Шлях_№1_2014 by Дмитрий

№1 КВІТЕНЬ 2014 РОКУ Слово молоді:

Сучасна людина як особистість різностороння, непередбачлива, і що саме головне, вона завжди може помінятись у гіршу або ж кращу сторону. Все залежить від сили наших бажань і віри. Одні люди готові боротись і перемагати навіть тоді, коли немає жодної надії на перемогу, а інші

СИЛА ДУХУ У ВІРІ

в силу своєї духовної слабкості й невіри, маючи безліч можливостей, зневірившись, падаючи духом, скаржаться на життя… Господь нас нагородив різними талантами: хтось гарно співає, хтось неперевершений хірург – безліч талантів. А також Він, як здається нам, припустив деякі недоліки – хтось з народження не чує, хтось, навіть, не уявляє як виглядає наш світ, хтось не має ніг і рук, а хтось все життя прожив без сімейного щастя і батьківської любові. Але все в нашому житті стається з волі Божої, хоч ми це не відразу готові прийняти і зрозуміти. І найчастіше ми звертаємось до Бога, коли нам дуже скрутно, питаючи: "За що це мені?", " Чому саме я?" і нарікаючи: "Це не справедливо!" І, насправді, в чому ж винні діти, які народжуються з вродженими вадами, вони ж не встигли ще згрішити і вже страждають за гріхи батьків,

Без рук і ніг можна жити? Історія однієї дивовижної людини Це був їхній довгоочікуваний первісток. Батько був присутній при пологах. Він побачив плече немовляти - що таке? Немає руки... Борис Вуйчич зрозумів, що треба негайно вийти з кімнати, щоб дружина не встигла помітити, як він змінився в лиці. Він не міг повірити в те, що побачив. Коли до нього вийшов лікар, він запитав: "Мій син! У нього немає руки?" Лікар відповів: "Ні...У вашого сина немає ні рук, ні ніг." Лікарі відмовилися показувати дитину матері. Медсестри плакали... Перед початком виступу помічник виносить Ніка на сцену і допомагає йому влаштуватися на якомусь підвищенні, щоб його було видно. Потім Нік розповідає епізоди із своїх буднів. Про те, що люди і далі витріщаються на нього на вулиці. Про те, що коли діти підбігають і питають: "Що з тобою сталося?!" Він хрис. 6 плим голосом відповідає: "Все через сигарети!")))).

чому в аваріях часто страждають невинні, а винні залишаються цілими і неушкодженими. Логічно ми це собі не можемо пояснити. Господь посилає нам випробовування, знаючи, що нам вистачить сил щоб його пройти, адже завжди після зливи з блискавкою та громом настає сонячна погода, з веселкою і вже від нас залежить, як ми пройдемо шлях негоди. Бог створив нас на рівних умовах, тому у нас немає права нарікати на Бога, чи казати, що це просто збіг обставин. Адже він ніколи не полишає нас наодинці, Він бачить все – посилає людей у наше життя в найнеобхідніший момент, тому ми завжди мусимо допомагати один одному. Адже Господь каже: "те, що ти зробив ближньому- ти зробив Мені". Чим сильніша наша віра у Господа, тим легше ми зможемо буз паніки пройти випробовування, за що будемо щедро нагороджені.

Карина Айрапетян, м.Львів

волонтерський рух

ДІТИ, ЯКІ ВАРТІ ЛЮБОВІ

Стійке бажання до волонтерського служіння у львівської молоді зародилося відразу після створення православної молодіжки при Свято-Георгіївському кафедральному храмі міста Львова восени минулого року. Перший крок був зроблений під час різдвяних свят, коли юнаки та дівчата із вертепом та колядками відвідали львівський дитячий дошкільний будинок та геріатричний центр, де живуть самотні старенькі. Перша спроба настільки закарбувалася в серцях, що надалі це бажання стало потребою душі... Враженнями діляться самі волонтери! В один із весняних днів, наша молодіжка вирішила відвідати дитячий будинок за Львовом. Чому за Львовом? Тому, що такі будинки, як правило, є мало відвідуваними, до них важко і далеко добиратися і там менше бажаючих допомогти дітям. Дитячий будинокінтернат, який ми вибрали, знаходиться у селі Розділ, що у Миколаївському районі. Місцевість здалася нам маленькою, але чистою: вулиці, двори, городи; широкі дороги, але правда розбиті, не дивно, адже де зараз в Україні можна знайти село з хорошими дорогами. Цей дитячий будинок-інтернат для розумово-відсталих дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей з малозабезпечених та неблагополучних сімей. Там живуть маленькі діти, підлітки та молоді люди віком до 35 років, близько 75 хлопчиків, але всі вони діти і хочуть уваги та турботи. Сама будівля дитячого будинку в хорошому стані, прибрано зовні та всередині. Діти дуже сильно раділи, коли нас, семеро, побачили і дізналися, що ми приїхали до них зі Львова. Деякі почали відразу ж з нами знайомитись, обнімати та задавати питання. Ми відвідали також і лежачих діток, які не можуть говорити, ходити і навіть нормально їсти, важко на них дивитись, але радієш, коли вони до тебе посміхаються. З

