International Tourism Magazine #1-2-21 by International Tourism Magazine Ltd

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница I

Ж У Р Н А Л

П Р О

М А Н Д Р I В К И

Т А

В I Д П О Ч И Н О К

КВІТЕНЬ – ТРАВЕНЬ

1-2 (155) ’21

ТАНЗАНІЯ Джамбо, брати менші!

ЗАМОК ШАМБОР Людовик і Мольєр

ГУЦУЛИ Хто вони?

АРГЕНТИНА НІМЕЧЧИНА ДОМІНІКАНА ФРАНЦІЯ ПАР ТАНЗАНІЯ ЙОРДАНІЯ ЄГИПЕТ УКРАЇНА

Море & Яхти ТУРЕЧЧИНА

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница II

Чари Корнелії www.corneliaresort.com

Корнелією величали шляхетну і мудру римську аристократку, яка присвятила життя турботі про своїх дітей і співгромадян. На честь неї назвали готелі «Cornelia Hotels.Golf.Spa» в Туреччині.

Сучасна красуня «Корнелія» любить приймати гостей і вгадує бажання кожного, незалежно від віку, статі й уподобань. «Cornelia Hotels.Golf.Spa» — п’ятизірковий курорт у Белеку. Це особливий світ, де ви завжди оточені увагою, комфортом і віддаєтеся насолодам життя. Три заклади на узбережжі Белека давно полюбилися туристам. «Cornelia De Luxe Resort»***** — місце, де почуваєшся принцом або принцесою. Розкіш, продумана інфраструктура, вишколений персонал, неосяжний вибір послуг роблять готель одним із найжаданіших у Туреччині. Він зустрічає пишною зеленню, басейнами з водоспадами та водними гірками. У стильних номерах є все для повного релаксу плюс краєвид моря у вікні. Смачна їжа та напої — 24 години на добу в головному ресторані та у 5 ресторанах а-ля-карт із кухнями світу. Для дітлахів є міні-клуб, а для дорослих — насичені шоу-програми і спа.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 1

«Cornelia Diamond Golf Resort & Spa»***** — комплекс на 20 гектарах, де масштаби означають спектр можливостей. Шикарний гольф-курорт біля мальовничого пляжу вабить аквапарком і 8 басейнами. Із деяких номерів можна вийти просто в сад чи до басейну. У 9 ресторанах і 9 барах кожний знаходить щось особливе для себе. Як і на спортмайданчиках та у великому спацентрі. Гордістю готелю є гольф-клуб високих світових стандартів із полем на 27 лунок. Гольф-академія зробить із початківця аса! І нарешті, елітні вілли «Azure Villas by Cornelia» від «Cornelia Hotels.Golf.Spa». В унікальному місці, де бірюза моря зливається зі смарагдовими барвами природи Белека, між «Cornelia Diamond» та гольфклубом розмістилися 33 розкішні вілли. Більшість мають дві спальні (180–230 кв. м), деякі — три (220–310 кв. м). Усі — двоповерхові, з виходом до басейну з морською водою. Неподалік — власний пляж із VIPзоною. У мешканців «Azure Villas by Cornelia» є чимало й інших привілеїв. Корнелія подбала про гостей різного віку, статі й інтересів. Недарма до неї полюбляють приїжджати всією родиною. Турботу про дітей «Cornelia» бере на себе. На курорті є все для малих відпочивальників — від меблів до меню. А нещодавно на території «Cornelia Diamond Golf Resort & Spa» відкрили дитячий клуб «Cornie Kids World». Навіть для немовлят і їхніх мам тут є кімната з усім необхідним — від сповивальних столиків до дитячого харчування та підігрівачів. Чекають спальня, розвивальні ігри для дітей різного віку, тинейджер-клуб, кулінарний куточок для юних кухарів, дартс, настільный футбол, playstation, просторий ігровий майданчик, амфітеатр на 200 дітей, водні гірки… Справжній рай для дітей різного віку. Чи треба казати, що відпустка в «Cornelia Hotels.Golf.Spa» проходить спокійно? Кожен знайде тут свій ідеальний, досконалий, неперевершений відпочинок в гостях у бездоганної Корнелії! ■

«Azure Villas by Cornelia»

«Cornelia Diamond Golf Resort & Spa»*****

«Cornie Kids World»

«Azure Villas by Cornelia»

За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо готелям «Cornelia Hotels.Golf.Spa» (Туреччина).

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 2

1–2 (155) 2021

МАНДРУЙТЕ НА ЗДОРОВ'Я 7 Весна медтуризму. Сонячного настрою бажає агенція «DeutschMedic GmbH» у місті Ессен (Німеччина).

ПРОФІ-ТУР 8-9 Знову в подорож! Компанія TEZ TOUR із честю пройшла випробування коронакризою й запрошує в нові мандрівки.

МИСТЕЦТВО ГОСТИННОСТІ

10-11 Грандіозний відпочинок. Готель «Grand Resort» у Лімасолі, на Кіпрі.

ФОТОФАКТ ■

12-16 У кадрі — гарне, дивне, загадкове: люте літо Гренландії; ■ світло Індійського океану; ■ небесне сяйво Півночі; ■ у полоні Ніагари; ■ геопарк Китаю; ■ морський ДраКоник.

ВОЯЖ-КОЛЕКЦІЯ 18-21 Агітую за Аргентину. На свою екзотичну батьківщину запрошує посол Аргентинської Республіки в Україні Елена Летісія МІКУСІНСКІ.

VIP-КЛУБ 28-29 ДОМІНІКАНА. Мандруйте впевнено! Туризм карибської країни відновлюється — запевняє Галина ЛИСЕНКО, представник Мінтуризму Домініканської Республіки. 30-33 В едемі АФРИКИ. Ольга ФІЛАТОВА, засновниця та натхненниця «Edem Resort Medical & SPA» (Львівщина), в Південно-Африканській Республіці.

ДИВА ЗАМОРСЬКІ

22-27 ШАМБОР. Історія з театром. Найгарніший і найвідоміший замок у долині Луари вражає історіями, такими як про Людовика XIV та Мольєра.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 3

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 4

ЖИВИЙ СВІТ

34-50 Джамбо, ТАНЗАНІЄ! Те, що в Танзанії не бракує «братів наших менших», ми знали, але не уявляли, що їх буває стільки, і то на відстані фотооб’єктива!

КАМО ГРЯДЕШИ? 52-59 ЙОРДАНІЯ. Дорога на Небо. Не лише Палестину, а й Йорданію з повним правом іменують Святою Землею. Наша проща на священні береги Йордану.

ТРОЯНДА ВІТРІВ 60-67 ЯхтТурЕччина. «Самоізоляція» в атмосфері морської романтики та екзотики — яхт-тур уздовж турецьких берегів.

УКРАЇНА ЧУДЕС 68-71 Мої маяки. Три величні, романтичні й туристичні маяки українського Півдня.

86-92 Україна — батьківщина мамонтів. У наших краях більше свідчень про життя цих доісторичних тварин, ніж будь-де в Європі.

ЕКЗОТИЧНІ УКРАЇНЦІ 72-77 ГУЦУЛИ. Оберіг української нації. «Гуцули — то українці, тільки трошки дикі», — такий жарт можна почути на Прикарпатті. А коли серйозно — що ми знаємо про цю народність? 78-80 Послухайте оповідку. Неймовірні бувальщини з дивовижної Гуцульщини. 81-83 Час за гуцульським стилем. Календар народних свят і буднів. 84-85 Смакуйте здорові, газди гонорові! Гуцульська кухня — то щось особливе.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 5

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 6

1998

2000

2003

2004

2007

2010

2012

Журнал про мандрiвки та вiдпочинок Засновник i видавець — ТОВ «Редакцiя журналу «Мiжнародний туризм» Видається з 1992 року Головний редактор Олександр ГОРОБЕЦЬ Заступник головного редактора Марися ГОРОБЕЦЬ Вiдповiдальний секретар Юлія МАЛА Комп’ютерна графiка та верстка Євгена КРУТОВЕРЦЕВА

На обкладинці: «Між Егейським і Середземним». Фото Сергія ОНИШКА

Передплата яскравих вражень! Заповніть квитанцію на пошті, аби не шукати кожного номера нашого журналу в кіосках. Продовжуйте передплату з будь`якого місяця! Журнал виходить щодва місяці — 6 номерів на рік.

ДЕ ПЕРЕДПЛАТИТИ? У ПОШТОВИХ ВІДДІЛЕННЯХ Оформте передплату з поштовою доставкою в будь`якому відділенні зв’язку України. Передплатний індекс у каталозі ДП «Преса» — 74318. У ПЕРЕДПЛАТНИХ АГЕНЦІЯХ «АСUМедіа»: Київ — (044) 500`0506. www.smartpress.com.ua ДП «Преса»: Київ — (044) 289`0413, 249`5045. presa.ua KSS: Україна — 0`800 210`270; Київ — (044) 585`8080. www.kss.kiev.ua «Пресмаксимум»: Львів — (032) 297-1515 ЗАПИТУЙТЕ ЖУРНАЛИ «МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ» У МІСЦЯХ ПРОДАЖУ ПРЕСИ! Mizhnarodny.turyzm international_tourism_magazine

Вiддiл реклами: Тел./факс: (044) 254`5190 E`mail: intour.magazin@gmail.com Вiддiл розповсюдження: Тел./факс: (044) 254`5193 Зареєстровано Мiнiстерством України у справах преси та iнформацiї, серiя КВ, № 2351 вiд 17.01.1997 р. © Журнал «Мiжнародний туризм» Адреса редакцiї та видавця Кловський узвiз, 15, м. Київ, 01021, Україна Тел./факс: (044) 254`5190, 254`5193 EUmail: welcome@intour.com.ua Представництва у Канадi: Український центр засобiв i розвитку — тел.: (403) 497`4374; факс: (403) 497`4377 Кольороподiл i друк ТОВ Видавничий дім «Аванпост-Прим» Вул. Сурікова, 3, корп. 3, м. Київ, 03035, Україна Тел./факс: (044) 251-1833 Тираж — 20 000 примiрникiв Перiодичнiсть — 6 випускiв на рiк Цiна договiрна. Передрук матерiалiв — тiльки з дозволу редакцiї. За рекламну iнформацiю вiдповiдає рекламодавець. Рукописи не рецензуються i не повертаються. Думка авторiв публiкацiй не завжди вiдповiдає думцi редакцiї. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть фактiв, власних назв та iмен, iнших вiдомостей несуть автори. Editor`in`Chief Oleksandr HOROBETS Deputy Editor`in`Chief Marysya HOROBETS Managing Editor Yuliia MALA Director of Computer Work Yevhen KRUTOVERTSEV Subscription Index 74318 © «International Tourism» Magazine

2016

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 7

Із побажаннями сонячного настрою до нас завітала Анна ВЕГЕН — лікарка, кандидат медичних наук, засновниця агенції «DeutschMedic GmbH» у німецькому місті Ессен.

НІМЕЧЧИНА

Весна

медтуризму

— Пані Веген, ви вже 23 роки організовуєте лікування для пацієнтів із країн СНД. Які переваги медичного туризму в Німеччині? — Це одна з найзатребуваніших країн для інтернаціональних пацієнтів. Її репутація — «магніт» для прихильників неупередженої медичної думки, базованої на фундаментальній освіті, доказової медицини та новітніх технічних засобів. Німеччина дружня до медичних туристів — навіть у період найсуворіших обмежень через пандемію ми організовували тут лікування тих, чиє життя залежало від невідкладних заходів. Сподіваємося, скоро карантинні бар’єри буде знято і можливості знову відкриються сповна. — Але як зорієнтуватись у морі медичних можливостей? — Ключове питання, на яке може відповісти тільки інсайдер: у котрій саме лікарні саме цей пацієнт зможе отримати необхідну допомогу в потрібний термін? Таким інсайдером є наша компанія «DeutschMedic GmbH». Гнучко використовуємо всі можливості медицини в Німеччині — від лікарів амбулаторної ланки до академічних лікарень при університетах, адже «DeutschMedic» — незалежний організатор лікування. Індивідуально за запитом пацієнта підбираємо оптимальну для нього установу, врегульовуємо формальності, надаємо супровід і переклад. А після лікування паці-

єнти отримують із моїх рук виписки рідною мовою. — Маєте свій «пул» клінік? — Працюємо з тими, хто має безумовний авторитет. Це клініки та фахівці, відзначені Німецьким онкологічним товариством, рейтингом видавництва FOCUS. Наш вибір завжди об’єктивний і щоразу має чіткі обгрунтування. — Як пацієнтові потрапити на обстеження чи лікування до Німеччини? — Починати треба із запиту. Спілкуємося з пацієнтом по телефону, відповідаємо на запитання, надаємо письмові пропозиції. Ми на зв'язку без вихідних. Безвіз для громадян України дає змогу організувати швидкий приїзд, тож у термінових випадках пацієнт прибуває до лікарні за лічені дні. Звісно, планові медзаходи призначаються заздалегідь, і тут теж допомога фірми-організатора незамінна. — Що ви порадили б нашим читачам для їхнього здоров’я? — Робіть спочатку для нього те, що можете самі, адже чверть усіх хвороб пов’язана зі шкідливими звичками. Раз на рік робіть профілактичне обстеження — допоможемо пройти діагностику в комфортабельних умовах, у виконанні провідних фахівців. Якщо виникає проблема, не впадайте в паніку і не вдавайтеся до самолікування, це може коштувати життя. При-

ймаючи рішення про відповідальний захід (онколікування, складну операцію), раджу отримати ще один діагноз у незалежного фахівця. Так у період пандемії заочні консультації німецьких професорів допомогли багатьом нашим пацієнтам. І не забувайте, що медичний туризм — це ще й естетична, спортивна, реабілітаційна терапії, які в Німеччині теж на високому рівні. Будьте здорові! ■ Компанія DeutschMedic GmbH Huttropstrasse 60, 45138 Essen, Deutschland Моб.: +49 (163) 27-28-280 www.deutschmedic.de info@deutschmedic.de www.facebook.com/www.deutschmedic.de www.instagram.com/deutschmedic

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 8

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 9

Туристичний оператор TEZ TOUR — це міжнародний холдинг, один із лідерів з відправки туристів із країн СНД та Східної Європи. Компанія заснована 1994 року, й нині її 73 офіси працюють у 26 країнах світу: Австрії, Андоррі, Білорусі, Болгарії, Греції, Домініканській Республіці, Естонії, Єгипті, Італії, Іспанії, Казахстані, Китаї, на Кіпрі, Кубі, в Латвії, Литві, на Мальдивських островах, у Мексиці, Молдові, ОАЕ, Росії, Румунії, Туреччині, Таїланді, Шрі-Ланці та Україні. TEZ TOUR має заслужену репутацію однієї з найнадійніших компаній на туристичному ринку, й це щороку підтверджують рейтинги, складені за відгуками туристів і турагентів. Власні офіси з прийому на основних напрямках і злагоджена робота офісів із відправлення дає туроператору змогу забезпечувати сервіс найвищого рівня. Компанія приділяє особливу увагу контролю якості своїх послуг на всіх етапах. Робота офісів максимально автоматизована і взаємозв’язана, а система онлайн-бронювання прогресивна і зручна. Повна комп’ютеризація та налагоджені процеси не допускають втрат інформації. Це допомагає туроператору безперебійно обслуговувати тисячі агенцій у «високий сезон». Найвищий пріоритет для TEZ TOUR — це безпека і комфорт туристів. Карантинні обмеження, викликані поширенням вірусу Covid-19 навесні минулого року, не завадили

туроператору виконати зобов’язання перед клієнтами, усім їм він надав та продовжує надавати заброньовані раніше послуги. За короткий час компанія розробила цикл пріоритетних завдань, діючи за встановленими приписами з боку держави й умовами, передбаченими договором на туристичне обслуговування, працюючи в режимі 24/7. Клієнтам було запропоновано варіанти щодо перенесення дат поїздок, зміни країни відпочинку, тривалості поїздки та кількості учасників без втрати коштів, пов’язаної зі зміною курсу гривні. TEZ TOUR, як і всі учасники туристичного ринку, зазнала фінансових втрат у ці часи. Щоб знизити їх, компанія вжила заходів: оптимізувала бізнес-процеси, скоротила польотну програму та зменшила маркетингові бюджети, при цьому не звільнивши жодного працівника. Ось як про ситуацію говорить генеральний директор TEZ TOUR в Україні Сергій БУРТИН: «Сьогодні ми з вами разом з усією планетою переживаємо непростий час. Уперше ми стали свідками пандемії такого масштабу, коли уряди держав пішли на вимушені заходи й закрили кордони, а найбільші авіакомпанії світу скасували рейси. Але ми впорались і навчилися жити, вести бізнес та надавати можливість подорожувати в нових умовах. Сподіваємося, що вже цього року більшість країн відкриють свої кордони, й ми зможемо, як і раніше, мандрувати та отримувати нові враження». ■

Ліцензія ДСТКУ АВ №566448 від 4.02.2011

ЗНОВУ В ПОДОРОЖ!

Let’s travel

М И С Т Е Ц Т В О

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 10

ГОСТИННОСТІ

■

Грандіозний Чудові піщані береги, теплі прозорі води, гори, зелені долини, античні міста–держави та замки хрестоносців — це Кіпр, острів романтики і насолод. А допомагають сповна відчути все це численні кіпрські готелі.

Серед найвишуканіших — «GrandResort». Він розкинувся у прекрасному саду на піщаному березі, неподалік від стародавнього міста Аматус, за 11 кілометрів від центру Лімасола. Вабить просторою територією, широким спектром послуг і неперевершеним сервісом. Басейн у формі лагуни — поруч із пляжем. Край водойми зливається з горизонтом… Чудові краєвиди відкриваються і з просторих балконів. Помешкання обладнані за найсучаснішими вимогами: LED-телевізор, інтернет, сейф під ноутбук, дзеркала на повний зріст… Тут ціла мережа закладів для гурманів: ресторан-тераса «Антеа» з місцевою та міжнародною кухнями, ресторан «Саламін» — із французькою, італійською, грецькою та азійською кухнями, екзотичний «Кохілі» — із завжди свіжими морепродуктами, оновлений пляжний ресторан «Кіма» — з чудовим буфетом, ресторан і сушібар «Кіоші» та етнічний зал «Тікунс» із кіпрськими смаколиками. Також на пляжі є бар: сокифреш, екзотичні коктейлі, газовані напої плюс дитячі дискотеки, всілякі шоу та розваги. У різних куточках чекають жива музика, фолькконцерти, танці та анімаційні програми і навіть

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 11

Кіпр – Лімасол

відпочинок www.grandresort.com.cy

вечірні кіносеанси з попкорном. У дитячому клубі «Nino Nina» відданий своїй справі персонал догляне за юними гостями. Вони тут розвинуть свої творчі навички і трохи навчаться розмовляти грецькою. Тим часом мами зможуть оцінити новий спа «Муза» з його програмами релаксу, антистресу, відновлення краси й тіла. Розкішний приватний «спа сьют» пропонує лише найкраще. Безкоштовно для всіх гостей — оздоровчий центр із критим басейном, гідромасажною ванною, лазнею та сауною, заняття з аеробіки та пілатесу. Плюс великий теніс, водний спорт, екс-

курсії, урочистості в найбільшому конференцзалі на Кіпрі… У 2019 році завершена реновація номерів усіх категорій, щороку проводяться оновлення та вдосконалення всіх громадських зон. Для маленьких гостей нещодавно пошиті халатики й капці трьох розмірів і приготовлена дитяча косметика. Шикарне оточення, широкий вибір можливостей, високий рівень сервісу, уважне ставлення до кожного гостя — усе складається у грандіозну картину вашого відпочинку в «GrandResort»! ■

За допомогу в підготовці матеріалу дякуємо готелю «GrandResort» (Лімасол, Кіпр).

Ф О Т О

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 12

ФАКТ

■

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 13

Фотофакти ДИВА ПРИРОДИ

Люте літо % поверхні Гренландії займає лід. Його товщина сягає подекуди 3 кілометрів. Якщо лід Гренландії розтане повністю, то рівень Світового океану підніметься на 7 метрів. Середня температура взимку — -47°С, а влітку — -12°С. Хоча на півдні острова в липні температура сягає +20°С. Фіорд Ілуліссат містить найбільший у світі льодовик, не враховуючи Антарктиди. Його довжина становить 40 кілометрів. У 2004 році фіорд внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Фото Iceland Tourism

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 14

Світло океану , хто бував у акваторії Індійського океану або ж безпосередньо на Мальдивах, могли стати свідками чарівного та унікального явища – сяяння води. Деякі ділянки світяться вночі, неначе новорічна ялинка. Це біологічне світло є продуктом життєдіяльності морських бактерій, так званого фітопланктону. Саме в місцях їхнього активного розмноження і з’являються ділянки, що світяться, і це має просто дивовижний вигляд.

Ті

Фото VisitMaldives

Сяйво ночі олярне сяйво, яке іноді ще називають північним. Це природне явище справді заворожує своєю красою. Його можна спостерігати в північних і південних регіонах Землі, неподалік від Полярного кола. Світло сяйва переливається на нічному небі. Цей ефект виникає завдяки процесам, що відбуваються у верхніх шарах атмосфери при проходженні заряджених частинок біля силових ліній земного геомагнітного поля. Зазвичай явище триває від кількох годин до кількох діб.

Фото Pixabay / Noel_Bauza

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 15

У полоні стихії іагарський водоспад – найвідоміший у світі. Його ще можна назвати найбільшим у світі водоспадом завдяки його ширині (1200 м), висота його становить 53 метри. Цей водоспад також вважають найкрасивішим у світі, адже видовище його гуркітливих вод просто неймовірне. Рокіт водоспаду чути на багато кілометрів навкруги. Саме ж слово «ніагара» перекладається як «гуркітлива вода» і належить до діалекту племені, що проживало на території США.

