Verstka mogylova final by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

М. М. МОГИЛОВА

ОСНОВНІ ЗАСОБИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ: СТАН, ОЦІНКА, ВІДТВОРЕННЯ Монографія

Київ Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» 2016

УДК 658.27 : 631.11 ББК 65.32 М 74 Рецензенти: Ткачук В.І., доктор економічних наук, професор, Житомирський національний агроекологічний університет; Шпикуляк О.Г., доктор економічних наук, професор, Вінницький національний аграрний університет; Буряк Р.І., доктор економічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України. Рекомендовано до друку вченою радою Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (протокол № 11 від 1 грудня 2015 р.)

М 74

Могилова Марина Михайлівна. Основні засоби сільськогосподарських підприємств : стан, оцінка, відтворення : монографія / Могилова М. М. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2016. – 404 с. ISBN 978-966-669-502-7 Обґрунтовано теоретико-методологічні засади формування та відтворення основних засобів сільського господарства. Розкрито сутність та особливості основних засобів, природу їх відтворення в аграрному секторі економіки. Досліджено організаційно-методологічні та інституціональні аспекти оцінки галузевих основних засобів. Проаналізовано рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств основними засобами і параметри їх відтворення відповідно до макроекономічних та інституціональних змін. За результатами діагностики стану та відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств з урахуванням впливу макроекономічних й інституціональних чинників обґрунтовано пропозиції щодо забезпечення необхідної моделі відтворення галузевих основних засобів з метою підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва. Розрахована на науковців, аспірантів, керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств й органів управління аграрним сектором економіки. УДК 658.27 : 631.11 ББК 65.32

ISBN 978-966-669-502-7

ВСТУП Сучасний етап розвитку економіки більшості розвинутих країн характеризується високотехнологічним сільськогосподарським виробництвом, в якому за органічної єдності всіх його факторів зростає значимість високопродуктивних та енергоефективних основних засобів. Підвищення ефективності господарювання й конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських підприємств потребує відповідного рівня матеріально-технічного забезпечення, якісних змін у складі та структурі основних засобів. Покращення рівня техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва дозволяє підвищити продуктивність праці та землевіддачу, знизити загальні виробничі витрати, що в кінцевому рахунку сприяє зростанню фінансово-економічних показників і рівню конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Своєчасне оновлення основних засобів забезпечує стійкий економічний розвиток підприємств у ринкових умовах. Для сільськогосподарських підприємств значимість відповідних кількісних та якісних параметрів основних засобів і необхідної моделі їх відтворення посилюється через вплив на результативність аграрного виробництва природно-кліматичних факторів. Продовольча безпека держави з орієнтацію на екологічно чисту продукцію за умови раціонального природокористування передбачає наявність збалансованої матеріально-технічної бази сільського господарства з відповідним рівнем основних засобів для мінімізації негативного впливу господарювання на навколишнє природне середовище. Тому на сьогодні важливим завданням сільськогосподарських підприємств є забезпечення необхідних параметрів відтворення основних засобів, що передбачають якісне оновлення й кількісне нарощування засобів праці. Актуальність проблеми фондозабезпечення аграрного виробництва і відтворення галузевих основних засобів зумовлена низкою проблем, що накопичилися у цій сфері. Передусім, у процесі аграрних реформ не було сформовано ефективного власника майна в оптимально необхідні строки. При зруйнованій плановій

системі ресурсного забезпечення відразу не було створено альтернативну, адаптовану до ринкових умов з урахуванням потреб і можливостей сільськогосподарських виробників. Суто ринкові механізми без державного регулювання не забезпечили досягнення пропорційності між попитом і пропозицією на матеріальнотехнічні ресурси для аграрного виробництва. Внаслідок значного диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію, що склався в трансформаційний період, підприємства галузі понесли значні втрати основних засобів, пов’язані з відчутним зменшенням поголів’я худоби, руйнуванням тваринницьких комплексів, низьким завантаженням ферм, вимушеним продажем сільськогосподарської техніки для погашення зобов’язань. Незбалансованість структури ресурсного потенціалу аграрних підприємств у свою чергу негативно позначилася на фінансовоекономічних результатах їх господарювання, що не давали можливості здійснювати навіть просте відтворення галузевих основних засобів. На сьогодні рівень фондозабезпечення сільськогосподарських підприємств України не відповідає технологічній потребі і в рази поступається рівню техніко-технологічного оснащення аграрного виробництва господарств розвинених країн світу. Якщо земле- та працезабезпеченість вітчизняних сільськогосподарських виробників сприяє їх конкурентним перевагам, то кількісний і якісний стан основних засобів не забезпечує конкурентоспроможності українських аграріїв на внутрішньому та зовнішньому ринках. Темпи й параметри відтворення галузевих основних засобів не відповідають сучасним потребам через нестачу власних фінансових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах, незначні обсяги зовнішніх інвестицій, несприятливі умови кредитування, недостатні обсяги державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва. У зв’язку з цим необхідна наукова оцінка стану основних засобів сільськогосподарських підприємств, тенденцій і параметрів їх відтворення. Більшість досліджень з проблем формування, використання та відтворення основних засобів були виконані безпосередньо з позицій діяльності підприємства. В умовах постійних

зовнішніх змін дослідження цих процесів крізь призму впливу на них мікро- і макроекономічного середовища, ринкових та інституціональних чинників дозволить обґрунтувати комплексні концептуальні засади формування і реалізації необхідної моделі відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств, що відповідає потребам збалансованого розвитку їх ресурсного потенціалу. Обґрунтування дієвого організаційно-економічного механізму відтворення основних засобів потребує відповідної інформаційної бази щодо фактичного стану, використання й відтворення основних засобів. У контексті цього важливе значення має оцінка основних засобів. Вартісна оцінка основних засобів є об’єктивною необхідністю при розрахунку фінансовоекономічних показників господарської діяльності, при кредитуванні та інвестуванні, створенні й реструктуризації підприємств тощо. Об’єктивність мікроекономічних показників і, як наслідок, інформаційної бази макроекономічного характеру обумовлюють обґрунтованість державної регуляторної політики стосовно розвитку сільського господарства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА 1.1. Генезис та еволюція понять «основні засоби», «основні фонди» та «основний капітал» За будь-якої суспільно-економічній формації вирішальну роль у виробничому процесі та функціонуванні підприємства відіграють наявність і органічна єдність таких чинників як засоби і предмети праці, робоча сила, земля та підприємництво. Протягом історичних етапів визнання та рівень значимості цих факторів були різними. Незалежно від виробничих відносин обов’язковим натурально-речовим елементом матеріального виробництва, до якого належить і сільськогосподарське, є виробничі засоби. Від рівня забезпеченості галузевими основними засобами, їх якісного стану та структурного складу залежить результативність сільськогосподарського виробництва, розвиток підприємства і галузі в цілому. Тому якісне й кількісне розширене відтворення основних засобів є необхідною умовою економічного зростання на мікро- та макрорівнях. Як зазначає В. Г. Андрійчук, накопичення основного капіталу має забезпечувати приріст валового внутрішнього продукту (ВВП). У світовій економіці класичним вважається співвідношення, за якого кожний відсоток накопичення основного капіталу забезпечує 0,5 % приросту ВВП [63, с. 286]. Ця залежність виражена загальними тенденціями приросту валового внутрішнього продукту за умови приросту валових інвестицій в розвинутих країнах світу. В США у період 1970–2012 рр. щорічний приріст валових інвестицій становив 0,1–25,2 %, результатом кожного додаткового відсотка валових інвестицій був приріст валового внутрішнього продукту на рівні 0,1–9,7 %. Виняток становили кілька років із характерним зменшенням валових інвестицій, зокрема в періоди фінансової кризи, як-то в 2008–2009 рр. У США інвестиційні процеси суттєво активізувалися в 1971–1984 рр., коли в середньому за рік приріст валових інвестицій становив 11,4 %, здебільшого

в межах 10,9–25,2 %. Зокрема, це пов’язано із введенням податковим законодавством у 1981 р. Системи прискореної амортизації (Accelerated Cost Recovery System), метою запровадження якої було відновлення економіки шляхом прискореного технікотехнологічного переоснащення виробництва. Схожі залежності зростання економіки на основі активізації інвестиційних процесів спостерігаються в усіх розвинутих країнах світу. У свою чергу, відтворення основних засобів забезпечується прибутковістю суб’єктів економічної діяльності. На економічній природі відтворення основних засобів сільського господарства позначається вплив низки факторів, зокрема зовнішнє середовище функціонування галузевих суб’єктів господарювання, результативність їх виробничої діяльності, характер функціонування й особливості основних засобів. Наукове обґрунтування пропозицій щодо забезпечення відтворювальних процесів з необхідними темпами і пропорціями неможливе без розуміння сутності основних засобів, яку слід досліджувати в контексті генезису таких понять як «основні фонди», «основні засоби» та «основний капітал». У науці генезис полягає в описі походження, виникнення, становлення, розвитку, перетворення і (необов’язково) зникнення об’єкта, зокрема вищезазначених економічних категорій. Глибоке розкриття поняття «основні засоби» потребує його порівняння з іншими поняттями шляхом аналізу сутнісних та структурних характеристик, спільних і відмінних ознак. Застосування методу порівнянь дасть можливість змістовно розмежувати дані категорії з метою удосконалення категорійного апарату дослідження економічного явища відтворення основних засобів. Генезис понять «основні фонди», «основні засоби» та «основний капітал» безпосередньо пов’язаний із суспільноекономічним розвитком, системою його інститутів і безпосередньо домінуючою економічною теорією. Ключовою категорією інституціональної парадигми, базовим економічним інститутом є власність [239, с. 41]. Права власності щодо засобів і предметів праці є основою виробничих відносин. Тому поступова поява, становлення та трансформація категорій «основні засоби», «осно-

вні фонди» та «основний капітал» перш за все обумовлені зміною й розвитком виробничих відносин, які характеризують відносини між людьми, що складаються в процесі суспільного виробництва та руху суспільного продукту від виробництва до споживання і ґрунтуються на праві власності на засоби виробництва. Крім того, на появу, трансформацію, пріоритетність вживання наукової і практичної термінології вплинули чинники інституціонального характеру, зокрема політика держави та панівні наукові течії. З давніх часів людина покращувала свої умови праці, насамперед шляхом застосування знарядь праці з їх поступовим удосконаленням. Вважається, що вперше наукове визначення основного капіталу запропонував А. Сміт у ХVІІІ ст. До цього часу домінуючими науковими школами були меркантилізм і фізіократія, серед ключових категорій яких основним засобам не відводили належного місця. Разом із тим, починаючи від Аристотеля, досліджується суть капіталу, категорія якого є відправним пунктом розвитку понять «основний капітал». Він увів поняття «хремастика», як мистецтво для забезпечення достатку, або діяльність, що спрямована на накопичення багатства, на одержання прибутку, на вкладення і накопичення капіталу. Капітал розглядається в контексті торговельної та лихварської діяльності, які в античному світі єдино визнавалися джерелами збагачення. Фізіократи започаткували осмислення капіталу як категорії, притаманній сфері виробництва. Франсуа Кене наголошував, що капітал – це не гроші, а ті засоби виробництва, з використанням яких створюється «чистий продукт» – «багатство, яке формує дохід нації і є продуктом, який залишається після сплати усіх видатків з доходу, що отримується із земельних угідь» [119, с. 34]. За фізіократами, які вбачали продуктивність заняття лише у сільському господарстві, єдиним фактором виробництва є земля (ґрунти, сили природи). Меркантилісти, як покровителі торгівлі й обробної промисловості, вважали лише ці види діяльності причиною багатства [113]. Проекцією відсутності в цих теоріях належної уваги до значимості інших факторів виробництва було відповідне їх облікове відображення. Так, у балансі, розробленому Лукою Пачолі, в активі відображався весь інвентар та особисте май-

но купця з конкретизацією кожного найменування без узагальнення за певними ознаками. Але форми і розміри господарської діяльності поступово розширювались і ускладнювались, внаслідок чого господарства як економічне явище стали більш складною структурою з великою кількістю господарських операцій. Наявні, але спрощені на той час засоби рахівництва не давали змоги узагальнити інформацію про проведені операції з огляду на масштабність виробництва та торгівлі. Наслідком цього стало розширення сфери наукових досліджень про загальні економічні явища, поява економічних категорій, що характеризують економічні процеси та мають певні особливі ознаки. Цьому значною мірою сприяв значний розвиток продуктивних сил суспільства, трансформація виробничих відносин, розширення міжнародної торгівлі. Цей період охоплює ХVІІІ–ХІХ століття. Саме тоді А. Сміт вперше дав наукове трактування основному капіталу, виокремивши його від оборотного. У своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» засновник сучасної економічної теорії наголошує на праці та поділі праці, що забезпечують феномен економічного росту. Поряд із цим він досліджує відмінності між фондом і капіталом. Під фондом А. Сміт розуміє будь-яке нагромадження продуктів землі та праці, які є матеріальним підґрунтям для утворення капіталу. Фонд набуває статусу капіталу лише за умови забезпечення власникові доходу чи прибутку. Особливостями фонду є наявність матеріальної форми, його формування шляхом нагромадження, його походження в результаті продуктивності землі та праці. Обов’язкова ознака капіталу – привнесення ним доходу чи прибутку. Важливим висновком А. Сміта є необхідність вкладання капіталу в різні сфери людської діяльності, зокрема в сільськогосподарську. Капітал, як зазначає автор, «може вживатися на добування сирого продукту, щороку потрібного суспільству для його споживання і потреб» і «якщо б зовсім не додавався капітал для добування в скільки-небудь достатній кількості сировини, то не могло б існувати ніякої мануфактури і торгівлі». Цим підкреслюється необхідність забезпечення формування й відтворення основних виробничих засобів сільського господарства. Наголошується також на ва-

жливості для всіх сфер економічної діяльності і загального добробуту суспільства розвитку транспортної складової основних засобів, особливо в умовах поділу праці. «Якби капітали не додавалися для перевезення сирих продуктів або готових виробів з місць, де вони є в надлишку, в місця, де в них відчувається нестача, вони б вироблялися лише в тій кількості, яка необхідна для споживання тією місцевістю, де вони виробляються». В даній роботі автор виокремлює поняття оборотного та основного капіталу, зокрема останнім є та частина капіталу, «що вкладається в знаряддя виробництва…і повертається разом з відповідним прибутком» [217]. А. Сміт наголошує на таких ознаках основного капіталу як отримання від нього доходу, ненадходження в обіг, незмінність власника. Доповнив характеристики основного капіталу ще один класик політичної економіки – Д. Рікардо, вважаючи вирішальними його довговічність та зношуваність. Продовженням робіт А. Сміта є дослідження К. Маркса. В його праці «Капітал» вживається ряд категорій, зокрема засоби виробництва, засоби праці, постійний капітал, основний капітал [145, 146]. Ключовим питанням наукової думки К. Маркса є капітал як «самозростаюча вартість», тобто вартість, що приносить додану вартість. Фактори виробництва набувають форми капіталу лише за їх сукупного використання і комплексу суспільноекономічних відносин. У розвиток цих постулатів основними положеннями політекономії щодо основного капіталу стали наступні: – основний капітал є «самозростаючою» вартістю основних засобів; – набуття засобами праці статусу основного капіталу, який приносить додану вартість їх власнику, відбувається за умови економічних відносин власників засобів праці, предметів праці та робочої сили; – основний капітал є частиною постійного і в єдності з іншою частиною постійного капіталу (оборотним капіталом) та змінним капіталом (заробітною платою) формує капітал у цілому; – основний та інший постійний капітал забезпечують додану вартість лише їх власнику, не виконуючи функції створення доданої вартості в процесі виробництва, як це властиво змінному капіталу;

– власники основного капіталу отримують дохід у формі прибутку (доходом від праці є заробітна плата, від землі – рента); – відмінності між основним та оборотним капіталом виявляється через різницю між засобами і предметами праці, що випливає з самої природи процесу праці; – особливістю основного капіталу є його необоротність у споживчій формі, й поступова оборотність частинами у вартісній формі. Основні засоби, як уречевлені носії основного капіталу за умови отримання від володіння ними доданої вартості, в комплексі з іншими засобами виробництва (засобами і предметами праці, робочою силою) забезпечують синергійний економічний ефект. Досліджуючи суть засобів виробництва та капіталу, К. Маркс і його однодумці не розглядали їх у контексті власності, об’єктивного продовження людини через її працю, як це зробив у своїх працях С. А. Подолинський. Наука на той час не розкрила соціально-економічної сутності головних категорій капіталу – «власність», «праця» і «вартість. Основою наукового вчення С. А. Подолинського стала ідея, що вартість виявляється в багатьох формах, але в системі капіталу завжди створюється лише конкретною працею і проявляється лише в гармонійному поєднанні з власністю як невід’ємного продовження людини за допомогою праці [198, с. 23]. На жаль, його праці на той час не були належним чином сприйняті і оцінені. Нерозуміння ідей С. А. Подолинського призвело до недовикористання резервів людської праці для подальшого розвитку суспільства в СРСР. Зокрема, це пов’язано з нехтуванням важливості взаємозв’язку власності людини та продуктивності її праці, в тому числі власності на засоби виробництва. В основі вчення С. А. Подолинського лежить ідея створення, перетворення, збереження, розподілу та накопичення енергії, в процесі яких кожний фактор виробництва відіграє певну роль. Рослини та тварини акумулюють нижчі форми енергії, але без праці ця енергія розсіюється і не спрямовується на нове перетворення нижчих форм енергії у вищі. Збільшення кількості перетворюваної енергії є результатом праці. Праця полягає в споживанні механічної чи психічної роботи, неодмінним результатом

якої є збільшення перетворюваної енергії або збереження від розсіювання такої енергії, наслідком споживання якої є збільшення запасу енергії [198, с. 79]. Яку ж при цьому роль відіграють основні засоби? Як зазначає С. А. Подолинский «…при удосконаленому машинному господарстві порівняно невелика м’язова робота виражається в значних розмірах виробленої ними корисної праці» [198, с. 84]. Корисна праця полягає у переробці та акумуляції енергії, зростанню кількості якої сприяють засоби праці. Наукова парадигма С. А. Подолинського знайшла своє продовження у фундаментальних працях В. І. Вернадського, П. Г. Кузнєцова, М. Д. Руденка, Л. Ларуша та інших представників наукової школи фізичної економії, в основі якої енергетичний підхід до вивчення економічних явищ. За вченням фізичної економії основним джерелом економічного розвитку суспільства є підвищення продуктивності праці, в тому числі за рахунок основних засобів. Наукові школи фізичної економії розглядають основні засоби як засоби праці, на виготовлення яких йде певна кількість енергії людини, призначення яких полягає в кращій взаємодії Людини з иПриродою та отриманні додаткової кількості енергії для певної групи людей, задіяної в суспільному матеріальному виробництві. У своїх дослідженнях представники даного наукового напряму оперують категоріями «засоби праці», «засоби виробництва» та «основні засоби», не вживаючи терміна «основний капітал». Їхні методичні підходи ґрунтуються на використанні в аналізі кількісних натуральних вимірників без застосування вартісних. За їх вченням економія праці (енергії) забезпечується прискореним зростанням виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом товарів домогосподарств. Збільшення капіталоінтенсивності інвестицій у виробництві є основою неентропійної форми економічного зростання. Представники основних економічних теорій та шкіл в основному оперують категоріями засоби виробництва та праці, ресурси, капітал, вживаючи їх при теоретико-методологічному обґрунтуванні досліджень макро- та мікроекономічних процесів, менеджменту. Значна увага приділяється капіталу, складовою якого є основний капітал, в частині його походження і функцій. Класики

економічної теорії та їх послідовники пов’язували капітал з працею та виробництвом, наповнюючи його матеріальним змістом. Капіталом вважається попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, без яких неможливе здійснення виробничої діяльності, і які сприяють праці або забезпечують її [148, 155, 259]. Асоціація капіталу з виробничою сферою стосується не лише його використання, а й походження, оскільки капіталом вважаються лише матеріальні предмети, корисність яких створена людською працею [148, с. 214]. Принциповим положенням є те, що весь капітал – це багатство, але не все багатство є капіталом. У ХХ ст. розвивається розширена концепція капіталу як всього запасу багатства, наявного в певний момент часу, результатом функціонування якого є дохід у формі потоку послуг упродовж певного періоду [255, с. 52]. За широкого розуміння капіталу в неокласичній теорії особливості окремих факторів виробництва, в тому числі основних засобів, не є принципово відокремленим об’єктом дослідження. Разом із тим, дедалі більше факторів та умов господарської діяльності набувають статусу капіталу, що зумовлено розвитком суспільних відносин та економічної думки. Якщо раніше капітал мав матеріальну основу, то поступово його склад розширюється відповідно до функції корисності для виробництва, включаючи «…вміння людини, її залученість в ділові відносини, землю, сировину, дороги, мости, будівлі, машини і навіть силу суспільного порядку» [252, с. 24]. З розвитком інституціоналізму його методологія дає можливість обґрунтувати визнання об’єктів капіталом чи інституціональними умовами його формування. З нашого погляду, міцність суспільного порядку не є капіталом, сприяючи зростанню капіталізації суб’єктів економічної діяльності. З розвитком економічної думки поглиблюється вчення про природу капіталу, виокремлюючи його зі сфери виробництва, в якій функціонують придбані підприємцем блага. «Функція останніх полягає в тому, що відповідно до своїх технічних властивостей слугувати меті виробництва, щоб виробляти зовсім інші в технічному та фізичному вимірі блага. Функція ж капіталу полягає в тому, щоб доставляти підприємцю блага, які повинні бути вико-

ристані у виробництві» [244, с. 233]. Відмінністю та взаємопов’язаністю функцій засобів виробництва і капіталу в економічних процесах визначається їх економічна сутність: засоби виробництва є благами підприємця, які він використовує для здійснення своєї господарської діяльності, джерелом формування яких є капітал. Обов’язковим атрибутом капіталу вважається його постійне інвестування в певні блага для отримання майбутніх благ [68]. Капітал може приносити доходи власнику в різних сферах економіки (виробничій, фінансовій, інвестиційній), тому лише виробництво не може бути визначене як єдина галузь функціонування капіталу на мікрорівні. У масштабах макроекономіки саме виробництво є реальним джерелом доданої вартості, як ознаки капіталу. Тому зростання рівня капіталізації національної економіки України не можливе без нарощування виробництва реального продукту з розширенням його асортименту, в тому числі за рахунок збільшення інвестицій в основний капітал. Примітно, що за часів планової командно-адміністративної економіки в Україні у науковому та практичному категоріальному апараті в основному використовувалося поняття «основні фонди», а не «основні засоби» та «основний капітал», суть яких більше відповідає економічним процесам. На нашу думку, це спричинено суто ідеологічними й політичними потребами, зокрема загальнонародною власністю на засоби виробництва і штучним збільшенням «багатства народу». Політекономія, в основі якої лежить класовий підхід до вирішення завдань суспільного виробництва, розглядала економіку як потужну зброю класової боротьби. Тому політика автоматично було над наукою, в тому числі економічною. З цих причин мало вживаною стає категорія «основний капітал», оскільки капітал розглядався як невід’ємна складова капіталістичного суспільства. На підтвердження викладеного наведемо трактування капіталу відомим ученим-економістом С. В. Мочерним, який наголошує, що капітал характеризує виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення чужої неоплаченої праці. У контексті матеріально-речового змісту постійний капітал постає у формі основних фондів [181, с. 209].

Через сприйняття капіталу й основного капіталу як характерних рис капіталізму не містить даних категорій понятійний апарат Довідника економічних показників сільського господарства, як узагальненого збірника основних економічних категорій [108]. Як основа для визначення показників аналізу виробничого потенціалу, матеріально-технічної бази, виробничих фондів, капітальних вкладень та інших вживається категорія «основні фонди». Дослідимо наведені визначення з метою чіткого розмежування понять основних засобів і основних фондів. Виробничі фонди – загальна вартість засобів праці (основні фонди) і предметів праці (оборотні фонди) [108, с. 71], з чого випливає, що основні фонди – це вартість засобів праці в грошовому вираженні. У наступному визначенні основні фонди трактуються як економічна форма засобів праці, що функціонують у процесі виробництва в умовах товарногрошових відносин [108, с. 71]. Тут присутня вартісна складова основних фондів, оскільки вартість виникає лише за товарногрошової форми господарства, разом із тим ця ознака чітко не вказана. Не підкреслюється дана характеристика і у визначенні основних фондів сільського господарства, під якими розуміють сукупність матеріально-речових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблену продукцію поступово в міру зносу й повертаються підприємству в грошовій формі після кількох кругообігів. В основному наголошується на особливостях участі основних фондів у виробничому процесі неодноразово з поступовим перенесенням вартості. В Довіднику розглядається і поняття основних засобів сільського господарства як засобів праці в даній галузі народного господарства (виробничі будівлі, споруди всіх видів, машини і обладнання, в тому числі трактори, комбайні, силове обладнання, робочі машини і знаряддя, …, та ін. По-суті у даному визначенні розглянуто їх склад. Узагальнюючи трактування різних категорій в Довіднику, можна зробити висновок, що в економічних дослідженнях під основними засобами сільського господарства розуміли галузеві засоби праці, а під основними фондами – вартісну форму основних засобів. Аналогічно вищеописаному Довідникові категорії «основні засоби» і «основні фонди» вживаються в багатьох наукових

працях та навчальній літературі часів соціалістичної економіки України [80, 122, 107, 183, 178]. Тобто, основні фонди – вартість засобів праці, і водночас основні фонди – вартість основних засобів. Висновок – основні засоби тотожні засобам праці, а їх вартісна складова – це основні фонди. Постає запитання: для чого ускладнювати категоріальний апарат? Таким чином, в економічній термінології часів Радянського Союзу навмисно уникали категорії «основний капітал», вважаючи, що вона характерна капіталізму. По-суті категорією «основні фонди» було замінено категорію «основний капітал». Це зумовлювалося не стільки зміною суспільно-економічної формації, стільки політичною необхідністю. Ключовим стало питання народного господарства, народного багатства і т.д. У ключі цих політичних гасел сталася зміна понять. Засоби праці тотожні основним засобам, основні фонди – це вартісна форма основних засобів. Концентрується увага не на формуванні доданої вартості в процесі використання засобів праці, а на їх накопичувальній ознаці, що характерно фондам. Разом із тим, фонди традиційно являють собою накопичені кошти, призначені для використання в конкретних соціально значущих цілях, зокрема державних. Детальніший аналіз визначень даних категорій в науковій літературі радянського періоду свідчить про підміну цих понять не через економічну природу основних засобів та основного капіталу, а на догоду ідеологічним міркуваннням. З погляду економічного наповнення основні фонди мали всі ознаки основного капіталу. Але в економічній літературі часів соціалізму наголос робиться на колективній суспільній власності на засоби праці, економічною формою функціонування яких є основні фонди [91, 211]. Категоричним у такому ключі є твердження С. І. Шульмана: «Основний капітал – це приватна власність окремих капіталістів, основні фонди – суспільна соціалістична власність» [243]. Представниками економічної думки часів соціалізму внесено корективи в призначення основного капіталу. Якщо класики політичної економії ототожнювали основний капітал з принесенням ним доходу чи прибутку для власника, то в навчальній та науковій літературі часів СРСР основні виробничі фонди характеризуються як такі засоби праці, що служать для задоволення постійно зростаю-

чих матеріальних і культурних потреб членів суспільства, для виконання завдань держави. У сучасних наукових дослідженнях в Україні фігурують всі три категорії: «основні фонди», «основні засоби» та «основний капітал», які іноді мають різне значення, а іноді вживаються як синоніми. Неоднозначне вживання в науковому обігу цих термінів спричиняє плутанину в прикладних і фундаментальних дослідженнях, в теорії та на практиці. На нашу думку, це пов’язано з перехідним етапом у державі від соціалістичної до ринкової економіки, в основі якого трансформація власності. За таких обставин ряд термінів застаріли, інші – потребують конкретизації, змістовного розмежування з суміжними поняттями. Перехідний період економіки України до ринкових відносин позначився на відсутності єдності в науковому середовищі щодо розуміння економічних категорій. Зокрема, частина науковців вбачає в основних засобах вартісну форму засобів праці, а в основних фондах – матеріальну, а певна частина науковців вважає навпаки. Так, П. В. Круш, О. В. Клименко та інші в контексті економічної теорії наголошують саме на цій ознаці відмінностей між даними категоріями: ««основні фонди» – це натурально-речова форма засобів праці, а «основні засоби – це їх вимірювання у вартісному виразі»» [115, с. 22]. Водночас інші дослідники стверджують, що основні виробничі фонди – це вартісна форма існування засобів праці [101, с. 75–76]. Більшість науковців ці поняття ототожнює, вживає як синоніми залежно від сфери економічних наук: теоретики фінансів та бухгалтерського обліку надають перевагу терміну «основні засоби», тоді як економісти оперують поняттям «основні фонди». При цьому науковці в галузі обліку чітко наголошують на принциповій відмінності між даними категоріями, яка полягає в тому, що основні засоби є матеріально-речовими цінностями (які відображаються в активі балансу), а основні фонди – це джерела їх формування (відображаються в пасиві) [222]. В принципі така позиція відповідає науковим поглядам Й. Шумпетера, на думку якого основні засоби є певними благами, а джерело їх формування – капітал. Відмінність у твердженнях цих

науковців лише в термінології: замість категорії «капітал» вживається термін «фонди». Трансформаційні процеси в економіці України, пов’язані з приватизацією, реформуванням майнових і земельних відносин, реструктуризацією суб’єктів господарювання, позначились на поповненні понятійного апарату економічної науки новими термінами. Окремі з них, на нашу думку, можна трактувати як «категорії перехідного періоду», зокрема «народні фонди». Інтерпретуючи поняття «капітал», «основні засоби» та «народні фонди», О. В. Пасько робить це за критеріями їх диференціації. Дослідник трактує капітал як фонд, призначений для придбання засобів виробництва, в тому числі засобів праці, до яких він відносить основні засоби та народні фонди. Обидва є тотожними поняттями за винятком одного критерію – власності. Основні засоби – це ті засоби праці, які використовуються у виробничому процесі особою, що не є їх власником. Користувачем же народних фондів, як функціонуючих у процесі виробництва засобів праці, є їх безпосередній власник. Автор доходить висновку, що засоби праці як народні фонди існують за відсутності найманої робочої сили [189, с. 12– 13]. На нашу думку, в такий спосіб не досить обґрунтовано звужується поняття «основні засоби» як економічна категорія. Варто поглиблювати класифікацію основних засобів залежно від форм власності на них, прав власності, користування і розпорядження, інших критеріїв. Категорія «народні фонди» віддзеркалює елементи перехідної економіки і, на нашу думку, з позицій інституціональної теорії притаманна епосі соціалізму із загальнонародною власністю. Ідеологією ж реформування економіки країни, в тому числі сільського господарства, було пріоритетне визнання приватної власності, оскільки ефективним господарем є власник засобів виробництва і, відповідно, результатів господарювання. «Основи національної економічної політики», прийняті Верховною Радою України, передбачали роздержавлення і приватизацію майна, зокрема основних засобів. Ці процеси відбувалися в усіх галузях народногосподарського комплексу. Тому, на нашу думку, введення в обіг категорії «народні фонди» не досить обґрунтоване в контексті еконо-

мічних реформ в Україні, в основі яких реформування відносин власності. У науковому плані дискусійним є дане поняття з тих позицій, що економічна категорія повинна характеризувати певні властивості та зв’язки за економічним змістом. Це стосується обох складових словосполучення «народні фонди», яке, в силу нашого розуміння, має політичний підтекст, зокрема відображає ідеологію лівих сил щодо «загальнонародної власності» та «народного надбання». Взагалі поява таких понять, як «народні фонди» в контексті інституціонально-еволюційного підходу є об’єктивним явищем трансформаційної економіки. Серед базисних економічних інститутів, які формують інституціональну підсистему економіки – власність. Саме реформа власності стала базовою економічною реформою в Україні. За радянських часів власність стала ідеологічним поняттям. При визначенні курсу на реформування «…почалася плутанина з термінами: «всенародна», «державна», «колективна», «кооперативна». Один юрист нарахував 17 видів земельної власності. Щоб не допустити у законодавче поле поняття приватної власності, на початку 90-х років вигадали навіть такі терміни, як «частково-пайова власність», «довічне успадковане володіння» тощо» [127, с. 37–38]. Звідси плутанина в понятійному апараті економічної науки щодо основних засобів, обумовлена трансформаціями інституційного середовища, перш за все в частині влади та власності. Загальна схема еволюції категоріального апарату науки та практики формування, використання й відтворення основних засобів у контексті соціально-економічних процесів та змін в базисних інститутах представлена на рис. 1.1. і в додатку А. У дореволюційний капіталістичний період в Україні (до 1917 р.) основною категорією, яка становила інтерес для науки і практики, був основний капітал. З розвитком продуктивних сил суспільства всі сфери економічної діяльності набули статусу джерела отримання доходу як похідної від капіталу. Основним поняттям категоріального апарату економіки періоду соціалізму були основні фонди як загальнонародне багатство, а не капітал, який вважався властивим лише капіталізму.

20 основний капітал (вартість засобів виробництва, що приносить дохід їх власнику)

основні фонди (загальнонародне багатство, а не капітал, який визначають як властивий лише капіталізму)

основні фонди; основні засоби (неусталеність понятійного апарату при перехідному періоді)

Інституціональні передумови трансформації понятійного апарату та пріоритетного застосування категорій

основні засоби; майно; основний капітал (застосування категорій відповідно їх економічної суті)

Джерело: сформовано автором.

Рис. 1.1. Еволюція і трансформації понятійного апарату науки і практики використання основних засобів

основні засоби; майно; основний капітал; засоби виробництва; засоби праці; капітал

утвердження і переважання приватної власності на засоби виробництва; розвиток суб’єктів економічної діяльності різних організаційно-правових форм; інтеграція України в світове економічне середовище з відповідною уніфікацією економічних категорій згідно міжнародних стандартів та в контексті світової наукової думки

основні фонди; основні засоби; народні фонди; засоби виробництва; засоби праці; основний капітал; постійний капітал; капітал; майно

реформування відносин власності (шляхом приватизація та паювання майна); роздержавлення власності на засоби виробництва, утвердження державної, приватної та колективної форм власності (при переважанні останньої); реструктуризація підприємств з їх трансформацією в незалежні суб’єкти господарювання на базі різних форм власності; перехід від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання; наявність ефекту інституціональної спадкоємності (path dependence).

основні фонди; основні засоби; засоби виробництва; засоби праці; основний капітал; постійний капітал; капітал

прерогатива суспільної (державної і одержавленої колгоспно-кооперативної) форми власності на засоби виробництва; командно-адміністративна система управління суб’єктами господарювання; політика над наукою з відповідним запереченням категорії «капітал», яка визнається властивою лише капіталізму

основний капітал; засоби виробництва; засоби праці; капітал; постійний капітал

розвиток продуктивних сил суспільства, за якого всі сфери економічної діяльності є джерелом доходу; власність на всі фактори виробництва забезпечує отримання доходу від володіння ними

Понятійний апарат економічної науки пріоритетні категорії наукової і практичної сфер

Основу глобальних соціально-економічних реформ становлять інституціональні трансформації, які позначились і на змінах в категоріальному апараті. Так, аграрна реформа в Україні в 1991– 2000 рр. базувалась на структурних змінах інституту власності на землю та майно. Реформування майнових відносин у сільському господарстві здійснювалося з метою передачі майна в приватну власність як основи ефективного господарювання. У дореформений період усі засоби виробництва знаходились в суспільній власності з різним ступенем усуспільнення: майже 30 % галузевих основних засобів – у державній власності радгоспів, а 70 % – в одержавленій колгоспно-кооперативній власності. У 1991 р. з прийняттям Закону України «Про власність» розпочинається трансформація системи власності, за якої як рівноправні утверджуються колективна, державна і приватна форми власності [7]. На основі таких процесів формуються принципово нові суб’єкти підприємницької діяльності, представниками яких у сільському господарстві виступають фермери. Це супроводжується структурними змінами в основних засобах сільськогосподарських підприємств за формами власності: з’являється приватний власник сільськогосподарського майна. На перших етапах реформування основні засоби в приватній власності займали незначну частку (лише 0,04 % в 1995 р.). До суттєвіших зрушень у зміні власника засобів виробництва привело паювання майна, внаслідок якого в 2000 р. в державній власності залишилося тільки 10,6 % основних засобів, понад 70 % передано у колективну власність КСП, в рази зросла частка вартості основних засобів приватної форми власності (до 15 %). За ці 10 років приватизаційних процесів в економіці України реального власника сільськогосподарського майна не було сформовано. Лише в 2004–2005 рр. почалися суттєві структурні зрушення у структурі галузевих основних засобів за формами власності: понад 83 % залишкової вартості об’єктів перейшли до приватної власності (за первісною (переоціненою) вартістю – близько 80 %), 14,7 – залишились у державній, 1,4 % – у колективній власності (табл. 1.1) [171].

Таблиця 1.1 Розподіл основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України за формами власності, % Показники

1990

1995

Роки 2000 2003

2004 2005 Основні засоби сільськогосподарських підприємств всього*, у т.ч.: 100 100 100 100 100 100 – у державній власності 29,68 23,07 10,57 14,67 14,59 14,70 в одержавленій колгоспнокооперативній власності 70,32 х х х х х – у недержавній власності, з них: х 76,93 89,43 85,33 85,41 85,30 – у колективній та комунальній власності х 76,89 74,08 65,75 1,72 1,44 – у приватній власності 0 0,04 15,36 19,59 83,69 83,86 *1990, 1995 рр. – показники основних засобів сільського господарства; 2000, 2005 рр. – показники основних засобів сільського господарства, мисливства та лісового господарства (без вартості основних засобів міжнародних організацій та інших країн) Джерело: розраховано за даними «Зведений річний звіт по колгоспах, радгоспах та міжгоспах» за 1990 р. і 1995 р., дані стат. зб. «Основні засоби України» за 2005 р.

За результатами приватизації та паювання майна демонополізували загальнонародну (державну та одержавлену колгоспну) власність на засоби виробництва. Такі трансформаційні процеси позначилися на понятійному апараті, що застосовується органами державної статистики в дослідженні економічних явищ. В умовах інституціональних змін, пов’язаних з реформуванням відносин власності, трансформацією функцій держави, виникли дискусії щодо доречності застосування терміна «основні фонди», все більше науковців надавали перевагу категоріям «основні засоби» та «основний капітал». Разом із тим, внаслідок простежуваного в перехідному періоді гносеологічного ефекту «path dependence» інерційної залежності понятійного апарату від умов його розвитку, виявлено неузгодженість багатьох економічних термінів. До ще більшої плутанини в теорії та практиці призводить відсутність уніфікованої термінології щодо одних і тих самих об’єктів у нормативно-правових

актах. Так, Господарським кодексом України визначено основні засади господарювання й регулювання господарських відносин. Майно є обов’язковою складовою господарської діяльності. Майнові цінності, що складають майно, згідно з економічною формою належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, інвентар… та інше майно тривалого використання [2]. Таким чином, Господарський кодекс не містить ґрунтовного визначення основних фондів, за винятком того, що це майно тривалого використання. Ґрунтуючись на основних положеннях Господарського кодексу, яким урегульовано поняття майна та його складових, основні фонди можна визначити як речі та інші цінності з такими ознаками: використовуються в діяльності суб’єктів господарювання; є майном тривалого використання; мають вартісне визначення; відображаються в балансі або враховуються в інших формах обліку майна цих суб’єктів господарювання. Останнє наголошує на належності основних фондів до об’єктів обліку. Разом із тим, обліковою категорією відповідно до П(С)БО 7 [41] є «основні засоби», а не «основні фонди». Інтеграція Україні у світовий економічний простір зумовила необхідність трансформації її бухгалтерської системи відповідно до міжнародних стандартів. З прийняттям Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та застосуванням Міжнародних стандартів фінансової звітності і бухгалтерському обліку замість поняття «основні фонди» в категоріальний апарат введено облікову категорію «основні засоби». Проблема невідповідності понять щодо основних засобів існує і в нормативно-правових актах сфери оціночної діяльності та бухгалтерського обліку. Зокрема, в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [14] і Національних стандартах оцінки вживається поняття «основні фонди». Статтею 7 цього Закону переоцінку основних фондів для цілей бухгалтерського обліку визначено як обов’язковий випадок проведення оцінки майна, тоді як за П(С)БО 7 провадиться переоцінка основних засобів. Донедавна різні категорії вживались у нормативно-правових документах з регулювання обліку («основні засоби») та оподатку-

вання («основні фонди»). Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 10 під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Таке визначення терміну «основні фонди» не відповідало положенням Господарського кодексу України і бухгалтерському поняттю «основні засоби». Перша відмінність полягала у наявності вартісного критерію для визнання об’єктів основними фондами згідно із податковим законодавством, який первісно становив 500 грн, а потім поступово 1000 грн, 2500 грн. Необхідність застосування цього критерію не стала проблемою. З метою наближення бухгалтерського і податкового обліку практикуючі бухгалтери вартісну межу основних фондів використовували для облікового розмежування основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів. Друга відмінність пов’язана зі строком використання об’єктів: для основних фондів він мав перевищувати 365 календарних дні, а для основних засобів орієнтиром для терміну використання, як критерію визнання, крім одного року міг бути й операційний цикл у разі його перевищення. З прийняттям Податкового кодексу України (ПКУ) 4 започатковано поступову уніфікацію економічних категорій. Пунктом 14.1.138. ПКУ основні засоби визначено як матеріальні активи (за виключенням ряду об’єктів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 грн (з 01. 09. 2015 р. – 6000 грн) і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Обмеження щодо включення об’єктів до основних засобів стосуються землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 грн (з 01. 09. 2015 р. – 6000 грн), невиробничих основних засобів і нематеріальних акти-

вів. У бухгалтерському обліку нематеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції, як і в податковому законодавстві, не трактуються як основні засоби. Вартісний критерій слугує основою розмежування основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів. У цілому таке визначення практично відповідає тим критеріям, які передбачені П(С)БО 7 для визнання основних засобів. Уніфікація термінів має знайти продовження і в інших нормативно-правових актах, науковій та навчальній літературі. Хоча існує й інша позиція вчених. На наявності різних понять щодо одних і тих самих економічних об’єктів у науковому та нормативноправовому категоріальному апараті наголошують багато дослідників сучасного періоду. Деякі вчені допускають синонімізацію понять «основні засоби» та «основні фонди » [99, с. 11; 125, с. 84], на підставі чого обґрунтовують необхідність виокремлення двох основних напрямків: бухгалтерського та тлумачення з точки зору економіки підприємства [174, 225]. На нашу думку, це помилкова позиція. Таке розмежування розглядаємо як нелогічне, оскільки метою бухгалтерського обліку та звітності є надання користувачам (власникам, менеджерам, інвесторам підприємства, державним органам) повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів для прийняття відповідних рішень [6]. Бухгалтерський облік – невід’ємна складова інформаційної системи економіки, основа ефективного державного регулювання та управління безпосередньо підприємством. Тому розмежування певних економічних категорій в обліку та економіці підприємства може призвести до непорозумінь, неоднозначності в сприйнятті понять і, як наслідок, до неправильного розуміння й аналізу економічної інформації. Кожний термін має характеризувати конкретне економічне явище, синтезуючи в собі багато завершених по суті визначень. Неприпустимо вживати різну термінологію стосовно одних і тих самих економічних явищ і, навпаки, вживати синоніми при дослідження об’єктів, що характеризуються відмінностями. Синонімізація в понятійному арсеналі економічної науки перешкоджає дослідженню сутності об’єкта. В системі економічної науки і практики

має бути однозначна термінологічна визначеність щодо основних засобів, якої на сьогодні не досягнуто. Інерція у розмежуванні та визначенні понять «основні фонди», «основні засоби» і «основний капітал» породжує методологічні суперечності. Їх усунення неможливе без уніфікації понять у всіх сферах господарської діяльності (майнових відносинах, обліку, оподаткуванні, оцінці та ін.). Важливо визначитись, який термін прийнятніший («основні фонди» чи «основні засоби») в економічному, юридичному, управлінському та соціальному аспектах. У бухгалтерському обліку, якщо йдеться про матеріальні цінності, використовують поняття «засоби», а не «фонди». Такої думки дотримується й автор монографії. Це відповідає прагненням України щодо рівноправного входження вітчизняних суб’єктів господарської діяльності до світового економічного простору, яке неможливе без уніфікації понять. Перш за все, потреба у застосуванні уніфікованої термінології пов’язана з необхідністю залучення інвестицій, у тому числі зовнішніх. Іноземні інвестори адекватно сприйматимуть інформацію про стан та діяльність компаній, яка представлена у складеній відповідно до міжнародних вимог звітності. Такі вимоги визначені Міжнародними стандартами фінансової звітності і бухгалтерського обліку (IFRS і IAS), Загальноприйнятими принципами обліку (GAAP), Міжнародними стандартами оцінки та іншими правилами. Здебільшого застосовується словосполучення «основні засоби», а також зустрічаються інтерпретації «постійні активи», «незмінні активи» та інші, якщо йдеться про бухгалтерський облік. Не вдаючись до дискусії, вважаємо категорії «основні фонди», зокрема «народні фонди», анахронізмами. Як аргументація недоречності їх вживання – енциклопедичне трактування понять «фонди», «засоби» і «капітал». У словосполученні «основні засоби» слово «засоби» вживається в контексті понять «засоби виробництва» і «засоби праці». Як такі основні засоби є речовими елементами, з використанням яких люди шляхом впливу на предмети праці створюють різного роду блага (матеріальні й духовні). У такому випадку йдеться про конкретні види ресурсів – активів, які мають і натуральну і вартісну форму. В економічних словниках термін капітал (англ. саріtal) використовується для визначення

сукупних ресурсів у бізнесі [104, с. 122] або як загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній та нематеріальних формах, авансованих у формування активів підприємства [72, с. 127]. Виробничий капітал, до складу якого входить основний, становлять знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом із грошовими ресурсами, які беруть участь у процесі виробництва та обслуговують його [63, с. 284]. На відміну від попередніх понять термін «фонди» тлумачиться як кошти чи матеріальні цінності, які нагромаджуються, мають цільове призначення, використовуються з певною метою [83, с. 1542]. У більшості економічних словників поняття «фонд» вживається в словосполученнях інноваційний фонд, фонд економічного чи соціального розвитку, пенсійний фонд тощо. На підтвердження нелогічності застосування щодо ресурсів (активів) терміна «основні фонди» слугує використання поняття «амортизаційний фонд», що був складовою пасиву балансу як джерело формування цих ресурсів. Назва амортизаційного фонду повністю відповідає його суті та призначенню. Доречність застосування понять «основні засоби» та «основний капітал» замість «основні фонди» підтверджують зарубіжні наукові праці з питань економіки [250], менеджменту [258], обліку та аналізу [262]. З позицій економічної науки основними категорія дослідження є поняття «основний капітал» і «основні засоби». Основні засоби представляють продуктивну форму основного капіталу, який у процесі відтворення може виступати в грошовій (при придбанні основних засобів), продуктивній (при використанні у виробничому процесі основних засобів) та товарній (при отриманні та реалізації готової продукції як товару) формах вартості основних засобів. Основний капітал є капіталом, авансованим у вартість основних засобів, яка в процесі споживання приносить додану вартість. На нашу думку, основний капітал відповідає первісній вартості основних засобів, які визнані активами, в сумі з орендною платою за орендовані основні засоби. Основні засоби, на відміну від основного капіталу, окрім вартісної мають натурально-речову форму, функціонуючи в процесі операційної діяльності підприємства. Основний капітал виявляється не лише в операційній, а й в інвестиційній діяльності підприємства. Якщо йдеться про відтворення

як процес для забезпечення тривалого функціонування підприємства відповідно до принципу безперервності його діяльності, то коректно вживати поняття «основні засоби», оскільки відтворення передбачає не просто відшкодування авансованого основного капіталу, а й відновлення спожитих ресурсів у натурі. Разом із тим, залежно від предмета дослідження доречно оперувати іншими економічними категоріями. Зокрема, при дослідженні фондоозброєності в сільському господарстві матиме сенс вживання поняття засобів праці, а при фондооснащеності аграрного виробництва – основні засоби або засоби виробництва.

1.2. Сутнісно-структурна характеристика основних засобів: юридичний, соціально-економічний, управлінський та екологічний аспекти Виокремлення певної економічної категорії ґрунтується на наявності характерних особливостей у групи об’єктів або явищ. Зокрема, основні засоби мають ряд сутнісних ознак як складової майна та засобів виробництва. Саме в контексті регулювання майнових і виробничих відносин, ефективного використання засобів виробництва для їхніх власників, користувачів і суспільства постає необхідність понятійного визначення основних засобів в юридичному, економічному, менеджерському та соціальному аспектах. Економічну природу основних засобів за характером їх участі у виробничому процесі досить ґрунтовно розкрили представники класичної школи, зокрема марксистської політекономії [217, 205, 146]. Підсумовуючи позиції класиків економічної думки, можна стверджувати, що основні засоби, як фактори виробництва, характеризуються такими ознаками: – це речі або комплекс речей, які людина розміщує між собою і предметом праці, з використанням яких вона впливає на предмет (тобто є засобами праці); – основні засоби сукупно з предметами праці становлять засоби виробництва; – у процесі праці в уречевленій формі беруть участь повністю; – у процесі створення вартості беруть участь частинами;

– у матеріальній формі не переносяться на створюваний продукт, тобто не входять до його споживчої вартості, сприяючи при цьому її створенню; – зберігають по відношенню до споживчої вартості самостійну форму до повного зносу; – вартість основних засобів переноситься на створювану продукцію при їх амортизації; – у процесі використання підлягають поступовому зносу та знеціненню; – є уречевленими носіями основного капіталу за умови створення ними доданої вартості. У розвиток цих положень соціально-економічну сутність основних засобів розкривали порівнянням їх з оборотними за низькою характеристик, які відображають взаємозв’язок і відмінності цих засобів виробництва: за характером виробничого використання, споживання, участі в обігу, особливостей відшкодування [194, с. 5–6; 131, с. 9; 123, с. 7]. За аналогією із засобами виробництва сучасні дослідники поділяють реальний капітал на основний та оборотний. Критерієм такої диференціації є технічна та економічна трансформація капіталу: основний капітал бере участь у кількох виробничих циклах, не трансформуючи своєї технічної структури; оборотний капітал трансформується протягом одного циклу виробництва і споживання [203]. Економічна природа основних засобів виявляється через їх властивість як капіталу й активу – отримання доданої вартості (додаткових благ або економічної вигоди) від контролю над ними. На цю сутнісну характеристику капіталу вказували багато вчених. За Кемпбеллом Р. Макконнеллом і Стенлі Л. Брю, капітал – це створені людиною ресурси (у т.ч. засоби виробництва), які використовуються для виробництва товарів та послуг і безпосередньо на задоволення потреби людини [143, с. 53, 61]. Як фактор виробництва капітал являє собою запас економічних благ, залучених їхніми власниками в економічний процес з метою отримання доходу [74, с. 21].

Функціональну сутнісну ознаку основних засобів переконливо демонструє зростання обсягів валової продукції, як фактору стійкого розвитку реального сектору економіки, при нарощуванні основного капіталу. Проведений за більш як 40 років аналіз впливу інвестиційних процесів на зміни валового внутрішнього продукту свідчить про тісний зв’язок між цими явищами. Результатом зростання обсягів валових інвестицій у відновлення та збільшення основного капіталу є приріст валового внутрішнього продукту. В передових країнах світу за 1970–2012 рр. кожен додатковий відсоток накопичення капіталу забезпечував 0,1–12,2 % приросту ВВП. Для п’ятирічних періодів ця залежність характерна для всіх індустріально розвинутих країн світу (табл. 1.2). В 1963–1965 рр. завершився черговий циклічний підйом у капіталістичному світі, який поступового почав переходити в застої та кризи. Зокрема, в 1968 р. році гостра соціальна, політична та економічна криза охопила Францію, частково – Німеччину та Італію. Спостерігалися застій і часткова криза в Японії в 1965 р. У 1970–1971 рр. у кризовому стані опинилася фінансово-економічна система США. Після 1971 року розпочався тривалий цикл економічного розвитку більшості розвинутих країн, пов’язаний з активізацією інвестиційних процесів. За десять років середньорічний темп приросту валових інвестицій був у межах 11,2–15,7 %, кожен відсоток якого забезпечував додатково 0,88–1,16 % ВВП. Суттєве технікотехнологічне переоснащення виробництва та нарощування обсягів основного капіталу відбулося в 1976–1980 рр., які стали роками пожвавлення економіки країн-лідерів. За останні 40 років у США саме цей період характеризується найвищими темпами приросту валових інвестицій (у середньому 14,4 % в рік), одними з найбільших – в Японії, Німеччині, Франції. Економічно несприятливим, особливо в Європі, виявився період початку 1980-х років. Призупинення інвестування в основний капітал економіки Німеччини та Франції на 8–9 % щороку зумовило спад ВВП на 0,5– 0,6 % у розрахунку на 1 % зменшення валових інвестицій.

Китай

Країни Японія

Німеччина

Франція

середньорічний приріст валових інвестицій, %

зростанзростанзростанзростанзростансередня ВВП середня ВВП ня ВВП середня ВВП середня ВВП ньорічпри ньорічпри при ньорічпри ньорічпри Періоди ний збільний збільзбільний збільний збільшенні на приріст шенні на приріст шенні на приріст шенні на приріст шенні на валових 1% валових 1% 1% валових 1% валових 1% валових інвести- валових інвести- валових інвести- валових інвести- валових інвестицій, % інвестицій, % інвестиінвестицій, % інвестицій, % цій, % цій, % цій, % цій, % цій, % 1971–1975 + 8,3 + 1,1 + 12,7 + 0,9 + 15,6 + 1,3 + 11,0 + 1,6 + 16,1 + 1,2 1976–1980 + 14,3 + 0,8 + 16,9 +0,8 + 15,9 + 1,0 + 16,6 + 0,9 + 15,2 + 0,9 1981–1985 + 9,5 + 0,9 + 2,0 + 0,1 + 2,2 + 2,2 – 8,1 – 0,6 – 9,0 – 0,5 1986–1990 + 2,8 + 2,3 + 1,7 + 3,2 + 20,0 + 0,9 + 20,0 + 1,0 + 20,6 + 0,9 1991–1995 + 4,8 + 1,1 + 16,7 + 0,8 + 8,3 + 1,4 + 7,3 + 1,1 + 0,9 + 5,5 1996–2000 + 8,3 + 0,7 + 6,7 + 1,4 – 4,5 – 0,5 – 5,7 – 1,0 – 1,3 – 2,6 2001–2005 + 4,6 + 1,1 + 17,7 + 0,8 – 2,9 – 0,2 + 2,6 + 3,1 + 10,1 + 1,0 2006–2010 –2,0 + 1,4 + 24,7 + 0,9 + 1,2 + 3,2 + 3,7 + 1,0 + 3,0 + 1,2 2011–2012 + 6,0 + 0,7 + 18,5 + 1,0 + 6,2 + 0,7 + 1,6 + 1,2 + 2,2 + 0,4 1971–2012 + 6,2 + 0,9 + 12,4 + 1,1 + 6,6 + 0,8 + 5,3 + 0,8 + 6,3 + 0,9 Джерело: розраховано за даними інформаційного ресурсу: http://nauka.kushnir.mk.ua/makroekonomika/gdp/gdp_ukraine.html.

США

Таблиця 1.2 Вплив накопичення основного капіталу на зростання валового внутрішнього продукту в країнахлідерах

Для подолання негативних наслідків інвестиційної кризи з 1986 року в Японії, Німеччині та Франції суттєво зросли обсяги валових інвестицій: щорічне накопичення основного капіталу в середньому було на рівні 20 %, кожен з яких забезпечував до 1 % зростання ВВП. Наступні періоди в цих країнах характеризуються зменшенням темпів інвестування з поступовим переходом до від’ємного показника, зокрема за Азійської кризи 1997–1998 рр., що активно проявилася в Японії, внаслідок чого валовий внутрішній продукт зменшився на 0,4–1,2 % з розрахунку на кожен відсоток зменшення валових інвестицій. У Китаї, на відміну від Японії, Німеччини та Франції, не призупинилось нарощування основного капіталу навіть у кризові роки, хіба що знижувалися темпи через циклічність криз. З 1995 року китайська економіка постійно щорічно підживлюється за рахунок валових інвестицій. З 2001 року простежується активізація інвестиційних процесів на рівні 13,6– 36,6 % річних, результатом яких є зростання ВВП на 10,4–29,8 %. У цілому економіка країн світу зазнає впливу багатьох факторів, характеризуючись різними етапами розвитку. Незалежно від відмінностей в економічному становищі різних держав, результат накопичення основного капіталу однозначний: збільшення обсягів валових інвестицій забезпечує зростання ВВП (у країнах-лідерах на 0,8–1,1 % з розрахунку на 1 % накопичення основного капіталу за 1971–2012 рр.). У період економічних криз, які супроводжувались призупиненням інвестиційних процесів, скорочення обсягів валових інвестицій на 1 % призводило до зменшення на 0,2–2,6 % ВВП цих країн. 2000-ні роки примітні окремими випадками порушення прямої залежності нарощування обсягів валового внутрішнього продукту при накопиченні основного капіталу й навпаки. Одна з причин такого явища пов’язана із зростанням ролі інших факторів виробництва, зокрема інтелектуального капіталу. З розвитком економічних систем від аграрної до постіндустріальної моделі розширювалася видова сукупність факторів виробництва від визнання продуктивним лише земельного капіталу до тріади «земля – праця – капітал» з поступовою трансформацією і диференціацією в «земля – праця – основні засоби – оборотні засоби – фінансові ресурси – підприємництво – інтелектуальний

капітал». Будучи складовою факторів виробництва, кількість і рівень значимості кожного з яких у різних соціально-економічних формаціях варіює, основні засоби мають специфічні ознаки, що розкривають природу цієї категорії і дають можливість їх ідентифікувати (табл. 1.3). Економічна функція основних засобів у виробничому процесі найбільш повно виявляється у синергійному ефекті генерування грошових потоків і доходів, який забезпечується в комплексі з іншими факторами виробництва при раціональному співвідношенні таких. Цей тезис зумовлений сучасною науковою парадигмою значимості й дохідності всіх факторів виробництва. Доведення наукою можливості статусності капіталу для всіх факторів виробництва викликало необхідність розробки методологічних положень щодо визначення доходів від різних видів ресурсів із відповідним обґрунтуванням цін на них. Правомірність дохідності всіх факторів виробництва, у тому числі основних засобів, обґрунтована неокласичною теорією розподілу в розвиток ідей класика економічної думки Ж. Б. Сея [75, с. 287–289]. Саме класичною школою економічної науки започатковано теорію формування й розподілу доходів між різними факторами виробництва, оскільки меркантелісти і фізіократи джерелом збагачення розглядали відповідно лише торговельний капітал і землю. Представники класичного напряму виокремлюють три фактори виробництва: праця (доходом від якої є заробітна плата), земля (дохід – рента) і капітал (власники якого отримують дохід у формі прибутку), кожен з яких розглядається як джерело отримання доходу певного класу населення. У цій тріаді згідно з теорією трудової вартості лише праця є продуктивним фактором виробництва, відповідно лише заробітна плата – справедливим доходом, тоді як прибуток від основного капіталу вважається незаробленим доходом. Ця ідея спростована науковими концепціями інших шкіл економістів пізнішого періоду. За неокласичною теорією розподілу доходів не підлягає сумніву обґрунтованість дохідності всіх трьох факторів виробництва, які однаковою мірою беруть участь у створенні нової вартості.

34 основні засоби – агреговані неперсональні фактори виробництва; праця і підприємництво не відчужуються від людини основні засоби мають матеріально-речову форму, основні засоби – знецінюються через всі види зносу; нематеріальним активам – не притаманний фізичний розумова праця, підприємництво знос, впродовж експлуатації можуть не знецінюватись і нематеріальні активи основні засоби – відчужуються від підприємства; не мають матеріальної форми неідентифіковані нематеріальні активи – невідчужуваний від підприємства фактор виробництва основні засоби: зберігають матеріальну форму впродовж терміну корисного використання, який більше року чи операційного циклу у випадку його перевищення за рік; потребують відтворення по завершенню цього терміну; їх вартість на готову продукцію переноситься частинами у розмірі амортизаційних відрахувань впродовж кількох виробничих циклів; оборотні засоби: втрачають свою первісну матеріальну форму впродовж одного операційного циклу; повністю споживаються в кожному операційному циклі та переносять вартість на готову продукцію; вимагають свого відтворення в первісній натуральній формі після кожного виробничого циклу основні засоби – мають матеріально-речову форму, фінансові ресурси – грошову

земля, біологічні активи рослинництва і тваринництва мають природне походження

основні засоби – результат суто людської праці;

Основні засоби основні засоби збільшуються в розмірах, підлягають заміні, переміщуються в просторі, мають обмежений термін експлуатації, підлягають різним видам зносу; земля - просторово обмежена, відповідно до своїх властивостей незамінний фактор виробництва (особливо в сільському господарстві), стаціонарна (не підлягає переміщенню), має необмежений термін використання і не зношується за умови правильного використання

Джерело: розробка автора на основі узагальнення опрацьованих наукових і методичних джерел.

Фінансові ресурси

Оборотні засоби

Худоба та птиця, інші біологічні активи тваринництва Сільськогосподарські насадження (біологічні активи рослинництва) фізична Праця розумова Підприємництво об’єкти інтелектуальної власності Нематеріальні активи неідентифіковані активи

Земля

Фактори виробництва

Таблиця 1.3 Економічна природа основних засобів за їх сутнісними ознаками – особливостями в контексті порівняльної характеристики за принциповими відмінностями з іншими факторами виробництва

Представники класичної школи розподілу доходів намагались обґрунтувати цілісну економічну модель, яка б відображала закони формування середнього об’єктивного рівня дохідності кожного фактора виробництва. В основі моделі певні межі нормальних рівнів дохідності витрачених ресурсів, які визначають ціну продукції. Зокрема, дохідність капіталу, в тому числі основного, становить прибуток, який залишається після вирахування з доходу заробітної плати працівникам та ренти власнику землі. В основі неокласичних теоретичних положень щодо основних засобів – це формування ціни на них відповідно до принципів їх граничної корисності, граничної продуктивності та ринкової рівноваги попиту та пропозиції. Оригінальність підходу до факторів виробництва, в тому числі основних засобів, закладено австрійською школою неокласиків, на думку яких не цінність витрачених ресурсів впливає на цінність виробленої продукції, а навпаки – цінність кожного фактору виробництва (благ вищого порядку) визначається виключно на основі цінності виробленої продукції (благ нижчого порядку). Ця ідея належить К. Менгеру, на підтвердження якої він наводить приклад втрати цінності знарядь праці і робочої сили для виробництва тютюну за умови зменшення потреби в ньому зі зміною смаків людини [150]. На тотожності між затратами виробництва і ціною продукції, в якій визначальним елементом є ціна продукції, а функціональним – ціна засобів виробництва, наголошує в «Основах теорії цінності господарських благ» Е. Бем-Баверк. Прикладом такої залежності є здорожчання заліза при зростанні ціни на рейки внаслідок розвитку будівництва залізниць [67]. Економісти австрійської школи заперечували ідею різнорідної природи дохідності факторів виробництва, які розглядаються виключно в контексті їх взаємодоповнюваності та фіксованості пропорцій використання. Методологія визначення ціни на кожен із витрачених ресурсів, у тому числі й основних засобів, ґрунтується на граничному внеску кожного фактора в їх загальній сукупності. Теорія розподілу доходів, в основі якої принцип граничної продуктивності, одержала розвиток у працях А. Маршалла, Дж. Б. Кларка та інших неокласиків, які широко використовували

графічний та функціональний аналіз. Згідно з теорією А. Маршалла формування цін на основні засоби, як фактор виробництва, здійснюється під впливом попиту та пропозиції [149, с. 100–101]. Ціна попиту на основний засіб визначається його граничною продуктивністю, а ціна пропозиції – граничними витратами на їх створення. На нашу думку, ці теоретичні положення А. Маршалла слід використовувати при обґрунтуванні граничних цін на сільськогосподарську техніку, закупівля якої фінансується шляхом державної підтримки в Україні. Дж. Б. Кларк, графічно показуючи закономірність спадання продуктивності основних засобів та інших факторів виробництва при їх збільшенні, вважав за економічно обґрунтоване визначати дохідність кожного фактору за часткою його граничного продукту в загальному продукті [121, с. 315– 316]. У подальшому неокласики математично ускладнювали функції залежності обсягу випуску продукції від різних факторів (наприклад, функція Кобба-Дугласа). З використанням цих функцій економісти в різних країнах оцінювали вплив масштабу факторів виробництва (праці та капіталу) на обсяги виробництва [248]. У цілому в роботах неокласиків економічна функція основних засобів досліджувалася в контексті граничної продуктивності, що була визначальною для їх дохідності й відповідно потреби в них. Усвідомлюючи індивідуальну значимість кожного фактору виробництва окремо (робочої сили, засобів виробництва, земельних, інтелектуальних і фінансових ресурсів), принциповим є дотримання принципу їх раціонального співвідношення та дохідності для забезпечення збалансованості економічної системи з метою її ефективного функціонування. Внаслідок нестримно зростаючого дисбалансу між продуктивними силами і фінансовою масою виникають фінансово-економічні кризи локального й масштабного характерів. Одна з причин такого явища – штучно завищена значимість фінансової складової у функціонуванні економічних систем. В основі розвитку економіки і держави має бути ефективна економічна політика підтримки науково-технічного прогресу, який забезпечує техніко-технологічне оновлення ресурсної бази виробництва споживчих товарів, зокрема сільськогосподарського, на основі використання високоякісної наукоємної промислової

продукції (машин, обладнання, споруд та інших основних засобів у поєднанні з виробничими оборотними засобами). Лише за збалансованого співвідношення всіх факторів виробництва забезпечуватиметься максимальний синергійний ефект. Лауреат Нобелівської премії М. Аллє довів відсутність потреби у виробника здійснювати додаткове інвестування в такій економічній системі, де всі засоби виробництва розміщені з максимальною ефективністю. Розроблені дослідником математичні моделі функціональної залежності сумарного національного доходу від попередніх інвестицій у засоби виробництва демонструють значимість зростання фондозабезпеченості виробництва [247]. Слід відмітити, що в працях економістів провідних наукових течій до середини ХХ ст. в основному вони зосереджували увагу на економічній функції основних засобів для їхніх власників – отримання від використання доходу. З розвитком продуктивним сил, поглибленням конфлікту інтересів дедалі більше досліджень було спрямовано на розробку принципів формування економічної системи, в якій реалізується тандем суспільного добробуту та економічної ефективності. Принципи формування такої системи у своїй теорії справедливості розподілу доходів намагалися розробити представники фізичної економії. На відміну від класичної політекономії, маржиналізму та інших наукових течій, за теорією фізичної економії метою господарської діяльності є отримання додаткової енергії, а не доданої вартості чи прибутку в грошовому еквіваленті. Із цих позицій основні засоби розглядаються більшою мірою в контексті засобів праці, використання яких забезпечує зростання кількості перетвореної енергії. Роль машин, обладнання та робочої худоби С. А. Подолинський пов’язує з працею, направленою на виконання механічної роботи. Це праця, яка найбільш безпосередньо і в найбільших розмірах дає прибуток в енергійному бюджеті [198, с. 133]. Економічний еквівалент робочої худоби вище економічного еквівалента людини, оскільки механічна робота людини недостатня для виконання всіх дій, а потреби худоби обмежуються лише їжею та захистом від холоду. Машини, обладнання, транспортні засоби є

результатом людської праці (фізичної й розумової) і сприяють збереженню енергії від розсіювання, збільшенню кількості перетворюваної енергії за рахунок зростання механічної роботи. Будівлі та споруди виконують функцію збереження енергії від розсіювання (механічної й накопиченої енергії тварин, накопиченої енергії в рослинницькій і тваринницькій продукції, оберігаючи їх від негоди). За космологічним підходом М. Д. Руденка та П. Г. Кузнєцова [207, 126], що спирається на ідеї С. А. Подолинського, джерелом економічного розвитку є зростання складових продуктивності праці, зокрема енергоозброєності праці, коефіцієнта корисної дії техніки. У процесі праці тварини і машини сукупно з витратами мускульної сили забезпечують економію та збільшення продуктивності останньої. Збільшення акумульованої на землі енергії Сонця неможливе без удосконалення техніки і технологій. У розвиток ідей П. Г. Кузнєцова Ш.Г.-М. Шаміль спробував науково обґрунтувати практичне застосування енергетичного підходу до економіки, показавши через структурну схему потокової моделі суспільного виробництва, обов’язковою вимогою до дії якої є повнота всіх складових, у тому числі блоку з виробництва та використання засобів виробництва. Формуванню цієї схеми передувало розкриття еволюції суспільства в контексті взаємодії з природою, у тому числі дослідження в цьому процесі ролі засобів праці (основних засобів). Використання засобів праці забезпечує безпосереднє збільшення ефективності обміну з Природою та побічні економічні ефекти. За розрахунками Ш.Г.-М. Шаміля, навіть за незначного розширення сфери застосування знарядь праці (наприклад від 0,1 частки всіх трудових операцій до 0,15) можливе отримання додаткової кількості енергії на вході до групи в розмірі до 100n ккал/добу. Повторне використання цих же засобів праці (через їх довгостроковість і неодноразовість використання, що властиво основним засобам) може дати ще трохи більше за 100n ккал/добу [237, с. 74–75]. Механістичне розуміння енергії закладено в теорію американського економіста Л. Ларуша. Фундаментальним принципом його концепції фізичної економіки є зростання економії праці

(economy of labour) як єдино істинного показника вартості виробничої діяльності людини [128]. Без постійного підвищення економії праці шляхом технологічного прогресу неможливий економічний прогрес. Технологічний прогрес виявляється в розробці та застосуванні машин з більшою ефективністю, що визначається співвідношенням зусиль людини, витрачених на обслуговування машини, до кількості роботи, виконаної машиною. За умов використання інших додаткових джерел енергії (тварин, вітру, води та інших) також розраховується їх вартість за сумою загальних затрат на організацію доставки енергії до робочих місць. Значимість засобів виробництва в економічному прогресі має вимірюватись економією людських зусиль (енергії). У контексті фізичної економіки ідей Л. Ларуша неентропія (міра упорядкованості й організованості економічної системи з метою її розвитку) як функція має кілька елементів. Зокрема, обов’язковим елементом неентропійного розвитку економіки є збільшення капіталоінтенсивності, яке виявляється в зростанні відношення витрат на виробництво засобів виробництва (на душу населення) до виробництва товарів домогосподарств без зменшення ринкового кошику товарів домогосподарств (на душу населення) [129]. Теоретико-методологічні засади фізичної економіки є ключовими в системі Людина–Природа–Суспільство, в якій знаходять прояв еколого-економічний і соціальний аспекти господарської діяльності. На них ґрунтуються концептуальні положення соціально-орієнтованої та екологічної економіки, якими визначено відповідні функції різних факторів виробництва. З погляду екологоекономічної ефективності роль основних засобів полягає у сприянні зростанню коефіцієнта взаємодії Людини з Природою шляхом протидії розсіюванню енергії, забезпечення її перетворення та накопичення. Екологічний аспект сутності основних засобів пов’язаний із впливом використання основних засобів на навколишнє природне середовище. Прихильники екологічної економіки, позиції яких підтримуємо, абсолютно обґрунтовано наголошують на необхідності структурної перебудови економіки шляхом модернізації виробничого потенціалу традиційних галузей, до яких належить і сільське господарство, за дотримання принципу

збереження якості довкілля та підтримання екологічного балансу. Якісне оновлення матеріально-технічної бази для екологічно стабільного виробництва забезпечується шляхом стимулювання розвитку новітніх галузей з розробки екологобезпечних технологій та відповідного шлейфу матеріально-технічних ресурсів. Найбільш повно еколого-економічна функція основних засобів виявляється в економіці сталого розвитку. Досвід економічно розвинутих країн світу свідчить, що пошук шляху становлення та розбудови держави необхідно починати з обґрунтування схеми економічного розвитку країни, всіх її регіонів, територій та галузей. Більшість громадян України позитивно сприймають ідею побудови соціально-орієнтованої економіки. Навіть побічна оцінка стану економіки суспільноекономічних формацій країн підтверджує, що там, де ідеологія найбільш повного задоволення потреб людини є визначальною, рівень їх розвитку високий [210, с. 22–24]. Розв’язанню проблеми розвитку ринків і забезпечення соціальної ефективності, зокрема шляхом оптимального розподілу доходів, присвячені наукові праці Ж. Дебре [94] і К. Ерроу [249]. Рівень розвитку соціальноорієнтованої економіки визначає показник соціальної ефективності на загальнодержавному та локальному рівнях. Він безпосередньо пов’язаний із соціальною функцією основних засобів, яка виявляється у поліпшенні умов праці людини, підвищенні рівня її безпеки, збільшення заробітної плати. Реалізація засобами праці своєї економічної функції «працезбереження» може мати негативні соціальні наслідки у формі безробіття. У працях Дж. Р. Хікса обґрунтовано умови, за яких накопичення основного капіталу буде сприятливим для інтересів працівників: зростання заробітної плати при застосуванні удосконалених знарядь праці; збільшення виробництва нових видів споживчих товарів при одночасному накопиченні багатьох видів нових капітальних благ [231, с. 429–430]. Запобігання негативним соціальним проявам забезпечується відповідними економічними, інституційними та правовими механізмами на макрорівні. Зокрема в сільському господарстві, як переконує світовий досвід, пріоритетною формою господарювання є фермерство з певними обмежен-

нями площі угідь, що протидіє масовому скороченню робочих місць при достатньо високому рівні механізації виробництва. Тому в Україні необхідно сприяти розвитку саме середнього та малого агробізнесу. Використання основних засобів у процесі виробництва економічних благ упродовж терміну їх корисної експлуатації супроводжується процесом втрати ними споживчих властивостей (зменшення корисності), що зумовлює знецінення об’єкта через його знос. Економічне знецінення є наслідком різних видів зносу залежно від факторів, що його спричинили. Традиційно в навчальній літературі та більшості наукових джерел розрізняють два види зносу: фізичний і моральний [192, с. 35; 88, с. 244–246, 96, с. 14– 16]. Під фізичним зносом розуміють втрату основними засобами первісних техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок експлуатації об’єктів, впливу сил природи. Моральний знос визначають як техніко-економічне старіння засобів праці у зв’язку з науково-технічним прогресом, що виявляється через їх невідповідність новим сучасним зразкам. З нашого погляду, крім вищезазначеного втрата споживчої вартості основних засобів може бути спричинена змінами кон’юнктури ринку або інституціонального середовища (законодавства, соціально-політичних обставин). Принципово важливо відрізняти такі економічні категорії як знос і амортизація. Знос полягає у втраті споживчих властивостей, корисності об’єктів під впливом різних факторів. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлену з їх використанням продукції (послуг). Знос і амортизація взаємопов’язані в процесі відтворення основних засобів, але з характерними відмінностями. Знос і амортизація, як невід’ємні сутнісні ознаки основних засобів, дають можливість розкрити їх економічну природу та процес відтворення. І якщо з метою оцінки довгострокових облігацій та нематеріальних активів також застосовується метод амортизованої собівартості, то всі види зносу притаманні лише основним засобам. У цьому й полягає їх відмінність від інших довгострокових необоротних активів. Економіка сталого розвитку, що визнається як основа стратегії розвитку галузі в багатьох країнах світу, передбачає органічну

єдність економічної ефективності, соціальної спрямованості та екологізації виробництва. У контексті соціальної ефективності основних засобів виявляється їх специфічна форма зносу – соціальна, пов’язана з рухом споживчої вартості основних засобів відповідно до їх соціальних характеристик. Як доречно зазначає А. Г. Нагієв, споживча вартість машин та обладнання визначається як кількістю і якістю виробленої продукції, так і умовами праці, які вони забезпечують. Врахування соціальних факторів змістовно наповнює поняття «споживча вартість» та «знос» [173]. Дослідник розглядає соціальний знос як складову фізичного або морального зносу в залежності від об’єкту впливу. На нашу думку, соціальну форму зносу слід розглядати як абсолютно відособлену, оскільки її наслідки є відчутними в першу чергу для працівників підприємства з позицій умов праці. Фізичний та моральний знос позначаються на продуктивності основних засобів і відповідно дохідності їхніх власників. Соціальний знос виявляється при впливі основних засобів на людину безпосередньо на її робочому місці. Нині в Україні багато діючих соціальних нормативів, що визначають рівень безпеки та тяжкості праці, ергономічність основних засобів, ергономічні вимоги до організації робочих місць тощо, потребують перегляду. Певною мірою ці стандарти позначатимуться на строках експлуатації об’єктів, який може залишатися доцільним з погляду економічної ефективності, але мати негативні результати в контексті соціальної ефективності. Результатом впровадження нових соціальних норм є сприяння зменшенню міжгалузевої диференціації робочих місць, що надзвичайно важливо для сільського господарства зі складними умовами праці. У тріаді Людина–Природа–Суспільство наслідки екологічного зносу основних засобів, на відміну від інших видів зносу, можуть бути не лише локальними, а й набувати масштабнішого характеру. Екологічний знос основних засобів виявляється у втраті ними суспільно важливої споживчої вартості через негативний вплив на навколишнє природне середовище, що може бути викликане шкідливими викидами в повітря, забрудненням стічної води, антропогенною деградацією ґрунту та екосистеми в цілому. Зокрема, в сільському господарстві екологічний знос маємо при буді-

вництві великих свинарських і птахівничих комплексів. Його усунення є важливим завданням суспільства, вирішення якого забезпечується відповідними трансформаціями державних і суспільних інститутів та інституцій. Різні види зносу різняться за пріоритетністю впливу чинників, що їх зумовлюють. Фізичний знос є наслідком експлуатації об’єкта і впливу сил природи, моральний – результат науковотехнічного прогресу. Соціальний і екологічний види зносу мають передусім інституціональне походження у зв’язку з невідповідністю основних засобів затвердженим стандартам і нормам або внаслідок зміни таких. І якщо моральний знос усувається при впровадженні нових видів техніки і технологій, то це не завжди супроводжується покращенням соціальних та екологічних результатів виробництва. В умовах конкурентної соціально-орієнтованої економіки слід враховувати всі види зносу, які тісно взаємодіють між собою, для забезпечення соціальної раціоналізації оновлення матеріально-технічної бази, модернізації основних засобів, удосконалення взаємозв’язків в системі Людина–Природа–Суспільство. Враховуючи всі можливі фактори зменшення споживчої вартості основних засобів, логічною є класифікація видів зносу в методології оціночної діяльності, який розглядається в контексті знецінення об’єкта, як економічного явища. Економічне знецінення об’єктів основних засобів спричинене їх фізичним зносом, функціональним (моральним) старінням та впливом зовнішнього середовища. Фізичний знос полягає у погіршенні технікоексплуатаційних характеристик основних засобів унаслідок тривалої експлуатації об’єктів та плину часу. Для об’єктів аграрної сфери різновидом фізичного є фізіологічне знецінення, зумовлене частковою або повною втратою первісних фізіологічних продуктивних властивостей сільськогосподарських тварин й багаторічних насаджень. Фізичне (в т. ч. фізіологічне) знецінення тісно пов’язано із строком економічного використання об’єкта. Функціональне (моральне) старіння – це прояв втрати корисності об’єкта через зниження рівня його функціональних та споживчих характеристик порівняно із сучасними аналогами. Індикатором функціонального (морального) старіння об’єкта є зменшення його ефек-

тивності порівняно з сучасними зразками. Знецінення під впливом зовнішнього середовища – наслідок змін в умовах функціонування бізнесу чи ринку. До зовнішніх умов, що ведуть до знецінення основних засобів, належать соціально-економічні, екологічні фактори, чинники інституціонального характеру (зміна нормативноправових вимог до техніко-технологічних, екологічних характеристик основних засобів, посилення екологічних вимог до технології будівництва, норм і правил щодо протекціонізму в сфері ринку вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, тощо) [193, с. 121–123]. По-суті, методологічні положення експертної оцінки щодо економічного знецінення основних засобів враховують прояви всіх видів зносу. Чітко виражені фізичний (фізіологічний) та моральний (функціональний) знос. Знецінення під впливом зовнішнього середовища відповідає зменшенню корисності основних засобів через їх соціальний та екологічний знос. Відповідно до прояву фізичний та моральний знос основних засобів позначається на фінансово-економічних показниках діяльності суб’єктів господарювання, тоді як соціальний та екологічний – на життєдіяльності Людини і Природі. Обґрунтовуючи необхідність уніфікації економічних категорій в усіх суспільно-економічних науках та практичній діяльності, важливо забезпечити облікове відображення всіх видів зносу основних засобів, як того вимагають принципи інституціональної соціальної економіки сталого розвитку. Глобалізаційні соціальноекономічні процеси позначилися на трансформаціях інституціонального забезпечення бухгалтерського обліку і фінансової звітності в напрямку їх адаптації до міжнародних вимог. Згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності користувачами фінансової звітності суб’єктів економічної діяльності є власники, інвестори, працівники, клієнти, державні органи влади і громадськість з відповідними інформаційними потребами, зокрема і в частині основних засобів [90, с. 24–25]. Власників та інвесторів підприємства цікавить дохідність капіталу, яка складається з фінансових результатів економічної діяльності та зростання вартості активів, тому для них важливим є оцінка фізичного та морального зносу основних засобів. Для державних

органів управління важлива інформація щодо своєчасності та повноти сплати податків, економічних показників діяльності підприємств з метою визначення національного доходу та розподілу ресурсів. Наявність такої інформація дає можливість обґрунтовувати інвестиційну політику держави. Основні інформаційні потреби працівників пов’язані з оплатою праці та збереженням робочих місць, а громадськості – з впливом діяльності підприємства на суспільний добробут, зокрема зайнятість та екологію. Тому для даної категорії користувачів звітності певний інтерес становлять фізичний, соціальний та екологічний види зносу основних засобів. Таким чином, відображення достовірної інформації про всі аспекти функціонування та стану основних засобів відповідно до інформаційних потреб усіх користувачів звітності потребує облікового забезпечення всіх видів зносу. На нашу думку, певною мірою ця проблема методично вирішена. Так, згідно П(С)БО 7 «Основні засоби» [41] та П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» [44] балансова вартість основних засобів має визначатися шляхом коригування їх первісної вартості на переоцінку, знос та зменшення корисності активів. Детальний аналіз цих нормативноправових актів дає підстави для висновку, що фізичний знос основних засобів, як природний наслідок їх експлуатації, розраховується шляхом амортизації суми, визначеної на основі первісної (переоціненої) вартості. Вплив морального, екологічного та соціального зносу можна оцінити при визначенні зменшення корисності об’єкта. Вартість основних засобів є грошовим еквівалентом їх цінності, тому ґрунтується на потенційній корисності об’єктів, під якою розуміють здатність майна задовольняти потреби власника або користувача впродовж певного часу. Технічне і комерційне старіння основних засобів, їх зношення та руйнація призводять до зменшення економічних вигід від їх використання. Перш за все, втрата основними засобами своєї потенційної корисності набуває форми фізичного зносу, якому мають відповідати суми накопиченої нарахованої амортизації. По-друге, суттєве зменшення економічних вигід від використання основних засобів, що значно перевищує первісно очікуване й економічно обґрунтоване, є свідчен-

ням зменшення корисності активів, порядок визнання, оцінки й обліку якого регламентовані міжнародними та вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку [163]. При визнанні зменшення корисності основних засобів орієнтиром є наявність таких ознак: суттєві негативні зміни в технологічному, ринковому, економічному та правовому середовищі функціонування підприємства, суттєві зміни в способі використання об’єкта, старіння або фізичне пошкодження активу. З урахуванням вище переліченого, за винятком фізичного пошкодження основного засобу, виявляються моральний, соціальний та екологічний види зносу. Сумарно нараховані амортизаційні відрахування та сума зменшення корисності становлять загальне зменшення вартості основних засобів під впливом усіх видів зносу. Оскільки зменшення корисності активів може бути спричинене суттєвим фізичним пошкодженням, що відповідає фізичному зносу, то логічно в бухгалтерському обліку виокремити субрахунки для відображення суто накопичених нарахованих амортизаційних відрахувань і суми зменшення корисності активів. Накопичені амортизаційні відрахування (з урахуванням темпів здорожчання аналогічних основних засобів), як форму відшкодування спожитої вартості, слід включати до собівартості виробленої продукції, що відповідає процесу простого відтворення засобів виробництва. Накопичені амортизаційні відрахування позначаються на фінансово-економічних показниках операційної сільськогосподарської діяльності. Зменшення ж корисності активів, як прояву функціонального, соціального та екологічного зносу і частково фізичного, компенсується за рахунок загального прибутку підприємства. Проблеми оцінки основних засобів з урахуванням зміни їх корисності висвітлені в працях Л. Г. Ловінської [132], С. Я. Зубілевич [106], І. В. Павлюк [184], А. А Салтикової [214]. Процес визнання та оцінки зміни корисності основних засобів включає в себе два етапи – підготовчий та аналітичний. Підготовчий етап полягає у проведенні аналізу окремих чи групи об’єктів основних засобів на предмет зменшення їх корисності відповідно до зазначених у П(С)БО 28 зовнішніх та внутрішніх ознак. Його метою є виявлення складу таких активів.

Наступний, аналітичний, етап передбачає здійснення оцінки зменшення корисності. Для цього спеціалісти підприємства, які володіють достатнім кваліфікаційним рівнем щодо оцінки технічного і комерційного стану основних засобів, мають провести візуальне обстеження об’єктів та зібрати достатньо інформації, на основі якої визначається сума очікуваного відшкодування активів. За суму очікуваного відшкодування активу (групи активів) приймається більша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або вартість при використанні активу (групи активів). Процес визначення суми очікуваного відшкодування, як основи визнання й оцінки зменшення корисності активів, є доволі складним. Вирішення проблеми порівняння і можливого надання пріоритетності вартості при використанні або чистій вартості реалізації ґрунтується на максимальній об’єктивності цих оцінок. Достовірність суми очікуваного відшкодування забезпечується наявністю необхідної, максимально повної інформації і правильністю її обробки з використанням певних методів, зокрема обґрунтованих автором підходів [168]. Соціально-економічні функції основних засобів реалізуються за певних майнових відносин, які характеризують правовий аспект засобів виробництва як складової майна. За часів радянського права через домінування державної власності на майно сутність майнових відносин розкривали в контексті зіставлення з виробничими. Трансформаційні процеси в економіці України суттєво змінили систему майнових відносин, що позначилось на їх законодавчому регулюванні у зв’язку із включенням об’єктів майнових відносин, зокрема основних засобів, до ринкового обороту. З огляду на це виникає необхідність понятійного визначення основних засобів в юридичному аспекті з позицій регулювання майнових відносин. Зокрема, це дає підстави для наукового обґрунтування основних положень щодо формування і використання амортизаційного фонду, адже грошовий потік у розмірі амортизаційних відрахувань відіграє значну роль у відтворювальному процесі. Майнові відносини в системі права визначені як вольові відносини з приводу належності (присвоєння), володіння, користування і розпорядження майном (рухомим і нерухомим) та іншими матеріальними благами, які дають можливість задовольняти пот-

реби різним суб’єктам майнових відносин, не порушуючи при цьому прав інших. У системі майнових відносин основні засоби розглядаються як складова майна, стосовно якого і виникають ці відносини. Економічна діяльність сільськогосподарських підприємств характеризується складною системою майнових відносин щодо основних засобів, які виникають між сільськогосподарським підприємством (як юридичною особою) і рядом інших суб’єктів, до яких належать: – фізичні особи – власники майнових паїв (щодо використання основних засобів та плати за це); – юридичні особи (щодо придбання, використання, передачі в оренду основних засобів із відповідною оплатою, страхування, застава тощо); – державні та органи місцевого самоврядування (щодо сплати податків, мита, зборів, пов’язаних з основними засобами, використання основних засобів загальнодержавної та комунальної власності; щодо розпорядження джерелами інвестування, державної підтримки тощо). Основні норми регулювання майнових відносин, які виникають у сільськогосподарських підприємств щодо їх основних засобів, визначено Господарським, Цивільним, Бюджетним, Митним та Податковим кодексами України [2, 5, 1, 3, 4]. На особливості майна і формування майнових відносин у сільськогосподарському виробництві, на думку Ю. Я. Лузана, значно впливає специфіка галузі. у ринковій економіці сільськогосподарські товаровиробники займаються не лише виробництвом, а й змушені відстоювати своє місце на ринку, що вимагає формування ефективного механізму господарювання з використанням інструментів, побудованих на майнових відносинах. Ці механізми мають бути чітко науково обґрунтованими з метою уникнення недоліків у майнових відносинах, які можуть призвести до негативних наслідків. Як приклад, на результатах паювання майна КСП позначилась не до кінця відпрацьована процедура паювання майна, застосування різних методик паювання, відсутність чітко визначеного кола суб’єктів майнових відносин, проблема визначення вартості розпайованого майна та ін. [135]. Тому, ефективне використання майна сільсько-

господарських товаровиробників, у тому числі основних засобів, не можливе без організації майнових відносин, в яких повною мірою реалізоване право власності, які враховують інтереси власників, користувачів майна, держави і суспільства. На значимості права власності як інституціональної передумови ефективного використання основних засобів наголошують багато вчених. На думку Ю. О. Лупенка, категорія власності є однією з найважливіших характеристик економічних відносин між суб’єктами власності з приводу привласнення засобів та результатів праці [138, с. 42]. Розуміння ролі відносин власності у становленні ефективної економіки було закладено в ідеологічне підґрунтя економічної та аграрної реформ в Україні. Право власності в системі соціально-економічних відносин посідає ключове місце в інституціональній теорії. Т. Еггертссон, як дослідник ролі різних інститутів, у тому числі інституту власності, в соціально-економічній поведінці суб’єктів, власність трактує як комбінацію часткових прав на економічні блага: право користування благом; право отримувати дохід (користь) від блага; право відчужувати благо [253, с. 34–35]. Це доволі звужене трактування права власності, оскільки не передбачає заборони використання блага на шкоду іншим, що посідає важливе місце в теорії суспільного добробуту. Ширший спектр прав розкривається через зобов’язання: право володіння; право користування; право управління; право на дохід; право на капітальну вартість; право на безпеку; право на передачу прав у спадок; безстроковість прав; заборона шкідливого використання; відповідальність; право на відновлення [257]. Важливим висновком інституціональної теорії, як поєднання теорії прав власності і контрактів, є висновок про залежність цінності будь-якого блага, зокрема основних засобів, від повноти і захищеності прав власності, що супроводжують це благо [175, с. 343]. Власність є формою реалізації економічних інтересів, що забезпечують економічний розвиток. Підводячи підсумок, основні засоби в правовому аспекті можна визначити як об’єкт майнових відносин з приводу присвоєння, володіння, користування, розпорядження ними та джерелами

їх формування, а також з приводу їх страхування, оподаткування та інших соціально-економічних відносин, що виникають між власниками (користувачами) основних засобів та іншими фізичними і юридичними особами, державними і місцевими органами влади, громадськими організаціями, суспільством. З цих позицій вони розглядаються не просто як засоби виробництва. За юридичним змістом основні засоби є носієм майна, сукупністю речі та майнових прав і обов’язків щодо неї. У сільськогосподарській діяльності разом з іншими видами майна вони функціонують в складі підприємства як єдиного цілісного майнового комплексу з виробництва та реалізації продукції. Принциповим для ефективного використання основних засобів у правовому аспекті є чіткість і стабільність правил щодо власності на основні засоби, за якими має бути досягнутий максимальний компроміс щодо корисності основних засобів між його власником і суспільством. Як наголошує П. Т. Саблук, власність відіграє домінуючу роль серед усіх інших базових основ суспільних та виробничих відносин, забезпечуючи реалізацію економічних інтересів селянства [209, с. 89]. Соціально-орієнтована економіка, курс на яку проголошено в Україні, передбачає розумний поєднання державної та приватної форм власності, остання з яких стимулює ефективне використання основних засобів та всіх інших факторів виробництва. З розвитком наукової думки від класичної до інституціональної теорії поглиблювалися сутнісні характеристики, притаманні основним засобам та їх участі в соціально-економічних процесах, зумовлені трансформацією економічних систем від аграрної до постіндустріальної (табл. 1.4). Економічна природа основних засобів позначаються на системі управління їх використанням і відтворенням за основними класичними складовими менеджменту: діагностика стану (аналіз) – планування – прогнозування (у т.ч. з використанням моделювання) – контроль – регулювання. Управлінський аспект основних засобів пролягає в тому, що вони є цілісною керованою підсистемою майнового комплексу і підприємства в цілому, формування, відтворення й ефективне використання яких з урахуванням інте-

ресів різних зацікавлених сторін (груп стейкхолдерів) забезпечується сукупністю механізмів, принципів і методів прийняття та реалізації управлінських рішень. Таблиця 1.4 Розвиток економічної думки щодо соціально-економічної сутності основних засобів та природи їх функціонування Основні засоби є одним із факторів виробництва з такими характеристиками: зберігають свою матеріальну форму впродовж тривалого періоду часу; їх вартість на готову продукцію переноситься частинами впродовж кількох виробничих циклів; потребують відтворення по завершенню терміну їх корисного використання, який більше року (або операційного циклу, якщо він більше одного року). Основні засоби є результатом людської праці Основні засоби у вартісному виразі є основним капіталом, якщо приносять дохід, не надходячи в обіг і не змінюючи володаря Основні засоби забезпечують максимальний синергійний ефект у комплексі з іншими факторами виробництва при усвідомленні значимості кожного і їх раціонального співвідношення Ціна попиту на основні засоби є похідною від цін на вироблену з їх використанням продукцію, а вартість основних засобів позначається на собівартості (і ціні пропозиції) продукції Формування цін на основні засоби здійснюється під впливом попиту та пропозиції. Ціна попиту визначається граничною продуктивністю основних засобів, а ціна пропозиції – граничними витратами на їх створення Упродовж терміну використання споживча вартість основних засобів змінюється через фізичний знос, моральне старіння, під впливом зовнішнього економічного і інституціонального середовища тощо. Основним засобам притаманний фізичний, моральний, зовнішній, соціальний, екологічний види зносу Основні засоби мають забезпечувати економію праці (economy of labour) без негативних наслідків для суспільства і працівників Основні засоби є засобами праці, використання яких забезпечує зростання кількості перетвореної енергії, коефіцієнта взаємодії Людини з Природою шляхом протидії розсіюванню енергії, забезпечення її перетворення та накопичення Основні засоби є об’єктом відносин власності, яка як базисний економічний інститут обумовлює тенденції і характер розвитку економіки Джерело: узагальнення автора.

