Смердить, але чим? У Старому Самборі палять невідомо якою речовиною. Відомо, що вона часом смердить, але ось чи хтось знає, чи вона безпечна для здоров’я…
15 грудня 2011 № 48 (052)
с. 3
Марія Нискогуз: Доки я працювала – скарг на вугілля не було Про деталі вугільної афери та про те, як потрапила на лікарняний після розмови в кабінеті Володимира Цегенька, в інтерв’ю “Коловороту” розповіла начальник відділу освіти РДА – Марія Нискогуз.
Засновники – громадська формація «Дністер», ПП «Екобескид»
с.5
рекомендована ціна 3 грн
Навіщо владі закривати “Коловорот”? Засновник ПП “Екобескид” Валерій Холодило підтвердив, що голова РДА Володимир Цегенько просив ліквідувати газету “Коловорот”
Газета – це дзеркало суспільства. Якщо розбити дзеркало – красивішим не станеш.
Якщо закрити газету, яка тебе критикує, поваги від людей теж не додасться.
Та, схоже, не всі у Старосамбірському районі це розуміють.
Детальніше про те, чи справді голова РДА Володимир Цегенько чинив дії, спрямовані на ліквідацію газети
«Коловорот», читайте у рубриці Світлина – Тетяна Михаць
«Новини».
с.
3
Диво не за горами Уже за кілька днів Свя тий Миколай обдарує чемних дітлахів пода рунками. І навіть у тих малюків, котрим нема кому організувати свято – казка таки буде. Ста росамбірські пластуни уже вкотре проводять акцію «Миколай про тебе не забуде». Загалом свято пройде у три етапи, та найбільшу увагу акцентують на вихованцях Лаврівського дитбудинку. «Для того, щоб діти із Лаврова відчули святкову атмосферу, ми вирішили, що було б добре виконати усі їхні бажання, – розповідає пластунка Юлія Катинська, – тому попросили написати листи для Святого Миколая.
Таким чином, дітки могли посправжньому попросити все, чого хочуть». Згодом пластуни зібрали конверти та роздали їх у школах. Кожен охочий брав собі одного листа і, відповідно, мав виконати бажання однієї дитини. Загалом у лаврівчан не особливо високі запити. Вони просять у святого те ж саме, що й діти із благополучних сімей: іграшки, щось із одягу, солодощі та мандарини. Цьогоріч пластуни зберуть усі подарунки та у п’ятницю відвідають Лаврів. Там покажуть дітям виставу про життя Святого Миколая і накриють солодкий стіл. «Для того, щоб вистачило коштів – ми розставили у торгових точках Старого
Самбора банки для пожертв, – каже пластунка Юля. – Як свідчить досвід попередніх років, назбирується в середньому вісімсот гривень». Свято чекає не тільки вихованців із Лаврова. У суботу учасники організації «Пласт» зберуть маленьких старосамбірян у місцевому «Карітасі» й також покажуть їм свою виставу та роздадуть солодощі. А в неділю сюрприз чекає усіх відвідувачів Літургії Греко-католицької парафії. За ініціативою пароха отця Михайла Николина, парафіянам роздадуть шоколадні серця. Адже серце – символ любові, а саме любов та щире людське серце «пропагує» Святий Миколай.
Тетяна Михаць
2
я так думаю
новини з болота Не думай про Росію “звисока”
Гноївка – як аргумент Відро гноївки – як аргумент у супере чці з місцевою владою використав чоловік у селі Трушевичі Старосам бірського району. Йому не сподо балося рішення влади у спірному земельному питанні, тому чоловік узяв гноївку і, завітавши у приміщен ня держоргану, обмазав нею стіни. За це житель Старосамбірщини отримав 15 діб адміністративного арешту. Деталі цього інциденту мені невідомі. Невідомі також і деталі земельної супере чки та мотиви, з яких селянин із Трушевич взявся за відро з гноївкою. Але попри це – він уже заслужив на повагу. Чоловік улаштував справжню акцію протесту. Не проплачену політичними партіями клоунаду – а реальну акцію спротиву. Так, можливо у доволі дивний спосіб, можливо з меркантильних інтересів. Але він не обурювався сусідові в маршрутці, не пускав слину невдоволення біля телевізора, лежачи на дивані. Він висловив протест таким способом, який вважав правильним. І це вартує поваги. Людей, здатних на такі вчинки, у нас часто називають не зовсім адекватними. Інколи так воно і є, але прикро за інше. У нас надто рідко відбуваються справжні акти спротиву системі. У нас так мало людей, спроможних на реальний протест навіть при захисті власних інтересів. Що вже казати про інтереси суспільства, нації чи держави. Комусь цей випадок може здатися смішним. Хтось може вважати смішним цього дядька, що використав як зброю відро з лайном. У мене він теж викликає радість. Щоправда, трішки іншого характеру. Я тішуся, що у нас ще є люди, котрі готові відстоювати свою позицію не в базарних суперечках чи інтелектуальних дискусіях – а справжніми вчинками в реальному житті. Цей селянин – свідчення того, що ми ще маємо шанс побудувати громадянське суспільство. Суспільство вільних людей, котрі вміють захищати власну думку і, найважливіше, – не бояться це робити усіма доступними способами. Бо лише тоді, коли ми навчимося відстоювати власні інтереси – ми станемо спроможними відстояти інтереси нашої держави.
Роман Рак
Сторінка «Я так думаю» є майданчиком для дискусії у газеті. Тексти, що тут з’являються містять виключно думку конкретних авторів. Тож певні опубліковані тези можуть не збігатися з позицією редакції газети. «Коловорот» вітає ініціативу позаштатних авторів до участі в дискусії, хоча й залишає за собою право не публікувати надіслані статті, якщо стилістика останніх буде суперечити стилю видання.
Хто б сподівався? Росіяни – ці шукачі «доброго царя» і «сильної руки» – влаштували щось схоже на революцію. Так – не надто масово, так – в основному в Москві та Петербурзі, але все ж хто сподівався на таке від них? 70 тисяч на Болотній площі – це для Москви насправді багато. Адже й на таку кількість ніхто не очікував. Інша річ, що навряд чи чогось суттєвого вдасться досягнути російським опозиціонерам цими мітингами. Не надто вони організовані, не мають спільної мети, не мають одного лідера. Та й загалом – окрім мирних стрічок (у нас – помаранчевих, у росіян – білих) нагадують «помаранчеві події» хіба тим, що територія теперішнього Майдану, на якому відбувалися українські протести, колись давно називалася «Козячим болотом». Утім, на мій погляд, взагалі було б помилкою вважати, що російські події є повторенням України-2004. У найкращому разі це може бути 2001 рік. Адже тоді в нас також об’єднувалися комуністи з націоналістами, ліберали, соціалісти… І теж не було ні одного лідера, ні чіткого бачення того, що далі. Та насправді, не було тоді можливості перемогти – ніяк. Але саме у той час було закладено ґрунт для наступних подій. Які, хто б що не говорив про поразку, все ж зробили відбиток на українському суспільстві. І колись, хочеться вірити, таки дадуть результат. Хочеться вірити і в те, що дадуть результат події у Росії. Адже за такого керівництва, яке є зараз в Україні, мати в сильного сусіда керівником розумного, але максимально цинічного Путіна – це як бомба з годинниковим
механізмом. Та хай навіть його не усунуть від влади. Нехай він трохи перелякається свого ж народу і, замість пошуку ворогів назовні й тиску на сусідні держави, хай краще вирішує реальні проблеми, що є всередині Росії. Навіть це дасть нам трохи часу та свіжого повітря, аби самим, без «допомоги» ззовні, розбиратися з тим, як нам будувати Україну. І нехай допоможе нам Бог. А отже – хай допоможе Бог вільним людям Росії.
Йолки
Дивують, до речі, не тільки росіяни. Дивують і українці. Насамперед ідеться про людей із Донбасу. Чи хтось чекав такої впертості від протестувальників у Донецьку, де ніби влада перемила всім мізки так, що не залишилося нічого від бажання свободи? Але ж ні – стоять, голодують, виходять на вулиці. Розвіюють стереотип про мовчазний натовп, котрий зробить те, що скажуть «дяді з телевізора». Дійшло до того, що донецькій владі довелося вигадувати нові способи боротьби з акціями протесту. Від способу, який вибрали, не знати, що робити спершу: чи сміятися з недолугості чиновників, чи плакати від того, що таке «горе» пробирається в нас у високе керівництво. Адже всі місця, де можна розбити намети для пікетування органів влади, у Донецьку засаджують ялинками. Чи, як полюбляє казати найвідоміший уродженець Донбасу, – «йолками». Екологи, звісно, мають тішитися. Адже площ у Донецьку багато – отже місто суттєво озеленять. От тільки ж самій місцевій владі варто замислитися. Гляди, народ згадає, що вихідці з Донбасу тісно товаришують не лише з «йолками», а ще й з вінками…
Леви не винні?
