ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Отець Небесний: Мир Вам, Мої любі дітоньки! Напередодні Різдва Христового уділяю кожному з вас Моє Батьківське Бла# гословення, аби ваші серця наповнились небесною радістю, світлою надією та твер# дою вірою, що істинно зійшов на Землю Мій Син Улюблений, Який став цілопальною жертовною Любов’ю для усіх минулих, тепе# рішніх і майбутніх поколінь на Землі. Рівно ж у цьому Різдвяному часі прагну, аби кожне коліно прихилило свою голову і воздало хвалу перед шедевром Мого творіння – Не# порочно Зачатою Дівою Марією, Яка удо# стоїлася стати Матір’ю воплоченого Слова, через котрого і Матір’ю для Всіх Народів, як Вічному Джерелу вашої всеблагаючої За# ступниці і Посередниці. Тому знайте: Різдва Христового не в спромозі за# гасити ніяка сила, бо вона оповита Моєю благодаттю, через яку на ваші відкриті серця з дивовижною силою сходять Мої ласки. Хай ваше довір’я до Мене винагороджується Моїм Милосердям, даруючи Вашим серцям світло відвічної Правди: Любов, яка дає щастя; Віру, яка відчиняє небесну браму; Надію, яка дає крила, щоб творити добро і мир. Тож пам’ятайте про Мою Любов до вас і про Мою живу присутність. Амінь.
Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà â Áàçèë³ö³ Àãîí³¿ àáî Õðàì³ Ïðèìèðåííÿ Óñ³õ Íàö³é. Ãåôñèìàí³ÿ, ªðóñàëèì, æîâòåíü 2011 ð. Á.
Отримала і записала Ірина Пашкуцька
Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà íà Ñâÿò³é Çåìë³, âåðåñåíü 2011 ð. Á. Íà 1-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ íà êîë³íàõ. Ôðàãìåíò. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ. Íà 4-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ïðåñâÿòî¿ Ä³âè Ìàð³¿. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº. Äîðîã³ ÷èòà÷³, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, õðàì³â, ä³òåé ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.
6(71) 2011 Р Е Л І Г І Й Н И Й ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка”
1. Приготуйте свої серця
Періодичність: раз у два місяці
Оксана Береза Прийняти світло Любові Божої... ........................................... 2
Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979
2. Філософія любові
Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК Неоніла СТЕФУРАК
ЗМІСТ
о. ліц. Володимир Коріновський Таємниця чистих почуттів ................... 5
3. Життя Святих Наталя Назар Про Св. Великомученицю Варвару та меч Діоскора ... 7
4. У світлі історії Віктор Заславський Храм, навколо якого вертиться життя ................ 9
Відповідальний секретар
5. У пошуках істини
Йосиф ВОРОБЕЦЬ
Ігор Сичов Апологет Юстин – святий, філософ та мученик ........... 11
Літературний редактор Ольга ЛОЗА Оксана ПРИЙМАК-ВАСЮТА Обкладинка Богдан СОЙКА
Ігор Сичов Різдвяна таємниця ............................................................ 14
6. Поетична сторінка Наталія Крісман Пристань душі ............................................................. 15
Технічний редактор
7. Голос Марії
Андрій ЦИМБАЛ
Nuccio Quattrocchi Нехай ваша віра буде завжди жива, радісна і
Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН
© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2011 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 261-55-74, факс: (032) 261-55-74 e-mail: gbook@ukrpost.ua web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 272-69-72 Друк: ПП “Добрий друк”, ЕДРПОУ 35444562, Свідоцтво СВС ДК №3096, тел. (032) 220-15-76 Наклад: 2500 примірників.
повна Любові Бога .................................................................................. 19 Nuccio Quattrocchi Радість Воскреслого ........................................... 20
8. Свята Земля Йосиф Воробець Слідами Старого та Нового Завітів (продовження) ..... 22
9. Правдиве Життя в Богові Васула Райден Моє Серце палає Любов’ю до цілого людства ........ 29
10. Час і традиція о. Ростислав Будзан Ікона Різдва Христового .................................... 32
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ
ПРИЙНЯТИ СВІТЛО ЛЮБОВІ БОЖОЇ... 10.08.2011 р. Ісус: Дитя Моє! Щоби зростати в досконалості, слід постійно пильнувати за станом душі. Пильнувати, бо певно ревніше за нею слідкує лихий, який з таким завзяттям над нею працює. Ваша самовпевненість, що ви все зможете особисто подолати і весь негатив,– це вже є його сила над вами. Долучайтеся якнайчастіше до прийняття Пресвятої Євхаристії, злучайтеся зі Мною, не розраховуйте тільки на себе, свої сили, бо до них добирається ваш недруг. А ви, діти Мої, – діти Творця. Отож повинні бути завжди зі Мною і зі своїм Творцем. Не йдіть на поводу лихому, бо знищить вас. Уболіває за вами лише Той, Хто створив вас на подобу Свою та з такою Любов’ю та радістю надав вам життя! Навіть після зради Йому, вашому Батькові, Він, як істинний Батько , подає вам руку примирення і Любові. Він настільки вас любить, що ладен заради вас на будь-які уступки, аби відкрити вам шлях, як повернутися до Нього. І зовсім цей шлях не буде увінчаний брудом чи неспокоєм. Таким його зробили ви, непослушні діти. А Він і надалі прощає вас, жаліє та запрошує додому, даючи вам твердий виразний і єдиний шлях повернення до Дому – через Мене, Ісуса Христа, Його Сина. Цей шлях називається Любов. Любов в кожнім кроці вашого життя, в кожнім помислі, в роздумах, в діяннях ваших, у відношенні до ближнього свого та щоденне виявлення Любові своєму Творцеві. Саме цей єдиний істинний шлях поверне вас до Дому. 17.08.2011 р. Ісус: Дорогі Мої діти! Ви самі особисто складаєте собі свій перехід. Ніхто не каже відмовлятися вам від утіх життя у цьому світі, але якщо вони узгоджені чи випливають з правил Творця вашого. Передовсім горіть Любов’ю Господньою у всьому і до всіх, вмійте прощати
№6(71), 2011 2
та постійно очищати свій стан душі. Перебувайте зі Мною завжди та через Пресвяту Євхаристію єднайтеся зі Мною і приймайте постійно силу Моєї Любові, що надаю через дію Святого Духа, котрого залишив для вас на землі. Він оселиться тільки в чистому серці, що віддане та вірне Мені, Богові вашому. 07.09.2011 р. Ісус: Діти Мої! Невже не усвідомлюєте, що ваш прихід на цю землю не є випадковим. Адже кожен з вас є найціннішим даром Отця Небесного і кожен з вас виконує найважливішу місію, завдання від Отця, що в сумі складає єдине – бути як кожен зокрема, так і усі разом дітьми гідними, що з Любові Його з’являються на світ, з Любові Його єднаються, кріпляться у
Дiти Непорочної
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ цьому світі, горнуться, гармонійно в цій Любові проживають, виправляють один одного через Любов, підтримують, допомагають та через Його Любов повертаються до свого Батька. Чи усвідомлюєте, що ви не одинокі, а узами Любові зв’язані з Батьком своїм, а через Нього зі Мною, що маєте Матір Небесну, та дію над вами Святого Духа щомиті. Ви не одні в цьому світі. Чому про це забуваєте і живете, немов би ви з землі виросли? Ваші корені – Отець Небесний. Тож поводьте себе, як Його діти. Яке звання може бути сильнішим і найпрекраснішим? Немає нічого дорогоціннішого, як відчувати себе дитиною Божою, люблячою, і вміти любити. Вчіться, якщо притупили почуття Любові, якщо Любов приспана ваша, та, котру Отець вам дарував, та , з котрої ви народилися у цей світ. Спішіть мінятися. Прошу вас, діти Мої. Я всі зусилля прикладаю для того, щоб вам допомогти. Прикладіть і ви та зробіть вирішальний крок назустріч Мені, бо Я на цю мить завжди чекаю, тільки була би воля ваша добровільна на це. Сьогодні Я ще можу вам допомогти, бо цілковито відкритий до вас на сприйняття всіх ваших позивів. Та прийде завтра, коли не зможу навіть з великої Любові до вас щось у вас змінити, бо так ви забажали, але не Я. Обдумуйте , діти Мої, ретельно кожен крок свого життя, щоб у виборі рішення ви не минали порад ні Отця Небесного, ні Моїх, Його Сина, а вашого найсердечнішого Приятеля. Люблю вас, діти Мої. 26.09.2011 р. Ісус: Діти Мої! Немає людини, яка б не чинила помилок, але і немає таких можливостей, які б Я не надавав цій людині для того, щоб вона могла, використавши їх, творити переміни своєї душі. Моя ціль, Моя основна мета приходу на землю була: заставити вас розплющити ваші духовні очі та духом живильної Любові Моєї пронизати ваше серце, щоби воно застановилося на думці раз і назавжди творити постійні переміни своєї душі, виходячи з основного закону: люби Бога та ближнього свого, як себе самого. Чи користаєте з цих можливостей, що
Дiти Непорочної
надаю вам. Я заради вас прийшов на цей світ і пережив всі муки, болі, які запропонував Мені цей світ, ви, взамін того, що вислужив вам Своєю смертю за вас, за друзів Моїх, втрачаєте найбільшу можливість для вас: перебувати навіки в іншому світі, що пропоную Я, на заміну того, в котрому перебуваєте. Це світ Блаженства, Любові, Доброти. Це світ, який допускає до себе лише таких, які мають у собі такі ж чесноти, які наповнені цілковитою атмосферою в нім та на те, щоб здійнятися до рівня Моєї Любові. Залучіть свою добровільну волю, яку дарував вам Отець і скеруйте її на прийняття Моїх послуг та прийняття Моєї Любові, що націлена лише на основне – перемінити вас настільки, щоби допомогти надати всякі можливості у вашому житті, котрі б в результаті підвели вас до дверей цього місця, кращого якого не може й бути – до вашого дому, в котрому ви були сотворені. Та з якого матеріалу, любі Мої? З Любові. Тож прагніть постійно до неї, бо лише вона підсилить вас перед усілякими спокусами та нечистотами, бо лише вона зреалізовує переміни, бо вона опікає неправду, попелить її та всі нечистоти і на цьому місці відразу ж проростають небаченої краси квіти вашої душі! 17.11.2011 р. Ісус: Дитя Моє! Сонечко ясне! Вплив атмосфери буде міняти людей. І події стрімко проходитимуть одна за одною. Ви наближаєтеся до зустрічі зі Мною. Обмаль часу, дитя Моє, для вас залишається, обмаль! Скористайте з нього і націльте всі свої старання не на те, щоб придбати річ чи смачно поїсти, а швидше надайте їжу необхідну для своєї душі, відчуйте її голод, бо передовсім вона у вас живе впроголодь. Вона потребує відчути, що її люблять, що нею піклуються, що вона є потрібною та улюбленим дитям у свого Батька – Творця. Надайте їй цей поштовх і утвердження у цій думці! Виставте перед собою все своє життя, як фільм, і перейдіться спомином, думками по основних виділених кадрах, що особливо вам запам’яталися та зі сторони Батьківського Ока, що дбає за вас та надав чіткі правила дотриму-
№6(71), 2011 3
ПРИГОТУЙТЕ СВОЇ СЕРЦЯ вання заповіді для того, щоб завжди перебували в Його Ласці, жили разом з Ним, а згодом в Моєму Царстві, Царстві Його Сина – в Любові та Блаженстві. Проаналізуйте щодень і постарайтеся з точки зору Любові змінити, переставити те, що здійснили з точки зору Любові хибно. Внесіть в цю картину вашого життя фарбу Любові і побачите передовсім для свого переконання, як зміняться кольори, стануть яскравішими, виразними і осяйними. І ваш день, який проходив у смутку, абсолютно зміниться , бо набере змісту та перетвориться на найдорожчий і найцінніший для вашої душі, бо розкриє і надасть відповідь вам зараз на багато хвилюючих питань, які колись ви недалекоглядно, на жаль, без жодного штриху Любові вирішували. І ваша душа запотребує зізнання та покаяння у своїх помислах, неправильних баченнях і веденні способу життя. Хай просльозиться, надайте їй таку можливість, очиститься через рясні сльози каяття, щоб постійно прагнула до Любові, котра єдина, як і Господь, всесильна змінити усе ваше життя на користь росту вашої душі для життя вічного у тій же Любові та Блаженстві. Робіть кроки поступу і не гайте часу. Любі Мої, люблю вас та уболіваю за вас, Мої діти.
08.12.2011 р. Отець Предвічний: Діти Мої! Цей рік бажаю вам провести як рік Любові, Любові поміж вами. Як ніколи бажаю вам здобути в серці та душі Любов, що засилаю вам, бо вона вселить у вас і мир, і спокій. А всякі гадання покиньте стосовно кінця світу. Любляча Моя дитина немає і ніколи не зазнає кінця світу, бо дарував їй вічне життя, а, отже, кінця йому немає. Будьте, вірні Мої, творцями нового життя, коли споживатимете Любов від Мене, вашого Отця. Бо в поміч надаю вам Свого Улюбленого Сина, Котрий і допоможе вам зробити переміни душі та жити навчить новим життям, де дух передує тілові, де дух ваш переповнений Любов’ю та створює нові відносини, абсолютно інші, що базуватимуться лише і тільки на Моїй Любові. Старайтеся , діти Мої, бо все маєте для цього, лише необхідно для цього ваші тверді переконання, згода та крок назустріч Мені. Люблю вас, діти Мої. 11.12.2011 р. Отець Предвічний: Діти Мої! Люблю вас і наповнюю вас таким же змістом. Як важливо бути єдиним цілим зі своїм Отцем. Саме цього і бажаю вам , діти Мої, усім, без винятку, бути єдиним серцем, що вміщає в собі люблячі серця і надає їм ритм, завдяки якому душа ваша витатиме та спілкуватиметься зі Мною. Це щонайбільше бажаю вам усім, діти Мої: прорости Моєю добротною зернинкою в тому році, бо уболіваю за вас усіх, рідні Мої. Не гоніться за сенсаціями. А чиніть так, як годиться вірним дітям Моїм – неустанно, упокірливо та наполегливо сповняйтеся Моєю Любов’ ю, що щомиті надаю вам, любі Мої. Отримала і записала Оксана Береза
№6(71), 2011 4
Дiти Непорочної
ФІЛОСОФІЯ ЛЮБОВІ
ÒÀªÌÍÈÖß ×ÈÑÒÈÕ ÏÎ×ÓÒÒ²Â
Любов! Чи ми знаємо її загадкову і таємничу формулу? З допомогою Божої Ласки спробуймо розгадати лише деякі її таємниці. Любов є даром Божим, про це нам виразно говорить великий наслідувач Божої любові апостол Павло: “Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рим. 5,5). Народна мудрість стверджує: “Хто не любив, той не жив”. І справді, немає на світі такої людини, до серця якої б не торкалися ці світлі та чисті почуття. Великі Божі мужі називали любов “запахом Неба” або “звуком мелодії Небесної арфи”. Як аромат Неба, так і милий звук Небесної мелодії час від часу долинають із Небесних просторів, і лише в милій тиші та спокої серця можна відчути такі далекі, але водночас рідні та близькі кожній людині приємні й чисті почуття. Любов є гостею з потойбічного світу, ці милі, чисті та світлі почуття неможливо дослідити ані виміряти жодними земними мірками, ані збагнути нашим фізичним й обмеженим розумом. Любов зближує людей, єднає, робить їх щирими, жертвенними, терпеливими і лагідними, вирівнює вибоїсті дороги, перемінює ворогів на друзів, друзів на приятелів, а приятелів на тих, за яких ми готові пожертвувати найдорожчим, навіть своїм життям.
