Абетка Європейського Союзу

Олег Процак, Ярослава Прихода

Львів Літопис 2006

УДК 061.1ЄС ББК 67.514 А 14

Процак О., Прихода Я. Абетка Європейського Союзу. – Львів: Літопис, 2006. – 72 с.

Описано коротку історію створення Європейського Союзу, його символи, засади організації та функціювання, процедуру вступу. Подано також цікаву статистику про життя сучасних європейців, про європейські клуби, інформацію про ЄС в інтернеті. Для широкого кола читачів.

Висловлюємо щиру подяку за ідею книжки та матеріали Едиті Бєнєк-Бялас, керівникові Інституту Європейської консультації-Інновація, м. Краків

ISBN 966-7007-61-2 © Літопис, 2006 © Інститут політичних технологій, 2006 © Процак О., Прихода Я., 2006

Ç̲ÑÒ ÊÎÐÎÒÊÀ ²ÑÒÎÐ²ß ÎÁ’ªÄÍÀÍÍß ªÂÐÎÏÈ .................................. 4 ÙÎ ÒÀÊÅ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÑÎÞÇ .................................................. 12 ×ËÅÍÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ ............................................... 13 ÄÅÐÆÀÂÈ-ÊÀÍÄÈÄÀÒÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ................. 15 ÑÈÌÂÎËÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ ................................. 17 ÏÀÒÐÎÍÈ ªÂÐÎÏÈ .................................................................. 22 ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÀ ÊÎÍÑÒÈÒÓÖ²ß ................................................. 23 ÎÐÃÀÍÈ (²ÍÑÒÈÒÓÖ²¯) ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊί ÑϲËÜÍÎÒÈ ........ 24 ×ÎÒÈÐÈ ÑÂÎÁÎÄÈ ÂÍÓÒвØÍÜÎÃÎ ÐÈÍÊÓ ªÑ .............. 48 ÁÞÄÆÅÒ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ.......................................... 56 ÏÐÎÖÅÄÓÐÀ ÂÑÒÓÏÓ ÄÎ ªÑ ........................................................ 62 ªÂÐÎÏÅÉÑÜʲ ÊËÓÁÈ ............................................................ 64 Ö²ÊÀÂÀ ÑÒÀÒÈÑÒÈÊÀ ............................................................. 67 ÏÐÎ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÑÎÞÇ Â ²ÍÒÅÐÍÅÒ² ...................... 71

3

ÊÎÐÎÒÊÀ ²ÑÒÎÐ²ß ÎÁ’ªÄÍÀÍÍß ªÂÐÎÏÈ Чи відомо Вам, як народився Європейський Союз? Чи знаєте Ви, чим керувались західноєвропейські держави, коли почали співпрацювати, об’єднуватись у спільноту? Чи вмієте Ви розрізнити чергові етапи об’єднання старого континенту? Якщо Ваша відповідь на ці запитання негативна, не хвилюйтеся, бо прочитавши цю книжку, Ви ознайомитеся з найважливішою інформацією про інтеграцію європейських держав, знати яку має кожна інтелігентна молода людина, яка почувається громадянином Європи. Якщо ж Ви вже дещо знаєте, то постарайтеся разом з нами по-новому подивитися на співіснування держав у складі Європейського Союзу. У пошуках джерел єднання Європи, а також творення правової бази спільноти, потрібно повернутися до часів Другої світової війни. Цей жахливий збройний конфлікт приніс із собою величезну розруху економіки європейських держав, спричинився до зниження життєвого рівня народів, а також поділив світ на два полюси політичного життя – США та СРСР. Щоб перемогти наслідки війни та повернути престиж і вагу старого континенту на світовій арені, європейські держави вирішили співпрацювати між собою з вірою в те, що спільними зусиллями вони досягнуть важливих для кожної з них цілей. Так почали формуватися спільноти європейських держав, коло зацікавлень яких охоплювало різні сфери внутрішнього і зовнішнього життя: економіку, безпеку, культуру, суспільні потреби. Спільноти намагалися разом розв’язувати наддержавні проблеми, співпрацюючи над кодифікацією правових актів, щоб створити єдину правову систему, зруйнувати перешкоди в торгівлі між цими країнами, гарантувати мир і безпеку своїм громадянам. Згодом ці спільноти розростались, охоплюючи нові європейські держави, котрі радо до них приєднувались, спостерігаючи очевидну користь з такої співпраці. Дуже швидко з’ясувалось, що ці спільноти можуть ще тісніше інтегрувати інші європейські держави, які до них входили, об’єднавши сили та свої керівні структури в новому утворенні, яке ми сьогодні називаємо Європейським Союзом. Після великого спустошення народився Європейський Союз. Однак цей складний процес об’єднання Європи пройшов тривалий шлях від виникнення самої ідеї Об’єднаної Європи до повного втілення у вигляді Європейського Союзу. На схемі, поданій далі, представлено чергові етапи створення ЄС.

4

ÅÒÀÏÈ ÎÁ’ªÄÍÀÍÍß ªÂÐÎÏÈ www.europa.eu (Ïîðòàë ªâðîïåéñüêîãî Ñîþçó)

19.09.1946 – промова Вінстона Черчіля в Цюриху. Прем’єр Великобританії висунув пропозицію побудувати Сполучені Штати Європи, що дало б відчуття спільного громадянства всім мешканцям континенту й одночасно привело б до відродження Європи як сили, здатної конкурувати зі США та СРСР.

17.03.1948 – ñòâîðåííÿ Çàõ³äíîãî Ñîþçó (Áðþññåëüñüêèé ïàêò). Öå áóâ ïàêò â³éñüêîâî¿ ï³äòðèìêè, åêî íî ì³÷ íî¿, ñóñï³ëüíî¿ òà êóëüòóðíî¿ ñï³âïðàö³. Éîãî ï³äïèñàëî 5 êðà¿í: Âåëèêîáðèòàí³ÿ, Ôðàíö³ÿ, Áåëüã³ÿ, ͳäåðëàíäè, Ëþêñåìáóðã. Öå áóëà ïåðøà ñïðîáà áåç ó÷àñò³ ÑØÀ ñòâîðèòè â³éñüêîâå îá’ºäíàííÿ, ñêåðîâàíå ïðîòè ÑÐÑÐ. (Çíà÷åííÿ Çàõ³äíîãî Ñîþçó çìåíøèëîñü ï³ñëÿ ñòâîðåííÿ ÍÀÒÎ – 04.04.1948).

16.04.1948 – створення Організації європейського економічної співпраці ОЄЕС (Organization for European Economic Cooperation). Метою цієї організації не було об’єднання Європи, її створили, щоб керувати програмою американської допомоги, так званим планом Маршалла (від прізвища генерала Дж. Маршалла, державного секретаря в уряді Президента США Гаррі Трумана). Згідно з цим планом усі європейські держави, яких торкнулася війна, отримували фінансову та товарну допомогу, за умови погодження спільної програми відбудови і розвитку європейської економіки. До ОЄЕС увійшло 18 країн: Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Греція, Іспанія, Нідерланди, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Португалія, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Норвегія, Швеція, ФРН.

6

07–10.05.1948 – перший Європейський конгрес у Гаазі. На ньому дискутували про створення загальноєвропейської організації. Результатом цього Конгресу було: 05.05.1949 – створення Ради Європи на конференції у Лондоні. Раду створили десять держав: Бельгія, Данія, Нідерланди, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Норвегія, Швеція і Великобританія. Тоді метою Ради було “згромадження членів” для захисту та підтримання ідеалів, які є спільною спадщиною країн-членів, забезпечення громадянських свобод і прав людини, підвищення рівня життя, підтримування розвитку демократичних інституцій, культурна співпраця. Тепер Рада виконує консультаційні та координаційні функції. Рада Європи 2005 року об’єднувала 41 країну. Україна увійшла до складу Ради Європи в листопаді 1995 року.

09.05.1950 – План Роберта Шумана (міністра закордонних справ Франції) стосовно утворення Європейської спільноти з вугілля та сталі. План мав пов’язати західноєвропейську економіку (ФРН) з економікою європейських держав, створити спільний ринок сталі та вугілля, скасувати мито на ці товари, заборонити створення картелів, працювати на засадах добросовісної конкуренції. Продовженням цього плану було: 18.04.1951 – створення Європейської спільноти вугілля та сталі (ECSC). Першими членами було 6 країн: Франція, ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург та Італія. Спільнота мала контролювати виробництво вугілля та сталі в країнах-членах і встановлювати максимальні та мінімальні ціни. Підписана на 50 років Угода про створення ЄСВС втратила чинність 2002 року.

7

25.03.1957 – підписання Римських договорів про створення: 1. Європейської економічної спільноти (ЄЕС) 2. Європейської спільноти з атомної енергії (Євроатом) Договори підписало 6 країн: Бельгія, Франція, Нідерланди, Люксембург, ФРН та Італія. Метою ЄЕС мало бути встановлення спільного ринку, підтримання економічного розвитку країн-членів Спільноти, прагнення узгодити їхню економічну політику, зміцнити між ними стосунки. Євроатом мав стежити за мирним використанням атомної енергії і координувати ядерні дослідження. Договори передбачали:

• запровадження спільної торговельної політики стосовно інших країн, спільної політики у сфері транспорту та сільського господарства; • усунення різних митних бар’єрів та запровадження спільних митних тарифів; • скасування кордонів для руху людей, послуг, капіталу. (Римські договори набули чинності 01.01.1958)

01.07.1967 – результатом так званого Договору про злиття від 1965 року стала інституційна уніфікація Європейських Спільнот: • Європейської спільноти з вугілля та сталі; • Європейської економічної спільноти; • Спільноти з атомної енергії. Згідно з Договором було створено спільні органи для всіх трьох Спільнот.

8

01.07.1987 – набув чинності т. зв. Єдиний європейський акт. Акт мав уніфікаційний та доповнювальний характер і стосувався усіх трьох Договорів, які підписали Спільноти. А ще він пришвидшував інтеграційні процеси західноєвропейських держав, оскільки сповідував ідеологію, яка опиралась на демократію, верховенство права, повагу до прав людини, захист миру і гарантування безпеки, а також солідарність у спільних інтересах.

