№6
c. 12-13
червень 2014
www.svichado.com
c. 15-17
c. 18-20
Передплатити журнал “Кана” можна з будь-якого місяця! Вартість передплати журналу “Кана” у 2014 році включно з поштовими витратами 1 міс.
3 міс.
6 міс.
14,55 грн
43,05 грн
84,45 грн
Зверніть увагу, що передплату на майбутній місяць можна оформити до 15 числа місяця поточного в будь-якому відділенні поштового зв’язку.
g`opnxrJln dn j`mh
Х
ристиянська родина, як і кожна інша, час до часу робить у своїй домівці ремонт. І незалежно від того: вирішили Ви побілити стіни тільки в одній кімнаті, чи задумали повністю оновити домівку, зриваючи підлоги, плитку в ванні, вставляючи нові вікна, – ремонт завжди матиме відбиток на Ваших сімейних стосунках. А оскільки літо – традиційний час ремонтів, ми вирішили саме про них поговорити в червневій темі номера. До Вашої уваги кілька, гадаю, корисних статтей, які розкриють Вам різні грані ремонтних проблем. Найперше, звісно, заохочуємо Вас не до ремонту стін, але до віднови Ваших стосунків. Про це гарно і доступно написала наша нова авторка, психолог Олена Яремко у статті, яка відкриває тему номера. Отож, не забувайте, що літо це чудовий час також для того, щоб по-новому пофарбувати картину Вашої подружньої любові! Бо що так насправді найважливіше для того, щоб збудувати щасливу сім’ю? Рівні євростіни? Мабуть, ні. Подружжя Дроздів, до яких ми завітали на гостину, згадує часи, коли жили дуже скромно, але це ніяк не завадило їм створити прекрасну сім’ю. Думаю, що їхня розповідь дозволить Вам відчути, що дім Лесі та Юрія побудовано на справжній скелі, що окрасою життя цих чудових людей є молитва і довіра до найкращого в світі Архітектора і Майстра від ремонтів. Я, звісно, про Того, Який завжди може перемінити прісну воду Вашого життя у найкраще вино! Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. Дорогі читачі, цим випуском ми завершуємо перше півріччя, тож, якщо хтось передплатив журнал тільки на цей період, не забудьте продовжити передплату на другу половину 2014-го року. До зустрічі!
Від імені редакції
ЧЕРВЕНЬ 2014 КАНА
3
bId b`q dn m`q ЛИСТ ІЗ ВЕНЕЦІЇ найомство з “Каною” було випадковим, але незабутнім. Це був квітневий номер 2013 року, точніше – лише обкладинка. Звернула увагу на назву і що це християнський журнал для родини. Одразу попросила купити мені всі попередні випуски. З цього часу з Вами не розлучаюся, навпаки, журнал “Кана” з’явився у нашій парафіяльній бібліотеці, про що дбає наш отець Ярослав. Щиро дякую за Вашу працю. Нехай ласка і милосердя Господнє супроводжує Вас у створенні журналу. Вітання всьому творчому колективу. Вибачайте за простоту листа, це вперше наважилася написати. Приєдную фото нашої громади у Венеції.
З
Олександра, Венеція – Самбір
Є ТЕ, ЩО НЕ ПРОМИНАЄ лава Ісусу Христу! Шановна редакціє журналу “Кана”! Насамперед хочу щиро подякувати за Вашу потрібну працю і за той ковток справжнього чудового вина, яким ви пригощаєте своїх читачів на сторінках “Кани”. Журнал потрапив мені в руки зовсім випадково і з того часу став бальзамом для душі. Кожен номер чекаю з великим нетерпінням, бо це не просто друковані сторінки, а жива зустріч із Богом через складні долі чи досвід духовно багатих людей. Щоразу, читаючи різні рубрики “Кани”, міцніє мій внутрішній, духовний стрижень. З’являється впевненість, що і в наш складний час все ж можна і потрібно залишатися справжньою людиною і християнином. Дуже дякую за те, що порушуєте різні сучасні проблеми родини. Це дуже потрібно. Інколи виникають ті чи інші запитання, і немає однозначної відповіді. А виходить новий випуск журналу – і, о диво! – потрібна публікація на дану тему.