Дiти Непорочної
Найголовнішою ознакою любові є приязнь до того, кого ми найчастіше хочемо бачити біля себе, з ким нам добре, кому ми готові робити приємність і від цього отримувати задоволення. Це є ймовірною ознакою, що до нас завітала Небесна Гостя. Бо правдива любов і полягає в тому, що насолодою є не те, що хтось тобі робить щось
приємне, а істинною насолодою є те, що ти комусь робиш приємність. І тому ми спробуємо розглянути найпростіші й найпоширеніші прояви любові серед нашого людського роду, а саме: ми розділимо її умовно на три різні, але й одночасно споріднені аспекти: Любов щаслива, любов нещаслива, любов жертвенна.
№6(71), 2011 5
ФІЛОСОФІЯ ЛЮБОВІ Любов щаслива – це любов взаємна, тобто та, яка відповідає любов’ю на любов. Бо в тому і полягає просте людське щастя, щоб любити і бути любленим. Такої любові прагнуть усі люди, і це нормально, бо цього вимагає наша людська природа. Однак і щаслива любов має також свої дві ланки: Зовнішня любов (нестійка) і внутрішня любов (стійка). Зовнішня любов – це любов користолюбна, або споживацька. Це коли люблять когось за щось, наприклад, за зовнішню тілесну красу, славу, багатство, статус тощо. Користолюбство полягає у володінні красою того, кого любиш, перебуванні в його славі, користуванні його багатствами й повагою у суспільстві. На жаль, ця поверхнева і зовнішня любов є найпоширенішою у нашому суспільстві, тому вона така нестійка. Адже з втратою достоїнства, за яке полюбили, вона згасає і щезає, як роса на ранішньому сонці. Тому в теперішній час так багато розлучень. Внутрішня любов також є користолюбною, бо не відкидає зовнішніх рис людини, яку полюбила, але більшу увагу звертає на внутрішні риси, наприклад: люблять когось, окрім його зовнішніх даних, за те, що він добрий, чесний, справедливий, мужній, милосердний... Ця внутрішня любов є довговічною, бо навіть якщо втрачаються зовнішні риси, внутрішні залишаються, і вони настільки скріплюють вузи любові, що любов, хоча і в деякій мірі маліє, але вистоює завдяки цим внутрішнім моральним цінностям.
№6(71), 2011 6
Любов нещаслива – це любов одностороння, або однобока, тобто любов без взаємності. Ця любов несе одночасно і щастя, бо хтось когось любить, і нещастя, бо не отримує взамін нічого, а частіше навіть зневагу. Люди, які пережили односторонню любов знають, що жити з нелюбом – це жити з холодною і кам’яною брилою, що немає ні душі, ні серця, і кинути неможливо, і нести важко. Проте ці таємничі почуття є сильніші за силу волі того, хто любить, і людина просто не в змозі у собі щось змінити, хоча сама собі задає питання: за що я його (її) люблю? І красою ця людина не сяє, і розумом не відзначається, і своєю моральністю не може похвалитися, і багатства в неї, як кіт наплакав, а серце любить так, ніби увесь світ на ній клином зійшовся. Ці люди, які так щиро і віддано люблять, не в змозі покинути свого нелюба, вони полюбили назавжди, тому їхня любов є довготривалою. Вони всупереч своїй свідомості продовжують любити навіть тоді, коли їх покидають, а навіть зневажають. Ці закохані люди не є вибагливими щодо взаємності, бо їм для повного щастя інколи потрібне лише щире і добре слово тих, кого вони так віддано люблять. Любов жертвенна – це любов вищого ґатунку, і для пересічних земних людей є не зрозумілою, і майже не прийнятною. І саме ця жертвенна любов не є просто запахом Неба, чи звуком мелодії Небесної арфи, але є подихом, присутністю Самого Бога Отця, який є вершиною і
подателем усіх щедрот, милості й любові. Ця любов є досконалою, чистою, світлою і вічною, бо виливається зі Самого Серця Святого Божого Милосердя. Цією благодатною ласкою любові найвищої проби Господь Бог наділяє благородні душі. За стійкість у вірі, відданість Богові, а особливо за зречення від своєї волі та цілковите її підкорення Волі Божій. Жертвенна любов ніколи не шукає себе, завжди втікає від будьякої взаємності й уникає навіть найменшої похвали чи слави. Переважно ця жертвенна любов виражається в послузі ближнім, тим, хто перебуває в духовній чи матеріальній потребі. У більшості випадків прояви цієї любові є цілковито анонімними, бо все робиться тільки в Ім’я Бога, бо лише Йому Єдиному належить честь, слава і похвала. Найвиразніше цією любов’ю був сповнений всіма знаний і всіма любимий отець Миколай Мирлікійський Чудотворець. Найвиразніше через цього великого святого Господь Бог об’явив таємницю Небесної жертвенної любові. У цьому полягає безмежне щастя і вічна радість Небесного Царства, там усі один одного щиро і безкорисливо люблять, ніхто не шукає себе і не прагне взаємності, відсутність духа споживацтва і користолюбства, любов постійно генерується на інших, перебуваючи у повноті цієї неповторної і милої ласки, панує блаженство – абсолютне задоволення, щастя і радість. о. ліц. Володимир Коріновський
Дiти Непорочної
ЖИТТЯ СВЯТИХ
ÏÐÎ ÑÂßÒÓ ÂÅËÈÊÎÌÓ×ÅÍÈÖÞ ÂÀÐÂÀÐÓ ÒÀ ÌÅ× Ä²ÎÑÊÎÐÀ День пам’яті 4(17) грудня (+306 р.) Коли меч рідного батька повис над головою дочки, тоді вжахнувся навіть поганський світ. Такого ще не бачили… За переданням саме у 306-му році юну та вродливу Варвару закатував Діоскор. Залишилось ще 7 років, щоб християнство едиктом Констянтина Великого здобуло свободу в імперії. Коли сучасний читач перечитує життя святих у перші століття християнства, то може сприйняти їх на рівні героїчної легенди, якщо не робитиме зусиль принаймі провести аналогії з сучасністю. Чи матиме значення таке читання, коли, крім прірви часу, яка нас розділяє, ми більше нічого не зможемо побачити. Варвара була єдиною дочкою поганина Діоскора, багатого службовця. Любив її, створив для неї перспективу щастя на свій розсуд. Ізолював її від зовнішнього світу, можливо, також і для того, щоб не запізналася з тією “сектою”, яку називали християнством. Запрошував до неї вчителів. Саме серед них, згідно з переданням, був один таємний християнин, від якого дізналася про Христа Господа та охрестилася. Не могла більше вірити в те, що такий прекрасний світ, за яким спостерігала з маленьких віконечок вежі, де зачинив її батько, є творінням мертвих ідолів, в яких, на жаль, вірила переважна більшість, зокрема і Діоскор. Склала обіт досмертної чисто-
Дiти Непорочної
ти. Намагання батька видати її заміж були марними і збільшували його лють. Не відомо, хто розповів йому про те, що вона християнка: вона сама чи хтось із прислуги. Діоскор видає на смерть свою дитину: чи то зі страху втратити своє становище, якщо хтось ді-
Св. Варвара. Худ. Джованні Франческо Джессі
знається, що він прикриває віру своєї дочки у Христа, чи з фанатичної віри у своїх ідолів. Обнаживши, її тягнули вулицями міста перед юрбою, що прагнула видовищ, бичували і зачиняли у в’язниці. Христос не покинув її: після жахливих побоїв об’явився і сказав, що дасть їй силу все стерпіти. Наступного дня на її тілі не залишилось жодного знаку від минулих тортур. У натовпі стояла жінка Юліанія. Зворушена терпінням Варвари та її непохитністю, вона стала християнкою. Разом із Варварою їх стратили в той же день.
Євхаристійний Христос, Якого часто приймала Варвара у Святому Причасті, дав їй силу перенести жах тортур, морального приниження, понівечення її людської гідності. Існує передання, що перед смертю Варвару запричастив ангел. Коли Діоскор відтяв голову своїй дитині, то вдарила блискавка і спопелила його. Отож застановімося над життям цієї дівчини. Коли Варвару обнажили, то їй залишилася хіба що одежа сорому… Сучасна людина втратила сором. Вона сама через гріх здирає з себе одяг Божої благодаті. Називає себе християнкою і пожадливим поглядом споглядає безсоромність. Який приклад дає невинним дітям, які часто спостерігають за діями дорослих! Стає згіршенням для них, а її злий приклад стає мечем Діоскора для їхньої невинності, що вбиває в їхніх душах бажання святості, а часто спонукає до втрати Божої ласки. Які були очі Варвари в цю мить, коли принижували її людську і дівочу гідність? Її очі нагадували очі Христа, оголеного перед глум ливою юрбою. Як часто сучасна людина дозволяє собі дивитись на безсоромну наготу і уподібнюється юрбі ідолопоклонників… Життя і смерть. На іконі Святої Варвари зображено вежу із трьома віконницями, які символізують Пресвяту Трійцю, а
№6(71), 2011 7
ЖИТТЯ СВЯТИХ також Божі чесноти: віру, надію, любов. Саме довіра до Господа і любов дають можливість навіть у тісних умовах реальності (символічна вежа) вийти за межі й бачити у перспективі Вічність з Богом, до якої покликана кожна людина. Євхаристійна Чаша – ось джерело її сили. Та сучасна людина не вірить у реальну присутність Христа у Пресвятій Євхаристії. Не хоче стати на коліна у Таїнстві Сповіді та Причастя. Шукає “новинки”, тому стає жертвою новітнього ідолопоклонства: Нью Едж, йоги, трансцендентальної медитації та всіляких вигадок пекла в обгортці псевдонаукових термінів. Меч Діоскора має багато назв, та ось одна з найжахливіших – аборт. Він навис над святим життям ненароджених дітей, бо їхні батьки у своєму ідолопоклонстві бояться, що втратять матеріальне благополуччя і можливість кар’єрного росту. Бояться, бо замість уповання на правдивого Бога, Який спасає, мають пантеон ідолів: “що люди скажуть”, “нема грошей”, “ми не в змозі прогодувати всіх”, “я хочу пожити для себе” тощо. Реальність практично не змінилася. Жахає лише одне: тоді, коли батько закатував свою дитину, поганський світ здригнувся. Тепер батьки і лікарі вбивають своїх дітей, і християнський світ не жахається, ще й можна почути: “А я вважаю, що це – право жінки...” Меч Діоскора опускається над світлими головами школяріввипускників, коли їх рідні батьки не протестують проти шкільних випускних вечорів з алкоголем. А потім усі дивуються, чому Україна займає перше місце за підлітковим алкоголізмом у світі!
