Svichnyk 4-2011

Page 1

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ №4 (54),

2011


Щиро вітаємо, любі читачі «Свічника»,

З РIЗДВОМ ХРИСТОВИМ та НОВИМ РОКОМ! Розтинаючи тишу ночі, над полями Вифлеєма пролунали величні слова небесного посланця: «... я благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім!» (Лк. 2:10). Бог виконав Свою обітницю: « ...Слово сталося тілом» (Ів. 1:14). В образі Ісуса Христа відкрилася велика Божа любов. До убогих і нещасних мешканців землі наблизилися повний мир та досконала радість. Сповіщаючи волю неба, Ангели співали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:13-14).

У святкові дні подякуємо Богові за те, що понад дві тисячі років тому народився Спаситель, аби кожному з нас принести Божу любов. Нова ера стала відліком ери християнства. Ось уже третє тисячоліття послідовники Христа продовжують нести Благу Звістку, хай як її хотіли знищити непобожні люди. Християнство поширюється і поширюється землею, здається, ось-ось дістанеться заповіданого «краю землі». Але чи ми справді є такими послідовниками нашого Господа, якими були його перші учні? Чи ми маємо стільки віри, що ладні залишити власну оселю, улюблену роботу, численні вподобання і піти за Учителем? Що переважить на терезах сучасного християнства: наші турботи про забезпечення власного добробуту чи всетаки віра? Відповіді на подібні запитання ви знайдете у цьому числі «Свічника», адже запропонована тема звучить: «Християнин ІІІ тисячоліття». РЕДАКЦІЯ

2

СВІЧНИК

|

4, 2011


зміст 4 8 12 14 24 26 30 34 38 39 40 41

Основа християнської віри Андрій Корнійчук

Бути християнином — це… Людмила Жакун

Роль і позиція церкви в суспільстві Михайло Ільюк

Християнин третього тисячоліття: дім Христа чи споживацька яма? Світлана Ворона

Біблійний портрет християнина Олександр Пахай

Чи звучать ще струни серця? Олександр Сташук

Дай серцю волю... Світлана Береза

Наставництво в учнівстві, а не група заради курсу Любомир Турчак

Нехай церква залишається церквою Ліна Бородинська

Благовістя і місіонерство Володимир Андрушенко

Ювілей церкви у Здолбунові Микола Михальчук

«Бережи себе чистим!» III З’їзд братів і сестер Рівненщини Микола Попік

Понад двадцять років ми маємо в Україні релігійну свободу. Соціологічні дослідження показують, що майже 90% населення України називає себе християнами. Але ж із них лише 12% відвідує церкву і всього 6% регулярно читає Біблію. Одні називають себе «християнами», тому що сьогодні це дуже модно, інші — таким чином показують, що поважають віру своїх батьків. То хто ж усе-таки має право називатися «християнином»? Луїс Палау, «Християни: форма чи сутність», с. 6 Споживацтво не виникає на пустому місці. Воно базується на світогляді невдоволеності — людина не задоволена тим, що має. Для задоволення цієї невдоволеності вона шукає більшого, сподіваючись після його отримання нарешті стати щасливою. «Споживацтво як загроза християнському способу життя»?, с. 16 Сучасний християнин може мати можливість спілкуватися з багатьма людьми, з якими за інших обставин міг би і не бути знайомим, представляти свої позиції, запрошувати на церковні, благодійні та просвітницькі заходи. На християнських сайтах можна знайти різноманітну духовну літературу, запитати поради в людини, яка далеко від нього, отримати допомогу у підготовці проповіді, уроку тощо. І це можна здійснити з будь-якої точки нашої планети... Роман Корнійчук , «Зайти, не можна вийти, або Зайти не можна, вийти», с. 18 Не так давно... я натрапив на статтю Шена Беннетта «Найбільші десять міфів про місіонерське служіння». Більшість із них була сформульована на основі американського християнства. Але уважно прочитавши ці міфи та оцінивши ситуацію в наших місцевих церквах, дійшов висновку, що деякі з них безпосередньо стосуються і нас. Тарас Дятлик, « Хибні погляди християн на місіонерське служіння», с. 28 Фото на обкладинці Євгена Фіщука. Дизайн обкладинки Наталії Качановської

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2011 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

3


служіння словом

О

сновою нашої віри є Господь Ісус Христос Розп’ятий, Воскреслий та знову Грядущий! Саме Такого Христа проповідували апостоли, за такого Христа християни платили найвищу ціну – власне життя, саме проповідь про Такого Христа здатна змінити долю людини. Віра у Христа Розп’ятого, Воскреслого та знову Грядущого є лаконічним викладом євангельського богослов’я. Пропоную порозважати над цими основними тезами християнської віри, глибоке усвідомлення яких неодмінно знайде відображення і в практичному житті. Андрій КОРНІЙЧУК, помічник голови ООЦ ЄХБ, пастор

ХРИСТОС РОЗП'ЯТИЙ 

Христос Розп’ятий — це основа нашої віри.

деям, які жадали ознак, та грекам, які шукали мудрості, апостол Павло проповідував Христа Розп’ятого. Для юдеїв така проповідь була спокусою, вони не могли уявити, як Бог міг так Себе принизити; для греків з їхнім інтелектуальним скептицизмом така проповідь була безумством. А для тих, хто покликаний, та проста істина про Розп’ятого була Божою силою та Божою мудрістю (1 Кор. 1:22-24). Після відвідин міста Коринф, центру тогочасної розбещеності та розкошів, апостол Павло згадує: «А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп'ятого...

Ю

4

СВІЧНИК

|

4, 2011

ОСНОВА ХРИСТ І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні. І слово моє й моя проповідь — не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!»( 1 Кор. 2:1-4). Лише проповідь про Христа Розп’ятого здатна відродити до нового життя аморального грішника та культурного інтелігента. Сила Церкви не у власному професіоналізмі, організації, вишуканості та красномовстві, а в невпинній проповіді про Христа Розп’ятого. І, можливо, тому серед євангельського християнства на наших землях спостерігається застій: ми більше стали дбати про те, аби справити гарне враження на оточуючих, задовольнити вухо слухачів, тоді як проповідь про Розп’ятого Христа залишилась як суха догма. Саме тому апостол Павло в розбещеному, зарозумілому суспільстві взагалі прийняв рішення не знати нікого, «…крім Христа, і Того Розп’ятого…» Більшість проблем, які ми маємо в наших церквах, — це проблеми з людьми, які насправді не зустрілися з Розп’ятим, не підійшли до Голгофи, не стали біля хреста. Часто такі «християни» стають християнами лишень тому, що почуваються добре у церковному середовищі: їх вислуховують, розуміють, турбуються про певні потреби.

Істина про Розп’ятого — це впокорення нашого «я».

Якщо Бог одягнув тіло людини, пережив приниження та найганебнішу смерть і на хресті молився: «Прости їм, Отче, бо не знають, що чинять», то яке може бути виправдання нашому непрощенню один одному. Ми не раз говоримо про смирення та впокорення перед Богом, а один перед одним доволі часто цього зробити не можемо. Христос Розп’ятий — це істина, яка усіх нас ставить на один рівень перед Богом. Немає кращих, немає гірших, є лише прощені Христом. Але наше «я» досить часто ніби оживає, тому й сказано: «А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24). «Я» — це гордість, а ми знаємо, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Саме через гординю найвищий Ангел став сатаною. І тому, щоб перемогти древнього змія, Христос упокорив Себе до смерті і смерті хресної.

ХРИСТОС ВОСКРЕСЛИЙ Проти християнина, об’єднавшись, воюють світ, плоть та диявол. Воскресінням Христос здобув трикратну перемогу. 

Перемога над світом

Характеристика світу найкраще описана в 1 Ів. 2:15-17: «… пожадливість тілесна, пожадливість очам та гордість життєва». Тому Воскреслий Христос — це перемога над світом, над Його цінностями. Перед Своїми стражданнями, смертю та воскресінням Ісус сказав учням: «Страждання зазнаєте в світі, — але будьте відважні, Я світ переміг» (Ів. 16:33). Світ сьогодні захоплюється зовнішньою красою — він на цьому побудував цілу індустрію. На жаль, християнство теж по-


служіння словом

ИЯНСЬКОЇ ВІРИ тяглося за ним і щодалі частіше почало приміряти до себе світські цінності. Біблія ж говорить про красу внутрішню! Світ сьогодні гласить, що успіх — наявність грошей та комфорту. Христос же, Цар Всесвіту, не мав де й голови прихилити, не кажучи вже про комфорт! Світ сьогодні через психологію намагається підняти людське «я», Христос же сказав: «…, бо Я тихий та серцем покірливий, — і знайдете спокій душам своїм…» (Мт. 11:29).

Перемога над плоттю

Нашу епоху можна було б назвати «епохою плоті». Мільярди грошей витрачаються на індустрію розваг, задоволення тілесних бажань. Ми ж, християни, маємо пам’ятати, що наше тіло зіпсуте гріхом і самі ми на добре нездатні. Тому й «Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі» (Рим. 8:3). Наше тіло чекає викуплення. «Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла» (Рим. 8:22-23). Саме Своїм воскресінням Христос заклав основу перемоги над плоттю та відкупленням нашого тіла. Одно-

го дня ми перестанемо відчувати дискомфорт та боротьбу з гріхом. Але тепер, отримавши Духа Святого, ми маємо силу перемагати силою Воскреслого Христа наші гріховні бажання та жити в чистоті. Отож бути християнином — означає перемагати! 

Перемога над дияволом

Своєю смертю Христос переміг нашого головного ворога — диявола! «А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявол, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євр. 2:14-15). Своєю смертю Він переміг! Ми не можемо недооцінювати нашого ворога, але ми не можемо також і надавати йому більшого значення, адже він переможений. Йому завдана смертельна рана. Нерідко сьогодні можна помітити іншу крайність: у всьому бачити промисел диявола та молитися молитвою зречення від усього на світі! Основа перемоги над дияволом — у неухильному перебуванні в Слові Божому: «Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви» (1 Ів. 2:14).

ХРИСТОС ГРЯДУЩИЙ 

Очікування Другого приходу Христа!

Ми чекаємо Його повернення по Свою наречену — Церкву. Все християнське життя — це життя чекання Свого Господа! Христос постійно казав Своїм учням пильнувати та бути готовими, щоб день той, не застав їх несподівано. Жити очікуванням Христа — це не просто сидіти

і з нудьгою чекати! Життя очікування — це життя активного освячення! В жоден період Церква так сильно не очікувала Христа, як чекали Його перші християни! Чим характеризувалось їхнє життя? «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах» (Дії 2:42). 

Виконання Великого Доручення!

Абсолютно не двозначно Христос сказав Своїм учням, що від них Він очікує: «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете…, аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Бог продовжує наше життя, щоб ми не лише збудовували себе на святій вірі, але й щоб ми були Його свідками. Чи скажуть про нас, як сказали про учнів: «…І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас...» (Дії 5:28). Церква Христова третього тисячоліття, чекаючи на прихід свого Господа, має, сповнившись силою Духа Святого, свідкувати про Христа Розп’ятого, Воскреслого та знову Грядущого. Християни третього тисячоліття зможуть встояти та пронести вогонь віри, навертаючи до істини нових послідовників, лише тоді, коли в практичному житті житимуть Христом Розп’ятим, Воскреслим та знову Грядущим! 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

5


ази християнства маємо в онад двадцять років ми у. СоціолоУкраїні релігійну свободь, що майже зуют гічні дослідження пока називає себе їни ра 90% населення Ук них лише 12% християнами. Але ж із 6% регулярно відвідує церкву і всього вають себе читає Біблію. Одні нази сьогодні це дуже «християнами», тому щоном показують, модно, інші — таким чи батьків. що поважають віру своїхправо називатися То хто ж усе-таки має «християнином»?

П

Міфи сучасного християнства Міф перший: християнином стає той, хто причастився таїнством. Вам доводилося зустрічати людей, які кажуть: « Я — християнин, тому що я — хрещений». Справді, мільйони людей приймають хрещення в немовлячому віці. Самі вони, звісно, цього не пам’ятають, але знають із розповідей батьків. Так, хрещення і переломлення хліба (євхаристія) — найважливіші християнські священнодії. Бог дав повеління тим, хто вірує в Нього, брати участь у них. Проте саме лиш виконання обряду не робить людину християнином. Міф другий: християнами народжуються. Вам доводилося чути: «Я є все життя християнином. Адже я народився у християнській родині». Але хіба місце народження визначає, ким ви є? Хтось одного разу сказав: якщо людина народилася на конюшні, це зовсім не означає, що вона — кінь! Трапляється, люди з’являються на світ в аеропортах. То невже їм належить стати літаками? Благородно і природно любити місце, де ти народився і виріс, природно бути вдячним родині,

6

СВІЧНИК

|

4, 2011

ХРИСТИ ФОРМА чи

церкві, які виховали тебе. Проте не народження і не виховання роблять людину християнином. Традиції і навіть віру можна передати в спадок, але не християнство як таке. У Бога немає внуків, у Нього є тільки діти. Міф третій: християни — це люди, які живуть за нормами моралі. Вести високоморальне, «порядне», «безгріховне» життя — це ще не означає бути справжнім християнином.. Багато атеїстів, безбожників живуть чесно і безкорисливо. У кожного з нас є свої (щоправда, часто спотворені) уявлення про мораль, свої мірила, за допомогою яких ми судимо всіх довкола. Проте Боже мірило моралі — доброчесність — має мало спільного з людськими чинниками. Бог приміряє нас до Свого Сина, Ісуса Христа, Котрий прожив безгріховне життя на землі. Бог порівнює нас із досконалістю — і в цьому порівнянні наші крихітні чесноти стають блідими. Ви ж знаєте, що в світі є немало порядних, гарних і добрих людей. І якби було достатньо однієї людської чесноти, то для чого Богу потрібно було посилати в світ Ісуса? Той факт, що Божий Син прийшов у світ, аби вмерти на хресті і в такий спосіб дати мож-

ливість прощати людські гріхи, переконує, що саме лиш високоморальне життя ще не робить нас християнами. Міф четвертий: християнин — це той, хто вірить у Бога. Більшість людей на землі знають, що Бог є. Невже всі вони християни? Віра в Бога — це необхідна умова, але цього недостатньо. Тому «аби лиш вірити» — цього замало. Біблія говорить, що й «...демони вірують, — і тремтять» (Як. 2:19).

Деякі любителі порозмовляти насправді спотворюють образ Христа, «пристосовуючи» Його до способу своїх думок, а бачити справжнього історичного біблійного Ісуса не бажають. І це позбавляє їх права називатися християнами і не дозволяє вірити в Нього.

Міф шостий: християнин — той, хто молиться. Звісно, християни моляться. Проте далеко не одні вони. Індуси моляться постійно. Мусульмани — п’ять разів на день. Але молитва сама по собі не Міф п’ятий: християнин робить людину христия— це той, хто багато го- нином. ворить про Христа. Порозмірковувати про Міф сьомий: християІсуса Христа, і навіть з нин — той, хто читає повагою, не проти багато Біблію. хто. Про Нього говорять Звісно, християни любписьменники, проповід- лять Біблію. Багато хто ники, релігійні лідери і читає її щоденно. Проте пересічні громадяни. На й це не робить людину ісжаль, далеко не всі вони тинним християнином. переконані, що Біблія каже Біблія — Слово Боже, про Христа істину. а не людське, і заслуговує


ази християнства

ЯНИН: СУТНІСТЬ безумовної довіри. Проте пам’ятайте, що саме лиш читання Біблії не робить вас християнином.

Окрім того, Ісус вирізняє шлях широкий і шлях вузький: «… Просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, — і нею багато-хто ходять; Біблійні принципи, які є визначальними … тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до для християнина життя, — і мало таких, Йти по шляху життя. що знаходять її!» (Мт. Передусім, у Біблії ска- 7:13-14). Що ж означає зано, що християнин — це «шлях життя»? той, хто йде по шляху життя, а не смерті. І шлях житШлях життя — тя можна надбати тільки в це шлях миру. Ісусі Христі, Сині Божому. Якщо ви йдете шляхом Ісус сказав: «Я — дорога, і Христа, то мир Божий направда, і життя. До Отця повнює ваше серце. Ісус не приходить ніхто, якщо сказав учням: «Зоставляю не через Мене» (Ів. 14:6). вам мир, мир Свій вам даю!..» (Ів. 14:27). Мир Божий — це дар, доступний кожному.

1

Християни — це люди, які до душі Господу, які живуть згідно зі Словом Божим, несуть Благу Вістку всім людям, є сіллю і світлом для світу.

ви легковажно грішите, дозволяєте собі аморальні вчинки, потроху крадете, кажете неправду в школі, на роботі чи вдома — значить шлях життя вам не відкритий, ви зовсім на іншому шляху. Вас можуть вважати наймилішою, товариською людиною, і при цьому ви можете не бути християнином, бо ж шлях Христа — це шлях чистоти. Шлях життя — це шлях любові. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою», — сказав Ісус (Ів. 13:35). Крім того, Біблія вчить: «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті» (1 Ів. 3:14). У сучасному світі значення слова «любов» розмито. Зазвичай під ним розуміють почуття людини, яка бажає вдовольнити свої пристрасті і самолюбство, викликаючи відповідні почуття і в інших. Але це — не любов. Істинна любов вимагає принести в жертву все краще, що в нас є, — без жалю, з радістю. Шлях життя — це шлях покори. Істинний християнин служить тільки одному Господу — Ісусу Хриту. У Біблії Ісус названий Господом над панами і Царем царів (Об. 17:14). І християнин живе так, щоб Ісус справді був його єдиним Повелителем, Господом і Царем. Ісус наказує — християнин з радістю кориться.

Шлях життя — це шлях чистоти. У Біблії сказано: Пізнати вічне життя. «Блаженні чисті серцем, Християнин — це бо вони будуть бачити Бога» (Мт. 5:8). Якщо той, хто володіє дарами

2

вічного життя. Життя християнина сповнене радістю. Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і з подостатком щоб мали» (Ів. 10:10). Життя у Христі — це не тільки майбутнє; Бог хоче, щоб ми жили в Христі вже сьогодні, зараз, і це робить життя християнина повнокровним і цілеспрямованим.

3

Увійти до Божої сім’ї. Істинний християнин — це той, хто народився заново, увірувавши у Христа, став одним із дітей Божих. Згідно зі Святим Письмом, Бог — Творець усіх людей, але не кожному Він — Батько (до речі, далеко не всі й хочуть, щоб Він був їхнім Батьком!). Щоб увійти в сім’ю Божу, потрібно народитися згори. Господь сказав: «… Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3:3). Що це означає? Кожен із нас народився в людській родині, і не за власним вибором. Це було фізичне народження. Але щоб стати сином Батька Небесного, потрібно народитися духовно. Ми народжуємося духовно, коли розкаюємося в гріхах і з вірою та надією звертаємося до Ісуса Христа. То ж справжній (тобто реальний, активний, живий) християнин — це той, хто любить Бога всім своїм серцем і всією душею понад все, а також любить ближніх, як самого себе. Згідно з Біблією, християни — це «… вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої…» (1 Петр. 2:9). За матеріалами книги Луїса Палау: «Хто такий — справжній християнин».

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

7


політ думки

Бути — М О Н И Н Я И Т С И ХР це... уже, що сусідд ай еб н , во и д оли тобіі, на ає теплої куртки і мерзне к не м ський хлопчи в холодній. ого удні стіни св р б вз о п ш и оли не проходінші чинять саме так. час як під’їзду, в той тувати найсмачкі ас ч я вс аї ч и зв стей, я оли при е почесних го ужених, н и ам ав р ст и відч нішим і підлестять, а неодмінно тобепомітно і тихенько сидять що у церкві нзакутках. у віддалених ентоь цілком аргуматися іт ав н я, н ен л во р оли свої невдо ні, гасиш, не даючи проб став но вані і небезпід авторитет гуч й и к и і. л вн ве о и аз ч н їм я іншому. ш язика, маю оли приборкуєду», яка може зламати житт «прав головне: заявити свою говорити про рність, то р ве д ві і о р ві и аду і шся щ оли не сороми ам’янілість і прощення, зр к у, за любов і втратію. через ад н ь, перелазиш чуєш л си зу поразку і х и н р ві и неймо не звинува оли, доклавшспотикання і в своїх гріхах равжні мотиви інь знати сп величезний кам бі мужність ви со у ш и од ах зн інших. Коли го вчинку. сті, свого героїчно і земні умовно м, вс и ш ув н и к д ростосерди оріг храму, ві ереступивши п вольнятися малим та п им. нчен задо призвичаївся оплюєшся величним та вито но жива і одночас ях а , зу о р п у одночасно зах ен у пластівц е схожа на завч оли молитва н мна, як кожна сніжинка скро неповторна й и його снігопаду. навіть тоді, колв серці. , во о л С — т торите ладене оли завжди ав но завчене в розумі і відк ини церкви не ою, во відвід немає під руктва, не читання Слова, не — складові повітря, и и І тут не мол християнином, але вон роблять тебе ш. столу, тлі робочого ного а н я н яким ти дихає ен аж р сіб щоден ьного, зоб аставка мобіл одягу, до ближнього, споь — усі ці пазли стил їжі та ставлення до ня заданої роботи, мова та стиянин». Такий, як Я — хри життя, виконан ет за назвою « тр р о п ть ю ю р . ий відтво Ненакрохмален є. Справжній. меш. Коли і як помирати ш ве и ж о іщ о, нав оли не все одн ави і жити.  ст під без Бога не має Людмила ЖАКУН, кореспондент «Свічника»

К

К

К

К

К

К

К

П

К

К

З

К

8

СВІЧНИК

|

4, 2011


політ думки

Д

о ссяйва вічного крізь млу скорбот К і терни й зарості лягає шлях. Крізь В житті немало є земних свобод, Бо ж іншим можна все, тобі – ніяк. Добитись успіху і знатним стать, Щоб шанував тебе й боявся всяк, Аби злетіти ввись – чийсь розум взять, Це іншим можна так, тобі – ніяк. Уміло виставить свої труди, Щоб кожен бачив їх, бо ж ти – мастак. Із пальми першості зривать плоди – Це можна іншим всім, тобі – ніяк. ь, Майно примножити, великим стать, В палати царськії ввійти відтак, Впливовим велетнем у світі стать Усім дозволено, тобі – ніяк. У благочинності себе явить, І слава світить хай, немов маяк, В добрі і злагоді безжурно жить У світі можна всім, тобі – ніяк.

