Михайло Грушевський є учнем видатного вченого-історика Володимира Антоновича. г) Василь Стус — поет, зазнав переслідування з боку влади у 70-ті роки 20 століття, був заарештований. 5. Після передчасної смерті Романа Мстиславича у 1205 році розпочалася тривала боротьба за престол між чужоземцями та його сином Данилом. Лише у 1221 році Данило вступив у законні права князювання на Волині, а через 17 років повернув собі Галич і частину Галичини. Усього ж на відновлення володінь свого батька Данилу знадобилося 40 років: у 1245 році він підкорив усю Галичину. Подібно до свого батька, князь Данило прагнув заручитися підтримкою городян і селян у боротьбі з непокірливою боярською знаттю. Він заснував безліч міст, у тому числі нову столицю — Холм, а у 1256 році — Львів, названий на честь сина. Завзято боровся Данило з ворогами рідної землі. У 1238 році розбив військо німецьких лицарів під Дорогочином, змусив поляків й угорців відступити від галицько-волинських земель. Коли монголо-татари почали загрожувати Києву, надіслав туди для захисту частину свого війська з воєводою Дмитром. Хани Золотої Орди бачили в Данилові Галицькому небезпечного супротивника й вирішили скорити князя. Хан Батий надіслав до Данила своїх послів з вимогою: «Дай Галич». Не маючи достатніх сил для боротьби з монголами, Данило був змушений у 1246 році поїхати на переговори до Батия. Князя добре зустріли, а, головне, він повернувся живим, хоча викуп за життя був чималий — покликання монгольського панування. «Він прийшов у землю свою, і зустріли його брат і сини, і плач був про образу й велика радість про здоров’я його», — пише літописець. Покірність Орді сприяла зміцненню князівської влади, оскільки в особі хана князь одержав захисника від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Водночас нічим не можна було окупити сором рабського становища. Данило що є сили намагався скинути цей тягар. Для боротьби з монголо-татарами він шукав союзника в Європі. Західноєвропейські монархи й сам Папа Римський у свою чергу були зацікавлені в процвітанні держави Данила Галицького, тому що бачили в ньому захисника Європи від монголо-татарської загрози. Доказом цьому є коронація Данила Романовича у 1253 р. римськими посланцями. Галицького князя більше, ніж папські церемонії, цікавила реальна допомога Заходу в боротьбі з азіатським ярмом. Але саме її і не було. Королю Данилу із синами довелося самому воювати з ординським
ІСТОРІЯ
2. а) Іван Франко; б) Леся Українка.
789
ІСТОРІЯ
військом. Спочатку його супроводжував успіх, але у 1259 році величезне монголо-татарське військо прийшло на Галичину й Волинь. Повалені Романовичи були поставлені перед вибором: або стіни фортець усіх міст будуть негайно розібрані, або всі міста та їх жителі будуть безжалісно знищені. Із болем у серці Данило був змушений роззброїтися перед загарбниками й спостерігати, як руйнують ті самі стіни, які він так завзято зводив. Данилу довелося починати боротьбу заново. Але не витримавши тривог і втрат, він помер у 1264 році. Данило Галицький — видатний дипломат, політик, полководець. Незважаючи на всі тяготи та втрати, він спромігся зміцнити свою державу, протистояти грізній небезпеці з боку Золотої Орди. Галицько-Волинська держава стала гідною спадкоємицею Київської Русі: її традицій, політики, культури та релігії, про що писав відомий український історик М. Грушевський. 6. а) Розв’яжи задачу:1991— рік одержання Україною незалежності + клас, у якому ти навчаєшся =1996 рік прийняття Української Конституції. б) Заповни пропуски. У1914 році розпочалася Перша світова війна. Українці воювали на боці Австро-Угорщини та Росiйcькоi імперії. Для боротьби з росiйcькою армією було створено регiон сечових стрiльцiв, що складався із вихованців організацій «ОУН», «УНА», «УПА». в) Дай відповідь. Хто із перерахованих українських діячів входив до організації «Руська трійця»: Т. Шевченко, І. Вагилевич, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Котляревський? г) Знайди дату першого польоту людини в космос. 1 2 4 6
8 9 3 5
4 0 6 7
2 5 9 1
7. Майдан Незалежності. 8. На берегах Дніпра розташовані Київ, Черкаси, Дніпропетровськ, Запорожжя, Херсон. На берегах Південного Бугу розташовані Миколаїв, Вінниця, Хмельницький. Недалеко від Дністра стоїть місто Львів. На правому березі Сіверського Дінця розкинулося місто Луганськ. Україна межує із Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. По Чорному морю з Болгарією й Туреччиною. 9. День Соборності України — 22 січня 1919 року в Києві на Софійській площі відбулося урочисте проголошення злуки (об’єднання) Західноукраїнської Народної Республіки й Української Народної Республіки. Цей день увійшов в історію як День Соборності України. День Перемоги — У ніч з 8 на 9 травня 1945 року представники німецького командування підписали акт про беззастережну капітуляцію, війна в Європі закінчилася. 9 травня було проголошено Днем Великої Перемоги. День Конституції — 28 червня 1996 молода незалежна українська держава отримала свою Конституцію.
790
10. Відповідно до Конституції України, Державним Гімном є «національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом». 6 травня 2003 року Верховна Рада України затвердила редакцію тексту Державного гімну. Вірш «Ще не вмерла Україна» було визнано текстом
11.Відповідно до Конституції України главою держави є президент; закони приймає вищий законодавчий орган — Верховна Рада; втілює закони в життя уряд (Кабінет міністрів); Державна мова в Україні — українська. 12. Права громадянина незалежної держави передбачають, що громадянинові дозволене все, що не заборонене законом. Найголовнішим правом будьякої молодої людини є право на одержання освіти. Наші батьки користуються правом на працю, відпустку після трудового року. Держава стоїть на сторожі здоров’я громадян. Ми одержуємо безкоштовну медичну допомогу. Громадяни України користуються політичними правами — свободою слова, друку, зборів. Люди, що досягли 18-літнього віку, беруть участь у виборах — обираючи та обираючись у державні органи.
ІСТОРІЯ
національного гімну ще Іваном Франком й Лесею Українкою. Автор вірша — П.Чубинський, український інтелігент, відомий етнограф і фольклорист. Він народився у 1839 році на Київщині. У 1861 році закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Вірш було написано у 1862 році, і відразу його було заборонено царським урядом. А сам автор через рік був засланий у Сибір. Музика до гімну народилася у 1864 році. Автором її був М. Вербицький. Народився М. Вербицький у 1825 році в селі Улюч недалеко від Перемишля. Одержав музичну освіту. Був одним з перших композиторів-професіоналів у Галичині.
791