07.02.1992 – Договір про заснування Європейського Союзу в Маастрихті. Набув чинності 01.11.1993 року після ратифікації національними парламентами. Договір визначав цілі, які стояли перед Європейським Союзом: • підтримування сталого і гармонійного соціально-економічного розвитку; • економічна інтеграція країн-членів найпізніше до 1999 року через створення простору без внутрішніх кордонів і запровадження валютного та економічного союзу; • проведення спільної зовнішньої політики і розвиток тісної співпраці у сфері правосуддя та внутрішніх справ (міграція, наркотики, біженці) – політичний та економічний союз; • спільна економічна політика у сфері сільського господарства, зовнішньої торгівлі, транспорту, рибальства. До 2004 року членами Європейського Союзу було 15 країн. Тепер ЄС об’єднує 25 країн (від 1 січня 2007- 27). Європейський Союз працює, опираючись на Спільноти.

9

02.10.1997 – підписання Амстердамського договору (набув чинності 01.05.1999). У Договорі було проаналізовано чинні на той час Договори, щоб підвищити їхню результативність й узгодити з очікуваннями громадян Європейського Союзу. Документ передбачав: • координацію працевлаштування; • проведення спільної політики у сфері соціальних справ, довкілля та громадського здоров’я; • співпрацю у боротьбі з тероризмом, наркоманією і злочинністю; • гармонізацію візової та міграційної політики, щоб поступово створити європейський простір свободи, безпеки та правосуддя; • створення спільних стратегій у сфері зовнішньої політики та оборони.

20.02.2001 – підписання Ніццького договору, який передбачав моніторування чинних Договорів і пристосування інституцій ЄС до вимог майбутнього розширення (набув чинності 31.01.2003 року).

16.04.2003 – підписання в Афінах Договору про приєднання, який став підставою до прийняття в ЄС десяти країн Центральної та Східної Європи. Документ підписали представники 15 держав-членів та 10 нових кандидатів.

01.05.2004 – вступ до Європейського Союзу десяти нових держав: Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії.

10

ÙÎ ÒÀÊÅ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÑÎÞÇ Ви, напевно, часто задумуєтесь над тим, що ж таке насправді Європейський Союз, про який останнім часом так багато говорять. Дехто з Вас вважає, що це міжнародна організація, яка об’єднує 25 країн. Європейський Союз – це не організація, оскільки він не має юридичного статусу, не має власних органів, завдяки яким можна було б реалізовувати визначені цілі. Це радше структура, у якій європейські держави співпрацюють у трьох сферах, які ще називають трьома підвалинами Європейського Союзу: у сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (І), у сфері Спільнот, яка охоплює завдання трьох європейських Спільнот (ІІ) і у сфері внутрішніх справ та правосуддя (ІІІ). Для виконання своїх функцій та досягнення цілей ЄС користується послугами органів Європейських Спільнот: Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради Європейського Союзу, Європейської Комісії і Європейського Суду. Такого характеру Європейському Союзу надав акт, який вдихнув у неї життя – Маастрихтський Договір. Він створив для трьох Спільнот єдині правові рамки і поділив сферу зацікавлення ЄС на три напрями:

ÒÐÈ Ï²ÄÂÀËÈÍÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ АМСТЕРДАМСЬКИЙ ДОГОВIР (1997) ÌÀÀÑÒÐÈÕÒÑÜÊÈÉ ÄÎÃÎÂIÐ (1992)

I Ñôåðà ñï³ëüíî¿ çîâí³øíüî¿ ïîë³òèêè ³ áåçïåêè

12

II Ñôåðà Ñï³ëüíîò: ªÅÑ (â³ä 1993 ªâðîïåéñüêà Ñï³ëüíîòà), ÑÂiÑ (äo 2002) i ªâðîàòîì

III Ñôåðà ñï³âïðàö³ ó âíóòð³øí³õ ñïðàâàõ òà ïðàâîñóää³

×ËÅÍÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ Åòàïè ïðèºäíàííÿ äî Ñï³ëüíîòè: • 1957 • 1973 • 1981 • 1986 • 1995 • 2004

1957

1973

1981

1986

1995

Áåëüã³ÿ Ôðàíö³ÿ ͳäåðëàíäè Ëþêñåìáóðã ͳìå÷÷èíà ²òàë³ÿ

Äàí³ÿ ²ðëàíä³ÿ Âåëèêîáðèòàí³ÿ

Ãðåö³ÿ

²ñïàí³ÿ Àâñòð³ÿ Ïîðòóãàë³ÿ Ô³íëÿíä³ÿ Øâåö³ÿ

2004 Åñòîí³ÿ Ëèòâà Ëàòâ³ÿ Ïîëüùà ×åõ³ÿ Ñëîâà÷÷èíà Óãîðùèíà Ñëîâåí³ÿ Ìàëüòà ʳïð

Äî ªâðîïåéñüêîãî Ñîþçó òàêîæ íàëåæàòü ìîðñüê³ òåðèòî𳿠éîãî êðà¿í-÷ëåí³â!

13

82,5 90,0 80,0 59,6 70,0 59,3 57,3 60,0 41,5 50,0 38,2 40,0 30,0 16,2 11,0 10,4 10,1 20,0 8,1 10,4 10,2 8,9 5,4 2,0 5,2 5,4 0,7 2,3 3,5 0,4 0,4 1,4 3,9 10,0 0,0

[Äæåðåëî: Eurostat]

Україна має статус “нового сусіда”, який їй було надано після розширення Європейського Союзу 2004 р.

14

ÄÅÐÆÀÂÈ-ÊÀÍÄÈÄÀÒÈ ÄÎ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ Країни, які незабаром стануть членами Європейського Союзу: Болгарія та Румунія. Із вступом Болгарії та Румунії до Європейського Союзу закінчиться п’яте розширення ЄС, яке було розпочате після холодної війни. Це розширення об’єднає Західну та Східну Європу, що сприятиме мирові, добробутові та стабілізації на всьому континенті. Трактат про приєднання було підписано в квітні 2005 року між 25 державами-членами та обидвома країнами, це заклало основу для входження Болгарії та Румунії до Європейського Союзу 1 січня 2007 року.

16 травня 2006 року Комісія опублікувала свій рапорт про готовність Болгарії та Румунії до членства в ЄС, представивши докладний план, який має гарантувати продовження реформ в обидвох країнах до моменту вступу і далі. В контексті загального поступу, що відбувся у Болгарії та Румунії, Комісія визнала, що обидві країни мають закінчити свою підготовку до членства до 1 січня 2007 року з умовою, що надалі працюватимуть над розв’язанням деяких проблем. Країни-кандидати: Хорватія, колишня Югославська Республіка Македонія і Туреччина – це країни-кандидати. Хорватія і Туреччина – це країни, які розпочали перемовини щодо вступу до ЄС в жовтні 2005 року. Колишня Югославська Республіка Македонія – країна-кандидат, з якою ще не розпочато перемовин щодо вступу до Європейського Союзу. Європейська Рада визнала Македонії статус країни-кандидата в грудні 2005 року. Потенційні країни-кандидати: Албанія, Боснія та Герцоговина, Чорногорія і Сербія з Косовом, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1244 від 10 червня 1999 року – це потенційні країни-кандидати. Партнерство між ЄС та Західними Балканами становить інтерес для всіх сторін: мир, стабільність, свобода, безпека і справедливість, якість життя для країн ЄС і Західних Балкан.

15

ÑÈÌÂÎËÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ

Прапор ЄС – дванадцять золотих зірочок, які утворюють коло на темно-блакитному тлі, є символом Європи від грудня 1955 року. Прапор як знамено європейської спільноти та її інституцій вперше було піднято перед будинком Європейської Комісії 29 травня 1986 року. Джерелом ідеї знамена Європи – відповідно до інтерпретації одного з батьків-засновників Європейського Союзу Жана Моне – було Одкровення св. Йоана: “І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок” (Од. 12,1). Кількість зірочок постійна, вона не збільшуватиметься зі вступом до ЄС нових країн-членів.

Символ валюти ЄС – грецька літера “епсилон”, яку перетинають дві паралельні лінії (€). З одного боку, цей знак нагадує про античне коріння європейської цивілізації, а з іншого, викликає аналогію з подібно перекресленими знаками, прийнятими для головних валют світу – £, $, ¥, (британського фунта стерлінґів, долара США та японської єни). Ідея запровадити спільну європейську валюту виникла 1998 року на зустрічі в Брюсселі. Офіційно євро був запроваджений в обіг у січні 2002 року. Євро складається зі 100 центів. Технічні характеристики монет – розмір, вміст металу – однакові в усіх країнах європейської зони. Є сім різних банкнот євро номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. Копюри однакові з обох боків, незалежно від того, в якій країні вони надруковані. На кожній банкноті зображено архітектурний ансамбль конкретного періоду історії культури Європи (від класики до сучасності). На зворотному боці кожної з банкнот – підпис президента Європейського центрального банку Віма Дуайсенберґа.

Монети євро є восьми номіналів: 1 і 2 євро, а також 1, 10, 20 та 50 центів. Їх дизайн відрізняється від дизайну банкнот тим, що всі монети з лицьового боку однакові, проте зворотний бік відображає національну специфіку кожної країни. Голландці, наприклад, вибрали свою королеву, ірландці – кельтську арфу, фіни – геральдичного лева, лебедів і морошку (рослина, яка росте в тундрі). Слово євро написане латинськими і грецькими буквами. Країни Європейського Союзу, де в обігу євро: Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Країни Європейського Союзу, де в обігу ще національна валюта: Чехія, Данія, Естонія, Кіпр, Литва, Латвія, Угорщина, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина, Швеція, Великобританія.

День Європи – 9 травня. Того дня 1950 року Роберт Шуман оголосив декларацію, яку згодом назвали Планом Шумана. У ній він запропонував створити першу організацію тісної співпраці європейських країн у вугільній та металургійній промисловості (Європейська спільнота вугілля та сталі). Три з половиною десятиліття згодом на Міланському саміті 1985 року лідери Європейського Союзу вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати 9 травня як “День Європи”.

18

В Україні також відзначають День Європи. Це свято встановлено відповідно до указу Президента України № 339 від 19 квітня 2003 року. В Указі, зокрема, зазначено: “Враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію... установити в Україні День Європи, який відзначати щорічно третьої суботи травня”. Вперше День Європи в Україні святкували 17 травня 2003 року.

