Jurn2015 4

ТАКІ ЛЮДИ НЕ ПОМИРАЮТЬ…

11 липня 2015 року на тридцять дев’ятому році життя, борячись із важкою недугою, відійшла у вічність Наталя Назар. Вона була нашим Другом і дуже сумлінною й принциповою працівницею у Божому Винограднику. Про це свідчать її книжки і статті. Не знаю, як їй вдавалося поєднувати вчительську працю з просвітницько-духовною, однак виходило гармонійно. Лише доповнювало її просвітлену натуру. Без пафосу і перебільшення кажу: Наталя була і залишається дитиною світла. Такі люди не помирають, вони лише відходять у Світло, знявши перед тим усе земне і темне із себе. Бо Бог є Світло. Живий і пульсуючий Життям Вічним. І ось настала хвилина, коли Наталя мусила відійти у Світло, бо Воно її покликало. Мужньо і не вагаючись, відкинувши те, що називається смертю (за земними мірками), Наталя поспішила в обійми Творця. Нам, тим, хто залишається на цій долині сліз, важко і сумно стає на серці, коли нас покидають Такі Люди, молоді й повні енергії. Але ж то наші Ангели! Ті самі, що супроводжуватимуть Ісуса Христа під час Його другого Приходу. Час наступає: Бог збирає Своїх Ангелів. А ми залишаємося з її близькими і рідними у співчутті і сльозами в очах… Роман Брезіцький

Худ. Людовіко Карраччі (1555 – 1619). Візія Святого Франциска Асизського

На 1-й ст. обкл. Худ. Антон Еберт (1845–1896). Образ Діви Марії з Дитятком Ісус. На 4-й ст. обкл. Худ. Рауль Берзоса. Образ Тріумфу Непорочного Серця Марії. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.

4(93) 2015 РЕЛІГІЙНИЙ ЖУРНАЛ ХРИСТИЯНСЬКОЇ РОДИНИ Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга ЛОЗА Обкладинка Богдан СОЙКА Художнє оформлення Юліан С САВКО АВКО Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Роман Брезіцький Апостольство перемоги Христової ....................... 2 2. Церковний календар Редакційна Свято Преображення Господнього ...................................... 4 3. Повернення до Бога Марія Вальторта “Так”, – сказала Я ...................................................... 5 4. Поетична сторінка Віра Савчук-Конрад Коли біда приходить у твій дім... ...................... 6 5. Віра та сучасність Жанна Сміт Непорозуміння серед католиків поширюється в шалений спосіб ................................ 7 6. Людина і час Роман Дерев’янко Доба проби .............................................................. 11

7. Погляд у минуле Віктор Заславський Слід роду в історії Чину (закінчення) ................ 14 8. Голос Марії о. Євгеній Сьпйолек Я є з вами .............................................................. 19 о. Євгеній Сьпйолек Покиньте зло і виберіть добро ........................... 21

9. Цивілізація смерті Ґабріела Кубі Мара блукає світом – гендерна ідеологія ................... 23

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2015

10. Євангеліє на важкі дні о. Альфред Холєвінський Пророки Старого Завіту промовляють до нас .............................................. 26

Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел./факс: (032) 261-55-74, (096) 914-63-77 e-mail: gbook gbook@ukrpost.ua, ukrpost.ua, gbooklviv@gmail.com web: www.gbook.lviv.ua

11. Нам пишуть Йосиф Воробець “Однак з цієї гори так близько до Бога!” ........... 31

Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (032) 255-45-24, (097) 67-67-725 Друк: ТзОВ “Часопис”, вул. Шевченка, 315, тел. (032) 239-57-60 Наклад: 1100 примірників.

!!! До уваги читачів нашого часопису “Діти Непорочної” та шанувальників видавництва “Добра книжка”. Повідомляємо, що у 2015 році ціна на наш часопис буде поступово зростати. Проте вартість передплати до кінця року буде без змін. Індекс: 23979 23979.. Замовляйте наш журнал та книжки через інтернет, відвідавши нашу веб-сторінку www.gbook.lviv.ua.

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

АПОСТОЛЬСТВО ПЕРЕМОГИ ХРИСТА

Худ. Карл Блок (1834-1890). Нагірна проповідь

Мій дорогий і постійний читачу журналу “Діти Непорочної” та щирий молільнику, який не минаєш книжкового магазину “Добра книжка”, де на полицях завжди знаходиш поживу для своєї душі. Наступного 2016 року нашому видавництву сповниться повних 20 літ. Ми дорослі. І можемо будь з ким говорити на рівних. Скажу відверто: ми втрималися цих 20 років на “плаву” тому, що нам дуже допомагав Господь. Ми чесно віддавали кесарю – кесареве, а Богові – Боже, – і вистояли, бо Бог був сильнішим за кесаря і дуже милостивим до нас. Наступив час підвести підсумок. Трохи передчасний (бо до 20 літ ще треба прожити рік), але час і обставини не терплять, все дуже швидко тече, ніби гірська річка. Кожен рік живемо з Україною її незалежністю і все новими та новими обіцянками все нових і старих політиків, які дуже своєрідно передають владу один одному та знову обіцяють розвій української держави, а насправді займаються

№4(93), 2015 2

самозбагаченням, неймовірним розкраданням, корупцією, розпустою, прикриваючи усе це теле, -газетно, -радіобрехнею, ніби вони вже й Бога взяли собі під “п’яту”. Шановне панство! Ви дуже забуваєтеся. Прості земні черв’яки, читайте в Біблії про себе: “Вони будуть лизати порох, мов гадюки, немов тваринки, що по землі в’ються, вони, тремтячи повилазять із своїх схованок, прийдуть всі зі страхом до Господа, Бога нашого… (Міх. 7, 17). Задуха в суспільстві після другого переможного Майдану така велика, що аж смердить неукраїнськістю і вже недалека до відчаю більшості громадян. Ми знову обдурені. Всім і скрізь. Цінами на газ, знеціненням гривні, цінами на життєво необхідні продукти, незрозумілою війною з Росією. Не віриться, що з українцями воюють брати-росіяни… то, напевно, злі демони, бо все виглядає настільки абсурдним і майже зломістичним, що не підлягає жодному логічному аналізу. Хіба що сам сатана може так люто знущатися над обома народами, російським та українським, гатячи обох лоб об лоб.

Дiти Непорочної

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА Ситуація дуже схожа на прихований геноцид, який здійснюють різними способами, та ще й прикритий гаслами творення Української держави. А якщо до цього додастя ще один удар по гривні, як це допустила пані Гонтарєва, то Україна буде не для українців, а для рабів-українців. Адже мільйони людей не мають праці як в Україні, так і в Росії. Нам, в Україні, щоразу пропонують затягувати паски і тішитися тим, що у нас нові проводирі, далекоглядні й мудрі. Тіштеся ними. Гаразд, а які плоди цих проводирів, якщо за плодами їхніх рук ми пізнаємо: хто є хто? Написано: “Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з бур’янів – смокви. Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані… Всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх” (Мт. 7. 16-20). Погляньте на молоде, морально дуже понищене покоління, але все одно молоде – бо володіє найбільшим статком – майбутнім. Але яким? Повним боргів попередніх урядів. А їх доведеться сплачувати світовим грошовим мішкам. Очевидно, що багато ще ненароджених українців уже у боргу. І як їх сплачувати, не маючи ні сильної економіки, ні по-національному мудрих лідерів. Сьогодні молодому поколінню нав’язують ніби демократичний вибір: або гендерну Європу (морально розбещену, матеріально пересичену – служінням тілу, де панують видовища та насолода, розбиття сімей, повне омертвіння душ

і знецінення всього по-справжньому християнського, а водночас насаджуванням такого тихого, слизького, як змія, сатанізму, що вже вповз у Європу під виглядом повного достатку, добробуту, вигоди та комфорту, сексуальної свободи – отої гендерної політики). Це з одного боку. А з другого “демократично” нав’язується так званий “рускій мір” з азіатським виразом обличчя, з “градами”, “буратінами”, атомною “дубіною” разом із п’яними та одурілими від наркотиків бандформуваннями та здеморалізованим духовенством, яке наважується освячувати навіть братовбивчі війни?! Відомо, чий смердючий дух над усім цим. Мої постійні роздуми, аналіз, молитви за Україну і Росію привели мене як і багатьох віруючих українців, що живуть Христовою любов’ю (а Любов неподільна!) до одного висновку: треба щось робити, адже “так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2; 17). У нас, українців, вибір свій. Жити дружньо з Росією і Європою, але йти тільки своїм шляхом: до Бога, з Богом і в Бозі. Так виник задум створити винятково із числа віруючих і чесних людей, яких, на щастя, більшість в Україні, “Апостольства перемоги Христової” як громадсько-політичної організації, яка об’єднює в собі людей найрізноманітніших деномінацій, усіх, хто любить Ісуса Христа і вірує в Нього як в Сина Бога Живого і нашого Спасителя та Відкупителя. “Апостольство” прийматиме участь у виборах й усю свою буденну працю, а навіть політичну, будуватиме на Десяти Заповідях і впроваджуватиме у життя Нагірну Проповідь Ісуса Христа, адже вона є фундаментом і цілою спорудою Цивілізації майбутнього, Цивілізації Любові, Божої Волі. Вже написано проект “Малих Заповідей” “Апостольства”, який згодом буде доповнено і розширено майбутніми малими апостолами цієї організації. Можу лише привідкрити першу графу названого документу: “Безмежна любов і довіра до Ісуса Христа, аж до віддання життя за Нього, як за нашого Бога і як за найдорожчого Друга”. Роман Брезіцький

Дiти Непорочної

№4(93), 2015 3

ЦЕРКОВНИЙ КАЛЕНДАР

СВЯТО ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО Свято Преображення Господнього зване також епіфанією або теофанією Західна Церква відзначає 6 серпня, а Східна – 19 серпня. Літургія того дня згадує описану в Євангеліях подію, якою Христос об’явив Своє Божество. У східному християнстві свято Преображення відзначалося вже у V столітті. До сьогодні у літургійному календарі Східної Церкви воно займає одне з найважливіших місць. Преображення є дуже частим мотивом східної іконографії. На Заході перші згадки про це свято походять із VII і VIII століть, більше поширилося воно в період хрестових походів, коли дуже популярними були прощі до Святої Землі, в тому числі і на гору Тавор, яку визнавали за гору Преображення. У 1964 р. гору Тавор відвідав Папа Римський Блаженний Павло VI, котрий, як прочанин, відвідував Святу Землю. Євангеліє у Літургії свята Преображення веде нас разом із Христом, Петром, Яковом та Йоаном на гору Тавор. Там Христос преобразився перед Своїми апостолами. Його обличчя заясніло, як сонце, а одежа зробилася блискучо-білою. Апостоли були захоплені та зачудовані, хоч і пізнали лише невеликий відблиск слави Отця, в якій після Свого Воскресіння засів Ісус. Ця подія була таємницею для решти учнів – вони довідалися про неї лише після Вознесіння Ісуса. Цю подію Євангелисти мусіли вважати дуже важливою, оскільки її детальний опис розмістили всі синоптики: св. Матвій (Мт. 17, 1-9), св. Марко (Мк.

9, 1-8) i св. Лука (Лк. 9, 28-36). Також і св. Петро Апостол передав опис тієї події (2 Пт. 1, 16-18). Вона відбулася через шість днів – або ж “днів за вісім” – після урочистого визнання св. Петра в околицях Кесарії Филипової (Мт. 16, 13-20; Мк. 8, 27-30; Лк. 9, 18-21). Св. Кирило Єрусалимський († 387) першим висловив погляд, що горою Преображення Христового була гора Тавор. За ним цю думку повторює св. Ієронім († бл. 420) і вся Традиція.

№4(93), 2015 4

Фактично, гору Тавор у старожитності вважали святою. Може дивувати деталь, що апостоли, прибувши на гору, відразу заснули. Після дуже виснажливого шляху вони, безперечно, виснажилися підйомом вгору, особливо ж, що мандрувади шість днів від Гір Хермону. У Старому Завіті було поширене переконання, що Ягве являється у хмарі (Вих. 40, 34; 1 Сам. 8, 11). Тому в часі Преображення з’явилася хмара, що сховала Христа, Мойсея та Іллю. Голос Божий з хмари утвердив учнів в переконанні про богоявлення; що об’явився Бог. Тому Євангелист стверджує, що свідки того видіння дуже перелякалися.

Вираз “Преображення Господнє” не відповідає грецькому слову Μεταμόρφωση (пор. Мк. 9, 2), а означає лише зовнішнє явище, то грецьке слово сягає в суть явища. Слід було б перекладати, що Христос явився тим, ким є у Своїй природі та сутності – Сином Божим. Преображення дозволило апостолам зрозуміти, якими жалюгідними і неповними є їхні уявлення про Бога. Христос перемінився на очах апостолів, щоб в дні випробувань їхня віра в Нього не похитнулася. Євангелист пригадує, що Ілля та Мойсей розмовляли з Христом про Його Страсті. Мабуть вони пригадали учням Христа всі пророцтва, що заповідали Месію як Відкупителя людського роду. Ця подія мусила сильно врізатися у пам’ять свідків, бо через багато років св. Петро

згадує її в одному із своїх Послань (2 Пт. 1, 16-18). Урочистість Преображення Господнього на Сході була найбільшим святом влітку. У 1457 р. Папа Калікст III, як вияв вдячності Богові за перемогу християн над турками, отриману 6 серпня 1456 р. під Белградом, ввів це свято до Літургії всього католицького світу. Військами тоді керував угорський воєвода Янош Гуняді, а всю оборону та битву приготував св. Йоан Капістран. Але локально це свято на Заході святкували вже у VII ст. Свято Преображення пригадує, що Ісус може в будь-яку мить змінити наше життя. Воно має ще один, радісний, есхатологічний аспект: прийде час, коли Господь переобразить всіх нас; навіть наші тіла у таємниці воскресіння вчинить учасниками Своєї слави. Тому святкування Преображення є днем великої радості та надії, що наше перебування на землі не буде кінцевим, що після нього прийде неминаюча слава. Преображення – це не лише спогад довершеного факту, це не лише надія нашого воскресіння та переміни, це водночас наказ, який нам залишив Христос, це завдання дане тим, що визнають Його. Умовою нашого внутрішнього перемінення є постійна духовна зміна, внутрішнє, вперте наслідування Христа. Ця переміна у зародку мусить мати основу на землі, щоб могла дійти до своєї повноти у вічності. На шляху до вічності учень Ісуса мусить бути Йому вірний: думкою, словом та християнським ділом. Христос обіцяє, що ми будемо царювати разом з Ним там, де за св. Петром будемо повторювати: “Вчителю, як добре, що ми тут є”. Умовою є те, щоб ми вже тепер пам’ятали про те, що нам приготував Бог, і щоб ми кожного дня кормилися Його Словом і Тілом. Він хоче, щоб ми довірливо і витривало до Нього молилися, служили ближнім, розвиваючи у собі чесноти. Таке прагнення переміни буде відповіддю на запрошення св. Павла: “Перемініться відновою вашого розуму” (Рим. 12, 2). Редакційна

Дiти Непорочної

ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГА

“ТАК”, – СКАЗАЛА Я Диктант Богородиці. (Взято із твору Марії Вальторти “Богочоловік”. Життя і Страсті Господа нашого Ісуса Христа. Том 1 ст. 104-106)

Мартіно Альтомонте (1657 – 1745) Непорочне Зачаття Діви Марії

Першим кроком до вини був непослух. “Не їжте і не чіпайте нічого з цього дерева”, – сказав Бог. І чоловік та жінка, царі творіння, які могли все пробувати і всім насолоджуватись за винятком цього, бо так хотів Бог, щоб тільки ангели стояли попереду нас, – вони не зважили на цю заборону. Рослина була засобом перевірки послуху дітей. Що таке послух Божим Законам? Щось добре, бо Бог наказує робити тільки добре. Що таке непослух? Це – зло, яке переводить душу в стан непокори, де може діяти сатана. Єва іде до рослини, від якої залежить її благо: або вона обмине її, або вчинить злочин проти чіткого розпорядження Бога як недоцільного, бо вона є сильна і чиста, цариця Едему, де все слухає її і ніщо погане не може діткнути її. Її самовивищення стало її падінням. Самовивищення є причиною для зарозумілості. Біля рослини вона знаходить спокусника, який співає пісню брехні її недосвідченості, її дівственній, такій чудовій недосвідченості. “Ти думаєш, у цьому є щось погане? Ні! Бог сказав тобі так, бо хоче мати вас за рабів. Ви думаєте, що ви царі? Ви навіть не є такі вільні, як дика тварина, якій дозволено любити