я н н а л с о п а к ш і м с У

Господь зове тебе в Свій вічний край – Іди, із серця вийми, друже, ляк. Ввійти туди, де світло і розмай, ТОБІ ДОЗВОЛЕНО, КОМУСЬ – НІЯК! Переклад із російської

свої свої о п’ятнадцять п’я ятн т ад адця ц ть ззаа як ця якийсь кий йсь час до до по пока покаяння каян яння ня мене, мен ене, е я гачком, як гач ачко ом, м уц церкві е кв ер квіі ттр тримали… рим и ал ли… п посмішки. осмі ос м шк шки. и Т Такі акіі ак щирі, без фальшу, невимушені. Ті, хто привітно посміхався до мене, розповідав про життя з Богом так, наче знав Його не за книгами чи з розповідей інших. Тоді це було так дивно… А може вони навчилися майстерно імітувати? Та все ж чому вони радісні, а мене завжди щось дратує? Я почувалася спустошеною, знервованою, нещасною. Навіть гнівалася, спостерігаючи за привітно усміхненими ровесниками. А вони співали, раділи, спілкувалися… Та ось настав той день. І, придбавши спасіння в Христі, я співала і тішилася, посміхалася кожному перехожому. І це не була ейфорія чи дивацтво. Це була істинна радість щасливого серця, що впродовж усіх наступних років стала незмінною складовою моєї сутності. Буває, побачивши похмуре відображення у вікнах громадського транспорту, я запитую себе: «Це я?» І відразу ж поспішаю з’ясувати, що трапилося з любов’ю, ладною обійняти весь світ? Посмішка любові та щирості — індикатор повноцінного життя з Христом. Радійте завжди в Господі і не кажіть, що на візитну картку християнства посмішка не заслуговує. Вона так личить вам! 

У

Людмила Жакун

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

9


точка зору

Г ОСПОДЬ I СУС Х РИСТОС Чи актуальний Ісус Христос у століття генетики, міжгалактичних польотів, пепсі-коли і валютних бірж? Подібні запитання вголос і про себе ставлять усі, кому довелося зіткнутися (випадково або ж внаслідок довголітніх пошуків) із неординарною Особистістю Господа Ісуса Христа. А чи варто дивуватися? Адже ми звикли, що творчу діяльність філософів і мислителів залежно від їх становлення ділять на ранню і пізню.

СЬОГОДНІ — ТОЙ САМИЙ Скорочений варіант статті «Господь Ісус Христос — наш Сучасник»

П

10

СВІЧНИК

|

4, 2011

уваги сучасної людини? Проблема уявної неактуальності Христа ховається не в Ісусі, але в тому, що релігійні люди (можливо, з благих намірів) представляють Христа застиглим у часі. Проте християнин і в XXI сторіччі може повторити слова глибоко віруючого давнього Йова: «...я знаю, що мій Викупитель живий…» (Йов 19:25).

Духовний стан світу сьогодні

рактично всі світові релігії і філософські системи зазнавали тимчасових змін — точніше, всі, крім християнства. Яку впевненість вселяє усвідомлення того, що ні вчення Христа, ні Його божественна Особистість не змінилися зі століттями! Про Господа Ісуса Христа в Біблії сказано: «Ти ж — Той Самий…» (Пс. 102:28). Ведучи мову про незмінність Ісуса Христа, ми зовсім не стверджуємо, що Він — бездіяльний і замкнутий у Своїй досконалості. Христос постійно «в русі». Навіть віддаючи колосальну творчу силу, Він не змінюється. Він змінює все, але Його змінити не може ніхто. В Ісусі Христі поєднуються вічність і час, постійність і рух, древність і актуальність, божественне і людське. «… Я, Господь, не змінююся…» (Мал. З:6). На жаль, релігійні люди, прагнучи нібито допомогти Богові зберегти незмінність, «одягли» Його в давнину, «заморозили» в культурі першого сторіччя або, в кращому разі, Середньовіччя. Чи не тому наші сучасники, котрі живуть у смузі обгону і звикають до кредитних карток та стільникових ов вих их телефонів, вважають вічного, незмінного Христа Таким, Який не встигає за життям, а тому і не вартий

У

Христос актуальний у Своєму вченні і порадах сучасній людині та суспільству в цілому Від кіл академічних до кіл поп-культури сучасне суспільство зазнає мук народження нового переконання постмодернізму. На зміну Декарту, Ломоносову і Канту прийшов нігіліст Ніцше — про-

чому особливості нашого часу? Чим він відрізняється від минулого? Що може принести нам майбутнє? Яким чином Церква може виконати свою місію в світі, який швидко змінюється? У суперечках про нашу епоху думки філософів і теологів розділилися. Одні вважають, що ми ще живемо в епосі модернізму, а інші кажуть, що ми вже увійшли в епоху постмодернізму. Слово «модернізм» походить від латинського слова «mоdо», що означає прямо зараз, сьогоднішнє, сучасне. Постмодернізм — це нова епоха, яка приходить на зміну модернізму. Постмодернізм — означає «після модернізму», або «за модернізмом». Деякі вважають, що початок цієї епохи пов’язаний із закінченням Другої світової війни. Чим же відрізняється епоха постмодернізму від епохи модернізму? Якщо в період модернізму наука намагалася відповісти на запитання, що є цим світом, то в постмодернізмі ставиться запитання: навіщо існує цей світ? У період модернізму утворився духовний вакуум. Сьогодні люди намагаються заповнити цей вакуум у різній спосіб. Запитання «Чи є Бог?» втратило свою актуальність, сьогодні воно звучить інакше: «Який із Богів реальний?». Більшість людей у ах вважають себе «релігійними». Щоб надати пострадянських країнах сенсу буття, людина знову включає Бога в свою космологію. Все це зумовлює виникнення нових релігійних рухів і християнських конфесій. Людина шукає Бога, але дуже легко потрапляє до влади лжебогів, захоплюючись спіритизмом, ворожінням, гороско-


точка зору повідник смерті Бога і творець надлюдини. Через призму постмодернізму, що відкидає наявність єдиної істини, людина дивиться на реалії сучасного суспільства: право, економіку, екологію, питання соціальної сфери, моральність, біоетику, права людини, евтаназію (медична практика убивання безнадійно хворих із «гуманних» міркувань), аборти, війни, диктат «ізмів» тощо. Людство до сліз схоже на «Титанік»: із музикою і танцями на всіх парах мчить назустріч апокаліптичному айсбергу. Наслідки затвердження постмодерністської парадигми в сучасному суспільстві призвели до того, що індивідуум деградує, життя знецінене, права диктує могутня купюра, сім’ї руйнуються, а моральність — лише слово в словнику. Всюди панує самотність і депресія. Проте при всьому цьому суспільство усвідомлює, що проблеми сучасності можна вирішити адекватно тільки за наявності Абсолютної істини. Христос актуальний сьогодні, як ніколи раніше. Всьому світові Він заявляє: «…Я дорога, і правда, і життя» (Ів.14:6). Христос — Джерело будь-якої істини: філософської, соціальної, математичної, етичної і

духовної. Лишень у тому випадку, коли світ відкине постмодернізм і дослухається до слів Христа, Істина змінить життя людини і суспільство в цілому. Надія сучасного покоління — тільки в Ісусі Христі. Його вчення і принципи застосовані до кожної сфери життя: особистої, державної, фінансової, політичної.

Господь Ісус Христос актуальний у Своїх діях

Богом — Ісуса Христа, увірували в Нього і служили Йому. Вона також навчає людей Христової істини. Спаситель заповідав Церкві «навчати всі народи», тобто наставляти людей в учнівстві. Церква також піклується про душевний і духовний стан людей; спрямовує тих, хто прозрів, на шлях святості і відпускає на свободу людей, полонених своїм гріховним минулим. Богослови називають це душеопікунством. Аналізуючи часи, Церква пропонує своєчасну допомогу тим, хто має потребу. Це і є проголошення «рік уподобання Господу». Допомога виражається в доброчинності і в слові проповіді. Зрештою, будьяка допомога сприяє спасінню грішників.

В Євангелію від Луки 6:18-19 читаємо: «… Звіщати вбогим… проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування…». Христос сьогодні за допомогою Церкви продовжує працювати за цими ж напрямами. Господь Ісус Христос актуПередусім, Церква благовіс- альний у розв’язанні питання тить — представляє людям Ісуса про зміну людини на краще Христа в силі Святого Духа так, Людина за своєю природою щоб вони в покаянні звернулися до Бога через єдиного Посередника прогресивна. Їй хочеться вдосконаміж людьми і литися як зовні, так і внутрішньо. Чи не тому непомірно зростає кількість салонів краси, курсів аеробіки і шейпінгу, стоматологічних кабінетів, перукарень і клінік пластичних операцій? Людям хочеться бути здоровими пами, чародійством. Тому часто і красивими, будь-якими в наші церкви приходять люди шляхами втекти від своєї з повним багажем марновірств недосконалості — стати наді ті, що зазнали впливу окульлюдиною. Бог, розуміючи трагедію нашого сучасника тизму. Загальний оптимізм епоі його бажання реалізувати хи модернізму поступається свій потенціал, пропонує єдимісцем скептицизму і нігілізму (нігілізм но істинну можливість стати — це концепція, яка заперечує все: засади і порядки, культуру і новою людиною — «… родитись мораль, не пропонуючи нічого натомість). Абсолютна упевненість модернізму в істині змінилася релятивізмом (від- згори» (Ів. З:7). Відроджений стає якісно новою людиною. Провідний носністю). Впродовж ХХ століття багато наукових відкриттів через певний святий принцип душі під впливом час спростовувалися новими відкриттями. Все звелося до інтерпретації Святого Духа дає нові думки, нові фактів. Кожен учений прагнув тлумачити факти так, як він їх розуміє. Істина цілі, нову моральність, новий свістала відносною. Вона визначається общиною, контекстом. Донедавна ціле тогляд. У довічному процесі освяміцне суспільство почало тріщати по швах. Виникли різні рухи: феміністські, чення Святим Духом відроджений сексуальні меншини, екологічні, пацифісти. Надмірна індивідуалізація призмінюється в образ Христа «…від вела людину до самотності. слави на славу…» (2 Кор. З:18). Сьогодні існує філософія споживача: чим побільше, красивіше, краще, ціАле перш ніж Христос виявить кавіше. Все перетворюється на шоу-бізнес. Політика — шоу-бізнес, спорт — Свою силу в сучасному суспільстві, людині слід примиритися з шоу-бізнес, церква теж стає шоу-бізнесом. Створюється величезна кількість Ним. Для примирення з Богом нетрадиційних церков. Це суперсучасні церкви, починаючи від архітектури будівлі і закінчуючи тими послугами, які там пропонуються. Застосування без вона повинна покаятися, увірувати в Христа і жити згідно з Його будь-якої критики і аналізу всіляких принципів призводить до поверхового вченням. Святий Дух у цьому їй християнства. допоможе.  Отже, на наших очах руйнується одна система поглядів і замість неї виВіктор ГАММ, никає інша.  євангеліст 4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

11


духовна стаття Н

а межі XX і XXI століть у президента Українського Біблійного Товариства Григорія Івановича Коменданта запитали: «Якою ви бачите Церкву XXI століття?» Його відповідь, певно, вже відома майже всім віруючим України: «Я бачу Церкву в XXI столітті такою, якою вона була в І столітті». Якою ж була Церква І століття? Книга Дії Святих апостолів так характеризує її: «…вони однодушно знаходилися вкупі… Сповнились Духом Святим… Перебували постійно… в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. …Щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися. …Зачали говорити Слово Боже з сміливістю!» (Дії 2). Можна було б продовжити перелік прекрасних характеристик Першоапостольської церкви, але, як на мене, вищезазначене — найголовніше. Незалежно від того, яке служіння або який духовний сан ви маєте, візьміть ручку і позначте, що є, а чого немає у вашій церкві із вищеперерахованого. Чому так багато ми втратили за двадцять століть? Невже не можна повернутися? На що повинна звернути увагу кожна місцева церква в третьому тисячолітті, в час постмодернізму, або, як ми наголошуємо в проповідях, в останній час перед приходом Христа по Церкву? Михайло ІЛЬЮК, голова ООЦ ЄХБ Рівненської області

Першою і головною ознакою постмодернізму є те, що істина відноста. Абсолютної істини не існує, кожна людина каже: «Я є істина, я так вважаю, я так розумію, я маю рацію…» Але певною мірою так було завжди, і «немає нічого нового під сонцем». У марних пошуках істини люди жили тисячі

12

СВІЧНИК

|

4, 2011

РОЛЬ І ПОЗИЦІЯ

років. Навіть до Свого вибраного народу Бог каже: «…в тебе богів, скільки міст твоїх…» (Єр. 2:28). Мешканці Афін, шукаючи Бога у філософських дебатах, також мали їх безліч. Це місто було повне ідолів. Там навіть розташовувався один жертовник із написом «Незнаному Богу», чим і скористався апостол Павло, коли проповідував Ісуса Христа афінянам. «…Пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога…» (Рим. 1:21), люди кинулися шукати істину. Зрештою, повністю розчарувавшись у різних лжерелігіях, прийшли до останнього етапу: «Я — істина, я розумію правильно, я сказав, і це — абсолютна правда». Що ж має робити Церква у такому суспільстві? Те, що робила всі двадцять століть, — проповідувати Євангеліє Ісуса Христа — єдину правдиву Істину — в силі Духа Святого. Рано чи пізно люди «розбиваються» об свої особисті абсолюти. Дуже важливо нам, віруючим, бачити цих людей у їх зневір'ї і проголосити їм Євангеліє з любов’ю і молитвою за них. Світ, як ніколи, потребує істини. Єдиною Істиною є Ісус Христос, Спаситель світу. Церква володіє

цією Істиною і повинна донести її людям, незважаючи ні на що. Один із моїх улюблених віршів із Біблії повинен, на мою думку, стати основою служіння Церкви в XXІ столітті: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона — сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим. 1:16). Наступною ознакою постмодернізму є пошук прагматичної моралі, яка має бути тільки сьогодні, тільки зараз' Одне із гасел нинішнього століття підтверджує цю думку: «Бери від життя все, що можеш, і тільки сьогодні». Прагматична мораль ставить запитання: «Що я з цього матиму?» Якщо я виявляю милосердя, про це мають знати всі. Якщо я духовний, я вищий від інших. Та повернімося до Біблії. Апостол Петро одного разу поставив Христу вкрай егоїстичне запитання: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом?» Іншими словами, що ж нам за це буде? Христос не звинуватив учня в користолюбстві, в завищеному прагматизмі — мовляв, «що я з цього матиму», натомість відкрив йому всю благодать і благословіння відмови від


духовна стаття

ЦЕРКВИ В СУСПІЛЬСТВІ усього і слідування за Ним. Церква повинна виявляти невіруючим людям практичну любов. Це має робитися щиро, відверто, легко, тому що наші серця переповнені Божою любов’ю: «…бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:5). Перед щирими стосунками, бажанням допомогти, підставити плече у скрутну хвилину, подати руку допомоги не встоїть жоден представник епохи постмодернізму. Любов, співчуття, милосердя, безкорислива допомога пом’якшують кам’яні серця. Цей факт доводить аналіз причин росту церков. Третьою ознакою постмодернізму є хвиля самогубств, знецінення життя. ьогодні люди спокійно заявляють: «Краще померти, ніж так жити». «Почекайте, — кажу я їм. — Як «так жити»? Мир в Україні, є що їсти, у що зодягнутися, маємо певний достаток, дах над головою… Що ще потрібно?» Я розумію, проблем у житті не уникнути. В одних вони пов’язані зі здоров’ям, в інших — із фінансами, ще в когось — із родинними стосунками. Але треба перемагати їх, вирішувати і, зрештою, жити. У відповідь чую: «А не хочу жити…» Це страшно! Чому так відбувається? Як повинна реагувати на це Церква? Я не претендую на вичерпну відповідь на ці запитання, але спробую. По-перше, через різні форми окультизму, гадання, екстрасенсорики та інші демонічні практики чиниться сильний вплив диявола на душу і волю людини. Мета диявола не змінилася: «красти й убивати та нищити» (Ів. 10:10). Люди, не розуміючи фатальної небезпеки, сунуть свою голову до пащі рикаючого лева і потім, безсилі і слабкодухі, роблять останній крок — суїцид. По-друге, небажання жити випливає з гріховної природи людини останнього часу і нездійснення нереальних бажань.

С

Давайте подивимося на людину і її цілі життя через призму Біблії: «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися» (2 Тим. 3:2-5). Давайте детальніше розглянемо окремі аспекти з прочитаного. Як бачимо, першим стоїть слово самолюбні. Іншими словами, «я» — у центрі всього, а відтак усе для мене. Останнє ж не реалізовується, адже потрібні кошти. Звідси випливає друге: люди любитимуть гроші. А їх немає в тій кількості, в якій хочеться. Зважаючи на такий стан речей, у людей виникає надокучливе запитання: навіщо жити? А коли бачать поряд із собою набагато розумніших і вдоволених життям людей, вони ще більше переконуються у тому, що є ніким у цьому світі. Комплекс неповноцінності огортає їхнє єство. Такі люди почуваються приниженими. А потім наступає відчай, усе руйнується і думки зводяться лише до одного: навіщо жити?

Яка ж принципова позиція Церкви щодо суспільства, в якому вона живе? Як і чим Церква може допомогти цим людям? Церква повинна відкрити їм очі на зміст існування людства. Земне життя — це «підготовча група» до вічного життя. Смерть — це не кінець і не втеча в небуття. Ось чому апостоли сказали: «І Він (Христос) нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням» (Дії 10:42-43). Христос звелів, щоб ми проповідували суд Божий, відповідальність за життя і прощення гріхів в Імені Ісуса Христа. Водночас люди світу повинні знати, що поряд із ними є Церква, не якась архітектурна споруда, а діти Божі, які у хвилину відчаю і безнадії їм допоможуть, не залишать напризволяще. Наші серця і душі повинні бути відкритими для таких людей. Цей складний час, названий періодом постмодернізму, вимагає від Церкви іти в світ і проповідувати Добру Новину людям із великою любов’ю до них і в силі Духа Святого. 