іншими хлопчиками ми робили ангеліворігамі з паперових серветок, малюва-

ли малюнки та просто розмовляли. З усіх цих занять, найважче для них було робити ангела зі серветок: різати, складати та з’єднувати всі деталі. Але вони з великим інтересом дивилися, слухали і мали бажання повторювати за нами, намагалися, але не могли, руки їх не слухали. І кожна дитина говорила, дивись, як я роблю! Правильно? І просто ті, які малювали малюнки, нам показували свої здібності та наполегливість. Так непомітно пролетів час, аж поки прийшла вихователька і забрала їх на обід, а дітям зовсім не хотілося йти, але «війна війною, а обід за розкладом». Після обіду ми роздали їм солодощі і нам довелося вже йти, оскільки в них була тиха година. Ми їхали у Львів задоволені, що хоча б дві години змогли побути з дітками не такими як всі інші, сподіваємося, що вони відчули, що потрібні цьому суспільству, що їм теж приділяють увагу і сприймають такими які вони є. А ми для себе зробили висновок, що не маємо права скаржитися на долю, нарікати чи сумувати, коли щось не виходить чи осягає невдача. Ми всі зайняті, земними справами, часто думаємо про себе улюблених і зовсім не помічаємо, що навколо нас є люди, які потребують допомоги та любові. Адже у чому винні діти? Хай навіть вони і народилися іншими, але

волонтерський рух все одно заслуговують на повноцінне життя, на радість, на посмішку, на щирий потиск руки чи просто теплі обійми. Велика похвала вихователям, які наважились вибрати таку благодійну роботу! Дай Бог їм здоров'я, сили і допомоги й надалі доглядати за людьми, які усунені від суспільства! Давайте будемо постійно пам’ятати, що серед нас є діти, які потребують уваги, турботи, любові і будемо старатися їм допомагати, щоб вони відчували себе потрібними, а не обузами для суспільства. Адже Іісус Христос говорив: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, – ви Мені зробили…» (Мф. 7, 21). Тож, давайте не будемо байдужими!

обдаровані. Нашу зустріч ми розпочали з привітання та оголошення мети нашого приїзду. Перші хвилини нашого перебування викликали у дітей невеличку насторогу, але при подальшому нашому спілкуванні діти виявляли до нас довіру. Спершу, ми намагались дізнатись про уподобання дітей, їхні хобі та плани про опанування певної професії, для того, щоб правильно спланувати дії наших майбутніх зустрічей з метою розвитку здібностей кожної дитини.

Також молодь СвятоГеоргіївського храму відвідала дитячий будинок «Добре серце» у Новому Милятині Буського району. Ситуація дещо інша, ніж у бу-

динку у Новому Розділі, проте і тут є потреба у спілкуванні та увазі, адже у цьому будинку є діти, які не позбавленні батьківського піклування, так і дітисироти. Дитячий будинок у хорошому стані, є зал з фортепіано, також спортивний зал, меблі дещо старі, але діти не скаржаться. Тут головне увага, спілкування, чого завжди бракує. Як тільки ми зайшли у будинок, нас приємно здивувала привітність вихователів, які охоче відповідали на усі поставленні до них нами запитання. У будинку приблизно 35 дітей, але було лише 17, тому що деякі з них їдуть на вихідні до батьків. Діти ходять у звичайну школу, відвідують секцію карате, вони надзвичайно активні та різнобічно

Деякі діти активно розповідали про свої уподобання та зацікавлення, а деякі з них утримувались від відповіді. Були і такі, що їх нічого не цікавило і ми старались відшукати їхні таланти, адже у кожного з нас є здібності, які варто розвивати. Наприклад, одна дівчинка, Юля надзвичайно гарно малює та складає вірші, а також приймала участь у змаганнях у Львові з секції карате, де зайняла 2-ге місце. Також, дуже вразив нас талант брата та сестри, які навчилися самостійно гри на фортепіано, а також самі складають твори та музику до них. Приємно бачити, що діти, які позбавлені батьківської любові та опіки, самотужки розвивають в собі здібності, якими наділив їх Господь. Пізніше, наші хлопці запропонували спілкування з дітьми на дворі і ми пішли на спортивний майданчик. Хлопці показували їм різні спортивні навики на турніках, вчили їх як правильно підтримувати фізичну форму, провели

