РОМАН ПИРІГ
ТАЄМНА РІКА
*** Майже щороку я купую новий нотатник і потроху він починає наповнюватися іменами, цифрами, адресами, шматками текстів, малюнками тощо. Але сьогодні я міцно… З часом з нього починають вивалюватися аркуші, встромлюються інші. Нотатники еволюціонують у напрямі підвищення надійності і зручності... Нотатники інтимна річ. Їм довіряють багато …зачиняю двері і вимикаю телефон. Ні вулиць, ані будинків. Ковток, другий. Набираю теплу ванну. Хтось дзвонить у двері. Мене немає. Зникаю. Раз, два. Щось почварне і незграбне вилазить з мене і суне відчиняти. Разом вони йдуть на кухню і грюкають шафками у пошуках склянок…. Гортаю нотатника, напирає біль. Гортаю тишу, засинаю глибше. Не наполягатиму. Не знайшовши потрібних слів облишу спроби розмовляти. Зачиняюся на реставрацію. Обвалюється фасад і думки лущаться зі стін голови. Фенікс і грифон на ліпнині, обрамовані рослинним орнаментом. У нестримному еротизмі стіна завалюється на стіну, хилиться до землі паркан, чіпляються корінням за дах кущі, роззявлені коридори прочиняють порожні лона кімнат, день наливається сонцем. Мене бентежить початок літа. Ящірка впіймала сонну муху і облизується рожевим язиком. Дерева пестяться гіллям. Хай живуть людина і квітка. Двоє стелять постіль, але раптом вирішують, що треба йти в магазин. Йдуть. Закриваю нотатника. Завмираю. Чекаю коли повернуться, посміхаюся ніби знаю. Сміюся, бо не певен. На хвильку спокій залишається непорушним. Київ, червень 2005
Рівні моря Уже скоро внаслідок глобального потепління розтопляться льодовики і вода обгризе сушу. Коли на планеті встановиться стовідсоткова вологість ми перейменуємо її в Океан, і він розіллється у повітрі, що відтоді стане і губкою і цицькою. Повітря оживе і розчинить в собі поживні речовини. Головним святом стане День Нептуна. У час розваг ми гратимемо у пляжний волейбол і розглядатимемо хвилі. Прапором нам будуть мокрі плавки. У всіх буде солона шкіра і пісок в ліжку. Ми будемо щасливими. Ханой, липень 2008
Крапля На галявині поміж трьох доріг – багаття та постаті. На долівці з трави, глиці і листя спить малюк, поруч бігає пес, коріння дивиться вгору. Де закінчується земля починаються сосни, де зникає хмиз... дим. Розфарбовані погляди споглядають урочистості в’янення. Багряне і жовтогаряче прискорено до ліній зсуву, вічнозелені руки пірнають у шафранову напівтінь. Все переповнене, все невичерпне. Високі крони кроять тишу на свій лад, ховають птаха, замовчують спустошення осіннього листя. Це найнижча точка падіння. Торкнутися дна, опуститися в мох і розпочати піднесення. Тепле коло розширюється і проростає в нас. Сон приснився невідомому і рушив з ним стежкою у прозорий ліс. Київ, жовтень 2009
-2-
Прогулянка Осінь робить парку завивку холодним феном. Вона вичісує, зістригає з чуприн дерев пасма листя, фарбує його в стильні кольори, витинає фігурні форми. Вона не заспокоїться поки не скоротить їх усіх до абревіатур, ієрогліфів, апокрифів та ініціалів зі стовбурів та гілля. Розвернеться й піде, залишивши їх голими. І нас. Позбуваючись листя дерева нагадують про незворотність і неможливість смерті водночас. Втративши зв’язок з живильною основою породжена деревом крона відчужується ним. Ці непрочитані листи без адресата згортають у купи і спалюють в парках. Але життя не залишає дерево, воно лише повертається з периферії, засинає всередині стовбура, в лабіринті коренів до наступної сприятливої пори. Палають алеї і сквери, золото перетворюється у тлін, лежить під ногами. Жовто-чорними ночами під ліхтарями ворушаться, звиваються зміями тіні, з порізаного листям чорнильного мороку вистрибують жахи, застороги, жалі і смутки та недовершені, викриті плигають назад, обсмикані холодним вітром. Зорі мерехтять і кличуть до себе: назад, все скінчено, вже нічого робити. Людина, яка випадково виринає з темряви, оголює твій страх. Київ, листопад 2008 – жовтень 2009
