Розвиток аграрного підприємництва: тенденції та перспективи. by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР «ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ» РАДА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ

РОЗВИТОК АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Матеріали Четвертої міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі)

Київ – 2012

УДК 338.43:334.7 ББК 65.32 Р 64 Редакційна колегія: Ю.О. Лупенко, П.Т. Саблук, О.А. Козак, В.М. Жук, М.Ф. Кропивко, М.Й. Малік, М.І. Пугачов, О.Г. Шпикуляк, Ю.П. Воскобійник, О.В. Ковальова, Н.В. Копитець, О.В. Ходаківська Рецензенти: Макаренко П.М. – доктор економічних наук, професор; Лотоцький І.І. – доктор економічних наук, професор;

Рекомендовано до друку вченою радою ННЦ «Інститут аграрної економіки» (протокол № 5 від 07 липня 2012 р.) Висвітлено теоретичні і прикладні засади розвитку аграрного підприємництва. Обґрунтовано суть та значення підприємницької діяльності для формування економічного середовища в сільській місцевості, окреслено основні положення інституціонального забезпечення розвитку підприємницьких структур та заходи активізації підприємницької діяльності на селі. Розрахована на наукових працівників, професорсько-викладацький контингент вищих навчальних закладів, керівників і фахівців виробничих структур, державних органів управління, широкий загал читачів.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 65.012.32:338.431 ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ У ПІДПРИЄМНИЦТВІ: ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ Н.А. Герасимчук, кандидат економічних наук, доцент, Національний університет біоресурсів та природокористування України Поняття «інституціоналізм» в науковий обіг ввів У. Гамільтон 1918 року, який визначив інститут як поширений спосіб мислення або дії, відображений в звичках груп і звичаїв народу. З його точки зору, інститути фіксують усталені процедури, відображають загальну згоду, що склалася в суспільстві, домовленість. Під інститутами розуміють: звичаї, корпорації, профспілки, державу. Значний внесок у подальший розвиток теорії інституційної економіки вніс Д.Р. Коммонс, який 1934 року в своїй книзі «Інституційна економічна теорія» вперше ввів поняття трансакція і трансакційний процес. Під трансакцією він розумів угоду, яка складається з трьох складових елементів: переговори, прийняття зобов'язання та його виконання, а також дав класифікацію основних видів трансакції, до яких він відносив торгові, управлінські та раціоналізаторські. На підставі цих понять закладався фундамент «старого» інституціоналізму, а також основне розуміння суті взаємовідносин у рамках інститутів. Інституціональна теорія застосовується у всіх сферах життя, включаючи таке неоднозначне і складне для виміру явище, як підприємництво. Класичним працею, яка поклала основу наукового розуміння фактичної ролі підприємця, є видана 1912 року «Теорія економічного розвитку» І. Шумпетера, в якій підприємець вперше представлений як основний рушій прогресу і суб'єкт господарської діяльності, що має на меті новаторство у виробництві в ім'я економічного зростання. Сьогодні підприємець – це вже не егоцентричний 3

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері комерсант, який в гонитві за прибутком збагачується за рахунок своїх споживачів і робітників. Підприємець XXI століття – це особистість, що володіє невгамовною фантазією і енергією, творчістю, комунікабельністю і аналітичним

розумом

інтересах

справи

соціального

партнерства.

Мультиплікаційний підхід до досліджуваної проблеми і адаптація сучасних наукових знань з різних дисциплін роблять доцільним застосування як структурно-системної, так і суб'єктно-поведінкової концепції в частині предмета дослідження – інститутів розвитку підприємництва. Тільки так стає зрозумілим змінений разом з історичної епохою і економічними умовами тип підприємця, який знаходив у контексті досліджень різних шкіл все нові характеристики і пройшов еволюційний шлях від середньовічного войовничого торговця і авантюриста до сучасного менеджера, керівника фірми. Сходячись в головному, що підприємництво є функція, притаманна будь-якій господарській системі, а підприємець являє собою економічного суб'єкта, наділеного формалізованими параметрами. Різні школи по-різному описують окремі характерні риси цього явища. Це, в першу чергу, стосується відомих поглядів на власність і капітал підприємця, теорію розподілу прибутку («додаткової вартості»,

«відсотки»),

роботу

умовах

ризику

та

невизначеності,

регулювальну або пасивну роль підприємця і т.д. Проте при достатній повноті опису економічних функцій підприємця позначені теорії та підходи не завжди дають відповідь на питання про мотивацію дій суб'єктів дослідження в реальних координатах, психології їх поведінки при прийнятті рішень або, наприклад, схильності до інноваційної діяльності. Доповнити відсутню ланку в алгоритмі наукових знань дозволяє суб'єктно-поведінковий підхід, який активно адаптує до теми дослідження методологію суміжних наук – психології, соціології, історії, етнографії та ін. У зв'язку з цим народжується нова модель поведінки суб'єкта – підприємця в відповідному соціумі. 4

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Історико-генетичний

аналіз

джерел

створення

інститутів,

що

забезпечують функціонування системи «підприємницька діяльність» в рамках національної економіки дає важливі знання для розуміння механізмів інституційних інновацій в рамках досліджуваної системи і визначає її місце в системі інститутів суспільства. Важливість використання категорії економічних інститутів пов'язана з виділенням ролі сформованих правил і неформальних норм у господарській поведінці індивідів. Цим помітно розсуваються рамки системи детермінант, що впливають на економічну поведінку суб'єктів. Необхідність обліку природи економічних інститутів в господарських процесах добре ілюструє ситуація, що склалася в сучасній економіці. Господарська поведінка підприємців, як свідчать спостереження, зумовлюється не стільки новими

прийнятими

законами

появою

нових

організацій,

скільки

неформальними нормами, що виникають у процесі живої господарської діяльності. Введення в економічний аналіз інститутів дозволяє певною мірою вирішити складну проблему неоднозначності зовнішнього середовища у взаємодії господарюючих агентів, від якої традиційна економічна теорія воліла б абстрагуватися. Їх трактування як набору певних правил та норм поведінки дає можливість більш точно передбачати явні і неявні очікування з приводу відповідної реакції інших людей на прийняті дії. Проблеми взаємозв'язку інституту підприємництва і ринку, поставлені в рамках інституціональної теорії, вже починають розглядатися в економічній науці. Залишаються не цілком вирішеними завдання виявлення витоків підприємництва, формування підприємницької

діяльності як інституту

ринкової економіки, не пов'язані в єдиній системі економіко-правові взаємовідносини між суб'єктами підприємництва, не врахована повною мірою роль формальних і неформальних обмежень, роль і природа транзакційних витрат у розвитку інституту підприємництва.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Список використаних джерел 1.

Малік М. Й. Інституціоналізація аграрного підприємництва:

трансформація та ефективність / М.Й. Малік, О.Г. Шпикуляк // Економіка АПК. – 2010. – № 7. – С. 132–139. 2.

Степаненко С. В. Інституціональний аналіз економічних систем

(проблеми методології) : монографія / С. В. Степаненко. – К. : КНЕУ, 2008. – 312 с. 3.

Шпикуляк

О.Г.

Інституціальні

особливості

розвитку

підприємництва та соціального капіталу в аграрній сфері / О.Г. Шпикуляк // Агросвіт. – 2008. – № 11. – С. 4–10.

УДК 657.6 МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ КОШТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ Н.Г. Здирко, аспірант * , Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Однією

сторін

сучасного

стану

фермерських

господарств

недостатність фінансових ресурсів, основна частина яких формується із власних джерел. Суттєві проблеми виникають при отриманні банківських кредитів,

недостатність

фінансових

ресурсів

негативно

впливає

на

господарську діяльність, спричиняє виникнення та зростання їх заборгованості у взаємних розрахунках з іншими суб’єктами господарювання, щодо оплати праці та сплати податків. *

Науковий керівник – Л.В. Гуцаленко, доктор економічних наук.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Дослідження проблем бюджетної підтримки фермерських господарств та її контролю здійснюються В.М. Жуком, Л.В. Гуцаленко, М.Я. Дем’яненком, О.Д. Радченко [4; 5], Л.К. Суком, Я.Р. Яремою [8] тощо. Проте проблеми щоразу вимагають коригування відповідно до поточної ситуації. При цьому має місце постійна нестача коштів для розширення виробництва, що загострює проблему фінансового забезпечення [1]. Тому бюджетна підтримка розвитку особливо важлива, роль її для розвитку економіки і даної форми господарювання важко переоцінити (рис.).

підтримка

Сільські території середовище функціонування

Фермерські господарства

Сприяє соціальній сфері та забезпеченню благоустрою

економічний ефект

прод. безпека

Держава

соціальний ефект

Виробництво продукції

Сільське господарство галузь господарювання

Становить значну частку у сільськогосподарському виробництві

Рис. Вплив державної підтримки фермерських господарств на соціальноекономічний розвиток держави Кошти державної підтримки є особливим об’єктом державного контролю. Державний контроль – це одна з форм впливу держави в особі її органів, а також

органів

місцевого

самоврядування

на

економіку.

Методичне

забезпечення контролю формується з нормативної бази та наукового апарату, а також практичних прийомів його здійснення. Згідно зі ст. 19 ГК держава здійснює

контроль

нагляд

за

господарською

діяльністю

суб’єктів

господарювання в певних сферах, зокрема: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і 7

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами

господарювання

кредитних

зобов’язань

перед

державою

розрахункової дисципліни тощо [2; 7]. Сутність контролю взагалі і фінансового контролю зокрема полягає в ефективному попередженні, виявленні та запобіганні порушенням щодо використання фінансових ресурсів. На дев’ятому конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів (INTOSAI) 1977 р. в Лімі контроль був визнаний обов’язковим елементом управління суспільними фінансовими засобами. Фінансовий контроль є частиною загальнодержавного контролю, це діяльність державних органів та організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності під час мобілізації, розподілу і використання грошових коштів і зв’язаних з ними матеріальних цінностей. Основним завданням контролю є перевірка додержання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, стану обліку і звітності. Дослідження предмета контролю різними прийомами і способами утворює метод контролю. Метод (від грец. methodos – спосіб пізнання) – це спосіб дослідження або практичного виконання чого-небудь, спосіб наукового пізнання й установлення істини. Предметом контролю є виявлення законності, реальності, економічної доцільності та ефективності використання фінансових ресурсів у процесі підприємницької діяльності згідно з чинним законодавством та

забезпечення

їх

збереження.

процесі

контролю

застосовуються

загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, моделювання [2]. Об’єктом контролю використання бюджетних коштів є загалом діяльність фермерських

господарств.

Стан

господарств наведено у таблиці. 8

фінансової

підтримки

фермерських

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Державна підтримка фермерських господарств у 2007–2010 рр., тис. грн Показник Отримано коштів державної підтримки - всього: Отримано коштів за рахунок бюджетних дотацій, у тому числі: для підтримки виробництва продукції рослинництва розвитку тваринництва здійснення заходів з відтворення водних живих ресурсів за іншими видами (напрямами) державної підтримки Отримано коштів за рахунок податку на додану вартість у тому числі: для розвитку рослинництва підтримки виробництва продукції тваринництва Джерело: [5].

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

384124

692300

658500

448200

377985

469531

111300

93400

201289

265437

46400

50500

21395

78186

17900

7800

–

100

153291

125901

4700

35000

6139

222772

547200

6139

71527

517300

302500

151239

29900

52300

354800

Як досліджено О.Д. Радченко [5, с. 64], за вказаний період бюджетна підтримка фермерських господарств розвивалась переважно за рахунок податкової підтримки – спостерігається її зростання у 36,2 раза. Зросли також кошти, виділені на інші напрями – для розвитку тваринництва – у 3,6 раза, підтримки виробництва продукції рослинництва у 1,3 раза. З’явився новий напрям – здійснення заходів з відтворення водних живих ресурсів, обсяги якого 2008 р. склали 7 тис. грн. 2009 року підтримка фермерських господарств становила 14,0% бюджетних дотацій та 9,3% за рахунок податку на додану вартість

коштів

загальної

державної

підтримки

сільськогосподарських

підприємств. За матеріалами контролю Рахункової палати використання бюджетних коштів підприємств АПК [3] визначено, що однією з основних причин недостатнього впливу державної фінансової підтримки на стан виробництва сільськогосподарської продукції є недоступність одержання бюджетних коштів 9

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері для

значної

частини

сільськогосподарських

підприємств,

фермерських

господарств та майже всіх дрібнотоварних господарств. Ситуацію мала б поліпшити ефективна діяльність дорадчих служб, проте, як показала перевірка, їх діяльність на цьому етапі була незадовільною. Прикладом недоступності одержання державної фінансової підтримки може слугувати стан надання її за попередні роки, коли діяли програми підтримки таких господарств. Зокрема, фінансовою допомогою охоплено 1996 фермерських господарств, або 4,6 % від загальної їх кількості. Охоплення

фермерських

господарств

фінансовою

допомогою

на

поворотній основі в різних регіонах має різний рівень. Так, найбільший відсоток кількості фермерських господарств, що отримали таку допомогу, до загальної їх кількості мають: Рівненська – 5,7 %; Тернопільська – 4,1 %; Чернігівська області – 4,3 %; у той час як АР Крим, Донецька, Одеська, Миколаївська області – менше 2 %. Перевіркою в Мінагрополітики встановлено, що відповідно до Порядку використання коштів для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1102, Міністерство здійснює розподіл бюджетних коштів за КПКВ 2801460 «Надання кредитів фермерським господарствам» між регіонами за погодженням з Мінфіном. Перевіркою законності та ефективності використання коштів державного бюджету встановлено факти, коли державна допомога надавалась без необхідних підстав на її отримання. Підвідомчі Мінагрополітики управління та служби не забезпечують контроль за дотриманням чинного законодавства в частині повернення заборгованості за наданими на поворотній основі державними коштами та матеріальними цінностями, чим значно зменшують ефективність використання коштів державного бюджету, наданих на підтримку підприємств АПК. 10

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Тобто, проведеними Рахунковою палатою [3] перевірками встановлено, що через неналежний внутрішній контроль з боку Мінагрополітики, як головного розпорядника бюджетних коштів, підвідомчі йому управління та служби не займаються питаннями повернення заборгованості за наданими на поворотній основі державними коштами та матеріальними цінностями. В результаті станом на 01.01.2009 у них утворилась прострочена дебіторська заборгованість в сумі 390,2 млн грн, у тому числі: Українського державного фонду

підтримки

фермерських

господарств

–

9,8

млн.

грн,

ДП

«Держрезервнасінфонд» – 70,3 млн. грн. та НАК «Украгролізинг» - 310,1 млн грн, що свідчить про неефективне використання коштів державного бюджету. У Донецькій, Житомирській, Київській та Львівській областях внаслідок неефективного використання бюджетних коштів, що виділялись на підтримку АПК, розпорядниками нижчого рівня в періоді, що перевірявся, було повернуто до державного бюджету невикористані кошти в сумі 12,4 млн грн., або 16 % від загального обсягу встановлених порушень у цих областях (75,9 млн грн) [3]. Досвід державної підтримки сільського господарства в роки незалежності України свідчить, що вона була і поки що залишається спрямованою на розв’язання поточних завдань, а не на перспективний розвиток сільського господарства, підвищення його ефективності. Тому важливого значення набуває розробка механізмів і заходів державної підтримки фермерських господарств,

які

забезпечили

конкурентоспроможність

продукції

на

внутрішньому та зовнішньому ринках, а також розвиток сільських територій. Регулююча

роль

товаровиробників,

держави, має

спрямована

здійснюватися

на

підтримку

інструментами,

які

вітчизняних не

повинні

суперечити принципам СОТ і зобов’язанням України згідно з Угодою про сільське господарство [8]. Отже, методи контролю державної підтримки мають відповідати основним завданням контролю за ефективністю витрачання коштів, і разом з 11

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері тим, бути спрямованими на контроль господарської діяльності фермерських господарств, що її отримують. Список використаних джерел 1.

Заходи

виконання

Державної

цільової

програми

розвитку

українського села на період до 2015 року у 2008 році [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://new.minagro.gov.ua. 2. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління : монографія. / Є. В. Калюга. – К.: Ельга: Ніка-Центр, 2002. – 360 с. 3. Про результати аналізу використання коштів державного бюджету України, виділених

на

державну

підтримку

АПК/

[Електронний

ресурс].

–

Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua. 4. Радченко О.Д. Бюджетне фінансування фермерських господарств / О. Д. Радченко // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія Фінанси і кредит. – 2011. – №2. 5. Радченко О.Д. Інститут державної підтримки малих підприємств у сільському господарстві / О. Д. Радченко // Економіка АПК. – 2011. – №11. – С.60–66. 6. Стефанюк І. Б. Мета і завдання державного фінансового контролю підприємницької діяльності / І. Б. Стефанюк // Фінансовий контроль – 2001. – № 3. – С. 46–51. 7. Усач Б. Ф. Контроль і ревізія : підручник / Б. Ф. Усач. – К.: ЗнанняПрес (Вища освіта ХХІ століття), 2002. – 253 с. 8. Ярема Я.Р. Механізми державної підтримки сільськогосподарських підприємств: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.04 [Електронний ресурс] / Я.Р. Ярема; Луган. нац. аграр. ун-т. – Луганськ, 2009. – 20 с.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 631.155 (477) НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ АГРАРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

О.М. Ільчук, аспірант*, Національний університет біоресурсів і природокористування України Аграрний сектор України як окрема сфера господарської діяльності має свої особливості функціонування та відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої

безпеки

України.

Пріоритетність

цієї

галузі

зумовлює

необхідність державної підтримки сільського господарства. Україна стала членом СОТ, принципи і правила якої зорієнтовані на максимальну лібералізацію торгівлі та захист національних виробників. На жаль, вітчизняна практика

бюджетного

регулювання

свідчить

про

неефективність

та

недостатність його в Україні. Тому вирішення питання рівня державної підтримки сільськогосподарських підприємств залишається актуальним. Аспекти

формування

механізму

державної

підтримки

сільськогосподарського виробництва досліджували у своїх працях багато вітчизняних вчених-економістів Проте дискусійним залишається питання визначення

масштабів

та

напрямів

державної

підтримки

вітчизняних

сільськогосподарських товаровиробників. Впровадження раціональної бюджетної підтримки є одним з основних завдань держави. Державна підтримка розвитку сільськогосподарського виробництва, інших галузей АПК, повинна бути спрямована на гарантування продовольчої безпеки країни, створення умов конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, забезпечення захисту товаровиробників, що *

Науковий керівник – А.Д. Діброва, доктор економічних наук, професор.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері має велике значення не лише для аграрної сфери, а й для усього національного господарства України. 13 січня 2012 року вступив у силу Закон України – Про внесення змін до статті 13 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 22 грудня 2011 року № 4216-VI, відповідно до якого, державна підтримка сільського господарства в Україні може здійснюватися у наступних формах: субсидування частини плати (відсотків) за використання кредитів, наданих сільськогосподарським виробникам банками в національній та іноземній

валюті;

компенсація

лізингових

платежів

за

придбання

сільськогосподарської техніки та обладнання. Згідно з прийнятим Законом «Про Державний бюджет України на 2012 рік», на пряму підтримку сільського господарства буде витрачено лише 33% загального обсягу аграрного бюджету, що є одним із найнижчих показників за останні роки. У докризових 2007 і 2008 рр. на пряму підтримку аграріїв витрачалося відповідно 63% і 57% аграрного бюджету. Якщо ж порівнювати в грошовому еквіваленті, то на 2012 рік обсяг витрат на безпосередню підтримку сільськогосподарських виробників запланований удвічі менший, ніж 2008 року, і на 31% менший, ніж 2011 року [3]. Експерти зазначають, що в комплексі прямої державної підтримки аграрного сектору можна виокремити три ключові напрями: фінансова допомога заходам в агропромисловому комплексі – 0,83 млрд грн; державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і догляд за ними – 1,08 млрд грн; державна підтримка галузі тваринництва – 0,73 млрд грн. Останні два, на відміну від першого, фінансуватимуться зі спеціального фонду, гроші в який спрямовуватимуться із загального фонду. Крім того, на розвиток сільських територій було спрямовано 0,23 млрд грн (3% загального обсягу аграрного бюджету). На забезпечення аграрного 14

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері сектору висококваліфікованими кадрами і новітніми розробками буде виділено 0,8 млрд грн (10%). У цілому обсяг аграрного бюджету-2012 затверджено на рівні 8,21 млрд грн, що на 22% менше, ніж у попередньому році. Номенклатуру напрямів державної підтримки сільськогосподарського виробництва та передбачені для цього кошти визначено в Законі про державний бюджет на 2012 рік. Наступним напрямом є страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою. 22 грудня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон

України

–

«Про

особливості

здійснення

страхування

сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою» (Законопроект № 5063 від 6 вересня 2009 року). Зазначений Закон передбачає надання державної підтримки сільськогосподарським підприємствам шляхом оплати частини страхового платежу (страхової премії), нарахованого за договором страхування врожаю, сільськогосподарських тварин, птиці тощо від загибелі або пошкодження внаслідок настання надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, діяльності людини у процесі створення матеріальних благ (аварії, пожежі тощо). Розвиток сільськогосподарського страхування передбачає [2]: -

визначення на законодавчому рівні довготермінованої політики

держави відносно підтримки страхування сільськогосподарської продукції; -

впровадження законодавства, що регулює процеси страхування

сільськогосподарської продукції з державною підтримкою; -

впровадження кваліфікованих вимог та сертифікацію страховиків,

які надають послуги у страхуванні сільськогосподарської продукції; -

забезпечення на державному рівні перестрахувального захисту від

катастрофічних ризиків. У разі реалізації запропонованих заходів у сфері страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників частка охоплення посівних площ 15

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері страхуванням зросте більше ніж як втричі і перевищить у 2020 році позначку у 10%, чому сприятиме збільшення обсягів державної бюджетної підтримки шляхом

здешевлення

вартості

страхових

премій

при

страхуванні

сільськогосподарських культур. Обсяги державної підтримки через здешевлення вартості страхових премій при страхуванні сільськогосподарських культур 2015 року будуть прогнозно становити 366 млн грн, а 2020 року – 1027 млн грн. Удосконалення напрямів і механізмів державної фінансової підтримки повинно передбачати розподіл наявних бюджетних ресурсів підтримки відповідно до основних стратегічних завдань галузі за такими напрямами [1]: -

формування ринкової інфраструктури та стимулювання попиту на

сільськогосподарську продукцію; -

здійснення прямих бюджетних виплат товаровиробникам у порядку

та обсягах, що не суперечать взятим зобов’язанням перед СОТ; -

забезпечення

розвитку

сільських

територій,

збереження

навколишнього середовища. Державна фінансова підтримка розвитку сільських територій повинна спрямовуватись на забезпечення соціального захисту зайнятого в сільському господарстві населення та створення належних умов праці й проживання, здійснення природоохоронних заходів, екології, а також збереження сільського способу життя та національних традицій. Прогнозується, що обсяги державного фінансування на період до 2020 року значно зростуть. Так, 2015 року вони становитимуть 16,2 млрд грн, а 2020 року – 34,8 млрд грн. Обсяги фінансування програм виробничого спрямування, порівняно з 2011 роком, 2020 року збільшаться майже втричі. Отже, ефективна державна підтримка сільського господарства України потребує вироблення фундаментальних програм побудови вигідних для економіки 16

держави

та

товаровиробників

довгострокових

стабільних

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері економічних відносин і власної стратегії торговельних переговорів за прикладом країн з розвиненою ринковою економікою. Крім того, необхідно впровадити механізми, які підвищують інвестиційну привабливість аграрного сектору. Без різкого збільшення обсягів інвестування, у тому числі значною мірою з-за кордону, важко розраховувати на швидкий і безболісний вихід сільського господарства із кризи. Адже вирішити питання матеріально-технічного переозброєння галузі без залучення інвестиційних і кредитних ресурсів неможливо. Список використаних джерел 1. Дiбpoвa A. Д. Деpжaвне pегулювaння сiльськoгoспoдapськoгo виpoбництвa: теopiя, метoдoлoгiя, пpaктикa / А. Д. Діброва. – К. : ВПД «Фopмaт», 2008. – С. 76 – 86. 2. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / за ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. – К. : ННЦ ІАЕ, 2012. – 182 с. 3. Про Державний бюджет України на 2012 рік : Закон України від 22.12.2011 № 4282–V // Офіційний вісник України. – 2011.– № 100/1. – Ст. 3696. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4282-17. 4. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minagro.gov.ua.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 631.115:15 330 ВЛАСНІСТЬ ЯК ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА Л.М. Малік, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Значну роль у забезпеченні розвитку підприємництва відіграє інститут власності. Реалізація економічного вибору в умовах обмеженості ресурсної бази суспільства неможлива без відповідного інституту її розподілу, чим завжди була власність – інститут, сукупність організаційно оформлених правил (інституцій), прав щодо володіння, користування і розпоряджання активами, благами в системі міжагентських ринкових відносин. Власність має як юридичну, так і економічну ознаки, що дозволяє вважати її правовим і економічним інститутом. Власність є однією з центральних ланок у системі управління господарською діяльністю підприємств. В простому тлумаченні це належність речей певним особам, організаціям, державі і вона має економічну і правову основу. Економічна природа її полягає в тому, що вона дає можливість отримувати від майна корисні властивості і забезпечувати задоволення отримання зиску. Відносини між людьми і організаціями з приводу належних їм об’єктів власності прийнято називати відносинами власності. Дії, які чинять власники на процеси, пов’язана з належністю майна і його використанням та на учасників цих процесів, називають управлінням власністю. Власність як інститут піддається постійним трансформаціям, що зумовлено природою суспільно-економічного буття. Існує думка, що ідея трансформації системи власності нерозривно пов’язана із створенням умов її реалізації (на наше переконання – ці умови інституціональні), адже власність у 18

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері ринковому

середовищі

для

свого

функціонування

повинна

мати

інституціональне забезпечення [1]. Потрібно констатувати взаємозв’язок власності і підприємництва, інститутів відповідно до базисного (власність) і похідного (підприємництво). Власність у механізмі підприємництва має двосторонню направленість: суб’єктно-об’єктні відносини і суб’єктно-суб’єктні відносини. Суб’єктнооб’єктні відносини поділяються на три основних види: власник – володар, власник-користувач, власник-розпорядник. Кожен вид взятий окремо не є повним власником в соціально-економічному розумінні. Виходячи з правової форми власності, регулюються відносини всередині самого підприємства і поза ним. Обираючи правову форму, підприємці беруть до уваги принципи відповідальності у зовнішніх відносинах, оподаткування, ведення стратегічного і поточного управління, спосіб розподілу прибутку між співвласниками. У практичній діяльності будь-який управлінський сигнал до його втілення в господарські рішення повинен перетворитися на управлінське рішення як продукт внутрішньогосподарського управління підприємством. Для з’ясування

впливу

власності

на

формування

механізму

управління

підприємством необхідно враховувати три чинники: перший – форма реалізації власності, другий – багаторівневий характер управління (організаційноуправлінська структура), третій – різноманітність форм підприємства. Через відносини користування, володіння, розпорядження відбувається реалізація власності. В загальному можна говорити про органи керівництва та виробничий менеджмент. Керівництво визначає стратегію, а менеджмент її реалізує. Тоді на рівні підприємства можна виділити два напрями впливу власності на управління. Перший – персоніфікація форм реалізації власності за управлінськими рівнями, а другий – власність у внутрішньогосподарських відносинах. 19

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Відповідно

до

форм

власності

діють

такі

види

підприємств:

індивідуальне, сімейне, державне, комунальне, казенне і спільне підприємство. У Державному Класифікаторі підприємства виділяються за організаційно правовими формами, які і є елементами організації державних статистичних спостережень. Це публічні і приватні акціонерні товариства: господарські товариства; приватне, державне, дочірнє, комунальне, казенне підприємство, кооператив,

сільськогосподарський

виробничий

кооператив,

фермерське

господарство та інші. На практиці спостерігається значна строкатість варіантів. персоніфікації форм реалізації власності і різнопланові організаційно-правові форми господарювання. Основною метою управління виробничою діяльністю є отримання прибутку,

збереження

ресурсного

потенціалу,

зростання

ефективності

використання капіталу як власності. Ефективність управління може бути успішною при задіянні механізму, який визначає: порядок формування виробничого потенціалу, джерел фінансування й інформаційного зв’язку. Головною умовою управління у сфері майнових відносин є забезпечення ефективного використання майна як капіталу. Для цього, на нашу думку, необхідно: − сформувати і юридично закріпити спілки громадян-співвласників майна з укладанням договорів про спільне володіння, розпорядження та користування майном; − створити систему реєстрації майна та прав на нього, майновоінформаційного банку даних; − на базі існуючих майнових об’єктів (будівлі, споруди і механізми, багаторічні

насадження,

меліоративні

системи),

ініціювати

створення

кооперативних структур виробничого і обслуговуючого спрямування; − з метою ефективного використання і збереження майнових комплексів розробити механізми викупу господарюючими суб’єктами орендованого майна. 20

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Пропоновані підходи до оцінки системи управління власністю аграрних підприємств ґрунтуються на раціоналізації окремих складових: організаційна структура, особистість менеджера, економічна ефективність виробництва, орендні відносини, матеріальне стимулювання праці. Список використаних джерел 1. Погорєлов С. Б. Інституціональне забезпечення трансформації державної власності [Електронний ресурс] / С. Б. Погорєлов, С. А. Бебело // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2005. – Вип. 89-2. – С. 170–175. – Режим доступу: http://www.donntu.edu.ua/»Библиoтeкa»/.

УДК 338.516.4:330.34 РИНОК ЯК ОСНОВНИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ В.А. Мамчур, молодший науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Господарська

діяльність

вимагає

адекватної

координації

між

економічними агентами та їх мотивацією. Ринок – інститут (інституційна структура, система), за допомогою якого можна реалізувати функції шляхом створення сприятливих «правил гри» і економічних інститутів – ціни, ціноутворення, прав власності, які стануть тим сигналом, який спрямує дії окремих осіб і компаній. Однак ринок є недосконалою інституційною системою з трьох основних причин, які впливають на її ефективність: «провал» ринку,

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері наявність трансакційних витрат і недостатня захищеність майнових прав сторін, що беруть участь в угодах. Отже, можна стверджувати, що ринок, як основний інститут у сучасній економіці, спирається на певний набір правил, які включають, наприклад, певну можливість доступу до інформації, прийняті правила обміну товарів через формальні або неформальні контракти, механізми, що, зокрема, забезпечують укладання угод і контрактів, та їх виконання. Найважливішим аспектом у процесі економічного розвитку, на нашу думку, є незалежне й не адміністративне функціонування ринків. Ринок важливий канал, необхідний інституціональній системі з метою досягнення нею вищої ефективності.

Не існує «невидимої руки», яка змогла б привести

економіку в рівновагу, тому думка, заснована на невтручанні (держави, уряду), не є прийнятною з точки зору ефективного розвитку аграрного сектору економіки та економіки країни. Головною причиною відсталості, низької ефективності розвитку аграрного сектору, економіки багатьох країн, зокрема і вітчизняної,

багатими

природними

ресурсами,

відсутність

або

неефективність своїх внутрішніх ринків, крім того, недосконала його організація. За відсутності ринків або їх неефективності ринкові агенти (актори) починають використовувати інші види управління, засновані на різних формах найму. Отже, ринок є найважливішим формальним інститутом, але його слід відрізняти від інших інститутів та інституцій, щоб запобігти його провалів, зменшити трансакційні витрати та дати впевненість ринковим агентам у своїх майнових правах (правах власності). Відповідно до цього необхідно створювати як формальні, так і не формальні інститути для ринкового середовища, метою яких є ефективне управління і заохочування дій ринкових (економічних) агентів. Проте не всі з них сприятимуть досягненню цієї мети, тому що неможливо передбачити сукупність непередбачених обставин, які можуть 22

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері виникнути в процесі ефективного функціонування ринку, а також тому, що ринкові агенти

(продавці) можуть «захопити, підкупити, домовитись» в

«лобіюванні» своїх власних інтересів, з метою отримати повну перевагу над іншими ринковими агентами (монополіст). Ринок діє найкраще, коли діють чіткі «правила гри», прості й передбачувані механізми та інститути гарантування прав власності, ціни, ціноутворення

справедливих

контрактів

(домовленостей).

Інститути

визначають ефективність, з якою працюють ринки, сприяють розподілу ресурсів, справедливому обміну, використанню різних інноваційних продуктів та інновацій. Для ринків як інституту і ринкових інститутів та інституцій необхідні сприятливі дії, які впливатимуть на їх розвиток. В першу чергу слід звернути увагу на політичні та інституційні реформи, які позитивно сприяють конкуренції і лібералізації торгівлі. На нашу думку, одним із найважливіших ринків для належного функціонування економіки є аграрний. Аграрний сектор має важливе значення для забезпечення сільськогосподарською сировиною і продовольством, за рахунок власного виробництва, соціального розвитку села та підвищення рівня життя сільського населення. Існує сильна позитивна кореляція між економічним розвитком і споживанням продуктів аграрного виробництва на душу населення. Основною складовою аграрної реформи є земельна і господарська реформи. М.Й. Малік стверджує, що завдання аграрної реформи полягає у забезпеченні

продовольчої

безпеки

країни

конкурентоспроможності

сільськогосподарської продукції на світовому ринку [1]. Обгрунтованою є позиція П.Т. Cаблука, який вважає, що аграрна реформа не може здійснюватися без реформування економіки країни в цілому [2]. Проте в нашій країні проведенню аграрної реформи не приділялося належної уваги, що й призвело до занепаду сільського господарства. 23

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Причиною занепаду сільського господарства стало те, що аграрна реформа не регулювалася державою і не мала комплексного характеру, а також була тривала в часі. Це було зумовлено тим, що вона здійснювалася в умовах загальноекономічної

кризи

країні.

Негативні

чинники,

серед

яких,

насамперед, порушення міжгалузевого еквівалентного обміну, інфляційні процеси, низька купівельна спроможність населення, незадовільна матеріальнотехнічна база виробництва, відсутність достатньої і дієвої інфраструктури ринку, не дали змогу більшості новоствореним сільськогосподарським і приватизованим підприємствам харчової промисловості за такий короткий час повністю адаптуватись до жорстких вимог ринкової економіки [3]. Кожній реформі (інтеграції) необхідно створювати власні стимули і механізми, забезпечувати підтримку і регулювання (державну, суспільну) які позитивно сприятимуть її здійсненню. Інститути та інституції відіграють важливу роль не тільки стимулюванням, але і встановленням відповідних «правил гри» для реальної ринкової інтеграції. Однак постає і багато перешкод, інституційних бар'єрів [4], адміністративних перепон, які негативно впливають на розвиток аграрного сектору, ринків тощо. З вищевикладеного випливає, що, по-перше, ринок є найбільш важливим економічним інститутом та місцем обміну, по-друге, ринок – це інститут, за допомогою якого будується правова основа функціонування ринкового інституційного середовища. Особливе значення відводиться суспільним інститутам, за допомогою яких можливо запобігти незаконному втручанню, прийняттю лобіюючих законів, захопленні зацікавленими групами (особами) влади, підприємств, і тим самим запобігти монополії і неконкурентним відносинам на ринку.

Малік

М.Й.

Реформування

власності

реструктуризація

підприємств АПК / М.Й. Малік // Економіка АПК. – 2007. – № 11. – С. 9–13. 2. Саблук П.Т. Становлення аграрної політики в Україні / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2006. – №1. – С.3–7. 3. Лузан Ю.Я. Реформування аграрного сектора України: стан і перспективи / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. – 2002. – № 4. – С. 3–7. 4. Інституційні бар’єри – формальні правила, що встановлюються політичними організаціями щодо входження фірм на ринок та виходу з нього. Єврoпeйcька iнтeграцiя та Україна : [навч.-мeтoд. пociб.] / В.Є. Нoвицький, Т.М. Пахoмoва, В.I. Чужикoва. – К. : Мiнicтeрcтвo eкoнoмiки та з питань європейської iнтeграцiї України, Мiнicтeрcтвo закoрдoнних cправ ФРН, Тoв-вo К. Дуйcбeрга (ФРН), 2002. – 480 c.

УДК 338.43 ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ВІДТВОРЮВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ Д.А. Міщенко, Дніпропетровська державна фінансова академія Однією

вирішальних

умов

подальшого

розвитку

сільськогосподарського комплексу є використання інтенсивних методів. Це означає,

першу

чергу,

опору

на

продуктивність

праці.

Зростання

продуктивності праці завжди було одним з важливих чинників підйому 25

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері сільського господарства. У сучасних умовах його значення ще більше зростає. Тільки

за

економічного

високої

продуктивності

потенціалу,

можна

необхідного

прискорити

для

накопичення

інтенсифікації

аграрного

виробництва. В

останні

роки

сільськогосподарському

темпи комплексі

зростання значно

продуктивності

підвищилися.

Зараз

праці

важливо

закріпити і розвинути далі досягнуту динаміку. Ринкова система перетворює умови і резерви зростання продуктивності праці. Є нові джерела стимулювання динаміки. Продуктивність праці починає функціонувати на новій економічній основі. Перш за все змінюється цільова обумовленість динаміки, що полягає в орієнтації на пріоритетність отримання прибутку. Поряд з цим, продуктивність праці підпадає під вплив інституційної змішаної ринкової системи. Вона сприймається як найважливіший засіб підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Питання ефективності праці вирішуються в умовах самостійності сільськогосподарських товаровиробників та в рамках вільного підприємництва. Умови росту продуктивності праці відображають стан аграрного ринку і ринкового механізму. З одного боку, вони припускають ринкове самоналагоджування трудового процесу з дією попиту, контрактного ціноутворення та інших ринкових принципів, а з іншого, підлаштовуються під систему державного регулювання з застосуванням нового законодавства, оподаткування, кредитування, субсидування. Ринкове середовище надає специфічний зміст двом головним чинникам зростання

продуктивності

аграрної

праці:

збільшенню

обсягів

сільськогосподарського виробництва та економії затрат праці. Перший чинник засновано на ефективному використанні фізичного капіталу, а другий – на відтворенні людського капіталу. На цих напрямах групуються різноманітні фактори росту продуктивності. Фактори рухливі, знаходяться в постійних змінах в силу нескінченної зміни 26

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері ситуації. Розвиток економічних відносин призводить до збагачення факторів новими ознаками або зовсім до зміни самих факторів. Це слід враховувати в практичній роботі з організації підвищення продуктивності праці. До ринкових перетворень в країні діяли чинники, пристосовані до командно-адміністративної економічної системи. При переході до ринку частина з них втратила значимість, частина зазнала ринкової трансформації. З'явилися і нові чинники, висунуті ринковими потребами. В економічній літературі наводиться різна класифікація чинників росту продуктивності аграрної праці. Кожна з них знаходить своє обґрунтування. Слід особливо враховувати специфіку перехідного періоду, а також варто ув'язувати чинники з основними напрямами зростання ефективності трудових витрат у сільській економіці. Практика показує, що ринкова система створює додаткові імпульси для підйому продуктивності аграрної праці. Чим повніше проявляються ринкові відносини, тим вищий результат. Звідси випливає висновок, що подальші ринкові перетворення благотворно вплинуть на ефективність трудової діяльності в сільськогосподарському комплексі. Досліджуючи

особливості

інституційної

перебудови

сільськогосподарського комплексу, можна виділити додаткові моменти, які мають істотне значення для продовження аграрної реформи: 1.

Ринкова

трансформація

сільськогосподарському

комплексі

відбувається нерівномірно. Вона в основному здійснюється в секторах інститутів організацій та інститутів-норм, але недостатньо торкнулася інститутів-процесів,

особливо

процесів

налагодження

конкурентного

середовища, накопичення та інвестування. 2. Негативно позначаються на аграрному виробництві прорахунки в формуванні нового інституту земельної власності; постійно виникають суперечності між власниками земельних часток і сільськогосподарськими 27

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері підприємствами з приводу використання землі, що перетворюються на бар'єри на шляху вдосконалення земельних відносин. 3. Процеси стабілізації і підйому сільського господарства поки не мають всеосяжного характеру у зв'язку з наявністю деяких галузей, які продовжують перебувати у кризовому стані. 4. Хоча за останні роки досягнуто відносної стійкості і зростання сільськогосподарського виробництва, проте потенціал подальшого підйому аграрної економіки не вичерпаний. 5. Проблемою, яка потребує якнайшвидшого вирішення для розгортання ринкових

відносин

рентабельність

сільського

сільськогосподарському господарства

комплексі,

значна

частка

низька

збиткових

сільськогосподарських організацій. 6. Зростаюче значення в аграрній економіці набули фермерські господарства. Характерною рисою останнього часу є позитивний процес інтенсивної концентрації фермерського виробництва, але з другого боку, спостерігається великий відхід від фермерської діяльності, зокрема, з причин, які можна нейтралізувати. 7. Доцільно відкривати додаткові можливості для стимулювання господарств населення, головна увага має бути звернена, насамперед, на сприяння особистим господарствам в розвитку традиційних і звичних галузей картоплярства, овочівництва, плодівництва і тваринництва.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 63:339.138(4) AGROMARKETING NETWORK КАК ИНСТРУМЕНТ ПОВЫШЕНИЯ ДЕЛОВОЙ АКТИВНОСТИ В АГРОБИЗНЕСЕ О.А. Пашкевич, к.э.н., Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси», О.А. Сивурова, заведующая отделом «Центр ФАО», Государственное учреждение «Белорусская сельскохозяйственная библиотека им. И.С. Лупиновича» НАН Беларуси Совершенствование систем агромаркетинга, как для производителей сельскохозяйственной продукции, так и для товаропроводящих сетей, требует соответствующей

политики,

законодательной

среды,

эффективного

государственного регулирования. Такие услуги включают формирование рыночной

инфраструктуры,

предоставление

информации

рыночной

конъюнктуре, расширение сферы консультационных услуг по агромаркетингу. Обучение

агромаркетингу

на

всех

уровнях

–

от

выпускников

сельскохозяйственных учебных заведений до производителей – также актуально. Новые рыночные связи между агробизнесом, товаропроводящей сетью и сельскохозяйственными

товаропроизводителями

требуют

постоянного

совершенствования, например, посредством контактного взаимодействия между производственными и рыночными группами, их объединениями для продвижения общих целей и т.д. В этой связи, формулировка и реализация проектов по улучшению маркетинговой стратегии, создание услуг в сфере взаимодействия

«производство-рынок»,

обучение

стратегиям

ведения 29

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері агробизнеса – задача актуальная и востребованная. Кроме того, рыночная информация – ключевой фактор, способствующий сельскохозяйственным производителям и торговой сети принимать рациональные решения о том, какую продукцию выращивать, в соответствии с какой технологией, на каких рынках ее реализовывать. Идея основания Интернет-портала по агромаркетингу возникла во время работы семинара по формированию тематических сетей «Последовательность в информационном

обеспечении

для

развития

сельскохозяйственных

исследований» в рамках международной инициативы «Стратегия развития информации для исследований в области сельского хозяйства» (CIARD) в Будапеште в марте 2010 г. Цель международной инициативы CIARD – формирование целевой группы специалистов по информационным технологиям на национальных уровнях для лучшего понимания международных и национальных проблем в сельском хозяйстве. Портал Агромаркетинг является частью информационной сети AgroWeb по Центральной и Восточной Европе [1]. Главной целью создания сайта является содействие продвижению информации в помощь пользователям стран Центральной и Восточной Европы (ЦВЕ), включая страны Содружества Независимых Государств (СНГ) и взаимодействия между ними. Деятельность международного информационного сообщества AgroWeb включает обмен мнениями по вопросу применения информационных и коммуникационных технологий,

обсуждение

выработку

решений,

стандартов

коммуникационных каналов управления знаниями, как непрерывного процесса поиска, отбора, организации и представления информации, необходимой для профессионального развития персонала, и ориентирована на участников аграрного рынка стран ближнего и дальнего зарубежья. Функционирование включает: 30

информационного

портала

по

агромаркетингу

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері управленческую

деятельность,

направленную

на

установление

взаимовыгодных отношений между координаторами портала и целевой аудиторией в целях его эффективного функционирования; формирование общественного мнения о портале; осуществление исследовательской и аналитической работы, разработку и составление программ, коммуникации и подержание обратной связи с пользовательской аудиторией; обзор статистической информации по динамике цен на основные виды сельскохозяйственной продукции и объемам ее производства, экспортаимпорта; обзор

интернет-ресурсов,

публикаций,

периодических

изданий,

касающихся аграрной тематики; создание банка данных об учреждениях образования, осуществляющих подготовку и обучение агромаркетингу и агробизнесу; анонс мероприятий в области совершенствования коммуникационных инструментов и информационных технологий в сфере агромаркетинга. Кроме того, информационный портал по агромаркетингу включен в функционирование Европейской системы объединенных исследовательских сетей в сельском хозяйстве (ESCORENA) [2]. Это позволяет расширить международное

сотрудничество

кооперацию

области

доступа

информационным ресурсам и их распространению, обеспечить большую доступность результатов научных исследований. В итоге будет достигнуто создание тесных связей между научно-исследовательскими учреждениями по вопросу добровольного обмена информацией и экспериментальными данными, стимулирование и поддержка совместных исследовательских проектов, содействие обмену технологиями, широкое вовлечение исследователей, специалистов

заинтересованных

лиц

в международную совместную

деятельность. 31

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Важность

развития

сельской

местности

широкой

системы

информационного и консультационного обслуживания товаропроизводителей общепризнана. В современных условиях важной областью в управлении производственной

деятельностью

предприятий

стало

обеспечение

информацией. Оно состоит в сборе, хранении, классификации, упорядочении и переработке информации, необходимой для принятия обоснованных и эффективных управленческих решений. Информация, ее своевременное и грамотное

использование

становится

фактором

повышения

конкурентоспособности сельского хозяйства. В ходе работы Agromarketing Network систематизированы субъекты, которые оказывают информационные и консультационные услуги в сельском хозяйстве. Выставки включают разнообразную тематику, в рамках которых организовываются круглые столы, конференции, семинары. Они являются деловой площадкой для бизнес-встреч, решения проблем, стоящих перед агропромышленным комплексом. Участие в выставках дает реальную возможность встретиться с тысячами потенциальных клиентов и потребителей, увеличить объемы продаж, укрепить имидж компании и продукции на определенном рынке, заключить договора и наладить новые перспективные отношения. Тематические разделы на сельскохозяйственных выставках включают следующие направления: продукция сельскохозяйственных предприятий; продукция перерабатывающих предприятий; винодельческая продукция и напитки;

сельскохозяйственная

инновационные

разработки

техника и

прогрессивные

информационное

технологии;

обеспечение

АПК;

альтернативная энергетика и т.д. Развитие глобальной сети Интернет способствует появлению нового класса посредников. Возрастающие объемы В2В-коммерции приводят к возникновению 32

e-marketplaces

или

виртуальных

торговых

площадок.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Онлайновая торговая площадка – это место, где заключаются сделки между продавцом и покупателем, и осуществляется проведение финансово-торговых операций. Возможности Интернет позволяют совершать покупки и продажи в режиме реального времени, и, благодаря доступности Интернет, в торговой деятельности площадки могут участвовать аграрные компании из разных точек земного шара. Развитие торговых Интернет-площадок в перспективе позволит обеспечить более эффективный и свободный поток информации, товаров, платежей и других В2В–услуг. Биржевые веб-сайты содержат следующую информацию: продукты питания оптом, сырье, сопутствующие товары, информационный портал техники и оборудования для производства и продажи продуктов питания, на котором

можно

добавить

информацию

компании

предлагаемых

продовольственных и непродовольственных товарах или услугах для компаний, занимающихся производством или продажей продуктов питания оптом или сырья. В ходе работы Agromarketing Network систематизированы основные субъекты биржевой деятельности, оказывающие услуги купли-продажи продукции сельского хозяйства. Конъюнктура

мирового,

европейского

внутреннего

рынка

сельскохозяйственной продукции и продовольствия, а именно ежемесячный и декадный обзор информации о ценах на сельскохозяйственную продукцию на основных мировых биржах, а также внутренних рынках Евросоюза, ЕврАзЭC, Украины и Беларуси исследуется и анализируется сотрудниками сектора ценообразования Института системных исследований в АПК НАН Беларуси [3]. Следует отметить, что прогноз цен позволит сельхозпроизводителям более эффективно планировать объемы будущего спроса на сельхозпродукцию и, следовательно, более гибко подходить к вопросам увеличения или снижения производства той или иной культуры. Это даст возможность создания запасов, 33

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері обеспечивающих

продовольственную

сельхозпроизводителей

станет

безопасность

инструментом

стран,

планирования

а бизнеса

для и

повышения его прибыльности. Таким образом функционирование портала Agromarketing Network предоставляет возможности для нахождения новых поставщиков и покупателей продуктов сельского хозяйства; изучения новой продукции сельского хозяйства и торговых возможностей; использования дополнительных информационных торговых ресурсов. Список использованных источников 1.

AGROMARKETING NETWORK [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://www.agrowebcee.net/agromarketing/. 2.

ESCORENA – European System of Cooperative Research Networks in

Agriculture [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://escorena.net/. 3.

Конъюнктура мирового, европейского и внутреннего рынка

сельскохозяйственной продукции и продовольствия (месячные и декадные отчеты)

[Электронный

ресурс].

–

Режим

(http://www.refor.by/service/125/) (http://www.refor.by/service/124/).

доступа:

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 330.837:63 «ІНСТИТУЦІЙНІ ПАСТКИ» У РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Т.В. Усюк, аспірант ∗ , Житомирський національний агроекологічний університет На сучасному етапі розвитку ринкових відносин досить активною є участь сільського населення у розвитку формувань підприємницького типу. Якісно новий прошарок сільських підприємців-власників стикається з перешкодами та бар’єрами інституційного характеру. Інституції та інститути, з одного боку, здатні позитивно впливати на діяльність підприємницьких формувань,

сприяючи

зайнятості

сільського

населення,

раціональному

використанню наявних ресурсів, підвищенню стандартів життя, але з іншого – можуть

здійснювати

негативний

вплив,

який

виникає

тоді,

коли

підприємницькі формування потрапляють у так звану «інституційну пастку». Виникнення такої ситуації сповільняє розвиток підприємницьких формувань або в окремих випадках це призводить до деструктивних і невідновнювальних процесів у здійсненні господарської діяльності та розвитку сільських територій. Дослідження умов виникнення та механізму дії «інституційних пасток» знайшли своє відображення у працях В. Артура, А. Ковальова, Д. Норта, А. Олейника, В. Полтеровича [3]. Суттєвий внесок у формування теоретичних засад питань з даної тематики здійснили дослідники З. Ватаманюк [1], В. Ляшенко, К. Пугачова О. Фраєр та багато інших. Проте, незважаючи на значні теоретико-методологічні та практичні напрацювання, залишаються невирішеними окремі питання пов’язані із ∗

Науковий керівник – Т.О. Зінчук, доктор економічних наук, професор.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері виникненням та визначенням впливу «інституційну пасток» на розвиток підприємницьких формувань у сільській місцевості. «Інституційні пастки» в аграрній сфері є явищем відносно новим. Його виникнення

пов’язують

інституційними

змінами

формального

неформального характеру, що виникли внаслідок відмови від планування у державному та діловому управлінні. Така ситуація зумовила різкий спад виробництва, стрімке підвищення цін, вивезення природних ресурсів з країни. Водночас, це призвело до уникнення суб’єктами підприємництва обов’язкових платежів і зборів, розвиток бартерних відносин між формуваннями та керуючими інститутами. Послаблення державного контролю за ресурсними потоками

викликало

значну

корупцію

[2].

Аграрні

трансформації

(реструктуризація колгоспів, приватизація земель) призвели до вторгнення в аграрний сектор власників підприємств здебільшого несільськогосподарського характеру і формування вертикально інтегрованих корпоративних структур. У науковий обіг визначення «інституційної пастки» було введено М. Полтеровичем, який розглядає її як неефективну, але досить стійку норму (інституцію), яка має самопідтримуючий характер [3, с. 11]. Зазвичай, до них відносять: ухилення від податків, тіньову економіку, корупцію, неплатежі, бартер, рейдерство (рис.). Головною причиною виникнення «інституційних пасток» є невірно обраний напрям державної політики щодо регулювання і координації інституцій та інститутів, які безпосередньо або опосередковано впливають на розвиток підприємницької діяльності в сільській місцевості. Відтак, в першу чергу, «пасток», які виникли в результаті змін в Податковому кодексі. Злам усталених традицій та норм в податковому законодавстві викликали масові незадоволення та обурення населення, зокрема сільського. Серед таких змін найбільший вплив на розвиток підприємницьких формувань в сільській місцевості здійснили такі як: 36

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері звільнення від оподаткування ПДВ операцій з продажу олійних культур та зерна; скасування відшкодування ПДВ експортерам зазначених культур; зміни пільгового режиму з податку на додану вартість, що спричинить зменшення або ж повне скасування державної підтримки м’ясного та молочного тваринництва у зв’язку з дотуванням переробних підприємств та централізацією ПДВ до спеціального фонду державного бюджету, а також введенням методу дотування «на голову корови» [6].

«Інституційна пастка» Бартер

Неплатежі

(уникнення заборгованості або тіньове привласнення створеного продукту)

(заборгованість перед населенням та основними постачальниками)

Корупція («позачергове» сприяння підприємцям у одержанні ліцензії, сертифіката, у наданні допомоги щодо реєстрації чи перереєстрації підприємства, у передачі споруд, обладнання, в організації технічного забезпечення в інформаційному обслуговуванні підприємця

Стагнація виробництва

Ухилення від податків

(низькі темпи розвитку

(реакція на податкові заходи держави, захист власності)

підприємств та безробіття населення)

Песимістичні очікування (можливість

пом’якшення наслідків очікування оптимістичного сценарію підприємства в умовах нестабільності)

інфляції, розвитку

)

Рис. Основні види «інституційних пасток», до яких потрапляють сільські підприємницькі формування Джерело: власні дослідження та [4].

Функціонування

сільських

підприємницьких

формувань

умовах

«інституційної пастки» супроводжується досить високими трансакційними витратами, рівень яких залежить від відносин з конкурентами, фінансовокредитними установами, а також від рівня податкового навантаження, цін на продукцію, ін. Проаналізувати та оцінити такі фактори в режимі «інституційної

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері пастки» досить складно, тому чи не єдиним можливим варіантом виходу з такої ситуації є лише їх поступове зниження. Список використаних джерел 1.

Ватаманюк З. Інституційні засади формування економічної системи

України: теорія і практика / Ватаманюк З. – Львів : «Новий світ – 2000», 2005. – 648 с. 2.

Вашків О.П. Інституційні пастки в адмініструванні процесів

функціонування підприємств / [Електронний ресурс] / О.П. Вашків, Л.Л. Куц // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsunu/2011_3_2/Vaschkiv.pdf. 3.

Полтерович В.М. Институциональные ловушки и экономические

реформы /В. М. Полтерович. – М. : ЦЭМИ РАН и РЭШ, 1999. – 37 с. 4.

Тарасенко Г.Д. Інституційні пастки і виходи з них за умов змішаної

економіки під час реформ / Г.Д. Тарасенко, К.І. Шибаєва / Научные труды ДонНТУ. Серия: Экономические науки. – 2010. – Вып. 38-1. – С. 169–175. 5.

Фраєр О.В. Інституційні пастки в секторі агропідприємств: теорія,

причини виникнення та шляхи виходу / О.В. Фраєр // Агросвіт. – 2011. – №24. – С. 43–45. 6.

Фролов А. Принципи інституційного підходу до державного

регулювання

сферою

забезпечення

продовольством

населення:

від

проектування інституту до інституційної пастки [Електронний ресурс] / А. Фролов / Режим доступу : http://justinian.com.ua/article.php?id=3635.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері УДК 330.341.1:338.516.4 ІНСТИТУЦІЙНЕ ТА ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ О.Г. Шпикуляк, доктор економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

Розвиток

економічних

процесів

суспільстві

зумовлені

певними

установками, нормами, традиціями, організаційними рамками та здійснюються в межах відповідних «правил гри». В Україні продовжується розбудова ефективного ринкового механізму функціонування економіки, тобто створюються правові й економічні інститути ринкового спрямування [1]. В ринковій системі вони відіграють визначальну роль, адже констатують нормоутворюючі засади здійснення

обміну,

що

свою

чергу

позначається

на

формуванні

конкурентоспроможності виробничих систем.. Відомо, що ідеологія інституціоналізму формує соціоекономічну думку навколо ідеї про те, що кожному суспільству, державі, притаманні певні правила гри, які визначають перспективи і добробут, їм підпорядковані будь-які інші утворення як, наприклад, власність, капітал, управління. Інституції, тобто умови ринку,

характеризують

систему

відносин

між

державою,

індивідами

господарськими структурами. Основна функція інститутів як базового елемента середовища функціонування господарюючих суб’єктів полягає в активізації структурування відносин господарюючих суб’єктів [2]. Мотивації господарської виробничої діяльності формують економічні інститути, які також детермінують умови конкурентоспроможності на інноваційних засадах.

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері Економічні інститути є соціально конструйованими, а їх еволюція здійснювалася і до речі здійснюється з прив’язкою до інтересів людей, які запроваджують інституції (правила) й створюють інститути (набір правил, організації

тощо).

Суспільство,

створюючи

інституціональні

бар’єри,

забезпечує регулювання економіки, стимулювання конкуренції, формування конкурентоспроможності

певних

інституціональних

умовах.

