Чи виховають у Стрілках нового Мессі? Учні Стрілківського інтернату вчитимуться футболу на Заході – за тією ж методикою, що й мадридський «Реал».
8 грудня 2011 № 47 (051)
Андрій Лужецький: «У світі з’явилися бактерії, від яких людство не має с.5 жодних ліків»
с. 3
Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид»
рекомендована ціна 3 грн
Наші уродини 10 грудня 2010 року на Старосамбірщині з`явився перший номер газети “Коловорот” Світлина – Юрій Кушнір
Друкарі тримають у руках черговий номер «Коловороту», який щойно з’явився з друкарського верстата
“Газета, котру Ви тримаєте в руках — це спроба. Спроба створити професійне місцеве видання. У нас є два критерії: якість і чесність. Постійно вдосконалювати власні матеріали та бути чесними стосовно читачів. У цьому ми бачимо сенс. Тому від сьогодні й надалі “Коловорот” буде змінюватися: як у дизайні, так і за наповненням”, – такими словами рік тому ми розпочали роботу над створенням “районки” нового типу. За ці 12 місяців ми пережили багато різних подій. Були невдачі й успіхи, часто доводилось важко, але інколи дуже весело. Та увесь цей час ми дотримувалися тих принципів, які задекларували у першому номері газети. Основний із них – бути чесними з нашим читачем. с. 4
Дві рушниці у Ясениці Дві незареєстровані рушниці вилучили у браконьєра з Ясениці-Замкової співробітники Старосамбірського райвідділу міліції за участі працівників ПП “Екобескид”. У неділю, 4 грудня, увагу єгерської служби ПП “Екобескид” привернув підозрілий чоловік, котрий у гумових чоботах та брудному одязі переходив ріку між селами Лопушанка та Ясениця-Замкова. На запитання єгерів він відповідав, що просто вийшов погуляти. Казав, що
рушниці з собою немає, а якщо вони хочуть пошукати – можуть подивитись під мостом: може він її там залишив, а може і ні. Співробітники міліції, котрі прибули за викликом вирішили оглянути будинок підозрюваного на предмет наявності у нього незареєстрованої вогнепальної зброї. Ними було виявлено дві рушниці, набої, порох.
Галина Антошик У цій статті йдеться про засновників газети «Коловорот»
Коментар Ігор Волошиновський, старший інспектор дозвільної системи СОГП: «Було вилучено дві мисливські гладкоствольні рушниці та боєприпаси, які чоловік зберігав незаконно. Їх конфісковано – він платитиме штраф за порушення правил зберігання зброї». Тимур Бедернічек, директор ПП “Екобескид”: “Нам було давно відомо про цього хлопця. Кажуть, що він був завзятим браконьєром. Я радий, що тепер він без зброї. Сподіваюсь, що ця історія примусить інших задуматись про те, що таки варто реєструвати зброю і ставати законним мисливцем”.
2
я так думаю
новини з болота Страуси і революційна ситуація
Лист до Яреми “Важка і терниста дорога воїнів, вузька й кам’яниста – дорога святих. А широка і чиста – шлях у безвістя, тих, хто відрікся мертвих своїх...” Гурт “Чур” Бути хрещеним батьком – дуже відповідальна справа. Такого висновку я дійшов, коли нещодавно вдруге ним став. Не знаю, як у вас, а у мене в такі хвилини виникає питання: «Чи правильний вибір зробили батьки немовляти?» Тому моя підготовка до хрестин набула форми копирсання у власній свідомості в пошуках відповіді на питання типу: чому я? Чим зможу допомогти? Який приклад покажу? Процес підготування передбачав кілька відповідальних моментів: купити правильний хрестик, повторити “Вірую” і придумати тост-побажання. Перші два пункти вдалося виконати без особливих труднощів. А от придумати що сказати новонародженій дитині та ще й при свідках – виявилося нелегко. Бажати щастя та здоров’я не хотілося. По-перше, це і без мене точно б побажали. А, по-друге, я дійшов висновку, що немає сенсу бажати те, що він матиме, якщо захоче і докладе зусиль. Тому я вирішив, що правильно буде просто поговорити із ним відверто. Не знаю, чому я вирішив, що похресник, місяць від роду, мене зрозуміє, але таки взявся обдумувати тему монологу. Вийшло щось таке: «Ну, що тобі сказати, Яремо? Світ, у якому ти вирішив з’явитися, – та ще помийна яма. Мало того, країна, громадянином котрої ти став, – теж далеко не найкомфортніше місце на Землі. Але коли ти уже з’явився саме тут – давай поговоримо відверто. Легко не буде. Це єдине, що точно можна сказати. У державі, де відбулася підміна справжньої системи цінностей на совковобандитський кодекс “понять”, порядній людині жити апріорі важко. І що з цим робити – тобі доведеться вирішити самостійно. Не те, щоб до цього не можна було б звикнути. Можна, звісно, але навряд чи це твій шлях. Та тобі й не вдасться. Сім’я, яку ти собі вибрав, виховає тебе інакше. Якщо чесно – вона просто не залишить тобі вибору. Ти не зможеш спокійно жити у цьому багні, тому рано чи пізно доведеться вступити у бій. Спершу і з собою, а згодом – з усіма довкола. Тому легко не буде. Та й не треба тобі оце “легко”. Із часом, коли підростеш та придивишся до людей – зрозумієш: ті, кому усе дається легко, як правило, цього не цінують. А часто навіть виростають неабиякими покидьками. Тому я щиро бажаю тобі, щоб час від часу було важко. Щоб ти набивав гулі й завжди, запам’ятай: завжди робив висновки та вчився якщо не на чужих, то принаймні на своїх помилках. Я вірю, що тобі це вдасться. Вірю, що твоє покоління ще проклинатиме нас за те, що ми були такі нерішучі і боягузливі. Тут бракує таких, як ти. Ця країна потребує таких, яким ти можеш стати, якщо захочеш та докладеш зусиль. Таких, якими ми усі так хочемо бути, але не наважуємося. Ласкаво просимо в Україну».
Роман Рак, головний редактор
Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.
Схоже, наша влада на чолі з головним «покращувачем» життя вже сьогодні, вирішила таки обмежити це покращення кількома вибраними родинами. Зате – із нечуваним розмахом. Тепер у президента, окрім вертольота, літака, спецвагона – дорожчих, ніж у керівників набагато успішніших держав, є ще й свої страуси. Їх вирощують селяни для резиденції Віктора Януковича в Межигір’ї. При цьому піджартовують: чи часом не з тих страусів виготовляли знамениті страусячі мешти президента, якими він свого часу вразив усю Європу під час поїздки у Брюссель? Жарти жартами, але такої розкоші, як Янукович, не дозволяють собі ані Лукашенко, ані Путін, навіть середньоазійські президенти-падишахи розуміють, що на тлі убогості, в якій живе населення, унітази з коштовним камінням і страуси – це занадто. Таке враження, що хтось в оточенні президента ніби свідомо працює на створення умов для нової революції. Недарма ж навіть у рідному Донецьку протестують проти нібито «своєї влади». І не виключено, що ця вся «учта під час чуми» дуже допомагає розвинутися протестним настроям по всій країні.
2 долари
А як же при цьому цинічно виглядає піар на підвищенні мінімальної зарплати і пенсії. На цілих 2 долари підняли – а стільки галасу! Невже не зрозуміло, що таке вже не працює? Що вже навіть найбільш затуркана бабця та найбільш безнадійний п’яниця уміють рахувати і розуміють для чого це все? 2 долари – це було б смішно, якби не було так сумно. Особливо, коли потрібно більш ніж 25 тисяч пенсіонерів, аби за їхні «індексації» купити одну люстру в резиденцію Януковича. Як на мене, ці 2 долари – це дуже символічна сума. Це – ціна української влади…
Табачник добрався до Львова
А тим часом і в Галичині, де більшість нічого позитивного від «регіонального» правління не чекала, може стати не так спокійно. І, що цікаво, тут теж влада сама провокує людей. Узяти хоча б кадрові призначення нового губернатора. Наприклад, начальником управління у справах сім`ї та молоді ЛОДА призначили Анатолія Ігнатовича, президента «Національного студентського союзу». Того самого союзу, котрий щойно в жовтні проводив так званий студентський референдум на підтримку нового закону про освіту, що його активно «про-
штовхує» не хто інший, як Дмитро Табачник. І про який так критично відгукуються освітяни. А до того пан Ігнатович і інші ініціативи Табачника підтримував, і студентів закликав. Але то все нічого. Офіційно, як каже сам новий начальник обласного управління, Табачник жодним чином до його призначення не доклався. Ну, можна подумати, що взагалі про це міністр освіти не знав. А чого ж – цілком можу повірити. І заявам Черновецького про те, що Україна буде організовувати експедиції на Марс – теж щиро вірю. А як вірю в покращення життя вже сьогодні. Адже є покращення: у країні зріс попит на золоті унітази і вертольоти! А якщо серйозно – то є таке враження, що галичан свідомо провокують на акції протесту. То на 9 травня наїде представників проросійських організацій, то на день «визволення Львова». То тепер людину, «офіційно не пов’язану з Табачником» призначають на-
чальником. 2 грудня, попри спротив міської й обласної рад, у Львові провели Антифашистський форум, ще й погрожували звернутися до Платіні, аби у Львова право на матчі Євро2012 відібрали. А галичани – люди не найбільш терплячі… Тільки гляди: може вийти не так, як декому гадається. Уже потроху набридає людям і на Сході, й на Заході бавитися в «перші-другі сорти» і поділи за мовним та історичним питанням. Коли шлунок хоч трохи повний – то актуально. А коли вже бурчить від голоду – то можуть люди і там, і там почати перейматися тільки тим, як його наповнити. І воювати не між собою – а проти тих, хто мав забезпечити не лише видовища, але й хліб. Зараз влада вирішила, що вистачить одних видовищ. І це може стати її найбільшою помилкою. А підігрівання протестних настроїв – другою з найбільших помилок.