Дiти Непорочної

себе істинною любов’ю. Вам – ні! Вам ця радість заборонена. Для чого ж тоді він створив вас чоловіком і жінкою, якщо ви не знаєте, яка це радість, коли двоє стають одним тілом і в результаті цього з’являється третій! Не вірте обіцянкам Бога; не вірте, що вам буде дано щастя мати потомство і що ви будете бачити, як ваші діти утворюють нові сім’ї і для цього полишають батька і матір. Він дав вам лише лжежиття: справжнє життя в тому, щоб знати Його закони; це зробить вас богами і ви зможете сказати Богові: “Ми рівні Тобі”. І спокушання тривало, бо не було бажання відхилити його; набагато більшим тут було бажання слідувати йому і пізнати те, чого людина знати не повинна. Так заборонене дерево стало для людського роду справді смертоносним, бо на його гілках висів гіркий плід знання, що походить від сатани. І жінка стала бабою і з гірким осадом сатанинського знання в серці пішла, щоб спокушати Адама. Так було принижено тіло, зіпсовано характер, позбавлено честі душу. Вони спізнали біль і смерть позбавленого ласки та безсмертя тіла. І рана Єви породила страждання, і вона не загоїться, поки не помре останнє подружжя на землі. Я пройшла шляхи обох грішників у зворотньому напрямку: Я була послушна, в усіх відношеннях послушна. Я полюбила дівицтво, що зробило мене рівною чистотою праматері, поки вона не спізнала сатану. Бог потребував від Мене, щоб Я стала нареченою. Я послухала, але Я підняла при цьому подружжя на таку ступінь чистоти, що був в Божих думках, коли Він створював прародичів. Я була переконана, що приречена на самотність в подружньому стані й на зневагу людей через Мою святу бездітність. Та Бог потребував від Мене, щоб Я стала матір’ю. Я послухала. Я повірила, що це можливо і що це слово походить від Бога, бо коли Я слухала Його, в Мені запанував мир. Я не подумала: “Я це заслужила”. Я не сказала собі: “Тепер світ буде захоплюватись Мною, бо Я подібна Богу, тому що Я народжу Тіло Боже”. Ні, Я Сама Себе упокорила. Радість розквітла в Моєму Серці, як квітучий кущ троянд. Але він тут же прикрасився

№4(93), 2015 5

ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГА гострими тернами і був втиснутий в клубок болю, як гілка, опутана кільцями в’юнка. Біль через біль нареченого: глянь, тут була печаль у Моїй радості. Єва хотіла задоволення, тріумфу, свободи. Я взяла на Себе біль, знищення, рабство. Я відмовилась від тихого життя, від поваги Мого нареченого, від Своєї свободи. Я нічого не залишила для Себе. Я стала служницею Бога тілом, в почуттєвій поведінці, душею, довіривши Йому не лише Своє дівицтво, а й також питання захисту Своєї честі, розради Мого нареченого і пошук засобів, щоб і він взяв участь в освяченні подружжя і щоб зробив з нашого подружжя те, що повернуло б чоловікові та жінці втрачену гідність. Я прийняла Волю Бога щодо Мене, Мого нареченого і Моєї дитини. Я сказала “так” за всіх трьох, впевнена, що Бог дотримається Своїх обіцянок: Він був зі Мною поруч в Моєму болі нареченої, яка почувалася винною, в Моєму болі матері, яка знала, що вибрана на те, аби народити сина, щоб віддати Його на муки. “Так”, – сказала Я. І цього було досить. Це “так” викреслило Євине “ні” супроти Божої заповіді. Так, Господи, як Ти хочеш. Роби зі Мною за Своєю Волею. Я буду жити, як Ти хочеш. Я буду радіти, коли Ти цього хочеш. Я буду страждати, коли Ти цього захочеш. Так, завжди так, Мій Господи, з хвилини, коли Твій промінь зробив Мене Матір’ю, і до миті, коли Ти забереш Мене до Себе. Так, завжди так. Всі добрі властивості тіла, всі добрі звичаї мають в Моєму “Я” неоціненно добрий приклад. І на нього, як на діамантовий п’єдестал, піднімається Мій дух, якому бракує крил, щоб полетіти до Тебе, але який є господарем Мого “я” і Твоїм слугою. Слуга в радості, слуга в болю. Але посміхайся, о Боже, і будь щасливим! Провина переможена. Вона поборена, вона зруйнована. Вона лежить під Моїм послухом. Вона вимита Моїми сльозами, зруйнована Моїм послухом. З Мого лона виросте нове дерево, яке носитиме плід, що пізнає все зло, бо він повинен перестраждати його сам, і принесе все добро. До нього зможуть приходити люди, і Я буду щаслива, коли вони його зриватимуть, навіть не думаючи про те, що він народжений Мною. Лише б тільки була врятована людина і Бог мав любов! Хай станеться з Твоєю служницею те, що стається з землею, з якої виростає дерево, – драбинка, щоб піднятись”.

№4(93), 2015 6

-------- ПОЕТИЧНА СТОРІНКА -------*** Коли біда приходить у твій дім, Вона стрілою мчить прямісінько у серце І поселяється комфортно в нім, І шаленіє, шаленіє в дикім серці. Коли якесь таке собі АТО Нікого з можновладців не хвилює: Повідряджали всіх нащадків за кордон Чи у ВР, де спокою ніхто їм не зруйнує, То для народу, для Вкраїни – це війна Цинічна, кровожерна і жорстока, Незрозуміла, болісна, страшна, Московська, путінська, захланноока. О скільки молодих життів вона Перемолола у своїх кровавих жорнах?! Медалі, ордени, звання Не воскресять ніколи, жодного. Це був наш генофонд, наш цвіт, Їм лише б жити і життю радіти, Та їх нема, нам співчуває світ, І плачуть, плачуть їх дружини, матері і діти. Тепер мій син ріднесенький пішов На схід Вкраїну захищати І на пояснення він часу не знайшов: А як же діти, жінка, як без тебе мати? Моя душа в тривозі день і ніч І мчить до Бога з просьбою про захист, Бо стали ми із сатаною віч-на-віч І не під силу нам самим його здолати. Перед Тобою, Господи Святий, Стаю в молитві щирій на коліна І прошу, і благаю: “Захисти Від смерті і від рани мого сина”. ***

Лютий, 2014 р. Канула в вічність зима найстрашніша, Гріх перед нами в огиді повстав: Старий браток, той сусід наш північний, Знову свій меч на народ наш підняв. Є в нього плани здолати Вкраїну, Знищити весь український народ, Перетворити, як Грозний, міста на руїни, А землю забрать – отакий-то “браток” Та не побачив він те основне, Що об’єднались в борні полум’яній Захід і Схід, ми тепер – як одне, Знову народ наш став нездоланний. Віра Савчук-Конрад

Дiти Непорочної

ВІРА ТА СУЧАСНІСТЬ

ÍÅÏÎÐÎÇÓ̲ÍÍß ÑÅÐÅÄ ÊÀÒÎËÈʲ ÍÅÏÎÐÎÇÓ̲ÍÍß ÏÎØÈÐÞªÒÜÑß Â ØÀËÅÍÈÉ ÑÏÎѲÁ Кардинал Реймонд Берк дав інтерв’ю кореспонденту порталу новин “Life “Life Site News Paris Paris” ” Жанні Сміт у Римі, 21 січня. Пропонуємо Вашій увазі переклад цієї розмови.

Life Site News: З часу проведення Надзвичайного Синоду про сім’ю ми переживаємо період невизначеності й розгубленості через кілька “гарячих” проблем: Причастя для розлучених і тих, хто одружився вдруге, зміна ставлення до гомосексуальних союзів й очевидне більш поблажливе ставлення до неодружених пар. Чи Ви вважаєте, що цей безлад уже спричиняє антагоністичні наслідки серед католиків? Кардинал Берк: Безсумнівно, це так. Я про це чую сам: від католиків-мирян і від єпископів. Люди тепер стверджують, що Церква змінила свої погляди на гомосексуальні зв’язки та сексуальні зв’язки поза шлюбом, або люди, які перебувають у неправильних подружніх стосунках, вимагають дозвіл на прийняття Святого Причастя, стверджуючи, що це – воля Святішого Отця. Маємо шокуючі ситуації, як, наприклад, заяви єпископа Антверпена щодо гомосексуальних актів, які вже виходять за дозволені межі, тому бачимо дуже тривожне поширення цього безладу.

LSN: Єпископ Бонні стверджує, що “Humana “Humanaee vitae” (Енцикліка Папи Павла VI ““НайНайважливіший дар передачі люд-

Дiти Непорочної

Кардинал Реймонд Берк

ського життя”, – прим. пер.) вже чимало обговорювалась: тепер час узятися за інше. Хіба тепер не настав період, коли вчення Церкви обговорюють частіше, ніж раніше? К.Б.: Вважаю, що так. Здається, що тепер люди, які раніше не обговорювали вчення Церкви, адже церковна влада забороняла дискусії такого виду, тепер дуже вільно оскаржують навіть природній моральний закон, зокрема “Humanae vitae”, vitae”, що залишалася незмінним вченням Церкви у питанні контрацепції.

LSN: Ішла мова про те, що після опублікування “Доповіді після дискусій” дискусій” відбулись деякі маніпуляції, які полягали в тому, що на Синоді підняли питання, які, загалом, не стосувалися сім’ї. Можете пояснити чому і як відбулась ця “маніпуляція”? Кому може бути з цього користь?

К.Б.: Очевидно, що відбулася маніпуляція, адже виступи учасників Синоду, не публіковувалися, а був поданий лише попередній звіт чи “Доповідь після дискусій”, що не мав нічого спільного з тим, що було представлено на Синоді. Тому мені цілком зрозуміло, що є люди, які досить сильно впливали на перебіг Синоду і висували на обговорення проблеми, які не мали нічого спільного з істиною про шлюб, якій наш Господь Сам учив нас і яку нам передає Церква. І ця проблема полягала у спробі виправдати позашлюбні сексуальні зв’язки та зв’язки між одностатевими партнерами, а також в деякій мірі зробити відносною та затемнити красу церковного вчення про шлюб як вірного, нерозривного, продуктивного союзу між чоловіком та жінкою.

LSN: Кому це вигідно? Як віруючі католики ми занепо-

№4(93), 2015 7

ВІРА ТА СУЧАСНІСТЬ коєні та здивовані раптовою появою таких проблем. К.Б.: Це нікому не вигідно, адже це – неправда, це не істина. Щось таке лише завдає ран кожному. Це може здаватися вигідним, наприклад, людям, які з деяких причин замішані в аморальній ситуації. Дехто може сприймати це як спосіб оправдати себе. Однак це неможливо, адже самі собою такі вчинки не можна виправдати.

LSN: Ви вже раніше говорили про сильний спротив Отців Синоду цим темам. Хіба це не є знаком надії? Чи Вас здивував їхній спротив? К.Б.: Цілком не здивував, навпаки я був вдячний за це, тому що в якийсь момент, коли було подано “Доповідь після дискусій”, то обговорення звернуло в нове русло, виникло побоювання, що Отці Синоду можуть і промовчати, але вони висловилися. Деякі з них висловлювалися рішуче, тому хвала Богу за це. Сподіваюся, що цих же Отців Синоду призначать на сесію у вересні 2015 року, і вони також будуть такими ж твердими та непохитними.

LSN: Залишається непорозуміння щодо голосування за три статті, які не підтримала абсолютна більшість у дві третіх. Їх внесли в заключну доповідь та у Lineamenta. Вони отримали більше половини голосів, але, як мені здається, формулювання параграфів є незрозумілим, тому можна не знати, за що голосуєш. Чи я помиляюся? К.Б.: Так, це трохи бентежить. Я приймав участь у п’яти

№4(93), 2015 8

Синодах і на кожному з них, окрім останнього, якщо проект або стаття, як у цьому випадку, не отримували потрібних 2/3 голосів, то їх виключали, тобто не публікували як частину документу Синоду. У таких випадках дехто наполягав на публікації документу з усіма пунктами із вказівкою на кількість голосів. Тому багато людей сприймають це як ознаку того, що ці пункти є більш-менш такими ж прийнятними, як й інші. Однак фактично члени Синоду вилучили їх. На жаль, вони отримали просту більшість голосів, що мене дуже турбує – адже дуже багато Отців Синоду могли б голосувати за тексти, які були заплутаними, а деякі взагалі помилковими.

LSN: Неодноразово навіть Отці Синоду, які висували питання про “повторний шлюб” розлучених, гомосексуальних чи позашлюбних союзів, повторювали, що це питання не доктринальне, а пастирське. Яка Ваша думка про це? К.Б.: Це неправильне розмежування. Немає нічого, що могло б бути здоровим у пастирському плані, не будучи водночас здоровим у доктринальному. Іншими словами, ви не можете відділити істину від любові. Або ще по-іншому: не можна любити і не жити істиною. Тобто неправильно говорити, що ми просто робимо пастирські зміни, які не мають нічого спільного з доктриною. Якщо ви допускаєте до Святого Причастя осіб, які перебувають у гріховних подружніх стосунках, то ви безпосередньо робите заяву, що стосується нерозривності

шлюбу, тому що Господь наш сказав: “Кожний, хто відпускає свою жінку й одружується з іншою, чинить перелюб”. А особа, яка перебуває в незаконному подружньому шлюбі, публічно живе у перелюбі. Якщо ви дасте Святе Причастя такій людині, то певним чином покажете, що це відповідає доктрині. Але це ж не так.

LSN: Тобто помилкою є вже навіть постановка цього питання на обговорення. К.Б.: Так. До речі, я неодноразово говорив, що ці теми, які не мають нічого спільного з істиною про шлюб, потрібно вилучити з порядку денного Синоду [Якщо люди бажають обговорювати такі питання, то це їхня воля, але ці теми не мають нічого спільного з вченням Церкви про шлюб]. Це ж стосується питання про одностатеві стосунки тощо.

LSN: Як католики ми знаємо, що шлюб є нерозривним зв’язком на ціле життя, шлюб є “знаком” союзу Христа і Церкви, а також ми знаємо про його глибокий зв’язок з Євхаристією. “Богослів’я тіла” Папи Івана Павла II пролило особливе світло на це, однак його праця не була процитована в документах наступного Синоду. Що Ви думаєте про це упущення? Чи спрощення цієї праці не надало б реальних відповідей на сьогоднішні проблеми? К.Б.: Абсолютно. Вчення Св. Івана Павла II є надзвичайно світлим, він надавав великого значення пізнанню істини про людську сексуальність та шлюб, як багато хто з нас зазначав у

Дiти Непорочної

ВІРА ТА СУЧАСНІСТЬ ході обговорень під час Синоду та в малих дискусійних групах. Ми висловилися за повернення до цього вчення Св. Папи Івана Павла II, яке є відображенням того, що Церква завжди навчала і практикувала. Однак насправді у декого могло скластись таке враження, ніби у Церкви відсутнє вчення на вищезгадані теми.

LSN: Що видається дуже дивним… К.Б.: Згідний. Це просто приголомшливо. Мені було важко в це повірити, коли я стикнувся з цим. Насправді деякі люди відмовляються вірити в те, що це правда, тому що це абсурд.

LSN: Св. Іван Павло II фактично висловився про гендерну ідеологію ще до того, як вона стала відомою. К.Б.: Вірно. Він мав справу з цими проблемами на найглибшому рівні й боровся з ними строго в межах природного морального закону, вказуючи на те, чого нас навчає здоровий

Дiти Непорочної

глузд і віра, очевидно, в єдності з розумом, але наголошував і висвітлював те, чого вчить нас розум про людську сексуальність і шлюб.

LSN: Кардинал Каспер і, зовсім недавно, Єпископ Бонні з Антверпена та інші висловили думку, що “вірні” гомосексуалісти, ті, хто одружувався після розлучення, й ті, хто живуть разом без шлюбу, демонструють ознаки самопожертви, щедрості й відданості, що це не можна ігнорувати. Однак через їхній вибір стилю життя вони перебувають в об’єктивному стані смертельного гріха. Чи не могли б Ви нагадати нам вчення Церкви про цінність і гідність молитви й добрих справ у цьому стані? К.Б.: Якщо ви публічно живете в стані смертельного гріха, то немає жодного доброго діла, яке можна вчинити, щоб оправдати цю ситуацію: людина все одно перебуває у важкому гріху.