Проте

економічні інститути не виникають автоматично, як відповідь на економічні потреби, вони скоріше конструюються індивідами, діям яких сприяють і дії яких обмежують структура і ресурси, наявні в соціальних мережах, де ці інститути утверджені [3]. Хоча так категорично висловлюватися не слід, адже не всі інститути конструйовані, існують базисні, які діють незалежно від індивіда, тому можуть бути лише модифікованими відносно традицій суспільної формації серед яких традиції створення інновацій можна вважати одним з визначальних. Функціональність інститутів у формуванні конкурентоспроможності виробничих систем консолідується навколо результатів розвитку суспільства й індивіда, які ці інститути повинні забезпечити (доходи, блага, соціальні атрибути життя). Наприклад, чим ефективніше використовується інститут власності з позиції існуючих правил його реалізації, тим вищий рівень дохідності від її набуття; чим раціональнішим є інститут ціноутворення, тим справедливіше розподіляються доходи між учасниками маркетингового ланцюга. Економічні інститути, сприяють якісним змінам у добробуті суспільства і ефективності

ринку,

інноваційному

забезпеченню

конкурентоспроможності

виробничих систем. Проте за кожного типу суспільної формації, моделі державного

устрою,

вони

по-різному

функціонують

використовуються

економічними агентами. На наше переконання, це аксіома, яку потрібно враховувати в дослідженні функціональності економіки. Наприклад, існування

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері інституту приватної власності на землю де-юре і відсутність механізму її реалізації де-факто, не дозволяє отримувати об’єктивно-можливий дохід сторонам, через неможливість укласти угоду купівлі-продажу (як у сучасному вітчизняному сільському господарстві). Це вказує на наявність інституціонального бар’єра і навіть на нераціональність, низьку якість цього інституту, високий рівень трансакційних витрат, який робить укладання угоди про ефективну реалізацію функцій даного об’єкта власності недоречним. Це також один із важливих

аспектів формування конкурентоспроможності виробничих систем. Разом з тим, інститути у своїй сукупності формують інституціональне середовище або інституціональну систему де зреалізовуються трансакції економічних агентів, які також мають велике значення у розвитку інноваційного забезпечення конкурентоспроможності виробничих систем. Розвиток

сучасних

виробничих

системи

формування

їхньої

конкурентоспроможності всебічно залежить від інновацій, які детермінують ефективність в усіх її проявах. Теоретичні й методологічні розробки означеної проблеми, відомі людству підтверджують тезу про те, що інновації визначають майбутнє нації, а практика функціонування економік уособлює необхідність їх інноваційності. Зазначене бачення проблеми є аксіома, сутність якої продукована необхідністю задоволення всезростаючих потреб людства за обмеженості ресурсів, що зумовлює конкуренцію, а значить вимагає певної конкурентоспроможності виробничих систем. Означений тезисний виклад є авторським розумінням, сформованим на основі оцінки ролі-значимості інновацій у розвитку соціально-економічних систем. Однак, він не є остаточним, а лише концептуально-методологічним базисом для розкриття положень піднятої проблеми. Приведені теоретичні викладки щодо сутності й рольових характеристик інституційного

та

інноваційного

забезпечення

конкурентоспроможності

виробничих систем, дають нам підстави стверджувати про виключну їх 41

Секція 1 Інституціональне забезпечення функціонування підприємницьких структур в аграрній сфері важливість для перспективного розвитку економічних систем. Разом з тим інновації як визначальна детермінанта конкурентоспроможності, підпадають під вплив багатьох факторів, які зумовлені політикою держави й продукують зацікавленість учасників соціально-економічного процесу в інноваційній діяльності. Держава повинна дбати про створення ефективного, сприятливого інституційного середовища продукування інновацій, які у свою чергу забезпечать відповідну конкурентоспроможність виробничих систем на мікро-, мезо- і макрорівні.

Список використаних джерел Шпикуляк О.Г. Інституції аграрного ринку / О.Г. Шпикуляк. – К. :

ННЦ ІАЕ, 2009. – 480 с. 2.

Клишова Е.В. Институциональная среда: в контексте теории

экономической реальности [Электронный ресурс] / Е. В. Клишова // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Вып. 103–2. – С. 35–43. – Режим доступа : http://www.donntu.edu.ua/»Библиотека»/. 3.

Грановеттер

М.

Экономические

институты

как

социальные

конструкты: рамки анализа [Електронний ресурс] / Грановеттер М. – Режим доступу: – http://www.ecsocman.edu.ru

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 332.338.439.6 НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО МОНІТОРИНГУ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ Л.О. Гасуха, Луцький національний технічний університет Оптимальний або високий рівень продовольчої безпеки є стратегічною метою будь-якої країни, оскільки є основою для економічного зростання держави на підставі розвитку внутрішнього сектору промисловості та безпеки країни.

Розробка

стратегії

розвитку

продовольчої

безпеки

передбачає

вирішення відповідної системи завдань, початкою з яких є створення системи моніторингу продовольчої безпеки держави та її регіонів, як органічної складової в рамках стратегічного планування розвитку економіки країни. Аналіз основних досліджень. Входження України у світовий та європейський економічний простір потребує підвищення конкурентоздатності національного аграрного виробництва, розробки та запровадження нових інформаційних агротехнологій, удосконалення методів контролю за станом агроресурсів, управління та прогнозування. Затримка з надходженням інформації на різні адміністративні рівні та виробничі структури негативно впливає на своєчасність та якість прийняття управлінських рішень. Питання вдосконалення системи моніторингу стану продовольчої безпеки досліджувалися багатьма українськими, російськими та закордонними вченими і практиками. Серед

українських

російських

авторів

слід

зазначити

роботи

А.А. Балабанова, В.І. Бойко, А.С. Белкіна, П.Т. Бурдукова, О.І.Гойчук, Ю.Б. Іванова, М.Ф. Кропивка, М.В. Кузубова, Е.В. Корнілова, А.Б. Осканова, Г.М. Підлісецького, Р.З. Саєтгалієва, Д.В. Шахова та інших видатних 43

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України економістів, які сформували основні шляхи оцінки та методологію обліку впливу різних чинників, що формують продовольчу безпеку території. Однак дослідження моніторингу продовольчої безпеки, саме як системи, її понятійний апарат, управління ризиками, що загрожують продовольчій безпеці та прогнозування її рівня ще повністю не розкрите. Метою нашого дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності створення системи моніторингу продовольчої безпеки на регіональному рівні, як органічної складової відповідної системи у масштабі держави. Результати досліджень. На систему моніторингу покладається завдання визначення фактичного стану продовольчої безпеки, прогнозування внутрішніх та зовнішніх її загроз. На цій основі розробляються заходи щодо локалізації та нейтралізації негативних факторів, що впливають або можуть у майбутньому вплинути на зниження рівня продовольчої безпеки. Система моніторингу базується на поєднанні економічних, соціальних та екологічних індикаторів з показниками, що відображають результативність діяльності

суб’єктів

продовольчої

безпеки

щодо

вирішення

проблем

продовольчої безпеки України [1]. Процес формування продовольчої безпеки супроводжується організованим моніторингом за характером змін, їх кількісною і якісною оцінкою з метою підготовки відповідних рекомендацій та управлінських рішень. Система моніторингу

продовольчої

безпеки

органічним

елементом

розвитку

інституційної інфраструктури ринкової економіки, що впливатиме на якість процесів управління станом продовольчої безпеки як регіону, так і країни. Проаналізуємо

значення

терміна

моніторинг,

звернувшись

до

словників. Тлумачні інтернет-словники дають таке визначення моніторингу: Моніторинг (рос. мониторинг, англ. monitoring, нім. Monitoring n) – це комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичний контроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних та техногенних процесів [2]. 44

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Інший тлумачний словник дає визначення поняття моніторинг, як безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату, а також прогнозування та запобігання критичним ситуаціям [3]. Синхронно виражено це поняття в інших словниках [4, с. 538], [5, с. 275]. У зв’язку з тим, що моніторинг трактується як стеження, ідентифікуємо його за цим твердженням. Стежити – пильно спостерігати за всім, що відбувається в якій-небудь галузі [4, с. 1192]. У спеціальній літературі з економічного контролю термін спостереження знаходимо у визначенні контролю «контроль це система спостереження і перевірки...» [6, с. 34], [7, с. 15]. Цей прийом вченими пояснюється як візуальний нагляд за виконанням операцій або процедур з метою визначення способу їх здійснення. Методологічно моніторинг це проведення однотипних замірів, при цьому головна інформація полягає навіть не в самих значеннях результатів, а в їх зміні, динаміці від одного заміру до іншого. Отже,

моніторинг

можна

вважати

прийомом

методу

контролю.

Моніторинг, як прийом контролю, ідентичний спостереженню. Але, зважаючи на трактування моніторингу у розглянутих вище джерелах, на нашу думку, він має ширший зміст, ніж це можна визначити наукою про контроль. Моніторинг продовольчої безпеки – комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації щодо фізичної та економічної доступності харчових продуктів, що входять до продовольчого кошика, рівня та структури їх споживання, безпечності та якості харчових продуктів, стійкості продовольчого ринку, продовольчої незалежності, стану розвитку аграрного сектору економіки, ефективності використання аграрного природно-ресурсного потенціалу [1]. На основі опрацьованого матеріалу з питань продовольчої безпеки моніторинг продовольчої безпеки трактуємо як комплекс наукових, технічних, технологічних,

організаційних

та

інших

засобів,

за

допомогою

яких 45

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України здійснюється

систематичний контроль (стеження) за станом захищеності

населення держави (регіону) від продовольчих загроз з метою виявлення відповідності доступу та кількості продуктів харчування належної якості до бажаного результату, а також прогнозування та запобігання критичним ситуаціям. Загроза – це сукупність умов та чинників, що створюють небезпеку для життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави. Завдання науки – проаналізувати джерела та причини виникнення небезпек, передбачати їх появу, оцінити її вплив на людину та довкілля. Усе це дозволить мінімізувати помилкові дії, своєчасно попередити загрозу для безпеки людини, суспільства, пом'якшити негативні наслідки або запобігти їм. Для одержання своєчасної інформації про загрози створена система своєчасного попередження – моніторинг безпеки людини, яка відстежує певні індикатори, що визначають рівень безпеки. Наприклад, при оцінці економічної безпеки першочергове значення мають показники безробіття. Безробіття – це один з головних індикаторів економічної безпеки людини. Добре оплачувана робота є головною умовою запобігання загрози бідності та її наслідків. Виявлення загроз продовольчої безпеки і прогнозування наслідків їх дії доцільно здійснювати на основі моніторингу ряду показників, враховуючи комплексну їх оцінку в порівнянні з граничними значеннями індикаторів продовольчої безпеки. Відповідно

до

зробленої

нами

класифікації

продовольчих

загроз,

моніторинг продовольчої безпеки за класифікаційною ознакою залежно від обсягу матеріалу моніторингу поділяємо на вибірковий та суцільний. При вибірковому проводимо аналіз одного із видів загроз. Для проведення суцільного моніторингу продовольчих загроз, проводимо моніторинг кожного виду загроз, визначаючи їх індикатори (рис.) та граничні значення.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Система моніторингу продовольчої безпеки має бути дворівневою, тобто складатися з двох рівнів – регіонального та державного. Суб’єктами регіонального моніторингу продовольчої безпеки є: 1. Виробники

сільськогосподарської

продукції

(сільськогосподарські

підприємства, фермерські господарства, особисті селянські господарства); 2. Переробні та заготівельні підприємства; 3. Інші учасники аграрного ринку; 4. Споживачі сільськогосподарської продукції. Суб’єктами моніторингу продовольчої безпеки держави є регіони України. - наявність сировинної бази в регіоні та прилеглих регіонах

- стан навколишнього природного середовища;

Ресурсні

- рівень виробництва (динаміка виробництва за останні 10 років та прогноз на майбутні 10 років) - рівень забезпеченості власною продукцією;

Екологічні

Виробничі

Індикатори продовольчих загроз

Політичні

- політична ситуація (стабільність/нестабільніть)

Економічні

середній рівень доходів населення; деференціація населення за рівнем доходів; відсоток витрат на харчування у загальній сумі витрат населення

Рис. Індикатори продовольчих загроз Моніторинг рівня продовольчої безпеки дозволяє провести оцінку кожної зі складових продовольчої безпеки: наявність ресурсно-сировинної бази, рівень матеріально-технічного забезпечення агроформувань (статистичні дані, дані 47

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України бухгалтерської та фінансової звітності); якість життя населення (опитування і анкетування населення); якість та безпека продовольства (дані перевірок та обстежень контролюючих органів). Залежно від рівня управління забезпеченням продовольчої безпеки змінюються цілі, завдання моніторингу, його критерії, показники, але його призначення і принципи залишаються однаковими при переході з рівня на рівень управління. Висновки. Проведений аналіз дозволяє відзначити, що в даний час система моніторингу стану продовольчої безпеки в країні не визначена нормативними актами України, як система взагалі. Це пов’язано в першу чергу з тим, що в Україні досі не прийнятий Закон «Про продовольчу безпеку України». Має місце лише безсистемна організація контролю деяких показників, що можуть вживатись як індикатори рівня продовольчої безпеки. Для оцінки стану продовольчої безпеки держави необхідно розробити та впровадити в практику управління систему індикаторів рівня продовольчої безпеки, аналіз динаміки яких дасть змогу визначати основні тенденції та розробляти рекомендації щодо необхідного впливу на ситуацію або проблему. Алгоритм проведення моніторингу рівня продовольчої безпеки має передбачати поетапну діагностику рівня продовольчої безпеки і надавати можливість оперативно приймати відповідні управлінські рішення як на рівні регіону, так і на державному рівні. Список використаних джерел 1.

Проект Закону України «Про продовольчу безпеку України».

www.rada.gov.ua. 2. http://uk.wikipedia.org. 3. http://www.lingvo.ua. 4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К., Ірпінь : ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с. 48

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України 5. Загородній А.Г. Фінансовий словник / А.Г.Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко. – 4-е вид. – К.: Т-во «Знання», КОО ; Л. :Вид-во Львів.банк.ін-ту НБУ. – 566 с. 6. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління : монографія. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с. 7. Гончарук Я.А. Аудит : навч. посіб. /Я.А. Гончарук, В.С. Рудницький. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Знання, 2007. – 443 с.

УДК 338.432:061.5 ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНІЙ СФЕРІ Грищенко О.Ю., Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» За період ринкових трансформацій в аграрному секторі України відбулися суттєві зміни як у регіональному розміщенні сільськогосподарського виробництва, так і в галузевій структурі суб’єктів підприємницької діяльності. Крім того, триває процес укрупнення сільськогосподарських підприємств, що впливає на результативні показники всієї господарської діяльності в аграрній сфері. Оцінку підприємницької діяльності окремих груп сільськогосподарських підприємств з позицій їх економічної стійкості і обсягу виробництва можуть характеризувати наступні показники (табл. 1). Дані підприємств

таблиці як

свідчать,

що

товаровиробника

формування відбувається

сільськогосподарських в

напрямі

створення

великотоварних господарств. Практично до їх категорії відносяться IV і V групи,

що

налічує

2157

господарств,

яким

належить

10,5

млн

га 49

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України сільськогосподарських угідь, або 56,7% і на які в середньому припадає 4851 га сільськогосподарських угідь. Загальний обсяг реалізованої продукції в цих групах становить 72,9 млрд грн, або 75,2% всього обсягу і 33,8 млн грн в середньому на одне підприємство. Вищезгадані підприємства одержали разом 16256 млн грн прибутку або по 7537 тис. грн кожне при загальному рівні рентабельності 28,7%. 1. Диференціація сільськогосподарських підприємств України за обсягом реалізації продукції сільського господарства у 2011 р. I II III Показник до 1001 – 5001 – 1000 5000 10000 Кількість господарств у групі 2282 3284 1815 Сільськогосподарська продукція Реалізовано – всього, млн грн 926 8889 12984 - на одне господарство тис. грн 406 2707 7154 Прибуток – всього, млн грн -33 1424 2535 - на одне господарство, тис. грн -14 434 1397 Рентабельність (+,-), % -3,5 19,1 24,3 Сільгоспугідь – на одне господарство, га 382 1079 1970 Ріллі – на одне господарство, га 332 1010 1863 Рослинництво Реалізовано – всього, млн грн 721 7615 11056 на одне господарство, тис. грн 316 2319 6092 від загальної реалізації, % 77,8 85,7 85,1 Прибуток (+), збиток (–) – всього, тис. грн 32 1578 2702 на одне господарство (+,-), тис.грн 14 481 1489 Рентабельність (+, –), % 4,7 26,2 32,4 Виручка від реалізації зерна, млн грн 396 3939 5716 Рентабельність (+, –), % 2,0 15,7 22,8 Тваринництво Виручка – всього, млн грн 205 1273 1928 на одне господарство, тис. грн 90 388 1062 Прибуток (+), збиток (–), млн грн -65 -154 -167 на одне господарство (+, –), тис. грн -29 -47 -92 Рентабельність (+, –), % -24,1 -10,8 -8,0

IV V 10001 – понад Всього 50000 50000 1904 253 9538 37876 19893 7433 3904 24,4 3671 3518

33005 93680 130456 9822 8567 19926 33860 2089 35,1 27,0 13732 1935 13264 1836

30591 16067 80,8

21043 83174 63,8

71026 7447 75,8

7412 3893 32,0 15144 26,8

5597 22124 36,2 12044 31,7

17323 1816 32,3 37239 26,1

7285 3826 20 11 0,3

11962 47282 2969 11736 33,0

22654 2375 2603 273 13,0

Частка продукції рослинництва в загальному обсязі реалізації цієї групи підприємств становить 70,8%, частка зернових від обсягу рослинницької продукції становить 52,7%, а насіння соняшнику і ріпаку – 26,4%. Все це 50

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України свідчить про стійку тенденцію зростання частки виробництва продукції великими підприємствами в національних масштабах. Найбільшими за кількістю є ІІ і ІІІ групи з чисельністю 5099 господарств, обсяг реалізації в яких становить від 1 до 10 млн грн та які за середнім показником сільгоспугідь і результатами господарсько-фінансової діяльності є типовими

сільськогосподарськими

підприємствами

залежно

від

їх

розташування в тій чи іншій агрокліматичній зоні. Кожна з цих груп має свої характерні відміни. В цілому вони обробляють 7119 тис. га угідь, реалізують продукції на 22553 млн грн і мають позитивні фінансові показники від реалізації продукції. Окрему групу підприємств, які представляють інтерес з позиції ефективності підприємницької діяльності, складають 2282 господарства з відповідним обсягом всієї реалізації продукції – 926 млн грн, або 1% від загального її обсягу. З’ясовано, що при середній площі ріллі на одне господарство 332 га під зерновими культурами знаходиться 140 га, або 42,2%, соняшником – 110 га, або 33,1% (І група підприємств). Такий же характер організації виробництва мають господарства цієї групи в галузі тваринництва. Зауважимо, що крім високого рівня збитковості, низької продуктивності худоби і птиці тут також низькі показники зайнятості у сільськогосподарському виробництві. Так, у середньому на господарство припадає лише 11 середньооблікових працівників, з них у тваринництві – 3 особи. Раціональне розміщення сільського господарства полягає у виборі районів з найпридатнішими природними умовами для максимального виробництва певних сільськогосподарських продуктів на 100 га земельних угідь з найменшими затратами суспільної праці. При виборі стратегії подальшого розвитку підприємницької діяльності з позицій продуктової орієнтації переваги повинні надаватись тим галузям, культурам чи видам тварин, які мають найбільше народногосподарське значення. 51

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Наведені дані (табл. 2) дозволяють зробити наступні висновки: по-перше, досить велику групу підприємств (519) утворюють дрібні підприємства І групи, на які в середньому припадає відповідно 22 коровт. Загальний обсяг виробництва молока складає всього 38 тис. т, або 1,7%. При цьому рівень збитковості його реалізації становить – 15,9%. По-друге, на великих тваринницьких фермах і комплексах (IV і V групи) виробляється 72,6% всього молока при досить ефективних результативних показниках. 2. Показники сільськогосподарських підприємств з виробництва молочної продукції за 2011 р.

Показник Кількість господарств у групі Реалізовано молока – всього, тис. т на одне господарство, ц Виробництво молока, тис. т на одне господарство, ц Поголів'я корів, тис. гол на одне господарство Надій від однієї корови, кг Виручка, млн грн Прибуток (+), збиток (–), млн грн Рентабельність (+, –), % Сільгоспугідь – всього, тис. га Ріллі – всього, тис. га Кількість працюючих в тваринництві на одне господарство, чол. Вироблено молока на 100 га с.-г. угідь, ц Наявність корів на 100 га с.-г. угідь, гол. Державна підтримка тваринництва, млн грн у т. ч. молока, млн грн

І до 1000 519 21 411 38 724 22 43 1677 55 -10,5 -15,9 802 740

Групи господарств за обсягом реалізованого молока, ц II III IV V 1001 – 5001 – 10001 – понад 5000 10000 20000 20000 740 404 257 240 193 286 366 1095 2608 7080 14234 45642 232 324 403 1166 3129 8008 15681 48600 90 92 93 226 121 228 361 942 2582 3513 4341 5157 541 855 1114 3577 16,3 108,3 187,9 655,6 3,1 14,5 20,3 22,4 1552 1084 1026 2236 1427 1007 974 2117

Всього 2160 1962 9081 2162 10009 523 242 4132 6142 957,5 18,5 6700 6265

175

149

298

393

522

323

2,80

5,78

8,50

9,05

10,11

7,81

6,4

24,5

27,8

42,3

124,3

225,3

0,9

7,5

14,5

26,7

72,2

121,9

З огляду на низький рівень рентабельності молочної продукції у значній частині

підприємств, наголосимо

на недостатній державній підтримці

виробництва молока, яка за даними 2011 р. склала близько 121,9 млн грн, або 52

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України по 6,2 грн на 1 ц виробленої продукції, тоді як її розміри мають бути значно вищими. Аналіз

дає

підстави

конкурентоспроможність

для

висновку

дрібнотоварних

про

водночас

недостатню багатогалузевих

підприємницьких структур. Постає

потреба

сільськогосподарських розміщення,

зональної

концентрації.

Вони

зміни

структурних

підприємствах (регіональної) виступають

співвідношень

областей та

шляхом

господарської

важливими

виробництв

раціонального спеціалізації

чинниками

підвищення

ефективності будь-якого виробництва, незалежно від форм підприємницької діяльності за рахунок адресної концентрації капіталу і мінімізації виробничих витрат, адаптації до тих чи інших регіональних біокліматичних, демографічних та економічних умов. У процесі формування зазначених підприємницьких структур порівняно з початком земельної реформи їх кількість постійно зменшується, при цьому значна частина як дрібних, так і великотоварних поглинається холдинговими компаніями та іншими структурами корпоративного типу. Розглядаючи підняту проблему з позицій загальної стратегії розвитку аграрного сектору, орієнтованого на нарощування експортного потенціалу в першу чергу за рахунок великотоварного виробництва, можна вважати, що мале підприємництво як невід’ємна складова загальної підприємницької діяльності має свій шлях розвитку. Він полягає в тому, що такі форми господарювання мають орієнтуватися на дрібні, зокрема більш трудомісткі форми організації виробництва, а відповідно на всі без винятку галузі тваринництва, а також овочівництво, баштанництво, бджільництво, садівництво тощо.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 338.33:336.581 ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНА ФОРМА КОНЦЕНТРАЦІЇ КАПІТАЛУ І.І. Давидова * , Національний університет біоресурсів і природокористування України Сьогодні

ми

свідками

швидкого

переходу

від

цивілізації

землевпорядкування та промисловості до цивілізації інтелектуальних змін. Світові тенденції зміни економічних, соціальних і науково-технічних умов діяльності сільськогосподарських підприємств докорінно змінили вимоги до управління.

Найгостріша

боротьба

на

світових

ринках,

уповільнення

економічного росту і технічного прогресу зажадали перетворення виробництва, для якого стало недостатнім придбання передової техніки і технології, результатів наукових досліджень. Цим багато в чому пояснюється той факт, що диверсифікація стала найбільш поширеною формою концентрації капіталу. Актуалізації питань диверсифікації сприяло ще і падіння норми прибутку на капітал, вкладений у виробництво. Питанню стратегії диверсифікації приділили увагу багато зарубіжних вчених, таких як І.Ансоф, А.Акофф, М.Портер, Ф.Котлер, П.Друкер, А.Томпсон, А.Дж. Стрикленд та ін. Теоретико-методологічним основам диверсифікації у вітчизняній літературі присвячені праці таких вченихекономістів: В.А. Борисова, Н.Г.Маслак, М.Х.Корецького, В.Г. Дудінова, М.В. Міньковскої, М.Й. Маліка, А.В. Чупіса, А.О. Шепіцена та ін. Проблемам підвищення ефективності соціально-економічного розвитку села і виробництва продукції

сільськогосподарських

підприємствах

присвячені

Науковий керівник – О.В. Шкільов, доктор економічних наук, професор.

праці

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України А. М. Алексеєвої, В. С. Дієсперова, С.А. Єрохіна, М. Й. Маліка, Ю. М. Осипова, О. М. Онищенка, О.В. Шкільова та ін. Вивчення

організаційно-економічних

особливостей

розвитку

диверсифікації, моделювання інтеграційно-диверсифікаційних процесів, що відбуваються в аграрній сфері економіки, потребує інтеграції підходів різних наук, створення міжпредметних просторових концепцій і синтезованих методик моделювання диверсифікації як процесу. Основні напрями стратегічного розвитку діяльності підприємств зумовлюються метою, яку ставить перед собою господарчий суб'єкт. Мета кожного господарчого суб'єкта постійно шукати шляхи підвищення ефективності своєї діяльності, прогнозувати та планувати стратегію розвитку підприємства з урахуванням чинників впливу ринкової економіки, тобто функціонування підприємства повинно відбуватися на підставі розробленої економічної політики. Загальна суть цієї політики полягає в формуванні стратегічних цілей та задач, оцінці існуючих і перспективних напрямів господарчої діяльності, аналізі зовнішнього оточення і його впливу на функціонування підприємства, визначення альтернатив виробничо-господарської діяльності, виборі стратегії. Слід зазначити, що теоретичні основи диверсифікації при визначенні ролі і місця в розвитку аграрної економіки супроводжуються нееквівалентним обміном внаслідок розбіжності цін на сировину, які формуються на основі ринкової конкуренції, та цінами на готові вироби, які стійко завищуються. Результати проведеного дослідження довели необхідність уточнення змісту і суті

поняття

функціонування

«диверсифікація» підприємства,

як

процесу

розширення

зміни

цільових

номенклатури

напрямів

різних

видів

продукції, товарів і послуг з метою подальшого збільшення прибутку, з врахуванням екологічних, соціальних потреб та зайнятості населення сільських територій.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 658.12.34 ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗБЕРІГАННЯ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР В КОНТЕКСТІ АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ Є.М. Данкевич, кандидат сільськогосподарських наук, Інститут сільського господарства Полісся Постановка проблеми. За сучасних умов господарювання невміння менеджерів підприємств своєчасно впроваджувати інновації у господарський процес

може

призвести

до

втрати

позиції

на

ринку

або

змусити

товаровиробників припинити свою діяльність у раніше прибуткових для них сферах бізнесу [5]. Нині технологічне відставання аграрного сектору економіки України, порівняно з розвинутими країнами світу, залишається суттєвим. Пріоритетною галуззю сільського господарства, яка визначає його сучасний розвиток і продовольчу безпеку держави та формує експортний потенціал, є зернове господарство. Однак існують проблемні питання, що потребують вирішення в даній галузі, вагоме місце серед них належить технології зберігання зернових культур. Результати

досліджень.

Інновації

сільському

господарстві

невід’ємним елементом ефективного розвитку підприємництва, засобом конкурентної боротьби, фактором формування споживчого попиту та вартості продукції або послуг. Наразі, ключовими проблеми модернізації виробництва є застаріла матеріально-технічна база наукових установ, відсутність ефективного механізму трансферу інновацій та нестача коштів для оновлення господарських потужностей [1]. В свою чергу це зумовлює зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, особливо експортно орієнтованих галузей. У зв’язку із збільшенням виробництва зернових культур в Україні існують проблеми з інфраструктурою зберігання вирощеної продукції. Щороку 56

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України в період збирання урожаю ціни на зерно знижуються до мінімуму, а розцінки транспортних підприємств піднімаються, що робить невигідним продаж зерна і вивіз його на елеватор. До того ж елеватори, будучи локальними монополістами, диктують сільгоспвиробникам свої умови. Господарства вимушені розміщувати зерно у непристосованих для тривалого зберігання приміщеннях і відкритих майданчиках, що приводить до втрати його якості, і, як наслідок, до збитків. Виникає

об’єктивна

необхідність

пошуку

альтернативних

шляхів

вирішення проблеми зберігання вирощеної продукції. Актуальним є досвід Аргентини, де використовують герметичні сховища, у яких застосовано принцип

консервування

зерна.

Внаслідок

біологічних

процесів,

що

відбуваються у збіжжі після його закладання, повітря всередині сховища перетворюється на двоокис вуглецю, який забезпечує зберігання зерна без втрат маси та біологічних властивостей. Сховище не обов’язково має бути металевим і стаціонарним: ті самі процеси, що забезпечують тривале зберігання зерна, можуть відбуватися й у герметично закритому поліетиленовому мішку. В Аргентині практично не застосовують елеваторів, а зберігають урожай прямо на полях у спеціальних мішках. Технологія зберігання сільськогосподарської продукції у поліетиленових мішках з’явилася у 80-і роки ХХ століття в Аргентині. Спочатку вона розроблялася для зберігання кормів худобі. У середині 90-х років, коли урожай зернових досяг рівня 40 мільйонів тонн, стало зрозуміло, що наявних тоді потужностей елеваторів недостатньо. Оскільки щорічний приріст валових зборів у ті роки становив близько 10%, то неможливість зберегти урожай стала одним з головних факторів, що стримував розвиток сільського господарства. На нові елеватори розраховувати не доводилося, бо їх зведення вимагало багато часу, а зерно треба було зберігати. Альтернативою стали мішки-рукави, які до того масово не використовувалися для зберігання зерна [2].

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Нині третина вирощуваного в Аргентині зерна зберігається у «big-bags». 2008 року в мішки було засипано 30 мільйонів тонн зерна, а в 2010 понад 40. Новий інноваційний спосіб зернозберігання переймають і країни Північної Америки та Європи. Тепер навіть такі великі зернотрейдери, як Карґілл та Дрейфус мають у своєму арсеналі не лише традиційні елеватори, а й мішкизерносховища [3]. Зазначені

технології

набувають

широкого

застосування

серед

вітчизняних інтегрованих підприємств, таких як ТОВ «А.Т.К.», ТОВ СП «Нібулон», ТОВ «Миронівський хлібопродукт», компанія «СпрейМастера» [4]. Так, для прикладу, ТОВ «А.Т.К.» Любарського району Житомирської області має комплекс найсучасніших елеваторів для зберігання зернових культур та використовує

альтернативні

способи

зберігання.

Завдяки

інтеграції

виробництва на підприємстві 2007 року побудовано металеві силоси американської фірми «GSI International» загальною місткістю 55,0 тис. тонн, зерносушарку GSI-4000 баштового типу потужністю 125 планових тонн/год. Підприємство Управління

налагоджує технологічним

формування процесом

експортних

партій

автоматизовано

та

продукції.

здійснюється

диспетчерськими пунктами. В ТОВ «А.Т.К.» запроваджено технологію герметичного зберігання зерна у великих поліетиленових мішках («big-bags»), в які можна завантажити до 200 тис. тонн зерна. Технологічний процес приймання, сушіння, очищення, зберігання

та

відвантаження

зерна

забезпечує

комплекс

обладнання

зарубіжного та вітчизняного виробництва продуктивністю 100 тонн за годину. Використання поліетиленових мішків «big-bags» надає ряд переваг порівняно зі звичайним способом зберігання. По-перше, це ціна, адже вартість зберігання 1 тонни зернових на елеваторі обходиться в 14–16 дол. США, а зберігання такої ж кількості у мішках – 4–6 дол. США. По-друге, це можливість розміщення урожаю на власній території, не втрачаючи коштів на оренду та доставку. Потретє, це здобуття на виході зерна вищої якості за рахунок післяжнивного 58

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України дозрівання в рукавах. Сухе зерно 11–15%-ої вологості, може зберігатися за цією технологією впродовж 1,5 року. Якщо необхідно продати лише частину зерна, є можливість відібрати певну кількість та знову закрити мішок [2]. Технологія передбачає використання екологічно чистої поліетиленової плівки у формі мішка завдовжки 60–75 м і у діаметрі 2,7 м, котра має три шари. За допомогою спеціального завантажувача зерно засипається у мішок, його герметично закривають. У такому герметичному контейнері зерно дихає і за кілька днів поглинає весь кисень, у результаті цього процесу формується атмосфера, що складається з вуглекислого газу, отримуємо консервант. Зерно переходить у стадію анабіозу, продукт не пошкоджується [3]. Дослідженнями встановлено, що вуглекислий газ негативно впливає на шкідників, які гинуть упродовж 45 днів після закладання зерна, і це дає змогу контролювати комах без застосування шкідливих інсектицидів, які можуть негативно вплинути на здоров’я людини чи тварини. Висновки. Використання мішків «big-bags» дозволяє економити ресурси та енергію при перевезенні зерна та обслуговуванні елеватора. Контейнери «Вig-bags» можна застосовувати як альтернативу елеватору, так і в складах де часто підприємства зберігають в невеликих кількостях зерно. У них можна розміщувати зерно кукурудзи, пшениці, сої, соняшнику, причому не лише фуражне, а й продовольче і навіть насіннєве, яке у природному газовому середовищі зберігає схожість. Досвід такого зберігання зерна вже є у деяких інтегрованих

вітчизняних

підприємствах,

що

здійснюють

господарську

діяльність по вирощуванні, переробці та реалізації зернових культур. Застосування даної інноваційної технології дає можливість господарствам підвищити

конкурентоспроможність

вирощеної

продукції

та

знизити

залежність від посередницьких структур.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Список використаних джерел 1. Амбросов В. Я. Великотоварні підприємства як основа впровадження інновацій / В. Я. Амбросов, Т. В. Маренич // Економіка АПК. – 2007. – № 6. – С. 14–19. 2. Зберігання зерна. Технологія зберігання зернових [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gfas.com.ua/ukrainian/hranenie-zerna.html 3. Мішки замість елеватора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.agrosector.com.ua/archive/31/477 4. Родионова О. Крупный агробизнес в АПК: современные формы и эффективность / О. Родионова, Н. Борхунов // АПК: экономика, управление. – 2006. – № 4. – С. 28–30. 5.Чабан В. Г. Інновації як умова підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / В. Г. Чабан // Економіка АПК. – 2006. – № 7. – С. 68 – 72.

УДК 330.4:338.43:001 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ АГРАРНОЇ НАУКИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ А.В. Єрємєєва, аспірант, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Перехід економіки України від індустріального до постіндустріального суспільства визначає об’єктивну необхідність формування інноваційної моделі відтворення економічного потенціалу, що вимагає фундаментальних зрушень у структурі суспільного виробництва, освіти та інтелектуальної складової нації. В умовах глобальної економіки держави все більшою мірою конкурують між 60

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України собою за нові наукові знання, право контролю і регулювання інформаційних і фінансових потоків, за власність та здатність генерувати інтелектуальний капітал, які все більше визначають їх конкурентоспроможність на світовому ринку і реальну суверенність моделі демократії [1]. За оцінками фахівців експертної корпорації «Всесвітній економічний форум», конкурентні переваги країн з розвинутою економікою лише на 15 % залежать від традиційних («твердих») показників, таких як обсяг ВВП, рівень інфляції, стан торговельного балансу, і на 85 % – від «м'яких» факторів конкурентоспроможності, пов’язаних з людським чинником (мотивації праці, ступеня освіченості і кваліфікації кадрів тощо)

[2].

Дійсно,

на

сьогоднішній

день

нецінові

фактори

конкурентоспроможності набувають особливої уваги. До них можна віднести: новизну, наукоємність та якість товару. При цьому головні конкурентні переваги виникають з розвитку навичок, досвіду, впровадження інновацій, ноу-хау, розуміння ринку, володіння базами даних, використання систем обміну інформацією, високої кваліфікації персоналу – іншими словами – елементів інтелектуального капіталу. Тому успіхи розвинених країн у завоюванні світових ринків нерозривно пов'язані з ефективним формуванням, використанням, управлінням та нарощенням інтелектуального капіталу. Як наслідок, в цих країнах спостерігається підвищення продуктивності праці в різних сферах народного господарства, стійкі темпи економічного зростання та безперервна модернізація структури економіки відповідно до змін кон’юнктури на світових ринках [3]. Отже, узагальнюючи вищесказане, ми вважаємо, що саме інтелектуальний

капітал

головним

фактором

забезпечення

конкурентоспроможності національної економіки та має бути каталізатором зростання економіки країни. Україна належить до числа країн з відносно розвинутою індустріальною базою, достатньо високим рівнем ресурсного, інтелектуального потенціалу та виробничих можливостей. За індексом охоплення вищою та середньою освітою Україна входить до першої двадцятки та за відносною кількістю осіб, які 61

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України навчаються у вищих навчальних закладах, країна посідає 8 місце з-поміж 142 країн. Проте за загальним балом складової «Вища освіта і професійна підготовка» Україна перебуває на 51-й позиції. Причина – низька якість освіти й навчання на робочому місці. Низький рівень кваліфікації негативно впливає на розвиток багатьох підприємств. Так, 26% керівників сільськогосподарських підприємств відзначили, що низький рівень кваліфікації робочої сили ускладнює ефективність їх роботи. Тому питання кваліфікації та нарощування інтелектуального капіталу аграрної науки є досить актуальним [4]. Недооцінка значення людського фактора для економічного розвитку держави та неефективне використання інтелектуального потенціалу призвело до того, що за рейтингом Всесвітнього економічного форуму конкурентоспроможності за підсумками 2011 року Україну було поставлено на 82 місце серед країн світу, повернувшись до показника 2009 року – це рівень Ботсвани та Намібії. Вітчизняними та зарубіжними вченими накопичено багатий досвід в галузі дослідження категорії інтелектуальний капітал. Це поняття ввів у науковий обіг Дж. Гелбрейт 1969 р., який у своєму листі до М. Калецкі вжив цей термін, але питання існування інтелектуального капіталу вперше було підняте 1969 року П. Друкером в роботі «Концепція корпорації». Термін інтелектуальний капітал використав 1990 року президент американської компанії Johnsonville Foods Ральф Стейер, а потім його популяризував член редколегії американського журналу Fortune Т. Стюарт. Подальші дослідження сутності інтелектуального капіталу пов’язують із іменами П. Саллівана, Д. Тіса, К. Свейбі, П. Друкера. В Україні одним із перших ввів цей термін Є. Марчук в своєму аналітичному дослідженні «Україна: нова парадигма поступу». Значний внесок у розвиток теорії інтелектуального капіталу внесли такі вчені як В. Л. Іноземцев, С.М. Климов, Б.Б. Леонтьев, П.Т. Саблук, О.Г. Шпикуляк, Т.В. Бауліна, Л.І. Курило та ін. Але, незважаючи на численні наукові напрацювання, на сьогодні немає єдиного науково обгрунтованого визначення сутності інтелектуального капіталу, в результаті чого існує багато суперечностей. 62

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Аграрний сектор має ключове значення для економіки держави та як і національна економіка, знаходиться на етапі становлення нової парадигми розвитку, що в свою чергу передбачає формування інтелектуального капіталу аграрної науки, яка є провідником інновацій та відіграє ключову роль в науково-технічному

прогресі.

Саме

академічна

наука

створює

високотехнологічні продукти і процеси, що визначають рівень технологічного розвитку галузі. Від того, як здійснюються процеси управління результатами аграрної науки, залежить не тільки ефективність сільськогосподарського виробництва, а й економіки країни в цілому. Впровадження нових технологій за результатами прикладних наукових досліджень приведе до реструктуризації та модернізації галузей АПК та заміни одних елементів виробничої системи іншими, більш прогресивними. Аграрний сектор в Україні обслуговує Національна академія аграрних наук, в складі якої 71 наукова установа [5]. В процесі аналізу установлено, що за останні роки НААНУ отримувала 0,05% від ВВП. Це 36–39% необхідних їй коштів. Практично всі видатки, від 92–97% у різні роки, спрямовувались на соціальні виплати, що обмежувало можливості проведенні власне наукових досліджень і розвиток аналітичної й експериментальної бази [6]. Тому ми вважаємо, що одним із шляхів виходу України на інноваційний шлях є організація фінансової підтримки прискореного розвитку аграрної науки та техніки з розробкою та впровадженням у виробництво високих технологій, випуском високоякісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому

ринках.

Сучасний

період

розвитку

країни

має

бути

відновлювальним, що передбачає модернізацію промисловості, сільського господарства та інших галузей національної економіки, а також створення умов для піднесення вітчизняної науки та інноваційної сфери, що дасть змогу побудувати нову високотехнологічну економіку [7]. Необхідною умовою є визнання інтелектуального капіталу як основи створення національних конкурентних переваг, що повинно відбитися на державній політиці в 63

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України інтелектуальній

сфері,

здатності

його

накопичення.

Для

реалізації

інтелектуального потенціалу нації потрібно виробити чітку програму дій. Ця програма

повинна

бути

доповнена

розробкою

ефективної

зовнішньоекономічної стратегії на тривалу перспективу. Тут головними напрямами повинні стати: нарощування інвестицій у власні дослідження та розробки,

нарощування

інтелектуального

капіталу

аграрної

науки

та

цілеспрямоване поліпшення економічного середовища, орієнтованого на розвиток і дифузію знань і нововведень, а також прагнення до переходу на наступні вищі стадії розвитку країни в конкурентному плані (інвестиційну, інноваційну, стадію знань). Щоб відповідати світовим тенденціям розвитку, в інтелектуальний сектор національної економічної системи необхідно закласти відповідну

ідеологію,

застосовувати

інтелектуально-ідеологічний

синергетичний підходи до освіти в сільській місцевості – масову пропаганду освіти та інтелектуального розвитку, рекламу знань, установку ідеології інтелекту. Саме ці заходи найбільшою мірою допоможуть Україні вийти на новий рівень постіндустріальної епохи. Список використаних джерел 1. Петраков Н. Модернизация экономики как антикризисная мера /Н. Петраков // Проблемы теории и практики управления. – 2009. – №6. – С.8–15. 2.

Супрун

В.А.

Интеллектуальный

капитал:

Главный

фактор

конкурентоспособности экономики в XXI веке / В.А. Супрун. – М. : КомКнига, 2006. – 192 с. 3. Трохачьова О.В. Розвиток людського ресурсу як фактор підвищення міжнародної

конкурентоспроможності

України

міжнародна

інтернет-

конференція «Формування та розвиток економіки в сучасних умовах господарювання» – [Електронний ресурс] : http://www.viem.edu.ua/konf5/art.php?id=0201

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України 4.

Звіт

про

конкурентоспроможність

регіонів

України

2011

–

[Електронний ресурс] : http://issuu.com/nikolaychuk/docs/ukraines_competitiveness_report_2011_ua 5. Звіт Національної академії аграрних наук України про використання коштів Державного бюджету України та результати наукової і науковотехнічної

діяльності

за

2011

рік

–

[Електронний

ресурс]

http:http://www.uaan.gov.ua/index-ua.php?CONTEN=zvit.html 6. Безуглий М. Д. Про реформування та перспективи розвитку аграрної науки / М. Д. Безуглий // Вісник аграрної науки : науково-теоретичний журнал НААН. – 2011. – № 10. – С. 7 – 11. 7. Державна програма розвитку внутрішнього виробництва від 12 вересня 2011 р. № 1130. – [Електронний ресурс] : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1130-2011-%D0%BF

УДК 65.012.32:658.8:637.54 МАРКЕТИНГОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ГАЛУЗІ ПТАХІВНИЦТВА В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ Д.О. Кирилюк, Національний університет біоресурсів і природокористування України В сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки досить важливим постає питання продовольчої безпеки в контексті забезпечення економічної безпеки держави. В свою чергу, ринок м’яса птиці є одним із таких, що досить динамічно розвивається, а галузь птахівництва має великий потенціал та можливості для швидкого нарощування виробничих потужностей для забезпечення потреб споживачів та задоволення попиту на ринку. 65

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Дослідженням питань щодо продовольчої безпеки та розвитку ринку м’яса птиці приділяли увагу такі відомі українські вчені як Ю.О. Лупенко, В.Я. Месель-Веселяк,

Ф.О.

Ярошенко,

А.С.

Мельник,

В.Я.

Амбросов,

В.І. Власов, П.І. Гайдуцький, І.І. Лукінов, П.Т. Саблук, Б.Й. Пасхавер, Е.М. Ковальов, З.М. Ільїна. Також цим питанням приділяють увагу світові організації, що займаються дослідженням та прогнозуванням розвитку продовольчих ринків у світі – Міністерство сільського господарства США (USDA), Науково-дослідний інститут продовольства та сільського господарства США (FAPRI), Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) та ін. Проте, не зменшуючи

важливість

досліджень

та

публікацій

науковців,

питання

маркетингового менеджменту галузі птахівництва в контексті забезпечення продовольчої безпеки держави не можна назвати вичерпним. Сутність продовольчої безпеки країни зводиться до здатності держави забезпечити населення належним рівнем споживання продовольчих товарів належної якості. Провівши аналіз досліджень та публікацій, що стосуються продовольчої безпеки, можна виділити фактори, що впливають на оцінку стану продовольчої безпеки населення : - фізична доступність продовольства, тобто наявність продуктів харчування на всій території країни в кожний момент часу й у необхідному асортименті; - економічна доступність продовольства, тобто можливість населення придбати необхідну кількість продуктів харчування відповідно до раціональних норм споживання; - безпека продовольства для споживачів, тобто присутність на ринку саме тих продуктів харчування, що не здатні завдати шкоди здоров'ю населення.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України М’ясо птиці є одним із найбільш доступних та якісних джерел білків та жирів на ринку м’яса. Це і зумовлює важливість питання розвитку ринку м’яса птиці в Україні. Проаналізувавши розвиток вітчизняного ринку м’яса птиці, слід відмітити тенденцію до скорочення імпорту та нарощування власних виробничих потужностей і, як результат, збільшення пропозиції м’яса птиці вітчизняного виробництва на українському ринку. 2001 року пропозиція м’яса птиці на українському ринку становила 307 тис. тонн, з яких близько 30% складала імпортована продукція. Протягом 2001–2011 рр. пропозиція на ринку м’яса птиці збільшилася в 3,5 раза і складала понад 1 млн тонн м’яса птиці і хоча в кількісному обсязі імпорт м’яса птиці зріс, проте його частка на ринку зменшилась на 5%. За прогнозами Організації економічного співробітництва та розвитку пропозиція м’яса птиці на українському ринку м’яса зросте і буде становити понад 1,5 млн тонн, в т.ч. близько 1,3 млн тонн власного виробництва. Одним із важливих чинників такого зростання попиту на продукцію власного виробництва було використання маркетингового менеджменту в галузі птахівництва. Результатом запровадження комплексних програм з маркетингу і, як результат, отриманя додаткових прибутків і спрямування їх на подальший розвиток галузі, що в свою чергу привело до нарощування виробничих потужностей. В сучасних умовах ринку, головною кінцевою метою функціонування кожного підприємства повинно стати стільки отримання максимально можливого прибутку, скільки отримання максимально можливого прибутку за умов задоволення потреб споживачів продукцією відповідної якості в необхідній кількості за необхідною ціною. Сутність маркетингу та маркетингового менеджменту полягає в тому, що їх діяльність спрямована на орієнтацію виробництва, створення видів продукції, які відображають вимоги ринку, тобто вивчення поточного і 67

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України перспективного попиту на продукцію на ринку і вимог споживачів до таких характеристик як якість та ціна. На початку становлення ринку визначальним фактором завжди є ціна, але в процесі розвитку питання якості стає все більш важливим. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) зазначає, що частка якісних (відповідно і більш дорожчих) продуктів харчування щороку збільшується навіть в людей із середнім доходом в умовах економічного спаду. Тобто, незважаючи на скорочення доходів, споживачі згодні витрачати більше коштів на придбання більш якісної та більш дорожчої продукції. Проаналізувавши все вищесказане, можна зазначити, що маркетинговий менеджмент відіграє досить важливу роль у процесі розвитку галузі птахівництва, його правильне використання та застосування дає змогу збільшувати прибутки підприємств галузі і спрямовувати їх на подальший розвиток та збільшення виробничих потужностей, що в свою чергу і є одним із основних елементів забезпечення продовольчої безпеки держави. Список використаних джерел: 1. Аграрний сектор економіки України (стан і перспективи розвитку) / [Присяжнюк М.В., Зубець М.В., Саблук П.Т. та ін.]; за ред. М.В. Присяжнюка, М.В. Зубця, П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка, М.М. Федорова. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 1008 с. 2. Ильина

З.М.

Продовольственная

безопасность:

тенденции

перспективы / З.М. Ильина // Беларуская Думка. – 2009. – № 3. – С. 22–31. 3. Продовольственная проблема в современным мире / В.А. Мартынова, В.А. Морозова / под ред. В.А. Мартынова и В.А. Морозова. – М. : Наука, 1983. – 325 с. 4. Топіха В.І. Формування ринку тваринницької продукції в Україні: проблеми та перспективи розвитку / Топіха В.І. – Миколаїв: МДАУ, 2004. – 221 с. 68

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України 5. Ярошенко Ф.О. Птахівництво України: стан, проблеми та перспективи розвитку / Ярошенко Ф.О. – К. : Аграрна наука, 2004 – 506 с. 6. Офіційний

сайт

Державного

комітету

статистики

України

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 7. Офіційний сайт Міністерства сільського господарства США (USDA) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.usda.gov 8. Офіційний сайт Науково-дослідного інституту продовольства та сільського господарства США (FAPRI) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fapri.org/ 9. Офіційний сайт Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd.org 10. Офіційний сайт Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fao.org/

УДК 334.7:636.2 РАЗВИТИЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В МЯСНОМ СКОТОВОДСТВЕ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ Е.Г. Климовец, аспирантка, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Белоруси» Сравнительная характеристика структуры потребляемого мяса жителей Республики Беларусь характеризуются преобладанием в рационе свинины и птицы, и недостаточном потреблении других видов мяса. Научно обоснованная структура потребления мяса для жителей республики имеет следующий состав: 40% говядины, 40% свинины, 17% мяса птицы и 1–3% мяса других видов 69

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України животных. Исходя из фактической структуры потребления мяса, следует отметить, что в настоящее время не обеспечивается потребления говядины на душу населения в соответствии с рекомендациями по рациональным нормам потребления пищевых продуктов, отвечающим современным требованиям здорового питания: доля свинины (в убойной массе) – 41%, говядины – 29%, птицы – 29% и прочих видов мяса – 0,4%. В тоже время говядина содержит наиболее полноценные белки, в состав которых входят почти все необходимые организму заменимые и незаменимые аминокислоты. Соотношение трех важнейших незаменимых аминокислот – триптофана, метионина и лизина – в мясе

соответствует

формуле

сбалансированного

питания.

Так,

по

относительному содержанию незаменимых аминокислот (38–40 % массы всех белков) белки говядины, баранины и свинины существенно не отличаются друг от друга, однако по абсолютному их количеству (в расчете на 100 г съедобной части продукта) говядина несколько превосходит баранину, а последняя значительно превосходит свинину. Основное поголовье молодняка крупного рогатого скота на выращивании и

откорме

мясного

направления

продуктивности

сосредоточено

сельскохозяйственных предприятиях различных организационно-правовых форм (удельный вес которых в соотношении с дойным стадом составляет 66,8%) и крестьянских (фермерских) хозяйствах – доля равна 64,1%. В хозяйствах населения концентрируется в структуре стада скотоводства порядка 20% животных на выращивании и откорме. Данный факт имеет устойчивую тенденцию на протяжении длительного времени. Таким образом, базовыми формами хозяйствования в производстве говядины являются: мелкие (фермерство), средние (сельскохозяйственные организации с полным циклом производства за счет выбракованного скота и сверхремонтного молодняка) и крупные (специализированные племенные хозяйства). В настоящее время в республике имеется более 6 тыс. голов, в том числе 2,5 тыс. коров чистопородного специализированного мясного скота и 70

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України более 40 тыс. помесного маточного поголовья. Создано 18 племенных сельскохозяйственных

организаций,

занимающихся

разведением

специализированных мясных пород скота: абердин-ангус, лимузин, герефорд и шароле [1]. Особую актуальность приобретает проблема определения размеров скотоводческих ферм и комплексов по выращиванию и откорму молодняка крупного рогатого скота мясного направления продуктивности. В связи с этим возникает необходимость установления рациональных границ концентрации животных, обоснования перспектив развития и принципов рационального сочетания мелких, средних и крупных ферм и комплексов. Крупные

сельскохозяйственные

предприятия

позволяют

совершенствовать технологию производства, способствуют внедрению научнотехнического прогресса, осуществлять рациональное использование трудовых и материальных ресурсов. С ростом численности поголовья скота экономическая эффективность мясного скотоводства по некоторым показателям заметно повышается: значительно сокращается трудоемкость выращивания молодняка мясного

скота,

повышается

производительность

труда,

уменьшается

себестоимость производства и убыточность. Однако данные положительные моменты происходят

лишь до определенного предела, после которого

производство становится высокозатратным и неэффективным [2]. Преимущество эффективного функционирования малых предприятий (фермерских хозяйств) объясняется в следующем: - незамедлительное принятие и самостоятельное исполнение решения руководителем, что затруднительно для крупных фирм; - близость к местным рынкам сбыта и непосредственным потребителям. Возможность

реализации

продукции

новым

перспективным

клиентам

(ресторанам, гостиницам и т.д.); - быстрое приспособление к запросам потребителей; - соблюдение экологических нормативов при производстве говядины. 71

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Исследование отечественной и зарубежной литературы показывает, что нельзя ориентироваться только на определенную форму предпринимательства, в том числе и в мясном скотоводстве. Необходимо обеспечивать развитие конкурентной

среды,

расширение

потребительного

сектора,

создавать

дополнительные рабочие места и получать прибыль от реализации продукции. Одним

из

вариантов

развития

предпринимательства

мясном

скотоводстве Беларуси выступает бизнес-процесс производства «мраморной говядины» собственными товаропроизводителями, учитывая, что отдельные предпосылки и возможности уже заложены. В настоящее время в стране не существует норматива или критерия, который бы мог отнести производимое мясо крупного рогатого скота к «мраморному». Поэтому если такой продукт и присутствует на рынке, то это в первую очередь импортный товар. Таким образом, развитие предпринимательства в мясном скотоводстве Республике Беларусь в условиях развития рыночных отношений, различных форм, способно за сравнительно короткий период времени уменьшить дефицит говядины, в том числе и «мраморной», что позволит пополнить рационы населения животным белком, путем увеличения объемов производства и переработки

мяса

крупномасштабной обеспечивающих

крупного цели

рогатого

необходимо

оптимальное

скота. развитие

развитие

Для

достижения

научных

отраслей

АПК

такой

исследований, и

прибыльное

функционирование предпринимательской деятельности. Список использованных источников 1. Республиканская программа по племенному делу в животноводстве на 2011–2015 гг.: постановление Совета Министров Республики Беларусь, 31.12.2010 г., № 1917. – Минск, 2011. 2. Водянников В.Т. Организация и управление производством на сельскохозяйственных предприятиях / В.Т. Водяников. – М.: Изд-во «КолосС», изд-во СтГау «АГРУС», 2006. – 506 с. 72

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 338.439:373.67 РОЗВИТОК АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ФАКТОР ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УКРАЇНИ О.А. Козак, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Сприяння розвитку підприємництва визначене одним із пріоритетних завдань держави. В довгостроковій стратегії «Україна 2020: стратегія національної модернізації» досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва є одним із головних напрямів досягнення стратегічної мети – виходу країни на траєкторію сталого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для всіх верств населення. Підприємництво є проявом життєвої активності людини в економічній сфері, яке через забезпечення взаємозв’язків ринків і ефективного поєднання виробничих ресурсів задовольняє найбільш нагальні запити споживачів. В аграрній сфері ці запити пов’язані насамперед із потребою у продовольстві. Загострення продовольчої проблеми як у світі, так і в Україні вимагає прийняття оригінальних рішень щодо активізація виробничої підприємницької діяльності, що пов’язано як з інституційним середовищем та його здатністю мотивувати впровадження технологій у виробництво, так і вдалих, соціально прийнятних стратегій на ринках продукції, послуг і виробничих факторів. Оскільки саме підприємництву належить важлива роль щодо формування продовольчої безпеки країни, економічна політика має бути націлена на створення умов, що сприяють активності носіїв підприємницької ініціативи. Аграрне

підприємництво

передбачає

реалізацію

підприємницької

ініціативи сільських жителів у формі господарської діяльності щодо 73

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України виробництва сільськогосподарської продукції і продуктів її власної переробки, надання сервісних, посередницьких та інших видів послуг у сільській місцевості.

