Українське Чикаго ТМ
# 4|Feb 2015
10
FACTS about
MAIDAN
СВЯТОСЛАВ
ВАКАРЧУК:
‘‘Вірю, що мир переможе’’
STORIES from the MAIDAN Олександра
Головкова
ЖАННА Д’АРК З МАЙДАНУ Photo by Ksju Kami
FOREVER
Image by Oksana Vaskiv-Kukul
HEROES
Саме у ці дні Рік тому На центральній площі Києва Розстріляно Небесну Сотню Майдану. Вічна Пам’ять всім загиблим Героям...
Editor in Chief Natalia Figel Contributing Editors Marichka Paplauskaite Khrystyna Bondarieva Art and Design Natalia Figel Oleg Koval This Issue’s Contributing Writers Julian Hayda Olga Tymouch Maryana Sokha Viktoria Koval Photographers Oksana Fedoruk-Terleckyj Maksym Prokopiv Cartoonist Oksana Vaskiv-Kukul www.UkrainianChi.com/subscribe Email: mag@vidia.org Advertising Sales: advertise@vidia.org, (312) 554-5064 Mailing address: VIDIA Inc, 651 Mall Dr #59761, Schaumburg IL 60159 We’re always looking for great talent to join our team: work@vidia.org Twitter: @UkChicago Facebook: UkrainianChicago
Contents
6
Ікони Революції
10
Святослав Вакарчук: "Вірю, що мир переможе"
16
Степан Шишка. Інтерв’ю з капітаном ВМС США
20
Stories From The Maidan
24
Майдан. Україна. Шлях до свободи
30
Олександра Головкова. Жанна Д’Арк з Майдану
36
10 Facts About the Euromaidan
41
Печиво для добра
Ukrainian Chicago Magazine™ is published by VIDIA Inc. ©2011-2015 All Rights Reserved. The entire contents of Ukrainian Chicago™ are protected by copyright and may not be reproduced or transmitted in any form or by any means without written permission of the publisher. Ukrainian Chicago™ is a registered trademark. Ukrainian Chicago™ considers its sources reliable and verifies as much data as possible, although reporting inaccuracies can occur; consequently, readers using this information do so at their own risk. Ukrainian Chicago™ is published with the understanding that the publisher is not rendering legal services, financial, medical or any other advice. Although persons and companies mentioned herein are believed to be reputable, neither Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc, nor any of its principals, employees, agents, or contributors endorse or assume or accept any responsibility whatsoever for the claims, conduct, or activities of any persons, companies, or entities mentioned or featured in Ukrainian Chicago's publications. Ukrainian Chicago Magazine™/VIDIA Inc accepts no responsibility for unsolicited manuscripts and/or photographs and assumes no liability for opinions expressed or products or services advertised herein. All letters/emails sent to Ukrainian Chicago™ will be treated as unconditionally assigned for publication, copyright purposes and use in any publication, and are subject to Ukrainian Chicago's unrestricted right to edit and comment. Ukrainian Chicago™ reserves the right to edit, rewrite, refuse or reuse materials, is not responsible for errors or omissions and may feature same on its website, as well as other mediums for any and all purposes. All trademarks/ service marks, trade names, product names and logos appearing in the publications are the property of their respective owners.
Photo - Ksju Kami Photography
РЕ
ВО
uk
ra
ini
an
ІЇ
Рік тому на Майдані українці отримали зброю, сильнішу за кийки і кулі."Ікони Революції" - мистецька зброя, що стала на захист нашої свободи так само, як дерев’яні щити і палиці. Навіть коли дерево пробивали кулі, і падали перші з нас, дух залишався незламним. Здавалося, разом з віщими словами класиків, оживало коріння генного древа нації, якою ми знову стали в дні Революції Гідності. За ніч на стіні, поруч з барикадою на Грушевського, з’явилися півтораметрові картини Шевченка, Українки та Франка. Свою трилогію соціальний художник #Sociopath назвав"Ікони Революції". Каже, хотів створити символ нашої перемоги. Так і сталося:"Ікони Революції" - єдине збережене донині революційне мистецтво і найчастіше затребувані символи Революції Гідності.
НИ О ІК
Ц
ЛЮ
soc
ial
ar t
#S oc io pa th
7
"Найбільше просять намалювати Тараса - на полотні, платівках, дереві, одязі", ділиться художник, - "Нещодавно поєднав сучасне мистецтво з етнорізьбою. Перша така трилогія поїхала до Швейцарії". #Sociopath експериментує і в кіномистецтві. "Разом з арт-групою "Бімба production" знімали ролики про Революцію і захопилися. Про кримські події зняли стрічку "Позивний Диверсант". Часто фільмуємо в зоні АТО", - розповідає #Sociopath. Згадуючи поїздки на Схід, #Sociopath показує холст "У русских нет героев". Посеред неба і соняхів хрест із надписом "Солдат №9". "Хочу спитати у ворога: хіба навіть найкраща війна варта такої безславної смерті воїна!?
Ми на колінах проводжаємо полеглих Героїв в останню путь. І всім світом допомагаємо живим. І б’ємося автоматними чергами, мистецтвом, словами, ділами за мир на свой Землі". Невизнаній війні в Україні художник присвятив трилогію "Війна", що у Львові. За кількадень після створення картини зіпсували невідомі. А ще за кілька, львів’яни самотужки відтворили їх. "Нині бачити смерть навіть на мистецьких полонтах важко, - розмірковує #Sociopath, - На передовій хлопцям не страшна неминучіть. Жартують, що про неї думає їх автомат". Facebook /TheRealSociopath
Питання про політику #Sociopath ігнорує. Каже, критики назбиралося чимало, але тим, хто зайнятий ділом ніколи лаяти владу, бо вони і є влада:
"Волонтери, активісти, воїни, митці і зацікавлені у своєму завтра люди змінюють країну тут і зараз.
говорить охочіше: "Готую до виставки колекцію із близько 50-ти робіт. Тут і "Ікони Революції", і трилогія "Війна", i чернівецька робота "I don’t do drugs", і відеоінсталяції. Хочу показати їх українцям у всьому світі. А також продати кілька полотен і допомогти нашим військовим", - ділиться планами митець.
"Мистецтво має надихати і підтримувати, особливо у такий непростий для усіх нас час", -
Це міф, що президент чи депутат зробить під’їзд охайнішим. Політиків приводять до влади люди. Якщо зміняться люди, більше не буде "януковичів" ні серед політиків, ні серед нас". резюмує #Sociopath і додає: "Я дуже сподіваюся, #Sociopath не називає свого імені, бо не любить що наші спільні зусилля і добрі діла наближають мир публічності. "Соціопатом" став, коли створив гнівну в Україні". серію плакатів про чинну тоді систему Януковича. Вважає, творчість первиннішою за митця. Про неї Автор Вікторія Коваль
Фото: Sociopath
СВЯТОСЛАВ
ВАКАРЧУК: ‘‘ВІРЮ, ЩО МИР ПЕРЕМОЖЕ.’’