“Єдині в розмаїтті” – гасло Європейського Союзу, що представляє Європу як континент з багатьма різними традиціями та мовами, але зі спільними цінностями. Воно з’явилось 2000 року, його основою є пропозиції молодих людей усієї Європи, які вони опублікували на спеціальному сайті в інтернеті. Гасло вибрав тодішній голова Європейського Парламенту Н. Фонтен. Уперше гасло офіційно було вжито 2004 року в Трактаті про Конституцію для Європи. Зміст цього гасла в тому, що завдяки Європейському Союзові європейці об’єднують зусилля заради миру та добробуту, а також, що розмаїття культур, традицій і мов у Європі – це її суттєва перевага.

Європейським гімном обрано композицію Людвіга ван Бетговена до тексту “Ода радості” Фредерика Шиллера. Мелодією європейського гімну є Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетговена, яку він написав 1823 року. Останню частину симфонії Бетговен створив на “Оду радості” Ф. Шиллера (нап. 1785 року). Відомий диригент Герберт фон Караян зробив інструментальне аранжування: соло для піаніно, для духового та симфонічного оркестру. Цей гімн музикою висловлює ідеали свободи, миру і солідарності, які відстоює Європа. Гімн 1985 року був визнаний гімном всіх країнчленів Європейського Союзу. Він не заміняє національних гімнів, а символізує цінності, які спільні для країн-членів ЄС, і символізує єдність у розмаїтті. Українською мовою “Оду радості” Ф. Шиллера переклав Микола Лукаш (Лукаш М. Від Бокаччо до Аполлінера. – К.: Дніпро, 1990. – С. 125-126).

19

ÄÎ ÐÀÄÎÑÒ²

Радість, гарна іскро божа! Несказанно любо нам Увійти, царице гожа, В твій пресвітлий дивний храм. Все, що строго ділить мода, В’яжеш ти одним вузлом, Розцвітає братня згода Під благим твоїм крилом. Хор Обнімітесь, міліони, Поцілуйтесь, мов брати! Вічний Отче доброти, Дай нам ласки й охорони! Кого доля ощастила Тим, що другові він друг, Кого любить лада, – Йдіть до нас в веселий круг. Йдіть усі, хто зве своєю В світі душу хоч одну! Хто ж весь вік черствів душею – Йди у іншу сторону. Хор Хто живе в земній юдолі, Всяк симпатії скорись! Нас веде вона у вись. Де Всесильний на престолі. Радість п’ють усі істоти З груді матері-землі, Ті солодкії щедроти Мають всі – і добрі, й злі.

20

Йоганн Фридрих Шиллер

Радість нас вином сп’яняє І цілунком огневим; І черв’як утіху знає, І небесний херувим. Хор Поклонітесь, міліони, Перед мудрістю Творця! Сповніть милістю серця І чиніть його закони. Радість – всесвіту пружина, Радість – творчості душа, Дивна космосу машина Нею живиться й руша. Радість квіти розвиває І розгін дає сонцям; Їх в простори пориває, Не відомі мудрецям. Хор Як у безмірі світила Хором райдужним пливуть, Браття, йдіть у славну путь, Що вам радість освятила. Вчених з істини свічада Радість успіхом віта, До чеснот провадить радо, Хоч тропа до них крута; На ясній вершині віри Поднімає хоругов, В день воскресний на Псалтирі Славить тих, хто смерть зборов.

Хор Будьте мужні, міліони! Вірте, страдні, в кращий світ! Тих, що справдять заповіт, Прийме Бог у вічне лоно, Божество не наградиме, – От би нам зрівняться з ним! Хай радіють із радими Горе й злидні в крузі цім! Не відомста, не погрози – Всепрощення ворогам! Хай не ллють у скруті сльози, Не гризуться каяттям. Хор Знищим книги борговії! Помирімося усі! Браття! На небесі Не забуде благодії.

Будь твердим в лиху годину, Поміч скривдженим давай, Всюди правду знай єдину, Зроду клятви не ламай, Не знижайсь перед потужним, Коли треба – важ життям! Шана й слава чесним, мужнім, Згуба підлим брехунам! Хор Станьмо дружною сім’єю, Жити правдою й добром Присягнімо цим вином Перед вишнім Судією!

Радість в келихах шумує, Плин іскристий виграє, Канібалів лють гамує Кволим духу додає. В день весілля а чи тризни, Коли ходить круговий, Хай до неба піна бризне, Дух прославимо благий! Хор Все хвалу йому співає – Хай гримить псалом гучний! Дух прославимо благий, Що над зорями витає!

21

ÏÀÒÐÎÍÈ ªÂÐÎÏÈ Святий Бенедикт з Нурсії (480–543), пустельник, засновник чину Бенедиктів, будівник церкви і дзвіниці в Монте Кассіно, організатор життя монахів у Західній Європі. 1964 року папа Павло VI оголосив його головним святим патроном Європи. Святий Кирило (827–869) i святий Мефодій (перед 815–885), місіонери грецького походження, які долучали слов’янські землі до християнської культури. Відіграли важливу роль у розвиткові слов’янської писемності, перекладаючи Святе Письмо на старослов’янську церковну мову, вживаючи алфавіт, що ґрунтувався на грецькій абетці, який вони самі винайшли. Їхня діяльність мала також значення для сповільнення німецької експансії на Схід. Папа Іван Павло ІІ 1980 року оголосив їх співпатронами Європи. Свята Бригіта зі Швеції (1303–1373), засновниця монашого чину Найсвятішого Сальватора (Бригіток), відома релігійними і політичними пророцтвами та об’явами (передбачила також занепад і крах Ордену Хрестоносців). Записані тексти видінь святої Бригіти – визначна пам’ятка середньовічної шведської літератури. Свята Катерина із Сени (1347–1380), італійська містичка і стигматичка, багато працювала, щоб повернути мир до Італії, сприяла реформам церкви, а 1939 року була оголошена патронкою Італії. Свята Едита Штайн (сестра Бенедикта у Христі, 1891–1942), філософ і теолог. Походила з єврейської родини, 1921 року прийняла католицьку віру, а 1933 вступила до чину Кармеліток, 1942 року її заарештувало гестапо, замордована в таборі Аушвіц. Папа Іван Павло ІІ 1998 року канонізував її.

ÄÅÐÆÀÂͲ ÌÎÂÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ

22

В інституціях Європейського Союзу державні мови всіх країнчленів мають однаковий статус. Усі документи перекладено двадцятьма мовами: англійською, грецькою, голландською, данською, естонською, іспанською, італійською, латвійською, литовською, мальтійською, німецькою, польською, португальською, словацькою, словенською, угорською, фінською, французькою, чеською та шведською. Від 1 січня 2007 року до державних мов ЄС увійде з деякими обмеженнями ірландська мова, а також румунська та болгарська (вперше – кирилиця!).

ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÀ ÊÎÍÑÒÈÒÓÖ²ß У Римі 29 жовтня 2004 року 25 держав-членів Європейського Союзу підписали Європейську Конституцію. Конституція – це головні правила держави, чи групи держав. Ці правила дають відповіді на багато запитань: як працюють інституції, який поділ влади, які цінності треба плекати, які головні права громадян? Європейська Конституція одночасно є трактатом, який підлягає правилам міжнародного права, а також Конституції, оскільки містить елементи конституційного характеру. Європейська Конституція була опрацьована прозоро і демократично, через європейський конвент із 72 послів (на 105 членів), висунених на загальних прямих виборах. Цей процес має бути увінчаний процедурою ратифікації у національних парламентах, одночасно на загальних прямих виборах – 25 країн-членів Європейського Союзу або на референдумі. Європейська Конституція заміняє одним текстом попередні головні європейські трактати, однак вона не заміняє державних конституцій окремих європейських держав, а окреслює межі, в яких має діяти Європейський Союз. Європейський Союз має також іншу інституційну систему (Європейський Парламент, Рада Міністрів, Європейська Комісія, Європейський Суд). Європейська Конституція чинна на всій території Європейського Союзу. Європейська Конституція складається з чотирьох частин. У першій окреслено цінності, компетенції, процедури рішень та інституції Європейського Союзу, описано символи, питання громадянства, демократичного життя та фінансів ЄС. Друга частина охоплює карту найважливіших прав. У третій частині Конституції визначено політику, внутрішню та зовнішню діяльність, а також функціювання ЄС. У четвертій частині вміщено загальні засади, а також процедури ухвалення Конституції, внесення до неї змін. Кожна країна, яка виявляє таку волю, може вийти з ЄС. Конституція гарантує: пошанування людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права.

23

ÎÐÃÀÍÈ (²ÍÑÒÈÒÓÖ²¯) ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊί ÑϲËÜÍÎÒÈ Європейський Союз не має власних, окремих органів. У своїй діяльності він опирається на органи Європейської Спільноти. Ця Спільнота, яка об’єднує європейські держави, виконує завдання, у яких відображено одночасно національні інтереси та інтереси Спільноти. Саме тому Спільнота має інституційну систему, завдяки якій може давати нові імпульси і ставити нові цілі європейської інтеграції, а також ухвалювати в межах своєї компетенції право Спільноти, яке однаково зобов’язує всі країни-члени. Головними суб’єктами цієї системи є:

ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÀ ÐÀÄÀ http://europa.eu/european_council Європейська Рада зародилась з практики регулярних зустрічей глав держав або керівників урядів членів Європейської Спільноти, яку запровадили 1974 року. Цю неформальну практику заінституалізовано в Єдиному європейському акті 1987 року. Відтоді Європейську Раду скликають щонайменше двічі на рік. Європейську Раду очолює керівник країни, якій випадає керівництво в Європейському Союзі. Керівництво триває півроку і змінюється по колу. Європейська Рада – це найважливіша інституція в Європейському Союзі, оскільки виконує стратегічне і політичне керівництво цією структурою. Європейська Рада має такі завдання: • визначення головних напрямів політики Європейського Союзу; • встановлення пріоритетів цієї політики; • розв’язування спірних проблем, яких не подолала Рада ЄС; • розв’язування проблем спільної зовнішньої політики і безпеки. Європейська Рада виконує свої завдання, ухвалюючи директиви і мандати для Ради ЄС або Європейської Комісії. Після кожного саміту керівник Європейської Ради доповідає перед Європейським Парламентом, а щороку подає письмовий звіт про поступ в інтеграції. Завдяки своїм ухвалам Рада започаткувала Економічно-валютний Союз, Європейську валютну систему, повсюдні загальні прямі вибори до 24

Європейського Парламенту, а також створила можливості долучати до ЄС нові країни. Від 1 травня 2002 року, після розширення ЄС, усі зустрічі відбуваються в брюссельському будинку Justus Lipsius. Європейська Рада залишається поза інституційною системою трактатів ЄС і не має формального статусу органу Європейського Союзу.