Ми віримо, що Бог створив всіх добрими і що Він бажає спасіння всім людям, але це може відбутися тільки шляхом навернення. І тому ми повинні закликати до навернення людей, які живуть у такому важкому гріху. А створювати враження наче в житті у стані смертельного гріха є щось добре, просто-на-просто суперечить тому, чого Церква вчила завжди і всюди.

LSN: Тобто, коли людина на вулиці говорить, що такі люди добрі, віддані, щедрі, то цього недостатньо? К.Б.: Звичайно, що недостатньо. Це те ж саме, коли б людина скоїла вбивство і добре ставилася до інших.

LSN: Яку форму справжньої пастирської опіки Ви б рекомендували особам, які опинились у таких ситуаціях, і що вони можуть отримати від практикування своєї віри настільки, наскільки це можливо, адже не можуть отримати відпущення гріхів чи приймати Святе Причастя? К.Б.: У моєму пастирському досвіді є робота з особами, які виявились у цих ситуаціях, і я намагався допомагати їм, зважаючи на час та обов’язки, які вони повинні були виконувати, щоб змінити своє життя. Наприклад, у випадку, коли люди перебували в недійсних подружніх союзах, я намагався допомагати їм або розійтись, якщо це можливо, або ж жити як брат і сестра в цнотливих стосунках, якщо у них є діти і вони мають обов’язок їх виховувати.

LSN: Якщо пари одружені наново, мають своїх дітей і

№4(93), 2015 9

ВІРА ТА СУЧАСНІСТЬ дітей від попереднього шлюбу, чи це зумовлює дуже складну ситуацію? К.Б.: Звичайно, що так. До речі, мене дуже турбують дискусії навколо процесу анулювання шлюбу: складається враження, що задіяна лише одна сторона, а саме та особа, яка просить утвердження анулювання. Утім справа в тому, що там задіяні обидві сторони, задіяні діти, а також різноманітні інші взаємини, пов’язані з будь-яким подружжям. Тому ця справа є надто складною, і в жодному випадку тут не може бути легкого рішення.

LSN: Для тих осіб, які живуть у нечинних подружжях чи неприпустимих союзах, було підняте питання про духовне Святе Причастя. Я щось не дуже розумію, як можна в такому стані здійснювати духовне сопричастя. К.Б.: Цей термін було вжито некоректно. Щоб здійснити духовне сопричастя, особа повинна виконувати всі необхідні передумови для того, щоб прийняти Святе Причастя. Особа, яка здійснює духовне сопричастя, просто перебуває в ситуації, коли вона не має доступу до Таїнства, однак цілком готова прийняти його і тому здійснює акт духовного сопричастя. На мою думку, люди, які використовували цей термін, говорили про прагнення особи, яка опинилась у гріховній ситуації, вийти з цієї ситуації, тому вона молиться і просить Божої допомоги про переміну її життя, зміну його, знайдення нового способу життя, щоб

№4(93), 2015 10

перебувати в стані ласки. Ми можемо назвати це прагненням Святого Причастя, однак це не є духовним Причастям. Воно не може ним бути. Природу духовного Причастя, до речі, визначив Тридентський Собор: він чітко зазначив, що воно вимагає всіх передумов, і лише тоді має сенс.

LSN: Як може Церква насправді допомогти всім цим людям: покинутим подругам; дітям, народженим у законному подружжі, які страждають унаслідок розлучення їхніх батьків; людям, які борються з гомосексуальними нахилами, чи тим, хто дозволив собі “потрапити в пастку” незаконного зв’язку? К.Б.: Що може зробити Церква – і це найбільший акт любові з боку Церкви – це представити всім вчення про шлюб, вчення, яке виходить зі слів Самого Христа, вчення, традиції якого були незмінними, як знак надії для них. А також допомогти їм усвідомити гріховність цієї ситуації, в якій вони опинились, і водночас закликати їх вийти з неї та шукати шлях, щоб жити відповідно до істини. І це єдиний шлях, яким Церква може допомогти. Я покладав великі сподівання на Синод: що він передасть світові величну красу подружжя, а ця краса є істиною про подружжя. Я завжди кажу людям: нерозривність не є прокляттям, це – велична краса подружніх стосунків. Красу взаєминам між чоловіком і жінкою додає нерозривний союз, який є вірним і продуктивним. Однак тепер у декого починає скла-

датися враження, що Церква в деякій мірі соромиться цього красивого скарбу, який маємо у подружжі таким, як Бог створив чоловіка і жінку на початку.

LSN: Деяким пастирям інколи соромно говорити про гріх чи про цнотливість. К.Б.: Цю тему також піднімали під час Синоду. Один з Отців Синоду сказав: “А хіба більше немає гріха?” Така на жаль, нині нав’язується думка. І, як це не сумно, від часу падіння наших прабатьків завжди є спокуса до гріха і є гріх у світі, і ми повинні розпізнати його, назвати відповідним словом і намагатись подолати його.

LSN: А чи є спеціальне покликання для католицьких і християнських батьків виховувати у своїх дітей скромність і порядність? У багатьох місцях це цілком зникло. К.Б.: Так, це правда. Частиною Євангелія Життя є навчати дітей удома й у школі фундаментальних чеснот, які формують повагу до нашого життя і життя інших, до нашого тіла, а саме: скромності, чистоти, цнотливості, і виховувати дітей таким способом слід з найперших років життя. І це також є у великій небезпеці лише тому, що катехизація в Церкві була дуже слабкою, а в деяких випадках – заплутаною і помилковою, тому в сімейному житті відбулася розруха, і діти отримали освіту, яка не дала їм підготовки для життя істиною про шлюб, їхнє тіло, їх людське життя. Жанна Сміт Далі буде

Дiти Непорочної

ЛЮДИНА І ЧАС

ДОБА ПРОБИ

Хрест на горі Філерімос. Греція. Острів Родос

Діти темряви Ми живемо в епоху масонського лібералізму лібералізму,, який є набагато страшніший, ніж гітлеризм чи комунізм разом взяті. Їхні діла були виявлені світу, проте цілі масонерії були і є втаємниченими. На жаль, в ліберальних ЗМІ серйозна духовна дискусія про оточуючу нас дійсність просто відсутня, натомість тільки забави, магія, фільми жахів, насильство, вбивство і серіали, котрі нас одурманюють. Упродовж трьох віків насаджували і далі насаджують мільярдам людей, що нема ні Бога, ні сатани, ні Неба, ні пекла, ні Суду Божого, а після смерті ніщо вже не існує. З часів французької революції реалізують практичний матеріалізм в науці, економіці, культурі, мистецтві і т. д. Масони намагаються ошукувати всіх, навіть своїх родових членів, стверджуючи, що після смерті ніщо не

Дiти Непорочної

існує. Вони втовкмачують, як істину, що вірити можна в усе, що захочете, крім в об’явлення Ісуса Христа. Верхівка масонерії реально і видимо контактує зі світом духів і пекельними силами, плануючи тільки для себе майбутній рай на землі. Ті їхні безумні плани спричинили величезні терпіння і великі втрати цілого людства. Їхня ідеологія є антихристиянська і антилюдська. З початку ХІХ ст. “мистецтво стало уявляти і відображати його (диявола. – Прим. Ред.), Ред.), а філософія зайнялася його теоретичним оправданням. Диявол, звичайно, “не вдався”, тому що людська уява не спроможна вмістити його, проте в літературі, в музиці, в живописі, зародилася культура демонізму. демонізму. З початку ХІХ ст. Європа захоплюється його антибожественними ликами: появляється демонізм сумніву, заперечення, гордості, бунту, розчарування, печалі, смутку, зневаги, егоїзму і, навіть, нудьги” (Іван Ільїн “Про прийдешню Росію. До історії диявола”). Із зародженням кінематографу ідеї демонізму, сатанізму, життя без Бога, без законів моралі, з вседозволеністю, з погонею за тілесними насолодами крок за кроком витісняють з екранів глибокі реалістичні та християнські фільми. Масони вміло прикрилися ідеями земного раю, матеріального достатку, фізичної насолоди, самовпевненості людини в самій собі, її самодостатності, а в кінцевому результаті усе це має привести просту одурманену людину до служіння злу… Це вони породили цивілізацію смерті, смерті, це вони свідомо і продумано породжують світові економічні кризиси. Їхньою метою є породити загальний хаос і безлад на цілій земній кулі, бо в таких умовах легко можна буде уярмити цілі народи і зреалізувати свої підступні плани та привести до влади Антихриста. Однак, ми, християни, добре знаємо, що тільки Воскреслий Ісус Христос, правдивий Бог, дає життя вічне після смерті. І ця істина не суперечить ні розуму, ні науці. Проте у масонів все навпаки. У них фізичне тіло на тій землі колись буде безсмертне. Із Святого Письма ми знаємо, що хвалебне Тіло Ісуса Христа не підлягає законам матерії, не є обмежене ані часом, ані простором. Апостоли та учні

№4(93), 2015 11

ЛЮДИНА І ЧАС реально бачили Ісуса Христа, розмовляли з Ним, дотикалися до Нього, споживали їжу з Ним. Понад п’ятсот осіб стали свідками дійсного, реального вознесіння Господа на Небо. За ту правду вони віддали своє життя в жахливих тортурах вогню та розп’яття на хресті. Вони могли спасти своє життя, якби були би відреклися від тієї правди, проте воліли загинути, ніж зрадити Христа. У 1902 році Максим Горький написав драматичний твір “На дні”, в котрому в уста Сатіна, героя п’єси, вклав свою “знамениту” фразу: “Человек! Это – великолепно! Это звучит… гордо! Человек! Надо уважать человека”. Однак історія революційної та післяреволюційної Росії ХХ ст. виявила повну протилежність цій, на перший погляд, дуже красивій та глибокій думці знаменитого російського письменника. Історія показала, що людина – це прекрасне творіння Бога, створена Ним на Свій образ та подобу, може відкинути дорогу обожествлення своєї душі, а піти дорогою здичавілості та осатанілості, дорогою низьких пристрастей та духовної смерті, бо, як говорить апостол Яків Молодший: “Бог не може бути спокушуваний злом, і Сам Він не спокушає нікого; кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх: гріх же здійснений, – породжує смерть”. Власне масони через великий моральний упадок людства і приведуть до світового панування Антихриста. Ці діти темряви зроблять все для того, щоб людство “прийняло дух Антихриста своїм, вступило в спілкування з ним, підчинилося і поклонилося йому в дусі, признавши його своїм Богом” (Свт. Ігнатій Брянчанінов). Крім преподобного Серафима Саровського про об’явлення Антихриста саме в Росії передбачали свят. Ігнатій Брянчанінов та філософ К. Леонтьєв. У пророцтві про Антихриста свят. Ігнатій Брянчанінов від 26 жовтня 1861 р. писав: “Народ наш може і повинен стати зброєю генія із геніїв [антихриста], який накінець втілить думку про всесвітню монархію, про створення котрої вже багато робило спробу”. Російський мислитель К. Леонтьєв наприкінці ХІХ ст. передбачував і попереджував: “Через яких-небудь піввіку, не більше, російський народ із народу “богоносця” стане мало-помалу, сам того

№4(93), 2015 12

не зауважуючи, “народом богоборцем”, богоборцем”, і навіть скоріше від усякого іншого народу…” Діти світла Діти світла – це діти Бога! Бога! І всі душі повинні знати, що “кожний день (за словами Ісуса, сказаними Габріеллі Боссі) не такий, як попередній. Створюю неустанно, бо це, власне, для вас. Коли б вас не охороняв під час життя, то ви не існували би вже. Чи любитимеш Мене, щоб Мені за це дякувати? Це творення вашого тіла, вашої спроможності мислити спричинене Моєю неустанною Любов’ю. Послуговуйся тим і тим, аби віддавати хвалу, так неначе б ти розпочала спів під час народження, щоб завершити його лише тоді, коли надійде смерть, і наново відновити його у вічності. Чи ти бачила погляд того отця, який слухає пісню, складену для нього? Усміхався до малого з великим прагненням обійняти його у своїх раменах. Був це тільки земний отець: він не дав йому його душі. Ваш Отець Небесний дає життя вашій душі. Він є вашою душею. Ти є Моїм подихом: даю тобі його щохвилини. Мій подих – це Моя Любов. Приймай її з палким прагненням, щоб жити задля того, щоб Мене любити. Молися за тих, хто приймає Мої дари, не бажаючи Мене знати, любити і служити Мені!.. Однак вони також не існували би вже, коли б Я їх не підтримував під час життя. Тим більше чекаю на них… О, молися, щоб користали з нагоди повернутися до Мене. Прагну їх завжди: нехай прийдуть до Мене! І як цілковито маленькі нехай скажуть Мені: “Перепрошуємо, вже більше не будемо… і все буде забуте. І Небо буде готуватися до великого свята. О, коли б ви тільки знали!.. Свято Мого Серця буде ще більше. О, ласкавосте і ніжносте Бога! Стою на долі сходів вашого життя і прислуховуюся, чи ваші кроки наближаються, чи теж віддаляються назавжди…”. У Посланні до Ефесян ап. Павло так говорить про дітей світла світла:: “Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав Себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху. Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дя-

Дiти Непорочної

ЛЮДИНА І ЧАС куйте Богові. Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві. Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла. Плід світла є у всьому, що добре добре,, що справедливе та правдиве правдиве.. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, темряви, а радше їх картайте, бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом світлом.. Тому говорить: “Прокинься, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!” Дорога християнська душе, щоб позбутися старої людини в самому собі, подолати свої набуті нахили до зла, потрібне насамперед, глибоке та щире покаяння серця зі сльозами, покаяння сокрушеним духом, бо, щоб стати дитиною світла, світла, тобто зодягнутися в нову людину, людину, треба в дусі стати на коліна перед Розіп’ятим Ісусом на Голгофі й благати Спасителя, щоб Він забрав гріх з душі, нашого єства і Своєю Кров’ю очистив нас. Це може зробити тільки Ісус Ісус,, а далі стати на дорогу очищення та відродження своєї зраненої душі та благати в Нього ласки Божого Світла і витривалості у добрій постанові у цій темряві сучасного життя. Як підтверджують повчання ап. Павла, людині, щоб стати дитиною світла, світла, потрібно навчитися ходити у любові, любові, як Христос, Який у всьому керувався Волею Свого Отця Небесного й особливо ревно оберігав цю єдність, злученість з Ним через Духа Святого. Зі Святого Письма ми знаємо, що Спаситель неодноразово наголошував на Своїй нерозривній єдності з Отцем, бо жодного слова, жодного поступку Ісус не вчинив без Його дозволу. І тут наш Спаситель подав нам прекрасний приклад для наслідування: якщо хочемо стати дітьми світла,, а не темряви світла темряви,, якщо хочемо спасти свої душі для життя вічного, вчімося в усьому впокорюватися, уподібнюватися нашому Учителю, щоб Світло Боже зійшло на наші душі й запровадило до Небесного Єрусалима… Діти світла, на відміну від дітей темряви темряви,, стараються жити чистою вірою вірою,, бо все, що є пре-

Дiти Непорочної

красне, чудове, вміщене в любові, якою наш Господь Ісус завжди обдаровує. Спаситель постійно закликає всіх полюбити справедливість і мир, щоб не втрачати миру в душі під час тривоги та небезпеки, а також, щоб зберігати послух Святій Церкві, незважаючи на те, що деякі її члени заблукали, і не відходити від неї за жодних умов. Ісус завжди стверджував як істину те, що тільки жертовна, терпелива, смиренна, вірна, милосердна любов може спасти світ. Ця Любов і поверне Церкві її святий характер. “Лагідність, покора і святість осягнуть те, чого насильство ніколи осягнути не зможе. Не маєте права осуджувати дії ваших співбратів. Правдивими оборонцями віри є ті, хто проголошує її своїм прикладом святості та посвячення”, – так сказав Ісус Христос Марґариті з Бельгії. І нехай ця Божа Правда завжди просвічує дорогу дітей Божих, дітей світла. У Євангелії від св. ап. Йоана (9.1-41) мова йде про оздоровлення чоловіка, сліпого від народження. І коли апостоли запитали в Ісуса: “Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?” “Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому! Поки дня маємо виконувати діла Того, Хто послав Мене, – бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. І поки Я у світі – Я світло для світу”. світу ”. На чому наш Спаситель хоче зосередити увагу нашого серця, приготувати нас, щоб ми змогли сприйняти Його Слово як істину. По-перше, Ісус говорить, що не завжди хвора людина може терпіти через родовий гріх, “але щоб ділам Божим виявитись на ньому”. По-друге, Христос хоче, щоб ми навчилися “виконувати діла Того, Хто послав Мене”. По-третє, щоб ми прийняли в свою душу, своє серце Його Світло, тобто Його Жертву з Любові, бо інакше перебуватимемо в темряві та нічого вдіяти не зможемо. Діти світла знають, що тільки Ісус може оправдати, відкупити, спасти, просвітити і преобразити, тільки Він та Його Любов, тому стараються наполегливо та ревно іти за цим Світлом для світу до Дому Отця Небесного. Роман Дерев’янко

№4(93), 2015 13

ПОГЛЯД У МИНУЛЕ

СЛІД РОДУ В ІСТОРІЇ ЧИНУ (Закінчення. Початок у №3 2015 р.)