На жаль, далеко не всі на Донбасі можуть вийти за межі стереотипів, нав’язаних із телевізора й агіток. Багато хто з простих людей нічим не мудріший за тамтешню владу. От у Луганську вже вшосте (!) сталася біда з розмальованим левом, котрого подарував громаді цього міста Львів. П’ять разів вандали ламали лева – і його вдавалося якось поремонтувати. Але на шостий він просто розсипався зовсім – без варіантів відновлення. От питання: «Чим же завинила скульптура?» На ній не було ні портрету Бандери, ні патріотичних гасел – просто яскраво розфарбована тварина… Як сказав один луганський дописувач в інтернеті – львів’янам же не приходить у голову ламати подаровану Донецьком копію «Пальми Мерцалова», що стоїть поруч із вокзалом у Львові…
Галичани – не святі
Утім, не варто цим аж так тішитися. У нас теж вистачає тих, хто ганьбить наш регіон. То суддя Зварич «наколядує», а от тепер депутат обласної ради Василь Камінський «напричащався». Свій же, великий патріот зі «Свободи» всівся в «Ніссан» напідпитку, виїхав на зустрічну смугу, врізався в інше авто, завдав шкоди здоров’ю людей. Щастя, що він не має стосунку до Партії регіонів. Можливо, саме тому міліція не спустила ситуацію «на гальмах», а «патріота» забрали до відділку у «кайданках». І ви уявляєте, чим він виправдовується? «Увечері була Літургія, було Надвечір’я – приймав Святі Дари», – то таке пояснення самого депутата. Ну, справді, просто тобі копія Зварича. Той теж Святим Різдвом прикривався: колядуванням та сіянням. І не бояться ж Бога – ні москвофіли, ні патрійоти…
Кінець світу Що ближче до початку нового, 2012 року – то більше розмов про кінець світу. Уже, мабуть, усі чули і про Календар майя, котрий закінчується у грудні наступного року, і про якесь невідоме космічне тіло, зафіксоване якимись японськими астрономами, що нібито має зіткнутися з Землею. Ну, й фільм «2012» свого доклав… Не знаю, як вас, а мене це вже втомило. Чесне слово – настільки набридли ці розмови, що навіть, на відміну від більшості знайомих, не читав нічого про той клятий календар майя і не додивився жодного сюжету про таємниче космічне тіло. Чомусь я упевнений, що обмежений мозок сучасної людини, звиклий усе вирішувати за допомогою пульта телевізора та кнопок на пральній машинці чи ключах від автомобіля, все одно не може осягнути того символізму, який у свій календар вкладали майя. Люди, котрі зникли, так і не відкривши всіх своїх таємниць. Котрі знали, як працювати на землі однією мотикою і голими руками зводити піраміди. Хтось із нас таке може? Та жодний будівельний магнат чи відомий архітектор зараз за усе життя не вигадає як це зробити! Зрештою, навіщо чекати якогось кінця світу? Кінець світу відбувається на Землі чи не щосекунди. У когось помирає рідна людина. Хтось втрачає кохану жінку. У когось відбирають свободу. Врешті, я маю щастя знати людей, для котрих утрата можливості вільно висловлювати свою думку – то таки кінець світу. Замість того, щоб роздумувати про міфічні чорні планети чи давно забуте мистецтво астрономічних обчислень давніх племен, кожен із нас міг би присвятити на кілька хвилин більше, аби допомогти людям, котрі потребують підтримки тут і зараз. Когось розрадити, а когось і порятувати. Але ж, звісно, легше поклацати пультом від телевізора, сидячи на м’якому дивані чи поварнякати про це з кумом на кухні, принагідно розпивши пляшку-другу оковитої. На мій погляд, хто-хто, а чоловік на такі дурниці розмінюватися просто не має морального права. Мені вже навіть ближчі люди (чув, що таких і в Україні вже трохи є), котрі закуповуються припасами і зброєю (на випадок масової загибелі людей, війни чи мародерства), будують бункери, укріпляють хати. Можна вважати таких людей параноїками. І я бачу в тому великий сенс. Однак якщо той, хто вірить у байки про кінець світу чи просто якісь глобальні катаклізми лише точить ляси, то його я розумію ще менше. Чоловік повинен захищати свою родину, а не розпускати нюні. Таке вже у нас, хлопів, призначення у цьому світі. Тому хай той, хто вірить – щось робить. А той, хто не вірить – хай займається своїми справами. Незробленої роботи у нас із вами, дай Боже, – з головою і ще трішечки…
Антін Бандера
«КОЛОВОРОТ» продається у всіх газетних кіосках Старого Самбора, «Рукавичці» та магазині «Родинна ковбаска» біля вокзалу
Чи забагато почесних містян? Хочете бути почесним жителем Старого Самбора? Поспішайте, бо вже скоро процес набуття такого звання може суттєво ускладнитися. З ідеєю обмежити можливість присудження звання «Почесний громадянин міста» на сесії Старосамбірської міської ради виступив її депутат Володимир Ковтун. І хоча під час попередніх сесій більшість депутатів ідею пана Ковтуна не підтримали – депутат не здається та хоче добитися рішення, котре унеможливить перетворення мерії на «конвеєр видачі медалей». «Не можна таке високе звання присвоювати будь-кому, – пояснює Володимир Ковтун. – Я запропонував своїм колегам робити такі подарунки тільки до ювілейних дат Дня міста – тобто таких, котрі закінчуються на нуль та п’ять. Однак, на жаль, депутати вважають правильною іншу політику». Та втілити ініціативу в життя не буде легко. Принаймні тому, що іншої думки дотримується Іван Грись, міський голова Старо го Самбора. Пан Грись вважає, що кількість почесних громадян потрібно збільшувати
кожного року. Раз на п’ятиріччя, на погляд Івана Михайловича, – термін занадто тривалий. «Коловорот» з΄ясував: наскільки ж близько мерія до перетворення на «конвеєр». Отже, за двадцять років незалежності у Старому Самборі налічується всього лише вісім почесних жителів. І поки що у депутатів немає ідей щодо того, кого наступного вшанувати. Ту чи іншу кандидатуру може подати будь-хто. Не приймається лише самовисування. Депутатський корпус повинен проголосувати одноголосно. Критерії, за котрими обирають медалістів, можуть бути найрізноманітнішими: праця над добробутом і благоустроєм міста, спортивні досягнення, багатолітня та плідна праця на педагогічній чи лікарській ниві й т. ін. До речі, чутку про те, що почесне звання у Старому Самборі має львівський мер Ан дрій Садовий депутат Ковтун спростував: «Садовий не був і не є почесним жителем нашого міста. І, чесно кажучи, не бачу жодних підстав йому це звання присвоювати».
Тетяна Михаць
Смердить, але чим?
Скарги
За словами Зіновія Сольчани ка, депутата Старосамбірської міськради, до недавнього часу котельня, що розташована на вул. Проектній, палила газом. Але міська влада вирішила економити на блакитному паливі і завезла котел для спалювання твердого палива (дров, наприклад). Проте, нещодавно привезли кілька десятків мішків із якоюсь речовиною, схожою на відходи від переробки нафти. «17 листопада на сесії міськради я підняв питання щодо спалювання цієї речовини. Директор «Теплокомуненерго» Микола Кі шик дав слово, що палити більше
Минулого тижня кореспондент газети «Коловорот» вирішила спитати самих кочегарів, чим вони палять, і пішла до цієї котельні. Чоловіки запевнили, що нічого не чули про відходи від переробки нафти та почали демонструвати, як вони палять дровами, закидаючи великі поліна до печі. Проте, через кілька днів у супроводі пана Сольчаника ми знову прийшли до котельні, біля котрої лежало ще близько десяти мішків із цією речовиною. За словами депутата міськради – це вже залишки, а недавно тут лежала гора таких мішків. Також пан Зіновій показав шматок тієї чорної речовини, який він взяв у котельні. Вона чимось схожа на подрібнене вугілля, але масна та смердюча. Запах нафти від цього “палива” був настільки сильним і неприємним, що засльозилися очі.
БТІ отримало нові повноваження
На десятій сесії Старосамбірської районної ради, котра відбулася минулої середи, було прийнято рішення внести зміни до статуту КП «Старосамбірське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Відповідно до змін, бюро технічної інвентаризації матиме право виконувати роботи із землеупорядкування на території всіх сільських і міських рад, а також роботи, пов’язані з виготовленням проектів відводу для надання земельних ділянок у власність чи користування. Про це «Коловороту» розповів Роман Батю чок, перший заступник голови Старосамбірської райдержад міністрації. «Ми тривалий час не можемо вирішити остаточно питання із проведенням інвентаризації
земельних ділянок на території району та питання наповнення дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок плати за землю. Мова йде як про плату власників земельних ділянок, у вигляді земельного податку, так і про плату їх користувачів – у вигляді орендної плати за землю», – говорить пан Роман. За словами заступника голови РДА, нововведення дасть змогу наповнювати місцевий бюджет, а в людей, котрі платитимуть за землю податок, з’явиться стимул робити щось із нею, наводити лад. «Була думка створити окрему організацію для цього – але з метою економії коштів вирішили делегувати ці обов’язки БТІ, котре й так має пряме відношення до землі», – каже Роман Батючок. До слова, населенню Старосамбірщини на сьогодні видано зареєстрованих державних актів про право власності на земельні паї площею 15 тисяч гектарів. Досі до місцевих бюджетів не надходило ані копійки у вигляді земельного податку.
Галина Антошик
Нічний візит Двоє старших чоловіків і один непо внолітній – вирішили легко підза робити. У Старій Солі у понеділок, 5 грудня, двоє місцевих чоловіків, узявши із собою неповнолітнього, обікрали будинок. У будинку під час нічного проникнення зловмисників нікого не було, адже власники, котрі отримали це житло у спадок, не живуть у селі Стара Сіль. «Чоловіки виносили усе, що могли – навіть кухню розібрали, забрали металеві стовпці і продали все це згодом місцевому жителеві. У ході перевірки ми з’ясували, хто саме вчинив злочин. Усім трьом загрожує кримінальна відповідальність. А старшим чоловікам – ще й відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність», – розповів «Коловороту» Ігор Марадь, начальник Старо самбірського райвідділу міліції.
Галина Антошик
Палиці в колесах Проблеми малого та середнього бізнесу Малі й середні підприємства в Україні продовжують зіштовхува тися з суттєвими перешкодами на шляху власного розвитку як на рівні державної політики – так і на рівні ринкового середовища.