Всеволод Поліщук
Вони іще й співають! Здавалося б, у цій країні вже немає чому дивуватися. Статистика в Україні чомусь ніколи не збігається з тим, що бачиш у зарплатній відомості або чергах до секонд-хенду. Обіцянки влади уже звично ділиш навіть не на два, а щонайменше на чотири. Зрештою, як і обіцянки опозиції. Та все ж, кожного дня українські політики дають привід округлити очі від подиву. Герой дня – Михайло Кулиняк, міністр культури. Як же він експресивно грав на скрипці на нагородженні національною премією «Телетріумф»! Поміж ногами її запихав, на голову клав – ну просто тобі Ерік Клептон, а не український міністр… І потішитися б, що в Україні міністр культури не інженер, як це могло б бути. І не «липовий професор». Уміє він сам щось грати. Але чомусь не тішить. Радше, згадується анекдот про батька, який у щоденнику свого сина побачив двійки за всі предмети, тільки зі співів – п’ятірку: «Так ти іще і співаєш?», «Так ти іще й на скрипці граєш?» – так і проситься на язик питання до пана Кулиняка. Бо все ж здається, що в країні, де кіно, наприклад, відсутнє як явище, де зменшується кількість бібліотек, де, зрештою, президент не може без помилок написати бодай кілька слів – чи доречно в цій країні міністрові виходити на сцену і грати
на скрипці? Та чи спроможна взагалі ця псевдоеліта, яка окупувала українську політику, на щось, окрім замилювання очей і спецефекти перед телекамерами? І що тепер дивуватися тому, що в країні, де не розкрито десятки резонансних убивств, а крадіжки можуть сягати мільярдних сум, заступник генпрокурора не знаходить нічого кращого, як піаритися на тому, що може зіграти на піаніно «Мурку» в джазовій обробці? Те, чим вони нас купують – банальне шоу. Видовище, яке роками заміняє нам хліб. Ні, не ту суху скоринку, на яку може розраховувати «маленький українець», а справжній хліб, який би дозволяв жити більше, ніж одним днем. А найгірше те, що ми жуємо свій сухий окраєць – і знову купуємося: на полум’яні гасла, на красиві спецефекти, на гучні прізвища. Прізвища ж при цьому крутяться одні й ті ж. І ми вибираємо з них, бо не хочемо вийти за межі шоу. Це просто звичка, така ж, як куріння чи перегляд телесеріалів: ховатися у юрбі і вибирати з тих, за кого більшість. І розрізняти політиків за тим, що хтось може зіграти на скрипці, а хтось краще складає до купи гарні слова. А достатньо поставити собі одне-єдине питання: «Чи будемо ми тішитися, якщо наша дитина принесе зі школи суцільні двійки і лише зі співів – відмінно?»
Антін Бандера
«КОЛОВОРОТ» продається у всіх газетних кіосках Старого Самбора, «Рукавичці» та магазині «Родинна ковбаска» біля вокзалу
Чи виховають у Назвали «лицарів» Стрілках нового Мессі? Старосамбірщини Учні Стрілківського інтернату вчитимуться на Заході – за тією ж методикою, що й «Реал» У Стрілках на Старосамбірщині організують одну із баз для роботи спільної українсько-бельгійської футбольної академії. Унікальна школа з підготовки футболістів діятиме не на базі якоїсь тамтешньої команди, а на основі договірної співпраці з різними українськими клубами. Про це тренер Стрілківської школи-інтернату Іван Лужецький домовився з організатором школи, бельгійським фахівцем російського походження Вадимом Піщалом. Окрім стрілківчан, у проекті на початковому етапі братимуть участь також футболісти ФК «Скала». Цілком можливо, що власник моршинського клубу, колишній голова Львівської ОДА Микола Кміть візьме участь у фінансуванні проекту. Суть же його у тому, що футболістів із малих клубів Західної України та місцевих футбольних шкіл навчатимуть за принципово іншою програмою. Головне тут – не фізичні дані, а вміння використовувати можливості мозку і швидко думати на полі. Методику розробив бельгійський тренер Мішель Брюнінкс,
3
новини
8 грудня 2011 № 47 (051)
котрий працює із «Стандардом» зі Льєжа, а також консультує головного тренера «Реалу» з Мадрида Жозе Моурінью. Вадим Піщало є одним із учнів пана Брюнінкса. Спочатку цим займатимуться в Україні, готуючи стрілківських та інших хлопців до бельгійської програми. Надалі ж вони мають переїхати у Бельгію, аби, окрім іншої методики футболу, пройти адаптацію до життя в західному суспільстві. У такий спосіб в українські клуби повертатимуться футболісти, готові до того, щоб їх можна було продати в клуби Бельгії, Німеччини, Нідерландів. Тим більше, що футболістів також учитимуть іноземних мов. До речі, усі права на гравців належатимуть українським клубам. Почнеться робота у Стрілках уже найближчим часом – як тільки гість із Бельгії та його український партнер Іван Лужецький визначаться з інвесторами майбутнього міжнародного проекту.
Всеволод Поліщук P. S. Інтерв’ю з Вадимом Піщалом та Іваном Лужецьким читайте в одному з наступних номерів «Коловороту».
Завершився загальнорайонний щорічний конкурс «Лицар Бескидів» Переможців п’ятого за ліком конкурсу «Лицар Бескидів» було оголошено та нагороджено 7 грудня, у День місцевого самоврядування, в сесійній залі районної ради. «Лицарі» отримали дипломи та пам’ятні дерев’яні знаки із емблемою Старосамбірського району. У номінації «Громада року» перемогли жителі чотирьох сіл: Нижанковичі, Нове Місто, Надиби та Гвіздець. «Подією року» журі назвало Європейські дні добросусідства, які відбулися на початку вересня у Нижанковичах, та перемогу ФК «Кар’єр» із Торчинович у Кубку Львівської області з футболу. «Депутатами року» стали: Андрій Басараб, Іван Бараняк і Тарас Войт. «Талантами року» були визнані: Софія Козак – співачка та авторка пісень зі Стрілок, команда КВК з Хирова «Вперед, ворли!», яка нещодавно перемогла в обласному конкурсі «Крок до мети», та учень Старосамбірської ЗСШ №1 Андрій Мартич – за 2-ге місце в обласній олімпіаді з біології. «Краяна-
ми року» оголошено народного артиста Євгена Федорченка і 5-разового чемпіона світу з пауерліфтингу Івана Фрейдуна. «Керівник року» – Петро Гуль, підприємець із Хирова, а «Симпатики району» – Юрій Леськів, заступник самбірського міського голови, котрий допоміг у популяризації організації «Пласт» у Старому Самборі, та Богдан Гагалюк, депутат Львівської облради, секретар комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та комунальної власності, котрий сприяв виділенню коштів на ремонт комунальних доріг перед Європейськими днями добросусідства. Нагадаємо, із 9-го жовтня до 25-го листопада оргкомітет конкурсу приймав заявки-пропозиції, у яких повинне було бути коротке обґрунтування кандидатури на одну з номінацій. Організатором конкурсу, що його проводять із 2007-го року, є Старосамбірська районна рада. До складу журі входять голови постійних депутатських комісій та представники політичних фракцій району.
Галина Антошик
Чому вугілля не замінили якісним? Світлина – Галини Антошик
У цьогорічному конфлікті щодо постачання у школи Старосамбірщини вугілля продовжують виявлятися нові факти. Як розповів «Коловороту» підприємець Віталій Рабковський, він пропонував замінити вугілля, якщо існують сумніви в його якості – однак керівництво райдержадміністрації відмовилося. За словами пана Рабковського, він телефонував до Романа Батючка, першого заступника голови РДА, із пропозицією замінити вугілля іншим. Однак той, зрештою, відповів відмовою. «Я визнаю, що якась частина вугілля могла бути гіршої якості. Просто пласт менш насичений попався чи з інших причин. Ну так я ж був готовий таке вугілля замінити. Але Роман Батючок відмовився», – каже підприємець. За словами Віталія Рабковського, чиновники райдержадміністрації зараз його підставляють, однак у деталі вдаватися поки що не хоче. Каже, що як йому не виплатять заборгованих грошей та не припинять псувати репутацію – то піде з документами і свідченнями просто у прокуратуру. Роман Батючок, до речі, у коментарі «Коловороту» підтвердив, що Віталій Рабковський звертався із цим проханням та що йому відмовили: «Це було не моє рішення, а голови адміністрації. Тому що стояло питання – з’ясувати офіційно, а не наглядно, який стан справ із цим, чи завезена та кількість, що була задекларована і чи тої якості, яка була задекларо-
КОРОТКО
Міг бути «Бум!» На Старосамбірщині знайшли боєприпаси часів Другої світової війни У неділю, 4 грудня, піротехнічна група 3-го спеціального регіонального центру швидкого реагування МНС України (м. Дрогобич) вилучила та знешкодила 26 вибухонебезпечних предметів. На боєприпаси натрапили місцеві жителі – в с. Глибока Старосамбірського району на відстані близько 15 метрів від залізничної колії. Небезпечна знахідка складалася із 13ти 76-міліметрових артилерійських снарядів, 4-х 82-міліметрових мінометних мін та 9-ти 45-міліметрових артилерійських снарядів часів Другої світової війни, – повідомляє пресслужба ГУ МНС України у Львівській області.