Безсистемне управління основними засобами призводить до незбалансованого та нераціонального складу матеріальнотехнічної бази і безпосередньо основних засобів для здійснення

операційної діяльності підприємства, зростання рівня їх зносу, необґрунтованих витрат на ремонти, неефективної інвестиційної діяльності з оновлення основних засобів, низького рівня дохідності використання засобів виробництва. Ефективне управління основними засобами забезпечується при дотриманні основних принципів управління, визначених І. О. Бланком [73]: інтегрованість управління основними засобами в загальну систему управління підприємством; динамічність управління основними засобами відповідно до змін внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, наприклад у частині співвідношення вибуття й оновлення основних засобів; вибір оптимального рішення серед обов’язкових альтернативних та пошук альтернативних рішень за зміни обставин, зокрема щодо амортизаційної та інвестиційної політики підприємства; орієнтованість на стратегічні цілі підприємства. Повніше розкриття сутності основних засобів можливе лише в сукупності правового, економічного, соціального, екологічного та управлінського аспектів. Невід’ємною складовою ефективної системи управління є інформаційний блок, якість, повнота, доречність та достовірність даних якого забезпечується бухгалтерським обліком. Зважаючи на це критерії визнання основних засобів у бухгалтерському обліку мають бути носіями соціальноекономічної сутності основних засобів за всіма аспектами. Відповідно до фізичних характеристик, участі в господарській діяльності та мети придбання основні засоби є ресурсами, що узагальнюють в собі ознаки активів і безпосередньо основних засобів. Згідно з НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [40] та П(С)БО 7 «Основні засоби» [41] для визнання об’єктів основними засобами вони мають відповідати таким критеріям: є ресурсами підприємства, контроль над якими повинен в майбутньому принести економічну вигоду; існує велика ймовірність потенційної можливості отримання грошових коштів від використання основних засобів; мета їх утримання підприємством – використання у виробничому процесі, при наданні послуг, постачанні товарів, здавання в оренду іншим особам, застосування при здійсненні адміністративних та соціально-культурних функцій (якщо довгострокові

матеріальні ресурси утримуються підприємством з метою продажу після їх придбання чи виведення з експлуатації, то вони не класифікуються як основні засоби); знаходяться в розпорядженні керівництва компанії, яке може безперешкодно задіяти їх на власний розсуд; є результатом раніше проведених компанією операцій; придатні до використання за призначенням в даний момент у зв’язку з виконанням усіх умов контракту, а не знаходяться на стадії виготовлення, будівництва, установки чи доставки; наявність матеріальної форми; строк корисного використання (очікуваний) – більше одного року або операційного циклу у разі його перевищення одного року. У цілому таке визначення є доволі всеохоплюючим. Разом із тим виникає питання щодо визначення активів, відповідно і основних засобів, як ресурсів, контрольованих підприємством. У П(С)БО 19 [43] контроль визначено як вирішальний вплив на фінансову, господарську та комерційну політику підприємства і підприємництва з метою одержання вигід від його діяльності. У такому контексті йдеться про об’єднання підприємств і взаємодію материнської та дочірніх компаній. Варто наголосити, що визначення контрольованих підприємством активів нормативноправовими актами не регламентовано. Екстраполюючи визначення контролю з П(С)БО 19, можна вважати, що контроль над основними засобами передбачає вирішальний вплив на фінансову, господарську та комерційну політику підприємства щодо використання основних засобів. Ступінь такого впливу визначається правами на основні засоби. Однозначно, як активи визнаються основні засоби, що належать підприємству на правах власності та придбані в користування на правах фінансової оренди. Основні засоби, що є об’єктом операційної оренди, відображають на позабалансових рахунках. Але з економічної точки зору вони не втрачають функцій і ознак основних засобів, тому визнаються такими. Формат прав на них позначається на процесах їх відтворення. Крім вище перелічених сутнісних ознак для визнання об’єктів основними засобами нормативно-правовими актами може встановлюватися вартісна межа, як прояв інституціональної економіки. В 2004–2011 роках вона становила 1000 грн., до 2004 року –

500 грн. З 2012 року Податковим кодексом України вартісний критерій належності до основних засобів визначений на рівні не менше 2500 грн., а з вересня 2015 року – 6000 грн. Застосування вартісного порогу для визнання об’єктів основними засобами властиве й іншим країнам. Наприклад, у Східній Німеччині існував граничний розмір у 800 марок. Принципово наявність податкового вартісного критерію для основних засобів не створює проблем для їх бухгалтерського обліку, оскільки використовується для розмежування основних засобів і малоцінних необоротних матеріальних активів. Розкриття природи основних засобів у правовому, економічному, соціальному, екологічному та управлінському аспектам дозволяє обґрунтувати їх склад із відповідною класифікацією, що є принциповим з позицій теоретичних і прикладних засад визначення фінансово-економічних показників суб’єктів господарювання в розрізі різних видів діяльності й оптимальних джерел фінансування формування і відтворення засобів виробництва (рис. 1.2). За планової соціалістичної економіки до основних засобів, крім машин, обладнання, будівель, споруд, транспортних засобів, відносили багаторічні насадження, робочу і продуктивну худобу. На сьогодні з прийняттям П(С)БО 30 [45] вони визнаються окремими об’єктами обліку, що класифікуються як довгострокові біологічні активи рослинництва і тваринництва. Разом із тим основні фонди сільськогосподарських підприємств при соціалізмі не включали землі, тоді як П(С)БО 7 з 2000 року земельні ділянки визнаються основними засобами. Відповідь на питання щодо логічно обґрунтованих складових основних засобів може дати економічна теорія різних наукових течій. Всіма науковими школами земля розглядалась як окремий фактор виробництва (разом із працею, капіталом, у подальшому підприємництвом та інтелектуальним капіталом). На нашу думку, це цілком логічно і має бути враховано для обґрунтування складу основних засобів. Так, фізіократи розглядали земельний ресурс як єдиний фактор виробництва, що є джерелом «чистого продукту» і збагачення суспільства.

Джерело: сформовано автором за результатами опрацьованих наукових джерел.

Рис. 1.2. Схема сутнісно-структурної багатоаспектної характеристики основних засобів сільського господарства

Основні засоби – це: чинник соціальної результат людської праці; фактор цілісна керована об’єкти обліку ефективності: повиробництва, підсистема, об’єкт права суб’єкт щодо реєстрації, власності, вид ліпшення умов праці що має матеріально-речову форму, впливу об’єкт управлінвимірювання ня щодо планумайна з від- людини, підвищення довгостроковий термін викорисна накопичення та рівня безпеки праці, тання; в процесі експлуатації вання, прогнозуповідними навкоузагальнення майновими збільшення заробіт- поступово втрачає споживчу вар- лишнє вання, контролю, інформації про ної плати, економія тість; забезпечуючи отримання аналізу і регулюправами середооперації з оснопраці економічного ефекту вання процесів володіння, вище вними засобами формування, користування, фактор зростання економії праці з подальшим використання та розпоряджен(economy of labour), використанням відтворення ня фактор зростання коефіцієнта взаємодії для управління основних засобів Людини з Природою інституціоеколоуправлінський обліковий Аспекти нальносоціальний економічний гічний правовий за участю у господарській діяль- еколоповністю конт- активи; соціальновласні; ності: виробничі; загальновиро- гобезпозабалансові рольовані; ефективні; орендовані; печні бничі; частково конт- об’єкти соціальнов лізингу; та адміністративні неефективні в заставі за видами діяльності: сільсько- небез- рольовані печні; господарські, інші операційні; енергоінвестиційні; зберіза галузевою приналежністю: гаючі та рослинництва, тваринництва та ні їх підгалузей будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, Види інвентар, капітальні витрати на земельні поліпшення сільськогосподарського призначення, інші основні засоби основних та необоротні матеріальні активи засобів

Сутність основних засобів

Основні класифікаційні групи основних засобів

Аргументом чіткого виокремлення земельних ресурсів зі складу основних засобів слугують наукові положення класичної економічної школи щодо різної природи доходів від землі, праці та капіталу (відповідно земельної ренти, заробітної плати і прибутку чи відсотка). За А. Смітом, якщо заробітна плата і прибуток на капітал є прямими ціноутворювальними факторами, то на відміну від них розмір ренти є результатом ціни на сільськогосподарську продукцію, як опосередкована складова ціни. У теорії А. Сміта, для якої характерне широке розуміння капіталу, до основного капіталу відносять такі елементи: машини і обладнання, які полегшують чи зменшують обсяг праці; будівлі, які є джерелом отримання доходу як для власників, так і осіб, які їх орендують за плату; покращення землі, тобто ті вкладення в землю, результатом яких стало приведення її до стану, найбільш придатного до обробітку та іншого використання; всі набуті корисні здатності людини [217, с. 408–409]. Доцільність виключення земельних ділянок зі складу основних засобів пояснюються їх особливостями за теоретичними положеннями Д. Рікардо, за якими земельна рента на відміну від доходів інших факторів виробництва не входить до ціни продукції. Особливості землі зумовлені одночасним її функціонуванням у сільськогосподарському виробництві як засобу і предмета праці. Представник школи маржиналізму А. Маршалл наголошував на ознаці походження капіталу: капіталом є предмети, корисність яких створена людською працею. Тому до основного капіталу не можуть бути віднесені дари природи, зокрема земля [149, с. 214]. Виокремлення земельного активу зі складу основних засобів обґрунтовано пояснює теорія фізичної економіки, виходячи з характеру участі та функцій землі та засобів праці у процесі збереження енергії. Земля є безпосереднім накопичувачем сонячної енергії, тоді як засоби праці сприяють збільшенню кількості перетворюваної енергії, запобігаючи її розсіюванню. До інших ознак, що дають підстави для не визнання землі основними засобами відносять: природне походження; обмеженість; неамортизованість; іншу природу відтворення.

За теоретичними засадами фізичної економіки до основних засобів, які є складовою засобів виробництва, неправомірно відносити те, що має природне походження (земля, худоба, птиця, насадження плодових і ягідних культур, виноградники). На підтвердження такого висновку можна навести і методологічні положення неокласиків, зокрема М. Аллє, в дослідженнях яких до засобів виробництва віднесено вже вироблений товар, який використовується для виробництва іншого товару [247]. Це дає підстави розглядати землю як фактор виробництва, але не відносити її до основних засобів, оскільки такі мають бути результатом виробництва. Всі вищенаведені ознаки основних засобів та основного капіталу, окреслені в різних наукових течіях, слугують аргументами для обґрунтування складу основних засобів, зокрема щодо невизнання такими земельних ділянок. Тому вважаємо правильним і в бухгалтерському обліку земельні ділянки не класифікувати як основні засоби, а визнати окремим відособленим видом активів, відповідно до концепції уніфікації поняття основних засобів в економічному, юридичному, соціальному та управлінському (в т.ч. бухгалтерському) аспектах. Функції основних засобів, як засобів праці, відповідно до фізичної економії полягають в економії людської енергії, збереженні природної енергії від розсіювання, збільшенні кількості перетворюваної енергії та ефективності обміну з Природою. Відповідно з цими положеннями продуктивна худоба і багаторічні насадження не відповідають сутності основних засобів. Тому цілком логічно, що від 2007 року худоба і птиця (крім робочої) та багаторічні насадження (сади, ягідники, виноградники) в сільськогосподарській діяльності виокремлені й класифікуються як біологічні активи тваринництва і рослинництва. На користь невизнання продуктивної худоби і птиці, багаторічних насаджень і земельних ділянок у складі основних засобів свідчать методичні засади визначення показників фондозабезпеченості аграрного виробництва. За класичного розуміння фондооснащеності сільськогосподарських угідь та фондоозброєності праці як вартості основних засобів у

розрахунку на 100 га угідь та 1 працівника сільського господарства виникають сумніви щодо логічності включення біологічних активів рослинництва і тваринництва до основних засобів. Аналіз концепцій сутності, значення й особливостей функціонування основних засобів з позицій мікро- та макроекономіки, соціально-орієнтованої і ринкової економіки, показав їх значимість на всіх етапах розвитку економічних систем: від аграрної до постіндустріальної. Розвиток економіки і держави з урахуванням потреб Людини та суспільства не можливий без комплексного виконання основними засобами всіх своїх функцій по створенню благ, які визначаються багатоаспектною природою засобів виробництва.

1.3. Теоретико-методологічні засади відтворення основних засобів сільського господарства Невід’ємною складовою процесу сільськогосподарського виробництва є споживання основного капіталу, внаслідок чого виникає об’єктивна потреба у постійному відтворенні основних засобів за оптимальними параметрами при дотриманні необхідних пропорцій надходження та вибуття основних засобів, рівня їх оновлення відповідно до темпів фізичного та морального зносу. Відтворення основних засобів у сільському господарстві на сьогодні є однією із ключових проблем розвитку галузі з позицій нарощування обсягів виробництва та структурної збалансованості його спеціалізації. Використання засобів праці понад економічно виправданий термін в умовах швидких темпів науково-технічного прогресу, зменшення обсягів капітальних вкладень у сільськогосподарських підприємствах при нецільовому використанні амортизаційних відрахувань негативно позначились на пропорціях відтворення основних засобів аграрного сектору економіки. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного дослідження закономірностей відтворення основних засобів шляхом вивчення взаємозв’язків між споживанням і накопиченням капіталу, амортизацією, ліквідацією і придбанням основних засобів, фінансовими результатами та інвестиціями сільськогосподарських підприємств.

Відтворення в економіці є динамічним процесом, пов’язаним із рухом капіталу. Відтворення основних засобів визначається їх базовими властивостями. Довгостроковість функціонування і двоєдина природа основного капіталу (наявність матеріальної та вартісної форм) зумовлюють суть і особливості його кругообігу. Він полягає у постадійному циклічному русі основного капіталу, в процесі якого відбувається споживання і відновлення виробничого капіталу, накопичення і використання грошового капіталу. Ці дві форми основного капіталу взаємопов’язані та взаємодоповнювані: споживання виробничого капіталу при його використанні компенсується накопиченням грошового, а цільове витрачання останнього – відновленням виробничого. Відтворення пов’язано з безперервним рухом капіталу шляхом циклічного кругообігу. За один цикл кругообігу основний капітал появляється в трьох своїх функціональних формах і проходить три стадії вартості: сфера обігу (перетворення грошового капіталу у виробничий при придбанні основних засобів) – виробнича сфера (перетворення виробничої форми капіталу в товарну при використанні основних засобів і споживанні їх вартості) – сфера обігу (трансформація товарної форми капіталу в грошову при реалізації продукції). Відповідно до вищезазначеного в більшості наукових джерел відтворення основних засобів трактується як процес їх виробничого використання, зносу, амортизації, підтримки у робочому стані через здійснення ремонтів і відновлення в натурі [63, с. 285–294; 102, с. 45; 77]. Поділяючи позицію щодо природи відтворення основних засобів, принциповою відмінністю окремих наукових шкіл є вимірник обсягу основного капіталу, що застосовується для дослідження його споживання і відшкодування. Прихильники трудової теорії вартості, розглядаючи відтворення як повторну появу вартості постійного капіталу в оновленій формі, за еквівалент вартості беруть суспільно необхідні затрати робочого часу на уречевлене створення основних засобів. При аналізі відтворення основних засобів сутнісна форма вартості ототожнюється з грошовою. При застосуванні такого вимірника принципово важливо враховувати

фактор інфляції. Тому, на нашу думку, в кругообігу основного капіталу у фазі відшкодування вартості основних засобів основою є відтворювальна вартість (вартість відтворення або заміщення), як скоригована часовими факторами величина [141]. У контексті теорії фізичної економії відтворення основних засобів являє собою елемент стандартного виробничого блоку як потік енергії основних засобів виробництва (з її виміром на вході і за результатами використання) для підтримки й розвитку матеріальнотехнічної бази [237, с. 29]. По-суті в класичній економічній теорії та фізичній економії схеми кругообігу, які характеризує відтворювальний процес, аналогічні. Принципова відмінність полягає у вимірнику основного капіталу: вартісний (грошовий) чи енергетичний. Зазвичай в наукових працях з економічної теорії відтворення досліджується з позицій макроекономіки і суспільного виробництва, загальна схема якого втілюється у процес відтворення основних засобів окремого підприємства за видами діяльності (рис. 1.3). Відтворення ресурсного потенціалу, в тому числі основних засобів, є ключовим при дослідженні всіх форм економічної життєдіяльності: простого відтворення, економічного зростання та розвитку. Глибина цих досліджень сприяє обґрунтуванню ефективних організаційних і фінансових механізмів забезпечення необхідних параметрів відтворення основних засобів. З розвитком економічної думки, ключові положення якої певною мірою визначалися станом соціально-виробничих відносин, методологія відтворення основного капіталу різних наукових шкіл трансформується шляхом обґрунтування основних факторів, що зумовлюють тенденції відтворювальних процесів. Виявлення факторів відтворення дозволяє обґрунтувати механізми забезпечення необхідних пропорцій цього процесу з позицій різних груп економічних інтересів: власників засобів виробництва, суспільства, держави. З розвитком наукової думки почалися дослідження залежності пропорцій відтворення основних засобів від впливу факторів мікро-, макро- та мезорівнів, від суто економічних та інституціональних чинників з обґрунтуванням найсуттєвіших відповідно до потреб часу.

ІНВЕСТИЦІЙНА

прибуток

кошти в обсязі вартості відтворення

ОПЕРАЦІЙНА

відшкодування вартості ОЗ

- товар

амортизація ОЗ

знос ОЗ

споживання ОЗ

готова продукція -

відновлення ОЗ

формування ОЗ

Джерело: сформовано автором за результатами опрацьованих наукових джерел.

Рис. 1.3. Схема відтворення основних засобів (ОЗ) за видами діяльності підприємства

ФІНАНСОВА

інші джерела

державна фінансова підтримка

боргові цінні папери

фінансовий лізинг

кредити

статутний (пайовий) капітал

Р Е А Л І З А Ц І Я

В И Р О Б Н И Ц Т В О

Відповідно до класичного підходу суть і значимість відтворення основних засобів полягають у наступному: розвиток економіки залежить від нарощування основного капіталу, що визначає необхідність його розширеного відтворення; відтворення як процес є постійним безперервним кругообігом основного капіталу шляхом перенесення його вартості на товар з його подальшим відновленням у натуральних обсягах; відтворення основних засобів передбачає постійне накопичення вартості виробництва, достатньої для їх відтворення в натуральному вигляді; процес відтворення не повинен підлягати державному регулюванню; відтворення основних засобів належить до сфери економічних інтересів власників основних засобів; існує тісний зв’язок між відтворенням і соціально-економічним розвитком [118, с. 62; 205, с. 98; 223, с. 203]. У розвиток цих ідей одним із факторів розширеного відтворення капіталу К. Маркс вважав структурні зміни в капіталі через заміщення праці засобами праці, внаслідок їх класового характеру. Класики визначили базисну основу поетапної схеми кругообігу основного капіталу, що характеризує процес відтворення основних засобів. Відтворювальний цикл основних засобів охоплює такі стадії: основні засоби (як матеріально-речові об’єкти) – амортизація основних засобів у виробничому процесі (і набуття ними статусу капіталу після його завершення) – одержання готової продукції з відповідною складовою спожитого основного капіталу – відшкодування вартості основних засобів у процесі реалізації товарної продукції й отримання фінансових ресурсів для подальшого придбання засобів виробництва – інвестиції – основні засоби. Віддаючи належне значимості напрацювань економістівкласиків, поза їхньою увагою залишилися такі суттєві чинники, здатні вплинути на пропорції відтворення, як інвестиції, зміни вимог ринку до товарів і засобів їх виробництва, науковотехнічний прогрес, зростання конкуренції, інші макроекономічні фактори. Політекономічний підхід до відтворення основних засобів визначає його як статичний процес, підпорядкований лише економічним інтересам власників засобів виробництва у постійному отриманні ними доходів. Ігнорування при цьому ринкових

та макроекономічних чинників не дає можливості обґрунтувати оптимальні форми та методи активізації інвестиційних процесів для оновлення основних засобів залежно від загального соціально-економічного та інституціонального середовища. Погоджуючись з багатьма положеннями теорій Ф. Кене і К. Маркса, В. Маєвський заперечує статичний стан відтворення, вважаючи навіть процес простого відтворення основного капіталу хоча і примітивною, але все ж формою економічної життєдіяльності. Відповідно до його наукових поглядів на відтворенні основного капіталу позначається часовий фактор. Вартість, як затрати праці, є працею конкретного моменту часу, і саме тому в процесі експлуатації основного засобу його вартість зникає, а для його відтворення потрібен новий робочий час, втілений у нову вартість. Автор підкреслює, що собівартість створюваного продукту формується не за рахунок перенесеної впродовж виробничого часу вартості основного капіталу, а шляхом перенесення бухгалтером інформації про ціну капіталу. На цій підставі зроблений висновок, що в процесі виробництва вартість спожитого основного капіталу замінюється його новою вартістю, створеною відтворювальним робочим часом. Таким чином, авансувавши кошти в постійний і змінний капітал, підприємець отримує нову вартість продукції, в якій втілюється вартість робочої сили, відтворювальна вартість спожитого капіталу і додана вартість [141]. Тому для забезпечення необхідної моделі відтворення ключовою є відтворювальна вартість основних засобів (вартість відтворення або заміщення), обумовлена часовими параметрами процесу відтворення. Неокласики всі економічні явища розглядали крізь призму ринку. Не заперечуючи пріоритетний інтерес до оновлення та ефективного використання основних засобів у їхніх власників, вони, залучивши методологію мікроекономічного аналізу, досліджували вплив потреб ринку на тенденції та характер відтворення основного капіталу. Ф. Візер, як один із авторів теорії граничної продуктивності, визначальними для функціонуючих основних засобів (старих продуктів) вважав не затрати, які слід було здійснити при їх виробництві, а затрати, необхідні для їх відновлення чи відтворення. Вирішальне значення для обґрунтування розміру від-

творювальних витрат мають найменші витрати, зумовлені рівнем розвитку техніки. В умовах технічного прогресу цей закон вступає в дію по закінченню періоду широкого впровадження новітніх засобів праці, для якого характерне наближено рівне кількісне співвідношення застарілих та технічно-модернізованих основних засобів [85]. В умовах ринку, на думку А. Маршалла, зростання основного капіталу як фактору виробництва має забезпечувати максимальну граничну продуктивність його використання [147, с. 247]. Конкуренція, як невід’ємний елемент ринку, й оновлення основних засобів є взаємообумовленими процесами. Використання основних засобів із вищою граничною продуктивністю забезпечує зростання конкурентоспроможності фірм. В умовах зростаючої конкуренції підприємства для посилення або утримання своїх конкурентних позицій повинні забезпечувати прискорене оновлення засобів виробництва, що зумовлює активізацію їх інвестиційної діяльності. У свою чергу, внаслідок збільшення капітальних інвестицій в модернізацію виробничої бази відбувається заміна застарілих основних засобів на технічно досконаліші з вищою граничною продуктивністю, що стимулює подальше зростання конкуренції на ринку. В ринковому середовищі взаємозв’язок зростаючої конкуренції, науково-технічного прогресу й необхідності підвищення граничної продуктивності основних засобів зумовлює потребу в розширеному відтворенні останніх на якісно досконаліші, джерелом якого є інвестиції. Відповідно до теорії маржиналізму, приймаючи рішення про характер і масштаби відтворення основних засобів, слід виходити з принципу граничної продуктивності: підприємству економічно доцільно нарощувати обсяги використання основних засобів до того рівня, доки гранична продукція, отримана від них, вище за їх ціну [121]. Принципово погоджуючись з такою методологією обґрунтування економічно доцільної потреби в основних засобах та відповідно до неї обсягів інвестицій, вона, на нашу думку, потребує певного уточнення в частині основних засобів сільськогосподарського призначення. В аграрній сфері паралельно з ринковими факторами діє і природний. Тому при визначенні оптимальних

обсягів основних засобів в аграрному виробництві, ґрунтуючись на методології граничної продуктивності, необхідно проводити їх коригування з урахуванням ризиків, спричинених несприятливими природнокліматичними умовами. Так, за результатами наших опитувань власників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств, у господарствах з вирощування рослинницької продукції кількість посівної техніки має перевищувати технологічну норму для проведення посівної кампанії в максимально короткі строки у сприятливий для цього період. Основні положення неокласичної теорії про тісний взаємозв’язок ринку і розширеного якісного відтворення засобів виробництва слугують методологічним інструментом для обґрунтування необхідності збільшення приватних інвестицій в основний капітал до рівня, що забезпечує максимальну граничну продуктивність засобів виробництва. В їх основі – результати аналізу цих процесів з використанням мікроекономічного підходу. Це пояснюється впливом основоположного принципу неокласичної теорії невтручання держави в економіку та дієвості суто ринкових сил. Принциповим для кейнсіанської методології є макроекономічний підхід у регулюванні економічних процесів. Виявлений ними вплив макроекономічних індикаторів на тенденції і темпи нарощування та оновлення основного капіталу пояснює необхідність державного регулювання інвестиційних процесів. Пропорції та темпи відтворення в різних галузях пов’язані зі структурою валового внутрішнього продукту в частині співвідношення реального і фінансового секторів економіки, матеріального виробництва та інтелектуального продукту, співвідношення інвестицій та заощаджень. Зміни на користь перевищення інвестицій над заощадженнями є рушійною силою, що забезпечує перехід до нового рівня виробництва. Вплив частки перспективних галузей у валовому внутрішньому продукті на розвиток національної економіки в цілому зумовлює необхідність стимулювання інвестування коштів в оновлення основних засобів цих видів економічної діяльності. На цій підставі Кейнс обґрунтував принципові положення макроекономічної інвестиційної політики, в основі якої доцільність зростання обсягів бюджетних інвестицій в перспективні галузі

економіки, в тому числі з метою стимулювання активізації інвестиційних ресурсів суб’єктів підприємницької діяльності та зовнішніх інвесторів [117]. На нашу думку, кейнсіанські ідеї доцільно закласти в основу концепції інвестиційної та амортизаційної політики в Україні, метою якої має бути не лише нарощування фізичних обсягів основного аграрного капіталу, а і переоснащення сільськогосподарського виробництва на інноваційній основі. На думку Дж. Р. Хікса, в макроекономічному масштабі з кожним циклом відтворення зростає вартість основних засобів і вони стають технічно досконалішими, що зумовлено науковотехнічним прогресом, інфляційними чинниками та іншими факторами. Необхідні темпи, пропорції та масштаби відтворення основних засобів забезпечують інвестиції, активізація яких у певних галузях у свою чергу є результатом оптимізації міжгалузевого співвідношення норми прибутку, процентних ставок, темпів інфляції. Щодо накопичення капіталу дослідник обґрунтовує залежність цього процесу від часового фактору, зокрема від масштабів виробництва та цін у попередні та поточний періоди [231, с. 420]. Ці висновки нами використані при розрахунку здатності сільськогосподарських підприємств до фінансового самозабезпечення відтворення основних засобів. Важливими науковими висновками кейнсіанства та неокласичного напряму є принципова значимість приросту інвестицій та їх ефективності у відтворенні основних засобів, перш за все інтенсивного характеру. Забезпечення цього процесу в необхідних пропорціях можливе за врахуванням впливу всіх чинників макроі мікрорівнів, здатних сприяти активізації інвестиційних процесів без негативних наслідків соціального характеру. Наукою доведено, що найефективнішим інвестиційним ресурсом є амортизація. Тому застосування адекватних ситуації механізмів амортизаційної політики забезпечує необхідні темпи відтворення. Наголошуючи на необхідності вивчення економічних процесів крізь призму сукупності та взаємоузгодженості всіх аспектів (правового, економічного, соціального, екологічного, управлінського, облікового) для обґрунтування комплексних пропозицій щодо вирішення економічних проблем, цей принцип екс-

траполюємо і на дослідження зносу та амортизації – як невід’ємних складових відтворення основних засобів. Багато вчених вважають за доцільне розмежовувати бухгалтерську та податкову функції амортизації: в контексті обліку вона має відображати вартість спожитого капіталу для його відшкодування, в контексті оподаткування нарахування амортизації має забезпечувати регулювання інвестиційних процесів. Суттєві зміни до економічної природи амортизації, які мають позначатися на методиці її обліку, передбачив П’єро Сраффа [220]. На його думку, при визначенні й відображенні амортизації не лише вартість відшкодування основних засобів має .підлягати обліку. Облікові підходи при оцінці господарських операцій за участі основних засобів, зокрема їх амортизації, мають забезпечувати і відображення прибутковості. Підтримка рівності цін можлива за умови збільшення норм амортизації на більш старі основні засоби порівняно з новими зразками. Внаслідок цього цілком логічним є пріоритетне застосування методів прискореної амортизації не лише при оподаткуванні підприємств, але і в бухгалтерському обліку. Як похідні від фінансово-економічних показників господарської діяльності підприємств та макроекономічних індикаторів, параметри відтворення основних засобів певною мірою залежать від циклічності соціально-економічного розвитку. З поступовою еволюцією технологічних укладів відбувається загальноекономічне оновлення основних засобів. Явище циклічності завжди існує, тому цей фактор слід брати до уваги при обґрунтуванні інвестиційної політики держави і підприємства з метою мінімізації його негативного впливу на процеси відтворення. Сутність циклічного розвитку економіки розглядалася і розвивалася різними теоріями від екзогенного підходу пояснення цього явища (зокрема аграрного) до монетарного і ринкового в працях іноземних та вітчизняних учених [256, 124, 109]. Відповідно до методологічних засад циклічності економічного розвитку та особливостей її прояву в сільському господарстві, виникнення хвиль в економічній динаміці галузі значною мірою зумовлене науково-технічним прогресом, інноваціями та інвестиціями, але пов’язане і з циклічними коливаннями врожайності.

Одна з причин циклічності економічного розвитку пояснюється змінами граничної ефективності капіталу, спад якої з поступовим зменшенням інвестицій спричиняє настання кризової фази. За інвестиційною теорією циклу, автором якої є Е. Хансен, ключову роль у циклічності відіграють саме реальні інвестиції. Тому нестача основних засобів є стримувальним чинником кумулятивного ефекту зростаючої фази економічного циклу [256]. На параметрах і пропорціях відтворення основних засобів у сільському господарстві позначається вплив загальноекономічних законів циклічності та циклічність урожайності. За результатами досліджень О. В. Олійника, в Україні тривалість середньострокового циклу врожайності та валового збору сільськогосподарських культур становить від 15 до 18 років, а короткострокового – близько 4 років. У тваринництві простежується середньострокова циклічність з тривалістю 15,4–17,4 роки, короткострокових циклічних коливань не виявлено. У цілому по сільському господарства наприкінці ХХ–початку ХХІ ст. почався завершальний етап понижувальної хвилі довгострокового циклу Кондратьєва. Від початку 80-х років ХХ ст. до початку 2000-х років простежується й спадаюча хвиля товарних цін, цін на сільськогосподарську продукцію, заробітної плати в Сполучених Штатах Америки та країнах Європи [179]. Таким чином, узагальнення цих результатів свідчить про надскладний період в економіці сільського господарства України (1991–2001 рр.), оскільки негативний вплив понижувальної довгої хвилі загальноекономічного циклу Кондратьєва підсилювався негативним впливом фази спаду середньострокового та короткострокового циклів у рослинництві і тваринництві. Ігнорування факту циклічності економічного розвитку в планах і прогнозах національної, галузевої та економіки підприємства може призвести до кризи інвестиційної діяльності із відповідними затяжними наслідками. Зокрема, така ситуація проявилася в економіці України в 1990-ті роки. Якщо в 1985 і 1990 рр. індекс капітальних інвестицій по народному господарству становив відповідно 102,8 і 101,9 %, то в 1991–1997 рр. відмічається щорічний спад капітального інвестування на 8,8–36,9 %. Злиття фази спаду

довго-, середньо- і короткострокових хвиль у сільському господарстві Україні зумовило більшу тривалість і гостроту інвестиційної кризи в галузі. Вона тривала з 1991 по 2000 роки, і темпи та масштаби зменшення капітальних інвестицій в аграрному секторі перевищували відповідні показники в цілому по національній економіці. У цей період річне зменшення капітальних інвестицій в сільському господарстві коливалося в межах 4,7–5,31 %. За десять років від початку інвестиційної кризи в 1991 р. капітальні інвестицій по національній економіці зменшилися на 74,8 %, а в сільському господарстві – на 95,8 %. Кризовий період економічного циклу характеризується порушенням пропорцій відтворення основних засобів та стрімким зростанням рівня їх зносу – фізичного та морального. Якщо в 1990 р. ступінь зносу основних засобів сільського господарстві становив 24,2, то в 2000 р. – 47,3 % з подальшим збільшенням до 2005 року. З метою максимального послаблення негативних проявів економічних циклів на процесах відтворення в сільському господарств слід застосовувати низку важелів антикризового та антициклічного регулювання, в тому числі запровадження стимулівної податкової та амортизаційної політики. Причому, за результатами досліджень К. Пріб, принципово важливо запроваджувати регулівні заходи відповідно до стадій економічної динаміки: стимулювання інвестицій має здійснюватися з першими ознаками початку стабілізації шляхом використання різних важелів [199, с. 320]. Пояснення циклічності відтворювальних процесів розвивалось як в економічних теоріях, так і в «психологічних». Дослідження економічних явищ, у тому числі відтворення основних засобів, під впливом суто економічних чинників та надекономічних факторів вирізняє інституціоналізм від інших наукових течій. Принциповим для інституціоналістів є те, що вони не заперечують всіх вищерозглянутих залежностей параметрів відтворення від цін на продукцію і засоби виробництва, попиту і пропозиції, науково-технічного прогресу, макроекономічних індикаторів тощо. Разом із тим, важливими чинниками, які позначаються на процесі відтворення основних засобів, є інститути як системи пе-

вних формальних та неформальних «соціальних норм і правил взаємодії агентів, об’єднаних у сталу структуру на основі розподілу функцій у процесі спільної діяльності» [112]. Ці правила в частині відтворення основних засобів підприємств виникають між виробниками і споживачами засобів праці, суб’єктами фінансування купівлі та покупцями засобів праці, державою і суб’єктами господарювання, власниками та користувачами основних засобів тощо. На всіх стадіях суспільного розвитку змінюється інституційне середовище режиму відтворення. Завжди збільшення обсягів виробництва та поява нових видів споживчих благ відбувалися у зв’язку з розширеним відтворенням основних засобів, яке в національному і глобальному масштабі забезпечується шляхом удосконалення та модернізації засобів праці. Трансформація системи виробництва засобів праці відбувалася від простих форм підприємств через кооперацію і спеціалізацію до машинобудівних комплексів. Паралельно з цими процесами розвиваються посередницькі ринкові структури (дилери), підприємства технічного сервісу, фінансово-кредитні установи та механізми, що застосовуються ними. Як наслідок, зростає кількість контрактів по трансакціях з основними засобами, кількість різного роду ринкових і фінансових посередників з обслуговування цих контрактів. За висновками інституціоналістів, трансакції не безкоштовні, тому позначаються на процесах відтворення. Традиційними базисними взаємопов’язаними економічними інститутами визначено управління, власність, владу і працю [245, с. 88]. Так, аналізуючи вплив досконалості інституту власності на процеси відтворення, доречно взяти до уваги висновки Д. Норта про наслідки нечітко визначених і (або) неефективних форм власності в організації виробництва у країнах з нерозвиненою економікою: «Ненадійні права власності спричиняють застосування технологій, що використовують невеликий основний капітал і не передбачають довготермінових угод» [176, с. 87]. Така ситуація чітко простежувалася в сільському господарстві України в 1990-х роках в період діяльності колективних сільськогосподарських підприємств (КСП). На нашу думку, колективна власність на майно

в КСП, яка по суті чітко не визначає власника, позначилася на неефективному використанні основних засобів, зумовила деструктивність системи їх відтворення і внаслідок цього суттєві втрати основного продуктивного капіталу. Відсутність розвиненої інфраструктури ринку сільськогосподарської техніки в 1990-х роках призводила до зростання трансакційних витрат через значні витрати на пошук інформації про продаж техніки, запчастин до неї, послуг з технічного обслуговування та ремонту. Паралельно з цим контракти не мали чітко визначених правил щодо їх виконання, тому порушувалися передбачені ними строки та умови виконання. Ці обставини не сприяли нормальному протіканню процесів відтворення. У забезпеченні відтворення основного капіталу важливу роль відіграє інститут влади шляхом виконання державними органами функцій розробника і гаранта виконання об’єднаних в єдину систему формальних норм, правил, стандартів і регламентів. За результатами досліджень Ф. Гершикорна встановлено пряму залежність рівня індустріалізації країни від рівня розвитку і досконалості державного регулювання економіки, що відбувається завдяки стимулюванню державою економічних перетворень унаслідок технічного переозброєння галузей, збільшення обсягу інвестицій [156]. Оцінка стану державного регулювання інвестиційного процесу в сільському господарстві України дає підстави для висновку про його безсистемність. Паралельно з цим існують проблеми в частині чіткості та прозорості формальних норм щодо отримання сільгоспвиробниками державної підтримки, як важливого фінансового джерела і стимулятора власних інвестицій в галузевий основний капітал. Не сприяє формуванню необхідної моделі відтворення основного капіталу аграрного сектору зростання трансакційних витрат через неформальні правила контрактних відносин. Формування інституційного середовища, сприятливого для забезпечення необхідного режиму і типу відтворення основних засобів у сільському господарстві, можливе лише за узгодженої контрактної взаємодії всіх суб’єктів економічних відносин, в основі якої принципи досконалої інституційної системи: «системно-

сті, справедливого розподілу прав і обов’язків учасників ринку; узгодженості державних інституцій із міжнародними нормами; рівноконкурентного доступу економічних агентів до обмежених ресурсів державної підтримки; забезпечення мінімізації дискримінаційного впливу постачальників ресурсів на відтворювальні процеси в галузі» [144]. Крім усіх розглянутих вище чинників на відтворенні основних засобів сільського господарства позначається специфічний режим спільного відтворення. Відтворенню основних засобів в індустріальному ядрі економіки властивий режим переключення [142]. В аграрному ж виробництві економічний процес відтворення тісно переплітається з природним, зазнаючи впливу біологічних законів рослинництва і тваринництва. На основі вивчення основних положень теорії відтворення сформовано схему чинників відтворення (рис. 1.4). Цілісна характеристика природи відтворення, виявлення основних факторів, що визначають певні закономірності та впливають на параметри цього процесу, дають змогу визначити структурні елементи системи управління відтворенням основних засобів з метою обґрунтування організаційно-економічного механізму реалізації необхідної моделі відтворення. Ефективне управління відтворенням основних засобів передбачає дослідження відтворення як відповідної структурованої системи, яка є сукупністю інтегрованих і постійно взаємодіючих елементів, функціональність яких підпорядкована певній меті. Британський кібернетик Ентоні Стаффорд Бір відповідно до ступеня детермінованості та рівня складності систем економіку класифікує як складну систему, що не підлягає детальному та точному опису [69]. Погоджуючись з цією думкою, відтворення основних засобів розглядаємо як дуже складну систему, упорядкування якої потребує обґрунтування ефективного організаційноекономічного механізму її функціонування відповідно до інституціональних умов з перспективою трансформації останніх. Будьякій системі властиві стан, цілі і функції, елементи, компоненти та їх зв’язки, структура, принципи функціонування, механізм тощо.

Чинники мікрорівня

Інституціональне середовище

- фінансові результати; - фінансово-майновий стан; - ділова активність; - амортизація; - стан управління відтворенням

Ринкове середовище

- власність на засоби виробництва; - державна інвестиційна, амортизаційна, податкова та кредитна політика; - механізми державної підтримки та формальні і неформальні умови її отримання; - вимоги щодо сертифікації і технічного стану основних засобів; - контракти по взаємодії контрагентів агробізнесу; - неформальні інститути, тощо

Макро-, мезо- та глобальне економічне середовище

Джерело: сформовано автором за результатами опрацьованих наукових джерел.

- попит на продукцію, що виробляється з використанням основних засобів; - попит на основні засоби; - пропозиція основних засобів; - конкуренція; - сезонні коливання на ринку основних засобів; - інфраструктура ринку; - тощо

Рис. 1.4. Чинники відтворення основних засобів сільськогосподарського призначення

- значення і структурні міжгалузеві співвідношення основних макроекономічних показників (ВВП; ВДВ; інвестиції); - рівень інфляції; - міжгалузеві відносини (ціновий паритет і диспаритет); - податки; - обсяги державної підтримки; - НТП; - економічні цикли; тощо

Режим спільного відтворення, природно-кліматичні умови, сезонність і циклічність аграрного виробництва

Забезпечення необхідного режиму відтворення передбачає застосування відповідного організаційно-економічного механізму, який підпорядкований конкретній меті і являє собою упорядковану сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих заходів, норм, правил і методів з організаційного та економічного впливу, які забезпечують процес ефективного відтворення (рис. 1.5). Відповідно до потреб сьогодення та стану матеріальнотехнічної бази сільського господарства метою відтворення галузевих основних засобів є забезпечення інтенсивного кількісного нарощування енергоефективних і енергозберігаючих засобів виробництва на інноваційній основі. Висновок про доцільність нарощування енергоефективних засобів праці при застосуванні енергозберігаючих технологій доводить методологія фізичної економії. При розрахунку потоку основних засобів, на думку прихильників цієї економічної течії, доцільність оптимізації засобів праці визначається наступним: не має сенсу збільшувати кількість знарядь праці, що знаходяться в розпорядженні певної групи, поза певну визначену величину. Межа доцільності збільшення основних засобів визначається можливістю їх активного використання. Знаряддя праці, що не використовуються за призначенням, не збільшують потужність потоку енергії від природи. Безумовно, має бути певний страховий запас [237, с. 20–21]. З цих позицій важливим моментом управління використання основних засобів є інвентаризація для встановлення їх найбільш ефективного використання (за функціональним призначенням чи відповідно до диверсифікації виробництва; продаж, ліквідація; консервація з метою майбутнього використання). При обґрунтуванні параметрів відтворення потребу в основних засобах сільського господарства слід визначати коригуванням технологічної потреби на певний страховий запас засобів праці, зумовлений підвищеною ризикованістю сільськогосподарського виробництва.

МЕХАНІЗМ ВІДТВОРЕННЯ

П Р И Н Ц И П И – інформаційного забезпечення; – аналізу; – моделювання; – прогнозування; – планування; – контролю; – організації управління

методи управління:

безперервності діяльності підприємства

взаємної відповідальності держави і підприємства

адаптації до змін зовнішнього середовища

цільового використання ресурсів відтворення

пріоритету видового відтворення

– тип інноваційності виробництва; – вид відтворення (просте, розширене, звужене); – напрям відтворення (екстенсивний; інтенсивний; інноваційний; диверсифікаційний); – методи і форми відтворення; – тип відтворення (дискретний, безперервний); – темпи відтворення

параметри моделі:

Джерело: сформовано автором за результатами власних досліджень та опрацьованих джерел [71, 130, 200, 213, 232, 233, 238].

Рис. 1.5. Схема механізму ефективного відтворення основних засобів підприємства

– сукупність абсолютних і відносних показників результативності відтворення

ефективність

МЕТА ефективна модель відтворення, адаптована до потреб і можливостей підприємства

– норми і методи амортизації; – модель переоцінки вартості ОЗ; – строки ефективної конкурентної корисності; – напрями використання амортизаційних відрахувань; – інвестиційні проекти; – кредитна політика

інструментарій:

цілісності відтворення ресурсного потенціалу

збалансованості джерел відтворення

ефективності відтворення та зростання капіталізації

адаптивності та різноманітності

цілепокладання

Мета відтворення основних засобів зорієнтована на модель, адаптовану до потреб і можливостей підприємства, основними параметрами якої є: – тип технологічної інноваційності аграрного виробництва, який визначають технології, що застосовуються (архаїчні, класичні; інтенсивні та умовно інтенсивні, високі) [71, с. 23]; – вид і напрям відтворення – простий, звужений, розширений (екстенсивний, інтенсивний, інноваційний, диверсифікаційний) [130, с. 21–24; 233, с. 15]; – тип відтворення (дискретний, безперервний) [213]; – метод і форма відтворення (будівництво нових об’єктів, розширення діючих виробничих потужностей, технічне переоснащення, реконструкція; оновлення, ремонт, модернізація, заміна окремих елементів засобів праці, тощо) [130, с. 28]; – темпи відтворення (річний приріст основного капіталу, рівні надходження і вибуття та їх співвідношення). Для забезпечення відтворення в заданих параметрах застосовується низка взаємоузгоджених та взаємодоповнюючих інструментів амортизаційної, кредитної та інвестиційної політики сільськогосподарського підприємства. Сукупність заходів організаційної впливу на упорядкування процесу відтворення передбачає наявність в організаційноекономічному механізмі різних методів управління, які мають забезпечувати його безперервність, сприяти задоволенню потреби в основних засобах та їх ефективному використанню, дозволяти вчасно їх відновлювати. Їх можна згрупувати за етапами управління та етапами відтворювального процесу [232, с. 115]. Поетапне управління відтворенням основного капталу передбачає формування необхідної інформаційної бази, здійснення шляхом аналізу діагностики відтворення, планування, моделювання і прогнозування відтворення, контроль за виконанням планів шляхом подальшого моніторингу ситуації, прийняття рішень за результатами контролю для регулювання ситуації. На сьогодні існує проблема інформаційного забезпечення управління відтворенням основного капіталу національної економіки і сільського господарства зокрема. Вартісні показники руху

основних засобів не зіставні в динаміці, не дають можливості визначити реальний рівень зносу, вибуття й оновлення основних засобів тощо. Показники форми статистичної звітності 50-сг не дозволяють провести дослідження залежності темпів і параметрів відтворення у взаємозв’язку з показниками структури та ефективності використання всього ресурсного потенціалу, в тому числі з урахуванням земельного ресурсу. Відсутня інформація щодо фактичної наявності та стану пасивних основних засобів. Недостатність інформаційного забезпечення негативно позначається на обґрунтованості управлінських рішень на макрорівні, що в свою чергу впливає на умови господарювання сільськогосподарських підприємств. Основними показниками, що характеризують стан і відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств, є динаміка вартісних і кількісних параметрів наявного основного капіталу, його структура, рівень зносу та придатності основних засобів, фондооснащеність 1 га сільськогосподарських угідь та фондоозброєність праці 1 працівника, рівень надходження, оновлення, вибуття й ліквідації основних засобів. Для порівняння цих показників за певний період важливе значення має їх зіставність. З метою удосконалення аналізу відтворення основних засобів, як динамічного процесу, в умовах зміни цін на матеріально-технічні ресурси доцільно використовувати приведену порівнянну вартість основних засобів. Залежно від стану обліку основних засобів, їх фактичної переоцінки, рівня інфляції можна застосовувати різні коригувальні процедури для визначення порівнянної вартості наявних основних засобів, їх надходження і вибуття для розрахунку показників руху [169]. У нинішніх умовах найприйнятнішою є процедура балансового зведення показників руху основних засобів, де з використанням накопичених індексів недооцінки основних засобів і річних індексів цін на матеріально-технічні ресурси коригується вартість основних засобів на початок року та вартість придбаних об’єктів. Відповідно до фактичної наявності, потреби в основних засобах і фінансових можливостей суб’єктів господарювання для відтворення з урахуванням різних внутрішніх і зовнішніх чинників

впливу здійснюється прогнозування та планування параметрів відтворення і критеріїв операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Плануванню, прогнозуванню й вибору оптимальних інструментів управління відтворенням основних засобів сприяє моделювання цього процесу. Для управління процесом відтворення основного капіталу розроблено кілька моделей: в теорії економічної рівноваги це модель відтворення суспільного капіталу, статична модель міжгалузевого балансу (модель «затрати-випуск» В. Леонтьєва), модель Л. Вальраса; в теорії економічного зростання – модель Р. Солоу, модель Харрода–Домара, динамічні моделі міжгалузевого балансу та матричні моделі, модель Дж. Фон Неймана та ін. [232, с. 119]. Більшість із них орієнтовані на макроекономічний рівень. Для управління відтворенням основних засобів на рівні окремого підприємства можна застосовувати матричні моделі, побудовані за принципом моделей міжгалузевого балансу, модель Дж. Фон Неймана, модель Р. Солоу. Базовим системоутворюючим елементом дієвого організаційно-економічного механізму відтворення є науково-методичний інструментарій, який відображає дію економічних законів та закономірностей відтворення основних засобів під впливом різних чинників. Урахування дії цих законів здійснюється через дотримання основних принципів формування відповідного потребам відтворення механізму. За принципом цілепокладання в управлінні ставлять за мету досягнення заданих параметрів відтворення основних засобів у заплановані строки. Принцип ефективності відтворення та зростання капіталізації передбачає формування механізму управління, який забезпечує перехід від менш ефективного до ефективнішого відтворення при зростаючому рівні капіталізації підприємства. За принципом адаптивності та різноманітності необхідно застосовувати різні варіації норм та процедур організаційноекономічного механізму залежно від змін реальних господарських ситуацій підприємства та його фінансових потенційних можливостей.

Принцип збалансованості джерел відтворення передбачає застосування таких інструментів амортизаційної, кредитної та інвестиційної політики підприємства, які забезпечують оптимальну структуру джерел відтворення з погляду їх сукупного ефекту в частині результативності інвестування, фінансових результатів господарської діяльності та фінансово-майнового стану підприємства. Згідно з принципом цільового використання ресурсів відтворення підприємство має так управляти грошовими потоками, щоб грошові надходження від реалізації продукції в розмірі амортизаційних відрахувань, від продажу та ліквідації основних засобів були використані за прямим призначенням на придбання нових об’єктів. Концептуальним положенням ефективного відтворення основних засобів є розгляд відтворення як динамічного системного процесу відтворення не окремих об’єктів засобів праці, а комплексу операційно взаємопов’язаних засобів виробництва. Тому за принципом цілісності відтворення ресурсного потенціалу при обґрунтуванні строків корисного використання, методів амортизації, подальшого використання функціонуючих основних засобів тощо, важливо враховувати не лише характеристики і стан конкретного основного засобу як відособленого об’єкта, але і взаємоузгодженість його використання в майновому комплексі. За принципом пріоритету видового відтворення за обмеженості джерел відтворення пріоритет надають інвестиціям на відтворення тих основних засобів, які забезпечують максимальну ефективність господарської діяльності. Принцип безперервності діяльності підприємства передбачає формування такого механізму відтворення, застосування якого дасть можливість організувати циклічність відтворювальних процесів таким чином, щоб процес господарської діяльності відбувався безперервно. Взаємозв’язок процесів відтворення в сільському господарств з біологічними відтворювальними процесами, сезонність аграрного виробництва та його залежність від природно-

кліматичних умов актуалізують важливість дотримання цього принципу в управлінні сільськогосподарськими підприємствами. Відтворювальні процеси завжди є результатом симбіозу макро- та мікроекономічних чинників. Тому ефективне управління процесом відтворення можна організувати лише за дотримання принципів його адаптації до змін зовнішнього середовища. Неприйнятність лише мікроекономічного розуміння активізації відтворення зумовлює необхідність взаємної відповідальності держави і суб’єкта господарювання. За часів планової економіки в основі управління відтворенням основних засобів були їх нормативні показники оновлення та вибуття загальнореспубліканського рівня. Особливість цієї системи пов’язана із формуванням і використанням централізованого амортизаційного фонду. В такий спобіг нехтувався базисний інститут економічного розвитку – власність, внаслідок чого суб’єкти економічної діяльності не могли повною мірою на свій розсуд управляти пропорціями відтворювальних процесів для забезпечення оптимального рівня фондооснащеності аграрного виробництва. Накопичувальний підхід до відтворення основних фондів (навіть у контексті їх економічної суті) призвів до негативних явищ пріоритетного кількісного фондового накопичення, а не якісного технологічного оновлення матеріальнотехнічної бази. Вже в 1980-ті роки гостро постала необхідність переходу до інтенсивних методів та структурної оптимізації відтворення основних засобів, які б забезпечили кількісне стримування масштабів фондових накопичень за одночасного зростання їх якісних параметрів (технічного удосконалення, оновлення, прогресивних структурних зрушень) [116]. Наслідки невирішеності цих проблем активно проявилися в 1990-ті роки, загострившись з настанням перехідного реформаційного періоду. Відхід від старої системи управління процесами відтворення за відсутності нової, зорієнтованої на потреби суб’єктів господарювання, позначились на розбалансованості пропорцій відтворення. Оцінюючи параметри відтворення основного капіталу в Україні в 1990–2003 рр., В. В. Калюжний [114] зазначає, що вони перешкоджали реалізації інвестиційно-інноваційній стратегії роз-

витку національної економіки. В 1994 і 1997 рр. чисті інвестиції в основний капітал були надто малими, а в 1995–1996 рр. – мали від’ємне значення. У 1997–2003 рр. чітко окреслюється тенденція до зростання чистих інвестицій в основний капітал. Разом із тим, поглиблений аналіз параметрів відтворення свідчить про ілюзорність активізації інвестиційних процесів, оскільки в цей період суттєво знижується рівень ліквідації основних засобів. За дослідженнями автора, суттєвим фактором гальмування процесу виведення з експлуатації застарілих основних засобів була загальна орієнтація державної економічної політики на приватизацію. На нашу думку, причина криється не безпосередньо в приватизації як обов’язкового елемента реформ, а в тому, що цей процес був затяжним і не мав чітко відпрацьованого механізму відповідно до основних положень інституціональної економіки. У ринковій економіці, для якої не властиве автоматичне реінвестування прибутку в суспільно необхідних обсягах капіталу для забезпечення зайнятості, цей процес можна регулювати за допомогою відповідних механізмів, визначених державною податковою, інвестиційною та амортизаційною політикою. В. В. Калюжний, паралельно оцінюючи параметри відтворення основного капіталу в Україні і США, характеризує універсальні закономірності відтворення як інструмент для регулювання норм амортизації і загальної ставки оподаткування прибутку, обсягів бюджетного фінансування капітальних вкладень. Як зазначає автор, наукове обґрунтування шляхів вирішення проблеми відтворення основного капіталу в Україні, без якого неможливе економічне зростання, суттєво утруднене через відсутність необхідної інформації. Описані інструменти застосовуються в макроекономічному регулюванні процесів відтворення, які відчутно позначаються на режимі і параметрах відтворення основних засобів окремих суб’єктів господарювання. Тому без ефективної державної інвестиційної політики та адаптованого до неї організаційно-економічного механізму відтворення підприємства неможливо здійснити модернізацію та нарощування основних засобів в сільському господарстві.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ 2.1. Актуалізація та інституціоналізація оцінки основних засобів сільського господарства в сучасних умовах Діагностика будь-яких економічних явищ здійснюється з використання вартісних і кількісних показників фінансовомайнового стану та результатів діяльності суб’єктів господарювання, попиту і пропозиції на ринку сільськогосподарського майна. Вартісні показники є інтегральними і дають можливість узагальнити з використанням єдиного вимірника інформацію про економічні процеси та їх наслідки. Для їх визначення важливе значення має вартісна оцінка матеріально-технічних ресурсів суб’єктів господарювання, як індивідуальних об’єктів на ринку майна або в складі майнового комплексу. Реальна оцінка сільськогосподарського майна, зокрема галузевих основних засобів, необхідна при здійсненні ринкових трансакцій, орендних операцій, інвестуванні та кредитуванні тощо. Вона забезпечує об’єктивну діагностику господарської діяльності для обґрунтованого прийняття рішень власниками й інвесторами сільськогосподарських підприємств. Для учасників ринкових відносин володіння достовірною інформацією про реальну вартість майна дає змогу приймати виважені рішення щодо проведення операцій купівлі-продажу, управління діяльністю компанії тощо. На макрорівні оцінка є важливим інформаційним інструментом у системі державного регулювання економіки, в тому числі при приватизації державного майна, обґрунтуванні фіскальної, інвестиційної та амортизаційної політики тощо. Об’єктивність оцінки галузевого капіталу сільського господарства забезпечує формування інформаційної бази для розробки дієвої державної аграрної політики.

Вартісне вимірювання різних економічних явищ здійснюється шляхом оцінки, функції і сфера якої розширюються з розвитком соціально-економічних формацій. Зростання значимості оцінки в умовах формування та становлення ринкових відносин у напрямі розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки пояснює інституціональна теорія, за законами якої відбувається інституціоналізація оцінки шляхом її поступового перетворення у впорядкований процес визначення вартості майна та майнових прав. Інституту оцінки притаманні: визначена структура відносин між державою, суб’єктами оціночної діяльності, продавцями та покупцями майна; ієрархія влади (в особі державних органів та професійних об’єднань оцінювачів); стандарти і правила оціночної діяльності (визначені нормативно-правовими документами та внутрішніми правилами професійних об’єднань оцінювачів, у т. ч. неформальними). В Україні за планової економіки оцінку в основному застосовували у сфері бухгалтерського обліку, аналізу та контролю, ґрунтуючись на історичній собівартості. На сьогодні у сфері оцінки вартості основних засобів існує два основні напрями: бухгалтерський та експертний, які в окремих випадках перетинаються. Розвиток ринкових відносин зумовив формування відповідних інститутів та інституцій, здатних забезпечити повноцінне функціонування ринкових структур. З поміж них важливим є інститут професійної експертної оцінки майна та майнових прав. У розвинених країнах світу інститут професійної оцінки виник ще в 30-х роках ХХ ст. В Україні становлення оціночної діяльності пов’язано з процесами приватизації, зокрема в сільському господарстві – з процесами паювання майна та реструктуризації сільськогосподарських підприємств. У контексті експертної оцінки ця діяльність полягає у визначенні міри корисності об’єкта в її грошовому еквіваленті на певну дату за прийнятою відповідно до мети базою оцінки. Експертну оцінку проводять ліцензовані суб’єкти оціночної діяльності. Нині професійна оцінка є необхідним атрибутом при здійсненні операцій з державним майном, для прийняття рішень у разі партнерства і реструктуризації підприємства, при кредитуванні та страхуванні, для прийняття інвестиційних рішень, у деяких інших ситуаціях.

В аграрному секторі питання про оцінку постало на початку 90-х років минулого століття у зв’язку з реформуванням відносин власності та створенням на базі колишніх колгоспів і радгоспів колективних сільськогосподарських підприємств. Цей етап слід розглядати як проміжний для формування реальних власників майна у сільському господарстві, оскільки принциповим було подолання відчуження кожного селянина від засобів виробництва. Основою нового механізму господарювання, що мав забезпечити перехід до ринкових відносин та ефективної аграрної економіки, є відносини власності, за яких «будь-який виробничий ресурс повинен мати власника, а кожен власник – економічний зиск від володіння власністю» [204]. Відповідно до такої ідеологічної основи економічної реформи з 1995 року розпочався процес реструктуризації КСП у господарські товариства інших організаційноправових форм. водночас активізувався вихід окремих членів КСП з їхніми майновими частками (паями) для створення фермерських господарств. З розгортанням цих процесів офіційно утверджується інститут оцінки сільськогосподарського майна. Необхідність визначення реальної вартості майна колективних сільськогосподарських підприємств з метою його паювання стало потужним імпульсом для розвитку оціночної діяльності в цій сфері. Методичні засади оцінки сільськогосподарського майна при паюванні визначені Методикою оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди [25]. Фондом державного майна України, в компетенцію якого входить нормативно-правове забезпечення експертної оцінки, розроблені порядок проведення експертної оцінки державного майна при приватизації [47] та вимоги до звітів про експертну оцінку державного майна [54]. Методичну основу оцінки сільськогосподарського майна для його паювання та формування статутного фонду створених у процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств становлять Методичні рекомендації з експертної оцінки основних засобів в АПК, розроблені Інститутом аграрної економіки на базі ряду нормативно-правових та методичних документів при погодженні з Міністерством сільського господарства і продовольства України та Фондом державного майна [153]. Рекоменда-

ціями визначено порядок і методичні підходи до оцінки будівель та споруд, сільськогосподарської техніки, продуктивної та робочої худоби, багаторічних насаджень. Відсутність розвинутого ринку сільськогосподарського майна та практичного досвіду оціночної діяльності в Україні відчутно позначається на якості результатів оцінки. Методика і практика проведення оцінки сільськогосподарського майна в цей період ґрунтуються на застосуванні витратного підходу, з використанням якого зазвичай визначається залишкова відновна вартість. У світовій практиці оціночної діяльності методи витратного підходу застосовують лише в окремих випадках, основними є порівняльний та дохідний підходи, які дають можливість розрахувати ринкову вартість об’єкта оцінки. Разом із тим на етапі формування інституту оцінки в умовах відсутності розвинутого ринку майна в Україні пріоритетність витратного підходу була об’єктивною необхідністю, хоча його застосування певною мірою негативно позначилось на результатах приватизації та паювання майна. Застосування в процесі паювання майна сільськогосподарських підприємств переважно витратного оціночного підходу, а в подальшому незначні обсяги оціночних робіт в аграрній сфері не сприяли становленню розвинутого інституту оцінки сільськогосподарського майна та агробізнесу. Поступовий розвиток ринкових відносин, входження України у світовий економічний простір, розширення сфери застосування експертної оцінки вимагає адекватного інституту оцінки: методики, порядку, стандартів оцінки, рівня кваліфікації оцінювачів, етичних норм їх поведінки тощо. Якщо у процесі реформування відносин власності оцінку використовували як основу для приватизації та паювання майна, то із завершенням основного обсягу цих процесів сфера її застосування розширюється. Зокрема, оцінка основних засобів необхідна при обґрунтуванні ринкової вартості майна з метою його продажу, передачі в оренду чи страхування, при визначенні вартості майна для цілей кредитування, інвестиційного проектування, розв’язання майнових спорів тощо. Це обумовило прийняття Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [14] та На-

ціональних стандартів оцінки [26–29]. Закон врегульовує загальні правові засади проведення оцінки майна та майнових прав, набуття права на зайняття професійною оціночною діяльністю, державне та громадське регулювання оцінки та оціночної діяльності. Організаційні та методичні положення оцінки майна визначено Національними стандартами оцінки, затвердженими методиками, порядками, рекомендаціями, а також стандартами оцінки саморегулівних організацій експертів–оцінювачів, що можуть застосовуватись у спеціально визначених випадках. Станом на 2016 р. в Україні прийнято чотири Національні стандарти оцінки, в яких викладено загальні засади оцінки майна і майнових прав, порядок та методичні підходи до оцінки нерухомого майна, цілісних майнових комплексів і майнових прав інтелектуальної власності. Окремими нормативно-правовими актами регулюються порядок і методика оцінки земельних ділянок [13, 24, 49]. Механізм, оціночні процедури та методи оцінки колісних транспортних засобів визначає Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів [48]. Слід наголосити, що у зв’язку з інтеграцією національної економіки у світове господарство практика оціночної діяльності в Україні потребує стандартизації та методологічного забезпечення експертної оцінки відповідно до міжнародних вимог. Міжнародні стандарти оцінки (остання редакція МСО 2011), забезпечуючи єдину систему вимірювання економічних благ, визначають основні засади та методологічні підходи оцінки, в тому числі різних специфічних об’єктів. Стандарти оцінки МКСО мають рекомендаційний характер, до того ж їх кількість постійно зменшується. Такі тенденції зумовлені розвиненістю та набутим досвідом оціночної діяльності в країнах світу. Усвідомлення того, що робота оцінювача не має здійснюватися за чітко встановленим шаблоном, позначилося на зменшенні кількості міжнародних стандартів оцінки. В Україні інститут оцінки започатковано порівняно недавно, тому якісне підвищення професійного рівня практичної діяльності в цій сфері потребує удосконалення нормативно-правового та методичного забезпечення з урахуванням специфіки різних об’єктів оцінки та її цілей.

З уведенням нових правил обліку в аграрному секторі відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, перспективами зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, зростанням потреби в об’єктивній оцінці галузевого майна для визначення рівня капіталізації аграрних підприємств і результативності їх діяльності питання оцінки в сільському господарстві актуалізується. До цього часу оцінка сільськогосподарського майна здебільшого здійснювалася для визначення розміру майнового паю, ґрунтуючись переважно на витратному методологічному підході. Нині професійна оцінка сільськогосподарського майна застосовується в основному при операціях кредитування та агролізингу. Разом із тим, підвищення уваги до аграрного сектору України з боку держави, підприємців, потенційних інвесторів через необхідність розвитку й перспективи сільськогосподарського виробництва об’єктивно позначиться на збільшенні кількості ринкових трансакцій із сільськогосподарським майном та агробізнесом. Так, з 2000 р. призупинився спад сільськогосподарського виробництва. За період 2001–2015 рр. щороку зростають обсяги інвестицій в галузевий основний капітал на рівні 2,0–53,3 %, за винятком 2009 і 2014 рр. Це стосується й іноземних інвестицій, у тому числі за рахунок виходу українських аграрних компаній на міжнародні фондові ринки. Останнім часом більше десяти агрокомпаній залучали інвестиційні ресурси через ринки IPO. Агробізнес є одним із найбільш привабливих для іноземних інвестицій: протягом 2005– 2010 рр. у структурі українських IPO агросектор займав найбільшу частку – 41,7 %. Необхідність залучення додаткових інвестиційних ресурсів вітчизняними сільськогосподарськими підприємствами стимулює їх до виходу на фінансові ринки, в тому числі міжнародні. У 2006 р. агрохолдинг «Астарта Київ» вперше серед українських аграрних компаній здійснив розміщення своїх цінних паперів на міжнародній фондовій біржі. У 2011 р. на Варшавську фондову біржу, що є однією з найбільших у Європі, вийшли 4 українські аграрні компанії (ІМК, «Кернел», KSG Agro і «Овостар Юніон»). Вони здійснили первинні та вторинні розміщення акцій на суму

246 млн дол. США. У 2010 р. на європейський фондовий ринок вийшли компанії «Агротон», «Авангард», «Мілкіленд» і «Кернел», які сумарно залучили 423 млн дол. США. Використання механізмів залучення інвестицій шляхом розміщення акцій та боргових цінних паперів супроводжується оцінкою вартості підприємства. У таких випадках пріоритетними є методи порівняльного (ринкового) та дохідного підходів. Зважаючи на реальний стан ринку агробізнесу в Україні, практика оціночної діяльності в цій сфері ще недостатня, що зумовлює певні проблеми оцінки. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні та виходу українських аграріїв на міжнародні фондові біржі зумовлюють необхідність удосконалення методології оцінки вартості сільськогосподарських підприємств, які є особливим товаром. На думку В. Г. Андрійчука [62], при оцінці вартості підприємства методи дохідного підходу найбільше відповідають потребам ринку та ринковим принципам ведення бізнесу. Залучення аграріями кредитних ресурсів, здійснення ними операцій страхування супроводжуються оцінкою вартості сільськогосподарського майна, яке виступає як застава або воно страхується. При визначенні заставної та страхової вартості пріоритетними є методи порівняльного та дохідного підходів. Із зростанням значення кредитування та страхування в аграрному секторі постає необхідність удосконалення методичних підходів до оцінки сільськогосподарського майна у вищезазначених випадках, оскільки відновна вартість при цьому апріорі не може застосовуватися. Актуалізація та інституціоналізація оцінки в аграрній сфері зумовлена можливими перспективами розвитку ринку сільськогосподарських земель. При цьому постають проблеми практичної реалізації визначення ринкової вартості сільськогосподарської нерухомості, яка є пріоритетною для більшості випадків оцінки. Як зазначає В. М. Заяць [105, с. 155, 156], в Україні практичне застосування принципів експертної оцінки землі, методичних підходів і методів їх реалізації стосовно ділянок сільськогосподарських угідь ускладнене обмеженістю ринку, яка є наслідком зовнішньо заданих інституційних умов його функціонування. За таких обставин як об’єктивна необхідність розглядається потреба

удосконалення організаційного, нормативно-правового та методичного забезпечення експертної оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У ринковому середовищі, з розширенням кола та інформаційних потреб користувачів даних бухгалтерського обліку і звітності оцінка активів сільськогосподарських підприємств набуває дедалі більшого значення і нових форматів. Зокрема, з прийняттям Положень (стандартів) бухгалтерського обліку виникли специфічні підходи до оцінки активів при здійсненні з ними окремих видів господарських операцій, нові облікові об’єкти в складі сільськогосподарського майна, для відображення яких в обліку та звітності застосовуються особливі підходи до оцінки. Так, основні засоби, нематеріальні активи та запаси, які є внеском до статутного (пайового) капіталу, безоплатно отримані або придбані за бартерними операціями, первісно обліковуються за справедливою вартістю таких об’єктів. П(С)БО 7 [41] та П(С)БО 8 [42] передбачено переоцінку основних засобів та нематеріальних активів з використанням індексу, розрахованого як відношення справедливої вартості об’єкта до його облікової залишкової вартості. Окрім нарахування амортизаційних відрахувань та зносу, з метою визначення балансової вартості основних засобів та нематеріальних активів здійснюють оцінку й облік втрат від зменшення їх корисності (або вигід від її відновлення). Розрахунок таких втрат (чи вигід) потребує розрахунку суми очікуваного відшкодування активу, якою є більша з величин – чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу. Основні методологічні засади обліку та оцінки зменшення корисності активів визначено П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів» [44]. Для розрахунку чистої вартості реалізації коригують вартість реалізації, якою зазвичай є ринкова вартість, на витрати на продаж. Теперішню вартість майбутніх чистих грошових надходжень від основних засобів можливо розрахувати методами дохідного підходу. Інтеграція економіки України у світове співтовариство зумовила запровадження П(С)БО 30 «Біологічні активи» [45], який безпосередньо стосується обліку в галузі сільського господарства. Характерною особли-

вістю обліку біологічних активів рослинництва та тваринництва є їх оцінка при первісному визнанні та на дату балансу, в переважній більшості за справедливою вартістю. Аналіз положень стандартів бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 7, П(С)БО 8, П(С)БО 9, П(С)БО 28, П(С)БО 30, дає підстави для висновку про значимість справедливої вартості для оцінки сільськогосподарського майна в обліку та звітності. Однак постає багато питань щодо категорії справедливої вартості, порядку та методики її визначення. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку справедливу вартість визначено як суму, за якою може бути проданий актив за звичайних умов на певну дату. Згідно з додатком до П(С)БО 19 [43] справедливою вартістю для землі й іншої нерухомості є їх ринкова вартість, машин та обладнання – ринкова або залишкова відновлювальна, інших основних засобів – залишкова відновлювальна. Відповідно до П(С)БО 30 та Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів сільськогосподарського призначення [38] визначення справедливої вартості таких об’єктів зазвичай ґрунтується на цінах активного ринку. При оцінці Комісією з питань оцінки біологічних активів та сторонній оцінці для визначення вартості багаторічних насаджень, худоби та птиці сільськогосподарського призначення (біологічних активів рослинництва і тваринництва) застосовують методичні підходи, передбачені законодавством з незалежної експертної оцінки майна [177, с. 64–72]. У цілому аналіз Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Міжнародних стандартів фінансової звітності свідчить на користь доцільності застосування методологічних підходів експертної оцінки з метою визначення справедливої вартості активів сільськогосподарського призначення, чистої вартості їх реалізації або теперішньої вартості майбутніх чистих грошових надходжень від їх використання. Зростання значення об’єктивної оцінки сільськогосподарського майна відповідно до ринкової ситуації зумовлено макроекономічними потребами, зокрема в інформаційному забезпеченні обґрунтування державної регуляторної політики. На сучасному

етапі великої ваги набуває питання вартісного виміру основного капіталу сільськогосподарських товаровиробників. Маючи достовірну інформацію про вартість і стан галузевого основного капіталу, можливо визначати обсяги необхідних інвестицій на формування сучасної матеріально-технічної бази сільського господарства. Об’єктивна оцінка потреби в інвестиціях є інформаційною базою для обґрунтування й реалізації державної амортизаційної, інвестиційної, кредитної та технічної політики, що визначають умови відтворення й оновлення основних засобів аграрного сектору. Більшість розвинених країн світу обрали модель соціально орієнтованої ринкової економіки, яка ґрунтується на принципі раціонального взаємодоповнення та взаємоузгодження ринкових і державних механізмів регулювання. Досвід цих країн доводить необхідність втілення концепції соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. За таких обставин надважливим є обґрунтування державних регулівних важелів, які відповідають поточному та перспективному стану економіки країни. Питання державного регулювання залишаються надзвичайно актуальними для сільського господарства. Ефективна й раціональна система державного регулювання аграрної сфери економіки потребує належного обґрунтування. Модель формування такої системи поєднує в собі етапи аналізу, прогнозу, вибору цілком відповідних механізмів і заходів регулювання. Виваженість, обґрунтованість та ефективність аграрної політики залежать від достовірності й масштабності інформаційної бази про стан галузі, соціально-економічні явища та трансформаційні зміни, що в ній відбуваються. Зокрема, важливими показниками, які підлягають аналізу з метою оцінки соціально-економічних процесів в аграрному секторі, є ресурсозабезпеченість, фінансові результати та рентабельність сільськогосподарського виробництва. Одним з економічних елементів, що впливає на показники результативності аграрного виробництва, є вартісні параметри основних засобів, які визначають обсяги авансованого та спожитого основного капіталу. Вартість основних засобів у частині амортизаційних відрахувань

формує собівартість продукції, що позначається на абсолютних і відносних результативних фінансово-економічних показниках сільськогосподарської діяльності. Вартість основних засобів змінюється через довгостроковість їх участі в господарському обороті, зокрема під впливом фізичного та морального зносу, зменшення й відновлення корисності об’єктів, а також інфляційних процесів і зміни кон’юнктури ринку матеріально-технічних ресурсів. Останні зумовлюють необхідність постійної переоцінки довгострокових виробничих активів. Недоліки практики оцінки галузевих основних засобів спричиняють проблеми обґрунтованого вибору економічних важелів, які застосовуються державними органами влади при виконанні стимулівної, розподільчої й інших функцій. Основним механізмом державного регулювання ринкової економіки вважають бюджетно-податкову політику, при обґрунтуванні якої враховують фінансово-економічні показники суб’єктів економічної діяльності окремих галузей, у тому числі сільського господарства. Починаючи з 1999 р. з метою стимулювання розвитку вітчизняного аграрного виробництва для сільськогосподарських виробників було встановлено пільговий режим оподаткування шляхом запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, який залишився чинним з прийняттям Податкового кодексу України (розд. ХІV, гл. 2) [4]. Однак останнім часом неодноразово порушується питання про скасування податкових пільг для аграріїв, аргументуючи це відносно високим рівнем рентабельності сільськогосподарського виробництва відповідно до офіційної статистичної інформації (табл. 2.1). У 2007–2014 рр. по економіці країни цей показник становив у межах від збитковості у 3,3 % до прибутковості на рівні 6,8 %, тоді як рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції – 11,2–27,0 %. При цьому стабільно зростає результативність виробничої й операційної діяльності в сільському господарстві, за винятком останніх років, за постійної тенденції до зниження рентабельності операційної діяльності в цілому по національній економіці.

Таблиця 2.1 Рівень рентабельності окремих видів економічної діяльності в Україні* Рівень рентабельності за видами економічної діяльності, % Виробництво сільськогосподарської продукції Операційна діяльність в сільськогосподарських підприємствах Рік сільське та націо- лісове гос- підприємснальна подарство, тва сільсьрослинниц- тваринницусього еконо- мисливство кого госпотво тво міка (рибництво дарства з 2010 р.) 2000 2,7 –1,6 х –1,0 30,8 –33,8 2006 6,6 10,0 х 2,8 11,3 –11,0 2007 6,8 19,0 х 15,6 32,7 –13,4 2008 3,9 12,9 х 13,4 19,6 0,1 2009 3,3 14,7 х 13,8 16,9 5,5 2010 4,0 22,9 24,5 21,1 26,7 7,8 2011 5,9 23,2 24,7 27,0 32,3 13,0 2012 5,0 21,7 22,8 20,5 22,3 14,3 2013 3,9 11,3 11,7 11,2 11,1 11,3 2014 – 3,9 20,3 21,1 25,8 29,2 13,4 * Джерело: статистичні збірники «Статистичний щорічник України» та «Сільське господарство України».

Проте детальніший аналіз свідчить про ілюзорність такої прибутковості в сільському господарстві. Причина криється в невідповідності реально спожитого основного капіталу нарахованим амортизаційним відрахуванням, які б мали забезпечувати його відтворення. У свою чергу, занижені розміри амортизаційних відрахувань аналогічно позначаються на собівартості продукції, що призводить до штучного завищення фінансових результатів і рентабельності сільськогосподарської діяльності. Невідповідність амортизаційних відрахувань витратам основного аграрного капіталу й потребам його відтворення пояснюється відсутністю дієвої практики переоцінки сільськогосподарських основних засобів, тоді як суб’єкти економічної діяльності інших галузей проводять переоцінку майна (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Переоцінка основних засобів сільського господарства та економіки України за період 2005–2014 рр. на початок року, індекси*

Рік

2005

Фактичний рівень переоцінки основних засобів Рівень зростання цін на основні засоби Рівень сільського госпоінших галузей сільськогосподарсь- інфляції дарства, мисливства національної кого призначення та лісового госпоекономіки дарства 1,04 1,06 1,32 1,12

2006

1,01

1,14

1,23

1,10

2007

1,02

1,18

1,11

1,12

2008

1,08

1,44

1,19

1,17

2009

1,02

1,19

1,28

1,22

2010

1,02

1,68

1,11

1,12

2011

1,13

1,09

2012

1,02

1,20

1,15

1,05

2013

1,01

1,12

1,05

1,00

2014 1,06 1,41 1,03 1,01 2005– 1,31 7,68 4,28 2,53 2014 * Розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник України» та «Основні засоби України» за відповідні роки.

Так, за 2005–2014 рр. основні засоби сільського господарства було дооцінено на 31 %, а в інших галузях національної економіки – у 7,68 раза. Питання переоцінки актуалізується в умовах інфляції та постійно зростаючих цін на матеріально-технічні ресурси для аграрного виробництва. Незважаючи на високі темпи зростання цін на матеріальнотехнічні ресурси сільськогосподарського призначення, в цей період оцінці галузевих основних засобів відповідно до ринкової ситуації не приділяється належної уваги. За даними інвентарних карток та інвентарних списків окремих досліджених сільськогосподарських підприємств, облікова вартість їх основних засобів помітно відрізняється від ринкової (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Облікова та ринкова вартість основних засобів в окремих сільськогосподарських підприємствах України в 2010 р.* Первісна (переоцінена) облікова вартість техніки у досліджуваних підприємствах, грн. 1 2 3 4 35645; від 7594 від 7434 від 2560 38756 до 39250 до 45000 до16808 від 5612 від 3838 – – до 49583 до 14703

Ринкова вартість, грн.

Комбайни: Джон-Дір 9640

464600

901167

1551450

СК-5 «Нива»

–

ДОН-1500

–

– від 2500 до 13485 від 19652 до 101435

Автомобілі: КамАЗ 55102

–

– 30860; 47275

13573 від 44641 до 47325 від 382 до 1235 від 1943 до 4647 від 201 до 3340

402290

Об’єкти майна Трактори: МТЗ-82 Т-150К

ГАЗ-3307(3309) Борони: БДТ-3 Культиватори: КПС-4 Плуги: ПЛН-3-35 Сівалки: СЗ-5,4

41050

– від 259 до 12791 від 11420 до 57888 від 51583 до 96152 –

4500

–

6500

401 від 477 до 1592

–

2535

206

31774

–

147000 381150

690000 819740

121000 37000 138000 5650

32033 101714 від 693 СЗУ-3,6 – – 5919 57540 до 2079 СПУ-4 – – 9650 31500 46800 * Джерело: дані бухгалтерського обліку окремих досліджених підприємств та визначеної ринкової вартості.

Проведені в аграрних підприємствах дослідження свідчать про відсутність періодичної переоцінки основних засобів, незважаючи на її необхідність безпосередньо для самих підприємств і регламентацію її проведення окремими нормативно-правовими актами. Наслідком недооцінки галузевих основних засобів є знівельовані абсолютні та відносні фінансово-економічні показники сільськогосподарської діяльності, зокрема амортизаційні відрахування, собівартість, фінансовий результат та рентабельність.

У 2013 р. при рівні рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції відповідно до даних офіційної статистичної звітності (форма № 50-сг) в 11,2 % розрахунковий показник з урахуванням дооцінки основних засобів практично свідчить про збитковість галузі. За нашими розрахунками, враховуючи фактор недооцінки основних засобів, у 2014 р. рентабельність сільськогосподарського виробництва становить 13,8 % проти 25,8 % показника статистичної звітності. Подібне співвідношення було і в попередні роки. Відсутність переоцінки основних засобів викривлює основні результативні показники сільськогосподарської діяльності на макро- та мікрорівнях. Наведені дані свідчать про завищення рентабельності сільського господарства через недооцінку галузевих основних засобів. Необ’єктивність мікроекономічних показників і, як наслідок, інформаційної бази макроекономічного характеру зумовлюють недостатню обґрунтованість державної регуляторної політики в частині розвитку сільського господарства. Як зазначає Б. Й. Пасхавер: «Современное материально-техническое оснащение сельскохозяйственного производства намного ниже технологической необходимости, и эта нехватка производственных активов, попадая в знаменатель показателя рентабельности, создает иллюзию ее благополучного состояния» [186]. Примарність прибутковості галузі створює й недооцінка основних засобів, яка позначається на занижених розмірах амортизаційних відрахувань по відношенню до реальних витрат основного капіталу в процесі сільськогосподарського виробництва (табл. 2.4). Проблемами недооцінки галузевих основних засобів пояснюється парадоксальність ситуації в аграрній сфері Україні: «С одной стороны, сельское хозяйство – безусловная зона бедности с низкими показателями фондовооруженности и оплаты труда. С другой стороны, отрасль лидирует по показателю рентабельности: в среднем за последние пять лет рентабельность сельского хозяйства составила 14 %, в целом по национальной экономике – 5,5 %» [186]. У свою чергу, необ’єктивність виміру спожитого основного аграрного капіталу не дає можливості визначити реальну ціну виробництва сільськогосподарської продукції й обґрунтувати її еквівалентну ціну, за якої формуються передумови простого та розширеного відтворення виробничих ресурсів.

2010 розрахостат. вано з дані переоцінкою

2011 розрахостат. вано з дані переоцінкою

2013 розрахостат. вано з дані переоцінкою

2014 розрахостат. вано з дані переоцінкою

Чистий дохід (виручка) від 73133,3 93680,2 118892,4 117443,6 162514,2 реалізації, млн грн Нарахована 3200,3 7922,2 3614,0 9688,1 5230,7 16092,2 5810,2 17622,2 6978,4 20526,1 амортизація, млн грн Повна собівар60382,8 65104,8 73754,2 79828,3 98693,0 109554,4 105639,4 117451,4 129230,5 142778,1 тість, млн грн Прибуток (збиток) від 12750,4 8028,5 19926,0 13851,9 20199,4 9337,9 11804,3 –7,8 33283,7 19736,1 реалізації, млн грн Рівень рента21,1 12,3 27,0 17,4 20,5 8,5 11,2 –0,01 25,8 13,8 бельності, % * Розраховано за даними статбюлетеня «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах» за відповідні роки.

Показники

Рік 2012 розрахостат. вано з дані переоцінкою

Таблиця 2.4 Фрагмент зіставності фінансово-економічних показників сільськогосподарського виробництва в сільськогосподарських підприємствах України за статистичними даними та з урахуванням орієнтовної необхідної переоцінки галузевих основних засобів*

Відсутність переоцінки на мікрорівні позначається на макроекономічних показниках основного капіталу галузі, з цієї причини неможливо визначити фактичний рівень капіталізації сільськогосподарських підприємств та аграрного сектору. Так, за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» вартість машин та обладнання у сільськогосподарських підприємствах станом на кінець 2009 р. становила 22,97 млрд гривень. Розрахунок вартості сільськогосподарських машин та обладнання на підставі даних статистичної звітності форми № 10-мех і середньої ціни одиниці певного виду техніки свідчить, що сучасна вартість представлених у звітності об’єктів становить не менше 138 млрд грн [227, с. 13]. Таким чином, вартість майнового комплексу сільськогосподарських підприємств у фактичних цінах значно різниться від його вартості в поточних цінах. Необ’єктивними, на нашу думку, є і статистичні дані, що характеризують стан та відтворення основних засобів сільського господарства в цілому та порівняно з іншими видами економічної діяльності. Так, за даними статистичних бюлетенів «Основні фонди України» та «Основні засоби України» в 1990–1999 рр. основні засоби сільського господарства вирізнялись меншим ступенем зносу основних засобів порівняно із промисловістю. Ця тенденція не зазнала змін і в наступні роки. За офіційною статистикою суттєво збільшилася відмінність між рівнем зносу в цих галузях унаслідок зміни тенденцій. Для періоду 2000–2005 рр. характерний наближено однаковий ступінь зносу та тенденції його змін у цілому по національній економіці, сільському господарстві та інших видах економічної діяльності (в межах 45–58 %, а по сільському господарству – 49–52 %). Починаючи з 2006 р., згідно з офіційними статистичними даними, в цілому по економіці країни та промисловості помічено щорічне зростання рівня зносу основних засобів, тоді як у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві цей показник суттєво зменшується, особливо в 2009– 2012 рр. Так, у 2014 р. рівень зносу основних засобів сільського господарства становив 38,8 % при ступеню зносу основних засобів національної економіки 83,5 %, зокрема промисловості – 65,3 %, будівництва – 54,4, транспортної галузі в межах 48,0–

98,1 %. У 2013 р. рівень зносу основних засобів сільського господарства становив 35,8 % при ступеню зносу основних засобів національної економіки в 77,3 %, в тому числі промисловості – 56,9 %, будівництва – 51,9, транспортної галузі – 54,1–97,4 %. Такі самі тенденції характерно і для попередніх років: у 2012 р. 34,6 % ступеня зносу основних засобів сільського господарства проти 76,7 % в цілому по економіці (відповідно у 2011 р. 32,6 і 75,9 %). У промисловості зношеність основних засобів у 2011– 2012 рр. становила близько 57 %. Аналіз фактичних інвентарних списків основних засобів досліджених сільськогосподарських підприємств свідчить про необ’єктивність статистичних показників рівня зносу галузевих засобів виробництва. Такі показники і тенденції, що вводять в оману користувачів статистичної інформації, пояснюються недоліками практики нарахування й обліку амортизаційних відрахувань і зносу в сільському господарстві, зокрема через відсутність переоцінки галузевих основних засобів відповідно до ринкової ситуації та їх фактичного стану. При цьому підприємства інших сфер економічної діяльності приділяють більше уваги амортизаційній політиці в частині нарахування амортизації відповідно до потреб відтворення основних засобів. З огляду на це в 2013 р. порівняно з 2000-м розмір нарахованих амортизаційних відрахувань по сільському господарству, мисливству та лісовому господарству зріс у 2,6 раза, тоді як по національній економіці та промисловості – відповідно в 5,1 і 6,6 раза. Це можна пояснити застосуванням на промислових підприємства методів прискореної амортизації, передбачених нормами П(С)БО і Податковим кодексом України, та дієвою практикою переоцінки їх основних засобів. Основним фактором переважаючого зростання рівня зносу основних засобів промисловості порівняно із сільським господарством є проведення їх переоцінки. Так, за 2005–2014 рр. підприємствами промисловості основні засоби були дооцінені в 2,96 раза, національної економіки – в 7,34, а сільського господарства – лише в 1,31 раза. На сьогодні проведення переоцінки основних засобів за справедливою вартістю передбачає здійснення їх експертної оцінки, застосування якої дозволяє визначити відносно реа-

льний знос основних засобів. За статистичними даними та ґрунтуючись на відповідях опитаних бухгалтерів сільськогосподарських підприємств, можна бачити, що в них в основному застосовується податкова схема індексації з накопиченим за 2005–2014 рр. коефіцієнтом 1,28. Тому відображений в статистичній інформації рівень зносу галузевих основних засобів відповідає накопиченим нарахованим амортизаційним відрахуванням, а не зносу, який відносно реально можна визначити шляхом експертної оцінки справедливої вартості. Через необ’єктивність інформації щодо вартості та стану основних засобів, яка відповідним чином позначається на фінансово-економічних показниках, приймаються і можуть прийматися необґрунтовані рішення щодо державного регулювання сільського господарства та системи його оподаткування, занижується фактична капіталізація сільськогосподарських підприємств, що обмежує, зокрема, їхні можливості щодо залучення інвестиційних та кредитних ресурсів. На проблемі відсутності об’єктивної інформації про фінансові показники господарської діяльності вітчизняних сільськогосподарських виробників як перешкоді в отриманні кредитів наголошують і представники банківської сфери. Так, академік Академії аграрних наук Франції, радник Правління з питань сільського господарства «ПАТ Креди Агріколь Банк» Жан Жак Ерве зазначає, що однією з причин того, що урожайність в Україні нижче за очікувану є відсутність у багатьох виробників фінансових ресурсів для інтенсифікації виробництва, які можна залучити шляхом отримання кредиту. «ПАТ Креди Агріколь Банк» традиційно на ринку фінансових послуг займається кредитуванням аграрного сектору, і в Україні він націлений на цей сегмент. При цьому, Жан Жак Ерве ставить під сумнів об’єктивність офіційних статистичних даних по сільському господарству в Україні, наголошуючи на тому, що відсутність довіри до економічної інформації не сприяє активізації кредитування вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників [103]. З метою обґрунтування державної аграрної та податкової політики, прийняття рішень контрагентами агробізнесу, передусім у

100

частині його кредитування та інвестування, необхідна відповідна об’єктивна інформація про фінансові результати та фінансовомайновий стан сільськогосподарських підприємств, у тому числі щодо реального стану й вартості галузевих основних засобів. Усі вищенаведені докази свідчать на користь актуалізації об’єктивної оцінки сільськогосподарського майна в сучасних умовах як на макро-, так і на мікрорівні. Зважаючи на це, зростає потреба в належному інституціональному забезпеченні оцінки та оціночної діяльності у сфері АПК: нормативно-правовому, методичному та організаційному. Особливої значимості набуває розробка методичних рекомендацій з оцінки різних видів сільськогосподарського майна, які б відповідали запитам сьогодення. У світовій практиці надзвичайно важливим обов’язковим елементом інституціональної архітектоніки оцінки є стандарти і правили оцінки й оціночної діяльності, що розробляються громадськими професійними об’єднаннями оцінювачів. На відміну від інституту оцінки, що на сьогодні сформувався в Україні, пріоритетне регулювання професійної оціночної діяльності в розвинених країнах світу покладено на суспільні професійні організації. Вони розробляють стандарти оцінки й оціночної діяльності, відповідають за професійну підготовку, сертифікацію та ліцензування оцінювачів, забезпечують постійний контроль якості наданих оціночних послуг і дотримання норм професійної етики. В Україні нормативно-правове регулювання у сфері експертної оцінки здійснюється перш за все Фондом державного майна України та Державним агентством земельних ресурсів України. Разом із тим розуміння суспільної значимості своєї професії спонукало оцінювачів України до формування ними професійних громадських об’єднань фахівців у галузі оцінки. Так, у 1994 р. було створено Українське товариство оцінювачів, першими кроками якого стали розробка та прийняття Норм професійної діяльності та сприяння внесенню професії оцінювача до державного класифікатора професій. Основні напрями діяльності цієї організації такі: цілеспрямована робота з впровадження міжнародної методології оцінки; участь у розробці Національних стандартів оцінки; опрацювання методик оцінки; розробка навчальних програм для

101

підготовки фахівців у цій галузі; громадський контроль за професійною діяльністю; здійснення процедури внутрішньої кваліфікації оцінювачів та акредитації суб’єктів оціночної діяльності; організація сертифікації Європейської групи оцінювачів активів. Оціночна діяльність тісно пов’язана з іншими видами діяльності, зокрема аудиторською, експертною та консалтинговою. Через розуміння важливості такого зв’язку фахівцями цих сфер, передусім оцінювачами, у 2006 р. створено Всеукраїнську громадську організацію «Всеукраїнська спілка експертів–оцінювачів». Мета діяльності Спілки – задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів, а також участь у громадському регулюванні оціночної та експертної діяльності. Основними завданнями цієї організації є: розвиток інфраструктури оцінки майна в Україні; сприяння впровадженню в практику оціночної діяльності міжнародних норм і правил оцінки майна; забезпечення формування конкурентного середовища серед суб’єктів оціночної діяльності (суб’єктів господарювання та навчальних закладів), що здійснюють професійну підготовку оцінювачів; участь в інформуванні суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно і майнові права в Україні; сприяння зміцненню громадської злагоди та взаєморозуміння в українському суспільстві; захист законних прав та інтересів членів Спілки, створення належних умов для їх активної праці. Роль цієї організації розглядається як дуже важлива. У 2011 та 2012 рр. її членами розроблено Стандарти з оцінки та оціночної діяльності, зокрема, в співпраці з науковцями ННЦ «Інститут аграрної економіки» 18 стандартів з оцінки та оціночної діяльності в агропромисловому комплексі України. З постійною періодичністю ними проводяться конференції, на яких обговорюються актуальні питання та проблеми методології оцінки й професійної діяльності. В Україні діють Всеукраїнські громадські організації, які визнано саморегулівними об’єднаннями оцінювачів. Крім вище охарактеризованих, до їх переліку належать Асоціація фахівців оцінки, Спілка оцінювачів землі, Спілка оцінювачів України, Асоціація оцінювачів України, Союз оцінювачів України та ін.

