№4
квітень 2014
www.svichado.com
тема номера:
Цей піст ІНАКШИЙ c. 14-17
c. 18-19
c. 22-23
Передплатити журнал “Кана” можна з будь-якого місяця! Вартість передплати журналу “Кана” у 2014 році включно з поштовими витратами 1 міс.
3 міс.
6 міс.
14,55 грн
43,05 грн
84,45 грн
Зверніть увагу, що передплату на майбутній місяць можна оформити до 15 числа місяця поточного в будь-якому відділенні поштового зв’язку.
g`opnxrJln dn j`mh
Ц
ей піст інакший... Так ми назвали нашу тему номера, яку планували зробити зовсім по-іншому, а навіть зовсім не таку... Але так само як готуючи березневий номер, так і працюючи над квітневим випуском, ми не могли залишитися осторонь подій у нашій державі... Цей піст інакший, для нас усіх, для мене особисто... Я, так насправді, прагну більше мовчати, ніж висловлювати будь-які думки. Тому нелегко дається мені сьогодні ця редакційна колонка. Але попри все хочу запросити Вас, дорогі читачі, зупинитися в часі посту також над сторінками квітневої “Кани”. Ми старалися, як могли, допомогти Вам переживати цей час сорокаденного паломництва до Пасхи. Заохочую прочитати інтерв’ю з о. Василем Рудейком, який розповідає про свій досвід перебування в Києві, у трагічні лютневі дні. Його позиція, яку відважно озвучив зі сцени Майдану, коли гнівний натовп бажав помсти, мені заімпонувала вже тоді. Позиція християнина, який вибачає ворогам, який на зло відповідає добром... Ця позиція не означає – забути, вона означає – дозволити Ісусові перемогти смерть, передусім ту, яка є в нас... І також, не оминайте дуже цінного Пастирського послання Блаженнішого Святослава, яке ми вирішили розмістити в журналі, хоч ніколи не публікували подібних текстів. Але цей піст інакший...
Це журнал для ВАС і про ВАС! Запрошуємо до “КАНИ”! P.S. Бажаю нам усім, щоб наше сорокаденне паломництво закінчилося справжнім Воскресінням!
Від імені редакції
КВІТЕНЬ 2014 КАНА
3
bId b`q dn m`q ПІДСУМКИ КОНКУРСУ! априкінці минулого року ми оголосили конкурс для передплатників журналу на 2014-ий рік. Дякуємо усім, хто надіслав на адресу редакції копію річної передплати! Не сумуйте, якщо Ви не потрапили в число переможців. Залишайтеся з нами на сторінках “Кани”!
Н
ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦІВ! Книжку-альбом “Празники церковного року” видавництва “Свічадо” отримають (поштою): Петришин Надія, м. Тернопіль Мельник Ірина, м. Львів Сидор Ольга, смт Жвирка (Львівська обл.) Гудз Леся, м. Львів Коман Оля, смт Запитів (Львівська обл.) Демчан Ірина смт Вел. Березовиця (Тернопільська обл.) Дудяк Г. Є., м. Дрогобич Баран Марія, м. Зборів Меляник М. В., с. Кути (Львівська обл.) Петрів О. М., с. Черневе (Львівська обл.) Книжку “365 притч на щодень” видавництва “Свічадо” отримають (поштою): Котик Надія, м. Львів Лупак І. Б., м. Львів Синишин А. Я., м. Тернопіль Девдера Михайло Кичилюк Т. С., м. Луцьк Набитович Дзвенислава, м. Ходорів (Львівська обл.) Гавриляк Н. Б., м. Самбір Голинська Леся, м. Львів Стецюк Микола, с. Грем’яче (Волинська обл.) Верба-Сидор О. Б., м. Львів ЦІКАВА ТЕМА ПРО ЗАБОБОНИ ановна редакціє “Кани”! Читаю Ваш журнал від першого номера. А цього року вже собі його передплатила поштою. І ось перший номер нового журналу вже в мене в руках. Читаю його сторінка за сторінкою, але найперше розпочала з кросворду, який мені легко вдалося розгадати... Дуже цікавий грудневий номер з темою про забобони. Хоч я його ще не маю, читають мої знайомі, а потім дають уже мені читати. Бажаю Вам плідної праці!
