Не вмерти ще за життя. 10 кроків у пошуках віри

Page 1




Львів Видавництво «Свічадо» 2014


Титул оригіналу: Nie umrzeć za życia. Dziesięć kroków w poszukiwaniu wiary. УДК 27-284 ББК 86.37-42 С 42

З польської переклала Ольга Мандрика

Видавництво спирається на “Український правопис. Проєкт найновішої редакції” Інституту української мови НАН України, 1999

С 42

Скшипчак Роберт Не вмерти ще за життя : 10 кроків у пошуку віри/ Роберт Скшипчак ; пер. з пол. О. Мандрика. – Львів : Свічадо, 2014. – 112 с. ISBN 978-966-395-751-7 Це книжка про перспективи, які відкриваються перед тими, хто наважується повірити у воскреслого Христа. Автор спростовує фальшиві переконання стосовно християнства, хреста, гріха, почуттів, грошей тощо. Також допомагає зрозуміти, що іти за Христом – це пливти проти течії, часом відчувати на собі чиїсь зневажливі погляди або чути не надто схвальні відгуки про себе. Однак усе це заради щасливого життя, яке не можна порівняти ні з чим у цьому світі… Для тих, хто перебуває на шляху пошуку віри, а також для тих, хто хоче зміцнити свій духовний стержень. УДК 27-284 ББК 86.37-42

ISBN 978-966-395-751-7

© Wydawnictwo WAM, 2010 © Видавництво “Свічадо”, українське видання, 2014


ВСТУП

Віра шаленців і тих, кого люблять… Вірити в Христа завжди було нелегко. Однак я ніколи не думав, що християнство так раптово зміниться зі спільнотної віри, яка була характерна для костянтинівської епохи, де всі погоджувалися стосовно основних цінностей Євангелія, а якщо хтось цього не робив, то його вважали «віровідступником» або «недовірком», – у скромну, хоч і дуже особисту, віру учнів Христа, які чітко відстоюють свої переконання, незважаючи на те, що їм доводиться жити у доволі поганському світі. Однак статистика й надалі пропонує перебільшені пропорції: християн поменшало тут, зате додалося там. У наш час зовсім не легше послідовникам св. Франциска, с. Фаустини чи папи Івана Павла ІІ. Схоже, що сьогодні, крім постійної релігійної байдужости чи моральних компромісів, є ще два явища, які можна назвати основними ворогами віри в Христа. Це ніби два види бастіонів, через які має пройти людина, коли в глибині серця чує заклик Христа: «Іди за мною». Християнський 5


біг із перешкодами починається від зіставлення зі своєрідною сучасною ментальністю, яка є дуже модною, особливо в середовищі самовдоволених власників різноманітних дипломів. У розумінні виразників «наукового» погляду на життя, вільного від релігійних забобонів, натовп, який збирається на «Ангел Господній» з Папою – це «позбавлений смаку показ недоумків та фанатів» (Умберто Еко). Ми могли усвідомити важливість цієї всезагальної інтелектуальної спокуси, коли Папу Венедикта XVI переконали в тому, щоб не їхати до римського університету «La Sapienza». Так ніби послідовники нової релігії раптом наклали анафему на голови католиків і нова антиЦерква прокляла їх. У рейтингах популярности перше місце посідають апостоли сучасного, раціонального атеїзму: Ричард Докінз1 чи Крістофер Гітченс2, на думку яких католицька Церква через свій спротив у сфері біотехнологій, вільної сексуальної етики чи підтримки «примату правди», по суті, є джерелом насилля: не хочеш воєн, то тримайся якнайдалі від релігії! В цьому значенні англійський філософ Роджер Скратон3 го1 Річард Докінз (нар. 1941 р.) – англійський інтелектуал, еволюційний біолог, відомий популяризатор атеїстичних поглядів. – прим. перекл. 2 Крістофер Гітченз (1949 – 2011 рр.) – англо-американський письменник, журналіст та літературний критик, відомий завдяки публіцистичним працям атеїстичного спрямування. – прим. перекл. 3 Роджер Скратон – професор Лондонського університету, автор численних праць з історії філософії, відомий письменник, есеїст та публіцист. – прим. перекл.


ворив про «карликовість прихильників лаїцизму», які злякалися радикального ісламу, не бажають із ним воювати, тому спрямовують злість на християн. «Церкві добре виходить лише тоді, коли когось треба спалити на вогнищі, як наприклад, Джордано Бруно», – раз у раз повторюють ті, хто переконаний, що з християнською вірою необхідно боротися, енергійно розмахуючи ломакою цинізму, обмов та іронії. Нещодавно один із італійських журналістів (Мішеле Бромбіле, Il Giornale) роздумував над тим, чому в деяких колах так ненавидять Йосифа Рацінґера. Звинувачення у втручанні у політику чи поглядах щодо сексуальности, які зараз не популярні – це лише підстава. Суть у тому, про що постійно нагадував цей Папа: людське життя має сенс, ми – діти не Випадку, а задуму Любови! Тільки він один у цілому світі не втомлюється повторювати про те, що Правда існує. Культура, яка змушує розум бути глухим до заклику Христа, позбавляє нас коренів, джерел, призводить до нігілістичної порожнечі. І що ж робити, якщо терапія порожнечі раптом стала модною? Коли людина, яка хоче вірити Христові, попри все, пройде випробовування «сучасним світоглядом», то муситиме подолати також іншу перешкоду. Я назвав би її «тестом вірогідности», спокусою недовіри. Світ, який відкривається перед християнином – це світ святих, барокових оргáнів, середньовічних соборів, кадила та довгих монаших шат. Хтось, спустошений до дна моральною дієтою різноманітних ток-шоу, може 7


чудово почуватися в затишку готичної катедри. Однак наступна пастка чигає на послідовника Христа у запитаннях: чи це все ще не минуло? Чи мене, бува, не покрила «ніч відкритих музеїв»? Чи це не символи оманливого та нереального світу? Дорогий християнине, як почуваєшся, коли інші починають на тебе дивитися, як на археологічну знахідку? Твої богослуження гарні, але трохи протерміновані, твої молитви – це терапія для боягузів, твої погляди вже попахують пліснявою. Йти з Христом – це йти проти течії. Хто сказав, що Євангеліє – неактуальне? Що любити іншу людину, ніколи її не зраджуючи – це пережиток, що народжувати дітей – це «талібан», а бути вільним від панування мамони та моди – це вистава на ярмарку з ходінням по канату. Звісно, коли ми прямуватимемо за Христом, то за це також треба «платити»: хтось жалісливо посміхатиметься, а хтось знизуватиме плечима. Часом проповідування Євангелія нагадує виступ циркового клоуна, який прибіг, щоб повідомити про пожежу в цирку. Зусилля артиста у маскарадному костюмі були марними, бо всі вважали, що це його новий цирковий виступ. Ніхто навіть не звернув уваги на цього чоловіка, адже він – лише клоун. Цирк згорів, а разом з ним і оселі нерозсудливих людей, бо вітер розніс полум’я на усі довколишні забудови. Хтось сказав, якщо не хочеш плакати, треба пошукати добру комедію. Життя – це забава. Нехай понурі песимісти самі борються з реальністю, а ми хочемо сміятися. 8