С
Дуже подобаються розповіді про звичайні українські сім’ї, інтерв’ю з цікавими і непересічними особистостями. Особливо чекаю в кожному номері зустрічі з людьми, які стали вже майже друзями в рубриці “Кана-блог”. Після такої заочної розмови в серце вселяється спокій і якась невідома досі радість, що, попри все вторинне, є те, що не проминає, і залишає слід у серцях і душах кількох поколінь. Велике спасибі за кулінарну сторіночку для господинь. Мені 40 років, маю сім’ю і двох діток. Тому ці рецепти дуже доречні. І наостанок... нехай Воскреслий Ісус дасть нам мудрості, віри і любові! Щоб люди відкрили свої серця для доброго зерна, яке засіває “Кана”. Всій редакції бажаю наснаги, творчих здобутків і, щоб кількість читачів постійно зростала! Хай Господь благословить Вашу працю. З повагою, Ваша щира шанувальниця Надія Семків, м. Тернопіль
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих у цьому номері, отримують подарунок – книжку “Тлумачення Господньої молитви. Містагогія” Максима Ісповідника.
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА ЧЕРВЕНЬ 2014
r mnlepI dn pndhmh m` cnqŠhmr
6
ЮР ІЙ ТА Л ЕС Я ДР ОЗДИ БОГ ЗАВЖДИ ПРО НАС ДБАЄ, НІЧОГО НАМ НЕ БРАКУЄ. Ми щодня маємо причини дякувати Господеві. ЩОДНЯ ЗРАНКУ В НАС ЧАЙНА ЦЕРЕМОНІЯ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗІБРАТИ ВСІХ ДІТЕЙ НА МОЛИТВУ.
Šel` mnlep`
12
У НАС РЕМОНТ Чому люди роблять ремонт у своїй оселі? ЗАЗВИЧАЙ ДЛЯ ТОГО, АБИ ЇХНЯ СПІЛЬНА ДОМІВКА СТАЛА КОМФОРТНІШОЮ, КРАЩОЮ ТА ПРИЄМНІШОЮ ДЛЯ ПРОЖИВАННЯ. А ще, ремонт вдома може стати поштовхом до “ремонту” стосунків у подружжі. ОТОЖ, РЕМОНТНІ ІСТОРІЇ БУВАЮТЬ РІЗНИМИ...
fhŠh bPpn~
22
ВІРА ЧИ ДОВІРА? Для того, щоб довіряти Богові, якогось набору уявлень про Нього замало – необхідне знання, тобто особистий досвід зустрічі з Ним. НЕ МОЖЕ Ж ЛЮДИНА ПРОСТО ТАК ВЗЯТИ І ДОВІРИТИСЬ АБСТРАКТНОМУ БОГОВІ, ОПИСАНОМУ В КАТЕХИЗМІ.
k~dhm`
qPl’“
34 ВІДПОЧИНОК БЕЗ БАТЬКІВ ЦЕ НЕ ЗАВЖДИ ПРОСТО – ВІДПУСТИТИ ДИТИНУ ВІДПОЧИВАТИ ОДНУ, нехай у колективі ровесників, але без мами й тата. ЦЕ НЕПРОСТО І КОЛИ ДИТИНІ 8, І КОЛИ ЇЙ 18 РОКІВ. Адже кожен вік приховує свої небезпеки.
40
fhŠŠ“ 0epjbh
ЄВАНГЕЛІЄ В 3D Літо – це гарна нагода вирушити в паломництво. А ЧИ ЗНАЄТЕ, ЯКА МЕТА ПАЛОМНИЦТВА, ЧИМ ВОНО ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ТУРПОЇЗДКИ ТА ЧОМУ, ЗАЇЖДЖАЮЧИ В ЛЮРД, ТРЕБА ОБОВ’ЯЗКОВО ПОБУВАТИ І В МОНАКО?..