25

ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÏÀÐËÀÌÅÍÒ www.europarl.europa.eu Згідно з установчими Договорами Європейської Спільноти Європейський Парламент презентує народи держав, які входять до складу ЄС (понад 450 млн громадян). Це найбільший багатонаціональний парламент у світі. Сьогодні він налічує 732 депутати, їх кількість зросла після виборів у червні 2004 року, як це й було передбачено Ніццькою угодою. Аж до 1979 року депутати були членами парламентів окремих країн, яких делегували до Європейського Парламенту. Тепер депутатів Європейського Парламенту обирають на прямих виборах і не групують за національностями, а тільки за політичними фракціями. Однак ще немає виборчої системи Спільноти, тому під час виборів до Парламенту використовують виборче право, яке діє у кожній з країн. Вибори до Європарламенту відбуваються щоп’ять років. Місця у Європейському Парламенті розподілено пропорційно до чисельності населення кожної країни. Після розширення ЄС цей розподіл змінився. Старі країни-члени ЄС, окрім Німеччини та Люксембургу, втратили 91 місце. Натомість своїх представників змогли делегувати нові члени ЄС. (див. табл. 1).

1.

-

17

5

22

25

72

99

22

50

13

22

6

13

12

7

50

20

72

13

6

72

8

20

12

18

6

27

ÑÊËÀÄ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÏÀÐËÀÌÅÍÒÓ

Керівник (Президент Європейського Парламенту), 14 віце-президентів і 5 квесторів створюють Бюро Європарламенту (Президію), яке Парламент обирає на 2,5 року. Натомість керівники політичних груп (які представляють політичні партії на рівні Спільноти, поза кордонами держав), котрих делегували з окремих країн, формують Конференцію. Конференція організовує працю Парламенту, займається міжінституційними відносинами та відносинами з інституціями з-поза меж Спільноти. Європейський Парламент проводить свої сесії пленарно щомісяця (за винятком серпня) у Страсбурзі, тривають вони, зазвичай, тиждень. Можуть бути також організовані додаткові сесії, зокрема з бюджетних питань. Деякі поточні справи можуть бути розв’язані під час коротких сесій (одно-чи дводенних) у Брюсселі, які дають Парламентові змогу швидко зайняти відповідну позицію у важливих питаннях (наприклад, стосовно справ Спільноти або міжнародних справ, порушення прав людини). Засадничо сесії Парламенту відкриті. Внутрішні органи Європейського Парламенту – це Президент і Президія. Президент керує засіданнями і стежить за роботою Парламенту. Він скликає звичайні та надзвичайні засідання, керує встановленням порядку денного засідань, передає Раді ЄС і Європейській Комісії резолюції та ухвали Парламенту, а також звернення депутатів, розподіляє між окремими комісіями проблеми до аналізу. До того ж, Президент або, за його відсутності, хтось з віце-президентів, відкриває, провадить і закриває засідання Європарламенту, надає голос, припиняє дискусії, повідомляє про результати голосування, стежить за дотриманням регламенту, а також виконує дисциплінарні функції на Зборах, представляє Парламент назовні. Президія, яка є внутрішнім керівним органом Європарламенту, наглядає за парламентськими комісіями і над дотриманням регламенту. При Європарламенті діють загальні або спеціальні комісії, які аналізують проблемні ситуації, яких сам Парламент не в стані розв’язати. Комісії готують доповіді та проекти ухвал на пленарні засідання Європарламенту. Свої зустрічі комісії проводять у Брюсселі. Адміністративною роботою (створення інфраструктури для полегшення обігу документів, їх публікація, переклад на двадцять мов Парламенту) займається Генеральний Секретаріат, який очолює Генеральний Секретар, його призначає Президія Парламенту. До складу Генерального Секретаріату входить 5 генеральних дирекцій: канцелярія Європарламенту, дирекція комісій і міжпарламентарна, 28

дирекція інформації, дирекція адміністрації, персоналу і фінансів, а також дирекція наукових досліджень і документації. Бюро Генерального Секретаріату розташоване в Люксембурзі. Як і парламенти окремих держав, Європейський Парламент має три засадничі повноваження: законодавчу владу (але без права законодавчої ініціативи), бюджетні повноваження і повноваження контролювання виконавчої влади. Європейський Парламент самостійно не ухвалює правових актів, але бере участь у готуванні директив і розпоряджень Спільноти, висловлюючи власну думку стосовно пропозицій Європейської Комісії. Європарламент має право до співухвалювання в конкретних сферах: вільний рух працівників, внутрішній ринок, освіта, наукові дослідження, охорона довкілля, європейський транспорт, охорона здоров’я, культура, охорона прав споживачів. Користаючи з цих повноважень, Парламент може відхилити абсолютною більшістю голосів ухвалу Ради ЄС і тим припинити процедуру ухвалення. Парламент ратифікує міжнародні угоди, які стосуються співпраці й Спільнот, а також нові розширення Спільноти. З Радою ЄС він поділяє

* Шоста каденція [Джерело: www.europarl.eu]

29

бюджетні повноваження, оскільки затверджує або відхиляє бюджет Спільноти. Проект бюджету готує Європейська Комісія, далі його передають до Ради ЄС і Європарламенту, двох інституцій, які творять бюджетну владу. Останнє слово у справі “обов’язкових” видатків (на сільське господарство) належить Раді ЄС. Щодо інших видатків, “необов’язкових”, то тут останнє слово за Парламентом, який може внести до них зміни в межах, які встановлює Маастрихтський Договір. Європарламент, зрештою, – це для Ради ЄС і Європейської комісії контрольний і рекомендаційний орган. А. Парламент оцінює програму Європейської Комісії, члени якої регулярно з’являються у Парламенті. Голову Комісії обирають після консультацій з Парламентом. Після прослуховування кандидатів, Парламент може прийняти або відхилити кандидатів на комісарів, яких пропонує голова (однак не має повноважень до ухвал щодо окремих комісарів). Він може також відкликати Комісію, ухваливши вотум недовіри більшістю 2/3 голосів. Б. Керівник Ради ЄС та початку каденції представляє Парламентові свою програму, а на кінець – доповідає. Він також подає звіт про результати кожної зустрічі Європейської Ради. Міністри беруть участь у важливих дебатах, відповідають на депутатські звернення. У Парламенті від 1987 року діє Комітет у справах петицій, який досліджує підставність скарг, скерованих до Парламенту юридичними і фізичними особами. Європарламент призначає речника з прав громадян, який приймає скарги на діяльність інституцій ЄС (за винятком Європейського Суду). Він може скликати слідчу комісію, щоб виявити зловживання у правовій системі Спільноти.

ÐÀÄÀ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ

Рада Європейського Союзу об’єднує представників країн-членів. Кожна з 25 країн висилає до неї одного представника свого уряду, яким може бути, хоч це не обов’язково, міністр або державний секретар. Найважливіше, щоб представник був уповноважений до діяльності від імені країни. Різні можливості представлення урядів країн-членів доводять, що Рада не має постійних членів, а її склад змінюється від зустрічі до зустрічі, залежно від типу і категорії справи, яку обговорюють. Рада міністрів закордонних справ, яку скликають, зазвичай, щомісяця, творить Раду “Загальних справ”, котра займається проблемами загальної політики. Різноманітні “спеціальні ради” зустрічаються майже 80 разів на рік, щоб обговорити питання, які належать до їхньої компетенції, і стосуються якоїсь спільної для всіх членів сфери. До складу цих рад входять фахівці з конкретних галузей. Країни-члени головують у Раді ЄС позмінно щошість місяців. Порядок головування, який визначає Рада, ґрунтується на засадах змінності великих і малих країн-членів. Зміна головування відбувається 1 січня і 1 липня щороку. Щоб забезпечити постійність політики Європейської Спільноти та діяльності Ради ЄС в умовах ротаційного головування, утворено Президію, до складу якої входять представники держави, що головує в Раді ЄС, держави, яка головувала минулого півріччя, і держави, яка робитиме це наступного семестру. Президія Ради має завдання керувати роботою Ради та її комітетів. Штаб-квартира Ради ЄС працює у Брюсселі.

31

ÑÊËÀÄ ÐÀÄÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ

www.consilium.europa.eu

Рада – це передусім законодавчий орган, який ухвалює правові акти: розпорядження, директиви, постанови. До того ж вона мусить координувати економічну політику країн-членів, що набуває форми добровільних або примусових постанов. Рада затверджує проект бюджету на підставі початкового проекту Європейської Комісії. Рада призначає членів Рахункової Палати, Соціально-економічного комітету і Комітету регіонів. Вона є найвищою адміністративною владою для всіх функціонерів і працівників Європейської Спільноти й ухвалює, зрештою, укладання угод між Спільнотою і третіми країнами або міжнародними організаціями.

32

Åòàïè ðîáîòè Ðàäè ªâðîïåéñüêîãî Ñîþçó 1. Готування сесії Ради ЄС

2. Засідання Ради ЄС

A

.

33

Раду скликає її голова, який є представником держави, що головує в Раді поточного півріччя, з власної ініціативи, ініціативи одного з міністрів або Європейської Комісії. Голова визначає порядок засідання. Сесії Ради закриті (за винятком сесій, під час яких Президія представляє свою семестрову програму роботи).

3. Процес ухвалювання Згідно з положеннями Договорів Рада Євросоюзу ухвалює рішення одностайно, кваліфікованою більшістю голосів або простою більшістю голосів (з процедурних питань).

•

У першому випадку – одностайності, яку сьогодні застосовують у кількох важливих для розвитку ЄС сферах, як-от: зовнішня політика і спільна безпека, поліцейська і судова співпраця, політика біженців та мігрантів, податки тощо, обов’язково має бути згода (або утримання від голосування) усіх країн-членів. Одне слово, кожна країна має право накласти вето на ухвалу в цих секторах. (Ніццький договір обмежує цю систему ухвалення і запроваджує замість одностайності кваліфіковану більшість голосів).

