Cerkovna gazeta 2013 20 342 ua

ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Жовтень 2013 № 20 (342)

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви Про життя Української Православної Церкви читайте на офі­цій­них сайтах УПЦ — church.ua; orthodox.org.ua, а також на сайтах: ort­ho­doxy.org.ua, fotolitopys.in.ua, cpg.in.ua Щоденник паломника

православний календар Преподобний Іов Почаївський; преподобний Аврамій затворник; преподобномучениця Анастасія Римляниня; священномученик Зіновій, єпископ Егейський (Кілікійський)

с. 3

соціальне служіння

Афон-Гора

Інші

Існування Афону — доказ, що наше життя вічне. Є люди, які усвідомили це давно. І заради вічності готові відмовитися від того, що багато хто вважає головною радістю і сенсом буття

Особливості виховання особливих дітей

с. 8–9

с. 10

пам’ятні дати «Нас зустріли групи сяючих киян» До 70-річчя визволення Києва

с. 11

мощі великомученика Георгія Побідоносця прибули до України

30 жовтня, з благословення Святішого Архієпископа Константинополя — Нового Рима і Вселенського Патріарха Варфоломія та Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, за сприяння Президента України Віктора Януковича, з монастиря Ксенофонт Святої Гори Афон в Україну були принесені чесні мощі (десниця) великомученика Георгія Побідоносця. Делегацію Української Православної Церкви, яка доставила мощі, очолив вікарій Київської Митрополії єпископ Бородянський Варсонофій. Разом з десницею святого Георгія з Афону також був привезений список стародавньої ікони великомученика Георгія Х ст. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви чесні мощі біля Святих воріт Києво-

Печерської Лаври зустріли Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, намісник монастиря митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел, архієпископ Білогородський Миколай, єпископи Макарівський Іларій, Львівський і Галицький Філарет, Обухівський Іона, Ірпінський Климент, Фастівський Даміан, Васильківський Миколай, духовенство Київської єпархії, вихованці Київських духовних шкіл, численні віруючі. В Успенському соборі Лаври перед мощами великомученика Георгія та його іконою був відправлений молебень. За богослужінням молився Президент України Віктор Янукович. Мощі святого Георгія в Україні супроводжує намісник монастиря Ксенофонт архімандрит Олексій.

Графік перебування десниці святого великомученика Георгія Побідоносця в Україні (30.10 — 5.12.2013): • Києво-Печерська Лавра — до 4.11; • Храм на честь Усіх святих при Воскресенському кафедральному соборі УПЦ, м. Київ — 4–10.11;

• Чернігівська єпархія, м. Козелець — 10.11; • Чернігівська єпархія, м. Чернігів — 10–12.11; • Харківська єпархія, м. Харків — 12–17.11;

• Донецька єпархія, м. Донецьк — 17–21.11; • Дніпропетровська єпархія, м. Дніпропетровськ — 21–25.11;

• Білоцерківська єпархія, м. Біла Церква — 25–28.11; • Житомирська єпархія, м. Бердичів — 28–29.11; • Житомирська єпархія, м. Житомир — 29.11 — 1.12;

• Львівська єпархія, м. Львів — 1–3.12; • Спасо-Преображенський собор, м. Київ — 3–5.12.

2

№ 20 (342), жовтень 2013

16 жовтня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв Надзвичайного і Повноважного Посла Італійської Республіки в Україні пана Фабріціо Романо. У зустрічі також взяли участь Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній і секретар Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ протоієрей Миколай Данилевич. Блаженніший Митрополит Володимир відзначив, що між Українською Православною Церквою та Посольством Італії у Києві вже давно склалися теплі стосунки, і подякував панові Послу за сприяння в оформленні віз православним священнослужителям

православна газета

П Р Е ДСТО Я ТЕ Л Ь У П Ц Русі та за активну діяльність на благо Української Православної Церкви. Зокрема, Його Блаженство нагородив орденами «1025 років Хрещення Київської Русі» директора Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації Оксану Добровольську, генерального директора рекламної компанії «Gallery plus» Дмитра Зайцева й віце-президента тієї ж компанії по роботі з державними органами Костянтина Рубана. На церемонії нагородження були присутні голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба і секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук.

17 жовтня Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з благодійниками, які брали участь в організації поїздки на Святу Землю вихованців дитячого будинку сімейного типу, що діє при Вознесенському Банченському чоловічому монастирі ЧернівецькоБуковинської єпархії. У зустрічі взяли участь Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Паломництво групи у складі 100 дітей на чолі з єпископом Банченським Лонгином на Святу Землю відбулося у вересні цього року й було організоване Синодальним відділом з благодійності та соціального служіння УПЦ та паломницьким центром «Істоки». Безкоштовний переліт забезпечила авіаком-

та паломникам, які періодично відвідують Італію. У свою чергу, Посол Італії поділився своїми враженнями від України, підкресливши, що йому приємно й цікаво працювати в нашій країні, а також розповів про діяльність італійського Посольства в гуманітарній сфері. Торкнувшись теми української присутності в Італії, дипломат повідомив, що православна громада є найбільшою за кількістю віруючих в Італії після католицької, що частково обумовлено великою кількістю українців, які складають чи не найбільшу православну діаспору в цій країні. Бесіда пройшла в теплій атмосфері. На завершення зустрічі сторони обмінялися подарунками.

16 жовтня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в столичному Пантелеймонівському монастирі у Феофанії вручив церковні нагороди низці громадських діячів з нагоди 1025-річчя Хрещення

панія «Windrose», що не вперше займається благодійністю у співпраці з Церквою. Предстоятель УПЦ відзначив благодійників церковними нагородами. Власники авіакомпанії подружжя Володимир і Олена Каменчуки були удостоєні орденів «1025 років Хрещення Київської Русі» та святої великомучениці Варвари, директор компанії Костянтин Гудз — ордена «1025 років Хрещення Київської Русі», директор паломницького центру «Істоки» Марія Запорожець — ордена святої великомучениці Варвари, колектив Центру — благословенної грамоти.

Б­лаженніший Митрополит Володимир благословив представлений Його Блаженству на затвердження логотип радіо «Собор». Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії прийняв благочинного Вишневського благочиння Київської єпархії та настоятеля Вознесенського храму м. Вишневе протоієрея Василія Русінку. У зустрічі взяли участь Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Під час зустрічі протоієрей Василій Русінка представив проект православної гімназії у м. Вишневе й отримав благословення Його Блаженства на початок будівельних робіт. Нагадаємо, що 2011 р. Блаженніший Митрополит Володимир благословив ініціативу, запропоновану громадою парафії на честь Вознесіння Господнього м. Вишневе, щодо створення православної гімназії з державною атестацією середньої загальноосвітньої школи. У 2012 р. Його Блаженство благословив своїм підписом початок проектних робіт і підготовку до будівництва гімназії. Того ж року на сесії Вишневської міської ради було прийнято рішення про виділення під будівництво земельної ділянки розміром 1,7 га. Згідно з проектом православна гімназія матиме чотири поверхи, просторі спортивні, музичні, хореографічні, художні зали-студії, а також стадіон. Загальна площа гімназії складе 19 619,2 кв. м і буде розрахована на 36 класів. При гімназії діятиме домовий храм в ім’я святого апостола Андрія Первозванного. А сама установа буде названа на честь Блаженнішого Митрополита Володимира.

Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Пантелеймонівському монастирі у Феофанії зустрівся з ініціатором створення «Православного радіо “Собор”» Глібом Малютіним. У зустрічі взяли участь Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. Під час зустрічі ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА 17–19 жовтня у столиці Російської Федерації м. Москві відбулося святкування Днів Києва. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у заході взяли участь вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій та секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук. Дні Києва розпочалися із зустрічі мера Москви Сергія Собяніна і голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова. У ході зустрічі єпископ Феодосій від імені Його Блаженства передав російській стороні ікону з Печерським образом Пресвятої Богородиці. 18 жовтня відбулася церемонія покладання квітів до Могили Невідомого солдата і стели міст військової слави в Олександрівському саду. Увечері другого дня представники Української Православної Церкви зустрілися з московськими ветеранами

— учасниками визволення Києва, яким єпископ Феодосій передав благословення Предстоятеля УПЦ. Після цього українська делегація відвідала художню виставку, присвячену 1025-річчю Хрещення Русі, в Національному культурному центрі України в Москві. На завершення святкових заходів голова КМДА та представники УПЦ відвідали Кафедральний соборний храм Христа Спасителя і вклонилися його святиням.

18 жовтня голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ єпископ Ірпінський Климент у Будинку вчених Національної академії наук України зустрівся з представниками науки. Під час зустрічі Його Преосвященство розповів про основні завдання, які стоять перед духовною освітою на сучасному етапі, та відповів на запитання вчених. Офіційне видання Української Православної Церкви Наша адреса: 01015, Київ, вул. Лаврська 15, корп. 39, тел./факс: 254–48–63 Головний редактор

Видається з 1990 р.

протоієрей Владислав Софійчук

Відповідальний секретар Олена Головіна Редагування і коректура: монахиня Євтропія (Бобровнікова), Марина Бурдейна, Валерій Зал-Заде, Олена Скринник, Аліна Кудлай

Верстка та дизайн: ієрей Сергій Кононенко, Віталій Сидоркін, Наталія Реплянчук Фото ієрея Максима Брусники, Богдана Придатка Газета віддрукована у типографії ТОВ «Новий Друк», 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, тел.: 536–15–28 Свідоцтво про реєстрацію КВ № 126901574 ПР від 07 червня 2007 р. Підписано до друку 31.10.2013 р. Наклад 20 000 прим.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС «ЦЕРКОВНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ГАЗЕТИ» російською мовою — 96137, українською мовою — 96145 Email газети: cpgazeta@gmail.com Редакція залишає за собою право редагувати і скорочувати матеріали, що публікуються в газеті. При передруку редакційних матеріалів посилання на «Церковну православну газету» обов’язкове. Газетні матеріали ви можете переглянути також на сайтах: cpg.in.ua, orthodoxy.org.ua Джерела офіційної інформації: orthodox.org.ua, church.ua, mitropolia.kiev.ua, kdais.kiev.ua; повідомлення прес-служб Синодальних установ.

Про­хан­ня не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти га­зе­ту з по­бу­то­вою ме­тою

православна газета

П ра в о сла в н ий Кал е н дар Світильник світу

Преподобний Аврамій затворник (день пам’яті — 11 листопада за н. ст.)

Істинної віри світоч

Преподобний Іов Почаївський (день пам’яті — 10 листопада за н. ст.) У давні часи, ще до татаро-монгольської навали на Русь, на Почаївській горі сталася дивовижна подія. Одного разу, коли пастухи розташувалися зі своїми стадами на горі для ночівлі, у блискучому світлі явилася їм Сама Цариця Небесна. На згадку про цю подію Вона залишила слід Своєї стопи на камені. Невдовзі на цій горі почали подвизатися ченці-самітники, а з часом там з’явився і монастир, відомий сьогодні всьому православному світу як Свято-Успенська Почаївська Лавра. У 1675 р. обитель взяли в облогу турецько-татарські війська. Стіни монастиря були укріплені слабо і витримати облогу п’ятдесятитисячного війська довго вони б не змогли. Тоді всі, хто встиг врятуватися за стінами обителі, в єдиному пориванні молитовно звернулися за допомогою до Божої Матері. Перед Почаївською чудотворною іконою день і ніч читали акафіст. На третій день на небі розступилися хмари і над собором у блискучому сяйві, в оточенні Ангелів, явилася Сама Пресвята Діва Марія. Побачивши Її, татари вжахнулися і почали стріляти з луків у Божу Матір, але стріли поверталися і вражали тих, хто стріляв. Налякані війська в паніці кинулися тікати від стін обителі. Під час чудесного явлення поруч з Божою Матір’ю на небі можна було побачити інока, який молиться, обернувшись до Пресвятої. Це був преподобний Іов. Він помер незадовго до цих подій, у 1651 р., проживши сто років. Ще отроком святий був призваний на чернече служіння. 10-річним хлопчиком він вступив до Угорницького монастиря і в 12 років був пострижений у мантію з ім’ям Іов. Там же праведник був висвячений на ієрея, а в тридцять років пострижений у велику схиму з ім’ям Іоанн. На прохання князя Констянтина Острозького преподобний перейшов до Дубенського монастиря, де був поставлений його настоятелем. Багато часу приділяв він написанню книг на захист Православ’я. З часом, прагнучи до усамітнення, Іов повернувся в Почаївську обитель, але й тут був обраний настоятелем. На молитву праведний усамітнювався в печері. Від постійного преклоніння колін у Іова на ногах відкрилися рани й оголилися кістки. Відомо також, що святий безперестанно читав Іісусову молитву: «Господи Іісусе Христе, — повторював він, — помилуй мене, грішного». Одного разу вночі чернець на ім’я Досифей опинився поряд з печерою, де в цей час молився преподобний. Раптом він побачив, що вся печера наповнилася небесним світлом, яке яскраво світило протягом двох годин. Сам же Досифей, охоплений страхом, припав до землі. У 1596 р. в Речі Посполитій, на території якої розташовувався Почаївський монастир, було прийнято Берестейську унію, згідно з якою всі православні у цій країні повинні були сповідувати католицьке віровчення і стати членами уніатської греко-католицької церкви, визнавши верховенство папи римського. Почався період гонінь на Православну Церкву. Щоб духовно підкріпити братію Почаївського монастиря, поміщиця Ганна Гойська подарувала обителі чудотворну ікону Божої Матері, що дісталася їй від грецького митрополита Неофіта, який зупинявся в її маєтку. Однак після смерті поміщиці її спадкоємець Фірлей, будучи лютеранином, відібрав у монастиря землі і чудотворну ікону. Але святиню незабаром повернув, оскільки його дружину спіткало Боже покарання після вчиненого нею блюзнірства над образом. А незадовго до кончини преподобного Іова землі знову стали належати монастирю. У 1629 р. святий Іов брав участь у Київському соборі, учасники якого вирішили твердо стояти за Православ’я. Помер праведник у 1651 р. А вже через вісім років, після триразового явлення Іова Київському митрополитові Діонисію, були урочисто відкриті мощі преподобного, що прославилися багатьма зціленнями.

У розквіті сил цей Божий угодник залишив світ з його спокусами і оселився у відлюдному місці поблизу міста Едесси в селищі Хідана, де день і ніч творив безмовну молитву. Наслідуючи приклад Аврамія, неподалік від нього у зовнішній келії поселилась і племінниця праведника Марія, яка стала його духовною дочкою. Проте через деякий час дівчина, якій на той час виповнилося 27 років, спокушена ворогом роду людського, вирішила полишити подвижницьке життя. Марія пішла в місто, де почала жити розпусно. Тоді Аврамій одягнувся в обладунки воїна, щоб його не впізнали, і вирушив на пошуки заблудлої племінниці. Розшукавши, він зумів розбудити в ній совість і мудрими, сповненими любові словами привів до покаяння. Дівчина повернулася у келію, де решту днів провела в молитві та сльозах каяття. З часом вона прославилася даром зцілення хвороб. Після кількох років усамітненого життя Аврамій дізнався про те, що батьки його померли. Частину спадщини, що належала йому, преподобний роздав бідним. Своїми чеснотами він почав привертати до себе багатьох людей і слава про його подвижницьке життя рознес­ лася далеко. Якось Аврамій отримав послух навернути до Христа жителів

одного з язичницьких поселень Месопотамії. Три роки преподоб­ ний трудився над просвітою ввіреної йому пастви. За цей час зазнав багатьох докорів, погроз і навіть побиття, але не залишив місця служіння. Прикликаючи у своїх слізних молитвах на допомогу Господа, Аврамій просив у

Нього сили, щоб звільнити ввірених йому людей від диявольських пут, щоб і вони пізнали Єдиного Істинного Бога. Преподобний зруйнував язичницьке капище, побудувавши на його місці храм, а з часом сподобився побачити і результати своїх зусиль, охрестивши жителів селища в ім’я Пресвятої Трійці. Виконавши свою місію, праведник, прославляючи Бога, повернувся на колишнє місце своїх подвигів.