26 МОЯ КРОВ – УКРАЇНСЬКА Її предки прибули в далеку Бразилію з Галичини понад століття тому. ОКСАНА ЯДВІЗАК НАВІТЬ НЕ ЗНАЄ ВИХІДЦЯМИ З ЯКОГО СЕЛА ВОНИ БУЛИ. ОСТАННІХ П’ЯТЬ РОКІВ ДІВЧИНА ВИВЧАЛА ІСТОРІЮ У ЛЬВОВІ В УКУ, А ЗАРАЗ ПОВЕРНУЛАСЯ В БРАЗИЛІЙСЬКЕ МІСТО ПРУДЕНТОПОЛІС. На прощання сказала: “Мені бракуватиме України”.
ondnpnfP
56
ЖОВКВА: ІДЕАЛЬНЕ МІСТО В епоху Ренесансу міста планували так, аби всім жителям, незалежно від роду їхніх занять, віросповідання та віку, тут жилося добре. В ГАЛИЧИНІ ТАКЕ “ІДЕАЛЬНЕ” МІСТО ЗАКЛАВ ГЕТЬМАН СТАНІСЛАВ ЖОЛКЕВСЬКИЙ НА ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТТЯ. ЧЕРВЕНЬ 2014 КАНА
5
Šel` mnlep`
Ó ÍÀÑ ÐÅÌÎÍÒ
Слово “ремонтувати” походить від французького “reparer” (покращувати, замінювати, знову об’єднувати частини), що означає процес оновлення. Тож, ремонт може бути гарною спільною справою, що об’єднує подружжя. Чи стане він таким для вашої родини, залежить передусім від вас. Автор: Олена Яремко, психолог, психотерапевт
РЕМОНТ МОЖЕ СЛУЖИТИ ПОКРАЩЕННЮ НЕ ЛИШЕ ПОБУТОВИХ УМОВ, АЛЕ Й ЗМІЦНЕННЮ СТОСУНКІВ МІЖ ПОДРУГАМИ Ремонт вдома може, але не мусить стати поштовхом до “ремонту” стосунків у подружжі. Якщо у подругів є достатньо любові, взаєморозуміння та взаємоповаги, то ремонт може стати нагодою до вирішення непорозумінь, звільнення від усього, що руйнує стосунки, і наповнення їх тим, що розвивало б і
12
КАНА ЧЕРВЕНЬ 2014
зміцнювало. Але може бути й навпаки. Залежно від кожної конкретної ситуації, для одних ремонт асоціюється лише з приємними моментами побудови спільної оселі, натомість для інших він стає болючою темою. Тож, чоловікові й дружині слід спочатку вирішити всі проблеми, які “накипіли” (образи, невисловлені емоції, невирішені конфлікти тощо), а вже потім фарбувати стіни й переставляти меблі. Адже передусім варто закласти “фундамент” у стосунках, а згодом можна братися й до впорядкування спільного дому. “РЕМОНТНІ” ПРОБЛЕМИ Що ж може стати причиною конфліктів між подругами, коли вони розпочинають ремонт? Чоловік та дружина мають різні смаки. А відтак не можуть дійти згоди щодо вигляду та облаштування помешкання. Тоді варто приділити час для того, щоби знайти такі компромісні рішення, які влаштовували б усіх членів сім’ї. Інколи це буває можливим, а часом дійти згоди доволі складно. Якщо смаки та погляди чоловіка й дружини є кардинально протилежними, можна попросити про допомогу незалежну людину – дизайнера, який міг би запропонувати “третій” варіант облаштування оселі. Одним із
фото: artcitydp.com, bluemountainfengshui.org
ЧАС ОНОВЛЕННЯ Чому люди роблять ремонт у своїй оселі? Зазвичай для того, аби їхня спільна домівка стала комфортнішою, кращою та приємнішою для проживання. Зверніть увагу – проживання, а не перебування чи існування. Запитаймо себе: “Яким є зараз наш дім? Якими є наші стосунки у сім’ї? Можливо, є щось, що вже давно потребує оновлення?” Адже ремонт може служити покращенню не лише побутових умов, але й зміцненню стосунків між подругами. Він, як спільно пережита маленька пригода, може посприяти поліпшенню атмосфери у сім’ї, принести радість та задоволення від цілі, яку досягнули разом. Проте буває й так, що інколи під час ремонту у стосунках між чоловіком і дружиною виникають конфлікти. Їхні причини бувають різноманітними, наприклад, брак коштів на ремонт, різні погляди щодо дизайну інтер’єру, нерівномірне заангажування подругів у сам процес ремонту тощо. Трапляється, що в подружжі, яке всі досі вважали ідеальним, у процесі ремонту спільного помешкання раптом “вилазить” ціла купа проблем. Зазвичай це відбувається не через ремонт. Просто саме він стає тією останньою краплею, яка переповнює чашу терпіння – і назовні виходять усі придушені емоції, пережиття та образи.