Фото Pixabay / ataribravo99

Колаж природи аціональний геопарк «Чжаньє Данься» розташований у Китаї, в північнозахідній провінції Ганьсу. Площа парку сягає 510 квадратних кілометрів і розділена на кілька частин. Це найкрасивіший ландшафтний парк у Китаї. Він відомий завдяки незвичайним кольоровим скелям, що утворилися з піщанику й різноманітних мінералів і формувалися протягом 24 мільйонів років. У результаті руху тектонічних плит утворилися шари різного кольору, а вітер і дощ із часом надали скелям незвичайних форм.

Фото Wikipedia / YubYub41

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 16

ДраКоник орський дракончик, родич морського коника, зустрічається лише на захід і південь від Австралії, на глибині до 50 метрів. Не менше, ніж зовнішність дивного створіння, вражає його спосіб розмноження: самець виношує ікру, яку відкладає в нього самичка!

М 16

Фото T. BROWN / «Destination NSW»

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 17

В О Я Ж

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 18

КОЛЕКЦІЯ

■

Водоспад Ігуасу.

На свою екзотичну батьківщину запрошує надзвичайний і повноважний посол Аргентинської Республіки в Україні Елена Летісія МІКУСІНСКІ.

Агітую за

Аргентину

Попрацювавши в Україні, я зрозуміла, що між нею та Аргентиною, попри відстані, є чимало спільного. І водночас тут дуже мало знають про туристичні можливості моєї рідної країни. А варто! Як половина ЄС Для мене Аргентина — це неозорі простори і велике розмаїття природи. Здається очевидним, але мало хто замислюється про те, що країна за розмірами — як пів Європейського Союзу. На півдні, де розкинулася Патагонія, природа постає в усій своїй красі та пишності. Там, на березі озера НауельУапі, посеред патагонських Анд чекає природна перлина — національний парк «Лос-Аррайянес» з унікальним лісом. Серед «візиток» Аргентини — пагорб Семи Кольорів у місті Пурмамарка, один із найгарніших і найнезвичайніших ландшафтів у світі. Величні гори Анди на заході, водоспад

Ігуасу на північному сході, гори Сьєррас-де-Кордова у центрі країни, майже 5000 кілометрів Атлантичного узбережжя — все це одна й та сама країна, Аргентина. Завдяки протяжності з півночі на південь країна має ледь не всі кліматичні зони: від субтропіків до приполяр’я, близького до Антарктики. Льодовик Періто-Морено, який повільно сповзає в озеро, подарує вам одне з найдивовижніших і найзахопливіших видовищ у світі. Буенос-Айрес: у ритмі танго Наша столиця — космополітичне місто з неповторною атмосферою, традиційними кав’ярнями та популярними серед туристів школами танцю. Одне з найбільш відвідуваних місць — кафе «Тортоні», засноване в 1858 році. Ще тоді люди збиралися тут потанцювати танго. Відвідувачами закладу були Борхес, Лорка, Ейнштейн, інші світові знаменитості.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 19

Виноградники Сальти.

На батьківщині танго.

Фото Ф. КАППЕЛАРІ

Театр «Колон» — це неперевершена акустика, а також оперне мистецтво на рівні міланської «Ла Скала», паризької — Ґарньє та лондонської Королівської опери. Відтоді, як 1908 року відбулася перша вистава, в «Колоні» працювали найвидатніші в історії диригенти, співаки: Герберт фон Караян, Марія Каллас, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, а серед інших — і наші земляки Ігор Стравинський та Соломія Крушельницька. Німецький тенор Йонас Кауфман так висловився про наш столичний храм Мельпомени: «Найчарівніший театр із найдосконалішою акустикою в світі розташований у Буенос-Айресі — це театр «Колон», він справді дивовижний». Серед вуличок колоритного району Сан-Тельмо шукайте старі церкви та перлини колоніальної архітектури. І саме там розташовані найвідоміші танго-зали та бари. Незабутні враження може залишити і книгарня «Ель Атенео Гранд Сплендід», яку визнано найгарнішою в світі. Її будівлі, зведеній 1919 року як театр, присвячували славетні танго. Книгарня щороку приймає понад мільйон відвідувачів — по 3000 на день! Смачні маршрути Подорожі провінціями Мендоса та Сан-Хуан дарують унікальні гастрономічні враження. Не знали про цей бік Аргентини? Країна є першим світовим виробником вина флагманського сорту мальбек. 1958 року Рено Пур’є, шанований винороб із Шампані, приїхав до Аргентини й біля підніжжя Анд виявив землі з винятковими перевагами для виноробства. Зелений туризм, зокрема в центрі країни, дає змогу зупинятися в історичних місцях неймовірної природної краси. Можна насолодитися колоритом сільського життя й відкрити секрети приготування славетних аргентинських біфштексів на грилі. Аргентинська яловичина — це бренд. Багато років її вважають найкращою в світі завдяки професіоналізму ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 20

Фото Департаменту з питань туризму Мар-дель-Плати

Карнавал у Корр’єнтесі.

Панорама Мар-дель-Плати.

ковбоїв-гаучо і неозорим пампасам, де пасуться стада худоби найкращих порід. Серед найвідоміших традиційних страв — «емпанади», вироби з тонкого тіста з м’ясною начинкою. Вони бувають і з куркою, шинкою та сиром, і в численних овочевих варіантах. Українська публіка знайомилася з традиційними аргентинськими стравами на дегустаціях, а також майстер-класах із приготування емпанад у 2020 та 2021 роках у провідних ресторанах Києва та Львова. Але краще куштувати в Аргентині! Свята всього на світі Особливо пощастить, якщо в сільській місцевості потрапите на якісь народні свята, наприклад на Пачамаму. «Пача» — це «земля», «всесвіт», «світ», «час» або «місце», а «мама» — це мама. Церемонія вшанування Матері Всього відбувається 1 серпня на півночі Аргентини. Ритуали в кожному місті свої.

Карнавал Умаука проходить перед Великим постом у долині Кебрада-де-Умауака. Традиційне іспанське дійство поєдналось із місцевими ритуалами та костюмами. Видовище неповторне! Національний фестиваль збору врожаю «Вендімія» — свято винограду, перетвореного на вино. У ньому беруть участь тисячі танцюристів і акторів. Подія поєднує мистецькі, світлові та звукові шоу. «Вендімія» вважається одним із п’яти найважливіших і найпопулярніших фестивалів на планеті. Поло для України Аргентина дуже спортивна. З одного боку, в ній відбуваються провідні заходи, а з іншого — там можна опановувати найрізноманітніші види спорту й практикувати їх на світовому рівні. Багатьом українцям не треба розповідати, що Аргентина є дворазовим володарем Кубка світу з футболу. А її збірна з регбі («Лос-Пумас») вийшла на третє місце в чемпіонаті світу. Дуже

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 21

Поло в Аргентині — популярний спорт.

Національний парк «Талампая», Ла-Ріоха.

Виноградники провінції Мендоса.

популярним став теніс завдяки турнірам серії ATP. Майже всі аргентинські гравці з поло — серед найкращих у світі, БуеносАйрес щороку приймає чемпіонати світу з цього спорту. У вересні 2019 року ми представили поло в Україні. Тоді відбувся перший матч на Кубок посла Аргентини. Результатом стали створення Федерації поло України, її включення до міжнародної федерації та співпраця з Аргентинською федерацією поло. Чудовий спорт — новий досвід і нові звершення! Тут вас знають і чекають Наші країни розташовані на протилежних боках Землі, проте їх багато що єднає. Насамперед — українська діаспора. Вона облаштувалася в Аргентині ще наприкінці ХІХ століття, коли країна розвивалася найвищими темпами у світі. Відбулося кілька хвиль української імміграції, дуже важливих для аргентинського життя та відносин між нашими державами. Нові громадяни стали не-

від’ємною частиною життя країни. Наприклад, підприємці українського походження є серед найвідоміших і найдавніших виробників нашого традиційного трав’яного напою «єрба-мате». До речі, 1921 року Аргентина єдиною в Латинській Америці визнала Українську Народну Республіку, а 1991-го вона першою на континенті вітала незалежність сучасної України. І аргентинцям, і українцям притаманні тепла гостинність і любов до подорожей. Приємно, що у 2019-му кількість гостей з України зросла в Аргентині на понад 30 відсотків. Чекаємо нових українських хвиль — туристичних. Маємо чим здивувати! ■ ПОСОЛЬСТВО АРГЕНТИНИ В УКРАЇНІ Звертайтеся з питань розвитку туризму. E-mail: eucra@mrecic.gov.ar eucra.cancilleria.gob.ar www.facebook.com/ArgentinaEnUcrania

Д И В А

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:14 Страница 22

ЗАМОРСЬКІ

■

Найгарніший і найвідоміший замок у долині Луари вражає своїми формами і довколишніми ландшафтами. А ще — історіями, такими як про Людовика XIV та «короля комедії» Мольєра. Наталка ФІЦИЧ

ШАМБОР

Історія з театром

Фото A. SCHERER

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 23

П’єр-Дені Мартен. «Замок Шамбор». 1722 рік.

Мури зі світлого каменю, башти з темно-сірою черепицею, схожі на втілену казку французькі сади... Замки Луари знані на весь світ, це другий після Парижа туристичний напрямок Франції. До них пропонують одноденні тури з обідом і відвіданням двох-трьох найвідоміших замків. Але, щоб пізнати справжню красу долини Луари, потрібно їхати на довше: помилуватися краєвидами з терас, притулитися до столітніх стін, неквапливо пройти залами. І тоді відкриються романтичні й часом страшні історії. Тож чому б не здійснити подорож у минуле? ➧

Фото Н. ФІЦИЧ

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 24

Із верхньої тераси замку Шамбор відкривається краєвид французького регулярного саду та квітників у формі королівських лілей.

Мольєр створив вистави нового жанру — комедія-балет. Їх з успіхом ставили при дворі, й у них виступав сам король! Його величність особисто розписував ролі для придворних.

Фото Centre des Monuments Nationaux

■

Подвійними гвинтовими сходами двоє людей можуть одночасно підійматися та спускатись і при цьому не зустрічатися.

Король і блазень Людовик XIV посів престол, коли йому не виповнилося й 5 років. За заповітом батька регентом була призначена його мати Анна Австрійська. Вона правила за підтримки кардинала та першого міністра Джуліо Мазарині. Юний монарх не відрізнявся старанністю в науках, зате захоплювався мистецтвом і полюванням. Особливо любив танці та присвячував цьому заняттю мінімум дві години щодня. 12-річним він дебютував у придворних балетах, які щороку проводили під час карнавалів. Причому карнавал епохи бароко давав можливість королю «помінятися ролями» із придворними. В одній із балетних постановок Людовик XIV постав в образі сонця, що сходить, а пізніше — у ролі давньогрецького бога сонця Аполлона. Саме звідси, за однією з версій,

і походить імення «Король-Сонце», за яким знають цього Людовика. За іншою — короля прозвали так завдяки костюмованій виставі «Карусель Тюїльрі», під час якої Людовик гарцював на коні у ролі римського імператора зі щитом із зображенням сонця. Але у танцях і театральних постановках король бачив щось більше, ніж просто розвагу. Роки його становлення припали на завершення Тридцятирічної війни з Іспанією — періоду, що виснажив країну. На додачу непопулярні рішення кардинала Мазарині породили парламентську опозицію Фронду та заворушення, які загрожували королівській владі. Опозиційно налаштовані аристократи засідали по модних на той час салонах. Боротися з ними король вирішив за допомогою театру. Адже в ті часи французи відвідували його так само часто, як і церкву.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 25

Жан-Леон Жером, «Людовик XIV і Мольєр». 1862 рік.

«Людовик ХIV Французький» від Жана Нокре. З колекції замку Шамбор.

ДО КОРОЛЯ-СОНЦЯ Замок Шамбор розташований за 120 км від Парижа, за 16 км на схід від Блуа.

Портрет Мольєра роботи його сучасника П’єра Міньяра.

У жовтні 1658 року молодий Людовик дивився в Луврі фарсову виставу трупи, якою керував комедіант Жан-Батист Поклен, більш відомий як Мольєр. Вистава здобула великий успіх, а король узяв Мольєра на службу. Так почалася співпраця монарха і «блазня». У першій же комедії «Смішні манірниці» Мольєр висміяв преціозність, що панувала в аристократичних салонах. Вороги домоглися нетривалої заборони п’єси. Кожна наступна комедія Мольєра викликала шпильки ворогів, але це лише додавало їй цікавості. Невдовзі Мольєр створив вистави нового жанру — комедія-балет. Їх з успіхом ставили при дворі, й у них виступав сам король! Його величність особисто розписував ролі для придворних. Постановки відбувались у Луврі, а також у замку Шамбор. Людовик любив проводити час у цьо-

Поїздом із паризького вокзалу «Аустерліц» можна дістатися Блуа, де є свій прекрасний замок, а звідти автобусом чи таксі — до Шамбора. До вашої уваги у замку 4500 творів мистецтва. Туристичний офіс розташований при вході на територію, тут можна взяти аудіогід і безкоштовну брошуру про споруду.

му замку, який своєю пишністю цілком відповідав духові епохи Короля-Сонця. Шамбор почав будувати ще король-лицар Франциск І. Заради цього величезного проєкту він мав намір навіть змінити річище, але забракло грошей. А добудував та оздобив замок саме Людовик XIV. І Шамбор став одним із найвідоміших замків Франції, конкуруючи з Лувром та Версалем. ➧

Готелів різної зірковості та ресторацій в околицях безліч. Серед подій замку — мистецькі виставки, музичні фестивалі, регулярні вистави про історію Шамбора з кіньми та мисливськими птахами, вечірні світлозвукові шоу. Докладніше: www.chambord.org.

■

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 26

Фото Centre des Monuments Nationaux

Шамбор оточений найбільшим лісопарком Європи, де восени чути рев оленів.

Фото Н. ФІЦИЧ

Вистава з лицарськими боями, трюками на конях та соколиним полюванням.

Людовик облаштував тут парадні апартаменти, а також театр, у якому показували балети й вистави. Зокрема, саме тут уперше поставили одну з найвідоміших комедій Мольєра «Міщанин у дворянстві» яка одразу ж одразу здобула великий успіх. Вершинними творами драматурга вважаються «Тартюф» і «Дон Жуан, або Кам’яний гість». Останню найвеселішу п’єсу «Удаваний хворий» Мольєр писав, коли вже хворів на туберкульоз. Він зайшовся кривавим кашлем просто на сцені й, не догравши, помер. Незадовго до цього король піде зі сцени, а вистави перестануть відігравати ключову роль у політиці. Але театр залишиться частиною французької культури. Людовик XIV правитиме 72 роки, найдовше серед усіх монархів Європи, і переживе трьох дофінів — сина, онука та правнука. Він стане останнім із королів, який привозитиме свій двір на Луару, його нащадки віддаватимуть перевагу Луврові та Версалю.

Фото Н. ФІЦИЧ

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 27

Унизу — покої Франциска І та парадні апартаменти Людовика XIV, вище — театр. Головною окрасою інтер’єру є подвійні гвинтові сходи, до задуму яких міг долучитися Леонардо да Вінчі.

Спальня Короля-Сонця — осердя його двору. Саме звідси Людовик XIV, який казав: «Держава — це я», керував Францією.

■ Замок і сцена Шамбор вражає ще на під’їзді — з дороги на нього відкривається просто-таки театральний краєвид. Башти, гострі дашки, мереживо каменю робить його схожим на казку. Проте це тільки зовні. Після такої увертюри королівський інтер’єр навіть дещо розчаровує. Унизу можна побачити покої Франциска І, парадні апартаменти Людовика XIV. На поверх вище, у вестибюлі, розташований театр, у якому робив постановки Мольєр і грав король. Та головною окрасою інтер’єру є подвійні гвинтові сходи, до задуму яких, як припускають, міг долучитися сам Леонардо да Вінчі. Адже Франциск І вирішив перебудувати Шамбор саме в той час, коли у нього гостював італійський митець. Двоє сходів є центром усієї композиції замку. Вони в’ються одне навколо одного, за формою нагадуючи модель ДНК. Ті, хто підіймаються одними сходами, не зустрічаються з тими, хто спускається іншими. Пройтися цим дивним переходом і зробити кількадесят фото є головною розвагою туристів у замку. А ще — прогулятися

терасами на даху, помилуватися краєвидом і роздивитися зблизька деталі декору. Щоправда, стіни з м’якого піщаника всуціль подряпані малюнками та написами. Чого тут тільки немає! Імена, прізвища, ще б адреси й поштові коди повидряпували! Зате навколишні території вражають доглянутістю. Перед замком зовсім недавно, у 2016-му, відновлено квітковий партер і регулярний французький сад Людовика XIV. Причому зробили це на основі 20-річних досліджень. Сад залишає гарне враження, звідси добре оглядати замок. Класичний же краєвид Шамбора відкривається з іншого боку — від рову, що оточує споруду та у воді якого він відображається за тихої погоди. Поруч є човнова станція, тож можна поплавати на веслах на тлі королівських пейзажів. Серед інших розваг — катання на електрокарах, огляд замкового городу (можна купити овочі й насіння), а також перекус у численних кафе та ресторанах на господарському дворі. Для юних відвідувачів двічі на день дають виставу з кіньми та хижими птахами, яка розповідає про життя та подвиги короля-ли-

царя Франциска І. Щоправда, лише французькою. Вона сповнена гумору і включає лицарські бої, каскадерські трюки на конях і соколине полювання. У жартівливих екстремальних сценах оживають одразу дві великі епохи — турніри Короля-лицаря і театральні традиції Короля-Сонця. Такі різні історичні періоди гарно доповнюють один одного серед кам’яного мережива замку. Загалом у долині Луари та сусідніх річок — три сотні замків, цей ландшафт занесений до Списку всесвітнього спадку ЮНЕСКО. Туристичні путівники регулярно складають рейтинги найпопулярніших, найромантичніших або, навпаки, найменш відомих замків. Та вже після відвідання чотирьох-п’яти потрібно робити паузу, бо імена королів, королев та історичні факти починають плутатись у голові. Тоді варто повертатися в сьогодення: поласувати дичиною, якої багато у місцевих лісах, насолодитися пляшечкою анжуйського розе та відчути те, чого прагнули королі й королеви і що залишається актуальним досі, — славнозвісне французьке l`art de vivre, мистецтво жити. ■

V I P -

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 28

КЛУБ

■

Домініканський туризм відновлює обсяги, продовжує розбудовуватись і вести перед у світових рейтингах — запевняє Галина ЛИСЕНКО, директор представництва Міністерства туризму Домініканської Республіки в Росії, Україні та Республіці Білорусь. Віктор СИДОРЕНКО

ДОМІНІКАНА

Мандруйте впевнено!

