1
ПР АВО НА СПОВІДЬ: ПРАВО Свята ТТайна айна Пок аяння Покаяння як юридичний акт з пог ляд овног о погляд лядуу Церк Церковног овного Права чит. стор. 6−7
ІКОНИ ПИШУТЬ МЕДОМ як і хто розписує ікони на оздоблення іконостасу нашого храму чит. стор. 5
БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ 06.02 Гулящий Назар 06.02 Сулима Маркіян 06.02 Гавриляк Роман за візантійською традицією, здійснили 06.02 Бущан Матвій Іван Митрополит 12.02 Перемишльсько Варшавський Кучер Анна Анастасія Іван (Мартиняк), Митрополит Філадель 13.02 Мандзюк фійський Степан (Сорока), Данило Митрополит 13.02 Наконечний Василь Вінніпезький Лаврентій (Гуцуляк), Апостоль Цястун Емілія ський екзарх 15.02 для українців Франції, країн Бенілюксу та 15.02 Швейцарії Владика Михайло Кадикало Даниїл (Гринчишин), 20.02 ЄпархКалинич Самбірсько Дрогоби Михайло цький Владика Юліан (Вороновський) та 20.02Стемфордської Ванюк Анісія єпархії Єпископ емерит 20.02 Літньовський Владика Василь (Лостен). Після Денис того як 20.02 Марчишин Марія найповажніші ієрархи Церкви тричі посадили Блаженнішого 20.02 Святослава наЯна первосвятитель Муляк ський престол, 20.02 новопоставлений Отець і Глава Шпіт Надія Мирослава УГКЦ, Верховний Архиєпископ Києво 26.02 Соболь Дарина Галицький, Митрополит Київський та Єпископ 26.02 Коваль Юрій Кам’янець Подільський виголосив свою 27.02 Бродинми, Христина першу проповідь «Сьогодні спадкоємці Володимирового хрещення, відчуваємо єдність 27.02 Турянська Яна Юстина та тяглість з нашою історією та традицією, 27.02 Мокрий Маркіян переймаємо дорогоцінний спадок наших 27.02 Шкварок Артем великих попередників: Слуги Божого Митро полита АндреяНовонародженим (Шептицького),бажаємо Патріархів многих Батькам та Йосифа, Мирослава Божих Івана Ласк. та Любомира. хресним батькам − терпіння та Сьогодні ці мужі теплою рукою Любомира у вихованні благословляютьвитривалості нас та роблять цей гідних скарб громадян і християн для для живим, промовистим та просвічуючим суспільства та Церкви. сучасного українця. «Святість об’єднаного
ЗІЙШОВ НА ПРЕСТОЛ ГЛАВИ У Хрестопоклонну неділю, 27 березня, обраний Виборчим Синодом Єпископів УГКЦ і потверджений Вселенським Архиєреєм новий Глава УГКЦ, Верховний Архиєпископ Києво Галицький Блаженніший Святослав зійшов на престол. Чин інтронізації Глави УГКЦ у Патріа ршому соборі Воскресіння Христового розпо чався із проголошення Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ Владикою Богданом (Дзюрахом) рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання Владики Святослава (Шевчука) на пост Глави УГКЦ. Відтак новообраний Глава Церкви зійшов на архиєрейський амвон, де під виголошення «Аксіос!» отримав Архиєрейські відзнаки. Предстоятельський омофор новому Першоієрархові Церкви вручив Митрополит Перемишльсько Варшавський Іван (Марти няк), панагію та енкольпіон Митрополит Філадельфійський Степан (Сорока), а Митро полит Вінніпезький Лаврентій (Гуцуляк) митру. Патріарший жезл, символ прийняття нової влади і нових повноважень – обраний і потверджений Першоієрарх Церкви отримав з рук Архиєпископа Львівського Ігоря (Возь няка). Своє Предстоятельське служіння Влади ка Святослав розпочав Молитвою входження на первосвятительський престол, після чого зведений хор Київської архиєпархії виконав запроваджену в часи Патріарха Йосифа (Сліпого) Молитву за Патріарха. Обряд посадження Глави Церкви на горне сідалище, центральний літургійний момент інтронізації
allsaints.lviv.ua
УГКЦ
Божого люду» є і буде стратегією розвитку нашої Церкви», сказав Блаженніший Свято слав у завершальній частині свого першого патріаршого слова, наголосивши, що УГКЦ
живе і діє як єдине тіло у всьому світі, як Церква вселенського масштабу, вона є і буде душею українського народу, щоб його освячувати, відкрити його серце до свого брата і сусіда, щоби зберегти наш люд як люд Божий і вести його до спасіння та життя вічного. По завершенні урочистої Літургії Василія Великого високоповажні гості виголосили вітальні промови до новопосталеного Глави Церкви та вірних УГКЦ. Відтак Блаженніший Святослав склав навзаєм слова подяки. Весна прийшла! У цю Хрестопоклонну неділю ми насправді відчуваємо такий передсмак Воскресіння, і тому я хочу сьогодні щиро подякувати всім тим нашим людям, які молилися за мене, за нашу Церкву!», звернувся до усіх вірних Першоієрарх УГКЦ
ПОДІЇ
2
Церква майбутнього не буде музеєм В УГКЦ розвиватимуть ухвалену Синодом у 2006 році стратегію, коротко сформульовану гаслом «Святість об’єднаного Божого люду». Про це Глава УГКЦ Блаженніший Святослав сказав під час своєї першої як Предстоятеля УГКЦ прес конференції у Києві. «Це дуже гарне гасло, конкретизоване у певних чітких позиціях», зазначив Глава Церкви, пригадавши, що на минулому Синоді у вересні 2010 року ієрархи УГКЦ сформували команду з кількох єпископів, серед яких був він, майбутній Предстоятель Церкви.Ця команда мала завдання визначити, «якою ми хочемо бачити нашу Церкву через десять років». У царині душпастирської, євангелізаційної діяльності Предстоятель Церкви акцентує увагу на проповіді Божого Слова, роботі з молоддю, освіті й вихованні майбутнього духовенства, а також на питанні інкультурації: «Найперше, це питання проповідування Божого Слова. Цекровною мовою це називається євангелізацією, тобто ми хочемо бути собою, бути справді живою Христовою Церквою, яка ставить собі за мету донести Добру Новину, Євангельську Благовість до кожної людини, до якої нас посилає Господь Бог», сказав Блаженніший Святослав. Першоієрарх УГКЦ зазначив, що уділятиме особливу увагу молоді і пригадав у зв’язку з цим свій досвід роботи в Аргентині: «Вся наша діаспора сьогодні стурбована майбутнім своєї молоді, яка перебуває під впливом різноманітних асиміляційних процесів. Однак мені якось вдавалося збирати багато молодих людей на різних конгресах. Молодь очікує від Церкви відповіді на ті конкретні запитання, які її сьогодні хвилюють. Ми повинні дати їм певні орієнтири», наголосив Глава УГКЦ.