Галина Антошик
Солярка «на халяву» У селі Спас, що на Старосамбірщині, вранці 30 листопада із нафтопроводу почало витікати дизпаливо. Причиною аварії стали планові роботи під час прокладання повітряного трубопроводу через ріку Дністер та несправна засувка. За словами Руслана Пушака, заступника начальника ПДПЧ-35, із труби витекло близько 3 кубометрів дизпалива. Але у річку воно не потрапило, оскільки працівники МНС оперативно встановили герметизатор, провели відкачування пального. Очевидці розповідають, що подія викликала жвавий інтерес місцевих жителів – люди набирали «халявну» солярку в різноманітні посудини, щоб використати в господарстві.
Галина Антошик
Ялинки Старосамбірщини – за кордоном Аж п’ять лісових красунь нашого району прикрашатимуть цьогоріч Ватикан на Різдвяні свята.
вана. Бо щоб міняти – треба знати, де міняти, знати, що саме й на що саме міняти, та у якій кількості. До того часу, поки в голови такої інформації не було – він прийняв рішення від такого варіанту відмовитися, з’ясувати всі обставини, провести експертизи того вугілля й
2 019 436 гривень
На таку суму було виділено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на Старосамбірщині. Від початку опалювального сезону – 15 жовтня – було розглянуто 605 справ, за котрими управління праці та соціального захисту населення призначило субсидії або ж відмовило у їх наданні (таких справ 94). За словами Галини Павлечко, начальника управління праці та соціального захисту населення у Старосамбірській райдержадміністрації, Старосамбірський район не лише один із найбільших в області територіально, а й серед лідерів за рівнем безробіття населення. «Багато в районі також інвалідів, малозабезпечених людей, багатодітних сімей – котрі й звертаються за субсидіями. Водночас, більш ніж на 90% Старосамбірський район фінансує держава. Двічі або тричі на місяць, коли засідає комісія з 9-ти членів, ми розглядаємо дуже багато справ (буває й по 400 на день), голосуємо. Намагаємося бути максимально об’єктивними, перевіряємо, якщо є сумніви, що людина написала правду», – розповіла «Коловороту» Галина Павлечко. До речі, на Львівщині упродовж січня-жовтня 2011 р. за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг щомісячно у середньому звертались 4,5 тис. сімей, що на 15,3% менше, ніж у січні-жовтні 2010 р.
Галина Антошик
тоді остаточно сказати панові Рабковському: «Міняємо в таких школах, таку кількість, таку якість на таку якість». На мою думку, голова прийняв правильне рішення».
Всеволод Поліщук, Галина Антошик
«Ми відтранспортували саджанці (а це саме саджанці – з корінням) до Львова, – розповів «Коловороту» головний лісничий району Михайло Курій. – Маємо інформацію, що дерева уже перетнули кордон. Зі Старосамбірщини поїхало п’ять ялиць білих, котрі відбирали ще влітку. Зійшлися на кількох деревцятах із Спаського та Добромильського лісництв. Їхня висота – п’ять метрів: саме таким було замовлення».
Тетяна Михаць
За що судимося? Без світла Майже три сотні судових засідань відбулося цьогоріч на Старосамбірщині по кримінальних справах. І набагато більше – по адміністративних, цивільних та господарських. Як розповіли «Коловороту» у Старосамбірському районному суді, важко говорити, за що люди позиваються найбільше. Скажімо, недавно був справжній «бум» – у день приймали по кілька десятків, а то й сотень, позовних заяв від дітей війни. В інші роки популярнішими були справи, пов’язані із земельними конфліктами та цивільними правопорушеннями. Отож, загалом мешканці району доволі активно звертаються за допомогою до суду. Як же правильно подати позовну заяву – у суді з «Коловоротом» поділитися не захотіли.
Сильні вітри наробили багато шкоди Старосамбірщині
«Це робота адвокатів, – сказав керівник апарату суду Іван Волошин. – Коли людина хоче з кимось судитися – вона звертається до адвоката, котрий детально вивчає справу і грамотно складає позовну заяву. Кожен конфлікт є дуже індивідуальним, власне й адвокати спеціалізуються на конкретних напрямах. Тому говорити про якийсь шаблон процесу не варто». Неможливо встановити єдиної суми, яку позивач сплачує суду. Адже вона також залежить від категорії справи, що її розглядають. В основному вартість судового збору – це відсоткова ставка від мінімальної зарплати. Трапляються випадки, коли людину, котра скоїла злочин на території Старосамбірщини і тут проживає, судять за межами району. Це законно, оскільки робиться для того, аби уникнути упередженого рішення суду.
Як розповів «Коловороту» Ярослав Нусьо, головний інженер Старосамбірського РЕМ, шквальні вітри 4-5 грудня обламали 4 опори та звалили багато дерев, унаслідок чого на кілька годин повністю без електропостачання залишились 5 сіл – Терло, Волошиново, Максимівка, Старява, Велика Сушиця. Ще 14 населених пунктів були частково відімкнені від електропостачання. За інформацією прес-служби Старосамбірської райдержадміністрації, 5 грудня поривами шквального вітру також було пошкоджено покрівлю (близько 20 м кв. бляхи) Гуманецької ЗСШ І-ІІ ступенів.
Тетяна Михаць
Галина Антошик
У 19 населених пунктах Старосамбірського району були проблеми з електропостачанням – 4 електроопори впали, як і велика кількість дерев. Усе це спричинили потужні вітри.
тема тижня 4 Наші уродини
Так виглядав перший номер «Коловороту»
«Львів» і «Карпати» без втрат не обійдуться? Трансферні чутки не тішать вболівальників Львівщини
10 грудня 2010 року на Старосамбірщині з`явився перший номер газети “Коловорот” “Газета, котру Ви тримаєте в руках — це спроба. Спроба створити професійне місцеве видання. У нас є два критерії: якість і чесність. Постійно вдосконалювати власні матеріали та бути чесними стосовно читачів. У цьому ми бачимо сенс. Тому від сьогодні й надалі “Коловорот” буде змінюватися: як у дизайні, так і за наповненням”, – такими словами рік тому ми розпочали роботу над створенням “районки” нового типу. За ці 12 місяців ми пережили багато різних подій. Були невдачі й успіхи, часто доводилось важко, але інколи дуже весело. Та увесь цей час ми дотримувалися тих принципів, які задекларували у першому номері газети. Основний із них – бути чесними з нашим читачем. Для газети це був непростий період. Створювати щось “із нуля” у депресивному районі було складно, але водночас цікаво й легко. Складно, бо зовнішні умови цьому не сприяли, і такий проект ми робили вперше. А легко, бо, попри усі негаразди, ми отримали підтримку нових друзів та розуміння засновників газети. За це їм – велика шана. Перший рік життя для людини – це час, коли вона вчиться ходити та в процесі цього набиває собі синці. Приблизно так само і з газетою. Увесь цей час ми робили все, щоб створити у Старосамбірському районі газету європейського зразка. Наскільки успішно – судити читачам. Часом ми помилялися, часом підтверджували свою правоту. І постійно отримували безцінний досвід роботи. Із часу першого номеру ми змінювалися. Намагалися покращити дизайн, міняли рубрики, шукали нові цікаві для читача теми. За цей час ми також вивчали район, аналізували процеси, що тут відбуваються, намагалися викласти з пазлів якусь цілісну картину, щоб зрозуміти: що і як. Прагнули висвітлювати події, такими, якими ми вони є — це була основна наша мета: дати людям незалежну від влади та партій оцінку життя району. Не усім це подобалося і не всім це досі до душі. У районі з’явилося достатньо людей, котрі хотіли б, щоб “Коловорот” припинив своє існування. Дехто з них навіть пропонував посприяти у бізнесі нашому інвесторові, якщо той закриє газету. І це лише один випадок. Насправді спроб тим чи іншим способом вплинути на діяльність видання було значно більше. Як і спроб зробити так, щоб газета не потрапляла до читача. І ми хотіли б подякувати цим людям: попри те, що нам здаються дивними їхні мотиви – газеті та її працівникам це йде лише на користь. Вдячні ми і нашим читачам: тим, котрі були з нами упродовж року та особливо тим, що залишаються з нами й досі. Дякуємо за те, що ви з нами, за ваші відгуки, похвалу і критику. У нас нині уродини. І як для будь-якої людини, для газети – це час не лише радіти й святкувати. Це також пора, коли потрібно складати нові плани і ставити собі нові цілі. Ми хочемо, щоб життя на Старосамбірщині змінилося на краще, щоб розвиток громадянського суспільства в Україні почався звідси. Ми віримо у те, що це можливо та будемо робити для цього усе, що в наших силах.