певний інструктаж на тему щоденних фізичних навантажень та дотримання правил безпеки при цьому, де діти дізнались багато нового чим і були вражені. Також яскравим моментом нашої зустрічі було те, що хлопці Державної служби України з надзвичайних ситуацій провели бесіду щодо питань пожежної безпеки, дали коротку характеристику існуючим пожежам та надзвичайним ситуаціям, навели декілька прикладів щодо необережного поводження з вогнем та їх наслідків. Розповіли про спецодяг та спорядження, які використовують при ліквідації надзвичайних ситуацій та гасінні пожеж. Після чого, завершальним етапом було наочно продемонстрована будова та технічні характеристики порошкового вогнегасника ВП-5. І після цього ми організували на майданчику спортивний марафон для дітей: змагання з футболу та волейболу, а також гру з передаванням м’яча. Ми, також, дізнались про різноманітні таланти дітей із дитячого будинку, зокрема у кулінарній сфері, про їхні художні та музичні здібності, тому ми будемо старатись планувати наші зустрічі, аби розвивати їхні можливості. Отож, давайте допоможемо дітям-сиротам не закопувати їхні таланти! Наталія Шутряк, Ксенія Піддубчишин та Роксолана Сидорова

Якщо у Вас є бажання долучитися до нашого волонтерського руху чи допомогти (солодощі, фрукти, канцтовари, одяг, памперси тощо), ви можете звернутися до нас, Львівської православної молодіжки (096-84-27-272 Ксенія), і ми розкажемо, що потрібно для цього зробити.

стиль життя

Паломництво чи туризм?

Досить часто ми зустрічаємося з термінами «паломництво» і «ту-ризм». Виникає питання: в чому різниця та що обрати, коли є вільний час і бажання кудись поїхати? Адже зараз мережа інтернет та рекламні оголошення рясніють туристичними фірмами, які пропонують нам найрізноманітніші пропозиції. Отож, давайте більш детально розглянемо ці популярні напрямки мандрівок. Паломництво – це духовна праця, яка спрямована на очищення душі людини і пов’язана з відвідуванням святих місць. Це можуть бути величні лаври, древні монастирі, золотоверхі храми, або природні об’єкти – гори, печери, озера, які мають релігійне підґрунтя. Також досить часто паломницькі поїздки приурочуються до релігійних свят. Паломництво належить до одного із найдавніших видів туризму, оскільки є важливим чинником формування духовного світу людини. У паломницькі поїздки люди їдуть, щоб отримати зцілення від ду-шевних та фізичних недуг, відчути благодать чи виразити подяку за блага надані Богом, помолитися за рідних та близьких, вирішити особисті проблеми. То ж паломництво не є туристичним оглядом якихось визначних місць, а це велика праця над духовним збагаченням і очищенням своєї душі та тіла. На сьогоднішній день паломництво користується все більшою популярністю серед населення, де найпоширенішими є тури по Україні, Росії чи Європі, зокрема, на Великдень, Різдво, Трійцю, Успіння Богородиці, а також у літні місяці. Найбільше відвідують КиєвоПечерську лавру (печери з нетлінними мощами отців Печерських, святі джерела, чудотворні ікони), Почаївську (чудотврорні ікони Божої Матері, мощі преп. Іова та Амфілохія Почаївських) та Святогорську («святі гори», мощі

святогірських святих), Голосієву (поховання матінки Аліпії (Авдєєвої) та Китаєву Пустинь (мощі преподобних Феофіла, Христа ради юродивого та Досифеї, печера святих), Закарпаття (чудотворні ікони Богородиці, цілющі озера, мощі Мойсея Угріна, Олексія Карпаторуського), Чернігів (мощі Лаврентія та Феодосія Чернігівських), Одесу («Кулечавське чудо», чудотворні ікони Божої Матері, мощі преподобних Кукші Одеського, Гавриїла Афонського, Інокентія Херсонського та Іони Одеського) - Україна; Дівєєво (цілющі джерела, мощі Серафима Саровського та інших преподобних і блаженних святих, чудотворні ікони), Оптіну Пустинь (мощі Оптінських старців, джерело святого Пафнутія), Троїцько-Сергієву лавру (мощі преподобних Сергія та Нікона Радонежських, Максима Грека, джерело Сави Сторожевського), острів Валаам (мощі Германа та Сергія Валаамських, чудотворні ікони) та Соловки (мощі соловецьких чудотворців, острів Анзер) – Росія. Великий потік людей направляється у Грецію (свята гора Афон та острови), Єрусалим (місце народження, життя та хресної смерті Іісуса Христа), Грузію (святі гори, де досі подвизаються блаженні старці) та італійське місто Барі (мощі святителя Миколая Чудотворця). Стосовно туризму – це активна форма людського спілкування, яка допомагає краще пізнати своїх друзів і знайти нові знайомства, збагачує враженнями та емоціями, позитивно впливає на життя людей, організацію їхньої праці та відпочинку. Під час туристичних мандрівок і походів збагачується кругозір. Також завдяки туризму у людей формую-ться нові риси характеру, наприклад, впевненість у собі, уважне ставлення один до одного, здатність прийти на допомогу. Сам туризм можна поділити на декілька категорій,