№6(71), 2011 8
Обставини життя і смерті мучеників є відповіддю на Голос Божий і одночасно запитанням, а навіть викликом нашому сумлінню. Святу Варвару ще від княжих часів широко почитали в українському народі. Мощі святої привезла у Київ 1108 р. грецька цісарівна Варвара, дружина Михаїла-Святополка, правнука св. Володимира Великого. До 30-х років ХХ ст. вони були у Золотоверхому Михайлівському соборі м. Києва, та після того, як комуністи знищили храм, їх перенесли в собор св. Володимира, де й тепер зберігаються. Згідно з переданням св. Варвара у час своєї смерті молилася до Господа, щоб ніхто, хто благатиме Його благодаті, згадуючи її муки, не був відкинутий, щоб його не спіткала ні раптова хвороба, ні несподівана смерть без Св. Сповіді. Тисяча шістсот сорок четвертого року у Києві перебував сенатор з Польщі Георгій Осолінський і засвідчив, що має велику набожність до цієї святої. Перебуваючи у Римі, він скріпив її, будучи свідком чисельних переказів, що хто просить у Варвари заступництва, той без покаяння, Сповіді та Причастя не помирає. Осолінський був переконаний, що автентичні мощі Варвари є саме в Києві, бо на Заході їх не було. Попросив частинку мощей руки Святої великомучениці й отримав їх. Св. Варвара є покровителькою вмираючих і всіх тих, хто просить у неї ласки св. смерті, а також моряків, військових. Завдяки молитвам св. Варвари і сьогодні відбувається багато чудесних зцілень, душевних і
тілесних. Тут наводимо лише два приклади. Ігумен СвятоМихайлівського монастиря в Києві (1660) під час Великого посту наказав не відправляти молебень до Вмуч. Варвари, та став свідком такого видіння: він стоїть у храмі біля мощей св. Варвари. Бачить, що їй у труні не зручно, і, вклонившись, повний страху, промовив: – Лягай, св. Варваро, не зручно так сидіти. Свята лягла, але нерівно, звісивши руку й ногу з труни. Він же знову повторив просьбу. – Не ляжу рівно, хіба ти поправиш. – Не смію до тебе доторкнутися, – промовив ігумен. – Неодмінно виправ те, що криво, – промовила свята. Коли ігумен доторкнувся до мощей, вони лягли правильно. Після цього сну-видіння молебень до святої відновили. Також з життя св. Станіслава Костки дізнаємося, що, коли він важко занедужав і зупинився у Відні в будинку одного протестанта, який не хотів покликати священика зі Святими Тайнами на його просьбу, то почав молитися до св. Варвари – і допомога не забарилася. Просімо і ми св. Варвару в наших потребах, але насамперед, щоб допомогла нам зберегти вірність Христу через дотримання Його св. Заповідей, навіть тоді, коли це вимагає особливих зусиль, а можливо і героїзму. Молімося за нашу Україну, щоб вона була християнською, а не суспільством хрещених безбожників, як влучно зазначив один сучасний богослов. Наталя Назар
Дiти Непорочної
У СВІТЛІ ІСТОРІЇ
ÕÐÀÌ, ÍÀÂÊÎËÎ ßÊÎÃÎ ÂÅÐÒÈÒÜÑß ÆÈÒÒß Храм, навколо якого вертиться життя Що дає людині церква? На цю тему можна писати тисячі теологічних трактатів, полемізувати та дискутувати годинами і днями. Але переважно значення церкви полягає в тому, що сюди ми приходимо молитись. І все? Якщо заглянемо в глиб століть, то зможемо роздивитись дещо більше. Навколо церкви зосереджувалось майже все життя тодішньої людини. Священик навчав дітей читати та писати. Ченці в монастирях та шпиталях лікували хворих. А в разі небезпеки – саме церковні мури захищали людей від ворога. Храм був для людей і школою, і читальнею, і лікарнею, і замком, бо церковні служителі дбали про своїх парафіян як тільки могли. І коли треба було підтримати не тільки душу людини, а й тіло вилікувати від хвороби чи врятувати від ворогів – церква і тут ставала у пригоді. Чудовий приклад такого храму, який був і фортецею, і школою, і лікарнею, зберігся в невеличкому селі Бесіди на Жовківщині. Село це лежить обабіч дороги, що веде з Жовкви на Любелю (їхати по трасі Львів-Ковель, потім звернути в бік Замочка, а проїхавши Замочок – біля придорожнього хреста звернути вліво). Дорога сама виведе мандрівника до церкви, оточеної соснами та туями. Церква Успіння Пресвятої Богородиці стоїть на самому краю села, за нею – поле, де-не-де можна побачити гай чи перелісок. На самій церкві висить ще з радянських часів табличка, де храм датується 1835 роком. Однак в цьому році церква була лише перебудована. Зведений же храм був у 1667 році – можливо, на місці більш давньої церкви (не могло ж село бути без церкви). При церкві був монастир – скоріш за все, православний (унію тут прийняли значно пізніше), а згодом Василіянський, який проіснував до 1787 року. Відомі засновники монастиря – о. Філарет та о. Теофан. На Жовківщині це був один з небагатьох монастирів (були ще Жовківський, Крехівський, Верхратський монастирі). Монастир і фортеця Скоріш за все, монастир був заснований не просто так – у 1667 році Польща та Москва закінчили багаторічну війну, і тепер Михайло Вишневецький, король Речі Посполитої, мав трохи вільного часу, щоб
Дiти Непорочної
Церква Успіння Пресвятої Богородиці в с. Бесіди
подбати про захист своїх підданих від татарських набігів, які на той час траплялись ледь не щороку. В тому самому році Вишневецький дав гроші крехівським монахам на побудову навколо монастиря мурованої фортеці, в якій могли б переховуватися місцеві селяни. Монастир в Бесідах не міг похвалитись могутньою фортецею, але все ж таки від розбійників чи невеличкого загону татар врятувати людей міг. Монастир був обнесений валом та ровом. За легендою вал колись насипали полонені татари. Рів заповнювався водою з річки Біла. На валах (за давньоруськими традиціями фортифікації) стояли дерев’яні городні, на рогах – башти. Щоправда, ренесансові традиції вже заявляли про себе – фортеця квадратна в плані, з башт прострілювався увесь простір під стінами. Отже, за наявності належної залоги, гармат та мушкетів цей монастир-фортеця легко міг протистояти татарам. Крім того, Бесіди лежать на північний захід від Жовкви, а Жовква – на північний захід від Львова. Крім того, на захід від Жовкви лежав великий Крехівський монастир. Отже, татари з турками в разі нападу мали зосередитись на величному Львові та блискучій Жовкві, а потім прямувати в бік Рави Руської та Замостя. Від широкого шляху відхиляли лише ті, хто бажав шукати щастя в Крехові та Магерові. До Бесід могли дійти лише невеличкі загони, і навіть в разі здобуття маленької фортеці в небагатому селі на них не могла чекати велика здобич. Отже, монастир-фортеця цілком відповідав своєму військовому призначенню, і той факт, що церква XVII
№6(71), 2011 9
У СВІТЛІ ІСТОРІЇ століття збереглась до наших днів, свідчить про те, що у ворожих руках вона не бувала. Сільська друкарня? За часів короля Яна ІІІ Собєського, резиденція якого знаходилася в Жовкві, а сам король дбав про розвиток Православної та Греко-Католицької Церков, монастир отримав привілей на заснування друкарні. Чи встигли монахи побудувати друкарню, чи ні – невідомо. Але певні припущення щодо історії цієї друкарні зробити можна. Відомо що у 1753 році князь Михайло Радзивілл (який придбав Жовкву у вдови одного з синів Собєського), подарували монастирю численні землі – у тому числі, і в селі Бесіди. Скоріш за все, на той час маленький сільський монастир вже знаходився під духовною опікою жовківських Василіян, і привілей Радзивілла лише посилив зв’язок Бесід з Жовківським монастирем, який невдовзі отримав статус архімандрії. А через кількадесят років австрійці, опанувавши галицькою землею, почали запроваджувати “просвітницькі” реформи – розформовувати маленькі монастирі та конфіскувати церковні землі. Тоді монастир в Бесідах був розформований, монахів перевели до Жовкви, а рештки застарілої фортеці розібрали. Рів згодом обмілів, вали втратили колишню форму. Не збереглись до наших часів і порохівня, і монастирські келії, і те, що мало стати друкарнею. Єдиним, що могло втішити в таких обставинах, було те, що вилучені землі використались “за призначенням” – на платню священикам. Також монастирська церква, яку „просвітники” таки залишили стояти на місці, стала звичайною парафіяльною – і знаходилась під опікою жовківських Василіян. Збереглася і надбрамна вежа 1751 року – її використали як дзвіницю. Використовують і досі. Скоріш за все, саме тоді друкарня (або те, що від неї залишилось, або ті її елементи, які монахи з Бесід встигли створити), була перевезена до Жовкви. Щоправда, і в Жовкві видавнича справа великого розвитку не мала, аж поки Андрей Шептицький не доклався до модернізації Жовківської друкарні. Але це вже інша історія... Воля та соборність За часів Другої світової війни в Бесідах діяли ОУНівці, загони УПА. 19 грудня 1945 року біля церковних валів йшов з товаришами в свій останній бій крайовий провідник ОУН Дмитро Слюсар (псевдо «Золотар»). Поховали повстанців там же, де і вбили – біля церкви, яка, можливо, востаннє послужила фортецею озброєним захисникам цієї землі.
№6(71), 2011 10
За радянських часів храм в Бесідах був переданий Московському Патріархатові – Греко-Католицька Церква була заборонена. Дехто погодився стати “московським” православним, дехто – підпільно тримався старої церкви, але сільський храм продовжував бути для селян надійним духовним притулком. А у 1989 році грекокатолики вийшли з підпілля та почали претендувати на те, що було в них відібрано. Влада в ті роки вже не могла нагло противитись своєму народові, і громада УГКЦ знову стала служити в своєму храмі. Щоправда, православний священик, який служив тоді в Бесідах, хоч і прийшов до цього села як представник Російської Православної Церкви, але зміг завоювати серця селян. Чи то він вмів привернути людську любов, чи то просто гідно виконував пастирські обов’язки, але багато бесідчан вступились за нього – тим більше, що він вирішив перейти до Автокефальної Православної Церкви. Між селянами назрівав конфлікт – ганебний, але неминучий в тій ситуації. Подібні історії траплялись в багатьох селах, де православні священики поводилися мудро та не викликали ненависть своїх парафіян – частина сільської громади не хотіла залишати старого священика. Для багатьох людей православ’я встигло стати рідною, “своєю” вірою, і ставати знов греко-католиками вони не хотіли. Але багато хто не хотів забувати, що з православ’ям були “воссоєдінєни” насильно, що батьки їхні виросли в греко-католицькій вірі, що саме греко-католики стільки зробили для боротьби за свободу та соборність України. Кожен був по-своєму правий. Зазвичай в таких ситуаціях, коли в селі було два храми, греко-католики та православні ділили їх “по-братськи”, тобто, порівну. Але в Бесідах храм був один! На щастя та з Божої ласки тут також змогли вирішити цю проблему “по-братськи”. Тепер православні та греко-католики служать в церкві по черзі – адже братам у Христі разом не тісно. Колись храм в Бесідах був для селян фортецею, школою, лікарнею, просвітницькою друкарнею (принаймні, в планах монахів – точно). Був він і символом боротьби за волю. Тепер ця святиня, яка поєднала дві конфесії, стала символом єднання та соборності для українців. Символом примирення, яке так необхідно тим, хто через безглуздість церковних ієрархів, знаходився по різні сторони фронту. А також – символом довгої історії нашої Церкви та нашої землі, який з часом приваблює все більше туристів та прочан. Хоча головним призначенням цієї церкви – як і будь-якої церкви взагалі – залишається призначення духовне: церква – це місце для молитви, для спілкування з Богом. Але чи можна чітко і остаточно відділити в нашому житті земне від небесного? Віктор Заславський
Дiти Непорочної
У ПОШУКАХ ІСТИНИ
ÀÏÎËÎÃÅÒ ÞÑÒÈÍ – ÑÂßÒÈÉ, Ô²ËÎÑÎÔ ÒÀ ÌÓ×ÅÍÈÊ На початку ІІ-го століття, коли християнство людського життя. Язичництво, яке перебувало в перебувало у цілком несприятливих умовах че- стані розпаду, не мало змоги вдовольнити спрарез прояви ворожнечі з боку язичників (фізичні ги пізнання Божественного. Юнак звернувся гоніння, наговори), а також через різнодумство до філософії, але й тут він переходив від однієї та єресі у своєму середовищі, котрі прийняли системи до іншої, не знаходячи того, що шукав. загрожуючі форми, народився новий літера- Скоріш за все, в пошуках істини він вирушив турний жанр, який отримав назву апологетика. у мандри, бо в його рідному містечку не було Щоб захистити добре ім’я своєї релігії, котре людей, котрі б поглиблено вивчали філософію. дуже цінували, християни Юстин намагався навчатися почали звертатися до влади мудрості у стоїків, перипаі суспільної думки в творах, тетиків та піфагорійців, але мета яких була довести усюди відчував незадовоязичникам, що християни лення або зазнавав невдачі. не становлять жодної заАле коли він звернувся до грози для Римської імперії філософії Платона, йому і що гоніння проти них є нездалося, що він знайшов те, справедливістю. При цьому, що шукав. “Я... насолоджузахищаючись, християни вався вченням Платона... – намагалися використовувапише Юстин, – ...вчення про ти апології для розповсюдідеї окриляло мій розум; за ження своєї віри. короткий час я мріяв стати Юстин, прозваний Філомудрим і в своєму безґлузді софом, без сумніву, є найвісподівався досягнути спогдомішим апологетом друголядання Бога – цієї кінцевої го сторіччя. Він народився мети філософії Платона”. у давньому самарянському Однак несподівана подія місті Сихем, однак не мав цілком змінила життя ЮсСв. Юстин жодного відношення до тина. Юнак вже чимало історичних мешканців Палестини. Це місто, знав про християн, і нерідко бачив їхні муки, спустошене під час юдейської війни, було знов які вони стійко витримували. Він ще давніше збудоване імператором Флавієм Віспасіаном, й зробив висновок, що люди, які так стійко витотримало нову назву – Флавія Неаполь, тобто римують тортури та зустрічають смерть, не “нове місто Флавія”, і як інші палестинські можуть бути рабами пороків та насолоди. Той, міста, було заселене грецькими та римськими хто любить грішні насолоди, не може з такою колоністами. Юстин належав до однієї з таких радістю відмовлятися від життя. Та насправді грецьких родин. Його батька звали Пріском, діда Юстин зрозумів їхнє вчення після раптової – Вакхієм. Його батьки були такими багатими, зустрічі. що зуміли дати йому повну освіту на той час. Якось у спокійному задумливому настрої ЮсУ молоді роки в Юстина виникло гаряче тин, бажаючи без перепон віддатися роздумам прагнення відшукати істину, зокрема його на самоті з собою, подалі від людей, попрямував турбували питання про існування Бога та суть на прогулянку на берег моря. Наближаючись
Дiти Непорочної
№6(71), 2011 11
У ПОШУКАХ ІСТИНИ до улюбленого місця для міркувань він раптом побачив старця, до якого відчув симпатію. Вони почали розмову, і Юстин повідомив, що прийшов сюди для філософських розважань. Тоді його співбесідник почав доводити, що існуючі філософські школи не в змозі дарувати людям справжнє щастя і не дають змоги відчути Бога, а, навпаки, заплутують людину у безлічі вчень. Юстин, хоча й не відразу, погодився зі старцем, і запитав: “Якому ж вчителю я можу довіритися, звідки чекати допомогу, якщо й у тих філософів немає істини?” Саме тоді він почув про основні переконання і священні книги християн. Його літній співбесідник розповів чимало про християнську віру, і, можливо, Юстина вразило те, що з ним говорили приємною і зрозумілою для нього мовою філософів. Як би там не було, він свідчить, що “раптово запалав у мені вогонь та мене наповнила любов до тих людей, що є друзями Христа; і розмірковуючи сам у собі про слова старця, я знайшов тільки тут істину та справжню філософію». Хрещення Юстина відносять до 133 або 137 року і, загалом, до четвертого десятиліття другого століття. З прийняттям християнства для Юстина відкрився широкий простір для діяльності. Після довгих пошуків, знайшовши у християнстві світло Господньої істини та джерело душевного спокою, Юстин присвятив усі свої сили й пізнання тому, щоб й іншим стало відомим та досяжним вчення Христа. “Я бажав, – каже він, – щоб усі міркували так само, як я, та не відкидали вчення Спасителя, бо... воно приносить найсолодший спокій тим, хто вивчає його”. Також він часто висловлює думку, що був би винним у злочинах язичників, котрі вони роблять через осліплення розуму, якщо б не намагався усіма способами ознайомити їх з Христовою правдою. Однак, віддавшись усіма силами своєї душі Євангелії, Юстин не припинив поважати філософію, не змінив і зовнішнього способу життя. Він і після хрещення не скинув філософської мантії, не тому, звичайно, що хотів так ухилитися від переслідувань. Сам Юстин сказав: “Я вважаю, що це похвально бути християнином і всіма си-
№6(71), 2011 12
лами намагаюся явитись ним перед усіма”. Проте філософська мантія, як відомий одяг мудреців, привертала увагу та полегшувала іншим доступ до Юстина для спілкувань на релігійні та філософські теми. Одночасно вона вказувала, що він, ставши християнином, не відмовився від любові до мудрості, а навпаки, знайшов у християнстві нову – найвищу мудрість. Отож за зовнішнім виглядом еллінський філософ, за переконаннями та діяльністю палаючий християнин Юстин мандрував зі Сходу на Захід через цілу Римську державу, щоб усюди поширювати та утверджувати християнську віру. Без церковної посади, без постійного місця перебування, через вільне служіння Христу він проповідував Його вчення як мандрівний благовісник. Відомо, що він був в Ефесі, де мав філософську бесіду з юдеєм Трифоном та його єдиновірцями. У Римі він був двічі і значний проміжок часу: тут він заснував християнське училище, можливо, для освіти служителів Церкви. Одним з його учнів був відомий християнський діяч Татіан. Захоплююча повага, з якою він згадує Юстина після його смерті, свідчить про привабливість та силу впливу вчителя. Однак головне покликання та історична роль Юстина в тому, що він, згідно з потребами того часу брав участь у апологетиці та захисті християнства, провадячи його усно та письмово проти ворогів Церкви – юдеїв, язичників та єретиків. Юдеї, застарілі вороги християн, розповсюджували байки про їх аморальну поведінку. Юстин намагався показати їм безглуздя таких дій і через книги пророків переконати в Божественності Христа та Його Нового Завіту. Основні аргументи щодо цього питання містяться у книзі Юстина “Розмова з юдеєм Трифоном”. Набагато сильнішими супротивниками християн були язичники, в оточенні яких необхідно було боротися з нечесною політикою держави щодо християн, брехливими вигадками натовпу, гордістю та розумовим розтлінням людей освічених. У Римі Юстин безстрашно виступав у публічних змаганнях щодо християнської віри і розвіював наклепи та насмішки натовпу. Серед його опонентів особливо відомий філо-
Дiти Непорочної
У ПОШУКАХ ІСТИНИ соф школи циніків Кресцент, на неосвіченість та аморальність котрого Юстин неодноразово вказував народу. Слова захисту він спрямував навіть до престолу римських імператорів у вигляді двох апологій. Нарешті, серед християнської спільноти Юстин діяв проти єретичного гносіза. Він написав твір проти усіх єретиків, що були до нього, та проти Маркіона, з котрим він мав нагоду зустрічатися у Римі. Така активна діяльність Юстина в боротьбі з ворогами християнства коштувала йому життя. Він сам це передбачав і писав у своїй другій апології: “Я очікую, що мене спіймає у намети хтось із тих, кого я згадав (тобто філософопонент), і повісить на древі, можливо, навіть Кресцент”. У тому, що Юстин засвідчив свою віру у Христа смертю мученика, переконують свідчення давніх учителів та церковних істориків, та й саме означення “мученик”, що дала йому християнська стародавність. За зібраними даними, Юстин прибув у Рим, де, як і всюди, повністю присвятив себе служінню. Невідомо, чи саме Кресцент зробив на нього донос, чи хтось інший, але Юстина і з ним ще п’ятеро християн заарештували та привели до міського префекта Рустика. Коли останній запитав Юстина про його переконання, то той відповів: “Я намагався ознайомитись з усіма системами філософії, але врешті схилився до істинного вчення християн, хоча воно не користується пошаною в людей, що сповідують брехливі ідеї”. На питання про сутність християнського вчення, Юстин простими, але виразними словами висловив його: “Віруємо в єдиного Бога, котрий є спочатку Творець усього творіння, баченого та не баченого, й у Господа Ісуса Христа Сина Божого”. Префект урешті-решт запитав Юстина, чи він християнин, на що той відповів: “Так, християнин”. Префект намагався налякати підсудних тортурами, а пізніше наказав принести жертви язичницьким богам. Вони відмовились і на останню погрозу Юстин відповів: “Наше гаряче бажання – постраждати за Господа нашого Ісуса Христа, бо це дарує нам спасіння та мужність на Страшному суді нашого Володаря та Рятівника”.
Дiти Непорочної
“Роби що хочеш, – підтримали його друзі, – ми християни і жертви ідолам не приносимо”. Після цього, за відмову принести жертви богам та непослух наказу імператора, Юстина та його друзів били та відрубали їм голови. Смерть Юстина датується 166 роком. За словами Євсевія Памфіла, Юстин “залишив нам дуже багато корисних пам’яток розуму освіченого...” Про те, як високо цінували його твори, свідчать відгуки про нього церковних письменників того часу. Однак пошана, якою користувався Юстин у Церкви, не врятувала багатьох його творів від загибелі. З них деякі відомі лише за назвою, зокрема такі твори як-от “Про душу”, “Проти еллінів” (де він детально розмірковує про суперечливі питання між християнським ученням та грецькою філософією) і книга “Проти єресей” назавжди втрачені для нащадків. З іншого боку, те що ім’я Юстина було широковідомим, стало причиною того, що в пізніший час твори невідомих авторів навмисно або ненавмисно приписувались Юстину та розповсюджувались та видавались під його ім’ям. Твори, що дійшли до нас з безсумнівними ознаками своєї подібності, це перша та друга апології та “Діалог з юдеєм Трифоном”. Перша, або велика апологія, відноситься до періоду царювання імператора Антоніна Благочестивого (138-161 рр.), друга – до років правління Марка Аврелія. Причиною їхнього написання були страти християн у різних областях імперії без усякої вини, просто за належність до християнства (у другій апології Юстин детально змальовує систему доносів на християн та звинувачення їх на конкретному прикладі). Попри всі високогуманні риси, про які свідчать історики і саме ім’я “благочестивого”, Антонін не мав змоги перешкодити тому, щоб в окремих районах правителі або фанатичний натовп не здійснювали жорстокі гоніння проти християн. За свідченням істориків, навіть Марк Аврелій був ініціатором гонінь. Такі гоніння неодноразово відбувалися за часів Юстина, і, перебуваючи у Римі, він написав свою апологію, щоб показати несправедливість суду і переслідувань християн за одне ім’я і, взагалі, покласти їм край.
№6(71), 2011 13
У ПОШУКАХ ІСТИНИ Хоча ці апології є чи не першою спробою справжнього християнського богослов’я, хоча всі думки та доведення викладаються не дуже логічно і послідовно, а іноді в досить різкій формі, однак вони відіграли серйозну роль у справі апологетики християнства, сучасники Юстина свідчать про це. Не зважаючи на різкість, коли мова йде про несправедливість з боку влади, і перша, і друга апології сповнені любов’ю та пошаною до людей, у них не відчувається неприязнь до гонителів християнства, всюди містяться тверезі, розумні свідчення та роздуми. Не просте виконання християнського обов’язку – захищати своїх єдиновірців, а саме любов до гонителів відчувається у цих творах. Те ж саме можна сказати про “Діалог з юдеєм Трифоном”. Попри численні образи, що вчинили юдеї християнам на той час, попри те, що Юстин не приховує гостроту проблеми та протистояння (наприклад, він прямо каже Трифону, що євреї не вбивають тепер християн тільки через те, що не мають для цього нагоди), тон діалогу сповнений пошани до опонента. Юдеї не чують від філософа-християнина злої критики, притаманної більш пізнім
періодам, він лише намагається відкрити їм істину про Христа і християнське вчення. Навіть Едвард Гібон, що критично ставився до християнства взагалі, за поважний та миролюбний тон Юстинових творів до його титулів “філософ та мученик” додає ще й титул “милосердний” і пише про його добре серце. Отже, своїм життям, працею, творами та смертю Юстин-філософ зарекомендував себе, як щиро віруюча та гуманна людина. Окрім його особистих заслуг, окрім його мужності слід відзначити, що він був одним із перших християнінтелектуалів, про що свідчить його прізвисько – філософ. Він перший, не відмовляючись від світської філософії, навпаки, вказуючи на її користь, вважає християнство насамперед найкращою та бездоганною філософією. Отож Юстин не намагався поглиблювати конфлікт між світом та християнством, він намагався мовою інтелігенції довести, що прийняття християнства – це єдиний вірний шлях до оволодіння істинною мудрістю, яка дарує спокій у серці та праведність у повсякденному житті. Ігор Сичов
СВЯТКОВІ ДАРУНКИ
Різдвяна таємниця Нині радість стала В небі зірка ясна… Народилось немовля І лежить у яслах.
Приведе до себе Хворих та недужих І запалить віру У серцях байдужих. Подарує нам життя В Новому Завіті… Таємниця третя… Нині радість в світі!
Бог прийшов на Землю, Сповнив людства мрії, І над ним схилились Йосип та Марія
Радуйся, Маріє, Благодаті повна! Нині Бог всю Землю Радістю наповнив!
Стане Добрим Пастирем Для овець заслаблих, Хлібом для голодних І вином – для спраглих. Вітраж. Вища духовна семінарія Святого Духа, РКЦ, м. Городок, Хмельницька обл.
№6(71), 2011 14
Ігор Сичов
Дiти Непорочної
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА
ПРИСТАНЬ ДУШІ ТИ ТІЛЬКИ ВІРУЙ – ДОБРО РОБИТИ ПРОСТО! Як прийде час – настане мить прозріння, Напоять спраглу землю теплі зливи, Росинки кришталевої тремтіння Примусить нас повірити у диво, У те, що ми дотулимось до щастя, А птах, стрілою влучений на злеті, Знайде у крилах сили не упасти – Воскресне словом Правди у поета. Ну як здолати прірву, не зірвавшись, Прогнати втому серця споконвічну, Коли самому йти у безвість страшно, Бо небезпеки дивляться у вічі? Ти знаєш, зовсім поруч, надто близько Є той, кому потрібна твоя поміч. Самому манівцями – надто слизько Іти вперед, до витоків, додому. Ти тільки вір – добро робити просто! Чиясь душа ось-ось знайде притулок, Чи хтось в цей день у тебе щось попросить, Щоб всі жалі відправити в минуле, Наталія Крісман
І з тих джерел, цілющо-життєдайних, В яких вливають сили Божі зливи, Спивати суть, пізнавши усі тайни, Аби душа повірила у диво, Аби крізь терня й морок самозречень Знайшла вона у Вічність двері власні... Тож хай усі заповнить порожнечі Любов і світло ваше, що не згасне! СВІТЛО ІСТИН Антологія зрадництва, фальші, облуди й зневір, Помилок і поразок, що дух наш схиляють додолу. Вже давно цей народ не підносить свій погляд до зір, Не йде гордо вперед, а смиренно плазує по колу. Світ глузує над нами і плаче Господь із небес, Бо блукаємо світом наосліп, плекаючи відчай У душі, де на денці лежить тягарем споконвічним Для новітніх розп’ять власноручно змайстрований хрест.
Дiти Непорочної
Нас століття привчали до думки, що “Волі нема!”, І мовчання печаті вуста затуляли все дужче. Час на зміни настав! Відступає поволі пітьма, Світло істин вмиває Вкраїни потомлену душу... ПРИСТАНЬ ДУШІ У лабіринтах світів, у ярмі протиріч, На межі протидій, в мерехтінні облич, Манівцями облуд, у тенетах оман, Розтинаючи млу, йдем наосліп крізь лан, Що колись приведе нас на Пристань Душі – В лоно янгольських плес, де йдуть Правди дощі, Що змивають з душі біль образ і журби, Де не ходять чужі, ні кати, ні раби, Де нескорений дух не зламати нічим, Де не зраджує друг, перед віч стоячи, Де облудні людці всіх позбулися прав, Бо Людина – не ціль для забав і розправ, Де лукавства ножі вже не крають довір,
№6(71), 2011 15
ПОЕТИЧНА СТОРІНКА Де немає межі, лиш безмежжя безмір, Де ненависть юрби не розчавить бажань, Де немає “якби”, ні страхів, ні вагань, Де у сотнях згорань воскресає могуть, Де незримі є грані між Там і між Тут, Де в боях за життя не стікатиме кров, Де любов, каяття лиш помножить добро, Де фальшиві слова не лунають ніде, Де душа – без оправ, власну суть віднайде У ясному промінні найвищих прозрінь, Й у вир небесно-сині кидаючи тіні, Прожене усю скверну і морок світів, Засіваючи зерна у землі святі... Там не судять за те, чого ти не робив, Там не зрадять святе – бо Час Істин пробив, Там не буде розп’ять і роз’ятрених стигм, Там усе нам простять, якщо скажем “Прости!”...
Не відрізниш – пророки чи іуди Над нами хочуть мати вищу власть. Народу ж залишається – пропасть Або носити душу рабську в грудях. Бог не простить, розп’яття не простить Душі людської на хрестах облуди! То, може, спам'ятаймося й не будем Злом тамувати власну ненасить? Суцільний жаль, поминки за життям: За правдою, за волею, за щастям... Як нам потрібне істинне причастя І не лукаве – щире каяття!
ІСТИННЕ ПРИЧАСТЯ У небесних висях слухають уважно, Ніщо повз їх увагу не мине, Та доки тут ми – прагнемо одне, Згораючи в розвагах легковажних.
У ВЕРЕМІЇ ВІРНИХ ПЕРЕРОДЖЕНЬ У морок сну занурюється світ. Все ближче край, за котрим невідомість, Куди Душа, зігнувшись від утоми, У свій останній вирушить політ. Аби навік зректися порожнеч, Себе пізнати в поступі невпиннім, І з каяттям за всі свої провини Тягар у важкого позбутися із плеч.
Випалюючи чварами нутро, Кидаючися словом ненависним, А ті, у кого совість є нечиста, Осатаніло прагнуть власний трон.