102

Потреби сьогодення, світовий і вітчизняний досвід оціночної діяльності свідчать про потребу удосконалення інституціонального, організаційного та методологічного забезпечення оцінки майна в Україні. Поступальний розвиток вітчизняного інституту оцінки має супроводжуватися трансформацією його архітектоніки, де головною складовою будуть норми і правила оцінки та оціночної діяльності, розроблені саморегулівними професійними об’єднання фахівців цієї галузі, діяльність яких спрямована на розвиток професії і створення умов для розвитку економіки країни.

2.2. Загальні організаційні та методологічні засади експертної оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення Визначення реальної вартості основних засобів професійно забезпечується шляхом використання методологічних підходів до експертної оцінки. Експертна оцінка здійснюється в межах професійної оціночної діяльності, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна та майнових прав оцінювачами й підготовці висновків щодо його вартості. У зв’язку із значимістю оцінки та її результатів у ринкових процесах і суспільних відносинах висуваються вимоги до кваліфікації та компетентності оцінювача, дотримання ними етичних норм, вимог до процедури і методики оцінки, складання звіту. Міжнародною практикою оціночної діяльності вироблено основні критерії професійної оцінки та професіоналізму оцінювачів, а також визначено окремими Стандартами міжнародних організацій професіоналів у галузі оцінки, зокрема Кодексом професійної діяльності [57], розробленим МКСО, і ВПО 1 «Дотримання стандартів та етичні норми» RICS [58]. В Україні вимоги та критерії до професійних послуг з оцінки майна унормовані низкою документів [4, 9, 14, 26, 46]. Більшість положень цих нормативно-правових актів відповідають стандартам оціночної діяльності, набутим світовим досвідом. Разом із тим подальший розвиток інституту оцінки України потребує удоско-

103

налення професійної діяльності оцінювачів, певної зміни вимог до їх кваліфікації та ліцензування суб’єктів оціночної діяльності. На нашу думку, такими вимогами є наступні. Оцінка полягає у формуванні судження оцінювача про вартість об’єкта, яка є суто економічною категорією, і в основу методики оцінки покладено різні закони економіки. При цьому в Україні усталеною є практика здійснення оціночної діяльності без наявності відповідної економічної освіти, що позначається на якості оцінки. Проте ліцензування землеоціночної діяльності потребує наявності землевпорядника в штаті суб’єкта оціночної діяльності. За логікою Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру України, для оцінки будівель і споруд, транспортних засобів, худоби та іншого майна суб’єкт оціночної діяльності повинен мати в штаті інженерів, зоотехніків, агрономів тощо. Таким чином, вважаємо цю вимогу до ліцензування землеоціночної діяльності неправомірною. Наголосимо, що оцінювачі повинні мати базову економічну освіту. Багато сумнівів викликає також відокремлення в Україні такого напряму як оцінка земельних ділянок. У світовій практиці існує поняття оцінки нерухомості, що є абсолютно логічним та економічно обґрунтованим. Вважаємо, що аналогічно має бути врегульовано це питання і в Україні. Відокремленість ліцензування суб’єктів землеоціночної діяльності породжує проблеми як організаційного характеру в частині ефективного ведення оціночного бізнесу, так і методологічного плану, спотворюючи економічну сутність дохідного підходу оцінки. Вищенаведені аргументи свідчать про необхідність удосконалення кваліфікаційних і ліцензійних вимог до професійної оціночної діяльності в Україні відповідно до світових стандартів. Орієнтиром можуть бути стандарти оцінки окремих саморегулівних професійних громадських об’єднань фахівців у галузі оцінки, зокрема Українського товариства оцінювачів (УТО) та Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська спілка експертівоцінювачів» (ВГО ВСЕО). Оцінка основних засобів полягає у процесі визначення вартості таких об’єктів і майнових прав щодо них на дату оцінки відповідно до їх корисності, передбачуваного варіанта та мети використання за процедурою оцінки, встановленою нормативно-

104

правовими актами та стандартами оцінки, а також відповідно до звичаїв учасників ринку сільськогосподарського майна щодо формування цін на них. Якість оцінки забезпечується шляхом дотримання принципів оцінки, використання адекватних меті оцінки й характеристикам об’єкту основних засобів загальноприйнятих методичних підходів та методів, виконання необхідних оціночних процедур. Основу об’єктивності оцінки становлять реальні правдиві вихідні дані. Сфера застосування експертної оцінка основних засобів досить широка, включаючи випадки обов’язкового та необов’язкового характеру. Обов’язковість незалежної оцінки встановлюється нормативно-правовими актами України. Визначення вартості основних засобів необхідне: – якщо вони є внеском до статутного чи пайового капіталу сільськогосподарських підприємств, а також отримані безкоштовно або ж за символічну плату; – при реорганізації, ліквідації підприємств, виділення або визначення частки майна у спільному майні, в разі виходу учасника (засновника) із складу господарського товариства; – при обґрунтуванні розміру орендної плати при наданні їх в оренду; – при кредитних і лізингових операціях; – для цілей інвестиційного проектування та бізнеспланування; – при страхуванні; – для обґрунтування справедливої вартості з метою первісної оцінки, переоцінки, визначення зменшення чи відновлення корисності основних засобів при відображенні в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності; – з метою оподаткування; – при майнових спорах; – під час сільськогосподарських переписів (масова оцінка майна); – в інших випадках. Професійне виконання оцінки сільськогосподарського майна потребує дотримання порядку оцінки, що передбачає певну послідовність оціночних процедур в мажах підготовчого, основного і завершального етапів (рис. 2.1).

105

Основні етапи оцінки

Складові та зміст основних етапів загальне ознайомлення з об’єктом оцінки та характерними умовами угоди, для укладання якої проводиться оцінка

Підготовчий

визначення бази оцінки висловлення клієнту пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки узгодження завдання та укладання договору на проведення оцінки за результатами переговорів огляд та ідентифікація об’єкта оцінки з аналізом його юридичного статусу щодо майнових прав

Основний

вибір методологічних підходів та методів оцінки згідно з визначеною метою та базою оцінки з їх відповідним описом та обґрунтуванням вибору збір необхідної інформації щодо характеристик об’єкта оцінки та стану ринку таких основних засобів виконання розрахунків імовірної вартості об’єкта оцінки з використанням різних методологічних підходів чи методів узгодження результатів, одержаних за різних підходів або методів складання Звіту про оцінку з викладенням її результатів

Завершальний

рецензування робіт з оцінки, за результатами якого можливе доопрацювання звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки

Рис. 2.1. Порядок проведення експертної оцінки основних засобів* * Узагальнено на основі нормативно-правових актів [14, 26].

При оцінці основних засобів сільськогосподарського призначення визначається конкретний вид їх вартості, що найбільш повно відповідає меті оцінки, передбачуваному використанню її результатів та нормативним вимогам. Переважно оцінка здійснюється на

106

базі ринкової вартості об’єкта, що є основним видом вартості й застосовується для різних цілей. За певних обставин, залежно від мети оцінки використовуються альтернативні види вартості, що відносяться до неринкових. Принциповою є позиція прийнятності бази оцінки й обраного виду вартості меті оцінки. Для світової та вітчизняної оціночної практики фундаментальними є концепція і застосування ринкової бази оцінки, до якої належить ринкова вартість, за винятком випадків, які передбачають застосування інших баз. Національним стандартом оцінки № 1 ринкова вартість визначена як вартість можливого відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем і продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна сторона діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу [26]. Поелементно концептуальний зміст ринкової вартості детально розкрито в МСО 1 [57, с. 98–100]. При визначенні ринкової вартості зазвичай дотримують принцип найефективнішого використання об’єкта оцінки, за умов якого формується ринкова вартість в обміні. За деяких обставин можливе визначення ринкової вартості при існуючому використанні майна, що застосовується до нерухомості, в тому числі багаторічних плодово-ягідних насаджень, спеціалізованих будівель тваринницьких ферм, меліоративних споруд тощо. Ринкова вартість при існуючому використанні – це ринкова вартість за умови продовження його поточного використання на дату оцінки без змін. За дотримання всіх критеріїв ринкової вартості, за винятком принципу найбільш ефективного використання, вартість при існуючому використанні розглядається як особливий вид ринкової бази оцінки. Визначення ринкової вартості за наявності відповідної інформації можливе із застосуванням усіх методичних підходів. За певних обставин застосовують бази оцінки, відмінні від ринкової вартості. Неринкові бази оцінки застосовують, якщо оцінка ґрунтується на інших принципах виміру, що характеризують неринкову економічну корисність майна, нетипові умови продажу відповідно до незвичайної мотивації сторін угоди, певні вимоги законодавства тощо.

107

Перша категорія неринкових баз оцінки відображає специфічну вартість як оцінку вигід, які отримує конкретний власник від конкретного об’єкта. Така вартість обумовлена особливим інтересом конкретного власника й не характеризує загальне ставлення типових учасників ринку до даного майна. До цієї категорії належить споживча вартість, як вартість внеску, який відповідає майну як частині підприємства, відповідно до його корисності без дотримання принципу найкращого та найбільш ефективного використання. Друга категорія неринкових баз оцінки відображає вартість як ціну, яку аргументовано буде досягнуто в угоді між двома визначеними сторонами зі специфічними вимогами за особливих умов, які не притаманні ринку в цілому. До цієї категорії віднесено спеціальну, справедливу та вартість при вимушеному продажу. Спеціальна вартість, зумовлена наявністю специфічних атрибутів, порівняно з ринковою вартістю має надбавку, що формується під впливом особливого економічного інтересу або нетипової мотивації потенційного покупця щодо об’єкта оцінки. Чинником виникнення спеціальної вартості є більша привабливість майна через його певні фізичні, географічні, економічні або юридичні характеристики. У сільському господарстві вона може бути наслідком унікального місцерозташування об’єкта оцінки щодо природно-кліматичних умов чи розвинутої інфраструктури аграрного ринку, наприклад розбудована транспортно-логістична система по Дніпру. Спеціальну вартість окремих видів сільськогосподарського майна можуть обумовити державні програми підтримки розвитку відповідних галузей тощо. З урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки визначають інвестиційну вартість, що характеризує корисність майна для конкретного інвестора з певними цілями інвестування. Нижче за ринкову вартість формується вартість при вимушеному продажу, оскільки обумовлена нетиповими умовами реалізації майна, недостатнім періодом маркетингу, відсутністю належної відкритості та реклами. Вартістю при вимушеному продажу може бути ліквідаційна вартість, зумовлена реалізацією об’єкта у строк, значно коротший за термін експозиції подібного майна за ринковою вартістю.

108

З переходом на облік відповідно до міжнародної практики актуальною стала категорія справедливої вартості. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку вона визначена як сума, за якою можна продати актив або сплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату. Справедлива вартість застосовується в багатьох випадках для оцінки активів чи зобов’язань у бухгалтерському обліку та звітності. Зокрема, вона є основною для первісної та балансової оцінки біологічних активів рослинництва і тваринництва, застосовується як основа переоцінки основних засобів, первісної вартості безоплатно отриманих основних засобів тощо. На основі справедливої вартості розраховують ряд інших видів вартості в бухгалтерському обліку та звітності, зокрема чисту вартість реалізації основних засобів при оцінці зменшення їх корисності. Концептуальну основу оцінювання справедливої вартості в бухгалтерському обліку викладено в МСФЗ 13. Для визначення справедливої вартості застосовують три загальновизнані методики оцінювання, що передбачають ринковий, витратний та дохідний підходи. Їх основні аспекти викладені в додатку Б до МСФЗ 13 [56]. До третьої категорії неринкових баз оцінки відносять види вартості, що оцінюються відповідно до їх сутнісного значення за нормативно-правовими актами або контрактом: податкова вартість, страхова вартість, нормативна вартість земельної ділянки. Податкову вартість розраховують у порядку, визначеному законодавством про оподаткування, зокрема Податковим кодексом України. З метою страхування майна застосовують його страхову вартість (дійсну вартість майна для цілей страхування), яку визначають як вартість відтворення (заміщення) або ринкову вартість майна відповідно до умов договору страхування. До неринкових баз оцінки відносять вартість сільськогосподарських угідь та інших земель, визначену за методикою нормативної грошової оцінки. Відповідно до конкретної ситуації окремі види вартості можна визначати як на ринковій, так і на неринковій базі, що зумовлено певними припущеннями та обставинами. Такі види вартості не є відокремленими базами оцінки. Вони характеризують не загальні типові умови оцінювання, а визначений стан об’єкта оцінки або обставин, відповідно до яких планується обмін об’єкта. До

109

таких видів вартості, що мають загальне використання при різних базах оцінки, відносять: вартість у використанні; вартість діючого підприємства; вартість ліквідації. Вартість у використанні розраховують, виходячи із сучасних умов та характеру використання об’єкта оцінки, що може відповідати чи ні найбільш ефективному використанню. У разі відповідності існуючого використання об’єкта найбільш ефективному, вартість у використанні розглядається як ринкова за умови дотримання інших вимог до ринкової бази оцінки. Вартість діючого підприємства характеризує ситуацію, коли бізнес передається повністю як операційний суб’єкт господарювання. Зазвичай вартість діючого підприємства застосовується при оцінці агробізнесу. Для оцінки об’єкта, який вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій, застосовується вартість ліквідації, як сума валових доходів, які очікується отримати від реалізації об’єкта оцінки як єдиного цілого або його складових частин, виходячи з принципу найбільш ефективного використання, за мінусом очікуваних, пов’язаних із ліквідацією витрат. Різновидом вартості ліквідації є утилізаційна вартість, тобто вартість об’єкта, непридатного до використання за функціональним призначенням, який не може бути використаний іншим чином, ніж за сукупністю вторинних матеріалів, які у ньому містяться, в процесі його утилізації. При визначенні утилізаційної вартості майно оцінюється як для розпродажу «на запчастини» (як вартість металобрухту машин, шкіри та кісток сільськогосподарських тварин, деревини плодово-ягідних насаджень). Поняття утилізаційної вартості передбачає можливість перебудови, переобладнання основного засобу для подальшого його корисного життя. Об’єкт оцінки за утилізаційною вартістю може бути джерелом запасних частин для іншого майна, у якого ще не вичерпано ресурс експлуатації. Різновид утилізаційної – скрапова вартість, як вартість лому або вартість матеріалів для вторинної переробки. Важливими атрибутами оцінки основних засобів, які враховуються і певною мірою позначаються на її результаті, є обмежуючі умови та припущення. При визначенні вартості основних засобів сільськогосподарського призначення можуть використовуватися припущення, які характеризують такі параметри: майнові

110

права, стан будівель та споруд, наявність доріг і різних інженерних комунікацій до об’єктів майна сільськогосподарського призначення, питання охорони навколишнього середовища та екологізації сільського господарства, проекти сталого розвитку сільських територій тощо. Щодо природи гіпотетичного правочину або гіпотетичних обставин використання основного засобу можуть бути висунуті додаткові припущення: про вимушений або прискорений продаж; про продаж основних засобів у складі групи активів як діючого підприємства; про безперервність діяльності підприємства, яка полягає у відсутності наміру або потреби у ліквідації підприємства чи суттєвому зменшенні масштабів його діяльності. Останнє припущення було доволі актуальним для сільськогосподарських підприємств у зв’язку з практичним призупиненням виробництва тваринницької продукції. Також до уваги можуть брати припущення про зміну функціонального призначення основних засобів, як актуального для об’єктів сільськогосподарської нерухомості. Обов’язковий етап оцінки пов’язаний з ідентифікацією оцінюваного основного засобу та прав щодо нього, метою якої є встановлення відповідності об’єкта оцінки наявним вихідним даним та інформації про нього за фізичними та юридичними показниками. Ідентифікація здійснюється шляхом огляду об’єкта та зіставлення з даними правовстановлюючих та інших документів. При цьому важливо здійснити ідентифікацію прав, пов’язаних з основним засобом, за даними договорів купівлі-продажу, договорів оренди, актів прав на земельну ділянку тощо, а також документів, що містять відомості про наявність обтяжень стосовно об’єкта оцінки (обтяження сервітутом, заставою чи борговими зобов’язаннями, наявністю орендарів, угод, контрактів, договорів тощо). З метою ідентифікації об’єкта оцінки за фізичними, фізіологічними та технічними характеристиками застосовують інформацію технічного паспорта, експлікації приміщень, довідки (акта) про технічний стан конструктивних елементів чи сільськогосподарської техніки, інвентарних карток обліку основних засобів, карток обліку робочої і продуктивної худоби, плану земельної ділянки тощо.

111

З метою проведення оцінки майна на професійному рівні слід дотримувати загальноприйнятих принципів оцінки та використовувати відповідні методи, які є складовими частинами або результатом комбінування кількох методичних підходів. Принципи оцінки полягають в основних правилах, які відображають соціальноекономічні фактори, закономірності формування вартості майна, закономірності поведінки продавців і покупців на ринку. Існує чотири основних та одна додаткова групи принципів оцінки основних засобів, як індивідуальних об’єктів оцінки або складових цілісного майнового комплексу (агробізнесу) (рис. 2.2). Основними принципами, на підставі дотримання яких має здійснюватися оцінка основних засобів сільського господарства, є принципи: корисності, найбільш ефективного використання, попиту і пропозиції, заміщення, очікування, внеску. Принцип корисності належить до групи принципів, які характеризують уявлення фактичного та потенційного власника, користувача чи розпорядника. Корисність є ключовим критерієм вартості майна, оскільки мета оцінки полягає у визначенні міри корисності об’єкта в її грошовому еквіваленті. Вона характеризує здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного періоду часу. Принцип корисності полягає в тому, що майно має вартість тільки за умови його економічної вигоди для потенційного власника або користувача. Корисність є відносною порівняльною характеристикою майна й не підлягає виміру в абсолютних величинах. Так, корисність сільськогосподарської техніки характеризується порівняльною потужністю тракторів, пропускною здатністю комбайнів, і залежить від ефективності аграрного виробництва. Корисність сільськогосподарських тварин (худоби та птиці) визначається видом продукції від них, попитом на цю продукцію, та їх продуктивністю. Корисність розглядається в довгостроковій перспективі упродовж нормативного строку служби основного засобу. При визначенні корисності прогнозується можливий вплив соціальноекономічних та інституційних факторів, зокрема аграрної та земельної реформ в Україні, фінансово-економічних криз у світі та державі, прийняття державних програм розвитку окремих галузей сільського господарства, зміни стандартів якості сільськогосподарської техніки та інших основних засобів.

112

113

заміщення очікування

збалансованості

економічної величини

пов’язані з використанням об’єкта

конкуренції

зміни вартості

відповідності

попиту і пропозиції

пов’язані з ринковим середовищем

* Узагальнено на основі вивчених джерел [26; 64, с. 21–24; 65, с. 141–145; 230].

Рис. 2.2. Загальноприйняті принципи експертної оцінки основних засобів*

принцип найбільш ефективного використання

корисності

пов’язані з уявленням суб’єкта

принципи оцінки

багатокритеріальності даних

оптимальності обсягу даних

цільової спрямованості даних

збільшення або зменшення доходів

економічного розподілу

внеску (граничної продуктивності)

пов’язані з об’єктом оцінки

пов’язані зі збором та аналізом інформації

коректності та відповідності даних

достовірності даних

113

Принцип заміщення ґрунтується на врахуванні поведінки покупців на ринку, за якої у разі відсутності ускладнюючих обставин або додаткових ризиків покупець не заплатить за майно більше мінімальної вартості майна аналогічної корисності. Принцип очікування полягає в тому, що вартість об’єкта оцінки відповідає розміру економічних вигід, які очікується отримати від володіння, користування та розпоряджання ним. За принципом внеску (граничної продуктивності) в основі оцінки – вплив на вартість об’єкта оцінки різних факторів (праці, землі, управління, капіталу) пропорційно їх внеску у загальний дохід. Вплив кожного фактора вимірюється як частка вартості, на яку загальна вартість може зменшитися у разі його відсутності. Принцип внеску дає змогу визначити вартість окремих складових об’єкта оцінки, що зазвичай використовується при оцінці основних засобів як складової цілісних майнових комплексів сільськогосподарського використання. Наприклад, при оцінці тваринницьких ферм – вартості земельних ділянок, будівлі ферми, худоби чи птиці, обладнання. Принцип попиту і пропозиції пов’язаний з ринковим середовищем. Він характеризує формування в ринковому середовищі вартості при взаємодії чотирьох основних факторів, що визначають поведінку продавців та покупців на ринку – корисність товару, обмеженість його у кількості (дефіцит), бажання і можливість придбати. За цим принципом вартість відображає співвідношення попиту та пропозиції на подібне майно. Попит – це кількість та обсяг основних засобів в якості товарів, що можуть бути придбані потенційними покупцями за різними цінами на даному ринку в певний період часу, протягом якого передбачається, що інші фактори, такі як кількість потенційних покупців, їхні доходи, пріоритети споживачів залишаються незмінними. Пропозиція – це кількість та обсяг основних засобів в якості товарів, доступних для продажу за різними цінами на даному ринку в певний період часу, протягом якого передбачається, що виробничі матеріальні та витрати на робочу силу залишаються незмінними. Принцип попиту та пропозиції ґрунтується на тому, що ринкова ціна продукції, послуг і товарів варіює обернено пропорційно пропозиції і прямо пропорційно попиту на них. Відповідно до цього принципу при

114

оцінці враховують ринкові коливання цін на подібне майно й інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні попиту та пропозиції на подібне майно. За цим принципом враховують ринкові коливання цін на майно сільськогосподарського призначення, в тому числі зумовлені сезонністю аграрного виробництва, впливом державних програм та обсягів державної підтримки в галузі сільського господарства тощо. За принципом найбільш ефективного використання формується ринкова вартість основних засобів залежно від найбільш економічно доцільного їх використання. Найбільш ефективне використання об’єкта оцінки визначається на підставі аналізу можливих варіантів застосування основних засобів за схемою: відбір юридично дозволених; з юридично дозволених – технічно, фізично чи фізіологічних можливих; з чинних та технічно (фізично, фізіологічно) здійсненних – економічно вигідних; з економічно вигідних – найдоцільніший, що забезпечить максимальний прибуток. При застосуванні цього принципу враховують ефект зносу та старіння будівель, споруд і сільськогосподарської техніки, визначають доцільність і фінансову здатність реалізації проектів реконструкції, реновації. Усі принципи оцінки покладено в основу методологічних підходів та методів оцінки. Світовою оціночною практикою відпрацьовано три основні методологічні підходи оцінки, що використовуються також у вітчизняній оціночній практиці. Загальними способами визначення вартості майна є витратний (майновий при оцінці цілісних майнових комплексів), дохідний та порівняльний підходи. У межах кожного підходу існують методи, які дозволяють безпосередньо визначити вартість об’єкта оцінки шляхом проведення оціночних процедур у певній послідовності. Особливості законодавства України, економічної ситуації в аграрній сфері та сільськогосподарського майна позначаються на специфіці прикладних аспектів його оцінки. Особливості виявляються у можливому застосуванні відповідних методів оцінки для різних видів сільськогосподарського майна, у їх комбінуванні та пріоритетному застосуванні. Але сутнісні основи методів і процедур не відрізняються від загальноприйнятих. Для проведення оцінки майна

115

застосовують три стандартні методичні підходи, кожний з яких включає в себе кілька методів експертної оцінки, які також можна комбінувати, з метою оцінки різних видів сільськогосподарського майна. Всі методичні підходи ґрунтуються на основних принципах оцінки, а їх використання дає можливість визначати різні види вартості відповідно до завдання на оцінку (табл. 2.5). Таблиця 2.5

дохідний

 корисності;  заміщення;  очікування;  внеску;  залишкової продуктивності;  збільшення або зменшення доходів;  збалансованості;  економічної величини;  економічного розподілу;  попиту і пропозиції;  відповідності;  зміни вартості;  конкуренції;  найбільш ефективного використання  пов’язані зі збором та аналізом інформації

витратний

Основні принципи оцінки

порівняль- Методичний ний підхід

Узагальнені методологічні засади оцінки сільськогосподарського майна* Методи оцінки зіставлення цін продажу (аналогів, попарного порівняння) статистичного аналізу ринку прямої капіталізації доходу (в т.ч. зисків та інвестиційний) непрямої капіталізації доходу (в т.ч. зисків та інвестиційний) прямого відтворення заміщення

комбіновані залежно від об’єкта оцінки: економічний; співвіднесення; залишку для землі; розподілення доходу та інші

Визначена вартість

 ринкова;  вартість відтворення (заміщення);  залишкова вартість відтворення (заміщення);  спеціальна (інвестиційна, синергетична);  ліквідаційна;  справедлива;  вартість ліквідації;  інші

* Узагальнено автором.

За дохідним підходом вартість визначають за допомогою процедури капіталізації чи дисконтування, що дозволяє трансформувати майбутні очікувані доходи від використання основного засобу в його поточну вартість. Очікувані економічні вигоди є чистим операційним доходом, що залишається у розпорядженні

116

власника об’єкта оцінки після відшкодування всіх витрат, пов’язаних з одержанням доходу, включаючи дохід від його можливого перепродажу (реверсії). Для визначення величини чистого операційного доходу застосовують ринкову інформацію про відповідні рівні доходів і витрат з урахуванням їх періодичності, що дає змогу спрогнозувати грошові потоки в часі. Трансформація чистого операційного доходу від використання основних засобів у їх вартість здійснюється за двома основними методами дохідного підходу: методом прямої капіталізації доходу або методом непрямої капіталізації доходу (дисконтування грошових потоків). Метод прямої капіталізації доходу застосовують у разі постійності за величиною, відносної необмеженості в часі та рівності у проміжках періоду прогнозованого чистого операційного доходу. Якщо прогнозовані грошові потоки від використання об’єкта оцінки є неоднаковими за величиною, непостійними протягом визначеного періоду прогнозування або якщо їх отримання обмежується в часі, застосовують метод непрямої капіталізації. Прогнозовані грошові потоки підлягають дисконтуванню із застосуванням ставки дисконту для розрахунку їх поточної вартості. Характер доходів і витрат залежить від варіанта найбільш ефективного використання об’єкта оцінки. Щодо основних засобів сільського господарства, то дохід можна визначати відповідно до рівнів орендної плати за використання будівель і споруд, сільськогосподарської техніки, ціни послуг з виконання сільськогосподарських робіт чи перевезення продукції. Для визначення витрат можна застосовувати технологічні карти та поточні ринкові ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються в сільському господарстві, тощо. Метод непрямої капіталізації (дисконтування грошових потоків) є пріоритетним для оцінки багаторічних насаджень. Базовими принципами порівняльного підходу є принципи заміщення і попиту та пропозиції. Визначення вартості за цим підходом здійснюється на підставі аналізу відповідних цін продажу подібних об’єктів (аналогів) з певним їх коригуванням, враховуючи відмінності між об’єктами порівняння та об’єктом оцінки. У межах даного підходу об’єкт оцінки порівнюється з об’єктами, що

117

продаються на відкритому ринку. Можуть розглядатися як ціни реального продажу так і ціни пропозиції, останні з яких приводять до можливих цін продажу. Практичне застосування даного методичного підходу полягає у визначенні вартості об’єкта оцінки шляхом внесення до цін продажу подібних об’єктів поправок, які відображають відмінності в умовах угод і характеристиках об’єкта оцінки порівняно з аналогами, як фактори впливу на вартість. При оцінці за порівняльним підходом відбувається процес заміщення характеристик подібних об’єктів (аналогів) характеристиками оцінюваного об’єкта, в результаті чого ціна аналогів трансформується в ринкову ціну об’єкта оцінки. Порівняння об’єкта оцінки з йому подібними здійснюється за певними факторами (елементами) порівняння, що відображають основні важливі характеристики основних засобів і звичайну практику прийняття рішень учасниками ринку щодо таких об’єктів відповідно до їх відмінностей з порівнюваними. У межах даного підходу можна застосовувати методи зіставлення цін продажу, в тому числі попарного порівняння та базового об’єкта оцінки, і статистичного аналізу ринку. Витратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності й заміщення і передбачає визначення поточної вартості відтворення або заміщення об’єкта оцінки з подальшим коригуванням її на суму знецінення (зносу). В основі цього підходу – припущення про можливість створення сучасного еквівалента основного засобу як альтернативи його придбання. Методи прямого відтворення (заміщення) передбачають визначення залишкової вартості відтворення (заміщення) через розрахунок вартості відтворення (заміщення) з подальшим коригуванням на суму знецінення (зносу). Вартість відтворення визначають як суму витрат на створення об’єкта, що є точною копією об’єкта оцінки, без урахування впливу фактора зносу. Визначення вартості відтворення для основних засобів сільського господарства виправдано у випадках оцінки відносно нових об’єктів, для яких відома історична вартість відтворення. Вартість заміщення є сумою витрат на створення об’єкта аналогічної з об’єктом оцінки корисності без урахування дії чинника зносу.

118

Для остаточного визначення вартості об’єкта у межах витратного підходу вартість відтворення або заміщення об’єкта коригують на всі наявні у нього ознаки знецінення, пріоритетними з яких є ті, на які реагують учасники ринку. Економічне знецінення для цілей оцінки визначають за ринковою інформацією, оскільки воно може відрізнятися від нарахованого зносу в бухгалтерському чи податковому обліку. Облікову величину зносу розраховують як накопичену суму амортизаційних відрахувань, нарахованих з початку корисного використання об’єкта. В оцінці враховують знецінення через фактичний знос відповідно до реального стану об’єкта на дату оцінки. Разом із тим слід визнати, що облікова амортизаційна політика підприємства формується менеджерами компанії з урахуванням реальних строків економічного та корисного використання об’єкта і методів амортизації таким чином, щоб сума нарахованої амортизації якомога точніше відображала реальний знос і стан активів. Знецінення сільськогосподарського майна за ознаками прояву розділяють за фізичним станом (в тому числі фізіологічним), функціональне та за зовнішнім впливом. Фізичне (в тому числі фізіологічне) знецінення зумовлене частковою або повною втратою первісних технічних, технологічних або фізіологічних продуктивних властивостей об’єкта. Воно виникає під впливом часу або завдяки пошкодженням. Фізичне (у т.ч. фізіологічне) знецінення тісно пов’язано зі строком економічного чи корисного використання об’єкта. Знецінення через фізичний знос характерне для об’єктів аграрної сфери, які не є живими організмами. Фізичне знецінення об’єктів оцінки в сільському господарстві, що є живими організмами, тобто сільськогосподарськими тваринами та насадженнями, включає в себе фізіологічне знецінення та знецінення за фізичним станом. Фізіологічне знецінення характеризує втрату вартості сільськогосподарських тварин або багаторічних насаджень унаслідок природного зменшення їх продуктивних якостей внаслідок плину часу й зумовлене фізіологічними особливостями сільськогосподарських тварин і культур. Якщо повне або часткове зменшення продуктивності сільськогосподарських тварин та багаторічних культур виникло внаслідок надзвичайних подій (хвороба, травма худоби, механічні чи пош-

119

кодження морозами насаджень тощо), тоді оцінюють знецінення за фізичним станом. У разі відсутності ознак зносу за фізичним станом від надзвичайних подій, фізичне значення дорівнює фізіологічному, яке можливо розраховувати за схемою виробничого методу нарахування амортизації. Швидкість фізичного та фізіологічного знецінення може бути постійною протягом строку експлуатації об’єкта або варіювати залежно від інтенсивності використання основних засобів чи фізіологічної продуктивності сільськогосподарських тварин і багаторічних рослин. Знецінення за функціональним (моральним) зносом виникає внаслідок зміни у часі споживчих властивостей об’єкта оцінки через зменшення його ефективності порівняно із сучасними аналогами відповідно до уподобань покупців. Функціональний знос сільськогосподарської техніки, будівель, споруд зумовлений технічним прогресом, коли об’єкт, що оцінюється, може бути замінений іншим дешевшим і менш витратним в експлуатації, з більшою продуктивністю. При оцінці функціонального зносу основними споживчими характеристиками сільськогосподарських тварин і культур можуть бути продуктивність, умови та витрати на утримання, пристосованість до природно-кліматичних умов регіону тощо. Функціональне знецінення може бути виміряне порівнянням об’єкта оцінки з альтернативним еквівалентом щодо продуктивності або економії коштів на експлуатацію й утримання подібного об’єкта. Знецінення за зовнішнім впливом є наслідком реальних або можливих змін у соціально-економічних, екологічних, інституціональних умовах функціонування агробізнесу чи ринку сільськогосподарського майна, зокрема в нормативно-правовому регулюванні, оподаткуванні, державній підтримці галузей сільського господарства, екологічному стані тощо. Стандартні методичні підходи можуть поєднуватись, а методи оцінки трансформуватися в їх різновиди відповідно до особливостей об’єктів оцінки в сільському господарстві [151]. Для визначення вартості застосовують кілька методичних підходів, результати оцінки за якими аналізують і узгоджують для обґрунтування висновку про вартість оцінюваного об’єкта.

120

Методичні підходи та методи оцінки є загальноприйнятими для всіх видів основних засобів. Однак застосування певних методів для оцінки різних видів основних засобів передбачає наявність відповідної інформації. Нині в Україні проблематичним є використання порівняльного (ринкового) підходу для оцінки багатьох видів будівель і споруд сільськогосподарського призначення, в основному тваринницьких ферм. Пріоритетність застосування певних методів оцінки для різних видів сільськогосподарського майна визначається специфікою об’єктів оцінки, рівнем розвитком їх ринку, наявністю інформації, вимогами законодавства та стандартів оцінки. При обранні адекватних методів оцінки визначальними є юридичний статус та фізичні характеристики основного засобу з урахуванням його специфіки. Наприклад, у межах порівняльного підходу – це метод зіставлення цін продажу для сільськогосподарської техніки, а дохідного підходу –метод прямої капіталізації для будівель та споруд і метод непрямої капіталізації для сільськогосподарської техніки. Визначення остаточного значення вартості об’єкта оцінки проводять шляхом узгодження результатів оцінки на основі зіставлення рівнів імовірності орієнтовних значень вартості, одержаних за результатами застосування різних підходів. Завершальним етапом роботи оцінювача при виконанні замовлення є підготовка й подання замовнику Звіту про оцінку, роль якого полягає у повідомленні висновку про вартість об’єкта оцінки з обґрунтуванням методології та викладення змісту всіх проведених оціночних процедур.

2.3. Особливості та удосконалення оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення В Україні сільське господарство займає значну питому вагу у валовому внутрішньому продукті, валовій доданій вартості, в експорті та є потенційно конкурентоспроможною галуззю національної економіки на міжнародному ринку. У 2005–2014 рр. в сільському господарстві сформовано 7,1–11,8 % валової доданої вартості

121

країни з постійно зростаючою часткою. За цей період інвестиції в галузевий основний капітал займали 5,1–7,6 % від загальних обсягів інвестування в основний капітал національної економіки. У 2010–2014 рр. частка галузі в капітальних інвестиціях становила 6,1–8,36 %. Близько 5 % в загальнонаціональному балансі займають активи сільськогосподарських підприємств. Станом на 1 листопада 2014 року кількість активно функціонуючих аграрних підприємств, як потенційних замовників оцінки основних засобів сільського господарства, становила 52543 суб’єкта (15,4 % від загальної кількості по національній економіці). З огляду на викладене оцінка основних засобів є важливою сферою оціночної діяльності для визначення цін попиту та пропозиції на них, забезпечення зростання рівня інвестування в галузь, обґрунтованості оподаткування, дослідження в галузі аграрної економіки з метою макроекономічного регулювання її розвитку. Особливості оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення зумовлені специфікою галузі, аграрного ринку та ринків матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарського призначення. Як об’єкт оцінки основні засоби сільськогосподарського призначення залежно від їх виду відносять до нерухомого та рухомого сільськогосподарського майна, а також їх можна оцінювати в складі цілісного майнового комплексу (агробізнесу) (рис. 2.3). До нерухомого майна у матеріальній формі відносять основні засоби, які є земельними поліпшення у вигляді меліоративних споруд, будівель і споруд (для утримання худоби та птиці, зберігання врожаю, сільськогосподарської техніки тощо), передавальних пристроїв. Основні засоби, що є рухомим майном у матеріальній формі, – це сільськогосподарська техніка (трактори, машини для обробітку ґрунту, внесення добрив, доїльні установки, інші види сільськогосподарської техніки), транспортні засоби (вантажні, спеціальні та легкові автомобілі, причепи та напівпричепи тощо) й інші рухомі речі довгострокового використання. Крім того, основні засоби можна оцінювати в складі цілісних майнових комплексів та агробізнесу.

122

Об’єкти експертної оцінки сільськогосподарського майна

У матеріальній формі

У нематеріальній формі

Структурні підрозділи підприємств

Підприємства та агробізнес

Запаси сировини, матеріалів і сільськогосподарська продукція

Біологічні активи тваринництва

Інші основні засоби

Транспортні засоби

Машини та обладнання

Рухоме майно

Будівлі, споруди та передавальні пристрої

Земельні ділянки з поліпшеннями і без них

Біологічні активи рослинництва

Нерухоме майно

У формі цілісного майнового комплексу та агробізнесу

Частки в них

Основні засоби як індивідуальні об’єкти оцінки та як складові оцінюваних цілісних майнових комплексів (агробізнесу)

Рис. 2.3. Класифікація основних засобів в якості об’єктів експертної оцінки сільськогосподарського майна* * Узагальнено автором.

123

При оцінці основних засобів сільськогосподарського призначення важливими є природні фактори, зокрема клімат, типи ґрунтів, доступність або відсутність води для іригації, придатність місцевості для відгодівлі й розведення худоби, в тому числі для випасання. Також аналізують зовнішні макроекономічні та інституціональні чинники. Дослідження внутрішніх і зовнішніх факторів здійснюється для обґрунтування варіантів використання майна у сільському господарстві щодо можливості дотримання принципу найкращого та найбільш ефективного використання, в тому числі перспективного. Оцінка основних засобів сільськогосподарського призначення, ґрунтуючись на загальноприйнятій методології, має певні особливості в цілому та за їх окремими видами. Оцінку основних засобів сільськогосподарського призначення здійснюють на основі загальноприйнятих принципів та з використанням загальноприйнятих методів. Разом із тим існує певна пріоритетність у застосуванні методичних підході і методів експертної оцінки щодо різних видів галузевих основних засобів, зумовлена особливостями об’єктів оцінки, станом розвитку їх ринку на поточний момент і метою оцінки. Також рекомендаційна перевага певного методу має враховувати обов’язковість його застосування в окремих випадках, як-то за МСО використання методів витратного (майнового підходу) при оцінці основних засобів сільськогосподарського призначення в складі фермерського бізнесу (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Рекомендаційна пріоритетність при застосовуванні методів експертної оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення в Україні* Об'єкти експертної оцінки 1

Рекомендаційна перевага при застосуванні методів у першу чергу у другу чергу мало застосовуються 2

Основні засоби як індивідуальне сільськогосподарське майно - зіставлення цін - прямої капіталізаБудівлі та споруди - прямого відтвовиробничі рення продажу ції доходу - заміщення - непрямої капіталізації доходу Будівлі та споруди - зіставлення цін - прямої капіталіза- - заміщення ції доходу загальновиробни- продажу - прямого відтвочого призначення - непрямої капіталі- рення зації доходу

124

Продовження табл. 2.6 4

Будівлі та споруди - прямої капіталіза- - зіставлення цін ції доходу продажу невиробничі - непрямої капіталізації доходу

- заміщення - прямого відтворення

Сільськогосподарські машини та обладнання, неколісні транспортні засоби Колісні транспортні засоби (КТЗ)

- непрямої капіталізації доходу

- зіставлення цін продажу - статистичного аналізу ринку

- прямого відтворення - заміщення

- зіставлення цін продажу ідентичних КТЗ

- зіставлення цін - методи витратного продажу аналогіч- підходу них КТЗ - мультиплікаторів Нерухомість, що містить земельні поліпшення у вигляді будівель і споруд - зіставлення цін Сільськогоспооцінка нерухомосоцінка нерухомосдарські угіддя продажу ті: ті: з земельними - методи дохідного - методи порівняль- - розвитку поліпшеннями підходу ного підходу оцінка земельних оцінка земельних ділянок: ділянок: - залишку для землі - економічний - розподілення - співвіднесення доходу оцінка земельних оцінка земельних поліпшень: поліпшень: - вартості відтво- вартості відтворення (заміщення) рення - частки земельних - вартості заміщен- поліпшень у вартості нерухомості ня Інші земельні - економічний - залишку для землі - зіставлення цін ділянки з поліппродажу - співвіднесення - розподілення шеннями доходу - розвитку - метод накопичен- - дисконтування - ринку капіталу Цілісні майнові ня активів грошового потоку комплекси, - ринкових угод агробізнес та - вартості відтво- прямої капіталізачастки в них рення (заміщення) ції доходу для оцінки основних засобів (! за МСО обов’язкові для використання)

* Таблицю удосконалено автором [151, с. 16–17].

125

У світі усталеною є практика оцінки нерухомості як цілісного предмета, що поєднує в собі елементи землі та земельних поліпшень. Такий підхід є абсолютно правильним і відповідає сутності об’єкта оцінки. У вітчизняній оціночній практиці в сфері нерухомості постають проблеми внаслідок неузгодженості нормативноправового регулювання. З одного боку, нормативні вимоги до оцінки нерухомості визначені Фондом державного майна України, з іншого – вимоги щодо оцінки земельних ділянок встановлені Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру України. Подвійне регулювання оцінки земельних ділянок та нерухомості створює в оціночній діяльності проблеми організаційного та методологічного характеру. Така ситуація в Україні суперечить загальноприйнятим правилам оціночної діяльності, виробленим світовою практикою та історичним досвідом. Тому це питання потребує врегулювання в напрямі запровадження нормативно-правового та методичного забезпечення оцінки нерухомості як єдиного цілісного предмета та об’єкта оцінки. Відповідно до вищенаведеного оцінку будівель і споруд слід здійснювати у контексті загальних засад оцінки нерухомості. Нерухомість сільськогосподарського призначення, що містить земельні поліпшення у формі будівель і споруд, є особливим об’єктом оцінки, поєднуючи в собі загальні засади оцінки нерухомості, сільськогосподарського майна, земель сільськогосподарського призначення, земельних поліпшень. Оцінку проводять за загальновстановленою процедурою, при якій слід чітко визначити юридичний статус складових нерухомості, оскільки будівля може продаватися з правами власності на неї, тоді як земельна ділянка лише з правом користування. Така ситуація нині актуальна для сільськогосподарської нерухомості в Україні в умовах існуючого мораторію на продаж сільськогосподарських земель. При оцінці будівель і споруд галузевого призначення враховують їх видову класифікацію: тваринницькі приміщення (для великої рогатої худоби, свиней, овець та кіз, птиці за видами, коней, кролів тощо); сховища (для картоплі, овочів, плодів, зернових, інших видів продукції); силосні та сінажні споруди; теплиці; склади для зберігання мінеральних добрив, агрохімікатів, вапняних матеріалів; будів-

126

лі іспоруди комбікормових підприємств та цехів; гаражі; інші. Для будівель і споруд сільськогосподарського призначення необхідним є їх аналіз на предмет класифікації як спеціалізованої чи неспеціалізованої нерухомості. При оцінці нерухомого майна залучають значний спектр інформації про нерухомість в цілому та її окремі складники, використовуючи дані правовстановлюючих документів, землевпорядної, кадастрової та проектно-кошторисної документації, дані ринку землі, будівель та споруд (ціни на аналоги, ринкова орендна ставка, вартість послуг зі зберігання сільськогосподарської продукції чи матеріалів тощо). Інформаційну базу оцінки для прогнозування доходів становлять технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур та виробництва тваринницької продукції, дані фінансовоекономічної сільськогосподарської діяльності за її видами (ринкові ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються в аграрному виробництві, робочу силу, сільськогосподарську продукцію, середньогалузеві рівні рентабельності тощо). На вартість нерухомості, оскільки вона не може бути переміщена, суттєво впливає зовнішнє середовище: природнокліматичні особливості регіону; основні макропоказники, що характеризують рівень розвитку та інвестиційну привабливість регіональної економіки; основні показники галузей сільського господарства, їх динаміка та вплив на позиціонування об’єкта оцінки на ринку. При аналізі місцезнаходження нерухомості розглядають місцеве типове землекористування, спеціалізацію сільськогосподарського виробництва в регіоні, екологічний стан району, транспортну доступність, наявність інженерних мереж, рельєф місцевості тощо. Для об’єктів виробничого призначення важливим є їх економічне місцезнаходження, зокрема відстань до можливих ринків збуту сільськогосподарської продукції та мережі агротехсервісу, наявність і рівень розвитку транспортно-логістичної інфраструктури. розташування поряд водойм для поливу. Ринкова інформація про нерухомість характеризує тенденції попиту та пропозиції за окремими сегментами ринку нерухомості, показники структури та учасників, фактори впливу на ринкову кон’юнктуру, стан ринку сільськогосподарської продукції. Основними характе-

127

ристиками сільськогосподарських будівель та споруд, які використовуються для визначення їх вартості, є особливості об’ємнопланувального і конструктивного рішення, інженерне забезпечення, технічний стан конструктивних будівельних елементів. За результатами огляду будівель та споруд і діагностики їх технічних характеристик формується висновок про відповідність останніх сучасним вимогам до експлуатації та функціональності використання, що дає можливість обґрунтувати найбільш ефективне використання та вид вартості для оцінки. Здебільшого будівлі та споруди сільськогосподарського призначення оцінюють за їх ринковою вартістю при існуючому використанні. Нині, з урахуванням сучасного стану ринку сільськогосподарської нерухомості, оцінку галузевих будівель і споруд в більшості проводять на неринковій базі. При можливості застосування всіх методологічних підходів відповідно до поточної ситуації у вітчизняній оціночній практиці для сільськогосподарської нерухомості по факту пріоритетними є методи витратного підходу, в основному через відсутність достатньої кількості інформації про ринкові трансакції. Процедура оцінки за витратним підходом є такою: визначення вартості земельної ділянки із застосуванням усіх можливих методів відповідно до припущення, що вона вільна; розрахунок залишкової вартості заміщення (відтворення) будівель і споруд; визначення вартості нерухомості як суми вартості її складових. При застосуванні витратного підходу в оцінці будівель і споруд, як самостійних об’єктів оцінки, або в оцінці нерухомості, складовою якої вони є, вартість будівельних об’єктів розраховують за їх залишковою вартістю заміщення (відтворення). При її розрахунку визначають вартість заміщення (відтворення) з подальшим коригуванням на всі види економічного знецінення, як сумарного знецінення за фізичним зносом, функціональним старінням та впливом зовнішнього середовища. Для визначення вартості заміщення (відтворення) будівель, споруд і меліоративних систем у сільському господарстві використовують дані спеціалізованих нормативних баз оцінки, розрахунки витрат на створення копії об’єкта оцінки або об’єкта-

128

замінника, порівнянного за корисністю, дані про вартість будівельних контрактів на будівництво аналогічної нерухомості в ринкових умовах. Вартість заміщення (прямого відтворення) будівель і споруд є сумою собівартості їх створення і прибутку підприємця. До собівартості включають прямі та непрямі витрати на будівництво чи спорудження об’єктів. Прямі витрати традиційно у вітчизняній оціночній практиці визначають базисно-індексним методом за інформацією технічного паспорта будівлі. На нашу думку, у разі застосування базисно-індексного методу для визначення вартості створення будівель і споруд сільськогосподарського призначення доцільно застосовувати індекси зміни цін на будівельномонтажні роботи, що здійснюються в галузі сільського господарства, а за відсутності таких – узагальнені індекси (табл. 2.7). Таблиця 2.7 Індекси цін на будівельно-монтажні роботи за видами економічної діяльності, % грудень до грудня попереднього року рік до попереднього року всього по по сільському всього по по сільському економіці господарству економіці господарству 2004 126,2 138,9 120,2 125,7 2005 126,0 134,0 125,6 142,4 2006 123,4 111,8 123,5 119,4 2007 125,4 126,1 123,1 117,6 2008 130,1 130,0 135,3 140,0 2009 108,6 112,4 111,3 109,5 2010 118,9 117,3 115,8 118,7 2011 118,6 118,0 119,4 120,3 2012 109,0 108,3 112,6 110,5 2013 104,0 х 105,6 х 2014 115,7 х 109,5 х 2015 122,7 х 127,1 х * З 2013 р. індекс цін на будівельно-ментажні роботи за видами економічної діяльності відсутній. Джерело: дані офіційного сайту Держстату України: http://www.ukrstat.gov.ua/. Рік

Застосування витратного підходу дає можливість визначити залишкову вартість зміщення (відтворення), що не належать до ринкових баз оцінки. Проте нині цей підхід залишається переважаючим в оцінці сільськогосподарської нерухомості. За наявності

129

достатньої кількості достовірної ринкової інформації про укладені на момент оцінки угоди купівлі-продажу аналогічних будівель і споруд оцінку здійснюють за порівняльним підходом. Застосування методів цього підходу забезпечує отримання ринкової вартості. Критерієм для вибору об’єктів порівняння є найбільш ефективне їх використання, зазвичай сільськогосподарське. Оцінка сільськогосподарських будівель і споруд методами порівняльного підходу здійснюється за загальновстановленою процедурою та методологією даного підходу. Особливості пов’язані з вибором одиниці та елементів порівняння. Для оцінки будівель і споруд сільськогосподарського призначення можуть бути застосовані різні одиниці порівняння залежно від їх сприйняття покупцем та призначення цих об’єктів: ціна за одне ското- чи птахомісце тваринницьких приміщень; ціна за одиницю об’єму будівель та споруд, перш за все зерносховищ, овочесховищ, складів для добрив, кормів, гноєсховищ, силосних ям, тощо (куб. м); ціна за одиницю обсягу сільськогосподарської продукції, добрив, силосу, гною тощо, на який розраховані склади та сховища для зберігання (т); ціна за одиницю загальної площі будівель та споруд або довжини споруд (кв. м, м) або ціна за одиницю площі приміщень, що підлягає здачі в оренду (кв. м), якщо йдеться про об’єкти невиробничого призначення. До елементів порівняння відносять характеристики оцінюваних об’єктів та угод, що викликають зміну в ціні будівель та споруд: склад прав власності, що передаються; умови фінансування угоди купівлі-продажу; умови продажу; час продажу; час побудови; місцезнаходження; фізичні характеристики; експлуатаційні характеристики; економічні характеристики. У разі застосування методів дохідного підходу за загальноприйнятою процедурою при визначенні чистого операційного доходу слід враховувати ризики недотримання платежів, зумовлені неплатоспроможністю орендарів, несвоєчасністю їх платежів, сезонністю сільськогосподарського виробництва та низькою урожайністю, що позначається на недозавантаженні сховищ, тощо. При прогнозуванні доходів від використання нерухомості враховується строк її економічного існування, який для будівель і споруд не перевищує 40 років.

130

На сьогодні в Україні найбільш активним сегментом ринку оціночних послуг у сільському господарстві є ринок оцінки сільськогосподарської техніки у зв’язку з розвиненістю останнього. Доволі часто проводять операції купівлі-продажу, поступово розвивають агролізинг, здійснюється кредитування придбання машин та обладнання для сільськогосподарського виробництва (табл. 2.8). Таблиця 2.8 Обсяги придбання сільськогосподарської техніки в Україні, од.* Показник Придбано Придбано в вітчизняної техніПридбано кредит іноземПридбано Рік ки в лізинг, за іноземної ної техніки, що техніки пільгові кредити та нової техніки була у викорисвсього з частковою комв кредит танні пенсацією вартості 2004 18380 2807 х х 2005 13769 1793 х х 2006 18362 993 х х 2007 22968 5308 974 218 2008 25908 4704 2538 406 2009 11271 733 295 30 2010 14049 1126 385 25 2011 16729 815 589 25 2012 14778 209 514 30 2013 16112 620 529 43 2014 10150 196 243 17 * Розраховано за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Усі перелічені операції потребують об’єктивної оцінки технічних засобів. Розвиненість ринку сільськогосподарської техніки зумовлює актуальність оцінки в цій сфері, перш за все при придбанні машин та обладнання в кредит і лізинг, та сприяє формуванню обширної інформаційної бази для проведення оціночних робіт. До сільськогосподарської техніки відносять машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси і лінії, які використовують в сільському господарстві для вирощування,

131

збирання, зберігання і переробки сільськогосподарської продукції, а також для надання послуг з технічного сервісу. Методологічні засади оцінки сільськогосподарської техніки визначені Національними стандартами оцінки й Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Оцінку проводять за загальноприйнятою процедурою. На етапі ідентифікації встановлюють первинний предмет оцінки, склад майнових прав щодо нього і відповідність їх фактичного стану даним залучених інформаційних джерел. Первинним предметом оцінки сільськогосподарської техніки може бути інвентарний об’єкт, технологічний комплекс, машинно-тракторний парк. Під інвентарним об’єктом слід розуміти закінчений пристрій, предмет або комплекс предметів з усіма пристосуваннями і приладдям, що разом виконують одну функцію. Інвентарними об’єктами сільськогосподарської техніки можуть бути як кожна самостійна машина чи обладнання (трактор, доїльний апарат, культиватор тощо), так і в комплексі із пристосуваннями до них, огорожею, фундаментом (доїльна установка, кліткове обладнання для утримання птиці тощо). Технологічний комплекс становить відокремлену групу сільськогосподарської техніки, з використанням якої виробляють готову продукцію рослинництва та тваринництва. Для цілей оцінки сільськогосподарську техніку класифікують за галузевою приналежністю (рослинництва, тваринництва, загальновиробничого призначення), за правом власності, за ступенем універсальності, за функціональним призначенням, за строком економічного існування предметів. Відповідно до функціонального призначення виділяють такі основні групи та підгрупи сільськогосподарської техніки, які для їх оцінки підлягають ще детальнішій класифікації: – трактори; – сільськогосподарські машини та обладнання для рослинництва (машини для обробітку ґрунту; машини для сівби; машини для хімічного захисту рослин; комбайни для збирання відповідних культур; машини для збирання зернових і технічних культур (крім комбайнів); інші;

132

– сільськогосподарські машини та обладнання для тваринництва і птахівництва (машини і обладнання для скотарства; для свинарства; для вівчарства; для конярства; для птахівництва; інші); – машини і обладнання для кормовиробництва (машини для заготівлі кормів; машини і обладнання для приготування кормів); – машини і обладнання загальновиробничого призначення (навантажувальні машини; силові машини (електродвигуни, силові трансформатори тощо); інші робочі машини); – транспортні засоби, які обов’язково розділяють на колісні та інші (вантажні автомобілі; спеціальні автомобілі; легкові автомобілі; тракторні та автомобільні причепи і напівпричепи). Ідентифікація та аналіз стану сільськогосподарської техніки здійснюється на підставі даних технічного паспорта та акта технічного огляду, підготовленого за результатами візуального й інструментального технічного обстеження сільськогосподарської техніки з метою визначення її реального технічного стану. Для оцінки вартості сільськогосподарської техніки з використання різних методів збирають інформацію про юридичний статус та технічний стан об’єкта, а саме: – власник; – найменування, тип, модель, версія (модифікація) сільськогосподарської техніки, серійний номер; – походження, назва і адреса виробника; – призначення сільськогосподарської техніки; – технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі властивості сільськогосподарської техніки: робоча швидкість руху; потужність; продуктивність; робоча ширина захвату для сільськогосподарської техніки рослинництва; об’єм бункера, резервуару, доїльного відра; час доїння однієї корови; глибина обробітку ґрунту; точність; можливості агрегатування тощо; – обсяг та характер пошкоджень для визначення знецінення за фізичним зносом; – експлуатаційні характеристики, що дозволяють визначити витрати на експлуатацію: витрати пального та енергії; габаритні розміри і маса; необхідна площа для утримання і зберігання тех-

133

ніки; кількість обслуговуючого персоналу та питомі затрати праці; ремонтопридатність; показники ремонтного циклу; – хронологічні дані: рік виготовлення і рік введення в експлуатацію, відомості про проведені ремонти та зберігання; – тип і характеристика системи управління (для автоматизованого обладнання); – комплектація (пристосування, інструменти, керуючі програми тощо); – економічна інформація: нормативні ресурси експлуатації (в мото-годинах чи роках експлуатації, кілометрах пробігу тощо), фактичне напрацювання за ресурсами експлуатації, фактична і номінальна виробнича потужність, експлуатаційні витрати, норма встановленої амортизації; – бухгалтерська інформація: первісна вартість (або ціна) та дата придбання, витрати на установку, комплектацію та введення в експлуатацію, залишкова балансова вартість. При дослідженні інформації щодо основних технічних та експлуатаційних характеристиках сільськогосподарської техніки можна використовувати інформацію Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого». Важливо встановити відповідність сільськогосподарської техніки експлуатаційним, екологічним, правовим та наглядовим вимогам, зокрема щодо умов і наявності обмежень на строки експлуатації сільськогосподарської техніки. Доцільно проаналізувати райони можливого використання техніки залежно від її функціонального призначення та пристосованості до певних природно-кліматичних умов. Для оцінки сільськогосподарської техніки на ринковій базі пріоритетним є порівняльний підхід, застосування якого забезпечується збором та аналізом інформації щодо стану ринку продажу технічних засобів аналогічного типу, а саме: – ціни та тенденції зміни цін на техніку (дані засобів масової інформації, в тому числі Інтернет, тенденції можна дослідити за інформацією Переліку і граничних цін на сільськогосподарську техніку та обладнання, що затверджується Мінагрополітики України [50]);

134

– структура та учасники ринків продажу подібної сільськогосподарської техніки (доцільно використовувати дані форми статистичної звітності № 50-сг, яка містить інформацію про купівлю сільськогосподарськими підприємствами матеріально-технічних ресурсів, у тому числі по виробниках); – кількість та динаміка пропозицій продажу по окремих видах сільськогосподарської техніки; – наявність нормативних актів, обмежуючих або стимулюючих розвиток та функціонування ринків продажу сільськогосподарської техніки (зокрема, це Державні цільові програми реалізації технічної політики в АПК та розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, програми з розвитку агролізингу тощо); – фактори попиту і пропозиції по окремих сегментах ринків продажу сільськогосподарської техніки з аналізом їх впливу на ціноутворення, Основними внутрішніми чинниками є структура сільськогосподарського виробництва за розмірами землекористування, посівами, поголів’ям, технологіями, та фінансові можливості сільгоспвиробників. До зовнішніх чинників, що є стимуляторами попиту і пропозиції, відносяться розміри та механізми державної підтримки, співвідношення цін на продукцію сільського господарства та техніку тощо. Для отримання технічної, економічної та ринкової інформації використовують такі джерела:  на підприємстві: технічна документація на сільськогосподарську техніку; дані відділу механізації; бухгалтерська документація; дані служби маркетингу;  інформація державних органів влади та управління: Державний реєстр технічних засобів для АПК України; інформація Інспекції державного технічного нагляду; Перелік і граничні ціни на сільськогосподарську техніку і обладнання, затверджені Міністерством аграрної політики та продовольства України; класифікатори основних фондів;  інформація інтернет-сайтів, джерел масової інформації та інших джерел: каталоги і прайс-листи підприємств-виробників, дилерів, лізингових компаній, у тому числі ДПАТ НАК «Украгролізинг».

135

При прогнозуванні тенденцій на ринку сільськогосподарської техніки слід брати до уваги чинники, вплив яких позначається на попиті та пропозиції, і відповідно – ціні. Формування попиту на сільськогосподарську техніку здійснюється в певному економічному середовищі. На мікрорівні визначальними факторами потреби в технічних засобах є розміри і структура землекористування, поголів’я худоби та птиці, застосовувані технології виробництва сільськогосподарської продукції. Основним внутрішнім чинником попиту на матеріально-технічні ресурси для аграрного виробництва є фінансові можливості сільгоспвиробників. Значною мірою попит на сільськогосподарську техніку формується під впливом макроекономічних стимуляторів (депресантів), зокрема розмірів і механізмів державної підтримки, співвідношення зростання цін на сільськогосподарську продукцію та галузеві виробничі ресурси, загального інвестиційного клімату в аграрній сфері. При прогнозуванні тенденцій на ринку сільськогосподарської техніки слід враховувати той факт, що доволі впливовим депресантом чи стимулятором попиту на неї є зміна цін на сільськогосподарську продукцію та рівень паритетності в системі міжгалузевого обміну в АПК. Не менш важливим чинником попиту на технічні засоби для сільськогосподарського виробництва в Україні є розміри та механізми державної підтримки техніко-технологічного переоснащення галузі. Обсяги закупівлі сільськогосподарської техніки вітчизняними аграріями прямо корелюють з придбанням технічних засобів за державними програмами часткової компенсації їх вартості, здешевлення кредитів, придбання на умовах фінансового лізингу [140]. Пріоритетними для оцінки сільськогосподарської техніки є методи порівняльного підходу, застосування якого ґрунтується на ринковій інформації про ціни купівлі-продажу аналогічних об’єктів на первинному чи вторинному ринках сільськогосподарської техніки з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об’єктами порівняння та об’єктом оцінки. При підборі аналогів перевагу слід надавати технічним засобам того ж виробника. Одиницями порівняння сільськогосподарської техніки можуть бути такі: ціна за одиницю сільськогосподарської техніки;

136

ціна за одиницю потужності (для тракторів); ціна за 1 м ширини захвату (для ґрунтообробної та збиральної техніки); ціна за одиницю пропускної здатності (для комбайнів, обладнання, установок); ціна за одиницю продуктивності чи місткості бункера, резервуара (для комбайнів, обладнання); ціна сільськогосподарської техніки з розрахунку на одне ското-місце (для стійлового обладнання); ціна сільськогосподарської техніки з розрахунку на одну голову худоби, птиці (для установок, обладнання, пристроїв тваринництва); ціна за 1 т вантажопідйомності (для вантажних автомобілів та причепів); тощо. До елементів порівняння відносять характеристики сільськогосподарської техніки, що зумовлюють зміну її ціни: склад прав власності, що передаються; умови фінансування угоди купівліпродажу (у т. ч. агролізинг); умови продажу; дата продажу; дата виробництва сільськогосподарської техніки; технічні характеристики (продуктивність, потужність, вантажопідйомність, робоча швидкість та ін.); експлуатаційні характеристики (витрати пального та енергії; витрати на утримання і зберігання; питомі затрати праці тощо); економічні характеристики (фактичне напрацювання за ресурсами експлуатації). Оцінка сільськогосподарської техніки витратним підходом здійснюється шляхом встановлення витрат на її створення з поступовим коригуванням на знецінення, тобто розрахунку залишкової вартості заміщення або відтворення. Вартість відтворення або заміщення визначають на основі даних про ціни на нову аналогічну сільськогосподарську техніку, що встановились на найбільш наближений до дати оцінки момент, які публікуються у спеціалізованих довідниках і бюлетенях цін товарного ринку, каталогах та прайс-листах підприємств-виробників, дилерів, дистриб’юторів, торговельних фірм тощо. Ціни на нову сільськогосподарську техніку вітчизняного виробництва можна визначати за даними Переліку і граничних цін на сільськогосподарську техніку і обладнання, що затверджуються Міністерством аграрної політики та продовольства України [50]. Для визначення вартості заміщення або відтворення найприйнятнішими є метод порівняння з ціною виро-

137

бника і метод аналізу та актуалізації калькуляції витрат на створення. За недоступності інформації для цих методів можна здійснювати індексацію первісної облікової вартості об’єкта на індекси зміни цін заводів-виробників аналогічної техніки на дату оцінки. За відсутності останніх можливе застосування середньозважених індексів цін на машини та обладнання сільськогосподарського призначення, визначених за даними офіційної статистики, які оприлюднюються на сайті Державної служби статистики України або в статистичних збірниках. При застосуванні витратного підходу вартість заміщення чи відтворення коригується на знецінення сільськогосподарської техніки за фізичним зносом, функціональним старінням та зовнішнім впливом. Знецінення за фізичним зносом залежить від технічного стану машини або обладнання і може визначатись як вартість усунення отриманих чи усунених пошкоджень, які вплинули на погіршення технічного стану сільськогосподарської техніки. Знецінення за функціональним старінням сільськогосподарської техніки визначають з урахуванням ступеня зниження рівня функціональних і споживчих характеристик оцінюваної сільськогосподарської техніки порівняно із сільськогосподарською технікою, яка виготовляється тим самим виробником на дату оцінки новіших моделей. Втрата вартості машин та обладнання, спричинена зовнішніми загальноекономічними або внутрішньогалузевими змінами, характеризує знецінення за зовнішнім впливом. Воно оцінюється, виходячи зі скорочення кількісних обсягів реалізації сільськогосподарської техніки через зміну кон’юнктури ринку чи інституціонального середовища (законодавства, соціально-політичних обставин). Так, поширення державних компенсаційних механізмів для сільськогосподарських виробників на імпортні технічні засоби зумовило активізацію на ринку сільськогосподарської техніки та зростання обсягів її придбання в 2008 р. на 66 % порівняно з попереднім періодом, а їх відміна в наступний період позначилась на скороченні обсягів придбання машин та обладнання на 56 %. Зменшення державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва через фінансово-економічну

138

кризу негативно позначилось на попиті на сільськогосподарську техніку та цінах на неї. Так, за наявності державної підтримки у формі часткової компенсації облікової ставки НБУ за кредитами банків, часткової компенсації вартості техніки сільськогосподарським виробникам щорічно зростали ціни на галузеві машини та обладнання. З 2013 р. нормативно-правовими актами не продовжено дію механізмів державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва. Як наслідок, граничні ціни на сільськогосподарську техніку вітчизняного виробництва, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, залишилися без змін до рівня 2012 року. Традиційно у вітчизняній оціночній практиці склалася ситуація неприйнятності застосування дохідного підходу до оцінки рухомого майна, в тому числі сільськогосподарської техніки. Зокрема, п. 3.13. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено неможливість використання методів дохідного підходу для оцінки відокремлених колісних транспортних засобів [48]. З нашого погляду, на сьогодні можливо розраховувати вартість сільськогосподарської техніки за дохідним підходом шляхом дисконтування прогнозованих майбутніх чистих доходів від її використання. Прогнозування доходів і витрат, пов’язаних із технічними засобами, ґрунтується на припущенні про здавання техніки в оренду або надання послуг з виконання сільськогосподарських робіт. Аргументом на користь застосування методів дохідного підходу для оцінки сільськогосподарської техніки слугує активне використання найманої техніки для проведення комплексу технологічних робіт у сільському господарстві (табл. 2.8). Аналіз основних засобів сільськогосподарських підприємств свідчить про суттєве скорочення їх автопарку, тому аграрії користуються в досить значних обсягах послугами з транспортування виробленої продукції та матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарського призначення. Дані про ринок таких послуг є інформаційною основою для застосування методів дохідного підходу в оцінці транспортних засобів.

139

Таблиця 2.8 Використання сільськогосподарськими підприємствами України послуг сторонніх організацій з виконання сільськогосподарських робіт* Виконання роботи

Групи сільськогосподарських підприємств за рентабельністю виробництва продукції рослинництва, % 0,1– 10,1– 20,1– 30,1– 40,1– понад до 0 10 20 30 40 60 60

Оранка, 8,4 8,2 у % до площі ріллі Культивація, 11,6 9,9 у % до площі посіву Внесення добрив, 8,2 8,4 у % до площі посіву Збір урожаю сільськогосподарських 25,2 24,2 культур, у % до площі ріллі * Джерело: дані інших дослідників [216].

5,6

5,5

4,3

4,7

9,2

8,1

6,4

5,2

9,1

13,7

6,5

5,6

5,9

22,1

20,7

19,0

18,4

19,6

При визначенні потенційних валових доходів від підприємницької діяльності, пов’язаної з володінням сільськогосподарською технікою, враховують річне навантаження різних видів техніки та ринкову плату за надання послуг з виконання робіт сільськогосподарською та автотранспортною технікою, що склалися на дату оцінки. Ефективний валовий дохід визначають коригуванням потенційного валового доходу на коефіцієнт його можливого недоотримання, що зумовлений несвоєчасною оплатою наданих послуг, простоями, пов’язаними з відсутністю замовлень, недозавантаженням сільськогосподарської техніки через технічні відмови та ремонти. Операційні витрати включають в себе витрати на утримання сільськогосподарської техніки: амортизація гаражів, оплата праці, транспортний збір, інші витрати, безпосередньо пов’язані з утриманням техніки. Дохід від реверсії сільськогосподарської техніки зазвичай визначається її утилізаційною чи скраповою вартістю. Утилізаційну вартість визначають за вартістю придатних для альтернативного використання складових техніки та вартістю чорного і кольорового металевого лому, отриманого в результаті

140

розбирання сільськогосподарської техніки, з урахуванням ступеня їх корозії і вмісту неметалевих матеріалів, за вирахуванням витрат по розбиранню, транспортуванню та інших витрат. Грошова сума, яку передбачається одержати від продажу сільськогосподарської техніки, усі складові якої підлягають переробці на металобрухт, є її скраповою вартістю. Для визначення вартості техніки використовують методи дисконтування грошових потоків, оскільки доходи від її використання не є постійними внаслідок зміни технічного стану, обмежуються технічним строком її використання, залежать від розцінок на виконання робіт. Основні засоби можна оцінювати як окремі об’єкти, так і в складі цілісних майнових комплексів. В умовах ринкових відносин, перспектив запровадження ринку сільськогосподарських угідь в Україні та глобалізації економіки зростає необхідність об’єктивної оцінки майна та бізнесу в аграрному секторі. Поступово розвивається ринок цілісних майнових комплексів в АПК, зокрема в харчовій та переробній промисловості. Нині питання оцінки підприємницької діяльності в аграрній сфері України актуалізується у зв’язку з виходом вітчизняних сільськогосподарських формувань на міжнародні фондові ринки. Так, у 2010 р. чотири українські аграрні компанії («Агротон», «Авангард», «Мілкіленд» і «Кернел») розмістили свої акції на європейських фондових ринках. У 2011 р. ще чотири українські компанії аграрного сектору здійснили первинні та вторинні розміщення акцій на Варшавській фондовій біржі, яка є однією з найбільших в Європі. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення вітчизняних сільськогосподарських виробників зумовлює необхідність активізації інвестиційних процесів у сільському господарстві України, в тому числі шляхом кредитування, створення спільних підприємств та агропромислових формувань, залучення інвестицій юридичних і фізичних осіб. Невід’ємною інформаційною складовою організаційно-економічного механізму управління залученням інвестицій є вартісна оцінка майна та бізнесу як фактора капіталізації галузі. При цьому вартісна оцінка агробізнесу виступає індикатором інвестиційної привабливості сільськогосподарської діяльності. У сукупності це обумовлює необхідність обґрунто-

141

ваної методики й удосконалення практики оцінки цілісних майнових комплексів та бізнесу в галузі сільського господарства. У сфері сільського господарства цілісними майновими комплексами є господарства різних організаційно-правових форм, а також їх структурні підрозділи, які можна виділити у передбаченому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням відповідного балансу і зареєструвати як самостійні суб’єкти господарської діяльності. Цілісними майновими комплексами, що підлягають оцінці, в аграрній сфері можуть бути сільськогосподарські підприємства, в тому числі фермерські господарства, та їх структурні підрозділи, такі як молочнотоварні, свино-, вівце-, птахоферми, структурні підрозділи садівництва, овочівництва, теплиці тощо. Особливістю оцінки галузевих цілісних майнових комплексів та агробізнесу є обов’язковість застосування майнового підходу. Таку норму передбачено п. 5.14.3.4.1. МПО 6, за якою майновий підхід обов’язково має розглядатися при оцінці контрольних інтересів у комерційному підприємстві, що включає фермерський бізнес. На нашу думку, це зумовлено розумінням ризикованості сільськогосподарського виробництва та залежності його результативності від природно-кліматичних умов і рівня державної підтримки. Так, у структурі основних витрат бюджету ЄС, запланованого на 2014–2020 рр. в сумі EUR 960 млрд, 39 % передбачено на дотації сільськогосподарським виробникам, що є найбільшою за розміром статтею витрат і становить близько EUR 373 млрд. За несприятливих умов сільськогосподарське виробництво може бути збитковим, унаслідок чого при застосуванні дохідного підходу може бути занижена вартість агробізнесу. Вітчизняною нормативно-правовою базою в сфері оцінки не передбачено необхідність застосування майнового підходу при оцінці підприємницької діяльності та цілісних майнових комплексів сільського господарства. За нинішнього низького рівня розвитку більшості суспільно необхідних галузей аграрного сектору економіки України та перспектив зняття мораторію на продаж сільськогосподарських угідь доцільно законодавчо врегулювати це питання відповідно до міжнародних норм оцінки.

142

Майновий підхід при оцінці цілісних майнових комплексів та бізнесу за своєю суттю аналогічний витратному підходу при оцінці індивідуальних активів. Основними методами майнового підходу є метод накопичення активів та метод поточної вартості ймовірного результату ліквідації підприємства. При застосуванні методів майнового підходу в оцінці цілісного майнового комплексу визначають індивідуальну вартість усіх активів та індивідуальну вартість усіх зобов’язань. Основні засоби при цьому оцінюють відповідно до вищевикладених положень з оцінки індивідуальних об’єктів, що віднесені до основних засобів. Визначена з урахуванням висвітлених особливостей і конкретизації вартість різних видів основних засобів сільськогосподарського призначення сприятиме об’єктивнішому аналізу низки показників, що формують інтегровану комплексну оцінку інвестиційної привабливості та кредитоспроможності аграрного формування, слугують інформаційною основою організаційноекономічного механізму управління відтворенням основних засобів на макро- та мікрорівнях.

143

РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 3.1. Основні засоби сільського господарства як складова балансу основних засобів національної економіки та аграрного капіталу сільськогосподарських підприємств Державна аграрна політика має формуватися в контексті загальної стратегії розвитку економіки України відповідно до поточних і перспективних структурних змін вітчизняного виробництва з урахуванням внутрішніх та зовнішніх потреб ринків. Відповідно до стратегічних напрямів розвитку національної економіки слід визначати пріоритети державної інвестиційної політики. Фактичний стан і динаміка накопичення основних засобів мають відповідати критеріям стратегії соціально-економічного розвитку й економічної безпеки держави. Це потребує дослідження структури низки макроекономічних показників, зокрема обсягів та стану основних засобів економіки України за видами економічної діяльності з визначенням їх частки у формуванні загального фондового балансу. Від кількості та якості функціонуючих засобів праці залежить зростання валового внутрішнього продукту та підвищення продуктивності праці, особливо в сфері матеріального виробництва. Основні засоби становлять невід’ємну частину будь-якого підприємства, від ефективності використання яких залежать фінансовоекономічні показники і конкурентоспроможність суб’єктів господарювання. Кількісне зростання та якісне оновлення основних засобів забезпечують необхідні темпи розвитку підприємств, галузей і економіки в цілому. Фактор фондозабезпечення розглядається як значимий для результативності сільського господарства, оскільки аграрне виробництво технологічно фондомістке і через залежність від природно-кліматичних умов може потребувати наявності резерву основних засобів понад технологічну потребу в них. Незважаючи на це,

144

в сільському господарстві, як одній із соціально значимих і перспективних галузей економіки України, залишається не до кінця вирішеною проблема матеріально-технічного забезпечення, у зв’язку з чим з 1995 року спостерігається постійне зменшення частки галузевих основних засобів у загальному фондовому балансі країни. Така ситуація є доволі абсурдною, зважаючи на те, що Україна володіє значним масивом земель сільськогосподарського призначення і за своїми ґрунтово-кліматичними умовами та географічним розташуванням має конкурентні переваги для ведення аграрного виробництва. На сьогодні сільське господарство залишається надважливою галуззю національної економіки та складовою аграрної сфери, забезпечуючи створення доданої вартості країни, формування валютних резервів, вирішення ряду проблем продовольчої безпеки й зайнятості на селі. В останнє десятиріччя внесок сільського господарства у формування валової доданої вартості економіки України становив у межах 8–12 %. Спостерігається прояв тенденції до поступового збільшення частки експорту галузевої продукції в загальному експорті країни, яка в 2005 р. становила близько 9 %, а в 2014 р. – понад 25 %. Звісно, експорт сировинної продукції свідчить про невиваженість зовнішньоекономічної політики України, разом із тим ці показники доводять значимість аграрної галузі. Крім того, сільськогосподарська діяльність певною мірою забезпечує вирішення проблеми зайнятості, оскільки нині в галузі працює понад 17 % від загальної чисельності зайнятих. Стратегічне значення сільського господарства в Україні полягає в тому, що ця галузь за обґрунтованої загальної економічної політики може бути локомотивом піднесення агропромислового комплексу та в цілому соціально-економічного розвитку держави. Ефективне функціонування суб’єктів господарювання сільськогосподарському виробництві та розвиток галузі в цілому не можливі без відповідної матеріально-технічної бази, вагомою складовою якої є основні засоби. Зменшення ж частки їх вартості в балансі основних засобів національної економіки свідчить про невідповідність ситуації, що склалася в економіці країни, потребам збалансованого розвитку різних галузей, зокрема сільського господарства (табл. 3.1).

145

Таблиця 3.1 Питома вага сільського господарства в основних показниках національної економіки України, % * Показник

Рік 1990

1995

2000

2005 2010 2014 Частка валової доданої вартості сільського господарст25,5 14,9 16,2 10,4 8,7 11,8 ва у валовій доданій вартості національної економіки Частка зайнятих у сільському господарстві в загальній чи- 19,7 22,4 21,5 19,3 15,3 17,1 сельності зайнятих Частка суб’єктів господарювання сільського господарстх х 8,4 8,2 6,8 7,6 ва в загальній кількості суб’єктів ЄДРПОУ Частка експорту продукції сільського господарства в 6,2 6,7 8,8 14,4 25,2 загальному обсязі експорту Частка вартості основних засобів та довгострокових біологічних активів сільсько16,5 17,3 11,8 6,0 4,4 3,1 го господарства в основних засобах національної економіки ** Частка вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств в основних 16,5 17,3 11,7 4,9 2,8 1,9 засобах підприємств національної економіки ** * 1990, 1995 рр. – дані по сільському господарству, з 2000 р. – дані по сільському господарству, мисливству (рибництву) і лісовому господарству. ** з 2010 року – за переоціненою вартістю основних засобів сільського господарства. Джерело: розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник», «Основні засоби України» за відповідні роки та за даними Державної служби статистики України.

Негативна тенденція до зменшення частки основних засобів сільського господарства в загальнонаціональному фондовому балансі спричинена різними пропорціями відтворення в галузі й інших сферах економічної діяльності. На сьогодні недоліки статистичної інформації в частині абсолютних вартісних показників, що

146

характеризують наявність і рух основних засобів, не дозволяють визначити об’єктивні відносні показники для аналізу фактичного стану та тенденцій відтворення основних засобів. Цю проблему висвітлює в своїх працях Б. Й. Пасхавер, за висновками якого через неврахування інфляційного чинника існує значна невідповідність між фактичним рівнем фондового дефлятора і за офіційними статистичними даними [187]. Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, для правильної діагностики стану й відтворення основних засобів в умовах інфляції слід застосовувати методику коригування вартісних показників наявності та руху основних засобів на основі визначення їх приведеної порівнянної вартості. З цією метою нами розраховано річні середньозважені індекси цін на основні засоби сільського господарства, що застосувалися для коригування фактичної вартості галузевих основних засобів на початок і кінець року, вартості їх надходження та вибуття. Приведена порівнянна вартість основних засобів інших галузей національної економіки визначалася шляхом коригування статистичної інформації щодо руху основних засобів з урахуванням індексу цін інвестицій в основний капітал, який є агрегованим показником по індексу цін на будівельномонтажні роботи, машини та обладнання, інші капітальні роботи і витрати. Відкориговані на інфляційний чинник вартісні показники руху основних засобів дали змогу проаналізувати рівень надходження й вибуття основних засобів, співвідношення цих показників і приріст їх порівнянної вартості за рік. Як показує аналіз, розраховані в такий спосіб показники різняться з тими, що визначені на базі статистичних даних. Приймаючи за базовий 2005 рік для визначення порівнянної приведеної вартості основних засобів, проведені нами розрахунки темпів оновлення й нарощування основного капіталу в сільському господарстві свідчать, що параметри і пропорції його відтворення поступаються тим, що склалися в інших галузях національної економіки. З 2005 року за десятирічний період загальний приріст приведеної порівнянної вартості основних засобів сільського господарства становив 27,8 %, в інших галузях національної економіки – 44,3 % (табл. 3.2).

147

Таблиця 3.2 Тенденції відтворення основних засобів сільського господарства та інших галузей національної економіки України*

Співвідношення рівня надходження до рівня вибуття

Рівень вибуття, %

Рівень надходження, %

Інші галузі національної економіки Приріст за рік, %

Співвідношення рівня надходження до рівня вибуття

Рівень вибуття, %

Рівень надходження, %

Рік

Приріст за рік, %

Сільське господарство, мисливство (рибництво), лісове господарство

2005 –1,30 11,54 12,84 0,90 4,26 10,08 5,82 1,73 2006 1,35 10,34 8,99 1,15 7,10 11,56 4,46 2,59 2007 –0,09 11,03 11,13 0,99 8,39 15,09 6,71 2,25 2008 4,71 14,27 9,57 1,49 5,61 10,44 4,83 2,16 2009 0,77 8,79 8,02 1,10 2,99 7,32 4,32 1,69 2010 1,41 8,49 7,08 1,20 1,71 3,64 1,92 1,89 2011 8,12 14,64 6,52 2,25 10,71 23,81 13,10 1,82 2012 4,73 13,05 8,33 1,57 1,96 4,48 2,53 1,77 2013 5,19 11,20 6,01 1,86 1,45 5,81 4,36 1,33 2014 2,87 9,78 6,91 1,41 0,11 1,77 1,66 1,07 Σ Середнє Σ Середнє 2005– 8,54 1,33 44,28 9,40 4,97 1,87 2014 27,76 11,31 * Розраховано за приведеною порівнянною вартістю, включаючи худобу, птицю і багаторічні насадження (довгострокові біологічні активи). Джерело: розраховано за даними статистичних збірників «Основні засоби України» за відповідні роки.

До 2007 року за річним накопиченням основного капіталу аграрний сектор відчутно поступався іншим секторам економіки. У цілому за десять років рівень надходження основних засобів у національній економіці (без сільського господарства) перевищував рівень вибуття в 1,9 раза, а в сільському господарстві – в 1,3 раза. До 2006 року впродовж десяти років відбувалося скорочення кількісних та вартісних параметрів основних засобів сільського господарства. З 2006 року намітилася позитивна тенденція до нарощування галузевого основного капіталу в межах 1–8 % за рік. Також слід відмітити, що з 2008 року темпи надходження основ-

148

них засобів у сільському господарстві вже перевищували відповідний показник в інших галузях національної економіки: по сільському господарству рівень надходження становив у межах 8,5– 14,6 %, а по інших галузях – 1,8–10,4 % (за винятком 2011 року з високим рівнем надходження основних засобів). На загальному нарощуванні галузевого основного капіталу суттєво позначилися процеси списання і вибуття засобів праці. Наявність у сільськогосподарських підприємствах фізично і морально зношеної техніки за досить високої пропозиції новітніх їх зразків зумовлює активне її вибуття і списання шляхом продажу чи ліквідації застарілих машин та обладнання. Тому рівень вибуття основних засобів в аграрному секторі перевищує цей показник по інших галузях. Так, у 2005–2014 рр. в сільськогосподарських підприємствах відбувався активний процес списання та продажу основних засобів, про що свідчить щорічне їх вибуття в межах 6,0–12,8 %, у середньому за 10 років – 8,54 % за відповідного показника в інших галузях –4,97 %. Саме через високі темпи вибуття основних засобів аграрного сектору співвідношення рівня надходження до вибуття галузевих засобів праці й накопичення основного галузевого основного капіталу менші порівняно з іншими галузями. Але в цілому в сільському господарстві з 2008 року склалася ситуація, за якої високими є темпи вибуття і надходження основних засобів при перевищенні останніх, співвідношення яких зумовило поступове нарощування обсягів галузевого основного капіталу в 27,8 %. Разом із тим, враховуючи попередні втрати галузевого основного капіталу і накопичення фізично та морально зношених об’єктів, фактичних темпів і пропорцій відтворення недостатньо для формування матеріально-технічної бази сільського господарства відповідно до потреби, що забезпечує конкурентні переваги вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників. Проблему формування та відтворення основних виробничих засобів у сільському господарстві виразно підкреслюють відповідні процеси в інших галузях, перш за все нематеріального виробництва. За офіційними статистичними даними, традиційно досить

149

високі темпи зростання вартості основних засобів характерні для фінансової діяльності, які протягом 2001–2008 рр. щорічно становили від 15,0 до 28,2 %. При цьому в сільському господарстві, результативність якого визначається кількісними та якісними параметрами основного капіталу, цей показник не перевищував 8,2 %, а в окремі роки спостерігалося зменшення обсягів галузевих основних засобів. В останні 6 років (2009–2014 рр.) у сільському господарстві незмінною залишається тенденція до поступового накопичення основних засобів з темпами 2,1–10,2 %, у фінансовому секторі –3,5–7,4 %. Поступове й постійне нарощування обсягів основних засобів порівняно високими темпами характерне і для торговельної сфери. Так, у 2003–2007 рр. темпи зростання основних засобів в торгівлі були в межах 11,4–22,3 %, тоді як у сільському господарстві не перевищували 5,7 %. У 2001, 2002 і 2006 роках спостерігалося зменшення основних засобів аграрного сектору при відповідному зростанні таких у торгівлі на 5,7–17,5 %. З 2009 року темпи зростання основних засобів у торговельній сфері дещо зменшилися (0,9–9,8 %), але тенденція до зростання залишається постійною. Така ситуація сприймається як парадоксальна, коли нарощування засобів праці у фондозалежних галузях, до яких належить сільське господарство, суттєво поступається за темпами у тих секторах економіки, для результативності яких наявність і стан основних засобів не є принципово важливими факторами. Для економіки України з потенційно високим рівнем конкурентоспроможності на продовольчому внутрішньому і світовому ринках такі тенденції нарощування галузевого основного капіталу загрожують втратою навіть існуючих позицій. Галузеві пропорції накопичення та відтворення основних засобів зумовлені інвестиційною привабливістю різних сфер економічної діяльності та переорієнтацією інвестиційних процесів. Поперше, в період загальної інвестиційної кризи в Україні (1991– 1997 рр.) спад капітальних вкладень спостерігався в цілому по економіці країни. Разом із тим темпи зменшення обсягів інвестицій в основний капітал сільського господарства перевищували загальні темпи зменшення інвестування по національній економі-

150

ці: якщо по економіці країни індекс інвестицій до попереднього року був у межах 0,63–0,91, то по сільському господарству – 0,46– 0,95. З 1998 року в цілому по економіці України інвестиційна діяльність активізувалася, що доводять показники зростання інвестицій: в 1998–2000 рр. індекс інвестицій в основний капітал національної економіки перевищував 1, тоді як по сільському господарству триває щорічний спад інвестицій в межах 9–24 %. І лише з 2001 року інвестиційні процеси в аграрній сфері пожвавились. У 2001–2008 рр. індекс інвестицій в основний капітал сільського господарства становив 1,05–1,53, відповідно по національній економіці – 1,02–1,31 за винятком 2008 року. Загальна фінансовоекономічна криза 2008 року призвела до суттєвого спаду інвестицій: у 2008–2010 рр. на 1–41 % в цілому по економіці, в 2008 р. – на 50 % у сільському господарстві. В останні роки зменшення обсягів інвестування в національній економіці розпочалося в 2013 р. – на 11–24 %, в аграрній сфері – в 2014 році на 15 % (рис. 3.1). 1,6 1,4

Індекси

1,2 1 0,8 0,6

0,4

Рік Національна економіка

Сільське господарство

Рис. 3.1. Індекс інвестицій в основний капітал національної економіки та сільського господарства* * Дані офіційного сайту http://www.ukrstat.gov.ua/.

Державної

служби

статистики

України

151

Приріст вартості основних засобів відбувається в результаті інвестиційної діяльності, призупинення або активізацію якої зумовлюють відповідні інституціональні, макро- та мікроекономічні фактори. Лібералізація економіки України, відхід від планової системи, затяжні процеси аграрної реформи, загальні тенденції на світових товарних і фінансових ринках позначилися на структурних змінах напрямів інвестування, зокрема інвестиційну кризу в сільському господарстві в 1991–2000 рр. Внаслідок цих процесів відбулися структурні зрушення в національній економіці не на користь сільського господарства, які виявили себе в зменшенні капітальних вкладень в аграрну сферу, зміні співвідношення частки сільського господарства у валовій доданій вартості країни та інвестиціях в основний капітал (рис. 3.2). 30 25 20 % 15

10 5 0 19761980

19811985

19861990

19911995

19962000

20012005

20062010

20112014

Роки

– питома вага валової доданої вартості сільського господарства (з 2001 р. з мисливством, рибним та лісовим господарством) у валовій доданій вартості національної економіки – питома вага інвестицій в основний капітал сільського господарства (з 2001 р. з мисливством, рибним та лісовим господарством) у загальних інвестиціях в основний капітал національної економіки

Рис. 3.2. Питома вага сільського господарства в національній економіці України за показниками валової доданої вартості та інвестицій в основний капітал, %* * Розраховано за даними статистичного збірника «Статистичний щорічник України» за відповідні роки.

152

Якщо в 1976–1985 рр. питома вага інвестицій в основний капітал сільського господарства в загальних обсягах інвестицій в основний капітал національної економіки перевищувала частку галузі у валовій доданій вартості, то з 1986 р. спостерігались обернені співвідношення. Така тенденція певною мірою пояснюється обсягами капітальних вкладень в основні виробничі засоби сільського господарства, які були здійснені в 70–80-ті роки ХХ ст. Сформована в цей період матеріально-технічна база забезпечувала подальше функціонування сільськогосподарських підприємств ще впродовж кількох років, незважаючи на значне зменшення обсягів інвестування з 1992 року. Відчутне зменшення капіталовкладень у сільське господарство в 1994–2000 рр. паралельно з накопиченим фізичним і моральним зносом наявних засобів праці призвів до суттєвого зменшення рівня фондооснащеності галузі, поступової деіндустріалізації аграрного виробництва і, відповідно, до зменшення частки валової доданої вартості сільського господарства. Певне покращення ситуації з характерною відносною пропорційністю вищезазначених показників можна спостерігати з 2006 року. Якщо в 2001 р. співвідношення частки сільського господарства в інвестиціях в основний капітал і частки галузі у валовій доданій вартості країни становило 1:3,2, в 2005 р. – 1:1,9, то з 2006 р. воно змінюється в напрямку наближення пропорційності цих показників. У період 2006–2014 рр. питома вага сільського господарства у валовій доданій вартості національної економіки перевищувала частку галузі в інвестиціях в основний капітал в 1,03–1,44 раза. Такі тенденції в економічних процесах зумовлені певними недоліками державної регуляторної політики у сфері фондового накопичення, що призвели до суттєвих порушень пропорцій економічного розвитку й відтворення не на користь аграрного сектору. Наведені вище дані свідчать не лише про зміни пріоритетів інвестування, зокрема гостроту інвестиційної кризи в сільському господарстві порівняно з іншими галузями в 1991–2000 рр., але і про значимість капітальних вкладень в аграрний сектор. На сьогодні в сільському господарстві, на відміну від національної економіки в цілому, кожна гривня капітальних інвестицій забезпечує

153

більшу додану вартість, що зумовлює необхідність фінансування оновлення галузевих основних засобів для одержання макро- та мікроекономічного ефекту. Саме тому одним з основних завдань аграрної політики сьогодення є створення відповідних інституціональних та макроекономічних умов для забезпечення рівня інвестування в основний капітал аграрного виробництва не менше частки сільського господарства у валовій доданій вартості країни. Як індикатор контролю досягнення стратегічних цілей у частині відтворення й оновлення галузевих основних засобів доцільно використовувати показник, що характеризує співвідношення частки інвестицій та основних засобів сільського господарства у загальних інвестиціях в основний капітал та фондовому балансі національної економіки з питомою вагою галузі у валовій доданій вартості країни: відповідно до тенденцій нарощування галузевого основного капіталу, але не менше частки у валовій доданій вартості. Поступову деіндустріалізацію аграрного виробництва, як наслідок інвестиційної кризи, підтверджують дані щодо структури вартості авансованих у виробництво ресурсів і балансу сільськогосподарських підприємств, тоді як прибутковість і розвиток галузі забезпечуються структурною комплексністю всіх складових ресурсного потенціалу (земельних і трудових ресурсів, основних та оборотних засобів, нематеріальних активів). Оптимізація структури ресурсного потенціалу ґрунтується на законі спадної віддачі ресурсів, згідно з яким при поступовому збільшенні використання будь-якого фактору виробництва за інших фіксованих обсягів виробничих ресурсів досягається межа, понад яку додаткове використання цього фактору зумовлює відносне зменшення доданої граничної продукції з розрахунку на кожну наступну одиницю доданого ресурсу. В сільському господарстві зазвичай сталим фіксованим фактором виробництва є площа сільськогосподарських угідь або поголів’я худоби, похідними змінними від яких можуть бути основні та оборотні засоби, нематеріальні активи, трудові ресурси. Збалансованість усіх цих складових забезпечує максимальну ефективність використання ресурсів у цілому та за їх окремими видами.

154

За певних обставин, зумовлених факторами мікро- та макрорівня, ресурсний баланс може порушуватися, що в підсумку невідворотно призведе до зниження сукупної віддачі ресурсів. Тому одним з основних завдань системи управління в господарських структурах є формування економічно доцільних обсягів і оптимізація структури ресурсного потенціалу, як основи стійкого функціонування й розвитку сільськогосподарських підприємств. З цією метою нами проведено аналіз структури авансованого аграрного капіталу. Через відсутність офіційного ринку сільськогосподарських угідь в Україні, що не дає можливості визначити їх реальну ринкову вартість, величину земельного капіталу розраховано відповідно до нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Це позначається на певній умовності структури авансованого аграрного капіталу сільськогосподарських підприємств України, що наведена в табл. 3.3. Таблиця 3.3 Структура авансованого аграрного капіталу сільськогосподарських підприємств України, % * Складові аграрного капіталу

Рік 2005

2008

2011 2014 Сільськогосподарські угіддя 69,12 58,35 49,89 55,77 (за нормативною грошовою оцінкою) Основні засоби (за середньорічною проіндексованою вартістю) + 20,90 23,54 28,17 23,08 довгострокові біологічні активи (за справедливою вартістю) Нематеріальні активи 0,03 0,58 0,96 0,66 (за середньорічною поточною вартістю) Оборотні засоби (за поточною вартістю) 9,95 17,53 20,98 20,48 Разом 100,0 100,0 100,0 100,0 * Розраховано за даними зведеного балансу сільськогосподарських підприємств (дані Держстату України) та статистичного бюлетеня «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах України» за відповідні роки.

Дані табл. 3.3. свідчать про порушення структурної збалансованості всіх факторів вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Якщо земле- та працезабезпеченість є конкурентними перевагами сільського господарства України, то галузевий рівень

155

фондооснащеності угідь і фондоозброєності праці істотно поступається розвинутим країнам. Порушення співвідношень між основними складовими аграрного капіталу не на користь основних засобів веде до деіндустріалізації сільськогосподарського виробництва. Структура функціонуючого аграрного капіталу характеризується певними диспропорціями як щодо основних виробничих засобів, так і нематеріальної складової (технологій, сортів рослин та ін.), частка яких залишається стабільно низькою, що не відповідає збалансованості всіх факторів сільськогосподарського виробництва. Між тим відомо, що за структурної комплексності основних факторів сільськогосподарського виробництва частка основних засобів має становити 40 % при співвідношенні їх вартості з оборотними засобами 2:1. За нашими розрахунками, вартість основних засобів у структурі спожитого аграрного капіталу сільськогосподарських підприємств за 2005–2014 рр. не перевищила 29 %, коливаючись у межах 20,9–28,2 % [208]. Стабільно низькою є частка нематеріальних активів, використання яких забезпечує розвиток сільського господарства на інноваційній основі (не перевищує 1 %). Тим більше, якщо порушується необхідний баланс між традиційними виробничими ресурсами, зокрема при зниженні рівня фондозабезпечення аграрного виробництва, для уникнення негативних наслідків структурних кількісних змін необхідним є впровадження інновацій, передових технологій, тобто компенсаційні якісні зміни. Відповідні тенденції щодо зменшення частки основних засобів підтверджують дані аналізу структури активів сільськогосподарських підприємств У 2001 р. основним засобам належала левова частка в активах сільськогосподарських підприємств – більше 70 %. Щорічне зменшення їх обсягів і вартості позначилось на питомій вазі основних засобів в активах, яка у 2014 р. знизилася до 46,4 % (табл. 3.4). Такі тенденції характерні для підприємств, що займаються рослинництвом і тваринництвом. У рослинницьких господарствах питома вага основних засобів в активах зменшилася на 23,9 % (від 69,1 до 45,2 %), у господарствах, що спеціалізуються на тварин-

156

ництві – на 22,2 % (від 71,8 до 49,6 %). Поступово відбувається процес заміщення основних засобів впровадженням інновацій (нових сортів рослин і порід тварин), ефективніших і ресурсозберігаючих технологій. Про це свідчать зміни на користь нематеріальних активів у структурі необоротних активів і співвідношенні вартості основних засобів і нематеріальних активів, особливо в рослинництві. Так, якщо в 2001 р. вартість основних засобів рослинницьких господарств перевищували вартість нематеріальних активів у 342 рази, то в 2014 р. – в 8,7 раза. У господарствах, що займаються тваринництвом – відповідно майже в 147 і 26 разів. Таблиця 3.4 Питома вага основних засобів у балансі та необоротних активах сільськогосподарських підприємств України на кінець року, % * Показник

2001

2004

Питома вага вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств: - в необоротних активах 92,7 90,0 - в активах 70,8 58,3 Співвідношення вартості основних засобів до вартості нематеріальних активів 305,8 756,3 Питома вага вартості основних засобів підприємств рослинництва: - в необоротних активах 92,4 89,4 - в активах 69,1 56,9 Співвідношення вартості основних засобів до вартості нематеріальних активів 342,1 670,2 Питома вага вартості основних засобів підприємств тваринництва: - в необоротних активах 93,1 88,1 - в активах 71,8 53,5 Співвідношення вартості основних засобів до вартості нематеріальних активів 146,9 1292,8 * Розраховано за показниками зведеного балансу ємств (за даними Держстату України).

Рік 2007 2010

2013

2014

88,1 56,5

83,8 50,2

85,5 48,4

83,4 46,4

573,1

9,4

9,9

10,5

89,4 56,4

83,6 48,5

86,6 46,9

86,0 45,2

558,0

6,7

7,9

8,7

85,6 56,8

84,1 53,4

83,0 52,7

77,2 49,6

606,3 32,2 29,9 25,9 сільськогосподарських підпри-

157

Про зменшення фондозабезпечення аграрного виробництва відносно інших факторів свідчить структура собівартості сільськогосподарської продукції. Так, за статистичними даними в 1990 р. питома вага амортизаційних відрахувань у структурі витрат аграрного виробництва в сільськогосподарських підприємствах становила 9,8 %, а в 2001–2014 рр. вона не перевищувала 5,9 %. Зважаючи на певні недоліки практики обліку переоцінки вартості основних засобів, ці пропорції мають певну похибку, але тенденція до заміщення кількісних факторів якісними є незаперечною. Ця ситуація в цілому відповідає загальноекономічним процесам у світі та в Україні. Разом із тим, на наше переконання, без достатньої кількості якісних засобів праці не можливо вчасно виконати всі технологічні операції з дотриманням норм щодо експлуатації основних засобів і робочого часу, мінімізувати негативний вплив на природне середовище, задовольнити потреби у підвищенні якості і безпечності продукції. Тому зменшення кількісних обсягів основних засобів при активному використанні засобів хімізації не завжди виправдане. Слід дотримувати баланс ресурсів, щоб забезпечити максимальну економічну ефективність суб’єктів господарювання, соціальну ефективність відповідно до потреб найманих працівників, виробництво якісної продукції, екологічну безпеку в державі. Виявлена диспропорція складових функціонуючого аграрного капіталу при зменшенні частки основних засобів у його структурі та структурі активів свідчить про зниження рівня фондозабезпечення сільського господарства. Невирішеною залишається проблема виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням новітніх екологобезпечних і ресурсозберігаючих технологій. Тому раціональне об’єднання земельного, індустріального та інтелектуального капіталу є необхідною передумовою розвитку національної економіки та її аграрної сфери зокрема. На відтворенні основних засобів сільськогосподарських підприємств значною мірою позначається стан макроекономічного середовища, тому важливим фактором у забезпеченні умов для необхідних темпів і пропорцій відтворення є виваженість і реалі-

158

зація державної аграрної політики відповідно до соціальноекономічних потреб. Досвід економічно розвинутих країн світу переконує, що без обґрунтованої схеми розвитку національної економіки та її галузей, яка б враховувала всі економічні, соціальні та інституціональні аспекти, не можливе досягнення стратегічних цілей. На жаль, в Україні реформи проводяться ситуативно, зазвичай без чіткого теоретико-методологічного обґрунтування, тому й не забезпечують очікуваного результату. В основу аграрних реформ покладено ідею розбудови соціально-орієнтованої економіки. З метою реалізації цієї ідеї слід розробити модель постіндустріальної стадії розвитку держави. Першочерговим напрямом такої моделі є ефективне використання капіталу землі при об’єднанні з капіталом індустрії. В економічно розвинутих країнах обидві ці складові розглядаються як значимі, взаємопов’язані та взаємозалежні. Промисловість спрямована на задоволення потреб розвитку матеріально-технічної бази аграрної сфери, функціонування останньої – на формування попиту на промислову продукцію та стимулювання індустріального розвитку. Саме тому державна політика має спиратись на сукупні пріоритети розвитку індустрії та аграрного виробництва, що забезпечить збалансований розвиток національної економіки і всіх її галузей. Незбалансований розвиток галузей агропромислового комплексу України характеризується щорічним зменшенням обсягів промислового виробництва товарів і послуг для сільського господарства, яке відносно утримує свій рівень через наявний земельний ресурс. Але його можливості через недостатність необхідних фінансово доступних індустріальних ресурсів виробництва вичерпуються. Нині фондозабезпеченість вітчизняних сільськогосподарських виробників не лише не відповідає технологічним потребам, а й значно поступається рівню країн з розвинутим сільським господарством. В аграрному секторі України у частині матеріально-технічного забезпечення доволі гострою є проблема транспортно-логістичного забезпечення. Але при цьому виготовлена в країні промислова продукція сільськогосподарського призначення не має попиту в аграріїв. Про це свідчить зменшення частки прид-

159

бання вітчизняної сільськогосподарської техніки та обсягів виробництва продукції машинобудівних заводів. Так, у 2010–2013 рр. в структурі придбання сільськогосподарськими підприємствами України нових тракторів частка вітчизняних становила 1,9–20,2 %. У групі тракторів із потужністю до 40 кВт 85,7–97,6 % були імпортними зразками переважно китайського походження, 2,4–14,3 % – українські. Щодо тракторів із потужністю 40–60 кВт і 60–100 кВт, то перевагу надають техніці, виробленій у країнах СНД (відповідно 78,3–87,6 % і 80,5–84,4 %). Від 74 і 86,3 % у цих групах займають трактори виробництва ВАТ «Мінський тракторний завод». Найбільший попит у класі великопотужних тракторів на іноземну техніку (без країн СНД): їхня частка в загальних обсягах придбання становить 58,8–75,0 % при щорічному зростанні, в основному це трактори «John Deere» (14,9–27,5 %) і «Case» (10,3–18,4 %). Щодо попиту на вітчизняні трактори характерною є постійна тенденція до скорочення їхньої частки на ринку. Аналогічна ситуація склалася й на ринку зернозбиральних комбайнів. Щороку зростає частка імпортних комбайнів у загальних обсягах закупівель (78,6–95,0 %), а вітчизняних знижується – від 13,3 до 3,6 %. Внаслідок зменшення попиту на вітчизняну техніку щороку зменшуються обсяги виробництва сільськогосподарського машинобудування. Так, у 2004–2010 рр. (за винятком 2006 і 2009 рр.) вироблялося понад 5 тис. тракторів для сільського господарства, тоді як починаючи з 2011 р. відбувається щорічне зменшення обсягів їх виробництва – до 4102 од. у 2014 р. Аналогічні тенденції щодо зменшення виробництва характерні й для інших видів техніки. У 2008 р. порівняно з 2007-м роком більш як удвічі зросло виробництво плугів відвальних – до 7 тис. од., тоді як з 2009 р. простежується тенденція до поступового щорічного зменшення обсягів їх виробництва, які в 2014 р. становили лише 1835 д. Помітне скорочення обсягів виробництва розпушувачів і культиваторів: у 2014 р. в 2,2–3,2 раза до рівня 2003–2008 рр. Суттєво скоротилося виробництво сівалок – у 2,4–3,9 раза. Зважаючи на значний відсоток зернових і соняшнику в посівних площах, які стали переважаючими культурами у вирощуванні більшістю сільського-

160

сподарських виробників, як парадоксальне явище сприймається зменшення виробництва зернозбиральних комбайнів, яке в 2014 р. становило лише 30 од. починаючи з 2003 р. в окремі роки (2004, 2005, 2008 і 2011) виробництво комбайнів перевищувало 300 од., в інші роки – в межах 56–137 од. За розрахунками ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», виробництво основних видів сільськогосподарської техніки не перевищувало 10 % від їх технологічної потреби. В агропромисловому комплексі України склалася ситуація, що характеризується незбалансованим розвитком усіх його сфер, яка негативно позначається на кожній із них. Вітчизняна техніка не задовольняє потреби сільськогосподарських товаровиробників за рядом показників, а іноземна є доволі дорогою для них. З вищеназваних причин конкурентні позиції вітчизняних сільськогосподарських виробників поступаються рівню фермерів розвинутих країн світу, що в умовах глобалізації світової економіки негативно позначається на розвитку сільського господарства у нашій країні. Паралельно з цим надто низька платоспроможність сільськогосподарських підприємств у сукупності з невідповідністю вітчизняної техніки потребам аграріїв зумовлюють спадаючий попит на машинобудівну продукцію українських виробників і призупинення їх виробництва, неефективне використання наявних потужностей з неможливістю подальшого розвитку. Зважаючи на це, неможливе суто фізіократичне або технократичне спрямування економічного поступу України, оскільки матеріально-технічне забезпечення сільського господарства на необхідному рівні визначає потребу в розвинутій промисловості, в той час як ефективне функціонування виробників промислової продукції для аграрного виробництва залежить від платоспроможності споживачів цієї продукції [210]. Саме тому філософією подальших аграрних реформ має бути поєднання ідей технократії з фізіократією, що забезпечить розвиток усіх сфер агропромислового комплексу як взаємозалежних видів економічної діяльності. Принципово важливо досягти й на мікрорівні досягти рівня збалансованості виробничих ресурсів сільськогосподарського підприємства, який забезпечуватиме максимальний соціально-

161

еколого-економічний ефект від їх використання, як необхідну передумову відтворення спожитих ресурсів і розвитку підприємства. За необґрунтованого набору виробничих ресурсів неможливо забезпечити їх ефективне використання. Раціонально сформована ресурсна база аграрного підприємства визначається як система взаємопов’язаних виробничих ресурсів в оптимальних кількісних і якісних пропорціях, які використовуються комплексно та у взаємодоповненні. Кожний елемент цієї системи значимий, виконуючи свою індивідуальну функцію фактору конкурентоспроможності підприємства. У цій системі для сільськогосподарського підприємства надзвичайно важливими є основні виробничі засоби. При обґрунтуванні раціонального співвідношення виробничих ресурсів сільськогосподарського підприємства обов’язково слід враховувати специфіку аграрної сфери: основним і незамінним фактором виробництва є земля, а специфічними – біологічні активи; на процесах економічного відтворення позначається дія біологічних законів розвитку рослин і тварин; результативність господарської діяльності залежить від природних умов, сезонності та циклічності аграрного виробництва; оборотність засобів виробництва є низькою через біологічні цикли в рослинництві та тваринництві; залежність спеціалізації від грунтово-кліматичних факторів, що позначається на рівні маневреності щодо диверсифікації виробництва відповідно до ринкової кон’юнктури; на зайнятість й ефективність використання трудових ресурсів впливає невідповідність робочого періоду та операційного виробничого циклу аграрного виробництва. Врахування цих особливостей важливо як при формуванні раціональної матеріально-технічної бази на мікрорівні, так і при обґрунтуванні ефективної регуляторної державної політики. Для останнього з метою розвитку соціально орієнтованої економіки принциповим моментом є також те, що визначальний фактор соціально-економічного устрою на селі – нерозривність розміщення виробництва і місця проживання селян, а основна складова системи економічних відносин – земельні. Специфіка операційної діяльності в сільському господарстві позначається на використанні основних засобів. Так, темпи зносу основних засобів сільськогос-

162

подарського призначення більш швидкі, зважаючи на використання їх в порівняно несприятливих умовах через тісний зв'язок з природними умовами, в агресивному середовищі при роботі з агрохімікатами й мінеральними добривами. Усі вищезгадані специфічні особливості сільського господарства слід враховувати при обґрунтуванні методичних підходів до визначення ресурсної бази сільськогосподарських підприємств, зокрема раціонально сформованих основних засобів. Для досягнення мети ефективного функціонування підприємств агробізнесу основні засоби мають бути не просто набором засобів праці, а певною їх системою, що за кількісними та якісними параметрами відповідатиме іншим факторам виробництва при дотриманні принципу оптимальної пропорційності виробничих ресурсів. Поперше, основні засоби за інженерно-технічними характеристиками мають відповідати грунтово-кліматичним умовам розміщення сільськогосподарського підприємства. По-друге, їх обсяги повинні забезпечувати необхідний рівень фондооснащення наявної площі сільськогосподарських угідь відповідно до їх структури і посівних площ вирощуваних культур. У тваринництві при обґрунтуванні кількісних і якісних параметрів основних засобів визначальним є відповідне поголів’я худоби та птиці. Саме ці принципи відображені в Методичних рекомендаціях з обґрунтування нормативної потреби основних засобів на виробництво сільськогосподарської продукції [152]. Разом із тим, у сучасних умовах вищеназвані рекомендації потребують удосконалення, враховуючи соціально-економічні процеси, які простежуються в аграрній сфері України. Зокрема, внаслідок аграрної реформи відбулися певні трансформації організаційних форм суб’єктів господарювання на селі та їх розмірів за земельними масивами, поголів’ям худоби і птиці. У 2000 р. розмір колективного сільськогосподарського підприємства приблизно відповідав розмірам колишніх колгоспів, правонаступником яких стали новостворені структури. По закінченню паювання землі та реструктуризації КСП, внаслідок яких утвердилася багатоукладність на селі з великою кількістю різних суб’єктів господарювання за організаційно-правовими формами, сталися суттєві зміни

163

в розмірах сільськогосподарських підприємств. Так, у 2014 р. майже половину (47,6 %) становили сільськогосподарські підприємства у кількості 24 984 суб’єктів господарювання з площею сільськогосподарських угідь до 50 га. Розміри 5280 господарств були в межах 50–100 га. Від 500 до 5000 га мали в користуванні 3954 аграрних підприємства. Земельний масив 184 господарств перевищив 10 000 га. Така строкатість сільськогосподарських підприємств за розмірами зумовлює необхідність коригування технологічного підходу до формування матеріально-технічної бази. На сьогодні поступово активізується ринок послуг з виконання сільськогосподарських робіт, необхідних сільськогосподарським підприємствам малих і середніх розмірів. Разом із тим, не викликає сумнівів доцільність того, щоб кожне господарство незалежно від розмірів мало повний набір основних виробничих засобів з погляду соціально-економічної ефективності. Це підтверджують також дані проведеного нами анкетування власників-керівників сільськогосподарських підприємств в тому числі з площею землекористування до 200 га. По-перше, наявність усіх необхідних основних засобів дає можливість дотримати технологічні строки виконання сільськогосподарських робіт. По-друге, за рахунок суб’єктів економічної діяльності малих і середніх форм певною мірою вирішується проблема зайнятості на селі. Таким чином, при розрахунках потреби в основних засобах технологічну потребу слід коригувати на коефіцієнт, що враховує розміри сільськогосподарських угідь. На сьогодні в галузі функціонують різні за розмірами та застосовуваними технологіями сільськогосподарські підприємства. В умовах соціально орієнтованої економіки зростає значимість екологізації виробництва. Як підтверджує практика, підвищується інтенсивність використання хімічних добрив і засобів захисту рослин, що відповідним чином позначається на ризику забруднення навколишнього природного середовища та якості сільськогосподарської продукції. Зменшити ризики можливо за рахунок раціонального використання природних ресурсів, що потребує високого рівня фондооснащення аграрного виробництва. Реалізація цих завдань неможлива без відповідної державної соціальної та аграрної політики.

164

На рівні сільськогосподарського підприємства формування раціональної структури ресурсної бази з відповідними параметрами основних засобів забезпечується через відповідний механізм управління процесом формування, відтворення та використання ресурсного потенціалу. Для забезпечення ефективності системи менеджменту управлінські рішення мають відповідати зовнішнім умовам, враховувати вплив внутрішніх економічних чинників і динамічність фондозабезпечення аграрного виробництва. Управлінський персонал сільськогосподарських підприємств повинен займатися прогнозом і розробляти плани розвитку на довго- та короткострокову перспективу, в тому числі з оптимізації майнової структури підприємства, параметрів відтворення основних засобів і пропорцій джерел його фінансового забезпечення.

3.2. Забезпечення аграрного виробництва основними засобами як фактор розвитку й конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств Рівень і темпи нарощування обсягів сільськогосподарської продукції, показники економічної ефективності аграрного виробництва залежать від рівня його забезпеченості основними засобами, зокрема фондоозброєності праці, фондооснащеності сільськогосподарських угідь, поголів’я худоби та птиці. Низькі показники фондозабезпечення призводять до несвоєчасного виконання технологічних операцій у рослинництві та тваринництві, необґрунтованого збільшення малоефективних затрат ручної праці та зниження загальної ефективності сукупного ресурсного потенціалу. Високої ефективності сільськогосподарського виробництва досягають за оптимального співвідношення і структури всіх складових матеріально-технічної бази. Численні дослідження в різні часові періоди свідчать про значимість основних засобів як фактора аграрного виробництва. Так, за висновками Г. М. Підлісецького в господарствах з високим рівнем фондозабезпеченості виробництво більш інтенсивне, врожаї вищі, як і обсяги сільськогосподарської продукції, продуктив-

165

ність праці, дохідність і рівень рентабельності [182]. За результатами досліджень характеру й тісноти зв’язку між забезпеченістю основними засобами та результативністю вітчизняного сільськогосподарського виробництва встановлено, що зі зростанням фондоозброєності праці поступово підвищується рентабельність виробництва при коефіцієнті детермінації цієї залежності 0,56. Разом із тим, автор переконливо доводить, що в цілому економічна ефективність сільськогосподарських підприємств є синергійним ефектом від сукупної дії всіх факторів виробництва, його організації та спеціалізації [228, с. 13]. Ці висновки підтверджуються проведеними в інших країнах дослідженнями залежності результативності сільського господарства від рівня ресурсного забезпечення аграрного виробництва з урахуванням кількісних і якісних параметрів матеріально-технічної бази. Відповідно до розрахунків парних кореляційно-регресійних залежностей рівня виробництва товарної сільськогосподарської продукції виявлено вплив забезпеченості основними і оборотними засобами, трудовими ресурсами на результативність товарного виробництва [197]. Проведений нами кореляційно-регресійний аналіз впливу забезпеченості основними засобами виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби та птиці свідчить про помірний прямий зв’язок між факторними і результативними показниками (табл. 3.5). Як результатний показник сільськогосподарського виробництва нами досліджено урожайність різних сільськогосподарських культур і продуктивність худоби та птиці. Факторним показником обрано рівень фондооснащеності аграрного виробництва з розрахунку на 1 га площі відповідних культур або на 1 голову худоби чи птиці. Оскільки звітність сільськогосподарських підприємств за формою № 50-сг не містить показника вартості основних засобів, то для розрахунку використано показник нарахованих амортизаційних відрахувань. На характері та ступені зв’язку це не позначилось, оскільки амортизаційні відрахування пропорційні вартості основних засобів. По рослинництву Х1 – це амортизація основних засобів, як складова виробничої собівартості відповідних видів сільськогосподарської продукції, з розрахунку на 1 га зібра-

166

ної площі відповідних сільськогосподарських культур. По тваринництву Х1 – це амортизація основних засобів, як складова виробничої собівартості відповідних видів сільськогосподарської продукції, з розрахунку на 1 голову середньорічного поголів’я відповідних сільськогосподарських тварин. Таблиця 3.5 Аналіз впливу фондозабезпеченості аграрного виробництва на результативність окремих галузей сільського господарства* Рівняння регресії

Коефіцієнт кореляції

Коефіцієнт детермінації

Рослинництво – урожайність сільськогосподарських культур, ц/га: - пшениці

Y=36,1781+0,0106X1+0,0045X2

0,356

0,127

- ячменю

Y=27,9021+0,0112X1+0,0059X2

0,376

0,141

- кукурудзи на зерно

Y=49,6030+0,0154X1+0,0053X2

0,408

0,167

- овесу

Y=25,5426+0,1396X1+0,00582X2

0,399

0,159

Результативний показник (у)

- соняшнику

Y=18,5837+0,0071X1+0,0021X2

0,402

0,161

- сої

Y=17,5480+0,00069X1+0,00380 X2

0,490

0,240

- ріпаку

Y=19,4023+0,00959X1+0,03084 X2

0,430

0,185

- цукрових буряків Y=431,816 + 0,04188X1+ 0,00805X2 0,420 0,176 Тваринництво продуктивність худоби та птиці - приріст живої ваги Y=164,225 + 0,07434X1+ 0,04062X2 0,330 0,109 ВРХ, кг / 1 голову - приріст живої ваги Y=106,151 + 0,1172X1+ 0,11136X2 0,388 0,151 свиней, кг / 1 голову - приріст живої ваги 0,486 0,236 Y=4724,45 + 0,72275X1+ 0,3186X2 птиці, кг / 1 голову - несучість курей, 0,334 0,112 Y=209 + 0,00247X1+ 0,00073 X2 яєць / 1 голову - річний удій молоY=3944,5 +0,90245X1+ 0,30758X2 0,465 0,217 ка, кг/ 1 голову * Розраховано за даними форми № 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств» за 2013–2014 рр.

167

У сучасних умовах рівень фондооснащення безпосередньо процесу аграрного виробництва визначають не лише власні основні засоби. Через нестачу у багатьох аграрних формуваннях основних засобів для забезпечення вчасного виконання всіх технологічних операцій відбувається поступове становлення ринку послуг з виконання сільськогосподарських робіт. Тому для повноти оцінки впливу фактору основних засобів на результативність аграрного виробництва фондозабезпеченість визначали як сумарний показник залучених і власних основних засобів. Х1 характеризує фондозабезпеченість власними основними засобами, Х2 – залученими. Х2 – оплата послуг і робіт, як складова виробничої собівартості певних видів сільськогосподарської продукції, з розрахунку на 1 га зібраної площі відповідних сільськогосподарських культур (або 1 голову середньорічного поголів’я відповідних сільськогосподарських тварин). Отримані за всіма дослідженими видами сільськогосподарської продукції рівняння регресії свідчать про пряму залежність урожайності культур і продуктивності тварин від фондооснащеності виробничого процесу. З підвищенням факторного показника (фондооснащеності угідь і поголів’я) зростає результативний показник (урожайність культур і продуктивність худоби та птиці). Така залежність пояснюється тим, що достатня кількість засобів праці дає можливість виконувати всі необхідні технологічні операції з необхідною періодичністю і вчасно, максимально ефективно використовуючи наявний природний потенціал. Крім того, якісні, надійні й високопродуктивні засоби праці є запорукою вчасного і якісного виконання технологічних операцій (точність висіву, мінімізація втрат при збиранні врожаю, якість доїння, кормоприготування тощо). Згідно з шкалою Чеддока коефіцієнт кореляції в межах 0,33–0,49 показує помірний зв’язок між рівнем фондозабезпечення й урожайністю сільськогосподарських культур (або продуктивністю худоби та птиці). Значення коефіцієнта детермінації від 0,109 до 0,240 характеризує залежність результативності аграрного виробництва (урожайності культур і продуктивності тварин) на 11–24 % від фондооснащеності виробничого процесу, а 76–89 % урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби та птиці є результатом впливу багатьох інших фак-

168

торів. У рослинництві ними є якість ґрунтів, дотримання норм висіву посівного матеріалу, якість і сорт насіння, рівень застосування добрив та їх якісний склад, застосування засобів захисту рослин, природно-кліматичні умови, розміри й конфігурація полів, дотримання сівозмін тощо. У тваринництві важливим чинниками є раціони та якість кормів, породний склад поголів’я, технології вирощування й утримання худоби і птиці, рівень та якість ветеринарного й зоотехнічного обслуговування тощо. З метою об’єктивної оцінки рівня забезпеченості сільськогосподарських підприємств основними засобами використовують різноманітні показники. Узагальнюючими показниками є наявність основних засобів у вартісному виразі з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на 1 голову худоби та птиці (в т. ч. умовну). Більш деталізованими є показники, диференційовані за видами основних засобів, розрахунок забезпеченості якими можна здійснювати як за вартісними, так і за кількісними показниками. Зокрема, в рослинництві таким узагальненим показником є енергооснащеність сільськогосподарських угідь. Важливий показник забезпеченості аграрного виробництва засобами праці – її фондоозброєність. Традиційно узагальнюючі показники фондооснащеності сільськогосподарських угідь, поголів’я сільськогосподарських тварин і фондоозброєності праці розраховували у вартісному виразі, за динамічними рядами робили висновки щодо тенденцій фондозабезпеченості в галузі чи на конкретному підприємстві. Разом із вищеназваними чинниками кількісні та якісні параметри галузевих основних засобів визначають результативність сільськогосподарського виробництва. Незважаючи на вплив фондооснащення сільського господарства на його ефективність, проблема забезпеченості сільськогосподарських підприємств основними засобами відповідно до сучасних потреб залишається не вирішеною. На сьогодні з використанням фактичної зведеної статистичної інформації та даних обліку сільськогосподарських підприємств щодо вартості основних засобів об’єктивну діагностику забезпеченості галузі основними засобами провести неможливо. Тому з метою дослідження й оцінки рівня фондозабезпечення

169

сільськогосподарських підприємств України нами використано низку уточнених методів та відкоригованих показників. З нашого погляду, досить об’єктивною буде оцінка фактичного рівня забезпеченості сільського господарства засобами виробництва за результатами опитування безпосередньо сільськогосподарських товаровиробників шляхом проведення державного статистичного спостереження «Стан ділової активності». Доцільність такого формату дослідження підтверджує факт його застосування в країнах ЄС. Методологія такого спостереження в Україні розроблена відповідно до рекомендацій щодо організації та проведення обстежень ділової активності підприємств, викладених в Об’єднаній гармонізованій програмі ЄС щодо обстежень тенденцій ділової активності бізнесу та споживання (The Joint Harmonised EU Programme of Business and Consumer Surveys: User Guide. – Brussels: European Commission, Directorate General for Economic and Financial Affairs, 2014) і Керівництві ОЕСР із обстежень ділової активності (Business Tendency Surveys: A Handbook. – Paris: OECD, 2003). Так, за результатами досліджень тенденцій ділової активності сільськогосподарських підприємств традиційно основними причинами, що стримують розвиток виробництва, респонденти (керівники підприємств галузі) називають обмежені фінансові можливі й несприятливі погодні умови. На нашу думку, негативний вплив останнього фактору частково можна зменшити за рахунок такого компенсатора як потужна матеріально-технічна база, відповідні параметри якої дозволять максимально вчасно та якісно провести необхідні технологічні операції з виробництва і зберігання сільськогосподарської продукції. При цьому певна частина респондентів (загальна чисельність від 733 до 875) постає перед проблемою матеріально-технічного забезпечення, хоча деякою мірою гострота її зменшилася. Якщо в 1998–2002 рр. негативний вплив на виробництво через нестачу механізмів і устаткування відчували 30– 40 % сільськогосподарських підприємств, то поступово частка їх знизилася до 20 % у 2008 р. і менше 10 % – з 2013 р. Відповіді опитаних керівників сільськогосподарських підприємств характеризують їхні очікування відповідно до фактичної спеціалізації та розмірів господарств.

170

Нами також проведено опитування сільгосптоваровиробників щодо фактичного стану і бажаних перспектив розвитку підприємства з можливою диверсифікацією виробництва (30 господарств Житомирської, 23 господарства Луганської і 18 господарств Миколаївської областей). Більшість респондентів (керівників підприємств) відзначили проблему недостатньої кількості засобів праці для подальшого розвитку підприємства, їх морального та фізичного зносу. Майже половина повідомила про бажання вести змішане сільське господарство, а не лише галузь рослинництва (по факту). Але при цьому вони відчувають гостру проблему фінансування формування матеріально-технічної бази для тваринництва. В аграрних формуваннях, охоплених анкетуванням, більшість наявної сільськогосподарської техніки і будівель та споруд 1980–1990-х років випуску, тому за інженерно-технічними характеристиками не відповідають потребам респондентів. Результати державного статистичного спостереження та опитувань автором сільськогосподарських товаровиробників свідчать про невирішеність проблеми забезпеченості аграрного виробництва необхідними основними засобами. Більш гостро ця проблема постала в тваринництві, що позначилось на галузевій структурі основних засобів сільського господарства. Так, якщо в 2001 р. майже 30 % основних засобів були в користуванні сільськогосподарських підприємств змішаного сільського господарства, то з 2006 р. частка таких не досягає навіть 1 % (табл. 3.6). Таблиця 3.6 Галузева структура основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України відповідно до спеціалізації сільськогосподарських підприємств на кінець року, % * Спеціалізація сільськогосподарських підприємств

Рік

2001 2004 2007 2010 2013 2014 Підприємства рослинництва 56,88 60,69 68,00 64,94 71,14 73,15 Підприємства тваринництва 13,72 15,31 31,97 35,02 28,40 26,43 Підприємства змішаного 29,40 24,00 0,03 0,04 0,46 0,42 сільського господарства Сільськогосподарські підп100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 риємства всього * Розраховано за показниками зведеного балансу сільськогосподарських підприємств (дані Держстату України) за відповідні роки.

171

Дані таблиці 3.6. свідчать про концентрацію переважної частини основних засобів у підприємствах рослинництва (понад 70 %). Близько 30 % загального фондового балансу сільськогосподарських підприємств становлять основні засоби тваринницьких господарств. Причому, якщо з 2003 року їх частка зростала, то з 2010-го простежується зворотна тенденція. Зростання частки основних засобів у тваринництві пояснюється зміною спеціалізації підприємств змішаного сільського господарства і суттєвими капіталовкладеннями в окремі галузі тваринництва (будівництво птахо- і свинокомплексів) у 2006–2008 рр. Переважно оновлення основних засобів відбувається в сільськогосподарських підприємствах, спеціалізацією яких є рослинництво. Разом із тим обсяги придбання сільськогосподарської техніки не можуть компенсувати вибуття основного капіталу через непридатний фізичний стан і моральне старіння машин та обладнання. Саме тому, незважаючи на активізацію оновлення машиннотракторного парку в сільськогосподарських підприємствах, рівень енергооснащеності аграрного виробництва залишається низьким і продовжує ще далі знижуватися (рис. 3.3). 400 350

кВт

300 250 200 150

19 90 20 00 20 01 20 02 20 03 20 04 20 05 20 06 20 07 20 08 20 09 20 10 20 11 20 12 20 13 20 14

100

Рік

Рис. 3.3. Динаміка енергооснащеності угідь у сільськогосподарських підприємствах України, кВт / 100 га посівної площі* * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

172

Дані рисунку 3.3. чітко показують тенденцію до зниження енергооснащеності сільськогосподарських угідь. Якщо в 1990 р. на 100 га посівної площі припадало 356 кВт енергетичних потужностей, то в 2011 р. – 187 кВт, тобто майже вдвічі менше рівня 1990 року і в 1,7 раза – 2000-го. Це пояснюється характером і параметрами показників руху сільськогосподарської техніки. Зазначимо, що в Україні енергооснащеність сільського господарства в рази нижча ніж у розвинених країнах світу. Так, за даними досліджень В. В. Адамчука, в Німеччині рівень забезпечення сільського господарства потужностями тракторних двигунів у 5,4 раза більше порівняно з Україною, у Франції і Данії – відповідно в 2,8 і 2,9 раза [66]. Важливо відмітити збільшення кількості придбання окремих видів сільськогосподарської техніки, зокрема тракторів і комбайнів, з характерним інтенсивним їх оновленням більш потужними та з вищою продуктивністю. Як результат, середня потужність двигуна трактора зросла в 2014 р. порівняно з рівнем 2000 р. майже в 1,4 раза через структурні зміни тракторного парку. Так, якщо в 2010 р. трактори потужністю більше 60 кВт становили 55,4 % від загальної кількості, то в 2014 р. – 60,7 % (рис. 3.4). 5,4

6,5

28,8

26,4

33,8

38,1 29,0

31,9

менше 40 кВт;

від 40 до 60 кВт;

від 60 до 100 кВт;

100 кВт і більше

Рис. 3.4. Структура тракторів сільськогосподарських підприємств України за потужністю двигуна трактора, % * * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

173

Триває поступове оновлення інших видів техніки на сучасніші зразки: при придбанні сівалок перевагу надають тим, в яких вища точність висіву і більша ширина захвату, культиватори замінюють на більш широкозахватні, зернозбиральні комбайни – з вищою якістю обмолоту зерна (табл. 3.7). Таблиця 3.7 Наявність окремих видів техніки в сільськогосподарських підприємствах України, од. * Рік Вид сільськогосподарської техніки 2000 2005 2010 2014 Трактори 318927 216875 151287 130811 Середня потужність двигуна тра64,7 68,2 83,0 90,4 ктора, кВт Плуги 106331 в/д 49758 47933 Культиватори 146337 в/д 72998 69452 Сівалки 131972 96970 72366 65596 Картоплесаджалки 7116 4037 2200 1689 Комбайни і машини: зернозбиральні 65240 47150 32750 27196 кукурудзозбиральні 7874 4750 2548 1784 кормозбиральні, 24939 14627 7841 5274 льонозбиральні 1803 1032 458 209 картоплезбиральні та картоп8581 1694 1276 лекопачі у т. ч. комбайни 3574 1947 733 504 бурякозбиральні 12962 8478 4240 2747 Доїльні установки та апарати 33498 16783 10865 10476 Роздавачі кормів: для великої рогатої худоби 15755 7870 4597 3561 для свиней 2960 1315 1883 3364 Вантажні та вантажнов/д в/д 104307 87307 пасажирські автомобілі Довідково: кількість діючих сільськогосподарських підприємств 13160 57877 56493 52543 всього, у т.ч.: - що мали сільськогосподарські в/д 53248 48824 44968 угіддя - що не мали сільськогосподарв/д 4629 7669 7575 ських угідь * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» і статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

174

Певною мірою покращенням якісного складу машиннотракториних парків пояснюється зменшення кількості техніки в сільськогосподарських підприємствах України. Разом із тим, кількісний склад машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств України скорочується не пропорційно підвищенню якісних характеристик техніки, які визначають продуктивність машин та обладнання. Наприклад, порівняно з 2000 р. середня потужність двигуна трактора в 2014 р. зросла в 1,4 раза, а кількість тракторів зменшилася в 2,4 раза Ще однією важливою проблемою, яка негативно позначається на стані техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва, є фізичний знос, моральне старіння машин та обладнання, їх використання понад нормативний термін. Тому інтенсивно відбуваються процеси списання і вибуття технічних засобів через їх фізичну непридатність до подальшої експлуатації і високий моральний знос. Про це свідчить вікова структура машиннотракторного парку сільського господарства (рис. 3.5). 100% 90% 80%

44,81

50,05

70% 60% 50% 40%

25,75 27,52

30%

11,53

20%

6,84 5,68

7,49

10%

9,91

10,42

0% Трактори 1-5 років

5-10 років

Комбайни 10-15 років

15-20 років

20 і більше років

Рис. 3.5. Вікова структура тракторів і зернозбиральних комбайнів в Україні, % * * Джерело: дані ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства».

175

Так, з урахуванням орієнтовних нормативних строків експлуатації тракторів і комбайнів не більше 10 років, майже 85 % тракторного парку вичерпали свій економічно доцільний ресурс, понад 82 % комбайнів перебувають в експлуатації понад нормативний термін. 50 % тракторів і 45 % комбайнів працюють понад 20 років, що свідчить про їх значну технологічну відсталість від сучасних зразків. Тому пріоритетом державної технічної політики має бути не лише нарощування кількісних параметрів машиннотракторного парку, але й суттєве оновлення сучасними, модернізованими, енергоекономічними машинами та обладнанням. На сьогодні відсутня офіційна статистична інформація щодо наявних виробничих будівель і споруд в сільськогосподарських підприємствах, яка б давала можливість проаналізувати рівень їх використання, придатності та зносу. За даними вибіркових досліджень встановлено, що більшість використовуваних будівель і споруд введено в експлуатацію у 70–80-ті роки минулого століття. Досить велика частина об’єктів нерухомості використовуються не за первісним призначенням або взагалі не використовуються. У 1990-ті роки через кризу в тваринництві та неврегульованість майнових питань багато тваринницьких ферм були частково або повністю зруйновані, тому неможливо їх відновити для подальшої експлуатації навіть після капітального ремонту. З метою аналізу фактичного стану об’єктів нерухомості нами проведені вибіркові дослідження в деяких сільськогосподарських підприємствах, які ми оцінюємо як такі, що розвиваються і мають відносно кращу матеріально-технічну базу. З-поміж досліджуваних ТОВ «Агрофірма Брусилів» Житомирської області, ФГ «Журавушка», ТОВ «Біотехно» і ТОВ «Маіс» Київської області. Посівна площа ТОВ «Агрофірма Брусилів» становить 3705 га, у господарстві займаються молочним і м’ясним скотарством (поголів’я корів молочного стада налічує 629 голів, 342 голови худоби м’ясного напрямку, 1272 голови овець). Багатопрофільність сільськогосподарської діяльності характерна для фермерського господарства «Журавушка», яке обробляє на правах власності та взяло в оренду 3346 га посівної площі. Господарство займається розведенням великої рогатої худоби (поголів’я 562 голови), свиней (575 голів), птиці (1448 голів). Молочне стадо налічує 200 корів.

176

ТОВ «Біотехно» спеціалізується на вирощуванні овочевих і зернових культур та репродуктивному насінництві, посівна площа яких становить 1011 га. ТОВ «Маіс», як більшість середніх сільськогосподарських підприємств, спеціалізується на вирощуванні зернових і соняшнику, маючи в користуванні 2820 га сільськогосподарських угідь. Машинно-тракторний парк цих господарств поступово оновлювався що дає можливість вчасно виконувати необхідний комплекс агротехнічних та інших сільськогосподарських робіт і застосовувати новітні технології. Значна частина сільськогосподарської техніки є новою й відповідає сучасним світовим зразкам. Виробничі ж будівлі та споруди здебільшого дісталися в спадок від колишніх колгоспів. Звіт по основних засобах не містить інформації щодо фактичного терміну експлуатації об’єктів, який в багатьох випадках не відповідає строку їх експлуатації в господарстві. На підтвердження цієї відмінності можна навести такі дані: у ТОВ «Біотехно» згідно зі Звітом по основних засобах трактор Т-25 введено в експлуатацію у 2004 р., тоді як фактичний рік його випуску – 1986-й. Так, ФГ «Журавушка» Броварського району Київської області, яке займається рослинництвом, тваринництвом та переробкою тваринницької продукції, має три тваринницькі ферми. За даними Звіту по основних засобах основні будівельні об’єкти виробничого призначення (телятник, свинарник, корівник, курник) введено в експлуатацію в 1994–1999 рр. Окремі з будівельних об’єктів і споруд побудовані в цей період за рахунок власних ресурсів та кредитних коштів, погашення кредитних ставок по них здійснювалося за рахунок Фонду підтримки фермерських господарств. Частину будівель і споруд господарства, уведених в експлуатацію у 1994–2007 рр., викуплено у власників майнових паїв, одержаних членами КСП за результатами паювання майна. Тому реальний строк введення таких об’єктів в експлуатацію – раніше 1994 р. Висновок про те, що окремі об’єкти були збудовані раніше за зазначені дати введення їх в експлуатацію в господарстві, підтверджує й облікова вартість основних засобів. Наприклад, первісна вартість курника, введеного в експлуатацію у 1996 р., становила 865 грн., а його залишкова вартість у 2007 р. – 454 грн

177

(90 дол. США). Варто зазначити, що багатопрофільність господарської діяльності та використання на старті господарювання коштів Фонду підтримки фермерських господарств дозволили забезпечити в подальшому розвиток матеріально-технічної бази, зокрема будівництво необхідних об’єктів – овочесховища, теплиць тощо. У цілому, з-поміж 26 будівельних виробничих об’єктів 4 – строком понад 20 років з дати введення в експлуатацію (рівень зносу – 67 %), 17 – строком від 11 до 20 років (рівень зносу – 43 %), 5 – строком від 5 до 10 років (рівень зносу – 15 %). Аналогічна ситуація спостерігається і в інших досліджених господарствах. Так, ТОВ «Біотехно» Бориспільського району Київської області, яке спеціалізується на рослинництві, має картоплесховище, картоплесортувальний пункт і зерносклад. Усі об’єкти введені господарством в експлуатацію у 2002–2003 рр., тобто в початковий період його функціонування. Зерносклад фактично споруджено в 1980-ті роки, його первісна вартість становить 848 дол. США. Серед нових споруд – ангар, в якому розміщена установка з виробництва біодизеля. У ТОВ «Маіс» Переяслав– Хмельницького району Київської області використовуються зерносклад на 7000 тонн, споруджений у 1980 р., і свинарник на 300 голів 1979 р. будівництва, в якому фактичне поголів’я свиней на сьогодні становить 50 голів. Із нових споруд – це споруджений в 2012 р. гараж на 10 парко-місць. Досить великою за кількістю об’єктів є матеріально-технічна база ТОВ «Агрофірма Брусилів» Житомирської області. З 2000 р. розпочався процес поступового оновлення сільськогосподарської техніки. Більшість тваринницьких ферм збудовано в 1960–1980-х роках. У 1997 р. реконструйовано одну ферму і молочний блок, у 2003 р. – ще три молочнотоварні ферми й облаштовано дві силосні ями. Оскільки господарство функціонує досить тривалий час, за його Звітом по основних засобах можна проаналізувати вікову структуру виробничих будівель і споруд за реальними строками їх експлуатації. За даними табл. 3.8. можна дійти висновку, що основний масив пасивних основних засобів тваринництва був сформований 30–40 років тому. Окремі будівлі та споруди мають більш як п’ятдесятирічний строк, зокрема свинарники. У більшості об’єктів на сьогодні фактичний термін їх дії перевищує нормативний тер-

178

мін експлуатації. Так, картоплесховище в господарстві побудовано в 1982 р., тоді як строк його використання за нормами – 28 років. Термін експлуатації зерномайданчиків фактично становить від 29 до 58 років за нормативного 15 років. Частина зведених об’єктів використовується не повною мірою або не за функціональним призначенням. У 1990-ті роки практично не велися будівництво й реконструкція виробничих будівель і споруд. Останнім було введення в експлуатацію в 1993 р. маслоцеху. З 2000 р. поступово відновилися будівельні роботи в господарстві. Із нових об’єктів споруджено зерносушильні комплекси. В останні роки ведеться реконструкція молочнотоварних ферм (табл. 3.8). Таблиця 3.8 Вікова структура виробничих будівель і споруд у ТОВ «Агрофірма Брусилів» Житомирської області, 2012 р.* Показник

Вікові групи за кількістю років від дати фактичного введення в експлуатацію до 10 11–20 21–30 31–40 більше 40

Кількість об’єктів у 12 10 17 11 33 групі, од. Структура, % 14,5 12,0 20,5 13,2 39,8 Перелік окре- зерносуреконсткартоплесхо- зерносувівчармих об’єктів шильні руйовані вище; шильні ник; групи комплекси; корівники зерномайда- комплекси; курник; реконсті молочнчики; зерносхо- корівники; руйовані ний блок; льоносушка; вища; корівники; гноєсхогараж; корівник; свинарсилосні вище; свинарник; телятники ники ями вівчарник * Розраховано за даними Звіту по основних засобах ТОВ «Агрофірма Брусилів».

Разом із тим вихід українських товаровиробників на світові ринки буде можливим за відповідності їх продукції встановленим міжнародним та європейським стандартам якості продукції. Ці вимоги зумовлюють потребу мати сучасні тваринницькі ферми і комплекси з відповідним обладнанням. Більшість вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників фінансово неспроможні здійснити суттєві капіталовкладення в будівництво і спорудження таких об’єктів.

179

На сучасному етапі основу аграрного виробництва будь-якої розвинутої країни формує потужна матеріально-технічна база інноваційного й індустріального типу. Наявність такої бази забезпечує ефективне використання ресурсного потенціалу, високу конкурентоспроможність сільськогосподарських виробників, сталий розвиток виробництва, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці при збільшенні заробітної плати, зростання доходу суб’єктів господарювання і держави в цілому. Удосконалення майнової структури сільськогосподарського підприємства з відповідним рівнем фондооснащеності аграрного виробництва та фондоозброєності праці, розширене відтворення основних засобів за якісними й кількісними параметрами є необхідними передумовами розвитку сільського господарства, становлення соціально орієнтованої економіки, зростання рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Вихід вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників на світові ринки на рівних умовах з іншими ринковими гравцями не можливе без підвищення їх конкурентоспроможності, яка значною мірою визначається рівнем фондозабезпеченості аграрного виробництва. Однак, кількісні та якісні параметри основних засобів сільськогосподарських підприємств України не сприяють високим конкурентним позиціям вітчизняних аграріїв. У досліджених середньостатистичних господарствах Німеччини з подібною до України виробничою спеціалізацією й концентрацією виробництва на 1 га угідь припадає в 3,4 раза більше машин та обладнання ніж у середньому по нашій країні. Рівень транспортного забезпечення німецьких господарств вище в 10,4 раза. Як наслідок, натуральні показники результативності аграрного виробництва вітчизняних сільськогосподарських підприємств відчутно нижчі ніж у господарствах Німеччини. Так, за 2008–2012 рр. урожайність озимої пшениці в Україні коливалася в межах 27,3– 37,9 ц/га, тоді як у середньому по німецьких господарствах – 75,2 ц/га, урожайність цукрових буряків – відповідно 281,5– 420,6 ц/га проти 643,0 ц/га, соняшнику – 15,4–19,0 проти 35,0 ц/га. У господарствах Німеччини середньодобовий приріст свиней на відгодівлі становить 821 г при відповідному показникові українських виробників за останні 5 років 361–448 г (табл. 3.9).

180

181

69,7 19,7 х 10,6 х х х х х х 1019,8 1518,5

28,3 14,1 1,0 10,1 3,0 18,2 25,3 505 х х 2511,5 539,9

443,6

1544,5

х х

67,5 7,5 х 25,0 х х х

82,0

782,8

х х

49,5 15,4 х 20,9 х х 14,3

90,1

615,0

41 7

66,6 0,8 х 31,3 х х 1,4

506,9

1217,5

132 3

56,3 10,0 0,2 20,3 0,7 4,3 8,1

48,9

181

354,3

18 3

56,7 2,2 18,3 4,5 0,1 4,4 2,1

Господарства Німеччини Господарст2 3 4 5 середнє ва України * 901 410 503 1690 99,4 97,6 94,4 87,0 94,2 користуються більшість послугами по вузька робіт викону- займаються розвинуте збиранню та спеціалі- ють сторонні також свинарство транспорзація чи підрядні переробкою туванню організації врожаю 1 990 100

* Структура сільськогосподарських угідь, посівів і щільність поголів’я в середньому за 2009–2011 рр.; ** По сільськогосподарських підприємствах України переоцінена вартість основних засобів. Джерело: розраховано за даними звітності окремих господарств Німеччини і статистичних збірників «Сільське господарство України».

Структура посівів, %: зернові цукрові буряки соняшник ріпак лікарські трави і прянощі одно- та багаторічні трави кукурудза на силос Щільність поголів’я свиней з розрахунку на 100 га ріллі корів з розрахунку на 100 га с.-г. угідь ВРХ на вирощуванні та відгодівлі з розрахунку на 100 га с.-г. угідь Вартість машин та обладнання з розрахунку на 100 га с.-г. угідь, тис. грн ** Вартість транспортних засобів з розрахунку на 100 га с.-г. угідь, тис. грн **

Особливість господарювання

Площа сільськогосподарських угідь, га питома вага ріллі, %

Показник

Таблиця 3.9 Основні характеристики та рівень технічної оснащеності сільськогосподарських підприємств України та окремих господарств Німеччини

Як і Німеччина, Україна має сприятливі природні умови для ведення сільського господарства. Проте, через недостатнє матеріально-технічне забезпечення ефективність використання вітчизняного природного ресурсного потенціалу нижче. Поступове оновлення основних виробничих засобів у сільськогосподарських підприємствах України з 2002 р. позначилося на підвищенні врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності праці в галузі, загальних показниках економічної ефективності аграрного виробництва та фінансовому стані суб’єктів господарювання. У свою чергу останнє зумовило подальше збільшення інвестицій в галузевий основний капітал і, відповідно, зростання фондооснащеності сільського господарства. Водночас високотехнологічний розвиток матеріальнотехнічної бази сільгоспвиробників інших країн в умовах глобалізації економіки вимагає аналогічного фондозабезпечення вітчизняних аграріїв для підвищення їх конкурентоспроможності як гравців на вітчизняних і світових ринках сільськогосподарської продукції та продовольства. Порівняльна оцінка матеріальнотехнічної бази середньостатистичного господарства Німеччини і ТОВ «Маіс» Київської області, яке має оновлений і відносно розвинутий машинно-тракторний парк, свідчить про переваги німецького підприємства. Через відсутність інформації щодо фінансово-економічних показників операційної діяльності досліджуваних німецьких господарств, зокрема про собівартість і вартість валової та товарної продукції, не можливо провести об’єктивнішу порівняльну характеристику їх економічної ефективності. Якщо взяти до уваги, що рівень технічного забезпечення ТОВ «Маіс» з площею сільськогосподарських угідь в 2820 га майже однаковий з німецьким господарством Шпенглер / Кірххоф ГбР Шванеберг, площа землекористування якого майже втричі менше, то й рівень забезпеченості основними засобами вітчизняного підприємства відповідно в три рази менше порівняно з німецьким (табл. 3.10).

182

183

* Дані оперативної звітності досліджених господарств Німеччини та України.

гаражі ангарні

ТОВ «Маіс» Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області (Україна) Характеристика виробництва Площа, га Рослинництво Урожайність, ц/га Сільськогосподарські угіддя 2820 Озима пшениця 600 55 Ячмінь ярий 20 30 Соняшник 450 33 Ріпак 300 28 Кукурудза на силос 50 502 Соя 700 25 Кукурудза на зерно 700 90 Поголів’я Середньодобовий приріст, г Тваринництво Свині на відгодівлі 50 503 Матеріально-технічна база Назва об’єкта од. Назва об’єкта од. трактори: повнооборотний 7-ми корпу4 1 John Deere 199 кВт сний плуг Lemken Т-150 169 кВт 1 КИЙ 14102 66 кВт 1 розкидачі добрив РМД, МВД 6 МТЗ 82 59 кВт 4 плуги для оранки загонами 3 МТЗ 80 59 кВт 1 навантажувачі зернових 2 вантажні автомобілі 7 КамАЗ, ГАЗ, ЗІЛ причепи 6 енергооснащеність, кВт / 100га 53 машини для захисту рослин 2 зерносховище на 7000 тон 1 John Deere, Богуславський 24м зернозбиральні комбайни свинарник з обладнанням на 2 50 місць 1 John Deere, СLAAS Lexion

Таблиця 3.10

183

Шпенглер / Кірххоф ГбР Шванеберг (Німеччина) Характеристика виробництва Площа, га Урожайність, ц/га Рослинництво Сільськогосподарські угіддя 990 Озима пшениця 200 98 Озимий ячмінь 80 120 Соняшник 10 35 Ріпак 100 43 Кукурудза на силос 250 612 Однорічні трави 80 25 Багаторічні трави 100 15 Поголів’я Середньодобовий приріст, г Тваринництво Свині на відгодівлі 5000 830 Матеріально-технічна база Назва об’єкта од. Назва об’єкта од. трактори: повнооборотні 7-ми і 4-х 1 2 John Deere 243 кВт корпусні плуги Lemken John Deere 140 кВт 2 бурякозбиральна машина 1 John Deere 103 кВт 1 розкидачі добрив Rauch 2 Deutz 154 кВт 1 плуги для оранки загонами 6 Deutz 129 кВт 1 навантажувачі зернових 3 вантажний автомобіль Deutz 110 кВт 1 LKW 20t 1 Deutz 103 кВт 1 причепи 32 енергооснащеність, кВт / 100га 113 машини для захисту рослин 2 зерносховище на 6000 тонн 1 Hardy 24 м зернозбиральні комбайни свинарник з обладнанням 4 на 5000 місць 1 John Deere силосозбиральні комбайни гаражі ангарні 2 10 John Deere, Claas

Порівняльна характеристика виробництва та матеріально-технічної бази окремих сільськогосподарських підприємств України та Німеччини *

Так, показник енергооснащеності сільськогосподарських угідь тракторами в досліджуваному німецькому господарстві вдвічі вищий ніж у ТОВ «Маіс». За такого співвідношення забезпеченості тракторами відповідно до потужності таких продуктивність земель і худоби в порівнюваних господарствах не співвідноситься двократно. Так, урожайність соняшнику і кукурудзи на силос в господарстві Німеччини вище відповідно на 6 і 22 %, пшениці озимої і ріпаку – в 1,8 і 1,5 раза. Порівнянна цих співвідношень дає підстави для висновку про вищу економічну ефективність використання основних засобів вітчизняними сільськогосподарськими виробниками. Разом із тим, поглиблене дослідження соціально-еколого-економічної ефективності діяльності цих господарств спростовує цей висновок. По-перше, в ТОВ «Маіс» традиційно у період проведення сільськогосподарських польових робіт техніка працює цілодобово, що пришвидшує вичерпання її експлуатаційного ресурсу, призводить до збільшення кількості ремонтів і скорочення строків корисного використання. По-друге, наявність значної кількості тракторів дає можливість німецьким аграріям максимально чітко дотримуватися порядку технологічних операцій і максимально ефективно використовувати природній потенціал. При цьому в Україні у багатьох господарствах максимізація прибутків досягається виснажливим використанням природно-ресурсного потенціалу, внаслідок чого відчутно забруднюється довкілля. По-третє, за цілодобової експлуатації техніки в більшості господарств України порушується трудовий режим працівників, які працюють понаднормовий час без відповідних грошових надбавок. Крім того, розвинутість свинарства забезпечує зростання сукупної валової сільськогосподарської продукції з розрахунку на 1 га угідь. Такі відмінності, з нашого погляду, значною мірою обумовлені державною аграрною політикою відповідної країни. На наше переконання паралельно з продовольчою безпекою і зростанням конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників стратегічною метою аграрної політики має бути розвиток сільських територій, що передбачає забезпечення максимальної зайнятості на селі, зростання доходів і рівня життя сільських жителів при сталому раціональному використанні ресурсного потенціалу.

184

В розвинених країнах світу саме на ідеї багатофункціональності сільського господарства ґрунтується концепція розвитку галузі. Під багатофункціональністю сільського господарства спеціалісти ФАО розуміють економічне, соціальне, екологічне, культурне і політичне значення галузі. Тобто значимість сільського господарства пов’язана не лише з виробництвом сільськогосподарської продукції, його роль полягає в забезпеченні продовольчої безпеки, зменшенні ризиків від надзвичайних подій, сприянні збереженню родючості ґрунтів та навколишнього середовища, розвитку природного ландшафту, підвищенні рівня життя сільського населення шляхом його виробничої діяльності у гармонії з природою [226]. Концепція багатофункціональності аграрної економіки є вагомим аргументом на користь доцільності державної підтримки та субсидування сільськогосподарських виробників. Підтримуючи такі позиції, вважаємо, що з метою розвитку аграрної сфери України необхідно розробляти національні програми підтримки багатофункціональності сільського господарства, що дасть змогу вирішити ряд надважливих соціально-економічних проблем галузі та села. У контексті багатофункціональності сільського господарства слід визначати цілі, напрями й механізми забезпечення фондопереоснащення аграрного виробництва. Цільовим орієнтиром розвитку матеріально-технічної бази має бути такий рівень забезпечення основними засобами, за якого досягається максимальний соціально-еколого-економічний ефект. У процесі еволюції сільського господарства спостерігаємо ефект від зростаючої інтенсифікації аграрного виробництва, що забезпечує підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів та ефективності використання ресурсного потенціалу. Разом із тим, використання потужної сільськогосподарської техніки, спеціального і складного обладнання, активної хімізації в рослинництві, окремих технологій вирощування сільськогосподарських тварин призвело до негативних наслідків соціального й екологічного характеру. Задля їх уникнення в основу концепції розвитку сільського господарства України слід покласти баланс економічного, соціального і екологічного ефектів. За принципом збалансованого синергійного екологосоціально-екологічного ефекту необхідно стимулювати форму-

185

вання основних виробничих засобів у сільському господарстві, рівень забезпечення якими має відповідати потребам збільшення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, сприяти розвитку сільського господарства і в цілому агропромислового комплексу.

3.3. Тенденції та параметри відтворення основних засобів у сільськогосподарських підприємствах Основні засоби сільськогосподарського призначення є невід’ємним та значимим елементом ресурсного потенціалу, тому їх своєчасне відтворення у відповідних масштабах забезпечуватиме безперервне та вчасне здійснення операційного процесу в аграрному виробництві. Негативні тенденції щодо зменшення кількісних параметрів основних засобів сільського господарства, високий ступінь їх зносу, недостатній рівень фондооснащеності аграрного виробництва спричинені порушеними пропорціями й неадекватними потребам параметрами відтворення засобів виробництва. Процес відтворення характеризується кругообігом основних засобів від введення їх в експлуатацію до повного відновлення у формі нового аналогічного об’єкта через втрату ними корисності в процесі їх функціонального використання при виробництві продукції. Упорядкований кругообіг основних засобів пов’язаний з їх ефективним і раціональним використанням, за якого відбувається безперервне поступове роздвоєння вартості об’єктів до моменту повної втрати основними засобами своєї споживчої вартості, перенесеної на новостворений продукт. Паралельно з втратою основними засобами споживчої вартості, яка відображає фактичний знос об’єктів, при реалізації новоствореної продукції відшкодовується спожита вартість у грошовій формі, що є фінансовою основою для фактичного матеріального відновлення засобів виробництва. Порушення закономірностей кругообігу основного капіталу на будь-якій стадії позначається на загальній результативності господарської діяльності. Надто інтенсивна експлуатація машин та обладнання зумовлює їх активний знос та перенесення споживчої вартості у розмірах, що не відповідають необхідним для створення сільськогосподарської продукції з необґрунтованим зрос-

186

танням собівартості. Використання основних засобів понаднормативний строк призводить до зниження їх продуктивності і, відповідно, зменшення фінансових результатів, що в свою чергу обумовлює порушення кругообігу на стадії оновлення основних засобів. Тому необхідне постійне управління відтворенням основних засобів шляхом узгодження їх руху на кожній стадії кругообігу з урахуванням закономірностей цього процесу. Обов’язковим інструментом ефективного управління відтворенням основних засобів є аналіз їх руху в частині надходження, вибуття, зносу та амортизації з огляду на вплив різних факторів. Диспропорційність загальнонаціонального фондового балансу, інвестицій в основний капітал національної економіки за галузевим розподілом, структури авансованого аграрного капіталу, основних засобів сільського господарства в частині активної та пасивної частин свідчить про проблеми відтворення основного капіталу аграрної галузі. Негативні тенденції й порушені пропорції відтворювальних процесів в аграрному секторі зумовлені як впливом макроекономічних чинників, так і відсутністю обґрунтованої стратегії оновлення галузевих основних засобів на державному рівні й безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах. Зростання рівня зносу за недостатніх обсягів оновлення основних засобів є наслідком дії низки факторів: – списання і продажу сільськогосподарськими підприємствами в кризовий період значної кількості техніки, в тому числі для погашення боргів або залучення фінансових ресурсів для поточних потреб господарства; – обмеженістю власних фінансових ресурсів через непропорційне зростання цін на основні засоби; – неможливістю залучення великих сум кредитних ресурсів за фактичного фінансово-майнового стану сільськогосподарських підприємств і нестабільності зовнішніх економічних умов функціонування суб’єктів господарювання; – недостатністю та низькою ефективністю бюджетного фінансування програм з підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва, будівництва тваринницьких ферм; – неефективністю моделі залучення інвестицій в аграрну сферу.

187

Вище перелічені умови не давали можливості багатьом сільськогосподарським підприємствам купувати повний комплект необхідної техніки й нарощувати виробничі потужності. У період кризи суттєво скоротились обсяги інвестиції в будівництво та реконструкцію тваринницьких ферм. Більшість з існуючих об’єктів наприкінці 1990-х– початку 2000-х років були в непридатному до подальшого використання стані. Затяжні процеси звуженого відтворення стали наслідком порушення пропорцій кругообігу основного капіталу на всіх його стадіях. Такі висновки дозволяє зробити узагальнений результат відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств, який є прямим наслідком проходження основним капіталом всіх стадій кругообігу. При аналізі відтворення основних засобів слід враховувати два важливих принципи. Відтворення основних засобів має забезпечувати постійну безперервну діяльність підприємства при зростанні його конкурентоспроможності. Масштаби й характер відтворення має відповідати потребам підприємства для запобігання наявності об’єктів, які будуть надлишковими, не використовуються або використовуються неефективно. З огляду на це з метою урегулювання процесу відтворення підприємство має придбавати основні засоби у відповідній кількості та належної якості, технологічно необхідних для ефективного здійснення процесу виробництва конкурентоспроможної продукції. За наявності об’єктів, які за якісними характеристиками не відповідають потребам виробництва або не використовуються взагалі, необхідно активізувати вибуття таких основних засобів, у тому числі шляхом їх реалізації за ринковою чи скраповою вартістю, для заміни новими. Тому перевищення вибуття основних засобів над їх надходженням слід аналізувати з позицій доцільності таких пропорцій в умовах НТП. Аналіз відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств при реформуванні галузі ускладнюється через реструктуризацію суб’єктів господарювання. На його параметрах відчутно позначились зовнішні макроекономічні чинники, перш за все диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію, який зумовив накопичення проблем неплатоспроможності сільгоспвиробників, які нині важко вирішити навіть в умовах прибутковості галузі (табл. 3.11).

188

189

0,40

0,53

1,41

11,0

12,8

2004

0,62

1,56

10,7

14,7

2005

0,64

1,73

5,5

11,3

2006

0,73

1,72

14,3

20,9

2007

Рік

0,90

1,87

9,8

16,4

2008

0,92

1,75

9,0

17,2

2009

0,99

1,80

16,9

25,6

2010

1,16

2,02

13,9

22,3

2011

189

Коефіцієнт абсолютної ліквідності > 0,2 0,02 0,04 0,04 0,06 0,08 0,11 0,15 0,11 0,11 Рівень надходження основних засобів 5,38 5,52 6,27 6,83 7,28 8,29 5,76 5,05 6,66 за приведеною порівнянною вартістю, % Рівень вибуття основних засобів за 9,39 8,63 7,98 7,83 7,13 5,48 4,55 3,21 3,56 приведеною порівнянною вартістю, % Співвідношення рівня оновлення та 0,57 0,64 0,79 0,87 1,02 1,51 1,27 1,57 1,87 рівня вибуття Річний приріст вартості основних засобів у загальних обсягах надхо–4,01 –3,12 –1,71 –1,00 0,15 2,80 1,21 1,84 3,10 дження, % * Розраховано за даними форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,38

3,3

зростання >2

4,8

2003

зростання

Нормативне значення

Коефіцієнт покриття

Рентабельність операційної діяльності за статистичними даними, % Рентабельність операційної діяльності з урахуванням переоцінки основних засобів, %

Показник

Таблиця 3.11 Параметри та пропорції відтворення основних засобів відповідно до фінансово-майнового стану та рентабельності господарської діяльності сільськогосподарських підприємств України*

У 2003–2006 рр. традиційно спостерігається негативна тенденція щодо щорічного зниження вартості основних засобів у сільськогосподарських підприємствах через високі темпи вибуття основних засобів (у межах 7,8–9,4 %) за нижчих темпів надходження (в межах 5,3–6,8 %). У цей період 27–33 % опитаних керівників сільськогосподарських підприємств вказали на проблему нестачі основних засобів, і за таких умов до 57 % господарств, що були охоплені дослідженням, відчували обмеженість у фінансових ресурсах. Відносно сприятлива кон’юнктура на ринку сільськогосподарської продукції та впровадження ряду механізмів щодо державної підтримки аграрного сектору позитивно позначились на показниках відтворення галузевих основних засобів. Підвищення рентабельності сільськогосподарської діяльності зумовило посилення ліквідності аграрних підприємств. Від 2007 р. зменшилася частка респондентів, які мають проблеми з фінансуванням, до 46 % у 2007 р. і до 32 % у 2011 р. Це дозволило сільськогосподарським підприємствам активізувати оновлення своєї матеріальнотехнічної бази. Разом із тим, упродовж 2003–2010 рр. навіть за умов рентабельності операційної діяльності показники платоспроможності сільськогосподарських підприємств залишилися нижче від нормативного значення. Тому процес відтворення не урегульований, рух основних засобів не має системного характеру. Рішення щодо придбання й вибуття основних засобів приймаються ситуативно, зважаючи на можливості подальшої експлуатації об’єктів і наявності фактичних та потенційних джерел фінансування. Співвідношення реальних фінансових можливостей сільськогосподарських товаровиробників і потреби в ресурсах для капіталовкладень не забезпечували необхідних умов для інвестування в будівництво об’єктів рослинництва і тваринництва. Не сприяла активізації інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств і кон’юнктура ринку тваринницької продукції. У зв’язку з капіталоємністю тваринництва сталися структурні зміни інвестицій в галузевий основний капітал на користь рослинництва (табл. 3.12).

190

Таблиця 3.12 Структура основних засобів та інвестицій в основний капітал відповідно до спеціалізації сільськогосподарських підприємств України, %* Показники

2000

2005

2006

Рік 2007

2008 2009 2010 Інвестицій в основний капітал сільськогосподарських 100 100 100 100 100 100 100 підприємств усього, у т. ч: - підприємств рослинництва 58,3 67,3 65,6 67,4 65,3 62,9 68,9 - підприємства тваринництва 16,3 25,8 30,4 22,9 26,8 29,7 22,4 - підприємства змішаного 25,4 6,9 4,0 9,7 7,9 7,4 8,7 сільського господарства Основні засоби сільськогосподарських підп100 100 100 100 100 100 100 риємств усього, у т. ч: - підприємств рослинництва 55,6 62,7 71,5 68,0 65,1 62,3 64,9 - підприємства тваринництва 13,3 15,3 28,4 32,0 34,8 37,6 35,0 - підприємства змішаного 31,1 21,9 0,02 0,03 0,2 0,04 0,04 сільського господарства * Розраховано за даними Держстату України та за даними форми № 1 «Баланс» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2000– 2010 рр. (з 2011 р. дані по інвестиціям за галузями сільського господарства відсутні).

Трансформаційні процеси, що відбулися в сільському господарстві, визначили господарську поведінку суб’єктів економічної діяльності, зокрема орієнтацію більшості з них на звуження спеціалізації, що призвело до перерозподілу інвестиційних потоків. Більшість інвестицій в основний капітал припадає на рослинницькі господарства, причому їх частка в загальний обсягах інвестицій сільськогосподарських підприємств з 2000 року за десятирічний період збільшилась на 10,6 %. На тваринницькі господарства припадає 16,3–30,4 % загальних галузевих капітальних вкладень. Активізація реалізації державних програм розвитку тваринництва в 2005–2006 рр. зумовила зростання обсягів і частки інвестицій підприємств галузі.

191

Стабільно зменшується частка інвестицій підприємств, що займаються змішаним сільським господарством, зважаючи на диверсифікацію аграрного виробництва багатьох сільськогосподарських підприємств на користь рослинництва чи тваринництва. Одна з причин цього явища пояснюється незалежністю суб’єктів економічної підприємницької діяльності в ринковій економіці щодо сфери господарювання, бо імпульси стосовно виробництва та інвестування вони отримують безпосередньо від споживачів на ринку сільськогосподарської продукції, а не в плановому порядку. Економічна самостійність підприємств у розпорядженні власними фінансовими ресурсами та веденні політики відтворення основних засобів сприяла ефективнішій інвестиційній діяльності та формуванню матеріально-технічної бази відповідно до реальних потреб сільськогосподарських виробників. Незаперечно, що об’єктивними факторами, які вплинули на тенденції інвестування, були й недостатні обсяги фінансових ресурсів для відродження й розвитку тваринництва, а також неналежний фактичний стан матеріально-технічної бази галузі. Суб’єкти господарювання, які в перспективі розглядають сільськогосподарську діяльність як довгостроковий бізнес, усвідомили потенційну загрозу для розвитку підприємства через невирішення проблеми відтворення основних засобів. Ситуативне реагування на недоліки забезпечення основними виробничими засобами не сприяє формуванню матеріально-технічної бази в раціональних параметрах і пропорціях, які забезпечують ефективне використання ресурсного потенціалу. Для більшості сільськогосподарських підприємств характерна саме така ситуація. Вони придбавають основні засоби залежно від обсягів наявних фінансових ресурсів, які є основним джерелом формування й оновлення засобів виробництва. Однією з основних ознак сучасного процесу відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств України є неможливість його підтримання в необхідних темпах і параметрах за рахунок внутрішніх інвестиційних ресурсів – амортизації та реінвестованої частини прибутку. Спостерігається залежність пропор-

192

цій відтворювальних процесів від фінансових результатів та фінансово-майнового стану сільськогосподарських підприємств, а також від макроекономічного середовища. Відтворення основних засобів не можна характеризувати як стабільний постійний процес взаємопов’язаних рівнів оновлення, вибуття, зносу та амортизації. Пропорції між цими показниками в основному є реакцію на результати господарювання і макроекономічну ситуацію в країні, вони не відображають реальність зносу основних засобів та потребу в їх оновленні. Такі тенденції характерні для підприємств усіх видів галузевої спеціалізації. Так, у господарствах, що займаються рослинництвом, з 2003 по 2011 рр. стабільно збільшується рівень рентабельності та показники поточної платоспроможності. Це активізувало придбання основних засобів, про що свідчать рівні їх надходження. Порівняно із тваринницькими та сільськогосподарськими підприємствами в цілому в господарствах рослинництва рівень надходження основних засобів був вище. Активнішим був процес вибуття морально та фізично зношених об’єктів галузевого призначення. Слід зазначити, що активізація темпів оновлення основних засобів на сьогодні є важливою умовою модернізації матеріально-технічної бази аграрного виробництва (табл. 3.13). За досліджуваний період (2003–2011 рр.) поступове нарощування основних засобів рослинницьких підприємств спостерігається з 2007 року (щороку від 0,2 до 3,7 %). До 2007 р. була протилежна ситуація, але з характерною тенденцією до зменшення темпів скорочення обсягів галузевого основного капіталу від 3,9 до 0,2 % у рік. Річний приріст (зменшення) порівнянної вартості основних засобів залежить від співвідношення рівнів надходження та вибуття основних засобів. У 2003–2006 рр. за відносно достатнього рівня надходження основних засобів активно продавались чи були списані ті засоби виробництва, що були у використанні та непридатні до подальшого використання. Про це свідчить рівень вибуття основних засобів у межах 7,5–10,1 %, тоді як рівень їх надходження не перевищував 7,2 %.

193

194 Нормативне значення 2003

2004

2005

2006

2007

Рік 2008

2009

2010

2011

194

Рентабельність операційної діяльнозростання 6,1 12,2 10,5 13,3 24,2 13,9 17,8 28,6 23,4 сті за статистичними даними, % Рентабельність операційної діяльності з урахуванням переоцінки основ- зростання 4,5 10,2 6,7 7,3 17,1 7,2 9,4 19,2 14,5 них засобів, % Коефіцієнт покриття >2 1,33 1,35 1,47 1,62 1,63 1,90 1,77 1,77 2,08 Коефіцієнт швидкої ліквідності >1 0,40 0,51 0,59 0,60 0,68 0,85 0,86 0,91 1,14 Коефіцієнт абсолютної ліквідності > 0,2 0,03 0,04 0,03 0,05 0,06 0,09 0,13 0,10 0,13 Рівень надходження основних засобів за приведеною порівнянною 6,21 5,78 6,60 7,21 8,09 9,04 5,59 5,86 8,08 вартістю, % Рівень вибуття основних засобів за приведеною порівнянною вартістю, 10,06 8,74 8,27 7,48 7,87 5,55 4,28 3,92 4,39 % Співвідношення рівня оновлення та 0,62 0,66 0,80 0,96 1,03 1,63 1,31 1,49 1,84 рівня вибуття Річний приріст вартості основних засобів у загальних обсягах надхо–3,86 –2,96 –1,68 –0,27 0,22 3,49 1,31 1,94 3,69 дження, % * Розраховано за даними форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Показник

Таблиця 3.13 Пропорції відтворення основних засобів відповідно до фінансово-майнового стану та рентабельності господарської діяльності підприємств рослинництва України*

Таку ситуацію можна вважати прогнозованою. Інвестиційна криза й неприбутковість сільськогосподарської діяльності в другій половині 1990-х років призвели до накопичення в сільськогосподарських підприємствах великої кількості фізично і морально зношених основних засобів. Поступове зростання цін на рослинницьку продукції з відповідним зменшенням рівня цінового диспаритету позитивно позначилось на процесах відтворення. Підприємства рослинництва активізувались в оновленні свого машинно-тракторного парку, почали придбавати продуктивніші та якісніші технічні засоби. Паралельно з цим у підприємствах рослинництва високими темпами відбувається вибуття основних засобів шляхом ліквідації фізично і морально зношених, непридатних до подальшого використання, та шляхом продажу морально застарілих і менш продуктивних машин з метою їх заміни на сучасні зразки. Цим пояснюється високий рівень вибуття основних засобів у 2003–2005 роках. Нарощування основних засобів у рослинницьких господарствах через співвідношення рівня вибуття до рівня надходження на користь останнього в основному зумовлено зменшенням відносних обсягів вибуття засобів виробництва. Позитивна динаміка придбання й оновлення основних засобів залишається стабільною на рівні 8–9 % річних, за винятком 2009–2010 рр., коли на економічних процесах позначилася фінансова криза. Загалом активізація оновлення матеріально-технічної бази є результатом покращення фінансово-майнового стану сільськогосподарських підприємств, зокрема підвищення показників платоспроможності. Якщо коефіцієнт покриття в рослинницьких господарствах у 2003 р. становив 1,33, то при стабільному щорічному підвищенні в 2011 р. досяг 2,08, рівень швидкої ліквідності відповідно збільшився від 0,40 до 1,14, а рівень абсолютної ліквідності – від 0,03 до 0,13. Проте, посилення фінансових можливостей сільгоспвиробників не дало необхідного ефекту в оновленні основних засобів з двох причин. По-перше, показники ліквідності навіть при їх покращенні не досягали нормативних значень, що не давало змоги здійснювати суттєві капіталовкладення за рахунок власних коштів

195

та не сприяло залученню кредитних ресурсів на прийнятних умовах. По-друге, за накопичених проблем відтворення основних засобів в попередні кризові роки інвестування в галузевий основний капітал було недостатнім за обсягами. У цілому немає підстав заперечувати постійне кількісне нарощування й оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Цьому сприяв поступовий розвиток первинного і вторинного ринків сільськогосподарської техніки. Як реакція на потреби ринку, в основному підприємства купували трактори, зернозбиральні комбайни та сівалки. Сприяли активізації оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств ряд державних цільових програм та національних проектів, зокрема Державна цільова програма реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі України, Національний проект «Зерно України». З урахуванням того, що на відносних показниках руху технічних засобів позначається зміна їх продуктивності, висловлюємо власну позицію щодо некоректності порівняння показників надходження і вибуття, розрахованих за кількістю техніки. Більш правильно проводити аналіз руху сільськогосподарської техніки шляхом порівняння щорічних змін обсягів її придбання та вибуття в динаміці (табл. 3.14 і додаток Б). За даними табл. 3.14 можна простежити активний рух тракторів. Так, у 2001–2008 рр. у відносно стабільних обсягах надходили трактори в межах 11–16 тис. шт., з яких куплені становили 42,2– 75,2 %. Річне збільшення кількості надходження тракторів характерне для 2003, 2010–2012 рр. Збільшення частки купівлі тракторів у загальних обсягах надходження є позитивним явищем, яке свідчить про оновлення тракторного парку. Паралельно з цим у досить великій кількості в 2001–2008 рр. відбулося вибуття тракторів. Примітно, що в 2000 і 2001 рр. із загальної кількості вибулих відповідно 43 і 34 % тракторів списано через їх фізичну непридатність до подальшого використання. Протягом 2002– 2008 рр. цей показник не перевищував 23,9 %.

196

197

Рік 2003 2006 2008 Трактори: 11233 16338 13718 11737 –187 2484 –860 –1420 х х 49,8 62,0 33957 39311 26467 20646 –5783 2900 839 –4784 33,8 16,9 17,4 22,3 Зернозбиральні комбайни: 1939 2660 3420 3557 –68 396 –325 155 х х 53,7 69,7 5920 6521 5667 5372 –926 428 –352 –742 34,5 18,4 17,3 25,9 Кукурудзозбиральні комбайни: 502 466 325 141 58 57 –56 –81 х х 39,4 44,0 1383 1141 794 579 –10 55 45 –124 27,4 18,3 22,8 31,4 2001

126 15 53,2 388 –7 46,6

1997 –102 75,8 3138 –1048 36,6

8243 149 75,2 11626 –4025 35,2

2010

123 –25 57,7 246 –46 43,1

2373 –561 61,0 2451 –282 32,7

11024 933 59,3 8982 –1524 31,8

2012

131 8 34,4 174 –72 54,6

1929 –444 64,5 2486 35 39,4

9037 –1987 65,1 10282 1300 34,0

2013

85 –46 65,9 225 51 38,7

1430 –499 68,1 1930 –556 37,3

6364 –2673 67,8 7033 –3249 37,9

2014

Таблиця 3.14

197

* Розраховано за даними статбюлетеня «Наявність с.-г. техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

надійшло відхилення від попереднього року куплено у % до надійшло вибуло відхилення від попереднього року списано у % до вибуло

Вид техніки

Аналіз руху окремих видів сільськогосподарської техніки рослинництва в сільськогосподарських підприємствах України *

З 2009 р. відновилися тенденції до зростання частки списання тракторів у загальних обсягах їх вибуття до 37,9 % у 2014 р. Доповнює загальну ситуацію щодо відтворення тракторного парку структурний аналіз руху тракторів за їх потужністю (додаток В). Традиційно вибуття (списання) тракторів перевищує їх надходження (купівлю) в сегменті нижчої потужності – до 40 кВт і від 40 до 60 кВт. Приріст кількості тракторів за рахунок активізації їх придбання характерний для середньо- і великопотужних тракторів. Кількість тракторів з потужності від 60 до 100 кВт у 2010– 2014 рр. щорічно збільшувалась на 216–1220 шт., а кількість куплених перевищувала кількість списаних на 906–1919 шт. Відповідно в сегменті тракторів з потужністю понад 100 кВт перевищення надходження над вибуттям становило 420–1507 шт., а купівлі над списанням – від 1065 до 1627 штук. Вище описані тенденції характерні також для зернозбиральних комбайнів, посівної техніки, машин для захисту сільськогосподарських культур. За окремими видами сільськогосподарської техніки відмічається неактивний рух у частині їх придбання і вибуття (поливна техніка, льонозбиральні машини, збиральна техніка для плодів і ягід тощо). Аналіз придбання машин та обладнання за виробниками і джерелами фінансування свідчить про активізацію продажу вітчизняної техніки при збільшенні обсягів державного фінансування. Так, у 2003–2011 рр. було придбано 13,2–45,2 % сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва за кошти в межах програм державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва. Показово, що зі зменшенням частки придбання машин та обладнання за рахунок бюджетного фінансування знижується питома вага вітчизняної техніки в загальних обсягах її закупівель. Так, у 2003–2011 рр. 28,4–64,3 % вартісних обсягів придбання техніки припадало на вітчизняну. Суттєве скорочення та призупинення державної підтримки технікотехнологічного переоснащення аграрного виробництва, відповідно в 2012–2014 рр. профінансовано лише 4,9–9,1 % закупівель машин та обладнання українського виробництва, позначилися на зменшенні частки вітчизняної техніки до 16,8–18,9 % у загальних обсягах придбання.

198

Частина аграріїв, з огляду на обмеженість фінансових ресурсів, надавали перевагу не новим машинам та обладнанню іноземного виробництва, які досить продуктивні та надійні в роботі, незважаючи на те, що були у використанні. Їх відсоток у вартості закупівель в 2004–2005 рр. становив майже 30 % від придбаної іноземної техніки. Поступово частка придбаних, що були у використанні, технічних засобів у вартісних обсягах придбання іноземної сільськогосподарської техніки зменшилася до 7–8 % у 2012– 2014 рр. Сумарно за 2004–2014 рр. іноземної техніки, що була у використанні, придбано на суму 3,7 млрд. грн, що дорівнює 26,2 % придбання вітчизняної техніки і 36,3 % придбання вітчизняної техніки за власні кошти. Це тривожний сигнал, оскільки вітчизняні аграрії надають перевагу іноземній техніці, навіть якщо вона не нова. У цілому за 2004–2014 рр. у вартісних обсягах придбання сільськогосподарської техніки іноземна майже 70 % при стабільному зростанні її частки від 35,7 % у 2004 р. до 81,1 % у 2014 р. Така ситуація розглядається як негативна для розвитку економіки України, зумовлюючи відтік валютних коштів, розвитку сільськогосподарського машинобудування і безпосередньо аграрного сектору, оскільки техніка іноземного виробництва значно дорожче ніж вітчизняні зразки. Цілком логічно, що сільськогосподарські товаровиробники надають перевагу фактору продуктивності й надійності техніки, враховуючи залежність аграрного виробництва від природнокліматичних умов. За поступової нормалізації відтворення активної частини основних засобів рослинництва введення в дію потужностей і об’єктів забудови в галузі свідчить про незначні капіталовкладення в пасивну складову основних засобів (табл. 3.15). Так, у 1990 р. було введено в дію механізованих складів для зберігання мінеральних добрив, отрутохімікатів та вапняних матеріалів на 286 тис. тонн одночасного зберігання, а в 1991-му – на 165 тис. тонн. Сумарно в 1990–1995 рр. таких об’єктів введено в дію на 720 ти. тонн одночасного зберігання. З 1996 р. цей процес майже призупинився, за винятком 2004 та 2012 рр., і навіть у ці роки місткість уведених в дію складів становив 31,5 і 32,6 тис.