Ó ÍÀÑ ÐÅÌÎÍÒ рішень може бути виокремлення для кожного з подругів “свого куточка”, який був би облаштований так, як самому хочеться. Адже особистий простір дуже важливий для всіх членів сім’ї. Загалом в облаштуванні квартири є принципові та непринципові питання. Не варто конфліктувати через ті, що не є принциповими. Натомість якщо щось в облаштуванні помешкання відіграє для вас велике значення, поясніть, чому це для вас є таким важливим. Зріле подружжя облаштовує спільну домівку з урахуванням смаків та вподобань кожного. Чоловік вирішив, що все зробить сам. Ремонт розтягується в часі. Дружину це дратує. У такій ситуації вона зазвичай починає тиснути на чоловіка. Проте варто спробувати зрозуміти, чому склалася така ситуація. Можливо, чоловікові насправді ремонт не потрібен і він погодився на нього під тиском? Чи вимоги, очікування щодо ремонту є занадто високими, а цілі – нереалістичними? Можливо, чоловік надто серйозно ставиться до цього завдання і потребує для його виконання більше часу? Або ж хоче від дружини більше підтримки, щоб вона оцінила його зусилля та
повірила в нього? А може є якась інша причина (скажімо, банальний брак часу)? Знайти відповідь допоможе щира розмова і спільний пошук вирішення проблеми. Перш ніж дорікати чоловікові, дратуватися чи розпочинати чергову сварку, дружина може спробувати зрозуміти. Спочатку просто назвати проблему: “Коханий, ти хотів сам
ЯКЩО У ПОДРУГІВ Є ДОСТАТНЬО ЛЮБОВІ, ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ТА ВЗАЄМОПОВАГИ, ТО РЕМОНТ МОЖЕ СТАТИ НАГОДОЮ ДО ВИРІШЕННЯ НЕПОРОЗУМІНЬ зробити ремонт. Минуло вже півроку, а справа не дуже просувається”. Тоді зачекати на реакцію чоловіка й вислухати його. Після цього дружині варто сказати, які емоції та почуття вона переживає з приводу цієї ситуації, що про це думає, що хоче зробити. Опісля треба знову зачекати на реакцію чоловіка та почути її. На завершення розмови може запитати: “Чи я можу якось допомогти тобі?” або запро-
ЧЕРВЕНЬ 2014 КАНА
13
k~dhm`
IÍÒÅÐÂ’Þ
Розмовляла Христина Дорожовець
На одній із європейських митниць прикордонник довго вивчав Оксанин паспорт. То на фото гляне, то на дівчину, на фото – на дівчину. Врешті питає: – Хто Ви за національністю? – Бразилійка, – каже та. – Зовсім не подібна, – скрушно хитає головою прикордонник і ставить у паспорті штамп. Напевне, він був шанувальником футболу і, на його думку, всі громадяни Бразилії мали би бути як смагляві, темноволосі бразилійські футболісти.
У
Львові такі ситуації траплялися з Оксаною Ядвізак постійно. Громадянка Бразилії з українським іменем і характерною слов’янською зовнішністю прожила тут п’ять років і, відсвяткувавши ще один український Великдень, повернулася на південноамериканську землю. У той час, коли вона розповідає своїй великій родині та друзям про Україну, ми розповімо читачам “Кани” про сміливу заокеанську українку Оксану Ядвізак. – Оксано, Ви – українка бразилійського походження чи бразилійка українського походження? – У мене паспорт громадянки Бразилії, але я – українського роду, з четвертого покоління бразилійських українців. Я народилася в селі, на півдні Бразилії, там, де
26
КАНА ЧЕРВЕНЬ 2014
колись осіли мої предки-іммігранти. З восьми років виховувалася у школі сестер-катехиток Серця Ісусового в місті Прудентополісі. Згодом туди переїхала жити наша сім’я – мама, тато, я з чотирма сестрами і брат. Населення там небагато – 50 тисяч, але з них 75 відсотків – українці, тому Прудентополіс називають маленькою Україною. Це місто заснували перші українські поселенці ще вкінці ХІХ століття. – А чи знаєте щось про Ваших предків, які приїхали сюди століття тому? – Я розпитувала стареньких людей у нашому селі, звідки могли походити мої прабабця і прадід. Сказали мені, що вони з Галичини і приїхали ще перед Першою світовою війною. З родинних переказів знаю, як тим нашим емігрантам
було тяжко. Вони спокусилися на пропаганду, що в Бразилії дають безкоштовно землю, тільки їдь і працюй. Землю дали, але не безкоштовно, а в оренду, яку виплачував ще мій тато. І треба було ого як наробитися коло цієї цілини! Тому кожен українець у Бразилії цінує землю, на якій працювали його предки. Ми могли би зараз її продати, бо в тому селі вже ніхто з родини не живе, але це пам’ять про прадідів. Ми приїжджаємо туди на відпочинок, на кожне Різдво і Пасху, щоб святкувати всі разом.