Чи панацеєю від невдалого життя може бути розважальна програма або здоровий сон? У світі, де ніхто не цінує правди, важливим стає добре травлення та якісні ліки від безсоння. Бог вимагає дуже великої активности та діяльности. Десять заповідей – надто категоричні, Церква – надто старосвітська. Найліпше всім цим не перейматися. Подаруймо собі приємність і пориньмо в атеїстичну дрімоту. Людина прагне визволення зі схем минулого, тому й залишає церкви та монастирі, обираючи для себе та своїх дітей вигідну, сучасну та фінансово безпечну модель життя. Навіть якщо є ознаки повернення релігійности, то не надто переконливі. Зрештою, відомий італійський філософ Емануеле Северіно стверджує, що покоління Папи Івана Павла ІІ чи рухи відновлення в Церкві – це ознаки передсмертних конвульсій християнства. Зазвичай стан хворого перед смертю трохи поліпшується. Однак у свідомості людей традиційний спосіб життя витісняють парадигми науково-технічного прогресу, який дає набагато оптимістичнішу перспективу. То звідки виникає неймовірна епідемія гніву, наркозалежности чи депресії, яка охоплює заможні суспільства? Справжня проблема – це «криза Бога», а не криза людини. В наш час багато хто живе згідно з принципом: «Бога немає, а навіть якщо і є, то це все одно неважливо». Поза сумнівом, це наслідок тієї формули, яку сто років тому проголосив Фрідріх Ніцше: «Бог 9


помер… і ми Його вбили». Отже, все змінюється залежно від того, чи Бог є, чи Його немає. Ще наприкінці XVIII століття Жан Поль Ріхтер4, німецький поет, так описав цей стан: «Одного літнього вечора я лежав на пагорбі обличчям до сонця, і мене огорнув сон. Мені снилося, що я прокинувся у країні померлих. Тіні скупчилися довкола вівтаря, й у всіх, замість серця, пульсували грудні клітки. Раптом на вівтар упала велична постать, було помітно, що вона дуже страждає. І всі померлі почали вигукувати: «Христе, Христе, чи Бог існує?». Тінню кожного померлого проходили судоми, і через це всі від всіх трималися здалеку. Христос відповів: «Я подолав гори, зійшов на сонця, пройшов галактики і обійшов небесні пустелі, але там немає жодного Бога. Я зійшов у безодні, дослідив глибини пекла й волав: «Отче, де ти?». А у відповідь почув лише відвічну бурю, яку ніхто не спроможний втихомирити, а також блискучу веселку існування там, унизу, яку не може створити жодне сонце… все-все випромінювало суцільну порожнечу». Померлі діти, які отямилися на кладовищі, кидалися до цієї величної постаті на вівтарі, вигукуючи: «Ісусе, то у нас немає отця?». А він, плачучи, відповідав: «Ми всі сироти, і я, і ви. У нас немає жодного отця». Усе це стало нестерпно, понуро та гнітюче. Коли я прокидався, то надзвичайно великий батальйон готувався до остаточної бит4 Жан Поль Ріхтер (1763–1825 рр.) – німецький письменник, автор сатиричних творів, естет і публіцист. – прим. перекл.

10


ви, щоб знищити всесвіт. Моя душа плакала з радости, що я все ще можу прославляти Бога». Задля цього Папа Венедикт XVI, усвідомлюючи стан духу нашої епохи, проголошує живого Бога, який є Любов’ю. «Бог перший нас полюбив», – стверджує наперекір усіляким упередженням. Такий Бог об’явився в історії Ізраїлю, залишивши людям найбільшу заповідь: «Любитимеш». Такого Бога ми, християни, пізнали завдяки Христові. Він є «кимось, хто любить з усією відданістю, що притаманна справжній любові». Цю любов ми побачили на хресті Христа: це любов, яка нікого не позбавляє свободи. Щобільше, ця любов бере на себе всілякі наслідки зрадженої людської свободи. Це любов, яка покутує за всі нечисті та акти насилля, брехню й підлість людей, дозволяє, щоб її розіп’яли замість злочинця. Ця любов платить добром за зло, пробачає грішникові, нічого не вимагаючи взамін. Бог, щоб показати, наскільки Він готовий любити людину, яка відвернулася від Нього, «постав сам проти себе», всупереч своїй справедливості, проявив Милосердя, «пожертвував Себе, щоб піднести людину та дарувати їй спасення». Це не грецький бог, який оживляє світ і вабить його до себе. Такого Бога можна лише любити, але він нікого не любить. Це також не бог деїстів, який після створення світу сховався у свою вічність і не проявляє найменшої зацікавлености нашими справами. Папа проголошує Бога Ісуса Христа, Бога Біблії, який діє на користь людей, який приходить, щоб перемогти їхній страх пе11


ред смертю, воскресивши свого Сина. Господь відкриває пасхальний шлях, щоб неустанно проводити нас зі самотньої смерти до життя, яке проявляється у любові до іншої особи. Мартін Гайдеггер казав, що ми перебуваємо «вночі світу», бо драма сучасної людини не в тому, що в її житті немає Бога, а в тому, що вона вже не страждає через Його відсутність. Драма у тому, що ми вже не помічаємо потреби перемагати смерть, тобто повертатися додому, на батьківщину, і продовжуємо спокійно жити у вигнанні. Папа, який проголошує цілющу любов Бога до нас, ніби хоче сказати кожному ситому та самовдоволеному: «Будь обережний, бо ти помреш не у день своєї смерти, а тоді, коли подумаєш, що уже реалізував себе, коли твоє серце вже не матиме у собі найменшого неспокою і бажання шукати. Якщо світло серед темряви вже не освітлюватиме твої кроки, тоді ти програєш боротьбу зі смертю. Венедикт XVI спонукає рушити в дорогу від смерти до життя, розділити неустанну пасху разом із Христом, повернувшись обличчям до Любови. Не задовольнятися першим-ліпшим горизонтом і навіть не затримуватися на передостанньому. Іти до кінця. Прагнути неба. Папа Венедикт XVI погоджується, що люди надто часто зловживають словом «любов». Це і є причиною страждання, пов’язаного з тим, що або нас не так люблять, або ми самі не розуміємо, як треба любити. А як треба? Відповідь Папи геніяльна: «Оскільки Бог перший нас полюбив, то любов уже є не заповіддю, а відповіддю на дар 12