199

тонн. В інші ж роки цей показник не перевищував 3 тис. тонн. За дев’ятнадцятирічний період – від 1996 р. обсяги введених в дію складів для добрив і засобів захисту рослин становили 88,2 тис. тонн, що у 8 разів менше від обсягів будівництва таких об’єктів за шестирічний період – 1990–1995 рр. Таблиця 3.15 Динаміка введення в дію потужностей і об’єктів забудови рослинництва в сільськогосподарських підприємствах України * Потужності та Рік об’єкти забудови 1991 1996 2001 2006 2011 2012 2013 2014 Склади механізовані для зберігання мінеральних добрив, агрохімікатів та вапняних матеріалів, тис. тонн одночасного зберігання введено в дію 165 9 0,03 0,1 2,5 32,6 0,5 2,9 відхилення від –121 –4 –0,57 –0,2 2,5 30,1 –32,1 2,4 попереднього року індекс 1990 року до аналізованого 1,7 31,8 9533,3 2860,0 114,4 8,8 572,0 98,6 року Сховища для картоплі, овочів та фруктів, тис. т. одночасного зберігання введено в дію 175,0 14,0 5,0 5,0 192,7 78,7 42,4 77,3 відхилення від –46,0 –5,0 –5,0 –7,7 167,2 –114 –36,3 34,9 попереднього року індекс 1990 року до аналізованого 1,3 15,8 44,2 44,2 1,1 2,8 5,2 2,9 року * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

Скорочення обсягів виробництва продукції овочівництва та садівництва в сільськогосподарських підприємствах позначилось на призупиненні темпів будівництва картопле-, овече- та фруктосховищ. За 5 років – від 1990 р. таких об’єктів було введено в експлуатацію на 692 тис. тонн одночасного зберігання, а за 20 років (1995–2014 рр.) – на 530,6 тис. тонн, з яких на 114 тис. тонн у 2010–2014 рр. Враховуючи, що більшість збудованих у 1970– 1980-х рр. об’єктів для зберігання овочів та фруктів не придатні до використання та у зв’язку з поступовим відродженням овочівництва й плодово-ягідного господарства в Україні, в останні п’ять років активізувалося будівництво сховищ для овочевої продукції та плодів.

200

Традиційно в основних виробничих засобах тваринництва значну питому вагу становлять будівлі та споруди, будівництво яких доволі капіталомістке. Слід зазначити, що наявний потенціал виробничих потужностей тваринництва в сільськогосподарських підприємствах України зазнав суттєвих втрат. Однією з причин цього явища було масштабне скорочення поголів’я худоби і птиці колишніх КСП через збитковість галузі, поширення практики вирізання худоби та птиці з метою здійснення розрахунків з оплати праці та із зовнішніми кредиторами. Отримані за результатами паювання майна частки в будівлях і спорудах як майнові паї без поголів’я худоби та птиці не мали цінності. Як наслідок, велика кількість об’єктів тваринницьких ферм втратила свою корисність, стала непридатною для функціонального використання, інша частина потребує значного капітального ремонту. Довготривала інвестиційна криза у тваринництві, велика його капіталомісткість, відсутність цільової програми з відновлення та розвитку його матеріально-технічної бази, економічні процеси в різних підгалузях тваринництва вплинули на параметри та пропорції відтворення основних засобів тваринницьких господарств (табл. 3.16). Довгострокова затяжна криза у тваринництві була зумовлена неврегульованими відносинами між виробниками тваринницької продукції та переробними підприємствами, зростаючим диспаритетом цін на продукцію сільського господарства, недосконалою системою збуту молока та м’яса. У таких складних умовах галузь була позбавлена цільової обґрунтованої державної підтримки. Як наслідок, поголів’я великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах України за 10 років, починаючи з 1991-го, скоротилося в 4 рази від 21 до 5 млн голів, у тому числі корів – від 6,2 до 1,9 млн голів. З 2011 р. кількість великої рогатої худоби в сільськогосподарських підприємствах не перевищує 1,53 млн голів із тенденцією до подальшого скорочення. У 2011–2015 рр. постійно зменшується і поголів’я корів, яке в ці роки не перевищувало 589,1 тис., що в 11 разів менше ніж у 1991 р. і втричі порівняно з 2001 р.

201

202 Нормативне значення

2003

2004

2005

2006

Рік 2007

202

2008 2009 2010 2011 Рентабельність операційної діяльзростання 4,5 18,0 34,9 6,0 13,5 22,0 16,1 19,8 19,9 ності за статистичними даними, % Рентабельність операційної діязростання 3,3 16,5 30,1 0,7 7,8 15,4 8,4 12,4 12,7 льності з урахуванням переоцінки основних засобів, % Коефіцієнт покриття >2 1,51 1,57 1,88 2,15 1,98 1,83 1,71 1,86 1,89 Коефіцієнт швидкої ліквідності >1 0,56 0,79 0,94 0,78 0,88 1,00 1,04 1,16 1,20 Коефіцієнт абсолютної ліквідності > 0,2 0,03 0,05 0,05 0,09 0,13 0,17 0,18 0,12 0,08 Рівень надходження основних засобів за приведеною порівнян6,63 8,27 8,90 5,93 5,66 6,75 6,06 3,60 3,85 ною вартістю, % Рівень вибуття основних засобів 7,71 8,60 7,45 8,56 5,64 5,36 5,04 1,92 1,92 за приведеною порівнянною вартістю, % Співвідношення рівня оновлення 0,86 0,96 1,19 0,69 1,00 1,26 1,20 1,87 2,00 та рівня вибуття Річний приріст вартості основних засобів в загальних обсягах –1,08 –0,32 1,44 –2,63 0,01 1,38 1,02 1,68 1,93 надходження, % * Розраховано за даними форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Показник

Таблиця 3.16 Пропорції відтворення основних засобів відповідно до фінансово-майнового стану та рентабельності господарської діяльності підприємств тваринництва України*

Скоротилося й поголів’я свиней – від 14,1 млн в 1991 р. до 3,7 млн у 2015-му. Хоча порівняно з 2001 р. у 2006 р. намітилася тенденція до нарощування поголів’я свиней у сільськогосподарських підприємствах, але все ж воно надто мале порівняно з фактичним потенціалом 1970–1980-х років. Практично відсутня така галузь діяльності аграрних підприємств як вівчарство. На сьогодні в сільськогосподарських підприємствах повністю до рівня 1991 року відроджено птахівництво за рахунок його активного розвитку у великих агропромислових формуваннях при реалізації державних програм. Сукупно всі ці явища в різних галузях тваринництва визначили тенденції та параметри відтворення його основних засобів. Слід відмітити, що на загальних тенденціях відтворення основних засобів тваринництва суттєво позначилась активізація інвестиційної діяльності у птахівничій галузі, що розпочалася з 2001 року. Реалізація інвестиційних проектів у птахівництві України, перш за все за рахунок державної підтримки, сприяла зростанню рівня надходження основних засобів у господарствах тваринництва в 2004 і 2005 рр. майже до 9 %. Якщо в 1991–2000 рр. не було введено в дію жодної птахофабрики м’ясного напрямку, за винятком 1996 р., жодної птахофабрики з виробництва яєць в 1994, 1995, 1997 і 1998 рр., то від 2001 р. інвестиційна діяльність у птахівництві набула широких масштабів. Це сприяло підвищенню рентабельності операційної діяльності, ділової активності та платоспроможності цих підприємств, як фінансового підґрунтя для нормалізації процесу відтворення. Як результат з 2003 р. скоротилися темпи річного зменшення вартості основних засобів тваринництва, а в 2005 р. та 2007–2011 рр. стабільним є щорічний приріст галузевих засобів виробництва за рахунок активізації їх придбання (табл. 3.17). Сприятливі умови для розширеного відтворення основних засобів у птахівничій галузі склалися з реалізацією заходів Цільової програми «Птахівництво», прийнятої в 2003 р. [52]. Якщо протягом 1990–1995 рр. в середньому за рік в експлуатацію було введено птахівничих ферм і комплексів на 511 тис. птахомісць, у 1996– 2000 рр. – на 77 тис., то в 2001–2014 рр. (без 2012 р.) цей показник становив 3142 тис. У 2012 р. в експлуатацію були введені в дію

203

тваринницькі приміщення на рекордну кількість птахомісць – 220,6 млн. У цей період активно відбувається будівництво птахофабрик яйцевого та м’ясного напрямку: сумарно в 1990–2000 рр. в експлуатацію введено таких птахофабрик відповідно на 508 тис. голів курей-несучок і на 1,7 млн голів, а в наступні 11 років відповідно на 3742 тис. і 166,1 млн голів. Таблиця 3.17 Динаміка введення в дію потужностей і об’єктів забудови птахівництва в сільськогосподарських підприємствах України* Тваринницькі приміПтахофабрики Птахофабрики щення (включаючи яйцевого м’ясного Роки механізовані ферми напрямку, напрямку, та комплекси), тис. курей несумлн голів за рік тис. птахомісць чок 1990 988 99 0,7 1991–1995 2262 309 0 1996–2000 384 100 1,0 2001 644 423 0,2 2002 991 26 0,8 2003 3299 27 0 2004 831 100 0,1 2005 3157 86 2,3 2006 1366 328 48,3 2007 174 140 4,7 2008 3903 460 6,4 2009 158 372 5,2 2010 7229 1560 13,2 2011 5120 220 84,9 2012 220647 5359 9 2013 2784 1546 0,2 2014 11195 2852 7,3 * Дані статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

Паралельно з вищезгаданими процесами об’єктивно постала необхідність формування матеріально-технічної бази кормовиробництва для птахівництва. Так, у 2001 р. році було введено в експлуатацію комбікормових підприємств та цехів потужністю 564 т добового виробництва комбікормів, у 2003 р. – 518 т. З 2004 р. року інвестиційна активність в цьому напрямку суттєво зменши-

204

лася. У подальшому збільшення поголів’я птиці обумовило, а зростання фінансових можливостей птахівничих господарств забезпечило суттєву активізацію з 2011 р. року спорудження об’єктів для виробництва комбікормів, які становлять основу кормової бази птахівництва (рис. 3.6).

2014

2013

2012

2011

2010

2009

2008

2007

2006

2005

2004

2003

2002

2001

2000

1999

1998

1997

1996

1995

1994

1993

1992

1991

1990

900 800 700 600 500 400 300 200 100 0 Рік

Рис. 3.6. Динаміка введення в дію комбікормових підприємств і цехів у сільськогосподарських підприємствах України, тонн комбікормів за добу* * Дані статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

В інших галузях тваринництва не можна констатувати нарощування й оновлення матеріально-технічної бази, що за характером та обсягами аналогічні птахівництву (табл. 3.18). Надто негативні тенденції виявлено в скотарстві. Від 1991 р. майже щороку зменшуються обсяги введення в дію тваринницьких приміщень для утримання та вирощування великої рогатої худоби: за останні 24 роки така ситуація характерна для 17 років, і лише в окремі роки в незначних обсягах збільшувалися капіталовкладення в галузь. Так, якщо протягом 1990–1992 рр. за рік в експлуатацію було введено молочнотоварних ферм і телятників на 125–208 тис. голів великої рогатої худоби, в 1993–1998 рр. – на 10–78 тис., то з 1999 р. наступні 12 років цей показник не перевищував 7 тис., здебільшого лише 1–3 тис. Дещо зросли обсяги введення в дію тваринницьких приміщень для великої рогатої худоби

205

з 2011 р.: за останні 4 роки (2011–2014 рр.) вони становили 56 тис. скотомісць. Це можна розцінювати як позитивний факт, оскільки в 1999–2010 рр. роках за 13 років обсяги будівництва об’єктів скотарства становили сумарно лише 40 тисяч скотомісць. Але враховуючи той факт, що за період кризи більшість об’єктів, збудованих в 1980–1990-х роках, вже непридатні до функціонального використання і потребують економічно недоцільних капітальних ремонтів, фактичні обсяги будівництва тваринницьких приміщень для великої рогатої худоби на сьогодні надто невисокі й не відповідають потребам відродження галузі. Таблиця 3.18 Динаміка введення в дію потужностей і об’єктів забудови скотарства та свинарства в сільськогосподарських підприємствах України * Рік Потужності та об’єкти забудови 1991 1996 2001 2004 2007 2010 2013 2014 Тваринницькі приміщення для великої рогатої худоби, тис. скотомісць введено в дію 169 16 6 3 2 3 8 11 відхилення від попереднього –39 –21 0 0 –2 1 –6 3 року індекс 1990 року до аналізованого 1,2 13,0 34,7 69,3 104,0 69,3 26,0 18,9 року Тваринницькі приміщення для свиней, тис. скотомісць введено в дію 80 16 12 11 7 24 1 15 відхилення від попереднього –49 –6 7 6 –3 22 –2 14 року індекс 1990 року до аналізованого 1,6 8,1 10,8 11,7 18,4 5,4 129,0 8,6 року Силосні та сінажні споруди, тис. куб м. введено в дію 1478 28 6 5 0 3 315 186 відхилення від 28 –50 –11 –2 0 –45 26 –129 попереднього року індекс 1990 року до аналізованого 1,0 51,8 241,7 290,0 – 483,3 4,6 7,8 року * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

206

Аналогічні тенденції характерні і для свинарства, хоча меншою мірою зменшилися обсяги інвестування порівняно зі скотарством. Так, в 1991–1994 рр. річні обсяги введення в дію свиноферм і свинокомплексів становили 38–82 тис. голів, у наступні чотири роки вони зменшилися до 11–22 тис., а з 1999 по 2009 рр. у середньому за рік становили 7,5 тис. Певна активізація капіталовкладень для відродження свинарства спостерігається з 2010 р., коли в дію було введено тваринницьких приміщень на 24 тис. голів свиней і ще по 15 тис. у 2011 і 2014 рр. Поступове відродження скотарства і свинарства потребувало розвитку кормової бази, що позначилося на обсягах введення в дію силосних і сінажних споруд. Пропорційно тенденціям і параметрам відтворення будівель та споруд для утримання худоби відбувається рух активної частини основних засобів скотарства, свинарства і кормовиробництва (рис. 3.7, додаток Г). 1500 1000 500 0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 Рік

Доїльні установки та апарати Роздавачі кормів для великої рогатої худоби Роздавачі кормів для свиней

Рис. 3.7. Динаміка надходження машин та обладнання для тваринництва в сільськогосподарських підприємствах України, шт.* * Дані статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

Подібні відтворювальні процеси залежно від мікро- та макроекономічних чинників характерні й для основних виробничих засобів сільськогосподарських підприємств змішаної спеціалізації (додаток Д). Проведений аналіз відтворення основних засобів у

207

сільськогосподарських підприємствах України підтвердив, що цей процес в 1990-х і 2000-х роках не мав системного й урегульованого характеру, що пояснюється певними інституційними змінами та загальноекономічними і галузевими тенденціями. Порушення системності відтворення наприкінці 1990-х років пов’язано з трансформаційними процесами в економіці та сільському господарстві України, зокрема реформуванням відносин власності, реструктуризацією сільгосппідприємств й зміною їхніх власників. У подальшому пропорції та параметри відтворення новостворених господарських структур сільського господарства зазвичай були ситуативною реакцією на макроекономічне середовище, пріоритети ринку сільськогосподарської продукції, механізми й обсяги державної підтримки розвитку матеріально-технічної бази аграрного виробництва. Безсистемний характер відтворювальних процесів на сучасному етапі, для якого властива відсутність формування матеріально-технічної бази в раціональних розмірах відповідно до довгострокової безперервної діяльності підприємства з перспективами подальшого розвитку, спостерігається в багатьох сільськогосподарських підприємствах. За нашими дослідженнями, певним чином причину цього явища пояснюють неформальні та формальні інститути. Частина таких господарств, зазвичай невеликих розмірів, функціонує з метою зайнятості й отримання мінімальних доходів для забезпечення життєдіяльності власників і селян. Їх матеріально-технічна база відповідає мінімально допустимому рівню для ведення господарства. В її розвиток не вкладаються значні суми через їх відсутність і тому, що їхні власники не планують подальше функціонування господарства як сімейного бізнесу. Інша частина власників підприємств, які досить прибуткові, сільськогосподарську діяльність розглядають як тимчасовий вид бізнесу за умови його рентабельності. У таких господарствах матеріально-технічна база сформована відповідно до поточних потреб, але техніка використовується необґрунтовано інтенсивно з порушенням усіх норм експлуатації без орієнтиру на стійкий розвиток підприємства. І лише в частині сільськогосподарських підприємств параметри і пропорції відтворення відповідають принципам безперервності господарської діяльності, раціональності та збалансованості виробничого потенціалу, стійкого розвитку аграрного виробництва.

208

Слід привернути увагу до структури інвестицій у сільськогосподарських підприємствах, тому що більшість із них не мають інноваційного характеру, про що свідчать дані досліджень ділової активності. Так, у 2006–2014 рр. досить високий відсоток сільськогосподарських підприємств серед досліджуваних здійснювали інвестиції в придбання нової техніки – 25–48 %. Разом із тим 19– 38 % господарств вкладали кошти в ремонт машин та обладнання з негативною тенденцією до зростання. Суттєвою проблемою є практична відсутність впровадження новітніх та енергозберігаючих технологій. Так, за досліджуваний період інвестиції у впровадження новітніх технологій здійснювало лише 2–8 % підприємств, а в енерго- та ресурсозбереження – 1–4 %. Такі тенденції не відповідають сучасним вимогам до кількісних та якісних параметрів основних виробничих засобів сільського господарства. Значне зниження обсягів капіталовкладень та великі втрати основного капіталу в період кризи зумовлюють гостру потребу в розширеному інтенсивному відтворенні галузевих основних засобів. Вирішення проблеми розбалансованості відтворення основних засобів сільського господарства на сьогодні є надважливим і водночас надто складним завданням. Кількісне нарощування й оновлення основних виробничих засобів сільськогосподарських підприємств неможливе без стійких довгострокових темпів інвестування в розвиток їх матеріально-технічної бази з орієнтацію не лише на її відновлення для здійснення виробничого процесу, а й для випуску конкурентної продукції. Поступова нормалізація процесу оновлення й модернізації основних засобів є результатом спільних зусиль сільськогосподарських виробників і держави. Завдання сільськогосподарських підприємств полягає у забезпеченні максимально ефективного використання основних засобів і формуванні необхідної системи управління їх відтворенням, за якої цей процес буде планомірним і відповідатиме потребам господарської діяльності. Завданням державних органів влади є проведення ефективної економічної політики активного стимулювання інвестиційної діяльності, створення умов для оновлення та модернізації матеріально-технічної бази суб’єктів господарювання аграрної галузі.

209

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОСТОГО ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 4.1. Інституціональні трансформації амортизаційної системи в Україні та їх вплив на процеси відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств Нині більшість країн світу знаходиться на етапі розвитку соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, що передбачає обґрунтоване державне регулювання відтворювального процесу в поєднанні з ринковими механізмами і є вищою формою економічних відносин. В Україні теж постало питання про удосконалення ролі держави в управлінні соціально-економічними процесами. Важливими макроекономічними регуляторами є податкова, цінова, інвестиційна та амортизаційна політика. Для розвитку вітчизняного сільського господарства України, як свідчить передова практика, надважливими є модернізація і технічне переозброєння аграрного виробництва. Це вимагає активізації інноваційноінвестиційних процесів, великомасштабних капіталовкладень у матеріально-технічну базу галузі. Важливим інструментом регулювання процесів простого відтворення основних засобів є обґрунтована амортизаційна політика у раціональній взаємодії з ціновою. Інвестиційно-інноваційні, фіскальні, кредитні та цінові компоненти державного регулювання здатні забезпечити розширене відтворення галузі за умови їх відповідності вимогам економічного зростання. Нині складові державної економічної політики регулювання відтворювальних процесів у сільському господарстві потребують змін. Амортизаційна політика має бути спрямована на забезпечення умов для прискореного відтворення галузевих основних засобів. Цінова ж політика повинна забезпечити за нормальних умов покриття всіх витрат виробництва та реалізації продукції, у тому числі спожитого основного капіталу. Відшкодування витрат можливе лише за наявності паритету цін на продукцію фондоутворюючого та аграрного секторів. За таких умов інвестиційна політика може сприяти процесу активізації капітальних вкла-

210

день, техніко-технологічному переоснащенню аграрного виробництва на основі інноваційних проектів. Реальне залучення інвестицій у будь-яку сферу діяльності можливе за умови її інвестиційної привабливості, важливими критеріями якої є рентабельність і фінансово-економічний розвиток. Нині в багатьох сільськогосподарських підприємствах спостерігається низький рівень оновлення галузевих основних засобів, передусім пасивної їх частини, через відсутність необхідних фінансових ресурсів. Фінансова неспроможність аграріїв визначальною мірою є наслідком багаторічних цінових диспропорцій між галузевою продукцією та матеріально-технічними ресурсами сільськогосподарського призначення. Це зумовлює відсутність не лише розширеного, але навіть і простого, відтворення ресурсного потенціалу аграрної сфери, а слабкість її матеріально-технічної бази – неефективність сільськогосподарського виробництва. Зростанню фінансових та капітальних вкладень у сільськогосподарську сферу може сприяти виважена фіскальна та амортизаційна політика через податкові стимули. Державна амортизаційна політика являє собою сукупність законодавчо закріплених і нормативно врегульованих принципів і методів нарахування амортизації, стимулів по використанню коштів амортизаційного фонду та інструментів по їх реалізації на мікрорівні. Амортизаційна облікова політика на мікрорівні – це сукупність прийомів і методів, обраних підприємством для розрахунку амортизаційних відрахувань як витрат основного капіталу в процесі виробництва, а також сукупність управлінських рішень щодо поступової трансформації нарахованих амортизаційних відрахувань в оборотні активи та реальне джерело інвестицій. Таку ефективну політику розробляють на основі чіткого розуміння функцій амортизації з урахуванням сучасних соціально-економічних умов розвитку галузі та її інституційної архітектоніки. Категорія амортизації є доволі складною й характеризує різні аспекти економічних процесів, пов’язані із використанням та відтворенням основних засобів. Амортизаційні відрахування, як складова собівартості продукції, мають відображати реальні затрати основного капіталу у виробничому процесі. При формуванні ціни сільськогосподарської продукції розмір нарахованої амор-

211

тизації має забезпечувати відшкодування витрат основного капіталу. Процес реалізації продукції супроводжується перетворенням нарахованих амортизаційних відрахувань у фінансове джерело інвестицій – кошти амортизаційного фонду. Витрачання коштів амортизаційного фонду на придбання основних засобів забезпечує їх формування і просте відтворення 120. Економічна суть амортизації полягає у перенесенні вартості засобів виробництва на продукцію, що створюється, роботу, яка виконується, чи послуги, що надаються, з метою відшкодування цієї вартості. Амортизація виступає як: наслідок і вартісна форма фізичного та морального зносу засобів праці; джерело відшкодування тієї частини вартості засобів праці, що спожита в процесі виробництві; фінансова база натурального відшкодування частини спожитої вартості й повного оновлення основних засобів, які вибувають з виробництва. І хоч вона є економічною категорією, в основі її – фізичні закономірності зношування. Значимість амортизаційної системи як чинника інвестиційного зростання пов’язана з тим, що амортизаційні відрахування мають бути найбільшим джерелом фінансування капіталовкладень. Саме вони забезпечують оборот основного капіталу й оновлення його елементів. В умовах ринкової економіки постає потреба в дослідженні особливостей відтворення основних засобів і розробки напрямів забезпечення відтворювального процесу в необхідних масштабах відповідно до макроекономічних та інституціональних змін. Особливої актуальності для сільського господарства України ці питання набули через різке скорочення фондозабезпеченості аграрного виробництва в реформаційний та постреформенний періоди, недоліками методики нарахування амортизаційних відрахувань та у визначенні вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств як основи нарахування амортизації. Упродовж тривалого періоду – майже два останні десятиріччя, амортизація не виконує своєї відтворювальної функції в аграрній економіці. Розмір нарахованої амортизації не відповідає реальним витратам основного аграрного капіталу в процесі його споживання. До того ж незначні кошти амортизаційного фонду не завжди спрямовуються на придбання основних засобів. Невідпо-

212

відність методики нарахування та використання амортизаційних відрахувань об’єктивним потребам простого відтворення основних засобів добре відстежується у процесі аналізу обсягу амортизаційних відрахувань, їх відносних значень у складі собівартості продукції та відношення до первісної переоціненої вартості основних засобів. Недосконалість амортизаційної політики в сільському господарстві на макро- та мікрорівнях позначилась на показниках відновлення й вибуття основних засобів та їх співвідношенні, особливо в період до 2010 року. Хоча з 2005 р. рівень оновлення основних засобів зріс порівняно з 1995–2000 рр., проте свідчить, що простого заміщення вартості основних засобів до 2010 р. не було. Лише з 2010 р. намітилися тенденції до розширеного відтворення галузевих засобів виробництва. Необхідність чіткого обліку амортизаційних відрахувань у процесі управління витратами та ціноутворення, пошук оптимальних критеріїв регулювання інвестиційних процесів у всі часи і в будь-якій державі були надзвичайно важливими в обґрунтуванні та удосконаленні амортизаційної політики відповідно до потреб відтворення основних засобів. Формування оптимальної амортизаційної політики інвестиційного спрямування як у державі, так і на підприємстві потребує ретро- та перспективної оцінки розвитку амортизаційної системи через призму базисних структуроутворюючих економічних інститутів та їх взаємозв’язків, зокрема інституту нормативно-правового забезпечення цього процесу. Кількісний і якісний аналіз економічних процесів у контексті основних положень інституціоналізму забезпечує обґрунтованість державної економічної політики на перспективу з метою створення необхідних умов для розширеного відтворення матеріальнотехнічної бази сільськогосподарських товаровиробників. Ретроспективна оцінка системи капіталоутворення надзвичайно важлива саме для основних засобів. Як доводять дослідники, «стан основних засобів як економічного ресурсу тривалого користування та обмеженої замінності має надзвичайно високу залежність від фактора ретроспективи» 206, с. 370. У країнах світу амортизаційній політиці приділяють належну увагу. За часів планової економіки в Україні амортизаційна політика полягала у затвердженні єдиних норм амортизації та показ-

213

ників введення і вибуття основних фондів на макрорівні з їх обов’язковим застосуванням підприємствами. Крім того, амортизаційна політика реалізовувалася через створення централізованого амортизаційного фонду за рахунок коштів сільськогосподарських підприємств у розмірі амортизаційних відрахувань з їх цільовим використання. Її суть полягала у розробці й затвердженні на макрорівні та використанні на мікрорівні норм амортизації, показників введення і вибуття основних фондів. Перші спроби побудови амортизаційної системи в СРСР припали на 20-ті роки ХХ ст. У 1923 р. було прийнято норми амортизації, які залежно від стану економіки змінювалися в 1930 та 1938 рр. Ці норми були недосконалими, оскільки не повною мірою відображали реальний знос, що призводило до недоамортизації основних засобів. Вони були встановлені лише для промисловості, недостатньо диференційовані за її галузями і видами основних засобів. Питання відтворення й амортизації основного капіталу сільського господарства не було врегульовано і навіть не стояло на порядку денному. Для основних засобів аграрного сектору амортизаційні норми були розроблені та введені в дію лише з 1963 р. Для інших галузей народного господарства норми амортизаційних відрахувань оновили. Вони стали більш диференційованими (всього встановлено норми для 1089 видів та підвидів основних засобів), суттєво підвищеними, розділеними окремо для повного відтворення основних фондів та їх капітального ремонту. На відміну від попередніх, ці норми розробили з урахуванням переоцінки основних фондів. Разом із тим закони економічного розвитку вимагали подальшого удосконалення амортизаційної системи. Практичне застосування затверджених у 1963 р. норм амортизації виявило невідповідність багатьох із них характерові й обсягу зносу (в одних випадках – завищені, в інших – занижені) та недостатнє обґрунтування їх співвідношення на капітальний ремонт та реновацію. У нормах амортизації 1963 р. практично не враховувалися фактори морального зносу, стрімкий розвиток науки і техніки 87. Дещо уточнені й більш диференційовані норми амортизаційних відрахувань по основних фондах народного господарства, в тому числі на повне відновлення та на капітальний ремонт, введе-

214

но в дію з 1974 року. Дослідження цих норм показало, що вони були досить високими, наприклад, для тракторів – у межах 17,6– 19,5 %, для різних видів комбайнів – 14,2–16,6 %, для будівель виробничого призначення – 3,1–7,0 % 36. Введення таких норм амортизації спричинило стрімке накопичення галузевих основних засобів, коли в 1970–1980-ті роки активно розширювали машинно-тракторний парк, будували тваринницькі ферми та виробничі інфраструктурні об’єкти. Паралельно з Нормами амортизаційних відрахувань Постановою Кабінету Міністрів СРСР було прийняте Положення 36, що визначало порядок планування, нарахування і використання амортизаційних відрахувань у народному господарстві, який відповідав характеру планової економіки з командноадміністративними методами управління. У 1991 р. введено в дію Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР, які де-факто діяли до 1994 р. Цим документом були відмінено норми на капітальний ремонт і встановлено їх лише на повне відновлення, вони замінили попередньо діючі й не завжди в напрямі збільшення. Так, по сільськогосподарських тракторах залежно від призначення і класу норми знижено до 9,1– 12,5 %, по зернозбиральних комбайна – до 10, а по виробничих будівлях і спорудах – до 1,7–5,0 %. Характерною особливістю цих норм була розширена видова класифікація саме основних технічних засобів сільського господарства (від 8 до 66 груп) з відповідною диференціацією норм амортизації. Основу групування сільськогосподарських машин та обладнання визначала їх функціональна та галузева приналежність (рослинництво, тваринництво, кормовиробництво тощо). Норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення по сільськогосподарській техніці встановлено в межах 8,3–25,0 %. Здебільшого ці норми понизили порівняно до попередньо діючими 37. Як показала практика, зниження норм амортизації не завжди було виправданим. Звісно, технічні засоби нового покоління були стійкіші до фізичного зносу. Але враховувати лише фактор фізичного зносу, тоді як у світі здійснювалися масштабні капіталовкладення в розвиток високопродуктивних засобів праці, виявилося недостатньо обґрунтованим кроком.

215

Саме в період 50–90-х років ХХ ст. у більшості розвинених країн світу амортизаційна політика забезпечувала прискорене оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва в напрямі науково-технічного прогресу. Дозвіл на нарахування амортизації за прискореною схемою і в скорочені строки регламентовано як бухгалтерськими, так і, що дуже важливо, податковими нормативно-правовими актами. Зокрема, у Великобританії податковим законодавством передбачено можливість списання 55 % вартості обладнання в перший рік його експлуатації і 75 % – в перші три роки. У Франції в 50-ті роки ХХ ст. було запроваджено систему комбінованої прискореної амортизації, відповідно до якої амортизацію нових заводів, машин та обладнання, введених в експлуатацію з 1952 р., можна здійснювати в скорочений термін при застосуванні в перший рік експлуатації об’єкта норми амортизації в 40 % від вартості об’єкта. Активізацію капітальних вкладень у стратегічно важливі галузі в США з 1940-х років забезпечувала амортизаційна політика інвестиційного спрямування шляхом застосування норм прискореної амортизації та скорочення строків амортизації. Від 1981 р. як складову податкової введено систему прискореної амортизації, результатом удосконалення якої стали розробка і впровадження Модифікованої системи прискореної амортизації (MACRS – Modified Accelerated Cost Recovery System – Модифікована система прискореного відшкодування затрат). MACRS була зорієнтована на пришвидшений, порівняно з фізичним, моральний знос основних засобів у зв’язку з посиленням внутрішньої і міжнародної конкуренції. Згідно MACRS компанії при оподаткуванні нараховують знос за прискореною схемою, що стимулює швидше накопичення коштів для оновлення основних засобів 79. У наступні роки до Модифікованої системи вносили зміни, які передбачали зменшення строків і підвищення норм амортизації, особливо в перші роки експлуатації об’єктів. Застосування MACRS для нарахування амортизації забезпечує швидше відшкодування коштів, вкладених підприємцями в основні засоби, шляхом вивільнення більших сум з-під оподаткування. Така схема, враховуючи вплив морального та фізичного зносу, зорієнтована на оновлення основних засобів, як фактору зростання конкурентноздатності економі-

216

ки країни. Окрім нарахування амортизації за прискореними методами, амортизаційна податкова політика спирається на систему стимулів у формі різноманітних податкових знижок за збільшення інвестування в технічно досконаліші основні засоби. В основі MACRS – диференціація основних засобів з чітко визначеними по групі нормами амортизації на кожний рік експлуатації об’єкта з їх максимізацією в перші роки. У розробку амортизаційних норм в Україні у 70–90-ті роки ХХ ст. теж закладали технічні строки служби різних видів основних засобів, але для їх розрахунку застосовували прямолінійний метод, що передбачає рівномірне списання вартості засобів праці. Амортизаційна політика здійснювалося у напрямі, що враховував технічні характеристики та планові строки експлуатації засобів виробництва. Амортизаційні механізми цього періоду не були пристосовані до потреб активізації інвестиційно-інноваційних процесів, не стимулювали інтенсивне використання і прискорене відтворення основних засобів з метою їх заміни на досконаліші. Пріоритетом політики відтворення була кількість засобів праці, а не їхня якість. Підприємства застосовували чітко регламентовані норми амортизації незалежно від інтенсивності експлуатації об’єкта. Зниження норм подовжувало строки оновлення матеріально-технічної бази, що, як виявилося згодом, не відповідало економічній ситуації у світовому господарстві, призвело до накопичення морально застарілих основних засобів. Удосконалення амортизаційної політики передбачало зміну норм амортизації, виходячи лише з технічних характеристик основних засобів без урахування дії зовнішніх економічних факторів. Спрощене тлумачення категорії «амортизація», недостатнє розуміння її суті та можливостей на макрорівні призвели до поступового нагромадження в сільському господарстві морально застарілих і зношених основних засобів. Негативні наслідки пов’язані також з формуванням централізованого амортизаційного фонду, який, з нашого погляду, є проявом порушення концептуальних інституціональних засад економічного розвитку. У радгоспах, наприклад, звичайною практикою стало недотримання норм амортизації. Часто через відсутність контролю процесів забезпечення своєчасного оновлення основних

217

засобів та централізованість амортизаційного фонду завищували фактичні терміни служби машин порівняно з нормативними. До 1975 р. сільськогосподарські підприємства, здійснюючи відрахування до амортизаційного фонду, фактично не були його власниками. Кошти, нагромаджені за рахунок амортизації основних засобів, використовувалися для інвестицій навіть в інших галузях. Макроекономічна планова амортизаційна політика з її реалізацією на мікрорівні не забезпечувала необхідних відтворювальних умов для швидкого оновлення й поліпшення матеріально-технічної бази аграрного сектору. У розвинених країнах амортизаційна політика у ці ж роки стимулювала інвестиційні процеси, спрямовані на швидке оновлення основних засобів виробництва, розширене й інтенсивне відтворення основного капіталу. Вона стала провідною складовою податкової системи. За допомогою податкової та амортизаційної політики активно стимулювалися капітальні вкладення. Аналіз вищерозглянутих дореформених етапів формування й розвитку амортизаційної системи в Україні дає можливість виділити її основні характеристики: макроекономічне командноадміністративне управління відтворювальними процесами; диференціація основних фондів по різних групах залежно від їхніх видів та галузевих особливостей; застосування затверджених за групами основних фондів норм амортизації, в тому числі на повне відновлення та капітальний ремонт, з поступовою відміною норм на капітальний ремонт; визначення амортизаційних норм, виходячи суто з технічних строків служби різних видів основних фондів; переважне застосування прямолінійного методу нарахування амортизації; формування централізованого амортизаційного фонду, власниками якого де-факто сільськогосподарські підприємства не були 164. У 1994 р. з прийняттям Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизаційна система із суто економічної трансформувалася переважно у фіскальну 10. Відповідно до основних положень цього Закону амортизація втрачає головну економічну функцію – забезпечення процесу простого відтворення. Законом передбачав певні нововведення стосовно амортизаційної політики: розподіл основних фондів на нові групи; новий

218

порядок нарахування амортизації за визначеними групами із застосуванням нових норм; амортизаційні відрахування, які раніше відносили на витрати виробництва, набувають форми податкової пільги і їх відносять на зменшення скоригованого валового доходу господарських структур; особливий порядок індексації вартості основних фондів відповідно до скоригованих у напрямку зменшення показників рівня інфляції. Одним з основних положень податково-амортизаційної політики став порядок нарахування амортизації, відповідно до якого амортизаційні відрахування слід розраховувати як добуток балансової, тобто залишкової, вартості основних фондів і встановлених у відсотках норм амортизації для окремих груп. Починаючи з 1997 р. відповідно до Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу) 21 та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 11 основні фонди поділяються на три групи: група 1 – будівлі, споруди, їх структурні підрозділи та передавальні пристрої; група 2 – транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичного оброблення інформації; група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження. Річні норми амортизаційних відрахувань від балансової залишкової вартості об’єктів для цих груп встановлено на такому рівні: перша група – 5 %, друга – 25, третя група – 15 %. З 18 листопада 1997 року положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» уточнено класифікаційні групи основних фондів і норми амортизаційних відрахувань для них. З цього часу вводяться не річні, а квартальні норми амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних засобів для першої групи (будівлі, споруди та їх структурні компоненти, передавальні пристрої, у т. ч. житлові приміщення та їхні частини) – 1,25 %; для другої – (автомобільний транспорт і вузли та запасні частини, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для ав-

219

томатичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше офісне обладнання, пристрої та приладдя до них) – 6,25 %; для третьої групи – будь-які інші основні фонди, що не увійшли до групи 1 і 2 – 3,75 %. Також дозволялося застосовувати прискорену амортизацію основних фондів групи 3, за винятком тих платників податку на прибуток, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою, або тих, що визнані монополістами на ринку. Протягом 90-х років ХХ ст. внаслідок амортизаційної політики, підпорядкованої податковим цілям, втрачено об’єктивну основу для виміру споживання основного капіталу та тієї його частини, яка відшкодовується шляхом амортизації. Через це та інфляційні процеси, які відбуваються й донині, у сільському господарстві амортизаційні відрахування майже повністю втратили своє основне призначення і не стали головним джерелом навіть простого відтворення основних засобів. Сьогодні більшість сільськогосподарських підприємств нараховують амортизацію за податковими методами. Впровадження і домінування податково-амортизаційної політики в 1997–2014 рр. призвело до втрати амортизацією відтворювальної функції й значних деформацій у відтворювальних процесах, особливо в 1997–2003 рр. Від такої помилкової, на наш погляд, амортизаційної політики суттєво постраждала матеріальнотехнічна база сільськогосподарських підприємств з ряду причин. По-перше, балансова залишкова вартість не відповідала відновній тому, що попередні індексації основних фондів (1992, 1993, 1995 і 1996 років) не доводили облікової вартості основних фондів до реальної. Наслідком стало зменшення бази для нарахування амортизації. Від 1997 р. року загальнодержавна індексація не проводиться, а здійснюється за податковою схемою. Порядок індексації, визначений нормами податкового законодавства, суттєво занижує балансову вартість основних фондів порівняно з відновною вартістю через коригування індексу інфляції і передбачає застосування загального скоригованого індексу інфляції без урахування зростання цін на різні види основних засобів. По-друге, податкові норми амортизації з їх застосуванням до балансової залишкової вар-

220

тості суттєво збільшували амортизаційні терміни корисного використання основних фондів порівняно з раціональними. Розрахунки за податковою схемою нарахування амортизації призводили до того, що амортизаційний термін технічних засобів коливався від 50 до 90 років. Унаслідок встановлення вартісної межі в 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для амортизації окремого об’єкта основних фондів першої групи їх частина залишалася недоамортизованою. Фіскальна амортизаційна політика, зорієнтована на фінансові потреби бюджету, а не на забезпечення простого відтворення, стала стримуючим фактором відтворювальних процесів у народному господарстві країни. Це позначилося кризою в матеріально-технічному забезпеченні підприємств сільськогосподарської та інших галузей економіки. Посилення впливу негативних проблем відтворення основного капіталу в аграрному секторі зумовив значний диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію. Для кінця 90-х років ХХ ст. стала характерною збитковість і фінансова неспроможність для подальшого функціонування більшості сільськогосподарських підприємств. Однією з форм державної підтримки аграрної галузі економіки було введення від 1999 р. фіксованого сільськогосподарського податку для зменшення податкового тиску на сільськогосподарських виробників, за яким суму податку треба визначати залежно від площі, грошової оцінки та призначення земельних угідь. Більшість сільськогосподарських підприємств виходять зпід загальної схеми оподаткування податком на прибуток. Таким чином, на платників фіксованого сільськогосподарського податку норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у тому числі й стосовно нарахування амортизації, не поширюються. Однак, як показують дослідження, навіть платники фіксованого сільськогосподарського податку не відмовилися від практики нарахування амортизації за групами і нормами податкового законодавства. Амортизаційна політика, як важлива складова управління відтворенням основних засобів, залишилася поза увагою сільськогосподарських підприємств з двох основних причин. По-перше, в умовах збиткової діяльності та фінансової неспроможності сільськогосподарських товаровиробників трансформація амортизаційних відрахувань в оборотні активи, а потім у джерело

221

реальних інвестицій для відтворення основного капіталу становить певну проблему або ж є неможливою. По-друге, дослідження економічних проблем з позицій інституціоналізму дає можливість обґрунтувати висновок про вплив менталітету українського селянства і стійких традицій, що сформувалися за часів Радянського Союзу, на економічну поведінку сільськогосподарських підприємств, що виявляється у звичці дотримувати регламентовані законодавчою базою норми. Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» 18 не передбачено вимоги до нарахування амортизації, в практиці за традицією продовжували застосовувати чітко регламентовані податкові норми. Ці проблеми залишилися невирішеними у подальшому 157. У 90-х роках ХХ ст. економічна практика засвідчила загострення проблеми активізації амортизаційних чинників інвестування. На державному рівні постали питання реформування амортизаційної системи, що потребувало відповідної концептуальної, законодавчої та методичної бази. Розуміння вагомості чітких концептуальних засад амортизаційної політики в державі обумовило розробку проекту Закону України «Про амортизацію» та Концепції амортизаційної політики. Опрацьований в 1996–1997 рр. проект Закону України «Про амортизацію» містив 5 статей щодо об’єктів для нарахування амортизації, порядку збільшення або зменшення балансової вартості основних фондів, норм амортизації, порядку нарахування сум амортизаційних відрахувань та їх використання 55. Зокрема, Проектом передбачено поділ основних фондів на три групи, для яких встановлено норми амортизації 5, 25 і 15 % до балансової вартості на початок звітного кварталу з розрахунку на календарний рік. Сільськогосподарську техніку віднесено до третьої групи з п’ятнадцятивідсотковою річною нормою амортизації балансової вартості. Важливим моментом став порядок використання амортизаційних відрахувань, згідно з яким вони є джерелом фінансових ресурсів підприємств і не підлягають вилученню. Аналіз цього проекту свідчить про наявність у ньому значних прорахунків. Зокрема, це недоліки, пов’язані з укрупненою диференціацією за трьома групами основних фондів, неоднорідних за значенням і роллю у відтворювальних процесах народногосподар-

222

ського комплексу, і, відповідно, нормами їх амортизації. Нарахування амортизації по першій групі до досягнення об’єктом вартості в сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян недостатньо обґрунтоване, а введення нової термінології не завжди виправдане, є невідповідності іншим законодавчим актам з питань регулювання амортизаційної політики. По суті схема нарахування амортизації у проекті Закону України «Про амортизацію» відповідала схемі податкового законодавства до 1997 року, тому її застосування, на нашу думку, суттєво не сприяло б інвестиційному характеру амортизаційної системи. Хоча цей нормативно-правовий акт і не був прийнятий, позитивним моментом його проекту була пропозиція щодо підвищення норм амортизації, які в подальшому були імплементовані в податкове законодавство. У розвиток цих змін в 2001 р. розроблено Концепцію амортизаційної політики 20, якою визначені основи, загальні напрями і механізми нової амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності. Принциповими положеннями Концепції є обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики, стимулювання суб’єктів господарювання до застосування прискореної амортизації й інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду, закріплення за суб’єктом господарювання права на використання коштів амортизаційного фонду з відповідною забороною на їх централізоване вилучення. На нашу думку, недоліком Концепції є розмежування нарахування амортизації за її економічною та фіскальною функцією, оскільки, як доводить світова практика, в процесах відтворення ключову роль відіграє фіскальна функція амортизації. У разі невідповідності обсягів нарахованої амортизації за податковою схемою потребам простого відтворення основних засобів у майбутньому, що забезпечується реалізацією економічної функції, навіть за необхідних облікових розмірів амортизаційних відрахувань відтворення набуває звуженого характеру. В цьому плані Концепція потребує удосконалення з урахуванням того, що фіскальна роль амортизації повинна забезпечувати як мінімум просте відтворення основних засобів в умовах зростання їх цін. Незважаючи на окремі недоліки, принципові її положення відповідають потребам економіки в амортизаційній системі інвестиційного спрямування. Однак, визначені

223

Концепцією амортизаційної політики механізми удосконалення останньої не сприяли реформуванню амортизаційної системи для забезпечення активізації інвестиційної діяльності. Пов’язано це з тим, що основні положення Концепції в подальшому не розвинені в необхідних законодавчих і підзаконних актах: не був прийнятий Закон України «Про амортизацію»; переважаюча в практиці схема нарахування амортизації, визначена Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», не забезпечувала економічного базису відтворення. Певні позитивні зрушення в умовах стосовно формування амортизаційної системи інвестиційного спрямування пов’язані з прийняттям у 2000 р. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (П(С)БО 7), до норм якого поступово було адаптовано податкове законодавство 41. П(С)БО 7 визначено методологічні засади визнання, класифікації, оцінки, амортизації та обліку основних засобів. З прийняттям цього документа нарахування амортизації в обліку можливе за кожним об’єктом основних засобів, на відміну від податкового групового нарахування амортизації. Стандартом надається можливість застосування альтернативних методів нарахування амортизації з самостійним обранням найприйнятніших відповідно до особливостей об’єкта основних засобів та очікуваних економічних вигод від його використання. Обрані методи становлять основні положення облікової амортизаційної політики підприємства, що затверджується відповідним наказом. При виборі оптимального й найбільш раціонального методу нарахування амортизації слід враховувати досвід використання різних основних засобів, дотримувати принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, щоб обраний метод дав змогу реально відображати знос об’єкта в певний період. При обранні методів до уваги беруть різні фактори: інтенсивність експлуатації об’єкта, темпи фізичного зношування, рівень схильності до морального зносу, очікуваний строк корисного використання, економічну ситуацію в державі та галузі, фінансові показники підприємства. Розробляючи облікову політику на мікрорівні, можна обирати різні методи окремо для кожного об’єкта основних засобів, їх групи, або ж один у цілому для всіх основних засобів. П(С)БО 7

224

дозволено до використання методи зменшення та прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійний, виробничий і кумулятивний методи амортизації. Кожен із них зі своїми перевагами й недоліками є оптимальним і економічно виправданим для конкретного виду та об’єкта основних засобів, враховуючи внутрішні й зовнішні чинники сільськогосподарської діяльності. Із прийняттям П(С)БО 7 було сформовано передумови основних засад державної амортизаційної політики, здатної сприяти поступовому врегулюванню процесу відтворення основних засобів. Проте на мікрорівні не усвідомлено значення формування обґрунтованої облікової амортизаційної політики. Така позиція управлінських структур сільськогосподарських підприємств пов’язана з існуючою до 2015 р. неузгодженістю норм бухгалтерського і податкового законодавства. Здебільшого користувачами звітності підприємств є державні контролюючі органи, тому немає потреби, а головне – необхідності, у застосуванні інших підходів до нарахування амортизації, окрім встановлених нормативноправовими актами у сфері оподаткування. У сукупності вказані фактори створюють перешкоди на шляху формування сільськогосподарськими підприємствами обґрунтованої амортизаційної політики. Незважаючи на важливість прийняття П(С)БО 7 для нормативно-правового підґрунтя реформування амортизаційної системи, на практиці до 2011 р. це не дало очікуваних результатів. Нарахування амортизації в більшості сільськогосподарських підприємств, незалежно від системи оподаткування, здійснювалося за традиційною схемою відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а згодом –відповідно до Податкового кодексу України 4. Одна з причин цього пов’язана з нестачею реальних коштів у сільськогосподарських товаровиробників для активного інвестування в основний капітал, які хоча б відповідали б нарахованим амортизаційним відрахування. Водночас, позитивним моментом П(С)БО 7 було затвердження методологічних засад нарахування відповідних реальному зносу амортизаційних відрахувань, як базисних положень відтворювальної амортизаційної політики при їх майбутньому впровадженні в податкове законодавство. Однак, процес внесення необхідних змін до податкових правил амортизації основних засобів у

225

контексті їх адаптації до П(С)БО 7 затягнувся до майже 15 років. Упродовж цього періоду сталося ряд нововведень, першочергові з яких не відповідали нормативно-правовим актам бухгалтерського обліку. Зміни стосувалися впровадження нових груп основних засобів і норм їх амортизації. Так, змінами до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 2003 р. замість трьох передбачено чотири групи основних фондів, для яких встановлено підвищені порівняно з попередніми річні норми амортизації – відповідно у 2, 10, 6 і 15 %, що де-юре і де-факто діяли до прийняття Податкового кодексу України. Паралельно зі звичайною підприємствам надане право застосування бонусної та прискореної амортизації окремих економічно значимих видів основних засобів, наприклад, нового обладнання, що працює на альтернативних видах палива, та устаткування для виробництва альтернативних видів палива. Відповідно до нашої позиції розглядаємо підвищення податкових норм амортизації як позитивний чинник процесів відтворення та оновлення основних засобів національної економіки. У світовій та вітчизняній практиці фіскальна амортизаційна політика є важливим фактором формування попиту на певні види основних засобів, стимулюючи інвестиційні процеси. Як приклад, у 2002 р. найвищі податкові норми амортизації – 6,25 % було встановлено для другої групи основних фондів, а у 2004 р. – 15 % для четвертої і 10 % для другої групи. До цих груп відносять автомобільний транспорт і вузли, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше офісне обладнання, пристрої та приладдя до них. Це стало одним із чинників високих темпів оновлення автопарку багатьох підприємств, їх комп’ютерного і забезпечення засобами зв’язку 185. Поступовий процес адаптації вітчизняного податкового законодавства до норм П(С)БО 7, яким було закладено базисні передумови амортизаційної системи інвестиційного характеру, розгорнувся з введенням у дію Податкового кодексу України. Основні засоби, що підлягають амортизації, їх класифікаційні групи та методи нарахування амортизації було уніфіковано з унормованими

226

П(С)БО 7. На відміну від норм бухгалтерського законодавства, статтею 145 Податкового кодексу України було визначено граничні мінімально допустимі строки амортизації по відповідних групах основних засобів. Крім того, уточнено дозволені до застосування по окремих групах основних засобів методи нарахування амортизації. Зокрема, метод прискореного зменшення залишкової вартості можна застосовувати лише для амортизації машин та обладнання і транспортних засобів. Від 2015 р. нарахування амортизації з метою оподаткування підприємств дозволяється із залученням усіх методів, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та міжнародними стандартами фінансової звітності, за винятком виробничого. Особливості податкового регулювання нарахування амортизації стосувалися обмеження в строках амортизації різних класифікаційних груп основних засобів. У цілому прийняття Податкового кодексу України з відповідними змінами суттєво вплинуло на реформування макроекономічної амортизаційної системи. Амортизаційна система в частині методики розрахунку спожитого основного капіталу визначається не лише методами і нормами амортизації. На правильність амортизаційних відрахувань як затрат основного капіталу в процесі виробництва впливає база нарахування амортизації, тобто первісна або залишкова вартість основних засобів. І якщо починаючи з 2003 р. норми та методи амортизації поступово удосконалювали, то застосування нормативно врегульованої вартісної основи для нарахування амортизації не забезпечувало визначення амортизаційних відрахувань у розмірах, що відповідають простому відтворенню, і ця невідповідність посилюється в умовах інфляції. Згідно з П(С)БО 7 і податковим законодавством розрахунок амортизаційних відрахувань залежно від методу здійснюється множенням норми амортизації, кумулятивного коефіцієнта або виробничої ставки на вартість, що амортизується, або залишкову вартість основного засобу. Вартість, що амортизується, є різницею між первісною (переоціненою) вартістю об’єкта та його ліквідаційною вартістю. Оскільки здебільшого ліквідаційна вартість приймається на рівні нуля, то фактично амортизується вся первісна (переоцінена) вартість основних засобів. Так було передбачено в 1997–2010 рр. чинним на

227

той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а з 2011 р. – Податковим кодексом України. Залишкова вартість становить різницю між первісною (переоціненою) вартістю та зносом основного засобу. Первісна вартість являє собою історичну фактичну собівартість основного засобу, яка через кілька років може не відповідати реальній ринковій, особливо в умовах інфляційних процесів. Ще складніша ситуація із залишковою вартістю, на недостовірність якої можуть впливати непереоцінена первісна вартість і досить суб’єктивний знос об’єкта. Невідповідність бази нарахування амортизації поточній ринковій вартості основних засобів призводить до суттєвих викривлень суми амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування мають відображати реальні затрати засобів праці у виробничому процесі та відшкодовувати авансовані вкладення в основні засоби. Відшкодування таких вкладень повинно забезпечувати акумулювання коштів у розмірі, що дасть змогу придбати новий аналогічний об’єкт основних засобів після закінчення терміну корисного використання старого. В умовах інфляції, значного здорожчання матеріально-технічних ресурсів постає питання про необхідність постійного коригування вартості основних засобів, на основі якої розраховують величину амортизаційних відрахувань. Це необхідно з метою визначення вартості, що відповідатиме її поточній ринковій величині. Через недоліки нормативно-правового регулювання та реалій практики переоцінки (індексації) галузевих основних засобів виникли проблеми суттєвої невідповідності облікової первісної та залишкової вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств їх ринковим цінам. Саме фактор недооцінки основних засобів сільського господарства позначився на 2–3-кратному заниженні нарахованої амортизації порівняно з реальними витратами спожитого основного капіталу. По-перше, проведені у 1992, 1993, 1995 та 1996 рр. індексації основних фондів не доводили балансову вартість основних засобів до реальної відповідно до цінових змін та рівня інфляції на той час. По-друге, подальша індексація чи переоцінка основних засобів після 1996 р. в сільськогосподарських підприємствах здійснювалася переважно за податковою схемою, що передбачає застосування відкоригованого ін-

228

дексу інфляції, значно меншого ніж реальне здорожчання основних засобів. Як наслідок, база нарахування амортизації суттєво деформована. Лише з 2015 р. Податковим кодексом України відмінено понижуючу схему індексації вартості основних засобів. Проте це не дає необхідного ефекту через накопичену недооцінку основних засобів як об’єктів довготривалого використання. Майже за двадцятирічний період податкові підходи до нарахування амортизації були зорієнтовані на фінансові потреби бюджету, а не на забезпечення економічних функцій амортизації або стимулювання інвестиційних процесів. Незважаючи на різні позитивні нововведення податкового законодавства в напрямі реформування амортизаційної системи, проблеми матеріальнотехнічного забезпечення й відтворення основних засобів у сільському господарстві залишаються не вирішеними. Оцінка процесу формування й розвитку амортизаційної системи в Україні, підходів до нарахування і використання амортизаційних відрахувань дає підстави для висновку про наявність довготривалої несприятливої амортизаційної політики для активізації інвестиційноінноваційних процесів, наслідки якої відчутні й понині за поступової адаптації амортизаційної системи до потреб розширеного відтворення. Відповідно до інституціональних трансформацій можна виокремити вісім основних етапів реформування амортизаційної системи в Україні (рис. 4.1, додаток Е). Проведені дослідження доводять значимість амортизаційної політики у процесах відтворення основних засобів. Так, формування інституціональних умов амортизаційної політики інвестиційного спрямування шляхом утвердження її концептуальних засад, підвищення податкових норм амортизації, впровадження прискореної амортизації, уніфікації норм бухгалтерського і податкового законодавства сприяло активізації інвестиційних процесів. Це чітко простежується в 2001, 2004, 2008 рр. Збільшення інвестицій в основний капітал сільського господарства характерно і для періоду адаптації норм Податкового кодексу України до норм П(С)БО 7. Разом із тим, відображені на рис. 4.1. тенденції свідчать про довготривале переважання податкової схеми нарахування амортизації, що не забезпечувала реального відображення спожитого основного капіталу.

229

Індекс інвестицій в основний капітал сільського господарства, % до попереднього року

40,0

60,0

80,0

100,0

120,0

140,0

160,0

Етапи реформування амортизаційної системи II III IV V VI VII

2009

2008

2007

2006

2005

2004

2003

2002

2001

2000

1999

1998

1997

1996

1995

1994

1993

1992

1991

Рис. 4.1. Вплив реформування амортизаційної системи на інвестиційні процеси в сільському господарстві України*

Постанови КМУ «Про проведення індексації балансової вартості основних фондів» Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів

2010

П(С)БО 7 «Основні засоби» Концепція амортизаційної політики Закон України «Про фіксований с.-г. податок» Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»

2011

230

* Розробка автора і дані офіційного сайту Державної служби статистики України : http://www.ukrstat.gov.ua/.

Чинні нормативноправові акти

VIII

2012

ПКУ

2013

230 2014

Крім наведених, існують й інші важливі причини інституціонального характеру. Так, норми бухгалтерських стандартів та адаптованих до них положення податкового законодавства визначають амортизаційну політику лише в частині нарахування амортизаційних відрахувань, що є витратами основного капіталу в процесі сільськогосподарського виробництва і включаються до собівартості продукції. Водночас важливим регулятором процесів відтворення, як складової амортизаційної політики, є стимулювання використання коштів амортизаційного фонду. За нормативноправовими актами колишнього СРСР вимагалося використання коштів амортизаційного фонду безпосередньо на оновлення основних засобів. В іншому випадку до підприємств застосовували штрафні санкції. Сучасна амортизаційна політика теж потребує удосконалення в частині стимулювання цільового використання амортизаційних коштів. Недоліком тодішньої системи була централізація амортизаційного фонду, що автоматично передбачало неможливість реалізації права власності на ці кошти повною мірою. Тому на сьогодні основним принципом державної амортизаційної політики має бути заборона на централізоване вилучення коштів амортизаційного фонду шляхом закріплення права самостійного розпорядження такими коштами безпосередньо суб’єктами господарювання. Така норма передбачена Концепцією амортизаційної політики та Податковим кодексом України, що надзвичайно важливо. Разом із тим державна амортизаційна політика не є цілісною, оскільки її арсенал не містить необхідних стимулів щодо оновленню основних засобів з урахуванням досягнень науковотехнічного прогресу, політики енергозбереження й екологізації сільськогосподарського виробництва. Світова практика підтверджує важливість такої компоненти, як амортизаційна політика та її широке застосування у формуванні економічного середовища й регулюванні економічних процесів. У багатьох країнах світу, як і в українській практиці, процес відтворення основних засобів формується значною мірою під впливом податкового законодавства. Це стосується питань оцінки, переоцінки, класифікації та амортизації основних засобів. У Франції й

231

Німеччині амортизаційна політика тісно пов’язана з податковим законодавством. У Бельгії, Данії та Італії дозволяється застосовувати підхід, що передбачає поряд із бухгалтерськими методами нарахування амортизації використовувати й податковий. У Великобританії амортизація основних засобів регулюється бухгалтерськими стандартами SSAP 12 і 19. Однак через правила Управління податкових зборів Великобританія відхиляє норми амортизації, що їх встановлюють компанії, і вимагає дотримувати стандартні «податкові амортизаційні відрахування». При цьому податкові норми і методи амортизації враховують особливості окремих видів основних засобів, фактор морального зносу і забезпечують процес їх відтворення. У більшості країн податкові підходи передбачають прискорену амортизацію 76. Світовий досвід доводить, що в усіх країнах регулюванням процесів відтворення основних засобів через амортизаційну політику займається держава зазвичай у контексті податкової політики. Від розміру амортизаційних відрахувань залежить розмір прибутку підприємств, який підлягає оподаткуванню, а отже і надходження до державного бюджету. Підприємець зацікавлений в якомога великих нормах амортизації, введенні прискорених методів її нарахування з тим, щоб зменшити оподатковуваний прибуток. Держава водночас зацікавлена не допустити надмірного завищення амортизації, бо це зменшує надходження коштів до бюджету. За потреб економіки в активізації інвестиційної діяльності підприємств в багатьох країнах світу цьому сприяє відповідна амортизаційна політика. З даною метою застосовують систему прискореної амортизації, що забезпечує випереджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з реальними темпами втрати його споживчих властивостей і вартості. Прискорена амортизація призводить до зниження податку на прибуток у перші роки після введення засобів праці в експлуатацію і за рахунок цього забезпечує пришвидшене повернення інвестицій, інвестиційні проекти є ефективнішими та менш ризикованими для інвесторів, підвищує інвестиційні можливості підприємств. Слід зазначити, що пільги від прискореної амортизації підприємство

232

набуває тільки після здійснення реальних інвестицій. Тому її використання краще стимулює інвестиції в оновлення засобів виробництва порівняно із зниженням ставки податку на прибуток. І перше й друге, за інших рівних умов, має наслідком зростання інвестиційних можливостей за рахунок чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, а отже, і збільшення обсягів капіталовкладень. Адже додатково одержані кошти від зниження ставки податку на прибуток жодним чином не пов’язані з вартістю введених в експлуатацію засобів праці за звітний період. Додаткові ж амортизаційні відрахування у результаті застосування прискореної амортизації, а значить і пільги з податку на прибуток безпосередньо залежать від вартості введених в експлуатацію засобів праці за звітний період, тобто від здійснених інвестицій. Що більше інвестує підприємство у звітному періоді, то більші пільги з податку на прибуток воно матиме. У цьому зв’язку податкова політика держави має розроблятися паралельно з амортизаційною політикою, щоб запровадити раціональну, зважену податковоамортизаційну систему. Однією з основних функцій податкових амортизаційних систем розвинених країн світу є стимулювання постійного оновлення матеріально-технічної бази фермерів відповідно до поступу науково-технічного прогресу, прискорення впровадження технічно досконаліших моделей і конструкцій. Виконання цієї функції забезпечується застосуванням методів прискореної амортизації та ряду податкових привілей. Так, фермери США мають право здійснювати прискорену амортизацію сільськогосподарської техніки за досить високими нормами. Це дозволяє зменшити базу оподаткування, від якої крім цього податок визначається за зменшеними ставками. Спеціальні податкові привілеї надаються кооперативам фермерів у вигляді звільнення від додаткового податку при придбанні ними технічних засобів. Оновлення основних засобів відповідно до їх техніко-технологічного удосконалення потребує значних капітальних інвестицій. З метою стимулювання фермерів до інвестування в технічні нововведення застосовуються такі податкові стимули: податкові знижки на додаткове інвестування; бюджетна компенсація податкових платежів для збільшення інвесту-

233

вання; відстрочка сплати податкових платежів до завершення інвестиційного процесу. Ретроспективний аналіз формування амортизаційної системи в Україні, оцінка її суті, переваг та недоліків на різних етапах, аналіз світового досвіду амортизаційної політики дає підстави для обґрунтування кількох висновків. Амортизаційна політика на макро- та мікрорівнях є регулятором простого відтворення основних засобів. Державна амортизаційна політика має активізувати інвестиційні процеси в поєднанні з інструментами податкової політики. Саме податкові підходи до нарахування амортизації за прискореною схемою й податкові стимули сприяють суб’єктам господарювання в оновленні матеріально-технічної бази з метою підвищення конкурентоспроможності. Розуміння значимості амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності знайшло своє відображення в державних програмам розвитку села, сільського господарства та галузевої матеріально-технічної бази України 22, 23. Світовий і вітчизняний досвід свідчать про активізацію інвестиційних процесів при впровадженні прискореної податкової амортизації та різноманітних стимулів щодо оновлення основних засобів, що стосується перш за все пільгового та відтермінованого оподаткування. Реформування амортизаційної системи в Україні має проводитись в руслі податкової, інвестиційної, кредитної та бюджетної політики держави. Необхідно стимулювати інвестування коштів у придбання новітніх сільськогосподарських машин і обладнання, будівництво тваринницьких комплексів за сучасними зразками. Для цього на законодавчому рівні слід передбачити податкові пільги, зорієнтовані на цільове інвестиційне та інноваційне використання нарахованої амортизації. З метою стимулювання попиту на галузеві основні засоби пільгове оподаткування може поширюватись і на вітчизняні машинобудівні підприємства, якщо вони випускають якісно нову сільськогосподарську техніку, що відповідає світовим стандартам. Враховуючи нинішню низьку платоспроможність аграрних підприємств, доцільно поряд із податковими стимулами активно використовувати механізми прямої бюджетної підтримки оновлення матеріально-технічної бази агра-

234

рного сектору. Сільськогосподарським підприємствам держава могла б сприяти у пільговому кредитуванні на придбання основних засобів у розмірі використаних ними амортизаційних відрахувань за призначенням. Комплексність цих заходів дасть можливість сформувати в державі амортизаційну систему інвестиційного спрямування. Удосконалення амортизаційної системи в сільському господарстві України передбачає формування оптимальної амортизаційної політики на макро- та мікрорівнях. На державному рівні слід розробити і прийняти низку нових та внести зміни до чинних нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення прискореного відтворення основних засобів аграрного сектору і стимулювання інвестиційних процесів у галузі. З цією метою необхідно: – в розвиток Концепції амортизаційної політики прийняти Закон України «Про амортизацію», яким визначити методичні засади нарахування амортизації відповідно до реальних витрат основного капіталу в процесі виробництва та унормувати стимулювання цільового використання коштів у розмірі амортизаційних відрахувань; – адаптувати нормативні положення Податкового кодексу України та стандартів бухгалтерського обліку щодо амортизації основних засобів до Концепції амортизаційної політики; – проводити амортизаційну політику в поєднанні з податковою, інвестиційною і кредитною в напрямі інноваційного оновлення основних засобів; – забезпечити стимулювання використання підприємствами амортизаційних відрахувань за прямим цільовим призначенням на просте відтворення основних засобів. Це передбачає запровадження амортизаційних стимулів, у тому числі податкових і кредитних пільг при інвестиційному використанні сум амортизаційних відрахувань. Передбачити надання сільськогосподарським товаровиробникам пільгових кредитів на оновлення галузевих основних засобів у розмірі обсягів амортизації, що спрямовується підприємствами на капітальні вкладення; – передбачити відстрочення сплати податків та їх зменшення при інноваційному використанні нарахованої амортизації;

235

– забезпечити реалізацію правових норм Концепції амортизаційної політики щодо активізації інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання при розробці та реалізації державних програм розвитку сільського господарства; – запровадити в Україні практику індексації основних засобів відповідно до індексу споживчих цін на них та результатів Всеукраїнського сільськогосподарського перепису на макрорівні в поєднанні з практикою переоцінки за даними визначення їх вартості методами експертної оцінки на мікрорівні; – розробити рекомендаційні диференційовані норми амортизації для різних видів і груп основних засобів сільського господарства з урахуванням оптимального методу амортизації, строків їх ефективного корисного використання, фактичного рівня і потреби фондозабезпечення галузі, реального фінансово-майнового стану сільськогосподарських товаровиробників. На мікрорівні амортизаційна політика є складовою облікової політики підприємства та системи управління відтворенням основних засобів. Її удосконалення полягає в обранні обґрунтованих методів нарахування амортизації, що відображатимуть реальні відтворювальні витрати основного капіталу в сільськогосподарському виробництві, та економічно доцільних напрямів використання коштів амортизаційного фонду, що сприятимуть формуванню необхідної матеріально-технічної бази. Амортизаційна політика сільськогосподарських підприємств повинна забезпечити процес відтворення матеріальної основи процесу виробництва, ґрунтуючись на таких положеннях: – вибір з-поміж низки альтернативних тих методів амортизації, що найбільш реально відображають знос конкретного об’єкта основних засобів під час його експлуатації, забезпечують дотримання принципу нарахування та відповідності доходів і витрат основного капіталу в процесі сільськогосподарського виробництва; – застосування прискорених методів амортизації тих основних засобів, які потребують якнайшвидшого оновлення; – узгодження амортизаційної політики з політикою управління грошовими потоками з метою використання коштів амортиза-

236

ційного фонду за прямим призначенням – на придбання основних засобів, що формують оптимальний рівень фондозабезпеченості аграрного виробництва; – проведення постійної переоцінки балансової вартості основних засобів відповідно до рівня їх відтворювальної вартості; – списання основних засобів, утримання та використання яких є економічно недоцільним, або ж якщо це надлишкове майно. Розуміння суті амортизації, можливостей амортизаційної політики в регулюванні процесів відтворення, реалізація їх на макро- та мікрорівнях допоможе активізувати інвестиційні процеси й оновити основні виробничі засоби аграрного сектору. Значимість застосування відповідної потребам відтворення прискореної амортизації розкривав у своїх працях представник інституціональносоціологічної течії економічної думки Ф. Перру 190. Основним засобом активізації оновлення основних засобів він вважав державне стимулювання прискореного списання та заміни основних засобів у пріоритетних галузях економіки. Таким є і сільське господарство України, тому слід запровадити широке коло стимулівних механізмів щодо інноваційного оновлення галузевих засобів виробництва.

4.2. Оптимізація методів та норм амортизації основних засобів сільського господарства У переліку характеристик амортизаційної системи на макрорівні слід назвати методи та норми амортизації основних засобів, визначені нормативно-правовими актами як дозволені до використання. На мікрорівні обрані методи та норми амортизації становлять елементи облікової амортизаційної політики. Амортизаційна політика підприємств перш за все залежить від державної амортизаційної політики. Особливістю методики розрахунку амортизаційних відрахувань за командно-адміністративної системи в Україні було застосування прямолінійного методу нарахування амортизації за чітко регламентованих норм амортизації. Перші норми амортизації ос-

237

новних засобів сільського господарства введено в дію у 1963 р. На наступному етапі в 1974 р. шляхом більшої видової диференціації основних засобів і розрахунку щодо них відповідних норм амортизації, в тому числі на повне відновлення та капітальний ремонт, було затверджено Норми амортизаційних відрахувань по основних фондах народного господарства СРСР 36. Зокрема, для тракторів, що використовуються в сільському господарстві, залежно від їх призначення і класу загальна норма амортизаційних відрахувань становила в межах 17,6–19,5 %, із них на повне відновлення – 11,1–16,6 та на капітальний ремонт – 4,0–7,0 %. Зернозбиральні комбайни підлягали амортизації за нормою в 16,0 %, у тому числі на повне відновлення – 12,5, на капітальний ремонт – 3,5 %. Для інших видів сільськогосподарських машин та обладнання не були передбачені норми амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт, а лише на повне відновлення, зокрема по бурякозбиральних і картоплезбиральних комбайнах вона становила 16,6 %, по силосозбиральних, кукурудзозбиральних, льонозбиральних комбайнах, сіялках, саджалках – 14,2, по тракторних плугах і зерносушарках – 12,5 %. Сільськогосподарські машини й обладнання, які використовували в складніших умовах і які виконували більш складні операції, підлягали амортизації за вищими нормами – 20 %. Аналогічно було встановлено диференційовані норми амортизації для будівель і споруд. Зокрема, для овоче- та плодосховищ загальна норма становила в межах 4,6–6,8 % (на повне відновлення – 2,8–4,0 %, на капітальний ремонт – 1,8–2,8 %). Для будівель виробничого призначення, які в сільському господарстві зазвичай були одноповерховими, ввведено загальні норми амортизації в межах 3,1–7,0 % залежно від їх конструкції та будівельних матеріалів. Методику нарахування амортизації в період 1991–1994 рр. визначали Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР 37. Нововведені норми не передбачали норм на капітальний ремонт, а лише на повне відновлення. Сільськогосподарські машини й обладнання згруповано за галузями (рослинництво, тваринництво,

238

кормовиробництво тощо) і видами за 66-ма групами. Для них встановлено норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення в межах 8,3–25,0 %. По більшості видів основних засобів сільського господарства норми амортизації було знижено, зокрема для сільськогосподарських тракторів до 9,1–12,5 % залежно від призначення і класу. Для зернозбиральних комбайнів встановлено норму 10 % при попередній загальній нормі в 16,0 і на повне відновлення 12,5 %. Для багатьох інших видів сільськогосподарських машин і обладнання ці норми порівняно з попередніми знизилися на кілька пунктів: для бурякозбиральних комбайнів – від 16,6 до 11,0 %, кукурудзозбиральних комбайнів – від 14,2 до 11,0, плугів загального призначення – від 12,5 до 11 %. Для овоче- та плодосховищ загальну норму зменшено до 2,8–4,9 %, для виробничих будівель і споруд – до 1,7–5,0 %. Прийняття знижених до рівня попередніх норм амортизації пояснюється відносно масштабним накопиченням галузевого основного капіталу. Однак їх зниження призупинило темпи оновлення, що в подальшому призвело до негативних наслідків нагромадження фізично та морально застарілих об’єктів. Починаючи з 1994 р. де-факто домінуючою у застосуванні стала методика нарахування амортизації, визначена нормативноправовими актами сфери оподаткування. За 17 років трансформацій податкової амортизаційної системи чітко окреслюється ефективність підвищення норм амортизації основних засобів із позицій дотримання принципу об’єктивності нарахування витрат спожитого основного капіталу. Наслідком підвищення податкових норм амортизації та покрокової адаптації фіскального законодавства до методів амортизації згідно з П(С)БО 7 стало поступове зменшення рівня зносу галузевих основних засобів. Позитивною ознакою сучасної амортизаційної системи є уніфікація методів і норм амортизації, передбачених Податковим кодексом України (стаття 138) та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Нині чинними є всі методи нарахування амортизації, визначені національними стандартами бухгалтерського обліку та міжнародними стандартами фінансової звітності (табл. 4.1).

239

Таблиця 4.1 Вплив методики нарахування амортизації в Україні на амортизаційні відрахування та знос основних засобів у сільському господарстві *

Періодизація чинних і де-факто діючих норм та методів амортизації норми і методи бухгал- норми і методи податковотерського законодавства го законодавства І. Чинний і застосовують Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР: будівлі – 1,7–5,0 %; споруди – 1,0–10,0 %; машини та обладнання – 8,3–25,0 %; вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи – 6,7–20,0 %. ІІ. Використовують Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР відповідають бухгалтервстановлені Єдиними ським з можливістю нормами амортизаційних прискореної амортизації відрахувань активної частини ІІІ. Де-факто переважно використовують податкові норми амортизації річні норми амортизації (у % до балансової вартості на кінець періоду): встановлені Єдиними нормами амортизаційних група 1 – 5 %; група 2 – 25 %; група 3 – 15 % відрахувань квартальні норми амортизації (у % до балансової вартості на початок періоду): група 1 – 1,25 %; група 2 – 6,25 %; П(С)БО 7 встановлені група 3 – 3,75 % альтернативні методи амортизації прямоліній- квартальні норми амортиний; зменшення залишзації кової вартості; прискоре- (у % до балансової вартоного зменшення залишсті на початок періоду): кової вартості; кумуляти- група 1 – 2 %; група 2 – вний; виробничий 10 %; група 3 – 6 %; група 4 – 15 %

ІV. Поступова адаптація положень податкового законодавства до бухгалтерського методи амортизації за П(С)БО 7 з обмеженнями методи амортизації, застосування окремих встановлені П(С)БО 7 методів щодо певних груп основних засобів та строків амортизації

Роки

Показник, % Фактична норма амортизації

Рівень зносу

3,09–4,40

19,9–26,1

1995

2,39

33,2

1996 1997– 2010

1,94

37,5

1997

1,74

36,7

1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011– 2014

1,13 1,30 4,40 4,60 4,70 5,40 6,62 8,70 5,03 5,55 6,23 5,61 5,64

39,2 42,4 47,3 49,6 49,3 50,4 51,1 52,2 48,2 46,2 45,7 39,6 40,8

2011

5,47

32,6

2012 2013 2014

6,87 7,10 6,84

34,6 35,8 38,8

1991– 1994

1995– 1996

* Періодизацію сформовано автором, розрахунок проведено за даними статистичних бюлетенів «Основні засоби України» та «Основні показники розробки річних звітів КСП, радгоспів, міжгоспів» за відповідні роки.

240

Лібералізація амортизаційної системи України розширює можливості сільськогосподарських підприємств щодо оптимізації їх амортизаційної політики для забезпечення активізації інвестиційної діяльності відповідно до потреб відтворення основних засобів. Спеціалісти економічного профілю аграрних формувань у процесі обґрунтування механізмів управління формуванням і відтворенням парку основних засобів мають враховувати законодавчі основи регулювання відтворення основних засобів, фактичний стан і потребу в основних засобах відповідно до спеціалізації підприємства, перспективних планів й прогнозів розвитку, в тому числі щодо диверсифікації виробництва, фінансово-економічні можливості даного підприємства. Пошук оптимальних критеріїв регулювання інвестиційної діяльності, необхідність точного обліку витрат при визначенні вартості спожитого капіталу та податків вимагають від підприємців усіх рівнів ретельно підходити до питань амортизації основних засобів 162. При обґрунтуванні раціональної амортизаційної політики, елементи якої відповідатимуть необхідним пропорціям відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств та їх фінансовим можливостям, слід дотримувати такого алгоритму: – визначити економічно доцільний строк корисного використання об’єкта, впродовж якого з високою ймовірністю можливе отримання доходів від експлуатації основного засобу; – відповідно до терміну корисного використання визначити ймовірну величину ліквідаційної вартості; – обґрунтувати оптимальні методи нарахування амортизації по кожному виду або об’єкту основних засобів; – визначити порядок, циклічність, критерії та методичні підходи до переоцінки основних засобів. Для нарахування амортизації по основних засобах з-поміж альтернативних методів підприємство обирає для себе оптимальні та найбільш раціональні, які забезпечать дотримання принципу нарахування й відповідності доходів і витрат, необхідні темпи та пропорції відтворення основних засобів. Розробляючи облікову амортизаційну політику, можна обирати різні методи окремо для

241

кожного об’єкта основних засобів або їх групи, а можливо один із методів для всіх основних засобів. П(С)БО 7 та Податковим кодексом України дозволено до використання такі х них: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий методи нарахування амортизації. Суть прямолінійного методу полягає в рівномірному розподілі вартості, що амортизується, впродовж терміну корисного використання об’єкта шляхом відповідного ділення цих величин. Застосовувати його логічно за практичної відсутності фактору морального зносу основних засобів і зносу за впливом зовнішнього економічного середовища. З огляду на сучасну економічну ситуацію в національній економіці та сільському господарстві зокрема використовувати цей метод для нарахування амортизаційних відрахувань щодо об’єктів виробничого призначення не доцільно. Три наступні методи віднесено до методів прискореної амортизації, застосування яких забезпечує нарахування більшої суми амортизації в перший рік експлуатації об’єкта з поступовим її зменшенням до кінця терміну корисного використання. Перевага цих методів полягає у можливості за інших сприятливих фінансово-економічних умов здійснювати інтенсивну реновацію основних засобів з урахуванням впливу технологічної компоненти з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Суть методу зменшення залишкової вартості і методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в нарахуванні річної суми амортизації шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів, яка із року в рік зменшується, на норму амортизації. Різниця між цими методами полягає у визначенні величини норми амортизації: за методу прискореного зменшення залишкової вартості норму встановлюють на рівні подвійної норми прямолінійного методу, з використанням методу зменшення залишкової вартості норма обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної на первісну вартість. На відміну від попередніх методів при нарахуванні амортизації кумулятивним методом більша сума амортизаційних відрахувань на початку експлуатації об’єкту досягається за рахунок

242

поступового зменшення кумулятивного коефіцієнту, який множиться на вартість, що амортизується. Кумулятивний коефіцієнт визначається відношенням кількості років, що залишилась до кінця очікуваного терміну використання об’єкта необоротних активів, до суми чисел років його корисного використання. Пріоритетність у застосуванні того чи іншого методу прискореної амортизації визначається рівнем науково-технічного прогресу у виробництві різних видів сільськогосподарської техніки та потребами держави у стимулюванні розвитку окремих галузей АПК. Однак до 2015 року для платників податку на прибуток існували обмеження, встановлені Податковим кодексом України, щодо застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості. Нарахування амортизації за цим методом можна було здійснювати лише щодо транспортних засобів, машин і обладнання. Специфічним методом є виробничий, згідно якого визначається розмір амортизації за рік з розрахунку на кожну одиницю продукції в натуральному чи вартісному вираженні, що виробляється з використанням конкретного об’єкта основних засобів, і множиться цей показник на обсяги виробництва за місяць. Виробничий метод застосовується в бухгалтерському обліку з метою розподілу річної суми амортизації помісячно. З 2015 р. він не передбачений до використання Податковим кодексом України. З точки зору принципу відповідності доходів і витрат та економічної суті амортизації основних засобів під час їх експлуатації виробничий метод амортизації найбільш прийнятний. Зношення основних засобів більш активне при їх інтенсивнішому використанні. Проблема застосування виробничого методу нарахування амортизації для визначення річних амортизаційних відрахувань пов’язана з прогнозуванням загального обсягу виробленої продукції або виконаних робіт за весь період експлуатації об’єкта основних засобів. Разом із тим принципову суть даного методу можна враховувати при розробленні диференційованих норм амортизації для різних видів і груп основних засобів. Кожному методу амортизації притаманні певні переваги й недоліки, врахування яких дає можливість визначити оптимальний для конкретного об’єкта основних засобів (табл. 4.2).

243

Таблиця 4.2 Порівняльна характеристика альтернативних методів нарахування амортизації основних засобів сільськогосподарського призначення*

Переваги

Ознаки порівняння

Методи нарахування амортизації прискорезменшенного зменпрямоліній- кумулятивня залишвиробничий шення заний ний кової лишкової вартості вартості простота застосування забезпечує відповідність суми амортизації враховує вплив морального зносу; забезпечує інтенсивне списання вар- інтенсивності експлуатості в перші роки експлуатації тації об’єкта

Недоліки

не враховують фактор обкатного режиму експлуатації окремих видів машин, обладнання та транспортних засобів призводять в перші роки експлуатації основного засобу до штучного проблемне враховує завищення собівартості продукції ність застофактору та викривлення інших фінансовосування для морального економічних показників визначення зносу (що в принципі не позначається річної суми на процесах відтворення) амортизації не відповідає зміні продукскладність тивності розрахуносновних ку засобів з плином часу Приклад розподілу вартості, що амортизується, за роками експлуатації об’єкта (термін корисного використання 5 років), %: 1-й рік 20,0 33,3 42,7 45,2 залежить 2-й рік 20,0 26,7 25,7 26,1 від інтенсивності ви3-й рік 20,0 20,0 15,4 15,0 користання 4-й рік 20,0 13,3 9,2 8,7 об’єкта 5-й рік 20,0 6,7 7,0 5,0 * Розроблено автором.

244

Сільськогосподарські машини та обладнання, а також вантажні автомобілі доцільно амортизувати за прискореними методами, які забезпечують максимальне списання вартості об’єктів у перші роки експлуатації. До легкових автомобілів та засобів обчислювальної техніки, які підлягають значному впливу морального зносу та швидко знецінюються, краще застосовувати метод зменшення залишкової вартості або прискореного зменшення залишкової вартості 170. За даними табл. 4.2 найвища інтенсивність амортизації основних засобів забезпечується при застосуванні методу зменшення залишкової вартості, за якого майже половина вартості, що амортизується, списується в перший рік. Зокрема, в сільськогосподарських підприємствах цей метод логічно застосовувати щодо тих видів сільськогосподарської техніки, які щорічно відносно суттєво удосконалюються. За своєю суттю прямолінійний метод нарахування амортизації є оптимальним по відношенню до основних засобів, які опосередковано беруть участь у виробничому процесі, передусім це будівлі та споруди виробничого і невиробничого призначення. Однак, сучасний стан пасивних галузевих основних засобів виробничого призначення зумовлює необхідність їх прискореної амортизації для активізації інвестиційних процесів у тваринництві. Характер амортизаційної політики підприємства визначають зовнішні та внутрішні фактори її варіативності. Зовнішні фактори, насамперед пов’язані із визначеними законодавством принципами обґрунтування й вибору амортизаційної політики, межами варіативності застосування методів амортизації і строків корисного використання об’єктів. Зовнішні чинники, що визначають характер амортизаційної політики підприємства, зумовлюють її адаптацію до сучасного стану національної та галузевої економіки. Відповідно до зовнішніх факторів варіативності амортизаційної політики та специфіки різних видів основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення слід визначати рекомендаційну пріоритетність щодо застосування методів нарахування амортизації (табл. 4.3).

245

Види основних засобів сільськогосподарського призначення за оптимальною прийнятністю методів нарахування амортизації

Таблиця 4.3 Рекомендаційна пріоритетність застосування альтернативних методів нарахування амортизації основних засобів сільськогосподарського призначення * Методи нарахування амортизації прискореного прямолінійний кумулятивний зменшення залишкової вартості будівлі загальновиробничі трактори виробничого будівлі призначення споруди споруди машини для загальновиробничого хімічного захисту виробничого призначення рослин призначення силові машини машини для сівби причепи і напівпричепи

обладнання для інкубації яєць

зменшення залишкової вартості машини для обробітку ґрунту машини для заготівлі та приготування кормів комбайни обладнання для доїння та первинної обробки молока обладнання для використання поновлюваних джерел енергії

машини і обладобладнання нання для годівлі для утримання і напування хухудоби і птиці доби та птиці мобільні навамашини для нтажувальні збирання урожаю машини обладнання для прибирання гною і посліду вантажні автомобілі

* Розроблено автором.

Обґрунтування рекомендаційної пріоритетності у застосуванні методів нарахування амортизації за окремими видами основних засобів сільськогосподарського призначення здійснено відповідно до таких принципів: – урахування переваг і недоліків кожного методу з погляду їх суті та реалій практики застосування бухгалтерами сільськогосподарських підприємств;

246

– переважне застосування методів прискореної амортизації відповідно до сучасного стану забезпечення аграрного виробництва основними засобами за їх видами та потреби в них для розвитку окремих галузей сільського господарства; – оптимізація методів нарахування амортизації з урахуванням відмінностей у відносних темпах морального зносу, визначених за даними опитування спеціалістів аграрних підприємств і операторів пропозиції на ринку сільськогосподарської техніки. За відповідності амортизаційної політики підприємства вимогам зовнішнього інституційного середовища оптимізувати її можливо шляхом врахування внутрішніх чинників варіативності в такий спосіб, щоб забезпечити необхідні режим і параметри відтворення основних засобів. Для забезпечення ефективного відновлення потенціалу засобів виробництва підприємство в процесі управління визначає таку модель відтворення, що найповніше відповідатиме специфіці останнього та враховуватиме конкретні умови господарювання. Невід’ємну складову цього механізму становить сукупність норм і методів амортизації, визначених організаційно-економічним механізмом відтворення основних засобів. Прискорені темпи оновлення матеріально-технічної бази можна забезпечити в три способи: застосування методики прискореного нарахування амортизації впродовж терміну корисного використання об’єкта; скорочення амортизаційних строків порівняно з технічними нормативними та економічно доцільними межами використання основних засобів; комбінування цих двох способів. Скорочені терміни амортизації зазвичай впроваджуються законодавством за особливих потреб у стимулюванні розвитку необхідних видів економічної діяльності. Така практика поширена в окремих країнах, досвід яких можна застосувати і в Україні, враховуючи необхідність активізації інвестиційних процесів у вітчизняному сільському господарстві. Так, у США, з огляду на потребу стимулювання розвитку оборонної промисловості в 1940– 1950 рр., дозволялося повну вартість виробничих потужностей, задіяних у виробництві для забезпечення армії та флоту, списувати в п’ятирічний строк, а за надзвичайних умов – ще в коротший

247

термін. У Великобританії лише за один рік можна замортизувати всю вартість обладнання, що використовується для наукових досліджень у промисловості 84. П’ятирічний термін амортизації при комбінуванні з методами зменшення залишкової вартості був законодавчо запроваджений у Франції для списання вартості нових заводів, машин та обладнання, введених в експлуатацію з 1952 року 89. Введені у 1981 р. в дію Норми амортизаційних відрахувань системи прискореної амортизації у США передбачали повне зношення виробничих будівель і споруд за 15 років, устаткування – за 5, транспортних засобів – за 3 роки. У 1986 і 1988 рр. норми амортизації було дещо змінено, результатом чого стала розробка і впровадження Модифікованої системи прискореної амортизації (MACRS – Modified Accelerated Cost Recovery System – Модифікована система прискореного відшкодування затрат), яка передбачала нарахування зносу при оподаткуванні за прискореною схемою. У такий спосіб із застосуванням низки інших механізмів стимулювалося швидше накопичення коштів для оновлення основних засобів. Відповідно до ситуації в глобальній та національній економіці Модифікована система MACRS підлягали змінам, спрямованим на підвищення норм у перші роки експлуатації об’єктів і зменшення строків амортизації. Застосування такої системи забезпечує пришвидшене відшкодування інвестованих в основні засоби коштів. Крім фізичного зносу норми амортизаційних відрахувань зорієнтовані на вплив морального зносу основних засобів, що надто важливо для підприємств в умовах зростаючої конкуренції. Ефективність системи прискореної амортизації, як складової податкової, підтверджує і вітчизняний досвід. Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» з 1997 по 2004 рр. найвищою норма амортизації (6,25 %) була для другої групи основних фондів, це автомобільний транспорт і вузли (запасні частини), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше офісне обладнання, пристрої та при-

248

ладдя до них. Після внесення змін до податкового законодавства від 2004 р. найвищі норми – 15 % – передбачено для четвертої групи (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, в тому числі стільникові, мікрофони і рації) і 10 % для другої групи основних засобів (автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання). Це стало одним із чинників високих темпів розвитку в Україні автомобільного та меблевого ринків, ринку комп’ютерної техніки та мобільних телефонів. Запровадження підвищених норм амортизації на автомобілі зумовило зростання попиту на них. У цей період суттєво збільшилися автомобільний товарооборот, виробництво та імпорт автотранспортних засобів, зросли частка і обсяги придбання дорогих марок автомобілів. Аналогічна ситуація характерна для інших видів основних засобів другої та четвертої груп, зокрема комп’ютерної техніки, меблів, засобів зв’язку 185. Узагальнюючи вище викладене, пріоритетне застосування методів прискореної амортизації при оптимізації термінів корисного використання об’єктів є принциповим для розробки удосконалених норм амортизації основних засобів сільськогосподарського призначення, наявність і стан яких не задовольняє потреби розвитку аграрного виробництва та зростання конкурентоспроможності вітчизняних господарств. Враховуючи реалії практики формування амортизаційної облікової політики в сільськогосподарських підприємствах України, на нашу думку, доцільно розробити диференційовані норми амортизації для різних видів галузевих основних засобів. Практика законодавчого встановлення строків і річних норм амортизації доволі поширена в різних країнах світу. Так, у США за діючою з 1988 року Модифікованою системою прискореного відшкодування витрат MACRS основні засоби розподілено на 7 класів – залежно від термінів використання (3, 5, 7, 10, 20, 27,5 і 31,5 рік). Для кожної групи розроблено схеми нарахування зносу

249

за чітко визначеними нормами амортизації на кожний рік експлуатації об’єкта. Так, для 1-ї групи використовується наступна схема: 1-й рік – 33,33 %, 2-й – 44,45, 3-й – 14,81, 4-й – 7,41 % 219, с. 159. Стандартні «податкові відрахування» для будівель і споруд встановлює Управління податкових зборів Великобританії. Диференційовані річні норми амортизації за трьома основними групами основних засобів визначено податковим законодавством Франції: для будівельних об’єктів – від 1 до 10 %, для обладнання та інструментів – від 10 до 25, для споруд – від 5 до 10 % 84, 89. За канадською амортизаційною системою, відомою як «система меж» (bracket system), основні засоби класифіковано в 17 груп, для кожної з них чітко визначено мінімальні та максимальні межі норм річних амортизаційних відрахувань, які може використовувати підприємець, щорічно змінюючи їх залежно від поточного фінансово-майнового стану підприємства, потреб оновлення основних засобів і зовнішнього економічного середовища. Практику варіативної регламентації норм амортизації, зорієнтованих на активізацію інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств на інноваційній основі, доцільно запровадити і в Україні. За сучасних умов податкові методи та норми нарахування амортизації мають бути спрямовані на прискорене відшкодування витрат на оновлення основних засобів в агропромисловому комплексі України, а саме в сільському господарстві та сільськогосподарському машинобудуванні. З урахуванням нинішньої ситуації щодо матеріальнотехнічного забезпечення сільськогосподарського виробництва ці норми мають бути ліберальними і такими, що забезпечать просте відтворення галузевих основних засобів прискореними темпами в строки, визначені Податковим кодексом України. Можна розробити науково обґрунтовані й чітко регламентовані річні норми до первісної (переоціненої) вартості об’єкта. Приклад можливих варіантів диференційованих норм амортизації за окремими видами сільськогосподарської техніки, які враховують оптимальні методи нарахування амортизації, відсоткове значення ліквідаційної вартості, мінімально допустимі й технічно доцільні строки нарахування амортизації, наведено в табл. 4.4.

250

Таблиця 4.4 Варіанти диференційованих річних норм амортизаційних відрахувань окремих видів основних засобів сільськогосподарського призначення, % Вид основних засобів

Рік експлуатації*

Річні норми амортизації відповідно до термінів корисного використання, % 5 років

6 років

7 років

8 років

Трактори

1 2 3 4 5 6 7 8 9

20,0 26,7 21,3 16,0 10,7 5,3 х х х

16,7 23,8 19,8 15,9 11,9 7,9 4,0 х х

14,3 21,4 18,4 15,3 12,2 9,2 6,1 3,1 х

12,5 19,4 17,0 14,6 12,2 9,7 7,3 4,9 2,4

Комбайни самохідні

1 2 3 4 5 6 7 8

20,0 26,7 21,3 16,0 10,7 5,3 х х

16,7 23,8 19,8 15,9 11,9 7,9 4,0 х

14,3 21,4 18,4 15,3 12,2 9,2 6,1 3,1

х х х х х х х х

1 28,6 25,0 х х 2 23,8 21,4 х х 3 19,0 17,9 х х Машини для обробітку 4 14,3 14,3 х х ґрунту 5 9,5 10,7 х х 6 4,8 7,1 х х 7 х 3,6 х х * Норма амортизації за останній рік відповідає ліквідаційній вартості об’єктів у % до їх первісної вартості. Розроблено автором.

На нашу думку, при обґрунтуванні таких норм ключовими є положення забезпечення прискореного відшкодування витрат на придбання основних засобів (що характерно для методів прискореної амортизації) і врахування техніко-економічних закономір-

251

ностей експлуатації та зношування основних засобів сільськогосподарського призначення (що передбачено виробничим методом амортизації). Останній пов’язаний з тими видами сільськогосподарської техніки, які проходять період обкатки з відносно невисокою інтенсивністю експлуатації об’єкта. Орієнтовні диференційовані норми амортизації окремих видів основних засобів сільськогосподарського призначення потребують ґрунтовного опрацювання на науковій основі із залученням спеціалістів економічного та технічного профілю з урахуванням фактичних тенденцій щодо строків та інтенсивності експлуатації різних видів галузевих засобів виробництва. Запровадження науково обґрунтованих диференційованих норм амортизації, не забороняючи підприємству застосовувати чинні методи амортизації, дозволить спростити роботу менеджерів і бухгалтерів сільськогосподарських підприємств з розрахунку амортизаційних відрахувань і при управлінні грошовими потоками. При застосуванні цих норм та альтернативних методів нарахування амортизації підприємству принципово оптимізувати строки корисного використання основних засобів відповідно до їх техніко-експлуатаційних характеристик і потреб оновлення, а також фінансових можливостей сільськогосподарських підприємств. В світовій практиці окрім методів рівномірної та прискореної (регресивної) амортизації застосовують методи уповільненої (прогресивної) амортизації, до яких відносять метод амортизаційного фонду та метод ануїтету. Їх методика передбачає поступове зростання сум нарахованих амортизаційних відрахувань впродовж терміну їх корисного використання. Зокрема, при застосуванні першого із наведених методів фонд погашення (амортизаційний фонд) формується за рахунок двох джерел: нарахованих амортизаційних відрахувань, сума яких депонується на окремому рахунку або вкладається в надійні цінні папери, та відсотків за цими депозитами чи інвестиційними вкладами. Ґрунтуючись на принципових положеннях та ідеології цих методів, деякі науковці рекомендують вітчизняним сільськогосподарським підприємствам аналогічно акумулювати кошти в розмірі нарахованої амортизації

252

на окремому рахунку цільового використання цих сум та отриманих відсотків за депозитами. Причому зазначають, що підприємство матиме право використовувати ці кошти лише після спливу терміну корисного використання основного засобу 98, с. 36–37. З нашого погляду, відповідно до законодавства і виходячи із сучасного фінансово-майнового стану, зокрема ліквідності, вітчизняних аграріїв, такі пропозиції є не правовими й економічно недоцільними. Так, згідно із статтею 66 Господарського кодексу України 2 держава гарантує захист майнових прав підприємства, забороняючи вилучення його майна, в тому числі грошових коштів. Закріплення за суб’єктами господарювання права на самостійне розпорядження і використання коштів амортизаційного фонду із забороною будь-якого вилучення їх державою є принциповим положенням Концепції амортизаційної політики 20. Акумулювання коштів амортизаційного фонду без права їх вилучення впродовж тривалого періоду часу є суперечливим з позицій економічної доцільності, зважаючи на інфляційні процеси та ситуацію в банківській сфері України. Адже запорукою адекватних відтворювальних процесів є відносна стабільність величин інфляції та банківських відсотків, що характерно країнам з розвинутою ринковою економікою 93. Не на користь пропозиції щодо перерахування коштів амортизаційного фонду на окремі банківські рахунки з їх довгостроковим зберіганням свідчить і фінансовомайновий стан вітчизняних сільськогосподарських підприємств, які на сьогодні не можуть собі дозволити вилучати з господарського обігу грошові кошти, оскільки їх необхідне призначення – це придбання основних та оборотних матеріально-технічних ресурсів для забезпечення ведення основної діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції. Як свідчать дані фінансової звітності сільськогосподарських підприємств, у 2003–2011 рр. лише частину коштів із загального обсягу нарахованих амортизаційних відрахувань використано за прямим функціональним призначенням. На сьогодні за рахунок амортизаційного фонду погашають позики на капітальні інвестиції (табл. 4.5).

253

Таблиця 4.5 Напрями та структура використання амортизаційних відрахувань у сільськогосподарських підприємствах України, % * Показник

Рік 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Використано амортизаційних відрахувань від загальної суми 30,6 38,8 49,3 49,3 51,9 52,1 52,1 46,3 47,2 нарахованої амортизації основних засобів, % Використано амортизаційних відрахувань на будівництво і придбання основних 27,2 36,8 47,4 47,1 49,7 51,0 50,5 45,2 46,2 засобів від загальної суми нарахованої амортизації, % Структура використаних амортизаційних відрахувань, %: – на будівництво і придбання основних 89,2 94,8 96,2 95,7 95,9 98,0 97,0 97,5 97,9 засобів – на погашення позик, отриманих на 1,2 1,2 0,7 1,0 1,4 0,9 1,3 1,2 0,5 капітальні інвестиції * Розраховано за даними форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Протягом 2003–2011 рр. лише в межах 27–51 % коштів від суми нарахованої амортизації використано на придбання та будівництво основних засобів. Позитивною є тенденція збільшення обсягів та частки цільового використання амортизаційних відрахувань. Разом із тим у цей період від 5 до 23,9 млн грн коштів амортизаційного фонду були направлені на погашення позик, отриманих для інвестування в основний капітал. Такі тенденції можна пояснити диспропорціями в процесах відтворення: або перевищенням нарахованої амортизації над фактичним споживанням

254

основного капіталу відповідно до потреб його простого відтворення, або відсутністю реальних коштів на оновлення основних засобів і нецільовим використанням сум нарахованої амортизації. Низький рівень фондооснащеності аграрного виробництва є свідченням останнього. Отже, на мікрорівні формування раціональної амортизаційної політики, як складової політики управління грошовими потоками та облікової політики підприємства, в умовах її нормативноправової лібералізації передбачає вибір серед альтернативних оптимальних методів нарахування амортизації. При обранні методів слід керуватися такими принципами: – відповідність методу нарахування амортизації впливу фізичного і морального зносу та дії економічного зовнішнього середовища; – дотримання чинних нормативно-правових вимог щодо дозволених методів нарахування амортизації та обмеження строків корисного використання об’єктів з метою їх амортизації для відповідних класифікаційних груп основних засобів; – доцільність застосування тих чи інших методів, зокрема прискореної амортизації, і строків корисного використання відповідно до фінансово-майнового стану підприємства; – відповідність методів нарахування амортизації та строків їх корисного використання з позицій списання основних засобів потребам відтворення матеріально-технічної бази. Для сільськогосподарських підприємств, управлінський персонал якого традиційно залишається консервативним, доцільно розробити науково обґрунтовані норми амортизації для різних видів галузевих основних засобів, які б відповідали особливостям об’єктів, специфіці та сучасному стану сільського господарства. Незважаючи на введення прискорених методів і підвищення норм амортизації, слід визнати, що її роль в активізації інвестиційних процесів залишається незначною, а амортизаційна політика не забезпечила необхідного ефекту щодо оновлення основних засобів сільськогосподарських підприємств. Якщо, наприклад, у США частка амортизаційних відрахувань у загальних інвестиціях в основний капітал становить 74,2 %, то в Україні у межах 21,2– 32,7 %, а у вітчизняних сільськогосподарських підприємствах у

255

межах 10,0–23,6 %. Це свідчить про залучення позикових коштів на придбання й оновлення основних засобів, що малоефективно порівняно з активізацією амортизаційних чинників відтворення. За розрахунками науковців, амортизаційні відрахування є найбільш ефективним інвестиційним ресурсом: порівняння внутрішньої норми прибутку за різних варіантів фінансування інвестицій свідчить, що ефективність використання для цих цілей амортизаційних відрахувань удвічі вища ніж ефективність використання прибутку, і в 4 рази – банківського кредиту 218. Переважне використання для інвестування амортизаційних відрахувань сприяє зменшенню собівартості продукції і, як результат, підвищенню рівня її конкурентоспроможності. Таким чином, у подальшому реформування амортизаційної системи в Україні потребує не часткових змін норм і методів амортизації, а запровадження в господарську практику так званої «агресивної» амортизаційної політики, основна мета якої – активізація інвестиційних процесів переважно за рахунок амортизаційних чинників і на цій основі модернізація аграрного виробництва. Ключовими елементами такої амортизаційної політики є запровадження норм амортизації відповідно до прискореної моделі амортизації та скорочення строків амортизації основних засобів. Але при цьому недопустиме, з нашого погляду, обов’язкове запровадження накопичувального рахунку амортизаційних відрахувань з жорстким цільовим використанням його коштів. Агресивна амортизаційна політика держави має здійснювати шляхом запровадження широкої системи стимулів щодо інвестиційного використання нарахованої амортизації, перш за все для оновлення основних засобів на ефективніші та менш енергоємні. На сьогодні принциповим завданням є створення інституціональних умов для надання амортизації статусу реального найпотужнішого інвестиційного ресурсу інноваційної реконструкції сільськогосподарських підприємств. Мобілізація саме цього фактору дозволить підвищити ефективність відтворення основних засобів за рахунок зростання притоку дешевих інвестиційних ресурсів для масштабної модернізації вітчизняного аграрного виробництва.

256

4.3. Удосконалення переоцінки основних засобів сільського господарства в інформаційному забезпеченні управління їх відтворенням Формування обґрунтованих державної амортизаційної, технічної та інвестиційної політики, що сприятиме посиленню конкурентної позиції вітчизняної економіки, має ґрунтуватися на реальній оцінці ресурсного потенціалу. Актуалізація проблеми оцінки майна підприємств у нинішніх умовах пов’язана з розробкою й подальшою реалізацією економічної політики, спрямованої на створення реальних умов для відтворення основних засобів. Тривале використання основних засобів спричиняє зміну їх вартості під впливом різних факторів: морального та фізичного зносу, зміни корисності об’єктів через непередбачувані обставини, а також зміни кон’юнктури ринку та ринкових цін на матеріально-технічні ресурси. Останнє зумовлює необхідність постійної переоцінки основних засобів сільського господарства з метою інформаційного забезпечення їх своєчасного відтворення. Незважаючи на зростання обсягів нарахованої амортизації та фактичної норми амортизації до первісної вартості основних засобів, амортизаційні відрахування в 2000–2013 рр. становили лише 1,9–2,8 % відтворювальної вартості галузевих основних засобів, тоді як в 1990 р. фактична норма амортизації перевищувала 5 %. У 2014 р. намітилося зростання амортизаційних відрахувань по відношенню до переоціненої вартості основних засобів сільського господарства до 4,2 % (рис. 4.2). Необхідність розв’язання проблеми вчасної переоцінки основних засобів передбачена окремими нормативно-правовими актами. Зокрема, в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 р. [23] відзначено необхідність постійної переоцінки основних засобів з метою покращення ситуації щодо формування й відтворення матеріально-технічної бази. Зважаючи на необхідність вирішення цієї проблеми, актуалізуються питання обґрунтування підходів до переоцінки основних засобів у сільському господарстві України, зумовлені інституціональними особливостями розвитку та функціонування галузі в минулому і на сучасному етапі. Це потребує аналізу фактичної практики переоцінки основних засобів, вивчення світового та вітчизняного досві-

257

2014

2013

2012

2011

2010

2009

2008

2007

2006

2005

2004

2003

2002

2001

6 5 4 3 2 1 0

12 10 8 6 4 2 0 1990

млрд грн

ду, критичної оцінки нормативно-правового регулювання даного процесу в Україні.

рік Обсяги нарахованої амортизації, млрд грн Амортизація до переоціненої первісної вартості основних засобів, %

Рис. 4.2. Абсолютні та відносні показники нарахованих амортизаційних відрахувань у сільському господарстві * * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Основні засоби України» за відповідні роки з урахуванням досліджень автора з недооцінки основних засобів.

В умовах ринкової економіки постійно змінюються ціни на товари, в тому числі на матеріально-технічні ресурси. Під впливом різних обставин відбуваються зміни ринкових цін загального, часткового або відносного характеру. Загальні зміни цін є наслідком інфляційних процесів в економіці країни, тоді як часткові – це результат зміни співвідношення попиту і пропозиції на ринку певних товарів. Відносні зміни відображають співвідношення цінових індексів на товари окремих галузей національної економіки [132]. Дослідження відносних цінових змін актуальні в умовах диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію, який зумовив негативні тенденції в аграрному секторі економіки України, особливо в 90-ті роки минулого століття. У 1993 р. ціни на різні види матеріально-технічних ресурсів для сільськогосподарського виробництва зросли в 1,5–2,5 раза порівняно зі зростанням цін на сільськогосподарську продукцію. У подальшому темпи зростання цін на галузеві матеріально-технічні ресурси промислового походження порівняно до темпів здорожчання сільськогосподарської продукції дещо загальмувалися.

258

Зважаючи на високі темпи зростання цін на матеріальнотехнічні ресурси для аграрного виробництва та регламентацію проведення переоцінки основних засобів окремими нормативноправовими актами, постає реальна потреба в періодичній переоцінці галузевих засобів виробництва у сільськогосподарських підприємствах. Але, за нашими дослідженнями, така практика не знайшла застосування, що породжує проблеми управління відтворенням основних засобів. Про відсутність переоцінки основних засобів свідчать дані обліку сільськогосподарських підприємств і безпосередньо опитування їхніх керівників та бухгалтерів. У разі її проведення переоцінка основних засобів для внутрішніх потреб підприємства переважно має характер індексації. У 1992–1996 рр. індексації проводили відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України [30, 31, 32, 33], у 1997–2010 рр. – переважно за нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [11], а з 2011 р. – згідно з вимогами Податкового кодексу України [4]. Необхідність та економічні підстави для загальної переоцінки основних засобів аграрного сектору, яка б враховувала інфляційний вплив, були наявними впродовж останніх двадцяти років, про що свідчать індекси інфляції в Україні та темпи зростання цін на матеріально-технічні ресурси, спожиті в сільському господарстві (табл. 4.6). Таблиця 4.6 Рівень зростання споживчих цін в Україні у 1993–2014 рр., % * Показник – рік до року – грудень до грудня

2008

2011

2014

4834,9

Рік 1999 2002 2005 Індекс інфляції: 180,3 122,7 100,8 113,5

125,2

108,0

112,1

10256

139,7

122,3

104,6

124,9

1993

1996

119,2

99,4

110,3

Індекс цін на матеріально-технічні ресурси, спожиті в сільському господарстві: 132,3 95,6 114,7 144,1

– рік до року 118,6 120,0 – грудень до 5969 130,5 126,4 106,1 111,9 111,3 114,6 144,3 грудня * Джерело: дані статистичних збірників «Статистичний щорічник України» та «Сільське господарство України».

259

Однак, незважаючи на досить високі темпи зростання цін на основні засоби сільськогосподарського призначення, їх переоцінка не відповідала темпам інфляційних процесів. Індексації 1992– 1996 рр. не доводили балансову вартість основних засобів до реальної, не враховували фізичного та морального зносу, рівнів зміни цін на окремі об’єкти, не відповідали темпам інфляційних процесів. Порівняння коефіцієнтів індексації основних засобів у 1992– 1995 рр. з індексами зростання споживчих цін від дати введення об’єктів в експлуатацію до дати переоцінки свідчить про дво- та трикратну невідповідність переоцінки темпам інфляції. Так, індексацію в 1993 р. проводили станом на 1 серпня. Відповідно до Порядку індексації балансової вартості основних фондів [30] об’єкти, введені в дію у 1993 р., не індексувалися, тоді як споживчі ціни за 7 місяців зросли в 10 разів. Машини та обладнання, зараховані на баланс у період від 1 травня 1992 р. до 1 січня 1993 р., індексувалися в 10,1 раза, що відповідає індексу інфляції на 1 січня 1993 р., тоді як зростання цін з травня 1992 р. становило 39,8 раза. Не виправили ситуацію й наступні індексації. Станом на 1 липня 1994 р. вартість техніки, придбаної в липні 2001 р., переоцінювалась у 5900 разів, а ціни зросли за цей період в 13 807 разів. Будівлі та споруди, машини й обладнання, введені в дію у І кварталі 1994 р., переоцінювалися за індексом 1,5 при індексі інфляції 1,68. Дещо поліпшилася ситуація щодо індексації основних фондів в 1996 р. через призупинення темпів інфляції. Разом із тим при зростанні цін від 1 липня 1995 р. до 1 квітня 1996 р. на 21–84 %, основні засоби, придбані за цей період, не індексувалися. Недоліком всіх індексацій потягом 1992–1996 рр. є те, що коефіцієнти індексацій не враховували щомісячну інфляцію цих періодів з досить високими темпами. У більшості господарств масову переоцінку проводили востаннє у 1996 р. відповідно до порядку індексації балансової вартості основних фондів підприємств, організацій та установ за станом на 1 квітня 1996 р. (крім об’єктів житлового фонду) (табл. 4.7).

260

Таблиця 4.7 Індексація основних засобів та рівень інфляції в Україні в 1996 р.* Індекси (коефіцієнти індексації) Періоди Індекс інфляції на 1.04.1996 р. введення основід періоду вних засобів для будівель, для машин, для інших введення осно(освоєння споруд та пере- обладнання і видів вних засобів до капітальних давальних при- транспортних основних 1.04.1996 року вкладень) строїв засобів засобів До 1991 року 187990 122662 167734 від 143465 В 1991 році 87641 49464 64512 36786–143465 В 1992 році: I квартал 7551 4993 5093 7390–36786 II квартал 4019 3891 3350 4746–7390 III квартал 2806 2913 2862 3245–4746 IV квартал 1687 1526 1529 1752–3245 В 1993 році: I квартал 799 570 528 643–1752 II квартал 330 186 153 237–643 III квартал 108 59 47 79–237 IV квартал 32 20 15 17–79 В 1994 році: I квартал 14 13,1 10,0 12,0–17,1 II квартал 9,7 10,9 9,1 10,4–12,0 ІІІ квартал 8,3 8,7 7,4 9,2–10,4 IV квартал 5,1 3,1 2,4 3,4–9,2 В 1995 році: I квартал 1,77 1,7 1,5 2,14–3,41 II квартал 1,17 1,3 1,2 1,84–2,14 ІІІ квартал 1,0 1,0 1,0 1,47–1,84 IV квартал 1,0 1,0 1,0 1,21–1,47 * Розраховано за даними статистичного збірника «Статистичний щорічник України» та дані Постанови Кабінету Міністрів України [33].

Уточнювальна переоцінка основних засобів була проведена в другій половині 1990-х років у процесі реорганізації сільськогосподарських підприємств з метою паювання їх майна. Для цього здійснювалася експертна оцінка майна, порядок і методологія якої були недосконалими через новизну процесу і нерозвиненість ринку матеріально-технічних ресурсів аграрного сектору. Нині переоцінку основних засобів відповідно до їх реальних поточних цін проводять при створенні підприємства та на вимогу банків. Переважно з 1997 р. застосовується методика індексації

261

вартості основних засобів відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [11], у подальшому – до Податкового кодексу України [4]. Наслідком такої практики стала практична відсутність переоцінки галузевих основних засобів за їх ринковими цінами. Так, за 2005–2014 рр. в цілому по інших галузях національної економіки основні засоби дооцінено в 7,68 раза, тоді як в сільському господарстві – лише на 31 %. При таких реаліях переоцінки галузевих основних засобів за цей період трактори та сільськогосподарські машини здорожчали втричі, автомобілі – майже вдвічі, будівельно-монтажні роботи і будівельні матеріали для аграрної сфери відповідно – в 5,9 і 3,9 рази. На початок 2014 р. річний коефіцієнт переоцінки (індексації) балансової вартості основних засобів національної економіки без сільського господарства дорівнював 1,41, а сільського господарства – 1,06. На початок 2012 р. в господарствах України рослинницького напряму основні засоби було дооцінено на 1 %, тваринницького – на 5, змішаного типу – на 4,3 %. При цьому ціни на сільськогосподарську техніку зросли на 15,3 %, а на будівельні матеріали та будівельно-монтажні роботи відповідно – на 14,3 і 18 %. Якщо навіть в окремі роки рівень зростання цін на окремі види основних засобів, зокрема в 2006 р. на автомобілі, був нижче рівня фактичної переоцінки основних засобів, акумульований рівень здорожчання основних засобів у рази перевищував накопичений індекс переоцінки (табл. 4.8). Проблеми об’єктивної оцінки основних засобів сільського господарства розглянуто в працях Б. Й. Пасхавера, результати досліджень якого підтверджують наші висновки: у сільському господарстві України існує колосальна недооцінка основних засобів до їх справедливої відновної вартості в цінах поточного року [187]. Фактична переоцінка основних засобів у сільськогосподарських підприємствах не відображає впливу інфляційних процесів і змін ринкових цін на матеріально-технічні ресурси, що споживаються в аграрному виробництві. Як наслідок, виникають проблеми інформаційного забезпечення ефективного менеджменту на мікрорівні та обґрунтування раціональної системи регуляторних механізмів на макрорівні. Визначання напрямів забезпечення умов для відтворення галузевого основного капіталу та розвитку сільського господарства потребує об’єктивної оцінки основних засобів.

262

263

2006

2007

2008

2009

2010

2011

1,04

сільського господарства

1,01

1,14 1,02

1,18 1,08

1,44 1,02

1,19 1,02

1,68 –

–

1,02

1,20

2012

1,01

1,12

2013

1,06

1,41

1,20 1,39 1,18

– автомобілі

– будівельно-монтажні роботи

– будівельні матеріали

1,15

1,34

0,90

1,11

1,28

1,12

1,02

1,11

1,31

1,26

1,10

1,12

1,25

1,30

1,24

1,28

1,03

1,12

1,15

1,09

1,06

1,17

1,03

1,10

1,14

1,18

1,04

1,15

1,08

1,01

1,03

1,01

1,04

1,02

3,92

5,98

1,89

3,00

263

* Розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник України», «Основні засоби України» та «Сільське господарство України» за відповідні роки.

1,19

– трактори та сільськогосподарські машини

1,31

7,68

за період 2005– 2014 рр.

Таблиця 4.8

2014

Рівень зростання цін на матеріально-технічні ресурси сільськогосподарського призначення:

1,06

Рівень фактичної переоцінки вартості основних засобів

2005

національної економіки без сільського господарства

Показник

Рік

Фактична переоцінка основних засобів сільського господарства України та рівень зростання цін на них на початок року за 2005–2014 рр., разів*

Запровадженню дієвої практики переоцінки галузевих основних засобів має передувати виявлення причин її відсутності з позицій інституціональної теорії. Інституціональний підхід до аналізу проблем передбачає оцінку впливу різних інституцій на економічні явища, зокрема правових, тобто нормативно-правового та методичного забезпечення. Прийняті в країнах світу методологічні підходи до переоцінки визначає той чи інший вид та рівень зміни цін. Методологія переоцінки зумовлена концепціями урахування зміни цін та інфляції, яких у світовій практиці існує три. В Україні у різних нормативно-правових актах порядок та методика переоцінки основних засобів зорієнтовані на різні види зміни цін. Рівень інфляції, як макроекономічний показник, є основою переоцінки відповідно до податкового законодавства, яке обслуговує сферу державного регулювання економіки. У Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та Національних стандартах оцінки, які в основному застосовуються на мікрорівні, при переоцінці враховують як загальні, так і часткові зміни цін. Основні положення, недоліки та переваги чинних нормативно-правових актів у сфері переоцінки основних засобів узагальнено в табл. 4.9 [158, 159]. Таким чином, проведені дослідження свідчать, що проблеми переоцінки обумовлені інституціональними чинниками, зокрема недоліками нормативно-правового забезпечення цього процесу та впливом неформальних інститутів. Передусім, на якості обліковооціночної роботи позначаються наявність кількох нормативних актів щодо переоцінки основних засобів сільського господарства та певна їх неузгодженість. Нині підходи до переоцінки основних засобів у сільському господарстві регламентуються П(С)БО 7 [41], Податковим кодексом [4] (до його прийняття Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [11]), Законами України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» [15] та «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [14].

264

265

* Сформовано автором.

Закон України «Про систему інженернотехнічного забезпечення агропромислового комплексу України»

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»

Ґрунтується на узагальненому індексі інфляції, не враховуючи здорожчання різних видів техніки. Значний розрив у часі між періодами переоцінки, що відповідає терміну експлуатації техніки. Де-факто не застосовується

Необов’язковість переоцінки. Необхідність залучення незалежного оцінювача для визначення справедливої вартості з відповідною оплатою послуг

На основі справедливої Періодичність не вартості, що визначається визначена незалежною експертною оцінкою, або шляхом індексації відповідно до податкового законодавства Централізована система- Кожні 5–7 років тична переоцінка з використанням індексу інфляції

Чітко встановлена методика, якій надається перевага бухгалтерами

Штучне зниження коефіцієнта індексації, що відповідно позначається на базі нарахування амортизації та амортизаційних відрахуваннях

265

Чітко встановлена методика з використанням індексу інфляції

З використанням експертної оцінки професійно здійснюється оцінка справедливої вартості, що є основою для переоцінки Справедлива вартість, як основа для переоцінки, є найбільш об’єктивною

Переваги

Недоліки

Залучення експерта-оцінювача, послуги якого потребують оплати

Періодичність переоцінки Періодичність чітко не визначена, залежить від рівня інфляції Періодичність не визначена

Нормативно-правовий Основні положення щодо акт переоцінки Податковий кодекс Переоцінка шляхом індексації з використанням України 2011–2014 рр. (до його прийняття – відкоригованого індексу інфляції Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») Закон України «Про За результатами незалежоцінку майна, майнових ної експертної оцінки прав та професійну оціночну діяльність в Україні»

Таблиця 4.9 Порівняльна таблиця основних положень нормативно-правових актів, які регламентують переоцінку основних засобів у сільському господарстві*

Названі нормативно-правові акти потребують узгодження стосовно регламентації переоцінки основних засобів у сільському господарстві на макрорівні для забезпечення об’єктивного виміру основного капіталу та його витрат у процесі аграрного виробництва на мікрорівні. З метою удосконалення системи переоцінки основних засобів слід враховувати позитивні й негативні моменти теорії та практики процесу, зокрема, нормативно-правової бази. Вирішення проблеми практичної переоцінки основних засобів потребує обґрунтованих та законодавчо врегульованих методичних положень. У практиці обліку та оцінки основних засобів з 1997 р. в основному керувалися нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (з 2011 р. Податковим кодексом України). Згідно з положеннями цих нормативно-правових актів у 1997–2014 рр. передбачалася можливість коригування вартості основних засобів з метою їх амортизації шляхом індексації із застосуванням коефіцієнта: Кі = [І(а–1) – 10] : 100, де І(а–1) – індекс інфляції року, за результатами якого здійснюється індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексацію не роблять. Таким чином, проведення індексації залежало від індексу інфляції. В економічній літературі виділяють три види інфляції залежно від її темпів: повзуча (помірна) – при темпах зростання цін не більше 10 % за рік, галопуюча – від 20 до 200 % за рік, гіперінфляція – 50 % за місяць. Ці кількісні показники інфляції взято за основу для індексації згідно з податковим законодавством. Якщо річна інфляція не перевищує 110 %, основні засоби не індексуються, що пояснюється помірністю темпів інфляції. Але формула розрахунку коефіцієнта індексації давала можливість індексувати основні засоби, якщо темпи інфляції за рік перевищують 10 %, що не відповідає помірній інфляції. За останні 15 років така ситуація спостерігалась у 2001–2003 та 2010–2013 рр. Слід зазначити, що у ці періоди поступово зростали ціни на матеріально-технічні ресурси, спожиті в сільському господарстві. Так, у 2001 і 2003 рр. індекс інфляції становив від-

266

повідно 106,1 і 108,2 %, що не давало змоги проводити індексацію основних засобів. У ці ж роки спожиті в сільському господарстві будівельні матеріали та автомобілі подорожчали на 6–8 %. Через невисокий рівень інфляції в 2011 р. за нормами податкового законодавства основні засоби не підлягали переоцінці, тоді як ціни на сільськогосподарську техніку та будівельні матеріали зросли майже на 15 %. Не краща ситуація характерна й для тих періодів, коли можна було проводити індексацію основних засобів у зв’язку з індексами інфляції більше 110 %. Це пояснюється методикою визначення коефіцієнта індексації. Так, у 2005 р. індекс інфляції становив 110,3 %, що дало змогу проіндексувати основні засоби лише в 1,003 раза, тоді як ціни на матеріально-технічні ресурси, спожиті в сільському господарстві, зросли: на будівельні матеріали – в 1,15,н а сільськогосподарські машини й трактори – в 1,11 раза. Ситуація погіршилася в наступні періоди. У 2007 р. при зростанні цін на будівельні матеріали на 31,4 %, на трактори та сільськогосподарські машини – на 12,3, на автомобілі – на 9,5 % основні засоби можна було дооцінити лише на 6,6 %. У 2008 р. при можливій дооцінці основних засобів на 12,3 % здорожчання будівельних матеріалів і сільськогосподарської техніки становило 24–28 %. Недооцінка основних засобів у відповідних пропорціях позначилася на амортизаційних відрахуваннях. Застосування опосередкованого індексу інфляції без урахування підвищення цін на конкретний вид матеріально-технічних ресурсів призводить до викривлень у переоцінці основних засобів та їх необ’єктивної оцінки. Використання коефіцієнта індексації, що розраховується відповідно до Податкового кодексу України (попередньо Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), зумовлює зменшення бази нарахування амортизації і, відповідно, суми амортизаційних відрахувань. Особливості визначення податкового коефіцієнта індексації основних фондів позначилися на тому, що протягом 1997–2013 рр. при зростанні цін на сільськогосподарську техніку більш як в 5 разів, будівельні матеріали – майже у 8, будівельно-монтажні роботи - більш як в 11, а на автомобілі – в 3 рази, дооцінити основні засоби можна було лише в 1,78 раза.

267

Крім того, при розрахунку коефіцієнта індексації основних засобів за податковим законодавством за основу брали індекс інфляції року, визначений як рівень зміни цін за період грудень до грудня, а не в середньому за рік. За статистичними даними, індекс інфляції рік до року зазвичай перевищує той, що визначений як грудень до грудня. Податковим кодексом передбачено позитивні зміни в частині дозволу на застосування прискореної амортизації основних засобів, однак, підходи до переоцінки до 2015 р. залишалися без змін. Тобто, Податковим кодексом України передбачалася переоцінка лише за відкоригованим індексом інфляції (п. 146.21). Тому слід сприймати як обґрунтоване твердження, що право на індексацію основних засобів не повинно зазнавати подібних обмежень через фіскальні міркування держави. Цю норму скасовано від 2015 р., разом із тим, накопичені з 1997 р. проблеми недооцінки основних засобів сільського господарства потребують вирішення, й бажано шляхом державного регулювання. Дещо ефективнішим у частині переоцінки технічних засобів є Закон України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України». До 2011 р. статтею 17 цього Закону було унормовано розраховувати амортизаційні відрахування на основі реальної ринкової вартості технічних засобів, що визначається проведенням централізованої систематичної переоцінки (кожні 5–7 років) та щорічної її індексації відповідно до індексу інфляції. Тобто було передбачено щорічну індексацію технічних засобів із використанням індексу інфляції, а не заниженого коефіцієнта, встановленого Податковим кодексом України (Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). У 2011 р. до Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» внесено зміни, відповідно до яких із статті 17 виключено вимогу щодо щорічної індексації технічних засобів. Нині нормами цього Закону передбачено визначення реальної ринкової вартості технічних засобів шляхом її централізованої систематичної (кожні 5–7 років) переоцінки (відповідно до індексу інфляції). Недолік криється у тому, що за основу береться індекс інфляції як усереднений показник зміни споживчих цін у цілому, а не індекс зміни цін саме на сільськогосподарську техніку, який щороку визначається статис-

268

тичними органами. Ці показники не завжди відповідають один одному. Крім того, по видах тракторів та сільськогосподарських машин динаміка зміни цін може істотно різнитися. Внесені зміни до Закону, якими було виключено норму щодо щорічної індексації вартості технічних засобів, є економічно необґрунтованими. Це пояснюється можливими строками корисного використання сільськогосподарської техніки, які зазвичай становлять 5–7 років. Тому відсутність переоцінки впродовж експлуатації об’єктів негативно позначається на відтворювальній функції нарахованої амортизації. У частині переоцінки основних засобів в методичному плані досконалішими є норми П(С)БО 7. Для достовірності відображення інформації про основні засоби у звітності й визначення амортизаційних нарахувань, які б забезпечували їх відтворення, пунктом 16 передбачено переоцінку об’єктів основних засобів, якщо їх залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості. Критерії суттєвості для переоцінки основних засобів при порівнянні залишкової та справедливої вартості об’єктів визначено Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів (п. 34) [39] та рекомендаціями щодо застосування суттєвості у бухгалтерському обліку (п. 6) [53]. Підставою для проведення переоцінки основних засобів є поріг суттєвості, що становить десятивідсоткове відхилення балансової залишкової вартості об’єкта основних засобів від його справедливої вартості. З метою переоцінки визначається індекс переоцінки основних засобів як відношення справедливої вартості аналогічних об’єктів до їх поточної облікової вартості (залишкової). З використанням даного індексу коригується первісна вартість та сума зносу об’єкта. Позитивним моментом для підприємств у частині спрощення процедури переоцінки є те, що за П(С)БО 7 у разі переоцінки певного об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів відповідної групи, до якої належить даний об’єкт [195]. Згідно з Наказом Міністерства фінансів України № 372 від 18.03.2011 р. пунктом 16 П(С)БО 7 дозволена також переоцінка основних засобів із використанням податкової схеми індексації, яку з 2015 року відмінено.

269

На відміну від податкових норм і положень Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» переоцінка за П(С)БО 7 здійснюється з урахуванням зміни цін на конкретний вид основних засобів, а не на основі узагальненого індексу інфляції. Крім того, П(С)БО 7 передбачає переоцінку, що враховує зміну цін на об’єкти основних засобів за періоди більше року, тоді як згідно з Податковим кодексом України (Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») при переоцінці враховують індекс, що відображає зміну споживчих цін лише впродовж одного року (між поточним та попереднім роками) в розмірі не менше 110 %. Так, у 2001–2003 і 2010–2013 рр. індекси інфляції були менші 110 %, що не давало можливості індексувати основні засоби (фонди) відповідно до податкових вимог. Хоча за період 2001–2003 рр. сукупний індекс здорожчання матеріально-технічних ресурсів, спожитих у сільському господарстві, становив для будівельних матеріалів 15,0 і для автомобілів 6,1 %. За 2010–2011 рр. ціни на сільськогосподарську техніку зросли на 26,4 %, на автомобілі – на 6,5 %, на будівельні матеріали та будівельно-монтажні роботи – відповідно на 21,5 і 38,4 %, але значення індексів інфляції в ці роки не дозволяло провести дооцінку основних засобів. Водночас, при відносно більш ґрунтовній методиці переоцінки основних засобів, нормам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку притаманний певний недолік, зумовлений неврахуванням наукових положень інституціоналізму. Так, переоцінку основних засобів у бухгалтерському обліку здійснюють за їх справедливою вартістю, яка визначається шляхом експертної оцінки, як того вимагає Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Окрім недоліків у методиці переоцінки, бухгалтерське та податкове законодавство не сприяють організації переоцінки на практиці. За Положенням бухгалтерського обліку підприємство може, але не зобов’язане, переоцінювати об’єкт основних засобів. Відповідно до норм Податкового кодексу України (Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») підприємства не були зобов’язані проводити переоцінку основних засобів, зазна-

270

чалося лише про право платників податку здійснювати переоцінку, застосовуючи щорічну індексацію вартості, що амортизується, та суми накопиченої амортизації. Таким чином, можна стверджувати, що однією з проблем практики переоцінки основних засобів є недосконалість нормативно-правового забезпечення даного процесу. Недоліки чинної нормативно-правової бази криються в різних підходах до переоцінки й організаційної неврегульованості цього процесу. Відсутність необхідної переоцінки основних засобів у практиці сільськогосподарських підприємств зумовлена неформальними інституційними чинниками. За даними опитувань керівників аграрних підприємств, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку і на які не поширюються вимоги податкового законодавства, встановлені для платників податку на прибуток, облік, оцінка, переоцінка та амортизація основних засобів здійснювалися відповідно до податкових норм. Застосування податкового підходу до переоцінки вартості основних засобів підтверджують дані офіційної статистичної звітності та приміток до фінансової звітності сільськогосподарських підприємств. Так, за десять років (від 2005 р.) ціни на основі засоби сільськогосподарського призначення зросли в 4,3 раза, а фактично їх переоцінили лише на 31 %, що приблизно відповідає податковому індексу в 1,28 (табл. 4.10). З позицій інституціональної теорії пріоритетність переоцінки основних засобів сільськогосподарських підприємств за податковою схемою пояснюється такими обставинами: бухгалтерам притаманна звичка вести облік за чітко регламентованими правилами, якими є податкові; невпевненість у стабільності «правил гри», зокрема в частині спеціального режиму оподаткування; в більшості сільськогосподарських підприємств недостатня увага системі управлінського обліку для забезпечення ефективності менеджменту; відсутність потреби в об’єктивній оцінці майна через нерозвиненість фінансового ринку в аграрній сфері України. Застосування в практиці переоцінки податкового підходу, запровадженого в 1997 р., позначилося на рівні недооцінки основних засобів сільського господарства (табл. 4.11).

271

Таблиця 4.10 Фактична та податкова переоцінка основних засобів сільського господарства України за період 2005–2014 рр., індекси * Рік

Фактичний рівень переоцінки основних засобів сільського господарства 1,04 1,01 1,02 1,08 1,02 1,02

Показник Рівень дозволеної Рівень зростання цін на переоцінки відповідосновні засоби сільськогоно до норм податкосподарського призначення вого законодавства 1,02 1,32 1,00 1,23 1,02 1,11 1,07 1,19 1,12 1,28 1,02 1,11 1,00 1,13 1,00 1,15 1,00 1,05 1,00 1,03

2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 1,02 2013 1,01 2014 1,06 2005– 1,31 1,28 4,28 2014 * Розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник України» та «Основні засоби України» за відповідні роки.

Таблиця 4.11 Порівняння зростання цін на основні види основних засобів сільського господарства та рівня їх переоцінки відповідно до податкової схеми, на початок року* Накопичений з 1997 р. індекс недозростання цін на матеріально-технічні ресурси, оцінки що споживаються в сільському господарстві переоцінки основних основних Рік засобів засобів за будівельно- трактори автобудівельні податковою (середньомонтажні та сільгомобілі матеріали зважений схемою спмашини роботи за видами) 2007 3,53 4,01 2,71 1,77 1,45 2,32 2008 4,64 5,06 3,04 1,94 1,55 2,59 2009 5,82 6,58 3,88 2,40 1,74 2,97 2010 6,02 7,39 4,21 2,75 1,78 3,22 2011 6,40 8,67 4,62 2,82 1,78 3,62 2012 7,31 10,23 5,32 2,93 1,78 4,18 2013 7,91 11,08 5,47 2,97 1,78 4,40 2014 7,97 11,53 5,56 3,02 1,78 4,52 2015 9,24 13,34 7,21 3,91 2,04 4,85 * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» за відповідні роки.

272

Протягом 1997–2014 рр. трактори та сільськогосподарські машини здорожчали в 7,2 раза, будівельні матеріали – майже у 9,2 раза, ціни на будівельно-монтажні роботи зросли більш як у 13 разів, тоді як за податковими нормами дооцінити основні засоби можна було лише в 2 рази. За нашими розрахунками, на початок 2015 р. накопичений середньозважений індекс недооцінки галузевих основних засобів становить 4,85. На підставі критичної оцінки теоретичних та практичних аспектів переоцінки, аналізу інституціональних особливостей функціонування суб’єктів господарювання в аграрній сфері нами обґрунтовано напрями удосконалення переоцінки галузевого основного капіталу, розроблено пропозиції з урегулювання нормативно-правової бази, рекомендації щодо поєднання індексації та переоцінки на макро- і мікрорівнях, з удосконалення підходів до індексації, зокрема в податковому законодавстві, пропозиції щодо переоцінки в ході сільськогосподарських переписів. Входження України до світового економічного простору, необхідність залучення в сільське господарство іноземних інвестицій та інвестицій з інших галузей національної економіки, формування сільськогосподарськими підприємствами амортизаційного фонду, що забезпечуватиме просте відтворення основного капіталу, зумовлюють необхідність постійної переоцінки основних засобів. Для цього слід здійснити певні заходи як на макро-, так і мікрорівні. Передусім необхідно врегулювати законодавчі та методичні положення щодо переоцінки основних засобів шляхом узгодження й удосконалення всіх нормативно-правових актів, які регламентують це важливе питання. Обґрунтування загального підходу до переоцінки основних засобів в Україні потребує аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду переоцінки, оцінки інституціональних особливостей економіки України. Практика розвинених країн світу зорієнтована на постійну переоцінку основних засобів з метою приведення їх вартості до реальної ринкової. Це здійснюється шляхом переоцінки основних засобів безпосередньо підприємствами, загальнодержавної індексації, а також поєднанням цих підходів. Так, у Бельгії, Великобри-

273

танії, США, Франції застосовують переоцінку основних засобів безпосередньо підприємствами переважно за показником відновної вартості. У деяких країнах, зокрема Італії та Португалії, поряд із мікрорівневою здійснюється макроекономічна переоцінка основних засобів за рішенням законодавчих і податкових органів [132]. Основні підходи світової практики до переоцінки зумовлені обраною країною концепцією врахування зміни цін та інфляції. Проблема коригування вартості майна підприємств під впливом інфляційних процесів та коливання цін гостро постала ще на початку ХХ ст. у 1918–1932 рр. Німеччина запровадила переоцінку вартості основних засобів із застосуванням коефіцієнта, який відображав зміни курсу національної валюти до курсів стабільніших валют інших держав. Такий підхід не знайшов широкого застосування у світовій практиці, а в подальшому від нього відмовилися і в Німеччині. Суб’єктивізм й недосконалість такого підходу пояснюються тим, що цей індекс не відображає реальних змін споживчих цін, оскільки курс обміну національної валюти не завжди відповідає реальним співвідношенням її купівельної спроможності та купівельної спроможності іноземної валюти. У сучасній міжнародній методології переоцінки основних засобів сформувалося три концепції. В основі першої концепції – переоцінка основних засобів відповідно до їх відновлювальної вартості, в основі другої – переоцінка відповідно до індексу інфляції, в основі третьої – переоцінка відповідно до поточної вартості об’єктів. Перша концепція застосовується в Нідерландах, друга характерна для країн Латинської Америки, третя була розроблена і запроваджена в США, Великобританії та інших англомовних країнах у 70-х роках ХХ ст. під час енергетичної кризи та спричинених нею інфляційних процесів. Остання концепція, яка ґрунтується на використанні поточної вартості як основи переоцінки основних засобів, найточніше враховує інфляцію та зміни цін. При її використанні вартість основних засобів коригується за частковими індексами цін, які відображають динаміку вартості об’єктів. Але через її трудомісткість при виході з кризи та подальшому зниженні рівня інфляції від цієї системи відмовилися [132].

274

Отже, за характеристиками основних концепцій врахування зміни цін та інфляції можна зробити висновок, що в Україні різні нормативно-правові акти ґрунтуються на різних концепціях. Так, Податковий кодекс України (до його прийняття Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») та Закон України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» передбачають переоцінку основних засобів відповідно до індексу інфляції (друга концепція), тоді як П(С)БО 7 та П(С)БО 19 [43] за основу переоцінки основних засобів визначають відновлювальну або поточну вартість об’єктів (перша та третя концепції). З 2015 року Податковим кодексом не унормовано порядок і методику переоцінки основних засобів, що дає підстави вважати чинними норми П(С)БО 7. Аналіз переваг і недоліків різних концепцій переоцінки активів, національних економічних та організаційних умов діяльності сільськогосподарських підприємств дає підстави для певних висновків. В Україні слід запровадити практику поєднання постійної індексації основних засобів, як макроекономічного заходу, та переоцінки основних засобів за даними реальної ринкової вартості на мікрорівні. Перш за все, оскільки міжнародними та національними стандартами обліку визначено справедливу вартість як основу для переоцінки, в Україні слід спростити процедуру її оцінки. Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» для переоцінки в бухгалтерському обліку обов’язковим є застосування незалежної експертної оцінки з відповідною оплатою послуг оцінювача. Як наслідок, маємо відсутність реальної переоцінки основних засобів у сільському господарстві. Тому нормативно-правовими актами в нашій країні слід урегулювати можливість самостійного визначення спеціалістами обліково-економічних служб підприємств справедливої вартості активів з метою переоцінки. Така практика переоцінки, в основному за показником відновної вартості, характерна для Бельгії, Великобританії, США, Франції. у розвиток цієї норми науковим установам доцільно підготувати методичні рекомендації з оцінки справедливої вартості активів. Доречним було б

275

проведення постійного моніторингу цін на матеріально-технічні ресурси сільськогосподарського призначення та опублікування за його результатами каталогу справедливої вартості. Таку роботу могла б проводити постійно діюча робоча група, до складу якої мають входити спеціалісти Міністерства аграрної політики та продовольства України, управлінь сільського господарства і продовольства обласних державних адміністрацій, галузевих наукових установ. Для врахування впливу інфляційних чинників на вартісну оцінку основних засобів, а також зважаючи на відсутність вище означених спрощених «правил гри» щодо переоцінки основних засобів, доцільно провести разову індексацію балансової вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств. Досвід поєднання переоцінки за справедливою вартістю з макроекономічною індексацією мають Італія та Португалія за рішенням законодавчих і податкових органів у разі потреби такої. Для цього застосовують спеціальні індекси і коефіцієнти, що відповідають темпам інфляції, або офіційні індекси зміни споживчих цін конкретних видів ресурсів. На нашу думку, в сільському господарстві України склалася ситуація необхідності проведення разової загальної індексації балансової вартості галузевих основних засобів. Звичайно, коефіцієнти індексації в такому випадку є досить узагальненими, не характеризуючи реальний стан кожного окремого об’єкта. Так, за даними інвентарних карток обліку основних засобів досліджених сільськогосподарських підприємств, первісна (переоцінена) вартість тракторів МТЗ-82 становила в межах 7434–45000 грн, тоді як ринкова вартість нових – 147 000 грн, комбайнів Джон-Дір – відповідно 464 600–901 167 грн. проти 1 551 450 грн. Однак, виходячи з тієї ситуації, що склалася у практиці та нормативноправовому забезпеченні переоцінки основних засобів сільськогосподарських підприємств, на наш погляд, індексація такого роду як разовий захід є доречною Обґрунтовані нами орієнтовні коефіцієнти індексації з урахуванням рівнів зміни цін на різні види матеріально-технічних ресурсів, що споживаються в аграрному виробництві, наведено в табл. 4.12.

276

Таблиця 4.12 Орієнтовні коефіцієнти разової індексації балансової вартості основних засобів сільського господарства на початок 2015 р. * Рік зарахування основних засобів коефіцієнти разової індексації на баланс, які в подальшому не для для для переоцінювались за справедлидля вою вартістю, або рік переоцінки будівель машин та транспор- інших обладтних основних за справедливою вартістю раніше і споруд нання засобів засобів введених основних засобів До і у 1997 р. 6,529 3,530 1,916 4,846 1998 6,536 3,111 1,833 4,737 1999 6,566 2,800 1,801 4,665 2000 6,112 2,609 1,937 4,372 2001 6,029 2,587 1,772 4,299 2002 5,412 2,579 1,670 3,943 2003 5,115 2,584 1,786 3,802 2004 4,715 2,656 1,669 3,591 2005 3,472 2,291 1,423 2,782 2006 2,599 2,066 1,586 2,271 2007 2,362 1,893 1,574 2,087 2008 1,997 1,797 1,532 1,868 2009 1,725 1,580 1,390 1,633 2010 1,570 1,490 1,237 1,505 2011 1,338 1,359 1,206 1,337 2012 1,134 1,179 1,162 1,158 2013 1,047 1,148 1,147 1,101 2014 1,007 1,129 1,129 1,072 * Розраховано за даними статистичних збірників «Сільське господарство України» за методикою автора.

В основу орієнтовних коефіцієнтів разової індексації покладено ряд принципів і припущень, сформованих за результатами проведених досліджень: – 1997 р. прийнято за початковий період, від якого набули чинності сучасні інституціональні умови переоцінки основних засобів, у зв’язку з проведенням в 1996 р. останньої загальної переоцінки балансової вартості основних фондів і введенням з наступного року податкової схеми її індексації; – фактичний рівень переоцінки основних засобів сільського господарства відповідає податковій індексації їх вартості, що під-

277

тверджують статистичні дані балансу галузевих основних засобів та опитування спеціалістів обліково-економічних служб аграрних підприємств; – зміна цін на різні групи основних засобів відбувається різними темпами, що зумовлює застосування відповідних індексів для будівель і споруд, машин та обладнання, автомобілів; – коефіцієнт індексації є акумульованим показником недооцінки, тому визначається для різних вікових груп основних засобів залежно від фактичних строків їх використання; – проведення окремими сільськогосподарськими підприємствами переоцінки основних засобів за справедливою вартістю зумовлює застосування коефіцієнта індексації, що відповідає останньому року реально здійсненої такої переоцінки. Про можливість проведення за певних обставин загальної переоцінки основних засобів шляхом індексації свідчить вітчизняний та зарубіжний досвід. Аргументом на користь проведення індексації вартості галузевих основних засобів слугує і висновок Б. Й. Пасхавера про те, що масова пооб’єктна оцінка основних засобів сільського господарства – це складна робота, що потребує значних коштів [187]. На наше переконання, ні сільськогосподарські виробники, ні держава не можуть нині витрачати кошти на такий захід. Тому доцільно провести разову індексацію балансової вартості галузевих основних засобів, яку бажано здійснити у рамках заплановано Всеукраїнського загального сільськогосподарського перепису [160]. Оскільки питання проведення такого перепису відкладено, то проведення разової індексації має бути забезпечене відповідними державними органами управління. Необхідність постійної індексації основних засобів шляхом макроекономічного регулювання зумовлена тим, що сільськогосподарські підприємства самі не проводять переоцінки для цілей бухгалтерського обліку. Головна причина криється в дефіциті коштів на оплату послуг з експертної оцінки. Нині сільськогосподарськими підприємствами замовляють експертну оцінку тільки при передачі майна в оренду, його продажу чи заставі. Не сприяють практиці переоцінки і бухгалтерське та податкове законодавство, норми яких не зобов’язують суб’єктів господарювання проводити переоцінку основних засобів, надаючи лише право на ін-

278

дексацію чи переоцінку їх вартості. Індексацію основних засобів доцільно проводити з використанням офіційних індексів цін на різні види матеріально-технічних ресурсів, що споживаються в сільському господарстві. Для цього необхідно внести зміни до Податкового кодексу та Закону України «Про систему інженернотехнічного забезпечення агропромислового комплексу України». Обґрунтовані нами коефіцієнти разової індексації є орієнтовними й розраховані з певними припущеннями. Точніші індекси можна розрахувати було проведенням вибіркових досліджень за результатами сільськогосподарського перепису. Хоча в будьякому разі індекси матимуть певні недоліки, оскільки в основному враховують лише інфляційний чинник, тоді як на зміні вартості основних засобів у часі позначаються інші фактори, зокрема попит і пропозиція, моральний знос тощо. Тому логічно правильним є проведення переоцінки основних засобів на основі їх справедливої вартості. З цією метою слід доводити необхідність проведення масштабної переоцінки основних засобів. Разом із тим значна кількість об’єктів, що підлягають переоцінці, ускладнює цей процес. Як один із варіантів, що дозволив би забезпечити проведення переоцінки галузевих основних засобів на сучасному етапі за їх справедливою вартістю, як того вимагають положення (стандарти) бухгалтерського обліку, можна розглядати включення до програми перепису масової оцінки сільськогосподарського майна [167]. Основні вимоги та інструкції щодо виконання завдань з масової оцінки майна визначено Міжнародним правилом оцінки № 13 [57], де передбачено використання процесу масової оцінки для статистичних та економічних досліджень у межах урядових адміністративних програм, якою, перш за все, є загальний сільськогосподарський перепис. Правові, організаційні та економічні засади сільськогосподарського перепису визначено Законом України «Про сільськогосподарський перепис» [16]. Доцільно під час перепису (пробного перепису) здійснити вибіркові дослідження, за результатами яких сформувати базу даних справедливої вартості різних об’єктів основних засобів сільськогосподарського призначення. Урядовим рішенням сільського-

279

сподарським підприємствам слід дозволити провести переоцінку їх основних засобів за даними сформованої інформаційної бази справедливої вартості. Такий одноразовий захід з переоцінки галузевих основних засобів за результатами та під час сільськогосподарського перепису дозволить відповідно до сучасної ситуації, потреб і можливостей агроформувань привести балансову вартість основних засобів до реальної з відповідними результатами за фінансово-економічними показниками. У макроекономічному процесі переоцінки під час проведення Всеукраїнських загальних та тематичних (майнових) сільськогосподарських переписів для визначення справедливої вартості варто застосовувати методичні підходи експертної оцінки, визначені Національними та Міжнародними стандартами оцінки. Враховуючи особливості об’єктів майна в сільському господарстві, сучасний стан аграрного сектору та рівень розвитку ринкових відносин у даній сфері, дослідниками розроблено пропозиції стосовно рекомендаційної переваги при застосовуванні методів експертної оцінки для різних видів основних засобів. Їх можна взяти за основу при опрацюванні програми та методики проведення сільськогосподарського перепису основних засобів (див. табл. 2.6). Дані рекомендації щодо пріоритетів у застосуванні методів оцінки також зорієнтовані на експертів-оцінювачів, які працюють у сфері оцінки сільськогосподарського майна для різних цілей. Для проведення експертної оцінки доцільно застосовувати Методичні рекомендації з експертної оцінки, що враховують особливості майна аграрної сфери [151, 193]. Законом України «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що під час його проведення застосовують певний інструментарій, тобто відповідні переписну документацію, інструктивні (методичні) та інші матеріали. Важливе значення в процесі організації перепису має обґрунтованість переписної документації. враховуючи трудомісткість експертної оцінки під час сільськогосподарського перепису, організаційну складову можна спростити, застосувавши Інструментарій для визначення кількісних та вартісних параметрів галузевого основного капіталу, розроблений ННЦ «Інститут аграрної економіки» відповідно до проекту Про-

280

грами Першого всеукраїнського загального сільськогосподарського перепису [227]. Широкого застосування мають набути комп’ютерні системи оцінки вартості основних засобів сільського господарства, з використанням яких відповідно до інструментарію перепису або масової оцінки можна готувати довідники справедливої вартості об’єктів чи розраховувати коефіцієнти індексації [215]. Відповідно до цих положень логічно в розвиток довідника справедливої вартості розробити програмне забезпечення з визначення справедливої вартості основних засобів сільськогосподарського призначення. Таким чином, розширення програми Першого всеукраїнського сільськогосподарського перепису з метою проведення масової оцінки є необхідністю для забезпечення інформаційних потреб держави для обґрунтування ефективної регуляторної політики. Нормативно-правове забезпечення переоцінки основних засобів за їх справедливою вартістю, що П(С)БО 7 визначена як основа для переоцінки, потребує його адаптації відповідно до інституціональних та економічних умов функціонування сільськогосподарських підприємств. Поняття та порядок визначення справедливої вартості викликає багато запитань у науковців і практиків. Аналіз П(С)БО 7, П(С)БО 19 і Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає підстави для висновку, що справедлива вартість має визначатися шляхом експертної оцінки основних засобів. Ці нормативноправові акти слід узгодити щодо сутності категорії «справедлива вартість» і порядку її визначення. Крім того, необхідно внести зміни в нормативно-правові акти, якими унормувати дозвіл на визначення справедливої вартості основних засобів з метою їх переоцінки в бухгалтерському обліку безпосередньо економічними підрозділами сільськогосподарських підприємств без залучення незалежних оцінювачів. Таку норму слід передбачити в П(С)БО і відповідно вилучити з обов’язкових випадків застосування незалежної експертної оцінки майна в Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (ст. 7). Винятком можуть бути лише специфічні об’єкти.

281

Для визначення справедливої вартості (безпосередньо на підприємстві чи шляхом незалежної оцінки) мають застосовуватися методичні підходи експертної оцінки. На користь доцільності їх застосування в бухгалтерському обліку для встановлення справедливої вартості об’єктів свідчать поняття і визначення справедливої вартості, регламентовані П(С)БО 19. Справедливою вартістю для землі й іншої нерухомості є їх ринкова вартість, для машин та обладнання – ринкова або залишкова відновлювальна, інших основних засобів – залишкова відновлювальна. Нормативноправовими актами у сфері оціночної діяльності й оцінки передбачено процедуру і методику експертної оцінки майна, порівняльний і дохідний підходи якої дозволяють визначити ринкову вартість, а витратний – залишкову відновну (залишкову вартість відтворення або залишкову вартість заміщення) основних засобів. Досліджені інституціональні засади діяльності сільськогосподарських підприємств України визначають необхідність поєднання переоцінки основних засобів у мікро- та макроекономічних вимірах: безпосередньо сільськогосподарськими підприємствами й шляхом загальногалузевої індексації як щорічної, так і за результатами сільськогосподарського перепису. З метою переоцінки основних засобів на макрорівні доцільно здійснювати щорічну індексацію залежно від темпів зростання споживчих цін на їх конкретні види із застосуванням офіційних індексів. Додатково за результатами Всеукраїнського сільськогосподарського перепису в разі потреби можливе коригування облікової вартості галузевих основних засобів до рівня їх реальної вартості. Якщо в процесі щорічної індексації основних засобів їхня вартість не досягає ринкової, слід проводити додаткову індексацію за результатами перепису. Тому необхідно запровадити практику Всеукраїнського сільськогосподарського перепису, в тому числі тематичного перепису основних засобів один раз у десять років. Процес перепису має передбачати не лише визначення кількісних параметрів галузевого основного капіталу, а й вартісних. Разом із практикою індексації, як загальногалузевого заходу, підприємствам необхідно самостійно переоцінювати основні засоби, передусім за справедливою вартістю з використанням методів експертної оцінки.

282

Постійна переоцінка вартості основних засобів сільського господарства, як основа об’єктивного виміру галузевого основного капіталу та його витрат в сільськогосподарському виробництві, потребує відповідного організаційного й правового забезпечення. В організаційному плані необхідно: – запровадити практику можливої індексації основних засобів як макроекономічного заходу в разі потреби такої і об’єктивнішої переоцінки за справедливою вартістю на мікрорівні, яку визнати пріоритетною; – провести разову загальну індексацію балансовою вартості основних засобів сільського господарства з використанням обґрунтованих орієнтовних коефіцієнтів; – у подальшому індексацію вартості основних засобів сільського господарства здійснювати з використанням офіційних індексів зміни цін на відповідні види матеріально-технічних ресурсів, що споживаються в сільському господарстві; – Державній службі статистики України визначати й публікувати офіційні індекси цін на різні види матеріально-технічних ресурсів, у тому числі основні засоби, що використовуються в сільському господарстві; – у разі потреби проводити уточнюючу індексацію або масову оцінку й переоцінку основних засобів під час Всеукраїнських сільськогосподарських переписів; – у Програмах Всеукраїнських загальних сільськогосподарських переписів, які слід запровадити, передбачити положення щодо визначення вартості основних засобів за потреби в масовій оцінці; – на мікрорівні проводити переоцінку основних засобів для цілей бухгалтерського обліку за результатами визначення справедливої вартості. В зв’язку з цим із Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вилучити норму обов’язковості професійної експертної оцінки для цілей облікової переоцінки; – органам державної влади забезпечити постійний моніторинг цін на матеріально-технічні ресурси сільськогосподарського призначення, підготовку і друк за його результатами каталогу справедливої вартості.

283

З метою формування нормативно-правового поля, що забезпечить дієву практику переоцінки основних засобів, необхідно: – унормувати постійну переоцінку основних засобів сільського господарства шляхом переоцінки на основі їх справедливої вартості, право на визначення якої надати безпосередньо сільськогосподарським виробникам, у поєднанні з їх загальною індексацією на макрорівні (у разі потреби); – внести зміни до статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вилучивши з обов’язкових випадків проведення експертної оцінки переоцінку основних фондів для цілей бухгалтерського обліку. Доповнити статтю 7 таким текстом: «Експертна оцінка майна може застосовуватись у випадку переоцінки основних засобів для цілей бухгалтерського обліку з метою визначення їх справедливої вартості»; – внести зміни до пункту 3 статті 19 Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу» і викласти його в такій редакції: «Реальна сучасна вартість технічних засобів визначається на основі їх щорічної індексації та систематичної централізованої переоцінки. Щорічна індексація вартості технічних засобів здійснюється з використанням коефіцієнта індексації, що визначається на основі офіційних індексів інфляції або офіційних індексів цін на машини та обладнання, що споживаються в сільському господарстві. Централізована переоцінка технічних засобів здійснюється під час Всеукраїнських загальних та тематичних сільськогосподарських переписів. Підприємства мають право самостійно проводити переоцінку технічних засобів на основі справедливої вартості». Узгоджене поєднання практики макроекономічної індексації та переоцінки на мікрорівні є необхідним для формування інформаційної бази з обґрунтування менеджерами рішень у сільськогосподарських підприємствах та державних органах управління щодо створення умов для відтворення галузевих основних засобів.

284

РОЗДІЛ 5. ФОРМУВАННЯ УМОВ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 5.1. Потенційна здатність сільськогосподарських підприємств до самофінансування відтворення основних засобів Розвиток сільського господарства України потребує вирішення проблеми стійкості відтворення галузевого ресурсного потенціалу і виробництва. Її суть полягає в довгостроковій пропорційності ресурсів у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання, яка забезпечує високі темпи економічного зростання. Як виявилося, порушення пропорцій на різних фазах відтворювального процесу відчутно ускладнило формування необхідного рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва. Звідси постає об’єктивна потреба в розширеному відтворенні основних засобів сільськогосподарського призначення. В цьому процесі дедалі зростаючого значення набувають власні фінансові ресурси – прибуток і амортизація. Фінансову основу для здійснення розширеного відтворення основних засобів суб’єктів господарювання становить прибуток. У ринкових умовах роль прибутку незмірно зростає, забезпечуючи підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства. Одним з основоположних принципів соціально орієнтованої економіки є посилення стимулюючої функції прибутку, яка виявляється в матеріальній заінтересованості власників і працівників в розвитку підприємства та підвищенні його фінансових результатів, в поліпшенні умов праці. Зростання конкурентних позицій підприємства та активізація стимулюючої ролі прибутку пов’язані безпосередньо з підвищенням рівня матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва. Останнє здійснюється в рамках розширеного відтворення галузевих основних засобів, основним фінансо-

285

вим джерелом якого є реальний прибуток підприємства. Максимальне дотримання суб’єктом економічної діяльності принципу самофінансування забезпечується шляхом отримання прибутку, за рахунок якого підвищуватиметься рівень ділової активності, створюватиметься фінансова база для розширеного відтворення засобів виробництва, вирішуватимуться матеріальні та соціальні проблеми працівників підприємства. Саме прибуток дозволяє активізувати інвестиційну діяльність підприємства за рахунок зростання капітальних вкладень у розширення й оновлення матеріально-технічної бази, впровадження новітніх технологій, розвиток підприємства відповідно до тенденцій науково-технічного прогресу. Опосередковано роль прибутку в діяльному інвестуванні в підприємство виявляється в тому, що він слугує для потенційних інвесторів індикатором оцінки дохідності вкладень і можливостей віддачі авансованих коштів. Крім того, за рахунок частини прибутку суб’єктів економічної діяльності формуються бюджети різних рівнів, кошти яких слугують основою державної підтримки розвитку сільського господарства. В умовах дефіциту власних ресурсів для оновлення основних виробничих засобів, яке зазвичай потребує одночасових значних сум капітальних вкладень, виникає необхідність у залученні позикових фінансових ресурсів, зокрема кредитів банків. У такому випадку в подальшому саме прибуток підприємства виступає джерелом погашення боргових зобов’язань за умови нормального функціонування підприємства за принципом безперервності його діяльності. Саме реальний прибуток є гарантом розвитку як окремих суб’єктів економічної діяльності, так і галузі чи економіки в цілому. Слід наголосити на принциповому положенні про те, що прибуток не є кінцевою метою діяльності підприємства, а умовою досягнення основних цілей – його високої конкурентної позиції на ринку та розвитку за необхідними напрямками відповідно до потреб безпосередньо суб’єкта економічної діяльності, його власників та інвесторів, трудового колективу і суспільства.

286

Нормальний відтворювальний процес передбачає цілісність, завершеність і повторюваність кругообігу основного капіталу, за результатами якого має відшкодуватися не лише вартість основних засобів, підприємство як мінімум має відновити свої засоби праці в натуральній формі. В умовах інфляції суттєво зростає роль прибутку підприємства як джерела не лише розширеного, але і простого відтворення. Прибутковість господарської діяльності є необхідною умовою збереження, примноження й оновлення основних засобів для забезпечення нового виробничого циклу. За результатами досліджень науковці стверджують, що співвідношення між власними внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування відтворення основних засобів визначається фазою ділового циклу. В періоди економічного зростання у зв’язку із загальноекономічною активізацією інвестиційних процесів традиційно зростає частка зовнішніх джерел, тоді як в періоди економічного спаду і зменшення інвестиційної активності для підтримання свого функціонування підприємства здійснюють капіталовкладення в основному за рахунок власних джерел. У 90-ті роки ХХ ст. економіка України тривалий період часу знаходилася на стадії спаду, зокрема її сільське господарство, тому для продовження виробничої діяльності велике значення для суб’єктів господарювання мало одержання прибутку і рівня рентабельності, достатніх для забезпечення необхідних параметрів відтворення. До 2004 р. майже половина сільськогосподарських підприємств закінчували звітний рік зі збитками. Поступово ситуація почала змінюватись в напрямі зменшення частки збиткових підприємств у сільському господарстві – від 35,3 у 2005 р. до 15,2 % у 2014 р. Забезпечення умов для розвитку сільського господарства в перспективі зумовило активізацію процесів нарощування й оновлення засобів виробництва. Зміна принципових інституціональних засад функціонування суб’єктів економічної діяльності в сільському господарстві, зокрема визначеність власності на засоби виробництва, розвиток підприємництва, відмова від командно-

287

адміністративної системи державного управління, законодавче закріплення ліберального принципу ціноутворення, позначилася на структурі джерел інвестування в основний капітал. Із переходом до активної фази реформування майнових відносин в аграрній сфері збільшується потенційна здатність сільськогосподарських підприємств до самофінансування придбання основних засобів. Важливу роль в активізації інвестиційних процесів у сільському господарстві відіграла сприятлива кон’юнктура на ринку сільськогосподарської продукції, а саме зростання цін на продукцію рослинництва. При визначенні показника потенційної здатності до самофінансування відтворення слід враховувати низку факторів, пов’язаних із фазами реалізації сільськогосподарської продукції, активними фазами придбання основних засобів, потребою у відтворенні основних і оборотних засобів відповідно до зростання цін на них. Періодичність реалізації сільськогосподарської продукції зумовлена сезонними ринковими тенденціями. Потреба у використанні одержаного прибутку на відтворення всіх факторів виробництва позначилась на його розподілі відповідно до співвідношення основних і оборотних засобів у структурі авансованого аграрного капіталу [235]. За результатами проведеного дослідження шляхом опитування операторів попиту та пропозиції на ринку матеріально-технічних ресурсів для аграрного виробництва встановлено активні фази придбання машин та обладнання. Зокрема, на перший квартал поточного року припадає основний обсяг придбання сільськогосподарської техніки за кошти від реалізації врожаю минулого року в четвертому кварталі і першому кварталі поточного року. Купівля певної частини сільськогосподарської техніки, в основному сівалок, припадає на липень–серпень внаслідок продажу частини зібраного врожаю зернових. Враховуючи ці закономірності, визначено потенційну здатність до самофінансування придбання основних засобів підприємствами рослинництва, тваринництва і в цілому по сільському господарству (табл. 5.1 і додатки Є і Ж).

288

289

2003

2004

2005

2006

2007

Рік

2008

2009

2010

61,51

12,14

86,5 83,5

118,6 116,5

вихід з кризи

99,5

135,2

1,45

2003– 2011 2011

Таблиця 5.1

289

* Розраховано за даними форми № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Вартість надходження основ3,64 4,30 5,35 5,38 6,63 9,37 7,45 7,25 них засобів, млрд грн індекс до попереднього року в 0,89 1,01 0,91 1,04 1,10 0,72 0,86 цінах попереднього року Власні потенційні джерела фінансування у % до вартості надходження основних засобів: - фінансовий результат від операційної діяльності та амо44,3 61,7 72,4 62,6 73,4 85,1 114,9 164,1 ртизаційні відрахування - фінансовий результат від звичайної діяльності та амор41,8 57,0 65,6 56,6 68,5 74,7 91,7 136,7 тизаційні відрахування чистий прибуток (збиток) та 33,3 48,1 64,0 55,2 65,8 72,3 90,3 133,7 амортизаційні відрахування формування сприятливої кон’юнктури на ринку сільськогосподарської продукції; запровадження ряду Важливі макроекономічні та реструктуризація КСП і програм державної підт- наслідки глобаінституціональні фактори поступове утвердження римки сільського госпо- льної фінансової впливу на процеси оновлення визначеного інституту власдарства і поступове зни- кризи 2007– основних засобів та їх фінансо- ності на основні засоби: 2008 рр. ження сформованого ве забезпечення частка основних засобів у диспаритету цін в АПК приватній власності, %: 19,6 83,7 83,9

Показник

Потенційні можливості сільськогосподарських підприємств України до самофінансування фактичного придбання основних засобів*

Показово, що в 2003–2004 рр. обсяги надходження основних засобів зростали значною мірою не за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку та амортизаційних відрахувань), які дозволяли профінансувати менше половини вартості основних засобів, що надійшли. Протягом 2004–2007 рр. переважно зростали обсяги надходження основних засобів. На нашу думку, по-перше, це можна пояснити завершенням реформування майнових відносин і утвердженням визначності власності на засоби виробництва. Так, у 2003 р. приватні власники основних засобів, які володіли 19,6 % таких, забезпечили інвестування в основний капітал в обсязі 22,5 % від загальних інвестицій за всіма формами власності. Тоді як питома вага інвестицій підприємств з державною формою власності на засоби виробництва, яким належало 14,7 % основних засобів, становила лише 5,3 %. Трансформації інституту власності в напрямі визначеності реального власника майна, як ефективного його розпорядника, зумовили зростання обсягу інвестицій в галузевий основний капітал. Про це свідчить збільшення надходження основних засобів у сільськогосподарських підприємствах, незважаючи на недостачу їх потенційних фінансових ресурсів для забезпечення інвестування. З-поміж інших інституціональних та економічних чинників, що стимулювали інвестиційні процеси, слід назвати покращення економічного середовища для аграрного бізнесу шляхом спрощення оподаткування, запровадження певних пільг і механізмів державної підтримки сільського господарства, що мало надто велике значення Це підвищило інтерес інвесторів до аграрної сфери і відповідно надходження зовнішніх інвестицій. По-друге, на процесах накопичення й оновлення основних засобів позначилася сприятлива кон’юнктура ринку сільськогосподарської продукції, зокрема зростання цін на окремі її види. Незважаючи на нестачу власних фінансових ресурсів, у сільськогосподарських підприємствах активізувались інвестиційні процеси за рахунок залучення позикових коштів і державної підтримки, що в подальшому сприяло поступовому розвитку аграрного виробництва. Вище описані процеси не мають постійного характеру і є проявом певних інституціональних трансформацій та тенденцій

290

світового і вітчизняного аграрного ринку. Для сталого розвитку сільського господарства і підприємств галузі принципове значення має формування макроекономічного та інституціонального середовища, що сприятиме безперервності здійснення як мінімум простого відтворення засобів виробництва. Відтворення галузевих основних засобів є складовою загальної системи відтворення, значною мірою відповідаючи тенденціям останнього залежно від основних факторів, серед яких визначальні – це фінансові результати господарської діяльності, бо саме прибуток є джерелом розширеного відтворення і джерелом повернення кредитів та інших запозичених коштів на придбання засобів виробництва. При розширеному відтворенні, якого потребує матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств України, зростають обсяги виробництва, вартісні і, що більш важливо, фізичні параметри основних виробничих засобів при підвищенні їх якісних і продуктивних характеристик. У цілому поступово покращується фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств через збільшення обсягів власних фінансових ресурсів для придбання основних засобів з відповідними наслідками. Разом із тим, за 2003–2011 рр. потенційно загальна сума амортизаційних відрахувань та відповідної частини прибутку від звичайної діяльності забезпечувала тільки 86,5 % надходжень основних засобів. Низький рівень самофінансування оновлення основних засобів сільськогосподарськими підприємствами зумовлений значними обсягами потреби в капітальних вкладеннях через суттєві втрати основного капіталу в кризові періоди, затяжну інвестиційну кризу і стагнацію в 1990-ті роки, постійні інфляційні процеси. У таких умовах зростає значимість максимізації прибутковості сільськогосподарської діяльності. Залежність пропорцій відтворення між споживанням і накопиченням у сільськогосподарських підприємствах від рентабельності їх діяльності доведено багатьма дослідниками з обґрунтуванням необхідного рівня прибутковості для простого і розширеного відтворення основних засобів відповідно до загальної макроекономічної ситуації. У збиткових і низькорентабельних аграрних формуваннях пропорції відтворення несприятливі для подальшого

291

розвитку. Збитковим підприємствам характерне постійне нецільове використання ресурсів, внаслідок чого їх діяльність поступово згортається, зазвичай протягом 3–5 років їх подальшого функціонування. Зі зростанням рівня рентабельності в прибуткових господарствах спостерігаються суттєві зміни на користь пріоритету накопичення в кінцевих ресурсах підприємств: відмічається активізація капітальних вкладень, оновлення техніки та технологій. Разом із тим, автори цих досліджень обґрунтовують важливий висновок про несприятливість пропорцій відтворення навіть у прибуткових російських сільськогосподарських підприємствах із рівнем рентабельності до 20 % через інфляційні процеси та невідповідність фактичної оплати праці нормативному рівню [78]. Аналогічно і в Україні порівняння розрахункового рівня рентабельності аграрних підприємств, скоригованого на недооцінку галузевих основних засобів лише на початок періоду без урахування поточної зміни вартості спожитого основного капіталу за звітний період, з рівнем підвищення цін на матеріально-технічні ресурси сільськогосподарського призначення свідчить, що в таких умовах прибутковість основної діяльності не здатна забезпечувати розширене відтворення засобів виробництва в сільському господарстві. За останні 10 років лише в 2011 р. склалися реальні умови для розширеного відтворення основних засобів у сільському господарстві, коли при 17,4 % рентабельності сільськогосподарського виробництва рівень зростання цін на галузеві засоби праці становив 15,4 %, тобто незначна частина прибутку «не поглиналась» інфляцією. Відносно нормальні умови для забезпечення відтворення основних засобів були і в 2010 р. У всі інші роки рівень рентабельності в аграрній сфері не забезпечував необхідних умов навіть для простого відтворення засобів виробництва через вищі темпи здорожчання відповідних матеріально-технічних ресурсів. Дуже несприятливою виявилася ситуація в 2005–2008 рр., коли навіть за даними статистичної звітності прибутковість сільськогосподарської діяльності була нижче ніж рівень зростання цін на галузеві основні засоби. У подальші періоди склалася ситуація оманливо сприятливого зовнішнього економічного середовища для розширеного відтворення матеріально-технічної бази (табл. 5.2).

292

Таблиця 5.2 Порівняння рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва з рівнем зростання цін на спожиті галузеві матеріальнотехнічні ресурси в сільськогосподарських підприємствах України* Показник Рік

Рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва, % за статисрозрахунтичними ковий даними

Річний рівень зростання цін на основні засоби сільськогосподарського призначення, % всього

будівлі та споруди

машини та обладнан- автомобілі ня

2005

6,8

3,5

22,9

34,0

11,2

–10,0

2006

2,8

–2,1

10,6

11,8

10,9

2,4

2007

15,6

9,6

19,1

26,1

12,3

9,5

2008

13,4

7,0

28,4

30,0

27,7

23,8

2009

13,8

5,3

11,0

12,4

8,5

14,9

2010

21,1

12,3

12,5

17,3

9,6

2,6

2011

27,0

17,4

15,4

18,0

15,3

3,8

2012

20,5

8,5

5,2

8,3

2,7

1,3

2013

11,2

0,01

2,8

4,0

1,7

1,6

2014

25,8

13,8

23,1

15,7

29,7

* Розраховано за даними статистичних бюлетенів «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах України» та статистичних збірників «Сільське господарство України» за відповідні роки.

Через інфляційні процеси та накопичений диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію в аграрних підприємствах України залишаються низькими показники платоспроможності та фінансових можливостей щодо фінансування відтворення основних засобів Незважаючи на позитивну тенденцію до зростання рентабельності операційної діяльності сільськогосподарських підприємств, їх потенційна здатність до самофінансування навіть простого відтворення основних засобів в умовах інфляції залишалась проблематичною (табл. 5.3).

293

294 2005 110,3 3,5 22,9 1,66 1,14

2006 111,6 –2,1 10,6 1,96 1,41

2007 116,6 9,6 19,1 2,05 1,83

2008 122,3 7,0 28,4 2,18 2,81

2009 112,3 5,3 11,0 2,38 3,53

Рік

294

2010 2011 2012 2013 2014 Рівень інфляції, % 109,1 104,6 99,8 100,5 124,9 Розрахунковий рівень рентабельності, % 12,3 17,4 8,5 0,01 13,8 Рівень зростання цін на основні засоби, % 12,5 15,4 5,2 2,8 23,1 Індекс недооцінки основних засобів 2,48 2,68 3,08 3,03 2,94 Амортизаційні відрахування, млрд грн 3,96 4,85 6,52 6,97 8,31 Потенційні сукупні річні власні фінансові ресурси для відтворення основних засобів 1,85 1,81 4,28 5,94 7,58 11,22 16,16 17,97 13,62 27,23 (амортизація та частина прибутку), млрд грн Рівень покриття спожитого основного капіталу власними річними фінансовими ресурсами 79,2 59,5 96,0 75,5 81,3 101,6 107,8 85,1 62,7 90,5 (амортизацією та частиною прибутку), % Потенційна здатність до самофінансування простого відтворення основних засобів в на71,7 49,9 74,7 68,0 72,2 88,0 102,5 82,8 50,9 61,8 ступному році (за рахунок амортизації та частини прибутку), % Потенційні сукупні річні власні фінансові ресурси для відтворення основних засобів 2,40 2,04 6,00 8,27 10,65 16,71 24,77 26,72 18,78 41,59 (амортизація та прибуток), млрд грн Рівень покриття спожитого основного капіталу власними річними фінансовими ресурсами 102,8 67,0 134,6 105,2 114,2 151,4 165,2 126,6 86,4 138,2 (амортизацією та прибутком), % Потенційна здатність до самофінансування простого відтворення основних засобів в на93,0 56,2 104,8 94,7 101,5 131,2 157,1 123,2 70,2 94,4 ступному році (за рахунок амортизації та прибутку), % * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» і статистичного бюлетеня «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах України» за відповідні роки з урахуванням необхідної переоцінки основних засобів та річного зростання цін на них.

Показник

Таблиця 5.3 Потенційна здатність сільськогосподарських підприємств України до самофінансування відтворення основних засобів в умовах інфляції з урахуванням зростання цін на матеріально-технічні ресурси*

Дані табл. 5.3 свідчать про те, що в останнє десятиріччя макроекономічне середовище в Україні не сприяло розширеному відтворенню основних засобів сільськогосподарських підприємств. У 2005–2014 рр., за винятком 2011 р., сумарні обсяги частини прибутку та амортизаційних відрахувань були в межах 49,9– 88,0 % від необхідних для забезпечення простого відтворення основних засобів у майбутньому на рівні спожитого основного капіталу з урахуванням зростання цін на виробничі ресурси. Із підвищенням рівня рентабельності ця ситуація змінюється: в 2011 р. при розрахунковій прибутковості 17,4 % потенційні фінансові можливості сільськогосподарських підприємств дають змогу забезпечити розширене відтворення основних засобів на рівні 2,5 %. В окремі періоди, зокрема 2006 і 2013 рр., сумарно амортизаційні відрахування і весь отриманий прибуток навіть не покривали вартості спожитого основного капіталу. Нестачу обігових коштів для фінансування оновлення й розвитку матеріально-технічної бази підтверджують матеріали обстеження сільськогосподарських товаровиробників щодо їх ділової активності (дані Державної служби статистики України «Очікування сільськогосподарських підприємств щодо перспектив розвитку їх ділової активності» на сайті http://www.ukrstat.gov.ua/). Традиційно основною причиною, що стримує аграрне виробництво, респонденти називають фінансові обмеження, незважаючи на покращення їх фінансово-майнового стану. Так, у 1998–2000 рр. 60–70 % обстежених господарств постали перед проблемою фінансового забезпечення. Довготривалий період – від 2001-го до 2010 р. про нестачу фінансових ресурсів повідомляли 40–60 % респондентів, а в період 2011–2012 рр. – 30–40 %. Від початку 2013 р. фінансові обмеження для розвитку свого виробництва відчували 20–30 % досліджених сільськогосподарських підприємств із різким загостренням цієї проблеми у ІІ кварталі 2015 року, коли понад 50 % респондентів вказали на дефіцит фінансових ресурсів. Невирішеність проблеми фінансового забезпечення стримувала активізацію капіталовкладень, призвівши до затяжних процесів звуженого відтворення галузевого основного капіталу, зниження

295

рівня фондооснащеності аграрного виробництва та декапіталізації сільськогосподарських підприємств і галузі в цілому. Можна назвати низку суб’єктивних та об’єктивних причин такого явища: недосконалість амортизаційної політики, відсутність кредитування за прийнятними відсотками, низький рівень розвитку агролізингу, руйнування системи матеріальнотехнічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників унаслідок її затяжного реформування і т.д. Однак наслідки впливу більшості факторів кризового стану матеріально-технічної бази усуваються при реальній прибутковості галузі, яку визначають внутрішні та зовнішні чинники. На мікрорівні зростання прибутковості сільськогосподарської діяльності забезпечується шляхом збільшення обсягів виробництва до оптимальних рівнів відповідно до потреб ринку і зниження собівартості продукції. Основними напрямками збільшення обсягів виробництва і зниження собівартості сільськогосподарської продукції, резерви яких на сьогодні не повною мірою задіяні, є використання високоврожайних сортів рослин, високопродуктивних порід худоби та птиці, впровадження нових прогресивних, ефективніших та енергозберігаючих технологій і техніки. Важливе значення має збалансованість усіх засобів виробництва та оптимізація виробничої потужності підприємства за розмірами їх землекористування і поголів’ям худоби. Так, за розрахунками вчених ННЦ «Інститут аграрної економіки» максимальної прибутковості у молочному скотарстві можна досягти при поголів’ї корів від 400 до 800 голів. Доцільні розміри відгодівельних тваринницьких ферм у сільськогосподарських підприємствах становлять: для великої рогатої худоби – від 2 до 3 тис. голів, для свиней – від 8 до 10 тис. голів [154, с. 27]. Суб’єкти господарювання мають забезпечити функціонування основних засобів у раціональних обсягах за видовою класифікацією відповідно до виробничої потужності та виробничої структури сільськогосподарського підприємства. За часів реформування сталися суттєві зміни структури виробництва і спеціалізації сільськогосподарських підприємств. Так, у 2001 р. 29 % сільськогосподарських підприємств вели змішане сільське господарство, а

296

починаючи з 2006 р. їх частка в загальній кількості не досягала і 1 % (в межах 0,1–0,6 %). За рахунок цього зросла питома вага підприємств суто рослинницької або тваринницької спеціалізації. Чітко окреслюється тенденція до звуження спеціалізації суб’єктів економічної діяльності в аграрній сфері. За таких умов, унаслідок зміни рівня спеціалізації та диверсифікації виробництва можлива поява надлишкових активів, перш за все основних засобів, не задіяних у виробничому процесі й утримання яких для підприємства є недоцільним. Ця ситуація характерна для значної частини сільськогосподарських підприємств, особливо щодо будівель і споруд тваринницьких ферм. Із цих позицій кожному суб’єктові господарювання слід виявити такі активи, за результатами інвентаризації яких, керуючись принципом безперервності діяльності підприємства, прийняти рішення про подальшу функціональність цих об’єктів: їх використання в основній діяльності, подальше утримання для передачі в оренду чи продаж. Зокрема, якщо потужності підприємства та фінансові можливості в подальшому дозволяють розширити види діяльності, можливо буде доцільним передати об’єкти в оренду чи тимчасово не використовувати. За результатами опитування керівників та агрономів сільськогосподарських підприємств України встановлено доцільність наявності надлишкової техніки для вчасного проведення посівної кампанії. Тому окремі господарства за наявності фінансових можливостей мають у власності резервну посівну техніку, що перевищує технологічну потребу, яка дозволяє в оптимальні строки провести сівбу. В умовах розвитку ринку оренди та ринку послуг з виконання агротехнічних, зооветеринарних робіт і транспортування сільськогосподарської продукції принциповим є обґрунтування доцільності придбання власних основних засобів, їх оренди чи залучення сторонніх організацій до виконання певних операцій. На сьогодні в Україні доволі розвинутим є вторинний ринок техніки, придбання і використання якої дає змогу підприємству здешевити вартість виробництва сільськогосподарської продукції. Разом із тим, зниження собівартості та зростання обсягів виробництва не завжди забезпечують прибутковість сільськогосподарського виробництва через фактори макроекономічного та ін-

297

ституціонального характеру, зокрема диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію та засоби виробництва. Нееквівалентність міжгалузевого обміну в АПК – основна причина відсутності простого та розширеного відтворення основних засобів сільського господарства, що значною мірою зумовила відсутність достатніх коштів для необхідних обсягів капітальних вкладень. Питання диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію висвітлюється в працях О. М. Шпичака [242], П. Т. Саблука і В. Я. Месель-Веселяка [212, 234], Б. Й. Пасхавера [188], М. І. Лукашова [136], багатьох інших учених. Дослідження О. Г. Шпикуляка [239] присвячені ролі економічних інститутів ціноутворення та ціни в регулюванні аграрного ринку. Проблеми формування та відтворення основних засобів сільського господарства в умовах ринкового ціноутворення досліджені Г. М. Підлісецьким [191] та В. В. Іванишиним [110]. У багатьох зарубіжних публікаціях розглянуто питання техніко-технологічної модернізації сільського господарства як основи розвитку галузі, в тому числі шляхом регулювання цінового паритету і фінансового забезпечення інвестування [133, 251, 261]. Ціновий механізм регулювання відтворювального процесу в АПК – предмет наукових розвідок І. І. Лукінова [137], О. М. Шпичака [240, 241]. Розкриваючи роль економічних відносин і зв’язків у системі відтворення, І. І. Лукінов зазначав, що гармонічний розвиток суспільного виробництва забезпечують еквівалентні зв’язки, як форма збалансованого обміну з урахуванням суспільно необхідного перерозподілу через канали безпосередніх зв’язків [240, с. 251]. А капітальні вкладення і формування основних засобів у сільському господарстві, як складові процесу відтворення останніх – це одна із сторін економічних взаємозв’язків промисловості із сільським господарством, держави з аграрними підприємствами [240, с. 289]. Тому незбалансованість цих зв’язків і порушення еквівалентності обміну негативно позначаються на співвідношенні фондів споживання і накопичення, тенденціях капітальних вкладень у розвиток і раціоналізацію матеріально-технічної бази. У розвиток своїх власних та ідей інших науковців щодо методології і методики формуванні та функціонування цінового механізму в АПК в

298

перехідний період до ринкової економіки, О. М. Шпичак наголошує на необхідності впровадження в ринкових умовах господарювання системи ціноутворення, що функціонує при поєднанні ринкових важелів з елементами державного регулювання [241]. Усвідомлюючи значимість теоретико-методологічних положень цих наукових розробок, на їх основі нами обґрунтовано напрями забезпечення відтворення основних засобів сільського господарства в умовах зміни рівнів еквівалентності міжгалузевого обміну в агропромисловому комплексі. Дослідження впливу фактору цінових співвідношень стосовно сільськогосподарської продукції та галузевих матеріально-технічних ресурсів на тенденції оновлення основних засобів аграрного виробництва дає можливість обґрунтувати пропозиції щодо відтворення галузевого основного капіталу в контексті забезпечення цінового паритету в АПК. Нині аграрне виробництво України потребує технікотехнологічного переоснащення відповідно до рівня інноваційного та фондозабезпечення розвинених країн світу. Такі процеси здійснюються в межах розширеного відтворення галузевих основних засобів, яке передбачає їх кількісне зростання та якісне оновлення. Характер і тенденції відтворення основного капіталу формуються в певному інституціональному та макроекономічному середовищі з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть відігравати роль стимуляторів або депресантів цього процесу. Одним з основних факторів відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є рівень співвідношення зростання цін на галузеву продукцію та зростання цін на матеріально-технічні ресурси, що споживаються в сільському господарстві. Цінова кон’юнктура, що склалася в різних сферах агропромислового комплексу, та тенденції цін на сільськогосподарську продукцію і матеріально-технічні ресурси для аграрного виробництва стримують процеси оновлення галузевих основних засобів. Першим наслідком законодавчого закріплення ліберального принципу ціноутворення в Україні став значний диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію, особливо в 1994–1999 рр. Поступово, від 2000 р., цінові пропорції в АПК стали сприятливішими для

299

сільського господарства. Разом із тим вплив акумульованого диспаритету цін негативно позначився на стані матеріально-технічної бази в аграрному секторі. Проаналізовані показники річного та акумульованого співвідношення цінових змін щодо матеріально-технічних ресурсів, які споживаються в сільському господарстві, та сільськогосподарської продукції свідчать про різні тенденції міжгалузевих відносин в АПК України. За період 1993–2014 рр., тобто за 22 років, для 11 років характерним був диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію, для інших 11 – навпаки (в цінах грудня поточного до грудня попереднього року). Позитивна тенденція прискореного зростання цін на сільськогосподарську продукцію спостерігалася в 1999–2001, 2003, 2007, 2010 і 2012–2013 рр. У подальшому це позначилося на загальному акумульованому індексі співвідношення цін продукції різних сфер АПК. Слід відмітити позитивні тенденції щодо поступового зменшення «цінових ножиць». Так, у 1993 р. темпи здорожчання матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства, зокрема різних видів основних засобів, перевищували рівень зростання цін на сільськогосподарську продукцію в 1,5–2,5 раза. «Відносне здорожчання» тракторів та машин становило 1,68, автомобілів – 1,96, будівельних матеріалів – 2,49. Від 1995 р. даний показник значно зменшився і становив в межах 0,67–1,25. Винятком із загальних тенденцій цінових пропорцій є співвідношення зростання цін на будівельно-монтажні роботи і зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Так, у 1993 р. вартість будівельно-монтажних робіт у середньому за рік збільшилася в 31,6 раза при здорожчанні сільськогосподарської продукції майже в 40 разів, тоді як ціни на сільськогосподарську техніку та автотранспорт зросли в 66,5– 77,6 раза. У подальші періоди рівень зростання цін на будівельномонтажні роботи був вищий порівняно зі здорожчанням машин та обладнання, транспортних засобів і будівельних матеріалів. Відносне річне збільшення вартості будівельно-монтажних робіт до зростання цін на сільськогосподарську продукцію в 1994–2014 рр. становило 0,75–1,64 (табл. 5.4).