Уже за кілька днів гурт "Океан Ельзи" вдруге за останні півроку завітає до Америки із додатковими концертами та благодійною програмою. Незадовго до виступів "Океанів" Ukrainian Chicago зв’язався із Святославом Вакарчуком та дізнався про його спогади з Майдану, та чому українській владі не варто списувати усі проблеми на війну.
- Майдан 19 та 20 лютого. Пам’ятаєте Ваші дії, відчуття у ці дні? Де Ви перебували у той час? - Це дуже важкі дні. Тоді я був у Києві і, здається, скрізь. У той момент я часто бував на Майдані. Я дуже болісно відчував все, що відбувається, ті страшні події. В один із цих днів у нас була запланована зйомка проекту "Голос країни". Але я зрозумів, що не можу зніматись. Зрештою, зйомку ми скасували. 20 числа о 13 годині я разом із багатьма іншими небайдужими людьми, у тому числі з народними депутатами, був у Верховній Раді. Депутатам було легше - я ж туди чудом прорвався та вмовляв усіх присутніх проголосувати звернення про відвід військ. Наступного дня сталось те, що сталось. Були перемовини, а потім Янукович зник. Я вважаю, що 20 лютого був ключовим днем, тому що від нього дуже багато залежало. Все могло би бути інакше, а 20 число все вирішило.
- Ви музикант, до думки якого прислухаються мільйони, поширюють Ваші висловлювання у соцмережах. Що змушує Вас не мовчати в такій ситуації? - Хіба є різниця між мною і звичайними громадянами України, які висловлюються і не можуть мовчати, яких тисячі, а може й мільйони? В тому числі тих, які, як ви кажете, мене цитують. Просто у більшості їх Twitter чи Facebook читають мало людей, а мій багато. Ось і вся різниця. Я такий самий громадянин України, як і всі, із трохи більшою кількістю людей, які прислухаються до мого голосу. І це велика відповідальність для мене. В іншому я не бачу великої різниці між мною і студентом, працівником, робітником, селянином, інтелігентом і будь-ким. Доля так склалась, що мене чує більше людей. Я усвідомлюю усю відповідальність і відповідно з нею живу. - Чи всі музиканти мають висловлювати свою думку щодо ситуації в країні? Як ставитесь до тих, у кого нейтральна позиція? - Це особиста справа кожного. Я не з тих, хто вказує, як хто має правильно робити. Моя позиція така. А інші нехай відповідають самі за себе. Та згадаю слова Данте: у найдальшому колі пекла знаходяться не грішники, а байдужі. Я вітаю однодумців - це мої брати і сестри. Тих, хто має протилежну точку зору - поважаю, хоча позицію їх не поділяю і готовий з ними сперечатися, щоб знайти компроміс. А тих, хто взагалі не має позиції, я просто не розумію. - Ви серйозно допомагаєте і мирним мешканцям, і військовим. Розкажіть конкретніше про допомогу, що вдалося зробити? - Справ насправді дуже багато. Приватно я щотижня роблю щось для бійців у госпіталях, закупівля ліків, медичних приладів тощо. Є іще великі проекти, як, наприклад, допомога Запорізькому, Харківському госпіталям, фонду "Таблеточки". Із концертів туру "Вночі" ми хочемо дати суттєву допомогу на закупівлю обладнання Львівському госпіталю. Разом з тим є і негрошова допомога. Вона полягає у розміщенні і допомозі переселенцям. Хочу сказати, що концерти в Америці, і, зокрема, концерт в Чикаго буде мати благодійну мету. А концерт в Сан-Франциско буде абсолютно благодійним.
- Ви були в АТО. Що Ви там побачили? - Був там кілька разів, але не під час бойових дій, не стояв під кулями, хоча, якщо потрібно - я це зроблю. Був там в основному, коли були рідкісні ні затишшя. У грудні був у Дебальцевому і побачив там наляканих і втомлених людей, які хочуть миру. Незалежно від їхніх поглядів, вони усі хочуть миру - це їх об’єднує. Я сподіваюся, це об’єднає цілу Україну, сподіваюсь, що мир і бажання миру - переможуть. - Чи зможуть після цих подій українці Заходу і Сходу співіснувати далі? Чи буде Україна цільною? - Я не оракул і не людина, яка наділена надлюдськими можливостями, щоб передбачати щось зі стовідсотковою імовірністю. Можу тільки сказати, що фундаментальних причин для того, аби український народ жив розділено, нема. В нас одне коріння, а те, що ми говоримо різними мовами чи історично жили в різних імперіях, можу сказати, є багато різних народів, які проходили це, і вони прекрасно живуть зараз разом.
З нагоди свого двадцятиліття "Океан Ельзи" дасть чотири додаткові концерти у США:
25 лютого SAN FRANCISCO
The Warfield
27 та 28 лютого NEW YORK Hammerstein at Manhattan Centre
1 березня CHICAGO
Riviera Theatre
- Якби Ви були президентом, Ви б діяли інакше, чи так само, як нинішній глава держави? - Я дуже не люблю ось цих диванних розмов чи, як кажуть, "фейсбучну сотню", які сидять, критикують, дають свої поради, насправді не усвідомлюючи, який великий об’єм відповідальності. Є багато речей, які я би зробив по-іншому. Є багато речей, які б робив так само, як президент. В чому хотілось би його підтримати, то це в його широких і стратегічно правильних дипломатичних міжнародних кроках. Можливо, у внутрішній політиці є речі, які я би робив інакше. Але, знову ж таки, легко критикувати, п’ючи чай, каву чи розмовляючи по телефону. Я готовий допомогти і підказати, якщо потрібно, які помилки робляться. Моя основна порада усій сьогоднішній владі в одному: не списуйте всі проблеми на війну. Є значно більш підступні, глибокі і принципові проблеми, які треба вирішувати. Можливо, р аніше ніж буде перемога. Першою чергою – корупція. Друге – відсутність працюючої системи законів, які діють для всіх. Третє - абсолютно зруйнована система безумовної імплементації рішень у владі. Четвертою чергою – правильна, щира, щоденна комунікація з народом. Не обов’язково розказувати все, в тому числі з міркувань безпеки, але ніколи не можна говорити неправду. Люди це дуже тонко відчувають і перестають вірити владі взагалі. Над цими речами потрібно особливо працювати.
Українець – це не той, хто живе у Києві, Львові чи Харкові. А той, хто відчуває себе українцем в душі.