ПАРАФІЯ
Питання освіти і виховання майбутнього духовенства Блаженніший Святослав бачить пріоритетом як сьогодення, так і майбутнього, а увага до питання інкультурації, за словами Глави УГКЦ, була його особистим внеском у розвиток стратегії Церкви: «Можливо, через те що я потрапив свого часу в латиноамериканську культуру і запитував себе, що означає бути східним християнином в Південній Америці, зауважив Глава УГКЦ. Та культура дуже потребувала скарбу віри і духовної традиції, які ми маємо у візантійській східній духовності. Ми, як Церква, що є спадкоємницею місії апостолів слов’ян Кирила і Методія, які були великими перекладачами і Святого Письма і Літургії, маємо надзвичайне завдання сьогодні продовжувати цей переклад, щоб ми могли молитися правильно і англійською, і іспанською, і португальською, і українською мовами», сказав Блаженніший Святослав. На думку Глави Церкви, так само і в Україні сучасна людина часто не розуміє «старих, заяложених слів», тому ці слова треба їй представити по новому, щоб Церква не видавалася їй музеєм. «Один хлопчина з провінції Місіонес сказав мені так: «Знаєте, Владико, якщо Церква є музеєм, який дуже гарно зберігає культурні експонати минулого, то туди можна прийти раз на рік, як і в кожен інший музей, але жити в музеї… ну, це вже вибачте», пригадав Блаженніший Святослав і наголосив на важливості того, щоб Церква була живою і мала здатність передати своє вчення мовою сучасної людини.
ВЕЛИКА НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ВЕЛИКА ВІРА: з‘їзд Руху “МАТЕРІ В МОЛИТВІ”
У переддень другої неділі Великого Посту у храмі Богородиці – Володарки України у місті Львові відбувся з’їзд Руху „Матері в молитві” Львівської Архиєпархії. У заході взяли участь близько семисот учасників. Зустріч розпочалася спільною молитвою матерів згідно молитовного правила Руху, після якої у наміреннях учасниць з’їзду була відслужена Архиєрейська Свята Літургія, очолена Преосвященним Владикою Венедиктом (Алексійчуком). У слові зверненому до матерів Владика Венедикт, зокрема сказав: „Господь, слухає кожне слово, яке ми до нього промовляємо зосібна, бо молитва є способом буття з Богом, а це те, чого прагне людська душа, свідомо чи не свідомо. Сьогодні нас зібралося не двоє, чи троє, а досить таки багато. Тому нехай ваше буття з Богом промовляє також до інших. Боже благословення на всі ваші спільноти”. Духівник Руху „матері в молитві” у Львівській Архиєпарії митрофорний протоієрей Михайло Димид відповів „Всі ми, які тут
зібралися хочемо Бога і тому ми молимося і очищуємо наше серце. Ми дуже раді, що сьогодні ми це робимо в церкві під проводом нашого Владики, бо Євхаристія очолена єпископом, є повнотою Церкви. Не тільки тієї організації, яку ми знаємо, але й як Тіла Христового. Ми просимо провадити нас і надалі, аби одного дня ми могли сповнити ціль нашого життя – побачити Бога. Але ми не хочемо побачити Його самі, ми є матерями, ми хочемо побачити його разом з нашими чоловіками та дітьми, з якими творимо одне тіло. Так що, велика наша відповідальність і велика віра”. З посеред численних представництв та делегацій із різних куточків Львівської Архиєпархії УГКЦ на з’їзді “Матерів в молитві” була представлена також спільнота Храму Всіх Святих Українського Народу на чолі із слугинею Галиною Марією Роздольською.
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
НАШІ ДУШПАСТИРІ
3
ГРІХ НЕМИЛОСЕРДНИЙ Переживаємо час Великого Посту Посту,, період коли вірні особливо дбають про своє «духовне здоров’я» і стараються якомога глибше переосмислити своє духовне становище. Життя християнина не раз перенасичене складними непорозуміннями із своєю гріховною людською природою. Пропонуємо короткі роздуми о. Василя ПОПИКА, співслужителя храму Всіх Святих У країнського Народу Українського Народу,, про природу поширеності гріха. Де народжується гріх? Що означає гріхи легкі та важкі?