На око та ніс
Землі під контролем Старосамбірське районне бюро технічної інвентари зації (БТІ), після схвалення на останній сесії райради депутатами, отримало нові повноваження. Нововве дення полягає в тому, що організація буде займатися і земельними справами.
Світлина – Галини Антошик
цим котельня не буде. Це ж пообіцяв і голова міськради – але нічого не змінилося. Дивує мене й те, що дирекція школи та дитсадка, котрі є біля котельні, чомусь не реагує на те, що повітря біля них не є чистим», – розповідає пан Зіновій.
КОРОТКО
економіка
У Старому Самборі палять невідомо якою речовиною Минулого місяця до котель ні, що на вулиці Проектній, привезли десь зо 30 мішків із невідомою речовиною. Як виявилося – нею палили, а у повітрі смерділо нафтою та виділялася сажа, або ж технічний вуглець. У Старому Самборі карали тих, хто спа лював сухе листя, але в той же час заплющують очі на те, що котельня палить якимись нафтовими відходами.
3
новини
15 грудня 2011 № 48 (052)
Хто винен?
Найперше нас зацікавило: що саме за речовину спалюють та чи шкідлива вона для людей – тому ми пішли до тих, хто відповідає за котельні міста. Директор КП «Старий Самбіртеплокомуненерго» Микола Кішик при зустрічі з журналістом «Коловороту» поводився, м’яко кажучи, дивно. Спочатку вимагав посвідчення журналіста, тоді казав, що знає, хто нас прислав, а потім сказав, що інженер зараз на лікарняному, а він без нього не може знайти потрібний документ, де вказано, що це за паливо. Проте пан Микола запевнив нас,
що ця речовина є абсолютно безпечною: «Є всі документи, ліцензії, сертифікати – вона не може бути шкідливою». Також він погодився, що це паливо є значно дешевше, ніж, до прикладу, вугілля. Директор попросив нас прийти до нього не швидше, аніж наприкінці тижня – тоді він скаже нам точно, якою речовиною палять. «Коловорот» спробує довести справу до логічного завершення і розповісти на сторінках наступних номерів: чим насправді палять, чи це дійсно нешкідливо, та за чиєю вказівкою котельня палила цією дивною безіменною речовиною.
Галина Антошик
Навіщо владі закривати “Коловорот”? Закінчення, поч. – с. 1 З інтерв’ю з директором при ватного підприємства “Екобес кид” Тимуром Бедернічеком газеті стало відомо, що представники місцевої влади намагалися вплинути на засновника “Еко бескиду” Валерія Холодила з метою закриття газети “Коловорот”. Голова РДА Володимир Це генько начебто обіцяв посприяти у спорудженні вольєру, якщо “Коловорот” буде ліквідовано. Як відомо ПП “Екобескид”, є одним із засновників нашої газети. Журналісти “Коловороту” запитали про цей факт особисто у Володимира Цегенька. У коментарі він сказав, що це неправда і що з цього приводу уже готується лист-претензія. Через кілька днів газета отримала лист, у якому інформація про те, що пан Цегенько просив закрити нашу газету, названа “недостовірною, неправдивою” і такою, що “порочить імідж райадміністрації, як виконавчого органу влади в районі та честь, гідність і ділову репутацію Володимира Цегенька, як голови райдержадміністрації”. У цьому листі нас також запевнили, що РДА, виконуючи закони України, не втручається у роботу преси та підприємств, а також “чітко дотримується ви-
мог Закону України “Про доступ до публічної інформації”. Таким чином, голова райадміністрації вважає, що було опорочено його ділову репутацію і вимагає надати докази, що підтверджують інформацію, надруковану в газеті, або спростувати її. “Коловорот” звернувся по коментар до Валерія Холодила – засновника ПП “Екобескид”, щоб він підтвердив чи заперечив факт розмови про закриття газети. У відповідь до редакції було передано розписку такого змісту: «Я, Холодило Валерій Борисович, один із засновників Приватного підприємства «Екобескид», засвідчую, що перебуваючи у кабінеті голови Старосамбірської РДА Володимира Цегенька з питання погодження підприємству спорудження на території району вольєру для розведення карпатських оленів, я отримав усне підтвердження голови РДА у сприянні в спорудженні вольєру за умови моєї участі в «ліквідації» газети «Коловорот». Про цей факт готовий свідчити у суді”.
Роман Рак У цій статті йдеться про засновників газети «Коловорот»
Пан Василь має приватний бізнес ще з початку дев’яностих. На його думку, основними проблемами у малому та середньому бізнесі є нестабільність законодавства, високе податкове навантаження та перевірки контрольно-наглядових органів. «До 2005-го з перевірками приходити могли хоч кожного дня. Будь-яка служба, без жодного скерування. Одного разу прийшла до мене з перевіркою одна зі служб, взяли хлопці товарну книжку, а звідти випадають акти перевірки. Вони питають мене: «Що це?» Я кажу: «Ви в мене вже п’яті за сьогодні». Закрили книжку і пішли. За Ющенка усе змінилося – податкова мала лише один раз на рік планову перевірку, про яку попереджала за 10 днів. Тепер із першого січня все повертається – знову можуть прийти будь-коли. Ще проблемою є надто високі відрахування від зарплати працівника – в сумі майже половина виходить. Тому підприємці не хочуть брати працівників на офіційну роботу – це збитково», – каже пан Василь. Також, за його словами, у нашій країні зі всіма службами треба «дружити»: «Бо якщо не співпрацюватимеш – тобі створять всі умови для збитковості». На думку пана Івана, котрий лише нещодавно став підприємцем, у процедурі відкриття власного бізнесу є багато передумов для корупції. Люди, не бажаючи втрачати час, погоджуються дати хабара: «Щоб отримати дозвіл на ведення своєї підприємницької діяльності потрібно обійти повно кабінетів. Кожен чиновник має право дати відповідь упродовж 30 днів. І якщо не хочеш півроку чи довше чекати на їх підписи – краще заплати і май спокій». Нещодавно депутати Верховної Ради вирішили спростити чинну систему оподаткування для малого та середнього бізнесу. Підприємців пропонують поділити на чотири категорії. Кожну групу оподатковують порізному – що більше підприємство, то більші податки. На думку підприємців – це вже значний крок уперед. Нагадаємо, Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва» Верховна Рада прийняла 20 жовтня 2011 року. Як вважають експерти, закон дає можливість контролюючим і силовим органам чинити репресії стосовно бізнесу. Згідно з цим законом, податківці мають право анулювати свідоцтво платника податків за результатами перевірок, ставка оподаткування прив’язана до мінімальної зарплати, ліквідовується фіксований патент, що призведе до того, що люди змушені будуть платити податки незалежно від того, отримали вони доходи від бізнесу чи ні. Також закон скасовує мораторій на перевірки, якого підприємці добилися після “Податкового Майдану”.
Галина Антошик
4
тема тижня
Вугільна афера: нові відповіді, нові запитання Питання “хто винен у постачанні неякісного вугілля в школи Старосамбірщини” усе ще залишається без відповіді
Графіка – Юстина Могитич
Ось уже майже два місяці минуло від початку опалювального сезону, а в суперечливій ситуації з неякісним вугіл лям, яке потрапило у школи Старосам бірщини, спричинивши на певний час дискомфорт і загрозу здоров´ю дітей, досі більше питань, ніж відповідей. У попередніх матеріалах на цю тему ми спробували відповісти на деякі з них. Також ми задавали частину цих питань чиновникам райдержадміністрації, підприємцеві Віталію Рабковському і правоохоронцям. Але далеко не на всі, з різних причин, отримали відповіді. Однак ми продовжуватимемо слідкува ти за цією справою, доки не розповімо, з чиєї вини школярі мерзли минулого року і мають шанс мерзнути цьогоріч. Для початку ж спробуємо описати, як виглядає ситуація на цей момент. Єдиним незаперечним фактом наразі є те, що у низку шкіл Старосамбірщини потрапило неякісне вугілля. Про це говорять завгоспи і кочегари, про це говорять чиновники РДА. Утім, досі не зрозуміло, чи зроблено експертизу вугілля. Так само не зрозуміло, як саме неякісне паливо потрапило до шкіл. Адже перші машини, які приїхали до шкіл, привезли туди матеріал, цілком придатний до опалення. Що ж сталося згодом? Чи підприємець Віталій Рабковський в наступних партіях постачав інакше вугілля, ніж те, що було на початку? Сам підприємець в коментарях «Коловороту» запевняє, що такого він не робив. За словами пана Рабковського, якась частина вугілля могла бути гіршої якості, ніж інші, адже він його отримує напряму з шахти, а пласти не завжди однорідні. Утім, як каже підприємець, таке не могло статися з усім вугіллям, завезеним у школи Старосамбірщини. Саме тому він запропонував заступнику голови РДА Романові Батючку замінити ту частину вугілля, яка виявилася недостатньо якісною. На що Роман Батючок в коментарі «Коловороту» заявив, мовляв його шеф, Володимир Цегенько, вирішив не робити заміни, бо хотів, аби було проведено експертизи, визначено, скільки того неякісного вугілля є. Інший варіант – те, що замість нового, цьогорічного вугілля у школи могло потрапити минулорічне, ще в лютому визнане експертизами невідповідним нормам. Таке припущення, зокрема висловлює в інтерв´ю «Коловороту» начальник відділу освіти РДА Марія Нискогуз (детальніше про це – в інтерв´ю поруч). Інше питання – як таке могло статися? Через чийсь недогляд? Через свідому маніпуляцію? Хто мав право таке зробити? У будьякому разі, ця гіпотеза має право на життя на цей момент лише як гіпотеза, і не більше. Адже якщо б таке хтось провернув, то навряд чи він буде розповідати про це у коментарях. Щось прояснити можна було б, знаючи достеменно, в яких умовах відбирали вугілля на
експертизу і чи не могло б в цьому процесі (суто гіпотетично) відбутися якихось підмін. Однак журналістів бути присутніми при такій процедурі ніхто не запрошував. На третій варіант – також як на гіпотетичний і при цьому малоймовірний, натякає Віталій Рабковський. Мовляв, коли тільки відбувалися конкурси на постачання вугілля, про його товар старосамбірські чиновники відгукувалися дуже позитивно. Натомість про вугілля фірми «Сузір´я», яке поїхало в Стрілківський інтернат, були несхвальні відгуки – за словами того ж пана Рабковського. Утім, ідея про підміну вугілля одного постачальника вугіллям іншого, видається надто фантастичною навіть Віталію Рабковському. А ми й поготів не хотіли б її серйозно обговорювати. Щось прояснити могло б розслідування правоохоронців. Однак наразі – не прояснило. Керівник районної міліції Ігор Марадь в коментарі «Коловороту» у вівторок сказав, що кримінальну справу порушено і передано в прокуратуру. А от чи порушена вона за фактом, чи проти конкретних осіб, не сказав.