- У Ваших піснях чітко простежується революційна лінія, енергетика надзвичайно сильна, і у них присутня тема війни. Але ці пісні Ви писали ще задовго і до війни, і до революції. Як Ви передбачили усі ці речі? - Не робіть з мене надлюдину, бо я - звичайна людина. Можливо, просто трохи більше відчуваю. Але не тому, що якийсь надприродний, а тому, що, можливо, я трохи більше знаю історію, більше читаю. Це мої звичайні скромні передбачення. Деколи вони працюють, деколи ні. А всі інші питання треба скерувати до того, до кого, поки ми живемо у цьому світі, прямого доступу не маємо. До нього ми маємо
лише ментальний зв’язок або душевний. До Бога. - Це вже другий Ваш тур у США за короткий час. Що Ви очікуєте від гастролей? - Рішення приїхати у Сполучені Штати на додаткові чотири концерти через півроку після того, як ми там були, продиктовані виключно бажанням людей. Нам так багато писали особисто, виявилось, є багато людей, які не потрапили до нас на концерт. І ми зрозуміли, що треба це зробити зараз. Оскільки потім ми беремось за запис нового альбому, то у наступні два роки, якщо не буде якихось спеціальних подій, навряд чи у нашому графіку з’явиться поїздка до Америки.
- Що б могли порадити українцям у діаспорі у цій ситуації, як їм діяти, що робити? - Основне, і, я думаю, українці в діаспорі мають сприйняти це всерйоз, що всім українцям треба перейти від парадигми, у якій нація є чимось географічним, до парадигми, у якій нація є чимось духовним. Я наведу приклад. Євреї всього світу живуть у різних країнах, вони жили так багато років і лише недавно отримали свласну державу. Але вони завжди знали, що вони євреї. Їх об’єднувала Книга – Старий Завіт або Тора, як вони говорять. Це те, що робило їх всіх подібними по духу. Завжди вони відчували близькість, де б не жили. Нам, українцям, треба
теж розуміти: ми об’єднані не тим, на якій землі ми народилися, а цінностями, які ми сповідуємо. Тим, що у нас в душі і тим, про що ми думаємо. Це нас має об’єднувати. Я хочу сказати українцям діаспори, що українець – це не той, хто живе у Києві, Львові чи Харкові. А той, хто відчуває себе українцем в душі і ніколи про це не забуває.
Над матеріалом працювали: Наталія Фігель, Христина Бондарєва Фото - Максим Прокопів, Вікторія Квітка, SUSY Production
Пропаганда,
нафтовий шантаж
і вторгнення. Інтерв’ю з капітаном
СТЕПАНОМ ШИШКОЮ
Н
а Вашу думку, чи є в Україні російські війська? Як би Ви оцінили ситуацію у Східній Україні? Чи це громадянська війна, чи сепаратистський рух, чи іноземне вторгнення? Схоже, що безперечно є. Маємо достатньо підтверджених свідчень, що російські кадрові військові командують "сепаратистами", здійснюють військові операції та використовують основну бойову техніку на території України. В тому немає жодних сумнівів. Багато хто з "сепаратистських" вояків явно носить російську військову форму та знаки відмінності. На відміну від вторгнення до Криму на початку минулого року, вони навіть не намагаються приховувати цей факт.
Степан Шишка – капітан ВМС США у відставці та колишній військовоморський аташе в Україні. Служив заступником директора з політичновійськових питань при центральному штабі Військово-морських сил США у Пентагоні, де займався питаннями НАТО, Європи та Євразії, а також був заступником командувача Північних підводних сил НАТО.
Наразі, ми маємо очевидні докази російського вторгнення в Україну.
ЗМІ та західні уряди вагаються називати це вторгненням, проте немає ніякого іншого слова, яким можна описати те, що Росія робить в Україні. Це вторгнення– так само, як і те, що сталося у Криму. Іноземна держава за відсутностні будь-якої провокації направила свої війска до іншої країни та окупує частину її території. Яке ще слово підходить?
Яким є стан української армії, і як це позначається на захисті держави?
Нажаль, українська армія була поступово ослаблена бездарним командуванням.
Найбільш помилковим – і це повторюють більшість ЗМІ – є переконання, що ситуація виникла як певного роду "громадянська війна". Ані в Криму, ані на Донбасі не було жодного значного сепаратистського руху до інфільтрації Є кілька глибоко вкрорінених проблем, які надзвичайно російської п’ятої колони. важко здолати під час війни. Перш за все, за тих колишніх Другою найбільшою помилкою є переконання, що президентів, які підлаштовувалися до Росії, Збройні Сили України заполонили лояльні до Кремля люди. Викорінювання Україну глибоко розділено лінгвістично. Цей міф про Схід проти Заходу нав’язувався так довго, що з цим майже не цих запроданих військовослужбовців потребує окремих зусиль. По-друге, українській армії дуже бракує фінансування. сперечаються ані у новинах, ані у будь-яких дискусіях. Етнолінгвістична ситуація в Україні набагато складніша та Це зрозуміло, врахувуючи економічні виклики України та розкрадену режимом Януковича державну казну. Обладнання витонченіша. застаріло або потребує ремонту, війську бракує тренованості Проте більшість людей – однозначно та оплати. Дійсно, переозброєння та перенавчання є викликом у будь-який час, але під час війни вони складніші у включаючи російськомовне населення геометричній прогресії. Донбасу – вважають себе українцями. Зрештою, це означає, що Україна надзвичайно вразлива. Як ми бачили, регулярні війська роблять усе, що можуть, але Які можливості у цій ситуації мають ВМС значною мірою захистом держави займаються волонтери США? – нерегулярні війська, якщо хочете, – котрі розуміють Дуже маловірогідно, що США дозволять втягнути серйозність ситуації та воліють битися за свою країну. Звісно, себе у цей конфлікт збройним чином. Притому, ВМС США це означає більші втрати, хоча б тому що ці війська гірше мало чим можуть допомогти на суші. За міжнародним обладнані та менш треновані. законодавством США не може (і не буде) надсилати авіаносця до Чорного моря. Менші кораблі не додадуть користі цій Які можливі довго-строкові перспективи ситуації, хоча за якихось крайніх сценаріїв сили США могли цієї ситуації? Чи має Захід контрстратегію на б влаштувати блокаду Севастополя або висадити десант противагу російській довгостроковій стратегії? для допомоги українським військам. Але наголошую: я не Я не певний, що достатньо обізнаний для такої відповіді підтримую подібне втручання з боку США і не вважаю його або достатньо об’єктивний, аби визначити перспективи, навіть віддалено можливим. незабарвлені моїми особистими бажаннями. Щодо другої Багато західних журналістів та частини запитання, я не переконаний, що Захід взагалі коментаторів називають розширення НАТО має якусь стратегію. Вони реактивні, а не проактивні. одним з головних чинників нинішнього Я продовжую чекати, коли якийсь західний лідер чітко протистояння з Росією. Якою мірою це так? сформулює прийнятний кінець російсько-українського конфлікту. Географічно, я не можу передбачити, яким буде Це так лише тією мірою, якою російське керівництво кінцевий результат. Мені здається, що Крим, найвірогідніше, використовувало НАТО у якості лякала, аби переконати у тому втрачено, а Східна Україна дійсно може перетворитися на російський народ. І тому це так. Чи було або чи є НАТО дійсною утворення, подібне до Абхазії. загрозою для російського суверенітету або територіальної Хоча я думаю, що це менш вірогідно, враховуючи останні цілісності? Звісно, що ні, але позаяк пересічний росіянин проблеми, з якими стикнулася Росія. у цю загрозу вірить, то існує сприйняття, що з натівською Але я знаю напевно, що міф про братські народи Росії та загрозою треба щось робити. Чи припинила Німеччина бути України зруйновано назавжди. Німеччиною, через своє членство в НАТО? Або Греція? Або Італія?Це сміхотворне твердження, не підтверджене жодним Що є найбільш помилковим у розумінні фактом, але воно "працює" у Москві.