Ш
ВЖЕ НЕ РОБЛЮ ЗАКУПІВ У НЕДІЛЮ ановна редакціє! Отримала ваш дарунок, дуже дякую! Дякую також за чудові статті в лютневому номері на тему святкування неділі. Тепер хоча б не роблю закупів у неділю. Надіюся, цей день стане для нашої родини дійсно святом! Нехай Господь рясно вас усіх благословить, а ваш журнал поширюється і завойовує серця все більшої аудиторії! Я Вам у цьому з радістю сприяю. І всі мої друзі розказують про “Кану”, дають почитати своїм друзям і дарують передплати. З любов’ю і очікуванням нового чудового номера.
Ш
Яна, м. Ужгород
ДЯКУЮ ЗА ПОДАРУНОК иро дякую видавництву “Свічадо” за книжковий подарунок. Отримала книжку Р. Канталамесси “Євангельські блаженства”, за що вдячна. Правду кажучи, ще студенткою задумувалася про вислів “вбогі духом”, і це було для мене незрозумілим, чому вони блаженні. Треба ж так, по кількох роках отримала розгорнуту відповідь на моє нерозуміння. А ще цікавим є той факт, що того дня, як прийшла нам бандероль поштова від вас, від ранку мені так і крутилося в голові: “Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне... Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя”. Дуже здивувалася, чому саме це я згадую, бо підстав в особливий спосіб думати про блаженства не мала. Та коли розпакувала ваш конверт і побачила книгу, то вельми здивувалася і була щасливою, відчуваючи Боже Провидіння, навіть у таких малих речах. Хай всіх Вас Бог благословляє. Слава Ісусу Христу!
Щ
З повагою, Оксана Окрепка, с. Очеретня, Вінницька обл.
“Кана” – журнал для ВАС і про ВАС! Усі автори листів, надрукованих у цьому номері, отримують подарунок – книжку “Чудо Кароля” С. Ґаета.
Марія, м. Болехів
Чекаємо на ВАШI листи! Автори найцікавіших отримають подарунки – книжки видавництва “Свічадо”. Адреса для листування: Журнал “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008
Електронна адреса: kana@svichado.com 4
КАНА КВІТЕНЬ 2014
r mnlepI dn pndhmh m` cnqŠhmr
6
ВАСИЛЬ ТА ОЛЯ ПИСАРЧУКИ МИ ЗРОБИЛИ ДЛЯ СЕБЕ ВІДКРИТТЯ: ЩО БІЛЬШЕ ДАЄШ, ТО БІЛЬШЕ Й ОТРИМУЄШ. Це просто правда. І ВСЕ.
Šel` mnlep`
12
ЦЕЙ ПІСТ ІНАКШИЙ Піст – це час для сповіді, час для заліковування ран, щоб кожен відкрився для себе, насамперед, зробив іспит совісті. ЦЬОГО РОКУ ВЕЛИКИЙ ПІСТ ПРИПАДАЄ НА ЧАС, КОЛИ В ДЕРЖАВІ ВІДБУВАЮТЬСЯ ТРИВОЖНІ ПОДІЇ. З якими думками ми переживатимемо цей піст? ЧИ ВІН ДЛЯ НАС СТАНЕ ІНАКШИМ, НІЖ ЗАВЖДИ?
fhŠh bPpn~
34 ГЕНІЇ СЕРЦЯ НЕПОВНОСПРАВНІ – ГЕНІЇ СЕРЦЯ. І якщо хочеш відчути людяність, Божу любов, то можеш відчути це через особу неповносправну, якій абсолютно все одно, як ти одягнений, чи маєш освіту, якого ти статусу і чи популярний. ТА ОСОБА ПРОСТО ПРИЙМАЄ ТЕБЕ І ХОЧЕ, АБИ ТИ БУВ ІЗ НЕЮ.
22
ПІСТ – ЦЕ ОСОБИСТА РЕВОЛЮЦІЯ Піст як духовна практика, а не просто як зміна раціону харчування може стати нашим особистим продовженням революції. СОЛІДАРНІСТЬ ІЗ БЛИЖНІМИ, ВІДМОВА ВІД ХАБАРІВ, ЧЕСНІСТЬ, ВЗАЄМОДОВІРА І ВЗАЄМОПОВАГА – ВСІ ЦІ РЕЧІ ЗРОБЛЯТЬ НАШ ПІСТ УГОДНИМ БОГОВІ. Але найперше молитва! Якщо ми станемо на цю боротьбу, то зустрінемо Воскреслого Господа.
k~dhm`
qPl’“
42
fhŠŠ“ 0epjbh
КОЛИ ЗУПИНЯЄТЬСЯ САМАРЯНИН Спільнота св. Егідія у Львові існує вже 13 років. ЇХ МІСІЯ ПРОСТА – ЗУПИНИТИСЯ І ПОБАЧИТИ У КОЖНОМУ НЕМІЧНОМУ ХРИСТА. А ще вони наголошують на тому, що в служінні бідним важливою є дружба з потребуючими.