контексті

продовольчого

забезпечення

активізація

підприємницької діяльності в аграрній сфері сповільнена проблемами, найбільш гострі з яких наступні: 1. Адміністративні перешкоди, які пов’язані з процедурами реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, порядком їх створення і ліцензування, визначення податкового навантаження та соціальних зобов’язань. Недоліком всіх етапів започаткування підприємницької діяльності є значна кількість дозволів погоджень і затягування термінів розгляду відповідних заявок. 2. Сільське господарство знаходиться в умовах адаптації до вимог ринку: по-перше, існує фізіологічний попит населення на продукти сільського господарства, але він обмежується його низькою платоспроможністю; по-друге, існує фізичний (технологічний) попит сільськогосподарських підприємств на засоби виробництва, зокрема технічні (трактори, комбайни, причіпні знаряддя), але обмежений низьким рівнем прибутковості продукції сільського господарства. Скорочення

внутрішнього

попиту

на

продукти

харчування

зумовлене

зменшенням реальних доходів населення, придбанням дешевої продукції, що обмежує дохідність підприємств, високими цінами на промислову продукцію, транспорт і енергоносії, низькою ціною робочої сили. З другого боку трансформаційні процеси на селі не адекватні якісним змінам у системі відносин і розвитку підприємництва. Більше третини аграрних підприємств працюють збитково. 3. Для України характерним є посилення поляризації соціальноекономічного розвитку сільських територій. Незавершеність трансформаційних змін на різних ієрархічних рівнях зумовлюють нестабільність у розвитку суб’єктів підприємницької діяльності. В результаті цього склалися регіональні відміни економічної ефективності виробництва характерні для всіх природноекономічних зон. Особливо виділяються проблемні (депресивні) регіони, які 74

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України найбільше потерпіли від структурних перетворень і згортання виробництва в галузях сільського господарства, і в яких відповідно сформувався високий рівень безробіття та незадовільна соціальна сфера. Такі території, як середовище

здійснення

підприємницької

діяльності,

залишаються

непривабливими. 4.

Недостатньо

розвиваються

несільськогосподарські

види

підприємництва на селі. Причиною є низька конкурентоспроможність та відсутність кваліфікованих фахівців з ведення бізнесу, дефіцит носіїв підприємницької ініціативи, неналежне виконання цільових програм підтримки підприємництва

на

селі.

Кількість

структур

несільськогосподарського

підприємництва в сільській місцевості з розрахунку на 1000 осіб становить 53, серед яких переважають фізичні особи. Основним напрямом їх діяльності є торгівля, яка не може бути економіко-утворюючим фактором, що вимагає формування політики стимулювання пріоритетних галузей для окремо взятого регіону. Розвиток

аграрного

підприємництва

як

фактора

забезпечення

продовольчого забезпечуватиметься шляхом здійсненням наступних заходів: − створення умов для підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва на господарському, регіональному та міжнародному рівнях, подолання значних міжрегіональних диспропорцій; − підвищення зниження

її

дохідності

собівартості

та

виробництва впровадження

продукції

механізмів

через

збалансування

закупівельних цін; − стимулювання кооперативів

як

розвитку

форми

сільськогосподарських

самостійної,

конкуруючої

обслуговуючих посередницькими

структурами, ініціативи селян щодо закупівлі, зберігання, переробки і збуту продукції тваринництва та рослинництва, в тому числі за рахунок заходів державної підтримки;

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України − удосконалення нормативно-правової бази підприємницької діяльності, законодавчого забезпечення прав громадян щодо її здійснення, удосконалення трудових, майнових та земельних відносин; − формування

інституційного

середовища

та

інфраструктури

підприємництва, сприяння розвитку прямого інвестування та венчурного капіталу, підтримка експортної діяльності суб'єктів малого підприємництва; − дотримання норм щодо забезпечення рівних прав для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, спрощення фінансової процедури злиття та поділу підприємств, скорочення термінів до європейського рівня; − здійснення заходів щодо підвищення рівня кваліфікації суб’єктів підприємницької діяльності у сільській місцевості; − залучення інвестицій у сільську місцевість, у тому числі для розвитку несільськогосподарської виробничої діяльності та сфери послуг; − надання пріоритетності державної підтримки малим та середнім підприємствам при здійсненні заходів державних програм, залучення малих форм підприємництва до участі у програмах державної підтримки; − сприяння трансформації господарств населення у підприємницькі структури; − збільшення доходів підприємців від використання виробничих факторів завдяки зростанню їх продуктивності та конкурентного залучення на ринку; − дерегулювання підприємницької діяльності та усунення адміністративних факторів за рахунок удосконалення державного контролю та запровадження механізмів державної підтримки розвитку малого середнього бізнесу, в т.ч. особистих

селянських

господарств,

запровадження

системи

державної

підтримки несільськогосподарських видів діяльності, здійснення заходів щодо стимулювання розміщення нових підприємств легкої, харчової та інших галузей промисловості, сервісних організацій в сільській місцевості з метою створення додаткових робочих місць для сільських жителів. 76

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 338.439.4:637.5 СТАН ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА В УКРАЇНІ Н.Г. Копитець, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Тваринництво є ключовою та системоутворюючою галуззю аграрної економіки України. Ефективне функціонування та розвиток даної галузі сприяє вирішенню продовольчої проблеми країни, фінансовій стійкості сільського господарства і більш повній зайнятості населення. Вона є важливим джерелом формування продовольчих ресурсів і має значний експортний потенціал по м’ясу і м’ясопродуктах, молоку і молокопродуктах та яйцях; впливає на рівень забезпечення населення найважливішими продуктами харчування, легкої і харчової промисловості – сировиною. Теоретичні і практичні аспекти тваринництва знайшли відображення в працях багатьох визначних учених-економістів. Насамперед серед них слід виділити

О.В. Мазуренко, В.Я. Месель-Веселяка [1], Т.Л. Мостенську [2],

І.В. Свиноуса, О.М. Шпичака [3]. Усі означені вище науковці зробили суттєвий внесок у дослідження окремих видів продукції тваринництва. Однак збитковість галузі тваринництва, відсутність організованої системи реалізації продукції, нерозвиненість ринкової інфраструктури, нестача у товаровиробників необхідної інформації про стан і кон’юнктуру ринків збуту та цінову ситуацію на них, дезорганізація інтересів підприємств різних сфер агропромислового комплексу, відсутність відповідних знань та навичок ефективної діяльності в умовах конкуренції потребують проведення окремого системного дослідження, Метою роботи є аналіз стану виробництва продукції тваринництва в Україні та наукове обґрунтування тенденцій його розвитку. 77

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України На початок березня 2012 р. населенням утримувалось 67,4% загальної чисельності великої рогатої худоби (3176,6 тис. голів), у т.ч. корів – 77,5% (2010,7 тис. голів); свиней – 54,8% (4066,3 тис. голів), овець і кіз – 82,6% (1578,9 тис. голів), птиці всіх видів – 43,5% (83024 тис. голів). У сільськогосподарських підприємствах у січні-лютому 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р. загальний обсяг вирощування худоби та птиці зменшився на 2,4%. В основному за рахунок скорочення вирощування птиці на 6,4%, проте вирощування великої рогатої худоби зросло на 6,4%, свиней – на 3,9%. Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі збільшилися на 6,8%, свиней – на 10,7% і відповідно становили 458 та 434 г. Відношення загального обсягу вирощування худоби та птиці до їх реалізації на забій становило 108,5% (торік – 108,4%) (табл. 1). 1. Виробництво основних видів продукції тваринництва

сільськогосподарськими підприємствами у січні–лютому 2012 р.

Назва продукції

М’ясо1 Молоко Яйця, млн шт.

Усі категорії господарств у % до січеньсічнялютий лютого 2012 р. 2011 р. 497,4 98,7 1207,2 2656,0

Сільськогосподарсь Господарства кі підприємства населення у % до у % до січеньсіченьсічнясічнялютий лютий лютого лютого 2012 р. 2012 р. 2011 р. 2011 р.

103,8 100,5

252,0 353,8 1967,8

97,3 116,1 100,5

245,4 853,4 688,2

100,3 99,5 100,5

Ключовою проблемою розвитку галузі тваринництва в Україні, що потребує першочергового вирішення, нині є стабілізація поголів’я худоби та підвищення її продуктивності. Значне скорочення виробництва продукції тваринництва було також зумовлене суттєвим зменшенням платоспроможного попиту населення на ці продукти харчування, які в більшості випадків стали недоступними значній частині населення країни.

Реалізація худоби та птиці на забій (у живій вазі).

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Диспаритет цін і руйнування існуючих виробничо-економічних зв'язків призвели до збитковості та занепаду галузі тваринництва. Ставши вільно господарюючими, підприємства першої і третьої сфер агропромислового комплексу значно посилили монопольний тиск на сільськогосподарських товаровиробників. За більше ніж 20-річний період, для більшості сільськогосподарських підприємств, які виробляють продукцію тваринництва, ринок не став економічною базою для відтворювального процесу. Лише окремі з них мають позитивні результати, становище і поведінка інших на даному ринку поки що залишаються до кінця не визначеними. Так, за попередньою інформацією Державної служби статистики України, в 2011 р. порівняно з 2010 р. з тваринницької продукції рентабельними є лише виробництво молока та яєць. В порівнянні з 2010 р. прибутковість яєць помітно підвищилася – від 18,6 до 37,0%, прибутковість молока – від 17,9 до 18,4%. Виробництво м’яса всіх видів та вовни є збитковим (від – 3,9 до 71,7%). Зокрема, рентабельність вирощування птиці знизилася від - 4,4% в 2010 р. до - 13,4% в 2011 р. У 2011 р. істотно зменшилася збитковість вирощування м'яса великої рогатої худоби, яка склала – 25,1% проти – 35,9% в 2010 р., свиней – – 3,9% проти – 7,8%, а також виробництва вовни – 71,7% проти – 82,2%. Разом з тим, ще більш збитковим стало вирощування овець і кіз на м'ясо ( – 41,1% проти – 29,5%). В цілому від діяльності у галузі тваринництва сільськогосподарськими підприємствами отримано 2484,1 млн грн прибутку, а загальний рівень рентабельності становив 12,3% (в 2010 р. відповідно – 1374,6 млн грн і 7,8%). Основними факторами, що зумовлюють таку ситуацію є незацікавленість товаровиробників займатись виробництвом тваринницької продукції, що пояснюється передсім низькими закупівельними цінами; високою матеріало- і трудомісткістю галузі та тривалим періодом вирощування худоби. Все це змушує

товаровиробників

свідомо

скорочувати

виробництво

продукції

скотарства. У результаті цього в Україні склалася ситуація штучного перенасичення

ринку

продукцією

тваринництва

при

різкому зниженні 79

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України споживання її на душу населення та збитковості виробництва. Споживання м’яса в основному знаходиться на рівня мінімальних норм, а по молоку не досягаємо навіть

мінімального

рівня.

цей

час

підприємства-товаровиробники

реалізують свою продукцію за цінами, які не тільки не дозволяють отримати прибуток, а й забезпечити хоча б просте відтворення виробництва. Важливу роль у розв’язанні цінової політики на продукцію тваринництва відіграє система їх реалізації. Реалізація даної продукції має деякі особливості, що виходять із споживчої вартості самого товару, зокрема, продуктам харчування притаманна певна сезонність виробництва, обмежені терміни зберігання і реалізації; кон’юнктура ринку значною мірою залежить від реальних

доходів

населення,

рівня

виробництва

продукції,

розвитку

переробних галузей. Обсяг реалізованої сільськогосподарськими підприємствами продукції тваринництва за січень–лютий 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р. в цілому збільшився на 5%. Однак обсяг реалізованої птиці скоротився на 4,3 % порівняно з 2011 р. (табл. 2). При цьому дещо більшими за відповідні показники 2011 р. були обсяги реалізованої великої рогатої худоби та свиней. Середні ціни продажу продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за січень–лютий 2012 р. порівняно з відповідним періодом 2011 р. зросли на 25% і становили: велика рогата худоба – 13079,8 грн/т, свині – 15276,5; птиця – 12443,6; молоко –3204,9 грн/т; яйця – 631,9 грн/тис. шт. Переробні підприємства встановлюють ціни, які не завжди задовольняють інтереси товаровиробників, однак за даної ситуації на ринку вони є найбільш надійними.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України 2. Реалізація основних видів продукції тваринництва сільськогосподарськими підприємствами 1 у січні–лютому 2012 р .

Худоба та птиця у тому числі велика рогата худоба свині птиця Молоко Яйця, млн шт.

Обсяг реалізованої продукції у % до тис.т січня-жовтня 2011 р.

Середня ціна реалізації у % до грн за т січня-лютого (тис.шт.) 2011 р.

Довідково: лютий 2011 р. у % до грн за т січня (тис.шт.) 2012 р.

251,4

97,5

13189,8

125,2

13276

100,9

26,9 60,3 163,8 322,5 1811,6

101,0 101,2 95,7 118,5 118,1

13079,8 15276,5 12443,6 3204,9 631,9

120,9 134,7 121,9 107,9 143,2

12969 15263 12565 3091, 635,3

98,1 99,8 102,0 93,1 101,1

Наявність великої кількості посередників у ланцюгу «виробництво – реалізація – споживання» робить кінцеву продукцію недоступною для масового споживача, тому що роздрібна ціна в 2–3 рази перевищує закупівельну ціну худоби (табл. 3). 3. Рівень середньозважених цін на основні види продукції тваринництва станом на 17 лютого 2012 р.*

02.2012 р.

Зміна у % до 2011 р

М'ясо ВРХ 13505 16762 124 31,72 31,86 114 М'ясо свиней 12925 17469 135 26,79 30,46 114 Молоко 3350 3697 110 5,32 5,84 110 Птиця (кури) 14,98 17,67 118 Яйця 4,72 6,73 142 * Розраховано на основі даних Міністерства аграрної політики.

Роздрібні (грн/кг) 02.2011 р.

Зміна у % до 2011 р

02.2012 р.

Оптово-відпускні (грн/кг) 02.2011 р.

Зміна у % до 2011 р.

02.2011 р.

Вид продукції

02.2012 р.

Закупівельні (грн/т)

38,73 40,45 5,96 19,14 6,98

45,94 43,39 7,17 21,33 8,78

119 107 120 111 126

Високі роздрібні ціни забезпечують скорочення попиту на дану продукцію

боку

незацікавленості

споживачів,

товаровиробників

занижені

закупівельні

займатись

ціни

виробництвом

сприяють молока

та

вирощуванням худоби і птиці. Ринок продукції тваринництва при формуванні 1

Крім малих.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України ціни потребує врахування чинників попиту і пропозиції, які є головними ціноутворюючими факторами поряд із продуктивністю праці, ефективністю виробництва, циклічністю відтворення, станом грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, конкуренцією, політикою держави у сфері ціноутворення. Отже, зважаючи на велике і багатогранне народногосподарське значення галузі тваринництва в житті та діяльності суспільства, з метою подальшого її розвитку виникає нагальна потреба в активному державному регулюванні. Виступаючи гарантом економічного життя, держава повинна надавати галузі всебічну підтримку, координувати виробництво, враховувати існуючий попит та пропозицію, забезпечувати резерви для експортної торгівлі, на внутрішньому ринку підтримувати сприятливий економічний режим для виробників продукції та

захищати

внутрішній

ринок

від

демпінгового

ввезення

продукції

тваринництва на територію України. Список використаних джерел 1. Месель-Веселяк В.Я. Розвиток м’ясопродуктового підкомплексу України / В.Я. Месель-Веселяк, О.В. Мазуренко ; за наук. ред. акад. УААН П.Т. Саблука − К. : ННЦ ІАЕ, 2004. − 198 с. 2. Мостенська Т.Л. Економічний механізм функціонування молочної промисловості України : монографія / Мостенська Т.Л. – К. : УДУХТ, 2001.– 328 с. 3.

Шпичак

О.М.

Реалізація

продукції

особистими

селянськими

господарствами – витрати, ціни, ефективність : монографія / О.М. Шпичак, І.В. Свиноус. – К. : ННЦ ІАЕ, 2008. – 300 с.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 637.51:338.312 ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА М'ЯСНОЇ ПРОДУКЦІЇ Л.В. Мамчур, молодший науковий співробітник, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Протягом останніх десяти років особлива увага приділяється екологічно чистій продукції. Продукція, яка вироблена в екологічній формі, притягує більшу кількість споживачів, клієнтів. Саме ця форма виробництва володіє тими гарантіями (свідоцтвами, посвідченнями), які надають споживачу упевненість у тому, що він купує і платить за справжній екологічно чистий продукт, який перевірений та інспектований, починаючи від первинної до кінцевої фази виробництва. У всьому світі частка цього сектору виробництва продукції постійно зростає щорічно приблизно на 20–25%. Проте такі тенденції не мають місце в Україні. Екологічне (високоякісне) виробництво м'ясної продукції в умовах інноваційного розвитку та інвестицій отримує сильний імпульс в нашій країні. Основними причинами, які позитивно впливають на розвиток екологічної (високоякісної) м'ясної продукції є: 9

удосконалення підходу та розвитку ринку;

розвиток ринку екологічної продукції скотарства та свинарства;

покращення матеріального стану та здоров'я споживачів;

ефективна конкуренція на світовому ринку м'яса та м’ясопродуктів,

на якому все більшу увагу приділяють екологічно чистій та високоякісній продукції.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Будь-яка політика або план дій уряду та державних інститутів щодо розвитку екологічної м'ясної продукції повинна пов'язуватися із основними цілями та стратегіями аграрної політики країни. Виробництво особливістю

екологічно

малих

чистих

підприємств

та

високоякісних

господарств

продуктів

населення.

Можна

стверджувати, що у цих господарствах система виробництва наближена до екологічної, тому, їх певною мірою можна вважати як такі, що виробляють екологічно чисту продукцію без особливих та великих зусиль. Проте поступово великі виробники з метою диверсифікації своєї діяльності та світовим попитом на високоякісну м'ясну продукцію поступово займатимуть

певну

нішу

на

ринку

екологічно

чистої

продукції,

використовуючи свою потужність. Це зумовить високий конкурентний тиск на малі підприємства, витісняючи їх із ринкового середовища. В цьому разі держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб більш ефективно розвивати виробництво високоякісної продукції тваринництва та створювати відповідні механізми і стимули для розвитку цього напряму виробництва продукції. Ми поділяємо думку голови правління Федерації органічного руху України Є. Милованова, який наголошує на тому, що інформацію про екологічно чисту їжу потрібно зробити якомога доступнішою для споживача. Українцям варто вказати на переваги органічної продукції. А їх чимало [1]. Тенденції ринку свідчать, що нині споживання високоякісних та екологічно чистих продуктів зростає. Серед українських компаній, які визнано як такі, що виробляють екологічно чисту та високоякісну (делікатесну) продукцію, можна виділити: "Миронівський хлібопродукт", філія якого «Мясокомбінат – СГТОВ «Дружба народів»

–

що

інтегрованим

комплексом

із

виробництва

м'яса

м'ясопродуктів. Родзинкою «Дружби народів» є комплекс із відгодівлі ВРХ на 30 тис. голів. Основний напрям – вирощування бичків абердино-ангуської породи. Саме вони дають змогу виробляти делікатесну яловичину під торговою маркою «Сертифікований Ангус». ТМ «Сертифікований Ангус» – це торгова 84

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України марка, під якою представлена на ринку делікатесна яловичина, що виготовляється виключно з бичків м'ясної породи – абердино-ангускої. Завдяки смаковим властивостям та спеціальним технологіям вирощування м'ясо має унікальну соковитість, ніжність та надзвичайний смак. Гурмани всього світу вважають м'ясо ангуса еталоном м'яса для стейків. Наступним підприємством є ПП «Агроекологія», що спеціалізується на виробництві як екологічно чистої продукції тваринництва, так і продукції рослинництва. «Миронівський хлібопродукт» – єдиний промисловий виробник гусятини і фуа-гра в Україні. Секрет успіху одного з кращих на Полтавщині ПП «Агроекологія» в тому, що вже багато років на землях господарства не використовуються ні плуг, ні мінеральні добрива. І як наслідок – на стіл до споживача потрапляє лише екологічно чиста продукція. Також слід виділити ТОВ Агрофірма «Маяк», яка отримала статус спеціальної сировинної зони з виробництва екологічно чистих продуктів дитячого та дієтичного харчування та нагороджена дипломами «Кращий вітчизняний товар» у номінаціях: виробництво м'ясної продукції, тваринництво та рослинництво у 2009 та 2010 роках. Існує і багато інших підприємств органічного виробництва, серед яких можна виділити ГО «Натурпродукт», Ведичне органічне сільське господарство Махаріші, ПП Агрофірма «Чудова земля», ПП «Дусин», ТД «Органік Ера», ТОВ «Агро-Біо-Тех», ТОВ Агрофірма «Гермес», ТОВ «Чистий продукт» та ін. В Україні наприкінці 2010 р. згідно з даними Федерації органічного руху України отримали статус «органічного» сертифікованого виробництва понад 142 господарства. Ці та інші підприємства України виробляють екологічно чисту, високоякісну продукцію та формують екологічну нішу аграрного ринку. Проте відсутність законодавчої та нормативно-правової бази, яка б чітко окреслила державну політику щодо розвитку екологічно чистого виробництва продукції, 85

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України формування системи сертифікації, правил, стандартів та чітких механізмів державної підтримки та стимулювання розвитку цього напряму діяльності суттєво уповільнює формування та розвиток екологічного виробництва високоякісної продукції. Так, в Україні відсутній будь-який нормативний документ, який би регулював це виробництво. Отже, виробництво високоякісної м'ясної продукції має стати одним із пріоритетних

напрямів

державної

політики,

яку

необхідно

розвивати,

регулювати, формувати відповідний ринок, виробництво, в якому особливе місце має посісти наука та освіта, а також інновації. Державі слід переглянути свою політику в напрямі регулювання даного ринку, зокрема: 9в

першу

чергу

необхідно

визнати

особливе

значення

розвитку

екологічного сектору в аграрній галузі України на всіх рівнях. 9 здійснити загальну оцінку аграрної політики, з її програмами, планами та стратегіями

тим,

щоб

передбачити

як

вона

впливає

на

конкурентоспроможність та розвиток екологічного сектору; 9 визначити цілі та умови участі держави у розвитку виробництва високоякісної м'ясної продукції, перед тим як здійснювати певні дії. Відповідно до цього усі учасники повинні бути введеними в загальну державну політику, плани та програми; 9 сформувати відповідний державний інститут розвитку органічного виробництва з метою забезпечення підтримки цього сектору. Державний інститут повинен враховувати різні інтереси усіх учасників цього напряму виробництва. Крім того він повинен пропонувати та приділяти спеціальну увагу тим учасникам, які лише розпочинають свою діяльність у цьому напрямі і тим, які знаходяться у гірших умовах з-поміж усіх учасників; 9 держава повинна сприяти тому, щоб забезпечити більшу активність у виробництві високоякісної продукції на усіх рівнях, з метою більш ефективної 86

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України конкурентоспроможності як на вітчизняному, так і міжнародному аграрному ринках; 9 моніторинг виробництва високоякісної продукції, його ринку та вклад у додану вартість повинний здійснюватися щоквартально, щопівроку та за рік, здійснюючи відповідний аналіз з метою надання інформації про сектор у відповідні установи, які здійснюють її регулювання та стимулювання. До основних стимулів та регулюючих механізмів екологічного виробництва м'ясної продукції слід віднести: 1. Формувати та розвивати національну норму виробництва високоякісної продукції. Вона має бути добре пристосована до умов країни та ґрунтовно сфокусована в ланцюгу ринку м’ясопродуктів. 2. Спрощення та доступ до міжнародних організацій стандартизації, сертифікації тощо. 3. Здійснювати його регулювання виключно за умов його вимогливості на першому етапі розвитку. Регулювання повинно ґрунтуватися на умовах ринку зокрема експорту. 4. Здійснювати підтримку виробників. 5. На державному рівні сформувати відповідні інформаційні та інші консультації щодо умов розвитку та ін. Щодо ринку держава повинна: 1. Спонукати до вживання високоякісної продукції. 2. Сформувати та застосовувати національну, регіональну або міжнародну сертифікацію або маркування екологічно чистих та високоякісних продуктів харчування. 3. Включати до національної стратегії розвитку ринку пропозиції та вимоги щодо цього виду продукції. 4. Підтримувати організацію (кооперацію) селян з більш ефективними умовами маркетингу, розподілу та ефективного зберігання. 5. Розвивати систему інформатизації про ринок. 87

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України 6. Здійснювати активну підтримку експорту, враховуючи ефективний та стрімкий розвиток ринку екологічно чистої продукції європейських країн, та збільшення попиту на високоякісну та екологічно чисту продукцію. Список використаних джерел 1. Де можна купити і скільки коштують органічні продукти в Україні? «Українська

правда.

Життя»

[Електронний

ресурс]

http://life.pravda.com.ua/person/2008/12/10/11160/

УДК 338.1:631 СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ Л.В. Назарова, Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України

Продовольчий ринок України є неоднорідним в світлі показників продовольчої безпеки і конкурентоспроможності: одні види продукції характеризуються високим ступенем конкурентоспроможності і продовольчої безпеки, а інші – неконкурентоспроможністю і невиконанням мінімальних критеріїв продовольчої незалежності. На основі пропонованої методики, призначеної для формування пріоритетів політики регулювання продовольчого ринку з урахуванням показників продовольчої безпеки і міжнародної конкурентоспроможності, розглянемо можливості виробництва і реалізації аграрної продукції як на внутрішньому,

так

на

зовнішньому

ринку.

Пропонований

метод

двокритеріального аналізу стану агропродовольчої системи створений на основі 88

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України інструментарно-методичної бази класичних теорій міжнародної торгівлі. Модель двокритеріального аналізу агропродовольчого ринку «продовольча незалежність – конкурентоспроможність» дозволяє дати інтегральну оцінку ефективності аграрної політики на основі порівняльного аналізу, а також провести кластеризацію видів сільгосппродукції для визначення пріоритетних методів захисту і підтримки. За перший критерій нами пропонується використати показник, що характеризує продовольчу незалежність – індекс продовольчої незалежності (FI). Другий коефіцієнт моделі – модифікований індекс Грінвея-Мілнера (індекс

виявлених

порівняльних

переваг,

RCA)

–

характеризує

конкурентоспроможність продовольчої продукції [1]. Економічний зміст порогового значення індексу виявлених (відкритих) порівняльних переваг галузі (RCA) грунтується на здатності галузі наповнювати внутрішній і зовнішній ринки власною продукцією успішніше, ніж це роблять зарубіжні конкуренти. На координатній площині моделі можна виділити наступні чотири квадранти (рис.): І квадрант: товари конкурентоздатні на внутрішньому і зовнішньому ринку; продовольче забезпечення перевищує рівень продовольчої незалежності; ІІ квадрант: товари конкурентоздатні і затребувані на зовнішньому ринку; продовольче самозабезпечення національних споживачів нижче за рівень продовольчої незалежності; ІІІ квадрант: продукція неконкурентоздатна на зовнішньому ринку і заміщається імпортом на внутрішньому ринку; продовольче самозабезпечення нижче рівня продовольчої незалежності; IV квадрант: товари неконкурентоздатні на зовнішньому ринку; продовольче самозабезпечення перевищує рівень продовольчої незалежності.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України RCA

ІІ квадрант

І квадрант

зернові молоко, молочні, яйця, мед інші тваринного походження FI

овочі, коренеплоди IV квадрант риба і ракоподібні м'ясо та харчові субпродукти

ІІІ квадрант

істівні плоди, горіхи, цитрусові живі тварини кава, чай, прянощі живі рослини, продукти квітництва

Рис. Порівняльний аналіз конкурентоздатності та продовольчої незалежності деяких видів аграрної продукції

Представлена модель дозволяє здійснити розробку пріоритетів захисту продовольчого ринку шляхом вирішення наступних завдань: розбиття продовольчих товарів на групи об'єктів, схожих з погляду критеріїв продовольчої незалежності і конкурентоспроможності; визначення типів і оцінка достатності заходів захисту продовольчого ринку і інших заходів щодо регулювання

агропродовольчої

сфери;

міжнародне

зіставлення

стану

продовольчих ринків з опорою на зіставну міжнародну статистику і дані СОТ про заходи захисту; двокритеріальний аналіз динаміки, тобто тенденцій

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України розвитку продовольчого ринку, що дозволяє оцінити ефективність вживаних заходів захисту ринку і своєчасно їх коригувати. Модель «продовольча

двокритеріального незалежність

–

аналізу

агропродовольчого

конкурентноздатність»

дозволила

ринку дати

порівняльну оцінку вітчизняному агропродовольчому комплексу. Аналіз конкурентоспроможності агропродовольчого комплексу і рівня продовольчої незалежності виявив наступну суперечність: агропродовольчий комплекс України, що володіє високою забезпеченістю природними ресурсами, виробляє продукцію, яка в цілому є неконкурентоздатною не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Країна не може забезпечити мінімальні критерії продовольчої безпеки, що свідчить про низьку ефективність аграрної політики. Відзначимо,

що

двадцятирічний

досвід

зовнішньоторговельного

регулювання агропродовольчого ринку в Україні свідчить, що так само як і в розвинутих країнах, вітчизняній аграрній економіці необхідна гнучка і змішана економічна політика, коли періоди відкритості і зростання конкуренції неминуче зміняються періодами з жорсткішим режимом доступу імпортних товарів на внутрішній ринок. Список використаних джерел 1. D. Greenway and С. Miller (1993), Trade and Industry Policy in Developing Countries: A Manual of Policy Analysis //The Macmillian Press, esp. part 4,181-208.

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України УДК 631.147 ПЕРЕВАГИ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА І.З. Стельмащук, аспірант ∗ , Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Переваги органічного агровиробництва перед традиційним полягають у наступному: переваги самих органічних продуктів харчування та переваги власне органічних методів господарювання. Органічне виробництво має цілий ряд економічних, екологічних та соціальних переваг, а також цей метод завдяки виробництву і споживанню органічних харчових продуктів позитивно впливає на здоров’я населення. Екологічні переваги органічного виробництва полягають у тому, що воно сприяє: – захисту природного середовища в процесі виробництва; – збереженню та відновленню біорізноманіття в агроландшафтах; – збереженню та відтворенню родючості грунтів; – формуванню екологічно збалансованих ландшафтів; – уникненню забруднення і очищенню природних вод; – зменшенню емісії парникових газів. Економічні переваги органічного виробництва полягають у тому, що за умови

належного

впровадження

сучасних

технологій

вирощування

сільськогосподарських культур і розведення худоби відповідно до принципів і вимог органічного виробництва при подальшому розвитку внутрішнього ринку в Україні в середньостроковій перспективі буде підвищуватися прибутковість виробництва

органічної

продукції

та

її

конкурентоспроможність.

відбуватиметься шляхом: ∗

Науковий керівник – В.Я. Месель-Веселяк, доктор економічних наук, професор, академік НААН.

Це

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України – поступового підвищення природної продуктивності агроценозів та ґрунтів в умовах органічного аграрного виробництва; суттєвого зниження виробничих витрат завдяки відмові від застосування дорогих хімікатів та зменшенню енергоємності виробництва, зокрема зменшенню витрат палива і мастильних матеріалів; – підвищенню самодостатності та скороченню залежності виробників від невигідних умов зовнішнього фінансування – банківських кредитів і т.п. і виплат по них; – створенню можливості більш прибуткового ведення бізнесу в аграрному виробництві та харчової індустрії, особливо для малих і середніх сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств сімейного типу. Економічні переваги органічного виробництва для органічних операторів складаються також у тому, що органічні продукти і сировина для їх виробництва реалізуються за більш високими цінами порівняно з традиційною продукцією у Європі приблизно на 30–40% [1, 2], в Україні немає стабільної цінової політики в цьому плані, проте в деяких місцях, особливо в спеціалізованих магазинах (чи інтернет-магазинах), вона дорожча і на 15–50%, часом і на 100%, ніж звичайна [3]. Тому в Україні пересічний громадянин не може собі дозволити постійно їсти органічні продукти, хіба що кілька разів купити органічні овочі чи фрукти. Органічні продукти користуються попитом у багатих людей, і то не завжди з ціллю здорового харчування, а так заради новизни, інтересу чи прикладу знайомих. Соціальні переваги органічного виробництва полягають у створенні додаткових робочих місць у сільській місцевості й нових перспектив для малих і середніх фермерських господарств, збільшенні життєздатності сільських громад і т.п. Про це свідчить досвід розвитку органічного сільського господарства в світі, який надзвичайно актуальний і для України. Органічне виробництво базується на сучасних інноваційних маловитратних технологіях вирощування 93

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України культур і розведенню худоби, що вимагає великих затрат праці, а значить, збільшує потребу в робочій силі і через це підвищує зайнятість населення в сільській місцевості. Завдяки органічному виробництву в країнах ЄС передбачається створити близько 1 млн додаткових робочих місць. При органічному виробництві поліпшується також зв’язок з виробником – місцевий чи регіональний, або навіть прямий. Соціальні переваги органічного господарювання складаються також у вимогах до операторів органічного ринку дотримуватися базових стандартів і принципів Міжнародної федерації руху за органічне сільське господарство (IFОАМ), які стосуються соціальної справедливості. Вимоги до операторів органічного ринку дотримуватися базових стандартів IFОАМ, які відносяться до принципів соціальної справедливості: слід дотримуватися всіх конвенцій Міжнародної організації праці щодо прав і добробуту працівників та Конвенції ООН про права дітей [1]. Всім працюючим та їх сім’ям слід забезпечити доступ до питної води, харчування, житла, освіти, транспортних засобів і послуг охорони здоров’я. Оператори повинні задовольняти основні потреби працівників соціальної безпеки, включаючи захист материнства, медичне страхування і пенсійне забезпечення. Всім зайнятим у виробництві слід забезпечити однакові можливості і належну зарплату при виконанні однакової роботи незалежно від кольору шкіри, віросповідання і статі. При всіх виробничих і переробних операціях слід дотримуватися допустимих меж або норм щодо шуму, пилу, світла і впливу хімікатів, а працівникам слід надати відповідний захист. Оператори повинні поважати права корінних народів і не повинні використовувати або експлуатувати землі, якщо це призводить до руйнування чи доведення до бідності місцевих жителів. Трудові угоди повинні бути чесними, відкритими до обговорення та укладені з дотриманням доброї волі. 94

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Слід також згадати про переваги органічних продуктів харчування для українських споживачів. Переваги органічної продукції для споживачів полягають у тому, що вони: – корисні для здоров’я та екологічно безпечні; – мають кращу якість і більш високі смакові якості; – не містять в собі генетично модифікованих організмів і їх похідних; мають високу якість і свіжість, не містять токсичних і шкідливих речовин; – не містять шкідливих залишків штучних стимуляторів зростання, лікувальних препаратів та антибіотиків, які недопустимі в органічному рослинництві та тваринництві; – не містять хвороботворних мікроорганізмів, паразитів та алергенів; – зберігають живильні речовини і натуральний склад при переробці. Згідно з органічним стандартом використовуються лише натуральні методи переробки, натуральні речовини і матеріали для упаковки. При переробці не допускаються синтетичні речовини (ароматизатори, консерванти, добавки і т.п.). Органічні продукти відрізняються більш високою поживною цінністю, оскільки вони містять більше вітамінів та поживних речовин; мають більш високі смакові якості. Перехід

сільськогосподарських

товаровиробників

та

переробних

підприємств на органічні методи господарювання можливий лише за умови усвідомлення

ними

переваг

органічного

виробництва

порівнянні

традиційним. Органічне виробництво швидше має переваги в цілому для суспільства, а не для конкретного виробника органічної продукції. Тому для забезпечення ефективності органічного виробництва потрібна державна підтримка у вигляді субсидій для економічного стимулювання впровадження органічного виробництва [4].

Секція 2 Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Список використаних джерел 1.

IFOAM Basic Standards – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.iofam.org. 2.

Paul Kristiansen Organic Agriculture a global perspective // New York.-

Завгородня І. Виникнення попиту на органічні продукти в Україні

2006. мотивує фермерів відмовлятися від використання хімії у своїй роботі //Тиждень. – 2011. – 27 березня. 4.

Капштик М.В. Преимущества органического производства с

научной точки зрения : научное издание / М. В. Капштик // Хранение и переработка зерна. – 2010. – № 4. – С. 20-24.

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості УДК 364.46 СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА СЕЛІ М.Р. Капінус, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» На сучасному етапі розвитку підприємництва на селі вже не слід обмежуватися лише створенням робочих місць, підвищенням ефективності виробництва та отриманням прибутку. Досягнувши певного рівня ефективності виробництва, підприємницькі структури мають ставити перед собою завдання щодо їх участі у вирішенні соціальних проблем села. Деструктивні зміни на сільському ринку праці призвели до надзвичайно складної соціально-економічної ситуації у сільській місцевості. На сьогодні у соціальній сфері села виникли досить важливі проблеми, які потребують з боку держави та органів місцевого самоврядування негайного їх вирішення, зокрема розвитку малого та середнього бізнесу. Слід зауважити, що розвиток підприємництва у сільській місцевості уже має позитивні результати, а саме: скорочення безробіття, забезпечення селян сільськогосподарськими і промисловими товарами та послугами, підвищення доходів сільських сімей та рівня їх життя. Водночас, слід зауважити, що розвиток підприємництва у сільській місцевості ще часто супроводжується зростанням соціальної напруги. Виникає іноді ситуація, коли на місцевому рівні існують і протистоять один одному дві течії: підприємці – невеличкий, але відчутно багатший прошарок населення, і наймані у підприємців особи, які не завжди нині мають місце роботи, та зовсім безробітні. Підприємці максимально економлять свої ресурси, насамперед, за рахунок оплати праці найманих працівників, а також часто намагаються уникнути надмірного фіскального тиску та забезпечують собі надвисокі 97

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості прибутки. Наймана категорія сільського населення, маючи скрутне матеріальне положення, вимушена погоджуватися працювати за мінімальну зарплатню, прирікаючи себе на жалюгідне існування у старості та позбавляючи можливості отримувати у разі хвороби, інвалідності навіть мінімальні соціальні виплати. Крім того, підприємці, які зареєстровані і сплачують податки та інші обов’язкові платежі, як правило, у містах, користуються уже створеною на селі соціальною інфраструктурою, дорогами, газо-, водо-, електромережами, не виділяючи коштів не лише на покращення функціонування цих об’єктів, а й на їх утримання. Як у держави, так і в місцевих бюджетах, катастрофічно не вистачає коштів для забезпечення мінімально необхідної життєдіяльності сільського населення. В таких умовах питання соціальної відповідальності підприємницьких структур перед громадою села, на території якого вони працюють, є, як ніколи, актуальними. З огляду на перспективи розвитку бізнесу на селі, підприємці мають розуміти, що саме соціальна діяльність є одним з визначальних індикаторів їх ділової репутації. Про це досить наглядно свідчить досвід зарубіжних підприємців, які постійно розробляють та ефективно впроваджують свої соціальні програми як вирішальний орієнтир розвитку не лише свого бізнесу, а й всього суспільства. При цьому вони здійснюють довгострокові інвестиції у соціальний розвиток, що притаманно тільки стабільним та надійним підприємствам. Вони, як правило, мають належну ділову репутацію як на вітчизняних, так і на зарубіжних ринках щодо збуту виробленої ними продукції [1]. Соціальні дії підприємця, що поліпшують рівень життя місцевого населення і зменшують соціальну напругу в громаді, відчутно стимулюють ріст свого прибутку, формують сприятливий свій образ як бізнесмена у місцевого населення.

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Таким чином, в Україні також виникла необхідність формування у суспільній свідомості розуміння змісту, значимості соціально відповідального підприємця для розвитку як свого бізнесу, так і розвитку держави загалом. Слід зауважити, що в Україні ідея соціальної відповідальності бізнесу лише починає розвиватись і потребує більш досконалого доповнення до законотворчих актів. Адже нині українське законодавство передбачає досить мізерний набір преференцій, що спонукали би до збільшення витрат на соціальні акції. Це, в свою чергу, і є стримуючим фактором у стимулюванні розвитку соціальної відповідальності. Тому необхідно розробити та прийняти законодавчі та нормативні акти, які будуть активізувати розвиток соціальної відповідальності підприємницьких структур шляхом: створення сприятливих організаційно-правових умов для діяльності суб’єктів господарювання; надання пільг при їх оподаткуванні, орендній платі та інших платежах. Підприємці, які будуть

займатися

соціальною,

спонсорською,

благодійною

діяльністю,

акумулювати наявну інформацію у сфері соціального підприємництва та адаптувати її до світового досвіду соціального підприємництва, мають перспективу свого розвитку в Україні. Крім вищезазначеного, доцільним також вбачається застосування економічних та інших санкцій до тих, хто діє на шкоду соціальним інтересам територіальної громади [2]. Отже, посилення соціальної відповідальності бізнесу, заохочення до соціальної активності підприємців є одним із визначальних факторів соціальноекономічного

розвитку

сільських

територій.

При

цьому,

соціальна

відповідальність підприємництва на селі має бути орієнтована не лише на персонал, а й на кожного мешканця села. Така відповідальність має проявлятися перш за все у справедливій винагороді, тобто у вигляді заробітної плати, а для населення – у інших заходах, які спрямовані на його оздоровлення, а також на формування матеріального та нематеріального стимулювання.

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості У рамках нематеріального стимулювання підприємницькі структури мають обов’язково запроваджувати соціальні пакети, що включають: додаткове медичне і пенсійне страхування, оплату харчування, транспортних витрат, відшкодування комунальних послуг, утримання дітей у дошкільних закладах, надання путівок, оплату навчання дітей, виплати до святкових та ювілейних дат тощо [3]. Таким чином, соціальна відповідальність підприємницьких структур перед громадами територій повинна передбачати ініціативні та компенсаційні витрати, розробку та реалізацію програм щодо їх активної участі у покращенні умов життєдіяльності населення, і слугувати належному формуванню соціуму взагалі на сільських територіях. Список використаних джерел 1.

Гогуля О. П. Соціальна відповідальність бізнесу: монографія /

О. П. Гогуля, І. П. Кудінова; Каб. Міністрів України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – Ніжин : Лисенко М. М., 2011. – 175 с. 2. місцевому

Напрями рівні

підвищення соціальної [Електронний

відповідальності

ресурс].

–

Режим

бізнесу

на

доступу:

http://old.niss.gov.ua/Monitor/November/13.htm 3.

Родіонов О.В. Формування концепції соціальної відповідальності

підприємства [Електронний

ресурс] / О.В. Родіонов. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/vsunud/2009-6E/09rovsvp.htm

100

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості УДК 316.334.23 ПЕРЕДУМОВИ ПОБУДОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА СЕЛІ М.І. Козак, кандидат економічних наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія» Будь-які запроваджувані зміни на селі будуть тільки тоді успішно впровадженні в життя, коли опиратимуться на сприйняття і розуміння зі сторони суспільства (громади). Тому надзвичайно важливим є підготовка цього суспільства до необхідних реформ. Особливої актуальності в ринкових умовах набуває питання формування «нового» суспільства на селі. Американський економіст Пітер Друкер у своїх працях говорить про «підприємницьке суспільство», функціонування якого він розглядає у нерозривному зв’язку з інноваційною діяльністю. Йде мова про необхідність формування управлінського суспільства, в якому інновації та підприємництво мають бути визначальними, звичними та обов’язковими явищами [1, 2]. Починаючи з 90-х років минулого століття інноваційна економіка в світі почала широко витісняти економіку виробництва. Основна рушійна сила в такій економіці відводиться малим та середнім підприємствам, очолюваними підприємцями, які діють на свій ризик та розсуд. Збільшення числа таких підприємців створює нові робочі місця, при цьому зменшується кількість найманих

працівників

на

великих

підприємствах

(промислових,

сільськогосподарських) та збільшується частка зайнятих в сфері надання послуг. Зрозуміло, що основою підприємницької економіки є нові ідеї та інновації, але всі вони нічого не варті без реалізації індивідуумами, які самостійно приймають творчі, інколи інтуїтивні рішення.

101

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Підприємницький хист не менш важливий і для управління великими підприємствами, де максимізація прибутку забезпечується через впровадження нових методів управління на інноваційних засадах. Знання та навики стають провідним фактором продуктивності, основним предметом та продуктом праці, відтісняючи значення капіталу, який рухається в сторону цих знань та інновацій. Необхідно

змінювати

економіку

та

життя

села

навколо

сфери

продукування знань, інтелектуалізації праці, інвестування у виробництво та поширення інформації. Першими позитивними маркерами можуть бути тенденції

до

зміщення

інновацій

інших

галузей

сторону

сільськогосподарського виробництва (біопаливо, генна інженерія, тощо). Нагромадження знань при підприємницькому суспільстві є визначальним. Сьогоднішні молоді мешканці села за знаннями вирушають до міста в навчальні заклади, після закінчення яких, маючи певний багаж знань та мінімальний підприємницький хист, в першу чергу, намагаються його реалізувати в місті, де нині для цього створені кращі умови. Це також вимагає якісних змін в економіці села. Але на всі економічні процеси, що відбуваються на селі, впливають «неекономічні» фактори: демографія, освіта, нові технології, екологія, психологія, рівень культури, звички, світогляд, ідеологія, традиції тощо. І їх вплив на суспільство не менш потужний, а отже зміни мають відбуватись у всіх інституціях на селі. В сільській місцевості можливі позитивні зрушення, за умови створення необхідних передумов. А. Тоффлер у своїй праці «Третя хвиля» [3] робить висновок, що попередню економічну детермінацію діяльності людей змінює орієнтація на новий рівень потреб – забезпечення фізичного й духовного комфорту, тобто соціальна детермінація. Це означає, що економічним змінам передують зміни в свідомості людей, нове розуміння достатку, комфорту, уявлень про прекрасне тощо, що активізуватиме діяльність індивідуумів на забезпечення оновленого усвідомлення потреб. 102

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Іншим важливим чинником активізації до створення нового суспільства є забезпечення вільного доступу до джерел обміну інформації. Тому, на нашу думку, зміни на селі необхідно розпочинати із змін в свідомості людей, що стане основним підґрунтям для подальших соціальноекономічних реформ на сільських територіях. Список використаних джерел 1. Друкер П. Эпоха разрыва: ориентиры для нашего меняющегося общества. – М.: «Вильямс», 2007. – 336 с. 2. Друкер П. Бизнес и инновации. – М.: «Вильямс», 2007. – 432 с. 3. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: АСТ, 1999. – 784 с.

УДК 338.439. 5(477) ПЕРСПЕКТИВИ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА У ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ О.Д. Николюк, аспірант * , Національний університет біоресурсів і природокористування України Фермерські

господарства

Україні,

як

досить

малі

та

часто

неконкурентоспроможні поряд з великими товариствами, агрохолдингами, потребують альтернативних способів здійснювати конкурентну боротьбу. Сильні сторони цих господарств у їх соціальному значенні, сімейній формі виробництва, вони є найгнучкішими та найефективніше перебудовуються відповідно до потреб ринку. Саме тому однією з пріоритетних можливостей розвитку фермерських господарств є переорієнтація на використання методів *

Науковий керівник – В.К. Збарський, доктор економічних наук, професор.

103

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості органічного землеробства. Вона може стати стратегічним напрямом розвитку фермерських господарств та реальною можливістю отримати конкурентні переваги у ринковій боротьбі (рис. ). Ті з господарств, що в найближчій перспективі усвідомлять необхідність запровадження та вдосконалення зазначеного напряму, будуть мати змогу швидше

пройти

конверсійний

період,

отримати

сільськогосподарську

продукцію, яка за своїми якостями буде мати такі властивості, які будуть відрізнятись від представленої на ринку сьогодення і зайняти відповідну нішу в конкурентному середовищі на більш вигідних позиціях.

Ключові фактори успіху фермерського Екологічні

Соціальні

Виробничі

Мінімізація негативного впливу на довкілля через запобігання деградації земель (ерозії, підвищеної кислотності, засоленості), збереження та відновлення їх природної родючості; припинення забруднення водних басейнів і підземних вод , очищення джерел питної води від токсичних хімікатів, зменшення викидів в атмосферу парникових газів та зв’язування вуглецю.

Збільшення робочих місць у селі, нові перспективи для малих фермерських господарств і сільських громад, підвищення відповідальності фермерів у процесі прийняття управлінських рішень, сприяння інноваційному розвитку, підвищення ролі місцевого досвіду та ініціатив; здорові, екологічно чисті та повноцінні продукти харчування.

Можливість зайняти ринкову нішу з якісним продуктом, який має особливості, що виділяються серед товарів конкурентів; зменшення енергоємності аграрного виробництва, істотне зниження виробничих витрат та залежності від зовнішнього фінансування.

Економічний ефект фермерського господарства від органічного Рис. Ключові фактори успіху фермерських господарств, які використовують методи органічного виробництва [1] Разом з тим, виникають проблеми на шляху розвитку альтернативних напрямів господарювання. Серед них: соціально-психологічні

(низький

рівень

обізнаності

населення

виробників щодо органічного землеробства (розуміння головних ознак й особливостей цих технологій, переваг їх використання та можливих проблем у процесі запровадження), низький рівень екологічної свідомості населення 104

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості (насамперед

сільського)

та

низька

технологічна

культура

сільськогосподарського виробництва всіх рівнів, починаючи від особистого селянського господарства до великих аграрних об’єднань; Важливим важелем розвитку органічного виробництва є інформатизація в найширшому розумінні, адже запровадження нових технологій, або й повернення до старих, але більш екологічних, неможливе без належної інформаційної бази, та можливості її поповнення. Це викликає потребу у створенні розгалуженої інформаційної системи для підтримки аграрного сектору [1]. інституційно-правові (хоча 21 квітня 2011року було прийнято ЗУ «Про органічне виробництво», досі відсутня ефективна національна система сертифікації та контролю органічних господарств і виробленої ними продукції, а також відповідна внутрішня інфраструктура (асоціацій / спілок / осередків виробників органічної продукції); існує необхідність інтеграції в міжнародні структури (ЄС, IFOAM) та забезпечення доступу на зовнішні ринки органічної продукції); фінансово-економічні (відсутність маркетингових досліджень ринків органічної продукції; ризики, пов'язані з можливими змінами кон’юнктури ринку органічної продукції за досить тривалий (2−4 роки) період конверсії; фінансові втрати у зв'язку із зменшенням обсягів виробництва продукції (особливо це актуально для господарств, що застосовували інтенсивні технології); відсутність фінансової підтримки з боку держави в період конверсії та надання пільг або субсидій при виробництві органічної продукції). Досвід розвитку органічного аграрного виробництва у світі свідчить про його чисельні переваги: − створення додаткових робочих місць у сільській місцевості; − появу нових перспектив для малих фермерських господарств; − підвищення життєздатності сільських громад та інші соціальні переваги, що є надзвичайно актуальним також і для України [2]. 105

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості В найближчій перспективі органічне землеробство дозволяє узгодити й гармонізувати економічні, екологічні та соціальні цілі в аграрному секторі. Разом з тим, поширення органічного виробництва, як пріоритетний напрям діяльності в аграрному виробництві, потребує мотивації та підтримки з боку держави. Напрямами підтримки може бути: субсидування виробництва органічної продукції, часткова компенсація вартості проведення сертифікації «органічних» господарств. Необхідним є також забезпечення широкого партнерства з метою поєднання інтересів і потреб зацікавлених сторін та залучення до активної співпраці сільськогосподарських виробників та їх асоціацій, органів влади й державного управління, приватних консультаційних компаній і сертифікаційних установ, організацій споживачів, наукових й освітніх установ, а також неурядових організацій, як екологічної спрямованості, так і тих, що займаються питаннями інституційного розвитку, дорадчою діяльністю й розвитком сільської місцевості. Список використаних джерел 1. Кобець М. І. Органічне землеробство в контексті сталого розвитку : матеріали Проекту «Аграрна політика для людського розвитку», К. − 2004 (5); 2. Report and Recommendations

on Organic Farming (Washington DC:

USDA, 1980), p. xii. NAL Call # aS605.5 U52 3. Organic Agriculture and Food Security (IFOAM Dossier 1, 2011). Інтернет - ресурс : www.ifoam.org

106

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості УДК 334.012.64:734 МІСЦЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ У ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ СЕРЕДНЬОГО ТА ДРІБНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ Т.С. Ожелевська, Національний університет біоресурсів та природокористування України В сучасних умовах серед вітчизняних науковців-аграрників тривають жорсткі

дискусії

щодо

визначення

оптимального

розміру

форми

господарювання в сільському господарстві. Невизначеність цього питання є однією з причин невизначеності чинного законодавства щодо регулювання земельних відносин в Україні, чим скористалися представники великого несільськогосподарського бізнесу для створення та розвитку агрохолдингів в аграрній сфері економіки України. Економічна наука вже давно довела, що в сільському господарстві збільшення

землекористування

при

раціональному

та

професійному

господарюванні призводить до зростання позитивного економічного ефекту від масштабу виробництва. Але дослідження науковців-аграрників ННЦ «Інститут аграрної економіки» залежності рівня рентабельності сільськогосподарських підприємств від їх розмірів не підтверджує це [1, с.21]. Цьому може бути лише два пояснення: або агрохолдинги приховують реальні показники рівня прибутковості, ухиляючись від податків;

або вони не вміють ефективно

працювати в сільському господарстві, що є вкрай сумнівним при їх фінансових можливостях найняти компетентних фахівців. Крім низьких показників ефективності виробництва, за якими агрохолдинги звітують в державні органи вони мають для суспільства вкрай нищівні соціально-економічні та екологічні наслідки: 107

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості 1) біологічна виснаженість ґрунтів, значне погіршення їх родючості та екологічного стану; 2) витіснення з виробництва малорентабельних та високоризикових видів продукції, що, підвищує залежність української економіки від імпортної продукції; 3) підвищення рівня безробіття серед сільського населення та падіння добробуту сільського населення; 4) банкрутство малих сільськогосподарських агроформувань, які не можуть конкурувати з агрохолдингами; 5) зниження надходжень до місцевих бюджетів, оскільки головні компанії агрохолдингів зареєстровані в містах і вони не платять податків до місцевих бюджетів, що знекровлює можливості розвитку сільських територій. Таким чином, гармонійний розвиток сільського господарства, що враховує соціальний, економічний, екологічний аспекти життєдіяльності українського суспільства, а також продовольчу безпеку країни, можливий лише через розвиток середнього та малого підприємництва в аграрному секторі. Ця теза підтверджується й світовим досвідом країн Європи, Північної Америки та Азії, де основними суб’єктами господарювання в сільському господарстві є фермерські господарства. Слід зазначити, що у багатьох країнах світу до роботи у сільському господарстві допускаються лише фізичні особи, які мають відповідну аграрну освіту або досвід роботи в сільському господарстві, що мешкають в сільській місцевості і платять податки до бюджету місцевої громади [2]. Важливу роль в ефективному господарюванні фермерських господарств відіграють різні види кооперації як між самими товаровиробниками, так і з несільськогосподарськими суб’єктами, які привносять інвестиції в аграрний сектор, але при цьому не мають права займатися сільськогосподарським виробництвом.

108

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості На відміну від агрохолдингів, які своєю господарською діяльністю призводять

до

повного

знищення

сільських

територій,

розвиток

сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (СОК) в Україні призведе до

підвищення

добробуту

сільського

населення,

їх

зайнятості

та

конкурентоспроможності їх продукції. Економічно сильні обслуговуючі кооперативи в особі своїх членів, які мешкають на сільській території, зацікавлені та будуть мати фінансові можливості розв’язувати соціальні та екологічні проблеми сільської громади. Проблеми з оподаткуванням та з реалізацією державних програм розвитку СОК в Україні вимагає ретельного перегляду усієї законодавчоправової бази та створення окремої законодавчої бази саме для неприбуткових формувань – СОК, яка б стимулювала сільгоспвиробників створювати саме такий тип кооперативу, дотримуючись при цьому усіх його принципів, але при цьому запобігала б можливості створення прибуткових утворень під назвою «сільськогосподарський обслуговуючий кооператив». Важливе значення для розвитку СОК відіграє якість освіти фахівців, які вивчають механізм організації та функціонування СОК та після закінчення навчального закладу будуть працювати в аграрному секторі. Не менш важливе значення має пропаганда та роз’яснення кооперативної ідеї на селі, якою повинні займатися науково-педагогічні працівників аграрних вишів та науковці національних наукових аграрних центрів. Для цього потрібно створити систему оцінювання якості цієї роботи, яка б матеріально заохочувала проводити ефективну роботу серед сільського населення, надавати допомогу, рекомендації у створенні та проблемах функціонування СОК. Список використаних джерел 1.

Месель-Веселяк

В.Я.

Форми

господарювання

сільському

господарстві України (результати, проблеми, вирішення) / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. – 2009. − № 5. – С.17−24. 109

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості 2.

Пасхавер Б. Аграрний сектор: час принципово змінити орієнтири

розвитку / Б. Пасхавер, В. Юрчишин, О. Бородіна, О. Шубравська, І. Прокопа, Л. Молдаван, Т. Осташко // Дзеркало тижня. – 2010. – №26.

УДК 63:339 (476) МАЛЫЙ И СРЕДНИЙ АГРОБИЗНЕС БЕЛАРУСИ: ТЕНДЕНЦИИ РАЗВИТИЯ О.А. Пашкевич, кандидат экономических наук, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси» Субъекты малого и среднего предпринимательства наряду с крупными товарными

организациями

различных

организационно-правовых

форм

являются частью аграрного комплекса Беларуси. Кроме того, в современных условиях малые формы хозяйствования играют определенную роль в развитии экономики аграрного сектора, решении продовольственной безопасности и развитии сельских территорий республики. Наряду с этим, значима роль малых форм хозяйствования в обеспечении занятости населения. Число малых предприятий в Республике Беларусь на конец 2000 г. составляло 28310 ед., в которых было занято 385,8 тыс. чел. На конец 2010 г. число субъектов малого и среднего предпринимательства составляло 86917 ед., в которых занято 1132,6 тыс. чел. Наибольший удельный вес в структуре распределения малых форм хозяйствования в 2010 г. занимала сфера торговли и общественного питания (40 %). В сельском хозяйстве таковые формы деятельности занимают лишь 3,8 %.