Монастир Кармелітів Босих (1634-1642), м. Бердичів

Стараннями своїх нових власників Радзивіллів місто отримало небачений раніше привілей: проводити десять ярмарків на рік! Мабуть, іншого шляху відродити напіврозорене місто не було. Отже, на ярмарки з’їжджаються купці та підприємці з усіх кінців світу – і Бердичів швидко відроджується. Не останню роль у цьому процесі відіграли євреї, котрі почали селитись тут, коли відчули запах прибутку. У 1746 році, на 100-річчя освячення монастиря, в Бердичеві була зведена капличка на честь Матері Божої Бердичівської. Згодом на місці каплички збудували дерев’яний костел, а ще пізніше – мурований костел св. Варвари, чудову споруду в стилі класицизму, з органом, привезеним зі Львова. Місто розвивалось, і вірних Римо-Католицької, а також Греко-Католицької церков тут ставало все більше – адже у 1700 році Йосиф Шумлянський, Львівський православний Єпископ й адміністратор Київської

№4(93), 2015 14

митрополії, прийняв унію з Римом. Поступово всі його землі також приєдналися до Апостольського престолу. Храми обох конфесій за середньовічним звичаєм стояли один напроти одного на ринковій площі. Щоправда, вірні східного обряду не мали таких щедрих меценатів, як римо-католики, отож усі бердичівські церкви були дерев’яними. Про війни забувати було також зарано: Річ Посполита занепадала і поступово перетворювалась на маріонетку в руках сусідів – Прусії, Австрії і Росії. Частина польської шляхти повстала проти політики уряду і проголосила так звану Барську Конфедерацію. Повстанці роз’їжджали по селах та маєтках, грабували замки ворогів, а заодно – і мирних селян. У 1768 році проти конфедератів було скеровано польське військо, а також союзний російський корпус генерала Кречетнікова. Конфедерати були розбиті, а ті, які вціліли, укрилися в Бердичівському замку. Потужна, хоча і дещо заста-

Дiти Непорочної

ПОГЛЯД У МИНУЛЕ ріла фортеця довго витримувала обстріл російської артилерії, але врешті-решт конфедерати змушені були здатися. Звісно, російські війська не оминули нагоду пограбувати монастир. Коли іноземні війська допомагають вирішувати внутрішні проблеми держави, то це вірна ознака того, що держава приречена. Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита була розділена між сусідніми державами, отож Бердичів опинився в Російській імперії. Нова влада робила все, щоб обмежити діяльність монастиря: закрила монастирську друкарню, заборонила обителі утримувати школу. Католики обох обрядів й обох націй – і українці, і поляки – були більмом на оці Російської імперії – як через те, що могли підтримати польських повстанців, так і через те, що руйнували міф про “Православну Русь”. Отже, від російських репресій страждали всі вірні Католицької Церкви. І якщо відразу заборонити Римо-Католицьку Церкву на своїх землях Росія не могла, то греко-католиків Катерина ІІ в добровільно-примусовому порядку приєднала до Православної Церкви. У результаті величезна кількість правобережних українців перейшла в римо-католики. У 1866 році російський уряд закрив монастир, залишивши католикам лише костел. Цікаво, що формальною причиною для закриття монастиря було загадкове вбивство настоятеля обителі… У 1860 році в Бердичівському костелі св. Варвари французький письменник Оноре де Бальзак вінчався з місцевою шляхтянкою хтян Евеліною Ганською. Збереглася байка про те, як Бальзак у білому костюмі вийшов з храму, а до нього підійшов місцевий єврейський швець. Єврей запитав Бальзака, де він шив собі такий красивий костюм, на що письменник чесно відповів: “У Парижі”. На це єврей сказав: “Це ж треба, так далеко від Бердичева, а шиють досить пристойно”. У цьому – цілий Бердичів. З одного боку – провінційне містечко, в якому бруду по коліна і, за висловом Бальзака, хати польку танцюють: яка наліво похилена, яка направо, а яка вперед. А з іншого – величний замок, один з найкрасивіших храмів України й одна з найбагатших католицьких парафій. У торгівельних справах тут бували підприємці з цілого світу, через що вислів “пиши на Бердичів” був деякий час своєрідним прислів’ям. Тут, у костелі св. Варвари, навчався музики Шопен, вінчався Бальзак, провів своє дитинство відомий письменник-мариніст Джозеф Конрад Коженьов-

Дiти Непорочної

Грота Марії, споруджена на честь 250-ї річниці коронації Чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської 1756 р., м. Бердичів

ський… Це була незвична симфонія, в якій одностайно звучали і українські, і польські, і російські, і єврейські голоси. І хоча така багатонаціональна суміш була притаманна більшості українських міст, проте майже ніде цей колорит не був таким яскравим, як у Бердичеві! Проте ця музика замовкла назавжди, коли розпочалася Перша світова війна, а після неї – радянська окупація. Спочатку Українська Народна Республіка проголосила свободу всіх конфесій, і монастирські келії було повернено монахам – на цей час Єзуїтам, отож розпочались реставраційні роботи. Через рік у монастир повернулись Кармеліти. Коли Українську Народну Республіку завоювали більшовицькі окупанти, в ході війн місто кілька разів страждало від єврейських погромів, котрі, попри заборони своїх командирів, влаштовували солдати всіх армій. А пізніша радянська пропаганда списала все на українців. До 1926 року, незважаючи на розгул атеїстичної пропаганди і численні заборони, віруючі не дуже страждали від переслідувань. Проте давати їм спокій безбожна влада не збиралася: з часом обидва костели були закриті, їхнє майно конфісковане, а приміщення варварським шляхом перероблені під спортивні зали та кінотеатр. Головну православну церкву було знищено, і сьогодні від неї не залишилося жодного сліду. Закрито було і міські синагоги – як казали тоді, “по просьбє єврєйскіх трудящіхся”. Щоправда, верхньому костелові кармелітського монастиря ще трохи пощастило: в ньому влаштували музей атеїзму. Проте у 1940 році храм-музей згорів. Тоді ж безслідно пропала

№4(93), 2015 15

ПОГЛЯД У МИНУЛЕ і старовинна Чудотворна ікона Матері Божої Бердичівської. Коли Друга світова війна докотилася до Бердичева, католикам стало трохи легше: німці дозволили віруючим збиратись у костелі св. Варвари. Зате цього не можна було сказати про євреїв: майже сорок тисяч мешканців Бердичева, переважно євреїв, було знищено за роки нацистської окупації. Радянські окупанти були не набагато мудріші: знову позачиняли костели, продовжили репресії. В обох костелах влаштували спортзали, розбивши простір храмів на кілька поверхів. Після ремонту монастирських келій у 1970-х роках тут організували художню і музичну школи, а також краєзнавчий музей. Проте католицька парафія тут діяла завжди, хоча і підпільно, зокрема отці Йосиф Козинський, Никодим Яура, Амвросій та Бернард Міцкевичі. Священиків відсилали в концтабори, виселяли з міста, проте парафія все-таки залишалась, а коли було проголошено Незалежність, то оба католицькі храми знову відкрили. Багато років потрібно було для того, щоб надати величним спорудам пристойного вигляду, отож лише недавно було відкрито відреставрований верхній костел Успення Божої Матері при кармелітському монастирі. Божою ласкою було відроджено і Бердичівську Чудотворну ікону Божої Матері. Оригінал зник безслідно, швидше за все згорів під час пожежі 1940 року. Отже, коли у 1990 році зайшла мова про відновлення монастиря, то краківська художницяреставратор Божена Совінська, неперевершений знавець старовинних образів та іконописних традицій того українсько-польського бульйону,

Костел Святої Варвари. Бердичів

№4(93), 2015 16

котрим була давня Річ Посполита, за збереженими фотографіями написала нову ікону Матері Божої Бердичівської. Через шість років образ освятив Папа Римський, а ще через рік його перевезли у Бердичів. У липні 1998 року після численних дебатів серед католицьких учених ця ікона-репліка була коронована як така, що має надзвичайне значення і для Бердичева, і для цілої католицької України. Старий Бердичів до наших днів не зберігся: його знищили радянські та нацистські окупанти, ідеологія яких прагнула перекроїти цілий світ на свій лад. Ще й досі в місті бовваніє Ленін, а вулиці носять назви комуністичних діячів. Синагогу переробили на швецьку фабрику, старі двоповерхові кам’янички замінили на типові хрущовські п’ятиповерхівки. Як пам’ятки старовини залишились хіба що дві церкви, єврейський цвинтар, кілька будинків дореволюційних часів, шматок єврейського кварталу з романтичними арками, подвір’ями та переходами, а також два костели: св. Варвари, де тепер разом служать римо- і греко-католики, а також величний кармелітський монастир, котрий і досі є домінантою міста і котрий видно майже з кожного даху в місті. Навколо монастиря чудово збереглись потужні оборонні мури з бійницями, два наріжні бастіони і два центральні. Хоча місцева влада ще й досі не хоче віддавати храм у власність релігійної громади, а стіни фортеці та частина келій взагалі належать місту, проте католики успішно надають пристойного вигляду і храму, і монастирському подвір’ю, і колишнім казематам з мальовничими підсіннями. Католицькі парафії в обох костелах великі та потужні, а завдяки мудрості священиків Католицька Церква швидко позбавилася давнього прізвиська “польська віра”. Цікаво, що з ініціативи католицького духовенства в монастирі регулярно проводять братні зустрічі всього міського духовенства: католицького, православного, протестантського. Серед місцевих священиків і пасторів це називається “піти на католицькі тортики”. Старий Бердичів зник безслідно, минуле пройшло і його не повернути. Однак майбутнє міста – як і цілої країни – в наших руках, і громада бердичівських костелів робить усе, що в її силах, щоб на уламках давнини збудувати, за висловом Андрея Шептицького, нову рідну хату – міцну, затишну, комфортну. І в Бердичеві її внесок у побудову цієї рідної хати – найбільший. Віктор Заславський

Дiти Непорочної

МОЯ ПЕРША ЗУСТРІЧ З ІСУСОМ У СЕРЦІ

МОЯ ПЕРША ЗУСТРІЧ З ІСУСОМ У СЕРЦІ

Перша Сповідь. Храм Св. Пророка Іллі, с. Колоденці. Парох – о. Василь Мирка, дяк – п. Євген, катехит – п. Віра, 2015 Перше Святе Причастя. Школа “Джерельце”, 3-Б кл., м. Львів. Церква Св. Олексія Зарицького, парох – о. Юрій, катехит – п. Марія, 2015

Перше Святе Причастя. Скрипичайко Роксолана, м. Львів, 2015

18

Сестри Козубські: Вікторія, Іванна, Анастасійка. с. Колоденці, 2015

Цимбал Данило. Моя Перша Сповідь та Святе Причастя. м. Львів, 2015

17

Худ. Рауль Берзоса. Коронація Пресвятої Діви Марії у Небі

Худ. Людовіко Карраччі (1555 – 1619). Преображення Господнє

Худ. Рауль Берзоса. Коронація Пресвятої Діви Марії у Небі

Худ. Людовіко Карраччі (1555 – 1619). Преображення Господнє

МОЯ ПЕРША ЗУСТРІЧ З ІСУСОМ У СЕРЦІ

МОЯ ПЕРША ЗУСТРІЧ З ІСУСОМ У СЕРЦІ

Перша Сповідь. Храм Св. Пророка Іллі, с. Колоденці. Парох – о. Василь Мирка, дяк – п. Євген, катехит – п. Віра, 2015 Перше Святе Причастя. Школа “Джерельце”, 3-Б кл., м. Львів. Церква Св. Олексія Зарицького, парох – о. Юрій, катехит – п. Марія, 2015

Перше Святе Причастя. Скрипичайко Роксолана, м. Львів, 2015

18

Сестри Козубські: Вікторія, Іванна, Анастасійка. с. Колоденці, 2015

Цимбал Данило. Моя Перша Сповідь та Святе Причастя. м. Львів, 2015

17

ГОЛОС МАРІЇ

Я Є З ВАМИ

“Дорогі діти, сьогодні Я знову є з вами. З радістю заохочую всіх до молитви і віри у силу молитви. Відкрийте ваші серця, дорогі діти, щоб Бог наповнив їх Своєю Любов’ю і щоб ви стали радістю для інших. Ваше свідчення буде сильним, а все, що робите, буде виткане з Божої ніжності. Я є з вами, молюся за вас, за ваше навернення, щоб ви поставили Бога на першому місці. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 травня 2015 року). “Дорогі діти, також сьогодні Найвищий дає Мені ласку, щоби Я могла вас любити і взивати до навернення. Любі діти, нехай Бог буде вашим майбутнім, а не війною і неспокоєм, не смутком, а лише радіс-

Дiти Непорочної

тю, і мир мусить запанувати в серцях усіх людей, бо без Бога ніколи не віднайдете миру. Кохані діти, задля цього поверніться до Бога і молитви, аби ваше серце співало з радістю. Я є з вами і люблю вас безмежною любов’ю. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 25 червня 2015 року). Дорогі! Переживаємо 34-ту річницю об’явлень Цариці Миру в Меджугор’ї. Марія є люблячою Матір’ю. Вона не зупиняється у Своїй Материнській любові, опіці і повчаннях. Найважливішою нашою відповіддю на Її любов є розважання і сповнення Її доручень, у котрих взиває нас до читання Святого Письма, до Сповіді, до переживання Служби Божої

й адорації, молитви (на вервиці),посту, виці) ,посту, жертовної любові, свідчення у радості… – загалом до цілковитого навернення. Може, ви чули про спекуляції журналістів щодо Меджугор’я? Нам потрібний ретельний підхід, наближення до джерела через участь, розважання й особисте духовне переживання. Задля цього, вникаючи в глибину сьогоднішнього послання, прагну нагадати собі й вам усім, що Цариця Миру говорила про це ще раніше. Маріє, сьогодні пригадуєш нам, що саме Бог – Найвищий – дає Тобі ласку, аби Ти могла нас любити і взивати до навернення. Упродовж цих років неустанно промовляєш, що Ти є нашою Матір’ю і любиш нас; що прагнеш, аби ми раділи з

№4(93), 2015 19

ГОЛОС МАРІЇ Тобою і дякували за дар Твоєї присутності посеред нас. Мамо, сьогодні Ти також поновлюєш заклик до навернення. Дуже часто взиваєш, щоб ми повернулися до Бога і цілковито Йому віддалися. Прагнеш, щоб ми не тільки думали про себе, а заохочували один одного до молитви і любові. Царице Миру, Ти також багаторазово взивала нас до життя посланнями з любові; розповсюдження їх по цілому світу, щоб попливли рікою любові до людей, переповнених ненавистю і неспокоєм. Наполегливо взиваєш нас, щоб ми були миром – там, де є неспокій, і світлом – там, де є темрява. Матінко, провадь у молитві про мир у серці, з Богом і людьми, щоб усі війни закінчилися, щоб сатана не знищив нікого. Тільки радість і мир повинні запанувати в серцях усіх людей. Так само, як 26 липня 1981 року: мир, мир,… тільки мир. Треба, щоб люди поєдналися з Богом і між собою. Іншого разу Ти просила, щоб

