Як формувати свою особистість: Шлях лідера

ОЛЕКСАНДР ДІАНІН ГАВАРД

ЯК ФОРМУВАТИ

СВОЮ ОСОБИСТІСТЬ

ШЛЯХ ЛІДЕРА Львів Видавництво «Свічадо» 2014

Перекладено за виданням:

Virtuous Leadership – An Agenda for Personal Excellence. Scepter Publishers, New York, 2007.

УДК 159.923 ББК 88.3 Д 44

З російської переклав Віктор Жуковський

Д 44

Діанін-Гавард Олександр Як формувати свою особистість : Шлях лідера / Олександр Діанін-Гавард ; пер. з рос. В. Жуковський. – Львів : Свічадо, 2014. – 176 с.

ISBN 978-966-395-753-1 Дехто думає, що лідером треба народитися. Мовляв, не кожен може бути Рузвельтом, де Голлем або Черчиллем. Автор цієї книги, О. Діанін-Гавард, який читає лекції і проводить семінари з лідерства в різних країнах, вважає, що лідерство не зарезервоване лише для еліти. Це покликання не вибранців, а багатьох. Лідерські якості потрібні главам держав і шкільним вчителям, підприємцям і домогосподаркам, воєначальникам і працівникам охорони здоров’я. О. Діанін-Гавард пише про те, як формується лідер, якими чеснотами він має володіти, а також ознайомлює читачів зі світовим християнським досвідом морального лідерства. УДК 159.923 ББК 88.3

ISBN 978-966-395-753-1

© Александр Дианин-Хавард © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2014

Моїм бабусям і дідусям Ніні й Павлові, Мадлен та Арчілові

СЛОВА ВДЯЧНОСТІ Мені пощастило, бо народили і виховали мене люди виняткових чеснот. Хай це звучить старомодно, але це так. Я маю на увазі мою чудову родину: передовсім батьків, а також бабусь і дідусів, які емігрували з Радянського Союзу до Франції. Вони були щирими й сердечними людьми, для яких великодушність, смирення, розсудливість, мужність, самовладання і справедливість були виявами природними, як дихання. Ця книга несе на собі відбиток їхнього впливу, а також впливу світових лідерів, що перебували в центрі уваги в мої шкільні та університетські роки. Вони надихали мене своїм бездоганним моральним авторитетом. Особливе значення мав для мене Олександр Солженіцин, хоч я можу назвати й інші відомі імена, наприклад, папи Івана Павла II. Я ріс у революційному Парижі кінця 1960-х – початку 1970-х. Симпатії до «червоної революції» були поширені як серед високоосвічених, так і серед простих французів. Розпещена молодь із найпрестижніших кварталів Парижа «знала», що їй потрібно, – комунізм. Вона відкидала корумпований, м’якотілий брежнєвський варіант комунізму, віддаючи перевагу ригористичному маоїстському максималізму. Цим молодим людям потрібно було все або нічого. Їхній ентузіазм щодо комунізму в дивний спосіб поєднувався з повним незнанням життя за «залізною (і бамбуковою) завісою». «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина в цій ситуації був немов грім з ясного неба. Ця книга виявила моральну претензійність, якщо не убозтво, ідеалів тодішньої молоді і змила її, як хвиля змиває замок із піску. Героїчне свідчення російського письменника, його надзвичайна мужність перед лицем 7

зла, вірність християнським моральним заповідям, які йшли врозріз із тодішньою культурою, – все це робило його молодшим, важливішим і сучаснішим, ніж нетямущі студенти на барикадах. Солженіцин завжди залишатиметься і в Росії, і на Заході визначним взірцем морального лідерства. Надихав мене також (можливо, найбільше) іспанський священик, визнаний святим у Католицькій Церкві, – Хосемарія Ескріва, засновник Opus Dei. Завдяки йому я усвідомив, що знаменита вимога Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 48) – звернена до кожного християнина та у всі часи і це означає втілювати в життя природні та надприродні чесноти. Святий Хосемарія усе життя допомагав своїм духовним дітям у досягненні цієї благородної мети. Його вчення, приклад і дух присутні в цій книзі від першої до останньої сторінки. Вкінці хочу подякувати моїм дорогим батькам за їхню безкорисливу любов і підтримку. Вони допомагали мені різними способами, у великому та малому. Висловлюю вдячність моїх друзям і колегам, які допомогли мені професійними порадами: Андрієві Станжевському, Андрієві Нізовському, Майклу О’Брайану, Іванові Лупандіну, Оскарі Юуріккала, Олександрові Зоріну, Маркові Хаманну, Сергієві Бельтюкову, Григорію Гонсалесу, Сергієві Линському, Богданові Шевченку, Максимові Трофімову, Лембіту Петерсону, Варро Воглайду. Моя найбільша, безмежна дяка – Ентоні Сальвія, який так глибоко входив у кожну деталь цієї книги, що може вважатися її співавтором. Зайве додавати, що відповідальність за всі можливі помилки і недоліки цієї книги лежить лише на її авторові.

8

ЗМІСТ Слова вдячності........................................................................................................7 Від автора .................................................................................................................11 ВСТУП. Лідерство – це характер .......................................................................13 Частина I. ВЕЛИЧ І СЛУЖІННЯ Розділ 1. Великодушність: спрямованість до високих цілей і почуття місії .......................................................................................23 Розділ 2. Смирення: бажання служити.........................................................46 Розділ 3. Просто сказати «ні» ............................................................................63 Частина II. ПРАКТИЧНА МУДРІСТЬ І СИЛА ВОЛІ Розділ 1. Розсудливість: прийняття правильних рішень .....................71 Розділ 2. Мужність: триматися до кінця ......................................................84 Розділ 3. Самовладання: панування над розумом і серцем..................93 Розділ 4. Справедливість: спільність і суспільність ............................. 103 ЧАСТИНА III. ЛІДЕРАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ – НИМИ СТАЮТЬ Розділ 1. Аретологія – наука про чесноти ..................................................119 Розділ 2. Звичка – друга натура .................................................................... 121 Розділ 3. Єдність чеснот ................................................................................... 127 Розділ 4. Лідери духу, волі та серця ............................................................. 132 Частина IV. ЛІДЕРСТВО ТА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ Розділ 1. Моральні якості лідера .................................................................. 139 Розділ 2. Чеснота і самореалізація ............................................................... 143 Розділ 3. Пастки нормативної етики .......................................................... 146 Частина V. ДО ПЕРЕМОГИ Розділ 1. Вплив християнського життя ..................................................... 153 Розділ 2. Шлях до перемоги ............................................................................ 164 ПІСЛЯМОВА ........................................................................................................... 172

9

«Не махай крилами, як курка, якщо ти можеш злетіти, як орел» Хосемарія Ескріва. Шлях, 7

ВІД АВТОРА Одна випадкова подія – така ж прекрасна, як і несподівана – пригадується мені щоразу, коли я роздумую про велич людського серця. Це сталося дуже холодного зимового ранку 1992 року, невдовзі після падіння комунізму, в автобусному рейсі СанктПетербург – Гельсінкі. Був час скорочення виробництва, час страшної інфляції і невпинного зростання безробіття в усьому колишньому Радянському Союзі. Особливо страждали росіяни похилого віку, бо інфляція поглинула їх і без того мізерні пенсії. Щоби вижити, багато хто мусив збирати пляшки на смітниках. Автобус, прямуючи до Фінляндії, мчав просторами Росії, і мене вразив контраст між незайманим зимовим пейзажем за вікном і не надто моральною атмосферою в автобусі. Пасажир переді мною був п’яний, як ніч, а той, що сидів праворуч, порискавши в кишені і вийнявши звідти зім’яту пачку цигарок, розповідав, як у вихідні налигався до чортиків, і дратувався, що не може закурити. На його щастя, автобус незабаром зупинився на стоянці біля залізничного вокзалу Виборга – останнього російського міста перед фінським кордоном. Сонячне світло падало на сліпучо-білий сніг. Я закутався і пішов досліджувати територію довкола станції.