Зі слів головного міліціонера району, це вже повноваження прокуратури, вирішувати, як і проти кого справа піде далі. Але ж прокурор району Андрій Затварський вже в середу зранку заявив у коментарі нашому журналісту, що справи про вугілля з міліції у прокуратуру ще не передавали. І ми не будемо звинувачувати міліціонера у наданні неправдивої інформації. Цілком можливо, що виною неузгодженості є банальна інерція бюрократичної машини. Однак фактом залишається те, що ми досі не маємо навіть офіційної версії того, що ж саме сталося зі шкільним вугіллям. Не кажучи вже про те, як далеко за наявної ситуації до того, щоб визначити винних у цій вугільній афері. Міг би, звісно, дещо прояснити і сам Віталій Рабковський. У приватних розмовах з журналістами «не під запис» він значно гостріше розповідає про деяких посадових осіб Старосамбірщини. Однак наразі офіційно говорити відмовляється. Каже, що хоче дочекатися виплати йому 130 тисяч гривень за вугілля, яка, за законом, має відбутися до кінця року. А вже якщо її не буде, погрожує піти в прокуратуру.
Отож, навіть після звернень до чиновників РДА, міліції, прокуратури, підприємця, розмов із представниками шкіл, ми все ще маємо більше запитань, ніж відповідей. Дуже маленьку частину з них ми отримали в відповідях на запити чи в інтерв´ю з пані Марією Нискогуз, яке ви можете прочитати на сусідній сторінці. Продовження вугільної історії читайте у наступному номері газети “Коловорот”. P. s. Тим часом, як повідомили «Коловороту» у Центрі громадських зв´язків УМВС у Львівській області, вже майже готова до передачі у суд кримінальна справа, що стосується минулорічної вугільної афери. Як кажуть у ЦГЗ, радше за все, до суду її передадуть у січні. Там, як кажуть правоохоронці, фігурують і представники Старосамбірщини. Щоправда, сказати, в якій іпостасі – свідків чи обвинувачених, і хто саме, відмовилися, пославшись на таємницю слідства. Проте пообіцяли надати таку інформацію дещо пізніше.
Всеволод Поліщук, Галина Антошик, Тетяна Михаць
Опитування
Чому, на вашу думку, уже другий рік поспіль у районі стається скандал із неякісним вугіллям, завезеним у школи? Надія Заріцька, с. Чаплі Не знаю, чому. Важко відповісти, бо все це робиться там – нагорі, і ми не знаємо, чому та як. Але якби минулого року суворо покарали винних – цього уже боялися б знову допустити скандал.
Ігор Павлик, с. Воютичі Буває по-різному. Може, влада уже другий рік стикається з недобросовісними людьми, котрі хочуть обманути там, де є великі об’єми того, що завозять. Так і з поганим вугіллям – поміж добре могли «проштовхнути» неякісне. А як усе можливо перевірити?
Василина Калька, м. Старий Самбір Бо всім наплювати на дитяче здоров’я. Добре, що в кабінетах чиновників тепло, а діти можуть мерзнути хоч кожної зими. Банальний недогляд – нікого не хвилює, що там робиться у школах.
Наталія Лисяк, с. Тернава Та така ситуація може повторитися ще кілька років підряд. Усі мовчать, ніхто не висловлює своєї думки. От якби запротестували – може б і забоялися такі «чудеса» творити. Олеся Наливайко, гостює у Старому Самборі Так, я чула про цю вашу епопею з вугіллям. Моєї родички діти у школі вчаться в одному із сіл району – то ще минулого року про це розповідали. Та важко пояснити, чому ситуація повторилася… Може, через недбальство щодо своїх обов’язків?
Тетяна Бац, м. Добромиль Не мають чим зайнятися – от і «прокручують» усілякі афери. На чому тільки можна кошти відмивають. Їм завжди мало буде – скільки б не крали.
Опитувала Тетяна Михаць
15 грудня 2011 № 48 (052)
інтерв’ю
5
Про деталі вугільної афери, про команду голови райадміністрації та про те, як потрапи ла на лікарняний після розмови в кабінеті Володимира Цегенька в інтерв’ю “Коловоро ту” розповіла начальник відділу освіти Старосамбірської РДА – Марія Нискогуз.
Марія Нискогуз: Доки я працювала – скарг на вугілля не було – Пані Маріє, Ви нещодавно потрапили на лікарняний. Як ваше самопочуття? – Я і зараз на лікарняному. Я досі хвора. Можете собі уявити мій стан, якщо мене привезли швидкою в реанімацію з тиском 250 на 120. – Подейкують, що в реанімацію Ви потра пили після розмови з головою РДА Володи миром Цегеньком в його кабінеті. Це прав да? – Так, це правда. Я перенесла страшний стрес після цієї розмови. Хоча це була не стільки розмова. Голова РДА запросив мене до себе в кабінет і принизливим тоном почав зі мною говорити. У нас у відділі освіти була перед тим перевірка з адміністрації щодо кадрової роботи. Були певні зауваження. У мене є кадровик, який цим займається і до певної міри несе відповідальність. До 1 листопада я мусила проінформувати голову про усунення недоліків щодо кадрової роботи. Це було 25 жовтня, він запросив мене до себе і різким тоном сказав, щоб я писала пояснення. Розмова, звісно ж, відбувалася у присутності першого заступника, який сидів з іронічною посмішкою. Спершу я розгубилася – не зорієнтувалася про що йдеться, але відчула шалений тиск на мене. Я написала пояснення, та уже до того була зроблена заготовка мені на догану. – Чого стосувалося пояснення? – Приписів працівників РДА щодо кадрової роботи відділу освіти. Коли я прийшла у кабінет, поміряла тиск, то він уже був 250. Але я вирішила взяти себе в руки й заспокоїтися. Випила таблетки і за 20 хв вирішила знову зайти до голови, але вже з бухгалтером. Перед тим у нас була перевірка з фінуправління, де вказано, як ми здійснювали доплати нашим працівникам. Її зараз передали у прокуратуру. Але ці доплати уся область платить. А коли я проаналізувала доплати, які давала я і які давав мій попередник, то за 3 місяці мій попередник у час кризи роздав більше доплат, ніж я за рік. – Тобто претензії до Вас виникли через те, що ви начебто забагато доплат своїм праців никам видали? – Так. Вони чомусь раптом дуже прискіпливо почали ставитися до працівників моєї бухгалтерії. Але наша бухгалтерія – це специфічна робота: нарахування, довідки, пенсійні і т. д. Люди мають настільки великий об’єм роботи, що на 1200 грн, за які вони працюють зараз ніхто б не пішов. – Перевірки стосувалися тільки Вашого відділу чи перевіряли так усіх? – Ні. Це стосувалося тільки відділу освіти. – А чому? – Ви самі можете здогадатися. Я думаю, що це було цілеспрямовано... а зрештою.. знаєте чого? У відділі освіти завжди були гроші. Відбувалося це так – робили гарний жест і затверджували нам усю суму, яка нам прийшла по квоті. А потім ці гроші забирали. Керівництво району очевидно побачило, що бюджету вони не виконають – вирішили утіснити освіту, забравши з неї гроші. – Звідки забрали ці гроші? – Із Хирівської школи-інтернату, із Стрілківської школи-інтернату і навіть з дитячого будинку-сиротинця. – А чому і хто це робив? – Ці кошти знімалися за розпорядженням голови. Їх зняли, щоб перекинути в іншу галузь. – І куди пішли ці кошти? – Частину грошей віддали на медицину, а частина пішла на окремі сільські ради. – На які саме? – Боюся помилитися, але у мене є розпорядження. Мабуть сільським радам не вистачає на зарплату. – Що відбулося в кабінеті голови РДА, коли ви прийшли з бухгалтером? – Я йшла туди уже наче не своїми ногами. Але вирішила, що буду триматися, бо ці люди молодші від мене і я змусила себе не заплакати, хоча коли зайшла в кабінет, то практично говорити вже не могла. Я відчула, що лівий бік починає німіти. Ні руки не чула, ні обличчя. Я собі подумала ще тоді: “Господи, допоможи мені вийти з цього кабінету, щоб не впасти і не вмерти прямо
там”. По-перше – це було приниження велике для мене. Таке ставлення після того, як я стільки щиро працювала на цю команду, працювала на виборах, працювала на Партію регіонів. Ви знаєте, що я депутат 5-ти скликань. Минулих виборів я йшла від “Справедливості”, яку ніхто не знав. Але у мене пройшло 7 депутатів до райради. І це попри те, що я, вся моя сім’я, друзі, не голосували за “Справедливість”, а голосували за “Партію регіонів”, щоб збільшити тут показники. – Це правда, що Ви допомогли Володими рові Цегеньку перемогти на виборах? – Так. Я живу в Лінині. Це мій виборчий округ, де мене обирали люди 5 скликань. Бо не раз так буває, що тебе обрали, бо ти наобіцяв, а потім не виконав і втік балотуватися в інший округ. Я свій округ віддала Володимирові Дем’яновичу, переконала людей, що варто за нього голосувати, бо це молода перспективна людина. – Зараз не шкодуєте, що так зробили? – Знаєте, після бою кулаками не махають. Якщо чесно, я взагалі не думала йти на ці вибори, але мене переконав Володимир Горбовий, сказав, що потрібні досвідчені депутати. І ми навіть не особливо агітуючи за “Справедливість” провели 7 людей у райраду. Розклад там зараз такий: “Партія регіонів” – 8 людей, “Наша Україна” – 8, “Справедливість” – 7, “За Україну” – 3, і т. д. Але це все “розкручені бренди”, а за “Справедливість” ніхто тоді і не знав. – Що відбулося далі в кабінеті голови? – Це все відбувалося