західними урядами ситуації на сході України?
Яка Ваша оцінка "балансу інтересів" у цій ситуації? Яким чином США слід зрівноважити свої нафтові інтереси з російськими, з газовими потребами ЄС, а також з інтересами членів ОПЕК та інших країн-експортерів енергії? Як на мене, іноді економічні, зокрема нафтогазові, інтереси не слід включати у дискусію. Звісно, такому не бувати, але, навіть враховуючи ці інтереси, Росія неодноразово показувала себе ненадійним партнером. Тож чому Захід мусить продовжувати вірити, що Росія стане надійнішим партнером у майбутньому? Єдиним інструментом Росії є нафтовий шантаж,
тому Заходу слід позбутися будь-якої залежності (яка й так невелика) від російської нафти. Це треба вважати слушною нагодою інвестувати та розвивати альтернативні джерела енергії. Існує достатньо можливостей зменшення залежності від Росії. Дійсно, Росія – велика країна, але вона – не єдине джерело природних ресурсів на планеті. Якщо Путін обере продовжувати йти цим "північно-корейським" шляхом, то нехай іде. У підсумку: Решта світу не потребує Росії. Росія потребує решти світу і повинна поводити себе як відповідальний член світової спільноти. Розмовляв - Микола Мурський Переклад - Марічка Паплаускайте
STORIES FROM For my protection, I even reported for the hospital records that I had sustained an injury to my eye by accident. As if, I had just fallen walking down the street so no one could know that I was injured fighting on the Maidan. Many people began to care for me, and most of them wanted to send me abroad for treatment. They proposed sending me to Europe: Austria, Poland, Germany… There were many options, but action had to be taken immediately because my injury was worsening. Finally, it was decided that I would go to the U.S. where a doctor named Mark Juzych took over my care. He performed multiple operations. My eye was amputated and I was given a prosthetic. I’m still walking around with bandage over my eye because all this treatment had Dmytro Petruk complications… In the U.S., the Ukrainian diaspora really helped me. They Maidan Activist in Chicago financed my stay and my healthcare. My relatives also helped me financially and continue to support me today. I miss everyone, was born in Berdevych. When the Maidan began, I was in Kyiv but they understand why I am here. because I was enrolled in courses at a university there. We I am often asked if I regret what happened to me on the had formed a small group of Maidan activists. Although many Maidan. They ask what I would do if I could relive February 18th university students weren’t interested in joining, each of us felt overwhelmed with worry about the fate of our future. We each had again? I can absolutely say that I would go back to the Maidan over and over again. our own motivation for being there. On the Maidan, there were both pleasant and unpleasant moments. There is a lot I’ve tried to forget and now it’s hard to Michael Glebiv gather my memories. I remember we spent the first night at a subway station. We found some blankets. There were lots of us After the events of one fateful night on November 30th 2013, there. We were offered pastries and tea. In the first days of Maidan I watched as the people of Ukraine struggled to pick up the pieces we felt the excitement. We believed that we really could make a of a horrific start to a revolution, a revolution that has come to be change, the entire country hoped to revolutionize a new life. My older brother was also at the protests, but on the Maidan known as Euromaidan. I couldn’t stand idly by as my people were we were mostly separated. He didn’t want me to be there at all. I being attacked, beaten, and killed by Berkut brutality. Without did all I could to make sure he didn’t know I was there. Mostly, I was even thinking through logistics, I was booking a flight and would with my university friends. My brother and I only began joining up be in Kyiv in a few days. My brother and I decided to go together, so if the need arose, we could always defend each other. As we on the Maidan when significant unrest stirred up. landed into Boryspil airport those few days later, everything was Our parents knew we were there, but sometimes I told my different—the atmosphere, the worried look on citizens’ faces, it mother I was just away with friends to give her peace of mind. Anyhow, I was there from the start of Euromaidan until February was all too apparent that Ukraine had changed from this. After exiting our plane and picking up the few small bags we 18th. I wasn’t there every day because I still needed to keep with packed, what we thought would be a simple taxi ride into the city my studies, but I was definitely there often. center became a giant obstacle—roads blocked and lined with On February 18th, I sustained an injury to my eye. First I police, people in the streets, it was not the Ukraine I was used to underwent a few surgeries in Kyiv, and later I was transferred to seeing. Lviv. Kyiv had become dangerous because it was possible that I could be spied on.
I
21
THE MAIDAN
My brother and I quickly realized that we were visiting Ukraine in a way that we had never seen her before. When we finally decided that walking would be the only way to get anywhere, we quickly went to our beloved Maidan. There were people from all parts of the world, tents lining the border of the square, cooks preparing meals for the people standing before us—the peaceful people of Euromaidan. My brother and I looked at each other and decided that this food was earned; it was not for us to take. We chose to buy our food and even bring it to Maidan to share with the people, as we believed that the food that was being prepared was for those that had endured so much more than we had; it was for those patriots that had been on Maidan for weeks and were not backing down. At the time, Euromaidan was about a broader idea than war—it was about making a difference; it was about standing your ground for what you believed in. Performers of all walks of life would be on stage, reminding everyone present to not lose their faith, spirit, and to remember to stand their ground. My brother and I followed in the footsteps of those performers before us and did what we knew best—we even came equipped for the job. As members of Hromovytsia Ukrainian Dance Ensemble, we came out in our traditional Ukrainian Hopak costumes and danced for and with the people of Maidan. Night after night, we came out and reminded those on Maidan to stand their ground. This helped not only to keep their spirit alive, but in those cold nights of December, it was a way for them to stay warm through dance. Although our time was short at Euromaidan, the memories and acquaintances gained will last a lifetime. The experience that we had on Maidan is one that can never be forgotten. Looking back, this was just a drop in the bucket for what Ukraine was to endure in the coming months, but even thousands of miles away, I still remind our people to do what they do so well: stay united, stand their ground and we WILL overcome.