№ 20 (342), жовтень 2013

3

Однак ворог людського роду не давав спокою Аврамію, намагаючись спокусити його. Одного разу під час нічної молитви в келії подвижника раптом засяяло світло, і він почув слова: «Блаженний ти, блаженний, як ніхто з людей!» Розгадавши вражі підступи, святий сказав: «Я — людина грішна, але покладаю надію на допомогу і благодать Бога мого і не боюся тебе». Наступного разу диявол з’явився перед святим в образі юнака, запалив свічку і почав співати псалом: «Блаженні непорочні, що ходять шляхами в законі Господнім». Зрозумівши, що і це бісівська омана, старець перехрестився і запитав: «Якщо ти знаєш, що непорочні блаженні, то навіщо турбуєш їх?». Спокусник відповів: «Я докучаю їм, щоб перемогти їх і відвернути від всякого доброго діла». На це святий сказав: «Ти перемагаєш тих, що відступилися від Бога зі своєї волі, а від тих, які люблять Бога, ти тікаєш, розвіюючись, як дим від вітру». І диявол зник. А благодать Божа перебувала з Аврамієм, який у подвигах зростав від сили в силу доти, доки не настав час йому переселитися в інший світ. Преподобний помер близько 360 р., після п’ятдесяти років безперестанних подвигів. Через п’ять років відійшла до Господа і його племінниця Марія. Святі Аврамій і Марія були сучасниками преподобного Єфрема Сиріна, саме завдяки якому ми сьогодні знаємо деякі подробиці їхнього земного життя.

Страждальниця Христова

Преподобномучениця Анастасія Римляниня (день пам’яті — 11 листопада за н. ст.) Зовсім маленькою Анастасія втратила батьків і з трьох рочків виховувалася в одному з римських монастирів під духовним керівництвом стариці Софії. Виросла Анастасія красунею, багато знатних городян Рима сваталися за неї, але вона всім відмовляла. Незабаром імператор Декій (III ст.) розпочав гоніння на Церкву. Анастасія була знатного походження, тому правитель не обійшов її увагою і наказав начальнику міста Рима на ім’я Пров допитати її. Взявши благословення на мученицький подвиг у стариці-наставниці, Анастасія смиренно вийшла назустріч каральному загону воїнів. Побачивши наскільки дівчина гарна, Пров спробував умовити її відректися від Христа: «Навіщо ти губиш свої роки, позбавляючи себе життєвих насолод? Яка користь з того, щоб віддати себе на тортури і

смерть заради Розіп’ятого? Вклонися нашим богам, матимеш благородного чоловіка, будеш жити у славі й пошані». Свята твердо відповіла: «Мій чоловік, моє багатство, моє життя і моя радість — Господь мій Іісус Христос, і страхом тортур ти не відлучиш мене від Господа!». Пров не змусив себе довго чекати. Тортури були жорстокими і тривалими. Проте Анастасія мужньо терпіла все, прославляючи і співаючи хвалу Господу. Тоді розлючені кати відрізали сповідниці язик. Катування праведниці були настільки довгими, що римляни, які зібралися подивитися на страту, почали вимагати припинити тортури й дати дівчині швидко померти. Правитель прислухався до думки народу і наказав відсікти мучениці голову, а її святі останки викинути за межі міста на поживу диким звірам. Але звірі не торкнулись їх. Незабаром

Не від світу сього

Священномученик Зіновій, єпископ Егейський (Кілікійський) (день пам’яті — 12 листопада за н. ст.) За часів правління імператора Діоклетіана (III ст.) у провінції Римської імперії Кілікії єпископом місцевої християнської громади був святий Зіновій. Разом зі своєю сестрою Зіновією він змалку сприйняв християнське віровчення і, досягнувши повноліття, на виконання Христових заповідей вирішив роздати своє майно бідним. За безкорисливість і непорочне життя Господь наділив Зіновія даром зцілення хвороб. З часом праведник удостоївся архієрейського сану і почав ревно проповідувати Христа Воскреслого.

Останні роки правління Діоклетіана були затьмарені новою хвилею гонінь на Церкву. Зіновій не приховував своїх переконань, і його одним з перших привели на допит до місцевого правителя Лісія. «Говоритиму з тобою коротко, — сказав Лісій святителю. — Пропоную тобі: життя, якщо поклонишся нашим богам, і смерть — якщо не поклонишся». Святий відповів: «Це тимчасове життя без Христа не є життя, а смерть; я волію перетерпіти тимчасові муки за мого Творця, а потім з Ним жити вічно, ніж відмовитися від Нього заради тимча-

понівечене катами тіло святої Анастасії знайшла стариця Софія, якій дивним чином було відкрито місцезнаходження останків. За допомогою двох християн вона з благоговінням поховала їх. сового життя, а потім вічно мучитися в пеклі». Сміливі слова праведника викликали гнів правителя і він дав вказівку розправитися з єпископом. Зіновія прибили до хреста і почали катувати. Бачачи жорстокі тортури, що терпів її брат, Зіновія визнала себе християнкою і розділила муки зі святителем. Господь оберігав своїх угодників: вони залишалися живими навіть після того, як їх вкинули в розжарений котел і піджарювали на розпечених решітках. Бачачи неспроможність зломити волю сповідників, Лісій наказав відсікти їм голови. Святі останки священномученика Зіновія і його сестри мучениці Зіновії були таємно поховані пресвітером Гермогеном. Підготував Андрій Гор

4

№ 20 (342), жовтень 2013

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі

ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА 18 жовтня у Деснянському р-ні Києва відбулася урочиста церемонія відкриття та освячення Російсько-української гуманітарної гімназії. Освячення звершили митрополит Ставропольський і Невинномиський Кирил (Росія) і вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай. Архієреям співслужили голова Відділу релігійної освіти і катехізації Київської єпархії протоієрей Сергій Бойко та духовенство Київських духовних шкіл. На церемонії відкриття були присутні: Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Михайло Зурабов, міністр освіти і науки України Дмитро Табачник, міністр освіти і науки Російської Федерації Дмитро Ліванов, заступник керівника Росспівробітництва Лариса Єфремова, заступник

голови Київської міської державної адміністрації Віктор Корж, голова Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Станіслав Прокопенко та ін. Російсько-українська гуманітарна гімназія створена в рамках реалізації міжурядового меморандуму між міністерствами освіти і науки Росії та України. Гімназія розрахована на 200 школярів і працюватиме в режимі «школи повного дня». Особливість навчального закладу — навчання російською мовою з обов’язковим вивченням іноземних мов відповідно до освітніх стандартів обох держав. Після закінчення навчання в гімназії її випускники отримають атестати двох країн і надалі зможуть вступати в українські і російські вузи.

23 жовтня в залі пленарних засідань Верховної Ради України відбулися парламентські слухання на тему «Доступність і якість загальної середньої освіти: стан та шляхи поліпшення». З благословення голови Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства УПЦ митрополита Полтавського і Миргородського Филипа в роботі слухань взяли участь перший заступник голови Відділу протоієрей Олександр Білокур і співробітник Відділу диякон Георгій Оніпко. Голова Громадської ради з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України Володимир Марущенко у своєму виступі зазначив, що не можна роз’єднувати освіту й виховання у навчальному процесі, і просив учасників парламентських слухань звернути особливу увагу на проблему вилучення Міністерством освіти і науки України з 1 вересня 2013 р. предметів духовноморального спрямування з навчального процесу загальноосвітніх навчальних закладів України. На завершення свого виступу Володимир Марущенко виступив із пропозицією до учасників парламентських слухань підтримати проект закону України щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади.

28 жовтня у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній зустрівся із членами Міжфракційного депутатського об’єднання «За сприяння свободі совісті» народними депутатами України Ганною Герман та Юрієм Мірошниченком. У рамках зустрічі сторони обговорили питання подальшого удосконалення законодавства у сфері церковно-державних відносин.

православна газета

КОНФЕРЕНЦІЇ, ФОРУМИ

На першому плані — підвищення якості духовної освіти 22 жовтня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у столиці відбулася V Міжнародна науково-практична конференція «Духовна і світська освіта: історія взаємин — сучасність — перспективи», організована Київською духовною академією. Цьогорічна конференція була присвячена 1025-річчю Хрещення Русі й 25-річчю відродження Православної Церкви в Україні. У роботі наукового форуму взяли участь фахівці у галузі богослов’я, філософії, історії, педагогіки, церковної археології, які представляли такі духовні й світські навчальні заклади й наукові центри: Санкт-Петербурзьку православну духовну академію, Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університет, Одеську, Смоленську, Харківську, Волинську, Полтавську місіонерську духовні семінарії, Вологодське духовне училище; Національний університет «Києво-Могилянська академія», Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Національну академію внутрішніх справ, Національну академію державного управління при Президентові України, Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Київський національний університет будівництва й архітектури, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського; Національний Києво-Печерський історикокультурний заповідник, Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії, Український інститут національної пам’яті при Кабінеті Міністрів України, а також Тираспольсько-Дубоссарську й Володимирську єпархії. Відкриваючи пленарне засідання, Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський і Броварський Антоній оголосив вітальне слово Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. У своєму слові Його Блаженство, зокрема, відзначив: «У справі християнської місії одне із чільних місць належить духов­ ній освіті. Саме тут, у стінах духов­ них академій і семінарій, відбувається підготовка майбутніх пастирів Церкви. Саме тут закладається фундамент церковного життя на багато років уперед». Блаженніший Владика назвав глибоко символічним той факт, що саме у рік святкування 1025-річчя Хрещення Русі Священний Синод ухвалив Концепцію вищої духовної освіти УПЦ; крім того, у вересні цього

року відкрито магістратуру в Київській духовній академії. Далі митрополит Бориспільський і Броварський Антоній виступив із доповіддю «Реформування системи духовної освіти Української Православної Церкви на сучасному етапі». Описавши процес відродження системи духовної освіти у 1988–2013 рр., Його Високопреосвященство зазначив: «Наразі цей початковий період відродження духов­ них навчальних закладів можна вважати завершеним. Тепер на перший план для нас виходить підвищення якості духовної освіти, вдосконалення змісту дисциплін, формування продуманих міжпредметних зв’язків, освоєння новітніх педагогічних методик». Описуючи сучасну систему вищої духовної освіти Української Православної Церкви, митрополит Антоній особливу увагу приділив магістратурі як другому (після семінарії) щаблю навчання в рамках системи духовної освіти. Окремий розділ доповіді Його Високопреосвященства був присвячений проблемі державного визнан­н я духовних навчальних закладів, розв’язати яку пропонується за допомогою вдосконалення чинного законодавства. На завершення доповіді (повний текст якої опубліковано на сайті КДАіС) митрополит Антоній підкреслив: «Сьогодні наше головне завдання — збагатити систему духовної освіти всіма найкращими напрацюваннями, що з’явилися за останні десятиліття у світській вищій школі. Наші випускники мають здобувати повноцінну якісну освіту. Але при цьому духовні семінарії та академії повинні зберегти своє обличчя. Ми завжди повинні залишатися насамперед церковними школами, які живуть у Церкві й для Церкви. Зі стін духов­них семінарій мають виходити гідні пастирі, які можуть давати відповіді на виклики сучасності. Сьогодні, коли ми святкуємо 1025-річчя Хрещення Русі, доречно ще раз згадати про

те, що протягом багатьох століть Церква була головним фундаментом розвитку вітчизняної культури. Становлення системи освіти на українських землях відбувалося багато в чому завдяки зусиллям церковних ієрархів та священ­н ослужителів. Нині ми повин­ні повернутися у вітчизняний освітній простір. І не просто повернутися, а зайняти в ньому гідне місце». Потому була представлена доповідь завідуючого аспірантурою Санкт-Петербурзької духов­ ної академії священика Костянтина Костроміна «Хрещення Русі: Київ, Херсонес, Тмутаракань». У рамках пленарного засідання також була озвучена доповідь доктора історичних наук, професора, заступника директора Українського інституту національної пам’яті при Кабінеті Міністрів України Дмитра Вєдєнєєва, присвячена проекту Інституту національної пам’яті «Зруйновані храми й монастирі». На завершення пленарного засідання відбулася презентація видань, підготовлених Київською духовною академією протягом 2013 р. Після цього робота конференції продовжилася в секціях: «Історія Хрещення Русі: проблеми й перспективи наукового дискурсу»; «Історія Духовних шкіл»; «Духов­на і світська освіта: проблеми взаємодії»; «Актуальні питання розвитку духовних шкіл»; «Спільні проб­л еми релігії, філософії та культури»; «Студентська наука в духовній школі». У рамках форуму також пройшли засідання круглого столу «Проблеми пастирської опіки людей з порушеннями слуху», на якому, зокрема, обговорювався досвід викладання жестової мови в Духовних школах, і методичний семінар для викладачів літургічних дисциплін духовних навчальних закладів, проведений Учбовим комітетом при Священному Синоді УПЦ під головуванням єпископа Ірпінського Климента.

18 жовтня у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова, в рамках програми VI міжнародного форуму «Простір гуманітарної комунікації», відбувся II Всеукраїнський форум вчителів предметів морально-духовного спрямування. Організаторами конгресу виступили: Асоціація педагогів із предметів духовно-морального спрямування, Центр досліджень релігій НПУ ім. М. П. Драгоманова, Інститут педагогіки Національної академії

педагогічних наук України, Громадська рада з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями при МОН України. Привітання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира учасникам форуму зачитав митрополит Полтавський і Миргородський Филип, голова Синодального відділу релігійної освіти, катехізації та місіонерства при Священному Синоді УПЦ. З благословення Керу-

ючого справами УПЦ, ректора Київської духовної академії і семінарії митрополита Бориспільського і Броварського Антонія у конгресі взяв участь перший проректор Академії протоієрей Сергій Ющик. У рамках пленарного засідання отець Сергій зачитав доповідь митрополита Антонія «Перспективи розвитку викладання предметів духовно-морального спрямування в українській школі» (текст доповіді опубліковано на сайті КДАіС).

За матеріалами сайта КДАіС

православна газета

н о в и н и, п одії, ко м е н тарі КОНФЕРЕНЦІЇ, ФОРУМИ

18 жовтня в актовій залі Києво-Печерської Лаври, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, відбулася конференція «Духовно-просвітницька робота серед глухих людей у Православній Церкві». Учасників форуму привітав голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді єпископ Обухівський Іона. Присутні обмінялися досвідом у сфері роботи Церкви із людьми з дефектами слуху. Учасники конференції почули про діяльність православних общин глухонімих Києва, Санкт-Петербурга, Чернівців, Львова, Херсона, Луцька, Одеси, а також про проблеми, з якими найчастіше стикаються сурдоперекладачі в роботі з віруючими. З благословення ректора Київської духовної академії і семінарії митрополита Бориспільського і Броварського Антонія у конференції взяли участь викладачі Київських духовних шкіл — професор Віктор Чернишов, який виступив із доповіддю «Робота з глухими людьми в сектантських організаціях», і Ганна Блощинська, яка розповіла про досвід викладання мови жестів у КДАіС.