— Пані Галино, під час нашого спілкування влітку ви висловлювали надію, що до кінця 2020 року Домінікана наполовину відновить потік туристів. Це вдалося? — Принаймні у грудні 65% готелів по країні працювали й були заповнені десь на 45%. Тож прогноз виявився досить точним! Улітку Домініканська Республіка першою в Карибському регіоні вийшла з повного карантину і за пів року

прийняла понад 1 мільйон туристів. Майже 350 тисяч із них приїхали у грудні. Потік продовжує зростати, і коли вийде це інтерв’ю, він буде набагато більшим! Саме для цього Міністерство туризму активно веде просвітницьку діяльність завдяки спецпроєктам у медіа, зокрема в соціальних мережах, які в період карантину для багатьох стали «вікном у світ». Стараємось якомога цікавіше розповідати про країну. На новій інтернет-

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 29

платформі www.drtravelcenter.com знайдете відповіді на всі запитання про поточну ситуацію. Що ж до маркетингових заходів, то міністерство завжди відкрите для діалогу і співпраці з туроператорами. Не здійснюємо фінансової підтримки рейсів, натомість ефективно діємо в межах спільних маркетингових медіапланів: запускаємо digital-проєкти, активно працюємо з інфлюенсерами, шукаємо можливості для outdoor-активностей. Окрім того, готелі країни пропонують гостям вигідні пакети і пільгові умови щодо можливого перенесення дат перебування. — Чи змінилися ціни на відпочинок? — Загалом вони на допандемічному рівні. Й абсолютно всі готелі — від невеликих сімейних до великих мереж — пропонують цікаві спеціальні умови. — Чи діють нині на вашому напрямку чартерні програми з України? — Українські туристичні чартерні програми з минулого року не припинялися. Компанія «Anex Tour» відновила свої перельоти ще торік у жовтні, доповнила їх у грудні й тепер щодня здійснює рейс або два — запрошує до ЛаРомани та Пунта-Кани. Усю зиму до нас літали туроператор TPG разом із МАУ. Сподіваюся на гідне продовження, підключення інших туроператорів і перевізників. — Які правила допомагають гостям зберегти своє здоров’я і відновити його на курортах? — Мінохорони здоров’я Домініканської Республіки прийняло чіткий протокол, який гарантує безпеку туристів, обов’язковий він і для всіх надавачів турпослуг. Це результат спільної роботи різних держструктур і приватного сектору. Від іноземних гостей давно не вимагають довідок про негативний ПЛР-тест перед в’їздом до країни. «Дихальний» експрес-тест проводять просто в аеропорту. У «повітряних гаванях» встановлено тепловізори, діють пункти медичного моніторингу та надання першої допомоги, посилено дезінфікування всіх зон, є розмітка для дотримання дистанції, розроблено дії персоналу на випадок надзвичайних ситуацій. На пляжах стежать за кількістю відпочивальників з огляду на належну двометрову відстань між ними. А ось носити медичні маски не обов’язково. Дотримуються дистанції й у басейнах, обмежено використання плавучих іграшок, трамплінів тощо, перед входом у водойму всі дезінфікують руки і приймають душ. Заради безпеки запроваджуються невеличкі, але дієві ноу-хау. Різноманітні готельні бренди розробили й власні правила для «постковідного» періоду. Наприклад, відкритий нещодавно неймовірний водний готельний комплекс «Aqua Punta Cana» запровадив власну програму «Мандруйте впевнено». Назва мені подобається і пасує всій країні! Понад 60 готелів (перелік постійно зростає) проводять для гостей ПЛР-тести на своїй базі або в сусідніх медустановах. Це роблять для туристів, від яких такий тест вимагають їхні країни після повернення. Заходи реалізуються за координації Асоціації готелів і туризму, Міністерства туризму, Міністерства охорони здоров’я Домініканської Республіки. — Ви сказали про новий готель. Тобто і в такий час з’являються нові цікаві проєкти? — Готелі, які закривалися на карантин, використали це як нагоду оновити приміщення, розробити нові послуги. Не зупинялось і будівництво нових закладів. А є й такі масштабні проєкти, як державний план відновлення туризму й економічного розвитку на Північно-

му узбережжі Домінікани. Це понад 40 інвестиційних об’єктів — готелів, тематичних парків, дайв-центрів плюс 250-кілометровий морський маршрут. План презентували президент Домініканської Республіки Луїс Абінадер, новий міністр туризму Давид Кольядо разом зі спеціальним гостем — голлівудською зіркою Віном Дизелем. — Надихає. Чи змінились останнім часом уподобання туристів у сенсі екскурсій і розваг? — Після тривалої ізоляції всі прагнуть будь-що змінити обстановку, вирватися на природу, розслабитись у водах моря. Люди частіше віддають перевагу одній поїздці замість кількох, зате роблять її максимально насиченою. Популярнішими стали кемпінги й екоготелі, яких по країні безліч. Особливо — нестандартні курорти з можливістю проживання в особливих розкішних наметах (глемпінгах), готелях на водних каскадах… Шукачі пригод із задоволенням вирушають по джунглях і пляжах на багі, центром таких екскурсій є Пунта-

Кана. Дарують яскраві враження зіп-лайни — «польоти» на тросах над лісами, горами і водоспадами. Не забувають і про культурний туризм. Санто-Домінго з його Колоніальною зоною залишається фаворитом незалежно від пори року та ситуації у світі. Гості відвідують місто по кілька разів. Серед іншого є можливість історичних екскурсій на велосипедах і трайках. До речі, туристичний кластер Санто-Домінго розробив свій протокол безпечного відвідання. — Традиційно Домінікана пишається здобутими місцями у світових туристичних рейтингах. Чи є нові трофеї? — Аякже! Наприклад, за рейтингом «Conde’ Nast Traveler» наш напрямок посів 10-те місце серед найкращих на планеті у 2021 році. А серед курортів 5-ю стала ПунтаКана. — Коли, на вашу думку, туристична сфера Домінікани зможе відновитись остаточно? — 2021 рік має всі шанси стати одним із найуспішніших для неї. Адже країна вже зуміла подолати чимало наслідків пандемії, застосувавши ефективні алгоритми дій. Відкладений попит на відпочинок навіть може обернутися певним випробуванням для турсфери, але ми будемо готові. Не втомлююся повторювати прихильникам подорожей: не відкладайте поїздок, саме зараз у Домінікані привільно. І мандруйте впевнено! ■

V I P -

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 30

КЛУБ

■

В едемі Африки

Ользі Філатовій, засновниці

та натхненниці «Edem Resort

Medical & SPA», що на Львівщині, наснагу та відпочинок душі

принесла подорож до

Південно–Африканської Республіки. З українського едему — в африканський!

Ольга ФІЛАТОВА — відомий психотерапевт, готельєр, ресторатор, експерт зі здорового способу життя, чинний член Британської асоціації антиейдж-медицини. Для неї туризм — і особисте захоплення, і професія, тому розповість нам про ПАР як експерт у цій сфері. — Пані Ольго, чому ви обрали Південну Африку? Лише через те, що це доступний напрямок під час пандемії? — Не лише, хоча, звісно, це теж фактор. З огляду на дефіцит емоцій у період карантинів дуже хотілося вибрати щось яскраве. Я багато разів чула, що ПАР — одна з най-

мальовничіших зон на планеті у плані природи й не тільки. Дуже підкупило, що більшість пам’яток розташовані близько між собою, тож за один день можна побувати відразу в кількох цікавих локаціях. Оце і стало вирішальним у виборі напрямку. Ще один важливий момент — часовий пояс Південної Африки збігається з українським, а отже, циркадні ритми організму не порушуються, подорож не шкодить здоров’ю. — Усі чули про легендарні природні заповідники ПАР. А що могло б стати для наших туристів несподіванкою?

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 31

— Країна трохи нагадує Лазуровий берег Франції. Там хочеться подорожувати маленькими містечками, такими, як Франчхук або Стелленбош. Є багато давньої архітектури, можна продегустувати місцеві вина і дізнатися більше про історію краю. Цікаво, що більшість історій пов’язані з видобутком коштовних каменів. Мистецтво для нас має велике значення, тому завжди вибираємо ті локації, де можна культурно збагатитись і надихнутися, щоб удосконалювати з погляду якості, естетики та смаку наш український «Edem Resort Medical & SPA». Завжди відвідуємо артцентри. Як і виноградники. Оскільки наш готельний комплекс має власні виноградні плантації, культура вина стала важливою частиною і нашої роботи, і подорожей. У плані мистецтва й естетики дуже сподобався Кейптаун. Після відвідування найбільшого у світі музею «Zeitz MOCAA» від-

разу розумієш, що таке африканський арт. Із мистецьких закладів раджу галереї Майкла Стівенсона та «Гудмен». Іще один чудовий музей — «Franschhoek Motor Museum», його колекція налічує понад 220 транспортних засобів: від моторного триколісного велосипеда «Beeston» 1898 року до «Ferrari Enzo» 2003-го. Ну, і справжній, «живий» раритет — це «Східний експрес». Ми мали дводенну подорож по Африці цим легендарним поїздом. — Виноград, вино — цей бік Африки точно небагатьом відомий… — У ПАР чудові винарні, про них я можу говорити без кінця. Вина країни відомі в усьому світі. Менше знають про поєднання виноробства з туризмом. Скажімо, у Південній Африці існують мальовничі винарні-резорти, такі як «Graff Estate». Підприємство належить відомому ювелірові Лоуренсу Граффу, там досі зберігається один із його найвідоміших коштовних ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 32

каменів — жовтий алмаз на 138 каратів. У цьому місці поєднуються гастрономічний туризм, цікаві екскурсії, сільський та елітний відпочинок. Або візьмімо винарню «Klein Constantia Estate» — на мою думку, у неї один із найкращих ресторанів у Пів-

денній Африці, зовсім не поступається рівню «Мішлена». І таких вишуканих куточків по країні багато. — А тепер, будь ласка, про природні багатства країни. Вони справді вражають? — Південна Африка — дивовижне місце в масштабах усієї планети. Рідко можна зустріти країну з таким розмаїттям — там і пишна зелень, і савани, і екзотичні рослини, і океан, і гори… Тамтешні гори мають особливий вплив на людину. В них навіть назви незвичайні: Дванадцять Апостолів, Пік Диявола, Голова Лева… Неодмінно відвідайте Столову гору з її надзвичайними краєвидами — головну «візитку» Кейптауна, перлину ЮНЕСКО. Приголомшливе місце — національний парк Крюгера. Там живуть слони, носороги, леопарди, леви і буйволи — уся «велика африканська п’ятірка». Тільки пам’ятайте, що, відвідуючи заповідник на своєму авто, ви берете на себе повну відповідальність за власну безпеку. Виходити з машини можна лише у спеціально відведених місцях. Про національні парки багато не розповідатиму, скажу лише, що «побачення» з дикими тваринами залишають незабутні враження. Але є у ПАР і дещо надзвичайне, про що в нас дуже мало знають. Дітям і дорослим рекомендую пляж із пінгвінами. Так,

в Африці! Птахи дуже кумедні, особливо, коли спостерігаєш за ними в дикій природі, а не в зоопарку. Щоб потрапити до цієї дивовижної місцини, потрібно проїхати хвилин сорок від Кейптауна до маленького містечка Саймонс-таун і повернути ліворуч після вказівника «Boulders». Ще неодмінно треба відвідати мис Доброї Надії. Він цілком міг би стати локацією для зйомок якогось голлівудського фільму, бо пейзажі просто неймовірні. Ботанічний сад «Кірстенбош» вразив найдужче з усіх подібних місць, які я колинебудь бачила у своєму житті. Надзвичайно яскраве поєднання екзотичних рослин! Ще одна крута місцева визначна пам’ятка — це кімберлітова трубка «Велика діра». Крім свого цікавого вигляду, це геологічне утворення відоме як одна з найбільших алмазних шахт. Одного разу там видобули камінь завбільшки з кулак, із нього вийшло дев’ять чистих діамантів, найбільший з яких тепер прикрашає корону Британської імперії. — А тепер скажіть, Африка — це справді спекотно? — Якщо говорити про ПАР, то залежить від пори року. Загалом подорожувати там комфортно. Та коли в нас зима, там пік спеки — а саме о цій порі ми туди їздили. Тому було дуже важливо обрати правильні

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 33

готелі. Нам пощастило вибрати «21 Nettleton» у Кейптауні — дуже красиве і продумане місце, розташоване на скелі просто на березі океану. Температура там у середньому на десять градусів нижча, тому не так душно, як могло би бути на тих самих виноградниках. Але якщо все-таки хочеться розкішної зелені, то рекомендую інший бутик-готель — «La Residence» у місті Франсхук. Там лише десять номерів, і всі дивовижно декоровані. Гірський краєвид із басейну дуже надихає. — Які ще види туристичної активності в цій країні порекомендуєте? — Для активних людей це райське місце. Є парасейлінг, катання на катері, серфінг, дайвінг... До речі, щодо підводного плавання: в океані іноді можна зустріти білу акулу, а в сезон до узбережжя припливають кити. Окремо згадаю місцеві колоритні базари. Здається, що на цих ринках є все: і продукти, і речі, і антикваріат, і предмети інтер’єру… Дуже колоритно. Я вирізнила для себе такі ринки у Кейптауні: «The Old Biscuit Mill» (працює тільки у вихідні), «Oranjezicht City Farm Market» і «Bay Harbour Market» (обидва відкриті по суботах). — Багато хто звик вважати, що Африка — зовсім не цивілізований материк. Чи так це?

— Південно-Африканська Республіка повністю спростовує цей штамп. Там не менше, ніж в Італії або Франції, знають, що таке «art de vivre» — «мистецтво жити». У цій країні все роблять із любов’ю. Люди дуже чуйні та доброзичливі. Вразило трепетне ставлення до речей: їх не викидають, а привозять у спеціальні ангари, продають охочим і можуть розповісти їхню історію. Їжа в ПАР фантастично смачна та різноманітна. Незважаючи на спекотний клімат, земля у країні дуже родюча, і росте на ній практично все. Один із бонусів у подорожах під час пандемії для мене — це відсутність черг. Гадаю, із цим зіткнулися всі мандрівники. Якщо раніше деякі музеї, галереї, винарні та ресторани треба було бронювати за місяць, а то й за три, то тепер усе набагато простіше. Правда, у закладах вас постійно проситимуть скористатися дезінфектором для рук. І, звичайно ж, скрізь потрібно носити маску. З невеликих незручностей — комендантська година після 21:00, її запровадили через пандемію. Також не можна було відвідувати пляжі: місцеві дуже люблять пляжні пікніки, тож уряд, напевно, вирішив у такий спосіб обмежити скупчення людей. — Як ви налаштовані щодо подальших подорожей? Пандемія не лякає?

— Цього року як туристка планую відвідати В’єтнам і Камбоджу. Будуть і виїзди, пов’язані з професійною діяльністю, — на антиейдж-конгреси в Кореї та Японії. Тож, можна сказати, мій головний напрямок у 2021 році — Азія та Далекий Схід. ■

Ж И В И Й

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 34

СВІТ

■

Джамбо,

Танзаніє! Те, що у Танзанії не бракує «братів наших менших», ми знали. Але до мандрівки цією унікальною країною не уявляли, що їх буває стільки. І то на відстані фотооб’єктива! Ірина ГОРОБЕЦЬ Олександр ГОРОБЕЦЬ

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 35

www.tan za ni a touri stbo ard.com

Річка Руаха.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 36

ОБ’ЄДНАНА РЕСПУБЛІКА ТАНЗАНІЯ Утворена 1964 року з трьох постколоніальних держав — Танганьїки, Занзибару та Мергеру. Столиця — Додома, найбільше місто — ДарqесqСалам. Державні мови— англійська, суахілі. Грошова одиниця — танзанійський шилінг (1$ = 2319 TZS). Обмін здійснюється в банках і відповідних пунктах у містах. Населення — понад 56 млн. осіб. Релігії. Найпоширеніші — мусульманство і християнство, кожному віддані приблизно по 40% населення.

■

Колись давно романтичний Сетон Томпсон, автор чудової книжки «Оповіді про тварин», вигадав країну квітів і звірів, сховану за широкими морями і далекими перевалами. В тій країні все мало вигляд, як в Едемі до створення людини. Танзанія цілком підпадає під цю категорію, тільки з однією засторогою. Хочете квітів і птахів — завітайте у сезон дощів, хочете звірів — у сухий період. Сюди їдуть саме для того, щоб поспостерігати за диким життям у всьому його розмаїтті та невимушеності. І хоч би коли ви завітали до країни квітів та звірів, від людей неодмінно почуєте радісне і гостинне: «Jambo!» — «Привіт!».

Аеродром у заповіднику «Селус».

Дар2ес2Салам. Заповідник історії Отже, Танзанія. Традиційний туристський маршрут по ній включає три хіти: найвища гора Африки — Кіліманджаро (5895 м над р. м.), зійти на одну із семи вершин якої може і не альпініст; національні парки із сотнями тисяч тварин та острів Занзибар із розмаїтою архітектурою й чудовими пляжами. Саме тому більшість туристів виходять із літака на першій зупинці — в аеро- ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 37

Дорогу високій особі. Жирафа — найвища тварина у світі, її зріст сягає п’яти з половиною метрів. Цікаво, що її величезна шия має лише сім хребців. А жираф'ячий довгий язик може висуватися на 45 сантиметрів.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 38

Наші рейнджери Ісса та Матіяс на березі річки Руфіджі.

порту «Кіліманджаро». Ми ж маємо іншу мету, тому летимо далі, до Дар ес Салама. Життя у столиці Танзанії тече неквапливо. Дорогі авто сусідять із ручними візками торговців, а екзотичні міські нетрі — із хмарочосами. Зупиняємось у фешенебельному готелі «Dar es Salaam Serena» (www.serenahotels.com) і вирушаємо на коротку прогулянку екзотичним приморським містом. І вже тут нам стають у пригоді кілька місцевих слів, вивчених із путівника в літаку: «привіт» — «джамбо», «будь ласка» — «тафадхалі», «спасибі» — «асанте»… Будь які наші спроби розмовляти мовою суахілі викликають у місцевих непідробний захват.

Танзанія — країна ісламсько християнська і дуже віротерпима. Тому так затишно й у католицькому соборі, й у лютеранській кірсі, й у мечеті. Країна пережила арабський, португальський, оманський, німецький та британський періоди. Увесь цей історичний суржик відбився у мові суахілі (з арабської — «мова моряків»), якою спілкуються 95 відсотків мешканців Танзанії. Вона утворилася з мови народів банту за участю всіх прибулих у різний час. Незалежність країна здобула у 1961–1964 роках, а від 1967 го протягом майже тридцяти років будувала соціалізм. Нинішня багатопартійна демократія тут нагадує місцевий порт, де сусідять традиційні човни доу, старовинні вітрильники й ультрасучасні контейнеровози. Ще більша веремія зустрічає нас на рибному базарі, куди варто зазирнути хоча б для того, щоб ознайомитися з дивовижною іхтіофауною глибин Індійського океану. Поруч — ринок мушель, де можна побачити справжні шедеври прикладного мистецтва матінки Природи. Але купуючи їх, треба бути обережними, адже деякі з них належать до вимираючих видів, і вивозити їх із країни суворо заборонено. Наостанок присідаємо на лавочку в розкішному ботанічному саду. Скоро до аеропорту, звідки елегантний літак понесе нас углиб незвіданої Африки, у справжню країну квітів і звірів… «Селус». Найбільший в Африці Літачок називається сафарі таксі, а компанія перевізник — «Coаstal Aviation». Її «небесні тихоходи» возять туристів по всій Танзанії, принагідно даруючи додаткові бонуси у вигляді фантастичних краєвидів і несподіваних ракурсів на світ тварин.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 39

На річці Руфіджі. «Водяний кінь» — саме так із грецької перекладається «гіпопотам».

Кожен такий літак здатний сісти навіть на галявину в савані. Але, на щастя, наш віддає перевагу грунтовій злітній смузі в заповіднику. Те, що це природоохоронна зона, розумієш відразу — перш ніж прийняти наш літак, працівники аеродрому мусили розігнати стадо імпал. А кажуть, що заходять і слони... «Селус» — найбільший мисливський заповідник у Танзанії та всій Африці. Він займає понад 54 тисячі квадратних кілометрів, що можна порівняти з площею двох областей в Україні. До того ж це дуже давня природоохоронна територія, заснована ще 1905 року, й один із 8 об’єктів країни, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Крім незліченних зебр, антилоп і жирафів (загалом понад мільйон особин!), у заповіднику присутні всі представники «великої п’ятірки» Африки: лев, леопард, слон, носоріг та буйвол. І їхня кількість теж вражає: у місцевих саванах живуть 30 тисяч слонів і 200 тисяч буйволів! Пропонує «Селус» і ексклюзиви — наприклад, тут водяться гієноподібні собаки та надзвичайно рідкісні чорні кінські антилопи. Нам уже час на сафарі. До речі, мовою суахілі це слово означає просто будь яку поїздку. Однак нам треба саме в гості до дикої природи. Їдемо на джипі ледь помітним путівцем і крутимо на всі боки головами: звірини й справді неміряно. Та не все так просто. Рейнджер Матіяс не дає гарантії, що за одне сафарі ми зустрінемо всіх тварин «Селусу». Адже відвідувачі мають рухатися виключно автомобілями й лише по грунтових дорогах, яких у заповіднику ціла мережа. З’їжджати з них категорично заборонено, аби не наполохати звірів. Звісно, не на останньому місці й міркування безпеки. Для тварин джип із туристами — це велика істота, що ніяк не впливає на їхнє життя, бо не є ані їстівною, ані небезпечною. Та варто людині вийти з машини, як вона стає дичиною або ворогом. Тому варто дотримуватися чітких правил поведінки, про які неодмінно розповідають перед кожною прогулянкою заповідником. Утім, із таким водієм, як Матіяс, який впевнено крутить кермо свого лендровера, ми швидко і безпечно потрапляємо ➧

www.se ren aho tels.com

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 40

Антилопа куду. Спіральні роги у самців сягають метра у довжину.

в серце звірячого царства. І це попри незчисленні, закидані велетенськими валунами, звивини рельєфу, які легше перестрибнути, ніж переїхати!.. Узагалі, люб’язні й комунікабельні танзанійські рейнджери — фахівці широкого профілю. Досконало знають природу і звички звірів. А на рідкісний випадок зустрічі з кимось (чимось) незнайомим їхній джип оснащений довідниками з тутешніх флори і фауни — дуже завбачливо і зручно! Вражає чистота ландшафту і те, як тут дбають про природу. Сміття майже немає, хоча туристів у цих місцях буває багато. Наші провідники, знайшовши випадковий пластиковий пакет у траві, хутко забирають його, щоб викинути в належному місці.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 41

Гієноподібні собаки — одна з «візиток» заповідника «Селус». Місцеві рейнджери вважають, що побачити їх — це велика удача. А ось нам вони просто загородили дорогу.

Для тварин джип із туристами — це велика істота, що не впливає на їхнє життя, бо не є ані їстівною, ані небезпечною. Та варто людині вийти з машини, як вона стає дичиною або ворогом. ■ Аж ось і африканські слони — найбільші суходільні істоти на планеті. Вони не піддаються дресурі, як індійські, тож ми чемно спостерігаємо за ними звіддаля. Сигналити чи ще якось турбувати тварин не можна. Користуючись нагодою, рейнджер виступає з доповіддю на тему «Особливості слонячого життя»: про те, як вухата молодь шанує старших, про неймовірну пам’ять африканських слонів і про

їхнє харчування. Слон з’їдає до 300 кілограмів трави і листя за день. Та, виявляється, тільки 20 відсотків цього раціону засвоюються організмом велетня. Окрім усього, дорослий слон ламає дуже багато кущів і дерев, чухаючись об них, проявляючи агресію чи просто прокладаючи собі дорогу. Під час сафарі нас зацікавили контрасти в пейзажах: одна частина їх була золо-

таво жовтою від сухих саванних трав, друга — чорною, над якою ще й подекуди вився димок, а третя — свіжо зеленою. Виявляється, працівники заповідника свідомо і планово підпалюють угіддя, щоб молодим травам було легше пробиватися на світ, а чередам копитних — хрумати її на здоров’я. Ми приїхали в сухий сезон, який припадає на літо – осінь. У цей час мало зелені, зате добре видно тварин. Взимку ж, у вологий сезон, савана буяє травами і квітами. Матіяс просить уваги та повної тиші: під’їжджаємо до левів. Великий прайд, тобто сім’я, дрімає в затінку кущів акації. Треба бути дуже обережними, хоча леви сплять мертвим сном — як завжди, коли день добігає середини. Втім, відпочивають во ни май же зав жди — 20 го дин на ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:15 Страница 42

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 43

www.tanzaniaparks.go.tz

Захистити велетнів. Попри свої розміри та силу африканські слони стали жертвами полювання на бивні, розширення сільгоспугідь та погіршення екології. У Бурунді, Гамбії та Мавританії вони повністю вимерли. А ось у танзанійських національних парках їх десятки тисяч.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 44

Довготривала суперечка науковців про основне забарвлення зебр завершилася! Вони чорні в білу смужку, а не навпаки, бо саме чорний колір зумовлений спадковою пігментацією, а білий — це просто її відсутність. Водяна антилопа.