№4(93), 2015 20

ми молилися за мир і свідчили про нього в наших родинах так, щоб мир став найбільшим скарбом на цій неспокійній землі. Ти взиваєш, щоб ми широко відкрили двері наших сердець Ісусові, щоб Він наповнив нас радістю і миром. Чи можливою є радість і мир, коли нас зустрічають смутки і хвороби, суперечності та нещастя? Ти, Матінко, прагнеш, щоб наші терпіння перемінилися в радість. Не обіцяєш, що їх не буде, а що вони стануть радістю. Без Бога ніколи не віднайдете миру. Знайте те, що “без Бога – ані до порога”. Бачимо, що відбувається сьогодні, коли так часто є “без Бога” у світі, в Батьківщині, родині. Знаємо, що відбувається, коли не вистачає Євангелії, хреста, Таїнств, молитви. Задля цього Ти, Матінко, багаторазово взиваєш, аби ми повернулися до Бога; аби ми молилися, бо без молитви не можемо відчути ні Бога, ні Тебе, ні любові, які Ти даруєш. Ти взивала також: моліться, бо

тільки через молитву зможете запанувати над своєю волею і відкрити Волю Божу. Дякуємо Тобі, що просила Ісуса, Царя Миру, аби нас благословив й обдарував миром. Поверніться до Бога і молитви. Також Ти раніше промовляла: моліться, бо молитва є фундаментом вашого миру; моліться, бо без молитви нема ні радості, ні миру, ні майбутнього; зростайте з дня на день у молитві, щоби бути ближче до Бога; жодна родина не може сказати, що в ній панує мир, якщо не молиться. Ми повинні молитися життям: дати свідчення своїм життям, посвятити своє життя спасінню світу. Щоб ваше серце співало з радістю. Ще раніше Ти повчала нас: все, що тільки посідаєте, нехай буде в руках Бога, тільки так зможете відчути в серці радість, станете сильними; моліться, щоб молитва дала вам силу і радість. Матінко, Ти багато разів говориш, що прагнеш, аби молитва стала для нас радістю й аби вервиця не була

Дiти Непорочної

ГОЛОС МАРІЇ обов’язком, лише привілеєм, котрий сповняють з радістю. Ти прагнеш теж, аби ми свідомо переживали Службу Божу, прибували радісні та приходили на неї з любов’ю. Ти сказала нам також, що нам важко впровадити в життя послання, бо ми не молимося. Ти закликала, щоб ми відкрилися і почали молитися, тоді молитва буде радістю. Царице Миру, Ти безліч разів взиваєш нас, аби ми були Твоїми радісними носителями миру в цьому неспокійному світі. Твої сьогоднішні слова, щоб наше серце співало з радістю, допомагають також у розважанні над тим, як молитися серцем. Я є з вами і люблю вас безмежною любов’ю. Улюблені! Відкрийте послання і пошукайте такі слова: Я є вашою Царицею Миру і вашою Матір’ю; бо люблю вас, саме тому прагну вам допомогти… Матінко і Царице Миру, дякуємо Тобі, що Ти молишся за нас про мир: мир у наших серцях, мир у наших родинах, мир у наших прагненнях і мир на цілому світі. Дякуємо Тобі за всі свідчення про навернення, сповіді, покинуті тяжкі гріхи, призвичаєння, врятовані сім’ї, віднайдення миру в серці й родинах… впродовж усіх років у Меджуґор’ї і на світі. Амінь.

ПОКИНЬТЕ ЗЛО І ВИБЕРІТЬ ДОБРО “Дорогі діти! Сьогодні Я також з радістю є з вами і взиваю усіх вас, кохані діти: моліться, моліться, моліться, аби ви пізнали любов, яку

Дiти Непорочної

відчуваю до вас. Моя Любов є міцніша від зла, кохані діти, саме тому наблизьтеся до Бога, щоби ви відчули Мою радість у Богові. Любі діти, без Бога не маєте майбутнього, не маєте ні надії, ні спасіння, задля цього покиньте зло і виберіть добро. Я є з вами і за вас заступаюся перед Богом у всіх ваших потребах. Дякую, що відповіли на Мій заклик” (Послання від 5 липня 2015 року). Маріє! Усіх нас взиваєш Своїм закликом “Дорогі й кохані діти”, щоб ми молилися. Цей заклик – моліться – повторюєш тричі. Прагнеш, аби ми почули ці слова, перейнялися ними і відповіли на них молитвою. І щоб під час молитви ми усвідомили любов, якою живеш до нас. Саме тому так важливо, щоб ми пізнали, зрозуміли і відчули Твою любов до нас. Через те, що нас оточує зло, ми легкодумно приймаємо його, а також чинимо зло – дум-

кою, мовою, вчинками і занедбаннями. Це зло об’являється в установлених законах, а ми вибираємо тих, хто цей закон творить. Воно є в ЗМІ, суспільному житті, родинах і нашому серці. Зло стає всезагальним, вивчає нас, обезвладнює, і ми присвячуємо йому багато уваги. Зло нищить нас, бо воно є ділом сатани, а його метою є знищити все. Задля цього Ти, Маріє, Царице Миру, приходиш до нас з даром любові, бо Твоя любов є міцнішою від зла. Саме Ти, Матінко, взиваєш, щоб ми молилися, бо у молитві пізнаємо Твою любов. Під час молитви розважу фрагмент з Листа до Римлян: “Бо не роблю добра, що його хочу, а чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені” (Рм. 7, 19-20). Наблизьтеся до Бога. Прагнеш для нас глибокого зв’язку з Богом. Взиваєш нас до від-

№4(93), 2015 21

ГОЛОС МАРІЇ криття серця, шукання, активності. Про це читаємо у пророка Єремії: “І коли ви візвете до Мене та прийдете молитися до Мене, Я вислухаю вас. І коли ви шукатимете Мене, знайдете, як тільки шукатимете Мене всім серцем вашим. Я покажусь вам, – Слово Господнє, – зміню на краще вашу долю і позбираю вас з-поміж усіх народів і з усіх околиць, куди вас був повиганяв, – Слово Господнє, – і знову приведу вас на те місце, звідки вас виселив” (Єр. 29, 12-15). Ти, Матінко, найбільше з-поміж усіх людей перебуваєш біля Бога,, бо під час Благовіщення Бога віддала Йому Своє Серце, промовляючи: “Ось Я, рабиня Господня, нехай Мені станеться згідно зі Словом Твоїм”. Тоді Ти пережила велику радість у Богові, яка була висловлена у словах: “Величає душа Моя Господа і дух Мій радіє в Бозі, Спасі Моїм”. Моїм”. Глибокий зв’язок з Богом породив велику радість. Маріє, Ти прагнеш, щоб ми перебували близько біля Бога і мали з ним глибокий зв’язок. І щоб таким чином пережили (відчули), як і Ти, радість у Богові. Без Бога ми не маємо майбутнього, не маємо ні надії, ні спасіння. Задля цього ми повинні покинути зло і вибрати добро. Цим злом може бути егоїзм і зосередження уваги лише на собі, плітки, злослів’я, гнів і непрощення, погані звички і лінивство духовне, витрачання часу, марнування життя, відсутність любові до Бога і людей. Можемо дати себе звести злим

№4(93), 2015 22

духам, наприклад, духові підступності (лукавства) і брехні. Говоримо, що не маємо часу, а годинами розмовляємо по телефону, ослаблюючи себе духовно. А коли доведеться допомогти тій особі, з якою грішимо, пліткуючи, то тоді скажемо: співчуваю тобі, охоче тобі допоміг би, але не маю часу, бо… І таким чином з’являється щораз більше людей, котрим нічого вже не хочеться… А у дітей та молоді спостерігаємо духовну депресію з усіма її наслідками. Саме тому Матір Божа, дивлячись на усе це, говорить: “Покиньте зло і виберіть добро! Тому не час на лінивство, облуду і поверхневість. Потрібні динамізм, сильні рішення і дії. Сатану і зло потрібно покинути, а вибрати Бога і добро. Я є з вами. Марія є нашою правдивою Матір’ю. Бачить, як ми живемо і що з нами відбувається. Приходить, щоб нас провадити, виховувати, напоумлювати і допомагати. Є з нами. Є з нами в нашій щоденності. Це запевнення: “Я є з вами” є найвищим виявом Її Материнської Любові та піклування про нас. Це піклування і любов є конкретним захопленням та Материнською працею для нас: заступаюся перед Богом у всіх ваших потребах. Кожне Богородице Діво вимовляємо з вірою, любов’ю і силою Духа Святого, а також жваво і радісно: благодатна Марія, Господь з Тобою, благословенна Ти, бо Ти зітреш голову змія і там, де є Марія, сатана програє. З вірою і силою Святого Духа промовляймо також

такі слова: “благословенний плід лона Твого” – Ісус. На Ім’я Ісус утікають сили пекельні. Тож у кожному Богородице Діво прославляймо Ім’я Ісус Ісус,, що означає: Бог спасає. спасає Одночасно прагнім спасіння, яке Ісус нам дає, бо своїми силами не зможемо покинути зло і вибрати добро. Неодноразово чуємо, що молитва на вервиці має екзортичну силу. Сам пережив, коли екзорцист узяв вервичку, котру я тримав у руці, та поклав її на опутаного, а той почав кричати: “Забери, пече мене, пече мене!” Вже сама вервиця його пекла, а що тоді, коли у молитві на вервиці переживемо глибоку єдність з Ісусом, Сином Бога Живого, і Його Матір’ю, Марією, повної ласки. Зло буде змушене відійти! Ісусе! Віддали від кожного з нас духа злості, гніву, гніву, ненависті, непрощення, оскарження, вироку, інтриг, пихи, погорджування, марноти, лінивства, вигоди, безвідповідальності за своє життя, родину, Церкву і Вітчизну. Ісусе, нехай міць Твоєї Любові огорне кожного з нас. Віддаємо Тобі наш дух, душу і тіло, цілу історію нашого життя під Твоє панування. Нехай нас огорне Твоя перемога над смертю, гріхом і сатаною. Наповни нас Своєю Любов’ю, світлом і добром. Прийди, Духу Святий! Уділи нам сили відкинення зла і дай нам Твоє Серце, щоб ми мали в собі любов, радість, мир, терпеливість, лагідність, доброту, вірність, тихість, стриманість (Гал. 5, 22). Амінь. о. Євгеній Сьпйолик

Дiти Непорочної

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ

МАРА БЛУКАЄ СВІТОМ – ГЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ

Занепад культури, свідками якого ми є, неминучий. У центрі цього процесу перебуває усунення сексуальних норм. Англійський антрополог Дж. Д. Унвін у масштабному дослідженні “Секс та культура” встановив: чим строгіші сексуальні обмеження, тим вищий культурний рівень; чим слабші сексуальні обмеження, тим нижчий рівень культури. Ми є свідками чергового підтвердження цієї закономірності. Позбавлення сексуальності її справжнього змісту: для єднання в любові чоловіка та жінки і їхніх нащадків – це розпад сім’ї, аборт, полишення частини молоді напризволяще, СНІД, демографічна

Дiти Непорочної

криза. Адепти ґендерної революції намагаються продемонструвати, яка суспільна благодать, особливо для молодого покоління, настане після усунення всіх обмежень у задоволенні інстинктів. У 1968 році Папа Павло VІ у пророчому документі “Humanae Vitae” спробував пояснити людям правильний шлях продовження людського роду. Однак вони не захотіли чути. Папа Іван Павло ІІ сформував богослов’я тіла, тіла, щоб показати, що Бог Своїми строгими заповідями кличе людей до величного шляху любові. Папа Бенедикт XVI у своїй першій енцикліці “Deus caritas est” нагадує нам про те, що Бог – це любов і

що ерос повинен дозріти до агапе (вища форма божественної любові),, щоби наше прагнення любові) любові знайшло своє сповнення. У проповіді на відкритті конклаву 18 квітня 2005 року Кардинал Ратцінґер сказав: “Формується диктатура релятивізму, в якій ніщо не визнається остаточним, а як остаточний критерій допускається лише власне “Я” та особисті бажання”. Йозеф Ратцінґер і як кардинал, і як Папа, у своїх творах та проповідях постійно та з великим завзяттям застерігав від цієї небезпеки. Чи не варто нам його почути? “Диктатура релятивізму” – що це означає? Релятивізм – це

№4(93), 2015 23

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ філософський термін, який відображає поставу, започатковану Протагором. Грек сформулював її ще за чотири сотні років до народження Христа: “Людина – мірило всіх речей” – твердження, яке сьогодні, через два з половиною тисячоліття, претендує на роль єдино правильного. Слово “релятивізм” не викликає жодного образу. Релятивізм не носить чобіт і не розмахує прапором. У нього ніколи не було логотипу, наприклад, свастики або ж серпа і молота. Однак спричинена релятивізмом революція у людському житті сягає, вочевидь, набагато глибше, ніж будь-яка інша. Коли ми чуємо слово “диктатура”, то пригадуємо минуле, бо перед нашим внутрішнім зором постають гори трупів націоналсоціалістичної та комуністичної диктатури останнього століття. Вони не були поховані в потоці розкаяння та спокутування, в якому очистилися народи, що були учасниками тих подій. Точно відомо лише одне: ми не хочемо, щоб повторилося щось подібне, коли мільйони людей приносять у жертву владі однієї людини, для якої існує лише одна межа – смерть. Ми не хочемо такої долі ні іншим, ні самим собі. Чи існує небезпека, що з диктатури релятивізму постане диктатура, політична система, в якій людина знову перетвориться на матеріал, який буде використовуватися та витрачатися в інтересах влади? Диктатури не падають з неба, а пекло, яке вони створюють, не виникає за один день. Їм передує духовна підготовка. Світ поневолює мара – мара “ґендеру”. Майже нікому невідоме значення цього поняття,

№4(93), 2015 24

хоча воно вже опанувало умами багатьох людей і вельми вплинуло на національні та міжнародні інститути. Ґендерна ідеологія планує створити нову людину, котра серед різних свобод посідає і свободу вибору своєї статі та сексуальної орієнтації, тобто право на захцянку вирішувати, бути йому чи їй чоловіком чи жінкою, гетеросексуалом, гомосексуалістом, лесбіянкою, бісексуалом чи транссексуалом (ЛГБТ). Цей погляд на свободу та сексуальність, за згодою ООН, ЄС і більшості європейських урядів, буде вдовблюватися в розуми дітей, починаючи від дитячого садка і далі. Уже в 1999 році актуалізація ґендерної проблематики стала в політиці Німеччини Leitprinzip (керівним принципом) і Querschnittsaufgabe (завданням кожного міністра уряду). На інтернет-сторінці Міністерства науки та освіти ФРН читаємо: “Федеральний уряд затвердив політику рівних можливостей, що базується на політичній стратегії актуалізації ґендерного виміру як універсального керівного принципу і наскрізного завдання. Федеральний уряд, таким чином, бере участь у діяльності, що реалізується у цілому світі для більш ефективного проведення політики рівних можливостей”. Фасадом цієї нової ідеології є “рівність” між чоловіком та жінкою. Більша рівність приводить нібито до більшої справедливості. При цьому немає ніякого сумніву в тому, а чи дійсно-таки нав’язуване нам зрівняння того, що рівним не може бути, у змозі зробити внесок у вирішення незвичайних викликів майбутнього. За фасадом натомість ховається головний напад на моральні нор-

ми, і цим ми зобов’язані західній культурі. До 70-х років минулого століття слово “ґендер” було терміном, що вживався для розрізнення граматичного роду слів. Термін використали радикальні феміністки, котрі зазвичай входять в міжнародні організації гомосексуалістів та лесбіянок, щоб просувати ідею про те, що “стать” (ґендер) індивідуума не має нічого спільного з його біологічною статтю. За феміністками, існує не дві статі, а шість і більше, залежно від сексуальних переваг. Ґендерний вибір мав би стати панівною тенденцією завдяки діям урядів, що слідують вимогам духу часу. “Перспектива ґендерного підходу (виміру)” не визнає жодних базових чи вроджених відмінностей між чоловіками та жінками, хоча кожна клітина людського тіла – або чоловіча, або жіноча; ґендерний підхід грубо порушує та ігнорує результати нейрологічних, медичних, психологічних і соціологічних досліджень, котрі виявляють відмінність ідентичностей чоловіка та жінки, з характерною кожній статі структурою мозку, гормональним балансом, структурою психіки та соціальної поведінки. Всесвітня конференція, присвячена становищу жінок (Пекін, 1995 рік) рік) Перелом у просуванні “ґендерної перспективи” був здійснений феміністськими і лесбійськими неурядовими організаціями на Всесвітній конференції із становища жінок, що була проведена у 1995 році в Пекіні. Вони знали, що соціальна переміна не може бути реалізована без зміни лексикону. І їм вдалося замінити

Дiти Непорочної

ЦИВІЛІЗАЦІЯ СМЕРТІ слово “стать”, що означає статеву приналежність, – вражаючий стратегічний розрахунок. “Коаліція сім’ї” (“Family Coalition”) намагалася протистояти, але марно. Вона виразила протест проти підсумкового документа конференції: “Пекінська платформа дій” є прямою атакою на цінності, культури, традиції та релігійні переконання більшої частини населення світу як у країнах, що розвиваються, так і в промислово розвинутих країнах… У цьому документі відсутня повага до людської гідності, він спрямований на те, щоб зруйнувати сім’ю, ігнорує подружжя, знецінює важливість материнського інстинкту, схвалює спокусливі сексуальні вчинки, безладне статеве життя і його поширення серед підлітків”. “Пекінська платформа дій” була пізніше перетворена в закон. Невдовзі після Амстердамського договору (1999) і Ніццької хартії ЄС із основних прав (2000) актуалізація ґендерного виміру стала обов’язковою вимогою, підкріпленою колосальними фінансовими ресурсами. Аборт автоматично входить у глобальну повістку дня з актуалізації ґендерного виміру. Цілком не вражена епохальними демографічними змінами, що відбуваються, Парламентська асамблея Ради Європи 16 квітня 2008 року постановила, що у 47 кранах – членах співдружності повинно де-юре і де-факто існувати право на аборт. Культурна революція У німецьких університетах сьогодні існує 29 інститутів ґендерних досліджень – ринок, що швидко розвивається і характеризується значним ростом.

Дiти Непорочної

Дослідження ґендерного виміру добротно налагоджене на гуманітарних кафедрах і поширюється також на сусідні сфери. Ціль – скасування “патріархального і гетеро-нормативного” змісту освіти. Студенти підтверджують, що засвоєння “ґендерної перспективи” стало значущим для того, щоб успішно скласти іспити і зробити кар’єру. Окрім академічних інститутів, існує і безліч консультацій, які фінансують деякі країни або ЄС та які, готові поширювати різноманітну ґендерну ідеологію. У Німеччині центр політичного контролю сформований із федерального Міністерства у справах сім’ї, Міжвідомчої робочої групи з актуалізації ґендерного виміру та Центру міждисциплінарних ґендерних досліджень берлінського Університету імені Гумбольдта, які фінансуються міністерством. І через те, що нелегко змінити ментальність дорослих щодо форм сексуальності, які до недавнього часу підтримувалися законом та суспільством, то основний удар цієї культурної революції спрямований на нові покоління – дітей та підлітків. Декілька останніх прикладів У 2008 році Бразилія офіційно ввела у загальноосвітніх школах предмет “сексуальне різноманіття” для 1–9 класів. Президентсоціаліст Луїс Лула да Сілва об’явив “гомофобію” “самою збоченою хворобою, що будь-коли вражала людський розум”. У Відні асоціація з догляду за дітьми “Fun & Care” (“Забава і турбота”) проводить з дітьми “заняття з виховання підвищення чутливості до ґендерного ви-

міру” і навчає їх “лексикону, що відповідає ґендерному виміру”. Хлопчики на заняттях отримують кошики з косметикою та одягом для принцес, тоді як дівчат стимулюють кричати і застосовувати фізичну силу. У Берліні організація “Dissens e.V”, заснована у 1989 році, спрямована на розвиток “ґендерної демократії”, частково шляхом наміреного руйнування у хлопчиків чоловічої ідентичності. Після кількох випадків сексуальних посягань одних дітей на інших в дитячому садку Баварії головний представник міжнародної католицької благодійної організації “Caritas” поінформував стурбованих батьків про те, що діти мають право на сексуальність, мастурбацію, а також “побавитися в лікаря”. Намагатися здійснити статевий акт – це ж, нібито, нормальна справа, і вона має бути дозволеною.

“Bundeszentrale für gesundheitliche Aufklärung” (Федеральний центр здорової освіти), що підпорядковується Міністерству в справах сім’ї ФРН, розіслав 650 тисяч копій брошури для батьків “Путівник з сексуального виховання дітей”, в якому батькам пропонували сексуально стимулювати своїх дітей. Під тиском ЗМІ Міністерство у справах сім’ї було вимушене у липні 2007 року відкликати брошури. Ґабріела Кубі (Продовження в наступному номері) Використано матеріали з книги Ґабріели Кубі “Гендерна революція – релятивізм в дії”, а також матеріали з інтернетпорталу http://www.pravoslavie.ru

№4(93), 2015 25

ЄВАНГЕЛІЄ НА ВАЖКІ ДНІ

ПРОРОКИ СТАРОГО ЗАВІТУ ПРОМОВЛЯЮТЬ ДО НАС

Худ. Гюстав Доре. Сходження Мойсея з гори Синай

1. Божий Закон – закон праведності, любові та милосердя Нова радіосерія на біблійну тематику під назвою “Старозавітні пророки промовляють до нас” хоче наблизити нас до Старого Завіту, який для багатьох з нас є невідомою та незрозумілою Книгою. Наші радіорозмови мають мету показати, як за фасадом історій або пророцтв, на перший погляд застарілих і таких, які взагалі не торкаються нас, приховується Слово Бога, котрий сьогодні промовляє до нас, і котрий через це Слово хоче ввійти в наше життя. Зробимо це на прикладі пророчих Книг. Коли справа доходить до пророків, відразу на самому початку спростуймо деякі невірні погляди, які широко відомі, та їх роль у житті нації. Нам здається, що їх єдиним завданням було оповіщати майбутнє. Проте це не так. Це є правдою, що пророки багато говорять про майбутнє, але це не є їхнім єдиним чи найважливішим завданням. Їхнє головне та основне завдання стосується сьогодення. Пророки були голосом сумління в Ізраїлі, звільняли його від злуд, в яких він жив, куйовдили його помилкову

№4(93), 2015 26

думку, яку мали його королі, вищі державні урядовці, різноманітні можновладці, священики і прості люди землі про своє благочестя й охайність. Пророки нещадно вказували їм на правду про те, яким є їх становище перед Богом, якого навернення Бог від них у цю мить вимагає, та що їх чекає у випадку впертого дотримання свого переконання та дотеперішнього способу життя. Серед багатьох пророків звернемо увагу на пророка Амоса, якого – можливо – багато хто з наших слухачів навіть не знає за йменням. Це – перший пророк в Ізраїлі, чия проповідь була записана і дійшла до нас у вигляді невеликої, бо має тільки дев’ять розділів Книги. Його пророча діяльність була короткою й обмежилася, очевидно, декількома місяцями 760 р. до н. е. Передчасний край їй поклало втручання Амасії, головного священика Бетелу, який зобразив перед царем діяльність Амоса як небезпечну для держави і через це змусив його покинути простір Ізраїлю. Період, під час якого в Ізраїлі з’явився зі своєю проповіддю Амос, не був ані вируючим ані безнадійним. На обрії політичної ситуації тогочасного Близького Сходу неможливо було побачити жодних бентежних ознак. Також внутрішнє становище країни не потребувало якихось кпайніх заходів. Населення насолоджувалося процвітанням і цілком спокійно могло піддатися його розширенню. Релігійність нації, здавалося, не потребує докорів: храми завжди були повні, в народних прощах брали участь чисельні натовпи, а жертовність побожного народу могла тільки розраджувати священиків. Для поверхневого ока не було жодних причин для занепокоєння. Проте дійсність була іншою. В очах Бога Ізраїль був представлений як одна гниюча рана. Амос отримав місію від Бога, щоб цьому обраному народу сипнути правду в очі й оголосити йому, які трагічні наслідки спричинить його внутрішня гнилизна. А тепер відкриймо Книгу Амоса і погляньмо на те, що зазначено в її першому і другому розділах. Було б добре, щоб наші слухачі в цей час мали перед собою текст Книги (в другому виданні Біблії тисячоліття ми знаходимо його на с. 1068). Опустимо вступ і перейдемо до фактичного змісту перших двох розділів. Починаючи з третього вірша, у нас є низка пророцтв щодо різних народів, з якими Ізраїль був у контакті. Не важко уявити собі контекст, в якому вони були проголошені. На якійсь площі Самарії – столиці Ізраїлю, а можливо в Бетелі (який був на півночі Ізраїлю, як для нас є Чен-

Дiти Непорочної

ЄВАНГЕЛІЄ НА ВАЖКІ ДНІ стохова – найвідоміше місце прощ) – Амос промовляє, а навколо нього стоїть натовп, який уважно його слухає. Амос говорить проти Дамаска. У своїй жорстокості змолотили залізними санями Ґілеад (пор. Aм. 1:3).

1:3). Це натяк на жахливий новий винахід того часу: військові колісниці з довгими виступаючими вістрями, які, коли в’їжджали в щільний людський натовп, відтинали всім ноги. Його слухачів розпирає радість: затятому ворогові Ізраїлю дісталося за своє. Проте перш ніж вони змогли б поглинути його слова, Амос направляє вістря свого язика проти людей у прибережних філістимських містах. Через що вони стягнули на себе гнів Господа? Вони нападали на беззахисні села та міста, викрадали їхніх людей і продавали їх у рабство Едому. Жахливе попрання прав і гідності людини! Отож вогонь пожере палаци Гази (див. Aм. 1:7).

1:7). Нехай їм так буде! Третьою жертвою пророчого шмагання є Тир, відоме та багате купецьке місто, яке знаходиться на теренах теперішнього Лівану. Воно також зганьбило себе работоргівлею, та більше від цього – підступністю в недотриманні міжнародних зобов’язань, які взяло на себе. Опісля надійшла черга Едома – неприєднаної протилежності Ізраїлю... мечем переслідував свого брата і заглушив у собі милосердя, і гнів його рвав безнастанно, і він зберіг лють свою назавжди (пор. Aм. 1:11).

1:11). Також і його очікує заслужене покарання! Хто буде наступним? Ось воно! Амон! Мала войовнича невеличка державка на східному березі Йордану. Щоб розширити свої вузькі межі, нападали на своїх північних сусідів, здійснюючи при цьому жахливі звірства: розтинали животи вагітним ґілеадським жінкам (пор. Aм. 1:13) 1:13).. Серед народів, які шмагав Aмос, не бракує моавитян, їхній володар здійснив мерзенний акт: зганьбив могилу свого ворога, царя Едома, і його кістки спалив на вапно (див. Aм. 2:1).

2:1) До цього часу слухачі Амоса повністю погоджувалися з його словами та підтакували йому квапливо. З задоволенням сприймали те, що Божа справедливість виллється на їхніх сусідів-поганів і відплатить їм за все зло, яке вони зробили. У цю мить, однак, відбувається перша несподіванка. Амос починає говорити також про Юду – братню державу на півдні. Зрештою, це той же народ, вірить у того Самого Бога, зберігає ту саму релігійну традицію. В якому грісі він винен? Він відкинув Закон Ягве; не зберігав заповіді Його; його ввели в оману боввани, за якими послідували й батьки (пор. Aм. 2:4).

2:4). І той же присуд: “Я пошлю вогонь на Юду, що пожере палаци в Єрусалимі” (Aм. 2:5) 2:5).. “Це дивно, але, врешті-решт, це стосується Юди: він також у ставленні до нас не був у ладу – а не нас!”, – можливо що слухачі Амоса думають. – “Ми – щось інше!” В цю мить лунає грім з ясного неба. Амос вигукує: За три злочини Ізраїлю, або чотири рішення

Дiти Непорочної

суду не заберу! (пор. Aм. 2:6).

2:6). Також Ізраїль у ряду злочинців подібний до поган. Що ж такого він учинив? “За те, що вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців; що топчуть голови вбогих у земний порох, що крутять правом тихих, що батько й син до однієї дівки ходять, щоб знеславити Моє святе Ім’я; за те, що розлягаються при кожнім жертовнику на взятій у застав одежі та п’ють вино покараних гривною у домі Бога свого” (Aм. 2:6-8).

2:6-8). Ізраїль здійснив ці несправедливості стосовно бідних і беззахисних, ще гірше, хоча й самий колись у Єгипті був бідним і позбавленим прав, але Бог перейнявся ними, переміг могутніх аморейців і дав йому їхню землю. “Я вивів вас із Єгипетського краю, водив вас сорок років пустинею, щоб ви посіли землю Аморія” (Ам. 2:10) 2:10).. Ізраїль, що колись і сам був бідним, тепер, коли йому добре ведеться, топче права тих, що серед його громадян економічно слабкі та беззахисні. Цей гріх руйнує Ізраїль: “Ось я придавлю вас, як давить віз, накладений снопами” (Aм. 2:13). Що Бог хоче сказати нам сьогодні в цьому слові? Це питання ми завжди повинні ставити стільки, скільки разів чуємо або читаємо слова Святого Писання. Це тому, що в них є присутній Бог, який хоче сьогодні ввести нас в цю ж історію спасіння, яка була описана в Біблії. Так чому ж слово Амоса зберігає свою злободенність для нас? По-перше, тому, що нагадує нам про те, що становить суть Божого Закону. Цим є: справедливість, любов і милосердя. Амос таврує тільки та виключно гріхи, що були спрямовані проти них. Це також найважчі гріхи, що руйнують окрему людину й цілі народи. Другою річчю, завдяки якій слово Амоса залишається для нас злободенним, є роль, яку ми, християни, маємо виконувати у світі. Бо тим, чим колись для світу був Ізраїль, тепер є християни – члени Церкви. Бог співтворить з нами особливу історію Спасіння, обирає нас серед інших людей, щоби ми були народом, винятково присвяченим Йому, що має важливу місію, щоби доконати її щодо інших. Ісус каже про Своїх учнів, тобто, про християн, що вони повинні бути для світу сіллю і світлом. Однак що відбувається, коли християни – так, як Ізраїль у дні Амоса – своїми поступками припиняють відрізнятися від світу, приймають його поганське мислення, наслідуючи його вчинки, роблячи ті ж самі гріхи? Сіль, яка вивітрилася, – говорить Ісус, – надається тільки на те, щоби викинути її геть, щоб її топтали люди (див. (див. Мт. 5:13).

5:13). Перші два розділи з Книги Амоса є старозавітною версією цього топтання і відкидання. Бог нас у цьому слові попереджає, щоби і з нами так само не трапилося!

2 липня 1978 року

№4(93), 2015 27

ЄВАНГЕЛІЄ НА ВАЖКІ ДНІ 2. Ненавидьте зло і любіть добро У рамках нашої серії радіопередач “Старозавітні пророки промовляють до нас” ми вибрали маловідому фігуру пророка Амоса, щоби на його прикладі усвідомити неминущу злободенність пророків і загалом цілої Біблії Старого Завіту. Пророк в Ізраїлі ніколи не був учителем абстрактних, відірваних від дійсності істин; його діяльність завжди була глибоко заякореною в реальності життя, на яку Божий пророк кидає світло, він бачить й оцінює її так, як бачить й оцінює Бог. Пророки в житті Ізраїлю були невпинно присутнім голосом Бога, і саме цей голос не дозволяє перебувати в омані. Що стосується Амоса, то він мав викрити дві речі в Ізраїлі: його гріхи проти справедливості й милосердя та облудність його благочестя. благочестя Розглянемо тепер перше – соціальне життя Ізраїлю. Добра організація державного і суспільного життя приховувала жахливу несправедливість багатих у ставленні до бідних і цілковиту відсутність милосердя у ставленні до останніх. В одній із своїх промов, проголошених у столиці держави – Самарії, – Амос, кепкуючи, пропонує своїм слухачам з прибережних філістимлянських міст і Єгипту утворити міжнародну комісію знавців, щоби вона офіційно заявила про суспільну несправедливість, що панує серед цього народу, обраного Богом. “Оповістіть це на палацах у Ашдоді, й на палацах в Єгипетському краю, і скажіте: Зберіться на горах Самарії і гляньте на величезне в ній безладдя й утиски посеред неї! Вони не знають діяти чесно, – Слово Господнє, – вони громадять насильства і здирства у своїх палацах” (Aм.