-3-
*** Квітка цвіте І гасне у небі хмарина Світлом рожевим Спокій у серці Нарешті Київ, 28 липня 2010
Хибні уроки Хибні уроки сумнівні висновки розчин чорнильний сутінок чернеткою роздумів витече Полум`ям пристрасті розпач причинності прагне правду здійняти понад бажання прагне меча і терезів Сім брам подолавши привиди руки лікують словопусканням хмарно пташиний сніг стелиться Ханой, 25 січня 2006
-4-
*** Де моя утопічна Франція Обліпила міждашшям написів Шкіроліт кажанів подвір’ями Що темніші за ніч Наче сто мільйонів слів на сторінку Ця сміливіша латинка жонглює будинками Карками ринв і перилами Прямовисними брилами Архітектурно облізлими площами Прокидання о шостій На порозі штатив дударів І скрипіння цеглин На мотив кривовулиці витоків Ханой, 8 листопада 2005
Не сумно самому Коли небо зіллється з будинками Я піднімуся сходами на останній поверх Послухати речитативну птаху Запитаю у неї Де росте найвища у світі пальма Хто гострить червоний перець І чим розмальовано тінь Що буде в повітрі коли повернуся у місто Чи впізнаю у клаптиках хмар і каміння Постать що в дзеркалі вмить вимикає світло О третій схопивши масивну годинну стрілку З перпендикуляром на північ Ханой, 19 січня 2008
-5-
Велогони За мною йдеш Ногами-циркулями Ногами-спицями Не дивитися назад Значить ставати велосипедом Який по-котячому наздоганяє себе Ханой, листопад 2005
*** Невиразність уламків З туману зліплена модель Кремові ноги пальм щезають вгорі У нікуди повис кабельований дріт Робітники забивають несучі палі Ранок не поспішає Позіхає в фіранку З пролому крамниці Вмостившись на ґанку Трунок ладує господар У довгу тростинову файку Ханой, листопад 2005
-6-
Пальми Розставання і зустрічі марні Обвислий імперський плафон Ранкова пташка б`ється у вікно Але я але купи тримається скло Байдужіє шезлонг Одержимість убий і прости За ланцюги і білостінний біль Без видимих зусиль Рука-тритон тремтить бамбук Між нами тісно так що не пройти Ніде кому поставити Біля води ампіру затінок колоніальний Відчуженням душі таврує стиль Ханой, вересень 2004
Ластівки співають довгобудам Лагідно сплять діти, Місяць молочний небом пливе, Хмарам у небі тісно, Розум утік до лісу. Тепер замість слів – дерева, Замість питань – голки. Верхів’я торкається гілля, Стовбури – стіни, кільцями роки І від кори Лущаться сни даремно. Ханой, 31 липня 2009
-7-
*** Клапоть сірий а за вікном Небо спливало хвилями хмар І коли на хвилину спинило воно Свою каламуть я пізнав Це сповзання донизу Невблаганно й до суті речей І оголення кволого світу Перед тим як ударити в нього дощем Львів, 1998
*** Сьогодні тут а завтра там Сьогодні викинув газету А завтра вітер за вікном дбайливо Підбере букети листя чорних слів Київ, 15 травня 2003
*** Сходи скрипучі замки металеві Ми відкриваєм замкнені двері Будем одні Місто вечірні запалить вогні Ми молоді такі молоді Насмішками тіні скрадаються Й надпивши небесної млості Йшов вечір дахами До ночі у гості Себе загорнувши у хмари Львів, 1997
-8-
*** Місто у нас вкрало зоряні ночі, місто взамін дало телевізор, трамвай, пошту. Крапля, що з даху впала, камінь повільно точить. Львів, 1998
*** Як хмари до неба І дерева до лісу Ми падаєм разом Без жодного змісту. Крига червона, червона, червона... Ми не в полоні, хоч і під льодом. Ми не благаєм, нас не покличуть До кедрів Ліванських, Під мирту завісу. Львів, весна 1997
Пушкар Нев’януча квітка на краю пустелі, святі пелюстки. Повітряний змій у небі, висхідна істина. Солодкий смак любові, гірчинка в лассі. Всім добре і мені добре. Делі, 11 січня 2011