Коли візьмемо Книгу Буття бачимо, що спокусник, який приходить до Адама і Єви, закликає до непослуху щодо Бога. У цьому запрошенні є щось особливе «з’їжте з цього дерева пізнання Добра і Зла і будете як боги» у цей момент людина відійшла від Бога, бо понадіялася сама на себе. Звідси починається історія людського гріха. Перед тим оця боротьба відбулася на небі від сил сотворених, а це є ангельські сили, котрі спротивилися Богові. Якщо коротко сказати, то гріх це є свідоме і добровільне переступлення Божої заповіді, недобра дорога, що скеровує людину якомога далі від Бога. Саме слово «гамартія», що у грецькій мові означає «гріх», також говорить про лучника що наче скеровує стрілу у ціль, та не потрапляє. Так і гріх, віддаляє людину від Бога. Власне, не Бог відвертається від людини, саме гріх відвертає людину від Нього. Кожного разу, коли робимо щось недобре, то досить часто самі себе оправдовуємо перед закидами сумління «не можу поступити інакше, так вимагають обставини, від того ще ніхто не помер». Як приклад: тому, хто дуже рідко сповідається важко себе переосмислити, вичислити свої гріхи. Подібно, як в Едемському саду такий чоловік, немовби, стає сліпим. І навпаки, людина, що живе з Богом у своїх помислах, добре усвідомлює, що є грішною та надзвичайно малою. «Легкі» та «важкі» гріхи Трапляється багато зловживань, коли християнин сам про себе роздумує, що нічого страшного не зробив, а саме поняття «важкого» гріха зводить тільки до розуміння «убивства» чи «великої крадіжки». Звичайно, гріх убивства та злодійства це страшні речі, але слід пам’ятати, що й інші важкі гріхи також приходяться на щодень. Катехизм Католицької Церкви вчить нас «смертельним є всякий гріх, що стосується важкої матерії, учинений у повній свідомості і з свідомою згодою». Хтось кожного дня ходить на роботу, де чинить якісь дрібні крадіжки і звикнувши, сам себе погамовує, що, мовляв, роблю це постійно, отже гріх легкий. Церква навчає «легкий гріх чиниться тоді, коли недотримуємося приписаної норми морального закону у чомусь малому або переступаємо цей моральний закон у важкій матерії, але не маючи повного усвідомлення та не даючи цілковитої згоди» Людина хоче того, чи не хоче – мусить визнати правду про себе, а
allsaints.lviv.ua
правда одна в людини – вона є сотворена Богом та має завдання закладене Ним, піднестися до високої гідності. І кожного разу, коли все це заперечуємо та всі свої сили покладаємо тільки на себе, мимоволі робимося рабами гріха та диявола. Свобідна воля Часто визначення «свободи» у нас пояснюється як «роблю те, що хочу», але в духовному розумінні поняття свободи розуміється як моє свобідне узалежнення від волі Божої. І прикладом у такому випадку є сам Ісус Христос, який свою волю підпорядковує волі небесного Отця.. Тому кожне гріхопадіння говорить тільки про одне, що людина втрачає Божу ласку. Саме так спокушував сатана у пустелі Ісуса Христа, закликаючи Його покластися на свою силу. Так і сьогодні, бачимо як тільки людина починає забувати про свого Творця, відразу починає занепадати та допускається найрізноманітні ших гріхів. Милосердя і гріх Бог є той, хто за добро нагороджує, за зло карає. Однак, в особі Ісуса Христа ми пізнаємо Боже милосердя і отримуємо велике прощення. У Новому Завіті бачимо, що Ісус завжди перебуває серед грішників. Фарисеї не вважали себе грішниками, тому й не могли Його почути. Допоки людина не визнає, що є грішною та немічною, доти вона не може поправитися. Це так, як дванадцять кроків у спільнотах анонімних алкоголіків, де першим кроком є признання, що я є алкоголік. Те саме й духовному житті. Слід розпочинати з того, що я є грішним. Інколи, важко спілкуватися з людьми, які переконані, що не мають гріхів. В такому випадку людина не здатна поправитися, бо не бачить своїх немочей. Або ще інша формальність, коли людина починає давати означники своїм гріхам – повсякденні «буденні», хатні, ситуативні. Оскільки у нашій східній традиції такої градації нема, а є пристрасті, пожадання, що рівновеликі і рівноважкі у своїй гріховності, як вчить нас святоотцівська традиції. Також Святі Отці вказують на потребу сповідатися з помислів, навіть найважчі гріхи народжуються ще в думці. Господь Бог сотворив людину та дав їй щось дуже важливе – це голос сумління. І той хто не занедбує його, не відкладає свою сповідь на тривалу кількість років, завжди чує цей Божий голос у своєму серці. Часто можемо почути, як хтось, що не ходить до церкви виправдовується перед ближніми «хоч я не ходжу до церкви і до сповіді, та зі мною є все гаразд, я не роблю багато чого такого, що роблять ті, які ходять до церкви». Чи це не є прикладом великої гордості? Старець Паїсій Святогорець вчить, що поки не відкинемо власне я, допоки не переможемо свою гордість – не зможемо прийти до Бога. І навпаки, той хто послідовно відвідує
Богослужіння, приступає до Святих Тайн не раз може погордити тим, що у той сам час розпиває алкоголь під «Барвінком». І одним і другим слід пам’ятати, що власними зусиллями нічого не можливого досягти у духовному житті, а «серцем скрушеним та смиренним, Господь не погордить». Якось у Польщі мені трапилося побувати у монашому згромадженні камедулів, які до тепер практикують первісну форму сповіді, коли каянник сповідається не осібно перед священиком, а перед цілою спільнотою. Мабуть, це дуже ефективний спосіб, оскільки кожним своїм гріхом я завиняю не тільки перед Господом та самим собою, а що більше перед своїми ближніми. Суспільство та гріх Коли первісних християн звинувачували у лжевченні, вони мусіли бути дуже обачними до осудних вчинків, оскільки для інших це могло стати підставою до несприйняття цілої спільноти. Можливо тому серед тих перших християн було дуже багато святих, що їх почитає Свята Церква й до сьогодні. Погодитись на гріх для них чітко означало зрадити Ісуса Христа. Сьогодні ж наше розуміння спільноти, яко Тіла Христового дуже сильно занепало. Ми дуже легковажимо всякого роду неправдою. Ходимо часто до різних інституцій та громадських закладів, де знаходяться ті ж християни, наші брати і сестри у Христі Ісусі, однак, що там зустрічаємо? Корупцію, ошуканство, тотальну несправедливість та фальш. Люди не бояться гріха, не бояться, що зраджують Христа. Навіть якщо припустити, що певні люди виросли поза християнською традицією, то у будь якому разі кожен має негласний моральний закон вписаний у серці, який чітко каже, що красти це недобре, зраджувати це страшно, так як самі собі цього не бажаємо. Це та константа, що зрозуміла кожній без винятку людині ще від самого народження. Гріх, що чиниться в суспільстві зосібна поширюється на всіх загально. Ну і зворотно чим більше випрошуємо Божої ласки в індивідуальних молитвах, тим більше її сподобляються й наші ближні.