любови, з якою Бог приходить до нас». Не можна змусити любити. З того, що Бог перший нас полюбив, у нас також може народитися любов. Її передумова – це не так симпатія до іншої особи чи її привабливість, як «інтимна зустріч з Богом». «Я вчуся сприймати іншу особу не лише моїми очима і за допомогою моїх почуттів, а і з точки зору Ісуса Христа». Таке розуміння любови може допомогти мені помічати в інших набагато більше. Цей спосіб єднання з Богом Папа Венедикт ілюструє біблійним образом драбини Якова, яка сягає від землі до неба і по якій піднімаються і сходять ангели. «Саме в цьому проявляється доконечний зв’язок між любов’ю Бога та любов’ю ближнього». Зрештою, образ драбини Якова Папа застосовує для пояснення ще однієї чудової візії: любов – це не лише почуття, а й процес, який активізує всі потенційні можливості людини. Він ніколи не завершується, а змінюється протягом життя, дозріває. Для Папи «зразком любови» є почуття між чоловіком та жінкою, «порівняно з якими блідне кожен інший прояв любови». Так, як неможливо кохати лише душею, абсурдно кохати лише тілом: кохає уся особа, уся людина: «Любов охоплює цілість екзистенції у кожному її вимірі». Ерос, залишений сам на себе, може переродитися в занепад: особу він перетворить на предмет, а любов – у товар. Еросові потрібне очищення, дисципліна. А тому його треба врятувати, реалізувати у спокійному досвіді любови, яка є шляхом до перемоги над егоїзмом, до вміння 13


помічати іншу особу, давати у дар себе, щоби знову себе віднайти. Таке пережиття людської любови зумовлює «передчуття вершини існування». Настанови Папи Венедикта XVI дивовижно подібні до настанов Папи Івана Павла ІІ, який часто повторював, що любов – це остаточна реалізація особи: цього можна досягти лише безкорисливістю. Це шанс відчути близькість Бога у стосунках з іншою особою, яку ми любимо: почуттями і вчинками. Колись Жан Поль Сартр сказав: «Інший – це пекло». Й інфікував цим твердженням думки багатьох. Ділити життя з іншою особою – це «тортури для мозку і страждання», тому людина прирікає себе на самотність, бо інші – це найбільше зло, яке тільки можна уявити. Венедикт XVI не погоджується з такою думкою. Пекло можна створити лише самому. Бог має для нас небо. Добра новина про те, що «Бог – це Любов», наче насінина, яку кидають у землю. Вона мусить прорости, а потім через свою смерть воскреснути в новій іпостасі. Любов – це не пригода, тож не може тривати лише якусь мить. Вічність людини супроводжує любов, яка є «постійним закликом»: навіть якщо доводиться йти нерівними і крутими дорогами, благодать її вирівняє. Незважаючи на «специфічний тягар»: утомленого тіла, золотих обручок або єпитрахилю у сповідальниці, ти донесеш його до кінця, якщо пам’ятатимеш, що «поза всіма цими проявами любови, які наповнюють наше життя – існує Любов». 14


ХРИСТОС ТА БОГ «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові за прикладом Христа, що полюбив вас» (Еф. 5, 1)

Устаньте, ходімо! Людина – це міметична істота, яка має потребу наслідування, тому що належить до світу ссавців. Так вона вчиться жити й діяти відповідно до законів свого виду. Найліпше це помітно у сфері моди, особливо нині, в епоху мас-медія та шоу-бізнесу. Нова стрижка Бекхема чи Роналдо швидко з’явиться на головах уболівальників, так само, як нові фасони суконь популярних співачок, окуляри персонажів Матриці, штани реперів чи жарти Шрека. Діти, дивлячись рекламу або розважальні програми на телебаченні, не лише швидко запам’ятовують пісеньки чи гасла, а й копіюють чийсь стиль поведінки, жестів, співу тощо. Загалом, варто зауважити, що ми живемо в епоху суцільної імітації. Належність до групи визначає стиль буття (лисі голови та шарфи вболівальників, специфічні краватки політиків). 15


А якщо глобальний світ перетворюється в суцільну належність? У Нью-Йорку і Токіо, в Преторії та Буенос-Айресі, в Новосибірську та Варшаві ми п’ємо таку саму кока-колу, дивимося такі самі серіали, слухаємо таку саму музику, носимо такі самі джинси та обмінюємося такими самими поглядами, запозиченими зі ЗМІ. Кожен із нас має потребу брати приклад із важливих осіб, ідеалів. Що ж дивного у наслідуванні Христа? Найголовніше – Його належно розпізнати та сприйняти таким, яким Він є, і згідно зі способом, яким Він хоче нам об’явитися. Чимало людей, особливо молодих, цікавить особа Христа, однак вони пізнають Його у тому образі, який проник у поп-культуру: фільми, мюзикли, тексти пісень. І дуже часто цей Христос більше подібний на Ернеста Че Гевару чи Магатму Ганді. Він уособлює певні цінності. Без Церкви, таїнств, моральних вимог. Наслідувати Христа – це насамперед відкрити Євангеліє та послухати передання про Нього, тобто слова спасення. Наслідувати Христа – це вникати у свідчення тих, хто захоплювався Ним і віддав Йому все життя. Однак ідеться не про якогось чудо-чоловіка, а про Божого Сина. «Наслідуйте Христа», – навчає апостол Павло. Я розумію людей, які не погоджуються з цими настановами і кажуть: «А хто я? Звичайний смертний та ще й недосконалий». Однак Ісус стає на березі озера і каже простим рибалкам: «Ідіть за мною!». Пізніше він зупиняється біля чоловіка коло митниці й повторює ці слова. Багатому юнакові, 16


який питає про дорогу до вічного життя, Ісус відповідає: «Іди, продай усе, що маєш… А потім приходь і йди за мною». Але хто може піти за Ісусом, хто спроможний Його наслідувати? Варто звернути увагу на дві пастки. Одна з них – це впевненість, що Христос прийшов на землю, щоб показати нам зразок для наслідування, спонукати до вибору. Він справедливий, убогий, доброзичливо ставиться до усіх людей, засуджує лицемірство, вчить любити ближніх. Нам необхідно самовдосконалюватися і сповідувати моральні чесноти згідно зі зразком, який залишив Господь. Як цього досягти? Виявляючи добру волю та докладаючи внутрішніх зусиль, акцентуючи на власному «я». Ця проблема називається неопелагіянізмом, що визначає християнство, яке базується на цінностях, але без живої особи Бога, який рятує людей своїм безпосереднім втручанням. Христос, якого має наслідувати людина, залишається поза нею. А людина живе ілюзіями стосовно своїх можливостей і марно сподівається, що може реалізувати заклик Христа. Хіба наш Господь не сказав: «Без мене ж ви нічого чинити не можете?» (Йо. 15, 5). Людина без допомоги Святого Духа навіть неспроможна назвати Ісуса Господом. Друга пастка – це чистий євангелізм. Його пропагував Лев Толстой, а в наш час – деякі секти. Йдеться про християнство у найчистішій формі, без обрядів та інституцій, відповідно до якого потрібно дослівно дотримуватися моральної науки Євангелія, незважаючи на наслідки, які можуть виникати. 17