зокрема дитячий, молодіжний, діловий, спортивний, екстремальний, сільський, лікувально-оздоровчий... Найбільшою популярністю користуються такі українські туристичні тури: Золота Підкова Львів-щини, Уманська «Софіївка», Сонячне Закарпаття, Кримський півострів... Серед закордонних турів найбільш відвідуваними країнами є Туреччина (відома візантійська столиця – Стамбул (Константинополь), незвичайні морські пляжі), Болгарія (один із найкращих сімейних курортів «Сонячний берег», найдавніші грецькі поселення), Італія («вічний Рим», чарівна Венеція, незалежна держава Ватикан, шопінг у Мілані, древні історичні Помпеї, екскурсії діючими вулканами Везувій та Етна), Єгипет (історія величі пірамід, чарівні морські узбережжя), Греція (одне із найчистіших морів – Егейське, острів Корфу та Санторіні), Австрія (гірськолижні курорти в Альпах) тощо. На сьогодні достатньо розвинений гірськолижний український та європейський туризм. Отже, бачимо, що паломницькі поїздки є дуже корисними для життя людини, бо через відвідування храмів та богослужінь вона може змінити свій світогляд, воцерковитися, вилікувати душевні рани, заспокоїти душу, виправити своє життя та знайти істину. І не важливо куди їхати, важливо, щоб з вірою та зі щирим серцем, і тоді, насправді, дуже багато людей отримує зцілення. Щодо туристичних поїздок, то в них мета зовсім інша – це підвищити власний інтелект, влаштувати активне фізичне дозвілля, набути нових вражень, побачити трохи світу. Що обирати? Чи може краще поєднувати? Вирішувати вам, бо кожна людина творець свого життя. Ксенія Піддубчишин, м. Львів

стиль життя

Санкт-Петербург очима львів’янки Одні люди мріють відвідати Париж. Інші – потрапити до Берліна на пивний фестиваль. Треті – покататися на гондолі по каналам Венеції і скуштувати італійську піцу. Ну, а я особисто завжди мріяла потрапити у Санкт-Петербург. Здавалось би нічого такого. Звичайно, він не такий романтичний як вищезгаданий Париж, не такий помпезний, як, скажімо, Рим. Проте, де ще на світі ти побачиш розвідні мости? Де ще існує такий феномен, як білі ночі? І головне – де ще ти побачиш таку велику кількість храмів, кожні з яких унікальні по своїй архітектурі? Я зустрілася з цим містом вперше в серпні 2013-го року. Ось ріка Нева розкинулась своєю широкою гладдю… Портові підйомні крани, баржі… Широкі мости, по яких автомобілі тягнуться нескінченною низкою… Суворі старовинні будинки зі сліпими вікнами... А ось і жителі міста, в куртках і плащах, не дивлячись на серпень місяць… Свинцеві хмари важко нависли над містом – ніби ось-ось впадуть на землю… Дощ… Так мене зустрів Санкт-Петербург... Прогулюючись містом, я помітила, що він схожий на Львів своєю архітектурою – такі самі австрійські будинки, італійські статуї, вуличні ліхтарі. Та в той же час Санкт-Петербург відрізняється своїми просторими вулицями – на відміну від вузеньких вуличок нашого міста Лева. В перший день перебування я відвідала два собори. Перший – Казанський. Він вразив мене своїм розміром – він щедро охоплює частину Невського проспекту своїми широкими боковими колонами – ніби крилами. Зовні він здався мені суворим та неприступним… Але всередині він тихий та спокійний. Зайдеш до нього – і помічаєш довгу чергу людей. Це недарма – в храмі знаходиться чудотворна Казанська ікона Божої Матері. Всі бажають прикластися до неї – у кожного своя потреба, молитва... Подивишся в сторону – ось на тебе дивиться лик св.Пантелеімона… Всюди тихо миготять свічки…Тут ніби все закликає – зупинись, перепочинь від своїх справ… Помолися, постій хоча б хвилину. Другий – Собор Воскресіння Христового на Крові. Багато хто називає його на інший лад (і ця назва більш популярна) – Спас-на-Крові. Це найвидатніша та найпопулярніша історична пам’ятка