Щиро Ваш, колектив редакції газети “Коловорот”
Після новорічних канікул футбольний клуб «Львів» може залишитися без трьох основних гравців, а ФК «Карпати» – без головного тренера.
10 грудня 2010
№ 01 (001)
Швейк
на Старосамбірщині
с.3
с.11
Газета розпочинає публікацію уривків культового роману чеського письменника Ярослава Гашека, у яких розповідається про пригоди бравого солдата Швейка на Старосамбірщині.
Засновники – громадська формація “Дністер”, ПП “Екобескид”
тимчасово безкоштовно
Очікування свята
Уже за тиждень до Українських діток прийде Cвятий Миколай. тож сьогодні У батьків – поМічників небесного гостя – чиМало клопотів. потрібно не просто вибрати МалюкУ подарУнок, а й, зважаючи на непростУ фінансовУ ситУацію, вигідно його придбати. У листах до небесної канцелярії діти згадУють
найрізноМанітніші речі. «сьогодні Модно заМовляти У Миколая подарУнки, якиМи потіМ не сороМно бУде
похвалитися перед дрУзяМи, –
12-річна ксенія хадай доброМиля. – діти просять сУМки, годинники, гетри, сережки, М’ячі, Моделі Машинок». разоМ із тиМ, батьки добре знають, що до повної каже із
коМплектації подарУнка необхідно додати солодощі та традиційні Мандаринки.
4
Графіка – Катерина Мамчур
с.
ПРОГРАМА
Грип оминає Церкву Параскевії Старосамбірщину відновлено Незважаючи на кардинальну зміну погоди та попередні невтішні прогнози, Старосамбірщина може уникнути епідемії грипу. Зараз на цілий район госпіталізовано всього восьмеро людей, що дуже далеко від епідеміологічних показників. Про це «Коловороту» розповів головний медик району Юрій Войтів. Нагадаємо, що епідемію грипу українські медики прогнозували
на грудень, потім же «перенесли» її на лютий. Але якщо теперішня тенденція триватиме, наш район хвороба омине взагалі. «Поки що епідеміологічний поріг ГРЗ не перевищено, картина навіть набагато краща, аніж минулого року», – каже Юрій Войтів. Щоправда, із суботи по вівторок у лікарні району госпіталізовано трьох дітей та п’ятьох дорослих, однак це, за словами головного лікаря, дуже низькі показники.
3
с.
У селищі Стара Сіль знову відкрито церкву святої мучениці Параскевії. Друге життя храм отримав завдяки застосуванню нової технології. Церква в селі Стара Сіль – один із найстаріших дерев’яних грекокатолицьких храмів України. Його зведення датоване 1440 роком. Протягом тривалого часу церква була в занепалому стані. Аби відновити її, при цьому не порушивши автентичність пам’ятки, настоятель храму отець Василь Пукій звернувся до науково-реставраційного ін-
ституту «Укрзахідпроектреставрація». За проектом інституту стіни церкви було очищено, відполіровано і покрито воском за давньою технологією. Ініціатором ж відновлення святині є виходець зі Старої Солі Андрій Басараб та двоє його друзів. Вони й фінансували реставраційні роботи. Оновлену дерев’яну церкву освятив єпископ СамбірськоДрогобицької єпархії УГКЦ Юліан Вороновський. Також освячено вже й новий церковний дзвін.
ТБ
на тиждень
6-9
с.
Андрій Кожушок
Опитування
Як вам наша газета? Що б ви порадили в ній змінити? Іван Грись, міський голова Старого Самбора Я читаю «Коловорот», як то кажуть, від лубка до лубка – від першої сторінки – по останню. Вона мені подобається, як така, що висвітлює усі події, що відбуваються, не соромиться говорити про нас, службовців у повному обсязі. Що би порадив змінити? Там би не мало бути, думаю, телепрограми – це забирає папір і кошти, а в кожній газеті вона є. Треба менше політизувати, а більше писати про народ, про молодь. На мій погляд, було би добре, якби було більше виховного у «Коловороті».
О. Михайло Николин, отець-декан Старосамбірської УГКЦ Мені відразу кинулось в очі, що ця газета – не така, як усі. Вона цікава тим, що не містить довгих нудних статей, а тільки, знаєте, «родзиночки». Сьогоднішній читач лінується читати довгу статтю. Вона мені імпонує, я її люблю, планую передплатити, щоб мати регулярно. Чесно кажучи – я про неї довідався аж через півроку від заснування. Хочу побажати газеті, щоб вона залишалася незалежною, хоч це й важко. Ще хотілося б, аби ви більше писали на релігійну тематику, потрібно, щоб Боже Слово не тільки церква несла, а й світська преса.
Юрій Войтів, депутат облради, головний лікар району Мені подобається газета «Коловорот». Завжди її читаю. Знаходжу багато цікавої інформації, тексти написані гарно, професійно. А в останніх номерах матеріали дуже добре посортовані. Трапляються речі аналітичні, публіцистичні, просто новини. Іноді є статті, котрі несуть дещо неоднозначну думку, але дискусія – це завжди добре. Я радий, що на Старосамбірщині є така газета. Тому бажаю колективу наснаги і ще більше читачів.
Ігор Макар, директор газети «Голос Прикарпаття» Перший рік для кожної газети – це рік проби пера, рік випробувань, пізнання читача. Загалом я позитивно ставлюся до «Коловороту». Примітивно думати, що конкуренція – це погано. Ми живемо у час ринкових відносин. Читач повинен отримувати різні точки зору – щоб йому було легше розібратися в житті. Для нормального демократичного суспільства це йде лише на користь. У газеті траплялися дрібні неточності – але взагалі вона мені подобається.
Опитували Галина Антошик і Тетяна Михаць
8 грудня 2011 № 47 (051)
інтерв’ю
У житті нечасто доводиться спілкуватися з людьми, які є визнаними професіоналами у своїй галузі. Що більше, досягнули визнання не лише на батьківщині, а й за кордоном. Сьогоднішній гість “Коловороту” відомий не стільки в Україні, скільки у Європі. Андрій Лужецький – уродженець села Бусовисько, що на Стросамбірщині – один із
5
наймолодших генетиків Європи, який має власну лабораторію, де працює над винайденням нових антибіотиків. Про те, як досяг успіху, у якому стані перебуває нині українська наука та про перспективи для українців бути успішними пан Андрій розповів читачам газети “Коловорот”.
Андрій Лужецький: У світі з’явилися бактерії, від яких людство не має жодних ліків – Пане Андрію, розкажіть, з чого почалося Ваше захоплення наукою загалом та генетикою зокрема? – Захоплення з’явилося у класі 4-ому. У нас була вчителька з біології Марія Дмитрівна Мартиняк. Вона зацікавила мене біологією і відтоді я вже чітко зрозумів, що хочу займатися цим досить серйозно. Тоді я для себе визначив, що буду вступати на біологічний факультет в університет. А вже у класі десятому-одинадцятому чітко знав, що хочу займатися саме генетикою. Цьому завдячую іншій своїй вчительці Тетяні Володимирівні Левченко. Вона серйозно поставилася до мого інтересу, запрошувала викладачів із університету, щоб нам читали лекції. Вона ж зробила і спеціалізований клас – біологічний. І це в останні два роки допомогло мені зрозуміти, що таке генетика і що це – моє. Нині я б хотів подякувати вчителям. На жаль, їх праця у великій мірі є невдячна. Тим паче, прикро було почути, що над інтернатом у Стрілках нависла загроза закриття. Згодом я вступив в університет, де навчався на кафедрі генетики. Після закінчення пішов у аспірантуру і на другому році побачив статтю в міжнародному журналі, де група з Фрайбурга в Німеччині не могла вирішити якесь одне конкретне питання. А я на це питання вже півроку як відповів. Тому написав листа їм. Місцевий професор зацікавився і відразу мене запросив до них. Окрім того, я написав свій перший грант на 10 тис. євро. І коли виграв його, то зміг поїхати в Німеччину на наукову роботу на півроку. Попрацював, повернувся до дому, захистився і буквально через місяць мене запросили на постійну роботу у Фрайбург. – Чому вони Вас запросили? – Я зміг зробити якусь частину роботи, яку не змогли зробити вони. Загалом, це була досить проста робота, як я тепер розумію. Але в мене було дуже просте вирішення, яке дозволило їм просунутися дуже сильно вперед. Згодом, на основі тих експериментів, які мені вдалось зробити тоді, я будував свою роботу у Фрайбурзі наступні 3-4 роки. – А чим саме Ви займаєтеся? – Ми працюємо з бактеріями, які продукують різні біологічно активні речовини (БАРи). Це можуть бути антибіотики, протипухлинні препарати. Суть роботи, якщо коротко, це – маніпуляції з бактеріями. Ми різними методами намагаємося їх видозмінювати і заставляти їх робити корисні речі. Наприклад, нові антибіотики. – Тобто Ви розробляєте нові ліки? – Я б сказав, що це робота з мікробами, які продукують ліки. Тому що з ліками це вже йде наступний етап. З ліками працюють більше фармацевти. Це більш технологічний процес. Наша участь більш фундаментальна. Ми створюємо сполуки, які в перспективі можуть стати ліками. Але це процес дуже довготривалий. Від наших маніпуляцій із бактеріями до появи ліків у аптеці минає 8-10 років і коштує це приблизно мільярд доларів. Тому це ризикований бізнес для багатьох компаній. Але життєво необхідний, бо нині в Європі величезна проблема з антибіотиками. Уже існують групи бактерій, проти яких в цілому світі немає жодного антибіотика. Тобто якщо людині не пощастить і вона інфікується такою бактерією, то шансу врятуватися у неї просто немає. – Це штучно створені кимось бактерії? – Ні. Це природні бактерії. Просто вони пристосовуються до антибіотиків дуже швидко. Як було з пеніциліном свого часу. Коли його винайшли під час Другої світової війни, то він убивав абсолютну більшість бактерій. Але через 5 років пеніцилін знищував уже тільки 50% бактерій, а через 10-ть – ще менше. Такий же процес триває і нині. Є багато патогенів, проти яких немає жодного ліку. І це дійсно може призвести до серйозних епідемій у всьому світi. Це проблема, про яку говорять на всіх конференціях і медики, і біологи. – Ви зараз працюєте над виготовленням таких антибіотиків? – Я працюю у нещодавно створеному інституті фармацевтичних досліджень в місті Саарбрюкен. Основна його задача – пошук нових протиінфекційних засобів. Ми шукаємо все, що може бути активне проти патогенів. І коли ми знаходимо сполуки, передаємо їх технологамфармацевтам, які починають вивчати, як ця сполука впливає на організм людини. Але останні не завжди зацікавлені у появі нових антибіотиків. Я кажу про фармацевтичні компанії. – Чому? – Тому що дуже малий прибуток з інвестицій. Якщо людина починає хворіти, то вона п’є антибіотик лише 5-10 днів. Набагато прибутковішим
кордоном, то я вибрав би школу і працював би тут. Але наразі цінність цієї роботи різна. Те, що я можу зробити там, є більшим ніж те, що я можу зробити тут. – А ностальгія не викликає бажання всетаки повернутися? – Звичайно, викликає. І ностальгія є, і хочеться до людей наших, до землі. Деколи сльози навертаються. Але це та жертва, яку треба принести щоб зробити щось, що ти вважаєш цінним в глобальному масштабі. – Які емоції переживає людина, що майже 10 років прожила в Європі, коли приїжджає назад і стикається з українським сервісом, дорогами? – Перш за все, жаль. Але на все це можна закрити очі, якщо бачити поступ. Мене ж це все влаштовувало, коли я тут був. Загалом же, важко бачити, що більшість людей не розуміють, що потрібно робити, щоб жити краще.