26 Я Є ПРОСТИМ СВЯЩЕНИКОМ Архієпископ Львівський Римо-Католицької Церкви в Україні Мечислав Мокшицький погодився розказати нам про ті речі з його життя, яких не знайдеш в офіційній біографії. ПРО ЙОГО ДИТИНСТВО, ПРО ТЕ, ЩО ЛЮБИТЬ, І ПРО ТЕ, ЯК ПОЧУВАВСЯ, КОЛИ БОГ СТАВИВ ПЕРЕД НИМ НОВІ Й НОВІ ЗАВДАННЯ…
jrk|Šrp`
50
ГОЛОВНЕ – ЗРОБИТИ КРОК Ярослав Геник з Кам’янця-Подільського – не зірка світових масштабів. АЛЕ ТІ, ХТО ЧУВ ЙОГО, БЕЗ УПИНУ ПОВТОРЮЮТЬ: “ПІСНІ ДУЖЕ КЛАСНІ, А СЛАВКО ДУЖЕ ПРОСТИЙ І... ТЕЖ ДУЖЕ КЛАСНИЙ”. Писати пісні почав чотири роки тому. СПІВАЄ У СВОЇХ ПІСНЯХ ПРО БОГА. КВІТЕНЬ 2014 КАНА
5
Šel` mnlep`
ÖÅÉ Ï²ÑÒ ²ÍÀÊØÈÉ
Розмовляла Іванка Рудакевич
Із львівським священиком Василем Рудейком ми робили інтерв’ю до березневого номера “Кани”. Проте після нашої розмови отець знову поїхав до Києва і був там у трагічні дні 18 – 20 лютого. Ми попросили його поділитися з нами тим, що він пережив на Майдані у ті дні... Отець розказав також про те, як прощати тим, хто вбивав, і як нам цього року святкувати Воскресіння...
Ч
ерез тиждень після трагічних подій на Майдані я поїхала до Києва. Пішла на вулицю Інститутську. Зізнаюся, перебувати там було дуже важко... Мої друзі ділилися таким ж відчуттями... – Це нормально, тому що там цвинтар. А на цвинтарі завжди важко. Неважко там буває тільки на Пасху, якщо, звичайно, ви вірите у воскресіння. Майдан Незалежності, вулиця Інститутська, Грушевського – це місця в центрі Києва, де лежали тіла мертвих. Їх звідти забрали, на це місце принесли оберемки квітів, позапалювали свічки. І все це відбулося зовсім недавно. Там живі спогади. Це дуже складна територія, бо там загинули прості люди. Думаю, більшість із них не були навіть у сотнях самооборони, а носили воду, роздавали канапки.
14
КАНА КВІТЕНЬ 2014
Я був на Майдані якраз у ті криваві дні. Пам’ятаю 19 лютого... Одразу після розстрілів люди не хотіли погодитися з тим, що на Інститутській щось відбулося. Вони чистили цю територію, вивозили скати, складали стіни з бруківки. Робили все, щоб не думати про те, що сталося. Я сам ходив туди-сюди, не хотів стояти на одному місці, тому що стояти там було важко. – Багато людей, які були на Майдані в час, коли відбулися вбивства, досі там, щодня ходять тими вулицями, де пролилася кров... Я взагалі не уявляю, як їм та й нам усім пережити те, що сталося... – Будь-які духовні чи душевні зриви, які є в людей, можна залікувати лише духовними методами. Звичайно, дуже багато можуть допомогти психологи. Але тільки усвідомлення того, що маємо в усьо-
ÖÅÉ Ï²ÑÒ ²ÍÀÊØÈÉ
му покладатися на Бога і молитися за тих, які віддали своє життя задля того, щоб ми жили, може нас зцілити. – Тобто достатньо молитви? – Я в тому переконаний. Нічого більше. Церква має різноманітні похоронні молитви і поминання померлих на третій, дев’ятий і сороковий день для того, щоб рана розлучення з улюбленою тобі людиною зцілилася. Точніше не так зцілилася, як перейшла на зовсім інший рівень. На рівень не фізичного, а духовного спілкування з усопшим. Адже він нікуди не подівся, просто відійшов від нас фізично. І наша надія має полягати в тому, що, воскреснувши з мертвих, ми до нього долучимося.