добу!.. Ці лежебоки навіть їдять лише раз на два три дні. Напевно, саме тому череда антилоп без остраху пасеться метрів за двадцять від сонної родини котячих. Аж ось царі звірів прокидаються та облизуються на своїх підданців. Добре, що ми з іншого царства… Невдовзі стаємо свідками досить рідкісного ритуалу — «весілля левів». Точніше, залицяння. Спочатку цар звірів, охоплений почуттями до однієї з подруг, почав виказувати їй знаки уваги: наближатися, торкатися, тертися… Левиця на те відповідала роздратованим риком. Зрештою голові родини, зовсім не позбавленому прихильності протилежної статі, це набридло, і він розлігся осторонь. Тепер уже дама, збагнувши, що втрачає, почала загравання: то торкне, то лизне у царський писок. Його ображена високість забирається геть у кущі, де його все одно настигають ласки… Зрештою все закінчується одвічним танцем продовження роду під тихе клацання далекобійних фотокамер. При цьому з боку «молодят» — нуль уваги до туристів. Ми для них — ніби з паралельного виміру.

Пересідаємо з лендровера на катер і вирушаємо на річкове сафарі. Річка називається Руфіджі, а нашого новго гіда звуть Ісса. Він стверджує, що під час розливу ця водна артерія сягає п’ятнадцяти кілометрів завширшки! Та головне, для чого туристи їдуть на Руфіджі, окрім прекрасних краєвидів, — це гіпопотами. Їх по берегах річки — сотні! Більшість занурені у воду по самі ніздрі, але й «жанрових картинок» із їхнього життя можна спостерігати чимало. Грецьке слівце «гіпопотам» не повністю характеризує цих тварин. У Біблії вони йменуються бегемотами, тобто вельми лютими і нелюб’язними страшидлами. Древні мали рацію: саме бегемоти, а не леви чи носороги, найчастіше нападають в Африці на людей. Причому не з якихось меркантильних міркувань, а за велінням серця — обороняючи своїх самиць красунь. Та є один маленький секрет: гіпопо не вміють… плавати. Вони просто ходять по дну. Навіть своїх малят у воді бегемотихи тримають на своїх спинах. Тому для безпечного спостереження за цими тваринами достатньо триматися ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 45

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 46

Червоноголова агама. Навряд чи це забарвлення маскувальне, скоріше — захисне.

Якби не відчуття голоду, в савані Більшу частину життя бегемоти проводять у воді і виходять на сушу поїсти. Лише з настанням сутінків починається трав’яна трапеза.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 47

Граційні імпали вправні у стрибках та швидкісних перегонах, що частенько рятує їм життя.

панувала б повна гармонія життя Лев’яче залицяння.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 48

МасаїUохоронці.

«Fo xes Sa fa ri Camps» www.fo xessa fa ricamps.com

У ЦАРСТВО ТВАРИН Дістатися мисливського заповідника «Селус» і національного парку «Руаха» можна літаком із ДарqесqСалама, «Селусу», «Серенгеті» та інших природоохоронних зон. Найліпший час: для спостереження за ссавцями — сухий сезон (середина травня – грудень); для спостереження за птахами і споглядання пейзажів — вологий сезон (січень – лютий). Жити можна в люксових наметових містечках, лоджах, бунгало із самообслуговуванням, кемпінгах. Детальніше — на www.tanzaniaparks.go.tz

■

глибоких місць. У найгіршому випадку бегемотище тільки рішуче виставить із води гладку спину і широко роззявить пащу, аби налякати непроханого гостя. А ви зможете зробити вдале фото, бо в інший час над поверхнею стирчать тільки вуха й ніздрі господаря африканських річок. Вода буквально кишить рибою, часто морською, яка запливає вгору за течією. А по берегах розкинулись угіддя птахів. Окрім всюдисущих марабу (не дуже симпатичних лелек падальників), привертають увагу білоголові орлани — дуже вправні крилаті рибалки. Вони їдять тільки ри бу, тому ча плі та змієший ки ли ша ються спокійними, коли стрімка тінь хижака проноситься над їхніми колоніями. Уздовж доріг на сухих деревах полюбляють сидіти, либонь, найгарніші птахи Танзанії — веселкові роллери сиворакші. Вони видивляються здобич — великих комах і дрібних плазунів. А вночі на пошуки поживи вилітають великі сови, які ширяють на тлі Південного хреста.

У «Селусі» над річкою ростуть сотні гігантських баобабів, об які було б не соромно потертись і бронтозавру. Деякі сучасники вимерлих ящерів чудово почуваються донині. Скажімо, в озері Тагала щільність крокодилів на квадратний метр найвища у світі. На перший погляд, це цілком мирні й навіть цивілізовані істоти, яких цікавить переважно риба, а також необережна антилопа, що надто довго смакує озерну воду. Правда, з людьми трапляються поодинокі інциденти. Ісса розповів про випадок із німецьким туристом, який впустив у воду окуляри і поліз за ними, порушуючи інструкцію. Крокодил ухопив його за ногу, після чого її мало не ампутували. Готуємося до ночівлі. Наш «Selous Luxury Camp» (www.serenahotels.com) складається з 12 просторих «хатинок»: зверху — акуратна стріха, знизу — дощаний поміст, а між ними — намет із вікнами з протимоскітної сітки. Всередині намет нагадує палац східного володаря: ліжко з протимоскітним балдахіном, гарні меблі, кришталева

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 49

Туристські лоджі над річкою Руаха.

Уздовж водойми на узвишшях розташований комфортний і сучасний «Ruaha River Lodge», наша чергова домівка. Це справжнє царство мангустів, які вовтузяться навколо. ■ люстра, білосніжні накрохмалені постелі… А ванна кімната все ж дерев’яна, розташована окремо від намету. І колоритно, і зручно. В кемпінгу завжди є свіжовипечений хліб і всілякі смаколики масайської кухні. А які мангові фреші та фруктові коктейлі готують бармени!.. Захочете подивитися на нічне купання слонів неподалік від кемпінгу — тільки скажіть охоронцю, і о четвертій ранку він відведе вас на місце, легкими порухами відганяючи набридливих шакалів та гієн…

«Руаха». Водний світ Черговий переліт — і ми вже в національному парку «Руаха». Він у два з половиною рази менший за «Селус», проте анітрохи не поступається йому розмаїттям фауни. А флори — і поготів. Саме тут зійшлися докупи тисячі рослин Південної та Східної Африки, утворивши унікальний «ботанічний сад». Через «Руаху» теж тече велика річка, яка й дала назву паркові. У сезон дощів вона повновода, а зараз, у сухий період, — вузька і надзвичайно кам’яниста.

Уздовж водойми на узвишшях розташований комфортний і сучасний «Ruaha River Lodge», наша чергова домівка. Деякі його бунгало примостилися на потужних гранітних скелях. Це справжнє царство мангустів, які вовтузяться навколо. Взагалі у Танзанії чимало досить дорогих і фешенебельних лоджів, багато з яких входять у мережу «Foxes safari camps» (www.foxessafaricamps.com). З узвишшя добре видно, що в сухий сезон річка являє собою складну систему проток, островів та озерець, які ваблять до себе спраглих птахів і звірів. До речі, танзанійських пернатих улітку найлегше побачити саме біля води. Наступний день починаємо вдосвіта. З за річки виринає сонечко, і савану осяває чарівне рожеве вранішнє світло. Враження доповнюють звірі — цілком мирні та спокійні. Зовсім поруч із дорогою па- ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 50

Окрім слонів, у савані є ще одні велетні — баобаби.

суться знайомці — зебри, антилопи імпали та дік діки. Аж ось із заростей вистрибують витончені газелі Гранта — далі на південь вони вже не зустрічаються. Парад антилоп триває: погляд тішать великі куду. Після канни це найбільша антилопа у світі. Спіральні роги самців мають грізний вигляд, проте їхні власники — надзвичайно лякливі істоти. Через річку навпроти нашого лоджу пасуться слони, за якими з берега ми спостерігаємо зі своїми сусідами — сім’єю нідерландців із двома малими дітьми. Кожен озброєний класною оптикою. Раптом слон спроквола перебрідає водойму і простує у своїх справах між двома нашими помешканнями… Оце удача! Неподалік від лоджу — стежка гіпопотамів, якою вони вночі ходять вервечкою пастися. Поки гурт снідає травою, найбільший самець охороняє спільну акваторію в річці й час від часу сповнює околиці ревом. Такі самі «соло» чуються то з одного боку, то з іншого. Крізь тоненькі протимоскітні сіточки нашого лоджу чути кожну ноту нічної симфонії савани… До речі, ходити бегемотячою стежкою забороняється: зіткнення з двотонною тушею нічим

хорошим не закінчиться… І взагалі, після вечері ліпше гуляти разом із масаями. Ці воїни мисливці перекваліфікувалися на охоронців у нацпарках і заповідниках, вони часто супроводжують туристів, маючи в руках ліхтарик та спис. Найкумедніше на річці виглядають жирафи. Бідолахам доводиться передніми ногами буквально сідати у шпагат, аби дотягтися до води. В усі інші моменти свого життя жираф — граційний красень, що й справді, за Гумільовим, нагадує «барвисті вітрила корабля». У повсякденному житті все прозаїчніше. Рейнджер пояснює, що колір плям на шкірі залежить від кількості тестостерону в крові тварини: справжні «мачо» мають бути «брюнетами». Усього в Африці водиться вісім видів жирафів. Але на півдні Танзанії мешкає найбільший з них, так званий жираф-масай. Це найвищий ссавець у світі: самці доростають до 5,5 метра і важать майже 2 тонни! Плями у масайського жирафа дрібніші, ніж в інших, темніші й за формою близькі до п’ятикутника. Фотографуємо без упину в чотири руки. Але варто економити електронну пам’ять — попереду ще стільки цікавого… ■

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 51

К А М О

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 52

ГРЯДЕШИ?

■

ЙОРДАНІЯ

Дорога на Небо 52

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 53

Рiчка Йордан поблизу мiсця хрещення Ісуса Христа зовсiм неширока. Але перейти її «яко посуху» так само важко, як i двi тисячi рокiв тому: i грiхи тягнуть на дно, i прикордонники з обох бокiв не дозволяють. Лишається одне: зайти у цю святу воду, а там — нехай буде, що буде...

Не лише Палестина, а й Йорданія з повним правом іменується Святою Землею. Тут, у горах, поховано пророка Мойсея і первосвященика Аарона. Тут, у пустелі, Магомет уперше усвідомив себе обранцем Аллаха. Зрештою, тут, на річці, Іоанн Предтеча охрестив Спасителя світу... Андрій ПИРОГІВ.

Олександра ГОРОБЦЯ

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 54

Церква святого великомученика Георгiя в Мадабi славиться своїми вiзантiйськими мозаїками. Втiм, ними вражають майже всi церкви у Йорданiї. Та лише на пiдлозi Свято<Георгiївського храму збереглася найбiльша у свiтi географiчна карта, складена iз двох iз половиною мiльйонiв рiзнокольорових камiнцiв!

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 55

1. Єрусалим. 2. Вифлеєм. 3. Мертве море. 4. Рiчка Йордан. 5. Джераш. 6. Криниця Якова. 7. Середземне море. 8. Гора Синай. 9. Дельта Нiлу. 10. Карак. 11. Монастир св. Лота. 12. Хеброн.

Мозаїчна карта VI столiття пiсля Рiздва Христового унiкальна не лише розмiрами (25 на 5 метрiв!), а й точнiстю та вельми грамотним «макетуванням».

І нині тихо й побожно несе свої води священний Йордан. А солона довколишня земля, що не звітріла на семи вітрах історії, щедро ділиться з кожним гостем своїми теплом, красою та вічною правдою... Святинь у Йорданії справді не менше, ніж у сусідньому Ізраїлі. А може, й більше: в імперській провінції, якою донедавна була ця дивовижна країна, давнина зберігається довше і краще, ніж у столичному вирі. Відтак якщо в Єрусалимі культурний шар від часів Ісуса Христа «підріс» аж на кільканадцять метрів, то сухі дороги Зайордання поколюють крізь підошву тими самими камінчиками, що відкотилися з-під сандалій Спасителя. Трапилося це начебто щойно. Адже де й переходити річку часу, як не в Йорданії... І Наш прочанський шлях розпочався в Мадабі — містечку на південь від Аммана. Мудрі люди, які складали програму паломництва, розрахували правильно: ну що то за мандрівка без стародавньої карти? А в Мадабі можна побачити не просто карту — мозаїчне диво розміром 25 на 5 метрів! Найдавніше і найбільше у світі зображення Святої Землі (VI століття) викладено із двох мільйонів різнокольорових камінців і являє собою частину підлоги православної церкви святого Георгія Переможця. Погляд зачудовано блукає між мальовничими пагорбами й долинами, серед яких притулилися сотні міст і сіл (підписані щирою грецькою мовою) — від дельти Нілу до Іраку. Мимоволі пригадується, що за царювання Юстиніана І, тодішнього імператора Візантії, людям у цих краях жилося набагато затишніше, ніж нині... Втім, сама Йорданія й дотепер — воістину оаза миру в киплячому близькосхідному казані. ➧

Переважну бiльшiсть йорданських мозаїк виконали мiсцевi майстри, якi, звiсно, не дотягували до рiвня столичної константинопольської школи. Але скiльки в цих образах щиростi й безпосередностi!

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 56

Монументальна базилiка на горi Небо ховає в собi три церкви: Iоанна Хрестителя, Пресвятої Богородицi та святого Георгiя. Грандiозний комплекс складався поступово, протягом столiть усотуючи все найкраще, що створювала вiзантiйська естетична думка.

Мiдний змiй (старозавiтний прообраз Христового розп’яття) на макiвцi гори Небо — наче пам’ятник полум’яному пророковi Мойсею, котрий спочив саме тут, так i не увiйшовши в омрiяну Обiтовану Землю...

Мадаба процвітала десь із триста років — до арабського завоювання. За цей час геніальні майстри сотворили в ній просто унікальну колекцію мозаїк, більшість яких зібрано в археологічному парку та музеї. Проте найвишуканіші шедеври на теренах усього східного Середземномор’я нещодавно розкопали в сусідньому Ум-ер-Расасі (старозавітній Мофафі). Мода на карти-схеми, очевидно, панувала й у цьому місті. Недарма їх познаходили буквально всюди: у скромних каплицях, грандіозних соборах, світських будівлях із різьбленими арками та фонтанами... Мозаїчних путівників немає хіба що на зовнішніх площинах міських мурів — і то, напевне, не з міркувань таємності, а з якоїсь іншої причини. Ось така тут історія — з географією. ІІ Десять хвилин їзди від Мадаби — і дорога впирається в Небо. Так у транскрипції Еразма Роттердамського читається назва цієї славетної гори. Візантійська вимова потребує замість «б» — «в», але на разі не будемо дріб’язковими: надто до ладу все виходить. Адже на цій вершині розігрався один із найдраматич-

ніших епізодів Старого Завіту. Мойсей Боговидець, проводир обраного народу, як відомо, за свої гріхи не сподобився увійти до Землі Обітованої. Суворий, але милостивий Саваоф дозволив йому лише поглянути з надхмарної височини на край, куди той линув серцем аж сорок років. І після цього дав нарешті спочити. Навічно. Мов пам’ятник великому пророку, застиг на тлі небес мідний змій, старозавітний прообраз Христового розп’яття... Судячи з усього, краєвид за останні три тисячі років анітрохи не змінився. Ту саму картину бачив і пророк Єремія, що, згідно із другою книгою Маккавеїв, заховав на горі Небо від вавілонських загарбників Ковчег Завіту з Мойсеєвими скрижалями та проквітлим жезлом Аарона. На ту саму брунатно-смарагдову долину дивився в ювілейному 2000 році й нинішній Папа Римський, у задумі перебираючи вервицю... Спеціально споруджений до його візиту оглядовий майданчик тепер до послуг прочан з усього світу. Зазвичай вони довго стоять над прірвою з тихою молитвою в серці, намагаючись розгледіти крізь склянисте повітря куполи Єрусалима та Віфлеєма.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 57

А служби Божі тут правляться аж від четвертого століття після Різдва Христового, причому пізніша велична базиліка начебто виростає з давньої скромної церковці, уособлюючи духовний поступ, якого повинна прагнути кожна людина… ІІІ ... Та прагне не завжди. Саме про це так палко свідчив «найбільший з-посеред народжених жонами» — Іоанн Предтеча, закликаючи лукавий людський рід до покаяння. А ще цього великого мужа іменують «янголом пустелі», «гласом волаючого», першим новозавітним пророком... Євангельська оповідь про Хрестителя сповнена найвищого пафосу та найглибшого співчуття до його прекрасної, але такої трагічної долі. І доля ця пов’язана насамперед із Йорданією. Ділянка неподалік від впадіння Йордану в Мертве море, де навпроти Єрихону річка утворює велику луку, ось уже два тисячоліття вшановується віруючими всіх християнських конфесій передусім як Віфанія — місце Господнього хрещення. (Втім, святою ця земля стала задовго до Різдва Христового. Недарма тут донині показують гору пророка

Іллі, з якої той, за свідченням Святого Письма, на вогненній колісниці був живим вознесений на Небеса). Однак місце, де саме Спаситель увійшов у воду, лишалося остаточно нез’ясованим. До кінця минулого століття ним вважалась Ейзарія — село на західному березі Йордану, куди й возили прочан ізраїльські гіди. Та 1996 року в Бейт-Хані, на східному боці священної ріки (що на 20 кілометрів на південь від Ейзарії), почалися широкомасштабні археологічні дослідження. Знахідки так вражали, а збіг із свідченнями Біблії та прочан минулих віків, у тому числі й українського ігумена Данила, був таким точним, що більшість Помісних православних Церков, а також Ватикан, визнали Бейт-Хані біблійною Віфанією. Тож зараз прочанам уже не треба тужливо дивитися з-за колючого дроту на прикордонну смугу: за хвірткою відкривається чудово обладнана територія з жовтими стежинками та дерев’яними місточками. І дістатися сюди з того ж Амману — простіше простого. Що ми й зробили з радістю та благоговінням. Руїни стародавніх храмів, хрещалень і басейнів належать переважно грецьким ➧

Мозаїка з базилiки на горi Небо iлюструє Старий Завiт: ось полювання, ось польовi роботи, а ось приручення диких тварин.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 58

Зблизька Йордан нагадує нашу Рось або Ворсклу. Тiльки вода каламутнiша i очерет вищий.

Йорданський варiант «дружини Лота», що перетворилася на соляний стовп (див. Бiблiю), значно ефектнiший, нiж iзраїльський аналог. А котрий солонiший — можете з’ясувати самi. Звiсно, емпiричним шляхом.

монастирям V–VI століть. Є серед них і лавра — чи не перша у світі. Крім того, тут віднайдено унікальну церкву ІІІ століття, зведену в самий розпал переслідувань ранніх християн. Поруч розкопали печеру, в якій, за свідченнями стародавніх паломників, мешкав Іоанн Предтеча, а перед її входом — джерело найчистішої води, котра використовувалась і для пиття, і для таїнства хрещення. На південь од Віфанії розташований Махерус (нинішній Мукавір), де на вершині гори можна споглядати похмурі рештки фортеці Ірода Великого. Його син, Ірод Антипа, жорстокістю не поступався вбивці віфлеємських немовлят. Тому й кинув святого Предтечу до в’язниці, що знаходилася тут-таки, під цитаделлю, — за викриття свого незаконного зв’язку з Іродіадою, дружиною брата. А далі, на свій день народження, виконуючи обіцянку, дану своїй пасербниці Саломеї та на догоду лютій Іродіаді, наказав відтяти пророку голову... Так Йорданія прийняла й останній подих, і кров безвинного янгола пустелі. Проте в той час, коли сталися ці страшні події, над світом уже гриміла проповідь Ісуса Христа, і заглушити її було несила всім іродам світу. ІV Христос не раз проходив Йорданією. Зціляв і розраджував, повчав і творив чудеса. Особливо часто Він бував у Десятиградді — місцевості, що межувала з його рідним краєм. Із містечка Гадара (нинішній Умм-Кайс), що вільно розкинулося на високому березі Геннісаретського озера, відкривається

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:16 Страница 59

www.visitjordan.com

абсолютно фантастичний краєвид ледь не на всю Галілею та Декаполіс. Ми блукали поміж мальовничих руїн грандіозної п’ятинефної базиліки і згадували про зцілення двох біснуватих: адже храм споруджено в пам’ять про це диво всеперемагаючої Божественної любові. Але думалося й про інше. Скільки отих, іще не вигнаних бісівських легіонів вільно гуляють людськими душами, намагаючись занурити наш прекрасний білий світ у чорний морок гробовищ... Але вихід є, і його показав Сам Господь. Просто не треба боятися любити одне одного, не треба сахатися світла, що жевріє навіть у найтемнішій душі... Коли Савл, ревний гонитель перших християн, ішов на чергову розправу з Єрусалима до Дамаска, із ним трапилася дивовижна пригода. На йорданській дорозі, десь у тому ж Десятиградді, перед ним явився осяйний Христос і тихо промовив: «Нащо ти женеш мене, Савле? Важко тобі бити ногою колючку...» І жорстокосердий юдей втратив зір — либонь, надто сліпучою була Христова любов до нього. А коли прозрів, то це вже був не Савл, а полум’яний апостол Павло, учитель народів. І несподівано пригадався зелений Чернігів, такий не схожий на крем’янистий Умм-Кайс. Там, у Свято-Троїцькому соборі, ліворуч від входу, є дивовижний розпис XVIII століття — явлення Христа Савлу на дорозі в Дамаск. І хоча невідомий іконописець напевне ніколи не бував у Йорданії, його зображення вийшло навдивовижу подібним і до цієї сухої дороги, і до цих сивих олив, і до цієї сапфірової глибини неба... І це правильно. Що вище над землею, то всі місця на ній однаковіші... ■

Iз УммUКайса (новозавiтної Гадари) вiдкривається запаморочливий краєвид на Галiлею та Десятиграддя. А рештки вiзантiйської базилiки кличуть побути на самотi з Богом. Вiн тут проходив не раз...