С

ліди постмодернізму зустрічаються скрізь. Він стає не тільки прийнятним, але і популярним. Євангелістам необхідно орієнтуватися в нових поглядах, оскільки слово проповіді звернене до людей, що сповідують переконання постмодернізму. Церква повинна виробити свою відповідь на виклик постмодернізму. З одного боку, постмодернізм кидає виклик історичному християнству. З іншого — кінець епохи модернізму провіщає світле майбутнє для благовістя. Звільняючись від тиранії світського, безбожного мислення, суспільство стає відкритішим для прийняття євангельської вістки. Крайня форма постмодернізму, безумовно, пройде, як і будь-яка епідемія, але зміст її збережеться на довгі роки. Віктор ГАММ

44,, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

13


тема номера Áóðõëèâèé ðîçâèòîê ³ííîâàö³éíèõ ³íôðàñòðóêòóð, ïðèêëàäíî¿ òà íàö³îíàëüíî¿ ôóíäàìåíòàëüíî¿ íàóêè, êîñì³÷íî¿ ãàëóç³, êîìóí³êàö³éíèõ òåõíîëîã³é, ìåäè÷íî¿ òåõí³êè, íàíî- òà á³îòåõíîëîã³é, òðàíñïîðòíî¿ ³íôðàñòðóêòóðè; ãëîáàë³çàö³ÿ, áåçìåææÿ ³íôîðìàö³éíîãî ïðîñòîðó, ìàñîâå ñóñï³ëüñòâî, ñïîæèâàöòâî, óëüòðàøâèäê³ òåìïè ìîäåðí³çàö³¿… Äëÿ ïåðåñ³÷íîãî ãðîìàäÿíèíà ê³íöÿ Õ²Õ ñòîë³òòÿ öå — ôàíòàñòèêà, äèâí³ ³ íåçðîçóì³ë³ ðå÷³, à äëÿ íàñ — ðåàëüí³ñòü, çâè÷àéíå ïîâñÿêäåííå æèòòÿ … Íà ïåðøèé ïîãëÿä, ïîäóìຠõòîñü, ³ äîáðå, ùî ìè

æèâåìî â òàêèé ìîäåðí³çîâàíèé ïåð³îä. Ç òðàíñïîðòîì íåìຠïðîáëåì — â áóäü-ÿêèé êóòî÷îê ñâ³òó, ç ïîâíèì êîìôîðòîì ³ çà ë³÷åí³ ãîäèíè; çàõîò³â ïîïî¿ñòè — ñóïåðìàðêåòè, êàôåòåð³¿, ìàêäîíàëüäñè — â áóäü-ÿêó ïîðó äîáè çàïðîïîíóþòü òîá³ ñìà÷íå òà øâèäêå õàð÷óâàííÿ; ïîòð³áíî îäÿãíóòèñÿ íà çèìó — øèðîêèé âèá³ð òîâàð³â, çàëåæíî â³ä òâî¿õ ñìàê³â, êîøò³â òà áàæàíü, ùå é àêö³éíèé ïîäàðóíîê íà äîäà÷ó; íåìຠäå æèòè — áóäü ëàñêà, áåðè êðåäèò ³ áóäóéñÿ, à êîëè º ãðîø³ — òåáå ïðîñòî çàâàëÿòü àñîðòèìåíòîì íåîáõ³äíèõ áóä³-

âåëüíèõ ìàòåð³àë³â!!! Æèòòÿ — êàçêà! Õòî á õîò³â çì³íèòè åïîõè ³ ¿çäèòè ê³íüìè, îáðîáëÿòè ãåêòàðè ãîðîä³â, àáè áóëî ùî ¿ñòè, ³ òêàòè áàâîâíó òà ëüîí, àáè çìàéñòðóâàòè îäÿã. Äóìàþ, ùî òàêèõ îõî÷èõ áóäå ìàëî, àáî é âçàãàë³ íå çíàéäåòüñÿ! À äëÿ íàñ, õðèñòèÿí, ÷èì íå ÷óäîâèé ïåð³îä? Ìîæëèâ³ñòü â÷èòèñÿ, ïðàöþâàòè, ñòâîðþâàòè ñ³ì’¿, áóäóâàòè áóäèíêè òà îáëàøòîâóâàòè ñâîº æèòòÿ ð³çíîìàí³òíèìè áëàãàìè. Àáî æ â³äêðèòèé ³íôîðìàö³éíèé ïðîñò³ð — öå æ ïðîñòî áåçìåæí³ ìîæëèâîñò³ ñï³ëêóâàòèñÿ îäèí ç îäíèì ³ ºâàíãåë³çóâàòè ñâ³ò

íàéêðåàòèâí³øèìè ìåòîäàìè! ×è æ íå ³äåàëüí³ óìîâè æèòè òà ñëóæèòè Áîãîâ³?! Àëå ÷è é ñïðàâä³ òàê? Íåâæå êíÿçü ñâ³òó öüîãî òàê ïîòóðáóâàâñÿ ïðî äîáðîáóò Áîæèõ ä³òåé, ùîá çàáåçïå÷èòè ¿õ âñ³ìà óìîâàìè äëÿ ñëóæ³ííÿ Íåáåñíîìó Áàòüêîâ³? ×è íåìຠòóò ï³äîçð³ëî¿ ïàñòêè ÷è ïîòàºìíî¿ ñ³òêè, â ÿêó âîðîã äóø ëþäñüêèõ õî÷å íåïîì³òíî òà ëóêàâî çàòÿãíóòè Áîæèé íàðîä? ×è é ñïðàâä³ òðåòº òèñÿ÷îë³òòÿ òàêå áåçïå÷íå òà êîìôîðòíå äëÿ ñóñï³ëüñòâà, à îñîáëèâî äëÿ íàñ — Áîæèõ âèáðàíö³â?!

Х РИС Т ИЯ Н И Н Т РЕ Т ЬОГ О Світлана ВОРОНА, церква «Спасіння», м. Острог

ДІМ ХРИСТА чи СПОЖИВАЦЬКА ЯМА?

Філософія сучасного маркетингу

днією з рис сучасної культури є масове споживання, тобто забезпечення себе матеріальними благами, які виходять далеко за межі потреб для існування (виживання). Ненаситна гріховна людська природа постійно бажає більше від того, що має: кращу їжу, більше грошей, комфортніше помешкання, розкішнішу машину, престижнішу роботу, більше влади, любові, слави тощо. Саме тут народжується філософія сучасного маркетингу як плід ненаситності людського єства. Деякі з його принципів є такими: людина — раб своїх бажань; межі бажань немає; щастя — це задоволення бажань; спокуса — основний метод культивації бажань; за виконання бажання людина готова платити — чим сильніше бажання, тим більшу ціну вона готова сплатити; людина часто перебуває під впливом мас, і якщо показати їй, що Це хочуть багато хто, і ті, хто отримав Це — щасливі, то вона буде Цього хотіти; нескінченні бажання одних забезпечують нескінченне збагачення інших; влада та гроші — головні засоби для задоволення бажань: чим більше влади та грошей, тим більше бажань можна задовольнити. На перший погляд, так просто і гуманно — створити в людини бажання, а потім його задовольнити. Та безкінечна ненаситна гонитва за чимось кращим стала згубною пасткою для суспільства, безглуздим змістом існування та тлінням у власній гріховній похоті. Щоденно людина бачить безкінечні яскраві тексти реклами: в газетах, журналах, на полях інтернетсторінок, білбордах, у тролейбусах, маршрутках, на вулицях, у магазинах. Де тільки можна кинути

О

14

СВІЧНИК

|

4, 2011


тема номера

ТИСЯЧОЛІТТЯ: оком — всюди власниками пропонуються мільйони продуктів: за найнижчими цінами, найкращою якістю, найкомфортнішими умовами співпраці. Промислове та технічне виробництво шаленими темпами втілює найновіші задуми провідних дизайнерів, винахідників, промисловців та науковців. Не встиг зробити ремонт у квартирі — а він уже не в моді, адже засоби масової інформації пропагують нові, модернізовані типи оформлення приміщень та будинків. Мода на одяг та інші товари змінюється майже щосезону. У суспільстві споживання людина, яка «відстала» від моди, часто почувається нещасною, хоча має достаток та гарні речі. Салони краси пропонують стати привабливішою та молодшою; туристичні агенції створюють незабутній відпочинок та цікаві тури; величезні торгові центри можуть вдовольнити будь-яке твоє бажання: чи то посмакувати кавою, чи покататися всією сім’єю на ковзанах; весільні салони за певну плату візьмуть всі святкові турботи на себе. Людина з усіх боків оточена сотнями пропозицій, які викликають у неї мільйони бажань. Після кожної довгоочікуваної покупки і миттєвої щасливої насолоди приходить ненаситна жага чогось нового і такого жаданого, без чого її існування втрачає колір та смак. І так по безкінечному шаленому колесу швидкоплинно збігає життя — без свого істинного змісту та цілі. Легко і без особливих махінацій здобув ворог людських душ цей світ. Але як бути нам, християнам? Адже нікуди не втечеш від культури споживацтва та маркетингових комунікацій! Не ізолюєш себе від звабливого і лицемірного світу!

Людина вільна вибирати Справді, фізично ми не зможемо відділитися від світу, адже Богом призначено нам жити саме в цю епоху — епоху третього тисячоліття. Проте Господь дав нам вибір: любити Його і берегти своє серце в

чистоті чи прийняти перелюбні відносини з цим світом, віддавшись ненаситним бажанням плоті. Винахідливий могутній Творець створив унікальну та неповторну особистість, здатну мислити, мріяти, любити і бажати. Це — задум Всевишнього Майстра дати людині бажання та здатність втілювати їх у життя. Та справа в тому, що до гріхопадіння людина мала єдине святе і непорочне бажання: спілкуватися зі своїм Господом і бути в Його присутності. Це приносило їй найбільшу насолоду та невимовну радість у житті. Це було змістом її існування. Бажання єдності з Творцем керувало її життям, думками та вчинками, керувало її серцем, надихало на різноманітні винахідливі вчинки. Та після того, як людина скуштувала заборонений плід, зовсім інші бажання почали виникати в людському серці, створюючи гріховну пожадливість, яку ніколи не можна задовольнити. Бажання влади, комфорту, слави, грошей настільки міцно вкоренились у людському серці, що стали сенсом її існування та чи не єдиною формулою життєвого щастя. Мати певні життєві бажання не є гріхом — питання полягає в тому, чи не керують ці бажання нашим серцем та життям?! Варто замислитись і над тим, які бажання культивує наша свідомість? На що ми витрачаємо свій час, гроші, силу, про що найчастіше думаємо і до чого прагнемо у своєму короткочасному житті? Які цілі ставимо і які рішення приймаємо? Що робить нас щасливими і без чого не уявляємо свого існування? Що приносить нам радість та спокій? Що є змістом нашого буття? На що ми більше звертаємо увагу: на творіння, життєві блага чи на Творця, Який все це зі Своєї благої волі дає? Що приносить нам радість: земний достаток чи любов до Господа, Який готує в небі нетлінний спадок для Своїх вибраних? Як ми любитимемо Бога тоді, коли Він забере з нашого життя те, що нам цінне? Серце християнина — це престол Господа, і на Його престолі Христос повинен бути головним.

«Не любіть світу, ані того, що в світі…» У Першому посланні (2:15-16) апостол Іван наголошував: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва — це не від Отця, а від світу». Ось так пише про суть філософії маркетингу Біблія. Якщо ми будемо любити світ, то використання благ, які посилає нам Господь, перетвориться в пожадливість. У нас постійно буде присутнє бажання поновлювати гардероб (без особливої на те потреби), модернізувати оселю, купувати все кращий та кращий телефон, проводити дозвілля, шукаючи щораз нового адреналіну, змінювати машини при появі нових сучасних марок, у зовнішньому вигляді не відставати за різноманітними модними тенденціями. Наше серце буде споживацькою ямою, а не будинком Христа. Тож звертаюся до всіх вас, християни третього тисячоліття: давайте пильнувати, де є наше серце? Чи воно зростає у святій любові до Отця, Який насичує наше життя всіляким добром? Чи, може, йде за своїми нескінченними бажаннями, потакаючи гріховній плоті? Відповідь кожен має дати сам. Господь же готовий вислухати кожного. 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

15


актуально

СПОЖИВАЦТВО Про сфери, в яких тенета споживацтва найміцніші н

Ñïîæèâàöòâî íå âèíèêຠíà ïóñòîìó ì³ñö³. Âîíî áàçóºòüñÿ íà ñâ³òîãëÿä³ íåâäîâîëåíîñò³ — ëþäèíà íå çàäîâîëåíà òèì, ùî ìàº. Äëÿ çàäîâîëåííÿ ö³º¿ íåâäîâîëåíîñò³ âîíà øóêຠá³ëüøîãî, ñïîä³âàþ÷èñü ï³ñëÿ éîãî îòðèìàííÿ íàðåøò³ ñòàòè ùàñëèâîþ.  1 Òèì. 6:6-8 ÷èòàºìî: «Âåëèêèé æå çèñê — òî áëàãî÷åñòÿ ³ç çàäîâîëåííÿì. Áî ìè íå ïðèíåñëè â ñâ³ò í³÷îãî, òî í³÷îãî íå ìîæåìî é âèíåñòè. À ÿê ìàºìî ïîæèâó òà îäÿã, òî ìè çàäîâîëåí³ áóäüìî ç òîãî». Íåâäîâîëåííÿ, íàñàìïåðåä, øòîâõຠëþäèíó íà øëÿõ, ïðî ÿêèé Õðèñòîñ çàñòåð³ãàº: «…Ãëÿä³òü, îñòåð³ãàéòåñÿ âñÿêî¿ çàæåðëèâîñò³, — áî æèòòÿ ÷îëîâ³êà íå çàëåæèòü â³ä äîñòàòêó ìàºòêó éîãî» (Ëê. 12:15). Ó ê³íöåâîìó ðåçóëüòàò³ æàäîáà äî íàæèâè ðóéíóº æèòòÿ ëþäèíè. Íà ïðåâåëèêèé æàëü, íåçâàæàþ÷è íà ñëîâà Ñàìîãî Ó÷èòåëÿ, õðèñòèÿíè, ÿê ³ ðàí³øå, áóâàþòü óêðàé ÷óòëèâèìè äî ³ëþç³é ìàòåð³àëüíîãî ñòèëþ æèòòÿ. Ïðîïîíóºìî âàø³é óâàç³ ðîçäóìè àìåðèêàíñüêîãî ïèñüìåííèêà, âåäó÷îãî ðàä³îïðîãðàì, áàòüêà äåñÿòüîõ ä³òåé äîêòîðà Ðåÿ Ãóàðåíäè ïðî òå, ÿêî¿ øêîäè õðèñòèÿíñüêèì ðîäèíàì, òà é îêðåìèì ëþäÿì, çàâäຠáåçï³äñòàâíå íåâäîâîëåííÿ òà îìàíëèâà ³äåîëîã³ÿ ñïîæèâàöòâà.

16

СВІЧНИК

|

4, 2011

Споживацтво осоС би бисто мені здається найголовнішим грін ххом християн, оскільки він зачіпає нас більше від віі інших. Справді, ми настільки вражені ним, щоо й самі того не усвідомлюємо. Наше бажання володіти речами домінує над всім ііншим. Це відволікає нас, керує нами і спокушає всім нас. н на с. Ми М менше думаємо про Бога, і більше — про сспоживацтво. сп ож Воно Во проникає в наше єство і стоїть поруч із такими таки та ки им поняттями, як егоїзм, самозадоволення, виконання лишень особистих бажань. Сьогодні в нашій культурі бути споживачем є ознакою гідного життя, хоча насправді це тільки відволікає нас від насправді гідного життя. В підпорядкуванні Адама та Єви було все, крім одного дерева, проте вони прагнули більшого — сумний фінал такого прагнення відомий кожному з нас. Чи не так?

Ріст споживацтва і сім’я Маючи справу з дітьми, у яких є проблеми з поведінкою, я завжди раджу їхнім батькам переглянути їхнє ставлення до подарунків та інших привілеїв дітям. Адже нині діти просто потопають у неймовірній кількості подарунків і різних формах проведення дозвілля — все це, без сумніву, справляє негативний вплив на їх поведінку. Однією з трьох найголовніших причин стресів у родинах є гроші. Кожен із нас працює заради того, аби володіти чимось. Це означає, що батьків частенько цілими днями не буває вдома — вони працюють, аби їхні діти мали все, чого лишень побажають. Це призводить до явища, яке я називаю «системою компенсації за батьків, які працюють».


актуально

ЯК ЗАГРОЗА ХРИСТИЯНСЬКОМУ СПОСОБУ ЖИТТЯ Зазвичай, матері не хочуть працювати, але роблять це, аби вдовольнити потреби своєї родини, які постійно зростають. Вони повертаються додому стомленими і з відчуттям провини за те, що не проводять зі своїми дітьми достатньо часу. Тому їм і не хочеться витрачати той невеликий відрізок часу, який вони проводять вдома, для покарання дітей за їх погану поведінку. Коли батьки постійно працюють, то й діти ростуть самі по собі. Бажання людини володіти щораз новішими речами не обмежується лиш неживими об’єктами — з часом народжується бажання заводити нових друзів і нові стосунки, якщо, звісно, є переконання, що вони будуть кращими від тих, які є сьогодні… Поступово таке постійне прагнення до нового призводить до відчуття незадоволеності. Ми самі того не розуміємо, що за таких обставин не задоволені не тим, що маємо, а різницею між тим, що маємо і що бажаємо мати.

поваги до нас та вдячності. Ні, я не закликаю вести спосіб життя святого Франциска — просто знаймо у всьому міру. Чи не погіршує моє прагнення до придбання нових речей до здатності допомагати ближнім і налагоджувати стосунки з людьми? Не забуваймо: чим більше речей ми маємо, тим сильніше стаємо залежними від них.

Як християнину боротися зі споживацтвом?

Пройдіться кімнатами свого дому, зверніть увагу на речі, якими ви не користуєтеся, або на ті, які є лишень прикрасою вашої оселі. Проаналізуйте, як ви витрачаєте свої гроші. Якщо хтось потребує вашої допомоги, ви пожертЯк в епоху вуєте йому лишень десять-двадцять гривень? А споживацтва чому не дасте більше? Споживацтво є майстерним засобом ослаблення зберегти святий християнської доброчинності. Воно є втіленням спосіб життя твердження: «Життя — для того, щоб отримувати, а не щоб давати». Матеріалізм у корені суперечить Ми живемо в сусхристиянському способу життя, в основі якого — пільстві, в якому мода присвячення себе, свого власного життя іншим змінюється із шаленою швидкістю. Ми визначаємо добробут свого життя людям. Нам варто тверезо подивитися на наше життя, непостійністю моди, її мінливістю і прогресивністю. Як дізнатися, наскільки кожен із нас вражений наші помешкання і спосіб нашого життя… вірусом цього небезпечного явища? Запитаймо себе: cкільки речей мені потрібно? Чи є у мене вільний Äîðîã³ ÷èòà÷³! ×è ïîãîäæóºòåñÿ âè ç äóìêîþ, час? Зайві гроші? Невитрачена енергія? Чи занадто я ÿêó ùîéíî ïåðå÷èòàëè? ijéñíî, õðèñòèÿíñòâî завантажений іншими справами, щоб зробити щось ñüîãîäí³ ìຠïðîáëåìó, ÿêà íå çàëåæèòü â³ä åêîдля іншої людини? Варто глянути пильніше на те, що віднімає у нас час. Навіть якщо ми можемо до- íîì³÷íî¿ ÷è ñîö³àëüíî¿ ñôåðè. Öå ïðîáëåìà ñòàíó зволити собі деякі речі, нам зовсім не обов’язково íàøîãî ñåðöÿ. «Íå çà íåñòàòêîì êàæó, — ïèøå їх мати. Проаналізуймо, чи не нехтуємо ми інтере- àïîñòîë Ïàâëî â Ïîñëàíí³ äî ôèëèï’ÿí 4:11-13, — сами своїх близьких на догоду своїм речам? Чи áî íàâ÷èâñÿ ÿ áóòè çàäîâîëåíèì ³ç òîãî, ùî ìàþ. багато часу ми проводимо зі своєю родиною — і Óì³þ ÿ é áóòè â óïîêîðåíí³, óì³þ áóòè é ó äîñòàòêó. найперше, з дітьми? ß ïðèâ÷èâñÿ äî âñüîãî é ó âñ³ì: íàñèùàòèñÿ é ãîЧи багато є речей, якими володіють ваші діти? ëîä òåðï³òè, ìàòè äîñòàòîê ³ áóòè â íåäîñòà÷³. ß âñå Дітям достатньо не більше п’яти іграшок. Вони можуть малювати, читати і самі винаходити та ìîæó â Ò³ì, Õòî ìåíå ï³äêð³ïëÿº, — â ²ñóñ³ Õðèñò³». Ëþäñüêà ãð³õîâíà íàòóðà ïîñò³éíî âèìàãຠíîтворити якісь речі. Звільнившись від 90 відсотків того, що є у наших дітей, ми не просто поліпшимо âîãî, êðàùîãî, ìîäíîãî. Ìè æ ïîâèíí³ çàäîâîëüсвої стосунки з ними — зросте також ступінь їх íÿòèñÿ òèì, ùî ìàºìî, ³ çà âñå äÿêóâàòè Áîãîâ³… 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