настільки принизливо, що за моїх 50 років життя мене ніхто так не принижував. Так зверхньо, наче ти ніхто. Ця поведінка голови... – А чому це відбулося? – Я не знаю чому, але мене в житті так чоловіки не ображали... У мене були опоненти – Цепенда, наприклад. Але ці люди поводили себе коректно. А тут... І коли я приїхала з роботи додому, то довелося викликати швидку, після чого я потрапила в реанімацію. Це важко пережити, бо голова ж знав, що я хворіла раніше, що у 2002 році мала інфаркт і маю проблеми з тиском. Разом з тим, я хотіла б подякувати нашим медикам. Якби не вони, то я б нині мабуть з вами не говорила, бо стан з яким я до них потрапила був дуже важкий. – Які Ваші міркування щодо причин такої різкої зміни ставлення до Вас з боку керівни цтва? – Я щиро не можу зрозуміти чому так сталося, але підозрюю, що причина у майбутніх виборах до Верховної Ради. Я так думаю. – Минулорічна історія із закупівлею не якісного вугілля повторилася. Чому? – Минулого року я не була начальником відділу освіти, коли закуповувалося вугілля. Цього року я поставила питання так, щоб до вугілля поставилися відповідально, щоб не дай Бог не повторилася минулорічна історія. Бо я знаю що таке вугілля для директора школи. Повірте, коли я працювала директором, то добре пам’ятаю скільки ночей доводилося проводити в котельні, щоб не було проблем з опаленням. У липні відбувся тендер. Я не є головою тендерного комітету і взагалі він відбувався, коли я у відпустці була. Коли я вийшла на роботу, то мене повідомили про переможців тендеру. Щоб не повторилася минулорічна історія я звернулася у правоохоронні органи, щоб вони перевірили достовірність усіх цих документів. ОБХСС перевірив документи і ПП “Рабковського” і “Сузіря”, що перемогли у тендері і видав довідку, що претензій жодних немає. І тоді, згідно із законом я підписала договір із “Рабковським”. А “Сузіря” відмовилося підписати договір. – Чому? – Я думаю, що у них в наявності не було сортового вугілля. Мабуть вони хотіли, як минулого року накрити школи рядовим вугіллям замість сортового. До речі, відмовилися вони дуже дивно – у телефонному режимі. – Коли завезли перший камаз вугілля від ПП “Рабковський”? – Ще до опалювального сезону. Його завезли у Стрільбицьку школу. Я дала команду директору школи, щоб він розпалив котли і спробував вугілля. Микола Іванович розпалив та сказав, що вугілля добре, що такого вугілля давно вже
не мали. І до 25-го жовтня, доки я була на роботі жодних скарг не було. Я щодня контролювала скільки і в яку школу завезли вугілля. Ви знаєте, що опалювальний сезон наближався, а вугілля у всіх школах ще не було. Тому кожного разу, коли поступала машина з вугіллям я спілкувалася із завгоспом. І він говорив, що вугілля нормальне. І станом на 25 жовтня жодних скарг директорів шкіл не було. Ні письмових, ні усних. – Скільки часу на той момент уже в шко лах опалювали? – Із 15-го жовтня – десять днів. Жодної скарги не було. Що сталося згодом – мені важко сказати. – Після того, як Ви потрапили на лікарня ний вугілля ще довозили? – Звичайно. – І воно виявилося неякісним? – Мабуть, що так, бо вугілля, яке завезли до 25-го було нормальне. Якби це було не так, то директори б почали одразу скаржитися, як минулого року. Я тоді одразу склала акти про неякісне вугілля, які є у кримінальній справі, порушеній за минулорічну історію. – Як Ви думаєте, що відбулося: це поста чальник завіз неякісне вугілля чи його тут хтось підмінив? – Справа в тому, що минулорічного неякісного вугілля залишилося доволі багато – 164 тонни. А можливо і більше. Я з “Рабковським” не маю жодних відносин, але коли порівняти те, що він привіз і те, що було минулого року – це небо і земля. Щоб говорити про неякісний завіз, треба брати проби з машини цього підприємця. Можливо хтось висипав нове вугілля до минулорічного. А потім звідти брали проби і визначали чи воно якісне – можливо Рабковський віддувається за чужі, минулорічні гріхи. – Газета отримала договір про закупівлю вугілля у якому йдеться, що в 5-ти денний термін після постачання має відбутися роз рахунок за вугілля і його експертиза. – Експертизу вугілля має робити підприємець, бо експертиза однієї проби коштує 1,5 тис. грн. Освіта не має таких коштів. І він має надати сертифікат якості. Якщо є підозри в когось, що вугілля неякісне, то запрошуються експерти, постачальник і правоохоронці при них беруться три проби. Після цього робиться експертиза, і тоді вже можна виставляти претензії комусь. – Пан Рабковський нам розповів, що він пропонував першому заступникові голови РДА провести таку експертизу, але той на чебто відмовився. Чому, на Вашу думку, не було проведено одразу експертизу, взявши до уваги минулорічний досвід, коли діти мерзли у школах? – Якби Рабковський мені запропонував зробити експертизу, то я була б обома руками за. А чому заступник голови РДА йому відмовив я не знаю. – Друга партія вугілля, яка начебто вияви лася неякісною, як доставлялася? – Воно доставляється одразу в школи від постачальника. На його машині. Тобто досипати щось у процесі доставки ніхто не міг. – Пан Рабковський також розповів газеті, що йому досі не заплатили 130 тисяч гри вень за вже доставлене вугілля і що від ньо го нібито вимагають щось у РДА. – Наскільки я знаю, Рабковському справді ще не заплатили. – Чому? – Бо відділу освіти фінвідділ не дає проплатити. – Чому? – А тепер у райадміністрації нова схема роботи. Щоб відділ освіти отримав гроші, які йому виділили, потрібно йти до першого заступника голови (Романа Батючка, – авт.). Раніше було так, що коштами розпоряджався начальник відділу освіти і він з бухгалтером несли відповідальність. Але десь з літа було поставлено питання так, що кожне платіжне доручення, окрім заро-
бітної плати потрібно погоджувати з Романом Батючком? – А навіщо це впровадили? – Не знаю. Роман Батючок після того давав “добро” фінуправлінню, і воно вже давало гроші. Повірте – це процес дуже важкий і працювати так надалі більше не можливо. Бо у відділі освіти станом на сьогодні не проплачено дуже багато коштів. Частину грошей непроплачено за виконані роботи. Розумієте? Люди зробили роботу, а їм не заплатили. – А чому так відбувається? Навіщо було зациклювати фінансові потоки в РДА на пер шому заступнику? – Я не знаю. Я раніше працювала начальником відділу освіти – і такого не було. Це якесь нововведення. Це, мабуть, контроль такий за бюджетними коштами. – І попри цей контроль не вдалося закупи ти якісного вугілля для шкіл? – Так. Але це ще не все. Навіть коли ми проводили капітальні ремонти у школах... Ми багато зробили цього року в школах. Дуже багато. А влітку, коли потрібно було розрахуватися з підприємцями, то потрібно було йти до Батючка і погоджувати кому платити за виконані роботи, а кому – ні. – Це вже після того, як були зроблені ре монти? – Так. – А чому? – Не знаю. Потрібно було йти і погоджувати. Начальник відділу освіти – це людина, котра потрапила у дуже невигідну ситуацію. По суті, ні Батючок, ні фінвідділ не несе відповідальності за неякісно виконані роботи, бо підписи під документами начальник ставить. Так виглядає, що мене зробили крайньою. До Романа Михайловича потрібно було йти за будь-яку дурницю і погоджувати. А чому за вугілля не заплатили я не знаю, бо це ж захищена стаття витрат. Якщо вугілля неякісне, то викликайте його, беріть експертизу, доводьте і тоді мотивуйте цим непроплату. А тепер ще й будуть великі проблеми з проплатою, бо накладна дійсна лише 5 днів. А як зараз бути, коли завезено вугілля у листопаді, а на календарі – грудень. – Якось усе ж незрозуміло хто ж насправді винен у тому, що школи Старосамбірщини отримали неякісне вугілля. – Не знаю. Щоб говорити про неякісне вугілля спершу потрібно мати на руках результати експертизи. – Але ж кочегари і директори шкіл ка жуть, що ним палити неможливо. – Я не можу когось зараз звинувачувати, бо цілком імовірно, що неякісне вугілля про яке ми говоримо – це залишки минулорічного. – А як минулорічне вугілля могло потра пити в школи, якщо Ви кажете, що машини прямо з Червонограда доставляли паливо до шкіл? – А його звідти ніхто не вивозив. У кожній школі був залишок неякісного вугілля. – Усе це нагадує якусь аферу, але поки що незрозуміло хто її затіяв. – Ми перечислили частину грошей на Рабковського. Те, що з відділу освіти ніхто не запхав туди руки – я вам гарантую. Можете бути певні. Ні голова тендерного комітету, ні я, ні інші працівники відділу. Я думаю, що на це запитання вам би конкретно міг відповісти пан Рабковський. – По минулорічній справі Вас допитували? – Так, мене викликали в УБОЗ у лютому місяці. Вони цікавилися тендерною документацією. Вони побачили мої заяви на голову адміністрації, побачили, що я не приховувала цього процесу, а навпаки – била у всі дзвони, які могла. – До Вас претензії в працівників УБОЗу були? – Ні. До мене не було.