Від самовтеч, згорання і терпінь Іде Душа дорогами по колу І до стократ зростаючого болю Вертає знов, немов у власну тінь. Тоненька цівка тіні від Душі В могутню річку може розростися – Як прийде час і янголи у висях Напоять Душу в райському дощі. І не злякають темінь, прірва, край Душі, що прагне до світла доторкнутись, І осягнути світу вищі суті... Та доки Тут – за грань не зазирай! Хай не міліє річище Твоє У веремії вічних перероджень, Міцніє дух у кожнім з нових сходжень, І світ радіє: Ти ж бо в ньому є! Як обрій замикає небом землю – Ми світу пізнаємо таїну. Занурюється світ у морок сну… Лише Душі окриленій не темно! Наталія Крісман
№6(71), 2011 16
Дiти Непорочної
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ ÍÀ ÑÂßÒ²É ÇÅÌ˲
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ðîäèíà Êð³ñìàí, ì. Ðóäêè
Îëåæèê òà Þð÷èê ç ä³äîì ²âàíîì
18
³ðà ³ Ìàêñèì
17
Ïðåñâÿòà Ðîäèíà â Íàçàðåò³
Ìàò³ð Áîæà ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ (1943-2009)
Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ (1943-2009)
Ïðåñâÿòà Ðîäèíà â Íàçàðåò³
Ìàò³ð Áîæà ç Äèòÿòêîì ²ñóñ
Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ (1943-2009)
Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ (1943-2009)
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ ÍÀ ÑÂßÒ²É ÇÅÌ˲
IJÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ðîäèíà Êð³ñìàí, ì. Ðóäêè
Îëåæèê òà Þð÷èê ç ä³äîì ²âàíîì
18
³ðà ³ Ìàêñèì
17
ГОЛОС МАРІЇ
НЕХАЙ ВАША ВІРА БУДЕ ЗАВЖДИ ЖИВА, РАДІСНА І ПОВНА ЛЮБОВІ БОГА Дорогі діти! Взиваю вас, аби цей час був для вас усіх часом свідчення. Ви, хто живе у Любові Божій і пізнали Його дари, свідчіть про них своїми словами і життям, аби стали радістю і стимулом для інших у вірі. Я є з вами і неустанно заступаюся перед Богом за вас усіх, аби ваша віра була завжди жива і радісна в Любові Божій. Дякую, що відповіли на Мій заклик (25 вересня 2011р.). *** У світі, де мир є чимось тимчасовим і проминаючим, де справедливість поверхнева, а гроші вважають найважливішим добром людини і народів, де вартість людини вже не полягає на тому, що вона сотворена на образ і подобу Божу, але оцінюється її можливість набуття багатства; тіло людини вже не святиня Бога, тільки товар для продажу. Марія взиває нас до свідчення: взиваю вас, аби цей час був для вас усіх часом свідчення. Це запрошення відноситься до всіх, але особливо направлене тим, хто переконаний, що сповнює певні засади: Ви, хто живе у Любові Божій і пізнали Його дари, свідчіть про них своїми словами і життям, аби стали радістю і стимулом для інших у вірі. Якщо живемо в Любові Бога, якщо пізнали Його дари,
Дiти Непорочної
то мусимо свідчити, бо не прекрасні промови ані мудрі програми зворушують душі та серця, тільки прості слова, які випливають з реального життя, слова тихі, вимовлені шепотом, але позначені найістотнішими пережиттями дійсності, яку знаємо з пізнання, а не з мрій. У наших часах, в Італії, а можливо і в інших місцях, люди зацікавлені правдивими свідченнями з життя, а не теоретичними деклараціями. Така є правда, особливо коли мова йде про нашу молодь. Це прекрасно, бо таким чином дарується надія, яка вказує на світ істот живих, а не стереотипних образів. Можливо, це ще завчасно про це говорити, однак таке звернення уваги на значення свідчення життя вказує на певні
зміни тенденції, котра може визволити людину, закомплексовану в телевізійного манекена, і допровадити її до віднайдення первозданної гідності образу Божого, а ще більше гідності дитяти Божого, істоти, яка є сином у Сині Ісусі. Запрошення Марії дуже важливе для нашого спасіння і для спасіння інших. Часто ці справи є дуже міцно пов’язані (пор. Ез. 3, 16-21): “А по сімох днях надійшло до мене слово Господнє: Сину чоловічий! Я поставив тебе на варті дому Ізраїля: як почуєш з Моїх Уст якесь слово, то попередиш їх від Мене. Як Я скажу безбожникові: Ти помреш! І ти його не попередиш і не говоритимеш; остерігаючи безбожника від лихої його дороги, щоб він жив,
№6(71), 2011 19
ГОЛОС МАРІЇ
– то безбожник той умре в своїм грісі, Я ж домагатимусь буду з твоїх рук його крови. Коли ж ти попередиш безбожника, і він не навернеться від своєї безбожности й від лихої дороги, то він умре в своїм грісі, а ти врятуєш твою душу. І коли праведник відступить від своєї праведности й учинить зло, і як Я поставлю перед ним щось, об що він спотикнеться, і він умре... тому, що ти його не попередив, – він помре в своїм грісі і не згадаються більше справедливі вчинки, що він учинив, але Я домагатимусь від тебе його крови. Коли ж ти остережеш праведника, щоб не грішив, і він не грішитиме, то він житиме, бо дав остерегти себе, і ти врятуєш твою душу”. Це відноситься до всіх, особливо вихователів і родичів. “Я є з вами і неустанно заступаюся перед Богом за вас усіх, аби ваша віра була завжди жива і радісна в Любові Божій”. Якщо хтось відчуває, що його любить Бог, Який його підніс до гідності синівської у Своєму Синові, то чи віра такої людини не буде живою і радіс-
№6(71), 2011 20
ною? Якщо наша віра не жива і радісна, якщо не наповнена Любов’ю, то тоді така віра неправдива. Скільки з нас повинні над цим застановитися, але не для того, щоб зрозуміти віру, але для того, щоб в ній з довір’ям зануритися! Достатньо лише задуматися про те, що Любов і Віра нероздільні, аби благати з сокрушеним серцем: “Господи, додай нам віри” (Лк. 17, 5). “Ніхто не зможе нас відлучить від Христової Любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім”, – говорить св. Павло (Лк. 8, 31-39). Направду, ніхто і ніщо не в змозі нас відділити від тієї Любові, окрім нашої власної волі. Тільки ми самі можемо добровільно відштовхнути Його Любов. Якою страшною і одночасно божественною волею обдаровує нас Бог! Довірмося Його Любові; за допомогою Матері Божої, Яка неустанно заступається перед Богом за нас усіх, удасться нам оберегти себе самих, а також тих, які з наших слів, а, насамперед, з нашого життя будуть в змозі
черпати приклад і відчують потяг до віри живої, радісної, закоріненої у Любові Бога. Мир вам і радість в Ісусі та Марії! Nuccio Quattrocchi
РАДІСТЬ ВОСКРЕСЛОГО “Дорогі діти! Споглядаю на вас і не бачу у ваших серцях радості. Нині прагну вам уділити радості Воскреслого, аби Він провадив вас і огорнув Своєю Любов’ю та Лагідністю. Люблю вас і молюся неустанно за ваше навернення перед Моїм Сином, Ісусом. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик” (25 жовтня 2011р.). *** Існує радість правдива, радість велика, радість особиста, в тому самому часі призначена для кожного слабкого, але незнищенна. Радість, яка єднає, нікого не применшує, а скоріше спричинюється до зросту всіх. Радість, яка не утаюється, а призначається для ділення нею з усіма та так, щоб її не втратити. Ця радість, якої світ не знає,
Дiти Непорочної
ГОЛОС МАРІЇ для нас є набагато ближча, ніж у всіх наших найсміливіших очікуваннях. Вона бо живе в серці людини: такою була Воля Бога, Який створив нас на Свій образ. Коли людина відвернулася від Нього, Бог не позоставив її саму в упадку і смерті, але Сам, в Ісусі Христі, вчинив зі Себе Дар для людини. Нині, після двох тисяч років від приходу на світ Ісуса Христа, всі ми повинні знати, що це Він є нашою Радістю, всі ми повинні жити тією Радістю, всі ми повинні жити згідно цієї Радості. Однак дійсність є іншою. Розуміємо це, особливо коли чуємо слова нашої Мами: “Дорогі діти! Споглядаю на вас і не бачу у ваших серцях радості”. Цей висновок солодкий і гіркий водночас, бо відноситься до нас усіх: віруючих і невіруючих, осіб світських і духовних, старих і молодих. Перед нами, хто називає себе віруючим, слова ці відкривають важливу відповідальність, яку маємо перед Богом і перед братами. Мусимо, накінець, потрясти нашою вірою, котра є сонною, вигідною, зовнішньою в стосунку до нас і неспроможна розпалити нашої душі та створити в ній місце для Христа. Віра може бути або вогнем Духа Святого, який підносить нас до Бога, або тільки зовнішнім виглядом, під котрим скриваємо правду про нас самих. Цей зовнішній вигляд провадить до дуже небезпечної “духовної каталепсії – завмирання”. Віра, яка не є джерелом радості, є вірою холодною.
Дiти Непорочної
Через таку віру мусимо бути на сторожі, бо вона не переконує ні людей, ні, навіть, Бога. Напевно, що не так повинна виглядати наша віра у Христа, знаного з Євангелії, ані віра, яка живиться Таїнствами! Радість, яка випливає з Причастя з Господом Ісусом, не може за-
мешкати у людині, яка не в стані ділитися радістю з ближніми. А що далі? Можна би було легко знеохотитися у цій ситуації, але завдяки Богові, Марія виходить нам назустріч: “Нині прагну вам уділити радості Воскреслого, аби Він провадив вас і огорнув Своєю Любов’ю та Лагідністю”. Радість, яку ми самі не в змозі в собі породити, можемо віднайти і отримати від Воскреслого. Вона – плід Смерті та Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. З огляду на її походження, ми ще більше зобов’язані до її прийняття і до-
гляду, бо це плід любові з Любові. Аби радість стала джерелом нашого навернення, до якого Марія неустанно нас закликає впродовж довгих років Своєї присутності в Меджуґор’є. Мир і радість вам в Ісусі та Марії! Nuccio Quattrocchi
*** Молитва Св. Гертруди за душі в Чистилищі Милосердний Боже, з Трону хвали Твоєї споглянь на бідні терплячі душі в Чистилищі, споглянь на муки, на сльози, котрі перед Тобою виливають, почуй їхні благання та крики, змилуйся, відпусти їм гріхи. За всі злочини, яких допустилися, за недбальства, у служінні Твоєму святому поповнені, жертвую Тобі найсвятіше життя, всі заслуги Ісуса Христа, всі покути, пости, чування, молитви, праці, болі, Кров і Рани, Муку і Смерть невинну, котру в найгіркотливішій Любові терпів за нас, Наймиліший Твій Син; прошу Тебе, аби тим ублаганий, зволив прийняти ту улюблену душу до райської щасливості, щоб Тебе любили навіки. Амінь. *** Отче Предвічний, жертвую Тобі Найдорожчу Кров Божественного Сина Твого, а Господа нашого Ісуса Христа у злученні з усіма Службами Божими, нині на цілому світі відправленими, за душі, терплячі у Чистилищі, за вмираючих, за грішників на світі, за грішників у моїй родині, а також у моєму домі. Амінь.
№6(71), 2011 21
СВЯТА ЗЕМЛЯ
СЛІДАМИ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТІВ (Продовження. Початок у №5, 2011 р.)
Дорогий читачу, оскільки у декого може виникнути закономірне питання, чому у цій статті я намагаюся більш детально описати Храм Гробу Господнього та інші святі місця, пов’язані з життям Ісуса, Марії та Його подвижників, хочу відразу ж відповісти. Роблю це свідомо з однієї причини: у нас, в Україні, на жаль, дуже мало написано про Святу Землю. Людей, духовних осіб з України на Святій Землі побувало вже немало, однак написано про це недостатньо. Щоб якось заповнити цю прогалину у нашій духовній літературі, роблю скромну спробу написати про основні події з нашої прекрасної прощі... Храм Успіння Матері Божої З особливим відчуттям ми опускали Гробницю Матері Божої, бо там, окрім Кувуклії Марії, гробниць св. Анни та Йоахима, св. Йосифа Обручника спочивають останки св. первомученика Стефана, принцеси Мелісанди, св. Миколая.
Храм Успіння Матері Божої стоїть на місці будиночка, де жив св. ап. Йоан з Богородицею на горі Сіон, поруч з Вечерником, де відбулася Тайна Вечеря. У крипті храму, в самому центрі, розміщена скульптура Богородиці, яка лежить на камені. На куполі балдахину намальовано Ісуса Христа, Який закликає Свою Матір до Свого Небесного Царства словами: “Устань, іди, Моя люба! Ходи Моя прегарна! Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі!” (П.п. 2, 13-14). У медальйонах, що оточують купол, розміщено шість старозавітних образів: Єви, Міріам (старшої сестри Мойсея), Йоіли, Юдити, Рути та Есфіри. Тут, біля лежачої Богородиці, ми молилися за померлих рідних, близьких та опущених душ у Чистилищі, за дар дозрівання їх у Любові Божій, бо Марія є найкращою їхньою Заступницею перед Маєстатом Божим, а також за свою добру смерть у ласці Божій, бо ніхто не знає години своєї смерті. Кожна молитва, кожна маленька жертва з любові має свою цінність в
Прочани зі Львова на Святій Землі
№6(71), 2011 22
Дiти Непорочної
СВЯТА ЗЕМЛЯ
Фігура Богородиці в Храмі Успіння Пресвятої Діви Марії
очах Божих, тому необхідно навчитися щоранку просити Марію, щоб поблагословила наш день, бо Вона піклується про нас так, як колись турбувалася про Ісуса, пригортаючи Його до Свого Серця. Одне “Отче наш”, промовлене в єдності з Марією, має особливе значення, бо породжує радість у Бога, Який слухає Її молитву, яку Вона так добре відмовила. Святі місця, пов’язані з життям Марії, особливі, бо вчать віднайти Ісуса в собі самому щодня, вчать особливої ніжності та делікатності до Бога. Ісус неодноразово говорив про це Габріеллі, наголошуючи: “Якими щасливими будете, коли це стане вашою звичкою. Яким солодким стане ваше життя! А Я буду вас благословити, бо нарешті відповісте на заклик Того, Хто став біля ваших дверей... Ви цього не знаєте, проте Бог знає, а ви пізнаєте пізніше, скільки радості принесли своєму Спасителеві. А яку потіху приносять Мені ті душі, котрі безустанно розмовляють зі Мною у своєму серці! Ти не відаєш, Моє дитя, скільки це значить, коли в усамітненні, в опущенні від стількох душ, відчуваю, що в чиємусь серці Мене вважають коханим Приятелем, вибраним, єдиним і очікуваним!” Via Dolorosa Увечері того ж дня наші дві групи вирішили ще раз пройти Хресну Дорогу Ісуса в Єрусалимі. Була вже ніч, коли ми підійшли до монастиря Сестер Сіона, на території якого знаходяться перша і друга стації. Біля стін монастиря ми відмовили першу і другу стації, бо храми у Святій Землі зачиняють до п’ятої – шостої години вечора, і монастир Дочок Сіона не є виключенням. Хресна Дорога в Єрусалимі, вночі, особлива: нема базару, відсутні крики торговців, лише Дорога, якою йшов Ісус. І ми, прочани зі Львова, у зосередженні та прагненні якнайглибше
Дiти Непорочної
увійти у духовний стан Спасителя, йшли слідами Ісуса, цілуючи їх на кожній стації. Ісус Васулі Райден: “Це Я – Бог створіння. Іди за Мною, іди Моїми стаціями Хресної Дороги. Прагни тільки Мене на кожній стації, адже Я перебуваю там і хочу, аби ти була також там, хочу, аби на кожній з них ти стала на коліна”. Перша і Друга стації знаходяться на території католицького монастиря Сестер Сіона. На подвір’ї цього монастиря є дві каплички: Осудження та Бичування. Капличка Осудження – це і є перша стація, споруджена на місці, де Пилат виніс вирок Спасителю. Кам’яні плити збереглися з тих часів. Другою Стацією Хресної Дороги вважають капличку Бичування. Тут Ісуса бичували, наділи на Нього багряницю, а Голову увінчали терновим вінцем. Тут на Спасителя наклали Хрест, і Пилат вивів Ісуса до натовпу зі словами: “Ecce homo”. Ісус: “Зв’язали Мої Ноги і наказали йти до місця, де лежав Мій Хрест. Я не міг туди підійти, бо мав спутані Ноги. Тоді штовхнули Мене на землю і тягнули за волосся аж до Мого Хреста...” Третя стація – це місце першого падіння Ісуса. На цьому місці стоїть невеличка католицька капличка, збудована на гроші польських воїнів після Другої світової війни. Насправді Ісус падав на Хресній Дорозі сім разів. Перший Свій упадок Спаситель жертвував за навернення затверділих у злі грішників. Четверта стація – це зустріч Ісуса з Матір’ю Божою. На цьому місці вірмени побудували католицьку церкву Богоматері Великомучениці. Ісус: “Коли Мене Моя Матір пригорнула на четвертій стації, то стала заплямована Моєю Кров’ю. Проси Її, щоб використала ці краплі для навернення. Ніколи не шукай нагород земних”.
На Хресній Дорозі
№6(71), 2011 23
СВЯТА ЗЕМЛЯ П’ята стація стоїть на куті вулиць Via Dolorosa і Ель-Вад. На цьому місці римські воїни заставили Симеона Киринейчика нести Хрест замість Ісуса. На цьому місці стоїть францисканська капличка, а справа – камінь з відбитком руки Спасителя. Ісус: “Хочу, щоб кожна душа несла Мій Хрест для Мене.” Шоста стація, на якій св. Вероніка обтерла Лице Ісуса хустиною, стоїть на місці передбачуваного будинку святої. На хустині відбився нерукотворний Лик Христа, який згодом творив чуда. Тепер хустина св. Вероніки зберігається у Римі, в соборі св. Петра. На шостій стації стоїть капличка св. Вероніки з кусочком колони, вмурованої в стіну. Ісус: “Подивися на Моє Святе Обличчя... Коли б тільки ви знали, наскільки Я готовий простити вам злочини вашої доби: за один доброзичливий погляд на Мене, хвилину жалю, подих вагання, мале намагання замислитися...” Сьома стація – друге падіння Ісуса. Далі вулиця Віа Долороса перетинається з базарною вулицею Сукхан-ез-Зайн. Місце, де Ісус удруге впав, відзначено частиною колони, а поруч – францисканська капличка. Традиція передає, що Ісус, виходячи з міста, спіткнувся об поріг Судних воріт. Через ці ворота засуджених на смерть виводили з міста. Судними вони називалися тому, що перед ними засудженому востаннє зачитували вирок, після чого він уже помилуванню не підлягав. Під час розкопок віднайшли плити Порогу Судних воріт. Другий упадок Ісус жертвував за те, щоб заохотити слабкі душі, опановані смутком і неспокоєм, до піднесення і простування з новим запалом дорогою чеснот . Восьма стація – зустріч Ісуса з плачучими жінками та дітьми. На місці цієї зустрічі стоїть капличка св. Харлампія, на стіні якої є камінь з латинським хрестом та надписом “NIKA”. Ісус: “Почув як плакали і лементували жінки. “Будьте благословенні, – промовив Я. – Моя Кров обмиє усі людські гріхи...” Дев’ята стація – місце третього падіння Ісуса. Тут доводиться трішки відхилятися від маршруту, бо дорога забудована. Біля входу в ефіопський монастир стоїть колона, котра і вказує на дев’яту стацію. Звідси Ісус побачив Голгофу. Останніх п’ять стацій знаходяться в Храмі Гробу Господнього. Третій упадок Ісуса допоможе душам викликати щирий жаль в годині смерті. Десята стація – обнаження з шат Ісуса. На вході до Храму стоїть капличка Обнаження, де з Ісуса здерли одяг перед розп’яттям.