Т Р О Я Н Д А

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 60

ВІТРІВ

■

Яхт

Подорож в атмосфері морської романтики та екзотики — як вам такий вид боротьби з пандемією? Можливість такої «самоізоляції» нам подарував яхт−тур уздовж турецьких берегів.

ТурЕччина 60

Сергій ОНИШКО

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 61

Капосний вірус зруйнував безліч мандрівок і відпусток. «Оксамитовий сезон» теж виявився під ударом. Лише декілька країн залишили кордони для іноземців відкритими і, попри заборони, вимоги ізоляції та ризик зараження, тоненькі струмочки туристів усе ж таки потекли в пошуках пригод і відпочинку. В такі часи будь-яка можливість подорожувати світом набуває неабиякої цінності. А якщо уявити, що ви їдете до Туреччини, де на вас чекає вишуканий сервіс і неймовірне тепле море, кожний вірус відступає. Що можна побачити цікавого з моря, які локації відвідати та як відчути шалений рівень адреналіну — дізнаєтеся просто зараз. Але все за розкладом. Сяйливий МАРМАРИС Літаком прибули в Даламан і за півтори години доїхали до Мармариса. А там — вечірнє тепло з усіма градаціями літнього затишку. Після відпочинку в приморському готелі ранок зустрів лагідним сонцем, пахощами яскраво-червоних квітів і криками чайок. У смарагдовій воді м’яко погойдувалися човни всіх можливих модифікацій, розмірів і віку. Під музику хвиль ми попрямували до найближчої кав’ярні з терасою та морським краєвидом. Мармарис — курортне містечко на заході Туреччини. Узбережжя біля нього здебільшого скелясті, вкриті сосновими лі-

сами, а море прозоре, з блакитним відтінком. Є великий порт і марина, в якій на нас і чекала яхта. З порту можна дістатися поромом до островів і бухт — зокрема на легендарний грецький Родос, що неподалік. Як і майже всі міста Туреччини, Мармарис має дуже цікаву історію: належав персам, імперії Александра Македонського, римлянам, візантійцям і нарешті перейшов до османів. Султан побудував тут фортецю і дав назву місту — Мармарис, що з турецької перекладається як «сяйливий». До речі, твердиня збереглася, незважаючи на те, що в середині минулого століття ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 62

майже все місто знищив потужний землетрус. Нині фортеця є музеєм і чудовою локацією для зйомок. Розміри марини і кількість суден вражають. Ціле місто на воді з усією інфраструктурою: верф, власні готелі, супермаркет, басейн, концертний майданчик, дитячий центр, водні канали для прогулянок... Тож, якщо ви страждаєте на морську хворобу, можна залишитися в марині й нічого не втратити. Жарт! Узявши туристичну яхту, ми вирушили на південь — на першу якірну стоянку лише за дві години ходу від марини. Судно слухняно тримало курс, а місто, яке віддалялося, поступово потопало в зелені та променях сонця. За годину бірюзова вода ковтнула наш якір, і яхта завмерла, готуючись до ночівлі під зоряним небом. Із кам-

буза долинули приємні й лоскітливі пахощі, які вказували на смачну та довгоочікувану вечерю. «Дика» стоянка під берегом дає змогу бути поруч із природою, насолоджуватись ароматним повітрям і пірнати у прозорі води, теплющі — 27 градусів! Такі відлюдні й прекрасні куточки допомагають відчути себе Робінзоном. Вони цілком заслужили на епітет «райські»! ДАЛЬЯН. Життя і смерть, краса і велич Наступного дня вирушили до дуже цікавих локацій між Мармарисом і Даламаном. Дістатись їх можна автівкою вздовж берега, але морем — цікавіше. Біля гирла річки Калбіс ви потрапляєте до заповідника «Koycegiz-Dalyan». Він зустрічає чудовим піщаним пляжем, біля

якого плавають велетенські черепахи та повзають блакитні краби. Над вами ширяє безліч птахів — близько 300 видів! Від того пляжу курсує моторний човен, який доставить вас до міста Кавн, збудованого за майже 1000 років до н. е. Це було дуже прогресивне поселення із власним портом, фортецею та розвинутою міською інфраструктурою. Численні завойовники й землетруси руйнували його, проте до нашого часу дійшли акрополь, фортеця, візантійська базиліка, римські сауни... Найдужче вражає амфітеатр на 5 тисяч місць. У нього діаметр близько 80 метрів і 27 кам’яних рядів, із найвищого з яких відкривається фантастична панорама гір і річки. Важко уявити, скільки подій і людей бачило це каміння! Виринувши з історії Кавна, прямуємо човном до наступної архітектурної перли-

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 63

Оливкові дерева в амфітеатрі часів Александра Македонського.

Біля острова святого Миколая. Вузька протока та скелі захищають яхти від хвиль і штормового вітру.

ни — лікійських гробниць. Ці скельні поховання з’явились у V–IV століттях до н. е. і нагадують нам про давнє Лікійське царство, яке займало південний захід нинішньої Туреччини ще до славнозвісної Трої. Дивовижно, якої важкої праці потребувало будівництво! Споруди дещо схожі на гробниці та храми в йорданській Петрі, які звели ще раніше за лікійські. Давні зодчі знали справу! Гробниці витесано в скелі з відносно м’якої породи. Вони величезні — 12–30 метрів у висоту та 10–15 метрів у ширину. Всередині є невелика кімната з місцем для саркофага та стіл, де залишали речі, які могли знадобитися небіжчику в потойбіччі. Такі усипальні будували для себе знать і заможні люди. Як ведеться, розмір указував на впливовість власника та розмір його

Лікійські гробниці.

гаманця. Людські марнотратство та марнославство залишили нам ці пам’ятки й дали змогу проявитися генію будівничих. Оглядати гробниці найліпше в першій половині дня, коли промені сонця ніби виривають колони та фронтони зі скель. Поруч, на березі річки, є безліч ресторанчиків, де, сидячи за столиком і смакуючи морські ласощі, можна милуватись «античними» краєвидами. На пляж вас повернуть рукавом річки, яка має майже пів тисячі поворотів і закутів. Усе це ховається за високою «завісою» з очерету. І як ті капітани орієнтуються? Від бухти до бухти Ми нікуди не поспішали, тому дали собі можливість два дні відпочити і помандрувати мальовничими берегами. Погода була

без хмар і вітру. Спроба підняти вітрила нічого не дала, тож ми, запустивши двигун, блукали від острівця до острівця, засмагали на палубі й купались. У перервах я запускав дрон — краєвиди з висоти пташиного польоту були неперевершені. У світлі призахідного сонця ми заходили в невеличку марину чи просто ставали на якір в облюбованому місці. Зменшений потік туристів через коронакризу змушував власників марин іти на істотні поступки. Наприклад, якщо раніше нічна стоянка в марині коштувала 80–120 євро, то тепер — 20–50 або взагалі безкоштовно, лише зробіть замовлення в ресторані! Ще й питну воду подадуть на човен, і навіть електроживлення. Але хто-хто, а турки знають, як заробити: замовлення у ресторані — 20–30 євро з персони, це без напоїв і вина. Коли ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 64

Острів святого Миколая. Тут вражає кількість стародавніх руїн: церкви, лазні, житлові будинки, склепи… Промені світанку забарвлюють усе це в золотаві кольори.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 65

Руїни церкви IV століття на острові Геміле.

розраховуєшся, суми виходять такі, як раніше за паркування, або й більші. Але відпочинок і смак свіжоприготовлених морепродуктів — теж перевага! ГЕМІЛЕ, або острів святого Миколая Перехід до острова Геміле був найтривалішим у цій подорожі. Тож, поснідавши зі сходом сонця, ми спочатку поквапилися до Фетхіє, щоб поповнити запаси прісної води та свіжої риби на місцевому ринку. Місто зустріло невеликими хмарами й легким вітерцем. Після закупів підняли вітрила. Біля Фетхіє побачили на острівці маяк і віддали йому шану, пройшовши просто поруч. Геміле, або ж острів святого Миколая, чекав нас за 10 кілометрів на південь від Фетхіє. Відомий він руїнами давнього поселення та безлічі візантійських церков IV–VI століть. Саме завдяки їм має дві назви. «Геміле» з турецької — «острів кораблів». А до чого тут святий Миколай? На думку деяких учених, саме на цьому острові знайшов свій останній притулок і був похований архієпископ Миколай Мірлікійський, більше відомий нам як Миколай Чудотворець, покровитель дітей і мандрівників. Щоправда, останній факт викликає

суперечки. Достеменно відомо, що із середньовіччя моряки називали острів ім’ям святого. Звідси його мощі нібито перевезли до міста Міра, а потім — до італійського міста Барі, де зберігаються й досі. Острів розташований лише за 200 метрів від материкового берега й утворює протоку, захищену від вітрів і хвиль. Зручно кинути в ній якір, а потім дістатись острова човником або екскурсійним катером від пляжу «Gamile Bay». Вхід на острів платний, коштує 1 євро. Влітку тут працюють турінфоцентр і невеличкий бар, але на цьому ознаки сучасного життя закінчуються. Далі наче потрапляєте на величезний знімальний майданчик якогось постапокаліпсиса: напівзруйновані кам’яні храми, розчавлені землею склепи, залишки грецьких колон, довжелезний коридор-галерея з подекуди обваленою стелею… І все це поглинають кущі та дерева. Лише там, де були археологічні розкопки, можна побачити вцілілі стіни та фундаменти. Вражає щільність стародавньої забудови: церкви, лазні, житлові будинки, склепи — усе впритул, а іноді й одне на одному! Дуже цікавою виявилася прогулянка кам’яною галереєю, що веде від краю до краю острова та сполучає дві церкви. В га- ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 66

У районі курорту Олюденіз. Вибагливі обриси берегів, пісок пляжів, сосни, тепле море дають відчуття раю.

Параглайдинг — ще один туристичний тренд Олюденіза, крім моря.

лереї є вікна, які відкривають краєвиди в бік моря. Зробити таку споруду з незліченних тесаних каменів — яка ж то важка і тривала праця. Ще й вікна! Для чого такі складнощі, не відомо… Там, де галерея роздвоюється, можна вийти і дістатися верхівки острова. На ній збереглися руїни великої базиліки з мозаїкою. За деякими гіпотезами, саме поруч із нею було поховано святого Миколая. Пройшовши від базиліки трохи на захід, можна дістатись автоматичного маяка та невеликого оглядового майданчика, з якого добре видно узбережжя. Дивовижні світлини можна зробити тут рано-вранці та під час заходу сонця. Мене вдосвіта зустріли дикі кози, що ласували свіженьким листям, стоячи на гілках дерев! Адреналін в ОЛЮДЕНІЗІ Від острова Геміле за годину можна дістатися курорту Олюденіз, розташованого східніше. Він відомий піщаним пляжем завдовжки 2,5 кілометра, затокою із заповідником і прихованими бухтами з пляжами поміж скель. Саме до Олюденіза веде славетна Лікійська стежка, яка сполучає кілька гірських і морських селищ та вражає краєвидами. Але все це затьмарює можливість відчути себе птахом! З одного боку Олюденіз оточений морем, а з іншого — горами. Найвища називається Бабадаг — Гора-Батько (1980 м). На її вершину підіймаються шанувальники параглайдингу. Надягнувши спорядження та добре розбігшись, параглайдер стрибає з гори у прірву, де повітря чинить опір крилу (на кшталт парашута) і дає змогу летіти й виконувати складні фігури пілотажу. Висота сприяє тривалому польоту — на 30–40 хвилин. Із різних куточків світу до Олюденіза з’їжджаються аматори та професіонали, щоб удосконалити майстерність і просто полоскотати нерви.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 67

ХВИЛЯМИ І ХМАРАМИ Мандрувати на яхті можна у двох варіантах. ■ Об’єднавшись із друзями, серед яких є досвідчений шкіпер або капітан. У такому разі потрібно зафрахтувати яхту в прокатній компанії, придбати провізію та йти куди заманеться. Це економний варіант: 1000–1500 євро за сімейну пару. ■

А що робити, коли хочеться злетіти, але не вмієте? Вихід є! Досвідчений інструктор пристібає вас до себе, ви разом розбігаєтесь і стрибаєте у прірву. Під час польоту вас знімають на екшнкамери. Якщо адреналіну вам не досить, можуть зробити кілька крутих маневрів. Бурхливі емоції в пасажирів виникають безпосередньо під час стрибка — після нього в повітрі чуються крики, лайка і плач, а після приземлення, коли людину розпирає від гордості, чуються сміх і подяки інструктору. Для одних це стає незабутньою пригодою, для інших — першою та останньою через страх стрибка в невідомість, а для молодиків, які пакують спорядження і знову підіймаються на гору, це звичайна робота!

Після стрибків добре перевести дух на пляжі чи посмакувати морепродуктами в ресторанах, яких на набережній безліч. Ласкаві хвилі ліниво накочуються на берег, сонце грає променями в келиху з вином, на тарілці лежать апетитні креветки, а якщо підвести голову від цих спокус і подивитися вгору — там, у бездонній синяві, барвистими метеликами кружляють у дивному танці сміливці параглайдери. Олюденіз став нашою останньою, незабутньою зупинкою. Ми купалися, слухали музику, пригадували відвідані місця, обговорювали плани на наступний рік. Мабуть, у цьому і є сенс мандрівок — мріяти, поринати у пригоди, повертатися з них сповненим вражень і досвіду. А ви як гадаєте? ■

Знайти капітана, який сам орендує яхту і збирає пасажирів-туристів. Це дуже зручно і нагадує відпочинок у готелі на воді. Єдиний мінус — окрім фрахту, треба оплачувати й капітана, а цінники в них бувають круті.

Політ на параглайді у високий сезон (червень – серпень) коштує 100–150 євро. В «оксамитовий сезон» 2020 року, можливо, через коронакризу ціни впали до 50 (політ з інструктором). Зйомка екшн-камерами коштує ще 20–30 євро.

■

У К Р А Ї Н А

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 68

ЧУДЕС

■

Український південь може вабити не лише пляжами й не тільки влітку. В усяку пору величними та романтичними є його маяки. Разом із краєвидами вони можуть скластись у неповторні маршрути.

Мої маяки Сергій ОНИШКО

Мене дуже захоплюють і надихають такі споруди. Дивовижні мовчазні вежі непомітно виконують свою роботу, допомагаючи безпечному рухові кораблів, а їхні промені шлють надію всім, хто потрапив у біду на морі. Загалом маяків в Україні понад 60. Поблизу Миколаєва є система берегових сигнальних споруд, кожна з яких має цікаву історію та власну «індивідуальність». Я відвідав три з них за один день — без поспіху і з превеликим задоволенням. Сіверсів маяк (Миколаїв) Він розташований на краю Сіверсової коси у самому середмісті Миколаєва. Близько 1866 року тут звели дерев’яну вежу із сигнальним вогнем. Через 20 років її розібрали та побудували кам’яну, трапецієподібну, яку в 1970-х роках відреконструювали. Відтоді маяк такий, яким бачимо його нині. Висота вежі — близько 13 метрів. Червоний вогонь ліхтаря видно на відстані 16 морських миль, тобто близько 30 кілометрів. Поруч є необладнаний пляж із невеликим сосновим бором на схилах. Чудове місце для відпочинку родиною! Під час мого останнього, зимового, відвідування Південний Буг укрило чималим шаром льоду, тож я став свідком взаємодії авіації та криголамного буксира, які пробивали фарватер для проходу в Миколаївський торговельний порт. Цікаво було спостерігати за справжньою чоловічою роботою, за злагодженими діями команд. За маяком наглядає пан Василь, котрий живе тут із сім’єю, як це й заведено у доглядачів. Ми трохи поспілкувались, та карантин не дав мені побувати всередині вежі. Але така мож-

ливість іще буде! Майже всі маяки в Україні підпорядковані «Держгідрографії» та доступні з травня по вересень для відвідання екскурсійними групами. Отже, неодмінно побачимося! Лупарівський Передній маяк (с. Лупареве, Миколаївщина) Віддавши шану Сіверсовому маяку, я попрямував униз за течією до Лупарівського, до якого було трохи більше 25 кілометрів. Він розташований на крутому схилі над річкою, неподалік від села Лупаревого. Офіційно маяк називається Лупарівським Переднім. Про нього інформації дуже мало, на звичайних онлайн-картах він не позначається, та й із дороги не помітний, особливо коли його обриси приховує зелень. Маяк побудовано в далекому 1906 році. Він постраждав у Другу світову війну, і в 1955-му його збудували заново. За розмірами — як Сіверсів: висота — 13 метрів, дальність видимості сигнального вогню — 16 миль. Територія обнесена парканом, тож підійти впритул до маяка без дозволу доглядача Петра не вдасться. Подекуди є дірки в обгороджувальній сітці, й ось через них можна зробити ознайомчі фото. А ще гарні краєвиди з маяком і навколишнім ландшафтом відкриваються з повітря: дочекайтеся заходу сонця, запускайте дрон — і всі схили заграють для вас золотими барвами. Розчарувавшись певною «недоторканністю» Лупарівського маяка, я подумав, що, може, у цьому щось таки є: відсторонившись від цікавих очей, він уже понад сто років виконує свою важливу місію, допомагаючи морякам долати складний фарватер річки. ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 69

Хаблівський маяк узимку і влітку виконує свою важливу місію — вказує шлях морякам при вході у фарватер Південного Бугу.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 70

Сіверсів маяк у середмісті Миколаєва — мало не найстаріший в Україні, йому понад 160 років. Із травня по вересень відкритий для екскурсій.

НА СВІТЛО МАЯКІВ Маршрут: Сіверсів маяк (Миколаїв) – Лупарівський – Хаблівський Задній. Протяжність: між трьома маяками — лише 50 км. Тривалість: один світловий день. Докладно про українські маяки: hydro.gov.ua.

■

У філософських роздумах я поквапився до заходу сонця відвідати третього, старшого і найцікавішого, з трьох високих миколаївських «братів». Хаблівський маяк (коорд.: 46.671472 32.030136, межа Миколаївщини та Херсонщини) Сигнальна споруда розташована на кордоні областей між Лупаревим і селищем Олександрівкою. Її незвичайна форма та забарвлення забезпечують упізнаваність,

але більшу популярність вона отримала завдяки своєму розташуванню. Погодьтеся, з думкою про маяки наша уява малює могутні хвилі, круті скелі, положисті коси або бетонні причали, на яких гордо підносять свої голови красуні вежі. А навколо — вода, крики чайок і гудки суден... Так, усе правильно, але не у випадку з Хаблівським! Коли вперше опиняєшся біля нього, перша думка — про те, що це жарт, декорація до фільму або помилка гідрографів. Маяк стоїть посеред поля, за 7

кілометрів од берега, і замість бурхливих хвиль тут — море пшениці, замість зойків чайок — курликання журавлів, а замість сигнальних гудків — дзижчання бджіл. Річ у тім, що це місце — найвище в окрузі (58 метрів над рівнем моря), і вогонь маяка видно на відстані 20 морських миль, а це близько 37 кілометрів. Хоча він називається Хаблівський Задній, насправді його світло моряки бачать першим, ніж від Середнього та Переднього. У компанії з цими двома він утворює пряму лінію, якої дотри-

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 71

Лупарівський маяк — самотній, загублений серед крутосхилів Південного Бугу. В Другу світову допоміг звільняти Україну, забезпечуючи навігацію в Дніпровсько-Бузькому лимані. Має непервершений вигляд із річки та з неба.

Хаблівський — найособливіший маяк. Стоїть посеред поля за 7 кілометрів від узбережжя, незвичний за формою та забарвленням і нагадує зразок нідерландської архітектури.