Розмовляв Роман Рак
6
інтерв’ю
Вадим Піщало ніколи не був видатним футболістом. Принаймні таким, щоб його знали на території сусідньої (а народився він у Білорусі) України. Утім, далеко не завжди тренерами стають відомі гравці. Цьому приклад – Жозе Моурінью, тренер «Реала» і переможець Ліги чемпіонів з «Інтером», чи Віллаш-Боаш, голо вний у «Челсі», котрий минулого року переміг із «Порту» в Лізі Європи. Вадим таких титулів поки що не має. Зате має досвід виховання з юніорів футболістів, котрі грають у провідних клу бах Бельгії, Нідерландів і Німеччини. А найважливіше – досвід співпраці з Мішелем Брюнінксом, за методикою котрого зараз тренуються майже усі клуби вищого дивізіону Бельгії, а також деякі нідерландські, зокрема й «Аякс». Зараз Мішель Брюнінкс,
із котрим разом Вадим Піщало будував Школу топ-футболу при Федерації футболу Бельгії, перейшов на роботу у «Стандард» зі Льєжа і консультує з питань технічної підготовки футболіс тів мадридський «Реал». А от пан Вадим продовжив справу вчителя та відкрив нову школу у бельгійському містечку Рімст. Що ж пов’язує його зі Старосамбірщиною? Та хоча б те, що саме тут розпочнеться новий проект Вадима Піщала: підготовка футболістів у Бельгії за унікальною програмою для українських клубів. І саме тут знайшлася людина, котра допомагатиме у реалізації цього проекту. Детальніше про школу футболу та проблеми виховання молодих футболістів загалом – в ексклю зивному інтерв’ю Вадима Піщала «Коловороту».
Вадим Піщало: “Хлопці зі Стрілок можуть вирости в класних футболістів” – Вадиме, розкажіть, будь ласка, у чому суть вашого проекту, котрий ви називаєте унікальним. У чому полягає його унікаль ність? – Тут варто говорити про два аспекти. Перший – цілком новий підхід до виховання футболістів як до бізнесу. Покладаючись на досвід співпраці з одним із провідних європейських фахівців із підготовки молодих спортсменів Мішелем Брюнінксом, пропоную клубам із колишнього СРСР підготовку для них футболістів, котрі б не лише могли грати у футбол, непритаманний для гравців з України і Росії, але й продаватися на Захід. Адже як відбувається зараз? Для того, аби потрапити в клуб із Німеччини, Нідерландів, Бельгії – юному футболістові доведеться підписувати контракт з одним із клубів з цієї країни. По-перше, це шкодить клубам, що почали їхнє виховання, адже вони втрачають перспективних гравців. По-друге, дуже часто самі футболісти не можуть адаптуватися до умов іншої країни й іншого футболу. Так, вони мають певні задатки, переважно є фізично сильнішими за однолітків із західних країн. Однак усе це відходить на другий план, адже для того, щоб грати у західному клубі – потрібні радше вміння мислити на полі, техніка, тактичні знання і, що дуже важливо, здатність адаптуватися в колективі, який будується за зовсім іншим принципом. Ми ж пропонуємо інше. Права на футболіста залишаються за місцевим, у нашому випадку – українським клубом. Футболіст, отримавши потрібні знання і вміння, повертається додому, грає за рідний клуб, але в разі, якщо вдасться “засвітитися” вдома та зацікавити західних скаутів – він уже цілком адаптований до того, щоб відразу перейти до гри в Голландії, Бельгії чи Німеччині. Нам же не потрібні права на футболіста, як будь-якій клубній академії. Ми отримуємо лише гонорар за свою роботу, а вигоди від подальшого росту гравця як професіонала здобуває його рідний клуб. – А чому не можна просто організувати таку академію при одному з українських клубів? – Тут ми переходимо до другого аспекту. Відмінність підготовки футболістів у наших умовах – не лише в тому, що ми вчимо поіншому поводитися на полі. Це комплексний підхід, котрий включає також перебування в середовищі, у яке потенційно має потрапити футболіст, коли клуб буде готовий продати його на Захід. Зокрема, з першого ж дня наші вихованці починають вивчати мову. З огляду на більші перспективи Чемпіонату Голландії, ідеться про голландську мову, незважаючи на те, що ми розташовуємося у Бельгії. Та й географічно містечко Рімст, де базується школа, є майже на кордоні Бельгії з Німеччиною та Голландією. Друге – це адаптація українських юнаків до Західної культури, правил поведінки й підходів до роботи. Тут важливо, що це відбувається не лише за рахунок пояснення тренера-педагога, а природним чином. Адже в Україні футболісти змалку звикають до роботи «з-під палиці», їх постійно контро люють, закривають перед матчами на базі, увесь час остерігаються порушення дисципліни та спортивного режиму. Місцеві ж молоді гравці змалку звикають до того, що вони відповідають за свій стан і свою поведінку поза тренуваннями й іграми самі. І саме до цього ми призвичаюємо наших учнів. Їхній вільний час – справді вільний, але, спостерігаючи за тим, як поводяться їх колеги на Заході, вони перебирають звичку професійно ставитися до справи та не зловживати свободою. Адже тут, завдяки іншій культурі, значно менш поширені негативні наслідки «зіркової хвороби», коли, отримавши перший професійний контракт і чималі, як на молоду людину, гроші – футболіст іде в загули, гасає на дорогій машині та зовсім не думає про подальшу кар’єру. А скільки талантів так і не розкрилися через це на пострадянському просторі? Інше питання – гроші. У нас уже є земля, база, поля – за них не треба платити. Команда, котра готує футболістів, компактна: немає зайвих людей, як часто буває в Україні. Ті, хто потрібен час від часу, не працюють у штаті, а запрошуються на гонорарних умо-
Світлина – http://footballmind.eu/
«КОЛОВОРОТ» РЕКОМЕНДУЄ Почитати: Чарльз Діккенс. «Різдвяна історія». Львів: Видавництво Старого Лева, 2011 Опублікований у середині грудня 1843 року шеститисячний наклад «Різдвяної пісні» розійшовся ще до Різдва, та й наступні наклади розкупили дуже швидко. Саме «Різдвяна пісня» внесла в святкування потужний животворний дух морального й духовного очищення, доброчинності та єднання всіх людей у любові до Спасителя. Своєю повістю Діккенс заклав основи своєрідної «різдвяної філософії», яка культивується відтоді не лише в Англії, а й у всьому Західному світі. Книга здобула популярність у тодішньому західному суспільстві, яке шукало підтримки традиційних цінностей, і, мабуть, буде популярною в сучасній Україні. Тим паче, у новому виданні, перекладена гарною сучасною українською мовою.