№6(71), 2011 24
Ісус: “Подивись, з якою ненавистю оточують Мене всі ці люди... Одні хапають Хрест і кладуть Його на землю... інші здирають з Мене одяг... відкриваються Мої Рани... і знов випливає Кров...” Одинадцята стація – прибиття Спасителя до Хреста. На цьому місці стоїть престіл, а над ним – образ Розп’ятого Ісуса. Ісус: “У Моїх Святих Ранах грішники будуть черпати прощення і життя... Моя Кров змиє і зітре усі їхні плями...” Дванадцята стація – Ісус умирає на Хресті. Місце, де стояв Хрест, відзначено срібним диском під престолом. Через отвір у диску можна доторкнутися до вершини Голгофи. “Сповнилася велика Тайна Любові, в якій Бог віддав на смерть Свого власного Сина, щоб тільки повернути життя людині...” Звершилося Діло Відкуплення людського роду. Молімся, щоб і в нашому житті звершився цей Акт Відкуплення. Тринадцята стація – зняття Тіла Спасителя з Хреста. Місце, де лежало Тіло Ісуса, відзначено латинським престолом. Під шклом дерев’яна фігурка Страждальної Матері Божої з дарами прочан. Тіло Христа було покладено на Камінь Миропомазання для намащування дорогоцінними пахощами перед похованням. Ісус: “Діло Відкуплення звершується тільки шляхом страждання. Проте страждання очищує і зміцнює душу, збагачує її перед Богом.” Чотирнадцята стація – покладення Тіла Христа до Гробу. Після намащення Ісуса миром та алоє Йосиф Ариматейський і Никодим поклали Тіло Спасителя до Гробу. Тут відбулося і Воскресіння Ісуса. Над Гробом Господнім згодом була встановлена Кувуклія. Марія: “Відтоді Рани Ісуса стали джерелом, з якого душі черпають безконечні благодаті та ласки...” Храм Гробу Господнього Удруге входимо у Храм Гробу Господнього. На жаль, Кувуклію служителі Храму зачиняють на цілу ніч. Біля Гробу Господнього відмовляємо коротку молитву: “Єдине спасіння моє, Христе Ісусе, зволь, аби через Твою спасенну Смерть були згладжені гріхи душі моєї”. Ми піднімаємося на Голгофу, а там уже багато прочан з різних країн. На Голгофу за нами піднімається велика група паломників з Росії й просять усіх покинути це святе місце, бо для них на цей час назначено Богослужіння. Розуміючи, що ми уже прощаємося з Голгофою, встигаємо лише відмовити один раз Отче наш і
Дiти Непорочної
СВЯТА ЗЕМЛЯ десять разів стрілистий акт: “О Рано Серця Ісуса, з’єднана з Раною Серця Марії, люблю Тебе, зціли мою душу!” Щось особливе увійшло в наші серця після цього акту. Це щось особливе згодом відкрив для нас Ісус через одну містичну душу: “Усі, хто вчинив цей акт на Голгофі, назавжди поєдналися зі Мною на Хресті. І цього поєднання від вас ніхто і ніколи не забере”. Сходячи з Голгофи, відмовляємо коротку молитву: “Глибоке з’єднання Ісусового Серця з Отцем Небесним на Хресті, люблю Тебе, поклоняюся Тобі та прославляю Тебе!” Внизу, під Голгофським престолом, знаходиться темниця, де зберігають кам’яні кайдани – в них були затиснуті Ноги Ісуса. Справа від кайданів на престолі – ікона Страждальної Матері Божої. Говорять, що на Лиці Матері Божої час від часу з’являються сльози, які струменіють з-під напівзакритих очей. З галереї, котра тягнеться вздовж стіни храму, справа від сходинок на Голгофу, спустившись униз на 30 сходинок, потрапляємо в грецьку церкву св. Гелени. У правому куті цієї церкви сходи, котрі ведуть до печери Віднайдення Хреста, мармурова плита вказує на місце, де за переданням віднайшли Хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Під Голгофою, праворуч від Каменю Намащення, стоїть капличка праотця Адама, який, за переданням, після свого гріхопадіння жив на місці майбутнього Єрусалима. Адам пророкував, що якщо розп’яття Христа звершиться, то кам’яна основа Голгофи розколеться, що і трапилося у цей трагічний час. За місцевим переданням, під час другого пришестя Спасителя, ця тріщина цілком розколить землю навпіл. У глибині каплички стоїть шкляне вікно, через яке видно тріщину, котра утворилася під час землетрусу в момент розп’яття Христа. Коли сотник Лонгин пробив списом Бік Ісуса, то з Найсвятішого Серця Спасителя витекла Кров та Вода і сплила по цій тріщині на череп Адама. Саме тоді відбулося Відкуплення цілого людського роду від первородного гріха. Християни поклали лінійку на тріщину і постійно її вимірюють. Як тільки тріщина почне збільшуватися, значить – Апокаліпсис не за горами. Вид розколеної Голгофи вражає до глибини душі, отож слова з пісні “Голгофа” самі випливають зі серця: То не цвяхи Тебе прибили, Лиш мій гріх. То не люди Тебе скривдили, Лиш мій гріх. То не цвяхи Тебе тримали, Лиш мій гріх...
Дiти Непорочної
Храм Гробу Господнього
Через те, що на Голгофі ми не встигли відмовити молитву на обмиття душі у Найсвятішій Крові та Воді Спасителя, то чинимо це тут, у капличці Адама. Цю молитву і послання отримала одна монахиня на Ясній Горі (Ченстохова) під час молитви 19 вересня 1997 року. Богородиця сказала: “Прошу вас, діти, через дар Найсвятішої Води та Крові обмивайтеся неустанно, аби світло Божої Ласки могло добратися до ваших сердець, аби ви не піддалися силі зла, лише відкрилися Любові Отця Предвічного, Який вас любить нескінченно. Так, обмиті, спішіть під Мій Покров, аби Я могла вас хоронити і провадити до Сина”. Молитва для обмиття душі у Найсвятішій Крові та Воді Ісуса Ісусе, Божественний наш Спасителю, в присутності нашої Матері Марії, а також АнгелівХоронителів, наближаюся з вірою, надією та любов’ю до Твого Найсвятішого Серця. Надіючись на Твою Любов до нас, слабких людей, обмиваю у Твоїй життєдайній, очищуючій Воді себе і своїх ближніх, які перебувають у небезпеці від нападів
№6(71), 2011 25
СВЯТА ЗЕМЛЯ
На Святій Землі
духів темряви. Благаю через Марію, змий більмо бруду гріховного і зціли наші рани міццю Ран Твоїх. Віддаючи шану, честь і улюблення Твоїй Найсвятішій Крові, занурюю у Ній душі ближніх (назвати імена...) Так очищені й назначені Твоєю Кров’ю, просимо Тебе, Боже і Спасителю наш, прийми нас у Своє Серце, аби ми зазнали спасіння та освячення. Яко Христос, наш Спаситель і старший Брат, представ нас, просимо, в годині нашої смерті Богу Отцю, дітьми Якого ми є. Амінь. Звідси ми перейшли до захристії, де зберігаються мощі ста п’ятидесяти святих різних часів, а також Частичка Животворящого Хреста Ісуса. Прикладаючись до мощей святих і цілуючи Частичку Животворящого Хреста, мені згадалося, як через одну візіонерку св. Марґарита Марія Алякок пояснила, що означає, коли почитатель Серця Ісуса адорує, улюблює та прославляє це Серце Бога. Відповідь святої була простою і вражаючою, а саме: кожен, хто адорує, улюблює та прославляє Серце Ісуса, продовжує час Божого Милосердя для себе і цілого світу. Не мало і не багато, лише продовження часу Божого Милосердя для всіх у цьому грішному світі. Від мощей Святих виходить якесь особливе тепло, яке огортає кожну душу дивним спокоєм. Звідси повертаємося до Гробу Господнього, а в серці зринає молитва, яку дав Спаситель Габріеллі Боссі: “Святий Отче, жертвую Тобі Ісуса, Який живе у моєму житті; жертвую Тобі Ісуса, Який вмиратиме у моїй смерті; жертвую Тобі Серце Ісуса в кожному ударі мого серця!” Власне Кувуклія (з грецької буквально “ложе”) складається з двох
№6(71), 2011 26
бокових капличок, а саме: каплички Ангела, Який сидів тут, на відваленому камені, і Його побачила Марія Маґдалина. Частина священного каменя, яку тієї ночі відвалив Ангел, тепер стоїть посеред каплички і служить святим престолом для відправлення Архієрейської православної Літургії. Зліва і справа у капличці Ангела є отвори-труби для передачі назовні Святого Благодатного Вогню у Велику Суботу. Друга половина Кувуклії – це, власне, Гробниця Ісуса з низьким входом. У Гробниці горять тільки лампади. Тут може поміститися лише двоє-троє людей, саме тут і знаходиться головна святиня християн цілого світу – мармуровий надгробок – Гріб Господній. Це кам’яне ложе, покрите мармуровою плитою розміром 207 на 193 сантиметри. Цей саркофаг спеціально помістили над святинею, щоб запобігти її цілковитому зникненню. У 1810 році під час ремонту Кувуклії останнім чоловіком, який бачив непокрите ложе Спасителя, був Максим Сівеос. Він засвідчив, що воно було дуже пошкоджене нерозумною ревністю багаточисленних “боголюбців”, які за будь-яку ціну прагнули відломати, відкусити, винести зі собою кусочок реліквії. Однак навіть і ця мармурова плита ціла надщерблена віруючими. Капличка Тернового вінця Справа, недалеко від каплички Адама, паломник має можливість підійти до каплички Тернового вінця, де під престолом зберігається частина каменя, принесеного із Преторії, де відбувався суд над Ісусом. На цьому камені сидів Господь під час накладання на Нього багряниці та Тернового вінця. Ісус: “Вшануй Мою Корону тернову. Це було так страшно для Моєї Голови, так солодко для Моєї Любові...” Збуджуємо в собі щирий жаль за гріхи та молимося: “Жертвуємо Тобі, Отче Небесний, Корону Тернову Твого Улюбленого Сина на задоситьучинення того болю, який я завдав(ла) нашому Спасителеві. Жертвуємо Тобі, Отче Предвічний, терпіння Муки Найсвятішої Голови Спасителя під час коронації Її терням за навернення грішників!” Капличка Віднайдення Животворящого Чесного Хреста Від каплички Тернового вінця паломник спускається сходинками (28) вниз у підземну церкву св. Гелени, а з неї ще 12 сходинок ведуть униз на те місце, де св. Гелена віднайшла Животворящий Хрест
Дiти Непорочної
СВЯТА ЗЕМЛЯ Господа. У 326 році мати імператора Констянтина, цариця Гелена, вирушила на прощу до Святої Землі. Вона звернулася з проханням до жителів, аби вони показали їй місце, де був схований Хрест Господній. Їй допоміг перестарілий єврей Юда, який привів її до великого пагорба з поганським храмом на вершині. Коли храм Венери зруйнували, розкидали сміття і розкопали землю, то віднайшли місце Гробу Господнього і Воскресіння, а також Лобне місце, де було розіп’ято Христа. Поблизу, в печері, св. Гелена знайшла три хрести, цвяхи та дощечку з надписом на трьох мовах. Однак дощечка з надписом лежала окремо від хрестів, тому неможливо було визначити, на якому з хрестів було розіп’ято Ісуса. Тоді Єпископ Єрусалимський Макарій запропонував провести випробування: на те місце, де знайшли хрести, принесли тіло померлої жінки. Усі присутні ревно помолилися за те, щоб визначити Хрест Господній через її воскресіння. Коли тіло жінки притулили до одного із хрестів, то вона воскресла. Це чудо надзвичайно вразило всіх, зокрема юдеїв. Старець Юда, який показав св. Гелені, де знаходиться Голгофа, увірував у Христа й охрестився під іменем Кіріяка, а згодом став мучеником. Тут, на місці, де лежав Хрест Спасителя, відмовляємо Акт пожертвування: “О мій Отче, Отче Небесний! Споглянь на Рани Свого Сина і зволь їх прийняти, щоб душі не опиралися діланню Твоєї ласки! Нехай цвяхи, які пробили Його Руки і Ноги, пронизують зачерствілі серця, а Кров Його нехай їх зворушить і допровадить до повної скрухи! Нехай тягар Хреста на Раменах Ісуса, Твого Улюбленого Сина, виєднає для душ ласку скинення з себе тягару гріхів”. Капличка Розподілу Риз Господніх Піднявшись наверх і повернувши по галереї, знаходимо капличку Розподілу Риз Господніх. Ісус: “Хітон, у який зодягла Мене Мати Моя з такою делікатністю і ніжністю в перших роках Мого життя і який разом зі Мною ріс, тепер здирають жовніри, кидаючи за нього жребій...” Ще цар Давид у своєму псалмі напророкував: “Одежу Мою ділять між собою, і на хітон Мій жеребок кидають” 22(19). Це пророцтво воїни втілили на Голгофі. Коли вони це чинили зухвало, Серце Ісуса невимовно терпіло від такої наруги. Ми помолилися до Отця Небесного за своїх ворогів. Колись під цим престолом зберігався спис Лонгина. Молитва: Господи Ісусе, пригортаю з любов’ю до свого серця свій хрест і вдень, і вночі, бо знаю, що він походить від Тебе. Цілую Руку Твою, бо знаю, що вона
Дiти Непорочної
мені його дала. Спокійно йду своєю дорогою з ним, бо знаю, що він приведе мене до Твого Серця. Амінь. Капличка Сотника Лонгина За переданням ця капличка побудована на місці, де сліпа жінка віднайшла голову св. сотника Лонгина і прозріла. Тут зберігається частина каменя з Голгофи. На цьому місці молимося за вмираючих: О найласкавіший Ісусе, любителю душ, благаю Тебе, через конання Найсвятішого Серця Твого та страждання Твоєї Матері Непорочної обмий у Своїй Крові всіх грішників цілого світу, які тепер конають і нині ще померти мають. Серце Ісуса страждаюче, змилуйся над конаючими! Капличка Св. Марії Маґдалини У десяти кроках від Темниці Христової є місце, оточене колом з мармуру, над яким постійно горять лампади. Тут після Свого Воскресіння з’явився Ісус Христос Марії Маґдалині. На цьому святому місці розважаємо про любов св. Марії Маґдалини до Ісуса, бо знаємо, що її любов була Спасителю дуже мила. Якось Ісус сказав Габріеллі Боссі: “Жертвуй мені цю любов Маґдалини, бо для Мене все важливе... Упокорюйся так, як Маґдалина у вірі та любові. Часто повторюй Мені в тайні свої провини. Оплакуй їх... О Моя донько, нехай любов вириває тебе з твого буденного способу життя, і так, як Маґдалина, вмій бути жінкою новою аж до свого відречення від усього. Вона була такою багатою в цьому світі, а в гроті не мала вже нічого. Очікувала на Мене. Чекала останньої хвилини. Посеред стількох покут найбільшою її покутою було життя. Промовляй разом з нею: “Коли нарешті, Тебе побачу Учителю! Поспішися, Божественний Садівнику, і зірви цю квітку, яка розцвіла тільки для Тебе”. ... Попроси Маґдалину, щоб тобі допомогла, бо вона вміла багато любити і приблизить своє життя самітниці до твого життя на самоті. Запроси її, а Я біля вас обох знайду інтимне місце для звірянь і розмов, котрі виражатимуться тільки у мовчанні”. Ісус просив Габріеллу відмовляти: 12 Отче наш... 12 Богородиця Діво... 12 Слава: І нині: а) Перших чотири біля кожної Рани Моїх Стіп, Моїх Рук. б) Наступних чотири на почитання Мого Серця, Моїх Уст, Моїх Очей. в) Чотири останні – на вшанування Голови, укоронованої кривавим терням.