•

У другому випадку – кваліфікованої більшості голосів, яка стала правилом щодо прийняття найважливіших політичних ухвал Європейського Союзу, таких як закінчення побудови внутрішнього ринку, кожна держава має конкретну кількість голосів (“розподіл голосів”), яку присвоюють їй з огляду на те, що всі країни рівні між собою як члени ЄС, але відрізняються за кількістю мешканців. У сучасній системі загальна кількість голосів становить 321. Кваліфікованої більшості буде досягнуто, якщо ухвала одержить принаймні 232 голоси “за” (або 72,3 % від усіх голосів).

34

ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÀ ÊÎÌ²Ñ²ß www.ec.europa.eu До складу Європейської Комісії входить 25 членів – по одному представникові від кожної держави. Рада ЄС може змінювати кількість членів Комісії за умови одностайного голосування. Європейською Комісією керує голова разом з двома заступниками. Голову призначають країни-члени ЄС, взаємно узгодивши кандидатури і погодивши з Європейським Парламентом. Членів Комісії призначають на п’ять років уряди країн-членів за погодженням з кандидатом на голову і після затвердження Європарламентом. Їх мандат може поновлюватись. Бюро Європейської Комісії розташоване в Брюсселі, однак, частина її адміністрації – у Люксембурзі. Європейська Комісія має значну свободу у виконанні своїх повноважень. Вона представляє інтереси Спільноти і не може піддаватись впливам жодної з країн-членів. Комісія ініціює будь-яку діяльність Спільноти, оскільки саме в її компетенції представлення Раді Європейського Союзу пропозицій і проектів, які регулюють діяльність Спільноти. Договори Європейської Спільноти надають Комісії право законодавчої ініціативи у сферах: бюджету Спільноти, структурних фондів, боротьби з фіскальною дискримінацією, наданню допомоги. Комісія також наглядає за виконанням країнами-членами розпоряджень і директив Ради ЄС. У разі порушення права Спільноти вона розслідує цю справу і за потреби звертається до Європейського Суду. Комісія також реагує, якщо фізичні або юридичні особи діють наперекір законодавству Спільноти і може застосовувати до них суттєві санкції. Європейська Комісія представляє інтереси Європейської Спільноти і тому не може реалізовувати жодних інших цілей, крім тих, які належать до інтересів Спільноти. Під час важких перемовин у Раді ЄС мусить завжди намагатись, щоб інтереси Спільноти були на першому місці й шукати компромісу. Комісія – це виконавчий орган, принаймні в деяких межах, у сфері права конкуренції (виконує функції класичної адміністративної влади), вона досліджує факти, надає дозволи або формулює замовлення, якщо потрібно, то накладає санкції. Адміністративні компетенції Комісії також дуже поширені в сфері структурних фондів Європейської Спільноти і реалізації бюджету.

36

Комісія представляє Спільноту перед міжнародними організаціями й керує поточними дипломатичними справами. На підставі повноважень, які їй надала Рада ЄС, вона проводить перемовини між Спільнотою та міжнародними організаціями чи третіми країнами, про приєднання нових країн-членів також. Комісія представляє Спільноту перед державним судом, деколи і перед Європейським Судом.

Комісія колегіально відповідає перед Європейським Парламентом. Якщо вона одержить вотум недовіри Парламенту, то мусить подати у відставку (утім недовіри ще ніколи не було висловлено). Ухвалює вона переважно звичайною більшістю голосів своїх членів. Деякі політики бачать у Європейській Комісії початок Європейського уряду, який відповідав би перед двопалатним парламентом, що складається з Європейського Парламенту і Палати країн-членів, створеної з Європейської Ради. Однак Ніццький договір про це нічого не каже. Європейська Комісія – це найбільша інституція Спільноти. В ній працює понад 16 тисяч осіб, тобто майже половина всіх працівників європейських інституцій. П’ята частина персоналу перекладає на двадцять мов, які є обов’язковими в ЄС, однак більшість справ у Комісії ведуть по-англійськи.

37

ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÑÓÄ

До складу Європейського Суду входить 25 суддів і 8 генеральних адвокатів, яких на шестирічну каденцію визначають за спільною згодою уряди країн-членів. Кожна країна делегує одного суддю. Щоб запевнити наступність суддівства, щотри роки 6 жовтня, на початку судового року, частину суддів змінюють (відходять ті, у кого минув шестирічний термін виконання функцій судді в Європейській Спільноті). Генеральних адвокатів призначають так само, як і суддів. Вони такі ж незалежні. З восьми генеральних адвокатів чотири завжди походять з так званих “великих” країн-членів (Німеччина, Франція, Великобританія, Італія), а ще чотири – з інших країн-членів на засаді змінності. Місія генеральних адвокатів – подавати Судові необов’язкові до ухвалення пропозиції рішень. Ці подання опираються на результати незалежного і безстороннього вивчення правової частини питань, які розглядає Суд. Згодом їх публікують разом з постановами Суду в збірці вироків. Генеральні адвокати можуть впливати на вирок Суду тільки силою своїх подань, оскільки не беруть участі в засіданнях і голосуванні вердикту. Європейський Суд розміщений у Люксембурзі. Суддів і генеральних адвокатів обирають серед осіб, які гарантують незалежність та відповідають вимогам своїх країн щодо виконання найвищих судових функцій, або тих, які є відомими фахівцями з права. Це можуть бути судді, урядовці, політики, адвокати або професори університетів з країн-членів ЄС. Така розмаїтість професій і функцій, які ці особи виконують у житті держави, гарантує розгляд кожного правового питання з теоретичного та практичного огляду. Однак під час своєї “служби” судді та генеральні адвокати не можуть займатись політичною чи професійною (навіть неоплатною) діяльністю, ані перебувати на посту в жодному уряді. Європейська Рада, як виняток, може дозволити членові Європейського Суду працювати, наприклад учителем. Кандидати на суддів і генеральних адвокатів після затвердження виконавчою владою своїх країн присягають на безсторонність у виконанні роботи і збереження професійної таємниці, а також урочисто зобов’язуються належно виконувати службові обов’язки. Європейський Суд забезпечує дотримання права під час виконання умов Договорів Європейської Спільноти або цілого юридичного дороб39

ÑÊËÀÄ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÓÄÓ

www.curia.europa.eu

ÇÀÂÄÀÍÍß ÑÓÄÓ

ку Спільноти, а також розв’язує спірні питання, які можуть виникнути в результаті тлумачення законів Спільноти. Загальний опис завдань поширюється на три засадничі сфери: 1. Контроль за дотриманням права Спільноти і його інституціями під час виконання положень Договорів, і країнами-членами й окремими одиницями у виконанні обов’язків, які випливають з цього права.

2. Тлумачення законів Спільноти.

3. Розвиток законодавства Спільноти. Європейський Суд може визнати хибність виконання котроюсь з країнчленів ЄС обов’язків, які накладають на неї Договори, і перевірити легітимність актів окремих інституцій: Європейського Парламенту, Ради ЄС або Європейської Комісії. Свої завдання Суд виконує через правові консультації або оскарження. Правові консультації набувають обов’язкового характеру, якщо Європейський Союз укладає угоди з третіми країнами або міжнародними організаціями. Однак роль Європейського Суду як судової інстанції значно важливіша. Місія Суду в тому, щоб: • розв’язувати спірні питання між інституціями Спільноти, опираючись на її право; • контролювати легітимність законів Спільноти. Як і до кожного суду, до Європейського Суду надходить багато справ. Кількість розглянутих справ істотно зростає. Щоб поліпшити діяль-

40

41

ÑÓÄ ÏÅÐØί ²ÍÑÒÀÍÖ²¯

ність Суду і зменшити навантаження на суддів, 1989 року в рамках Європейського Суду створено новий орган – Суд першої інстанції, який розглядає скарги на Спільноту з боку фізичних або юридичних осіб, а також спірні справи, які стосуються Європейської Комісії, і суперечки між Спільнотою та її функціонерами. Хоч це орган Європейського Суду, він самостійний і має власну організацію – канцелярію та регламент судових процедур. Щоб було зрозуміліше, справи, які скеровують до Суду першої інстанції, позначають літерою “Т”, а до Європейського Суду – літерою “С”. До складу Суду першої інстанції входить 25 суддів, кваліфікація яких, спосіб призначення і правовий статус відповідають таким самим критеріям і засадам, що й до суддів Європейського Суду. Європейський Суд може викликати їх для виконання функцій генеральних адвокатів, однак досі цю можливість рідко застосовували.

ÑÓÄ ÀÓÄÈÒÎвÂ

www.eca.europa.eu До складу Суду аудиторів входить 25 членів, яких призначає Рада ЄС після консультацій з Європарламентом кваліфікованою більшістю голосів на 6 років. Кожна країна-член ЄС має у Суді аудиторів свого представника. Бюро органу розташоване в Люксембурзі. Завдання Суду аудиторів – контролювати доходи і видатки бюджету Європейської Спільноти, а також забезпечувати належне керування фінансами. Цей орган не має жодних повноважень, щоб виконувати свою контрольну функцію, або усувати порушення, які було виявлено під час перевірки. Однак він має деяку свободу вибирати предмет та методи проведення перевірки. Крім органів та інституцій Спільноти, він може перевіряти і приватних осіб. Єдиною перевагою Суду аудиторів є можливість щорічно публікувати результати перевірок в офіційному бюлетені Європейської Спільноти і так доносити їх до європейської громадськості. Суд аудиторів може будь-якої миті зайняти позицію в окремих питаннях, що виникають при перевірці, в спеціальному звіті, який також публікують у бюлетені.