Чуда Ісуса та Його досконала особа нецікаві, бо належать до світу міфів. А що таке євангельське навчання про любов до недругів та відмову підтримувати зло без особи Христа та Його Божественної сили, без Церкви і таїнств? Це безглузда ідеологія, пожива для потенційних клієнтів психіятричних клінік. Справді, лише нова людина може наслідувати Христа, лише той, хто зі стану грішника перейшов до стану благодаті, отримавши нову сутність та нову моральність. Уподібнитися до Христа може той, хто живе у Христі, живе силою Його страстей та воскресення. «Бо ви зі себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого пізнання, відповідно до образу свого Творця», де «все й у всьому – Христос» (Кл. 3, 9-11). Колись я дуже переймався власним покликанням. Це вкрай важливо, хоч і нелегко, бо варто збагнути, чи одружитися з особою, яка тобі подобається, чи піти до семінарії, чи обрати інше життя, яке тобі підготував Господь Бог. Від вагань мене врятував один священик із Франції, якого зустрів цілком випадково. Мені доручили провести для нього невелику екскурсію місцевими пам’ятками історії. Коли я почав йому довірливо розповідати про свої дилеми, він відповів: «Це абсолютно другорядна річ, чи ти станеш священиком, чи батьком родини. Це лише спосіб, реалізація. Важливо, щоб ти став учнем Христа». Ця відповідь була світлом, яке звільнило мене від неврозу і бажання швидко віднайти своє по18


кликання, а згодом допомогло обрати життєвий шлях. Отож, покликання – це бути християнином. Не лише тому, що мене в дитинстві охрестили і я виріс у християнській родині, воно радше пов’язане зі закликом Бога. «Іди за мною», – звертався Христос передусім до своїх учнів, а не до семінаристів чи монахинь. Це і є первинне покликання. Ніхто не стане християнином, бо так йому заманулося. Повинна діяти сила Христового Слова. Одного разу до Ісуса прийшов хтось, хто хотів за Ним ходити. Ісус відповів: «Лисиці мають нори і птиці небесні мають гнізда, Син же Чоловічий не має де голови приклонити» (Лк. 9, 58). І більше про цього чоловіка в Євангелії немає згадки. Ніхто не може піти слідами Вчителя з Назарету, якщо йому це не дано. В цьому переконався апостол Петро, коли питав Ісуса про Його місію: «Господи, куди ж ідеш?». І почув у відповідь: «Куди я іду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною». А Петро далі вів своє: «Чому бо, Господи, неспроможен я нині йти за Тобою» (Йо. 13, 36). Він не розумів тих слів, які почув від Ісуса: «аж потім», «коли постарієш». Це означало благодать, яку Петро мав отримати після смерти й воскресення Господа, коли Ісус об’явиться в ньому та інших учнях як перемога над гріхом та страхом, а також як спроможність любити Бога та інших людей, про яку перший із апостолів тоді не мав ніякого уявлення. Нова сутність у Христі означатиме нову свободу зречення усього, з огляду на любов до Спасителя, спосіб життя, який аб19


ХРИСТОС І ПРОСЛАВА «Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший, і поведе, куди ти не схочеш. …Іди за мною!» (Йо. 21, 18).

Вийди до мене на гору Я усвідомлюю, що заголовок цього розділу звучить так, ніби це Джульєтта стоїть на балконі й кличе Ромео. Саме в цьому сенс християнства. Тебе кличуть! Уяви, що ідеш гамірною вулицею, думаєш про щось своє, подумки рахуєш, скільки сьогодні потратив…. І раптом хтось тебе кличе, звідкись лунає голос… Оглядаєшся довкола і врешті твій погляд зустрічається з Його поглядом. Він віднайшов тебе у натовпі й махає тобі рукою, щоб ти підійшов ближче. Так виглядає початок благословення в людині. Бог перший кличе нас, щоб спрямувати наші вчинки, наміри та прагнення в нове русло. Ніхто сам по собі не стає учнем Христа, як і не народжується ревним християнином. Необхідно, щоб Той, хто звертається до нас особисто і безпосередньо, покликав 87


нас. Часом Бог діє через інших людей, часом – через якісь події. Одного чоловіка Бог урятував від гріха хтивости. Цей чоловік потрапив у тенета порнографії, «принади» найдревнішої професії затьмарили йому світ. Однак згодом збоченець пізнав любов Ісуса Христа, який витягнув його з цієї безодні, звільнив від бажання постійно відвідувати борделі. Господь не засуджував, не ганьбив. Коли чоловік почав себе поважати, адже Бог йому все простив і дозволив знову повноцінно жити, він змінив ставлення до людей, з якими грішив. Повірив у те, що їм так само хтось може допомогти. Йому доводилося бачити дівчат у тісних міні-спідницях, які стояли вздовж трас у пошуках «роботи». За різних нагод він підходив до однієї чи іншої, домовлявся про ціну за ніч, а потім давав їй гроші і тихо говорив: «Не стій тут більше, іди додому. Своє ти вже заробила». Дівчата охоче брали гроші, але якось одна з них відповіла: – Я не можу постійно від тебе брати гроші, адже ти нічого від мене не хочеш. Скажи, що тобі потрібно. Куди я маю з тобою піти? А він запитав: – Ти підеш зі мною, куди я захочу і зробиш те, про що я попрошу? – Звичайно, – відповіла вона, сподіваючись, що клієнт врешті надумався, бо ситуація була дуже дивною. – Тоді ходімо. 88


І він відвіз дівчину до малої церкви на зустріч, яку вів один із катехитів. Повія була перелякана і роздратована. Вона хотіла вирватися і втекти. – Ти ж казала, зробиш, що я захочу, – зупинив її чоловік. Цього вечора у церкві дівчина, яка вже скотилася на самісіньке дно, почула голос когось, хто її насправді любить. Досі вона знала тільки коханців і клієнтів, а ще осіб, які хотіли заробити на її тілі. Якщо вони й ставилися до неї доброзичливо, то тільки тому, що чогось хотіли від неї. І раптом хтось увійшов у її життя з любов’ю, яка її підняла й повела угору. Кажуть, що у тієї дівчини тепер хороша сім’я, кожної неділі вони ходять до церкви. А ще тепер вона не тільки посміхається, а й щиро сміється. Так само отримав покликання один водій, який возив артистів Товариства джазу на концерти. Високий, красивий, він вірив у силу грошей та особистої привабливости. Цей мачо гордував дружиною, яка виховувала двійко дітей, а третє носила під серцем. Він навіть не соромився того, що постійно зраджував її з іншою жінкою, для якої вже винайняв окреме помешкання. Чоловік опускався все нижче і нижче. Алкоголь та намагання бути подібним на Ніколаса Кейджа ускладнювали його становище. Молитви дружини та раптова хвороба допомогли йому змінити ставлення до ситуації. Він збагнув, що, ходячи двома різними дорогами, на одній із них можна загинути. Чоловік почув поклик Бога, який долинав до нього за посередництвом інших людей та подій. 89