№6(71), 2011 27
СВЯТА ЗЕМЛЯ
У храмі Святої Анни на Святій Землі
Гробниця св. Йосифа Ариматейського У західній частині Храму знаходиться гробниця св. Йосифа Ариматейського, в якій покоїться його прах. До смерті Ісуса Христа на Голгофі Йосиф Ариматейський та Никодим були тайними прихильниками вчення Ісуса. Після смерті Спасителя вони відкрито стали Його апостолами. Йосиф Ариматейський поніс мученицьку смерть, як і його Учитель. Молитва Свята Муко Господа нашого Ісуса Христа, спаси нас! Найсвятіше Серце Ісуса і Марії, охороняйте нас! Ця молитва – це тихий заклик до навернення, яке повинно в нас неустанно доконуватися, як відповідь на Любов Спасителя. Кафолікон Посередині храму Воскресіння знаходиться Кафолікон. Біля входу в центральну частину храму, зі сторони Гробу Господнього, на зображенні глобуса стоїть мармурова ваза з хрестом, яка позначає духовний центр Землі згідно зі словами псалмоспівця Давида: “Спасіння сотворив єси посеред землі, Боже” (Пс. 74, 12). Поміж Каменем Намащення та Гробом Господнім на підлозі зображений мармуровий круг, огородже-
№6(71), 2011 28
ний металічним ковпаком. Тут стояла Страждальна Матір Божа, коли Спасителя зняли з Хреста й огорнули Плащаницею. Цілуємо це святе місце. На самій Голгофі є ще два святі місця, а саме: перше, де стояла Страждальна Матір Божа зі св. Йоаном під Хрестом, коли Її Син умирав на Ньому за все людство; і друге, біля підніжжя самого Хреста, де на руки та коліна Марії Йосиф Ариматейський та Никодим передали Тіло Ісуса. Уже саме ім’я “Марія” викликає в серці кожного християнина особливі почуття ніжності та потішення, бо Ісус перед Своєю Смертю віддав усіх нас під Її Материнський Покров, зробивши Її нашою Матір’ю, а нас – Її дітьми. Там, на Голгофі, Спаситель віддав нам усе найдорожче, що було в Його житті та Серці – Свою Святу Матір. Ніхто, окрім Марії, так не розумів, що Хрест Ісуса – це брама до правдивого життя, а душа, яка вміє його прийняти і полюбити у тому виді, в якому Його подає Господь, через ту браму ввійде до щастя вічного. Стрілистий акт: Нехай кожна мить мого життя буде прославленням Найсвятішого Серця Ісуса та Непорочного Серця Марії! Із Гробу Господнього християни виходять спиною вперед, а обличчям до Гробу на знак особливого почитання цього Святого Місця. Йосиф Воробець Закінчення у наступному номері
Дiти Непорочної
ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ
ÌΪ ÑÅÐÖÅ ÏÀËÀª ËÞÁÎÂ’Þ ÄÎ Ö²ËÎÃÎ ËÞÄÑÒÂÀ 28 листопада 1996 р. Васула: Благословенною будь, моя Скеле, благословенним будь, мій Спасителю, благословенне нехай буде Найсвятіше Серце! Те Серце, яке виявляє Свою Любов цілому людству! Те Серце більш варте пожадання, ніж найпрекрасніше золото, бо в Ньому заховані багатства, солодші від меду. Благословенне нехай буде Його Найсвятіше Серце! Те Серце, котре мене піднесло й ушляхетнило. О Господи, прийди, щоб показати людству Свої чуда. Прийди виявити Свою надзвичайну Доброту!.. Ісус: Ніколи тебе не підведу. Моє Найсвятіше Серце було тобі офіруване, щоб стати сонцем твоєї душі, радістю твого серця і торжеством твого життя. Моїм прагненням було оживити і почути тебе. Пести Мене своєю любов’ю. Твоє прагнення Мене – це бальзам, який приносить полегшення Моєму зраненому Серцю... Піди. Дозволь Мені поширити за твоїм посередництвом духа доброти і молитви, аби пригадати світові Мої Чуда і міць Мого Милосердя в Моїй люблячій зичливості. Моє Серце є розпалене любов’ю до цілого людства і чим більше люди чинять поступ уперед, читаючи Мої послання, тим щедріше Я виливаю на них освячуючі ласки, щоби втягнути їх глибше в полум’я Свого Серця. Я – безмежно багатий на ласки і хочу їх притягнути до того Серця, яке втішається, перебуваючи з людськими синами і доньками. У Моєму Найсвятішому Серці є багатства і честь, багатства і вірність, які не проминають. Мої Багатства дають змогу крокувати дорогою чеснот. Щасливе око, котре бачить те, що є в Моєму Серці й отримує це. Отримує життя та осягає ласку Мого Отця, і Ми будемо в ньому, тішачись ним день у день, виливаючи благословенство за благословенством на нього і цілий його дім. Моє Найсвятіше Серце солодше від меду, і Я запрошую всі уста скуштувати Мою солодкість. Моє Найсвятіше Серце – наче квітник вибраних троянд. Моє Найсвятіше Серце повне зичливості. Так, Воно ніби джерело життя.
Дiти Непорочної
Зверніть очі на Моє Найсвятіше Серце, а його сяйво замінить темряву вашої ночі на повноту дня. Візьміть Моє Серце та обніміть Його. Його близькість помістить на вашій голові корону з освячуючих ласк і провадитиме ваші стопи на дорозі вірності аж до згоди на пролиття крові для Мого почитання. Коли зло вихваляє зло, то незвитяжна святість Мого Серця може бути вашим захистом. Моє Найсвятіше Серце немов дерево, повне плодів, багато обрамлене листям. Його галузки можуть охоронити вас. Вогонь Мого Серця – це сила, яка уділяє світло вашій душі. Навіть зірки, найбільш сяючі, не в змозі будуть ніколи освітити жахливої ночі вашої душі так, [як може її прояснити] вогонь, що виходить з глибини Мого Серця. Очевидно, що полум’я, породжене Моїм Серцем, сяє в тисячу разів сильніше, ніж сонце. Воно в тисячу разів сильніше, ніж усі сузір’я Всесвіту, разом узяті. У Мені є Божа Любов, Боже Милосердя, Божий Плід, Боже Світло, Божа Солодкість, Боже Джерело, Боже Багатство, яке збагачує
№6(71), 2011 29
ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ тих, хто до Мене наближається, наповнюючи їхні скарбниці Моєю чистотою. Занепокоєний збереженням Свого люду, після смерті сказав: “Прийду до них з Моїм Серцем на Долоні, відкрию Своє Серце, як басейн, і наповню їх Моїми Божими Скарбами. Прийду до них наче величезний океан, аби їх зміцнити”. До чого можете порівняти Моє Серце – те Серце, яке заклало фундамент під Мою Святиню? До цівки звучання арфи? До діаманту прозорого, як кришталь? Ніщо не може зрівнятися зі святістю Мого Найсвятішого Серця, бо в Моїм Серці містяться освячуючі ласки. Воно єдине у Своїй красі, багате на ласки і чесноти, делікатне, лагідне і повне співчуття навіть до найбідніших із вас. Моє Серце ділає, бо Я є Словом, а Слово Бога є чимсь живим й активним. Моє Серце є недосяжне у Своїй Хвалі. Є зичливе і повне милосердя, бо ви потребуєте помочі. Моє Серце є Троном ласки, тож довіряйте Моїй ласкавості. Я із зрозумінням ставлюся до недостатності ваших знань. Не втрачайте відваги. Знайте, що маєте постійне місце в Моєму Найсвятішому Серці. Я є Словом Бога і з Моїх Уст виходить гострий меч. Я є тут, і Моє Серце візьме всі речі, котрі несправедливі, й Моїм мечем учинить їх справедливими. Моє Найсвятіше Серце не є заплутаним. Я наче лампа, що променіє зсередини назовні. Цілковито просвітлена. Отож ви ніколи не будете запроваджені у блуд. Увесь цей час буду вас переконувати, що святість урешті буде винагороджена. Моє Найсвятіше Серце є таким променіючим і чистим! Воно є світлом світу. Моє Найсвятіше Серце – Божественне і нездоланне, бо вміщає в Собі всі багатства вашого спасіння. Хто прийме це Серце ласкаво, хто визнає Нас з повагою, вірністю та почитанням як Тричі Святого – того Я Своєю Божественністю запроваджу до життя вічного. Моє Найсвятіше Серце тремтить з любові до людства, бо так закохане в людину. Якщо підійдеш до Мене, дитино, поміщу Своє Найсвятіше Серце у твої долоні. Коли ж побачиш Мої багатства – з мудрими прислів’ями, котрі виявлятимуть Мої таємниці та Мої секре-
№6(71), 2011 30
ти – огорне тебе свята боязнь щодо Мене, бо усвідомиш, що Я є Богом Триєдиним в єдності істоти, більш дорогим тобі, ніж усі багатства світу, а навіть більше – ніж твоє власне життя. Ах! Васуло... У Мені є милосердя, однак так багато Моїх дітей покидає те милосердне Серце і погорджує Ним. Хоча ти, створіння, є вигнанцем на цій землі, відкрий очі, щоб заглибитися в споглядання Мого Найсвятішого Серця. Відкрий очі та серце на чуда, збережені в Моєму Серці. Я не заховаю перед тобою Своїх неоціненних багатств. Хоча ти є вигнанцем, відкрию брами Свого Серця, і коли у своїй крайній убогості твої очі будуть заглиблюватися у споглядання достоїнств Мого Серця, тоді твою душу огорне постійне прагнення Моїх засад. Мої устави стануть твоєю радістю і твоїми порадниками. Тоді охоче попросиш Мене про те, щоб бути жертвою Жертви, Хрестом Розіп’ятого, й оголосиш Мою постанову світові, не лякаючись знеславлення. Будеш пам’ятати, Хто тебе, вигнану на вигнання, віднайшов. Тоді скажеш Мені, вказуючи на Моє Найсвятіше Серце: “Учителю, там залишуся назавжди, бо вибираю цю оселю”. Вірність – це суть Мого Слова, і Я знаний як вірний та правдомовний. Нема жодної фальші в Моєму Серці. Направду, Моє Найсвятіше Серце – це ваше Небо, наповнене слушними постановами. Щаслива людина, яка відкриває постійність Мого Найсвятішого Серця, ціннішу за перли. Ніщо з того, що ви могли пожадати, не є для Нього байдужим. Сини і доньки, ніщо не може зрівнятися з Моїм Найсвятішим Серцем, бо Я – Альфа й Омега. А дороги Мого Найсвятішого Серця є дорогами прекрасними, що провадять до співжиття, якого так прагнемо. З чим можете порівняти Моє Найсвятіше Серце? З Джерелом, котре наводнює городи. Так, якщо людина спрагла, то нехай прийде до Мене! Нехай прийде напитися. Моє Серце є криницею води живої. Прийдіть і зануртеся у струмені, що пливуть з Мого Найсвятішого Серця. Моє Найсвятіше Серце є вашим поручителем і Деревом Життя для тих, хто Його посідає. Не дозвольте вашим ногам опуститися вниз, до смерті. Пам’ятайте,
Дiти Непорочної
ПРАВДИВЕ ЖИТТЯ В БОГОВІ що Моє чуле Найсвятіше Серце є хвалебне і повне гідності, надійне, вірне і правдомовне. Оточує їх постійність, яка перевищує небеса. Воно, Васуло, підносить нужденних з пороху та з їхньої вбогості, аби помістити їх в глибини Нескінченного Милосердя. Нехай Моє Найсвятіше Серце буде корінням, котре підтримує вас. Ви були защеплені в Мені, аби черпати Мій поживний сік, що запевнює вам життя: життя вічне. Тож позостаньтеся защепленими в Мені, щоби бути частиною Мене, тоді збережете життя. Васуло, Я наново прийшов, щоб оживити культ Мого Найсвятішого Серця. Благословенні всі, хто прямує за тим набоженством. Світ помер для любові, бо віддалився від Нас, а покинувши Джерело Мудрості, помер у своїй засусі. Саме задля цього Я прийшов до тебе з Моїм Серцем на Долоні, щоби ти відчула биття Мого Серця. Не дивуйся. Чи ти не читала, що Джерело потече з Дому Ягве? І як водоспад та жива вода вдарить фонтаном з Мого Серця... Так. Аби ви всі отримали волю: ту волю, яка перебуває тільки в Моєму Духові. Я прийшов до тебе не з огляду на твої заслуги, бо жодних ти не мала. Я обрав тебе не тільки за твою вбогість та виявлення – як ти про це говориш людям – однак також через твою простоту і цілковите незнання всього, що стосується Мого Найсвятішого Серця й одночасно Моєї Церкви... Занурена в гріх, замість у чесноту – образ твого суспільства, – ти була далека від подоби до Мене. Ти була жахливою навіть в очах Моїх Ангелів! Однак Я прийшов до тебе, мале нестійке створіння, щоб виявити світу Міць Свого Найсвятішого Серця і Своє Нескінченне Милосердя. Прийшов у твоєму незнанні й обтяжив тебе завданням, котре перевищує твої можливості. Позволив тобі пізнати Моє Найсвятіше Серце і надалі даватиму пізнавати Його світу – остиглому, залитому кров’ю власних злочинів. Учиню, що це Джерело з Мого Найсвятішого Серця огорне цей світ, даючи життя скрізь, куди перейде. Виконаю так Свою Обітницю, бо Мій Святий Дух, Податель Життя, буду управляти цим злим суспільством і переміню його на народ справедливий. Святість і справедливість будуть тоді їхнім насліддям. Васулло, в минулому дозволив Моєму улюбленому учневі Йоану на мить спог-
Дiти Непорочної
лянути на Скарби в Моєму Серці. Це спонукало його до проходження зі Мною цілої Дороги на Хрест у той жахливий день. Пізніше він (св. Йоан) заохотив св. Гертруду до почитання Мого Найсвятішого Серця, виявляючи їй цінність Скарбів, укритих у Ньому. З її очей поплили сльози радості, коли уздріла ті Божі Скарби. Упродовж багатьох років Я прагнув виявити вам – у ваші дні й вашу епоху – багатства цієї таємниці, котра перебувала в укритті аж до найвіддаленіших часів. Почитай більше Моє Найсвятіше Серце і будь невинною, будь сіллю землі та світлом, поки не засяєш на світі, як променіюча зірка, бо жертвуєш світу Слово Життя. Упади зараз на коліна та почитай, поклоняйся Мені! Бачиш, які могутні Мої чуда? Бачиш, яким великим є Моє надзвичайне ділання? Нехай Моє Ярмо стане для тебе легким і нехай не буде для тебе тягарем. Нехай не буде на тобі й сліду втоми... Іди дорогою, котру тобі визначив, і скажи Моєму людові, що ніхто не може жити лише завдяки своєму інтелектові. Скажи, що Я ніколи не об’являюся тим, які спраглі посідання тільки знань земних, бо це – неправдиве пізнання, яке не приходить від Бога. Правдиве знання полягає в пізнанні Нас у Нашій Тринітарній Святості та житті у тісній єдності з Нами. Не маю улюбленців і хочу, щоби всі народи пізнали набоженство до Найсвятішого Серця. Будьте Одними з Нас. Любимо тебе, дороге дитя. Прийми Наші благословення. (Пізніше) Так! Це було тобі дане в одинадцяту річницю Мого спасенного Послання. Буду надалі наповняти твої уста і живити тебе Своїм Словом. Будеш надалі отримувала від Мого Серця щедрі освячувальні ласки для виконання твоєї місії. І як сказав іншим апостолам Мого Найсвятішого Серця, так і тобі говорю: “Люби це Серце, котре так мало улюблене. Оживи набоженство до Мого Найсвятішого Серця і скажи їм, що всі, хто практикує це набоженство, отримають освячувальні ласки не тільки для самих себе, але також і для всіх своїх рідних”. А ти, Моя улюблена, будь цілим зі Мною! Васула Райден