-9-
Song for Isabelle Speak to me River flows through hidden steps Humble as your hollow slave Splashing Parts of evening glory Fall unseen still rippling at your face Please speak to me Between the end and needle of the wait Your trembling hand upon my hair A sound and flow of river to the sea To open doors of night into another death Київ, травень 2004
*** Чекав і увійшов у світ Зі стиглим кольором. Дивились в небо ті самі квіти, Лише злегка схиливши голови. Львів, 1998
*** Люди вгорі і кораблі Сіті кидають і якорі, Та дна не сягають. Я – на тім дні Не пам’ятаю. Львів, 1998
-10-
*** Танцював вітер з деревами танго На небі нічному так гарно І вихилялись тополі поволі А я стояв під дахом лікарні як в кінозалі В двері заходили люди і поспішали далі Львів, 1998
*** Світло тьмяне а за вікном Доганяв наш вагон місяць безсилий Бо його по дорозі дерева шмагали І дроти незіп’ятого били Цей сумний серед ночі світ Рейки шпали вокзали перони До тебе веде телефонний дріт Тільки ти не дала номер Львів, 1997
-11-
Закони природи Дерева роздягаються – люди одягаються, Люди роздягаються – дерева одягаються. Київ, листопад 2008
What time is love? Бог Сонця ніколи не спить. Вночі він мандрує темною, психоделічною стороною. Тисячі лісових павуків, за відсутності комашні, ловлять вранці його промені у свої сіті. Небо на світанку сяє смарагдом, наче морська глибінь. Вилетівши з неї вогняна колісниця спинається на сосни і мчить їхнім верхів`ям, сіючи світло в усіх напрямах. Її лет неможливо спинити. Київ, 11 вересня 2008
-12-
*** Я серця свого не знаю не слухаю що говорить Невтішний у своїх сумних думках мокрих хмарах Зникаю як мелодія крапель мелодія Води розгортання симфонії вологої Розмитого зосередження вечірніх і важчих хмар Київ, 2002
*** Моя самотність твоя відсутність Моя невпевненість наша розгубленість Невимовність і так ніби кільцями східцями Розкривається байдужість Відчиняє і дмухає Хитається посеред себе Мов над водою тростина Як всі мої дні наскрізь переповнені наближенням До життя як воно є або його мрії Його тіні цеглин його міста Київ, 2002
-13-
*** Ага от зараз розтягнуто З комином з одягом з бородою Безконечно віддалено мальвою Водою проточною крапкою краплею стаканом Київ, 2002
Медитація слів Слова, словеса, слов’ята, словеньки, ослів’я, словища, словечки, словульки, словидла, вислови, заслови, словеняки, слівці, словенята, словослів’я, словоблуди, словні, словерти, словгани, словежі, словники, словуйки, словарки, ословки, прислів’я, простослів’я, словогони, малословство, слововілля, чудослово, словостік, словеги, слов’яни, словаки, словенці, словибори, словотвори, словода, словінця, словатра. Київ, березень 2010
-14-
*** На тонкой ниточке облака Солнце в полушаге от затменья Сходит с колеса От замков и потолков прочь А на улице всегда дождь Київ, 2002
*** Ночь раздаёт до конца, Отдаёт себя в тишину, Догоняю её среди капель, Слушаю внутри. Ночь раздаёт без конца, Сообщает себя вверх. Київ, 2002
*** Центром циклона является Личность Недостроенные ветром ночным Храмы вод пребывают в тихом экстазе Её созерцания ритмы вселенных слушают шепот разбитых сердец Київ, 2002
*** Жгут из которого состоит всё Вовне нахожусь держит Жгут Київ, 2002
-15-
Т. і бінді Ти вже не схований То гардинова варта мене налякала Тобі вже не варто ховатись за сонцем Мені не потрібно бовваніти хмарою Київ, 22 червня 2004