Він урешті став до сповіді й зумів глянути угору: Бог схилився над ним і витягнув його з безодні. Сьогодні цей чоловік добудовує оселю для своєї сім’ї, яку він знову полюбив усім серцем. У нього народився перший внук. Він говорить про Бога простими й невишуканими словами, але зі щирістю й натхненням, яких часто дуже бракує фаховим проповідникам. Цікаво, що гори стали особливим символом входження Бога в людське буття. Історія спасення пов’язана з різними вершинами. Одне з імен, яке Біблія надала Богові – Ель Шаддай, тобто «Бог гір». «Шукай порятунку в горах, бо інакше загинеш», – каже ангел до Лота, якого врятував зі Содому, міста, покараного за численні гріхи. Гора – це місце, де на людину чекає Бог. І не лише чекає, а й допомагає туди зайти. Мойсей, коли пас овець свого тестя, одного разу зайшов настільки далеко у пустелю, що опинився біля підніжжя гори Синай. Там він побачив диво – кущ, який палав, але не згорав. Це був знак наближення Бога, який палатиме любов’ю до Ізраїля, і ця любов не минатиме і не згасатиме. Бог за допомогою овечок витягує Мойсея з життєвої стагнації, веде його на гору, щоб там об’явити Себе і послати Мойсея до Єгипту, до земляків у неволі: «Так промовиш до синів Ізраїля: Я-є післав мене до вас» (Вих. 3, 14). Мойсей приведе обраний народ, який уже відчув, як Бог опускається в його нужденність, на гору Синай, де люди відчують ще більшу благодать. Пророк почує голос самого Господа, який закликатиме до справедливости 90


та обраности. Мойсей особисто перед усім народом прийме заклик Ягве: «Вийди до мене на гору і перебувай там; я дам тобі кам’яні таблиці зі законом та заповідями, що написав я на науку їм» (Вих. 24, 12). Там, на горі, він залишатиметься сорок днів і сорок ночей. Равини наголошують на тому, що у присутності Бога Мойсей перебував саме стільки часу, скільки потрібно для формування ембріона в лоні жінки, і це допомогло йому осягнути новий, вищий рівень буття. Тепер він гідний слухати Слово з уст Найвищого, щоб потім навчати і передавати все іншим ізраїльтянам. Також пророк Ілля за допомогою ангела, який рятує його від депресії, зійде на гору Хорив, щоб там стати свідком появи Бога. «Вийди, встань на горі перед Господом» (1 Цар. 19, 11). Там Ілля отримає послання від Бога, яке надихатиме його на подальше служіння Всевишньому. Ізраїль уявлятиме собі обітницю Божого приходу в образі гір, з яких стікає вино, та пагорбів, з яких стікає молоко. Бо зустріч із Богом у Його слові завжди позитивна і додає сил. У подальшій історії ізраїльтян знаком Бога стане також Гора Сіон в Єрусалимі, на якій цар Соломон вирішить побудувати храм Господній. Звідти Бог закликатиме до паломництва кожну особу та родину Ізраїля: «Бо на горі Сіоні й у Єрусалимі будуть ті, що заціліють… і між тими, що зостануться живими, ті, що їх Господь кличе» (Йоіл, 3, 5). Щоб піднятися на Божу гору, відчути запах божественности, насолодитися атмос91


ферою спокою та урочистости, а насамперед відчути щастя вибраности, того, що ти – улюблена Божа дитина і Він вестиме тебе угору. Все розпочинається з Нього. Якщо хтось захоче вийти на гору лише за допомогою своїх сил і повірить, що в житті також самостійно підніметься та реалізується – то це призведе до гріха гордині. «Ти ж говорив у своєму серці: на небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й возсяду на горі, на краю півночі. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній» (Іс. 14, 13н). Це первинне падіння сатани. Цікаво, так зазвичай завершуються спроби покладатися лише на себе. Відколи живе наше покоління, розпалися щонайменше дві імперії, які хотіли підкорити собі людство. В епоху, коли пріоритетними вважають самовиховання, самореалізацію та самоспасення, найбільше життєвих драм. А скільки навколо нещасних! Депресія – це основна хвороба ХХІ століття. Там, де людям не вистачає свята, літургії та молитви, жалюгідними замінниками стають антидепресанти та віагра. Новий чудовий світ, у якому людина стала мірилом усього й самоціллю, перетворюється в нелюдський. Там, де проголошено смерть Бога, раніше чи пізніше дійде і до смерти людини. Єрусалим та святині на Сіоні надавали сенсу життю ізраїльських поколінь, вірних Богові. Кожен жид був зобов’язаний бодай раз у житті вирушити у паломництво до міста Бога. Ізраїльтяни кажуть: хто не бачив Єрусалима на землі, не побачить його у небі. Але «хто зайде на гору 92


Господа, хто стане в Його святому місці?» – лунає запитання у псалмі. Лише ті, кого Бог покличе і супроводжуватиме, бо паломництво до Єрусалима є знаком щоденного особистого паломництва до Бога. А це благодать. Прагнути вгору, до світла. Жити за небесним покликанням. Саме тому Йосиф, Марія та Ісус Христос вирушили у паломництво до Єрусалима. А їхніми слідами пішли чимало святих: Егерія та св. Єронім, свв. Франциск, Генрик та Ігнатій Лойола, а також багато сучасних християн на чолі з Папами Павлом VI та Іваном Павлом ІІ. Паломники, які прямували до Єрусалима, були змушені проходити через долину плачу, геєну, де постійно тлів і димів жар. Ісус не раз порівнював геєну з пеклом. Коли паломники проходили через це місце, співали «псалми сходження» і одні одним додавали відваги, кажучи «шалом», тобто «мир тобі». Завдяки цьому вони вибралися з місць смутку та жалю, бо здалеку бачили ціль своєї подорожі, тобто Сіон, де були слава Бога і щастя людини. Дорогий паломнику, якщо твої очі будуть спрямовані на Бога, ти зможеш перейти через не одну долину плачу. Треба жити так, як перші християни, які молилися і спільно служили літургію, повернувшись обличчями на Схід, звідки приходить воскреслий Ісус Христос, Переможець смерти, наш Спаситель. Повернути обличчя на Схід, тобто на Орієнт – означає зорієнтуватися. Не дивися на себе, не порівнюй себе з іншими, не розжалюйся над своїми гріхами, а дивися на Христа і вирушай уперед. Навіть 93