42

ÄÎÏÎ̲ÆͲ ÎÐÃÀÍÈ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊί ÑϲËÜÍÎÒÈ ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÅÊÎÍÎ̲×ÍÈÉ ÊÎ̲ÒÅÒ www.eesc.europa.eu До складу Соціально-економічного комітету входить 317 членів (консультантів) з найпотужніших соціально-економічних організацій країн-членів ЄС. Їх призначає Рада ЄС за поданням Європейської Комісії на 4 роки. Ці консультанти працюють у трьох групах: працівників, працедавців та різної діяльності. Вони стежать за представленням у Європейській спільноті інтересів різних категорій суспільно-економічного життя, зокрема працедавців, працівників, працівників сільського господарства, транспорту, торговців, ремісників, представників вільних профспілок, керівників малих та середніх підприємств. Споживачі, групи охорони довкілля і громадські організації також представлені в комітеті. Соціально-економічний комітет створено за вимогами Римських договорів. В окремих випадках за поданням Європейської комісії його мусить заслухати Рада ЄС. Він може також висловлювати свої погляди з власної ініціативи. Ці погляди корисні для Комісії та Ради, оскільки дають їм змогу дізнатись, на які зміни очікують групи, яких безпосередньо стосується ця пропозиція. Їх готують у секціях, до складу яких входять консультанти, а також як експерти їхні заступники, та ухвалюють на пленарному засіданні. Часто вони мають значну політичну вагу. Наприклад, висновок Комітету від 22 лютого 1989 року щодо фундаментальних соціальних прав у Спільноті став основою “Соціальної хартії”, яку запропонувала Європейська Комісія й ухвалили 11 країн-членів ЄС. Ніццький договір уточнює, що до складу Соціально-економічного комітету мають входити представники різних категорій організованого громадянського суспільства. Максимальна кількість членів комітету – 350, що дає змогу країнам-членам ЄС утримувати його.

44

Таблиця 3. Розподіл місць в Соціально-економічному комітеті для країн-членів ЄС (аналогічний розподіл місць передбачено в Комітеті регіонів)

-

24

12

24

9

24

9

24

9

21

9

21

9

12

7

12

7

12

7

12

6

12

6

12

5

12

45

ÊÎ̲ÒÅÒ ÐÅòÎͲ www.сor.europa.eu

До Соціально-економічного комітету долучився ще один дорадчий орган, утворений згідно з Маастрихтським договором, – Комітет регіонів. До його складу входить 317 членів, які представляють місцеві й регіональні органи влади країн-членів ЄС. Розподіл місць у Комітеті регіонів, як і в Соціально-економічному комітеті. Членів одностайно призначає Рада ЄС за поданням Єврокомісії. Їхній мандат чинний 4 роки. Засідання комітету відбуваються у Брюсселі. В окремих сферах Єврокомісія і Рада ЄС обов’язково консультуються з Комітетом регіонів, зокрема з питань: освіти, культури, громадського здоров’я, транс’європейських мереж, інфраструктури транспорту, телекомунікації та енергії, соціально-економічної єдності, політики працевлаштування і соціального законодавства. Комітет регулярно консультує Раду щодо різних юридичних проектів, однак це не має обов’язкової юридичної сили. Ніццький договір обмежує кількість членів Комітету регіонів до 350 осіб.

46

×ÎÒÈÐÈ ÑÂÎÁÎÄÈ ÂÍÓÒвØÍÜÎÃÎ ÐÈÍÊÓ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ Ініціатори об’єднання Європи розуміли, що жодна політична спільнота не може існувати, якщо не закласти під неї міцного економічного фундаменту. Римський договір, за яким 25 березня 1957 року було створено Європейську економічну спільноту, є юридичним виразником цього розуміння. У договорі було передбачено створення внутрішнього ринку, який опирається на чотири фундаментальні засади: вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та осіб. Єдиний ринок Європейського Союзу, який сьогодні охоплює територію 25 країн, уже став фактом.

48

²ËÜÍÅ ÏÅÐÅ̲ÙÅÍÍß ÒÎÂÀв Внутрішній ринок Європейської Спільноти охоплює простір 25 країнчленів, де не існує кордонів для переміщення товарів. Якщо кажуть, що нема кордонів, то передусім мають на увазі, що немає митних перепон, на які, зазвичай, наштовхуються імпортовані або експортовані товари. Усі товари і послуги підпорядковані однаковим нормам і сертифікації, обкладені однаковими податками, ніхто не мусить просити дозволу, якщо хоче виготовляти в одному регіоні, а продавати в іншому. Однак треба пам’ятати, що товаром, згідно з висновком Європейського Суду, є продукти, які можна виразити в грошах і які можуть бути предметом торговельних операцій. Засадами вільного переміщення товарів однаково охоплено промислові й сільськогосподарські товари. До того ж, важливе походження товару, оскільки засада вільного переміщення стосується лише товарів, які походять з країн-членів, а також таких, які були легально ввезені на територію будь-якої з країн-членів (тобто після дотримання усіх формальностей, наприклад митних). Ринки країн, які мають асоційоване членство в ЄС, наприклад Болгарії, не належать до спільного європейського ринку. Щоб товар з Болгарії міг появитись на внутрішньому ринку Європейської Спільноти і користувався привілеями, які дає засада вільного переміщення товарів, його слід легально, тобто з оплатою мита та інших подібних оплат, перемістити на територію будь-якої з країн-членів ЄС. Знаряддям засади вільного переміщення товарів є усунення митних перепон між країнами-членами ЄС, а також створення спільних єдиних митних тарифів у торгівлі з країнами з-поза меж Європейського Союзу. Усунення тарифних бар’єрів у внутрішній торгівлі Спільноти полягає на створенні митного союзу між країнами-членами. На практиці це означає усунення митних зборів та інших подібних оплат. Спочатку усунено експортне мито, згодом трьома етапами поступово знижено, а далі взагалі зліквідовано імпортне мито. Окрім заборони знімати мито та інші подібні оплати, Європейський Союз застосував так званий принцип standstill, який полягає на забороні впроваджувати нові тарифні обмеження після набуття чинності Договору. Ця заборона має безвинятковий характер, і країни-члени ЄС не можуть не дотримуватись її навіть в особливих випадках. У Європейському Союзі, окрім цього, запроваджено заборону податко-

49

вої дискримінації подібних товарів, що походять з інших країн-членів ЄС. Подібними товарами, згідно з висновком Європейського Суду, є товари, які мають такі самі властивості або задовольняють такі самі потреби клієнтів. На практиці країни-члени ЄС не можуть обкладати товари, які надійшли з інших країн-членів ЄС, прямими або непрямими податками, які перевищували б розміри оподаткування місцевих товарів. Це могло б стати суттєвою перешкодою для торгівлі на внутрішньому ринку. Це не означає, що країн-членів ЄС позбавили права встановлювати податки. Таку практику допускають за умови, якщо це не призводить до якої-небудь форми дискримінації імпортованих товарів або оберігає від конкуренції місцеві товари. Встановлення митного союзу та гармонізації податкових правил виявилось недостатньо, щоб забезпечити повну свободу переміщення товарів на внутрішньому ринку ЄС. Обов’язково треба було усунути різні кількісні та якісні перешкоди. У торгівлі всередині Спільноти заборонено кількісні обмеження, наприклад контингент, тобто окреслення згори кількості товару, який можна імпортувати до цієї країни. До якісних обмежень, які забороняє ЄС, належить обмежувальне регулювання тари, оформлення товару, його форми або розмірів.

Після входження до Європейського Союзу місцеві експортери нової країни-члена ЄС можуть користуватись свободами єдиного внутрішнього ринку. Їхня діяльність стане набагато простішою і дешевшою. У цій країні діятиме митний кодекс, його місцевий відповідник перестане існувати. На країну будуть поширені всі постанови, які стосуються вільного переміщення товарів. Зрозуміло, що вони полегшать місцевим підприємцям торговельний обмін з іншими країнами, які входять до ЄС, а ринок збуту розшириться у кілька разів. Однак треба пам’ятати про інший бік медалі. Входження до Європейського Союзу відкриє внутрішній ринок країни для конкуренції з європейськими товарами.

50

²ËÜÍÅ ÏÅÐÅ̲ÙÅÍÍß ÏÎÑËÓà Послугами згідно з правом Європейської Спільноти є оплачуване обслуговування в рамках торговельної, промислової, ремісничої діяльності або вільних професій (наприклад лікаря чи адвоката). Часто послуги пов’язані з господарською діяльністю. Договори, за якими було створено Європейську Економічну Спільноту, дещо розрізняють їх. Фізична або юридична особа, яка бере участь у господарській діяльності, мусить розміститися на постійно в цій країні-члені ЄС, у якій має право на проживання і створює інфраструктуру своєї діяльності. Натомість, особа або підприємство, може надавати послуги на території однієї країни, а постійний офіс мати на території іншого. Наприклад, французький лікар, який відкрив кабінет у Лондоні, діє відповідно до положень Договору, які стосуються господарської діяльності. Однак, якщо він зробить операцію в Берліні, то діятиме на підставі положень, які стосуються послуг. Вільне переміщення послуг охоплює ті самі чинники, що й свобода ведення господарської діяльності (тобто виконання роботи власним коштом, створення та ведення підприємств, зокрема спілок, агенцій та філій), однак їх виконання обмежене часом і мусить перетнути котрийсь із внутрішніх кордонів Спільноти. В економіках країн Європейського Союзу ринкові послуги (транспорт, туризм, банківські послуги, дистрибуція, комунікація) створюють 47% національного валового продукту брутто всіх країн-членів. Частка сектору послуг постійно зростає – упродовж останніх десяти років вона збільшилась на 10%. Однак, треба пам’ятати, що цей ринок відіграє ще важливішу роль, оскільки телекомунікація, транспорт і фінансові послуги створюють інфраструктуру державних економік, які є запорукою належного функціювання ринку всього Європейського Союзу. До того ж, спроби створити зінтегрований ринок, на якому послуги могли б вільно надаватись з території однієї країни споживачам в інших, які було зроблено у 80-х роках, ще натрапляють на значні перешкоди. Початково було закладено гармонізацію права країн-членів ЄС у сфері пропозиції на території Спільноти. Однак це виявилось надто важким і завчасним. Саме тому на зміну цьому методові прийшло взаємне визнання стандартів і національних вимог з мінімальною гармонізацією на рівні права Спільноти. Єдиний європейський акт 1986 року остаточним терміном впровадження вільного переміщення послуг встановив кінець 1992 року, однак на практиці ще існує істотна 51

˲ÁÅÐÀ˲ÇÌ –

ÅÊÎÍÎ̲×ÍÀ

ÄÎÊÒÐÈÍÀ, ÿÊÀ ÏÐÎÃÎËÎØÓª відмінність між окремими країÑÂÎÁÎÄÓ ÊÀϲÒÀ˲ÑÒÈ×Íί нами-членами ЄС щодо обсягу ÊÎÍÊÓÐÅÍÒÍί ÁÎÐÎÒÜÁÈ, впровадження у життя спільних ²ËÜÍί Â²Ä ÂÒÐÓ×ÀÍÍÿ правил. Послуги й надалі є дуже ÄÅÐÆÀÂÈ. регульованою і контрольованою частиною внутрішньої господарської діяльності, що віддзеркалюються у розбудованій системі охорони норм державного права. Це сьогодні найбільша перепона для створення вільного ринку послуг. Свобода переміщення послуг зводиться передусім до лібералізації фінансових послуг, відкриття ринку транспортних і телекомунікаційних послуг, а також уніфікації методів контролю банків та страхових компаній.