– Зрештою, тут не тільки про біль ідеться, а й про ненависть. Пригадую, як ввечері в суботу, 22 лютого, коли на Майдані прощалися з померлими, люди кричали “Зеку – смерть!”, а Ви намагалися зі сцени їх заспокоїти... Але люди не сприйняли Вас, обурювалися... – Все сталося дуже несподівано. Я пішов трохи відпочити, а мені телефонують мої парафіяни, які були разом зі мною на Майдані, і кажуть, щоб я повертався, бо на сцені щось недобре діється. Хоч відбувалося там очікуване: з одного боку, люди були до неймовірності розізлені смертями, а з іншого – ті, хто виступали, постійно нагнітали і без того вибухонебезпечну ситуацію. Найгірше було, коли від деяких священиків почали лунати заклики, що досить слів, треба вдаватися до дій. Я в якийсь момент відчув, що може відбутися неконтрольований вибух емоцій. І тоді не
– Але як бути з емоціями... з почуттям болю? Його ж нелегко позбутися... – Пригадаю зараз той момент злоби, який панував на Майдані на другий день після вбивств, коли молитовно проводжали померлих. Політики своїми дурнуватими промовами розпалювали людський гнів. Багато людей були охоплені ненавистю і лише молитва могла їх заспокоїти, стримати. Емоції не щезали, але відходили на задній план, коли приносили тіла усопших і священики на сцені молилися звичайні заупокійні богослужіння. Люди потім підходили до священиків, дякували за молитву.
фото: Андрій Гладець
ПЛАКАТИ НАД УСОПШИМ НЕМА СЕНСУ. ПЛАКАТИ ТРЕБА НАД НАМИ, БО ТОЙ, ХТО ПОМЕР, УЖЕ СВОЄ ОСЯГНУВ. А МИ ЩЕ ПОВИННІ ПРАЦЮВАТИ НА ЦІЙ ЗЕМЛІ Тобто якщо людина відкривається на молитву, то буде зцілена. Якщо ж буде закриватися в собі, нічого не зміниться. Плакати над усопшим нема сенсу. Плакати треба над нами, бо той, хто помер, уже своє осягнув. А ми ще повинні працювати на цій землі довго і нудно для того, щоб осягнути те, що померлі вже мають. Чому ми тих хлопців, які загинули, називаємо Небесною сотнею? Бо віримо, що вони перенеслися в небесні обителі. Тепер наше завдання – долучитися до тієї сотні щоденною кропіткою працею та пам’яттю про загиблих. КВІТЕНЬ 2014 КАНА
15
k~dhm`
IÍÒÅÐÂ’Þ
Розмовляла Ірина Кондратюк
О
тче-архієпископе, Ви народилися у Польщі, в селі Майдан Липовецький, що неподалік кордону з Україною. Розкажіть про свій дім, сім’ю, батьків… – Я народився в католицькій родині. У сім’ї нас було шестеро дітей: дві сестри і чотири брати. Наші батьки були віруючими людьми і завжди вчили нас глибокій вірі до Бога. Вже з першого класу, коли мені було 7-8 років, я був міністрантом – хлопцем, який прислуговує під час Служби Божої. Наша сім’я була дуже простою: мама була домогосподаркою, тато – органістом, а також працював муляром. Зараз усі мої брати і сестри одружені, мають дітей, а декотрі – вже внуків. Я тільки один вступив до семінарії.
кож братам, сестрам, коли вони щось мене просили. Ми творили між собою таку добру солідарну родину.