17


нові технології :) соціальна мережа

ЗАЙТИ, НЕ МО АБО ЗАЙТИ НЕ можна здійснити з будь-якої точки нашої планети. На сьогоднішній час стали популярними богослужіння в режимі on-line (програма, яка транслює богослужіння Роман КОРНІЙЧУК, в режимі реального часу). Є ще безліч речей, які рівненська церква використовуються в Інтернеті для поширення Слова «Відродження» Божого у всьому світі. Надзвичайно популярними стають соціальні мережі, якими активно послуговуються як прості учасний світ живе у великому потоці інфоргромадяни, так і дослідники та засоби масової мації, яка змінюється шаленими темпами. інформації. В середньому пересічний користувач Кілька століть тому людина впродовж усього щодня приділяє соцмережі близько години. Найбільше життя охоплювала значно менше інформації, ніж такими сайтами користується молодь віком від 16 до її отримують сучасники, скажімо, за місяць. Ко24 років — 95 хвилин щодня. лись книги, зважаючи на їх чималі розміри, мали Страшно і водночас дивно те, що коли в однієї велику вагу і були важкими для переміщення, темолодої людини запитати, чим займається «В Конпер на маленькому носії інформації можна мати такте», вона відповіла: «Та так, нічим». Це схоже на сотні, а то й тисячі книг. У цьому невпинному «вбивство» часу, якого так бракує. Апостол Павло пророзвитку значну, а можливо, й найбільшу, роль сить нас мудро використовувати час, «дні бо лукаві!» відіграє створення глобальної інформаційної ме(Еф. 5:15-16). режі Інтернет. Та як нам, християнам, ставитиОдного разу ми вирішили провести експеримент ся до цього «витвору науки», щоб не втратити серед молоді церкви «Відродження», так званий головного — спільноти з нашим Спасителем? «інтернет-піст». Попросили не заходити до жодної із Спробуймо різнобічно розглянути це питання та соціальних мереж і за можливістю взагалі не заходизробити важливі для себе висновки. ти до Інтернету впродовж одного тижня. Результати вражають. Хтось твердо вистояв до кінця, дехто не Мудрий цар Соломон сказав: «... за ввесь свій витримав і двох днів. Та всі говорили, що це важко, маєток здобудь собі розуму» (Пр. 4:7). Біблія закликає практично неможливо. Це людей здобувати розум, вчитися, пізнавати та всіляко наштовхнуло на думку про інтелектуально розвиватися. Мережа Інтернет створює інтернет-залежність. гарні можливості для тих, хто прагне розвитку. З по«Усе мені можна, але мною явою Інтернету спілкування стало доступнішим, адже ніщо володіти не повинно» з’явилася можливість розмовляти з людиною, яка на (1 Кор. 6:12). Чому це — пробвеликій від вас відстані. При цьому ви можете бачити її лема? Християнин повинен на моніторі комп’ютера в режимі реального часу. бути залежним тільки від Для багатьох людей Інтернет став інструментом Спасителя Ісуса Христа. для здійснення Великого Доручення, яке дав Христос, На жаль, інформація в коли піднімався з цієї землі до Небесного Отця (Мт. соціальних мережах ніким не 28:19-20). Сучасний християнин може мати можливість перевіряється, тому користувач може мати доступ до спілкуватися з багатьма людьми, з якими за інших сторінок, які пропагують жорстокість і агресивність, обставин міг би і не бути знайомим, представляти порнографію, расизм тощо. В людей завжди є протисвої позиції, запрошувати на церковні, благодійні та стояння духу і тіла, бажання душі і плоті. Диявол добре просвітницькі заходи. На християнських сайтах можзнає наші слабкі місця і цим вправно користується, на знайти різноманітну духовну літературу, запитати «підсовуючи» нам те, що може нас спокусити. поради в людини, яка далеко від нього, отримати Серед групи підлітків-хлопців, котрі є затятими допомогу у підготовці проповіді, уроку тощо. І це вболівальниками футболу, було проведене анонімне опитування. Питання стосувалося того, чи заглянуть У житті є такі періоди, коли християнивони на зворотний бік обкладинки популярного серед нові необхідно дисципліновано відмовифутболістів журналу «Команда», де редакція розмістися від певних речей, заради того щоб тила фото еротичного характеру. Точніше, запитання зберегти стосунки і спільність із Христом. звучало так: «Яка ймовірність того, що, читаючи цей

С

18

СВІЧНИК

|

4, 2011


нові технології RSS

ЖНА ВИЙТИ, МОЖНА, ВИЙТИ журнал, ви разом із новинами заглянете і на останню сторінку?» 95% опитуваних сказали, що подивляться на зображення на останній сторінці. Це були підліткихристияни, котрі не могли втриматися лише перед одним фото! Поміркуйте, яка ймовірність того, що ці молоді хлопці, зайшовши в Інтернет (можливо, й з гарними намірами), де подібної інформації — безліч, не почнуть переглядати щось гірше, ніж одне фото?! Християнин — це людина, цінністю якої є стосунки і спільність зі своїм Спасителем Христом. Знаючи власні слабкі місця, ми повинні захистити їх, аби, бува, не позбутися головного. У житті є такі періоди, коли християнинові необхідно дисципліновано відмовитися від певних речей, заради того щоб зберегти стосунки і спільність із Христом. На кожен із таких періодів припадають різні речі, які заважають мати спільноту з Ісусом. Для багатьох людей у наш час такою завадою є Інтернет. Соціальна мережа в Інтернеті — це сайт, на якому зареєстрована велика кількість людей з метою міжособистісного спілкування. В межах соціальної мережі користувачі можуть розміщувати особисту інформацію, фото, висловлювати власні думки стосовно чогось, об’єднуватися у групи за спільними інтересами, тематичними форумами, навіть працювати. Більшість людей (серед них — близько шести мільйонів українців), які мають доступ до Інтернету, зареєстровані на одному або кількох таких сайтах. Серед українців найбільш популярні — «В Контакте», «Одноклассники» і «Facebook».

Дисципліновано відмовившись від безладного користування Інтернетом, людина може врятувати своє духовне життя. «Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається» (1 Ів. 5:18). Берегти себе — це відмовитися від того, що може зашкодити. Часто християни не розуміють, до чого може призвести їх необачна діяльність, і начебто не воліють помічати своїх слабких сторін та тих сфер життя, куди без будь-яких перешкод може підступитися диявол. Соціальні мережі за своєю природою, крім спілкування, дають можливість жити «подвійним» життям, мовляв, у реальному житті я християнин, а «В Контакте» мене ніхто не знає, тому можу собі дозволити там бути іншим. Закликаю вас, духовно сильні християни, наставники, пастори, помічати і допомагати слабшим у їх духов-

Закликаю вас, духовно сильні християни, наставники, пастори, помічати і допомагати слабшим у їх духовній боротьбі (Гал. 6:12). Батьки і пастори, подивіться на Інтернет-сторінки своїх дітей, членів церкви і дізнайтеся про вподобання і проблеми тих, хто доручений вам.

Ви станете залежними від Інтернету, якщо:  підключившись до Інтернету, залишаєтеся в мережі довше, ніж мали намір;  проглядаючи все нові і нові сторінки, не можете зупинитися;  починаєте нехтувати спілкуванням із близькими і друзями, сном, читанням, хобі;  за тиждень проводите у віртуальному світі 38 годин або більше;  не можете скоротити цей час і відчуваєте неприємні емоції, коли не підключені до Інтернету;  під час перебування в світовій мережі маєте приємне збудження, підйом, ентузіазм, відчуття, що вас люблять;  зі всіх варіантів спілкування з Інтернетом віддаєте перевагу конференційному базіканню (chat) і мережевим іграм. Молодим людям часто буває важко зупинитися своєчасно і не читати те, що не слугує для збудування. Апостол Павло застерігає: «Усе мені можна, — та не все на пожиток. Усе мені можна, — та будує не все!» (1 Кор. 10:23).

ній боротьбі (Гал. 6:12). Батьки і пастори, подивіться на Інтернет-сторінки своїх дітей, членів церкви і дізнайтеся про вподобання і проблеми тих, хто доручений вам. Наше життя часто схоже на скарбничку, наповнену багатьма речами, які, так як і монети, мають два боки. Інтернет, хай скільки він містить усього позитивного і негативного, залишається нейтральним щодо нас. Важливо інше — наше ставлення до нього. Отож, якщо користування Інтернетом призведе до погіршення моїх стосунків із Богом, то його переваги (навіть найкращі) втрачають будь-яке значення. Нерозумно було б намагатися приносити плоди для Царства Божого, ходячи по лезу ножа! 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

19


позиція версин у п ла ту, те ту за м із ер а круто м у я їз ди ти м у н мене буде автомобілі і в ей ю н ак Ц вс е д о б р е» . ромився со не просто не рив, він во го того, про що ав своїми навіть бравув ляв, він не позиціями, мов кими сусобмежений та ежитк ами, пільними пер сність. як совість і че і в будьяк , Сьогодні іс торичний який інший ст и ян ст в о п е р іо д , хр и такими сусстикається з

Ліна , БОРОДИНСЬКА нт де он сп ре ко «Свічника»

ван абуся сіла на ди р ук і, вз яв ш и д о ула кн ім ув о, плетив о чи н ал ас я те ле ві зо р . П телевізійночергова серія й час на підго серіалу. У це п’ятирічний лозі бавився ти ввійшла онук. До кімна на бильце його мама і сіла ся дізнатися, дивану: хотіло щі сьогодні які ж трудно рої серіалу подолають ге св о го єд н а ш ля ху до за коха н и х н ан н я. О бо є зло один персонажів на ли ся з уж и одному одр пошкодум ті по и, іншим и помилку вали, зрозуміл виправити, і намагалися її ми шлюбнинехтуючи свої и. ми обіцянкам моволі Х лопчик ми те, що відкидав оком на ні. Потім ра бувалося на ек матері і повернувс я до ж переце сказав: «Мамо, відповіла — люб!» «Так», ки тоді зрота йому. І тіль увається з зуміла, що відб ьством. спіл усім нашим су «Не чини дь ві Сьому запо на знала, перелюбу!» во о го н е б й са м а н іко ли Жінка дие… ал вчинила, їв фільму і вилася на геро

Б

20

СВІЧНИК

|

4, 2011

спожистолюбство вацтво і кори вою успіно називають ос цент лише ху, роблячи ак атрибу тах на зовнішніх суспільства життя. Основи порушені. зруй н о «Я к о сн о ви праведний вано, що тоді запитував зробить?» — ще задовпсалмоспівець з вами ХХІ го до нашого р еа гу ва ти сто лі тт я. Я к на те, що христи янину суспільстві? відбувається у

У Р З И В О Н С О «ЯК їхньому коспівчувала їм, ни насправханню, хоча во люб. ді чинили пере дітьми, ти А що ж з ми м о ло д и м и п ід лі тк ам и , ані батьки, людьми, яких дусями, ні ні бабусі з ді вчили, що церква не на гріх, це не перелюб — це ище? Вони, нормальне яв дібні речі, дивлячись по не інакше, сприймають їх дже так це як чесноти. А ми фільму. подано автора ить нам: Реклама крич цим дезо«Скористайся тебе закохадорантом — у а! А саме з ються всі дівчат телефоном цим мобільним піх у житті!» ти матимеш ус всі розуміІ, як не дивно, рниці, але ють, що це ду чинають у пост упово по це вірити. т якось Ст удент-юрис за н а н ят ті : ви сл о ви вс я ведеться «Якщо мені до ти, щоб ха ре вкрасти чи зб багатії (він ці як к, та и жит заможні на показав рукою аудитоом будинки за вікн облю». Коли рії), то я це зр йому про ж я нагадала заперечив: чесність, то він ю чесністю «Доки ви зі своє и до ун ібуде те чо вгат

ціями, які пільними пози і. Ранні нятн йому неприй отистояли пр и ян христи ку льту р і і яз ичн и ц ьк ій м, так само переслідування і співвітчизяк робили наш олітті, коли ники у ХХ ст ив рад янчинили спрот у і фізичноському режим віруючих. му винищенню жим не ре Сьогодні жоден льного ві ти може заборони ві ї оє ри, але сповідання св опинилося християнство ії, коли знив такій ситуац міння віри. кає саме розу и су ча сн о ї Д о б р і н ам ір и зв ел и д о ку льту р и п р йміцніших руйнування на янства, як, основ хрис ти -якої іншої зрештою, і будь моралі. ни і релігії, — істи су ч ас н о ї ю ст О со б л и ві перечення культури є за етензій на будь-яких пр ключність, істинність чи ви о в, будь будь -я ки х о сн у. «Роби що якого порядк о сучасної хочеш» — кред людини. поняття, Такі прекрасні лерантність як свобода, то м асо во ї і ус п іх , за со би ні розогод інформації сь проголояк ть ю ву шифро о ї лю б о ві , ш ен н я ві ль н сексуалізму визнання гомо явищем, а нормальним

еник Єжи Польський свящ ваний като Попелюшко, за 1984 року, комуніс тами стиянин поговорив: «Хри іті як знак винен бути у св спротиву». ти ц ей А ле як чи н и у? м Упроспротив? І ко ичного р то довж свого іс янство и ст розвитк у хри шляхи а дв випрацювало уванйн ру протистояння ен з яких у ню основ, кож як позитивсвій час давав і наслідки. ні, так і негативн зно «шляНазвімо їх обра і «шляхом хом Авраама» Павла». ов з Уру, Авраам вийш ь від язичвідмежувавшис вань і траницьких віру явити свою дицій, аби ви о м р ія н е ві р у і зн ай ти він зміг , де ідеальне місце нови поос и ит би утверд ому Богові. клоніння єдин и зберегти Християни, аб і перекосвої принципи намагалися нання, також я від «світу» відокремитис шу в лапках, (це слово я пи омості хрисоскільки у свід ди існувало тиянина завж , вороже, щось страшне завжди бе те, чому він се — «світ»). , яє вл та ис прот едньовіччя В епоху Сер перечували християни за чної кульздобутки анти


позиція тури, кож стал и м о н ас ти р і та кремитися спробою відо єр ід н и во ві д зл о го . С відречення ми формами віту» було «с християн від р о гр ес у, п я за п ер еч ен н ідвернути» який міг би «в шуку вічлюдину від по борона за них цінностей: п із н іш е , іо ад сл ух ат и р те ле ві зо р , — ди ви ти ся Інтернетом, користуватися

п і на прибишов у школу овзі вчивд рання, але не фонувала і телька зателе тьків, що їх повідомила ба ся. Увечері син не з’явив ши» зізнанбатьки, «вибив що хлопець ня, дізналися, риша грати пішов до това і ігри, чого в комп’ютерн коли не довдома йому ні зволяли.

» . . . О Н Й Н О ВА відмінності пропагування м у ви гл яд і у зо вн іш н ьо в христитощо. Сьогодні оті розвиваянській спільн атних хрисється ідея прив кіл, однією тиянських ш є обмежити з цілей яких в «світу» на згубний впли оном деякі дітей. За корд ають своїх батьки не пуск ноосвітніх дітей до загаль їм освіту шкіл, надаючи ах. І все ов в домашніх ум истояот пр для того, щоб ться ає ув дб ти тому, що ві тві, ьс іл сп су у сучасному себе, свої щоб зберег ти чи не стицінності. А ле на своєму кався Авраам ану із тим, шляху до Хана від чого тікав? д о д еС и н п ас то р а навчався у в’ятого класу тиянській приватній хрис упні класи школі. Два наст нчити в закі йому довелося вчальному на у м державно ї суботи він закладі. Одніє

са м о го В и яв ля єтьс я відокремформального віту» недолення від «с навчитися статньо. Треба ватися від не виокремлю ояти у «сві«світу», а вист , змінити ті» і, мож ливо бив апостол його, як це ро и зразком Пав ло, ставш го ж и тт я б ла го ч ес ти во християнина. від язичАвраам тікав ішов до них. ників, а Павло дів здобутВін добре воло культури і ками грецької ином Риму. був громадян і римляни Але ж і греки, и, іноді набули поганам ими і безвіть аморальн днак Павло законними. О в геленом, з «з геленами бу єм, із підзаюдеями — юде дзаконним, конними — пі м и — бе зз бе зз акон ни все це «для законним», і стати її Єванге лії, щоб Кор. 9:23). спільником» (1 А ф ін и , в Прийшовши

Ñïðàâæíº î õð è ñ òè ÿ í ñ òâ — í å â ³ä ì î â à ÷ è â òå ÷ à â ³ä ð å à ë ü í î ñ ò³ , à ñèëà äëÿ æ è òò ÿ ó ö ³é ä ³é ñ í î ñ ò³ .

ві н н е во р о ж іс тю ві д ки н ув із м зв и ча їв і п р ез и р ст во тався поис греків, а скор ад и ц ія м и , га н сь ки м и тр їх увагу на щоб звернути . єдиного Бога спротив Кому ж чинив ? У першу апостол Павло ві», а собі, чергу, не «світо й природі. своїй гріховні ну боротьПро цю постій ася у ньобу, яка відбувал же так: «Бо му, апостол ка не розумію; що я виконую, е, що хочу, я-бо чиню не т у, те я дж але що ненави 15 ). Ре 7: . им (Р ро бл ю » х постійних зультати таки ань виявидуховних змаг і докоряти лися у здатност ю, а не бов’ і навчати з лю личезна Ве . ю о аг із знев працювана сила духу, ви і терпіну страж даннях п о ш ук ах і н і, ду хо вн и х ліях зі своїм духовних бата ап о сто ла «я », зр о б и ла е здатним Павла не лиш ати у пефізично вижив і х духовно реслідування віт», але й перемагати «с нови благовитворити ос тя для усіх честивого жит християн. аг ан н я П о ст ій н і н ам від «світу», відмежуватися меження, заборони й об уються рист якими часто ко стосовно ри релігійні ліде ників, батьсвоїх послідов дітей, лише ки — стосовно зію святості. створюють ілю на вириваКоли ж люди «парника» ється із такого ув ає ть ся у «с ві т» , п о зб контролю й зовнішнього станеться обмеження (а вся її «свяце неминуче), зникає, бо тість» раптово о вона зоввиявляється, щ боротися зі сім не здатна ки ніколи «світом», оскіль асними із вл не боролася і бажанняи м тя ас пристр ним, набути ми. Стати силь і» м о ж н а «б іц еп сі в д уш постійтаті лише в резуль і самовихоних тренувань

вання. не один раз Апостол Павло нях пише у своїх послан рпіння, і те про боротьбу , зусилля, самозречення ти, щоб клас яких варто до огу. «Біжіть здобути перем жали й ви так, щоб одер тається ер зв перемогу!» — . ян він до коринт ись новш ви Іноді, поди : як би було вини, думаєш на якомусь добре жити острові, де безлюдному ехні, штучне було би бр орального ності, фарсу, м було б пробруду; де все ; де було б сто і природно поклонятилегко вірити і аль, такого ся Богові. На ж враам тікав місця немає. А клонявся від тих, хто по честиив не ідолам, хто ж ти нам? Де ка ті во. Куди обітована? наша зем ля у серці, де Лише у нашом оволі приживе Бог. Мим ова вірша: гадуються сл ся вд ал ь «П р о сти р ають е в е р ст ы , б е ск о н еч н ы да-то навек хорошо бы ку е ж и ве тс я ун ес ти сь , гд но, и пролегко и свобод с твердит: сто. Только голо » ь! Иисуса держис новано, уй «Як основи зр едний зрощо тоді прав тує псалпи бить?» — за же дає відмоспівець і сам дь моя скеля повідь: «Госпо оя і Він мій й твердиня м Бог — моя Спаситель! Мій я в ній…» скеля, сховаюсь ристиянин (Пс. 17:2-3). «Х у світі як повинен бу ти . Маємо гознак спротиву , коли інші ворити правду любов і ти мовчать. Виявля ють неі сі ш ін ли повагу, ко ти, коли ка ов м За нависть. . Молитися, інші говорять ок линають. коли інші пр ли інші не Допомагати, ко бити. Прохочуть цього ро і не можуть. щати, коли інш , коли інші Любити життя ать» (Є жи ним легковаж  Попелюшко).

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

21


сторінка для дітей

и т Ким хо чеш “Д

В ссемиробл—юпе, якршіагоподимітьчнсяиц: я,

В ма Чемна я, не грубіянка, ка. Бо — маленька християн

Сергій РАЧИНЕЦЬ

22

СВІЧНИК

|

4, 2011

и т а ст ?