11

Біля смітників я побачив стару жінку, яка нишпорила там за чимось, що можна було би здати за гроші в пункті прийому вторсировини. Я простягнув їй кілька рублів, що в мене залишилися: «Ось, візьміть, будь ласка». Вона подивилася мені у вічі, щасливо усміхнулася, і я зауважив, що вона насправді молодша, ніж виглядає. Щоб не відстати від автобуса, я швидко пішов назад до станції. Сідаючи в автобус, почув позаду голос. Це була та сама жінка – усміхаючись, вона простягнула мені букетик квітів. Я взяв. А вона пішла, не промовивши й слова. Ми перетнули кордон, і моя мила Росія залишилася позаду. Я відкинувся на сидінні, заплющив очі й уявив, як та жінка купувала квіти на гроші, так потрібні їй самій, та ще й не маючи певності, що знайде мене. Я дивувався її безкорисливості, щедрості її серця. Мене охопила радість, глибока любов до життя і бажання навертати й очищати власне серце, ставати кращим. Немає нічого надзвичайного в тім, що зустріч із добротою підносить душу, дає їй крила. У цій книзі й на семінарах з лідерства, які я проводжу з людьми найрізноманітніших культур, мов і релігій, я намагаюся передати те, що одержав від цієї жінки з Виборга. Для мене немає більшої радості, ніж бачити, як у моїх читачів, студентів і учасників семінарів зароджується бажання морально зростати щодня, свідомо практикуючи класичні людські чесноти. Коли вони усвідомлюють, що лідерство – це служіння, або, якщо хочете, чеснота в дії, я відчуваю, як підносяться їхні душі.

12

ВСТУП

Лідерство – це характер

Наше уявлення про лідерство часто має дуже мало спільного з тим, чим воно насправді є. При слові «лідер» ми уявляємо глав держав чи урядів, які керують народами; промислових магнатів, які постачають на ринок товари, що змінюють наше життя; генералів, які ведуть армії на битву. Здавалось би, лідерство – це суміш амбіцій, харизми, хитрості, «ноу-хау», доступу до грошей і вміння бути в потрібний час у потрібному місці. І справді, цими талантами, якостями та засобами лідери користуються для добра справи, але ні одне, ні друге, ні третє не є суттю лідерства. То, може, це риса характеру? Ні, лідерство – це і є характер. Дехто думає, що лідером треба народитися, що одним це вдається, іншим – ні, що лідерство – це великою мірою справа темпераменту в поєднанні з досвідом. Не кожен може бути Рузвельтом, де Голлем або Черчиллем. Ніщо не є далі від істини, ніж такі уявлення. Лідерство не зарезервоване лише для еліти. Це покликання не вибранців, а багатьох. Лідерські якості потрібні главам держав і шкільним вчителям, підприємцям і домогосподаркам, воєначальникам і працівникам охорони здоров’я. Люди очікують від лідерів справедливих учинків, сильних характерів і доброчесності, 13

очікують, що вони будуть великодушними до тих, за кого відповідають. Великим є розчарування, коли лідери не виправдовують цих сподівань. Раз у раз у сфері бізнесу спалахують скандали, які незмінно породжують заклики до посилення контролю з боку уряду, до реформ корпоративного управління, до перегляду кодексів професійної поведінки. Все це може відіграти певну роль, але не в тому суть. Порушник корпоративної етики усвідомлює, що чинить погано, але це його не зупиняє. Це – недолік характеру. Доктор Мартін Лютер Кінґ мріяв про Америку, в якій про людину можна було б судити «не за кольором шкіри, а за її характером». У чому ж полягає цей «характер»? Він полягає в доброчесності, або, точніше, у класичних людських чеснотах: передовсім великодушності, смиренні, розсудливості, мужності, самовладанні та справедливості. Ці чесноти і є предметом цієї книги. Я стверджую, що лідери або намагаються зростати в доброчесності, і то з такою ж конечністю, як дихають, або вони не є лідерами. По-перше, доброчесність сама по собі ефективна. На відміну від звичайних цінностей, це – сила, яка дає наснагу. По-друге, вона породжує довіру, без якої лідерство просто неможливе. «Моральне лідерство» – для тих, хто має велику життєву мету. А чи може бути більша мета, ніж особиста досконалість? У книжці окреслено кожну з класичних людських чеснот, які є найсуттєвішими для лідерства (частини 1 і 2), показано, як лідери зростають у доброчесності (частина 3) і як зростання в доброчесності веде до самореалізації (частина 4), розглянуто надприродні чесноти віри, надії і любові, їх велич і вплив на лідерство (частина 5). «Моральне лідерство» народилося з однойменного курсу лекцій та є розгорнутою відповіддю на запитання, яке пос14

тійно ставлять мені учасники семінарів: «Те, що ви розповідаєте про чесноти, дуже добре, але ми зайняті роботою і сім’єю. Як практично можна досягти ту “особисту досконалість”, про яку ви говорите?». Відповідь на це запитання – в останньому розділі книги, «Програма для перемоги». Там є й перевірена на практиці методика досягнення особистої досконалості для зайнятих людей. Перш ніж перейти до докладного розгляду кожної з людських чеснот, дуже важливих для лідерства, спробуймо подивитися довкола і поміркувати про характер, доброчесність і темперамент. *** «Лідерство реалізується саме через характер», – стверджує видатний теоретик сучасного менеджменту Пітер Дракер. Його колега Варрен Бенніс погоджується: «Лідерство – це метафора зосередженості на меті, гармонії і рівноваги в житті». Зосередженість, гармонія і рівновага не виникають самі собою. Ми набуваємо їх власними зусиллями. Сам намір їх набути – це вже акт лідерства. Лідерство не може визначатися темпераментом, бо він даний нам від природи. Людина має флегматичний чи холеричний темперамент не тому, що вибрала його сама, а тому, що вона такою народилася. Лідерство може бути тільки характером. Характеру нам не накидає ні природа, ні доля. Характер – це те, що ми можемо формувати і кріпити, а тим самим досягати згаданої Беннісом зосередженості, гармонії та рівноваги. Ми скріплюємо характер наполегливим вихованням моральних (етичних) звичок, які називаються людськими чеснотами. Завдяки цьому характер залишає незмивний слід на темпераменті, і той перестає панувати над нашою особою.

15

Чесноти – суть властивості розуму, волі й серця; вони роблять характер сильним, а особу – стабільною. Їх набувають завдяки систематичним вправам. Чотири основні людські чесноти, які визначив Платон, – розсудливість, справедливість, мужність і самовладання, – це так звані кардинальні чесноти, від латинського слова cardo, що означає «завіса». Це чесноти, на яких тримаються всі інші, як двері на завісах. Кожна некардинальна чеснота прив’язана до однієї з кардинальних і залежить від неї. У Книзі Мудрості сказано, що для людей немає нічого кориснішого в житті, ніж самовладання, розсудливість, справедливість і мужність (див.: Муд. 8, 7). Те, що Старий Завіт називає чотири кардинальні чесноти, свідчить про те, що євреї високо цінували мудрість стародавніх греків. Потрібно згадати ще дві чесноти – великодушність і смирення. Вони фундаментальні, хоча традиція і не розглядає їх як кардинальні. Для стародавніх греків смирення залежало від кардинальної чесноти самовладання, а великодушність – від мужності. Чесноти – це динамічні властивості, і про це свідчить латинське слово virtus (чеснота), що означає «сила», або «енергія». Кожна чеснота, якщо в ній регулярно вправлятися, поступово збільшує здатність людини до дії: • розсудливість допомагає приймати правильні рішення; • мужність – дотримуватися обраного курсу і чинити опір різного роду тиску; • самовладання – підпорядковувати емоції і пристрасті духу і виконувати свою місію; • справедливість – віддавати належне кожній людині; • великодушність – ставити високі завдання перед собою та іншими; • смирення – долати егоїзм і служити іншим.

16

Чесноти не можуть замінити професійну компетентність, але вони є її важливою складовою. Наприклад, якщо хтось має ступінь із психології і консультує, але не є розсудливим, то йому буде дуже важко дати клієнтові мудру пораду. Інший може мати ступінь магістра ділового адміністрування і бути головним виконавчим директором великої корпорації. Це дуже добре, але якщо йому бракує мужності, то він не зможе прийняти і втілити в життя важкі, але вкрай необхідні, рішення. А ще інший може мати ступінь із богослов’я і виконувати пастирське служіння, але якщо він позбавлений великодушності, то буде приречений на застій як особа і як віруючий і доведе паству до такого ж стану. Професійна компетентність вимагає більшого, ніж технічні чи академічні знання. Вона передбачає правильне використання цих знань заради продуктивної мети. Лідерів визначають за ступенем їх великодушності і смирення. У них завжди є мрія, яку вони конче трансформують у візію і місію. Саме великодушність – спрямованість духу до великих цілей – підносить наш розум. Проте лідерство – це щось більше, ніж мистецтво мислити глобально. Лідер – завжди слуга: своїх колег, друзів, сім’ї, співвітчизників і, зрештою, всього людства. А сутність служіння – це смирення. Лідери, які вправляються у смиренні, поважають вроджену гідність інших людей, особливо тих, хто бере участь у спільній із ними місії. У лідерстві великодушність і смирення йдуть поряд. З великодушності народжуються високі задуми, смирення спрямовує ці задуми до служіння іншим. Лідер «від Бога» – той, хто має величні мрії (великодушність) і віддано служить іншим (смирення). Великодушність і смирення – це чесноти серця par exсellence, що надають харизматичності наділеним ними лідерам. Однак не можна плутати харизму з даром гіпнотизувати натовп. «Лідери», які мають цей сумнівний талант, спричиняють короткочасний ентузіазм, але рідко – довіру. У підсумку вони стають об’єктами 17

глуму і зневаги (приклад цього – Муссоліні). Лідерство – це не демагогія, а якість, перевірена часом, навіть якщо лідер не є магнетичною особистістю. Великодушність переживає нині важкі часи. Чудернацька суміш індивідуалізму та колективізму породила цілі покоління мізерних душею, егоцентричних споживачів. Кожен завзято захищає кордони свого «я» (індивідуалізм), але суспільство дивиться на це «я» як на незначний, майже не існуючий атом (соціалізм). Тільки й чути: «Я, я, я ... і тільки я», – але те «я» – немов небуття, ніщо. Смирення теж бачило кращі часи. Сучасна культура ставиться до цієї дивовижної чесноти (яку розуміють як служіння) майже зі зневагою. Донедавна слово «служіння» (service) належало до піднесеної лексики; тепер це поняття майже повністю пов’язують із комерційним терміном «послуги» (services). Ми говоримо про комерційні послуги, винагороду за послуги, сектор послуг (тобто невиробничий сектор) тощо. Ми думаємо про служіння як про щось, що можна купити. Якщо великодушність і смирення (стовпи лідерства) – це, головно, чесноти серця, то кардинальні – розсудливості, справедливості, мужності і самовладання (базові чесноти лідерства) – це чесноти розуму й волі. Розсудливість – найважливіша з них, бо, щоб ефективно керувати, треба спершу вміти приймати правильні рішення. У просторі чеснот лідером стає людина, яка користується довірою. Смирення і розсудливість тут суттєві: довіра починається тоді, коли люди знають, що я їм служитиму, і закінчується, коли виявляють, що я нездатний приймати правильні рішення. Якщо я підміню смирення «технікою спілкування», то успіху як лідер не матиму. Стівен Кові зауважує: «Якщо лідер намагається виробити стратегію і тактику впливу на людей і спонукати їх робити те, чого хоче він (краще і зацікавленіше працювати, любити його й один одного), а його характер має фундаментальну ваду (позначений лукавством та нещиріс18

тю), то він ніколи не стане успішним. Дволикість лідера породить недовіру, і все, що він робитиме, навіть застосовуючи найкращу техніку людських взаємин, сприйматимуть як маніпулювання». Лідери ніколи не вдаються до маніпулювання, ані не застосовують potestas – владу посадового становища. Вони керують за допомогою auctoritas – авторитету, який ґрунтується на добрій репутації. Ті, кому бракує справжнього авторитету і хто піддається спокусі просто застосовувати владу, лідерами лише називаються. Це порочне коло: низький рівень авторитету призводить до зловживання владою, зловживання владою – до руйнування авторитету... і так на шляху до справжнього лідерства виростає стіна.

19

Оскільки чеснота – це звичка, яку набувають вправлянням, то, я стверджую, лідерами не народжуються – ними стають завдяки постійному тренуванню. Не кожен може стати президентом чи прем’єром, отримати Нобелівську премію з літератури або ж грати в національній збірній з футболу. Але кожен може зростати в чесноті. Лідерство нікого не виключає – воно доступне всім. Лідери відмовляються від утилітарного підходу до доброчесності. Доброчесність для них не є тим, що вони культивують лише щоби стати ефективними керівниками (хоча хотіти цього – теж добре). Вони культивують доброчесність передовсім для того, щоб самим стати кращими. Aретe – грецьке слово на означення «чесноти» – передбачає, що досконалість досягається спершу в бутті, а вже потім виявляється у дії. Ефективність – всього лиш один із багатьох плодів чесноти.

ЧАСТИНА I

ВЕЛИЧ І СЛУЖІННЯ Визначальні ознаки лідера – великодушність і смирення. Великодушність – це духовне прагнення високого. Великодушний той, хто йде до великих цілей і старається бути гідним їх. Великодушність вкорінена в міцній вірі у величезні можливості людської природи. Смирення – це звичка жити у правді щодо Бога, людей і самого себе. Це також звичка служити сім’ї й друзям, колегам і підлеглим, суспільству (в широкому значенні цього слова) і, зрештою, людству. Смирення спонукує лідерів до безкорисливого служіння.

Розділ 1

Великодушність:

спрямованість до високих цілей і почуття місії Головне – велич задуму. Йосиф Бродський

Лідери великодушні й усвідомлюють, що здатні до звершення великих справ. Їхня мрія – підкорити професійні вершини й досягти особистої досконалості. Класичне визначення великодушності – extensio animi ad magna (спрямованість духу до великого). Латинське слово magnanimitas походить від грецького megalopsychia, протилежне йому – micropsychia, тобто малодушність, обмеженість, дріб’язковість. Обмежені люди не можуть навіть уявити собі велике. Їм чужа думка про те, що життя має високу мету. Іванов, головний персонаж однойменної п’єси Чехова, дає пораду, яку проігнорував би кожний, хто мріє бути великодушним: «Ви, любий друже, щойно минулого року закінчили навчання, ви ще молоді і бадьорі, а мені 35. Я маю право вам радити. Не одружуйтеся ви ні на єврейках, ні на психопатках, ні на “синіх панчохах”, а вибирайте собі щось пересічне, сіреньке, без яскравих фарб, без зайвих звуків. Взагалі, все життя будуйте за шаблоном. Чим сіріший та монотонніший фон, 23

тим краще. Гoлубе, не воюйте ви сам із тисячами, не воюйте з вітряками, не бийтеся лобом об стіни... Закрийтесь у своїй мушлі і робіть свою маленьку, Богом дану, справу... Це тепліше, чесніше і здоровіше». Лідери мають високі мрії та шляхетне почуття місії, вони вміють надіятися, довіряти і дерзати, з ентузіазмом працювати на кінцевий результат, використовувати відповідні засоби, кидати виклик самим собі й тим, хто поруч із ними. Пригадаймо хоча б тих, хто заснував Європейський союз, – Робера Шумана, Жана Монне, Конрада Аденауера й Альсіда де Гаспері. Вони розуміли, що ключ до подолання багатовікових розділень і чвар, руйнівних воєн полягає в інтеграції – об’єднанні національних інтересів; самої кооперації тут не достатньо. Робер Шуман, французький міністр закордонних справ, бачив у франко-німецькій дружбі основну передумову європейської інтеграції. Це було шляхетно з його боку, адже, як колишній в’язень гестапо в окупованій нацистами Франції, він мав усі підстави не довіряти німцям. До того ж, більшість французів і далі вважали Німеччину смертельним ворогом та потенційним агресором. Однак Шуман зміг подолати спадщину важкого минулого заради спільного блага – блага Європи в цілому, і Франції та Німеччини зокрема. Німецький канцлер Конрад Аденауер зауважив: «Сильна і смілива ініціатива Робера Шумана була актом надзвичайної ваги... Завдяки його розважливості й чеснотам було закладено основи для примирення між двома нашими країнами і творення єдиної, сильної Європи». Дін Ейксон, американський держсекретар, написав у спогадах: «Шуман мав візію єдиної Європи тоді, коли у Франції складно було мати взагалі яку-небудь візію». У 1960 році Європейський парламент одноголосно назвав Шумана «батьком Європи» – титул, на який ніхто інший не може претендувати.

24

Як і Робер Шуман, президент США Рональд Рейган мав погляди, які суперечили основним політичним течіям того часу. Таким був передовсім його підхід до комунізму. Він аж ніяк не вважав його неодмінним елементом політичного ландшафту, з яким Захід мав би хіба що змиритися. Президент Рейган невтомно працював, щоб наблизити падіння комуністичної системи, і робив це не тільки за допомогою зовнішньої та оборонної політики, а й говорячи правду про природу радянського режиму. Спічрайтер Рейгана Пеґґі Нунан згадує: «Він вважав, що тільки на правді можна побудувати щось сильне, добре і тривале, бо лише правда витримує випробування часом. Брехня вмирає. На його думку, в політиці та світових справах надто довго панувала брехня, і це було, безумовно, руйнівним. Тому він присвятив свою діяльність боротьбі проти руйнівної сили брехні – він говорив правду і її поширював». Називаючи Радянський Союз «імперією зла», яка невдовзі буде викинута на «смітник історії», Рейган просто говорив правду – так, як її розумів. Він мав мужність діяти згідно з цими переконанням на добро власного народу, а також – це треба відзначити! – на добро російського народу, який так багато постраждав при комуністах. Наприкінці восьмирічного президентства Рейган вирушив до Берліна і закликав М. Горбачова «знести цю стіну». Незабаром Берлінська стіна впала, і з комунізмом було покінчено. Подібно й Лех Валенса, польський електрик, що заснував профспілку «Солідарність», зробив визначний внесок у позитивні політичні зміни в Польщі та всій Східній Європі, наполягаючи на тому, щоби вживати слова в їх істинному значенні. Комуністи проголошували солідарність, але управляли за допомогою репресій, називали себе представниками робітничого класу, але заборонили незалежні профспілки, колективні трудові договори і право на страйк. Валенса вирішив надати правдивого значення цим поняттям. Він бо25

Розділ 2

Мужність:

триматися до кінця Уміння триматися до кінця, діяти згідно з власними переконаннями – не завжди і не всім це подобається, але завжди викликає довіру, а відтак забезпечує ефективне лідерство Воррен Бенніс

Отож, для прийняття ефективних рішень життєво важлива розсудливість. Однак мужність також відіграє величезну роль. Вона допомагає лідерам уникати раціоналізації, долати страх перед помилками, швидко виконувати прийняті рішення і не відступати, коли на шляху до мети виникають перешкоди. Але мужність важлива не лише для прийняття управлінських рішень.

Визначення мужності Розпочнімо з того, чим мужність не є. Мужність – це не відсутність страху. Найкращі й найвідважніші солдати перед битвою відчувають страх. Ісус Христос сходив кривавим потом у передчутті мук і смерті. «Безстрашність» часто виникає з нездатності правильно оцінити дійсність, потен84

ційно небезпечний стан справ. Вона може бути наслідком аскетизму, який пригнічує людські пристрасті, зокрема й страх. Однак придушувати страх означає придушувати мужність. Мужність – це самопожертва заради розумних і справедливих цілей. Зв’язок між самопожертвою та шляхетністю мети життєво важливий. Адже терорист теж жертвує собою, але мужнім його не назвеш – він просто озлоблений маніяк. Фанатик може віддати життя за свої хибні ідеали, але це не мужність. Це – результат впертості, гордині, самообману, а в деяких випадках – диявольських впливів. Якщо цінності людини викривлені, то вона не буде мужньою, хоч може бути впертою. Якщо людина цінує самопожертву заради самопожертви, то вона може бути стоїком, але стоїцизм – це не мужність. «Ні труднощі, ні зусилля не є джерелом чесноти, – пише Піпер, – чесноту породжує лише добро. Мужність, отже, вказує на те, що було перше... Мужності передують розсудливість і справедливість... Лише справедливий і розсудливий може бути мужнім». Щоби бути мужнім, недостатньо жити згідно з сумлінням. Багато терористів діють відповідно до власного сумління. Мужність починається з виховання сумління у щирому і систематичному пошуку істини.

Стійкість Мужність асоціюється в нас зі сміливістю та відвагою, і це правильно. Але вона може бути й монотонно марудною, – тоді потребує стійкості. У стійкості – суть мужності. Стійкість – це не пасивність, бо вимагає сильного, активного духу. У стійкості виявляється найглибша внутрішня сила людини. Сидіти не висовуючись у холодному, мокрому окопі буває важче і потребує більше мужності, ніж під кулями іти в атаку.

85

Стійкість означає, що лідери не йдуть на компроміс із сумлінням навіть під час важких випробувань. Вірний своєму сумлінню, сер Томас (Мор), великий гуманіст і лорд-канцлер короля Генріха VIII, відмовився присягнути йому як главі заснованої ним же англіканської Церкви. За це Томас Мор поплатився головою. Хоч як жорстоко з ним поводилися під час 15-місячного ув’язнення в лондонському Тауері та попри те, що його позицію не сприйняли король, англійські єпископи, більшість друзів і вся сім’я (включно з улюбленою донькою Маргарет, що було найболіснішим), сер Томас залишився вірним своїм переконанням. Одинадцять замахів на життя не налякали російського прем’єр-міністра Петра Столипіна і не змусили його припинити працю над реформуванням російського селянства. Він залишився вірним своєму сумлінню, місії та народові. Кілька годин після того, як у його домі під час прийому вибухнула бомба, підкладена терористами, внаслідок чого загинуло 27 і було важко поранено 32 людей, серед них 2 його дітей, він, ледь оговтавшись після вибуху, до пізньої ночі працював над проектом реформи. Росія перебувала на краю катастрофи, і він розумів, що його обов’язок як голови уряду – провести широку, всеохопну реформу російського життя. Добро нації важило для Столипіна більше, ніж особиста скорбота (внаслідок цього терористичного акту його 14-річна донька Наташа на все життя залишилася інвалідом). Він знав, що єдиний спосіб зберегти себе і сім’ю – це піти у відставку, але не хотів потурати терору. Він написав у заповіті: «Поховайте мене там, де мене вб’ють». У повсякденному житті лідери діють послідовно і чітко. Вони не поводяться аморально, виправдовуючись загальною аморальністю (класичний аргумент – «всі так роблять»). Приходячи на роботу, не відкидають своїх цінностей, «як чоловік, що залишає свого капелюха при вході», – каже Ескріва.

86

Лідери не піддаються модним тенденціям. Молодий Рональд Рейган був на диво байдужим до того, звідки дме вітер у політиці. У кінці 1940-х – на початку 1950-х, коли комуністи боролися за контроль над Голівудом і більшість людей у кіноіндустрії з кар’єрних міркувань полівішала, Рейган своїх переконань не змінив і відверто говорив про те, в що він вірить і чому. Рейган-демократ вирішив стати республіканцем тоді, коли це було для нього політично найменш вигідно. У Білому домі господарював тоді популярний демократ Джон Ф. Кеннеді, і демократи контролювали обидві палати Конгресу. Республіканці не були при владі з часу Великої депресії і, здавалося, звикли до статусу меншості. Скрізь тріумфувала ліберальна ортодоксальність. Але Рейган керувався насамперед не власними інтересами. За словами його спічрайтера Пеґґі Нунан, «все життя, де б він не був, Рейган боровся за справедливість, скільки б це йому не коштувало». Олександр Солженіцин рішуче свідчив істину в умовах тоталітарного режиму, який заповзявся його знищити. Перший письменник нації, він пережив ув’язнення і вигнання. Солженіцин мав добру репутацію як на батьківщині, так і за кордоном, доки обмежувався критикою Сталіна, як, наприклад, у книжці «Один день Івана Денисовича». Це відповідало цілям Хрущова, який виступав проти культу особи Сталіна. Це також влаштовувало багатьох західних інтелектуалів, які захоплювалися Жовтневою революцією, але вважали, що Сталін зрадив її. У наступних працях Солженіцин чітко показав, що він не лише проти Сталіна, а й проти Леніна і Жовтневої революції. Він не схвалював навіть Лютневу революцію. І не вагаючись, написав відкритого листа радянському керівництву, висловлюючи свої єретичні погляди. Цим спричинив ворожість до себе не лише радянського режиму, а й численних західних інтелектуалів – багатьох своїх колишніх прихильників, які симпатизували справі революції та її секуляристським цілям.

87

Опинившись на Заході у вигнанні, він зіткнувся з нерозумінням і насмішками через те, що відмовився виявляти пошану до секулярного матеріалізму. Щораз більша армія наклепників, нездатних дозволити існування поряд іншого, протилежного світогляду, незабаром оголосила його ворогом свободи і прогресу. Солженіцин залишився абсолютно байдужим до цього. Упродовж останніх 30 років суперечки щодо абортів дали світу багатьох мужніх лідерів, які терпеливо і з дивовижною стійкістю відмовлялися підкоритися тенденціям часу. Взірцем мужності в боротьбі за життя був Жером Лежен. Відкривши в 1958 році причину синдрому Дауна, він став всесвітньо відомим і був висунутий на здобуття Нобелівської премії. Його відкриття дало надію на лікування цієї страшної хвороби і відкрило цілком нові шляхи в галузі генетики. З трибуни конференції ООН, присвяченої охороні здоров’я, він зауважив: «Життя – це факт, а не справа бажання». Стурбований все більшою прихильністю ООН до програми, яка виступає проти життя, він сміливо кинув виклик міжнародному зібранню: «У цьому питанні інститут охорони здоров’я перетворюється на інститут смерті». Висловивши правду без компромісів, він зізнався дружині-данці: «Сьогодні я втратив Нобелівську премію». Стверджуючи наукову істину й істину моральну, що з неї випливає, Лежен йшов наперекір духу часу – революційному духу Травня 1968. Атмосфера довкола нього ставала все важчою. Його дочка Клара згадує, як дорогою до школи, проходячи попри батьків університет, вона бачила стіни, пописані величезними чорними літерами: «Тремти, Лежен, революційний студентський рух не спить!» або «Лежен – убивця. Вбити Лежена!», «Лежен і його виродки [тобто діти зі синдромом Дауна – О. Д.-Г.] повинні вмерти!». Під час зустрічей його ображали, а то й фізично нападали на нього. Лежена більше не запрошували на міжнародні конференції з генетики. Йому відмовили у фінансуванні досліджень.

88

Він був змушений закрити лабораторію і розпустити дослідницьку групу. Отже, чоловік, який у 38 років став наймолодшим професором медицини у Франції і завідував першою у країні кафедрою фундаментальної генетики, перед яким відкривалося чудове майбутнє, з почестями, визнанням і владою, в розквіті сил опинився без працівників, фінансування і навіть без кабінету. Його покинули друзі, його цькувала преса, фактично він став вигнанцем. Лежен прийняв цю ситуацію зі спокоєм і радістю людини, яка не піддалася злу. Він помер у пасхальну неділю 1994 року, після короткої, але важкої хвороби, що почалася в середу Страсного тижня. Мати Тереза Калькутська, яку вважають одним із найбільших релігійних лідерів ХХ століття, також мужньо йшла проти тенденцій свого часу. У промові з нагоди вручення їй Нобелівської премії миру в 1979 році захист ненароджених дітей вона пов’язала зі справою миру: «Я відчуваю, що найбільшим руїнником миру сьогодні є аборт, бо це – війна, пряме вбивство, скоєне матір’ю. А якщо мати вбиває власне дитя, то що стримає мене, коли я захочу вбити вас, або що зупинить вас, коли ви схочете убити мене?». Президент Рональд Рейган сміливо висловлювався проти абортів, хоч радники попереджували, що це зашкодить його іміджу. Жоден політик ХХ століття не говорив так відверто про право на життя. Його знаменита промова 8 березня 1984 року, в якій він викривав комунізм, більше стосувалася абортів, ніж комунізму: «Колись ця трагедія закінчиться, і Конгрес прийме закон на захист людського життя. Але доки це не сталося, ні ви, ні я не маємо права на відпочинок. Доки не доведено, що ненароджена дитина не є живою людиною, потрібно захищати її право на життя, свободу і щастя. Ви пам’ятаєте, що, коли почали розглядати запит щодо легалізації абортів, багато хто попереджав, що це призведе до зниження поваги до людського життя взагалі, що філософські засновки, які використовують для виправдання абортів 89

за бажанням, зрештою почнуть застосовувати для обґрунтування інших наступів на святість людського життя, серед яких вбивство новонароджених та евтаназія. Трагедія в тому, що ці застереження збулися». Лідери не втрачають мужності, коли громадськість відкидає і навіть починає паплюжити їх та їхні ідеї. Рональда Рейгана називали перестарілою кінозіркою, привітним бовдуром та розпалювачем війни. Хосемарію Ескріву називали єретиком, комуністом, фашистом, а організацію, яку він заснував – мафіозною сектою. Багато співвітчизників осуджували Робера Шумана за те, що він простягнув оливкову гілку традиційному ворогові Франції – Німеччині. Опоненти Івана Павла II звинувачували його в непрямому сприянні геноциду в Третьому світі, бо він відмовився підтримати використання презервативів – найефективніший, на думку представників певних ідеологічних течій та багатьох комерційних компаній, спосіб запобігання СНІДу. Солженіцина називали нетерпимим російським аятолою і закоренілим теократом, оскільки він виступав за російське національне відродження, ґрунтоване на християнських принципах. Лідери не уникнуть диких нападок супротивників, ЗМІ. Звичайно, вони страждатимуть, але навчаться також сміятися з цього. Стійкість, яка виробляється у відстоюванні чесноти перед її фанатичними противниками, приносить у серце, розум і душу мир, в боротьбі за праве діло скріплюється почуття власної гідності. Очікуючи на страту, Томас Мор був цілком спокійним і мав добрий настрій, що вразило і зворушило його рідню. Джерелом його радості було чисте сумління, а в підсумку – тверда віра. Біограф Томаса Мора Джерард Віджмер зауважує: «Добрий гумор Мора не був просто рисою його натури. Завжди уважний до голосу сумління, він оцінював виклики кожної ситуації з погляду вічності, і саме це було джерелом його незвичайного спокою та життєрадісності».

90

Я мав приємність і честь особисто зустрічатися з Іваном Павлом II, Жеромом Леженом, Олександром Солженіциним і Лехом Валенсою. Попри те, що ці люди зазнали тяжких страждань (чи, може, саме завдяки цьому), вони випромінювали мир та радість. Вони не виявляли ані ненависті, ані гіркоти, ані образи. Я зустрівся із Солженіциним на його дачі під Москвою, коли йому було 85 років і почувався він не найкраще. Але я ніколи не забуду, яким бадьорим був його дух і як щиро він захоплювався життям. Так само джерелом погідного спокою Лежена була, безперечно, його мужність. Промовлена ним якось фраза могла би стати епітафією: «Я не борюся з людьми – я борюся з хибними ідеями». Хто здатний осуджувати гріх, але любити грішника, відкидати хибні ідеї, але обіймати тих, хто їх поширює, той здатний протистояти особистим нападкам та зберігати при цьому душевний спокій.

Відвага і наполегливість Лідери зустрічають зло холоднокровно, але, не вагаючись, знищують його за першої ж нагоди. Для цього мусять бути відважними і завжди напоготові. Коли Лех Валенса, заснувавши профспілку «Солідарність», кинув виклик Кремлю, він мав підтримку Івана Павла II і Рональда Рейгана. Ця підтримка виявилася дуже важливою для кінцевого успіху «Солідарності», проте вона би значила дуже мало без сміливості й готовності до боротьби самого Валенси. «Спільна риса лідерів – схильність до активних дій, – вважає Бенніс. – Це означає, що лідери вміють мету і візію втілити в дію. Щоб надихнути людей, недостатньо мати величну візію. Ця візія мусить набути реальних зовнішніх обрисів й дати результат. Більшість лідерів – це прагматичні мрійники і практичні ідеалісти».

91

Мужні йдуть на ризик. «Дайте волю уяві та заохочуйте ризиковані дії, – каже Франсуа Мішлен, – викладайтеся повністю, щоб побачити результат». Щоб почати бізнес, необхідний величезний творчий порив. Це мало хто розуміє. Коли все підготовлено і можна запускати справу, легко подумати, що це міг би зробити будь-хто. Але серед тих, хто успішно починає, рідко коли є «будь-хто». Зазвичай, це люди з твердим характером і великим талантом, здатні йти на ризик і діяти рішуче. Лідери – наполегливі. Вони не лякаються перешкод – чи то внутрішніх (що походять, наприклад, з їхніх особистих вад), чи то зовнішніх (коли вони мають справу з непідконтрольними їм зовнішніми чинниками), і доводять свої проекти до кінця, звертаючи увагу на найменші деталі. Їхня наполегливість – не осляча впертість, а принципова непохитність. Робер Шуман і Жан Моне, наприклад, присвятили життя тому, щоб день за днем переконувати політиків усіх мастей у необхідності об’єднаної Європи. Вони не опускали рук перед невдачами. Ескріва наполегливо продовжував свою апостольську діяльність у роки громадянської війни в Іспанії, коли церкви підпалювали, а священиків заарештовували, катували і вбивали. Лідери здійснюють свої мрії наполегливою працею, а не красивими словами та жестами. Вони сильні, але вміють бути стриманими. Вони володіють чеснотою самовладання, завдяки якій панують над своїм розумом і серцем. Зараз ми розглянемо цю важливу чесноту.

92

Розділ 2

Шлях до перемоги Твій найлютіший ворог – ти сам Хосемарія Ескріва. Шлях, 225

Основа лідерства – сильний характер, а основа сильного характеру – прагнення досконалості протягом усього життя. Коли ми намагаємося жити чеснотами, то робимо саме те, чого хоче від нас Бог. На нашому шляху будуть численні перешкоди, але ми переможемо. Бог не призначає нас для поразки. Ця глава досліджує конкретні кроки, які необхідно зробити, щоб розвиватися в доброчесності. Кроки ці такі: 1) оцінити свою поведінку, цінності та пріоритети, іншими словами – зробити іспит совісті; 2) забезпечити провід досвідченого духовного наставника; 3) виробити та сумлінно здійснювати «життєвий план». Хоч ця програма виражена в термінах, що походять із християнства, потрібно пам’ятати, що всі великі світові релігії щось говорять про чесноти та духовні практики, які сприяють внутрішньому зростанню. Перш ніж глибше дослідити ці пункти, звернімо увагу на деякі з головних каменів спотикання.

164

Перешкоди 1. Моральний конформізм. Будьте готовими плисти проти потужних течій егоїзму, релятивізму і матеріалізму, якими охоплений сучасний світ. Не звертайте уваги на те, що кажуть інші. У будь-якій сфері будьте глухими та сліпими до всього, що позбавлене істини. Пишайтеся своєю «антикультурністю». Будьте маяками істини.

2. Перфекціонізм. Перфекціонізм має мало спільного з прагненням досконалості. Цей термін означає, що людина не допускає невдач, а коли невдача стається, то відчуває приниження і перестає боротися. Перфекціонізм виникає з гордині. Завжди є велика ймовірність невдачі. Небезпека в тому, що той, хто є перфекціоністом, здається і погоджується на посередність. Ми повинні бути, як спортсмени, що після кожної невдачі все починають спочатку. Нам потрібна простота і гнучкість дітей, які, спіткнувшись, знову підстрибують, як ґумові м’ячики. На кожен день, на кожну годину ми повинні дивитися як на новий розділ свого життя, адже так воно і є!

3. Нетерпеливість. Чеснота, як вино, дозріває повільно. Не потрібно поспішати і форсувати події. Раптові зміни філософських чи релігійних переконань трапляються, але рідко, та й навряд чи це можливо, коли йдеться про характер. Плекання чесноти вимагає часу.

4. Звичайна розсіяність. Через те, що ми вперто вважаємо, нібито духовні речі існують окремо від земних справ, ми не усвідомлюємо, що люди поруч нас – дружина, діти, клієнти та колеги – це наші помічники, хоча й мимовільні, в наших шляхетних пошуках досконалості (так само, як і ми – в їхніх). Ескріва говорить: «Де, як не в таких зіткненнях з іншими, ти міг би сточити шипи, згладити кути, відшліфувати грані свого характеру – 165

його недоліки і недосконалості, – щоби стати стійким і врівноваженим, милосердним і досконалим». Ми повинні дивитися як на дар, а не як на прикрість, навіть на тих людей, до яких не відчуваємо особливої симпатії. Ці люди, не усвідомлюючи того, надають нам незліченні нагоди ставати кращими. Нам потрібна розсудливість, щоби знайти найкращий спосіб поводитися з ними; самовладання, щоб не втрачати рівноваги; мужність, щоб бути терпеливими; і справедливість, щоб попри все віддавати їм належне. У багатьох випадках це означає допомогти їм самим виявити свої недоліки і виправити характер.

5. Схильність «берегти себе». Ця цілком природна схильність може серйозно перешкодити, а то й в корені підрубати ваші прагнення. Опануйте себе. Відкладіть убік настрої, забаганки, примітивні бажання й упередження. Піднесіть рівень вашої духовної боротьби. Прямуйте до висот, ніколи не опускайтесь. Але як? Як подолати перешкоди на шляху до перемоги, разом із найбільшою з них – власним «я»? Про це мовитиметься далі.

Іспит совісті Присвятіть три хвилини наприкінці кожного дня, щоб переглянути, як ви цього дня жили чеснотами. Прийміть рішення одразу викорінювати негідну поставу і поведінку. Дотримуйтеся таких принципів: 1. Пам’ятайте мету іспиту. Ваше завдання – збагнути успіхи та невдачі сьогоднішніх пошуків досконалості. Але не забувайте: іспит совісті та психоаналіз – це різні речі. Для лідера важливо те, як він використовує свою свободу, а не те, наскільки він виявився «жертвою» свого виховання. Іспит совісті повинен спонукати вас до щирого навернення серця і рішення виправитися.

166

2. Відрізняйте недоліки характеру від недоліків темпераменту. Глибинно екзаменуйте свою совість. Роздумуйте про те, як ви жили чеснотами протягом дня. Знайдіть корені своїх невдач. Зосереджуйтеся на тому, що ви мусите змінити (ваші цінності та характер), а не на тому, що не потрібно або неможливо змінити (ваш темперамент). Як ми вже знаємо, темперамент не піддається зміні. Ми не можемо міняти його, як рукавички. Якщо ви від природи флегматик, абсурдно намагатися діяти так, ніби ви холерик. Працювати треба над характером. В міру того, як ви зростатимете в чесноті, ваші індивідуальні риси набуватимуть стабільності, а гострі кути згладжуватимуться.

3. Будьте об’єктивними. Ми правдиво пізнаємо себе тільки в зустрічі з Богом. Поставте себе в Божій присутності й запитайте: «Хто Ти?», а потім: «Хто я?». Тільки усвідомивши свій фундаментальний зв’язок із Богом, своє призначення і покликання, ви побачите, щo вам треба змінити в собі й яким ви маєте стати.

4. Будьте конкретними. Не думайте над тим, добрі ви чи погані. Такі загальні міркування ні до чого не ведуть. Натомість пригадайте конкретні невдачі впродовж минулого дня і поставте собі конкретні цілі на завтра.

Духовний провід або наставництво Ми звикли звертатися до різних гуру і спеціалістів, не кажучи вже про адвокатів, сантехніків, косметологів і тренерів з фітнесу, щоби вони допомогли нам вдосконалитися в тому чи тому або надали послуги, без яких, як нам здається, ми не можемо обійтися. І ми готові платити великі суми, щоб одержати те, що вони пропонують. Допомога психіатра може бути корисною, якщо те, що нас турбує, має психічну природу. Але куди ви підете, якщо 167

хочете впорядкувати свою душу і бачите, що не можете зробити цього самі? (І маєте рацію: справді не можете!) Ви підете до духовного наставника. Серйозне самовдосконалення без духовного керівника навряд чи можливе. Духовний провідник допомагає подолати п’яту перешкоду – схильність «берегти себе». Він звільнить нас від ілюзій і правильно спрямує пошуки. Без його вмілого керівництва ми можемо забуксувати. Згадайте: коли ви вперше почули свій голос, записаний на плівку, то, напевно, не могли повірити, що це ви. Усвідомлення того, що саме так вас чують інші, стало мало не шоком. Подібний шок може спричинити точна фотографія, яка показує, як насправді ми виглядаємо. Рятівний шок пізнання себе – це те, що дає нам добре духовне наставництво. Наставник – це фотоапарат, диктофон, що показує вам вас такими, якими ви є. Це справді може стати шоком, але він необхідний. Ви прагнете моральної та духовної досконалості. Це вимагає докорінного виправлення недоліків. Але спершу треба зрозуміти, ким ви є насправді. Ескріва пише: «Ти думаєш, ніби ти – велике цабе: маєш дослідження, публікації, суспільне становище, ім’я, успіхи в політиці, посаду, достаток, вік… не дитячий. Саме тому тобі – більше, ніж іншим, – потрібен духовний наставник». Будьте щирими. Облиште страх показатися такими, якими ви є. Слухайтеся порад наставника. Шукаючи наставника, виявіть якомога можна більше розсудливості й уважності – немовби ви шукали чоловіка або добру школу для дитини. Наставником повинна бути людина, здатна об’єктивно судити про характер людей і має доброчесну репутацію. Це може бути друг, але в жодному випадку не чоловік чи дружина. «Розумна дружба, як необхідна умова справжнього духовного керівництва, не має нічого спільного з сентиментальною інтимністю, яка насправді є для дружби загрозою».

168

Шукайте мудрого, зрілого і глибоко благочестивого порадника в місцевій церкві, синагозі чи мечеті або ж серед членів сім’ї чи близьких друзів. То що ж таке духовний провід? Католицький священик Джон Макклоскі, який має багаторічний досвід праці з професіоналами, про духовний провід каже таке: «Про що говорити? Про багато що або небагато. Ви можете самі встановити правила бесіди з наставником. У будь-якому випадку необхідні зусилля, щоби звернутися до тієї сфери життя, яка потребує вдосконалення, до вад і недоліків, які не дозволяють вам швидко йти вперед. Час до часу у вас може виникати необхідність відвести душу, розповівши про несподівані радощі або прикрощі, з якими ви стикаєтесь у своїй мандрівці до дому Бога Отця». Потрібно відвідувати духовного наставника принаймні раз у місяць, а ще краще – раз у тиждень або раз у два тижні, радить отець Макклоскі. Зустрічі не повинні тривати довго. Корисно робити нотатки та записувати рекомендації щодо моментів, які потребують удосконалення. Моліться про те, що ви собі запланували, здійснюйте свої рішення й обговорюйте їх на наступній зустрічі. Ніколи не йдіть, не домовившись про наступну зустріч. Визначний латиноамериканський педіатр Ернесто Кофіньо включив систематичні зустрічі з духовним наставником до свого життєвого плану. Про цей досвід він писав: «Люблячою рукою мій духовний наставник обтесував безформний камінь, яким я колись був. Я радів, що мене обтесують, я одержував задоволення, бачачи, як відпадають гострі кути мого характеру. Насправді я не знав, яка вийде форма, але довіряв скульпторові».

169

Життєвий план Іспит совісті та духовне наставництво – це частина великого «життєвого плану», який починається з ідеалістичного бажання служити Богові й людям до останку і в усі часи, а втілюється в дуже практичній програмі зростання в чесноті й – о так! – у святості. Йдеться про систематичні духовні вправи впродовж дня – 15 хвилин молитви (розмова з Богом), участь у Святій Літургії, включно з прийняттям Святого Причастя, акти самозречення, регулярну сповідь та молитви про божественну допомогу до Богоматері – вервечка або інші Марійні молитви. Для тих, хто не звик так інтенсивно практикувати віру, «життєвий план» стане серйозним викликом. Це може бути чудовою темою розмови з духовним наставником. Взявши до уваги стан вашої формації та обставини щоденного життя, він порадить, що ви реально можете робити, щоби свідоміше практикувати свою віру. Життєвий план – не самоціль, а засіб, який допомагає досягти єдності з Богом. Ескріва говорить: «Не дозволь, щоб ці засоби перетворилися на жорсткі правила чи клітку для душі. Вони повинні бути гнучкі, щоб допомагати тобі в життєвій мандрівці, адже ти живеш у світі, займаєшся професійною працею, маєш суспільні обов’язки, якими не можеш нехтувати. І там продовжується твоя розмова з Богом. Твій життєвий план мусить бути ідеально допасованим, як ґумова рукавичка до руки. «Не намагайся зробити дуже багато. Постарайся обмежити себе тільки тими заняттями, які в змозі виконувати щодня – незалежно від того, подобається це чи ні. Ці вправи приведуть тебе, несамохіть, до споглядальної молитви. У твоїй душі розквітнуть спонтанні молитви, вияви покаяння і подяки. І все це – серед щоденних справ, тоді, коли ти піднімаєш телефонну слухавку, сідаєш у машину, автобус або метро, відчиняєш і зачиняєш двері, проходиш повз церкву, 170

починаєш нову справу, виконуєш і закінчуєш її. Все це – час для спілкування з твоїм Небесним Батьком». Цей останній пункт – життєво важливий. Божественна сила, яку ми одержуємо завдяки реалізації життєвого плану, повинна відобразитися на виконанні наших щоденних обов’язків. Це означає героїчно переживати кожен момент дня: вставати пунктуально, не ніжачись у ліжку після дзвінка будильника; працювати сумлінно, не віддаючись нездійсненним мріям і не гаючи часу даремно; уникати спокуси спершу виконати приємне завдання і відкласти менш приємне на потім; робити свою роботу якомога краще; тактовно поправляти підлеглих, навіть якщо це неприємно; підпорядковуватися обраному графіку молитовних роздумів, навіть якщо відчуваємо розсіяність або не маємо настрою; зберігати дружелюбність у стосунках із людьми, які нам не дуже симпатичні; усміхатися, коли цього зовсім не хочеться робити; миритися з маленькими і великими невдачами; займатися з дітьми, приходячи ввечері додому, навіть якщо ви смертельно втомлені; їсти те, що нам дають, навіть якщо це нам не до смаку; нести світло Христове завжди і скрізь, куди закидає нас доля. Якщо ми навчилися робити все це, то здобули найбільшу перемогу з усіх можливих.

ПІСЛЯМОВА Солженіцин одного разу зауважив: «Якби це було так просто: є десь темні люди, які підступно творять темні справи, і треба тільки побачити їх і знищити. Але лінія, яка розділяє добро і зло, перетинає серце кожної людини. А хто знищить шматок свого серця?». Своїм безпомилковим стратегічним поглядом Солженіцин проник у суть справи – в людське серце. Хто готовий навернути серце, той – лідер. Хто воліє цього не робити – аутсайдер. Бути лідером – це не задовільнятися досягнутими результатами. Лідери завжди в русі, в дорозі – вони змінюються. Вони намагаються вдосконалюватися все життя. Лідерство нікого не виключає. Це покликання не декількох обраних, а багатьох. Воно може супроводжуватися славою або ні, але завжди передбачає чесноту – інакше це не справжнє лідерство. Лідерство завжди лишається в межах нашої досяжності. Це те, чого очікує від нас Бог, а Він не призначає нас до невдачі. Чеснота сприяє успіху у професійному та особистому житті, але не гарантує його. Вона може призвести до остракізму (Солженіцин, Ескріва, Лежен) або навіть до смерті (Столипін, Мор, Жанна д’Арк). Але вона точно зробить нас маяком для тих, хто знає і любить нас, і йде второваним нами шляхом. Наскільки правдиві слова Ескріви: «Невпинно впокорюй себе в малому... – тоді ти з допомогою Божою зміцниш свою волю. Так ти навчишся панувати над собою і станеш лідером, щоб переконувати, надихати і захоплювати особистим прикладом, а саме: словом, знанням, силою свого духу».

172

Так, плідне поєднання смирення, самовладання й великодушності – ось шлях ефективного лідера! Дозвольте закінчити цю книгу порадою, яку я почерпнув із власного досвіду: якщо інколи недоліки або невдачі доводять вас до відчаю, і ви відчуваєте, що не можете продовжувати свій шлях до досконалості, згадайте слова Святого Писання: «У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19, 26).

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

Олександр ДІАНІН-ГАВАРД Як формувати свою особистість Шлях лідера Літературні редактори Галина Теодорович і Наталія Лех Технічний редактор Галина Горбачук Підписано до друку 07.05.2014. Формат 60x84 1/16. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 10,3. Ум. фарбовідб. 10,7. Обл.-вид. арк. 6,5. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл., тел. (032) 253-05-45

о. Войцех Єнджиєвський

10 способів змінити себе «Хочеш змінити світ, почни із себе!» – закликає автор, бо й справді, єдина людина, яку можна змінити в цьому світі, – я сам. Процес самовдосконалення нелегкий, і тут для боротьби з нашими «мінусами», вадами, помилками у пригоді стануть ефективні ліки, які пропонує в цій книжечці досвідчений душпастир і катехит Войцех Єнджиєвський. Досить витягувати скалки з ока свого брата, спочатку треба вийняти колоду зі свого ока. Я вчуся помічати недолугість і слабкість у своєму житті. Не розпорошую свої критичні думки на весь світ довкола себе. Спрямовую його на ту частину, якою є я сам.

Ентоні А. Д'Суза Сьогоднішні лідери – надія на завтра У сучасному світі досягають успіху люди з лідерськими якостями – це безперечно. Як поєднати боротьбу за життєвий успіх із християнським світоглядом? Книга доктора Е. Д’Сузи дає відповідь на це запитання. Автор, наш сучасник, дає конкретні поради, до речі, у зручному форматі, наводить цікаві приклади з життя відомих і пересічних людей – усе це викликає довіру і бажання наслідувати. Не випадково книги доктора Е. Д’Сузи популярні в усьому світі, на них виховалося багато християнських бізнесменів і просто успішних людей.