4
ПОРАДНИК
СПІЛЬНОТИ ЗАПРОШУЮТЬ КОЛИ І ЧОМУ СЛІД ХРЕСТИТИСЯ ПІД ЧАС СВЯТОЇ ЛІТУРГІЇ
Серед усіх Богослужінь особливе місце займає Свята Літургія, тому що саме вона є установою самого Господа “І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин”. Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається...””. Саме на цій Службі святі Дари (хліб і вино) перемінюються в Тіло і Кров Ісуса Христа. На кожній Службі Божій це чудо знову і знову повторяється. Христос приніс себе в жертву раз і повсякчас, тобто щоразу приступаючи до святого Причастя ми повинні пам’ятати що Господь віддав себе в жертву саме за наші гріхи. Але сьогоднішня жертва Спасителя покликана не ще раз відкупити наші гріхи, але для того щоб ми могли стати з ним одним тілом, тому що Він уже умер за наші гріхи і Воскрес, тому зараз це є жертва безкровна, що покликана пригадати нам Хресну смерть Господа, а також закликає нас до з’єдинення з Ним. Святий апостол Павло пише: “Вже живу не я, а Христос у мені”, отже ми стаємо одним цілим з Господом, ми відновлюємо втрачений гріхами образ і подобу Божу. І хоча причастя є тільки в одному моменті Літургії, це не значить, що тільки цей момент є важливий. Важливим є також кожна дія і кожне слово вимовлене в літургічному сенсі; мета яких
Служебник Божественної Літургії Передосвячених Дарів За двадцятиліття, що минуло з 1989 року, коли Українська Греко Католицька Церква вийшла з підпілля, було чимало зроблено в царині видання її літургійних книг. Розширений Служебник Божественної Літургії Передосвячених Дарів з текстами змінних її частин видано задля продовження тієї доброї традиції, що колись була розпочата ще в діаспорних середовищах нашої Церкви. Текст цієї Літургії подано за виданням Патріярха Йосифа (Рим, 1984) з певними доконечними виправленнями та корекціями. Молитовник має цілком практичне літургійне походження. Літургійний характер цього видання виявляється у дбайливій адаптації тексту перекладів до співу.
утверджувати нас у вірі і вести по дорозі спасіння. У Божественній Літургії зображене земне життя Ісуса Христа, яке є прикладом для кожного з нас, прикладом віри і святого життя, адже кожна людина покликана до святості життя, а отже до досконалості, як наш Отець. Таким чином життя в Христі перемінює все наше життя і дозволяє стати жителем Царства Небесного У 312 р. перед битвою імператор Константин Великий і його військо побачили в небі великий сяючий хрест і напис: “Цим знаменнням переможеш”. Ці слова були ніби нагадуванням того, що через хрест було переможено навіть смерть, тому з хрестом ми без остраху можемо братись за будь яку добру справу, тому що він вже є знаком нашої перемоги. Через Хрест ми оздоровлюємося, він нас лікує як тілесно так і духовно, також він стає щитом перед нашими ворогами. З житія святих знаємо також, що мученики хрестилися перед тим як їх мали піддати тортурам, і як наслідок часто вони залишалися абсолютно неушкодженими. Коли у 325 р. було віднайдено хрест Спасителя, то дуже багато хворих людей які торкались до нього оздоровлювались. «Вже сама згадка хреста Христового змушує до втечі наших невидимих ворогів і дає нам силу протистояти їм» (св. Августин). Св. Іван Дамаскин каже: «Знак Хреста — це печать, біля якої переходить ангел смерті і не робить нам жодної шкоди». Хрестимось наступним чином: загинаємо мізинець і безіменний пальці правої руки (знак Божої і людської природи Христа), а три інших зводимо разом (знак рівності Пресвятої Трійці), і торкаємось ними чола (щоб Господь просвітив наш розум), кажучи: “Во і’мя Отця”, тоді грудей (щоб Господь просвітив наше серце),
Головацький Родіон, ЧСВВ Пояснення богослужінь з тє видання. – Львів: Місіонер, 2007. – 304 с. Книга унаочнює особливості й відмінності українського обряду, який в післясоборову епоху дедалі більше унезалежнюється. Він створювався в колисці українського християнства – в Києві – протягом першого 1000 ліття своєї історії. Власне, цей обряд зберігся в тій вітці нашої Церкви, яка об’єднавшись з Апостольським престолом, перебувала поза сферою впливу реформ російського синодального обряду. Книга складається з чотирьох окремих частин – Вечірня, Повечір’я, Північня, Утреня, які композиційно поєднані між собою та взаємно себе доповнюють.
промовляючи: “і Сина”, потім правого плеча, мовлячи: “і Святого Духа”, і закінчуємо на лівому плечі (щоб Господь дав нам сил), кажучи: “Амінь”.
Під час Святої Літургії слушно є хреститися у наступних місцях: 1) на початку 2) коли згадується три особи Божі (сюди також належить: “Щедротами Єдинородного Сина Т вого. . .” та Твого. “Благода ттю і щедротами. . .”) “Благодаттю 3) на “прийдіте поклонімся” 4) на “Святий Боже” тричі (або “Ви, що в Христа хрестилися” чи “Хресту Т воєму Твоєму поклоняємося” (коли співаємо замість Святий Боже) ) 5) коли священик благословляє рукою, Євангелієм чи чашею. 6) на початку і при кінці читання Євангелія. 7) на трикратне алилуя. 8) на “Прийміть їжте. . .”, “Пийте з неї всі. . .” та “Т ебе оспівуємо”. “Тебе 9) після “Вірую” на “Пом’яни мене, Господи . . .” (тричі) та під час «митаревої молитви» (тричі). 10) на “Будь І’мя ГГосподнє” осподнє” (тричі) 11) на відпусті при словах: “Христос, істиний Бог наш. . .”, “. . .святих, що їх пам’ять світло звершуємо”. 12) в кінці Богослужіння Орест ГЕЛЕМЕЙ, магістр богослов’я Українського Католицького Університету
Рацінгер Йосиф (Венедикт XVI) Бог і світ: Т аїнства Таїнства християнської віри. Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінгером / Переклад з німецької. – Жовква: Місіонер, 2009. – 420 с. Кардинал Йосиф Рацінгер, а нині Папа Венедикт XVI, автор кількох десятків книг, як ґрунтовних богословських досліджень, так і популярних розповідей про Католицьку Церкву. Серед цих публікацій дві щирі і дуже цікаві розмови ріки «Сіль землі» та «Бог і світ», що їх вів із Йосифом Рацінгером німецький журналіст Петер Зевальд. Завдяки його проникливим і сміливим питанням ми маємо нагоду ближче познайомитися з вірою і поглядами нашого нинішнього Папи.