24 жовтня у Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова, в рамках VI Міжнародного форуму «Простір гуманітарної комунікації», відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Становлення та розвиток вітчизняної богословської освіти і

науки», присвячена 1025-річчю Хрещення Русі. З благословення Керуючого справами УПЦ, ректора Київської духовної академії і семінарії митрополита Бориспільського і Броварського Антонія в науковому форумі взяли участь перший проректор КДАіС прото­ ієрей Сергій Ющик та проректор з науково-богословської роботи Володимир Бурега. У рамках пленарного засідання протоієрей Сергій зачитав привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира організаторам та учасникам конференції, а Володимир Бурега озвучив доповідь ректора КДАіС митрополита Антонія «Повернення теології в науковий та освітній простір: український вимір» (текст доповіді опубліковано на сайті КДАіС). Після пленарного засідання робота конференції продовжилася у секціях. У рамках першої секції «Історія богословської освіти і науки в Україні» з доповіддю «Система науково-богословської атестації в Київській духовній академії у XIX — на початку ХХ ст.» виступив професор Володимир Бурега. У другій секції «Сучасне пере­ осмислення української теологічної освітньої та наукової традиції» з доповіддю виступив голова Учбового комітету при Священному Синоді УПЦ доцент КДА єпископ Ірпінський Климент. Його Преосвященство також взяв участь у підсумковій дискусії конференції на тему «Богословська освіта: історичний досвід і сучасний стан».

30 жовтня у Києво-Печерській Лаврі Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній зустрівся з головою Черкаської облдержадміністрації Сергієм Тулубом. У зустрічі також взяли участь голова Адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володимир Коцаба та настоятель Успенського собору м. Канева прото­ ієрей Георгій Почтовий. У ході зустрічі обговорювались актуальні питання духовного й культурного життя регіону, зокрема реалізація спільних проектів Церкви й держави щодо зміцнення суспільної моралі. Також торкнулися питань підготовки святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

БОГОСЛУЖІННЯ

ська Лавра». Крім того, владика зауважив, що «саме мандрівки святими місцями можуть стати могутнім виховним засобом для молоді та школярів. Воцерковлення, яке за звичайних умов триває місяці, під час паломництва скорочується до лічених днів». Учасникам конференції митрополит Антоній побажав бути взірцем добрих вчинків (див.: Тит. 2: 6–7), мирними й лагідними з усіма людьми, допомагати тим, хто потребує допомоги, щоб служіння не було безплідне (див.: Тит 3: 1–2, 14). Ключар кафедрального собору УПЦ єпископ Бородянський Варсонофій теж привітав співробітників паломницьких служб. Він наголосив, що собор, хоча і знаходиться у стані розбудови, найближчим часом стане духовним центром України й посяде гідне місце серед її святинь. На конференції були розглянуті питання організації масових паломницьких поїздок, зокрема у Свято-Троїцьку Сергієву Лавру з нагоди 700-річчя народження преподобного Сергія Радонезького. Також відбувся анонс масової поїздки прочан у німецьке місто Ахен (червень 2014 р.) з нагоди знайдення пелен Бого­ немовляти. У рамках конференції пройшла презентація двох документальних фільмів (автор і режисер — Олександр Ворсін): «Ахен — сакральний центр Європи» та «Афон — вершина світу», підготовлених Паломницьким центром УПЦ. Олександр Ворсін

ІНІЦІАТИВА 26 жовтня, у суботу, клірики кафедрального собору УПЦ на честь Воскресіння Христового на чолі з головою парафіяльної ради єпископом Бородянським Варсонофієм разом із парафіянами взяли участь у прибиранні території будівництва собору. Того ж дня духовенство Південного вікаріатства м. Києва вийшло на прибирання території столичного парку «Юність». У прибиранні паркової зони взяли участь: єпископ Васильківський Миколай, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, а також благочинні, священики й миряни Святошинського, Голосіївського, Печерського, Солом’янського та Другого лікарняного благочинь

5

ЦЕРКВА, СУСПІЛЬСТВО, ДЕРЖАВА

28 жовтня в Галереї «Соборна» на території будівництва столичного кафедрального собору УПЦ на честь Воскресіння Христового відкрилася Всеукраїнська конференція з питань паломництва. В заході взяли участь представники 30 паломницьких служб УПЦ. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира молебнем «На початок усякої доброї справи» у нижньому Андріївсько-Володимирському храмі кафедрального собору Конференцію відкрив Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. Владика зачитав вітальне слово Предстоятеля УПЦ, у якому Його Блаженство зазначив основну мету паломництва — «вести паству через святині цього світу до реалій Царства Небесного, через Єрусалим земний сходити до Єрусалима Горнього. Головна мета паломництва співпадає з метою Церкви взагалі — спасіння й обоження людини». Митрополит Антоній також звернувся до учасників Конференції з привітанням, у якому зазначив: «Паломництво є загальноцерковною турботою. Поклоніння святим місцям має багато аспектів. Можна говорити про його сотеріологічний фактор (про паломництво як про засіб спасіння й обоження людини); можна згадати, що саме перші паломники (як-от Сильвія Аквітанка, руський ігумен Даниїл) стали авторами унікальних пам’яток писемності; можна довести, що доленосна мандрівка преподобного Антонія на Афон була саме паломництвом, завдяки якому з’явилась Києво-Печер-

№ 20 (342), жовтень 2013

Києва — усього близько 100 осіб. Єпископ Миколай зазначив, що столичне духовенство піклується не тільки про храми і спасіння душ людей, але й про чистоту міста, в якому ми живемо, і чистоту довкілля взагалі. Його Преосвященство також звернув увагу на важливість співпраці духовенства і мирян, зокрема в церковному соціальному служінні. На завершення заходу єпископ Миколай подякував учасникам суботника, а настоятель храму в ім’я святителя Спиридона Триміфунтського прото­ієрей Миколай Данилевич за трапезою, що її організувала парафія, подарував усім церковні календарі на 2014 р. Слід зазначити, що такі заходи планується проводити регулярно.

26 жовтня, у день святкування Іверській іконі Божої Матері, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, у нижньому, Андріївсько-Володимирському храмі споруджуваного кафедрального собору УПЦ на честь Воскресіння Христового була звершена перша «дитяча» Літургія. (Особ­ ливість такої Літургії полягає в тому, що у богослужінні беруть участь переважно діти: вони співають на криласі, допомагають священнослужителям тощо.) Богослужіння звершили: архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Макарівський Іларій та голова парафіяльної ради кафедрального собору єпископ Бородянський Варсонофій. Ієрархам співслужили: голова Синодального інформаційнопросвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко, благочинний Голосіївського благочиння столиці протоієрей Павел Кирилов, ієрей Максим Брусника. За Літургією співав дитячий хор київського храму на честь святих Косми і Даміана (при Національному інституті раку).

не дільні школи

У КУРГАНСЬКІЙ ЄПАРХІЇ ВІДБУВСЯ ПЕРШИЙ ДИТЯЧИЙ ХРЕСНИЙ ХІД Молитовний хід відбувся в неділю, 6 жовтня, з благословення архієпископа Курганського і Шадринського Костянтина, повідомляє сайт єпархії. Хресний хід, у якому взяло участь понад 350 осіб, був приурочений до 20-річчя єпархії та до дня пам’яті преподобного Сергія Радонезького, покровителя учнів. Попри негоду, діти й дорослі пройшли з іконами й корогвами понад сім кілометрів лісовою дорогою. Серед учасників ходу були вихованці й керівники недільних шкіл Курганської і Шадринської єпархії, священнослужителі, які опікуються недільними школами.

— Сьогодні всі ви здійснили подвиг, пройшовши цей хресний шлях до храму Сергія Радонезького. Цим ви показали, що готові віддати свою душу Господу Богу, своїй Вітчизні й благій праці. Дай Боже, щоб і через 50 років ви йшли зі своїми дітьми, онуками в храми Божі й дякували Господу та нашому наставнику, преподобному Сергію Радонезькому, — сказав настоятель храму в ім’я преподобного Сергія й духівник єпархії протоієрей Євгеній Смирнов, звертаючись до віруючих після закінчення молебню, що був відслужений після хресного ходу.

6

№ 20 (342), жовтень 2013

Д И ВНий Б О Г у С В Я Ти Х С ВОї Х

ІС ПОЛЛА ЕТІ, ДЕСПОТА!

19 жовтня виповнилося 20 років перебування на кафедрі митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Іринея.

православна газета

Святий великомученику Георгію, моли Бога про нас

Побідоносцем великомученика Георгія називають за мужність і духовну перемогу над мучителями, за чудесну допомогу людям у небезпеці. Святого Георгія шанують як небесного заступника воїнів. ПРО СВЯТОГО 28 жовтня виповнилося 20 років від дня архієрейської хіротонії архієпископа Сарненського і Поліського Анатолія. ЦЕРКВА І МОЛОДЬ 21–25 жовтня у Балаклаві (м. Севастополь, АР Крим), з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, відбулася VI Все­ українська конференція голів і представників єпархіальних молодіжних відділів та організацій. Форум проводився Синодальним відділом Української Православної Церкви у справах молоді за сприяння Сімферопольської єпархії. Урочисте відкриття конференції почалося з молебню, який відправив вікарій Київської митрополії єпископ Обухівський Іона, голова Синодального відділу УПЦ у справах молоді. За богослужінням молилися учасники форуму — священнослужителі та миряни. На церемонії відкриття були зачитані вітальні слова Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира й митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря. З вітальним словом виступив єпископ Обухівський Іона, який розповів про діяльність Синодального відділу УПЦ у справах молоді, зокрема про виїзні семінари, що проводяться співробітниками Відділу у єпархіях. Єпископ Іона також представив проекти, що діють

Георгій Побідоносець народився у III ст. в римській Каппадокії в сім’ї благочестивих християн. Ще в дитинстві він залишився без батька, який був замучений за сповідання Христа.

* * *

На військовій службі Георгій, який вирізнявся розумом, мужністю і фізичною силою, виявив таку доблесть і мистецтво в бою, що став улюбленцем імператора Діоклетіана. Не знаючи про те, що Георгій — християнин, фанатичний язичник Діоклетіан призначив його тисяченачальником.

* * *

Коли Георгій почув у Нікомідії вирок суду про знищення християн, він прийшов до Діоклетіана та сміливо оголосив себе християнином. Після безрезультатних спроб умовити Георгія зректися Христа імператор віддав святого на страшні, нелюдські муки. Потім, побачивши марність своїх зусиль, наказав відрубати йому голову.

* * *

Мощі великомученика Георгія поклали у палестинському місті Лідда в храмі названому на його честь; глава ж святого зберігалася в Римі, також у присвяченому йому храмі.

ПРО ЧУДЕСА

під патронатом Відділу. Серед них — Апологетичний центр в ім’я святителя Іоанна Златоуста, Товариство тверезості в ім’я священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького, різноманітні соціальні проекти. Крім того, співробітники Синодального відділу у справах молоді викладають у Київській духовній академії практичний предмет з молодіжного служіння. У свою чергу, перший заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді архімандрит Іоасаф (Перетятько) ознайомив учасників форуму із програмою роботи й розповів про молодіжну діяльність у єпархіях. 22–24 жовтня відбулися: обговорення підсумків діяльності Синодального відділу УПЦ у справах молоді 2013 р., аналіз молодіжної роботи в єпархіях, обговорення синодальних і міжєпархіальних молодіжних проектів тощо. Із презентацією своєї діяльності виступили координатори проектів, що діють під патронатом Синодального відділу УПЦ у справах молоді, а також представники єпархіальних молодіжних відділів і регіональних молодіжних рухів. 25 жовтня, у день закриття форуму, в храмі на честь Дванадцяти апостолів у Балаклаві була звершена Божественна літургія. Богослужіння очолив благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта, якому співслужили священики — учасники конференції. Після Літургії єпископ Обухівський Іона очолив у храмі подячний молебень. Владика Іона подякував учасникам форуму за активну роботу на конференції і за самовіддане служіння в єпархіях, прикликавши на всіх присутніх благословення Господнє. конференція 29 жовтня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, в актовій залі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулося відкриття VI Покровських міжнародних місіонерсько-просвітницьких читань, присвячених 1025-річчю Хрещення Русі. Від імені Блаженнішого Митрополита Володимира учасників конференції привітав Керуючий справами УПЦ, ректор Київської духовної академії і семінарії митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, який також виступив із доповіддю «Майбутнє християнської педагогіки в суспільному просторі України». (Докладніше про Читання — в наступному номері «Церковної православної газети».)

Чудесне явлення святого Георгія, який уразив списом гігантського змія біля Бейрута, відображене у відомій іконі «Чудо Георгія про змія». За переданням, великомученик, з’явившись верхи на коні, у військових обладунках, урятував дочку царя, перемігши лютого змія, якому вона була віддана на поживу, після чого навернув до Христа жителів міста. Це передання у середньовіччя часто тлумачили алегорично: як перемогу над язичництвом (царівна — Церква, змій — язичництво) і як перемогу над дияволом — «змієм древнім» (див.: Одкр.

20: 2).

ПРО ШАНУВАННЯ Великомученика Георгія стали шанувати в Римській імперії від часів раннього християнства (IV ст.). Тоді ж стали з’являтися присвячені йому храми, спочатку на Сході — у Сирії та Палестині, потім (через 100–150 років) — і в Західній Римській імперії.

* * *

На Русі святого Георгія називали Юрієм або Єгорієм. У 1030-х роках великий князь Ярослав Мудрий (у Хрещенні — Георгій) заснував у Києві й Новгороді монастирі в ім’я свого небесного заступника й повелів по всій Русі «творити свято» святого великомученика Георгія 26 листопада (9 грудня). На честь святого князь Ярослав також заснував два міста: Юр’їв (Гюргев, нині Тарту в Естонії) та Юр’їв Руський (нині Біла Церква). День пам’яті великомученика Георгія 26 листопада за ст. ст. (9 грудня за н. ст.) — у народі називали «Юр’їв день» (осінній). До часу царювання Бориса Годунова (кінець XVI ст.) селяни після цього дня могли переходити до іншого поміщика. Прислів’я «Ось тобі, бабцю, і Юр’їв день» — відображення народних почуттів після заборони такого переходу.

Державному гербі Російської Федерації, згідно з «Правилами використання Державного герба РФ», не є зображенням святого Георгія.

* * *

На гербі Київської області, затвердженому 2 лютого 1999 р., Георгій Побідоносець (на відміну від герба м. Москви) зображений із німбом.

* * *

Великомученика Георгія вважають небесним заступником Грузії; він — найшанованіший святий у грузинів. За місцевим переданням, просвітителька Грузії рівноапостольна Ніна доводилася йому двоюрідною сестрою. Перший храм в ім’я святого великомученика Георгія побудували у Грузії 335 р. на місці поховання святої Ніни. Георгіївський хрест зображений на прапорі Грузинської Православної Церкви. Уперше він з’явився на грузинських прапорах за цариці Тамари на межі ХII–ХIII ст. Георгіївський хрест — прямий червоний хрест на білому фоні — зображений також на прапорах Королівства Великобританії та його частини — Англії, на прапорі й гербі італійського міста Мілана.

* * *

Житіє святого Георгія на початку VIII ст. переклали арабською мовою, й від арабів-християн шанування святого проникло в середовище арабів-мусульман. Ісламським народам Африки та Близького Сходу святий Георгій відомий під іменами Джирджис і аль-Хідр. У дні перебування святині в Україні ми будемо відзначати два свята, приурочені пам’яті святого: 16 листопада — відновлення храму великомученика Георгія в м. Лідда (IV ст.); 23 листопада — день його мученицької кончини (303 р.). Володимир Моїсеєнко

* * *

Великомученика Георгія шанують і як покровителя скотарства. На Русі за старих часів навесні, в день пам’яті святого (23 квітня за ст. ст. / 6 травня за н. ст.), мешканці сіл уперше після зими виганяли худобу на пасовище, відправивши перед цим молебень святому великомученику.