110

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Малые и средние формы хозяйствования в аграрном комплексе Беларуси условно можно представить в виде двух групп: коммерческие организации (сельскохозяйственные

производственные

кооперативы,

хозяйственные

общества и товарищества, частные унитарные предприятия, крестьянские (фермерские) хозяйства) и индивидуальные предприниматели. В соответствии с принятым 1 июля 2010 г. Законом Республики Беларусь «О поддержке малого и среднего предпринимательства» к субъектам малого предпринимательства относятся зарегистрированные в Республике Беларусь [1]: индивидуальные предприниматели; микроорганизации – коммерческие организации со средней численностью работников за календарный год до 15 человек включительно; малые

организации

–

коммерческие

организации

со

средней

численностью работников за календарный год от 16 до 100 человек включительно. К

субъектам

среднего

предпринимательства

относятся

зарегистрированные в Республике Беларусь коммерческие организации со средней численностью работников за календарный год от 101 до 250 человек включительно. В

отношении

индивидуальных

предпринимателей,

сфере

сельскохозяйственного производства это наименее представленный субъект хозяйствования.

Важнейшей

причиной

этому

выступает

земельное

законодательство, которое не регламентирует особенности предоставления им земель сельскохозяйственного назначения для ведения предпринимательской деятельности в аграрной сфере [2]. Наиболее типичным представителем малого агробизнеса выступает крестьянское (фермерское) хозяйство. Исследованиями установлено, что за период развития Беларуси как самостоятельного государства (1991–2010 гг.) было создано более 6 тыс. крестьянских (фермерских хозяйств) (КФХ), из которых функционируют 2412 или около

/3 хозяйств, а остальные по 111

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості различным причинам прекратили деятельность. В целом они составляют 83 % от числа субъектов малого и среднего предпринимательства в сельском хозяйстве. В землепользовании фермерских хозяйств находится 131,9 тыс. га, а средний размер земельного участка составляет около 55 га (табл. 1). 1. Численность и площадь землепользования фермерских хозяйств по областям Республики Беларусь, на 1.01.2011 г. Число хозяйств

Область Всего

В % к итогу

Общая площадь земель Тыс. га

В % к итогу

В среднем на хозяйство, га 39,8 73,5 52,8 45,1 38,8 97,4

Брестская 475 19,7 18,9 14,3 Витебская 370 15,3 27,2 20,6 Гомельская 322 13,4 17,0 12,9 Гродненская 364 15,1 16,4 12,4 Минская 570 23,6 22,1 16,8 Могилевская 311 12,9 30,3 23,0 Республика Беларусь 2412 100,0 131,9 100,0 54,7 Примечание: таблица составлена по данным Национального статистического комитета Республики Беларусь.

Анализ данных, представленных в таблице 1, позволяет сделать вывод, что наиболее крупные по размерам землепользования хозяйства характерны для Могилевской области, где в среднем на хозяйство приходится 97,4 га, а мелкие – для Брестской (39,8 га). За период развития фермерского сектора Беларуси в 1991–2010 гг. произошли существенные изменения в специализации производственной деятельности фермерских хозяйств (табл. 2). Фермеры преимущественно занимаются выращиванием овощей и картофеля. В структуре распределения фермерских хозяйств по направлениям специализации в сельском хозяйстве около 87 % сконцентрированы на производстве продукции растениеводства.

112

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості 2. Динамика показателей валового производства сельскохозяйственной продукции в фермерских хозяйствах Республики Беларусь, тыс. т Год

Продукция

2010 г. в % к 2000 г.

2000 2005 2010 Зерно 47,4 87,6 95,0 200,4 Картофель 69,3 79,9 154,0 222,2 Овощи 32,0 59,7 142,0 443,8 Молоко 6,0 26,4 14,1 235,0 Скот и птица 2,0 5,6 7,5 375,0 (реализация в живом весе) Яйца, млн. шт. 9,2 3,5 1,5 16,3 Примечание: Таблица составлена по данным Национального статистического комитета Республики Беларусь.

Что касается животноводства, то здесь высока доля разведения крупного и мелкого рогатого скота, свиней и птицы всех видов. В некоторых их них занимаются пчеловодством и звероводством. Однако только 13,4 % хозяйств сочетают земледелие с животноводством. Анализ данных свидетельствует, что доля фермерских хозяйств в структуре занятости невысока (табл. 3). 3. Распределение численности занятых по областям в 2010 г.

Область

Трудовые ресурсы села, тыс. чел.

Занято в сельском хозяйстве Тыс. чел.

В%к занятым в экономике

Брестская 197,9 89,1 Витебская 153,8 68,2 Гомельская 172,6 65,9 Гродненская 143,4 73,4 Минская 273,2 102,9 Могилевская 123,1 50,9 Республика Беларусь 1064,0 450,4 Примечание: таблица составлена по данным

13,8 11,9 9,9 14,5 5,8 10,0

Средняя численность работников, занятых в К(Ф)Х В%к занятым в Тыс. чел. сельском хозяйстве 1,7 1,9 1,2 1,8 1,0 1,5 1,1 1,5 1,7 1,7 1,0 2,0

9,7 7,7 1,7 Национального статистического

комитета Республики Беларусь.

113

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості В общем итоге аграрная занятость является однородной и определяется преимущественно концентрацией сельского населения в крупных и средних сельскохозяйственных организациях. В целом можно назвать ряд причин, препятствующих увеличению числа малых аграрных предприятий: наличие риска в аграрном производстве; психология населения и привычка работать в коллективных формах сельского хозяйства с высоким уровнем разделения труда; отсутствие необходимой государственной поддержки; положительные и отрицательные стороны наращивания экономической эффективности в крупных и малых предприятиях, потому как вопрос о сравнительной эффективности крупных и мелких форм хозяйствования, в АПК, в том числе фермерских, остается актуальным и дискуссионным. Как показали проведенные исследования, вследствие сезонности аграрного производства сельские жители традиционно сочетают занятость в нем с различными

видами

несельскохозяйственной

деятельности.

Сельские

территории обладают значительным природным потенциалом и разнообразными ресурсами. Это позволяет собирать и перерабатывать дикорастущие растения, развивать аграрный и сельский туризм, производить строительные материалы и т.д. Мировым опытом признано, что наиболее подходящей организационноправовой

формой

для

таких

видов

деятельности

является

малое

предпринимательство [3]. В современных условиях хозяйствования развитие малого аграрного бизнеса должно быть тесно связано как с устойчивым функционированием агропромышленного комплекса страны, так и с обеспечением занятости сельского населения в прогрессивных структурах АПК и предпринимательстве. Это обуславливает необходимость реализации комплекса мер, направленных на развитие

предпринимательской

активности [4].

114

инициативы

стимулирование

деловой

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості В условиях развития научно-технического прогресса важнейшим фактором эффективного функционирования фермерских хозяйств является экономическая мотивация их кадрового состава. Следовательно, создание и эффективное ведение

фермерского

предприимчивые

хозяйства

граждане,

могут

имеющие

осуществлять опыт

инициативные

работы

сфере

сельскохозяйственного производства, обладающие необходимой квалификацией и располагающие стартовым капиталом для организации и ведения аграрного бизнеса. Список использованных источников 1.

Закон Республики Беларусь «О поддержке малого и среднего

предпринимательства». Принят Палатой представителей 26 мая 2010 г. Одобрен Советом Республики 15 июня 2010 г. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ng.by/ru/issues?art_id=47996. – Дата доступа: 2.03.2011 г. 2.

Казакевич А. Развитие малых форм хозяйствования аграрного

сектора в контексте обеспечения продовольственной безопасности Беларуси / А. Казакевич // Развитие АПК в контексте обеспечения продовольственной безопасности

(материалы

VIII

Международной

научно-практической

конференции, 9–10 сентября 2010 г. / под ред. В.Г. Гусакова. – Минск: Ин-т системных исследований в АПК НАН Беларуси, 2011. – С. 88–95. 3.

Богдановский, В.А. Занятость в сельском хозяйстве России:

трудная дорога к рынку / В.А. Богдановский // Экономика, труд и управление в сельском хозяйстве. – 2009. – № 1. – С. 24–32. – 2010. – № 1(2). – С. 48–53. 4.

Директива Президента Республики Беларусь от 31 декабря 2010 г.

№ 4 «О развитии предпринимательской инициативы и стимулировании деловой активности в Республике Беларусь» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pravo.by/showtext.asp?1294033527289. – Дата доступа: 10.03.2011 г. 5.

Малое и среднее предпринимательство в Республике Беларусь /

Нац. стат. ком. Респ. Беларусь. – 2011. – 538 с. 115

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості 6.

Республика Беларусь, 2010: стат. ежегодник / Нац. стат. ком. Респ.

Беларусь. – Минск: Нац. стат. ком. Респ. Беларусь, 2011. – 584 с.

УДК 631.15 ТРАНСФОРМАЦІЯ АГРАРНИХ СУБ’ЄКТІВ РІЗНИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ А.П. Сава, Тернопільська державна сільськогосподарська дослідна станція ІКСГП Проголошення незалежності України зумовило вибір самостійного шляху політичного, суспільного та економічного розвитку держави. Для АПК це означало повну його лібералізацію та підпорядкування ринковим умовам господарювання. Ринкові перетворення в аграрному секторі полягали у становленні приватної власності селян на земельні та майнові ресурси колективних підприємств, створенні та подальшому розвитку ринкових суб’єктів господарювання [1, с. 147]. Використовуючи у вітчизняній практиці моделі ведення аграрного бізнесу зарубіжних країн, даний процес характеризувався наступним: - ліквідацією колгоспів та радгоспів та їх трансформації у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП); - утворенням на основі індивідуального володіння землею і майном фермерських та особистих селянських господарств; - поступовим реформуванням КСП у господарські товариства, в т.ч. акціонерного типу, та приватні орендні підприємства. Загальною рисою такої перебудови стала тотальна індивідуалізація та роздрібнення сільськогосподарського виробництва. Свідченням цього є 116

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості кардинальні зміни у землеволодінні і землекористуванні сільськогосподарських підприємств і сільського населення (табл.). Площа сільськогосподарських угідь за категоріями землевласників і землекористувачів [3, с. 76, 162] (на кінець року; тисяч гектарів) 2010 р. до 1990 р. Показник

1990 р.

1995 р.

2000 р.

2005 р.

2009 р.

2010 р. +,-

Сільськогосподарські підприємства у тому числі державні недержавні з них: фермерські господарства Громадяни у тому числі особисті селянські господарства 1 товарне виробництво _______________

38705,4 35184,0 29878,0 22116,7 20864,4 20589,6 -18115,8

53,2

9927,4 7115,8 1847,9 1230,2 1048,0 1022,0 -8905,4 28778,0 28068,2 28030,1 20886,5 19816,4 19567,6 -9210,4

2669,0

10,3 67,9 786,4 2157,6 3661,2 4298,6 4290,8 +4288,8 2,1 тис. разів 5588,6 8543,4 14922,7 15690,4 15898,3 +13229,3 5,9 рази

2476,4

3875,0

4323,8

4722,9

4891,3

4942,5

+2466,1 1,9 рази

–

2306,7

8351,4

9213,7

9412,3

+9412,3

2,0

–

Включаючи ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель

Як свідчать дані, частка селянських господарств індивідуального і сімейного типу за останні двадцять років суттєво змінилася на користь громадян – від 6,4% у 1990 році до 43,5% у 2010 році, а частка фермерських господарств збільшилася у 2,1 тис. разів від 2 га до 4,3 млн га. Наслідком цього стало те, що землеволодіння і землекористування у громадському секторі економіки АПК скоротилося на 46,8%, а у категорії громадян з’явилося і поширилося товарне виробництво на площі понад 9,4 млн га. Таким чином, у результаті проведених господарської, земельної та аграрної реформ в Україні сформувались основні види форм господарювання у сільському господарстві, а саме: особисті селянські господарства, фермерські господарства та сільськогосподарські підприємства (господарські товариства, приватні орендні господарства та ін.) [2, с. 121]. Слід відмітити, що їхня кількість помітно зросла, порівняно із 1990 117

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості роком. Так, кількість особистих селянських господарств раптово зросла і на кінець 2010 року становила понад 4,5 млн одиниць, хоча за останні 10 років ми спостерігаємо поступове їх скорочення в середньому на 50−60 тис. од. Кількість фермерських господарств збільшилася від 82 од. у 1990 році до 41254 од. у 2010 році (або у 503 рази). Найбільше їх було зареєстровано за підсумками діяльності 2007 року – 43410 од. В середньому на одного фермера на кінець 2010 року припадало 104,0 га. Трансформація сільськогосподарських підприємств відбувалася більш повільно і їхня кількість у різні роки становила від 10 до 20 тис. од. Однак за останні 10 років спостерігається незначне їх скорочення до 14767 од. на кінець 2010 року. Ще одним підтвердженням вказаних процесів в АПК є той факт, що середній розмір 63,9% сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств (33285 од.) становить менше 100 га, а питома вага їх землекористування у загальній сукупності становить всього 4,6%. З другого боку, 5,6% із 48824 сільськогосподарських підприємств, середній розмір яких становить понад 2000 га, володіють 60,2% площ угідь, або 13,1 млн га [3]. Це свідчить про значну диспропорцію у ринкових трансформаціях агропромислового комплексу, що вплинуло і на забезпечення виробничого потенціалу галузі існуючими видами суб’єктів. Так, частка господарств населення у валовому виробництві сільського господарства протягом 1990-2010 років зросла від 30,6% до 55,1%, що досягає в окремих видах продукції (овочі, фрукти, молоко тощо) – 7−80%. Таким чином, ринкова трансформація аграрних форм господарювання значно вплинула на структурні зміни у формуванні виробничого потенціалу АПК та розвитку економічних взаємовідносин, що потребує розробки адекватних інструментів регулювання їхньої діяльності в сучасних умовах.

118

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Список використаних джерел 1. Аграрна реформа в Україні

[Гайдуцький П.І., Саблук П.Т.,

Лупенко Ю.О. та ін.] – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с. 2. Музика П.М. Суть та особливості форм господарювання у сільському господарстві в ринкових умовах / П.М. Музика, О.Р. Жидяк // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.1. – С. 121. 3. Сільське господарство України 2010 : статистичний збірник / [за ред. Остапчук Ю.М.]. – К. : Держслужба статистики України, 2011. – 384 с.

УДК:658.522:396(1-71) ГЕНДЕРНА НЕРІВНІСТЬ УМОВ УЧАСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ Т.В. Скиба, аспірантка * , Житомирський національний агроекологічний університет У процесі формування соціально-орієнтованої ринкової економіки провідна роль відводиться підприємництву, що є невід’ємним атрибутом та, водночас, ініціатором необхідних соціальних та економічних трансформацій. В умовах сільських територій підприємницька діяльність визначається як окремий напрям розвитку сільського економічного простору в цілому та суспільного виробництва зокрема. Посилення бізнес-процесів супроводжується зростанням економічної активності підприємців, зростанням їх ролі у вирішенні існуючих проблем відродження та розвитку сільських територій. Актуальність

проблеми

розвитку

сільського

підприємництва

обумовлюється також неоднозначним сприйняттям участі жінок в економічних *

Науковий керівник – Н.М. Куцмус, кандидат економічних наук.

119

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості процесах. Порушення так званої соціальної справедливості спричиняється незабезпеченням гарантованих прав і можливостей для всіх членів суспільства користуватися благами, ресурсами, що надаються суспільством, в рівнозначній мірі [1]. Як наслідок, досягнення гендерної рівності у сфері підприємництва полягає в нівелюванні історичних, етнічних, соціо-економічних, статевих та вікових перешкод, які не дають жінкам і чоловікам функціонувати як суб’єктам економічної діяльності на паритетних засадах. Загострення проблеми гендерної нерівності у сільському підприємництві зумовлена цілим рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів: обмеженням можливостей рівного доступу до економічних ресурсів, що формує відмінності у розподілі доходів чоловіків і жінок, гендерною асиметрією в структурі зайнятості, нерівністю стартових умов при входженні в підприємницькі процеси, проблемою участі жінок у прийнятті рішень у сфері місцевого врядування, проблемою гендерної диференціації потреб та пануванням стереотипів щодо ролі жінки в економічному житті тощо (рис. ). Крім вже зазначених проблем, одним з проявів гендерної нерівності в сільському підприємництві є обмеження можливостей рівного доступу до різного роду ресурсів та контролю над ними, що зумовлено невідповідністю фактичних можливостей жінок порівняно з чоловіками використовувати дані блага для реалізації власних соціально-економічних потреб. Нерівномірний розподіл праці полягає у виділенні, так званих, жіночих і чоловічих професій та позбавленні можливості обирати бажану професію чи рід занять в залежності від статі. В таких умовах другорядність ролі жінки змушує її виконувати будьяку наявну роботу для покращення матеріального стану сім’ї, а також отримання економічної свободи.

120

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості

Рис. Проблеми забезпечення гендерної рівності у сільському підприємництві Джерело: власні дослідження.

Існування гендерної асиметрії в структурі зайнятості вказує, що на сільських територіях жінки здебільшого зайняті у неформальному секторі економіки, а тому підприємництво не може запропонувати належного рівня гарантування зайнятості, соціального захисту, можливостей професійної підготовки та кар’єрного зростання, як у формальній економіці. Тобто, по суті, офіційна зайнятість з усіма притаманними їй перевагами в плані якості й кількості робочих місць залишається ілюзорною метою для багатьох жінок [2]. Нерівність стартових умов входження в підприємницькі процеси є очевидним вже на етапі започаткування представницями жіночої статі власної справи, де вони стикаються як з рядом перепон з боку формальних інституцій, так із неформальними утисками іншими учасниками ринкових відносин, що 121

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості переслідує жінку-підприємця впродовж всього економічного життя. Це пов’язано, в першу чергу, з панування гендерних стереотипів щодо ролі жінки в економічному житті, спричинені її сприйняттям як представниці “слабкої статі”, матері, домогосподарки, а не повноправного учасника підприємницьких відносин. Отже, вирішення гендерної проблеми розвитку сільської підприємницької діяльності на демократичних засадах потребує усвідомлення особливостей та потреб представників обох статей, коло яких може бути реалізоване за рахунок участі у бізнес-процесах, а також їх урахування у формулювання цілей, завдань та напрямів здійснення політики сільського розвитку. Такий підхід сприятиме вирішенню загальних соціальних проблем, формуванню рівного доступу та розподілу

економічних

соціальних

можливостей

при

здійсненні

підприємницької діяльності, переоцінці ролі жінок в розвитку сільської місцевості. Список використаних джерел 1. Український Жіночий Фонд. Інструменти інтегрування концепції соціально-гендерної рівності в роботу органів місцевої влади. − К., 2010. – С.3. 2.

Міжнародна

підприємництво: [Електронний

Організація

подолання ресурс].

Праці.

технологічного

Професійні та

–

http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---dgreports/--gender/documents/publication/wcms_120506.pdf.

122

навички

гендерного Режим

та

розриву. доступу:

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості УДК 631.11: 330.111.4 ОЦІНКА РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЛІСОСТЕПОВОЇ ЧАСТИНИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ О.М. Трегуб, Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва Якість та кількість виробленої сільськогосподарськими підприємствами продукції напряму залежить від рівня забезпеченості їх ресурсним потенціалом. Тому для виробництва сільськогосподарської продукції на підприємстві має існувати оптимальна взаємодія матеріально-технічної бази з трудовими ресурсами. На думку вітчизняних вчених [1-4], для створення високопродуктивного всебічно розвинутого сільського господарства,

підприємству слід досягти

оптимального рівня розвитку матеріально-технічної бази, яка має багатогранне значення в розвитку агропромислового виробництва та є найважливішою частиною продуктивних сил. Економічне зростання будь-якого сільськогосподарського підприємства забезпечується взаємодією природного, людського та фізичного факторів. Головним природним фактором у сільськогосподарському виробництві є земельні ресурси. Станом на 01.01.2012 року 57,3%

території лісостепової

частини Харківської області займали орні землі. При цьому сучасний стан їх використання порушує вимоги раціонального природокористування. Так, порушення екологічно допустимого співвідношення площ природних кормових угідь та ріллі негативно впливає на показник стійкості агроландшафту. Екологічно допустимий рівень перевищує сільськогосподарська освоєність земель, яка протягом проведення земельної реформи залишається майже 123

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості незмінною. Так, із загальної площі лісостепової частини Харківської області (1286,7 тис. га), 926,9 тис. га

або 72, 03% займають сільськогосподарські

угіддя, в тому числі рілля – 738,5 тис. га (57,3 %), сіножаті – 53,5 тис. га (4,16%), пасовища – 103,4 тис. га (8,04%) [5]. Інтенсивна експлуатація земельних ресурсів та нераціональна система землекористування призвели до таких тяжких екологічних наслідків, як зсуви ґрунтів, вторинне осолонцювання, підтоплення, техногенне забруднення та ерозія. Трудові ресурси є головною частиною продуктивних сил сільського господарства. Станом на 01.01.2012 року у лісостеповій частині регіону проживало 630011 осіб, або 22,86% від загальної чисельності населення Харківської області. З них 283504 особи, або 45% від усієї чисельності населення вважаються зайнятими за усіма видами економічної діяльності, а 25476 осіб, або 4,52% працюють у сільському господарстві. Порівняно з 1995 роком чисельність населення, зайнята у сільському господарстві лісостепової частини Харківської області, зменшилась на 11362 особи, або на 44,6% [5]. За період з 2000 по 2012 роки середньомісячна номінальна заробітна плата працівників сільського господарства збільшилася у 9,5 раза і досягла показника у 1504 грн. Крім того, у 2011 році сальдо міжрегіональної міграції в межах лісостепової частини Харківської області склало 474 особи, міждержавної – 165 осіб. Таким чином, намітилась позитивна тенденція у сільському господарстві: через підвищення рівня заробітної плати та покращення соціальних умов життя, населення поступово починає переїжджати до сільських населених пунктів з метою

довгострокового

працевлаштування

сільськогосподарських

підприємствах. З огляду на те, що за період незалежності в Україні фінансування людського капіталу відбувалося за залишковим принципом, у національній економіці відбулось суттєве викривлення продуктивних сил і виробничих відносин. Сьогодні ця проблема набуває найбільш гострого характеру, тому 124

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості вирішення проблеми зайнятості і раціонального використання наявного трудового потенціалу є актуальним. Третім критерієм оцінки ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є їх матеріально-технічна база. Сільськогосподарські підприємства лісостепової частини Харківської області характеризуються недостатнім рівнем механізації та автоматизації виробництва, високим ступенем зношеності машинно-тракторного парку, у деяких підприємствах існує гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій. Усі ці фактори зумовлюють розвиток негативної тенденції залежності результатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва. У сільськогосподарських підприємствах Харківської області, зокрема у лісостеповій

її

частині,

оснащеності.

Так,

лісостепової

частини

спостерігається

2000

р.

стрімке

зниження

сільськогосподарських

налічувалось

7733

од.

технічної

підприємствах

тракторів,

1309

од.

зернозбиральних комбайнів, 656 од. кормозбиральних комбайнів. Станом на 01.01.2012р. кількість тракторів зменшилася на 49,7% та склала 3850 од., кількість зернозбиральних комбайнів зменшилася на 58,8% та склала 771 од., кормозбиральних комбайнів на 27,5% та склала 181 од. [5]. Занепад

технічної

оснащеності

сільськогосподарських

підприємств

лісостепової частини Харківської області відбувається через стрімке щорічне подорожчання техніки, яке не дає можливості сільгоспвиробникам купувати нове обладнання. Подорожчання матеріально-технічних ресурсів, які використовуються у сільському

господарстві,

сільськогосподарської

сприяє

продукції,

щорічному що

зростанню

призводить

до

собівартості

зниження

рівня

прибутковості сільськогосподарських підприємств. Зважаючи на те, що рівень розвитку продовольчої безпеки країни залежить від наявності ресурсного потенціалу, ефективності його використання 125

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості та швидкості відтворення, вирішення проблеми ефективного використання ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств є актуальним. Основною особливістю функціонування агроформувань лісостепової частини Харківської області є структурна, якісна й кількісна недосконалість їх ресурсних потенціалів, що сформувалась на основі масштабних втрат ресурсів під час здійснення аграрної та земельної реформ, а також складним фінансовим становищем сільськогосподарських підприємств. Список використаних джерел 1.

Аграрний сектор економіки України (стан і перспективи розвитку/

[Присяжнюк В.М., Зубець М.В., Саблук П.Т. та ін.]; за ред. М.В. Присяжнюка, М.В. Зубзя, П.Т. Саблука, В.Я. Меселя-Веселяка, М.М. Федорова. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 1008 с. 2.

Крисальний О. В. Формування системи державної підтримки

розвитку агропромислового виробництва в Україні / О.В. Крисальний // Економіка АПК. – 2005.– № 7. – С. 8–14. 3.

Мацибора В.І. Економіка сільського господарства : підручник / В.І.

Маци бора / – К. : Вища шк.,1994. – 415 с. 4.

Саблук П.Т. Координаційні напрями вирішення економічних

проблем в АПК/ П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2005. – № 5. – С. 3-8. 5.

Статистичний збірник «Сільське господарство Харківської області

2011 р.». – Х, 2012. – 160 с.

126

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості УДК 307.504 ЕКОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА СЕРГІЯ ПОДОЛИНСЬКОГО ТА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ О.В. Ходаківська, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Світове товариство визнало той факт, що глобальні перетворення у біосфері сягнули критичних масштабів. Свідченням цього є проведення Організацією Об'єднаних Націй у червні 2012 року чергового всесвітнього Саміту з питань сталого розвитку під назвою «Ріо +20», який проходитив у Ріоде-Жанейро через двадцять років після історичного саміту «Планета Земля» 1992 року. Серед питань, які обговорювались на офіційних дискусіях, ключовими були дві теми: «зелена» економіка (екологізація виробництва і суспільства) в контексті сталого розвитку й подолання бідності та ефективне інституційне координування сталого розвитку. Прагнення суспільства до задоволення все зростаючих потреб прийшли у протиріччя з можливостями природи

до

самовідновлення

та

ресурсним

потенціалом

планети.

Опустелювання, стихійні лиха, кислотні дощі, засолення й закислення ґрунтів, руйнування озонового шару, непередбачувані зміни клімату є переконливим сигналом розбалансування природної системи. Необхідною умовою сталого розвитку сучасного суспільства є високий рівень його екологічної свідомості. Нині особливо актуальною означена проблема є у країнах, які порівняно недавно перейшли на шлях ринкових трансформацій, включаючи й Україну. Слід зазначити, що вітчизняна наукова економічна думка завжди відрізнялась соціально-екологічною спрямованістю. Цьому яскравим підтвердженням є праці В.Вернадського, С.Подолинського,

127

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості І.Овсінського, М.Руденка, Ф.Моргуна та інших видатних українських вчених та дослідників. Національна економіка України безперервно наштовхується на нові фінансові, технологічні, екологічні, демографічні та інші загрози існуванню, а це, в свою чергу, вимагає рішучих, адекватних дій щодо їх усунення. Зазначені умови визначають необхідність формування власної, якісно нової моделі розвитку національної економіки, яка б враховувала закони існування Всесвіту, загальні світові тенденції та національні особливості, що стає цілком можливим та реалістичним на основі широкого запровадження і втілення у практику господарювання ідей фізичної економії. Для вітчизняної наукової думки зазначена проблема не є новою. Наші видатні українські вчені свого часу розробили і запропонували людству новітні концепції та парадигми світового значення. Так, С. Подолинський заклав головні принципи екологічно збалансованого розвитку та запропонував теорію фізичної економії. Згодом наш співвітчизник В. Вернадський, розвиваючи ідеї С. Подолинського, запропонував власну концепцію розвитку ноосфери, як сфери людського розуму. М. Руденко, переосмисливши головні парадигми теоретичної економіки щодо впливу енергетичних процесів на розвиток економічних явищ, представив нові методологічні підходи до обґрунтування цих взаємозв’язків на основі законів фізики. Ці здобутки українських вчених вилились у формування національної наукової школи фізичної економії. Це підтверджує плідна діяльність Всеукраїнського наукового товариства фізичної економії імені С. Подолинського [1, с.201]. Фундатора української школи фізичної економії С. Подолинського називають людиною, котра з ХІХ століття заглянула в науку ХХІ століття. Ідеями, викладеними у статті "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", яка була опублікована французькою, німецькою та італійською мовами,

С.

Подолинський

набагато

випередив

свій

час.

Залучаючи

найновітніші результати природничих досліджень, першим у світовій науці він 128

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості окреслив масштабну систему енергетичної природно-економічної взаємодії, що відбувається у Всесвіті [2, с.1]. Видатний український вчений Сергій Андрійович Подолинський є основоположником екологічної парадигми сучасної економічної науки. Суть його відкриття полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки постачати, а й зберігати і нагромаджувати сонячну енергію. Вчений показав, що людина є єдиною відомою в науці силою природи, яка певними вольовими актами може: збільшувати частину енергії Сонця, що акумулюється на поверхні Землі; зменшувати кількість енергії, що розсіюється у світовий простір. При цьому збереження і нагромадження енергії відбувається завдяки усвідомленій, творчій праці людини [3]. Відкриття С. Подолинського справило помітний вплив на світову економічну та екологічну науку. У своїй праці він робить висновок: «...людина може певними – від нього залежними діями – збільшувати кількість нагромадженої енерґії рослинного життя і зменшувати кількість енерґії, що розпорошується...» [4]. І другий, не менш важливий висновок: «...завдяки застосуванню людської праці земля може зберегти в матерії рослинності, що її вкриває, у десять або двадцять разів більше енергії, ніж раніш. Нехай не говорять, що енергія ця вже була збережена землею, що людина лише сприяла її виснаженню. Це абсолютно несправедливо тому, що землеробство виснажує ґрунт лише тоді, коли воно ведеться нерозсудливо, по-хижацьки. Навпаки, за вдосконаленого господарства земля дає найбільші врожаї саме там, де землеробство існує вже дуже давно... Ось чому ми вважаємо, що маємо право сказати, що правильне землеробство є найліпший представник корисної праці, тобто роботи, що збільшує збереження сонячної енергії на земній поверхні» [5].

129

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості Нині актуальність праць С. Подолинського полягає в тому, що вони містять чіткий план організації українського господарства, насамперед, за рахунок використання необмежених природних ресурсів, що є надзвичайно актуальним для сучасної економіки, коли гостро постала проблема вичерпності ресурсів планети. Він не лише обґрунтував перспективи такого розвитку, а й підтвердив, що для нашої держави саме такий шлях буде правильним і принесе максимум користі як для суспільства, економіки, так і для навколишнього природного середовища. Послідовниками

космогенної енергетичної теорії С.Подолинського у

ХХ столітті стали В. Вернадський та М. Руденко. С. Подолинський здійснив еколого-економічне відкриття світового значення, довівши, що творча діяльність homo faber (людини діяльної) протидіє стихійним силам природи, які посилюють хаос (згідно з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на земній поверхні в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Тим самим С. Подолинський визначив «четверте начало термодинаміки» [6]. Це відкриття надихнуло видатного українського вченого Володимира Вернадського до створення теорії біосфери та ноосфери, який розробляючи своє вчення про ноосферу, фактично довів до логічного завершення теоретичну концепцію С.Подолинського. Важливо, що сучасному відродженню ідей Подолинського передували довгі роки забуття і суспільного невизнання. Цікаво, що у 1977 році бельгійський вчений Ілля Пригожин сформулював теорему для нерівноважних процесів як четверте начало термодинаміки, що протидіє її другому началу, за яку став лауреатом Нобелевської премії. Парадокс, але той самий результат Подолинський оприлюднив майже за сто років до того [7, с.8]. Розвиток сучасних господарських систем, що відбувається в умовах загострення ресурсних проблем планети та соціально-економічних катаклізм, виносить ідеї фізичної економії на перший план. Особливої уваги заслуговують 130

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості синергетичні

взаємозв’язки

економічної

та

природної

сфер,

які

С.Подолинський досліджує з точки зору «ціннісної орієнтації цивілізаційного розвитку, глобальною метою якого є заощадження енергії та примноження енергетичного бюджету Землі». Саме це має стати головною космогенною місією людства [2, с.1]. Наукова парадигма фізичної економії змушує по-новому сприймати фундаментальні засади економічної науки в цілому і відповідно вимагає їх переосмислення, особливо сьогодні, коли увесь світ знаходиться у пошуку шляхів розв’язання таких проблем, як енергозбереження, біоконверсія, раціональне, енергоощадне та екологобезпечне землекористування

про які

задовго до цього у своїх працях писав Подолинський та його послідовники. Ми отримали колосальну спадщину наших співвітчизників і тепер нашим обов’язком є правильно нею розпорядитися. Адже від цього залежить майбутнє нашої держави та майбутніх поколінь. У цьому зв’язку в Україні необхідно створити Інститут фізичної економії, який здійснюватиме масштабні теоретико-економічні, історикоекономічні та прикладні дослідження, які сприятимуть розв’язанню суспільногосподарських

завдань

нашої

держави

та

вирішенню

еколого-соціо-

економічних проблем сучасності. Список використаних джерел 1.

Квак

М.

Національне

багатство

–

ціннісний

показник

життєзабезпечення держави / М.Квак // Вісник Львівського університету. – Серія: Економіка. – 2008. – Вип.39. – С.201−205. 2. Крюкова І.О. Людина, яка заглянула в науку ХХІ століття / І.О.Крюкова

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://www.confcontact.com/2008dec/11_kryukova.php. 3. Дзюбик С.Д. Основи економічної теорії : навч. посібник / С.Д. Дзюбик, О.С. Ривак – К. : Знання, 2006. – 481 с. 131

Секція 3 Розвиток підприємництва в сільській місцевості 4. Злупко С. Подолинський Сергій. Людська праця і єдність сили // Сергій Подолинський – вчений, мислитель, революціонер / С. Злупко. – Львів : Каменяр, 1990. – 192 с. 5. Подолинський С. Праця людини і розподіл енергії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: udau.edu.ua/docs/Podolinskiy%201.pdf. 6. Історія економічних учень: підручник / за ред. В.Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – К. : Знання, 2005. – 567 с. 7. Воробйова Л.В. Українська школа фізичної економії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.01.04 / Л.В. Воробйова; Київський нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана. – К., 2006. – 15 с.

132

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК 373.61;339.138; 658.8 ОСНОВНІ СКЛАДОВІ МАРКЕТИНГОВОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ В НАУКОВІЙ СФЕРІ К.М. Бондаренко, Інститут інноваційного провайдингу Ситуація, що склалася в нових економічних умовах, вимагає від суб’єктів наукової сфери запровадження невідкладних заходів та спрямування зусиль на підвищення якості і результативності організації та здійснення наукових досліджень,

забезпечення

створення

конкурентоспроможної

та

бізнес-

привабливої науково-технічної продукції, а також пошуку і впровадження нових форм та видів діяльності для інтенсифікації інноваційного процесу. На сучасному етапі науково-технічна та інноваційна діяльність є обов’язковими та необхідними умовами розвитку інноваційних процесів наукоємного ринку. Інноваційний процес орієнтовано на кінцевий результат прикладного характеру, зокрема на створення, впровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування й комерційна реалізованість щодо задоволення нових суспільних потреб. Ефективність інноваційного процесу визначається після впровадження інновації за умов, що вона задовольняє потреби ринку і сприяє одержанню прибутку. Таким чином, інноваційний процес об’єднує такі базові сфери діяльності як наукову, інноваційну, а також поширюється на весь бізнес, на його функції й види діяльності, включаючи і маркетинг [1]. Як показує світовий досвід у системі ринкових відносин діяльність суб’єктів господарювання будується на маркетинговій концепції. Маркетинг – це єдиний комплексний процес щодо управління створенням товарів, послуг та механізмами

їх

реалізації.

Основною

ідеєю

маркетингу

орієнтація 133

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві виробництва на споживача, на ринок. Маркетинг спрямований на адаптацію до зовнішнього середовища, змушує виробляти ту продукцію, яку чекає споживач, його об’єктивним завданням є подолання суперечності між зовнішнім середовищем і виробником продукції [2-3]. Запровадження ринкових принципів у всі сфери життєдіяльності людини висуває певні вимоги до усіх видів діяльності, не є виключенням і наукова сфера. Маркетинг наукової установи – це комплексна система організації, яка включає управління

нову філософію мислення, галузь наукових досліджень, стиль науково-технічною

діяльністю

установи

та

спрямована

на

задоволення споживачів галузевого ринку науково-технічної продукції [4]. Для створення конкурентоспроможної науково-технічної продукції та максимального задоволення потреб її споживачів заходи з маркетингового забезпечення повинні здійснюватися ще на початкових етапах науковоінноваційного процесу, шляхом проведення робіт дослідницького характеру (рис.). За результатами проведених маркетингових досліджень визначено основні структурні

складові маркетингового забезпечення інноваційної

діяльності в науково-дослідних установах, зокрема: дослідження об’єктів ринкового середовища (зовнішній маркетинг), дослідження внутрішнього середовища науково-дослідної установи щодо визначення реального стану та можливостей потенціалу для створення конкурентоспроможної продукції (внутрішній, фінансовий та інтегрований маркетинг). В процесі проведення дослідження об’єктів ринку вивчається інформація про попит на науково-технічну продукцію (вплив на формування цього попиту); визначається сегментація ринку та його суб’єкти; аналізуються оптимальні обсяги тих чи інших інновацій та продукція конкурентів для створення аналогічної або принципово нової; досліджується цінова політика на ринку та інші чинники, які зумовлюють ринкові закономірності. За результатами маркетингових досліджень визначається ринкова ситуація щодо 134

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві трансформації нововведення у науково-інноваційної продукції та виведення цієї продукції на визначений сегмент ринку. Маркетингові дослідження

• • • •

Дослідження об’єктів на ринку

Дослідження власних можливостей

Продукція

Науково-технічний потенціал

Новизна і конкурентноздатність Відповідність нормам Здатність задовольняти вимоги споживача Можливість та необхідність удосконалення в результаті зміни вимог споживача

• • • • • •

Ринок Потреби Ємність, обсяг продаж Асортимент наукової продукції Кон’юнктура Перспективи розвитку Географічне положення

• • • • • • •

Споживачі Характеристика споживачів Способи використання продукції Спонукальні мотиви купівлі Фактори, які формують закупівельні переваги Способи купівлі Сегментування Не задоволені товаром потреби Конкуренти

• • • • •

Основні конкуренти та динаміка їх розвитку Особливості продукції конкурентів Форми і методи позиціонування продукції Напрямки удосконалення продукції Прибутковість конкурентів

• • • • •

Можливості потенціалу Перелік науково-технічної продукції Конкурентноздатність продукції Матеріально-технічне забезпечення Експериментально-виробнича база і ступінь ї використання Маркетинг

• • • • • •

Маркетингові плани і програми Дослідження ринку збуту, товару Реклама Ціни і ціноутворення Комунікаційні зв’язки та інформація Маркетинговий бюджет та його використання

Фінансові показники • Стабільність фінансового забезпечення • Прибутковість (по товарам, сегментам ринку споживачам і ін.) • Фінансові ресурси Організація управління та організаційна структура • • • • •

Організація і система управління Рівень кваліфікації наукового персоналу Продуктивність діяльності Вартість кадрового потенціалу та його плинність Рівень менеджменту

Цінова політика • Ринкові ціни на продукцію • Фактори ціноутворення • Цінова політика конкурентів

Рис. Напрями маркетингового забезпечення діяльності науково-дослідної установи На етапі проведення внутрішнього маркетингу здійснюється аналіз власних

можливостей

щодо

конкурентоспроможності

науково-технічної

продукції. Основна мета цього етапу спрямована на збір і комплексний аналіз інформації щодо наукового потенціалу науково-дослідної установи, його відповідності вимогам ринку. Важливим аспектом аналізу є визначення таких 135

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві основних принципів як первинність цілей, функцій і задач наукової організації, її структурні особливості та організаційні форми управління, наявність матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, експериментальновиробничої бази й ступень її використання. У цьому зв’язку результатом таких досліджень має бути сформована аналітична інформація щодо діяльності наукової установи та сформована система управління науково-інноваційною діяльністю на ринкових засадах. Етап маркетингових досліджень щодо фінансових показників передбачає збір, аналіз інформації про інвесторів та їх можливості стабільного фінансового забезпечення, необхідні витрати на організацію досліджень; опрацювання пропозицій з питань оптимальних варіантів розподілу витрат; визначення ступеня ризику з урахуванням можливих витрат і прибутків; розробка заходів на випадок можливих

порушень ходу робіт через одержання негативного

результату, затримки чи припинення інвестування, порушення умов договору і таке інше; проведення оцінки економічної ефективності наукових досліджень та їх результатів. Результатом цього етапу є створення комплексу планово нормативної

документації,

що

забезпечує

функціонування

фінансово-

економічного механізму наукової установи. Інтегрований маркетинг синтезує одержану інформацію внутрішнього, зовнішнього і фінансового маркетингу, розробляє на її основі прогноз наукових досліджень та стратегічний план діяльності науково-дослідної установи. За результатами одержаного синтезу можна встановити ступінь відповідності основних напрямів дослідження ринкової ситуації в галузі. Структуризація маркетингового інструментарію, яка проведена в результаті досліджень, дозволяє забезпечити планування науково-інноваційної діяльності НДУ, їх підготовку щодо просування конкурентоспроможного інноваційного продукту на ринок.

136

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Список використаних джерел 1. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент : навч. посіб. / Краснокутська Н.В. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с. 2. Армстронг Г. Введение в маркетинг / Г. Амстронг, Ф. Котлер // Marketing: An Introduction. – 8-е изд. – М. : Вильямс, 2007. – С. 832. 3. Андреева О.Д. Технология бизнеса: маркетинг. / Андреева О. Д. – М. : Изд. Дело, 2000.– 224 с. 4. Володін С.А. Основи інноваційної діяльності в аграрній сфері. / Володін С.А., Вітвицька О.Д., Кулаєць М.М. – К. : ТОВ «Аграр Медіа Груп», 2010. – 424 с.

УДК 658.5.012.1 ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ПО ПЕРЕРОБЦІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ Н.В. Гой, аспірант ∗ , Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Перехід економіки України на ринкові принципи функціонування зумовив необхідність розвитку оперативного управління на підприємствах по переробленню сільськогосподарської продукції. Вирішення цієї проблеми дасть змогу оптимально пов’язати наявні можливості виробництва продукції з попитом і пропозицією на ринку товарів. Враховуючи спільність характеру завдань і змісту оперативного управління, які властиві для всіх галузей економіки, їх механічне перенесення в ∗

Науковий керівник – І.Ф. Маланюк, доктор економічних наук, професор. 137

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві конкретні

умови

діяльності

підприємств

по

переробленню

сільськогосподарської продукції є неефективним. Необхідно враховувати особливості та специфіку галузі, що формується під впливом таких чинників: тип підприємства, умови збуту, забезпечення сировиною та матеріалами, методи організації та технологічні особливості виробничих процесів тощо [1, 2]. Тип виробництва визначає стабільність роботи підприємства та його підрозділів. У масовому виробництві обсяг завдань за кількістю та номенклатурою відносно сталий, а отже, можливо заздалегідь розробити стандартні графіки виготовлення продукції згідно з конкретними умовами виробництва. Відповідно до цього узгоджуються оперативні плани реалізації готової продукції та забезпечення сировиною й матеріалами, встановлюється система контролю й регулювання процесу виробництва. Таким чином, коригування планових графіків стосується в основному обсягів виготовлення товарів протягом певного періоду часу (дня, декади, місяця). Для серійного виробництва продукції переробних підприємств зміна попиту визначає її кількість та асортимент. Плани-графіки випуску товарів деталізуються з урахуванням цих вимог для передбачення найефективнішого використання робітників і устаткування, врахування умов постачання та збуту. За такої ситуації в оперативних планах необхідно визначити обсяги виробництва, які відповідатимуть попиту на товари, відображеному в заявкахзамовленнях. Продукція

переробних

підприємств

реалізується

через

роздрібну

торгівлю, мережу громадського харчування та оптові розподільчі бази, взаємовідносини з якими ґрунтуються на договірних засадах. Асортимент та обсяги продукції уточнюються за допомогою щоденних заявок, тому система оперативного управління повинна забезпечити гнучкість виробництва та сповна задовольнити попит на товари.

138

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Умови

збуту

продукції

обмежені

термінами

її

реалізації

та

конкретизуються графіками завезення в торговельну мережу. Враховуючи різну тривалість виготовлення товарів і строк їх зберігання, організація роботи окремих цехів і дільниць ведеться з випередженням у часі, достатнім для виробництва та реалізації визначеного асортименту продукції. При цьому процес виготовлення та відвантаження виробів регламентується погодинним планом-графіком, що дозволяє заздалегідь розподілити виробничі завдання на поточний період, враховуючи рівномірне завантаження устаткування та робітників. Це забезпечує система оперативного управління на підприємствах по переробленню сільськогосподарської продукції. Особливість організації оперативного управління на таких підприємствах визначається такими умовами: оптимальне забезпечення матеріалами та сировиною відповідної якості, дотримання термінів зберігання та сезонністю їх надходження. Сезонність – один з головних факторів, що ускладнює оперативне

управління

виробництвом.

Її

наслідком

нерівномірність

завантаження робітників й виробничих потужностей, додаткові втрати сировини, зростання собівартості та погіршення якості продукції. Тому необхідно збалансувати кількість постачальників, узгодити обсяги реалізації та асортимент товарів, забезпечивши черговість виготовлення продукції тривалого зберігання й швидкої реалізації. Виробничі графіки на м’ясокомбінатах повинні забезпечити рівномірність надходження

сировини.

На

молокопереробних

підприємствах

плани

виробництва необхідно погоджувати з погодинними графіками щоденного приймання молока від постачальників, тривалістю його перевезення. Однак високий рівень роздрібненості сировинної бази в господарствах населення, які нині є основним виробником молока, створює труднощі для молокопереробних підприємств

при

заготівлі

якісної

сировини

для

виробництва

конкурентоспроможної продукції [3, 4].

139

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Особливу роль у процесі перероблення сільськогосподарської продукції відіграє якість сировини. В м’ясопереробному виробництві структура сировини має вирішальний вплив на формування асортименту й залежить від умов відгодівлі та утримання худоби. У молокопереробній галузі ця залежність є менш істотною, зважаючи на взаємозамінність сировини (питне молоко виробляється з натурального і сухого молока, сирні вироби – з використанням сиру різної жирності тощо). Проте на підприємствах по переробленню молока на виробництво впливає тривалість природних процесів при виготовленні сметани, сиру, дієтичної та іншої продукції, а також терміни зберігання цих виробів [5]. Основними завданнями оперативного управління на таких підприємствах є досягнення оптимальної відповідності між потребами в сировині та обсягами її заготівлі, передбачення переробки вторинних ресурсів, забезпечення постачання на споживчий ринок товарів у необхідному асортименті та високої якості, у визначені терміни та ефективному використанні ресурсів. Врахування

наведених

особливостей

оперативного

управління

на

підприємствах по переробленню сільськогосподарської продукції є основою їх стабільності та ефективної діяльності, що забезпечує конкурентоспроможність на ринку товарів. Список використаних джерел 1.

Баланюк І. Ф. Тенденції структурних змін виробництва продукції

тваринництва

сільськогосподарських

підприємствах

І. Ф. Баланюк,

О. І. Жук, Д. І. Шеленко // Інноваційна економіка. – 2012. – №1(27). – С. 57−60. 2.

Непорожній Ю. О. Ефективність управління підприємствами по

переробленню сільськогосподарських продуктів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук.: спец. 08.00.04 / Ю. О. Непорожній. – Дніпропетровськ, 2007. – 22 с.

140

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві 3.

Черевко Д.

Формування

сировинної

бази

молокопереробних

підприємств / Д. Черевко // Вісник Львівського національного аграрного університету: економіка АПК. – 2011. – № 18 (1). – С. 264−271. 4.

Антонюк Г. Я. Механізм забезпечення конкурентоспроможності

підприємств молокопереробної галузі в умовах євроінтеграції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук.: спец. 08.00.04 / Г. Я. Антонюк. – Львів : ЛНАУ, 2009. – 22 с. 5.

Колобова А. И. Организация производства на предприятиях АПК:

учеб. Пособ. / А. И. Колобова. – Барнаул : Изд-во АГАУ, 2008. – 397 с.

УДК 330.837.005: 338.2: 338.43 ГІБРИДНІ ФОРМИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ КОНТРАКТІВ О.В. Ковальова, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»

В рамках інституційної теорії визначається, що форми взаємодії економічних суб’єктів задаються системою контрактів як угод про обмін повноваженнями та їх захист як результат здійсненого вибору в заданих інституційних рамках [1, с. 229]. В свою чергу, форми управління економічними відносинами класифікуються на ринки, ієрархії та проміжні системи, що отримали назву гібридних. Останні поєднують у собі елементи горизонтальних зумовлених

економічних

адміністративними

зв’язків

та

важелями,

вертикальних відносин.

економічних,

Гібридна

форма

управління економікою зумовлюється спеціальним механізмом управління 141

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві угодами, двосторонньою залежністю без повної інтеграції [2, с.448], мережею фірм або сукупністю міжфірмових контрактів [3, с.154], тобто механізмами взаємодії, за яких декілька партнерів об’єднують права стратегічних рішень, а також деякі права власності за одночасного збереження відокремлених прав власності на ключові активи, що вимагає специфічної організаційної структури та арбітражу розподілу виграшів [4, с.2]. Дані положення були сформовані для опису ринкової поведінки об’єднань підприємств мезорівня. Разом з тим, сучасні процеси глобалізації економіки, розвиток державно-приватного партнерства у широкому трактуванні цього терміна та функціонування галузевих об’єднань як суб’єктів ринкового впливу, дають змогу припустити теоретичну можливість екстраполяції неоінституціональних положень та теорії контрактів на макрорівень. Трансформація теорії контрактів у такому випадку передбачає, що при укладанні (формально чи ні) інституційного суспільного контракту суб’єктами контрактних відносин виступають з одного боку, державні органи влади та органи місцевого самоврядування (публічні партнери), з іншого – підприємницькі структури. Предметом контракту між публічними та приватними партнерами можуть бути: грошові кошти та інші грошові вигоди (реалізуються в рамках проектів державно-приватного партнерства,

різних

формах

бюджетної

підтримки),

право

здійснення

господарської діяльності (у разі ліцензування певних видів господарської діяльності), управлінські повноваження (в разі надання права саморегулювання ринку, участі у формуванні інституційно-правового середовища розвитку економіки) та ін. Вибір відповідної форми організації управління залежить від специфічності

ресурсу,

що

виступає

предметом

взаємовідносин:

чим

специфічніше ресурс, тим більш організація тяжіє до ієрархії, чим доступніше та універсальніше – до ринків [5, с. 369]. Повноваження у сфері управління як специфічний ресурс, щодо якого укладається інституційний контракт, відрізняються відносинами, що будуються на постійній регулярній основі, та можуть бути охарактеризовані як малоспеціалізовані та ідіосинкратичні 142

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві (унікальні). Відповідно до досліджень О.Уільямсона, контракти типізуються за критеріями регулярності/дискретності трансакцій та рідкісності і доступності ресурсів, що виступають предметом контрактних відносин [6, с. 143]. Таким чином, формою інституційного суспільного контракту, де ресурсом виступають управлінські повноваження, можна визначити двостороннє управління в першому випадку (спільне прийняття рішень публічними та приватними партнерами) або єдиного управління (суто державна компетенція) – в другому. [7]. Саме структури мультидивізіонального децентралізованого управління (гібридного) управління частіше є більш ефективним при управлінні певними типами трансакцій [8, с. 15]. Таким чином, в аграрному секторі економіки за певними видами повноважень доцільно сприяти формуванню гібридних структур управління, що підтверджується позитивним досвідом країн з розвиненою аграрною економікою та теоретично і практично обґрунтовується з позицій зменшення витрат на управління розвитком галузей та регулювання ринків, тобто транзакційних витрат. Витрати такого типу К.Ерроу віднесив до витрат на управління економічною системою [9, с.68], а самі трансакції за Дж.Коммонсом є трансакціями управління та раціонування, і в гібридних формах управління розподіляються між ринком та ієрархією [10, с. 113]. Відповідно в гібридних формах трансакційні витрати управління економічною системою будуть меншими, що також підтверджується висновками з моделі О. Уільямсона та М. Ріордана [5, с. 369]. Виділення повноважень, що є предметом суспільного контракту з двосторонньою формою управління, має базуватись на їх логічно-послідовній зв’язці «малоспеціалізовані – ідіосинкратичні». Малоспеціалізованому ресурсу «повноваження управління», що є предметом суспільного контракту між державою та підприємницьким середовищем, та наприклад, виконується відповідно до визначеного державними органами влади нормативно-правового поля

саморегулівними

об’єднаннями,

має

відповідати,

наприклад,

ідіосинкратичне повноваження щодо визначення сфер та механізмів здійснення 143

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві саморегулювання. В аграрному секторі також ключовими позиціями взаємодії державних та приватних партнерів при визначенні межі «малоспеціалізовані – ідіосинкратичні» повноваження у певній сфері критерієм мають стати точки перетину інтересів державних та приватних: державні соціально-економічні (наприклад, забезпечення продовольчої безпеки за показниками фізичної та економічної доступності) та підприємницькі економічні (наприклад, прибутки від реалізації вироблених сільськогосподарської продукції та продовольства). Оскільки теоретична зв’язка «характеристика ресурсу – тип контракту – форма управління – трансакційні витрати управління економічною системою» має вихідною позицією точку перетину державних та приватних інтересів, її практична реалізація уможливлює генерування двовекторного імпульсу задоволення

інтересів

держави

та

приватних

партнерів

на

основі

синергетичного ефекту та підкреслює нагальність нормативно-правового визначення форм та механізмів гібридного управління розвитком аграрного сектору. Список використаних джерел 1. Олейник А.Н. Институциональная экономика : учеб. пособ. / Олейник А.Н. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 416 с. 2. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теория. / Шаститко А.Е. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002. – 591 с. 3. Menard C. On Clasters, Hybrids, and Other Strange Forms: The Case of the French Poultry Industry // Journal of Institutional and Theoretical Economics. 1996. V. 152. № 1. P. 154—183. 4. A.Royer, C. Menard, D.-M. Gouin. Collective Action through Marketing Board An Efficient Hybrid Governance? // ISNIE, 2011. – 32 р. / Режим доступу: http://extranet.isnie.org/uploads/isnie2011/royer_menard_gouin.pdf 5. Riordan M., Williamson O. Asset Specificity and Economic Organization // 144

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві International Journal of Industrial Organization. 1985. № 3 (4). P. 365–378. 6. Уильямсон О.И. Экономические институты капитализма: Фирмы, рынки «отношенческая» контрактация / науч. ред. и вступ. статья В.С. Катькало; пер. с англ. Ю.Е. Благова, В.С. Катькало, Д.С.Слованова, Ю.Ф. Федотова, Н.Н. Цытович. – СПб. : Лениздат; CEV Press, 1996. – 702 с. 7. Ковальова О.В. Змішані форми організації управління АПВ: інституційний підхід / О. В. Ковальова // Наук. вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Ґжицького, Серія «Економічні науки». – Львів : ЛНУВМБ, − 2012. − Том 14. − № 1 (51), частина 1. – С. 285−289 9. Arrow K.I. The organization of economic activity. Issues pertuant to the choice of market versus nonmarket allocation. In the Analysis and Evaluation of Public Expenditure. The PPB System. Vol. 1. US Joint Economic Committee, 91st Congress. 1st Session. Washigtin, Dt, US Government Printing Office, 1969, p. 5973. 10. Литвинцева Г.П. Институциональная экономическая теория : учебник. / Литвинцева Г.П. – Новосибирск : Изд-во НГТУ, 2003. – 336 с.

УДК 338.43.02..338.22 ФОРМУВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Т.В. Корж, Чернігівський державний технологічний університет Одним із чинників сталого розвитку сільських територій є стимулювання підприємницької діяльності. Сільськогосподарське підприємництво дозволить

145

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві вирішувати численні проблеми сільських територій, серед яких найбільш актуальними залишаються: - використання місцевих ресурсів; - застосування нових технологій; - підвищення якості побутових послуг на селі; - забезпечення зайнятості населення, одночасно з підвищенням його рівня життя. Ефективним інструментом сталого розвитку сільськогосподарського підприємництва є стратегічне планування, орієнтоване на формування і реалізацію альтернативних стратегій розвитку підприємницької діяльності в сільській місцевості. Стратегічний напрям, в якому буде розвиватися сільськогосподарське підприємництво, значною мірою залежить від багатьох факторів, які впливають на соціально-економічний розвиток сільських територій. Головним

завданням

соціально-економічного

розвитку

сільських

територій є формування типових стратегій розвитку підприємств, що відображають концептуальну модель стратегічного управління, але відсутній відповідний

інструментарій

формування

та

оптимізації

альтернативних

стратегій розвитку сільськогосподарського підприємництва. Просторово-часова сільськогосподарського

структура підприємництва

середовища в

Україні

розвитку

характеризується

як

несприятлива, а також вузькістю застосовуваного інструментарію вирішення даного питання. Необхідно використовувати, на відміну від сформованих підходів до стимулювання розвитку сільськогосподарського підприємництва, інструментарій управління, який дозволить сформувати новий методикометодологогічний комплекс, що забезпечить трансформацію умов розвитку підприємництва. Розв’язання проблем стабільного розвитку економіки та підвищення добробуту сільського населення України багато в чому визначається 146

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві потенціалом

розвитку

сільських

територій,

відповідно,

станом

підприємництва в сільському господарстві та його середовища. Під середовищем сільськогосподарського підприємництва слід розуміти певну систему історичних, природних, географічних, демографічних, духовних, політичних, економічних і соціальних характеристик, властивих конкретній сільській місцевості, та факторів, що впливають на розвиток суб'єктів підприємницької діяльності, на споживачів і соціально-інфраструктурну облаштованість відповідних територій та потребують прийняття рішень, спрямованих або на їх усунення, або на пристосування до них. Для керування даними факторами доцільно використовувати відповідний інструментарій: –

ринкові інструменти (попит на с.-г. продукцію, конкуренція на

ринках с.-г. продукції, ситуація на сільському ринку праці та ін.); –

інституційний інструментарій (фінансова, дорожня інфраструктура

сільських територій, державна/муніципальна підтримка підприємництва в сільських територіях та ін.); –

інструментарій управління особистісним потенціалом сільського

підприємця (рівень освіти, спадкові особливості, наявність стартового капіталу та ін.); –

інструментарій зниження стихійних ризиків (природні лиха,

екологічні ризики та ін.). Основний

зміст

альтернативних

стратегій

розвитку

сільськогосподарського підприємництва полягає в кінцевому результаті, тобто в досягненні цілей. Серед ключових цілей розвитку сільськогосподарського підприємництва в Україні необхідно виділити такі: зниження рівня безробіття в сільських територіях; підвищення рівня життя як населення в цілому, так і потенційних

підприємців;

забезпечення

стійкості

природно-екологічного

середовища сільських територій (рис.).

147

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві

Розвиток послуг на селі

Розвиток інфраструктури і ресурсного потенціалу

рослинництво; тваринництво; і т.д.

Розвиток сільського туризму

Розвиток переробного виробництва

Розвиток агротехнопарків

Розвиток сільськогосподарського виробництва

Розвиток сільської кооперації

Формування альтернативних стратегій розвитку сільськогосподарського підприємництва

Стратегічні завдання Формування перспективних напрямків сільськогосподарського виробництва

Створення конкурентоздатної продукції з використанням нових технологій

Створення необхідних фінансовоекономічних, комунікаційних інфраструктур

Розвиток людського капіталу і формування відповідного соціального середовища

Ключові фактори вирішення завдань Необхідний обсяг інвестицій

Наявність матеріальних, людських, природних і інших ресурсів

Сприятливий соціально-економічний клімат

Наявність нормативноправових і організаційноуправлінських механізмів

Збалансування системи показників економічного розвитку сільської території

Політика ребрендингу сільської території

Політика підтримки інноваційного розвитку сільської території

Політика просторового розвитку сільської території

Політика підвищення капіталізації сільської території

Політика підвищення інвестиційної привабливості сільської території

Інструменти вирішення завдань

Рис. Механізм формування альтернативних стратегій розвитку сільськогосподарського підприємництва

148

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК 330.3 ДО ПИТАННЯ СУТІ ТЕРМІНА «ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК» М.М. Ксенофонтов, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Однією з ключових проблем економічної теорії на поточному етапі є уточнення її вихідних положень та термінологічного апарату. Це повною мірою має відношення до теорії «економічного розвитку» з її основним терміном «економічний

розвиток».

Останній

внаслідок

його

певної

понятійної

універсальності має широке застосування в науковій економічній літературі, що певним чином знівелювало його економічну суть. Важливою

частиною

наукової

роботи

збереження

точного

категоріального апарату та термінологічної чистоти. В зв’язку з цим, мета публікації полягає в з’ясуванні відповідності змістовної суті

терміну

«економічний розвиток» потребам використання в науковій термінології для характеристики поточного етапу економіки. Дане питання є предметом уваги багатьох науковців. Серед них необхідно виділити роботу Й. Шумпетера «Теорія економічного розвитку», написану 1912 року. Ним пропонується підхід з проведенням термінологічного розмежування між термінами «розвиток» та «зростання». Він акцентує увагу на тому, що розвиток є явищем якісно іншої природи, пов’язане

появою

нових

комбінацій

економіці.

Зростання

характеризується ним як проста зміна показників. В процесах, пов’язаних з розвитком, змінюються форми об’єктів та певні явища відбуваються іншим порядком, ніж за звичайних умов. Таким чином, в економічних системах відбувається зародження та протікання процесу розвитку. За будь-яких

149

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві обставин він несе в собі результати попереднього функціонування економіки. Проте прямої детермінованості в розвитку немає. На відміну від цього, зростання є повністю детермінованим процесом. Зростання – це кількісне збільшення, а дане кількісне збільшення напряму не може призвести до появи нових в якісному відношенні явищ. Кількісна зміна дає поштовх процесам пристосування економіки до змін умов навколишнього середовища. Наприклад, факт приросту населення не є умовою розвитку, а є умовою зростання, оскільки він є відображенням кількісних змін в економіці та безпосередньо впливає на зміни сукупного попиту [1, c.152]. Шумпетер виділяє 5 випадків прояву розвитку в економіці: 1. Виготовлення нового, ще невідомого споживачам блага або створення нової якості того чи іншого блага; 2. Впровадження нового для даної галузі промисловості ще практично невідомого методу (способу) виробництва, яке не обов’язково ґрунтується на використанні нового наукового відкриття і яке може полягати також в новому способі комерційного використання відповідного товару; 3. Освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому до сих пір дана галузь промисловості цієї країни ще не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок раніш чи ні; 4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, незалежно від того, існувало це джерело раніш, або просто не приймалось до уваги, або вважалось недоступним, або його ще тільки належало створити; 5.

Проведення відповідної реорганізації, наприклад,

забезпечення

монопольного положення (шляхом створення тресту) або підрив монопольного положення іншого підприємства [1, c.159]» У контексті зазначеного слід додати, що для розуміння ситуації, в рамках якої здійснюються нові комбінації та супутніх з цим проблем, важливим є розуміння двох наступних обставин:

150

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві по-перше, витіснення старих комбінацій новими внаслідок їх старіння відбувається не одночасно, а поступово і певний час вони співіснують разом. Мається

на

увазі

поступовість

витіснення

вже

створеними

новими

комбінаціями старих у результаті конкуренції. Фактично нові комбінації та суб’єкти підприємництва, що їх уособлюють, певний час співіснують разом; по-друге, властива розвитку дискретність передається також і супутнім явищам. Так, у ринковій економічній системі перемога нових комбінації над старими спричиняє неоднозначний вплив на соціальну сферу. Більша економічна ефективність нових комбінацій має наслідком як соціальний піднесення, так і соціальне декласування. Значного супутнього впливу при цьому зазнає також цикл кон’юнктури та механізм формування його фаз. У нас немає ніяких підстав для сумніву в його аргументах. Проте розширення кола аналізу зовнішніх обставин в зв’язку з тенденцією прискорення змін

в ХХ та ХХІ століттях дозволяє нам зробити наступні

висновки: протягом індустріального суспільства

останнього до

знань

століття

відбувся

постіндустріального, тощо.

Процеси

послідовний

інформаційного

науково-технічного

перехід

від

суспільства, прогресу,

що

супроводжували даний перехід, набули поширення та характеризувались активним впровадженням інновацій; протягом цього переходу для більш точного визначення процесів розвитку (стосовно трактування Й. Шумпетера) в науковій практиці став застосовуватись термін «інноваційний розвиток»; для кількісної ж характеристики змін в економіці на поточному етапі прийнятним є паралельне застосування термінів «економічне зростання» (зростання), «економічний розвиток» (розвиток). Список використаних джерел 1. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. / Шумпетер Й.А. – М. : Директмедиа Паблишинг, 2008. – 401 с. 151

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК 338.246.025.2.001 ТЕОРЕТИКО-ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ РЕГУЛЮВАННЯ К.Ю. Ксенофонтова, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Регулювання постає складною економічною категорією, комплексність якої зумовлена необхідністю поєднання регулівних дій різної економічної природи (суто ринкових, корпоративних, державних тощо ) та врахування їх взаємного впливу при розробці будь-яких регулівних заходів. Такий підхід потребує розгляду теоретичного змісту поняття регулювання з метою уточнення меж та змісту даної категорії. На сучасному етапі розвитку наукової думки найбільш широкі можливості для пізнання сутності та механізмів регулювання дає системний підхід. Досліджуваний об’єкт розглядається як система, яка складається з сукупності елементів та зв'язків між ними, що утворюють цілісність. Елементи знаходяться у впорядкованих відносинах, що становить структуру системи. Структура

системи,

одного

боку,

визначає

значення

змінних

та

результативність її функціонування, а з іншого − забезпечує її стійкість. Теоретичним проблемам регулювання в складних системах присвячено дослідження визначного англійського вченого Уільяма Ешбі «Вступ до кібернетики». На основі концептуальних положень даної роботи сформулюємо загальнотеоретичний підхід до визначення сутності регулівних процесів. Кожна система в конкретний момент часу характеризується станом – як комбінацією значень

значущих змінних, що зумовлює її подальше функціонування.

Будемо виходити з того, що під впливом змін система з поточного стану може перейти у будь-який інший. При цьому варіантів можливих станів може бути 152

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві велика кількість і тільки певна частина з них буде сумісна з життєздатністю системи, решта може привести до її руйнування. Виживання зазначеної системи прямим чином залежить від того, наскільки вдало будуть сформовані механізми-регулятори (Р), націлені на зменшення різноманіття, що передається від зовнішнього середовища (ЗС) до системи (С) для того, щоб значення її значущіх змінних (З) не виходили за межі прийнятного діапазону. Загальний алгоритм роботи таких механізмів побудований наступним чином: отримання інформації про збурення → підготовка → захистна реакція. Таким чином, поток змін від зовнішнього середовища до системи, зкоригований дією регулівних механізмів схематично можна представити наступним чином: ЗС

З (1)

Необхідно зауважити, що в реальних системах регулятори отримують інформацію скоріше не від зовнішнього джерела, а від змін значущіх змінних системи: ЗС

З (2)

Таким чином, регулювання найчастіше здійснюється у формі класичного «оберненого зв’язку». Сучасні відкриті економіки за характерними ознаками (відкритість, непередбачуваність поведінки, здатність адаптуватися до умов середовища, , змінювати структуру, зберігаючи при цьому властивості цілісності, формувати можливі варіанти поведінки та обирати з них найкращий) провідні дослідники [2, с. 378] відносять до систем, що самоорганізуються. Такі системи складаються з великої кількості елементів, що знаходяться у складних та різноманітних відносинах між собою. За рахунок того, що між змінними самих елементів виникає кореляційна залежність [2, с. 19, 27, 31], реакція цілісної 153

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві системи на дію зовнішніх сил має непередбачуваний характер. Тобто розвиток таких систем має нелінійний характер. Характерною рисою даного типу систем є наявність для кожної з них власного стану рівноваги, в якому вона на певний час стабілізується (припиняє переходи до інших станів). На даній властивості засноване автоматичне регулювання: при поєднанні двох та більше таких підсистем

загальна система може знаходитись у стані рівноваги тільки за

умови рівноваги кожної з її частин. Таким чином, кожна з частин «дозволяє» тільки

певні

стани

інших.

результаті

процесу

ротацій

взаємного

пристосування підсистем змінні системи набувають оптимальних за даних умов значень. Цей принцип реалізується в процесі саморегулювання ринкової економіки. Проте, в великомасштабних системах, якими є і сучасна національна економіка, автоматичні регулівні механізми можуть виявитися недостатньо ефективними. Такі системи складаються з великої кількості елементів, що знаходяться в взаємодії між собою та з об’єктами зовнішнього середовища. Зазначене є джерелом великої кількості збуреннь різноманітної природи, вплив яких відчуває на собі цілісна система. Це зумовлює значне інформаційне навантаження на (Р), що виступає не тільки безпосередньо регулятором, а й каналом, через який проходить інформація. Відповідно до сформульованого У. Ешбі закону, «потужність R як регулятора не може бути більшою за його перепускну здатність як каналу зв’язку» [1, с. 299]. Тому обмеженість (Р) в швидкості обробки інформації робить обмеженою і його здатність щодо регулювання в великомасштабній системі. Із зазначеного стає очевидною необхідність

застосування

великомасштабних

системах

поряд

автоматичними додаткових механізмів регулювання, що створюються штучно відповідно до кожного конкретного випадку «неспрацювання» автоматичного механізму.

154

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Такий підхід дозволяє визначити зміст регулювання та виокремити його в процесі загального управління. В контексті наведеного підходу регулювання вбачається нами як поєднання двох процесів: - автоматичне ринкове регулювання (саморегулювання). Наприклад, координація між її складовими

здійснюється при взаємодії продавців

(виробників) зі споживачами на ринках факторів виробництва та на ринках готової продукції. При цьому ціни на продукцію та ресурси є інформаційними сигналами, згідно з якими відбувається корекція значень змінних виробництва відповідно до потреб суспільства в кінцевій продукції; - цілеспрямоване регулювання як одна з функцій управління, спрямована на підтримання значень змінних економічної системи

відповідно до вимог

(критеріїв, цілей) суб’єктів управління. Саме цей аспект підкреслюють при визначенні регулювання провідні вітчизняні вчені. Так, Ю.С. Коваленко зазначає, що «…державне регулювання сільськогосподарського ринку є системою передбачених законами країни економічних важелів впливу на ринкові процеси та їх учасників з метою стабілізації ситуації на ринку» [3, с. 29]. Завадський Й. С. підкреслює, що «За умов становлення багатоукладної ринкової економіки…здійснюється пошук оптимального поєднання державного управління і ринкового саморегулювання. На перший план виступає функція державного регулювання» [4, с. 10]. Таким чином, регулювання являє собою

механізм, що забезпечує

збереження значущих змінних (стану) соціально-економічних систем у процесі їх функціонування та розвитку в межах діапазону допустимих значень. Найбільш універсальною є вироблена в процесі соціальної еволюції ринкова (автоматична) форма регулювання за рахунок взаємодії попиту та пропозиції. Проте складність та масштабність таких систем як сучасні національні економіки вимагає використання додаткових форм регулювання, що в свою чергу є комбінацією методів, ресурсів та інструментарію, що використовують відповідно до своїх цілей суб’єкти регулювання для впливу на об’єкти 155

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві регулювання з метою забезпечення розвитку системи в межах цільових значень змінних. Список використаних джерел 1. У. Росс. Эшби. Введение в кибернетику / под. ред. В.А. Успенского, пер. Д.Г Лахути. − М. : Изд-во иностранной литературы, 1959 г. − 432 с. 2. Хакен Г. Синергетика / пер. с англ. В. И. Емельянова; под ред. Ю. Л. Климонтовича и С. М. Осовца. − М. : Мир. − 1980. − 405 с. 3. Коваленко Ю.С. Аграрний ринок України: організація та управління. / Коваленко Ю.С. –К. : ІАЕ УААН, 1998. – 108 с. 4. Завадський Й.С. Менеджмент : Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. : у 2 т. − Т. 2. − К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003. − 640 с.

УДК 330.341.1:65.012.34:338.43.02 ІННОВАЦІЙНА ЛОГІСТИКА В СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ О.В. Мазуренко, кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» В умовах глобалізації та відкритості економіки, обмеженості ресурсів і необхідності прискорення виробничих процесів на перший план для України висуваються питання про місце в світовому поділі праці, про позиціонування у світовому аграрному виробництві та продовольчій безпеці. Ситуація, пов'язана з кризою фінансово-економічної системи, що складається на світовому ринку, все більше виявляє недоліки існуючої системи державного регулювання економікою та очевидно доводить необхідність 156

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві коригування його форм і методів щодо економічного і аграрного розвитку. В умовах майбутніх глобальних змін в економіці, в України є вибір: або діяти тактично і оперативним втручанням держави в економіку намагатися зберегти те, що є в економіці сьогодні, або стратегічно готуватися до перспективної модернізації економіки країни в цілому, і аграрного сектора зокрема, в умовах майбутнього нового технологічного укладу. В даний час на фоні загального зміцнення економіки України, помітної трансформації народного господарства в бік ринкових методів, посилення міжнародних економічних зв'язків вітчизняний аграрний сектор і суміжні з ним галузі характеризуються відсутністю єдиного всередині і міжгалузевого інформаційного

простору,

роз'єднаністю

суб'єктів

ринкових

відносин,

несистемним входженням підприємств у ринок. Аграрна політика України поки не носить стратегічного, системного та програмного характеру, а домінуючі методи фінансової стабілізації та лібералізації економіки не забезпечують потреб аграрного розвитку. Актуальність і необхідність формування та реалізації національної аграрної політики України назріла об'єктивно. Досвід аграрно-розвинутих країн показує, що центральне положення в державному регулюванні займає стратегічний підхід, який передбачає оптимізацію

товарної

структури,

зміцнення

конкурентних

позицій,

стимулювання розвитку галузевої науки та інноваційної діяльності, сприяння позитивним перетворенням аграрних підприємств з метою підвищення їх конкурентоспроможності та просування вітчизняної сільськогосподарської продукції на ринки збуту. При цьому затверджені в Україні стратегії розвитку галузей сільського господарства не враховують міжгалузевий сегмент, вимоги до постачальників і попит споживачів, вони не націлені на формування повного логістичного ланцюга створення і розподілу продукту, ефективне функціонування якого багато в чому визначає успішність реалізації пропонованих у стратегіях заходів. 157

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Аграрний сектор є однією з основних частин економіки, що формують бюджет багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні. Від того, наскільки підприємства аграрного сектору вистоять в умовах кризи, адаптуються до нових умов і виявляться здатними досягти стратегічних орієнтирів в масштабах країни, залежатиме соціально-економічна обстановка в Україні. Для досягнення поставлених цілей необхідна модернізація управління аграрним виробництвом, яка повинна бути спрямована на створення умов інноваційного

розвитку

метою

підвищення

конкурентоспроможності

економіки країни. Аналіз ситуації, що склалася в галузі інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки країни показує низький попит більшості підприємств на основні науково-технічні досягнення, що посилює технологічне відставання, негативно розвиненим

позначається є

ринок

на

конкурентоспроможності

науково-технічної

продукції

продукції. та

супутня

Слабко йому

інфраструктура. Підприємства та організації, які займаються інноваційною діяльністю, а також кредитно-фінансові установи, які фінансують ці заходи, мало зацікавлені у впровадженні інновацій та успішності один одного. Головним

напрямом

національної

аграрної

політики

має

бути

переведення аграрного сектору на інноваційний шлях розвитку і на його основі − модернізація виробництва та управління. До теперішнього часу плани і програми розвитку аграрного сектору орієнтувалися в основному на підвищення темпів зростання виробництва, що в ринкових умовах явно недостатньо. Оскільки головною метою сучасного господарювання є задоволення потреб споживача, то основну увагу при реалізації аграрної політики необхідно приділяти збуту продукції та супутнім йому виробництву і постачанню. Тому формування аграрної політики має бути орієнтоване

на

створення

сприятливих

умов

функціонування

всього

логістичного ланцюга, який забезпечує системний та ефективний рух 158

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві матеріального потоку. Дослідженням питань теорії логістики, маркетингу та менеджменту приділена значна увага вітчизняних та зарубіжних вчених. На основі аналізу їхніх праць і методологічних підходів виявлено, що проведення державної аграрної політики необхідно здійснювати з використанням логістики як інструменту комплексної і системної організації функціонування ринку, що дозволяє досягти найбільш ефективні результати. Розробка ефективних механізмів управління розвитком виробничого і наукового потенціалу, методів взаємодії суміжних галузей за рахунок використання сучасних інноваційно-логістичних підходів, що дозволяють створити

комплексну

та

системну

організацію

їх

функціонування

−

найважливіший напрям розвитку аграрного сектору економіки. Список використаних джерел. 1. Косарева Т. В. Аграрна логістика: сутність і багатоаспектність / Т. В. Косарева // Економіка АПК. – 2008. – № 10. – С. 37 – 43. 2. Белых С. А. Логистика АПК региона / С. А. Белых, Д. В. Стаханов. – Ростов-на-Дону. : Рост. гос. строит. ун-т, 2000. – 160 с.

159

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК 63–021.66

АЛГОРИТМ ОБЕСПЕЧЕНИЯ МАТЕРИАЛЬНЫМИ РЕСУРСАМИ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЕЙ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ ЧЕРЕЗ ПРОГРАММУ «МАТЕРИАЛОЕМКОСТЬ» С.В. Макрак, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси» В настоящее время реализация стратегических задач по значительному улучшению использования сырьевых, топливно-энергетических и других материальных

ресурсов

совершенствование Управление

системы

Республике обеспечения

хозяйствующими

Беларусь

предполагает

материальными

субъектами,

ресурсами.

производящими

сельскохозяйственную продукцию, реализуется на двух уровнях – на макроуровне

(республиканский,

областной,

районный)

микроуровне

(непосредственно в организации). В организации производства и управления в сельском хозяйстве отсутствуют действенные механизмы, направленные на экономию и рациональное использование материальных ресурсов. Вместе с тем при их разработке значимым является полноценное обеспечение всех сельскохозяйственных организаций материальными ресурсами. Исследования свидетельствуют, что в основу формирования системы обеспечения на макроуровне должен быть положен программно-целевой метод. Это оргументировано тем, что данный метод предусматривает согласованность расхода материальных ресурсов по номенклатуре по республике, в разрезе областей и районов. На уровне сельскохозяйственных организаций он охватывает конкретные виды продукции (зерно, картофель, сахарная свекла и т. д.), а также соотвествующие факторы производства (плодородие пашни, 160

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві эксплуатационные характеристики технических средств, маршруты движения транспорта и т. д.). В контексте изложенного в основу формирования системы обеспечения на макроуровне нами положено программно–целевое управление как стратегическое направление ее снижения, которое реализуется через программу

«Материалоемкость».

Выбор

программы

как

инструмента

управления нами обоснован тем, что программа представляет собой специально разработанный

для

решения

приоритетных

проблем

документ,

предполагающий комплекс мер по концентрации сил и средств, рациональному их использованию по видам деятельности, определение последовательности необходимых

действий

для

достижения

конкретного

результата

установленные сроки. При обосновании программы в зависимости от сочетания различных экономических и природных факторов, инновационной политики нами использованы поисковый и нормативные подходы исследований. С учетом этого нами предложен порядок и последовательность разработки программы «Материалоемкость», где в пределах институциональных рамок, заданных государством, вовлеченных

предусматривается в

производственный

необходимость процесс

согласованности

материальных

ресурсов

по

номенклатуре (минеральные удобрения, средства защиты растений, дизельное топливо и т. д.) для производства продукции по видам (применительно к сельскохозяйственным

организациям,

районам,

областям,

республике).

Алгоритм разработки программы для хозяйств Витебской области при производстве зерна: – рассчитывается материалоемкость зерна на основании нормативного расхода материальных ресурсов в зависимости от балла плодородия почвы и обусловленного им дифференцированного уровня урожайности от 40 до 50 ц/га; – определяется перспективный уровень материалоемкости зерна, который обеспечивает максимальную эффективность производства в конкретном 161

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві хозяйстве; – обосновывается перспективный уровень материалоемкости зерна в качестве индикативного показателя для хозяйств Витебской области с аналогичным плодородием почвы; – рассчитывается количество материальных ресурсов по их видам и потребность в денежных средств для их приобретения. Основная цель программы «Материалоемкость» – разработка и внедрение научно-обоснованных мероприятий по управлению материальными ресурсами, обеспечивающих

снижение

сельскохозяйственной воспроизводства.

материалоемкости

продукции

для

Предусматривается,

производства

обеспечения что

расширенного

реализация

программы

«Материалоемкость» будет способствовать расширению взаимоотношений государства с товаропроизводителями. Через ее реализацию на макроуровне осуществляется

государственное

потребностей

сельскохозяйственной

регулирование

материальных продукции;

на

процессов

обеспечения

для

производства

ресурсах микроуровне

–

формирование

реализация системы управления материальными затратами конкретного субъекта

хозяйствования

пределах

заданных

государством

институциональных рамок. Целевая комплексная программа предполагает наличие соответствующих подпрограмм разного уровня (рис.). В программе «Материалоемкость» поэтапно определены и будут доведены до соответствующих министерств, ведомств в составе контрольных цифр

обобщающие

стоимостные

показатели

материалоемкости

сельскохозяйственной продукции [1, 2]. Только в этом случае они приобретают практическую значимость, выступают в качестве показателей, определяющих народнохозяйственную эффективность.

162

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Министерство сельского хозяйства и продовольствия РБ - формирование отраслевой целевой программы по материалоемкости и экономии материально-технических ресурсов на базе основных экономических индикаторов годового прогноза развития национальной экономики Областные комитеты по сельскому хозяйству и продовольствию -формирование региональных инновационных программ и установление целевых показателей материалоемкости на уровне районных агропромышленных комплексов Районные управления сельского хозяйства и продовольствия – формирование базовых целевых показателей материалоемкости на уровне предприятий Сельскохозяйственные организации - формирование соответствующей нормативной базы материалоемкости Формирование и корректировка индивидуальных нормативов потребления материальных ресурсов в разрезе технологических процессов и видов продукции Анализ научными учреждениями, агроконсультационными центрами использования ресурсов в сельскохозяйственных организациях и выявление резервов их экономии, выработка рекомендаций по разработке макро- и микроэкономических индикаторов годового развития национальной экономики

Рис. Иерархия схемы управления материалоемкостью в агропромышленном комплексе Республики Беларусь Примечание – Рисунок составлен автором по результатам собственных исследований.

Потребность в денежных средствах для приобретения материальных ресурсов предопределяется структурной материалоемкостью зерна по пяти группам хозяйств в зависимости от плодородия почвы (от 22 до 34 баллов) и запланированным валовом сбором. Установлено, что для производства 1580 тыс. т зерна в Витебской области требуется минеральных удобрений на сумму 82,3 млрд руб. (94 тыс.т д.в.), семян – 44,5 (80 тыс. т), средств в защиты растений – 27,2, нефтепродуктов – 48,5 (39 тыс.т усл. топлива). Программа «Материалоемкость» является инструментом управления материальными

ресурсами

на

макроуровне,

которую

целесообразно

разрабатывать для каждого района. Практическая значимость программы обосновывается обязательным наличием в ней: 163

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві нормативного уровня материалоемкости для каждого района (без учета амортизации, с учетом амортизации); обоснования урожайности в зависимости от плодородия почвы; поправочных

коэффициентов к нормативной

материалоемкости

зависимости от условий конкретного хозяйства; потребности

сельскохозяйственных

организаций

материальных

ресурсах в зависимости от уровня урожайности; прогнозируемого

уровня

себестоимости

сельскохозяйственной

продукции. На

микроуровне

(т.е.

непосредственно

сельскохозяйственной

организации) процесс управления ресурсами осуществляется в рамках общей системы

управления,

которая

социально-техническую

представляет

систему

собой

сложную

открытую

типа,

связанную

организационного

специфическими отношениями с внешней средой. Сельскохозяйственные организации принимают решения относительно технологии производства, учетной политики для достижения поставленных целей и выполнения соответствующих

задач.

Основой

устойчивого

развития

сельского

производства является материально-техническое и финансовое обеспечение агропромышленного

комплекса.

Выделено

конкретизировано,

что

особенностью устойчивого развития является создание условий мотивации и стимулирования ресурсосберегающего производства; доступность сельских товаропроизводителей

материально-техническим,

кредитным,

инвестиционным, информационным видам ресурсов; обеспечение паритета в межотраслевом обмене. Следовательно, для производства сельскохозяйственной продукции по видам в количестве, соответствующем согласно государственному заказу, обеспечение

сельскохозяйственных

предпринимателей

материальными

ресурсами (семена, минеральные удобрения, средства защиты растений и т. д.) должно 164

реализовываться

через

инстументы

выполнения

программы

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві «Материалоемкость» в контексте Государственной программы устойчивого развития села на 2011–2015 годы. Список использованных источников 1. Тенденции развития системы планирования (прогнозирования) в сельском хозяйстве на современном этапе / Я. Н. Бречко, Е. В. Седнев, С. В. Макрак, Д. И. Мелещеня, В. И. Мацукевич // Экономические проблемы адаптации аграрно–промышленного комплекса к условиям рыночной системы хозяйствования: вопросы теории и методологии: Серия: Продовольственная безопасность. – Минск: Ин–т системных исследований в АПК НАН Беларуси, 2008. – С. 176–186. 2. Государственной программе устойчивого развития села на 2011– 2015 годы: указ Президента Республики Беларусь, 01.08.2011 № 342 // Консультант

Плюс:

Версия 4000.00.07

[Электронный

ресурс] /

ООО

«ЮрСпектр». – Минск, 2011.

УДК 631.16:338.124.4 ПРИЙНЯТТЯ АНТИКРИЗОВИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ К.А. Пріб, докторант, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Нині чисельні наукові дослідження присвячуються вивченню проблем антикризового управління сільськогосподарським підприємством, виробленню методів і механізмів його реалізації. Це пов’язане із потребою переборення впливу періодичних макроекономічних та внутрішньогосподарських криз, що 165

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві притаманні функціонуванню підприємств у ринкових умовах. Особливої актуальності

набули

питання

аналітичного

забезпечення

прийняття

антикризових управлінських рішень. Антикризове управління спрямовується на виявлення, оцінювання, усунення і профілактику впливу фінансово-економічних криз та причин їх виникнення з метою забезпечення розвитку та/або стабільного й ефективного функціонування сільськогосподарського підприємства у перспективі. Залежно від стану економічної динаміки і стадії кризи доцільно виділяти три його різновиди: превентивне, реактивне та посткризове. Досягнення основної мети управління на різних стадіях перебігу кризи потребує диференційованого підходу до формування провідних критеріїв прийняття управлінських рішень та аналітичного забезпечення щодо їх визначення. Превентивне управління запроваджують при загрозі кризи задля запобігання її впливу та з метою підготовки підприємства до роботи у нестабільних умовах. На етапі превентивного управління аналітичним забезпеченням прийняття управлінських рішень слугує інформація щодо оціночних і прогнозних показників достатності грошових потоків на завершення поточного та забезпечення витрат наступного операційних циклів; співвідношення рентабельності активів і середньозваженої вартості капіталу; рентабельності основних напрямів діяльності; оборотності сукупного капіталу; рівня заборгованості та темпів її зростання; часток прострочених дебіторських і кредиторських рахунків; рівнів покриття відсотків по сукупних боргових зобов’язаннях,

також

відсотків

основної

суми

термінових

середньострокових зобов’язань. Невідповідність фактичної величини оціночних індикаторів оптимальним та критичним значенням слугує критерієм прийняття управлінського рішення щодо здійснення відповідних антикризових заходів, зокрема: оптимізації структури виробництва, скорочення витрат, активізації маркетингу, перегляду кредитної політики і умов реалізації продукції, удосконалення фінансової політики й оптимізації структури і середньозваженої 166

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві вартості капіталу, акумуляції внутрішніх фінансових резервів та пошуку зовнішніх джерел фінансування, удосконалення платіжного календаря тощо. Такі

управлінські

рішення

сприяють

зміцненню

фінансової

стійкості,

запобігають втраті платоспроможності у перспективі та в цілому забезпечують здатність сільськогосподарського підприємства опиратися впливу кризи. За умови посилення впливу чинників та виникнення кризи задля мінімізації її негативного впливу застосовують реактивний тип управління. Аналітичну основу прийняття управлінських рішень при цьому забезпечують перш за усе показники достатності коштів на здійснення технологічних операцій у рослинництві по закінченню поточного операційного циклу, завершення

виробничого

циклу

із

вирощування

відгодівлі

сільськогосподарських тварин і птиці, покриття витрат по догляду за основним стадом та здійснення супутніх і допоміжних видів діяльності у поточному періоді. Також у процесі реактивного управління слід вивчати чистий розрахунковий грошовий потік й рівень платоспроможності; індекси динаміки продажу та надходження виручки; співвідношення цін і собівартості основних видів продукції; оборотність капіталу; темп зростання боргового тягаря; рівень покриття відсотків і поточних боргів, а за умови підвищеної інфляції – ще й співвідношення монетарних активів і пасивів. Результати аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища за означеними індикаторами дозволяють виробити ефективні управлінські рішення та розробити антикризові заходи щодо реструктуризації виробництва, скорочення та консервації окремих видів діяльності, зниження інтенсивності, зменшення витрат, посилення ринкового моніторингу

маркетингової

роботи,

пошуку

нових

каналів

збуту,

реструктуризації активів і пасивів, оптимізації грошових потоків, удосконалення платіжного календаря, пошуку альтернативних джерел фінансування, роботи з кредиторами щодо пролонгації і реструктуризації боргів тощо. Це дозволяє вчасно виявити ознаки неплатоспроможності та запобігти комерційному банкрутству підприємства. 167

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві На етапі початкової стабілізації запроваджують посткризове управління, покликане відновити параметри життєдіяльності підприємства на докризовий рівень або сформувати принципово нові, пристосувати підприємство до умов діяльності, що змінилися під впливом кризи. Аналітичним забезпеченням прийняття

управлінських

рішень

при

цьому

слугують

індикатори

співвідношення очікуваної норми рентабельності інвестиційних проектів та існуючого рівня прибутковості; середньозваженої вартості капіталу; вартісної оцінки сукупних інвестиційних потреб і наявних внутрішніх фінансових резервів;

рівнів

Результати

кредитоспроможності

оцінок

визначених

та

індикаторів

інвестиційної

привабливості.

уможливлюють

прийняття

управлінських рішень щодо перспективності ведення основних видів діяльності підприємства, пошуку альтернатив та оптимізації структури виробництва, перегляду

визначення

доцільності

окремих

інвестиційних

проектів,

формування цілісної інвестиційної програми, санації балансу, фінансового оздоровлення та реструктуризації активів, оптимізації структури джерел фінансування, залучення додаткового фінансування, удосконалення фінансової політики.

Це

дозволяє

забезпечити

розвиток

сільськогосподарського

підприємства у перспективі. Запропоновані

підходи

до

формування

аналітичного

забезпечення

прийняття антикризових управлінських рішень спрощують процес формування антикризової програми і забезпечують її ефективність, уможливлюють досягнення мети і виконання завдань управління на будь-якому етапі економічної динаміки та перебігу фінансово-економічної кризи.

168

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК 338.43.02(476) ГОСУДАРСТВЕННАЯ ПОДДЕРЖКА РАЗВИТИЯ АГРАРНОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ С.П. Такун, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси» В соответствии с Национальной стратегией устойчивого социальноэкономического развития Республики Беларусь на период до 2020 года, целью развития

АПК

эффективного,

долгосрочной

перспективе

конкурентоспособного,

является

устойчивого

«формирование экологически

безопасного агропромышленного производства, которое соответствовало бы мировому уровню и обеспечивало продовольственную безопасность страны» [1]. Немаловажное значение в данном контексте принадлежит развитию предпринимательства в аграрной сфере. Именно предприниматель способен разработать оптимальную структуру производства сельскохозяйственной продукции с учетом рыночного спроса и эффективного использования всех имеющихся ресурсов предприятия. По состоянию на 2010 год в Республике Беларусь функционирует 1536 сельскохозяйственных организаций, 2412 крестьянских (фермерских) хозяйств, 1100 тыс. личных подсобных хозяйств. Всего в сельскохозяйственном производстве занято 450,4 тыс. человек (9,7% от общей численности занятых в народном хозяйстве) [2]. Однако присутствие частного бизнеса и предпринимательства в сельской местности пока незначительно. Удельный вес малых частных предприятий, работающих в аграрной сфере, составляет около 3 % от их общего количества, а доля в общем объеме производства немногим больше 2 % [2]. Что касается 169

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві крупных сельскохозяйственных организаций, развитие агробизнеса в них сдерживается большим влиянием государства на управление данными предприятиями. На сегодняшний день де-юре в государственной собственности находятся

только

28,2%

от

общего

количества

сельскохозяйственных

предприятий. Однако де-факто почти все сельскохозяйственные предприятия можно отнести к государственным, если проанализировать осуществление основных прав собственности в них. Принятие наиболее значимых решений, ответственность за них находится в большей степени в компетенции органов государственного управления, а не номинальных собственников имущества сельскохозяйственных организаций. Распределение остаточного дохода (чистой прибыли) между участниками организаций фактически отсутствует. В последние годы для дальнейшего развитие предпринимательства и бизнеса в аграрной сфере в Республике был принят ряд законодательных актов, обеспечивающих улучшение условий для предпринимательской деятельности. Данные законодательные акты ввели заявительный принцип регистрации, улучшили доступ к имуществу, предоставили возможность приобретать помещения для реализации инвестиционных проектов на льготных условиях. В настоящее время реализуется государственная программа поддержки малого и среднего бизнеса в Республике Беларусь на 2010-2012, которая предусматривает[3]: • упрощение налогообложения и снижение налоговой нагрузки на субъекты малого и среднего предпринимательства (МСП); • сокращение количества и упрощение административных процедур, осуществляемых государственными органами и организациями в отношении субъектов МСП; • расширение прав субъектов МСП в установлении свободных цен на товары и тарифов на услуги. Закон Республики Беларусь «О государственной поддержке малого и среднего предпринимательства в Республике Беларусь» устанавливает, что 170

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві государственная финансовая поддержка предоставляется субъектам малого и среднего предпринимательства на конкурсной основе за счет средств республиканского и местных бюджетов, а также иных источников, не запрещенных

законодательством

[4].

настоящее

время

финансовую

поддержку субъектам малого и среднего предпринимательства в аграрной сфере

оказывают

предпринимателей,

Белорусский областные

фонд

Минский

финансовой городской

поддержки

исполнительные

комитеты, а также банки путем предоставления: финансовых средств на возвратной или безвозмездной основе; имущества на условиях лизинга; предоставления льготных кредитов; гарантий по льготным кредитам, выдаваемым банками; субсидий для возмещения части процентов по банковским кредитам; субсидий для возмещения расходов на выплату лизинговых платежей по договорам лизинга в части оплаты суммы вознаграждения лизингодателя; субсидий для возмещения части расходов, связанных с участием в выставочно-ярмарочных мероприятиях либо с их организацией. Кроме того, сельское хозяйство в Республике Беларусь является одним из наиболее регулируемых и поддерживаемых государством секторов экономики. В данную отрасль направляются значительные объемы бюджетных средств, разрабатывается различные программы поддержки. Центральное место в системе государственной поддержки сельского хозяйства в Республике Беларусь

занимает

бюджетное

финансирование

–

средства

республиканского(12-17 % за последние 5 лет) и местных бюджетов(24-38%), республиканского фонда поддержки производителей сельскохозяйственной продукции и продовольствия (47-61 % за 2006-2011 годы). Кроме бюджетного финансирования, к государственной поддержке сельского хозяйства можно отнести также льготное налогообложение сельскохозяйственных предприятий. Сумма налоговых льгот для сельскохозяйственных производителей за 171

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві последние 5 лет составляла около 21-23 % от общей суммы государственной поддержки сектора. Размер государственной поддержки сельского хозяйства в Беларуси значителен. В 2010 году сумма выделенных аграрной отрасли средств составляла 40,7% от суммы ВВП сельского хозяйства, 38 % от суммы выручки сельскохозяйственных организаций и 14% от валовой продукции сельского хозяйства. За период 2005-2010 гг. наблюдались колебания показателей государственной поддержки, однако прослеживается тенденция к снижению финансовой поддержки аграрного сектора (рис.). 70 60 50 40 30 20 10 0 2005

2006

2007

2008

2009

2010

Доля господдержки в валовой продукции сельского хозяйства,% Доля господдержки в выручке сельскохозяйственных организаций,%

Рис. Показатели количественной оценки уровня государственной поддержки сельского хозяйства в Республике Беларусь в 2005-2010 годах Если соотносить размер государственной поддержки с площадью сельскохозяйственных угодий, то в 2010 году на 1 га сельскохозяйственных угодий в республике было выделено 191 долл. США государственных субсидий (без учета налоговых льгот). Что касается направлений поддержки, то около 35 % бюджетных средств направляются на льготирование поставок ресурсов и техники

для

сельскохозяйственных

предприятий,

около

на

компенсационные платежи, связанные с предоставлением льготных кредитов, бюджетных ссуд, займов. Около 7 % в структуре поддержки занимают затраты 172

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві капитального характера (мелиоративное и водохозяйственное строительство, газификация, электрификация, строительство дорог внутрихозяйственного назначения). Примерно такую же долю (7,8%) занимают расходы на государственные программы, осуществляемые в аграрной сфере. Немногим больше 2 % средств господдержки выделяется на финансирование аграрной науки

бюджетных

организаций,

связанных

с сельскохозяйственным

производством. Также около 2 % от суммы всех средств, выделяемых на поддержку сельского хозяйства, составляют надбавки к закупочным ценам и расходы на уплату страховых взносов по обязательному страхованию. Подводя итог, можно отметить, что в настоящее время в Республике Беларусь развитию предпринимательства и бизнеса в аграрной сфере оказывается

значительное

Предприниматели,

внимание

занимающиеся

со

стороны

сельскохозяйственным

государства. производством,

имеют возможность получать государственную поддержку и как субъекты предпринимательской сельскохозяйственной

деятельности, продукции

как

соответствии

производители соответствующими

законами и государственными программами. Вместе с тем, необходимо отметить пока недостаточное присутствие предпринимательства и бизнеса в сельскохозяйственном производстве и в сельской местности в целом. Для активизации формирование

их

развития,

на

благоприятной

наш

взгляд,

рыночной

среды,

необходимо

продолжать

повышать

доступность

банковского кредитования, а также особое внимание уделить развитию консультационно-информационных центров поддержки предпринимательства, которые необходимо располагать ближе к сельским жителям. Список использованных источников 1. Национальная

стратегия

устойчивого

социально-экономического

развития Республики Беларусь на период до 2020 г. [Текст]. – Мн.: Юнипак, 2004. – 200 с. 173

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві 2. Сельское хозяйство Республики Беларусь Agriculture of the Republic of Belarus: статистический сборник / Национальный статистический комитет Республики Беларусь; [редколлегия: И. А. Костевич (председатель) и др.]. Минск : Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2011. 282 с. 3. Государственная

программа

поддержки

малого

среднего

предпринимательства в Республике Беларусь на 2010-2012 г. //Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [электронный ресурс] / Нац. Центр правовой информации. Минск 2012 4. О поддержке малого и среднего предпринимательства: Закон Респ. Беларусь от 1 июля 2010 г. № 148-З //Нац. реестр правовых актов Респ. Беларусь.-2010.-№160.-2/1703

УДК 631.11:631.6.02.002.4 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА С.І. Ус, аспірант * , Національний університет біоресурсів і природокористування України Сільськогосподарське виробництво – це одна із головних складових виробничого

комплексу

України.

Ефективність

сільськогосподарського

виробництва залежить від якості ґрунтів, розмірів посівних площ, їх структури, природно-кліматичних умов, обсягу та структури витрат на виробництво тощо. Одна із головних економічних проблем сільськогосподарського виробництва полягає у скороченні його ресурсного потенціалу. Так, з початку 90-х років *

Науковий керівник – М.М. Ільчук, доктор економічних наук, профессор.

174

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві зменшуються площі посівів у землеробстві, поголів’я в тваринництві, погіршується матеріально-технічна база підприємств. Сучасний стан розвитку аграрного сектору України характеризується переходом до ринкових відносин на фоні реформування вітчизняної економіки, кардинальною зміною організаційної структури управління сільськогосподарським виробництвом, появою нових організаційно-правових форм господарювання [1]. Підприємство функціонує в умовах обмежених ресурсів, таких як: гроші, час, інформація, кадри та ін. Очевидно, що неможливо проводити оптимізацію усіх складових бізнесу одночасно. Саме тому необхідно вміти визначати ключові галузеві фактори успіху і оптимізувати, в першу чергу, ефективну роботу цих факторів. В сукупності всі сільськогосподарські підприємства регіону чи країни — це самостійні статутні об’єкти, які мають право юридичної особи та здійснюють виробничу діяльність у галузі сільського господарства з метою одержання відповідного прибутку [2]. Сільськогосподарські родючістю

ґрунту

землі

знаходяться

України у

характеризуються

сприятливій

для

високою

вирощування

сільськогосподарських культур природно-кліматичній зоні. Тим не менш, урожайність більшості сільськогосподарських культур залишається набагато нижчою, ніж в розвинених країнах світу. Така ситуація потребує детального вивчення і прийняття відповідних коригувальних дій. Основними причинами низької урожайності сільськогосподарських культур є: використання низькоякісного посівного матеріалу, недостатнє або несвоєчасне внесення добрив у ґрунт, недотримання умов сівозміни та недостатній вміст вологи у ґрунті. Крім того, багато аграрних підприємств використовують застарілу техніку, що призводить до втрат при збиранні урожаю.

175

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Варто пам’ятати, що будь-яка оптимізація виробництва не буде ефективною, доки не враховані економічні, соціальні та екологічні аспекти. Тож крім ефективного використання ґрунтів з економічної точки, потрібно враховувати можливий негативний вплив на природу і можливі соціальні проблеми через надмірну автоматизацію виробництва і неспроможність підприємства забезпечити роботою жителів навколишніх сіл. Оптимізація потребує часу та коштів, але вона зробить виробництво ефективнішим, а підприємство – конкурентоспроможним. Для проведення оптимізації виробничої структури аграрних формувань, в першу чергу, необхідно визначити обмеження для діяльності аграрних підприємств. До них відносяться: 1.

Норма внесення добрив на гектар в залежності від культури і від

складу ґрунту, дотримання умов сівозміни. 2.

Кількість працівників і кількість одиниць техніки на 1 гектар

сільськогосподарських угідь, здатність вчасно зібрати весь урожай. 3.

Вирощування соціально-значущих сільськогосподарських культур,

в тому числі низькорентабельних. 4.

Дотримання екологічних норм та обмеження на забруднення

навколишнього середовища. 5.

Введення податку за використання землі в залежності від типу

ґрунту, природно-кліматичної зони і сільськогосподарської культури, яка вирощується. Розрахунок оптимального варіанта структури виробництва передбачає визначення конкретного кількісного співвідношення всіх виробничих ресурсів і міри інтенсивності їх використання, при якому забезпечувалося б на даному підприємстві оптимальне виробництво сільськогосподарської продукції в пропорціях наявної на неї кон’юнктури попиту при найбільш ефективному використанні землі, праці, матеріальних і фінансових ресурсів.

176

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Сільськогосподарське

виробництво

завжди

пов’язане

певними

ризиками, що визначаються, зокрема, природними умовами, кон’юнктурою ринку. Саме тому формування оптимальної структури виробництва повинно мати на меті розробку заходів, що сприяють зниженню або зведенню до мінімуму ризиків виробництва, забезпечуючи, таким чином, його відносну стабільність. Важливою умовою формування оптимальної структури виробництва сільськогосподарського підприємства є визначення оптимального варіанта поєднання галузей на перспективу через вибір однієї із двох виробничих стратегій: спеціалізації або диверсифікації виробництва. Традиційно спеціалізацію підприємства визначають за структурою товарної продукції, тобто за результатами виробництва без врахування внутрішніх сторін організації виробничої діяльності. Структура товарної продукції залежить від структури і ефективності витрат, цін на реалізацію продукції тощо. Диверсифікація виробництва передбачає постійну зміну і вдосконалення асортименту продукції, що виготовляється, з урахуванням кон’юнктури ринку. Висновки оптимальної

та

перспективи

структури

подальших

виробництва

досліджень.

розмірів

Формування

сільськогосподарських

підприємств є складною, багатогранною задачею, що відображає вплив різних факторів. В сучасних умовах оптимізація структури виробництва повинна мати на меті виробництво та реалізацію з метою забезпечення розширеного відтворення аграрного виробництва. При цьому оптимальність структури виробництва можна забезпечити тільки за рахунок поєднання виробничих ресурсів, що забезпечить впровадження прогресивних технологій, економічного механізму, наявність кваліфікованого виробничого та управлінського персоналу. Кожний із зазначених чинників має свою вагому частку в процесі формування виробничої структури підприємств. Лише цілісний, системний комплекс засобів створює необхідні

177

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві передумови для освоєння необхідних технологій та проведення комплексної оптимізації виробництва. Список використаних джерел 1.

Геєць В.М. Економічне зростання в 2000–2002 рр. та складові політики

розвитку в довгостроковому відношенні / В. М. Геєць // Економіка АПК. – 2002. − №1. – С. 11–23. 2.

Основні

показники

господарсько-фінансової

діяльності

сільськогосподарських підприємств за 2004 рік// Івано-Франківське обласне управління статистики. – Івано-Франківськ, 2005. – 150 с.

УДК 338.43 МІСЦЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КОНТРАКТАЦІЇ В СИСТЕМІ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН Н.В. Усата, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Забезпечення продовольчої безпеки держави, формування державних ресурсів сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від чітко відрегульованої системи договірних відносин із закупівель аграрної продукції у товаровиробників.

Державні

закупівлі

сільськогосподарської

продукції

здійснюються для створення запасів державного матеріального резерву, мобілізаційних резервів та на утримання Збройних Сил України і виправних установ. Основні засади здійснення закупівель продукції за державні кошти регулюються Законами України «Про здійснення державних закупівель», «Про

178

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про державний матеріальний резерв», «Про державне оборонне замовлення» тощо. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно на власний розсуд розпоряджаються виробленою (вирощеною) продукцією, реалізуючи її за державними контрактами чи іншими договорами через заготівельні, переробні, посередницькі структури, окремих підприємців, ринки, торгові дома, аграрні біржі та ін. Система контрактних відносин характеризується широкою сферою застосування і здатна охопити економічні відносини учасників ланцюгу виробництва і просування продукції. Потенційно контрактні відносини можуть оформлятися договором: 1)

між

виробником

сільськогосподарської

продукції

та

оптовим

споживачем (переробною структурою, закладами торгівельної мережі тощо); 2) між сільськогосподарським виробником та державним агентом з приводу закупівлі продукції; 3) між представником виробника (громадською організацією) та органами державної / місцевої

самоврядної

влади

щодо

умов

участі

сільськогосподарських товаровиробників у виконанні проектів і заходів програм розвитку сільського господарства, що оформляється галузевою угодою; 4) між виробником сільськогосподарської продукції і органами державної та місцевої влади (на рівні району або області, Автономної Республіки Крим) з приводу виконання програм розвитку сільського господарства в частині виробництва продукції, що гарантує продовольчу безпеку держави або соціальні інтереси певної території. В останні роки поширюються закупівлі сільськогосподарської продукції шляхом укладання спотових та форвардних контрактів на аграрних біржах. Оскільки в Україні

біржова торгівля сільгосппродукцією ще не досягла

179

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві належного розвитку заготівельні, переробні та інші підприємства здійснюють її закупівлі безпосередньо у товаровиробника за договорами контрактації. Договір контрактації є одним із видів договорів на реалізацію майна і за своїм юридичним змістом та природою подібний до договору купівлі-продажу та договору поставки. Саме тому у Цивільному кодексі (ч.2. ст.713) вказано, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлюпродаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Особливості укладання такого договору визначені в ст. 272-274 Господарського кодексу та ст. 713 Цивільного кодексу України. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується передати вироблену (вирощену) ним продукцію заготівельникові (контрактанту) – особі, яка здійснює закупівлі такої продукції для продажу або переробки у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її [1;2]. Господарський кодекс України регулює сферу договірних відносин на поставку державі сільськогосподарської продукції на основі державних замовлень. Тоді як Цивільний кодекс розглядає сферу контрактаційних відносин значно ширше, оскільки контрактантами сільськогосподарської продукції тут можуть виступати не лише заготівельні, закупівельні чи переробні підприємства, а й інші юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, оскільки у ньому немає обмежень щодо кола осіб, що здійснюють закупки. Предметом

договору

контрактації

виступає

сільськогосподарська

продукція, що реалізується виробником заготівельникові (контрактанту). Важливим

аспектом

сільськогосподарська

при

цьому

продукція,

є яка

те,

що

вироблена

реалізується

лише

безпосередньо

та

самим

виробником. Саме за цією ознакою відрізняються між собою договір контрактації та договір поставки; так за договором поставки товаровиробник 180

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві передає у власність покупцю не обов’язково вироблений ним товар, а й придбаний на стороні (ст. 712 ЦК) [2]. Крім того, договір контрактації передбачає зобов’язання контрактанта у наданні допомоги виробникові в організації виробництва і транспортування продукції. За невиконання умов договору контрактації, що передбачені п. 3 ст. 272 Господарського

кодексу

України,

зокрема

несвоєчасну

здачу

сільськогосподарської продукції, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. В свою чергу контрактант, за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, сплачує штраф та відшкодовує завдані виробникові збитки (ст.274 ГК) [1]. Питання договірних відносин у аграрному секторі є одним із проблемних, адже сільське господарство є найбільш ризиковою галуззю економіки, оскільки на процес виробництва сільськогосподарської продукції значний вплив спричиняють природні (стихійні) фактори. Виконання умов договору на високому рівні має передбачати вжиття усіх заходів, необхідних для належного виконання взятих на себе зобов’язань кожною стороною договору. З

переходом

сільськогосподарської

до

ринкової

продукції

за

економіки договорами

обсяги

закупівель

контрактації

значно

зменшилися, проте цей договір не втрачає своєї важливості та потреби у використанні. Саме тому дане питання потребує значної уваги у сфері правового регулювання контрактаційних відносин, усунення протиріч та недоліків. Список використаної літератури. 1.

Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003 №

436-VI [ Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua. 2.

Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 №435-VI [

Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua. 181

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві УДК [338.45.01:664] – 029 ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ИСТОКИ НАУЧНОГО ЗНАНИЯ О ВЕРТИКАЛЬНО-ИНТЕГРИРОВАННЫХ ФОРМИРОВАНИЯХ В ПРОДОВОЛЬСТВЕННОЙ СФЕРЕ Е.В. Чеботарёв, аспирант * , Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко В последние два десятилетия трансформационных изменений экономик стран Содружества независимых государств одной из ключевых тенденций во многих

отраслях

стала

интеграция.

продовольственном

комплексе

крупнейших стран СНГ это, прежде всего, выразилось в создании вертикальноинтегрированных холдинговых компаний, которые в последнее десятилетие по целому ряду причин уверенно заняли доминирующее положение. В связи с этим, представляет особый интерес выявление причинно-следственных связей научной разработки данных вопросов. Изучение генезиса научных взглядов прошлого на вертикальную интеграцию в продовольственной сфере даёт ключ к анализу современных тенденций и перспектив их развития в будущем. У

истоков

разработки

теории

агропромышленной

вертикальной

интеграции, зародившейся в начале ХХ века, стояли такие известные экономисты как М.И. Туган-Барановский, Н.Д. Кондратьев, А.В. Чаянов. Исторически данная теория исходит из анализа кооперативного движения Европы и Российской империи рубежа ХIХ−ХХ веков. Это ярко отражено в работе «Социальные основы кооперации» (1916 г.) выдающегося украинского учёного, общественного и политического деятеля М.И. Туган-Барановского [1]. Уже тогда, помимо глобализации, на примере маслодельных артелей, была *

Научный руководитель – В.И. Ляшенко, доктор экономических наук, старший научный сотрудник. 182

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві подчёркнута важность связей «сырьё−переработка−сбыт», которая позволила маслодельным кооперативам Западной Сибири создать экономическую среду принципиально иного качества и выйти на рынки не только Европейской части Российской империи, но и Центральной, и Западной Европы, а так же в качестве

самостоятельного

субъекта

участвовать

торговых

сессиях

европейских товарных бирж [1, С. 314−316]. Идеи М.И. Туган-Барановского были последовательно развиты его учеником Н.Д. Кондратьевым. В частности, им была выдвинута идея нового принципа многосторонних отношений между промышленностью, прежде всего - перерабатывающей, и сельским хозяйством, где последнему справедливо отводилась главенствующая роль «базиса». Эта «теория примата сельского хозяйства», являясь актуальной и, по-сути, безальтернативной в условиях структуры экономики того времени, предусматривала эволюционное развитие промышленности, увязанное с прогнозированным стремительным развитием производительных сил сельского хозяйства. У Н.Д. Кондратьева так же находим анализ ряда стратегических тенденций, актуальных и в современной экономике: перенаселённость деревни, особенно по отношению к основному капиталу, стремление к дифференциации через развитие хозяйств фермерского типа,

острую

потребность

индустриализации

сельского

хозяйства,

определение его как сырьевой и рыночной базы для промышленности, возможность и необходимость быстрого увеличения экспорта отрасли. Таким образом вопрос связи «промышленность − сельское хозяйство» Кондратьев формулировал как «ставку на двусторонний, аграрно-индустриальный тип народного хозяйства» [2, с. 635]. Научные достижения М.И. Туган-Барановского и Н.Д. Кондратьева были углублены и усилены А.В. Чаяновым. Основываясь на результатах научных изысканий предшественников, он впервые прямо указал на перспективность и даже необходимость концентрации сырьевой и промышленной базы с целью глубокой переработки сырья. Важным представляется и констатация развития 183

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві глобализационных процессов мировой экономики (что подчёркивалось ещё Туган-Барановским), которая основывалась на сугубо капиталистических началах, включая в себя при этом как составную часть и экономику СССР [3]. Чаянов обращал внимание и на многие другие существенные проблемы и тенденции, идя, как представляется, дальше Кондратьева. В частности, им были высказаны соображения, подтверждённые трансформационным периодом конца ХХ века: подчёркнут капиталистический (т.е. основанный на частной собственности и предпринимательском таланте) принцип дифференциации деревни, поднят вопрос возрастания роли торгового капитала в сельском хозяйстве и продовольственной сфере в целом [3, С. 428−436]. Следует особо подчеркнуть, что украинские и российские учёные начала ХХ века были вынуждены строить свои теории применительно к аграрной экономике, которая непрерывно переживала ряд разновекторных глобальных трансформаций, что, разумеется, не могло не сказаться на содержании и направленности рассматриваемых теорий. Однако не всегда это являлось негативным фактором – в частности, благодаря этому была подчёркнута важность роли государства в регулировании продовольственной сферы (ТуганБарановский), возможность не только частной, но и государственной инициативы в создании вертикально-концентрированных объединений в продовольственной сфере (Чаянов). Научный вклад М.И. Туган-Барановского, Н.Д. Кондратьева и А.В. Чаянова в создание теории вертикальной интеграции в агропромышленной сфере послужил фундаментом для теории структурных реформ агробизнеса С. Мансхолта, которая была имплементирована в европейскую практику как САР (Common Agricultural Policy – Общая сельскохозяйственная политика), а также теории агропромышленной интеграции 70−80 гг. в СССР и научной разработки агропромышленных холдингов в Украине и России 2000-х гг.

184

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Список использованной литературы 1. Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации / М.И. ТуганБарановский. – М. : Экономика, 1989. − 496 с. 2. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теории предвидения. Избранные труды / Н.Д. Кондратьев. – М. ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. − 767 с. 3. Чаянов А.В. Крестьянское хозяйство: Избранные труды / А.В. Чаянов. М. : Экономика, 1989. – 492 с.

УДК 336.14 ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНАХ Р.І. Щур, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Вихід на новий рівень економічного та інвестиційного розвитку неможливий без збільшення вкладень інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамках вирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконалення державного регулювання, а також підтримки і стимулювання інвестиційної діяльності в регіонах [1]. Дослідження проблеми держаної політики регулювання інвестиційної діяльності регіонів присвятили праці такі вчені-економісти: Л. Борщ, П. Гайдуцький, Л. Кравченко, Л.

Попель, А. Пересада, І. Федоренко,

M. Чернуха та ін. 185

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Реалізація стратегії соціально-економічного розвитку України неможлива без вирішення однієї з найактуальніших проблем сучасності – забезпечення економічного зростання у довгостроковому періоді. Активізація інвестиційних процесів є необхідною умовою та засобом вирішення проблем економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності країни та окремих суб’єктів господарювання.

Регулювання

інвестиційної

діяльності

пов’язане

імперативним впливом держави через формування, розподіл і використання централізованих у бюджеті коштів з метою створення умов економічного зростання та підвищення суспільного добробуту. В економічній науці існує дві протилежні концепції інвестиційного розвитку, що різняться роллю держави у формуванні інвестиційної політики. Перша заперечує участь держави у розвитку інвестиційних процесів, вважаючи, що лише ринок може оптимально відрегулювати економічні процеси. Друга концепція надає надзвичайно важливого значення активній ролі держави у формуванні інвестиційного розвитку економіки держави. Але, є очевидним те, що ці дві протилежні концепції ніколи не проявляються у чистому вигляді, а лише у певній комбінації [2, с.121-122]. Оскільки обсяги інвестицій як в державі, так і у регіоні, значною мірою залежать від стану їх залучення, тому такі дані, на нашу думку, свідчать про необхідність удосконалення державного регулювання інвестиційних процесів, спрямованої на покращення фінансування та активізацію інвестиційної діяльності як в Україні, так і у її регіонах. Одним

найважливіших

завдань

держави

процесі

реалізації

інвестиційної політики є створення певного правового режиму для розвитку інвестиційної діяльності в регіонах, пряма участь у фінансуванні інвестиційних проектів, а також створення такого фінансового механізму, який забезпечував би перерозподіл ресурсів із застарілих виробництв у інноваційно-технологічні і пріоритетні галузі, модернізацію економіки, підвищення її ефективності і конкурентоспроможності. 186

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві У процесі реалізації державної інвестиційної політики розрізняють два аспекти стосовно активізації і розвитку інвестиційної діяльності. Перший аспект пов'язаний безпосередньо з прямою участю держави у фінансуванні інвестиційних проектів через власні державні інституції. У

процесі

опосередковано

реалізації на

розвиток

другого

аспекту

інвестиційних

держава процесів

здійснює через

вплив

податкову,

амортизаційну, кредитну політику, а також через систему пільг і санкцій. Так, Законом України «Про інвестиційну діяльність» зокрема статтею 12 визначено основні методи державного регулювання інвестиційної діяльності [3]: 1) управління державними інвестиціями; 2) регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Останнє

здійснюється

шляхом

застосування

системи

податків

диференціацією суб'єктів та об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних засобів; надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій; впровадження державних норм і стандартів; вжиття антимонопольних заходів; роздержавлення та приватизації власності; проведення політики ціноутворення та інших заходів. Основна

мета

бюджетних

інвестицій

полягає

інвестиційному

забезпеченні розвитку реального сектору економіки та соціальної сфери. Відповідно, передбачається інвестування коштів в формування такої системи надання суспільних послуг, яка б забезпечувала високий рівень соціальноекономічного розвитку, підвищувала б матеріальний добробут населення, забезпечувала б розвиток матеріально-технічної бази соціальної сфери, а також активізувала б інвестиційні процеси та сприяла б економічному зростанню в країні [4, с. 207]. Держава виконує функції інвестора у наступних галузях (виробництвах): 187

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві - продукція виробництв має загальнонаціональний характер і відповідно до законодавства виробляється на державних підприємствах; - у виробництвах, де держава є замовником та споживачем продукції; - в соціальній сфері та при фінансуванні продукції АПК; - тимчасове фінансування для подолання спаду виробництва; - розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринковою кон'юнктурою (з метою отримання прибутку). Однією із найбільших проблем в сфері бюджетного інвестування є його фінансове забезпечення. Саме через дефіцит бюджетних коштів значна частина інвестиційних проектів залишаються не профінансованими. Важливу роль в активізації інвестиційної діяльності регіонів відіграє державна підтримка прямих інвестицій у регіонах, що може здійснюватися регіональною владою на основі надання бюджетних гарантій, адміністративної і консультативної підтримки, запобігання і врегулювання інвестиційних суперечок, експертизи інвестиційних проектів. Підтримка інвестиційної діяльності в регіонах з боку державних та місцевих органів влади може здійснюватися також як надання державних гарантій і допомоги в оплаті кредитних коштів за інвестиційними проектами, що фінансуються за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій; виділення на конкурсній основі визначеного обсягу бюджетних коштів на реалізацію інвестиційного проекту на основі платності і повернення; залучення недержавних коштів для реалізації проекту, випуск облігацій. Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що державне регулювання інвестиційної діяльності – це складова державного управління економікою, що полягає у підтримці інвестиційної діяльності з боку держави, що здійснюється шляхом прямої участі держави в інвестиційній діяльності та через створення сприятливих умов для її розвитку. Для стимулювання інвестиційної діяльності на регіональному рівні слід підвищувати інвестиційний імідж адміністративнотериторіальних 188

одиниць

шляхом

створення

сучасної

інфраструктури,

Секція 4 Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві впровадження ресурсозберігаючих технологій, переорієнтацією виробництва на експертно-орієнтовані галузі. Список використаних джерел 1. Чернуха M. M. Особливості становлення та розвитку адміністративноправового регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія «Право», 2011. – Вип. 157. – Ч. 1. – Режим доступу : http: // www.nbuv.gov.ua. 2. Кравченко Л. А. Держава та інвестиційно-інноваційний розвиток економіки / Л. А. Кравченко, О. В. Лютікова // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского, Серия «Экономика и управление» . – 2006. – Т. 19 (58). – № 1. – С.121–128. 3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. №1560ХІІ. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua 4. Попель Л. А. Бюджетні інвестиції як складова інвестицій реального сектору економіки / Л. А. Попель // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 2. – T. 3. – С. 205–209.

189

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства УДК 338. 636.3 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ВІВЧАРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ І.М. Беженар * ,аспірант, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» У нашій державі накопичено чималий досвід ведення галузі вівчарства як у великих підприємствах з кооперативною та державною власністю, так і в особистих селянських господарствах. Минулий досвід реалізації вівчарської продукції державі у вигляді держпоставок гарантував виробникам надійний ринок збуту продукції. Це створювало економічні засади для інтенсивного розвитку галузі на прибутковій основі. Поглиблення ринкових реформ і посилення конкуренції на ринку збуту продукції ставлять підвищені вимоги до діяльності господарств та їх економічного стану, що повною мірою стосується і галузі вівчарства. Конкурентоспроможність галузі означає можливість продажу вівчарської продукції на конкретному ринку, здатність задовольнити попит на неї та забезпечити прибуткову діяльність господарств – виробників продукції вівчарства. Вона формується під впливом кон’юнктури ринку та тенденцій, які мають місце в конкретний період часу. В Україні дослідження теоретичних і прикладних розробок підвищення конкурентоспроможності продукції вівчарства та механізмів її зростання в умовах ринку майже відсутні. Разом із тим, вирішення цієї проблеми є особливо актуальним для відродження галузі вівчарства як на державному, так і на регіональному *

рівнях.

Проблема

пошуку

резервів

підвищення

Науковий керівник – О.А. Козак, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник.

190

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства конкурентоспроможності набуває особливої ваги, оскільки економічна реформа вплинула і на галузь вівчарства, яка не змогла пристосуватися до ринкових законів і зазнала занепаду. До основних причин такого стану ми відносимо зруйнований ринок реалізації вітчизняної продукції та необгрунтований імпорт вовни з-за кордону на переробні підприємства, експорт вовни у сусідні країни, а потім з них імпорт вже готових виробів назад в Україні, відміна держзамовлення на вовну та іншу вівчарську продукцію; відсутність у товаровиробників зацікавленості у веденні вівчарства через цінову політику та збитковість галузі. Разом з тим світова практика свідчить, що об'єктивних причин для недооцінки цієї галузі не існує. Позитивним стимулом для розвитку вівчарства в нашій країні є те, що Європейський союз у рамках переговорів про створення з України зони вільної торгівлі погодився надати країні значну квоту на експорт вітчизняної баранини. Щодо стану галузі в Україні, слід зазначити, що галузь практично не забезпечена державною підтримкою. Програма розвитку галузі вівчарства на 2002-2010 рр. припинила свою дію, а інших нормативних актів поки що не прийнято. В той же час ринок продукції вівчарства досить хаотичний. Переробні підприємства намагаються закупити вовну, баранину, смушки та іншу продукцію за якнайдешевшими цінами. Такий підхід до маркетингу поставив вівчарські господарства перед питанням самоліквідації вівцепоголів'я як неприбуткових тварин, адже частка виробника у вартості готової продукції не перевищує 5%. Характеризуючи сучасну галузь вівчарства України необхідно вказати, що вона низькотехнологічна та переважно базується на ручній праці, особливо в особистих селянських господарствах. Занепад галузі, який розпочався у 1991 році, зразу відбився на зниженні поголів'я і продуктивності тварин, значному зменшенні виробництва продукції. Так, чисельність овець за цей період скоротилася від 7,9 млн голів у 1990 році до 191

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 1,1 млн голів на початок 2011 року, або в 7,2 раза, порівняно з 1995 роком – майже в 3 рази. Відбувся перерозподіл поголів’я овець між категоріями господарств, що проявляється в його концентрації у господарствах населення, де утримується 73,2% від загальної чисельності овець. Відповідно відбулося зменшення виробництва вовни у 7,1 раза та баранини у 2,2 раза. Галузь вітчизняного вівчарства забезпечує всього 23% потреби населення у вовні та баранині з розрахунку 0,4 кг фізичної вовни і 2 кг баранини на одного пересічного громадянина (потреба 18,3 тис. тонн вовни, 91,6 тис. тонн баранини). Якість вовни, яка здається на переробку, не відповідає потребам, часто вона жовтувата, засмічена і неоднорідна через неправильну годівлю, несвоєчасну стрижку і т.д. Характерною особливою рисою ринку баранини України невисока якість м'яса, досить малий асортимент продукції, відсутність їх розфасовки та упаковки, зручних для споживача, наявність регіональних коливань цін та об'єму продажу, скорочення оптової торгівлі, відсутність реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатній їх захист від імпорту й монополії. Також у нашій країні немає розмежування між бараниною та ягнятиною. Державного заготівельного стандарту на молодих овець і ягнят не існує, тому до цього часу в практиці заготівель дорослі вівці (старі, вибракувані, низької вгодованості) і молодняк поточного року приймаються на забій для м’ясної промисловості за одними і тими ж стандартами, заготівельні ціни диференційовані лише за основним критерієм – вгодованістю овець, яка визначається за ступенем відкладення жиру в м’язах по тушці (полив ), якісні показники м’яса — сировини у зв’язку з віком ягнят не враховуються. Не зважаючи на суттєве скорочення обсягів виробництва продукції вівчарства за період 1990-2010 рр., у 2010 р. порівняно з 2000 р. виробництво вовни і баранини зросло відповідно на 23,5% і 22,1%. Така позитивна динаміка стала можливою завдяки збільшенню виробництва в особистих селянських господарствах. Отже, сучасне вівчарство сконцентроване головним чином у 192

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства господарствах населення, які виробляють 94,3% баранини та 83,1% вовни від загального обсягу виробництва вовни в Україні. Аналіз свідчить, що реалізація вовни у 2010 р. порівняно з 2000 р. зменшилася на 672,3 т, або у 2,3 раза. Зниження обсягів реалізації відбулося за рахунок зниження обсягів виробництва. Структура реалізації вовни за каналами суттєво змінилася. Якщо у 2000 р. найбільшу частину вовни реалізували на ринку (59,6%), то у 2010 р. насамперед переробним підприємствам (46,9%) та за іншими каналами реалізації (42,9%), тоді як на ринку лише 9,4%, населенню в рахунок оплати праці – 0,8%. Реалізація баранини у 2010 р. порівняно з 2000 р. зменшилася у 2 рази. Якщо у 2000 р. найбільше було реалізовано населенню в рахунок оплати праці (60,1%), то у 2010 р. найзначніша частка припала на інші канали реалізації (46,6%). Обсяги реалізації на ринку значно збільшилися і склали у 2010р. 40,3% від усієї реалізації, що на 11% більше, ніж у 2000 році, та переробним підприємствам лише 2,9%. Закупівельні ціни на вовну мають циклічний характер, на баранину за останні 10 років ціна поступово зросла в 6 разів (рис. 1).

2010

2009

2008

2007

2006

роки

2005

2010

2009

2008

2005 2006 2007

2004

2003

2002

2001

2000

2004

200

2003

400

2002

600

2001

12000 10000 8000 6000 4000 2000 0

грн/ц

800

2000

1000

Баранина

грн/ц

Вовна

роки

Рис. 1. Динаміка середніх цін реалізації вовни та баранини за 2000-2010 рр. (вовна – помісячно) Середня ціна реалізації 1 ц вовни у 2010 р. становила 416,5 грн., що на 12% більше порівняно з 2000 р. та на 20,2% – із 2009 р. Також помітне

193

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства збільшення ціни в останні місяці року. Повна собівартість 1 ц вовни у 2010 р., порівняно з 2000 р., зросла на 52% і досягла 2207,6 грн. Ціна реалізації 1 ц баранини стрімко зросла і у 2010 р. становила 10536 грн, що на 8,4% більше порівняно з 2009 р. Протягом 2005-2010 рр. собівартість 1 ц живої маси овець збільшилась у 1,9 раза, а ціна реалізації одночасно зросла в 2 рази. Закупівельна ціна на баранину і вовну не покривала витрати на їх виробництво,

тому

воно

залишалося

збитковим

протягом

всього

досліджуваного періоду, зокрема по баранині у 2010 р. – 29,5%, по вовні – 82,2%. Зауважимо, що збитковим виробництво баранини та вовни було в всіх організаційно-правових формах господарювання: господарських і приватних товариствах, міжгоспи),

сільгоспкооперативах, а

також

інших

недержавних,

підприємствах

державних,

(включаючи

сільськогосподарських

підприємствах. Кризові явища галузі вівчарства посилює той факт, що основну частку вівчарської продукції використовує внутрішній ринок. Ринок експорту не постійний, на експорт продукції останніми роками спрямовується переважно лише баранина – 5,7% від валового виробництва (рис. 2). 1650 1500 1350 1200 1050 900 750 600 450 300 150 0

Áàðàí èí à,ò Âî âí à, ò

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Примітка: 2006-2007 рр. – немає даних.

Рис. 2. Динаміка обсягів експорту вівчарської продукції у 2000-2011 рр. Отже, з реформуванням форм власності та порушенням ринку збуту вівчарської продукції проблема підвищення ефективності галузі постала однією з головних в системі агропромислового комплексу України. Кожна виробнича 194

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства діяльність має певний зміст, якщо вона забезпечує прибуток. Так і виробництво продукції вівчарства повинно мати економічний сенс, а саме бути прибутковим при розведенні овець в господарствах різних форм власності. Через відсутність ринку збуту вовни, ягнятини, овчин, смушків та племінних овець галузь вівчарства знаходиться в кризовому стані, а поголів'я овець в країні невпинно скорочується. Підвищення конкурентоспроможності полягає в першу чергу у зменшенні витрат на виробництво продукції, хоча воно можливе до певних меж. Для цього необхідно направити роботу на інтенсифікацію галузі за рахунок

розширеного

відтворення

племінного

вівчарства,

підвищення

продуктивності овець та багатоплідності вівцематок, вирощування молочної та делікатесної ягнятини. Крім того, розвиток галузі значною мірою залежить від державної підтримки, зокрема від того який стратегічний напрям визначить держава щодо вівчарства.

УДК 338.43 ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВОГО БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩА ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ Н.І. Бєлічкова * , Національна академія державного управління при Президентові України У запропонованих тезах розглянуто шляхи формування сприятливого середовища функціонування підприємницьких структур аграрного сектору за *

Науковий керівник – Н.С. Криштоф, кандидат наук з державного управління.

195

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства допомогою заходів державної політики, з огляду на важливе значення регуляторних інститутів для розвитку конкурентоспроможності АПК. Виділяють три головні групи чинників конкурентоспроможності бізнесу (виду економічної діяльності): початкові умови (endowments); контекст і мікроекономічна

конкурентоспроможність.

Початкові

умови

охоплюють

природні ресурси, географічне розташування та національні традиції. Ці чинники не залежать від поточної державної політики, але значною мірою впливають на конкурентоспроможність – залежно від спрямованості політики влади на реалізацію конкурентного потенціалу. Макроекономічний, політичний, правовий і соціальний контексти – це набір відповідних регуляторних політик та інститутів, які створюють загальний контекст для діяльності компаній, громадян та уряду. Мікроекономічна конкурентоспроможність – це: а) якість середовища для бізнесу (виробничі фактори, стимули, норми, супутні виробництва, що безпосередньо впливають на продуктивність та інноваційність у процесі конкуренції); б) рівень розвинутості кластерів; в) якість діяльності компаній (вміння використовувати можливості, практика діяльності та якість рішень керівництва). Зазначені чинники мають два рівні впливу – загальнодержавну та регіональну складові, які значною мірою визначаються державною та регіональною політикою. [7] З

огляду

на

сприятливі

природно-кліматичні

умови

та

вигідне

географічне положення, при пошуку шляхів розвитку конкурентоспроможності АПК України, очевидно, йдеться насамперед про контекст (тобто регуляторні політики та інститути, що впливають на якість середовища бізнесу та інвестиційну привабливість відповідних видів діяльності), а також складові мікроекономічної конкурентоспроможності.

196

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Саме внутрішня структура, господарська організація, інституційне середовище галузі найчастіше виступають найважливішими передумовами ефективності [1]. Неокласична школа економічної науки традиційно розглядає галузь як сукупність компаній, які виробляють однорідний продукт та виступають конкурентами. Такий підхід є не зовсім реалістичним, оскільки він не враховує «внутрішній світ» галузі, де відбуваються складні процеси взаємодії, взаємовпливу. Галузь є не просто «механічною» сукупністю конкуруючих компаній, а інституційним «організмом», який реалізує функції саморегулювання й саморозвитку. Компанії, що належать до певної галузі, не лише конкурують між собою, а й за допомогою привнесення ресурсів, інновацій, розширення території ведення бізнесу формують середовище, яке задає рівень технологій, ступінь невизначеності й асиметрії інформації. Галузь повинна розглядатися як відносно самостійна система, яка, виконуючи інституційну роль щодо всіх галузевих компаній, створює передумови для підвищення власної конкурентоспроможності [1]. Реалізації інституційної ролі вітчизняного аграрного сектору сприятиме розвиток галузевих і профільних територіальних громадських об'єднань, зміцнення

їхньої

матеріально-технічної

бази, поглиблення

співпраці

галузевими органами державного управління, зокрема в частині спільної просвітницької діяльності, проведення органами державного управління заходів з громадського обговорення проектів нормативно-правових актів. Для аграрного сектору України характерною є вагома роль неформальних правил, соціокультурних установок, які, зокрема, регламентують практику ведення бізнесу та порядок вироблення і прийняття управлінських рішень. Відтак, основоположні акти законодавства, які формально закріплюють цілі й завдання державної аграрної політики, мають значною мірою декларативний характер (наприклад, Закон України «Про основні засади державної аграрної

197

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства політики на період до 2015 року» від 18.10.2005 № 2982-IV) [7] та мало впливають на фактичні пріоритети держави щодо розвитку аграрного сектору. Загалом

за

існуючих

умов

спроби

законодавчо

регламентувати

стратегічні питання розвитку аграрного сектору, зокрема визначити роль аграрного бізнесу шляхом прийняття базових законів є не бажаними, якщо вони не відображають та не розвивають ті фактичні неформальні норми і тенденції, які за певного правового «вакууму» уже закріпилися в галузі з метою її самозбереження і саморозвитку. В іншому випадку, прийняття й особливо реалізація відповідних юридичних норм будуть вимагати необгрунтовано великих витрат, а також призвести до зниження економічної ефективності в секторі

загроз

політичній

стабільності.

Економічний

розвиток

тим

сприятливіший, чим менше розбіжностей між формальними (екстернальними) та неформальними (інтернальними) інституціями [5]. На нашу думку, за нинішніх умов більш ефективним шляхом удосконалення інституційного середовища в аграрному секторі могло би виступати підвищення якості нормативного регулювання конкретних видів бізнесу на підставі результатів мікроекономічного аналізу. Адже регуляторна політика на макрорівні створює необхідні умови економічного розвитку, проте фактично добробут формується на мікрорівні [7]. Згадані

вище

неформальні

інститути

характеризуються

високою

стійкістю, вони повільно модифікуються в часі під впливом насамперед зовнішніх умов діяльності, освітніх, культурних чинників [5]. З огляду на зазначене, одним із найбільш дієвих шляхів підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу в Україні вбачається забезпечення відповідності напрямів і тем наукових досліджень запитам ринкової економіки, посилення їх прикладного характеру. Саме видатки на розвиток аграрної науки та освіти є критично важливими для розвитку конкурентоспроможності аграрного сектору [8]. 198

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Встановлено, що реалізація інституційної ролі науки та освіти перебуває у прямій залежності від обсягів фінансування. Так, при рівні витратної наукоємності ВВП до 0,4 % науковий потенціал здатний виконувати лише свою соціокультурну функцію. Збільшення цього показника до 0,9 % ВВП дає можливість

реалізувати

пізнавальну

функцію

науки.

Для

отримання

економічної віддачі та підвищення конкурентоспроможності економіки необхідним є подальше нарощування обсягу витрат [2, С. 15,16]. Практичним механізмом посилення зв’язку аграрної науки та освіти з практикою агропромислового виробництва та державного регулювання може бути запровадження механізмів державного сприяння формуванню кластерів за участю наукових установ [4], тобто часткова приватизація аграрної науки. Держава також повинна гарантувати проведення фундаментальних наукових досліджень, збереження наступності і розвиток провідних наукових шкіл, підвищення якості освіти у профільних аграрних навчальних закладах, сільських школах, доступ до навчання та стажування за кордоном. Таким чином, розвиток конкурентоспроможності агропромислового комплексу України визначається глибинними чинниками, які потребують подальшого аналізу та можуть регулюватися заходами державної політики. Обов’язковою передумовою результативності такої політики є її системний, стабільний, передбачуваний характер, спрямованість на гарантування та поступове удосконалення наявних неформальних інститутів саморозвитку галузі. Список використаних джерел 1.

Гохберг

Ю.О.

Конкурентоспроможність

бізнесу:

теоретико-

методологічні основи аналізу / Ю. О. Гофберг // Електронний ресурс. [Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vldfa/2010_18/Gohberg.pdf]

199

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 2. Конкурентоспроможність національної економіки / Інститут економіки і прогнозування НААН України; за ред. д-ра екон. наук Б.Є. Кваснюка. – К. : Фенікс, 2005. – 582 с. 3. Коденська М.Ю. Інвестиційні пріоритети в аграрно-промисловому виробництві / М. Ю. Коденська // Економіка АПК. – 2010. − № 5. – С.49–53. 4.

Саблук

П.Т.

Кластеризація

як

механізм

підвищення

конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки / П. Т. Саблук, М. Ф. Кропивко // Економіка АПК. – 2010. – № 1. – С. 3–12. 5.

Норт

Д.

Институты,

институциональные

изменения

функционирование экономики / Д. Норт ; пер. с англ. А. Н. Несторенко ; предисл. и науч. ред. Б. З. Мильнера. – М. : Фонд экономической книги «Начала» – 1997. – 180 с. 6. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.2005 № 2982-IV // Відомості Верховної Ради України від 06.01.2006. – № 1. - Стор. 13, стаття 17. 7. Porter E., etc. Competitiveness at the Crossroads: Choosing the Future Direction of the Russian Economy. – www.csr.ru/_upload/editor_files/file0029.pdf 8. Stephen Akroyd S., Smith L. Public Spending to Agriculture / A joint DFID /World Bank study.- Oxford Policy Management. - 2007. http://www1.worldbank.org/publicsector/pe/pfma07/OPMReview.pdf.

200

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства УДК 004.75; 681.3 МОНІТОРИНГ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АПК НА ОСНОВІ GRID М.С. Володін, Інститут інноваційного провайдингу Реалізація основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов щодо комплексного розв'язання соціальних проблем села та розвитку сільських територій, створення високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектору з урахуванням зональних та регіональних особливостей, забезпечення продовольчої безпеки країни, вирішення інших нагальних проблем потребує залучення сучасних методів управління розвитком сільського господарства. Перехід до інноваційної моделі функціонування АПК для органів управління усіх рівнів неможливий без задіяння інструментарію прийняття стратегічних рішень на основі сучасних методів

аналізу

та прогнозування

тенденцій

науково-технологічного і

соціально-економічного розвитку. Запропонована розробка системи моніторингу інноваційного розвитку АПК (національного, галузевого та регіонального рівнів) ставить за мету поетапно, на основі визначених замовниками пріоритетів, спираючись на діючу інформаційно-аналітичну

базу,

освоїти

нові

інструменти

науково-

управлінського бачення та регулювання складних процесів, які відбуваються у відповідній галузі, регіоні або корпоративній мережі. Реалізація

моделей

моніторингу

інтегрованих

великомасштабних

географічно розгалужених економічних систем потребує нових системних інструментів

інформаційних

технологій,

які

забезпечують

оперування 201

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства економічної інформацією за допомогою комп’ютерної техніки та програмних моделей отримання оптимального кінцевого результату. В економічних системах бізнесу інформаційні технології використовуються для обробітку і зберігання

інформації,

прогнозування

економічних

показників,

оцінки

ефективності інноваційних рішень і залучення інвестицій, управління та розвитку інтегрованих ринкових формувань. Одним з найбільш перспективних напрямів в інформаційних технологіях для розподілених обчислень в розгалуженій комп'ютерній інфраструктурі, котра об'єднує безліч ресурсів різних типів (процесори, оперативна і довгострокова пам'ять, сховища та бази даних, мережі), доступ до яких користувач може отримати з будь-якої точки, незалежно від їх розташування, є Grid-комп'ютінг [1]. Grid-обчислення (англ. Grid - решітка, мережа) − це форма розподілених обчислень, в якій «віртуальний суперкомп'ютер» представлений у вигляді кластерів, з'єднаних за допомогою мережі, слабко зв’язаних гетерогенних комп'ютерів, що працюють разом для виконання величезної кількості завдань (операцій, робіт). Ця технологія застосовується для вирішення наукових, математичних, інформаційних задач, що вимагають значних обчислювальних ресурсів. Можна вважати, що Grid представляє собою обчислювальні кластерні-технології для економічних кластерів в локальному або глобальному масштабі. Grid-технології передбачають об'єднання всіх комп'ютерів кластеру в єдину систему − віртуальний суперкомп'ютер великої потужності, що дозволяє розподіляти і перерозподіляти ресурси між користувачами у відповідності з їх запитами. У світових масштабах − це прагнення поєднати всі комп’ютери світу в єдину систему. Маючи такий суперкомп'ютер, користувач може в будь-який час і в будь-якому місці запросити стільки обчислювальних ресурсів, скільки йому потрібно для вирішення свого завдання.

202

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Grid-обчислення використовуються також в промислово-комерційній інфраструктурі для вирішення таких трудо- і ресурсомістких задач, як економічне

прогнозування

комп’ютерних

досліджень

ринку,

оцінки

ефективності бізнесу, розробки та вивчення властивостей нових продуктів, їх комерційної та споживчої цінності. Концепція Grid орієнтована на створення комп’ютерної інфраструктури (Grid-комп’ютінгу), що об’єднує комп’ютери і суперкомп’ютери в територіальнорозподілену інформаційно-обчислювальну систему, що забезпечує глобальну інтеграцію інформаційних і обчислювальних ресурсів на основі керівного і оптимізуючого програмного забезпечення нового покоління. Основна

ідея

технології

Grid

полягає

використанні

кожним

комп'ютером логічних і фізичних потужностей усієї мережі (кластеру), що входить в систему. Це схоже на локальну мережу з тією відмінністю, що крім можливості доступу до даних на інших комп'ютерах нова технологія робить можливим об'єднання ресурсів, що знаходяться на відстані і входять до Grid обчислювальних машин, для вирішення одного завдання. Вигоди такого підходу очевидні: користувачеві стануть доступні операції, які в силу програмних або апаратних обмежень не здатний виробляти його комп'ютер [2]. Основними

напрямами

використання

Grid

є:

розподілені

суперобчислення, рішення масштабних задач, що вимагають величезних процесорних ресурсів, пам’яті; обчислення з високою пропускною здатністю; обчислення на вимогу – великі разові розрахунки; обчислення із залученням великих об’ємів даних, наприклад, в метеорології, астрономії, фізиці, колективні обчислення. На розвиток Grid спрямовано декілька масштабних проектів. Проект EGEE (EnablingGridsforE-science) направлений на побудову Gridінфраструктури, яка може використовуватися в наукових дослідженнях в Європі та світі. 203

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Проект

BEinGrid

(BusinessExperimentsinGrid

–

Експерименти

по

застосуванню грід-технологій в бізнесі) націлено на реалізацію серії бізнесекспериментів в Grid-форматі і створення інструментарію верхніх рівнів проміжного програмного забезпечення для Grid в бізнесі. В Україні створюється національна Grid-інфраструктура для підтримки наукових досліджень і навчальних програм, головним виконавцем проекту є Інститут прикладного системного аналізу (ІПСА) НТУУ «КПІ» [3]. Під егідою НАН України реалізуються Міжнародна Програма «Упровадження Gridтехнологій і побудова кластерів в НАН України», який став сегментом Європейського Grid-проекту. Подальший розвиток Grid-технологій разом з розвитком комп’ютерних мереж в найближчий час разом з Інтернет-технологіями забезпечить нові можливості в інформаційних технологіях. Це потребує прискорення досліджень та розробок щодо переходу Grid-технологій від їх науково-дослідного застосування до більш широкого розповсюдження в економічній, в тому числі бізнес-діяльності, організованої за кластерними підходами [4]. Створення та впровадження нової системи моніторингу інноваційного розвитку АПК на основі Grid передбачає розробку концепції, матриці показників, програми і паспорту галузі та регіону, а також інформаційного бюлетеня. Концепція розкриває сутність моніторингу як механізму ефективного управління інноваційним розвитком АПК України і включає наступні розділи: основна мета та шляхи розв'язання проблеми, система моніторингу, основні напрями моніторингу, механізм здійснення моніторингу, цілі і завдання моніторингу, заходи по запровадженню системи моніторингу. Матриця показників - складається з системи індексів і експертних оцінок економічного,

204

технологічного,

наукового

характеру,

які

базуються

на

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства методології сценарного аналізу та задіяні сучасних методів передбачення. Індикатори показників зорієнтовані на інноваційний розвиток АПК. Програма розробляється по визначених пріоритетними напрямами аграрного

сектору

та

регіонам

України

метою

забезпечення

конкурентоспроможності сільського господарства на основі інноваційних моделей розвитку. Вона розкриває шляхи і способи розв'язання проблеми, завдання і заходи, фінансове забезпечення та очікувані результати. Паспорт вміщує програмні показники інноваційного розвитку по визначеним пріоритетам галузі, регіону. Формується і оновлюється щорічно згідно затвердженій структурі. Бюлетень спрямований на відображення безперервного стану інноваційного розвитку АПК, середньо- та довгострокове прогнозування. Об'єднує комплекс експертних оцінок стану та тенденцій розвитку визначених сценаріями пріоритетних орієнтирів (реперів) АПК. Вміщує індекси цін, в тому числі паритетів, доходів населення, ефективності діяльності базових суб'єктів аграрного ринку, динаміки економічного, інноваційно-інвестиційного розвитку АПК, конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції. Інформація формується і оновлюється щомісяця або кожного кварталу. Джерела інформації - це офіційна статистика стану справ в аграрному секторі, дані щомісячного моніторингу економічного і соціального розвитку підприємств і організації АПК, довідки обласних управлінь сільського господарства, аналітичні видання, консалтингові дослідження, біржові та торгові зведення, обзори ринкових цін та кон'юнктури, інформаційна база експертної оцінки розвитку АПК. Спираючись

на

офіційні

дані

Держкомстату,

дані

моніторингу

Мінагрополітики, пропозиції і висновки незалежної експертизи, викладені у інформаційному

бюлетені,

керівник

відповідного

органу

державного

205

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства управління формує та проводить в життя власну думку щодо процесів, які відбуваються в агропромисловому виробництві. В Інституті інноваційного провайдингу Національної академії аграрних наук України на базі досліджень Інституту прикладного системного аналізу НТУУ «КПІ» проводяться роботи щодо застосування Grid-моделей у процесах створення

систем

моніторингу

національних,

галузевих,

регіональних,

корпоративних сегментів аграрної сфери, визначення рівня інноваційного розвитку агропромислового комплексу. Список використаних джерел 1. Foster I., Kesselman C. The Grid: Blueprint for a New Computing Infrastructure. Morgan Kaufmann Publishers, 1998. – 701 p. 2. Grid – технології: розвиток, моделювання та перспективи пост бінарного комп’ютингу / Анопрієнко О.Я., Дзьоба В.В., Конопльова Г.П., АльАбабнех Х. – Наукові праці ДонНТУ, вип. 10. 3. Згуровський М.З. Grid-технології для е-науки і освіти / М. З. Згуровський, А.І. Петренко // Наукові вісті, НТУУ «КПІ». − №2. − 2009. − С.10−17. 4.

Зубець

М.В.

Кластерний

підхід

інтеграції

та

інноваційно-

інвестиційного розвитку АПК / М. В. Зубець, С. А. Володін // Вісник аграрної науки. − №5. − 2009. − С.5−8.

206

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства УДК 338.439.5:631.147:658.81 РОЗВИТОК КАНАЛІВ ЗБУТУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА АГРОПРОДОВОЛЬЧОМУ РИНКУ Є.В. Гаваза * , Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Органічне сільське господарство розвивається в усьому світі і є перспективним напрямом для України. Постійно зростаючий споживчий попит на органічну продукцію, а також тенденція переходу до сталого розвитку дають нашій державі можливість активно брати участь у розвитку світового ринку органічної продукції. Однією з невід’ємних умов створення та ефективного функціонування вітчизняного ринку органічної продукції є формування та налагодження надійної системи каналів збуту. Різноманітні аспекти розвитку органічного виробництва та ринку органічної продукції знайшли своє відображення у працях В. І. Артиша, Н. В. Бородачової, Т.Г. Дудара, М.І. Кобця, Х.З. Махмудова, О.В. Рудницької, О.В. Шубравської та ін. Проте залишаються недостатньо висвітленими питання формування інфраструктури ринку органічної продовольчої продукції, зокрема каналів її просування до кінцевого споживача. Вивчення досвіду європейських країн щодо організації збуту органічної продукції може допомогти Україні виробити власні орієнтири становлення цього перспективного ринку. Продукція органічного виробництва в Україні представлена переважно зерновими та олійними культурами, що експортуються в країни ЄС кількома трейдерними компаніями. Невеликі підприємства намагаються реалізувати продукцію споживачам в основному на ринку традиційної продукції. На *

Науковий керівник – Ю.П. Воскобійник, кандидат економічних наук.

207

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства відміну від забезпечених країн, в Україні надзвичайно малий асортимент органічної продукції в супермаркетах та недостатньо розвинута мережа спеціалізованих магазинів. Існує багато проблем, пов’язаних із розподілом органічної продукції на внутрішньому ринку, насамперед: невелика кількість переробних підприємств і торговельних закладів, які спеціалізуються на органічній продукції; обмежена пропозиція органічної продукції, що не забезпечує регулярних поставок оптовій торгівлі; стимулювання переходу до органічного виробництва без одночасного стимулювання збуту; брак інформації. Головними каналами збуту в Україні є невеликі спеціалізовані магазини у найбільших містах (Київ, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ та Львів). Зростає зацікавлення до відкриття пунктів продажу в інших обласних центрах. Інтернет-магазини, що не потребують значних інвестицій, також відіграють важливу роль у забезпеченні зростаючого попиту. Мережі супермаркетів знаходяться на початковій стадії торгівлі органічною продукцією, в деяких уже з’являються спеціальні полиці. Згідно опитуваннями більшість споживачів в Україні бажають купувати органічну продукцію в супермаркетах та спеціалізованих магазинах. Слід зазначити, що розвинутий ринок характеризується наявністю органічних торгових марок поряд із звичайними у традиційних місцях продажу, хоча етап становлення ринку вимагає спеціалізованої торгівлі. Важливим

каналом

збуту

на

початковому

етапі

становлення

внутрішнього ринку органічної продукції є прямий збут, перевагами якого є відсутність посередників, збільшення прибутку фермера, скорочення витрат на рекламу та транспортування продукції. Масовий збут органічної продукції через традиційну мережу роздрібної торгівлі поки що неможливий через недостатній

асортимент,

купівельну спроможність. 208

недостатню

обізнаність

населення

та

низьку

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства У зарубіжних країнах органічна продукція реалізується через наступні канали:

мережа

роздрібної

торгівлі

(понад

60%);

прямий

продаж

індивідуальним споживачам через схему посилок та Інтернет; прямі поставки в ресторани та спеціалізовані роздрібні підприємства; продаж через кооперативи виробників; продаж через ринки; продаж через спеціалізовані роздрібні точки: булочні, м’ясні лавки, ресторани та інші заклади громадського харчування; продаж переробним підприємствам та представникам оптової торгівлі. Останніми роками посилюється роль локального фактора виробництва та збуту органічної продукції. Серед населення спостерігається підвищений інтерес до споживання продукції, вирощеної місцевими фермерами завдяки довірі до власного виробника та бажанню споживати натуральні продукти. Зважаючи на це, вітчизняним виробникам доцільно об’єднувати виробництво, переробку та збут продукції у кооперативну модель. Це дозволяє здійснювати контроль над діяльністю, ефективно розділяти прибуток, мати доступ до капіталу, ефективно розподіляти обов’язки. Вітчизняні виробники можуть об’єднуватися у кооперативи під спільною маркою та збувати її у спеціалізовані магазини та ресторани, а також крупним оптовикам. Споживачі виграють за рахунок надходження якісної місцевої органічної продукції. Співробітництво між органічними товаровиробниками і громадськими чи приватними закладами харчування, наприклад лікарнями, школами тощо, може бути ще одним каналом просування органічних продуктів. Важливим каналом збуту на початковому етапі розвитку ринку органічної продукції є прямий збут. Товару ще недостатньо, щоб заповнити ним торгові канали і гарантувати рентабельний оборот, проте споживачі вже готові купувати якісну й безпечну продукцію навіть у віддалених місцях. Іншим каналом збуту органічної продукції в Україні повинні стати спеціалізовані магазини здорового харчування. Насамперед їх потрібно створювати у великих містах, де вищий рівень життя та вища купівельна 209

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства спроможність; вищі культура споживання і рівень екологічної свідомості населення; більша густота населення. Оскільки за умов недостатнього інформаційного забезпечення й обізнаності населення супермаркети не будуть відкривати окремі відділи з органічною продукцією, виникає потреба у проведення активної комунікаційної і агітаційної кампанії, до якої слід залучати товаровиробників, представників торгівлі та державні установи.

УДК 338.43 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОГНОЗНОЇ ОЦІНКИ ДОХІДНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В.В. Гудак * , Львівський національний аграрний університет Сучасна система управління бізнес-процесами є ефективною лише тоді, коли в змозі на основі фактів минулого реально спрогнозувати його розвиток в майбутньому. У ситуації сильної залежності аграрного сектору економіки від природно-кліматичних умов ці процеси стають надзвичайно важливими. Вивчаючи дохідність сільськогосподарського виробництва, ми, як правило,

аналізуємо

господарювання.

конкретні

Особливо

це

факти

діяльності

стосується

окремих

фінансових

суб’єктів

результатів,

які

потрапляють до зовнішнього інформаційного середовища не раніше ніж за 30 днів після початку нового звітного періоду.

Науковий керівник – П.С. Березівський, доктор економічних наук, профессор.

210

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Однак

застосування

прогностичної

функції

ринкових

умовах

господарювання має стратегічне значення не тільки для аграрних формувань, а й для майбутньої оцінки розвитку галузі, регіону та країни загалом. З

метою

комплексної

оцінки

дохідності

сільськогосподарських

підприємств Тернопільської області ми обрали системний підхід до проведення аналізу поточного стану та динаміки показників розвитку переважної більшості галузей сільського господарства, які одночасно є факторами, що мають безпосередній вплив на рівень узагальнюючого показника забезпечення дохідності АПК. Основою для проведення дослідження стали запропоновані для розгляду проектні документи щодо майбутнього розвитку України, де ключовим сегментом є аграрний сектор економіки, а саме: 1. Стратегія розвитку України на період до 2020 року [3]. 2. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» [1]. 3. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [2]. Досліджуючи дане питання, ми дійшли висновку, що визначити прогнозний показник дохідності сільськогосподарських підприємств на період до 2015 року надзвичайно важко. На це впливають чинники, які, на нашу думку, можна об’єднати у чотири групи: 1. Природно-кліматичні: • зміна кліматичних умов; • наявність різних природно-кліматичних зон на території країни; • існування обмеженої кількості земельних ресурсів та їх стан; 2. Економічні: • коливання попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію; • світова кон’юнктура та формування запасів продовольства; 211

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства • розвиток фінансово-кредитної системи; • наявність і дієвість інфраструктури ринку; 3. Правові: • формування відповідного законодавчого поля; • створення сприятливих умов для взаємодії всіх сфер АПК; • захист інтересів інвесторів, товаровиробників та працівників; 4. Екологічні: • дотримання екологічних засад використання природних ресурсів; • відповідність безпечним нормам при виробництві аграрної продукції; • посилення екологічного контролю. Кожен із вказаних факторів має чималий вплив на процес прогнозування виробничих показників, однак їх значення посилюється за умов комплексного врахування та обчислення дохідності сільськогосподарських підприємств системно.

Від

цього

залежатиме

точність

та

достовірність

реалізації

прогностичної функції досліджуваної економічної системи. При

цьому,

на

нашу

думку,

прогнозну

оцінку

дохідності

сільськогосподарських підприємств необхідно застосовувати для окремих груп (видів) аграрної продукції за певним алгоритмом. Таким чином, забезпечується вивчення дохідності сільськогосподарських підприємств, зважаючи на минулий досвід, сучасні тенденції та обґрунтовані стратегічні завдання. Список використаних джерел 1. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» № 2982-15 від 18.10.2005 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2982-15 2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» № 1158212

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 2007-п від 19.09.2007 р. (зі змінами) . [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007-п 3. Стратегія розвитку України на період до 2020 року [Електронний ресурс].

–

Режим

доступу

до

док.:

http://civic.kmu.gov.ua/civic/control/uk/discussion/ovv/project;jsessionid=2ABA95F 15F6CC884C3109A37D71FF322?project_id=108281

УДК 338.433:637.1(477) ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ МОЛОКА І МОЛОКОПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ Т.А. Гуцул, Національний університет біоресурсів і природокористування України Нестабільність на продовольчому ринку України, значне зростання цін на продукти харчування і матеріальні ресурси для сільського господарства, зменшення

виробництва

нестабільність

розвитку

сільськогосподарської аграрної

сфери

продукції

країни.

свідчать

про

Молокопродуктовий

підкомплекс є важливою частиною матеріального виробництва. Він виконує важливу

соціально-економічну

функцію

–

забезпечує

суспільство

незамінними продуктами харчування, такими як молоко та продукти його переробки; безперервно поповнює обігові кошти товаровиробників, бюджет країни, постачає сировину для інших галузей народного господарства тощо. В науково-практичному опрацюванні питання формування та розвитку аграрного ринку, в тому числі і ринку молока та молокопродукції виняткове

213

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства значення мають праці П.Т. Саблука, П.С. Березівського, Т.Л. Мостенської, О.М. Шпичака, М.М. Ільчука та інших вчених-економістів. Економічна ефективність виробництва і переробки молока значною мірою залежить від кон'юнктури ринку, яка формується під впливом попиту та пропозиції. За ситуації, що склалася, населення неспроможне задовольнити свої фізіологічні потреби у молочній продукції. Рівень споживання молока та молокопродукції населенням за останні роки істотно зменшився. Виробництво молока на одну особу населення скоротилось протягом 1990–2010 рр. на 227 кг, а споживання – на 167 кг і становили 2010 р. відповідно 245 кг та 206 кг (табл.). Виробництво і споживання молока на одну особу населення в Україні, кг Рік

кг

1990 2005 2006 2007 2008 2009 2010

472 291 284 264 254 252 245

Виробництво до попереднього року, % 105,4 97,6 93,0 96,2 99,2 97,2

кг 373 226 235 225 214 212 206

Споживання до попереднього року, % 113,6 104,0 95,7 95,1 99,1 97,2

Показники виробництва і споживання молока з розрахунку на одну особу значно коливаються в окремих регіонах. У Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Одеській, Луганській, Харківській, Херсонській областях та в Автономній Республіці Крим рівень виробництва і споживання молока та молокопродуктів на одну особу населення нижчий від середнього по країні. Досягнутий рівень споживання молока та молокопродуктів в Україні нижчий

порівняно

провідними

країнами

Європи

та

від

науково-

обгрунтованого нормативу, а також коливаються залежно від регіону країни. Наявні відмінності у рівнях споживання молокопродуктів в регіонах пов’язані з специфікою формування ринку молока та молокопродукції. Таким видам молочної 214

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства продукції, як масло, тверді сири, сухе та згущене молоко властива добра транспортабельність і тому вони мають широкий ринок збуту. А незбиране молоко, сметана, кефір, вершки та деяка інша продукція, не можуть зберігатися тривалий час. Тому їх ринок збуту тяжіє до зон виробництва і має локалізований характер. Визначення попиту та пропозиції на ринку молока та молокопродукції має складності. Через низьку купівельну спроможність населення попит на молочну продукцію обмежений і має тенденцію до скорочення. В основному попит забезпечується пропозицією молока господарствами населення, експорт суттєвого впливу не має. У сільськогосподарських підприємствах за останні двадцять років катастрофічно зменшувалося поголів'я корів та знижувалася продуктивність молочної худоби. Лише з 2008 року намітилась тенденція до поступового нарощування поголів’я корів. 2010 року в аграрних підприємствах надоїли лише 2,2 млн тонн молока, що майже у 8,5 раза нижче показника 1990 року, в той же час, у господарствах населення 2010 року валове виробництво молока становило 9 млн тонн. Виробництво скотарської продукції, зокрема молока, здійснюване у сільськогосподарських підприємствах, в останні роки виявилося спроможним забезпечити лише мінімальний ефект, якщо оцінювати витрати і доходи товаровиробників.

Тому

господарські

структури

надавали

перевагу

виробництві рослинництву над тваринництвом. Причиною такого становища є невисокий рівень прибутковості галузі молочного скотарства. Основою підвищення ефективності функціонування ринку молока та молокопродукції є раціональна пропорційність у розвитку всіх сфер і галузей інтегрованого виробництва, зокрема молокопереробної галузі. Молочна промисловість України налічує понад 400 підприємств і працює у трьох основних напрямках діяльності: виробництво цільномолочної продукції, 215

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства виробництво сирів та виробництво масло (а також сухого молока й казеїну). Найбільш ємним в сировинному вимірі є виробництво сиру і масла, але найважливішим вважається виробництво цільномолочної продукції, оскільки це є продукти першої необхідності в споживчому кошику. Вироблена вітчизняна цільномолочна продукція майже повністю використовується для внутрішнього продажу. Істотна частина сирів, масла й сухого молока йде на експорт. В перспективі потенційними експортерами транспортабельних молочних продуктів на внутрішній, а також зовнішній ринки будуть підприємства Кіровоградської,

Вінницької,

Львівської,

Хмельницької,

Житомирської,

Чернігівської, Сумської та Полтавської областей, оскільки саме ці регіони – основні зони виробництва молока в України.

УДК 658 (075.8) ЯКІСТЬ ЯК РУШІЙНА СИЛА ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ФОРМУВАНЬ Т.І. Лосіцька, кандидат економічних наук, Відокремлений підрозділ НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», В.П. Мартинюк, Національний економічний університет ім. В. Гетьмана Для досягнення мети в підприємництві необхідно виробити такий товар, який знайде безумовний попит і який буде продано з необхідним прибутком. А тому підприємницька діяльність в агробізнесі починається з вивчення попиту на продукти харчування і визначення обсягу ринку.

216

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Цільова функція агробізнесу здійснюється з урахуванням трьох основних факторів: фізіологічної потреби у продуктах харчування, платоспроможного попиту населення і товарної пропозиції виробників. Фізіологічна потреба у продуктах харчування відрізняється від багатьох інших потреб людини. Ця відміна полягає у тому, що така потреба має бути задоволена безумовно. Задоволення цієї потреби не може бути замінено іншим способом, наприклад, людина може обійтися без автомобіля або без телевізора, проте без хліба обійтися не можливо, оскільки це є продукт щоденного попиту. Саме потребу у хлібопродуктах не можна задовольнити в запас, адже людина споживає їх стільки, скільки потрібно для підтримання життєвих функцій організму. Задоволення потреб споживачів і успішна реалізація товарної пропозиції залежать також від ціни продукту. Ціна хлібопродуктів – чинник значно важливий, особливо для незабезпечених людей. Проте їх смак і якість залишаються настільки актуальними, що українському споживачу далеко не однаково, що споживати, навіть в умовах економічної кризи. Підтвердженням цьому є проведене опитування покупців хлібопродуктів ВАТ «Малинський хлібозавод» Житомирської області в 2011 році (табл. 1). Проведені опитування свідчать, що переважна більшість малинчан схильні купувати хлібобулочні вироби середньої вартості, що, з одного боку, дає можливість економно витрачати кошти, а з іншого − споживати якісну продукцію. У групі людей з достатком ближче до середньозабезпечених такі параметри як натуральність, свіжість, екологічна чистота та власні уявлення про цінність продукту відіграють важливішу роль, ніж для незабезпечених та малозабезпечених. З'являється і такий мотив як «тільки якість продукту» (41 %), а частка ціни, як монопольно визначального чинника в ринковому наборі, знижується до 22 %. 217

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 1. Дослідження споживчих переваг покупців при купівлі хлібопродуктів Фактори Доступність ціни Ставлення підвищення ціни

до

Споживчі орієнтири Надання переваг випіканню хліба

Споживчі переваги

Категорія населення

Для

групи

зорієнтовані,

Споживчі переваги Висока Низька Помірна Негативне Позитивне (залежно від якості) Марка виробника Ціна Якість хліба Власні уявлення про смак хліба В домашніх умовах Різних виробників Одного виробника Житньому Житньо-пшеничному Пшеничному На висівках Дієтичному Малозабезпечені Середньозабезпечені Забезпечені

багатих першу

споживачів чергу,

на

критерії

сутнісні

Значимість, % 12 29 59 68 22 18 22 41 19 24 13 63 23 19 48 6 4 41 47 12

вибору

хлібопродуктів

характеристики

продукту

(натуральність, свіжість, екологічна чистота) і власні уявлення про їх достоїнства. Ціна на кінцевий вибір істотно не впливає. Обсяги продажу та отримана сума виручки за реалізовану продукцію ВАТ «Малинський хлібозавод» також свідчать, що саме чинники якості та асортименту є переважаючими серед чинників попиту на хлібопродукти і позитивно впливає на споживачів Малинського та сусідніх районів (табл. 2).

218

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 2. Обсяги продажу продукції ВАТ «Малинський хлібозавод» №

Найменування товару

Кількість, тис. штук

Виручено, тис. грн

37297,000

84556,46

п/п 1.

Батон «Нива»

Хліб «Білий Подовий»

285,000

715,40

Хліб«Білий формовий»

592,000

142951,55

Хліб «Висівковий»

29,000

72,50

Хліб «Дарницький»

770,000

1878,01

Хліб «Польовий»

30873,000

73324,71

Хліб «Степовий»

65253,000

174141,59

Сухарі паніровочні

143,000

800,80

Ріжок з повидлом

3909,000

11693,60

10.

Печиво «Ласунець»

20,000

230,50

11.

Печиво «Вівсяне»

1181,886

14250,88

12.

Печиво «Олімпійське»

16,00

400,00

13.

Печиво «Златополіське»

49,500

687,00

14.

Пиріг «Поліський»

767,000

3830,50

15.

Пряники «Житичі»

1561,076

12869,22

16.

Пряник «Джерельце»

115,000

1065,50

17.

Рулети з повидлом

257,000

214,20

18.

Поліські рулети

44,000

55,00

На нашу думку, саме якість хлібопродуктів є аспектом, що заслуговує на увагу як з точки зору споживачів, так і

з точки зору підприємців, які

виробляють і реалізують готову продукцію. Недостатня якість борошна для випікання хлібопродуктів − постійна проблема виробників. Гостро постало питання зміни ДСТ на зерно, здійснення контролю якості зернових за показниками білка (замість клейковини) і білизни (замість зольності). Проте для оснащення однієї сучасної лабораторії для контролю нових показників на хлібозаводі потрібно від 50 до 100 тис. доларів. 219

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства УДК 332:674:697 ЕКОНОМІКО-ЕНЕРГЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ПОБІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ ДЕРЕВООБРОБКИ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ В.Р. Масло, Національний науковий центр «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства»

Постановка проблеми. На сьогоднішній день зростання цін на газ робить особливо актуальним питання його економії. У природі існує достатня кількість сировини органічного походження, що при спаленні може давати достатню кількість теплової енергії. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню економічних аспектів виробництва альтернативних видів енергії у сільському господарстві України присвячено наукові роботи багатьох вітчизняних вчених, до них належать: Б.М. Андрушкін, Ю. Я. Вовк, В.А. Паляниця, О.Б. Погайдак, Г.М. Калетник, В.Я. Месель-Веселяк, Г.С. Чибіскова, Г.В. Яворова та ін. У їхніх роботах проведено аналіз сучасного стану первинної сировини для виробництва альтернативних

видів

енергії.

Окремі

праці

присвячено

особливостям

виробництва біопалив, добування торфу тощо. Однак нині не достатньо уваги приділяється необхідності впровадження альтернативних видів енергії, які можна

отримувати

відходів

деревини,

що

накопичуються

сільськогосподарських підприємствах. Визначення ефективності виробництва палива на основі відходів деревини є важливим питанням в сучасних економічних умовах.