Подивитися:
вах. Щоб ви розуміли, наприклад, коли я почув цифру, скільки складає бюджет маленької команди «Скала» з Моршина – у мене очі на лоба полізли. За ті самі гроші в нас можна підготувати «від А до Я» футболістів на чотири такі команди! – Звісно ж, гроші та адаптація – важливі питання. Але чим же все-таки відрізняєть ся сама підготовка футболіста від тієї, яку може організувати український клуб? – Проблема українського футболу – в тому, що з радянських часів система підготовки тут не змінюється. У вас був свій геніальний тренер – Лобановський. Це справді видатна людина, але велич її постаті зараз дуже заважає розвиватися тренерській думці. Адже більшість тренерів ще й досі намагаються копіювати його наробки. У той же час європейські тренери, котрі часто брали за основу ідеї Лобановського, уже давно їх розвинули і пішли далеко вперед. Якщо в Україні й досі в основі підготовки футболіста лежить розвиток його фізичних даних, то на Заході основа основ – уміння мислити на полі, прораховувати дії своїх партнерів та суперників на п’ять-шість пасів наперед. Подивіться на «Барселону», котра є еталоном зараз – так, вони багато рухаються, але все це надзвичайно осмислено: кожен футболіст знає, для чого він це робить, що він робитиме далі, і що робитимуть усі його партнери. Подібна філософія закладена і в методику Мішеля Брюнінкса, яку використовуємо ми. І, щоби не бути голослівним, скажу, що саме у втіленні пана Брюнінкса ці ідеї вже прийняли в знаменитому «Аяксі» (там працює з молодіжними командами один із учнів пана Мішеля), у кількох інших клубах вищого дивізіону Голландії та в більшості бельгійських клубів. Адже саме на це була спрямована наша робота на Федерацію футболу Бельгії… – Але як можна навчити людину мисли ти? Мусять же бути відповідні задатки… – Це помилкова думка. Головне – щоб людина, котра має відповідні фізичні дані для гри у футбол, хотіла вчитися. А думати на полі і під час тренувань її можна навчити. Це – теж один із аспектів підготовки: те, що ми базуємося на найновіших дослідженнях роботи людського мозку. Наприклад, важлива деталь: від природи більшість людей мають схильність до кращого розвитку лівої чи правої півкулі мозку. Як наслідок, у людини, по-перше, більш розвинуте або логічне, або творче мислення. По-друге, якщо говорити про футболістів, вони через це мають кращий удар із лівої або правої ноги, краще рухаються, коли в них м’яч і суперники зліва або справа. Але насправді будь-яку людину, котра дійсно цього хоче, можна навчити рівноцінно задіювати обидві півкулі мозку. У нас серед таких прийомів – спільний рух групи семи-восьми людей із м’ячем та без нього спочатку постійно вліво, виконуючи складні переміщення і контролюючи дії напарників; коли виконано цю вправу – напрямок руху різко змінюється вправо, і треба також ви-
конати складну систему пересувань та дій із м’ячем. Інший метод – застосування логічного апарату під час фізичних вправ. Наприклад, під час виконання віджимань ми просимо вести не прямий рахунок (один-два-три-чотири), а лише парними цифрами. Або фіксувати лише кожен четвертий рух. При цьому футболісти зосереджені на важкій фізичній вправі, а отже, логічні завдання вони виконують ніби між іншим, учаться обдумувати швидко і не напружуючись. До речі, під час таких занять розвиваються й лідерські навички. Для прикладу, вся команда стає в коло, а в центр виходить найбільш сором’язливий, несміливий хлопець. І саме він веде рахунок та задає ритм усім іншим. Із часом такими простими ходами можна людину навчити керувати діями партнерів – вести їх за собою. – А чому зараз ви потрапили саме на Старосамбірщину? Усе ж і в Україні, і в Росії є більш відомі футбольними досягнення ми регіони… – Тут варто почати трохи здалеку. Протягом останнього часу я їздив зі своїм проектом містами України та Росії, шукаючи партнерів для втілення ідеї, що вже працює в Бельгії та Голландії. Зокрема, вів переговори з московським «Локомотивом», був в академії «пітерського» «Зеніту», а перед поїздкою на Львівщину – у Києві розмовляв із представниками «Динамо». Так от, у великих клубах, як з’ясувалося, підготовка власних виконавців зараз опинилася навіть не на другому плані. Таке враження, що їм просто невигідно виховувати своїх гравців, хоча на словах усі декларують такий принцип. Тому селекційні служби, котрі шукають футболістів у Латинській Америці і на Балканах, мають набагато більші бюджети та повноваження, аніж клубні академії і школи. У Києві мені люди зі структури «Динамо» просто сказали, що навіть не варто пробувати щось таке робити. І порадили спробувати з клубами скромнішими, що їх може привабити перспектива заробляти на вихованні своїх футболістів. Так я й опинився на Львівщині. Тут, з одного боку, знайшлися партнери, котрі можуть дати фінансовий поштовх розвитку такого бізнесу, зокрема Микола Кміть, власник «Скали» з Моршина. З іншого боку – мені порадили звернутися до вашого земляка Івана Лужецького, котрий відомий своїм умінням працювати з юними футболістами. Так я й опинився у Стрілках. Тут дуже перспективні хлопці – в чому заслуга як Івана, так і прекрасної природи, адже чисте повітря та складні умови життя роблять їх здоровими і витривалими. До того ж, вони не мають спокус, які надає життя у великому місті. Упевнений, саме на прикладі футболістів зі Стрілок, а також команди із Моршина ми зможемо показати, що за короткий час можна виховати з місцевих дітей класних футболістів із європейським мисленням і стилем гри.
Розмовляв Антін Бандера
Шпигун, вийди геть Жанр: трилер, детектив У ролях: Гері Олдмен, Колін Ферт, Том Харді Режисер: Томас Альфредсон Багато співробітників британської розвідки здогадувалися, що в її керівництві давно засів “кріт”, працюючий на Росію. Але ті, хто наважувався про це заявляти відкрито – чомусь опинялися у відставці. Інші вважали за краще мовчати. Проте підтвердження існування російського агента прийшло із зовсім несподіваного боку. Починається таємне розслідування, очолене агентом у відставці – Джорджем Смайлі. І ніхто, а надто вище керівництво розвідки, не повинен здогадатися, що на “крота” знову оголошено полювання.
Послухати: НеДіля. Ді.Ор (2011) Лідер гурту «НеДіля», колишній учасник «Танку на Майдані Конго» Едуард Приступа випустив новий альбом під назвою «Ді. Ор». Така назва пояснюється тим, що над ним працювали дві людини: сам Едуард Приступа (відомий під прізвиськом “Діля”) та київський музика Орест Криса (він же “Орчик”). Початкові літери сценічних псевдонімів обох авторів і утворили назву нового альбому. Серед пісень, що увійшли до збірки, є як нові роботи, так і свіже акустичне звучання уже відомих хітів Ділі та його гурту. Окрім того, диск містить також деякі невидані композиції «ТНМК». Варто відзначити, що до написання деяких текстів для альбому «Ді.Ор» долучились черкаські репери «На Відміну Від», а пісня «Хелоу, Фідель», котра вже виходила окремим синглом, є сплавом творчості ялтинського гурту «Гіперкінез», Сашка Плана, Ділі, Орчика та «На Відміну Від». У музичних крамницях диск має з’явитися вже цього тижня.
7
довідка
15 грудня 2011 № 48 (052)
юридична консультація
Ні пуху, ні пера! Що потрібно, аби стати мисливцем Якщо хтось думає, що варто лише взяти на плече рушницю та вирушити до лісу – й він уже мисливець, то дуже сильно по миляється. Щоб стати справ жнім мисливцем, а не брако ньєром – потрібно спочатку виготовити чимало дозволів та ліцензій. Знавці розповіда ють, що це задоволення не з дешевих. Перш ніж вирушити до лісу за трофеєм, потрібно подолати перший етап – паперовий. Документів зібрати необхідно чимало, але це лише свідчить про те, що бути мисливцем – справа дуже відповідальна: користуючись вогнепальною зброєю, ти відповідаєш не лише за власну безпеку, а й за безпеку своїх колег-мисливців. То що ж потрібно для того, аби стати справжнім звіроловом? Найперше – це мати 18 років, як мінімум, хоча дозвіл на придбання зброї видають лише з 21-річного віку. За словами старосамбірського державного районного мисливствознавця Ярослава Волосянського, для того,
щоб отримати державне посвідчення мисливця, яке, до речі, є міжнародним, потрібно заповнити спеціальну анкету, надати копію паспорта та 3 фотокартки розміром 3х4. Мисливствознавець перевіряє дані, візує і відсилає до Львова. «У визначені дні є екзамени, склавши котрі – можна отримати посвідчення. Білети зроблені у формі тестів, питання стосуються техніки безпеки при полюванні, кінології, мисливства, знання зброї, мисливського законодавства. За 12 хвилин потрібно встигнути правильно відповісти на складні запитання. Через тиждень-два посвідчення буде готове», – розповідає пан Ярослав. Посвідчення видає Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства. Проте за грубі порушення посвідчення можуть забрати, але не більш ніж на 3 роки. Екзамени ж доведеться складати знову. Перед тим як купувати зброю, необхідно спочатку отримати дозвіл у міліції. Для цього потрібно принести копію паспорта, 4 фотокартки, характеристику з місця проживання (видають у сільській чи міській раді), відповідну медичну довідку, страху-
вання, довідку про відсутність судимостей та пройти курси з вивчення правил застосування зброї (їх місцеві мисливці проходять у Львові). Ще потрібен рапорт дільничного міліціонера, що протипоказань для користування зброєю у вас немає жодних. Перевіряють, також, чи є у вас сейф. Варто звернути увагу, що мисливець у лісі повинен обов’язково мати при собі пакет документів, а саме: державне посвідчення, щорічну контрольну картку обліку здобутої дичини (мисливець сам записує туди впольовану дичину), ліцензія або відстрільну картку, дозвіл на володіння мисливською зброєю, документи на мисливського собаку. Навіть без одного з перелічених – він буде порушником. За словами Ярослава Волосянського, щороку за мисливськими посвідченнями звертаються у середньому близько 30-ти людей: «У 2008му було видано 25 посвідчень, а у 2009-му – 50. Одного року було тільки 7. Цьогоріч 14 людей звернулися по посвідчення».
Галина Антошик
історія з перших уст
Ой, хто-хто Миколая любить або Чи відвідував Святий Микола Радянський Союз
здоров’я
Як запобігти кору? Рівень захворюваності на кір в Україні цього року зріс у шість разів порівняно з минулим роком, – повідомляє МОЗ. Не минула ця біда і терени Старосамбірського району. Протягом декількох останніх тижнів тут також реєструють усе більше хворих. При цьому значну частину осіб, котрі звернулися за допомогою, було госпіталізовано. Як же захиститися від кору? Деякі профілактичні заходи можна здійснювати самостійно. Вони спрямовані, насамперед, на підвищення опірності організму до дії вірусів, тому допоможуть і для профілактики грипу та ГРВІ. Ефективними, особливо у період поширення захворюваності, є такі методи профілактики: – повноцінне харчування із включенням вітамінів у природному вигляді (перш за все – свіжі фрукти та овочі); – загартовування та часте провітрювання приміщень; – достатня кількість сну, регулярне чергування праці та відпочинку, щоденне вологе прибирання; – вживання загальнозміцнювальних і тонізувальних препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулювальної дії. Високоефективними є рекомендації загального санітарно-гігієнічного спрямування, зокрема: – часте миття рук із милом; – носіння захисної маски в осередку інфекції або при перших проявах застуди чи ГРВІ; – прикривання носа та рота хустинкою (або одноразовими серветками), особливо при кашлі та чханні. На завершення, хотілося б звернутися до читачів із проханням не займатись самолікуванням, адже кір – це серйозне захворювання, котре може призвести і до смерті. Якщо не вдалося запобігти хворобі – обов’язково зверніться до лікарів.