Julian Hayda A moment in my life which will forever be engrained in my memory occurred at 3 AM on a bitterly cold December night in Kyiv, Ukraine. I gripped a microphone, the cold metal freezing to the sweaty palm of my hand. A Eurovision winner and a worldchampion boxer-turned-politician shared the stage, only a few hours before a former United States presidential hopeful would be holding the same microphone. I raised it to my mouth simply at a loss for words. “I just wanted to let you know,” the words sounded in front of the 10,000 protesters before me, “Chicago stands with you, as does Cleveland, Pittsburgh, Detroit, New York, Washington. America stands with you, and the whole world loves you.” As I walked off the stage, back into the crowd of protesters moving the world in their Revolution of Dignity, a woman with tears in her eyes, who had seen people brutally beaten only days prior, embraced me just to say, “we’ve been waiting to hear that for weeks.” That exchange served a great purpose for me, as both an American and as somebody whose life’s mission has been to present and represent Ukrainian awareness to the world. It assured me of the importance of what I had been doing there and then in Ukraine, simple as my presence on that stage was, and proved that my 22 years of Ukrainian activities, Ukrainian language, and Ukrainian identity, had not been in vain. So I’d like to propose a reflection to Ukrainian Chicago one year after the Maidan’s climax. How do you, by your actions and words, represent the Ukrainian people? And, at a time when increasingly more Ukrainian citizens are being torn between the West and Russia, how much do you, as someone who lives in the United States, appreciate the rare privilege of living here?
22
FR.YAROSLAV MENDYUK
M
y strongest memory from the Maidan is the impressive sense of unity. The hearts of tens of thousands of people beat to one rhythm. These people were motivated by a thirst to go forward, and by a desire for freedom. There was one specific incident – on the night of December 11th when the Berkut attempted to destroy the barricades, Father Mykola and I were travelling to the Maidan. We were given a ride by a man who had just celebrated the birth of his son. I asked him why he had decided to go to the Maidan, and he replied, “Father, my son was born just a few hours ago, and I want him to live in a normal country, like a normal person should.” This mentality became a starting point for many Maidan activists. I remember when they once again decided to disperse the Maidan. All the priests were gathered on stage so that we could lead prayers. We felt so pointless. The Berkut was attacking the barricades. Our people were fighting to defend them, and here we were just standing on the stage. We jumped off the stage and went to join our people.
We were standing between the people and the security forces. At this point, the security forces seemed to be composed of common soldiers from the regular army. Eighteen-year-old boys stood outside in freezing temperatures for over 20 hours, and weren’t even allowed to leave to use the bathroom. They weren’t being fed either. My own conscience wouldn’t allow me to eat in front of these boys, even though we were offered chocolate and sandwiches from the people at the barricades. I saw that one boy almost fainted so I gave him my bar of chocolate, but he showed me with his eyes that he couldn’t accept it because his commander was watching. So then I broke the chocolate so that it could be shared, and discretely fed the chocolate to the boy. I was filled with an unbelievable sense of euphoria as I watched these boys eat the chocolate. One boy even cried. I don’t think Ukraine is divided in any way. Those who see themselves as Ukrainians live on both the Eastern and Western sides of the country. And those who are currently terrorizing parts of the country, are not Ukrainians. Those are mostly Russians and mercenaries paid by Russia.
I
decided to go to the Maidan right after November 30th when students were beat there and forced to hide in a nearby church. It just so happened that in 2004, I missed the Orange revolution so this time I really wanted to experience FR. VOLODYMYR KUSHNIR the sense of unity among my people. I waited impatiently for my chance to join in the process of rebirth of my nation. On December 8th, I witnessed the arrived on the Maidan after the killing of the Heavenly March of Millions, where Ukrainians Hundred. I was immediately impressed by the amount gathered on the Maidan in hundreds of of flowers and candles. They were everywhere where thousands. At this point, Kyiv was filled there had been battles. The ground was covered with them. with a sense of unbridled growth. Everyone carried flowers and photographs of those who had Later, we faced a harder night on died. This was really moving. The atmosphere was difficult to December 11th when Father Yarsolav describe – general silent mourning. At the same time, there and I became a living shield standing was also a deep sense of unity among those on the Maidan. between the Maidan activists and the We traveled to Kyiv not just as priests, but also as hospital Berkut. At one moment, it occurred to chaplains. We met with the wounded. We communicated me that if violence broke out we could with and offered confession to the protestors. No one asked easily be trampled. We began to pray. me how God could allow this tragedy to befall on our nation, This was a difficult moment, but near but as I look back to my time on the Maidan I find an answer to us stood boys who were prepared to this for myself. Our country had to go through this challenge die fighting. We stood with them to so that every citizen could know for themselves who they are, the end. Still, the most difficult part was and what their country truly means to them. Back in Chicago, I met with a man who is now almost returning to the Maidan on February 40-years-old. He is an ethnic Russian, but he was born in 23rd. We saw blood on the ground, Kharkiv. He told me that he just now realized that he is and could sense every place where actually a Ukrainian. This tells us that the last six months of someone had died. There was a lot of disaster in Ukraine have actually worked to form and solidify pain and emotional turmoil on the Maidan. I think that had I gotten to Kyiv the sense of nationalism among Ukrainian citizens. just a few days earlier, I would have witnessed the shooting of the Heavenly Hundred. My friend Ivan Halyo was one of the fathers who held the hands of boys as they died, and closed their eyes in the final moments.
I
Photo by Maksym Prokopiv Translated by Olga Tymouch
STORIES FROM THE MAIDAN
FR. MYKOLA BURYADNYK
МАЙДАН . УКРАЇНА .
ШЛЯХ ДО СВОБОДИ
П
роект "МАЙДАН. УКРАЇНА. ШЛЯХ ДО СВОБОДИ" стартував весною минулого року. Його побачили Берлін, Лондон, Нью-Йорк та Київ. А нещодавно виставка відкрилась у Лос-Анджелесі. Подивитись на артефакти з українського Майдану приходять тисячі людей, серед них не лише українці, а багато німців, британців та американців. У кожному з міст проект привертає увагу місцевих ЗМІ. Про те, що розповідають про українську революцію світу, та куди виставка поїде далі, Ukrainian Chicago поспілкувався із їі координатором Сергієм Фоменком (Фома) та співорганізатором Олександром Демком.
,,
Ми знайшли склад і руками зібрали дві вантажівки артефактів – там і протитанкові шини, і шматки барикад, і закривавлені щити.