*** Смарагдовим дзвоном Тиша-пустота надривається Язички полум’я оберігають твою відсутність По інший бік печалі і безконечних (так видається) Турбот цього світу німого без ласки сердечної Без усмішок сяючих Пірнаєш вкриваю ковдрою твій сон Ковдра в твоєму сновидінні В жилах березовий сік Турнікети голодні дме вітер з раю Київ, літо 2002
-16-
*** Моє майбутнє зникло Не біда погляньте Як кліпають оченята В мурашниках копирсань і мрій Розбилось яйце золоте До неба підношу руки По колу рухаюсь назад Ворушусь як чорна тінь на світанку Що стала собі чужою байдужою Дихаю це мій підсумок Думаю побічний ефект мого сну Що деградує в пошуках віри Зневірений в своєму існуванні Як стомлений звір минулого Собака пригріта сонцем Котиться в осінь безжалісно Всі настрої бачу В Твою природу занурені Київ, серпень 2002
*** Три стріли дав мені Три стріли в тятиві три душі Сном повитирані дні Розбиті й зашиті розмиті Навіть ціль косоока моя Росу не завадить збити До Твого сагайдаку вертати завжди Жити в польоті а не в багні Дай мені Київ, березень 2004
-17-
Міграція Цього дня безтурботного врешті табуретка і стіл Дерева випещені квітневим сонцем Будиночок і його фактурно порепані стіни Розпочинають міграцію за ріг якого немає Цього Господнього дня мій друг і його дружина Розпочинають міграцію беруть із собою свій хрест Якого достоту не знають Залишають по собі місце і тепер там буде рости латаття Або осока (це невідомо) Утримуючи міцно власні позиції Супроти викладеної каменем стежки Трава стверджує себе як струна віднайдення Зеленого в зеленому Гра що врешті веде до зеленого Назавжди протилежна міграціям Незнайомка з віялом квітів в осерді спокою Навіть порухами своїми виявляє нерозуміння Міграції вогню Але бачив я як суха трава і очерет Роз’ятрили рану вогню в яру Під незагоєним небом вечоровим Спалили гній у молитві на полиці плацкарту Наче ящірка відкидає хвіст закінчення Прокидаються люди вагонно Відтепер їх спокій перекреслено лісосмугами І назавжди наша ніч буде хитанням на зламі молитви Намисто падає у воду срібну Сльози на щоці і по бороді Кров на язиці по боротьбі якої не було Київ, квітень 2004
-18-
Мушлі в калюжі І цілу ніч стояла совість над душею, Безсило борсались кінцівки в простирадлі, Повіками ловило тіло сонне Образи примхливі й недоладні. Урізнобіч думки порозлітались, Білим вапном вилизують стіни, Непомітно, але нехалатно Межа забиває кути у коліна. Ханой, 27 вересня 2005
*** Коли збереш В єдине свою суть Незбагненні мозаїки Софії У своїй незбагненності впадуть Як на обличчя вія Львів, 1997
Катапульта Передсвітанкове сонце відкриває у лісі вигадливі вікна для ніжного світла Київ 5 травня 2009
-19-
Бокс Зуби стискай, не стискай Все, що рожеве – темнішого кольору, Наче мокрий асфальт Коли пропускаєш удари в голову. Бокс, бокс, темний і спертий, Вулиця сіра падає в такт, Стане спокійно й захочеться смерті Або стояти отак посередині – Не жити й не вмерти, нічого не мати, Слово одне плювати й ковтати. Львів, 1997
*** Кінний загін сніжний Вранці ввірвався у місто, Ратушу взяли в облогу І порубали пів-Львова. За вершниками спостерігали Студенти з вікон кав’ярень, Закохані з вікон будівель, З пивбарів погляди п’яні, Похмура на Митній стіна, На маршруті трамвай номер два. P.S. Намело на Валовій вал, В під’їзді курили план. Львів, 1998
-20-