* * *

Від часів Димитрія Донського (друга половина ХIV ст.) святий Георгій вважається заступником Москви, оскільки місто було засноване тезоіменитим йому князем Юрієм Долгоруким. Зображення вершника, який уражає списом змія, з’являється в московській геральдиці на межі XIV–XV ст. Перший офіційний герб м. Москви зі святим Георгієм ухвалили 20 грудня 1781 р., сучасний герб — з 11 червня 2003 р. Зображення вершника, який уражає списом дракона, на

Монастир Ксенофонт на Святій Горі Афон, де перебувають мощі великомученика Георгія Побідоносця

православна газета

Д И ВНий Б О Г у С В Я Ти Х С ВОї Х

№ 20 (342), жовтень 2013

7

Священномученики Олександрійські М В

айбутній протоієрей Адріан Вожаков народився 25 серпня 1887 р., напередодні дня пам’яті святих мучеників Адріана і Наталії, в родині селянина посаду Ново-Архангельськ (Єлисаветградського повіту Херсон­ської губернії) Іоанна Григоровича Вожакова і дружини його Лукії Павлівни. З дитинства Адріан зростав у атмо­ сфері любові до Господа, Пресвятої Богородиці та всіх святих.

1904 р. він закінчив двокласну міністерську (тобто відомства Міністерства народної освіти) школу. З вересня 1906 р. служив псаломником і одночасно вчителював, але звання вчителя отримав лише у жовтні 1908 р. 25 серпня 1909 р. виконуючий обов’язки псаломника Архангело-Михайлівської церкви с. Пантазіївки Олександрійського повіту Адріан Вожаков переведений до Покровської церкви містечка Лиса Гора Єлисаветградського повіту. Однак лише у травні 1913 р. його затверджують на посаді псаломника того ж Покровського храму. Тут, в містечку Лиса Гора, Адріан знайомиться із вчителькою Оленою Іоаннівною Афанасьєвою і 1910 р. бере з нею законний шлюб. 1914 р. у них народилася дочка Валентина. Тоді ж Адріан Вожаков робить остаточний вибір, вирішивши своє життя присвятити пастирському служінню. Як свідчить запис у його послужному списку, 13 листопада 1913 р. Адріан Вожаков був висвячений у сан диякона, а 20 травня 1915 р. екзаменований на священика.

8 липня 1919 р. розпорядженням єпархіального начальства отець Адріан Вожаков був призначений священиком ІоанноБогословської церкви с. Галаганівка Олександрійського повіту, за три версти від Чигирина. Того ж 1919 р. отцю Адріану довелося поїхати у службових справах до м. Чигирин. Додому він не повернувся, оскільки був заарештований, але за браком причин для обвинувачення був невдовзі звільнений з-під варти.

20 березня 1923 р. отець Адріан був призначений благочинним Глинського округу. У цей період в окрузі почалися арешти священнослужителів. 1924 р. був заарештований і отець Адріан Вожаков, після чого — засуджений Олександрійським народним судом на три місяці.

29 квітня 1926 р. Адріана Вожакова призначили настоятелем Олександрійської Покровської церкви, православна община якої була відома в усій окрузі своєю стійкістю стояння у вірі (з Божою допомогою, вона змогла повернути свій храм, у 1924 р. насильно, за підтримки влади, захоплений обновленцями).

22 березня 1928 р. отець Адріан був призначений благочинним Олексан-

дрійського округу, а з 1 квітня 1930 р. — благочинним Олександрійського і Глинського округів. 6 лютого 1931 р. отець Адріан зведений у сан протоієрея, того ж року заарештований «за золото», як зазначено в документах про арешт, на який термін — невідомо. 12 грудня 1932 р. він призначений представником єпископа в Олександрійському і Новопразькому районах.

Радянська влада його не милувала, і 1934 р. він знову заарештований, цього разу «за контрреволюційну діяльність»

1936 р., у період, коли посилювалася боротьба безбожної влади з Церквою, Покровський храм м. Олександрія було підірвано. Усі служби й треби протоієреї Адріан Вожаков і Димитрій Сурмелі звершували вдома у парафіян. Так тривало протягом року, поки не пішла нова хвиля арештів православних священнослужителів і мирян.

11 вересня 1937 р., у день Усікновення глави Іоанна Предтечі, протоієрея Адріана знову заарештували. Деякий час він перебував у Олександрійській в’язниці,

станом на 8 жовтня і 2 листопада 1937 р. перебував під вартою у в’язниці в Дніпропетровську. У чому звинувачували священика? У тому, що, попри заборону нової влади, після закриття Покровського храму продовжував хрестити дітей та звершувати інші церковні таїнства вдома у парафіян. Звинувачували його в контрреволюційній пропаганді, спрямованій на повалення радянської влади. Отець Адріан заперечував усі надумані звинувачення. Відповідно до виписки із протоколу № 3 від 2 листопада 1937 р., засіданням трійки УНКВС по Миколаївській області на підставі статті 54-10, ч. І КК СРСР Адріан Вожаков засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 25 листопада 1937 р. о 24:00. Відомостей про місце розстрілу та поховання немає. Про реабілітацію Вожакова Адріана Івановича в архівній довідці Кіровоградського обласного архіву від 15.01.2001 р. зазначено, що, згідно з висновками прокурора від 24.04.1989 р., ця справа належить до ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи з відновлення справедливості щодо жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років».

один рік зі священномучеником Адріаном зазнав мученицької кончини і протоієрей Димитрій Сурмелі, другий священик Покровської церкви м. Олександрії.

1878 р. у с. Миколаївка Ананьївського повіту Херсонської губернії в сім’ї священнослужителя Костянтина Сурмелі народився син, якого у святому Хрещенні нарекли Димитрієм. Під керівниц­ твом своїх благочестивих батьків Димитрій отримав виховання у строго християнських правилах і змалку виявляв бажання до навчання та любов до храму Божого. Закінчивши Одеську духовну семінарію за другим розрядом, вступив на духовну службу 24 вересня 1899 р. Був псаломником при Миколаївській церкві містечка Нововоронцовки Х­ерсонського повіту Херсонської губернії до 31 травня 1902 р.

4 серпня 1902 р. Димитрій Сурмелі висвячений у сан диякона, а 6 серпня того ж року, в день свята Преображення Господнього, — у сан священика. Із 22 серпня 1902 р. отця Димитрія призначено священиком Преображенської церкви с. Мойсіївка Олександрійського повіту Херсонської губернії. Одночасно був законовчителем і завідуючим церковнопарафіяльної школи с. Мойсіївки та законовчителем земської школи с. Богоблагодатного того самого повіту. Згідно з проханням, на підставі резолюції архієпископа Херсонського і Одеського Димитрія, що надійшла 24 жовтня 1907 р., переведений до Казанської церкви с. Козирівки того самого, Олександрійського, повіту Х­ерсонської губернії. Також із 24 жовтня 1907 р., за традицією того часу, Димитрій Сурмелі був завідувачем і законовчителем Козирівської церковнопарафіяльної школи, а з 1 листопада 1912 р. — законовчителем земської школи с. Рибчиного.

1930 р. був засланий на три роки на Північ. Відбувши покарання, служив другим священиком у Покровській церкві м. Олександрії.

6 грудня 1937 р. знову арештований. Розстріляний 27 грудня 1937 р. Місця розстрілу й поховання не відомі... Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 17 «ЦПГ» за 2013 р.), 4 вересня в м. Олександрія Кіровоградської області відбулося прославлення протоієрея Адріана Вожакова († 1937) і протоієрея Димит­ рія Сурмелі († 1937) у лику місцевошанованих святих Олександрійської єпархії. За матеріалами сайта Олександрійської єпархії

Проповідник Слова Божого і заступник скривджених

С

вященномученик Павел Гордовський народився 1880 р. у м. Радомислі (Радомишлі) Київської губернії (нині райцентр Житомирської області). 1904 р. закінчив навчання в Київській духовній семінарії і працював учителем у церковнопарафіяльних школах. 1909 р. був висвячений у священицький сан і протягом десяти років служив парафіяльним священиком у таких храмах: Різдва-Богородичній церкві с. Заньки Радомисльського повіту Київської губернії (нині Радомишльський р-н Житомирської області), РіздваБогородичній церкві с. Гуменники того самого повіту (нині Коростишівський р-н Житомирської області), з червня 1916 р. — у церкві в ім’я святої мучениці Параскеви с. Старостинці Сквирського повіту Київської губернії (нині Погребищенський р-н Вінницької області). Отець Павел був людиною високої духовності. Він мав чудово поставлений голос — красивий баритон, прекрасно співав. Проповіді, виголошені ним, настільки захоплювали парафіян, що люди приходили заради того, щоб

послухати його пастирські повчання. Батюшка неодноразово захищав скривджених. Після приходу в с. Старостинці червоноармійців священнослужитель піддався з їхнього боку образам і нарузі; у нього відібрали наперсний хрест і

погрожували розстрілом. 26 липня 1919 р., під приводом взяття в заручники, отець Павел був заарештований (вдома залишилися вагітна дружина і троє малолітніх дітей), а потім доставлений у Житомир, у Волинську губернську надзвичайну комісію. 15 серпня слідчий

Желєзнов вирішив розстріляти священика. 17 серпня 1919 р., після мук, отець Павел був розстріляний. Коли більшовики відступили, тіла закатованих у надзвичайній комісії розкопали та з честю поховали. Тіло отця Павла поховали 25 серпня на Руському цвинтарі, недалеко від храму в ім’я святого апостола Якова, брата Господнього. Протягом 94 років чесні мощі священномученика Павла перебували в землі.

25 квітня 2013 р. Священний Синод Української Православної Церкви розглянув житіє, труди й подвиги ієрея Павла Гордовського і, враховуючи народне шанування, ухвалив рішення благословити місцеве прославлення та шанування священномученика Павла в межах Житомирської єпархії (журнал № 42). 15 липня 2013 р. відбулося знайдення чесних мощей священномученика Павла Гордовського, а 25 серпня, за Літургією у СпасоПреображенському кафедральному соборі м. Житомира, — прославляння святого (див.: № 16 «ЦПГ» за 2013 р.). За матеріалом сайта Житомирської єпархії

8 І

№ 20 (342), жовтень 2013

снування Афону — доказ, що наше життя вічне. Є люди, які усвідомили це давно. І заради вічності готові відмовитися від того, що багато хто вважає головною радістю і сенсом буття. Вони обрали собі клаптик землі на планеті й дерзновенно огородили його від зовнішнього світу. Кожен, хто намагається увійти сюди, ніби чує грізне попередження, подібне до того, що почув Мойсей біля Неопалимої Купини: зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята (Вих. 3: 5). День перший Очікування чуд а

Сірий київський ранок обіцяв до обіду колючий дощ. Але ми їхали до аеропорту і знали, що там, куди летимо, погода інша. У терміналі, схожому на величезний вулик, зібралася група з 12-ти чоловіків. Перші несміливі потиски рук, радісні вітання із старими знайомими, перший жарт щодо символічної цифри «12». Найближчі дні ми проведемо разом. Волею симпатичної дівчини, що проводила реєстрацію, моє місце — поряд з Андрієм Усом — керівником нашої групи. Він — співробітник Паломницького центру при Відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ. Коли співрозмовник цікавий, то час летить швидко. Дві години льоту проминули так само непомітно, як і половина Європи під крилом нашого літака. Дуже скоро ми змінили літак на автобус, який повіз нас у «Небесне місто» — так перекладається назва Уранополіса. Наш водій Костас — грек. Завдяки йому за кілька годин шляху ми знали майже все про вирощування і консервування маслин, а також дещо з його біографії. Дорогою ми відвідали монастир, присвячений святій Анастасії Узорішительниці. Він і зараз далеко від великих доріг, а на час його заснування місцевість навкруги була зовсім безлюдною. Зовні монастир на­гадує фортецю, але його мешканці зовсім не суворі, навпаки — надзвичайно привітні. Вони всі вийшли, щоб виявити до нас гостинність. До речі, насельників тут усього чотири. Один з них — митрополит Мілітський Апостол. Він настоятель. Владика особисто провів нас по монастирю, розповівши про його святині. Підвівши нас до ікони святої Анастасії Узорішительниці, із скорботою розповів, що мощі святої були вкрадені у квітні 2012 р. Вночі дев’ять злодіїв вдерлися в монастир і, зламавши п’ять дверей, викрали святиню. Сьогодні чотирьох із них уже заарештовано й за­суджено на десять років ув’язнення (максимальний термін позбавлення волі в Греції за крадіжку). Проте мощі поки не знайдено. Тепер нам стало зрозуміло, чому оздоблення храму жалобне, а чорні полотнища, що звисають з вікон, видно ще при

православна газета

Щоденник паломника

Афон-Гора

Руський Пантелеймонівський монастир

під’їзді до монастиря. Щиро розділивши печаль настоятеля, ми висловили сподівання, що святиню скоро віднайдуть. В архондарику (готелі) монастиря ми осягли значення виразу «грецька гостинність»: холодна вода, ковток лікеру і найсолодший інжир стали доповненням до головної насолоди — бесіди з владикою Апостолом. Залишивши монастир, зовсім скоро на обрії, крізь легкий серпанок туману, ми побачили обриси Гори, які не сплутаєш ні з чим. Вона й була головною метою нашої подорожі...

День другий Дорогою святої Анни

Ніч ми провели у крихітному готелі «Македонія». Жителі Уранополіса ще додивлялися сни, коли темними вулицями міста потяглися вервечки прочан. Усі вони йшли до паломницького бюро. Саме там кожен отримує заповітний діамонітиріон — афонську візу. Афон — автономна республіка у складі Греції і їй навіть присвячена окрема стаття грецької конституції. Правила передбачають не тільки порядок отримання візи, але й кількість паломників, які щодня в’їжджають на Святу Гору. Їх має бути не більше 150 і хоча б 70 з них мають бути греками. Проте жваві потоки людей, що йдуть у напрямку до пристані, свідчать про те, що цього правила дотримуються не завжди. «Свята Анна» привітно сяяла вогнями в досвітній імлі. Цей пором щодня курсує вздовж Афонського півострова вже багато років. Зайнявши місця на носі судна, ми приготувалися до найпрекраснішого видовища у світі — сходу сонця над Святою Горою Афон. Насолодившись першими його променями, зібралися на палубі, щоб відслужити акафіст Пресвятій Богородиці. Так «Свята Анна» стала для нас плавучим храмом. Над головою кружляли чайки, за бортом, супроводжуючи нас, гралися дельфіни, а над водою лунало наше не дуже складне, але щире «Радуйся, Невесто Неневестная!». Більшість афонських монастирів нагадують фортеці. Колись вони такими й були — ченцям частенько доводилося тримати оборону і від турків, і

від піратів. Дохіар, Ксенофонт, Ксиропотам, Григоріат, Діонисіат, Каруля — самі назви монастирів, повз які ми пропливали, звучать як музика, а за кожним з них стоїть ще й чудесна історія. Наприклад, біля Великої Лаври є район Кавсокаливіт, назва якого в перекладі з грецької означає «спалена келія». У XIV ст. тут оселився подвижник Максим. Коли до нього почали приходити інші ченці й проситися взяти їх за учнів, то він, щоб уникнути людської слави, спалював свою келію, а сам переселявся ближче до вершини Святої Гори. Так було кілька разів, і з часом одну з ущелин півострова почали впізнавати за залишками спалених келій. «Свята Анна» привезла нас до пристані Каруля. Перші кроки на афонській землі були пов’язані з клопотами швидкої висадки — пором зупиняється лише на хвилину. На причалі стояло з десяток мулів. Навіщо вони потрібні, ми дізналися досить скоро. Річ у тім, що шлях до скиту святої Анни, куди ми прямували, займає приблизно годину пішого ходу стежкою, що йде схилом угору. Для доставки вантажів користуються тією самою стежкою. Мули — єдині істоти (крім людини), здатні подолати такий підйом з вантажем на спині. Ми почали поважати цих тварин ще більше, коли грецький чернець нав’ючив їм на спини наші рюкзаки й бадьоро повів свій маленький караван уперед. Коли ми піднялися до скиту, назустріч вийшов інок, який вітав нас так, немов давно на нас чекав і кожного знав з дитинства.