П
ляшки від "коктейлів Молотова", обгоріле пальто протестувальника, справжня бруківка з Грушевського, шини, щити, а також творіння безпосередніх учасників Революції Гідності – українських художників, фотографів, музикантів та режисерів, серед них – Матвій Вайсберг, Ігор Гайдай, учасники BABYLON’13, Фома. Усе це експонується на виставці, яку проводить ініціативна група "Path to Freedom". Про ідею проекту розповідає Сергій Фоменко: - Коли Янукович утік, я був у Вільнюсі. І там побачив картину Михайла Вайсберга із циклу "Стіна". Вона мене надзвичайно вразила, оскільки я багато часу проводив на Грушевського. Я написав до Вайсберга, що непогано було б зробити виставку, залучити фотографів. Коли повернувся до Києва, Майдан починали потроху збирати. У нас зібралась група людей, яка зрозуміла, що там є багато цінних документів. Ми знайшли склад і руками зібрали дві вантажівки артефактів – там і протитанкові шини, і шматки барикад, і закривавлені щити. Усе це зараз пронумеровано і зберігається на складі.
Ч
ерез артефакти, живопис, фільми, музику стараються відтворити атмосферу Майдану. Коли глядач дивтиться фільми Babylon’13, чує звуки Майдану, він наче потрапляє на площу. Все відтворюють так, як було на Майдані. "Це живий формат. Головна ідея – не переконувати когось, а показати. Бо думати, що в людей може щось змінитись в голові після перегляду – це ілюзія. Навіть тут в Америці є персонажі, які починають накидатись з "ватною" інформацією. Теперішня Росія – фашизм ХХ століття, ми маємо справу з масовим психозом, з експериментом над психікою людей", - кажуть хлопці.
,, Через артефакти, живопис, фільми, музику стараються відтворити атмосферу Майдану.
27
П
ісля Революції відбулось одразу кілька виставок про Майдан, різні структури також збирали артефакти. Але часто ці виставки не відповідають цілісній ідеї. Дехто навіть не був учасником Революції Гідності, а просто використав ситуацію на свою користь, вважають хлопці. Наприклад, у деяких проектах показують картини, створені задовго до протестів. Вони близькі за контестом до Майдану, але за часовими критеріями зовсім випадають із нього.
27
П
роводити такі виставки по всьому світу – нелегка справа, і нею майже ніхто не займається. Допомагають друзі і партнери, такі як DAR Foundation з Києва, і просто небайдужі. Серед них багато українців, які дбають про імідж країни. Частину коштів отримують із продажів каталогів. Так, зокрема, вдалось відправити виставку до Лос-Анджелеса. 18 березня "МАЙДАН. УКРАЇНА. ШЛЯХ ДО СВОБОДИ" відкриється у Вашингтоні у Rayburn Building, а з 23 березня проект стане доступним широкому колу глядачів у приміщенні музею George Washington University, School of Media and Public Affairs.
У Вашингтоні Майдан доповнять тематикою війни. Представлять, зокрема, серію фото про Донецький аеропорт фотографа Олеся Кромпляса, який пішов у "Азов" та був учасником операцій із визволення кількох українських міст, а також фотографів Максима Дондюка та Олександра Глядєлова, які разом українськими військовими були в оточенні в Іловайську. Дондюк Глядєлов, а також Фома та Вайсберг прилетять на відкриття із Києва.
Над матеріалом працювали Наталія Фігель, Христина Бондарєва Фото - Олександр Демко
‘‘ Олександра Головкова -
Жанна Д’арк
з Майдану
Photo by Viktor Gurniak
31
У
вирі бурхливого революційного наступу одразу декілька фотографів на Майдані помітили дівчину, яка безупинно носила важкі автомобільні шини та розгортала чорні згарища від майданівського вогнища. Вона йшла з колесом на плечі, широко крокуючи вулицею Грушевського, навіть не підозрюючи, що виховує в собі непереможну силу духу.
32
Photo: Ksju Kami Photography
33 Олександра Головкова - втілення харизматичної, сильної за характером і вродливої української Жанни Д’арк. Так сталося, що Саша тепер мешкає в Чикаго. І нещодавно стала володаркою титулу Міс Фото у конкурсі Міс Українська Діаспора 2014. Фотограф Оксана Федорук-Терлецька одразу ж розгледіла особливість і неповторність вроди і запального характеру дівчини. Хоча, варто зауважити на тому, що ця вродлива, наче модель з обкладинки журналу, дівчина разом з сотнями тисяч свідомих українців була активною учасницею Майдану. У вирі бурхливого революційного наступу одразу декілька фотографів на Майдані помітили дівчину, яка безупинно носила важкі автомобільні шини та розгортала чорні згарища від майданівського вогнища. Вона йшла з колесом на плечі, широко крокуючи вулицею Грушевського, навіть не підозрювала, що виховує в собі непереможну силу духу. Саме такий образ, жіночної і водночас сильної красуні з символічним майданівським колесом в руках, вирішила показати художник і фотограф Оксана Федорук-Терлецька (Ksju Kami). А свою особливу історію про Революцію Гідності Олександра Головкова розповіла в інтерв’ю журналу Ukrainian Chicago.
на власну думку, на прийняття важливих рішень. Це була повна деградація демократії в країні". І хоча Саша була на протестах з першого дня, сама вона вважає, що її справжній Майдан розпочався після прийняття антидемократичних законів від 16 січня. "Це, здається, було 21 січня. Коли ми приїхали з мамою зранку, ми навіть не думали, що все може закінчитися сильним штурмом. Ніхто не був до цього готовий. І коли почався наступ, людей було не більше сотні, ми стояли біля стадіону Лобановського, коли Беркут почав наступати. Почалася паніка. Люди бігли, не бачивши нічого перед собою. Переповнені страхом, відступали до Європейської площі. Я стояла і кричала, щоб люди не панікували, щоб продовжували стояти, але мене ніхто не чув.
І коли вже здавалося, що надії нема, один хлопець повернув назад і почав бігти на Беркут. Цього вистачило, щоб увесь натовп переборов страх і відтіснив Беркут знову до стадіону. Саме тоді я й зрозуміла, що ми вистоїмо".
На Майдан одразу почали сходится люди. Вони дізнавалися про наступ з социальних мереж, кидали роботу, і приїжджали. Вже увечері там було декілька тисяч. Люди вже не відчували страху, вони згуртувалися, працювали як один, зводили барикади, носили "коктейлі й було 20 років, і вона навчалася в одному Молотова", привозили шини.. з київських університетів, коли розпочався Для Саші було дивно бачити, як зовсім різні люди Євромайдан. На той час Саша Головкова не мала разом працюють, стають в ланцюг і передають один певної думки з приводу підписання Угоди про одному бруківку. "Насправді було дуже незвично бачити асоціацію з Європейським Союзом, але її обурив той там дівчат, які своїм дорогим манікюром виколупували факт, що глава держави не відповідає за свої слова, бруківку, та бабусь, які вихоплювали в мене мішки зі не дотримується того, що впродовж двох років обіцяв людям та забирає у людей право на відстоювання власної снігом і просто бігли з ними до барикад. Просто стояти було неможливо. Кожна людина робила щось важливе, позиції. щоб допомогти тим хлопцям, які стояли попереду. Жінки "Коли нам в університеті сказали, що кожного, хто забували, що вони - слабка стать, і навіть коли наступав буде брати участь в акціях протесту, будуть виключати, Беркут, вони стояли в перших рядах, і найменше я зрозуміла, що справа вже не в тому, згоден ти, чи ні з підписанням угоди, а в тому, що в людей вже нема права піддавалися паніці. Просто стояли і молились".