є випускати, скажімо, інсулін для діабетиків чи якісь препарати проти тиску, які людина вживає протягом усього життя. Відповідно, інтересу у кампаній вкладати значні кошти та ресурси, щоб винайти нові антибіотики, немає. Тому на заході є спеціальні програми, які фінансує уряд. Це величезні кошти, які виділяються з бюджету. – Що вважаєте своїми досягненнями у Німеччині в науковій роботі? – Мені вдалося отримати кілька європейських та міжнародних грантів, які дозволять втілювати ідеї для створення нових препаратів. В загальній сумі це приблизно 3 мільйони євро. Це дуже конкурентна сфера. Тут лише 4-5% наукових груп, які подаються у результаті отримують фінансування. – 3 мільйони для пересічних людей – захмарні гроші. Для генетика це багато чи мало? – Багато чи мало – поняття відносні. За 3 млн. євро можна взяти на роботу 5 чоловік на 5 років. І це буде покриття зарплат та необхідних ресурсів: реактиви, поїздки на конференції... Цього достатньо, щоби втілити багато ідей. – Ви говорили про те, що західні уряди фінансують ті сфери досліджень в науці, що не фінансують приватні фармацевтичні компанії. В Україні навіть не думають про фінансування таких проектів? – Не думають і причин тому багато. Одна з основних – у нас наука в такому стані, що говорити про якийсь розвиток навіть не доводиться. Наука в стані животіння. – Чим відрізняється життя науковця в Німеччині та Україні? – Усім. Кардинально відрізняється. Науковцям у Німеччині не потрібно думати над матеріальною стороною роботи. Не секрет, що в Україні зарплати для науковців мінімальні. За них важко прожити. Тому людям важко фокусуватися на роботі. Але є більша проблема – відсутність об’єктивної оцінки роботи науковця. – Що маєте на увазі? – Я маю на увазі, що в нас для оцінки роботи науковця дуже часто використовують суб’єктивні фактори. Обізвав себе наш міністр освіти чи спікер парламенту видатним науковцем, і всі кажуть, що він видатний науковець. А не обізвав себе аспірант, який днями та ночами працює як проклятий – і він не видатний. На Заході по іншому. Там не оперують такими термінами. Там є чіткий результат, який можна виміряти цифрами. Там є критерії успішності науковця. І за цими цифрами вони визначають, кому давати гроші а кому ні. – Що потрібно, щоб змінити такий стан речей у нас? – Потрібно встановити чіткі критерії оцінки роботи науковців. Їх просто треба перейняти, щоб не вигадувати заново велосипед. Якщо ми встановимо одинакові критерії для всіх, то одразу стане зрозуміло, хто є хто в науці. У нас є купа академіків, котрі не мають жодної публікації у міжнародному журналі. Вони мають свої кишенькові журнали, які ніхто не читав і не буде читати. І при цьому отримують пожиттєві сти-
пендії в 500 доларів (це без урахування зарплатні і надбавок) і пільги. – Як можна встановити однакові критерії для всіх, якщо в українців так не прийнято? Як же “кумівство”? – Потрібна воля. Потрібна людина котра захоче об’єктивно оцінити стан науки в Україні. Такі люди є, але інша справа, що у вищому ешелоні керівництва наукою у нас є люди, які мають дуже опосередкований до неї стосунок. – Кого маєте на увазі? – Я кажу про “науковців” типу Литвина, які не розуміють ні суті, ні ролі науки в житті держави. Наш президент – теж із таких. Вони не розуміють науки. Їм легше нічого не робити і отримувати величезні зарплати, стипендії та пільги навіть за західними мірками. У мене в групі працює уже 7 людей з України. Працьовиті, розумні. Якщо дати таким людям можливість себе реалізувати, то ситуація в Україні зміниться дуже швидко. – А Ви не хочете повернутись на Україну і спробувати змінити нинішню ситуацію? – Я думав про це і пройшов досить тяжкий шлях еволюції і сумнівів. Коли я їхав, то не думав, що поїду так на довго. Але життя вносить свої корективи. І якщо зараз повернутись в Україну, то потрібно відмовитися від наукової діяльності. Тут будь-яка діяльність, крім політичної, не має для мене жодного змісту. – Чому? – Тому що, в Україні, аби змінити ситуацію, потрібно встановити чіткі прозорі правила гри. І для цього треба займатись політикою. А якщо займатись якоюсь своєю діяльністю, то в тебе одного чудового дня можуть усе забрати, розгромити, знищити. Будувати щось на піску – не має сенсу. Для себе я чітко визначив: якщо повертатися , треба забути про науку та починати змінювти ситуацію. Зараз же для мене науковий пріоритет є набагато важливішим. Не тому, що мені не хотілось змінити щось тут, а тому, що я реально оцінюю, що мені це не вдалось би це реалізувати у якомусь видимому майбутньому. Я кажу про період хоча б одного покоління. Свідомість людей змінити неможливо навіть за 10-20-30 років. Тому для себе я вирішив: краще я буду робити те, що буде найбільш цінним і для мене, і для всіх інших – займатись наукою та реалізовувати свої ідеї. – Ви розумієте, що ви фактично підписали вирок Україні, оскільки, за вашою логікою, сенсу боротись немає, бо політика – суцільне багно... – Боротись у політиці – не означає їхати на майдан. Можна створювати якісь осередки просвіти, як от ваша газета, Громадська формація “Дністер”, і старатись на тому етапі згуртовувати людей. Але ці люди повинні зрозуміти, що за свого життя вони результатів не побачать. Тому для мене це означає вибір повернутись у Бусовисько, спробувати стати вчителем у школі і починати працювати з дітьми. І я розумію, що завеликим рахунком, результату за життя я не побачу. Або ж займатись науковою діяльністю на Заході і старатись реалізувати свої ідеї на більш глобальному рівні. От якби в мене стояв вибір між роботою в школі і прибиранням за
– А що потрібно робити? У Німеччині наче такі самі люди: дві ноги, дві руки, голова... – Перший крок, який нам необхідно зробити, – почати говорити собі правду і перестати займатися самообманом. У нас дуже багато стереотипів та ілюзій. Що український народ найбільш працьовитий, наші чорноземи найкращі, ми найкраще співаємо, ми всі такі гарні, але всі такі нещасні. Якщо ми перестанемо себе обманювати і спробуємо максимально об’єктивно оцінити наш власний рівень і рівень нашої нації, то це буде перший крок. В усіх проблемах звинувачують владу, але усі розуміють, що в нас ліниві люди, які брешуть і обманюють. Якщо ми того не визнаємо, то ми ніколи не побачимо причини наших проблем. А як не побачимо причини поганого життя, то не зможемо її усунути, щоб почати краще жити. Це не процес 1 дня чи 1 року. Тому я скептично ставився до майдану 2004-го року. Бо свідомість людей не може змінитися за 10 днів. – Як змінити свідомість? – Газети повинні писати про нас про таких, якими ми є, а не про таких, якими хочемо себе бачити. Від того, що я собі буду повторювати, ніби схожий на Бреда Піта, я ним ніколи не стану. Потрібно зрозуміти, що випадковостей у світі не буває. І цей стан у якому ми зараз є – закономірний. Я теж спершу думав: чому так несправедливо, що ми так зле живемо. Але друга думка, яка прийшла до мене під час цих роздумів – ми не такі хороші, як думаємо про себе. А третя думка, до якої я дійшов – щодо інших націй було б не справедливо, якщо б ми жили краще, ніж живемо. Бо для того, щоби отримати щось, треба докласти зусиль. А в нас інакше. Є, звісно, люди які з таким станом речей не хочуть миритись і намагаються щось робити. Але процес еволюції дуже довгий. Наше покоління мусить стати фундаментом, на якому наступнe побудує нормальну державу. – Другий крок який має бути? – Якщо ми знаємо причину, то треба шукати засоби для її усунення. У нас усе відбувається без плану. Потрібно визначити ціль і шукати методи для її досягнення. Потрібно змінювати правила гри. І в жодному разі не можна давати Україні більше грошей. В сучасних реаліях – це просто створити ще кількох олігархів. – Хто може змінити правила гри? – Зараз – ніхто. Зараз просто мусить формуватися кістяк людей, які цього хочуть. Можливо, в наступних поколіннях правила гри і зміняться. А зараз, думаю, те, що робить ваша газета – відкривати людям очі, поступово міняти їх свідомість – це правильний шлях. Це крапля в морі, але це поступ вперед. От так воно і буде. За один день точно нічого не зміниться. – Якщо говорити про методи впровадження змін у суспільстві – знизу (з села Бусовисько, наприклад) і зверху (з поста президента держави). Який ефективніший? – Вони настільки повя’зані, що їх можна об’єднати в один. За нинішньої свідомості українців на верхівці держави просто не може з’явитися людина, яка захоче все кардинально змінити. Це виключено. Відповідно – це означає, що треба міняти свідомість та світогляд людей знизу. І з часом з’явиться група людей, яка зможе мати представника у верхньому ешелоні влади, котрий зможе впроваджувати ці зміни зверху. Але все мусить починатися знизу. За моїми підрахунками, в нас близько 10% людей, які знають що робити і хочуть щось змінити. Думаю, що їх має бути більше, щоб все змінилося докорінно.
