Костюк Н.І., вчитель початкових класів ЗОШ №17 І–ІІІ ступенів ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ШЛЯХОМ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ Справжній педагогічній творчості властиві риси дослідження, творчого узагальнення своєї праці. В. Сухомлинський В концепції нової української школи сказано, що сучасна школа чекає нового вчителя, який має високу фахову кваліфікацію та професійну культуру, здатний об'єктивно осмислювати педагогічні явища й факти, критично оцінювати й творчо сприймати педагогічну дійсність. Високі вимоги до сучасного педагога зумовлені об’єктивними потребами суспільства, новими завданнями, які ставить перед нами життя. Процес оновлення неможливий без вдосконалення професійної компетентності учителя – усвідомлення себе як інноваційної особистості шляхом самоаналізу власного «Я», відходу від стереотипів, відкритості до нового досвіду і готовності до змін. Нинішній школі потрібен педагог-психолог, дослідник, науковець, актор, здатний креативно вирішувати професійні завдання, співпрацювати з іншими та вести за собою. Одним словом той, хто любить і розуміє дітей. Мене, як педагога з 38 річним стажем роботи хвилюють такі питання : -
Як краще підготувати дітей до успішного і продуктивного життя в майбутньому?
-
Як навчити учнів розуміти свої прагнення, робити свій вибір і відповідати за його наслідки?
-
Як скерувати молоду людину на досягнення гідної життєвої мети?
-
Як створити умови (освітнє середовище ) для становлення особистості, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення?
-
Які інноваційні технології використовувати для розвитку творчого потенціалу учнів? Всім відомо, що значне місце в створенні освітнього середовища для розвитку
особистості школяра посідає урок. Я докладаю максимум зусиль для того, щоб навчання на уроці було успішним та комфортним. Для цього широко застосовую джерела отримання знань за чуттєвою модальністю: візуальні (таблиці, мапи, макети, об’єкти); роздатковий і лічильний матеріал; аудіальні (комп’ютер, проектор, музичні інструменти); аудіовізуальні (звуковий фільм, телебачення, відео).
У значній мірі комфорт учня в освітньому середовищі залежить від того, наскільки вдало буде підібрано технологію навчання. Мені, як вчителю, необхідно орієнтуватися в широкому спектрі сучасних технологій навчання, їх цілях, концептуальних положеннях, особливостях методики. В практиці роботи я, задля створення успішного освітнього середовища, вдало застосовую такі основні технології навчання, як:
Система розвивального навчання (Л. Занков): У розвивальному навчанні застосовую
парну й групову форму організації навчальної взаємодії. Це відбувається за принципом: «Навчаємося поруч і разом». У роботі в парах і групах відбувається спілкування з учнями з рівними собі за життєвим досвідом, за колом невідомих питань, що дає можливість дітям сперечатися, шукати докази. Проте діти розуміють, що «суперечка» це не «сварка». Адже у розвивальному навчанні особлива увага акцентується на проведенні дискусії і правил її організації. Питання «ЧОМУ» ставить дитина дитині. Але час, проведений у обговоренні, не проходить марно. При цьому у дітей розвиваються пізнавальна активність, ініціативність, знижується тривожність, з’являється почуття впевненості у своїх силах. Причому ці зміни відбуваються не тільки у «сильних», а і в «слабких» учнів».
Проблемне навчання (Дж. Дьюї): Методичні прийоми, які використовую для
створення проблемних ситуацій: (підводжу учнів до суперечностей й пропонує їм самостійно знайти спосіб її вирішення; зіштовхую протиріччя практичної діяльності; уміння викладати різні точки зору з одного і того ж питання; спонукаю учнів робити порівняння, узагальнення, висновки з ситуацій, співставляти факти; ставити конкретні запитання (на узагальнення, обґрунтування, конкретизацію, логіку, мислення); визначати проблемні теоретичні і практичні завдання (частково-пошукові або дослідницькі); ставити дослідницькі завдання (з недостатніми або надлишковими даними, з суперечливими даними, свідомо допускаючи помилки тощо).
Диференційоване навчання (М. Гузик, І. Закатова): Навчання учнів проводжу із
урахуванням їх можливостей і здібностей; адаптація навчання до особливостей різних груп учнів; підбір диференційованих завдань; вивчення теми через послідовність використання 5 типів уроків: урок-лекція, інтегрований урок, урок узагальнення і систематизації знань, урок міжпредметного узагальнення матеріалу, урок-практикум.