як Росії, так і всього світу. Я стояла в довгій черзі під дощем в касу за вхідним квитком – вхід платний, 250 рублів. Стоїш собі в черзі – і чуєш, як в масі народу переплітаються іноземні мови; французи, німці, англійці, фіни – всі хочуть потрапити всередину цього унікального собору. Нарешті, змокла, заходиш всередину і… вражаєшся – тобі в очі впадають ікони, виконані мозаїкою, зображені не тільки на стінах, але і на колонах. Ось лики святих, ангелів, зображення Євангельських історій. Юрба іноземців вражена побаченим і спішить фотографувати всю цю красу – таку культурну спадщину більше ніде не побачиш на світі… Відвідала я також Князь-Владімірський храм. На відміну від перших згаданих соборів цей виглядав скромніше – але наш екскурсовод розповіла нам, що цей храм дуже популярний та намолений, його парафія допомагає фінансово дітям-сиротам. В момент, коли я зайшла всередину храму, йшла Літургія. Чути граний хоровий спів. Ось видно, як посередині храму стоїть диякон в золотій ризі і, піднявши в своїй правій руці орар, виголошує єктенії своїм сильним голосом. Шкода, але там я пробула недовго – екскурсійна програма не може затягуватися і від групи відставати не можна. Наступний по черзі – ТроіцеІзмайловський. Перше, що помічаєш на ньому – це гарні сині куполи із золотими зірками. Цікаво, що перед входом в храм стоять декілька невеликих воєнних пушок. Це недивно – в минулому цей храм служив для лейб-гвардії Ізмайловського полку. Щоправда, в момент нашого відвідування в ньому

велися ремонтні роботи – і не всюди можна було ступити. Але, на щастя, доступ до ікон був вільним. Аж ось помічаю – стоїть невелика група людей. Із цікавості підходжу до них: одна жінка тримає на руках зовсім малесеньку дівчинку. Виявляється, зараз почнеться Таїнство Хрещення. Ось уже і священик вийшов до людей – і розпочав невелику проповідь. Нажаль, я не змогла повністю поспостерігати – на цей храм нашій групі дали лише десять хвилин… І врешті – Петропавлівська фортеця і в ній – знаменитий Петропавлівський собор з високим шпилем. Петропавлівський храм має ще одну свою особливість – в його дзвіниці знаходиться карильон (механічний музичний інструмент), котрий кожен раз після бою курантів грає мелодію “Боже, царя храни”… Санкт-Петербург неможливо назвати повністю російським, хоча він є одним із найкрупніших міст Росії. Він увібрав в себе багатонаціональну культуру – австрійську, італійську, німецьку. Звичайно, що за весь цей час СанктПетербург перетворився на мегаполіс із сучасними висотними спорудами, торговими та промисловими центрами. Але його історичний та церковний дух нікуди не зник. Певне, він впливає і на його мешканців: вдягнуті стримано, йдуть по дорозі неквапом; запитаєш в них дорогу – спокійно тобі її вкажуть… Я їхала в це місто тридцять годин автобусом – але, я вважаю, це вартувало того. С тих пір я додала Санкт-Петербург до списку моїх улюблених паломницьких місць. Анна Тимченко, м.Львів

сила духу

Без рук і ніг можна жити? Історія однієї дивовижної людини Чому?

Ніколас Вуйчич (Нік Вуйчич) з'явився на світ в австралійському Мельбурні в сім'ї сербських емігрантів. Вагітність проходила нормально, зі спадковістю все в порядку. Напочатку мати не могла примусити себе взяти сина на руки, не могла годувати його грудьми. «Я не уявляла, як заберу дитину додому, що з нею робити, як про неї піклуватися», - згадує Душка Вуйчич. - «Я не знала, до кого звертатися з моїми запитаннями. Навіть лікарі були розгублені. Тільки через чотири місяця я почала приходити до тями. Ми з чоловіком почали вирішувати проблеми, не заглядаючи далеко наперед. Одну за іншою». У Ніка є щось подібне до стопи, замість лівої ноги. Завдяки цьому хлопчик навчився ходити, плавати, кататися на скейті, грати на комп'ютері і писати. Батьки домоглися, щоб сина взяли в звичайну школу. Нік став першою дитиною-інвалідом в звичайній австралійській школі. «Це означало, що вчителі оточували мене надмірною увагою»,-згадує Нік. - «З іншого боку, хоч в мене і було два друга, найчастіше я чув від однолітків: «Нік, йди геть!», «Нік, ти нічого не вмієш!», «Ми не хочемо з тобою дружити!», «Ти ніхто!».