Розмовляв Роман Рак
6
трибуна
«Багато залежить від людини, яка потребує допомоги» Про нові можливості для кожного жителя нашого краю у розмові з Андрієм Лопушанським – Ви – засновник Благодійного фонду Андрія Лопушанського – завжди були активні як меценат у краї де народились? – Так, це мої рідні краї, за які постійно душа болить. Я завжди опікувався школою-інтернатом для дітей-сиріт і напівсиріт у селі Стрілки, з якого походять мої батьки. Для Лаврівського сиротинця свого часу обладнав комп’ютерний клас, придбав спортивний інвентар, одяг, взуття. Брав участь у будівництві школи та церкви у Добромилі, спорудженні пам’ятників Провідникові ОУН Степану Бандері в місті Старий Самбір і в місті Самбір, сприяв в оздоровленні дітей на базі готельного комплексу що в Трускавці… та я про все, що зробив за останні 10 років, зараз і не згадаю. – Говорять, що Ви допомагали дітям при вступі до вищих навчальних закладів… – Вступати у виші дітям із гірських територій дуже важко. Насамперед тому, що батькам складно дати дітям, дорогих у наш час, репетиторів, котрі їх належно підготують до вступу. Тому, кілька років тому у Добромилі я заснував базу для підготовки випускників до вступу у КНПУ ім. М. Драгоманова. Відповідно, обдаровані сільські діти із малозабезпечених родин отримали можливість вступити у столичний університет за державним замовленням. Сьогодні таких щасливців уже понад сорок – це молодь із Старосамбірського, Турківського, Самбірського районів. Зараз участь у цій «освітній програмі» беруть понад 300 абітурієнтів. Інколи цікавлюся як там мої студенти. І дуже тішить, що майже усі вони кращі серед одногрупників: відмінники, старости, беруть активну участь у громадському житті. – Ви започаткували програму «Народний адвокат» у кожному районному центрі нашого краю. Чим «Народний адвокат» допомагає звичайним людям? – Ось, наприклад, назбиралось звернень із правових питань: того образили, тому влада не допомогла, проблеми у підприємців, у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу, грядущі проблеми у зв’язку з пенсійною та земельними реформами. Адже йдеться про захист громадян, у тому числі – від чиновницького свавілля. Тому вирішив ініціювати соціальну програму “Народний адвокат”. Мета проста – надання правової допомоги громадянам. У районних центрах: Турка, Сколе, Старий Самбір, Самбір – і в містах: Добромиль, Хирів – ми відкриваємо кімнати–консультації “Народний адвокат”. У чітко визначені дні сюди приїжджають із Києва і Львова юристи, фахівці із земельного права, пенсійного та податкового законодавства й надають громадянам допомогу – консультації, а коли потрібно – й позовну заяву допоможуть написати. До вирішення питань, які виникають у судах, правоохоронних органах будемо залучати народних депутатів, і вони апелюватимуть до високих інстанцій шляхом депутатських звернень. У людей, котрі хочуть відстояти свої права, на жаль, часто опускаються руки через надмірну бюрократію у нашій державі або ж через відсутність можливості оплатити дорогі послуги юристів – тому програма «Народний адвокат» Андрія Лопушанського безкоштовно допомагає десяткам людей щодня відстояти їх права. Тільки так можна добитись справедливості! – І усім зможете допомогти? – Багато залежить ще від людини, котра потребує допомоги. Розкажу про такий випадок: коли я був депутатом Верховної Ради України, до мене звернулась дівчина, котра дуже хотіла вступити в аспірантуру до Київської консерваторії, а в неї не приймали документів. Я прийшов до ректора, а він обурився: чого це я тисну на нього. Я кажу: «Ви лише прийміть документи і прослухайте її». Він погодився. У день екзамену я і ще чотири народні депутати, мої колеги, прийшли на екзаменаційну комісію. Сидимо, слухаємо, у музиці, ви ж розумієте, нічого не тямимо. Ця дівчина таки вступила у консерваторію – зараз співає у найкращих операх Європи. Тому я кажу: «Завжди готовий, тому хто хоче, допомогти «привідкрити двері», посприяти, у тому числі – через консультантів «Народного адвоката». Але все інше – у ваших руках». – Одна з найбільших проблем у нашому регіоні – це працевлаштування… – Згоден. Я давно думав над цією проблемою. Тому було створено комерційну структуру з назвою «Прикарпаття – інвест». Її діяльність пов’язана з економічними проектами. Ініціюємо різноманітні економічні проекти. Поки що все це у процесі розробки. Будемо відновлювати підприємства та заводи у нашому краї, щоб створити нові робочі місця. Намагатимемось також допомогти
«КОЛОВОРОТ» РЕКОМЕНДУЄ Почитати: Іван Дзюба. «Є поети для епох». Київ, «Либідь», 2011 Побачила світ книга Iвана Дзюби про життя і творчість Ліни Костенко. Особливість видання у тому, що вперше культова українська поетка відкривається читачу не лише як автор, а й як людина. До створення книги долучилися і сама Ліна Костенко, і її донька Оксана Пахльовська. Унаслідок такої співпраці вийшла книжка, яка не має собі подібних: одна частина – дослідницька, яка базується на роздумах Івана Дзюби про творчість Ліни Костенко, а далі – знову про творчість, але вже на тлі автобіографічних розповідей Ліни Василівни.
Левко Лук’яненко. «Сповідь у камері смертника». Київ, «Поліпринт», 2011 У книзі відомого політичного і державного діяча, Героя України Лук´яненка висвітлюються героїчні сторінки боротьби за незалежність України. Побачені на власні очі жахи радянської каральної системи описані живо, ніби просто там і писалися.
Подивитися:
Остання любов на Землі Жанр: Драма, Мелодрама У ролях: Юен МакГрегор, Єва Грін Режисер: Девід МакКензі Земля зіткнулася з небувалим лихом. У різних країнах, на кожному континенті люди в буквальному сенсі позбавляються почуттів... Майкл і Сьюзен вважають свій зв’язок швидкоплинним, але коли стає ясно, що світ невблаганно наближається до кінця, герої розуміють: їм уже не прожити одне без одного. Але що залишиться, коли зникнуть останні почуття?