фото: з архіву Оксани Ядвізак
ÎÊÑÀÍÀ ßIJÇÀÊ
Я намагалася шукати когось із нашого роду, перебуваючи в Україні. Майже перед від’їздом дізналася, що, можливо, маю родичів під Львовом. Навіть зв’язалася з ними і мала туди поїхати, але якісь обставини перешкодили. Доведеться відкласти це до наступного разу.
там п’ять років, але мусила повернутися додому – мама захворіла і їй потрібен був догляд. У катехиток я навчилася читати і писати правильною українською мовою. Вдома в нас була тільки українська, проте розмовна. А португальської ми взагалі не знали. Вивчила її вже в Прудентополісі.
– Ви рано покинули рідний дім – восьмирічною дитиною!.. – Я дуже хотіла вчитися, хотіла стати катехиткою в суботній школі Прудентополіса. Потім працювала
– Розкажіть, як Ви потрапили в Україну? – Після навчання в сестер-катехиток я пішла вчитися на медсестру. У Бразилії так заведено,
що молода людина має вчитися і водночас працювати. Я працювала з восьмої до шостої і тоді йшла у вечірню школу. Одного разу почула по радіо запрошення ректора Українського Католицького Університету у Львові о. Бориса Ґудзяка, щоб молодь українського походження приїхала на навчання в Україну. – Це було українське радіо? – Не зовсім. Це радіо “Копас Вердес”, його директор Маріо Машула має українські корені. ЧЕРВЕНЬ 2014 КАНА
27
jrk|Šrp`
ÌÓÇÈÊÀ
Розмовляла Наталя Юрах
Теленка, фрілка, бугай, ребро, гелігонка, денцівка, дідик, калатало, басоля… Чи знаєте, що означають усі ці слова? Особисто я не знала, доки не відвідала виставку українських народних музичних інструментів у Львівському історичному музеї, які зібрав музикознавець Любомир Кушлик. Зараз у колекціонера – близько восьмисот експонатів...
К
оли оглядала Вашу колекцію, побачила багато музичних інструментів, зовсім незнайомих мені – ні за назвою, ні за виглядом. Зауважила, що інші відвідувачі теж дивувалися з експонатів, які тут побачили. Виходить, для більшості українців вони невідомі... – Так є, тому що етноінструменти, які я збираю, були популярні в побуті нашого народу колись і традиція використання більшості з них не збереглася. Наприклад, флояра (різновид флейти – авт.) – це гуцульський інструмент. На ній грали під час похоронів, і також вона була поширена у побуті пастухів. Чи, наприклад, дідик (кларнетоподібний інструмент – авт.) – його також використовували у двох випадках: під час похоронів і на свято Меланки. На деяких давніх народних інструментах досі грають в українських селах, хоча це трапляється дедалі рідше, бо певні традиції зникають. Школяр у музичній школі вже вчиться грати не на народній сопілці, а на академічній. Давні інструменти не виносять на сцену, і вони стають для загалу невідомими. А ще територія поширення деяких із них зовсім невелика. – Тож, Ви вирішили збирати їх, щоб врятувати від зникнення... – Ні, спочатку я не думав про колекцію. Взагалі, з дитинства я був близький до музики. Мій батько вчився в консерваторії у Львові та співав у львівській капелі “Трембіта”. Мати хоч не була музикантом, але любила співати, часто ходила з батьком на концерти. Перший інструмент, який я опанував, був народний – дримба (музичний щипковий інструмент, популярний серед гуцулів, бойків та лемків – авт.) Мене батько навчив на ній грати. З часом я вступив у
50
КАНА ЧЕРВЕНЬ 2014