Ї
Н
а Майдані побувала уся велика сім’я Саші: мама з вітчимом, троє братів і двоє сестер, тато зі своєю дружиною. Іншим вирішальним днем для Олександри стало 18 лютого, день мирної ходи до Верховної Ради. Це був настрашніший день для неї, її мами, та багатьох інших. Люди йшли без шоломів, щитів, без жодного захисту, але це не спинило Беркут від кровопролиття. Того дня було поранено й маму Олександри, якій в спину влучила світлошумова граната. Від потужного вибуху вона впала, втративши орієнтацію і слух. І тільки впавша поруч жінка похилого віку змусила її встати, і, прикриваючи одна одну, відступити вбік, щоб не бути роздавленними Беркутом, який вже біг повз них, замахуючись дубинками, і б’ючи усіх, кто потрапляв їм під руку. Дивом, вона і інші поранені сховалися в одному з подвір’їв, звідки їм пізніше вдалося врятуватись. Саме в той час Саша перебувала по іншу сторону від наступу, поранена бруківкою в голову. "Нас дуже сильно тиснули. Серед людей почалася паніка і хаос. У цій тісняві мені влучила в голову бруківка. На щастя, десь за три хвилини до того якийсь чоловік дав мені шапку і змусив її одягнути. З мене текла кров, люди штовхалися. Я йшла позаду, за мною стояв Беркут з автоматами, який гнав людей на барикаду. Сама ж барикада була зі снігу, скла, лавок та колючого дроту і лише маленький прохід, у який гнали тисячі людей. Якось я перелізла через дріт, а далі вже не могла, встала і кажу: " все, я не можу". Якийсь чоловік це почув, взяв мене на руки і перекинув через барикаду. В мене була істерика, я бачила як позаду Беркут б’є людей, в тому числі і того чоловіка, який мене врятував". І хоча у Саші була важка травма голови, а в її мами сильні опіки, йти в лікарню було небезпечно, тож обробити рани довелось вдома, а перев’язки робити в тому ж госпіталі на Грушевського, де вони чергували.
Фото: Влад Содель
35
П
ісля того важкого дня, вже зранку, коли вони дізнались новини про криваві події ночі, Саша та уся її родина не могли залишатися вдома, і знову поїхали на Майдан. Саме там вони дізналися про Червоний Хрест, записалися у волонтери, почали кожного дня чергувати у польовому госпіталі, надаючи першу медичну допомогу пораненим. Мама Олександри й досі допомагає у Червоному Хресті на сході країни.
"Кожного разу, як ми йшли на Майдан, ми знали, що можемро померти, але всеодно йшли", – розповідає Саша.
І хоча вона сама вважає, що не робила нічого осибливого і героїчного, так вважав вже покійний Віктор Гурняк - фотограф, пластун, військовий, який нещодавно загинув на сході України. У його фотооб’єктив на Майдані Олександра потрапляла кілька разів. На одній з фотографій у соцмережі він назвав Сашу "Жанною Д’арк, яка відстоює нашу з вами свободу". Дівчина впевнена, що саме на Майдані вона дійсно зрозуміла, що таке Україна, хто вони - українські герої, і як кожна людина може стати на захист себе, народу, честі та справедливості. Для Олександри Майдан став переломною подією її життя, яка змінила її уявлення про себе, людей та силу духу. Над матеріалом працювали Наталія Фігель, Мар’яна Соха
Photo: Ksju Kami Photography
1
10 Facts
Ukrainians have protested more for human rights than for European integration. While the first few days of the Euromaidan
were in response to then-president Viktor Yanukovych’s rejection of an integration agreement with the European Union, the government’s beating of young, unarmed protesters turned a simple protest into a revolution of dignity.
2
A million people marched on the Euromaidan with one night’s notice.
The day after special forces beat and arrested protesters, as many as a million people marched through Kyiv’s center demanding justice. This was done with such little notice and organization, that the only platform to address protesters was mounted on the roof of a van.
3
The Russian, Belorussian, English, and Tatar languages were widely spoken on the Euromaidan.
Despite reports in pro-Yanukovych and Russian-owned media that the Euromaidan was a xenophobic and nationalist uprising, the protesters there were incredibly diverse, with many languages being used to openly communicate the same anti-government, pro-human rights message.
4
There were people from every city in Ukraine protesting on the Euromaidan.
Many of the tents that were home to protesters on the Euromaidan proudly displayed the name of their residents’ home cities. For many protesters from different regions of Ukraine, this provided a rare opportunity to interact and bond with their fellow citizens, regardless of ethnicity, language, and other regional differences.
about the
5
Viktor Yanukovych was legally impeached, according to Ukraine’s constitution.
Russian media proposed a narrative that the Euromaidan was a Western-planned coup that illegally overthrew a legitimately elected president. While Viktor Yanukovych’s election to the presidency was indeed deemed legitimate by the Organization for Security and Cooperation in Europe and the United Nations, the same international bodies recognized his lawful impeachment by a quorum of Ukraine’s parliament, members of his own party, and found it to be in accordance with Ukrainian and international law.
6
Far-right groups made up a small percentage of the revolution.
Though they were certainly most visible on the Euromaidan, they were often ostracized from the rest of the protesters, simply because of their negative image. For many protesters, differences in political ideologies were set aside for the common goal of removing the regime. Based on the results of October’s parliamentary elections, far-right parties like Svoboda and the Right Sector that were active on the Euromaidan make up 6.5% of Ukraine’s general voting public. In the same year’s European parliamentary elections, 16.6% of the Hungarian population supported the far-right Jobbik party, The French National Front had 13.6% popular support, and 20.5% of Austrians support the far-right Freedom Party. Upward trends in support of far-right wing ideologies are also prevalent in Scandinavian, Baltic, and Balkan countries, all of which eclipse Ukraine’s far-right parties in terms of support.
Euromaidan 7
Viktor Yanukovych and members of his government embezzled $40 billion USD.
From 2010 to 2014, Viktor Yanukovych’s government borrowed $40 billion USD from international lenders toward the national treasury. When he was impeached and the transitional government opened the national treasury, the national treasury had no money left. The president of Ukraine’s salary is just shy of $1,000 per month, but public tax records showed that Viktor Yanukovych paid nearly $14,000 per month to lease national park land where he had built a $10.3 mln private residence, complete with dozens of rare cars, a private zoo, and a gold-plated pirate ship, among other extravagant items.
8
The Euromaidan was peaceful for three months before it turned violent.