Людина, яка змінила все
Довідка
Андрій Лопушанський народився у 1962 році в м. Добромиль у вчительській сім’ї. Закінчив Івано–Франківський інститут нафти і газу. Захистив кандидатську дисертацію. Став визнаним фахівцем у галузі енергетики та енергозберігальних технологій. Багаторічний благодійник та меценат. Одружений. Разом із дружиною виховують четверо дітей – трьох синів і доньку. селянам, тому незабаром буде проведено сільськогосподарський форум, де спробуємо розв’язати кілька проблем і в сільському господарстві. – Андрій Ярославович Лопушанський – народний депутат України п’ятого скликання, меценат, впливова особа, котра обіймає важливі державні посади. А що Ви пам’ятаєте з дитинства? – Я народився у сім’ї вчителів. Мама викладала математику, а тато – українську мову. Дитинство провів у селі Стрілки – звідти походять мої батьки, там у мого дідуся був перший кам’яний будинок, який він сам спорудив. У цьому будинку всі кути були заокруглені – це допомагало зберігати тепло у будинку довше, ніж якщо би він мав гострі кути. Пам’ятаю Добромиль – мої батьки приїхали працювати туди після закінчення педагогічного інституту, там я і народився. Ще добре пам’ятаю школу… – Фонд Андрія Лопушанського робить багато хороших справ: і дітям допомагаєте, і їх батькам, установлюєте пам’ятники С. Бандері та іншим визначним Героям України. Та робите Ви це мовчки, мало хто знає, що це – Ваша заслуга? – Вважаю, що хороші справи потрібно просто робити – хай про це говорять інші, а я робитиму. Головне, щоб завдяки Вашому виданню більше людей нашого рідного Прикарпатського краю дізнались про нові можливості та допомогу, яку надає Фонд Андрія Лопушанського. А ми вже зі своєї сторони зробимо усе, щоб надати допомогу. Микола Шийко
Жанр: драма, біографія, спорт В головних ролях: Бред Пітт, Джона Хілл, Філіп Сеймур Хоффман Режисер Беннетт Міллєр Розкішна спортивна драма «Людина, яка змінила все» з Бредом Піттом у головній ролі заснована на реальних подіях, описаних в однойменному бестселері Майкла Льюїса. До речі, минулого року екранізація іншого роману Льюїса «Невидима сторона», який так само був присвячений бейсболу, стала світовим касовим хітом, а Сандра Баллок отримала премію «Оскар» за головну роль. Що стосується нового фільму, то в числі його авторів сценарію відразу два володаря «Оскара» – Стівен Зайллян (премія за «Список Шиндлера») і Аарон Соркін (премія за «Соціальну мережу»), а в акторському складі присутній Філіп Сеймур Хоффман (премія «Оскар» за драму «Капоте»). Мабуть, навіть недосвідченим кіноманам не потрібно пояснювати, що даному фільму спочатку забезпечений не тільки комерційний, а й глядацький успіх. Сюжет фільму «Людина, яка змінила все» будується навколо головного героя – директора спортивного клубу Біллі Біна. Будучи сам колишнім бейсболістом, Біллі не визнає жодного іншого результату, крім перемоги, але його провінційна команда зі скромним бюджетом не може дозволити собі «зіркових» гравців. Намагаючись знайти вирішення проблеми, Біллі наймає собі помічника, випускника Гарварда, Пітера Бренда, від якого дізнається про саберметрію – новітній метод підбору гравців за допомогою комп’ютерного аналізу їхніх фізичних даних. Нововведення не влаштовують колег і раду директорів команди, а тут ще неприємності у відносинах з колишньою дружиною Шерон…
Послухати: Антитіла, “Вибирай”, 2011 Величезній кількості радіослухачів знайомий мотив “я буду-вуду-буду-вуду-буду”, який після першого прослуховування вперто застрягає у голові і крутиться там мало не тиждень. Завдяки цій пісні український гурт “Антитіла” свого часу досяг популярності, пізніше випустивши ще низку радіохітів. Цього тижня хлопці презентували свій другий студійний альбом із кназвою “Вибирай”, до якого увійшли 14 пісень. Найвідоміші з них вже давно викладено в інтернеті і радіоефірі, кліпи на них впевнено крокують українськими музичними каналами: “Рожеві діви” зі своїм ліричним настроєм, “Вибирай” із закликом не “пити чужі думки”, “Біла ворона” із запальною динамікою. Як кажуть самі музиканти, концепція альбому була не просто розважальною, а й соціальною. Наприклад, пісні “Вибирай” і “Невидимка”, котрі закликають людей задуматись над певними речами і, можливо, у якісь моменти не наробити дурниць.
7
довідка
8 грудня 2011 № 47 (051)
здоров’я
Суперкористь Ламінарія, або морська капуста, – джерело безлічі корисних речовин Йод для нашого організму – незамінна річ. Багато його саме у морській капусті. Вона має дещо специфічний смак, але регулярне вживання цієї капусти забезпечить організм таким необхідним для мешканців Західної України, зокрема Старосамбірщини, йодом. За статистикою, дві третини українців відчувають йододефіцит. Звичайній капусті, навіть зважаючи на те, що вона є скарбницею вітамінів, далеко до своєї морської тезки. Адже остання, крім вітамінів, багата ще й на мінеральні речовини. Нестача йоду в організмі викликає важку хворобу – зоб. Недарма в аптеці так багато препаратів, що містять йод, а у магазинах продають йодовану сіль. Проблема йододефіциту є загальнонаціональною. Тому потрібно вживати продукти, у котрих міститься йод. Одним із них є водорість – морська капуста. Ламінарія, так насправді звуть цю буру водорість, містить зо два десятки мінеральних речовин, дуже корисних для людини. Наприклад – таку речовину як альгінат. Шлунок її не перетравлює, тому вона, проходячи шлунковокишковим трактом, абсорбує шкідливі бактерії, токсини, радіонукліди: так організм звільняється від шлаків. У ламінарії, окрім багатьох макро- і мікроелементів, є всі основні вітаміни. Вони – прекрасне джерело корисної та дефіцитної клітковини. Є у ній і фосфор, необхідний мозку, і калій, корисний для серця, при чому у рекордних кількостях. Морська капуста, як і інші водорості, є незамінним джерелом кальцію для тих, хто не вживає молока. У 100 г водоростей міститься 1000-1400 міліграм
кальцію. Ще ламінарія багата на залізо та вітамін В12 – тому вони завжди виручають вегетаріанців і тих, хто постить. Морська капуста підвищує рівень гемоглобіну та збільшує кількість еритроцитів у крові, позитивно впливає на нервову систему, має бактерицидну дію. Ще ламінарія виводить холестерин, уповільнюючи процес атеросклерозу. Високомолекулярні полісахариди активізують імунні реакції, перешкоджають утворенню тромбів, нормалізують обмінні процеси, регулюють водносольовий баланс.
Рослина настільки багата на вітаміни, що могла б позмагатися з такими вітамінними гігантами як: шипшина, лимон, помідор. Її ще використовують у косметології, адже ламінарія активізує клітинні процеси, розгладжує зморшки, зволожує шкіру і насичує її киснем, знімає набряки та подразнення, сприяє загоєнню ран і опіків. Проте, й у такого цілющого продукту є протипоказання – вагітність, несприйняття йоду, алергічні реакції, хвороби нирок та шлунково-кишкового тракту в гострих формах.
Підготувала Галина Антошик
ДО РЕЧІ Варто пам’ятати: коли говоримо про користь – маємо на увазі ламінарію без жодних хімічних добавок, згадку про які тепер можна знайти чи не на кожній етикетці будь-якого товару у супермаркеті. Тому, не всяка морська капуста є виключно корисною. Щоб дізнатися про додаткові «елементи» – перед покупкою варто глянути на склад продукту. У супермаркеті ми взяли дві упаковки маринованої морської капусти різних виробників – щоб детальніше ознайомитися зі складом продукту. Отже: і на першій, і на другій етикетках, окрім самої капусти, спецій, оцту, цукру, солі, олії та інших відомих складників, згадуються такі «Е-шки» як: Е211, Е202, Е612 (підсилювач смаку, глутамат натрію або мононатрієва сіль глутамінової кислоти). Вона, як дослідили на щурах японські вчені, зв’язується з рецепторами клітин сітківки ока, руйнує їх. Хоча щурам давали великі дози хімікату – регулярне його вживання у менших дозах призводить до тих же наслідків: глаукоми, сліпоти – проте вони більше розтягнуті у часі. До речі, щорічне споживання Е612 на планеті вже досягло 200 тис. тонн. Е211, або бензоат натрію, – натрієва сіль бензойної кислоти. Її застосовують для сповільнення процесу псування продукту. Водночас, Е211 стимулює розвиток алергічних реакцій, викликає утворення злоякісних пухлин. Третя «Е-шка» – Е202 – сорбат калію або калієва сіль сорбінової кислоти. Вона запобігає розмноженню різних грибків у продукті. Е202 не є шкідливим, але у межах дозволених норм.
юридична консультація
За покупками! Із 1 грудня Польща почала видавати жителям п’яти західноукраїнських областей шопінг-візи Перша шопінг-віза видається терміном на один тиждень, наступна – терміном до одного року. Віза буде шенгенською, а не польською національною – вона дає право подорожувати усіма країнами, що входять до Шенгенського простору. «При поданні першої заявки на отримання такої візи підставою для її виготовлення буде письмова декларація заявника, а час перебування у Польщі не повинен бути довшим за тиждень. Під час подання наступних заявок, за умови правомірного використання першої візи, підставою для виготовлення візи має бути наявність іменної фактури, що підтверджує здійснення покупок на території Польщі», – розповіли у прес-службі Міністерства закордонних справ Польщі. Друга віза видаватиметься щонайменше на півроку, але консул може вирішити видати одразу річну багаторазову шенгенську візу. Окрім заяви про намір здійснити покупки, заявник має подати стандартний набір документів для отримання шенгенської візи, зокрема анкету, закордонний та
внутрішній паспорти, страхування. А для другої треба ще додати оригінал іменного чеку, що підтверджує факт покупки у Польщі будь-якого товару. Не потрібне вже спеціальне запрошення від польської фірми. Проте, заявки на отримання шопінг-візи можна буде подавати тільки у візові центри, які діють уже із початку листопада у Львові (вул. Садова, 2а) та Івано-Франківську. Прийом документів коштує 225 грн. Ціна візи незмінна – 35 євро. Заявки на отримання шопінг-віз можуть подавати українці, котрі живуть у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Закарпатській, Чернівецькій областях. До речі, як повідомляє інформагентство УНІАН, торік шість польських консульств в Україні видали 450 тисяч віз. Генконсульство у Львові від початку року видало понад 250 тисяч віз, із яких 130 тисяч – шенгенські. А за даними польського Держкомстату, минулого року громадяни України купили у Польщі товарів на майже 800 млн доларів.