«Я повертався лицем в воду, але втриматися було дуже важко. Нічого не виходило. За цей час я уявив картину своїх похоронів - от стоять мої тато і мама... І тут я зрозумів, що не можу себе вбити. Все, що я бачив від батьків - це любов до мене».

Змінити серце

Більше Нік не намагався покінчити з собою, але все думав - навіщо ж йому жити. Він не зможе працювати, не зможе взяти за руку свою наречену, не зможе взяти свою дитину на руки, коли вона заплаче. Колись мама прочитала Ніку статтю про важко хворого чоловіка, який надихав інших жити. Мама сказала: «Нік, ти Богу потрібен. Я не знаю, як. Я не знаю, коли. Але ти зможеш Йому послужити». В 15 років Нік відкрив Євангеліє і прочитав притчу про сліпого. Учні запитали Христа, чому цей чоловік сліпий. Христос відповів: «Щоб на ньому явилися діла Божі». Нік каже, що в цей самий момент перестав злитися на Бога. «Тоді я усвідомив, я - не просто людина без рук і ніг. Я - творіння Боже. Бог

Втопитися

Кожного вечора Нік молився Богу і просив Його: «Бог, дай мені руки і ноги!» Він плакав і надіявся, що коли прокинеться вранці, руки і ноги вже будуть. Мама з татом купили йому електронні руки. Але вони були дуже важкі, і хлопчик так і не зміг ними користуватися. По неділях він ходив на заняття в церковну школу. Там вчили, що Господь всіх любить. Нік не розумів, як так може бути - чому тоді Бог не дав йому те, що є у всіх. Іноді дорослі підходили і говорили: «Нік, в тебе все буде добре!». Та він їм не вірив - ніхто не міг йому пояснити, чому він такий, і ніхто не міг йому допомогти. У вісім років Нік вирішив втопитися в ванні. Він попросив маму віднести його туди.

йому запропонували виступити перед студентами. На промову дали 7 хвилин. Вже через дві хвилини дівчата в залі плакали. Одна з них ніяк не могла припинити ридання, вона підняла руку і запитала: «Можна мені піднятись на сцену і вас обійняти?». Дівчина підійшла до Ніка і почала плакати в нього на плечі. Вона сказала: «Ніхто ніколи не казав мені, що любить мене, ніхто ніколи не казав мені, що я красива така, яка є. Моє життя змінилося сьогодні». Нік прийшов додому і оголосив батькам, що знає, чим хоче займатися до кінця свого життя. Батько першим ділом запитав: «А університет ти думаєш закінчувати?».Потім виникли інші питання: -Ти будеш їздити один? -Ні. -А з ким? -Не знаю. -Про що ти будеш говорити? -Не знаю. -Хто буде тебе слухати? -Не знаю.

Сто спроб піднятися

знає, що і для чого Він робить. І не важливо, що думають люди», - говорить Нік тепер. - «Бог не відповідав на мої молитви. Значить, Він більше хоче змінити моє серце, аніж обставини мого життя. Напевне, навіть якщо б раптом у мене з'явилися руки і ноги, це не заспокоїло б мене так». В 19 років Нік вивчав фінансове планування в університеті. Одного разу

Десять місяців на рік він в дорозі, два місяця вдома. Він об'їздив більше двох десятків країн, його слухало більше трьох мільйонів людей - в школах, домах пристарілих, в'язницях. Буває, Нік говорить на стадіонахбагатотисячниках. Він виступає близько 250 разів на рік. На тиждень Нік отримує більше 300 пропозицій про нові виступи. Він став професійним оратором. Перед початком виступу помічник ви-

сила духу

носить Ніка на сцену і допомагає йому влаштуватися на якомусь підвищенні, щоб його було видно. Потім Нік розповідає епізоди із своїх буднів. Про те, що люди і далі витріщаються на нього на вулиці. Про те, що коли діти підбігають і питають: «Що з тобою сталося?!» Він хриплим голосом відповідає: «Все через сигарети!». А тим, хто помолодше, каже: «Я не прибирав свою кімнату!». Те, що в нього замість ноги, він називає «окорочком». Нік розповідає, що його собака любить його кусати, а потім починає відбивати окорочком модний ритм. Після цього він каже: «А якщо почесному, іноді ви можете впасти ось так». Нік падає лицем на стіл, на якому стояв.

І продовжує: «В житті буває, що ви падаєте, і здається, що піднятися немає сили. Ви тоді думаєте, чи є у вас надія...У мене немає ні рук, ні ніг! Здається, хоч спробую 100 раз піднятися - у мене не вийде. Але після чергової поразки я не залишаю надії. Я буду пробувати раз за разом. Я хочу, щоб ви знали, невдача це не кінець. Головне - як ви фінішуєте. Ви збираєтеся фінішувати сильними? Тоді ви знайдете в собі сили піднятися ось таким чином». Він опирається чолом, потім допомагає собі плечами і встає. Жінки в залі починають плакати. А Нік починає говорити про вдячність Богу.

