Фото Романа РАТУШНОГО
МАЙСТЕР-КЛАС чі зв’язки. Усе це сприяло просуванню моєї музики на Заході. – Чим саме збагатили вас британські студії? – Багато чим. Перший досвід роботи в галузі сучасних електронно-музичних технологій, перше знайомство зі сферою кіномузики (складовою аспірантського курсу), можливість участі в різноманітних проектах, таких, наприклад, як танцювальний, що передбачав співпрацю зі студентамихореографами Лондонської школи сучасного танцю. Та й узагалі мені було цікаво довідатися, якою є освіта на Заході, пізнати величезний шар нової для мене музики – британської, європейської. – Зараз, коли ви певним чином віддалені від зарубіжних друзів, у вас менше контактів із закордонними виконавцями? – Так. Але ситуація компенсується, наприклад, одеським міжнародним фестивалем «Два дні й дві ночі нової музики», на який з’їжджаються виконавці з різних країн світу. І я, зі свого боку, по можливості сприяю тому, щоб фестиваль відвідували іноземні артисти й композитори. Зокрема, нашим гостем був мій друг, композитор і директор фестивалю у Японії Фуміо Тамура. Багато років я співпрацювала зі швейцарським ансамблем «Амальтеа». Вони не раз виконували мої твори в Німеччині, Швейцарії, Чехії, а також в Україні – Одесі, Києві. З останніх творчих контактів можу відзначити знайомство з австрійським співаком Рупертом Берґманом. Я йому подарувала свій компакт-диск і, прослухавши його, Руперт попросив написати для нього твір у жанрі міні-моноопери або вокального циклу. В результаті з’явилися «Відблиски втомленого поп-стару». – На яких зарубіжних фестивалях виконувалася ваша музика? – Я кілька разів представляла Україну на «Світових днях нової музики» у Люксембурзі (2000 р.), Гонконзі (Китай, 2002 р.), Берні (Швейцарія, 2004 р.), Швеції (2009 р.), Загребі (Хорватія, 2011 р.). Такі фестивалі проводить Міжнародне товариство сучасної музики (ISCM), штаб-квартира якого знаходиться в Амстердамі (Нідерланди). Щороку ця організація влаштовує фестиваль в одній із країн світу, при цьому кожна країна-учасниця презентує на ньому музику свого національного композитора. Також етапними для мене стали великі міжнародні форуми – 48-ма Венеціанська бієнале (Італія, 2004 р.) і «Florilege de Tours» (Франція, 2006 р.). – Хотілося б простежити ваш творчий шлях із якогось старту… Чому вирішили стати композитором? – Я з дитинства мріяла займатися музикою. Батьки мої дуже музикальні, хоч і не
музиканти за освітою. Мама дотепер любить слухати музичні радіопередачі, знає імена всіх композиторів, теми опер, симфоній. Тато чудово співав. У нашому домі завжди звучала музика, і мені у ранньому віці прищепили любов до неї. Я прагнула навчитися грати на фортепіано – його купили, коли мені виповнилося п’ять. Ставлення до інструмента у мене сформувалося унікальне – як до священного предмета. Пам’ятаю, любила щось награвати, імпровізувати, підбирати мелодії, що звучали навколо. Одним словом, із дитинства я знала, що буду музи-
кантом. А зараз музика для мене – це й хобі, і професія. Від усвідомлення цього факту я насправді щаслива. – Ви мріяли стати піаністкою? – Так. У музучилищі в Сімферополі я вчилася на фортепіанному відділенні. Але на факультативі з композиції за роки навчання встигла написати чимало невеликих творів: п’єси для фортепіано, різноманітні дуети, вокальні цикли, хори. Тоді у мене й з’явилася потреба створювати музику. Відкрився цілий світ, від якого я вже не змогла відмовитися.
5’2014 | МУЗИКА
65