муються судна, щоб безпечно увійти у фарватер Південного Бугу. Для когось назва Хаблівського маяка може асоціюватися з відомим телескопом «Хаббл». Однак своє ймення вежа отримала від села Хаблівка, яке тут колись існувало. Маяк на цьому місці побудували ще близько 1870 року, але та споруда не збереглася. Під час Другої світової її знищено, а потім відновлено 1952 року в нинішньому вигляді. Всередині неї — сталева осно-

ва, а зовнішній контур обшито дерев’яними балками в чорно-червоних кольорах. Донедавна дістатися маяка було дуже непросто. Асфальтова дорога поруч нагадувала місячний ландшафт. За останній рік дорогу засипали твердим щебенем без жахливих ям, тож з’явилася можливість приїхати сюди коли завгодно. Локація чудова для фотосесії у стилі кантрі. Можна влаштувати пікнік і дочекатися заходу сонця, який забарвлює маяк у жовто-червоні відтінки. А під час сильно-

го вітру Хаблівський Задній починає «співати»! Секрет феномена — у щілинах балок. Маяк працює без постійного доглядача, в автоматичному режимі, тому піднятися на нього не вдасться. Зате до нього можна під’їхати впритул, і незабутні селфі гарантовані! Кожна пора року малює свої пейзажі навколо Хаблівського маяка, і мене як фотографа ці картини дуже тішать! До речі, звідси зовсім недалеко до «Херсонських гір» — Станіславського каньйону, тож об’єднайте ці маршрути в незабутню подорож! ■

УКРАЇНЦІ

■

ГУ Фото І. ЯСНІЯ

Е К З О Т И Ч Н І

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 72

«Гуцули — то українці, тільки трошки дикі», — цей жарт можна почути на Прикарпатті. Проте гуцульська культура така багата, що на її тлі дикими можуть здатися деякі міські насмішники. А коли серйозно — що ми знаємо про цю народність? Євген БУДЬКО, Марія ВЛАД

ЦУЛИ

Оберіг української нації

Попри всю свою відмінність від решти українців, навіть своїх найближчих сусідів, гуцули стали оберегом усієї нації. Образ карпатця символізує Україну нарівні з образом козака з південного степу. Різниця лише в тім, що перший живе і дише на повні груди, а інший став надбанням історії. Завдяки гуцульським мотивам маємо одну перемогу на європейському конкурсі пісні й хочемо наступних. Усю Велику Україну (а саме так називають на Гуцульщині решту держави) де-

далі частіше репрезентує малесенький здиблений горами край. Чому? Хто вони? Навіщо вони нам, Україні, світові? Бунтарі й першопрохідці Гуцулів назвали гуцулами не самі гуцули. І було в тому мало приємного. Волохи, тобто предки молдован і румунів, так обзивали своїх неспокійних сусідів, гірських поселян. «Гоц», або «гуцул», означало буквально «розбійник». І річ не просто у бажанні одних збагатитися за рахунок

Фото Р. МАЛКА

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 73

інших — навпаки: горяни звикли цілком по-робінгудівському «забирати в багатих і роздавати бідним». Бути дукою, паном і вивищуватися над іншими серед них і досі не прийнято. Ба навіть шанобливе українське звертання «пан» тут досі не вживається. «Справедливим розподілом» промишляли й Олекса Довбуш, й Устим Кармелюк — легендарні українські бунтарі. Та й найперша письмова згадка слова «гуцул» пов’язана із заколотом. У документах 1754 року значиться, що якась «гуцулка» буцім спалила панові маєток і за те була страчена... Але хто ж ті «гоци» і «гуцули»? Одні науковці кажуть, що то людська мішанка з різних половецьких, печенізьких та інших кочових племен, слов’ян, румунів та пізніших утікачів від панщини, фактично — козаків. Мовляв, на їхній основі сформувався й законсервувався в горах такий ось своєрідний етнос. Згадують навіть теорію пасіонарності (пасіонарії — енергійні, вольові люди, які, зокрема, не визнають суспільних обмежень і готові, наприклад, терпіти злигодні в горах або дніпровських плавнях заради свободи). Нібито цим можна пояснити небувалий темперамент гуцулів. Більшість же етнографів сходяться на тому, що гуцули — це справді окрема стародавня народність, і виходять при цьому з явної однорідності в їхній зовнішності та звичаях. Хведір Вовк твердить: «Це чистий етнічний тип — чужі домішки дуже невеликі. Гуцули аж ніяк не належать до чужих східних народів (уз, печенігів)..., але до українського племені». Хто з них ближчий до істини, не можемо сказати. А ось думка про те, що в Україні два «полюси пасіонарності» — Запоріжжя на півдні й Карпати на заході — погодьтеся, цікава... Самі себе гуцули називали «ирстєни» — схоже на «християни», а можливо, навіть на староруське «крестьяне», тобто «селяни», «поселяни» — ті, хто заселював гори. Першопрохідці, піонери! Вони казали про себе: «Що ирстеєнин хотів, то аби пани його не збиткували». Гуцули-ирстєни ніколи не знали панщини, ще й через це були й залишаються волелюбними. Ще одна цікава версія. Був собі такий турецький коник — «гуцул». Він прижився в горах, бо є одним із найдосконаліших коней у світі: найбільше тягне, найменше їсть. Не дуже красивий, невеличкий, із чорною смугою від голови до хвоста. І дуже-дуже витривалий. Тільки такий міг вижити в суворих умовах Карпат та ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 74

Придбайте на пам’ять різьблені дерев’яні речі, ліжники, килими, шкіряні вироби, плетений одяг із вовни, косівську кераміку, писанки, вишивані сорочки, киптарі, постоли... Купувати ліпше на Косівському ринку, фабриках художніх промислів, у відповідних крамницях. При нагоді проконсультуйтеся в музеях чи, наприклад, у Косівському інституті декоративного та прикладного мистецтва. Не соромтеся, запитуйте в людей про справжню автентику й мистецькі речі — вам радо підкажуть, хто це виробляє.

■

Фото І. ДУДКІНА

ДУЖЕ ПО-ГУЦУЛЬСЬКОМУ Ласкаво просимо на свята! Будьколи завітавши на Гуцульщину, ви потрапите на одне з них. На Різдво, Великдень, Преображення чи храм, який у кожному селі відзначається в день святого, ім’я якого носить місцева церква. Отоді побачите село в усій красі: врочисте убрання на людях і в храмах, святкові страви на столах.

ще й допомогти вижити людині. Карпатські поселення просувалися з долин у гори завдяки саме отаким коникам. І нібито від них ирстєни дістали свою назву. Що ж нехай і так... Але є й такий варіант: не «гуцул» — розбійник, а «кучул» — кочівник. Ну звісно, бо чоловіки-горяни кочували: в теплу пору — на полонини, де трави шовкові та випас для «товару» файний, а восени — в долини, де на них чекали хати та сім’ї. Цей ритм актуальний і нині. Саме волохи, які нарекли гуцулів гуцулами, навчили їх полонинському ремеслу та багатьом іншим премудрощам життя в горах. І мешкають обидва народи й досі поруч, практично не змішуючись. Румунські коні й корови спокійно переходять кордон, напасаються в Україні й потім прямують додому, а пастух спокійно спостерігає за цим, знаючи, що ніхто худобини не зачепить. «Трошки дикі» французи А звідки взялося це плем’я, раз не жило в Карпатах одвіку? Гори завжди були прихистком для непокірних і в’язницею для провинних. Ще римляни

засилали сюди через Дакію (Румунію) своїх вигнанців. Є здогади, що серед них заслали й легендарного мудреця Овідія (гора Овід у Карпатах, біля Кутів). Звісно, було б занадто казати, що гуцули — нащадки римлян. Скоріше вже правда те, що це кельти, які осіли в Карпатах у часи великого переселення народів. До речі, паралель Галичина — Галлія (тепер Франція) — Галісія в Іспанії — Португалія простежується не лише в назвах оцих країв і країн, а й у назвах сіл, річок і гір. А ще, наприклад, у тому, що на заробітки гуцули їхали найперше до Франції. В гуцульських коломийках звучить цілком кельтське «дана-дана». Або візьміть «їдальну жабу» — є й така в Карпатах. Ось вам і «провансальський делікатес»! А ще там живе Лісовик — викапаний галльський Сатир... Скажемо більше — висловлюються цілком серйозні гіпотези, що нібито й біблійна Галілея якось пов’язана з Галичиною, а Понтій Пілат — вихідець із Карпат. Чом би й ні? Адже етнічні римляни не керували іудейськими територіями, не бажаючи брати на себе відповідальність за часто огульні й небачено жорстокі вироки ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 75

Давня різьбярська школа.

Фото Ю. СТЕФУРАКА

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 76

З коня-гуцулика найбільше користі, а з юного гуцула вийде добрий господар.

місцевих правителів. Пілат нібито був галлом або галичанином (може, це одне й те саме?). Але то дуже вже глибокі надра історії. Значно ближчим до життя виглядає таке. Одне придунайське плем’я — слов’янське чи кельтське, його ще називають рутенами, — дуже невдало розташувалось на роздоріжжі історії. Хто тими шляхами прямував, той і бив, і товк їх. Рутени не мали іншої ради, як податися в гори, подалі од напастей, і стали там «гоцами», «гуцулами»...

Фото І. ЯСНІЯ

Як нема файки (люльки), то смакує самокрутка. Гуцулки здавна палять і їздять верхи нарівні з чоловіками.

Така-то біда в гуцулів... Як воно сталося, що саме гуцули вважаються мало не символом усього українства, його відродження? Секрет нехитрий — просто вони ЗБЕРЕЖЕНІ. Як етнос, як культура, як цілісні особистості. Вони точно знають, ким є, а сучасній людині цього дуже бракує. І не лише мешканцеві Великої України. А може, йому навіть менше, ніж глобалізованому та уніфікованому західноєвропейцеві. Саме тому співачка Руслана свого часу підкорила підкорила «Євробачення» — «об’єднані» європейці побачили сусідів із зовсім новим і водночас дуже знайомим обличчям. Ті самі французи регулярно проводять у себе престижні фестивалі етнічної музики, куди запрошують народних виконавців з інших країн — бо свого, рідно-

го, не зберегли. І насолоджуються, знаходять у цьому себе... Чому гуцули збереглися? Тому, що й інші гірські народи. Сюди менше потикається цивілізація в особі усілякого людського непотребу. Тут суворі умови існування залишають спосіб життя незмінним. Тут так гарно і так до всього того звикаєш, що ніколи не поїдеш звідси назавжди, якщо на цій землі народився. Та й чого в Карпатах не жити? Влітку — хоч і тяжка селянська праця, зате серед казкової природи. Взимку ж навпаки — роботи небагато, сиди й займайся творчістю: вишивай, тчи, різьби, розписуй писанки, складай пісні, відзначай численні та яскраві свята... Цей одвічний цикл побутує на Гуцульщині й досі. Парадокс: нестача землі породжує тягу до всякого народного ремесла. Основа ж гуцульського існування — це тваринництво, оскільки орної землі в Карпатах дуже обмаль. Свій «товар» (худобу тобто) люди годують із пасовиськ і сінокосів. Навіть кажуть: «Пороти землю гріх»: сидить арідник (чорт) у глибині й тішиться, що його наближають, орючи землю... Гуцули вирощують худобу, стрижуть вовну, виробляють усіляку естетику. З того й живуть. І так буде завжди. Це диктує гірське життя. Його вимоги такі жорсткі, що змушують і людину ставати гострою різкою. Ніхто чужий між гуцулів не вживається.

Просимо тільки не плутати з гостюванням. Приймають тут так, ніби ти не просто собі допитливий турист, а найпочесніша особа. Стелитимуть і годуватимуть, не спитавши, хто ти і звідки, поки сам не скажеш. Але жити, мішатися з ними... Чужих до громади не приймають. Така-то біда в гуцулів... Який же він — той загадковий гуцул? Високий, має типово римський ніс, чорне й по-кінському цупке волосся, але світле обличчя й вузькуваті темні, зрідка блакитні очі. Довгі ноги й руки з довгими пальцями. Жінка — маленька, струнка, весела, жвава, гарної вроди. Дуже бистрі в рухах, рішеннях і розмові. І красиво вбрані — це неодмінно. Гуцули страшенно люблять одяг і мають до нього великий смак. Яскраво вбираються й чоловіки — навіть із золотим оздобленням. У давнину одяг був надзвичайно дорогий, передавався з покоління у покоління. І гуцул гуцула міг убити за нього. А ще — за зброю. Вважалося, що озброєний гуцул — нормально одягнений гуцул. Якщо за своїм широким поясом маєш лише два пістолі, то ти, певно, бідний чоловік... Стріляти люблять і досі: на Водохрещі, на храм... Звісно, лише вгору. І люблять себе показати. Гуцул ходить світами, не лише щоб людей подивитись, а й щоб його побачили — як гарно він убраний, як гордо танцює, як вправно вміє працювати... Подекуди оселя в цих людей — ніби суцільна світлиця, вся у вишиваних рушниках, килимах і різьбленні. Самі часто живуть у «літній кухні», а хата — то для гостей, на показ. Гуцул волелюбний і самостійний. Не потерпить жодних указівок збоку, сам собі голова. Він має перебільшене почуття гідності (якщо гідності взагалі може бути забагато). Звісно, зараз ніхто зі зброєю ні на кого не кидається, а раніше часто доходило до «головництва» (це коли топірцем по голові). На що ображається гуцул? Якщо хтось скаже йому «дурний», він може ще пропустити повз вуха, але якщо «дурний гуцул» — о-о... Не ризикуйте! Гуцул так піднесений у собі, як Говерла над Україною. Люди це гарячі до безмежжя, але й напрочуд делікатні, уміють себе стримати. Дуже ввічливі, з генетичною внутрішньою культурою. Звертаються виключно на «ви», хай навіть до хлоп’яка-шестикласника. І від того, що дуже гарячі, гуцули здавна не пили спиртного. На все весілля (двісті чи й більше людей!) виставляли чвертку горілки. З однієї чарочки всі накуштуються й кажуть: «Понюхав корка». Але якщо хто примудрявся випити, то часом ставав дуже буйним. Міг приревнувати, розгніватись — і за топірець... Що було, те було, вбивали запросто, але — «справедливо». Адже гуцули були й залиша-

ються глибоко віруючими християнами. Стільки церковних свят, як у них, немає ніде. Були язичниками, жили серед природи — Божого творива. Усі коляди, маланки-щедрівки просякнуті біблійним змістом, але знайшлося в них місце й сонцю, вітру, дощу. На Юрія пускають з верхів запалене кочело-колесо, як цього ж дня робили в язичницькі часи. І якщо на більшості території України войовничий атеїзм знівелював і язичництво, й християнство, то тут вони співживуть у гармонії чи, коли хочете, у модній нині еклектиці. Надто вже багато міфів про наших любих горян. Почалося все з наддніпрянця Коцюбинського та його «Тіней забутих предків». Цей роман, а потім усесвітньо відомий фільм вірменина Параджанова створили дуже таємничий образ «дикого» гуцула. У сучасному попсовому форматі його довершує Руслана. Чи потрібно це гуцулам, українцям, світові? Певно, що так. Нехай світ для початку вбере щось адаптоване, а там, дивись, зацікавиться й автентичним. Чи відповідає істині образ, створений Русланою? Звісно, ні. Та хоч як ми критикуємо співачку, вона вхопила драйв гуцульського танцю. Справжній характер гуцула проявляється саме в танці, коли він відпускає віжки повсякдення. Тоді на тілі й у душі немає м’яза, який би не вібрував, не вигравав під троїсту музику! Ой, мамо, що будe’ ? Справді, а що ж, власне, станеться з гуцульською традицією? Чи розчиниться вона в океані глобалізації, потішивши світ гарними витребеньками, чи законсервується у власному соку? Певно, трохи того, трохи іншого. А загалом гуцульство житиме і, значить, не стоятиме на місці. Жорсткі рамки гірського побуту не дадуть розсипатися на друзки. Киптар залишиться на плечах, бо легкий і добре захищає од вітру. А ще до нього так личать найсучасніші джинси... Авто не замінить коня, бо той пройде там, де техніка безсила і взагалі недоречна. А гуцульські музиканти й далі гратимуть по весіллях почергово на електроніці й на автентиці. Туризм гуцулів теж не зіпсує. Кажуть, уже не буде гіршого, ніж їм зробили пияцтво за радянських часів та пострадянське безробіття. Навпаки, туризм зачіпає улюблену стру’нку горянина — «показати себе». Пригадуєте? Плюс усе гуцульське, і це факт, дуже добре пристосовується до сучасності, залишаючись собою. Навіть в Америці можна побачити речі з Карпат, підпасовані за останніми веліннями моди. Та й у Верховині милують око дівчата — «сорочечка до коліна, запаска по п’яти», а коли йде, то запаска розходиться... Дуже еротично й екзотично. Пишаються, що вони в центрі Європи (поблизу міста Рахова), вільні, гарні й зовсім не дикі. Ну, хіба що трішки... Для чужих. ■

Фото І. ЯСНІЯ

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 77

ВИРУШАЮЧИ НА ГУЦУЛЬЩИНУ Візьміть невибагливе й міцне взуття на зразок кросівок чи спортивних ботів, дощовики або куртки, щось непромокальне на голову, теплі шкарпетки на зміну, светр. Чого тут не можна? Казати людям «здрасьтє» — ліпше «добрий день», а ще ліпше — «слава Ісусу Христу». ■ Дуже козиряти російською мовою. ■ Поводитися зверхньо і виклично, нав’язувати свого. ■ Висміювати, критикувати й іронізувати. ■

А що варто? Поводитися чемно, по-європейському, називати всіх на «ви». ■ Те, що сподобалося (дитина, хата, корова), хвалити делікатно, примовляючи: «Нівроку». ■ Подарувати щось гостинним господарям, а ще ліпше — їхнім дітям. ■ Пам’ятати: вдячності, як і гідності, багато не буває. ■

■

Е К З О Т И Ч Н І

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 78

УКРАЇНЦІ

■

Із часом у Карпатах не так, як скрізь. Запитайте кого зі старших у горах, коли родився — почуєте: на Йвана, перед Різдвом, у Пилипівку, на Маковія, по Великодні... Рік уточнять: як Австрія упала, як настала Польща, як діда взяли на першу войну...

ЧАС Марія ВЛАД

зА гуцульCьким стилем

Це

Це не тому, що народ темний. Просто у гуцулів свої рахунки з часом: років не числять, а іменують подіями, значать особистими обставинами: як я женився; коли клали у нас церкву; як неня вмерли... Це конкретніше, аніж сотки, тисячі чисел. А пори року розділили на великі свята. Вони астрономічно сходяться у поділі року, але туго пов’язані з господарським заняттям: весна — святий Юрій, літо — Петро, осінь — Дмитрій, зима — Миколай. Календар Хоча гуцули називають радше не місяць, а свята, але й місяці мають свої найменування. Приміром, на січень старші люди кажуть по-давньому «у Різдво», «у Видорші» (Водохрестя); березень називають «на Одокії», «на Теплого Олекси», травень асоціюється з Юрієм... Січень — січе снігом. Січник, або лютовець, — найлютіший. Марот — неврівноважений; кажуть, якби він був серед зими, то й роги би повідморожував і семирічним волам; марот і в мишачу нору завіє студенню. Березень, або цвітень, — береза розвивається.

Травень — оповні цього місяця травою може віл напастися. Гнилень — не вільно рубати дерева, бо згниє. Бидзень, або білень, — худоба бицькається від мух та оводів; білять полотна. Копень — мечуть копиці, сушать сіно. Жовтень — жовкне листя. Падолист — листя опадає. Грудень — замерзають грудки. Просинець — просить зими (снігу). Вересня немає. Отакий у гуцулів календар.

Космос Сонце стоїть над землею. Сонце — то облич Бога, рай. Там сидить Бог, його Дух Алей та душі, що собі рай заслужили. Сонце було зразу дуже велике. Відколи люди з’явилися, воно зменшується, бо як чоловік народиться, то відривається кусник сонця йому на звізду, а як чоловік умирає, то його звізда гасне і паде. Коли умерлий був праведний, то звізда вертає назад до сонця, коли ж ні — то паде у світ. Із тих звізд неправедних людей і постав місяць. Часом паде за раз багато звізд — це показує, що десь на світі великий мор. Вранішня звізда — ден-

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 79

Фото Р. ШИШАКА

тертим маком і горіхами. У багатьох селах поспішають віднести вечерю сусідам, родичам, самотнім та убогим, аби ті помолилися за померлі душі. І тільки тоді сідають за стіл. Від Різдва рахують тижні року і кажуть, на котрий з них що припадає. Так, дев’ятого тижня давнє свято Обрітеніє. Гуцули кажуть, що «се свято, коли птаха обертається із теплих країв — обрітає свій рідний край, зачинає паруватися; та й погода літа обрітається». Десятого тижня — Одокії. Можна сіяти розсаду. Одинадцятого — Сорок святих. Дванадцятого — Теплого Олекси. Тринадцятого — Благовіщення. Чотирнадцятий і п’ятнадцятий тижні порожні. Здавна зауважили: в цей час недобре сіяти чи садити, бо порожньо буде — нічого не вродиться. Шістнадцятого тижня — уже годна, певна весна, сімнадцятого — мірна, вісімнадцятого — пізня, дев’ятнадцятого — скінчена. Великдень у горах обходять дуже урочисто, з великими стародавніми віруваннями і звичаями. Рано на Паску миються водою зі срібним грошем, а в кого нема — з писанкою; дівчата тулять писанку до лиця, аби була врода. Босою ногою ще не вільно ступати на землю. Сідлають коні (в кого є) і їдуть зрання святити паску до церкви. Є й такі, що і на це велике свято не їдять м’яса: це ватагИ, вівчарі, аби звірак (вовк) не бив худобу на полонині. Цього дня обмінюються коло церкви писанками — символами світу і життя. Тиждень по Великодні називається Світлим. Живного четверга стрижуть молоді річні лошата, застригують довкруг голови вівці, позначають ягнят. По головних річних святах — Різдві, Великодні, Святій неділі — три дні камінь горить у землі, тому нічого не можна робити надворі. У Світлий четвер — теж, аби буря не била городи; це день ярмарковий. ➧

Свя’та Найбільше з них випадає у січні. Як сонечко зачинає змагатися в силу, а Божа днинка береться рости — настає Новий рік, що припадає на Василія (14 січня). Але починають із Різдва, зі Святого вечора (6 січня). Чоловіки (а нині й жінки), що порозходилися на заробітки у чужі сторони, сходяться в цю пору додому — спожити разом Святу вечерю у своїй хаті. Бо лиш у рідну домівку приходять на Тайну вечерю душі померлих. Небіжчиків гуцули шанують впродовж усіх часів. На білий обрус, святкову скатертину, під якою запашне сіно, ставлять дванадцять пісних страв, серед яких коронна — пшениця з медом,

Фото Р. ШИШАКА

ниця, перша вечірня — зірниця. Вечірня — Архангелова, вранішня — Матері Божої. Коли ж води меншає — земля опадає, віддалюється від сонця, і тоді робиться на ній холодно — зима. Ранньої весни спершу сіється зимний дощ, потому тепліший, топляться решти льодів, темніють сніги — стає велика вода, більше моря, і земля підходить, як тісто, догори, все ближче до сонця: настає літо. Сонце ближче — землі спекотніше. А в спеку всяка диханя (все живе) п’є багато води, купається, розпліскує воду — море меншає. І земля опускається нижче, бо вона стоїть на воді. Знову на ній, віддаленій від світила, усе поволі замерзає. Так щороку: земля то підходить до сонця — на ній стає ясніше, днина більшає, то упуститься. Земля має вигляд не кулі, а кружала, і крутиться довкола сонця. Посеред неї висока гора, куди лиш орел — Божий посланець — та ще голуб долітають. Коли земля викрутиться так, що гора стане навпроти сонця та заступить його, тоді є ніч; а як гора просунеться — уже день.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 80

У тиждень від Великодня припадають Проводи. А цілий тиждень після Проводів називається опровідний. Опровідної неділі на цвинтарях поминають своїх померлих — з’їжджаються родичі, діти з усіх кінців України, з-за кордону, накривають гроби якнайліпшими наїдками, завиванцями, солодощами, напоями, а по освяті все це разом із посудом і водою роздають за померлих одні одним, прошакам, частуються, поминають добрими спогадами тих, що у вічності моляться за спасіння їхніх душ. День святого Юрія (Георгія) припадає завше на 6 травня, щоразу збігається з тим днем тижня, коли цього ж року випало Різдво. Що це велике свято весни, коли Святий Юрій Побідоносець знищив зло у вигляді змія, знають усі. Гуцули кажуть, що воно відтоді, відколи світ. Юрій відбирає у Николая зимні ключі й ховає. Потому витягає із своєї табівки ключі весни: «Наповнюються гори, долини і полонини маннов, а земля набирає сили до урожі». Перед Юрієм увечір газди із своїми дітьми на усіх горбах палять вогні. Співають славу Богові, перескакують через очисну ватру. Легіні ловляться за руки «у круглєк» і танцюють за сонцем — зустрічають Юрія, який до гуцулів «на білім кони идет и за собов Весну ведет». А коли вдосвіта заграє Юрій у свої злотні весняні роги, здіймають гуцули зі стін трембіти і весело йому відповідають. Голос трембіт витає селами аж до виходу на полонини. А на полонинах — до «розлучення», до кінця випасу. Годі побачити щось захопливіше, як уночі на Юрія. З гір прориває темряву вогняне кочело. То дерев’яний обруч, обвитий сіном і запалений, котиться, качається, біжить, як жива вогненна очисна сила. На всі стовпи воріт, загород, гражд у грудки землі втикають зелені галузки на знак, що Святий Юрій косичить ліси. Як здоять на Юрія перший раз у року вівці — молоко «глєджуть», роблять із того сиру калачики, святять їх у церкві й дають бідним. За ці подаванники бідні моляться, аби вівці були молочні й здорові.