Цирк Ловить погляд бентежний Номер останній смертельний. Будь обережний, будь обережний – Тигр на арені. Спочатку тигр відкусив Голову панові з першого ряду. При цьому кров била фонтаном, Хтось в секторі три обімлів. І дріб барабана, мов серця удари, По залу літав поп-корн, В агонії бився клоун, Дівчата без тями кричали. Коли канатоходець упав, То в небо зірвався, Купол пробивши, Звідти зорі дивились На тигра, що в тирсі кривавій стояв. Оскалений тигр сміявся, Номер не вдався, не вдався. Львів, 1997
*** спечене повітря через вікно неможливо вивернуте заходить сюди божевілля сльози на підвіконні серце рвуть навпіл сліди за пагорбом курява здається що там земля чистіша весь пил осідає тут у кімнаті чекання Київ, 22 червня 2004
-21-
*** Сильні такі удари Гострі залізні ножі На червоній стільниці кава Її ти зробила мені Коли поглядом справа Побачу себе не в собі Відчую лиш сильні удари І гострі леза стальні Які разом з хлібом відтяли Ясність думок в голові Змія електрична так швидко біжить Як гарно твій подих пахне В таку неповторну мить я скажу Що на кухні кипить чайник Львів, 1997
*** У сні своєму нарешті Я натер парафіном лещата І, вдягнувши скелета з шафи, Миттєво подався в Карпати. Звичайно до Славська, це пам’ятаю. Був вражений – сервіс люксусний Ресторани як у Швейцарії, Але спізнився і бугелі повідмикали. Траса нічна під ліхтарями лишилася І, попри холод, туди подався… Прокидання, за шибкою – листя пальмове. Впавши з кокоса стрімко Схилом скелетик злітає. Ханой, лютий 2007
-22-
103.6 Розтопчи мене, послухай Любов вздовж тяглості ворожих меж Веде нас визволяти з замку Свою коханку справжню – смерть. Так лапками вовтузить муха сонна, Коли весна проходить повз. За ширмою імен забута хромосома Сховалася, щоб не іти на фронт. Шепіт нічний, потім по листю дощ Такий же тендітний й терпкий. Чиїсь груди, чиїсь руки, Хвилі тіла здіймаються вище і вище, Заливають на березі бакени ржаві І ті починають справно служити. Тіло єдине уже, переповнене вщерть, З усіх шпар тисне невблаганно на сервант, У сервіс моїх спраг наливає свій чай, Але тріщить підлога під вагою І нижче усе починається знов. На груди мої наступи п’ятою, Поверхом нижче тече З моїх очей ріка речей. Під саваном прикметників й морфем Мовчить здезиртеровано зомліле дієслово, Яке надійно загорнулось від проблем. Київ, 2003
-23-
Реквієм З усіх задоволень Надавав перевагу найбільш вишуканим. Взяти приміром любов, Пістолет до виска приставлений, Розмову хвилі з каменем, Хімічну сполуку, що потрапила в кров. Необтяжені коліщатками причинності Всі ці явища зникають задля втіхи їх джерела, Такого ж простого, як і сутність любого вірша, Яку п’єш, а вміст не зменшується, Свобода розливається радістю Поза вінця – краї сторінок. …Він помер, але не від того, Що заснув за кермом і забув про дорогу. У тієї істоти був дивовижний апетит, Роззявлена паща, здавалося, Була ладна поглинути все. І ось ти, застрягши між її зубами, Розумієш, що значить їсти. Ви, учасники цієї перильстатичної радості, Тепер однакові. Її его прекрасне. Київ, 2002
-24-
*** Цей став такий спокійний напередодні зими, де левада і чорні пасма поля добігають його зашкарублого кола, пташині лапи лісу на горизонті, оманливі скрижалі льоду, ти допомагаєш вийти з потемнілої води, верх і низ заламані конвертом і принаймні ти така чарівна коли смієшся, людино, щоб подолати тебе треба стати тобою, бо ти поступка для розуму, і кожним спростуванням підтверджуєш красу твого Творця, що передбачив усі твої блукання аби хоч у такий спосіб ти могла думати про Нього. Листя берези сором’язливо прикриває проріз дверей за яким, о Боже, експресія понівечених тіл і благання в очах, хвороба, що витирає все окрім тиші і чекання, казенне ліжко, щоб справити нудьгу і стражданням оздоблений діамант твоєї