№6(71), 2011 31
ЧАС І ТРАДИЦІЯ
²ÊÎÍÀ вÇÄÂÀ ÕÐÈÑÒÎÂÎГÎ Ікона Різдва представляє чудесний план нашого спасіння і найвищий вираз любові Бога до людини. Бачимо, що Божий Син спочиває в яслах, але водночас знаємо, що Він перебуває по правиці Отця. Бачимо Його в обіймах Матері й водночас знаємо, що Він – на лоні Небесного Отця. Творець став такою ж, як і ми, людиною, тобто одним із нас у Своєму Синові. Прийшов між Свої створіння, але був непідвладний жодному гріху. Найдавніше зображення Господнього Різдва дійшло до нас з IV століття. Іконографія Різдва сформувалася досить швидко, і зображення, загалом, залишилося незмінним до наших днів. На іконі бачимо новонародженого Христа, Богородицю, Йосифа, зірку, тварин, пастухів, східних мудреців. Ймовірно, в основі цієї композиції зображено храм, побудований імператором Костянтином Великим у Вифлеємі. У IV-V ст. паломники, повертаючись із прощі, приносили додому пляшечки з освяченою олією. Саме на цих посудинах уже можемо побачити основні риси іконографічного зображення Різдва. Хоча впродовж століть у різних регіонах християнського світу можна простежити незначні відмінності у зображенні, насамперед у розміщенні постатей або у кількості деталей, але головна схема завжди є незмінною. Споглядаючи ікону Різдва, можна зауважити, що вона просто і чітко зображає події, описані в Євангелії. Однак часто помічаємо також, що вона збагачена деякими деталями, які принесені місцевою традицією. Мета ікони – засобами малярства передати глибокий повчальний зміст. На перший погляд, зображення може видатися складним через численність деталей. Але коли заглибимося в їхній духовний сенс, то поволі за прекрасною простотою зможемо відкрити глибини тієї події, на яку очікували патріархи, яку передбачили пророки та яку так хотіли до-
№6(71), 2011 32
свідчити праведники. Ікона Христового Різдва є вступом до історії Спасіння. Гори, зображені на іконі Різдва, мають двояке трактування. Насамперед вони засвідчують, що подія відбувається на землі: у своєму Різдві Ісус Христос зійшов саме на землю. Друге, глибше значення зображених гір вказує на Тайну Пресвятої Тройці. Три гори, що постають із землі, символізують єдиного Бога у трьох Особах. Адже наша віра виявляє, що до діла Спасіння причетні всі Три Божі Особи. Підніжжя однієї з гір розлоге і займає половину нижньої частини зображення. Ця гора символізує ще одну основну тему Символу віри: воплочення другої Божої Особи, правдивого Бога і правдивої Людини. Отже, ця гора є символом Христа й до неї можна буде наблизитися. Біля підніжжя цієї месіанської гори лежить Богородиця. Вона символізує Божу гору, яку
Дiти Непорочної
ЧАС І ТРАДИЦІЯ вибрав Господь, аби замешкати в ній. Отже, Богородиця – гора, а Христос – наріжний камінь, що народився від Марії без людської співучасті. Особа Христа поєднала тих, що віддалилися одне від одного: Божу і людську природи, ангелів і людей, поган і вибраний народ. Зірка на верхній частині ікони також має два значення. Перше зображення – це зображення вифлеємської зірки, яка привела мудреців до місця поклоніння новонародженому Ісусові. Друге значення глибше: бачимо, що від зірки сходить один промінь (один Бог), який у певній точці ділиться на три (Три Особи Божі). Це – присутність Святої Тройці у ділі Спасіння людства. Зображення ангелів на іконі свідчить про двоякий характер їхнього служіння. Ті ангели, які дивляться на зірку, в сторону джерела Світла, вказують на безнастанне прославляння Бога. Ангел, який схиляється до пастуха, символізує служіння людству. Він – ангел воплочення. Його схилена постава свідчить про лагідну ангельську опіку над людиною. Така кількість ангелів, зображених на іконі, символізує велику силу небесного війська, яке є важливим учасником надзвичайної події – Різдва, а також про місію, яку повинні звершувати ангельські сили, – служіння людині. Тому й ангел, зображений на схилі гори, нахилившись до пастухів, звіщає радісну новину. Постаті пастухів є символом народу, що перебуває у темряві. Як колись Адам в Едемі, так і пастухи сповнилися страхом, коли почули голос згори, проте ангел заспокоїв їх. Посередині ікони є чорна печера. Чорне розвержене нутро печери символізує пекло. І сюди вторгається Христос, щоби стати «серцем сотворення». Народжується у пітьмі й у тіні смерті, а Його Різдво схиляє небеса аж до Аду. Перед печерою, у царській одежі, спочиває Богородиця. Постать Богородиці в цьому одязі символізує Ту, яка дарує життя. Богородиця, зображена на іконі, відвертає Свій погляд від Немовляти (що не є властивим для матері), і спрямовує його у безкінечність, аби зберегти у Своєму Серці надзвичайні події, які відбулися
Дiти Непорочної
з Нею. Її лик свідчить про людський смуток матері, яка хотіла б принести Своєму Господеві щось більше. Образ Богородиці, яка спочиває в одязі на підніжжі гори, вказує також на Неопалиму Купину, адже вона є прообразом тайни Богоматері, від якої народилося світло для світу. На одязі Богородиці зображено три зірки: одна – на голові, а дві – на раменах, всі вони символізують Її приснодівство: перед Різдвом, у Різдві й після Різдва. Це означає дівицтво Богородиці у дусі, душі й тілі. Оскільки народжене Марією Дитя було Богом, через Нього змінилися і закони природи. За Богородицею на тлі печери зображено Немовля, що лежить в яслах, які мають форму труни, а Дитина сповита, як мрець. Це чітко вказує на триденний спочинок Христа у гробі. Від Діви народився Цар Слави, Той, який зійшов до полонених і проголосив звільнення для тих, хто перебував у пітьмі й тіні смерті. Він прийняв на Себе людське тіло, щоб удосталь вилляти на нас Свою благодать. Із небес, які є місцем перебування Бога, на Дитину спадає промінь. Так небеса схиляються до глибини Аду, до пітьми прірви гріха. Тіло Божого Сина розсіює темінь підземного світу, як сяючий смолоскип. У пітьмі печери на іконі зображено вола та осла. Ці тварини мають також символічне значення: обоє означають поганство. Віл – символ ідолопоклонства, а осел – розпусти. Але їхня присутність на іконі має і глибший сенс. За іншим тлумаченням, зображений на іконі віл символізує юдеїв, а осел – поган, адже на Господню трапезу запрошено всіх. У цьому контексті й ясла можемо вважати престолом. Тварини, що стоять по обидва боки Ісуса, безнастанно «поклоняються» Новонародженому. Присутність цих двох тварин є також символом жертовного теляти і віслюка для входу в Єрусалим. Вони вказують на достоїнство Новонародженого як Месії, а також означають і прихід Його Царства. Праворуч від печери зображено дві постаті, які оточують низькорослі дерева, поміж якими блукають тварини. У лівому нижньому кутку ікони зображено св. Йосифа, який сидить, глибоко задумав-
№6(71), 2011 33
ЧАС І ТРАДИЦІЯ шись, зі схиленою на долоні головою. Постать Йосифа зображено виразно, і це свідчить, що не він є батьком Дитини. Йосиф символізує повноту драми людини, яка опинилася перед тайною. Сумніви у серце Йосифа вселяє пастух-спокусник, який стоїть навпроти нього. Спокусник намагається довести, що немає ніякого іншого світу, крім світу видимого, що хід справ не може бути іншим, ніж у цьому світі, немає й іншої можливості народження, окрім природної. Між двома постатями зображено квітучий зелений кущ, що родить плоди. Цей зелений кущ – відповідь на нашіптування спокусника. У правому нижньому кутку ікони поміщено двох жінок, які готують Новонародженого до купелі. Саме явище купелі Ісуса має людський вимір: цей акт свідчить, що Христос насправді явився у людському тілі. А посудина для купелі у формі хрестильниці вказує вже на хрещення. Катехиза первісної Церкви завжди наголошувала на обряді хрещення через занурювання, яке до сьогодні практикується у візантійській традиції і яке відновила й латинська. Адже занурення провадить оглашенного тією дорогою, яку пройшов Ісус Христос. У Таїнстві Хрещення занурення у воду символізує зішестя в ад, а вихід з води – отримання оновленого з Христом і в Христі життя. Ліворуч від печери зображено трьох мудреців, що прийшли вклонитися новонародженому Месії, ведені світлом зірки. Три її промені спрямовані на Богородицю і Немовля, зокрема середній промінь є найдовшим. Хоча ті, хто одними з перших прийшли поклонитися Божому Синові, не належать до вибраного народу, проте вони також дорогі Господеві. У цьому можна зауважити тайну Його Провидіння. З огляду на їхню добру волю чужинці також покликані до сопричастя у Його трапезі. Мудреці також символізують і жінок-мироносиць. Жінки були першими свідками, а згодом і провісниками Воскресіння. Присутність на іконі трьох мудреців символізує поклоніння Христові всіх людських поколінь.
№6(71), 2011 34
Різдвяна проповідь св. Івана Золотоустого практично повністю пояснює цю ікону. «Нова і незвична тайна відкривається перед моїми очима: чую пісню пастухів, але співають вони не тихі мелодії пустелі: з їхніх уст звучить переможний небесний гімн. Дзвенить пісня ангелів, співають архангели, величають херувими, прославляють серафими – усі разом, ликуючи, вітають Бога на землі й людину на небесах. Божою силою із небес зійшов на землю, і людина з милості Бога знову отримала небеса. Сьогодні Вифлеєм – як небокрай: замість зірок його прикрасою є співаючі ангели, замість сонця на ньому сяє Сонце Правди. Не намагаймося збагнути, як це сталося, бо якщо захоче Бог, то порушиться звичний порядок у природі. Хотів, міг, зійшов, приніс спасення: у Бога все можливе ... Прийшли царі, щоб зачудуватися Небесним Царем, тому як Він зійшов на землю ... щоб поклонитися Йому долілиць ... Жінки здивовані Тим, хто народився від жінки, бо жіночу біль перемінив у радість ... бо Він добрий Пастир, який життя віддає за вівці... Бачу Матір, яка породила дитя, але не розумію способу народження, бо коли Бог забажає, не діятимуть закони природи. Те, що сталося, є надприродним, сили природи спочивали, діяла творча Воля Господа. Яка безкінечна милість! Вічний Єдинородний Боже, що стоїш вище світу чуттів, просте і безтілесне одягає на себе моє тлінне видиме тіло... Як митець, знайшовши відповідний матеріал, створює прекрасний твір: Христос, замешкавши у святому тілі Діви і прийнявши людську подобу від Діви, днесь народився, не вважаючи принизливою бридоту нашої людської природи. Не було для Нього упокоренням узяти на Себе власне сотворіння, і навіть прославився Його твір, бо став він одежею Творця. У сотворенні, взявши матерію, сотворив людину, і після гріхопадіння це тіло, що піддане псуттю, не могло відтворитися знову, аж поки не стало одягом Творця» о. Ростислав Будзан
Дiти Непорочної
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Отець Небесний: Мир Вам, Мої любі дітоньки! Напередодні Різдва Христового уділяю кожному з вас Моє Батьківське Бла# гословення, аби ваші серця наповнились небесною радістю, світлою надією та твер# дою вірою, що істинно зійшов на Землю Мій Син Улюблений, Який став цілопальною жертовною Любов’ю для усіх минулих, тепе# рішніх і майбутніх поколінь на Землі. Рівно ж у цьому Різдвяному часі прагну, аби кожне коліно прихилило свою голову і воздало хвалу перед шедевром Мого творіння – Не# порочно Зачатою Дівою Марією, Яка удо# стоїлася стати Матір’ю воплоченого Слова, через котрого і Матір’ю для Всіх Народів, як Вічному Джерелу вашої всеблагаючої За# ступниці і Посередниці. Тому знайте: Різдва Христового не в спромозі за# гасити ніяка сила, бо вона оповита Моєю благодаттю, через яку на ваші відкриті серця з дивовижною силою сходять Мої ласки. Хай ваше довір’я до Мене винагороджується Моїм Милосердям, даруючи Вашим серцям світло відвічної Правди: Любов, яка дає щастя; Віру, яка відчиняє небесну браму; Надію, яка дає крила, щоб творити добро і мир. Тож пам’ятайте про Мою Любов до вас і про Мою живу присутність. Амінь.
Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà â Áàçèë³ö³ Àãîí³¿ àáî Õðàì³ Ïðèìèðåííÿ Óñ³õ Íàö³é. Ãåôñèìàí³ÿ, ªðóñàëèì, æîâòåíü 2011 ð. Á.
Отримала і записала Ірина Пашкуцька
Ïðî÷àíè ç³ Ëüâîâà íà Ñâÿò³é Çåìë³, âåðåñåíü 2011 ð. Á. Íà 1-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ìàòåð³ Áîæî¿ ç Äèòÿòêîì ²ñóñ íà êîë³íàõ. Ôðàãìåíò. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ. Íà 4-é ñò. îáêë.: Îáðàç Ïðåñâÿòî¿ Ä³âè Ìàð³¿. Õóä. Éîñèï Òåðåëÿ. Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìຠïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè, ðóêîïèñè òà ôîòîìàòåð³àëè íå ïîâåðòàº. Äîðîã³ ÷èòà÷³, ïðîñèìî Âàñ íàäñèëàòè äî ðåäàêö³¿ ÿê³ñí³ ñâ³òëèíè ³êîí, îáðàç³â, õðàì³â, ä³òåé ³ ò.ä., íàéêðàù³ áóäóòü íàäðóêîâàí³ íà ñòîð³íêàõ ÷àñîïèñó.