– Чи Ви були чемною дитиною? – Важко сказати… Я був таким “живим” хлопцем, не був дуже спокійним. Також мама часто кричала на мене через те, що часом поводився нечемно. Але я завжди старався допомогти батькам, а та-
– Після школи був аграрний технікум… – Коли я закінчив початкову школу, вже у той час – мені тоді було 13 років – я думав про священство. І дізнався, що після 5-ти років навчання в аграрному технікумі в Олешицях зможу вступити
26
КАНА КВІТЕНЬ 2014
– Коли я збиралася на інтерв’ю з Вами, одна моя знайома сказала мені, що вже так багато знає з вашої біографії! Але, каже, її цікавить, чи лазили Ви коли-небудь по деревах? – Це було нормально, бо колись ми не мали так багато забавок, тож хлопці самі собі організовували різні зустрічі. Коли ми виходили на пасовища, там були молоді берези. Ми вилазили на них і робили собі такі гойдалки: на гілках дерев чіпляли по два шнурки, а знизу – якісь дошки. І в такий спосіб ми бавилися, дуже просто. Коли родили черешні, вишні, яблука, то також лазили по деревах… до семінарії, якщо відчуватиму покликання. Там я навчався на техніка-рільника за спеціалізацією “рослинництво”. Ми вивчали, як вирощувати збіжжя: пшеницю, жито, ячмінь... Я народився в селі і люблю виконувати ці всі роботи в полі. Одна з моїх сестер завжди
фото: з архіву архієпископа Мечислава Мокшицького
На початку нашої розмови архієпископ Львівський Римо-Католицької Церкви в Україні Мечислав Мокшицький з усмішкою цікавиться, чи маю багато запитань. Так само усміхнено відповідаю, що багато, а також, що хочу розпитати в нього про ті речі з його життя, яких не знайдеш в офіційній біографії. Про його дитинство, про те, що любить, і про те, як почувався, коли Бог ставив перед ним нові й нові завдання… Майже 27 років священства, 12 із них – у Ватикані і вже шостий рік – у Львові.
ÌÅ×ÈÑËÀ ÌÎÊØÈÖÜÊÈÉ
говорила, що нас теж виховувала праця. Вдома у нас було й маленьке господарство: дві корови, дуже гарний кінь, кури, гуси, качки… Я також люблю тварин, особливо – коней. Природа мені дуже близька.
– Коли Ви ще шукали своє покликання, чи закохувалися? – Так, я був таким нормальним хлопцем: ходив на дискотеки, мав також приятельок. З однією дівчиною ми ходили на випускний бал, який відбувався на закінчення навчання. Але, можна сказати,
я ставився до цього з маленькою обережністю, бо завжди чув голос, що маю бути священиком. Я цього трохи боявся і хотів навіть “відставити” цей голос, бо думав, що, може, це не моя дорога, що ліпше би було мати родину. Але це не давало мені спокою... І коли КВІТЕНЬ 2014 КАНА
27
jrk|Šrp`
50
КАНА КВІТЕНЬ 2014
ÌÓÇÈÊÀ
ÌÓÇÈÊÀ
“Зізнаюся, мені про тебе мало відомо. Знаю, що ти – Ярослав Геник, що пишеш пісні, в яких співаєш про Бога. І що ти з Кам’янця-Подільського...” З таких слів розпочалося моє інтерв’ю з Ярославом. Він – не зірка світових масштабів. Але ті, хто чув його, Розмовляла Іванка Рудакевич без упину повторюють: “Пісні дуже класні, а Славко дуже простий і... теж дуже класний”. Зрештою, на мою репліку музикант відповів несподівано: “Якщо чесно, я теж про себе не дуже багато знаю... Але Бог потрохи відкриває...”
Я
так спеціально не планував, що буду співати (сміється). Малим завжди плентався за своїм другом, бо у нього був магнітофон і різні касети. Слухав їх по 200 разів. Так мені подобалося. Потім моя старша сестра Мар’яна вступила до хорової школи. І мене туди теж повели. Ми з сестрою почали співати в дуеті. І вже в студентські роки я навчився грати на гітарі. Писати пісні почав, здається, чотири роки тому. Пригадую, у першій пісні були такі слова: “Часто кажу Господу вірності слова, що буду я з Ним аж до кінця. Та, згрішивши, все це забуваю. Але Він завжди вірно жде мене”. Якось так сталося, що я почав співати у своїх піснях про Бога. Чому? Навіть не знаю... Тільки такі тексти мені пишуться. У мене були думки написати щось інше. Але виходить тільки це. Якось так... Співаю про те, що в серці.