Наталія Польова, районний інфекціоніст, Богдан Надюк, завідуючий епідеміологічним відділом ДЗ «Старосамбірська районна СЕС»
ДОВІДКА Кір характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, катаральними явищами з боку верхніх дихальних шляхів, кон`юнктивітом, появою висипу, що покриває шкіру хворого. Сприйнятливість людини до кору дуже висока. Зараження становить 90– 98%, тобто усі діти й дорослі, котрі не хворіли на кір, але контактували з хворим, мають дуже високу ймовірність захворіти. Джерелом інфекції є хворий на кір. Найбільша заразність спостерігається на початковому періоді та в перші дні висипання. Передається кір повітряно-краплинним шляхом на значні відстані (через коридори, сходові клітки – у сусідні кімнати та квартири). Початок хвороби гострий. З’являються підвищення температури тіла до 38–39 °С, головний біль, кашель, нежить. Підвищення температури в перші дні у більшості випадків нестійке. Катаральні явища з кожним днем посилюються. Особливо посилюється кашель. З’являються світлобоязнь, сльозотеча – розвивається кон’юнктивіт. На 2–3-й день від початку хвороби на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів, інколи на слизовій оболонці губ та кон’юнктив, виникають дрібні, розміром із макову зернину, білуваті цятки, які піднімаються над слизовою оболонкою і оточені червоним обідком. Це плями Бєльського – Філатова – Копліка – визначальний для кору симптом, що має особливо важливе діагностичне значення. Тривалість катарального періоду – 2–4 дні, але може бути й до 5–6 днів, переважно у щеплених дітей. Перед появою висипань температура тіла часто знижується – іноді до норми. При виявленні таких симптомів слід негайно звернутись за медичною допомогою.
У вас вимагають хабар? Зателефонуйте на телефон довіри СБУ у Львівській області – (032) 298-66-22
Усі ми вже давно звикли до головного героя грудня – Святого Миколая. Подарун ки, котрі таємно з΄являються під подушкою у ніч із 18 на 19 грудня, є чи не найбіль шим дивом зимового циклу свят для дітлахів. Уже з по чатку зими пишуться листи у небесну канцелярію із про ханнями та побажаннями. Тут навіть основний критерій – бути чемним увесь рік – не дуже спрацьовує: кожен отримує бажане. Адже Мико лай дуже добрий. Як же поводилися діти, котрим у час їх дитинства заперечували існування будь-яких святих? Чи приходив Святий Микола до піонерів та жовтеняток, – дізнавалася наш кореспондент. «Звичайно, у школі нам нічого не говорили про Миколая, як от зараз, – розповідає Галина Іванівна, мама трьох дітей. – Ми святкували Новий рік, до нас приходив Дід Мороз із Снігуронькою. Відмінним учням навіть дарували різні подарунки. Переважно це були художні книжки або канцтовари. Якісь такі дрібнички – адже
тоді все це дуже дешево коштувало. Та було приємно». Проте все-таки, окрім червононосого Діда Мороза, радянські діти знали й Святого Миколая. Він, як виявилося, виконував свою роботу навіть у часи атеїзму. «Хоча про Миколая нам не казали вчителі, – продовжує пані Галя, – ми добре про нього знали. Звичайно, у церкві тоді були нечастими гостями, але батьки, бабусі та дідусі добре попіклувалися, аби ми пам’ятали про святого. Розповідали нам притчі: як Микола допомагав бідним. Тож наше покоління так само з нетерпінням чекало цього свята. Може, наші забаганки тоді були дещо меншими, але все одно Миколай творив дива». Хтось писав листи, хтось просто розповідав батькам що б йому хотілося отримати – і приносив Миколай радянським дітлахам одяг та іграшки, книжки й солодощі. Так само незамінними були і мандаринки. Отож, оскільки така чудова традиція зуміла пройти через комуністичний режим, віриться, що Святий Миколай спускатиметься на землю завжди. Шкода, що лише раз на рік.
Тетяна Михаць
8
чтиво притча
Як сліпить золото
Стародавня перська казка розповідає про чоловіка, що жив однією думкою, котра його ніколи не покидала: мати золото, якнайбільше золота. Це прагнення з’їдало йому мозок, з’їдало й серце. У того чоловіка не було жодної іншої думки, жодного іншого бажання: тільки золото і золото. Коли він ішов містом – нічого не бачив, окрім крамниць золотарів. Чоловік був так засліплений золотом, що не помічав багатьох гарних речей… Навіть срібла. Не бачив людей, дітей, квітів, блакитного неба. Одного дня терпець йому урвався – і він, забігши до ювелірної крамниці, почав хапати все, що було зроблене із золота… Звичайно, коли чоловік виходив – на нього уже чекала міліція з наручниками. Його спитали: – Як ти міг думати, що втечеш? Та ж у крамниці було повно людей! – Повно людей? – здивовано перепитав чоловік. – Я не бачив там нікого. Я бачив тільки золото. “Мають очі й не бачать”, – каже Біблія про тих, котрі байдужі до Христової науки. Це можна сказати і про багатьох наших сучасників. Вони засліплені блиском речей, тих речей, які щоденно пропагують та рекламують. Якось один професор поставив на досить великому білому аркуші малу чорну крапку і показав учням. – Що ви бачите? – спитав він. – Чорну крапку! – відповіли усі разом. – Так, ви всі бачите маленьку чорну крапку, – сказав професор. – Але ніхто не зауважив великого білого аркуша. У Талмуді, книзі, в котрій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: “У світі, що має настати, кожен із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, що Бог створив для нас, і які ми не хотіли бачити”. Життя – це серія хвилин: правдивий успіх приходить лише тоді, коли ми живемо усіма тими хвилинами сповна. Не ризикуй, ідучи за маленькою чорною крапкою, пройти повз великий білий аркуш.
вітання
Доброго друга, чуйного чоловіка, прекрасного батька і тестя Миколу Миколайовича Безуглого з Днем ангела та уродинами вітає вся велика сім’я зі Старого Самбора! Рідний Ви наш, хай буде ще на довгі роки Вашим покро вителем Святий Миколай, хай дасть Вам Бог з роси і води, будьте здорові та щасливі!
анекдоти *** Прийняти чоловіка таким, яким він є – може тільки військкомат.
Нехай Вас Бог благословляє, І від людей Вам буде шана, А щедра матінка-земля – Дає наснагу Вам щорана. Живіть щасливо сотню літ – На втіху всій своїй родині; Хай Бог Вас береже від бід У нашій славній Україні.
*** Жити потрібно так, щоб депресія була в інших.
субота, 17 грудня
+0°/+4°
неділя, 18 грудня
-2°/0°
понеділок, 19 грудня
-6°/+1°
вівторок, 20 грудня
-5°/-3°
середа, 21 грудня
-5°/-3°
четвер, 22 грудня
-5°/-3°
п’ятниця, 23 грудня
-5°/-4°
***
Газета «Коловорот» пропонує кожному мешканцю Старосамбірщини привітати друзів, колег чи близьких Вам людей з Днем народження чи іншим святом. Це можна зробити за тел.: (067) 673-07-18.
Пора б уже задуматися, де провести ніч із 31 грудня на 14 січня.
*** - Чому під час засідань Верховної Ради постійно чути хропіння? - Це у депутатів спить совість.
оголошення
***
РОБОТА
Г азета «Коловорот» прийме на роботу розповсюджувачів у Добромилі, Хирові, Нижанковичах та інших населених пунк тах району. Оплата за домовленістю. Тел.: 067 67 55 426 – Богдан.
Запрошується на роботу адміністратор ресторану для роботи в місті Добромиль.
Дочки Володимира Путіна не підуть на вибори – тому що батьків не вибирають.
*** Здається, у мене проблеми із зором. Заходжу в магазин – очі розбігаються. Дивлюся на ціни – очі на лоба лізуть. Заглядаю в гаманець – нічого не бачу...
Тел.: (098) 10 99 866. Запрошується на роботу бухгалтер. Тел.: 098 10 99 866. Запрошується на роботу висококваліфікований столяр (заробітна плата висока). Контактний телефон – (098) 10 998 66. Головний редактор: Роман Рак Над номером працювали: Всеволод Поліщук Тетяна Михаць Галина Антошик Адреса редакції: м. Старий Самбір, вул. Л. Галицького 25/11
старосамбірщина
Дизайн: Верстка: Літературне редагування: Художнє оформлення: Рекламний відділ: Відділ збуту:
*** Погода шепоче: “Купи пальто”. Зарплата шепоче: “І так тепло”.
*** Заробітна плата в Україні – як китайська дитяча іграшка: 10 хвилин погрався, зламалася – і чекаєш наступну...
Всеволод Деревацький Олег Пеленичка Галина Мушеник Ростислав Лужецький 067 67-307-18 Богдан Гурин – 067 67-55-426
Львівське обласне видання газета «Коловорот» передплатний індекс: 89033
cвідоцтво серія ЛВ № 992245‑Р від 29.11.2010 р. Друк: ТзОВ «Друк Волині» Засновники: ГФ «Дністер», ПП «Екобескид»
Видавець: ТзОВ «Редакція газети «Коловорот» Наклад: 2000 примірників Періодичність: тижневик Підписано до друку: 14.12.2011 р.
© Усі права на матеріали, надруковані у газеті, охороняються у відповідності із законодавством України, в тому числі, про авторське право і суміжні права. Використання матерiалiв видання дозволяється за умови посилання на газету «Коловорот». Матеріали, позначені символом , друкуються на правах реклами.