220

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Постановка завдання. Метою статті є дослідження умов, за яких може себе окупити мала технологічна лінія для виробництва пілетів в умовах виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств. Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі розвитку національної економіки стоїть питання не лише ефективного, а й раціонального та енергоощадного використання усіх видів ресурсів [1]. Вітчизняна потреба в енергоносіях не забезпечується власним виробництвом і значною мірою залежить від імпорту. Систематичне зростання цін на енергоносії здорожує продукцію й відповідно знижує ефективність вітчизняних галузей. За таких умов запровадження системи самозабезпечення енергоносіями дозволить зекономити кошти і спрямувати їх на стабільний розвиток та підвищення ефективності господарювання [2]. Одним з перспективних джерел отримання теплової енергії шляхом спалювання є відходи деревини. Існують різні методи використання останніх як паливо. Одним з найбільш перспективних у наш час вважається виробництво пілетів на базі дерев’яної тирси [3]. Пілети – це паливні гранули, які отримуються з торфу, відходів деревини та побічної продукції сільського господарства. Вони вважаються екологічним паливом, легко транспортуються і зберігаються, за своїми теплотворними можливостями значно перевищують дрова [6]. У науковій технічній літературі пілети називають паливом майбутнього. Існує значна кількість переваг і недоліків використання пілетів порівняно з природнім газом. Кожен окремий випадок потребує індивідуального розгляду. До уваги необхідно брати площу приміщення, рівень його утепленості, температуру, яку необхідно підтримувати, вартість та технічні можливості котла, що використовується для опалення, інші місцеві умови. Існують випадки, коли пілети можуть бути вигідною альтернативою газу. Особливо актуальним є виробництво й використання пілетів у місцях, де прокладання газопроводу проблематичне, а також у господарствах, що використовують велику кількість 221

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства газу за рік, але при цьому мають деревообробні цехи, під час роботи яких залишаються деревовідходи. Нижче ми наводимо розрахунок періоду окупності малої лінії із виробництва пілет, вартістю 35000 грн, з продуктивність 200 кг пілетів за годину [8]. При цьому виходимо із умови, що підприємство не займається продажем пілетів і виробляє їх тільки для власних цілей. З одного метра кубічного газу можна отримати 9,45 кВт [4] теплової енергії, з одного кілограма пілетів 4,5 кВт [7]. Допускаючи ймовірність того, що на практиці для забезпечення якісного обігріву приміщення з урахуванням місцевих факторів, може бути спалена більша кількість пілетів, ніж це передбачають теоретичні розрахунки для отримання тієї ж кількості теплової енергії, що виділяється з одного кубометра газу за годину, необхідно спалити 3 кг пілетів (табл. 1). 1. Необхідні дані для визначення економічної ефективності використання лінії для виробництва пілетів Назва показника Вартість малої лінії для виробництва пілетів Вартість тонни пілетів Необхідні кількість теплової енергії для обігріву 1 м. квадратного Теплотворна здатність 1 кг пілет за годину

Од. виміру Величина показника грн* 35000 грн* кВт

120 1

кВт

4,5

*Ціни зазначені станом на 09.06.2012 р. Джерело: [4], [9], власні дослідження.

Враховуючи вищенаведені дані, вартість газу та

необхідну кількість

пілетів, визначаємо по кожному варіанту окремо. За еквівалент прийнято наступне співвідношення: 3 кг пілетів − 1 метр кубічний газу. Період окупності малої технологічної лінії для виробництва пілетів визначався залежно від того, скільки коштів буде зекономлено за рахунок використання пілетів власного виробництва, як альтернатива природному газу (табл. 2). 222

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 2. Період окупності вартості малої лінії для виробництва пілетів Споживання газу

Вартість газу*

Затрати на газ

До 2500 куб. м. До 6000 куб. м. До 12000 куб. м. 13000 куб. м. 14000 куб. м.

0,7254 1,0980 2,2482 2,6856 –

1813,5 6588 26978,4 34912,8 37598,4

Еквіваленттна кількість пілетів, тонн 7,5 18 36 39 42

Період окупності лінії із виробництва пілетів, вартістю 35000 грн 19,3 роки 5,4 роки 1,3 роки 1,003 роки До кінця року зекономлені кошти можуть перевищити вартість лінії із виробництва пілетів на 2598,4 грн

Джерело: [5], [8], власні дослідження. *Ціни зазначені станом на 09.06.2012 р.

Виходячи із наведених розрахунків, можемо зробити висновок, що при існуючій вартості газу затрати на придбання технологічної лінії для виробництва пілетів можуть окупитися протягом року, за умови використання більше ніж 13000 метрів кубічних газу протягом року. Це є досить перспективний

напрям

обігріву

сільськогосподарських

приміщень,

господарських будівель та інших споруд в сучасних умовах. У подальшому слід розширити дослідження в даному напрямі, щоб з’ясувати для яких саме видів будівель та споруд даний вид обігріву буде найбільш ефективним, який обсяг сировини і якої якості для цього потрібний. Список використаних джерел 1. Андрушкін Б.М. Інноваційний підхід до раціонального і ефективного використання природних ресурсів / Б.М. Андрушкін, Ю.Я. Вовк, В.А. Паляниця, О.Б. Погайдак // Інноваційна економіка. – 2012. – № 1. – С.27. 2. Месель-Веселяк В.Я. Ефективність застосування альтернативних видів енергії в сільському господарстві України / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. – 2011. – № 12. – С.3−7.

223

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства 3. Мхитарян Н.М. Энергетика нетрадиционных и возобновляемых источников. Опыт и перспективы / Мхитарян Н.М. – К. : Наук. думка, 1999. – 320 с. 4. К.П. Міщенко Краткий справочник фізико-химических величин / К.П. Міщенко, А.А. Равделя. – Л. : Химия, 1974. – 200 с. 5. Паливні

[Електронний

гранули

ресурс].

–

Режим

доступу

http://ru.wikipedia.org/. 6. Розрахунок опалення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://newterm.com.ua/pellety/. 7. Лінія по виробництву пілетів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://prom.ua/Oborudovanie-po-proizvodstvu-pelletov.html.

УДК 631.171/.173(476) МАТЕРИАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ А.П. Такун, кандидат экономических наук, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси» В Республике Беларусь более 80 % сельскохозяйственной продукции производят крупнотоварные организации, каждое из которых обрабатывает в среднем около 5000 га сельскохозяйственных угодий. Для таких больших аграрных 224

предприятий

одним

из

ключевых

факторов

успешного

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства предпринимательства является наличие достаточного количества технических средств. В

таблице

представлена

обеспеченность

сельскохозяйственных

организаций Беларуси тракторами и комбайнами за 2005–2010 гг. 1. Обеспеченность сельскохозяйственных организаций тракторами и комбайнами за 2005–2010 гг. (на конец года) Наименование Приходится тракторов на 1000 га пашни, шт. Нагрузка пашни на один трактор, га Приходится комбайнов на 1000 га посевов (посадки) соответствующих культур, шт.: - зерноуборочных - картофелеуборочных Приходится посевов (посадки) соответствующих культур на один комбайн, га: - зерноуборочный - картофелеуборочный На

основании

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Нормативн ое значение

16,8

100

6 35

6 31

6 30

6 26

5 22

5 23

7,2 13,0 -

161 28 данных

163 32

175 34

таблицы

178 39 1

190 46

видим,

что

203 43

обеспеченность

сельскохозяйственного производства тракторами, комбайнами на 1000 га пашни сократилась и значительно уступает нормативным показателям. Так, обеспеченность тракторами уменьшилась за 2005–2010 гг. на 16,7%, зерноуборочными и картофелеуборочными комбайнами – на 16,7% и 34,3% соответственно. Нагрузка пашни на 1 трактор возросла на 16 га или 19%. Нагрузка посевов на один зерноуборочный комбайн увеличилась на 42 га, а на один картофелеуборочный – на 15 га. 225

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Несмотря на снижение обеспеченности отдельными видами техники, наличие энергетических мощностей в сельскохозяйственных организациях Беларуси в последние годы изменялась незначительно (таблица 2). При этом энергообеспеченность сократилась на 4,7%, а энерговооруженность возросла на 10,4%, что свидетельствует о росте доли энергонасыщенной техники в структуре машинно-тракторного парка сельскохозяйственных организаций. 2. Энергетические мощности сельскохозяйственных организаций Республики Беларусь в 2005-2010 гг. Наименование Энергетические мощности – всего, млн л.с. в расчете на 100 га посевной площади, л.с. в расчете на одного работника, л.с. Потреблено энергии, млрд кВт/час

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2010 г. в % к 2005 г.

19,7

19,2

19,1

19,5

19,9

101,0

424

416

401

394

388

404

95,3

48,2

48,4

48,7

49,9

50,8

53,2

110,4

3,2

3,4

3,3

3,4

3,7

115,6

При проведении международных сравнение (рисунки 1-2), необходимо отметить, что обеспеченность белорусских сельскохозяйственных организаций тракторами и комбайнами в 2-3 раза выше партнеров по Таможенному союзу – России и Казахстана и находится на одном уровне с Украиной, в то же время Республика Беларусь, в свою очередь, по данному показателю значительно отстает от развитых стран Запада (в 2-4 раза).

226

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства

Литва Германия Китай Таджикистан Молдова Болгария Азербайджан Украина Россия Казахстан Беларусь

63 63 28 22 19 17 12 10 3 2 11 0

Рис. 1. Количество тракторов на 1000 га обрабатываемых земель, шт. (2010 г.) Германия

Дания

Франция

США

Великобритания

Россия

Беларусь

6 0

Рис. 2. Количество комбайнов на 1000 га посевов зерновых культур, шт. (2010 г.) С

целью

повышения

материально-технической

сельскохозяйственных организаций в

обеспеченности

Беларуси принята и реализовывается 227

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Республиканская

программа

оснащения

современной

техникой

оборудованием организаций агропромышленного комплекса, строительства, ремонта, модернизации производственных объектов этих организаций на 2011 2015 годы. В результате реализации данной программы в организациях агропромышленного комплекса должна быть сформирована оптимальная структура парка тракторов, зерно- и кормоуборочных комбайнов, другой сельскохозяйственной

техники,

что

будет

способствовать

успешному

осуществлению предпринимательской деятельности аграрными предприятиями республики.

УДК 63:338.43; 330.4 ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ВИРОБНИЧОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В АПК М.М. Федюшко, Інститут інноваційного провайдингу Сучасна економічна наука як на мікро-, так і на макрорівнях у своїх практичних дослідженнях широко використовує наявний інструментарій математичних методів для формалізованого опису або економіко-математичного моделювання існуючих стійких характеристик та закономірностей розвитку певних соціально-економічних систем. Розроблення виробничо-технологічних програм у виробничих галузях національної економіки і, зокрема, її агропромисловому комплексі, базується на засадах економіко-математичного моделювання кількісних характеристик та закономірностей розвитку соціально-економічних систем та процесів. Для цього всі 228

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства параметри, що характеризують виробничо-технологічний процес і умови, що його супроводжують мають бути кількісно означеними і організаційно визначеними. Економіко-математичне виваженості

моделювання

дозволяє

надати

належної

організаційному керуванню процесом прийняття прогнозно-

виробничих рішень, формування і оцінки собівартості продукту, забезпечення заданих економічних ефектів. При цьому під соціально-економічною системою розуміється складна імовірнісна динамічна система, яка охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних й інших благ. Багатокомпонентність і велика розмірність соціально-економічних систем значно ускладнює процес відображення мети та ситуаційних обмежень в аналітичному вигляді. Тому виникає необхідність у проведенні процедури зменшення розмірності заданої задачі до меж, які б із достатнім ступенем точності адекватно відобразили реальну дійсність. Незважаючи на велике число змінних і обмежень, які на перший погляд слід враховувати в процесі аналізу реальних ситуацій, лише їх невелика частина виявляється суттєвою для опису поведінки досліджуваних систем та процесів. Тому при виконанні процедури спрощення опису реальних систем, на основі якої буде побудована модель, насамперед необхідно ідентифікувати домінуючі змінні, параметри та обмеження. Цей науковий підхід взято за основу при створенні моделі Національної виробничо-економічної програми сільського господарства на замовлення Міністерства аграрної політики та продовольства. Поставлено завдання визначити на основі системи показників, обсяги продукції та витрати на її виробництво за галузями сільського господарства, розрахувати структурну і календарну потребу у фінансово-кредитних, бюджетних і власних ресурсах з використанням економіко-математичних моделей виробничої діяльності галузей, їх розрахунково-аналітичних інструментів для прогнозування і оптимізації параметрів ефективності виробничої діяльності.

229

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства На виконання завдання було розроблено розрахунково-аналітичну модель виробничої програми у рослинництві, яка представлена на рисунку. Система управління програмно-аналітичним комплексом (ПАК)

Модуль балансово-аналітичних розрахунків (БАР)

Балансова модель «витрати-випуск» Аналіз відтворення ВВП по галузях і міжгалузевих зв’язках, розподіл та оцінка собівартості-прибутку

Виробнича модель «ресурси-технологія-продукція» Економіка виробництва, формування та оцінка собівартості та прибутку

Модель управління автоматизованими розрахунками Оптимізація, прогнозування та моніторинг виробничої програми за економічними, балансовими та фінансовими показниками

Модуль фінансово-аналітичних розрахунків (ФАР)

Фінансова модель «інвестиції-ефект» Фінансове управління виробничою програмою, оцінка ефективності інвестицій, маркетингу та кінцевих бізнес-результатів

Модуль виробничо-економічних розрахунків (ВЕР)

Рис. Розрахунково-аналітична модель виробничої програми Модель

складається

модулів

виробничо-економічних

(ВЕР),

балансово-аналітичних (БАР) і фінансово-аналітичних (ФАР) розрахунків, які мають єдину систему управління програмно-аналітичним комплексом (ПАК). Модуль ВЕР будується на виробничій економіко-математичній моделі «ресурси-технологія-продукція»,

розраховує

економічні

показники

виробництва, формування та оцінку собівартості та прибутку. Модуль БАР ґрунтується на розрахунку балансової моделі «витративипуск» і забезпечує аналіз відтворення ВВП по галузевих і міжгалузевих зв’язках, розподілу та оцінки собівартості-прибутку.

230

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Модуль ФАР визначається фінансовою моделлю бізнесу і працює за схемою «інвестиції-ефект», забезпечує фінансове управління виробничою програмою, оцінку ефективності інвестицій, в тому числі державної підтримки галузевих і регіональних виробничих програм, формує показники маркетингу та бізнес-результатів виробництва. Представлена

економіко-математична

модель

її

програмно-

аналітичним комплексом дозволяє проводити перспективні та фактичні розрахунки за кількісними і якісними показниками щодо оформлення індикаторів зростання і ефективності при формуванні та реалізації типової виробничої програми в різних галузях АПК. Особливість

економіко-математичного

моделювання

ефективності

виробничої діяльності і виробничо-економічні розрахунки (ВЕР) ґрунтується на припущенні,

що

ринкова

рівновага

конкурентною

та

ефективною

(оптимальною) по принципу Парето. А саме, що розміщення ресурсів для виробництва, зокрема, сільськогосподарської продукції на ринку відбувається таким чином, при якому не існує жодного іншого способу виробництва й розподілу, що надає вигоди певним споживачам, не призвівши до втрат інших. Тому економічне обґрунтування виробничо-економічних розрахунків аграрної продукції в рамках певної виробничої програми слід розпочинати з дослідження формування та функціонування ринку відповідної продукції. Методологічно виробничо-економічні розрахунки передбачають визначення витрат на виробничо-технологічні операції за сезонними циклами, обґрунтування структури витрат, визначення необхідних ресурсів відповідно зведеного календарного періоду, наприклад, у рослинництві. У загальному вигляді обґрунтування ефективної виробничої діяльності, за нашим досвідом - у рослинництві, слід проводити в ітераційному режимі у такій послідовності: дослідження формування та функціонування, вияв чинників

та

моделювання

ринку

сільськогосподарської

продукції; 231

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства прогнозування попиту та пропозиції на сільськогосподарську продукцію з урахування чинників кон’юнктури ринків; визначення потреби в ресурсах для виробництва обсягів продукції, яка зможе забезпечити прогнозований рівень пропозиції та оцінка можливостей залучення необхідних обсягів ресурсів; визначення обсягів виробництва продукції за категоріями товаровиробників у розрізі зони розміщення та за рівнями забезпеченості ресурсами; визначення за періодами року обсягів та вартості ресурсів (включаючи трудові), що необхідні на виробництво планових обсягів сільськогосподарської продукції на основі технологічних карт вирощування сільськогосподарських культур; планування розподілу продукції за каналами використання та прогнозування руху грошових потоків; визначення та аналіз економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. Список використаних джерел

Кваша С.М. Проектування підприємницької діяльності в АПК :

навч. посіб. Ч.1. / Кваша С.М., Ільчук М.М., Коновал І.А. − К. : Нічлава, 2007. − 106 с.

Леонтьев

В.В.

Межотраслевой

анализ

влияния

структуры

экономики на окружающую среду / В. В. Леонтьев // Экономика и математические методы. − 1972. − Т.8. − №3. − С.370−400.

Володін С.А. Методичні підходи щодо інноваційного бізнес-

проектування в аграрній сфері / С.А. Володін, Л.В. Шанда // Економіка АПК, 2009. − №11. − С.11−18

Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві

/теорія, методологія, практика [Саблук П.Т., Мельник Ю.Ф., Зубець М.В., Месель-Веселяк В. Я.]. – К., 2008. – 698 с.

232

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства УДК 633.15:631.5:338.1 ВПЛИВ СТРОКІВ СІВБИ ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ РІЗНИХ ГРУП СТИГЛОСТІ НА ЕКОНОМІЧНУ ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇЇ ВИРОБНИЦТВА О.Ю. Шишкіна, Державна установа «Інститут сільського господарства степової зони» Одним із факторів, які суттєво впливають на продуктивність кукурудзи і ефективність її вирощування, є застосування оптимальних строків сівби, притаманних конкретному біотипу культури. Здійснення заходів своєчасного висіву різних за скоростиглістю гібридів дозволяє не тільки оптимізувати умови росту, розвитку та формування урожаю, а й значно скоротити виробничі витрати,

зменшити

собівартість

продукції,

підвищити

її

конкурентоспроможність. При цьому проведення сівби в різні строки відбувається при однакових грошово-матеріальних затратах, а одержаний приріст врожаю значною мірою свідчить про ефективність даного агрозаходу, яка підтверджується вже в поточному році одержанням відповідної віддачі. Крім того, важливим аспектом є не лише збільшення збору врожаю з одиниці площі, а й вологість одержаного зерна, що в сукупному результаті впливає на величину затрат та визначає необхідність проведення сушіння. Це є впливовим фактором при визначенні ефективності виробництва і повинно бути в полі зору виробників. В результаті проведених досліджень виявлено, що залежно від групи стиглості гібридів та строків їх сівби варіювання показників урожайності, а особливо, передзбиральної вологості було значним (табл. ). Значення останнього показника збільшуються як залежно від тривалості періоду вегетації, так і під впливом більш пізніх строків сівби, що позначається на рівні

233

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства виробничих витрат, пов’язаних з сушінням вологої зернової маси. Однак ця стаття витрат залежить також і від обсягів одержаного зерна. Ефективність вирощування гібридів кукурудзи залежно від строків сівби Гібриди

Строки сівби

25 квітня Кадр 5 травня 195 СВ 15 травня 25 квітня Кадр 5 травня 267 МВ 15 травня Дніпро- 25 квітня вський 5 травня 337 МВ 15 травня 25 квітня Кадр 5 травня 443 СВ 15 травня

Урожай- Волоність гість зерна, зерна, ц/га % 44,1 15,6 44,8 18,5 45,1 24,1 44,6 17,7 49,9 21,5 47,3 27,6 47,3 23,4 53,8 27,6 49,8 32,0 49,6 24,8 58,4 32,1 52,5 36,0

Витрати, грн/га Умовно чистий в т.ч. на прибуток, всього сушіння грн/га 3405,1 546,8 2116,4 3509,4 611,6 2108,1 3923,3 929,0 1731,8 3484,5 603,8 2108,0 3832,5 820,1 2424,1 4346,8 1254,5 1575,6 3900,9 898,5 2021,5 4665,9 1428,8 2079,3 5013,0 1747,0 1226,8 4152,0 1112,2 2062,8 5482,5 2049,4 1830,7 5852,6 2415,9 725,5

Собі- Рентавар- бельтість, ність, грн/ц % 77,3 62,2 78,3 60,1 86,9 44,1 78,1 60,5 76,8 63,3 92,0 36,2 82,5 51,8 86,7 44,6 100,7 24,5 83,7 49,7 93,9 33,4 111,5 12,4

З переходом від ранньостиглого до середньопізнього гібрида вологість зерна збільшується на 49,4–73,5%, ранні строки сівби знижують цей показник на 18,6–54,5%. Найменшою витратністю виробничого процесу відзначаються посіви ранніх строків сівби незалежно від біотипу гібридів. Слід зауважити, що більш пізньостиглі форми потребують додаткових витрат, що, в першу чергу, пов’язано з підвищеною вологістю зерна, а також збільшенням обсягів транспортування і сушіння більш об’ємної зернової маси. Зернова продуктивність ранньостиглого Кадр 195 СВ варіює в межах 1 ц/га (44,1–45,1 ц/га). Але подовження строків сівби цього гібрида та інших досліджуваних форм призводить до суттєвого підвищення вологості зерна і істотного зменшення продуктивності. Так, при врожайності гібрида Кадр 443 СВ 58,4 ц/га та вологості зерна 32,1% витрати на процес збирання і сушіння одержаного зерна становлять 2244,68 грн/га, або 41% від загальної суми витрат 234

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства на проведення основних технологічних операцій. В той же час вирощування ранньостиглого гібрида Кадр 195 СВ при висіві в той же термін та додержанні тих же технологічних вимог на процес збирання та сушіння витрачається вже 749 грн/га (або 21,3%) при урожайності 44,8 ц/га та вологості 18,5%, що дозволяє скоротити витрати в 3 рази і навіть при нижчих показниках урожайності (на 13,6 ц/га) одержати на 277 грн/га більше прибутку. В зв’язку з цим аналогічно змінюються і показники економічної ефективності вирощування гібридів. Найбільший прибуток від реалізації готової продукції ранньостиглого гібрида Кадр 195 СВ одержують при сівбі в кінці квітня, а середньораннього Кадр 267 МВ та середньостиглого Дніпровський 337 МВ – при сівбі 5 травня. При висіві гібрида Кадр 443 СВ 25 квітня ефективність виробництва найвища, а при подовженні строків хоч і підвищується урожайність на 8,8 та 2,9 ц/га, спостерігається подорожчання собівартості зерна на 12,2 та 33,2%, що обумовлено значно більшими затратами на післязбиральну доробку вологішого зерна. Найбільш вигідним в аспекті економії матеріально-грошових ресурсів, особливо витрат на післязбиральну доробку зерна, є ранньостиглий гібрид Кадр 195 СВ, у якого при практично однаковому рівні урожайності порівняно з гібридами інших груп стиглості витрати на доведення продукції до базисних кондицій найменші за рахунок одержання майже сухого зерна. Ця різниця варіює в межах 57,0–1869,1 грн/га. Тобто навіть при збільшенні урожайності на 5,5–7,4 ц/га у середньопізніх гібридів порівняно з ранньостиглими витрати на одиницю продукції збільшуються в результаті його більшої зволоженості і не покриваються одержаним приростом. Серед

досліджуваних

груп

найефективніше

виробничі

ресурси

витрачаються при вирощуванні гібридів ранньостиглої та середньоранньої груп стиглості при ранньому та оптимальному строках сівби. Зважаючи на це, найвищі умовно чистий прибуток (2116,4 та 2424,1 грн/га) та рівень 235

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства рентабельності (62,2 та 63,3 %) одержано при вирощуванні гібрида Кадр 195 СВ при сівбі 25 квітня та гібрида Кадр 267 МВ при висіві 05 травня відповідно. Слід зазначити, що вирощування гібридів кукурудзи в посушливих умовах, які спричиняють суттєве зниження продуктивності, економічно вигідне лише за умови формування урожайності зерна для ранньостиглого Кадр 195 СВ та середньораннього Кадр 267 МВ при урожайності не нижче 30 ц/га та вологості зерна не вище 27%, середньостиглого Дніпровський 337 МВ – при 33 ц/га та 32% відповідно, а середньопізнього Кадр 443 СВ – не нижче 60 ц/га при рівні передзбиральної вологості зерна не вище 37%. Вказані варіанти вирощування різностиглих гібридів дозволяють знизити собівартість продукції і підвищити рентабельність виробництва. Слід відзначити, що окупність коштів, витрачених на вирощування і післязбиральну доробку зерна, найвища у середньораннього гібрида Кадр 267 МВ (1,63 %), проте при створенні сприятливих умов для розвитку рослин ранньостиглого Кадр 195 СВ рентабельність виробництва може перевищувати аналогічні показники більш пізньостиглих форм внаслідок скорочення виробничих витрат на 13–22%, в т. ч. на сушіння зерна на 64–103%. Отже,

за

одержаними

даними

продуктивності

та

економічної

ефективності вирощування різностиглих гібридів кукурудзи оптимальним для ранньостиглого Кадр 195 СВ, середньостиглого Дніпровський 337 МВ середньопізнього Кадр 443 СВ є сівба 25 квітня, а для середньораннього гібрида Кадр 267 МВ – 5 травня. При висіві цих гібридів незалежно від групи стиглості не в оптимальні строки, особливо при запізненні, навіть при підвищеній урожайності маємо чітку тенденцію до подорожчання зерна, що в першу чергу, пов’язано з перевитратою грошово-матеріальних ресурсів на стадії доробки зерна. При висіві в оптимальні строки можливо знизити витрати на виробництво на 10–41%.

236

Секція 5 Підприємництво в контексті розвитку ринків сільськогосподарської продукції та продовольства Таким чином, використання гібридів різних груп стиглості в технології вирощування кукурудзи і варіювання строків їх сівби, як одного із факторів, які суттєво впливають на витратність виробничих процесів, дозволяє істотно покращити

прибутковість,

знизити

собівартість

зерна

підвищити

рентабельність виробництва. Разом з тим, цей агрозахід є не лише економічно вигідним, а й не потребує додаткових капіталовкладень і дозволяє одержати віддачу вже в поточному році.

237

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності УДК 631.147:332.2 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ Т.П. Авраменко, Національний університет біоресурсів і природокористування України Третє тисячоліття ставить перед людством нові завдання, спрямовуючи зусилля на створення належних умов життя і праці людини. Чималу роль відіграє у цьому впровадження інноваційних технологій для підвищення рівня аграрного виробництва. Світовий досвід здійснення органічного землеробства переконує в його позитивних тенденціях. Це створення додаткових робочих місць у селах, перспективи для фермерських господарств, підвищення рівня життя сільського населення та інших соціальних переваг, які необхідні аграрному сектору України. Одним з найбільш перспективних інноваційних нововведень, якого сьогодні потребує вітчизняний аграрний комплекс та яке забезпечує інтеграцію економічного, соціального й екологічного впливів, є ведення сільського господарювання на органічних засадах. Органічне господарювання являє собою екологобезпечне

та

соціально

орієнтоване

ефективне

здійснення

сільськогосподарського виробництва, що дозволяє отримувати стабільний, поступово

зростаючий

прибуток

та

забезпечувати

рентабельність

господарювання за рахунок використання незадіяних раніше резервів та значної економії за окремими статтями витрат. До останніх, зокрема, відносять внесення мінеральних добрив, використання гербіцидів, пестицидів та протруювачів у рослинництві та штучних добавок чи препаратів – у тваринництві. Сільське господарювання на органічних засадах пов’язане зі зміцненням машинно-технічної бази аграрних господарств та її постійним 238

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності оновленням, оскільки особливості його технологічного змісту підтримують активізацію

інноваційного

чинника

на

всіх

етапах

функціонування

підприємства. Таким чином, економічний ефект у вигляді прибутку від запровадження інноваційного способу виробництва покращується паралельно зі здійсненням загальної перебудови діяльності підприємства на екологічних засадах. В умовах, коли ресурси обмежені, а потреби населення постійно зростають, економічна ефективність їх використання набуває особливого значення. В широкому розумінні ефективність – це загальна результативність людської діяльності. Більшість вчених поєднують економічну та екологічну ефективність, особливо в оцінці земельних ресурсів, хоча вони принципово відрізняються. Екологічна ефективність – це загальна оцінка рівня вирішення екологічних економічних або соціальних проблем для досягнення заданих екологічних показників. З іншої точки зору, це збереження природних характеристик і стійке функціонування агросистем, складовою яких є земля [1] Оцінка екологічної ефективності – інструмент управління, який дозволяє проаналізувати та оцінити рівень впливу на оточуюче середовище життєвого циклу виробничої системи. Як виробнича система, так і навколишнє оточуюче середовище – багатоаспектні поняття, оцінку ефективності їх співіснування доцільно проводити протягом всього виробничого циклу з урахуванням його особливостей. Взаємозв’язок та послідовність оцінки екологічної ефективності наведено на рис. [2]. Напрями оцінки екологічної ефективності опираються на біологічні характеристики землі. У загальному розумінні, екологічний ефект від органічного землеробства – мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище через попередження деградації грунтів, збереження і відтворення їх природної родючості, припинення забруднення водних басейнів та підземних вод, очищення джерел питної води від токсичних отрутохімікатів. Крім того, це 239

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності мінімізація негативних зовнішніх ефектів як при споживанні, так і при виробництві сільськогосподарської продукції. Визначення мети і галузі дослідження

Оцінка екологічних аспектів

Оцінка вартості виробничої системи

Розрахунок екологічної ефективності

Інтерпретація (враховуючи забезпечення якості)

Застосування: гумус, макро- та мікроелементи, забруднення ґрунту радіонуклідами, важкими металами, пестицидами та бур’янами, активність бактерій і мікроорганізмів у ґрунті, баланс елементів мінерального живлення рослин у ґрунті (NPK), вміст нітратів, пестицидів, важких металів і хімічних сполук у продуктах, покращення і розробка нового продукту; інвестиційного аналізу; підвищення екологічної відповідальності

Оцінка екологічної ефективності

Рис. Взаємозв’язок та послідовність оцінки екологічної ефективності аграрного виробництва Органічне виробництво базується на сукупності екологічних принципів, зокрема: − узгодження виконання робіт в системі виробництва з природними циклами та живими системами ґрунтів, рослинного і тваринного світу; − збереження та поліпшення родючості та біологічної активності ґрунтів за допомогою місцевих культурних, біологічних і механічних методів замість використання зовнішніх факторів виробництва (ресурсів); − збереження агро- та біорізноманіття в господарствах та їх оточенні шляхом використання сталої системи виробництва і захист живої природи; − сприяння відповідальному використанню та збереженню водних ресурсів з усіма їх живими організмами. Отже, розвиток органічного землеробства, зростання його ефективності зумовлює не тільки економічний успіх аграрного підприємництва, а й соціальний розвиток сільських територій, забезпечення населення якісними та 240

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності екологічними продуктами харчування, завдаючи при цьому мінімальної шкоди населенню. Список використаних джерел 1. Чогут Г.И. Определение эколого-экономической эффективности использования сельскохозяйственных земель / Г.И. Чогут // Весник ВГУ. – Серия: экономика и управление. – 2005. – №2. – С.74 – 78. 2. Організація виробництва органічної продукції рослинництва на базі ННПЦ МДАУ / Т.О. Чайка. – Наукова робота на здобуття Премії молодих учених Миколаївської області, 2011. – 48 с. 3. Щербина С.В. Государственное управление в сфере внедрения инновационных технологий производства органических продуктов питания / С.В Щербина // Сборник материалов по итогам Третьей международной научно-практической онлайн-конференции, Москва, 27–30 июля 2011 года / [Под общей редакцией профессора О. Н. Мельникова]. – М. : Креативная экономика,

2011.

–

496

с.:

ил.

–

С.

139-143.

—

http://www.creativeconomy.ru/articles/21956/

УДК 332.1:332.4 МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОВОГО ФОНДУ О.В. Сакаль, Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» Проблематика використання земель, зокрема, сільськогосподарського та лісогосподарського

призначення,

для

задоволення

зростаючих

потреб 241

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності суспільства є однією з ключових при переході України на засади сталого (екологічно збалансованого) розвитку. Мета дослідження – проаналізувати сутність та головні складові механізму забезпечення ефективного використання земель для функціонування лісових екосистем. Теоретичні і практичні аспекти управління лісами і земельними ресурсами висвітлено в численних наукових працях, проте питання системи управління землями лісового фонду та іншими придатними для створення лісів землями, організаційно-економічні заходи ефективного використання потенціалу земель для функціонування лісових екосистем, пов’язані з конверсією земельних ділянок іншого цільового призначення у лісогосподарське, мало досліджене, що зумовлює актуальність дослідження. Механізм забезпечення ефективного використання земель розглядається нами як сукупність взаємопов’язаних чинників, які сприяють досягненню поставленої мети і охоплюють інституційні засади, систему управління і економічні важелі впливу (рис. ). Основою ефективного використання земель лісового фонду є інституційно-правові засади, які визначають режим власності, права, обов’язки і відповідальність власників і користувачів лісоземельних ресурсів, структуру, повноваження і відповідальність профільних та інших державних і місцевих органів управління, контролю та охорони лісів і земель, регламентують участь громадськості та неурядових організацій. Зважаючи на багатоаспектну роль лісу для довкілля і суспільства, розглядаємо управління як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини щодо використання, охорони і відтворення потенціалу земель лісового фонду та інших придатних для створення лісів земель. Мета управління – задоволення попиту суспільства на ресурси і послуги лісових екосистем шляхом виділення для їх створення (відновлення, підтримки функціонування) просторового базису – земельної ділянки з відповідними ґрунтами як джерелом існування наземної екосистеми.

242

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності ІНСТИТУЦІЙНІ РАМКИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В СФЕРІ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ Облік земель Прогнозування використання земель Планування використання земель Організація використання земель Мотивація ефективного використання земель

ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Моніторинг землекористування Контроль землекористування

Умовні позначення: прямий зв’язок;

зворотній зв’язок.

Рис. Механізм забезпечення ефективного використання земель Система управління землями лісового фонду має виконувати загальні і спеціальні управлінські функції щодо земельних ресурсів, такі як облік, прогнозування, планування використання, організація, мотивація, моніторинг та контроль землекористування. Сукупність організаційно-економічних заходів механізму забезпечення раціонального використання земель лісового фонду ґрунтується на платності спеціального використання лісових і земельних ресурсів, що передбачає 243

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності економічну

оцінку,

зокрема,

земель

лісогосподарського

призначення,

формуванні відкритого ринку таких земель (ринку прав власності на такі землі та прав користування), економічну відповідальність за порушення чи недотримання

законодавства.

Система

економічних

заходів

повинна

передбачати стимулювання власників і користувачів земель лісового фонду до ефективного господарювання на основі потенційної продуктивності лісових ґрунтів,

збереження

цільового

призначення

земельних

ділянок

та

відповідальності за результати діяльності. Висновки. Виходячи з того, що лісові екосистеми є засобом забезпечення екологічної стабільності регіону та активом, необхідним для його сталого розвитку, вважаємо, що механізм забезпечення ефективного використання земель для функціонування лісових екосистем повинен включати систему управління землями лісового фонду та іншими придатними для створення лісів землями; передумови ефективного землекористування, такі як інституційноправові рамки в їх історичному розвиткові, а також елементи організаційноекономічного механізму. Облік як спеціальна управлінська функція є істотним елементом механізму забезпечення раціонального використання та охорони земель. Саме за умови налагодженого ефективного обліку земель можна стверджувати про ефективність всього механізму. Дія економічного механізму спрямована на підвищення ефективності використання земель як просторового базису розміщення лісових екосистем і ґрунтів як їх невід’ємної складової.

244

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності УДК 332.3 ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ І.О. Шевченко, Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» Ринкові

перетворення,

що

відбуваються

Україні

потребують

невідкладного вдосконалення засобів управління земельними ресурсами та нерухомим майном. Організаційний механізм розвитку земельних відносин включає комплекс землевпорядних,

планувальних

інституціоналізації

структури

інструментів

управління,

що

та

інструментів

забезпечує

здійснення

впорядкування і регулювання земельних відносин відповідно до положень концепції сталого розвитку суспільних відносин. До землевпорядних інструментів організаційного механізму розвитку земельних відносин відносимо такі: цільове призначення земель; обмеження (обтяження);

контурно-меліоративна

організація

території;

земельно-

статистична звітність; проекти землеустрою; технічна документація із землеустрою. На сьогодні землеустрій є найдієвішим механізмом розвитку земельних відносин, так як в ході його здійснення реалізовуються заходи щодо охорони земель, збереження агроландшафтів, впорядкування земельних ресурсів вцілому.

процесі

землеустрою

здійснюється

перерозподіл

земель,

відбувається формування раціонального землеволодіння й землекористування, надання

(викуп)

вилучення

(продаж)

земельних

ділянок

для

245

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей, надання їх в оренду підприємствам і громадянам. Відповідно до Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. система землеустрою включає [1]: а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою; б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою; в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою; г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях (далі – загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях); ґ) державний і самоврядний контроль за здійсненням землеустрою; д) наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; е) суб'єкти та об'єкти землеустрою. У зв’язку з цим вважаємо землеустрій одним з найбільш дієвих методів управління земельними ресурсами на регіональному та місцевому рівнях. Для реалізації державної політики в сфері управління земельними ресурсами через систему землеустрою та органи управління земельними ресурсами здійснюється ряд землевпорядних дій на основі комплексу функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, зокрема, планування територій, ведення державного земельного кадастру, реєстрації прав на землю. Погоджуємося з фахівцями ООН, котрі стверджують, що ефективна система землеустрою стимулює ринок нерухомості і раціональне та стале землекористування, а також сприяє забезпеченню гарантій володіння землею і розвитку іпотечного ринку, від якого залежить сталість функціонування економіки. Існує тісний взаємозв’язок землеустрою з державним земельним кадастром. Зокрема, реєстрація земель слугує основою для ефективного просторового планування. Землеустрій потребує інформації, що міститься у відповідній планувальній документації, зазначеній у Законі України «Про

246

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності планування і забудову територій». А планування територій ґрунтується на проведенні землевпорядних дій. До планувальних інструментів організаційного механізму розвитку земельних відносин відносимо такі: загальнодержавна і регіональні програми використання та охорони земель; природно-сільськогосподарське районування; генеральні плани міст; схеми планування використання території сільських (селищних) рад; плани земельно-господарського устрою території населених пунктів; зонування земель. Планування використання та охорони земель здійснюється з метою визначення довгострокової чи короткострокової перспективи раціонального використання земель усіх категорій незалежно від форм власності на землю і господарювання. Стратегічне і регіональне просторове планування необхідне для гарантованого задоволення індивідуальних, колективних та суспільних потреб на рівноправній основі, а також для приділення більш пильної уваги взаємозв’язкам між міськими та сільськими територіями. Організаційно-правова

форма

суб’єкта

земельних

відносин

регламентується інструментами адміністративно-правового механізму розвитку земельних відносин. Інструменти інституціоналізації структури управління організаційного

механізму

землекористування. передбачає

чітке

визначають

Процес визначення

ієрархічну

інституціоналізації кола

суб’єктів

структуру

структури управління

суб’єкта управління

на

базовому

(місцевому), регіональному та національному рівнях. Повноваження і обов’язки суб’єктів управління необхідно визначити і розмежувати для уникнення дублювання здійснюваних ними функцій в галузі управління і використання земельних ресурсів, а також для визначення рівня відповідальності за виконання покладених завдань. В результаті цього отримаємо ефективну структуру

управління

земельними

ресурсами

рамках

концепції

247

Секція 6 Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності збалансованого просторового соціально-екологічного розвитку суспільних відносин з урахуванням сучасних умов розвитку продуктивних сил України. Список використаних джерел 1.

Про землеустрій : Закон України від 22 травня 2003 р. // Голос

України. – 2003. – № 124.

248

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво УДК 631.16:658.14 КРЕДИТОВАНИЕ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРОИЗВОДСТВА: ПРОБЛЕМЫ И НАПРАВЛЕНИЯ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ Е.А. Иванович, Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси» Общей предпосылкой восстановления производственного потенциала сельского хозяйства, преодоления его экономического и технологического отставания, технической модернизации и перехода на инновационный путь развития является привлечение в отрасль инвестиций, процесс финансирования которых

для

большинства

сельскохозяйственных

товаропроизводителей

затруднен из-за дефицита собственных средств. В связи с этим в сельском хозяйстве значительно повышается роль внешних, прежде всего возвратных источников финансирования. Являясь частью национальной финансовой системы, система сельскохозяйственного кредитования

выступает

важнейшей

специфической

сферой,

функционирование которой обеспечивает аккумуляцию временно свободных денежных средств и их перераспределение в соответствии с потребностями сельскохозяйственных товаропроизводителей в формировании денежных фондов на различных стадиях и этапах производства, распределения, обмена и потребления продукции [6]. В организации кредитования сельского хозяйства Республики Беларусь можно выделить следующие проблемы: кредитование сельскохозяйственных организаций осуществляется главным образом в рамках государственных программ, что снижает уровень хозяйственной самостоятельности; основными 249

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво кредитополучателями

являются

не

непосредственные

участники

сельскохозяйственного производства, а обслуживающие сельское хозяйство предприятия АПК, что ухудшает маневренность финансовых ресурсов; отсутствуют специальные кредитные продукты для кредитования малых форм хозяйствования, что ограничивает возможности развития этой категории сельскохозяйственных производителей. Таким образом, в настоящее время основной задачей в области совершенствования системы кредитования сельского хозяйства является становление прямых взаимоотношений между сельским хозяйством и кредитными организациями на основе взаимовыгодного сотрудничества [5]. Ещё одним направлением совершенствования проблемы кредитования сельскохозяйственных организаций является усиление роли государства в развитии кредитных отношений между банками и сельхозорганизациями, а также в контроле использования финансовых средств. Государственное кредитование необходимо совершенствовать в сфере производственной инфраструктуры,

предоставления

производственных

услуг

аграрным

предприятиям. При этом можно использовать опыт кредитования сельских товаропроизводителей зарубежных стран, в которых кредитные отношения в данном секторе экономики постоянно развиваются – от простых форм к более совершенным. В некоторых странах кредитование сельского хозяйства имеет смешанный характер, осуществляется как через банки, так и через кредитные сельскохозяйственные кооперативы [3]. Нельзя не отметить, что накопленный мировой опыт свидетельствует, что сельскохозяйственная потребительская кредитная кооперация стимулирует инвестиционный процесс в сельскохозяйственном производстве, способствует повышению

финансовой

устойчивости

платежеспособности

сельхозпроизводителей, улучшению социально-бытовых условий, обеспечению занятости и росту благосостояния сельского населения.

250

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Кредитные кооперативы имеют ряд финансовых преимуществ по сравнению

различными

кредитными

институтами:

надежность,

основывающаяся на взаимном доверии членов друг к другу, неформальное и быстрое рассмотрение заявок (в среднем один день), размещение средств кооператива в низкорискованных финансовых инструментах, финансовая прозрачность работы кооператива, непосредственное участие членов в управлении кооперативом, собранные финансовые средства остаются в районе функционирования кооператива и «работают» на местную экономику, доступность

денежных

средств

для

сельскохозяйственных

товаропроизводителей, жителей села и города [2]. Гусаков В.Г. [1] считает, что необходимо перейти к планомерному, определенному законодательно по размерам и срокам, выделению кредита на сезонные затраты производства под залог получаемой продукции и сезонные запасы товарно-материальных ценностей, что позволило бы своевременно финансировать производственный процесс. Целесообразно предприятий

под

расширить закупаемую

авансирование в

течение

года

сельскохозяйственных сельскохозяйственную

продукцию, выдавать авансы не только под продукцию растениеводства, но и животноводства, занимающую основной удельный вес в денежной выручке. Установить размер авансов до 50 % стоимости закупаемой продукции, что позволит

обеспечить

денежными

средствами

производителей

сельскохозяйственной продукции не после продажи продукции, а в период ее производства. Кроме того, сегодня существует проблема залогового обеспечения и неудовлетворительного

финансового

состояния

значительного

числа

сельскохозяйственных организаций, что приводит к концентрации высоких кредитных рисков в банковском секторе. Мы считаем, что льготные кредиты в первую очередь следует предоставлять отстающим сельхозпроизводителям. Причем процентные ставки, 251

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво на

наш

взгляд

следует

устанавливать

зависимости

от

риска

неплатежеспособности заемщика, характера предоставляемого обеспечения, срока пользования кредита и предоставлять организациям возможность вначале выплачивать основной долг по кредиту, а затем проценты по нему. В связи с необходимостью привлечения дополнительных инвестиций в агропромышленный комплекс, в целях возрождения сельскохозяйственных предприятий большую значимость приобретает развитие залоговых отношений. Недостаточность и низкое качество залогового обеспечения ограничивают доступ сельскохозяйственных организаций к кредитным ресурсам, повышают кредитные риски банка. Поэтому в поддержке аграрного сектора важнейшая роль должна принадлежать становлению земельного рынка, что позволит запустить в действие механизм ипотечного кредитования, когда в качестве обеспечения будут выступать сельскохозяйственные земли, являющиеся наиболее

приемлемым

видом

залога

для

получения

инвестиционных

кредитов[4]. Таким кредитования

образом,

крайне

необходимо

сельскохозяйственного

совершенствование

производства,

которое

системы требует

привлечения дополнительных ресурсов вследствие сезонности и длительности производственного цикла. Список использованных источников 1. условиях

Гусаков В.Г. Экономика и организация сельского хозяйства в становления

рынка:

научный

поиск,

проблемы,

решения

В.Г.Гусаков. – Минск: Белорус. наука, 2008. – 431 с. 2.

Денисова Н.П. Особенности сельской кредитной кооперации и ее

роль в кредитной системе страны региона / Н .П. Денисова // Вестник СевероКавказского

государственного технического университета [Электронный

ресурс]. – Режим доступа://www.ncstu.ru. – Дата доступа: 04.11.2011.

252

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво 3.

Князев

А.

Государственное

кредитование

аграрной

сферы

экономики / А. Князев // АПК: экономика,управление. – 2010. – № 1 – С.51–55. 4.

Логинов М. Ипотека земли – основа развития АПК в условиях

кризиса / М. Логинов // АПК: экономика,управление. – 2009– № 2– С.32–36. 5.

Самоховец М.П. Система кредитования сельского хозяйства:

автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. экон. наук : спец. 08.00.10 / М.П. Самоховец; Санкт-Петербургский государственный университет экономики и финансов. – Санкт-Петербург, 2010. – 24 с. 6.

Юняева,

Р.Р.

Государственное

регулирование

системы

кредитования в сельском хозяйстве: теория, методология и практика: автореф. дис. на соиск. науч. степени д-ра эконом. наук : спец. 08.00.05 / Р.Р. Юняева; Всероссийский институт аграрных проблем и информатики им. А.А. Никонова. – Москва, 2010. – 46 с.

УДК 336.226:631 ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Н.М. Малініна * , Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Вагоме місце у структурі суб’єктного складу сільськогосподарських товаровиробників належить суб’єктам підприємницької діяльності (СПД) – фізичним та юридичним особам. Кількість приватних підприємців, що здійснюють свою діяльність в галузі сільського господарства і оподатковуються

* Науковий керівник – Л.Д. Тулуш, кандидат економічних наук, доцент.

253

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво єдиним податком (ЄП) у Вінницькій області за останні п’ять років збільшилась у 2 рази, і на кінець 2010 року становила 1170 осіб (табл.). Динаміка сплати єдиного податку (ЄП) до зведеного бюджету Вінницької області* Роки Показник 2006

2007

2008

2009

Відхилення 2010 р. до 2006 р. 2010 +/у%

Зареєстровано платників ЄП, 30994 39064 45393 44800 47235 16241 - всього (осіб) в т.ч. сільгоспвиробників1173 1129 1170 585 585 918 платників ЄП, осіб з них 229 233 262 112 150 202 - юридичних осіб – фізичних осіб 435 716 944 896 908 473 Сплачено ЄП до бюджету, 34138,9 40435,5 51246,0 49173,9 55306,8 21167,9 всього , тис. грн в т.ч. сільгоспвиробниками658,3 750,9 1035,4 1050,3 1121,9 463,6 платниками ЄП, тис. грн з них 135,7 254,9 238,9 358,4 321,4 390,6 – юр. особами, тис. грн – фіз. особами, тис. грн 403,4 512,1 677,0 729,0 731,4 328,0 Частка сплаченого сільгоспвиробниками ЄП у 1,9 1,9 2,0 2,1 2,0 0,1 сумі ЄП області, % Частка сплаченого сільгоспвиробниками - юр. особами 34,6 33,5 34,8 -3,9 38,7 31,8 ЄП у сумі сплаченого сільгоспвиробниками ЄП, % Частка сплаченого сільгоспвиробниками - фіз. особами 65,4 66,5 65,2 3,9 61,3 68,2 ЄП у сумі сплаченого сільгоспвиробниками ЄП, % * Розрахунки автора за даними ДПС України у Вінницькій області.

152,4 200 174,7 208,7 162,0 170,4 153,2 181,3 5,2

-10,0

6,4

При цьому, частка СПД у складі сільськогосподарських товаровиробників – юридичних осіб становить 10%. Частка фізичних осіб – платників ЄП у загальній кількості домогосподарств є незначною, однак, зважаючи на існуючі пропозиції

залучення

особистих

селянських

господарств

товарного

спрямування до оподаткування доходів в межах ЄП, вважаємо за необхідне розглянути особливості застосування спрощеної системи оподаткування в галузі сільського господарства. 254

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Єдиний податок, поряд з податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком і зважаючи, що механізм ЄП порівняно з податком на нерухоме майно, в цілому можна вважати відпрацьованим, є вагомою складовою дохідної частини місцевих бюджетів. За останні п’ять років суми

сплаченого

ЄП

збільшились

1,5

раза,

тому

числі

від

сільськогосподарських товаровиробників у 2 рази. При цьому спостерігається чітка тенденція збільшення кількості СПД – фізичних осіб, діяльність яких за КВЕДом є сільськогосподарською (більше ніж у 2 рази). До їх складу відносяться підприємці, видами діяльності яких є діяльність, віднесена до секції А груп 01.1 – 01.6. Додатково зазначимо, що з 1.01.2013 року набирає чинності новий Класифікатор видів економічної діяльності (ДК 009:2010), який замінить КВЕД 2005 року [5]. При цьому група 01.4 за КВЕДом 2005 – надання послуг у рослинництві і тваринництві; облаштування ландшафту – виключена з нового КВЕДу і частково замінена групою 01.6 – допоміжна діяльність у сільському господарстві та післяурожайна діяльність; надання ландшафтних послуг віднесено до класу 81.30 [2]. Також суттєві зміни відбулись і в інших групах секції А, на що необхідно звернути увагу при перереєстрації видів економічної діяльності, яку необхідно провести до кінця поточного року. Ми не випадково звертаємо увагу на новий КВЕД, оскільки з набранням чинності Закону № 4014 від 04.11.2011 збільшилась кількість обмежень як для застосування спрощеної системи оподаткування, так і при виборі групи платників податків. Такі обмеження поділяють на загальні, встановлені п. 291.5 ст. 291 ПКУ та спеціальні ( для конкретної групи платників єдиного податку) [3, с. 22]. Обмеження встановлено як для окремих видів діяльності, так і для суб’єктів, які займаються конкретним видом діяльності. Зауважимо, що більшість обмежень не стосуються товаровиробників галузі сільського господарства, проте на окремі з них варто звернути увагу: 1.

Не можуть бути платниками ЄП суб’єкти господарювання у

статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, 255

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 %. Тому, при переході на ЄП слід переглянути учасників у статутному капіталі (платників податку на прибуток, платників ФСП, нерезидентів – юридичних осіб). 2.

Не можуть бути платниками ЄП суб’єкти господарювання, які

здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів. 3.

Не можуть бути платниками ЄП фізичні особи - підприємці, які

надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 м2, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 м2. 4.

До заборонених видів діяльності віднесено фінансовий лізинг

(64.91), інші види кредитування (64.92), діяльність холдингових компаній (64.20), надання інших фінансових послуг (64.99) [2, 4]. Додатково зазначимо, що конкретний код виду діяльності може включати і дозволені, і заборонені види діяльності, тому визначати можливість перебування на спрощеній системі оподаткування лише на підставі кодів КВЕДу вважаємо некоректним. Одним з головних питань при переході на сплату ЄП є визначення групи платника податку. У ПКУ встановлено загальні критерії віднесення до кожної з груп, яких для фізичних осіб існує три, а для юридичних – одна. Проте і тут для сільгоспвиробників є певні особливості. Так, до побутових послуг населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку відносяться послуги, пов’язані з сільським господарством (п. 291.7 (38). При цьому розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись виключно в грошовій формі (п. 291.6) [4]. На практиці означені норми податкового законодавства складно реалізувати, оскільки у сільському господарстві наявні тенденції розрахунків у натуральній формі як за надані послуги, так і за оренду земель. Тож доведеться сплачувати єдиний податок за ставкою 15% (п. 293.4). 256

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Також для сільськогосподарських товаровиробників – фізичних осіб фактично виключається можливість віднесення до першої групи, внаслідок обмеження використання праці найманих осіб. Розглянемо особливості вибору групи для фізичних осіб з позиції орендних відносин, зважаючи на те, що більшість селян здає в оренду земельні ділянки. Абсолютно очевидно, що перша група не може розглядатись в контексті орендних операцій, оскільки вони не передбачені дозволеними видами діяльності для означеної групи. В разі дотримання зазначених вище обмежень (п. 291.5.3), не викликає сумніву можливість роботи в третій групі. Але, зважаючи на те, що у ПКУ встановлені різні механізми визначення бази оподаткування для платників другої і третьої групи, більшість підприємців зацікавлена у виборі другої групи. У наведеному переліку дозволених видів діяльності для другої групи відсутній вид діяльності з надання в оренду та суборенду об’єктів рухомого і нерухомого майна. Якщо розглядати оренду як послугу (п. 14.1.203 ПКУ), то підприємець має право обирати другу групу. Якщо розглядати оренду як окрему господарську операцію найму, що цілком відповідає правовій природі орендних відносин, то можливість обрати другу групу відсутня [1, с.41]. Таким чином, у разі надання землі чи нерухомості в оренду, сільськогосподарські виробники – фізичні особи можуть обрати тільки третю групу при дотриманні обмежень п. 291.5.3. Проте більшість земельних ділянок, що здаються в оренду значно перевищують 0,2 га. Тому виникає питання: чи має право підприємець здавати частину площі як платник єдиного податку, а решту як фізична особа – платник ПДФО? На нашу думку, суміщати підприємницьку діяльність, працюючи одночасно на спрощеній і загальній системі оподаткування, неможливо, оскільки Кодекс передбачає вибір однієї з систем оподаткування. Проте згідно з п. 297.1 ПКУ, ПДФО можуть сплачувати фізичні особи з непідприємницьких доходів. Тобто, якщо голова ОСГ одночасно є підприємцем – фізичною особою, 257

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво то альтернативним варіантом є виключення доходів від оренди з сукупності доходів від підприємницької діяльності і оподаткування цих доходів у межах ПДФО. В цьому випадку є можливість обрання другої групи. Підсумовуючи зазначимо, що на сучасному етапі становлення спрощеної системи оподаткування існують окремі особливості її застосування в аграрному секторі, які необхідно враховувати при визначенні виду економічної діяльності, виборі групи платників податків, включенні окремих видів доходів до складу доходів від підприємницької діяльності. Список використаних джерел 1.

Губіна І. «Орендні» проблеми платника єдиного податку / І. Губіна

// Бухгалтерія. – 2012. – №3–4 (990-991). – С.14–15. 2.

Національний

класифікатор

України

«Класифікація

видів

економічної діяльності» ДК 009:2010 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kved.ukrstat.gov.ua/KVED2010/01/KVED10_01_1.html 3.

Папиріна О. Єдиний податок: обмеження для юридичних осіб / О.

Папиріна // Бухгалтерія. – 2012. – №3–4 (990–991). – С. 22–25. 4.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755 – VI //

[Електронний

ресурс].

–

Режим

доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 5.