іітки, ви коли-небудь замислювалися над тим, ким вви хочете стати, коли виростете?” Саме таке запитання одного разу поставила вчителька учням третього класу. Які відповіді вона почула від дітей, ви дізнаєтеся з нашої сьогоднішньої історії. Одного разу до учнів третього класу прийшли представники різних професій: лікар, міліціонер, льотчик, пожежник, тесляр та інші. Кожен із них розповів школярам про те, чим хороша його професія і яку користь вона приносить людям. Учням було цікаво дізнатися якомога більше про ці професії, тому вони уважно слухали кожного промовця. Коли гості пішли, вчителька стала запитувати у кожного учня про те, яка з професій йому сподобалася. Діти по черзі виходили до дошки і розповідали про те, ким би вони хотіли стати, коли виростуть. Першою до дошки вийшла Олена Іванова і сказала: «Найбільше мені сподобалася професія лікаря, тому що він лікує хворих людей, чим і допомагає їм. Тому, коли я виросту, я стану лікарем і лікуватиму людей». Після Олени до дошки вийшов Микола Синіцин і з поважним виглядом повідомив: «Я, коли виросту, буду льотчиком. Це найкраща професія в світі. Льотчики — дуже сильні і сміливі. Вони керують великими красивими літаками, можуть підніматися високо в небо і літати на великі відстані. А ще — у них найкрасивіша форма, і вони отримують багато грошей». Потім із промовою виступив Ігор Мальцев. «Мені сподобалася професія міліціонера, — поділився хлопчик. — Це потрібна і корисна


сторінка для дітей професія, тому що міліціонер бореться зі злочинністю і захищає людей від бандитів та хуліганів. Міліціонери — сміливі і відважні люди. Коли я виросту, я буду міліціонером і спіймаю всіх бандитів у місті». Іра Солнцева, яка вийшла після Ігоря, сказала, що хоче бути музикантом і грати у великому оркестрі. Петро Кузнецов хотів бути пожежником і рятувати людей та будівлі від вогню. А Інна Лапіна збиралася стати шкільним вчителем. Коли черга дійшла до Павлика Попова, він вийшов до дошки і серйозно мовив: «Коли я виросту, я хочу стати християнином». Слова Павлика спантеличили вчительку і весь клас. «Християнином!? Але хто це такий?» — дивувалися одні. «Що це за професія? Ми про таку ніколи не чули», — говорили інші. «Можливо, це професія, пов'язана з комп'ютерними програмами, про яку мало хто знає?» — припускали ще одні. А хтось навіть сказав, що християнин — це, напевно, секретний агент, який працює у розвідці. Однокласники Павлика ще довго б наводили власні припущення щодо професії, якби вчителька не попросила хлопчика пояснити всьому класу, хто такий християнин. Уважно подивившись на заціпенілих в очікуванні відповіді однокласників, Павлик голосно і чітко вимовив: «Християнин — це учень Ісуса Христа». Його відповідь збентежила дітей ще більше, і вони допитливо дивилися на однокласника, що стояв перед ними. Через певний час Марійка Смірнова, яка сиділа за першою партою, боязко запитала: — Павлику, а хто такий Ісус Христос і що значить — бути Його учнем? — Ісус Христос — це Бог, — поважно відповів Павлик. — Багато років тому Він прийшов на нашу землю в образі людини, щоб врятувати всіх людей від гріха і смерті. Ісус Христос декілька років жив із людьми на землі і вчив їх заповідей і законів, які вони повинні виконувати. Ті, хто вірив Христу, ставали Його учнями, служили Йому і всюди слідували за Ним. Бути учнем Ісуса Христа — означає завжди і у всьому чинити так, як учив і чинив Ісус Христос. — Павлику, скажи, а чому ти хочеш

бути християнином? — поставив наступне запитання Миколка Синіцин, який хотів бути льотчиком. — Я хочу бути християнином, тому що я вірю в нашого Бога і Спасителя Ісуса Христа, люблю Його і у всьому хочу бути схожим на Нього. Коли я виросту, я служитиму Господу, розповідаючи людям про те, що Ісус любить їх і помер за них, аби врятувати всіх від гріха і смерті і подарувати їм вічне життя. Я думаю, що християнин — це одна з найважливіших і найчудовіших професій на землі, тому що вона допомагає людям знайти Бога і подружитися з Ним, — наостанок додав Павлик. Так учні третього класу дізналися про те, Хто Такий Ісус Христос і що означає — бути християнином. Дорогі дітки, тепер і ви знаєте, хто такий християнин. Скажіть, а ви хочете, як Павлик Попов, стати християнином? Якщо так, то нехай Господь благословить вас у вашому бажанні і допоможе вам стати справжніми християнами, які у всьому прагнуть бути схожими на Ісуса Христа. І пам'ятайте, що звання християнина — це найпочесніше і найчудовіше звання на землі.  Лариса КОБЗЕВА

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

23


вчимося жити

БІБЛІЙНИЙ ПОРТРЕТ Олександр ПАХАЙ, диякон церкви м. Дубно

Одного недільного дня, повертаючись зі служіння, я з групою молоді проїжджав через Почаїв. Скориставшись слушною нагодою, ми заїхали на екскурсію до Почаївської лаври. При вході охоронці зупинили двох наших сестричок, сказавши, що їх одяг не відповідає вимогам храму, і змусили одягнути спеціально приготовлені покривала, які прикривали ноги відвідувачів лаври.

Çîâí³øí³é âèãëÿä õðèñòèÿíèíà — öå òåìà, ÿêî¿ ñó÷àñí³ ñëóæèòåë³ íàìàãàþòüñÿ óíèêàòè, ìîâëÿâ, ãîëîâíå — äóøåâíèé ñòàí, à íå óñ³ëÿê³ òàì ðîçìîâè ïðî âáðàííÿ, ïðèêðàñè, çà÷³ñêè… Çãîäåí, íàéâàæëèâ³øå — öå äóøà, àëå æ, õàé òàì ÿê, íàøà çîâí³øí³ñòü â³äîáðàæຠòå, ùî âñåðåäèí³. Òîìó ïðî çîâí³øí³é âèãëÿä õðèñòèÿíèíà âàðòî ãîâîðèòè, ùîáè ñâ³ò ì³ã ðîçï³çíàâàòè íàñ, õðèñòèÿí, à íå çäèâîâàíî êàçàòè: «À ÿ äóìàâ, ùî â³í òàêèé ñàìèé, ÿê ³ ìè».

У цій статті я в жодному разі не хочу критикувати той чи інший підхід до порушеного питання. Навпаки, у ролі головного критика братиму Слово Боже, яке, як не дивно, чимало уваги приділяє ивлячись на християнські зовнішності християнина не лише церкви, ми помічаємо безліч початку нашої ери, а й третього поглядів і підходів до питан- тисячоліття. ня одягу. Пригадую, як відвідував одну церкву, в якій, незважаючи Винахідник одягу на неймовірну спеку, усі чоловіки Уперше з питанням вбрання ми були одягнені в піджаки і сорочки зустрічаємося у третьому розділі з довгими рукавами, верхній ґукниги Буття. Адам і Єва після грідзик якої був защебнутий. Згодом хопадіння зрозуміли, що вони нагі. у розмові з пресвітером виявилося, Сором спонукав їх зробити одяг із що церква прийняла такі правила, листя, аби прикритися. Звісно, цей аби уникнути проблем, до яких одяг був досить відносним, адже призводить вседозволеність. про його практичність не йшлося. Коли Господь дізнався про гріхопадіння людини, Він Сам дав людям одяг зі шкіри, що істотно відрізнявся від невдалих спроб самої людини зробити щось доладне. Одяг від Творця виконував головні функції: ховав людську наготу (людський сором), а згодом і зігрівав людину. З часом ми бачимо, як люди почали виготовляти різний одяг, який став індикатором достатку і класу, до якого належав його власник. Був одяг рабів і вельмож або ж царів. Згадаймо, яку бурхливу реакцію у синів Якова викликав кольоровий одяг, подарований меншому братові Йосипу. Така реакція

Д

24

СВІЧНИК

|

4, 2011

стає зрозумілою лише тоді, коли дізнаємося, що кольоровий одяг був ознакою князівського або ж царського роду. У цьому випадку саме через одяг Бог дав пророче бачення про майбутнє Йосипа, оскільки він дійсно став другою людиною після єгипетського фараона. У старозаповітні часи одяг відображав і інші соціальні стани особи. Наприклад, ми зустрічаємо одяг вдови, в який була одягнута Тамара: «І зняла вона з себе одежу вдівства свого, і покрилася покривалом, і закрилася… І побачив її Юда, і прийняв її за блудницю, бо закрила вона обличчя своє» (Бут. 38:14-15). Одяг вдови Тамара змінила на інший, який Юда ідентифікував як одяг блудниці. У часи встановлення Закону Мойсея і священнодій чимала увага приділяється одягу священиків, їх зовнішньому вигляду. Це був особливий одяг, що відображав «славу й красу» (Вих. 28:2) священика Божого народу. На той час окремо готувалися «шати служебні, і шати священні для священика Аарона, і шати синів його на священнослуження» (Вих. 31:10). Пригадаймо, що під час подорожі Божого народу з Єгипту до обіцяної землі одяг не зношувався, а залишався придатним упродовж сорока років. Щодо євреїв, то вони одягалися у верхній та спідній одяг. Спіднім одягом слугувала пов’язка на стегнах, на яку одягали туніку з вовни чи льону. Це був дуже простий одяг — довгий шмат матерії, що складався вдвоє та зшивався по краях. Зверху залишали отвір для рук і робили розріз для голови. Виходячи з дому, чоловік одягав на туніку халат або плащ. Для бідняка плащ відігравав важливу роль, і якщо плащ давався як завдаток, то його потрібно було повернути до заходу сонця, оскільки бідняки використовували плащ як покривало, коли людина ночувала просто неба. У жінок одяг був схожий на чоловічий, проте він мав відрізнятися (Повт. 22:5). У чому по-


вчимося жити Чи каже Біблія про те, що християнин зовсім не повинен турбуватися про свій зовнішній вигляд? Аж ніяк ні. Навпаки, Слово Боже спонукає до чистоти і порядку. Одяг християнина лягала ця відмінність — сьогодні передусім, сучасним (не мається повинен бути таким, як одяг нам важко сказати. Можливо, це на увазі супермодним). Йдучи праведності, — чистим, без плями мала бути інша тканина чи фасон, по нову покупку, варто вибирати і вади. Переконаний, що кожен чи щось інше. Одначе за одягом зручні і практичні речі. Світова християнин має готувати одяг можна було відрізнити чоловіка мода диктує домінацію кольору до відвідування храму чи Дому від жінки. Цьому передували певні одягу на рік. Скажімо, кілька років молитви. Йдучи на богослужіння, причини: в багатьох язичницьких тому був модним бузковий колір, і одягайте найкращий одяг, аби стадревніх народах були свята, коли багато людей одягалося виключно у ти перед Господнім лицем. Разом люди перевдягалися в одяг іншої таких тонах. Минув рік, і бузковий із тим богослужіння не повинне статі і віддавалися розбещенню. колір змінився на рожевий, а по- ставати подіумом, де християни Бог хотів зберегти Свій народ тім ще на якийсь, і тепер, коли ти намагаються похизуватися своїм від протиприродних змішувань. з’являєшся у бузковому одязі, це надсучасним, модним і красивим трактується як відсталість від моди. вбранням. Така гонитва за модою розвиває в Одяг не повинен бути спокусЯк не втратити обличчя людини лише комплекси неповно- ливим. Сучасна мода диктує важсправжнього християнина цінності та спонукає до шаленого ливість максимально відкритого В Євангелію ми теж зустрі- витрачання коштів на постійне одягу або такого, що максимально чаємо чимало згадок про одяг. оновлення гардеробу. З огляду на підкреслює принади людини. Таку Матвій акцентує увагу на одязі це, варто купувати універсальні увагу до людського тіла ми можеІвана Христителя: «Сам же Іван речі, які слугуватимуть власнику мо спостерігати ще в Древньому Єгипті. Єгипетські цариці вивчали мав одежу собі з верблюжого волосу, не один місяць, а то й рік. Апостол Павло радить жінкам мистецтво спокуси чоловіків, приі пояс ремінний на стегнах своїх» (Мт. 3:4). У своїй Нагорній про- одягатися скромно, «з соромливіс- діляючи увагу поведінці, ароматам повіді Ісус каже: «… Не журіться тю». Головне завдання одягу було і одягу. Сучасна мода спонукає про життя своє — що будете їсти покладене Богом ще на початку до того, щоб одяг містив глибота що будете пити, ні про тіло віків — прикрити людський сором. ке декольте, мінімально короткі своє, — у що зодягнетеся. Чи ж не Павло спонукає до скромності спідниці або щільно прилягаючі більше від їжі життя, а від одягу у виборі одягу, а Петро, наголо- сукні, що підкреслювали б красу тіло?...» (Мт. 6:25). В цих словах шуючи на важливості лагідного жінки. Читаючи Біблію, ми знаІсус показує, що турбота про одяг і мовчазного духу, застерігає від ходимо причину таких поривань не повинна переважати над духов- «вбирання одеж». Пригадую, як у — відсутність внутрішньої краси, ними цінностями — пошуку волі Л.М.Толстой у своєму романі «Вій- яка може сподобатися чоловікові: на і мир» описував бенкети, під час «…захованої людини серця в нетлінБожої у своєму житті. Апостоли такі дають пора- яких тогочасна еліта могла змінити ні лагідного й мовчазного духа». За будь-якого розвитку сусди щодо зовнішнього вигляду: за вечір три-чотири вбрання. Це пільства мораль не визнає «Так само й жінки, у скромнім вважалося нормою життя. оголеності тіла за чесноту. убранні, з соромливістю І саме тому мудрий христа невинністю, нехай Íåçâàæàþ÷è íà òå, ùî ²ñóñ íå ìàâ àí³ âèøóтиянин чи християнка прикрашають себе не êàíîãî îäÿãó, í³ ïðåñòèæíî¿ îñâ³òè, Éîãî ìîæíà використовуватиме одяг плетінням волосся, не áóëî çóñòð³òè ³ ó âèùèõ êîëàõ, ³ ñåðåä ïðîñòîãî ëþäó. за призначенням, прикоштовними шатами, ховуючи сором оголеного ³í íå áóâ ñóïåðç³ðêîþ, ïðîòå íàâêîëî Íüîãî çàале добрими вчинками, тіла. Ми також повинні як то личить жінкам, âæäè çáèðàëèñÿ íàòîâïè, ³í íå íîñèâ áðåíäîâîãî пам’ятати, що від Господа що присвячуються на îäÿãó, ïðîòå ñèä³â ðàçîì ³ç áàãàò³ÿìè. Ó ÷îìó æ отримали одяг праведпобожність» (1 Тим. ñåêðåò Éîãî óñï³õó ó ñï³ëêóâàíí³ ç ïðåäñòàâíèêàìè ності. «…Коли б тільки й 2:9-10). «А окрасою їм ð³çíèõ ïðîøàðê³â ñóñï³ëüñòâà? À â ò³ì, ùî ïðîодягнені ми не знайшлися нехай буде не зовнішнє, òÿãîì óñüîãî ñâîãî æèòòÿ ²ñóñ Õðèñòîñ íàñë³äóâàâ нагі!» (1 Кор. 5:3). Наша заплітання волосся та îäèí-ºäèíèé ñòèëü ÿê â îäÿç³, òàê ³ â ïîâåä³íö³. праведність повинна спонавішання золота або Ïðîïîíóºìî ³ âàì éîãî íàñë³äóâàòè. ³í ìຠíàçâó нукати нас до побожного вбирання одеж, але зажиття і ставлення до того, «ïðîñòîòà». ͳ, íå òà ïðîñòîòà, ï³ä ÿêîþ êðèºòüñÿ хована людина серця як, коли і у що ми одягав нетлінні лагідного й ñïðàâæí³ñ³íüêà íåâèõîâàí³ñòü ³ áåçêóëüòóð’ÿ, à òà, ємося. мовчазного духа, що доÿêà íå âèìàãຠ÷îãîñü íàäì³ðó, à âäîâîëüíÿºòüñÿ Наостанок усім хрисрогоцінне перед Богом» òèì, ùî º; òà, ùî íå öóðàºòüñÿ á³äíèõ ³ çíàõîäèòü тиянам побажаю, щоби (1 Петр. 3:3-4). ñï³ëüíó ìîâó ç áàãàòèìè; òà, ùî ìîæå ïðîñòÿãíóòè ваш одяг лише підкресНа моє глибоке пеðóêó äîïîìîãè ÿê âîðîãîâ³, òàê ³ ïðèÿòåëåâ³; òà, ùî лював красу, якою Господь реконання, одяг хрисâèïðîì³íþº ëþáîâ ³ äîáðîòó. Ó ñòèë³ ïðîñòîòè âè наповнює ваше серце.  тиянина повинен бути, çàâæäè éòèìåòå â íîãó ç ÷àñîì, âè çàâæäè áóäåòå ìîäíèìè, àäæå âñå ãåí³àëüíå — ïðîñòå. ²ç êíèãè "Ïåðåéòè êîðäîíè?" 4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

ХРИСТИЯНИНА

25


застереження!

е щ ь т а ч у ? в я з ц р Чи ст р уни се « З йшовши «…Зайшовши ши до храму, почула по п очула чул ул л спів сспі пів ів хору. хор х руу.. Відчул Відч Відчула, Відчул , неемов немов мовв ннев невидима евви ма сила здіймає дій і

ддо сам самого ггоо неба ннеба. ееб У Усе земне ддесь ділося, розчинилося, розтануло, а я лечу, і тримає мене над землею невидима і незрозуміла сила, захована у тому співі…» (Олена); «Коли заспівав хор, сльози мимоволі полилися, я не міг стриматися. Відчув близькість Бога…» (Віталій); «Ніщо так не вразило, як вразив спів хору. Завдяки тому співу я й прийшов до Бога» (Андрій). Олександр СТАШУК, диякон та диригент рівненської церкви «Відродження»

П

одібні висловлювання різних людей можна почути доволі часто. На щастя, є ще місця у нашому житті, де лунає духовна музика. Є ще люди, які виконують саме таку — духовну — музику і співають натхненні духовні пісні. Серед загальної «духовної» культури, поширеної у світі, ще можна знайти ланку справжньої духовної музики від Бога, яка не лише заспокоює і потішає, але і гоїть душевні рани, зцілює зранений дух. На щастя, поки-що не зникло наше

266

СВІЧНИК

|

4, 2011

велике надбання і багатство, наша радість і втіха. Але чому доводиться висловлюватися саме так: «Ще, поки-що»? Чому немає впевненості у тому, що завтра усе це може зникнути безслідно і невідомо куди? Чи наші тривоги і переживання є безпідставними? Може, й не варто прислухатися, брати до уваги доволі примітивні мелодії у виконанні «християнських» гуртів і надто неглибокі тексти «духовних» пісень у виконанні різноманітних груп «прославлення»? І дружно старатися не помічати екстравагантних «духовних» виконавців, а також неприглядних картин і сцен, які вони демонструють? І змиритися з навалою недуховного, яке з мовчазної згоди багатьох із нас називається духовним? Чи варто задумуватися над процесами серйозних негативних змін, які відбуваються у сфері церковної музики на початку третього тисячоліття і стосуються безпосередньо і нашої області? Однозначно скажемо: варто не лише задумуватися і тривожитися, а і протидіяти, старатися робити усе, що нам під силу, аби зберегти від спотворення і від тотального знищення те, що за своєю сутністю сотворене духовним і повинно бути духовним — наша музично-духовна спадщина. Маємо берегти те, що є і повинно залишатися важливою частиною богослужінь, дод повнювати проповіді, будити людські людсь душі. Для цього маємо знати суть пробпро

лемии, маємо леми, м побачити її зсередини, а також та знати, що пов’язана вона із багатьма іншими проблемами сучасного життя церкви. Упродовж усієї історії християнської церкви духовна музика зазнавала нападків демонічних сил, в усі часи її прагнули спотворювати і використовувати далеко не для прославлення Бога. Постійно велася духовна війна за душі людські, постійно ворог чатував, підстерігав, провокував із однією лише метою: загубити. Зараз така боротьба набула особливого «забарвлення» внаслідок особливостей сучасної глобальної культури: сучасний постмодерністський гуманізм проектується виключно на людину, на задоволення людських потреб, на потіхи і розваги, не залишаючи місця Богу. Підкреслюється значимість людини, але не Бога. Абсолютні цінності як істини, так і омани, підведені до рангу однакової значимості або ж замінені відносною етикою, а компроміс вважається найбільш важливим у сучасній матеріалістичній культурі. Сьогодні війна з християнством ведеться на духовному, інформаційному та психологічному рівнях, проводить цю війну той самий диявол, мета якого — обманути, убити, знищити. Для цього він готовий використовувати усе що завгодно, не зупинятися ні перед чим. До того ж і люди сьогодні змінюються, змінюються системи цінностей, життєві пріоритети, погляди. Церковна музика може бути доволі легким знаряддям для диявола, через неї значно простіше проникати до