Марків день припадає третьої днини по Юрію. Його святкують, аби був урожай. До Миколиних обсівок — 22 травня — час закінчувати веснування. Це свято дотримують аби звірина худобу не била. Настає гнилець (червень), багатий Святою неділею. А починається місяць церковним святом Костянтина і Єлени. На 9 червня цього року припадає Вознесіння Господнє. У Зелені свята (Святу Трійцю, Зіслання Святого Духа) так само, як на Різдво і Великдень три дні земля горить, тому ніхто до роботи не береться. У зелений четвер висмикують, б’ють по полях папороть — це найліпша днина на її винищення. Якщо так зробити кілька років, то не лише папороть, а й хобза, будяччя та інші бур’яни виведуться з полів. «Скільки є зілля, то усе від Бога, лиш папороть від чорта; вона цвіте опівночі на Йвана; до схід сонця пристигає і сіється по полю; вона шкодить траві». Папороть б’ють навхрест. У кого вона росте на межі, кажуть, що то від сварок. «Межу не можна захоплювати ні на цал, бо скільки ще землі внизу, то вся буде на гробі, на грудях того, хто захопив». 25 червня на Онуфрея зозуля голосно кує. До Івана вмовкає — «давиться ячмінним колосом». Між цими святами «днина стоїть на порі — ні прибуває, ні зменшується». Сьомого біленя — Різдво Іоанна Хрестителя, в народі кажуть Івана Купала. Із цим святом пов’язано чи не найбільше обрядів. Якраз цього дня збирають цілюще зілля, а потім несуть до церкви — убирають ним великий хрест перед храмом, освячують і розбирають. До Івана не вільно купатися, зате в його день усі «говшкають» у річку. То веселе, іскристе, галасливе видовище: парубоцтво, діти, дівчата, діди — всі у воді: «Прийшов Купайло!» Ще по Івані посвячують усі поля. Тиждень опісля, 12 липня — Петрівка. То багацьке свято. Дні великі, має коли бідний у багатого наробитися. «Женився бідний на Петра — ніч була мала». Бідні люблять великі ночі й малі дні, а багач — навпаки. «Днини є лиш до Петра, а по Петрі днини жменя: зазоріло — і вже вечір». Газдівські поради вчать: найліпше брати бринзу з полонини до Петра. Скошене сіно по Петрі — у цвіту, дуже поживне. Вересня в Карпатах не було, бо по Першій Богородиці вже жовкне лист, то й дев’ятий місяць у горах називається жовтнем. А на жовтень казали падолист, бо лист червленим золотом вкривав схили. Отож 14.09 — бабине літо, або день Семена Стовпника. З цього дня в давнину починався Новий рік (нині Церковний). Яке бабине літо, така буде й осінь. Який красний цей день, такий урожайний буде рік. 19.09 — день пам’яті про чудо архістратига Михаїла. Дуже «пригінчливе» свято; хто працює цього дня, того лихо не мине. Старі гуцули застерігали, щоби нікому в цей день не зичити зла, не клясти, бо все збувається. На одинадцятий місяць кажуть «грудень», але частіше: «у Дмитрія», «у Пилипівку». У Дмитрову суботу (6.11) кладуть на гробах хліби із запаленими свічками, а після відчитаного священиком парастасу роздають людям на поману за померлих. Уже йде Миколай пускати зиму — просить її: надворі просинець. 4 просинця (грудня) маленьку Матінку Божу вводять у храм (Введеніє), а гори — в зиму. Спробуйте прожити рік за гуцульським календарем — може, будете дужі-щасливі. Неодмінно будете! ■

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 81

Світ гуцульський розмаїтий, як верховинські краєвиди, як вбрання святешне і на щодень. У Карпатах і досі важко відділити легенду від бувальщини. І не відділяймо. Бо ніщо тут не виникає випадково, ніщо не пропадає безслідно. Марія ВЛАД

ПослухАйтЕ

оповIдку Найгуцуліші гуцули У селі Голови гуцули найгуцуліші. Найгостинніші. Йдеш селом і попроси пити — ніколи не винесуть голої води, а завше якогось напою: малиннику, афиннику (з афин-чорниць), настою з паростків хвої... Приймуть, нагодують, постелять. Не питають хто, звідки. Такий закон здавен.

Гуцул завше лишається гуцулом. Добро і зло, темне і ясне у нашім краї межують, як у самій природі. Голівці зчаста кажуть на село Річка. Бо то колись багач Дідушко мав багато корів, наробив жолоби і пускав молоко з верха на долину. А то хтось йому збитки зробив: молоко пустив у річку. Тому й село назвали Біла Річка. ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 82

Село опришків, силачів, найгостинніших гуцулів з того зачалося, що пушкарі вбили кількох несупокійних опришків, стяли голови і понатягали на коли для постраху. А що то помогло? Як гуцул споконвіку не вміє нікому коритися.

ПРО АВТОРА Марія Влад(25.08.1940 – 14.09.2017) — письменниця, публіцист. Народилася на Гуцульщині. Авторка численних поетичних, прозових художніх книжок і однієї етнографічної про Гуцульщину. Друкувалася у близько 20 країнах. Лауреат Першої журналістської премії «Золоте перо» та літературної «Благовіст». Одна із засновніиків Народного руху в Україні, армії незалежної України. Брала участь у миротворчій місії в Боснії (1993), нагороджена «Офіцерським хрестом із мечами». Авторка фільму «Українці на чужій війні». Навчалася християнської етики в Римі. За її сприяння звідти перевезено до Львова тіло святого Йосипа Сліпого. Найдосконалішою твариною вважає коня. Найчистішою річкою — Черемош. Найкращим заняттям — щиру молитву.

■

Чисті й нечисті гроші Колись оцими горами гуляла очисна ватра опришківства. Опришки поховали свої скарби в землю. Як їх видобути? Пошук скарбів став, сказати б, модним. З’явилася термінологія — «чисті» й «нечисті» гроші. Завовтузилося довкола розлоге плетиво народних оповідок, які живуть і донині. Із чистими грішми легше. Вони собі лежать у землиці й світяться. Це ті, поховані народними месниками на кращі часи. Але є і нечисті скарби. Щезник (чорт) на них сидить. А бідного чоловіка кортить до них добутися. Тільки то тяжко. Гуцули кажуть: як вздриш уночі синій вогонь — то скарби знак подають. Треба все мати ніж за ременем та хутко застромити його в землю на тім місці, де стоїш. Хоч би як було далеко, то горітиме, аж доки не прийдеш. Вогонь згасне — гроші дадуться забрати. За знайдені скарби годиться поставити хрест або капличку. Такі по горах були всюди, та їх комуністи повалили. У селі Космач стояла церковця, нібито в такий спосіб поставлена Матієм Палійчуком. Спалили. А була, крім усього, ще й рідкісною пам’яткою дерев’яного зодчества. Та нечистому заважала. Дивом втрималася така каплиця в селі Голови, на самому в’їзді. На всі гори знають, що збудував її Василь Жикаляк за викопаний скарб. Василь із Василиною заповіли й себе під престолом у каплиці поховати... Музей атеїзму та бісова позика Хочу переконатися — їду в Голови, славне гуцульське село, що гідно підпирає піднебесні полонини. За Черемошем стоїть довгий будинок. Це музей атеїзму (так не одну святиню збережено в горах). 80-ті роки ХІХ століття. Очам не вірю: це та святиня, покладена Василем Жикаляком за «погані гроші»! Діялося ж усе зовсім недавно. Лиш верх каплиці з хрестами два рази зносило: раз сатана ураганом, а другий — уже руками своїх слуг у радянський час. Є і Василів грунт, який обробляють брати Недоходюки — Василь та незрячий Іван. Вони мені й місце показали, де дід викопав кітлик (казанок) «червоних». Люди розповідають подробиці. Хотів бідака спробувати роздобути грошей на грунт скарбом. Як собі подумав, так і вздрів нечистого. — Ти би мені не позичив грошей? — Чому ні, але би ти мені через рік їх приніс. Приносить Жикаляк за рік ту позику на умовлене місце, а там через дощі урвало дверний

засув. Стоїть гуцул, чує — а там хтось плаче. Дослухається, призирає, а то малі бісенята: — Нашого дєдю (тата) нині убив грім, та й ми не годні найти, де гроші поклав... Той нічого не каже, а вертає назад. За пайку тих грошей ставить каплицю недалеко від свого грунту. А сатанинська сила все-таки зімстилася — зірвала дах разом із хрестами та занесла далеко. Це вам розкажуть у Красноїлі, Головах, Устєріках, Верховині, Розтоках... Писаний Камінь і студена керниця Мали колись гуцули багато золота. Золотими опасками обшивали довкола крисані (капелюха), носили за позолоченим ременем золочені кріси, пістолі, топірці. Кажуть, пішли опришки на Писаний Камінь, закопали там золото та й закляли. Олекса Довбуш на камені підписався, виліз на самий верх на плиття та став дивитися на Чорногору з-під того явора, під котрим він родився. Підскочив угору, аби ліпше уздріти, та й камінь під ним розлупився. А як Довбуш падав, то зачепив опришка, що тримав мідний котел із «черленими» — так той упав разом із золотом у шпару. На тім місці зробилася керниця. Є на Писанім Камені (кам’яний верх між Косівським і Верховинським районами над селом Білоберезка) і підпис Довбуша, є коло нього і студена керниця-головиця... Дужий Праправнучка останнього опришка в горах Олена Бойчук розповідала про втікача-односельця з Голов Федора Шпитчука. Але в селі всі на нього казали Подам. Іде Подам плаєм, видить: чоловік б’є волів, що не годні ковбки дерева витягнути на горб. — Не мучій телєта, розпрєгай, я тобі це зараз піднесу, — каже Подам. Узяв корчугу (сани) разом із ковбками та й підніс на гору і каже: — Тепер запрєгай... Цей дідок був середнього зросту, але широкий у плечах, мав коротку грубу шию, груди видуті, лице широке, темне, з похилим чолом і гулями над бровами, довге чорне волосся по плечах. Люди говорили, що в нього ребра подвійні спереду, а ззаду зрослі, тому такий дужий. Подам промовляв тихо, бо мав сильний голос. Доки йшов додому з крамниці, то по дорозі одним махом з’їдав дві хлібини. Раз із ним побились об заклад: — Як з’їси барана, другого даю. Зарізали. Варили, поки не відстало від кісток. Подам усе м’ясо передушив до рідкого і з’їв! Газда Микула Кундак оповідає, що одного разу несли підвалину на будинок, шістнадцятиметрову; в одному кінці несло четверо, на середині знов четверо, а в другому — сам Федьо

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:17 Страница 83

гірськими орлами до Наддніпрянщини — влився у Переяславський козацький кіш. Багато років діяв Клям. Був невловимий, і пушкарі (військо) довго його розшукували, аж нарешті зловили у Річці. Катували, але той не видав нікого, не промовив слова. Як дізналася Чоканова донька, де її чоловіка тримають, схапала діточок — одинадцять синів і одну донечку — і бігом туди. Михайло ще теплий був, але вже неживий — повісили. Бере нещасна вдовиця тих діточок-сиріт і на роздоріжжі каже їм: — Розходіться по людях служити, бо я не годна вас прогодувати. Лишила тільки трьох: хлопчика, якого в торбі несла, трошки більшенького, що вже ходив, і дівчинку, аби не збиткували. Ці два хлопчики — Юрій і Микула — коли виросли, збудували 1845 року хату, яка стоїть і дотепер із бляшаним написом над одвірком — коли і ким збудована. І козацька груша є — чорна, давня, як світ. Грушу нібито не рубають, бо під нею мають бути опришківські гроші. Козацька груша. Опришківське золото. І хата ватажкового сина. Все це уже скарби. Живі. ■

Шпитчук, аж ноги в нього потавали у землю. Сліди його були лапаті, глибокі... Бідували якось узимі браття Шпитчуки і вкрали в когось із газдів сіно. Знайшов той чоловік свою пропажу та й каже: «Заверніть мені моє сіно». Ждав-ждав, а Шпитчуки не вертають. Годують собі корову. Минув тиждень. Прийшли восьмеро людей та ледве занесли сіно назад. А Шпитчуки за раз занесли. Раптово умер той силач, не лежав і дня. А гори не годні його забути.

Козацька груша й опришківське золото Олена Бойчук розказувала, що її прадід у сьомому коліні був Чокан — козак з України, що утік із польського полону в село Голови. Мав лиш сокирку з маленьким топорищем. Зробив тою сокиркою хату і посадив коло неї грушу — оцю, що й досі на подвір’ї. Узяв собі гуцулку за жінку, та й мали одну доньку. Зятем їхнім став Михайло Бойчук із Перших Голов. Оцей Бойчук перейнявся тестевим духом (та й свого не бракувало), що не хотів ані раз нікому коритися, — пішов у опришки. Зібрав ватагу таких самих, як він, і став називатися Клям. Пани Кляма боялись, як Божої кари, як громової бурі. На століття раніше був славний ватажок гуцульських месників — теж Бойчук, але Іван. А коли зробилося скрутно, втік разом зі своїми

Медведі — також туристи. Їм цікаво навідатися до гірських сіл, а навіть і в містечка.

Фото Ю. СТЕФУРАКА

Медвежа любов Був один мельник, дуже скупий. Все йому здавалося, що в нього борошно крадуть. Підстереже кого, виверне кожух та: «Гу-у-у! гу-у!» — і налякає. Але один чоловік закляв мельника: — Абес такий оброслий був, як і твій кожух, абес сам крав, що людей напастуєш! Зробився із мельника медвідь. Пішов у ліс, став там жити. Раз одна жінка пішла за ягодами, а медвідь узяв її собі. Настелив у яму моху, заніс туди жінку і накрив ломаччям, аби не втекла. Нема жінки та й нема. Пропала та й годі. Уже і люди забули про неї. Медвідь крав ягнята, кози, телята, лошата — вона нічого не хотіла їсти. А він пішов, украв будз сиру, приніс – вона з’їла. Тоді він нічого — лиш будзи крав і крав... То тривало кілька років. Та набридла вівчарям ота крадіжка. Зібрались і вистежили. Пішли за ним, дивляться: він будзи зметав у яму, та й сам туда заліз. А як виліз — застрілили. Полізли в яму, а там — жінка, вже до половини обросла, здичіла. Зарилась у мох, бесідувати геть забула. Взяли її вівчарі, насильно убрали і завели до хати. Цілий рік не говорила. А як вернуло мову, все розказала. Зосени ведмідь має силу за 24 людей і двох псів, а навесні лиш наполовину.

Е К З О Т И Ч Н І

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 84

УКРАЇНЦІ

■

Полтавка пише додому лист із Гуцульщини: «Та тут хліб не печуть, а варять, і ріжуть на скибки не ножем, а ниткою...» Одне слово, гуцульська кухня — то щось особливе.

СмAкуйте здороВI, гAзди гоноровI! Марія ВЛАД

Олексій ОНІЩУК

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 85

ГОЛУБЦІ різних рас

КУЛЕША — гуцульський «хліб» Головне кулешу не загустити й добре вимішати, щоб не було «вузликів» нерозмішаної муки. Бо кажуть, скільки жінка не розмішала тих грудочок, стільки має коханців. Чоловік може виказати підозри... А щоб уникнути цього, варімо так. 500 г кукурудзяного борошна, 50 г бринзи (якщо є), сіль. В один літр киплячої води всипати гіркою борошно; можна не все — меншу частину пізніше. Помішувати на слабкому вогні чимраз інтенсивніше, за годинниковою стрілкою. Якщо через 10 хвилин страва не загусне, додати решту борошна і далі хвилин 5–8 мішати. З ложкою масла страва буде м’якшою. Коли каша відстає від ложки — вона готова. Можна вивертати на кружок чи в тарілку. Робити це різко, одним махом, щоб зберегти форму. Рештки вибрати з казанка ложкою. В кілька заглибинок на кулеші покласти масла, бринзи. До кулеші

також подається «смажка» — смажена свинина, курятина, баранина чи копчене м’ясо. Їдять кулешу з молоком, сметаною, гуслянкою (пряженим закисленим молоком). Смачна вона і з борщем. Кулеша поживна, багата на дуже цінні для організму селен і золото. Де ще насититися майже задарма коштовностями? І при цім гуцули ніколи не були схильні до повноти. Науковці кажуть, це завдяки тому, що їдять кулешу.

У багатому на кукурудзу краю її вживають у безлічі страв. Наприклад, Різдвяна вечеря не обходиться без пісних голубців із квашених капустяних листків і кукурудзяної крупи, засмаченої олією з часником і цибулею. Ці «пісні» голубці не були би смачні, якби капустина не була квашена, а фарш — не кукурудзяний, а рисовий. Хто їв «чорні голубці» (та сама начинка у квашеному буряковому листі), ніколи не забуде того смаку. «Чорні» можна робити зі свіжого листя кормового буряка, до крупи додавати цибулі, дрібно покришеного сала чи жирного м’яса. Це вже «скоромні» голубці. Без них не обходяться на весіллях, хрестинах, храмах. Зготуйте і на своє свято, щоправда, вже осучаснені. Можна й зовсім без крупи.

6 кг капусти, 2 кг свинячої корейки, 300 г смальцю, 500 г цибулі, 1,5 склянки сметани, 3–4 ложки томату-пюре, мелений перець, сіль. З головок капусти вирізати серцевину так, щоб листки не розсипалися. Варити в підсоленому окропі на слабкому вогні кілька хвилин. Коли капуста охолоне, відділіть листки і з кожного зріжте прожилки. М’ясо наріжте тоненькими скибками, відбийте, посоліть і поперчіть. На кожен листок покладіть скибку м’яса, підсмажену в смальці цибулю, загорніть з двох боків і скрутіть (не туго) в рулет. Дно каструлі треба вистелити листками, а ліпше (аби страва не пригорала) покласти під них тонкі дерев’яні трісочки навхрест. Складені, як солдатики в строю, голубці обережно залийте окропом, підсоліть, укиньте решту смальцю і варіть на слабкому вогні півтори години. Каструлю бажано накрити. Опісля додайте до голубців розмішану з томатом-пюре сметану і поставте в гарячу духовку на 30–40 хвилин. Коли духовок не було, такі страви (і річкову рибу) замащували тістом довкола покришки в горщику і тушкували в печі. Тільки пальчики облизували!