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
ХРАМ
5
ІКОНИ ПИШУТЬ МЕДОМ Під самим куполом у східній частині нашого храму зараз розміщується іконописна студія майстерня. Т ут працюють на д розписом ікон на Тут над оздоб лення іконостасу оди на д встановленням якого не оздоблення іконостасу,, зах заходи над припиняються впродовж останнього часу армонія храмового часу.. ГГармонія приміщення та м’яке природнє освітлення творять чудову атмосферу у якій затишно працюється молодим спеціалістам іконописцям та орнаментувальникам. Відповідальний за проект іконостасу Андрій Сивак та двоє його колег Кириченко Андрій і Півтораніс Мирослав, усі випускники кафедр сакрального мистецтва та художнього текстилю Львівської Академії Мистецтв. Задля цікавості дбайливих парафіян ми заглянули за їхні творчі лаштунки і розпитали про технічний, технологічний та інші практичні моменти цього Богоугодного ремесла. Насамперед Робота над іконою починається з того, що готується дошка на якій її розписуватимуть. У всі часи найкращим матеріалом вважалася липа, оскільки саме вона не має чітко виражених волокон і не просідає в результаті обробки клеєм. З метою уникнення можливих деформацій (крутіння, тріщини) цілісну дошку на початку слід розрізати на частини, а тоді знову склеїти. Склеювані частини варто також укріпити, так званими, шпунтами. Уже склеїну дошку ще додатково укріплюють поперечними дубовими шпугами. Саме на таких липових дошках уже розмальовано намісні ікони, інші будуть на плитах МДФ, оскільки цей матеріал є зручніший в обробці та разом з тим не менш надійний і так само стійкий до зміни температурного та вологового режиму. Далі уже підготовлену дошку слід обробити клеєм, що базований на натуральній желатиновій осонові. По ньому накладається паволока (тканина) та левкас, що утворюється із сумішей сухої крейди, желатину, натуральної лляної олії та меду. Цю підігріту сметанково подібну суміш шпателем втирають у паволоку, опісля зачищають дрібним шліфувальним папером для досягнення необхідної гладкості. Щойно тепер, дошка є готовою до розпису. Відтак, наносять перші контури зображення і передають ікону у руки орнаментувальника. У ролі орнаментувальника, у нашій майстерні, виступає Андрій КИРИЧЕНКО. До головних його обов’язків належить розробка композиційно відповідного орнаменту і безпосереднє нанесення, за допомогою шаблону, на заготовку ікони. Стильно та канонічно У підході до стилю розпису, автори нашого іконостасу не обмежують стандартним набором прийомів та форм. За основу обрано модерну візантійсько українську манеру іконописання, що максимально враховує канонічні та традиційні моменти притаманні давньоукраїнській сакрально живописній традиції. За дотриманням цих норм пильно стежить науковий керівник та співавтор проекту іконостасу, завідувач кафедри сакрального живопису ЛАМ ВАСИЛИК Роман Якимович. Безпосередньо розпис ікони зміщується у кількох етапах та розподілений поміж двома художниками іконописцями Андрієм СИВАКОМ та Мирославом ПІВТОРАНОСОМ. Кожен з них має свою частину роботи. Так, Андрій СИВАК промальовує лики та інші відкриті частини тіла, у той час, як Мирослав ПІВТОРАНІС пише елементи одягу та закриті частини тіла святих. Усе виконується високо професійно та відповідально, так, що в кінцевому результаті не видно де, якого майстра рука працювала. Такий підхід виправданий ще й з іншого погляду, оскільки дає можливість значно скоротити час розпису ікон. До прикладу, розпис однієї намісної ікони, від виготовлення заготовки і до нанесення останніх штрихів затрачається близько чотирьох тижнів. Основний матеріал Усі основні використовувані художні матеріали виключно закордонних виробників. Зокрема, високоякісна гуаш від голландського виробника, що можливо значно дорожча і менш доступна порівняно із широковідомою
allsaints.lviv.ua
і дешевшою петербурзькою, зате – надійніша. Зазначимо, що фарба розводиться яєчнею емульсією із додаванням пива та сухих пігментів, що скріплюють її структуру. Крім того, використовується ще художній акрил німецького виробника. До закордонних поставок також належить суха порошкоподібна крейда італійського виробника, двадцять кілограм якої коштує близько п’ятдесяти умовних одиниць, а також сусальне золото фірми NORIS із Німеччини, що є порівняно дешевшим за вітчизняне. Використовуване золото є кількох видів. Двадцять три карати для фонової загальної позолоти та «грюнд голд» для позолоти німбів. Слід зазначити, що позолота ікони і складає основну витратну статтю, оскільки пачка цього золота коштує близько тридцяти євро, тоді як, на одну намісну ікону затрачається близько чотирьох таких пачок. Форма та складові Осібно у випадку нашого храму, після відповідних консультацій із спеціалістами, за благословенням пароха о. Володимира Ольшанецького вирішено зупинитися на більш класичному зразку іконостасу із новаторськими формами співрозмірними до архітектурно композиційних рішень самого храму. Як результат, іконостас складається із шести ярусів, серед них: цокольний (розміщуються старозавітні та інші маловідомі сцени з історії життя святих), намісний (розміщуються основні ікони: Христос, Богородиця, та храмові Всіх Святих Українського Народу, зокрема), празничний (розміщуються ікони із сюжетами дванадцяти головних церковних свят календарного року), апостольський (складається із ікон апостолів із Деісусом в центрі), пророчий (ікони пророків), страсті (завершальний ярус, що розміститься обабіч центрального великого кола, складатиметься із сюжетів страстей Христових та завершуватиметься розп’яттям). Окремо хочемо наголосити на храмовій іконі Всіх Святих Українського Народу, що за традицією розміститься по праву сторону намісного ярусу. Над іконою уже працює професор Роман Якимович Василик, завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської Академії Мистецтв.
Професор Роман ВАСИЛИК, завідувач кафедри сакрального мистецтва ЛЬВІВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ Якого стилю притримуєтеся Ви, а також Ваші учні, зокрема при розписі іконостасу нашого храму? Якщо одним словом, то можна сказати – неовізантика. Власне, галицький іконопис, завжди таким і був. Якщо зайти у національний музей, то можна в цьому переконатися, бо, наприклад, схід України десь із 17 ст. почав тяжіти до бароко. У нас же збереглася ця тяглість ще княжої традиції іконописання. Є чудові зразки із 14 та 15 стт. Все це є шедевральні речі. Властиво, цей стиль неовізантійський, він чи не найбільш канонічний, оскільки суворо зберігає передання Святого Письма. Наш храм є дуже сучасним архітектурним творінням, можливо варто було б вдатися до більш модерного іконопису? Ікона є поза часом! Вона вічна у своєму сакральному контексті. Інша річ, коли це просто як зразок сучасного мистецтва у виставковому залі, де звертають увагу на стилі та форми. Коли ж говоримо про іконостас який має дещо інше призначення, то повинні розуміти наскільки тут важливо дотриматися усталених канонів та традиції.