300

Таблиця 5.4 Річний та акумульований диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію та галузеві основні засоби* Показник

Рік 1993

1998

2003

2008

2013

2014

Індекс співвідношення динаміки цін на матеріально-технічні ресурси промислового походження, спожиті в сільському господарстві, до динаміки цін на сільськогосподарську продукцію за рік: всього, 1,51 1,20 0,94 1,01 0,98 1,16 у т.ч.: – трактори, сільського1,68 1,11 0,81 1,16 1,05 1,04 сподарські машини – автомобілі

1,96

1,02

0,89

1,12

1,05

1,04

– будівельні матеріали

2,49

1,15

0,90

1,14

1,04

0,93

– будівельно-монтажні х 1,00 0,90 1,18 1,07 0,93 роботи Акумульований (накопичений) індекс співвідношення динаміки цін на матеріально-технічні ресурси промислового походження, спожиті в сільському господарстві, до динаміки цін на сільськогосподарську продукцію за період з 1993 р.: всього, 1,51 0,92 0,71 0,93 0,89 1,04 у т.ч.: – трактори, сільського1,68 1,85 1,11 1,31 1,15 1,20 сподарські машини – автомобілі

1,96

0,90

0,55

0,46

0,36

0,37

– будівельні матеріали

2,49

1,31

0,93

1,50

1,26

1,18

– будівельно-монтажні х 2,09 1,65 3,17 3,40 3,17 роботи * Розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник України» і «Сільське господарство України» за відповідні роки.

Незважаючи на зменшення «цінових ножиць», сумарний акумульований індекс співвідношення цінових змін по сільськогосподарській продукції та галузевих основних засобах свідчить про подовжувальний негативний ефект диспаритету цін у сільському господарстві. Порушення цінових пропорцій не на користь аграрного сектору найчастіше траплялось в частині сільськогосподар-

301

ських машин та обладнання. У 2008 р. накопичене перевищення зростання цін на сільськогосподарську техніку над зростанням цін на галузеву продукцію становило 30 %. Сприятливою є тенденція щодо поступового «відносного» здешевлення автотранспортних засобів, темпи зростання цін на які призупинилися порівняно з ростом цін на сільськогосподарську продукцію. Однак даний вид основних засобів істотно не впливає на ефективність аграрного виробництва. Основу матеріально-технічної бази аграрного сектору становлять сільськогосподарські машини й обладнання, тваринницькі приміщення та комплекси, цінові зміни яких мають негативну тенденцію. На кінець 2014 року накопичувально з 1993 року темпи зростання цін на трактори та сільськогосподарські машини перевищили збільшення цін на сільськогосподарську продукцію в 1,2 раза. За цей період в окремі роки спостерігалася ситуація щодо позитивного співвідношення зростання цін на продукцію галузі до зростання цін на сільськогосподарську техніку. Разом із тим у досліджуваному періоді накопичений індекс цін на технічні засоби жодного разу не перевищував відповідний показник по сільськогосподарській продукції. Проблема диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію найбільш гостро виявляється в порівнянні зі зміною цін на будівельні матеріали та будівельно-монтажні роботи в аграрному секторі. З 1993 р. ціни на будівельні матеріали зросли в 1,2 раза більше, ніж на сільськогосподарську продукцію. Суттєве «відносне» здорожчання вартості будівельно-монтажних робіт в аграрному секторі в 1994–1996, 2004–2005 і 2008 рр. призвело до акумульованого диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію відповідно до зростання відновної вартості виробничих будівель і споруд у 3,2 раза. Враховуючи високий рівень капіталомісткості тваринництва, недостатній обсяг фінансових ресурсів сільгоспвиробників та значне зростання цін на будівельні матеріали та будівельно-монтажні

302

роботи, стає зрозумілим низький рівень капітальних вкладень у тваринницький комплекс. За період 2000–2011 рр. введено в дію приміщень для великої рогатої худоби на 56 тис. скотомісць, тоді як у 1990 р. – на 208 тис. Аналогічна ситуація характерна для свинарства та вівчарства: відповідно 114 проти 129 тис. скотомісць для свиней і 8 проти 28 тис. скотомісць для овець. Диспаритет цін на продукцію сільського господарства відповідно до цін на продукцію І сфери АПК значною мірою позначається на тенденціях відтворення основних засобів аграрного сектору. Така ситуація в агропромисловому комплексі України призвела до галузевого перерозподілу фінансових потоків не на користь сільського господарства. Рівень співвідношення зміни цін у системі міжгалузевого обміну є одним з найвпливовіших стимуляторів (депресантів) відтворювальних процесів у сільському господарстві, перш за все в частині кількісного нарощування та якісного оновлення галузевих засобів виробництва. Цей зв’язок чітко відображений залежністю обсягів придбання сільськогосподарської техніки від зміни коефіцієнта співвідношення рівня зростання цін на сільськогосподарську продукцію до рівня збільшення цін на галузеві машини та обладнання. Відносна стабілізація паритетних відносин між різними сферами АПК сприяла оновленню машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Для 2007, 2010 і 2012 рр. характерне переважне зростання цін на сільськогосподарську продукцію при нижчих темпах здорожчання машин і обладнання для аграрного виробництва (відповідно 38 проти 12 %, 30 проти 10 %, 7 проти 3 %,). Через такі цінові зміни зріс попит на сільськогосподарську техніку в наступні періоди, оскільки наслідки цінового співвідношення на користь аграрного сектору мають подовжувальний ефект в частині оновлення й розширеного відтворення галузевих технічних засобів: у 2008 р. придбано у вартісному виразі на 66 % більше машин та обладнання, в 2011 – на 59, в 2013 – на 13 % (рис. 5.1).

303

Приріст вартісних обсягів придбання с.-г. техніки в наступному році 59% 43% 13%

98% 45%

66%

-2% -56%

1,23

-28%

-7%

Співвідношення зростання цін на с.-г. продукцію до зростання цін на с.-г. техніку 1,19

1,04 0,98

0,97

0,96

0,92

0,89

2004

0,99

0,86

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Рис. 5.1. Вплив паритетності цін в АПК в 2004–2013 рр. на вартісні обсяги придбання сільськогосподарської техніки в Україні в 2005–2014 рр. * Розраховано за даними статистичних збірників «Статистичний щорічник України» і «Сільське господарство України» та оперативною інформацією Мінагрополітики України за відповідні роки.

За даними рис. 5.1 простежується суттєвий позитивний вплив паритетності цін у системі міжгалузевого обміну в АПК на вартісні обсяги придбання сільськогосподарської техніки в Україні. Висновок про тісний зв’язок оновлення активних основних засобів рослинництва та цінових змін у різних сферах агропромислового комплексу підтверджують дані закупівлі основних видів галузевих технічних засобів у кількісних параметрах (табл. 5.5).

304

305

2005

2006

2007

2008

2009

Рік 2010

2011

2012

2013

39,97 40,56 16,29

–24,30 –25,94

0,859

–23,82

0,787

28,87

10,38

32,87

1,029

–60,95

–58,76

0,745

–12,32 –58,07

37,21

10,27

1,404

12,78

22,02

90,63

1,006

18,35

56,28

2,49

1,276

–0,32

–46,59

–21,49

1,003

–5,52

26,00

12,44

1,028

–33,12

–46,86

–40,23

0,903

0,881

1,201

1,000

1,260

0,891

0,926

1,267

1,094

1,054

0,956

305

Приріст кількісних обсягів прид–6,80 52,55 15,79 19,01 –33,51 –16,97 47,48 –20,47 12,06 –41,87 бання вантажних автомобілів, % * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» і даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Співвідношення зростання цін на сільськогосподарську продукцію та зростання цін на транспортні засоби у попередньому періоді

Вплив міжгалузевих співвідношень цінових змін на придбання автотранспортних засобів сільського господарства

Приріст кількісних обсягів придбання тракторів, % Приріст кількісних обсягів придбання збиральної техніки, % Приріст кількісних обсягів придбання ґрунтообробної техніки, %

Співвідношення зростання цін на продукцію рослинництва та зростання цін на трактори і машини у попередньому періоді

2014

Таблиця 5.5

Вплив міжгалузевих співвідношень цінових змін на придбання машин та обладнання у рослинництві

Показник

Вплив міжгалузевих цінових пропорцій в АПК на обсяги придбання різних видів сільськогосподарської техніки *

Результати проведених досліджень свідчать про незаперечний вплив міжгалузевих цінових відносин на відтворення активної частини основних засобів, передусім в рослинництві. Так, у 2004, 2008 і 2013 рр. посилився диспаритет цін на рослинницьку продукцію відповідно до зростання цін на сільськогосподарську техніку. Наслідком цього стало зменшення приросту кількісних обсягів придбання тракторів, ґрунтообробної техніки, зерно-, курурудзо- та бурякозбиральних комбайнів і машин в наступному році. Для 2006 і 2010 рр. характерний суттєвий приріст купівлі всіх проаналізованих видів технічних засобів рослинництва, що можна пояснити покращенням цінової ситуації на ринку рослинницької продукції в попередні роки: у 2005 і 2009 рр. порівняно з попереднім періодом поліпшилося цінове співвідношення на користь сільського господарства. В окремі роки не простежувалося стовідсоткове збільшення обсягів придбання всіх проаналізованих видів техніки за умови перевищення зростання цін на продукцію рослинництва порівняно із здорожчанням галузевих технічних засобів. Такі тенденції зумовлені певним насиченням одними видами техніки й пріоритетною необхідністю придбання інших видів. У цілому в 75 % проаналізованих закупівель технічних засобів рослинництва простежується позитивний вплив зменшення диспаритету цін на рослинницьку продукцію. Досить виразно залежність оновлення основних засобів сільського господарства від цінових змін в АПК прослідковується при придбанні сільськогосподарськими підприємствами вантажних автомобілів. Винятком є лише 2013 р., коли суттєво збільшилася закуплена їх кількість при погіршенні цінових пропорцій для сільського господарства в 2012 р. порівняно попереднім періодом. При значному впливі паритету цін на оновлення активної частини основних засобів сільського господарства та рослинництва зв’язок між ціновими змінами в галузі тваринництва і введенням в дію тваринницьких приміщень та придбанням галузевого обладнання не має чітко вираженого характеру (табл. 5.6).

306

307

0,985

0,997

–85,50 42,02 –27,27

0,997

0,925

257,06 13,33 –80,36

307

Співвідношення зростання цін на тваринницьку продукцію та зростання 1,132 1,165 0,801 1,031 1,154 0,935 1,043 0,947 1,052 1,007 цін на трактори і машини в попередньому періоді Співвідношення зростання цін на тваринницьку продукцію та зростання 1,077 1,132 1,165 0,801 1,031 1,154 0,935 1,043 0,947 1,052 цін на трактори і машини за два роки раніше * Розраховано за даними статистичного збірника «Сільське господарство України» і даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Співвідношення зростання цін на продукцію тваринництва та зростання 0,966 0,966 0,794 0,918 1,134 0,902 0,974 0,925 цін на будівельно-монтажні роботи в попередньому періоді Співвідношення зростання цін на продукцію тваринництва та зростання 0,966 0,966 0,966 0,794 0,918 1,134 0,902 0,974 цін на будівельно-монтажні роботи за два роки раніше Вплив цінових співвідношень на придбання машин та обладнання для тваринництва Приріст кількісних обсягів придбання в/д в/д в/д 171,43 –52,63 45,68 0,85 42,86 доїльного обладнання, % Приріст кількісних обсягів придбання в/д в/д в/д 184,42 –18,72 –37,64 43,24 –33,96 обладнання для утримання ВРХ, % Приріст кількісних обсягів придбання в/д в/д в/д –58,18 –21,74 577,78 18,85 –61,38 обладнання для свинарства, %

Показник

Рік 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 Вплив цінових співвідношень на введення в дію тваринницьких приміщень (за кількістю скотомісць в перерахунку за умовними головами) Приріст введення в дію тваринниць–36,51 75,00 –40,00 –10,95 –17,11 229,68 169,08 –45,78 –44,33 86,87 ких приміщень, %

Таблиця 5.6 Вплив міжгалузевих цінових пропорцій в АПК на оновлення основних засобів тваринництва*

Нині покращення міжгалузевих економічних відносин в АПК суттєво не позначається на кількісному нарощуванні основних засобів тваринництва. Певною мірою це зумовлено значними обсягами необхідних капітальних вкладень на будівництво ферм, довгостроковістю будівництва та введення об’єктів в експлуатацію, значним акумульованим диспаритетом цін на тваринницьку продукцію та будівельно-монтажні роботи. Накопичений диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію по відношенню до вартості будівельно-монтажних робіт у 2,6 раза перевищує відповідний показник порівняно з технічними засобами. Крім того, введення в дію тваринницьких приміщень по суті являє собою запровадження певного виду господарської діяльності, для якого складною є диверсифікація виробництва. Майнові тваринницькі комплекси при їх високій вартості є низьколіквідним майном. З огляду на викладене, зокрема щодо виявлення незначного впливу удосконалення міжгалузевих економічних відносин в АПК на активізацію придбання основних засобів тваринництва, на сьогодні вирішення проблеми розширеного відтворення галузевих виробничих засобів не можливе без державних програм розвитку тваринництва. Разом із тим для подальшого розвитку галузі локальних заходів недостатньо. Покращення фінансово-майнового стану товаровиробників тваринницької продукції потребує комплексного підходу до врегулювання цінових міжгалузевих відносин, який би забезпечував паритетність цін в АПК. За еквівалентних умов обміну тваринницькою продукцією та матеріальнотехнічними ресурсами для її виробництва згладжуються наслідки інших факторів кризового стану галузі. Результати проведеного дослідження відтворення основних засобів сільського господарства в умовах міжгалузевих цінових відносин в АПК свідчать про наступне: – рівень паритетності (диспаритету) цін на сільськогосподарську продукцію є одним з найвпливовіших стимуляторів (депресантів) оновлення галузевих основних засобів; – існує тісний зв'язок між приростами обсягів придбання сільськогосподарської техніки та співвідношенням зростання цін на сільськогосподарську продукцію до рівня здорожчання актив-

308

них основних засобів (машин та обладнання, транспортних засобів); – у сучасних умовах міжгалузеві цінові відносини в АПК суттєво не сприяють кількісному нарощуванню та якісному оновленню пасивних основних засобів через вплив інших факторів; – нині залежність обсягів придбання та введення в експлуатацію основних засобів сільського господарства від рівня еквівалентності міжгалузевого обміну в АПК більш чітко проявляється в рослинництві, тоді як у тваринництві цей зв’язок недостатньо виявляється через дію багатьох інших чинників [172]. На підставі цього можна зробити висновок про значимість цінового фактору у відтворенні основних засобів сільського господарства. Тому першочерговим завданням державної аграрної політики щодо забезпечення умов простого і розширеного відтворення галузевих основних засобів є сприяння удосконаленню міжгалузевих економічних відносин між сільським господарством і ресурсозабезпечуючими галузями АПК для досягнення цінового паритету. О. М. Шпичак наголошує на необхідності моделювання паритетних відносин через визначення ряду індикаторів галузевої рентабельності, які враховують плановий темп приросту виробництва продукції і рівень інфляції. Принциповим при цьому є перевищення індикативного показника рентабельності сільськогосподарського виробництва над рівнем інфляції та відсотками за кредит [241]. Цілковито погоджуючись з концепцією цього дослідника, на нашу думку, доцільно за орієнтир брати не рівень інфляції, а середньозважений рівень зростання цін на матеріальнотехнічні ресурси, що споживаються в аграрному виробництві. Визначення таких індикативних рівнів рентабельності та норми прибутку по всіх видах сільськогосподарської продукції необхідне для обґрунтування механізмів державного регулювання цін та обсягів державної підтримки розвитку аграрного сектору економіки. Сприяти еквівалентності обміну сільськогосподарської продукції та галузевих основних виробничих засобів для забезпечення необхідних пропорцій відтворення останніх доцільно через економічний механізм державного регулювання шляхом надання

309

субсидій і дотацій аграріям, пільгового кредитування та прямого бюджетного фінансування придбання сільськогосподарської техніки і будівництва ферм. Сільське господарства, як жодна інша галузь економіка, потребує постійної підтримки з боку держави, інших сфер економіки, суспільних фондів. Така практика характерна у промислово розвинених і аграрно орієнтованих країнах, більшість з яких змогли створити надійну власну базу продовольчого забезпечення [100]. Відповідно до поточної ситуації та можливого в перспективі позиціювання України на внутрішньому і світовому продовольчому ринку для стійкого та стабільного розвитку сільського господарства інститут державної підтримки є одним із визначальних, забезпечуючи активізацію інвестування в основний капітал. Останнє є обов’язковим чинником відтворення галузевих основних засобів у необхідних пропорціях.

5.2. Роль держави і державної підтримки у формуванні умов відтворення основних засобів сільського господарства Асоціація та перспективи членства України в Європейському Союзі передбачають формування відповідного інституціонального середовища, адже інституції значною мірою визначають функціонування економік, а їх еволюція зумовлює відмінності у функціонуванні економік [176, с. 11]. Не заперечуючи цього висновку Дагласа Норта, необхідно чітко розуміти значення різних інститутів для функціонування сільськогосподарських підприємств і враховувати це для адаптації вітчизняного аграрного сектору до умов міжнародних ринків. З-поміж основних завдань сучасності для України слід виділити рівноправну інтеграцію у світове господарство та участь у процесах глобалізації економіки. Входження вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників на світові ринки на рівних умовах з іншими гравцями не можливе без підвищення їх конкурентоспроможності, яка значною мірою визначається рівнем фондозабезпеченості аграрного виробництва. У зв’язку з вищеозначеним нагальною потребою розвитку сільсь-

310

кого господарства України є зростання рівня його матеріальнотехнічного забезпечення шляхом забезпечення інституціональних та економічних умов для кількісного нарощування та якісного оновлення основних виробничих засобів. У моделях економічного зростання, яке є метою державної економічної політики, ключова роль належить відтворенню основних засобів, адже економічне зростання є результатом і водночас запорукою технічного прогресу. У розвинених країнах світу політика стабільного зростання шляхом інтенсифікації виробництва належить до пріоритетів державного регулювання. Ефективність державної політики забезпечується відповідними масштабами та методами участі держави у процесах економічного відтворення й використання факторів виробництва, які можуть суттєво різнитися в країнах. При формуванні пріоритетних напрямів державної політики та важелів регулювання економіки слід орієнтуватися на чотири головні фактори економічного зростання: інвестиції в основний капітал, як джерело відтворення виробничих засобів праці; інвестиції у людський капітал; науково-технічний прогрес; структурно економічний фактор, пов'язаний зі зміною державних і ринкових інституцій [206, с. 70, 81]. Особливої актуальності набувають ці фактори в трансформаційних економіках, як то в Україні при переході від командноадміністративної системи до соціально орієнтованої ринкової економіки. На нашу думку, вітчизняна перехідна економіка, для якої характерні три основні фази трансформації, тепер знаходиться на другій стадії – стадії певної фінансово-економічної стабілізації, що супроводжується низкою найгостріших криз. Перша фаза, яка полягає у руйнуванні старої економічної системи та формуванні принципів і механізмів нової економічної моделі, в Україні пов’язана з процесами приватизації, реформуванням земельних і майнових відносин та реструктуризацією суб’єктів господарювання в досліджуваній нами галузі. Цей трансформаційний період супроводжується високою інфляцією і стрімким спадом виробництва. Як виявилося, не стала не стала винятком і українська економіка.

311

Але вже на початку 2000-х років з переходом вітчизняної економіки до другої фази трансформації можна було спостерігати певну економічну та фінансову стабілізацію, про що свідчить ряд макроекономічних індикаторів. У 2002 р. порівняно з 1999 р. виробництво промислової продукції зросло на 38,3 %, сільськогосподарської – на 23,3 %, вперше за останні 10 років була дефляція на рівні 0,6 %, тоді як на початку 90-х років на економіку України відчутно впливала галопуюча інфляція. При відчутній поступовій стабілізації спостерігається певна активізація інвестиційних процесів як наслідок обґрунтованості основних засад державної економічної політики, хоча й не без недоліків. Світовий та вітчизняний дослід переконує, що одним із головних макроекономічних пріоритетів державного регулювання в реалізації політики економічного зростання у нашій країні слід визнати випереджаюче зростання інвестицій в основний капітал по відношенню до динаміки ВВП з визначенням стратегічно важливих галузей державної підтримки в частині їх технікотехнологічного переозброєння. Період 2001–2007 рр. характеризується стабілізацією фінансово-економічної ситуації в національній економіці України і зокрема сільського господарства. Саме в цей період випереджальний щорічний приріст інвестицій в основний капітал економіки в цілому та в аграрну сферу забезпечує поступове збільшення валового внутрішнього продукту та валової доданої вартості (табл. 5.7). Із позицій інституціональної теорії важливу роль у формуванні передумов відтворення основних засобів через політику нагромадження основного капіталу відіграє держава з її функціями суб’єкта нормотворчості та економічного суб’єкта. За командноадміністративної системи в Україні існувала монопольна державна власність на засоби виробництва і, відповідно, плановорозподільча система списання та придбання підприємствами основних засобів. З переходом до ринкової економіки роль держави у формуванні матеріально-технічної бази аграріїв змінюється. На нашу думку, в перехідний період держава не повною мірою виконала свою функцію при трансформації системи матеріальнотехнічного забезпечення сільгоспвиробників. Помилковим був спрощений підхід до перехідних процесів при ігноруванні теорії інституціоналізму.

312

Таблиця 5.7 Динаміка інвестицій в основний капітал, валового внутрішнього продукту та валової доданої вартості в національній економіці та сільському господарстві України* Сільське господарство (та лісове і рибне господарство (мисливство)) Рік річний приріст, % інвестицій в осноінвестицій в осноВВП ВДВ ВДВ вний капітал вний капітал 2001 20,8 9,2 13,8 53,3 10,2 2002 8,9 5,2 5,9 16,6 2,0 2003 31,3 9,6 10,4 5,0 –11,0 2004 28,0 12,1 13,4 39,1 19,8 2005 1,9 2,7 0,0 25,8 0,4 2006 19,0 7,3 6,4 33,9 2,0 2007 29,8 7,9 8,4 18,4 –6,0 2008 –2,6 2,3 2,1 42,3 16,6 2009 –41,5 –14,8 –13,8 –50,2 –2,0 2010 –0,6 4,1 4,2 16,5 –1,0 2011 22,4 5,5 4,9 32,0 19,4 2012 8,5 0,2 0,5 12,8 –4,0 2013 –11,1 0,0 0,5 0,1 13,0 2014 –24,1 –6,6 –6,7 –15,4 2,3 * Розраховано за даними статистичних збірників «Національні рахунки України», «Капітальні інвестиції в Україні» за відповідні роки та за даними Державної служби статистики http://www.ukrstat.gov.ua/. Національна економіка

На початку реформ за мету визначили максимальне звільнення економіки від державного регулювання, але при цьому не було створено відповідні ринкові інститути, зокрема щодо матеріальнотехнічного й інвестиційного забезпечення аграріїв. Як наслідок, зруйновано комплексну матеріально-технічну базу сільськогосподарських товаровиробників. Поступовий фізичний та моральний знос основних засобів аграрної сфери супроводжувався призупиненням інвестиційних процесів. Якщо в 1990 р. році було введено в дію тваринницьких приміщень для великої рогатої худоби на 208 тис. скотомісць, то за 5 років у період 1996–2000 рр. 56 тис., для свиней – відповідно 129 і 52 тис. скотомісць. Аналогічні тен-

313

денції характерні й для активної частини основних засобів, внаслідок чого парк тракторів з 1990 по 1996 р. зменшився на 58,8 тис. од. (11,7 %), а з 1996 по 2000 р. ще на 24,9 тис. (5,6 %). Суттєвих втрат зазнали сільськогосподарські виробники в частині збиральної техніки. Зокрема, в 1996 р. кількість наявних зернозбиральних комбайнів до рівня 1990 р. зменшилась на 18,7 тис. (17,7 %), у наступні 5 років ще на 19,2 тис. од. (22,2 %). Розуміння виникнення та складності цієї проблеми зумовило перші кроки у формуванні інститутів державної підтримки сільського господарства, утвердженню яких сприяло прийняття Законів України: «Про державну підтримку сільського господарства України» [8] і «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» [12], Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р. [23] та ін. У такий спосіб держава виконала функцію суб’єкта нормотворчості. Але при трансформаційній економіці функції держави ширші, ніж компенсація «фіаско ринку», що характерно для країн з розвинутою ринковою економікою. На перехідному етапі держава мала відігравати важливу роль у мобілізації фінансових ресурсів для активізації інвестиційних процесів. Цього не відбулося і, як наслідок, сільське господарство України охопила довготривала інвестиційна криза. Дещо покращилася ситуація з прийняттям вищезазначених нормативно-правових актів і деяких інших документів та програм державної підтримки безпосередньо щодо кількісного нарощування й оновлення галузевих основних засобів: Законів України «Про лізинг» [19], «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» [15], «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» [17], Державної цільової програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2015 року [22], постанов Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного лізингового підприємства «Украгролізинг»» [34] та «Про утворення Національної акціонерної компанії «Украгролізинг»» [35], тощо. Зростання обсягів державної підтримки сільського господарства переважно дало позитивний ефект у відтворенні галузевих основних засобів (табл. 5.8).

314

Таблиця 5.8 Державна підтримка сільського господарства та оновлення галузевих основних засобів сільськогосподарських підприємств України* Показник Обсяги державної підтримки з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, грн, з них: – за рахунок бюджетних дотацій, % – за рахунок ПДВ, %

Рік 2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

292,1 152,3 237,3 218,9 349,1 362,5 467,8 57,0

24,0

28,6

16,9

10,6

5,1

2,1

43,0

76,0

71,4

83,1

89,4

94,9

97,9

Індекс загальних обсягів державної підтримки до 1,505 0,523 1,578 0,922 1,599 1,050 1,256 попереднього року Індекс загальних обсягів державної підтримки за 1,176 0,221 1,878 0,546 1,003 0,501 0,514 рахунок бюджетних дотацій до попереднього року Індекс інвестицій в основний капітал сільського 1,423 0,498 1,165 1,320 1,128 1,001 0,846 господарства Рівень надходження основних засобів сільського 14,27 8,79 8,49 14,64 13,05 11,20 9,78 господарства, % * Розраховано за даними статистичних бюлетенів «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах України», «Основні засоби України» та статистичного збірника «Капітальні інвестиції в Україні» за відповідні роки.

Дані табл. 5.8 свідчать про необхідність державної підтримки сільського господарства як у цілому для розвитку галузі, так і для відтворення її основного капіталу. Зростання обсягів державної підтримки сільськогосподарських підприємств сприяє підвищенню їх фінансових можливостей для покращення матеріальнотехнічної бази і навпаки. Так, у 2008, 2010, 2012 і 2013 рр. приріст інвестицій в основний капітал сільського господарства на 0,1– 42,3 % певною мірою був зумовлений збільшенням бюджетного фінансування розвитку сільського господарства за різними на-

315

прямками і видами державної підтримки (на 5,0–59,9 %). Майже двократне скорочення обсягів галузевої державної підтримки у 2009 р. сукупно з впливом фінансово-економічної кризи призвело до суттєвого призупинення інвестиційної діяльності в сільському господарстві (інвестиції в основний капітал сільського господарства становили лише 49,8 % до рівня попереднього року). Із запровадженням різних видів, напрямків, механізмів бюджетного фінансування розвитку сільського господарства активізувалися процеси оновлення галузевих основних засобів щороку на 8–15 %. Хоча таких темпів оновлення на сьогодні недостатньо, враховуючи високий моральний та фізичний знос основних виробничих засобів в аграрному секторі економіки. Аналіз впливу бюджетного фінансування на основні показники розвитку сільського господарства України свідчить, що державна підтримка в основному виконувала функцію забезпечення функціонування окремих галузей, і меншою мірою позначилася на загальному кількісному нарощуванні та якісному оновленні основних засобів. Примітно, що значимість бюджетного фінансування в розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств зменшується при структурних змінах у державній підтримці на користь компенсації ПДВ. У 2007 р. 72,8 % становили обсяги державної підтримки за рахунок бюджетних дотацій, частка яких знизилась до 2,1 % в 2014 р. Крім того, традиційно низькою залишається питома вага державної підтримки на інвестиції в сільському господарстві: впродовж 2000–2007 рр. на рівні 1,0– 3,6 % проти 65,0–82,1 % «жовтої скриньки» і 14,5–33,3 % «зеленої скриньки» державної підтримки [95]. З нашого погляду, пріоритетність має надаватись державним цільовим програмам та національним проектам з розвитку матеріально-технічної бази на якісно новій технологічній основі, що повинно слугувати визначальним фактором розвитку і підвищення конкурентоспроможності галузі, в основі яких принцип адресності державної підтримки. Вагомим аргументом на користь необхідності збільшення державної підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва є її рівень у розвинених країнах світу, який в рази перевищує даний показник по Україні (табл. 5.9).

316

Таблиця 5.9 Субсидії для сільського господарства в Україні та деяких країнах ЄС, 2013 р.* Група країн за часткою сільського господарства у ВВП Більше 10 %

Розмір субсидій для сільського господарства, євро/га Україна 25 Румунія 191 3–10 % Болгарія 320 Литва 239 Польща 316 2–3 % Угорщина 450 Іспанія 258 Австрія 403 1–2 % Італія 456 Франція 357 Португалія 350 0,5–1 % Німеччина 428 Бельгія 504 Данія 434 0,5–1 % Швеція 333 Великобританія 294 * Джерело: дані інфографічного довідника «Агробізнес України»: http://agrex.gov.ua/wp-content/uploads/Infografika-silskogo-gospodarstva-Ukrayini-vidBakerTilly-ta-Latifundist.pdf. Країна

У країнах ЄС та інших провідних країнах світу державна підтримка аграрного сектору здійснюється шляхом субсидування, дотацій і прямих платежів. Традиційно значну увагу приділяють фінансуванню капіталовкладень для придбання сільськогосподарської техніки, будівництва виробничих будівель і споруд та інфраструктурних об’єктів. Найпоширенішими формами державної підтримки придбання й оновлення основних засобів є пільгові кредити, здешевлення кредитів, субсидії на капітальні вкладення за «системою початкових засобів» тощо. Найбільш значимими є цільові програми державної підтримки оновлення й кількісного нарощування основних засобів. В Україні через значне руйнування комплексної матеріальнотехнічної бази сільськогосподарських підприємств наприкінці 90-х років ХХ ст. навіть зростаючі обсяги цільового бюджетного

317

фінансування придбання основних виробничих засобів виявилися недостатніми (табл. 5.10). Таблиця 5.10 Обсяги та частка придбання основних засобів за програмами цільового фінансування в сільськогосподарських підприємствах України* Показник

Рік 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Надійшло основних засобів сільського господарства, прид54,2 64,0 137,9 71,5 61,2 61,4 76,1 46,1 38,8 баних за рахунок цільового фінансування, млн грн у % до загальних 1,5 1,5 2,6 1,3 0,9 0,7 1,0 0,6 0,3 обсягів Надійшло основних засобів підприємств рослинництва, прид39,2 47,4 36,7 59,0 40,5 44,9 23,9 33,2 35,9 баних за рахунок цільового фінансування, млн грн у % до загальних 1,6 1,7 1,1 1,5 0,8 0,7 0,5 0,6 0,4 обсягів Надійшло основних засобів підприємств тваринництва, прид5,1 8,3 88,5 12,4 20,8 16,4 52,2 12,9 2,9 баних за рахунок цільового фінансування, млн грн у % до загальних 0,8 0,9 8,5 0,9 1,2 0,6 1,8 0,7 0,1 обсягів Надійшло основних засобів підприємств змішаного сільського господарства, 9,8 8,4 12,8 х х х х х х придбаних за рахунок цільового фінансування, млн грн у % до загальних 1,7 1,2 1,5 х х х х х х обсягів * Розраховано за даними розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003– 2011 рр. (з 2012 р. дані форми № 5 відсутні).

318

З-поміж існуючих форм і видів бюджетного фінансування розвитку й оновлення матеріально-технічної бази сільського господарства в Україні слід виділити механізми державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва. За нашими дослідженнями, вони стали потужним стимулятором оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств України (рис. 5.2).

Обсяги придбання техніки за програмами державної підтримки, млрд грн

0,89

0,69

0,8 0,4 0,11 0,19

0,06

6,6

Обсяги придбання техніки, млрд грн

у т. ч. вітчизняної

6,6

4,0

0,07

6,1

6,8 4,9

4,1 2,9

39%

33%

28%

34%

33%

19%

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

17%

19%

2013 р.

2014 р.

Рис. 5.2. Загальні обсяги придбання сільськогосподарської техніки в Україні та його державна підтримка* * Розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

На рис. 5.2 чітко простежується тенденція зростання загальної закупівлі сільськогосподарської техніки в Україні при збільшенні обсягів державного фінансування придбання машин та обладнання для АПК. Так, для 2008 і 2011 рр. характерні рекордні обсяги придбання машин та обладнання за державними програмами часткової компенсації їх вартості, здешевлення кредитів, придбання на умовах фінансового лізингу. Крім того, й загальне збільшення закупівлі сільськогосподарської техніки. Перш за все,

319

державна підтримка техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва позитивно позначилася на закупках вітчизняної техніки, на яку поширюється дія державних програм. При зростанні бюджетного фінансування придбання технічних засобів для АПК збільшувались обсяги купівлі вітчизняної техніки та їх частка в загальних закупівлях. Суттєве скорочення фінансування програм державної підтримки технікотехнологічного переоснащення в сільському господарстві у 2009 і 2012–2014 рр. призвело до зниження обсягів закупівлі аграріями галузевих технічних засобів, у тому числі зменшення вартісних обсягів та питомої ваги купівлі машин та обладнання вітчизняного виробництва. Так, у 2007–2014 рр. частка вітчизняної техніки в загальних закупівлях становила 17–39 %. Обвальне зменшення обсягів державної підтримки з 2012 р. зумовило скорочення питомої ваги вітчизняної техніки до 17–19 %. Важливо, що державна підтримка виконує не лише пряму функцію фінансування закупівель засобів виробництва, але і роль стимулятора інвестиційних процесів. Стимулівна функція виявляється в активізації сільгоспвиробниками власних фінансових ресурсів для оновлення основних виробничих засобів. Так, у 2008, 2010 і 2011 рр. кожна додаткова гривня державної підтримки сприяла активізації 0,9–2,3 грн власних джерел фінансування на придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, бо дія державної підтримки поширюється саме на неї. При скороченні обсягів державної підтримки обсяги купівлі технічних засобів за власні кошти сільгоспвиробників зменшилися на 0,4–5,3 грн у розрахунку на 1 грн зменшення державної підтримки. Винятком із загальних тенденцій були 2006, 2007 і 2013 рр. Зокрема, в 2006 р. при зменшенні державного фінансування техніко-технологічного переоснащення сільського господарства обсяги придбання техніки за власні кошти зросли майже удвічі. Тоді як для 2007 і 2013 рр. характерна ситуація незначного зменшення інвестування власних фінансових ресурсів в оновлення машинно-тракторного парку при зростанні обсягів державної підтримки. У даному випадку виявили свій вплив інші чинники, зокрема ціновий фактор [165] (табл. 5.11).

320

Таблиця 5.11 Державна підтримка як каталізатор оновлення основних технічних засобів сільського господарства України

Рік

Придбано сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, млн грн

Показник Додатково вкладено / недовкладено власних коштів на придбання техніки з розрахунку на 1 грн (1 %) додаткових / зменшених обсягів державної підтримки гривень % з розрахунку з розрахунку на 1 грн на 1 %

за програмами за власні державної кошти підтримки 2004 324,9 582,7 2005 281,4 520,7 –1,42 –0,79 2006 160,0 1054,7 (4,40)* (2,38)* 2007 692,9 840,8 (–0,40)* (–0,06)* 2008 892,2 1302,7 +2,32 +1,91 2009 193,7 618,7 –0,98 –0,67 2010 403,1 1015,6 +1,90 +0,59 2011 801,0 1361,5 +0,87 +0,35 2012 56,0 1085,7 –0,37 –0,22 2013 105,0 1047,3 (–0,78)* (–0,04)* 2014 69,4 858,5 –5,30 0,53 * У дужках наведені дані, що характеризують збільшення (зменшення) додаткових власних коштів на придбання техніки при зменшенні (збільшенні) додаткових коштів за державними програмами. Джерело: розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Підкреслюючи суттєву роль державної підтримки в оновленні машинно-тракторного парку, особливо щодо стимулювання інвестиційного процесу шляхом активізації власних капіталовкладень сільськогосподарських виробників, слід наголосити, що державою не повною мірою використано цей резерв. Відповідно до поточної ситуації у фінансово-майновому стані сільськогосподарських виробників обсяги державної підтримки технікотехнологічного переоснащення галузі є недостатніми – у середньому за 2007–2014 рр. 7,8 % від загальної закупівлі техніки з тенденцією до поступового зменшення вартісних обсягів та питомої ваги (рис. 5.3).

321

– державна підтримка – власні кошти – інші джерела, в тому числі кредити

Рис. 5.3. Вартісна структура придбання основних технічних засобів сільськогосподарськими підприємствами України* * Розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Незаперечно позитивним фактом є активізація власних ресурсів сільськогосподарських підприємств для покращення своєї матеріально-технічної бази. Разом із тим за суттєвих втрат галузевого основного капіталу у процесі паювання майна та реструктуризації сільськогосподарських підприємств роль держави має посилюватися в забезпеченні умов для розширеного відтворення. Досить чітко значення державної підтримки технікотехнологічного переоснащення аграрного виробництва простежується щодо структурних змін придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, на яку поширюється дія цих програм (табл. 5.12).

322

323

Показник (частка придбання)

Рік 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Трактори

323

вітчизняної техніки в загальних обсягах 73,0 68,2 41,9 35,1 35,0 30,2 38,3 32,6 22,9 19,1 21,6 закупівлі техніки техніки за програмами державної підтримки в 38,1 45,2 19,6 42,7 39,6 24,9 23,6 22,0 7,1 7,5 11,0 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах 53,1 49,8 39,2 28,7 21,5 19,3 28,8 35,9 7,6 4,7 6,0 Зернозакупівлі техніки збиральні техніки за програмами державної підтримки в комбайни 47,1 40,0 22,3 42,4 40,1 37,1 53,1 72,5 4,4 30,1 21,7 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах 69,1 87,4 89,7 18,5 76,4 34,7 41,7 18,2 9,8 21,6 16,3 Кукурудзозакупівлі техніки збиральна техніки за програмами державної підтримки в техніка 18,2 61,2 0,0 24,2 31,8 20,6 15,3 6,9 0,0 1,9 7,1 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах Доїльне та х х х 78,9 83,4 39,1 66,2 28,6 47,8 49,5 19,6 закупівлі техніки обладнання для утриман- техніки за програмами державної підтримки в х х х 59,9 63,6 28,7 16,3 11,6 3,9 6,9 0,0 ня ВРХ загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах х х х 88,8 100 15,5 92,3 95,9 7,0 26,2 33,4 Обладнання закупівлі техніки для утримантехніки за програмами державної підтримки в ня свиней х х х 95,4 86,2 72,8 83,9 47,0 20,8 0,0 0,0 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах х х х 97,9 94,4 21,2 51,8 75,5 45,1 44,4 25,6 Обладнання закупівлі техніки для птахівнитехніки за програмами державної підтримки в цтва х х х 60,0 87,8 35,4 7,2 0,0 0,0 0,0 0,0 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки вітчизняної техніки в загальних обсягах 37,1 42,1 36,3 28,5 39,9 48,5 48,6 33,5 23,9 25,7 31,7 закупівлі техніки Вантажні автомобілі техніки за програмами державної підтримки в 3,6 0,0 0,0 30,0 2,5 11,1 1,8 15,9 0,0 0,0 8,6 загальних обсягах закупівлі вітчизняної техніки * Розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Вид техніки

Таблиця 5.12 Питома вага придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва за програмами державної підтримки в загальних вартісних обсягах її закупівлі сільськогосподарськими підприємствами України, %*

Протягом 2004–2014 рр. у межах програм державної підтримки техніко-технологічного переоснащення сільського господарства було придбано 6786 тракторів, що становило 24,6 % від загальної кількості куплених вітчизняних тракторів (25,7 % від вартості), 1933 зернозбиральні комбайни (відповідно 38,1 та 47,3 %). Традиційно з року в рік за програмами державної підтримки купували трактори, зернозбиральні комбайни та кукурудзозбиральну техніку (в межах 15–72 % від загальної вартості придбання вітчизняних технічних засобів даних видів), що зумовлено попитом на зерно і, відповідно, попитом на ресурси для зернового господарства. Разом із тим в окремі роки виявили вплив певні неформальні чинники інституціонального характеру, зокрема протекціонізм щодо підтримки окремих галузей. Так, у 2007, 2008 і 2010 рр. у межах програм державної підтримки було придбано практично все обладнання для утримання свиней: 88,8–100 % від загальної закупівлі становило обладнання вітчизняного виробництва, з яких 83,9–95,4 % – за державної підтримки. У 2007 і 2008 рр. аналогічна ситуація спостерігалася по птахівництву, коли за участі державної підтримки було профінансовано придбання 60,0–87,8 % галузевого обладнання вітчизняного виробництва, яке становило 94,4– 97,9 % у загальних закупівлях. Останні чотири роки у птахівництві і два роки у свинарстві не купувалось обладнання для цих галузей при державній підтримці, при цьому спостерігається ефект зменшення попиту на вітчизняну техніку (до 26–44 % у загальних обсягах придбання). У 2012–2014 рр. сталося надто відчутне зменшення обсягів державної підтримки в цілому і практично за всіма видами машин та обладнання для сільського господарства. Однак практика свідчить про важливість і дієвість державної підтримки технікотехнологічного переоснащення аграрного виробництва не лише безпосередньо для сільськогосподарських виробників, але і для держави. Так, результатом формування сучасної матеріальнотехнічної бази окремих компаній у птахівництві в межах державних програм стало зростання виробництва галузевої продукції: курятини та яєць.

324

У цілому держава відігравала певну роль у регулюванні процесів оновлення та кількісного нарощування основних засобів вітчизняних сільськогосподарських підприємств, в основному їх техніко-технологічного переоснащення. Проте невирішеною залишається проблема здійснення дієвої комплексної державної політики щодо забезпечення розширеного кількісного та якісного відтворення галузевих основних засобів, передусім будівель і споруд. Так, основними положеннями державної підтримки технікотехнологічного переоснащення сільського господарства були такі: застосування трьох механізмів (30-відсоткова компенсація вартості складної техніки; фінансовий лізинг; здешевлення коротко- і середньострокових кредитів для придбання сільськогосподарської техніки, матеріально-технічних та енергетичних засобів); використання вищезазначених механізмів для придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки; щорічне визначення й затвердження переліку і граничних цін на сільськогосподарську техніку, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету. По суті, на сьогодні державна політика щодо модернізації матеріально-технічної бази сільського господарства являє собою вжиття оперативних заходів з реагування на поточні питання, іноді з елементами невиправданого протекціонізму, тоді як основні положення інституціональної теорії вимагають адекватної цілісної системи державного регулювання інвестиційних процесів. Зокрема, функціонування повноцінного ринку не можливе без такого системоутворюючого ринкового інституту як конкуренція, підтримання якої розглядається обов’язковим елементом нормативного ринкового господарського права. Цей постулат порушується в Україні через державну підтримку придбання лише вітчизняної сільськогосподарської техніки. З одного боку, логічними є аргументи багатьох науковців і державних службовців на користь протекціонізму щодо вітчизняного машинобудування для АПК. Разом із тим розвиток аграрної економіки потребує якісного удосконалення інституціонального процесу з урахуванням інтересів суб’єктів господарювання та держави, оскільки найефективнішими є інститути, що відображають інтереси більшості.

325

Рівень обґрунтованості ефективної державної політики капіталонакопичення й адекватності потребам і можливостям сільськогосподарських товаровиробників залежить від повноти та об’єктивності аналітичного дослідження кон’юнктури ринку матеріально-технічних ресурсів. Аналіз придбання сільськогосподарської техніки аграріями України свідчить про зростаючий попит на технічні засоби іноземного виробництва, в тому числі країн СНД. Так, у 2010–2014 рр. у структурі придбання сільськогосподарськими підприємствами нових тракторів частка вітчизняних становила 1,9–20,2 %. Пріоритети українських сільгоспвиробників при придбанні тракторів мають певні відмінності в різних групах потужності. Чітко простежується тенденція до зростання частки ринку попиту на трактори потужністю більше 100 кВт іноземного виробництва. Основними гравцями даного сегменту ринку є компанії «Case», «John Deere» і «New Holland». Така техніка користується попитом в агрохолдингах, у користуванні яких є великі земельні масиви, що обробляються за високими технологіями. Зазвичай агрохолдинги створені на основі промислового капіталу і мають достатньо фінансових ресурсів для формування високоінтенсивної матеріально-технічної бази. Середні за розмірами сільськогосподарських угідь підприємства, які, на нашу думку, мають стати основою організаційноправової структури галузі, надають перевагу тракторам потужністю від 40 до 100 кВт. У цій категорії підвищеним попитом користуються трактори ВАТ «Мінський тракторний завод»: частка їх у групі потужністю 40–60 кВт становить 74,0–86,3 %, а в групі 60– 100 кВт – 74,4–81,4 %. Такі тенденції зумовлені природними, техніко-технологічними й економічними факторами, зокрема фінансовими можливостями більшості підприємств середніх розмірів. Так, у 2014 р. ціни тракторів «Бєларус» і «МТЗ» потужністю 40– 60 кВт становили відповідно 187 і 195 тис. грн, тоді як середня ціна тракторів цієї групи – 234 тис. грн. У сегменті тракторів потужністю 60–100 кВт трактори купували за ціною від 214 тис. до 2,1 млн грн, у середньому – за 313 тис. грн. Вартість тракторів «МТЗ» і «Бєларус» нижче середнього цінового рівня і становить відповідно 214 тис. та 238 тис. грн. Така ціна найбільше відпові-

326

дає попиту сільгоспвиробників України [161]. Аналогічна ситуація спостерігається і на ринку зернозбиральних комбайнів. Щороку зростає частка імпортних комбайнів у загальних обсягах закупівель (78,6–95,0 %), а вітчизняних – скоротилася від 13,3 у 2011 р. до 3,6 % у 2013 р. (табл. 5.13). Таблиця 5.13 Кількісна структура придбання нової сільськогосподарської техніки аграрними підприємствами України, %* Види та групи Рік сільськогосподарської техніки 2010 2011 2012 2013 2014 Трактори потужністю до 40 кВт, у т.ч.: 100 100 100 100 100 - виробництва України 11,5 14,3 9,0 2,4 11,9 - виробництва країн СНД 35,9 31,4 39,3 22,6 37,3 - іноземного виробництва (крім СНД) 52,6 54,3 51,7 75,0 50,8 Трактори потужністю 40–60 кВт, у т.ч.: 100 100 100 100 100 - виробництва України 7,4 4,7 3,1 1,9 2,8 - виробництва країн СНД 83,5 78,3 86,2 87,6 78,5 - у т.ч. виробництва ВАТ «МТЗ» 81,6 74,0 82,3 86,3 77,1 - іноземного виробництва (крім СНД) 9,1 17,0 10,7 10,5 18,7 Трактори потужністю 60–100 кВт, у т.ч.: 100 100 100 100 100 - виробництва України 4,4 3,3 2,4 2,1 2,2 - виробництва країн СНД 80,5 84,4 81,4 81,0 78,3 - у т.ч. виробництва ВАТ «МТЗ» 78,5 81,4 77,8 77,5 74,4 - іноземного виробництва (крім СНД) 15,0 12,3 16,2 16,9 19,5 Трактори потужністю більше 100 кВт, у т.ч.: 100 100 100 100 100 - виробництва України 20,2 17,7 11,4 10,7 23,2 - виробництва країн СНД 20,9 15,4 16,4 14,3 11,8 - іноземного виробництва (крім СНД) 58,8 66,9 72,1 75,0 65,0 Комбайни зернозбиральні, у т.ч.: 100 100 100 100 100 - виробництва України 9,3 13,3 4,1 3,6 7,7 - виробництва країн СНД 12,1 4,7 4,1 1,3 1,5 - іноземного виробництва (крім СНД) 78,6 82,0 91,9 95,0 90,8 * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах України» за відповідні роки.

Такі тенденції свідчать про переважання і зростання попиту українських аграріїв на іноземну сільськогосподарську техніку.

327

Вітчизняна техніка не задовольняє потреби сільськогосподарських товаровиробників за рядом показників, а іноземна є доволі дорогою для них. Зазначимо, що державна підтримка в Україні поширюється тільки на технічні засоби вітчизняного виробництва, що суперечить інтересам більшості аграріїв. З вищеназваних причин вітчизняні сільгоспвиробники ніколи не виготовлятимуть продукцію на рівні передових країн світу. Тому інституціональне забезпечення інвестиційно-інноваційного розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні потребує удосконалення на основі виваженого поєднання ідей фізіократії і технократії, зокрема в напрямі стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для АПК шляхом запровадження системи й механізму ліцензійного виробництва сільськогосподарських машин іноземних фірм на території України. На такі зразки також має поширюватися державна підтримка. Крім того, наголошуючи на значимості державної підтримки оновлення основних засобів сільськогосподарських підприємств при реалізації нею відтворювальної і стимулівної функцій, слід відмітити й інші недоліки інституційного забезпечення державного регулювання інвестиційної активності, які негативно позначаються на відтворювальних процесах. Так, фінансування закупівлі вітчизняної сільськогосподарської техніки за рахунок коштів державного бюджету здійснюється згідно з Положенням про комісію з питань визначення переліку і граничних цін на таку техніку та щорічних встановлених граничних цін [51]. Комісія, склад якої в основному сформовано із керівників структурних підрозділів Мінагрополітики України, за результатами розгляду на засіданні документів, поданих заводами-виробниками та дилерами з продажу сільськогосподарської техніки, визначає перелік і граничні ціни на машини й обладнання, які можна купити при певній державній підтримці. Комісія приймає рішення з урахуванням таких показників: вартість техніки; гарантійний термін; наявність сервісної мережі. Недоліком такої процедури є певна закритість, пов’язана з конфіденційністю поданої документації. Незважаючи на те, що до участі в роботі Комісії можуть залучатися представники профільних наукових установ та громадських організацій, існує ризик не-

328

об’єктивності й недостатньої обґрунтованості прийнятих рішень через протекціонізм і корупційну складову. На підтвердження неприпустимості штучного встановлення граничних цін на вітчизняну сільськогосподарську техніку, на яку поширюється державна підтримка, можна навести результати дослідження лауреата Нобелевської премії М. Аллє, який довів неефективність встановлення урядовими механізмами регулювання довільних цін, оскільки це негативно позначиться на економіці в цілому, призведе до певних невідповідностей, зокрема в міжгалузевих пропорціях. Найвищого рівня ефективності, навіть в умовах державної монополії, можна досягти через механізми попиту і пропозиції, оскільки, на думку М. Аллє, стан максимальної ефективності та рівновага ринкової економіки тотожні [60]. Граничні ж ціни на вітчизняну сільськогосподарську техніку, встановлені Комісією при Мінагрополітики України, не повною мірою відповідають попиту та пропозиції. По суті, граничні ціни є лише ціною пропозиції виробників і дилерів з продажу сільськогосподарської техніки. У розвиток такого підходу НДІ «Украгропромпродуктивність» підготовлено Методику формування граничної вартості технічних засобів вітчизняного виробництва для агропромислового комплексу, що закуповуються за рахунок коштів державного бюджету [97]. Аналіз основних положень Методики свідчить, що в ній закладено витратний, а не ринковий механізм ціноутворення. Саме це є основною проблемою методичних підходів до формування граничних цін на техніку. На нашу думку, окремі норми Методики, яка претендує на статус нормативно-правового акта, потребують уточнення, зокрема: – метод ФІФО, який визначено як метод оцінки списання запасів у виробництво при встановленні граничної вартості технічних засобів, не відповідає характеру виробництва техніки. Доцільно й правильніше використовувати метод нормативних витрат або метод ідентифікованої собівартості залежно від виду техніки, її елементів і вузлів; – Методикою передбачено віднесення адміністративних, інших операційних і витрат на збут до собівартості технічних засо-

329

бів при визначенні їх граничної ціни. Вважаємо недоцільним розраховувати розмір адміністративних і витрат на збут за фактичним середнім відсотком таких витрат до собівартості реалізованої продукції за останні три роки по підприємствах-виробниках сільськогосподарської техніки, які фактично можуть бути завищеними. Для визначення відсотка таких витрат, на нашу думку, має бути інший орієнтир, при застосуванні якого жорстко дотримується принцип оптимізації і мінімізації витрат по всіх статтях калькуляції, адже має бути виважений підхід до визначення й розподілу накладних витрат з метою мінімізації вартості виробу; – для розрахунку граничної вартості технічних засобів для АПК в частині визначення розміру прибутку пропонуються диференційовані рівні рентабельності – від 2,5 до 12 %. На наш погляд, диференційований норматив рентабельності з метою накопичення, з урахуванням сучасної ситуації, завищений і не відповідає принципам вільної конкуренції та ціноутворення. У Методиці наголошується на застосуванні середньої норми прибутку для накопичення. За 2011–2013 рр. рентабельність операційної діяльності в галузі машинобудування була в межах 6,6–9,9 %, за результатами 2014 р. збитковість досягла 2,4 %, тоді як пропонований диференційований рівень рентабельності для сільськогосподарської техніки становить у середньому 10,3 %. Крім того, рекомендовані рівні рентабельності виробництва техніки для АПК, яка закуповується за рахунок коштів державного бюджету, суперечать принципу раціонального використання бюджетних коштів і забезпеченню мінімального економічного ефекту для виробників техніки, як зазначено в Методиці; – необґрунтованими є розміри додаткових надбавок до загального рівня рентабельності виробництва сільськогосподарської техніки для визначення її граничної ціни залежно від категорії новизни; – Методикою встановлено включення до собівартості нового виду техніки розподілених частинами витрат на підготовку й освоєння нових видів продукції, які при первинному визнанні відносяться до витрат майбутніх періодів, впродовж терміну не більше 2-х років. З нашої позиції, такий термін призводитиме до штучного завищення граничних цін на техніку.

330

Крім вищезазначених недоліків, основним є той, що при формуванні граничних цін сільськогосподарської техніки, закупівля якої фінансується за програмами державної підтримки, не враховано фактор попиту. Класики економічної думки розглядали формування ціни лише з позицій виробника, тоді як неокласики довели раціональність ціноутворення в умовах ринку як з позицій виробника (ціна пропозиції), так і з позицій покупця (ціна попиту). Тому, на наше переконання, встановлювати і затверджувати граничні ціни для фінансування закупівлі сільськогосподарської техніки в межах програм державної підтримки сільського господарства слід з дотриманням принципів теорії загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізми ринкового ціноутворення та вільної конкуренції забезпечують ефективне використання економічних ресурсів. Як цього досягти в організаційному плані, пояснює інституціональна теорія. Відповідно до чинної процедури затвердження граничних цін ця функція покладається на Міністерство аграрної політики та продовольства України за поданням на розгляд цін пропозиції виробниками сільськогосподарської техніки. За згодою до участі в роботі узгоджувальної комісії можуть залучатися керівники галузевих наукових установ та представники громадських організацій агропромислового комплексу України. На нашу думку, лише узгоджувальні комісії, в роботі яких активну участь братимуть оператори ринку сільськогосподарської техніки як з боку попиту, так і пропозиції, забезпечать затвердження граничних цін на сільськогосподарську техніку, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету, відповідно до ринкової рівноваги. Це в цілому сприятиме стабілізації цього сегменту ринку сільськогосподарської техніки з використанням державних інститутів та інститутів самоорганізації й самоуправління операторів ринку. Представником державних інститутів є Міністерство аграрної політики та продовольства України, представниками операторів пропозиції ринку можуть бути Асоціація підприємстввиробників техніки для агропромислового комплексу «Украгромаш» та Асоціація автовиробників України «Укравтопром», представниками операторів попиту – ГС «Аграрний союз України»,

331

ВГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників України», асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» та інші. Слід наголосити, що будь-які стратегічні рішення, пов’язані з продовольчою безпекою України, мають вирішуватися у форматі узгоджувальних комісій за участю всіх учасників процесу виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції. При проведенні XXVІ Міжнародної агропромислової виставки «Агро 2015» було організовано круглий стіл на тему «Стратегія формування та оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських виробників в контексті євроінтеграції», на якому представлено проект Положення про Координаційний центр з інноваційного розвитку сільськогосподарського та автотранспортного машинобудування. Розвиток вітчизняного машинобудування для АПК розглядається як необхідний фактор розширеного відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників шляхом заміни основних засобів на сучасні, високотехнологічні, менш енергоємні та екологічно безпечні. Метою діяльності Координаційного центру з інноваційного розвитку сільськогосподарського та автотранспортного машинобудування визначено відродження галузі, сприяння підвищенню технічного рівня й конкурентоспроможності машин та обладнання сільськогосподарського призначення, з чим погоджуємося. Водночас, обґрунтованими є сумніви щодо окремих завдань, функцій та прав, пов’язаних із державною підтримкою. Зокрема, розроблення пропозицій з формування головних (стратегічно важливих) підприємств галузі сільськогосподарського й автотранспортного машинобудування та форм їх державної підтримки. Такий підхід суперечить основоположним принципам ринкової економіки – вільної конкуренції й обмеженого втручання держави. Тенденції відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств під впливом інституціональних чинників якнайповніше виявляються саме в контексті державної підтримки, зокрема реалізації різного роду державних цільових програм і національних проектів. При цьому активно діють формальні та неформальні інститути, як екзогенні змінні функції відтворення основних засобів. Формальну складову інституційного середовища

332

державної підтримки якісного оновлення та кількісного нарощування матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств формують низка законів, постанов і розпоряджень. Разом із тим, через непрозорість доступу до коштів державного бюджету з метою здешевлення придбання основних засобів, протекціонізму в сфері формування переліку технічних засобів та їх виробників активізується дія неформальних інститутів, пов’язаних із традиціями, звичками, стереотипами поведінки, культурою й ідеологією суспільства. В їх переліку корупційна складова, яка характеризується індексом сприйняття корупції Corruption Perceptions Index (CPI). Дані щорічного рейтингу країн за показником індексу CPI свідчать про високий рівень корупції в Україні (рис. 5.4). За висновками науковців, інституціональна корупція негативно впливає на економіку, зумовлюючи збільшення трансакційних витрат, зниження ефективності розподілу обмежених ресурсів, гальмування інвестиційного процесу, призупинення економічного зростання [224].

Відсутність корупції Данія

Німеччина

Польща

Україна

Рис. 5.4. Динаміка Індексу сприйняття корупції в Україні та інших країнах світу в 1998–2014 рр.* *Джерело: дані Transparency International на сайті: http://www.transparency.org.

333

В умовах обмеженості бюджетних коштів для реалізації державних програм з техніко-технологічного переоснащення сільського господарства негативна роль корупції посилюється. На сьогодні більшість сільськогосподарських підприємств потребує поповнення та оновлення машинно-тракторного парку, будівництва та модернізації тваринницьких приміщень, і лише незначна їх частина мала можливості для придбання основних засобів за програмами державної підтримки. За 11 років лише незначна кількість підприємств мала можливість придбати основні види техніки за державними програмами підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва. Так, у кращому випадку лише 1 із 7-ми господарств, що займаються рослинництвом, могли купити трактор на умовах бюджетного фінансування закупівель. З поступовим розвитком ринку надання послуг щодо виконання сільськогосподарських робіт деякі господарства надають перевагу таким послугам замість придбання власних основних засобів. За результатами проведеного нами опитуваннями це господарства з площею сільськогосподарських угідь до 50 га. Без урахування таких невеликих господарств лише 1 із 3-х господарств мало можливість купити трактор на умовах державної підтримки. За 11 років відповідно до програм державної підтримки придбано 1 зернозбиральний комбайн з розрахунку на 21 господарство з посівами зернових і зернобобових культур (на 9 господарств з площею посівів понад 50 га) (табл. 5.14). Гірша ситуація склалася у тваринництві, про що свідчать показники придбання кормозбиральних комбайнів, обладнання для великої рогатої худоби і свиней на умовах здешевлення вартості техніки, кредитів та агролізингу. За дослідженням О. Є. Ґудзь у 2008–2011 рр. фінансовою підтримкою було охоплено лише 5 % від загальної кількості сільськогосподарських підприємств [92]. Незначні обсяги державної підтримки сільського господарства породжують проблему вибіркових можливостей доступності до неї, наслідком чого є додаткові трансакційні витрати.

334

Таблиця 5.14 Сумарні імовірні можливості сільськогосподарських підприємств України щодо отримання державної підтримки для технікотехнологічного переоснащення виробництва за 2004–2014 рр.* Показник

Значення

Кількість придбаних тракторів 6786 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 14,4 що мають посівні площі – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 32,2 що мають посівні площі більше 50 га Кількість придбаних зернозбиральних комбайнів 1933 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 4,9 що мають посівні площі зернових та зернобобових культур – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, що мають посівні площі зернових та зернобобових культур 10,6 більше 50 га Кількість придбаних кормозбиральних комбайнів 161 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 1,6 що мають посівні площі кормових культур – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 3,3 що мають посівні площі кормових культур більше 50 га Кількість придбаної бурякозбиральної техніки 77 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 2,9 що мають посівні площі цукрового буряка – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 6,3 що мають посівні площі цукрового буряка більше 50 га Кількість придбаного обладнання для утримання ВРХ 119 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 2,3 що мають поголів’я ВРХ – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 2,6 що мають поголів’я ВРХ більше 5 голів Кількість придбаного обладнання для утримання свиней 268 – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 4,9 що мають поголів’я свиней – у % до кількості сільськогосподарських підприємств, 5,3 що мають поголів’я свиней більше 10 голів Кількість придбаних вантажних автомобілів 71 – у % до загальної кількості сільськогосподарських підпри0,1 ємств * Розраховано за даними статистичного збірника «Рослинництво України», «Тваринництво України» та даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

335

Крім того, існує проблема зарегульованості та бюрократичних перепон при придбанні основних засобів за програмами державної підтримки. Зокрема, юридичні особи, щоб для придбати техніку на умовах фінансового лізингу в ДПАТ «НАК «Украггролізинг»», мали подати на розгляд 21 документ. Значні трансакційні витрати, що виникають внаслідок дії і взаємодії формальних та неформальних інститутів, негативно позначається на результативності операційної й інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств. Основний шлях знизити їх – зменшити рівень невизначеності економічного середовища шляхом затвердження та практичної реалізації сталих правил поведінки всіх суб’єктів економічної діяльності з метою рівного доступу сільськогосподарських підприємств, перш за все малих і середніх форм господарювання, до різних форм державного фінансування придбання основних засобів. З метою раціонального розподілу й ефективного використання бюджетних коштів, особливо в умовах їх обмеженості, необхідно керуватися принципом максимуму вигід у коротко- та довгостроковій перспективі від залучення коштів державного бюджету. Для цього при прийнятті рішень щодо державних інвестиційних проектів слід проводити аналіз їх доцільності та ефективності за методологією аналізу вигід і витрат. Застосування даної методології передбачає аналіз альтернатив використання бюджетних коштів з оцінкою їх ефекту, ризиків, справедливості [61]. Не заперечуючи в цілому значимості державної підтримки оновлення основних засобів, принциповою є оптимізація її механізмів відповідно до ефективності бюджетного фінансування розвитку сільського господарства та зменшення трансакційних витрат. Державна підтримка техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва здійснювалася за програмами часткової компенсації вартості техніки, здешевлення кредитів, придбання на умовах фінансового лізингу, регіональними програмами і програмами розвитку фермерських господарств, структурні пропорції між якими перерозподілились на користь часткової компенсації вартості техніки, за винятком 2004 р. (табл. 5.14).

336

Таблиця 5.14 Вартісні обсяги та структура придбання техніки сільськогосподарськими підприємствами України за програмами державної підтримки * Програми державної підтримки Пільгові кредити, лізинг Програма та часткова компенсація вартості техніки Регіональ- підтримки Часткова ні програ- фермерсьРік компенса- ФінансоПільгові ми ких госпоВсього ція вартості вий лізинг кредити дарств техніки млн млн млн млн млн млн % % % % % % грн грн грн грн грн грн 2004 324,9 100,0 96,8 29,8 228,1 70,2 х х х х х х 2005 281,4 100,0 192,0 68,2 89,4 31,8 х х х х х х 2006 160,0 100,0 106,4 66,5 53,6 33,5 х х х х х х 2007 692,9 100,0 399,8 57,7 120,9 17,5 172,2 24,8 х х х х 2008 892,2 100,0 409,5 45,9 168,3 18,9 314,4 35,2 х х х х 2009 178,4 92,1 х х х х х х 3,4 1,8 11,9 6,1 2010 283,7 70,4 х х х х х х 113,1 28,0 6,3 1,6 2011 710,9 88,7 х х х х х х 87,3 10,9 2,8 0,4 2012 49,8 89,0 х х х х х х 5,5 9,8 0,6 1,1 2013 103,3 98,3 х х х х х х 1,2 1,2 0,5 0,5 2014 69,0 99,4 х х х х х х 0,4 0,6 0,0 0,0 * Розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

Протягом 2005–2008 рр. левову частку в загальних обсягах придбання сільськогосподарської техніки за програмами державної підтримки становила закупівля на умовах часткової компенсації вартості техніки (29,8–68,2 %). Структурні зміни бюджетного фінансування техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва, на нашу думку, не відповідають компромісу фінансових можливостей бюджету і сільськогосподарських товаровиробників. У 2004 р. переважна більшість сільськогосподарської техніки була придбана на умовах фінансовому лізингу (понад 70 %), частка якого в загальних обсягах закупівель за програмами державної підтримки поступово зменшилася до 18 %. З нашого погляду, такий структурний перерозподіл є нераціональним. На сьогодні найбільш компромісним з-поміж існуючих

337

механізмів бюджетного фінансування оновлення галузевих технічних засобів відповідно до фінансових можливостей сільськогосподарських виробників і бюджету України слід вважати агролізинг. По-перше, фінансовий лізинг як механізм державної підтримки найменш обтяжливий для бюджету. По-друге, придбання техніки у лізинг вигідне для сільськогосподарських виробників в умовах постійного здорожчання матеріально-технічних ресурсів. Крім суто економічних міркувань на користь пріоритетності агролізингу порівняно з іншими формами державної підтримки засвідчують інституціональні чинники. В інституціональній економіці значну роль при формуванні ціни відіграють трансакційні витрати, які узагальнено визначають як витрати взаємодії контрагентів на основі встановлених правил поведінки. Ці витрати виникають за будь-яких трансакцій, пов’язаних із передачею прав власності, в тому числі при придбанні основних засобів. І що більше врегульовані норми поведінки контрагентів, то менші трансакційні витрати. Варто наголосити, що в Україні досить високі трансакційні витрати, пов’язані з придбанням основних засобів сільськогосподарськими виробниками за програмами державної підтримки, тому що для її отримання підприємці змушені вдаватися до неофіційних грошових витрат у різних формах. У цій сфері склалася ситуація корупції з неофіційними доплатами за позитивне рішення, які нині є нормою поведінки взаємовідносин чиновникарозпорядника бюджетних коштів та підприємця, який прагне отримати замовлення на освоєння цих коштів [201]. Інституціоналісти пояснюють виникнення корупції високою «ціною підкорення закону»: корупція процвітає в умовах, коли офіційна «ціна підкорення закону» перевищує витрати на корупційні дії. Відповідно до цих постулатів інституціональної теорії, обґрунтованим буде висновок, що в умовах нестачі бюджетних коштів та вибіркової доступності до них часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки не прийнятна як форма державної підтримки техніко-технологічного переоснащення сільського господарства. Це пов’язано з тим, що з трьох програм державної підтримки часткова компенсація вартості техніки має найвищу «ціну підкорення закону».

338

Починаючи з 2009 р. придбання машин та обладнання для сільського господарства фінансувалося відповідно до регіональних і програм підтримки фермерських господарств (0,6–28 % і 0,4–6,1 %). Обсяги закупівлі техніки за цими програмами є невеликими з тенденцією до зменшення їх значимості, що ми оцінюємо як негативне явище. Вектор співвідношення загальнодержавних і регіональних програм має зміститися в бік останніх. Невід’ємною передумовою структурних змін є підвищення ролі регіональної політики шляхом децентралізації в ресурсному забезпеченні регіонального розвитку. Україні з метою євроінтеграції важливо просуватися в напрямку запровадження децентралізації та підвищення ролі інститутів регіонального рівня. У світовій практиці налічується широкий перелік заходів з державної підтримки сільськогосподарських виробників, зокрема оновлення їх матеріально-технічної бази. Крім прямої державної підтримки застосовується ряд стимулів у системі оподаткування. Зокрема, в США такими є спеціальні умови оподаткування для стимулювання інвестування капіталу фермера у формування й оновлення основних засобів відповідно до новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Фермер має право скористатися найбільш сприятливим періодом для сплати податків за умови документального підтвердження здійснених ним нововведень, які концептуально відповідають державним та регіональним програмам розвитку аграрного сектору. Фермерам, що беруть участь у регіональних аграрних програмах, надано право на відстрочення сплати податку, зважаючи на суттєві обсяги інвестування в основний капітал до завершення інвестиційного процесу. В Україні не повною мірою, за винятком фіксованого сільськогосподарського податку, використовуються податкові або інші стимули для оновлення галузевих основних засобів високотехнологічнішими, менш енергоємними. Корисним є досвід з відстрочення сплати податків, який сукупно з прямою державною підтримкою доцільно використовувати для реалізації інвестиційних проектів з будівництва тваринницьких ферм. Підсумовуючи, слід зазначати, що держава завжди відіграє суттєву роль у формуванні інститутів економічного розвитку сіль-

339

ського господарства. З переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки змінилася система матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва. При цьому, державна підтримка оновлення основних засобів сільського господарства залишається важливим фінансовим ресурсом і потужним стимулівним інструментом інвестування в галузевий основний капітал. Разом із тим потребує удосконалення інституціональне середовище для забезпечення умов відтворення основних засобів, де у створенні ефективних і стабільних інститутів ключову роль має відігравати держава. Відповідно до вищерозглянутого основними напрямами державної політики у сфері формування потужної матеріальнотехнічної бази сільського господарства та забезпечення передумов відтворення основних засобів мають бути: – створення інституціонального середовища зі стабільними і чіткими «правилами гри» для потенційних інвесторів АПК; – формування платоспроможного попиту сільськогосподарських виробників; – зростання обсягів державної підтримки оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників відповідно до директиви ЄС № 1234/1308 щодо компенсації витрат групам сільгосптоваровиробників з її переорієнтацією на малі та середні форми господарювання; – забезпечення однакових умов доступності всіх сільськогосподарських товаровиробників до державної підтримки; – стимулювання оновлення основних засобів на сучасні, високотехнологічні, менш енергоємні й екологічно безпечні; – пріоритетне запровадження цільових програм з оновлення основних засобів за комплексним критеріальним принципом значимості для держави і суспільства розвитку галузі, відповідно до рівня залежності розвитку галузі від фондооснащеності виробництва і фінансових можливостей сільськогосподарських виробників; – розвиток іпотечного кредитування, компенсація кредитних ставок, запровадження національних проектів для формування сучасної матеріально-технічної бази сільського господарства, насамперед будівельних об’єктів і споруд;

340

– визнання агролізингу пріоритетною формою державної підтримки техніко-технологічного переоснащення АПК та сприяння його розвитку шляхом використання національних лізингових компаній і компенсації лізингових відсотків недержавним лізинговим компаніям; – удосконалення процедури та методичних підходів до формування переліку і граничних цін на сільськогосподарську техніку й інші види основних засобів, придбання яких фінансується з державного бюджету; – стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування відповідно до попиту на основні засоби для АПК шляхом запровадження системи й механізму ліцензійного виробництва сільськогосподарських машин і обладнання іноземних фірм на території України, забезпечення умов для створення спільних підприємств сільськогосподарського машинобудування.

5.3. Активізація залучення позикових інвестиційних ресурсів для фінансування відтворення основних засобів Діагностика потенційних фінансових можливостей самофінансування інтенсивного розширеного відтворення основних засобів та державної підтримки сільськогосподарських підприємств України свідчить про потребу в залученні позикових коштів. Незважаючи на низьку ефективність кредитів банків у відтворенні основних засобів порівняно з власними інвестиційними ресурсами, модернізація аграрного виробництва не можлива без активного залучення позик. При цьому з метою забезпечення стійкого розвитку підприємства принциповою умовою є дотримання оптимального балансу між власними та позиковими джерелами фінансування, співвідношення між якими сприятиме вчасному виконанню фінансових зобов’язань при оновленні засобів виробництва. З розвитком ринкових відносин розширилася мережа фінансових послуг для виробничої сфери. У світовій практиці з метою інвестування в основний капітал застосовуються банківське кредитування, фінансовий лізинг, створення промислово-фінансових

341

груп, емісія цінних паперів, залучення інвестицій на основі холдингу, створення спільних підприємств тощо. Вітчизняні сільськогосподарські підприємства України не повною мірою використовують усі можливі механізми залучення інвестицій. Досвід їх діяльності свідчить про переважне використання банківських кредитів і фінансового лізингу для оновлення засобів виробництва. Лише незначна частина сільськогосподарських підприємств – агрохолдингів з метою активізації інвестиційних процесів розміщували свої акції на міжнародних фондових біржах, залучивши в обіг для розвитку матеріально-технічної бази за 2006–2013 рр. майже 2 млрд дол США. Серед причин такого явища слід назвати дію внутрішніх та зовнішніх чинників. По-перше, здебільшого вітчизняні аграрії не мають досвіду та знань для залучення коштів на фондових ринках. По-друге, така форма фінансування прийнятніша для великих агрохолдингів, і до того ж світовій практиці також не властива діяльності фермерів. Основними формами залучення зовнішніх фінансових ресурсів для формування й оновлення галузевих основних засобів у вітчизняній практиці є кредитування та фінансовий лізинг. В Україні інституціональна основа кредитування сільськогосподарських товаровиробників не сприяє активному залученню кредитних ресурсів для інвестування в основний капітал. Так, із загальних обсягів кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання, більшість із них отримали підприємства промисловості та торгівлі. У 2011–2015 рр. на сільськогосподарські підприємства припало 6,0–7,1 % наданих кредитів. Фінансово-майновий стан багатьох сільськогосподарських підприємств, особливо малих і середніх форм господарювання, не відповідає критеріям залучення кредитів через недостатню платоспроможність для їх погашення та низьку ефективність позикових коштів. Сучасна статистична інформація не дає можливості проаналізувати цільове використання одержаних кредитів для оцінювання кредитного забезпечення придбання основних засобів. За даними досліджень науковців, зазвичай кредитування інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється в межах програм середньо- та довгострокового кредитування, які у 2011–

342

2015 рр. в загальній сумі наданих кредитів становлять в середньому відповідно 44 і 10 %. Тобто пріоритетом фінансових послуг банків є короткострокове кредитування сільгосппідприємств для покриття ними поточних зобов’язань. Більше як на 5 років видають незначні суми кредитів: за останнє п’ятиріччя їхні річні обсяги становили від 3,6 до 6,1 млрд грн, що відповідає вартості близько 3000 тракторів Case і Claаs потужністю понад 100 кВт або 24000 тракторів Бєларус потужністю 60–100 кВт (табл. 5.15). Таблиця 5.15 Аналіз тенденцій кредитування комерційними банками та пільгового кредитування сільськогосподарських підприємств Показник

2011

2012

Рік 2013

2014 2015* Частка кредитів підприємствам сільського, лісового та рибного господарства 6,0 6,1 6,3 7,1 6,1 в загальних обсягах кредитів суб’єктам господарювання, % Обсяги виданих кредитів підприємствам сільського, лісового та рибного господарства всього, млрд грн 34,5 36,8 43,5 55,3 50,2 з них: – середньострокових 17,5 16,2 15,5 25,3 22,4 – довгострокових 3,6 3,9 4,2 5,1 6,1 Частка середньострокових та довгострокових кредитів в загальних обсягах кредитування підприємств сільського, лісового та рибного господарства, % 57,0 54,9 45,3 54,5 61,0 з них: – середньострокових 50,7 44,0 35,7 45,7 44,7 – довгострокових 10,3 10,5 9,6 9,3 12,2 Кількість сільськогосподарських під2668 2603 2996 2267 1822 приємств, які отримали кредити – з них прокредитовані пільговими 601 0 0 0 40 кредитами * Інформація станом на жовтень 2015 р. Розраховано за даними Національного банку України та Мінагрополітики України.

Основними кредиторами сільськогосподарських підприємств у залученні ними позикових коштів для поточних потреб і довгострокового інвестування є низка банків. Одним із лідерів фінансових послуг для сільськогосподарських виробників є банк «Креді

343

Агріколь». В європейських країнах він позиціонується як фінансово-кредитна установа, що приділяє особливу увагу фінансуванню сільського господарства, зокрема його частка на ринку кредитування аграрного сектору у Франції становить 30 %. На фінансовому ринку України ПАТ «Креді Агріколь Банк» функціонує з 1993 р. Проте вітчизняним сільськогосподарським підприємствам надають в основному послуги з кредитування придбання оборотних ресурсів та активних основних засобів. Умови ж кредитування придбання сільськогосподарської техніки не забезпечують доступності кредитних ресурсів для багатьох сільськогосподарських підприємств. Так, однією з вимог до позичальника є наявність у нього контракту з відомою західною компанією на збут сільськогосподарської продукції. Тому фактично основними клієнтами банку є великі агропромислові об’єднання, зокрема СТОВ «Промінь», ТОВ СП «Нібулон». На сьогодні клієнтами Приватбанку є понад 27 тисяч суб’єктів господарювання агросектору. При цьому комплекс кредитних послуг, на нашу думку, не забезпечує можливості інвестування в основний капітал, зокрема щодо довгострокових інвестицій у будівництво виробничих потужностей, оскільки обмежується лізингом сільськогосподарської техніки. Аналогічні послуги з інвестиційного фінансування надає більшість кредитних установ України. Пріоритетом послуг для банківських клієнтів, належних до аграрного сектору, є кредитування та лізинг сільськогосподарської техніки. Саме за рахунок кредитних ресурсів сільськогосподарські підприємства в основному купували техніку іноземного виробництва (табл. 5.16). Як показує практика, в Україні діє багато обмежень для розвитку ефективного кредитування суб’єктів господарювання аграрної галузі. З одного боку, сільськогосподарські товаровиробники не задоволені умовами кредитування. З іншого боку, через високі ризики банківські установи не можуть запропонувати спеціальних умов надання кредитів для аграріїв. Так, незмінно високою залишається частка опитаних керівників сільськогосподарських підприємств, які, відчуваючи дефіцит фінансових ресурсів, вважають одним із суттєвих факторів стримування розвитку виробництва надто високі процентні ставки за кредитами. У 1998–2014 рр. цією проблемою переймалися 30–41 % респондентів.

344

Таблиця 5.16 Придбання сільськогосподарськими підприємствами машин та обладнання за рахунок кредитів банків* Показник

Рік 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014

Вартісні обсяги придбання нової сільськогосподарської техніки інозем2,15 3,89 1,79 2,28 3,89 4,56 5,21 3,69 ного виробництва, млрд грн у т. ч. за кредити, % 25,0 43,0 17,0 18,4 13,4 11,9 10,8 7,3 Вартісні обсяги придбання бувшої у використанні сільськогосподарської 0,30 0,50 0,27 0,43 0,48 0,36 0,48 0,30 техніки іноземного виробництва, млрд грн у т. ч. за кредити, % 27,1 33,2 5,7 4,9 3,5 5,9 6,4 2,9 Частка сільськогосподарської техніки, придбаної за кредити банків, у кількісних обсягах придбання: – тракторів 17,2 31,8 6,0 5,7 7,8 8,4 6,3 4,8 – зернозбиральних ком20,0 39,0 9,3 7,9 9,9 8,4 7,6 8,3 байнів – кукурудзозбиральної 52,9 64,7 0,0 16,7 27,3 0,0 22,2 0,0 техніки – бурякозбиральної тех55,4 51,7 17,6 48,4 12,8 3,2 46,2 0,0 ніки – посівної техніки 13,3 32,2 15,6 13,7 7,2 8,8 7,8 6,6 – ґрунтообробної техніки 19,1 30,1 10,4 13,0 8,0 7,7 6,2 3,2 – машин для внесення 37,2 22,9 12,2 9,6 11,6 9,5 3,2 1,1 добрив – доїльного обладнання 87,5 36,4 6,3 0,0 8,7 0,0 56,9 0,0 – обладнання для утримання великої рогатої 0,0 85,7 14,3 0,0 3,7 0,0 0,0 9,1 худоби – обладнання для свинар100,0 х 4,2 0,0 0,0 21,6 0,0 0,0 ства – обладнання для птахів100,0 66,7 60,0 0,0 66,7 0,0 0,0 0,0 ництва * Розраховано за даними Мінагрополітики України «Оперативна інформація щодо придбання сільськогосподарської техніки» за відповідні роки.

345

Проблеми з кредитуванням, на думку сільгоспвиробників, обмежують їхні можливості інвестування в розвиток матеріальнотехнічної бази. За даними статистичних досліджень ділової активності сільськогосподарських підприємств, у 2006–2014 рр. 35– 43 % підприємств не здійснювали інвестиції через надто високі кредитні ставки, 8–23 % респондентів відчували труднощі з отриманням довгострокових кредитів. При незадовільному матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні аграрного сектору процентні ставки за кредитами для суб’єктів економічної діяльності сільського господарства вищі порівняно з іншими галузями економіки, зокрема з кредитними ставками для промислових та торговельних підприємств (рис. 5.5). 25 20 15 % 10 5 0 2011

2012

економіка всього промисловість

2013

2014

2015 Рік

сільське господарство торгівля

Рис. 5.5. Середні відсоткові ставки за новими кредитами для суб’єктів господарювання різних галузей національної економіки України, %* * Дані Національного банку України.

Проблема високих відсотків за кредитами для аграрних підприємств чітко окреслюється у порівнянні з умовами кредитування суб’єктів економічної діяльності інших галузей національної економіки та рівнем рентабельності сільськогосподарської діяльності. Якщо розрахунковий рівень рентабельності в 2012 р. становив 8,5 %, то середні відсоткові ставки за новими кредитами у 2011 і 2012 рр. – відповідно 13,5 і 17,6 %, у 2014 р. при рівні рентабель-

346

ності в 13,8 % кредитні ставки у 2013 і 2014 рр. були відповідно 15,2 і 20,1 %. За умов перевищення відсотків за кредитами рівня рентабельності сільськогосподарської діяльності сумнівною розглядається доцільність залучення кредитних ресурсів аграрними підприємствами. Цільові орієнтири аграрної політики в Україні, що пов’язані з розвитком агробізнесу та сільських територій, вимагають активізації інвестиційної діяльності в галузі для забезпечення ефективного використання природно-ресурсного потенціалу, вирішення проблем забезпечення зайнятості на селі. Цього не можливо досягти без суттєвих капіталовкладень у матеріально-технічну базу сільського господарства, особливо основних засобів тваринництва. За проведеними нами опитуваннями (41 респондент) лише 6 паралельно з рослинництвом займаються тваринництвом (15 %), але бажання займатися тваринництвом висловили 14 керівників підприємств для забезпечення багатопрофільності господарювання як своєрідної страховки і розв’язання проблеми сезонної зайнятості. З-поміж гальмівних факторів – нестача власних і малодоступність кредитних ресурсів. З метою удосконалення системи фінансово-кредитного забезпечення інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств в Україні доцільно застосовувати кредитні механізми з високим рівнем державної підтримки: компенсація відсоткової ставки за кредитами за рахунок бюджетних коштів; часткове державне гарантійне забезпечення банківських кредитів; створення спеціалізованих аграрних фінансово-кредитних установ (Державного сільськогосподарського банку, Державного земельного банку, кредитних кооперативів) шляхом імплементації досвіду функціонування таких інститутів в інших країнах світу [139; 86; 82, с. 299–321]. Світова банківська практика використовує ряд моделей земельно-іпотечного кредитування. У більшості європейських країн та Канаді застосовують однорівневу збалансовану автономну організаційно-фінансову схему земельно-іпотечного кредитування. У Франції та Іспанії в її основі монопольна діяльність державних земельно-іпотечних банків. У Німеччині, Австрії, Данії, Великобританії, Швеції така схема реалізується через замкнутий земельно-іпотечний фінансовий

347

ринок, пропозицію на якому формують спеціалізовані земельноіпотечні банки. Для країн Східної Європи та Ізраїлю характерна однорівнева обмежено-відкрита модель земельно-іпотечного кредитування, яка не передбачає наявність спеціальних інститутів. Особливість моделі земельно-іпотечного кредитування в США полягає в її багаторівневій організаційній схемі. За такої моделі учасниками фінансування фермерів є комерційні банки та кредитні союзи, які видають кредити, і спеціальні агентства – фактичні власники земельно-іпотечного портфеля, сформовано шляхом викупу банківських кредитів. Такі агентства здійснюють випуск та продаж інвесторам цінних паперів, забезпечених земельною іпотекою. Їм надаються державні гарантії щодо зниження ризиків [59]. Використання певної моделі в різних країнах зумовлено їх історичним досвідом формування фінансової системи й розвитку фінансового ринку, укладом аграрного бізнесу, попитом на кредити, фактичною ліквідністю сільськогосподарських товаровиробників тощо. Принциповим у моделі, що застосовується, є забезпечення доступності позик для сільськогосподарських виробників. На сьогодні, за високої потреби вітчизняних аграріїв у позикових коштах ліквідність їх майна не задовольняє позикодавців. Тому, на нашу думку, для України прийнятною є збалансована автономна модель на основі однорівневої схеми з монопольним правом земельно-іпотечного кредитування в аграрній сфері Державного сільськогосподарського банку та Державного земельного банку. Ключовою функцією таких банків є спеціалізоване обслуговування сільськогосподарських виробників з винятковим правом пільгового кредитування аграріїв за рахунок здешевлення відсотків за кредитами. Відповідно до досліджень науковців, механізм здешевлення кредитів, передбачений програмами державної фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств, виявився ефективним, забезпечивши збільшення обсягів кредитування комерційними банками підприємств аграрного сектору [221]. Зокрема, в 2007–2008 рр. за пільговими кредитами сільськогосподарські підприємства придбали 591 трактор, 1050 одиниць ґрунтообробної та посівної техніки. На жаль, останнім часом механізм здешевлення кредитів практично не застосовується. У 2012–2014 рр. жодне сільськогосподарське підприємство не було прокредитова-

348

не пільговими кредитами, тоді як у 2000 р. 4187 підприємств скористалися механізмом здешевлення кредитів. Тому формування Державного сільськогосподарського банку та Державного земельного банку паралельно з удосконаленням процедури отримання пільгових кредитів, розвитком іпотечного кредитування і кредитних спілок є запорукою активізації притоку кредитних інвестиційних ресурсів у сільське господарство. На нашу думку, в умовах гострої потреби оновлення та кількісного нарощування галузевих основних засобів орієнтиром здешевлення кредитів має бути відсоткова ставка, яка не перевищує норми прибутку сільськогосподарської діяльності. Прикладом застосування подібних механізмів є досвід використання пільгових кредитів для аграріїв у Франції через спеціалізований банк «Креді Агріколь». В основу механізму пільгового кредитування покладено принцип боніфікації, що передбачає погашення державою банку різниці між договірною відсотковою банківською ставкою та ставкою пільгової позики, що надається фермеру. В умовах нестачі фінансових ресурсів, наявності проблем в якій відчувають близько 45 % опитаних керівників сільськогосподарських підприємств України, та обмежених бюджетних коштів необхідно використовувати найприйнятніші та ефективні форми активізації капіталовкладень у галузь. Одним із найефективніших інструментів позикового фінансування інвестиційної діяльності сільськогосподарських товаровиробників, на нашу думку, є лізинг. Світовий досвід доводить прямий зв'язок між рівнем розвитку ринку лізингових послуг і рівнем оновлення матеріальнотехнічної бази підприємств. У США та Західній Європі лізинг є потужним інструментом фінансування кількісного нарощування та модернізації основних виробничих засобів, частка якого в інвестиціях в основний капітал досягає 20 %. При цьому в Західній Європі 80 % лізингового бізнесу припадає на Великобританію, Францію, Італію, Німеччину – країни з потужною матеріальнотехнічною базою в аграрному секторі. Зарубіжний та вітчизняний досвід довів переваги лізингу порівняно з кредитуванням при придбанні основних засобів. Широке застосування лізингових відносин властиве тим періодам, в які

349

загострюється потреба в нарощуванні й оновленні основних засобів. Як альтернатива кредиту лізинг – це фінансовий механізм, застосування якого надає можливість підприємству активно розпочати свою операційну діяльність за досить обмеженого стартового капіталу. В Україні ж агролізинг не набув статусу потужного фінансового інструменту оновлення основних засобів, незважаючи на його переваги порівняно з альтернативними джерелами фінансування капітальних вкладень. Хоча останнім часом спостерігаємо щорічне зростання вартісних обсягів лізингових контрактів в аграрній сфері через розуміння сільськогосподарськими виробниками можливостей лізингу та його переваг порівняно зі стандартними формами кредитування. Лізинг як економічне явище, фінансовий механізм формування матеріально-технічної бази, один із видів державної підтримки техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва в Україні є досить багатогранним [110, 246, 70, 196]. Принциповим положенням дослідження різних аспектів агролізингу є оцінка його значення для сільськогосподарських виробників у забезпеченні відтворення галузевих основних засобів. Існуюча система агролізингу в Україні не забезпечила очікуваного ефекту в оновленні галузевих основних засобів, як у країнах з розвинутим ринком лізингових послуг. На сьогодні об’єктами лізингових відносин у сільському господарстві в основному є машини, обладнання і транспортні засоби. Поза лізинговими відносинами залишились об’єкти нерухомості, перш за все будівлі і споруди сільськогосподарського призначення. В Україні на ринку агролізингових послуг налічується близько 12 основних гравців, у яких придбання сільськогосподарської техніки в лізинг може бути здійснене за трьома схемами: – через ДПАТ НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг», що в основному в лізинг надають вітчизняну техніку за програмами державної підтримки; – через приватні лізингові компанії, як окремі суб’єкти економічної діяльності, серед яких важливі гравці ринку агролізингу ТОВ «ТЕКОМ-Лізинг», ТОВ «Ленд-Ліз» та «VAB Лізинг»;

350

– через прибанківські лізингові компанії, серед яких «ОТП Лізинг», «Ексім Лізинг» і «Приват Лізинг» як дочірні компанії відповідних банків. Оцінку цих трьох схем можна здійснити шляхом аналізу стандартних умов надання техніки в лізинг, переваг і недоліків діяльності лізингових компаній. Однією із потужних компаній з надання лізингових послуг в агропромисловому комплексі є Національна акціонерна компанія «Украгролізинг». Сільськогосподарську техніку вона надає у фінансовий лізинг за умови внесення лізингоодержувачем попереднього платежу, що становить не менше 10 % вартості техніки. Строк лізингу – до 7 років під 7 % річних. Принциповою перевагою надання лізингових послуг НАК «Украгролізинг» була фіксована вартість техніки у гривневому еквіваленті. За таких обставин придбання сільськогосподарської техніки в лізинг було оптимальним способом кількісного нарощування та якісного оновлення машинно-тракторного парку агропідприємств. Дані табл. 5.17 свідчать про вигідність придбання сільськогосподарської техніки в лізинг в ДПАК НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг» в умовах постійного зростання цін на машини та обладнання галузевого призначення. Так, за 5 років лізингу вартість техніки, придбаної в 2008 р. у фінансовий лізинг, зростає на 27 % (за умови 15 % попередньої оплати вартості техніки з періодичністю лізингових платежів у кожне півріччя). За п’ятирічний період з 2008 по 2013 р. ціни окремих видів машин та обладнання збільшились на 50–112 %. Придбані в 2010 р. на умовах фінансового лізингу в ДПАК НАК «Украгролізинг» технічні засоби за три роки лізингу зростають у вартості на 18,0 % (при попередній 10відсотковій оплаті з періодичністю погашення кожне півріччя). Рівень здорожчання окремих видів сільськогосподарської техніки за 2010–2013 рр. був у межах 32,0–61,8 %. Відповідно за 5 років вартість придбаних на умовах лізингу в 2010 р. основних засобів збільшилася на 24,3 %, а ціни на ці об’єкти зросли на 32,0– 110,9 %.