безсловесної релігії розтинає живіт і грудину та зігріває своїм світлом світло берези і вбиває страх стін нехай лиш на мить поки вогонь не розкидає жарин, полум’я стоїть рівно і переможно серед ночі – мир тобі, людино, та от нічний стогін, щем серця, жорна болю і вихолощене чистилище палати обглоданими, обвугленими цурпалками лягають на незайманий погляд тіней довкола примруженої лампи і вивертають плесо твоєї тиші у сповідь, відчайдушну і збивисту, бо черства твоя ласка тільки й згодна була відламуватись крихтами і блаженній воді сущого не піддалася та раптом приходить полегшення, обгортає та оберігає своїми хвилями і вже пливеш за ними у провалля сну спокійно, втрачаючи все за що міг зачепитись, так із безсилля народжується сила, з попелу сніг. Київ, червень 2004
-25-
*** у неділю знову були в цьому задушливому мішку старому кварталі на дні задротовані його сухожиллями вулиці вужчають шумовинням юрбища щільнішають накипом торговища поки не вростуть одна в одну м`язами дощ не розмиє їх хіба ріка обірвавши береги заллє фасади тридцяти шести твоїх гільдій будинки труби рудим намулом як дві тисячі років потому прийдуть люди з півночі чи півдня побудують вали цитадель і кораблі з титановими вітрилами схожими на крила спраглого лилика Ханой, жовтень 2007
*** Ніч на пагорбі. Імбирний чай. Транс. Северин. 4 коробки на Делі, 4 коробки на Львів. 80/60/50. Ось і все... з початку. …Вілли поринають у вечірню дрімоту. Даршан. Два вентилятори під стелею відмотують затерті атмосферні бобіни. І вже не впаде опад, не пролунає клаксон з боку базару, не розкриє свою потаємність біла квітка жасмину. Саме хто мав би бути тут? В суботу ми поїдемо у Вріндаван. Київ – Делі, вересень 2010
-26-
*** Бухти карстових островів весляр гойдає, Принишк в полуденних портах стомовний гамір, Рум’янить сонце атоми. Гаяти час нудними годинами Думки недбало під листя забралом Допоки світило торкнеться верхньої гілки. Звільнивши проміжки до запитання – де ми? Окреслити вічність немічністю, Вплітаючи руки в голову. Халонг, 2006
Каа Один з незабутніх спогадів про Токіо – його великі чорні ворони. Ці гарні птахи кружляли над сквером біля готелю, сідали на дерево навпроти вікна і, здавалося, уважно дивилися на мене. Делі, 27 квітня.2012
-27-
Священне паломництво черепах Щороку взимку оливкові черепахи здійснюють міграцію з Австралії до Одіши (Орісси) на східному узбережжі Індії, доляючи весь Індійський океан. Тут вони відкладають яйця і, виконавши свій священний материнський обов'язок, повертаються назад. Цьогоріч до Індії прибуло понад 300 тис. черепах. Вилупившись, їхні діти покинуть індійську землю, щоб повернутися сюди знову для продовження роду. Вчені називають це інстинктом. Вони вигадали це слово, аби позначити те, чого не розуміють – тварини часто демонструють 'надприродні' здібності, які не мають пояснення; слово 'інстинкт' дає видимість розуміння, але нічого не пояснює. Схожу поведінку виявлють і перелітні птахи. Їхню міграцію (переліт у теплий вирій) легше пояснити, ніж у випадку з оливковими черепахами, хоча, приміром, сибірському журавлю, доводиться для цього долати Гімалаї. В самій Індії постійно мігрують мільйони людей (одна лише індійська залізниця щороку перевозить близько 9 млрд. пасажирів). Основним спонукальним мотивом до подорожей є паломництво. Зокрема, місто Пурі у штаті Одіша є одним з чар дхам – чотирьох священних місць, в якому хоч раз у своєму житті має побувати послідовник санатана дхарми. Делі, 11березня 2013
-28-
Р.Пиріг. Таємна ріка Видавництво «Око» Автор малюнку на титульному аркуші – Ізабель MMXVII Сеул