3:9-10).. Деінде Амос є більш конкретним, показуючи, з 3:9-10) одного боку, безтурботність і розкішне життя магнатів і багатих купців, а з іншого, злидні й несправедливості, що повинні терпіти економічно слабкі. “Горе безжурним на Сіоні та безпечним на горі самарійській, значним у першому з народів, до яких дім Ізраїлю приходить... Ви віддаляєте день лиха й наближаєте насильства осередок. Вилежуєтесь на слонових ложах і розтягаєтесь на їхніх постелях; їсте собі ягнят з отари та телят із хліву. Кричать під звуки гарфи, вигадують собі, немов Давид, музичне знаряддя. П’ють вино в великих чашах, намащуються мастьми вельми дорогими і над руїною Йосифа не вболівають” (Aм. 6,1, 3-6) 3-6).. Іншого разу Амос так дорікає своїм слухачам: Слухайте це, ви, що раді б бідного пожерти і вигубити вбогих краю, кажучи: “Коли мине той новий місяць, щоб нам продати хліб наш? І субота, щоб нам засіки відчинити, і, зменшивши міру й збільшивши ціну шекля, невірною вагою шахрувати? Щоб нам купити бідолах за гроші, вбогого за пару капців, продати висівки пшеничні?” (Aм. 8,4-6).

8,4-6). Ось образ ізраїльського суспільства: хто колись заробив свої гроші в ньому, той ціпко тримався за них. Для збільшення

№4(93), 2015 28

багатства коїли шахрайства в торгівлі, підробляли міри та ваги, продавали ґанджовитий товар; святковий відпочинок – свята установа їхньої віри – вважався марною тратою часу. Предметом торгівлі була навіть жива людина; з-за дрібних боргів бідні мусили платити свободою та йти на примусову працю до багатих. Для цих знедолених громадян Ізраїлю в країні не існувало жодної інстанції, яка приймала би їх під захист, тому що суди та офіційне вимірювання справедливості, що здійснювалося біля воріт міста, була на боці багатих. Про цю болючу проблему також часто говорив Амос: “О ви, що обертаєте у полин правосуддя і що кидаєте на землю справедливість!.. А вони ненавидять суддю у брамі, бридяться тими, що говорять правду. Тому, за те, що топчете вбогого й здираєте хабар із нього хлібом, ви, збудувавши з тесаного каменя доми, – не будете в них жити; ви насадили виноградники препишні, але вина з них не будете пити... Бо я знаю, яка їх безліч – тих переступів ваших, і які великі гріхи ваші; ви, що утискаєте праведника, що берете викуп, і відпихаєте убогого при брамі… Ненавидьте зло, любіть добро, встановіть у брамі справедливість, – може, Господь, Бог Сил, змилується над решткою Йосифа” (Aм. 5,7, 10-12,15). Перервемо в цій точці огляд соціальної розмови Амоса і замислимося на мить про те, що Бог через ці важкі слова сьогодні хоче нам сказати. На мою думку, єдиною підставовою істиною є те, що любов, милосердя і справедливість становлять основу релігії, є її серцем і зіницею ока. Три з них підсумовують усі Заповіді Божі, до любові повинні прямовувати всі релігійні практики. Ось точка, в якій релігія, що Богом була об’явлена – насамперед Старий Завіт, а тепер християнство – мусить бути відмінною від усіх інших ідеологій цього світу. Коли ми чуємо “любов”, «справедливість», поквапно киваємо головою, бо в підсвідомості доспівуємо собі: “... щоби мене інші любили; щоби ніхто не розтоптав моїх прав”. Євангеліє Ісуса стверджує щось інакше! “І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само” (Лк.

6,31).. Не заподіюйте іншим несправедливості, любіть 6,31) інших! А якщо ці інші роблять нам погано, якщо топчуть наші законні права? У цій точці християнство починає бути революційним і відмінним від усього іншого в цьому світі, але також зумовлює наші заперечення. Послухаймо фрагмент Нагірної проповіді “Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?” (Мт. 5,46-47).

5,46-47). І ще: “Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб. А Я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву

Дiти Непорочної

ЄВАНГЕЛІЄ НА ВАЖКІ ДНІ щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві. Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся” (Мт. 5,38-42).

5,38-42). Скажімо це собі безсумнівно: любов, про яку тут говориться, зрікається від захисту своїх слушних прав, мовчазно бере на себе несправедливості, які інші роблять проти нас. Така любов є осердям християнства. Тому, хто в цю мить мислить так: “Це неможливо, це нелюдяно, це не в пророка Амоса або в одного з пророків”, – потрібно відповісти: “Це вірно, цього ще не має в Пророків; але вірно також і те, що вони не мають останнього Божого Слова на цю тему. У громадських виступах Амоса розпочинається лінія, яка далі розвиватиметься в пізніших Книгах Старого Завіту і яка буде увінчана в словах і ділах Ісуса Христа. А Ісус Христос показав нам таку любов у Самому Собі. Наш гріх, віроломство всіх нас, впало на Нього, і Він не скинув його з рамен, а взяв його на Себе. Розбитий нашою несправедливістю, Він охоче помер на Хресті, та помираючи, не паплюжив нас, а виправдовував: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Лк. 23:34).

23:34). Така була любов Ісуса Христа; такою мусить бути також любов християн, якщо таке християнство не має бути просто порожньою етикеткою. Такої любові, яка простягається так далеко, не має ніде на світі; ніхто не є здібним до неї; бо так любить тільки Христос і той, в якому живе Христос Христос.. Той, в якому живе Ісус Христос, власне є християнином. Тому така любов не є результатом наших зусиль, вона є природним і спонтанним результатом нашого перебування з Ісусом Христом і нашої тривалої інтимності з Ним. Чи є у нас така любов? Чи, взагалі, розуміємо її? Чи, може, ми не кажемо разом з цілим світом, що така любов є нісенітницею й недоречністю? Це було б ознакою того, що в глибині серця ми ще не навернулися у християнство. І тоді сьогоднішнє слово Амоса закликає нас до навернення: “Ненавидьте зло, любіть добро!” (Aм. 5, 15).

15).

9 липня 1978 року 3. Бог гидує лженабожністю У шістдесятих роках VIII століття до нашої ери Ізраїльське суспільство, до якого був посланий пророк Амос, було суспільством здоровим і процвітаючим. Однак це було лише зовнішнє враження. Насправді його пишне існування руйнував зсередини смертельний рак гріха. Амос прийшов, щоб розкрити його. У своїх сміливих виступах він таврував нещадні злочини Ізраїлю в суспільній сфері. У цьому народі не було справедливості, милосердя і любові. Усі правила правового співіснування руйнувала нестримна хіть до грошей; хто посідав ліпший початок і сильніші лікті, наживав у цих

Дiти Непорочної

змаганнях щораз більший талан, також стаючи щораз байдужішим до того, що все це відбувається за рахунок бідних і побудоване на їхній кривді. Насилля та сила стали неписаним законом. Трибунали – офіційний вимір правосуддя – припинили бути місцем, де панує закон; в них вигравав той, хто більше заплатив. Найтрагічнішим у всьому цьому було те, що суспільна несправедливість (її конкретні прояви ширше описані нами в нашій попередній популярній лекції) стала в очах народу чимось нормальним. Ніхто не відчував яких-небудь докорів сумління через це. Навпаки, всі жили з переконанням, що Бог цілком мусить бути задоволений Своїм обраним людом. Хіба добробут, якого так легко сьогодні досягти, а також тривалий внутрішній і зовнішній мир не є найкращим свідченням Його благословення і схвалення? Однак у цьому відчутті, що все гаразд, найбільше утверджувала ізраїльське суспільство його релігійність. У ті часи ніхто не міг сказати, що Ізраїль, в цілому, замало релігійний. Усі ходили до святинь у приписані дні; їхні мури тремтіли від гучного співу набожного люду; вівтарі невпинно спливали кров’ю тварин, яких складали в жертву; три рази на рік – у свята, визначені Законом, – до найвідоміших святинь у Бетелі, Галгалі і Дані з усіх-усюд плинули потоки прочан, яких ніс релігійний запал. Що ж спричиняло невдоволення, яке мусив би мати Бог? Адже Його люд бездоганно виконував усі так звані релігійні обов’язки. А все ж!... В одне з великих свят, коли Бетел – королівське народне святилище – був вщерть сповнений прочанами, Бог послав туди Амоса зі словом, яке мусило приголомшити всіх його слухачів. Дослідження, цього дивного тексту, які здійснили вчені, дозволяють нам відтворити ближчі обставини, в яких, ймовірно, ця промова була виголошена. Отож у рамках староізраїльських паломницьких урочистостей була така мить, в яку один зі священиків або офіційних храмових пророків в Ім’я Бога виголошував коротку катехезу, яка була літургійною відповіддю Бога на поточні внутрішні проблеми прочан, на притаманне їхньому серцю запитання: “Чи Бог також задоволений тим, що я прийшов сюди, й тим, що я тут роблю?” Ми можемо припустити, що ці проповіді були, як правило, сповненими похвал саможертовності й зреченню жертв прочан; повні запевнень, що уподобання Боже спочиває на них. Тоді священика, призначеного виголосити цю катехезу, мусив випередити Амос, який в Ім’я Бога – наче Сам Бог промовляв через його вуста – сказав здивованому люду: “Мені осоружні, Мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори Мені не до вподоби. Хоч ви Мені й принесете всепалення та ваші хлібні жертви, Я їх не прийму. На ваші мирні жертви з годованого скоту Я й не погляну. Усунь від Мене твоїх

№4(93), 2015 29

ЄВАНГЕЛІЄ НА ВАЖКІ ДНІ пісень гомін! Гри твоїх гарф Я слухати не хочу. Нехай тече, неначе води, справедливість – і правда, як ріка потужна” (Aм. 5,21-24). Культ Ізраїлю в Божих очах став огидою. Не тому, що сам культ був чимось неприємним Богові, адже він виник з Божої Волі, та й те, що Ізраїль робив у цій галузі, робив із послуху Закону, який він отримав від Бога. Причиною відторгнення літургійного служіння Богу Ізраїлю також була недбалість у цій галузі: опущення літургійних наказів чи недотримання форми, яка в них була приписана. На цю тему Амос не сказав ані слова. В ізраїльському культі не вистачало зв’язку з життям. Адже справедливість повинна виступати з берегів, як вода, і правота вилитися, як потік, що ніколи не висихає. Благочестя Ізраїлю не приносило плід у вигляді любові та справедливості в міжлюдських стосунках А якщо воно не зумовлює цього, то припиняє бути виявом шани до Бога і перетворюється в Його набирання, в Його образу. Культ перероджується у гріх, богохульство! Ми не можемо вмістити це в голову, але це рівняння (культ прирівнюється до гріха) Амос виразно доконав при іншій нагоді. Це ще раз відбулося в Бетелі тоді, коли там і до інших ізраїльських святилищ, таких як Галгал на Йордані, плинули зі всіх сторін численні юрби прочан. Усі знали, що їх там чекає: уділ у жертві спільноти ранком наступного дня після прибуття, яка називалася по-єврейськи зебах; вона завершувалася жертовним бенкетом, що запевняв участь у житті Бога; під час цього бенкету можна було наїстися стільки чудового м’яса! Третього дня – під час такого ж чудового жертовного обряду – складали принесені зі собою десятини. Наступні дні були призначені для того, щоб представити так звані похвальні жертви та інші, названі добровільними, бо не стосувалися жодним наказом, походили тільки від жертовності й набожності поодиноких осіб. Тут можна було відзначитися, показати іншим, скільки у вас є. Однак перед розгортанням цієї чудової програми, прочан очікувало урочисте привітання біля воріт святині від когось зі священиків. Це привітання, що мало професійну назву тора тора,, тобто повчання, вже напередодні дзвеніло у вухах прочан добре відомими та щорічно повторюваними висловами, наприклад, такими: “Увійдіть до святині та отримайте тут справжнє життя від Бога; здійсніть тут благоговійно всі чини поклоніння (і тут наступав їх детальний перерахунок), бо це подобається Богові; цим ви забезпечите собі Його благословення”. Однак, того дня біля входу до святині, на підвищенні, звідки зазвичай виголошували ці вітальні промови, жоден священик не стояв. Його місце зайняв Амос, який так промовив до прочан, присутніх навколо нього: “Ідіть у Бетел і грішіте, та у Гілгал – гріхи помножте! Приносьте ранком ваші жертви, що три дні – ваші де-

№4(93), 2015 30

сятини. Паліть закваску в подячну жертву, кричіть про добровільні дари на все горло, бо ви так любите, о діти Ізраїлю, – Слово Господа Бога” (Aм. 4,4-5). Що це було? Адже це пародія на традиційний виступ! “Увійдіть у Бетел та пізнайте тут життя”, – завжди казали; а Амос сказав: “Увійдіть і грішіть!” Окрім того, це безперервне наголошування: ваші жертви, ваші десятини; адже це Божі жертви, так їх доти постійно визначали. І це жорстоке кепкування: “Бо так вам подобається, сини Ізраїлю”. Священик завжди завершував словами: “Бо це подобається Богові”. Що це означає? Чи Амос дозволяє собі блюзнірство? Ні! Цього разу це дійсно віщування Господа Бога, Бога Ізраїля. На таку оцінку заслужив ізраїльський культ в очах Бога. Адже це був культ, який не зумовлював жодних змін у житті; він не утверджував царювання Бога над життям і серцем людини; цей культ припинив бути виявом послуху Божій Волі в поведінці. В Ізраїлі існувала прірва між релігією і життям; ці дві галузі не зустрічалися в жодній точці. У таких обставинах для людини релігійність легко стає зручним беззаперечним свідченням непричетності до деяких протизаконних дій, та дає їй облудне відчуття безпеки; замилює їй очі, створює примарне враження, що врешті вона в очах Бога є порядною, дає йому самовтіху. Таким способом непомітно Бог припиняє бути серцевиною культу; в його центр знову входить людина. У ньому вже відсутнє богошукання; є шукання самого себе. Отож культ, часто мимоволі, перероджується в гріх. Сьогоднішнє Боже Слово цілком не втратило свого значення та сучасності. Також і ми візьмімо його собі глибоко в серце. Ставлюся до нього, як до дзеркала, що дозволяє нам перевірити правдивість нашої польської релігійності, яку так сьогодні вихваляють у світі. Це великий Божий дар, і ми не повинні дозволити її вирвати. Однак саме для її збереження та зміцнення її слави, ми не повинні боятися хороброго та безжалісного протистояння сьогоднішньому жорсткому слову Амоса, щоби наша побожність не співіснувала в нашому житті з культом грошей, особистим впливом, з вічним питанням: “А що я з того матиму?”, з нещадністю у ставленні до інших, з відсутністю співчуття і розуміння слабких і грішних, з непрощенням травм; словом, з поведінкою, в якій не має нічого спільного з Євангелієм. Бо тоді це була б облудна побожність! “Мені осоружні, Мені обридли ваші свята; ваші врочисті збори Мені не до вподоби. Усунь від Мене твоїх пісень гомін! Гри твоїх гарф Я слухати не хочу. Нехай тече, неначе води, справедливість – і правда, як ріка потужна” (Aм. 5,21, 23–24).

16 липня 1978 року о. Альфред Холєвінський Далі буде

Дiти Непорочної

НАМ ПИШУТЬ

“ОДНАК З ЦІЄЇ ГОРИ ТАК БЛИЗЬКО ДО БОГА!”