Я нікого не спасаю

- Іноді мені кажуть: «Ні-ні. Я не можу уявити себе без рук і ніг!» Але порівняти страждання неможливо, та і не треба. Що я можу сказати тому, чий близький вмирає від раку або чиї батьки розлучились? Я не зрозумію їх біль. Одного разу до мене підійшла 20-тилітня дівчина. Її викрали, коли їй

було 10 років, перетворили в рабиню і насилували. За цей час у неї народилося двоє дітей, один із них помер. Тепер у неї СНІД. Її батьки не хочуть з нею спілкуватися. На що їй надіятися? Вона сказала, що якщо б не повірила в Бога, покінчила б з собою. Тепер вона говорить про свою віру з іншими хворими на СНІД, і вони можуть її почути. Минулого року я зустрів людей, у яких народився син без рук і ніг. Лікарі сказали: «Він буде рослиною все життя. Не зможе ходити, вчитися, нічого не зможе». І раптом вони дізналися про мене і зустріли мене особисто - другого такого. І у них з'явилася надія. Кожному важливо дізнатися, що він не самотній і що його люблять. Я не міг знайти нічого іншого, що дало б мені мир. Через Слово Боже я дізнався правду про ціль свого життя про те, хто я, для чого я живу, і куди я піду, коли помру. Без віри нічого не мало сенсу. В цьому житті дуже багато болі, тому повинна бути абсолютна Істина, абсолютна Надія, яка вище всіх обставин. Моя надія - на небесах. Якщо зв'язуєш своє щастя з тимчасовими речами, воно буде тимчасове. Я можу розповісти багато випадків, коли до мене підходили підлітки і гово-

рили: «Сьогодні я дивився в дзеркало, тримаючи ніж в руці. Це повинен був бути останній день мого життя. Ти врятував мене». Жінка підійшла до мене одного разу і сказала: «Сьогодні другий день народження моєї доньки. Два роки тому вона послухалася вас, і ви спасли її життя». Але я і сам себе не можу спасти! Тільки Бог може. Те, що в мене є, це не досягнення Ніка. Якщо б не Бог, мене не було б тут з вами і на світі б уже не було. Я б не впорався зі своїми випробовуваннями сам. І я дякую Богу за те, що мій приклад надихає людей. Якось мені сказали, що смертельно хворий хлопець хоче зі мною побачитись. Йому було 18 років. Він був вже дуже слабкий і зовсім не міг рухатися. Я вперше зайшов в його кімнату. І він посміхався. Це була дорогоцінна посмішка. Я сказав йому, що не знаю, як би я себе відчував на його місці, що він - мій герой. Ми бачились ще декілька разів. Я запитав його якось: «Що б ти хотів сказати всім людям?» Він сказав: «Що ти маєш на увазі?» Я відповів: «Якщо б тут була камера і кожна людина в світі могла тебе бачити. Що б ти сказав?» Він попросив час подумати. Останній раз ми розмовляли по телефону, він вже був настільки безсилим, що я не міг почути його голос в трубці. Ми говорили через його батька. Цей хлопець сказав: «Я знаю, що я б сказав всім людям. Постарайтесь стати нішею в історії чийогось життя. Зробіть хоча б щось. Щось таке, щоб вас пам'ятали».

Наталія Сошинська, м.Коломия

Наразі)))

Символіка Пасхального столу Пасха - свято свят, торжество воскресіння Господа нашого Іісуса Христа, перемога над смертю, гріхом. Радість для кожної людини. За словами Іоанна Златоуста кожна людина має права на святкування Воскресіння: «Отже, всі - всі увійдіть в радість Господа свого! І перші, і останні, прийміть нагороду; багаті і бідні, радійте один з одним; помірковані і безтурботні, рівно вшануйте цей день; Що постували і хто не постився, веселіться нині! Трапеза рясна, насолоджуйтеся всі! Теля вгодоване, ніхто не йди голодним! Всі насолодіться бенкетом віри, всі сприйміть багатство благості!» Для християнина, який під час великого посту намагався стати чистішим духовно, зміцнював віру з молитвою, добрими справами, утримував тілесний піст, вшановує повну силу святкування Великодня, сенс Воскресіння Іісуса Христа. З цим днем закінчується суворий піст, християни мають права вживати їжу тваринного походження, і до цієї події, заздалегідь готується святкова трапеза. Неодмінним атрибутом пасхальної трапези є паска і фарбовані яйця. Напередодні свята в суботу і вранці після пасхального богослужіння в храмах освячують паски, сирні паски, яйця і все, що приготовлено до святкового столу. Кожен з цих головних продуктів пасхальної трапези має глибокий сенс, символіку. За давнім переказом, Воскреслий Господь приходив до своїх учнів під час трапез. Середнє місце залишалося не зайнятим, в середині столу лежав призначений Йому хліб. І з тих часів з'явився звичай, у свято Воскресіння залишати хліб у храмі (грецькою він називається «артос»). Його залишали на особливому столі, як це робили апостоли. Протягом всієї Світлої седмиці артос обносять під час хресних ходів навколо храму, а в суботу після благословення роздається парафіянам. Оскільки сім'я є малою Церквою , то поступово з'явився звичай мати свій артос.Так і в день свята прийнято куштувати паску (від грец.