Входження до Європейського Союзу принесе українським фірмам, які надають послуги, відчутну користь. Поліпшаться умови доступу підприємств до ринку ЄС (наприклад, експорту будівельних послуг), і країна увійде до міжнародної мережі, що позитивно вплине на конкуренцію українських фірм. Відкритість на закордонну конкуренцію особливо торкнеться цих секторів економіки, які держава досі охороняла. За умов їхньої фінансової слабкості й недостатньої реструктуризації це може спричинитись до того, що іноземні конкуренти частину з них можуть усунути з ринку. Для українських підприємств дуже істотний факт, що підвищена конкуренція приводить, зазвичай, до зниження цін і підвищення вимог до надання послуг.

52

Кожний громадянин Європейського Союзу має право проживати, працювати і навчатись, а також користуватись усіма соціальними правами в будь-якій з країн-членів ЄС. Громадян однієї держави ЄС, які переселились до іншої держави, мають там трактувати так само, як власних громадян без жодної дискримінації щодо винагороди, оплати, умов праці. Вони мають право не тільки приймати пропозицію праці, а й активно шукати її в іншій країні ЄС. Можна укладати трудові угоди та користуватись послугами центрів працевлаштування у країні перебування. Європейський Суд тлумачить засаду вільного переміщення осіб як одну із головних у праві Спільноти. Вона є важливим соціальним правом і забороняє будь-які вияви дискримінації з огляду на національність між працівниками країн-членів ЄС при працевлаштуванні, оплаті праці та умовах праці. Головна риса, які вирізняє працівника, це, згідно з висновком Європейського Суду, надання послуги певної вартості для інших або під керівництвом інших з метою заробітку. Реалізація засади вільного переміщення робочої сили, яка приводить до міграції працівників по території країн-членів ЄС, впливає на діяльність підприємств у цих країнах. Економісти зауважують, що вільне переміщення робочої сили приводить до інтеграції ринків праці, яка набуває двох форм: сфери вільного переміщення робочої сили або союзу ринків праці. Засада вільного переміщення робочої сили суттєво впливає на економічну та суспільну Щоб повністю запроситуацію у країнах-членах ЄС. Вона може вадити засаду вільного запобігати безробіттю, якщо частина ропереміщення осіб, які бочої сили, заохочена рівнем оплати в походять з країн-членів інших країнах, вирішить працювати за ЄС, п’ять держав (Бельгія, кордоном. Еміграційні країни, Німеччина, Франція, Люкотже, одержують деяке сембург і Нідерланди) 14 червня полегшення бюджет1985 року в Шенгені підписали угоду них видатків на допомогу про поступове усунення контролю на з безробіття. Користю може спільних кордонах. Цю угоду було бути також переказування поширено на всі країни ЄС (до 2004 грошей із-за кордону та підвироку), крім Великобританії. щення якості робочої сили, коли 53

ÐÎÁÎÒÀ Ó ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÌÓ ÑÎÞDz

²ËÜÍÅ ÏÅÐÅ̲ÙÅÍÍß ÎѲÁ

емігранти за деякий час повернуться додому з новими навичками та вмінням. А саме якість робочої сили має засадниче значення для підприємств – що вона вища, то вища рентабельність фірми. Негативним для еміграційних країн може бути виїзд кваліфікованих працівників. Імміграційні країни також одержують чималу користь з реалізації цієї засади, оскільки пропонування праці, збільшене коштом приїжджих працівників, призводить до зменшення оплати місцевій робочій силі, а, отже, зменшує кошти діяльності підприємства. До того ж, іноземні працівники часто мають вміння, які рідко трапляються на місцевому ринку праці (і можуть продати ці вміння за нижчу ціну). Кошти в імміграційних країнах втрачає передусім місцева робоча сила (зменшення оплати праці).

Якщо Україна буде охоплена засадою вільного переміщення робочої сили, то можемо стверджувати, що ми станемо країною, яка експортує працівників. Так буде доти, доки буде значна диспропорція в оплаті праці в нас та в інших країнах Європейського Союзу. Українці матимуть тоді право на один з головних привілеїв громадянства в Європейському Союзі – вільне переміщення, поселення і працевлаштування в будь-якій країні-члені ЄС. (Пам’ятайте! Щоб працювати в іншій країні ЄС, треба дуже добре знати принаймні одну з державних мов ЄС.) Однак, доки це настане, нас може чекати ще тривала заборона на працю в країнах-членах ЄС, як це, наприклад є у випадку з Польщею. За результатами перемовин, поляки одержали семирічну заборону на роботу передусім у Німеччині та Австрії. Натомість Данія, Нідерланди, Ірландія і Швеція засвідчили, що не впроваджуватимуть жодних обмежень, а Франція, Іспанія і Великобританія хочуть скасувати їх вже за два роки.

54

²ËÜÍÅ ÏÅÐÅ̲ÙÅÍÍß ÊÀϲÒÀËÓ

Засада вільного переміщення капіталу стосується фінансових трансферів, які не пов’язані безпосередньо з переміщенням людей, товарів і послуг. Вона означає усунення обмежень щодо грошових операцій, серед них позик, кредитів, поточних і депозитних рахунків, страхування та інших банківських операцій (короткотермінового переміщення капіталу), а також лібералізацію обороту цінних паперів. Засада вільного переміщення капіталу дає змогу громадянам ЄС вільно виконувати банківські операції у всіх країнах-членах. Будь-хто з них може обирати місце для вкладень, з огляду на найвигідніші пропозиції. Завдяки цьому поліпшуються умови, які пропонують банки, оскільки конкуренція може усунути з ринку менш гнучкі пропозиції. Засаду вільного переміщення капіталу реалізували значно повільніше, ніж інші. Це спричинило побоювання про державну монетарну та податкову політику, а також порівняно невелике значення в економіці Європейської економічної спільноти 50-60-х років переміщення капіталу. Тепер, після впровадження, ця засада дуже виразно впливає на рівновагу на міжнародних фінансових ринках, оскільки впливає на курси валют та процентні ставки, а це – на міжнародну торгівлю.

У разі входження України до ЄС, українські фірми зможуть: • користати зі свободи переміщення капіталу завдяки збільшеній пропозиції; • обирати інвестора чи кредитора, матимуть більший, ніж дотепер, вибір; • легше купувати нові технології; • ліпше готувати свої товари і послуги до високої конкуренції на внутрішньому ринку.

55

ÁÞÄÆÅÒ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÎÃÎ ÑÎÞÇÓ

Бюджет Європейського Союзу – це правовий акт, який щорічно дає змогу фінансувати всю діяльність Спільноти. Він виражає через виділення коштів пріоритети і політичні напрями. Від 1989 року річний бюджет ЄС ухвалюють, враховуючи річні максимальні видатки, передбачені багаторічним фінансовим планом. Цього року закінчується термін дії фінансових перспектив, які було ухвалено 1999 року під час перемовин “Програми 2000”. Вони стосувались усіх пріоритетів ЄС після його розширення. Під час саміту ЄС в Брюсселі в грудні 2005 року було ухвалено нові фінансові пріоритети Спільноти на 2007–2013 роки. Ці рамки, які спільно визначили Європейський Парламент і Рада ЄС, полегшують щорічне ухвалення бюджету, що потребує порозуміння між Радою і Парламентом (“бюджетною владою” ЄС). Багаторічний фінансовий план дає змогу також працювати над розвитком видатків Європейського Союзу.

56

Ñïðîùåíà òàáëèöÿ ô³íàíñîâèõ ïåðñïåêòèâ íà 2007—2013 ðîêè*

Ñõåìà áþäæåòíîãî ïðîöåñó

58

Áþäæåòí³ äîõîäè ³ âèäàòêè â ªâðîïåéñüêîìó Ñîþç³ Європейський Союз фінансується головно із засобів, які віддають йому для використання країни-члени. Ці засоби повністю йому належать і називаються “власними ресурсами”, які одностайним голосуванням визначає Рада ЄС і ратифікують парламенти держав. У 2007–2013 роках вони не можуть перевищувати 1,24 % від валового національного продукту (ВНП) Європейського Союзу. Усі внески до бюджету визначають щороку – залежно від загального розміру видатків, ухвалених бюджетною владою (Європейським Парламентом і Радою ЄС), дотримуючись засад рівноваги: надходження ідеально рівні з видатками, а в бюджеті не може бути дефіциту. Бюджетні видатки ЄС поділяють на шість великих категорій: сталий розвиток; охорона і менеджмент природних ресурсів; громадянство, свобода, безпека і правозахист; ЄС як глобальний партнер; адміністративні видатки та видатки на вирівнювання. Слід зауважити, що така структура видатків відрізняється від структури бюджету на 2000–2006 роки. Ці зміни було зроблено, щоб вповні використати потенціал Європейського Союзу і всередині, і поза його межами. Щоб досягти цього, як стверджує Європейська Комісія у комюніке від 14.07.2004 р., треба впоратись з кількома чинниками, які гальмують діяльність: • Немає належного сполучення: формування спільного ринку означає транскордонну торгівлю, пан’європейські підприємства, свободу подорожування всією територією ЄС. Однак у багатьох сферах (освіти і наукових досліджень; інфраструктури і транспортних, енергетичних послуг, послуг, пов’язаних з інформаційними технологіями; фінансових послугах тощо) системи окремих країн суттєво відрізняються, бракує сполучень, а мобільність обмежена.

• Немає чіткої європейської перспективи: надто часто уряди країн не можуть належно працювати над наддержавними та зовнішніми питаннями, оскільки фінансова і політична окупність інвестицій розпорошується над кордонами, часто по всій Європі, а кошти витрачає тільки уряд, який фінансує діяльність. Крім цього, транскордонна діяльність тягне за собою додаткові проблеми і координаційні витрати.

• Невисока синергія між цілями та діяльністю: цілі узгоджують на загальноєвропейському рівні, а впроваджувати їх у життя мають і ЄС, і країни-члени. Ще недостатньо організованої, системної доповнюваності на різних рівнях діяльності.