“Дорога редакціє, я проживаю в селі Мостиського району. Ви, напевно, розумієте, що жити в селі непросто, особливо, щоб провадити глибоке духовне життя. Єдиною відрадою є недільне Богослужіння та читання духовних книг. Віднедавна я почала їздити на прощі у Страдч. Чи не могли би Ви хоча би коротко розповісти про це святе місце, як зародилася ця практика? Хто допоміг у зведенні Хресної Дороги у фігурах?” З повагою Ірина М. Історія Страдча нерозривно пов’язана з терпінням і жертвою, починаючи з 1243 року, коли на село Стрілиська (перша назва Страдча) напали татари і біля входу до печери повбивали монахів, а людей, які сховалися у печері, подусили димом від вогню. Відтоді спалені Стрілиська отримали назву Страдч. Напередодні війни до пароха села о. Миколи Конрада завітав о.-д-р Гавриїл Костельник зі стигматичкою Настею Волошин. Вона подарувала

Дiти Непорочної

о. Миколі Конраду темно-вишневі ризи. Отець Конрад взяв їх, поцілував і запитав у неї: “То що я маю загинути мученичою смертю?” Проте Настя мовчала, тільки печально дивилася на майбутнього мученика. 26 червня 1941 року від рук відступаючих енкаведистів мученичою смертю загинули о.-д-р Микола Конрад та дяк Володимир Прийма. У 30-их рр. у Страдч прийшов новий парох – о. Николай Вояковський, у минулому військовий капелан січових стрільців. Отець Вояковський у короткому часі став справжнім фанатиком (в доброму розумінні цього слова) своєї парафії та її історії, зумів привернути увагу суспільства та Церкви до Страдецьких печер. Він, разом з відомим українським археологом Ярославом Пастернаком, дослідив печери та урочисто перезахоронив знайдені там останки отців-монахів. Отець Николай Вояковський написав книжечку про Страдч та побудував у 1936 році Хресну Дорогу. З цією метою ревний душпастир того ж року поїхав у Ватикан і отримав від Папи Пія ХІ Грамоту про те, що Страдецька Хресна Дорога отримує статус Єрусалимської Хресної Дороги, а це означає, що тепер кожний паломник може отримати повний відпуст гріхів у будь-який день тижня, строго дотримавшись церковного припису щодо участі у Службі Божій, Сповіді та Причасті. Ось як про це писав о. Николай Вояковський у часописі “Лицарство Пресвятої Богородиці” у вересні 1936 року. Текст подаємо мовою оригіналу: “У тому часі, як оте число “Лицарства” друкується на машині, відбувається (в навечер’я Успення Пресвятої Діви) посвячення хрестної дороги (“Кальварія”), основаної на прохання місцевого пароха на Страдецькій горі за дозволом Апостольської Столиці. Відтепер можна доступити у Страдчу такого відпусту, якого б доступили прочани, відбуваючи хрестну дорогу в Єрусалимі. Це, без сумніву, велика ласка для парохії і прочан. Думаємо, що кожний, в кого тільки буде змога, хто любить Пречисту, хто бажає Її помочі, не забуде відвідати Страдч й Страдецьку Матір Божу”. Окрім Страдецької Єрусалимської Хресної Доро-

№4(93), 2015 31

НАМ ПИШУТЬ

ги, українці мали ще таку ж саму у Пацлаві (біля Перемишля),, відому як Пацлавська Кальварія, яка Перемишля) складалася з 28-ми стацій. Останнім українським парохом у Пацлаві був о. Йосиф Маринович. Однак жителям Страдча недовго довелося втішатися своєю Єрусалимською Хресною Дорогою. З другим приходом на наші землі радянської влади у 1944 році розпочалися трагічні дні для нашої Церкви та народу. Влада зняла Хрести на стаціях і, здавалося, що це вже кінець. Але те, що є в планах Божих, не завжди є зрозумілим для сучасників. Тепер уже очевидно, що Боже Провидіння приберегло Страдч на ці останні часи. З легалізацією у 1988 році Української ГрекоКатолицької Церкви, про яку заповідала Матір Божа у Грушеві в 1987 році, Страдч поступово почав вставати з колін. Цей процес був дуже болісним, а деколи просто драматичним. Особливу роль у поверненні Страдецької церкви Успіння Пресвятої Богородиці в лоно УГКЦ відіграв о. Василь Ковпак, який зумів організувати свідомих парафіян у повноцінну церковну громаду. Спочатку вони збиралися у печері й там відправляли Службу Божу. 27 серпня 1993 року, вночі, була проведена перша Хресна Дорога під проводом католицьких священиків, а 31 грудня 1993 року греко-католицькій громаді був повернений храм. Так розпочалося нове життя на Страдецькій горі. Першим парохом став о. Степан Здобиляк. Страдецька гора пам’ятає багато

№4(93), 2015 32

історичних подій, які відбулися на ній. Так 21-29 жовтня 1933 року Отці Василіяни провели першу релігійну місію. Серед місіонерів був знаменитий проповідник о. Іриней Назарко, ЧСВВ, який дуже полюбив Страдч і неодноразово сюди приїжджав. Другу святу місію у Страдчі також провели Отці Василіяни 19-22 червня 1994 року. У ній взяли участь о. Василь Зінкько, ЧССВ, о. Петро Бальцар, ЧСВВ з Аргентини (родом зі Страдча), о. Василь Ковпак, ІІІ Чин ЧСВВ. Під час цієї місії були проведені і Хресні Дороги. Так розпочалася хода на прощу до Страдча спочатку на празник Успіння Матері Божої, а згодом, починаючи з кінця 90-х років ХХ ст., коли на цю Святу гору Марії прийшла молитовна група зі Львова (церква св. Андрія) на чолі з Михайлом Заблоцьким. Саме з цього часу Страдч поступово із провінційного відпустового місця набуває всеукраїнського значення, а згодом і світового. Тепер про Страдч знають на всіх континентах світу, а тоді не все було так просто і легко. Молитовній групі п. Михайла Заблоцького довелося декілька років ходити на Хресну Прощу до Страдча, переносити насмішки, недовір’я, але завдяки самопожертві та глибокій вірі вона змогла все це пережити і довести, якою реальною і дієвою, сильною і натхненною може бути наша молитва, молитва простих християн до Отця Небесного за заступництвом Матері Божої, за посередництвом душ у Чистилищі. Однак духовний початок цієї Хресної Прощі розпочався не в Страдчі, а в Дорі, біля Яремча. Троє прочан зі Львова Михайло Заблоцький, Стас Вільчек і п. Зоряна приїхали до о. Порфирія (1906-2001р.) у Дору, в монастир св. Іллі. Отець Порфирій (в миру Петро Чучман, уродженець с. Унева Перемишлянського району) був відомим на цілу Галичину ісповідником католицької віри, прозорливим старцем, екзорцистом. Саме він розказав прочанам зі Львова про цю Святу гору мучеників у Страдчі та про те, як їм потрібно здійснювати прощі на це святе місце, а також уділив своє благословення на виконання цієї місії. Прозорливий старець сказав їм, щоб вони цілу Хресну Прощу та Хресну Дорогу Ісуса жертвували Отцю Небесному за заступництвом душ у Чистилищі. Він наголосив, що якщо все будуть жертвувати через душі в Чистилищі, то ті будуть заступатися за нас перед Божим Маєстатом,

Дiти Непорочної

НАМ ПИШУТЬ і ми все вимолимо з допомогою цих душ. Згодом ця побожна практика лягла в основу книжечки “Страдч: Хресна Проща” (релігійне видавництво “Добра книжка” у Львові). Невдовзі з легкої руки п. Михайла Заблоцького зародилася ідея побудувати Хресну Дорогу у фігурах. Він з п. Богданом Лук’янським і побудували цю прекрасну Хресну Дорогу. Пригадую, як напередодні посвячення фігури Ісуса Христа на І стації (скульптор Юліан Савко) 27 липня 2003 року, ми приїхали у Страдч з Єпископом Станіславом Падевським. Єпископ Станіслав був надзвичайно захоплений красою Обличчя Спасителя. Він підійшов до фігури Ісуса, поклав свою руку на неї і промовив: “Я, Ієрей Римо-Католицької Церкви, владою, даною мені Апостолом Петром, благословляю цю подобу Ісуса на служіння Богові та людям”. Так, саме так – на служіння Богові та своєму народові прийшли до Страдча перші апостоли Святого Хреста (Михайло Заблоцький, Стас Вільчек, п. Зоряна, с. Серафима та багато інших), щоб понести людям, насамперед, живе і правдиве Слово Боже, яке й сотворило на цій Святій горі справжнє чудо, а саме: навчило людину відкривати своє серце Богові, діланню Святого Духа; допомогло християнам пізнавати красу і важливість Служби Божої, Сповіді, Причастя, посту й молитви, тобто, стало преображати серце християн і подарувало їм особливе відчуття духовної радості…

Дiти Непорочної

Усе це, разом узяте, й перетворило цю прощу на всенародну і вкотре довело просту істину, що Богові найбільше потрібні наші розкаяні, сокрушенні духом серця. Особливе місце у цій новій практиці займала молитва, постійна думка, жертовне прагнення допомогти душам у Чистилищі за посередництвом Матері Божої, Яка є нашою Заступницею, Неустанною Поміччю і постійно заступається перед Богом за нас, благає і шукає виправдання, спасіння для кожного з нас, бо як і Її Син, Ісус, перейшла цілу нашу людську хресну дорогу та зрозуміла нас цілковито. До речі, Хресна Дорога Марії розпочалася ще задовго до Хресної Дороги Її Сина. За свідченням душ з Чистилища та Неба візіонерці Анні Жертва Ісуса на Голгофі звершується з особливою силою у Велику (Страстну) П’ятницю П’ятницю.. Це день Великого Посту, в який наш Спаситель виборов для душ з Чистилища Небо, а також і для нас, людей земних, людей усіх епох – Небо Небо,, в якому ціною Своєї Муки здобув для нас право участі у Своєму Щасті. Чи ми коли-небудь зрозуміємо, якої любові та якого співчуття треба було, щоб дати Себе так замордувати? Аби віддати Себе так цілковито і безкорисливо в руки безжалісної та жорстокої маси катів, знаючи все наперед? Аби зіштовхнутися з погордою, ненавистю, цинізмом, обманом, підлістю чи людською байдужістю, садизмом, зрадою і цілковитою відсутністю подяки тих багатьох, хто безпосередньо користав з Його ласки? Ісус на Собі зазнав усі прояви зла, на яке спроможні тільки люди. Сьогодні всі, хто прийме Його Жертву, хто звернеться до Нього з просьбою про спасіння, поміч, звільнення, будуть відразу ж вислухані. Це великий день людства – день звільнення, день спасіння. Звершення на землі видимо нечуваної Любові Бога до нас, день, в якому Він нас переконав, як любить нас! Запроси на цю Хресну Дорогу у Велику П’ятницю всіх своїх померлих, “які ще очищаються”, щоб вони і ми (паломники на цій долині сліз) могли духовно поєднатися і простити одне одному всі провини; щоб ми могли побачити у цій вражаючій правді, як виглядає Мука нашого Господа; щоб цей образ нескінченної Любові та Жертви пробудив таку любов, такий великий жаль за всі дії та думки, позбавлені любові до Нього (Ісуса); за кожний момент життя, в якому не служилося Йому, а собі; за кожну

№4(93), 2015 33

НАМ ПИШУТЬ

думку і слово, які відкидали Його Милосердя; щоб цей жаль, біль і найглибше співчуття очистили їх і нас та зробили нас здатними до прийняття Його Любові та Щастя, яке Він дарує нам… Коли бл. Микола Конрад разом зі сім’єю приїхав на Страдецьку гору, то теща почала скаржитися йому, мовляв, куди ти нас завіз: у глухе село та ще на таку високу гору! На це о. Конрад відповів: “Однак з цієї гори так близько до Бога!” І це правда, всі прочани які приходять на прощу до Страдча, усі жертводавці, на кошти яких була зведена ця прекрасна всенародна Єрусалимська Хресна Дорога, стали ближчими до Бога. Тож нехай Отець Небесний благословить усіх вас, хто приходить на це велике святе місце мучеників в Україні!

P.S. Єрусалимську Хресну Дорогу у фігурах звели львівські скульптори: Юліан Савко, Ярослав та Володимир Лози. ЖЕРТВОДАВЦІ ТА ОРГАНІЗАТОРИ будівництва Єрусалимської Хресної Дороги, печерного храму, гроту, криниці у Страдчі, джерела біля с. Поріччя:

І. Управління протидії злочинност і у сфері економіки УМВСУ у Львівській області: Лук’янський Б.Б., Галаз Р.І., Щур Б.В., Рудницький О.В., Пісний В.М., Сподаренко С.В., Кудлак А.Б., Каратата М.Г., Ільчишин В.Д., Онищенко А.О., Тесля М.М., Білоус В.Т., Підгаєцький В.І., Пегетяк С.С., Скидан П.Г., Фостяк М.І., Парасюк Г.М., Чулик М.І., Бушко І.М., Петрик І.Я., Жемела Б.І., Чулівський А.М., Телиця В.В., Чума Б.Р., Попський В.І., Шутяк Л.С., Марчишин О.А., Богданов М.М., Ворона І.З., Полевий

№4(93), 2015 34

П.О., Мартиняк М.М., Григлевич І.В., Куривчак С.В., Підсарочий В.П., Недовіз І.З., Горак О.С., Завійський Я.Я., Яськів Ю.І., Ворона І.З., Кухарський І.М., Мудь Р.В., Скіра Р.В., Феценець В.Н., Кобилко В.І., Цап І.Я., Лісовий А.В., Петунін Е.Г., Добрянський З.В., Масловський О.Ю., Ярошенко Д.П., Дума В.Р., Максимов В.В., Іваха В.О., Логін В.В., Титуса В.Ф., Шутяк Л.С. ІІ. Керівники підприємств, організацій, товариств, приватні підприємці, митники, прочани з України, та інших держав світу: Заблоцький М., Брезіцький Р.О., Шаловило О., Будз І, Голубка В., Свідрак А.М., Тринцолин Я.І., Галушка В.П., Горбань Р.В., Демський М.Е., Кушла З.В., Котеляк П.П., Будинський З.К., Срібний В.М., Сохнацький С.С., Данилків М.І., Пивоварник М.М., Полуситок В.М., Юрчак Р., Попівняк М.С., Бокало І.В., Гаврик А.О., Лозинський В.Ф., Когут В.С., Михайлів В.І., Новосілецька Н., Турчин Б.Д., Пельц М.С., Кавецький Ю.Т., Балуцький М.Я., Фіца О.В., Лиса П.Й., Писарчук П.І., Сулим З.Я., Щур І.Г., Щур Р.Я., Ліскевич І.Я., Катерина В.П., Бахурський В., Мельник Л., Козак Т.Р., Мочарський Н.С. Йосиф Воробець Подані світлини з Єрусалимської Страдецької Хресної Дороги

*** Слава Ісусу Христу. Дорога редакціє “Діти Непорочної”. Через ваш журнал я хочу щиро подякувати Отцю Небесному, Ісусові Христові, Духу Святому, Матінці Божій та Святому Йосифові за вислухане моє прохання в молитві до Св. Йосифа в березні. Це прекрасне набоженство до цього Святого, який опікувався Самим Дитятком Ісусиком та Його Матір’ю Марією. Люди моліться до Св. Йосифа, і Він обов’язково буде опікуватись вами. Мені соромно, але лише тепер я по-іншому дивлюсь на образ “Божої Родини”. Нехай Отець Небесний, Ісус Христос, Матінка Божа і Св. Йосиф простять мені, що я із запізненням виконала обітницю. п. Любов Івано-Франківщина

Дiти Непорочної

ТАКІ ЛЮДИ НЕ ПОМИРАЮТЬ…

11 липня 2015 року на тридцять дев’ятому році життя, борячись із важкою недугою, відійшла у вічність Наталя Назар. Вона була нашим Другом і дуже сумлінною й принциповою працівницею у Божому Винограднику. Про це свідчать її книжки і статті. Не знаю, як їй вдавалося поєднувати вчительську працю з просвітницько-духовною, однак виходило гармонійно. Лише доповнювало її просвітлену натуру. Без пафосу і перебільшення кажу: Наталя була і залишається дитиною світла. Такі люди не помирають, вони лише відходять у Світло, знявши перед тим усе земне і темне із себе. Бо Бог є Світло. Живий і пульсуючий Життям Вічним. І ось настала хвилина, коли Наталя мусила відійти у Світло, бо Воно її покликало. Мужньо і не вагаючись, відкинувши те, що називається смертю (за земними мірками), Наталя поспішила в обійми Творця. Нам, тим, хто залишається на цій долині сліз, важко і сумно стає на серці, коли нас покидають Такі Люди, молоді й повні енергії. Але ж то наші Ангели! Ті самі, що супроводжуватимуть Ісуса Христа під час Його другого Приходу. Час наступає: Бог збирає Своїх Ангелів. А ми залишаємося з її близькими і рідними у співчутті і сльозами в очах… Роман Брезіцький

Худ. Людовіко Карраччі (1555 – 1619). Візія Святого Франциска Асизського

На 1-й ст. обкл. Худ. Антон Еберт (1845–1896). Образ Діви Марії з Дитятком Ісус. На 4-й ст. обкл. Худ. Рауль Берзоса. Образ Тріумфу Непорочного Серця Марії. Передруки і переклади дозволено подавати з вказівкою на джерело. Редакція має право скорочувати та редагувати надіслані матеріали, рукописи та фотоматеріали не повертає.