6
ПРАВО НА СПОВІДЬ
Покаяння є бажаним для кожної людини. Час Великого Посту це період, коли кожен, хто є християнином має згадати про потребу сповіді. У Церкві покаяння людини є піднесено до гідності Т айни. Як і кожна Свята Тайни. Тайна, Сповідь має свої догма тичні та догматичні канонічні основи. Люди часто звертаються до священників з різного роду питаннями, що стосуються їхнього духовного життя. Зазвичай їх турбує, коли можна причащатися, хто може бути хресним батьком чи матір’ю, з ким можна йти до шлюбу … і таке інше. І у цьому шлюбу… безкінечному переліку переліку,, майже ніколи не постає питання – коли можна сповідатися, чи хто має право приступити до Т айни Покаяння. Тайни Здавалося б, які можуть бути перешкоди для того, хто хоче покаятися, однак знавці церковного права стверджують, що як у всякому чині, здійснюваному Церквою, у Сповіді є свої приписи та установи. Що варто знати про Сповідь у душпастирсько юридичному сенсі, розпитаємо в пресв. Сергія Ковальчука, ліценціата Східного Канонічного Права. Отче, що повинна передусім пам’ятати людина, яка вирішила «піти до сповіді»? Коли ми візьмемо до рук будь який християнський молитовник, у якому міститься розділ про сповідь, то напевно у більшості з них знайдемо п’ять умовин доброї сповіді, а саме: іспит сумління, жаль за вчинені гріхи, постанова більше не грішити, виявлення своїх гріхів перед священиком, виконання накладеної покути. Ці п’ять точок фактично є основними, які необхідно знати вірному, щоб приступити гідно до тайни та отримати прощення. Жаль за вчинене зло, покаяння, потреба прощення є властивим природі людини. Після гріхопадіння людина відчуває та усвідомлює свою негідність стосовно свого Творця, Господа Бога. Покаяння є дієвим способом перепрошення, а перепрошувати вміємо усі. Навіть мала дитина, котра ще не вміє говорити, вчинивши неправильно, особливо стосовно рідних, стара ється в свій спосіб перепросити. Нещасною є та людина, яка не хоче перепрошувати. Для охрещених ця здатність перепрошувати реалізовується найповніше у святій Тайні Покаяння. У цій Тайні вірні, котрі згрішили після хрещення (хрещення змиває усі гріхи), навертаються серцем до Бога і, пройняті болем за гріхи, постановляють жити по новому. Через службу священика, після сповіді перед ним й прийняттям достойно надолуження, вірні одержують від Бога ласку прощення і заодно миряться з Церквою, яку зранили, здійснюючи гріх. У первісній церкві Тайна Покаяння мала двоякий вигляд – приватний перед священиком та публічний перед громадою. Публічний спосіб був доволі поширеним і виглядав просто:
вірний, що згрішив виходив до громади та визнавав свої гріхи, каючись та перепрошуючи Бога і співбратів за вчинене. Ця практика була поширена перші два три століття. Однак, починаючи від ІІІ ст. ., коли Церква отримала право вільно сповідувати християнську віру, публічна сповідь міняє свій характер. Публічним виявленням гріхів почали надуживати різні нечесні особи, тому це виявлення не раз могло зашкодити каяннику. Наприклад, особа допустилася певного вчинку, який карався законною владою. Достатньо було стороннім особам про це довідатися та донести до відома влади, і цей вірний отримував кару. Власне від цього моменту сповідь набрала лише скритого, приватного характеру. Лише компетентний священик може слухати визнання гріхів людини. Приймаючи каянника у сповідальниці, священик виступає від імені цілої Церкви. В молитві розрішення він каже: «і я недостойний ієрей властію Його мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх». Священик не виступає від свого власного імені, але є офіційним представником Церкви, який засвідчує каяннику прощення від Бога та допомагає примиритися з Церквою, бо гріх відділює людину від Церкви, Таїнственного Тіла Христового. Сповідь, як Свята Тайна встановлена Церквою передбачає чин розрішення. Чи отримує людина це розрішення каючись лише у своєму серці? Бог прощає людині її гріхи, коли вона кається. «Тим, які каються, він змогу дає повернутись, втішає тих, які втратили надію. Навернися до Господа і покинь гріхи, молися перед ними і зменшуй упадки» (Сир 17. 24 25). Кульмінацією життя Церкви є Пресвята Євхаристія. Той, хто хоче притупити до Церкви, стати співучасником Євхаристії, має примиритися з Богом та Церквою. Священик у Тайні Сповіді, від імені Церкви, засвідчує вірному про прощення та входження у спільноту. Тобто, священик не є «чарівником», який поблагословив і особа прощена. В основі прощення лежить щирий жаль особи за вчинене зло. Саме тому, якщо до Пресвятої Євхаристії приступає несповіданий публічний грішник, то священик має право не уділити йому Таїнство Тіла і Крові Христової. Священик є розподілювачем Святих Тайн. Відповідаючи на Ваше запитання, хотів би вказати, що людина отримує розрішення тоді, коли кається у своєму серці та визнає свої гріхи перед священиком, представником Церкви. Саме тут слід згадати слова Христа: «Це промовивши, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте затримаються» (Ів 20, 22 23).