60

61

ÏÐÎÖÅÄÓÐÀ ÂÑÒÓÏÓ ÄÎ ªÑ Процедура вступу до ЄС передбачає такі етапи: 1. Консультативний − подання заяви на вступ та укладання угоди про асоціацію ( Європейської угоди, угоди про асоціацію, або угоди про стабілізацію та асоціацію).

2. Оцінювання − оцінювання відповідності критеріям членства та офіційне набуття статусу країни-кандидата на вступ.

3. Переговорний − проведення двосторонніх конференцій з питань відповідності країни-претендента 31-му розділові вимог відповідності та готування проекту угоди про вступ.

4. Ратифікаційний − узгодження угоди з Європейським Парламентом та ухвалення Європейською Радою, ратифікація країнамичленами ЄС та країнами-кандидатами на вступ (за за потреби на референдумі); 5. Запроваджувальний − угода про вступ до ЄС набуває чинності. У червні 1993 р. на засіданні Європейської Ради в Копенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів із країн Центральної Європи − якщо вони досягнуть відповідних критеріїв (ці критерії називають Копенгагенськими). Копенгагенські критерії у загальних рисах визначають вимоги до країн-кандидатів і поділяються на три групи: економічні, політичні та “членські”. Основні елементи Копенгагенських критеріїв Перша група критеріїв (політичні) • забезпечення свободи парламентських, президентських виборів і виборів до місцевих органів влади; • створення та розширення діяльності демократичних інституцій, неурядових організацій, незалежних засобів масової інформації; • ухвалення законодавства, що надійно захищає права меншин, і створення відповідних установ; • посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією; • правове забезпечення та посилення спроможності боротьби з відмиванням коштів; • створення надійних інститутів у сфері юстиції і внутрішніх справ; • здійснення заходів з протидії дискримінації у всіх сферах суспільного життя;

62

• гарантії незалежності судової влади, поліпшення роботи судів; • захист особистих свобод. Друга група критеріїв (економічні) • макроекономічна стабільність; • здійснення адміністративної реформи та структурних реформ; • наявність ринкових інститутів; • лібералізація торговельного режиму; • належне правове забезпечення ринкових перетворень; • поліпшення умов конкуренції; • створення середовища, сприятливого для підприємництва; • створення сприятливого інвестиційного клімату; • підвищення кваліфікації робочої сили; • поліпшення структури та диверсифікація експорту; • здійснення промислової політики, спрямованої на зниження матеріало- та енергоємності виробництва. Третя група критеріїв (“членські”) • визнання, прийняття, виконання та правове застосування асquis communautaire “спільного доробку” ЄС, тобто сукупності правових документів, напрацьованих Спільнотами (договори, постанови, директиви та інші акти). Досягнення “членських” критеріїв − ключовий аспект готування до членства в ЄС. Це вимагає не лише включення асquis національного законодавства, але й забезпечення його дієвого застосування через відповідно пристосовані адміністративні та судові структури. Копенгагенські критерії передбачають: • стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин; • ринкову економіку та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС; • спроможність взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу. Країна, що хоче вступити до Європейського Союзу, подає заявку про членство Раді, яка звертається до Комісії про готовність заявника до виконання умов членства. Якщо Комісія дає позитивну відповідь, а Рада одноголосно погоджується визнати мандат перемовин, тоді офіційно починаються перемовини між кандидатом та іншими країнами-членами ЄС.

63

ªÂÐÎÏÅÉÑÜʲ ÊËÓÁÈ Чи хотіли б Ви поглибити свої знання про Європейський Союз, а може навіть пропагувати ідею інтеграції України в європейські структури серед своїх друзів? Створіть у своїй школі європейський клуб. Це організація, яку створюють на засадах вільного об’єднання учнів та вчителів, у якій можете дискутувати проблеми, пов’язані з ЄС, які Вас хвилюють. Діяльність таких клубів охоплює дослідження, збирання інформації і наукових матеріалів, створення навчальних матеріалів. Членство в клубі добровільне. Кожний клуб має окреслити власні засади діяльності, які не суперечать засадам, що окреслені нижче. Можете обрати або створити символ свого клубу.

Цілі європейських клубів: ▶ Пропагування серед молоді якомога ширших знань на тему Європи і спільної культурної спадщини, а також інтеґрації України з Європейською Спільнотою. ▶ Розвиток почуття відповідальності за мир, захист прав людини, безпеку. ▶ Заохочення відповідних інституцій до поширення інформації про Європу, європейські організації, європейську інтеграцію, країнах-членах ЄС і Ради Європи.

64

Завдання європейських клубів: ▶ організовувати інформаційні зустрічі; ▶ проводити конкурси знань на тему об’єднаної Європи; ▶ обмінюватись досвідом і знаннями з іншими європейськими клубами в країні та за кордоном; ▶ збирати актуальну інформацію про Україну та світ; ▶ опрацьовувати власні навчальні матеріали, випускати шкільні газети, бюлетені; ▶ організовувати і святкувати “День Європи”.

65

ßê ñòâîðèòè “ªâðîêëóá” ó øêîë³?

1. Учитель та група учнів, які зацікавлені у створенні європейського клубу, мають представити план роботи клубу директорові школи.

2. Педагогічна рада (у присутності засновників) має обговорити версію проекту.

3. Погоджений проект треба переслати до інституції, яка координує діяльність європейських клубів на національному рівні, разом з даними про школу і вчителя, який відповідає за створення клубу.

4. Після схвалення європейського клубу учні-члени клубу під керівництвом учителя зобов’язані: ▶ ▶ ▶ ▶

організовувати інформаційні кампанії; організовувати інформаційні збори; писати статті до шкільної газети; організовувати прес-конференції.

Ö²ÊÀÂÀ ÑÒÀÒÈÑÒÈÊÀ Країни-члени ЄС EU-25 стосується 25 країн, які входять до ЄС (грудень 2006 року).

EU-15 стосується Європейського Союзу, що до розширення 2004 року складався з 15 країн.

BE CZ DE DK EE EL ES FR IE IT CY LV LT LU HU MT NL AT PL PT SI SK FI SE UK

Бельгія Чеська Республіка Німеччина Данія Естонія Греція Іспанія Франція Ірландія Італія Кіпр Латвія Литва Люксембург Угорщина Мальта Нідерланди Австрія Польща Португалія Словенія Словаччина Фінляндія Швеція Великобританія

67

Країни-кандидати BG HR RO TR

Болгарія Хорватія Румунія Туреччина

Інші країни CN IN JP RU US

Китай Індія Японія Росія США

Скільки живуть європейці? Середня тривалість життя в ЄС-25 у 1962−2002 роках

1962 1972 1982 1992 2002

Чоловіки 67,2 68,6 70,3 72,2 74,8

Жінки 72,9 75,0 77,2 79,1 81,1

Що вивчають європейці? Випускники вищих навчальних закладів 2001 року, ЄС-25 Сфера Гуманітарні науки Право Точні науки Інженерія, технологія виробництва і будівництво

68

Чоловіки 101 016 67 396 72 575

Жінки 222 340 95 732 124 222

300 233

83 675

Скільки осіб працює в ЄС? Рівень зайнятості 2003 року Країна DK NL SE UK CY AT PT FI IE DE CZ FR UE-25 EE LU SI LV LT ES BE EL SK HU IT MT PL

% 75,1 73,5 72,9 71,8 69,2 69,0 68,1 67,7 65,4 65,1 64,7 63,2 63,0 62,9 62,7 62,6 61,8 61,1 59,7 59,6 57,8 57,7 57,0 56,1 54,2 51,2

Чи задоволені європейці життям? Відсоток громадян ЄС-25 за рівнем задоволення життям на 2004 р.,% Дуже задоволені 23

Досить задоволені 58

Не зовсім задоволені 15

Незадоволені 4

69

Як спілкуються європейці? Відсоток людей, що знають англійську, французьку і німецьку мови (як іноземні) − 2002 рік Країна BE CZ DK DE EE EL ES FR IE IT CY LV LT LU HU MT NL AT PL PT SI SK FI SE UK

Англійська як іноземна 37 24 8 12 29 36 18 32 4 28 6 23 20 46 2 9 75 55 21 22 46 13 50 76 11

Французька як іноземна 32 3 48 2 1 4 7 4 15 18 2 1 2 85 13 2 12 9 3 16 4 2 1 7 6

Німецька як іноземна 16 27

13 5 1 7 4 3 14 13 81

57 3 16 3 38 20 12 22

Джерело: Europa i jej mieszkańcy – podstawowe fakty i liczby. − Komisja Europejska, Dyrekcja Generalna ds. Prasy i Komunikacji, травень 2005 р.

70

ÏÐÎ ªÂÐÎÏÅÉÑÜÊÈÉ ÑÎÞÇ Â ²ÍÒÅÐÍÅÒ² Представництво України при Європейському Союзі http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua Представництво Європейської Комісії в Україні http://www.delukr.ec.europa.eu Європа в Інтернеті: Веб-путівник http://www.europeansources.info Статистичні дані Європейського Союзу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu Законодавча база даних ЄС http://europa.eu.int/eur-lex Інтернет-глосарій термінів ЄС http://en.euabc.com Друзі Європи / Friends of Europe http://www.friendsofeurope.org Світова асоціація європейських досліджень http://www.ecsanet.org Університетська асоціація сучасних європейських досліджень http://www.uaces.org Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства http://www.ueplac.kiev.ua Фонд “Європа XXI” http://www.europexxi.kiev.ua Центр європейських досліджень http://eu.org.ua Євроатлантична Україна http://www.ea-ua.info Глосарій термінів Європейського Союзу http://www.europa.dovidka.com.ua Україна - європейська перспектива http://www.eu-ukraine.kharkov.ua Довідник з Європейської інтеграції http://eu-directory.ea-ua.info 71

Популярне видання

Олег Процак, Ярослава Прихода

АБЕТКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Художній редактор Михайло Москаль

Видавництво «Літопис» вул. Костюшка, 2, м. Львів, 79000 Ел. адреса: kms@litech.lviv.ua, kornelija@city-adm.lviv.ua, www.litopys.lviv.ua тел. (0322) 721571

Свідоцтво про державну реєстрацію Серія ДК № 426 від 19. 04. 2001 Здано на складання 20.03.2006 Підп. до друку 26.05.2006 Формат 60x90/16. Папір офсетний. Офсетний друк.