Отець Фома

У 1952 р. насельник афонського скиту святої Анни священик Фома вирушив по грецьких селах звершувати треби. Цей вимушений захід допомагав афонським ченцям виживати в голодні повоєнні роки. Фома зупинився в будинку благочестивих Василіоса і Євфалії. Батько сімейства мріяв, щоб один з трьох його синів став священиком. Кандидатура старшого не розглядалася — він повинен був допомагати батькові, середній син був хворобливим, а молодшому, Антонію, виповнилося

11 років, і його цікавив лише футбол. Його покликали з двору, де він у той час ганяв м’яча. Про Гору Афон хлопчик знав небагато, і, коли отець Фома покликав його із собою, поцікавився — чи грають на Афоні у футбол. Відповідь його не задовольнила і хлопчик їхати відмовився. Наступної ночі йому явилася Пресвята Богородиця і показала райський сад. «Я хочу тут жити», — сказав він Пречистій. «Ти потрапиш сюди тільки в тому разі, коли підеш з отцем Фомою на Афон», — відповіла Вона. Відтоді минуло шість десятків років. Сьогодні герою цієї розповіді 71 рік, і звуть його Фомою — як і старця, який його сюди привів. Він також живе в скиту святої Анни. Цю історію ми чули з його вуст. Вона звучала так само просто й природно, як і його розповідь про будівництво водопроводу або останню риболовлю. Цей батюшка аж ніяк не схожий на «поважного старця», настільки він безпосередній. У його словах і рухах зберігається простота і жвавість 11-річного хлопчика, який колись так полюбляв футбол. Отець Фома і ще чотири ченця живуть при храмі в ім’я святого апостола Фоми. Афоніти називають це місце «Мала свята Анна». Йдучи у скит, присвячений матері Пресвятої Богородиці, ми ніяк не очікували, що його населяють майже 90 ченців і, щоб обійти всю територію, потрібно близько півгодини. Не кожний монастир можна порівняти за масштабами з таким скитським поселенням. В його головній церкві зберігається святиня — стопа праведної Анни. Храм в ім’я апостола Фоми, біля якого нас прихистили, — це лише один з 11-ти скитських храмів. Тут ми проведемо першу ніч на Афоні. Однак день ще не закінчився. Ближче до його завершення на нас чекав головний подарунок — отець Фома благословив нашій маленькій компанії не просто молитися за богослужінням, а й самим звершити його церковно­слов’янською мовою. Наші священики пішли у вівтар, а півчими на час служби стали всі інші паломники. Завтра на нас чекає перша Божественна літургія на Святій Горі.

День третій Море хвилюється ра з...

Афон можна було б назвати островом, якби не крихітний перешийок. Втім, потрапити сюди можна тільки вплав — сухопутний кордон Святої Гори завжди закритий. Погода впливає на навігацію, і легке хвилювання ранкового моря викликало в нашого гіда побоювання за подальші плани (а серед них був перехід морем до афонського порту Дафні). З неприхованою тривогою ми спустилися до причалу і, ставши подалі, занепокоєно дивилися, як хвилі по черзі накривають його фонтанами бризок. «Свята Анна» з’явилася за сусіднім мисом, стомлено перевалюючись з борту на борт. Всупереч очікуванням, посадка пройшла без ексцесів, і за півгодини ми вже ступили на причал Дафні — головний порт Афону. Прихід порома викликає надзвичайне пожвавлення. Прибувають два великих автобуси і кілька автобусів менших. Написами для позначення маршрутів ніхто не користується — водії тут воліють голосно викрикувати назву пункту прямування, допомагаючи собі активною жестикуляцією. Разом з криками робітників, які розвантажують пором, і метушнею паломників це створює атмосферу східного базару. Проте жодного хаосу. За дві хвилини багажники автобусів забиті рюкзаками, а їхні власники вже сидять у салоні. Про те, що це за люди, варто розповісти окремо. Серед паломників на Афон — багато священиків і ченців. Однак більшість складають не вони. Худорляві особи, триденна щетина, обвітрена шкіра зі слідами нерівної засмаги, отриманої явно не на пляжі... Хтось із паломників встигає задрімати, й автобусна бовтанка їм анітрохи не заважає. Інші дивляться у вікна. Погляди зосереджені. Немає невгамовного захоплення і спроб фотографувати види з вікна. Про що люди думають у таку мить? Можливо, хтось плекає мрію залишитися тут назавжди, а інший їде до духівника, щоб почути найпотрібніші слова? Хоча кожен мовчки думав про своє, але в цих людях відчувається єдність. Це братерство було недовгим, оскільки автобус перестав натужно гарчати й зупинився на крихітній площі Кареї.

Столиц я

На Афоні немає населених пунктів, якими ми звикли їх бачити. Лише столиця Афонської республіки, що виконує адміністративні функції, нагадує маленьке містечко. Тут є вузол зв’язку, поліцейська дільниця, духовне училище, лікарня і навіть кілька продовольчих магазинів. Центр містечка — Успенський храм, найдавніший на Афоні. Тут зберігається голов­на Святогірська ікона — образ Божої Матері «Достойно єсть». Поряд із храмом стоїть будинок Протату, в якому відбуваються засідання Кіноту — адміністративного органу управління на Афоні. До його складу входять представники 20-ти головних монастирів Святої Гори. Живуть вони теж у Кареї, окрім представника Кутлумуша, оскільки цей монастир звідси за 15 хвилин ходи. Більшість афонських монастирів завжди були населені греками. Але назва однієї з най-

православна газета давніших обителей (куди ми й вирушили з Кареї) свідчить про її зв’язок з далекою Грузією.

Іверський монастир

Він був заснований у Х ст. трьома царственими родичами з грузинського роду Багратіонів. Але згодом Грузії стало не до Афону, і поступово в Івероні потік грузинських паломників припинився. Щодалі менше ставало й пострижеників з Грузії. Сьогодні тут звучить тільки грецька молитва. Проте історія головної святині монастиря виходить за межі «національного питання». Тут, у привратній церкві, зберігається ікона, відома багатьма чудотворними списками, але всі вони не передають враження від зустрічі з оригіналом. Цю ікону намагалася сховати від іконоборців одна християнка, але, коли імператорський воїн вдарив образ списом, жінка зрозуміла, що врятувати ікону не зможе, і пустила її в море, віддавши на волю хвиль. Ікона з’явилася біля берегів Афону. Її прийняв у руки старець Гавриїл, який підійшов до неї по воді, як по суші. Там, де подвижник з іконою в руках ступив на берег, забило джерело. Воно й сьогодні напуває своєю водою всіх, хто приходить, а море шумить усього за два кроки від нього. Насолодившись водою з джерела, у каплиці, збудованій над ним, ми відправили молебень і вирушили на вечірнє богослужіння до Іверського монастиря. Кожний день іверські ченці закінчують співом біля ікони Богородиці. Ми теж бачили її. Рана на лику Божої Матері так і не загоїлася. Слід від удару списом, кров, що запеклася, погляд, сповнений скорботи і любові, і в пам’яті спливають слова з оповіді про ікону: «Не ви будете піклуватися про Мене, а Я про вас».

углиб лісу. Незабаром ми підійшли до малесенького скиту в ім’я святого Мини. Його єдиний насельник — чернець Іосиф. Після того як паломники вгамували спрагу і скуштували традиційного лукуму, розмова почалася з питання: чому в приміщенні монастирського архондарика висить льотний комбінезон грецьких ВПС? Отець Іосиф розповів, що ще кілька років тому над південним краєм Афонського півострова регулярно літали грецькі винищувачі, які контролювали морський кордон з Туреччиною. У пориві солідарності отець Іосиф якось вийшов на берег і салютував пілотам величезним грецьким прапором — він голосував за мир. За кілька днів до нього прийшли пілоти. Так він став їхнім неформальним духівником. Серед богословських книг на полицях у отця Іосифа стоять шолом пілота, моделі бойових літаків, вимпели, бойові нагороди й відзнаки. Ці зворушливі подарунки його чад були не просто деталями обстановки — вони стали також елементами проповіді. Насельник показав нам вишивку на лацкані льот-

Щод е н н ик пал о м н ика про Лавру і про весь Афон. Щоб Афанасій не сумнівався, Богородиця наказала йому вдарити жезлом об камінь. Із тріщини забило джерело. Ми бачили його — фактично це маленька річка. Щоб така кількість води не пропадала марно, ченці побудували тут млин — течія води відразу припинилася. Лише коли млин розібрали, джерело забило знову. Залишки млина, що стоїть поряд, нагадують про цю історію. Велика Лавра була закладена неподалік від руїн стародавнього міста Акрофоя. Один з його зруйнованих жертовників, що стояв на горі над Лаврою, довго залишався пристановищем демонів. Вони кидали величезні камені згори на лаврські споруди, руйнуючи їх. Преподобний Афанасій молився до Богородиці, благаючи допомогти ченцям, і у відповідь на свої молитви почув Її повеління за один день побудувати над капищем церкву — і тоді напади ворога припиняться. А щоб Афанасій не сумнівався, Божа Матір наказала йому увіткнути в землю палицю — і з неї проріс кипарис. А росте це дерево поряд із крихітним хра-

День четвертий Труднощі перек ла ду

З 20-ти головних монастирів Афону один населений українцями і росіянами, один — болгарами, і ще один — сербами, в інших 17-ти —більшість складають греки. Є ще великий румунський скит, але в принципі це справи не міняє. Мова еллінів гарна, і значення багатьох слів можна зрозуміти без перекладача: «євхаристо» — дякую, «пневматікос» — духівник, «метафора» — перехід. А вже слова «Пантократор» і «Панагія» зрозумілі відразу. На Афоні можна увійти в огорожу будьякого грецького монастиря, насолодитися його гостинністю і богослужбовим співом. Вивчивши фрески храму, інтуїтивно пізнаєш його історію і розумієш, хто зі святих тут подвизався. Однак без знання грецької мови на Афоні можна так і залишитися іноземцем, пройшовши повз живу традицію, носіями якої є афонські старці. Наш гід заповнив цю прогалину — з Андрієм нам невимовно пощастило. Він кілька років жив і навчався в Афінах і мовою Аристотеля володіє як рідною. Якби не він, то найважливіші зустрічі нашої поїздки не відбулися б.

Отець Іосиф і головний політ

Шлях з Іверського монастиря до румунського скиту Продрому ми подолали на невеликому автобусі. Далі ледь помітними стежками Андрій повів нас

Успенський храм у Кареї

ного комбінезона: «Завжди будь готовий до свого головного польоту!». А в устах отця Іосифа армійське гасло отримало зовсім інший зміст. Прощаючись, він побажав нам готуватися до головного польоту в нашому житті і смиренно попросив молитися за нього, щоб потім ми обов’язково зустрілися на Небесах.

Про кипарис, д жере ло і Ве лику Лавру

У середині Х ст. на Афон прийшов інок Афанасій. Наші предки східні слов’яни на той час ще сперечалися про богів і приносили їм жертви, а Візантія вже була спроможна виростити подвижників, імена яких вписані у святці. Афанасію, як і кожній людині, якій належить розпочати велику справу, було властиво сумніватися. Втім, ні про що велике він тоді не думав — його обитель потребувала елементарного. Якось він пішов у Карею, щоб потурбуватися про поставку провіанту. Зустрівши на дорозі жінку, він з обуренням попередив її про те, що Афон — край ченців, і жінкам сюди ходу немає. «Я — Матір Господа твого», — відповіла Вона і наказала повернутися в монастир, сказавши, що надалі сама піклуватиметься

мом, який був зведений, як і звеліла Богородиця — від світанку до заходу сонця. Сьогодні Лавра преподобного Афанасія Афонського — перший монастир в ієрархії Святої Гори. Вже п’ять століть Лавра носить ім’я свого святого засновника. Її головний храм, побудований ще преподобним Афанасієм, став зразком, за яким будувались усі храми афонських монастирів.

День п’ятий Руський Афон

Єдиний афонський монастир, населений українцями та росіянами, присвячений святому цілителю Пантелеймону. Але колись руських обителей на Афоні було більше. Це розумієш, увійшовши на територію Андріївського скиту: дарчі написи на іконах, царський трон, подарований ігумену скиту одним із Романових, величезні російські дзвони, що тріснули при пожежі та сумно стоять у дворі монастиря як пам’ятники. На початку ХХ ст. тут трудилося майже 800 руських ченців. Через півстоліття ситуація докорінно змінилася — у 1972 р. помер останній російський насельник Андріївського скиту. Відрядити сюди когось із ченців Пантелеймонівський монастир не зміг — сам був зне-

№ 20 (342), жовтень 2013

кровлений занепадом чернецтва в Росії. Андріївський скит був порожнім недовго — за статутом Афонської гори він автоматично став грецьким. Сьогодні тут живуть чотири ченці — цифра, непорівнянна з величезним храмом, що блищить позолотою іконостасу і є свідченням колишньої величі Руського Афону.

Іг уменя

Афонські ченці люблять Божу Матір, як і всі, хто називає себе християнами. Але тут відносини між Пречистою і людьми визначаються лише двома словами: Мати і діти. Дарма, що цьому сивому старцю скоро 80, а той чорнобородий грек схожий на богатиря — всі вони по-дитячому цілують Богородичну ікону. А чудотворний образ Богородиці є в кожному монастирі. Чого варті самі тільки назви цих ікон: «Солодке цілування», «Відрада й Утішання», «Скоропослушниця», «Нев’янучий Цвіт», «Милостива» — кількість епітетів, якими Її тут називають, воістину безмежна.

Пеньочки старц я Паїсія

Щоб відчути Афон, потрібно багато ходити. Одна зі стежок, що починаються біля монастиря Кутлумуш, обов’язково приведе тебе до келії старця Паїсія. Вона стоїть за півгодини ходи від афонської столиці. Маленький акуратний будиночок, городик, обнесений сіткою від лісових любителів овочів, біля хвіртки — місцевий різновид дзвінка у вигляді бляшанки і молоточка. На стукіт відгукується привітний доглядач келії отця Паїсія. У невеличкому храмі при келії вільно можуть вміститися чоловік п’ять. У кутку стоїть ніким не займана стасидія (спеціальне сидіння), а на її рукоятці, як і раніше, висить мантія старця. Тепер, згадуючи його книги, розумієш манеру його розмови. Отець Паїсій не промовляв довгих пишномовних проповідей. Найчастіше він відповідав на запитання — прості і складні — наївні і смішні. У дворику келії кілька десятків пеньків. Отець Паїсій жартома називав їх своїм архондариком. Вони — свідки багатьох зустрічей, що відбувалися тут. Бесіда на дворі, вода з джерела, солодкий лукум, прості слова, сповнені любові — за цим і приходили тисячі.

День шостий Ватопед

Одного разу син імператора Феодосія Великого — Аркадій — плив кораблем неподалік від

9

Афонського півострова. Шторм розбив корабель, але дитя було врятоване невидимою силою. Його знайшли на березі, під великим кущем. Імператор Феодосій наказав закласти тут монастир, в назву якого увійшли два слова: «ватос» (кущ) і «педон» (дитина). Сьогодні він — другий у диптиху афонських монастирів, а за кількістю чудотворних ікон Богородиці посідає перше місце. Наприкінці богослужіння на поклоніння паломникам були винесені святині, серед яких духмяніє глава подвижника, про якого нічого не відомо, проте він — один з найулюбленіших на Афоні. На початку ХХ ст. у підвалі головного храму Ватопедського монастиря під час ремонту знайшли мощі, від яких розливалися такі ароматні пахощі, що позбігалися всі. Святість подвижника була очевидною. Те, що помер він, стоячи на колінах у підвалі, пояснили тим, що подвижник бажав залишитися невідомим. Не знаючи імені святого, його назвали Євдокимом, що означає «той, що угодив Богу». Наступної ночі він явився тутешньому ченцю і сказав, що звуть його інакше, але дозволив залишити нове ім’я, обране для нього братією. А на підтвердження своїх слів зцілив ченця від невиліковної хвороби. У цій історії — увесь Афон. Догодити Богові й залишитися невідомим, спочити на молитві й приховати свій подвиг до кінця часів — цього прагне кожний мешканець Святої Гори.