застереження! початок не від Бога. У книзі Буття 4:21 читаємо: «…Ювал, — він був батьком тих, хто держить гусла й сопілку». Ця людина не була людиною віри, Ювал — нащадок Каїна. Каїніти вважаються тими, хто започатковував земну інструментальну музику. Як відомо з історії, первісна музика мала примітивносимволічний характер, вона слугувала акомпанементом в язичницьких культових танцях, супроводом язичницьких процесій і т.д. Далі, у Новому Заповіті, згадується лише про три різновиди духовної музики: «...розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями с рц се рця людини. лю му вона вон онаа залиша шаається відхід віідх дхідд від ід істини Слова, Слов ова, а, від відд молитовної моллитовної духовними, співаючи й граючи в серці серця Тому залишається важливою мішенню для диявола, він і практики, духовного самовдоскона- своєму для Господа» (Еф. 5:19). Апостол старається усіляко витісняти з неї основ- лення. Серйозне ставлення до Святого Павло називає лише три жанри із прине «зерно» духовності — Слово Господа, Письма замінюється будь-якою му- близно тридцяти відомих на той час! Це роблячи її не церковною і далеко не зикою, різноманітними «духовними» означає не що інше, як те, що для духодуховною. Доволі часто духовний текст забавами, іграми, активно-ритмованим вної музики існує вузький шлях, духовна подається у спотвореній формі, акцент музичним супроводом. І хоча усе це музика як в часи перших християн, так і переноситься переважно на активний сприймається чуттєво-емоційною осно- зараз покликана відображати правдиві підкреслений ритм, на легку мелодію вою свідомості, маємо розуміти і те, що основи християнства, істину християнвоно обов’язково матиме впливи і на ства, його глибинну сутність. чи на гучність. Звичайно, для належного розумін- раціонально-розумову сферу діяльності. Досягнувши нашого часу, духовна ня сутності сучасної постмодерністської Поступово перемагатиме демонське музика усіляко вдосконалювалась і культури і музики зокрема (яка актив- начало, від людини вже не потрібно видозмінювалась, але залишилася нено прагне проникати у наші церкви) ніякого духовного зусилля, а творчістю змінною за своєю сутністю. Основою дунеобхідні спеціальні знання. Але уже вважатимуться будь-які дії людини. ховності залишається текстова частина, сьогодні ситуація в окремих церквах яка взята із Біблії і яка покладена на муЕпоха вимагає поставити бар’єр тому, що дуже зику. Тут — доволі широкий змістовний постмодернізму непокоїть: світська музично-співоча спектр, який відображає духовне життя культура активно і наполегливо вхопризвела суспільство людини: прославлення Бога, молитва дить у церкву, відповідно — втрадо Нього, оспівування Його величі до величезного духовного чається глибина, змістовність і і всемогутності, любові, доброти зубожіння, а також проникливість пісенно-музичних і багато іншого. Це якраз те, що до знецінення знань як творів, текст втрачає зміст, сприймається найбільш глибинбіблійні слова замінюються лег- духовного багатства. Сьогодні ним і потаємним у людині — її ми стали свідками засилля духом, закладеним від Бога. кою інструментальною музикою, низькопробної розважальної театралізованими виставами, Мелодія ж і ритм як необхідні масової культури, що кинула складові музичного твору мають розв’язною манерою виконання, усякими музично-«духовними» християнському світогляду доповнювати його духовний зміст, явищами. Тобто наяву прагнення адже вони сприймаються переважта його цінностям диявола «прищепити» церкві будьно душею і тілом відповідно. серйозний виклик. яку підробку, яка створює видимість У наш час диявол прагне до духовдуховної їжі. Зрештою, маємо доволі ної байдужості християн, щоб голос сумний парадокс: зникають відмінності Як вберегти духовність нашої цер- церкви замовк, щоб ніщо не стримуміж християнським духом і «духом ковної музики, як зупинити процеси її вало тотальної навали зла і невірства. світу цього», що само по собі є доволі прямої руйнації і спотворення? Найпер- У таких умовах важливо не лише небезпечним. ше, необхідно розібратись із терміном використовувати духовну музику на А коли у музично-духовне служіння «духовність» церковної музики. Якщо богослужіннях, а й усіляко пропагувати церкви привносяться світські форми зробити короткий історичний екскурс у світі християнську культуру, її цінності творчості, відкривається простір для у Біблію, то легко можна зрозуміти, і досягнення.  недуховного. Відбувається поступовий що людська (земна) музика бере свій 4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

27


правда в очі

ХИБНІ ПОГЛЯДИ ХР Тарас ДЯТЛИК, докторант богослов’я, координатор розвитку освіти ЄААА

Н

е так давно вивчаючи тему, чому євангельське християнство початку третього тисячоліття так мало уваги приділяє місіонерському служінню, натрапив на статтю Шена Беннетта «Найбільші десять міфів про місіонерське служіння»*. Більшість із них була сформульована на основі американського християнства. Але уважно прочитавши ці міфи та оцінивши ситуацію в наших місцевих церквах, дійшов висновку, що деякі з них безпосередньо стосуються і нас. Отож не можу не поділитися з вами деякими власними роздумами щодо порушеної теми та п’ятьма хибними поглядами на місію та місіонерське служіння, які зустрічаються в наших місцевих церквах.

1. Для місіонерського служіння Бог використовує людей лишень із надзвичайними здібностями. Тому, якщо я — «нормальний християнин», то можу з полегшенням зітхнути, мовляв, місіонерське служіння не стосується мене. Уважно дослідивши Старий і Новий Заповіти та історію Церкви, ми побачимо, що Бог використовував звичайних людей із різних соціальних прошарків суспільства (від царів до пастухів та митників), вірних Йому, готових виконувати Його волю, яких Він наділяв і продовжує наділяти

На запитання, яким буде місіонерське служіння євангельських християн у першому столітті третього тисячоліття, має відповісти не церква, не наш пастор, а кожен із нас, кожна Божа дитина, яка є членом місцевої церкви, яка покликана бути свідком Ісуса Христа, місіонером Божим у будь-якій сфері свого життя і своєї професійної діяльності. Своєю силою для того, щоб ці люди звіщали про Нього. Дехто також стверджує: «Щоб бути місіонером, потрібне особливе покликання від Бога або спеціальна духовна освіта». Але серед місіонерів було і є дуже багато простих християн, котрі за фахом — інженери, вчителі, вихователі, лікарі, медсестри, водії, бухгалтери, кухарі, перукарі, працівники сільського господарства тощо. Більшість із них не мали надзвичайних здібностей, спеціальної духовної освіти (в жодному разі не применшую її необхідності), не бачили видінь і їм не з’являвся ангел із закликом до місіонерського служіння. Вони просто сприйняли серйозно повеління Ісуса Христа: «Ідіть, і навчіть всі народи…» «Бог закликає не стільки здібних людей, скільки здібними робить покликаних». Це особливо стосується місіонерства.

СВІЧНИК

|

4, 2011

3. Місіонерське служіння — це ще один дин відділ у нашій місцевій церкві, можливо, шостий й чи сьомий й за важливістю. вістю. Сьогодні огодні у деякихх місцевих вах процерквах ведення ння богожінь у неділю служінь

2. Місіонерське служіння — це обов’язково виїзд в іншу країну або культуру.

Оскільки я не знаю ні мови, ні іншої культури, місіонерське служіння не стосується мене. Пророки Старого Заповіту і апостоли Нового Заповіту несли вістку про Бога не тільки іншим * Shane Bennett. “Top Ten Myths народам (як Йона та Павло). Бог about Missions” in Missions Catalyst: часто посилав їх до свого ж нароWorld Mission News, Ideas and Resources. ду, через них закликаючи людей http://missionscatalyst.net до покаяння і вірності Йому.

28

Вони, йдучи по містах і селах, розповідали своєму ж народові, як і язичникам, про Божу любов, милість, важливість вірності Богу та Його Слову. У нашій країні зростає кількість людей, які приїжджають на навчання, або й навіть на проживання, з країн Центральної Азії, Близького Сходу, Китаю, Індії; це буддисти, мусульмани, індуїсти, представники інших релігій. Вони також потребують Божої звістки про спасіння в Ісусі Христі. І хто їм її розповість, якщо не ми?

НА МІСІ


правда в очі

ИСТИЯН

4. Найбільша потреба в місіонерському служінні — фінанси.

церкви — навіть в іншій країні, наприклад, у Росії, Центральній Азії, Індії. Головне питання полягає в тому, чи дійсно ми Буде грошова підтримка віримо, що місіонерське поклита в будні дні стало осередком — місіонери їхатимуть в інші кання — це головне покликання майже всіх видів служінь: пропо- країни, міста та села для місіоІсуса Христа для нашої місцевої віді, співу, музики тощо. На пренерського служіння. церкви? Чи готові ми перерозвеликий жаль, головним мотивом На жаль, на сьогоднішній поділити церковний бюджет, нашого церковного життя все день набагато легшим стало аби церква з 50 членів повністю частіше стає не зовсім правильзнайти фінансову підтримку для утримувала хоча б одного чи не розуміння біблійного вірша: місіонерського служіння, ніж двох місіонерів, зі 100 членів — «Не кидаймо збору свого, як то людину чи сім’ю, які готові стати хоча б п’ятьох, а з 500 членів — звичай у деяких, але заохочуймомісіонерами. Багато місіонерів, хоча б 10-х? ся, і тим більше, скільки більше які вже працюють, відчувають Те матеріальне благословіння, ви бачите, що зближається день потребу в молитовній підтримці, яке дає нам і нашим церквам той» (Євр. 10:25). в елементарній людській увазі: Бог, є, по-суті, не нашим, а БоСутність життєдіяльності щоб їм написали листа, затележим, тому що Він дає нам час, Церкви, головна мета її існуванфонували, поцікавилися їхнім здоров’я, можливість заробити ня на землі: «Ідіть, і навчіть всі життям та проблемами, приїхали тощо. Бог благословляє нас народи, христячи їх в Ім'я Отця, і їх відвідати, замінили на тиждень фінансово не тому, що ми важко Сина, і Святого Духа, навчаючи їх чи два, щоб вони могли поїхати у працюємо, а з ласки Своєї і з певзберігати все те, що Я вам запо- відпустку хоча б один раз на дваною метою. Враховуючи місіонервів. І ото, Я перебуватиму з вами три роки. Тому, якщо я просто ський поклик Церкви, зрозуміло, повсякденно аж до кінця віку!» даю певну суму на місіонерське на які цілі ми маємо жертвувати (Мт. 28:19-20). Цьому повелінню служіння, це ще не означає, що я хоча б 5% нашого матеріального Христа — іти, і вчити, христити його підтримую. благословіння. Хадсон Тейлор і знову вчити — має бути підд (1832-1905), місіонер у Китаї, порядкована робота всіх інших одного разу сказав: «Божа робо5. Наша церква не настільки церковних відділів. та, яка здійснюється з Його волі, велика або багата, щоб Місіонерський заклик Ісуса ніколи не залишиться без Божої утримувати місіонера в Христа стосується усієї Церкви, і підтримки». іншому місті чи іншій країні. якщо я Божа дитина і член місцемісц Свої роздуми хочу завершити стосується вої церкви, цей заклик стосуєть За великим рахунком, це — словами того ж таки Хадсона Тейі мене. неправда. Згідно з Божим принлора: «Бог не шукає собі людей ципом «десятини», десять чи з великою вірою, а тих, хто хоче п'ятнадцять членів церкви могли бути вірним Йому… Велике Доруб повністю утримувати одного чення Ісуса Христа — це не те, на місіонера в іншому селі або місті, що нам варто звернути увагу; це а п'ятнадцять чи двадцять членів повеління, яке потрібно виконувати…» Отже, яким буде місіонерське служіння євангельських християн у першому столітті Бог не шукає собі людей третього тисячоліття? На це заз великою вірою, а тих, хто хоче питання має відповісти не церква, не наш пастор, а кожен із нас, бути вірним Йому… кожна Божа дитина, яка є членом Велике Доручення Ісуса Христа – місцевої церкви, яка покликана це не те, на що нам варто звернути бути свідком Ісуса Христа, місіоувагу; це повеління, яке потрібно нером Божим у будь-якій сфері свого життя і своєї професійної виконувати… діяльності.  (Хадсон Тейлор)

ОНЕРСЬКЕ СЛУЖІННЯ 4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

29


літературна сторінка Світлана БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

сь воно, щастя — рясне, мов зорепад! Життя вдалося!.. Вихлюпуючи радість із волошкових очей, Яринка крутилася перед дзеркалом, прискіпливо розглядаючи себе зусібіч: начебто все гаразд — сукня з легкого шовку сидить ладно, м’яко облягаючи талію; модельні босоніжки на високих підборах роблять ще стрункішою поставу; пасма пшеничного, трішечки хвилястого волосся, спадаючи на плечі, додають якогось особливого шарму… «Цікаво, чи впізнає мене Павлик?» — запитувала сама себе. Італійця Паоло Сиверино дівчина нарекла Павликом відразу, тільки-но познайомилися з ним в мережі Інтернету. Хлопець не образився, бо, як виявилося, саме так інколи називала його й мама, яка хоч уже багато літ жила в Римі, проте потай від усіх носила в серці смуток за рідною вкраїнською землею. Можливо, те вкраїнське коріння і спонукало Паоло вирізнити Яринку поміж інших дівчат. Як би там не було, проте зі своєю новою знайомою він спілкувався частіше, ніж з іншими віртуальними друзями, а через чотири місяці освідчився в коханні і заявив про свій намір одружитися з нею. «Чому б і ні? — переконував свою обраницю. — Ми ж — християни, Бог допоможе нам побудувати свій сімейний ковчег, в якому будемо почуватися щасливими». Яринка й не думала опиратися, щось перечити. Це було б (так їй принаймні здавалося) нерозумно. По-перше — вік… Через рік — тридцять. Всі подружки — давно заміжні, діток своїх водять хто до садочка, хто — вже й до школи. Яринка ж, хоч і бадьориться, хоч і старається заховати свою самотність у служіннях, яких завжди немало в церкві (встигала б тільки всюди), але ж від себе, що не кажи, нікуди не дінешся: добре, звісно,

О

30

СВІЧНИК

|

4, 2011

лишатися нареченою Христа, але їй чомусь хотілося простого земного щастя. З іншого ж боку, кому ще з її знайомих поталанило мати чоловіка з самої сонячної Італії? Серце завмирало в передчутті чогось незбагненно гарного і світлого. От тільки мама… З мамою було складно. З самого початку їй не сподобалося це заочне знайомство, спілкування з молодиком, якого донька практично не знала. Коли ж почула про одруження, то й зовсім спокій втратила. — Це ж як? — ніяк не могла повірити почутому. — Де таке видано, виходити заміж за людину, якої в очі ніколи не бачила. — Чому ж не бачила? — спокійно заперечувала Яринка. — Ми мало не щодня спілкуємося з ним у «скайпі», ти ж знаєш.

а серце твоє. Серце ж, на жаль, сьогодні заполонили земні пристрасті і бажання. Негоже це… — То ти, виходить, проти мого щастя? — Навпаки, дитино, хочу, щоб була щасливою. От тільки без Бога, без Його волі і благословення щастя не матимеш. — Подумай, скільки мені літ. Хіба можу я просити чи змушувати Павлика молитися рік чи два, перш ніж почує голос Бога… Може, те, що ми, долаючи таку відстань, знайшли один одного, і є Божою волею. Може, саме через Інтернет Він і проговорив до нас… Мати, знизавши плечима, важко зітхнула і мовчки вийшла з кімнати. Про що говорити? Якби Іван був живий — все, напевно, склалося б інакше. Він завжди

ДАЙ СЕРЦЮ — Та до чого тут «скейпи» чи «скапи» — байдуже, як їх там правильно називати. Ти ж душі людської не знаєш. Я вже не кажу про волю Божу. Твій тато, відкрию тобі таємницю, перш ніж підійти до мене, понад рік молився і постився, аби почути голос Божий і не помилитися у своєму виборі. Ми, люди, що самі можемо? Ми любимо очима, і тільки Бог знає, хто кому насправді пара. — Що ти, мамо, порівнюєш? Скільки літ спливло відтоді, як одружувалися ви з татом — нині інший час, цивілізація і прогрес не стоять на місці. Сьогодні все по-іншому. — До чого тут цивілізація і прогрес? Бог завжди лишається незмінним. Його ж волею ви чомусь зі своїм Павликом знехтували, поклалися тільки на себе. — Та що ти хочеш від мене, мамо? — почала дратуватися донька. — Я примирилася з Богом давно (може, ти забула про те?), і в церкві не просто прихожанка — сама знаєш, скільки різних служінь маю… — Богові треба не служіння,


літературна сторінка вмів знайти якісь особливі слова, проти яких не заперечиш. Сказано ж: священик у домі… Але вже два роки минуло, відколи поховала і оплакала чоловіка — тепер лишилася тільки надія зустрітися ще колись на небесах, у Царстві вічного блаженства. Тільки коли то буде? Краєчком хустки втерла непрохану сльозу, що накотилася на око, зиркнула на портрет Івана у рамці на стіні. «Ось так, любий, — озвалася до нього, наче до живого, — важко, але ж маю тепер за нас двох пильнувати Яринку, берегти від усього лихого й недоброго. Тільки як її вбережеш? Вчена ж, бач, дуже. Начебто і не йде нікуди з дому, а нема її в хаті, все в тому Інтернеті борсається, нічого не чує і не бачить довкола себе. Та то ще нічого, то — тільки півбіди. Справжня біда, Іване, що заміж

ВОЛЮ…

надумала наша дівка виходити через той же Інтернет. Що робити, любий, — не знаю, але чує моє серце щось лихе». Ще коли Яринка навчалася в університеті, батьки вирішили придбати комп’ютер: треба ж і дипломні, і курсові, і просто контрольні роботи оформляти (нині — не те, що колись: написаного від руки більшість викладачів не приймає). Думалося, зараз — для навчання, потім — для роботи знадобиться, а воно, бач, як все обернулося. Хоча, хтозна, може, і справді світ розвивається нині за якимись іншими законами… Жінка мимоволі здригнулася, злякавшись власних думок: «Господи, прости! Знаю, Твої закони лишаються незмінними, вони сьогодні такі ж, якими були й на початку Твого творення. Це ми, люди, щось переінакшуємо, пристосовуємо до себе, аби виправдати якісь не дуже добрі вчинки. Не так воно все має бути. Не так!»…

***

Я

ринка не знала всього того, що коїлося в душі матері, — ніколи перейматися іншими, коли власне життя, мов швидкоплинна розбурхана течія. До того ж, постійні материні нарікання та сумніви ставали небезпечними рифами на шляху до омріяного щастя. Ось і зараз згадка про недавні розмови — наче пригорща снігу, що посипався на розпашіле від пристрастей серце. Стало раптом холодно і тривожно — але це тривало лишень якусь мить. «От іще, — розгнівалася сама на себе. — Тільки цього зараз бракує. Ні, ні, не треба думати про погане — все складеться добре, і мама, тільки-но побачить Павлика, відразу думатиме про нього інакше, ніж зараз. Полюбить. Простить. На те ж вона й мама»… Тихенько висковзнула з будинку — і метнулася на вокзал: не спізнитися б на електричку. На столі в самотині сумувало Слово Боже — її духовний меч. «Зупинися! — волала вслід кімнатна тиша. — Куди без меча?

Світ — мов розбурханий вулкан. Як протистанеш розпеченій лаві спокус? Без зброї, як кажуть, слабкі й герої». Не чула. Була вже далеко — легкий травневий вітер, зриваючи з дерев пелюстки вишневого цвіту, жбурляв їх навздогін дівчині: хотів зупинити чи устеляв тим цвітом шлях її романтичного кохання?... Хтозна. Може, просто забавлявся.

***

С

толичний аеропорт — неначе вулик, в якому всі заклопотані, всі кудись поспішають. Мобільні не змовкають ні на мить: хтось передає комусь якісь останні настанови, інші красномовно розсипають обіцянки бути вірними і повернутися при першій-ліпшій нагоді; ще треті просто теревенять ні про що — від того безперестанного говоріння зал очікування сповнився суцільним протяжним гулом. Аби не бути свідком людської метушні, Паоло Саварино вийшов на свіже повітря: тут і дихається легше, і Яринку, яка ось-ось мала під’їхати, впізнає швидше і легше. З цікавістю озирався довкола себе: чужий край, чужа земля… Цікаво… Ось і Яринка. Здається, що вона — точнісінько така, якою бачив її у «скайпі!». Так, таки вона, бо посміхається приязно — отже, також впізнала. Зробив крок назустріч — Чао, Яринія! Я — Паоло, Павлико, так сказав? — хлопець старався говорити українською, як навчила мати, і хоча в цілому розмовляв непогано, проте подекуди виходило трохи кумедно. — Привіт, Павлику. Правильно ти все сказав, — посміхнулася Яринка. — Тільки не Павлико, а просто Павлик. Я ж — Яринка, не Яринія. Решта — все добре. Паоло підійшов зовсім близько і несподівано поцілував Яринку в щічку. Та — аж зашарілася: хоч би ніхто не побачив. Добре, що це — столиця, а не їхнє невеличке містечко, і нікого з церкви тут нема. Якби побачили — то вже довелося б почути. В Італії, схоже, інше ставлення християн до сто-

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

31


літературна сторінка сунків між юнаком та дівчиною. Там простіше дивляться на ці речі. Сказано ж: цивілізація — не те, що в нас… Паоло, помітивши, як зніяковіла дівчина від його дружнього поцілунку, став чомусь сміливіший і відразу ж узяв ініціативу у власні руки. — Може, в готель? Відпочинемо трохи з дороги. — Ой, що ти, Павлику, — злякалася не на жарт дівчина. — Який готель, нас вдома чекають, треба їхати швидше. — Треба їхати швидше, — чи то погодився з Яринкою, чи просто скопіював сказане нею і, взявши в одну руку свій саквояж, а іншою підтримуючи дівчину під лікоть, неквапом пішов разом із нею назустріч своїй долі. Чи недолі. Це вже як покаже час... Всю дорогу додому Яринка почувалася пригніченою. Начебто й посміхалася своєму

32

СВІЧНИК

|

4, 2011

приятелю-італійцю, проте видно було, що на душі неспокійно. «Мати права: не так потрібно одружуватися християнам», — несміливо стукав у серце докір сумління. — «Але ж він кохає. Так ніжно за руку мене ще ніхто ніколи не тримав. Кохає! Все інше — формальності. Треба слухати серця — там живе любов!» — старався відбити атаку докорів чийсь незнайомий голос в душі. — Ти, може, не рада нашій зустрічі? — перебив її думки Паоло. — Може, не варто було приїжджати? Чи інший хтось у тебе є? Ми стільки часу в житті змарнували, а ти мене й зараз відштовхуєш, тримаєш на відстані. Чому? — Вибач, любий, — промовила стиха, підсунувшись ближче до коханого. — Я більше не буду. — Оце добре! Адже я — твій майбутній чоловік. Чоловіка ж треба слухати. Так в Біблії записано, правда? Згадка про Слово Боже остаточно розвіяла Яринчині докори совісті. Павлик — християнин, у них буде міцна християнська родина, а що зараз поводиться якось аж занадто сміливо — то нічого, в італійців — своя культура. Вона поїде з ним у його країну — сама такою ж стане, ще й сміятиметься зі своєї відсталості та старомодності. Що там казати, жити треба сучасно й красиво, цього ніхто людині не може заборонити. Вже зовсім вечоріло, коли вони, нарешті, дісталися до Яринчиного містечка. Ось і знайома вулиця. Весна приємно лоскотала ніздрі тонким ароматом розквітлих садків; хрущі, заплутавшись у білопінній гущавині, завели свою монотонно-гугняву пісню. Біля хвіртки здалеку впізнала маму. Як зустріне вона майбутнього зятя? Чи порозуміються?... — Добрий вечір, діти мої! — за посмішкою мати заховала сльози, що непрохано причаїлися в куточках очей. «Отже, все гаразд! — розмірковувала донька. — Я ж знала, мама все зрозуміє, вона полюбить Павлика. Неодмінно полюбить». — Доню, заводь гостя до хати, повечеряємо — і я проведу його

до дядька Степана, він поживе поки що в нього — там, я думаю, йому буде добре. Паоло нічого не сказав — ніби не зрозумів материної мови. Мовчки зайшов до хати, яка видалася йому дещо вбогою, хоча й охайною; сів до столу (його посадовили на найпочеснішому місці, де зазвичай садовлять найдорожчих гостей); від вигляду різноманітних наїдків, без яких в українців не обходиться жодна гостина, від аромату прянощів, котрий ширився по всій хаті, під ложечкою раптом заскімлив голод — Паоло згадав, що зранку ще нічого не їв. Вечеряли довго, мало не до півночі (невдовзі і дядько Степан, материн брат, нагодився, аби забрати хлопця до себе). Українські страви сподобалися італійцю — особливо, налисники, які, здається, самі в роті танули. Він галантно посміхався всім довкола, дякував за гостинність, але, прощаючись з Яринкою, обережно запитав: — А чому мені потрібно йти до твоєї рідні? Я ж до тебе їхав, і хочу одружитися з тобою. Чому не можна у вас лишитися? — Бачиш, хлопче, — втрутився в розмову дядько Степан, — тут така, я б сказав, делікатна справа. Яринка живе тільки з мамою, чоловіків у їхньому домі немає, тому до одруження тобі краще пожити у мене, аби люди нічого поганого не подумали. Ми будемо з тобою щодня молитися, поститися за твою справу — Бог, думаю, все влаштує якнайкраще, треба тільки довіритися Йому. Згоден? Паоло почувався скривдженим. — Ви не вірите мені? — перепитав у Яринчиної матері — і та, не витримавши гострого погляду хлопця, таки здалася. — Прошу тебе, Степане: нехай залишається в нас. Що нам на людей дивитися — аби лишень перед Богом були чистими. Нехай живе тут. На тому й порішили. Павлик оселився в Яринчиному домі. Йому відвели невеличку кімнатку, і він освоївся на новому місці так,


літературна сторінка що невдовзі його вже сприймали мало не як сина. Яринка всі дні — мов на крилах літала. Все частіше з нареченим заходила до весільного салону — ніяк не могла облюбувати сукню. — Нічого, — втішав її Паоло. — Попереду ще два місяці, неодмінно щось знайдеться. Минуло кілька тижнів — уже і плаття, й фату купили. Яринка, приміряючи своє вбрання, не могла ним натішитися: такого весілля, як у неї, не буде ні в кого… По неділях удвох приходили до церкви. Сідали десь на задній лавці, подалі від людських очей. Але хіба від них заховаєшся? Звідусюд ловила на собі погляди, і не завжди добрі. Хтось дивився з неприхованою заздрістю — ось, мовляв, якого нареченого собі знайшла (та ще й як незвично, по-сучасному знайшла), не кожному так щастить; інші, навпаки, не приховували неприязні: такого в їхній церкві ще не було, щоб на очах у всієї громади отак відверто фліртувати до одруження. Точнісінько, як у світі, — яка ганьба!... Були й такі (здебільшого зі старших жінок), які підходили і по-материнськи вмовляли: зупинися, не ганьби себе; хтозна, як воно все ще може повернутися; поки що він тобі — ніхто, ви б краще молилися один за одного, ніж отак сміливо виставляти свої стосунки напоказ — так недовго і благословіння Боже втратити. Яринка тільки посміхалася: що візьмеш зі старих людей? Їм здається, що все має бути тільки так, як за часів їхньої молодості. Між тим, змінився світ, змінилося й християнство… Застереження старших людей були не марними — через якийсь час у стосунках юнака та дівчини поволі вибудовувався мур відчуження. Паоло ставав щораз мовчазнішим, суворішим і неговірким. Він уникав залишатися наодинці з Яринкою і все частіше під різними приводами втікав до дядька Степана. Дівоче серце інтуїтивно відчувало: наступає час її гірких жнив, проте все ще сподівалася: може, перемелеться — невдовзі їхнє весілля.

Не перемололося. Одного вечора Паоло, винувато ховаючи очі, сказав: — Ти знаєш, Ярино, я думаю, треба на якийсь час відкласти наше одруження. Яринка — мов оніміла: ні пари з вуст... — Я телефонував додому, — продовжував хлопець, — занедужав мій тато. У нього, кажуть лікарі, рак. Маю негайно повернутися в Італію, хочу бути поруч із ним. Давай відкладемо наше одруження хоча б на рік… Дядько Степан правду каже: за шлюб, за родину треба молитися, а ми з тобою про це чомусь забули. Зараз я хочу сам усе обміркувати. А ти — ти вільна у своєму виборі. Можливо, згодом ми таки одружимося, хоча, якщо говорити щиро, наші з тобою стосунки заходять у глухий кут. Адже з такою ж легкістю, з якою ти прийняла мої залицяння, зможеш прийняти і залицяння іншого. «Гріх наздогнав мене», — ударами важкого молота стугоніло в скронях, сльози градом котилися з очей. От тільки Паоло, її коханий Павлик, того вже не бачив — пішов пакувати валізи. Відчувала: він більше не повернеться. Ніколи. Сплив місяць — місяць сорому і ганьби. Мов у тій казці, золота рибка висковзнула з рук — залишилося тільки розбите корито. Не хотілося ніде бувати, ні з ким зустрічатися, хіба що час від часу, тривожно завмираючи, заходила до мережі Інтернету — Паоло там не було. Він — наче у воду канув. «Що ж, не буде тут більше й мене», — пообіцяла собі одного дня і рішуче видалила із сайту знайомств свою сторінку. Легше не стало — серце, як і раніше, квилило, мов чайка. Душа задихалася: хоч би ковток свіжого повітря. Та де його взяти? Погляд мимоволі зупинився на Слові Божому… Коли ж це востаннє вона спілкувалася з Богом? Уже й не згадає. Стало соромно за себе — скільки часу Господь мовчки дивиться на неї збоку — страждає і терпляче

мовчить. « І за це Він вмирав на хресті», — важко зітхнула, навмання розгорнула книгу. «…Провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я» (Пс.37:19), — прочитала і стрепенулася, мов пробудилася від страшного сну: це ж Сам Господь підказує, що треба зробити, аби бодай трішечки легше стало — несила ж уже терпіти. «Провину свою визнаю... Господи, прости мені мій гріх… Прости і очисти», — навіть не помітила, коли схилила коліна. Плакала і в розпачі повторювала одні і ті ж слова… Душа, припавши до життєдайного джерела молитви, жадібно гамувала спрагу чистою водою миру, дихала на повні груди озоном спокою. Стало затишно і тихо — так буває після грози, коли громи і блискавки, хоч і не стихли ще зовсім, проте відійшли вже далеко. Життя продовжувало свою звичну земну ходу... 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

33


Рівненський Біблійний інститут

Н АС ТА ВН И Ц А НЕ ГРУПА ЗАРАД Любомир ТУРЧАК, директор Рівненського Біблійного інституту за програмою ВЕЕ

Викладачі Біблійного інституту

Група з вивчення курсу «Євангелізм-учнівство»

Табірне служіння. Група з вивчення методів благовістя

ні, а згодом і в Росії. Сьогодні про цей інструмент говорять на всіх засіданнях нашого братства. Даючи огляд служіння Рівненського біблійного інституту, мені теж хочеться повести мову про цей одвічний «І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, інструмент — малі групи. На і перебув цілу ніч на молитві перший погляд, тільки про це і треба говорити, бо це — основа до Бога. А коли настав день, Біблійного інституту. Але про покликав Він учнів Своїх, і це хочу писати з іншою метою: обрав із них Дванадцятьох, «Це те, що може приносити яких і апостолами Він назблагословіння і, як не дивно, вав: Симона, якого й Петром шкоду». Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й 1. Група заради курсу Варфоломія, Матвія й Хому, Мала група, філософія Якова Алфієвого й Симона, якої криється у тезі «Група званого Зилотом, Юду Яково- заради проходження курсу» го, й Юду Іскаріотського, що — це застарілий інструмент. й зрадником став. Як зійшов Був час, коли церква в УкраВін із ними, то спинився на їні мала велику потребу в бібрівному місці, також натовп лійній інформації. Комунізм загартував у церкві характер густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єруса- і вірність, залишалося дати лиму, і з приморського Тиру й тільки знання. Тому групи, Сидону, що посходилися, щоб на яких давали знання, були дуже благословенними. послухати Його та вздороКоли я одружився і натравитися із недугів своїх, також пив на курс «Християнський ті, хто від духів нечистих шлюб», я радів, як немовля страждав, — і вони вздоровтішиться пустушкою. Сьогодлялися. Увесь же народ нама- ні у будь-якому книжковому гався бодай доторкнутись до магазині можна побачити безНього, бо від Нього виходила ліч різної інформації, яка стосила, і всіх вздоровляла. А сується шлюбу. Друкований, Він, звівши очі на учнів Своїх, аудіоматеріал і навіть багато говорив…» відеоматеріалу. Людям сьоЛуки 6:12-20 годні не бракує інформації. Тому інструмент малої груалі групи — одвічний пи «Група заради інформації інструмент, який (знань)» — застарів. використовував ще Сам Ісус і багато Його по2. Наставництво слідовників, аби поширювати в учнівстві Боже Царство на землі. ПізніХриста в Його земному ше дуже могутньо використав цей метод Джон Веслі, що житті оточували різні люди. стало поштовхом до пробу- Давайте перерахуємо їх за дження в цілому Уельсі. А важливістю (затраченим чаще пізніше його використав сом) на кожну групу:  Три улюблених учні — Авраам Байбл, і це принесло велике пробудження в Украї- Іван, Петро, Яків.

М

Лідери групи під час заняття

34

СВІЧНИК

|

4, 2011


Рівненський Біблійний інститут

Т ВО В У Ч Н І В С Т В І , И КУРСУ Завдання керівника малої групи — передати послідовникам все те, чого навчив вас Бог практично, а не теоретично за партою.  Дванадцять учнів — послідовники.  Сімдесят слухачів.  Натовпи слухачів Христа.  Різні категорії знедолених людей, які потребували допомоги. Для кожного, хто читає Слово Боже, очевидно, що найменше часу Христос витрачав на соціальні проекти — так звану рекламу. Наше завдання, як керівника малої групи, показувати людям Христа на ділі. У наше завдання також входить проповідувати Христа тим, хто не знає Його особисто, але і це, як виявляється, не головне завдання. Ми також повинні навчати церкву Слова Божого, що теж займає не перше місце. Для всіх цих речей необхідно вділяти чимало часу, але найголовніше завдання, яке стоїть перед керівником малої

групи — набрати групу учнів (як це зробив Ісус Христос) і зробити з них послідовників Христа, щоб це були християни, які виконують на практиці Велике Доручення, дане Церкві Самим Христом. Ісус робив це у такий спосіб (Лк. 6:12-20):  Молився до Отця перед тим, як вибрати учнів (ніч молитви, півдня в молитві, літо в молитві).  Покликав учнів, кожного на ім’я (підійдіть до кожного особисто і запросіть).  Навчав Своїх учнів у різних умовах (в класі, на вулиці, свідкуючи в іншій церкві, відвідуючи).  Допомагав їм у формуванні їхнього характеру (праця над однією рисою в місяць, прищеплювати дві нових звички в місяць).  Давав учням практичні завдання (тиждень Євангелія влітку, постійна турбота про одну людину, яка не пізнала Христа, турбота про церкву).  І найголовніше, що робив Христос і що сьогодні має робити керівник малої групи, — це в групі побачити «трьох» вірних, з якими проводити особливий час наставництва (гора Преображення, Гефсиманія, особливі завдання). Це вірні з найвірніших, які після

вас очолять служіння і будуть послідовниками вашої справи до наступного покоління. Завдання керівника малої групи — передати послідовникам все те, чого навчив вас Бог практично, а не теоретично за партою. Учні Христа слухали теорію, а також її повністю бачили на практиці. Отож наставництво в навчанні, а не група заради проходження курсу, — це сьогодні є девізом Біблійного інституту для всіх керівників малих груп. І ми твердо віримо, коли це повністю запрацює, то з’явиться багато працівників, про яких казав Ісус: «Жниво справді велике, та робітників мало». На практиці це має такий вигляд:  Рада інституту — 7 чоловік (5 — рівненських, 2 — тернопільських).  5 дванадцяток в регіонах — 60 чоловік (4 — рівненських, 1 — тернопільська).  10 десяток у районах області — 100 чоловік (мріємо про 17 десяток).  У кожній церкві 3-5 вірних людей, які виховуватимуть вірних і вестимуть малі групи. 

РІСТ КІЛЬКОСТІ СТУДЕНТІВ

1600

1508 1410

1370

1400

1264

1239

1178

1200

1000

1004 966

984

1997

1999

1042 1052

1450

1119

1100 996

800

615

631

652

1994

1992

1996

600

400

200

18

36

40

1191

1992

1993

0 1998

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

35


братерські зустрічі

21

-22 жовтня та 4-5 листопада 2011 року брати Обласного об’єднання виїздили до братів у регіони і мали два дні благословенного спілкування, навчання і спільної молитви. Кожен день зустрічей розпочинався з біблійної години і загальної молитви. В п’ятницю голова ООЦ ЄХБ Михайло

Ільюк, читаючи уривок із Дій святих апостолів (13:1-4) звернув увагу братів, що служіння в церкві і духовний стан місцевої церкви багато в чому залежать від пресвітера і братерської ради. Духовний стан братівслужителів відображається на духовному стані церкви. Піст і молитва у визначений день або при певній потребі членів

«Піст і молитва у визначений день або при певній потребі членів братерської ради може стати одним із способів служіння Господу, церкві, один одному». Михайло Ільюк

ПАСТОРСЬКІ ЗУСТРІЧІ ЗАХІДНОГО ТА ПІВНІЧНОГО РЕГІОНІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

«Пресвітер повинен думати про методи євангелізації, виявляти любов і турботу про членів церкви, залучати членів церкви до різних служінь і робити все, щоб у церкві була єдність». Володимир Нестерук

«Важливо, з яким станом серця і духу ми підходимо до звершення Вечері Господньої. Від початку і до кінця все має відбуватись у благоговінні, смиренні і страху Божому». Андрій Ярмушко

36

СВІЧНИК

|

4, 2011

братерської ради може стати одним із способів служіння Господу, церкві, один одному. У суботу заступник голови ООЦ ЄХБ Сергій Гарбузюк, читаючи уривок із Послання до ефесян 6:15, говорив про те, що служителі покликані звершувати служіння примирення — для цього Господь дав слово примирення. Христос хоче, щоб Його учні були «взуті» в готовність звіщати Євангеліє людям у світі і в Церкві, і не тільки словами, а всім життям і щоденними вчинками. На спільних зустрічах брати мали можливість навчатися, слухаючи лекції помічника голови Обласного об’єднання Андрія Корнійчука «Бачення церкви — пасторська відповідальність», першого заступника голови ООЦ ЄХБ Володимира Нестерука «Праця зі служителями — основний пріоритет пресвітера», заступника голови ООЦ ЄХБ Андрія Ярмушка «Підготовка і проведення членського зібрання», а також «Священнодії пастора: хрещення (підготував В.З. Басараба), хліболамання (підготував А. В. Ярмушко), шлюб (підготував А. Д. Корнійчук). Після кожної лекції відбувалося жваве обговорення, виникало багато запитань. Час, проведений у братерській спільноті, був справді великим благословінням для

пасторів. Адже в багатьох невеличких церквах області значну частину служіння вони звершують самотужки або ще з кількома братами. Служителі в регіонах мали нагоду отримати змістовні відповіді на свої запитання, поділитися наболілим, бо в практиці служіння кожного пастора є багато проблемних моментів, і, що не менш важливо, відчути підтримку один одного, просити керівництва і мудрості від Бога. Заключну проповідь виголосив Михайло Ільюк, базуючись на уривку із книги Дії апостолів 16:5-10. Він наголосив на тому, як важливо служителю чути голос Духа Святого. Вміти почути і згодитися з Його відповіддю, навіть якщо ця відповідь «ні», а, на наш погляд, має бути «так». Але коли ми виявляємо послух, тоді виконуємо працю, яку підказує нам Бог. У такому випадку відповідальність за результати і наслідки Він бере на Себе. Залежно від нашого послуху і покори Божій волі це буде або успіх, або «напівуспіх», або відсутність плоду у служінні. Підбадьорившись, із новими силами і баченням брати поїхали продовжувати і вдосконалювати служіння в місцевих церквах області. 

«Охрещені люди є духовними немовлятами, тому подальше навчання є дуже важливим для їх духовного зростання». Василь Басараба

«Христос хоче, щоб Його учні були «взуті» в готовність звіщати Євангеліє людям у світі і в Церкві, і не тільки словами, а всім життям і щоденними вчинками». Сергій Гарбузюк

Інформаційний відділ

«У світі безнадії та розпачу Церква має нести надію та потіху». Андрій Корнійчук


відділ дитячого служіння

КОНФЕРЕНЦІЯ ДИТЯЧИХ СЛУЖИТЕЛІВ ПІВНІЧНОГО РЕГІОНУ ОБЛАСТІ Юлія БЕРЕЗА, відділ дитячого служіння

м. Дубровиця 5 листопада 2011 року відбулася конференція для дитячих служителів Північного регіону області, на якій були присутні вчителі недільних шкіл, лідери клубів «Майбутнє України» м.Дубровиці, а також таких сіл: Орв’яниця, Борове, Берестя, Удрицьк, Залужжя, Висоцьк та Великий Черемель. Ця конференція проходила одночасно з пасторською конференцією того регіону. Приємністю та збудуванням для кож-

В

ного була спільна біблійна година, яку провів заступник голови ООЦ ЄХБ Сергій Гарбузюк. Він говорив про щирість, прозорість нашого життя і служіння. Адже все таємне рано чи пізно стає відомим. Тому нам важливо, аби наші думки, мотиви та вчинки були чистими й відвертими. Після біблійної години в невимушеній атмосфері всі присутні на зустрічі дитячі служителі мали змогу ближче познайомитися один з одним, поділитися своїми переживаннями, труднощами та благословіннями. Зокрема благословінням стало те, що в кожному з вище названих населених пунктів є діти, які з радістю вивчають Слово

Боже, а також церкви, які в усьому підтримують та допомагають розвивати дитяче служіння. Після знайомства координатори відділів обласного дитячого служіння представили нові програми та книги для недільних шкіл та клубів «Майбутнє України», поділилися власним досвідом проведення дитячих таборів. До речі, в Рівненській області нинішнього літа проведено понад 80 таборів, а в недільних школах навчається приблизно 2200 діток — це велика милість Господа, яка підбадьорює та надихає до ще більш гарячого та ревного служіння. Багатьох цікавих та повчальних аспектів торкнувся керівник відділу дитячого служіння Рівнен-

ської області Олександр Ярмушко. Зокрема, він сказав про те, що наше внутрішнє налаштування впливає на наші вчинки. Тому ми повинні пильнувати за своїм серцем, аби виконувати Господню волю, бачити в усіх обставинах шлях до розвитку і мати позитивне налаштування до служіння. Також він розповідав про принципи лідерства. Не того самовпевненого лідерства, до якого звик світ, а того, яке мав Христос, — виконувати Боже доручення, бачачи людей і розвиваючи їхній потенціал та характер. Зустріч завершилася молитвою за всі ті переживання, радощі й труднощі, які були на ній озвучені. Лідери дитячого служіння Північного регіону отримали підбадьорення та стимул для подальшої роботи з дітьми. 

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

37


ювілеї 13 ëèñòîïàäà 2011 ðîêó Äóáåíñüêà öåðêâà ªÕÁ — îäíà ³ç íàéñòàð³øèõ ãðîìàä ó íàøîìó êðà¿ — â³äçíà÷èëà 90-ë³òíþ ð³÷íèöþ. Ñâÿòêóâàííÿ þâ³ëåþ çá³ãëîñÿ ç³ Ñâÿòîì æíèâ. Öåðêâà äÿêóâàëà íå ëèøå çà Áîæ³ áëàãîñëîâ³ííÿ ùåäðèì öüîãîð³÷íèì óðîæàºì, à é çà Áîæó ìèë³ñòü ³ ùåäðîòè, ÿê³ Â³í íàä³ëÿâ óïðîäîâæ óñüîãî ³ñòîðè÷íîãî øëÿõó Éîãî â³ðíèõ.

НЕХАЙ ЦЕРКВА з алишаєть ся ЦЕРКВОЮ

Ч

и не найяскравіше Господню щедрість і любов, неповторність і своєчасність у благословіннях виявили діти. Учні недільної школи, від найменшого хлопчика і дівчинки, зайшли до залу, тримаючи в руках плоди. У кожного з них був інший плід, кожен з яких був корисним, необхідним людині і неповторним творивом Божим. Символічною стала молитва вдячності, яку здійснили служителі церкви, тримаючи у руках хліб, воду, овочі та фрукти, а також Біблію. Знаменним виявилося те, що Біблія, яка стояла розкрита на видноті й яку тримав у руках старший пастор церкви Святослав Григорович Карп’юк, — не просто Книга книг усіх християн, за яку дякували віруючі. Саме ця Біблія — найстаріша книга, якою володіє церква, символ давньої історії євангельських християн-баптистів у Дубні, ознака несхитності проповіді Cлова Божого у краї — видана була 100 років тому. Символічним став і подарунок старшого пресвітера області Михайла Андрійовича Ільюка, який від імені Обласного об’єднання вручив церкві нове, на сто років молодше видання Святого Писання — Біблію, перекладену о.Рафаїлом Турконяком, видану 2011 року. Церква отримала вітання від служителів із різних навколишніх церков: із Дубна, Рівного, Мирогощі, Стовпця, Студінки, Омеляни. Всіх присутніх надихали чудовий хор, духовий оркестр, який об’єднав свої сили з оркестром церкви в Омеляні. Про особливий творчий потенціал Дубенської церкви свідчать вітан-

38

СВІЧНИК

|

4, 2011

ня у віршованій формі, які прочитали місцеві поети Олександр Войтицький і член Спілки письменників України Сергій Рачинець. Неодмінним елементом ювілейного богослужіння було згадування історичного поступу церкви у Дубні. Пастор Святослав Григорович Карп’юк ілюстрував свою розповідь старими фото, які висвітлювалися на великому екрані. Нагадаємо, що громада завдячує своїм утворенням польському місіонеру Жебровському, який приїхав у містечко 1921 року, винайняв приміщення для зібрань і розпочав проповідь Євангелія. Церква утворилася того ж, 1921, року. Саме тоді у червні відбулося перше хрещення, яке здійснив Олексій Ничипорук, пресвітер із Рівного, у річці Ікві недалеко від замку князів Острозьких. Серед перших охрещених були Михайло Лебідь, якого обрали першим пастором церкви, а також дідусь сучасного пресвітера — Гнат Карп’юк. Трагічною плямою в історії Дубенської церкви стали заслання служителів та активних віруючих до Сибіру та Сухобезводної за їх релігійні переконання. Неодноразово громаді доводилося змінювати місця для богослужінь, збиратися в приватних будинках віруючих, приміщеннях, які не вміщали всіх бажаючих послухати Слово Боже. Лише 1995 року громада змогла придбати ділянку, де зараз височіє прекрасний білостінний Дім молитви, освячений 2003 року. Члени Дубенської церкви здійснюють активну місіонерську роботу, завдяки якій утворилися нові громади у Дубні, Плосці, Вербі, Козині, Тараканові, Іванні, Мирогощі та ін. У цьому контексті актуальним є побажання пастора Іллі Максимовича Корнійчука: «Нехай церква євангельських християн-баптистів у Дубні залишається церквою, яка виконує Доручення Господа: ідіть і навчіть!» Із заключним словом, привітавши церкву з ювілеєм, звернувся заступник голови ВСО ЄХБ Микола Євгенович Каспров. Він закликав церкву до натхненного служіння Богові і життя в Дусі.  Ліна БОРОДИНСЬКА


конференції

БЛАГОВІСТЯ i МІСІОНЕРСТВО Володимир АНДРУШЕНКО, пастор церкви с. Красносілля

1 жовтня 2011 року в приміщенні рівненської церкви «Відродження» відбулася місіонерська конференція за участю пасторів із Бразилії: Еліо де Асіс Морайс Карлос, Ней Сілва Ладейя, Роберто Аморін де Менезес. Конференцію відкрив голова ООЦ ЄХБ Михайло Андрійович Ільюк, котрий привітав братів словами «Христос воскрес!», підкресливши при цьому, що воскреслий Христос сьогодні перебуває поміж присутніми. Після загального співу «Великий Боже, як на світ погляну» гість зі США (Каліфорнія) Андрій Кирилович Семенчук прочитав місце Святого Письма із Книги Суддів 7:18: «І засурмлю в сурму я та всі, що зо мною, то засурмите в сурми й ви навколо всього табору…» Він акцентував увагу на тому, що нас Бог закликав голосно сурмити, аби ті, хто навколо нас, чули, що ми прийшли перемагати. Бог відчинив двері в Україні і дав нам Велике Доручення — нести вістку спасіння в Ісусі Христі. Брат закликав до молитви за Україну і за країни колишнього Радянського Союзу. Пастор Морайс Карлос, посилаючись на Книгу Приповісток Соломонових 24:11-12, закликав пам’ятати, що близько 55 000 людей щодня помирають, так і не пізнавши Христа. Присутніх зворушила і змусила замислитись історія про його друга Морайса Карлоса, котрий важко переживав смерть свого батька і через 15 днів сказав, що він так і не сказав своєму батькові про Христа, про спасіння. Це справді важко — втрачати людину, яку любимо і якій, на жаль, з тих чи інших причин так і не встигли сказати,

що вона потрапляє в пекло, оскільки не примирилася з Богом. Бог не дає нам вибору, як чинити в цьому питанні, — Він наказує, щоб ми йшли і звільняли тих, хто потребує цього. «Ми живемо на землі не для того, щоб розтринькувати даровані Богом дні і літа, — сказав Карлос. — Місіонер — це професія, — продовжував він, — місіонерство — це наказ, який ми маємо виконати (Мт. 28:19-20). Є Той, Кому ми повинні звітувати! Чим частіше і гучніше чуємо Божий заклик, тим більш відповідальні перед Богом. Та чи дослуховуємося ми до Божого голосу, Який чекає від нас посвяти? Пастор Роберто Аморін на основі уривку з Євангелія від Луки 10:1-9 наголосив на тому, що місіонерська праця потребує від нас зречення себе, потребує жертви. Це важка праця, але надто важлива і потрібна. Вона настільки термінова, що немає часу відволікатися на щось інше. Багато думають, що місіонерів посилає церква, але це — не так. Місіонерів посилає Бог. Церква є лиш місцем, де зростають служителі. Пастор Ней Сілва на основі тексту з Євангелія від Луки 9:59-62 зачепив досить болючу для кожного з нас проблему відкладання своїх справ на завтра. Ми не є господарями нашого життя, то ж не можемо контролювати прийдешній день. алежить не нам, а Господу. Майбутнє належить Отож, відклавши лавши щось на завтра, ми втрачаємо мо нові можливості. Відкладання дання на завтра нас збиває з цілі, ілі, яку Бог поставив перед нами. и. Диявол посилає найвишуканіші аніші виправдання для відмови щось зробити — особливо, коли кличе Бог. Ісус Христос міг відкласти св свій вій ххрест, рест ре стт, ал алее Йо Його го думки були ттакими, аким ак и и, як оп оописує и уєє ис

Євангеліє від Матвія 16:22-23: «І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Пастор Ней СІЛВА Господи, — такого Тобі хай не буде!» А Він обернувся й промовив Петрові: «Відступися від Мене, сатано, — ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!». Отож, як бачимо, Він вважав думки про земне не більше, як спокусою. Пастор Морайс КАРЛОС Відкладаючи справи на завтра, ми втрачаємо можливість послужити іншим сьогодні. Естер мала поважну причину не йти до царя, але хто знає, чи не заради цього часу вона досягла свого царювання? (Ест. 4:14). Досить часто Господь хоче благословити не нас, а хоче благословити когось через нас. Закінчуючи свою проповідь, брат Ней запитав у присутніх: «На що готовий, друже, сьогодні ти? Для апостола Павла життям був Христос! А що для кожного з нас є життям? Моє життя, — зауважив проповідник, — цінне, якщо я виконую Боже призначення. В чому вбачаєш цінність свого життя ти, брате чи сестро?...» Після конференц конференції брати поїхали додому з усвід усвідомленням того, що Велике Доручення До Христа для нас і сьогодні сього звучить так само, як і для пперших християн: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в роди ім’я Отця, і Сина, і ім святого Духа» (Мт. св 228:19). 

44,, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К Пастор Роберто АМОРІН

39


ювілеї Осіннього дня 20 листопада 2011 року церква м. Здолбунова святкувала своє 95-річчя. Брати та сестри дякували Богові за Його милості та благословіння упродовж всього шляху. Історія заснування церкви повернула присутніх в далеке минуле, яке було нелегким.

ЮВІЛЕЙ ЦЕРКВИ У ЗДОЛБУНОВІ М Микола МИХАЛЬЧУК, церква м. Здолбунова

фіційною датою відкриття церкви є 1916 рік. Брати Руцький, Ничипоруки, КаРуцьки менюк, Март Мартиновський та Іванов склали основу осно церкви євангельхристиян і зареєстрували ських христ її в держав державних установах. За

О

відсутності молитовного будинку зібрання якийсь час відбувались у приватних будинках, а 1925 року на земельній ділянці брата Блажека по вулиці Довгій був побудований молитовний будинок. 1927 року, в час комуністичного терору та войовничого атеїзму, як і всі інші, здолбунівська церква також зазнала репресій. 1959 року влада відібрала молитовний будинок. Зруйнувала його, звільнивши місце під будівництво авторемонтного заводу. Це змусило церкву знову збиратися по домівках. Тільки 5-го червня 1994 року відбулося урочисте відкриття молитовного будинку по вул. Парковій. Сьогодні церкві — 95, і на її свято

40

СВІЧНИК

|

4, 2011

приїхало ї багато б гостей. й У супроводі ансамблю скрипалів «Небесні мелодії» звучали натхненні гімни хвали Богові третього хору Першої рівненської церкви. З особливою увагою брати та сестри слухали проповідь заступника голови ООЦ ЄХБ Рівненської області пастора Василя Басарабу, який побажав церкві зростання в Ісусі Христі, нових духовних злетів, а також пам’ятати пройдений шлях, на якому завжди поруч ішов Спаситель:

благословляв і підкріпляв, потішав і милував. Зі словами Господнього благословіння до церкви звернувся також пастор Першої рівненської церкви Олександр Приходько, який з 2002 по 2005 роки звершував пасторське служіння в здолбунівській церкві. Знаючи не з чужих розповідей цю сім’ю Божих дітей, він сказав: «Дорогі мої! Вам особливо немає чим по-

хизуватися, проте я добре б знаю, що ви дотримуєтеся Слова Істини». Прочитавши третій розділ з Об’явлення (Послання до Філядельфійської церкви), він звернув увагу на 8 вірш: «…Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг і від Ймення Мого не відкинувся». «Реабілітаційні центри, групи з вивчення Біблії – це добре, продовжував служитель, – проте Бог тут зазначив, що церква, яка мала гарні стосунки з Богом, була до вподоби Йому. Тримайтеся Біблії, тримайтесь євангельського вчення, – побажав він церкві. Пастор місцевої церкви Іван Попрожук з особливою теплотою і любов’ю благословляв і молився за відкуплених кров’ю Ісуса Христа, за Наречену Господню. У свої 95 церква слухала настанови і старших братів, які вже тривалий час живуть з Господом, несуть певні служіння в різних церквах, зокрема пастора Здолбунівської церкви християн віри євангельської Олександра Качана. Дихати на повні груди, ревно працювати і славити Господа – такі побажання понесли з собою по домівках брати та сестри по закінченні святкового богослужіння. Віриться, що до свого 100-літнього ювілею, якщо на те буде Божа воля, церква прийде молодою і пристрасною в усіх служіннях, зберігаючи при цьому в серці палкі почуття любові до ближніх, з якої, власне, починається і любов до Христа. 


з’їзди

«БЕРЕЖИ СЕБЕ ЧИСТИМ!» ІІІ З’їзд братів і сестер стер Р Рівнен і в н е н ЩИН ЩИНИ НИ 25-26

ЛИСТОПАДА

2011,

ЦЕРКВА М .

Т

ак склалося життя, що після розпаду СРСР тисячі наших братів і сестер у пошуках кращої долі емігрували за кордон. Багато з них поселилося в США. І хоча життя в цій країні суттєво відрізняється від українського, це не стало на заваді пам’ятати і любити свій край, свою Рівненщину. Підтвердженням цього є III З’їзд братів і сестер Рівненщини, які проживають на теренах США. З’їзд відбувся 25-26 листопада в Слов’янській Церкві Христа м. Балтимор, штат Меріленд. Понад сто братів і сестер із різних штатів країни впродовж двох днів мали чудове спілкування навколо Слова Божого один з одним, із гостями з Рівного. Потрібно сказати, що економічна криза не обминула і США, тому на з’їзді, в основному, були представники церков Східного узбережжя країни, зокрема, зі штатів НьюГемпшир, Пенсильванія, НьюЙорк, Нью-Джерсі, Меріленд та інші. Рівненське ООЦ ЄХБ представляли старший пресвітер Михайло Ільюк, пастори Володимир Нестерук, Василь Басараба та відповідальний за місію «Агапе» Сергій Нестерук. Темою з’їзду було взято текст зі Святого Письма: «Бережи себе чистим!» (1 Тим. 5:22). 25 листопада, о 19-й годині, з’їзд відкрив урочистим привітанням ведучий брат Микола Попік. Вітальне слово і молитву про благословіння з'їзду звершив пастор місцевої церкви Адам Іванович Коренчук. До речі, він — «май-

же рівнянин» (уродженець Волинської області). Брат має цікаву життєву історію. Маленьким хлопцем напередодні Другої світової війни разом із батьками емігрував до Аргентини, а пізніше, коли вже був юнаком, його запросили на навчання до Біблійної семінарії в США. Пасторське служіння Адам Іванович несе в церкві м. Балтимор понад 50 років. Урочистості церемонії відкриття додав духовий оркестр місцевої церкви, яким керує Василь Лучко. Основу колективу складають також «наші рівняни»: родини Лучків, Пальчевських, Ольшанських. Потім звучало Слово Боже. Роздумами на тему «Чисте серце» (в контексті гасла з’їзду) поділився пастор В. Нестерук. Завершальним акордом

Б АЛТИМОР ,

ШТАТ

М ЕРІЛЕНД

ріам Петрук, Евелін Ващишина, Софія та Саша Ольшанські, Андрій Ліпський та інші. Про те, як важливо мати чисту совість перед Богом і людьми, проповідував брат Микола Попік. А перед заключною проповіддю на тему: «Чисте слово» брата М.А. Ільюка співав об'єднаний хор з’їзду. Про це, напевно, варто сказати трохи детальніше. Вже стало гарною традицією на наших з’їздах організовувати з братів і сестер, які співали (чи й досі співають), хор і виконувати улюблені християнські гімни. Цього разу таку відповідальність взяв на себе брат Тимофій Рабчук, який до переїзду в Америку звершував регентське служіння в Незалежній першого дня спілкування церкві ЄХБ м. Рівне. Делегати прозвучав прекрасний псалом з’їзду із задоволенням слухали «Чудне те озеро Генісарет- чудовий псалом: ськеє», який став своєрідним «Небо, оспіване гімном з’їзду. в віршах поетів, В суботу, 26-го листопада, Про тебе складено безліч з’їзд продовжив роботу з 10-ої години ранку. Ранкову Чистий, безмежний, сонетів. молитву звершив брат Олекблакитний простір, сандр Антонюк (церква м. Вабить, хто в небо Крум Лин). Біблійну годину на підносить свій зір». тему «Чистота християнського Після заключної молитви, життя» провів В. Басараба. Спів яку звершили брати з Рівнота музика чергувалися з виго, ще довго в затишному ступами присутніх. Цікавим та Домі молитви Балтиморської хвилюючим був виступ одного церкви не стихав приємний з найстаріших братів нашого гомін давніх друзів — братів братства Миколи Амвросійовиі сестер Рівненщини. ча Гавлішина, який поділився 27 листопада, в неділю, спогадами про служіння регенгості взяли участь в богота хору на Рівненщині. Сергій служінні Слов'янської Церкви Нестерук представив служіння Христа м. Балтимор та в інших місії «Агапе», яка працює з си церквах регіону. ротами. Після обіду в програмі Микола ПОПІК взяли участь юні учасники: Ме4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

41


новини християнського світу У США суддя захистив християнський погляд на розуміння шлюбу уд також ухвалив рішення, що дозволяє студентам висловлюватися, виходячи з своїх релігійних переконань. Каліфорнійський ко ледж звернувся до Дев'ятого окружного апеляційного суду США з проханням переглянути справу про образу студента викладачем. Студент Лос-Анджелеського міського коледжу, на прізвище Лопес, отримав завдання скласти текст виступу на вільну тему на 6-8 хвилин і потім виголосити її перед класом. Лопес говорив про те, як він сам відчував присутність Бога у своєму житті і в долях інших людей. Коли він порушив тему «Бог і мораль» і згадав про шлюб як про освячений союз чоловіка і жінки, процитувавши при цьому Біблію, професор Джон Маттерсон обірвав його й обізвав «фашистським ублюдком».

С

Будівля міського коледжа Лос-Анджелеса.

Після цього Маттерсон ще не раз насміхався з Лопеса і його віри, а також загрожував йому відрахуванням за проповідь релігії в державному навчальному закладі. Нарешті, на підсумковій роботі Лопеса замість оцінки професор написав: «Свою оцінку дізнаєшся у Бога». Лопес звернувся до окружного суду. Суддя

42

СВІЧНИК

|

4, 2011

Джордж Кінг не тільки вирішив справу на його користь, але і зажадав відмінити чинні правила поведінки для студентів, заявивши, що вони «забороняють висловлювати політичні і релігійні погляди, відмінні від загальноприйнятих у кампусі». Джерело: Regions.ru

В І ТА Є М О із 50-річчям! МИХАЙЛА ІЛЬЮКА голову обласного об’єднання євангельських християн-баптистів Рівненської області

У в'язницях Еритреї перебувають за ґратами 3 000 християн ряд Еритреї — один із найрепресивніших у світі режимів — тримає за ґратами 3 000 християн, «де вони позбавлені нормальної їжі і лікування, а також там із ними погано поводяться, змушують відмовлятися від віри». Про це йдеться у повідомленні організації «Christian Solidarity Worldwide», яка цитує CWN. Організація — частина коаліції, яка закликає Раду з прав людини при Організації Об'єднаних Націй (United Nations Human Rights Council) розслідувати випадки систематичного порушення прав людини в цій африканській країні. Спочатку колонізована Італією Еритрея була передана до складу Ефіопії в 1952 р. Зрештою, після громадянської війни, що тривала десятиліття, Еритрея повернула собі незалежність у 1993 р. на чолі з Ісайясем Афверкі, марксистом, який здобув військову підготовку в Китаї за часів Мао Цзедуна. Сьогодні Афверкі залишається на чолі тоталітарного режиму, керівником Ерітреї. Організація Reporters Without Borders («Репортери без кордонів») вважають ситуацію із свободою друку в Еритреї найгіршою в світі.

У

Седмиця.Ru

із 60-річчям! СТЕПАНА ВОЙТИШИНА пастора церкви с. Іващуки Радивилівського району «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Кор. 15:58).

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим. Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. (0362) 63-34-11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Усе робіть на славу Божу»


«БЕРЕЖИ СЕБЕ ЧИСТИМ!» ІІІ З’їзд братів і сестер Рівненщини

Фоторепортаж Петра ВАЩИШИНА

25-26 листопада 2011 церква м. Балтимор, штат Меріленд


90-річчя Дубенської церкви 13 листопада 2011 року


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.