якби ти перебував у самому центрі геєни, по вуха занурившись у нечистотах і з тяжкими думками в серці. Бо людина перемагає не своїми силами, а завдяки Христу, який прийняв розп’яття за кожного грішника на землі й не гидує нічиєю слабкістю. Будь відважний, іди вперед, уже недалеко. Христос живе і любить тебе! Яким є джерело благословення? Як саме життя дозріває і дає плоди? Погляньмо на Авраама та Марію. У них є дещо спільне. Господь обох покликав на гору. Авраама Бог покликав на гору Морію: «Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу» (Бут. 22, 2н). Для старого Авраама Ісаак – це все, що він має і що йому дав Бог. Чоловік не розуміє, чого саме Бог від нього очікує, але бере сина, на осла вантажить хмиз, бере ніж і йде, маючи в серці лише одну думку: Бог проявить свою волю! Існує оповідання про те, що Ісаак, уже дорослий чоловік, щоб нічого не зіпсувати, просить батька, щоб той його міцно зв’язав. Бо страх в останній момент може завадити і він не підкориться Божому планові. Авраам покірно йде на заклик Господа. А коли підносить руку на сина, то цілковито покладається на волю Подателя життя. Ягве стримав удар Авраама. Він не хоче жертви з Ісаака, натомість приймає ту жертву, яка є у серці батька, а також його безмежну довіру: «За те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, 94


як зорі на небі і як пісок, що на березі моря» (Бут. 22, 16 н). Богородиця чинить так само. Вона отримала від Бога покликання і цілковито покладається на Його волю: «Нехай мені станеться за словом Твоїм». Усе життя вона служить Богу, звернена до Ісуса та вірна Його покликанню. Ні в чому Його не стримує, ані не перешкоджає. Коли Бог закликає її принести в жертву Сина, виходить на гору Кальварію, де намагається підтримати Ісуса, який несе хрест. Богородиця не суперечить намірам Бога, навіть якщо не може усе зрозуміти. Бог знає, що робить. Агнець, жертву якого прийняв Отець, перейшов від смерти до життя, щоб так прийшло ще більше благословення. «Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній» (Лк. 1, 48н). Марія, як і Авраам, піднімається на ту саму гору, дозволяючи Богові вести себе на інший, вищий, рівень існування: відмовитися від свого «я», щоб реалізуватися у Божому «Ти», щоб цілковито віддатися Божій волі. Вона зрікається права на свою волю, щоб виконувати Божу. Як писав Папа Іван Павло ІІ, це «таємниця порогу, який кожен з нас має переступити, керуючись силою того самого заклику…, це вміння постійно переступати те, що дороге, власне, добре відоме, задля того, щоб відкритися на простір незнаного». Там, на вершині, й Марія, і Авраам отримають благословення та обітницю плідности. Вони піднімаються на гору самі, а сходять уже з численними нащадками. Ми також є у гроні цих нащадків. 95


Це благословення – ознака щедрости Бога, життя, що приносить плоди. Ісус обіцяв своїм учням: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід» (Йо. 15, 16). Плід любови. Колись лише це важитиме: чи ти прожив, маючи благословення любови, чи реалізував своє покликання. Так і в такому вимірі, як передбачив Бог. Небо – це місце, де панує любов. Чи ти чуєш Його голос?


ДОДАТОК

Хресна дорога СТАЦІЯ І

Ісуса засуджують на смерть Кажуть, що св. Тереза Авільська часто повторювала: «Людська гордість вмирає через п’ятнадцять хвилин після фізичної смерти людини». Відколи людина сама себе вигнала з раю, то втратила відчуття реальности. Вона живе, доводячи собі й іншим, що вміє творити свій рай, ще ліпший, ідеальний, досконалий світ. Однак там немає місця гріху, жалю за нього, навернення. Христос, побитий до крови, який усе прощає, милосердний… видається реліквією з іншої епохи. Це для слабких, для невдах. Сучасному суперменові, містеру Пілатові, доброчинцю людства, великому гуманістові не потрібна Страсна П’ятниця. Втім саме так він спричиняє її. «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як. 4, 6). Якщо гордість тягне віз, наповнений добрими справами, то він все одно скотиться до пекла; натомість віз, який тягтиме 97


покора, навіть якщо на ньому будуть гріхи, може довезти до неба. Трапляється, що той, кого вважають найбільшим грішником, насправді вирізняється глибокою покорою. Всі провини порохнявіють перед обличчям Бога, лише наша гордість проявляє опір перед Ним. «Я згрішив», – ось найліпше знання себе. СТАЦІЯ ІІ

Ісус бере на себе хрест Не засуджуй ані себе, ані інших. Особисті нещастя можуть бути для нас доброю наукою. Наша сутність така, що мусимо зіткнутися з перешкодами, щоб переконатися у їхній шкідливості. «Хто не зазнав спокуси, той мало знає» (Сир. 34, 10). Нічим не спотворене задоволення собою може бути небезпечне. Хто відчув небезпеку, стає уважнішим. Насамперед необхідно уникати бравурних ситуацій, непередбачених поганих нагод – бо це демон демонів. Моряки позначають на картах морів підводні скелі, які вони помітили. А ми на основі наших гріхів можемо створити «духовну карту» подорожі, наносячи на неї причини гріха та ілюзій, а також відсутність розсудливости, яка зводить нас на манівці.

98


СТАЦІЯ ІІІ

Ісус падає перший раз під хрестом Навіть якщо ви впевнені, що до багатьох гріхів призводить слабкість, то не дивуйтеся. Бо не ті, хто чинить найменше гріхів, є найсвятішими, а ті, хто найблагородніший та найбільше вміє любити. Не зазнає поразки той, хто навіть не намагався боротися. Натомість особи, які завзято атакують ворога, завжди потерпають від невдач. Якби у нас була повнота любови… Якщо зробити отвір у вщерть наповненій бочці, то з неї не витече ані крапля вина, поки не зробити ще один отвір, щоб усередину потрапило повітря. Якщо ж бочка не заповнена, то з отвору відразу потече вино. Отож, якщо ми не впевнені в Божій любові, то через найменшу спокусу можемо втратити все, що маємо. Ми змогли б ліпше розуміти інших, якби усвідомили, що Бог прощає не лише сім разів, а сімдесят разів по сім. Не дивно, що люди нездатні подолати гріх. Якби ми справді збагнули, хто ми, то замість того, щоб дивуватися через те, що лежимо на землі, ми би дивувалися, що можемо підвестися. СТАЦІЯ IV

Ісус зустрічає свою Матір «Твою душу пронизуватиме меч». Болісні переживання рятують нас від сонливости та байдужости. Найшвидший бігун – той, хто вирвався з вовчих пазурів. Саме так випробування впли99