351

Таблиця 5.17 Порівняння збільшення вартості сільськогосподарської техніки, придбаної на умовах фінансового лізингу у ДПАК НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг», та зростання цін на неї в часі* Показники і вид техніки Умови лізингу Розрахункові показники за видами техніки:

Показники рік придбання – 2008 р., термін лізингу – 5 років; перший платіж – 15 %; періодичність платежів – 6 місяців ціна придбання, грн. відхилення, % 2008 р. 2013 р. ціни ціни ціни 2013 р. за при придлізингу 2013 р. 2013 р. за власні власні банні від ціни від ціни від ціни кошти кошти в лізинг 2008 р. 2008 р. лізингу

Зернозбиральний комбайн КЗС–9–1 «Славу580000 тич» Кукурудзозбиральна 100050 машина КМС–8–12 Сівалка СЗ-3,6А-04 41214 Сівалка «HORSH АГРО716863 СОЮЗ» ATD 9.35 Доїльна установка УДЕ22285 16 (вартість стійломісця) Умови лізингу Розрахункові показники за видами техніки: Зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 «Славутич» Трактор ХТЗ 17221-09 Сівалка СЗ-3,6А-04 Умови лізингу Розрахункові показники за видами техніки: Зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 «Славутич» Трактор ХТЗ 17221-09 Сівалка СЗ-3,6А

735295

1148384

26,8

98,0

56,2

126838

199500

26,8

99,4

57,3

52249

87342

26,8

111,9

67,2

908803

1282500

26,8

78,9

41,1

28252

33082

26,8

48,4

17,1

рік придбання – 2010, термін лізингу – 3 роки; перший платіж – 10 %; періодичність платежів – 6 місяців ціна придбання, грн. відхилення, % 2010 р. 2013 р. ціни ціни ціни 2013 р. за при придлізингу 2013 р. 2013 р. за власні власні банні від ціни від ціни від ціни кошти кошти в лізинг 2010 р. 2010р. лізингу 870000

1026818

1148384

18,0

32,0

11,8

451410 53980

532777 642000 18,0 42,2 20,5 63710 87342 18,0 61,8 37,1 рік придбання – 2010, термін лізингу – 5 років; перший платіж – 10 %; періодичність платежів – 6 місяців ціна придбання, грн. відхилення, % 2010 р. 2015 р. ціни ціни ціни 2015 р. за при придлізингу 2015 р. 2015 р. за власні власні банні від ціни від ціни від ціни кошти кошти в лізинг 2010 р. 2010р. лізингу 870000

1081627

1148384

24,3

32,0

6,2

451410 52220

561215 64922

952020 104000

24,3 24,3

110,9 99,2

69,6 60,2

* Розраховано за даними Мінагрополітики України, ДПАК НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг».

352

Великою перевагою для сільгоспвиробників в придбанні техніки на умовах лізингу в ДПАК НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг» є фіксовані ціни на техніку в національній валюті. Крім суто цінової вигоди додаткові економічні вигоди підприємство отримує в процесі експлуатації придбаних у лізинг основних засобів упродовж терміну погашення лізингових платежів. Тому з метою стимулювання розвитку лізингових операцій Законами України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» та «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» механізм фінансового лізингу визначено важливим важелем державної підтримки технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Фінансування компаній ДПАТ НАК «Украгролізинг» і ДП «Спецагролізинг» здійснювалося переважно за рахунок коштів державного бюджету, виділених на закупівлю техніки у вітчизняного виробника з метою її подальшої передачі в лізинг сільгоспвиробникам різних форм господарювання. Протягом 1998–2010 рр. компанія ДПАК НАК «Украгролізинг» на умовах фінансового лізингу поставила сільськогосподарським виробникам машин та обладнання на суму 2202,2 млн грн, зокрема 6812 од. тракторів, 871 та 380 зерно– і бурякозбиральних комбайнів, 10377 од. ґрунтообробної й посівної техніки. У загальних кількісних обсягах придбання вітчизняної техніки за державними програмами на умовах фінансового лізингу було куплено в межах 6–14 % тракторів, 7–25 % зернозбиральних комбайнів, 2–22 % кормозбиральних комбайнів, 2–20 % різних видів посівної та ґрунтообробної техніки. Слід зазначити, що обсяги придбаної в лізинг сільськогосподарської техніки позначаються на рівні технічної забезпеченості сільськогосподарських виробників, що в свою чергу впливає на показники розвитку галузі. Від 2000 р. призупинилася і змінилася на зворотну стійка тенденція до зменшення виробництва валової продукції сільського господарства, зокрема в сільськогосподарських підприємствах, які є основними споживачами лізингових послуг. Через кількісне зменшення і застарілість машиннотракторного парку аграрного сектору в попередні періоди та незначні обсяги лізингових операцій важко виявити суттєвий пря-

353

мий вплив лізингу сільськогосподарської техніки на економічні показники розвитку галузі. Разом із тим поступове нарощування обсягів агролізингу сукупно з іншими факторами (інші види державної підтримки технічного переоснащення галузі, власні кошти сільгоспвиробників) позначилося на темпах зростання виробництва сільськогосподарської продукції, в тому числі за галузями. Так, у 2003–2007 рр. середньорічні темпи збільшення обсягів виробництва в сільськогосподарських підприємствах до попереднього року становили 104,2 %, а в 2008–2010 рр. – 109,6 % (табл. 5.18). Таблиця 5.18 Обсяги і структура лізингу техніки та темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції* Показник

1998–2002

Роки 2003–2007

2008–2010 Накопичені з 1998 р. обсяги придбання техніки в лізингу в ДПАК НАК «Украгролізинг», тис. грн: – всього 579446,8 1479401,1 2202196,0 – для рослинництва 578624,2 1404073,4 1886606,9 – для тваринництва 822,6 75327,7 315589,1 Середньорічні обсяги зростання (зниження) вартості валової продукції сільськогосподарських підприємств, %: – всього 98,0 104,2 109,6 – рослинництва 98,3 103,7 110,9 – тваринництва 98,4 107,7 108,5 Питома вага в загальних вартісних обсягах придбання техніки по лізингу, %: – машин та обладнання для рос99,9 91,7 66,8 линництва – машин та обладнання для тва0,1 8,3 33,2 ринництва * Розраховано за даними ДПАК НАК «Украгролізинг» та стат. збірника «Сільське господарство України»

Незважаючи на проаналізовані переваги та значимість агролізингу для технічного переоснащення галузі, як фінансовий механізм він не набув в Україні достатнього розвитку. Світова практи-

354

ка свідчить про широке застосування лізингових операцій з метою формування, розвитку й оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників. Критерієм розвинутого ринку лізингу вважається його частка у загальних обсягах інвестицій в основний капітал понад 10 % (у США – 31 %, Канаді – 20, Великобританії – 15 %). В Україні частка придбаної за лізингом сільськогосподарської техніки становила в середньому 6,5 %. Негативною є тенденція до зменшення частки агролізингу в загальних обсягах придбання галузевих машин та обладнання. Однією з причин, що стримують розвиток агролізингу, слід назвати недостатність і нестабільність обсягів державного фінансування лізингових операцій. Так, у 2005 р. обсяги фінансового лізингу за рахунок бюджетних коштів зменшилися в 2,6 раза порівняно з попереднім періодом, у 2006 р. відповідно – в 1,7 раза (табл. 5.19). Таблиця 5.19 Фінансовий лізинг сільськогосподарської техніки як вид державної підтримки та джерело технічного переоснащення аграрного виробництва* Показник

Рік 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Питома вага фінансового лізингу в загальних обсягах, %: придбання техніки 16,2 6,4 2,0 3,0 2,6 придбання вітчиз25,1 11,1 4,4 7,9 7,7 няної техніки державної підтримки технічного 70,2 31,8 33,5 23,2 29,1 оновлення Питома вага придбання вітчизняної техніки за програми держав- 35,8 35,1 13,2 34,0 26,3 ної підтримки в загальних обсягах її придбання, % * Розраховано за даними Мінагрополітики України.

23,7

28,4

36,6

4,9

355

Від 2007 р. спостерігається поступове зростання вартісних обсягів техніки, придбаної на умовах фінансового лізингу за державними програмами. Вони виявилися були недостатніми, враховуючи здорожчання машин та обладнання для сільськогосподарського виробництва. Про це свідчить поступове зменшення частки придбання техніки за програмами державної підтримки в його загальних обсягах і зменшення питомої ваги фінансового лізингу при купівлі машин та обладнання. На сьогодні практично відсутня державна підтримка розвитку агролізингу. Так, Державним бюджетом України на 2016 рік не передбачено фінансування ДПАТ НАК «Украгролізинг» навіть у сумі 35 млн грн. які були закладені в проекті Державного бюджету. Наразі фінансування передбачено лише для ДП «Спецагролізинг» у сумі 3,8 млн грн. Ця мізерна сума за поточних цін на сільськогосподарську техніку відповідає вартості трьох зернозбиральних комбайнів КЗС-9-2 «Скіф-230А» або трьох тракторів ХТЗ-150К-09-25-32. Водночас, враховуючи фінансові можливості сільськогосподарських виробників і бюджету України, з-поміж існуючих напрямів бюджетного фінансування програм оновлення галузевих технічних засобів агролізинг є найбільш компромісним. По-перше, в умовах постійного здорожчання матеріально-технічних ресурсів придбання техніки в лізинг вигідне для сільськогосподарських виробників. По-друге, як механізм державної підтримки фінансовий лізинг не є обтяжливим для бюджету. В умовах обмежених бюджетних коштів їх використання має приносити максимум вигід у коротко- та довгостроковій перспективі. у частині державної підтримки фінансового лізингу ними є підвищення рівня технічної оснащеності сільськогосподарських виробників та сприяння розвитку агролізингу шляхом його популяризації. Це необхідно враховувати при опрацюванні й обґрунтуванні проектів державного управління в частині раціонального розподілу та ефективного використання бюджетних ресурсів. У зв’язку з цим на державному рівні значну вагу слід приділити удосконаленню лізингової діяльності, що фінансується з бюджету. По-перше, доцільно розвивати такий вид лізингу, як оренда типу «продаж» (безпосередньо заводами-виробниками без за-

356

лучення посередників). З одного боку, це дозволить здешевити придбання машин та обладнання на умовах фінансового лізингу, а з іншого – сприятиме підвищенню рівня відповідальності виробників за якість техніки. По-друге, необхідно розвивати інфраструктуру лізингових послуг. По-третє, покращувати умови лізингових послуг відповідно до економічної ситуації в сільському господарстві [166]. Розвиток агролізингу в Україні потребує відповідного організаційного й інституційного забезпечення: удосконалення законодавчої бази; спрощення процедури лізингових операцій; забезпечення рівних можливостей сільгоспвиробників щодо придбання техніки в лізинг за програмами державної підтримки; розв’язання проблеми непрозорості при визначенні переліку техніки, яку можна придбати в лізинг на пільгових умовах; підвищення вимог до якості техніки та лізингових послуг у державних компаніях. Поряд із державними на ринку агролізингу функціонують приватні та прибанківські лізингові компанії, які надають лізингові послуги з придбання сільськогосподарської техніки вітчизняного й іноземного виробництва. Стандартні умови більшості цих компаній такі: авансовий платіж від 15 %; строк – до 6 років; річна ставка в доларах США від 11, в гривнях – від 21 %. Зокрема, компанія «VAB Лізинг» працює за програмою Лізинг-агро, в межах якої при 25 % авансованого платежу від початкової вартості можна придбати в лізинг сільськогосподарську техніку на строк до 5 років, річне подорожчання якої становитиме від 13 % у гривневому еквіваленті та від 9 % в доларах США або євро. Ця програма поширюється на сільськогосподарські підприємства з позитивною кредитною історією, які у сфері сільського господарства працюють не менше 2 років і мають в користуванні не менше 1 тис. га оброблюваних земель. Програма фінансування придбання сільськогосподарської техніки від ТОВ «ТЕКОМ-Лізинг» передбачає такі умови: строк лізингу від 1 до 5 років при мінімальних 30 % авансового платежу від первісної вартості об’єкта і при річному здорожчанні сільськогосподарської техніки від 8 до 15 %. Подібні програми агролізингу пропонують лізингові компанії – дочірні підприємства банків. В основному приватні та прибанків-

357

ські компанії співпрацюють з дилерськими компаніями з продажу сільськогосподарської техніки, а не безпосередньо з її виробниками, що позначається на високій ціні машин та обладнання і не сприяє активізації лізингової діяльності. Суттєвим недоліком ринку агролізингу в Україні є відсутність пропозицій щодо лізингу нерухомості та сільськогосподарської худоби. Враховуючи вітчизняну практику лізингу в сільському господарстві, зокрема недостатній відсоток лізингових операцій в інвестиціях у галузевий основний капітал при переважному їх використанні в межах програм державної підтримки, і досвід країн з розвинутим сільським господарством та лізинговим ринком, необхідно здійснити реорганізацію системи агролізингу в Україні з метою активізації оновлення матеріально-технічної бази вітчизняних аграріїв. Існуюча система агролізингу потребує удосконалення шляхом відпрацювання та впровадження ефективної моделі, адаптованої до потреб агропромислового комплексу України. Зокрема, в ній має бути врахована існуюча практика субсидування окремими виробниками сільськогосподарської техніки здешевлення відсотків лізингових платежів з метою активізації продажів, як приклад – група компаній «AGCO». Дочірня компанія «Укрексімбанку» ТОВ «Ексім Лізинг» надає в лізинг сільськогосподарську техніку на пільгових умовах, передбачених Партнерською програмою ТОВ «Ексім Лізинг» та компанією Джон-Дір. Разом із тим, такі програми здійснюються в рамках спільних проектів із дилерами з продажу техніки, що не сприяє суттєвому здешевленню техніки для сільськогосподарських виробників. Окрім цього для стимулювання ринку агролізингу доречно використовувати успішно апробовані в різних країнах моделі лізингової системи, які можна імплементувати в Україні з урахуванням особливостей національної економіки. Однією з таких є модель, при застосуванні якої постачальними і виробники техніки зазвичай використовують фонди підтримки імпорту країнекспортерів. Реорганізація національної лізингової системи потребує відповідного інституціонального та нормативно-правового забезпечення унормування механізмів взаємодії всіх контрагентів

358

лізингового бізнесу. Реформування агролізингової системи в Україні відповідно має передбачати: – збільшення термінів лізингу; – становлення та розвиток лізингу нерухомого та рухомого сільськогосподарського майна; – пріоритетний розвиток прямої фінансової оренди і оренди типу продаж; – державну підтримку зниження рівня лізингових ставок; – активне використання механізмів здешевлення лізингу за рахунок коштів фондів підтримки імпорту країн-експортерів сільськогосподарської техніки; – стимулювання формування спеціалізованих лізингових компаній з надання повного спектру агролізингових послуг та послуг з технічного сервісу. Певною мірою фінансові потреби вітчизняних сільськогосподарських підприємств України в інвестиційних ресурсах можуть задовольняти фондові ринки як важлива складова фінансовокредитної системи. З цією метою застосовують різні фінансові інструменти, зокрема акції та облігації. Але, як показує практика, такий механізм залучення фінансових ресурсів більшістю вітчизняних аграріїв не використовується через певні причини: переважання в Україні неорганізованого фондового ринку над регульованим; суттєвий вплив на діяльність фондових бірж окремих фінансово-промислових груп; відсутність необхідних інвестиційних ресурсів на вітчизняному фондовому ринку для розвитку агробізнесу; традиційно сільськогосподарські підприємства залучають позикові кошти з інших джерел. Тому фактично механізмом залучення коштів на ринку цінних паперів користуються лише вітчизняні агрохолдинги, розміщуючи свої акції та єврооблігації на зарубіжних і міжнародних фондових біржах. Це дало можливість агрохолдинговим структурам у 2006–2013 рр. за результатами розміщення акцій на європейських фондових біржах залучити кошти в обсязі 1978 млн дол. США, а за результатами розміщення єврооблігацій – 1080 млн дол. США (табл. 5.20).

359

Таблиця 5.20 Обсяги залучення коштів вітчизняними агрохолдингами за результатами розміщення акцій та єврооблігацій на зарубіжних фондових біржах у 2006–2013 рр., млн дол. США* Роки Показник Обсяги залучених коштів від розміщення акцій, млн дол. США Обсяги залучених коштів від розміщення єврооблігацій, млн дол. США Разом, млн дол. США млн грн

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2006– 2011

368

638

585

285

1978

250

530

300

1080

293

368

638

1115

585

3058

1480

1858

3360

460

8884

4642

20684

* У 2012–2013 роках не здійснювалось розміщення акцій та єврооблігацій. Розраховано за даними фондових бірж [81, 111, 134, 229, 254].

Залучені на зарубіжних фондових біржах кошти в обсязі майже 21 млрд грн дозволили вітчизняним агрохолдингам реалізувати капіталомісткі інноваційно-інвестиційні проекти з розвитку свого бізнесу. Дослідники фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства підкреслюють значимість для довгострокового і безстрокового фінансування холдингових структур розміщення ними цінних паперів на біржах [180]. За оцінками науковців, земельний банк агрохолдингів України становить 13,7 % сільськогосподарських угідь країни (5,7 млн га) з часткою у виробництві продукції рослинництва і тваринництва відповідно 11,8 і 26,2 % [236]. Поряд із цими господарськими структурами функціонує велика кількість середніх та малих сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, для яких, на нашу думку, залучення коштів на фондових біржах не актуальне. Основними альтернативними джерелами позикових ресурсів для розвитку їх матеріально-технічної бази є кредити банків і лізинг. І саме ці механізми, як пріоритетні для більшості суб’єктів економічної

360

діяльності в аграрному секторі, потребують удосконалення відповідно до вищевикладених напрямів з метою активізації їх використання сільськогосподарськими підприємствами. Розширене відтворення основних засобів є обов’язковим елементом економічного зростання, між прискоренням якого і розвитком фінансових ринків та поглибленням фінансової структури існує тісний зв’язок [202]. При цьому принципово важливим є висновок за результатами досліджень Р. Реджена і Л. Зінгалеса про те, що зовнішні джерела фінансування сприяють збільшенню не стільки середніх розмірів компаній в галузі, скільки кількості фірм [260]. Використання цього висновку надзвичайно важливе для стратегічного планування розвитку сільського господарства в Україні: формування багатоукладності аграрної економіки з пріоритетом середніх і малих форм ефективного господарювання, як чинник вирішення багатьох соціально-економічних проблем на селі та в країні в цілому, не можливе без значної кількості контрактів з чітко визначеними і взаємовигідними умовами залучення фінансових ресурсів. Тому фінансове забезпечення відтворення основних засобів сільського господарства потребує розвинутих відповідних фінансових інститутів, у тому числі земельноіпотечного кредитування й агролізингу, і сприятливих макроекономічних умов для активізації фінансової та виробничої діяльності.

361

ВИСНОВКИ Дослідження концепцій сутності, значення й особливостей функціонування основних засобів з позицій мікро- та макроекономіки, соціально орієнтованої і ринкової економіки свідчить про їх значимість на всіх етапах розвитку економічних систем від аграрної до постіндустріальної. Комплексна сутнісна характеристика основних засобів виявляється в контексті економічного, інституціонально-правового, соціального, екологічного, управлінського й облікового аспектів, які мають бути взаємоузгоджені та взаємодоповнювані. Невід’ємною складовою виробничого процесу є споживання основного капіталу, внаслідок чого виникає об’єктивна потреба постійного відтворення основних засобів за оптимальними параметрами при дотриманні необхідних пропорцій їх надходження та вибуття, рівня оновлення відповідно до темпів фізичного і морального зносу основних засобів. На природі відтворення основних засобів позначаються їх базові властивості й особливості як факторів виробництва. Відтворення основних засобів є динамічним процесом, пов’язаним із безперервним рухом основного капіталу шляхом його циклічного кругообігу. На тенденції й параметри відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств впливають мікро- та макроекономічні фактори, ринкове та інституціональне середовище функціонування суб’єктів економічної діяльності, природно-кліматичні умови та особливий режим спільного відтворення в сільському господарстві. Обґрунтування необхідної моделі відтворення основних засобів і організаційно-економічного механізму їх ефективного використання та відтворення потребує відповідної інформаційної бази, ключовим елементом якої є об’єктивна оцінка основних засобів. Реальна оцінка основних засобів сільськогосподарського призначення забезпечує об’єктивну діагностику господарської діяльності для обґрунтованого прийняття рішень власниками й інвесторами сільськогосподарських підприємств, вона необхідна при здійсненні ринкових трансакцій, орендних операцій, інвестуванні та кредитуванні тощо. На макрорівні оцінка є важливим інформаційним інструментом у системі державного регулювання економіки,

362

в тому числі при приватизації державного майна, обґрунтуванні напрямів фіскальної, інвестиційної та амортизаційної політики тощо. Визначити реальну вартість основних засобів сільського господарства дозволяє використання методів експертної оцінки, щодо яких існує певна пріоритетність у застосуванні для різних видів галузевих основних засобів, зумовлена особливостями об’єктів оцінки та станом розвитку їх ринку на поточний момент. Відкориговані на інфляційний чинник вартісні показники руху основних засобів сільського господарства, зокрема щодо темпів оновлення та нарощування, свідчать, що їх параметри поступаються пропорціям відтворення в інших галузях національно економіки. Така ситуація видається парадоксальною, коли нарощування засобів праці у фондозалежних галузях, до яких належить сільське господарство, суттєво поступається за темпами цих процесів у тих секторах економіки, для результативності яких наявність і стан основних засобів не є принципово важливими факторами, зокрема у фінансовому секторі та торговельній діяльності. Кореляційно-регресійний аналіз впливу забезпеченості основними засобами виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби і птиці свідчить про прямий зв’язок між факторними та результативними показниками. Однак кількісні та якісні параметри основних виробничих засобів багатьох сільськогосподарських підприємств України не відповідають сучасним потребам, вони нижче ніж відповідні показники в розвинених країнах світу, тому не сприяють високим конкурентним позиціям вітчизняних аграріїв. Нині відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств України не можна характеризувати як упорядкований стабільний постійний процес їх оновлення, вибуття, зносу та амортизації, рівні яких є взаємопов’язаними. Пропорції між цими показниками в основному є реакцію на результати господарювання і макроекономічну ситуацію в країні, вони не відображають реальність зносу основних засобів та потребу в їх оновленні. Однією з ознак процесу відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств України є неможливість його підт-

363

римання в необхідних темпах і параметрах за рахунок внутрішніх інвестиційних ресурсів – амортизації та реінвестованої частини прибутку через довгострокове несприятливе макроекономічне й інституціональне середовище. Світова і вітчизняна практика підтверджує важливість такої компоненти як амортизаційна політика та її широке застосування у формуванні економічного середовища й регулюванні відтворювальних процесів. Удосконалення амортизаційної системи в сільському господарстві України передбачає формування ефективної амортизаційної політики на макро- та мікрорівнях. На державному рівні слід розробити і прийняти ряд нових та внести зміни до чинних нормативно-правових актів, що сприятимуть стимулюванню інвестиційних процесів у досліджуваній галузі. На мікрорівні амортизаційна політика є складовою облікової політики підприємства та системи управління відтворенням основних засобів. Її удосконалення полягає в обранні обґрунтованих методів нарахування амортизації, що відображатимуть реальні відтворювальні витрати основного капіталу, та економічно доцільних напрямів використання коштів амортизаційного фонду. Відповідно до зовнішніх факторів варіативності амортизаційної політики та специфіки різних видів основних засобів сільськогосподарського призначення доцільно визначати рекомендаційну пріоритетність щодо застосування методів нарахування амортизації, виходячи з принципів переваг і недоліків кожного з методів, переважного застосування методів прискореної амортизації, оптимізації методів нарахування амортизації з урахуванням відмінностей у відносних темпах морального зносу. Для формування інформаційної бази з обґрунтування менеджерських рішень у сільськогосподарських підприємствах та державних органах управління щодо створення умов для відтворення галузевих основних засобів необхідним є узгоджене поєднання практики макроекономічної індексації та переоцінки їх вартості на мікрорівні. За результатами дослідження виявлено значимість цінового фактору у відтворенні основних засобів сільського господарства. Тому першочерговим завданням державної аграрної політики щодо забезпечення умов простого і розширеного відтворення галузе-

364

вих основних засобів є сприяння удосконаленню міжгалузевих економічних відносин між сільським господарством і ресурсозабезпечуючими галузями АПК для досягнення цінового паритету. Сприяти еквівалентності обміну сільськогосподарської продукції та галузевих основних виробничих засобів для забезпечення необхідних пропорцій відтворення останніх доцільно через економічний механізм державного регулювання шляхом дотування і субсидування аграріїв, пільгового кредитування та прямого бюджетного фінансування придбання сільськогосподарської техніки і будівництва ферм. Важливо, щоб державна підтримка виконувала не лише пряму функцію фінансування закупівель засобів виробництва, але і роль стимулятора інвестиційних процесів. Стимулівна функція знаходитиме прояв у виявленій за результатами досліджень активізації інвестування в основний капітал сільгоспвиробниками за рахунок власних фінансових ресурсів. Одним із найефективніших інструментів позикового фінансування інвестиційної діяльності сільськогосподарських товаровиробників є лізинг. Враховуючи фінансові можливості сільськогосподарських виробників і бюджету України, з-поміж існуючих напрямів бюджетного фінансування програм оновлення галузевих основних засобів агролізинг є найбільш компромісним. По-перше, в умовах постійного здорожчання матеріально-технічних ресурсів придбання основних засобів в лізинг вигідне для сільськогосподарських виробників. По-друге, як механізм державної підтримки фінансовий лізинг не обтяжливий для бюджету. Обґрунтування ефективного організаційно-економічного механізму відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств відповідно до необхідної моделі забезпечується комплексним урахуванням впливу мікро- і макроекономічних, галузевих, ринкових та інституціональних факторів.

365

366

Основний капітал Засоби виробництва Засоби праці Капітал Постійний капітал

      

366

Основні фонди Основний капітал (загальнонародне багатство, (вартість засобів а не капітал, оскільки останвиробництва, що приносить ній визначають як властидохід їх власнику) вий лише капіталізму)

    

Дореволюційний період капіталізму

Основні фонди Основні засоби (неусталеність понятійного апарату при перехідному періоді)

Історичні періоди економіки України Перехідний період від Період соціалізму командно-адміністративної до ринкової системи 2 3 Понятійний апарат економічної науки Основні фонди  Основні фонди Основні засоби  Основні засоби Засоби виробництва  Народні фонди Засоби праці  Засоби виробництва Основний капітал  Засоби праці Постійний капітал  Основний капітал Капітал  Постійний капітал  Капітал  Майно Пріоритетні категорії наукової і практичної сфер

Основні засоби Майно Основний капітал Засоби виробництва Засоби праці Капітал

Основні засоби Майно Основний капітал (застосування категорій відповідно до їх економічної суті)

     

Період ринкової економіки

Додаток А Еволюція понятійного апарату економічної думки та практичної сфери щодо категорії «основні засоби»

ДОДАТКИ

367

Продовження додатка А

власність на всі фактори виробництва, в тому числі засоби виробництва, забезпечує отримання доходу від володіння ними

розвиток продуктивних сил суспільства, за якого всі сфери економічної діяльності розглядаються як джерела доходу; ліквідація прерогативи суспільної власності на засоби виробництва;

реформування відносин влас- утвердження і домінуванності (шляхом приватизація та ня приватної власності на паювання майна); засоби виробництва;

наявність ефекту інституціональної спадкоємності (path dependence)

перехід від командноадміністративної до ринкової системи господарювання;

367

інтеграція України в світове економічне середокомандно-адміністративна вище з відповідною унісистема управління госпо- утвердження державної, при- фікацією економічних дарською діяльністю; категорій згідно міжнароватної та колективної форм дних стандартів та в конвласності на засоби виробницполітика над наукою з відтексті світової наукової тва; повідним запереченням думки існування категорії «капіреструктуризація підприємств тал», властивої лише капіта- з їх трансформацією в незалелізму жні суб’єкти господарювання (на базі різних форм власності);

прерогатива суспільної (державної і одержавленої колгоспно-кооперативної) форми власності на засоби виробництва;

Інституціональні передумови трансформації понятійного апарату та пріоритетного застосування категорій

368 Рік 2003 2006 2008 2010 Сівалки: 4128 5427 7032 5886 4522 364 1000 –531 –960 661 х х 54,8 66,2 75,4 12251 13283 11452 9050 5901 –1663 1374 –363 –2481 –1338 32,6 18,3 18,5 26,3 41,3 Борони: х 42792 х х 7495 –114500 –84894 х х 7495 х х х х 68,3 х 85584 х х 5824 –229000 –169788 х х 5824 х х х х 49,7 Вантажно-пасажирські та вантажні автомобілі: х х х х 3213 х х х х 3213 х х х х 69,9 х х х х 4013 х х х х 4013 х х х х 38,1 2001

6726 335 43,8 6211 62 30,9

10430 –3726 49,1 14199 1263 36,9

5850 404 71,0 4433 –391 39,8

2012

5011 –1715 49,5 6174 –37 34,1

8324 –2106 53,9 11608 –2591 48,6

4748 –1102 70,7 4522 89 43,4

2013

3196 –1815 56,1 4736 –1438 35,7

6672 –1652 58,1 11147 –461 49,7

3660 –1088 81,5 3542 –980 48,0

2014

Додаток Б

368

Вид техніки

Додаток В Аналіз руху тракторів в сільськогосподарських підприємствах України, штук* Показник

Рік 2010

2011

2012

2013

2014

Трактори потужністю менше 40 кВт – надійшло 277 498 497 371 287 – вибуло 850 768 596 753 477 – приріст –573 –270 –99 –382 –190 – куплено 193 233 269 203 185 – списано 326 295 235 289 219 – відхилення куплено від –133 –62 34 –86 –34 списано Трактори потужністю від 40 до 60 кВт – надійшло 2234 2662 2978 1889 1439 – вибуло 5296 4502 3564 4050 2554 – приріст –3062 –1840 –586 –2161 –1115 – куплено 1491 1198 1306 1037 731 – списано 1834 1536 1204 1404 1013 – відхилення куплено від –343 –338 102 –367 –282 списано Трактори потужністю від 60 до 100 кВт – надійшло 3166 3568 3981 3384 2363 – вибуло 3343 2837 2761 2718 2147 – приріст –177 731 1220 666 216 – куплено 2507 2405 2697 2266 1696 – списано 1102 914 778 841 790 – відхилення куплено від 1405 1491 1919 1425 906 списано Трактори потужністю більше 100 кВт – надійшло 2566 3363 3568 3393 2275 – вибуло 2137 2399 2061 2761 1855 – приріст 429 964 1507 632 420 – куплено 2004 2142 2267 2374 1705 – списано 825 763 640 962 640 – відхилення куплено від 1179 1379 1627 1412 1065 списано * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

369

Додаток Г Аналіз руху окремих видів сільськогосподарської техніки тваринництва в сільськогосподарських підприємствах України*

– надійшло – відхилення від попереднього року – куплено у % до надійшло – вибуло – відхилення від попереднього року – списано у % до вибуло

Рік 2001 2003 2006 2008 2010 Доїльні установки та апарати: 1859 2784 748 479 1012

1135

996

620

–963

623

–59

–125

422

–25

–139

–376

40,1 6084

54,7 х

77,9 2517

70,0 1706

75,2 1092

81,3 789

40,1 770

54,7 613

–3550

–5687

–720

–233

–76

–19

–157

38,9 х 30,4 39,3 52,9 Очищувачі-охолоджувачі молока: х 1264 х х 215

36,9

50,8

47,5

2012

2013

2014

– надійшло 333 272 169 – відхилення від поперед–1664 193 х х 215 1 –61 –103 нього року – куплено у % до надійшло х х х х 76,7 66,1 60,3 68,0 – вибуло х х х х 79 186 141 116 – відхилення від поперед–3328 –2142 х х 79 –44 –45 –25 нього року – списано у % до вибуло х х х х 44,3 46,2 43,3 42,2 Машини і механізми для приготування кормів: – надійшло х 3584 х х 374 579 490 371 – відхилення від поперед–5695 742 х х 374 107 –89 –119 нього року – куплено у % до надійшло х х х х 88,5 76,5 75,1 75,5 – вибуло х х х х 62 187 136 178 – відхилення від поперед–11390 –5684 х х 62 –70 –51 42 нього року – списано у % до вибуло х х х х 64,5 38,5 38,2 42,7 Роздавачі кормів для великої рогатої худоби: – надійшло 794 1043 426 314 294 277 232 224 – відхилення від поперед–1302 –59 –23 –126 59 –70 –45 –8 нього року – куплено у % до надійшло х х 55,2 59,9 72,4 72,2 69,0 69,2 – вибуло 3005 х 1190 857 574 366 348 258 – відхилення від поперед–3717 –3049 22 –273 5 –135 –18 –90 нього року – списано у % до вибуло 47,2 х 32,4 44,6 55,6 49,5 52,9 52,3 Роздавачі кормів для свиней: – надійшло 53 123 200 100 249 303 1253 182 – відхилення від поперед–149 –35 118 –71 138 –213 950 –1071 нього року – куплено у % до надійшло х х 68,5 65,0 83,1 93,7 94,7 53,8 – вибуло 373 х 257 298 151 73 56 89 – відхилення від поперед–567 –607 –12 66 81 –51 –17 33 нього року – списано у % до вибуло 71,6 х 29,6 17,8 43,7 41,1 30,4 46,1 * Розраховано за даними статистичного бюлетеня «Наявність сільськогосподарської техніки та енергетичних потужностей в сільському господарстві» за відповідні роки.

370

371

Нормативне значення 2003

2004

2005

2006

Рік 2007

2008

2009

2010

2011

371

Рентабельність операційної діяльності за статистичними зростання 1,1 9,3 8,4 98,8 30,5 –26,0 –32,1 –33,3 5,1 даними, % Рентабельність операційної діяльності з урахуванням пере- зростання –0,4 7,6 4,9 98,8 10,6 –29,4 –34,5 –38,1 1,5 оцінки основних засобів, % Коефіцієнт покриття >2 1,46 1,48 1,70 2,42 2,13 0,74 4,63 2,82 1,23 Коефіцієнт швидкої ліквідності >1 0,32 0,40 0,46 0,34 0,72 0,46 3,97 1,16 0,84 Коефіцієнт абсолютної ліквід> 0,2 0,01 0,03 0,03 0,02 0,02 0,04 0,01 0,02 0,04 ності Рівень надходження основних засобів за приведеною порів3,04 3,49 3,98 0,00 7,34 23,21 15,25 6,30 8,06 нянною вартістю, % Рівень вибуття основних засобів за приведеною порівнянною 8,82 8,40 7,53 51,30 3,75 2,53 0,89 10,85 2,22 вартістю, % Співвідношення рівня оновлен0,34 0,42 0,53 0,00 1,96 9,18 17,14 0,58 3,63 ня та рівня вибуття Річний приріст вартості основних засобів в загальних обсягах –5,78 –4,91 –3,55 –51,30 3,59 20,68 14,36 –4,55 5,84 надходження, % * Розраховано за даними форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень).

Показник

Додаток Д Пропорції відтворення основних засобів відповідно до фінансово-майнового стану та рентабельності господарської діяльності підприємств змішаного сільського господарства України*

372

1998 р.

ІV.

1997 р.

ІІІ.

1995–1996 рр.

ІІ.

1991–1994 рр.

І.

Етап трансформації амортизаційної системи

- // -

1. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР (Єдині норми). 2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». 3. Постанови КМУ «Про проведення індексації балансової вартості основних фондів». 1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». 2. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР.

1. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР (Єдині норми). 2. Постанови КМУ «Про проведення індексації балансової вартості основних фондів».

Нормативно-правові акти, що визначають основні засади амортизаційної системи, в порядку пріоритетності їх де-факто застосування 2

Додаток Е

- домінування податкової системи амортизації; - запровадження податкових квартальних норм амортизації в розрізі 3-х груп основних фондів; - пріоритетне застосування податкової методики індексації вартості основних фондів з використанням заниженого коефіцієнта інфляції.

3 - Єдиними нормами визначені диференційовані норми амортизаційних відрахувань за різними групами основних фондів; - амортизаційні відрахування підлягають вилученню до централізованого амортизаційного фонду, що не відповідає основному інституціональному чиннику розвитку економіки – права власності; - в зв’язку з приватизаційними процесами та через високу інфляцію здійснюються періодичні індексації та переоцінка балансової вартості основних фондів - застосовуються диференційовані норми амортизаційних відрахувань за різними групами основних фондів, визначені Єдиними нормами, з можливістю їх подвоєння для активної частини основних фондів, що передбачено ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»; - через високі темпи інфляції здійснюються періодичні індексації балансової вартості основних фондів за загальновстановленими індексами, які де-факто не відповідають темпам зростання цін - утвердження і домінування податкової системи амортизації; - запровадження і переважне застосування податкових річних норм амортизації та методики індексації вартості основних фондів із використанням заниженого коефіцієнта інфляції

Інституціональні засади амортизаційної політики та загальна характеристика існуючої амортизаційної системи

Інституціональні засади трансформації амортизаційної системи в Україні

373

1. Податковий кодекс України. 2. П(С)БО 7 «Основні засоби». 3. Концепція амортизаційної політики. 4. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР.

- // -

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». 2. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок». 3. Концепція амортизаційної політики. 4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (П(С)БО 7). 5. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР.

2 1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». 2. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок». 3. Єдині норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР.

Джерело: розроблено автором.

2011–2014 рр.

VІІІ.

2003–2010 рр.

VІІ.

2000–2002 рр.

VІ.

1999 р.

Продовження додатка Е

373

3 - запровадження спрощеної системи оподаткування в сільському господарстві, за якої платниками фіксованого сільськогосподарського податку може не застосовуватись податкова система нарахування амортизації; - домінування податкової системи амортизації, незважаючи на те, що вона не поширюється на платників фіксованого сільськогосподарського податку. - Концепцією амортизаційної політики визначені напрями та механізми реформування амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційних процесів (розмежування фіскальної та економічної функцій амортизації, заборона централізованого вилучення коштів амортизаційного фонду, стимулювання прискореної амортизації); - П(С)БО 7 передбачає застосування альтернативних методів нарахування амортизації, в тому числі прискореної амортизації; - ПС)БО 7 визначено порядок переоцінки основних засобів за їх справедливою вартістю; - де-факто – пріоритетне застосування податкових норм амортизації та методики індексації вартості основних фондів підвищення податкових квартальних норм амортизації в розрізі 3-х груп основних фондів, які де-факто залишаються пріоритетними у застосуванні в сукупності з методикою індексації вартості основних фондів - поступова уніфікація методів нарахування амортизації, передбачених Податковим кодексом України, відповідно до П(С)БО 7 з певними обмеженнями у їх використанні, встановлення максимально граничних строків амортизації за класифікаційними групами основних засобів; - пріоритетне застосування методики індексації вартості основних засобів з використанням пониженого коефіцієнту інфляції

Додаток Є Потенційна здатність сільськогосподарських підприємств рослинництва України до самофінансування придбання основних засобів* Рік Показник Вартість надходження основних засобів, млрд грн індекс до попереднього року у цінах попереднього року

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

2003– 2011

2,45 2,71 3,48 3,99 4,92 6,76 4,60 5,40 9,76 44,07

0,84 1,04 1,04 1,04 1,07 0,61 1,04 1,57

Власні потенційні джерела фінансування у % до вартості надходження основних засобів: амортизаційні відрахування і фінансовий 43,6 57,8 60,1 60,1 71,6 75,3 121,9 151,7 123,2 94,3 результат від операційної діяльності амортизаційні відрахування і фінансовий 40,9 52,8 53,2 54,0 66,1 65,5 93,6 123,4 106,0 80,4 результат від звичайної діяльності амортизаційні відрахування і 32,6 41,4 51,3 52,7 63,3 62,5 91,7 120,0 103,6 77,1 чистий прибуток (збиток) * Розраховано за даними форми № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми №5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень.

374

Додаток Ж Потенційна здатність сільськогосподарських підприємств тваринництва України до самофінансування придбання основних засобів* Рік Показник Вартість надходження основних засобів, млрд грн індекс до попереднього року у цінах попереднього року

2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

0,62

2003– 2011

0,87

1,04 1,39 1,71 2,58

2,84

1,84

2,36 15,25

1,06

0,97 1,21 1,03 1,17

0,99

0,58

1,11

Власні потенційні джерела фінансування у % до вартості надходження основних засобів: амортизаційні відрахування і фінансовий 46,7 77,7 123,8 52,0 78,7 112,1 104,4 201,0 185,4 119,7 результат від операційної діяльності амортизаційні відрахування і фінансовий 42,7 72,6 115,8 47,8 75,3 100,9 90,0 176,5 171,9 108,3 результат від звичайної діяльності амортизаційні відрахування і 38,2 71,8 115,6 46,8 73,2 100,2 89,5 174,6 171,1 107,2 чистий прибуток (збиток) * Розраховано за даними форми № 2 «Звіт по фінансові результати» і розділу 2 «Основні засоби» форми № 5 «Примітки» зведеної фінансової звітності по сільському господарству України за 2003–2011 рр. (з 2012 р. оприлюднення статистичної інформації форми № 5 «Примітки» не передбачено планом державних статистичних спостережень.

375

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. 2. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15. 3. Митний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4495-17. 4. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. 5. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15. 6. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/99614. 7. Про власність : Закон України від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/697-12. 8. Про державну підтримку сільського господарства України : Закон України від 24.06.2004 р. № 1877-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1877-15. 9. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 10. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВРІ (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 334/94-%D0%B2%D1%80. 11. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997 р. № 283/97–ВР (із змінами та доповненнями) (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/283/97-%D0%B2%D1%80. 12. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р. : Закон України від 18.10.2005 р. № 2982-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2982-15.

376

13. Про оцінку земель : Закон України від 11.12.2003 р. № 1378-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 14. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні : Закон України від 12.07.2001 р. № 2658-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2658-14. 15. Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України : Закон України від 05.10.2006 р. № 229-V [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/229-16. 16. Про сільськогосподарський перепис : Закон України від 23.09.2008 р. № 575-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 17. Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу : Закон України від 07.02.2002 р. № 3023-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3023-14. 18. Про фіксований сільськогосподарський податок: Закон України від 17.12.1998 р. № 320–ХІV (із змінами та доповненнями) (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/320-14. 19. Про фінансовий лізинг : Закон України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/723/97-%D0%B2%D1%80. 20. Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Президента України від 07.03.2001 р. № 169/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/169/2001. 21. Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу): Постанова Кабінету Міністрів України від 6.09.1996 р. № 1075 (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1075-96-%D0%BF. 22. Про затвердження Державної цільової програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2015 року : Постанова Кабінету Міністрів України від

377

30.05.2007 р. № 785 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/785-2007-%D0%BF. 23. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 1158 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007%D0%BF. 24. Про затвердження Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок : Постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1531 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 25. Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди : Постанова Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 р. № 522 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 26. Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» : Постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 27. Про затвердження Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» : Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1442 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 28. Про затвердження Національного стандарту № 3 «Оцінка цілісних майнових комплексів» : Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2004 р. № 1655 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 29. Про затвердження Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» : Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1185 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 30. Про проведення загальної переоцінки основних фондів, заліку взаємної заборгованості підприємств та поповнення оборотних коштів державних підприємств і організацій : Постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.1992 р. № 229 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

378

31. Про проведення індексації основних фондів у народному господарстві України : Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.1993 р. № 598 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 32. Про проведення індексації основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1995 році : Постанова Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 р. № 34 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 33. Про проведення індексації балансової вартості основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996-1997 роках : Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.1996 р. № 523 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 34. Про утворення Державного лізингового підприємства «Украгролізинг» : Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 р. № 225 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/225-99-%D0%BF. 35. Про утворення Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» : Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2001 р. № 354 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/354-2001-%D0%BF. 36. Нормы амортизационных отчислений по основным фондам народного хозяйства СССР и Положение о порядке планирования, начисления и использования амортизационных отчислений в народном хозяйстве / Постановление Совета Министров СССР от 14.03.1974 г. № 183. – М. : Изд-во «Экономика», 1974. – 144 с. 37. О единых нормах амортизационных отчислений на полное восстановление основных фондов народного хозяйства СССР / Постановление Совета Министров СССР от 22.10.1990 г. № 1072. – М. : Изд-во «Экономика», 1990. – 111 с. 38. Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку біологічних активів : Наказ Міністерства фінансів України від 29.12.2006 р. № 1315 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 39. Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів : Наказ Міністерства фінансів

379

України від 30.09.2003 р. № 561 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 40. Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» : Наказ Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13. 41. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» : Наказ Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00. 42. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» : Наказ Міністерства фінансів України від 18.10.1999 р. № 242 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 43. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств» : Наказ Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0499-99. 44. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів» : Наказ Міністерства фінансів України від 24.12.2004 р. № 817 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z0035-05. 45. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи» : Наказ Міністерства фінансів України від 18.11.2005 р. № 790 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1456-05. 46. Про затвердження Положення про порядок видачі сертифікатів суб’єктів оціночної діяльності : Наказ Фонду державного майна України від 14.03.2002 р. № 479 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 47. Про затвердження Положення про порядок проведення експертної оцінки державного майна при приватизації : Наказ Фонду державного майна України від 02.02.1995 р. № 100 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

380

48. Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів : Наказ Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 49. Про затвердження Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок : Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 09.01.2003 р. № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua. 50. Про затвердження переліку і граничних цін на техніку та обладнання вітчизняного виробництва для агропромислового комплексу, закупівля якої в 2014 році фінансується за рахунок коштів державного бюджету : Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.02.2014 р. № 69 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minagro.gov.ua/node/11745. 51. Про затвердження Положення про комісію з питань визначення переліку і граничних цін на техніку та обладнання вітчизняного виробництва для агропромислового комплексу, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету : Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.06.2012 р. № 369 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1056-12#n13. 52. Про розвиток галузі птахівництва в Україні : Наказ Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук від 31.12.2003 р. № 485/131 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uazakon.com/documents/date_1q/ pg_ibcuxh.htm. 53. Про суттєвість у бухгалтерському обліку і звітності : Лист Міністерства фінансів України від 29.07.2003 р. № 0423004108 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 54. Вимоги до звітів про експертну оцінку державного майна : Інструктивний лист Фонду державного майна України від 26.12.1995 р. № 10-20-9281 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/.

381

55. Про проект Закону України «Про амортизацію» : Постанова Верховної Ради України від 22.11.1996 р. № 544/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/544/96-%D0%B2%D1%80. 56. Міжнародний стандарт фінансової звітності 13 «Оцінка справедливої вартості» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua. 57. Міжнародні стандарти оцінки. Восьме видання.2008 / [пер. з англ. С. О. Пузенка]. – К. : «АртЕк», 2008. – 432 с. 58. Стандарты оценки RICS / [пер. з англ.]. – М. : Альпина Паблишерз, 2011. – 188 с. 59. Алексеева С. А. Отечественный и зарубежный опыт финансовой поддержки сельского хозяйства / С. А. Алексеева // Вестник Финансового университета. – 2010. – № 3. – С. 34–41. 60. Алле М. Современная экономическая теория и факты / Алле М. // Тhesis.– 1994.– Т. II, Вып. 4. – С. 11–19. 61. Аналіз вигід і витрат : практ. посіб. / Секретаріат Ради Скарбниці Канади; пер. з англ. С. Соколик; наук. ред. пер. О. Калієвич. – К. : Основи, 2000. – 175 с. 62. Андрійчук В. Г. Аналіз методології визначення вартості підприємства в межах дохідного підходу / В. Г. Андрійчук, Р. В. Андрійчук // Економіка АПК. – 2012. – №9. – С. 40–47. 63. Андрійчук В. Г. Економіка підприємств агропромислового комплексу : підручник / В. Г. Андрійчук. – К. : КНЕУ, 2013. – 779 с. 64. Архипов В. В. Экспертная оценка движимого имущества для гражданско-правовых действий / В. В. Архипов. – К. : Атика, 2004. – 156 с. 65. Асаул А. М. Економіка нерухомості: підручник / А. М. Асаул, І. А. Брижань, В. Я. Чевганова. – К. : «Лібра», 2004. – 304 с. 66. Безуглий М. Д. Стратегія техніко-технологічного переоснащення агропромислового виробництва / М. Д. Безуглий, В. В. Адамчук // Механізація і електрифікація сільського господарства. – 2011. – Вип. 95. – С. 12–27. 67. Бем-Баверк О. Основы теории ценности хозяйственных благ / О. Бем-Баверк // Австрийская школа в политической эконо-

382

мии : сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер; пер. с нем. / [предисл., коммент., сост. В. С. Автономова]. – М.: Экономика, 1992. – C. 243–426 [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://www.libertarium.ru/lib_mbv. 68. Бём-Баверк Ойген фон. Избранные труды о ценности, проценте и капитале / Ойген фон Бём-Баверк. – М. : Эксмо, 2009.– 912 с. 69. Бир Ст. Кибернетика и управление производством / Ст. Бир; пер. с англ. В. Я. Алтаева, под ред. А. Б. Челюсткина, с предисл. А. И. Берга. – М. : Физматгиз, 1963. – 276 с. 70. Білоусько Я. К. Розвиток ринку сільськогосподарської техніки / Я. К. Білоусько, А. В. Бурилко, П. А. Денисенко та ін. – К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 132 с. 71. Білоусько Я. К. Удосконалення техніко-технологічного оснащення аграрного виробництва / Я. К. Білоусько, В. Л. Товстопят. – К. : ННЦ ІАЕ, 2012. – 59 с. 72. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера / И. А. Бланк. – К. : «Ника-центр», 1998. – 480 с. 73. Бланк И. А. Управление активами / И. А. Бланк. – К. : Ника - Центр : Эльга, 2000. – 720 с. 74. Бланк И. А. Управление формированием капитала / И. А. Бланк. – К. : "Ника-Центр", 2000. – 512 с. 75. Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса = Great Economists before Keynes: An introduction to the lives & works of one handred great economists of the past (Библиотека «Экономической школы», вып. 42) / М. Блауг. – СПб. : Экономикус, 2008. – 352 с. 76. Блейк Д. Европейский бухгалтерский учет : справочник ; пер. с англ. / Д. Блейк, О. Амат. – М. : Информ.-изд. дом «Филинъ», 1997. – 396 с. 77. Бондаренко О. А. Економічні основи відтворення основних засобів / О. А. Бондаренко. – Суми : Довкілля, 2001. – 204 с. 78. Борхунов Н. Воспроизводство в сельхозорганизациях с разной рентабельностью / Н. Борхунов, О. Родионова // АПК: экономика, управление. – 2008.– № 7. – С. 22–27. 79. Будавей В. Ю. Воспроизводство основного капитала в США / В. Ю. Будавей. – М. : Агропромиздат, 1989. – 107 с.

383

80. Вальтер С. Б. Капитальные вложения в сельское хозяйство: кредитование, финансирование, анализ использования / С. Б. Вальтер. – М. : Агропромиздат, 1986. – 184 с. 81. Варшавська фондова біржа [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gpw.pl/o_spolce_ru. 82. Вдовенко Л. О. Механізми банківського кредитування в аграрній сфері : монографія / Вдовенко Л. О. – Вінниця : ФОП Корзун Д. Ю., 2013. – 378 с. 83. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 84. Виговська Н. Г. Удосконалення обліку амортизації: стан, проблеми, перспективи: монографія / Н. Г. Виговська. – Житомир : ЖІТІ, 1998. – 340 с. 85. Визер Ф. Теория общественного хозяйства / Ф. Визер // Австрийская школа в политической экономии : сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер / Пер. с нем. – М. : Экономика, 1992. – C. 427–488 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.libertarium.ru/lib_mbv. 86. Войтюк А. В. Удосконалення механізму формування інвестиційних процесів у регіоні / А. В. Войтюк // Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія економіка: зб. наук. пр. / ред. кол. : Лендєл М. А. (гол. ред.) та ін. – Мукачево : Вид-во «Карпатська вежа», 2014. – Вип. 1 (1). – С. 50–54. 87. Воспроизводство основных фондов в СССР / [А. А. Аракелян, В. А. Воротилов, Л. М. Кантор, П. М. Павлов]. – М. : Мысль, 1970. – 486 с. 88. Гетьман О. О. Економіка підприємства : навч. посіб. – 2-ге видання / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 488 с. 89. Гоголев А. К. Амортизация: альтернативные методы учета / А. К. Гоголев // Бухгалтерский учет. – 1996. – № 3–4. – С. 23–57. 90. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік та фінансова звітність за міжнародними стандартами: практ. посіб. / С. Ф. Голов, В. М. Костюченко. – К. : Лібра, 2004. – 880 с.

384

91. Голованов А. Н. Эффективность использования основных фондов колхозов / А. Н. Голованов. – К. : Урожай, 1975. – 144 с. 92. Ґудзь О. Є. Стратегія декомпозиції фінансової політики сталого розвитку агросфери / О. Є. Ґудзь // Збірник матеріалів Чотирнадцятих річних зборів Всеукр. конгр. вчених економістіваграрників, м. Київ, 16–17 жовт. 2012 р. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2013. – С. 342–347. 93. Дасковский В. Б. О кризисе воспроизводства основных фондов и хозяйственной деятельности в экономике России / В. Б. Дасковский, В. Б. Киселев // Инвестиции в России. – 2009. – № 1. – С. 32–44. 94. Дебре Ж. Автобиография и Нобелевская лекция // Лауреаты Нобелевской премии по экономике: автобиографии, лекции, комментарии. – СПб. : Наука, 2009. – Т. 2: 1986–1996. – С. 9–27. 95. Дем’яненко М. Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможного аграрного виробництва / М. Я. Дем’яненко, Ф. В. Іванина // Економіка АПК. – 2009. – № 9. – С. 3–9. 96. Дем’яненко М. Я. Проблеми амортизації в аграрному секторі АПК (обліково-фінансовий аспект) : монографія / М. Я. Дем’яненко, С. М. Євтушенко. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2006. – 178 с. 97. Демчак І. М. Методика формування граничної вартості технічних засобів вітчизняного виробництва для агропромислового комплексу, що закуповуються за рахунок коштів державного бюджету / І. М. Демчак, А. В. Шклярська, Ю. В. Шишкін. – К. : НДІ «Украгропромпродуктивність», 2014. – 80 с. 98. Добіжа Н. В. Технічна база сільськогосподарських підприємств: формування, ефективність, використання та розвиток / Н. В. Добіжа. – Тернопіль : Крок, 2012. – 190 с. 99. Додонов А. А. Амортизация и ремонт основных средств промышленности СССР / А. А. Додонов. – М. : Госфиниздат, 1960. – 208 с. 100. Драгайцев В. Экономические проблемы воспроизводства материально-технической базы сельского хозяйства / В. Драгайцев // АПК : экономика, управление. – 2011. – № 5. – С. 49–57.

385

101. Економіка підприємства : структурно-логічний навчальний посібник / за ред. Покропивного С. Ф. – К. : КНЕУ, 2001. – 457 с. 102. Економічний словник-довідник; за ред. С. В. Мочерного. – К. : Феміна, 1995. – 368 с. 103. Жан Жак Эрве, советник Правления по вопросам сельского хозяйства «ПАО КРЕДИ АГРИКОЛЬ БАНК», о работе банков с аграрным сектором [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://credit-agricole.ua/rus/press/expert?news_id=402. 104. Завадський Й. С. Економічний словник / Й. С. Завадський, Т. В. Осовська, О. О. Юшкевич. – К. : Кондор, 2006. – 356 с. 105. Заяць В. М. Розвиток ринку сільськогосподарських земель: монографія / В.М. Заєць. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 390 с. 106. Зубілевич С. Зменшення корисності активів / С. Зубілевич // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 2. – С. 9–13. 107. Иванов Е. А. Воспроизводство и использование основных фондов / Е. А. Иванов. – М. : Экономика, 1968. – 215 с. 108. Иванух Р. А. Справочник экономических показателей сельского хозяйства / Р. А. Иванух, М. М. Пантелейчук, И. В. Попович. – [2-е изд., переработ. и доп.]. – К. : Урожай, 1988. – 216 с. 109. Игуминцев А. П. Цикличность погоды и прогнозирование урожайности сельскохозяйственных культур : метод. рекомендации / [А. П. Игуменцев, Н. Г. Шикота, Э. К. Лазуренко, Г. Ф. Григоренко]. – Луганск, 1990. – 48 с. 110. Іванишин В. В. Організаційно-економічні засади відтворення і ефективного використання технічного потенціалу аграрного виробництва : монографія / В. В. Іванишин. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2011. – 350 с. 111. Інформаційний ресурс CBONDS. — Режим доступу : http://ua.cbonds.info/emissions. 112. Іншаков О. В. Інституція – ключ до розуміння економічних інститутів / О. В. Іншаков, Д. П. Фролов // Економічна теорія. – 2011. – № 1. – С. 52–62. 113. Історія економічних учень : підручник у 2 ч. – Ч. 1 / за ред. В. Д. Базилевича. – [3-тє вид., випр. і доп.]. – К. : Знання, 2006. – 582 с.

386

114. Калюжный В. В. Закономерности воспроизводства основного капитала / В. В. Калюжный // Модели управления капиталом : Новое в экономической кибернетике : сб. науч. ст. ; под. общ. ред. Лысенко Ю. Г. – Донецк : ДонНУ, 2005. – № 4. – С. 5–21. 115. Капітал, основні та оборотні засоби підприємства : навч. посібник / [Круш П. В., Клименко О. В., Подвігіна В. І., Гулевич В. О.]. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 328 с. 116. Кваснюк Б. Е. Темпы роста на весах накоплений / Б. Е. Кваснюк // Экономика Советской Украины. – 1988. – № 5. – С. 23–33. 117. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс. – М. : Гелиос АРВ, 2002. – 352 с. 118. Кенэ Ф. Избранные экономические произведения / Ф. Кенэ. – М. : Соцэкгиз, 1960. – 322 с. 119. Кенэ Ф. Физиократия, 1767 // 25 ключевых книг по экономике. – Челябинск : изд-во «Урал – LTD», 1999. – С. 31–52. 120. Кірейцев Г. Г. Формування нової системи амортизації в Україні / Г. Г. Кірейцев // Облік і фінанси АПК. – 2004. – № 1. – С. 23–30. 121. Кларк Дж. Б. Распределение богатства / Дж. Б. Кларк. – М. : Экономика, 1992. – 447 с. 122. Колосов А. Ф. Основные фонды и их роль в социалистическом воспроизводстве / А. Ф. Колосов. – М. : Соцэкгиз, 1963. – 145 с. 123. Колыванов Г. Н. Эффективность использования производственных фондов в сельском хозяйстве / Г. Н. Колыванов. – М. : Колос, 1980. – 144 с. 124. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры / Н. Д. Кондратьев, Д. И. Опарин. – М., 1928. – 287 с. 125. Кругляк Б. С. Учет и анализ основных фондов в колхозах и совхозах / Б. С. Кругляк. – М. : Статистика, 1970.– 120 с. 126. Кузнецов О. Л. Система – общество – человек: устойчивое развитие / Кузнецов О. Л., Кузнецов П. Г., Большаков Б. Е. – М. : Ноосфера, 2000. – 187 с. 127. Кучма Л. Д. Зламане десятиліття / Леонід Кучма. – К. : «Інформаційні системи», 2010. – 559 с.

387

128. Ларуш Л. Вы на самом деле хотели бы знать все об экономике? / Линдон Ларуш. – М. : Шиллеровский институт, 1992 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://bourabai.kz/ larouche/economics2.htm. 129. Ларуш Л. Физическая экономика как платоновская эпистемологическая основа всех отраслей человеческого знания [пер. с англ. и подгот. к изд. Возница В. А. и др.] / Линдон Ларуш. – М. : Научная книга, 1997 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://royallib.com/book/larush_lindon/fizicheskaya_ekonomika.html. 130. Левицька І. В. Відтворення основних засобів: теорія і практика : Монографія / І. В. Левицька. – Т. : ТзОВ «Терно-граф», 2010. – 272 с. 131. Ленская С. А. Основные фонды: что это такое? / С. А. Ленская. – М. : Знание, 1974. – 80 с. 132. Ловінська Л. Г. Оцінка в бухгалтерському обліку : монографія / Л. Г. Ловінська – К. : КНЕУ, 2006. – 256 с. 133. Лойд Д. Тайджен. Сільськогосподарський паритет: історичний огляд і альтернативні прогнози / Лойд Д. Тайджен. – Вашингтон : МСГ США, 1987. 134. Лондонська фондова біржа [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.londonstockexchange.com/home/ homepage.htm. 135. Лузан Ю. Я. Майнові відносини в підприємницьких структурах / Ю. Я. Лузан // Економіка АПК. – 2009. – № 9. – С. 31–34. 136. Лукашев Н. И. Динамика цен приобретения средств производства и услуг сельхозтоваропроизводителями / Н. И. Лукашев // АПК: экономика, управление. – 2013.– № 12. – С. 52–58. 137. Лукинов И. И. Воспроизводство и цены : монография / И. И. Лукинов. – М. : «Экономика», 1977. – 431 с. 138. Лупенко Ю. Акціонерні товариства в АПК / Ю. Лупенко. – К. : ІАЕ, 1997. – 185 с. 139. Лупенко Ю. О. Вітчизняний та зарубіжний досвід земельно-іпотечного кредитування / Ю. О. Лупенко, П. А. Стецюк, А. В. Войтюк. – К. : ННЦ ІАЕ, 2015. – 66 с. 140. Лупенко Ю. О. Формування попиту на сільськогосподарську техніку в Україні / Ю. О. Лупенко // Механізація і

388

електрифікація сільського господарства. – 2012. – Вип. 97 (2). – С. 363–371. 141. Маевский В. И. Воспроизводство основного капитала и экономическая теория / В. И. Маевский // Вопросы экономики. – 2010. – № 3. – С. 65–85. 142. Маевский В. И. О переключающемся режиме воспроизводства / В. И. Маевский // Terra Economicus. – 2012. – Вып. № 1, т. 10. – С. 11–19. 143. Макконнелл Кэмпббелл Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика: пер. с англ. 11-го изд. / К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю; пер. Е. С. Иванова [и др.]. – К. : ХаГар, 2000.– 785 с. 144. Малік М. Й. Інститути й інституції у розвитку інтеграційних процесів в аграрній сфері / М. Й. Малік, О. В. Шпикуляк, О. Ю. Лузан // Економіка АПК. – 2013. – № 4. – С. 86–93. 145. Маркс К. Капитал. Т. 1 / Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – М. : Политиздат, 1963. – Т. 23. – 847 с. 146. Маркс К. Капитал. Т. 2 / Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – М. : Политиздат. – 1963. – Т. 24. – 798 с. 147. Маршалл А. Принципы политической экономии ; пер. с англ., т. ІІ / А. Маршалл. – М. : Изд-во «Прогресс», 1984. – 311 с. 148. Маршалл А. Принципы экономической науки ; пер. с англ., т. І. / Маршалл А. – М. : Издательская группы «Прогресс», 1993. – 415 с. 149. Маршалл А. Принципы экономической науки ; пер. с англ., т. ІІ. / Маршалл А. – М. : Издательская группы «Прогресс», 1993. – 310 с. 150. Менгер К. Основания политической экономии / К. Менгер // Австрийская школа в политической экономии : Сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер; пер. с нем./ Предисл., коммент., сост. В. С. Автономова.– М. : Экономика, 1992. – С. 31–242 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.libertarium.ru/lib_mbv. 151. Методичні рекомендації з експертної оцінки майна в підприємствах АПК / [Підлісецький Г. М., Герун М. І., Могилова М. М. та ін.]. – К. : ННЦ ІАЕ УААН, 2005. – 220 с.

389

152. Методичні рекомендації з обґрунтування нормативної потреби основних засобів на виробництво сільськогосподарської продукції / [Захарчук О. В., Герун М. І., Могилова М. М. та ін.] – К. : ННЦ «ІАЕ», 2014. – 60 с. 153. Методичні рекомендації по експертній оцінці основних засобів в АПК. – К. : ДОП Інституту аграрної економіки УААН, 1995. – 65 с. 154. Методичні рекомендації щодо формування спеціалізованих сільськогосподарських підприємств з виробництва продукції тваринництва та обґрунтування раціональних розмірів ферм і комплексів / [Месель-Веселяк В. Я., Мазуренко О. В., Щепієнко П. В. та ін.] ; за ред. В. Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2007. – 64 с. 155. Милль Дж. С. Основы политической экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии : В 3 т., Т. 1 / пер. с англ., общ. ред. А. Г. Милейковского / Джон Миль. – М. : Прогресс, 1980. – 495 с. 156. Могилова А. Ю. Інститути капіталізації підприємства / А. Ю. Могилова // Економічний аналіз : зб. наук. пр. – 2015. – Т. 22. – № 2. – С. 87–93. 157. Могилова М. М. Амортизаційна політика в аграрному секторі України : історико-економічний аспект / М. М. Могилова // Економіка АПК.– 2005. – № 9. – С. 58–64. 158. Могилова М. М. Відмінності в підходах до переоцінки основних засобів сільського господарства / М. М. Могилова // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю : матеріали V-ї Міжнар. наук.-практ. конф. : Черкаси, 16–18 квіт. 2008 р. – Черкаси : ЧДТУ, 2008. – С. 11–12. 159. Могилова М. М. Достовірна оцінка як передумова відтворення основних засобів / М. М. Могилова // Теорії мікромакроекономіки. – К. : АМУ. – 2007. – Вип. № 26. – С. 83–89. 160. Могилова М. М. Інституціональне забезпечення переоцінки основних засобів сільського господарства в сучасних умовах / М. М. Могилова // Облік і фінанси. – 2014. – № 2 (64). – С. 167–172. 161. Могилова М. М. Обновление основных средств сельского хозяйства Украины в контексте конъюнктуры их рынка /

390

М. М. Могилова // Новая экономика. Спецвыпуск. – Октябрь 2014. – С. 189–193. 162. Могилова М. М. Особливості амортизаційної політики на сучасному етапі / М. М. Могилова // Теорії мікромакроекономіки. – 2002. – № 10. – С. 48–54. 163. Могилова М. М. Пріоритети оцінки зменшення корисності основних засобів / М. М. Могилова // Збірник наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету. – 2007. – № 15, т. 2. – С. 214–216. 164. Могилова М. М. Реформування амортизаційної системи в АПК України / М. М. Могилова // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. – 2006. – № 62/85. – С. 359–363. – (Серія «Економічні науки»). 165. Могилова М. М. Роль держави в оновленні основних засобів сільського господарства України / М. М. Могилова // Wirtschhaft und Management: Theorie und Praxis: Sammelwerk der wissenschaftlichen Artikel.Vol. 1 - Verlag SWG imex GmbH, Nürnberg, Deutschland, 2014. – С. 74–79. 166. Могилова М. М. Роль лізингу в забезпеченні відтворення основних засобів сільського господарства / М. М. Могилова // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки), за ред. М. Ф. Кропивка. – Мелітополь : Вид-во Мелітопольська типографія «Люкс», 2013. – № 2 (22). – Т. 6. – С. 281–288. 167. Могилова М. М. Сільськогосподарський перепис як інформаційна основа макроекономічного менеджменту аграрного виробництва / М. М. Могилова // – Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю : матеріали VІІ-ї Міжнар. наук.-практ. конф. : Черкаси, 14-16 квіт. 2010 р. – Черкаси : ЧДТУ, 2010. – С. 96–98. 168. Могилова М. М. Сума очікуваного відшкодування як основа оцінки зменшення корисності основних засобів / М. М. Могилова // Науковий вісник Державної академії статистики, обліку та аудиту. – 2007. – № 3. – С. 25–30. 169. Могилова М. М. Удосконалення аналізу основних засобів сільського господарства на основі їх приведеної вартості /

391

М. М. Могилова // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2011. – № 1(30). – С. 348–353. – (Серія: Фінанси і кредит). 170. Могилова М. М. Формування амортизаційного фонду сільськогосподарськими підприємствами / М. М. Могилова // Економіка АПК. – 2002. – № 6. – С. 83–87. 171. Могилова М. М. Формування та відтворення основних засобів сільського господарства в умовах інституціональних змін / М. М. Могилова // «Інституціональні засади трансформацій в аграрній сфері» : Зб. матеріалів Тринадцятих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників. – К. : ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2011. – С. 415–419. 172. Могилова М. М. Ціновий фактор у відтворенні основних засобів сільського господарства / Могилова М. М. // Економіка АПК. – 2014. – № 10. – С. 54–59. 173. Нагиев А. Г. Обновление основных производственных фондов как условие повышения социальной эффективности и конкурентоспособности промышленного производства / А. Г. Нагиев / Проблемы современной экономики. – 2004. – № 4 (12) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.meconomy.ru/art.php?nArtId=566. 174. Неміш Ю. Поняття «основні засоби» у сучасних наукових дослідженнях / Ю. Неміш // Аграрна економіка. – 2012. – Т. 5, № 3–4. – С. 181–187 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ae_2012_5_3-4_31.pdf. 175. Нестеренко А. Н. Экономика и институциональная теория / А. Н. Нестеренко. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 416 с. 176. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Норт Даглас ; пер. з англ. І. Дзюб. – К. : Основи, 2000. – 198 с. 177. Облік сільськогосподарської діяльності : навч. посібник ; за ред. В. М. Жука. – К. : Видавництво ТОВ «Юр-АгроВеста», 2007. – 368 с. 178. Огийчук Н. Ф. Учет основных фондов на предприятиях АПК / Н. Ф. Огийчук. – К. : Урожай, 1990. – 124 с.

392

179. Олійник О. В. Циклічність відтворювального процесу в сільському господарстві : монографія / О. В. Олійник. – Х. : Харк. нац. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2005. – 322 с. 180. Олійник О. О. Зарубіжний фондовий ринок як складова фінансово-кредитної системи аграрного сектору економіки України / О. О. Олійник, В. В. Адаменко, Д. А. Конюхов // Агросвіт. – 2015. – № 22. – С. 32–37. 181. Основи економічної теорії / С. В. Мочерний [та ін.] ; за ред. С. В. Мочерного. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 646 с. 182. Основні виробничі фонди сільського господарства: ефективність, оновлення, оцінка / [Г. М. Підлісецький, П. М. Гарасим, М. І. Герун та ін.] ; за ред. Г. М Підлісецького – К. : Урожай, 1995. – 192 с. 183. Павлов П. Потребительная стоимость и стоимость основных фондов / П. Павлов // Вопросы экономики. – 1968. – № 6. – С. 38–50. 184. Павлюк І. Бухгалтерський облік зменшення та відновлення корисності основних засобів / І. Павлюк // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. – № 8. – С. 21–24. 185. Парнюк В. О. Про головні напрями реформування амортизаційної політики / В. О. Парнюк // Фінанси України. – 2006. – № 9. – С. 93–104. 186. Пасхавер Б. И. Аграрное ценообразование: требования и возможности совершенствования / Б. И. Пасхавер // Економіка АПК. – 2011. – № 2. – С. 147–150. 187. Пасхавер Б. И. Аграрный сегмент национального богатства / Б. И. Пасхавер // Экономика Украины. – 2013. – № 2 (607). – С. 49–59. 188. Пасхавер Б. Й. Цінова конкуренція аграрного сектора / Б. Й. Пасхавер // Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 78–87. 189. Пасько О. В. Відтворення основних засобів аграрних підприємств у сучасних умовах / О. В. Пасько. – Суми : ВАТ «СОД», видавництво «Козацький вал», 2004. – 102 с. 190. Перру Ф. Экономика ХХ века / Ф. Перру ; пер. с фр. А. В. Одинцовой // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. Т. ІV. – М. : Мысль, 2004. – С. 402–404.

393

191. Підлісецький Г. М. Економічні проблеми відтворення основних засобів у сільському господарстві / Г. М. Підлісецький // Економіка АПК. – 2012.– № 1. – С. 184–185. 192. Підлісецький Г. М. Основні виробничі фонди сільського господарства: ефективність, оновлення, оцінка / [Г. М. Підлісецький, П. М. Гарасим, М. І. Герун та ін.] ; за ред. Г. М. Підлісецького. – К. : Урожай, 1995. – 192 с. 193. Підлісецький Г. М. Оцінка сільськогосподарського майна: інституціональні та організаційно-методологічні аспекти / Підлісецький Г. М., Могилова М. М., Герун М. І. ; за ред. Г. М. Підлісецького. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2013. – 256 с. 194. Підлісецький Г. М. Підвищення віддачі основних фондів у сільському господарстві / Редкол.: В. Д. Гревцов та ін. / Г. М. Підлісецький. – К. : Урожай, 1986. – 136 с. 195. Підлісецький Г. М. Удосконалення переоцінки основних засобів аграрного сектору в системі їх відтворення / Г. М. Підлісецький, М. М. Могилова // Економіка АПК. – 2010. – № 12. – С. 41–47. 196. Підлісецький Г. М. Фінансовий лізинг як механізм державної підтримки техніко-технологічного забезпечення сільського господарства / Г. М. Підлісецький, П. А. Денисенко // Економіка АПК. – 2011. – № 4. – С. 75–79. 197. Платухина Ю. В. О влиянии различных факторов на эффективность воспроизводственного процесса в сельскохозяйственных предприятиях / Ю. В. Платухина // Вестник Курской государственной сельскохозяйственной академии. – 2011. – Вып. № 1, т. 1. – С. 23–24. 198. Подолинский С. А. Труд человека и его отношение к распределению энергии. Издание 2-е / С. А. Подолинский / Предисловие И. Я. Вырдова, А. А. Новоточинова, Г. А. Шилина. Предисловие к 1-му изданию П. Г. Кузнецова. – М. : Белые Альвы, 2005. – 160 с. – (Серия «Мыслители Отечества»). 199. Пріб К. Ю. Стабілізація діяльності сільськогосподарських підприємств в умовах фінансово-економічних криз : монографія / К. Ю. Пріб. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2012. – 418 с.

394

200. Проняева Л. И. Модель реализации организационноэкономического механизма управления воспроизводством основного капитал в сельском хозяйстве / Л. И. Проняева, Н. Г. Ноздрунова // Научный результат. – 2015. – №1. – С. 31–38. – (Серия «Экономические исследования»). 201. Пустовійт Р. Ф. Трансакційні витрати в трансформаційний і посттрансформаційній економіці України / Р. Ф. Пустовійт // Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей: зб. наук. пр. Кн. 6. / Редколегія. Відп. секретар З. С. Скринник. – Л. : УБС НБУ, 2013. – С. 121–135. 202. Радыгин А. В поисках институциональных характеристик экономического роста / А. Радыгин , Р. Энтов // Вопросы экономики. – 2008. – № 8. – С. 4–27. 203. Райман Барр. Политическая экономия. В двух томах, т. І. / Райман Барр. – М. : Международные отношения, 1994. – 322 с. 204. Реформування майнових відносин у підприємствах АПК : практ. посіб. ; за ред. П. Т. Саблука та Г. М. Підлісецького. – К. : Інститут аграрної економіки, 2001. – 614 с. 205. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения / Д. Рикардо. – М. : Полит. литература, 1955. – 268 с. 206. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / [Болховітінова О. Ю., Кваснюк Б. Є., Кірєєв С. І. та ін.] ; за ред. Б. Є. Кваснюка. – К. : Ін-т екон. прогнозув.; Х. : Форт, 2003. – 424 с. 207. Руденко М. Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії / Руденко М. [Вид. 2-е допов.]. – Т. : Джура, 2005. – 412 с. 208. Саблук П. Т. Агрономічні трансформації як вирішальна умова розвитку продовольчої сфери / П. Т. Саблук, М. Ф. Кропивко, М. М. Могилова // Продовольчі ресурси. – 2015. – № 5. – С. 136–146. – (Серія: економічні науки). 209. Саблук П. Т. Економічний інтерес у розвитку аграрного виробництва : монографія. / Саблук П. Т. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2014. – 356 с. 210. Саблук П. Т. Тандем фізіократії і технократії як філософія подальших аграрних реформ в Україні / П. Т. Саблук, М. М. Могилова // Техніка і технології АПК. – 2014. – № 11 (62). – С. 22–27.

395

211. Саблук П. Т. Формування і розвиток наукових основ забезпечення відтворювального процесу в аграрному виробництві / П. Т. Саблук // Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази агропромислового комплексу в Україні. – К. : ІАЕ, 2003. – 624 с. 212. Саблук П. Т. Формування міжгалузевих відносин : проблеми теорії та методології / П. Т. Саблук, М. Й. Малік, В. Л. Валентинов. — К. : IAE, 2002. – 294 с. 213. Сазонов В. Г. Повышение эффективности воспроизводства основных фондов – насущная задача модернизации национальной экономики / В. Г. Сазонов, Ю. В. Разумова // Вестник ТГЭУ. – 2012. – № 2. – С. 53–62. 214. Салтыкова А. А. Признание снижения стоимости активов / А. А. Салтыкова // Бухгалтерский учет. – 2000. – № 5. – С. 66–68. 215. Саприцкий Э. Компьютерные системы оценки стоимости основных средств / Э. Б. Саприцкий // Вопросы оценки. – 1996. – Октябрь–декабрь. – С. 55–60. 216. Скоцик В. Є. Проблеми ефективного використання техніки в сільськогосподарських підприємствах / В. Є. Скоцик // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). – 2013. – № 2 (6). – С. 340– 350. 217. Сміт А. Дослідження про природу і причини багатства народів / А. Сміт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bibliograph.com.ua/adam-smit/index.htm. 218. Соколов М. Амортизационную политику следует сделать агрессивной / М. Соколов // Экономика и жизнь. – 2010. – № 48 (9364) [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://www.eg-online.ru/article/119182/. 219. Соловьева О. В. Зарубежные стандарты учета и отчетности. Учебное пособие / О. В. Соловьева. – М. : «АналитикаПресс», 1998. – 288 с. 220. Сраффа П. Производство товаров посредством товаров; пер. с англ. / Пьеро Сраффа [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://ek-lit.narod.ru/srafsod.htm.

396

221. Стецюк П. А. Трансформація матриці банківського кредитування сільськогосподарських підприємств / П. А. Стецюк, О. Є. Гудзь, А. В. Войтюк // Економіка АПК. – 2013. – № 12. – С. 49–55. 222. Сук Л. Облік основних засобів // Л. Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2003. – № 13. – С. 2–12. 223. Сэй Ж. Б. Трактат по политической экономии / Ж. Б. Сєй. – М. : Дело, 2000. – 232 с. 224. Тимофеев Л. М. Институциональная коррупция. Очерки теории / Л. М. Тимофеев. – М. : Рос. гос. гуманитарный ун-т, 2000. – 365 с. 225. Ткачук С. В. Основні засоби : аналіз сутнісних та структурних характеристик / С. В. Ткачук // Наукові праці НУХТ. – 2010. – № 32. – С. 140–143. 226. Третьякова Л. А. Проблемы обеспечения экономической устойчивости аграрного сектора экономики / Л. А. Третьякова // Образование, наука и производство. – 2012. – № 1. – С. 8–14. 227. Удосконалення переоцінки основних засобів в системі їх відтворення // [М. М. Могилова, Г. М. Підлісецький, М. І. Герун, Л. І. Васильок]. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 73 с. 228. Федорчук О. М. Шляхи підвищення економічної ефективності використання основних засобів АПК регіону : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата економічних наук / О. М. Федорчук. – К., 2006. – 23 с. 229. Франкфуртська фондова біржа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.boerse-frankfurt.de/en/start#&reiter=boersefrankfurtapp. 230. Хаустова В. Є. Методологічні засади оцінки вартості підприємства / В. Є. Хаустова, О. І. Матюшенко // Проблеми економіки. – 2009. – № 4. – С. 57–76. 231. Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал ; пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. сл. Р. М. Энтова. / Дж. Р. Хикс. – М. : Издательская группа «Прогресс», 1993. – 488 с. 232. Хлынин Э. В. Методы и модели управления процессом воспроизводства основного капитала / Э. В. Хлынин, С. В. Городничев // Известия ТулГУ. – 2014. – Вып. 3, ч. 1. – С. 114–123. – (Серия «Экономические и юридические науки»).

397

233. Хлынин Э. В. Развитие теории и методологии управления процессом инновационного воспроизводства основного капитала предприятий с позиций кластерного подхода : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора экономических наук / Э. В. Хлынин. – Тула, 2012. – 48 с. 234. Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві /теорія, методологія, практика / Т. 1. Теорія ціноутворення та технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур ; за ред. П. Т. Саблука, Ю. Ф. Мельника, М. В. Зубця, В. Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 698 с. 235. Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві /теорія, методологія, практика / Т. 2. Нормативна собівартість і ціни на сільськогосподарську продукцію ; за ред. П. Т. Саблука, Ю. Ф. Мельника, М. В. Зубця, В. Я. МесельВеселяка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 650 с. 236. Чеботарев Е. В. Агрохолдинги Российской Федерации и Украины: общее и особенное / Е. В. Чеботарев // Научные ведомости Белгородского государственного университета (история, политология. экономика. информатика). – 2013. – № 1 (144), вып. 25/1. – С. 37–44. 237. Шамиль Ш. Г.-М. На пути к практическому применению энергетического подхода в экономике (развитие идей П. Г. Кузнецова) / Ш. Г.-М. Шамиль // Устойчивое инновационное развитие: проектирование и управление. – 2013. – Т. 9, № 4 (21). – С. 10–35 [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rypravlenie.ru/wp-content/uploads/2014/02/02-Shamil.pdf. 238. Шпалтаков В. П. Модель воспроизводства основного капитала / В. П. Шпалтаков, А. Н. Бычкова // Вестник ЮУрГУ. – 2010. – № 7. – С. 62–66. – Серия «Экономика и менеджмент». 239. Шпикуляк О. Г. Інституції аграрного ринку: монографія / Шпикуляк О. Г. – К. : ННЦ ІАЕ, 2009. – 480 с. 240. Шпичак О. М. Проблеми економічних механізмів державного регулювання ринків сільськогосподарської продукції / О. М. Шпичак // Наукові засади розвитку агропромислового виробництва в сучасних умовах. – К. : Аграрна наука, 2010. – С. 201– 210.

398

241. Шпичак О. М. Теоретико-методологічні аспекти ціноутворення на сільськогосподарську продукцію / О. М. Шпичак // Економіка АПК. – 2012.– № 8. – С. 3–10. 242. Шпичак О. М. Ціни, витрати, прибутки агровиробництва та інфраструктура продовольчих ринків України / Шпичак О. М., Саблук П. Т., Ніколаєва З. П. та ін. ; за ред. Шпичака О. М. – К. : УААН ІАЕ, 2000. – 585 с. 243. Шульман С. И. Основные фонды и амортизация (теория, учет) / С. И. Шульман. – Мн. : Наука и техника, 1977. – 240 с. 244. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития ; пер. с англ. / Й. А. Шумпетер. – М. : Прогресс, 1982. – 455 с. 245. Якубенко В. Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці : монографія / В. Д. Якубенко. – К. : КНЕУ, 2004. – 252 с. 246. Якушева І. Є. Розвиток лізингових послуг як інструмент інвестування аграрного сектора / І. Є. Якушева // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). – 2013. – № 1(21). – С. 397–403. 247. Allais M. Erreurs et impasses de la construction europeenne / M. Allais. – Ottava : C. Juglar, 1992. – 122 рp. 248. Arrow K. J. Capital-Labor Substitution and Economic Efficiency / K. J. Arrow, H. B. Chenery, B. S. Minhas, R. M. Solow // The Review of Economics and Statistics. – 1961. – Vol. 43. – № 3. – P. 225–250. 249. Arrow K. J. The Economic Implication of Learning by Doing / Kenneth J. Arrow // The Review of Economic Studies, 1962. – Volume 29, Issue 3. – P. 155–173 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://web.cenet.org.cn/upfile/12659.pdf. 250. Blayg, Mark. Economic Theory in Retrospect / Mark Blayg. – Cambridge : Cambridge University Press, 1997. – 725 рр. 251. Burrell Alison. Agricultural Policy and Enlargement of the Europen Union / Burrell Alison, Oskam Arie. – Wageningen, 2000. – 252 рp. 252. Dewey D. Modern Capital Theory / Dewey D. – New York : Columbia University Press, 1965. – 238 рр.

399

253. Eggertsson T. Economic Behavior and Institutions: Principles of Neoinstitutional Economics / T. Eggertsson. – Cambridge : Cambridge University Press, 1990. – 404 pр. 254. Euronext (Париж) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.euronext.com/ en/markets/nyse-alternext. 255. Fisher, Irving. The Nature of Capital and Income / Irving Fisher. – New York : The Macmillan & Co., 1927. – 427 рр. 256. Hansen, Alvin H. Business cycles and national income / Alvin Harvey Hansen. – New York : Norton, 1964. – 721 рр. 257. Honore A. M. Ownership / A. M. Honore // Oxford essays in jurisprudence / ed. by Guest A. W. – Oxford, 1961. – P. 112–128. 258. Kaplan, Robert S. The Balanced Scorecard : Translating Strategy into Action / Robert S. Kaplan, David P. Norton. – Boston : Harvard Business School Press, 1996. – 322 pр. 259. Perry, Аrthur Latham. Elements of political economy / By Arthur Latham Perry. – New York : C. Scribner and company, 1872 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=miun.ajb6511.0001.001;view=1up; seq=4. 260. Rajan R. Financial Dependence and Growth / Raghuram G. Rajan., Luigi Zingales // The American Economic Review. – 1998. – Vol. 88, № 3 (Jun., 1998). – Р. 559–586. 261. Salter, W. E G. Productivity and Technical Change / W. E G. Salter // Journal of Farm Economics. – 1961. – Vol. 43, No. 1 (Feb., 1961). – Р. 160–163. 262. The Value Reporting Revolution : Moving Beyond the Earnings Game / Robert G. Eccles, Robert H. Herz, E. Mary Keegan, David M. H. Phillips. – New York : John Wiley &Sons, 2001. – 368 pр.

400

ЗМІСТ ВСТУП ................................................................................................. 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ..................................................... 6 1.1. Генезис та еволюція понять «основні засоби», «основні фонди» та «основний капітал»....................................................... 6 1.2. Сутнісно-структурна характеристика основних засобів: юридичний, соціально-економічний, управлінський та екологічний аспекти ..................................................................... 28 1.3. Теоретико-методологічні засади відтворення основних засобів сільського господарства .................................................. 58 РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ .... 82 2.1. Актуалізація та інституціоналізація оцінки основних засобів сільського господарства в сучасних умовах ................ 82 2.2. Загальні організаційні та методологічні засади експертної оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення ....................................... 103 2.3. Особливості та удосконалення оцінки основних засобів сільськогосподарського призначення ....................................... 121 РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ .............................................................................. 144 3.1. Основні засоби сільського господарства як складова балансу основних засобів національної економіки та аграрного капіталу сільськогосподарських підприємств ........ 144 3.2. Забезпечення аграрного виробництва основними засобами як фактор розвитку й конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств ......................................... 165 3.3. Тенденції та параметри відтворення основних засобів у сільськогосподарських підприємствах ..................................... 186

401

РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОСТОГО ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ...................... 210 4.1. Інституціональні трансформації амортизаційної системи в Україні та їх вплив на процеси відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств ........... 210 4.2. Оптимізація методів та норм амортизації.......................... 237 основних засобів сільського господарства ............................... 237 4.3. Удосконалення переоцінки основних засобів сільського господарства в інформаційному забезпеченні управління їх відтворенням ................................................................................ 257 РОЗДІЛ 5. ФОРМУВАННЯ УМОВ РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ...................... 285 5.1. Потенційна здатність сільськогосподарських підприємств до самофінансування відтворення основних засобів .......................................................................................... 285 5.2. Роль держави і державної підтримки у формуванні умов відтворення основних засобів сільського господарства 310 5.3. Активізація залучення позикових інвестиційних ресурсів для фінансування відтворення основних засобів ..... 341 ВИСНОВКИ ..................................................................................... 362 ДОДАТКИ ........................................................................................ 366 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................ 376

402

Наукове видання

Могилова Марина Михайлівна

ОСНОВНІ ЗАСОБИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ: СТАН, ОЦІНКА, ВІДТВОРЕННЯ Монографія

Відповідальний за випуск М. М. Могилова Редактор Технічний редактор Комп’ютерна верстка

Л. Л. Ткач А. М. Артеменко А. В. Ващенко

Підписано до друку 11.01.2016. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 25,25. Обл.-вид. арк. 19,38. Наклад 300 пр. Зам. 48. Видання та друк – Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» 03127, м. Київ-127, вул. Героїв Оборони, 10. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2065 від 18.01.2005 р.

403

Для нотаток ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________

404