Львівську вечірню музичну школу, клас фортепіано, потім – у музучилище. З фортепіано в мене “не склалося”, а от інструментознавство я полюбив. Та “інфекція” була в мені з дитинства, адже батько багато мені розповідав про музичні інструменти. Я закінчив консерваторію як теоретик-музикознавець. Цікавився музичними інструментами і знав про них багато такого, чого інші студенти не знали. Коли вже працював у Львівській державній консерваторії імені М. Лисенка (тепер – Національна музична академія), там 1991-го року відкрили кафедру етномузикознавства. Потрібні були викладачі, які б добре зналися на давніх музичних інструментах, могли би показати їхні можливості, первинні методики гри. Зрештою, найперше потрібно було мати ці давні українські етноінструменти. От я і почав їх збирати – спочатку не заради колекції, а для навчального процесу. – З яких регіонів України Ви зібрали інструменти? – В основному зі західних, тому що інструментальна культура найбільше збережена саме тут. Це насамперед Гуцульщина, Бойківщина, Полісся, частково Поділля. Ці території найбільше представлені у моїй колекції. На сьогодні найбільше розвинена інструментальна культура на Гуцульщині. – Чому? – Це пов’язано зі способом життя гуцулів, особливостями їхнього господарювання. Наприклад, сопілкова культура дуже розвинена там, де є пастухи. Пастух не просто грав на сопілці для власного задоволення. Він грав різні мелодії на пообіднє, вечірнє доїння овець, на збір отари. Тварини звикали до мелодій і реагували на них. Він мусив уміти добре грати
ÌÓÇÈÊÀ хотіли б повторити давні зразки інструментів, але не знають необхідних деталей роботи. Наприклад, зараз почали відновлювати бойківську трембіту. Вона відрізняється від гуцульської і за способом гри, і за формою, і за методом виготовлення. Інструмент почали відновлювати, але не дотримувалися правил, які були випрацювані в давнину. Наприклад, раніше майстри для цього дерево зрізали взимку або робили інструмент із так званого громівного дерева (дерево, в яке вдарила блискавка), а ще виготовляли трембіти з того дерева, яке росло біля водограю, бо у такій деревині вологість рівномірно розподілялася. – На виставці поряд лежали кілька інструментів, і всі вони схожі на сопілку, а назви в них різні: викрутка, теленка, зубівка… – У самій назві “сопілка” (у думах використовували назву “шоломійка”) фігурують інструменти,
Пан Любомир демонструє, як колись кобзарі тримали кобзу
фото: Андрій Гладець
на інструменті. Також необхідно пам’ятати про темперамент, ментальність гуцулів. Вони любили танцювати, а танцювальна музика вимагає розвиненої інструментальної культури. Важливо те, що гуцули не забували традиції, тому в їхньому побуті збереглося багато інструментів. Вони досі використовують трембіти, роги, дідики, а пастухи скликають отару під звуки різних сопілок. Хоча майстрів, які вміють виготовляти давні інструменти, залишилося дуже мало і втрачено багато інформації про те, як правильно це робити. – Тобто все-таки були майстри, які спеціалізувалися у виготовленні тих чи інших інструментів... Можливо, в Україні діяли навіть школи, які розвивали це ремесло? – Знаю, що в Україні були окремі школи виготовлення скрипок, басів, цимбалів. Але проблема в тому, що школи зникають. Є сучасні майстри, які
Усе це сопілки, але кожна з них – своєрідна ЧЕРВЕНЬ 2014 КАНА
51
Свята Земля 22 - 29 вересня 2014 р.
Назарет, Кана Галилейська, Капернаум, Хайфа, Вифлеєм, Єрусалим, Єрихон, Мертве море, гора Тавор, ріка Йордан.
(8 днів)
730$
+ 100 грн.
при реєстрації після 10.06.14 - 780$ та 100 грн.
(6 днів)
630$ + 100 грн.
при реєстрації після 10.06.14 - 650$ та 100 грн.
Контактні телефони:
(097) 420 94 70
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 6 (19) 2014 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Передплатний індекс
68747
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).
© Кана, 2014 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Обкладинка: Оксана Тисовська (фото)
Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608