Технологія індивідуалізації навчання: метод проектів, батовська система, план Трампа
(І. Унт, А. Границька, В. Шадриков): Моє завдання розвивати творчі здібності учнів, формувати навчальну мотивацію й особистісні якості учнів. Індивідуальні навчальні завдання, плани, програми, робочі зошити; надання свободи вибору окремих елементів процесу навчання; формування адекватної самооцінки учнів.
Особистісно-орієнтоване навчання (І. Якиманська): Використовуючи завдання
особистісно-орієнтованого навчання, намагаюсь навчити дітей самостійно міркувати, дискутувати, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціативними в набутті нових знань. Психологи стверджують, що «інкубатором самостійного мислення, пізнавальної ініціативи дитини є не індивідуальна робота під керівництвом учителя, а спільна робота дітей у групі». Уроки, побудовані на особистісно-орієнтованій взаємодії, дають змогу здійснити індивідуальний підхід, стимулюють пізнавальну активність учнів, навчають школярів визначати шляхи здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок. Готуючись до проведення уроків за особистісно-орієнтованою технологією, маю проаналізувати зміст навчального матеріалу, визначити види діяльності учнів, підготувати завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу й рівень складності відповідно до навчальних можливостей учнів. В роботі з учнями я використовую нові підходи у викладанні, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці учнів. Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб учні не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних відносин у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміли брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності потрібно повертати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних завдань, визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів. Щоб процес навчання був більш емоційним, результативним, обов’язково має бути зворотній зв’язок. Співпраця між учителем і учнями, залучення батьків до організації і проведення різних форм роботи – запорука успішної навчальної діяльності. Компетентнісний підхід в навчально-виховному процесі є однією з умов оновлення змісту освіти. Глибина змісту залежатиме від компетентності як учителя так і учня. Тож взаємодія цих категорій освітнього процесу виважена досвідом і часом та продиктована вимогами сьогодення. Глибоко переконана, що про справжній учительський успіх можна говорити тоді, коли вихованці перевершили свого наставника. Є стимул. Тож «до найкращого свого уроку учитель має йти усе своє життя» Учителю, на мій погляд, долею даровано займатися найпрекраснішою справою на землі – творити людську особистість. «Без прямого впливу на дітей можна втратити найважливішу рису педагога – здатність відчувати духовний світ дитини». Тож від того, наскільки вчитель буде майстром своєї справи, залежить майбутнє нації. У роботі дотримуюсь певних правил етики взаємовідносин із учнями та колегами: не допускаю
«панібратства», бо зникне повага, не зловживаю «керівництвом», бо втратиться довіра. Отож, ключовими компетентнісними рисами сучасного наставника і керівника є професійність, людяність, чесність, порядність у поєднанні з вимогливістю та принциповістю. Педагогіка як наука надзвичайно складна. Не виключено, що це одна із найскладніших наук у природі. А міра відповідальності її дуже висока – людина. Тож пам’ятаймо про це кожен день, кожну хвилину нашого учительського життя. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.
Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.:
К.І.С., 2003. – 296 с. 2.
Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології:
навчальний посібник. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1995. – 253 с. 3.
Гонтаровська Н.В., Теоретичні та методичні засади створення освітнього середовища
як фактору розвитку особистості школяра. – Київ, 2012. – 56 с. 4.
Гаряча С. А. Педагогіка майбутнього. // Початкова освіта. – 2011. – № 6. – С.23
5.
Державний стандарт початкової загальної освіти. // Початкова освіта. – 2011. – № 18. –
С.3-22 6.
Життєва компетентність особистості: від теорії до практики. Науково-методичний
посібник / За наук. ред., І. Г. Єрмакова. – Запоріжжя: Центріон, 2005. – 95 с. 7.
Новікова Т. Розвивальне навчання та формування ключових компетентностей учнів //
Початкова освіта. – 2008. – №41. – С.18 8.
Можаєва О.М. Формування і розвиток основних компетентностей особистості в
початковій школі // Початкова освіта. – 2009. – №32. – С.6-8 9.
Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до шкільного
навчання // Початкова освіта. – 2007. – №42. – С.11-14 10.
Пономарьова К. Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів
української мови.// Початкова школа. – 2010. – №12 – С.11