Чи може нехрещена особа отримати розрішення, чи можлива сповідь до хрещення, як така? Згідно Кодексу Канонів Східних Церков Святі (кан. 675 §2): «Тільки після дійсного прийняття Хрещення людина стає здатною для приймання інших Святих Тайн». Отож, неохрещена особа не має права приймати Святих Тайн. Людина неохрещена, звичайно у своєму серці може каятися, але правдиве звільнення від ярма гріха вона отримує у хрещенні: у хрещенні людина через обмивання природною водою з призивання імені Бога Отця, і Сина, і Святого Духа звільняється від гріха, відроджується до нового життя, зодягається в Христа і стає членом Церкви, яка є його Тілом. (кан. 675 §1). У різних релігіях є поняття перепрошення, особливо в монотеїстичних, але саме у християнстві покаяння через хрещення та у святій Тайні Сповіді удостоює людину прийняття Євхаристії. Чи можлива Сповідь до хрещення? Той хто готується до Хрещення, якщо це доросла людина, то кається за свої гріхи. Неохрещена особа, яка бажає примирення з Богом, у свій спосіб миритися з ним, але все ж залишається рабом первородного гріха і не буре участі в житті Церкви. Існує поняття передсмертної сповіді. Припустімо, біля людини, що опинилася в небезпеці можливої смерті немає священика її конфесійної приналежності (наприклад, греко4 католицького), але є можливість наявності священнослужителя з іншої конфесії (наприклад, православного з московського патріархату). Що тоді, чи можна у такому випадку сповідатися, і чи зобов’язаний такий священик уділити Тайну Покаяння та надати розгрішення ? У звичайних обставинах сповідь має бути індивідуальною та повною. Лише фізична або моральна неспроможність виправдовує відсутність такої сповіді. У небезпеці смерті можна примиритися з Богом в інший спосіб. Трапляються випадки не лише в небезпеці смерті, але й інші, коли вірний не може відбути повної та індивідуальної сповіді, наприклад під час війни. Церковне право розв’язує цю проблему в наступний спосіб – розрішення гріхів одночасно багатьом каянникам без попередньої індивідуальної сповіді не може бути надане загальним способом, хіба що загрожує небезпека смерті і не вистачає часу священникові для уділення Тайни Покаяння кожному каянникові окремо (пор. кан. 720 §2). Іншими словами, якщо є така ситуація, то священик голосно закликає людей каятися у своєму серці і тоді загально для всіх уділяє
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,
ПИТАННЯ молитву розрішення. Це є, так звана, загальна ПИТАННЯ сповідь. А як бути в індивідуальному випадку? Кожен вірний повинен пам’ятати, якщо йому загрожує небезпека смерті і є потреба піти до сповіді, а поруч немає жодного священика, то він має збудити в собі щирий жаль і перепросити Бога за свої гріхи. Правдивий жаль змиває всі гріхи. Інша річ, коли немає компетентного католицького священика, і якщо цього вимагає необхідність або радить справжня духовна користь і немає небезпеки помилки або індиферентизму, то вірним католикам, які не можуть або не мають змоги звернутися до католицького священно служителя, дозволяється прийняти Святі Тайни Покаяння, Євхаристії та Єлеопомазання хворих від не католицьких священнослужителів, у церквах де існують правосильні вищезгадані Святі Тайни (пор. кан. 671 §2). Іншими словами тут не тільки йдеться про небезпеку смерті, а також про всі ті випадки, коли цього вимагає необхідність. Буває що греко католик, потрапляє в чуже місто де немає католицького храму, а почувається в стані гріха та бажає висповідатися, у цій ситуації, особа має повне право піти, наприклад, до православного священика і висповідатися, тим більше, у небезпеці смерті. Чи передбачає Тайна Сповіді таємність? Хто, власне, зобов’язаний притримуватися таємності на сповіді. Тільки сповідник, чи також той хто сповідається? Таємниця Сповіді є непорушною, тому сповідник повинен пильно берегтись, щоб ні словом, ні знаком, ні жодним чином, чи будь якої причини не зрадив каянника (кан. 733 §1). У латинському оригіналі цього канону вжито термін «Sacramentale sigillum», тобто «Сакраментальна печать». Таким чином священик не має права навіть у небезпеці власної загибелі зрадити Тайни Сповіді. Тут маємо на увазі пряме порушення Тайни Сповіді. Пряме порушення означає вказати на особу та її гріхи. Вірний також є зобов’язаний дотримуватись таємниці сповіді. Однак, в певних духовних питаннях, не вказуючи на особу сповідника, він може виявити якісь деталі із своєї сповіді, щоби наприклад заохотити когось до духовної поправи. Тут ще слід додати, що розрішення від гріха прямого порушення таємниці сповіді застерігається лише Римському Апостольському Престолу. Тільки з відома єпископа і після проходження певної процедури за погодження із Вселенським Архиєреєм священик може бути прощений. В науці Католицької Церкви «печать сповіді» завжди була непорушною. Католицький священик, який зрадив Тайну Сповіді, ще з давніх часів отримував найсуворішу кару заборону священнодіяти. У Православній
allsaints.lviv.ua
7 Церкві, зокрема московській, як наслідок співпраці між державою і Церквою бували випадки, що священиків зобов’язували виявляти тих осіб, які сповідалися у гріхах проти «государства и государя». Сьогодні нам відомі цікаві випадки з часів підпілля. Греко католицький священик з ризами у дипломаті йшов по вулиці, поруч зупинилася «чорна волга» в яку його насильно посадили. Присутні усі речові докази і заслання неминуче. Натомість, його завозять в приміщення КДБ, піднімаються на останній поверх, де мешкали працівники служби, і там просять висповідати, похрестити, дати шлюб. . . При кінці, святий отець спантеличено запитує працівника КДБ чому він не йде до православного офіційного свяще ника. У відповідь чує: «Ми до своїх співпрацівники не ходимо». Які є ще гріхи, що не прощаються на звичайній сповіді? Є певні гріхи, що вважаються зарезервованими, це ті, які священик не має права розрішати. Окрім вже згаданого вище прямого порушення таємниці сповіді у каноні 728 читаємо, що «Апостольському Престолові застерігається право розгрішати спільника у грісі проти чистоти». У тому ж каноні зазначено, що лише єпископові застерігається право розгрішення від гріха спричинення аборту, якщо він був здійснений. На жаль, у наших суспільних умовах, гріх аборту набув дуже великих, загрозливих масштабів. У цьому напрямку Церква багато співпрацює з багатьма громадськими організаціями, щоб зупинити поширення цього гріха. Задля того, щоб не відкидати людей, які каються, Синод єпископів нашої Церкви, починаючи із 2010 року дозволяє священикам уділяти Святу Тайну Покаяння тим, хто вчинив аборт або спричинився до нього. Це право, зокрема у Львівській Архиєпархії, діє до 2013 року. У деяких греко4католицьких храмах є спеціально обладнані сповідальниці, у яких священикові не видно, хто сповідається, а сповідальникові, хто сповідає. Що з цього приводу каже церковне право, які умови мають бути у церкві, аби людина могла прийти до сповіді? З цього приводу є чіткі приписи. Канон 736 говорить, «належним місцем уділення Тайни Покаяння є церква з дотриманням приписів партикулярного права. Через хворобу або якусь іншу виправдану причину цю Тайну можна уділяти поза властивим місцем». Бувають випадки, коли людина лежить хвора, вдома чи лікарні, тоді священик сам іде до особи та сповідає. Кожний священик є зобов’язаний уділяти Святу Тайну Покаяння усім хворим та немічним, особливо в небезпеці смерті. Стосовно місця сповіді, то, наприклад, в давнину сповідь уділялася біля ікони в притворі
храму. Людина каялася, а тоді відбувши покуту, мала можливість увійти в храм вірних. На даний час є сповідальниці у яких забезпечується конфіденційність. Вони можуть мати різний вигляд: латинського типу, з закритими віконцями та невеликі підставки для клякання. Однак, як і у всьому тут є свої мінуси та плюси, оскільки у закритих сповідальницях обме жується контакт сповідника та каянника. У Греко Католицькій Церкві є, так звані, клякальниці, це місце завжди трохи віддалене у бічній наві. У цих питаннях слід звертати увагу на практичні моменти, найперше непору шність сповіді. Живемо у час модерних хайтекових технологій. Часто трапляється чути різного роду розмови про сповідь в он4лайн режимі. До прикладу, є зафіксовано випадок, коли Папа Іван Павло II через відеофон уділив благословення. Чи можлива така інновація? Кодекс чітко вказує, що сповідь має бути повна та індивідуальна. Звичайно ці засоби, сучасні та новітні дозволяють комунікувати, але це не гарантує збереження конфіденційності та безпосереднього контакту, особливо зважаючи на те, що вони можуть бути використані третіми особами. Потрібно розрізняти поняття Тайна (sacramentum) та Таїнство (sacramentalia). У нашій мові ми часто ці поняття плутаємо. Благословення є сакраменталією, тому Папа, єпископ, священик може дати його через різні засоби масової інформації. Питання Тайни, як сакраментум, стосується вже індивідуального прийняття. Перед Вселенськими Архиєреями, і теперішнім і попереднім, ці питання неодноразово ставилися, але була дана чітка відповідь, що лише в індивідуальний спосіб священик уділяє Тайну Сповіді каяннику. Інша річ духовні поради, розмови і таке інше. Тоді можна і через телефон, але, на мою думку, індивідуальне спілкування є найкращим. розмовляв Іван Бондар
АНОНСИ
8
ВЕЛИКОДНІЙ КОНКУРС
АНОНСИ
“ПИСАНКА МОЇМИ РУКАМИ” до участі у конкурсі приймаємо дитячі роботи на тему «писанка» (розмальовки, У березні спільнота нашого храму витинанки, писанки, аплікації, малюнки, численно поповнилася новоохре щеними малюками: оздоблення бісером… інше) 05.03 ТКАЧ МАКСИМ хресні батьки: Тарас Мандрюк та Луник ВІКОВІ ГРУПИ УЧА СНИКІВ КОНКУРСУ УЧАСНИКІВ КОНКУРСУ:: Мирослава 05.03 ПИСАРЧУК РОМАН 6 7 років, 8 10 років, 11 12 років
Читайте у наступному номері: БЕАТИФІКАЦІЯ СЛУГИ БОЖОГО ІВАНА ПАВЛА ІІ ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА
хресні батьки: Віталій Жвірко та Наталія Чмир 06.03 НАРОЛЬСЬКИЙ ДМИТРО хресні батьки: Петро Мізерник та Христина Сушко 06.03 БЕСПИДЕВИЧ АРТУР ВОЛОДИМИР хресні батьки: Тарас Буць та Ольга Сташевська 06.03 РЕНЧКА ТАРАС хресні батьки: Назарій Санницький та Світлана Шеремета 06.03 КАРПИШИН АНАСТАСІЯ хресні батьки: Богдан Хруняк та Ольга Карпишин 13.03 ДАНИЛЮК ЗАХАРІЙ хресні батьки: Олексій Антоновський та Ольга Сакаль 19.03 КОЛЮБІНСЬКА ЮСТИНА хресні батьки: Сергій Рибак та Ольга Колюбінська 20.03 ГРАБОВЕЦЬ ВІТАЛІЙ хресні батьки: Ігор Бурка та Юлія Іванська 22.03 ЧЕРКАС СОФІЯ хресні батьки: Юрій Висовень та Наталія Болдирєва 27.03 СТРУТИНСЬКА АННА МАРІЯ хресні батьки: Микола Кіт та Панчошин Іванна 27.03 КУХАР МАКСИМ хресні батьки: Андрій Книш та Галина Кагуй 27.03КОВАЛЬЧУК ОЛЕКСІЙ хресні батьки: Вадим Пасічник та Наталія Андрушко
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС У СОЦІАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ ФЕЙСБУК: facebook.com/church.allsaints Над номером працювали: Іван БОНДАР, о. Остап ГНАТІВ
ВІТАЄМО НОВОНАРОДЖЕНИХ ТА ЇХНІХ БАТЬКІВ, А ТАКОЖ ХРЕСНИХ БАТЬКІВ. НА МНОГАЯ ЛІТА!!!
УСІ РОБОТИ РОЗГ ЛЯНЕ Т А ОЦІНИТЬ РОЗГЛЯНЕ ТА КОМПЕТЕНТНЕ ЖУРІ ГО ЛОВА ЖУРІ: о. В. О ЛЬШАНЕЦЬКИЙ ГОЛОВА ОЛЬШАНЕЦЬКИЙ НАГОРОДИ: І, ІІ, ІІІ, місце у кожній віковій групі та цінні подарунки Окремо: пам’ятка для кожного учасника. У СВІТ ЛИЙ ТИЖДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО У СІ СВІТЛИЙ УСІ ТВОРІННЯ ЮНИХ МИСТЦІВ ЕКСПОНУВА ТИМУ ТЬСЯ ДЛЯ ЕКСПОНУВАТИМУ ТИМУТЬСЯ ЗАГ АЛЬНОГО ОГ ЛЯДУ СТІ! ЗАГА ОГЛЯДУ ЛЯДУ.. ЗАПРОШУЄМО ДО УЧА УЧАСТІ! ЗГО ЛОШЕННЯ ПРОСИМО ПО ДАВА ТИ ДО ЗАХРИСТІЇ. ЗГОЛОШЕННЯ ПОДАВА ДАВАТИ У МЕЖАХ КОНКУРСУ Т АКОЖ ЗАПРОШУЄМО У СІХ ТАКОЖ УСІХ БАЖАЮЧИХ ЩОНЕДІЛІ У З ІЙ КЛА С КА ТЕХИТИЧНОЇ КЛАС КАТЕХИТИЧНОЇ ШКО ЛИ НА ТЕМА ТИЧНИЙ МАЙСТЕР КЛА С ШКОЛИ ТЕМАТИЧНИЙ КЛАС АНА СТ АСІЇ ЯНКІВ (МАРІЙСЬКА ДРУЖИНА ;)) АНАСТ СТА
Вісник Храму Всіх Святих У країнськ ог о Народ у, квітень 2011 Українськ країнськог ого Народу,