вають на святих. Замість того, щоб опустити плечі чи піддатися безнадії, вони ще ревніше чинять добро. Святий Йоан Золотоустий казав: «Як мисливець, легко поранивши лева, робить його шаленим і безумним, так і ворог людського роду, намагаючись завдати вам глибокої рани, насправді подвоює вашу великодушність та відданість добрим справам». Візьми своє серце і делікатно поклади у долоні нашого Господа, очікуючи зцілення від жалів та безнадії. Так чинячи, багато здобудеш і отримаєш користь із того, що інші завдали тобі болю. СТАЦІЯ V

Симон із Киринеї допомагає Ісусові нести хрест Колись один святий чоловік питав людей, яких зустрів на вулиці: «Якби ви знайшли мішок зі золотими монетами, то що би вчинили?». «Я віддав би власникові», – відповів перший чоловік. «Ти дурний», – прокоментував це старець. Інший перехожий сказав: «Я не наївний, тому забрав би ці гроші собі». «Ти підлий», – сказав святий. А відповідь третього перехожого була такою: «Як я можу відповісти на це запитання? Хіба можу передбачити, як поводитимусь у такій ситуації? Хіба можу бути заздалегідь упевненим у тому, що знайду сили, аби перемогти спокусу? Однак вірю, що добрий Бог допоможе мені перебороти ниці прагнення і віддати ті гро100


ші, кому треба». Старець зрадів: «Ти мудрий! Саме так і треба відповісти». «Нумо тепер ви, що говорите: сьогодні або завтра ми підемо в те місто й перебуватимемо там рік, і будемо там торгувати й гроші заробляти. Ви, що не відаєте, що буде взавтра! Яке бо життя ваше? Ви – пара, що з’являється на хвильку і зникає по тому. Чому б вам радше не сказати: коли на те Господня воля, будемо жити і це чи те робити. Тепер ви хвалитеся у хвастощах ваших. Усяка така хвальба – погана. Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, – гріх тому!» (Як. 4, 13-15). СТАЦІЯ VI

Вероніка витирає Ісусове обличчя «Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене» (Пс. 27, 8-9). На жаль, найчастіше ми дбаємо лише про те, щоб зберегти своє обличчя. А ще частіше йдеться про те, щоб не зіпсувати враження про себе. Досягти швидкого ефекту. Ніщо так не поглиблює наші вади, ніж поспіх та поверховість. Коли птах потрапляє у сітку, то метушиться і намагається якнайшвидше визволитися з неї. І, на жаль, заплутується ще більше… Коли ми потрапимо у сіть наших проблем, то не можна панікувати, бо це лише перешкоджатиме нашому звільненню. Щобільше, ми лише міцніше заплутаємося. Так, треба жаліти за свої провини, але це має бути спокійний, статечний та витривалий жаль, 101


а не поривчастий та мінливий, який призводить до зневіри. Треба бути терплячим! Добре, якщо ти можеш кожного дня починати все заново. Це найліпший спосіб – починати все заново. А початком усіх добрих справ та задумів є Христос. Не можна думати, що ти вже осягнув усе, що потрібно. «В твоєму імени серце моє каже: «Обличчя моє шукайте!» Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене» (Пс. 27, 8-9). СТАЦІЯ VII

Христос знову падає під хрестом Коли ми починали, то нас переповнював запал, ми були рішучі й пішли за Вчителем по стрімких схилах Голготи. А потім – падіння і неспокій. Сповільнюємо кроки, уже немає сили бігти. Ледве волочимо ноги, невдоволені собою, а часом – Богом: не віримо в успішність молитви, боїмося приступати до таїнств… Чергові гріхи або спогади про колишні викликають у нас подвійну зневіру. «Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся?» (Гл. 5, 7). Терплячість до своїх слабкостей – це найперший ступінь покори.

102


СТАЦІЯ VIII

Ісус утішає зневірених Самолюбство, завищена самооцінка, фальшива свобода розуму – це коріння, яке дуже непросто вирвати з людського серця. Треба терпеляче і наполегливо позбавлятися поганих звичок, долати зневіру, не піддаватися власним слабкостям. Життя – це постійна боротьба, і немає людини, яка могла би сказати, що вже досягла мети. Можемо бути впевнені в одному: спокуси супроводжуватимуть нас аж до останнього моменту. Відпочинемо тільки в небі, де нас чекає пальмова гілка перемоги. А на землі треба постійно боротися поміж страхом та надією, пам’ятаючи про всемогутність того, Хто нас підтримує. «Тому втішайте один одного і будуйте один одного, як то ви й робите» (1 Сл. 5, 11). СТАЦІЯ ІХ

Ісус падає втретє «Наше спасення має двох смертельних ворогів, – писав свого часу св. Йоан Золотоустий, – зарозумілість у невинності та розпач в упадку. Однак останній ворог набагато грізніший». «Бо ми надією спаслися» (Рм. 8, 24). Надія – це міцний ланцюг, який звисає з неба. Якщо ти не триматимешся за нього, то впадеш і потрапиш в якийсь гріх. Переважна більшість гріхів, які спричиняють згіршення в Церкві, і ще більше гріхів, про які знають лише ангели, з’являються через сум103


нів. Якби не він, цьому можна було б запобігти. «Доки журбою буду терзати мою душу, тужити щодня серцем? Доки мій ворог буде зноситись наді мною?» (Пс. 13, 3). Усе зло, яке ми скоїли в житті, є нічим порівняно із втратою надії. Пам’ятай: Божа любов перемогла навіть пекло. Ти ніколи туди не підеш, хіба що за власним бажанням. СТАЦІЯ Х

Із Ісуса здирають одяг Наскільки дозволимо собі зняти маски та офіційні костюми, настільки й поглибимо знання про себе. Самолюбство, егоїзм, злість, підлий характер – усе це можна приховати, але це не означає, що його немає. Час від часу, за різних нагод гріх пускає нові паростки, які свідчать про те, що зло ще не вдалося викоренити. Інколи воно спить, ніби хитрий лис, а потім зненацька зривається і кидається на жертву. Тож потрібно бути уважними і ніколи не забувати про своє постійне навернення. На землі нам не вдасться повністю вилікуватися, лише в раю. А в цьому житті, хочемо того чи ні, мусимо змиритися з тим, що ми – люди, а не ангели. Ми не можемо ходити, не торкаючись ногами землі. Убогість супроводжуватиме нас аж до гробу. Навернення – це не грім з ясного неба, а повільне скинення старих ганчірок гріха та недовіри задля того, щоб одягнути нові шати, які 104


нам підготував Ісус Христос. Хвороби душі й тіла з’являються кінно, галопом, а відходять пішо, поволі, крок за кроком. СТАЦІЯ XI