День останній. Втрата

Наприкінці будь-якої справи прийнято читати молитву Богородиці «Достойно єсть». Символічно, що закінчувалося наше паломництво на поромі, який має саме таку назву. Всі судна, що належать Афону, мають благочестиві назви, але «Достойно єсть» — найбільший пасажирський пором, що входить до складу афонського флоту. Він не поспішаючи гнав поперед себе пінну хвилю, пропливаючи повз пейзаж, який встиг стати рідним. Над головою знову кружляли метушливі чайки, випрошуючи хліб — усе було як і п’ять днів тому, тільки в серці, як скалка, сиділо почуття непоправної втрати — ми залишали Афон... ні — Афон залишав нас. Згадалися слова з богослужіння сиропусної Неділі: «Седе Адам прямо рая, и <...> рыдая плакаше». Тепер ми знали, як виглядає Рай, тепер ми знали, куди хочемо повернутися... Олександр Ворсін

Паломники з митрополитом Мілітським Апостолом

10

со ціал ь н е служі н н я

№ 20 (342), жовтень 2013

Інші

православна газета

Особливості виховання особливих дітей Турбота про інших — набута навичка, що стала основою їхнього життя. Вони постійно в дії, але їх не видно. Звичайне місце їхнього проживання — добровільне гетто. Вони щодня виконують закон Христовий, бо носять тягарі інших — своїх дітей. Фізично вони живуть не тільки для дітей, але часто й за них. Їхні діти обмежені в можливості жити «як усі».

Р

аїсі Кравченко — мамі, яка виховує сина-інваліда І групи, — вдалося самій виборсатися зі свого гетто й допомогти іншим. Як виконавчий директор Коаліції захисту прав інвалідів та осіб з інтелектуальною недостатністю, Раїса Іванівна допомагає понад 30 тисячам українських сімей, що виховують дітей-інвалідів. Їй першій вдалося впровадити в Україні багаторічний досвід європейських країн, наблизивши умови життя тих, хто має важку інвалідність, до людських.

ходять абілітацію й реабілітацію ті, кого на державному рівні вважають непрацездатними й такими, що не підлягають навчанню. Наші діти там подружилися, у них з’явилася можливість спілкуватися з однолітками. У «Джерелах» вони можуть займатися в різних майстернях на вибір. Для мам, які теж потоваришували, усі діти тут спільні. Ми всі — одна велика родина. Маємо будинок у Богуславі, де оздоровлюємо дітей, прищеплюємо їм навички самообслуговування, любов

виконавчий директор Коаліції, як ініціатор створення першого в Україні мінігуртожитку для людей з розумовою відсталістю я багато спілкуюсь із чиновниками. Із різним доводиться стикатися. Деякі кажуть: «І що, ці непов­ноцінні повинні мати права, як і всі нормальні?». Відповідаю їм: «Це для кого вони неповноцінні? Для мене вони найцінніші!». Трапляється, що чиновники таємно безкорисливо допомагають. Самі виявляють ініціативу, радять, як краще зробити... Часто диву-

« Мені к а за ли, що я пога н а м а м а »

А починалося все «як у людей»: освіта, робота, заміжжя, народження малюка.

— Під час пологів виникли проблеми, дитину виймали щипцями. Потім у неї виявили патології розвитку. Мені, як і всім у моїй ситуації, пропонували віддати мого Олексія в інтернат. Я цю пропозицію всерйоз не сприйняла. Як можна віддати свою дитину? Я думала — полікуємо і минеться... Син ходив до дитсадка, але займався в групі з дітьми, які були менші від нього на два роки. Вихователі ледве терпіли його поведінку. Я почала усвідомлювати, що захворювання серйозне, і саме в цьому причина його поганої поведінки. Потім була школа. Мені пропонували перевести Олексія у спеціальну школу, але я не хотіла. Коли син навчався у третьому класі, старшокласники побили його, бо не зрозуміли, що перед ними хвора дитина. Олексій їм щось сказав, а ті подумали, що він їх зачіпає. Тоді я забрала сина зі школи... Якось заходимо ми у трамвай, син вередує, кричить, що хоче сісти. Чоловік поступився місцем і почав мені казати, що я погана мати. Показала посвідчення інваліда. Мені у відповідь: «Таких можна наштампувати». Я тоді сказала те, що кажу в подібних випадках: «Дивіться, щоб Ви одного разу не опинилися на нашому місці, щоб потім не поступалися Вам»...

Треба зн ати цін у всь ог о, що м аєш

Джерелами натхнення й оптимізму в моєму житті були зустрічі з унікальними людьми, завдяки яким багато чого змінювалося на краще. Велике щастям нам принесла Валентина Миколаївна Бортнійчук — учителька з інтернату для розумово відсталих дітей. Дев’ять років вона приходила до нас додому й навчала сина за індивідуальною програмою, зумівши знайти персональний підхід. Я їй дуже вдячна. Наступна удача в моєму житті — знайомство з Робертом ван Вореном. Я працювала в Асоціації психіатрів України, там і познайомилися. 1994 р. Роберт допоміг мені заснувати перший в Україні Денний центр для інвалідів з розумовою відсталістю, який ми назвали «Джерела». Сьогодні це благодійна громадська організація, де про-

...Якщо Господь створив таку людину, то така воля Його. Не потрібно противитися, відмовляючись від дитини, зневірюватися, опускати руки. Треба терпляче й спокійно робити все можливе, аби дитина була щасливою. І при цьому найважливіше — батьківська любов і турбота. до праці. Адже без праці людина не буде щасливою. І потрібно знати ціну всього, що маєш.

« С т ра ж д ат и було ніколи »

Коли загинув мій чоловік і я залишилася з двома дітьми, мені дуже допомагали родичі й друзі. Страждати було ніколи. Дякувати Богові, робота в мене була хороша, ми не бідували. Свого часу я здобула другу освіту — «соціальний педагог». Вважаю важливим уміння грамотно працювати з людьми, які мають особливості розвит­ку. Мало лише бажання, потрібні знан­ня. Добре вивчила наше законодавство й дійшла висновку, що українським сім’ям треба об’єднуватися, щоб в один голос відстоювати права інвалідів. Ми можемо не тільки виростити нове покоління людей, які відчувають себе потрібними, незважаючи на якусь ущербність, але й забезпечити їм щасливе майбутнє, коли нас вже не буде поруч.

« Д л я мене вони н а йцінніші!»

Як член Громадської ради у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів, як

опікунів. Наприклад, у Голландії ніхто не каже, що людина непрацездатна. Я бачила дівчину із численними порушеннями, яка могла тільки кивати головою. У неї оплачувана робота консультанта дизайнера-оформлювача вітрин. Її привозять в перукарню, роблять манікюр і зачіску. Прикрашаючи вітрину, дизайнер її запитує: «Це гарно?». Вона киває. «А це негарно?» — киває. У Німеччині існує градація: хто має право брати участь на відкритому ринку праці, а хто перебуває в статусі клієнта, і йому надається супровід на робочому місці. У США діє ціла система із працевлаштування інвалідів. І в нас кожний може працювати, хоча за законом люди з десятьма діаг­нозами вважаються непрацездатними. Тільки потрібно індивідуально розв’язувати питання їх працевлаштування й оплачувати роботу соціальних служб. Моєму сину подобається робити листівки й декоративні свічки. Під керівництвом педагогів у нього добре виходить. Однак немає мережі, яка б забезпечувала збут. Продукція збиткова, тому що собівартість виробу висока, враховуючи ціну матеріалів і зарплату соціального працівника. Та Олексій радіє, коли проходять благодійні акції і його вироби купують. Коли він робить щось корисне, підвищується його самооцінка. Він головний помічник у мене в Коаліції.

« Я щ ас лива!»

валася несподіваній вчасно наданій благодійній допомозі. У «Джерелах» майже все придбано коштом небайдужих людей: матеріали для роботи в арт-майстернях, комп’ютер, принтер, устаткування для свічкової майстерні тощо. Безцінна і праця волонтерів. Маємо стабільні контакти із трьома університетами. Студенти дуже допомагають нам. Ми у відповідь намагаємося передати їм знання та досвід. Наразі конче потрібні волонтери, які змогли б наві­ дувати сиріт-інвалідів удома.

Великий прогрес для нашого су­спільства — створення 2005 р. мінігуртожитку для людей з інтелектуальною недостатністю. У європейських країнах таким не здивуєш, а в нас це перший досвід. У гуртожитку живуть деякі наші діти із «Джерел», а також ті, хто залишився сам після смерті батьків і опікунів. У мого Олексія там окрема кімната. Тепер я спокійно дивлюся в майбутнє. Синові 29 років, він найдорожча мені людина. І вже самостійна, по-своєму, звичайно. Він живе в теплому гарному приміщенні, про нього турбуються небайдужі люди. У нього є базові речі: сімейна атмо­ сфера, друзі, колектив, зайнятість у майстернях «Джерел». У будь-який час я можу забрати його додому. Радує, що його сестра, моя молодша дочка, йому допомає. Я щаслива!

Пок а зник циві лізова нос ті — с та в ленн я до неповноспра вни х

Як що Г осподь с т ворив та к у людин у, то та к а вол я Йог о

Якщо в нашій країні дотримуватимуться прав інвалідів, то й державу поважатимуть. Бо ніхто не буде поважати таку державу, яка заганяє хворих людей у місця неволі. В Україні 151 інтернат, де живуть понад 30 тисяч таких осіб. У літературі з соціальної роботи інтернати порівнюють із в’язницями. У цивілізованих країнах створюють умови для повноцінного життя, праці й реабілітації людей з обмеженими можливостями після смерті батьків і

Маючи особистий досвід виховання дитини з особливостями розвитку, я дійшла висновку, що треба змиритися зі своєю долею й зрозуміти: якщо Господь створив таку людину, то Його така воля. Не треба противитися, відмовляючись від дитини, зневірюватися, опускати руки. Слід терпляче та спокійно робити все можливе, аби дитина була щасливою. І при цьому найважливіше — батьківська любов і турбота. Катерина Дятлова

православна газета

пам’я т н і дат и

№ 20 (342), жовтень 2013

11

нові вид ання Підготовка до форсування Дніпра

Вийшов друком український переклад «Послання В а р н а в и » . «Послання» — древній християнський трактат, оригінальний грецький текст якого міститься у Синайському кодексі IV ст. Переклад зроблено кандидатом богослов’я, кандидатом філологічних наук доцентом КДА протоієреєм Олегом Кожушним. Видання зацікавить усіх, хто вивчає ранньохристиянську писемність.

Новий номер журналу «Віра і честь»

«нас зустріли групи сяючих киян»

До 70-річчя визволення Києва Наприкінці вересня 1943 р. радянські Збройні сили в ході стратегічного наступу по всьому фронту вийшли до берегів Дніпра. На протилежному його березі поблизу містечка Лютіж 38-й армії вдалося створити маленький плацдарм. Тими ж днями другий плацдарм був створений 40-ю армією на південь від Києва, на Букринському виступі.

12 жовтня командувач 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін розпочав наступ з букринського плацдарму, прагнучи обійти Київ з південного заходу. Але тут, на сильно пересіченій місцевості, нашим військам протистояло потужне угруповання військ противника, яке не дало значно просунутися вглиб. Війська зазнавали великих втрат. Ставка Верховного Головнокомандування вирішила 23 жовтня таємно, у сутінках, вивести частини з букринського плацдарму на лютізький, де місцевість була рівною і дозволяла повною мірою задіяти танки генерал-лейтенанта П. С. Рибалка. За короткий час війська здійснили неймовірно важкий форсований марш на лютізький плацдарм. Генерал-полковник К. С. Москаленко очолив 38-му армію, яка мала завдати головного удару. Лише з десяток кілометрів віддаляв від Києва лінію оборони на Лютізькому плацдармі. Тут нашим військам протистояла німецько-

Вуличний бій у Києві, листопад 1943 р.

фашистська танкова армія у складі дев’яти дивізій, підтримуваних важкою артилерією. Москаленко, зі схвалення М. Ф. Ватутіна, вирішив здійснити прорив на вузькій 6-кілометровій ділянці. Тут було створено найвищу за весь минулий період війни щільність артилерії. У підрозділах та частинах напередодні наступу відбулися короткі мітинги.

1–2 листопада був здійснений відволікаючий удар з букринського плацдарму. Вороже командування й раніше вважало, що звідти буде головний удар, і тому додатково ввело в бій танкову дивізію СС «Райх» і близько двох піхотних дивізій. Наступ наших з лютізького плацдарму почався вранці 3 листопада. Злагодженими діями артилерії і авіації було зламано оборону противника, під кінець дня наші війська увійшли в Пуща-Водицю, а північніше 60-та армія генераллейтенанта І. Д. Черняховського вступила в бій за Димер. Ворог спішно почав підтягувати резерви з районів Білої Церкви та КорсуняШевченківського, але спізнився. У перший день наступу також було завдано удару південніше, з району острова Козачий, і до кінця дня звільнено приміські села Віта Литовська і Пирогово.

4 листопада противник здійснив ряд сильних контратак, але наші війська зуміли вийти до околиць Києва біля Пріорки. Щоб

приголом­ш ити ворога, ввечері танки генерала Рибалка увімкнули фари та сирени і за підтримки піхоти пішли в нічну атаку, зайняли Святошин і перерізали шосе Київ — Житомир. На кінець дня 5 листопада 38-ма армія та 3-тя гвардійська танкова армія вже вели бої у Києві, прагнучи прорватися в центр міста і перешкодити ворогові зруйнувати його. Плечем до плеча з радянськими воїнами тут героїчно билася 1-ша Чехословацька окрема бригада полковника Людвіка Свободи. Генерал Москаленко пізніше згадував ті незабутні години: «Рухаючись слідом за танками, ми добралися, нарешті, по бульвару Шевченка до Хрещатика. Там нас несподівано зустріли великі групи захоплених, сяючих киян. Довкола розривалися снаряди, свистіли кулі, а жителі міста щільним кільцем оточили наші машини й бурхливо висловлювали свою радість». О 4-й годині ранку 6 листопада генерал Москаленко доповів Ватутіну про взяття Києва. За годину представник Ставки Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков і командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін надіслали телеграму І. В. Сталіну, повідомляючи, що столиця України повністю очищена від німецьких окупантів. За чотири дні операції війська фронту розгромили 12 німецькофашистських дивізій, які втратили більш як половину особового складу та більшу частину бойової техніки. Схвильовано воїни-визволителі та кияни слухали наказ Верховного Головнокомандувача № 37 від 6 листопада, в якому високо оцінювалися дії наших військ. Цей наказ пролунав на всю країну, на увесь світ, але, на жаль, через поспішність Сталіна, який наказав звільнити місто до річниці Жовтневої революції, призвів до величезних невиправданих людських втрат. Київ був звільнений, але нацисти відчайдушно намагалися знову оволодіти ним. Київська стратегічна наступальна операція завершилася тільки 23 грудня 1943 р., коли було відбито контрнаступ противника. Дорогою ціною, ціною життя тисяч простих солдатів і офіцерів було здобуто цю перемогу. Ми схиляємо голови перед їхньою мужністю і молимося за всіх, хто віддав своє життя за визволення столиці України. Володимир Моїсеєнко

Головна тема видання — взаємодія Української Православної Церкви зі Збройними силами, право­охоронними органами та іншими силовими структурами. У номері розповідається: — про міліціонера, який став православним священиком; — як вести роботу з духовно-морального виховання майбутніх правоохоронців; — про пастирське служіння у складі миротворчого контингенту в Іраку;