У вас вимагають хабар? Зателефонуйте на телефон довіри СБУ у Львівській області – (032) 298-66-22
Галина Антошик
історія з перших уст
Андрію, Андрію, на тебе ся надію Андріїв день – 13 грудня – славиться багатьма народними традиціями. Історично склалося так, що саме із цим днем українські селяни пов’язували найбільш містичні та загадкові прикмети. Святкові вечорниці, де дівчата ворожили собі на долю, були популярними чи не у всій Україні. А от конкретно у нашому районі зі святом Андрія асоціювалися… збитки. Сьогодні молодь дещо менше дотримується цього колоритного звичаю, тому «Коловорот» зібрав найцікавіші пригоди збиточників. Отож, сільські парубки вирушали пізно увечері до дворів, де мешкали молоді дівчата та робили там невеличкі збитки. Так, для сміху. Із часом традиція дещо втратила своє первинне значення, але основний зміст залишився – у Андрієву ніч треба робити збитки. Ось що пам’ятають наші читачі: Пані Ганна, 53 роки: «Йой, та хлопці бувало таке витворяли, що зранку було страшно вставати та на вулицю виходити. За молодості, звичайно, цікаво було. Бо кожна дівчина хотіла, аби парубки саме біля її хати збиткували. Це було повагою, ознакою того, що дівчина подобається хлопцям. Та по-іншому думали наші батьки, котрим ті збитки ну зовсім не подобалися. Найпопулярнішим
було – зняти хвіртку і викинути її куди подалі. Можна й не нести далеко – та тоді треба було сховати у якесь несподіване місце». Дмитро, 25 років: «Так, знімати брами вміли усі. Але то нецікаво. У нас був односельчанин, котрий усіх, так би мовити, «діставав». Любив молодих повчати, завжди якісь претензії мав до когось. Ну з ніким мирно не жив. То ми підкралися серед ночі, вкрали з його подвір΄я воза і витягнули його на сусідський виноградник. Той бідолаха мусів зранку просити чоловіків, аби допомогли йому зняти, бо сам не давав ради. От вже було сміху на все село. Провчили ми його трохи. А коли ще меншими були – то любили йти зранку на Андрія в школу. Ідеш по селі та регочеш із того, що старші хлопці наробили». Пані Катерина, 36 років: «Та ті хвіртки і вози – ніщо у порівнянні з тим, що одного разу зробили хлопці в селі моєї знайомої. Із занедбаного подвір΄я, де ніхто не мешкав, украли старий дерев΄яний туалет та поставили його на автобусній зупинці. Написали зверху крейдою «КАСА». Усі люди тоді ходили на те чудо дивитися. А так, то пригадую хіба, як на стінах будинку могли щось написати. Недавно чула, що сучасні юнаки взагалі балончиком вікна чи стіни розфарбовують. Ну, як на мене, це занадто».
Записала Тетяна Михаць
8
чтиво Франція, Англія і Швеція – не найгірший жереб, який міг випасти збірній України. Так вважає керманич нашої команди Олег Блохін. Як сказав Блохін на прес-конференції, присвяченій результатам жеребкування, суперники не були дуже втішені тим, що потрапили в одну групу з Україною. Наприклад, тренер французів Лоран Блан був замислений і стурбований. От кому таки пощастило – то це росіянам. Польща, Греція, Чехія – жодної топ-команди. Грай і виходь з групи. Утім, представники всіх команд, які гратимуть у цьому квартеті, в один голос стверджують, що шанси рівні. А як буде насправді – побачимо уже за півроку.
притчі
вітання Найкращого в світі брата, вірного друга, найріднішого синочка, коханого-прекоханого чоловіка Андрія Борковського вітають із Днем Ангела вся родина, зокрема й дружина Ганна, друзі, колеги по роботі, а також куми Ольга й Володимир. Будь мужнім, радуй своїх ближніх, Того хто поруч, розумій. І ангел в шатах білосніжних Хай береже тебе, Андрій!
Розрада
Дивись, куди йдеш!
Одна дівчинка повернулася від сусідки, у котрої щойно померла восьмирічна донька. – Чому ти ходила до пані Олі? – питає батько. – Щоб її розрадити, – відповіла дівчинка. – А як ти, така мала, могла її втішити? – Я обняла її, вона взяла мене на коліна, і я… плакала з нею. Якщо хтось поруч тебе страждає – плач разом із ним. Якщо хтось радіє – радій разом із ним. Любов – дивиться й бачить, чує і вислуховує. Любити – це брати участь усім своїм єством у радості чи горі ближнього. Той, хто любить – відкриває в собі безмежні можливості розради та співчуття. Ми – ангели тільки з одним крилом. Отже, ми можемо літати лише тоді, коли когось обіймаємо.
Колись давно в Японії користувалися паперовими ліхтарями зі свічками всередині. Однієї ночі якийсь чоловік дав ліхтар сліпому, щоб той міг безпечно дійти додому. – Мені він не потрібен, – сказав сліпий. – Темрява чи світло не мають для мене жодного значення. – Знаю, – відповів той чоловік. – Але якщо ти не матимеш його – то хтось може наштовхнутися на тебе. Отож, бери. Незрячий узяв ліхтар і пішов собі. Проте не встиг зробити й
анекдоти ***
Цікаво, чому у всіх дитячих лікарнях висять малюнки з Айболитем? Він же ветеринар!
Хай навкруги світліше буде Від твоїх помислів і дій, І хай завжди цінують люди Тебе й діла твої, Андрій.
***
Кранівник шостого розряду, не виходячи з роботи, забрав дитину з дитсадка.
Щастя і здоров’я! Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старосамбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом. Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.
старосамбірщина субота, 10 грудня
+1°/+6°
неділя, 11 грудня
-2°/+3°
понеділок, 12 грудня
-2°/+2°
вівторок, 13 грудня
-1°/+2°
середа, 14 грудня
+1°/+4°
четвер, 15 грудня
+1°/+3°
п’ятниця, 16 грудня
0°/+3°
***
Найкраща система проти крадіжки автомобіля – це стара засмальцьована інструкція з ремонту та експлуатації авто, що лежить на видному місці.
***
оголошення
Легкоатлет – найбільш незручний противник у бійці: якщо ти сильніший від нього – він утече від тебе, якщо ж він сильніший за тебе – то ти від нього не втечеш!
РОБОТА
Г азета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунктах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.
Запрошується на роботу адміністратор ресторану для роботи в місті Добромиль. Тел.: (098) 10 99 866. Запрошується на роботу бухгалтер. Тел.: 098 10 99 866 Запрошується на роботу висококваліфікований столяр (заробітна плата висока) Контактний телефон – (098) 10 998 66. Головний редактор: Роман Рак Над номером працювали: Всеволод Поліщук Тетяна Михаць Галина Антошик Адреса редакції: м. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11
кілька кроків, як хтось сильно штовхнув його. – Дивись, куди йдеш! – крикнув сліпий до незнайомця. – Хіба не бачиш мого ліхтаря? – Твоя свічка, брате, погасла, – відповів той. Хто не знає зухвалих осіб, котрі з гордістю йдуть по світу й не розуміють, що вони – сліпці, які несуть свою погаслу лампу. А багато з них хоче, щоб їх величали: “пане докторе”, “пане професоре”, “пане начальнику”, “пане директоре”. “Будьте мудрі, як змії” (Мт. 10:16).
Дизайн: Верстка: Літературне редагування: Художнє оформлення: Рекламний відділ: Відділ збуту:
***
Уряди Єгипту і Туреччини вимагають, щоб російські туристи фотографувалися на закордонний паспорт п’яними.
***
Оголошення: Загубився син начальника обласної ДАІ – хлопчик 12 років. Особливі прикмети: доктор технічних наук, професор, підполковник міліції.
***
Терористи взяли у полон Верховну Раду України. Вони пригрозили, що, якщо зараз же не отримають викуп, будуть кожні півгодини випускати по одному депутатові.
Всеволод Деревацький Олег Пеленичка Галина Мушеник Ростислав Лужецький 067 67-307-18 Богдан Гурин – 067 67-55-426
Львівське обласне видання газета «Коловорот» передплатний індекс: 89033
cвідоцтво серія ЛВ № 992245‑Р від 29.11.2010 р. Друк: ТзОВ «Друк Волині» Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»
Видавець: ТзОВ «Редакція газети «Коловорот» Наклад: 2000 примірників Періодичність: тижневик Підписано до друку: 7.12.2011 р.
© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами.