Солом'янка православна № 1 (31) 2016

СОЛОМ’ЯНКА бЕрЕЗЕнЬ 2016 № 1 (31)

ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви

МОЛИТВА ЕФРЕМА СИРИНА: ПЛАЧ ОТЦА ПУСТЫННИКА

П

ечаль и надежда — вечные спутники истинного покаяния. Евангелие открывает бездну нашего падения, как луч света — пропасть, разверзшуюся под ногами. Но также Евангелие открывает бесконечное, как Вселенная, Божественное милосердие. Увидеть ад в своей душе — это и будет началом покаяния. Этому чувству должна сопутствовать память о всепрощении Господнем. Как сказал Силуан Афонский, «держи ум свой во аде и не отчаивайся». Великий пост, больше других многодневных постов, уменьшает количество пищи на столе, и он же увеличивает количество молитв в богослужении, количество «псалмов, и пений, и песен духовных». Великопостный устав отменяет привычное ежедневное служение Литургии в седмичные дни и наполняет суточное богослужение особенными, постовыми молитвословиями, жемчужиной которых, вне всякого сомнения, есть всем нам известная молитва святого Ефрема Сирина. Это ее строки некогда вдохновили Александра Сергеевича Пушкина на написание знаменитого стихотворения: Отцы пустынники и жены непорочны, Чтоб сердцем возлетать во области заочны, Чтоб укреплять его средь дольних бурь и битв, Сложили множество божественных молитв; Но ни одна из них меня не умиляет, Как та, которую священник повторяет Во дни печальные Великого поста; Всех чаще мне она приходит на уста И падшего крепит неведомою силой: Владыко дней моих! дух праздности унылой, Любоначалия, змеи сокрытой сей, И празднословия не дай душе моей. Но дай мне зреть мои, о Боже, прегрешенья, Да брат мой от меня не примет осужденья, И дух смирения, терпения, любви И целомудрия мне в сердце оживи. Великого Пушкина и великого молитвенника Ефрема Сирина, учителя покаяния, роднит то, что в ранней молодости у них обоих было много безудержного и бурного. «В молодые годы был я злоязычен, — вспоминал преподобный о себе, — бил, ссорил других, препирался с соседями, завиствовал, к странным был бесчеловечен, с друзьями жесток, с бедными груб, за маловажные дела входил в ссоры, поступал безрассудно, предавался худым замыслам и блудным мыслям». Но после вразумления от Бога преподобный раскаялся и еще до своей отшельнической жизни по ночам часто плакал о своих грехах: «На ложе моем помыслил я о Тебе, Человеколюбец, и в полночь восстал прославить благость Твою. Привел себе на память долги и грехи свои и пролил потоки слез. Ободряли меня разбойник, мытарь, жена-хананеянка, а также кровоточивая, и самарянка при колодце водном. Они говорили мне: «Восстань, умоляй о щедротах; Господь твой исполнен щедрот». Один из известных духовников современности архимандрит Кирилл (Павлов) размышляя о молитве святого Ефрема пишет, что: «Молитва состоит всего из десяти прошений, однако своим покаянным духом и офіційне видання Солом’янського благочиння м. Києва Української Православної церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32 E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net

способностью приводить человека в сердечное сокрушение она превосходит многие другие молитвословия». Начинает свою молитву преподобный Ефрем Сирин обращением к Богу: Господи и Владыко живота моего… Слово Божие нам открывает, что наша жизнь связана с Богом, от Него зависит и Им держится. В Его милующих руках — участь праведных и неправедных, добрых и злых, как и всего окружающего мира. В первом прошении преподобный Ефрем просит Бога не дать ему духа праздности. Состояние праздности знаком всем нам — это есть леность и нерадение о самых насущных делах и, прежде всего, о своем спасении. Она может довести человека до неподвижности, а потом и до упадка, как в духовной жизни, так и в необходимых повседневных делах. Во втором прошении преподобный Ефрем просит Господа избавить его от недуга уныния. Уныние – страшное состояние. Унылый человек ничему не радуется, ничем не вдохновляется, никуда не стремиться и если не предпринимает попыток выйти из этого состояния – то семимильными шагами приближается к отчаянию. К сожалению, слово «уныние» вытесняется из нашего бытового обихода и заменяется более мягким и таким сезонно-будничным термином деперссия: человек не виноват, что у него деперссия – это или от времени года, или от монотонной работы, или от особенностей возраста…. Да не важно от чего, важно, что

Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник

редагування і коректура: Марина Бурдейна, Олена Кукуішко

головний редактор Денис Репік

верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

все можно исправить пройдя курс терапии. Но, вся фармацевтическая отрасль вкупе с лучшими специалистами-психологами не способна избавить греховного бремени, которое угнетает человека. Ее возможности простираются исключительно на устранение видимых последствий оставляя причину без внимания. А причины уныния, по утверждениям святых отцов, коренятся в праздности, о которой упоминалось в первом прошении, а также маловерии, нераскаянности и затаенных обидах. В третьем прошении своей молитвы преподобный Ефрем просит у Бога избавления от духа любоначалия. Любоначалие является ближайшим спутником одной из самых опасных страстей – гордости. Поглотив человека, оно делает его высокомерным, черствым, невосприимчивым и неизменно приводит к осуждению других людей. Желание управлять, быть выше, подчинять и заявлять о себе сопутствует нам на всех этапах жизненного пути. Сами по себе руководящие функции не являются злом или чем-то морально недопустимым – зло начинается тогда, когда желание начальствовать становится смыслом работы и целью жизни. Такое душевное расположение противоречит учению Христа, Который всей своей жизнью показал пример глубочайшего смирения и кротости. В четвертом прошении молитвы Ефрем Сирин испрашивает у Бога избавления от духа празднословия. Такой привычный для человека и вместе такой великий дар слова, кроме огромных возможностей для выражения своих мыслей, чувств и желаний, налагает на человека и огромноую ответственность за использование логосности своей природы: «От слов своих оправдаешься, и от слов своих осудишься» (Мф.12:37), говорит Христос обращаясь к кажному верующему в Него. Многословие опустошает человека и делает его рассеянным. Святые отцы часто сравнивали молчаливого человека с сосудом, который наполнен ароматами и в закрытом состоянии он сохраняет их запах и крепость, а многословного – уподобляли открытому сосуду, из-за чего все его ароматное содержимое теряет свои лучшие качества. Молитва преподобного Ефрема Сирина всегда совершается с земными и поясными поклонами – еще одной особенностью великопостных богослужений. Смысл уставных предписаний о частых поклонах лучше всего раскрывается именно в этой молитве: в долгом и трудном деле духовного возрождения человека Церковь не отделяет души от тела. Греховное падение состоит именно в победе плоти, в доминирующей жажде удовлетворения ее грубых потребностей, следовательно, покаяние и нравственное возрождение должно сопровождаться обратным процессом – покорением плоти в угоду духу. Такой подход является ключем к пониманю всей христианской аскезы, включая и сам пост, который никогда не был в Церкве самоцелью, а всегда и всеми святыми отцами он употреблялся только как средство, для обновления падшего человека в совокупности его духовной и телесной природы. Публикацию подготовил Репик Денис

Підписано до друку 03.03.2016 Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua

2

новини благочиння

БЛАГОЧИННИЙ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ВІДВІДАВ ВІДДІЛЕННЯ ХІМІОТЕРАПІЇ НДСЛ «ОХМАТДИТ»

18 січня, благочинний Солом’янського благочиння, заступник Глави Місії УПЦ

соціальної допомоги дітям протоієрей Ярослав Шовкеник спільно з Головою Правління

ПАТ АБ «Укрг а з б анк» К. Є. Шевченко відвідали відділення хіміотерапії НДСЛ «ОХМАТДИТ». У рамках домовленості про співпрацю, Місія Української Православної Церкви соціальної допомоги дітям та ПАТ АБ «Укргазбанк» передали відділу хіміотерапії Центру дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку НДСЛ «ОХМАТДИТ» системи набору Infusion sets Terumo в кількості 200 штук на суму 24 000 гривень.

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА КЛІРИК СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ВЗЯВ УЧАСТЬ У БЛАГОДІЙНОМУ ОБІДІ В ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ 13 січня, священик Костянтин Вовченко, клірик парафї на честь преподобного Сергія Радонезького Соломянського балгочиння, відвідав територіальний центр соціального захисту в Солом’янському

районі міста Києва. Напередодні дня пам’яті святителя Василія Великого отець Костянтин поздоровив усіх присутніх з Різдвом Христовим, благословив трапезу та вручив подарунки.

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МИКОЛАЙ МОЛИТОВНО ВІДЗНАЧИВ ДЕНЬ СВОГО ТЕЗОІМЕНИТСТВА

ВІДБУЛОСЬ ЧЕРГОВЕ ЗІБРАННЯ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ

16 лютого, у день пам’яті святителя Миколая Японського, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київським вікаріатством, молитовно вшанував свого небесного покровителя. З нагоди свята в храмі на честь великомученика Димитрія Солунського було звершено Божественну літургію. Богослужіння, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, очолили вікарії Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій та

єпископ Васильківський Миколай. Архієреям співслужили: благочинний Солом’янського благочиння протоієрей Ярослав Шовкеник, благочинний Голосіївського благочиння пртоієрей Павел Кирилов, благочинний Святошинського благочиння протоієрей Діонісій Дунаєв, благочинний Другого лікарняного благочиння протоієрей Геннадій Батенко, благочинний Печерського благочиння протоієрей Володимир Косточка, духовенство Київської єпархії та гості у священному сані. Спільно на літургії молилися секретар

Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук та секретар Київської єпархії по місту Київ протоієрей Віктор Іващук. Від імені усього духовенства зі словами поздоровлення до імениника звернувся єпископ Варсонофій. Також він передав слова вітання з тезоіменитством від Предстоятеля Української Православної Церкви. У свою чергу, єпископ Миколай подякував усім за участь у спільній молитві та побажав молитовного заступництва святителя Миколая Японського – свого небесного покровителя.

ПАРАФІЯ НА ЧЕСТЬ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ «ВІДНАЙДЕННЯ ЗАГИБЛИХ» СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ВІДМІТИЛА ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО 18 лютого, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним Київським вікаріатством, звершив Божественну літургію в храмі на честь ікони Божої Матері «Віднайдення загиблих» Солом’янського благочиння з нагоди престольного свята. Його Преосвященству співслужили: секретар Київської єпархії по місту Київ протоієрей Віктор Іващук, благочинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник, настоятель храму протоієрей Сергій Екшиян та гості парафії у священному сані. По завершенні богослужіння єпископ Миколай поздоровив настоятеля та парафіян з престольним святом і передав всім присутнім благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Онуфрія.

№ 1 (31), березень 2016

17 лютого, за благословенням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, на парафії преподобного Сергія Радонезького відбулось зібрання духовенства Солом’янського благочиння, яке очолив благочинний району протоієрей Ярослав Шовкеник. На зібранні було розглянуто ряд питань пов’язаних з церковнопарафіяльним та соціальним життям благочиння.

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Свята

3

ВЕЛИКИЙ ПОСТ: ПОКАЯНИЯ ОТВЕРЗИ МИ ДВЕРИ, ЖИЗНОДАВЧЕ… «Истинный пост есть, злых отчуждение,воздержание языка, ярости отложение, похотей отлучение, оглаголания, лжи и клятвопреступления. Сих оскудение, пост истинный есть» Стихира понедельника первой седмицы Великого поста

З

аканчивается Масленица, допекаются последние блины, и православные христиане готовятся вступить в подвиг Великого поста. Великий пост – это пост с большой буквы.И когда в церковной среде говорят: «Постом такогото года было то-то и то-то» или «Я к вам как-нибудь постом приеду», то обычно имеется в виду Великий пост, а все остальные три поста в таком случае специально уточняются. А это, действительно, пост с большой буквы. Более того, это – единственный пост, среди других общецерковных постов, в котором само церковное богослужение является особым и специально постовым. Потому что, например, богослужение Петрова поста не имеет никаких особенностей по сравнению с обычными, рядовыми службами. Богослужения Успенского и Рождественского постов – по сути, то же самое. Ну, разве что в ирмосахи катавасиях упоминается о том, что мы приближаемся к Рождеству, а так, в принципе, сам стиль богослужения остаётся тот же. А Великим Постом даже «Господи, помилуй» поют и то на иной распев, нежели в обычное время. И уже этим свидетельствуется, что это то время, которое является совершенно особым. Ис то ри я с т а новле н и я нынешней структуры и устава проведенния предпасхального поста занимает несколько столетий и находится в тесной взаимосязи с развитием церковного года. Истоки современного Великого поста очень древние – они находятся в первых христианских предпасхальных постах, упоминания о которых датируются началом II века. Тогда пост совершался в пасхальную ночь в память Страстей Спасителя и заканчивался с рассветом совершением Евхаристии. Это обясняется тем, что и сама Пасха изначально в своем праздновании понималась христианами двояко: как восопминание Старстей и как Воскресение Христово. У же во воторой половине II века продолжительность предпасхального поста постепенно начала увеличиваться и местами она достигала целой седмицы. В III веке почти повсеместно распространилась традиция совершать в пасахльную ночь Крещение оглашен-

ных, а практика поститься на протяжении огласительного периода перед принятием Крещения, существовала еще с I века. Вскоре, это привело к объединению предкрещального и предпасхального постов. Самым ранним бесспорным свидетельством о предшествующем Пасхе 40-дневном посте является второе пасхальное послание святителя Афанасия Великого (330 г.). Согласно этому посланию пост начинался за 6 седмиц до Пасхи, а число 40 достигалось путем исключения субботы и воскресения, накануне Пасхи, из общего счета дней.Окончательно традиция 40-дневного поста стала общецерковной благодаря постановлениям I Вс еленског о с о б ор а. Несколько позже, под влиянием монашеских уставов, субботы и воскресенья тоже стали постными, правда, с предписаниями о послаблении поста, а весь великопостный период удлинился до 49 дней, из которых 40 начали именовать Четыредесятницей. В ее стостав не входили Лазарева суббота, Вербное воскресение и Страстная седмица. Эти дни также являются постными, но они посвящены памяти отдельных священных событий в земной жизни Спасителя и выделяются по своим богослужебноуставным особенностям.

Первая седмица Великого поста отличается, как известно, особойстрогостью. В это время соврешаются более продолжительные богослужения и уставом предписываются строгие ограничения в пище. С понедельника по четверг на повечернях читается Великий покаянный канон святого Андрея Критского († 712). Канон этот назван Великим как по множеству мыслей и воспоминаний, в нем заключенных, так и по количеству содержащихся в нем тропарей – около 250. Для чтения канон разделяется на четыре части, по числу дней.В среду и четверг к Великому канону прибавляется несколько тропарей в честь преподобной Марии Египетской († 522) – образцу христианского покаяния, которая в своем подвиге прошла путь от глубокого духовного падения до вершин святости. Суббота первой седмицы поста посвящена воспоминаниям о чудесной помощи, которая была явлена константинопольским христианам великомучеником Феодором Тироном († 306). В 362 году, святой, явившись архиепископу Константинопольскому, повелел употреблять коливо (отварное зерно) вместо пищи купленной на рынках, которая была осквернена через окропление идоложертвенной кровью, по

приказу языческого императора Юлиана Отступника. В память этого события освящение колива совершается в пятницу первой седмицы на Преждеосвященной литургии, по заамвонной молитве и молебном пении великомученику Феодору. В первую неделю Великого Поста Церковь празднует Торжество Православия. Установление этого праздника связано с событиями Константинопольского собора 843 года, созванного императрицей Феодорой для восстановления иконопочитания в Византийской империи. После VII Вселенского Собора (787 г.), закрепившего почитание икон, наступило ослабление гонений, но только к середине IX в. были освобождены из темниц и с­сылок все иконопочитатели, а иконоборчество окончательно побеждено. Избранный Патриархом Константинопольским Мефодий, установил тогда же особое праздничное богослужение. Православие было торжественно восстановлено на службе в Софийском соборе в Константинополе в первое воскресенье Великого поста, которое пришлось в 843 г. на 19 февраля. Так появилось празднование и особый богослужебный чин, называемый Торжество Православия. В XII и XIV вв. Последование этого чина было значительно дополнено за счет включения других текстов, изображающих главные догматы христианства. Тексты этого богослужения повествуют о торжестве Церкви над всеми когда-либо существовавшими в ее истории ересями и расколами. В нем утверждается не только православное учение об иконопочитании, но и все догматы и постановления семи Вселенских соборов. В Русской Церкви чин Торжества Православия, с анафемствованием еретиков, введен в богослужебное употребление в XIV веке. Изначально он был взят из греческого синодика, к которому, кроме исторических гонителей Цекрви и ересиархов, прибавляли имена «новых еретиков и отступников», таких как, например: Стеньки Разина, Гришки Отрепьева, протопопа Аввакума, и других. Характерной особенностью русских чинов Торжества Православия был обычай анафем-

ствовать, кроме еретиков и церковных прест упников, также преступников и гражданских, что немного противоречило изначальной греческой традиции. В второй половине XVIII века, это было исправлено митрополитом Новгородским и Санкт-Петербургским Гавриилом. Он исключил из чинопоследования имена многих государственных преступников и расколоучителей. В обновленном виде чин Торжества Православия был напечатан в 1767 году и без существенных правок употреблялся до 1869 года, когда решением Святейшего Синода из него были убраны имена всех государственных преступников, включая внесенного в этот список по приказу императора Петра I, гетьмана Ивана Мазепу. Новая редакция чинопоследования содержал в себе чтение Символа веры, произнесение анафемы и провозглашение Вечной памяти всем защитникам Православия. В таком виде она просуществовала до революции. Вскоре, после событий 1917 года, совершение полного (с провозглашением анафем) чинопоследования Торжества Православия было на десятилетия запрещено. Совершение чина постепенно возобновилось только в послевоенное время. Последние правки в богослужебных текстах чинопоследования Торжества Парвославия были сделанны в 1993 и 1997 годах, тогда впервые была провозглашена анфема сторонникам «новых религиозных движений», язычества, астрологии, а также всем, кто повинен в пролитии крови своих ближних (поводом для этого стали события Августовского путча 1991 года и политический кризис 1993 года). Необходимо заметить, что предание анафеме не является проклятием, или действием, бесповоротно закрывающим путь к возвращению в Церковь и ко спасению. При глубоком раскаянии согрешившего анафема может быть снята. Известны случаи снятия анафемы и после смерти участников событий, как, например, это произошло в 1971 году, когда была снята анафема со старообрядчества, наложенная на сторонников раскола еще Москов ским собором 1667 года.

№ 1 (31), березень 2016

4

Традиції

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

МАСНИЦЯ

Ц

е слово, навіть для незнайомого з богослужбовим ритмом календарного року, не створює проблем у тлумаченні – певною мірою воно універсальне, причому універсальне, як в географічному вимірі, так і в своєму обрядовому наповненні. Для людей, які більш знайомі з православною богослужбовою традицією, слово «Масниця» має свій церковний синонім – «Сирний тиждень». Його назва, так само, як і слово «Масниця», невипадково асоціюється з молочними продуктами, оскільки за церковними приписами, саме ними обмежується максимум скоромної їжі. Не дивлячись на сучасну взаємозамінність назв Масниця і Сирний тиждень, їх змістовно наповнити та провести можна по-різному. Історично традиція обмежуватись у вживанні м’яса за тиждень до Великого посту бере свій початок у VII столітті. Вона пов’язана з іменем візантійського імператора Іраклія (610-640 рр.), який після шестирічної безрезультатної та виснажливої війни з персидським царем Хозроєм, дав обітницю у випадку перемоги утримуватись від м’яса в останній тиждень перед Великим постом. Греки отримали остаточну перемогу і в силу загальнодержавного значення цієї події, особиста обітниця імператора поступово стала загальнонародною традицією та забезпечила поступовий перхід від вживання скоромної їжі до суворих обмежень Великого посту. Богослужбові особливості Сирного тижня також цілком співідносяться з концепцією певного поступового переходу від піснеспівів та щоденного богослужбового розпорядку, до покаянних мотивів Святої Чотиридесятниці. Так, наприклад, починаючи з Сирного тижня вже не звершується таїнство Вінчання, в середу та п’ятницю не звершується Літургія, а звершується богослужіння наближене до постового, з читанням молитви преподобного Єфрема Сирина. Сирний тиждень закінчується Неділею сиропусною, яка присвячена спомину про вигнання Адама з Раю. Останнім передпостовим богослужінням є Чин прощення, він звершується ввечері і взаємним примиренням християн розпочинає подвиг Великого посту. Звичай просити один в одного прощення перед початком посту є дуже древнім. Він походить від подібного звичаю у єгипетських ченців, які в останній день перед Чотиридесятницею збирались разом для спільної молитви і попросивши один в одного прощення, йшли на 40 днів в безлюдні місця пустелі для молитви і подвигу. Після цього ворота обителі закривались до Вербної неділі. Сучасні форми святкування Масниці, які вже можна називати традиційними, як бачимо, дещо випадають з загальноцерковного осмислення Сирного тижня, як останнього етапу підготовки до суворого посту. Цьому є своє пояснення. На Русі Масниця з її традиційними млинцями, гуляннями та іграми є результатом «воцерковлення» дохристиянського свята Комоєдиці. Це свято символізувало прихід весни і початок процесів пробудження у природі. Воно відзначалось масовими гуляннями в «кращих»

язичницьких традиціях. Свою назву Комоєдиця отримала від древньої назви медведя – ком. На свято пекли млинці, які на честь винуватця торжества називали «коми», вони пеклись з горохової муки і стали основою для сучасних кулінарних традицій Масниці. Своєю круглою формою «коми» символізували сонце, завдяки світлу і теплу якого, зима поступово відступала. Після Хрещення Русі язичницькі традиції далеко не відразу втратили своє значення, і навіть після переосмислення світогляду, зовнішні форми багатьох обрядів продовжували існувати на рівні побутових звичаїв. Внаслідок того, що Пасха, а відповідно і початок посту, змінюються в числах, відгомін Комоєдиці в різних формах «зустрічі весни», часто припадав на постовий період. Таким чином, Масничні гуляння поступово стали, свого роду, компромісом між християнською совістю, яка вимагала дотримання посту і глибоко вкоріненими старими дохристиянськими звичаями, які, нажаль, в гуляннях часто брали верх. Європейські традиції святкування Масниці також є результатом воцерковлення дохристиянських свят пов’язаних з весняним рівноденням і початком весни. Частково забуті за період Середньовіччя, гучні традиції святкування Масниці починають відроджуватись в IХ-Х століттях і дають почтаток таком популярному зараз явищу, як карнавал. Власне, сама назва цього заходу безпосередньо пов’язана з гастрономічними обмеженнями Масниці: італійське слово саrnevalе походить від латинських саrnе «м’ясо» та vale «прощай». Спочатку такі «прощання з м’ясом» мали порівняно скромний характер і мало нагадували сьогоднішні всесвітньо відомі карнавали на зразок Бразильського чи Венеціанського. До Реформації, в Європі масничні каранавальні заходи були

настільки поширені, що відбувались навіть в монастирях. Зараз, в європейських традиціях чітко прослідковується закономірність: в країнах з переважаючим католицьким населенням Масниця відзначається традиційно – з карнавалами та народними гуляннями, на відміну від протестанських країн, де розмах таких заходів значно менший. Правда, необхідно зазначити, що і Великий піст, для багатьох протестантських деномінацій, є більше історичною традицією, яка носить символічний харктер, ніж реальною практикою говіння. Загалом, сучасний звичай святкувати Масницю з млинцями та народними гуляннями, по-своєму є проявом християнського благочесття. В ці дні нівелюються соціальні, майнові та посадові відмінності і люди, в спільній радості, стають ближче один до одного. Взаємне гостювання родичів та запрошення «на млинці», завжди було зручним приводом владнати старі непорозуміння, які виникали протягом року та примиритись перед говінням. Чи не нейталановитіше такий тонкий, але суттєвий аспект масничних гулянь описав відомий російський письменник-емігрант Іван Шмельов (†1950) в своїй автобіографічній повісті «Лето Господне». Доля післяреволюційного емігранта і спокійна, але чужа Франція, так само, як і не менш чужа, післяреволюційна Росія, залишили рідними для письменника лише спогади. Записуючи їх, він розумів, що в слові пише портрет того життя, якого вже ніколи не буде. За основу для повісті письменник взяв звичайний річний цикл простого сеялнського дореволюційного побуту, який був нероздільно пов’язаний з ритмом церковного календаря. Загдуючи останні Масниці на рідній землі, Шмельов писав: « Масниця… Я й зараз ще відчуваю це слово, як відчував його в дитинстві… Тепер потьмяніли свята і

Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 1 (31), березень 2016

люди наче охололи. А тоді… все і всі були зі мною разом, і я був зі всіма разом, від нищого старця на кухні, який зайшов на «убогий млинець», до незнайомої трійки коней, що мчить в темряву зі дзвоном. І Бог на небі, за зірками, з ласкою дивився на всіх: масниця, гуляйте! В цьому широкому слові і дотепер ще для мене жива яскрава радість». З того часу, відколи були написані ці рядки, пройшло більше ніж півстоліття і багато що змінилось. Свята поступово оживають від потьмяніння, а людські сердця позбуваються холоду. Масниця, так само як і інші традиції, які так довго і вперто тримали в полоні музеїв побуту та етнографії, знову наповнюється буттям та займає звичне місце в житті народу, щоб і надалі дарувати радість та черговий привід розрубати взаємним прощенням гордіїв вузол непорозумінь. Публікацію підготував Репік Денис