— про сім’ю військового; — про захисників Батьківщини під час Великої Вітчизняної війни; — про діяльність військового духовенства в регіонах України. Передплатний індекс видання — 68757. прох ання про допомог у

Допоможіть врятувати життя Сашкові Олександр — добрий і жит тєрадісний, але по-чоловічому стриманий, терплячий і спокійний хлопець. Він добре навчався у школі в невеличкому селі Хмельницької області і мріяв вступити до суворовського училища, але ось уже понад рік знаходиться на лікуванні у Київському інституті раку. За цей час Сашко пройшов 15 блоків хіміотерапії та чотири операції. Сашко й до хвороби ходив з батьками в церкву, й зараз не пропускає богослужінь, відвідує лікарняний храм на честь безсрібників Косми і Даміана Римських при онкоінституті, сповідається, причащається. Батьки хлопчика дуже скромні люди, але зараз вони змушені звернутися по допомогу, тому що грошей на лікування сина у них немає — живуть з домашнього господарства. Будь ласка, підтримайте Сашка та його батьків. І дуже просимо ваших молитов. Тел.: 098–486–84–12 (Тетяна, мама), 098–441–88–74 (Надія, волонтер) Реквізити: «Приватбанк» р/р: 29244825509100 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 Номер картки : 4149 4377 4467 5271 Одержувач: Попель Тетяна Василівна Надія Попко, волонтерський рух «Молодість не байдужа» при Синодальному відділі у справах молоді УПЦ

12

№ 20 (342), жовтень 2013

БОРИСПІЛЬ. 14 жовтня у Покровському храмі с. Требухів Броварського р-ну Київської області (Бориспільська єпархія) відзначали престольне свято. Служіння Літургії очолив секретар Бориспільської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук. Після богослужіння отець Костянтин передав настоятелю храму протоієрею Михаїлу Павлюку та парафіянам привітання митрополита Бориспільського і Броварського Антонія. Покровський храм с. Требухів — найбільший за розмірами дерев’яний храм Бориспільської єпархії і один з найбільших дерев’яних храмів в Україні; цього року виповнилося 100 років відтоді, коли закінчилося його будівництво. КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 15 жовтня, після звершення місіонерської Літургії, у столичному храмі на честь мучеників Адріана і Наталії відбулося чергове засідання голів єпархіальних відділів Київської єпархії. На нараді було визначено нові напрями роботи відділів: релігійної освіти і катехізації, місіонерського, з благодійності та соціального служіння, з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів. ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 15–16 жовтня у Дніпропетровську відбулися два концерти святкового Архієрейського хору Свято-Троїцької Олександро-Невської Лаври — в рамках ювілейного турне хору по Україні,

Є П А РХ І АЛ ЬНЕ Ж И ТТ Я ного університету, де звершив мале освячення домового храму в ім’я святого Феодора. ЛУЦЬК. 15 жовтня, в Міжнародний День білої тростини, митрополит Волинський і Луцький Нифонт

Софійської духовної семінарії, про сучасне становище духовенства і мирян Болгарської Православної Церкви, а також порівняв умови пастирського служіння в Україні та Болгарії. ЧЕРКАСИ. 17 жовтня митрополит Черкаський і Канівський Софроній освятив престол храму в ім’я великомученика Димитрія Солунського у с. Залізнячка Катеринопільського р-ну Черкаської області. ДОНЕЦЬК. 18–20 жовтня, з благословення митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, в Успенській Святогірській Лаврі відбувся обласний семінар працівників культури «Духовно-моральне виховання у ХХI столітті: проблеми, пошуки, рішення». У семінарі взяли участь священнослужителі, керівники відділів культури та клубних установ Донецької

зустрівся з членами Волинської обласної організації Українського товариства сліпих. Владика передав костюми для учасниць хору незрячих та вручив сертифікати на побутову техніку сім’ям незрячих. І одяг, і техніка придбані за кошти Волинської єпархії. ВОЗНЕСЕНСЬК. 17 жовтня, у Міжнародний день боротьби з бідністю, благочинний Первомайського міського округу Вознесенської єпархії протоієрей Анатолій Нирко відвідав Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Первомайської міської ради та освятив кімнату нічного перебування для осіб без постійного місця проживання, що відкрилася при Центрі. ЖИТОМИР. 17 жовтня архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим освятив храм в ім’я Архістратига Божого Михаїла с. Троянів Житомирського р-ну Житомирської області.

приуроченого до 1025-річчя Хрещення Русі, 400-річчя Дому Романових і 300-річчя Олександро-Невської Лаври. Перший концерт, 15 жовтня, відбувся в Адміністративному центрі Дніпропетровського єпархіального управління. Другий, 16 жовтня, — в концертному залі Дніпропетровської обласної філармонії. Почесним гостем творчих вечорів був митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней. У концертних програмах прозвучали духовні піснеспіви, імператорські гімни Російської держави, полкові пісні царської армії. ЗАПОРІЖЖЯ. 15 жовтня архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука звершив велике освячення Микільської церкви смт Михайлівка Запорізької області. Новоосвячений храм облаштовано в одній із будівель районної лікарні, переданій православній общині.

православна газета

19 жовтня архієпископ Никодим звершив освячення храму в ім’я апостола і євангеліста Іоанна Богослова с. Минійки Коростишівського р-ну Житомирської області.

області. Відкрив роботу семінару намісник Успенської Святогірської Лаври архієпископ Святогірський Арсеній, вікарій Донецької єпархії. КРИВИЙ РІГ. 18 жовтня у мікрорайоні Східний-2-3 м. Кривий Ріг відбулося освячення нового храму на честь Різдва Христового. Чин великого освячення храму звершив архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем у співслужінні духовенства єпархії. На богослужінні були присутні віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул, голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації Дмитро Колесніков, Криворізький міський голова Юрій Вілкул та інші високопосадовці. МУКАЧЕВЕ. 18 жовтня у Мукачівському Миколаївському монастирі, з благословення та за участю архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора й за ініціативою Богословсько-історичного науководослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), відбувся круглий стіл до 100-річчя від дня народження відомого уродженця Закарпаття, духівника вищезазначеної обителі (1947–1955), вченого і богослова, Предстоятеля Православної Церкви Чеських земель і Словаччини митрополита Дорофея (Филипа) (20.10.1913 — 30.12.1999). Після засідання архієпис-

РОВЕНЬКИ. 17 жовтня інформаційним відділом Ровеньківської єпархії була організована поїздка представників ЗМІ Луганської області до храмів Ровеньківської єпархії. Очолив паломництво клірик Ровеньківської єпархії, настоятель храму-каплиці на честь праведних Богоотець Іоакима і Анни м. Ровеньки протоієрей Олександр Авдюгін. У рамках поїздки в кафедральному соборі на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Ровеньки відбулася зустріч журналістів з єпископом Ровеньківським і Свердловським Пантелеімоном.

Того ж дня архієпископ Лука освятив новий храм на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії м. Мелітополь — нижній приділ Георгіївської церкви.

ХАРКІВ. 17 жовтня в актовій залі Харківської духов­ ної семінарії відбулася зустріч викладачів та вихованців ХДС із єпископом Стобійським Наумом, вікарієм Софійської єпархії, головним секретарем Священного

КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 19 жовтня, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай звершив освячення храму на честь Успіння Божої Матері у с. Мархалівка Васильківського р-ну Київської області.

КРИВИЙ РІГ. 15 жовтня, в день пам’яті праведного воїна Феодора Санаксарського (Ушакова, † 1817),

архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем відвідав Криворізький коледж Національного авіацій-

коп Феодор разом із духовенством освятив ювілейну меморіальну плиту, встановлену на одній з монастирських стін, і звершив панахиду за митрополитом Дорофеєм у Миколаївському храмі обителі.

Синоду Болгарської Православної Церкви. Під час зустрічі єпископ Наум поділився враженнями після відвідання Харкова (де він перебував на запрошення Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна), від зустрічі з архієпископом Харківським і Богодухівським Онуфрієм (відбулася 14 жовтня у архієрейській резиденції на території Покровського чоловічого монастиря м. Харкова) та від знайомства із ХДС. Владика Наум розповів про історію, статут і традиції

православна газета КОНОТОП. 19 жовтня єпископ Конотопський і Глухівський Роман освятив Покровський храм с. Шаповалівка Конотопського благочиння. ЛУГАНСЬК. 20 жовтня, у Неділю 17-ту після П’ятидесятниці, архієпископ Луганський і Алчевський

Митрофан звершив освячення храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці в урочищі Киселева Балка Станично-Луганського р-ну Луганської області.

Є П А РХ І АЛ ЬНЕ Ж И ТТ Я постійний член Священного Синоду УПЦ, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Його Високопреосвященству співслужили: митрополити Волинський і Луцький Нифонт, Тернопільський і Кременецький Сергій, Почаївський Володимир, Ставропольський і Невин­номиський Кирил (Росія); архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим; єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир; собор священнослужителів. Богослужіння відвідали голова Волинської обласної державної адміністрації Борис Клімчук та Луцький міський голова Микола Романюк. У рамках святкування в Луцьку Собору Волинських святих і 1025- річчя Хрещення Русі, в музеї Волинської ікони відкрилася виставка нагород Української Православної Церкви, подарована для експозиції Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром. ДНІПРОПЕТРОВСЬК. 25 жовтня митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней звершив велике освячення храму на честь ікони Божої Матері

№ 20 (342), жовтень 2013

13

ника Артемія (верхній, Покровський, храм був освячений цього ж року, 22 червня). БЕРДЯНСЬК. 27 жовтня, під час відвідин Василівського благочинницького округу Бердянської єпархії,

МУКАЧЕВЕ. 20 жовтня архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор відвідав с. Порошково Перечинського р-ну Закарпатської області (Мукачівська єпархія), де освятив храм в ім’я преподобного Олексія Карпаторуського. ОЛЕКСАНДРІЯ. 21 жовтня, з благословення єпископа Олександрійського і Світловодського Боголєпа, у м. Олександрія почали свою роботу Кваліфікаційні

«Спорителька хлібів», розташованого на території ТОВ «Дніпропетровський млиновий комбінат». НІЖИН. 25 жовтня у м. Прилуки Чернігівської області (Ніжинська єпархія), на території Центральної міської лікарні, відбулося освячення нового храму на честь ікони Божої Матері «Цілителька». З благосло-

єпископ Бердянський і Приморський Єфрем освятив каплицю в ім’я святителя Василія Великого біля в’їзду до м. Василівка. КРИВИЙ РІГ. 27 жовтня архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем відвідав з архіпастирським

богословські єпархіальні курси при відділі освіти і катехізації Олександрійської єпархії. Мета курсів — катехізація слухачів і підготовка здатних учнів до катехізаторської, просвітницької та педагогічної діяльності, а також підвищення кваліфікаційного рівня кліриків єпархії. Курси повинні заповнити дефіцит кадрів священно- і церковнослужителів, півчих, читців, місіонерів, викладачів недільних шкіл. РОВЕНЬКИ. 22 жовтня єпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеімон відвідав Краснолуцьку виправну колонію № 19, де звершив чин на заснувення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, чин освячення храму та першу Літургію після освячення звершив Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. На богослужінні були присутні: голова Чернігівської обласної

візитом с. Чумаки П’ятихатського р-ну Дніпропетровської області (Криворізька єпархія), де звершив освячення оновленого Миколаївського храму. ЛУГАНСЬК. 27 жовтня архієпископ Луганський і Алчевський Митрофан звершив освячення нижнього храму в ім’я святої блаженної Матрони Московської

вання церкви і поставив хрест на місці будівництва храму в ім’я святителя і чудотворця Миколая. ЛУЦЬК. 23 жовтня, у день святкування Собору Волинських святих, у храмі на честь Усіх святих землі Волинської м. Луцька відбулося святкове богослужіння. З благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, служіння Літургії очолив

державної адміністрації Володимир Хоменко, мер Прилук Юрій Беркут, керівники силових структур, представники культури, науки та інтелігенції міста. Того ж дня Його Високопреосвященство відвідав Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир і вклонився святиням обителі. КИЇВСЬКА ЄПАРХІЯ. 27 жовтня, у Неділю 18-ту після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії, намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел освятив храм в ім’я великомученика Артемія Антіохійського у с. Гатне Києво-Святошинського р-ну Київської області. Освячена церква — це нижній храм православного храмового комплексу на честь Покрову Божої Матері й великомуче-

Олександро-Невської церкви м. Луганськ. Після Літургії владика Митрофан подарував храму ікону святої Матрони з частинкою чесних мощей, подаровану свого часу Його Високопреосвященству ігуменею Покровського монастиря м. Москви. ХАРКІВ. 27 жовтня архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій освятив після реставрації нижній, Покровський, приділ Трьохсвятительського храму м. Харкова. БАЛТА. 29 жовтня, у день пам’яті мученика Лонгина сотника, архієпископ Балтський і Ананьївський Олексій звершив освячення Хрестовоздвиженського храму в с. Перехрестове Фрунзівського р-ну Одеської області (Балтська єпархія). За матеріалами єпархіальних сайтів

14

№ 20 (342), жовтень 2013

лі т е ратур н а сто рі н ка

православна газета

Видатні думки «Сама тільки наявність жаги духовної просвіти вже є духовною просвітою» Із записників і зошитів Ф. М. Достоєвського

Читаючи той чи інший художній твір, ми часто припускаємось розповсюдженої помилки, приписуючи автору думки та погляди його персонажів. Інша річ — особисті записи, які дійсно можуть багато розповісти про погляди письменника. Записники й зошити Федора Михайловича Достоєвського — яскраве свідчення того, що його світогляд нерозривно пов’язаний із Православ’ям. Пропонуємо до уваги читачів нашої газети деякі вислови письменника з релігійних, етичних і суспільно-моральних питань. * * * Чудо Воскресіння нам зроблено навмисне для того, щоб воно потім спокушало, але вірити треба, оскільки ця спокуса (перестати вірити) і буде мірою віри.

* * * Ніхто не може бути чимось чи досяг ти чогось. Не бувши спершу самим собою.

* * *

закони пишуться, все розділяючи і поділяючи на складові елементи. Церква не ділить.

* * *

* * *

Вчинок моральний, але не ідея.

* * *

* * *

Б а г а тст в о ( в а ж ко спастися). Багатство — посилення особистості, механічне й духовне задоволення, отже, відокремлення особистості від цілого.

…Тому ще моральне не вичерпується самим лише понят тям про послідовність із своїми переконаннями, — що іноді моральніше буває не йти за своїми переконаннями, і сам переконаний, вповні зберігаючи своє переконання, зупиняється через якесь відчуття і не робить вчинка. Лає себе і зневажає розумом, але почуттям, значить совістю, не може здійснити і зупиняється (і знає, зреш­тою, що не через боягузтво зупинився). Це єдино тому зупинився він, що визнав зупинитися і не йти за переконанням — вчинком більш моральним, ніж якби піти.

Придушувати в собі обов’язок і не визнавати обов’язків, вимагаючи водночас усіх прав собі, — є лише свинство, але ж це так спокусливо.

* * *

Ми не вважаємо націо­нальність останнім словом і останньою метою людства.

Лайка. …Якщо заборонені фізичні відправлення на вулицях, роздягнена догола людина, то як не заборонити й цього: це таке саме фізичне відправлення, шкідливе й огидне. Без скарги, прокуратура мала б порушувати справу й посилати до мирового судити за нетверезість слова.

* * *

* * *

З католицького християнства виріс лише соціалізм; з нашого виросте братерство.

* * *

Сила лайки.

не

потребує

* * * До чого людина зобожнила себе (стосовно особистості Льва Толстого).

* * * Не завжди ж ми грішні; навпаки, ми ж буваємо і святими. І хто ж би міг жити, якби було інакше.