Protesters insisted that the protests remain peaceful, realizing that violence would very quickly delegitimize their movement. As such, the protests went on around the clock for three months, from November 21, 2013 to February 18, 2014, with the only violence being on the part of special forces and the internal military against protesters. This was taken so seriously, that a volunteer guard was set up around the perimeter of the Euromaidan to check whether people had weapons or alcohol with them, because both were not allowed on the protest grounds.
9
Kyiv’s church bells rang to warn of an impending attack for the first time in 800 years.
During one of the first midnight assaults on the Euromaidan, a bell-ringer at the local St. Michael
Photo by Roman Cieslak
Monastery took the initiative to ring the bells and wake up local residents to warn of the special forces’ attack. U.S. Ambassador Geoffrey Pyatt was among those who were made aware of the attack on the protesters by the unexpected bell ringing, because it usually doesn’t occur at night. The last time bells were rung in Kyiv in the middle of the night was eight centuries prior, when monks at the same monastery warned of a Mongol attack on the city.
10
The self-organized Euromaidan volunteer defense forces now make up Ukraine’s National Guard.
The organizations that defended the Euromaidan and built barricades to keep out government forces were going to be disbanded after the Euromaidan succeeded in February of 2014. After the invasion of Crimea, the new government wanted to enlist the Euromaidan defense forces to help defend Ukraine. This was met with outrage, and many vowed never to serve in the same ranks of the military they had been fighting against just weeks prior. Euromaidan activist Andriy Parubiy petitioned the new government to include the Euromaidan defense forces under the umbrella of Ukraine’s Defense Ministry as a semi-autonomous National Guard. Many of those fighting in Donbas today belong to the same units they formed on the Euromaidan. By Julian Hayda
40
Печиво
для добра
41
З
любов’ю і вірою у перемогу киянка Тетяна Калашнюк, PR-менеджер фармацевтичної компанії, у вільний від роботи час пече "вишиване" печиво. За кошти, виручені з продажу патріотичних солодощів, вона допомагає армії. "Пояснити, як це страшно, коли рідна тобі людина — на війні, між кулями та під "Градами", неможливо", — каже Тетяна. Її волонтерство почалося з допомоги рідному братові. З квітня він, боєць внутрішніх військ, воює на передовій. З часом Тетяна приєдналася до подруги-волонтера, яка відвідує поранених військових у госпіталі. Разом ходили до хлопців, пекли для них кекси та пироги. Тоді й виникла ідея розмальовувати печиво на продаж. Секретами вишивання на печиві Тетяна Калашнюк поділилася з Ukrainian Chicago.
Фото: Петро Лаврух
К
ожне Ваше печивко — повноцінний витвір мистецтва. Звідки такий творчий підхід та ще й така патріотична ідея розмальовувати смаколики вишивкою? Переглядала море сайтів із розписом печива в інтернеті — знайшла купу ідей для малюнку. Але мені хотілося зробити щось таке, що неодмінно нагадувало би, що ми — українці. І в голові стрельнуло: "Вишивай! Вишивай печиво!" Почала освоювати розпис у вигляді вишивки. Це неймовірно приємний процес: нагадує вишивання по канві і так само розслабляє та заспокоює. Якось за тиждень до Миколая до мене звернулася жінка, що опікує діток-біженців. Вона попросила напекти для них миколайчиків. Я погодилася, хоча навіть не уявляла, як ті миколайчики робляться. У неділю біля церкви випадково зустріла майстриню, яка продавала розписне печиво й різнокольорову кондитерську глазур. Придбала її, а заодно розпитала, як нею малювати по печиву, та почала освоювати виготовлення миколайчиків. Потрібно було цілу сотню напекти. Працювала тиждень — вийшли трохи кумедні, але діткам сподобалися й засмакували.
"Печиво для добра" — що саме Ви вкладаєте у ці слова? Я обожнюю пекти. Втім ніколи нічого не готую за рецептом. Зазвичай, вивчаю різноманітні варіанти приготування, знаходжу той, що мені найбільше до вподоби, і додаю до рецепту ще чогось свого. Обов’язковою і незамінною складовою є любов. Часто буває, що чогось напечу і несу своїм друзям чи колегам, пригощаю. Кожного разу хвилююся, чи сподобається. Бо ж так хочеться, щоб від моєї випічки у людей ставало добре не лише у шлунку, а й на душі. А якщо ця випічка ще й може спрацювати на добру справу, тоді від неї подвійна користь. Саме цього я прагнула, коли починала пекти печиво на продаж для доброї справи — допомогти воїнам.
А під час Євромайдану я допомагала ліками та речами. То був непростий період у житті нашої родини. Мій брат служить у внутрішніх військах. Коли наприкінці листопада збиралося перше віче, їх повезли з Вінниці до Києва. Вони лишились у столиці на весь період Майдану. Ми з татом були по один бік барикад, а брат – по інший. Це було страшно. Ми з ним часто передзвонювалися, я намагалася йому пояснити, що робиться на Майдані й чому. Він запитував мене: "А навіщо ви нас палите, кидаєте камінням?". Але попри те думав, аналізував, читав новини, які я рекомендувала. В найжахливіший період Майдану, коли розстрілювали Небесну Сотню, Господь повернув його додому, у сім’ю. Як йому вдалося відпроситися, я й досі не знаю.
Це був кінець лютого. А в квітні почалася війна. І брат поїхав на передову… Якось він подзвонив і попросив переслати йому трохи грошей, бо їм урізали зарплату (до $80), а він усі гроші потратив на розгрузку й взуття. Тоді зрозуміла, що маю спрямувати усі свої фінансові зусилля на допомогу братові. А щоби мати змогу допомагати й іншим військовим, почала пекти.
Чи відчуваєте Ви результат своїх зусиль? Що то недаремно, хай навіть у масштабах країни комусь може здатися дрібницею? Якщо говорити в плані фінансів, то результат хоч і невеличкий, але є. Частину коштів я передала удові одного із захисників, інша частина — для
військових. Думаю, для початку це вже добре. Надіюся, що з Божою допомогою вийде розкрутитися ширше. Наразі і військові, і друзі, і перші клієнти з радістю їдять мою випічку, тож я вірю, що все вийде. І це головне. Навіть якщо не вдасться зібрати багато коштів, то хоча б зможу потішити наших захисників. А це теж важливо. В житті ми часто боїмося робити важливі речі, бо думаємо, що не впораємося. Це не так. Головне почати, і Бог пошле тобі людей, які допоможуть. Зараз багатьом скрутно, і кожна копійка дорога, але люди не втомлюються допомагати. Якщо не мають змогу фінансово долучатися, то знаходять інший спосіб. Це наче снігова куля – добро притягує добро. Facebook/cookies.kidness
45
Надішліть цю форму поштою або ПІДПИШІТЬСЯ онлайн: www.UkrainianChi.com/subscribe
46