Ісуса прибивають до хреста О, людська немоче! Скільки слабкости довкола нас! «Що ми можемо? Хіба що впасти», – любив говорити св. Франциск Салезій. Всім відомо, що ніхто в цьому житті не є настільки святим, що не зміг би скоїти якогось поганого вчинку. Але заради Бога остерігайтеся будь-якої недовіри. Якщо Бог не буде нашою зброєю і нашим щитом, то нас атакуватимуть різні нещастя. Навіть такі, яких ми не сподіваємося. Господи, все в моєму єстві прагне Твого милосердя. Все в мені чекає воскресення. «Чого пригноблена, душе моя, і тривожишся у мені? Надійся на Бога, бо знову прославлятиму Його, Спасителя обличчя мого та мого Бога» (Пс. 42, 12). СТАЦІЯ ХІІ

Ісус умирає на хресті Ти скоїв дурницю, яка тебе принижує? Гаразд. Ти упав лицем у болото і роздратований? Треба каятися у тому, що образив Бога, а водночас радіти з того, що трохи упокорився. Сповідь і покута роблять людину більш гідною поваги, ніж гріх робить її гідною осуду. «Чи ж я ховав, як то 105


зазвичай люди, мої переступи, приховував у грудях мої хиби, боявся бо великої юрби, лякався погорди кревних, тому мовчав і не наважився підійти до дверей?» (Іов. 31, 33). Святий Франциск з Асижу вдивлявся у Розіп’ятого й заохочував до цього також своїх учнів. Розіп’ятий – це мій порятунок. Наскільки далеке твоє життя від сповідальниці? «Часто потрібна більша відвага, щоб визнати свій гріх, аніж щоб його уникнути» (св. Григорій Великий). СТАЦІЯ ХІІІ

Ісуса знімають із хреста Вдячність. Бог багато може збудувати на людській вдячності. Замість того, щоб чванитися, ніби павичі, зверхньо дивитися на інших, нам треба глибоко подивитися собі у вічі. «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кр. 4, 7). Чи мули є менше обтяжені та смердючі лише тому, що везуть на собі цінні скрині з пахощами? Мати-Церква тримає на колінах Найсвятішого Спасителя. Тому в тій самій Церкві нам треба навчитися чогось нового та важливого: не занепадати від гріха інших! У слуги своєї благодати Бог закликає не ангелів, щоб вони у своїй невинності не засуджували грішника. Христос віддається у наші брудні руки і промовляє нашими брехливими устами, щоб пробудити вдячність у грішникові, який сам собі 106


не вміє допомогти. «А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас» (2 Кр. 4, 7). СТАЦІЯ XIV

Ісуса кладуть до гробу Уже давно проголошено, що «Бог помер», і не в одному серці запанувала темрява. Натомість ми прямуємо до життя. Ми – шукачі вітчизни, жебраки неба. Нам не можна переривати подорож і вважати, що вже досягли мети. Правдива ніч починається тоді, коли у серці зникає туга за свободою. Будеш мертвий не того дня, коли помреш, а тоді, коли подумаєш, що вже самореалізувався, коли серце перестане турбуватися. Коли вже жодна вранішня зоря не надихатиме, жоден голос не кликатиме в дорогу, от тоді ти й програєш свою боротьбу зі смертю. Ніч світу не в тому, що Бог помер, а в тому, що людина через це більше не страждає. Будьмо охоронцями Світанку, свідками Воскреслого, доброї новини про те, що Життя перемогло. Христос повернувся зі цвинтаря! І нам не можна задовольнятися будь-чим, першимліпшим здобутком. «Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють Його, і, вбитий, по трьох днях воскресне». Та вони не розуміли цього слова й страхалися Його запитувати» (Мк. 9, 31-32).

107


ЗМІСТ ВСТУП ..........................................................................................5 ХРИСТОС ТА БОГ ..................................................................15 ХРИСТОС І ВІРА .....................................................................24 ХРИСТОС І ГРІШНИК ...........................................................32 ХРИСТОС І ПОКОРА .............................................................41 ХРИСТОС І ГРОШІ .................................................................49 ХРИСТОС І ЛЮДСЬКА АКТИВНІСТЬ .............................59 ХРИСТОС І СТОСУНКИ З ІНШИМИ (АФЕКТИВНІСТЬ) ..................................................................67 ХРИСТОС І ХРЕСТ .................................................................77 ХРИСТОС І ПРОСЛАВА .......................................................87 ДОДАТОК. ХРЕСНА ДОРОГА .............................................97


о. Роберт Скшипчак НЕ ВМЕРТИ ЩЕ ЗА ЖИТТЯ 10 кроків у пошуку віри Літературний редактор Наталя Сирцова Технічний редактор Галина Горбачук

Підписано до друку 28.03.14. Формат 84x108 1/32. Папір офс. Офс. друк. Ум. друк. арк. 6,3. Ум. фарбовідб. 5,9. Обл. вид. арк. 3,3. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.


Біл Гайбелз БОГ, ЯКОГО ВИ ШУКАЄТЕ Рано чи пізно майже всі шукають Бога. Через проникливі думки, глибокі роздуми, а подекуди дотепи і бувальщини Біл Гайбелс відкриває нам сутність Бога: Бога, який знає кожну нашу думку, який завжди милосердний, який нас провадить, який є відданим нам і який завжди поряд. Це Бог, який бачить нашу радість і смуток, Бог, який не припиняє давати, Бог, у чиїх руках є наше життя. Ця книга про Бога, якого Ви шукаєте. Читайте уважно – і Ви будете вдячні, що зробили це.

Ян Анджей Клочовський НАГІРНА ПРОПОВІДЬ: У ПОВНОТІ ЖИТТЯ Беручи за основу Нагірну проповідь, автор пропонує зробити іспит на зрілість нашого християнства. Чи насправді євангельське мислення проходить крізь усе наше життя? Чи формує цінності, за якими будуємо життя? о. А. Клочовський сподівається, що ця книжка допоможе глибше зрозуміти і сприйняти слова Христа з Нагірної проповіді – так, щоб вони змінювали наші серця і наш спосіб мислення.


Видавництво «СВІЧАДО» ПРОПОНУЄ духовну та релігійну літературу різних видавництв м. Львів, вул. Лисенка, 2

о. Пйотр Павлюкевич ПРО БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ Не сумніватися у Божому милосерді! Така основна думка цієї книжки. Господь не бажає нам ні гріха, ні труднощів, однак якщо переживаємо подібне, то Він прагне, щоб усе закінчилося для нас із добрими наслідками. Навіть останній грішник має шанс опинитися під Божою опікою. Головне – довіряти Богові.

Наше представництво: 04070, м. Київ, вул. Покровська, 6, храм св. Миколи Доброго тел. (044) 425-11-80 Надсилаємо книги поштою Зробити замовлення можна за телефоном: (032) 244-57-44 MTC (066) 539-19-62, LIFE (093) 407-15-84, КИЇВСТАР (067) 370-04-52 електронною поштою: bооkshор@svichado.соm поштою: 79008, м. Львів, а/с 808 шукайте нас в Інтернеті: www.svichado.com та пишіть нам: post@svichado.com



Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.