ПЕЧЕНЯ з грибами — тане за губами Деколи наші чоловіки (а вони про фігуру не дбають, як ми) хочуть чогось ситного — після вечері йдуть до холодильника і щось там крадькома доїдають. Переважно м’ясне... Гриби з м’ясом не сваряться. Зготуймо ж нашим «слабким» половинкам, а попри них і собі та діточкам деколи й таке. 1 кг яловичини, 2–3 цибулини, 500 г свіжих грибів, 200 г маргарину, 1 склянка сметани, 3 ст. ложки борошна, 1 кг картоплі, мелений перець, сіль. Миємо м’ясо, знімаємо плівки, нарізаємо скибками впоперек волокон і відбиваємо. Порції мають бути завбільшки півдолоні (не коханого — нашої). Солимо, обкачуємо в борошні й смажимо в маргарині на сильному вогні. В жирі, який лишиться після смаження, тушкуємо гриби із кружальцями цибулі. До гусятниці кладемо 2 ложки маргарину, викладаємо шар нарізаної кружальцями картоплі, на неї — гриби із цибулею, потім м’ясо, знову гриби з цибулею. Шари пересипаємо перцем, картоплю солимо. Зостається влити склянку води і тушкувати на слабкому вогні годину. Довго? А ви за цей час приберіться, зробіть зачіску, приготуйте посуд. При цьому наспівуйте щось собі — час злине пташкою! Влийте в гусятницю сметану і потрясіть посудом, щоб сметана стекла на дно. Ви вже відчуваєте похвалу і вдячність у дорогих очах?! Через 5–10 хвилин зніміть з вогню свій твір, додайте «букет» з овочів. Ваш вечір буде неперевершеним! ■

У К Р А Ї Н А

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 86

ЧУДЕС

■

Україна – батькі Якщо за радянським анекдотом «Росія — батьківщина слонів», то Україну можна вважати батьківщиною мамонтів цілком серйозно. У наших землях більше свідчень життя цих дивотварин, ніж будьде в Європі. Наталя МИХАЙЛОВА

Орнаментований бивень мамонта з Кирилівської стоянки.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 87

вщина мамонтів

Пізній палеоліт у Європі розпочався близько 36 тисяч років тому і закінчився 10 тисяч років тому. Це був справжній розквіт кам’яної доби. Саме тоді були створені шедеври наскельного живопису в печерах Франції та Іспанії, витончені жіночі статуетки з України та Сибіру і, що найцікавіше, грандіозні житла з кісток мамонтів в Україні та на півдні Росії. Хоча для людства кам’яний вік був не найкращим часом. Льодовиковий період сягнув кульмінації. Крига скувала європейські землі аж до півночі Іспанії. Південний край вічної мерзлоти пролягав якраз посередині нинішньої України. Клімат тут був, як на сучасній Чукотці: зима холодна і малосніжна, а літо — спекотне й сухе. Зелені та щед- Розкопки палеолітичної стоянки на Кирилівській вулиці рі наддніпрянські землі виглядали непривітно. ➧ у Києві. Малюнок Вікентія Хвойки, 1893 рік.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 88

ЇХ МОЖНА ПОБАЧИТИ В Україні чимало доступних для огляду пам’яток, пов’язаних із мамонтами. Найважливіші — в Києві. Ознайомитися з матеріалами Кирилівської стоянки легко в Національному історичному музеї України (вул. Володимирська, 2). Оглянути реконструкцію житла з Межиріча, музичні інструменти з Мезина і доісторичні твори мистецтва з кісток мамонта можна в Археологічному музеї Інституту археології та Зоологічному музеї НАНУ (вул. Хмельницького, 15). Єдиним у світі пам’ятником мамонту півтора століття був монумент біля села Кулішівка на Сумщині. Триметровий чавунний обеліск із зображенням тварини встановлений 1840 року на честь знайденого в цих місцях добре збереженого скелета мамонта.

Житло з кісток мамонта, знайдене у селі Межиріч на Черкащині. Зоологічний музей НАНУ в Києві.

Браслет із мамонтового бивня з меандровим орнаментом — зразок мистецтва кам’яного віку.

Безрадісний пейзаж доповнювали скупа Палеолітичні мисливці, свідки життундрова рослинність і великі волохаті тя буття волохатих гігантів, розповіли тварини. нам про них мовою мистецтва. У Моравії були знайдені численні, напрочуд майУ 2006 році французькі та українські до- стерно виконані статуетки мамонтів із слідники розпочали спільний проект «Ма- бивнів та глини (до речі, це найдавніші монти» за участю Національної академії керамічні вироби у світі). А на стінах наук України, Природничого музею CNRS та французьких печер первісні художники Національної дослідницької агенції (Фран- залишили малюнки величних тварин. Усі ція). Метою проекту стало вивчення жит- зображення були священними й викоритя давніх мисливців на мамонтів пізнього стовувались у ритуальних дійствах. Проіснували мамонти паралельно з палеоліту Середнього Подніпров’я. людьми недовго — останні зникли в Європі близько 13 тисяч років тому. Наші Мощі з бивнями Певно, найцікавіше питання, яке по- предки про них забули, але знахідки гістає перед археологами, — як люди спів- гантських решток викликали містичні фантазії. Їх вважали скелетами казкових існували з мамонтами?

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 89

велетнів. Середньовічні релігійні фанатики видавали мамонтові кістки за мощі святих і наділяли їх чудодійними властивостями. Навіть у ХІХ столітті, коли археолог Вікентій Хвойка знайшов кістки мамонта у Києві, городяни вирішили, що відвар зі здоровезних маслаків вилікує їх від усіх хвороб, і масово потяглися на розграбування розкопу… У Сибіру вимерлі мамонти збереглись у вічній мерзлоті аж до нашого часу. Тубільці, знаходячи в землі величезні тіла незнайомих тварин із великими бивнями, схожими на роги, вважали, що це олені, які після смерті потрапили до підземного світу. А американські індіанці охрестили мамонтів «Великими Бізонами». Для повнішої реконструкції палеоекології стародавньої людини були запрошені фахівці з геології, палеоботаніки, археозоології. В результаті створено інтернаціональну команду за участю вчених із Бельгії, Німеччини, Франції, Чехії, Росії та, звичайно, України. Розпочалися розкопки стоянки у селі Межиріч, де раніше були знайдені чотири мамонтові житла. Робота на розкопі й у таборі — напружена та копітка. Спочатку мініатюрними щіточками та пензликами розчищається культурний шар, при-

чому знахідки акуратно залишаються на своїх місцях. Потім земля просіюється, відвозиться на річку і там промивається. І вже після цього озброєні хірургічним пінцетом і лупою дівчата ретельно дошукують у ній мікроскопічні кісточки або крем’яні лусочки. Наостанок матеріал відправляють у лабораторії, де, власне, і відбуваються наукові відкриття. ➧

Археологи українськоUфранцузької групи Вінсон і Мар’ян зачищають шар.

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 90

Кістки велетнів бувають і мікроскопічними.

Професор Езартс прискіпливо перевіряє роботу Армін.

«ЖінкаUпташка» зі стоянки Мізин. Матеріал популярний — мамонтова кістка.

Українські мамонти — найкращі друзі археологів Найдивовижніші знахідки, пов’язані з доісторичними велетнями, збереглися саме на наших землях. Пізньопалеолітичні стоянки України вивчаються вже понад сто років. Гучне відкриття першої з них відбулося 1893 року — засновник української археології Хвойка відкрив на київському Подолі славетну Кирилівську стоянку. Кульмінацією грандіозного дослідження стала знахідка бивня, прикрашеного вигравійованою фантастичною істотою. Невдовзі, у 1908–1909 роках всесвітньо відомий археолог та етнограф Хведір Вовк разом зі своїм учнем, майбутнім класиком первісної археології Петром Єфименком, розкопав на Чернігівщині Мізинську стоянку. Українські науковці виявили ще кілька пізньопалеолітичних стоянок, які стали всесвітньо відомими. Хоча це й дивно, але донедавна не було вирішено головне питання — чи справді людина полювала на мамонта? Як могли навіть вправні мисливці вбити такого гіганта примітивною зброєю? Може, мешканці стоянок просто використову-

вали рештки загиблих тварин? Адже знайдені в конструкціях жител кістки були принесені туди вже старими й обвітреними. Суперечки про це точилися роками. У Сибіру відомі цілі «кладовища» мамонтів, схожі на сучасні природні могильники слонів у Африці. Може, давні мешканці Подніпров’я саме на таких «цвинтарях» і здобували все необхідне для життя? Таке питання постало і перед дослідниками Північної Америки. Та на одній зі стоянок знайшли рештки мамонта, серед кісток якого були вісім крем’яних наконечників. Відомий американський археолог Джордж Фризон вирішив провести експеримент. Він організував полювання у Національному парку в Зімбабве. Маленька група африканських мисливців за допомогою крем’яних наконечників, подібних до американських, успішно вполювала кількох слонів. Мисливцям перепали туші тварин, а вченим — переконливий доказ ефективності давньої зброї. У Південній Росії та в Україні на стоянках пізньопалеолітичних мисливців теж виявлено кістяні наконечники списів та крем’яні наконечники стріл, причому один застряг у кістці мамонта. Так існування в давнину полювання на мамонтів було доведено і етнографічно, і археологічно. Українське село Межиріч розташоване у надзвичайно мальовничій місцині, де зливаються річки Рось і Росава. Вечорами, відпочиваючи після спекотного робочого дня на березі Росі, археологи тішилися тим, як вдало вибрали місце для стоянки палеолітичні люди. База експедиції розмістилась у простій сільській хаті поблизу розкопу. Наша строката міжнародна команда працювала злагоджено. Робочою

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 91

мовою була англійська, щедро збагачена українськими та французькими ідіомами. Щоранку начальник проекту Стефан власноручно заварював для всіх французьку каву. Проте обід був традиційно українським — усі учасники експедиції, незалежно від країни походження, фанатіли від щирого козацького борщу, який готувала весела подніпровська красуня Алла. Оповідки про мамонтів увійшли до місцевого сільського фольклору. Одного разу я почула, як місцевий пастух проклинав неслухняну корову: «Щоб тебе мамонт з’їв!». Мамонт — це життя Люди не просто полювали на цих тварин, життя мешканців стоянки повністю залежало від мамонтів. Бивень був чудовим матеріалом для виготовлення знарядь і прикрас, кістки використовували як паливо, про м’ясо вже годі й казати. Проте лиш на теренах України та Росії з величезних кісток будували монументальні житла, рештки яких збереглися до нашого часу. Вони були знайдені ще на зорi ХХ століття. Спочатку дослідники думали, що це просто величезні скупчення кісток. І тільки у 30 х роках зрозуміли, що це житла! Українськi науковці Іван Шовкопляс та Іван Підоплічко відтворили весь процес будівництва цих дивних споруд. Насамперед доісторичні будівельники встановлювали по колу мамонтові черепи. Фундамент укріплювали декількома ярусами нижніх щелеп, які із зовнішнього боку утворювали подобу орнаменту. Зверху йшов ще один ряд черепів — і все це заввишки майже півтора метра. У палеолітичних людей були свої архітектурні винаходи. Під час розкопок з’ясувалося, що кожне житло оточували ями, заповнені кістками, вугіллям, відходами виробництва і всякою всячиною. Археологи спочатку сприймали їх як смітники. Але ретельні дослідження довели, що із цих ям грунт вибирали для заповнення порожнин у стінах. Так мешканці стоянок знайшли оригінальний спосіб одночасно зміцнити й утеплити свої житла — створили своєрідні фахверки кам’яної доби. Зазвичай стародавні мисливці надавали особливого значення входу в житло. Обабіч нього встановлювали перевернуті черепи і вставляли у них довгі вигнуті бивні, які утворювали «арку». Подібним чином робили й основу даху. Для його опори у долівку вкопували кістки ніг мамонта, а потім вставляли у них жердини. Дах вистеляли шкурами, поверх них вкладали великі кістки та бивні мамонтів, роги оленів. Уся конструкція важила більше тонни. Існує версія, що кістки не тільки утримували покрівлю, а й служили арматурою для снігу, який накидали зверху для утеплення житла. Всередині жител були обладнані місця для вогнищ — теж із кісток мамонта. По кілька багать у кожній оселі: виходить, що в одному житлі мешкало відразу кілька родин. Життя первісних людей не обмежувалося стінами навіть дуже затишного дому. Багато часу вони проводили «надворі». Готували їжу на багаттях, м’ясо зберігали в ямах, наче в холодильни-

ках. Сновигали дворищем туди сюди, тупцюючи, як ми на своїх кухнях. Під ногами утворювався шар звичайного побутового сміття — дрібні перепалені кістки з вогнищ, скалки кременю... Академік Підоплічко цю «зону активності» не без гумору назвав «топталище». І хоча термін «toptalische» звучить кумедно (треба чути, як його вимовляють французи!), він став міжнародним на кшталт «vodka», «sputnik» і «babushka». На кожній стоянці розкопано по кілька жител. Можливо, люди мешкали в них одночасно — тоді це було ціле селище! З іншого боку, нові будинки могли зводити, коли старі завалювались.

«Дівчина із Брассемпуї» (Франція) — чудова доісторична скульптура з мамонтового бивня.

Основна мета проекту — вивчення ям (господарських об’єктів) Межиріцької стоянки. Для фахівців їхній вміст — неоціненний матеріал для ➧

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 92

«Віллендорфська Венера» з Австрії, вирізьблена з бивня мамонта.

РОСІЯ — БАТЬКІВЩИНА СЛОНІВ Інтелігентський анекдот радянських часів. ООН оголосила «Рік слона». У США видали книжку «Слони та бізнес», у Франції — «Кохання серед слонів», у Англії — «Слони у Британській Індії», в Ізраїлі — «Слони та єврейське питання»… У Радянському Союзі вийшов тритомник: перший том — «Росія — батьківщина слонів», другий — «Класики марксизмуqленінізму про слонів» і третій — «Слони у рішеннях ХХVIІ з’їзду КПРС». У Болгарії видали чотиритомник: перші три томи — передрук радянського варіанту, а четвертий — «Болгарський слон — друг російського слона».

■

реконструкції давнього господарства. Однак програма проекту виходить далеко за рамки Межиріча. Щоб скласти повнішу картину первісного життя, вирішили дослідити господарські об’єкти на інших стоянках Дніпровського басейну. І не тільки. Для порівняльного аналізу палеозоологи та палеоботаніки використовують дані з розкопок в інших ландшафтно\географічних зонах — Амвросіївської стоянки мисливців на бізонів на Донбасі, кримської стоянки мисливців на сайгаків Буран\Кая, Семенівського комплексу в Київському Подніпров’ї, стоянок Великий Дивлин у Житомирському Поліссі та Бужанка на Десні. Під знаком Великої Матері Отже, ми вже приблизно уявляємо, як давні люди жили, полювали і чим харчувалися. Однак не менш цікаве питання — у що вірили стародавні мешканці українських земель? Відповісти на нього допомагають численні витвори мистецтва — священні предмети. Адже в первісному суспільстві не було меж між мистецтвом і віруван-

ням, танцем і ритуалом, художником і шаманом. Коли говорять про мистецтво мисливців на мамонтів, найперше згадують про статуетки жінок, зроблені з бивня. Образ Жінки Матері — один із найважливіших архетипів первісної міфології та мистецтва. Традиційно палеолітичні митці Західної Європи та Уралу вибирали за моделі пишнотілих красунь, причому особливу увагу приділяли частинам тіла, найважливішим для плодовитості. Натомість статуетки, знайдені на стоянках України, стилізовані настільки, що в них іноді складно вгадати жіночу фігуру — скоріше, вони схожі на прості лопатки. Однак їх неодмінно прикрашали специфічним орнаментом — «меандром». І головне: на них обов’язково присутній трикутник — символ жіночої життєдайної сили. Такий орнамент зустрічається і на доісторичних прикрасах — браслетах. А головне — на загадкових предметах зі стоянки Мізин. Довгі роки вченим не давали спокою ретельно оброблені великі шматки мамонтових кісток із багатим червоним орнаментом. Для чого первісні майстри їх так старанно виконували? Нарешті академік Сергій Бібіков висунув сміливу думку — це первісні музичні інструменти! Щоб довести свою гіпотезу, він запросив музикантів, які створили композицію «для мамонтових кісток» і навіть випустили платівку. Вийшов палеолітичний рок! Очевидно, всі ці витвори мистецтва є частиною одного міфо ритуального комплексу, в центрі якого — Велика Богиня Мати. До речі, меандровий орнамент набуває розвитку в мистецтві славетної землеробської Трипільської культури V–ІІІ тисячоліть до нашої ери. І в наш час візерунок, що виник приблизно 29 тисяч років тому, можна знайти на предметах жіночої діяльності — у вишивках, на посуді, на великодніх писанках... Завдяки знахідкам у мамонтових оселях ми можемо уявити, чим займалися прадавні жінки довгими зимовими вечорами. Вони шили одяг зі шкур тварин тонкими голками з бивня мамонта, майже як сучасні швачки. Для скріплення одягу чепурухи кам’яного віку використовували шпильки, які іноді прикрашалися голівками звірів, а значить, мали символічне значення. Адже у первісному суспільстві нічого не робилося заради цікавості або краси. Будь яке оздоблення виробів чи житла, прикраси або первісний «боді арт» мали сакральний характер. Дослідження українських мамонтів тривають. Із 2011 року вони ведуться у рамках міжнародної українсько\французької програми «Дніпро» за участю паризького Національного природничого музею та Київського національного університету імені Шевченка. Французький мамонт — друг українського! ■ Щиро дякуємо за надані матеріали Інститутові археології НАН України, а також особисто — докторові Стефану Пеану (Франція), Павлу Шидловському та іншим учасникам українськоEфранцузького наукового проекту «Мамонт».

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 93

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 94

ЛІМАСОЛ – КІПР

Курорт «St Raphael» (зліва направо: адміністративне крило, головна будівля, будівля «Tower»).

Номер «Marina View».

Преміум-пакет «Ультра все включено» Ласкаво просимо!

●

Лазневі засоби преміумкласу

Обід — три ресторани

●

6-поверхова будівля

●

Виклик таксі (цілодобово)

Спеціальна знижка для гостей готелю в ресторані «Sailor’sRest»

●

Приймаються платіжні картки «Master Card», «Amex», «Visa», «Diners» і всі основні дебетові / кредитні картки

●

Привітальний подарунок дітям

●

Подарунок при виїзді з готелю

«Octagon»: холодні та гарячі закуски, міжнародна кухня, різноманітне м’ясне і рибне меню, овочі, салати та широкий вибір десертів (12:30–15:00)

●

«Splash»: (тільки влітку) стріт-фуд, салат-бар і десерти

●

«Seashells Healthy Living Vegan Restaurant»: 100% веганська їжа на пляжі

У основній будівлі ●

● ●

Додаткові послуги ●

Дитяча та доросла анімація

●

Мініклуб «Happy Bees» і дитячий ігровий майданчик

Відкрита зона відпочинку «Captain» із баром «Captain’s Outdoor Lounge» із баром 7 ресторанів, у тому числі: – «The Sailor’s Rest Lounge Bar Restaurant» (не входить у програму «все включено», гостям курорту — знижки) – Новий тайський ресторан «Golden Monkey» (не входить у програму «все включено», гостям курорту — знижки)

Проживання

Вечеря — три ресторани ●

«Palladium»: тематичні вечері — 19:00–21:30

●

«Alakati» (на свіжому повітрі): традиційна кіпрська кухня – 19:30–22:00

●

«La Veranda»: гурме а la carte італійський ресторан (тільки для дорослих) — 19:00–22:00

●

Номери для інвалідів

●

Халати і капці

●

Чайний та кавовий набори безкоштовно в усіх номерах

●

49-дюймовий супутниковий телевізор зі SmartTV

●

Сейф (безкоштовно)

●

90% номерів із краєвидами моря

●

162 оновлених стандартних номери категорії «SeaView»

Закуски: 10:30 – 12:30, 15:00 – 18:30. При пізньому заїзді — закуски на рецепції

31 оновлений номер «Marina View» (з великими балконами і прямим оглядом моря і пристані)

Спеціальні знижки для постійних гостей

●

Перукарня (за додаткову плату)

●

Спа-салон «Serenity»

●

Безкоштовний мінібар у номері з напоями на 7-денне перебування за програмою «все включено»

●

Поповнення мінібару за додаткову плату

●

Свіжі фрукти після прибуття

4 оновлені номери «AdmiralSuites» з індивідуальним джакузі

Пляшка місцевого вина після прибуття

●

Виїзд до 15:00

●

Щоденне поповнення бутильованої питної води

Харчування

●

Свіжі квіти в номері

Сніданок

●

Послуга «підготовка номера до сну» щовечора

●

Американський сніданок «шведський стіл» (07:00–10:30)

або «Seashells Beach»: healthy living і веганська їжа а la carte (тільки влітку) — до 22:00

●

Ресторан «The Sailor's Rest» у гавані «St Raphael»: середземноморська кухня. Відкритий цілий рік: 10:00–23:00

●

Тайський ресторан «The Golden Monkey» в «St Raphael Tower»: 19:00–23:00

●

Необмежений місцевий та імпортований брендовий алкоголь — 10:00–24:00

●

Мінібар після прибуття

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 95

«Captain’s Bar & Terrace».

Спорт / Розваги

●

Пакет «Все включено» ●

●

Настільний теніс, аквааеробіка, стретчинг, дартс, петанк, тренажерний зал, стрільба з лука, пляжний волейбол, бадмінтон… 2 тенісні корти зі штучною травою (додаткова плата за освітлення) Немоторизовані види спорту: каное, катамарани, віндсерфінг тощо (пакет «Ультра все включено»)

Розваги Літній час ●

Денна розважальна програма для дітей 4–12 років (6 разів на тиждень)

Лаунж-бар ресторану «Sailor’s Rest».

Денна розважальна програма для дорослих (6 разів на тиждень)

●

Жива музика (6 разів на тиждень)

●

Вечірня програма і різноманітні шоу (щодня)

● ● ● ● ● ●

Зимовий час

●

Жива музика (кілька разів на тиждень)

●

«Кіпрська ніч» за участю фольклорних колективів і міжнародне танцювальне шоу (щотижня)

●

Дитячий клуб (6 разів на тиждень)

За додаткову плату неподалік від готелю ●

Уроки гольфу

● ●

Верхова їзда Мінігольф Картинг Стендове скелелазіння Гольф-драйв Стрільба Авіасимулятор Зоопарк Аквапарк і багато іншого

Доступно влітку (за додаткову плату) ● Моторизовані водні види спорту на пляжі курорту «StRaphael» ● Дайвінг-центр

St Raphael Resort & Marina 502 Amathus Avenue, 4533 Limassol P.O. Box 51064, 3594 Limassol-Cyprus Tel.: +357 25834200. Fax: +357 25636394 E-mail: reservations@straphael.com Website: www.straphael.com

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница 96

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница III

!MT1-2_21-disk_MT 15.03.2021 17:18 Страница IV