Kollikion - круглий хліб) - солодкий хліб із здобного тіста, високий, циліндричної форми. Слово це увійшло в європейські мови: kulich (ісп.), koulitch (фр.). Маючи на столі, в день свята паску, ми маємо уповання, що і в нашому будинку невидимо присутній воскреслий Господь. Сирна паска - має форму усіченої піраміди, яка нагадує труну Іісуса Христа і місце де відбулося диво в третій день після розп'яття, Воскресіння. В одній з боків паски прийнято написати великими літерами «ХВ», що означають вітання «Христос Воскрес!», а на інших сторонах за традицією робляться зображення хреста, списів, палиці а також паростків і квітів, в пам'ять про муки і розп’яття Господа. Не мале значення мають фарбовані яйця, коли ми їх фарбуємо для пасхального свята і за традицією даруємо ближнім, вітаючи «Христос Воскрес!» Яйце символізує життя, відродження, початок нового життя. Для християн це нагадування про воскресіння Іісуса Христа, про спасіння і про вічне життя. Походження, традиція дарувати фарбовані яйця, з'явилися після того як свята рівноапостольна Марія Магдалина піднесла римському імператору Тиберію яйце в подарунок, що б донести звістку про Воскресіння Христа. Імператор, не повіривши словам Магдалени, сказав, що як яйце не може стати червоним, так і мертві не воскресають. В ту хвилину яйце стало червоне в його руці. Хоча на сьогоднішній день, яйця фарбують в різні кольори, традиційним залишається червоний, як колір життя і перемоги. Пасха - велике, світле, радісне свято, яке збирає за пасхальним столом сім'ю, родичів, знайомих і всі разом торжествують. І хоча, мождиво, не всі розуміють до кінця сенс святкування Воскресіння Іісуса Христа, з різних причин, але в цей світлий день всі відчувають у душі не звичайну, свою радість. Радість, можливість, надію, що всі мають право на порятунок! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Наталля Шутряк

З благословення єпископа Львівського і Галицького Філарета

Газета Православної «молодіжки» Свято-Георгіївського храму м.Львова

Мистецтво жити Мистецтво - жити і творити,

Мистецтво - вміти всім радіти, Любити сонце і дощі, Тепло тримати у душі. Прожити день немов востаннє, Цвісти немов кохання раннє, Образи в серці не носити, А просто жити і любити. Сльозу утерти й посміхнутись, До рідних й близьких пригорнутись, Не залишатись в самоті, Допомогти комусь в житті. Красу творити й танцювати, Вірші писати і співати, Не змарнувати ані дня, Ти прикраси своє життя! Ти прикраси його любов’ю, Невинною і так простою, Ти прикраси його добром, Солодким тортом і вином. Живи в мистецтві і твори, Мов полум’я палай, гори, Не погасай, запалюй інших, Підтримуй старших, неси менших. Учись нового, не здавайся, Своїх помилок не цурайся, Коли впадеш, не плач, посмійся, Вставай, і падати не бійся. Бо це мистецтво вміти жити, Бо це мистецтво щось створити. Нехай мистецтво процвітає, Нехай усе тобі сприяє.

Крила

Засвітить сонце і погасне, Подує вітер і завмре, Так і в житі щось йде й проходить, Воно і дивне, і нове. Моя дорога чорно-біла, Я ж туди фарби принесу. Нехай засмучене всміхнеться, Цю радість в серці пронесу. Коли сумні навпроти очі, Твої хай сяють всім в лице, Своєю радістю ділися, Одержиш крила ти за це. Ти не чекай похвал й медалі, Усе зотліє, промайне, Усе повернеться у землю, Душа лиш з крилами живе. Анна Кандиба

Редактор: ієромонах Маркіан (Каюмов) Відповідальний секретар: протоієрей Назарій Швець Редакційна колегія: Львівська православна «Молодіжка» Ласкаво просимо на зустрічі православної молоді Свято-Георгіївського храму м.Львова щочетверга о 19:00 годині (вул.Короленка,3)