* * * Кров. «Тільки там і міцно, де кров протече» [парафраз рядків М. О. Некрасова з вірша «Поет і Громадянин»: «Иди на бой за честь отчизны, / За убежденья, за любовь! / Иди и гибни безупречно, / Умрешь недаром – дело прочно, / Когда под ним струится кровь»]. Тільки забули негідники, що міцно, буває, не в тих, хто кров проливає, а в тих, чию кров проливають. Ось він — закон крові на землі.

* * * …Уся помилка «Жіночого питання [тобто питання про суспільний стан і права жінок] у тому, що ділять неподільне, беруть чоловіка й жінку окремо, тоді як це єдиний цілісний організм. «Чоловіка і жінку створив їх». Та й з дітьми, і з нащадками, і з усім людством людина єдиний цілісний організм. А

Не через гидливість полишали святі світ, а для морального вдосконалення. Так, древні іноки жили майже на площі…

* * * Та вже сама тільки наявність жаги духовної просвіти вже є духовною просвітою.

* * * Благоговіння. Піднесеність душі вимірюється, зокрема, й тим, наскільки й перед чим вона здатна виявити шану й благоговіння (розчулення).

* * *

Недостатньо визначати моральність вірністю своїм переконанням. Треба ще безперервно збуджувати в собі запитання: чи вірні мої переконання? Перевірка ж їх одна — Христос, але тут уже не філософія, а віра, а віра — це червоний колір.

Адже європейці (тобто справжні, тамтешні), адже це — предивний і пренезбагненіший народ. Ми ось ліземо до них, навіть іноді не поважаючи себе, запевняємо їх у нашій дружбі й нашій любові, а вони ж-то все нас відштовхують! А ми — тільки-но ми станемо осібно й заявимо, що відтепер ми поважаємо себе й житимемо лише для себе, — і зараз же вони почнуть поважати нас, повірте, навіть полізуть до нас самі, і вже без нашої запопадливості нас до своїх припишуть.

* * *

* * *

Того, хто спалює єретиків, я не можу визнати моральною людиною, бо не визнаю вашу тезу, що моральність — це згода з внутрішніми переконаннями. Це лише чесність (російська мова багата), але не моральність. Моральний взірець і ідеал є в мене, даний, Христос. Питаю: чи спалив би Він єретиків? — ні. А отже, спалення єретиків є вчинок аморальний.

Людина дуже часто приналежить до якогось < р од у > п е р е ко н а н ь зовсім не тому, що поділяє їх, а тому, що належати до них красиво, дає мундир, становище у світі, часто навіть доходи.

* * * Совість без Бога є жах, вона може заблудитися до найаморальнішого.

* * *

* * * Естетика — це відкрит тя прекрасних моментів у душі людській самою ж людиною для самовдосконалення.

* * * Атеїзм — хвороба аристократична, хвороба вищої освіти й розвитку, отже, має бути огидною народові.

* * * Хто надто любить людство взагалі, той, здебільшого, мало здатний любити людину зокрема. Хто надто вже жаліє злодія (крадія, вбивцю) і т. ін., той дуже часто не здатний жаліти жертву його. Вірити ж у те, що злодій, через тиск оточення, не міг не вбити, я не спроможний і допускаю в такому разі лише найменшу кількість винятків, у нас же зробили загальне правило. «Чим гірше, тим краще» — теж загальне правило.

* * * Чи знаєте, що майже все добре робиться експромтом; все, що добре, було зроблено експромтом.

* * * Головна ідея і завжди має бути недосяжно вищою, ніж можливість її виконання, наприклад християнство.

* * * Безглуздість дуже часто сидить не в книзі, а в розумі того, хто читає.

* * * …Завжди має бути мірка порядності, яку ми маємо поважати, навіть якщо ми й не хочемо бути порядними.

* * * Непомірне самолюбство й зарозумілість не є ознакою почуття власної гідності.

* * * Нічому не дивуватися є вже, звісно, ознакою дурості, а не розуму.

Портрет Ф. М. Достоєвського роботи В. Г. Перова, 1872 р.

* * *

* * *

Жит тя нудне без моральної мети, не варто жити, щоб лише харчуватися, це знає й робітник. Отже, треба для життя моральне заняття.

Роби справу так, ніби довіку збираєшся жити, а молись так, ніби зараз же збираєшся померти.

* * *

Реалісти неправі, бо людина є цілим лише в майбутньому, а зовсім не вичерпується вся теперішнім.

Біблія належить усім, атеїстам і віруючим однаково. Це книга людства. Якщо б колись-то зник увесь рід людський… Крім того, в нас є велика школа богослов’я, це наша обідня, відкрита для всіх.

* * *

* * *

Що є м ол и т в а ? Молитва є піднесення розуму.

Соціалізм, комунізм і атеїзм — три найлегші науки. Вбивши собі їх у голову, хлопчисько вважає вже себе мудрецем. Крім того, піддаються ці науки легше за будь-яку іншу популярному викладу.

* * *

* * *

У наш час постали питання: чи є хорошим хороше? Чи хороше, наприклад, терпіння й смирення Христове? Як має влаштуватися рівність людей, — чи через любов загальну, утопію, чи через закон необхідності, самозбереження й досліджень науки? Але в Євангелії ж передречено: що закони самозбереження й дослідження науки нічого не відшукають і не заспокоять людей. Що люди заспокоюються не прогресом розуму й необхідності, а моральним визнанням вищої краси, що є ідеалом для всіх, перед якою всі б схилились і заспокоїлись: ось, мовляв, що таке істина, в ім’я якої усі б обійнялися й почали діяти, досягаючи її (красу).

Головна педагогія — батьківський дім.

* * *

* * * Математичне вірування — найтрудніше для переконання. Фома вірив тому, що бажав вірити.

* * * Чесною людиною бути вигідніше за все.

* * * У чесних ворогів буває завжди більше, ніж у безчесних.

* * * Відсутність Бога не можна замінити любов’ю до людства, тому що людина одразу запитає: для чого мені любити людство?

* * * Християнство — це доказ того, що в людині може вміститися Бог. Це найбільша слава людини, до якої вона могла досягти.

* * * Найвище щастя (вищого щастя немає, як переконатися в милосерді людей і в любові їх одне до одного).

* * * Якби навіть було доведено, що ми й не можемо бути кращими, то цим ми зовсім не виправдані, тому що дурниці все це: ми можемо і маємо бути кращими. За книгою: Федор Достоевский. Записные книжки. – М.: Вагриус, 2000. Підготував Михайло Мазурин

православна газета

М іж н арод н і н о в и н и

№ 20 (342), жовтень 2013

15

ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

МОНАСТИР СВЯТОЇ КАТЕРИНИ НА СИНАЇ ЗНОВУ ВІДКРИТИЙ ДЛЯ ВІДВІДУВАННЯ У Єгипті на Синайському півострові знову можна відвідати монастир святої Катерини, який на початку вересня закрили для відвідування з міркувань безпеки. Для туристів та паломників відкрита і гора Мойсея, повідомляє «Благовіст-Інфо». Гора Мойсея (Синай), церква, що стоїть на її вершині, та монастир біля підніжжя — найвідвідува-

ніші історичні пам’ятки півострова. За рахунок туристів живуть місцеві бедуїни, яких закриття монастиря й гори залишило без статків. Протягом останніх кількох тижнів ситуація на Синайському півострові покращилася, і влада вирішила допомогти повернути потік туристів і паломників до місцевих святинь.

У БОЛГАРІЇ ПЛАНУЮТЬ ЗВІЛЬНИТИ ХРАМИ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ Депутати Болгарського парламенту 22 жовтня в першому читанні ухвалили поправку до закону про оподаткування, повідомляє Седмиця.Ru. Згідно зі змінами у законодавстві, з 1 січня 2015 р. зареєстровані в державних органах Болгарії релігійні організації звільняються від оподаткування їхнього

нерухомого майна та в разі придбання нерухомості (храми, молитовні будинки, монастирі), якщо ці приміщення використовують для звершення богослужінь. «Держава може допомогти Болгарській Православній Церкві та її місцевим підрозділам, а також зареєстрованим релігійним

об’єднанням за рахунок фінансових і соціальних пільг. Поправки до закону покликані розв’язати одну проблему. БПЦ і зареєстровані релігійні організації потрібно звільнити від податків», — заявив депутат від коаліції «Болгарія», голова парламентської комісії з етики й релігійних питань Пламен Славов.

«Композиція з образом благословляючого Христа в центрі, яку видно з Лівану, Йорданії, Палестини й Ізраїлю, покликана принести в регіон, охоплений пожежею війни, мир, взаєморозуміння та надію на загальне спасіння», — йдеться у повідомленні МПДА. На три дні, доки тривав монтаж монумента, сторони, що воюють, призупинили воєнні дії в цьому районі та спостерігали за його встановленням. Скульптурну композицію відкрили 14 жовтня, на свято Покрову Пресвятої Богородиці.

Москва – Дивєєво 26–30 грудня СанктПетербург – ОлександроСвірський монастир 14–18 грудня Молдова – Болгарія – Румунія 9–16 листопада Грузія 9–19 листопада

ДО СВЯТИНЬ ДАЛЕКОГО ЗАРУБІЖЖЯ Ізраїль 15–22 листопада Кіпр 11–18 листопада Франція – Німеччина «До тернового вінця Спасителя» 4–12 грудня

У ГРЕЦІЇ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК СВЯТОМУ ВОЇНУ ФЕОДОРУ УШАКОВУ Пам’ятник святому праведному воїну Феодору Ушакову відкрили на грецькому острові Закінф, повідомляє Седмиця.Ru. «Для нас дуже важливо, що пам’ятник на острові Закінф встановлено з ініціативи Грецької Церкви за підтримки мерії острова. Це свідчить про те, що грецький народ серцем прийняв святого воїна Ушакова й глибоко шанує роль Росії та російського флоту у звільненні островів і створенні першої незалежної грецької держави — Республіки семи іонічних островів (у 1800–1807 роках)», — заявив на відкритті голова форуму «Руський тиждень на Іонічних островах» Олег Костін.

Три українські Лаври Київ – Чернігів Київ – Почаїв Святогірська Лавра (за груповими замовленнями) Почаївська Лавра (щотижня)

У СИРІЇ, ЗА УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКІВ МОСКОВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ, ВСТАНОВЛЕНО СТАТУЮ ІІСУСА ХРИСТА Статую Іісуса Христа «Я прийшов спасти світ», що зображає благословляючого Спасителя, встановлено в Сирії, повідомляє сайт Московської православної духовної академії. Як зазначили в академії, що курирувала цей проект, місце для статуї обрали на історичному паломницькому маршруті з Константинополя (Стамбула) в Єрусалим, на висоті 2100 метрів над рівнем моря в монастирі Херувимів (на вершині гори Херувимів у м. Сейдная).

ЗАПРОШУЄ ВКЛОНИТИСЬ СВЯТИНЯМ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ

Мер острова Стеліос Бозікіс підкреслив, що Закінф виконав свій обов’язок, установивши пам’ятник знаменитому адміралові, який фактично заклав основи першої незалежної грецької держави. Заступник голови Всесвітнього російського народного собору, голова правління Спілки письменників Росії Валерій Ганічев у свою чергу зазначив, що «праведний воїн Феодор Ушаков, крім виконання військового завдання зі звільнення островів, здійснив православний похід до своїх братів, захистив грецьких святих, знову приніс їхній дух на руську землю». Підготував Олег Карпенко

Великобританія 16–23 листопада 01103, Залізничне шосе, 3, Київ, Україна Тел.: +38 (044) 383 04 11 +38 (044) 383–04–22 +38 (050) 265–55–42 +38 (097) 545–42–55 Факс: +38 (044) 529–02–92 pilgrimsua@gmail.com www.pilgrims.in.ua

16

православна газета

№ 20 (342), жовтень 2013

Голуб миру

Згадка про голуба вперше з’являється у Біблії на сторінках книги Буття в оповіді про Всесвітній потоп і пов’язана з особистістю старозавітного патріарха Ноя, який був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом (Бут. 6: 9). Сучасники ж доброчесного Ноя були сповнені нечестя. І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно; і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму (Бут. 6: 5–6). Послані Ним у покарання води Всесвітнього потопу стерли з лиця землі всіх нечестивців. І лише у благословенному Богом ковчезі залишилися в живих нащадок Адама — Ной з родиною, який дав життя оновленому людству, і земні тварини, узяті «всякої тварі по парі». Господь зупинив потоп тільки на 150-й день. Ной, перевіряючи, чи придатна земля для життя, випустив з ковчега спочатку ворона, а потім голуба. Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі (Бут. 8: 11–12). Так оливковий листок у дзьобі голуба став символом милосердя і прощення Божого, символом благословенного Богом життя. А вираз «голуб миру» — це назва емблеми першого Всесвітнього конгресу прихильників миру, що проходив 1949 р. у Парижі та Празі. На емблемі зображений голуб, що несе у дзьобі оливкову гілку. Автор емблеми — великий іспанський художник Пабло Пікассо. Митець на диво точно передав художніми засобами Божественне послання людському серцю про прощення. У православній же іконографії голуб є символом Святого Духа. Віктор Науменко

КРИЛАТІ СЛОВА СВЯТОГО ПИСЬМА

«У поті твого лиця будеш їсти хліб»

Промислом Божим праця з’явилася у житті людини разом зі створенням самої людини. У книзі Буття сказано: і взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його (Бут 2: 15). Таким чином, праця — найважливіший спосіб самореалізації людини як богоподібної особистості. Першим Божим трудовим дорученням Адаму ще в раю було назвати всіх живих істот, створених Творцем. У цьому діянні Адам показав себе співтворцем Бога, справжнім царем природи, який веде її та себе до Свого Творця, в чому, власне, й полягає сенс будь-якої людської праці. Можна вважати, що праця з обробітку землі в раю не була виснажливою. Земля підкорялася волі Божій і легко давала нашим прабатькам усе необхідне для життя, бо вони являли собою образ Божий. Але після гріхопадіння праця для людини стала важкою, а іноді небезпечною. Сумно звучать Божі слова Адаму: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через

«Адам і Єва після вигнання з земного раю». Гравюра по малюнку, 1583 р.

тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся (Бут. 3: 17–19). Через гріх прабатьків землю надалі потрібно було старанно обробляти, удобрювати, поливати. Зусилля Адама не завжди увінчувалися очікуваним врожаєм. Він боровся зі стихіями:

спекою і холодом, посухою, бур’янами, терпляче і в поті лиця добуваючи свій хліб. Так справдилися над ним слова люблячого і справедливого Божественного Владики, Якого він не послухався. А повчальні слова Господа: у поті лиця твого будеш їсти хліб — актуальні і для нашого праотця, і для нас. Вони означають благословенну Богом, часто нелегку, але таку життєво необхідну для нашого благополуччя працю. Віктор Науменко

передплата–2014!

ПРО ЖИТТЯ ЦЕРКВИ — В ОДНIЙ ГАЗЕТI • Cлужіння Предстоятеля УПЦ; • • • •

новини єпархій; історія Православної Церкви; життя християнських подвижників; видатні святині Православ’я та святі місця; • родина, виховання, здоров’я та багато іншого.

94 грн. 56 коп. Вартість передплати: на рік

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ ВЧАСНО, на весь 2014 рік ñ до 15 грудня

–

, Вищі Свято-Володимирські православні богословські курси продовжують набір студентів на вечірнє, заочне, дистанційне та кореспондентське відділення. На вечірньому відділенні заняття проводяться двічі на тиждень, на заочному — двічі на місяць по суботах. На дистанційному відділенні навчання проводиться в режимі он-лайн за допомогою мережі Інтернет. На кореспондентському відділенні навчальний процес здійснюється за допомогою листування між викладачами та студентами. Адреса: м. Київ, вул. Стара Поляна, 46. Тел.: (044) 417–00–78, 050–351–26–30, 093–049–51–48. www.bogoslovie.kiev.ua