фото: Володимир Вірстюк
Я СОБІ ПОМОЛИВСЯ. ВИЙШОВ ПЕРЕД ПУБЛІКОЮ. ГОЛОВНЕ – ЗРОБИТИ КРОК. Я ЇМ НАПРЯМУ ВИРІШИВ ПРО ХРИСТА РОЗКАЗУВАТИ Коли був малий, пережив операцію під наркозом. І після неї постійно чогось боявся, навіть із хати вийти, думав, що зі мною має щось статися. З мене в класі любили трохи познущатися, бо я був дуже спокійний. У якийсь момент поставив на собі “хрестик”, думав, що нічого з мене не вийде. Це були тяжкі часи для мене. Але, так думаю, Бог через ті труднощі врятував мене. Бо якби у мене завжди все було добре, я б уже на “Голос країни” поїхав... Шукав би слави. Не задумувався би, хто такий Бог... (мовчить) Божа сила проявляється в людській слабкості.
Спочатку я співав удома, в кухні. Там така акустика добра. Перша людина, яка мої пісні чула, це мама. Сказала: “Нормально”, тобто їй сподобалося.
Потім якось я заграв кілька пісень друзям зі спільноти “Віра і Світло”, до якої належу. Їм теж сподобалося. І я подумав: може досить співати в кухні? Треба іти до людей. Тож, я пішов до своєї парафії (я – грекокатолик), до пароха. Кажу: “Дозвольте заграти і заспівати”. Отець: “Добре. В цю п’ятницю”. На першому концерті забув слова. Прийшло небагато людей, серед них – і мої друзі з “Віри і Світла”. І от я собі співаю, все добре. Вже п’ята пісня... Думаю про себе: оце я лабаю нормально (сміється). Перший концерт, а я – такий молодець. Доходжу до пісні “Час настав”. А там слова: “Не бійся бути таким, який ти є”. Я проспівав: “Не бійся бути”, а наступні слова вилетіли з голови. Я на другий захід – знову невдача. Ще раз – все одно не пам’ятаю. Зупинився, думаю: це капець. І сказав перше, що спало на думку: “Це ж треба, на першому концерті забути слова”. Всі засміялися. А я вмить зрозумів, чому так сталося. Бо ж там слова: “Не бійся бути ТАКИМ, ЯКИЙ ТИ Є”. Мій друг Славко потім сказав: “Той момент був кульмінацією концерту. Ти завжди так забувай слова” (сміється). Почав ходити від парафії до парафії зі запитанням: “Вам не треба заспівати?” Не чекав, поки хтось запросить. Якось пішов у римо-католицьку церкву. Думав, що мене прийдуть послухати тільки бабусі. Я приходжу, а там – купа молоді. Мені аж страшно стало. Але вийшов, заспівав – і все було добре. А якось зустрів знайому-баптистку і вона каже, щоб приходив до них у церкву. Пішов. Вони подумали, що я свій. Я ж укінці вийшов, і та знайома каже: “От брат греко-католик хоче нам заспівати”. Вони всі: “О, греко-католик...” Здивувалися. Колись думав, що бабусі – це мій контингент, що ці пісні можуть подобатися тільки їм. Бо там мелодії такі спокійні, тексти призадумливі. А молодь любить драйв. Але виявилося, вони і молодим подобаються. Я на початку кожного концерту виходжу і кажу: “Мир вам”. Спочатку подумав, говоритиму так, бо нестандартно звучить. Але потім почитав у Святому Письмі: КВІТЕНЬ 2014 КАНА
51
Свідоцтво про реєстрацію: КВ № 18334-7134Р від 16.08.11р. ХРИСТИЯНСЬКИЙ ЖУРНАЛ ДЛЯ РОДИНИ
Число 4 (17) 2014 Засновник та видавець: ТзОВ “Видавництво “Свічадо”
Передплатний індекс
68747
Графічний проект журналу: Олеся Оринчин
Редакція: Анна Пецюх (головний редактор), Іванка Рудакевич, Олена Мацьків, Оксана Антонів, Христина Дорожовець, Ярина Зискан (дизайн та верстка), Ірина Мартин (літредактор), Світлана Бабинська (промоція).
© Кана, 2014 Надіслані матеріали не рецензуються і назад не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При передруку матеріалів посилання на журнал “Кана” обов’язкове. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Обкладинка: о. Якуб Гонцяж (фото).
Віддруковано у ТОВ “Ріджи”, м. Київ, вул. Старокиївська, 26-а
Адреса редакції: Видавництво “Свічадо”, журнал “Кана”, вул. Винниченка, 22, м. Львів, 79008 Тел./факс: (032) 240-35-08, (032) 244-57-44 е-mail: kana@svichado.com url: www.svichado.com Для листів: “Кана”, а/с 808, м. Львів, 79008 www.facebook.com/zhurnal.Kana www.vk.com/id189841608