Реколекційні науки, що ґрунтуються на Духовних вправах св. Ігнатія Лойоли Фундамент
ЗЦІЛЕННЯ ПОЧУТТЯ КРИВДИ Тиждень перший
АДАМЕ, ДЕ ТИ? Тиждень другий
ДАЙ МЕНІ ПИТИ Тиждень третій
У ЙОГО РАНАХ Тиждень четвертий
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА Синтез
НАГІРНА ПРОПОВІДЬ
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА ²ÃÍÀÒ²ßÍÑÜʲ ÐÅÊÎËÅÊÖ²¯ Ò È Æ Ä Å Í Ü
× Å Ò Â Å Ð Ò È É
ÞÇÅÔ ÀÂ¥ÓÑÒÈÍ
Ëܲ ÂÈÄÀÂÍÈÖÒÂÎ «Ñ²×ÀÄλ 2014
Титул оригіналу: J. Augustyn SJ, Widzieliśmy Pana. УДК 27-42 ББК 86.37-42 A 18
З польської переклав Олег Кривобочок TI
Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції» Інституту української мови НАН України, 1999.
А 18
Авґустин Юзеф Ми бачили Господа : Ігнатіянські реколекції. Тиждень четвертий / Юзеф Авґустин / Пер. з пол. О. Кривобочок. – Львів : Свічадо, 2014. – 216 с. ISBN 978-966-395-731-9 Яким є наш образ Бога? Чого ми очікуємо від Бога, зазнаючи несправедливости і кривд від людей? Чи не слабне наша віра й надія, коли бачимо тріумф зла у світі, що здається запереченням існування Бога? Ця книжка допоможе нам пізнати Бога, який завжди стає покірним і «слабким», коли входить у діялог з людиною, яку обдарував свободою. Бог постійно в житті кожної людини «особисто» наражається на осудження, відкинення, приниження, знищення. Від нас залежить, чи зрозуміємо ми незвичайний дар людської свободи, чи не будемо використовувати цей безцінний дар проти любови Бога, ближнього й себе самих. УДК 27-42 ББК 86.37-42
ISBN 978-966-395-731-9
© Wydawnictwo WAM, Kraków 1996 © Видавництво «Свічадо», українське видання, 2014
«Закрий мої очі: я можу Тебе бачити, закрий мені вуха: я Тебе почую – і я до Тебе без ніг знайду дорогу і без уст свій крик кину в Твою тишу. Відрубай мені руки, а я тебе схоплю, я Тебе схоплю серцем як руками. Затримай моє серце: мозком Тебе здобуду, а якщо мій мозок випалиш полум’ям, я на своїй крові Тебе буду носити» (Р. М. Рільке). «Добре знаємо, що рани хреста на тілі воскреслого й переміненого Христа – це знаки благодаті, що образ Розп’ятого з того часу живе у славі вічного Архиєрея, який молиться за нас у небі до Бога. Великоднього ранку тіло Слуги – Ісуса воскреслого – як нове тіло в небесній постаті та славі. Хто хоче мати частку в ясності та славі Ісуса, той має спочатку уподібнитись до образу слухняного, терплячого Божого Слуги на хресті. Хто хоче носити перемінений образ Ісуса, має спочатку носити збезчещену у світі ікону Розп’ятого. Ніхто не віднайде втраченого образу Бога, не взявши участі в тілі Ісуса Христа, який став людиною і був розп’ятий. Тільки в цьому образі Бог має своє вподобання» (Д. Бонгеффер).
ЗМІСТ
ВВЕДЕННЯ У СПОГЛЯДАННЯ І. ІІ. ІІІ. IV. V. VI. VII. VIII. IX. X. XI. XII. XIII. XIV. XV. XVI. XVII. XVIII.
ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК .......................................... 9 «СЛАБКІСТЬ» БОГА ........................................................... 18 «ТЕМНА НІЧ» РОЗП’ЯТОГО ІСУСА ................................ 27 ВОСКРЕСЕННЯ – АБСОЛЮТНА НОВИЗНА БОГА ....... 35 РАДУЙСЯ, НЕБЕСНА ЦАРИЦЕ ........................................ 42 ПОРОЖНІЙ ГРІБ ................................................................ 48 БІГЛИ ВОНИ ОБИДВА РАЗОМ ......................................... 55 ЗУСТРІЧ З МАРІЄЮ............................................................ 63 МИР ВАМ ............................................................................. 71 ЩАСЛИВІ ТІ, ЯКІ, НЕ БАЧИВШИ, УВІРУВАЛИ! .......... 78 ЗУСТРІЧ НА ТИВЕРІЯДСЬКОМУ МОРІ.......................... 85 СИМОНЕ, СИНУ ЙОНИН, ЧИ ТИ ЛЮБИШ МЕНЕ? ..... 93 ІСУС – ПЕДАГОГ ............................................................... 101 ЗАПРОШЕННЯ ДО СТОЛУ БОЖОГО СЛОВА .............. 109 ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ ..........................................116 ВОЗНЕСЕННЯ .................................................................... 123 ПРОСЛАВИТИ БОГА СВОЄЮ СМЕРТЮ ...................... 131 СПОГЛЯДАННЯ ДЛЯ ЗДОБУТТЯ ЛЮБОВИ ................ 140
РЕКОЛЕКЦІЙНІ РОЗДУМИ ...............................................................150 XIX. ПРАГНЕННЯ МОЛИТВИ ................................................. 150 XX. НЕОБХІДНІСТЬ МОЛИТВИ ............................................ 160 XXI. МЕТОДИ МОЛИТВИ ........................................................ 170 XXII. УСНА МОЛИТВА ............................................................... 178 XXIII. ПОКЛОНІННЯ ................................................................... 188 XXIV. СЛУХАТИ ВДЕНЬ І ВНОЧІ .............................................. 195 XXV. СВІТЛО Й ТІНІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ ......... 200 XXVI. ІСУСА ЗУСТРІЧАЄМО У СТРАЖДАЮЧИХ .................. 207 ЯК МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ПРОПОНОВАНІ РОЗДУМИ? ....... 212
ВВЕДЕННЯ У СПОГЛЯДАННЯ
І. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК «…Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» «Лютих люто вигубить», – відповіли йому, – «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно». Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить». – Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить (Мт. 21, 33-45).
10
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
Молитва приготування: «Просимо у Господа Бога благодаті скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46). Уявлення місця: Римські солдати ведуть Ісуса за межі Єрусалима, щоб Його розіп’ясти. Прохання про результат медитації: Просімо про внутрішнє пізнання таїни безмежної довіри Бога до людини. Просімо також, щоб ми змогли відповісти своєю довірою на Божу довіру. 1. ВИНОГРАДНИК Ісус виголошує притчу про виноградник в обставинах, коли Його стосунки з релігійними провідниками Ізраїлю були дуже напруженими. Фарисеї вже давно вирішили Ісуса вбити. Шукали лише нагоди, щоб учинити це згідно із законом, не спричиняючи метушні в суспільстві й конфліктів із римлянами. Притча розпочинається з майже буквальної цитати із пророка Ісаї: Дозвольте, заспіваю любому моєму пісню любого мого про його виноградник. У любого мого був виноградник на родючім схилі. Він розкопав його, очистив від каміння й насадив у ньому лозу добірну, а серед нього збудував башту і висік у ньому винотоку, та й сподівався, що вона вродить добрі грона. А вона вродила кислі грона (Іс. 5, 1-2). Слухачі, які добре знали цей текст, розуміли, що Ісус говорить про єврейський народ, який є виноградником Ягве, для якого Бог багато зробив із любови до нього. Опис насадження виноградника можна порівняти до довгої та турботливої справи створення світу. Власник виноградника, – як говорить Ісая, – вклав у нього всі свої здібності й таланти, і також усю свою любов. Вибрав для нього найкраще місце – родючий пагорб. Посадив лозу добірну. Коли господар закінчив справу, то виноградник залишив робітникам і виїхав.
І. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК
11
Аналізуючи цю притчу нашими категоріями судження, можемо сказати, що тут бачимо першу помилку господаря. Якщо виноградник є великою цінністю, то не варто його віддавати будь-кому. Господар довірився випадковим людям, які виявились не тільки нелояльними до нього, але й вбили його сина. Довіра «випадковим робітникам» здається елементарним браком второпности. Господар збиратиме гіркі плоди своєї «нерозважливої» довіри до випадкових робітників. У цьому місці ніби розпочинається історія «слабкости Бога», який все найцінніше довіряє «випадковій людині»; «випадковій», бо тут йдеться про кожну людину, кожного з нас. Це «слабкість Бога», який любить кожну людину й саме тому довіряє людській свободі всупереч дійсності. Дякуймо Богові за Його безмежну довіру до кожного з нас, визнаючи в ній велику щедрість Його любови. Просімо, щоб у своїх навіть найменших прогрішеннях ми звертались до Нього, благаючи про благодать прощення. Молімося також, щоб, попри нашу невірність, Він і далі нам довіряв. 2. КОЛИ Ж НАСТАЛА ПОРА ВИНОЗБОРУ, ПОСЛАВ ВІН СЛУГ СВОЇХ Коли настала пора збирати врожай, господар послав своїх слуг, щоб взяли те, що йому належить. Велика довіра до робітників спричинила те, що господар не розумів, що наражає своїх слуг не тільки на зневаги, але й на смертельну небезпеку. Невдячні виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Виноградарі не тільки збунтувались, а поводились, як розбійники. Не думали про укладену з господарем виноградника угоду. Можемо спробувати відтворити спосіб мислення збунтованих виноградарів: «Господар, який довірив нам свій виноградник, тепер далеко. Ми важко працюємо цілий рік. І хоч спочатку він вклав багато праці у виноградник, та тепер не доглядає його. Хіба він не знає закону сили, який керує цим світом? Господар або слабкий, або наївний, якщо послав кількох неозброєних слуг. Міг послати разом із ними невеликий озброєний загін.
12
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
Наївність – вид слабкости. Не віддамо йому того, що він хоче. Подивимось на його реакцію». Правдоподібно, що виноградарі міркували й розмовляли між собою про те, що тепер може статись. Можемо припустити, що багато з них почали побоюватись, що господар пошле військо й суворо їх покарає. Напевно, що нетерпеливо очікували на дії господаря, бо розуміли, що скоїли злочин стосовно господаря і його слуг. Але господар ніби повторює цю саму помилку. Вдруге послав більше слуг, але так само беззахисних. Цього разу також не забезпечив їх охороною перед збунтованими виноградарями. Для виноградарів це був виразний знак, що господар не є «людиною бізнесу» і його не варто сприймати серйозно. Виноградарі вчинили те саме: одних побили, других убили, третіх каменували. Побиття слуг цього разу було жорстокішим. А тепер спробуємо увійти у спосіб мислення господаря, який нам підказує притча Ісуса. Хоч господар – могутній володар, який має велике військо, але шанує свободу своїх підданих. Звертається до їхньої зрілости. Відчуває велику відразу до насильства. І тому всупереч очевидній дійсності вірить у добру волю своїх підданих, також і виноградарів, яким довірив виноградник. Хоче з ними помиритись будь-якою ціною. Господар спочатку намагається виправдати їхню поведінку. Думає: «Можливо, що вони не зрозуміли мене, тому дійшло до випадкової бійки. Якщо хтось із них і провинився, то, може, зрозуміє свою провину і визнає її. Бо вони не можуть не знати, що я – могутній володар, можу силою відібрати те, що належить мені. Але навіщо застосовувати силу? Пробачу їм їхні провини. Вдруге пошлю більше слуг». Коли друга місія слуг не вдалась, то господар, замість того, щоб покарати виноградарів, що було би чимсь природним, далі намагається виправдати бунтарів. «Цього разу я послав більше слуг, але, може, вони не були достатньо рішучими, може, самі дозволили принизити себе». Правдоподібно, що дорадники підказували йому вислати військо й відразу вирішити проблему. Нелогічна поведінка господаря виноградника щодо збунтованих виноградарів – символ терпеливої поведінки Бога щодо
І. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК
13
кожного грішника. Згідно з людськими критеріями любов Бога до людини є «нелогічною», «нерозсудливою». Наші людські принципи: «око за око», «зуб за зуб» видаються розсудливими й логічними; без милосердя і затримки «вимагати» свого одразу. Нам здається, що «логічно» поводиться слуга із притчі про двох боржників: Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг (Мт. 18, 28-30). Дякуймо Богові за Його велику терпеливість до кожного грішника, до кожного з нас. Саме завдяки Його терпеливості можемо роками боротись зі своїми слабкостями та гріхами, постійно обіцяти виправитись. 3. НАПРИКІНЦІ ПОСЛАВ ДО НИХ СВОГО СИНА Після другого безкарного злочину виноградарі зрозуміли, що господар є слабкою людиною, не вміє добиватись своїх прав. Подумали, що тепер господар боятиметься знову когось прислати. Але сталось щось неймовірне, що може статись лише в мітах, казках або притчах Ісуса. До збунтованих виноградарів, які двічі жорстоко побили слуг, господар послав свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Господар далі вірить у добру волю виноградарів і лояльність до нього. Вважає, що виноградарі визнають його право на виноградник. «Якщо виноградарі не визнали повноважень слуг, то тепер визнають авторитет мого сина. Перед моїм сином визнають свою провину, піддадуться йому і віддадуть те, що мені належить. Він ще дитина. Але, може, вони не такі збунтовані та наївні, щоб легковажити моїм сином; повинні розуміти наслідки своїх учинків. Вірю, що мій син розпочне новий період співпраці з виноградарями». Однак виноградарі міркують інакше. Коли побачили сина господаря, то не перелякались. Засліплені бунтом, не могли міркувати логічно й передбачати наслідки свого бунту та неморальної поведінки. Не хотіли навіть розмовляти зі спадко-
14
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
ємцем. Якщо зневажили й вбили слуг господаря, то чому мали би піддатись синові господаря? Насильство мали у крові. Для них воно було ефективним «життєвим методом». «Якщо господар не зміг нас покарати двічі, то й за третім разом не зможе цього зробити. Підтверджується, що він не вміє керувати і слабкий. Якщо син має отримати виноградник у спадок, то, вбивши його, отримаємо виноградник назавжди. Закінчиться залежність від господаря, самі будемо господарювати». Як вирішили, так і вчинили: убили сина господаря. Господар, посилаючи свого сина, дуже ризикував, але в нього ще жевріла довіра до виноградарів. Вірив, що визнають його авторитет, а з огляду на авторитет господаря визнають авторитет сина. Слабкість господаря не походить від безсилля, а виникає з довіри й любови до виноградарів. Посилаючи до них сина, прагнув, щоб вони нарешті опам’ятались. Показує найбільший доказ довіри. Господар думав: «Не можуть не зрозуміти, як добре я до них ставлюсь». Остаточна причина «слабкости Бога» в Ісусі Христі – це неймовірна довіра Бога до людини, неймовірна любов до людей. Ця безмежна довіра, безмежна любов змушує Бога діяти полюдському «нелогічно». В Ісусі Христі Бог, так як господар, усе ставить на одну карту й ризикує усім. Дивно, що господар посилає сина, знаючи, що його вб’ють. Але саме в цьому виражається безумовність довіри, безмежність любови. Любов не вираховує. Біблія каже, що Бог не пощадив навіть свого Єдинородного Сина, а видав Його на хресну смерть. Безмежна любов Бога до людини змушує Його стати слабким, беззахисним і «нелогічним» при зустрічі з людиною. Любов ніколи не порушує свободи. Бог ніколи не зламає і не знищить свободи своїх створінь за допомогою крику, страху, насилля. І саме тому в євангельській притчі господар не посилає війська, щоб покарати бунтівників. У спогляданні прославляймо Бога, який завжди стає покірним і «слабким», коли входить у діялог з людиною, яку обдарував свободою. Бог постійно в житті кожної людини «особисто» наражається на осудження, відкинення, приниження, знищення. Просімо, щоб ми розуміли незвичайний дар людської
І. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК
15
свободи. Просімо також, щоб ми не використовували дару свободи проти любови Бога, ближнього й себе самих. 4. МОЖЛИВІСТЬ СКАЗАТИ БОГОВІ «НІ» Страшним наслідком нашої свободи є можливість сказати Богові «ні» та можливість кривдити себе і ближнього. Вона дає можливість убити слуг і «сина господаря», убити Ісуса, Божого Сина. Людина, як і ці виноградарі, може неправильно розуміти свою ситуацію перед Богом. Внутрішньо збунтована, вона може думати, що противитись Богові, порушувати Його заповіді, кривдити й використовувати ближніх, шукати у всьому власну вигоду «може зійти з рук». Наївно може вважати, що, попри всі гріхи та злочини, життя йде нормальною ходою. Ніхто її не покарає. Коли людина хоч один раз спробує застосувати метод насильства, брехні, обману й помітить, що це якось оплачується, то може подумати, що це є «добрим життєвим способом». Докори сумління, які час до часу з’являються, стають слабшими, поки зовсім не зникнуть. Перші страхи, що Бог може покарати раптовою хворобою, життєвою невдачею тощо, виявляються лише проєкцією на Бога своїх особистих страхів. Несправедлива людина швидко переконується, що їй ніщо подібне не загрожує з боку Бога. Живучи в неправді, може вирішити «проблему Бога», декларуючи себе агностиком або атеїстом. Може також на хвилину «приспати Бога» у своєму житті. Ось приклад. Людина занедбує молитву, молиться банально, поверхнево, згодом взагалі перестає молитись, сповідатись, брати участь у Євхаристії і – нічого не діється. Може наївно думати, що тепер має більше часу і спокійніше життя. Йде далі. Піддається неконтрольованим споживацьким бажанням, хтивості, чуттєвій пожадливості, використовує ближніх, обманює їх і – далі нічого не діється. Хоч живе у подружжі (або целібаті), та дозволяє собі якісь двозначні емоційні контакти, пізніше заплутується більше. Потім доходить до зради й невірности. І хоч часами побоюється, що трапиться щось погане, але нічого особливого не діється. Переконується, що можна «спокійно»
16
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
вести подвійне моральне життя. У такій ситуації може почуватися щасливою і задоволеною життям. У такий спосіб – повільно і поступово – можна грішити в будь-якому аспекті, бо гріх, як видається, не карається. Але ці відчуття, як і спосіб мислення виноградарів, фальшиві й ілюзорні. Майбутнє це покаже. У спогляданні просімо про велику вразливість сумління, завдяки якій зможемо відчувати кожний вияв неправильного або наївного оцінювання моральної дійсности. Просімо також про глибоке усвідомлення, що людина не може нікого і ніщо перехитрити. Молімось про велике прагнення моральної праведности у своєму способі мислення, переживання і відчування. 5. ЩО ГОСПОДАР ВИНОГРАДНИКА ЗРОБИТЬ З ТИМИ ВИНОГРАДАРЯМИ? Усупереч розумінню виноградарів, а також часто й нашому розумінню, «господар» не є слабкою і безпорадною людиною. Про це свідчить наступна частина притчі. «Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» «Лютих люто вигубить», – відповіли йому, – «а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно». Якщо муки і хресна смерть Ісуса об’являють нам чудову «слабкість Бога», яка шанує людську свободу, то воскресення Христа показує нам Його Божественну силу. Муки, хресна смерть і воскресення Ісуса є не тільки вираженням Його Божественного милосердя, але й страшного суду Бога над людським гріхом. Бог прагне, щоб завдяки хрестові Його Сина ми звільнились від страшної дійсности своїх гріхів. Пророк Ісая писав: Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього (Іс. 53, 6). Бог Отець учинив суворий суд не над нами, а над своїм Сином. Прокляття гріха впало на Нього. Бог в Ісусі зайняв наше місце. Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших. Син, якого схопили, побили
І. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК
17
й забили поза мурами міста, стає Тим, який буде судити живих і мертвих. Господар саме в Ньому покаже свою могутність і силу: Тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого, і тоді заридають усі племена землі й побачать Чоловічого Сина, що надходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть вибраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба (Мт. 24, 30-31). Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить. Відкинута любов і злегковажена довіра врешті-решт повертаються проти людини. Вислане господарем військо, яке знищить бунтівників, є біблійною метафорою, яку варто розглядати в усьому біблійному контексті. Бог не судить і не карає людини людським способом, як це чинить сильний східний володар зі своїми підданими. Ми самі себе караємо, коли гріхами й бунтом віддаляємось від єдиного джерела життя і любови: від любови Отця і Сина у Святому Духові. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ (Йо. 12, 47). Божий суд – це Його безмежне милосердя. Людину осудить гріх, якому вона піддалась і віддала своє життя. Людина, розриваючи зв’язок любови тут, на землі, перетворює своє життя на пекло. Людське життя без любови завжди є пеклом – і на землі, і у вічності. Просімо про глибоке входження в таїну «Божої слабкости», завдяки якій зможемо внутрішньо пізнати таїну безмежної довіри Бога до людини. Просімо, щоб ми могли торкнутись Його безмежної любови до кожного з нас. Молімося, щоб ми прийняли «слабкість Бога», об’явлену на хресті Ісуса, як прояв Його сили. Але сила Ісуса не ідентифікується з насильством, з поневоленням людини. Вислів «слабкість Бога» не є тільки «риторичною фігурою». Бог не вдає слабкого, а є слабким, коли входить у діялог з вільною людиною. Бог не ґвалтує свободи людської волі. Шанує її навіть ціною смерти свого Єдинородного Сина. Отець видав сина виноградарям не як ворогам, а як друзям, з вірою, що приймемо Його як Сина і що в Ньому прочитаємо безмежну любов Господаря – Отця.
ІІ. «СЛАБКІСТЬ» БОГА Звідти пішов Ісус в їхню синагогу. А був там чоловік з сухою рукою. І вони питають Його: «Чи можна зціляти в суботу?», – щоб Його обвинуватити. Він же до них каже: «Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму? А скільки ж: чоловік над вівцю вартісніший! Тим то й в суботу можна добро чинити». Тоді сказав до чоловіка: «Простягни твою руку!» Простягнув той, і вона стала здорова, як і друга. А фарисеї вийшли звідти й радили на Нього раду, щоб Його погубити. Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідси. Слідом за Ним пішла сила народу: Він оздоровив їх усіх, але суворо наказав їм Його не виявляти, щоб збулося сказане Ісаєю пророком: «Ось мій Слуга, якого я вибрав, улюблений мій, що Його душа моя собі вподобала. Я покладу на Нього духа мого, і Він звіщатиме поганам правосуддя. Він не буде ні змагатися, ні кричати і голосу Його ніхто не буде чути на майданах. Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. На Його ім’я будуть надіятися погани» (Мт. 12, 9-21). Молитва приготування: «Просимо у Господа Бога благодаті скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46). Уявлення місця: Уявімо Ісуса як тихого Агнця, який дозволяє себе арештувати, звинуватити, осуди-
ІІ. «СЛАБКІСТЬ» БОГА
19
ти, побити, коронувати терням, завести на Голготу і розп’ясти. Прохання про результат медитації: Просімо про велику довіру до Ісуса і Його людської слабкости. Саме завдяки «слабкості Бога» в Ісусі можемо відкрити Його безмежну любов до нас. Просімо також про благодать відкрити свою людську свободу. Саме через неї Ісус вмирає за нас на хресті. 1. СИЛА БОГА У СТАРОМУ ЗАВІТІ У Старому Завіті Бог об’являється Ізраїлеві передовсім у своїй Божественній силі. Сила Ягве скерована проти кожного зла. Бог ненавидить зло всією своєю силою. Він нищить зло. Божа сила перед злом стає Божим гнівом. Перед лицем розгніваного Бога зло має зникнути. Ягве нищить сіркою і вогнем грішників Содому й Гомори (див. Бут. 19, 23-29), різними нещастями змушує могутнього фараона до послуху (див. Вих. 7, 14 і далі), а пізніше в морі топить його велику армію (див. Вих. 15, 4 і далі). Коли ізраїльтяни побачили єгиптян мертвими на березі моря, то прославляли Божу силу: Ти величчю надмірною своєю знищив супротивників. Послав Ти гнів Твій, що, мов стебло, пожер їх. Від подиху ярости Твоєї збились у купу води, і стали валом хвилі, згусла хуртовина на дні моря (Вих. 14, 30, 15, 7-8). Сила Ягве нищить мури Єрихона: А як почув народ звук трубний, ще дужче закричав, і впали мури міста на землю (І. Н. 6, 20). Сила Ягве захищає вбогих: Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти. Бо коли ти їх пригнічувати будеш, і вони голосінням заголосять до мене, то слухом почую зойк їх. І запалає гнів мій, і мечем висічу вас так, що жінки ваші стануть вдовами, а діти сиротами (Вих. 22, 21-23). Ягве, розгніваний на свій люд, говорить до Мойсея: Тож тепер полиш мене; нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий (Вих. 32, 10). Але Мойсей, відчуваючи відповідальність за народ, благав Господа, Бога свого, кажучи: «Навіщо, Господи, па-
20
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
латиме гнів Твій на народ Твій, що Ти вивів з землі Єгипетської потужною силою й міцною рукою? (Вих. 32, 11). Силу Ягве прославляють псалми: Воздайте Господеві, сини Божі, воздайте Господеві славу й силу! Воздайте Господеві славу імени Його, вклоніться Господеві в святих шатах. Голос Господній над водами! Загримів Бог слави, Господь над великими водами! Голос Господній – сильний! Голос Господній – величний! Голос Господній ламає кедри, Господь торощить кедри ливанські. Від Його голосу Ливан стрибає, мов телятко; Сіріон – як буйволятко. Голос Господній креше полум’я вогнисте; голос Господній пустиню стрясає, пустиню Кадеш стрясає Господь. Голос Господній дуби перевертає й обдирає в лісах кору. А в Його храмі усе каже «Слава!» Господь возсів над потопом, і сидітиме Господь, Цар, повіки (Пс. 29, 1-10). «Старий Завіт вчить нас спочатку помітити і прийняти силу Ягве, якій неможливо протистояти. Пророки показують передовсім Ягве, який нищить ворогів Ізраїля, якщо Ізраїль послушний своєму Богові. Старий Завіт переконує нас, що сила – один з основних атрибутів Бога. Згідно з нашим способом розуміння Бог є сильним, могутнім і ніщо не здатне Його зупинити. Бог такий по своїй природі. Його сила є Його природою. Бога здатний усе подолати. Бог є сильний і не може відмовитись від своєї сили, бо не може не бути Богом» (К. М. Мартіні). Дякуймо Богові за Його силу, яка об’являлась і далі об’являється і в історії людства, і в особистому житті кожної людини. Дякуймо за Його Божественну силу у нашому особистому житті.
ІІ. «СЛАБКІСТЬ» БОГА
21
2. БОЖЕСТВЕННА СИЛА ІСУСА Ісус Христос також об’являє силу Бога. Показові чуда: переміна води на вино, заспокоєння бурі на морі, ходження по хвилях озера, помноження хліба, воскресення мертвих, зцілення хворих, вигнання злих духів – це вияви Божої сили, що об’являється у діяльності Ісуса. Сила Ісуса виявляється не лише в особливих чудах і знаках, але й у всій Його поставі та в Його словах: І дивувалися Його науці, бо Його слово було повне влади (Лк. 4, 32). Жінка, хвора на кровотечу, була зцілена завдяки силі, яка вийшла з Ісуса, хоч доторкнулася до Нього без Його відома і згоди (див. Лк. 8, 4 і далі). Учні пішли за Христом саме тому, що зазнали Його сили і могутності. Євангелисти часто наголошують на силі Ісуса. Зціливши біснуватого, апостол Лука зауважив, що після оздоровлення жах огорнув усіх, і вони один до одного казали: «Що за слово, – що з владою й силою велить нечистим духам, і вони виходять!» (Лк. 4, 36). Увесь народ намагався Його торкнутися, бо сила виходила з Нього й усіх оздоровляла (Лк. 6, 19). Сила Ісуса направлена проти будь-якого зла: гріха, людської порочности, хвороб, нещасть, смерти, страждання. Сила Ісуса скерована також проти диявола, якого Він часто виганяв з біснуватих. У Біблії кожне зло, навіть фізичне, поєднується у якийсь таємничий спосіб із гріхом і дияволом. Споглядаймо Ісуса, який воює зі злом, що нищить людей, особливо бідних і всіх, котрим погано. Дякуймо Йому за Його Божу силу, яка зціляє, потішає, годує і допомагає усім, хто Його просить. І нас Ісус запрошує приходити до Нього зі своїми бідами, терпіннями і життєвими негараздами. Слухаймо, як Ісус запрошує нас, і даймо Йому відповідь: Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий (Мт. 11, 28-30).
XV. ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ І от, як Він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони Його пізнали. А Він зник від них: І казали вони один до одного: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?» І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові». І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони Його пізнали при ламанні хліба (Лк. 24, 30-35). Молитва приготування: «Просимо у Господа Бога благодаті скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46). Уявлення місця: Ісус сідає з учнями за стіл. Зауважмо, як бере хліб, благословляє і подає учням. Прохання про результат медитації: Просімо про благодать відкрити Євхаристію як найважливіше «місце» об’явлення воскреслого Ісуса. Просімо також про глибокий досвід Церкви як братньої спільноти учнів Ісуса.
XV. ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ
117
1. ТОДІ ВІДКРИЛИСЯ В НИХ ОЧІ І от, як Він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Одним із найчастіших «місць» зустрічі Ісуса з людьми у Євангелії від Луки є спільні трапези. Ісус не погорджує жодним запрошенням до столу. Сідає до столу і з бідними, і з багатими, і з грішними митарями, і з побожними фарисеями. Відвідує друзів і ворогів. Спільна учта – це улюблений спосіб Ісуса бути з людьми. У Біблії спільна учта – це не тільки «місце» заспокоєння голоду, але й вираження єдности та сопричастя. Коли сини Якова зустріли свого брата Йосифа в Єгипті, якого раніше продали в неволю, то він прийняв їх ласкаво, запросив до столу. По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: Подавайте лишень страви. (…) А сиділи вони проти нього згідно з їхнім віком, від найстаршого до наймолодшого. І дивувалися чоловіки, споглядаючи один на одного (Бт. 43, 31. 33). Фарисеї відмовлялися їсти з грішниками і митарями, бо відкидали можливість єдности з ними. Звинувачували Ісуса, що сідає до столу з митарями і грішниками (див. Мр. 2, 16). Ісус приймав кожне запрошення, бо з усіма хотів налагодити глибокий зв’язок. Прийняв також запрошення учнів в Емаусі, які нарешті дійшли до мети своєї подорожі. Після довгої розмови спільна учта повинна була бути приємним закінченням дня. Але учнів чекала ще одна, цього разу найбільша несподіванка. Випадковий Мандрівник, хоч був «тільки запрошеним гостем», сідаючи до столу, раптово став господарем і почав виконувати його роль. Створив довкола себе спільноту столу. Зайнявши місце за столом, виконав чотири дії: взяв хліб, поблагословив, поламав і подав учням. Ці самі чотири дії Ісус виконав під час чуда помноження хліба: А Він узяв п’ять хлібів і дві риби, і, звівши вгору очі, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоб вони клали перед народом (Лк. 9, 16). Під час встановлення Євхаристії на Тайній вечері Ісус також, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: «Це – моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22, 19). Саме ці жести, правдоподібно, добре відомі учням, розплющили їм очі.
118
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
І раптом зрозуміли, що Того, який їх супроводжував, вони добре знають; це Месія, яких вніс у їхнє життя стільки радости та надії, а також багато терпіння і болю. Наступна несподіванка: щойно Його впізнали, Він зник. Але це їх уже не розчарувало, а було очевидним. Вони зрозуміли, що тепер, після воскресення, Ісус присутній між ними у таємничий спосіб. У спогляданні просімо учнів, щоб запросили нас розділити з ними їхню велику спонтанну радість. «Приємне здивування учнів» – наслідок довіри до Незнайомця, уважного слухання Його слів, піддання себе Духові, який діє в них. За заступництвом учнів, які йдуть до Емаусу, просімо про велику віру, що Бог приємно нас дивуватиме в нашому житті, якщо дозволимо Йому вести нас. Завдяки Його благодаті найважчі моменти нашого життя можуть стати часом великих «Божих несподіванок». 2. ЛАМАННЯ ХЛІБА Тоді відкрилися в них очі, і вони Його пізнали. А Він зник від них. Євхаристія для учнів – це остаточне місце повного розпізнання воскреслого Ісуса. Те, що передчувало серце, було відкрите під час ламання хліба – в Євхаристії. Розмови з Мандрівником, слухання пояснення Писань, перебування в Його присутності приготовляють їх впізнати Його «після ламання хліба». Євхаристія є увінчанням довгої подорожі Ісуса з учнями. Коли вони впізнали Ісуса, Він зник з очей. Він вже не є третьою особою, яка сидить за столом. Його присутність має зовсім інший характер, інший вимір. Його присутність долає земну дійсність. Учні не можуть налагодити з Ним матеріяльного контакту. Але Його присутність є дійсною, живою; це присутність через «знаки», між якими Боже слово і Євхаристія найважливіші. Євхаристія – ламання хліба – від початків існування Церкви буде упривілейованим способом перебування у присутності воскреслого Ісуса, упривілейованим способом розпізнати Його. Сьогодні ми також розпізнаємо воскреслого Ісуса найповніше у Євхаристії. Вона і для нас є найважливішим моментом у пошуках Божої присутности, є вершиною нашої віри. Щоб Євхаристія була плідною у нашому житті, так як і в житті учнів, які
XV. ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ
119
йшли до Емауса, необхідно, щоб їй передувала медитація над Божим словом і тривала молитва. Медитація і Євхаристія становлять цілість. Це досконало виражає сама структура Божественної літургії. Якщо Євхаристія не виражає дійсного впливу на християнське життя, то варто спитати, чи їй передує медитація над Божим словом і тривала, постійна молитва. Однією з важливих умов плідної участи у Євхаристії є добре приготування до неї. Нам важко брати участь у Євхаристії, якщо приходимо на неї, сповнені внутрішнім галасом, хаосом і поспіхом. Не завжди перед Божественною літургією можемо знайти час на тишу і зосередження – щоб приготуватися до неї. Але можемо приготуватись до Євхаристії також серед щоденних праць, звертаючись пам’яттю і серцем до Господа. Як закохана людина згадує серцем кохану особу й думає про зустріч, хоч займається різними справами, так і ми можемо приготуватись до Євхаристії, будучи зануреними в щоденні справи. Дякуймо Ісусові, що маємо такий легкий і простий доступ до цього найважливішого «знаку» – таїнства, завдяки якому можемо досвідчити Його присутність. Просімо, щоб ми дуже уважно й чуйно ставились до цього дару. Просімо прощення за недбалу участь у Євхаристії. 3. ПОВЕРНУЛИСЬ ДО ЄРУСАЛИМА Впізнавши воскреслого Ісуса «після ламання хліба», учні зрозуміли «свої палаючі серця», які є плодом дії в них Святого Духа. Учні наповнились надією. Дух Ісуса, який народив у них прагнення перебувати у присутності випадкового Мандрівника, ніколи їх не залишить. Вони вже не бояться своєї слабкости та порочности, бо досвідчили, що Дух Ісуса приходить з допомогою людській слабкості. Бо коли не вміємо молитись, не вміємо жити так, як треба, то Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними (Рим. 8, 26). Саме підо впливом Святого Духа і завдяки участі у Євхаристії в учнів відбулась глибока внутрішня зміна: І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим. Сум і пригнічення зникли.
120
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
Повернулась надія. Життя набуло нового сенсу і значення. Перестали втікати. І хоч вже вечір, але вони повертаються до Єрусалима. У євангелиста Луки Єрусалим займає особливе місце. Це місце страстей і смерти Ісуса. Повернутись до Єрусалима – це вирішити наслідувати Ісуса в Його страстях і смерті. Єрусалим вже не лякає учнів, бо стає місцем воскресення Учителя. Головним плодом Євхаристії для християнина завжди буде наслідування Ісуса в Його страстях і хресній смерті. Цей плід буде основним критерієм автентичної участи в Євхаристії. У Євхаристії учень Ісуса поєднує своє терпіння з терпінням Учителя, свій хрест – із Його хрестом. Споглядаючи повернення учнів із безпечного Емауса до Єрусалима, місця смерти Ісуса, звернімося ще раз до молитви пожертвування з другого тижня Духовних вправ, у якій виражаємо прагнення наслідувати Христа у всьому, також і в Його хресті. Ще раз перевіримо свою готовність піти за Ісусом у тому, що найважче: «щоби зносити всі кривди, й усю зневагу, й усіляку вбогість» (ДВ 98). Споглядання воскреслого Ісуса було би мало реалістичним, якщо би ми уникали конфронтації зі своїм страхом перед терпінням. Учні, які втікають з Єрусалима, а потім повертаються до нього підо впливом зустрічі з воскреслим Ісусом, є для нас викликом, питанням, наскільки ми навернулись, чи вже не втікаємо будь-якою ціною від терпіння і хреста? Відмовляймо цю молитву із внутрішнім спокоєм, що Ісус прийме не тільки нашу готовність терпіти разом із Ним, але також прийме наші страхи перед участю в Його страстях і хресті. Але ще важливішим є наше прагнення перебувати в Його присутності. «Предвічний Володарю всього сущого, ось я, з ласки Твоєї і з поміччю Твоєю, складаю жертву перед лицем Твоєї безконечної Доброти, і перед преславною Твоєю Матір’ю, і перед небесним сонмом усіх Твоїх святих. Хочу і бажаю – таке моє добре обдумане рішення, якщо лишень це сприятиме примноженню Твоєї слави та кращому служінню Тобі, – наслідувати Тебе у тому, щоби зносити всі кривди, й усю зневагу, й усіляку
XV. ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ
121
вбогість, і дійсну, і духовну, якщо Твоя Найсвятіша Велич зволить обрати мене та долучити до такого способу життя та стану» (ДВ 98). 4. ЗУСТРІЧ З АПОСТОЛАМИ В Єрусалимі учні застали зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, які їм сказали: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові». І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони Його пізнали при ламанні хліба. Досвід воскреслого Ісуса, який пережили два учні, є автентичним, бо узгоджується зі свідченням одинадцятьох. Двоє учнів дають свідчення своєї віри, але в єдності з одинадцятьма. Тільки той досвід воскреслого Господа буде визнаний справжнім, який узгоджується з досвідом одинадцятьох і підтверджений ними. У цей спосіб учні знаходять у Єрусалимі спільноту, яка приймає їх до свого грона і підтверджує їхню віру. Спільнота Церкви збирається довкола апостолів і їх наступників. Церква – це спільнота, закладена на фундаменті апостолів – для всіх є місцем зустрічі з Ісусом, є місцем єдности всіх учнів Воскреслого. Іван Павло ІІ стверджує: «Ісус Христос – суттєва дорога Церкви. Сам Христос є нашою дорогою «до дому Отця». Також є дорогою до кожної людини. На дорозі, яка веде від Христа до людини, на дорозі, на якій Христос з’єднався з кожною людиною, Церкву ніхто не може затримувати. Цього вимагає дочасне і вічне добро людини. Церква, з огляду на Христа, з рації таїни, яка є життям Церкви, не може не бути вразливою на все, що служить справжньому добру людини – як не може бути байдужою до всього, що їй загрожує». Нашим суттєвим життєвим покликанням, яке реалізуємо в Церкві, є свідчити про воскреслого Ісуса, щоб кожна людина знайшла Його у своєму житті, щоб могла Його пізнавати, любити і йти за Ним. Тільки у такий спосіб людина може реалізувати свої найглибші прагнення, устремління свого серця, знайти свою людську гідність. Заангажуватися в реалізацію людської гідности у світі – це супроводжувати людину в її пошуках Ісуса, які дуже часто без-
122
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
порадні, загублені, несвідомі. Не можемо допомогти людині знайти свою гідність тільки шляхом психологічного аналізу її проблем чи зміною суспільно-політичних структур. Цього замало. І хоч гідне життя людини вимагає психологічної допомоги і справедливого устрою, але варто розуміти, що істота гідности людини реалізується в її серці. Основним джерелом гідности людини є синівство Бога Отця і братерство з Ісусом. Дякуймо Воскреслому за спільноту Церкви – ту, в якій ми виросли і живемо. Дякуймо за свідчення тих, завдяки яким народилася і зростала наша віра. Дякуймо за досвід єдности з віруючими братами і сестрами, які будували нашу віру і зміцнювали нас у ній. Водночас просімо, щоб і ми – не тільки словом, але й життям – підтверджували віру в Ісуса в тих, кого Він сам поставив на нашій дорозі. Просімо про відвагу визнавати віру. Молімося також, щоб почуття власної вартости та гідности ми бачили передовсім у досвіді Божого синівства і досвіді братерства в Ісусі.
XVI. ВОЗНЕСЕННЯ І Він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога (Лк. 24, 50-53). Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, Він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; бо Йоан христив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом. Отож, зійшовшися, вони питали Його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі». І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара Його взяла з-перед очей їхніх. І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо» (Ді. 1, 4-11). Молитва приготування: «Просимо у Господа Бога благодать скерувати всі наші наміри, вчинки і діяння виключно на служіння Його Божій Величі та її прославу» (ДВ 46).
XXVI. ІСУСА ЗУСТРІЧАЄМО У СТРАЖДАЮЧИХ «Полегшення людського терпіння записане в серці Євангелія. А коли несемо іншим полегшення, то робимо це Христові; щобільше – зустрічаємо воскреслого Ісуса», – пише в одному зі своїх листів брат Роже. 1. МИ ВСІ СТРАЖДАЄМО Терпіння – невід’ємна частина людського досвіду. Ісус говорить, що журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! (Йо. 16, 21). Але чи не терпить дитина, яка приходить на світ? Вона також видає крик, і це більше крик терпіння і болю, ніж радости. Поки «маленька людина» ще не вміє висловлювати свого терпіння словами, сигналізує його плачем, криком і безпорадними жестами. Згодом вчиться описувати своє терпіння і шукати полегшення й допомогу. Терпіння завжди важко описати. Можемо зрозуміти терпіння інших людей, згадуючи свої терпіння. Тому багато терпінь ближніх нам недоступні, бо ми їх не переживали. Іноді нам здається, що розуміємо терпіння ближніх, але насправді розуміємо лише своє терпіння. Інтенсивність терпіння не залежить лише від зовнішніх чинників. Воно залежить від внутрішньої вразливости. Часом об’єктивно мале терпіння переживаємо
208
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
драматично. Іншим разом велике терпіння переносимо спокійно і терпеливо. Кожна людина – незалежно від того, як терпить – має свої межі витривалости. Терпіння, яке переходить людські можливості, нівечить і нищить людину. Нищить нашу психіку, нищить духовну вразливість, нищить тіло. Терпіння як таке не має спасительної сили. Воно є знаком і заповіданням смерти. Коли ми терпимо, то спонтанно шукаємо полегшення і допомоги в терпінні. Але часто звертаємось до засобів, які – хоч тимчасово і зменшують біль – ще більше нас нищать. І хоч іноді вдається опанувати терпіння тимчасовим знеболенням, але людина не може себе обдурити. Терпіння також неможливо обдурити. Його можна лише перетерпіти, подолати, зцілити. Найболючіше ми переживаємо не те терпіння, про яке всім розповідаємо, а приховане. Терпіння не завжди помітне людським оком, але вразливість на терпіння дає змогу відкрити терплячих, у яких терпіння приховане глибше. 2. ІСУС ДОПОМАГАЄ НАМ ТЕРПІТИ «Полегшення людського терпіння записане в серці Євангелія». Бог Отець жертвує нам свого Сина, щоб наше терпіння не нищило нас, щоб ми могли врятуватись, спастися у своєму терпінні. Завдяки Ісусові, який за нас страждав, помер і воскрес, наше терпіння, хоч і не перестає нам болісно дошкуляти, але перестає нас нищити. Ісус відбирає у нього жало смерти. Терпіння далі існує, завдає болю, але вже не доводить людини до деструкції, не вбиває. Навпаки. Завдяки Ісусові наше терпіння може нас внутрішньо очищати і ставати засобом для спасення. Наше терпіння «лагіднішає», його легше переживати, якщо ділимось ним з Ісусом і ближніми, яких Він нам дає. Ісус бере на себе стільки нашого терпіння, скільки ми Йому дозволимо. Несучи з нами наше терпіння, дає нам змогу відкрити його сенс і мету. Основною діяльністю Ісуса в публічному житті – окрім проголошення небесного Царства – було полегшення терпіння. Полегшення терпіння Він учинив суттєвим знаком наближен-
XXVI. ІСУСА ЗУСТРІЧАЄМО У СТРАЖДАЮЧИХ
209
ня небесного Царства. Коли Іван Хреститель ставить Ісусові запитання: Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати? (Мт. 11, 3), то Ісус для підтвердження своєї місії наводить передовсім приклади зменшення терпіння самих нещасних людей: сліпих, калік, прокажених, глухих, вбогих (див. Мт. 11, 5). Царство дійсно надійшло, бо ті, які його приймають, терплять менше. Багато притч Ісуса розповідає про полегшення людського терпіння: притча про милосердного самарянина, про загублену вівцю, про драхму, про блудного сина. 3. ДІЛИТИСЯ З ІНШИМИ ПОЛЕГШЕННЯМ У ТЕРПІННІ Багато людей страждає безпорадно і безсенсовно. «Терпить не той, хто терпить, а той, хто не розуміє, чому терпить» (Іван Павло ІІ). Багатьох людей терпіння наповнює жалем, гнівом, ненавистю лише тому, що бунтують проти терпіння, заперечують його. Ісус, полегшуючи наше терпіння, водночас дає нам місію, щоб ми разом із Ним полегшували людське терпіння. Однією з суттєвих цілей місії, яку Ісус доручає своїм учням, є допомога людині в її терпінні. Посилаючи своїх учнів до людей, Ісус доручає їм: Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте (Мт. 10, 8). Нас, які зазнали хоч трохи поменшення терпіння, Ісус заохочує свідчити, що кожна людина може добре використати своє терпіння. Воно може нас очистити, зробити більш вразливими, делікатними, може зцілити нашу душу, стати засобом для спасення. Одним із критеріїв, за яким нас будуть судити, є зменшення людського терпіння. Вразливість на терпіння, допомога бідним і стражденним будуть тим, що відкриє браму небесного Царства: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли;
210
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене (Мт. 25, 34-36). З другого боку, нечутливість і невразливість на людське терпіння, байдужість щодо потребуючих будуть нас осуджувати на Страшному суді: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене (Мт. 25, 41-43). Допомога стражденним не є новиною, яку приніс Ісус. Усі великі релігії у своїх святих книжках мають закон допомагати ближнім. Новиною Євангелія Ісуса є те, що Бог стає Людиною і ототожнюється з кожною терплячою людиною. Саме до стражденних звернені слова Ісуса: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили (Мт. 25, 40). Це незвичайна Добра новина навчання Ісуса. 4. НЕ СОРОМИТИСЬ СВОГО ТЕРПІННЯ Багато людей соромляться свого терпіння. Приховують його від інших, бо вважають, що воно їх принижує, впокорює, руйнує. Люди соромляться терпіння, бо почуваються перед ним безпорадними і безсильними. Саме тому, що люди приховують своє терпіння, не завжди легко помітити того, кому потрібна наша допомога й підтримка. Часто нас обманює зовнішня поведінка людей, які часто сильно страждають психічно чи фізично. Зовні вони виглядають задоволеними і щасливими. Лише коли відкривають перед нами свою душу, можемо побачити неспокій, загублення, біль, страждання. Коли людське терпіння можна помітити по обличчю, то часто вже пізно допомагати. Нам варто учитись відважно висловлювати своє терпіння і покірно просити допомоги в Бога і в людей. Можливість допомогти ближньому великою мірою залежить від нашої внутрішньої вразливости на терпіння іншого.
XXVI. ІСУСА ЗУСТРІЧАЄМО У СТРАЖДАЮЧИХ
211
Ця вразливість народжується з прийняття власного терпіння. Тільки той, хто витерпів «свою долю», зрозуміє терпіння інших. «Коли допомагаємо іншим людям, то робимо це Христові; щобільше – зустрічаємо воскреслого Ісуса» (брат Роже). Допомагаючи іншим, не тільки робимо це для Христа, але в цій послузі зустрічаємо воскреслого Христа. Бо там, де є хрест Ісуса, об’являється Його воскресення. Остаточно полегшення у терпіння нам приносить досвід Пасхи Ісуса: Його смерти та Його воскресення.
ЯК МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ПРОПОНОВАНІ РОЗДУМИ?
1. ДЛЯ ВОСЬМИДЕННИХ ЗАКРИТИХ РЕКОЛЕКЦІЙ А. Умови виконання ігнатіянських реколекцій Якщо реколектант хоче зробити Духовні вправи школою внутрішнього життя, то добре виконувати наступні тижні більшменш через рік. Час між наступними тижнями Вправ треба наповнити поступовим поглиблення пережитого змісту реколекцій. Підставою виконання четвертого тижня є попередньо виконаний третій тиждень, в якому реалізувався досвід особистого гріха й любови Бога. Перша умова виконання реколекцій – відхід від своєї щоденности в інше місце. Святий Ігнатій заохочує, щоби на період виконання «вправ» змінити місце перебування. Таким способом ми зможемо відірватись від буденности й молитися краще. Друга важлива умова – контакт із досвідчений духівником, який супроводжуватиме реколекції щоденною духовною розмовою. Радимо не виконувати реколекцій без керівника. Особливо це стосується людей, які мають глибші емоційні чи психічні проблеми. Самозаглиблення вимагає ґрунтовного розпізнавання своїх внутрішніх станів з допомогою духовного керівника. Третя умова – повне мовчання і внутрішня тиша, поєднана зі щедрим входженням у всю реколекційну програму.
ЯК МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ПРОПОНОВАНІ РОЗДУМИ?
Б. Програма восьмиденних реколекцій ПОЧАТКОВИЙ ДЕНЬ: I. ПРИТЧА ПРО ВИНОГРАДНИК II. «СЛАБКІСТЬ» БОГА
ПЕРШИЙ ДЕНЬ: III. «ТЕМНА НІЧ» РОЗП’ЯТОГО ІСУСА XIX. ПРАГНЕННЯ МОЛИТВИ IV. ВОСКРЕСЕННЯ – АБСОЛЮТНА НОВИЗНА БОГА
ДРУГИЙ ДЕНЬ: V. РАДУЙСЯ, НЕБЕСНА ЦАРИЦЕ XX. НЕОБХІДНІСТЬ МОЛИТВИ VI. ПОРОЖНІЙ ГРІБ
ТРЕТІЙ ДЕНЬ: VII. БІГЛИ ВОНИ ОБИДВА РАЗОМ XXI. МЕТОДИ МОЛИТВИ VIII. ЗУСТРІЧ ІЗ МАРІЄЮ
ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ: IX. МИР ВАМ XXII. УСНА МОЛИТВА X. ЩАСЛИВІ ТІ, ЯКІ, НЕ БАЧИВШИ, УВІРУВАЛИ!
П’ЯТИЙ ДЕНЬ: XI. ЗУСТРІЧ НАД ТИВЕРІЯДСЬКИМ МОРЕМ XXIII. ПОКЛОНІННЯ XII. СИМОНЕ, СИНУ ЙОНИН, ЧИ ТИ ЛЮБИШ МЕНЕ?
ШОСТИЙ ДЕНЬ: XIII. ІСУС – ПЕДАГОГ XXIV. СЛУХАТИ ВДЕНЬ І ВНОЧІ XIV. ЗАПРОШЕННЯ ДО СТОЛУ БОЖОГО СЛОВА
СЬОМИЙ ДЕНЬ: XV. ЗАПРОШЕННЯ НА ТРАПЕЗУ XXV. СВІТЛО І ТІНІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ XXVI. ІСУСА ЗУСТРІЧАЄМО В СТРАЖДАЮЧИХ XVI. ВОЗНЕСЕННЯ
ВОСЬМИЙ ДЕНЬ: XVII. ПРОСЛАВИТИ БОГА СВОЄЮ СМЕРТЮ XVIII. СПОГЛЯДАННЯ ДЛЯ ЗДОБУТТЯ ЛЮБОВИ
213
214
МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА
В. Програма реколекційного дня Програма містить три медитації з попереднім приготуванням і кінцевими рефлексіями. Четверта медитація без приготування і рефлексії – певний підсумок дня в безпосередній розмові з Богом. Якщо це можливо, то заохочуємо четверту медитацію виконувати перед Найсвятішими Тайнами. Заохочується щоденна Служба Божа й індивідуальні розмови з духовним керівником. Програма може бути змінена – залежно від обставин. Час медитацій і спосіб реалізації програми треба узгодити з духовним керівником. 07.00 Споглядання І 09.00 Читання-введення до молитви – особисте приготування до споглядання – споглядання ІІ – рефлексія після споглядання 12.00 Читання реколекційних роздумів 15.00 Повторне споглядання – особисте приготування до споглядання – споглядання ІІІ (повторне) – рефлексія після споглядання 19.00 Споглядання IV (повторне) – (без приготування, без рефлексії) 20.00 Читання-введення до ранкової молитви – іспит совісти – особисте приготування ранкового споглядання 2. ЧЕТВЕРТИЙ ТИЖДЕНЬ У «ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ» За допомогою поданих тем можна виконувати Духовні вправи у «щоденному житті». Цей спосіб не вимагає відійти від щоденних справ, лише мати постійний час на молитву. Ритм молитви має бути добре обдуманим і узгодженим з досвідченим духовним керівником. Одноразовий «блок часу», присвяченого молитві, має тривати від однієї до двох годин, залежно від можливостей людини й інтенсивности виконання Вправ. Зустрічі з духовним
ЯК МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ПРОПОНОВАНІ РОЗДУМИ?
215
керівником можуть відбуватись раз на тиждень. Також важливо знайти час на внутрішнє зосередження, зменшуючи зовнішню активність – наприклад, відмовитись від телебачення тощо. 3. ПРОДОВЖЕНА ІНДИВІДУАЛЬНА МОЛИТВА Подані теми можна використовувати як введення до продовженої, тривалої особистої молитви. Не треба тоді створювати спеціяльних умов для молитви. Не обов’язково мати систематичне духовне керівництво. Але важливо, щоб Читач розпізнавав натхнення, прагнення й інші почуття, які зроджуються із прочитаного. Також ця книжка може служити як духовне читання.
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
Юзеф Авґустин МИ БАЧИЛИ ГОСПОДА Ігнатіянські реколекції Тиждень четвертий Літературний редактор Анна-Марія Волосацька Художньо-технічний редактор Петро Клим
Підписано до друку 29.01.14. Формат 60x84 1/16. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 12,6. Ум. фарбовідб. 13,1. Обл.-вид. арк. 9,2. ТзОВ Видавництво «Свічадо» (Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001) 79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22. Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08 e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало» (Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35а, с. Кротошин, Пустомитівський р-н, Львівська обл.