Про затвердження та скасування національних класифікаторів :

Наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. №457 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0457609-10

258

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво УДК 336.143:338.43 БЮДЖЕТНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Ю.В. Негода, Національний університет біоресурсів і природокористування України Бюджетна політика є одним із основних засобів державного впливу на підприємницьку активність суб’єктів господарювання, динаміки і структури виробництва ними товарної продукції та на соціально-економічний розвиток суспільства. Від ступеня оптимальності структури видаткової частини бюджету, визначеної за критеріями національного інтересу, та її реалізації у процесі виконання бюджету, дієвості системи перерозподілу коштів в системі міжбюджетних відносин та цілеспрямованого використання бюджетних трансфертів залежать напрями і величина впливу державного регулювання зростання національної економіки, а також найбільш важливих її галузей, зокрема сільського господарства. У структурі народногосподарського комплексу сільське господарство є пріоритетною галуззю з позиції її ролі у формуванні добробуту населення та продовольчої безпеки країни. Разом з тим, ця галузь є немонопольною і незахищеною від численних об’єктивних ризиків, що зумовлює необхідність застосування виваженої державної політики протекціонізму та підтримки. Зазначене потребує з’ясування аспектів цієї проблеми, зокрема таких: що таке державна підтримка суб’єктів господарювання та окремих галузей в умовах ринкової економіки, та який правовий і фінансовий механізм може її забезпечувати. 1. Деякі вітчизняні науковці, посилаючись на зарубіжний досвід, заперечують необхідність втручання держави в економічну діяльність суб’єктів 259

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво господарювання, вважаючи цю сферу приватним бізнесом, де рушійним чинником прогресу є конкуренція. Оскільки в сільському господарстві є всі умови розгортання конкуренції (відсутність монополізму), то за цією логікою державне втручання недоцільне. Прибічники цієї позиції праві лише частково: державне втручання непотрібне, але державне регулювання – невідворотне. Як зазначає академік НААНУ М.Я. Дем’яненко, підтримка або допомога – це забезпечення гідних рівнів дохідності та прибуткової виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності і господарювання, поліпшення еквівалентності обміну з промисловими галузями, а також поліпшення фінансової стійкості та фінансового стану підприємств [1]. Разом з тим, М.Я. Дем’яненко окреслює і загальний зміст фінансовоправових

елементів

механізму

державної

підтримки

розвитку

сільськогосподарського виробництва: «підтримка аграрного сектору економіки України як важливий механізм реалізації державної аграрної політики повинна базуватись на створенні економічних, правових, організаційних, соціальних та інших

умов,

які

сприяли

досягненню

фінансової

стабільності

сільськогосподарських підприємств, підвищенню продовольчої безпеки країни, створенню належних умов праці та проживання на селі, забезпечували б галузь необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами для розширеного відтворення виробництва» [2]. Таким чином, державна підтримка є виразом однієї із функцій держави як загальносуспільного інституту координації і регулювання важливих соціальноекономічних процесів розвитку нації. Відповідно до цього формується адекватний потребам фінансово-правовий механізм бюджетної політики. 2. Сучасна практика бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва має свої особливості, які зумовлені насамперед ще недостатньо розвинутою інституційною ринковою інфраструктурою, значною технікотехнологічною відсталістю із майже критичним зносом основних засобів виробництва та занепадом розвитку сільських територій (що є однією із 260

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво найбільш актуальних проблем українського суспільства, вирішення якої потребує значних організаційних зусиль та фінансових ресурсів), а також необхідністю якомога швидшої імплементації чинних європейських положень і стандартів підтримки сільськогосподарського товаровиробника в процесі адаптації

вітчизняних

фінансово-правових

механізмів

до

узвичаєної

європейської практики. Останнє зумовлене тим, що 16 травня 2008 р. Україна офіційно стала членом Світової організації торгівлі (СОТ) та з початку своєї суверенності

послідовно

вирішує

стратегічне

завдання

інтеграції

Європейський союз (ЄС) як політичну і економічну спільноту країн континенту. Вітчизняна система підтримки сільськогосподарського товаровиробника практично стала формуватись як фінансово-правова система після 2000 р., тобто

завершення

ринково-трансформаційного

періоду

відповідної

пострадянської економічної кризи. Необхідність підтримки розвитку цієї важливої національної сфери та правового його регулювання знайшло відображення у відповідних законах України. Так, у 2001 р. було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.», у 2004 р. – «Про державну підтримку сільського господарства України», у 2006 р. – «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року». Розгляд еволюції фінансово-правового механізму державної підтримки сільськогосподарського виробництва показує, що вона пройшла шлях від переважно фіскальних форм (надання податкових пільг окремим виробничим укладам на селі, введення спеціальних режимів оподаткування виробництва окремих товарних категорій продукції тощо), до бюджетного фінансування. 3.

Бюджетне

фінансування

державної

підтримки

розвитку

сільськогосподарського виробництва є нині органічним елементом бюджетної системи країни, а її формою – надання цільових бюджетних трансфертів – субвенцій. Сама ж бюджетна політика Уряду України характеризується 261

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво балансуванням підходів лібералізації (як заходу заохочення дії стимулів вільної конкуренції), так і керованості процесу із орієнтацією їх на реалізацію суспільних інтересів відповідно до правил і норм СОТ і ЄС. СОТ є основним регулятором міжнародної торгівлі, що охоплює діяльність більшості країн світу, в регулятивних нормах якої встановлено правила для державної підтримки економіки. ЄС як міждержавне об’єднання, ще з 1958 р. намагається контролювати здійснення державної підтримки економіки серед своїх членів. Членство у СОТ та намагання інтегруватись до ЄС вимагає від України узгодження державної підтримки економіки одночасно із правилами цих двох впливових організацій, оскільки хоча норми СОТ та правила ЄС є подібними, вони не ідентичні. Інтеграція України до СОТ має для аграрного сектору національної економіки України як позитивні стимули, так і негативні наслідки, які мають враховуватись у процесі бюджетного регулювання. За адаптивний період 5-7 років необхідне застосування інструментів державного регулювання, які дають змогу пом’якшити втрати від інтеграції. Бюджетна підтримка на цей період регулюється Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 р., затвердженою Постановою КМУ від 19.09.2007 р. №1158 та Угодою про сільське господарство, укладеною під час Уругвайського раунду СОТ. Крім того, Україна має поступово адаптувати прийняті країнами-членами СОТ стандарти бюджетного фінансування аграрного сектору, зокрема – привести рівень сукупного виміру державної фінансової підтримки галузі у відповідність з вимогами, змоделювати тривимірну компоненту підтримки («зелена»,

«жовта»,

«блакитна»

скриньки),

встановити

оптимальний

взаємозв’язок між вартісними параметрами її складових, а спрямованість самої бюджетної підтримки галузі сільського господарства – зорієнтувати на інноваційно-інвестиційний розвиток.

262

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Згідно із зазначеним необхідно імплементувати у практику бюджетної системи більш повну змістовність категорій «субсидія» порівняно із її трактовкою в Бюджетному кодексі України. Змістовність терміна «субсидія» має вживатись у розумінні її згідно з Угодою по субсидіях та компенсаційних заходах, що діє в рамках СОТ. Згідно із нею, до субсидій відносять заходи, що надають перевагу вітчизняним підприємствам порівняно з іноземними. Щоб захід з державної підтримки економіки вважався субсидією, має бути наявною умова фінансового сприяння та існувати вигода від її надання. Субсидії можуть надаватись у формі бюджетного фінансування, пільгових кредитів, податкових пільг, державних гарантій, державних закупівель на пільгових умовах тощо. За правилами СОТ основною характеристикою субсидії є міра її селективності, або адресності. Залежно від того, чи є субсидія адресною та рівня її впливу на торгівлю з іншими країнами-членами СОТ, вона може бути забороненою, дозволеною або спричинити застосування компенсаційних заходів [3]. Таке розуміння змістовності терміна «субсидія» випливає з того, що СОТ має протистояти недобросовісній конкуренції окремих країн, які коштом не виробника, а держави, можуть намагатися взяти під свій контроль певні товарні ринки, що є протиріччям розвитку конкуренції як процесу розвитку виробництва. У ЄС субсидії можуть надаватись двома способами: із структурних фондів, які формуються із спільного бюджету ЄС, і так звана державна допомога. Фінансування із структурних фондів є різновидом міжнародної підтримки розвитку певних галузей національних економік. Надання ж державної допомоги

–

прерогатива виключно окремих країн-членів ЄС. Під

державною допомогою (state aid) розуміється надання з бюджету країни-члена ЄС фінансування певному підприємству, або надання йому податкових пільг чи застосування

будь-якого

іншого

інструменту

субсидування

товарного

виробництва при єдиній умові – при узгодженні з Єврокомісією, що відстоює загальні інтереси спільноти. 263

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Список використаних джерел 1. Дем’яненко М.Я. Національна система державної підтримки аграрного сектору в умовах членства України в СОТ // Облік і фінанси АПК. – 2008. – №3. – С.11–15. 2. Дем’яненко М.Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможності аграрного виробництва / М. Я. Дем’яненко, Ф. В. Іванина // Економіка АПК. – 2009. – №9. – С.3–8. 3.

Угода

про

субсидії

та

компенсаційні

заходи

Результати

Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. – К. : Вимір, 1998. – С.245–291.

УДК 658.821 СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА О.М. Николюк, Житомирський національний агроекологічний університет Одним із ключових понять у теорії конкурентоспроможності як основного індикатора успішності та доцільності господарювання підприємства є фактори конкурентоспроможності. Актуальність виділення та дослідження останніх пояснюється їх безпосередньою участю у процесі формування конкурентних

позицій

суб’єктів

підприємництва.

Непересічну

роль

дослідженні чинників конкурентоспроможності відіграє їх класифікація, яка має

бути

орієнтована

на

створення

адекватної

системи

управління

конкурентоспроможністю, а вибір тієї чи іншої класифікаційної ознаки має орієнтуватись 264

на

досягнення

конкретної

цілі.

Управління

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво конкурентоспроможністю здійснюється з метою досягнення нею певного (максимально можливого, потенційного, планового, не гіршого, ніж у конкурентів тощо) рівня. При цьому об’єктом управління є не безпосередньо конкурентоздатність підприємства, а фактори, які визначають її рівень. З огляду на це, групувальною ознакою логічно обрати характер впливу окремих чинників на конкурентоспроможність суб’єктів підприємництва. Джерелами

конкурентоздатності

суб’єкта

господарювання

його

конкурентні переваги. В основі будь-якої конкурентної переваги лежать конкретні показники, які деякі науковці визначають як один із типів факторів конкурентоспроможності [3, с. 10–11; 5, с. 128]. При цьому співвідношення факторів (показників) підприємства та показників конкурентів відображають наявність або відсутність конкурентних переваг за відповідним чинником [5, с. 128]. При ототожненні чинників із певними показниками зазвичай йдеться про існування певних математичних виразів, які відображають причиннонаслідковий функціональний зв’язок між фактором та результатом. Зокрема, у [6, с. 553] фактори визначено як числові величини (факторні ознаки), які, будучи елементами певного математичного виразу, тобто функції, формують результативну величину (результативну ознаку). Відтак, у наведеному розумінні конкурентоспроможність можна представити у вигляді певного показника, який є функцією від факторів-показників конкурентоздатності. Схожими є висновки ряду інших вчених-економістів, які під факторами конкурентоспроможності розуміють джерела її формування, тобто конкурентні переваги. З цієї точки зору, вищезгадані показники являють собою кількісні інтерпретації, або кількісні форми прояву чинників конкурентоздатності. Ці висновки спираються на одне із загальноприйнятих визначень, згідно з яким фактор у економічному контексті відображає рушійну силу, що є причиною економічного процесу або явища [1, с. 1526]. Однак безпосередню

більшість участь

визначень чинників

поняття

«фактор»

вказують

конкурентоспроможності

не

процесі

на її 265

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво формування, а на їх взаємозв’язок із якісними та кількісними характеристиками конкурентоздатності.

Згідно

цією

логікою,

факторами

конкурентоспроможності є внутрішні та зовнішні умови, які лише здійснюють певний вплив на рівень конкурентоздатності, тим самим змінюючи значення показників конкурентоспроможності [2, с. 42–43; 4, с. 74–75 та ін.]. Відмінність такого підходу від раніше викладеного полягає у тому, що до факторів віднесено

процеси

явища,

що

не

мають

прямого

впливу

на

конкурентоспроможність, оскільки діють на вже існуючі та потенційні конкурентні

переваги,

опосередковано

впливаючи

на

рівень

конкурентоздатності. Необхідність розмежування факторів, які забезпечують виникнення конкурентоспроможності, від тих, що впливають на її рівень, пояснюється різною роллю факторів прямого та опосередкованого впливу у процесі дослідження конкурентоспроможності підприємства. Конкурентні переваги є результатом взаємодії ресурсів підприємства, без яких формування конкурентоспроможності неможливе. З огляду на це, фактори прямої дії, що беруть участь у процесі створення конкурентних позицій суб’єкта господарювання, доцільно розподілити за рівнями ієрархії. Тоді ці чинники поділятимуться мінімум на дві групи, а саме: фактори нижчого (вхідні ресурси) та вищого (самі конкурентні переваги) рівнів. При цьому дослідження факторів вищого рівня необхідне для того, щоб виявити першоджерела конкурентоздатності суб’єкта підприємництва – фактори нижнього рівня. Однією із форм прояву конкурентоспроможності є реалізація здатності суб’єкта господарювання створювати конкурентні переваги. Цю здатність можна оцінити шляхом числового описання сформованих підприємством переваг

(тобто

факторів

прямої

дії

вищого

рівня)

за

допомогою

узагальнюючого показника. Діючи ж на фактори опосередкованого та прямого впливу

(нижній

рівень

ієрархії)

можливо

підвищити

рівень

конкурентоздатності суб’єкта господарювання, впливаючи на якісні та кількісні характеристики окремих переваг. Тобто, чинники прямої дії вищого рівня 266

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво доцільно використовувати як індикатори конкурентоспроможності у процесі її оцінювання. Фактори ж прямого впливу нижнього рівня ієрархії та чинники непрямої

дії

рекомендується

враховувати

процесі

моделювання

конкурентноздатності суб’єктів підприємства (рис.). Фактори непрямої дії

Фактори прямої дії

Ресурси

Нижній рівень

Конкурентні здатності, компетенції

Проміжні рівні

Конкурентні переваги

Верхній рівень

Конкурентоспроможність підприємства – елементи моделі і – елементи оцінки конкурентоспроможності Рис. Процес формування конкурентоспроможності підприємства Підсумовуючи

вищенаведене,

зазначимо,

що

процес

управління

конкурентоспроможністю підприємств має включати два взаємопов’язані та взаємодоповнюючі підпроцеси: моделювання конкурентоспроможності та її оцінку,

основі

підприємництва.

яких При

лежать цьому

фактори

конкурентоздатності

адекватність

віднесення

суб’єкта факторів

конкурентоздатності до тієї чи іншої групи практично повністю визначатиме придатність

результатів

оцінювання

та

моделювання

до

практичного

застосування. Список використаних джерел 1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 267

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво 2. Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоустойчивости предприятия : монография / Дикань В.Л.. – Х. : Основа, 1995. – 160 с. 3. Нів’євський О.

Визначальні

фактори

конкурентоспроможності

молочного господарства України : серія консультативних робіт [Електронний ресурс] / О. Нів’євський, Ш. фон Крамон Таубель. – Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, 2008. – 17 с. – Режим доступу: http://www.ier.com.ua/files/publications/Policy_papers/Agriculture_dialogue/2008/A gPP_23_Ukr.pdf. 4. Рывкина О.Л. Факторы конкурентоспособности сельскохозяйственных предприятий / О.Л. Рывкина // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 121. – С. 73–75. 5. Савчук С.И.

Уровень

конкурентоспособности

результаты

конкурентной борьбы: проблема корректного использования показателей / С.И. Савчук // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 6 (36). – С. 124–131. 6. Статистический словарь / гл. ред. М.А. Корольов. –2-е изд., перераб. и доп. – М. : Финансы и статистика, 1989. – 623 с.

УДК 336.71:338.432(477) РОЛЬ БАНКІВ В РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ В.С. Ніценко, кандидат економічних наук, доцент, Одеський державний аграрний університет, А.О. Квасюк, магістрант, Міжнародний гуманітарний університет За останні роки в економіці та банківській системі України відбулися радикальні зміни, зумовлені досягненням країною політичної та економічної 268

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Глибока соціально-економічна перебудова в аграрному комплексі держави спричинила гостру необхідність у фінансовій підтримці галузі з боку як держави, так і банківських установ. Сільське господарство – стратегічно важлива галузь економіки країни. Серед основних факторів економічного зростання аграрного виробництва виділяють кредитне забезпечення. Необхідність та особлива роль кредиту, без якого товаровиробник не може існувати, зумовлені специфікою його відтворювального процесу. Більшість

сільськогосподарських

підприємств

–

потенційних

постачальників – не привабливі суб’єкти кредитних відносин через низьку кредитоспроможність. Остання спричинена незадовільним фінансовим станом, відсутністю ліквідного забезпечення та високими ризиками кредитування підприємств галузі. Розвитку

кредитних

відносин

сільськогосподарських

підприємств

присвячені праці Є.А. Фірсова, П.Т. Саблука, І.Г. Кириленка, І.І. Лукінова. Проте ситуація, що склалася в АПК, свідчить про те, що кредитування все ще не відіграє належної ролі у фінансуванні аграрного сектору України, тому це питання потребує подальшого вивчення й удосконалення. Визначення основних елементів механізму кредитування аграрного виробництва, аналіз процесу формування і розвитку кредитних відносин у сільському господарстві, дослідження динаміки наданих кредитних коштів, шляхів удосконалення системи кредитування агропромислового сектора. АПК належить до базових, життєзабезпечуючих галузей, стан та ефективний розвиток яких безпосередньо впливає на функціонування всієї національної економіки. Проте, незважаючи на проведені в останнє десятиріччя заходи з реформування на ринкових засадах аграрних і земельних відносин, вітчизняне сільське господарство все ще перебуває в кризовому стані. Його нинішня матеріально-технічна база надмірно спрацьована й продовжує 269

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво високими

темпами

деградувати.

Техніко-технологічна

оснащеність

фондозабезпеченість галузі мають стабільну тенденцію до зниження. Треба зазначити, що 2007 р. для аграріїв був одним із найскладніших за останні роки. Ускладнення були викликані аномальними погодними умовами, політичною нестабільністю в нашій державі та ціновими збуреннями, які відбулися як на світовому, так і на внутрішньому продовольчому ринках. Але, незважаючи на зазначені проблеми, аграрним сектором було забезпечено формування необхідних продовольчих балансів і сировинних ресурсів, а також зростання темпів нарощування експорту аграрної продукції [2]. Аналізуючи 2009-2010 рр. за загальними економічними показниками розвитку сільського господарства, слід відзначити суттєве прискорення темпів розвитку галузі: у 2009 р. загальний обсяг продукції сільського господарства проти 2008 р. збільшився на 17,5 %, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах – на 35,2 %, у господарствах населення – на 5,8 %, загальне виробництво продукції рослинництва зросло на 30,5 %. Господарствами усіх категорій одержано найбільший за всю історію країни урожай зернових – 53,3 млн т, що в 1,8 раза більше, ніж у 2008 р. У 2010 р., незважаючи на значне погіршення макроекономічної ситуації в країні, в умовах фінансової кризи аграрному виробництву вдається зберігати позитивну тенденцію розвитку: загальний обсяг виробництва продукції сільського господарства за січеньвересень 2010 р. порівняно з відповідним періодом 2009 р. зріс на 3,3 %, зібрано 43,3 млн т зерна. В аграрному виробництві практично всіх країн із розвиненою ринковою економікою діє спеціалізована система сільськогосподарського кредиту. Інакше кажучи,

сільське

господарство

–

кредитоємна

галузь,

її

нормальне

функціонування без кредитних ресурсів у сучасних умовах практично неможливе. Це зумовлено специфікою сільського господарства: нестачею вільних фінансових коштів; високою капіталоємністю і порівняно низькою капіталовіддачею; сезонністю виробництва та значною тривалістю виробничого 270

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво циклу; залежністю від природно-кліматичних умов, що знижує гарантованість позик сільськогосподарським товаровиробникам; порівняно малими розмірами підприємств аграрного сектора, що робить їх менш конкурентоспроможними на ринку коротко- і довготермінових кредитів. У

зв’язку

обмеженістю

бюджетного

фінансування

сільського

господарства банківське кредитування стає одним із основних джерел фінансування

поточних

та

інвестиційних

проектів

підприємств

агропромислового комплексу України. У 2009–2010 рр. продовжувалася активізація в аграрному секторі процесів залучення кредитів та інвестицій, що свідчить про зростання його привабливості й збільшення довіри кредиторів та інвесторів у ефективному використанні залучених коштів і забезпечення гарантій повернення запозичень. За даними Національного банку України, обсяги залучення кредитних ресурсів сільськогосподарськими й переробними підприємствами на кінець 2010 р. становили 28,1 млрд грн і зросли порівняно з 1999 р. у 89 разів. Усього в АПК спрямовано 15 % від усіх кредитних вкладень у національну економіку. У 2010 р. підприємствами АПК залучено кредитів на 16,6 млрд грн, що на 44 % більше, ніж за аналогічний період 2009 р., 11,4 млрд грн – пільгові кредити [1]. Це ще раз свідчить про те, що АПК з кожним роком стає дедалі надійнішим партнером банківського бізнесу. Кредитування

сільськогосподарського

виробництва

пов’язане

особливостями забезпечення застави, величина якої в комерційних банках в 3–5 разів перевищує суму позики. Значний знос основних фондів, що досягає 80– 90%, перешкоджає їх використанню як застави. Тому як застава зараз виступає молодняк тварин і майбутній урожай, але їх вартість оцінюється нижче за рівень ринкових цін. Крім того, виникають проблеми і з ліквідністю цих ресурсів. Значні резерви підвищення забезпеченості повернення кредиту пов’язані з іпотекою землі сільськогосподарського призначення, але зараз

271

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво становлення ринку землі в аграрному секторі економіки заблоковане мораторієм на її купівлю-продаж. Аграрне виробництво знаходиться під впливом природних умов, тому характеризується

нестійкістю

високим

ступенем

ризику.

Понад

організаційних і погодних ризиків можуть вплинути на результати діяльності в аграрному

виробництві.

Застосування

прогресивних

технологій

сільськогосподарського виробництва до певної міри може обмежити ці ризики, але погодні умови вимагають обов’язкового страхування. Проте підприємства аграрного сектору в сучасних умовах не прагнуть займатися цими проблемами, що обмежує їхній доступ до банківського кредитування. У зв’язку з цим, страхування ризиків втрати урожаю – найважливіша умова розвитку системи кредитування АПК. Розвиток підприємств

кредитних

створення

відносин

механізмів,

вимагає

від

спрямованих

сільськогосподарських на

зниження

ризику

фінансових витрат, які значно залежать від фінансового стану контрагентів, своєчасності виконання ними своїх фінансових зобов’язань і добросовісності їхньої поведінки на ринку. Відновлення ділової репутації та позитивного іміджу сільськогосподарських підприємств у співпраці з банківськими установами багато в чому зумовлюється ступенем прозорості, який включає достовірність, своєчасність та повноту розкриття їхньої фінансової інформації. З цією метою в багатьох країнах із розвинутою економікою створені так звані кредитні бюро, які надають інформацію про минулі не повернуті та прострочені кредити – «чорні» списки. У деяких країнах кредитні бюро, крім згаданих даних, надають ще інформацію про активи та пасиви позичальника, гарантії, структуру заборгованості по термінах і часу погашення, його зайнятості та історії бізнесу – «білі» списки. З метою зниження кредитних ризиків, підвищення надійності роботи банківської системи Національний банк України у 2001 р. створив «Єдину інформаційну 272

систему

обліку

позичальників

(боржників),

які

мають

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво прострочену заборгованість за кредитами» – ЄІС «Реєстр позичальників». Створення реєстру розв’язало частину проблеми доступу до інформації щодо позичальників – банки одержали можливість ознайомитися з негативною інформацією про позичальників, у тому числі й про сільськогосподарські підприємства. Разом із тим за межами Реєстру залишилася інформація щодо добросовісних сільськогосподарських підприємств-позичальників. На нашу думку, треба розширити Реєстр позитивною інформацією про позичальників. Це б дало змогу зменшити ризики неповернення кредиту та скоротити час на отримання коштів. Для подальшого розвитку й удосконалення системи банківського кредитування

необхідно

вживати

неповернення

кредитних

коштів,

заходів а

саме:

щодо

зменшення

надавати

ризиків

перевагу

тим

сільськогосподарським підприємствам, які мають декілька джерел доходів, тобто займаються диверсифікованою діяльністю; активніше надавати кредитну підтримку

агропромисловим

формуванням,

які

мають

повний

цикл

виробництва та збуту продукції. Також необхідно звернути увагу на вдосконалення інформацію

«Реєстру про

позичальників»,

позитивну

кредитну

що

дасть

історію

змогу

отримувати

сільськогосподарських

підприємств-позичальників. Список використаних джерел 1. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування та розвитку аграрного ринку / М.Я. Дем’яненко // Економіка АПК. – 2007. – № 5. – С. 4–13. 2. Годук В.М. Кредитні бюро у розвитку довгострокового кредитування сільськогосподарських підприємств / В.М. Годук // Економіка АПК. – 2008. – № 6. – С. 105–108.

273

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво УДК 336.77:631 КРЕДИТНІ ГАРАНТІЙНІ УСТАНОВИ – ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД О.О. Олійник, Національний університет біоресурсів і природокористування України Існує об’єктивна потреба в створенні кредитної гарантійної установи в Україні, яка б сприяла, в першу чергу, підвищенню кредитного забезпечення малих і середніх сільськогосподарських підприємств. Зарубіжний досвід засвідчує про широке використання кредитних гарантійних

установ.

Гарантійні

кредитні

установи

були

створені

функціонують в Угорщині, Чехії, Словаччині, Японії, Індії тощо. Вивчення зарубіжного досвіду дозволить використати найкращі надбання в цій сфері і забезпечити ефективне створення і функціонування даної установи в Україні. Кредитні гарантійні установи в основному створювалися з метою більш простого доступу до кредитних ресурсів малих і середніх підприємств, а також з метою підвищення їх кредитоспроможності [1, с.289]. Найбільш

успішною

та

ефективною,

на

думку

експертів,

функціонування гарантійної кредитної установи в Угорщині. Сільський кредитний гарантійний фонд (СКГФ) був створений в 1991 році. Вважається, що він має унікальну процедуру, яка немає аналогів в світі. Фонд забезпечує гарантіями малі та середні підприємства для отримання середньострокових та довгострокових кредитів тільки через фінансові інститути, які є членами даного фонду. Документи, необхідні для отримання гарантії, є частиною загального пакету документів для отримання кредиту, отже, це спрощує процедуру для позичальника. Гарантія надається в разі, якщо банк визнав, що проект життєздатний, а банк, в свою чергу, знаючи, що позичальник підтримується фондом, надає кредит. Банк заповнює самостійно стандартну форму заявки на 274

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво отримання гарантії, де зазначається вся основна інформація про позичальника, проект та умови повернення кредиту. Після підписання заявки на отримання гарантії позичальник уповноважує банк передавати фонду всю необхідну інформацію щодо використання кредиту [1, с.290]. Фонд на 50% розподіляє кредитний ризик з банком, і тому не в інтересах останнього вводити в оману Фонд, тому що це також завдасть йому шкоди. Оскільки фонд не бере участі в оцінці кредитів, довіра є ключовим елементом у співпраці між банками та Фондом. Невелика кількість і відсоток виплачених Фондом гарантій говорить про те, що між банком і фондом є дійсно довіра. Для того щоб банк став членом фонду він повинен відігравати значну роль

фінансуванні

агробізнесу

Угорщини.

Банкам

також

вигідно

співпрацювати з фондом через те, що вони можуть пропонувати додаткові послуги своїм клієнтам, зменшувати ризики кредитних операцій через покриття фондом за короткий період половину затрат за кредитом, які можуть, за інших обставин, стягуватися через офіційні процедури роками. Фонд діє на підставі квот, які встановлюються щороку на підставі власного капіталу, приймаючи до уваги доходи і витрати за виплаченими гарантіями. Оцінка діяльності фонду говорить про те, що найбільш ризикованими є тваринництво, хоча переробка також має високий ризик. В контексті розмірів підприємств, то малі підприємства мають більшу тенденцію до банкрутства, ніж великі підприємства. Основною метою створення в 1993 році в Чехії Фонду підтримки та надання гарантій для сільського та лісового господарства було створення і модернізація сільськогосподарських підприємств. Фонд був створений у вигляді акціонерного підприємства, власником якого стала держава. Фонд здійснює підтримку шляхом субсидування процентних ставок, а також через видачу гарантій. Питома вага гарантійних кредитів становила близько 39% від усіх кредитів, наданих сільськогосподарським підприємствам. Межа гарантії 275

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво залежить від терміну кредиту і коливається від 30% (для короткострокових кредитів – до двох років) до 85% (для довгострокових кредитів – більше 8 років). Процедура

надання

гарантії

наступною.

Сільськогосподарське

підприємство звертається до банку з метою отримання кредиту за підтримки Фонду. Банк оцінює заявку і бізнес план і в разі позитивного рішення надсилає заявку Фонду, який не проводить оцінку її ефективності, а тільки її відповідність загальним умовам, зокрема вимогам законодавства. В разі позитивного рішення фонду підписуються три договори – між банком і сільськогосподарським підприємством, між підприємством і банком, між банком і фондом. В цих договорах можливо два варіанта підтримки – або субсидування відсотків і гарантія, або субсидування тільки відсотків. Компенсація процентної ставки направляється фондом одразу банку, а підприємство сплачує тільки залишкову ставку. В певні роки фермери платили тільки 1%. Хоча за рахунок фонду не вдалося досягти запланованого ефекту, проте за його допомогою вдалося подолати нестачу фінансових ресурсів для модернізації та розвитку сільськогосподарських підприємств. Перевагою діяльності фонду було те, що відбір позичальників здійснював банк, що видається більш ефективним, ніж це здійснюють державні установи. Про правильність обраної процедури надання гарантій свідчить питома вага виплачених гарантій до загальної суми наданих гарантій, наприклад в 2008 році вона становила 1,59% [1, с.272]. Проте

існуюча

Чехії

система

гарантування

кредитів

значно

відрізняється від системи в Угорщині, що робить її менш ефективною, зокрема коли позичальник припиняє платити по кредиту фонд одразу виплачує всю залишкову суму гарантії, тоді як в Угорщині банк несе 50% відповідальності за кредитним ризиком. Отже, в Чехії система гарантування кредитів передбачає більшу безвідповідальність банків, а отже більшу суму виплачених гарантій. 276

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Список використаних джерел 1. Agricultural Finance and Credit Infrastructure in Transition Economies. Proceedings of OECD Expert Meeting, Moscow, February 1999. 2. Janda, Karel. The Origins of Czech Credit Guarantees Programs and the Value of Guarantee Fund Portfolio on Czech Stock Exchanges. MPRA Paper No. 19404, posted 17. December 2009.

УДК 338.434 ІНВЕСТИЦІЇ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ АПК О.Д. Радченко ,кандидат економічних наук, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», М.І. Ланова, старший викладач, Кіровоградський інститут комерції Інвестиції переробних підприємств АПК є проблемою їх стабільного функціонування і участі у забезпеченні продовольчої безпеки держави. Дослідженню присвячено праці В.Андрійчука, М.Дем’яненка, В. МесельВеселяка, Г.Підлісецького, В.Ткаченко, П.Саблука, М.Федорова тощо. Проте проблема завжди актуальна, оскільки залежить від середовища. Стан інвестування через недосконалу нормативну базу;

недостатню фінансову

підтримку підприємств; пасивність держави щодо регулювання попитуспоживання та ціноутворення, недоступність кредитних ресурсів залишається складним. Стан інвестицій в капітал переробних підприємств наведено у табл.1.

277

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво 1. Інвестиції в основний капітал переробних підприємств, факт. ціни, млн грн Показник Усього у т. ч.: коштів державного бюджету коштів місцевих бюджетів власних коштів підприємств та організацій кредитів банків та інших позик коштів іноземних інвесторів інших джерел фінансування Джерело: [4].

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2010 р. у % до 2005 р.

93096

125254

188486

233081

151777

150667

161,8

5077

6846

10458

11576

6687

9479

186,7

3915

5446

7324

9918

4161

4357

111,3

53424 72337 106520 132138 96019

83997

157,2

13740

19406

31182

40451

21581

20611

150,0

4688

4583

6660

7591

6859

3429

73,1

12252

16636

26342

31407

16470

28794

235,0

Як видно, формування інвестицій за рахунок коштів державного бюджету складало 5,5% у 2005 р. і 6,3% у 2010 р. Удвічі зменшився рівень фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів, – від 4,2% у 2005 р. до 2,9% у 2010 р. Власні кошти переробних підприємств стабільно на рівні 57-55% усіх джерел фінансування, найвищий рівень у 2006 р. – 63,3%. Кредити банків у 2010 р. становили 13,7% загального рівня інвестування, кошти іноземних інвесторів – 2,3%. Інші кошти зросли на 135% у 2010 р. проти 2005 р. На кінець грудня 2011 р. кредити, надані в переробну промисловість,

за видами валют і

строками погашення на виробництво харчових продуктів, напоїв усього становили 36,811 тис. грн, у тому числі за строками: до 1 року – 13,625, від 1 року до 5 років – 18,440, понад 5 років – 4,746 тис. грн. У 2011 р. порівняно з 2010 р., обсяги інвестицій в основний капітал у промисловість зросли на 29,9 %.

Інвестиції у розвиток переробної

промисловості збільшились на 7,0 %. Головним джерелом фінансування 278

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво інвестицій в основний капітал, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств, за рахунок яких за 9 місяців 2011 року освоєно 59,0 % капіталовкладень. Частка залучених і запозичених коштів, у тому числі кредитів банків та інших позик, коштів іноземних інвесторів у загальних обсягах капіталовкладень становила 19,6 %. Введення в дію окремих потужностей підприємств харчової промисловості наведено в таблиці 2. 2. Введення в дію потужностей підприємств харчової промисловості Об’єкт

2000

Потужності з виробництва м’яса, тис. т за рік 31,1 Продукції з незбираного молока, тис. т за рік 37,1 Сиру, тис. т за рік 5,0 Олії, тис. т за рік 1072,7 Плодоовочевих консервів, млн ум.б. 11,5 Джерело: [4].

2003

2004

2005

Рік 2006

2007

2008

2009

2010

9,2

0,4

20,4

36,0

13,7

84,4

33,9

17,0

11,4

7,1

16,4

13,4

5,6

54,6

14,7

0,5

1,2

20,3

5,3

25,9

14,3

20,8

3,5

442,9

503,4

21,9

75,1

1152,2

271,3

1096,9

26,0

0,5

11,0

6,1

10,1

11,0

Для підприємств Кіровоградської області [1] фінансування інвестицій за джерелами та видами промислової діяльності у 2010 році по виробництву харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів всього становило 608852,4 тис. грн. З них власні джерела – 532711,7 тис. грн, кредитів – 75910,7, інших джерел – 230,0 тис. грн. Інноваційні витрати за напрямами діяльності були наступними: внутрішні НДР – 3363,6 тис. грн, зовнішні НДР 4985,0, придбання машин та обладнання і програмного забезпечення – 509116,2, інші зовнішні знання – 15187,7, інші цілі – 76199,9. За 9 місяців 2010 р. у підприємства з виробництва м’яса та м’ясних продуктів спрямовано 9 млн грн, що становило 5,5% інвестицій в основний капітал, спрямованих у виробництво харчових 279

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво продуктів та напоїв і 1,8% – у промисловість.

Обсяги капіталовкладень у

підприємства даного виду діяльності порівняно з відповідним періодом минулого року зросли у 2,5 раза. Станом на 01.01.2012 на підприємствах промисловості

зосереджено

15238,6 млн дол.США інвестицій, у т.ч. переробної – 13056,8 млн дол.США. Серед галузей переробної промисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів вкладено 2065,7 млн дол.США. До основних країнінвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція та ін. [2]. Таким чином, стан інвестицій в переробні підприємства АПК можна охарактеризувати за

їх різновидами. Вони залежать від основних цілей

інвестування; джерел а також інвестиційної привабливості підприємств. Інвестиції є інтегральною оцінкою комплексу показників сукупних умов, власних характеристик і здібностей підприємства, які

сприяють процесу

залучення широкого кола інвесторів завдяки конкурентними перевагам, структурі та перспективам розвитку [3]. До основних внутрішніх чинників, що впливають на інвестиції належать: наявність стратегічних планів розвитку підприємства, його майновий стан та ділова репутація. Основними зовнішніми чинниками впливу є експортна орієнтація галузі, стан і тенденції національного і світового ринку, рівень конкуренції. До складу інвестиційної сфери переробних підприємств входять також нематеріальні активи, соціальні відносини, ресурсна база, територіальне розташування, промислові потужності, стан людського капіталу, матеріальної бази, фінансовий і майновий стан, імідж підприємства, супутній дохід від інфраструктури, експортного потенціалу та інші.

280

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Список використаних джерел 1. Виробництво та переробка м’яса. Економічна доповідь. Головне управління статистики у Кіровоградській області // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kirstat.kr.ua. 2. Інвестиційний клімат в Україні / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: me.kmu.gov.ua/.../invest_klimat%2006_03. 3. Кац О. А. Формування інвестиційної привабливості підприємств АПК : автореф. дис. На здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.04 / Кац Олена Анатоліївна; Луган. нац. аграр. ун-т. – Луганськ, 2011. - 20 с. 4. Сайт Державної служби статистики / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

УДК 336.221:332.362:631.95 ОПОДАТКУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ АГРАРНОЇ СФЕРИ ЯК ЗАСІБ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ С.М. Рогач, Національний університет біоресурсів і природокористування України Аграрна сфера є важливою ланкою господарського комплексу країни, оскільки забезпечує виробниче освоєння значного природно-ресурсного потенціалу та залучення елементів довкілля у відтворювальний процес. Податкове регулювання використання природних ресурсів аграрної сфери є тим інструментом, за допомогою якого поповнюються державний та місцевий бюджети і таким чином створюється ресурсна база

для відновлення,

відтворення та охорони природно - ресурсного потенціалу. 281

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Проблеми

формування

природних

ресурсів

В.Данилка,

О.Данілова,

податкового

піднімаються В.Дубіна,

потенціалу

працях

В.Кузіна,

та

оподаткування

І.Антоненка, Ю.Лапшина,

В.Асадчева, Л.Ларіонової,

Н.Мацелюха, Л.Тулуш, М.Хвесика, А.Цимбалюка, Л.Шашули, В.Яновського та інших. Однак актуальною залишається проблема впровадження таких податкових ставок, які стимулюватимуть найефективніше залучення природноресурсної бази до господарського обігу та спонукатимуть природокористувачів до ресурсозбереження та екологізації господарської діяльності. На думку науковців, основними історичними недоліками господарського механізму природокористування в умовах командно-адміністративної системи була його орієнтація на безкоштовне використання природних ресурсів та переважно адміністративні методи управління ними. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) у країні

створилися

передумови

для

кардинальної

перебудови

політики

природокористування. Основою формування нового економічного механізму щодо забезпечення раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів є платне, компенсаційне за змістом природокористування і створення системи відповідних платежів. Підставою для визначення плати за природні ресурси в аграрній сфері є надання підприємством або іншими суб’єктами господарювання дозволу на використання певного природного ресурсу, що докладно оформлюється у вигляді відповідного акту, ліцензії, договору на оренду чи іншого документу. У дозволі

на

природокористування

для

кожного

природокористувача

визначаються умови плати, використання природних ресурсів, а також встановлюються відповідні ліміти (обсяги, терміни, режим, норми та інші параметри). Ліміти формуються, виходячи з оцінки вилучення природних ресурсів, тобто такого їх обсягу, який не приводить до стійких порушень рівноваги в сільськогосподарських екосистемах. Головною метою застосування лімітів у сфері природокористування є забезпечення збалансованого розвитку 282

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво регіональних

господарських

систем

згідно

природно-ресурсними

можливостями території та запобігання надмірній експлуатації природних ресурсів в процесі сільськогосподарського виробництва. Плата за аграрне природокористування здійснюється у вигляді податку земельного та лісового, орендної плати або в інших формах передбачених законодавством. Механізм платності природокористування включає три основні види платежів: - рентного характеру (пов’язані з правами власника щодо вилучення тієї частини доходу, яка не залежить від трудових зусиль виробника і визначається відносно якісніших природних ресурсів); - відтворювального характеру (пов’язані з необхідністю фінансування природоохоронної діяльності); - штрафного характеру (у вигляді економічних санкцій за порушення встановленого режиму природокористування). Звідси застосовуються платежі: за право користування природними ресурсами (лісозаготівлю, забір води для зрошення, рослинної сировини); за охорону і відтворення природних ресурсів, які є компенсаційними за змістом; за

нераціональне

використання

природних

ресурсів

та

забруднення

навколишнього природного середовища у вигляді штрафів. Розрахунок платежів за право користування природними ресурсами виходить з базових нормативів (ставок) плати, що встановлюється державними органами влади. Важливим елементом платності природокористування в аграрній сфері є здійснення державної політики справляння плати за землю. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості й місцязнаходження виходячи

кадастрової

оцінки

земель.

Розмір

земельної ділянки, земельного

податку

встановлюється у вигляді платежу за одиницю земельної площі в розрахунку на рік (незалежно від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів). Середні ставки земельного податку встановлюються 283

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Верховною Радою України і можуть уточнюватися при зміні кадастрової оцінки земель. Впровадження системи земельного оподаткування повинно сприяти екологізації господарської діяльності в аграрному секторі і бути направленим на вирішення наступних завдань: - забезпечувати раціональне використання та охорону земель; - сприяти підвищенню родючості ґрунтів; - сприяти вирівнюванню соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості; - забезпечувати фінансування витрат на ведення земельного кадастру; - передбачати проведення моніторингу земель; - сприяти розвитку інфраструктури населених пунктів. Розмір

плати

за

спеціальне

використання

лісових

ресурсів

та

користування земельними ділянками лісового фонду встановлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги, з урахуванням їх якості та доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України. На сьогодні аграрний сектор України залишається одним із найбільших водоспоживачів. При цьому за структурою і рівнем територіально-галузевого водоспоживання, технологій зрошуваного водокористування він залишається водоємним і незбалансованим, а за екологічними параметрами – не відповідає можливостям відновлення водних ресурсів. Правомірно вважається, що саме впровадження системи екологічного водного податку, який відповідатиме реальній цінності цього ресурсу, буде

сприяти більш раціональному його

використанню. Відповідно до ст.30 і 31 Водного кодексу України встановлено плату за спеціальне використання водних ресурсів і плату за користування водами

для

потреб

гідроенергетики

водного

транспорту.

Об’єктом

нарахування такого збору є фактичний обсяг води, який використовують

284

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їхніх системах водопостачання. Таким чином, застосування системи податкових платежів є основою економічного механізму природокористування. Разом з тим, застосування такого механізму в сфері природокористування є неможливим без дії інституційних важелів, які охоплюють організацію управління, екологічну експертизу і паспортизацію в сфері природокористування, моніторинг стану навколишнього

природного

середовища

та

інформаційно-нормативне

забезпечення, екологічний аудит господарської діяльності та контроль якості й екологічної безпеки сільськогосподарської продукції, екологічний маркетинг, планування й прогнозування на всіх рівнях управління природокористуванням, розвинуту систему екологічного інфраструктурного забезпечення, екологічне дорадництво. Перш за все економічний механізм раціоналізації аграрного природокористування повинен охоплювати застосування системи фінансування та кредитування, платності та оподаткування, інвестиційно-інноваційної діяльності та економічної відповідальності за результати природокористування, а також стимулювання раціонального використання і охорони природних ресурсів, страхування екологічного ризику.

285

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво УДК 631.164.23:338.439:636.2 ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА К.Ю. Соколюк * , Уманський національний університет садівництва Пріоритетною

галуззю

агропромислового

комплексу

аграрне

виробництво, яке забезпечує населення країни продуктами харчування, а промисловість – сировиною. У процесі виробничо-технологічної діяльності воно вимагає великого обсягу матеріально-технічних ресурсів, які потребують системного оновлення. Нестача їх у майбутньому призведе до виснаження ресурсного потенціалу, недостатнього забезпечення аграрного виробництва сировиною, зменшення завантаженості промислових потужностей, а населення продуктами

харчування.

Найбільш

проблемною

галуззю

сільського

господарства є тваринництво, а саме скотарство, яке постачає незамінні продукти харчування і цінну сировину для харчової промисловості. Особливе місце в скотарстві посідає молочна галузь. Молочна галузь України на сьогоднішній день знаходиться в досить складному становищі. Основна причина – неприбутковість молочного скотарства. Хоча Україна входить у десятку країн-експортерів молочних продуктів, однак за ефективністю виробництва молочної продукції відстає вдвічі від Європи і втричі від Ізраїлю. На сьогоднішній день в Україні надоюють у середньому 4 тисячі літрів на одну голову, тим часом як в Ізраїлі – 12–14, а Америці – 10–12. Спостерігається і скорочення поголів’я. Все це зумовлює зменшення валового виробництва молока, що в свою чергу призводить до дефіциту молочної сировини на вітчизняному ринку. Хоча ціна *

Науковий керівник – М.Ю. Коденська, доктор економічних наук, професор.

286

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво на свіже молоко зросла і тривалий час залишається на високому рівні, рівень споживання молочних товарів лише на 60% задовольняє раціональні норми здорового харчування. Особливістю молочної галузі є те, що це найбільш трудомістка, складна за технологією і важлива у соціальному плані галузь тваринництва, але незважаючи на це молочне скотарство в усі часи давало прибуток. Проте останнім

часом

спостерігається

зниження

економічної

ефективності

виробництва молока. Це зумовлено наступними причинами: - основна частина валового виробництва молока виробляється селянами (80%, тоді як у 1990 році – 20%); - значне скорочення поголів’я корів; - зниження продуктивності корів; - погіршення забезпеченості приміщеннями та обладнанням; - використання застарілих технологій; - погіршення умов утримання; - незбалансованість кормової бази; - погіршення санітарно-гігієнічних умов утримання, що в свою чергу впливає на якісні параметри молока; - та інші причини, зумовлені нераціональною організацією виробництва. Проте слід зазначити, що більшість причин, які зумовили сучасний стан молочного скотарства, лежать не в самій галузі, а в сфері міжгалузевих, насамперед, макроекономічних відносин. А це означає, що економічний механізм працює не на користь сільського товаровиробника, що зумовлює зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку. Стосується це в першу чергу цінової паритетності на продукцію сільського господарства і матеріально-технічні

ресурси,

які

поставляються

різними

галузями

промисловості. На сучасному етапі розвитку молочної галузі необхідно особливу увагу приділяти інтенсифікації виробництва. Необхідно закупляти нове обладнання, 287

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво підвищувати продуктивність тварин шляхом зміцнення кормової бази та покращенням умов утримання. Враховуючи той факт, що Україна входить до Світової організації торгівлі, необхідно значну увагу приділяти якісним параметрам, так як за показниками якості вітчизняне молоко значно відстає від світових стандартів. Зрозуміло, що проведення інтенсифікації та переоснащення виробництва потребує значних фінансових ресурсів, тому рівень інтенсивності виробництва галузей тваринництва залежить від обсягу вкладених коштів та періоду їх окупності. Світовий досвід будівництва приміщень для утримання худоби свідчить про те, що рівень витрат становить близько $1,4–1,6 тис. з розрахунку на одну голову. Молочнотоварні комплекси такого типу передбачають бокси для відпочинку, цехи сухостою, місце для годівлі, отелення і новотільних корів, виробництва молока. Важливим напрямом вкладення інвестицій є придбання високопродуктивного поголів’я корів. Якщо вітчизняні нетелі залежно від породи та племінних параметрів коштують від 10 до 12 тис. грн/гол., то іноземного походження – від 15 тис. грн. і вище. Зрозуміло, що самостійно не всі аграрні підприємства в змозі забезпечити себе у фінансовому плані, щоб провести інтенсифікацію виробництва. Для цього

необхідно

залучати

інвестиції.

Інвестиційні

ресурси

сільськогосподарського підприємства можна сформувати через інвестиційний ринок шляхом залучення: - безпосередньо у національних власників заощаджень – фізичні особи, підприємства, держава; - нерезидентів – іноземні держави, іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні кредитно-фінансові установи; - фінансово-кредитні фінансові установи.

288

інститути

–

банки,лізингові

компанії,

інші

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Слід зазначити, що національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо або через фінансово-кредитну сферу. Перший шлях передбачає: 1) купівлю власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку; 2) надання державою підприємству дотацій, субсидій тощо; 3) внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд аграрного підприємства на умовах участі у капіталі; 4) об’єднання капіталів підприємства. Другий, основний потік інвестицій, потрапляє спочатку до посередників і набуває форми депозитів комерційних банків та внесків у інвестиційні фонди або страхові компанії. Зрозуміло, що кожен із названих шляхів залучення інвестицій має свої переваги і недоліки. Якщо у першому випадку, інвестиції є дешевшими ніж у другому за рахунок уникнення посередників, то у другому випадку – ризик втрати самостійності є меншим. Проте у будь-якому випадку залучення інвестицій дасть змогу підвищити економічну ефективність виробництва молока. Отже, для підвищення економічної ефективності виробництва молока доцільним

залучення

інвестицій.

Це

свою

чергу

підвищить

конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств, дасть їм змогу покращити матеріально-технічне забезпечення та підвищити якість молочної продукції, що дасть змогу вийти молочній продукції вітчизняного виробництва на світовий ринок. Тобто можна зробити висновок, що досягнення максимального виробництва в умовах виробничих обмежень, що існують, за рахунок залучення інвестицій – це ключ до досягнення прибутковості молочного бізнесу.

289

Секція 7 Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Список використаних джерел 1.

Карпінський

Р.Л.

Вплив

інвестицій

на

підвищення

конкурентоспроможності економіки / Р.Л. Карпінський // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. –2010. – № 2. – С. 17-22. 2.

Про стан молочної галузі // Фермерське господарство. – липень

2009. – № 28. – С. 13. 3.

Саблук П. Т. Проблемы развития аграрного рынка Украины в

контексте взаимодействия со странами СНГ / П. Т. Саблук // Економіка АПК. – 2010. – №12. – С. 3- 8. 4.

Свінцов О.М. Інвестиції як економічна категорія: наукова полеміка

// О.М. Свінцов, Н.Я. Скірка, Н.Ф. Добрєва – Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.3 С. – 251-257.

290

ЗМІСТ Секція 1. Інституціональне забезпечення підприємницьких структур в аграрній сфері

функціонування

Герасимчук Н.А.

Інституціоналізм у підприємництві: еволюція поняття…………………………………………. 3

Здирко Н.Г.

Методичне забезпечення контролю за використанням коштів державної підтримки фермерських господарств…………………….. 6

Ільчук О.М.

Напрями державної підтримки аграрної сфери України…………………………………. 13

Малік Л.М.

Власність як інститут розвитку підприємництва………………………………... 18

Мамчур В.А.

Ринок як основний інститут розвитку в сучасній економіці…………………………….. 21

Міщенко Д.А.

Інституційне забезпечення розвитку відтворювального потенціалу сільськогосподарського комплексу………….. 25

Пашкевич О.А., Сивурова О.А.

Аgromarketing network как инструмент повышения деловой активности в агробизнесе……………………………………. 29

Усюк Т.В.

«Інституційні пастки» у розвитку сільського підприємництва……………………………….. 35

Шпикуляк О.Г.

Інституційне та інноваційне забезпечення формування конкурентоспроможності виробничих систем…………………………….

Секція 2. Аграрне підприємництво та продовольча безпека України Гасуха Л.О.

Науково-методичні підходи до моніторингу продовольчої безпеки…………………………. 43

Грищенко О.Ю.

Економічна ефективність підприємницької діяльності в аграрній сфері……………………. 49 291

Давидова І.І.

Диверсифікація як найбільш поширена форма концентрації капіталу…………………. 54

Данкевич Є.М.

Інноваційні технології зберігання зернових культур в контексті агропромислової інтеграції……………………………………….. 56

Єрємєєва А.В.

Інтелектуальний капітал аграрної науки як фактор підвищення конкурентоспроможності національної економіки………………………………………. 60

Кирилюк Д.О.

Маркетинговий менеджмент галузі птахівництва в контексті забезпечення продовольчої безпеки…………………………. 65

Климовец Е.Г.

Развитие предпринимательства в мясном скотоводстве республики Беларусь…………... 69

Козак О.А.

Розвиток аграрного підприємництва як фактор продовольчого забезпечення України.. 73

Копитець Н.Г.

Стан та основні тенденції виробництва продукції тваринництва в Україні……………. 77

Мамчур Л.В

Перспективи екологічного виробництва м'ясної продукції………………………………. 83

Назарова Л.В.

Сільське господарство України в контексті конкурентоспроможності та продовольчої безпеки…………………………………………. 88

Стельмащук І.З.

Переваги органічного виробництва…………..

Секція 3. Розвиток підприємництва в сільській місцевості Капінус М.Р.

Соціальна відповідальність підприємництва на селі…………………………………………... 97

Козак М.І.

Передумови побудови підприємницького суспільства на селі………................................. 101

292

Николюк О.Д.

Перспективи органічного виробництва у фермерських господарствах…………………... 103

Ожелевська Т.С.

Місце сільськогосподарської кооперації у підвищенні ефективності середнього та дрібного підприємництва в аграрному секторі України…………………………………………. 107

Пашкевич О.А.

Малый и средний агробизнес Беларуси: тенденции развития…………………………… 110

Сава А.П.

Трансформація аграрних суб’єктів різних форм господарювання в ринкових умовах….. 116

Скиба Т.В.

Гендерна нерівність умов участі в сільському підприємництві………………………………… 119

Трегуб О.М.

Оцінка ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств лісостепової частини Харківської області…… 123

Ходаківська О.В.

Екологічна парадигма Сергія Подолинського та розвиток сучасних господарських систем... 127

Секція 4. Управління розвитком підприємницьких структур в сільському господарстві Бондаренко К.М.

Основні складові маркетингового інструментарію в науковій сфері……………... 133

Гой Н.В.

Особливості оперативного управління на підприємствах по переробленню сільськогосподарської продукції……………... 137

Ковальова О.В.

Гібридні форми управління розвитком аграрного сектору в контексті теорії контрактів………………………………………

141

Корж Т.В.

Формування альтернативних стратегій розвитку сільськогосподарського підприємництва………………………………... 145

Ксенофонтов М.М.

До питання суті терміну «економічний розвиток»………………………………………. 149 293

Ксенофонтова К.Ю.

Теоретико-економічний зміст категорії регулювання……………………………………. 152

Мазуренко О.В.

Інноваційна логістика в системі формування і реалізації аграрної політики…………………... 156

Макрак С.В.

Алгоритм обеспечения материальными ресурсами предпринимателей республики Беларусь через программу «материалоемкость»…………………………... 160

Пріб К.А.

Прийняття антикризових управлінських рішень………………………………………….. 165

Такун С.П.

Государственная поддержка развития аграрного предпринимательства республики Беларусь……………………………………….. 169

Ус С.І.

Теоретичні питання оптимізації сільськогосподарського виробництва………... 174

Усата Н.В.

Місце сільськогосподарської контрактації в системі договірних відносин…………………. 178

Чеботарёв Е.В.

Теоретические истоки научного знания о вертикально-интегрированных формированиях в продовольственной сфере... 182

Щур Р.І.

Державна політика активізації інвестиційної діяльності в регіонах…………………………... 185

Секція 5. Підприємництво в контексті сільськогосподарської продукції та продовольства

розвитку

ринків

Беженар І.М.

Конкурентоспроможність вівчарства в сучасних умовах……………………………….. 190

Бєлічкова Н.І.

Формування сприятливого бізнес-середовища як складова державної політики з розвитку конкурентоспроможності агропромислового комплексу………………………………………. 195

Володін М.С.

Моніторинг інноваційного розвитку АПК на основі GRID

294

201

Гаваза Є.В.

Розвиток каналів збуту органічної продукції на агропродовольчому ринку…………………. 207

Гудак В.В.

Теоретичні засади прогнозної оцінки дохідності сільськогосподарських підприємств…………………………………….. 210

Гуцул Т.А.

Перспективи розвитку ринку молока і молокопродукції в Україні………….. 213

Лосіцька Т.І., Мартинюк В.П.

Якість як рушійна сила ефективної діяльності підприємницьких формувань…………………. 216

Масло В.Р.

Економіко-енергетичні аспекти використання побічної продукції деревообробки у сільському господарстві…..

220

Такун А.П.

Материально-техническое обеспечение предпринимательской деятельности сельскохозяйственных организаций республики Беларусь………………………….. 224

Федюшко М.М.

Економіко-математична модель виробничотехнологічних процесів в АПК………………… 228

Шишкіна О.Ю.

Вплив строків сівби гібридів кукурудзи різних груп стиглості на економічну ефективність її виробництва………………….. 233

Секція 6. Інститут земельних відносин у розвитку підприємницької діяльності Авраменко Т.П.

Методологічні аспекти екологічної ефективності використання земельних ресурсів………………………………………… 238

Сакаль О.В.

Механізм забезпечення ефективного використання земель лісового фонду………… 241

Шевченко І.О.

Організаційний механізм розвитку земельних відносин в Україні……………………………... 245

295

Секція 7. Фінансово-кредитна і податкова політика та підприємництво Иванович Е.А. Малініна Н.М.

Кредитование сельскохозяйственного производства: проблемы и направления совершенствования……………………………. 249 Особливості застосування спрощеної системи оподаткування у сільському господарстві…… 253

Негода Ю.В.

Бюджетний механізм державної підтримки розвитку сільськогосподарського виробництва……………………………………. 259

Николюк О.М.

Сутність та класифікація факторів конкурентоспроможності підприємства……... 264

Ніценко В.С., Квасюк А.О.

Роль банків в розвитку аграрного сектора економіки………………………………………. 268

Олійник О.О.

Кредитні гарантійні установи – зарубіжний досвід…………………………………………… 274

Радченко О.Д., Ланова М.І.

Інвестиції переробних підприємств АПК……. 277

Рогач С.М.

Оподаткування використання природних ресурсів аграрної сфери як засіб екологізації господарської діяльності……………………… 281

Соколюк К.Ю.

Інвестиції, як засіб підвищення економічної ефективності виробництва молока…………… 286

296

Наукове видання

Підп. до друку 11.07.2012. Формат 60×841/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 18,4. Обл.-вид. арк. 15,9. Наклад 300 пр. Зам. 133. Видання та друк – Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” 03680, м.Київ-680,вул. Героїв оборони, 10. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2065 від 18.01.2005 р.

Розвиток аграрного підприємництва: тенденції та перспективи : Р 64 Матеріали Четвертої міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі) / редкол.: Ю.О. Лупенко та ін. – К. : ННЦ ІАЕ, 2012. – 302 c. Висвітлено теоретичні і прикладні засади розвитку аграрного підприємництва. Обґрунтовано суть та значення підприємницької діяльності для формування економічного середовища в сільській місцевості, окреслено основні положення інституціонального забезпечення розвитку підприємницьких структур та заходи активізації підприємницької діяльності на селі. Розрахована на наукових працівників, професорсько-викладацький контингент вищих навчальних закладів, керівників і фахівців виробничих структур, державних органів управління, широкий загал читачів.

УДК 338.43:334.7 ББК 65.32

ДЛЯ НОТАТОК ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________ ____________________________________________________________________